JournTEAM

Наші любі матусі! Ви наше натхнення. Ви наші наставники. Ви наша мотивація. Ви дали нам так багато, що скільки б ми не дякували, цього все одно не вистачить. Ви змогли подарувати нам найцінніше - наше життя. А ще змогли вчасно зрозуміти, що ми вже подорослішали, але біля вас ми ще досі маленькі. Хоча, звісно, ви нам дуже потрібні і у дорослому віці. Ваші поради, настанови, слова підтримки надзвичайно важливі для нас. Ми не часто про це говоримо, але знайте - ми цінуємо і щиро вдячні вам за це. Напередодні свята хочемо побажати вам найважливішого - щастя. Як люблячі діти, обіцяємо робити все, що у наших силах. Будьте здорові, натхненні та життєрадісні. Розквітайте, як весняні квіточки. Ми любимо вас і бажаємо усього най-най-найкращого. З повагою - команда JournTEAM

p p a H

o ym

s ’ r e h t

! y da

К

оли стало питання якій же темі присвятити наш наступний випуск журналу, тут і різних думок чи дискусій не виникло і жодного разу! Адже травень це час коли ми кидаємо усі свої справи, купуємо найкрасивіші квіти у світі й біжимо туди, де пройшло наше дитинство. У той дім, де завжди чекають, де від порогу вже пахне духмяними пиріжками. До найріднішої матусі! Цього року День Матері увесь світ відзначатиме 10 травня. Для українців це свято вперше влаштував Союз українок Канади ще у 1928 році. І вже у наступному році, Львів неодмінно підхопив ініціативу святкування. У цей день заведено проводити час з особливою жінкою, яка подарувала нам життя, щиро подякувати, обійняти та зробити приємний невеликий подарунок. Для наших мам, найцінніше це увага, особливо якщо ми вже дорослі, і знаходимось далеко від рідного дому. Я пам’ятаю своє дитинство, коли ще маленькою малювала картини, аплікації, ліпила із пластиліну. І від щирого серця на свята дарувала свою творчість матусі. А тепер, знаєте що? Нещодавно знайшла ось ці листівки з дитинства, їх мама береже і досі. Так, ми часто забуваємо подзвонити, обійняти, допомогти по господарству, а вони ніколи не ображаються на нас, вони чекають і люблять. Тож давайте не лише 10-го травня вітати матусь, а й частіше згадувати, робити приємне і дарувати квіти. Вони їм же так пасують у додатку із посмішкою, правда ? Матусю, дякую тобі за життя. З Днем Матері і дуже кохаю тебе!

-з повагою, засновниця навчальної платформи «Стань журналістом» Вероніка Кашинська

Зміст: 1. Карантинні реалії: чи можливий Великдень онлайн? Репортаж з місця подій.

2. MOLODVIZH-у бути! Про усі секрети розкаже засновник проекту Олег Малець.

3. Швидко, безболісно та без депресій: як вийти з режиму КАРАНТИН?

4. Карантин vs школа: що роблять вчителі вдома?

5. Танцювати, навчати та бути мамою: особливе інтерв’ю з Анастасією Пустоловською.

5. Дещо про соціальні мережі, особистість та емоційний інтелект: як балансувати?

6. Нема що почитати? Так запитай у мами!

7. Лірика та весна: вірші, що надихають.

8. «Був такий період у житті, що я не хотіла тренуватися»: про спорт та емоційне вигорання з Вікторією Ленишин.

9. Віднайти спокій у собі: йога, баланс тіла та душі.

10. Якщо вам цікава медіа сфера - це інтерв’ю саме для вас: секрети журналістики розкриває ведуча Юлія Янчар.

11. Не знаєш, що одягнути? Шукай у шафі мами! Про тренди з маминого гардеробу.

У

Карантинні реалії: чи можливий Великдень Online?

2020 році перед нами постав новий виклик: як жити в умовах пандемії? Цьогорічний Великдень не став винятком з карантинних умов і тому українцям довелося відзначати свято Воскресіння вдома. Священнослужителі закликали долучитись до Літургії в режимі онлайн, а кошики освячувати самостійно.

У соціальній мережі Facebook створили подію «Великдень Online: карантинна версія з усіма традиціями», де протягом 10 днів публікувались різноманітні майстер-класи, лекції, розмови, челенджі, концерти та статті про давні звичаї Великодня. Саме за останній блок відповідала наша команда «Стань журналістом». Не забувати традиції свого роду, міста та країни надзвичайно важливо, бо саме в них збережений наш генетичний код. Тому, як справжні журналісти, ми звернулись до досліджень XIX ст. та друкованої преси XX ст., щоб дізнатись більше про підготовку до Великодня в умовах, коли українські землі ще не мали власної незалежності. Так, у двох номерах львівської газети «Діло» за 1935 р. опубліковано цікаві приповідки, котрі активно вживались на тере-

А як же атмосфера свята: розпис писанок, гаївки та інші традиції? Про це потурбувалась ініціативна група активістів молодіжних організацій зі Львова та Тернополя: «МолоДвіж Центр. Львів», ГО «Львівський Молодіжний Клуб», «Стань журналістом», «Дитяча дорадча рада при Львівській міській раді», «Journ Team», «Комісія у Справах Молоді Львівської Архиєпархії» та «Просвіта Тернопільщини».

нах Галичини під час підготовки до Великодня. Серед них: «Як має бути свято, най буде Великдень», «Зелене Різдво – білий Великдень», «Яке Благовіщення – такий і Великдень» тощо. Завдяки «Матеріалам з української етнології» за редакції Федора Вовка, ми занурились у давні традиції та поцікавились як виник звичай закрашувати яйця. Крім того, писали про чинність, час писання та уживання писанок. Великдень Online не обійшовся також без нових трендів соціальних мереж. «Дитяча дорадча рада»

Зважаючи на карантинні заборони #молодь_святкує #Великдень_Online, бо #ВеликденьНеСкасовується, а #ПисанкаПаскаМаскаВдома. Спільними зусиллями небайдужих активістів, можна створити будь-який проект онлайн і він точно буде вдалим! Ми радіємо такій співпраці, адже у нелегкий час нам потрібно гуртуватись разом та підтримувати один одного. Тому із впевненістю можемо сказати, що попри все Великдень 2020 зберіг свою духовну складову та атмосферу свята і відбувся з усіма традиціями. Автор: Сніжана Ковток

розробила бінго-челендж, а ми запропонували дізнатись більше про підготовку та традиції кожної родини у XXI ст. і тому запустили челендж #Великодній_текст. Як і понад 70 років тому, зараз актуальними залишаються слова митрополита Андрея Шептицького із його привітання до українців у 1944 р.: «Горі імінем серця, не піддаваймося зневірі і природній в часі війни знеохоті до світу і до людей, радше з християнським довір’ям до батьківської опіки Божого Провидіння будьмо пересвідчені, що все скінчиться добром, не тільки для наших установ, для родин, для міст і сіл, але й для цілого народу, тут і там».

ОЛЕГ МАЛЕЦЬ: «Ті, хто були в першому MOLODVIZH організаторами, в третьому будуть спікерами чи модераторами»

Й

ому тільки 24 роки, а за плечима у нього колосальний досвід громадської діяльності. Олег Малець реалізував не один десяток проектів, серед яких добре відомий усій львівській молоді форум MOLODVIZH. А тепер він директор МолоДвіж Центр. Львів – місця, що гуртує навколо себе найкращу молодь Львова. Ми зустрілися в ZOOM, аби дізнатися, як відбувалася робота над MOLODVIZH, як працюється команді в умовах карантину та чого чекати попереду.

-Як Львову вдалось отримати статус молодіжної столиці у 2018 році? Що було найважливішим для перемоги?

- Я виділяю декілька моментів, чому ми стали молодіжною столицею України. По-перше, круте молодіжне середовище, хороший розвиток громадянського суспільства – наша молодь є активною і долучається до ініціатив. У Львові показник активності молоді досить якісний. По-друге, це потужні інституції. Як Інститут міста, який і координував цей процес, так і різні підрозділи міської ради. Дуже багато сильних інституцій міста справді вболівають за розвиток молоді. По-третє – креатив, творчість та нестандартність. У молодіжній політиці Львова це дуже яскраво простежується. Якщо заявка це, грубо кажучи, заповнити табличку, то у фіналі потрібно себе показати креативно. І ми з цим справилися. Після нашої презентації одразу було зрозуміло до кого поїде кубок. Наш контент – особливий, але окрім цього потрібно вміти яскраво себе презентувати. Як Тернопіль цього року. Вони знайшли свою фішку і вирвали перемогу.

-Що визначило успіх форуму MOLODVIZH? Адже після першого року львів’яни були дійсно в захваті.

- Я б не сказав, що він був аж дуже крутим. Ми багато де не дотягнули, бо робили таке вперше. Складність була в тому, що потрібно було з нуля вибудувати команду і концепцію. Коли представники Міністерства молоді та спорту приїхали до Львова вручати нам кубок, опісля була зустріч щодо цього форуму. І почалась вона з того, що ми запитуємо: «Як ви бачите форум?». А вони нам: «А як ви бачите форум?». Це була наша нульова точка розуміння того, що ми взагалі робимо і куди рухаємось. Ми почали проводити багато дискусій, опитувань, створили робочу групу - кістяк із активістів. За рахунок цих зустрічей, почали залучатися підтримкою інституцій, які працюють з молоддю на національному рівні. Все вдалося за рахунок синергії. Це стало таким об’єднавчим елементом, нашою фішкою. Зустрілися різні люди – зі Студентської ради Львова, Пласту, міністерств і об’єдналися. Отак вийшла крута історія, яка і досі триває.

Опісля цього ви почали працювати над реалізаці- процес для молодої команди без досвіду, але ми поєю МолоДвіж Центр. Львів, як це відбувалося? долали цей процес. І звісно ремонт. Величезна трудність роботи з підрядниками, будівельниками. Ти Місто поставило цілі на 2018 рік – до кінця року хочеш щоб все було як найшвидше, але в тебе немає відкрити молодіжний центр. До кінця року його досвіду ремонтів на 360 квадратних метрів і немає відкрити не вдалося. Це перша складність. Коман- розуміння часових рамок. Підрядники говорять, да, яка робила форум MOLODVIZH довгий час не що для роботи над тим чи іншим етапом потрібен була дотична до роботи над центром. До жовтня не тиждень. Ти приходиш через тиждень, а нічого не було тієї людини, тієї команди, яка цим буде займа- зроблено. Нові перепони та випробування, було батися. Андрій Москаленко запропонував мені взяти- гато стресових моментів. Під кінець я вже сам говося за цей проект. Я тоді горів цією ідеєю, адже після рив будівельникам як потрібно класти плитку, хоч MOLODVIZH був приємний осад і багато думок про я зовсім в тому не профі. те, що далі, чим займатися, що робити. Для мене це був крутий виклик і його підхопила вся наша тусовка MOLODVIZHу. Трошки в іншому форматі та іншими людьми ми почали працювати над цим проєктом. Ще однією із труднощів було створення молодіжного центру як комунальної установи. Ми провалили першу сесію – депутати не підтримали ідею. Після цього ми ще інтенсивніше взялися за роботу, в плані адвокатування. Після 2 сесії в нас був величезний бюрократичний пласт формування центру – ходити в податкову, знову податкова, статистика, розробка положень. Складний

- Які проблеми вирішує центр зараз? І чи складно вати з молоддю та розвивати її не зважаючи на умобуло перенести роботу в онлайн? ви, в яких ми знаходимося.

