ББК 84 (4Укр) Л 84
Вероніці, Маркові, Настуні, а також усім, хто любить Різдво та казкових вовків — О.Л. Єві — С.Б. Лущевська О. Л 84 Вовчик-колядник. За мотивами народної казки / Лущевська О.; худож. Балух С. — К., 2013. — 14 с.: іл.
Різдвяна історія для найменших... Написала Оксана Лущевська Намалювала Світлана Балух Випусковий редактор Юлія Березенко Літературний редактор Валентина Вздульська www.bratske.org.ua
ISBN 978-966-432-142-3
© Лущевська О., текст, 2013 © Балух С., ілюстрації, 2013 © Братське, макет, 2013
Київ “Братське” 2013
Жила собі в лісі вовча родина: тато-вовк, мамавовчиця та малий вовчик. Вовчик був добрий і нехитрий: то пташку вря тує, то комаху пригріє. Полічить бурульки, пострибає через кучугури, та й ляже в сніг — казку попросить.
Одного разу тато-вовк розказав синові казку про вовка-колядника. Той був спра вжнім хижим звіром. Він поїв усіх, кому заколядував. Дослухавши, вовчик за смутився: — Я б так не колядував… Це нечесно!
Але тато-вовк його не розумів: — Ми — хижаки! Затямив, сину? По слухай краще казку про вовка і семеро козенят! Вовчику стало нудно. Він поклав голову на лапи та вдав, що слухає.
Краєм ока вовчик зиркнув на тата. Краєм ока зиркнув на маму. Згадав про Різдво й тихо заснув. Як настав Святвечір, вовчик убрався хлопчиком і пішов до міста.
Коли він вийшов на дорогу — де й пропало завзяття. На вулиці світили ліхтарі, шмигали ма шини. А з вікон долітала святкова метушня. Вовчик піджав хвоста.
Аж тут з-за рогу хтось вийшов. “ВОВК!” — тенькнуло йому в серці. Примружив очі. Придивився: “Чи не вовк?”
Тепер вовчик розгледів: це — людський хлопчик, вбраний вовком. Вовчик поволі позадкував. Зараз би в ліс! Та хлопчик уже підійшов упритул. Вовчик натягнув шапку до самого носа й наго тувався дати драпака. — Ого! Ти — як я! Ррр-р, справжній вовчисько, — хлопчик глянув на вовчика й скорчив гримасу. Вовчикові тенькнуло всередині: “НЕВЖЕ ЗДО ГАДАВСЯ?” — А чого ти сам? — знову заговорив хлопчик. — Ходімо разом колядувати! Он до того двору! Там мої родичі живуть.