ГАЗЕТА – СОЦІОТВОРЧА СТРУКТУРА Й ПІДПРИЄМСТВО by Письменницький портал

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

А.В.КОБИНЕЦЬ

ГАЗЕТА – СОЦІОТВОРЧА СТРУКТУРА Й ПІДПРИЄМСТВО Навчальний посібник для студентів освітньої програми «Журналістика і соціальна комунікація»

Київ 2020

УДК 070(075.8) ББК 76.02я73 К.55 Рекомендовано кафедрою періодичної преси Інституту журналістики, протокол № 5 від 27 грудня 2019 року. Рекомендовано до друку вченою радою Інституту журналістики, протокол № 8 від 24 квітня 2020 року. Рецензенти: О. В. Богуславський, доктор наук із соціальних комунікацій, професор О. Я. Гоян, доктор філологічних наук, професор Кобинець А.В. Навчальний посібник «Газета – соціотворча структура й підприємство» для студентів ОП «Журналістика і соціальна комунікація». – Київ, 2020. – 237 с. Цей навчальний посібник розглядає специфіку друкованих медіа та роботу журналіста в газеті (журналі), узагальнені сучасні підходи у підготовці, випуску та поширенні періодичного друкованого ЗМІ. Посібник знайомить із особливостями журналістської роботи в умовах українського інформаційного ринку та економічними аспектами діяльності газети як соціотворчої структури та підприємства. Він може використовуватися при вивченні бакалаврами дисциплін ОП «Журналістика і соціальна комунікація», студентами інших спеціальностей, журналістівпрактиків, а також усіх тих, хто цікавиться питаннями газетно-журнального виробництва, газетно-журнального менеджменту, жанрами друкованої періодики, загалом специфікою та особливостями праці сучасного журналіста. Розрахований на студентів інститутів, факультетів та відділень журналістики, які опановують спеціальність «Журналістика», а також тих, хто прагне займатися практичною журналістикою й видавати журнал чи газету. © Кобинець А.В., 2020. Видання друге, доповнене та перероблене.

ЗМІСТ Передмова .................................................................................................................. 7 Розділ І Модель сучасної друкованого періодичного видання 1.1. Газета як соціальний інститут .......................................................................... 9 1.2. Специфіка вітчизняного інформаційного ринку .......................................... 19 1.3. Типи та функції періодичних друкованих видань ........................................ 30 1.4. Газета, авторський актив, організація роботи редакції ................................ 38 Контрольні запитання ..................................................................................................... 48 Рекомендована література .................................................................................... 50 Розділ ІІ Особливості та специфіка праці журналіста друкованих медіа 2.1. Жанрова палітра періодичного друкованого видання.................................. 51 2.2. Вимоги до дизайну та верстки, підготовка газети до друку ....................... 66 2.3. Газета та її онлайн версія в сучасному інформаційному просторі: реалії та перспективи .............................................................................................. 83 Контрольні запитання ........................................................................................... 98 Рекомендована література .................................................................................. 100 Розділ ІІІ Сучасні друковані ЗМІ в умовах українського ринку 3.1. Редакційний маркетинг, специфіка. Бізнес-планування ............................ 102 3.2. Особливості редакційного менеджменту .................................................... 115 Контрольні запитання ......................................................................................... 130 Рекомендована література .................................................................................. 131 Розділ IV Періодичне друковане видання як підприємство: аспекти діяльності 4.1. Фінансування газети. Доходи та витрати .................................................. 133 4.2. Шляхи ефективності друкованого видання ................................................ 142 4.3. Цінова стратегія газети .................................................................................. 148 4.4. Розповсюдження. Передплата. ...................................................................... 154 Контрольні запитання.......................................................................................... 160 Рекомендована література .................................................................................. 162

Тестові завдання ................................................................................................... 164 Питання для самоперевірки та практичні завдання .......................................... 169 Список використаної літератури ......................................................................... 173 Глосарій ................................................................................................................. 179 Предметний покажчик термінів ........................................................................... 199 Додатки .................................................................................................................. 200

ПЕРЕДМОВА Цей навчальний посібник підготовлений на основі багаторічного досвіду газетярської праці. Бути журналістом, газетним працівником – значить уміти поєднувати власне творче «я» та якісну теоретичну підготовку, мати свій стиль роботи та високу виконавську дисципліну, прагнути до вдосконалення своєї майстерності та безкорисного служіння людям. Вступаючи до вишу для того, щоб здобути журналістську спеціальність, майбутні фахівці на початку обраного шляху ще не зовсім усвідомлюють, що журналістика – це не лише фах, ремесло, а й спосіб життя. Журналістика, без перебільшення, - єдина

із сучасних професій, здатна кардинально змінити

життя. Цк - єдине із занять, що змушує весь час бути у творчому пошуку, напруженні, неспокої. Що ж має знати той, хто обирає журналістику? Насамперед те, що це не лише відповідальна, а й високоінтелектуальна і здебільшого виснажлива праця. Тому готуватися до роботи журналістом потрібно серйозно, наполегливо, активно й послідовно. Нині ми можемо спостергати як масовий похід «у журналістику», так і не менш масовий «відтік» із неї, оскільки дуже важко витримати щоденний пресінг, роботу в режимі «он-лайн». Тож виникає цілком закономірне запитання: професіонал – це хто? Людина з фаховим дипломом у кишені, а чи людина з певним творчим доробком, ім’ям, що вже здобуло авторитет у журналістському й читацькому середовищі? Як добитися того, щоб бути затребуваним, високооплачуваним і при цьому залишатися чесним, безкомпромісним? Часто відповіді на це дає саме життя. Із змінами, які відбуваються в нашому суспільстві, а отже, і в засобах масової інформації упродовж останнього періоду, видавати газету чи журнал так, як це робилося раніше, наприклад, у минулому столітті, вже неможливо як з технічної точки зору, так і економічної, ідеологічної. 7

Готуючи цей посібник, автор має на меті ознайомити читачів з особливостями роботи газетяра в умовах сучасного інформаційного ринку. Це й визначило структуру посібника. Він складається із чотирьох розділів і низки додатків, практичних завдань, структурованих у «майстер-класи». Насамперед, друковане періодичне видання у першому розділі автором розглядається як творча структура, так і підприємство. У другому розділі йдеться про специфіку роботи редакції газети, особливості підготовки газетного номера до друку. Третій та четвертий розділи посібника розглядають газету як підприємство, що діє на інформаційному ринку. Автор досліджує такі аспекти, як маркетингова та цінова політика друкованого періодичного видання, прибуток та тиражна стратегія редакції, рекламна діяльність тощо. У посібнику до кожного розділу розроблені контрольні запитання та зпрактичні завдання; у кінці посібника – запитання для підсумкового контролю та практичні завдання з метою закріплення всього матеріалу. Особливим моментом посібника є додаток, який репрезентує механізм проведення «майстер-класів» за результатами вивченого матеріалу. Значна увага автора приділена тестовим завданням. Навчальний посібник містить тлумачення професійних термінів (глосарій), предметний покажчик. Він розрахований на студентів, які опановують спеціальність «061. журналістика»; особливо корисним він буде під час вивчення навчальної дисципліни «Газетно-журнальне виробництво» (180 годин, 6 кредитів ЄСТS). У кінці книги вміщений список літератури (основної та рекомендованої), використаної під час роботи над посібником, яка допоможе читачеві знайти додаткову інформацію, розширить та поглибить його знання в галузі друкованих медіа. Навчальний посібник розрахований для студентів, які навчаються за ОП «Журналістика і соціальна комунікація», студентів журналістських спеціальностей, які вчаться за іншими освітніми програмами;

журналістів, а також тих, хто

присвятив себе праці на газетній ниві та прагнуть займатися видавництвом газети. 8

РОЗДІЛ І МОДЕЛЬ СУЧАСНОГО ДРУКОВАНОГО ПЕРІОДИЧНОГО ВИДАННЯ

1.1. ГАЗЕТА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ Питання для обговорення

1. Короткі відомості з історії виникнення газет у Європі та Україні. 2. Особливості газети як соціальної інституції та її місце у суспільстві. 3. Переваги газети над іншими засобами масової інформації. Наше стрімке життя, напевне, нині дуже важко уявити без газети – досить звичного і водночас особливого атрибута цивілізації, неодмінно пов’язаного із розвитком суспільства. Ще до нашої ери зародилися перші паростки журналістики, яку прийнято вважати пражурналістикою: виходячи з умов, що складалися, вона несла певну інформацію, так чи інакше поширювала її в існуючому соціумі. У процесі розвитку суспільства потреба в інформації зростала, а отже її потрібно було розповсюджувати серед різних категорій населення. Варто згадати як усну передачу інформації, так і письмову (у формі різних державних указів тощо) – на дощечках, шкірах тварин, папірусах, бавовняних тканинах і, зрештою, на папері. Що ж значить слово «газета», відоме практично в кожному куточку Земної кулі? Вважається, що слово «газета» має італійське коріння (gazzetta – вісник) і пішло від назви старовинної срібної венеціанської монети (gazeta) чеканки 1538 року номіналом два сольдо. Саме такою була платня за прочитання «зводу відомостей». На монеті було викарбуване зображення 9

сороки (gaz(z)a). До речі, перші газети вміщували на своїх сторінках емблему цього птаха. Існує й інша версія: італійське слово має латинське коріння (gaza), що значить скарб, а воно, у свою чергу, пішло від грецького (gaza), тобто зберігання казни, греки ж запозичили його в персів (ganj), що теж значить скарб. За одну монету – гадзетту – житель Венеції міг придбати рукописний аркуш із новинами. Через століття це слово французький медик Теофаст Ренодо використав у якості назви тижневика газети «La Gassette», невеликого аркуша паперу, швидше за все, формату А5. Французи, вимовляючи це слово, спростили його, прибравши букву «д», і таким чином з’явилося «газет», яке стало символом і назвою окремого виду періодики – газети (незважаючи на це, в деяких європейських країнах газети називалися «журналь», що значить «щоденник», тобто щоденне видання. Це було досить поширено у Франції. Ми ж звикли до того, що журнали – це видання, які містять багато, іноді і до 200 сторінок, і видаються з періодичністю раз чи двічі на місяць; також існує загальновживаний синонім до слова «журнал» – «часопис»). Європейський досвід газетної журналістики започаткований виданнями «Avisso Relation, oder Zeitung» (1609 р., Німеччина), «Veekly News» (1622 р., Англія), «La Gassette» (1631 р., Франція). Перша норвезька газета – «Нордске інтелліженц седделер» («Норвезький інформаційний бюлетень») вийшла в Осло трохи більше, ніж через сто років – у 1763-му, фінська «Або тіднінг» («Газета Або») – у Гельсінкі в 1771 р. Вони

видавалися шведською мовою.

Фінськомовна газета «Уусі Суометар» («Новий фінський тлумач») була надрукована у Гельсінкі в 1820 р. В Ісландії у 1795 р. вийшла газета «Мінісверкдтідінді» («Пам’ятна газета»), а пізніше – «Сагнаблед» («Газета Сагна», 1816р.), «Клаустурпостур» («Монастирська газета», 1818 р.). В Угорщині перша газета побачила світ у 1780 р. під назвою «Мадьяр гірмондо» («Угорський вісник»). У 1784 році у Відні з’являються перші сербська та грецька газети. Перша сербська газета «Босанська 10

вілла» побачила світ у Сербії в 1785 р. Перша хорватська газета «Херцоговачкі Босилак» вийшла у 1783 р. Перша турецька газета «Спектатор д’Ор’єн» («Східний спостерігач») побачила світ у 1821 р. в Ізмірі. Болгарська газета «Болгарський орел» з’явилася у 1846 р. у Лейпцигу, а перша румунська газета «Романул» («Румунія») вийшла в Бухаресті в 1857 р. На терені тодішньої Російської імперії, під якою перебували й українські землі, першим друкованим виданням вважаються «Вєдомости», яке фактично благословив своїм указом Петро І у 1702 році. В Україні перші друковані газети побачили світ наприкінці ХVІІІ століття. Зокрема, відомий український вчений П. Федченко у своїй праці «Преса та її попередники» вказує про вихід перших газет, зокрема, він називає дату – 9 липня 1749 р. Саме тоді, за його словами, у Львові польською мовою вийшов у світ одноденний листок «Kuryer Lwowski». Є також відомості, що книгодрукар зі Львова Антон Піллер почав видавати в 1772 році газету «Avertissement» (тобто «Повідомлення», «Вісті»). Однак жоден примірник цих видань до нас не дійшов. Але першою газетою в Україні, яка відповідає нашим нинішнім уявленням про друковані ЗМІ, була «Gazette de Leopol» («Львівська газета»). Вона виходила на чотирьох сторінках у Львові французькою мовою протягом 1776 року (було випущено 52 номери). Ця газета мала два види додатків: «Новини» та «Оголошення». Дослідник української преси А. Животко з цього приводу писав так: «Щойно в 1776 р. появляється перший на українських землях... тижневик французькою мовою "Gazette de Leopol», перше число (номер) якого появилося у Львові 1 січня… Проіснував цей часопис лише один рік». 1 У 1783 р. у Львові вийшов тижневик польською мовою «Pismo uwidamijace Galicyi» (в січні наступного року назва газети була «Lwowskie pismo uwidamijace»). 1876 р. побачила світ газета німецькою та польською мовами «Львівські тижневі новини» («Lemberger wochentliche Anzeigen» та «Lwowski tygodniowe wiadomosci»). У 1796–1811 рр. у Львові виходила німецькою мовою газета «Lemberger k. k. 1

Животко А. Історія української преси. – К., 1999. – С. 36–37.

Privilegirtes Intelligentz-Blatt». У 1792 – 1798 рр. у Львові виходив «Dziennik patriotycznych politikow», а також журнал «Zbior pism ciekawych, slyzacy do poznania roznych narodow i krajow, wyjety z dziennikow i innych dziel peryodycznych» («Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань»), 1795 р. У 1811 р. почала виходити «Gazeta Lwоwska» («Львівська газета»), яка прожила на ринку періодики до 1939 р. 1 Наддніпрянській Україні газетна справа почала розвиватися на початку XIX століття. На жаль, газети в той період виходили російською мовою. У 1812 р. з 4-го травня по 20 липня у Харкові виходила газета «Харьковский еженедельник» тиражем 600 примірників (усього було випущено 12 номерів). Це був тижневик, який виходив по суботах. Цей рік прийнято вважати роком народження української журналістики на українських етнічних землях, що входили до складу російської імперії. Через чотири роки, в 1816 р. – «Украинский вестник». У 1824 р. при Харківському університеті починали видавати «Український журнал». А перша в Україні торгова газета вийшла французькою мовою у 1820 р. в Одесі — «Мессажер де ла Русі» (торгівля південної Русі). Через сім років, у 1927му, побачила світ перша газета російською мовою «Одесский вестник», яка прожила на газетному ринку до 1837 р. Під час проведення київських контрактових ярмарків (1835–1838 pp., 1850–1875 pp.) у Києві виходила газета «Киевские объявления» (до 20 номерів щороку), яка розповідала про роботу ярмарку, вміщувала інформацію про ціни, продукцію тощо. Її прийнято вважати першим друкованим рекламноінформаційним виданням в Україні. У 1838 р., згідно з наказом уряду, в усіх українських губернських містах почали виходити газети «Губернские ведомости» (у Києві – «Киевские губернские ведомости», у Харкові – «Харьковские…» і т. д.). Українськомовні газети на терені України з’явилися після проголошення Маніфесту 17 жовтня 1905 р., який пообіцяв народу низку свобод, у тому числі й слова, що вважалося перемогою демократичних сил, котрі не могли скористатися 1

Михайлин І. Л. Історія української журналістики. – Х., 2000. – С. 78 – 79.

друкованим органом як трибуною, аби відкрито заявити про себе. Наступним кроком стали Тимчасові правила про друк, які скасовували цензурні обмеження на періодику. Як результат такого «потепління» – поява у Лубнах (Полтавщина) 12 листопада 1905 р. українськомовної газети «Хлібороб», яка виходила на двох сторінках. Фактично це була перша ластівка українськомовної преси в підросійській Україні. За нею в Полтаві 24 грудня вийшла у світ газета «Рідний край». Перелік українськомовних видань продовжила «Громадська думка», перше число якої з’явилося в останній день 1905 року – 31 грудня.1 Кінець ХІХ – початок ХХ століття позначений не тільки розквітом науково-технічного прогресу і формуванням якісно нових суспільних відносин, а й великим поширенням друкованої періодики, зокрема газет. Вони почали формуватися за типологічними ознаками, обслуговуючи широкі верстви населення. Із появою масових газет у суспільстві в людей з’явилася можливість отримувати певну інформацію, яка стала товаром. Правда, за це потрібно було платити, як за кожний інший товар (ми тут не будемо розглядати безкоштовні друковані видання із разовими чи кількаразовими тиражами, які засновники та видавці використовують із певною метою, зокрема, під час виборних кампаній, для «розкрутки» тощо, розкладаючи в поштові скриньки у багатоквартирних будинках чи роздаючи на вулицях міст, селищ та ін. – авт.). Купуючи газету, споживач таким чином задовольняє коло своїх інформаційних потреб, які дають йому можливість орієнтуватися в певній сфері життя, а друковане видання, завдяки отриманій від споживача матеріальній компенсації, дбає про свій подальший розвиток, а, отже, використовує можливість впливати на аудиторію. Істотною особливістю існування газети є її доступність як засобу колективного спілкування в суспільстві: нею може користуватися практично кожен, вдаючись до таких послуг, як-от: передплата конкретного видання та отримання його через поштову службу доставки, купівля у розповсюдників 1

Потужна сила рідного слова. Упоряд. Н.М.Сидоренко. – Полтава, 2005. – с. 10–12.

(пошта, мережа реалізації через поштові відділення, магазини, спеціалізовані газетні кіоски, приватних розповсюджувачів та ін.), бібліотечна мережа. Остання послуга для споживача зазвичай безкоштовна, але вона може бути обмеженою з огляду на кількість найменувань періодичних видань, які передплачує конкретна бібліотека. Досвід діяльності газети загалом свідчить, що вона нині стала універсальним та ефективним засобом забезпечення своєрідного спілкування між людьми, котрі становлять читацьку аудиторію, шляхом отримання, а відтак і обміну інформацією, подальшим усвідомленням та поширенням її. Як це відбувається? Це може бути індивідуально (коли йдеться про потреби конкретного читача), або масово, тобто стосуватися великої кількості читачів (споживачів), які купують чи передплачують друковане видання. Так, наприклад, до газети може звернутися людина, щоб висловити свої думки, позицію чи сумніви з приводу якогось конкретного питання (проблеми), проконсультуватися, порадитися, вступити в діалог, полеміку, дискусію, взяти участь в обговоренні злободенної теми, поділитися досвідом тощо. Але, будучи одним із засобів спілкування між людьми, газета в сучасному суспільстві не може гарантувати виконання якихось управлінських рішень. Однак вона має реальну можливість вплинути на їх прийняття, виконання чи навіть обмеження (невиконання) шляхом системних публікацій громадської думки, її вивчення та узагальнення, оприлюднення позиції соціальних угруповань з того чи іншого питання та ін. Ось чому з огляду на історичний досвід у галузі журналістики газета може бути організатором як певного суспільного руху, так і політичної партії тощо, навколо яких гуртуються, консолідуються і розвиваються однодумці. Також вона може бути знаряддям впливу окремої політичної організації на суспільство, пропагувати її ідеологію, завдання, пріоритети. З таким же успіхом газета може вести послідовну агітацію за неї (чи проти неї), використовуючи різні засоби впливу на суспільну свідомість. 14

Таким чином, газета як друкований орган надає можливість не лише політичним силам чи окремим політикам, а й соціальним групам контактувати між собою і суспільством у цілому, а отже бути своєрідним інструментом управління суспільством. Ця модель управління суспільством стосовно, скажімо, свободи інформації може виглядати так: з одного боку – владні структури поширюють через газету свою позицію з приводу впровадження у життя тих або інших управлінських рішень, а читацька аудиторія – з іншого – думок про їхню корисність, потрібність, актуальність, і завдяки друкованому слову здійснювати контроль над їх виконанням. Особливість газети як найстарішого засобу масової комунікації в сучасному

інформаційному

середовищі

зумовлена

умінням

її

пристосовуватися та виживати в умовах потужного розвитку електронних ЗМІ (радіо, телебачення, Інтернет). Вміщуючи на своїх шпальтах оперативну інформацію, віддзеркалюючи та карбуючи важливі події з життя суспільства, а також реагування на них громадськості, друковані періодичні видання успішно доповнюють електронні ЗМІ в плані полемічних та публіцистичних роздумів, аналітичних узагальнень та висновків, коментарів, заміток, соціологічних зрізів, порівняльних характеристик та ін. Тому саме газети вважаються незамінними і найбільш достовірними джерелами необхідних відомостей під час вивчення певного відрізка часу, історичного періоду чи якоїсь конкретної важливої події з життя регіону, країни ті її суспільного резонансу, значення, характеристики, зв’язку з іншими подіями, явищами тощо. Газети, що зберігаються на паперових носіях в архівах, бібліотеках, мають велику історичну і суспільну цінність в якості доступної і зручної для користування джерельної бази, дослідження якої не потребує додаткових чи спеціальних технічних засобів; до якої можна час від часу звертатися і сприймати, скажімо, окремо виділений газетний номер як єдиний цілісний варіант завершеного текстового матеріалу, що містить реальний фактаж і побудований на реальних подіях, які відбувалися в конкретному місці та 15

стосувалися конкретних людей, установ, організацій, підприємств, явищ у точно датований час. Якщо дивитися на газету з практичної точки зору, то вона, наприклад, будучи великоформатною, може прийняти ту форму, яка зручна читачеві. Так, окремо взятий газетний номер можна згорнути, скласти, побіжно оглянути і, зважаючи на заголовки, які найбільше запам’яталися, викликали цікавість, привернули увагу, прочитати вміщені під ними текстові матеріали; можна читати всю одразу, а можна частинами, можна робити вирізки окремих публікацій (скажімо, за тематичною спрямованістю), підкреслювати і окремо занотовувати найбільш корисну інформацію чи ту, з якою читач не згоден; газету можна передати іншому читачеві, повернутися до неї через певний час і перечитати й осмислити вміщену в ній інформацію по-іншому. Друга половина ХХ століття внесла прогресивні корективи у розвиток інформаційної галузі суспільства з огляду на появу новітніх інформаційних технологій, які, у свою чергу, забезпечили підґрунтя для створення нових засобів масової комунікації, в тому числі й Інтернет-видань (газет), а також потужного ринку мультимедійних телекомунікаційних послуг, що значно розширили діапазон можливостей споживачів, а також і їхнє право вибору в отриманні інформації будь-якої форми та змісту. Нині у нашій країні видаються десятки тисяч назв газет загальним тиражем, що сягає кількох мільйонів примірників. Але найбільш тиражні видання сконцентровані у столиці, вони мають статус всеукраїнських. До всеукраїнських відносяться й газети, які, по суті, претендують на органи управління суспільством. Принаймні, таких поки що дві – газета Верховної Ради України (або, як ми звикли називати, – парламентська газета) «Голос України» та газета Кабінету Міністрів України – «Урядовий кур’єр». Зрештою, створюючи газету, засновник визначає її мету. Вона може полягати у наданні населенню інформації і основним її критерієм може стати інформація, чого, власне, й чекають від газети її читачі.

Ринкові умови, в яких знаходиться періодика, вимагають від газети прибутку. Його можуть забезпечити високий тираж, успішний продаж і велика кількість реклами, вміщеної на шпальтах. Щоб цього досягти, потрібно знайти нові підходи у підготовці публікацій, фотоілюстрацій, дизайну, ведення маркетингової політики. Саме завдяки цьому можна забезпечити виданню масовість, а отже затребуваність у суспільстві. Особливу нішу в газетному сегменті займають рекламні видання, які традиційно мають високі тиражі. Читацька аудиторія вважається одним із важливих чинників для видання газети в концептуальному і типологічному планах. Газету можна робити «для всіх», а можна і для окремих груп населення: наприклад, для дачників, домогосподарок, пенсіонерів, лікарів, вчителів, учнів, молоді, студентів, спортсменів, учителів, будівельників, працівників сільського господарства, військовослужбовців та ін. Свою аудиторію збирають і галузеві видання, які мають досить вузьку спеціалізацію, та партійні, які обслуговують представників політичних партій, об’єднань, рухів. А як же бути із територіальними особливостями газет? Для цього існує широка мережа обласних (регіональних) видань, які теж поділяються на рекламні,

інформаційно-рекламні,

міжрегіональних,

міських,

загальнополітичні,

міськрайонних,

молодіжні

районних,

та

ін.;

заводських

або

багатотиражних (засновниками яких є трудові колективи), а також галузевих чи корпоративних. В Україні ця практика існує і нині, зокрема, у вищих навчальних закладах, на деяких підприємствах газети виходять незначними тиражами і відповідно поширюються в цих колективах; на їхніх сторінках передусім вміщується

інформація,

що

стосується

їхнього

життя

та

діяльності,

управлінських рішень, перспектив розвитку. Такі видання розповсюджуються переважно безкоштовно через профспілкові комітети та інші громадські організації, що діють у колективах. Що стосується галузевих ЗМІ, то практика випуску таких видань може в деяких випадках бути цілком успішною. Як 17

приклад – галузева газета «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України» (скорочено – «Вісті…») Спілки споживчих товариств України, що виходить вже понад 27 років, має своє коло читачів та передплатників, стабільний тираж (понад 15 тисяч примірників). Також широкого розвитку набула корпоративна преса, яка репрезентує напрями діяльності певних корпорацій; вона може бути представлена газетами, журналами, електронними медіа. Як правило, газети робляться «сьогодні на завтра»: вранці, йдучи на роботу, пересічний громадянин може купити свіжу пресу в кіоску чи на газетних лотках, а також у розповсюджувачів. На жаль, нині відсутня практика «щоденника» – щоб газета виходила щодня, 5–6 разів на тиждень, оскільки це економічно не вигідно. Вечірні видання в Україні також не набули значних масштабів. Здебільшого, це поодинокі випадки і в цілому не зовсім успішні проекти. (Хоча за часів СРСР в Україні досить активно розвивалися вечірні газети у містахмільйонниках, вони були затребувані читацькою аудиторією). Вечірні газети від ранкових відрізняються тим, що вони головним напрямком своєї діяльності мають надання населенню свіжої інформації, в той час, як так звані «ранкові», тобто ті, що друкуються в ніч/напередодні виходу і реалізуються зранку, тяжіють в тому числі, й до інформаційно-аналітичних матеріалів. Нині обласні видання виходять здебільшого тричі або раз на тиждень, районні свої виходи скоротили до двох разів чи стали щотижневиками. Газетний ринок у нинішніх умовах досить строкатий і динамічний. Особливий ріст кількості видань спостерігається у регіонах. У середньому в кожному регіоні країни зареєстровано від 400 до 700 різних газет (фактично ж видається лише п’ята частина. Зате пресовий ринок відчуває значне пожвавлення під час виборчих кампаній, коли газети «прокидаються від сплячки» і починають з’являтися на безоплатній основі у поштових скриньках). Що стосується форматів друкованих видань, то нині в Україні представлені великоформатні газети (формату А2, іноді його називають по18

новому – «європейським»), А3 (рідше А4 – його використовують здебільшого в якості спецвипусків чи додатків, а також він популярний у засновників багатотиражних газет). Формат видання впливає на кількість газетних шпальт та дизайн. Якщо великоформатні видання використовують меншу кількість шпальт, то малоформатні їх, навпаки, збільшують (наприклад, до 48, 56 і більше сторінок), що дає змогу чітко розробляти цілісну концепцію номера і дотримуватися її. Із появою всесвітньої інформаційної мережі у газет на паперових носіях з’явилися конкуренти – Інтернет-видання. Це може бути окрема газета, а може бути електронна версія друкованої газети, її віртуальна копія (частині аудиторії її зручно читати або традиційно, на папері, або – в Інтернеті). В Україні стрімко розвивається такий напрямок, як Інтернет-газети, що мають свої особливості, специфіку, аудиторію.

1.2. СПЕЦИФІКА ВІТЧИЗНЯНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО РИНКУ Питання для обговорення 1.

Основні сегменти інформаційного ринку України.

Друковані періодичні видання та їх функції.

Місце інформації в медійних проєктах.

Разовий товар інформаційного ринку України – інформація, яку роздобувають журналісти і відповідно реалізують у вигляді журналістського твору. Журналіст збирає інформацію, готує до друку, а видання її поширює, тобто продає і розраховується із журналістом. Можливий варіант купівлі інформації редакцією в іншого джерела: чим вона цікавіша і цінніша, тим вона дорожче коштує, значить, її відповідно можна вигідніше продати.

Інформаційний ринок формується залежно від потреб населення, котре займає певну територію. Вже досліджено, що інформаційні потреби в регіонах із високорозвиненою економікою та інфраструктурою більші, а значить інформаційний ринок у таких регіонах більш насичений та структурований: на ньому представлена широка палітра друкованих ЗМІ – від загальнополітичних масових видань до газет оголошень, інформаційних бюлетенів, дайджестів, вузькоспеціалізованих та ін., а також радіо й телекомпанії. Доповнює картину інформаційного ринку такого регіону мережа регіональних Інтернет-видань. Попит і пропозиція – основні регуляторні важелі ринку – в таких регіонах працюють чітко, злагоджено. Із розвитком інформаційних потреб нових категорій населення, соціальних угруповань, політичних об’єднань, рухів, партій спостерігається зростаючий попит на різноманітну інформацію, яку поширюють ЗМІ. Рівень інформації впливає на формування друкованих видань за типологічними ознаками, їх насиченість, затребуваність серед читачів. Отже, попит на інформацію, який зростає, формує пропозицію, тобто ЗМІ. У нинішньому суспільстві зростання кількості ЗМІ спостерігається в період виборчих кампаній як місцевих, так і центральних органів влади: багато видань

створюють

саме

«під

вибори»,

вони

бувають

здебільшого

безкоштовними і мають різні тиражі. В останнє десятиріччя в Україні спостерігається зростання кількісного складу друкованої періодики як у центрі, так і в регіонах. Прикметно, що збільшується кількість газет у районних центрах, селищах, містах обласного підпорядкування. Інформаційний ринок дуже рухомий: якщо впав, скажімо, попит на інформацію, що друкувала певна газета, значить така газета непотрібна. Таким чином, відбувається відбір ЗМІ: одні відмирають, інші – народжуються. Потреба в новій інформації спонукає до створення нових видань, іншими словами, споживання інформації як продукту ринку сприяє розширенню виробництва, його новим процесам.

