JOURN TEAM №8 by Стань Журналістом

MAGAZINE FOR YOUTH

JOURN TEAM СЕРПЕНЬ, 2020 №8

ЗАКОХАТИСЯ В СЕБЕ: АДЕКВАТНІЙ САМООЦІНЦІ БУТИ! ЯК ПЕРЕЖИТИ КРИЗУ ДВАДЦЯТИРІЧЧЯ? РЕАЛІЗУВАТИ СЕБЕ: МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ МОЛОДІ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ

Дівчина з обкладинки: Катерина Пацалюк Фотограф: Дара Двор ецька

ЧИТАЙ У ВИПУСКУ:

• Закохатися • Закохатися у себе: адекватній самооцінці бути! • Турбота • Турбота про себе - твоя щоденна звичка • Без • Без сумнівів у житті: Оля Падяк та її головний секрет кожної справи • Коли • Коли диплом не вирішує нічого: три історії успіху щасливих людей • Реалізувати • Реалізувати себе: можливості для молоді в Україні та за її межами • Бабуся • Бабуся 2.0 • Як • Як пережити: про кризу двадцятиріччя • Як • Як полюбити та прийняти себе: відверті історії • Дитяче • Дитяче хобі, що стало роботою: Віта Васьків та її нелегкий шлях до улюбленої справи • Розмова • Розмова з представниками ЛОДА: молодь, реалізація, діяльність • Stop • Stop Bullying: все, що потрібно знати про булінг • Як • Як скласти ЗНО на 200: Зоряна Горик та її поради продуктивності • Знайти • Знайти себе у книгах: підбірка мотивації для кожного • Суспільні • Суспільні тренди та ідея бодіпозитиву

юбов до інших починається із прийняття себе Любити та бути тим, кого люблять – як важливо це для кожної людини. Ми можемо скільки завгодно тішити себе “успішним успіхом”, але навряд чи буде щасливою людина, у житті якої немає любові. Любов – це водночас дуже просто і дуже складно. Складно хоча б тим, що по-справжньому любити інших може лише та людина, яка полюбила й прийняла себе. І зазвичай на цьому етапі виникає дуже багато труднощів. Як я можу полюбити себе, якщо… Тут у кожного своє: комусь здається, що зайві кілограми найгірше, що трапляється у житті; хтось не може пробачити собі помилки кількарічної давності; хтось не приймає свої звички, манери чи навіть голос. Чи справді все так погано? Чи справді ми не достойні бути любленими щонайменше собою? Точно ні. Однак, як вибратись з кола постійних самозвинувачень, докорів сумління, надмірного перфекціонізму і, нарешті, сповна прийняти себе? Команда JOURNTeam шукала відповіді на ці запитання весь другий місяць літа. Ми спілкувались з психологами, відомими людьми, лідерами думок. Ми зібрали для вас найкориснішу інформацію щодо любові до себе у цьому номері. Віримо, що після його ретельного прочитання ваше ставлення до себе суттєво зміниться на краще! З повагою і любов’ю – редакторка Марія Оринчак

ПОЛЮБИ СЕБЕ - ТИ НЕЙМОВІРНА

1. Самооцінка 2. Турбота про себе 3. Вірити в себе

абуть, кожен чув фрази на кшталт «у теб е завищена самооцінка», або «ти себ е недооцінюєш»? Але ж що таке та самооцінка? Чому вона буває завищена, а в яких ситуаціях наша самооцінка «падає»? І як знайти золоту сер едину? Спробуймо це з’ясувати!

Що ж таке самооцінка? Якщо коротко, то це не те, як нас бачать інші і не те ким ми є насправді, це те, як ми бачимо себе. Така собі частинка нашої свідомості, що оцінює наші сили, можливості та унікальність. Самооцінка прямо пропорційно залежить від нашого оточення та частково ним і визначається. Люди завжди впливають один на одного, то що вже говорити про таку тендітну річ як самооцінка? Психологи вирізняють три рівні самооцінки: завищена, адекватна та занижена. Якщо ж у людини завищена самооцінка, то у неї виникає викривлене уявлення про себе: відбувається ідеалізація образу власної особистості та можливостей. У такій ситуації людина усім своїм нутром відштовхує все те, що може похитнути її ідеальний образ, а в усіх невдачах і проблемах зазвичай (навіть несвідомо) звинувачує інших. На противагу завищеній існує занижена самооцінка. Люди із заниженим рівнем самооцінки оцінюють свої можливості гірше й нижче реальних. У таких випадках часто з’являється невпевненість в собі, низка страхів, відсутність хвилювання щодо неможливості реалізації поставлених цілей та багато виправдань щодо власних лінощів. І золота серединка – адекватний рівень самооцінки. Люди з адекватним рівнем легко співвідносять свої можливості з досягненнями та цілями, перебувають у гармонії з собою, впевнено беруть на себе відповідальність за помилки. Адекватний рівень самооцінки, це не вроджена риса, це тривалий процес, що вимагає пошуки реального бачення себе.

САМООЦІНКА: Адекватна?

Зараз пропонуємо тобі тест для визначення рівня самооцінки. Слід прочитати наступні судження, даючи на них одну із 5 відповідей – кожна з яких має певну кількість балів: Дуже часто – 4 Часто – 3 Іноді – 2 Рідко – 1 Ніколи – 0 1. Я боюся розповідати про щось перед незнайомими мені людьми 2. Я хочу, аби оточення мене підбадьорювало 3. У мені менше ініціативності, ніж в інших 4. Я хочу, аби мої дії схвалювали інші 5. Мені не вистачає впевненості в собі 6. Люди часто говорять у мене за спиною 7. Я хвилююсь за своє майбутнє 8. Всі проблеми тільки через мене 9. Я почуваюсь в небезпеці 10. Мені потрібно бути більш комунікабельним 11. Мої друзі не цікавляться моїми досягненнями 12. Мої досягнення не такі вже й хороші, адже мені допомагали на шляху до них 13. Я не приношу користі суспільству 14. Мені слід працювати над собою більше і наполегливіше 15. Люди все сприймають легше, ніж я 16. Не хочу виглядати смішним(-ою) 17. Я не вмію правильно розмовляти з людьми 18. Багато хто поганої думки про мене 19. Мене хвилює думка оточення про мене 20. Я часто думаю про те, чого від мене очікує оточення Аби визначити рівень самооцінки, слід підсумувати бали за всі 20 питань Від 0 до 26 балів – високий рівень самооцінки. Люди з таким рівнем впевнені в собі, легко беруться за завдання різної складності, але часто можуть не сприймати критику щодо себе. Від 27 до 53 балів – середній рівень самооцінки. Люди з таким рівнем самооцінки майже незалежні від думки оточення та адекватно оцінюють свої можливості. Від 54 до 80 балів – низький рівень самооцінки. Люди з таким рівнем часом невпевнені в собі та часто залежні від думки оточення, що заважає досягати власних цілей. Пам’ятай! Висока самооцінка – це добре, допоки вона не межує із завищеною та не переходить в агресивний нарцисизм.

«Хто відчуває власну привабливість, той і стає привабливим» - Йоганн Вольфганг фон Гете

Так, закохатися — це прекрасно. Особливо, якщо в мене. Adam Lennard

Ви отримуєте Що ж робити, коли самооцінка занижена і як привести її в норму? 1. Перше і найголовніше – перестати порівнювати себе з іншими. У всіх різні можливості й старти. Завжди буде той, хто краще, ніж ти знає англійську, встигає більше чи робить свою роботу якісніше. Єдиний з ким ти можеш себе порівнювати – це з собою у минулому. 2. Час прощатися із токсичним людьми! Як вже згадувалось раніше, на самооцінку також впливає наше оточення, тому токсичним людям, так званим «енергетичним вампірам», не місце у вашому житті. Спілкуйтеся із позитивними, активними та щирими, готовими не тільки підтримати кожне ваше починання, а й допомогти! 3. Розвивайся! Читай книги, відвідуй тренінги, спілкуйся з успішними людьми, розвивай свої softskills, займись нарешті танцями чи здійсни давній задум – вивчи німецьку. Ти – це найцінніше, що в тебе є. Не гай часу – вдосконалюйся! 4. Сформулюй список своїх сильних та слабких сторін. Це дозволить зрозуміти – в чому ти сильніший, а над чим слід попрацювати. Ти щирий, безкорисливий, легко пристосовуєшся до будь-якої ситуації, але часто запізнюєшся і боїшся виступати на публіці? Не біда! У твоїх руках усі ресурси, аби прокачати свої навички. 5. Займайся тим, що подобається! Любиш затишок, каву та книги у дощовий день? Чудово! Подобаються гучні вечірки? Теж чудово! Ти можеш займатися всім тим, що змушує твої очі блищати. Громадська активність, журналістика, волонтерство, спорт, наукова робота… Не знаєш, що обрати? Можеш спробувати все! ПАМ’ЯТАЙ! Ти – унікальний! У теб е є б езліч можливостей та потенціалу. Ти й лише ти можеш змінювати та покращувати своє життя, як заманеться! Прийшов час пер еходити від мрій до дій! Авторка: Дарина Дворецька

від життя лише те, що наважуєтеся попросити. Не бійтеся підвищувати планку. – Опра Уїнфрі

«ТУРБОТА ПРО СЕБЕ – ТВОЯ ЩОДЕННА ЗВИЧКА» ЧАСТО ЧУЄМО ФРАЗУ «ПОЛЮБИ СЕБЕ». А ЯК ЦЕ? ЩО ТАКЕ ТА «ЛЮБОВ ДО СЕБЕ»? КОЖЕН З НАС У ПОЧУТТЯ «ЛЮБОВІ» ВКЛАДАЄ СВІЙ ЗМІСТ. ДЛЯ КОГОСЬ РЕЗУЛЬТАТОМ ЛЮБОВІ ДО СЕБЕ БУДЕ ЗОВНІШНІСТЬ ІНСТА-МОДЕЛІ ЧИ ЗІРКОВА ПОПУЛЯРНІСТЬ, ДЛЯ ІНШОГО – КАР’ЄРА АБО ІДЕАЛЬНИЙ ПАРТНЕР.

що для вас означає любити себе? Щоб полюбити іншого – варто розпочати з себе. Можливо, настав час бути більш реалістичними та не очікувати дива, а прийняти себе неідеального та неідеальних інших. Якщо говорити про плекання любові – добре почати із розуміння які у мене стосунки із собою. Чому це важливо? Гарні стосунки із собою покращують і впливають на стосунки з іншими, це здорова самооцінка та почуття власної гідності. Хороше ставлення до себе містить розуміння себе, своїх потреб, своїх бажань, своїх кордонів. Любов до себе формується з раннього досвіду. У людини мають бути певні фактори, що сприяють формуванню почуття самоцінності. Одним із них є ставлення батьків до дитини. Капітал, що буде з дитиною усе її життя. Нам усім потрібно бути

«її / його величність дитиною» на початку нашого життя. Поступово, коли дитина росте, величезна і недиференційована любов батьків буде змінюватися залежно від поведінки дитини. Навчаючи дитину норми та прагненню сім’ї, суспільства (звичайно, відповідно до віку), батьки показують дитині шлях до того, щоб бути прийнятим у соціумі та подобатися оточенню. У процесі розвитку ми вчимось через спостереження та взаємодію. Споглядаємо взаємини між дорослими (наприклад, дитина спостерігає як батьки формують стосунки з іншими). Саме взаємодія з іншими, побудова з ними відносин формує ставлення до себе, оскільки «Я» не розвивається без зустрічі з «ВОНИ». На жаль, через різні обставини, не завжди ми отримуємо достатньо ресурсу «любові», а саме такого бажаного досвіду доброї взаємодії.

Дитина може шукати його в інших, брати від когось цю любов. Якщо головне джерело недоступне, то з’являються стратегії «доотримування» цього почуття зовні, тоді може виникати позиція у дорослому віці компенсувати, «добирати» цю любов. Наприклад, ми можемо очікувати більшого від інших, ставити перед ними високі вимоги через те, чого недоотримали. Ми завжди будемо незадоволеними дітьми, якщо не навчимося бути добрими до себе, турботливими та терплячими. Лише тоді стосунки з іншими перестануть бути грою у дорослих та дітей. Наші вимоги не будуть такими недосяжними, а дитячих образ стане менше. Здорові стосунки з собою − це здатність оцінювати себе як дорослу особистість, сприймати свої сильні й слабкі сторони. Ми маємо безумовну любов до своєї родини та близьких людей – нам потрібно це поширити й на себе.

Як можна покращити взаємини із собою?

Формуйте цілі, план на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу Це насамперед про наші пріоритети. Реалістичні цілі та кроки на шляху до їхнього виконання дають нам впевненість, що ми все робимо добре і тоді ми задоволені собою. Досягнення реалістичних цілей впливає на самооцінку. Важливо, аби вони не були зависокі, адже можна втратити будь-яке бажання та натхнення. Та не варто робити їх занадто простими, адже вам може стати нецікаво досягати поставлених цілей, тож це не приноситиме задоволення.

Оточуйте себе людьми, що поділяють ваші цінності та пріоритети Ми не можемо повністю уникати токсичних людей, але варто обмежувати своє спілкування з ними. Добре, коли поруч люди, що підтримують і мають хороше ставлення до вас. Корисно спілкуватися з тими, хто теж працює над собою – ви можете доповнювати один одного.

Намагайтесь бути реалістичними оптимістами Перфекціонізм та негативне мислення є перешкодою до змін і розвитку. Ставлячи занадто високі вимоги, ми позбавляємо себе мотивації та залишаємось бездіяльними, розчарованими. Думка про те, що краще нічого не робити, ніж зробити неідеально, стає виправданням. Бути реалістом – розуміти усі ризики, оцінювати складність завдання та бажаний результат. Настав час скинути свої «рожеві окуляри» і побачити більше яскравих кольорів, думок, ідей! Оптимістичний погляд – це реальність без фільтрів! Ми нічого не затьмарюємо та не висвітлюємо, а дозволяємо речам або обставинам у нашому житті бути такими, як вони є – бути справжніми! Ми дозволяємо собі бути такими, як ми є – бути собою!

Підтримуйте змістовну діяльність Не фокусуйтесь лише на професійному розвитку, налагоджуйте й інші сфери. Наприклад, хобі! Те, що ви так давно відкладали на потім! А як щодо відпочинку? Коли ви востаннє кудись вибирались? Хмм…а друзі вже забули, як ви виглядаєте? Чи, можливо, настав час романтичної вечері? Знову повертаючись до роботи, якщо вам важко бути задоволеним своєю діяльністю зараз, намагайтесь надати їй змісту, цінності. Дослухайтесь до себе, чого Ви дійсно хочете?

Розвивайте добрі звички, піклуйтесь про своє фізичне та ментальне здоров’я Турбота про себе починається з повноцінного сну та відпочинку, збалансованого харчування. Фізичне самопочуття тісно пов’язане з хорошим емоційним станом і навпаки. Корисно вчитись дослухатись до своїх потреб. І, важливо, принагідно не зволікати та звертатись до фахівців (лікаря, психолога).

Регулярно виділяйте час для себе Знайдіть давно закинуту улюблену книгу, прихопіть ароматну чашку кави чи чаю. Створіть особливу для себе атмосферу Задумайтесь, чого ви зараз найбільше бажаєте? Дозвольте це собі! Віддайте перевагу, тим речам, подіям, що дійсно приносять вам радість!

Роздумуйте, медитуйте, ведіть діалог із собою Ставте собі час від часу запитання для рефлексії: “Що я відчуваю?”, “Про що я думаю?”, “Чому це мене турбує?” Якщо ви схильні бути суворими щодо себе, звинувачувати та критикувати, то спробуйте це помітити, зупиніться та зверніть увагу як ви себе почуваєте у цей момент. Чи пришвидшується ваше серцебиття? Ви відчуваєте схвильованість? Починаєте швидко та критично розмовляти з собою? Зробіть паузу… Глибокий вдих-видих... Дозвольте собі заспокоїтися, поспостерігайте за собою, власними думками. Чи дійсно ви такої думки про себе? Дозвольте собі переоцінити ситуацію і спробувати ще раз.

Будьте собі хорошим другом Як би ви підтримали близького друга чи оцінили його дії? Чесно, відверто, але по-доброму – без руйнівної критики та звинувачень. Працюйте над тим, щоб бути добрими та лагідними до себе, відвертими та відповідальними.

“Любити себе − це піклуватись про себе!” А що ви сьогодні зробили для себ е? Авторки: Віта Кайгародова — співзасновниця психотерапевтичного центру «Верде», психолог, психотерапевт за напрямом кататимно-імагінативна психотерапія. Соломія Толочко – психолог-консультант, засновниця соціально просвітницького проєкту «Child Mentor»

ВІД ЧИТАЧІВ:

Оля Падяк: «Життя надто коротке, щоб довго сумніватись у своїх можливостях»

ірити в себе. Знати, що ти можеш. Не сумніватись, що твої мрії божевільні. Сумніватись, чи достатньо вони божевільні.

«Мам, якщо я й вступатиму на магістратуру, то зроблю це тоді, коли точно цього захочу, і це буде Оксфорд!» – на що моя мама обернулася, зміряла мене поглядом і сказала: «Ти? Оксфорд? Зніми рожеві окуляри». Ні, я не вступила до Оксфорда, щоб довести щось мамі, але не відкидаю такої можливості й пишу це, сидячи у своїй квартирі до якої переїхала вчора. Так, заробила сама. Ні, батьки не допомагали з грошима. Я часто думаю – чому ми сумніваємось у собі?! Не починаємо власну справу, не залишаємо одіозної роботи, перебуваємо в токсичних стосунках і подаємо документи на магістратуру до політеху, коли хочеш до Гарварда. Невже через слова вчительки математики про нашу нетямущість? Чи через колишнього, якому не подобався розмір твоїх грудей? Або одногрупницю, яка відшила через прищ на лобі? А тоді я зненацька почула від друзів, що моєму колишньому мої ноги виглядають товстими, що звісно ставить під сумнів насиченість його життя, знання етики й, звісно, мою адекватність, коли я була з ним.

