Oseledets by Оселедець

Зміст Арт субєкт

Музика

Кіно

Несмак

Чтиво

Ω Ваші твори доволі символічні: там є змії, кабани тобто свині, також там ще є члени і вагіни. Ω: Я використовую їх несвідомо: подумав про члени: виразив члени;подумав про вагіну – виразив вагіну; подумав про кабанів – виразив кабанів. І так ланцюжок з образів складається в одну кортинку . Це все тримається на натхненні. Ви часто в своїй мові, у повсякденному житті, вживаєте вираз «колос на глиняних ногах», чи можна вважати символи, котрі тримаються завдяки натхненню тим же «колосом на глиняних ногах», чи це якийсь глибинний потік свідомості? Ω: Колос на глиняних ногах – це як голий король, з казки «Нове вбрання короля», а тут голий король, який дрочить в трамваї. Король ексгібіціоніст : він ходить в халаті по вулиці і коли бачить когось вмить відкривається, сам КОРОЛЬ НА ГЛИНЯНИХ ГОВНАХ. Чому ваш паблік Вконтакті називається «Любовь и мировосприятия», і чому там можна побачити речі, які не відповідають саме такій назві, в нормальному її розумінні? Ω: Нормальна людина (чистий аркуш паперу) під впливом своїх відчуттів, під впливом вражень , переживань крізь призму своєї свідомості трансформується . А любов це просто багатозначний символ, як свастика ,яку я деколи використовую, це для мене символ провокації , так і любов виступає в значенні фатальної , найпрекраснішої і найжахливішої , те що дає життя і разом з тим , те що провокує піти з життя . Людина перетворюється , деколи в антисоціального збоченця , а деколи в митця (одне іншому не заважає). 3

Натхненна фатальними двоякими подіями . Я також схиляюсь до того, що я відчуваю материнську любов. Ціла велика сім’я, як кажуть "в семье не без урода", а в нас с музою в сім’ї нє без прекрасного Маргінальність – це плювати жовчу? Ω: Маргінальність – це плювати , і бути обпльованим всіма, соками. Чи можем ми приймати реальність такою якою вона є? Ω: Реальність, такою якою вона є поза шкірою, ти не сприймеш ніяк. Немає ні суб’єктивної ні об’єктивної точки зору на реальність . Ми маємо те що маємо , а думати про потойбічне , позашкірне знання - справа напівтрупів. Люди здавна звикли приписувати свербінню між ногами сакральний зміст. Любов , якщо взяти в розумінні , те що між мамою і татом , це інстинкт і нічого в цьому немає нічого поганого. Я взагалі дивуюсь , чому Діва Марія народила Ісуса будучи цнотливою . Як на мене , це одна з проблем людей , те що вони вважають такий природний процес , як запліднення - гріховним і ницим. Але нас цікавить не це , не нормальний прояв інстинктів , а змінений , гіпертрофований , патологічний прояв. Збоченці, ґвалтівники , вбивці , підпалювачі ... генії.

Чому саме Омега? Чому не альфа, бета? Ω: Це анти-Альфа, антиТворець, анти-Архі. Навіть без "анти", тому що Омега, це не анти-Альфа, це повноцінна протилежність . Тобто 0m39a уособлює задзеркалля . Це такий , не анти, а контрВсесвіт . Поряд з плюсом мінус, поряд з мінусом плюс . Одного разу я спостерігав ворона з пакетом. Птах заплутався у целофановому

пакеті, і виглядало наче він його несе. А всередині була яєчна шкарлупа. Що вас надихає? Ω: Мене надихає реальність і Господь. Я представник гіперреалізму Це наче помитись у ванній. Арт-терапія для людей з особливими потребами. Вчасна абортизація нав’язливих образів - творчість .

інтерв’ю підготував Остап Хмарний

«ELEPHANT OPINIONS»:

«Зло глибоко сидить в людстві, й думаю, що воно його й знищить» Група сформована у вересні 2008 року. За всю історію існування у складі відбулося чимало змін. За плечима 2 повтоформатні альбоми, декілька сплітів та компіляцій. На рахунку групи російсько-білоруський, та 2 європейських тури, зіграно концертів у понад 10 країнах Європи. Музику слонів можна охарактеризувати як скрімо/дарк скрімо. Вперше я познайомився з їхньою творчістю вже дуже давно, на одному з гігів у Львові. Враження справили неабике і, хоча тоді вони давали концерт першими з усього переліку груп, які приймали участь, відчайдушний вокал, швидкий ритм, гартували і полоскали кров. Приємна атмосфера того вечора змусила надовго запамятати їх, аж доки не випала нагода поспілкуватися з виконавцями.