-Коли ми взялися за розробку центру, одразу -Вже було анонсовано, що має бути третій ж почали визначати наші цінності, візію, напрям MOLODVIZH. Що ви готуєте? Як його уявляєте? Є нашого руху. Наш лозунг «Тут ми творимо себе, а якісь спойлери? місто для себе». Ми стараємося виховувати круте середовище людей, яке буде творити це місто і ро-Щойно закінчився другий MOLODVIZH, ми бити його кращим. У нас є три вектори робити. Світ одразу забронювали FestRepublic на 2020 рік. Але зараз ми зависли у невизначеності, як і весь світ. Ми до кінця не знаємо чи буде цього року MOLODVIZH. Спойлерів як таких і немає. Ми почали вибудовувати для себе розуміння та цінності цього форуму. Дуже важливо, що цей захід ми робимо для молоді – не тільки львівської, а й з усієї України. З іншого боку важливе питання – що це є для команди. Ті люди, які це творять, це активне середовище Львова і співвідчуття та дуже мінливий, він гнучкий, є багато можливостей емпатичність – мають бути постійно. Чим більше та викликів. І якщо взяти і лупати скалу в чомусь це приносить задоволення для команди, тим краще одному – ми не будемо максимально продуктивни- для заходу. ми. Перший вектор роботи – благополуччя молоді. Це -Яким воно буде цього року? різноманітні дослідження по якості життя та благополуччя молоді. Насправді, для нас зараз важливе питання моДругий – це інфраструктурні моменти. Ми маємо більності. Мобільність молоді зараз на нульовому центр, але на цьому зупинятися не хочемо. І вже де- рівні через карантин. Це, можливо, але не гаранкілька разів було анонсовано, в перспективі в кож- тую. Дуже цікавить саме те, що для кожного з нас ному районі міста повинен бути центр. Маленький мобільність, якою буде мобільність молоді. Дуже спойлер – у нас є вже розроблений план на чотири хочеться, щоб він відбувся. Нашою точкою непонові центри в місті. вернення буде 1 червня. Саме тоді буде відомо долю І третє – розвиток соціальних ліфтів, розвиток MOLODVIZHу. Чекаємо конкретних вказівок від самої молоді. Це надзвичайно широкий спектр активності. В основному це неформальна освіта та волонтерство. І також створення унікального ком’юніті, яке поділяє близькі цінності. Перейти в онлайн режим було не складно. 30% населення у Львові це молодь. І з ними потрібно завжди взаємодіяти. Це була наша місія. І не важливо чи відкриті в нас двері, чи закриті. Ми пів року пропрацювали без фізичного приміщення і це не було перепоною. Ми мусимо працю-

МОЗ, Кабінету міністрів, рішення міської влади. Всі ми в очікуванні.

- Як ти вважаєш які саме навички організація форуму дає людям, які над ним працюють? Я вже більше 5-8 років організовую різні заходи. Починаючи від університетських заходів для групи, факультету до всеукраїнських. Питання команди для мене дуже важливе. Це повинні бути сильні, круті люди, з хорошим бекграундом, які будуть вистрілювати, які мають креативність і будуть на ходу генерувати божевільні ідеї. З першого MOLODVIZHу, не знаю яким чином, у нас змогла сформуватися саме та команда, яка в одному ж руслі сама розвивається і драйвить процеси. Зараз маємо потужний кістяк команди, яка горить MOLODVIZHем. Є і нові люди, яких хочеться залучати. В нас присутня мінливість кадрів. Ті, хто були в першому MOLODVIZH організаторами, в третьому будуть чи спікерами, чи модераторами. А на їхнє місце приходять нові круті люди. І тут, до речі, цікавий момент. Я аналізував команду першого MOLODVIZH. Люди які починали активістами, зараз досягають нових вершин. Яна Пекун – з активістки виросла в заступницю директора з питань розвитку у соціальних службах Львова, Матвій Дух зараз голова рекрутингового відділу в УКУ, Тетяна Приходько стала керівницею напрямку соціології Інституту міста, Саша Николяк став головою управління молодіжної політики у Львівській міській раді, ну і я, став директором МолоДвіж Центр. Улюблена книга – «Кримінальне чтиЛьвів. Можна легко відслідкувати кар’єрний ріст людей, які є в тусовці Молодвіжу. Вони йдуть по во» Один із найвідоміших фільмів Квентіна зовсім різноманітних напрямках, але вони ростуть. Тарантіно, який став переломним мо-Що ти порадиш робити молоді, аби досягати сво- ментом в історії американського кіно. Фільм отримав «Оскар» та «Золоїх цілей? ту пальмову гілку» на кінофестивалі у -У першу чергу потрібно знайти свою тусовку. Каннах. Вінсент Вега і Джулв Винфилд – Йти одному це непродуктивно, нелогічно і некон- бандити із банди, які обкрадають людей, курентно. Цією тусовкою можуть бути громадські виконують криваві завдання свого боса, організації, студентське самоврядування, учнів- а в перервах між «роботою» розповідаське самоврядування. Стати частинкою чогось, ють один одному історії із життя. Так бути об’єднаним, залученим. А далі вже дивитися перед глядачем відкриваються три різні до чого лежить душа. Суть громадської активності історії: про те як Вінсент рятує друта волонтерства в тому, що ти сам повинен отриму- жину свого боса від передозу наркотикавати від того кайф. Організовувати заходи чи бути ми; про те, як Джулс рятую від провалу еко-активістом, робити те що подобається. А далі невдумливих грабіжників Хані Банні та брати і лупати цю скалу, пробувати нове. А коли Памкіна, які вирішили обікрасти кафе; і розумієш, що щось не твоє, то прощатися, але з гід- про хлопця на ім’я Бутч Кулідж, боксері, який заключив з Марселласом договір, а в ністю. результаті порушив правила гри і обманув грізного боса. Автор: Дара Дворецька

Швидко, безболісно та без депресії

Як вийти з режиму КАРАНТИН?

«С

зумів, що те, чим займався раніше, більше не твоє. За цей період, мабуть, кожен перечитав безліч статей, книг, передивився енну кількість вебінарів, фільмів, передач та зробив свої висновки. І якщо за першим горням кави в компанії друзів ваші думки почали кардинально розходитися – ЦЕ НОРМАЛЬМи всі разом переживаємо цей непро- НО. Головне - ставитися до цього з розумінням і не стий час – карантин. Благополуччя пере- агресувати. Тепер у вас є можливість наново пізнабування на ньому у великій мірі залежало вати світ один одного. від готовності пристосовуватися до те3. СуС або СИЛА У СПИСКАХ перішнього. Великий бізнес, проєкти та Мабуть, ви неодноразово чули про силу плануванбезліч стартапів моментально перейшли в онлайн режим – фотозйомки через ня, так? Радимо виділити декілька хвилинок на те, веб-камеру, сила-силенна кількість вебі- щоб сформувати список після-карантинних справ. нарів та курсів. Якщо колись люди нама- Це для того, аби систематизувати думки і не загубигалися хоч трохи відсторонитися від світу тися серед всіх after-карантин party. Використовуй у смартфоні, то тепер наші гаджети стали записник або нотатник на смартфоні, стікери, маркери – все що душі завгодно. Не знаєш, що хочеш «рукою спасіння». найбільше зробити після карантину? Записуй все: Але ж ми розуміємо: рано чи пізно ка- похід на каву з друзями, прогулянка людним суперрантин закінчиться. А виходити з кімнати маркетом, подорож на маршрутці в час пік, конможе не захотітися. Чи, може, ти навпаки збираєшся бігати наввипередки з собою з однієї кав’ярні в іншу і зовсім забути, як то сидіти вдома? У будь-якому разі найважливіше тоді буде знайти ту золоту середину та влитися в життя. віт зміниться, люди зміняться, наше ставлення до речей зміниться», - казали вони. Та чи дійсно все змінилося? І як безпечно вийти з режиму «КАРАНТИН»?

Ми тобі з цим допоможемо! Тримай декілька кроків для безпечного виходу у світ оф-лайн.

1. НЕ ПАНІКУЙ! Це, мабуть, одна із перших тез, які ми всі чули з моменту введення карантину. Але і після його закінчення ця фраза не втрачає своєї актуальності. НЕ ПАНІКУЙ. Все добре, життя продовжується. Варто позбутися думки, мовляв, ти один єдиний сидів на карантині, поки всі інші подорожували на всякі Гаваї, тусили і розвивалися.

2. ЦЕ НОРМАЛЬНО Кожна подія в житті певним чином впливає на нас. Та і в процесі дорослішання, чи то плину часу, наші вподобання, думки, ставлення до тих чи інших речей змінюються. І це нормально, якщо за час перебування вдома ти переосмислив певні речі, знайшов заняття, яке тобі більш до вподоби, чи зро-

церти, вечірки….абсолютно все, що спаде на думку. Список – це не контракт, за яким ти маєш зробити все, що записав, це спосіб систематизації думок.

4. ДОТРИМУЙСЯ РЕЖИМУ ДНЯ Вирватися у реальний світ із 4 стін – це, звичайно, НЕРЕАЛЬНО круто, але ПАМ’ЯТАЙ про режим дня. Перед тим, як іти гуляти пізно ввечері, згадай, що тепер у тебе немає в запасі однієї години зранку, яку під час карантину ти не тратив на добирання на пари. Перед тим як завантажувати себе справами, черговими зустрічами, не забувай про відпочинок, який зовсім скоро знадобиться твоєму організму: • здоровий сон – не засиджуйся допізна, аби отримати свої 8 повноцінних годин сну, а зранку нікуди не запізнитися та мати багато енергії; • здорове та корисне харчування, адже вітамінки із овочів та фруктів нададуть тобі не тільки багато енергії, а й гарного вигляду; час з рідним та близькими за фільмом чи душевною розмовою з горнятком кави. Піклуйся не тільки за круто виконані проєкти, а й за самого себе.

5. ПАМ’ЯТАЙ, ЧОГО НАС НАВЧИВ КАРАНТИН Можливість вільного пересуватись містом, відвідування кінотеатрів, спортивних залів та торгових центрів – прекрасно. Та слід не забувати все те, чого нас навчив цей карантин! Слідкуй за чистотою своїх рук, не торкайся зайвий раз обличчя, піклуйся про свій імунітет, дезінфікуй свої гаджети, не облизуй поручні в тролейбусах… Прості правила, які допоможуть убезпечити наш світ від ще одного карантину. Автор: Дара Дворецька

Що ти обов’язково повинен зробити після карнатину?

1.Пробути весь день на вулиці, слухаючи шум міста 2. Піти з друзями на каву в улюблене кафе 3. Сходити в кіно (шукай фільми під відкритим небом) 4. Зустрітися з друзями, яких не бачив весь цей час, та разом влаштувати гучну вечірку у вечірньому місті 5. Відвідати бабусю з дідусем, вони скучили:) 6. Вийти на пікнік, навіть у найближчий парк 7.Відвідати нове місто 8. Купити щось, що нагадуватиме тобі про можливість щодня виходити на вулицю (термос-горнятко для холодної кави теж підійде) 9. Приєднайся до цікаво проекту, щоб познайомитися з новими людьми 10. Зроби фото на вулиці, де ти справді щасливий!

