JournTEAM №13

Читай у випуску: 1. Коментарі людей зі світу, які люблять Україну 2. Що ми знаємо про українську хустину?

3. Магія традиційного весільного обряду українців 4. Видатні українські жінки, які підкорили світ 5. Українська мова: завдання «ЖИТИ» 6. «Все минає, але любов після всього зостається...» Або що про почуття говорив Сковорода 7. 12 фактів про найвищу гору світу 8. Український кінематограф: чому варто дивитися «своє»?!

ЛИСТ ВІД РЕДАКТОРА

“Я

- українка”, - говорю з гордістю, коли знайомлюсь десь за кордоном із новими людьми, на міжнародних проєктах або ж у подорожах. І пишаюсь тим, що народилась саме в Україні. Останнім часом ми звертаємось до давніх часів, читаємо історію, згадуємо традиції та вишукуємо правду. А українська мова? Яка ж вона гарна, милозвучна, що все більше людей зі східної частини країни намагаються говорити саме українською. Саме тому у новому випуску журналу “Journ Team” ми з командою вирішили повернутись до традицій та звичаїв українського народу. Його величезний скарб складено з цінностей, надбань предків, духовного наповнення та культури. На сторінках журналу ми познайомимо вас з іноземцями, які жили або відвідували Україну, що вони запам’ятали тут найбільше. Ми розповімо про хустинки та перший український фільм. А ще нагадаємо весільні традиції, якими вони були колись. Адже ми українці, нам є чим пишатись. І це не лише про вишиванки, Карпати, українські замки та борщ, це й про силу духу, мужність, правду й незламність усього українського народу! з любов’ю засновниця медіашколи “Стань журналістом” Вероніка Кашинська

КОМЕНТАРІ ЛЮДЕЙ ЗІ СВІТУ, ЯКІ ЛЮБЛЯТЬ УКРАЇНУ

ОЛЕКСАНДР, КИШИНІВ (МОЛДОВА) Мне нравится в украинцах желание к свободе, независимости, то что вы ищете усердно пути к прогрессу и развитию. Нравится умение веселится и практичное отношение к жизни. Ассоциируется с Львовом, Киевом и Одессой, многообразная и мульти-культуральная Украина. Мені подобається в українцях бажання свободи, незалежності, те що ви наполегливо шукаєте шлях до прогресу та розвитку. Подобається, що ви вмієте веселитися та практичне ставлення до життя. Асоціюється зі Львовом, Києвом та Одесою, різноманітна й мультикультурна Україна.

ВАЛЯ, МОСКВА Ассоциации: Днепр, остров Хортица, Киев. Вас очень хочется увидеть. Соскучилась. Еда! Ещё команда КВН«Днепр» приходит на ум. Одни из лучших. Я вот очень хочу в Украину. Харьков, Львов, Киев посетить. Нравится то, что вы ассоциируете себя именно как украинцы, не забываете про традиции и народное творчество. Асоціації: Дніпро, острів Хортиця, Київ. Вас дуже хочу побачити. Скучила. Їжа! А ще команда КВК «Дніпро» спадає на думку. Чи не найкращі. Я дуже хочу до України. Харків, Львів, Київ відвідати. Подобається, що ви асоціюєте себе саме як українці, не забуваєте традицій та народну творчість.

КЕТРІН ФІТЧ - США Before I can answer the question of why I love Ukraine, I’d like to start with “when” I knew that I loved this country, these people, and this land. I am fortunate enough to say that I lived in Ukraine for four years. I love it when people ask me about the trident on my necklace or those who have gotten to know me in the last nine months follow one of my actions that it is unusual in America by asking “Is this an Ukraine-thing?” During my first year in Ukraine, I got to experience so many traditions, holidays, and visit many beautiful places. I lived with two Ukrainian families and made friends with Ukrainians, even with my broken Ukrainian language. The moment I knew that I loved Ukraine was when I got to visit the Carpathian Mountains with my friends Veronika and Vasyl. I should mention that I do not love winter, but when you see snow covered Carpathian Mountains in Verhovyna, something changes your mind.

While celebrating Ukrainian holiday of Old New Year, we climbed up snowy mountains and hills, ate cherry varynky, and oliviey. Vasyl’s mother kept pushing for Veronika and myself to have “just one more.” On our last morning, we woke up early to take the bus to Ivano Frankivsk. Before going to the bus station, we were adorned with Ukrainian traditional costumes and handmade vyshyvankas. Seeing the excitement of Vasyl’s parents to share their culture and their traditions with me, spending time with some of my best friends in Ukraine, and experiencing Ukraine to its fullest, it was in that moment that I knew I loved Ukraine.

I love Ukraine for its diversity. Each of regions of Ukraine is different in culture, sometimes language, and traditions. For example, each region has a different vyshyvanka design. It is diverse in its landscape. From the Black Sea in Odesa to the Carpathian Mountains, to the plains of Zhytomer, each area is different. I love Ukraine for the trains, trams, and, of course, marshutkas. Living in the United States, the only way to travel is by car unless you live in a large city. In Ukraine, you are able to fall asleep on a train and wake up in a new city across the country the next day. I love how Ukrainians sing. They know their national songs as well as many other Ukrainian and Russian songs. I the humor of Ukrainians. You rarely leave a conversation with a Ukrainian in a poor-spirit because of the jokes, stories, and experiences they have to tell. I love the Ukrainian language. It is beautiful, and Ukrainian poetry always, always sounds like a song. Basically, I love Ukraine and I cannot wait until I am able to return.