Що вас надихає? В описі на сторінці в «Фейсбуці» написано: «Влияние: Alcohol & 90's», – це насправді так чи з часом щось змінилось? Петро(guitar): «Коли нам було по 20 років, дев'яності ще відігравали якусь роль для нас. Зараз ми вже не зразу згадаємо, що там відбувалося. З часом з впливів на творчість залишився лише «алкоголь»»; Олег(drums): «Надихають 90-ті – спогадами про безтурботне дитинство, фільмами з Ван Дамом по телебаченню, а особливо – передача «Хіт Рік» по каналу «УТ-3», з чого почалось виховування музичних смаків»; Андрій(vocal): «Особисто мене надихає життя в цілому, зі всіма його подіями – хорошими та поганими»; Богдан(bass): «Надихнути може будь-що – як випадково прочитане чи побачене, так і почуте в розмові. Хоч найбільше люблю подорожі, які часто перевертають звичні уявлення і штовхають рухатись кудись вперед». Чим, окрім музики, ви захоплюєтесь? Петро(guitar): «Заробітком на життя, кулінарією, коханням»; Олег(drums): «Захоплююсь літературою. Особливо люблю жанр наукової фантастики»; Андрій(vocal): «Більшість часу, на жаль, забирає робота й різна побутова буденність. Все решта – це музика, природа, кіно, подорожі, приємні люди, цікаві події, література»; Богдан(bass): «Мистецтво, архітектура, історія»; Які книжки ви читаєте, ваші літературні вподобання? Петро(guitar): «Останнім часом повернувся до прочитання сучасної української літератури»; Олег(drums): «Як я вже казав, мені імпонує наукова фантастика. Тож найбільше я люблю творчість Філіпа К. Діка, Курта Воннегута, Артура Кларка і Роберта Хайнлайна»; Андрій(vocal): 13

«Найбільше люблю Еріха Марію Ремарка, Джорджа Оруела, Чарльза Буковські, Едгара По»; Богдан(bass): «Історична проза – Булгаков, Солженіцин, Ремарк, архітектурна критика – Кулхас, Корбузьє». Чи подобається вам, скажімо, сучасна українська література, є хтось вартий уваги тут? Петро(guitar): «Згадав вже сучасну українську літературу в попередній відповіді. Так як я довго не стежив за релізами сучасних авторів, одразу сказати чи подобається не можу. Декілька днів тому почав читати "Anarchy In The Ukr" Сергія Жадана і поки що ніякого враження передати не можу. Дочитаю хоча б до половини, вже почну над цим замислюватися»; Олег(drums): «Серед вітчизняної літератури читав у підлітковому віці Дереша «Культ і поклоніння Ящірки». Загалом не дуже стежу за нею»; Андрій(vocal): «Не стежу за сучасною українською літературою, але колись давно читав декілька авторів, серед яких запам'ятався Анатолій Дністровий. Також чув, що Антін Мухарський непогано пише. Можливо, в майбутньому прочитаю щось з його речей»; Богдан(bass): «Колись намагався зацікавитись, зараз менше. Останнє, що читав, мабуть, «Записки українського самашедшего» Ліни Костенко. Як видну особистість укрліту вважаю Юрія Андруховича»; Сьогодні ми спостерігаємо несмак у моді, музиці та мистецтві загалом. Люди дивляться самі не знають що, одягають дорогі речі, які їм не личать – вони стають на свій захист, кажучи: «це мені подобається, а це ні». Але чи справді їм це подобається? Петро(guitar): «Більшість робить те, що диктує інтернет. А якраз зараз ця система й диктує цю моду. Багато ресурсів, як «Vice» і «FurFur» з гарними статтями, красивими фотокарточками висвітлюють тенденції моди світу. І народ це наслідує. Молодь зараз вільна, має доступ до всього, тому немодних людей майже не залишилося. Це вже не наші часи підліткові, коли за те, що ти забагато модний, можна було відхопити гарно на районі. Та і щодо музики, одягу – тоді ми платили неймовірні на той час гроші, щоб в «Укртелекомі» подивитись як одягаються панки в Штатах. Таке, як скачати музику, я навіть боявся в когось запитати. 14

Дуже важко тоді це було. Зараз воля – хто як хоче, так і моду бачить для себе. Є можливості»; Олег(drums): «Як на мене кожен вибирає, як виглядати, що робити і ким бути сам для себе. Думаю, ні я, ні хтось інший не має права робити через це будь-яке зауваження. Головне, щоб ці уподобання не були нав`язані комусь іншому, так як зараз є з чого вибирати»; Андрій(vocal): «Важко сказати. Це справа та проблема кожного»; Богдан(bass): «Несмак завжди був і буде, так само як і значно менша частина людства, яку це хвилює. Роки просвітництва і культурних революцій мало що змінили – сіра маса, так і залишається сірою і йде за сильнішими. Просто тепер вона яскраво одягнута»; Розкажи щось про тексти ваших пісень? Петро(guitar): «Темні, часом абстрактні фрази. Глибокий зміст. Можу зрозуміти деякі тексти, прослуховуючи тільки разом із музикою. Детальніше пояснить Марік»; Олег(drums): «Це питання до Андрія»; Андрій(vocal): «Тексти пишу я. Для слухача нічого надособливого там, мабуть, немає. Але в них я вкладаю частинку себе, особисті переживання, випадкові думки, яким стараюся надати більш-менш поетичної форми. Також часто туди входить бачення якихось речей, різні відчуття в певний момент життя»; Богдан(bass): «Загалом не надаю текстам важливої ролі. Як у нас, так і в інших виконавців, як на мене, вокал – це, перш за все, ще один, дуже важливий, інструмент»; Чорний – це новий білий? Чи може зелений? Петро(guitar): «Чорний – це прізвище»; Олег(drums): «Чорний – це прізвище (с)»; Андрій(vocal): «Ні. Бо як було сказано, Чорний – це прізвище, а новий білий, це як колись був новий русскій. А Зелений – це Юрко, є такий пацик»; Богдан(bass): «Чорний – це повна відсутність світла, а білий – найбільша його кількість. 15