П

КАРАНТИН VS ШКОЛА, ВЧИТЕЛІ VS УЧНІ

ривіт, друже! Увесь світ зіткнувся з пандемією COVID-19, тому навчання змінилося як для студентів, так і для учнів. Сьогодні я взяла інтерв’ю у моєї Мамусі, яка працює завучем і вчителем української мови та літератури – Марії Іванівни. Ми обговорили питання, які зараз усіх турбують, особливо школярів. Тому насолоджуйся цим легким діалогом Матері та Доньки і дізнайся, як усю правду про дистанційне навчання на карантині та його ефективність.

- Чим взагалі вчителі займаються на карантині?

- Насамперед знайомляться з новими платформами для навчання, соціальними мережами. Старше покоління вивчає гаджети, оскільки ХХІ століття змушує педагогів йти в ногу з розвитком науки і техніки. Ситуація, яка склалася у світі, змусила усіх навчатись дистанційно. Вчителі та учні вперше зіткнулись із такою формою роботи. Педагоги та здобувачі освіти постійно у пошуку нової інформації. Окрім цього, під час карантину з’явилося більше вільного часу, який можна використати з користю для себе. Наприклад, займатися спортом, прочитати улюблену книжку, присвятити час спілкуванню з сім’єю і почастувати їх смаколиками.

- Для чого вчителі ходять на роботу зараз, якщо учні не відвідують школу?

- Дирекція школи складає графік чергування, тому що масове скупчення людей заборонене і виникають проблеми з транспортом, особливо за межами міста. Міністерство освіти і науки України щодня надсилає нові постанови та накази щодо навчання під час карантину. Цю інформацію потрібно опрацювати педагогам і ознайомити учнів та їхніх батьків з нею. Роботу, яку вчителі виконували вдома, провівши безсонні ночі за складанням контрольних робіт чи тестів, можна виконати у межах школи, ба більше, у цілковитій тиші та гармонії.

- Що ви особисто робите у школі під час чергувань, Маріє Іванівно?

- По-перше, я заходжу до кабінету, відчиняю двері, усміхаючись сама собі. Завдяки карантину, у школі панує мир і злагода, немає суперечок, шуму, боксерських рингів, дуелей за серце дами. Іншими словами – бажання ходити на роботу примножилося у n-ну кількість разів. Жарти жартами, але я дуже сумую за учнями та їхніми витівками. Чесно кажучи, я гадаю, що робота завжди знайдеться: перевірити електронну пошту, вислухати

ідеї та пропозиції директора, зробити звіти для районного відділу освіти, перечитати шкільну документацію, полити квіти, навести лад у кабінеті, попрацювати з додатковою літературою і випити філіжанку кави на самоті.

- Як учні реагують на завдання у межах інтернету?

- Сказати по правді, деякі учні блокують вчителів, щоб не отримувати від них завдань. Просто вони не знають, що їм потрібні будуть оцінки за вивчені теми. Ось буде сміху, коли вони отямляться, що потрібно співпрацювати з учителями, а ті зі свого боку почнуть блокувати їх. Більшість учнів відповідально ставиться до дистанційного навчання та сумлінно проводить години за книжками, точніше за ноутбуками та телефонами через COVID-19. Доволі ефективними є відео-уроки, які транслюють на телебаченні. Школярі стверджують, що таке навчання їм дається краще, аніж цілковите самоопрацювання матеріалу.

- Як ви вважаєте, яке навчання є більш результативним?

- Щодо плюсів дистанційного навчання: 1. Батьки можуть бути впевнені, що їхні діти «не прогулюють» заняття, а присутні у Скайпі чи Зумі (я б сказала, що Zoom –це новітня та значно комфортніша платформа для учнів та вчителів, ніж Skype).

2. Учні навчаються самостійно знайомитися з новим навчальним матеріалом, тому що не у всіх є можливість приєднатися до уроку через відсутність інтернету.

3. Не будемо забувати про «ЗНОшників», які мають більше часу для підготовки: як розумової, так і психологічної.

5. Задоволення потреб школярів у отриманні знань у комфортних умовах. Звичайно ж, є багато мінусів: 1. Недостатній контроль над засвоєнням одержуваних знань.

2. Хитромудрі підлітки можуть з легкістю «списати» на контрольній чи тестовій роботі.

3. Інформацію через монітори та екрани сприймають інакше, ніж вживу.

4. У дітей часто збивається режим дня, оскільки зранку непотрібно вставати на навчання, а вночі можна подивитись серіали чи пограти ігри.

5. Завжди знайдуться відмовки, на кшталт: «У мене зникнув інтернет, вимкнули світло чи «втекла мишка».

6. Дітям не вистачає живого спілкування, через що можуть виникнути різноманітні розлади, наприклад, соціофобія. Отже, навчання вживу неможливо замінити жодними ґаджетами чи навчальними платформами, але здоров’я – найцінніший скарб людини, тому не варто легковажити та порушувати умови карантину.

- Що ви можете сказати про випускників 2020, як їм далі бути?

- Цифра 2020 в написанні має повтор, віддзеркалення, тому такий рік відносять до ангельської нумерології. Випускникам не позаздриш. Але в результаті, я впевнена, всі труднощі зникнуть та все закінчиться вдало. Так, на жаль, випускний бал у кінці навчального року не відбудеться, але не варто засмучуватись.

- Цілком згідна. Я закінчила школу минулого року і з одного боку трохи заздрю одинадцятикласникам, оскільки я не мала вдосталь часу для підготовки до ЗНО, а в них у запасі ще цілий мі-

сяць, а може й більше. Головне – це правильно використати цю можливість. Очевидно, непросто усе це відбувається і попереду зміни на краще.

- Не заперечую. Проте, провчившись 11 років у школі, діти заслуговують на, скажімо, «випускну церемонію» та прощальний вальс із учителями. Тим паче, деякі випускниці уже купили сукні. Звичайно, я переконана, що вони знайдуть вихід і відсвяткують свій випускний, нехай і не так масштабно, але затишно і у колі друзів. Величезне спасибі Матусі за таку чудову розмову на кухні за чашечкою теплого чаю. Тепер я розумію, що відчувають учителі сьогодні. Безумовно, усі сподіваються на краще. Рано чи пізно біла смуга змінить чорну. Нехай проблеми та незгоди не роблять Вам в житті погоди! «Живи сьогодні повним життям» – Джон Грін.

P.S. Користуючись нагодою, хочу привітати мій промінчик світла – Мамочку з днем Матері. Знай, що ти у мене найкраща, я тебе дуже сильно люблю. Дякую за те, що ти у мене є. Автор: Марічка Майко

Анастасія Постоловська: «Материнство приносить неймовірні емоції та позитив щодня, але не варто у материнстві губити себе»

В

она – надзвичайно легка у спілкування, ся моє танцювальне життя. Я танцювала у Криму дружня з усіма своїми учнями, а ще шале- 4 роки, і вже з перших змагань почав з’являтися но талановита. Вона хореограф, керівник спортивний азарт. Призові місця та конкуренція, шоу-балету та просто мама! І вона встигає усе, чим і надихає оточуючих. Знайомлю тебе з молодою засновницею шоу-балету, оригінальною та амбіційною тренеркою-постановником танців та просто надзвичайно відкритою для усіх людей дівчиною Анастасією Постоловською. З чого та коли почався твій танцювальний шлях? Як розвивалася твоя кар’єра танцівниці?

- Це було у школі: я тоді ще жила у Криму. Я була зовсім не пластичною дівчиною, а моя мама дуже хотіла розвивати свою доньку. Мене віддавали на всі можливі гуртки: у 6 чи 7 років я ходила на гімнастику, але там група розпалася, адже я жила у невеличкому містечку, у Феодосії. Тоді були досить важкі часи, деякі групи не набиралися, закривалися, і таким чином не було великого вибору. Коли мені було 9 років, моя мама взяла мене на один танцювальний перфоменс, у якому були представлені бальні та сучасні танці. Я подивилася на це і сказала, що точно не хочу ходити на бальні, бо як так: дівчина і у такому тісному контакті танцюють з хлопцем! Для мене 9-річної це було, м’яко кажучи, шоком, тому ми вирішили спробувати сучасні. Але, на заняття я прийшла одна, тому група так і не сформувалася. І моя мама запропонувала піти на бальні, хоч я взагалі це не сприймала всерйоз. Але якимось чином вона використала усі свої чари і підштовхнула мене. Коли я прийшла, то тут на мене чекав ще один шокуючий момент: тренер - чоловік! ЯК? Дівчат буде теж вчити чоловік?(сміється). Я відчувала себе там не комфортно. Але мама наполягала, аби я спробувала: «Спробуй два рази, якщо тобі не сподобається – тоді мучити тебе не буду». Я погодилася. І після першого заняття мені сподобалося, а тренер-чоловік виявився дуже навіть харизматичним танцівником. Та був один важливий фактор: у групі був один хлопець на усіх дівчат. Це було дуже не раціонально так танцювати, тому я привела партнера свого віку. Так і почало-

звісно, дуже мотивували. Навіть при хворобі чи поганій оцінці у школі, танці були хорошим засобом лікування усіх «недуг». Навіть зараз я бачу, якщо відчуваю великий інтерес до чогось, то хвороби минають швидше. Із переїздом до Львова, я захотіла продовжувати танцювальний шлях. У місті було багато клубів з бальними танцями, але все залежало від партнера, у якого вже б мав бути рівень, хоча б мінімальний. Я обходила велику кількість студій, але не знала, що біля мого дому є ще одна. І сталося так, що коли я прийшла, то один хлопець розійшовся зі своєю партнеркою. Мені порекомендували стати з ним у пару, хоч він був набагато сильніший від мене у танцях. Тоді це був великий виклик для мене, тому що все і так було нове навколо, а тут ще й партнер, який на дві голови вищий за рівнем. Та це було найбільшим стимулом постійно тренуватися. Але за місяць ми вже збиралися на змагання у Польщу. Програма, з якою ми виступали складалася з 8 танців, а за конкурсом потрібно 9. Вже на коридорі перед самим виступом тренер вчив мене крокам нового танцю, щоб доповнити програму. Після такого ми ще й опинилися у фіналі! Для мене це тоді був справжній успіх, аж зараз мурашки по шкірі. Звісно, у мене на танцях були різні ситуації. Але тоді я вперше відчула, що таке свекруха. Хлопців і так досить мало в танцях, а коли вони ще й довго займаються, то

