Видано з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
На Великдень: вірші, казки, оповідання. [Для молодшого та середнього шкільного віку]/ Упор. Ю. Березенко, худож. С. Балух. — К., 2013.
Видання підготоване з ініціативи Київського молодіжного православного братства святих князів-страстотерпців Бориса та Гліба Великодня пора — це час, коли трапляються мален ьк і та великі дива. Час, коли полохливий враз стає сміливим, бурлака нарешті знаходить дім, а камінь оживає! “На Великдень” — це збірник світлих і теплих історій від сучасних українських письменників про найрадісніше свято всіх християн. Книжка допоможе дітям глибше і пов ніше зрозуміти сенс Христового Воскресіння. Видання розраховане на родинне читання, однак ста не в пригоді вчителям на уроках української літератури, християнської етики та в недільних школах. © Березенко Ю., упорядкування, 2013 © Балух С., художнє оформлення, 2013 © Братське, макет, 2013
Наталка Малетич
Вхід Господній у Єрусалим (Розповіли Рут і віслючок Хамі) Розповідь Рут Я звуся Рут, нещодавно мені сповнилося шість років. Ми з батьками живемо на околиці Єрусалима, і я вже допомагаю їм по господарству. Тато з мамою дуже добрі до мене, проте не все мені дозволяють, наприклад боронять кататися на моєму улюблено му віслючкові. Щоразу вони кажуть, або що я зама ла, або що він замалий. Думаю, мама просто пере живає, аби я не впала з віслючка. Та я знаю, що він ніколи б мене не скинув, бо Хамі — справжній друг, я доглядала його від малятка.
Розповідь Хамі Мене звуть Хамі, і в мене є найкращий друг — господарева дочка Рут. Вона завжди приносить мені окраєць хліба — то справжні ласощі. Я знаю, Рут хоче, щоб я покатав її трохи на спині, я і сам мрію про це, та мене чомусь не пускають далі двору. А я так мрію помандрувати разом із Рут! Вона ж бо най гарніша й найдобріша дівчинка у світі, щоправда, інших я не бачив зблизька. Коли Рут гладить мене і чухає, її духмяні чорні коси в’ються і лоскочуть мене.
3
Володимир Чернишенко
Шкабатурчин Великдень Цю історію знає кожне курча у світі. Та чи чули її люди? Розказую її вам, як сам почув від однієї чубаточки. Діялося то майже дві тисячі років тому... Шкабатурка діловито греблася на узбіччі кур ної дороги, що вела із Ейн Карема* до Єрусалима. Був теплий ранок, сонце ще не зіпнулося над па горб Ора, але його тепле весняне проміння уже зі грівало холодне з ночі повітря. Шкабатурці було чим пишатися — ще б пак, адже їй знову вдалося те, чого не вміла жодна курка на увесь Єрусалим. Цього ранку вона знову знесла старому Хаїмові яєч ко, і не просте, а… — Фіалкове! А бий тебе сила Божа, фіалко ве! — лементував у дворі старий. — Де таке бачено, щоб кури несли фіалкові яйця?! Ой-вей! Хаїм аж увесь почервонів від обурення і розпа чу. Він вискочив на дорогу, вимахуючи перед Шка батуркою яскраво-фіалковим, ще теплим яєчком, і почав голосно лаятися давньоєврейською. Він завж ди лаявся давньоєврейською, бо ця мова, як жодна інша, пасує до доброї лайки. * Колись старовинне місто неподалік Єрусалима, а з 1961 року його західний район.
17
23
Надійка Гербіш
Радісний ранок Було ще зовсім рано, коли Цвірінько проки нувся, протер крильцями сонні оченята, потягнувся, а тоді розтулив дзьоба й проспівав свою першу сві танкову пісню. На сонний сад густо падало сонячне проміння, неначе хтось його там, нагорі, просіював через дрібне сито кучерявих хмаринок. Цвірінько звик прокидатися першим — пер шим потягатися, протирати очі, виглядати надвір, наспівувати ранкову пісню, вітатися з сонечком, ле тіти на сусіднє дерево і, зручно собі вмостившись, спостерігати звідтіля, як родичі, друзі, сусіди та зна йомі виглядають зі своїх хатинок, мружаться, чис тять крильця і починають новий день. Але сьогодні, тільки-но горобчик прокинувся, він одразу відчув, що хтось устав раніше за нього! У повітрі царювала якась особлива, незвична, урочис та радість. Така щільна й велична, що, здавалося, її можна було відчути на дотик! Тож Цвірінько зало потів крильцями, захитав головою туди-сюди, зату пав лапками, неначе силкуючись скупатися у цій ра дості, мовби то була садова посудина з прохолод ною дощовою водою. Йому здавалося, що радість із його пір’їнок розлітається бризками в повітря, а коли на неї потрапляють сонячні промені, вона пе ретворюється на веселку.