Зелений – це суміш синього і жовтого» Що для вас особисто означає поняття «плагіат»? Можливо, є якась історія з життя, пов`язана з цим? Петро(guitar): «Плагіат – поняття, без якого не існує теперішня культура. Навіть не задумуючись, можна награти мелодію, яку вже хтось створив до того. Колись, на якомусь концерті, у Чернівцях, здається, до мене підходив ведучий шоу і питав, чому ми здерли шматок треку невідомої мені групи»; Олег(drums): «Не те, щоб плагіат – не плагіат, але дуже не люблю групи, які виступають, переграючи чужі відомі всім пісні, ще й неуміло. Просто в цьому не бачу душі, яку має випромінювати команда, що виступає на сцені»; Андрій(vocal): «Плагіату є вдосталь. Інша справа – яким чином його використовують – спеціально чи не зовсім»; Богдан(bass): «Плагіат – це вид крадіжки, коли видають чужу працю за своє досягнення. Однак зовсім інше – надихатись чиїмись здобутками, пропускати їх крізь себе й під цим впливом створювати щось своє. Роблю так постійно»; Яка ваша позиція щодо подій у світі? Петро(guitar): «Яка може бути ще позиція? Якщо щодо України, то негативно. Хочеться, щоб швидше цей страшний сон закінчився. Більше говорити на цю тему не маю бажання. Дуже болить мені за все це»; Олег(drums): «Моя позиція залишиться при мені. Але скажу, що люди чим далі, тим більше сходять з глузду»; Андрій(vocal): «Щодо подій в Україні, то, звичайно, хочеться, щоб якнайшвидше цей жах закінчився. Якщо глобально про світ, то відповідь очевидна – будь-яка агресія є недопустимим явищем і має бути зупиненою, а людське життя є найвищою цінністю»; Богдан(bass): «Мізантропічна. Зло глибоко сидить в людстві, й думаю, що воно його й знищить»; Що ви хочете сказати людству? І чи взагалі хочете? 16

Петро(guitar): «Любіть один одного не залежно від національності, віросповідання, раси і т.д.»; Олег(drums): «Хочу сказати, що всі ми – люди планети, а не окремих держав. Побільше дружби, любові і розуміння одне одного!»; Андрій(vocal): «Не хочу, тому що людству все одно не буде цікаво»; Богдан(bass): «Говорити хочеться до того, хто слухає. Людству ж хочеться допомогти»; Думаєте, ваша музика допомогла б людині звільнитись від комплексів та вийти за рамки стереотипів? Петро(guitar): «Як мінімум, наші пісні можуть відкрити простій людині шлях до нового світу в музиці, якого вона не почує на загальнодоступному радіо чи телебаченні»; Олег(drums): «Для мене наша музика – це більше шлях сказати те, чого словами не висловиш; стан душі, який важко описати, а не спосіб спонукати до певних дій чи ліки від комплексів. Якщо людина це з нами розділяє, то це і є відповідь на запитання»; Андрій(vocal): «Певним чином думаю, що так. Навряд вона зможе перевернути свідомість чи зробити якусь внутрішню революцію в людині. Однак наша музика здатна пробудити емоції, дати мінімальний поштовх до чогось; можливо, відкрити якісь нові сторони у внутрішньому світі людини»; Богдан(bass): «Думаю, музика має нести якийсь певний емоційний заряд, який вже для кожного є своїм. І чим більша варіативність – тим краще»; Яку музику слухаєте самі? Петро(guitar): «Різноманітну цікаву музику. Як інструментальну, так і електронну. Останньою, до речі, зараз також вирішив зайнятися. Також люблю на вінілі послухати музику 60х-70х, цього тижня балував себе класикою. А в основному шукаю новинки в андеграунді. Коли випиваємо, то слухаємо «Король и Шут»))»; Олег(drums): «Різнопланову, будь-яких жанрів, але більше люблю слухати виконавців «Loma 17

Prieta», «Funeral Diner», «Alpinist» і т.д»; Андрій(vocal): «Музика, від якої захоплює дух; від якої йде чесна та позитивна енергетика. Це може бути як блек метал або грайндкор, так і чіллвейв чи якийсь інді-рок, грубо кажучи. Мій плейліст залежить від настрою, ситуації та часу доби»; Богдан(bass): «Будь-яку якісно складену та зіграну – від класики й джазу до блек металу»;

Які враження від «Творчих гуртків»? Петро(guitar): «Молода публіка, море алкоголю. Угар. Врив. На двох, на яких ми були – звук дещо лажав. Але організатори також молоді, розвиваються, працюють над цим. Велика повага їм за некомерційність і мізерну плату на вході. Перший був у гаражі й передав найкращі літні враження гаражних вечірок. Останній взагалі проходив в честь товариша, який загинув у лютому 2014 на Майдані у Києві. Благородною справою займаються»; Олег(drums): «Так як сам з міста, де вони проводились, скажу чесно – кращого тут поки нічого не відбувалось. Хоча було достатньо хороших й інших концертів, щоб можна було «ТГ» з ними порівняти. Перш за все, це приємне проводження часу 18