це на вагу золота! І мами завжди дуже сварилися, коли ми програвали, чи погано виступали. Це був справжній прочухан від мами партнера. Моя мама ж ніколи не заступалася за мене, адже вважала, що я самостійна дівчинка, все вирішу сама. І це мені допомогло, адже я швидше стала самостійною. Я за це їй вдячна. Загалом, я займалася бальними танцями до 19 років. У мене навіть є звання кандидата у майстри спорту України. Я міняла спортивні клуби, брала участь у різних групових номерах, звідки в мене, мабуть, і пішла ідея створення свого колективу. Але в 19 років я зламала лікоть, і здавалося, що моя кар’єра закінчилася. Після цього я вже не займаюся професійно, хоч і була спроба повернутися. Я розуміла, що це все було моїм дитячим захопленням, і потрібно було з ним прощатися. Перша моя освіта була економічна. На 3 курсі, коли я завершила кар’єру бальниці, я почала сильно цікавитися психологією: їздила на психологічні тренінги у різні міста, розвивалася як економіст. І одного разу на такому тренінгу познайомилася зі спікером, який у Харкові вів «Клуб активних перемовин». Я дуже зацікавилася цим, і запропонувала йому відкривати філіал у Львові. І він погодився, але у нього не було представника. Тоді він запропонував мені співпрацювати з ними. Так вперше з’явився у Львові клуб, який я вела разом з відомими зараз ведучими Сашком Кучером та Олексієм Адамовим. Але тоді ми робили це на рівні університету, тож через 3 місяці запал зник. За цей час я почала дуже часто говорити з собою, і зрозуміла, що танці – це велика частина мого життя, і я хотіла використати це. У мене було бажання створити щось для непрофесіоналів. І тоді я започаткувала школу «Dancing city» для старших людей, які просто хотіли навчитися танцювати. Кожного разу люди могли приходити абсолютні нові, і це мене шалено надихало, але було зовсім не вигідно. Тоді я і почала поступово створювати власний проект, шукати дешевший зал, створювати групу людей з мінімальною базою про танці, в яких буде бажання постійно приходити на заняття. Але в той час в мене прийшла ідея створення шоу-балету, яка витіснила проект «Dancing City», тож мені потрібно було розставити пріоритети. Тоді я активно почала займатися постановкою весільного танцю, адже пари, які приходили, заряджали мене емоціями, і

такі тренування були недовготривалими. Зараз я і надалі займаюся постановкою першого танцю та власним шоу-балетом. Як народився «Las Chicas»? Чим ви виділяєтесь серед інших колективів?

- Це чиста випадковість, що ми створилися. Я шукала роботу на літо у різних готелях, як аніматор чи танцівниця. І в одному готелі у Трускавці було оголошення про шоу-балет. І тоді я подумала, чому я не можу створити таке? Ідея у мене вже давно була, до того ж я мала багато знайомих, які розпо-

віли про те, чим керується шоу-бізнес. Я створила кастинг, відібрала дівчат, і вже за місяць часу у нас було декілька постановок, ми підготували костюми і поїхали на виступ, який тоді був присвячений Дню Перемоги. І все, здається, було класно, але за декілька тижнів мені передзвонив адміністратор і сказав, що вони затвердили інший балет. Якщо чесно, я дуже задоволена, що так сталося, адже ми були досить «сирі» та непідготовлені. Треба було все продумати, ще більше тренуватися. І я розповіла про відмову дівчатам, сказала, що у нас є два шляхи: або ми розпадаємося, або ми можемо працювати далі, якщо вже є ідея. Частина дівчат пішли своїм шля-

хом, а інша частина залишилася, бо їм сподобалося виступати разом. Ми ще дозбирали учасниць і почали тренуватися. Звісно, першими виступами я не можу пишатися, адже вони були в клубах, та ми і не могли йти на якісь інші заходи. Про нас ніхто не знав майже. Я розуміла, що клуби мені не подобаються, бо люди не бачать у виступі мистецтва, тож я почала шити костюми і створювати вишуканий балет. Тоді я почала розміщувати перші оголошення на сайти, журнали, у мережі та серед знайомих. І вже через 4 місяці після створення почали з’являтися замовлення. Ми отримували класний фідбек з кожного виступу! В нас була не дуже велика програма, тож ми створювали інтерактивні шоу, залучали гостей. Навіть був виступ з

Вєркою Сердючкою! Навіть той готель у Трускавці нас запросив на контракт з шоу-програмою. Через 2 роки настав переломний момент. Потрібно було вводити дисципліну, мене не сприймали серйозно, тому я вирішила взяти хореографа, який мені буде допомагати та робити усіх нас рівними. На той момент ми були перші, хто розпочали робити світлодіодні шоу. Деякі колективи почали нас копіювати, через що я спочатку засмучувалася. Але зараз я думаю, якщо нас копіюють, отже є з чого! Значить, потрібно бути на два кроки вперед і давати щоразу щось нове. У нашій програмі близько 30 номерів, тому у нас навіть є спеціальна школа для «Las Chicas», де нові дівчата можуть щоденно вчити танці до виступу. Ніхто з гостей на виступі навіть не має побачити, що ця людина за місяць вивчила всю програму, тому кожне тренування дуже серйозне.

Чесно? Мабуть, нещодавно, коли я почала зустрічатися зі своїм чоловіком, і він порахував на папері, який прибуток може це приносити. У мене все створювалося на ентузіазмі, гроші з постановок я вкладала у шоу-балет і на щастя, не рахувала грошей, бо я дійсно могла пошкодувати про цю ідею. Мій чоловік зараз навчив мене це все рахувати, але таке не завжди на користь, адже інколи ці імпульсивні рішення набагато кращі. Я живу цим і зараз постійно інвестую щось у костюми, приміщення, рекламу. Зараз я вже маю і хореографа для своїх дівчат, тож інколи можу і не бути присутня на тренуванні. Хоча, я маю другу освіту викладання, адже вчилася ще й на викладача фізичного виховання та спорту, фізрук, нашою мовою! І тому я маю право

працювати з дітьми у школі чи в різних закладах. Але диплом тут не грає ролі: головне це вміння та знання. Зараз дівчата теж мають грошову нагороду, але все тримається у нас на інтересі та можливостях, які дають нам. Звісно, після виходу з карантину ми будемо змінюватися, адже світ буде іншим. І ми будемо точно придумувати щось для нового суспільства та його потреб, вкладати у це, адже у сучасному світі найкраща інвестиція тільки в себе. В Інстаграмі є відео, де ти танцюєш на 9 місяці вагітності. Що змінилося, після того, як дівчата дізналися про поповнення, та як змінилося твоє танцювальне життя?

- Я танцювала увесь період вагітності. Звичайно, навантаження були інші, більше часу я намагалася приділяти постановкам. Але вже тоді у нас був тренер, який усім займався. Я приховувала це до 3-4 В який момент ти зрозуміла, що твоє місяця, але дівчата вже здогадувалися, звісно. Після захоплення стало саме роботою?

4 місяця я взяла нове приміщення, тож вже не мог-

ла відвідувати заняття, оскільки повністю почала займатися ним. Але коли я призналася дівчатам, то вони сказали, що вже давно знали про це! Та після цього стало легше, що між нами нарешті не буде секрету. Після народження дитинки, мої «Las Chicas» зробили мені сюрприз під пологовим будинком, хоч у той час вони мали тренуватися в залі! Коли у мене народилася дитина – я не знала, як це буде. Та, я розуміла, що потрібно бути поруч з нею, але не думала, що постійно! Виявляється, за ними постійно треба дивитися, щоб вони щось не наробили. Та і їм скучно, постійно потрібно маму чи тата. Більше маму, мабуть, бо у тата немає циці (сміється). Але я зараз далі активно працюю над костюмами та постановками, веду перемовини з замовниками. Це тримає мене у тонусі! Я вже шалено скучила за живим спілкуванням та репетиціями! Зате, коли завершиться карантин, ми будемо ще більше цінувати те, що маємо. Мушу ще й це сказати, що мені дуже повезло з чоловіком. Зараз я не можу бути постійно з ними, але дівчатам потрібна моя підтримка, тому мій чоловік їздить на усі їх виступи! Він як водій возить нас на локації, також часто координує виступі на сцені, допомагає дівчатам при зміні образів, і навіть зараз вже навчився сам збирати костюми на танці та підшивати їх! Чи бачиш ти свою дочку як танцівницю? Яке у неї буде майбутнє, на твій погляд? Я дуже хочу, щоб вона співала! Це моя нереалізована мрія (сміється). Танці – це круто, але я завжди хотіла співати! На першому курсі я навіть ходила на курси вокалу, співала російські романси, з чого батьки сміялися. Але я буду питати у неї та пробу-

вати віддавати на різні гуртки. Не буду примушувати, але буду мотивувати. У неї буде вибір. Я вже 9 років працюю на державній роботі, як викладач для діток. І вони мене встигли стільки всьому навчити! А ще я стала спокійніше реагувати на їх крики. Мами завжди мене питають, як я це витримую, а я просто пропускаю це через себе, хоч і контролюю все. Тому, можливо, виховання доньки для мене буде легше. Побачимо! Але я вже знаю, як вона буде працювати, коли стане трошки старшою! Навчання, материнство, подорожі світом – де ти черпаєш сили мотивуватися та створювати все? Усе перелічене дає мені ту енергію і захоплення, тому що коли в моєму житті нічого не відбувається – я стаю нудна. Коли народилася дитина, то я увесь час сиджу вдома. Так, материнство приносить неймовірні емоції та позитив щодня, але не варто у материнстві губити себе. Вже на 3 місяці я пішла на курси тренера! Вони мені додали життя. І чоловік навіть сказав: «Ти мені така подобаєшся». Подорожі дуже розширюють світогляд, бо ти можеш підглянути, як живуть інші люди, щось взяти від них. Це моя мета: для чого ще мені заробляти? Чому я зараз продовжую бути активною – тому що я така по житті, я щаслива від цього. А моїй дочці потрібна щаслива мама, яка буде у майбутньому показувати, як жити на повну. Та й зараз я вже думаю, що робитиму для матусь чи вагітних, коли моя дитина піде у садочок. Тобто в мене вже є плани, як зорганізувати своє життя з дитиною далі, у майбутньому! Автор:Анастасія Величко

Дещо про соціальні мережі, особистість та емоційний інтелект: як балансувати?