Тоді прийшла відповідь на усі мої питання. Вірити в себе. Психологи говорять, що ми не вибираємо власних емоцій, але ми обираємо, як на них реагувати. Я можу справді зараз повірити своєму колишньому і не дай Боже думати, що я товста. Проте я продовжуватиму щодня займатись спортом, не їстиму солодощів, пити багато води, насолоджуватись собою і своїми 52 кілограмами. Вірити в себе. Коли ми перестаємо це робити і коли саме час почати? Я впевнена, що у світі немає людини, яка вірить у свої сили 24/7, щохвилини знаходить правильні рішення і не помиляється. Таких людей немає. Вже стало легше від усвідомлення цього, правда? Вірити в себе. У мене є 2 улюблені фрази: the sky is the limit і the world is your oyster. Вони про те, що світ у твоїх руках, що ти можеш все, що в тебе ж стільки годин в добі, як у Бейонсе чи Ілона Маска, що тобі не потрібно впливових друзів чи багатих батьків, щоб йти далі. Тобі потрібно просто знати, що ти можеш і в тебе все вдасться Вірити в себе. Розуміти, що ти не гірший і не кращий за будь-кого іншого. Ми приходимо у цей світ з майже однаковими шансами, можливостями та ними розпоряджаємось. Це навіть не про віру в себе, а про відповідальність за своє життя. Вірити в себе. Якщо ти не спробуєш, у тебе точно не вийде. Ти можеш дивитись навколо, бачити успішних блогерів, фітоняшок, тих, хто для тебе є недосяжним ідеалом і думати, що тобі не вдасть- завжди знала, чим хоче займатись, інша не мала ся, що ти недостойна/-ний. Проте, можливо, це час? найменшого уявлення. Я можу ще довго перераховувати наскільки різний у них шлях, але суть одна – Якщо вдасться, можна спробувати знову. Не ду- вони йдуть до своєї мети, вірять в себе й досягають май, що тебе засміють. Будьмо чесними, багатьом власних цілей і їм байдуже, що про них говорять справді однаково на твої успіхи чи провали. Єди- колишні, вчителі, підписники в інстаграмі. Головне, на людина, хто має почуватись по-іншому – це ти. аби вони думали про себе зараз! Можливо, ще твої батьки чи найближчі друзі, але у Наостанок одна супер проста річ, яка колись змітебе не має ніякого зобов’язання комусь щось доводити – навіть собі. Просто живи, бо життя надто нила моє бачення: «Те, що вдалося іншим завжди коротке, щоб довго сумніватись у своїх можливос- можна з успіхом повторити». Абсолютно не важливий розмір твого біцепса, грудей, оцінки в універі, тях. колір шкіри, мова, якою ти говориш. Важливий ти, І ще. Я дописую цю статтю під звуки декількох по- твоє життя, твоя віра в себе. Який сенс марнувати дій сьогоднішнього дня. Дві мої подруги, яким 22, час на сумніви в собі? купили собі машини (на які самі ж заробили): одна з них навчалась у школі на відмінно, інша – на п’яВірити в себ е. І не відклатірки (по 12-бальній системі); про одну говорили, що надто худа, про іншу, що надто огрядна; перша дати життя на потім.

Цікаві 1. 3

історії, що надихають

історії успіху

2. Реалізація

молоді в

Україні

та закордоном

3. Ти

не розумієш життя

4. Криза 20-річчя 5. Як

полюбити себе

6. Інтерв’ю

7. Молодь -

Вітою Васьків рушій змін

Три історії успіху Диплом – не вирок. Як б езболісно змінити сф еру діяльності, якщо не твоє

юбити себе – це, серед іншого, любити те, чим ти займаєшся. Я просто впевнена, зараз ці рядки прочитає хоча б один студент, який уже давно замислюється над тим “А що я роблю в цьому університеті?” чи “Робота за спеціальністю? Ні, не варіант”. Так сталося, що моя історія має хепі-енд. Вступила на переклад, навчилася шість років і працюю перекладачкою. Ідеально! Але так буває не завжди, тому я не можу розповідати читачам, які не полюбили свою спеціальність, що саме робити, якщо все дратує і взагалі є бажання почати все спочатку. Через те я звернулася до друзів – трьох дівчат, що кардинально змінили професію (і доволі успішно). Вони поділилися своїм досвідом спеціально для JournTeam.

Кожній я поставила 5 запитань і склала для вас невеличке досьє (“до і після”). 1. Коли саме ти зрозуміла, що спеціальність, яку здобуваєш в університеті, це не твоє? 2. Чи думала ти про те, щоб покинути навчання взагалі або перейти на іншу спеціальність, і що врешті переконало закінчити університет? 3. Наскільки важко було починати в іншій сфері? Зазвичай твоє оточення тебе підтримувало чи навпаки переконувало, що це “не твоє”? 4. Що дала тобі самореалізація в абсолютно новій сфері? 5. Яку “інструкцію” ти б запропонувала тим, хто не відчуває в собі мужності все-таки робити

те, що любить навіть якщо доведеться кардинально змінити свою спеціальність? Проте перш ніж передати їм слово, скажу вам, що любов до себе – це не лише здоровий спосіб життя, догляд за власним тілом, любов – це витрачати час на роботу, яка приноситиме кайф, навчатися на спеціальності, яку обираєте ВИ, а не батьки. Навіть якщо всі навколо в один голос переконуватимуть, що це не ваше, що це не серйозно. Любов до себе = любов до своєї праці. А тепер познайомлю Вас з дівчатами та їхніми історіями пошуку любові до роботи!

його з 2-ї спроби, продовжувати свій шлях у медицині не буду, проте я його склала! І закінчила університет, бо вважаю, що це зробити не так складно в Україні. Якщо є можливість здобути вищу освіту, то чому б її не здобути, крім того, справа, якою я згодом почала займатись, цьому не дуже заважала. Запитання 3. Наскільки важко було починати в іншій сфері? Зазвичай твоє оточення тебе підтримувало чи навпаки переконувало, що це «не твоє»? Важко завжди починати, щось нове. Важко, бо страшно, коли щось не вийде і ти розчаруєшся. Шкода, що тоді я не знала – в житті частіше нічого і не виходить, просто потрібно багато разів пробувати. Рідні ставились до мого нового захоплення несерйозно, бо, як і більшість, не уявляли, що можна отримувати гроші за те, що тебе просто фотографують, але завжди підтримували мене у всіх моїх починаннях, за що їм дуже вдячна.

Тоня Ступар

Коротке досьє: Здобута в університеті спеціальність: педіатрія, ЛНМУ ім. Данила Галицького Чим займається зараз – модель. Запитання 1. Коли саме ти зрозуміла, що спеціальність, яку здобуваєш в університеті, це не твоє? Конкретного моменту не було. Швидше, це був процес поступового відторгнення. Запитання 2.Чи думала ти про те, щоб покинути навчання взагалі або перейти на іншу спеціальність, і що врешті переконало закінчити університет? Так, таке було. На 3-му курсі медичного університету. Для мене це був переломний момент. Улітку у мене була дуже важка сесія і КРОК-1. Хто знає, це – дуже важливий екзамен для медиків. Так ось, напередодні я втратила батька і завалила цей екзамен. Пам’ятаю, ще тоді сказала собі, що якщо не складу

Запитання 4. Що дала тобі самореалізація в абсолютно новій сфері? Дала багато насправді. Перше – це впевненість в собі й сміливість для своїх мрій. Друге – це самодисципліну та організованість. Мені їх бракувало. До речі, ці риси й допомогли все-таки «добити» мою вищу освіту. Третє – для моєї роботи потрібно було схуднути та мати здоровий вигляд. Задля цього я полюбила спорт, здорову їжу і навіть пробігла марафон. І четверте, звісно, коло спілкування! Я зустріла чудових людей, що мотивували мене, і, головне, вони всі є творчими людьми, а я потребувала цього у своєму житті. Запитання 5. Яку “інструкцію” ти б запропонувала тим, хто не відчуває в собі мужності все-таки робити те, що любить? Від себе не можу дати жодних інструкцій, лише одне твердження: не бачу сенсу жити життя, де немає любові у всіх його сферах – в роботі тим паче. Просто поки ви молоді, чітко зрозумійте, що ваша робота – це річ якою ви маєте займатись щодня, і як вам буде важко, якщо кожен день вашого життя буде приносити нудьгу, пригнічення і брак задоволення. А щодо грошей, то їх можна заробити у будь-якій сфері. Все залежить від вашої мотивації, гнучкості розуму, комерційної хватки та готовності працювати над собою.

Юлія Яценюк

Запитання 4. Що дала тобі самореалізація в абсоКоротке досьє: лютно новій сфері? Здобута в університеті спеціальність: перекладач, Мені дуже пощастило знайти себе з другої спровикладач англійської мови ЛНУ ім. І. Франка би. Багатьом це вдається за роки, або й ніколи. Моя Чим займається зараз – дизайнер цифрових проробота робить мене щасливою, вона складна і дуже дуктів у креативній агенції цікава, вимагає багато внутрішніх ресурсів та постійного навчання. Запитання 1. Коли саме ти зрозуміла, що спеціальність, яку здобуваєш в університеті, це не твоє? Запитання 5. Яку “інструкцію” ти б запропонуКоли я вступала до університету, то не до кінця вала тим, хто не відчуває в собі мужності все-таки розуміла чим хочу займатись, і, оскільки вивченробити те, що любить? ня англійської мови давалось мені дуже легко, то Гадаю, надзвичайно важливо знайти “свою” проподумала, що можна почати з перекладу. На жаль, фесію в житті, бо зрештою за роботою ми проводипід час навчання інтерес до професії перекладача в мо більше часу, ніж навіть з нашими другими поломене так і не з’явився. Чим більше я вчилась, тим винками. Отже, варто пробувати! більше усвідомлювала, що це – не моє. Не обов’язково одразу все кидати, можна розпочати з курсів після роботи або у вільний час брати проєкти чи опановувати нову справу. Запитання 2.Чи думала ти про те, щоб покинути навчання взагалі або перейти на іншу спеціальність, і що врешті переконало закінчити університет? Я багато разів роздумувала над тим, щоб покинути університет, попрацювати десь, поки не зрозумію, що хочу робити. Але все-таки закінчила університет, бо, по-перше, я розчарувалась в освіті й дуже сумнівалась, що деінде буде краще і це вартуватиме витраченого часу. По-друге, тоді я думала, що розчарую батьків, якщо залишу навчання. Запитання 3. Наскільки важко було починати в іншій сфері? Зазвичай твоє оточення тебе підтримувало чи навпаки переконувало, що це «не твоє»? Починати з нуля було страшно, але досить легко. Я закінчила курси, крім того, вся інформація доступна англійською – якраз і знадобилась моя освіта!

Олена Пасека

Коротке досьє: Здобута в університеті спеціальність: юрист, факультет міжнародних відносин Чим займається зараз – SMM (60 000 підписників у Інстаграмі) Запитання 1. Коли саме ти зрозуміла, що спеціальність, яку здобуваєш в університеті, це не твоє? Коротка передісторія. Про спеціальність “Міжнародне право” я дізналась лише в 11 класі на Аск.фм у знайомої, а “купило” мене те, що після закінчення ти маєш величезний вибір: юрист, посол, нотаріус, адвокат, перекладач. Перші 2 роки я була тією студенткою, що активно брала участь у житті університету: конференції, збори, лекції – всюди я. До того ж з 2-го курсу я стала старостою, і усі ці відвідування стали обов’язковими. Напевно, тому й інтерес помаленьку вщухав. Але от за що я вдячна університету і своїй групі, так за те, що обрали тоді, бо це дуже вплинуло на мене. Я відчула себе впевненішою, перестала боятись висловлювати думки, навчилась правильно розмовляти з людьми і йти на компроміси. Ці 2 роки я паралельно займалась з дітками англійською, працювала адміністратором, перекладачем, помічником онлайн. Але продовжувала вірити, що я – юрист, і далі буде! На 3-му курсі помітила, що багато часу йде повз мене. Навчання у другу зміну, тобто в першу ти навчаєшся, а в другу, замість відпочинку, йдеш на пари. Так собі, якщо чесно. Згодом з’являлись моменти несправедливості, а я її ой як не люблю (хоч знаю, що вона є всюди). Це ще більше відштовхувало працювати за фахом. Я творча, і щороку це все більше усвідомлювала. У мене немає холодного розуму, я думаю серцем і не вмію ховати емоції, а юристу це сильно заважає. На 4-му курсі я познайомилась з Мелісою Садик (випадково). Реклама в інстаграмі про пошук помічниці. Ризикнула, нічого не знавши, пішла на співбесіду, отримала натхнення – і цей день змінив моє життя! Тоді я чітко зрозуміла, що мені подобається і від чого горять очі – ніякий я не юрист, принаймні зараз.

Запитання 2.Чи думала ти про те, щоб покинути навчання взагалі або перейти на іншу спеціальність, і що врешті переконало закінчити університет? Покинути – ніколи! Впевнена, що освіта мені ще знадобиться, та й про міжнар не шкодую, тут я зустріла найкращих людей, пройшла школу життя. Це справді було класно! Хіба, коли вже було вдосталь роботи, задумувалась над індивідуальним графіком, але зрозуміла, що так втрачу цінний час із друзями! Запитання 3. Наскільки важко було починати в іншій сфері? Зазвичай твоє оточення тебе підтримувало чи навпаки переконувало, що це «не твоє»? Взагалі, не було важко. Інстаграм – моя любов з дитинства. Всі до цього звикли. А SMM – моя окрема казка. Все було настільки гладко, що я досі не вірю. Перші проєкти самі знаходили мене. Я вчилась і

паралельно мала практику. Креативила, багато працювала та отримувала фідбек. Кайфувала і кайфую щохвилини від. Це те, що я бажаю знайти кожному! Мені пощастило з оточенням. Сім’я завжди вірила в мене. Щоправда, я довго пояснювала суть професії, а для старших родичів просто говорила, що це пов’язано з рекламою. Друзі спочатку ніяк не реагували – ні позитивно, ні негативно. Та і я не дуже запитувала, бо тоді мене так затягнуло! Згодом, вони почали мене хвалити, казали круто, що я знайшла себе, підтримували, говорили про мої зміни, що я така щаслива! Ну і сварились, що я постійно зайнята, змирившись, що у телефоні 24/7 Насправді, безмежно їх люблю, бо я з тих людей, для кого підтримка – найкращий заряд енергії, а оточення – найбільший скарб! Запитання 4. Що дала тобі самореалізація в абсолютно новій сфері? Нове життя, без перебільшень. Чудові знайомства, спілкування, відчуття “я на своєму місці”, впевненість (її у мене майже не було), проте зараз я працюю над цим! Нові знання, прагнення розвитку Хотіти – досягати! Поки молоді – тільки так! Запитання 5. Яку “інструкцію” ти б запропонувала тим, хто не відчуває в собі мужності все-таки робити те, що любить? Боротись зі своїми страхами. Вони нас знищують, знищують наші можливості. Шукайте себе (обов’язково)! До моменту, поки не знайдеш те, що поглине з головою, тоді й страхи зникнуть або хоча б знатимеш задля чого борешся! Не боятись просити про підтримку, поради в рідних. Треба вміти говорити та просити, слухати й фільтрувати все, що вам скажуть. У тих словах безліч важливих порад, але і пустих також. Відкидайте їх і вірте в себе! Час, коли лише опісля закінчення університету “ти – хтось”, минув. Диплом для тітки, бабці, мами – забудьте! Це ваше життя, лише вам обирати як його прожити. Тепер за 6 місяців можна здобувати освіту на курсах і заробляти в рази більше, ніж ті, хто мають 3-4 дипломи. Пам’ятайте, що ваше життя у ваших руках! Авторка: Богдана Синякевич

Можливості реалізації молоді в Україні та за кордоном

обутує думка, що молоді ніде реалізовувати себе в Україні, тому частина з них виїжджає за кордон у пошуках кращого життя. Молодь, яка знає іноземні мови, лікарі, вчителі, інженери та інші шукають посади, щоб використовувати свої знання раціонально і в конкретному напрямку.

закладах Канади або інших країн, розуміємо, що більшість, отримавши диплом, додому не поїде. Навіть патріотично налаштовані молоді фахівці, що хочуть здобути якісну освіту та стати професіоналами високого класу заради того, щоб потім повернутися до України й допомогти їй розквітнути. Нові можливості, які отримують студенти у прогресивКоманда канадської освітньої ніших країнах, швидко та міцно громадської організації «O.W.L. затягують. Через це заплановане Open World Learning Society» до- повернення відкладається», – послідили який відсоток українців відомляють у своєму блозі OWL. повернеться з навчання за кордоном, а який залишиться. По міжнародний освітній досвід їдуть ті, хто вже здобув вищу «Звичайно, коли ми допомага- освіту. Це близько 60% опитаних ємо українській молоді розпоча- і 36% – це ті, хто не має вищої ти навчання у вищих навчальних української освіти. З цього роби-

мо простий, але сумний висновок – країну покидають ті, хто вже міг працювати на користь держави, але не зміг реалізуватися в Україні й у пошуках роботи та становленні себе були змушені виїхати за кордон. До основних причин чому молоді українці їдуть 64% опитаних назвали: 1) Кращі умови для життя та навчання; 2) Бажання отримати хороші знання для працевлаштування за кордоном; 3) Висока якість освіти за кордоном. Ще однією причиною частина респондентів обрала «Бажання випробувати себе, вийти із зони власного комфорту та отримати новий культурний досвід».

Багато молодих людей покидають країну в пошуках миру та спокою. Наприклад, Михайло погодився розповісти свою історію: «Воєнні дії на Сході змусили мене задуматись про власне життя, і першою думкою був переїзд за кордон до батьків. Там з мене буде більше користі, ніж на передовій. Життя в Італії склалось набагато краще, ніж я сподівався. Не можу сказати, що купаюсь в золоті, але грошей на життя вистачає з головою, плюс хобі та інші дрібниці. Тут я розвиваю себе як фотограф. Для цього потрібна якісна техніка, яка зараз недешево коштує. Тут я маю можливість відкласти гроші, але чого я, на жаль, не зміг би в Україні. У майбутньому хочу спробувати реалізувати себе як хорошого фешн-фотографа».

Ділиться своїм досвідом і Віталій: «За кордон вирішив поїхати, бо знайомий вже рік там навчався, розказав мені як виглядає там навчання, назвав плюси і мінуси. Як результат – я вирішив спробувати. Порадився з батьками, вони мене підтримали і я вступив до Варшави. Крім навчання, в мене була можливість попрацювати на кухні, мені завжди подобалось готувати. Випадково потрапив на кухню і затримався там вже на 4 роки. На 3-му році зрозумів, що не хочу працювати у менеджменті та банківській справі, але шкода було залишити навчання. Тепер дуже задоволений, що не кинув навчання, як багато моїх знайомих. Зараз працюю на кухні та хочу стати класним шефом. Вже майже півтора року працюю в ресторані „N31 Restaurant by Robert Sowa”, який 2019 року потрапив до переліку 10 найкращих ресторанів Варшави.

