СПОВІДЬ ЕКС-ЛОВЕЛАСА. Микола БІЛОКОПИТОВ by Письменницький портал

Микола БІЛОКОПИТОВ

СПОВІДЬ ЕКС-ЛОВЕЛАСА Актуальні вірші, байки, фрази

Запоріжжя «Дніпровський металург» 2017

ББК 84(4=Укр)7-7

Б 61 УДК 821.161.2-17

Б 61

Білокопитов М.Г. Сповідь екс-ловеласа. – Запоріжжя: Дніпровський металург, 2017 – 68 с. ISBN 978-617-573-123-9

До збірки ввійшли вірші, байки, пародії, афоризми, написані автором під враженням від нашого бурхливого сьогодення. По суті, це є продовженням попередньої книги автора «Чортзнащо наснилося мені», що побачила світ минулого року. ББК 84(4=Укр)7-7

ISBN 978-617-573-123-9

ПРО САТИРУ Хтось експлуатує вічні теми, Запліта сонети у вінки… І живуть балади і поеми, Писані свідомо – на віки́! Там цвіте трояндами кохання, Почуттів шаліє дикий мед… Будуть актуальні ці писання – Сто віків назад і наперед. А мої приперчені катренки, Про поточний збочений момент, Наче ті комашки-одноденки, Лиш зродились – вже й розтали вщент. Хоч у них і біль, і правда щира – Визнати доводиться сповна, Що чим актуальніша сатира, Тим недовговічніша вона. Та попри підступну тимчасовість, Віддано сатирою грішу – Наче Нестор літописну повість, Я її увічнити спішу…

ВОНО Його достатньо в будь-якій сторонці – І більше угорі, ніж унизу́. Воно смердить, не тоне в ополонці, Не вірить у страждання і сльозу. У владних концентрується палатах. Його постійно видно і чутно́ – У кнесетах, в хуралах, у сенатах, А в думах, кажуть, тільки і воно. Втім, що нам думи чи, скажімо, сейми – Можливо, там його і ого-го! Нам якось би гуртом та навперейми… Щоб в радах не водилося ЙОГО! По-людськи зажили б ми чи не вперше – Ми ж цим уже промріялись давно! Вдивляємося, голови задерши, А там, вгорі, лишень воно, воно… Щоб подолати цю смердючу кризу, Либонь, усе слід починати знизу!

Датське СВЯТКОВО-КОНСТИТУЦІЙНЕ Друзі, я вас радий привітати (Це ж бо дійсно визначний момент!) З тим, на що поклали депутати, Спікер і прем’єр, і президент. Та і кожен з нас кладе щоденно Без жалю́, страху́ і перепон… Тож давайте славити натхненно Наш чудовий Основний Закон! 28 червня 2016

ПІСНЯ ПРО МАРІОНЕТОК Люблю маріонеточку – Це лялечка така, Смикну за певну ниточку – Покаже язика. А як за іншу смикаю – То ніжкою дригне́… Не біситься, не хникає, А слухає мене. Дивлюсь на Раду тупо я І відчуваю страх, Бо під прозорим куполом Вся зала в ниточка́х. І чужинецькі пальчики Їх смикають весь час, А «дєвочки» і «мальчики» Відгукуються враз. Усе це, певно, порча є – Аж теліпає люд: Життя-буття дорожчає Бо ціни вгору пруть. І хоч народ наш молиться Та в підсумку – хао́с: Уже й карась не ловиться, Не родить абрикос. У нас чужими пальцями Керують звідтіля: Ось ниточки із Франції, А ці ось із Кремля, З Китайської Народної, З віддалених широт… 6

Але немає жодної, Щоб смикав свій народ. Отож, словами витканий Достатній аргумент: Чому такі засмикані І Рада, й президент. А щоб чужинські міточки Із нас навіки знять – Потрібно всі ті ниточки У власні руки взять! 2016

ПРО МОСКОВСЬКЕ НАРЄЧІЄ Усім, хто завзято тепер заклика Сусідський язик не вивчати, Суворо скажу: прикусіть язика – Ума у вас, як в дитинчати! Нам треба московське нарєчіє знать І ним розмовлять без акценту, І навіть оте, де про «щобвашумать», Не слід вилучати з контенту. Сусід – це не жінка, не можна мінять На місці одному стократно. Потрібно його розуміть-понімать, Щоб реагувать адекватно. Скажімо, задумають кацапчуки Слівцем-брехунцем задурити, А ми їм у відповідь – тиць півруки Мовляв, ось вам щось, московіти! Бо ми розуміємо слово чуже: Ось натяк, ось плітка-брехуха… І задум таємний уже в неґліже – Розкритий шпигун, бляха-муха. І хоч Папа Римський язик не вивчав, Ні мама Тереза, ні Леннон… А як же тоді без перекладача Допитувати полонених? А їх в перспективі – мільйонів під сто Налічиться в нас після бою, 8

Коли безпорадно-брехлива АТО Визвольною стане війною. Тож, пані й панове, не можу мовчать, Озвучую думку толкову: Нарєчія всякі потрібно вивчать… Та спершу слід вивчити МОВУ! 2016

ЮНИЙ СПЕЦ Щоби вулиця синка Не дай Бог, не збочила, Неприємність будь-яка Раптом не заскочила, Щоб від сотень небезпек Вбереглось дитятко – На роботу в рідний ЖЕК Брав малого татко. «Хай привчається школяр З юних літ труди́ться, Бо знання – це ж не тягар, За́вжди пригодиться». Другокласничок Назар Батька «не підкачує» – Хлопчик має справжній дар, На ходу все схвачує. Заколочує цвяшки, А коли шурупи є: Він їх крутить залюбки І в болтах шурупає. Сам собі він змайстрував Тачку з коліщаточком… І повсюдно устигав Хвостиком за таточком. На канікулах удвох – В будь-яку погодоньку… І послав їм якось Бог Отаку пригодоньку: У грозу, та без страху , Хоч довкруж все гупало, Працювали на даху – Під прозорим куполом. Батько лагодить трубу 10

(Часом не без лаєчки!), Син, кусаючи губу́, Крутить-вертить гаєчки. Вправно ключиком гойда́, Як москаль нагайкою, І на ку́пки розклада́ Гаєчку за гайкою. А внизу скандал якийсь – Крики та істерика… Мабуть, клацнув дід глухий На всю гучність те́лека. Видно, сесії іде Там пряма трансляція – І, як вулик, зал гуде: «Хабарі!..», «Люстрація!..» Йде гризня, мов за банан В джунглях між макаками. Хтось гукнув: «Усім хана́ З вами, скотиняками!!!» Ґвалт, немов туди забіг Стадіон фанатиків: «Люструвати треба всіх, Навіть депутатиків!!!» Та малий не зна тих слів, Тож не дослухається, Вже останню гайку він Здужать намагається. Ось-ось-ось і все гаразд – Гайка відкрутилася! Раптом знизу тільки хр-р-ря-ась!!! – Люстра обвалилася…* 11

Якщо вірити звістка́м Випуску новинного: Триста душ накрило там – Жодного невинного! Примирить на мить вдалось Тихого й скандального… Слава Богу, обійшлось Без чогось летального. Люстропад збудив отих, Кому добре спалося, Кажуть, половина з них З переляку вср…ся. Як летіло по шматку Ріжуче та ко́ляче, То комусь по язику Люстронуло боляче. А когось привів синець У реанімацію… Отаку-то юний спец Учинив люстрацію. 2013 * «Стара 15-тонна люстра в сесійній залі Верховної Ради може будь-якої миті впасти на голови народним депутатам...» – з повідомлень у пресі.