з друзями, яких тільки при таких обставинах і можеш зустріти. Також – безмежний угар, вписка на велику кількість людей в малому приміщенні. Якщо коротко, хороших вражень безліч, аби тільки, щоб «ТГ» на цьому не зупинявся, а тільки продовжував традицію бути кожен рік при малій платі за вхід»; Андрій(vocal): «Найкращі враження, багато друзів та знайомих, атмосфера тотального угару, порвані мікрофонні шнури та кров від пальців на гітарах – все в найтрешовіших традиціях»; Богдан(bass): «Цілковито позитивні. Чудово, що є люди, яким цікаво таке організовувати й проводити»;

Який концерт вам найбільше запам`ятався? Петро(guitar): «Відіграли вже приблизно 50-60 концертів, і одразу навіть не згадаю конкретно. Абсолютно різні враження від побаченого. Була ідеальна організація всього, коли вже краще немає куди. Була і найгірша. Найкраще запам`ятовуються тури в загальному. Там переживаєш нове мікрожиття»; Олег(drums): «Всі по своєму залишили те чи інше враження про себе, про це можна довго говорити. Головне, щоб ніколи концерти не переставали відбуватись, бо 19

кращого часу проводження я поки не знаю»; Андрій(vocal): «Виступ в Мурманську під час нашого першого туру: тоді ми проїхали далеко не одну сотню кілометрів, але концерт був незабутній. Атмосферний, холодний та в хорошому сенсі «мрачний» Мурманськ, забитий повністю зал. Під час виступу складно було втриматися на ногах, настільки була потужна підтримка з боку всіх, хто прийшов побачити нас в той вечір. Концерти в Кракові запам’яталися новими групами, які також перебували тоді в турі, і ми з ними розділяли сцену. Також приємно вразила доросла публіка та організація на високому рівні. Щодо українських концертів, то зразу згадується житомирський фестиваль «Burn the Scene For Fun» влітку 2013-го, а також концерти в Кам’янці-Подільському і той самий «Творчий Гурток» в Калуші»; Богдан(bass): «На «Творчих Гуртках» було весело, хоч дуже запам’ятався концерт в Познані через враження від європейського формату проведення таких дійств». Ваші плани на майбутнє? Петро(guitar): «Можливо, запишемо EP. А далі –побачимо. Є бажання експериментувати»; Олег(drums): «Ніколи не зупинятись на досягнутому»; Андрій(vocal): «Хочеться зібратися з силами та записати ЕР; зіграти концерти, які потім можна буде ще довго згадувати»; Богдан(bass): «Пожити якийсь час за кордоном»; Якими будуть ваші побажання читачам? Петро(guitar): «Читайте відповідь на питання «Що ви хочете сказати людству»»; Олег(drums): «Будьмо добрішими й робімо те, чого бажає душа, незважаючи на будь-які труднощі»; Андрій(vocal): «Розвивайтесь, не сидіть без діла, ставайте з кожним днем кращими, не завдавайте болю іншим, шукайте себе й тримайте розум відкритим»; Богдан(bass): «Не забувати, що всі ми різні. Завжди виробляйте свою думку!» Інтерв`ю підготував Остап Хмарний 20

Третє місце на п’єдесталі посідає фільм «Сало, або 120 днів содому» Фільм виправдовує назву. Кожна окрема сцена варта багатогранного розуміння. Президент, Суддя, Герцог і Єпископ надумали щось серйозне. Влучно розставлені акценти: «Все що є надмірним – добре» – гасло в першому акті : «Перед дверима пекла». Алюзія на «Божественну Комедію» Данте Аліг`єрі, фільм італійського режисера Пєра Паоло Паоліні, знятий за мотивами роману Маркіза Де Сада «120 Днів Содому». У стрічці розкрито дивні події в республіці Сало на півночі Італії в останні дні італійського фашизму. Четверо поважних головних героїв вирішують одружитися на доньках одне одного – перетасовують колоду. «Ви, пане Президент, візьмете в жінки Тетяну – дочку Його Величності, я одружуся на Сюзі – вашій доньці. Пане Президенте, мої дві дочки – Іліано і Джуліано стануть відповідно для його Величності і Монсеньйора». Потім вони наказують фашистам викрасти й привезти на закриту віллу ретельно відібраних хлопців і дівчат. Встановлюються правила гри: будь-якого чоловіка, якого помітять з жінкою буде покарано позбавленням кінцівок; будь-які релігійні посили з боку когось із підданих – їхня смерть. Не тіште себе ілюзіями, що з вілли є вихід. Тут вихолощується свідомість еліти, за допомогою чистого духу апатії і вигадливих ритуалів. Ваше відчуття витонченості яскраво випробується у збоченні. Люди – предмети, іграшки. Розваги для істинних гурманів – поїдання екскрементів. Кінофільм, наче

жувальна жуйка з терпким присмаком смерті. Кожна секунда стрічки, як індикатор міри вашої «просвітленості». Терпи, терпи і ще раз терпи.