КЕТРІН ФІТЧ Перш ніж я зможу відповісти на запитання, чому я люблю Україну, я хотіла б розпочати з того, «коли» я дізналась, що люблю цю країну, цих людей і цю землю. Мені пощастило, адже я прожила в Україні чотири роки. Мені подобається, коли запитують про тризуб на моєму намисті, подобається, що люди, які познайомилися зі мною за останні дев'ять місяців, спостерігають за певними моїми діям, що незвичні в Америці, і запитують: «Річ в Україні?». Впродовж першого курсу навчання в Україні, я побачила стільки традицій, свят та відвідала безліч прекрасних місць. Я жила у двох українських сім'ях і дружила з українцями навіть зі своєю неідеальною українською мовою. Тоді, коли я зрозуміла, що люблю Україну, я мала намір відвідати Карпати з друзями — Веронікою та Василем. Зазначу, що я не люблю зиму, але коли ви бачите засніжені Карпати у Верховині, щось змінюється. Святкуючи українське свято Старого Нового року, ми підіймались на засніжені гори та пагорби, їли вареники з вишнею та олів’є. Мати Василя постійно наполягала на тому, щоб ми з Веронікою поїли ще трохи. Останнього нашого ранку ми прокинулись вдосвіта, щоб сісти на автобус до Івано-Франківська. Перед тим, як їхати до автовокзалу, нам подарували українські традиційні костюми та вишиванки ручної роботи. Побачивши хвилювання батьків Василя, які ділились зі мною своєю культурою та своїми традиціями, провівши час з деякими з моїх найкращих друзів в Україні та проживши українське життя на повну, я зрозуміла, що люблю Україну. Я люблю Україну за її різноманітність. Кожен регіон України відрізняється своєю культурою, іноді мовою та традиціями. Наприклад, кожен регіон має різний дизайн вишиванки. Він різноманітний за своїм ландшафтом. Від Чорного моря в Одесі до Карпатських гір, до Житомирських рівнин — кожна територія відрізняється. Я люблю Україну за потяги, трамваї та, звичайно, маршрутки. Живучи в США, єдиний спосіб подорожувати — це на машині, якщо ви не живете у великому місті. В Україні ти можеш заснути в поїзді та прокинутися в новому місті наступного дня. Мені подобається, як співають українці. Вони знають свої національні пісні, як і багато інших українських та російських пісень. А гумор українців? Ви рідко завершуєте розмову з українцем у поганому настрої, все це через жарти, історії та переживання, які вони вам розповідають. Я люблю українську мову. Це прекрасно! А українська поезія завжди звучить, як пісня. Загалом я люблю Україну, і не можу дочекатися миті, коли знову повернуся!

МАША РОЖЕНКО, ВЛАДИВОСТОК Украина поразила меня! Удивила настолько, насколько я даже не могла себе представить. Я увидела необычайную державу. Меня удивило то, насколько люди почитают традиции и помнят свою историю. Каждый праздник великолепно передает колорит страны, традиции показывают жизнь предков и дают окунуться в атмосферу Украины. Диалектизмы — это вообще отдельная тема. Язык отличается в зависимости от региона. Это поражает! В Одессе меня ждал язык старых фильмов, в Полтаве добрый украинский старых сёл, таких как Диканька, а во Львове целый неизученный мир языков и народов. Такого я не видела ни в одной стране. Очень добрые и милые люди. Никто и никогда не говорил мне неприятных вещей. Улыбчивые дети, милые старики, готовые поделиться своей историей жизни. В общем приехав в Украину я будто приехала в гости к семье, где все едины, а главное дарят тепло и уют. Україна вразила мене! Вразила настільки, що я навіть не могла уявити. Я побачила неймовірну державу. Мене здивувало наскільки люди поважають традиції, пам’ятають свою історію. Кожне свято чудово показує колорит країни, традиції — життя предків та дозволяють зануритися в атмосферу України. Діалектизми — окрема тема. Мова відрізняється залежно від регіону. Це вражає! В Одесі на мене чекала мова старих фільмів, в Полтаві українська стареньких селищ, як-от Диканька, а у Львові — незнаний світ мов та народів. Такого я не бачила в жодній країні. Дуже добрі та милі люди. Ніхто й ніколи не говорив мені неприємних речей. Усміхнені діти, милі старенькі готові поділитися історією свого життя. Приїхавши до України, я, наче приїхала в гості до сім’ї, де всі єдині, а головне — дарують тепло й затишок.

ВІКТОР, ВІТЕБСЬК (БІЛОРУСЬ) В украинцах в первую очередь мне нравится открытость и дружелюбность при знакомстве. По крайней мере с теми, кто мне встречался, было очень комфортно. Также выделяются предприимчивость и способность заниматься чем-то новым. В целом, Украина ассоциируется с духовной мощностью, сплоченностью людей между собой. Особенно вспоминается отношение украинцев к гимну и народным символам. Был на Дне Независимости Украины и могу сказать, что это было мощно и запечатлелось у меня в памяти как действительно национальный праздник. Лично для меня Украина это также кузница талантов в музыкальной сфере и сфере телевидения. В Беларуси такого нет, у нас крутят много программ украинских и мелодрам. Надеюсь, что в дальнейшем также наши страны будут дружить, и мы, как граждане этих стран, сможем посещать и любоваться красотами. Потому что в Украине есть что посмотреть и любой человек сможет открыть для себя что-то свое. В українцях насамперед мені подобається відкритість та ласкавість у знайомстві. Принаймні з тими, кого зустрічав, було напрочуд комфортно.Також виокремлю заповзятливість і здатність займатись новим. Загалом Україна асоціюється з духовною могутністю, згуртованістю між собою. Особливо пригадую ставлення українців до гімну та народних символів. Був на Дні Незалежності України, і можу сказати, що це було потужно й закарбувалось у моїй пам’яті як направду національне свято. Особисто для мене, Україна — це також ковальня у сфері музики й телебачення. У Білорусі такого немає у нас транслюють чимало українських програм та мелодрам. Сподіваюсь, що надалі наші країни також будуть дружити, і ми як громадяни цих країн зможемо відвідувати та милуватись красою, тому що в Україні є на що подивитись і будьхто матиме змогу відкрити щось своє.

АНАР МУСТАФАЄВ, БАКУ (АЗЕРБАЙДЖАН) My name is Anar, I am from Azerbaijan and I visited Ukraine in 2018. I’ve spent 48 days in Lviv, working on a social project. There are a lot of reasons why you can love Ukraine, but the main things for me are people, traditions, language and cuisine. The attitude of Ukrainians that they show to other people are amazing, they are very kind, caring and hospitable. Ukrainian language is one of the most beautiful languages that I’ve ever heard. I could listen to songs or just how people speak all day long. And of course, the Ukrainian national cuisine. Lots of kinds of different tasty food, each time when you taste something new, you find your “the one”.