Суто ліричний етюд ОСІННЄ Вологий ранок, листопад І майже ню графічні крони… Хтось підраховує курчат, Хтось – награбовані мільйони. До декларацій по кутках Поправки вносять скотиняки!* А в лісосмугах і садках Стирчать, мов натяки, гілляки… Осінь, 2016 *Лідер Радикальної партії України народний депутат Олег Ляшко з трибуни Верховної Ради неодноразово називав нардепів «скотиняками».

«Передайте їм, що всі вони козли, раз так по-козлячому роблять!.. Ага, і ті теж козли!.. Правильно, і ми козли!.. Всі козли!!!» Із сердитої розмови якогось молодика по мобільному телефону. КОЗЛЯЧИЙ СПІЧ Хоч у козлячих справоньках, бігме́, Ні «бе» всі гомо сапієнс, ні «ме», Та часто між сердитих дієслів Вставляють всує саме їх – козлів. І як послухать сварки між людьми, То не козли козлами є, а ми. Як назовуть, за тих себе і мають: Козли козлів козлами називають. Козли козлів пообирали в Ради, На президентсько-спікерські посади, Прем’єр – козел, і в уряді – козли, І прокурори, й мери, і посли… Пригляньтеся до суддів, зокрема́, Там не козлів – у принципі – нема, А надто ж до начальницьких крісе́л – Як не коза, то вилитий козел!.. Отак щодня лайливим «ме!» чи «бе!» Ми звикли «величать» самі себе. – Ось зоопарк (о звичаї й часи!) Козли мовча́зні гордої краси… Вони у клітці, ясна річ, були – Я їм сказав: «Пробачте нас, козли!»

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАТЯК Як тільки корупціонеру – Це урядовець чи магнат, Чи олігарх, чи депутат – За казнокрадство чи аферу Дорога стелеться до ґрат, Відразу від генпрокурора Погроза чується сувора: «Готуйся, містере, сідати – У нас на тебе компромати!» І містер вдячно привітає Цю прокурорську «телеграму», Коли безпечно прилітає Кудись в Монако чи в Панаму, Де воля, спокій і офшори… Спасибі, друзі-прокурори!

ПРО НІЯКОГО ПРЕМ’ЄРА Життя цікавим робить епатаж, Хто б не творив його – герой чи злодій. Ось був прем’єр – достойний персонаж Для епіграм, для шаржів і пародій. Ніхто йому не вірив, а проте Було прикольно слухати прем’єра, Він так майстерно бре́хоньку сплете – Заслухаєшся просто… А тепера: Бубнить собі під носа казна-що Такий собі серйозний розумака. Народ лише дивується: про що, Для чого і для кого він балака? Його ніхто між ноги не хапне, Хоч бреше (як і той, що був) лукаво… Та що найбільш обурює мене: Про нього й жартувати нецікаво! 2016

Експромт РЕКЛАМА-МАМА Мають навар всюдисущі пройдохи, Успіх яким забезпечують лохи, Бо постачають пройдохам навар За рекламований лохам товар. Де не поткнися: і тута, і тама В очі впада примітивна реклама: Ліки, машини, отруту, панчохи – Все заримують по-лохівськи лохи. Їжу чи техніку, квіти чи клізму – Перли віршованого дебілізму… – Ось потренуюсь з рекламою трохи І, щоб я здох, запишусь у пройдохи! Нині ж за вірш не дають гонорар – Хай хоч з реклами накапа навар. Весна, 2016

МІНІ ЗНОВУ В МОДІ ПРО ДЕПУТАТСЬКИЙ СТАТУС До виборів – сміливі й благородні, А після – боягузливі й бездійні. Бо в нас вони давно вже не народні, А тушки перепродані партійні. ЗВИХНУТИСЯ МОЖНА! Розриваються мізки – не можуть збагнуть: Як усім розтлумачити факти кричущі, Що мільярдами гроші нахабно краду́ть Олігархоімущі у малоімущих? З НАТУРИ «О скільки справ би оцими руками… Та де ж на все це часу відшукать?» Дві баби зачепились язиками – Біля під’їзду цілий день стоять… ВОЖДІВСЬКЕ Хто до влади шлях шука – Має хист оратора: Той брехне з броньовика, Ну, а цей – із трактора… 18

КОЖНОМУ СВОЄ Хто потроху розкрадає, Той на нари потрапляє, Хто наха́пає під хмари – Потрапляє на Канари. КОНКІСТАДОРИ Сто мішків грошви пірати Перли вантажівкою – Надібрали в депутата В тумбочці з готівкою. ПРО ЗБОЧЕНСТВО Пороблено чоловікам – Тож дисонанси й виникають: Там, де було «Шерше ля фам», Теперки чорт зна що шукають… ОЛІГАРХІЧНО-КОМУНАЛЬНЕ Хто своїм під час війни Продає втридо́рога – Знайте, скурвині сини, Що ви гірші ворога! ЕПІТАФІЯ САМОГУБЦЯМ Вид «гомо сапієнс» навічно кане в Лету, Згубивши гілку, на якій сидить, – Планету! 19

КУПЛЕТОВАНІ ОДКРОВЕННЯ Старий джигун Мчу з дівками погуляти То в Париж, то в Гагру! Головне – не забувати Щелепи й віагру. Олігарх Ще мільйончик накручу Бо інакше ни́дію, Сяду в «Лексус» і помчу Оформлять субсидію. Піп Прихожан бідацтво зле Стисло, мов обценьки! Тож не скоро Бог пошле Мерседес новенький… Психіатр В мене справи йдуть угору, Головне – ловить момент, Бо у владних коридорах Кожен другий – мій клієнт! Виборець Кандидати в депутати Знані – френд на френді, Будем пере(о)бирати Як у секонд хенді.

Депутат Скуштувать життя п’янке Та грошей наха́пати… Ось, насправді, що таке «Депутатські запити». Прокурор Не платіть зарплат мені – Проживу за відпускні! Бо научений уміти, Кого треба відпустити… І живеш по відпусканні, Як вареник у сметані. Чупакабра Хоч в людей повсюдно значусь Злюкою ікластою, Я на їхнім фоні бачусь Білою й пухнастою. Верблюд Люди звикли нас клювати, Що плює́мося багато, І найбільше той клює, Хто на всіх усяк плює! (Далі буде)

ЛІРИЧНИМ ПЕРОМ * * * Ось купа слів. Ні змісту, ні ідеї – Таких довкола сотні тисяч куп. І раптом зупинився біля неї Якийсь дивак. Напевне, словолюб. Він купу зацікавлено оглянув Не як роззява, але як влада́р. Й почав у ній порядкувать стара́нно… Так з глиною поводиться гончар. Він ті слова перебирав сторазно, Місив і бгав, стуляв і розділяв… Він з них творив якісь незвичні пазли, Для гри? Чи для картин? А, може, для… Втім, що гадати? Ось фінальна кладка – І пазли точно склались у сонет. Все просто. Це ніяка не загадка: Тим диваком, звичайно ж, був Поет.