Д

о цієї статті мене сподвигнула мама. Ми часто дискутуємо про соціальні мережі, захоплення людей конкретними персоналіями, їхній вплив на становлення особистості та роль емоційного інтелекту у цих процесах. Це допомагає мені протистояти згубним тенденціям і завжди гнути свою лінію. Мама – найкраща експертка! Соцмережі – мультифункціональна платформа для бізнесу, молодіжних проєктів, навчання, спілкування, ведення блогу. Особистий профіль – це можливість самоствердитись завдяки ретранслюванню різних сфер життя, адже за теорією Адлера кожна людина народжена із комплексом неповноцінності. Соціальні мережі стають чудовою компенсацією: ми починаємо ділитись різноманітними моментами, фото, відео, творчістю, досягненнями, отримувати схвальні коментарі, і у такий спосіб задовольняти потреби у комунікації. Не є нормою фанатичне ставлення щодо соціальної активності. Існують люди для яких вподобайки і кількість підписників стають своєрідною «валютою» успіху та любові. Одразу згадуєш блогерів – ідеальність у всьому. Під егідою цього аргументу відбувається категоріювання аудиторії:

• на тих, хто черпає натхнення, знаходить мотивацію та ідеї на сторінках улюблених блогерів; це ніяк не позначається на самооцінці, переконаннях, поглядах, такі люди не «накладають» реалії життя інших на свої, вони цілком задоволені собою і тим, що мають; • на тих, хто власну нереалізованість перетворює

у запеклий «хейт» щодо інших; ірраціональний спосіб самоствердження породжений захисними механізмами психіки, що зі свого боку провокує негативну стереотипізацію «красивих та успішних»; • на тих, хто починає «депресувати», вважаючи себе не надто привабливим, розумним і ще когорта інших причин, які не ідентифікують людей із топовими блогерами. У чому полягає небезпека для другої та третьої групи людей?! Вони прислухаються до лідерів думок, наслідують їх, не помічаючи, як стають заручниками тенденцій та трендів: чим займатись, ким бути, як виглядати і т.д. Не створюйте формул-кліше щодо свого життя, оскільки перераховані елементи всього лиш суб’єктивна думка когось. Такі переконання нівелюють «рамки» критичного мислення і негативно впливають на світосприйняття, рівень самоцінності та самоповаги. Конструктивна критика перетворюється у гостре «самоцькування». Можливо, якби лідери думок більше розповідали про свої «факапи», то б і тема блогерства чи соціальних мереж була менш контраверсійною для нас. Як цьому протистояти? Підвищувати рівень емоційного інтелекту. Це той спільний знаменник, що об’єднує усі елементи емоційної складової. Людмила Смоляр, журналістка «Української правди», пише, що австралійські дослідники Емі Чан та Пітер Капуті виявили залежність між емоційним інтелектом та задоволеністю життям: чим вищий у людини емоційний інтелект, тим більше вона задоволена власним життям. Такий ж принцип регулює самоцінність і наше ставлення до соціальних мереж! Джон Мейєр та Пітер Селоувей дали визначення

емоційному інтелекту (ЕQ) як ментальним здібностям, що беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій та емоцій інших людей. З’ясуймо складові ЕQ: • ідентифікація емоцій – важливо прислухатись, розуміти, аналізувати, причини піднесених чи понурих станів; не «приглушуйте» емоції, оскільки вони подібні кухлику до якого наливають воду – рано чи пізно там не стане місця; • контроль власних емоцій дозволяє нам балансувати у різних сферах життя, бути гнучким у спілкуванні з іншими людьми, виявляти холодний розум та виваженість у конфліктних ситуаціях, загалом, це чудовий «скіл» особистісного зростання; • соціальна свідомість: співпереживання, розуміння складових ментального здоров’я особистості; як впливати на психічний стан людини, щоб їй не зашкодити; • управління взаємовідносинами – вміння «приборкувати» емоції інших, комунікувати з членами колективу, будувати соціальні зв’язки. У статті «Емоційний інтелект та шляхи його розвитку» психолог Костюк А. В. зазначає, що згідно з концепцією Г. Гарднера, у структурі емоційного інтелекту потрібно розглядати два компоненти: внутрішньоособистісний та міжособистісний. Перший – спрямований на власні емоції, тому важливо працювати над самосвідомістю, рефлексією, самооцінкою, самоконтролем та мотивацією. Другий – пов’язаний із розумінням людей та міжособистісними стосунками. Він вимагає компонентів як-от: толерантність, комунікабельність, емпатія, діалогічність та конгруентність. Як підвищувати рівень емоційного інтелекту? Насамперед потрібно розвивати у собі такі риси: самодисципліна, гнучкість до зовнішнього світу, стресостійкість. Навчіться ідентифікувати емоції, визначати їхнє джерело та інтенсивність, розширюйте діапазон почуттів, забудьте усі табу на емоції.

Найкращий спосіб підвищити рівень емоційного інтелекту – багато читати. Художня література розвиває емпатію, адаптує до життєвих ситуацій. Такі тексти резонують у нашій свідомості, апелюють до соціального досвіду, розвивають аналітичне та критичне мислення. Тексти художньої літератури мають сугестивний ефект із величезною кількістю смислових тональностей. Для тих хто хоче познайомитись із особливостями емоційного інтелекту корисними стануть книги: • «Емоційна спритність. Як почати радіти змінам і отримувати задоволення від роботи та життя» (Сьюзен Девід) • «Емоційний інтелект 2.0» (Тревіс Бредберрі та Джина Грівз) • «Емоційний інтелект» (Деніел Ґоулман) • «Емоційний інтелект керівника. Як розвивати й використовувати 4 базові навички емоційного лідерства» (Девід Карузо та Пітер Саловей) • «Сила емпатії. Ключ до конструктивного спілкування та успішних переговорів» (Донні Ебенштейн) Вдосконалюйтесь, дбайте про ментальне здоров’я, працюйте над «софт» і «хард» скілами. Пам’ятайте, що «укомплектований» профіль у соціальних мережах всього лиш яскраві картинки. Не наслідуйте когось, а щодня знаходьте себе – ви багатогранні! Автор: Інна Білокриницька

Книжки із маминої полиці

З

азвичай я пишу про подорожі, але у час ка- Далі я почала читати про індіанців і ковбоїв. Це рантину подорожувати складно. Проте хто направду було щось неймовірне. Найбільше мені сказав, що це не можливо? Я запевняю вас, подобалися твори Фрімона Купера «Останній із мощо це цілком реально. гікан», «Прерія», «Слідопит». Для дитини шкільного віку це саме те що треба, уява працювала на всі Якщо це заборонено фізично, тоді у нас є наша 120%. уява. А основним сподвижником до фантазій є КНИГИ. Читаючи книгу, ми переносимося туди, де - Ще мені подобалася серія книжок про «Пригоди ніколи не були, у вигадані світи та захопливі приго- Томека» Альфреда Шклярського – польського письди, від котрих перехоплює дух. менника. Там йшлося про хлопчика та його батька, А чи знаєте ви, що читали наші мами колись? як вони мандрували різними країнами у пошуках Цього разу я вирішила запитати свою маму про її тварин для зоопарків. Зараз це не дуже актуальна улюблені книги, які вона читала, і які залишили їй тема, і що світ проти насильного утримання звірів приємні спогади та враження.

- Перша прочитаною мною книжка була про «Тарзана» Едгара Райса Барроуза. Читала її на одному подиху. Розпочавши звечора, не змогла відірватися протягом всієї ночі, а закінчивши зібралася і пішла до школи. На уроках я була десь далеко в джунглях.

- Одного разу коли щось перекладала з полиці на полицю і знайшла стару трохи знищену книжку. Це були «Сигнали з всесвіту» Володимира Бабули. Після кількох перших сторінок вона мені сподобалася, і я одразу її почала лагодити. Колись не було таких новеньких книжок як тепер, і доводилося зачасту їх «лікувати». Так от, там розповідалося про космос, пригоди. А що може бути захопливіше для підлітка, ніж неймовірна подорож безкрайними просторами. Дочитавши цю, я пішла і взяла в нашій бібліотеці ще одну, подібну про космос, але вона мені не сподобалася.

всім відомо, але колись це було досить актуально. Факт того, що кожна книжка – нова пригода, і кожного разу вони потрапляли у якісь передряги.

- Вже пізніше, як і кожну дівчину, мене почали цікавити любовні історії. Але не такі як зараз, а романтичні, і часткою якихось пригод та запаморочливою сюжетною лінією. Це була і серія книжок «Анжеліка», «Маріанна» - коханка Наполеона. Читаючи їх можна було і історію вивчити. Також дуже подобалися «Віднесені вітром». Ооо, як я тоді була зачарована головними героями. І ще одна історія, яку я перечитувала двічі, була «Вершник без голови» Томаса Майна Ріда. Мені дуже подобався сюжет про кохання аристократки та бідного ловця містангів.

- Вже пізніше коли Україна стала незалежною, почали з’являтися твори і українських письменників. У школі ми читали «Тигролови» Івана Багряного. Пам’ятаю, була одна книжка на весь клас і ми читали по главах та розказували перед класом по черзі, але я читала не лише свою частину, а й усю книжку, бо хотіла знати що буде далі та як закінчиться.

ми повертався до дому, як переховувався та діставався рідних земель.

- У нас був вчитель літератури, який таємно приносив нам книжки, і на уроках ми їх читали. В основному це були твори тих, котрі були заборонені радянською владою. Найбільше мені запам’яталася книжка Володимира Малика «Таємний посол». Там йшлося про козака, якого було відправлено до османського правителя, після чого віл з трудноща-

-Спочатку не було так книжок, але я виписувала журнал «Однокласники», раніше він називався «Піонерія», то в ньому були уривки творів українських письменників. У бібліотеці не було нічого вартісного, або дуже доросла література, або дитяча. Проте я завжди знаходила що прочитати, а якщо ні, то читала щось вдруге.

- Розумію, що це дуже відрізняється від того, що пишуть зараз, проте це були класні історії, які пам’ятаю до сьогодні, і я рада що можу щось розповісти молодому поколінню, можливо хтось зацікавиться чимось подібним, бо колись було багато цікавих книжок. Я дякую мамі за таку цікаву розповідь, чесно зізнатися я й сама не знала про те, що ці книжки досі є у нашій бібліотеці. Тому я неодмінно колись візьмусь за одну із них, і можливо це буде «Безголовий вершник» ^_^. Мама – це найкраща подруга, з якою ти можеш поговорити про усе на світі, запитати поради чи просто поговорити, і вона завжди знайде що сказати. Обійміть її, і це вже зробить ваш день вдалим. Автор: Інна Гаврилюк

*** По наших зап’ястях стікають гвоздики І млою на очі лягає пітьма. Скелетом об ванну, В небесную манну Нас забирає тихенько вона. Переходимо в режим холостого ходу, Вимикаємо струм у наших серцях. Ділити б на бету... І нашу ракету Запустити у небо на ризик і страх. Нас будуть описувать чистими станами, Хоч в мене й Маврикій лежить поміж уст. Пірнаєм у прірву, Тепер ми вже вільні Снуємо ефіром під зоряний хруст. Дара Дворецька

*** Розбери цитати на меми Та дай вийти спирту із крові Ми частинки однієї алелі Ми як складові карамелі Розчиняємось хтось у комусь Кодуємо правду в жартах Вдаєм що губимось в картах Лиш щоб разом шукати вихід Надаємо ваги пустому І разом рахуємо зорі Як частинки однієї консолі Боїмося води і солі Торкаємось матриць словами Щоб дізнатися наше чи ні Бо якщо хоч на хвилю здається Що серце в нас однаково б’ється То варто спробувати Дара Дворецька

За тими вечорами А пам’ятаєш, як нам говорилось, Того чарівного сутіння? Так добре все було, то може нам наснилось? Чи справді легко так було серед вечір’я? Так люблю мрійливо те згадати, Як слова перебивали втому. Такі були слова, що вже ніколи не сказати, Щирі, що не зрівнять їх більш нікому. А коли уже ставала ніч... Ми тихо з посміхом прощались. І падала якась святая ноша з пліч, І приємні миті в помині лишались. Я шалено хочу знов побачить Іскристий усміх, що лиш раз буває, Коли слово ллється й стрімко мчить, Коли багато ще хочеться сказать, а часу уже немає. Петро Дума 20.04.2020