В умовах реального ринку це відбувається так. Журналістика як вид діяльності і творчість водночас знаходить свою реалізацію шляхом створення особливого продукту – публікації, репортажу, іміджевої статті, теле- чи радіопрограми, адресованих певній аудиторії. Чим вона чисельніша, тим більше інформації та інформаційних джерел потребує, а отже дає змогу ЗМІ дбати про свій розвиток, просування та закріплення на ринку. Тому масовість ЗМІ прямо пропорційна темпам їхнього зростання та розвитку. Звідси випливає, що головним чинником, який формує та регулює інформаційний ринок, є його головний товар: інформація, якої потребують маси. Як можна нині характеризувати інформаційний ринок у нашій країні? Передусім він нестабільний. Ринок ЗМІ в мегаполісах та великих містах відрізняється від ринку в райцентрах та малих містах: у першому випадку, він досить потужний і структурований, у другому – невеликий, на ньому зазвичай представлені одна-дві районні газети, оголошень, телепрограм. Основні учасники і дійові особи ринку ЗМІ – журналісти (їх найбільше), рекламісти

(рекламні

менеджери),

технічні

працівники

(верстальники,

дизайнери, бухгалтери, маркетологи, оператори, візажисти, освітлювачі і т.д.). Перелік цих професій нині із розвитком комп’ютерних технологій значно збільшився. Але

інформаційний

ринок

представлений

не

лише

ЗМІ,

видавництвами, що випускають іншу друковану продукцію, торгують папером та технічними засобами. Якщо раніше в обласному центрі була одна обласна друкарня, а в райцентрі – районна, то тепер ситуація дещо змінилася: у структурі газети може бути власний видавничо-поліграфічний комплекс, друкарня обласного центру може виконувати замовлення із столиці, сусідніх регіонів тощо. Якщо говорити про медіа-холдинг, то друкарня як його структурний підрозділ може обслуговувати інші редакції, випускати книги, брошури, буклети, плакати тощо. Наявність матеріально-технічної бази вирішує багато

проблем, у той час як її відсутність їх лише додає. В Україні лічені газети можуть похвалитися власними видавничо-поліграфічними комплексами. Як в Україні структурований інформаційний ринок? До нього входять ринок інформаційних джерел, ринок преси (газети, журнали), аудіовізуальні та електронні ЗМІ (радіо, телебачення, Інтернет-видання), рекламний (рекламні агенції,

рекламісти,

PR-агенції),

поліграфічно-видавничий,

матеріально-

технічний, ринок праці (журналісти та технічні працівники, рекламісти, маркетологи, менеджери, бухгалтери, розповсюджувачі), ринок споживачів (читачів). Всі ці суб’єкти, що входять до інформаційного ринку, тісно взаємопов’язані між собою. Якщо з’явилася потреба відкрити видання, то передусім засновник (видавець) шукає кошти. Джерела фінансування можуть бути різні. Якщо газета обслуговуватиме інтереси якоїсь структури (держструктури) і є її органом чи організації, партії і т.д., то таке друковане видання вважається дотаційним, і кошти отримує від засновника у вигляді дотації. Якщо ж якесь підприємство (підприємець) вкладає кошти у видання з метою реалізації певного кола завдань, у тому числі й отримання прибутку, такий характер фінансування називається інвестуванням. Якщо ж поставлені завдання не виконані, мета не досягнута, інвестор може припинити фінансування видання. Важливу роль у структурі інформаційного ринку відіграє ринок праці. Висококваліфікований, досвідчений журналіст із гарним послужним списком, як правило, більш затребуваний, ніж журналіст без певного досвіду роботи в ЗМІ. Це ж можна сказати і про представників інших спеціальностей: дизайнера, оператора верстки, медіамаркетолога, рекламіста. Тому при доборі кадрів роботодавці мають свою увагу зосереджувати на таких якостях, як досвідченість, професійність, уміння спілкуватися з людьми та ін. Ринок матеріально-технічних засобів нині досить розвинений, і він визначає зовнішній вигляд періодики. Вимоги аудиторії та рекламодавців стосовно повнокольорового друку, зростання кількості шпальт, специфічна верстка, наявність великої кількості фотоілюстрацій кардинально змінили 22

уявлення про усталені поліграфічні стандарти, а «хліб друку» – папір – став одними із ключових чинників успіху видання: безперечно, приємніше брати до рук газету, надруковану на якісному папері з високою поліграфічною якістю. Стан ринку паперу в Україні бажає бути кращим. Поліграфічні підприємства використовують папір зарубіжного виробництва оскільки поліграфічні комплекси нового покоління (типу ролевої друкарської машини «Solna»та ін.) орієнтовані на використання високоякісного паперу із незначним вмістом пилу. Відтак важливим фактором формування ціни на газету, крім тиражу, є папір, на якому вона надрукована. Ринок матеріально-технічних засобів нині відкриває широкі можливості не лише для фізичної особи, а й юридичної: оргтехніка різних поколінь та потужностей може зробити редакції газети своєрідну послугу в організації праці. Чималу роль відіграє наявність електронної оргтехніки: комп’ютери для журналістів, для верстки, для бухгалтерії – всі вони мають різну потужність; мобільні телефони останніх поколінь дозволяють оперативно передавати найсвіжішу інформацію від журналіста, який знаходиться далеко за межами редакції тощо. Щоб виробляти інформаційний продукт, ЗМІ потребують багато джерел інформації або інформаційних ресурсів. Що сюди входить? Різноманітна інформація: соціального напрямку, політичного, ідеологічного, виробничого, статистичного,

науково-технічного,

міжнародного,

культурологічного,

кримінального тощо. Журналісти, отримуючи її, опрацьовують: відбирають головне і другорядне, уточнюють факти, розширюють іншими відомостями. Використовуючи цю інформацію, редакція газети формує випуск чергового номера і запускає його в продаж, іншими словами – на ринок, який живе за своїми законами і має низку сегментів. Розглянемо одну з дотичних до нашої теми. Це, зокрема, сегмент власне інформації. Практика журналістики показує, що інформації ніколи не буває достатньо/багато:

редакції

друкованих

та

електронних

ЗМІ

весь

час

перебувають у пошуку свіжих новин, цікавих тем для висвітлення та ідей щодо 23

підвищення купівельної спроможності свого видання. Тому в цьому випадку попит може набагато перевищувати пропозицію, оскільки новинні джерела не безрозмірні (на рівні регіону чи навіть країни щоденних подій, гідних уваги, щодня відбувається, як правило, не так вже й багато). Винятком може бути спортивна, кримінальна та політична інформація. Інформацію роздобувають журналісти (штатні та позаштатні). Рекламна інформація – специфічний сегмент ринку ЗМІ, оскільки від неї нерідко залежить доля газети, адже рекламні публікації – одне з постійних фінансових джерел видання. Тому життя та стабільність ЗМІ пов’язане з кон’юнктурою ринку реклами. Якщо в регіоні економічна стабільність, значить рекламні надходження до газети теж носять стабільний, а не стихійний характер (виняток становлять передвиборні кампанії, рекламні акції тощо). Нові проекти, ідеї, підходи у створенні друкованого періодичного видання

теж

залежать

від

інформаційно-рекламного

поля.

Залучити

рекламодавця, зробити газету привабливою для рекламних агенцій, рекламістів, вчасно придбати та реалізувати, «розкрутити» ту чи іншу ідею – завдання номер один для видання. Зважаючи на те, що вік інформації, як і газети, короткий, а, отже, її варто «вкинути» в інформаційний простір у вигляді продукту якомога швидше, газети нині ведуть конкурентну боротьбу між собою і за рекламодавця, і за цікаву, ексклюзивну інформацію та оригінальний проєкт (ідею). Тому на ринку періодичних видань (як, зрештою, й іншої продукції) перемагає газета більш тиражна, яскравіша, цікавіша, фінансово міцніша – та, яка найбільше відповідає запитам та потребам споживачів. Ринок періодики України продовжує невпинно зростати. Кожна область нині має у своєму активі у середньому від 300 до 700 і більше зареєстрованих друкованих видань, причому лише 10–15 відсотків регулярно виходять у світ, в Україні зареєстровані. Інші – очікують потрібного моменту: наприклад, виборів. Крім цього, зростає кілька теле- та радіокомпаній. Це свідчить про те,

що журналістика перетворилася в потужну інституцію, з якою не можуть не рахуватися влада, бізнес та різні політичні сили. У більшості випадків медійні проєкти, в яких задіяні друковані періодичні видання, – вигідні, прибуткові; індустрія ЗМІ відчула смак капіталу. Але це можливо лише за умов грамотної, і в першу чергу з точки зору економіки, політики засновників та видавців: періодичним виданням мають керувати професійні фахівці, чітко розуміючи головне призначення ЗМІ – інформаційне обслуговування населення, забезпечення його необхідною для життєдіяльності інформацією та отримання, в кінцевому результаті, прибутку. Сучасний ринок ЗМІ в нашій країні становлять періодична друкована преса (газети, журнали, тижневики, інформаційні бюлетені, різноманітні вісники та ін.), радіо, телебачення та Інтернет-видання. Серед періодичних друкованих видань існує поділ за територіальним принципом. Першою, найнижчою, сходинкою є місцеві газети, що поширюються на певній (обмеженій) території. Це, зокрема, районні (міськрайонні) видання, що виходять і поширюються на території одного району області. Але районні газети можуть виходити й обслуговувати певний ринок (адміністративну одиницю) обласного центру. Наступна сходинка – обласні газети. Вони, зазвичай, виходять в обласному центрі і розповсюджуються на території області. Регіональні видання можуть бути як обласними, так і міжобласними й поширюватися на території кількох суміжних областей. Наступна сходинка – всеукраїнські видання, що можуть виходити як у Києві, так і в інших регіонах, а поширюватися на території всієї України. Отже,

місцевий,

регіональний

(обласний)

та

всеукраїнський

інформаційний ринки тісно пов’язані між собою. Вони охоплюють як незначну територію (місто, селище, район, адміністративний район обласного центру), так і широку (кілька районів, особливо це відчутно нині, у період створення об’єднаних територіальних громад на базі районів, сіл, селищ), об’єднуючи 25

територію специфікою регіонів (наприклад, південна зона, промислова зона та ін.). Найпотужнішим та найбільш насиченим вважається всеукраїнський інформаційний ринок: видання, що його репрезентують, поширюються на території всієї України. Цей ринок перебуває у стані постійної вібрації, розвитку:

з’являються

нові

видання,

закриваються

старі,

відбувається

ребрендинг деяких видань тощо. Досить відчутним сегментом українського інформаційного ринку стала преса близького зарубіжжя, зокрема, Росії, що негативно впливає на український інформаційний простір в умовах російсько-української війни, яку Росія розпочала в 2014 році. Це становить загрозу національними інтересам держави Україна, в першу чергу, – безпековому комплексу, оскільки ця преса, як і електронні ЗМІ держави-агресора, насаджують чужі й відверто ворожі нам наративи. Що стосується часописів, то це здебільшого глянцеві «світські» видання, до 50 відсотків площ яких займає реклама відомих брендів. Видання носять переважно інформаційний характер. Альманахова преса, фахові журнали в цій ніші займають незначну частину. Зазвичай вони надходять у бібліотеки та розповсюджуються шляхом розсилання. Інформаційний українськомовних

ринок

друкованих

України періодичних

двомовний. видань до

Співвідношення російськомовних

коливається від 40 до 50 відсотків. Преси, що видається мовами нацменшин, в Україні обмаль. Також в Україні мізерна кількість найменувань видань, що виходять іноземними мовами. У період формування та структурування інформаційного ринку в Україні сформувався також і ринок розповсюдження преси. Головний монопольний розповсюджувач періодики в країні – державне підприємство «Укрпошта», яке бере за послуги з розповсюдження вже до 35 відсотків ціни газети чи журналу. Передплачену через «Укрпошту» газету (журнал) доставляють читачам

листоноші. Альтернативних «Укрпошті» розповсюджувачів преси по регіонах в Україні немає. Але упродовж останнього періоду в країні сформувався ринок роздрібних розповсюджувачів друкованої періодики. Розповсюдження ведеться, крім мережі

поштових

відділень

«Укрпошти»,

міськими

комунальними

підприємствами, приватними підприємствами та приватними підприємцями. Цей ринок теж рухомий, на ньому час від часу з’являються нові суб’єкти (низка друкованих ЗМІ, наприклад, розповсюджується у мережах супермаркетів, книжкових магазинах, кіосках тощо). Низки фірм почали спеціалізуватися лише на реалізації друкованої періодики, а деякі приватні підприємства – працювати із кількома газетами та журналами. Вони водночас вважаються і покупцями, і продавцями. Купуючи в редакції оптом частину тиражу, вони реалізують його в роздріб, заробляючи на цьому. Покупець (споживач, читач) – кінцева ланка всього циклу друкованого видання: він купує газету (журнал), таким чином інвестуючи свою дещицю в нього. Чим більше у видання покупців/читачів, тим більший дохід газета отримає.

Споживчий

ринок

України

досить

специфічний.

Середньостатистичний читач (він же споживач, покупець) за останні 10–15 років, як правило, визначився лише з одним-двома виданнями, тому купує їх стабільно. Що спонукає читачів купувати ту чи іншу газету? Потреба у свіжій інформації, звичка, наявність коштів і т.д. Звичайно, людина із достатком може купити більше газет і журналів, ніж малозабезпечена. Тому частина покупців із числа малозабезпечених купляють одну газету, наприклад, раз на тиждень. Зважаючи на цю обставину, деякі газети, що виходять три-п’ять разів на тиждень, готують паралельно разовий тижневий випуск і реалізують його за окремим індексом.

Також суттєвим є те, що ринок покупців розділений на різні соціальні групи, які споживають різну інформацію, а, отже, можна сказати, кожне ЗМІ має свій цільовий ринок споживачів, які потребують певної інформації. Як уже зазначалося, найвищий відсоток концентрації ЗМІ спостерігається в густонаселених, промислових регіонах, передусім, у столиці країни. Зростає кількість

регіональних

ЗМІ

рекламно-розважального

та

комерційного

характеру. Ринок вітчизняних ЗМІ в Україні підпорядкований або крупним фінансовим компаніям, або промисловим групам чи певним олігархічним колам/особам.

Вирізняються

певні

групи:

галузевої

преси,

відомчої,

засновниками якої є державні органи та органи місцевого самоврядування, міністерства, відомства, профспілки та ін., а донедавна – й комунальної. Серед вітчизняного капіталу на ринку ЗМІ в Україні присутній іноземний капітал – низка видань існують на його кошти, хоча серед засновників іноземці зазвичай не значаться. Ще один спосіб існування на українському інформаційному ринку – друк російськомовних брендових видань (це ми розглядали вище), а також реалізація іншої друкованої періодики, випущеної в Росії. В Україні також реалізуються видання іноземними мовами, розраховані як на читачів-іноземців, так і на українців, що вивчають мови. Українські ЗМІ також співпрацюють із низкою міжнародних зарубіжних агенцій, купуючи в них продукцію у вигляді оперативної інформації, фоторепортажів та ін. Основні функції газетної та журнальної періодики. У нинішньому світі головною функцією преси вважається інформаційна, преса покликана інформувати населення про події, які відбуваються у суспільстві і ніяким чином не впливати. Насправді ж, вплив преси, і друкованої насамперед, – досить серйозний, особливо в період політичних кампаній (вибори,референдуми тощо). «Під функцією в журналістиці ми розуміємо цілеспрямовану діяльність, що має неперехідний і невипадковий, а закономірний характер. Функція 28

включає в себе і мету, і засоби, вона виражає сутність, суспільне призначення преси, визначає її роль як суспільного інструменту», – так вважав професор, дослідник української преси А.Москаленко. Важливими

функціями

преси

організаторська,

виховна,

пропагандистська, соціальна. Організаторська функція періодики – одна із головних у діяльності ЗМІ. Нині вона помітно активується. Виховна функція впливає на формування політичної культури населення, економічного мислення і загального розвитку. Необхідність інформування населення, висвітлення діяльності органів влади, місцевого самоврядування та різних суспільно важливих подій впливає у кінцевому результаті на маси, на їх виховання, грає роль у підвищенні їхньої політичної культури, залучає до участі в суспільному житті. Пропагандистська

функція

зумовлена

необхідністю

роз’яснення

практичних та теоретичних проблем становлення правової, демократичної держави, важливості глибокого розуміння загальнолюдських цінностей, ідей національного

відродження,

національної

пам’яті,

питань

ментальності

українського народу, його історії. Тому можна говорити про підвищення ролі публікацій, які торкаються гострих проблем сьогодення, мають аналіз політичних ситуацій, ґрунтовні відповіді на питання, що турбують людей. Соціальна функція друкованих ЗМІ випливає із об’єктивного чинника: засоби масової комунікації покликані бути трибуною загальнонародної громадської думки. З особливою силою вона стала проявлятися після проголошення незалежності України, коли на сторінках газет та журналів розгорнулося масове обговорення питань громадянських свобод, соціальної справедливості, впровадження ринкових відносин, проблем національного відродження,

входження

України

налагодження міжнародних зв’язків тощо.

Європу,

інтеграційні

процеси,

1.3. ТИПИ ДРУКОВАНИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ Питання для обговорення 1. Первинні типологічні ознаки. 2. Вторинні типологічні ознаки. Нинішній розвиток періодичних друкованих видань обумовлений насамперед ринком. Змінюється життя, а відтак і потреби в інформаційних продуктах. Тому типи друкованих ЗМІ у нинішньому вимірі варто розглядати насамперед через призму певних груп, що об’єднуються за певними ознаками, властивостями. Однак нині в умовах українського ринку ЗМІ важко чітко виділити якісь фундаментальні підвалини, які б формували ті чи інші типи друкованих видань. Тому, на наш погляд, типологію ЗМІ варто розглядати під кутом низки чинників, які впливають на формування періодичної друкованої продукції. Насамперед, у створенні друкованого ЗМІ відіграють роль такі фактори: аудиторія, для якої воно буде поширюватися, мета цього ЗМІ, завдання, які ставлять видавець та засновник. Традиційні, друковані ЗМІ, що діють у суспільстві, відображають його обличчя – політичні, суспільно-економічні відносини. Останні вплинули на розвиток преси після того, як наше суспільство позбулося ідеологічних «комуністичних оков»: наприкінці 80-х – початку 90-х років минулого століття почали з’являтися нові видання, позбавлені «радянсько-партійного» впливу. Тому медійний ринок чітко «вловив» нові тенденції. З настанням «ери Інтернету» ринок знову відчув нові тенденції: друковані ЗМІ почали відкривати свої веб-сторінки, які наповнилися «свіжим» контентом, який почав значно випереджати контент друкований. Тому розвиток цифрових технологій спричинив «бум» щодо «віртуалізації» друкованих періодичних видань, які у своєму активі мають і передплатників із числа читачів паперової версії видання, 30

і підписників (читачів електронних медіа, блогів тощо), які користуються його мережевим варіантом. Як зазначалося вище, типоутворюючими (типоформуючими) ознаками у виникненні друкованого ЗМІ є: мета створення, аудиторія, на яку видання поширюватиметься, та його видавець (засновник). Ці чинники тісно пов’язані між собою, однак кожен із них може бути первинним у формуванні типу видання. До вторинних типологічних ознак можна віднести структуру видання, авторський (журналістський та позаштатний) актив, дизайн та поліграфічне оформлення, жанрове наповнення. У залежності від мети видання та читацької аудиторії, на яку воно розраховане, вибирається певне оформлення, авторський склад, жанри, розробляється модель (структура). Зокрема, якщо взяти для прикладу наукове видання, то для нього застосовуються зазначені ознаки в одному вигляді, для галузевого – в іншому, для масового – зовсім інші. Що стосується таких факторів, як періодичність, обсяг, тираж, то варто зазначити, що вони також залежать, у першу чергу, від читацької аудиторії, мети видання, а також і від оформлення, моделі (внутрішньої структури), жанрів. Як краще, зручніше, корисніше згрупувати за типологічними ознаками періодичні друковані видання? Для прикладу: послуговуючись «Каталогом видань України «Преса поштою», 2019 рік (перше півріччя), видання можна розділити за такими розділами: «Газети України», «Журнали України», «Книги, довідники тощо», «Електронні видання». Наша справа зараз розглянути типологію періодичних друкованих медіа – газет та журналів. Традиційно вони розподіляються за тематикою. Так, «Каталог…» ось як пропонує поділити друковану пресу тематично (практично щороку назви видань та розділів у каталозі можна зустріти ті ж самі чи деякі нові): 1. Автомобільна та технічна творчість. 2. Агропромисловий комплекс. 31

3. Астрологія. Окультні науки. 4. Бізнес. Підприємництво. Менеджмент. 5. Будівництво. Архітектура. 6. Бухгалтерський облік. Оподаткування. 7. Видання для жінок. 8. Видання для чоловіків. 9. Видання універсального змісту. 10. Військова наука. Силові структури. 11. Водне господарство. 12. Лісове господарство. 13. Мисливське господарство. 14. Рибальське господарство. 15. Видання Національної академії наук України та вишів. 16. Громадсько-політичні видання. 17. Літературно-художні видання. 18. Держава і право. 19. Детективи. Пригоди. Фантастика. 20. Дитячі та молодіжні видання. 21. Довідкові видання. Каталоги. 22. Економіка. Фінанси. Статистика. 23. Історія. Філологія. 24. Кібернетика. Інформатика. Радіоелектроніка. 25. Комп’ютерні видання. 26. Культура, мистецтво. 27. Аудіо та відео. Фото. 28. Мандри. Туризм. Довідники. 29. Міжнародні відносини. Політика. 30. Зовнішньо-економічні відносини. 31. Мода. Інтер’єр. Дизайн. 32. Науки про землю. Екологія. 32

33. Науково-популярні видання. 34. Нерухомість. Власність. 35. Освіта. Педагогіка. 36. Охорона здоров’я. Медицина. 37. Преса. 38. Книгознавство. 39. Поліграфія. 40. Філателія. 41. Природа. Світ Рослин і тварин. 42. Рекламні видання. 43. Родина. Домівка. Побут. 44. Сатира та гумор. 45. Сільське господарство. 46. Присадибне господарство. 47. Соцзахист населення. Проблеми інвалідів. 48. Техніка. 49. Промисловість. 50. Торгівля. Ринок. Маркетинг. 51. Транспорт. Зв’язок. 52. Фізико-математичні науки. Хімічні науки. 53. Фізкультура. Спорт. 54. Філософія. Соціологія. Психологія. релігія. 55. Фінанси. 56. Книги. 57. Електронні видання. Відтак, за тематикою в каталозі можна знайти потрібне видання – газету, журнал, книгу чи електронне видання. Також ці типи видань можна поділити на

певні

групи:

загальнотематичні

(масові),

вузькотематичні

(масові),

вузькотематичні (цільові). Загалом, зазначений «Каталог…» зразка 2019 року (перше півріччя) вміщує 4563 індекси найменувань видань. Варто додати, що 33

приблизно така кількість індексів, як і тематичної спрямованості видань, спостерігається щороку, похибки тут досить низькі. Однак, крім тематики, є така категорія, як поширення. Іншими словами, потрібно визначитися, на яку територію (регіон) поширюється конкретне видання. Поширення періодики теж виокремлюється як одна із важливих типологічних ознак. За поширенням періодику поділяють на загальноукраїнські та регіональні видання. У чому тут головна відмінність? Загальноукраїнські видання поширюються на всій території України, а регіональні – лише на певній території (області). Виникає запитання: а до якої категорії віднести газету, яка видається в селищі міського типу чи райцентрі і поширюється в цьому районі? Така преса називається районна і відноситься вона до регіональної. Стосовно журналів, то вони також можуть бути як регіональними, так і загальноукраїнськими. Суттєве в даному випадку запитання: а регіональне видання може розповсюджуватися на всю Україну? Звісно, може, якщо його передплатний індекс внесений належним чином до каталогу періодичних друкованих видань, що поширюються на всю територію країни. Стосовно електронних видань. Вони поширюються через мережу Інтернет. Їхні функції аналогічні до функцій медіа (про це ми поговоримо нижче). Перевага електронних видань над паперовими полягає у високій оперативності. Ці видання безперервно оновлюються. Ще одна перевага – електронні видання не потрібно спеціально транспортувати, як це відбувається із друкованими виданнями. Передплативши, користувач завдяки наявності Інтернет-мережі може в будь-який час прочитати свіжу версію газети чи журналу. Електронні видання, як вже зазначалося, дуже оперативні, вони значно випереджають своїх паперових «колег». Нині багато друкованих ЗМІ мають свої електронні версії, які теж продаються після того, як читач їх передплатив. Це дуже зручно з економічної точки зору, оскільки для видання є можливість збільшувати таким чином дохід. Деякі друковані видання пропонують загалу безкоштовну Інтернет-версію 34

свого паперового оригіналу, але значно пізніше, ніж друкована газета (журнал) вийшла у світ. Наприклад, таку практику має професійний загальнополітичний щомісячний часопис «Журналіст України». Існує ще одна категорія – періодичність. Якщо журнали традиційно виходять щомісяця, раз на два місяці, раз на квартал, двічі на рік, раз на рік, раз на тиждень, раз на два тижні, то газети виходять значно частіше. Найпопулярніші серед газет – тижневики, тобто ті, що виходять раз на тиждень, в певний день, обумовлений у передплатному каталозі. Крім тижневиків, є видання, що виходять тричі на тиждень, двічі на тиждень (у минулому столітті, наприклад, існувала широка практика щоденних та вечірніх газет, однак нинішні економічні умови та низькі тиражі не дають змогу цього робити в наші дні); раз на два тижні, раз на місяць. Деякі спеціалізовані газети виходять раз на два місяці, раз на три місяці, раз на півроку, але ця практика не дуже поширена. Окремі категорії в типології друкованих медіа займає галузева та корпоративна преса. Корпоративні видання, як правило, створюються і розповсюджуються на конкретному підприємстві (корпорації, холдингу), в організації тощо. Зазвичай вони є безкоштовними (наприклад у літаках, на кораблях, у потягах тощо). Галузеві видання призначаються для читачів, що працюють (чи належать) у певній галузі народного господарства. Так, наприклад, на терені України понад 27 років виходить у світ тижневик «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України» (скорочено – «Вісті…»), яка йде в передплату і розрахована на читачів – членів Укркоопспілки та студентів кооперативних коледжів і вишів.

Контент

цієї

газети

має

як

кооперативну

тематику,

так

загальнополітичну, що, в кінцевому результаті, дає позитивний результат: відносно високий тиражн (понад 15 тисяч примірників), беззбитковий бюджет і професійна поінформованість працівників галузі. Окремим рядком у типології друкованої періодики слід виділити і суто партійні видання, що фінансуються політичними партіями та організаціями. Їхнє призначення передусім агітаційне. 35

Щодо форми власності друковані періодичні видання (газети, журнали) поділяються на приватні, комунальні та державні. Приватне видання можна видавати як одноосібно (видавець та засновник в одній особі), так і колективно (група засновників, видавців). Комунальна преса в Україні нині завершує процес реформування у відповідності із Законом України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» від 24.12. 2015 р. (№ 917-VIII). Згідно із Законом, його дія «…не поширюється на газети «Голос України» та «Урядовий кур’єр», що відповідно до законодавчих актів здійснюють офіційне опублікування законів України та інших нормативноправових актів» (http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/917-19. – Режим доступу: 15.01.2020 р.). Ці видання де-факто називають державними, хоча це не зовсім правильно; у такому статусі вони й залишаються на сучасному етапі. Їх редакції мають відповідне фінансування від державних органів влади. На жаль, в Україні видається низка періодики, яка має тісний зв’язок з різними медійними організаціями, в тому числі й медійними брендами. Варто також зазначити, що деякі з друкованих ЗМІ в Україні репрезентують міжнародні бренди, як-от: «ВВС Україна», «Forbes Україна», «Vogue.ua», «Viva!» тощо. Кілька слів про мовний фактор. Більшість українських друкованих ЗМІ виходять українською мовою, російською мовою, часто видання мають два варіанти: виходячи українською, газета (журнал) має російськомовний варіант чи навпаки. За даними Держкомтелерадіо України, станом на перше півріччя 2019 року, в країні англійською мовою виходили 67 видань загальним тиражем 280,1 прим., з них одна газета (тиражем 190,9 тис. прим.) та 66 періодичних і продовжуваних видань загальним тиражем 89,2 тис. прим. Відповідно польською – два видання (газети) загальним тиражем 20 тис. прим., російською – 497 видань загальним тиражем 267167,4 тис. прим. Також виходили газети румунською мовою (одне видання, загальним тиражем 12 тис. прим., угорською мовою – три газети загальним тиражем 888 тис. прим.).

Українською мовою виходили 1321 видання загальним тиражем 208927,6 тис. прим., із них газет – 781 загальним тиражем 199836,6 тис.

прим.,

періодичних продовжуваних видань – 540, загальний тираж яких становив 9091 тис.

прим.