* * * Він так себе розтрачував, немов Збирався тищу літ на світі жити. І раптом… РАПТОМ! – Судний Час прийшов Буденно якось. Навіть ніг не витер. Безцеремонно пу́жалном трясе, По-конвоїрськи зирка нетерпляче: Мовляв, пора. Збирайся швидше. Все – Життя відмарнотратствував, одначе… А він закляк, зробився сам не свій, Фатальністю застуканий зненацька. І холоду вселенського сувій Його вже огортає по-відьмацьки… Сповза сльоза. Затрималась внизу Й зірвалася кудись у безнадію. Я в дзеркало дивлюсь на ту сльозу І власне марнотратство розумію.

* * * Сто тисяч пельок га́рка в унісон, Забитий гол наповнює зарядом: Шалено закипає стадіон – Надривно-фанатично стогне стадо. На масу замикається усе, Стираються відмінності і суті… Колишні особистості трясе В єдиному пульсуючому спруті. Та шал емоцій вичахло спада́, Позаду матч, голи, суддя і мило… І звично розпадається орда На кожного, як перст, футболофіла. У кожного свій виграшний білет: Ось Монте-Карло, Пальма-де-Майорка… А ось, пардон, – громадський туалет, Де вишуканий бруд і пахне хлорка…

СПОВІДЬ ЕКС-ЛОВЕЛАСА «Мои года – моё богатство…» (З відомого шлягера 80-х) Мої роки – моє сумне багатство. Висить мій досвід зайвим тягарем… І з диким відчуттям самозлорадства Пригадую колишній свій гарем. Я різним був, та не брехав коханкам, Мовляв, оддайся і озолотю! Вони мої найкращі спогаданки, Розкидані, мов квіти, по життю. Вже ні імен, ні обрисів жіночих… Картинки час туманить без жалю, А крізь туман лиш очі, очі, очі, В яких жага й спокусливе «люблю». У спогадах купаюсь безіменних, Я ними і втішаюсь, і живу В полоні ситуацій одкровенних На кожному з шалених рандеву. По молодичках парубочим рейдом Прокотишся, як вихор по воді… Та я би дав чотири фори Фрейду, Хоча про Фрейда і не чув тоді. Втім, що нам з того віденського поца, 25

Коли в душі горіло, аж пекло – Ти міг тоді, коли уже й не хоцца… Ти міг усе… Ох і було, було… Я зазираю, мов за огорожу, В бажання, що позначені гріхом: Цього ще хочу, та уже не можу, Ну а цього вже навіть і не хо… І раптом, під усекосмічний спалах, Зустрів я давню зіроньку свою, О-о, ми ТАКЕ із нею пригадали… Агов, красуні, я ще у строю!

ІРОНІЧНИЙ ЕТЮД Неприємність. Гнів. Печаль. Нерви. Сварка. Мат… Мов розстроєний рояль, Я звучу не в лад. Погляд. Усміх. Каберне. Завідни́й чарльстон… І настроїла мене – Мій ти камертон!

ЩО НЕ ТАК? (У ритмі вальсу) Дикий голуб мені сон ранковий розгепав на друзки, Крізь відчинені вікна завзято «качає права» – Вимагає від когось «чикушку!», а, може, «закуску!», Ну, а, може, він просто для по́други пісню співа́… Ми різно́видні з ним , ми із ним різномовні створіння, Нам нелегко обом обійтись без перекладача, Бо йому і мені для взаємного порозуміння Так бракує якогось – не знати якого – ключа. Ну, а ми – ти і я – однієї і крові, і мови, І такі зрозумілі слова вилітають із нас… Що, здавалося б, все на виду – як зерно без полови, То чому поміж нас словоблудна війна повсякчас? Дикий голуб у простір співає про щось незбагненне, Закликає когось: «відчепись!», ну, а, може, «люби!»… А в мені колобродиться думка про тебе й про мене: Що не так поміж нами? Чи знають про це голуби? 28

Дикий голуб мій сон на світанку розвіяв над полем, Заблукали в житах недомовлені мною слова, А життя випробовує всіх нас то сміхом, то болем, Ну, а голуб комусь свою пісню співа і співа… Дикий голуб, напевне, коханій ту пісню співа…. Дикий голуб коханій голубці ту пісню співа.

ПАРОДІЙНО-ЕПІГРАМНЕ ЖУРНАЛЬНИЙ ПАНТЕОН «Заший мені під шкіру олівець, – Просив я маму…» Григорій Лютий, журнал «Хортиця» № 6, 2015 «…На ній (Кам’яній могилі – авт.) іще в доісторичні часи в магмі вкарбовано слід босої ступні і три ратиці кізки». «Пантеон наших авторів вражає. Це і Павло Загребельний, котрий до останнього подиху вболівав за становлення журналу, писав нам листи, і Ліна Костенко, і Олександр Сизоненко, Анатолій Дімаров, Михайло Шевченко, Михайло Слабошпицький...» Григорій Лютий, сторінка редактора, журнал «Хортиця» № 4, 2016 О, скільки слів підступний закордон Підсунув нам… Та я стою на чатах: Карбую у журнальний пантеон Іще живих і навіть не зачатих. Мов карб на магмі, зважене слівце Постійно живить геніальні мізки – Жаль, що під шкіру, поруч з олівцем Не вшила мама трійко ратиць кізки. О, Господи, і Ти мені заший Хоч щось у мій геть змучений X-factor, Щоб знали люди: Я тут ГОЛОВНИЙ І совершенно грамутний РИДАКТОР.

«Сиджу на дієті, скинула 2 кг, голова зовсім не тямкує. Мабуть, це був мозок!» Марія Дячук * * * Не розкидайте тяму всує, Не тямковито це таки. Та й тямовитим не пасує – Без тям ходити навтьомки. Бо ж тямка – не якась там клямка, Яка не втямить два плюс два… І скажуть люди: «В мізках вавка!», Як не тямкує голова. Гр. Л. ГОЛОС ЗНИЗУ Не склалося з навчанням у Грицька, Тож з грамотою – глухо, як у танку… Та прослизнув на пост керівника Й від плінтуса завзято заклика: «Тримаймо вище грамотності планку!»

Дружній шарж МЕНІ НАСНИЛИСЬ ВАШІ ДИВНІ СНИ «Це я вам снилась – ви забули сон». Наталка Фурса * * * «То ви були в моїм прозорім сні Таким видінням, як тендітна парость? Фіранку затягнули на вікні Так відчайдушно, наче роздягались. І осипа́вся зоряний пісок, Незримий хтось перевертав клепсидру. Скрипів кудись розхитаний візок, Світився місяць, наче півмакітри. У косах заблудилися часи, Торкався вітер запахів волосся. Переплітались наші голоси. То ви були? Чи то мені здалося?» Богдан Томенчук * * * …Я їхав на розхитанім візку, А місяць був уже, як чвертьмакітри… І бачив двох у заспанім садку – На тьмянім тлі серпневої палітри. Струмочок обережно жебонів, 32

А вітер, мов сором’язливий мачо, Принишк, щоб часом не розбурхать снів… Нє, щоб я здох, я з воза все те бачив. М.Б. Переспів БЕЗСОННЯ «Ніч очі не стулю, Бо знаю далебі, Якщо сама не сплю, То значить снюсь тобі. Сюжет, і знов сюжет… І, звісно, сну нема. Сценарії уже Придумую сама. Селенове лице, Зірчасте кімоно… Вже котру ніч про це Ти дивишся кіно. Безсоння при мені. Мішаю сон і яв, Щоб у своєму сні За мною підглядав.