*** Люди кажуть: «викинь та забудь!», Не слухаю я їх й не покидаю. Бо що лишиться як спомини підуть, Чого так міцно їх тримаю? Мій млосний спомин то частинка Крихкого спокою душі. Бо доказ, що була хвилинка, Коли я з долею були товариші. І то моє життя мінливе: Дружу з вдачею й сварюсь. Є у цьому щось природне, справедливе Тому майбуття я не боюсь. Дню поезії та скриньці з селянськими краєвидами. Петро Дума 21.03.2020

*** Ти залиши мене повністю собі, весь день, всю ніч, кожну хвилину, коли мене ти обіймаєш уві сні, я завжди посміхаюсь, як дитина. Ти залиши мене в турботливих руках, в руках, що в холоди зігріють. Ти залиши в своїх смарагдових очах, які ніколи збрехати не зуміють. Ти залиши мене у своїй темноті, де ніч сховає від усього світу, віддаю свою ніжність я тобі, а більше нічого й не потрібно. Залиш мене в своєму серці, дай відчути, що тільки лиш твоя, твоя любов - моя найбільша нагорода, яка дає мені наснагу до життя. Віра Шурмакевич *** Коли затемниться хмарами небо, коли здається, що нічого не треба, я стану для тебе лагідним сонцем, яке заглядитме у твоє віконце. Коли зорі покинуть галактики, коли впадуть усі комети, я серце твоє зберу із клаптиків, щоб народилися нові планети. Коли розділятимуть великі дороги, коли розділятимуть відстані й милі, я порухом вітру зніму тривоги, щоб стихли назавжди шторми та хвилі. Коли гори затулять тумани і небо торкнеться високих вершин, я загою усі твої рани, щоб тебе підняти з колін. І навіть, коли нема сили, і навіть, коли ми не поряд, я тобі віддам свої крила, зберігаючи в серці твій погляд. Віра Шурмакевич

Спокій. Спокій там, де свіжозварена кава, де трамвай старий за вікном дзеленчить. Спокій там, де немає поганих новин, і твій мобільний вже нарешті мовчить. Спокій там, де не стріляють гармати, де твій сон міцний береже дрімота. Спокій там, де безпечно можна спати, і там, де кажуть, що війни вже нема. Спокій там, де сплітаються закохані руки, де щирістю й добром постійно очі сяють. Спокій там, де звучить щирий сміх на всю хату і там, де посмішки дитячі не зникають. Спокій там, де серцю затишно й щемко, де воно постійно наповня ється теплом. Спокій там, де моститься твоя душа, і там, де завжди в домі живе любов. Сніжана Ковток 23.03.2020 Важливо. Головне - це щирість у словах. Головне - розуміння навпроти. Важливо мати підтримку в очах. І знати: з ким ти є і хто ти. Буває важко вберегти своє, Ще важче знайти серед сотень. Не ділити життя на «твоє» і «моє», коли надворі минає жовтень. Ніжно затиснути руку в руці, дихати разом однією метою. І коли ти готуватимеш млинці, я готуватиму на кухні з тобою. Сніжана Ковток 03.11.2017

М

айстер спорту міжнародного класу з художньї гімнастики,фіналістка Олімпійських ігор у Лондоні 2012, засновниця та тренер СК “Sport Art” Вікторія Ленишин розповідає про своє знайомство з художньою гімнастикою, нелегкий тернистий шлях спортсменки та виступ на Олімпіаді. Про тренування під час карантину та підтримку форми: - На карантині не сумую, так як всі тренування з дітьми тренерський колектив нашого клубу проводить тепер онлайн. Звичайно, це далеко не ті умови, які потрібні для повноцінних занять, але це у будь-якому випадку краще, ніж нічого. Особисто я тренуюся вдома та на подвір’ї. З цим мені пощастило - я живу у будинку, а не в багатоповерхівці і маю можливість потренуватися на свіжому повітрі. Переважно займаюсь зараз на TRX і роблю різні комплекси вправ для підтримки форми.

дальності. Коли ти виступаєш на турнірах в Україні ти несеш відповідальність за себе особисто, коли ти виступаєш на міжнародному рівні ти представляєш країну. Рівень відповідальності набагато-набагато вищий. Ти розумієш, що ти не можеш підвести свою команду, ти розумієш, що в тебе вкладено багато зусиль, що в тебе держава вкладає, як-не-як якісь гроші, і ти повинен показувати результат. Про емоційне виснаження та перерву у кар’єрі: - Був такий період у моєму житті, коли я не хотіла тренуватись. Я дуже втомилася, психологічно виснажилася. Тоді ще навчалась у Києві в НУФВСУ. Тренери вмовляли мене залишитись, але я не

ВІКТОРІЯ ЛЕНИШИН:

Про пізній початок кар’єри та перші кроки у спорті: - Я почала займатись досить пізно, як для художньої гімнастики – в 9 років. Перший тренер навіть не хотіла брати мене в групу, тому що там займались діти, яким було по 3-5 років. В 9 років діти вміють набагато більше, а я ж в свої 9 навіть не сідала на шпагат. Спочатку мені було важко, тому що я не мала природніх здібностей. Було боляче розтягуватись, але за допомогою тренера мені вдалось наздогнати дівчат. Звичайно ж, на перших своїх змаганнях я була на останніх місцях. (сміється) Я замикала колону, я стояла завжди останньою, але це мене ще більше стимулювало. Якщо в когось руки опускались, мені ж навпаки хотілось догнати і бути однією з кращих. Всяке буває у житті, буває важко, але не можна здаватись. Я цьому вчу і своїх учениць, які у мене тренуються. Є багато таких прикладів, коли люди не маючи ніяких фізичних здібностей до того чи іншого виду спорту досягали у ньому результату наполегливою працею. Про виступи на міжнародній арені та відповідальність: - Коли я потрапила в національну збірну та розпочала виступати на міжнародній арені, я відчула різницю в плані відпові-

“Після Олімпіади була пустота. Було важко. Коли ти не знаєш, що тобі робити далі. Бо по факту ти вмієш робити лише одне – тренуватися”

піддавалась ні на які пропозиції, вмовляння і твердо вирішила, що не хочу більше. Я поїхала додому, перевелася до нашого ЛДУФК і пів року жила спокійним життям студентки взагалі без спорту. Мені здається, що я тоді психологічно виснажилась від навантажень, відповідальності. Я просто перегоріла, можливо, дуже сильно хотіла і стався такий момент, що потрібно було взяти паузу. Тренери були ображені на мене, тому що вони вклали в мене дуже багато своєї праці. Тепер я, як тренер, розумію чому вони ображалися(усміхається), але пройшло пів року і я зрозуміла, що звичайне життя мені не цікаве - повернулась до своїх перший тренерів у зал. Звісно, форму я втратила. Дуже сильно набрала вагу, майже 10 кг від того моменту, коли закінчила тренуватись. Мені було важко фізично, важко дивитись на себе у дзеркало, тому що це була вже не та худенька дівчинка, яку я пам’ятала(сміється) .Згодом поїхала на чемпіонат України від Львівської області. Мені там ніхто нічого не сказав, тренери національної збірної були і далі ображені. Я розуміла, що потрібен був час. На наступному чемпіонаті України до мене підійшла суддя національної збірної і запитала чи я не хочу повернутись і що Альбіна Миколаївна (Дерюгіна) пропонує стати в групові вправи та готуватись до Олімпійських ігор і я погодилась. Про найбільш пам’ятний виступ та Олімпійські Ігри у Лондоні: - Найбільш пам’ятний виступ, на мою думку, для кожного спортсмена - це виступ на Олімпійських іграх, якщо він там побував. І поки що по емоційному навантаженню це один із найяскравіших моментів в моєму житті. Яскравішого моменту ще не було, тому що це була мрія дитинства і вона там здійснилася. З Олімпійських ігор дуже запамяталося олімпійське селище. Це було масштабно. Безліч спортсменів з різних країн, дружелюбна атмосфера, велика спільна їдальня, де були представлені різні кухні світу. У кожної країни був свій будинок, де всі вивішували свої прапори. Усередині селища був розважальний центр, де можна було піти, поспілкуватись, познайомитись з іншими спортсменами. За тиждень до початку змагань, ми добровільно здали мобільні телефони і всі гаджети. Макси-

мально були зосереджені на тренуваннях та на результаті. Навіть будильників у нас не було. Тренер зранку стукала у двері, коли потрібно було вставати. Досить часто проводили автогенні тренування, коли подумки проходиш композицію, намагаючись не допустити жодної помилки. З цим ми прокидались, з цим і засинали. Ми постійно себе обмежували в харчуванні та навіть у воді. Кожен лишній грам негативно позначався на нашій підготовці. Вже після виступів, пам’ятаю, з якою радістю, прийшовши у їдальню, ми побачили ту кількість їжі, яка там була. Кожна з нас, напевне, по тарілки дві несла на підносі. На них було все: і овочі, і фрукти, і паста, і навіть їжа McDonalds. Досі пам’ятаю, якими здивованими очима на нас дивилися тренери(сміється). Також яскравим спогадом було закриття Олімпіади. Концерт Елтона Джона, Spice Girls, групи, від якої я в дитинстві фанатіла. Вони за багато років зібралися і виступили. Це було круто. Поки що таких яскравих спогадів не виникає. Тільки Олімпіада це досить потужний спалах в моїй пам’яті.

Про життя після здійснення мрії та завершення кар’єри: - Після Олімпіади була пустота. Було важко. Коли ти не знаєш, що тобі робити далі. Бо по факту ти вмієш робити лише одне – тренуватися. Я на той момент зрозуміла, що потрібно десь себе задіяти, тому що психологічно багато гімнасток ламаються, багато зв’язуються не з тими компаніями. Багато негативу буває. Тренери не були в захваті, що після Олімпіади я вирішила завершити кар’єру, але я розуміла, що більше я не зможу і це був мій максимум. Потрібно було дивитись правді в очі та молодому поколінню давати дорогу. Тренер дуже переживала за мене, але батьки попросили, щоб мене відпустили. Під їхню відповідальність. Тоді я вирішила, що буду вчитись, тому що поки ми тренувались, відверто кажучи, на це не було часу. Мене це затягнуло. Мені було цікаво, тому що моя практична діяльність і опісля теоретична частина, дуже гарно укомплектувались в моїй голові(сміється). Опісля був тренерський досвід у Німеччині та Києві, але зрозуміла, що хочеться додому. Тут закінчила аспірантуру, викладала в університеті, а потім створила свій спортивний клуб, де зараз і треную. Чому художня гімнастика: - В перший чергу цей спорт дисциплінує.Він дає можливість дівчаткам гармонійно розвиватись. Він гарно впливає на поставу. Якщо в розумних межах і у вас кваліфікований та досвідчений тренер, дитина буде гармонійно розвиватись не тільки фізично, але і розумово. Художня гімнастика це складнокоординаційний вид спорту і ми дуже багато уваги приділяємо розвитку моторних навиків, розвитку гнучкості, координації,витривалості. Я загалом заохочую, щоб діти займались спортом, танцювальними видами мистецтва. Лише б не сиділи у гаджетах. У нас у залі є Wi-Fi. Дуже часто просять батьки та діти пароль, але я кажу: “Ні. У цьому залі - ніяких гаджетів”(сміється).