Другу позицію у рейтингу почесно посідає – «Невідворотність» Скандальна стрічка французького режисера Гас Пара Ное заборонена до розповсюдження в Білорусі. Одну з головних ролей зіграв Венсан Кассель, а його дружину Алекс – Моніка Белуччі. Події розгортаються з кінця в початок. Фільм розпочинається з розмови двох чоловіків старшого віку у кімнаті. «Хочеш я скажу тобі?... Час руйнує все. Я не думав про це, це ж треба…Я скажу тобі…Ти не повіриш, тому, що я … тому що я…переспав з дочкою» «Що це за шум, там на вулиці? Швидка до когось їде… Напевно, в цей… «Ректум»(англ. Пряма кишка). Це педики з`ясовують стосунки. Від них одні неприємності» Події переходять в Гей клуб:«Пряма Кишка». Об`єктив камери рухається в п’яному вальсі. Тьмяне червоне світло. Похмура атмосфера, тривожний музичний супровід. Маркус з П`єром заходять в клуб – довгий тісний коридор, де по дорозі вглибину вони натрапляють на вияви фантазій відвідувачів. Тут небезпечно. Друзі шукають ґвалтівника дівчини Маркуса. «Ей ти не знаєш такого Пійнера? Він ходить сюди…». Блимають червоні лампочки: «Ти хочеш, щоб я тобі відсосав?», «ей, Пійнєр, це часом не ти? Відповідай! Це ти, Пійнєр?!». Чоловіки заходять у місце повне підозрілих людей. Один з них кладе Маркуса на підлогу й ламає йому руку. Ось-ось він почне його трахати… На допомогу приходить П`єр з вогнегасником. Тупі удари металом товчуть череп педику. Повільно. Раз за разом, розтрощують його вщент. «Він здохне, мерзенний педик»…

9-ти хвилинна сцена зґвалтування знята одним планом. Історія від кінця до початку, дає вам можливість по-новому оцінити невідворотність лиха. П`єр прибив не того… Справжній зловмисник стояв тоді поруч…

А переможець, фільм який я лише на секунд пару включив і КАТЕГОРИЧНО НЕ РАДЖУ ВАМ ЙОГО ДИВИТИСЬ, ЩОБ НЕ ЗІПСУТИ СОБІ ДЕНЬ – це «ПЕРЕРОДЖЕНИЙ» («Begotten»). Рецензія від нашого Анонімуса (він побажав залишитись невідомим) Власною Персоною.

«BEGOTTEN» Переглянувши цей фільм, з першого разу вас кине в холодний піт, хоча з власного досвіду можу сказати точно, що вас почне висаджувати вже з перших хвилин перегляду цієї стрічки. В когось вона може викликати відразу одними лише візуальними картинками,в інших – неабияке задоволення. Споглядаючи історію існування відчайдушного бога, який хотів завершити своє існування, ви намагатиметесь знайти сенс у цьому фільмі. Втім, ваші наміри розіб`ються вщент.

Ця картина – художній витвір авангардного напрямку. Це можна зрозуміти з самої подачі: фільм знятий у чорно-білій манері, що, на мою думку, було дуже вдалим ходом авторів. Деякі сцени настільки неможливо відрізнити від реальності, що мимоволі хочеться якнайшвидше вимкнути цей фільм. Напевно на це і розраховували творці. Фільм "Begotten" порадує поціновувачів творінь з тонким ароматом смерті та солодким присмаком суїциду. Це більше, ніж просто світлина. Це більше, ніж просто смерть, суїцид та біль. Породжений – сутність самого поняття болю та смерті. Картина вимагає філософського мислення.

___________________________

ДЕШЕВО І СЕРДИТО Український несмак, або покоління V Філософствувати на тему духовної убогості та неповноцінності великої маси нашого покоління можна цілу вічність, але варто говорити по факту. При народженні людина має свої особливі ознаки, які повторити неможливо, тобто сама людина є шедевром. Але проходячи життєвий шлях, вона втрачає свою індивідуальність, стаючи просто шматком суспільної багнюки. Геноцид творчої молоді. Перший фактор, який породжує ці проблеми нестачі індивідуальності – це «совдепія». 1. Руїна Радянщини Ми – покоління, яке живе на пострадянському просторі. Через недоліки минулого ладу, намагаємося не виділятися та плисти за течією. Одне питання на язику: «Мы боимся Вождя?». Така атмосфера породжує великі проблеми, які ставлять під загрозу нормальний розвиток індивідуальності серед молоді. Насамперед хочу сказати про українську методику виховання у школах. Тема актуальна та дуже проблемна. Здається, що школа має бути осередком добра та взаєморозуміння. Втім, саме вона й стає осередком радянських стереотипів: немає свободи думки, одягу, зачісок, зовнішнього та внутрішнього вигляду. І після цього ми ще задаємо собі питання: «Чому відстаємо від країн Європи?». Можливо нам потрібно змінити ставлення саме до початку шляху людини. До 26