Ти, певно, міцно спиш На лоні покривал… Скажи мені, коли ж Скінчиться серіал?..» Вікторія СИРОВАТКО БЕЗСОННІ СТУЛЯННЯ Плюю на коноплю, Курю марихуану: Два слова не стулю – Впадаю у нірвану. Та я не відступлю, Хоч сон і наступає… Я очі не стулю, Бо шнобель заважає. Чи бігаю, чи сплю, Чи учиняю галас: Я вуха не стулю, Абись не обірвались. Я так тебе люблю, Ну, просто до бездоння! Співай мені «лю-лю» – Стуляй моє безсоння! М.Б.

ЧОРТЗНАЩО НАСНИЛОСЯ МЕНІ (3) Прелюд Ось тільки оченьки заплющу Або у стелю утелющу, Як на новий паркан баран… І, мов бурхливий океан, Перед очима неодмінно – Подій калейдоскоп неспинний Про те, що діється у нас У цей незрозумілий час. Теракти, війни, катастрофи… Неначе людство до Голгофи Саме собі обрало путь – І в цім його єдина суть. А з часових незримих ді́рок Вилазить філософський вирок – Віків далеких відгомін: «Щоб ви жили в епоху змін!» Сон перший Іде весна по вулицях, і вже дерева й кущики У парках і у сквериках вдягають перший лист. Ще трохи – і кружлятимуть метелики і хрущики… А я з червоним прапором, як вірний комуніст. Общаюсь, как положено, чтоб нє било сомнєнія, Общєпонятним каждому із дєтства язиком… А біля серця книжечка – там профіль В.І.Леніна – Бо ж нерозлучний з молото-серпастим партквитком. 35

«Пройдусь по Абрікосовой, свєрну на Віноградную І на Тєністой уліце я постою в тєні…» Цю пісеньку наспівую і ностальгійно згадую, Як Запоріжжям вештався іще в недавні дні. Пройдусь проспектом Леніна до площі (знову ж) Леніна, І пам’ятнику Леніну відважую поклон. І в греблі, і у озера у нас таке ж наймення є, І взагалі, товаріщі, – це Ленінський район! А ще у нас уславлюють Орджонікідзе з Кіровим – В топонімічних термінах щоденно на слуху́… Та підло трансформуються уподобання й виміри Й підступно проявляється питання: «ху із ху». Із вулиці Чапаєва прошкую до Радянської. Між іншим, про Чапаєва вже молодь і не зна – Колись були в почьотє всі герої Громадянської, А нині прославляють лише Нестора Махна. А онде бандуристочки покрою українського Ідуть собі нелякані (ну, прямо страм і стид!) Із вулиці Чекістів і до вулиці Дзержинського, Та непохитний Фелікс їм гранітно зирка вслід. І раптом все змінилося, бо декомунізацію Демократичним вихором зненацька принесло: І, мов шкідливі котики, йдуть під стерилізацію Вчорашні назви й пам’ятки – всім ленінцям на зло! Я на протестну акцію йду з більшовицьким знамєнєм, Мовляв, ніззя історію туди-сюди крутить… Проте вчорашня правда догоряє красним пламєнєм, Та вже й не догоряє, а невпевнено коптить. І, схоже, не відродиться, подібно птаху Феніксу, Червоного минулого розплавлена свіча – Нема бульвару Жданова і пам’ятника Феліксу, 36

Нема вже й площі Леніна, й самого Ілліча… Єдине, що пов’язує мене з тією ерою, Мій партквиток несхибний, хоч усе йде шкереберть – Виймаю документ, а там… обкладинка з Бандерою І жовто-синій підпис: «Україна або смерть!» В мені чорти і янголи разо́м заворушилися, Я злякано пробуджуюсь у Великодній піст… Нарешті усвідомлюю: все це мені наснилося І слава тобі, Господи, що я не комуніст. Сон другий Не знаю, погодитесь ви, а чи ні, Та людоньки владі потрібні дурні. Щоб їли багато й безбожно пили́, При цьому хворіли й недовго жили, Платили податки, служили, як пси, А ще продавались за шмат ковбаси, Не сміли права на майданах кача́ть, А владу бажали усяк величать! Такий-от сумбурний навіявся сон Мені в паранойно-весняний сезон. Щоб тему змінить – головою крутнув, До хрусту потягся, усмак позіхнув. Розкинувсь на ліжку, прим’явши клопів, І вже через хвильку, мов трактор, хропів. І раптом побачив під час хропака, 37

Що людонькам влада потрібна така: Щоб менше брехала – набридливий брех, Як буйна опара, повзе через верх. Щоб за обіцянками діло було, А не пустодзвін, громадянам на зло. А ще, щоб зарплата достойна була – Роботи поменше, побільше бабла́! А вибори тричі на рік – благодать, Бо можна за гречку свій голос продать… Ой, стоп! Щось мене занесло на слизьке, А, може, не тільки у снах отаке? Бо думка крамольна живе між людьми́: З єдиного тіста і влада, і ми… Сон третій Наснився сам собі у білих капцях: Лежу смиренно у новій труні, Голосить по мені сусідська бабця, А більш ніхто не тужить по мені. Подумалося, а чого це раптом? Я ж не безхатько – друзі є, рідня… Відсутність їхня стала прикрим фактом – Бо ж у труні красуюсь не щодня! Не вірю, щоб не знали чи не чули, Щоб аж отак мене ігнорувать! А, може, всі втомились і поснули? 38

І я пішов по снах чужих блукать. Мов хакер, прослизнув у сон дружини – Ой, як ціка-аво – просто дивина́: Їй снилися недавні іменини, Де в центрі всіх уваг була вона: Всі щиро усміхаються, вітають, Бажають різних благ і насолод… Й під тости всю закуску підмітають, Смаколики щомиті геть щезають – Вже на столі лишився тільки торт. І той влітає, мов шари́ до лузи – Шматками в ненажерливих гостей… Дружина в шоці: «Ви наїлись, друзі?» А гості хором: «Ситі ми від пуза! Хоча не проти повторити ще й…» На цьому той сюжет змінився рвучко, Як на показі мод новий фасон. Дружині враз явилася онучка – І я заскочив у дитячий сон. Ну, тут все просто, зрозуміло й чесно: Подру́жки, мама, дитсадок, ляльки… І я тихцем, фактично безшелесно, Із того сну подався навпрошки. І, безперечно, зовсім випадково – Бо це ж таки не рядовий момент: Запхався в сон когось нерядового – З тих, що ОТАМ, де спікер, президент… Він з усіма «на ти» й до того ж – гучно, 39

