Серія “Християнська читанка”
Весняна книжка Видання друге
Київ 2011
Святий Миколай і бідна вдова Легенду переповіла Зоряна Живка ила в одному селі вбога вдовиця. Чоловік її на війні загинув, і лишилася вона сама з малими діточками. Тяжко вони бідували. Працювала жінка день і ніч, копійку до копійки збирала, щоб купити на весну корову. Кожен-бо знає: як є молоко в хаті, то й голод не голод. Ось і Великоднем земля розквітла, ось і Юрія – урочи сто вигнали громадою череду на пашу, вже й до весняного Миколи рукою сягнути. Розплатився на празники з удовою хазяїн, у якого найми тувала. Порахувала вона свої зарібки та зраділа, як погожа днина: має, має грошей на корівку вистачити! Пішла до міста на базар. І таки зглянувся Господь: до бре сторгувалася – гарну корівчину купила. Правда, на гос тинчики дітям не лишилося, але то не біда, бо скоро году вальницю приведе. Йде вона додому, худібку свою на налигачі веде – радарадісінька. Вже по обіді присіла на хвильку перепочити, підкріпитися та й корову пустила попастись. А довкола – благодать Божа, так гарно: сонячно, тепло, цвіте все й буяє, трава молода, як оксамит, м’якенька, пташечки співають, бджоли гудуть. Аж тут корова ніби сказилася – чи вкусило її щось, чи злякало – як зареве та й дременула світ за очі. Жінка за нею біжить, але де там наздогнати й за налигач ухопити, скоро корова і з очей пропала. Прибігла бідолашна вдова до роздоріжжя, а куди далі за тою коровою йти, вже й не знає: слідів не видно, право руч ліс, ліворуч яруга чагарем поросла. Шукала, шукала… Сіла на колоді та й плаче, плаче та молиться: “Господи, змилуйся наді мною, заради діточок
малих, змилуйся…” Пильно і Матінку Божу, що до всіх стражденних милосердна, благає, і святого Миколая, що подорожніми та вбогими опікується… А день котиться до вечора – вже не встигне сьогодні додому дістатися: де за ночувати? Аж чує: – Слава Ісусу Христу! Молодице, чи не твоя це корова? Дивиться: йде дорогою дідусь, статечний такий, біло бородий, очі добрі, з веселою іскоркою, і лозиною її корів чину поганяє. – Моя… – і знов у сльози, тепер від радості. – Як твоя, то не плач, а бери її за налигача й подякуй Богові. Та рушай до хати. Але сьогодні ти додому не встиг неш завидна дістатися, тому, коли дійдеш до хутора, посту кай у першу хвіртку. Там заночуєш. Не бійся й не шарійся, послухайся мене, тоді буде тобі добре. Жінка аж оніміла від радості та подиву, ледь спромог лася прошепотіти: “Спасибі, добродію!” – проте вклонилася незнайомцеві аж у пояс. Узяла корову за налигач і пішла, а дідусь рушив своєю дорогою. За мить озирнулась, аби ще раз йому подякувати, але старий зник, наче й не було. Дійшла вона до хутора, коли вже сонце сіло. Як і на казав дивовижний незнайомець, постукала в першу хату й попросилася переночувати. А мешкали в тій хаті дві сестри. Уже в літах вони були, обидві бездітні: одна вдовою лиши лася, друга так і здівувала, – тепер разом доживали віку. З радістю впустили її господині: “Привів нам святий Микола гостю ради свого празника, дай, Боже, до неділі до жити!” Дали з дороги вмитися, нагодували, на лаві посте лили... І корові у хліві місце знайшлося. За вечерею розговорилися жінки, як воно буває. Розка зали кожна про свою долю, про свою біду… А вранці, як рушала вдовиця додому, поклали їй доб росерді сестри цілу торбу гостинців: і хлібину свіжу, і сала
Червона Фарба вимальовувала квіти, синя – виводила смужки, жовта – прикрашала Яєчко кружечками, а зелена й фіолетова – наввипередки малювали хрестики й листочки. Нарешті робота професіоналів була завершена! Фарби плескали в долоні і радісно оглядали новонароджену Писанку: – О панночко Писанко! Ви така чарівна! – Очей не відведеш! – Така барвиста! – Така яскрава! – Ви – Королева Писанок! Писанка крутилася перед великим дзеркалом і скромно усміхалася: – Дякую вам, друзі! – Здається, ми про когось забули, – занепокоївся Пи сачок. І тут усі згадали: – Про Молитву! – Не можна починати такої важливої роботи без Молит ви, – повчально хитав головою Писачок і потирав підбо ріддя. – Вибач нам, Боже! – звела до Неба очі Королева Писанок. Усі повторили: – Вибач нам! У майстерні запанувала тиша. Кожен: і Фарби, і Свічка, і Писачок, і Королева Писанок – промовляли свою Молитву вдячності. Люди збирали кошики. Дивовижної краси Писанка з не терпінням чекала на своїх господарів.