Every of these and many more aspects make me think about coming back to Ukraine and spending my holidays there at least once in several years. That’s the country of love, care and respect. That’s what people need the most. До побачення, Україна! Мене звати Анар, я з Азербайджану. Відвідував Україну 2018 року, був 48 днів у Львові, працюючи в соціальному проєкті. Є багато причин любити Україну, але для мене найвагоміші — це люди, традиції, мова та кухня. Ставлення українців до інших людей просто вражає, адже вони дуже добрі, турботливі та гостинні. Українська мова — одна з найпрекрасніших мов, яку я чув. Я часто слухав пісні або розмови людей впродовж дня. І, звичайно, українська кухня. Чимало смачних страв, щоразу куштуючи щось нове, ти знаходиш те – «своє». Кожна з цих причин та багато інших змушує думати про повернення до України на відпочинок принаймні раз на кілька років. Це країна любові, турботи та поваги. Зрештою, те чого людям треба найбільше. До побачення, Україно!

“… Випровожала три поля, три милі, Прощалися при долині. Дарувала шиту шовками хустину, Щоб згадував на чужині… Ой хустино, хустиночко! Мережана, шита. Тільки й слави козацької — Сіделечко вкрити.” Т.Шевченко

ЩО МИ ЗНАЄМО ПРО УКРАЇНСЬКУ

ХУСТИНУ?

7 грудня відзначають Всесвітній день української хустини. Свято з’явилося відносно нещодавно, але завдяки діаспорі одразу набуло широкого розголосу та статусу всесвітнього. Започаткували його з метою об’єднання усіх жінок різного віку, незалежно від професії та сфери діяльності, задля збереження українських традицій.

З давніх-давен в українських сім’ях хустка слугувала оберегом, символом любові та злагоди. Дівчата та жінки носили хустки протягом усього року. Окрім цього, вона була маркером соціального статусу. Молоді дівчата носили світлі та яскраві хустки, старші жінки - темні, а вдови - чорні. Будучи елементом народного вбрання, хустина також була головним убором заміжньої жінки. Молоді дівчата одягали хустину в зимовий період, під час робіт на полі під палючим сонцем та в окремих регіонах, використовуючи її як пов’язку. В Україні хустини ткали білого кольору з бавовняних ниток, а вишивали шовком, сріблом та золотом. Якщо вишивали шовком, то найбільше використовували рожеві, жовті, зелені, сині та червоні нитки. Інколи траплявся й чорний колір. Цікаво, що сині нитки ніколи не були окремо, разом з ними завжди додавали ще червоні. А вишиті візерунки як тоді, так і тепер розташовуються по чотирьох кутах та посередині. Також використовували вовняні хустки домашнього виробництва, проте з часом їх витіснили хустки фабричного зразка.

Саме хустина показувала рівень достатку сім’ї, адже заможні жінки зазвичай купували шовкові або вовняні хустки. За часів польської влади на Західній Україні чоловік повинен був працювати 10 днів для того, щоб купити своїй дружині хустку. Це свідчить про їх немалу вартість. Хустина супроводжувала українців протягом усього життя. Чимало обрядів було пов’язано з цим головним убором. На хрестинах перев’язували руки священнику та кумам. Перед довгою розлукою дівчина дарувала хлопцеві хустину як знак любові та вірності. Перев’язували також руки майстрам, які розпочинали будівництво хати. Під час сватання дівчина мала пов’язати хустку хлопцеві та сватам, у разі згоди на шлюб. Також збереглася усім відома традиція покривання молодої хустиною на весіллі. А на Гуцульщині після одруження молодий чоловік був зобов’язаний подарувати дружині хустку, укриту квітковими орнаментами та прикрашену півнячим пір’ям. На похоронах усіх обдаровували вишитими хустинками, а також хустиною зав’язували очі померлому. Сьогодні хустина продовжує свій ужиток і в сучасній моді. Її використовують не лише при проведенні вертепного дійства та різдвяних свят. Чимало українських дизайнерів додають “бабусину хустку” в свої колекції. Так хустка стала головним елементом у колекції “Love Ukraine” дизайнерки Олени Лурдес. Також одяг був прикрашений українськими написами та імітаціями віночка зі стрічками. Головним елементом хустка стала і для колекції дизайнерки Олени Серебрової “Fall 2011”. Ручним способом виготовляли тканину з хусток, з якої пізніше шили сарафани й пальто. В українській культурі хустина стала не лише предметом народного побуту, а й образом для віршів та оповідань. Про український оберіг писали Тарас Шевченко, Андрій Головко та ін. Авторка - Надія Осташевська

МАГІЯ ТРАДИЦІЙНОГО ВЕСІЛЬНОГО ОБРЯДУ УКРАЇНЦІВ Здавалося б, що нового можна сказати про весілля? Зараз обряд шлюбу звівся до нареченої в білій сукні, застілля, танців, обов’язкового фото та відео… Однак, ще сто років тому, весілля було сповнене різноманітними традиціями та магічною символікою. У цій статті ми б хотіли представити традиційні обряди й символи українського весілля, що є спільними для більшості регіонів України.