(http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=157433&cat_id=85717. – Режим доступу 15.01.2020 р.). Друковані періодичні видання, зокрема газети, можна вирізняти і за форматами (Берлінер, А4, А3, А2), і за стилем оформлення (повнокольорові, чорно-білі, чорно-білі з кольоровими вставками), і за вартістю (платні та безкоштовні). Журнали, варто підкреслити, були досить довгий період (протягом XIX і частково XX ст.) одним із основних видів друкованих ЗМІ. Журнали (часописи) поділяються, як вже зазначалося вище, на такі типи: за періодичністю виходу (щомісячні, щотижневі, ті, що виходять кілька разів на місяць); за форматом; за тематикою (громадсько-політичні, літературно-мистецькі, літературні, мистецькі, розважальні, наукові, науково-методичні, сатиричні, релігійні, політичні та ін.). Вони можуть бути орієнтовані на певний вік, заняття. Вони можуть висвітлювати діяльність певних організацій. Враховуючи те, що журнали виходять в світ не так часто, як газети, оперативність подачі новинної інформації у них відсутня. Інформаційні колонки, якщо вони присутні, більше схиляються до дайджестів. Але журнали можуть глибше аналізувати події, факти, вміщувати більш розлогі аналітичні чи дослідницькі публікації. Також за статистичними даними, що надає у своїх звітах Держкомтелерадіо України, станом на перше півріччя 2019 року кількість друкованих видань налічувалася: 3143 загальним тиражем 607172,9 примірника. З них газет – 1371 примірників загальним тиражем 574149,7, періодичних і продовжуваних видань (крім

газет)

–

1772,

загальний

тираж

склав

33023,2

(http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=157433&cat_id=85717. Режим доступу: 15.01.2020 р.).

–

1.4. ГАЗЕТА, АВТОРСЬКИЙ АКТИВ. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ РЕДАКЦІЇ Питання для обговорення 1. Як краще редакції та журналістам встановити контакт із читачами. 2. Читацький актив, його формування. 3. Особливості масової роботи редакції. Саме цей трикутник – газета, її авторський актив та організація роботи редакції – є запорукою ефективної, творчої роботи та успішного просування на ринку друкованого видання в цілому. Іншими словами, редакції газети необхідно у своїй діяльності спиратися і на позаштатний редакційний актив, потенціал якого можна і потрібно використовувати з метою встановлення зворотного зв’язку між газетою і читачами. Отже, читачі будь-якої газети – і тієї, що має великий тираж, і малотиражної – є її аудиторією. Вони фактично підтримують її, купуючи чи передплачуючи, інвестуючи таким чином у неї свої кошти. Зрозуміло, що читачі за це хочуть отримувати якісний друкований продукт, а тому редакція як виробник – зі свого боку – має забезпечити цю якість. Але, крім інвестицій з боку читачів, існує ще один бік медалі – тісні контакти редакції з певними категоріями аудиторії, які приносять користь загальній справі і працюють на кінцевий результат – випуск цікавої, читабельної, якісної газети, яка задовольняє попит не лише своєї, вже сформованої постійної аудиторії, а й розширює її, залучаючи нових споживачів. Турбота про потенційних читачів також важливий момент діяльності редакції газети, яка має спиратися на свій актив, а це не лише читачі. У ньому зацікавлені, як правило, всі члени редакційного колективу, починаючи від керівника і закінчуючи кореспондентом, оскільки газета – це 38

колективна творчість. Від того, наскільки оптимально налагоджений процес співпраці з редакційним та читацьким активом, залежить кінцевий результат. Актив редакції газети може бути досить широким. Його основу складають передусім дописувачі до газети (їх називають авторами). До них входять позаштатні кореспонденти, які вміщують на газетних шпальтах матеріали на теми, запропоновані редакцією або ними самими. Вони можуть працювати як за трудовою угодою, так і без неї, отримуючи авторську винагороду у вигляді літературного гонорару. Вони можуть бути «прив’язані» до якогось конкретного відділу газети і брати участь у розробці та висвітленні його тематики або співпрацювати з кількома відділами. Вигода співпраці редакції з позаштатними журналістами (в тому числі й професійними, які називають

себе

фрілансерами)

очевидна

огляду

на

їхню

фахову

підготовленість, знання вимог газети загалом та читацької аудиторії зокрема. Крім

позаштатних

кореспондентів,

серед

редакційного

активу

вирізняється й група позаштатних авторів. Ними можуть бути читачі газети з певною освітою, життєвим досвідом, заняттями, які здатні висловлювати свої думки з приводу тієї чи іншої теми, проблеми, відгукнутися на подію, публікацію, підтримати редакційний діалог тощо. Зазвичай позаштатні автори редакції – це вчені, освітяни, медики, представники інженерно-технічних відділів підприємств, юристи та ін. Вони відповідальні у формуванні своїх думок, викладених у вигляді листів, коментарів чи відгуків, тому редакція завжди має у своєму активі таких фахівців. Також позаштатні автори можуть виступати і в ролі консультантів у межах своєї компетенції, що позитивно і з довірою до друкованого слова сприймається

читачами.

Це

вигідно

насамперед

редакції,

яка

може

продемонструвати на сторінках газети кваліфіковані публікації на певну тему, а також

позаштатним

авторам,

які

завдяки

редакції

здобувають

собі

популярність, авторитет серед населення. Окрему групу редакційних активістів становлять представники пресслужб різних установ, підприємств, організацій, чи просто інформатори, які 39

зазвичай не виступають на сторінках газети, але час від часу повідомляють редактора або штатного працівника про подію, пропонують тему чи навіть передають конфіденційну інформацію, що може бути цікавою для редакції та читачів газети. 1 Що стосується останніх, то ця категорія редакційного активу вважається особливою з огляду на її специфіку: як правило, спілкування з читачами відбувається завдяки роботі з редакційною поштою. Йдеться про читацькі листи, які завжди були і залишаються особливим джерелом інформації, що у свою чергу є важливим моментом у діяльності редакції газети. Адже в листі читача може бути відображена тільки йому відома інформація, яку він через газету прагне повідомити широкій аудиторії. Беручи до уваги такий лист, редакція може не тільки вийти на серйозну тему і розробляти її протягом деякого періоду із залученням широкого кола читачів, фахівців та ін., а й використати його в якості прямого зв’язку (опублікувати) та зворотного зв’язку (в результаті публікації очікувати на результат: реагування на неї інших читачів, представників громадськості, владних структур тощо). Надсилаючи до редакції листа, читач керується різними мотивами: поділитися зі своєю газетою думкою чи проблемою, попросити поради чи допомоги, навпаки, дати комусь із інших читачів пораду чи запропонувати руку допомоги. Іноді, звертаючись до редакції, читач сподівається на зустріч із журналістом чи бодай на дзвінок від нього, хоча через власну делікатність соромиться про це сказати. Але це можна прочитати між рядками його листа. Але буває й так, що читач у своєму листі повідомляє інформацію, яка не відповідає дійсності. Як розпізнати її? Для цього потрібні досвід та інтуїція журналіста, а ще – слід мати у своєму активі інші джерела інформації та інформаторів, які б могли підтвердити чи заперечити наведені в листі факти. Ретельна робота з читацькими листами займає немалий відрізок часу журналіста, яка увінчується успіхом, коли через опублікований лист на шпальтах газети читачі телефонують, пишуть, дискутують, а також пишуть свої 1

Гуревич С.М. Номер газеты. – М., 2002. – С. 93–99.

відгуки (відгуки, до речі, можуть бути і на різні тематичні публікації, нариси, проблемні матеріали, які не варто ігнорувати, а слід, не зволікаючи та керуючись принципом «дорога ложка до обіду», друкувати на шпальтах видання). Значить, висловлена таким способом чиясь позиція співпала з позиціями багатьох, а якщо не співпала, то принаймні змусила їх про це заявити, висловитися. Так, з точки зору гласності газета стає трибуною громадської думки і зміцнює свої позиції в певній суспільній ніші. 1 Звичайно, листи читачів слід публікувати, не відкладаючи «на потім». Про це вже йшлося вище. Їх можна вміщувати як у тематичних підбірках (вони можуть мати рубрики «Нам пишуть», «Від нашого головного кореспондента», «Із читацької пошти», «Лист читача», «Лист номера» тощо), так і в огляді редакційної пошти чи під окремою рубрикою, якщо розповідається, скажімо, про кричущі факти несправедливості стосовно конкретної людини (у практику деяких друкованих видань ввійшли такі рубрики, як, наприклад, «Крик душі», «Життя, як воно є», «Б’ємо на сполох!» та ін.), щоб привернути до них увагу громадськості і влади, з коментарями та відповідями на них фахівців чи представників владних структур – залежно від того, якого рівня проблема порушена читачем і як краще йому допомогти вирішити її. Лист, адресований редакції, можна використовувати також у повідомленнях і матеріалах, коли при цьому не змінюється його зміст. Якщо у «добрі старі часи» (повертаючись у минуле століття!) редакційний портфель «тріщав по швах» від кількості листів громадян (на місяць їх надходило до редакції, скажімо, обласної газети, від 20 і до 50 тисяч і більше, і на кожен із них потрібно було після розгляду дати відповідь у встановлений законодавством термін. Також до штатного розкладу редакції, крім журналістів, входили ще й кілька обліковців редакційної пошти), то нині ситуація з листами до редакцій газет змінилася: їх кількість зменшилася в десятки разів. Тепер редакції часто спілкуються із авторами за допомогою електронної пошти та інших, більш нових засобів комунікації («Месенджер», 1

Гуревич С.М., вказана праця. – С. 99–101.

«Телеграм-канал», «Сигнал», «Вайбер» тощо). Однак при цьому редакційний працівник має бути дуже уважним, перевіряти інформацію, керуючись, крім основного, кількома іншими джерелами. У випадку, коли лист був проблемним і потребував публікації з перевіркою викладених у ньому фактів, на місце виїздив кореспондент, вивчав усе, з’ясовував найдрібніші деталі, які могли стосуватися проблеми, і готував у результаті публікацію, яку можна було друкувати під рубриками на зразок «Лист покликав у дорогу», «За листом читача». Цей досвід можна використовувати і нині, але з огляду на ширші технічні можливості редакцій газет обсяг роботи можна значно оптимізувати. Безперечно, робота з листами читачів потребує високої кваліфікації. Адже вести діалог із читачами на сторінках газети – значить розвивати довіру до неї, задовольняти їхні запити: адже саме читачі є водночас і споживачами друкованої продукції, й частиною аудиторії, яка прагне уваги та поваги, гласності та демократії. Працюючи з листами, журналіст чітко має пам’ятати про те, що читач чекає від нього відповіді, і ні в якому разі не баритися з нею. Також у нас в країні існує таке поняття як звернення громадян, що регламентується Законом України «Про звернення громадян», який можливість їм брати участь

управлінні

державними

дає

громадськими

справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади, місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, відстоювати свої права, інтереси чи відновлювати їх у разі порушення. Тому лист до редакції, підписаний читачем чи просто пересічною людиною із зазначенням прізвища, імені, адреси, може цілком підпадати під дію цього Закону. І навіть те, що деякі редакції газет у вихідних даних наголошують, що «листування ведеться на сторінках газети», не дає їм морального права ховати листи читачів «під сукно». Особливо слід звернути увагу та статті 5, 8, 24, 20 Закону України «Про звернення громадян». І, не зважаючи на те, що у статті 36 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (про пресу) в Україні» йдеться, що редакція не 42

зобов'язана відповідати на листи чи пересилати їх до інших інстанцій, варто це час від часу робити, винятково з етичних та суто людських міркувань. Адже, читаючи листа, ми можемо на мить уявити ситуацію людини, в якій вона опинилася, і зрозуміти, відчути, що редакція газети – її остання надія. Ось тому й потрібно діяти і не вагатися, чи простягати руку допомоги, чи спрямувати її від когось іншого. На превеликий жаль, останнім часом редакції газет, як зазначалося вище, отримують у кілька разів меншу кількість листів. Зменшення кількості читацьких листів безпосередньо пов’язане також і з розширенням засобів комунікації, зокрема більш активним використанням телефонного зв’язку замість поштового. Спілкуючись із редакцією телефоном, читач може, як і в листі, окреслити коло своїх проблем і одразу, як кажуть, із свіжих уст, отримати на них відповідь. З метою збереження читацької аудиторії та її розширення деякі редакції газет використовують такі форми співпраці з читачами, як проведення «прямих телефонних ліній», під час яких кожен бажаючий може поставити запитання в телефонному режимі й отримати на нього відповідь від конкретного фахівця, який «чергує» в певні години у редакції, чи журналіста. Газета залишає за собою право оприлюднювати звіти про такі діалоги (іншими словами, вміщувати відповіді на дзвінки), повертатися до них, якщо деякі питання були висвітлені недостатньо широко, уточнювати деталі тощо, а в разі необхідності – через певний час друкувати аналітичні матеріали про результативність таких «прямих телефонних ліній». Щоб такі «перемовини» були більш ефективними, до участі в них потрібно залучати керівників різних рівнів, які, дбаючи про «честь мундира», могли б реально допомогти читачам вирішити їхні проблеми. Таку практику ведуть багато газет, і, треба сказати, що вона досить дієва: більшість чиновників виконують свої обіцянки. Поява Інтернету дала можливість редакціям газет відкрити електронні скриньки (як загальноредакційну, так і персональні для кожного журналіста),

завдяки яким читачі, що мають доступ до Інтернет-ресурсів, спілкуються з редакцією та конкретними журналістами зокрема. А з появою у газет веб-сайтів користувачі можуть висловлювати свої коментарі стосовно прочитання тієї чи іншої публікації безпосередньо на спеціально відведеній сторінці чи під публікацією у рубриці «Залиште свій коментар», а також поставити своє запитання чи запропонувати власну тему для публікації. Цей досвід також можна розглядати і вивчати як окремий вид зворотного зв’язку між виданням та споживачами інформації. Співпраця газетярів з редакційним активом і читачами має й такий важливий аспект діяльності як організаційно-масова робота, а саме: проведення низки заходів, що дають можливість газеті більш тісно «зростися» зі своєю читацькою

аудиторією

та

активом,

зміцнити

свої

позиції.

Звичайно,

особливості нинішнього суспільного розвитку внесли в організаційно-масову роботу свої корективи, і відбулася заміна старих методів роботи на нові, більш сучасні і цікаві. Серед них затребуваними нині вважаються так звані «круглі столи», під час яких збираються редакційні активісти, керівництво редакції, провідні журналісти

і представники

засновників, обговорюючи

плани

співпраці, зустрічей у трудових колективах тощо. Досить популярними стали «Дні газети», які традиційно відбуваються в один і той же період (наприклад, навесні, наприкінці травня чи на початку червня, причому час і місце проведення редакцією визначається заздалегідь, до цієї справи залучаються меценати та інформаційні спонсори, ведеться потужна підготовка до такого заходу, про це повідомляється в кожному номері, і читачі поступово починають втягуватися у процес); конкурси на кращий лист, статтю, фотографію, заголовок; вікторини на різноманітну тематику, які охоплюють різні вікові категорії та професії; розіграші серед любителів кросвордів, сканвордів, шахових чи шашкових турнірів тощо. Звичайно, подібні заходи визначаються багатьма чинниками: рівнем газети, її спрямованістю, технічними та фінансовими можливостями, але добре 44

було б, якби кожен редакційний колектив керувався в роботі прислів’ям: «Під лежачий камінь вода не тече». Тобто, без ініціативи, народженої в колективі, ніяких позитивних зрушень не відбудеться, а отже на тісний контакт газети з читачем та редакційним активом годі й сподіватися. Затребуваними залишаються нині і зустрічі журналістів із читачами. Вони можуть проводитися у рамках «Дня передплатника» спільно із територіальним центром (відділенням) поштового зв’язку під час передплатних кампаній, а також у бібліотеках, школах та інших навчальних закладах чи різних колективах в особливі дати (наприклад, день народження (заснування) газети, державне чи професійне свято, творчий ювілей, день міста, села, вулиці тощо) за обопільною домовленістю з керівництвом та висвітленням такого заходу на сторінках конкретного видання-організатора чи навіть низки інших друкованих видань, з якими видання-організатор про це домовилося. Не менш популярними стали також фестивалі газети, ділові клуби (пресклуби), «Дні газети» в районі (на підприємстві / у школі / у виші тощо). Але такі заходи потребують значних фінансових витрат, і не кожна газета може собі їх дозволити. Хоча великі, тиражні видання, які мають стабільний дохід та інвестиції, успішно використовують ці форми масової роботи. Варто відзначити й той факт, що нині деякі газети відроджують громадські приймальні, які були досить популярними ще кілька десятиліть тому. До участі в їх роботі залучають різних спеціалістів, зокрема, юристів та інших фахівців, які у певні години ведуть прийом громадян (читачів чи потенційних читачів), отримують від них інформацію та надають їм свою допомогу. Тому в газеті з метою популяризації такої форми масової роботи можна й започаткувати рубрику: «У нашій громадській приймальні». Взагалі-то, слід пам’ятати ще й таку просту істину: людині потрібне не тільки друковане слово, а й підтримка іншої людини (групи людей), яка це слово їм несе у вигляді друкованої продукції. Тобто, читачі хочуть також спілкуватися із живими журналістами, чути їхній голос не під час телефонної розмови, не під час інтерв’ю, а за іншої, нетрадиційної обстановки. 45

Наведемо кілька прикладів. До редакції обласної газети «Запорізька правда» якось надійшов лист із Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. Його можна було надрукувати в рубриці «Нам пишуть» чи відправити в місцеві органи влади із проханням допомогти вирішити проблему. Але журналісти видання зробили по-іншому. Вони поїхали туди групою із трьох осіб з метою розібратися на місці. Суть листа зводилася до наступного: на околиці селища є міст, який розвалюється. По ньому ніхто не їздить, бо страшно. Але без нього частина села залишається відірваною від цивілізації. Кореспонденти, прибувши на місце, почали спілкуватися з однією людиною, яка була автором листа. Але за кілька хвилин до них підійшло мало не півсела. У результаті вийшов гарний, правдивий нарис про реалії життя сільської глибинки. Та це ще не все. На імпровізованих зборах за участю селян журналісти знайшли для себе низку цікавих тем, і, крім того, поговорили із людьми від душі, розповіли про свою газету,

колектив, про особливості

передплатної кампанії, яка тоді тривала. Отже, «гострий» сигнал із віддаленого села переріс у міцну дружбу. Газета стежила за тим, як місцева влада вирішує нагальну проблему громади, вміщувала свої коментарі. Інший приклад. Після того, як прозвучала інформація про аварію на шламонакопичувачі в Угорщині, і багато інформагентств та телекомпаній продемонстрували вражаючі відео та фотознімки про екологічну катастрофу, кореспонденти нашої газети поїхали у відрядження до Запорізького району, де діє подібний шламонакопичувач, в якому знаходяться сотні тисяч тонн відходів місцевого алюмінієвого виробництва. Здавалося б, об’єкт розташований недалеко від обласного центру, можна обернутися за кілька годин. Але відрядження розтягнулося практично на цілий день. До представників преси вийшли місцеві жителі, і відбулися імпровізовані збори з ними: вони розповідали про наболіле, журналісти їх слухали, відповідали на запитання, ділилися своїми думками. Після

публікації

редакція

отримала

коментар

від

прес-служби

підприємства, яке скидало у відстійник шлам, а також низку листів у 46

продовження теми: писали передплатники газети – мешканці області, яким не байдужі проблеми довкілля рідного краю, висловлювали свої пропозиції, сумніви. Тому газета продовжила розмову. Таким чином, діалог із читачами тривав протягом певного часу, а не обмежився лише однією публікацією. Отже, правильно вибрана лінія поведінки редакції газети стосовно читачів виявилася результативною. Це зближує і допомагає обом сторонам – редакції газети та аудиторії, на яку (чи заради якої) вона працює. Звідси випливає ще один чинник, який є запорукою успіху: випуск цікавої газети.

Контрольні запитання та практичні завдання до розділу 1. Контрольні запитання 1. Назвіть передумови появи газет. Коли з’явилися перші газети в Європі, Україні? 2. Газета і суспільство: її роль та вплив на події. 3. Газета як надійний засіб масової комунікації. Її переваги й особливості. 4. Які типологічні особливості регіональних видань? 5. Проаналізуйте, яку кількість шпальт мають газети вашого регіону (обласні, районні, міськрайонні чи галузеві). Назвіть найбільш тиражні та найменш тиражні серед них. 6. Хто в Україні може заснувати газету? 7. Який закон закріплює право громадян України на інформацію? 8. За яких умов може бути вилучений тираж видання? 9. Назвіть основні моменти співпраці редакції газети з її активом. 10. Як краще розпорядитися листом читача? 11. Які форми масової роботи запроваджують нині редакції газет у свою практику? 12. Чи можна «Круглий стіл» редакції назвати дискусійною трибуною? 13. Яка істотна різниця між дописувачем до газети та автором газети? 14. Які керівні посади редакції газети ви знаєте? 15. Навіщо, на вашу думку, газеті створювати власний архів номерів? 2. Практичні завдання 1. За допомогою територіального державного архіву ознайомтеся із першими номерами газет, що виходили у вашому регіоні на початку ХХ століття. Як вони називалися? З якою періодичністю вони друкувалися?

2. Проаналізуйте один із випусків газети, зверніть увагу на рубрики, заголовки, ілюстрації, шрифти, текстове наповнення. 3. З’ясуйте, які формати мають газети вашої області, району. 4. Визначте, які додатки до газет вашого регіону виходять. Зробіть їх коротку характеристику. 5. Поясніть, що значить доступність газети як джерела інформації. 6. Зробіть порівняльний аналіз тиражів газет вашого регіону. 9. З’ясуйте, скільки читацьких листів надрукували районна, обласна газета обраного вами регіону та одна з найбільш тиражних всеукраїнських газет протягом місяця. 10. Яка тематика цих листів переважає? Що ці листи об’єднує? Яка між ними відмінність? 10. Підготуйте одну – дві публікації в рубрику «Листи читачів». Чим ці листи привернули вашу увагу? 11. Підготуйте тематичний огляд читацької пошти або публікацію під рубрикою «За листом читача» («Лист покликав у дорогу»). 12. Простежте проходження матеріалу від кореспондента і до дільниці верстки. Скільки виправлень зроблено в матеріалі? 13. Порахуйте кількість рекламних публікацій в газетних номерах протягом одного місяця. На яких шпальтах розміщується реклама? 14. Вичитайте паралельно з коректором газетну шпальту і звірте знайдені вами і коректором помилки, неточності. Хто з вас виявив їх більше? Назвіть типові помилки, допущені в газеті. 15. Розгляньте

публікації

інформаційних

сторінок

газети.

Як

вони

розташовуються, під якими рубриками? 16. Ознайомтеся з роботою дільниці верстки. Які комп’ютерні програми використовують верстальники під час верстки шпальт та обробітку фотоілюстрацій?

Рекомендована література 1. Гуревич, С. М. Газета : Вчера, сегодня, завтра / С. М. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с. 2. Гуревич, С. М. Номер газеты / С. М. Гуревич. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 191 с. 3. Гуревич, С.М., Вычуб Г.С. Организация работы и труда журналиста / С.М. Гуревич, Г.С. Вычуб. – М.: Изд-во Московского ун-та. – 1987. – 50 с. 4. Гуревич, С.М. Основы редакционного менеджмента / С.М. Гуревич. – М., 1994. – 86 с. 5.

Здоровега, В. Вступ до журналістики: лекція / В. Здоровега. – Львів, 1998. – 30 с.

6. Животко А., Історія української преси / А. Животко : навч. посіб. для студ. фак. журналістики вищ. Навч. Закладів освіти. – К.: Наша культура і наука, 1999. – 368 с. 7. Михайлин, І. Л. Історія української журналістики : підручник. Кн. 1 : Період становлення : від журналістики в Україні до української журналістики. Видання третє, доп. і поліпш. / І. Л. Михайлин. – Харків : Прапор, 2004. – 320 с. 8. Михайлин, І. Л. Основи журналістики : підручник / І. Л. Михайлин. – 3-тє вид., доп. і поліпш. – К. : ЦУЛ., 2002. – 284 с. 9. Сучасна українська журналістика : поняттєвий апарат / за ред. А. З. Москаленка. – К., 1997. – 54 с. 10. Україна: інформація і свобода слова / зб. законод. актів, нормат. док. та статей фахівців / упоряд. А. М. Задворний. – К.: Молодь, 1997. – 832 с. 11. Федченко, П. М. Матеріали історії української журналістики. Вип. 1. Перша половина ХІХ ст. / П. М. Федченко. – К. : Вид-во Київського ун-ту, 1959. – 338 с. 12. Федченко, П. Преса та її попередники. Історія народження й основні закономірності розвитку / К.: Наукова думка, 1969. – З48 с.

РОЗДІЛ ІІ ОСОБЛИВОСТІ ТА СПЕЦИФІКА ПРАЦІ ЖУРНАЛІСТА ДРУКОВАНИХ МЕДІА

2.1. ЖАНРОВА ПАЛІТРА ПЕРІОДИЧНОГО ДРУКОВАНОГО ВИДАННЯ Питання для обговорення 1. Особливості наповнення газетного номера. 2. Використання газетних жанрів. 3.Спільні та відмінні риси жанрів журналістики. Тепер ми розглянемо питання, яке вважається ключовим у випуску газети: як зробити її цікавою? Як правильно повести політику видання, щоб спрямувати її на важливі теми, що хвилюють кожного з нас, як сформувати номер, щоб він привертав увагу від першої сторінки й до останньої? Над цими завданнями працювали завжди – з часу зародження газети і до наших днів. Нині вони особливо актуальні, оскільки газетний ринок весь час розвивається, зростає конкуренція. Також деяких труднощів газеті в плані виживання додали комп’ютерні та цифрові технології: почали з’являтися Інтернет-видання, широко доступні в мережі, їх доповнюють та розширюють аудіо- та відеоматеріали, рекламні банери тощо. За таких умов газета на паперових носіях – досить дороге задоволення. Але, на щастя, вона затребувана. І тому засновник, видавець мають зробити так, щоб кожен газетний номер давав на лише дохід, але й викликав жвавий інтерес у покупців завдяки тематиці, зовнішньому оформленні, оригінальності подачі матеріалів.

Передусім необхідно продумати побудову газетного номера. Вона певною мірою залежить від змісту та тематики. Плануючи номер, редакційний колектив має знати, які матеріали запропонувати, як їх розмістити на газетних шпальтах, як краще їх подати. Зважаючи на особливості газети як засобу масової інформації, редакційний колектив повинен завжди пам’ятати прості правила, що стосуються формування номера: оперативність, точність, лаконічність, актуальність, різноманітність, правдивість. З огляду на це та типологічні особливості видання слід визначити характер публікацій та їх місце в структурі номера. Які основні види газетних публікацій зустрічаються в газетах? Передусім, це матеріали публіцистичного характеру, представлені різними жанрами газетної журналістики, офіційні повідомлення (рішення органів місцевого самоврядування,

регуляторні

акти,

закони,

укази,

накази,

постанови,

документи, витяги з архівних справ та ін.), літературно-художні (поезія, проза, сатиричні,

рідше

–

драматургічні

твори),

науково-технічні

(реферати,

повідомлення, статті, дані експертиз), довідково-інформаційні (статистичні дані, довідки, повідомлення та інші матеріали тлумачного характеру, глосарії тощо), розважальні (ігротеки, конкурси, кросворди, сканворди, ребуси, загадки) та рекламні (іміджеві, блочні, логотипи, слогани тощо). Як використовувати ці матеріали? Залежно від того, наскільки вони затребувані. Наприклад, офіційне повідомлення про початок роботи сесії обласної ради, призначеної на конкретний день та годину і перелік питань, що виносяться на пленарне засідання, може підштовхнути журналіста до написання матеріалу, тема якого опосередковано визначається в якомусь із питань. Скажімо, питання про припинення існування конкретного села, в якому не залишилося жодної людини і відповідно, немає інфраструктури, сільради і т.д., може підказати журналістові тему «вмираючих» сіл на терені регіону. Так, на шпальтах обласної газети «Запорізька правда» впродовж кількох років діє рубрика

«Жива

карта

області»,

якій

вміщуються

матеріали

неперспективні села, де мешкають кілька жителів та їхні проблеми. 52

про

Досить цікаві публікації можна готувати, використовуючи статистичні дані, які допомагають читачу орієнтуватися в економіці, політиці та громадському житті. У такому випадку варто використовувати рубрику «Мовою цифр», «Крізь призму статистики» та ін. Істотна деталь: читачеві цікаво знайомитися не лише з «голими» цифрами, заверстаними в таблиці чи діаграми, а й коментарем фахівця до них. Багато їх не потрібно: читач має замислитися над прочитаним, поміркувати, а якщо статистики буде занадто, то він просто може «потонути» в інформації й оцінити її неналежним чином. Не менш важливі на шпальтах газет публікації, що містять науковотехнічну інформацію (нариси про винахідників, повідомлення про відкриття, появу нової технології тощо, поради, консультації компетентних фахівців), а також літературно-художні (оповідання, короткі літературні твори, які посвоєму прикрашають газету, додають їй естетики, неповторності, вносять у її канву свіжий струмінь художнього слова, образів та ін). Останнім часом друковані ЗМІ роблять це досить рідко. Деякі газети залишилися вірними своїм традиціям і практикують періодичні подачі тематичних літературних сторінок, чим приваблюють читацьку аудиторію; а вміщуючи літературні твори позаштатних авторів, влаштовують потім підсумкові конкурси на краще оповідання, вірш, гумореску. Це заохочує читачів, стимулює їх до самовдосконалення, підвищення культурно-освітнього рівня, а також дає можливість розвивати свої творчі здібності (можливо, хтось із таких авторів у майбутньому поповнить журналістський цех), а також сприяє освітньо-культурному розвитку населення. Матеріали розважального характеру. Це можуть бути не лише цільові сторінки із різними рубриками, а й окремі блоки, які розміщують зазвичай на останніх сторінках газети – на завершення номера. Вивчення аудиторії певного видання свідчить, що матеріалам розважального та ігрового характеру надають перевагу пенсіонери, домогосподарки, рідше – молодь. Кросворди, сканворди, наприклад, полюбляють читачі середнього і старшого віку, шахово-шашкові етюди – чоловіки, гороскопи, тести – жінки. Пенсіонери, підлітки, студенти 53

