Vesnyana knyzhka (The Spring Book)

Серія “Християнська читанка”

Весняна книжка Видання друге

Київ 2011

Святий Миколай і бідна вдова Легенду переповіла Зоряна Живка ила в одному селі вбога вдовиця. Чоловік її на війні загинув, і лишилася вона сама з малими діточками. Тяжко вони бідували. Працювала жінка день і ніч, копійку до копійки збирала, щоб купити на весну корову. Кожен-бо знає: як є молоко в хаті, то й голод не голод. Ось і Великоднем земля розквітла, ось і Юрія – урочи­ сто вигнали громадою череду на пашу, вже й до весняного Миколи рукою сягнути. Розплатився на празники з удовою хазяїн, у якого най­ми­ тувала. Порахувала вона свої зарібки та зраділа, як погожа днина: має, має грошей на корівку вистачити! Пішла до міста на базар. І таки зглянувся Господь: до­ б­­ре сторгувалася – гарну корівчину купила. Правда, на гос­­ тинчики дітям не лишилося, але то не біда, бо скоро году­ вальницю приведе. Йде вона додому, худібку свою на налигачі веде – радарадісінька. Вже по обіді присіла на хвильку перепочити, під­крі­питися та й корову пустила попастись. А довкола – благодать Божа, так гарно: сонячно, тепло, цвіте все й буяє, трава молода, як оксамит, м’якенька, пташечки співають, бджоли гудуть. Аж тут корова ніби сказилася – чи вкусило її щось, чи злякало – як зареве та й дременула світ за очі. Жінка за нею біжить, але де там наздогнати й за налигач ухопити, скоро корова і з очей пропала. Прибігла бідолашна вдова до роздоріжжя, а куди далі за тою коровою йти, вже й не знає: слідів не видно, право­ руч ліс, ліворуч яруга чагарем поросла. Шукала, шукала… Сіла на колоді та й плаче, плаче та молиться: “Господи, змилуйся наді мною, заради діточок

малих, змилуйся…” Пильно і Матінку Божу, що до всіх стражденних милосердна, благає, і святого Миколая, що по­дорожніми та вбогими опікується… А день котиться до ве­чора – вже не встигне сьогодні додому дістатися: де за­ ночувати? Аж чує: – Слава Ісусу Христу! Молодице, чи не твоя це корова? Дивиться: йде дорогою дідусь, статечний такий, біло­ боро­дий, очі добрі, з веселою іскоркою, і лозиною її корів­ чину поганяє.

– Моя… – і знов у сльози, тепер від радості.

– Як твоя, то не плач, а бери її за налигача й подякуй Богові. Та рушай до хати. Але сьогодні ти додому не встиг­ неш завидна дістатися, тому, коли дійдеш до хутора, по­сту­ кай у першу хвіртку. Там заночуєш. Не бійся й не ша­рій­ся, послухайся мене, тоді буде тобі добре. Жінка аж оніміла від радості та подиву, ледь спромог­ лася прошепотіти: “Спасибі, добродію!” – проте вклонилася незнайомцеві аж у пояс. Узяла корову за налигач і пішла, а дідусь рушив своєю дорогою. За мить озирнулась, аби ще раз йому подякувати, але старий зник, наче й не було. Дійшла вона до хутора, коли вже сонце сіло. Як і на­ казав дивовижний незнайомець, постукала в першу хату й попросилася переночувати. А мешкали в тій хаті дві сестри. Уже в літах вони були, обидві бездітні: одна вдовою лиши­ лася, друга так і здівувала, – тепер разом доживали віку. З радістю впустили її господині: “Привів нам святий Микола гостю ради свого празника, дай, Боже, до неділі до­ жити!” Дали з дороги вмитися, нагодували, на лаві по­сте­ лили... І корові у хліві місце знайшлося. За вечерею розговорилися жінки, як воно буває. Розка­ зали кожна про свою долю, про свою біду… А вранці, як рушала вдовиця додому, поклали їй доб­ росерді сестри цілу торбу гостинців: і хлібину свіжу, і сала

Червона Фарба вимальовувала квіти, синя – виводила смужки, жовта – прикрашала Яєчко кружечками, а зелена й фіолетова – наввипередки малювали хрестики й листочки. Нарешті робота професіоналів була завершена! Фарби пле­­скали в долоні і радісно оглядали новонароджену Пи­санку: – О панночко Писанко! Ви така чарівна!