Передвесільний цикл поділяється на чотири етапи: визнавки, оглядини, сватання й заручини. Визнавки й оглядини стосуються здебільшого ознайомлення родин молодої пари, визначення їхнього статусу. Натомість сватання – це вже повноцінний етап весілля, сповнений різноманітними обрядами. Сватами або ж старостами називали тих, хто приходив у дім дівчини разом із нареченим. Здебільшого це були його дядьки та дружби. Цікаво, що сватати дівчину ходили на свято, переважно зранку або пізно ввечері. Старости, прийшовши в дім дівчини, використовували різноманітні вербальні формули — позначали себе купцями або мисливцями. Після цього старости домовлялись з господарем: воно й не дивно, адже раніше дівчину могли не питати згоду на шлюб. А загалом, під час сватання дівчина сиділа тихо в кутку на лаві, могла колупати піч – відколупувати вапно з її облицювання. «Для чого?» — запитає читач. Останню дію дослідники трактують як звернення до покійних родичів та запиту їхнього схвалення на

шлюб. Однак, існували різноманітні маркери, що означали згоду: господар приймав хліб, який старости приносили з собою; дівчина пила горілку до старост, перев’язувала їх рушниками. У разі незгоди — ці дії просто не робили. Засватана ж дівчина більше не мала права ходити на вечорниці, гуляти з хлопцями. «Сидить, як засватана», — це також із цієї теми.

Наступний цикл весільної обрядовості починається з вибору дійових осіб – весільних чинів. Обоє наречених мали старост — їхню роль виконували хрещений батько, близький родич, сусід або чоловік, якого спеціально запрошували. Обов’язковими учасниками весілля були дружки з дружбами – їх могло бути дві та більше пар (на Гуцульщині). Обирали також свах (свашки) – старші жінки, що плели вінок і відповідали за пісенний супровід. Наступним етапом були вінкоплетини. Паралельно наречені (кожен окремо) запрошували гостей на весілля. На Бойківщині весільний почет з музикою йшов різати барвінок. Вінки ж плела передниця

(Бойківщина) та їй допомагали свахи з дружками. Плели вінки найчастіше з барвінку, подекуди з бушпану, вплітаючи часник та стрічки. На всій території України відомий і коровайний обряд — він теж має варіації. У деяких етнографічних районах коровай пекли вдома, а цьому процесу надавали чималого значення. Подекуди його пекла хрещена одного з наречених. Залежно від локалізації коровай вирізняється і формою, і прикрасами. Наприклад, у гірських районах він радше схожий на звичайний хліб, натомість у Центральній та Східній частині України — прикрашений пишніше. Для нього

виготовляли різні прикраси з тіста: намисто, квіти, пташок. І, очевидно, що коровай брали до шлюбу. Його розрізали наприкінці весілля та ділили між усіма учасниками як символ своєрідної жертви родів наречених для весільних гостей. Ще одним обов’язковим весільним атрибутом є деревце — символ єднання двох родів. Наприклад, на Гуцульщині весільне деревце було обов’язково хвойної породи — верхівка сосни або ялиці. За день до весілля його урочисто наряджали дружки з дружбами. Зрештою, тепер кульмінаційною частиною весілля є церковний шлюб. Перед вінчанням кожен з наречених святково одягається в себе вдома. Дівчині, яка сидить на подушці, брат розплітає й чеше косу, знаходячи в ній монети для себе. Зараз хіба що в селах наречені одягають традиційні костюми до шлюбу; потім кожен з наречених сідає в себе вдома на посад, кланяється батькам. Подекуди наречені зустрічаються на нейтральній території, однак наречений може прийти за нареченою, і тоді вони разом йдуть до шлюбу. Під час шлюбу кожен з наречених намагається зробити так, аби головувати в сім’ї: першим стати на рушник в церкві, торкнутися фелону священника. Після шлюбу зазвичай кожен йде до свого дому, і лише ввечері наречений з деякими родичами й дружбами вирушає за нареченою до її дому. Хлопці могли робити перейму, вимагаючи у викуп від почту нареченого як плату за дівчину (особливо, якщо він був з іншого села). У будинку нареченої тим часом відбувається її прощання зі

своєю сім’єю, підготовка приданого. Раніше це була окрема скриня до якої дівчина складала власноруч вишиті сорочки, рушники, матір давала їй подушки, перини та образ. На цьому етапі в будинку нареченої відбувається урочистий поділ короваю. Кожного з членів родини кличуть взяти собі шматочок, приспівуючи йому. Отримавши шматок короваю, кожен з гостей обдаровував наречених. Одним із кульмінаційних етапів весілля було знімання вінка з нареченої та зав’язування хустки — зміна соціального статусу дівчини. Наречена сиділа на подушці на стільчику або ж на колінах у нареченого. Вінок могли знімати дружби або ж сам наречений. Після цього — дівчина його затанцьовувала з дружками. Хустку найчастіше одягала свекруха. Наречена мала плакати під час цього й тричі відмахувати хустку, буцімто вона не хоче прощатися з дівоцтвом. До післявесільного циклу належать поправини, циганщина. Остання цікава тим, що передбачала переодягання в різноманітних персонажів — учасників весілля.

Як бачимо, весільні традиції не вимірюють білою сукнею чи гарними келихами — комплекс весільної обрядовості характеризується багатством елементів. У весільній драмі є відбиток еволюції родинних стосунків, а в наших обрядах переплелися релігійно-міфологічні та християнські, правові, морально-етичні погляди народу. Тож інформація про весільну обрядовість є цінним матеріалом для пізнання ментальних основ українців. Окрім того, вивчення традицій укладання шлюбу має дуже важливе значення та певною мірою допомагає з’ясувати питання, що пов’язані з народними звичаями, побутом, віруваннями, жанровою специфікою народної творчості. Авторка — Савчук Христина * Фото без чіткої локалізації. Походження — історико-етнографічна Бойківщина.

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ЖІНКИ, ЯКІ ПІДКОРИЛИ СВІТ

За всю історію України було багато видатних особистостей. Але не завжди це були лише чоловіки. Більшої слави для своєї країни принесли саме жінки. Історія кожної жінки унікальна по-своєму і не важливо в якому часі вона живе. За весь період існування української державності було чимало жінок, які запам’яталися українцям та світові, але на нашу думку саме ці жінки змогли підкорити собі світ та людські серця. Почнімо з самого початку.