дитсадків, до шкіл. Саме там потрібно починати виховувати індивідуальність, а не проповідника РАДЯНСЬКОЇ РУЇНИ. 2. Суспільство консерваторів. Консервативні люди , на мою думку, складають велику загрозу для майбутніх поколінь. Вважаю, що зосереджуватись на межі дозволеного є абсурдно. Кожна людина має право встановити власні рамки, або ж взагалі їх не мати. Така людська система «Зло и Добро», «Хорошо и Плохо» не є дуже поганою, але користі в ній я абсолютно не бачу. Знову ж таки ми піддаємося якимсь стереотипам, встановлених людьми, навіть не вищими створіннями. Що нам запрограмували, те ми і споживаємо кожен день, як свині. 3. Суспільна думка, або що про нас подумають. Як не дивно, але у час емансипації, фемінізму, свободи висловлювання, багато людей турбуються про свій примарний авторитет та примарну репутацію. Ключове слово – «примарний». На мій погляд, людина прийшла на цей світ, щоб творити свою думку у діях, а не дбати про ставлення інших до себе. З проблемами, які призводять до виникнення стадного інстинкту ми розібралися, але ж звичайно не вирішили. Тепер перейдемо до так званих ТРЕНДІВ. 1. Вічхаус тусовочка «Добрий день – це несмак» або «Вітаю, я ще одна течія, яка не обтяжує себе смаком». Саме так би вітався з вами цей рух, коли б він був людською дитиною. Тож думаю, що покритикувати можна і навіть потрібно! Ну звичайно,спочатку, колись давно-давно, ця течія смертельного блеку була цікавенька та навіть за нею бажали спостерігати, бажали повторювати за іконами цієї субкультури. Бо й справді. Це було нове явище, яке всі намагалися занурити до себе в нутро глибше і глибше. З таким чинником як «час» всі знайомі? Тож, якщо знайомі, то знаємо, що він не зупиняється і завжди змінює кордони дозволеного, нового, старого, вигаданого, реального. І ось прийшов і наш час. З прогресивних країн Заходу до нас докотився, навіть викинувся, вічхаус. І тут під впливом чогось новенького (для нас) народжується дитятко культури 21 століття – російський вічхаус. Звичайно ця тусовка, як й інші тусовки, була на стадії розвитку, який породжував нових виконавців, що досі виносять на публіку свої «класні, нові, невідомі» пісеньки. Але ж усі ми прекрасно розуміємо, що це ще одна частина всесвітнього плагіату, який трішки запізнився у розвитку. Тому сміливо ставлю на цій тусовці штамп «НЕДОТРЕНД» 27

2. Вебпанк 12+ (Ну тут будь-яка рецензія та критика буде очікувана та трішки передбачувана) Як не дивно, але на пострадянському просторі «плавити веб» – це означає бути на вершині тренду. Мало того, що діти забувають про навчання, так ще й думають про підкорення всесвітньої павутинки. Так і минає дитинство – наліпила на себе наліпок (штук 100), взяла в мами самсунг гелексі янг (шоб сфоткатись на нього) і повільно побігла підкорювати Інтернет. А найголовніше, що вебпанк був колись чогось вартий. Все було нове та цікаве, цей рух мав право на повноцінне життя, був простір де можна було використати свою хвору та збочену фантазію, можливість знайомства з цікавими людьми. Ну а зараз бідний веб охоплений шаленою кількістю підлітків, які намагаються знайти себе, але все марно. Тож, вважаю, що треба створювати центри допомоги малим вебпанкам. Спрямовувати їх бажання бути масою «особливих» у добрі справи. Наприклад, можна всіх експлуатувати на підприємствах, які бажаюсь знайти робочу силу. І державі користь, економіка стабілізується. Дивись, і долар буде по 8. А тепер сміливо ставимо штамп – «НЕДОТРЕНД» 3. Агресія в Інтернеті Прикро, шановна публіко, прикро. Живемо у час демократичний, а лад навіть у Інтернеті навести неможливо. Огидно спостерігати, як населення між собою вирішує проблеми зовсім не гуманним шляхом. Ба навіть більше, всі ці повідомлення найчастіше бувають відкритими для суспільного доступу і маленькі юзери навчаються у більш старших всіх цих «високо пілотажних» попусків. Як на мене – це злочин проти людства. Просто на рівному місці позбавляти молодше покоління елементарного етикету. Ну зрозуміло, що в реальному житті вони також це чують та бачать, але ж хоч в такому треба відгородитися від такого шлаку. Дивує те, що люди створюють цілий сленг, який так чи інакше, але показує рівень вихованості, роблять цілий культ, створюють сторінки в Інтернеті зі всілякими приколами на тему: «не вихований я, інфікую іншого своїм поганим вихованням». Хей, ми живемо у 21 столітті, давайте вже припинимо вести себе як варвари. Реформуйте себе та навколишній світ, а якшо не допоможуть мирні реформи, то свята вода і екзорцист завжди знайдуться у вашому місті. Тому агресія стає одним із найголовніших НЕДОТРЕНДІВ. 4. Пабліки про себе, або як я став самозакоханим соціопатом. (Зараз буду розповідати не про людей, які мають у власних паблах щось мистецьке, індивідуальне, новеньке та цікавеньке) Найтяжчий випадок. Найтяжчий. І взагалі це якось ненормально. Сміття 28