Різних можливостей було дуже багато. Перше, це те, що у вільний від роботи час я мав підробіток у ресторанах і там дуже багато чому навчився. Плюси навчання у Польщі – програма не забиває голову непотрібними предметами, як-от філософія, соціологія, психологія, які в мене на першому курсі були 2-3 пари, а у моїх однокласників в Україні рік-півтора, а в нас була однакова спеціальність (банківська справа). Тому в мене було менше днів навчання, 3-4 на тиждень замість 5 як в Україні. Понеділок-четвер навчання, п’ятниця-неділя робота – і так в мене пройшло десь півтора року. Це не означає, що в Польщі менше вчать, просто графік навчання більш гнучкий і у вільний від навчання час кожен може себе реалізовувати так, як хоче. Наприклад, у середу в мене пари починалися о 09:30, а закінчувались о 20:15. Також в мене була можливість взяти участь в міжнародному проєкті на будівлю мосту в Непоренті, за фінансування Європейського союзу, тендер ми не виграли, але досвід дуже класний. Якби не любов до кухні, то я б напевно хотів займатися проєктами. На 5 курсі дуже багато думав про те, щоб повернутися до України. Ідеєю було жити у Львові й працювати там. Тільки середня зарплата кухаря у Львові на 65% нижча, ніж у Варшаві. Друге – відкрити щось своє у Львові. Цією ідеєю живу досі, але поки що замало досвіду, грошей і ситуація в Україні зараз не сприяє доброму розвитку бізнесу».

Про можливості розвитку молоді в Україні погодився розповісти громадський активіст, засновник культурно-мистецького фестивалю «Ї» – Василь Томчишин. «Протягом останніх 10 років, зокрема останні 7, в Україну вкладають дуже багато ресурсів, як-от гранти від іноземних партнерів, фондів та різних інституцій. Це гранти на різні стажування за кордоном, гранти для фінансування громадських організацій, для реалізації різних ідей молоді, це гранти для створення нових громадських організацій – ось це все і є можливості. Молоді люди можуть створити свою громадську організацію, фонд, стартап, поїхати за кордон для обміну досвідом, знайти партнерів, однодумців, знайти фінансування на свою ідею й проєкт. Є дуже багато грантів від Чехії, Голландії, Норвегії, Британії, Європейського союзу, Європейської комісії, США, «Інституту висвітлення війни й миру» та інші. Це ті фонди, які фінансували молодь в Тернополі, зокрема наші проєкти. Є й українські круті фонди, що фінансують обдаровану молодь, як-от «Фонд родини Богдана Гаврилишина», фонд «Єднання», Фонд «Відродження», що працюють з іноземними партнерами, залучають їхній ресурс для того, щоб фінансувати українську молодь. Хочу зазначити, що якщо особа хоче розвиватися, її нічого не заважатиме, вона за допомогою інтернет-ресурсів може легко знайти те, що їй підходить. Головне – бажання та наполегливість. Важливо їздити за кордон, отримувати досвід і розуміти як працю-

ють люди, інституції в різних країнах, щоб перебирати та масштабувати цей досвід сюди. Не буває так – все й одразу, зовсім ні. Успіх залежить від наполегливої праці та роботи в команді. Йдеться про те, що варто й потрібно приєднуватися до людей, які вже чогось досягли, які щось вміють і знають. Не варто боятися запитувати, просити допомоги та приєднуватися до громадських організацій, як це свого часу робив я. Варто вірити у свою мрію і не боятися робити її великою, адже в такий спосіб ти сам підвищуєш собі планку. Йти за лідерами на яких можна рівнятися. У тій чи іншій сфері є лідери й до них потрібно підходити, спостерігати за ними, перебирати чужий досвід. «Все нове, давно забуте старе» – це потрібно пам’ятати завжди. Якщо є ідея, але вже хтось це зробив, спробуйте зробити краще, раз-за-разом. Варто розуміти, що це робота не одного року, це робота над собою, над своїми ідеями та над своїм розвитком, над самореалізацією. Це робота мало не десятків років, але ціле життя треба розвиватися. Не буде такого моменту коли раз – і готово. Воно все буде змінюватись поступово, якщо над цим працювати». У кожного свій досвід і кожен з них важливий. Усі з респондентів у кінці зазначили, що все залежить від нас самих. І я цілком погоджуюся з цим твердженням. Є багато людей, що реалізовують себе в Україні, дехто був за кордоном і повернувся. Головне – знайти ту справу, що приноситиме користь та задоволення. Неважливо де, а важливо як. А все інше – справа практики, умінь та бажання працювати й досягати високих цілей. Авторка: Інна Гаврилюк

Ти НЕ розумієш життя!

про #надтовік і #недовік

ікова дискримінація сегментує суспільство на класи «прийнятний/неприйнятний». Вдома, на роботі, курсах, у громадському транспорті – люди шукають логічні зв’язки між поняттями «вік – досвід – можливості». Закономірностей між цими категоріями немає. Сучасний світ – світ рівних можливостей із переоціненим ставленням до компетентності. Фах не потребує віку – фах потребує обізнаності, а обізнаність = постійний розвиток. Люди економлять інтелектуальні й емоційні ресурси, тому роблять поспішні висновки щодо інших. Як наслідок, існує величезна прірва між молоддю і старшим поколінням, у якій «опоненти за віком» сприймають інформацію шаблонно: «Тобі 20? – Ти не маєш досвіду!» / «Вам 50? – Ваш досвід нікому не потрібний!» Українська культура спілкування рясніє саркастичними висловлюваннями на тему джейнізму (надання переваги молодим людям перед старшими) та едалтизму (дискримінація молоді або дітей з акцентом на їхньому віці). Проте люди із приміткою «20», як і «50» інші, ніж 10 років тому. Швидка зміна інформації, технологічний прогрес кидає виклики щодо роботи, але і створює можливості задля навчання. Стереотипи, скептицизм, відсутність критичного мислення, низький рівень емоційного інтелекту штампує у суспільстві філістерів, що не виявляють соціальної гнучкості.

Примітка. На цю тему режисерка Лада Сабова та «Meshki Production» відзняли короткометражку «Без ейджизму» із титрами: «У кожному з нас живе ейджист. Спробуй з ним боротись!» Скрін із відео «УП. Життя»

залишаються на лаві запасних. У пріоритеті – спеціаліст, що дасть більше прибутку, ніж на нього витратить компанія. У США вік знаходиться поза професією, а потенційні робітники не вказують його, надсилаючи резюме (цього просто не вимагають). Вікова диференціація вичерпала себе і в закладах освіти: 40-річний студент – прийнятно! Вік – це умовність, а обмеження лише у нашій голові. Люди «рамкують» простір у якому живуть, роботу на якій працюють, людей із якими спілкуються. Все простіше – без пояснень, стереотипів, усталених норм. Можливості – розвиток, вік – стан душі, досвід – мотивація!

«Interfax-Україна» зазначає, що згідно зі статистикою кожен третій українець відчуває дискримінацію у сфері працевлаштування і трудових відносин. Ділова етика у цьому питанні спирається на вік, а не на професіоналізм. Нам вдалось поспілкуУ Європі фахівці з низькою ква- ватись із Ніною Дрозд – ліфікацією, незалежно від віку, відеоблогеркою, ментор-

кою і волонтеркою. Пані Ніна має власний ютуб-канал Бабуся 2.0, де ділиться корисними лайфхаками, висвітлює свою діяльність, навчання, розвиток та різноманітні ініціативи для людей свого віку. Жінка руйнує стереотипи і доводить, що після 50 життя лише починається!

Ейджизм, блогерство, соціальні мережі та стрибок з парашутом – про це і не тільки чиГрупа з якою я вивчала іноземну, звичайно тайте у нашому інтерв’ю з пані Ніною! ж, молоді люди. Ні, мені було умовно комфортно серед них. Але я так хотіла знайти На вашій сторінці я побачила ровесників, що роблять теж саме. Ви знаєте, гасло: «Ламаю стер еотипи віку!» мабуть, я рік шукала їх в Україні, та не змогла. Розкажіть, ви стикались з ей- Проте знайшла через онлайн-школу в інших джизмом? країнах, як-от Ізраїль, Канада, а потім і поЙмовірніше, це гасло я написала для себе. друг для того, щоб практикуватись, але вони Моє покоління було виховане такими сте- жили у Казахстані, Росії, Голландії. реотипами у Радянському Союзі. Цей бар’єр мені поклали в середину, оскільки люди після Останнім часом від молодих людей – а я 50 практично не починають життя знову. Ко- дуже багато з ними спілкуюся – навпаки чую: лись людина не доживала до пенсії і її шлях «О, круто! Я б хотів, щоб моя бабуся, моя закінчувався в основі. мама це робила». Зараз у мене запитують поради: «Підкажіть, а як маму соціалізувати? Та життя змінюється! Я, доглядаючи за Що придумати, аби вона захотіла зі мною поонуком, пішла в декретну відпустку і зали- дорожувати?» шила роботу. Моя шкільна – німецька (нею я не дуже добре володіла), а тут наші онуки Ймовірніше, це не ейджизм, а ми доросз пелюшок вивчають англійську. Діти мені: лі робимо ці установки собі. На телебаченні «Мамо, так ти з дитиною починай вивчати лише показують рекламу ліків, наголошуюанглійську мову». Такий супротив в середині: чи, що ми немічні. Як казала моя знайома: «Нащо?» Як зараз залишати свою зону ком- «Якби я частіше бачила інформацію про те, фортну і знову починати навчання. Взагалі, що зарядка корисна, що потрібно піклувапокажіть моїх ровесників, які навчаються? тись про здоров’я, правильно харчуватись, Тоді я не знала таких людей. «Не вийде! Бо- то, можливо, я б сама про це думала». Але юся! Що люди скажуть?!» – я сама це пере- суспільство про це не думає, проте ми самі це жила, а потім зрозуміла, що мій шлях поряд з суспільство. Поки не почнуть змінюватись дітьми. Якщо моє спілкування вимагає того, наші думки – руху не буде! що я мушу постійно рости, то мені нічого не залишається.

Чому запитала про ейджизм, молодь теж стикається з віковою дискримінацією. Роботодавці часто відмовляють їм тільки чер ез вік. Прокоментуйте це, будь ласка. Багато моїх знайомих, що хочуть знайти комфортну роботу для душі, не ризикують змінювати її. Коли вони прийдуть на інше місце, то їм скажуть: «Ти нам не підходиш!» На будь-яке резюме отримаєш відповідь: «Вибачте, нам потрібні люди 35». Як роботодавець я завжди дивилась чи готова людина хоча б трохи віддати того, що вона отримає. Щороку є новий спеціаліст, його потрібно навчати, і, безумовно, дуже важко. Але це було 10 років тому. З тією молоддю з якою я зустрічаюсь зараз – космос! Це діти, що хочуть працювати, діти, які навчаючись в університетах і прагнуть розвитку. В них, безперечно, дуже багато досвіду та умінь. Тому, зрозуміло, що потрібно ламати упередженість роботодавців!

Я прийшла до своєї діяльності теж, скажімо, «ламанням» себе. Коли була зі своїм онуком, я почала відвідувати фестивалі, волонтерити, навчатись з подругами. Все добре, але ж треба повернутись на роботу. Я, податківець-консультант, за 6 років втратила, до того ж мій підрозділ анулювали, тому треба шукати інше. Я зрозуміла, що в ці рамки повернутися не хочу. Діти підтримали і сказали: «Мамо, твій прогрес за останні два роки досить сильний. Спробуй знайти собі щось інше». У мене постало запитання: «А що інше?» Я нічого не вмію! Для мене було великим прогресом, коли раптово вирішила стати вчителем-волонтером англійської мови. У Києві є організація «Життєлюб» – дозвілля людей пенсійного віку. Коли я була на межі, то подала заяву на звільнення. Усі мої друзі та знайомі однолітки сказали: «Як? Ти недопрацюєш до пенсії? Ти залишиш це?» Я відповіла: «Так, залишу. Я ризикну це залишити».

Моя сім’я мені дуже допомогла, після звільнення. Та я замучила Ютуб-канал, сторінка дітей проханням: «Допоможіть у ф ейсбуці, профіль в ін- мені знайти мою сферу діяльностаграмі – чи існують сті!» Я знайшла групу «Життєпевні упер едження щодо люб» і запропонувала себе яквашої діяльності у соціальних мер ежах?

людину, що може поділитися досвідом. У вересні буде три роки, як ми продовжуємо навчатися з цими людьми. Це витягнуло мене на світ божий! Я тільки й те робила, що готувалась до уроків, і це допомогло мені повірити в себе, бо хтось повірив в мене. Коли побачила цих дорослих, які хочуть навчатись, танцювати, займатись спортом – зрозуміла, що дуже хочу, аби якнайбільше людей про це дізналося. Діти сказали мені: «Мамо, та ти точно хочеш бути блогером. Зараз на ютубі, повір, для твоїх ровесників контенту взагалі немає». А я їм кажу, що це знову потрібно вчитися знімати, монтувати. «Мамо, ти знову будеш боятися?». Зазначу, що небагато моїх ровесників можуть з нуля оце все робити, як-от витрачати 17 годин на день, відірватись від сім’ї, активно поринати у якусь сферу діяльності, знаючи, що лише згодом будуть дивіденди. Мене активно підтримувала молодь, я не про своїх дітей, а про тих, кого зустрічала на курсах. Вони говорили: «Ви зробили шапку каналу, перший ролик зняли після курсів, а ми ні! Ви не маєте права зупинятися. Ми хочемо, щоб наші мами знали про таке». Мені подобається те, що я роблю і, мабуть, тому я так довго на цьому шляху – три роки!

Ми будуємо бар’єри, обмежуємо простір довкола себ е незалежно від віку, та ви, б езпер ечно, надихаєте! У мене є проєкт «Київ з Ніною Дрозд» – я започаткувала його, розглядаючи спілкування з дорослими людьми. Ми проводимо це у закритій групі онлайн. Впродовж десяти днів вчимося виходити зі своєї «шкаралупки», підтримуючи один одного. Я допомагаю дівчатам знайти подруг, спробувати написати пост, вперше вийти в ефір. У мене вже було 7 груп, вони нереально круті, спілкуються між собою, подорожують. У фейсбуці уже ціла «аура» моїх людей! Я помітила, що у такому закритому просторі люди дозволяють собі розкриватись. На особистих сторінках у соціальних мережах немає нічого, крім репостів та картинок з висловом іншої людини. А де індивідуальність, де те на що повинні рівнятись наші діти, де те, коли кажуть: «Мої діти в захваті, що я почала малювати!» У такому випадку я радію за дітей, і за маму, яка це зробила, бо вона має додатковий контакт з дітьми. Дуже багато залежить від нас, коли ми хочемо сказати, що наші діти не мають на нас часу, не телефонують. Але ж спробуйте у цьому ритмі знайти час? Можливо, ми наблизимось до дітей і спробуємо опанувати соціальні мережі, аби зрозуміти як вони живуть?! Яке щастя проводити час разом, мати точки дотику, радість від спроби робити щось разом! Я знаю, що ви дуже активна. Розкажіть про найбільш екстр емальний досвід у вашому житті. Найбільш екстремальне – стрибок з парашутом! Вся моя діяльність, скажімо, прив’язана до моїх активних дітей. Багато моїх ровесників «тягнуть» дітей, змушують їх навчатись в інституті, шукають їм роботу, контролюють і за пазухою носять «торбинки» з їжею. У мене все навпаки! Я більше «тягну» від дітей. Минулого року, перед Днем народження, діти запитують: «Мамо, що тобі подарувати?» Я, не очікуючи від себе, кажу: «Стрибок з парашутом!» Діти відреагували: «Вау! Гаразд! Круто!» Я абсолютно не хвилювалась, у мене було бажання спробувати. Я відкрита для цього! Мені варто довіритись професіоналам і попросити Всесвіт, щоб він допоміг отримати задоволення. Якщо можна щось спробувати – завжди варто це робити! Ви як ментор для багатьох люд ей, що побажали б молоді? Жити сьогодні! Сьогодні їм 18, 20, 25 – неважливо! Є сьогодні! Є те, що хочеш робити, а не те, що навчився в інституті, не те, що змушують батьки. Просто слухати себе, слухати, що хочеш від жит-

тя і пробувати, пробувати, пробувати. Не боятися перешкод! Все вимагає зусиль, але якщо одразу займатись улюбленою справою, то можна звернути гори! Не той напрямок, не та дорога – розвертайся і шукай іншу. Не думати «сьогодні не вийшло», поставивши одразу бар’єр, це ще один щабель. Кожна невдача чомусь навчає, нічого в житті не буває дарма. Зробіть правильний висновок і подякуйте за те, що сталось. Знайдіть компроміс з родиною, а насамперед з собою, бо кожен господар свого життя!

Від авторки Ейджизм в Україні є і буде, ця проблема вимагає широкого розголосу. Мимоволі, свідомо чи несвідомо, наслідуючи психологічні сценарії, послуговуючись шаблонами та стереотипами, ми робимо вік своєрідним тригером. Діяльність громадських організацій, ЗМІ, волонтерських проєктів повинна виховувати у суспільства лояльність та повагу до особистості цілісно – незалежно від віку, гендеру, статусу, досвіду! Більшість завжди боятиметься успішних людей. Легше заперечити факт, ніж дати йому пояснення. Проте страх – це рушій прогресу, отже боятись немає сенсу. Сенс є у цінностях, внутрішній організації та ментальній складовій, все інше – індивідуальні особливості. Живіть за межами стереотипів! Авторка: Інна Царук

Криза двадцятиріччя. Як пережити максимально безболісно

олодь лише оговталася від кризи підліткового віку, як настає чергова – «двадцятиріччя». Ще Гіппократ виводив теорію про вікові злами, які трапляються кожних 7 років. Тому вітаю усіх, хто досягнув 20-21 року – у вас криза! Через те моментами стає настільки складно жити, що аж не вистачає в легенях повітря. З часів Гіппократа пройшло багато років, однак відчуття бентежності, невизначеності та дисгармонії притаманне й сучасним юнкам та юнакам. Зараз перед молодою людиною чи не найбільше випробувань, адже вона нарешті досягнула того віку, коли потрібно брати повну відповідальність за власне життя. Неабияк складно усвідомити, що майбутнє де-факто залежить лише від тебе. Безглуздо продовжувати звинувачувати країну, батьків, середовище, бо від того аж ніяк не зміниться твоє становище. Потрібно лише діяти, але в цей момент (як навмисно) хочеться лише на ручки та бути маленькою дитинкою за яку все вирішують. Для того, аби зрозуміти, що відчуває молодь у цей період, я запитала в дівчат, що переживають симптоми цієї кризи та їхні відчуття.