25
Цвірінько радів не так, як люди, яких йому до водилося бачити. Йому для радості не треба було ні особливих приводів, ні святкувань, ні навіть праз никових смаколиків. Звісно, він усе те любив, навіть дуже: і сонячні ранки, і гучні святкування, і (особли во!) празникові смаколики. Але навіть у дні, коли ні чого з того не було, радості горобчику не бракува ло. Він тішився, що Бог про нього дбав, що зійшло сонечко, що він міг весело тріпотіти крильцями, що вмів літати… Саме тому Цвірінько і заливався радіс ними піснями з ранку до ночі, прокидаючись рані ше за інших, а доспівував сонним голосом приспів улюбленої пісеньки вже тоді, коли всі довкола дав но принишкли й поснули. Цвірінько жив у саду, де заможний єврейський пан зробив собі в скелі гробницю. Чоловік часто приходив сюди, неначе хотів собі нагадати, що зем не життя швидкоплинне. Тут він молився і часто роздумував про щось. А Цвірінько співав йому пі сень, аби трохи розважити і нагадати, що земне життя, може, й коротке, але зі смертю не закінчу ється! Два дні тому до гробниці прийшла дуже ко ротка поховальна процесія. Чоловіки поклали за горнуте в пелени тіло до гробу, а жінки плакали не подалік. Горобчик ще ніколи не бачив, щоби люди плакали так гірко. Серед них було стільки смутку, що Цвірінько не міг нічим зарадити. Він співав їм
26
Наталка Малетич
Як Мартуся з Мишкою писанки писали — Привіт, Мартусю! А що ти робиш? А чому тут так гарно пахне? А чи надовго Мурчик пішов з хати? Несподівано заскочена зливою запитань, Мар та — русява дівчинка років восьми — зронила на яйце велетенську воскову ляпку. — Ти мені писанку зіпсувала! — сердито ки нула вона сіренькій Мишці, яка невідомо й звідки вигулькнула майже перед її носом. Дівчинка анітро хи не здивувалася, що та розмовляє, адже в улюбле них “Хроніках Нарнії” теж були речисті звірі. Насварена Мишка похнюпилася, тож Мартуся, відклавши писачок і біленьке яйце з ляпкою, запи тала примирливо: — Звідки ти знаєш, як мене звати? — Я чула, як мама і тато кличуть тебе! — відповіла та вже веселіше. — А чому ти раніше ніколи не показувалася? — Атож, покажешся тут, коли Мурчик по кут ках нишпорить: мама заборонила мені, — поважно відповіла маленька Мишка. Дівчинка вмить згадала, що і їй мама не до зволяла самій брати сірники, а вона все ж запали
30
ликий пень. І тут звідусіль посунули звірята. Всі вони несли кошики із крашанками та писанками. Яких тільки не було тут яєчок! І великі, й маленькі, і червоні, і зелені, і в цяточку, і помережані візерун ками — що й казати: краса! Привітали звірята одне одного із Великоднем і почали святкувати, веселитися, співати пісень. А зайчики схопили частину кошиків із яєчками та й пострибали до села. У селі ж на великій галявині поблизу церкви діти саме водили гаївки, співали веснянок — раді ли святу Воскресіння Христового. Повиймали тоді зайчики свої крашанки та й ну спускати їх із горба до діточок. — Дивіться, дивіться! — загукав маленький хлопчик, показуючи на кольорові яєчка, що стрім ко котилися вниз. Діти радісно побігли їм назустріч. Кожен брав яєчко, яке йому до вподоби, — і гайда з ним назад на горбок! Та дітлахи побачили тільки заячі хвос тики, які мелькали над молодою травичкою у на прямку до лісу. — Дякуємо! — загукали дружно. — З Великод нем вас, дорогі звірята! А самі почали пускати крашанки донизу. Відтоді щоразу діти на Великдень граються у всілякі забавки з крашанками та спускають їх із горбочка. А зайчики досі розносять їм великодні дарунки.
40
41
Наталя Трохим
Святкове *** Сьогодні у місті вмостились дива: приїхав заквітчаний цвітом трамвай, замаяний зéлом веселий трамвай, що в ньому все скрипка співала: — грай-грай! — прийшов у крисані чудний чоловік, що в нього в дорозі злетів черевик; злетілись всілякі голубки-зозульки — собі влаштували під брамою гульки; знайшовся рудий пелехатий собака, що в парку Франка танцював краков’яка; зібрались докупи дорослі і діти, щоб вкупі собі досхочу порадіти! А вітер у небі розбовтав сметанку, щоб стало усім смакувати до ранку!