Київська Русь – могутня середньовічна держава. Усі ми пам’ятаємо ще зі шкільного курсу про князів, які правили на українських землях. І також ми пам’ятаємо про КНЯГИНЮ ОЛЬГУ - дружину князя Ігоря і матір Святослава Хороброго. Ця жінка 17 років очолювала велику європейську державу, будучи регентом при малолітньому синові. Княгиня Ольга вела активну політичну діяльність, як внутрішню, проводячи реформи, так і зовнішню, відсилаючи посольства у європейські країни та Візантію. Наступною відомою «українкою» була АННА ЯРОСЛАВНА – дочка Ярослава Мудого та його дружини, шведської принцеси – Інгігерди. Одна з найвідоміших жінок Середньовіччя, що прославила Київ на всю Європу стала королевою Франції, дружиною Генріха І Капета. Як наслідок, стала прабабцею 30 наступних правителів Франції. Історичні джерела описують Анну Ярославну як мудру та освічену жінку. На той час у Києві вона отримала хорошу та якісну освіту, якої не було ніде у Європі. Тоді коли французькі барони підписували документи ставлячи хрестик, Анна мала свій підпис і в такий спосіб завіряла державні документи. Також усім відомий факт привезення київською князівною Реймського Євангелія, на якому пізніше присягали усі монархи.

Ми не могли не згадати про найвідомішу українку, яка підкорила серце самого султана Сулеймана Пишного. Саме так, мова йде про РОКСОЛАНУ. Її називали по різному: Хюрем, Хасекі, Роксоляна. А справжнім її ім’ям було – Анастасія Лісовська. Перебуваючи в гаремі вона вивчила турецьку мову та Коран, а пізніше, ставши близькою з султаном, попросила доступу до бібліотеки. Українська наложниця своїм розумом та вдачею причарувала Сулеймана, адже з нею він міг обговорювати важливі політичні питання, а пізніше приймала послів, відповідала на послання іноземних правителів, впливових вельмож і художників. Мабуть усі бачили і люблять турецький серіал «Величне століття: Роксолана», де головну героїню зіграла Мер'єм Узерлі (Хюрем Султан). Насмілюся сказати, що ніхто інший не зіграв би цю роль краще. Але й не забуваймо про український кінематограф, де українською Роксоланою стала Ольга Сумська.

КАТЕРИНА БІЛОКУР – художниця і майстриня народного декоративного живопису. Квіти, намальовані Катериною Білокур, упізнають одразу, бо вони ніби висять у повітрі і випромінюють світло. «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», – сказав про Білокур Пабло Пікассо, якого вважають одним із найвидатніших митців XX століття

ЛЕСЯ УКРАЇНКА – видатна українська письменниця, твори якої визнані шедеврами світової літератури. Завдяки її творчості українська література зайняла одну з найвищих позицій у світовій культурі, а про українців і Україну заговорили у всьому світі. Її твори перекладені багатьма мовами, а її збірки до сьогоднішнього дня не втрачають своєї актуальності.

Найвідомішою українкою, яка підкорила світовий театр була СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА - легенда оперної сцени, примадонна ХХ століття. Виступала на сценах Одеси, Львова, Парижа, Неаполя, Буенос-Айреса, Риму, Мілану. У 1904 році на запрошення Пуччіні виконала оперу Баттерфляй в театрі "Гранде" у Північній Італії. Після її блискучого виконання опера здобула всесвітнє визнання. Співати на одній сцені з Соломією вважали за честь Федір Шаляпін та Енріко Карузо.

ЛІНА КОСТЕНКО – була і залишається найбільшим патріотом України. Письменниця є однією із визначних майстринь української поезії і натхненником для багатьох українців. Її твори перекладено багатьма європейськими мовами. "Невпіймана королева" - так назвав свою статтю про Ліну Костенко Юрій Андрухович. Про Ліну Костенко можна багато говорити і захоплюватися її досягненнями, незламністю та любов’ю до своєї країни.

КВІТКА ЦІСИК – та, що підкорила Америку і увесь світ. Співачка народилася і прожила усе життя в штатах. Цісик стала однією з найвідоміших і найдорожчих виконавиць джинглів до рекламних роликів. Її голос звучав у рекламних компаніях «Кока-Коли», American Airlines, «Макдональдсу». Протягом 16 років, і до кінця життя, вона була офіційним голосом «Форд Моторз». Багато американців і досі пам’ятають музичний джингл «Have you driven a Ford lately» у виконанні Кейсі Цісик (Кейсі – ім’я, яким називали співачку поєднуючи перші літери імені та прізвища). За це «Форд» дарував їй автомобілі. Співачка працювала і допомагала багатьом відомим американським музикантам і продюсерам. Співала на бек-вокалі у Вітні Г'юстон та Майкла Джексона. Також її запрошували для участі в записах своїх альбомів відомі співаки – Майкл Болтон, Боб Джеймс, Лінд Ронстад, Роберт Флек. У 1978 році пісня «Ти осяюєш моє життя», яку виконала Квітка Цісик в однойменному фільмі, отримала «Оскар» і «Золотий глобус».

Це далеко не повний список, його можна продовжувати до безкінечності: Олена Пчілка, Софія Русова, Олена Казимирчак-Полонська, Наталія Полонська-Василенко, Олена Теліга, Марія Заньковецька, Маруся Чурай, Ада Роговцева, Яна Клочкова, Джамала, Анна та Марія Музинчук та багато інших. Ми вважаємо, що це ті жінки, якими варто захоплюватися та пишатися. Ці жінки, незважаючи на стандарти свого часу, ламали їх своїм талантом та розумом, досягали неможливого та назавжди полонили людські серця. Авторка – Інна Гаврилюк.