Анна Дембіцька, 21 рік – бакалавр філологічного факультету:

“Коли сказала своїй бабусі, що переживаю кризу 20-річчя, то отримала пораду прибрати, зготувати їсти, попрацювати на городі. Звучить смішно, але це доволі поширена ситуація в сім’ях, коли твоє дорослішання не здатні зрозуміти дорослі. Я намагаюсь не вживати слів, як-от “криза”, бо від того стає більш хижо, але ігнорувати цей стан турбулентності неможливо. Робота чи магістратура? Вчитись і залишатись без досвіду, чи поєднувати усе, але без концентрації на чомусь головному? Цей період я можу схарактеризувати як “знак стоп” для твого молодечого запалу. Ти багато вчив, старався, хочеш багато зробити, але мріяння твоєї романтичної душі переривають буденні питання, які тепер тобі потрібно вирішувати самотужки. Пошук житла, транспорт без студентського квитка, влаштовуватись на роботу без досвіду... Якщо 4 роки тому на всі поради та пропозиції допомоги я відповідала:“Сама знаю, я не дитина”, – то зараз я дуже хочу цією дитиною побути. Але мені 21 і радити щось ніхто не береться, оскільки зараз моє рішення – це вже вибір свідомої, дорослої дівчини. Все б нічого, та ось зрілість і самостійність в мені часто програють безпорадності”.

Анастасія Гудемчук, 21 рік – бакалавр біологічного факультету:

«Криза 20 років для мене стала несподіванкою. Ще вчора я була студенткою, жила від сесії до сесії в гуртожитку серед близьких друзів. Сьогодні, отримавши диплом, мала б радіти, адже ціль досягнуто. Натомість відчуваю невизначеність, тривогу, розчарування. Саме зараз над головою висять сотні питань, які необхідно розв’язати: вступати на магістратуру чи ні, яке місто, який університет обрати, як далі жити та що робити у цьому величезному світі? Справжній хаос із думок і почуттів невпинно вирує. Ще й нещодавно розійшлася з хлопцем з яким зустрічалася 3 роки та думала, що проведу з ним все життя. Тому мій світ кардинально зазнав краху, а внутрішні відчуття досягнули максимальної невизначеності. Зараз час, щоб попрощатися з деякими мріями та планами. Необхідно змінити середовище, в якому щойно пристосувалася. Все це також додає смутку. Допомагають триматися на плаву лише друзі, які знають, що я зараз переживаю, та готові підтримати у цей непростий момент».

В Україні 21-річна людина – це студент-бакалавр, що знаходиться на перехідному етапі. Він вимагає аналізу попередньо здобутого досвіду та нових рішень, від яких залежить подальший розвиток подій. Аналізувати свої здобутки доволі важко, оскільки шкала оцінювання дуже ефемерна. Хтось 4 роки опановував свою спеціальність, а в інших випускників за спиною ще й кілька років коледжу, і тепер для усіх настав той момент, коли потрібно відповісти чого навчився й у якій сфері будеш найбільш корисним. Це, мабуть, чи не найбільший камінь спотикання, який доводить до відчаю, коли ще й достеменно не впевнений у своєму призначенні. Як порівняти з попереднім поколінням, то ці життєві тривоги проходили трошки спокійніше. Вони здобували певну вузько направлену спеціальність й одразу після закінчення університету йшли на одну роботу, де працювали до самої пенсії. Наше покоління живе у шаленому ритмі з постійними змінами. Світ вимагає від молоді швидкої ре-

акції, бо не встигнеш оком змигнути, а Ілон Маск уже колонізує половину Марсу. З огляду на такі стрімкі зміни, ми мусимо бути максимально гнучкими та прогресивними, готовими до того, що професію доведеться змінювати кілька разів. Мислитель сучасності Ной Харарі попереджає, що у 21 столітті треба опанувати мінімум три спеціальності – і це нормально! Головне, бути морально готовим до цього. Так виходить, що впродовж 4 років твого сумлінного студіювання теорій чисел, вчені створили робота, що замінив тебе на ринку такі стрімкі зміни, ми мусимо бути максимально гнучкими та прогресивними, готовими до того, що професію доведеться змінювати кілька разів. Мислитель сучасності Ной Харарі попереджає, що у 21 столітті треба опанувати мінімум три спеціальності – і це нормально! Головне, бути морально готовим до цього. Так виходить, що впродовж 4 років твого сумлінного студіювання теорій чисел, вчені створили робота, що замінив тебе на ринку праці. Хоч така правда звучить доволі прозаїчно, не варто впадати у відчай і втрачати ентузіазм, бо здобутки за спиною все ж є, і це не обов’язково фактичні знання. Диплом – це свідчення того, що людина може виконувати якусь дію системно. Тож навіть, якщо і знадобиться перекваліфіковуватись – все вдасться, бо вчитись вже навчились! Крім того, що сучасне покоління живе в епоху шалених змін, так ще й в час, коли вплив соціальних мереж суттєво проникнув у нашу свідомість. Як наслідок, молодь страждає ще й від синдрому втрачених можливостей. Це неабияк пригнічує й тисне на психіку. Синдром втрачених можливостей характеризується тим, що людина відчуває: її життя не настільки цікаве, як однолітків; вагається щодо своєї роботи, оскільки проти інших вона не здається такою перспективною; сумує за пропущеними подіями чи можливостями; хоче брати участь у кожній зустрічі та пригоді, про яку дізнається, навіть не маючи зацікавленості у ній. Виникнення цього відчуття пов’язують з розвитком соціальних мереж, адже саме вони найчастіше провокують негативні емоції.

З одного боку, соціальні мережі – це крута інновація, що зменшує «відстань» між друзями, які знаходяться у різних куточках країни чи світу. Проте, з іншого боку, це своєрідне прокляття 21 століття. Власне, соціальні мережі психологічно тиснуть на молодь, оскільки через ці платформи масово транслюється ідеальне життя, велика активність, продуктивність та розкіш. Це, звісно, звичайна ілюзія, яка затьмарює очі настільки, що не здатен розділити межу між реальністю та фіктивністю. Через те здається, наче Петрик чи Оленка живе краще, веселіше, свідоміше, яскравіше, має чудові стосунки з другою половинкою, величезну кількість друзів, ходить на АФІГЕНСЬКУ роботу, кайфує від неї та отримує мільйони, щовечора відвідує унікальні заходи, шалені вечірки та постмодерністські виставки, встигає займатися спортом та на вихідних віддає перевагу активному відпочинку. Як не з’їхати на узбіччя у цьому невпинному марафоні успішних й універсальних гравців? Про це розкажуть досвідчені психологині Наталія Рейч та Тетяна Сендека: 1. Насамперед припиніть себе згризати з середини. Потрібно розділяти, де є Я як особистість, а де є ситуації, які зі мною трапляються. Найкраща вправа – це визнати для себе свої сильні сторони, навчитися їх виражати та розпізнавати слабкі – над якими потрібно попрацювати. Є хороша методика, її називають «маленькі кроки»: коли щось не подобається в собі, то потрібно щодня виконувати якусь невеличку дію для вдосконалення себе. Головне, аби систематично! Якщо усвідомив, що зробив помилку, не потрібно себе пригнічувати та картати за це. Лише важливо проаналізувати ситуацію, що пішло не так, підсумувати та продовжувати робити наступні кроки. Тим паче, що молодь у 20 років тільки вчитися робити самостійні кроки у дорослому житті. І це нормально, що не все буде успішно виходити одразу. 2. Не порівнюйте себе з іншими! Для внутрішньої рівноваги та власного розвитку порівнюйте себе лише з собою. У такий спосіб ви будете бачити динаміку особистісного прогресу. Ви помічатимете як щодня ставатимете кращою версією себе. І за це необхідно себе похвалити, винагородити, підтримати, адже єдина людина, яка завжди буде на твоєму боці – це тільки ти сам! 3. Чітко сформуй для себе вектор розвитку, який найбільш прийнятний для тебе. Власне, з’ясуй чого хочеш ти. Зрештою не піддавайся

нав’язливим стереотипам суспільства! 4. Прочитайте книгу «Маніфест двадцятирічних» Крістін Гесслер. Вона вдало описує про всі внутрішні переживання, що виникають у цьому віці. Розповідає про труднощі пошуку роботи, душевну кризу після закінчення університету, побудову стосунків з батьками й особистих стосунків. Книга важлива для молоді, бо дає усвідомлення, що ти не один у Всесвіті з такими проблемами та тривогами, що усім страшно ступати на шлях під назвою «Доросле життя». 5. У випадку, якщо відчуваєте, що криза полонила з головою – найкраще звернутися до кваліфікованого спеціаліста, який допоможе впоратись зі стражданнями. У випадку, коли людина знаходиться в епіцентрі подій, вона не здатна раціонально оцінити масштаб проблем. Через те, аби не жити з внутрішніми розладами роками, то потрібно звернутися до психолога, головне, щоб це була людина з якою буде максимально комфортно. Авторка: Король Софія

Per aspera ad astra. Як полюбити та прийняти себе: відверті історії

е секрет, що кожен з нас, молодих людей, неодноразово був в’язнем проблем чи обставин, негативних думок про себе чи образливих слів від інших. Але дуже важливо у такі миті розуміти, що сотні тисяч людей щодня проходять через усе це, аби досягнути бажаного – чи це гармонія з собою, чи результат омріяної роботи. І, гадаю, найкращим прикладом є люди, що не бояться ділитися своїми маленькими історіями не-

впевненості та розчарування, а також секретами й порадами – як віднайти усе те, що ми називаємо «самовпевненістю» та «самоповагою». Ці, здавалося б, ідеальні речі можливо відкрити в собі й без психологічних книжок, лише на основі власних міркувань та уроків з життя молоді, яка оточує щодня. Ось чому я хочу познайомити тебе з людьми, які за свої роки вже можуть похизуватися чимось. Найголовніше те, що вони мають досвід, яким го-

Микола Спересенко (@pan.speresenko) - Політолог - Співзасновник Львівської асоціації політологів «Поліс» - Фахівець Профкому студентів ЛНУ ім. Івана Франка Ти з першого курсу навчання почав займатися самоврядуванням на факультеті. Що тебе підштовхнуло та що допомагає усі ці роки не втекти від такої справи? Для сучасної молодої людини студентський активізм – це перша серйозна перевірка власник сил. Саме у студентські роки ми перестаємо боятися, а це означає, що закладаємо фундамент своєї історії успіху. Страх більше не стримує нас. Для мене це теж характерно. Перед тим як очолити профбюро студентів факультету, я мав великий страх щодо взаємодії з такою великою кількістю людей, але він швидко розвіявся, коли відчув підтримку. Завдяки підтримці я став студентським лідером, завдяки їй і залишився. Весь цей час я не вказував “як має бути”, а показував чого ми можемо досягти у співпраці. Можливо, саме цей принцип згуртував навколо мене людей. Скажу відверто, я міцно стояв саме на їхніх плечах.

тові відверто поділитися з тобою й показати іншим, що шлях до впевненості й любові до себе – реально і не страшно. Кожна історія особлива, як і сам її оповідач, тож шукай відповіді на ті запитання, які турбують тебе найбільше. І пам’ятай, що ключ до свого шляху ти знаходиш лише у власному серці, а історії інших можуть бути просто керунками на широкій дорозі.

Чи зіткнувся ти з осудом та обговоренням власних проєктів зі сторони оточення? Що тобі допомагало у такі моменти? Що варто пам'ятати тим, хто стикався з такими речами? З осудом стикався не часто, а от з розмовами позаочі чи оцінкою моєї роботи – постійно. Проблема багатьох з нас, що ми не можемо висловити свої міркування людині особисто, радше оберемо інтриганство, ніж конструктивну критику. Якщо ж публічно критикували мої ідеї чи я отримував негативну оцінку своїм рішенням, то намагався приймати це гідно. У разі поганого результату – визнавав це. Якщо ж це неприйняття, то намагався залучити до діяльності, щоб людина спробувала чи зможе це зробити краще. Не часто на таке згоджуюся, бо знати що робити – це одне, а втілювати свою ідею набагато складніше. Як не загубити впевненість та сили через поразки чи інших неприємності? Чи траплялося таке з тобою? Що може рятувати у кризові моменти? На щастя, поразки – це не вирок. Так, періодичні проблеми чи неприємності трапляються, але це природний стан речей. Зазвичай, якщо я захоплений якоюсь ідеєю чи проєктом, то поринаю у нього на всі 99,9%. У таких випадках страждають інші сфери мого життя. Трапляється, що моїм колегам до результату залишається одна або дві сходинки, а у мене їх десять. У такій ситуації, звісно, хочеш зійти з дистанції, але це програшна стратегія. Резуль-

тат спортсмена залежить від його фізичної форми, Щоб прийняти себе потрібно усвідомити, що вам а успіх людини від зусиль. Тому я раджу виходити бути собою щосекунди, щохвилини, щогодини, на цей марафон з собою, але організовано, спокійно завжди. Цьому не можна навчитися – це потрібно та виважено. І не забувайте в перервах себе тішити. відчути. Тоді можна зрозуміти минуле, бути повноцінно у теперішньому, планувати майбутнє. Це і є Чи був хтось, хто мотивував тебе та змушував ві- наш рух у правильному напрямку. Тут не потрібно рити у себе? Кому ти готовий сказати «Дякую» за те, боятися невдач чи помилок. Кожна помилка – не кіким ти є зараз? нець, а шанс на вдосконалення. Не чекайте дебютНе маю ідолів чи кумирів, проте постійно пере- ного часу, пробуйте і не бійтеся помилятися. Хай буваю у ком’юніті талановитих, креативних, здіб- старання та любов до себе наповнять нас сенсом. них, освічених та яскравих особистостей. У них я вчуся, вони мене мотивують та надихають. Успішна Танцювальна терапія, арттерапія, йога – чи є інші особистість може сформуватися лише в конкурент- твої захоплення, де ти черпаєш сили та виражаєш ному середовищі, де їй постійно треба вдосконалю- себе? ватися. Тому подякувати я хочу своєму оточенню. Як не дивно, але силу й надію я черпаю з діяльноДрузі, ви – круті, з вами стаю кращим! сті, проте мені потрібне перезавантаження також. Ти часто береш участь у проєктах, де залучені Раніше я малював. Зараз, щоб відновитися, констарші за віком та досвідом люди. Чи не виникає тактую з природою, тваринами, різними містами страх висловити свою думку перед усіма, суперечи- та культурою. Останнім часом мені імпонує шведти словам інших? Де потрібно у такі моменти шука- ський варіант філософії затишку та особистого ти підтримки, як не злякатися своєї думки? комфорту «лагом». Мені не потрібно три стільці, На початках є побоювання, оскільки ти перебува- якщо я користуюся лише двома. Отримую гармоєш серед людей з великим життєвим та професій- нію від раціональності, відсутності надлишковості ним бекграундом. За таких обставин треба сформу- й простоти у всьому. вати ефективну стратегію власної інтеграції у цю спільноту. У цьому випадку потрібно бути не революціонером, а поміркованим реформатором, починати не із заперечень, а з пропозицій. Шукайте підтримку у лідерів думок, доведіть їм, що ваші ідеї чогось вартують. Будь-яку пропозицію чи інформацію потрібно вміти правильно подати. Задумайтесь над цим! Як прийняти себе таким, я ти є, та не боятись слухати власне серце? Як реагувати на помилки та що варто пам'ятати кожному про любов до себе?

«Знати що робити – це одне, а втілювати свою ідею набагато складніше»

Вероніка Кашинська (@vkashinskaya)

Нині я вже працюю над особистим брендом. Я продовжую постійно вивчати нове, нові курси, тренінги, літературу. Я хочу бути експертом у сфері медіа аби згодом ділитись досвідом із молодшим - TV журналістка поколінням. - Засновниця медіа школи Щодо інших захоплень, звісно, що не соромлюсь. «Стань журналістом» Адже це те, що приваблює! Якщо я люблю одяг чи - Редактор молодіжного журналу «JournTeam» косметику і хочу вивчати це детальніше, то чому я маю це не робити або не показувати своїй аудиторії/ підписникам про це? Нещодавно я почала вивчати Ти навчалася на архітектурному, але знайшла себе новий напрямок для себе – підприємництво, і цим, у журналістиці. Чи був це правильний вибір? власне, ділюсь з іншими. Я кайфую від написання Так сталось, що журналістика сама до мене при- бізнес-плану, я кайфую від зустрічей з бізнесменайшла. А я скористалась можливостями, які побачи- ми, що готові допомогти молодим стартаперам, і я ла. Так і потрапила в медіасферу. Я ніколи не шко- вже майже полюбила складати кошториси(смієтьдую про зроблене, чи то навчання, яке отримувала, ся)! чи сферу, в якій мала досвід попрацювати. Увесь А ще круто те, що я поєдную це з медіа. І взагалі у цей багаж беру з собою у майбутнє. І от навіть в своєму інстаграмі розповідаю про те, як прості ідеї універі вивчала основи дизайну та графіки, тепер можна перевести у стартап, а згодом і в бізнес. Тому використовую це на практиці, коли роблю афішки тут немає чого соромитись. Ми люди інколи змінюдля заходів чи макети для постів в інстаграм, тому ємо власні інтереси чи хобі, але головне розуміти, я знаю точно, що на своєму місті та роблю те, що що саме хочеш. люблю і від чого кайфую. Як боротися з критикою та осудом від батьків? Як Як молодій людині серед сотні захоплень знайти їм варто пояснити, що твоє захоплення важливе? себе та втримати цікавість? Де себе варто шукати? Я щаслива, адже мої батьки мене підтримують у Тут важливо відчувати себе: що подобається, про всьому. Тут важливо з ними говорити та аргуменщо можеш говорити годинами, в якій сфері готовий тувати, аргументувати чому так, а не так. Вміти вивчати усе. Наприклад, пройти усі можливі курси домовлятись, знаходити компроміс. Коли я ще нафотографії, побувати у найбільш фотозонних готе- вчалась у школі, зізнаюсь чесно, мені усі твори, релях, вивчити історію фотографії, слідкувати за усі- ферати, тексти писала бабуся, я за це їй дуже вдячма топами, ходити на лекції. Якщо на усе це відпо- на. Тоді я так того не любила, а вона допомагала в відаєш твердо так, тоді вперед, адже ті, хто роблять цьому. Коли пройшов час, і я усім повідомила, що крок на зустріч мріям – завжди зустрічають успіх хочу бути журналістом, моя родина не повірила. поряд. І всі мрії здійснюються! А коли прочитали першу статтю, то сказали, що вона дуже цікава і змістовна. Щоправда, декілька Журналістика стала просто роботою чи ти вкла- помилок виправили. Я впевнена, що моя мама дудаєш у неї щось від себе? Як ще самовиражаєшся? мала, що я “побавлюсь” у журналіста і все, що мені Чи не соромишся своїх інших захоплень? не вийде. Але я себе уявляла постійно в образі коЯ завжди говорю, що для мене журналістика – це респондентки та інтерв’юера. У такий спосіб я побільше, ніж професія, це вже спосіб життя. Якщо трапила на свою першу роботу в інформаційному раніше я працювала, аби мати прибуток чи просто, секторі. тому що мені це подобалось, то тепер я стала цим Тепер батьки дивляться мої репортажі чи інші мажити, і тому часто мені кажуть, що в медіа я орга- теріали із захопленням, читають, діляться зі своїми нічна. Мої друзі та знайомі не уявляють мене вже в друзями. І я бачу, що вони пишаються цим. Я вдячіншій професії! на їм, що тоді вони не вплинули на мій вибір і не відмовляли мене, бо так би я не знайшла своє місце.