нашого любого Інтернету, яке всмоктує в свої обійми значний відсоток підлітків та й не підлітків. Ніхто вже не застережений від цього лиха. Багато описувати цей курйозний випадок у історії павутинки я не буду. Але дещо ж треба розповісти. Просто сторінка з плагіатом, який висить на плагіаті, зверху плагіат, знизу плагіат, зліва також він. Якщо ви зараз читаєте цю статтю та не розумієте як розпізнати паблік юного плагіатора, то до вашої уваги – 5 ознак відстійника всього чого тільки можна. 1. Ви постите сед бойз, віч хаус, контейнер, россійський вічхаус(ну і все що відноситься до інет культури); 2. Ви постите фоточки нагло і безсовісно вкрадені з іншого паблу або з тумбліру якоїсь «модної чікі»; 3. Ваш пост складається з рандомної картинки та рандомного треку. 4. Назва Вашого пабліку написана на івриті,китайському, арабському ( і будь що інше, де є гарні закарлючки, які показують «глибокий» внутрішній світ та загадковість) 5. Основою паблу є заїжджена тематика А) БДСМ Б) СРСР В) ВЕБПАК, СІПАНК (будь-яка інша холера) Г) АРАБИ Ну і все інше,що тісно переплітається з середнім шкільним віком. Наступне і останнє – МИСТЕЦЬКИЙ НЕСМАК ТА ЯК З НИМ БОРОТИСЯ? Взагалі поняття несмаку можна сприйняти по-різному. Зараз ж я хочу розповісти про несмак, який в’ївся в мистецтво. Мистецький несмак – це будь-який безсовісний плагіат, який просто не має права на існування. У ньому повинна царити гармонія з індивідуальністю внутрішнього світу людини. І несмак виявляється не в тому, що ви зробили якийсь неправильний крок на шляху до успіху в будь-якій сфері мистецтва, а саме в плагіаті. Вслідкувати за всіма трендами і вершинами моди неможливо. Треба вигадувати щось нове, своє, особливе, непередбачуване, відчайдушне. Не юзіть одну тему в різні боки, вигадуйте, творіть. А якщо ви вже стали творцями, то закликаю вас відчайдушно боротися з несмаком. У будь-якому його прояві. Ну а якщо гуманні методи не допомагають, то свята вода і екзорцист завжди знайдуться у вашому місті.

Дарія Жидаєва

Оксана Жмурко (Мистецтвознавець): Поняття краси, мабуть, є одним із найдискусійніших. Кожна епоха впродовж історії людства пропонувала свою версію вимог до зовнішнього вигляду людини. Це стосувалось як одягу, так і пропорцій тіла. Від часів Давньої Греції європейська цивілізація жила у визначених естетичних рамках. Незважаючи на східні впливи, що прийшли через християнську традицію, та були трансформовані у середньовічній Європі, світ існував у заданій системі світоглядних координат. Так тривало століття. Зміни відбулись у ХХ столітті, 30

після Першої світової війни. Крах системи цінностей Старого світу, розчарування в ідеалах, революційні зміни в соціумах та суспільствах не могли не позначитись на зовнішньому вигляді людини. Для “втраченого покоління” краса втратила свою абсолютну цінність. З’являється поняття «анти естетики», що толерує потворність, дисгармонійність як засіб активації глибинних почуттів людини. Очевидно, спершу це проявляється у богемних середовищах, мистецькій сфері, кінематографі та інших візуальних мистецтвах, що поглиблюється в епоху постмодерну. Основою таких процесів є зміна ставлення

до

трансформація

людини,

людської

морально-етичних

особистості, норм.

розуміння Світ

її

перестає

цінності, бути

антропоцентричним, відбуваються процеси дегуманізації, про що писав Х. Ортега-і-Гасет у творі «Дегуманізація мистецтва». Певне переосмислення відбулось після Другої світової війни, однак злам у світогляді був надто глибоким, а глобалізаційний рух незворотнім. Зовнішня краса людини, її вигляд є не лише проявом фізичних даних, свідченням розуміння модних тенденцій та бажання слідувати за ними, а також виявом власних можливостей, але у більшій мірі є виразником її культурного рівня, освіченості, відчуття доречності, ситуації і, що найважливіше, самоусвідомлення, саморозуміння та самоповаги. Кожен віковий етап у житті особи зазвичай супроводжується зміною її суспільної ролі. Дитинство, юність, молодість та зрілість – усі ці періоди тягнуть за собою зовнішні антропоморфні та внутрішні світоглядні зміни. Трансформується і гардероб. При сталому асортименті змінними є матеріали та характер виконання – що прийнятне у юності – неприпустиме у зрілості, попри усю суспільну толерантність до права особи на самовираження. Кожен етап має свій особливий шарм та неповторну красу, як і “ікона стилю” кожної мистецької епохи. А розуміння цього досягається у результаті роботи над собою як у фізичному, так і духовному плані та у вмінні приймати себе таким, яким ти є, розуміючи мінливість цього світу та цінуючи неповторні миті швидкоплинного життя людини.