охоче беруть участь у розіграшах призів, які оголошує газета час від часу, залучаючи їх до вікторини чи гри. Стимулом у цьому може стати обіцяний приз: для людей старшого віку – предмети, що знадобляться в господарстві, а молодшого – квитки на концерт якоїсь «зірки», побутова техніка (плеєр, фотоапарат, мобільний телефон тощо). А привабити читача допомагають красиві, яскраві ілюстрації (якщо газета використовує повний колір, то шансів добитися успіху в неї більше), картинки, заставки, рубрики на кшталт: «Ігри та розваги для вашої наснаги», «Щоб не забулась рідна мова, крокуємо в країну слова», «Щоб вам весело було!», «Смійтеся на здоров’я» та ін. Розважальну тематику газетної шпальти урізноманітнюють і гумористичні твори, в тому числі й анекдоти, усмішки, загадки, ребуси, головоломки тощо. Невід’ємною частиною газети стали також рекламні повідомлення та матеріали довідкового характеру. Під рекламу в газеті (якщо вона не рекламноінформаційна) виділяються певні сторінки, але трапляється, і досить часто, що рекламні блоки заверстують і на інформаційних сторінках, включаючи першу та останню, а також у сторінки з телепрограмою. Така практика останнім часом набула великого поширення. Зрештою, кожне видання з огляду на свій статус і призначення вирішує питання рекламної політики свого видання, спираючись на законодавчу базу. Рекламні публікації можуть розміщуватися у вигляді блоків, добірок, цільових сторінок. З метою ефективності рекламних матеріалів редакція та замовник вирішують, на якій шпальті їх розмістити. Частиною рекламних публікацій прийнято вважати й оголошення, зокрема приватні. Вони можуть носити як економічний характер (пов'язані із купівлею-продажем чи обміном товарів та послуг), так і побутово-приватний, у яких ідеться про заняття людей, хобі, дозвілля тощо. У деяких міських та регіональних виданнях такі оголошення займають по кілька сторінок. Залежно від того, який статус та призначення має газета, формується її змістове наповнення відповідним видом інформації. У кожного друкованого видання, як правило, склалася своя система публікацій і вони намагаються її 54

дотримуватися. У відповідності з цим формується сітьовий графік газети (модель газети), що визначає структуру номера. Це дає можливість планувати деякі публікації заздалегідь і ґрунтовно над ними попрацювати. Найпоширеніші в суспільстві громадсько-політичні (крім рекламних) друковані видання, тому наповнення номера саме такої газети має бути різноплановим. Основну її становлять журналістські (публіцистичні твори) різних жанрів, які відтворюють реальну картину суспільних подій, що відбулися в місті, районі, регіоні, країні. Тому на чільному місці в номері такого видання мають бути вміщені матеріали про життя регіону (якщо це, наприклад, обласні чи районні видання), а також про резонансні політичні та економічні події (особливо це стосується всеукраїнських видань, які поширюються на всю країну), громадське життя, резонансні матеріали, а також тематичні сторінки: здоров’я, проблеми освіти, життя на периферії, судовий нарис, сатира, гумор, культурна мозаїка, і, звичайно ж, добірки новин. Публікації новинного характеру краще розміщувати на трьох перших сторінках, а також ними варто урізноманітнювати і тематичні сторінки, а не займати їх великим матеріалами. Якщо ж і друкується публікація, наприклад, проблемного характеру, яка займає всю шпальту, то її варто пожвавити ілюстративним матеріалом, а також розбити на кілька частин з окремими підзаголовками. Насиченість газетного номера, його читабельність значною мірою залежить від представленої жанрової палітри. Тому використання жанрів газети визначається насамперед порушеними в ній темами. Слід зазначити, що жанрова політика газети нині дещо відрізняється від газет минулих десятиліть. Так, суспільно-історичні умови життя, його устрою диктували певні форми подачі матеріалу. У період становлення та розквіту радянської журналістики майстри пера часто використовували жанр нарису. Як писали тоді самі журналісти, це був жанр номер один. Газети іноді друкували по два-

три нариси в одному номері, починаючи з першої сторінки. За характером нариси були виробничі, морально-етичні, спортивні, наукові, рідше – судові. Іншими словами, газети виконували не лише організаторську і політичну функції, а й освітню, виховну: читаючи публікації, населення прагнуло будувати нову країну, наслідуючи кращі приклади своїх співвітчизників. Нині в друкованих ЗМІ можна бачити іншу картину: такі жанри, як нариси, соціальні портрети, замальовки стали частіше зустрічатися в журналах чи газетах, що видаються щотижня, щомісяця на великій кількості сторінок. А найпоширеніші в нинішніх газетах стали інформаційні жанри, оскільки шалений ритм життя, шквал різнопланової інформації мають вплив на основне змістове наповнення друкованого ЗМІ. Низка газет, враховуючи свою аудиторію та її інтереси, вміщують матеріали, які не втомлюють читачів: як правило, вони мають обсяг 100–150 рядків. Це можуть бути репортажі, коментарі, розширені замітки, тобто матеріали не тільки інформаційних, але й аналітичних жанрів, які пропонують увазі читачів факти, узагальнення, статистичні дані. Вони, як правило, написані короткими реченнями, здебільшого складносурядними та простими, без використання епітетів – лаконічно, стисло та аргументовано. Життя внесло корективи й у використання жанрових форм у газетах. Так, поряд із традиційними нині жанрами на сторінках газет з'являються нові. Це можуть бути науково-популярні есе, соціально-політичні діалоги та портрети (політиків, колективів, селищ чи територіальних громад, окремих громадян, які чимось знамениті), соціально-економічні нариси, проблемні (соціальні), критичні репортажі, інтерв'ю з елементами аналітики тощо. Але газетні матеріали повинні мати певну спрямованість, враховувати специфіку своєї читацької аудиторії. Серед інформаційних жанрів, які нині лідирують у газетах, найчастіше використовують замітку, репортаж, звіт, інтерв'ю. Публікації такого характеру вирізняються передусім оперативністю, наявністю інформаційного приводу, присутністю події та її стислої характеристики. 56

Практика показує, що нині цим жанрам у газеті відводиться найбільша частина площі, оскільки вони повідомляють читачам останні новини. У деяких газетах їх так і називають – «новини», часто вкладаючи в це поняття повідомлення про нове, а коли йдеться про щось неординарне, незвичайне, то таку новину можна назвати «сенсацією», і вживання цього терміну може бути виправданим за умови грамотної подачі фактичного матеріалу. Сенсація – це найбільш вдалий різновид подачі інформації в сучасній газеті. У пошуку сенсації журналісти проводять більшу частину свого робочого часу. Для газети сенсація – досить вигідна. Вона впливає на рейтинг видання і на зростання тиражу, якщо друк сенсаційних повідомлень стає традицією. Інше питання – наскільки сенсаційною є сама сенсація, чи відповідає вміщена інформація цьому терміну, чи газета вміло маніпулює читачами, видаючи їм звичну новину за сенсацію. Тому зусилля газетярів, спрямовані на пошук сенсації, здебільшого обмежуються барвисто розписаною пересічною подією з претензією на ексклюзив. На жаль, в масштабах району, області навряд чи можна кожен газетний номер (особливо, якщо це щоденник) забезпечити незвичайною, захоплюючою новиною. Тому підміна поняття, коли на шпальтах газет у рубриці «сенсація» вміщені звичайні новини, використані із довідок, скажімо, правоохоронців чи служб порятунку, з архівних документів тощо може викликати недовіру читачів. Суттєва деталь: у публікації журналіст має посилатися на джерело інформації. Це складно, коли «саме джерело» бажає залишитися, як кажуть, «за кадром». Але, назвавши його, журналіст убезпечить себе від імовірних судових позовів. Звичайно, потрібно проявляти коректність і делікатність,

але ім’я

інформатора має знати хоча б головний редактор. Тоді він і повинен приймати остаточне рішення: друкувати матеріал чи ні. Новинна журналістика цінна насамперед своєю «свіжістю», новизною фактажу,

оперативністю,

лаконічністю,

інформативною

насиченістю

та

оригінальністю. Новини в сучасній газеті (всеукраїнській, регіональній, міській чи районній), як правило, займають більше половини друкованої площі. Під 57

«маркою» новин нині прийнято вміщувати хроніку, в тому числі й скандального характеру, а також політичні, економічні, спортивні, кримінальні повідомлення. Але часто трапляється так, що велика кількість новин, вміщених на одній шпальті, призводить до того, що багато читачів обмежуються лише переглядом або прочитанням заголовків – двох-трьох речень, які становлять «лід» (або його ще називають «вріз»), виділених, як правило, напівжирним шрифтом. Тому читач знайомиться із головними думками (фактами) повідомлення, дізнається про деякі подробиці і переходить до іншої замітки. Такий жанр газетної журналістики, як замітка, нині найпоширеніший у царині інформаційних жанрів. Це фактично повідомлення про важливий факт чи подію в житті країни, регіону, міста або селища. Замітка є своєрідним «фундаментом» у жанровій палітрі. Той журналіст, який навчиться грамотно працювати в цьому жанрі, зможе в подальшому створювати матеріали інших жанрів. Основні риси замітки – короткий, стислий виклад, оперативність. Замітка відповідає на запитання: «що?», «де?», «коли?». Обов’язковий елемент замітки – новина, що відображається у конкретному факті. Вона також може бути розширеною. Тоді в ній можна додати кілька речень із коротким аналізом подій, які глибше розкривають новину, детальніше розповідають про факт, який став основою замітки. До інформаційних жанрів відноситься й інтерв’ю. Якщо раніше його використовували з метою висвітлення розмови з якоюсь особливою людиною, то нині інтерв’ю стало дуже поширеним інформаційним жанром. Його, як і репортаж, можна зустріти чи не в кожному номері газети, а іноді – й по два-три на номер. Інтерв’ю – це жанр, що виглядає як розмова журналіста з однією людиною (або кількома), яка чимось відома в суспільстві, соціумі, має суспільну вагу, значення, репутацію тощо. Факти, тези, висловлювання під час інтерв’ю, оцінки якихось подій, вчинків конкретних осіб, узагальнення, коментарі, припущення

ведуться від імені людини, з якою розмовляє 58

журналіст. Головна цінність інтерв’ю полягає в тому, що воно вміщує думки, позицію конкретної особи стосовно конкретної події, явища, факту. Як і всі інші інформаційні жанри, інтерв'ю відзначається актуальністю, новизною, злободенністю, оригінальністю, конкретністю, діловитістю. Іноді інтерв'ю може носити елементи офіційного політичного документа, за умови, що його дає журналісту видатний політичний діяч країни, наприклад, очільник

уряду,

президент. Віднедавна стало досить модно у заголовок виносити якусь фразу інтерв’юйованого. Іноді це відіграє важливу для публікації роль, але здебільшого такий крок не зовсім виправданий: нерідко журналіст іде шляхом найменшого опору і не хоче потрудитися над заголовком, використовуючи пряму мову співбесідника. Така практика останнім часом набула поширення. Набагато виграшніше, переконливіше можуть виглядати підзаголовки в інтерв'ю, взяті із контексту розмови. Не слід забувати, що інтерв’ю є й одним із найважливіших методом збору інформації. Репортаж – також один із найбільш поширених та затребуваних нині жанрів інформаційної журналістики. Він розповідає про важливу, значиму для людей подію, факт, відтворює конкретні деталі з тієї чи іншої події через призму бачення його журналістом. Іншими словами, репортаж відображає історію події та все, що її стосується. Вирізняють такі види репортажів: подієвий, тематичний (тематичнопізнавальний), проблемний, критичний, подорожній та ін. Останнім часом поширений репортаж-розслідування. Цінність такого репортажу велика, і передусім для газети, але вона може бути пов’язана з певним ризиком для життя та здоров'я журналіста. Репортаж як жанр журналістики найбільш затребуваний тому, що в ньому оперативно відтворюють події, відображають їх динаміку. Майстерно написаний репортаж, у якому відчувається присутність його автора, викликає у читачів не лише довіру до газети і цікавість до зображуваної події, а й створює «ефект присутності», при якому читачі наче

стають учасниками цієї події. Для більшої ефективності у репортажі широко використовують фотоілюстрації. Серед журналістських жанрів, що знаходяться на межі інформаційних та аналітичних, стоїть звіт. Фактично це розширене інформаційне повідомлення про подію у суспільному житті міста, області, регіону (сесійне засідання органів місцевого самоврядування, конференція, збори, симпозіум, семінар, збори, тощо). Головний «діючий персонаж» звіту – подія, під час якої відбувається великий обмін інформацією. У звіті журналіст повинен відтворити тези основних тем, виступів, доповідей, промов людей, які беруть участь в обговоренні і не давати йому власної оцінки. Характерна особливість звіту – документальність, наявність великої кількості цифр, точність у передачі висловлювань мовців, суті виступів. Журналіст може використовувати як пряму мову, так і непряму, використовувати доповіді, цитати, тези. Звіти поділяються на: прямий інформаційний (відтворює подію в хронологічному порядку. Журналіст докладно відображає те, що відбувається, нічого не коментуючи. Однак він може акцентувати свою позицію на певних деталях); аналітичний (пишучи про подію, журналіст повідомляє подробиці, використовуючи додаткові відомості, факти, цифри, думки, акцентуючи увагу на найбільш актуальних проблемах, порушених у виступах); тематичний (автор вибирає доповіді, пов'язані однією-двома темами, проблемами, надаючи перевагу виступам людей стосовно обраної ним тематики звіту). Аналітичні жанри газети – кореспонденція, коментар, стаття, рецензія, огляд (у т.ч. огляд преси), лист – відрізняються від інформаційних насамперед тим, що вони мають більш широкі часові межі, в них міститься вивчення та аналіз системи фактів, ситуацій, узагальнення і висновки. Нині дослідники журналістики розширюють діапазон аналітичних жанрів, вводячи в їхнє число бесіду, журналістське розслідування, експеримент, версію, консультацію, соціологічне резюме, аналітичний прес-реліз, рейтинг. Так, коментар використовується для оперативного роз'яснення важливих подій суспільного життя. Досі його вважали одним з різновидів статті. Однак не 60

зважаючи на те, що ці два жанри часто фігурують поряд, між ними є істотна різниця. Коментар вимагає мінімального розміру і вибудовується, як правило, навколо одного факту (кількох однакових фактів). Стаття ж дає більш ґрунтовний,

різносторонній

аналіз

явища

(проблеми).

Коментар

нині

використовують як самостійний жанр. Зокрема, ця практика стосується публікацій на міжнародні теми чи політичні події. Головні риси цього жанру – лаконічність, точність оцінки автором подій, що відбуваються. З огляду на реалії сьогодення нашого суспільства, широко використовуються різними друкованими ЗМІ так звані розгорнуті коментарі, в яких автори посилаються на факти з різних джерел, вдаються до історичної оцінки певної події, явища, тенденції. Публікаціям цього жанру притаманні елементи публіцистики. Коментар може бути як пропагандистським, так і критичним, сатиричним, полемічним. Але завжди в ньому присутня конкретна реальна подія, що дала привід для розмови. Кореспонденція – чи не найпопулярніший нині аналітичний газетний жанр, в основі якого лежить аналіз конкретних фактів. Кореспонденцію використовують з метою висвітлення нових, значимих подій та явищ життя, щоб показати їх позитивні та негативні сторони. Кореспонденція відзначається оперативністю, це – фактично найоперативніший із аналітичних жанрів сучасної

газети.

Особливість

кореспонденції,

крім

оперативності,

–

актуальність, точна адреса та датування події (явища), переконливість, аргументованість, узагальнення, конкретні висновки. До найпоширеніших аналітичних жанрів відноситься і стаття, але вона відрізняється від кореспонденції своєю глибинною суттю. Статті властиві не лише узагальнення, а й ґрунтовний аналіз викладених фактів і явищ, чітка соціальна спрямованість. Іншими словами, стаття – це свого роду дослідження, присвячене конкретній і досить злободенній, важливій проблемі, де вміло поєднується високий рівень узагальнення з майстерністю літературного викладу. Грамотну з точки зору жанрової характеристики статтю нині важко знайти в газеті обласного чи районного рівня, зате у всеукраїнських виданнях 61

аналітичного спрямування, у тому числі і часописах, статей на різні теми достатньо. Важливим моментом у підготовці статті для журналіста є використання кількох джерел (не менше трьох) для глибшого вивчення теми та її розкриття. Аналітичним жанром журналістики вважається і рецензія; цей жанр досить специфічний, але цікавий, якщо журналісту необхідно «блиснути» своєю компетентністю чи ерудованістю. Рецензію використовують для аналізу літературних творів, вистав, концертів та шоу, музичних творів. Об'єктом рецензії є вже відомі факти та явища, що відображені у творах мистецтва та ін. Рецензія визначає удачі чи констатує недоліки роботи вченого, мистця, робить певні висновки. У нинішній періодиці рецензії використовують для того, щоб розповісти читачам про новинку в кіно чи театрі, в образотворчому мистецтві, музиці. У центральній пресі з’являються рецензії частіше, ніж у регіональній. Віднедавна популярними у центральній пресі стають публікації про якість роботи кафе, ресторану (журналістів, котрі пишуть про це, називають ресторанними критиками), про різні шоу та ін. Друковані видання відгукуються на ті культурні події, твори, які викликають найбільший інтерес для читачів, розповідаючи про позитивні сторони, популяризуючи їх, а також вказують на деякі «слабинки» чи навіть допущені помилки, аналізуючи чи розкриваючи соціальний зміст. Головне завдання рецензії – допомогти читачу глибше розібратися в конкретному питанні (кіно, театр, концерт, наука, мистецтво) тощо. Однак заради справедливості варто зазначити, що грамотно, професійно підготовлених рецензій в українській пресі зустрічається вкрай мало, зокрема, це насамперед стосується газети. Справа в тому, що журналісти, які не навчалися на окремих спецкурсах, не настільки обізнані із специфікою, наприклад, театру чи кіно, щоб написати об’єктивну рецензію, проаналізувати акторську гру, режисуру, сценографію. Тому в регіональній пресі рецензію часто пишуть представники авторського цеху – мистецтвознавці, театральні критики, а газетярі нерідко обмежуються лише інтерв’ю з глядачами. 62

Огляд преси – також одна із форм рецензії. Але в цьому випадку до уваги беруться лише ЗМІ (газети, журнали). Історично цей жанр започаткувався тоді, коли видання газет набуло масового характеру. Газети полемізували між собою, аналізували вміщені на шпальтах повідомлення, вели дискусії. У наш час огляди преси використовуються досить рідко, іноді це можуть бути замовні матеріали, коли конкуруючі медіа-групи намагаються перетягнути на свій бік більше читачів тощо. Огляд листів (читацької пошти) – жанр досить популярний у газетах, в основі якого лежить осмислення подій і фактів, повідомлених читачами. Огляди пошти можуть бути тематичними, коли збирається декілька листів на одну тему, мати спільні географічні чи часові рамки. Тоді з низки відібраних фактів може вийти цікава, правдива картина дійсності, притаманна нашому сьогоденню, наприклад, стосовно політики, економіки, культури, освіти. Огляд як самостійний жанр може межувати зі статтею, кореспонденцією, у ньому журналіст розглядає окремі факти, події, явища як самостійно, так і в комплексі. Зазвичай огляди носять економічний, політичний відтінок. Вони не такі поширені нині у газетах, як, скажімо, інтерв’ю чи інформації, але аналітичні тижневики, журнали регулярно друкують огляди на різні актуальні теми (деякі з них вважають своєю візитною карткою саме огляди). Останнім часом у сучасній журналістиці досить часто можна зустріти публікації в рубриці «розслідування» («журналістське розслідування»). Потрібно

зазначити,

що

універсального

визначення

журналістського

розслідування як жанру немає. «Журналістське розслідування» як термін нерідко використовується передусім для визначення методу роботи: добору фактів, їх вивчення, співставлення, узагальнення тощо. Багато журналістів під розслідуванням розуміють спосіб збирання інформації, яка може викликати суспільний інтерес, мати широкий резонанс. Для цього потрібно вивчати різні джерела, уміти їх аналізувати, і, зокрема, приховану інформацію, щоб оприлюднити ці відомості.

На чому ґрунтується журналістське розслідування? На роботі саме журналіста, а не когось іншого. Важливо, щоб у публікації, яку журналіст називає «розслідування», були вміщені факти, які «хтось» намагається приховати від громадськості через те, що вони свідчать про порушення норм людського життя, моралі, законів та ін., а також щоб вони вказували на кричущі суспільні проблеми. Розслідування неприпустиме без глибокого аналізу інформації, якою оперує журналіст. Але журналіст, і в першу чергу – керівники редакції газети, не повинні забувати і про те, що розслідування нерідко може бути небезпечним для життя і здоров’я людини, яка ним займається. Тому, йдучи на такий крок, потрібно все серйозно зважити. В Україні нині існують різні грантові програми, які дають змогу журналісту навчитися грамотно працювати на

ниві розслідування.

Зокрема, активно провадить навчальні курси для журналістів-розслідувачів Інститут розвитку регіональної преси (ІРРП). Серед низки проектів цього інституту – «Медійна програма в Україні», в рамках якої відбуваються безкоштовні навчальні тренінги та конференції для журналістів, що працюють у царині розслідування (див ресурс: https://irrp.org.ua/courses/). Це лише одна із багатьох діючих в Україні інституцій. Зважаючи на специфіку такого напряму, як розслідування, варто зазначити, що він може бути темою окремої наукової розвідки. Крім вищеназваних жанрів, у журналістиці вирізняється група художньопубліцистичних жанрів, до яких відносяться замальовка, нарис, фейлетон, памфлет. Це досить складні за архітектонікою та змістом матеріали, оскільки вони акумулюють у собі понятійні й образно-виражальні засоби, мають емоційний вплив на читачів. Так, фейлетон вважається сатиричним жанром, мета якого – викриття суспільних негативних явищ. Фейлетон стояв біля витоків вітчизняної преси, його часто використовували перші українські газети для сатиричного зображення дійсності, викриття суспільних недоліків, боротьби із різними недоліками та тими, хто їм потурав. З історії вітчизняної журналістики відомі 64

факти притягнення фейлетоністів до суду, накладання арешту на видання тощо. У нинішніх умовах фейлетон використовується вкрай рідко, його можна зустріти у спеціалізованих часописах чи на окремих тематичних сторінках газети. Пишуть справжні фейлетони нині одиниці – це ті журналісти, які досягли великого досвіду у роботі та високої професійної майстерності. Хоча не секрет, що гарний, талановито написаний фейлетон на актуальну тему прикрасив би будь-яку газету – як районну, так обласну й центральну. Наприклад,

на

шпальтах

обласних

газет

«Запорізька

правда»

та

«Индустриальное Запорожье» минулого століття можна прочитати чимало цікавих, гострих фейлетонів. Особливо це стосується періоду «горбачовської відлиги» – другої половини вісімдесятих минулого століття. Газети навіть тримали відділи фейлетонів та змагалися одна з одною – хто з них дужче «кусне» об’єкт критики. Це давало поштовхи до пошуку, творчості. Однак на сьогоднішньому етапі ця практика вже «канула в Лету». На зміну фейлетонам прийшли публікації критичного характеру, які не мають нічого спільного із цим жанром. Памфлет

відрізняється

від

фейлетону

гострою

сатиричною

спрямованістю. Памфлет може бути водночас і саркастичним, й іронічним. Гостре слово памфлету широко використовувалося радянськими журналістами у пресі в роки Другої світової війни та повоєнний період; вони мали широкий резонанс. Останнім часом в українській журналістиці увага до цього жанру стала значно меншою. «Жанром переднього краю» називають в журналістиці нарис. Це головний художньо-публіцистичний газетний жанр, що має на меті передусім виховну функцію. Він стоїть на межі журналістики й літератури, його активно використовували як газетярі, так і літератори. Але якщо в оповіданні йдеться про якогось героя, й автор захоплено розповідає про його долю, душевні переживання чи підйоми, використовуючи при цьому низку художніх прийомів, то в нарисі журналіст може апелювати до читача, робити відступи, включати до тесту довідковий матеріал, давати свою оцінку тому, що 65

відбувається. Однак не виключена наявність у нарисі сюжету, з елементами зав’язки, розвитку дії, кульмінації, розв'язки. Та архітектоніка нарису може бути довільною, адже журналіст показує явище, а не розповідає про нього. Виховна функція нарису полягає в тому, що зображені в ньому герой чи група людей – це не вигадані, а живі персонажі, які знаходяться поруч з нами. Тому як розвиток подій може стати в подальшому зустріч читачів газети із героями нарису, а також огляд листів-відгуків на нього, листування з улюбленим героєм, проведення читацької конференції тощо. Використання жанрів журналістики у друкованому ЗМІ робить його цікавим, читабельним, привабливим, дає можливість аудиторії спілкуватися як із журналістами, так і з героями публікацій. Газета, журналісти якої дотримуються жанрових вимог, вважається грамотною, якісною, на ній можуть вчитися студенти журналістських спеціальностей.

2.2. ДИЗАЙН ТА ВЕРСТКА ГАЗЕТИ: ВИМОГИ ДНЯ Питання для обговорення 1. Види версток газетних шпальт. 2. Фотоілюстрація як елемент дизайну. 3. Вплив заголовка на «обличчя» газети. 4. Робота зі шрифтами. Медійний ринок насичений безліччю різноманітних друкованих видань різних типів (щоправда, іноді важко буває зрозуміти, що ставить на меті та чи інша газета). Тому і виникає багато запитань до їх зовнішнього вигляду, який часто буває незугарним, неохайним, без дотримання елементарних правил графічного оформлення і верстки. Видавці, які зазвичай дуже далекі від 66

журналістики, не надають цьому значення, тому такі газети просто неприємно брати в руки. А вигляд газети, яку видавцю потрібно продати, має бути привабливим, оскільки привабливість товару – одна з його головних якостей: якщо газета хоче вижити в бурхливому ринку сьогодення, вона повинна бути не лише «зубатою», насиченою різноманітними матеріалами, а й мати власне «обличчя», яке здатне притягувати покупців. Слово дизайн походить від англійського design, що перекладається як «проект», малюнок, креслення. Цей термін ще віддає новизною, хоча, можна вважати, що він уже міцно вкоренився у словниковому вжитку газетярів, яким ближчі такі поняття, як зовнішній вигляд газети, її «обличчя», поліграфічне оформлення. Поняття газетного дизайну нині обумовлене естетичним боком видання, тобто його привабливістю на фоні інших конкурентів. З огляду на це і редактори друкованої періодики, і видавці розуміють важливість цього напрямку газетної справи, але жоден із них не має універсального «рецепту», як зробити, щоб дизайн конкретного видання найкраще розкрив його зміст, був неперевершеним. Дослідники преси сходяться на думці, що якісний газетний дизайн – це насамперед грамотне поєднання текстового матеріалу з ілюстративним. 1 Під грамотним поєднанням слід розуміти відчуття простору газетної шпальти, акуратність, естетичний смак та послідовність, уміння творити, художньо мислити. Це усвідомлений, безперервний, чітко налагоджений творчий процес, який спрямований на те, щоб видання постало і перед читачем у найкращому вигляді (щоб публікації, вміщені на його шпальтах, не проходили повз їхню увагу), і перед рекламодавцем (який, переглядаючи газету, зрозуміє, що тут працюють справжні професіонали). Тобто, йдеться про органічне поєднання тексту, шрифтів, ілюстрації та інших елементів інфографіки. Якщо ці елементи чітко «вишикувані» та 1

Іванов В. Ф. Техніка оформлення газети. – Львів, 2000. – С.9–11.

об’єднані однією спільною ідеєю, то газетний номер виглядає виразно, ефективно, і читач як споживач зупиняється саме на ньому, відбираючи, завдяки поєднанню тексту з візуальними елементами, необхідну інформацію. Звичайно, дизайн не назвеш якісним, якщо він лише прикрашає газету зовні, завдаючи шкоди журналістським творам. Питання творчого підходу у створенні газети тісно пов’язане з особливостями його дизайну. Отже, можна сказати, що на дизайн газети нині впливають розміри та обсяги, шрифти, ілюстрації, колористика, заголовки. Розміри газети (формат) передбачають не лише власне формат сторінки, а й кількість сторінок, кількість та розмір колонок на шпальті, пробіли між ними. Нині в Україні поширені і використовуються на практиці такі формати газетних шпальт: А2 (великий формат, його ще зазвичай називали «формат «Правди» – колись «головної» газети СРСР) – 420 мм х 594 мм; А3 (малий формат) – 297 мм х 420 мм; А4 (мінімальний формат) – 210 мм х 297 мм. Формат газет тісно пов’язаний із їхньою типологією: скажімо, багатотиражна вузівська газета, яка виходить мізерним тиражем – раз-двічі на місяць, не може бути великоформатним виданням. Швидше за все, вона може виходити форматом А3 чи А4. Також районна, міськрайонна газети традиційно видаються форматом А3, і в жодному разі вони не можуть мати формат А2. Формат

А2

притаманний,

передусім,

загальноукраїнським

виданням

(тижневикам, щоденникам), обласним, які зберегли традиції «добрих старих часів», деяким галузевим виданням. Водночас деякі всеукраїнські видання, обласні виходять нині форматом А3. інформаційні,

вузькоспеціалізовані

Форматом А4 видають розважально-

газети,

також

видання-дайджести,

багатотиражки. Формат значною мірою визначає кількість шпальт номера: чим він менший, тим шпальт більше. Шпальта (сторінка) газети – це площа, на якій розміщують матеріали. Вона може бути тематичною, цільовою, змішаною та ін. Шпальта ділиться на колонки. Ширину колонок визначає дизайнер газети. Дискусійне питання: яка 1

Іванов В. Ф. Техніка оформлення газети. – Львів, 2000. – С. 53–54.