50
Валентина Вздульська
Візьми мене за руку Починався новий день, хоча днем це було важ ко назвати. Низьке небо купчилося суцільною не пробивною завісою. На обрії то світлішало, то зно ву темніло. Дув пронизливий вітер. Скелі довкруг раз по раз стогнали. Десь на віддалі торохнуло, аж здригнулася земля. Рун вибіг надвір. — Куди ти? — покликав його Табар. — Ти ж знаєш, що коли гримить, не можна. — Я на хвильку. До вітру! — гукнув Рун, і тіль ки його й бачили. — Мені теж треба, — пробурмотіла Ата й ви бігла слідом із печери. — Обережно там! — Табар уже відвернувся й почав перекладати їхні скупі припаси на сухіше міс це. Але від вологи було важко вберегтися. Ата роззирнулася. Ліворуч на овиді шугали блискавки. Сьогодні вони були більші, ніж учора й позавчора. Набагато більші. Ата здригнулася й об хопила себе за плечі від холоду. Рун побіг праворуч і зайшов за “бабу”. Це була крутобока скеля, що до бре ховала від чужого ока. Ата розвернулася й по бігла у протилежний бік. До блискавок. Кроків за двісті від їхньої печери стояв “па лець”. Він приріс одним боком до більших і мен
64
73
— Маємо час попити чаю, — мовила мама, ставлячи чайник. — Любі мої сороки, що ви там скрекочете? Смієтеся? А я думала, будете плакати... — Плакати? Чому? Навіщо? — здивувалися се стрички. — Ну як же, ми ж ідемо Басю проводжати... Я боялася, доведеться її не на потяг саджати, а на па роплав — стільки сліз ви наридаєте, що буде ціле море. А ви он радісні такі... — Ми радіємо за Басю — вона їде додому, до своїх батьків і друзів, яких не бачила давно, їде до рідного міста! — усміхнулася Оля. — Ми, може, сплакнемо потім трішки, але нині ми дуже раді за неї! Вона наш друг — отже, її радість і наша також. — А ще ми вручимо їй сьогодні наші пода рунки, які так довго готували, — додала Оленка. — Уявляємо, як вона розгорне їх і втішиться... І буде знати, що ми її дуже любимо. Тато допив свою чашку чаю: — Ну, мені вже час виходити! Треба допомог ти Басі винести з квартири валізи й перевезти їх... Мама з дівчатками помили чашки й рушили до вокзалу пішки — що там іти, якихось три квартали. — Як добре, що Бася нам писатиме! — мови ла Оля. — Так, вона обіцяла! Обіцяла писати не лише на електронну скриньку, але й паперові листи! —
88
89
радісно додала Оленка. — Тепер так цікаво буде че кати на поштарку: а раптом там лист для нас? Вони йшли навпростець через приватний сек тор... У багатьох дворах починали цвісти троянди. Було гарно, тихо й справді святково. Мама несла коробку з пирогами, Оля — кошичок черешень, Оленка — їхній із сестрою пакунок із подарунками. Ось уже й залізничний вокзал... Вручено гостинці. Занесено до купе всі сумки й валізи. Останні обійми та цілунки. Двері зачиня ються. Потяг рушає, Бася махає їм з вікна... Оля притуляється до сестриного вуха й ше поче: — Знаєш, а я щойно зрозуміла, чому Возне сіння — свято... Оленка витирає сльозу й пошепки відповідає: — І я...
Зміст Наталка Малетич Вхід Господній у Єрусалим............................................3 Оксана Радушинська Котики................................................................................8 Ярина Черняк “Вербові котики...”.........................................................16 Володимир Чернишенко Шкабатурчин Великдень.............................................17 Зоряна Живка “Привіт, горобчику!”.....................................................24 Надійка Гербіш Радісний ранок................................................................25 Ірина Команець Рано в неділю..................................................................29 Наталка Малетич Як Мартуся з Мишкою писанки писали..................30 Людмила Юрченко Заячий Великдень..........................................................38 Дмитро Чередниченко Великдень.........................................................................42
91
Галина Кирпа Світ красний, як писанка..............................................43 Валентина Вздульська Пес.....................................................................................46 Наталя Трохим Святкове...........................................................................50 Зоряна Живка Великоднє послання із падолисту.............................52 Зоряна Живка Ранок.................................................................................63 Валентина Вздульська Візьми мене за руку........................................................64 Віра Вовк Воскресіння.....................................................................74 Галина Ткачук Дванадцять.......................................................................75 Ірина Хомин Услід за Ісусом................................................................79 Галина Манів Вознесіння........................................................................84 Зоряна Живка Бася їде вечірнім потягом... ........................................85
92
Літературно-художнє видання
На Великдень: вірші, казки, оповідання Упорядкування
Юлія Березенко
Редагування
Юлія Березенко, Зоя Жук
Коректура
Ольга Савинська
Художнє оформлення та обкладинка
Світлана Балух
Верстка
Юлія Березенко
Чекаємо на ваші відгуки, зауваження та пропозиції: agape.kyiv@gmail.com Замовити книжки можна, зателефонувавши 098-435-53-10, 095-010-35-45 або написавши на таку електронну адресу: agape.kyiv@gmail.com Формат 60х90/16. Наклад 1000 прим. Гарнітура Garamond.