Українська мова:

ЗАВДАННЯ «ЖИТИ»

інших придумав Михайло Старицький, «красень», «легкодухий», «струмінь», «намір» – Марко Вовчок. Заквітчала українську мову й Олена Пчілка – «нестяма», «палкий», «променистий», «мистецтво», а Леся Україна доточила лексеми «весна» та «промінь». Закучерявив мову словами Іван Нечуй-Левицький – «світогляд», «стосунок», «сміливість», «перепона», «квітник», а Іван Франко вигадав «привид», «отвір», «чинник». Викарбував нові лексеми й Пантелеймон Куліш – «злочинець», «рівність», «вабити», «зграя», «покора», «почуття». Попри це, становлення української мови було тернистим. Читали роман-антиутопію Рея Бредбері «451° градус за Фаренгейтом»? Пам’ятаєте пожежні загони? Умовно такі «загони» були на території України, а книжки написані українською знищували у будь-який спосіб, зокрема спалювали. Роз’юшувала українську й тотальна росіянізація. Наголошу – саме росіянізація (пов’язана з російською та Росією), а не як помилково говорити русифікація (пов’язана з руською та Руссю). Ми досі очищуємо літераУкраїнська, мов культовий персонаж голлівудського блокбастера. Її нищили понад 4 століття, забороняли щонайменше 50 разів, вперто доводили, що вона діалект «русского языка» й годиться лише для неуків та селюків. Завдання «ЖИТИ» – ні, це не новий слоган Бондіани, а самоціль української мови – тоді й тепер! Не дивно, що у буквальному значенні українці «говорять», бо в основі сучасної української мови лежить говір, а саме – середньонаддніпрянський. Та солов’їною не лише говорять, а й щебечуть, лепечуть, гуторять, галдять, бурмочуть, торохкочуть, галасують, жебонять і навіть сокочуть. Загалом – понад 100 синонімів. Ресурс «Мова – ДНК нації» зазначає, що сучасна українська налічує майже 256 тисяч слів. Усі її скарби можна знайти на сторінках словників, періодиці та інших друкованих ( зараз й електронних) виданнях. Чимало слів, які ми вживаємо, вигадали класики української літератури. «Пестливий», «стуманілий», «чарівливий», «незагойний», «привабливий» – ці та жмуток

турну мову від її лушпиння. «Мати місце, справа в тому, у більшості випадків, в кінці кінців, більше всього, таким чином, як правило» – цими й іншими словами рясніє наше мовлення. Вони – кальки – вид мовного запозичення, утворені завдяки буквальному перекладу відповідних іншомовних елементів. Зрештою, вживайте нормативні варіанти, як-от «бути, річ у тім, здебільшого, зрештою, понад усе, у такий спосіб, зазвичай». Політичний режим «совєтів» був летальною зброєю для інтелектуального ресурсу. Ба більше, недалека верхівка репресувала не лише людей, а й слова. Критично оцінила цей процес мовознавиця Орися Демська-Кульчицька. Її стаття опублікували в збірнику «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду». Репресована лексика – це список слів, що замінювали або нищили через директивне унормування (безпосередні настанови з Москви підлеглій верхівці УРСР). Йдеться про термінологію та загальновживану лексику. Здебільшого їх уподібнювали до російської мови чи загалом нівелювали (якщо не було відповідників російською). У такий спосіб

зникли достеменно, либонь, незгірше, а слова автомобілярня, згук, виміна, ледняк, крамар, вишина, припис, хідник замінили на автозавод, звук, обмін, льодовик, торговець, висота, правило, тротуар. Багато інших спіткала така ж доля. Румовище – таке найменування має політика радянської влади та її правонаступників. У словнику це слово з позначкою застаріле, його відповідник – руїна. Проте румовище чи руїна – однаково, мета зостанеться та ж: звести нанівець будь-який вияв українського, тим паче мови. Наша серцевина – антагонізм до всякого антисвобідництва. Волелюбні думають вільно, а воля для нас починається з мови. Не робіть українську зникомою – робіть вагомою. Відшукайте українську – закатовану в «гулагах», цензуровану, спалену, замкнену у в’язницях, розстріляну. Читайте твори українських класиків, репресованих письменників, поетів, літературних критиків, сучасників. Купайте українське слово в любощах, плекайте його красу. Авторка – Інна Царук

КОРИСНА ДОБІРКА - «Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити» Авторка – Олександра Сербенська - «Українська мова у ХХ сторіччі. Історія лінгвоциду» Автори – Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька - «Скажи мені українською» Автор – Тарас Береза

«ВСЕ МИНАЄ, АЛЕ ЛЮБОВ ПІСЛЯ ВСЬОГО ЗОСТАЄТЬСЯ...» АБО ЩО ПРО ПОЧУТТЯ ГОВОРИВ СКОВОРОДА

Як не дивно, але оглянувши філософські концепції різних націй, лише в одній найбільшу роль має ЛЮБОВ. Бачення світу, викладене у віршах, мистецтві, музиці чи будь-якій історії — на Великому Почутті саме в українців. Тому нас називають «кордоцентристами», «філософами серця», адже кожна справа чи думка завжди починає свій шлях від серця, від усвідомлення власних почуттів, емоцій під впливом яких ми перебуваємо. Мабуть, тому українцям досі близькі теплі родинні застілля, традиції, що пов’язують їх зі своїм минулим, турбота про друзів й світ навколо, та, безперечно, відчуття належності до своєї нації. І ні, не завжди почуття любові пов’язане лише із людськими взаєминами у філософських роздумах, хоча цінності спілкування справді формують наш світогляд. Українські філософи й митці плекали своє велике почуття до історичних героїв, ідей державності, територій, мови, традицій, родини та навіть власних сусідів, адже все навколо викликало у них емоції, що не могли зупинити потік думок. Звісно ж, одним з основних джерел про любов, на які б я хотіла опиратися, стане творчість Григорія Сковороди. Він був простолюдином, тому мені подобається його вивчати: писав, як жив, а хіба це не змушує наслідувати філософа, тлумачити його погляди? Щонайменше чоловік заслуговує глибокої поваги щодо своїх принципів — образ його життя. Для Сковороди феномен любові був скарбом двох душ, що у великому світі змогли знайти одна одну. Тобто найсильнішою прив’язаністю є почуття двох людей, найпаче чоловіків. Якщо згадати античний поділ любові, то Філія (найщиріший вияв любові, яку Платон вважав істинним почуттям) у Григорія Савича була прикладом і для творчості, і для особистого життя. Дружба всього життя у нього пов’язана з Михайлом Ковалинським — він був його учнем. Хоч сам Сковорода зневажав тілесні любощі, проте, як каже дослідник В. Ерн,