колонка краща – вузька чи широка? Звичайно, газета виглядає «стрункішою», коли колонка вужча. Але всьому є межа, тому слід не допускати занадто вузьких колонок, бо тоді буде складно читати тексти. Максимальна кількість колонок, скажімо, формату А3 – п’ять. Якщо колонок чотири або три – вигляд шпальти не такий ошатний, як із п’ятьма. На газетній шпальті формату А2 краще розміщувати від 8 до 10 колонок. Кількість колонок на шпальті залежить і від текстового матеріалу та ілюстрацій. Тому дизайнер вибирає необхідну кількість колонок на шпальті у відповідності із текстовим насиченням. Практика свідчить, що найзручніша для сприйняття газетна колонка – 12 цицеро (приблизно це дорівнює п’яти сантиметрам). Найширша колонка – 25 цицеро (близько 12 сантиметрів). Така ширина сприймається очима важче, і захоплюватися широкими колонками, як і вузькими, не варто. Чи потрібно відбивати колонки лінійками? На наш погляд, це вчорашній день. Газета любить світло, тому пробіли в якості відбивок додають їй стрункості. Оптимальний розмір пробілу – 0,5–0,8 сантиметра. Але треба подбати, щоб пробіли в газеті були скрізь однаковими. Це варто обумовити в загальній концепції моделі газети. В окремих випадках ширину пробілу навколо матеріалу (але ні в якому разі не в середині) можна збільшити до сантиметра. Лінійки для відбивки не додають шпальті стрункості, а навпаки, роблять її «важчою», менш привабливою, тому їх потрібно застосовувати в особливих випадках, коли слід виділити якісь важливі, скажімо, офіційні матеріали, а також для верстки оголошень та різних повідомлень. Згадуючи своє знайомство з газетою й особливо службу секретаріату, де відбувався процес творення обличчя газети, ми часто чули такий вислів від старших колег: «Газета любить повітря (світло)». Це спочатку здавалося трохи дивним, але з часом стало зрозуміло: «повітрям», «світлом» газетярі вважають незаповнену текстом чи ілюстрацією газетну площу. Це тепер ми кажемо, що 69

«повітря» стало невід'ємною частиною дизайну газети. А раніше повітря додавати інтуїтивно, і той відповідальний секретар, який мав природжений естетичний смак, із газетної шпальти робив «красунечку», вміло поєднуючи текст і «світло». Тепер це вважається елементом дизайну. Як використовується «світло»? Якогось особливого правила немає. Його кількість не регламентується пропорціями. Головне, щоб було привабливо, чітко, струнко, і щоб це не дратувало читача. Навпаки, «світло», «повітря», як стверджують дослідники та фахівці газетного дизайну, робить шпальту свіжою, легкою. Стрункості газеті додають і рядки паралельних колонок, які співпадають, розташовані на одному рівні. Якщо цього немає, шпальта зверстана неохайно. 1 Істотним моментом зовнішнього вигляду газетної сторінки є порядок розміщення матеріалів. Наприклад, звіт про робочу поїздку керівництва регіону доречно заверстати на початку сторінки, вгорі, зліва, тоді як рекламний блок краще виглядатиме на її протилежному боці, тобто справа внизу. Також сторінку варто почати із якогось важливого матеріалу, аналітичного, а новини виділити окремим блоком по центру, в колонці справа чи зліва шпальти, а чи віддати їм «підвал», враховуючи те, що свіжа новина може бути здана в номер і розміщена в останні хвилини верстки. Шрифти теж впливають на зовнішній вигляд. Комп’ютерний набір текстів дав можливість дизайнеру вибирати найбільш привабливий, зручний для роботи та сприйняття читачами з великої кількості шрифтів, а не двохчотирьох, якими користувалися ще 10–15 років тому. Але й тут важливо, як кажуть, не передати куті меду: шрифтове розмаїття іноді дуже «рябить», і читачеві складно сприймати шпальту її візуально. Для газети, яка виробила свій стиль, це недопустимо. Тому багато видань пішли шляхом обмеження шрифтової гами, а саме: використання постійних шрифтів для тієї чи іншої сторінки. 2

1 2

Мішель А.Картер. Сучасний дизайн газет. – ІREX ПроМедіа Україна, 1998. – С. 15. Іванов В. Ф. Техніка оформлення газети. – Львів, 2000. – С. 96–97.

Як краще працювати зі шрифтами? Для набору основного тексту слід вибрати один шрифт. Загальноприйнятим, кращим для очей вважається шрифт із насічками. Але це не догма. Варто спробувати кілька варіантів, подивитися, як вони виглядають на шпальті після друкарні і вибрати той, за який «зачепиться око» читача. Можливо, треба й порадитися з ними на сторінках газети. Рекламні тексти мають відрізнятися від газетних публікацій, тому краще для них вибрати інші шрифти, попередньо узгодивши їх із замовниками. Зважаючи на віковий склад аудиторії, варто подумати над кеглем шрифту. Зазвичай дрібні букви текстів змушують читачів напружувати очі. Коли вони активно читають газету? Після роботи, переважно у вечірній час, у холодні пори року (коли турботи на дачах, земельних ділянках та відпустки закінчилися), а отже, вони переважно використовують штучне освітлення. Це досить суттєво. Практика опитувань літніх людей дає змогу зробити висновок, що вони одноголосно за «великі букви». Тому дизайнер має враховувати цю особливість і не «набивати» шпальту. Краще поставити менше тексту, аніж він буде дрібним і не читабельним. Зазвичай використовується шрифт 9-го розміру, рідше – 8-го і 7-го (ними можна набирати рекламні тексти, оголошення, таблиці, офіційні повідомлення, телепрограми та ін.). Однаковим шрифтом слід набирати рубрики, новинні матеріали (якщо це добірка), листи (якщо їх кілька), підзаголовки в матеріалі (але варіювати розмір кегля). Заголовкові шрифти мають відповідати і змісту публікації, і естетичній концепції видання. Дослідники газетного дизайну не радять використовувати білий шрифт на чорному тлі: він погано сприймається зором і може відштовхнути читача. Що стосується розміщення матеріалів на сторінці (верстки), то нині застосовують різні композиційні схеми версток: пряму (публікації прямокутної форми),

ламану

(текст

горизонтальний,

має

форму

багатогранника),

горизонтальну (ширина більша від висоти, може бути із вертикальними перетинами), вертикальну (висота більша від ширини, вертикальна верства має горизонтальні перетини), змішану, симетричну та асиметричну. Найбільш 71

популярною вважається асиметрична верстка. Хоча кожна газета у верстці керується своїми пріоритетами. Тепер поговоримо про наповнення газети. На що звертає увагу читач, беручи її до рук? Звичайно, на першу сторінку. Чи спинить він свій вибір на цьому друкованому виданні, глянувши на його «обличчя», чи може звернеться до іншого, більш привабливого? Тому, працюючи над першою сторінкою видання, дизайнер має пам’ятати, що від неї залежить успіх усієї газети. На першій сторінці розміщується назва газети – на одному й тому ж місці, виконана графічно (малюнком, кліше чи набрана великим кеглем шрифту). Назва зазвичай розміщується вгорі сторінки, під нею пишеться тип видання,

періодичність

виходу,

дата,

день

тижня,

нумерація,

ціна

(рекомендована чи вільна), адреса в Інтернеті, електронна пошта. У радянські часи обов’язковим елементом першої сторінки було гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» Якщо раптом газета виходила без нього, редактор навіть міг втратити свою посаду. У деяких сучасних газетах зустрічається таке: «Я на сторожі коло них поставлю слово» (Тарас Шевченко), «Газета для всієї сім’ї», «Тільки свіжі факти!», «Все, що достойне уваги» та ін. Можна вміщувати і таку інформацію, як, скажімо, час заснування, рік виходу, валова нумерація та ін. Для видань, які мають більше, ніж сторічну та дев’яносторічну історію (а таких в Україні станом на сьогодні набирається до трьох десятків), ця деталь, на наш погляд, є досить суттєвою: а раптом новий читач, прочитавши такий напис, зацікавиться «старожилом» ринку ЗМІ? У титульній частині можуть знаходитися інші атрибути. Наприклад, нагороди видання. Титульний комплекс називають ще логотипом видання, право використовувати який має лише газета, чиєю власністю він є. З рекламною метою газета дозволяє використовувати свій логотип у рекламній продукції, на візитках представників редакції та ін. Багато видань на першій сторінці розміщують анонси: про те, що можна прочитати в цьому номері (наступних номерах), анонси беруть у рамки,

виділяють кольором, фотоілюстраціями, невеликим текстовим супроводом тощо. Ілюстрування газетного номера – один із важливих елементів дизайну. Ілюстрації несуть візуальну інформацію, яка досить дієво впливає на споживача газетної продукції. Ілюстрацію забезпечує, як правило, фотокореспондент, а за наявності цифрових фотокамер (що нині досить поширено у практиці газет) – журналісти редакції, які самостійно шукають ілюстрації до власних матеріалів. 1 Іноді газети встановлюють співвідношення тексту та фотоілюстрації. Великоформатну шпальту, безперечно, можуть прикрасити фотографія чи фоторепортаж із трьох-чотирьох знімків. Які типи фотоілюстрацій слід використовувати в газеті? Репортажі, фотофакти,

фотонариси,

фоторепродукції,

фотопортрети,

фотонатюрморти

та

ін.

фотопейзажі, (зазвичай

фотоплакати,

журналісти

ділять

фотографії на сюжетні, репортажні, постановочні). Найуживаніша фотоілюстрація – репортажного плану. Такий знімок закарбовує не тільки подію, а й людей, її учасників. Перевагу слід надавати тим знімкам, на яких є люди, дія. Не менш популярний і фотопортрет, який використовують здебільшого в нарисах, замальовках, інтерв’ю; фотопортрет може відображати як одну персону, так і групу людей (наприклад, трудовий колектив тощо). Фотонарис може містити кілька фотоілюстрацій, об’єднаних спільною темою. Фотонарис, як і фоторепортаж, не лімітується певною кількістю рядків та однією шпальтою – іноді він можете переходити й на інші. Фотоілюстраціями можна вважати і фоторепродукції – творів живопису, сторінок старих видань, а також кінокадри, які за допомогою комп’ютерних та цифрових технологій переносяться на газетні сторінки у вигляді фотознімків. До друку слід відбирати лише якісні фотографії. Звичайно, завдяки різним програмам обробітку фото контенту на знімку можна прибрати щось зайве. Але це займає багато часу, а його треба витрачати з максимальною користю, тому 1

Гуревич С.М. Номер газеты. – М., 2002. – С. 149; 150–151.

фотокореспондент має докладати максимум майстерності під час знімального процесу. Якщо ви тримаєте в руках прекрасний фотознімок, не пошкодуйте газетної шпальти, виділіть йому трохи більше місця, і ви побачите, як «заграє» сторінка. Коли ж у дизайнера обмаль часу на пошуки гарної фотоілюстрації, потрібно відкадрувати ту, яка є: її можна обрізати, збільшити, наскільки дозволяє якість, прикрасити заголовком чи, можливо, взяти за основу у створенні фото колажу тощо. Дуже виграшною виглядає перша шпальта газети, на якій вміщені великі фотографії. Так, у практиці газети «Запорізька правда» упродовж багатьох років був репортаж номера, який розміщували на першій шпальті формату А2. Це була публікація репортажного характеру з відповідними фотоілюстраціями, одна з яких обов’язково була головною. Це не лише прикрашало газету, а й заохочувало читачів розпочати знайомство із свіжим номером не з останньої шпальти, як це зазвичай буває, а з першої. Принагідно варто зазначити, що це була не поодинока практика використання великих за розміром фотоілюстрацій на першій шпальті газетами різних форматів, яка подекуди існує і нині. Звичайно, одна шпальта може містити кілька знімків, особливо коли заверстується фоторепортаж, фотонарис та ін. У такому разі дизайнер відбирає головний (опорний) знімок та інші – «другого плану». Часто

газети

практикують

так

звані

«фотовікна»,

«фотофакти»,

«фотогалереї». Це можуть бути і репортажні фото, і постановочні, і портрети, і фотознімки з архіву. Тому не останню роль відіграє текстівка (підпис) до ілюстрації, можливо, навіть із заголовком та точним датуванням події(подій). Якщо йдеться про фотофакт, то у ньому варто, це лише додає ваги, – зазначити час і місце події, а також кілька слів про неї; якщо йдеться про архівний знімок, то слід вказати джерело, по можливості, автора, час зйомки і перелічити те, що зображено (люди, об’єкти тощо).

Ілюстративним матеріалом можна вважати також колаж, який поєднує елементи малюнка, фотоілюстрації, інсталяції, а також малюнки, інфографіка (таблиці, діаграми, карти, картосхеми), карикатури, шаржі, креслення та ін. Останнім часом низка газет використовують інформаційну графіку для ілюстрації текстів. Це можуть бути таблиці, діаграми, карти, що вказують на місце події, про яку йдеться в публікації. Для того, щоб читач гарно сприймав елементи інфографіки, її треба спеціально виділяти, а під зображенням ставити текстівки, над ним – невеликий заголовок. Кожна газета використовує ілюстрації в рамках вибраного стилю верстки. Є видання, які своєю «візитною карткою» вважають фотопортрет на першій шпальті; а є такі, які кожен матеріал і присутнього в ньому героя ілюструють його портретом; є газети, які роблять акцент на репортажних фотоілюстраціях. Такі види ілюстрацій загалом притаманні масовим газетам. Спеціалізовані, галузеві можуть використовувати графіку – діаграми, порівняльні таблиці тощо. Істотний момент: потрібно вибрати єдиний розмір пробілу між фотоілюстрацією (малюнком, графікою та ін.) і текстом, а також – форму подачі текстівок до фотоілюстрацій: в газеті вони повинні мати єдиний стиль. Заголовок відіграє в газеті велику роль, будучи не лише частиною її дизайну, а й невід’ємною складовою тексту. Його завдання – привабити читача до матеріалу й газети в цілому, пропонуючи йому окремі штрихи до вміщеної публікації. Заголовок, підібраний вдало, – це половина успіху публікації. Невдалий заголовок, навпаки, може завдати матеріалу шкоди, відштовхнувши від себе читача. Часто написання заголовка стає для журналіста, як молодого, так і досвідченого, нелегким випробуванням. Тому і редактор відділу, і дизайнер, і головний редактор мають поставитися до заголовка з усією серйозністю, відповідальністю і майстерністю: якщо запропонований журналістом (автором) публікації заголовок не підходить, вони повинні подбати про те, щоб заголовок

був влучним, як кажуть, «вистрілив», тобто привернув якомога більше уваги читачів. Заголовки можуть містити і підзаголовок, і рубрику, рідше – «шапку». Власне, заголовок змальовує загальну картину теми матеріалу. Підзаголовок її конкретизує, поглиблює; коротко, схематично анонсує, розвиває. Тому сукупність заголовка та підзаголовка прийнято називати «заголовковим комплексом», що, зрештою, віднедавна стало предметом наукових досліджень. Нерідко серед журналістів виникають суперечки: як краще – писати до матеріалу підзаголовок чи ні? Однозначну відповідь дати на це важко. Але давайте поміркуємо: якщо заголовок складається із речення чи багатьох слів, якщо у ньому використана цитата із матеріалу чи прямої мови персонажу конкретної публікації, можливо, потреби в підзаголовку й немає. Та коли заголовок складається із кількох слів, рідше – одного, коли він лаконічний, то, можливо, і є потреба думку автора якимось чином розширити, вмістивши підзаголовок. На наш погляд, використання в матеріалі кількох підзаголовків, які ділять його на окремі частини, об’єднане спільною думкою, значно виграшніше. Тому внутрішні підзаголовки роблять великий, скажімо, текст більш зручним для читання, зацікавлюють. Постає запитання: яким шрифтом набирати заголовки – прописним чи рядковим? Єдиної думки тут також немає. Можна весь заголовок набрати з великих літер, а можна – з великої та маленьких. Краще, звичайно, щоб заголовок був набраний прописними літерами, але якщо вам хочеться використати у заголовку велику літеру, то зробіть це так, щоб малі літери були зменшені пропорційно. Вважається, що використання у заголовках прописних літер зручне (в зоровому плані) для читача: він може вирізнити головне і звернути на нього увагу. Все залежить, на наш погляд, від змісту і важливості матеріалу: якщо він проблемний, гострий, має лаконічний, короткий заголовок, то краще, щоб усі літери в ньому були великими (прописними) і якомога більшими. А якщо заголовок довгий і публікація не носить критичного характеру, то, можливо, він 76

виглядатиме привабливіше, коли перша літера буде великою, інші – маленькими. Все вирішується після того, як буде зверстана ціла сторінка: тоді можна порадитися із журналістами, авторами публікацій, якому графічному зображенню заголовка вони б віддали перевагу. Іноді до заголовка під’єднують «лід» («вріз») – перший абзац публікації, який коротко вводить читача у суть окресленої проблеми, інтригуючи і частково заохочуючи його дочитати все до кінця. Як уже зазначалося вище, заголовки мають «стріляти». Розвиваючи цю думку, ми хочемо звернути увагу на те, що читачі не завжди позитивно сприймають заголовки, в яких використовуються дієслова неозначеної та наказової форм, числівники у вигляді цифр, особові займенники типу «вона», «він», «вони», вказівні займенники, як-от: «цей», «той», «ці», а також лапки, знаки запитання. Переглядаючи газету, ми іноді зустрічаємо в одному номері й навіть на одній шпальті заголовки, в яких вживаються однакові слова. Заради справедливості варто зазначити, що заголовки з багатьма епітетами, фразеологізмами, порівняннями не завжди прикрашають шпальту газети, оскільки не кожен читач може зрозуміти їх значення. Це одна з типових помилок газети, як, зрештою, і додаткове виділення заголовка (графічно, рамками, кольором і т. д.). Навіщо виділяти додатково заголовок, якщо він влучний, оригінальний, виразний, привабливий? Газетний заголовок має бути зрозумілим і дохідливим читачеві. Кегль для заголовка вибирається дизайнером з урахуванням розміру самого матеріалу, його розміщення на шпальті, інтервалу між буквами тощо. Зазвичай, найбільш «ходовими» вважаються такі кеглі для заголовків: 36, 32, 28, рідше – 42. Як має розміщуватися заголовок? Якщо його заверстують на початку колонки, то над ним має бути кілька (не менше трьох) рядків тексту, інакше його краще поставити на початок колонки. Якщо його заверстують внизу колонки, то під ним теж має бути кілька рядків тексту. Наприклад, заголовок має кращий вигляд, коли текст розміщується на п’яти колонках із 77

півсантиметровим інтервалом між ними. Завдяки цьому створюється ефект стрункості шпальти. Не потрібно шкодувати газетної площі на заголовки: вони мають кращий і переконливіший вигляд, коли набрані великим кеглем. Низка газет практикують заголовком «перерізати» матеріал, якщо він займає всю шпальту і не містить підзаголовків. Рубрика – частина заголовкового комплексу, її розміщують над заголовком, виділяючи шрифтом, підкресленням тощо. «Шапка» може містити кілька матеріалів під різними рубриками, але тематично споріднених. Їх використовують для тематичних сторінок з нагоди свят, ювілеїв, конкретних подій. Газетні рубрики – окрема тема для розмови. Вони складають фундамент змісту та тематики газети, її модель. Рубрики бувають тематичними та службовими. Тематичні визначають тематику тієї чи іншої публікації. Їх можна застосовувати і до цілих сторінок, як-от: «спорт», «культура», «освіта», «ігротека», «споживач», «політика», «регіон» та ін. Службові рубрики теж досить затребувані. Вони допомагають читачу орієнтуватися у пошуку необхідних матеріалів. Приклади службових рубрик: «репортаж», «інтерв’ю», «факти, події, коментарі», «учора», «в Україні» та ін. Службові рубрики нерідко вказують на жанр публікації: «огляд пошти», «нам пишуть», «повідомлення» та ін. Регіональні видання використовують рубрики, притаманні специфіці регіону: «морська душа», «приморські справи», «кургани розповідають», «гори кличуть», «металургійна галузь», «шахтарський характер» та ін. Кожна редакція визначає свою систему рубрикації. Рубрик може бути від кількох десятків до сотні. Однак рубрики, характерні для всеукраїнської газети, не варто вживати в обласній і навпаки. Певна річ, в обласній та центральній пресі рубрик більше, ніж у районній. Для більшої ефективності роботи відділу дизайну (у деяких редакціях – секретаріату) редакційна колегія складає так званий сітьовий графік (модель) газети, який передбачає періодичність тематичних сторінок, розворотів, 78

висвітлення окремих тем тощо. З цього приводу можна сперечатися, як, власне, і з того, чи готувати дизайнеру (відповідальному секретарю) редакції макети кожного номера, чи ні? На нашу думку, зручніше, звичайно, працювати з макетами шпальт. Але є редакції, де окремі шпальти верстають самі журналісти, тому дизайнеру потрібно стежити, щоб їхня верстка не випадала із загальної концепції видання. Що стосується сітьового графіка, то він, на нашу думку, лише мобілізує творчих працівників, спрямовує їх у потрібне русло. Давайте тепер створимо схематично один газетний номер, зібравши в ньому необхідні матеріали. Отже, на першій сторінці може бути передовиця чи публіцистичні замітки на актуальну тему, репортаж із події, висвітлення якоїсь важливої новини, резонансний лист, колонка світових та регіональних новин, курси валют, погода на найближчі дні. На другій шпальті можна помістити тематичну підбірку матеріалів із життя регіону (якщо йдеться про регіональне видання), об'єднавши загальним заголовком – «шапкою». Це можуть бути інформації, замітки, коментарі з приводу. Якщо ми хочемо звернути увагу читача на цю добірку, то її треба якось виділити. Особливу увагу варто звернути на такі частини сторінки, як «підвал» та «горище». У «підвалі», висота якого має бути не більше третини шпальти і не менше однієї четвертої шпальти, можна розмістити якусь аналітичну статтю, підбірку листів чи огляд пошти, в «горищі» гарно виглядали б міжнародний дайджест, спортивний репортаж, хроніка (кримінальна, культурна, спортивна). «Горище» можна відбивати від іншого тексту світлом (рідше – лінійкою). Такий матеріал впадає в очі, коли займає всю ширину сторінки. Якщо після статті, кореспонденції залишається місце, то його можна заповнити так званою підверсткою. Вона може не пов’язуватися тематично, а містити цифри, факти тощо. Іноді шпальтам притаманні й так звані «свічки», тобто публікації, заверстані в колонку, дві, які «височать» над іншими матеріалами. 79

Важливе місце у газеті займають оголошення, реклама. Під них, як правило, віддають цілі шпальти. Трапляється, що замовник хоче розмістити свою рекламу на інформаційній сторінці. У такому випадку рекламний блок заверстується в рамку (якщо він не виконаний у вигляді готової «картинки» – макету). Стосовно колонтитулів (відомості про назву газети, номер, дату випуску). Їх розміщують на всю ширину сторінки внизу (нижній колонтитул), або вгорі (верхній колонтитул). Колонцифра позначає шпальту газети (номер, дату виходу, загальний номер і назву); її зазвичай ставлять над шпальтою і відбивають від матеріалу, вміщеного нижче; іноді колонтитул розміщують внизу сторінки: на парних сторінках – під першою колонкою, на непарних – під останньою. Варто зазначити, що віднедавна газети відмовляються від використання лінійок. (Але якщо їх і використовують, то лише тонкі, які створюють ефект легкості). Іноді лінійками підкреслюють рубрики. Тематичні сторінки (крім рекламних) можна верстати на власний смак. Але вони не повинні «випадати» із загальної моделі газети: якщо на шпальті п'ять колонок, то й на тематичній сторінці має бути стільки ж. Окрасою тематичної сторінки можуть стати заголовки та фотоілюстрації, різні підверстки. Рекламні шпальти можуть складатися із блоків, модулів, повідомлень, взятих у рамки, «покладених» на кольоровий фон, з ілюстраціями до тексту та ін. Шпальти з телепрограмою повинні мати один стиль верстки, зручний для читання, бо деякі читачі купляють газету винятково задля телепрограми. Її можна ілюструвати кадрами із фільмів, іншими оголошеннями на замовлення. Ілюстрації можна заверстувати відповідно до матеріалу. Якщо вона не стосується матеріалу, то її краще виділити на повний формат, враховуючи й текстівку. Підпис має бути такого ж розміру, як і знімок, але містити пробіл між знімком і текстом не менше 0,5 см. Іноді текст виключають вправо чи вліво – за бажанням автора чи дизайнера. 80

Отже, газетний дизайн – не догма, а творчий процес, який потрібно весь час вдосконалювати, не порушуючи головних принципів газетної верстки. Він має бути оптимальним, щоб у дизайнерів залишалося «місце для відступу», тобто вони могли оперативно зробити заміну того чи іншого матеріалу, ілюстрації, застосувати елементи графіки тощо. Тепер давайте коротко ознайомимося із деякими правилами газетного дизайну, які пропонує Джефф Магнесс, спеціаліст із візуальної журналістики (США): «1. Зміст, формулювання заголовка набагато важливіше, ніж його ефектне розташування або використаний шрифт. Спочатку напишіть гарний заголовок, а потім уже думайте про шрифт і те, як його оформити. 2. Не стискайте і не розтягуйте шрифти. Вони не випадково були розроблені певним чином. Якщо вам дійсно потрібний дуже вузький шрифт, то знайдіть той, який спочатку був створений саме таким. 3. Безпосередньо на фотографіях (для підписів і т. д.) намагайтеся не використовувати дрібний шрифт і рідко вдавайтеся до видільних шрифтів. 4. На інформаційних сторінках, як правило, потрібно не більше 2–3 груп шрифтів. Якщо використовувати більше, зростає вірогідність того, що статті й реклама, розташовані поруч, буде важко розрізнити, а, отже, на шпальті запанує хаос. 5. На розважальних сторінках також цілком достатньо всього лише кількох груп шрифтів. Зверніться, наприклад, до газет, що отримали нагороди за кращий дизайн, – «Boston Globe» або «Chicago Tribune». Їній успіх пояснюється

не

дизайнерськими

прийомами,

вдало

підібраними

фотографіями, ілюстраціями, графічним оформленням та захоплюючими статтями і яскравими заголовками. Колір 1. Колір – це не іграшка. Він може як притягнути читача до матеріалів та ілюстрацій на шпальті, так і відштовхнути. 81

2. Кожен колір має своє значення, і воно може змінюватися залежно від контексту, в якому він використовується (червоний, наприклад, може значити любов або смерть – залежно від статті, в оформленні якої він присутній). Колір не слід використовувати випадково. 3. Певна палітра кольорів повинна стати невід'ємною частиною дизайну вашої газети, так само, як набір шрифтів або макет шпальти. Дизайн 1. Жоден з елементів оформлення не повинен з'являтися на шпальті без видимих причин. Зайві фотографії, непотрібні слова, лінійки для розподілу колонок, навіть вільний простір потрібно критично оцінювати. Коли якийнебудь елемент не несе в собі ніякої інформації, не розкриває змісту статей, його слід позбутися. 2. Стримане використання шрифтів, кольорів дає можливість зробити важливі елементи шпальти – фотографії, ілюстрації, графічне оформлення – помітнішими. Саме вони і роблять газету візуально привабливою, і якщо зосередитися на них, необхідність у «прикрашанні» одразу відпаде. 3. Варто іноді трохи дивувати читача, змінюючи дизайн газети, але цей процес варто чітко контролювати. Слід витримувати баланс між новизною і постійністю, адже газета повинна мати свої індивідуальні особливості. Немає потреби намагатися вражати читача новим дизайном на кожній сторінці». (Джерело: www.vasily.3dn.ru)

2.3. ПЕРІОДИЧНЕ ДРУКОВАНЕ ВИДАННЯ ТА ЙОГО

ОНЛАЙН-ВЕРСІЯ: НА КОРИСТЬ СПРАВІ ЧИ НА ШКОДУ?

Питання для обговорення 1. Особливості електронної версії газети. 2. Створення веб-сайту газети – вимога часу. 3. Як максимально вигідно використовувати електронну версію для просування періодичного друкованого ЗМІ на ринку. Інтернет, який увійшов у наше повсякдення, давно перестав бути для нас недоступним: кількість користувачів щодня зростає, аудиторія істотно розширює свої вікові межі – від молодших школярів і до поважних пенсіонерів. Так, за даними всеукраїнського дослідження Київського міжнародного інституту соціології «Динаміка використання інтернету в Україні: лютий березень 2016», яке його фахівці провели в лютому 2016 р., Інтернет використовують 62 % дорослого населення; 91 % його користувачів у віці 18– 39 років. Дослідники стверджують, що впродовж року (лютий 2015-го – лютий 2016-го) кількість користувачів мережею Інтернет зросла на сім відсотків, а темп приросту сягнув 13 %. Вікові пріоритети користувачів Інтернетом, якщо спиратися на зазначене дослідження, виділяємо такі: 18–29 років – 92,7 %, 30– 39 – 88,7 %, 40– 49 – 77,7 %, 50–59 – 48,7 %, 60–69 – 26,2 %, 70 і старші – 6,9 % (див: Динаміка використання Інтернет в Україні [Електронний ресурс] // Київський

міжнародний

інститут

соціології.

–

Режим

доступу

http://www.kiis.com. ua/?lang=ukr&cat=reports&id=622 page=1. Дата доступу : 25.03.2016).