Безцеремонно ги́рка, спонука́… То, очевидно, був екс-папа Кучма, Бо він казав «зятьок» на Пінчука. Понти, кранти, менти, відверта феня, Паролі й шифри, нерухомість, кеш… Ну, словом, це таємне одкровення Без відповідних знань не розбереш! Зазнавши в цьому сні розчарування, Дурного, втім, не беручи на ум, Подався в сон до когось, без вагання, І зразу ж упізнав, що то є кум. Йому учора на якусь там шмотку Позичив двісті гривень на три дні… Й міркує кум вві сні, як ту двохсотку Хоч будь-що-будь – не поверну́ть мені! О, дріб’язковість, необов’язковість… Згадавсь прем’єр кремлівський – Діма-шкет, Який ординцям, геть забувши совість, Зважаючи на їхню безтолковість, Упарює одну й ту саму повість: «Ви там дєржи́тєсь… просто дєнєґ нєт!» Подумалось про кума: «От же гнида! Ну, я з тобою завтра розберусь!» І в сон утрапив до його сусіда, Що на свій трактор каже «Бєралусь». Колись воно приїхало із Раші, П’янюче вічно – п’є якийсь шмурдяк, Напівтверезе «агароди пашет 40

І так, і сяк, і напєрєкосяк»... А тут, вві сні, це диво недолуге Із хлібом-сіллю Путлєра стріча... І я завівсь: «Ну все, сепаратюго, Нам тут лишень таких не вистача!» І правою махнув прицільно досить, Якби поцілив, сєпару – хана! Але прокинувсь: телек щось гундосить, Кудись пощезли капці і труна… І лиш сусідська бабця десь голосить, А їй допомагає ще одна. Мені той крик аж вранці прояснили І вам це по секрету розкажу: Не по мені баби́ ті голосили, А серед ночі щось не поділили – Чи спогади, чи діда, чи межу? Сон четвертий Хропнув. Проснувсь. Німує дім. Встав. Збігав по малій нужді. Запхався знову у постелю, Очима витріщився в стелю: Лежу, лежу, лежу, лежу – Ні сну, ні дум, ні куражу… Фінал малюється відвертий: Рядном накрився сон четвертий. 41

Сон п’ятий Ой, таке наснилося – Сором розказать: В мене залюбилося Молодичок п’ять! І такі ж гарнюсінькі, Що, ну, просто «ой!» Та іще й голюсінькі – Як модель «Плейбой». І позують зва́бливо Пальчиками звуть… Я дивлюсь пожадливо – Слиноньки течуть. На красунях-сонечках Одірвуся, ох-х-х! Вистачить здоров’ячка На усіх п’ятьох! Раптом зауважую: Їхні очі повз – Не для мене, начебто, Це буяння поз! Озираюсь: «Господи!» (Розтуди їх мать!) П’ятеро оголених Парубків стоять. Наміром «заточені» На дівок вони… Ну, до чого ж збочені Часом сняться сни!

Сон шостий Десь в Космосі якісь упали штуки – Це розумом простецьким не утять… І в напрямку Землі дві каменюки Зі швидкістю шаленою летять. Ну, ось і все. Кінець невідворотний – Підтвердження прапращурських знаме́нь: Тут завтра запанує світ німо́тний, Ну, а сьогодні – наш останній день. Мені ж належить у фінальну днину Всю Землю до найдальших із розпуть Розвідати. І в цю лиху годину В кожнісіньку шпаринку зазирнуть. На атоми розбризкавшись мільярдно, Миттєво розлітаюсь увсебіч: Веди мене, уявна Аріадно, Без нитки – посекундно і поярдно В цей день останній – і в останню ніч… Прокинувсь ранок. Хтось біжить на працю, Щоб не спізнитись, бо насварить шеф. Хтось прагне девальвацій, хтось овацій, А хтось планує вигідний ґешефт. Жахають телерадіоканали: Мовляв, на цей раз то напевно – ВСЕ!!! Та люд уже не вірить – бо дістали, Кінцями світу стільки вже лякали, 43

А не збулось! Мо’ й зараз пронесе? Щоправда, невгамовні панікери, Зачувши про анахтемський каюк, Добро в мішки й галопом у печери – Подалі від космічних каменюк. Але таких на світі небагато, Боятись пізно – ось у чому суть… Та й нерозумно наперед боятись – Чому б такому випадку не статись, Що каменюки Землю обминуть? Отож усяк по-своєму дуріє У цей передармагедонний день: Ось хлоп злига́вся із «Зеленим змієм», Йому не страшно, бо готовий впень! Ось капітан веде по хвилях лайнер Туди, де вже здійсня́ться сотні мрій… А он мудрує в ательє дизайнер – Вигадує модерний диво-крій. Ось карлик хитрувато-незугарний – Імперських вірнопідданих кумир – Плекає мрію темну і примарну, Як світу нав’язати «русскій мір». А он суддя суворий вирок виніс, І винний строк отримає сповна! А ось дитятко щойно народилось – І ще не знає, що таке вина́. Вже вечір. Ніч. Не всі лягають спати – Прощальний бал запам’ятався щоб, Банкіри, олігархи і магнати В палацах ТА-АК взялися погуляти!.. 44

А потім – хоч комети, хоч потоп. Та й по хата́х немало забаганок – Ось любляться, он плачуть, тут гудуть… Горить зоря. Ступає тихо ранок, Якого всі, побоюючись, ждуть. Готові літописці й хронікери Увічнити фатальний рубікон. Аж там – вгорі, Хтось в ролі режисера… Я ж в статусі новітнього Гомера Творю натхненно свій останній сон. – Та жевріє надія на світанні: А раптом… РАПТОМ (!) сон цей не останній… Весна-осінь 2016

ЧОРТЗНАЩО НАСНИЛОСЯ МЕНІ (4) Заспів Здоровий сон усім на користь – Отож лежи собі та диш Й обійде стороною хворість, Коли ти спиш. Не бійся ви́кликать оскому Усе, що хочеш, пий і їж! Не відмовляй собі ні в чому, Коли ти спиш. У мандри хоч куди збирайся – Доступні Ріо, Рим, Париж, Або ж прогулянки на… Марсі, Коли ти спиш. У ризикованих затіях Найменші сумніви облиш: Що б не утяв – здійсняться мрії, Коли ти спиш. Коли ж дурня́ почне чіплятись – Ти їй гукни сердито «Киш!!!», Щоб на проблеми не нарватись, Бо це з тобою може статись, Коли не зайве й сумніватись, Бо вже не спиш. Сон перший Бува ж таке: почуєш анекдот, Який тебе розважить, як годиться, І той смішний сюжетний поворот Тебе або доводить до рего́т, 46