Про психологічну підготовку спорсменів: - Психологічна підготовка у спорті, особливо у нас в країні на досить низькому рівні. На той момент у нас у збірній психолога не було. І це є проблемою. Моїм психологом була мама. Мама, яка мене вислуховувала, мої сльози, мої болі, мої травми. Тренер частково теж допомагала, але не завжди все тренеру можеш розповісти, не завжди буває 100% довіра. Мені здається, не завжди все потрібно розказувати тренеру, а має бути психолог, який би направляв. Моментами було важко, хотілось розвернутись і Автор: Михайло Стах піти, але тоді згадувала для чого це і навіщо. Тоді залишаєшся, зціпивши зуби, і працюєш далі.

М

Як незабутньо провести цей день разом із мамою?)

абуть, більшість із нас чекали на травень. Перші квіти, теплі дощі та грози і щирі вечори. І мова зараз не за температуру повітря, а за день, від думки про який в кожного в душі розквітають перші ромашки – День матері.

Хочете привітати маму так, щоб її душа теж розквітла? Без великих витрат та сидячи вдома ви можете створити свято для найріднішої людини. До вашої уваги – найкращі із варіантів: 1. Сніданок в постіль. Кава з молоком чи вершками, тост чи круасан і, звісно, поцілунок із словами вдячності, що вона є.

2. Замов букет улюблених квітів. Навіть, якщо усі магазини ще закриті – є доставка онлайн! А ще можна навіть назбирати квіти біля будинку (P.S. тільки будь впевнений, що ніхто не постраждає).

3. Приготуй її улюблену страву. Навіть звичайна вечеря, яку мама робить щодня, буде крутим і приємним подарунком.

4. Роздрукуй ваші спільні фото. Дозволь емоціям жити у альбомі, зроби фото у колажі на стіні, або просто спробуй сам зробити альбом з фото та підпиши кожне теплими словами.

5. Влаштуй вечірку з піснями її університетських років. Думаю, мамі сподобається, коли вона зможе потанцювати з рідною людиною, та ще й під пісні, які подобаються саме їй!

6. Випийте вина на заході сонця. Навіть удома, виключивши світло, можна зробити вечір розмов про прекрасне. Тож, відчини вікно, аби впустити весну, та говори про усе, що зробить такий вечір особливий.

7. Зіграйте в настільні ігри. Без «Лото» та «Twister», звісно. Пошукай або створи сам гру, яка зблизить вас двох та розважить одночасно.

8. Показуй свою любов щодня та даруй палкі обійми. День матері може бути не тільки у другу неділю травня, а й впродовж цілого року. Цінуй стосунки з рідною людиною та просто частіше своїми вчинками кажи, як вона для тебе важлива!

Гадаю, твоя неділя разом з мамою буде фантастична, адже у неї є Ти! Гарного Дня матері та щиро передай вітання від команди «JournTeam».

Набути гнучкості тіла, впевненості та сили характеру, заспокоїтись у цей непростий час, та зосередитись на собі. Це все про правила у йозі. Навіщо і для чого нашому тілу практики з медитації та йоги, давайте розбиратись разом.

Й

ога - це сукупність вправ, їх ще називають асанами, які дають нам гнучкість, баланс думок та вміння чути своє тіло. Це єдиний комплекс, де працюють всі м’язи одночасно, у тому числі ті, які не завжди знаходяться в полі видимості. Адже ці суглоби рідко тренуються. Тут важливо тримати осанку, втягнутий живіт та сідниці у напрузі, а ще концентруватись на вправі і не відволікатись на зовнішні подразники. Подібна стимуляція і масаж органів допомагає не тільки уникнути багатьох хвороб, але й запобігти розвитку вже наявних. Аби відчути перші результати, йогою необхідно займатись кожного дня і щонайменше 20 хвилин на вправи і мінімум 10 хвилин на заспокійливу медитацію. Виберіть правильний килимок, аби ноги не ковзали чи прилипали до поверхні, оскільки вам необхідна максимальна стійкість при переході з однієї пози в іншу. Важливо включити спеціальну заспокійливу музику, відключити звук на телефоні та попросити рідних не турбувати. А також оберіть правильний одяг, який не буде перешкоджати стати в стійку на голові або на руках та не буде надто тісним, аби не сковувати ваші рухи. Окрім фізичної нагрузки, завдяки йозі можна навчитись контролювати емоції, стати врівноваженою та спокійною людиною, побороти депресію та випромінювати лише позитивну енергетику. У своєму блозі Уляна Супрун, ексочільниця Міністерства охорони здоров’я, назвала такі плюси йоги для здоров’я людини: 1. Вона допомагає при болях у спині. Прості вправи, які не потребують надмірного фізичного навантаження - ефективний засіб у бо

ротьбі з болями у спині. Втім перед тим, краще проконсультуватись з лікарем, які саме вправи вам підходять, аби не нашкодити.

2. Заняття йогою поліпшують якість сну. А все через дихальні вправи під час занять. Адже техніка дихання сприяє виділенню мелатоніну, який відповідає за гармонію сну і виробляє його вночі, коли ми спимо. Ну і бореться із стресом та відчуттям тривоги 3. Покращує роботу серцево-судинної системи. Комплекс вправ, що задіяні в йозі, виробляють гнучкість м’язів, які допомагають стати чутливим до інсуліну, це важливо для контролю цукру в крові, а техніки дихання дозволяють знизити артеріальний тиск.

4. Допомагає збалансовано харчуватись. Люди, що займаються йогою більш ретельно стежать за своїм харчуванням. Тут ви можете навчитись не заїдати стрес їжею або в цілому усвідомити своє споживання. І їсти те, що необхідно вашому організму.

5. Покращує баланс тіла і координацію рухів. Збільшується витривалість, зміцнюються кістки, м’язи стають гнучкими і рухливими. Основні види йоги: 1. ХАТХА - це найуніверсальніший вид йоги, з нього варто починати новачкам. Це суміш різних стилів, важливими складовими якої є зміцнення і розтяжка тіла, а також правильне дихання і медитація. Вона об’єднує асани, пранаями, медитацію і кундаліні в повноцінну систему, яка пропонує всі необхідні засоби для просвітлення або самореалізації.

2. АЙЕНГАР - в цьому виду йоги вже пози утримуються протягом тривалого часу. Айен-

гар-йога передбачає вивчення асан і пранаями, які в Айенгар-йоги включають в себе всі інші вищі щаблі йоги, аж до самадхи.

3. БІКРАМ - такі заняття проводяться в приміщенні, попередньо розігрітій кімнаті до 38-40 , завдяки чому забезпечується більш глибока розтяжка ваших м’язів.

4. КУНДАЛІНІ - це духовна практика, яку не можна практикувати без вчителя. Це йога усвідомленості. Займаючись кундаліні йогою, розвивається здатність спостерігати свої бажання, емоції, думки, відчуття.

5. ВИНЬЯСА - Заняття по віньяса йоги зазвичай складаються з досить енергійних, але в той же час плавних послідовностей асан, які (в залежності від рівня складності) складаються з досить просунутих поз, таких як балансування на руках, стійки на голові , на плечах і на руках

вчайте нові види. Звісно, що спершу розпочати заняття йогою необхідно з тренером, втім ви можете знайти безліч YouTube-каналів, де легко повторювати вправи і самостійно вдома. Бажаємо успіхів! Автор: Вероніка Кашинська

ЙОГА. ЯК ВІДЧУТИ БАЛАНС ТІЛА І ДУШІ

Якщо ж ви новачок, то починайте з хатхи-йоги, і вже згодом поступово додавайте складність і ви

Юлія Янчар:

«Якщо ти боїшся – тоді не йди в цю професію»

Я

написала Юлії в Інстаграмі та отримала відповідь через кілька хвилин. А оскільки нічого не буває неможливого, то й інтерв’ю вдалося провести, незважаючи на те, що Юля Янчар живе й працює у Києві, а я – у Львові. Юлія прихильно поділилася своїми думками та досвідом у сфері журналістики, оскільки 10 років працювала на телебаченні, зокрема 7 років на каналі СТБ, а зараз працює комунікаційним менеджером благодійного фонду Олени Пінчук. Якщо вам цікава медіа сфера, це інтерв’ю саме для вас. Та не хвилюйтесь, якщо не навчаєтесь на факультеті журналістики. Чому не варто? Читайте в інтерв’ю. Для тих, хто без досвіду

- Рекомендую оббивати пороги, стукати в усі двері. Журналістиці неможливо навчитися тільки теоретично. Це так само, як 10 років вчитись, як писати чи як їздити на велосипеді, але якщо ви не поїдете - то не навчитеся. Тому ідіть, стукайте в редакції і просіть, щоб брали безкоштовно, на стажування. Тільки так можна навчитися. Я, напевно, з курсу другого ходила у «Львівську газету». Прийшла до них і кажу: «Я хочу у вас практикуватись. Я нічого не вмію, але дуже хочу навчитись». І все: ходила, обтирала штани в редакції. Спочатку мені нічого не довіряли. Я місяць придивлялася, як це все створюється і як влаштована ця «кухня». Студентам часто здається, що це дуже романтична професія, але насправді це дуже складна професія, яка вимагає дуже багато часу, зусиль і часто не дуже багато оплачувана. Освіта - Щоб бути журналістом не обов’язково мати журналістську професію – це вже всім зрозуміло. Для того, щоб бути хорошим журналістом, треба в першу чергу бути нормальною людиною. Що змушує людину працювати в цій професії? Спрацьовує внутрішній спротив: людина не може мовчати і хоче поділитися якоюсь інформацією зі світом. Але водночас обов’язково потрібно пам’ятати, що журналістика вимагає елементарних правил дотри-

мання стандартів. Тому базові речі потрібно знати. Можна дізнатися за допомогою елементарних підручників, що таке баланс думок, саксонська школа журналістики, об’єктивність, суб’єктивна думка, як відділяти факти від коментарів і як розділяти емоції від фактів. Я не можу сказати: ось прочитайте цю книжку і ви будете крутим журналістом. Ні, бо журналістика - це процес довгий. Починати треба саме з студентських часів, щоб подивитися як працюють редакції, яких стандартів вони дотримуються і щоб розуміти, як все працює. Телебачення - Насправді, я потрапила на телебачення при тому, що спочатку не дуже хотіла працювати там. Я взагалі журналіст-міжнародник і дуже любила працювати в друкованому ЗМІ. Але телебачення – це коротка форма. Ти завжди повинен виглядати супер. Телебачення – це візуалізація, тому ти повинен виглядати приємно, стильно, доглянуто і в тебе має бути голос. Це не тільки картинка, а й зміст. Тому що зараз є дуже багато телевізійних проектів, де є яскрава картинка, але немає змісту. Тому це має бути симбіоз і змісту, і наповнення. Помилки - Журналістика – це така професія, яка завжди тебе тримає в тонусі. Тут ніколи не можна розслабитись. Що не вибачає особливо телебачення? Помилок! Умовно кажучи, якщо ви в прямому ефірі переплутаєте країни чи президентів. Тому це такі елементарні речі, які треба знати. Ту інформацію, якою ви ділитеся з людьми, ви самі повинні добре знати. Це найголовніше правило. Ніколи не бійтесь перепитати зайвий раз, як звати людину, а чи точно це та людина, тому що ви можете бути втомленими, забути, не зрозуміти. Не бійтеся ще раз перепитати, не бійтесь виглядати дурними. Зайвий раз перепитайте і це убезпечить вас від стратегічних помилок. Уявлення/Реальність - Насправді мене найбільше дивував простий інформаційний стиль: Вона – працює. Тобто не треба розписувати багато. І особливо новини, коли за цілий день ти отримуєш багато інформації, але впихнути у ці три хвилини маєш найцікавіше і дуже простою мовою. Це найбільше дивує, тому що ти 5 років вчиш ці підручники, як це працює: тобі розповідають світоглядні речі про шляхетну і благородну мотивацію, про месію слова, про всю цю романтику. Насправді журналістика - це не романтика, це інформація. І точність, оперативність подачі інформації – це теж журналістика. Плюс все, що може дивувати студентів, які закінчують уні-