md: Моріка Свідорська

mua: Катя Калістратова

hair: Настя Музичка

Декларація Ми, Вагантіс. Ми декларуємо. Ми декларуємо квадратні картаті висотки. Ми декларуємо світло у вікнах і сніг, який вкриває твоє кохання. Ми декларуємо авангард. Ми декларуємо трамвайні лінії і привидів фей на них. Ми декларуємо ритм. Ми декларуємо зміст і форму. Ми декларуємо вибір. Ми декларуємо порно 70-их і футура фанк. Ми декларуємо діп-хаус, зорі спальних районів та літні вечори, як інгалятори. Ми декларуємо наркотики. Ми декларуємо зброю. Ми декларуємо утопію з бетону і скла. Ми декларуємо інстинкти. Ми декларуємо мільйони коконів. Ми декларуємо одноденок. Ми декларуємо нову хвилю. Ми декларуємо повій і торчків. Ми декларуємо бариг, як реакцію на будь-який набір страждань. Ми декларуємо Вавилон. Ми декларуємо Прометея. Ми декларуємо орла. Ми декларуємо вбивць королів. Ми декларуємо сімейні цінності в масштабах братовбивства. Ми декларуємо бензедрин, цілі чашки бензедрину. Ми декларуємо очі ібада. Ми декларуємо бета-тестування нової версії Кундаліні. Ми декларуємо рейви. Ми декларуємо все, що ти маєш. Ми декларуємо мертвонароджене кохання. Ми декларуємо Бога. Ми декларуємо сотні Богів, для різних класів і націй, для тисяч порожніх святилищ у кухнях спальних районів. Ми декларуємо потяги, як можливість думати. Ми декларуємо маркетинг, як вищу форму існування суспільства. Ми декларуємо прокурені ганджею кімнатки. Ми декларуємо продаж. Ми декларуємо забудову. Ми декларуємо технічну сингулярність, яка заповнюватиме ваші голови в останні години цивілізації. Ми декларуємо організації, комуни, абатства, команди, гурти, студії, групи, класи, ансамблі, оркестри, бригади, банди, синдикати, трести, картелі, корпорації, колективи. Ми декларуємо мільйонні тиражі жовтої преси, яка наливається чорнилом в сталевих цехах. Ми декларуємо кожен етап створення книги, кожну сублімацію, що вилилась у перестук клавіш. Ми декларуємо червоні стяги з перехрещеним імплантом і мережею. Ми декларуємо зелені очі, як метод сприймати дійсність. Ми декларуємо кожну марку, яку ви коли-небудь покладете під язик. Ми декларуємо інсульт, на кожному етапі твого перетворення в султана. Ми декларуємо серцебиття. Ми декларуємо штучний інтелект, як спосіб мислення. Ми, Вагантіс. Ми декларуємо нове мистецтво. Ми декларуємо нове мистецтво, як реакцію на будь-який набір страждань. Ми декларуємо сотні нових мистецтв для різних класів і націй, для тисяч порожніх святилищ на рейвах, в порно і в 70-их, і в кожній прокуреній ганджею кімнатці, і в кожній марці, яку ви коли-небудь покладете собі під язик. Ми декларуємо нове мистецтво, як можливість думати. Ми декларуємо нове мистецтво, як вищу стадію існування суспільства. Ми декларуємо нове мистецтво, яке заповнюватиме ваші голови в останні години стерилізації. Ми декларуємо нове мистецтво, кожну твою сублімацію, зафіксовану на стінках черепа у вигляді qr-коду. Ми декларуємо нове мистецтво, як метод сприймати дійсність. Ми 34

декларуємо нове мистецтво, на кожному етапі твого перетворення в Месію. Ми декларуємо нове мистецтво, як спосіб мислення. Ми, Вагантіс. І це нічим не краще, ніж вбити таксиста, щоб не платити, чи погрожувати стволом провідникові. А потім я дочитав «На дорозі» і викупив. Марко з сімдесятих був правий – треба було народитись за сорок років до тих часів, щоб слухати божевільний «боп», знати кумирів в лице, більше того, знати богів в лице, колесити поміж кукурудзяних полів на кадиллаках і фордах, чи стопом, чи їхати в поїзді, або іти пішки. А зараз ми шукаємо милосердя, поглядаючи на порожні вулиці*, будь-то Гарлем чи Левандівка. Нам знову потрібні пророки двотисячних, нам знову потрібні боги тут; боги, яких можна зустріти на вулиці, біля кіоску «Пошта», чи в булочній, чи на задньому дворі, де всі в рядок відливають, бо пиво рве сечовий міхур. Нам потрібен боп, щоб ми змішали його з хаусом і електроклешем. Необхідні тромбони в інді-рок, ми хочемо, щоб нігери знову грали свої блюзи, свої буги, божевільні піаністи; щоб білі грали, щоб грали азіати і австралоїди, щоб бензедрин лився рікою і Карл Маркс писав свої вірші, ми хочемо застати Мехіко в п’ятдесятих. І, здається, Марко всерйоз взявся за виконання цього плану. Богдан Горон

Оригінальні фото: Юлія Луців Головний редактор: Остап Лещук Літературний редактор: Петро Синьоокий