Або ще краще: візьме і насниться. Отож вві сні нафільмувавсь мені Такий собі омріяний райочок: Я сім’янин, то ж, ясно, при жоні. Є двійко діток, хата і садочок. Шануйся, закільцьований дивак, Живи на повну – праведно й раденько! «Воно то так, та трішечки не так», Як хитро зауважив би Шельменко. Одвічний сумнів муляє-таки, Породжує підозри біснуваті: Хто в домі головний – чоловіки, Чи представниці чарівно́ї статі? Не знаю певно, як там по світа́х, А в мене все патріархально чітко: Я – головний, і це по всьому видко – У стіну молотком вганяю цвях По шляпку! А по пальцях цілю… рідко! Диван відсуну, наколю дровець – Труджусь, як віл, – кажу без фарисейства… В найважчих справах скрізь я молодець, А ще ж робота клята, хай їй грець, Де заробляю гроші для сімейства! А що дружина – їй у хаті рай: Домашній клопіт і ледачий здужа: Прибрала, наварила і – гуляй, Чекай додому роботягу-мужа! Ні, все-таки, і я б отак хотів У ролі жінки байдикну́ть хоч трішки… 47

Під стелю очі мрійно закотив, Припавши у куточку навколі́шки: «О, Господи, чи хто там угорі? Почуй мене…» І раптом зверху: «Чую! Ти прагнеш бути в небезпечній грі… Сам напросивсь. Хай буде так. Влаштую!» Та з тим сердито блискавку черкну́в, (А грім, як регіт, небом прокотився), Якийсь небесний тумблер перемкнув… І я в ту ж мить ураз переродився: Жіноче тіло, одяг і думки… З моїм єством колишнім геть несхожі!.. Так ось які зсередини жінки – Диявольськи чарівні чада Божі! Не встиг до цього звикнуть, сам не свій, Був чоловіком і відразу – жінка, Аж тут моя заходить, тобто – мій, В моєму тілі друга половинка. «Ти в нормі? Бо якась ти не така?» Питає співчутливо і тривожно. У мене – шок! Жіночий рід – ляка́… Від змін таких різких звихнутись можна! Був зроду «він» і раптом бац – «вона», «Пішов, зробив», тепер «пішла, зробила»… Й нашіптує злорадно Сатана: «А що не так? Ти ж це… САМА ХОТІЛА!» 48

Опанувавши страх, беру себе Тепер уже в свої жіночі руки: «Все добре, любий!» – хоч в душі шкребе, Аж чуть довкіл оті шкребо́тні звуки. …Та розуміння зводяться мости, І тануть, мов туман, підозри ниці – В домашньому раю лиш я і ти, І байдуже, хто в шта́нях, хто в спідниці. Не згас камін сімейного тепла, Вечеря при свічка́х – непересі́чна, А потім, зрозуміло, ніч була Бурхливо-шаленюча і… незвична! Аж ось і ранок: чоловік сопе, Пірнувши фейсом у моє волосся… Знадвору світло місяця скупе Через вікно, мов кошеня сліпе, Пробралось і лягло на канапе́… Та сон вві сні урвавсь. І – почалося: Плита. Рецепт. Сніданок. Тут все «ок!» Збираю чоловіка на роботу, А заодно і сина в дитсадок, Малому ж прокидатись неохота. Натомість доці, їй у школу йти У другу зміну – довше можна спатки, Не спиться! Бо приспічило знайти З самого ранку до книжок закладки… Отож кручусь між усіма трьома, Як за вертким хвостом грайливий Тузик: 49

Ось мужу в сумку тицьнула сама Замість обіду синовий підгузник. Зате – і це між нами, тет-а-тет, Немов за точним підлості законом, Підготувала в дитсадок пакет З обідом і (це ж треба!) – самогоном! Цей перший мій чудни́й жіночий день Ряснів набором еврик і загадок: Напхала в книжку (вдумайтесь лишень!) Замість закладок – з крильцями прокладок. Весь день, мов дзиґа кручена, дрижу, Як хто запхнув у колесо шалене… Все – вечір, ліжко. Впала і лежу, А чоловік: «Кохана, йди до мене…» І другий день, і третій, і четве… Три тижні поспіль праведного пекла. О, Господи, коли ж уже спливе Цієї кари метушня запекла? І як мені – отак чи отак-во́ Ставати для молитви у куточку, Щоб відновить нарешті статус-кво, Який я мав до втілення в жіно́чку? В усіх жінок повірю, як в богинь, І віра в Тебе буде непохитна! О, Боженько, озвися і не кинь… І Бог озвався: «Пізно, ти – вагітна!» * * * Почувши це, проснувся й… народив – Що не скажу, не бути щоб вульгарним, 50

Лиш натякну: було те «диво з див» М’яке і тепле, з запахом негарним. І, згадуючи сонний цей облом, Бува, не зде́ржусь, матюкнуся смачно… В молитві об підлогу б’ю чолом: «О Боже, я готовий буть волом, У іншому житті, та хоч козлом… А жінкою не хочу – ОДНОЗНАЧНО!» Сон другий Я молодий і кучерявий, І грають бісики в очах: Наліво зиркаю й направо – О, скільки зва́бливих дівчат! Та по́при парубочі муки, Роблю на іншому акцент: Готуюся граніт науки Загризти всмерть, бо я студент! Львів. Сімдесяті. Альма-матер. Я ще «совковий молодець», Лиш те готуюся пізнати, У чому нині – фахівець! І ось наш викладач-історик Завдання дивне нам дає: «Майбутнє – років через сорок, Хто відгадає: як там є? Скажімо, у якій державі, Без особливих перешкод, 51

Еліти скупчились лукаві – І ліберали, й ліві, й праві… Щоб грабувати свій народ?» Ну й що тодішнім нам гадати? Є варіантів небагато: ТАКОГО бути В НАС ВОБЩЕ НЕ МОЖЕ!!! То ж, напевно, в Штатах? Або в Європі – де ж іще? Та викладач ховає усміх, У пелехатій бороді: «Даю іще вам шанс на успіх – Де, щоби виграти в суді, Потрібні не чіткі закони, А лиш хабарні міліони Й не «дерев’яні», а тверді?» Ми лиш стенаємо плечима Та витріщаємось очима… А наш історик правду-матку Словами ріже без ножа І ще ускладнює загадку: «Там влада обрано-чужа: І в купу змішано Гарантом Війну і танці, і фуршет… Народ воює з окупантом, А в олігархів з ним ґешефт! Жирують владні мародери… А найдивніша із глупот: Там найбагатші мільярдери І на субсидіях народ?» 52

Ми роззираємось навбоки І резюмуєм без мороки: Держав, де отакі дива, Нема на світі – й не бува! Я так в цю думку проникаю – Аж прокидаюсь, далебі, Лежу… не сплю… а так – дрімаю, Той час прокручую в собі. Які ж тоді були ми дивні – «Совки» часів еСеРеСеР, Прості, довірливі й наївні, Аж смішно згадувать тепер. Хоч, взагалі-то, сміху мало І в тім, що зараз і колись. Ми теж тоді жили й кохали, І сумнівались, і клялись! І посилали у майбутнє Найсокровенніші думки… Й на кухнях жваво і посутньо Вели опальні балачки. Були і страх, і обережність До вільнодумних тих ідей, А про державну незалежність Іще не йшлося між людей. Хоч визрівали вже нетлінки, В яких розсіювалась тьма: «Було на світі плем’я інків, Було на світі і – нема…»* Ще був Союз – міцніш граніту, Все поза ним – підступне Зло… Й жили ми не по Заповіту** – Тому-то нас на картах світу Окремо взятих не було… 53