Принагідно

зазначити,

що

наступні

дослідження

продемонстрували, що вікові пріоритети користувачів мало відрізняються і в подальшому, тобто в наступні роки, тому тут використовуються ці дані як базові. Але, безперечно, Інтернет зробив «добру послугу» редакціям газет: 83

почали масово з’являтися мережеві видання (сайти, інформагенції, газети, журнали), які насичують свої віртуальні сторінки оперативною інформацією, працюючи в режимі «он-лайн», значно випереджаючи в оперативності періодичні друковані ЗМІ. І те, що наявні інформаційні ресурси намагаються вибороти свою «нішу» у всесвітній мережі з метою власної популяризації, не дивує. Це стосується і друкованої періодики, зокрема газет. Віртуальні сторінки дають змогу користувачеві моментально «переходити» із сайту на сайт, вдовольняючи свої інформаційні потреби. Як правило, більшість таких електронних видань безкоштовна, тому користувач здобуває необхідні відомості, сплативши лише абонплату за користування Інтернетом, що для пересічного користувача досить суттєво. У таких умовах друкованим газетам зі сталими журналістськими традиціями та специфікою й особливостями виробничого циклу виживати досить важко. І щоб не відставати від сучасних тенденцій, газети створюють свої електронні версії, розміщуюють на них випущені номери, якщо не в повному обсязі, то хоча б частково, виділяючи їх головні публікації (або PDF-версії кожного номера). Таким шляхом пішли нині практично всі газети України. Перед газетою стоїть чимало завдань, і головне з них – вижити на інформаційному ринку, залучити нових читачів, запропонувати їм якісний інформаційний продукт, наповнивши контент новим, цікавим змістом. Зрештою, нічого нового в цьому немає, але на нинішньому етапі вони особливо актуальні, і виконати їх можливо за умов не лише належного фінансування, яке відіграє у життєдіяльності газети провідну роль, а й нових підходів, які б могли забезпечити і притік якісної інформації, і зростання коштів від реалізації друкованого продукту, і збільшення рекламних надходжень та інвестицій. Створювати конкурентоспроможне періодичне друковане видання і забезпечувати йому безбідне життя – головна проблема видавця та трудового колективу видання. Цій темі присвячено багато публікацій, проведено чимало дискусій, «круглих столів», семінарів тощо. Дослідженням цієї проблеми 84

продовжують займатися вчені, до кола наукових інтересів яких увійшли не лише розвиток інтернет-журналістики, становище та перспективи в Україні як новітнього засобу масової інформації, а й досвід роботи журналістів у нових умовах, застосування Інтернет-технологій у практиці журналіста й редактора періодичного видання, використання Інтернет-ресурсів у формуванні новинних картин видань тощо. Електронна газета друкованого ЗМІ фактично є її комп’ютерною копією, яка максимально відтворює композицію паперового варіанту. Багато газет в електронній версії намагаються зберегти дизайн, але, на нашу думку, робити цього не варто, можна лише обмежитися його ключовими моментами: залишити логотип, назви рубрик, сторінок тощо для того, щоб читачеві було зручно користуватися, щоб він зумів швидко знайти потрібну йому інформацію. Низка видань на електронних сторінках розміщують рекламні банери партнерів чи учасників спільних проектів, роблять фотогалереї, долучають відео про події за участю газети тощо. Це – виправдані і розумні кроки з огляду на популяризацію свого видання. Електронні сторінки Інтернетвидання, яке копіює свій паперовий відповідник, розміщують у відповідності зі сторінками

газети,

зберігаючи

фотоілюстрації,

рубрики,

заголовки,

підзаголовки, ліди тощо. Після прочитання ліду користувач натискає посилання «далі…» і продовжує знайомитися з повною версією публікації. Як уже зазначалося раніше, зміст електронного варіанту видання є відповідником його паперового варіанту. Але досить часто в електронній версії газети вміщується різноманітна інформація, яка є важливою і яку потрібно тримати на веб-сторінці деякий період, що неможливо зробити в газеті. Вважаємо такий варіант правильним і виправданим. Нерідко це можуть бути деякі офіційні інформації, різні повідомлення. Іноді це може бути новина, яку приніс репортер уже після того, як номер здали до друкарні, або в той день, коли газета не виходить. Доцільно використовувати такий метод і тоді, коли газета через низку святкових днів не виходить, а інформація цікава і необхідна для населення. 85

На нашу думку, наявність електронного варіанту газети має деякі важливі переваги над традиційною, друкованою. У чому ж перевага онлайн-газет перед друкованою продукцією? Насамперед у тому, що за наявності комп’ютера та Інтернету онлайн-випуски газети завжди доступні, тоді як друковану газету потрібно придбати у розповсюджувача чи передплатити. Електронний варіант можна використовувати і як своєрідний «полігон» для отримання додаткової інформації, ілюстрацій, реклами та різних повідомлень. Не менш важливим є й те, що на сайті видання можна розмістити не один номер, а всі випуски, зробити також архів номерів (випусків) чи розміщувати контент за розділами, тематикою тощо. Це грає важливу роль у певній темі публікації. Також доцільно розвивати такий напрямок, як реклама на веб-сайті, знизивши ціни порівняно з цінами її паперового відповідника. Таким чином, завдяки відносно недорогому випуску електронного варіанту газети можна отримати реальний додатковий дохід для видання в цілому. Багато видань практикують і передплату своїх електронних версій. Але основна перевага електронної газети – кількість користувачів, яка є незрівнянно більшою, ніж передплатники та постійні покупці. Мережа Інтернет нині досить доступна, як у місті, так і селищі чи селі, тому електронний випуск може читати широка аудиторія. При цьому існує одна і досить суттєва деталь: електронна газета доступна лише тим користувачам, які мають комп’ютери та вихід в Інтернет (у цьому полягає основний недолік вебвидань, який невдовзі буде усунутий завдяки поступовому покриттю Інтернетом більших територій та комп’ютеризації населення). Друкований формат газети, досить звичний для користувачів, має і свої «мінуси»: папір не вічний, він зношується, стирається, рветься тощо. Переглядаючи газети, читачі нерідко їх псують. Якість паперової газети може зіпсуватися як від часу, так від вогкості в приміщенні, і навіть від надмірної кількості сонця (шпальти вигорають). Шукати якусь конкретну тему в друкованому виданні набагато довше, ніж у віртуальному з огляду на наявність тематичних каталогів, передбачених пошуковими програмами сайту. Не останню роль відіграє й те, 86

що онлайн-газету не треба купувати: нею можна скористатися там, де є доступ до мережі. А друковане видання можна придбати у спеціалізованих пунктах продажу чи отримати поштою, передплативши його на певний проміжок часу (газету приносить листоноша не тоді, коли користувачеві потрібна та чи інша стаття, а в певні дні та години). В Україні нині виходить велика кількість електронних видань, головна особливість яких – постачання інформації з порівняно недорогими витратами. При цьому велике значення має оперативність вміщеної інформації, її різноманітність, чого бракує паперовим друкованим виданням: газета у традиційному значенні цього слова знайдену й опрацьовану журналістом свіжу інформацію може розмістити у завтрашньому (черговому) номері (якщо це щоденник, а якщо – тижневик, то вона вийде вже із запізненням), у той час, коли Інтернет-видання вміщує свіжу інформацію одразу: через кілька хвилин чи найпізніше – протягом години після її отримання та опрацювання. Деякі електронні газети постійно оновлюють свою стрічку новин, тому досить швидко після прочитання певної інформації користувач може ознайомитися з коментарями до неї, а, отже, можна з упевненістю говорити про те, що Інтернет-видання становлять реальну конкуренцію друкованій періодиці. Також важливим моментом у їх випуску

є застосування гіпертексту, що

розширює можливості читача користуватися низкою різних посилань та додаткових джерел, а значить – і додаткової інформації з теми, що викликала зацікавлення. Не менш істотним є й економічний аспект електронної газети, пов’язаний з її обслуговуванням. Процеси випуску електронної газети та паперової відрізняються. Створення ж електронної газети, на відміну від традиційної, потребує незначної кількості коштів та менше інших ресурсів. Насамперед, журналіст не завжди має бути присутнім на робочому місці, він може передавати свою інформацію, перебуваючи безпосередньо в центрі події. Цю ланку роботи забезпечують спеціалісти з технічного обслуговування – аналітики комп’ютерних комунікацій, веб-дизайнери, веб-верстальники, які 87

працюють в офісі, дбаючи про безперебійний випуск газети. Електронний варіант видання може значно розширити її аудиторію завдяки зростанню кількості користувачів Інтернетом. Створення веб-сайту (електронної газети) в Інтернеті має пройти низку етапів. Слід розробити структуру сайту, його дизайн. Крім цього, важливо подбати про програмування, просування на ринку, рекламу, а також подальшу підтримку та оновлення. Перш, ніж приступити до роботи над веб-сайтом, слід чітко уявляти кінцеву мету: якого результату очікує творча група. Іншими словами, слід вирішити: навіщо створювати електронну газету (сайт) для друкованого видання; чи окремо як самостійне видання, яким буде його наповнення (зміст), у чому полягатиме його відмінність від інших електронних видань та особливість (оригінальність), на яку аудиторію варто розраховувати, які послуги воно надаватиме (форум, каталог, пошта, блоги тощо), яким чином забезпечуватиметься розвиток? Наступним етапом стане розробка структури видання, яку можна розділити на зовнішню і внутрішню. Розпочнемо з останньої. Вона залежить від того, яка інформація буде розміщена і які матеріали має розробник. Слід вирішити, які розділи міститиме газета. Коли внутрішня структура буде розроблена, можна далі продовжувати роботу над електронною газетою (сайтом). Що стосується зовнішньої структури, то слід вирішити, де і як будуть розташовуватися рекламні та інші банери (якщо їх потрібно буде розміщувати на сайті), лічильник, меню, пошук, основний зміст, анонси про нові розділи сайту, повідомлення про оновлення тощо. При створенні зовнішньої та внутрішньої структури важливо враховувати інтереси користувача: він має легко орієнтуватися, знаходити необхідну інформацію. Дизайн інтернет-видання – його зовнішній вигляд. Тому дуже важливо привернути увагу відвідувачів саме зовнішнім виглядом. Пригадайте свої кроки в супермаркеті: вашу увагу обов’язково привертають яскраві упаковки тощо. Так і з електронною газетою: чим вона яскравіша, чіткіша, простіша в користуванні, тим краще.

Не менш важливо, щоб користувач умів орієнтуватися у сторінках електронного видання, рубриках, коментарях, рекламі тощо. Від оформлення залежить дуже багато – візуальна інформація не менш важлива, ніж текстова. Істотна деталь: у газеті (сайті) важливе значення мають не лише шрифт, композиція, а й наявність відповідної кольорової гами. Тепер кілька слів про кодінг та програмування, Що це таке? Натисніть правою кнопкою мишки по сторінці, і в меню виберіть пункт – view source (або «перегляд HTML коду»). Відтак перед вами з’явиться текстовий редактор із незрозумілими, можливо, вам символами і значками: це і є код сторінки, її каркас. Він відповідає за те, що ви бачите у певній послідовності на сторінці: текст та «картинки». Як правило, цей код пишеться мовою розмітки текстових документів HTML. HTML досить простий, і практично кожен користувач може освоїти його, щоб створювати свої, не надто складні веб-сторінки. Також недуже складні для вивчення таблиці каскадних стилів – CSS. Це додатковий засіб, за допомогою якого ви можете керувати вмістом ваших сторінок; CSS, по суті, доповнює HTML, розширюючи його можливості. (Але HTML і CSS відповідають тільки за розмітку зовнішнього вигляду документа (сторінки), а для того, щоб реалізувати складніші речі, наприклад, на кшталт «гостьової книги», пошуку по сайту, форуму тощо, потрібні вже інші засоби. Отже, слід знати мови програмування для веб – PERL, PHP, ASP або інші). Коли сторінка готова, її викладають в інтернет, давши їй відповідну адресу (у спеціальній літературі це називається «доменне ім’я», тобто

той короткий рядок, який

може

ідентифікувати інтернет-ресурс), а також місце розташування (воно називається «хостинг» від англійського слова hosting). Це місце надають спеціальні служби – хостери, якщо ми хочемо розмістити газету (сайт) інтернеті. Якщо електронна газета «запрацювала», варто стежити за її оновленням і не допускати затримки з черговим номером: в очікуванні нової інформації користувач, який її вчасно не отримав, може залишити сторінку. Важливо також підтримувати зв’язок із відвідувачами: зокрема, спілкування на форумі або в «гостьовій книзі», які розташовуються на 89

сторінці газети, і, за можливості, давати відповіді читачам (відвідувачам, користувачам). У процесі розвитку ресурсу необхідно орієнтуватися на думку відвідувачів: редакція може у вигляді опитування дізнатися, наприклад, в яких матеріалах вони зацікавлені, що їм хотілося б прочитати найближчим часом. Опитування можуть допомогти у розвитку вашого веб-сайту. Відповідно до того, як паперова газета час від часу змінює своє обличчя (дизайн, шрифти, рубрики і загалом сітьовий графік), електронна версія друкованого видання теж повинна оновлюватися. Для цього потрібно стежити за тенденціями в дизайні і новими технологіями: те, що було актуальним учора, нині може виявитися застарілим, непрактичним. Тому дизайн сайту можна змінювати, але обережно, не радикально, щоб не відштовхнути користувачів. Ми не зробимо великого відкриття, коли скажемо, що майбутнє газети тісно пов’язане з майбутнім нашого суспільства. Розвиваючись, українська спільнота будує громадянське суспільство, а це не може пройти повз увагу засобів масової комунікації, оскільки події і відображаються в контенті, і позначаються на ньому. На газету очікують поступові значні зміни у процесі гострої боротьби за виживання на інформаційному ринку. Її контент залежить і від читацької аудиторії: якщо змінюватиметься читач, то, відповідно, змінюватиметься й тематика, орієнтуючись на його інформаційні уподобання та запити – від глобального характеру до вузького, регіонального. Постійно зростає інтерес до подій національної ваги, проблем розвитку економіки, освіти, науки, техніки, реформ освіти, охорони здоров’я, місцевого самоврядування – всього того, що нині хвилює населення нашої країни. Як це варто розцінювати? Що в інформаційному просторі країни пріоритетними можуть стати насамперед регіональні видання: обласні, міські, районні, селищні. Цьому може сприяти розвиток технологічних процесів, пов’язаних з виданням газет: нові програми верстки, які допоможуть оптимально реорганізувати низку виробничих ділянок, зокрема випуску газети, а новітні поліграфічні машини з цифровим друком забезпечать якісніший кінцевий продукт тощо.

Крім цього, велика ймовірність того, що спрямованість друкованої періодики того чи іншого регіону буде орієнтована на інформаційне забезпечення найрізноманітнішої аудиторії. Скажімо, у певному регіоні, де сільського населення вдвічі більше міського, досить популярний фермерський рух.

Тому

цілком

імовірно,

що

саме

видання

для

фермерів

та

сільгоспвиробників може стати тут пріоритетним й активно завойовуватиме читача. В іншому регіоні, який більше тяжіє до великих технологічних виробництв, переважна аудиторія буде представлена працівниками цих виробництв, відповідно й тематика публікацій буде розрахована на задоволення їхніх інформаційних потреб. Які матеріали переважатимуть у таких друкованих періодичних виданнях? Зважаючи на те, що наше життя стало досить ритмічним, стрімким і багатим на події, контент газетних шпальт міститиме найбільше публікацій новинного характеру, коментарів до них, інтерв’ю. При цьому не варто «відправляти в архів» газету, яка здатна аналізувати факти, вчити читачів мислити, співпереживати, порівнювати – потреба в якісній періодиці завжди була, є й буде, оскільки в суспільстві залишається значна частина читачів, інтелект яких прагне добротної масової газети, й ігнорувати це неможливо і непотрібно, оскільки самі читачі, віддаючи перевагу тому чи іншому друкованому виданню, «витягнуть» його в лідери ринку. Економіка газети зможе зміцнитися завдяки рекламним надходженням та широкому спектру інформаційних послуг, які вона надаватиме (оренда шпальт, виготовлення замовних публікацій,підготовка і проведення рекламних кампаній тощо). Тому песимістичний прогноз про збитковість газети може розвіятися, як дим, враховуючи аргументи, викладені вище. Але не слід забувати про економіку, яка вимагає точних розрахунків фінансового плану на кожен рік, зважаючи на особливості регіонального ринку тощо. Розглядаючи газету як соціотворчу структуру і водночас підприємство, що бере участь у роботі внутрішнього ринку країни (регіону), знайомлячись із напрямками її діяльності та особливостями підготовки і випуску номера, вважаємо за необхідне

з’ясувати, як вона житиме завтра, з огляду на тенденції розвитку медійного простору, який активно починають заповнювати електронні видання. Отже, хотілося б більш детально розглянути можливі варіанти розвитку та функціонування газети у майбутньому в системі наявних ЗМІ. Майбутнє газети невідривно пов’язане з майбутнім суспільства в цілому. Наша країна, ступивши на шлях реформ, активно інтегрується в європейське та світове співтовариство, послідовно йдучи до створення громадянського суспільства. Всі ці процеси відображаються в ЗМІ, про них пишуть, розповідають, їх коментують. З огляду на це можна розглядати такі ймовірні шляхи подальшого розвитку преси: – газета, з урахуванням суспільних змін, залишиться в системі ЗМІ як особливе, доступне і традиційне джерело інформації, соціальна функція якої чітко визначена її політикою та спрямованістю; – інший шлях – менш обнадійливий для друкованих ЗМІ: перерозподіл сил на медіаринку може призвести до того, що газета як джерело масової комунікації втратить свої позиції, натомість відкривши простір стрімкому розвитку нових медійних технологій, на базі яких з’явиться мультимедіа, що стане «універсальним солдатом», сконцентрувавши в собі функції газети, радіо та телебачення, інтернет-видання, яке здатне постачати споживачеві будь-яку інформацію у широкому обсязі і водночас миттєво. Для цього вже не потрібно буде тримати великий штат журналістів, дизайнерів, розповсюджувачів, рекламістів та ін. Розмірковуючи про такий шлях розвитку медійного ринку, ми оптимістично дивимося у майбутнє з точки зору задоволення запитів споживачів щодо інформаційного різноманіття. Але ми не повинні забувати про особливості нашої ментальності та сили традицій, коли газета була, є і залишається найбільш затребуваним і традиційно соціальним продуктом, в якому поєднуються інформація, комерція, агітація й організація. Тому розмови про те, що газета розчиниться у медіапросторі і невдовзі відійде у небуття, на наш погляд, передчасні. Варто розглядати її перспективу в контексті розвитку суспільства та інтегрування його у світові процеси. Незважаючи на те, що газети конкурують не лише з електронними мас-медіа, а 92

мережевими

виданнями, вони

поступаються

веб-виданням у

плані

оперативності, оскільки з новинами споживач може швидше ознайомитися в електронному виданні, ніж у друкованому (особливо, коли йдеться про тижневик). Тому в новинному плані інтернет-газета випереджає традиційну друковану. Але справа в іншому. І це важливіше: інформація, яку поширює інтернетвидання, маючи право на життя, нерідко буває неточною, недостовірною, потребує додаткової перевірки тощо. Крім того, на сторінці такого видання вона недовговічна: її може витісняти нова інформація (стару чи недостовірну можна легко «знімати»). У газеті ж «написане пером» переходить у категорію вічних: видання може зберігатися в архіві чи бібліотеці (останнім часом у зв’язку з комп’ютеризацією бібліотек та архівів з’явилася можливість відмовитися від збереження паперових версій газети, зберігаючи її на електронних чи оптичних носіях). Наявність інформації у такому вигляді спрощує її обмін між регіонами (і навіть країнами) під час, наприклад, підготовки конференцій, історичних та наукових досліджень, спільних проектів тощо. «Щоб іти в ногу із часом, низка газет розробили свої інтернет-сайти, на яких розміщують електронну версію кожного номера. Треба сказати, що інтернет-видання дає досить широкі можливості користувачеві щодо вибору джерела та форми інформації. Поява нетбуків та використання «wі-fi»інтернету й інтернету, що надають мобільні оператори, дає змогу споживачеві весь час тримати руку на пульсі життя. Щоб зберегти ту чи іншу інформацію, споживач може її роздрукувати, отримавши той же номер газети, але трохи видозмінений зовні, такий же зручний для користування і збереження. Але кількість подібних користувачів поки що обмежена» [3, 147]. Отже, головне питання: чи буде газета щоденним бажаним атрибутом читачів, джерелом отримання інформації, чи населення та різні установи прагнутимуть її купувати, передплачувати, долучатися до її акцій, брати участь у конкурсах тощо – залишається відкритим і над ним потрібно серйозно поміркувати. Чи не залишить газета свої соціальні ніші, чи не применшить 93

свою роль, значення у суспільстві? Чи може вона постане такою, якою була досі, а можливо – істотно оновиться, і, не виключено, зміниться докорінно, що позначиться на її зовнішньому вигляді та структурному наповненні? Однією з версій майбутнього газети ми обираємо таку: соціальна роль друкованого ЗМІ в суспільстві не зміниться, принаймні, ще з півстоліття, тому газета і надалі посідатиме своє місце у медійному сегменті ринку. Будучи джерелом доступної інформації, виробником інтелектуально-інформаційного продукту, газета не втратить своєї популярності серед споживачів. Інша справа – даватиме вона прибуток чи ні. Це спрогнозувати складно, хоча вже нині зрозуміло, що прибуткові друковані ЗМІ не втрачають свого споживача, а навпаки, примножують його завдяки вдалим маркетинговим акціям, інвестиціям, зростанню кількості рекламодавців, участі у політичних кампаніях. А що зміниться у самій газеті? Уже нині зрозуміло, що газету в недалекому майбутньому очікують радикальні зміни стосовно кількох основних чинників: форми, змісту, друку, розповсюдження. Глобалізація світового простору, розвиток та інтеграція світової економіки, поглиблення науково-технічного прогресу, поява нових технологічних процесів, що несуть оптимізацію і вдосконалення виробничих циклів, не можуть не позначитися на ідеології газети, вдосконаленні її творчого обличчя, а отже, впливу у суспільстві. Тепер давайте розглянемо майбутню читацьку аудиторію газети. Наскільки вона зміниться? Як зміниться сам читач? На нашу думку, вона буде більш інтегрованою, а читач стане більш перебірливим, адже він матиме великий вибір ЗМІ, у тому числі й інтернет-видань. Інтерес читача розшириться з огляду на отримання більш глобальної інформації, тому в нього з’явиться потреба в газетах, які б пропонували публікації саме такого характеру. У зв’язку з цим центральна преса, ймовірно, більше тяжітиме до аналітичних публікацій, а регіональна – стане розгалуженою: на регіональних ринках може з’явитися значна кількість видань, які обслуговуватимуть певні соціальні групи населення у межах області, міста, району, а також селища і навіть села. У зв’язку з розвитком нових технологій зміняться і технічні характеристики газети, 94

зокрема вимоги до її зовнішнього вигляду. Більшість із них перейдуть на якісніший папір, практично всі друковані періодичні видання широко використовуватимуть колір. Завдяки застосуванню новітніх технологій у процесі створення газети – від збору інформації, підготовки матеріалу, верстки, випуску газети і продажу її в роздрібній торгівлі та реалізації через розповсюджувачів – видавець зможе виконувати будь-яке поставлене завдання, готувати й реалізовувати найсміливіші і найскладніші проекти. Можлива також поява потужної мережі вечірньої преси (у великих містах-мільйонниках вона, на наш погляд, необхідна), насиченої останніми новинами, а це дасть поштовх пресі високої якості, що відзначатиметься лише оперативністю подачі інформації. Тому вже нині деякі редакції газет (здебільшого, центральних) намагаються максимально переозброювати своїх працівників

технічному

плані,

щоб

майбутньому

якнайповніше

використовувати їхній потенціал. Чи зменшиться при цьому кількісний склад редакції газети – вирішувати засновникам і видавцям. Адже навантаження на одну людину у зв’язку з оптимізацією виробництва, зменшаться, при цьому основні методи збирання інформації залишаться традиційними. Щоб фахівець відповідав своєму призначенню, його потрібно вчити. Тому журналісти завтрашнього дня мають бути не лише талановитими з точки зору володіння словом, а й мати високий рівень технічної підготовки, інтелектуального мислення та професійної майстерності. Тому вимоги до їх освіти та освіченості – питання номер один під час відбору на роботу в те чи інше друковане видання. «Але пріоритетом, на наш погляд, має залишатися вміння зібрати інформацію, дати їй оцінку і донести її до читача. Журналіст, який уміє працювати з технікою, безперечно, дуже цінний для редакції, але його цінність зросте вдвічі, коли такий працівник буде високопрофесійним фахівцем, знавцем своєї справи від «а» до «я». Тому ті вищі навчальні заклади, де готують журналістські кадри, повинні вже зараз будувати свої навчальні процеси так, щоб із вузу студент виніс максимальну кількість фахових знань і вмів, як кажуть, із заплющеними очима орієнтуватися 95

в процесі створення газети відповідно до вимог ринку» [3, 150]. Останнім часом досить стрімко відбувається процес комп’ютеризації населення, на ринок прийшли незалежні оператори мобільного зв’язку. Нині ми можемо по мобільному

телефонувати

навіть

бачити

свого

співрозмовника,

використовувати мобільний та «скайп-зв’язок» для передачі не лише інформації, а й текстів. Це вносить деяку зручність у роботу журналістів, які, перебуваючи у відрядженнях, зможуть оперативно надсилати текстові повідомлення

та

знімки,

також

отримувати

редакційне

завдання,

перебуваючи, наприклад, за межами редакції, міста, області. Але нині вже є приклади переходу великих газет на електронні версії. Старт дали британські газета «Independent» та тижневик Independent on Sunday в березні 2016 року, про що за місяць до цього повідомив Інтернет-ресурс Zik.ua із посиланням на «ВВС Україна». Анонсуючи цей перехід, компанія ESI Media заявила про скорочення частини посад редакції, а також про необхідність залучення значної кількості нових працівників –

«цифрових наповнювачів

контенту». Що стосується України, то восени 2019 року про перехід на електронну версію заявила досить популярна на ринку газета «Сегодня»; також на електронну версію перейшов і щотижневик «Дзеркало тижня». У цілому, в Україні налічується більше сотні самостійних, незалежних від друкованих газет, Інтернет-видань, що публікують новини українською мовою або хоча б мають українськомовну версію сайту. Однак, враховуючи останні соціологічні дослідження, викладені на початку статті стосовно вікових груп населення (потенційних читачів газет) – користувачів Інтернету, можна зробити пропущення, що представники старшого покоління (понад 60 років), які не досить активно (від 26 до 6,9 %) користуються мережею, перевагу віддаватимуть традиційним друкованим ЗМІ. Наскільки в таких умовах зміниться економіка газети? Чи зміцниться вона? Чи, можливо, друковані періодичні видання стануть збитковими, запроваджуючи у себе останні новинки техніки, які потрібно, крім усього, ще й грамотно обслуговувати? Насамперед важливо наголосити на тому, що 96

технічний прогрес ніколи ще не ставав на заваді жодному підприємству, а газеті, яка в жорстких умовах ринкової конкуренції виживає, заробляє – і поготів. Економіка газет може навпаки, зміцнюватися, оскільки, як уже зазначалося вище, з’являться окремі соціальні групи споживачів, яким будуть потрібні газети, а отже, їх купуватимуть. Також газета може стати привабливим об’єктом для акумуляції коштів різних інвестиційних проектів. Газетний бізнес, який приносить прибуток, дасть змогу редакціям друкованих періодичних видань втілювати у життя різні проекти, вирішувати низку соціальних проблем, а також вкладати нові кошти у розвиток, і, в першу чергу, у впровадження новітніх технологій та застосування їх у виробничих процесах. Водночас «Читачі хочуть бачити свої газети, перш за все, в ролі пильних вартових громадського благополуччя. Вони очікують, що газета буде захищати несправедливо ображених, розвінчувати недобросовісні дії офіційних осіб і залишатися вірною інтересам простого народу. Газета повинна виконувати ці зобов’язання. Головна її відповідальність – перед читачами» [5, 74]. Отже,

можна

передбачити,

що

газета

надалі

існуватиме

на

інформаційному ринку як відомий, знайомий і доступний засіб масової інформації, зручний для користування численної аудиторії споживачів. Газета не полишить своєї ринкової ніші і буде одним із «гравців» ринку: видавці орієнтуватимуться на доходи і прибутки від цього товару, а також на розвиток рекламних продуктів, що розміщуються на газетних шпальтах, споживачі – на звичне отримання свіжої інформації. Способи поширення зміняться: споживачі зможуть передплачувати електронну версію видання, а також читати його онлайн. Онлайн-випуски газети дещо відмінні від її паперового варіанту насамперед тим, що електронна версія газети оперативніше висвітлює події. На наше переконання, електронна газета потребує значно менше витрат, ніж друковане періодичне видання, навіть прибуткове (з урахуванням вартості паперу,

енергоносіїв,

використання

техніки).

високотехнологічної

поліграфічної

Насамперед, набагато скорочується витратна частина за рахунок економії на поліграфічні послуги, які в бюджеті видання становлять практично половину коштів, а також і на розповсюдження, яке нині стає більш проблемним. Оперативність такого видання значно вища, що відіграє важливу роль для користувача (споживача). Також завдяки гіпертексту читач має можливість отримувати нову інформацію щодо теми, яка його зацікавила. Тому двом потужним конкурентам «уживатися» в інформаційному просторі дуже важко, але, втілюючи нові проекти, зокрема газету-онлайн, можна розумно вкладати нові кошти у розвиток, а отже, і в перспективу.

Контрольні запитання та практичні завдання до розділу 1. Контрольні запитання 1. Які газетні жанри вважаються інформаційними і які з них переважають в обласній газеті вашого регіону? 2. На яких сторінках друкують розважальні добірки? Що це за матеріали? 3. Особливості репортажу. Які види репортажу ви знаєте? 4. Аналітичні жанри газети. Назвіть їх. 5. Яким видам інформаційних жанрів нині надається перевага (на прикладі обласної та районної газети). Яка функція заголовкового комплексу в газеті? 6. Які основні вимоги до вживання заголовка? 7. Яка відмінність між тематичними та службовими рубриками? 8.

Перелічіть основні формати газети.

Поясніть значення терміну «комп’ютерна копія» газети.

10. У чому полягає перевага електронної газети над паперовою? 11. Чи відіграє роль дизайн електронної версії газети? Якщо так, то яку?

2. Практичні завдання 1.

Проаналізуйте жанрову картину одного з номерів газети (на вибір: щоденна, щотижнева).

Випишіть заголовки та підзаголовки кількох інтерв’ю, проаналізуйте їх. Чи виправдане використання автором у якості заголовка висловлювання співрозмовника? Якщо так, то аргументуйте це.

Поясніть різницю між інформацією та заміткою. Наведіть приклади.

Підготуйте кілька інформацій про цікаві події із життя вашого селища, вашого будинку, вулиці, академічної групи.

На основі статистичних даних підготуйте розширену замітку про розвиток ринку зайнятості у вашій області за останній квартал (півріччя, рік).

Розкажіть про систему ілюстрацій номера.

Фотоілюстрація в газеті, її види, особливості вживання.

Назвіть основні вимоги газетного дизайну?

Перелічіть тематичні та службові рубрики обласної та районної газет вашого району.

10. Проаналізуйте заголовки вашої обласної газети. Які типи заголовків трапляються найчастіше? Визначте, наскільки влучні вони для публікації. 11. Наведіть приклади газет (обласних, районних, всеукраїнських), які мають власні електронні версії. 12. Підготуйте стислий аналіз однієї з електронних газет свого регіону. У чому її «плюси» та «мінуси»? 13. Напишіть проект власного веб-сайту. З чого ви розпочнете роботу? 14. Підготуйте коротку характеристику повідомлень, які залишають читачі у гостьовій книзі відомого вам електронного видання. 15. Проаналізуйте рекламу на рекламній сторінці у друкованій газеті та її електронній версії. У чому полягає головна відмінність?