«Ті, хто роблять крок на зустріч мріям - завжди зустрічають успіх поряд» Як у роботі не загубити себе? Чи є якісь поради, щоб постійно нагадувати самому собі про любов до себе та її цінність? Так, це важливо: любов до себе і до своїх принципів, цінностей. Я живу за такими правилами: хочеш – зроби, відчуваєш, що тобі це не потрібно і не хочеш – не роби. Я намагаюсь слухати себе, свої емоції. Маю спеціально такі відпрацьовані ранкові ритуали без яких мій день буде шкереберть. Намагаюся виділяти час на відпочинок, а також час для коханого і сім’ї. Щодо роботи, якщо мені пропонують взяти участь у проєкті, я зазвичай оцінюю його так: 1. А чи цікаво мені там працювати, чи надихає ідея, чи я відчуваю, що там потрібна. 2. А чи я матиму якусь монетизацію з цієї справи, і не завжди це питання фінансове, а навпаки, чи отримаю я певний досвід, нові вміння чи щось інше пов’язане з моїми цілями. 3. Наскільки я готова вкласти у проєкт у часовому розмірі. Тоді вже приймаю рішення. Адже я люблю людей, люблю їхні ідеї, я “запалююсь” цим швидко. Але у процесі я часто втомлююсь і вже немає того драйву та задоволення. А це означає, що перед початком я не проаналізувала ті основі три пункти. Тому для мене це важливо. Що повинна мати людина, яка збирається розпочинати велику справу? Все залежить яку саме справу розпочати. Але якщо брати просто ідею, яка виникла і яка може колись перерости у щось більше, то однозначно так – братись! На моєму прикладі є стільки авантюр, якби я у них не влізла, то б далеко не була там, де є зараз. Іноді нам життя дарує великі шанси, тож тобі просто треба довіритись і сказати: «Так, я зможу!». Якщо ти почав певну справу, вір у неї, йди до кінця. І якщо в кінці вже ти зрозумієш, що це не твоє чи результат не той, який думав – змінюй рішення. Впевненість, вміння прислухатись до себе і коман-

ди (якщо ідея вимагає цього), постійне навчання навіть, якщо думаєш, що знаєш все, перечитавши вже 5 книгу по маркетингу, однаково знайдеш нове, що вплине на результативність. Чи часто до тебе звертаються люди з питань невпевненості у собі? У такому випадку на що варто наголосити насамперед? Що порекомендувати? Зізнаюсь, я сама часто питаю порад у свого хлопця, але тоді я вже знаю розв’язання проблеми. Я зараз дуже занурилась у тему емоційного інтелекту. Моя думка, що наші емоції здатні на дивовижні речі, до них лише треба дослухатись, їх варто розвивати та вивчати. Я лише на шляху до гармонії з собою, я поважаю свої почуття та вмію розрізнити у необхідних ситуаціях, що саме керує мною у момент, тому одна з порад – це прокачувати емоційний інтелект. Ставлення до ситуацій, пропрацьовувати майбутній результат у найгіршому та найкращому випадку.

Каріна Рудницька (@kari_ruda) - Студентка Українського католицького університету - Молодий тайм-менеджер - Експрезидент Львівського обласного учнівського парламенту

«Прийняття себе – це процес, а не одноразова дія» «Попередження! Це інтерв’ю може бути надто різким чи контроверсійним. Людям зі слабкими нервами та намірами засуджувати все – не читати!» Почну з того, що зараз, бувши вже більш-менш сформованою особистістю, я не розумію як люди, які не приймають себе, можуть жити в цьому шаленому і дивному світі. Тобто, як можна сприймати нормально все, що твориться навколо себе, відкидаючи свою особистість. У моїй голові вибудовується такий ланцюг – прийняття себе – полюбити себе – полюбити оточення – полюбити своє життя. Я починаю вдаватись у великі сумніви, коли мені говорять: «Я дуже люблю оточення, люблю своє життя, але не люблю і не приймаю себе». Чомусь в нашому пострадянському суспільстві існує стереотип, що любов до себе справа егоїстів, що взагалі не думають про інших і хочуть, аби все було по-їхньому. І це дурниці, як мінімум тому, що кожен з нас егоїст, така природа. Чи цей егоїзм залишається на рівні самозбереження, чи сягає неймовірної величі – він є, просто в кожного по-різному виявляється. Мушу додати, що в моєму розумінні, прийняття себе – це процес, а не одноразова дія. Ми щодня змінюємось, щодня відбуваються події, що впливають на нашу свідомість і світосприйняття навіть, якщо ми цього не помічаємо одразу (хоча мені більше подобається – насправді ми не змінюємось, а все більше стаємо самі собою».

Як прийняти себе таким, як ти є? Коли настає «саме той» момент? Коли терпіти власне неприйняття стає нестерпно. У 13-14 років, коли я починала свою громадську діяльність, я страшенно себе не любила. Починаючи від носа і закінчуючи тим, що я боялась говорити перед великою аудиторією. Я вміла за себе постояти, але ніхто не знав, які комплекси мене мучать щовечора. Зараз я вдячна одній людині, що мене постійно ламала, вказувала на помилки [не вказую ім‘я]. Я не хочу називати ті події, що відбувались зі мною булінгом, ймовірніше це був «поганий мотиватор». Для мене це людина, яка щоразу говорила: «Ти не лідер. Ти не можеш нормально висловити свою думку. Тобі не можна виступати перед великою аудиторію». Мабуть, якби я мала слабкий характер, то погодилась з цим, відмовилась би від ідеї стати лідером, тоді б мої комплекси з‘їли б мене заживо. Але я сприймала це як поштовх, що мотивує мене «прокачувати» ці сторони в яких я не була сильна. Маю надію, що в цієї людини не було на меті знущатись з мене чи принижувати, краще думати, що він це робив навмисно, за принципом: «Терпи! Терпець тебе шліфує». Моїм переломним моментом стало те, що я хотіла стати президенткою Львівського обласного учнівського парламенту. Заявити про це для мене було складно, особливо, перед моїм поганим мотиватором, а претендувати на цей пост здавалось чимось нереальним. Я усвідомлювала свої шанси, але моє бажання було більшим за мій страх: не виправдати очікувань і обов‘язків покладених на мене. Моя мама відмовляла мене, знаючи,

якщо мене не оберуть, це дуже вдарить по мені. Мій страх був велетенським, особливо тоді, коли я повторювала передвиборчу промову в дзеркалі. Впевнена, що для всіх ззовні – боязка всередині. Я знала, що відмовитись від цієї ідеї означало, що я погоджуюсь з тими образливими словами, які лунали в мій бік. Той момент прийшов, коли вже просто “замахало” боятись: боятись заявити про себе, боятись не виправдати очікувань. Коли це дійшло до максимального піку, тоді я зрозуміла: «Каріна, ти в себе одна. Тільки ти сама себе можеш погубити та врятувати. Тобі має бути достатньо самої себе для того, щоб допомогти. Зрештою, як тебе може сприймати хтось, якщо ти сама себе не любиш». Після такого просвітлення, внутрішньої мотивації та величезного бажання, я почала гарувати себе. Відбувся якийсь внутрішній поділ: Є речі на які не можу вплинути – окей, це моє. Не такий ніс, високий ріст, поганий зір – все це моя особливість і без цього я була б не я. І є речі, які я можу удосконалювати в собі, як-от дикція, тренування, ставати професіоналом в певній сфері.

пересуваєшся, зазвичай лежиш і згадуєш моменти зі свого життя. Знаєш, що страшно? Лежати та усвідомлювати, що в тебе була така можливість спробувати, а ти її втратила через страх, що скажуть люди або тому, що не вдасться. От цього дійсно я боюсь!

Як зрозуміти хто ти є насправді, де себе шукати? Пошук себе – це нескінчений процес. Рік тому на питання «Хто я?» відповідь була інша, ніж зараз. Думаю, не скажу нічого унікального, але розуміння приходить методом спроб і помилок. А шукати краще в тих місцях, сферах, де тебе «драйвить», де від роботи ти не втомлюєшся, а кайфуєш, отримуєш натхнення. Впевнена, що коли людина знаходить своє – вона це одразу відчуває – і так зі всім! Самовираження – це спосіб заявити про себе чи сказати людям «я інший, ніж ви»? Я не прихильниця ні першого, ні другого. Для мене самовираження – це маленький репрезентатив моєї особистості, тобто мій інколи екстравагантний і яскравий стиль несе певну характеристику мене. Мій тип мовлення і моя поведінка можуть дати людині певне розуміння щодо мене. Припустимо, якщо людині не сподобалось моє перше самовираЩо найбільше впливає на власну впевненість? ження, то вона не захоче зі мною спілкуватись, а це Власна невпевненість. Все у порівнянні: “А чому допоможе мені фільтрувати моє оточення. я невпевнена в собі? Можливо, я не зовсім компетентна в чомусь і це сіє сумніви в мені? Окей, в чому Як боротися з критикою до того, що тобі до душі? саме я невпевнена? Навіщо боротись? Якщо не авторитетна для вас Наприклад, я не впевнена, що можу відстояти людина розкритикувала – відкидайте і не беріть свою думку щодо чогось. Поразка: “Та ні, я не змо- дурного до голови. Як каже мій друг: «Ти ж не смітжу, краще нехай хтось інший”. Перемога: “Дізнаюсь ник, щоб в тебе закидували все підряд». Якщо кривсе про цю тему, стаю професіоналом, живу нею і тика від людини, думка якої вам важлива, вислувперед до дебатів”. Це мій особистий ключ до впев- хайте, проаналізуйте, зважте всі «за» та «проти» і неності! тоді приймайте рішення. Головне, щоб у вас очі паОточення. Мабуть, я б мала сказати те, що байду- лали від справи, яку справді любите, а все решта – же, що про тебе говорять інші, але це не так. Я не тимчасові виклики! враховую думку малознайомих і некомпетентних людей, але зважаю на те, що скажуть близькі люди. Які важливі речі про самовираження та прийнятОсь чому дуже важливо фільтрувати своє оточен- тя себе ти зрозуміла за 18 років? ня, щоб знаходити натхнення, впевненість, а не Якщо я не сприймаю себе, то як мене можуть комплекси. сприймати інші?! Аби полюбити цей світ і людей в ньому, спершу Як “підгодовувати” впевненість? потрібно полюбити себе. Завжди ставити нові виклики перед собою! Не страшно бути смішною, дивною, сумною, не Що потрібно знати людині, яка хоче почати без такою – страшно бути не справжньою собою. страху займатись улюбленою справою? Ми всі народжуємось з однаковим потенціалом і Щоб позбутись страху того, що скажуть інші, вар- вірою в себе. то пам’ятати: хто б не опинився на твоєму місці, в Існує тільки той ліміт, що ти сам собі поставив. нього/неї також були б переживання і страх. І ще потрібно слухати своє серце, а не страх. Тоді Чим би ти не займалась, яким би професіоналом й страху не буде! не була, завжди знайдеться той, хто захоче критикувати. А взагалі, уяви, що тобі за сімдесят, ти ледь

Таня Гуд (@tanya_good)

Що для себе насамперед може зробити молода та невпевнена людина? Як варто відкритися, аби не зашкодити собі? Я відкриваюся поступово, ведучи свій блог в ін- Письменниця жанру фентезі стаграмі. В інтернеті все набагато легше. Ти швид- Фотомодель ко знаходиш людей, чиї думки з твоїми збігаються, - Прихильниця вінтажності та затишку відкриваєшся їм і вже не можеш зупинитися. А ще важливо пам’ятати, якщо хтось захоче вас Коли ви зрозуміли, що себе важливо любити та зачепити за живе, то в нього самого не все дуже доповажати? Чи був хтось з близьких вам за приклад? бре у житті. Пошкодуйте таку людину і йдіть далі. Я почала любити себе, коли зустріла чоловіка. Саме він показав мені наскільки важливо бути Письменництво – це ваше самовираження? Коли в гармонії з собою та не звертати увагу та думку ви вперше зрозуміли, що ця справа – ваша? спільноти. Чомусь з дитинства нас не вчать найгоНе лише самовираження, а це те, від чого я щоловнішому. Принаймні, мені завжди говорили, що дня “запалююся”. Навіть якщо хворію, навіть, якщо краще перетерпіти/ змовчати/ не привертати уваги. погана погода за вікном. Письменництво наповнює Але зараз, подорослішавши, я зрозуміла, що це абмоє життя сенсом. Я зрозуміла це ще у дитинстві, солютно неправильно. Потрібно бути собою і нікоколи почала писати маленькі історії і видирала стому не дозволяти змінювати вас зсередини. рінки з блокнотів, аби намалювати на них обкладинку для книги вицвілим фломастером. На жаль, Чи заважало вам оточення та стереотипи бути собою? Як ви боролися проти критики однолітків? Якщо чесно, то у шкільні та університетські роки я не боролася проти цього. Навіть вірила гострим словам одногрупників, що не зможу написати книгу. Але в одну мить набридає бути у власній тіні й ти просто виходиш на світло. Так, зі страхом разом. Та вже за декілька кроків всі стереотипи та тиск оточення опиняється позаду. Ви впевнена у собі людина? Що може підтримувати впевненість? Що потрібно, аби виховати таку якість у собі? Зараз можу відповісти, що так. Впевнена. Звісно, як і кожна людина, іноді сумніваюсь і зневірююся у собі, але це не заважає мені відчувати себе комфортно. Про підтримку впевненості можу сказати ось що: потрібно достатньо уважно обирати коло спілкування. Здебільшого саме інші люди додають нам впевненості, тому, коли зникає токсичне оточення – дихати легше.

«Здебільшого, саме інші люди додають нам впевненості»

невпевненість у собі часто гасила моє бажання, і я закидала те, що починала. Але зараз, коли розумію, що слова інших людей нічого не змінять – знову жеврію від цієї справи. І не хочу в жодному разі зупинятися! Чи було вам страшно займатися улюбленою справою і говорити близьким про роботу письменниці? Як вони реагували на це? Було страшно до кольки в животі’. І не просто, щоб сказати близьким, а самій собі признатися, що хочу займатися саме цим. Я постійно відкладала написання книги на потім, на кращі часи, і все думала: «Коли я отримаю достатньо досвіду в житті, то обов’язково зроблю це». Але вкотре опісля відчайдушного подиху і записування ідеї в нотатки, чоловік твердо наполягав на тому, що я повинна хоча б спробувати. Так і народилася моя перша трилогія «Рычаг смерти» (назва в оригіналі). Спроба виявилася вдала (сміється). Що важливо пам’ятати людині, коли вона збирається показати істинного себе? Щоразу, коли він ховає свої зацікавлення, відкладає щось на потім, то губить дорогоцінний час власного щастя та гармонії. І заради чого? Схвалення суспільства? Єдине, про що я б колись шкодувала – про втрату часу. Цінуйте кожну мить! Що більше вплинуло на вашу впевненість зараз: чоловік і рідна людина чи любов до письменництва? Ймовірніше, обидва варіанти. Чоловік поселив впевненість у свободу мого самовираження, а письменництво нарешті дало відчуття гармонії в житті. Я знаю, хто я. І це дає неймовірне відчуття твердого ґрунту під ногами, адже знаєш в якому напрямку йти далі! І останнє запитання про фото: полюбити себе у дзеркалі, в душі чи на фото? З чого повинен почати кожен, хто бажає бачити себе через призму об’єктива? Спочатку треба прийняти себе, звикнути до того, які ви є. Я довгий соромилася своїх недоліків, хотіла стати більш симетричною, худішою, спортивнішою і т. д. Але все це такі дурниці. Я почала дослухатися до власних бажань, змінила стиль, почала менше фарбуватися косметикою і просто почала кайфувати від власного зображення в дзеркалі. Одяг, до речі, зіграв важливу роль. У сукнях довжини міді я відчуваю себе набагато впевненіше, ніж в міні. Тому щоразу, збираючись на знімання, вам варто подумати: «А в якому образі я справжній?» Авторка: Настя Величко

«Ми усі індивідуальні, адже виглядаємо інакше, ніж інші, наші рухи різняться – і це впливає на сам танець теж»

сі ми нечасто знаємо повну історію успіху будь-якої людини, але точно можемо сказати, що на усіх дорогах лежить каміння. Та важливими речами залишається оточення, впевненість у своїх силах, бажання дійти до мрії. У такий спосіб можна описати історію юної, але такої сміливої дівчини – Віти Васьків. Їй лише 20, але вже зараз вона викладає танцювальне мистецтво в одній з найкращих танцювальних шкіл Львова – студії ILike. Про хобі, що стало роботою, про непорозуміння з оточенням і друзями, а також про невпевненість у собі та конкуренцію з одногрупниками готова розповісти Віта, аби надихнути своїм прикладом, вселити надію, що боротися за мрію варто безперервно. Спробуймо зануритися в її історію разом! Чим ти цікавилася у дитинстві? Як дійшла до танців? Мені здається, що певна любов до танців у мене виникла одразу. Я не знаю з чим це пов'язано. Це не було так, щоб батьки, як це часто буває, приходять у гурток і просять, аби дитина займалася певний період. Саме тоді вийшов перший сезон «Танцюють усі». Я побачила як танцюють ті дівчата й хлопці – і захотіла так само! У моєї сестри був знайомий, що

підказав нам, куди краще йти. Так я і потрапила на танці. Я дуже цим горіла, хоча мені було лише 9. Це було як втеча від проблем, так і бажання завести нові знайомства, проте саме хобі мені надзвичайно подобалося. Що тебе змусило залишитися на танцях? Підлітковий вік дуже переломний, тому що саме тебе тримало? Я потрапила в погану компанію, і мені було набагато важливіше спілкуватись з друзями, ніж чимось займатися. Водночас я себе сварила за те, що не ходжу на танці; відчувала відповідальність перед собою та своїм майбутнім, перед самим бажанням танцювати. Це бажання переборювало мого внутрішнього бунтівника, але були різні періоди. Я бажала кинути не через те, що хотіла більше часу гуляти, а тому що був важкий період. Думала, що погано танцюю і для чого це мені. Я часто порівнювала себе з усіма, адже це велика конкуренція. Ти мусиш у такі моменти дивитися тільки на себе і весь чай йти до своєї цілі, не озиратися назад, не дивитися ні на кого, адже це найгірше. І я полишила думки кинути своє хобі, адже це бажання розвиватися і чогось досягнути у житті було більшим, ніж просто розважатися з друзями.