верситет – це не легка робота, особливо телебачення. Це не просто грим і красива сукня - це реально дуже важка робота, яка займає багато часу і зусиль. Часто люди хиблять, коли думають, що це супероплачувана робота. Насправді, щоб вийти на рівень, коли тобі добре платять у цій професії, потрібно дуже-дуже багато працювати. Самоцензурування - Самоцензуруванням не можна займатися в будь-якому разі. Самоцензурою люди починають займатися, коли є якісь установки зверху або коли розуміють, що не правильно подають інформацію. Якщо ви правильно і збалансовано подаєте інформацію: є дві сторони конфлікту, нейтральна сторона, яка пояснює (експерт, наприклад). Тобто у вас не може бути думки про якесь самоцензурування. Самоцензурування випливає тоді, коли ви розумієте, що перегинаєте. Умовно кажучи, якщо ви працюєте в парламенті і берете інтерв’ю у «Слуги Народу», ви повинні взяти інтерв’ю у «Європейської Солідарності». Чи коли ви берете інтерв’ю у колишнього регіонала, ви повинні взяти інтерв’ю у партійця з «Нашої України». І незалежно від того, яке ваше особисте ставлення. Дуже часто журналісти включають самоцензуру не в тому, що я не покажу, тому що це суперечить свободі слова - я не покажу, тому що в мене інша внутрішня позиція. І тут спрацьо-

вує такий конфлікт інтересів. В цій професії ваша внутрішня позиція має відходити на другий план. На першому плані має бути чиста і збалансована подача інформації. Навіть якщо вам не подобається людина і ви не поділяєте її думок чи політичних поглядів.

мієте, що хочете працювати в цій професії і вам це дуже подобається, не потрібно собі зраджувати ні заради грошей, ні заради публічності, тому що часто таке буває, що люди заради того, щоб залишитися в кадрі готові працювати і на «ZIK», і «112 Україна», і «NewsOne». Їм все одно де, тільки щоб бути медійним. Журналістика це трошки про інше. Страх Тому я б побажала молодим студентам, якщо вони - Найперша заповідь журналіста: не треба бояти- хочуть працювати в цій сфері, щоб вони в першу ся. Якщо ти боїшся – тоді не йди в цю професію. чергу не зраджували собі і своїм ідеалам. Тоді у них все вийде! Вплив інших - Завжди потрібно рівнятися на людину, яка справАвтор: Христина Донченко ді дотримується стандартів. Тобто вона виступає не як людина з особистою думкою в своїх матеріалах, а як журналіст професійний. Тобто він подає дві точки зору і нейтральну позицію. Якщо ви бачите, що вам подобається стиль подачі журналіста, то ви можете дивитись, адже це ходячий майстер-клас. Ви дивитеся як людина робить матеріал, слідкуєте за сюжетами, перечитуєте статтю, розумієте і надихаєтесь. Ви можете повторювати і розуміти, що це як взірець і приклад для вас, але нікого не потрібно унаслідувати, тому що журналістика – це професія, де ви маєте бути індивідуальністю. У вас має бути індивідуальний стиль. Тому треба бути обережним. Ви можете дивитись на когось, надихатись, але маєте пам’ятати елементарні правила. Якщо ви їх дотримуєтесь, тоді все ок. Поради для початківців - Не бійтеся і вибирайте правильні редакції, тому що є редакції, які з’їдають зразу і лякають молодих людей. Ніколи не зраджуйте собі. Якщо ви розу-

Journ Team рекомендує цей унікальний етап життя. А підтримуватимуть її мама та чоловіки, кожного з яких можна вважати татом. Ці фільми, однозначно піднімуть Ваш настрій, а пісня Mamma Mia – ABBA, певний час буде на повторі.

Невидима сторона (2009)

Майкл Оер, молодий афроамериканець, в черговий раз позбавляється житла, і його бере під свою опіку забезпечена сім’я, членом якої він згодом стає. Майкл володіє величезним зростом і титанічною силою, і починає грати за шкільну команду в американський футбол.

Модна Матуся (2004)

У Хелен, успішної, чарівної дівчини з’являються проблеми: її старша сестра з чоловіком гине в автокатастрофі, залишивши трьох дітей на її піклування. Хелен любила племінників, але, змінюючи своє життя, згідно з новими правилами, не уявляла до кінця, наскільки це важко бути матусею ...

Мамма Міа! (2008/2018)

Екранізація однойменного мюзиклу, основаного на піснях відомого шведського гурту ABBA. В житті Софі настав момент, про який мріє кожна дівчина — вона одружується з красенем Скаєм. Лише одне затьмарює таке світле свято — дівчину виховала її мати, Донна, і Софі не знає, хто її батько. Вона лише догадується, що ним може бути один з трьох чоловіків — колишніх коханих її матері: Гаррі, Сем або Білл. Для того щоби вирішити це питання, Софі запрошує їх на весілля ... Друга частина стрічки розповідає про те як все почалося. Доросла донька Донни — Софі, дізнається, що вагітна. Краще зрозуміти свої відчуття та думки у зв’язку з появою дитини їй допомагає історія матері. Ви зможете побачити Донну ще зовсім юною, коли вона лише познайомилася із Семом, Білом та Гарі. Досвід матері допоможе Софі пережити

Вісім модних речей із маминого гардеробу

М

ода постійно змінюється: щось виходить з неї, а щось повертається. Безліч речей, які були популярні за часів молодості наших мам, повертаються на полиці магазинів в нові колекції. Тому сьогодні ми пропонуємо разом з мамою взятись за її шафу та створити нові круті образи. Це чудовий спосіб провести час та зблизитись з нею. Так що ж, повернимося в часи маминої молодості? Джинсові речі Річ, яка ніколи не вийде з моди - це, звичайно ж, круті джинси. Змінюється лише уявлення, про те, як вони повинні виглядати. Зараз на піку популярності mom jeans - джинси родом з 80-х, вільного крою із високою талією. Не відстають від них джинси кльош і «банани». Всі вони начебто вирвалися з маминого гардеробу. Джинсові куртки моделі oversize, які виглядають, як речі бойфренда, також були в моді 30 років тому. Об’ємні речі підійдуть абсолютно всім худим та дівчатам з формами. Разом з джинсом, до нас повернувся тренд 80-х - патчі. Різноманітні нашивки і аплікації - це метод самовираження, який добрався до нас з маминої шафи.

Жіноче плаття, прекрасно виглядає на будь-якій фігурі і в поєднанні з різними образами. Комбінезони Комбінезони були в моді аж до 90-х, але після «пішли в підпілля». Зараз же вони повернулися! Різні: шифонові і джинсові, різнокольорові і однотонні, довгі і короткі - всі вони лежать на полицях в модних магазинах. Носити всілякі комбінезони круто як тоді, так і зараз.

Шкіряні куртки Шкіряні куртки в 80-ті роки були такі ж популярні, як і джинси, мали їх практично всі. Були вони Сукні-сорочки різних фасонів: деякі носили об’ємні безформні Назад в 80-ті разом із сукнею-сорочкою, яка і за- моделі, а любителі року в одязі - ходили в косухах. раз в моді. Повернулося воно до нас ще в 2015 році, Останні якраз зараз популярні. Якщо ваша мама а хто б міг подумати, що речі, які ми вважали заста- була прихильницею рок-стайл, то сміливо шукайте рілими, так стрімко увірвуться в нинішню моду. в шафі модну косуху.

Вироби з штучного хутра Згадайте своє дитинство, напевно у вас в шафі є хоч одна безглузда річ зі штучного хутра. Настав час бузкових шапок, червоних шуб і помаранчевих муфт! Всі модниці дружно переодягаються в речі з «чебурашки», які зараз на піку популярності. Тому варто поритися в комоді, знайти річ з плюшу і носити її з короною модної дівчини.

Туфлі-човники Коли наші мами і бабусі ходили на танці, то на ногах у них красувалися саме туфлі-човники. Красиві, елегантні з гострим, трохи заокругленим носком, і невисоким каблуком в 6-7 см. Саме такі жіночі туфлі в тренді останні кілька років. Якщо такий «скарб» зберігся в гардеробі ваших рідних і ви ще його не присвоїли - сміливо діставайте і будьте модними.

Брошки і шпильки Такий цікавий аксесуар, здатний прикрасити будь-який наряд. Брошки бувають різних форм, розмірів і матеріалів. І ці дрібнички шалено популярні зараз, так само, як і за часів молодості наших мам і навіть бабусь. Різноманітні брошки часто передаються у спадок як сімейна реліквія. Тому, якщо у вас є така - сміливо діставайте її з шкатулки, так як прийшов її час.

Як бачимо, мода циклічна, і бути стильними можна всього лише гарненько порившись в шафі у своїх рідних. Ультрамодні речі не варто викидати, збережіть їх і через кілька десятків років, вони можуть стати в нагоді якщо не вам, то вашим дітям. І вже майбутньому ви в ролі мами будете переглядати свій гардероб разом з дитиною. Тому цінуйте кожну мить проведену з мамою, а зараз просто підійдіть до неї та обійміть.

Хутряні шапки Давайте згадаємо фотографії наших мам і бабусь, де на їх головах видерлися великі хутряні шапки, саме вони повернулися знову в моду. Якщо за ці роки до неї не дісталася моль і вона збереглася в цілості, то сміливо діставайте шапку з антресолі. Особливо в цьому сезоні, коли на піку популярності хутряні вироби, з модною шапкою ви будете в тренді. Вона не тільки допоможе вам доповнити зимовий образ, а й зігріє в люті морози.

Автор: Настя Шийка

СКЛАД КОМАНДИ: Координатор проекту та засновниця «Стань журналістом у молодіжному просторі Вероніка Кашинська Головний редактор - Марія Оринчак, редактор - Анастасія Величко, коректор, кореспондент соціальних медіа Інна Білокринитська, спеціаліст з макетування, кореспондентІнна Гаврилюк, фоторедактор, кореспондент Анастасія Шийка, кореспондент, фотокореспондент Дарина Дворецька, кореспондент - Марія Майко, Михайло Стах - спортивний кореспондент, Христина Донченко, Сніжана Ковток, Софія Король - кореспонденти.

ЗА ПІДТРИМКИ:

«Щодо питань співпраці, публікації матеріалів та партнерства, звертайтесь на нашу пошту becomeajournalistlviv@gmail.com Inst: @journteam Fb: facebook.com/journteam/