Рекомендована література 1. Динаміка використання Інтернет в Україні [Електронний ресурс] // Київський міжнародний інститут соціології. – Режим доступу : http://www.kiis.com. ua/?lang=ukr&cat=reports&id=622 page=1. Дата доступу : 25.03.2016. 2. Гуревич, С. М. Газета : Вчера, сегодня, завтра / С. М. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с. 3. Гуревич, С. М. Номер газеты / С. М. Гуревич. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 191 с. 4. Гуревич, С.М., Вычуб Г.С. Организация работы и труда журналиста / С.М. Гуревич, Г.С. Вычуб. – М. : Изд-во Московского ун-та. – 1987. – 50 с. 5. Іванов, В. Ф. Техніка оформлення газети : курс лекцій / В. Ф. Іванов. – Львів : Знання, 2000. – 222 с. 6. Мішель, А.Картер. Сучасний дизайн газет

/ Мішель А.Картер. – ІREX

ПроМедіа Україна, 1998. – 16 с. 7. Прилюк, Д. М. Теорія і практика журналістської творчості : Проблеми майстерності / Д. М. Прилюк. – К., 1983. – 260 с. 8. Рэндалл, Д. Универсальный журналист / Д. Рэндалл. – М. : Международный центр журналистики, 1996. – 346 с. 9. Словник журналіста : Терміни, мас-медіа, постаті / за заг. ред. Ю. М. Бідзілі. – Ужгород : Закарпаття, 2007. – 224 с. 10. Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Европы : пер. с англ. – М. : Права человека, 1998. – 152 с. 11.Сучасна українська журналістика : поняттєвий апарат / за ред. А. З. Москаленка. – К., 1997. – 54 с. 12. Українські Інтернет-ЗМІ [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Українські_інтернет-ЗМІ. 13.

Українська журналістика в контексті світової : зб. наук. пр. зі спец.

«Журналістика» / Інститут журналістики. – К.: Задруга, 2006. – Вип.2.– 156 с.

100

14. Що таке хостинг і чому він потрібен вашому сайту? [Електронний ресурс] // Режим доступу: http:// internetdevels.ua/blog/what-is-web-hosting. 15.

Onlinegazeta.info

[Електронний

http://www.onlinegazeta.info.

101

ресурс]

–

Режим

доступу:

РОЗДІЛ ІІІ

СУЧАСНА ГАЗЕТА В УМОВАХ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ

3.1. РЕДАКЦІЙНИЙ МАРКЕТИНГ, ОСОБЛИВОСТІ. БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ Питання для обговорення 1. Мета та завдання редакційного маркетингу. 2. Організація маркетингової служби в редакції. Бізнес-планування редакції газети – шлях до ефективності її діяльності. Термін маркетинг увійшов у наше життя порівняно недавно. Він походить від англійського слова market (ринок). Тому маркетинг – це вивчення стану ринку з метою просування на ньому певного товару. Редакційний маркетинг має свою специфіку, оскільки продукцією є друковане періодичне видання, життя якого залежить передусім від того, наскільки воно затребуване в плані задоволення інформаційних потреб споживачів (читачів). Отже,

редакційний

маркетинг

спрямований

на

задоволення

інформаційних потреб населення від конкретного друкованого ЗМІ, просування цього ЗМІ на ринку періодики, отримання прибутку для забезпечення його життєдіяльності. Бюджет маркетингу використовують на оплату реклами та проведення маркетингових досліджень і заходів. Якщо маркетинг не дає очікуваних результатів, редакції газети слід переглянути методи, оновити цю службу (замінити), вивчити помилки та вибрати шляхи їх усунення. Редакційний маркетинг становить основу редакційного менеджменту. Від нього залежить, наскільки цей менеджмент оптимальний, дійовий, успішний. Редакційний маркетинг – це дослідження ринку друкованих ЗМІ – системи 102

передплати, розповсюдження, специфіки продажу та ін. Він також визначає стиль та способи просування на ринку певної газети, вивчення та дослідження груп споживачів (читачів), видань, що складають реальну та потенційну конкуренцію. Тому із появою в країні ринкової економіки та розвитком одного з її сегментів – інформаційного – з’явилася необхідність тримати в штаті редакції спеціалістів-маркетологів, які б займалися зазначеними вище питаннями. Штатних маркетологів може бути кілька, і керівництво цією службою може здійснювати або редакційний менеджер з маркетингу, або заступник головного редактора з комерційної частини чи фінансовий директор. Головне функціональне завдання газетного маркетолога – вивчення ринку друкованих ЗМІ (в залежності від статусу видання: районної газети – району, на який вона орієнтована, обласної чи регіональної – області чи регіону, центральної – країни в цілому). З’ясовуючи це питання, а воно досить глибоке, маркетолог повинен вивчити, яке місце займають на цьому ринку інші друковані періодичні видання (газети, інформаційні бюлетені, інформаційні вісники, спецвипуски, журнали) – тобто потенційні конкуренти газети, якій необхідно буде виборювати свою ринкову нішу. Адже від їхньої ролі в конкретно взятому сегменті ринку залежить просування на ньому газети (йдеться в даному випадку про нове видання). Безперечно, інші газети та друковані ЗМІ у свою чергу, з підвищеним інтересом зустрічають на ринку появу нового періодичного друкованого видання. Що їх об’єднує? По-перше, спільна аудиторія, тобто населення, певну частину якого можна гіпотетично вважати потенціальними читачами. По-друге, спільна мета: закріпитися на ринку і завойовувати читацьку аудиторію, збільшувати кількість споживачів та рекламодавців, а отже зміцнювати свою фінансову незалежність. Що їх різнить? Це, насамперед, методи поширення (розповсюдження), залучення капіталу, участь в інвестиційних проектах тощо. 103

Новому виданню (газеті) просуватися нині на ринку досить складно. Тому роль маркетолога дуже важлива. Головні завдання редакційної маркетингової служби такі: вивчення ринку; вивчення аудиторії; вивчення газети та її відповідності ринку. Редакційному маркетологу належить знайти для нової газети саме її аудиторію. Виконати це завдання нелегко, але можливо, якщо новостворена газета має свою специфіку: скажімо, вона буде щоденною, вечірньою, єдиною такого типу в регіоні, а отже про всі події повідомлятиме оперативніше ніж, скажімо, тижневики чи газети, що виходять у певні дні тижня. Ще один варіант – видання розраховане на певну цільову аудиторію (пенсіонерів, студентів, педагогів, працівників аграрного комплексу та ін.); інтереси (спорт, культура, освіта, ігротека тощо), стать (чоловіки, жінки), вікові особливості (діти-дошкільнята, школярі, студенти та ін.). Після того, як засновник визначиться із аудиторією споживачів, можна готувати фінплан і прогнозувати очікуваний прибуток. Слушне запитання: якій газеті виживати легше: тій, що вже міцно зайняла свою нішу (має читачів, рекламодавців, гарно продається) чи новій? Давайте поміркуємо: певна стабільність (а вона асоціюється із газетою, що виходить давно, її знають, їй довіряють, у неї вкладають кошти і т.д.), заспокоює, чи не так? А новизна (нове видання, амбіції, плани) зазвичай насторожує. Здавалося б, газеті, старшій за віком, немає чого турбуватися. Але це хибна думка. Історія української журналістики новітньої України знає багато прикладів, особливо в середовищі регіональних видань, де багато газет, які трохи більше, ніж 20 років тому мали найвищі тиражі, але з часом свої позиції втратили, і вивільнені інформаційні ніші заповнили інші, молодші за віком друковані ЗМІ. Особливо це стосується регіональних видань (в тому числі й колишніх комунальних газет), які тепер мають мізерні тиражі, у той час як комерційні знаходяться у більш вигідних умовах. Передусім, відсутністю грамотної маркетингової політики, примітивним редакційним менеджментом та застарілими методами роботи журналістів, 104

підходами, мілкотем’ям, відсутністю послідовного діалогу з читачами. Не останню негативну роль при цьому відіграли слабкі поліграфічні бази низки газет, які не відповідали сучасним вимогам. Як результат – падіння тиражів та роздрібної торгівлі, втрата довіри читацької аудиторії. Відтак інформаційний простір, що вивільнився, зайняли інші друковані видання. Але якщо маркетингова служба старої газети організована правильно, грамотно, їй не дуже загрожує новий конкурент. Маркетологи, слідуючи вимогам ринку, відчуваючи його реалії, весь час працюють над розширенням зони розповсюдження. За наявності таких даних про межі розповсюдження редакційні фінансисти, менеджери формують тираж та ціну. Не можна ігнорувати жодного читача навіть із найвіддаленішого куточка села чи хутора. Крім вивчення інформаційного ринку та його тенденцій, грамотний маркетолог обов’язково зверне увагу на економічний зріз регіону (області) чи конкретної території (населеного пункту). Отримати необхідну інформацію можна із даних статистики, аналітичних довідок, інших джерел, в тому числі й відомостей, отриманих в держструктурах тощо. Тепер повернемося до читачів. Основне завдання маркетолога полягає у з’ясуванні реального читацького активу. Що для цього потрібно? Слід знати кількість жителів, скажімо, певного населеного пункту. Із цього числа слід відняти

певну

кількість

непрацездатного

населення

(дітей-дошкільнят,

школярів, пенсіонерів). Інші – становлять потенційну аудиторію. Але потенційна аудиторія і реальна – різні: реальна аудиторія завжди менша від потенційної. Це пояснюється тим, що частина населення не потребує друкованих періодичних видань, а обмежується, скажімо, наявними електронними ЗМІ та мережею Інтернет. Це, як правило, молодіжна частина аудиторії. Маркетолог, який ретельно вивчає аудиторію, повинен мати її точний портрет за такою схемою: стать, вік, зайнятість, професійні особливості, інтереси, співвідношення працюючої частини населення та непрацюючої,

105

кількість учнів, студентів, молоді. Один читач, наприклад, може купити (передплачувати) кілька друкованих періодичних видань. Такий моніторинг аудиторії повинен проводитися, принаймні, двічі на рік, напередодні передплатних кампаній. Редакція газети, зацікавлена у своїй аудиторії, дбатиме про неї, вкладаючи сюди певні кошти (наприклад, періодично проводить розіграші призів, вартість яких значно перевищує вартість річної чи піврічної передплати одного примірника газети; вітає активних читачів із святами; робить подарунки активним листоношам та поштовим відділенням, які передплатили значну кількість примірників газети та ін.). Важливу роль у дослідженні аудиторії відіграє специфіка аудиторії, пов’язана з національною приналежністю та релігійними особливостями, схильністю до традицій, звичаїв. Не останню роль відіграє й консерватизм, присутній певній частині аудиторії (переважно, це люди літнього віку). Такі читачі схиляються до газети, яку передплачували чи купували багато років. Тому вони віддавали і віддаватимуть перевагу тій газеті, до якої звикли, і ніякі нові видання їх особливо не цікавлять. Отже, журналістам під час підготовки матеріалів слід враховувати і цю частину читачів. Як маркетологу вивчати конкуруючі видання? Конкуренти, як правило, досить

чітко

контролюють

свою

аудиторію,

намагаючись

тримати

напрацювання у повній таємниці. У такому випадку слід проводити суцільний маркетинг кожного видання, вивчаючи його продукцію, звертати увагу на особливості газетних номерів, різних масових заходів тощо. Все це тісно пов’язане із просуванням на ринку газети. Як змусити звернути на неї увагу? Насамперед має відбутися реклама самого видання під час входження на ринок – в інших друкованих та електронних ЗМІ, можливо, на біл-бордах, банерах, у мережі Інтернет тощо. Маркетологи планують, як краще реалізувати тираж, де швидше люди розкуповуватимуть газету – в супермаркетах, на пошті, в кіосках із продажу періодики, у розповсюдників, на лотках, на базарах. 106

Реклама друкованого періодичного видання – один з методів маркетингу. Особливо важливо використати рекламні акції для нових газет, щоб читачі могли дізнатися про новинку. Що потрібно відобразити в рекламі? Передусім, тематику новоствореної газети. Якщо це ділова газета, то слід робити ухил на матеріали аналітично-фінансового плану, тоді на них звернуть увагу представники ділових кіл, бізнесової еліти, підприємці. Якщо

ж видання

розраховане на те, щоб завоювати аудиторію пенсіонерів, головна його тематика повинна задовольняти саме їхні потреби. Реклама нового видання вважається ефективною, якщо вона триває певний період, а потім кілька разів повторюється. Маркетингова служба газети, виходячи із рекламного бюджету, вибирає, де користі з реклами буде більше – на телебаченні, радіо чи в газеті. Практика показує, що найбільш ефективна реклама в електронних ЗМІ. Маркетинговий

процес

вважається

неповним,

якщо

фахівці

не

займаються брендуванням видання. Назву газети, яка нерідко співпадає із торговою маркою, що є власністю редакції, потрібно вдало використовувати. Торгова марка, бренд репрезентують товар, демонструючи його весь – від першої шпальти і до останньої. Фактично, бренд ніби ототожнюється з іміджем видання: у споживача складається враження, наприклад, що газета під умовною назвою «Місто» правдива, об’єктивна, багатопланова, цікава, вона допомагає читачам, проводить різні масові акції, розіграші, лотереї і т.д. Тому бренд

«Місто»

постає перед читачем у вигляді газети із такою назвою. Якщо в газеті є ще й додатки, спецвипуски, то вони можуть виходити з використанням ТМ «Місто»: «Місто здоров’я», «Місто плюс», «Місто спорт» тощо. Іноді газети, зареєструвавши свою торгову марку як торговий знак, позначаються спеціальними значками: ТМ, R. Управління цим брендом (реклама, договори на розповсюдження, домовленості із рекламодавцями, які викупляють певну газетну площу на деякий період – місяць, два, півроку, рік) має покладатися на редакційних 107

менеджерів, які використовують різні комерційні ходи з метою отримання прибутку. Відтак редакція газети, торгова марка (бренд) якої «розкручена» і має позитивну ділову репутацію, може виступати і в якості рекламної агенції, будучи посередником у розміщенні реклами, яка надійшла їй від прямого рекламодавця, не лише на власних сторінках, а й в інших друкованих ЗМІ. Це ж стосується, скажімо, й стрічки новин, які редакція готує для своєї газети і може продавати як товар (виступаючи при цьому в ролі інформаційної агенції), іншим газетам. Особливо зручно робити це обласній газеті, вступаючи в зазначені вище комерційно-ділові стосунки із районними газетами. Таким чином, бренд надійно забезпечує свою присутність в районах певного регіону. Успішний маркетинг залежить від його планування. Воно складається з перспективного та оперативного планування. Перспективне може бути розраховане на певний період, мінімум на півроку. Оперативне планування пов’язане з поточними заходами, що носять конкретний, нерідко локальний характер, пов’язаний із перипетіями ринку. Оперативне планування вимагає швидкої реалізації конкретного маркетингового заходу: читацької конференції, лотереї, «дня газети» і т.д. Захід може бути як локальним, так і регіональним. Що таке маркетинговий прогноз? Це один із методів, коли на замовлення редакції до роботи залучають соціологів, які проводять ретельне дослідження ринку, аудиторії. Тісна співпраця журналістів із читачами теж вважається своєрідним маркетинговим методом роботи. Найпоширеніші з них – «круглі столи», читацькі конференції, виїзні редакційні дні газети (в районах, трудових колективах, навчальних закладах), робота з редакційною поштою, масові заходи із залученням громадськості («Фестиваль газети»), органів місцевого самоврядування, представників бізнесу, освіти, медицини, культури та спорту – сприяють популяризації видання, утвердженню його на ринку. Масові заходи – найкращий спосіб безкоштовно рекламувати видання, публічно розповідаючи про нього, даруючи різні сувеніри (чашки, ручки, пакети, футболки, блокноти та ін.) із зображенням редакційного логотипу. 108

Додатком до цього можуть бути випущені редакцією календарі, буклети, в яких вміщені короткі відомості/розповіді про газету, її історію, завдання і т.д. Маркетингові прогнози – не менш важлива дільниця роботи. Їх мета – визначити можливі умови знаходження видання на ринку, а також готуватися до можливих змін чи перерозподілу ринку. Прогноз розділяють на загальний (коли до уваги беруться всі умови, в яких знаходиться видання) та конкретний (досліджує ситуацію, яка склалася на ринку в певний період; може сприяти організації та проведенню конкретної редакційної акції). Маркетингова кампанія – ефективний захід, який зміцнює позиції видання на ринку, працює на його імідж. Маркетингова

діяльність

редакції

буде

успішною,

якщо

вона

плануватиметься, і цей план впроваджуватиметься в життя. Які наслідки можуть бути, коли видання запізниться із виходом на ринок? У такому разі редакція газети не реалізує свій продукт, а читачі, не дочекавшись потрібної і, головне, заявленої інформації, купуватимуть (передплачуватимуть) інші видання. Навряд чи така газета опісля, коли, всетаки, вийде, почуватиметься на ринку комфортно: довіра читачів до неї буде, швидше за все, мінімальною. У середині 90-х років минулого століття в багатьох українських ЗМІ, особливо східної частини України, сталися зміни щодо виходу газети. Газети, які друкували телепрограми по суботах, почали це робити у п’ятницю. Але деякі спритники вирішили обійти конкурентів і почали друкувати телепрограму по четвергах. Таким чином, четвергові (із телепрограмою) випуски щоденних газет стали «золотою картою» для редакцій з точки зору маркетингового ходу: до телепрограми, яка завжди вважалася досить популярною серед населення, редакції вирішили додавати різне: анонси телепередач, телефільмів, рекламні блоки тощо. Згодом випуск із телепрограмою деяких газет став докорінно відрізнятися від газети в інші дні: змінився формат газети, зросла кількість сторінок, 109

збільшився обсяг реклами, з’явилися повнокольорові блоки, шпальти. Відтак, редакції газет номер із телепрограмою почали використовувати як «візитну картку», більш вигідний та виграшний, «під який» можна заробити певні кошти. Такий хід виявився вдалим. І нині часто рекламодавці чи партнери редакції, які орендують в газеті шпальти, прагнуть розмістити своє замовлення в номері з телепрограмою. Зважаючи на це, інші видання також почали друкувати телепрограму в четвергових номерах. Нині газети і журнали виходять і продаються практично в усіх великих містах країни, і навіть у райцентрах. Люди до них звикають і з часом схиляються до якоїсь однієї-двох газет чи журналу, систематично його купляючи або читаючи. А як бути, коли на ринок виходить нове видання? Воно, як і ті, що мають певну історію, традиції, намагається охопити найбільшу кількість читачів, завоювати свою нішу. Що для цього потрібно? Слід передусім вивчити свого конкурента, його плюси та мінуси, сильні і слабкі сторони, позитивні і негативні відгуки і т.д. Збір, підготовка потрібної інформації лежить на плечах редакційних маркетологів, які мають ретельно вивчити той сегмент ринку, в якому належить закріпитися новоствореному виданню. Передусім, слід вивчити кожне друковане періодичне видання, яке вже має свою аудиторію, рекламних клієнтів, оцінити ступінь конкурентоздатності та вплив на маси, авторитет. Навіть тоді, коли нове видання розпочало свій відлік життя, слід дотримуватися цього правила і систематично вести моніторинг конкуруючих ЗМІ за такими позиціями: тираж (передплата, розповсюдження), обсяги реклами, вплив на аудиторію, зворотний зв’язок, рейтингові публікації і т.д.). Важливим моментом маркетингової політики газети є моніторинг мережі розповсюдження конкурентних видань. Це дає змогу новому виданню боротися за виживання на ринку. Але ніхто, як кажуть, не застрахований від нового конкурента. Ним може бути

новостворена

газета,

яка,

вивчивши 110

специфіку

та

особливості

потенційного ринку, готує із своїм виходом низку «сюрпризів»: щоб обійти, скажімо, тижневик, вона збільшує кількість виходів, сторінок, в тому числі й кольорових, міняє систему розповсюдження і т.д. Тому молоде видання на певний період матиме низку істотних переваг. Але їх потрібно підтримувати весь час. Як цього добитися? Систематично відстежувати ситуацію на ринку ЗМІ і попереджувати кроки конкурентів. Велику допомогу в цьому можуть надати заходи, спрямовані на популяризацію видання, а також конкурси від газети із залученням різних верств аудиторії. Якщо серед конкурентів перемагає сильніший, то може скластися й так, що переможець стане монополістом. Чи довго він протримається в такій якості? Це питання часу. Можливо, це триватиме до появи нового видання. На ринку ЗМІ буває й так: кілька видань мирно співіснують між собою, обслуговуючи певну територію, як, скажімо, міська та обласна газети чи міська та районна: міська працює на аудиторію міських жителів, обласна – на жителів області (не перетинаючись із «міськими» темами, а лише доповнюючи їх) тощо. Але не слід забувати, що маркетингові дослідження фахівці мають вести постійно, системно, з метою оновлення та подальшого просування видання на ринку. Інформація, якою володіють маркетологи, правильно розроблена стратегія сприятимуть реалізації максимальної кількості тиражу номера. Знайти виданню свою інформаційну нішу так само важливо, як і мати кошти для цього. Але навіть за наявності коштів вибір сегменту ринку може бути зроблений як правильно, так і неправильно, вчасно і не вчасно. Цьому й допомагає маркетинг. У маркетингу існують два види ніш – вертикальна (продукцією користуються різні групи споживачів) та горизонтальна (виробництво організоване так, що асортимент товару весь час розширюється). Це ж стосується і спектру послуг (іншими словами, це називається диверсифікацією виробництва). Редакційний маркетинг орієнтований, як правило, на вертикальну нішу. Це може бути відкриття газети «для всіх» чи газети «для певних соціальних 111

груп» та ін. Друк додатків до газети, «бібліотечок читачів», організація спецвипусків – приклади диверсифікації товару, або, іншими словами, курс на горизонтальну

нішу.

Такий

хід,

якщо

він

правильно

прорахований,

зорієнтований, може принести непогані результати: новостворені додатки сприятимуть залученню нових читачів, які, ймовірно, звертатимуться і до так званого основного друкованого видання. Хто купує газету нині? Які групи населення? З якою метою? Скільки газет іде в одні руки? На всі ці та інші запитання дадуть відповідь маркетингові дослідження ринку покупців. Під покупцями друкованих ЗМІ ми розуміємо читачів, які фактично купляють інформаційні послуги оптом чи в роздріб. Тому, з’ясовуючи це питання, маркетологи повинні чітко визначити територіальні межі покупців: міські це жителі, а чи сільські, яких із них більше, до яких соціальних груп вони належать, послугами яких розповсюджувачів вони користуються. Одним із варіантів поширення товару – газети – є послуги Українського державного

підприємства

поштового

зв’язку

(УДППЗ)

«Укрпошта».

Маркетологи мають всебічно дослідити цю вертикаль: яка мережа кіосків належить цьому підприємству, як організована торгівля виданнями в поштових відділеннях та серед листонош. Вивчення читацької аудиторії – як реальної, так і потенційної, – не менш важливе. Якщо, наприклад, за одиницю дослідження взяти одне село, в якому, наприклад, 100 передплатників видання, то цю цифру можна умовно збільшити вчетверо: в середньому, сільська сім’я складається із чотирьох осіб. Отже, виходить, що реальна кількість читачів – 400. До цього додаємо кількість проданих у роздріб примірників газети. Це може бути в межах 10. Реальна кількість таких читачів – 40 осіб. Отже, сумуємо: загальна кількість потенційних читачів – 440. Як визначити кількість потенційних читачів на наступний

місяць,

півроку, рік? Потрібно звернутися до аналізу реальних читачів за минулий, позаминулий роки (місяці, півріччя) в тій частини, де були прирости чи спади, 112

порівняти їх і зробити прогноз. Він може бути з плюсом. Наприклад, очікуваний приріст читачів (передплатників) найбільш яскраво виражений під час передплатної кампанії на наступний рік (півріччя) – це зазвичай відбувається в передплатну кампанію восени, з вересня по грудень. Тому прогнозні дані можуть показати, як у кількісному складі виросте аудиторія. З метою залучення до газети нових читачів маркетологи повинні знати структуру цільової аудиторії: демографічну картину, соціальний зріз, розподіл за статтю, за національністю, релігійною орієнтацією, співвідношенням корінного населення й мігрантів тощо. Аналіз власного видання – частина роботи маркетолога. Він допоможе реагувати не лише на реалії ринку, а й дозволить вносити зміни в саме видання: можливо слід міняти його формат, збільшувати (зменшувати) кількість шпальт, робити спецвипуски чи випуски до певних дат, для певних соціальних груп і т.д.; вносити кардинальні зміни у структуру номера, редакційного колективу та ін. Дослідження ринку та аналіз власного видання дасть змогу тримати руку на пульсі життя регіону і планувати газету у відповідності із кон’юнктурою ринку. Щоб робота над випуском газети була більш ефективною, слід вдаватися до її планування, одним із напрямів якого є бізнес-планування, що продемонструвало свою ефективність в умовах ринкової економіки. У яких випадках в редакції звертаються до бізнес-планування? Розглянемо кілька моментів. По-перше, бізнес-план може стати однією з умов отримання редакцією інвестицій із різних джерел. По-друге, бізнес-план може бути одним із засобів управління редакційним колективом, кінцева мета якого – досягнення ефективного

результату

його

діяльності

(що

стосується

періодичного

друкованого органу – управління творчим колективом для випуску товару, тобто газети, яка успішно продається, залучення рекламодавців, випуск додаткової друкованої продукції комерційного характеру, як-от: спецвипуски, додатки, календарі, спеціальні брошури та ін.).

113

Бізнес-план частіше складається на рік чи два, зрідка на більший період. Розрізняють

стратегічне,

середньо-термінове

та

поточне

планування.

Стратегічні плани складаються на період в 5 – 10 р. та містять лише основні стратегічні показники діяльності, наприклад, обсяг продажу, частку ринку, прибуток. Середньо-термінові плани (2 – 5 р.) містять більш деталізовані показники. Середньо-термінове планування застосовується з метою визначення ресурсів, необхідних для досягнення економічних цілей підприємства, та джерел їх надходження, а також для оцінки економічної доцільності реалізації тих чи інших напрямів розвитку. Короткотермінові плани (до двох років), які зазвичай називають бюджетами,

використовуються

для

поточного

управління

діяльністю

підприємства. Для газети, яка вже закріпилася на ринку, найбільш зручним, на наш погляд,

може стати короткотерміновий бізнес-план, а для газети, яку

засновують, спочатку краще розробити стратегічний план. Єдиного універсального зразка для написання бізнес-плану немає, тому що можуть бути різні завдання, мета, критерії оцінки і т.д. Але існує низка правил, яких потрібно дотримуватися. Перше і головне: бізнес-план має бути побудований чітко, лаконічно, мати зручну форму для ознайомлення. Для того, щоб підготувати бізнес-план, слід зібрати багато інформації, проаналізувати її, а потім вже розпочинати його написання. Форма, зміст бізнес-плану дають уяву про підприємство, яке його підготувало і готове виконувати, тому на це необхідно звернути особливу увагу при його підготовці. У бізнес-плані потрібно описати сам проект, вмістити відомості про підприємство, проаналізувати ринок, на якому воно просуває свою продукцію, подати план виробництва та фінплан підприємства, зробити акценти на організаційних моментах роботи, пов’язаних із виробництвом. У бізнес-плані мають бути відображені всі можливості вашого підприємства для досягнення поставленого завдання. У

підготовці

бізнес-плану

(навіть

якщо

його

готують

залучені

спеціалісти) має брати активну участь керівник підприємства, тому що зміст 114

бізнес-плану – фактично кроки його діяльності в зазначений період, і його втілювати в життя доведеться керівникові. Щоб бізнес-план ефективно працював, потрібно визначити його мету й кінцевий результат, а також слід вести постійний контроль за його виконанням. Це можливо за умови чіткої організації праці всіх редакційних підрозділів, як творчих, так і технічних.

3.2. РЕДАКЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ Питання для обговорення 1.

Специфіка підходів до газетного виробництв.

Творчі працівники редакції.

Технічні працівники редакції.

Редакційний менеджмент.

Редакція будь-якої газети – це насамперед специфічний трудовий колектив, на який покладені обов’язки виробництва друкованого продукту – газети, яка має оперативно і вчасно задовольнити інформаційний попит певної групи населення. У ній працюють представники кількох професій, і насамперед журналісти. Також у редакційному колективі є технічні працівники, на котрих покладені деякі важливі функції. Робота в редакції газети потребує не лише певних знань, ерудиції, життєвого досвіду, а й рівня освіченості, що досить суттєво. Редакція працює за спеціально розробленим планом, має свій робочий графік, а також певне коло обов'язків.