Меланія Павленко-Кравченко
Христос Воскрес! небі, в хмарки на крилі, Гойдають пісню журавлі. Та пісня – чудо із чудес: – Христос Воскрес! Христос Воскрес! А он з гори біжить ріка, Така співуча і стрімка, І в кожній хвилі чути сплеск: – Христос Воскрес! Христос Воскрес! Церковні бані світло ллють, Усіх до храму дзвони звуть, Вітання чути тут і десь: – Христос Воскрес! Христос Воскрес! Як мрії з вірою сплелись І у любов перелились, Озвався Голос із небес: – Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Валентина Вздульська
Воскресла радість – е вона зробила, бачиш? Ота руда. – Ота чапля? – перепитав Сірий свого друга Макса, визираючи з-за його спини. – Угу, – кивнув Макс. – Зараз я їй влаштую, зараз я їй та ке влаштую, повік не забуде! – пробурмотів він і попрямував до групи дівчаток на шкільному подвір’ї. Сірий подріботів за ним. Дівчатка – було їх шестеро чи семеро, усі однолітки – стояли на поцяткованому кульбабками газоні коло затиш них пухнастих ялинок і роздивлялися новісінький дівчачий щоденник для потаємних записів. Руденька, а це був її що денник, височіла над ними стрункою пальмочкою і щораз, як дівчата перегортали сторінку, пояснювала, що й до чого. – Отут треба вклеїти фото найкращого друга. А тут, у потаємній скриньці, заховати написане на папірці ім’я своєї найбільшої симпатії, – тицьнула вона пальчиком, а дівчатка захихотіли. – Альо! – хтось грубо смикнув руденьку за рукав. Вона обернулася й побачила далеко не найбільшу свою симпатію. Можна сказати навіть, що найбільшу антипатію – Макса з паралельного третього “Б”. А за ним – його друга Сірого, не вельми хороброго з виду. – Чого вам? – запитала вона неприязно. – Слухай, Танько… – почав було Макс, аж тут його погляд зачепився за щоденник, що так і виблискував роже вими лелітками під весняним сонечком. – Батьки прислали з Чехії? – мимоволі запитав він. – Так! А тобі що до того?
Мій оповідач так захопився розповіддю, що, здавалось, забув про мене. Раптом із Троянди впала одна Пелюстка. – Промінчику! – скрикнула я. – Що тепер буде? – Не хвилюйся! У нас немає горя й біди, тому що ми допомагаємо одне одному. Пелюстку зараз підхопить Вітер і поверне Троянді. – Промінчику-у-у! – долинуло раптом звіддаля. – Ой! Це ж мене мама кличе, до роботи треба поспіша ти. Ти трішки зачекай, я незабаром повернусь, – запевнив Промінець. І він зник, подарувавши землі тепло. Я залишилася сама. Мами, з якими мене познайомив Промінчик, забавляли своїх дітей, даруючи їм любов і ласку. Достоту, як моя!.. Раптом я згадала, що матуся не знає, де я. Вона ж буде непокоїтися! Я щойно зрозуміла, як нечемно вчинила. Раптом побачила перед собою усміхнену матусю: – Що тобі наснилося, донечко? – Наснилося? Як… наснилося? Я почала розглядати маму, наче бачила її вперше. В її очах було сховане глибоке Море, яке я зустріла в тому далекому краю. Мамині вуста були схожі на Троянду з Промінчикового саду, волосся пахло теплим добрим Вітром, а руки… Тепер я зрозуміла, що саме мамині долоні втілювали в собі тепло Сонячного Промінчика, який мене зігрівав і вів за собою, розповідаючи казку. – Матусю! – скрикнула я. – Це ти є тією казкою, яку щой но розповів Промінчик. Мама усміхалася та огортала мене ніжністю й теплом. Я міцно обійняла її і, поцілувавши сонячні долоні, ви гукнула: – Ти в мене – найкраща у світі!!!