Ти говорила про впевненість: що тобі Чи стикалась ти з певною конкуренще, окрім сказаного, допомагало трима- цією? Як вона на тебе впливала? ти свою самооцінку «в тонусі»? Коли я була маленька, то конкуренція була. Проте У мене все це працювало так: я себе прирівню- вона була дуже дитяча, з цією дівчинкою ми друживала до людей в гіршу сторону, шкодячи власному ли. Все було на кшталт: «Її поставили в першу ліемоційному стану, тобто мені було погано від усві- нію, а я ззаду. Мабуть, я гірша!» Це катастрофа для домлення, що є люди кращі за мене. Так і в кращу усього мого дитинства, що її поставили в якомусь сторону, думаючи, що я хочу бути такою самою. танці посередині, а мене десь біля неї (сміється)! Впевненість в мені проявлялася, бо я дивилась і баГадаю, згодом конкуренція була в загальному, чила, що люди можуть. Якщо люди можуть – чому тому що є багато талановитих людей – кращих, ніж мені це не вдасться? Я так само маю руки та ноги, у ти. Інколи це дуже засмучувало. На цьому не варто мене теж є якісь можливості, я так само можу пра- акцентувати, а просто робити свою справу, відганяцювати над собою вдома чи в залі (тобто, не лише ти ці думки, тому що просто заженеш себе у якийсь танці, а й розширювати свій кругозір, робити фі- кут. Якоїсь підтримки від сім'ї не було – такої, яку зичні навантаження, постійно шукати та читати б я хотіла. про танці). Мене надихали люди. Надихали, щоб Наприклад, коли я показую якесь відео з танців, йти вперед. І так само впливала моя сестра. Вона то багато людей не розуміють цього. Вони дивлятьспортсменка, легкоатлетка і завжди була для мене ся і говорять: «Гаразд, танцює собі. Що далі?». Ніхто таким прикладом сильної жінки. В моменти, коли не розуміє, скільки праці я в це вкладаю, тому це я, скажімо, страждала «фігньою» (читати: байдику- мене засмучувало. Я хотіла поділитися, я дивилавала), нічим не займалася і мене тягнуло на дно, то ся на себе і бачила, що розвиваюсь, зростаю, вдодивилася на свою сестру, на те, яка вона класна, на сконалююсь, аби прозвучало: «Молодець, в тобі є те, що у неї завжди була ціль – я теж такою хотіла потенціал!». Натомість чула: «Ну... Ну... Файно». Це бути. справді засмучувало. Дуже важливо знайти людей, що займаються такою ж справою, розуміють її спеЯк твоя сім'я ставилась до твого рі- цифіку. Від них ти почуєш конструктивну критику шення далі продовжувати займатися щодо твого танцю. танцями, стати хореографом? Часто в Академії я себе з кимось порівнювала. Було таке, що не звертали увагу, а ти одразу думаєш: Сестра підтримала, мама теж. Знаєш, вона хотіла, «Чому тебе не помічають? Ти щось погане робиш щоб це було більш прибутково, а танець – не є при- чи хороше?» Ти не знаєш відповіді на ці запитання. бутковим, на жаль. І це я почала розуміти з часом, Проте за три роки в Польщі, гадаю, стала сильнібо колись я дивилася на світ крізь рожеві окуляри шою. Я зрозуміла, що тут ніхто не допоможе. Звита думала: «Якось буде». Зараз, працюючи, я усві- чайно, адекватна критика повинна бути, але коли домлюю як і де платять, як у цій сфері взагалі мож- на тебе дивляться скоса, кажуть, що нічого не вміна розвиватися. Мама не ставила мені заборони, бо єш – краще це пропускати повз себе. Ніхто не дов нашій сім'ї завжди було так: якщо я це хочу, і мені поможе тобі, окрім себе, ти мусиш робити все сама. кажуть «Ні», то я однаково це роблю. Не в плані чо- За цей час я навчилася не сприймати негативних гось поганого, а на кшталт «хочу танцювати, займа- коментарів. Моя однокласниця завжди наголошує: тися цим – чому ні?». Чому я маю слухати те, що «Мені не подобається як ти танцюєш, тому що рамені нав'язують, змушувати себе і вступати туди, де ніше ти танцювала в іншому стилі». Колись я танмені не подобається. Якщо щось у мене не вдасться, цювала хіп-хоп, а зараз контемпорарі. Якщо мені це тоді я знатиму, що це не вийшло, отже – зміню. Я подобається, то я хочу в цьому працювати. Якщо думала, що треба пробувати, розвиватися. Тому ми тобі подобається інший стиль – дивися на тих, хто з сім'єю це обговорили, я сказала, що твердо хочу – танцює в улюбленому стилі, а не на мене. так дійшли до спільного рішення. «Все добре, роби, Найголовніше знайти тих людей, що тебе зрояк знаєш. Як вийде – так вийде», – казала мама. зуміють. «На кожен товар є свій покупець», – теж саме з танцями.

Що потрібно мати молодій людині, що хоче займатися своєю справою серйозніше, аби продовжити її у майбутньому? Зараз матеріальні речі домінують житті, на жаль. Тобі потрібні гроші, якщо ти хочеш розвиватися чи відвідувати якісь курси. Ти не можеш здобути щось безкоштовно, тому що кожен цінує свою працю. Якщо людина викладає, то вона повинна отримувати щось від інших людей. І зараз це – гроші. Насправді мені також було важко, тому що моя сім’я не заможна, все впиралося у гроші: поїздки, костюми на виступи. Рада, що ми впоралися з цим. Батьки допомагали, коли не вистачало коштів й усі були проти. Та я вдячна, що однаково все налагоджувалося, що я могла йти вперед. Підтримка батьків дуже важлива. У фінансову плані, аби давати ті матеріальні можливості, доки не зможеш заробляти самостійно. Коли ти вже можеш себе забезпечити, тоді нічого не повинно тебе зупиняти, адже ти маєш усе для розвитку. Онлайн-курси, майстер-класи чи донейти (* певна акція, пожертва, коли людина може отримувати невстановлену суму грошей за свою роботу від інших учасників). Зараз більшість моїх знайомих так працює, адже розуміють, що не усі мають кошти чи можливості, проте мають бажання танцювати. Найголовніше – це бажання. Мати бажання, а там все буде, якщо ти дійсно цим «гориш», а не просто шукаєш хобі. Декілька разів прийти на заняття для власного задоволення – не варіант. Ти можеш і під музику порухатись вдома. Танці – це така ж наука, як інші, адже є певна техніка, база, яку ти мусиш знати! Чому серед усіх різноманітних стилів танцю ти обрала саме контемпорарі? Що ти вкладаєш у нього, коли танцюєш? Чи показує він тебе як особистість? Так сталося, що саме зі вступом в Академію (Музична академія у Лодзі) я почала себе шукати. Коли я займалася у Львові, то лише цим горіла. У мене не було достатньої кількості тих занять та речей, які б допомогли мені розвиватися так, як я сама цього хотіла. Коли я потрапила туди, то була шокована, адже дійсно була найгіршою. Я не встигала запам’ятовувати, постійно перепитувала, могла стояти у повному нерозумінні, що відбувається. Я плакала, мучила себе запитаннями – чому я нічого не можу вивчити, навіщо я тут, чого я варта. Але основним для мене стала практика. Якраз за три роки я почала засвоювати свій стиль. У кожного танцівника є вже свій підстиль, навіть якщо ти танцюєш контемпорарі чи джаз-фанк, адже кожен з нас має свою манеру виконання. Ми усі індивіду

альні, адже ми виглядаємо інакше, ніж інші, наші рухи різняться – і це впливає на сам танець теж. Так я почала шукати свій стиль. Гадаю, що мені вдалося його знайти. Описати цей стиль доволі складно. Загалом контемпорарі я розумію як сукупність різних стилів. Тобто ти, танцюючи його, можеш показувати не лише ніжність, як багато хто звик вважати в Україні. У Львові цей стиль досить слабо розвинений. Тут зовсім по-іншому розуміють його. Контемпорарі усі танцюють або ніжно, або сумно. А там, за кордоном, існує величезний спектр усього, що ти можеш показати: злість, якщо з емоцій, сексуальність, звірячі рухи. В Академії у нас було багато різних завдань на імпровізацію, тобто коли ти танцюєш під музику чи навіть під звуки власного голосу. Ти можеш імпровізувати однією частиною тіла чи двома, мовою, лицем чи просто губами. Ці різноманітні завдання допомогли знайти свій стиль – такий своєрідний. Гадаю, інколи інші думають, наче у мене багато дивних рухів, коли я імпровізую. Але це «дивне» навпа-

ки прикольне! Не завжди у танці рух повинен бути красивим, ти не завжди повинен мати ідеально витягнуту руку чи танцювати стримано і спокійно, як балеринка. Коли я танцюю, то намагаюся випустити не лише емоцію, а й усю себе. Це може бути дуже динамічно, дико, швидко чи повільно. А себе описати складно, тому що ми змінюємось щодня. Сьогодні я така, завтра зовсім інша. Так і в танцях ми різні, адже щоразу виходить по-іншому. Що допомогло тобі наважитися викладати танці? Ти навчаєшся три роки у Польщі, але чому повертаєшся в Україну і продовжуєш тут свій шлях? Друзі, що навчалися зі мною у Лодзі, вже викладали танці, заміняли заняття, тобто для них це не було чимось новим, це було нормально. Мені ж, коли йшлось замінити когось на заняттях, було дуже страшно розуміти, що мене можуть якось не так сприйняти, хвилювалася чи сподобаюся людям. У мені ця невпевненість

«проскакує» завжди. Якби ти не хотів її ховати – вона завжди з тобою, але з нею постійно треба боротися. Вона буде йти поруч, нога в ногу, але її потрібно відганяти від себе. Я дуже боялася викладати у Польщі. Коли приїхали в Україну, то вирішила зробити собі перерву і подивитися чи зможу викладати тут. За три роки у Лодзі я зрозуміла, що мені там не подобається, саме місто не до вподоби. Мені було емоційно важко там, тому що ти сама, тобі лише 17, важка польська мова, немає друзів та зовсім інший менталітет. Роки у тому місті були вкрай депресивні, а вже під кінець навчання я наче прокинулася і почала мислити більш по-дорослому. У моїй групі усі старші за мене на два роки, і колись я для себе не розуміла, що є якась різниця між мною 17- річною та моїми 20-річними друзями. А насправді різниця є, бо я себе зараз згадую в 17 і бачу, що це зовсім інша дівчинка. Ці два-три роки дуже впливають на тебе. Ми можемо змінитися набагато і в чому.

Мене нічого не затримувало у Лодзі. У моїх планах було, що я пробуду вдома рік, а далі вступаю на магістратуру за кордон, оскільки зараз Львів ще мало розвинений у сфері танців. У Львові ще складно викладати той стиль, який танцюю. Тому хочу ще навчатися, бо це круто. Я сама вже сумую за цим, тіло потребує тих занять, що були, та й просто жага до нових знань. Викладати я боялася, шукала різні студії, а це було складно, адже зараз карантин, а отже все зачинено. І навіть спочатку, як відкрили танцювальні простори – ніхто не потребував нової людини. Я дуже довго займалася пошуками. У Ilike одразу й не потрапила, а спробувала написати іншій студії, тому що знову з’явилася моя невпевненість. Я думала, що їм не потрібні нові хореографи, навіщо ще їм я, якщо у них й так достатня кількість людей! Я пішла викладати в один Аrt space dance, де вела лише кілька занять, і так сталось, що перед власними першими уроками, я наважилася написати в Ilike (ризикну, все ж таки). Але вони не читали повідомлення. «Нехай вже буде, – думала. – Я вже маю роботу, але цікаво – яку дадуть відповідь? Гадаю, однозначно «ні». І після мого другого заняття в Аrt space мені відписали! Сказали: «А чому ні? Приходь на таку маленьку співбесіду, придумай танець, і ми проведемо кастинг, подивимося на тебе». Я погодилася. «Була не була». Прийшла, станцювала, і була дуже здивована, адже почула приємні слова. Мій танець відрізнявся від усіх, стиль інший, а це велика перевага. Також казали, що помітно моє навчання за кордоном, бо я подаю себе інакше. І мене прийняли! Це було дуже приємно, але водночас не знала, що робити, адже я вже мала роботу в іншій студії. Це було ніяково, але я поговорила з керівником студії у якій викладала. Вона усе зрозуміла, і ми легко попрощалися. Не було жодних конфліктів та сварок. Саме так я почала викладати в Ilike. Вже понад місяць я є хореографом у цій студії, але досі йду на заняття з острахом. Я ставлю запитання :«Чи хтось прийде? Можливо, комусь не сподобається хореографія, що я поставила?» Ця невпевненість завжди є, але я вчуся її переборювати. Мені важливий фідбек від людей, коли є зворотний зв’язок у вигляді компліментів чи коментарів щодо моєї роботи. Навіть коли щось помічає одна людина – це для мене дуже великий прогрес, адже мене помічають, розуміють та цінують мої зусилля.

Чи бували у тебе творчі кризи? Що рятує тебе у моменти прокрастинації та поганого настрою? Витягує з низів думка про те, що життя одне, і якщо я поставила ціль, то не потрібно витрачати свої думки на смуток чи депресивний настрій. І навіть якщо ти танцюєш ще не так, як би тобі хотів, ти однаково робиш те, що тобі подобається. Треба продовжувати це робити. Навіть якщо це неідеально, навіть якщо виходить не так, як у відомих танцівників, навіть якщо ти дійсно не така, як вони, але ти зможеш стати такою, якщо не будеш зупинятися. Ніхто не знає, що буде далі. Можливо, перегорить, тобто різне стається у житті. Мене надихають люди. Люди, які щось роблять. І ти сидиш, дивлячись на них, уся в сумних думках і думаєш: «Камон, а чому ти сумуєш, якщо люди щось роблять, вкладають себе, стараються? Ти теж можеш! Роби щось». Тобто, коли сидиш на місці – нічого не буде. Так, хвилинки слабкості є завжди, і вони потрібні деколи, аби все ще раз переглянути, набратися сил та йти вперед. Існує таке поняття, як Dance-терапія, що воно означає для тебе? Чи впливають такі заняття на впевненість людини під час заняття? Dance-терапія для мене це імпровізація. Ввімкнути музику, закрити очі та рухатися так, як мені хочеться. Це про рух, і в цьому русі ти пливеш. Ти слухаєш своє тіло, ти кайфуєш. Нещодавно я відвідувала заняття Нікіти Кравченко. На уроці Нікіта говорив основні слова та фрази, наприклад: «У вашому тілі є куля/Ви зараз дуже різкі/Звертайте увагу на те, що вас оточує навколо». І для мене таке заняття було своєрідною терапією, бо мені було байдуже чи є хтось у залі, чи я одна. Я настільки «пройшла» через все своє тіло, що мені хотілося плакати, але це не були сльози суму. Це було те, що хотіло з мене вийти. Частенько у мене таке, що рух у самотності чи звичайне «полежати на підлозі» стає терапією. Я «вимикаюсь» у такі моменти, насолоджуюся, розслабляюся. Я ловлю себе на думці, що тут я є, що у мене є власне тіло, я люблю своє тіло, у мене нічого не болить. Тут важливо мати людину, яка знає про це, хорошого викладача, що змусить вас подумати про речі, які, здавалося б, вам ніколи не прийшли до голови.

Що ти можеш порадити тим людям, які не можуть себе знайти у молодому чи юному віці? Чи є якісь секрети вдалого пошуку? У моєму оточенні багато таких людей. Але не легко і тоді, коли ти себе знаходиш. Одна справа, коли ти не знаєш чого бажати, а інша – коли вже розумієш, що тобі цікаво, але щось не виходить чи впливають депресивні думки. Якщо ти себе знаходиш у чомусь – це не настільки класно, як усі гадають. Так, добре, я знаю чим би я хотіла займатися, але матеріально – важко. Знайти роботу – теж, адже ти мусиш бути дуже крутим, щоб тебе помітили. Потрібно завжди відвідувати кастинги, працювати над собою, щоб заробляти на власній справі.

У тебе може все боліти, ти можеш отримувати травми, хронічні хвороби. Не легко, коли ти себе знаходиш. І так у кожній справі: закінчилося натхнення чи страх перед осудом, сумніви та хвилювання «як і що просунути». Тобто кожна людина, яка себе відкриває, стикається з проблемами, які пов’язані з новою справою. Тим, хто не може себе знайти, я не можу нічого порадити, оскільки сама не розумію звідки у мене з’явилась жага до танців у юному віці. Я більше хотіла абстрагуватись, для мене це була естетика та краса. Гадаю, може допомогти психологічна література. Книжки на кшталт «Знайди себе». Або ж пробувати. Завжди пробувати. Людина, що не може себе знайти, просто сидить – вона себе і не

знайде. Коли ти любиш співати у душі, тоді чому б не відвідати уроки вокалу?! Любиш писати – тоді пиши! Викладай це у мережу, створюй сторінку, розвивайся у цьому плані. Зараз інтернет має багато можливостей, а ти маєш їх завдяки йому. Я пораджу просто ризикувати, пробувати, шукати натхнення. Навіть подорожувати, звісно, якщо є можливості. Якщо ж їх немає – можна вивчати й свою країну, автостоп та без особливих витрат. У мене є знайомі, які подорожували Україною автостопом з 1000 гривень, але така поїздка принесла їм море вражень! Потрібно черпати натхнення у простих речах, адже в них – завжди найкраще! Авторка: Настя Величко

“Молодь – рушій змін” Розмова з пр едставниками відділу молодіжної політики ЛОДА Питання розвитку молоді завжди актуальне. Що таке молодіжна політика, як потрапити в державну адміністрацію, як вплинув карантин на роботу – про це JOURNTeam поспілкувався з працівниками відділу молодіжної політики департаменту внутрішньої та інформаційної політики Львівської ОДА Олею Сподарик, Віктором Аторвіном та Остапом Данилихою.