– Очей не відведеш!

– Така барвиста!

– Така яскрава!

– Ви – Королева Писанок! Писанка крутилася перед великим дзеркалом і скромно усміхалася: – Дякую вам, друзі!

– Здається, ми про когось забули, – занепокоївся Пи­ сачок. І тут усі згадали: – Про Молитву!

– Не можна починати такої важливої роботи без Мо­­­­­­лит­ ви, – повчально хитав головою Писачок і потирав під­бо­ ріддя.

– Вибач нам, Боже! – звела до Неба очі Королева Пи­санок. Усі повторили: – Вибач нам! У майстерні запанувала тиша. Кожен: і Фарби, і Свічка, і Писачок, і Королева Писанок – промовляли свою Молитву вдячності. Люди збирали кошики. Дивовижної краси Писанка з не­ терпінням чекала на своїх господарів.

Меланія Павленко-Кравченко

Христос Воскрес! небі, в хмарки на крилі, Гойдають пісню журавлі. Та пісня – чудо із чудес: – Христос Воскрес! Христос Воскрес! А он з гори біжить ріка, Така співуча і стрімка, І в кожній хвилі чути сплеск: – Христос Воскрес! Христос Воскрес! Церковні бані світло ллють, Усіх до храму дзвони звуть, Вітання чути тут і десь: – Христос Воскрес! Христос Воскрес! Як мрії з вірою сплелись І у любов перелились, Озвався Голос із небес: – Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Валентина Вздульська

Воскресла радість – е вона зробила, бачиш? Ота руда.

– Ота чапля? – перепитав Сірий свого друга Макса, визираючи з-за його спини.

– Угу, – кивнув Макс. – Зараз я їй влаштую, зараз я їй та­ ке влаштую, повік не забуде! – пробурмотів він і попрямував до групи дівчаток на шкільному подвір’ї. Сірий подріботів за ним. Дівчатка – було їх шестеро чи семеро, усі однолітки – стояли на поцяткованому кульбабками газоні коло затиш­ них пухнастих ялинок і роздивлялися новісінький дівчачий щоденник для потаємних записів. Руденька, а це був її що­ денник, височіла над ними стрункою пальмочкою і щораз, як дівчата перегортали сторінку, пояснювала, що й до чого.

– Отут треба вклеїти фото найкращого друга. А тут, у потаємній скриньці, заховати написане на папірці ім’я своєї найбільшої симпатії, – тицьнула вона пальчиком, а дівчатка захихотіли.

– Альо! – хтось грубо смикнув руденьку за рукав. Вона обернулася й побачила далеко не найбільшу свою симпатію. Можна сказати навіть, що найбільшу антипатію – Макса з паралельного третього “Б”. А за ним – його друга Сірого, не вельми хороброго з виду.

– Чого вам? – запитала вона неприязно.

– Слухай, Танько… – почав було Макс, аж тут його погляд зачепився за щоденник, що так і виблискував роже­ ви­ми лелітками під весняним сонечком. – Батьки прислали з Чехії? – мимоволі запитав він.

– Так! А тобі що до того?

Мій оповідач так захопився розповіддю, що, здавалось, забув про мене. Раптом із Троянди впала одна Пелюстка.

– Промінчику! – скрикнула я. – Що тепер буде?

– Не хвилюйся! У нас немає горя й біди, тому що ми допомагаємо одне одному. Пелюстку зараз підхопить Вітер і поверне Троянді.

– Промінчику-у-у! – долинуло раптом звіддаля.

– Ой! Це ж мене мама кличе, до роботи треба поспіша­ ти. Ти трішки зачекай, я незабаром повернусь, – запевнив Про­мінець. І він зник, подарувавши землі тепло. Я залишилася сама. Мами, з якими мене познайомив Про­мінчик, забавляли своїх дітей, даруючи їм любов і ласку. Достоту, як моя!.. Раптом я згадала, що матуся не знає, де я. Вона ж буде непокоїтися! Я щойно зрозуміла, як нечемно вчинила. Раптом побачила перед собою усміхнену матусю: – Що тобі наснилося, донечко?