Григорій Савич відчував глибокі еротичні почуття до Михайла, але усіляко стримувався, адже Ковалинський його товариш. Чоловік опікувався юнаком, виховував у нього моральні чесноти та розвивав етичні уявлення про світ. Почуття любові були визначальними й для творчості, адже Григорій бачив у Михайлові себе. Це допомогло йому пізнати краще внутрішній світ, стало поштовхом до праць більшою мірою про етичне виховання, як питання сродної праці. Тілесна любов, пристрасть та жага для Сковороди були чужими. Такі почуття не могли породити щирої любові, а ось душевна єдність двох людей будувала міцні стосунки — про них Сковорода старанно говорив у своїх працях. Звичайно, що любити напрочуд сильно людина могла завдяки емоціям, що проходять ниткою крізь її серце. Вони формують особистість, створюють скло, крізь яке вона бачить світ. Й справді, українці часто довіряють вибору серця. Та це зовсім не через те, що вони втратили здатність до раціонального аналізу. Річ у тім, ще з дитячих років нас вчать дослухатися до свого внутрішнього голосу, йти за покликом серця у праці, бажанні та виявах справжніх почуттів до ближніх. Адже така наша позиція, адже такий наш світогляд. Філософія українців: любити серцем та жити, оцінюючи кожен крок мірилом власної сердечної глибини. Авторка — Анастасія Величко

12 ФАКТІВ ПРО НАЙВИЩУ ГОРУ СВІТУ

Сподіваємося, що коли ви дійдете до цієї сторінки журналу, ви закутаєтесь у теплий плед, візьмете горнятко какао з зефірками й поринете з нами у гори. Не у наші українські Карпати, а в далекий Непал — пункт призначення сміливих та відчайдушних альпіністів, що мріють підкорити найвищу гору світу — Еверест. Якщо ви коли-небудь бачили фільм «Еверест», вам відома доля багатьох сміливців, що не змогли підкорити верхів’я, то у цій статті ми зібрали цікаві факти та історії про найвищу вершину світу.

ти усі витрати, то підйом коштуватиме що1. Саме зараз на Еверест фактично не підійманайменше 30 тисяч доларів. ються. Взимку підйом на гору надзвичайно небезпечний, тому найпопулярніші дати під- 3. На жаль, після відкриття дозволу для всіх охочих підкорювати Еверест, на горі покорення Евересту — весна та осінь. Саме в ширеним явищем стали черги альпіністів. цей період погода найсприятливіша. Дуже Звучить дивно, проте черги — річ дуже недовго вершину не могли підкорити взимбезпечна. Немало сходжень закінчувалися ку, тоді температура опускається до -60°С. смертю через втому в очікуванні підйому і Вперше це вдалося нашим сусідам — полякам. спуску. Лише за рік 10 альпіністів померло через черги на вершину.

2. У 1990-их роках скасували обмеження на сходження (відтоді організацією підйомів 4. Після виходу фільму «Еверест» популярність вершини зросла. Проте природа від цього займаються комерційні компанії), відтак страждає — тільки 2018 року з частини гори кожен охочий може підкорити гору. Існує вивезли 8 тонн сміття. Тоді на гору піднялоодне «але»: лише дозвіл на сходження щося 800 альпіністів. 2019 року з Евересту зінайменше коштує 11 тисяч доларів (ці гробрали 11 тонн сміття, ось чому влада Китаю ші надходять до скарбниці Китаю). Існують встановила обмеження: за рік дозвіл на підокремі дозволи на підкорення 7000 м, 8300 йом (вище базового табору) можуть отрим та вершини. Проте це лише дозвіл, а сам мати лише 300 альпіністів — їх зобов'яжуть підйом — спорядження, переліт, послуги збирати за собою сміття. шерпів (мешканці Непалу, що допомагають альпіністам піднятися на Еверест; першим 5. Підкорення Евересту зазвичай починають з базового табору (на Евересті таких табодвом альпіністам, що підкорили Еверест, рів 2 — з боку Тибету та Непалу, обидва на допомагали 30 шерпів, а зараз одному альвисоті 5000 метрів, проте легший шлях до піністу допомагає 1-2 шерпи). Якщо врахува-

базового табору з боку Тибету, адже його бують кисню, а його і так бракує на висоті. можна подолати машиною. Водночас до Здебільшого перед поїздкою в Непал альпііншого табору потрібно добиратися пішки ністи займаються бігом та кросфітом. з висоти 2000 метрів (на такій висоті зна- 8. Еверест підкоряється не всім, буквально 2 ходиться пункт відправлення — аеропорт роки тому Еверест вперше підкорив веган, Лукла). Саме з базових таборів починаються а наймолодшому альпіністові, який зійшов перші пробні підйоми на вищі піки Евересту. на вершину - лише 13 років. Ще один неймо6. 7500 метрів — це початок зони смерті на вірний факт - на Еверест вдалося принести Евересті, бо на цій висоті організм починає Олімпійський вогонь! вмирати. Людський мозок ставить команду: 9. Українці не могли не відзначитися серед інпередусім — вижити. Він вважає, що головших альпіністів, яким вдалося піднятися на ний, тому кров до кінцівок надходить повершину світу. Так у 2019 році Віталій Ковільніше, ніж у звичайних умовах. Ще одна зубський зійшов на Еверест у вишиванці, а

проблема — вигорання сітківки ока. Перша львів'янин Роман Городечний взяв із собою львів'янка, що підкорила Еверест, намагапрапор Львова. лася йти в парі з чоловіком, проте йому до- 10. Підйом на Еверест — кращий за будь-яку дівелося спуститися через ризик осліпнути на єту, адже зазвичай альпіністи втрачають 10все життя. Гірська хвороба — ще одна при15 кілограм. Проте шерпи досі розповідають чина через яку альпіністи відмовляються від неймовірну історію про дівчину, яка не втрапідйому. Якщо вчасно не виявити хворобу, тила ваги. Після підйому вона набрала ще 3 то у людини можуть розпочатися галюцинакілограми. Ця дівчина — перша українка, ції, а потім набряк мозку та легень. яка підкорила Еверест, Ірина Галай.