себе у владі”. Насправді я була дуже здивована, що в адміністрації є така програма, куди можна так просто потрапити. У суспільстві є стереотип, що таке можливо за сприяння “когось”. А подумала: “А чому б і ні?” Дівчина дала мені перелік документів. Я обирала між кількома департаментами, але зупинилася на нашому – департамент внутрішньої та інформаційної політики. Мене скерували безпосередньо до керівника нашого відділу. Ми поспілкувалися та Як ви потрапили в державну адміні- узгодили моє подальше стажування. Ось так я пострацію? трапила на роботу. Моє бажання здійснилось, немає жодної рутини! Завжди щось нове, ти постійно Вітя: Насправді я й близько не знав, що це. Але в у вирі різноманітних подій. Це дуже круто! моєму університеті було нагородження від ЛОДА, де я був представником від університету. НагороОстап: Я потрапив адміністрацію іншим шляхом. дження проводив саме наш департамент внутріш- Минулого року я закінчив магістратуру в універсиньої та інформаційної політики. Потрапивши туди, теті. У мене дві спеціальності: право і психологія. я вже детальніше дізнався, що таке державна служ- Навчаючись на юридичному факультеті, я потраба. У мене одразу з’явився такий вогник: а чому б не пив на програму “Молодь – потенціал регіону” яку піти туди на стажування?! Я не знав що є різні про- проводили у сфері державотворення. Це було лише грами. Думав спробую, можливо, щось прикольне. для Львівської області, де зібралося 16 людей. ОдніСтажувався впродовж двох тижнів, але не було ва- єю з головних умов цієї програми було стажування кантних місць, крім того я навчався в університеті, у ЛОДА. Нас розподіляли по департаментах за натому відкинув це. Але принаймні орієнтувався, що шими бажаннями, тому в такий спосіб я потрапив таке обласна державна адміністрація. Згодом, коли у департамент внутрішньої та інформаційної повирішив змінити напрямок у своєму житті, закін- літики. За час доки проходило стажування, я мав чивши університет, вдруге спробував піти на ста- можливість мігрувати між відділами. Я був у віджування – і мене затягнуло! Прийшов до кабінету ділі організації заходів та зв’язків з громадськістю. № 454 і мені сказали, що тут постійна двіжуха (мене Зрештою, я потрапив у відділ молодіжної політики, таке влаштовує). У такий спосіб я туди й потрапив. де робота мені сподобалася найдужче. Було багато активностей і мало рутини. Крім того, робота з гро Оля: Взагалі, за освітою я біолог, викладач, представник лабораторії. Але на останніх курсах університету я зрозуміла, що це не моє покликання, не мій напрямок в якому хочу реалізовувати себе. Я не знала де працюватиму, але точно там, де не буде рутини. Я відвідувала різноманітні ярмарки вакансій та кар’єри (ходила, шукала, запитувала). Одного разу такий був в університеті Франка. Біля стенда ЛОДА стояла дівчина, ми почали спілкуватися і вона розповіла про програму “Реалізуй

мадськими організаціями у сфері національно-патріотичного виховання мені імпонує найбільше. Я планував одразу влаштовуватися на роботу, але не було вакансій. Мені довелося зачекати, я стажувався майже 3 місяці. Тут хороша можливість розвиватися не лише по службі, а й навчатися, досягати мети, спілкуватися з багатьма людьми, заводити корисні знайомства. Молодіжна політика – це дуже хороший прогресивний напрямок. Особливо в наш час, адже молодь – це рушій змін. Ні про що не шкодую! У чому полягає робота у сфері молодіжної політики? Хто за що відповідає у відділі? Віктор: Молодіжна політика – це сфера діяльності, куди входить багато аспектів, як-от молодіжний, духовний, патріотичний та фізичний розвиток. Робота в нашому відділі є злагодженою і кожен відповідає за свої напрямки. Я, наприклад, відповідаю за SMM, інформаційну політику, здоровий і безпечний спосіб життя та розвиток волонтерства.

від кожного з нас. Ми не можемо нікого змусити, але кожен має бути свідомий. Якщо хочеш реалізувати себе у владі, будь ласка, спробуй! Якщо хочеш, аби наша країна була еко, будь ласка, дотримуйся еконорм. Хочеш, щоб освіта була якісною, будь Остап: Я відповідаю за національне патріотичне ласка, вчися і демонструй свої вміння. Щоб ми не виховання, за розвиток молодіжної політики в умо- робили, щоб не створювали – ініціатива має бути вах децентралізації. У нас є активна громадянська спершу від себе! позиція – розвиток громадянської свідомості серед молоді. Оля: Насправді є багато можливостей. Ми теж довідались про них, коли прийшли працювати. Оля: Я відповідаю за напрямки неформальної Інші просто не знають, проте це бажання кожного. освіти та профорієнтації молоді. Крім того, співп- Якщо особистість усвідомлює, то починає шукати рацюю з різними осередками молодіжного просто- шляхи. Нам приємно бачити на наших заходах люру в області. Якщо в них є запитання чи потрібно дей, що приходять не вперше – вони хочуть розвидопомогти розв’язати певні проблеми – це теж вхо- ватися і чогось досягати. Але найприємніше бачити дить в мою компетенцію. людей, яких запросили знайомі, колеги, друзі. Це дуже класно, коли приходять нові люди. Потрібно Остап: Ми прийшли й одразу поринули у роботу постійно цікавитися цим! в молодіжній політиці. Важливим сегментом є заходи та проєкти у сфері молодіжної політики, які реЯк карантин вплинув на вашу роботу? алізовуємо завжди, співпрацюючи з громадськими організаціями. Серед них багато відомих проєктів, Остап: Від початку карантину робота сильно зміяк-от молодіжний фестиваль “Зашків”, День моло- нилася. Масові заходи почали забороняти, багато ді, Галицький авангард, ми долучалися до реалізації ініціатив перенесли в онлайн-режим. Ми почали фестивалю Вітер На-Дії та багато інших. Щорічно більше працювати над контентом у фейсбуці, інстами проводимо конкурс серед громадських органі- грамі, наповнювати сайт адміністрації. Не скажу, зацій на отримання коштів для реалізації проєктів що робота стала дуже нудною, але все-таки змістиу сфері молодіжної політики. лася з активного офлайн-режиму та спілкування в онлайн-площину. Ми підлаштувалися під цей темп Від чого залежить реалізація молодіжної і працюємо на далі. Аудиторію ми не втратили, люди політики? нас читають та спілкуються з нами. Щодо масових заходів і проєктів, то деякі громадські організації (з Віктор: Реалізація молодіжної політики чи еко- якими співпрацюємо) вже планують організовувасвідомості, у сфері науки або медицини залежить ти проєкти відповідно до вимог карантину.

Будемо сподіватися, що до кінця року карантинні обмеження скасують, аби ми знову могли повернутися до офлайн-режиму, живого спілкування і проведення цих заходів. Звичайно, за таких умов ми їх теж добре проводимо, але все-таки це не те. Найефективніше для молоді буде, коли ми повернемося у звичний режим. Поки не треба розчаровуватися, а продовжувати роботу. Оля: Зрозуміло, що цей рік не буде таким, як попередній, і масштабних міністерських заходів значно менше. До прикладу, фестиваль “Зашків” – він був всеукраїнський, зібрав величезні натовпи молоді торік. Цього року ми його трішки переформатували, організували як забіг, тобто спочатку учасники певний відрізок їхали на велосипеді, а потім бігали до села Зашків. Там було вшанування пам’яті Євгена Коновальця, оскільки фестиваль присвячений до його Дня народження (це була 129 річниця). Наступного року буде 30 ювілейний фестиваль, то ж зробимо його так, ніби й не було карантину. Віктор: Насправді спочатку було важко перейти з “двіжухи” в такий режим. Як почалися онлайн-заходи – це було щось новеньке. Але місяць-два – людям вже набридло. Коли вони чують, що захід такого формату – сприймають це як оголошення. Будьмо відвертими, що молодь вже не хоче долучатися до онлайн-заходів, оскільки в них дистанційне навчання в університетах, такі ж вебінари, конференції та ще й неформальна освіта. Але ми мали зустріч з учасниками конкурсу проєктів; говоримо,

щоб не відмовлялись від того фінансування, яке їм виділили на конкурсі та не боялися проводити заходи. З дотриманням норм, не в таких масштабах і не з такою кількістю учасників, але можна. Ми – поруч, принагідно підстрахуємо, допоможемо, підкажемо. Тому ми хочемо відновити той режим, що був до карантину. Які проєкти не вдалося перевести в онлайн-режим і були змушені перенести чи скасувати? Віктор: Таких критичних, то ні. Є заходи, що присвячені до історичної дати та мають відбутися саме тоді. Але масовий захід можна перенести, як святкування дня міста. Остап: Є заходи пов’язані з національно-патріотичним вихованням. Перед карантином планували серію тренінгів з першої домедичної допомоги. Мали приїхати лектори з манекенами, медичними засобами, аби показати як надати допомогу. З одного боку, це можна зробити як відео, але вже втрачається потрібний ефект. У такий спосіб люди не навчаться того, що потрібно. У цьому випадку або перенести, або скасувати. Громадські організації, як-от Сокіл, СУМ, Спадщина, МНК проводять вишколи, табори у Карпатах. Це практичне навчання, в онлайн-форматі його ніяк не проведеш. Всім доводиться скорочувати кількість відвідувачів. Багато заходів довелося перенести на осінь.

Оля: У нас є святкування Дня молоді Львівщини. норм. Крім того, плануємо зробити квест для гроДень молоді в Україні святкують в останню неділю мадських організацій з нагородженням. червня. Цьогоріч, 28 червня, ми його не святкували. Віктор: Поки ми все це узгоджуємо і не будемо Зараз ми переносимо свято на 12 серпня, але це не відкривати усі карти. Хочемо зробити щось неорбуде масштабне святкування. динарне, наприклад квест, турнір. Громадські оргаВіктор: Якщо підсумувати – молодь завжди може нізації, що представлені до нагородження, будуть знайти вихід. Ми з будь-чим справимося – тран- розкинуті по локаціях. Окреме нагородження буде і для районів Львівщини. сформуємо, перейменуємо, перенесемо! Оля: Це класно, що ми святкуємо День молоЩо плануєте зробити на 12 серпня, і ді, проте так святкували у Радянському Союзі (і чому ця дата така важлива? Програма святкують зараз). Указом Президента затверджено буде онлайн чи офлайн? святкування в останню неділю червня, але громадОля: Це буде живий тренінг. Плануємо його у ські організації подали пропозицію написати віднеординарній формі, такий собі “лектобус”, що критого листа на ім’я Президента України, на ім’я вестиме учасників околицями міста. Креативили, Голови придумували таке, щоб “зайшло” із дотриманням

Верховної Ради України та на ім’я Прем’єр-міністра України про те, щоб перенести святкування Як виникла ідея відеопроєкту “Молодь Дня молоді на 12 серпня – Всесвітній день молоді, Львівщини – особистості, що надихапроголошений Генасамблеєю ООН. Тепер чекаємо ють”? Чи буде його продовження? на відповідь! Віктор: Як вже говорили, онлайн-заходи надокуЯке майбутнє в молодіжної політики? чили й потрібно щось нове. Загалом, це презентація Яка буде програма в майбутньому? нашої області, презентація Львівщини та людей, які тут працюють і надихають. Спершу виник інший Остап: В майбутньому програма залежатиме від задум, але ідея породжує ідею. Ми хотіли зібрати реформи децентралізації. Територія кожної області 5 людей із різних галузей: освіти, бізнесу, культури, буде покрита ОТГ. Раніше робота з молоддю, крім медицини, спорту та обрати кращих з кращих. Не іншого, базувалася на тому, що ми співпрацюємо з таких популярних, відомих у медіа, але справжніх районами, райдержадміністраціями: вони теж ма- професіоналів у своїй сфері, віком до 35 років (бо в ють у своєму підпорядкуванні підрозділи та реа- нас молодь віком від 14 до 35 років). Це тільки перлізують молодіжну політику. Тепер в ОДА не буде ший етап проєкту, ми фільмували це на студії. Напідпорядкованих райдержадміністрацій, райони ступний етап знімання буде серед осередку їхньої укрупняться. Як наслідок, робота перейде з район- праці, де вони зможуть показати більше. ної на роботу з ОТГ. Вони самостійно реалізовуватимуть молодіжну політику. Ми будемо переходити Оля: Це була своєрідна мотиваційна відеовізитна формат співпраці, взаємодопомоги та координу- ка. Якщо людина має якусь мрію, то потрібно не бовання. Планується, що ця реформа принесе роз- ятися її втілити. У нас брала участь фотограф, що виток громад. Одне із завдань реформи – сприяти також має власне івент-агентство. Вона знайшла в зацікавленості людей, аби вони залишалися на мі- собі таке покликання – організовувати свята. Крім сяцях, щоб не виїжджали у великі міста, а молодь того, був хлопець Андрій. Він – вчитель, що хоче мала бажання розвивати свою громаду. Молодь – показати – його професія не є банальною і легкою. рушій змін. Власне, тема цьогорічного Дня молоді Якщо ти гориш справою і хочеш, аби таке ж прагзвучить як участь молоді в прийнятті рішень. Ми нення мали твої діти й вихованці, то мусиш знайти будемо змінювати формат роботи, але й продовжу- до них цікавий підхід. Він генетик-біотехнолог, що вати співпрацю з громадськими організаціями. хоче, аби біотехнології конкурували з IT. Хоча зараз у нас біологія та біотехнології, генетика не є на виВітя: Великий акцент на тому, щоб молодь зали- сокому рівні, як у Європі, оскільки завжди бракує шалася на теренах України, зокрема Львівщини, фінансування, а справді висококласні фахівці тікатому треба створювати відповідні умови, щоб мо- ють закордон. лодь почувала себе тут комфортно. Вже цього року створили пілотний проєкт “Кар’єра+”. Останнім Як шукали людей на цей проєкт? етапом є саме працевлаштування молоді. Карантин вніс свої корективи з працевлаштуванням, тому Остап: Здебільшого це були наші знайомі. Можу зменшилася кількість вакансій. сказати за військовослужбовця Ярослава Стецьківа: я навчався у Національній академії сухопутних Оля: Багато хто, як і ми, до кінця не бачили ри- військ і він був куратором моєї групи. Я знав, що нок праці, які є професії, де себе можна реалізу- він воював на Донбасі, керував підрозділом та отвати, щоб бути дотичним до якоїсь спеціальності. римав численні нагороди. Ми зв’язались керівницПоказувати, щоб молодь спробувала стажуватись. твом академії, поговорили з ним – він погодився. Більшість людей до кінця не знають, де вони хочуть бути та чим займатися. Віктор: Якщо ми не знали як закрити якусь ланку, то питали поради і нам інші департаменти розповіВіктор: Звичайно, також будуть напрямки, як-от дали про людей відповідно до їхньої діяльності, якздоровий спосіб життя, неформальна освіта. Од- от департамент освіти чи фінансів. Вони пропонуним із найбільших векторів – виховання лідерських вали, а ми обговорювали – хто ж більше підходить. якостей. Якщо ти вмієш приймати рішення, то зможеш легко дати собі раду. Залишаться деякі пункти Авторка: Надія Осташевська з попередньої програми, що принесли великий результат.

ПОГОВОРИМО ПРО БУЛІНГ ТА ЗНО

Все, що треба знати про булінг Що таке булінг?

Булінг – це наміри людей спрямовані на багаторазове і навмисне використання слів або дій проти кого-небудь або групи людей, щоб заподіяти їм шкоду. Ці дії зазвичай роблять особи, що мають більший вплив або владу над іншими; хочуть, аби хтось відчував себе менш могутнім чи безпорадним. Булінг – це не те ж саме, що конфлікт (наприклад, бійка) або неприязнь до будь-кого, навіть якщо люди можуть знущатися один з одного через вищезгадане. Повторювана поведінка, яку можна називати булінгом передбачає: • Ізолювання кого-небудь поза групою (в мережі або поза мережею) • Неприйнятна поведінка щодо когось • Злісний погляд, грубі жести, образливі слова • Поширення чуток, брехні або спотворення фактів • Знущання, що заходить надто далеко • Домагання через расу, релігію, стать або особливі потреби • Багаторазове заподіяння фізичного болю • Навмисне переслідування когось

Булінг може відбуватися де завгодно: у школі, вдома, на роботі, на онлайн-платформах за допомогою текстових повідомлень. Він може бути фізичним, вербальним, емоційним, а також містить повідомлення, публічні заяви та поведінку в мережі спрямовану на заподіяння страждань (відомий як кібербулінг). Неважливо яку форму має залякування – результати однакові: сильний стрес, фізичний біль, душевні страждання.

Типи булінгу

1. Приватний булінг охоплює фізичні дії, як-от удари ногами, стусани або прямі словесні дії. 2. Прихований булінг є менш прямим, але настільки ж болісним. Інші люди його важко сприймають. Цей тип булінгу поза увагою, зокрема усунення людей з груп або поширення брехні/чуток. 3. Кібербулінг відбувається завдяки використанню інформаційних або комунікаційних технологій, як-от чат, текстові повідомлення, електронна пошта і соціальні мережі/форуми. Кібербулінг має багато спільного з офлайн-цькуванням, але він може бути й анонімним, охоплювати широку аудиторію, а відправлені/завантажені матеріали важко видалити.

Як булінг може вплинути на тебе?

Булінг впливає на всіх по-різному, але є почуття, що виникають в усіх під час знущань: • Аутоагресія, почуття власної провини • Безнадія: не можеш знайти вихід з ситуації • Самотність, неначе ніхто не може допомогти • Почуття, що ти не “вписуєшся” в круту компанію • Пригнічення: відкинутий своїми друзями чи іншими групами людей • Збентеження і напруження, виникають питання “що робити?’’, “чому це сталось?” • Відчуття сорому за те, що це з тобою відбувається

Як булінг може вплинути на інших людей?