– Наснилося? Як… наснилося? Я почала розглядати маму, наче бачила її вперше. В її очах було сховане глибоке Море, яке я зустріла в тому далекому краю. Мамині вуста були схожі на Троянду з Промінчикового саду, волосся пахло теплим добрим Вітром, а руки… Тепер я зрозуміла, що саме мамині долоні втілювали в собі тепло Сонячного Промінчика, який мене зігрівав і вів за собою, роз­­повідаючи казку.

– Матусю! – скрикнула я. – Це ти є тією казкою, яку щой­ но розповів Промінчик. Мама усміхалася та огортала мене ніжністю й теплом. Я міцно обійняла її і, поцілувавши сонячні долоні, ви­ гукнула: – Ти в мене – найкраща у світі!!!

Галина Кирпа

Знов будемо дуже разом! амо, не йди від мене, не гнівайся, я прошу. Сама я дуже боюся і блискавки, і дощу. Грому боюсь і собаки, бо він ще укусить мене! Мамо, я буду плакать, якщо ти покинеш мене. Вибач мені, матусю, то Шкода сама прийшла ― побила і миску, й чашку, ще й молочко розлила. Мамо, тепер я слухняна. Мені вже пробачив Бог… Знов будемо дуже разом! Знов будемо дуже удвох!

Галина Манів

Моя бабуся оя бабуся – тиха і привітна, І всім допомагає непомітно. Моя бабуся встане рано-рано, Аби подати нам смачний сніданок. Обід зготує та поприбирає, Зі мною в шашки чи в лото зіграє. А потім стане щось розповідати – Історій в неї різних є багато. А татусеві виплете шкарпетки, А мамі шалик і нову беретку. І слухатиме про її турботи, Коли вона сумна прийде з роботи. Провідає людей, за нас бідніших, – Дітей пригостить, а батьків потішить. Поправить збитий кимсь дорожній знак І нагодує кинутих собак. За себе ж не згадає, лиш жартує: “Мені в житті нічого не бракує!” Якщо, бува, мене хтось запитає: “А що для тебе чуйність означає?” Я з відповіддю геть не забарюся: “Це значить бути як моя бабуся!”

Зоряна Живка

Бася їде вечірнім потягом... ув останній травневий день – погожий, теплий, сонячний, привітний. Весна, усміхаючись, переда­ вала естафету літу. Оля й Оленка, сестрички-близнята, йшли обіч мами й весело щебетали: – Канікули! Канікули! Канікули!

– Так, закінчення навчального року й початок літнього відпочинку – це справжнє школярське свято, – усміхнулася мама. – Щастить вам, малечо, бо моїм студентам ще цілий місяць гризти граніт науки! Але окрім початку канікул того дня було ще й велике християнське свято – Вознесіння Господнє. І дівчатка з мамою саме поверталися з храму додому.

– Мамусю, ми цілий ранок хотіли тебе спитати, але не наважувалися... – раптом почала Оля.

– ...думали, що в церкві й самі зрозуміємо... – підхопила Оленка.

– ...але так і не зрозуміли, тому вирішили таки спитати, – закінчила Оля.

– Та питайте вже, сороки! – розсміялася мама, звична до такої манери дочок провадити розмову.

– Чому Вознесіння – свято? Ще й радісне? – запитала Оленка.

– Хіба є тут з чого радіти? Адже Ісус повернувся до Небесного Царства, і тепер ми не можемо Його бачити... Тільки на іконах... Але це ж не те, що наживо, – додала Оля. А Оленка, скрушно похитавши головою, тихо проказала: – Ну, нам, певне, ще не так сумно – ми ж ніколи Ісуса не бачили й живемо надією колись таки Його зустріти. А бідні апостоли! Це ж був найкращий друг, з яким не один пуд солі з’їли і сто доріг сходили! Узяв собі й пішов, назавжди став