Тепер ми є – окремо взяті. Ох, міцно нас за щось взяли! Взяли чужі у нашій хаті: Ми і незчулися – коли? Втягли нас у злочинні схеми, Що в’яжуть, мов липучий слиз… Втім, це вже сон на інші теми – Я ще насню собі колись… * * * А ту задачу, дещо дивну, В совковому своєму сні – Не склалось вирішить мені, Бо так і не вгадав країну… А ви вгадали би, чи ні? *Рядки з вірша Ліни Костенко **Тут «Заповіт» Тараса Шевченка Сон третій У човнику, поміж очереті́в, Із вудкою сиджу у днину гожу, Наживку, мов голодних сто хортів, Мегелить риба, а зловить не можу. І ось уже останній черв’ячок Летить у воду із гачком у парі… Смикнувся поплавець! Либонь, бичок? Їх розвелось тут, як піску в Сахарі! Ні, щось трофейне! Серце калата́, 54

Висмикую з води улов І – «О́вва!» Ось – на гачечку – рибка золота І, схоже, не звичайна, а казкова. Ні звуку, як у царстві самоти! Та уродився голос із мовчання, Сказала рибка тихо: «Відпусти! Я виконаю три твої бажання!» Спочатку розгубився не на жарт, А потім попустило поступово: Були невдачі і нарешті – фарт! Та чи у бранки не фальшиве слово? І щоби шкодувать не довелось – Спитав у неї чесно й благородно: «Що побажать реально, щоб збулось?» І рибка відказала: «Що завгодно!» Ну, тут мене фантазія моя Притьмом штовхнула до нагальних рішень – Хотілося всього і досхочу І навіть трохи, трохи, трохи більше! Запраглося глобальне щось утнуть, Скажімо, вічний мир у всьому світі! Та зрікся – до абсурду ж доведуть Ідею цю вожді несамовиті. Бо й мир буває гіршим, ніж війна, 55

Якщо його від ворога приймають. В такого миру каверзна ціна: Раби у рабстві мирно помирають… Ні, треба щось приземніше, а то Змарную це замовлення чудесне, Скажімо, вічну молодість й авто – Щось шестисото-джипо-мерседесне! А ще здоров’я, гроші, вічний фарт, А ще… а ще… Ну, що б іще, Фортуно? І тут озвавсь рибацький мій азарт: «Ти снасть закинь і мрій, допоки клюне!» О, дійсно, що ж марудитись дарма? Готую снасть і раптом – гнів і нерви: Наживки для гачечків геть нема… Я зопалу і бовкнув: «Рибко, черви!» У відповідь почулось: «Не журись!» І вже за мить замовлення з’явилось… Зрадів, нап’яв, махнув, аж чую – «трісь!», І вудлище навпіл переломилось. Я знов до рибки… І нема проблем – В руках тримаю вудлище новеньке: В душі такий собі приємний щем, Спасибі тобі, диво золотеньке! Тут знов азарт: «Проси скоріше, щоб Іще й ловилось, а не лиш клювалось!» 56

Я й рота вже відкрив і раптом – стоп!!! У мене з трьох бажань – одне зосталось! Це ж треба так розтринькатись було Бездарно, марно й безнадійно тупо! Стою в човні, опершись на весло, І концентруюсь, хоч думок і скупо. Та й ті в бігах, мов тля по споришу, Чи як по блудній собацюрі воші… Хоч вибір вже намацав: попрошу Одне із двох: чи молодість, чи гроші? А серце шаленіє: тук-тук-тук – Бо шанс такий не всім і випадає! Аж бачу – наді мною чорний крук, Мов знак лихий, неквапом пролітає. Від нього від’єдналося умить Щось від хвоста, чи, може, з боку дзьоба? Дивлюся вгору, а воно летить, Летить, летить, летить… і – ляп на лоба! І по мені відразу розповзлось… Я в шоці – бо з яких у біса сховищ Його аж стільки в крукові взялось? Та тут не менше, ніж від трьох коровищ! І я повівся, мов останній лох, Зірвавши голос, прокричав фальцетом Услід отому круку: «Щоб ти здох!!!» І крук упав десь там, за очеретом. …А навкруги буяв плавневий рай, Десь чулося бакланів гоготання… 57

Чарівна рибка мовила: «Прощай! Я виконала три твої бажання». Отож сиджу, загепаний, в човні, Винюхуючи запах нехороший, І думаю, чи правда це, чи ні, Прикмета є така: ВОНО – до грошей?! Сон четвертий Ледь задрімав і бачу якийсь аукціон, Це «Сотбіс» чи «Крістіна», коротше –закордон. Хоч в антикваріатах я невеликий спец, Але ж і дурню ясно, що то якийсь капець: Тут видають за цінність нікчемну каламуть І за шалені гроші кретинам продають. А ті купують радо, щось весело верзуть… Та в нас такий непотріб на звалища везуть. Колись Павло Піка́ссо картини закуби́в, А хтось на кубатурі мільйони заробив. Ну, а чого ж втрачати можливості дарма – Як є в клієнта гроші, а розуму нема?! На тім аукціоні, що бачив уві сні, Пропонувались лоти печальні і смішні: Ціною півмільйона – старий футбольний м’яч, А ти вже сам вирішуй: хоч смійся, а хоч плач! Купуй за десять тисяч – така собі ціна – Бюстгальтер від поп-діви, труси від бігуна, 58

Або дешевше вдвічі – обірвану струну, Що на концерті рокер розлючено рвонув. Там є дрібнички всякі для бідних, ще й дурних: Ось первісні смітни́чки – аби плювати в них. А ось на срібній таці лежить іржавий цвях, На нього капелюха чіпляв сам Йоганн Бах! А ось, пардон, не дуже новий презерватив, Яким користувався відомий детектив… Це що ж за чортівня тут? О, Господи, прости! Хотів на все це плюнуть і геть зі сну піти. Аж раптом помічаю якийсь незвичний лот – Напевно псих підсунув чи повний ідіот? Бо вже сама ідея і бісить, і ляка: Державу «Україна» пускають з молотка. Тут можна прикупити частиночку дрібну, Є прогресивні скидки на оптову ціну. Вже гамселить ведучий завзято молотком, Охочих достобіса – і вроздріб, і цілком! А тут ще й обізвався якийсь носатий хам: «А без народу можна? Удвічі більше дам!» В носатого магната, що цю дурню гукнув, Якби була граната, їй-Богу б кидонув! Та хтось мені порадив, як все це зупинить, Потрібно лиш проснутись і все пощезне вмить! Проснутись не проблема, та хочу запитать: Коли торгують нами – чому спецслужби сплять? За що їм гроші платять? Нехай не на словах Порядок забезпечать в міжсонні і у снах… 59