7. Висота Евересту — 8848 метрів (які дово- 11. Попередній факт — не єдиний випадок, диться долати 2 місяці). Більшість часу альпіколи українці ламали стереотипи та непиністи проводять на тренувальних підйомах, сані правила на Евересті. Ще одна історія акліматизовуючись. До речі, Еверест не ча— про трьох українців, які саме спускалися сто підкорюють «качки», адже м'язи потрез вершини й побачили китайця, що сидів на

снігу та не міг зрушити з місця. На жаль, на Евересті не діє правило допомоги, тут кожен альпініст сам за себе, тому часто людей залишають помирати просто на горі, адже іншим заледве вистачає сил самим спуститися або здійснити підйом на вершину. Проте хлопці не покинули чоловіка в біді та втрьох спустили його вниз, врятувавши йому життя.

12. Найважче у підкоренні Евересту, як зазначають альпіністи, це підкорити не гору, а себе. Дуже важко йти повз тіла загиблих альпіністів, жити посеред холоду, відмовлятися від сходження, якщо проявляється гірська хвороба чи просто бракує сил. Українка — Ірина Галай — розповіла як одна альпіністка повернулася, бувши за 200 метрів від вершини, а ще один росіянин відмовився від сходження на півдорозі (це була його третя спроба підкорити Еверест). Важливо правильно розставити пріоритети, забути про фінансові витрати й поставити на перше місце власне життя та здоров'я.

Кожен сам вирішує, для чого потрібно підкорити Еверест — щоб здійснити мрію, самоствердитися, встановити рекорд чи стати відомим. Проте ми сподіваємося, що сьогодні відкрили для вас трішки більше, аніж красиву картинку «найвищої вершини світу». А закінчимо словами тих, хто підкорює Еверест десятки разів — шерпів, які постійно повторюють, що цю гору не можна підкорити чи не підкорити. Дух Евересту або впускає альпіністів на свою вершину, або ні, тож його, як і будь-яку частину природи, потрібно поважати та оберігати. Авторка — Богдана Синякевич

УКРАЇНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ: ЧОМУ ВАРТО ДИВИТИСЯ «СВОЄ»?! Останні кілька років український кінематограф активно розвивається. Методи, ідеї оновлюють та віддаляють від типового кіно країн колишнього СРСР. Найбільше тішить тенденція фільмувати державною мовою, і у такий спосіб робити вагомий внесок у збереження та розвиток нашої культури. Історія українського кіно починається задовго до розпаду СРСР. Чого лиш варте ім’я Олександра Довженка. Його кінострічки мали неабиякий відгук у всьому світі та вплинули на подальший розвиток кіно. За часів Радянського Союзу знімали мало українських фільмів. Такими, що показували життя українців в усіх аспектах – справжній побут, мову, звеличення української культури. За створення українського кіно могли звинуватити у націоналізмі та жорстоко покарати. Але навіть у тоді вдалося створити низку фільмів, що залишаються актуальними досі, як-от «Тіні забутих предків», «Сон», «Білий птах з чорною ознакою», «Пропала грамота». У 60-70-х роках Україну прославили режисери Сергій Параджанов (фестиваль з його іменем щорічно проводять у Львові) і Леонід Осика, актори Іван Миколайчук та Богдан Ступка. Але, на жаль, кон’юктура Радянського Союзу суперечила ідеям українського політичного кіно. Через це

заборонили кінострічки «Совість», «Довгі проводи», «Вечір на Івана Купала». Сучасне кіномистецтво акцентує на «трушності» сцен, україномовності. Режисери висвітлюють ті моменти, що ідентифікують нас справді як українців, показують нашу унікальність. У своїх фільмах вони намагаються зробити мовлення більш природним, живим, невимушеним, не перетворюючи його на ідеальний «ЗНО_ шний» твір. Основним поштовхом до стрімкого розвитку кінематографу стала Революція Гідності. Українські митці почали висвітлювати події 2013-2014 років, аби показати правду, привернути увагу інших до проблем українців. Після цієї події світ побачив фільми «Кіборги», «Зима у вогні» та «Черкаси». Збільшення фінансування покращило якість та кількість українського кіно. Тепер українські фільми частіше виходять в прокат і, головне, здобувають премії та нагороди.

Основною проблемою українського кіно залишається недостатній обсяг промоції. Крім того, наш глядач ще не до кінця розуміє, чому потрібно дивитися українські, а саме україномовні фільми. А втім, останнім часом з’явилась значна кількість кінофестивалів, сфера кінокритики й кінознавства стала більш популярною. Аби робити свій внесок у розвиток української культури – потрібно небагато. Насамперед дивись українське кіно, бо в ньому дійсно рідний для нас світ. Не забувай оцінювати фільми після перегляду, адже у такий спосіб митці краще розуміють свої сильні та слабкі сторони. Любиш голлівудські фільми? Круто! Гугли дублювання українською, тоді ти популяризуєш український простір в мережі. Маленькими кроками до великої мети! Хочеш змін – починай зараз, із себе Авторка - Дара Даорецька

СКЛАД КОМАНДИ: Вероніка Кашинська - засновниця медіа школи «Стань журналістом»; Марія Оринчак - головний редактор; Анастасія Величко - редактор, кореспондент Інна Царук - коректор, кореспондент соціальних медіа; Юлія Бас - літературний редактор Інна Гаврилюк - спеціаліст з макетування, кореспондент; Дарина Дворецька - кореспондент, фотокореспондент; Іванна Федорос - обкладинка, кореспондент; Надія Осташевська - кореспондент; Богдана Синякевич - кореспондент.

ЗА ПІДТРИМКИ:

Щодо питань співпраці, публікації матеріалів та партнерства, звертайтесь на нашу пошту becomeajournalistlviv@gmail.com Inst: @journteam Fb: facebook.com/journteam/ *деякі фото та картинки взято із інтернет ресурсів: Google Photo, Instagram, Pinterest та окремих каналів