невидимим. Це ж ні слова від нього не почуєш, ні руки не потиснеш, ні чаю не поп’єш, чи що там у ті часи пили... Що тут святкувати? Сестрички подивилися на маму, чекаючи, що вона їм зараз усе роз’яснить. Натомість мама заклопотано глянула на годинник і вигукнула: – Дівчатка, покваптеся! Он наш тролейбус підходить! Ви що, забули? Нам сьогодні ще Басю на поїзд проводжати! Довелося відкласти богословські роздуми до кращих ча­ сів і бігти на тролейбус. А вдома мама одразу метнулася на кухню пекти пиріжки. Увечері вони мали саджати на потяг Басю, чи пак пані Барбару, мамину давню добру подругу ще студентських ча­ сів, яка три роки працювала в Україні, а нині поверталася до­ дому, до Кракова. Та для Олі з Оленкою Бася не просто одна з маминих подруг – вона для них і друг, і вчитель з польської мови. Крім того, саме Бася навчила їх пекти медяники та марципани (за які мама чомусь боялася братися). Як вони всіх здивували взимку – спершу подарували татові й ма­мі по власноруч спеченому та розмальованому “миколай­чику”, а потім ще й прикрасили мигдалевими зірочками різ­двяну ялинку! Бася вміла грати на гітарі й окарині, знала всілякі веселі бувальщини! На кожне свято – чи то Різдво, чи Ве­ ликдень, чи день народження, чи іменини – обов’язково да­ рувала гарні книжки, обом різні, звісно. Тож сестрички діс­ та­вали від неї щоразу ніби подвійний подарунок. І головне, Бася належала до тих небагатьох людей, які не плутали між собою близнят! Дівчата заходилися загортати подарунки. Оля пошила для Басі гарнезну торбинку на диски. Олен­­­­­ ка вишила картину – руде кошенятко, схоже на малого Ме­­ дяника, якого підібрала й виходила торік Бася. (Нині ве­ле­ тенський і розкішний Медянище жив у їхньої бабусі в селі, де пас на дозвіллі мишей і горобців.)

Зміст Розділ 1. Прийшла весна Зоряна Живка Про Квасолинку, яка мріяла побачити Сонце (казка).............5 Валентина Бондаренко Кульбабки (вірш)........................................................................7 Наталя Сиротич Як подякувати Господеві? (казка).............................................8 Олеся Мамчич Янголята шили (вірш)..............................................................10 Людмила Гридковець Божий Поцілунок (казка)........................................................12 Оксана Кротюк Малий шпачок (вірш)..............................................................16

Розділ 2. Благовіщення Надія Кметюк Благовіщення Діві Марії (вірш)............................................19 Любов Яскал-Лосицька Пригоди Маленької Комашки (казка)...................................20 Оксана Лущевська Веснянки на Благовіщення (казка).........................................22

Розділ 6. День матері Наталя Сиротич Моя мама – найкраща! (казка)...............................................103 Галина Кирпа Знов будемо дуже разом! (вірш)...........................................106 Галина Манів Моя бабуся (вірш)..................................................................107 Валентина Бондаренко Мамин день (вірш).................................................................108

Розділ 7. Вознесіння Христове Галина Манів Вознесіння (оповідання)........................................................111 Галина Левицька Хмари (вірш)...........................................................................113 Зоряна Живка Бася їде вечірнім потягом… (оповідання) ............................114 Лідія Дяченко Вознесіння Христа (вірш).....................................................117

Літературно-художнє видання

Весняна книжка

Серія “Християнська читанка”

Упорядкування й редагування

Галина Кирієнко, Зоя Жук, Юлія Березенко

Коректор

Художнє оформлення та обкладинка

Олена Приліпко

Верстка

Юлія Березенко

Світлана Балух

Чекаємо на Ваші відгуки, зауваження та пропозиції: Зоя Жук Юлія Березенко Галина Кирієнко

nashi.knygy@gmail.com agape.kyiv@gmail.com pilot-z@ukr.net

Замовлення приймаються на телефон 098-43-55-309 і на таку електронну адресу: agape.kyiv@gmail.com

Зам. № 4121. Формат 60х90/16. Наклад 1000 прим. Гарнітура Times New Roman. Віддруковано на ТОВ “Задруга” 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 86