Галина Кирпа
Знов будемо дуже разом! амо, не йди від мене, не гнівайся, я прошу. Сама я дуже боюся і блискавки, і дощу. Грому боюсь і собаки, бо він ще укусить мене! Мамо, я буду плакать, якщо ти покинеш мене. Вибач мені, матусю, то Шкода сама прийшла ― побила і миску, й чашку, ще й молочко розлила. Мамо, тепер я слухняна. Мені вже пробачив Бог… Знов будемо дуже разом! Знов будемо дуже удвох!
Галина Манів
Моя бабуся оя бабуся – тиха і привітна, І всім допомагає непомітно. Моя бабуся встане рано-рано, Аби подати нам смачний сніданок. Обід зготує та поприбирає, Зі мною в шашки чи в лото зіграє. А потім стане щось розповідати – Історій в неї різних є багато. А татусеві виплете шкарпетки, А мамі шалик і нову беретку. І слухатиме про її турботи, Коли вона сумна прийде з роботи. Провідає людей, за нас бідніших, – Дітей пригостить, а батьків потішить. Поправить збитий кимсь дорожній знак І нагодує кинутих собак. За себе ж не згадає, лиш жартує: “Мені в житті нічого не бракує!” Якщо, бува, мене хтось запитає: “А що для тебе чуйність означає?” Я з відповіддю геть не забарюся: “Це значить бути як моя бабуся!”
Зоряна Живка
Бася їде вечірнім потягом... ув останній травневий день – погожий, теплий, сонячний, привітний. Весна, усміхаючись, переда вала естафету літу. Оля й Оленка, сестрички-близнята, йшли обіч мами й весело щебетали: – Канікули! Канікули! Канікули! – Так, закінчення навчального року й початок літнього відпочинку – це справжнє школярське свято, – усміхнулася мама. – Щастить вам, малечо, бо моїм студентам ще цілий місяць гризти граніт науки! Але окрім початку канікул того дня було ще й велике християнське свято – Вознесіння Господнє. І дівчатка з мамою саме поверталися з храму додому. – Мамусю, ми цілий ранок хотіли тебе спитати, але не наважувалися... – раптом почала Оля. – ...думали, що в церкві й самі зрозуміємо... – підхопила Оленка. – ...але так і не зрозуміли, тому вирішили таки спитати, – закінчила Оля. – Та питайте вже, сороки! – розсміялася мама, звична до такої манери дочок провадити розмову. – Чому Вознесіння – свято? Ще й радісне? – запитала Оленка. – Хіба є тут з чого радіти? Адже Ісус повернувся до Небесного Царства, і тепер ми не можемо Його бачити... Тільки на іконах... Але це ж не те, що наживо, – додала Оля. А Оленка, скрушно похитавши головою, тихо проказала: – Ну, нам, певне, ще не так сумно – ми ж ніколи Ісуса не бачили й живемо надією колись таки Його зустріти. А бідні апостоли! Це ж був найкращий друг, з яким не один пуд солі з’їли і сто доріг сходили! Узяв собі й пішов, назавжди став
невидимим. Це ж ні слова від нього не почуєш, ні руки не потиснеш, ні чаю не поп’єш, чи що там у ті часи пили... Що тут святкувати? Сестрички подивилися на маму, чекаючи, що вона їм зараз усе роз’яснить. Натомість мама заклопотано глянула на годинник і вигукнула: – Дівчатка, покваптеся! Он наш тролейбус підходить! Ви що, забули? Нам сьогодні ще Басю на поїзд проводжати! Довелося відкласти богословські роздуми до кращих ча сів і бігти на тролейбус. А вдома мама одразу метнулася на кухню пекти пиріжки. Увечері вони мали саджати на потяг Басю, чи пак пані Барбару, мамину давню добру подругу ще студентських ча сів, яка три роки працювала в Україні, а нині поверталася до дому, до Кракова. Та для Олі з Оленкою Бася не просто одна з маминих подруг – вона для них і друг, і вчитель