Булінг може негативно позначитися на кожній людині, це проблема не тільки жертв і хуліганів. Якщо ви знаєте, що над іншими людьми знущалися, то можете відчути себе злим, переляканим, винуватим; відчути себе погано, як і ті, з кого знущаються. Коли булінг не присікають чи не заперечують, він може створити атмосферу залякування, де усе сприймають нормально, а кожен відчуває себе безсилим його зупинити.

Що ви можете зробити, щоб зупинити булерів?

Якщо тебе залякують – потрібно поговорити з тим, кого ти добре знаєш, кому довіряєш; він підтримає, у нього будуть варіанти, які ти не розглядав, щоб допомогти тобі впоратися з ситуацією. Можливо, буде зручніше взяти з собою друга, щоб поговорити з булером або звернутися по допомогу. Якщо ти відчуваєш, що занадто хвилюєшся, аби говорити, то запиши (що хотів би сказати) на папері або в електронному листі. Якщо ти відчуваєш себе впевнено, в безпеці, тобі потрібно підійти до кривдника і сказати, що його поведінка неприйнятна. Якщо під час навчання у школі з тебе знущаються, тоді найкраще звернутися по допомогу до однокласників, поговорити з учителем або соціально-психологічною службою.

Булінг – проблема школи чи суспільства?

Багато людей вважають, що булінг є проблемою школи. Водночас, інші переконані, що проблемою суспільства. Це актуальна тема для обговорення, що часто поділяє думки. По – перше, булінг у перекладі з англійської, це Знай свої права зверхнє ставлення, подекуди насильство. У ХХІ Ти маєш право відчувати себе в безпеці, щоб до столітті досить розповсюджене явище, особливо тебе ставились справедливо, з повагою. Булінг – величезна проблема з серйозними психічними і фі- помітним воно є у школах. зичними наслідками. Він може порушувати багато У новинах ми можемо чути, що один учень знущається з іншого. Наприклад, змушує його писати прав людини: • право бути вільним від психічного, емоцій- домашнє завдання, але, найгірше, коли все завершується побиттям. Та чи насправді у цьому винні ного і фізичного насильства; вчителі? Звичайно, цього можна б було уникнути, • право на освіту; якби у школі була краща дисципліна та вчителі • право на безпечне робоче середовище. звертали більше уваги на дітей. З іншого боку, не вчителі повинні виховувати дітей, а їхні батьки. Чому люди знущаються з інших? Вчителі дають дітям знання та корисну інформацію, а правила поведінки вже мають бути закладені Люди знущаються з різних причин. Ті, хто напоу голови дітей батьками. легливо знущаються, ймовірніше, роблять це для того, щоб домінувати і поліпшити свій соціальний Проблема булінгу набирає величезних обертів, це явище стає проблемою всього людства. Він постатус. Вони можуть мати високу самоповагу, не шкодувати за свою поведінку, не розглядати булінг ширений не тільки у навчальних закладах, а й у громадських місцях. Треба бути добрішими один як моральну шкоду. до одного та вирішувати конфлікти одразу, без Інші люди можуть знущатися з гніву або розчарунасильства. Авторитет завдяки психічним траввання, боротися у соціальному плані і також бути мам інших “не підійме” тебе надовго. Скажемо НІ жертвами залякування. булінгу! Авторка: Марія Майко

200-бальниця Зоряна Горик: “Не треба перетворювати ЗНО на якусь проблему життя”

таросамбірчанка Зоряна Горик цьогоріч приємно вразила усю Львівщину – дівчина склала ЗНО з англійської на максимальні 200 балів. Досвідчені педагоги кажуть, що такого високого результату на ЗНО з іноземної мови у районі не пригадують. Як їй це вдалось, куди мріє вступати та чи достатньо шкільних знань, аби досягти такого результату – Зоряна розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для JOURNTeam.

Що було найважче під час підготовки до ЗНО? Як загалом виглядала твоя підготовка?

Найважче було змусити себе щось вчити (усміхається, – JOURNTeam). Взагалі, я не заганяла себе у часові рамки під час підготовки. Знаю, що у багатьох був чітко розписаний графік: “у такий день/таку годину вивчаю те”. Я просто знала, що і на коли маю підготувати. Навчаючись, зважала на Зоряно, які результати з інших пред- свій настрій. Один день могла й 5 годин витратити метів? Чи очікувала 200 балів з англій- на якийсь предмет, а інший день присвятити відпоської? чинку. Останній рік до школи практично не ходила. З англійської у мене було одне додаткове на тижМатематику склала на 189 балів, українську мову день, що тривало дві години. Більш-менш щодня на 196, а результатів з географії поки не знаю. 200 сиділа і готувалась до нього, тому що репетиторка балів для мене стали сюрпризом. Коли склала ЗНО, давала дуже багато роботи, треба було добре “посивідчувала, що у творчому завданні не виклалась діти”, аби зробити. З репетитором займалась тільки сповна, не написала так добре, як раніше під час останній рік. підготовки. Я була впевнена, що максимальний бал мені не поставлять. У 2-3 тестових завданнях також сумнівалась, зробила їх інтуїтивно, але почула такий класний вислів, що інтуїція – це неусвідомлений досвід, тому зробила як відчувала і не виправляла. Що відчувала, коли побачила 200 балів у електронному кабінеті? О, я довго не могла повірити! Взагалі, після ЗНО я поїхала до бабці у село, щоб трохи розвіятись. Думала, що результати будуть 25 липня, а їх виставили ще 24. Я навіть не очікувала, що вони будуть того дня. Інтернету в бабусі немає, як почула, що є результати, то одразу пішла до подружки, щоб зайти в кабінет. Спочатку дивлюсь на мову – там 196. Власне кажучи, так і очікувала. А тут бачу, що з англійської 200! Я була шокована, не могла повірити. Напевно, то написано, що 200 – це максимум, а десь збоку мій бал. Дивлюсь ще раз – та ні, таки 200! Гадаю, що було крику на половину села. Усі, хто мали та не мали почути, що в мене 200 – почули. Мабуть, 5 хвилин просто стрибала від радості. Далі починають дзвонити вчителі, мама. Словом, за кілька хвилин вже усі знали, що маю максимум. Вчителька з англійської капслоком написала: “Я шокована!”

А як щодо періоду, коли не було певА яких основних помилок можуть приності, чи відбудеться цьогорічне ЗНО чепуститись абітурієнти під час підгорез коронавірус? товки? Чого точно не варто робити? Це найгірший час! Тоді, коли почали переносити Точно не варто панікувати. Гадаю, багато випусЗНО, пробне взагалі скасували, мої однолітки дуже розчарувались, все змінилось. Сиділа і зовсім нічо- кників не склали ЗНО так добре, як хотіли б через го не хотіла. Просто якось плануєш собі, як то буде, хвилювання. Це справді заважає викластись на коли й скільки готуватись, які крайні дати. Через повну. Я от перед першим якось хвилювалась, а на ту невизначеність мотивація геть зникла. Але коли англійську вже йшла надзвичайно спокійна. Розувже зрозуміла, що ЗНО от-от, то максимально мо- міла, що зробила все, що могла. Також не раджу орієнтуватись на 200 балів. Багабілізувалась і знову взялась за активну підготовку. то кому батьки або вчителі вбивають в голову, що Кажуть, англійську складати чи не треба отримати максимум. Через це знову багато найважче. Якими лайфхаками користу- зайвих переживань, бажання виправдати очікуванвалась, аби досягти такого результату? ня інших. Треба орієнтуватись на те, щоб показати максимум того, що ти вмієш. Треба адекватно оціДехто дивиться серіали, але для мене це занадто нювати свої можливості. Для когось 170 – резульдовго. Я слухала музику, перекладала і запам’ятову- тат, а комусь і 198 буде мало. Не треба перетворювавала слова. І, звичайно, багато вправ, особливо тес- ти ЗНО на якусь проблему життя, треба знаходити ти минулих років. Це дуже допомагає у будь-якому час і на захоплення, і на відпочинок, і на друзів. предметі. Щиро кажучи, я почала думати безпосе- Словом, не всі думки мають бути про ЗНО, бо тоді редньо про ЗНО тільки після 10-го класу, а от вчити може поїхати дах. та розуміти англійську з 7-го класу. До того часу я і Підсумовуючи усе сказане, можемо вине думала, що вона мені потрібна. Вивчала її неусвідомлено, аби мати оцінку. А потім почались олім- вести якусь ідеальну формулу підготовпіади, зненацька мені це стало надзвичайно цікаво, ки до ЗНО? тоді я справді полюбила і цей предмет, і мову загаЖодних хвилювань напередодні. Наполеглива і лом. системна праця. Зацікавленість у тому, що вивчаєш. Як гадаєш, шкільної програми достат- Переконалась, що зусилля повертаються сторицею. І, звичайно, хороший наставник. Моя репетиторка ньо, аби скласти ЗНО відмінно? з англійської каже, що її заслуга у моєму результаті Ні. Абсолютно. Якось за шкільною програмою лише 20%. Хоча, гадаю, це не так! Заслуга і шкільнас зовсім не до того готують, не в такому форматі. них вчителів, і репетитора, як на мене, дуже висока. Щонайменше, відсотків на 40. Інші завдання, інші вимоги. То куди далі з такими відмінними реФінальні години, дні та тижні перед ЗНО. Як провести їх максимально про- зультатами? дуктивно? Хочу дуже до Києва. На міжнародну економіку, День перед тим погуляти, відпочити, не перена- або, можливо, на менеджмент чи маркетинг. А взавантажуватись. Останній місяць працювати в тем- галі… У мене у житті основне бажання – бути запі. Спланувати правильно навантаження, аби все доволеною тим, що я роблю. Хочу бути щасливою і довчити та повторити вивчене раніше. Останній робити щасливими інших людей. Головне, на своїй тиждень акцентувати увагу на тому предметі, який життєвій стежці не нашкодити іншим. Йду туди, маєш складати найшвидше, не намагатись робити куди зараз кличе серце. А якщо щось не сподобавсе й одразу. На саме ЗНО, як усі, брала шоколадку. ється, не робитиму з того великої трагедії, просто І ще – мені дуже допомагає напередодні поговори- зміню те, що не так, і все. Я цього не боюся! ти з людьми, що в мене вірять. Для мене це мама, Розмовляла: Марія Оринчак бабуся, друзі. Всією компанією відправляли мене на перше ЗНО, сиділи, обіймали, бо, якщо чесно, спочатку було трохи страшно.

Декілька мотиваційних книг, що допоможуть відшукати правильний шлях у творенні себе У сучасному світі багато із нас намагається знайти себ е та внутрішній спокій, однак за горою справ, втомою та браком вільного часу стає все важче прислухатися до внутрішнього голосу і слідувати власним бажанням. Ці та інші фактори непомітно для нас впливають на наше сприйняття, віру в себ е та нашу впевненість. Цього разу ми вирішили зібрати для вас пер елік книг, які мотивують: вони підкажуть як не загубити себ е у дні рутини.

«Будь дивом: 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим» Регіни Бретт

Кишеньковий збірник щоденних порад який ти можеш читати, починаючи з будьякої сторінки! Рядки книги наповнені світлими порадами Регіни Бретт, за плечима якої — складний життєвий досвід. Зворушливі історії розчулять навіть найзатятіших скептиків, а в серцях зневірених плекатимуть надію, навчать любити себе і цінувати кожну мить.

«Бути щасливіше. Сьогодні. Зараз. Завжди» Тала Бен-Шахара

Щастя — це, напевно, те, чого ми прагнемо усе життя. Багато з нас переконані, що його потрібно заслужити, пройшовши велику кількість випробувань та подолавши перепони. Але Тал Бен-Шахар — впливовий спеціаліст у сфері позитивної психології — доводить, що щастя — це наука, опанувати яку під силу кожному. У цій книзі він пропонує спеціальні вправи, що допоможуть вам розібратися у собі та відчувати повноту життя щомиті.

«Ігри, у які грають люди» Еріка Берна

Навіть дорослі люди часто грають в ігри. А ви не знали? Засновник власної теорії про людські стосунки Ерік Берн у своїй найвідомішій праці доводить, що кожен із нас будує своє життя на основі певних ролей, які обирає сам, відповідно до мети якої прагне досягти. Ця книга буде корисна всім, хто хоче звільнитися від стереотипної поведінки та навчитися викривати психологічні ігри.

«Викинь мотлох із життя!» Марі Кондо

Унікальне видання, яке не має аналогів на українському книжковому ринку! Революційний метод прибирання, розроблений японкою Марі Кондо, змусить вас інакше поглянути на власну оселю. Марі переконана: вас мають оточувати лише ті речі з якими ви почуваєтесь затишно. За цих умов у вашій домівці завжди пануватиме порядок. Книга містить безліч корисних порад, що стануть у пригоді кожному, хто хоче навести лад не тільки в домі, але й у житті!

«Зроби це зараз» Браяна Трейсі

Сучасне життя пропонує нам безліч можливостей для самореалізації, але як встигати усюди та підвищити свою продуктивність? Відомий фахівець у сфері особистісного розвитку Браян Трейсі більше, ніж тридцять років займався дослідженням цього питання, відповідь на яке дасть у цьому виданні. Він запевняє, що досягти успіху можна в будь-якій сфері, головне — не лінуватися та взяти за правило доводити розпочате до кінця.

«Бог завжди подорожує інкогніто»

Як не пропустити ті можливості, які пропонує життя? Знайти своє призначення й зробити реальністю найзаповітніші та найсміливіші мрії? Шлях до самореалізації та самовдосконалення відкритий кожному, треба лише обрати вірний напрямок. На відміну від інших книжок із психології саморозвитку, бестселер Лорана Гунеля не перелік правил і вправ, а захоплива розповідь про історію життя паризького юнака! Повне інтриги й пригод – це керівництво з пошуку свого місця в житті, боротьби зі страхами й комплексами за особисте щастя та професійний успіх. Поради й завдання, які даватиме врятованому на межі відчаю Алану його таємничий наставник, це універсальна та ефективна методика розвитку особистості від психолога та письменника Лорана Гунеля. Крім того, варто прочитати й інші його книги: «День, що навчив мене жити» та «Я обіцяю тобі волю». Вектор усіх книг – пошук та допомога віднайти себе як особистість *за матеріалами «Клубу сімейного дозвілля»

Суспільний тренд: як світові бренди пропагують ідею бодіпозитиву Бодіпозитив як рух відносять до фемінізму, а основною ідеологією вважають прийняття повноти, хоча це викривлене поняття. На думку бодіпозитивісток, суспільство повинне навчитися приймати будь-яку різноманітність людської зовнішності. Рух виник у США, але розповсюдився на увесь світ. Чимало світових брендів створюють ролики та рекламні кампанії з пропагуванням бодіпозитиву. До такої пропаганди долучаються різноманітні громадські організації, художники та блогери. Та частіше це пов’язано саме з дівчатами. Наприклад, 2017 року іспанський бренд Mango запустив рекламну кампанію “A Story of Uniqueness” у зв’язку з виходом нової колекції одягу. Особливістю стало те, що вона пропагувала унікальність кожного та любов до себе в будь-якому віці. У знімальному процесі взяли участь чоловіки та жінки різного віку. Будинок дизайну одягу Dolce&Gabbana запустив рекламну кампанію, що присвячена новій колекції

весна/літо 2020. Його натхненням стали картини Пітера Пауля Рубенса, саме тому на фотографіях є і чоловіки й жінки різної комплекції. Ідею бодіпозитиву досі підтримує бренд Dove. 2004 року вони запустили кампанію Real Beauty, показуючи у рекламі звичайних жінок. Пізніше бренд запустив кампанію “Ти гарніша, ніж ти думаєш”. Вона полягала у соціальному експерименті на тему “Як жінка бачить себе і як її бачать інші”. Ролик, тривалістю у 6 хвилин, впродовж місяця зібрав понад 114 млн переглядів. 2019 року флагманський магазин Nike у Лондоні вперше почав використовувати манекени плюс-сайз, хоча першу колекція одягу подібних моделей випустили ще у 2017 році. Манекени плюссайз з’явилися також у магазинах Old Navy, Nordstrom. Нещодавно компанія H&M відмовилася від ретуші фото дівчат у купальниках. На багатьох світлинах на сайті бренду у розділі “Купальники” у моделей на тілі можна помітити розтяжки, шрами, волосся на руках. Бренди, якот Asos, Monki, Missguided,

Boohoo теж відмовилися від ретуші фото, а деякі фотобанки заборонили публікацію “ідеальних” світлин. Як наслідок, було створено проєкт, метою якого стало зібрати фотографію жінок без ретуші з усього світу, у рамках кампанії #ShowUs. Проєкт покликаний боротися зі стереотипами, показати різноманітність і природність жінок у рекламі та медіа. Не лише світові бренди здатні впливати на свідомість суспільства. Наприклад, пакистанська художниця Сара Шакель створила сторінку в мережі Інстаграм, де публікує фото, на яких прикрашає розтяжки на тілі блискучим розсипом. Обліковий запис перетворився на соціальний проєкт, що має на меті допомогти жінкам полюбити себе та не соромитися свого тіла. Після запуску сторінки у мережі стає популярним хештег #Glitterstretchmarks під яким інші дівчата також прикрашають своє тіло блискітками і репрезентує це у мережі. Авторка: Осташевська Надія

СКЛАД КОМАНДИ: Вероніка Кашинська засновниця медіа школи СКЛАД -КОМАНДИ: «Стань журналістом»; Вероніка Кашинська - засновниця медіа школи Марія Оринчак головний редактор; «Стань журналістом»; Анастасія Величко --редактор, Марія Оринчак головний кореспондент редактор; Інна Білокринитська коректор, кореспондент Анастасія Величко - редактор, кореспондент соціальних медіа; Інна Царук - коректор, кореспондент Інна Гаврилюк - спеціаліст з макетування, кореспондент; соціальних медіа; Дарина Дворецька - кореспондент, фотокореспондент; Інна Гаврилюк - спеціаліст з макетування, кореспондент; Настя Шийка - кореспондент; Дарина Дворецька - кореспондент, фотокореспондент; Міша Стах спортивний кореспондент; Марічка Майко - кореспондент; Марічка Майко--кореспондент; кореспондент; Софія Король Іванна Федорос - обкладинка; Богдана Синякевич, Віта Кайтадорова, Соломія Толочко, Оля Ліля Біляк, Віра Корнієнко, Анастасія Васильчук, Богдана СиПадяк, Надія Осташевська. някевич.

ЗА ПІДТРИМКИ:

Щодо питань співпраці, публікації матеріалів та партнерства, звертайтесь на нашу пошту becomeajournalistlviv@gmail.com Inst: @journteam Fb: facebook.com/journteam/