Поки спецслужби наші всю ніч ловили ґав, Я розчепірив очі й державу врятував! Сон п’ятий Уже не вперше бачу дивний сон: Якийсь майдан, я до стовпа прип’ятий. Довкола плач і сміх, а тут вогонь Вже дістає, пекуче лиже п’яти. Вогонь все вище, підступає млость І чую крики: «Згиньте, зворохоби!» А я – відьмак, я відаю про щось… І, схоже, це комусь не до вподоби. Я відаю котру́сь із заборон, А ось яку – ані згадать, ні втямить… І думаю: а, може, це не сон – Така собі мандрівка в генну пам'ять? То ким же був далекий пращур мій? В яких він чарах знавсь чи гороскопах, Що спік його отой вогненний змій В інквізиційно-збочених європах? З іконами, у чорному вбранні Ченці кричать, та, як не дослухайся, Незрозуміло вироку мені, Лиш чути: «Кайся, хоч тепер – покайся!» За що «покайся», що було не так І що такого знав, чого не треба? Не вірив, що Земля на трьох китах? 60

Чи, що вгорі нема твердого неба? Вже вкотре бачу той відьмацький сон, Священиків бісівські викрутаси… Либонь, тому байдужий до ікон І не люблю попів і чорні ряси. Сон шостий Лиш схилився до подушки І наснилися частушки: Ой, летіла у Рината Антисєпарська граната, Розірвалась на горбу – Бізнес вилетів в трубу. Щоби знав, ядрьона мать, Як на крові зароблять! Підприємства мав Тарута – Тут і тама, там і тута. Заблокуєм у тарут Чорний бізнес там і тут! Привезли до нас в громаду Цілу фуру шоколаду, Не пішов той шоколад – Нам давай в державі лад! І з війни у нас магнати Мають користь і відкати, Доки є ця сарана – Не закінчиться війна. Прокидаюся в поту Під частушечку не ту, І боюсь магнатських спроб В’яценючить кулю в лоб. 61

Це, їй-бо, не сам складав – Я лиш сон розшифрував. Сон сьомий Стою за селом в листопадову пору – Прощально-печальні пейзажі довкруг. Поля і городи підвладні мінору, Й оголений сад, і сивіючий луг. Розщедрилась осінь врожаєм багатим. Спасибі, земелько, за щедрі дари! Селяни збирають останні томати, А потім в полях загудуть трактори. Господарі нині про завтрашнє дбають, Запасами повнять комору і льох: Під іншу культуру город зачищають – Була тут картопля, а буде горох… Тож ґрунт переводять на іншу заправку, Щоб інша культура, як слід, розрослась. Вчорашня картопля іде у відставку, На цьому городі картопельці – зась! …Аж тут у мій сон хтось непрохано шаснув Якийсь ледь знайомий казковий дивак – В подобі факіра… Долонями ляснув 62

І мовив: «Не вигадка сон твій, а – знак!» І далі продовжив, напевно, що здуру: «Країну твою, як осінній город, Хтось чистить дощенту… під іншу культуру, А швидше за все – і під інший народ. Та вас же мільйонно всихає щороку – Хтось губить безжально розрізнений рід, А найпрацьовитіші пруть на всі боки: На північ і південь, на захід і схід… Вас втягує хтось у нікчемні дебати, У гру хитромудру заманює всіх… Так можна державу, як в покер, програти, Й продати себе для чужинських утіх. Але ще не пізно, якщо заходитись Порядок наводити в хаті своїй І в цьому вам мусить-таки знадобитись Не рабська молитва, а клич бойовий! І зовнішній враг, як і внутрішній ворог, Повинен вас бачить по-доброму злих, Готових непотріб зітерти на порох!.. Інакше все піде за планом чужих. Тут буде нахабний москаль панувати, Або хитрувато-булькатий масон…» 63

Я очі розблимав… Не міг уже спати Й шепнув у страху́: «Куди ніч, туди й сон!» Посоння Прокинуся і плачу Або, мов кінь, іржу, А то таке побачу, Що від страху́ дрижу. Бува ж: така халепа Підступно потряса, Що з подиву щеле́па Ще довго відвиса. Змісилися, мов тісто, В мені і сон, і яв… Немовби сам Нечистий Тут ратицю доклав. Мов змішано докупи Злочинця і суддю… Я усміхаюсь тупо І хтозна-як чудю. То безпричинно злюся, То граю, мов бугай… Вже власних снів боюся – Хоч спати не лягай! (Далі, можливо, буде…) Листопад 2016 – лютий 2017, селище Кушугум, біля Запоріжжя. 64

ДУМКИ ВГОЛОС Одне критичне зауваження від Майстра набагато цінніше, ніж сотні похвал від невігласів! * * * Ніщо так не компрометує гарну ідею, як її бездарне оспівування. * * * Будь-яка дурниця від знаного авторитета звучить набагато переконливіше, ніж глибока мудрість від маловідомого розумника. * * * Пророче: Після того, що влада зробила з народом, народ має право робити з такою владою що завгодно! 01.12.2013 * * * Відвернути увагу від спроби розслідування великого корупційного скандалу, пов’язаного з містером «П», може лише спроба розслідування ще масштабнішого скандалу, пов’язаного з містером «Я». Саме це ми й спостерігаємо в безкінечних спробах розслідування великих скандалів на горішніх щаблях влади.

* * * Якщо послухати одеські анекдоти, складається враження, що в Одесі, крім євреїв, ніхто не живе! * * * З віком з’являється нове розуміння усталених понять. Наприклад, приказку «Старий кінь борозни не зіпсує» сьогодні я би продовжив так: «…бо він до неї просто не дійде». * * * Витяг із характеристики: «Перебуванням на посадах президента, прем’єр-міністра, спікера, нардепа, генпрокурора, судді конституційного суду й т.п. – себе не заплямовував…» * * * Не так страшні ті, хто над нашою гідністю нахабно глузує, як підгигикування тих, кому це адресоване.

ЗМІСТ Про сатиру ………………………………………………………3 Воно ……………………………………………………………. 4 Святково-конституційне ……………………………………… 5 Пісня про маріонеток …………………………………………. 6 Про московське нарєчіє ……………………………………… 8 Юний спец …………………………………………………… 10 Осіннє ………………………………………………………… 13 Козлячий спіч ………………………………………………… 14 Прокурорський натяк ……………………………………….. 15 Про ніякого прем’єра ……………………………………….. 16 Реклама-мама ………………………………………………… 17 МІНІ ЗНОВУ В МОДІ ……………………………………….. 18 ЛІРИЧНИМ ПЕРОМ ………………………………………… 22 ПАРОДІЙНО-ЕПІГРАМНЕ……………………………….… 30 Чортзнащо наснилося мені (3) ……………………………… 35 Чортзнащо наснилося мені (4) ………………………………. 46 Думки вголос …………………………………………………. 65

ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЄ ВИДАННЯ

Микола Григорович Білокопитов

Сповідь екс-ловеласа

Відповідальний за випуск Полян-Пилип Юрик Редактори Оксана Ребро, Вікторія Сироватко Коректор Ольга Стадніченко Художник Сергій Семендяєв Технічний редактор Андрій Данилов

Автор висловлює щиру подяку своїй доньці Оксані та добродію Михайлу Левченку за матеріальну підтримку при виданні цієї книги.

Підписано до друку 6.03.2017 р. Формат 60х841/16 Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman. Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 9,95. Тираж 100 прим. Зам. № 764. Віддруковано у комунальному підприємстві “Запорізька міська друкарня “Дніпровський металург”. 69057, м. Запоріжжя, вул. Антенна, 4. Тел.: 239-88-52. Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Серія ДК № 1909 від 18.08. 2004 р.