з польської мови. Крім того, саме Бася навчила їх пекти медяники та марципани (за які мама чомусь боялася братися). Як вони всіх здивували взимку – спершу подарували татові й мамі по власноруч спеченому та розмальованому “миколайчику”, а потім ще й прикрасили мигдалевими зірочками різдвяну ялинку! Бася вміла грати на гітарі й окарині, знала всілякі веселі бувальщини! На кожне свято – чи то Різдво, чи Ве ликдень, чи день народження, чи іменини – обов’язково да рувала гарні книжки, обом різні, звісно. Тож сестрички діс тавали від неї щоразу ніби подвійний подарунок. І головне, Бася належала до тих небагатьох людей, які не плутали між собою близнят! Дівчата заходилися загортати подарунки. Оля пошила для Басі гарнезну торбинку на диски. Олен ка вишила картину – руде кошенятко, схоже на малого Ме дяника, якого підібрала й виходила торік Бася. (Нині веле тенський і розкішний Медянище жив у їхньої бабусі в селі, де пас на дозвіллі мишей і горобців.)
Зміст Розділ 1. Прийшла весна Зоряна Живка Про Квасолинку, яка мріяла побачити Сонце (казка).............5 Валентина Бондаренко Кульбабки (вірш)........................................................................7 Наталя Сиротич Як подякувати Господеві? (казка).............................................8 Олеся Мамчич Янголята шили (вірш)..............................................................10 Людмила Гридковець Божий Поцілунок (казка)........................................................12 Оксана Кротюк Малий шпачок (вірш)..............................................................16
Розділ 2. Благовіщення Надія Кметюк Благовіщення Діві Марії (вірш)............................................19 Любов Яскал-Лосицька Пригоди Маленької Комашки (казка)...................................20 Оксана Лущевська Веснянки на Благовіщення (казка).........................................22
Розділ 6. День матері Наталя Сиротич Моя мама – найкраща! (казка)...............................................103 Галина Кирпа Знов будемо дуже разом! (вірш)...........................................106 Галина Манів Моя бабуся (вірш)..................................................................107 Валентина Бондаренко Мамин день (вірш).................................................................108
Розділ 7. Вознесіння Христове Галина Манів Вознесіння (оповідання)........................................................111 Галина Левицька Хмари (вірш)...........................................................................113 Зоряна Живка Бася їде вечірнім потягом… (оповідання) ............................114 Лідія Дяченко Вознесіння Христа (вірш).....................................................117
Літературно-художнє видання
Весняна книжка
Серія “Християнська читанка”
Упорядкування й редагування
Галина Кирієнко, Зоя Жук, Юлія Березенко
Коректор Художнє оформлення та обкладинка
Олена Приліпко
Верстка
Юлія Березенко
Світлана Балух
Чекаємо на Ваші відгуки, зауваження та пропозиції: Зоя Жук Юлія Березенко Галина Кирієнко
nashi.knygy@gmail.com agape.kyiv@gmail.com pilot-z@ukr.net
Замовлення приймаються на телефон 098-43-55-309 і на таку електронну адресу: agape.kyiv@gmail.com
Зам. № 4121. Формат 60х90/16. Наклад 1000 прим. Гарнітура Times New Roman. Віддруковано на ТОВ “Задруга” 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 86