115

Особливості роботи редакції газети полягають у тому, що в кінцевому результаті вона випускає не лише матеріальну, а й духовну продукцію, оскільки газета потребує інвестицій у вигляді інтелектуальної, духовної, творчої праці. Специфіка цієї діяльності передусім побудована на основі журналістської праці, і визначним чинником є те, що журналісти – люди творчі. Крім журналістів, у редакції трудяться технічні працівники, які доповнюють чи завершують працю журналістів, сприяючи перетворенню її в кінцевий продукт – газету. Але в жодному разі не можна порівнювати журналістський колектив із іншим виробничим колективом, скажімо, таким, що випускає промислову чи сільськогосподарську продукцію. Головний критерій роботи редакційного колективу – творчий підхід до виконання поставленого завдання. Яким може бути редакційний колектив? Оптимальна кількість його членів визначається типом і характером видання, кількістю його виходів тощо. Тому кожен редакційний колектив – це окремий творчий організм, що діє відповідно до потреб аудиторії, яку він обслуговує. Якщо, наприклад, газета має статус обласної загальнополітичної і виходить тричі на тиждень, то редакційний колектив може містити одну кількість працівників, а загальноукраїнське видання, яке виходить щодня, крім вихідних, має вдвічі чи навіть утричі більшу кількість працівників і значно ширшу структуру з огляду на кількість сторінок, тираж тощо. У районній газеті редакційний колектив найменш чисельний. Але віднедавна редакції газет намагаються обходитися якомога меншою кількістю

працівників,

залучаючи

до

співпраці

позаштатних

авторів,

громадських діячів, учених, вузьких спеціалістів тощо, а також широку мережу позаштатних рекламних агентів. Зрештою, питання про кількість працівників редакційного

колективу

вирішують

засновники

друкованого

видання,

враховуючи очікувані виробничі витрати та доходи. Але кількість членів редакційного колективу і його структура – дві великі різниці, і лише специфіка видання та завдання, покладені на нього, можуть дати більш конкретну відповідь на це. 116

Якщо видання загальноукраїнське, має широку сферу розповсюдження, то цілком логічно, що до його штату повинні увійти репортери, журналістианалітики, які пишуть матеріали на різні теми, починаючи від освіти, культури, і закінчуючи спортом, пригодами і т. д., причому не лише в межах одного регіону, а всієї країни. Тому подібне видання повинне мати широку мережу власних кореспондентів, які б передавали свої матеріали з регіонів, оскільки газета орієнтована на розповсюдження на периферії (обласний центр, райцентри, села, селища). Крім цього, штат редакції має бути належним чином укомплектований фотокореспондентами, які б проводили оперативні зйомки подій, що відбуваються. Звичайно, в нинішніх умовах фотографією не займаються хіба що ледарі та малозабезпечені люди. Це ж можна сказати і про журналістів, які, озброївшись цифровими фотокамерами, і пишуть, і фотографують водночас. З одного боку, це добре. З іншого – не зовсім, оскільки пишучому журналісту краще більше зосередитися на доборі фактів для публікації тощо, а пошук вдалого ракурсу зйомки від цього відволікає. Особливо це стосується фоторепортажів, офіційних зйомок. Тому на фотокорові очільнику редакції краще не економити. Оптимізація штату редакційного колективу потребує високої трудової активності її членів, професійних підходів, застосування нових технологій під час підготовки газетного номера. Якщо раніше редакція газети вирізнялася зпоміж інших трудових колективів тим, що її кабінети були переповнені гучним цокотом друкарських машинок, характерними звуками роботи телетайпу, то нині журналісти у своїй роботі використовують комп'ютери. Якщо раніше оперативна інформація надходила до редакції за допомогою телетайпу, і випуск газети нерідко залежав від одного-двох повідомлень інформаційних агенцій, нерідко – незначної поправки, що приходила зазвичай із великим запізненням, то тепер існує електронна пошта, швидкість якої дуже висока, мобільний зв'язок та інші канали комунікації (телеграм, месенджер тощо).

117

Значно скоротилися витрати паперу, оскільки журналісти свої тексти набирають на комп'ютері самостійно, а в окремих випадках – навіть верстають авторські сторінки. Газетний талер та лінотип замінили оператори верстки (верстальники) і дизайнери, які за лічені хвилини можуть «звести докупи» все написане: використовуючи певні програми, вони створюють оригінал-макет сторінки. Журналістам сьогодення вже не збагнути всіх складнощів підготовки газетного номера, які переживали їхні попередники навіть на початку 90-х. Вони не знають, що таке лінотип, талер, телетайп, не мають уявлення про свинцеві «чушки», з яких відливалися рядки гранок; не розуміють, що це таке – «загнані рядки»; чому заголовки до текстів набиралися вручну; яку роботу виконували метранпаж, лінотипіст, цинкограф. А від представників саме цих професій, які тісно перепліталися з роботою журналістів, випускових редакторів, коректорів, багато що залежало, і зокрема, поліграфічна якість газети. Молодь і гадки не має про те, що робочий день журналіста, чергового редактора, коректора у зв'язку із підготовкою деяких матеріалів, у тому числі й оперативно-офіційних, міг тривати не лише далеко за північ, а й до ранку. Звичайно, нині телетайп чи лінотип можна побачити хіба що в краєзнавчому музеї чи у видавництві на видноті – як пам'ять минулим рокам. Молоді журналісти нинішньої доби вирізняються високою мобільністю, активністю та незаангажованістю, що дає можливість використовувати набуті знання якомога ефективніше; вони вільно володіють оргтехнікою. Як правильно розподілити працю в редакції, з огляду на те, що газета – це колективна творчість? Найбільш прийнятним для ефективної роботи редакції у нинішніх умовах є розподіл праці за функціональними ознаками. Редакційний колектив ділиться на дві частини: творчу і технічно-комерційну. Творча частина редакції охоплює журналістів (літпрацівників, фотокорів, літредакторів, перекладачів – якщо такі посади передбачені штатним розписом). Технічно-комерційна (або не творча) частина редакції передбачає, зокрема, наявність таких фахівців: аналітик 118

комп'ютерних

комунікацій,

менеджер

реклами,

із

бухгалтер,

менеджер

дизайнер,

із

коректор,

розповсюдження,

маркетолог,

водій,

завгосп,

прибиральниця та ін. Обидві групи фахівців тісно співпрацюють між собою, забезпечуючи безперебійний процес створення газети. Розглянемо окремо ці групи спеціалістів. Творча служба (частина) редакції

складається з управлінців та

виконавців. Управлінці – керівництво редакцією. Очолює редакцію головний редактор, який керує діяльністю колективу в межах повноважень, визначених статутом,

представляє

редакцію

відносинах

із

засновником

(співзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об'єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді і третейському суді та несе відповідальність друкованого ЗМІ,

за

виконання

його

вимог,

поставлених

перед

діяльністю

редакції відповідно до чинного законодавства. До

керівної ланки редакції відносяться і його заступники (в залежності від типу видання, його поширення, періодичності виходу головний редактор може мати одного або кількох заступників із конкретним переліком функціональних обов'язків), а також відповідальний секретар. Секретаріат у всі часи було прийнято вважати ключовою ланкою редакції, її опорним плацдармом у плануванні номера, своєрідним «мозковим центром», який формує конкретний номер, вносить у нього новизну, елементи творчості, стежить за дотриманням виконання намічених завдань, взаємодіючи з іншими дільницями редакції. Таким він, по суті, залишився і в наші дні, хоча деякі редакції намагаються відмовлятися від посади відповідального секретаря, називаючи цю посаду генеральним дизайнером, а секретаріат – відділом дизайну та верстки. У підпорядкуванні відповідального секретаря – не лише творчі представники колективу (журналісти), а й випусковий редактор, дизайнери газети (оператори верстки), коректори. У творчому тандемі з відповідальним секретарем має працювати дизайнер (головний дизайнер) газети, якщо така посада передбачена штатним розписом. Він розробляє генеральну лінію моделі газети, а також окремих її 119

номерів, спецвипусків, додатків і стежить, щоб вони «вписувалися» у цілісний контекст видання. На дизайнера можна покласти обов'язки обробітку фотоілюстрацій під час верстки номера, графічну розробку рубрик, заголовків, створення колажів тощо. Відповідальний секретар тримає тісний зв'язок із друкарнею, стежить за виконанням графіка верстки газетних шпальт, сітьового графіка, грамотністю коректорів, відбором фотоілюстрацій. Також він має право змінювати заголовки, якщо на одній шпальті чи розвороті зустрічаються, наприклад, однакові слова, за необхідності скорочувати тексти публікацій. Журналісти/кореспонденти – головна творча сила редакції. Їхня праця має притягувати читача, а отже робити популярним видання, що гарно купують споживачі і яке обирають рекламодавці. Праця журналіста полягає у зборі інформації і написанні матеріалу, його редагуванні, роботі з листами читачів, авторським активом редакції тощо. Для того, щоб журналісти могли працювати над якоюсь конкретною тематикою і більш глибоко володіти нею, у редакції створюють галузеві відділи (наприклад, соціально-економічних проблем; регіональної політики та місцевих громад; новин; листів та масової роботи; гуманітарних проблем; новин; спорту тощо). У великих газетах відділ новин, наприклад, може налічувати від 10 до 20 осіб, а відділ власних кореспондентів (якщо йдеться про загальноукраїнське видання) може мати у своїй структурі й понад 20 осіб, тобто по представнику з кожного регіону країни. Відділами керують завідувачі (редактори), до функціональних обов'язків яких належить, крім творчої організації його роботи, підготовка власних публікацій, планування, робота над матеріалами підлеглих кореспондентів та позаштатних авторів. Кількість штатних журналістів газет може бути різною, залежно від рівня і статусу. Для прикладу: районна газета може собі дозволити максимум 10–12 осіб штату, обласна від 25 до 35 і вище, де більше третини з них – журналісти. Всеукраїнська щоденна газета з високим тиражем може мати у своєму штаті понад сто осіб. 120

Якщо розглянути структуру відділів газети обласного (всеукраїнського) рівня, то вона може виглядати приблизно так: відділи новин (репортерський), політичного життя, економічної політики – провідні. Вони, як правило, присутні в кожному друкованому виданні. До галузевих відділів можна віднести такі: міжнародного життя, молоді та спорту, сільського господарства, криміналу і права, культури та освіти, медицини і довкілля, побуту і послуг та інші. Характер праці журналіста редакції особливий. У ній поєднуються, крім літературно-публіцистичної діяльності, вміння організувати роботу, добитися її ефективності, динамічності. Журналіст – це творчий працівник, котрий працює на газету, виконує редакційні завдання і має бути «в тонусі» щодня, забезпечуючи редакцію свіжими матеріалами, незалежно від жанру. Крім цього, журналіст повинен мати редакторські навички і вміло їх застосовувати на практиці: журналісту чимало доводиться вносити правки як у свої матеріали, так і в авторські чи ним (кимось із колективу) організовані, редагувати тексти, переробляти, вдосконалювати їх. Журналіст як організатор має вміти підтримувати зв'язок із читацькою аудиторією, авторським активом: замовляти їм низку тем, необхідних газеті, допомагати в підборі фактів, в організації зустрічей із фахівцями, чиї думки зробили б матеріал кращим, переконливішим, грунтовнішим; планувати й організовувати роботу галузевого відділу редакції (якщо він ним керує); налаштовувати

підлеглих

на

творчу

роботу,

контролювати

виконання

редакційних завдань та обов'язків (випуск номера, чергування по номеру, підготовка тематичних сторінок тощо). Також журналіст має брати участь у масовій роботі редакції, зокрема низки акцій, що проводить газета (передплатна кампанія, рекламна кампанія, день газети, участь газети у святкуванні дня міста чи району, редакційні «круглі столи», «прямі телефонні лінії», виїзні редакції тощо). Журналіст також може власними силами проводити різні акції із залученням редакційного активу, які б сприяли іміджу газети. 121

Але для журналіста як творчої одиниці найважливішим є збір фактажу і написання матеріалу. Для цього необхідно визначитися з темою, розробити її і підготувати текст, який потім слід відшліфувати, створивши справжній журналістський твір – інформацію, статтю, нарис, інтерв'ю, рецензію чи щось інше. Втім, це лише половина роботи. Зважаючи на ту особливість, що газета – результат колективної творчості, до участі у створенні та випуску якої залучається низка фахівців, журналіст успішним може бути тоді, коли напрямок його діяльності збігається із стратегією редакції в цілому. Тому не менш важливим є розуміння ним концепції окремого номера і бачення в ньому присутності своєї теми. У процесі підготовки номера він може вибирати найзручнішу для нього форму подачі матеріалу, але не може не враховувати й того, як він виглядатиме і яке враження справлятиме на читачів. Відтак журналіст має відобразити реальну подію чи факт (низку подій, низку фактів) так, щоб публікація не «випадала» із загальної канви номера, а була органічно «вплетена» в нього. Це досить нелегке завдання, враховуючи, що в процесі роботи над темою з'являються нові, непередбачувані факти, які можуть надати матеріалу іншого забарвлення. Однак головними критеріями при цьому мають залишатися правдивість, об'єктивність, творчий підхід у висвітленні теми. І журналіст як повноцінний член редакційного колективу має керуватися ними. Якщо згадати прислів'я «Дорога ложка до обіду» і спроектувати його на журналістську творчість, то можна сказати, що час, оперативність у роботі – запорука успіху майстра газетного рядка. Інформація не буде цікавою аудиторії, якщо вона, скажімо, пролежала в редакційному «портфелі» кілька днів. Більше того, вона втрачає актуальність тоді, коли інша газета надрукувала її раніше. Отже, фактор часу для газети і журналіста чи не найголовніший. У контексті цього постає питання розробки теми. Якщо журналіст обмежений у часі, то давайте поміркуємо, що краще: зробити коротеньку інформацію за принципом «Що? Де? Коли?», чи може написати ґрунтовну кореспонденцію, статтю, використовуючи даний фактаж? Вирішувати у такому 122

разі доводиться самому журналісту чи його керівнику (редактору відділу, заступнику редактора, головному редактору). Але в жодному разі фактор часу не повинен впливати на якість публікації. Технічно-комерційна (нетворча) служба редакції не лише дбають про технічне забезпечення випуску газети, а й умови праці журналістів. Так, аналітик комп'ютерних комунікацій (цю посаду можна назвати «системний адміністратор») опікується безперебійною роботою локальної комп'ютерної мережі, наявністю технічних засобів. Бухгалтер веде бухгалтерський облік, готує фінплан, зводить баланс, нараховує зарплату, здійснює низку фінансових розрахунків із поставниками, клієнтами, маркетолог займається просуванням товару (газети) на ринок та ін. Структура технічних служб редакції у зв'язку із застосуванням комп'ютерних технологій нині дещо змінилася. У структурі редакцій почали з'являтися відділи, на які покладені функції ефективного використання новітніх технологій. Вони називаються по-різному: наприклад, комп'ютерний центр, центр дизайну й верстки, аналітично-комп’ютерний центр, відділ комп'ютерних комунікацій тощо. Однак суті це докорінно не міняє: у редакціях, де новітні технології використовуються у повному обсязі, здійснюється весь процес створення газети, кінцевим результатом якого вважається підготовка оригінал-макетів, які потім передаються електронним способом у друкарню (за умови, що в редакції немає своєї друкарні). Якщо у власності редакції є ще й друкарня, то можна вважати процес створення газети повним виробничим циклом. У такому випадку на базі редакції можна організувати досить потужний технічний центр, де верстатимуть одразу кілька видань чи вироблятимуть іншу друковану продукцію. Важливою ключовою фігурою в редакції віднедавна вважається аналітик комп'ютерних комунікацій (його ще називають системним адміністратором, хоча це не відповідає класифікатору професій), який забезпечує безперебійну роботу редакційної локальної комп’ютерної мережі, відповідає за технічне 123

забезпечення редакційних комп'ютерів, стежить за наповненням веб-сайту газети, відповідає за передачу готових оригінал-макетів до друкарні та ін. Використання новітніх комп'ютерних технологій і мережі Інтернет, у свою чергу, дозволило газетам відкривати власні веб-сайти в Інтернеті, робити електронні версії номера, вести обмін думками із користувачами, розміщувати рекламу.

Крім

цього,

технічна

модернізація

дає

змогу

журналістам

спілкуватися практично з усім світом. Великою зручністю стало й електронне листування журналістів із читачами газети чи іншими представниками громадськості з використанням персональних електронних скриньок. Збір інформації і наявність комп'ютерної мережі є запорукою створення редакційного банку даних за тематикою, доступ до якого мають усі працівники редакції та передусім журналісти, а також архіву номерів, фотоматеріалів, комерційних та бухгалтерських документів. Велике значення для редакції газети мають дільниці дизайну та верстки й коректури. Зважаючи на те, що нині практично всі редакції комп'ютеризовані, а журналісти вміють здійснювати комп'ютерний набір текстів, правку і навіть верстку шпальти, коректор повинен перечитати оригінал тексту й після необхідних виправлень повернути його в секретаріат. Верстальники мають вільно використовувати низку програм, завдяки яким здійснюється розміщення публікацій на шпальті, тобто верстка. Від їхньої кваліфікації залежить оперативність підготовки оригінал-макетів газети до передачі в друкарню. Кількість працівників коректури визначається необхідністю, пов'язаною з випуском газети та обсягом газетних шпальт. Треба зазначити, що нині деякі газети відмовляються від послуг коректорів, мовляв, вистачить і того, що прочитає і виправить кореспондент, адже він пише, а отже, має відповідати за свої слова. З одного боку, це наче й правильно. Але з іншого – не зовсім: читаючи газетні шпальти, журналіст не завжди може бути зосередженим так, як коректор, адже для нього, за великим рахунком, головним є і залишається зміст. Тому журналіст може втратити пильність і пропустити помилки. 124

Грамотність, як уже зазначалося вище, – основа успіху будь-якої публікації. І цим ризикувати з огляду на оптимізацію редакційного штату не варто. Навпаки, необхідно час від часу знайомити журналістів із змінами, які вносяться до правопису, привчати їх до користування словниками та іншою довідково-інформаційною літературою. Власне, кожна редакція повинна мати у своєму активі невелику бібліотеку, до якої, крім різних словників, ввійшли б і довідники, останні законодавчі чи нормативно-правові документи, пов'язані з медійною, бухгалтерською діяльністю, збірники, енциклопедії, а також допоміжна література для журналістів, які працюють над тією чи іншою тематикою. Шлях публікації від журналіста до редактора і потім у секретаріат трохи задовгий, але виправданий. Так, матеріал на паперовому носії (оригінал) спочатку читає завідувач відділом, далі – заступник головного редактора, після нього – головний редактор. Він передає матеріал у секретаріат, де робляться повторні і остаточні виправлення тексту перед версткою. Деякі газети практикують внесення остаточних правок від коректорів, які читають оригінал матеріалу на комп'ютері, переносячи всі виправлення. Після цього він готовий до верстки. Зверстану сторінку коректори читають знову і дають паралельно на читку черговому по номеру редактору (журналісту), який може внести свої поправки. Зверстану сторінку читають також усі журналісти, чиї матеріали вміщені на ній (за їхнім бажанням чи потребою), роблять необхідні уточнення. Головний редактор – остання інстанція. Він ставить свій підпис після прочитання шпальти. Навіщо так перестраховуватися? Бо особливістю газети, яка вважається продуктом, що швидко «псується», є те, що вона може зберігатися довго – в підшивках у бібліотеці, архіві, а отже не виключена можливість, що її читатимуть і переглядатимуть не раз. А якщо це так, то, звичайно, не варто сподіватися на те, що якусь помилку не помітять. Добре, коли це буде звичайнісінька «одруківка». А коли фактична помилка, яка через деякий час може прямо чи опосередковано вплинути на перебіг подій? 125

Із розвитком ринкових відносин з'явилася необхідність створення в редакції комерційного відділу, який є складовою нетворчої частини. Діяльність такого відділу пов'язана із розвитком маркетингової служби та редакційного менеджменту. Звичайно, на ринку газетної індустрії є як економічно сильні видання, де комерційну діяльність ведуть окремо структуровані колективи (це спостерігається в медіа-холдингах), так і слабкі, в яких газетним менеджментом і маркетингом займаються кілька осіб, іноді – спеціально створені відділи. У нинішніх умовах навряд чи можна обійтися без редакційного менеджменту. За своєю суттю термін «менеджмент» можна вважати синонімом терміну «управління», але він значно ширший. Якщо йдеться про редакцію газети, то під редакційним менеджментом треба розуміти управління редакційним колективом. Власне, головний редактор, керівник редакцією, як ми вже згадували вище – той самий управлінець. Фактично він і є головним менеджером колективу. Організована в редакційному колективі система методів керівництва становить основу менеджменту (однак під менеджментом ми розуміємо і нову професію, представниками якої є менеджери). Чи можуть у структурі редакції бути менеджери? Так. Це рекламні менеджери, менеджер із персоналу, менеджер із питань економіки та ін. Оскільки головною кінцевою метою діяльності кожного підприємства (а редакція газети – це і є підприємство) вважається прибуток, а його можна отримати лише за умов грамотно організованого економічного управління газетою, то газетний менеджмент носить, передусім, економічний аспект. Тобто редакційний менеджмент – це організація роботи колективу редакції на економічному підґрунті. Адже редакційні працівники, які мають економічний спосіб мислення, здатні принести газеті користі набагато більше, ніж ті працівники, в яких воно відсутнє. Тому на нинішньому етапі газетної справи економічний менеджмент має стати наріжним каменем роботи редакційного колективу. Його завдання – створення організаційної культури,

126

творчого інноваційного клімату, які б стимулювали колектив ефективно працювати. Що ми розуміємо під ефективною роботою редакції газети у світлі редакційного менеджменту? Як зазначалося вище, це робота, спрямована на прибуток і розвиток. Але вона має бути розумно оптимізована і забезпечувати діяльність підприємства в умовах жорсткої медійної конкуренції. А чим краще організоване виробництво, тим менше воно потребує управління. Тому працювати в такому складі і за такими принципами, як це було, скажімо, донедавна, в минулому столітті, редакція газети не вже може, навіть якщо її тираж затьмарює інші періодичні друковані видання в тому сегменті ринку, на який вона орієнтована. Ось чому життя внесло корективи в редакційний штат: він тепер зазвичай складається із творчої та технічнокомерційної частин (про це ми говорили вище). При цьому економічне мислення творчим працівникам потрібне так само, як і творче мислення – технічним. Розумний баланс між цими частинами колективу і здорова конкуренція всередині нього може дати цілком реальні результати ефективної роботи редакції газети як соціотворчої структури та економічно привабливого підприємства. Це і має забезпечувати редакційний менеджмент. Головний принцип управління редакційним колективом – ефективність роботи, спрямованої на випуск газети (журналу). Дослідники сучасної преси називають такі методи управління: правові, організаційні (адміністративні), психологічні, економічні. У залежності від того, яке завдання стоїть перед друкованим ЗМІ, його керівництво вибирає відповідні методи управління колективом, який спрямований на виконання поставлених завдань. Тип і завдання ЗМІ визначають також адміністративні методи управління, зокрема, планування, контролю, створення умов праці та стимулювання працівників. В умовах ринкової економіки важливу роль відіграють економічні методи управління колективом, що дозволяє керівництву використовувати економічні важелі впливу на редакційних працівників з метою ефективної роботи в межах конкретного ЗМІ. 127

Ефективної роботи в колективі можна досягнути завдяки розумному стимулюванню праці підлеглих виконавців – починаючи від збільшення розміру зарплати, літературного гонорару, премій і до різноманітних надбавок, наприклад, за особливий характер роботи (наприклад, репортаж з «гарячої точки»), якість та соціальний резонанс публікації, сумарна кількість затраченої праці на публікацію, рейтинг публікації, зростання тиражу чи кількості продаж після публікації та ін. Тому менеджмент всередині колективу повинен носити економічний характер. Система стимулювання в кожному редакційному колективі ведеться порізному. Крім моральних стимулів, широко використовуваних у період «розвинутого соціалізму», в якості матеріальних заохочень можна використати: премії, цінні подарунки, путівки на відпочинок, додатково оплачувані вихідні чи «творчі» дні тощо. У кожному колективі існують різні види стягнень за допущені помилки – як морального плану, так і матеріального. Серед матеріальних видів стягнень досить поширені такі: зниження літературного гонорару, позбавлення премії чи доплати, переведення на іншу посаду, яка оплачується нижче та ін. Найбільш ефективними вважаються ті методи, які спонукають працівника до творчої активності, більшої віддачі на роботі, що, в кінцевому результаті, позначиться на обличчі видання, його іміджі, рейтингу. Про ведення редакційного архіву. Негативи фотоматеріалів та оригінали, вміщені на сторінках газети, раніше, згідно зі встановленим порядком, передавалися редакцією до територіальної архівної установи. Зараз цієї практики немає. Як правило, редакції зберігають у своїх архівах газетні підшивки, фотоматеріали, різні нагороди, грамоти, пам’ятні подарунки тощо. Варто вести їх облік. В архіві редакції обов’язково мають зберігатися також бухгалтерські відомості (зокрема, накази та відомості про заробітну плату, гонорари, інші види матеріальної винагороди – 70 років). Всі ці документи повинні бути прошиті, із пронумерованими сторінками.

128

Складовою редакційного архіву можуть стати й газетні шпальти, читані коректорами і підписані у світ. Але зберігати їх довго не варто. До технічних працівників редакції відносяться водії, розповсюджувачі газет (якщо такі є в штаті), маркетологи, рекламні менеджери, завідувач відділу кадрів (канцелярії), бухгалтери, економісти, прибиральники службових та виробничих приміщень та ін. Директор із маркетингу має такі обов’язки: проведення моніторингу й дослідження читацької аудиторії та розробка й реалізація стратегії просування товару (газети) на ринку. За потреби маркетолог може виконувати й обов’язки комерційного директора. Велику роль у діяльності редакції відіграє рекламний відділ. Він може мати різну кількість працівників – залежно від того, який обсяг газетної площі редакція готова віддати під рекламні публікації. Частка доходу газети від рекламних публікацій може сягати в середньому до від 70 і до 90 відсотків усіх грошових надходжень за місяць. Прикметно, що така тенденція нині панує в газетному виробництві. Зазвичай нетворча (технічно-комерційна) частина редакції становить більше половини від загальної кількості працівників. Дослідники газетної журналістики виділяють два види структури редакційного колективу на основі розподілу праці: пірамідальна структура та плоска структура (або вертикальна та горизонтальна). Звичайно, пірамідальна структура редакції газети більш поширена, ніж плоска. Пірамідальна структура багаторівнева: на чолі колективу стоїть редактор, потім ідуть його заступники, далі – очільники відділів, у відділах – підлеглі (журналісти, технічнокомерційний персонал). Пірамідальна структура редакції газети зручна тим, що кожен член колективу відповідає за певну дільницю роботи, а керівник – несе відповідальність у цілому, за всіх. Плоска структура редакції газети більш «осучаснена». Вона почала впроваджуватися в практику редакцій газет не дуже давно. Плоска структура передбачає відсутність відділів, спрямування роботи над темами, поділ 129

журналістів на репортерів та оглядачів, зміну стилю роботи технічних служб і появу комерційних та ін. Яку структуру вибрати для управління колективом редакції газети – справа за її керівництвом. Звичайно, потрібно виходити з доцільності створення (реорганізації) тієї чи іншої ланки. Але головним принципом роботи в редакції завжди має залишатися принцип колективізму, оскільки газета – це колективна праця.

Контрольні запитання та практичні завдання до розділу 1. Контрольні запитання 1. Які особливості сучасного інформаційного ринку нашої країни? 2. Із яких сегментів складається український інформаційний ринок? 3. Чи існує зв’язок між регіональним та всеукраїнським інформаційним ринком? У чому він проявляється? 4. Яку роль виконує маркетингова служба редакції? 5. Маркетинговий прогноз. З якою метою його проводять? 6. Які ви знаєте популярні маркетингові заходи? Наведіть приклади. 7. Чому рекламу видання можна вважати одним із методів маркетингу? 2. Практичні завдання 1. Підготуйте повідомлення про інформаційний ринок свого міста (селища) та ринок покупців, його особливості. 2. Підготуйте повідомлення про джерела фінансування районних газет (на прикладі вашого району, регіону). Зробіть маркетинговий прогноз передплатної кампанії на перше півріччя фінансового року районної газети. 3. Складіть короткотерміновий бізнес-план для квартального додатку обласної газети на сільськогосподарську тематику. 130

4. Зробіть аналіз передплатної аудиторії газети вашого населеного пункту на основі соціологічного опитування. 5. Підготуйте план заходів для проведення передплатної кампанії обласної газети вашого регіону.

Рекомендована література 6. Гуревич, С. М. Газета : Вчера, сегодня, завтра / С. М. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с. 7. Гуревич, С. М. Экономика отечественных СМИ : учеб. пособие для студ. вузов / С. М. Гуревич. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с. 8. Гуревич, С. М. Номер газеты / С. М. Гуревич. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 191 с. 9. Здоровега, В. Українська періодика в сучасному інформаційному просторі / В. Здоровега // Українська періодика : історія і сучасність : тези доп. і повід. ІІІ Всеукр. наук.-теорет. конф., 22-23 грудня 1995 р. – Львів, 1995. – С. 11 – 18. 10. Мелещенко, О. К. Журналістикознавчі уявлення про світовий і національний інформаційний простір, його безпеку : вступна стаття, матеріали до бібліографії (українськомовні та російськомовні джерела) / О. К. Мелещенко / Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Інститут журналістики. – К. : Задруга, 2006. – 120 с. 11. Мелещенко, О. К. Проблеми формування національного інформаційного простору України / О. К. Мелещенко // Українська журналістика – 98 : зб. наук. пр. – К. : ЦВП, 1998. – C. 99 – 101. 12. Недопитанський, М.І. Випробування інформацією : лекції / М.І. Недопитанський. – К. : Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2003. – 116 с. 131

13. Словник журналіста : Терміни, мас-медіа, постаті / за заг. ред. Ю. М. Бідзілі. – Ужгород : Закарпаття, 2007. – 224 с. 14. Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Европы : пер. с англ. – М. : Права человека, 1998. – 152 с. 15. Сучасна українська журналістика : поняттєвий апарат / за ред. А. З. Москаленка. – К., 1997. – 54 с.

132

РОЗДІЛ IV ПЕРІОДИЧНЕ ДРУКОВАНЕ ВИДАННЯ ЯК ПІДПРИЄМСТВО: ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ

4.1. ФІНАНСУВАННЯ ГАЗЕТИ. ДОХОДИ ТА ВИТРАТИ Питання для обговорення 1. Бюджет редакції газети. 2. Доходи та витрати. Основою життєдіяльності періодики є їх фінансування: як воно організоване, таким і буде завтрашній день газети/журналу. Головна мета фінансової політики – зміцнення та розширення фінансового підгрунтя. Щоб видання стало більш незалежним з матеріальної точки зору, його економіку слід вибудувати так, щоб доходи від реалізації продукції (газети/журналу) зростали,

прибуток

збільшувався,

витрати,

пов’язані

виробництвом,

зменшувалися. Правильна, прийнятна фінанансова політику видання залежить від засновника (власника), а також і діяльності самого видання. Створюючи газету чи журнал, ставлячи перед виданням, як підприємством, фінансові завдання, засновник (власник) приймає рішення про кошторис, затверджує головного редактора, що формує колектив, займається творчою частиною, а також фінансового директора, що відповідає за фінансову частину. Періодичні друковані видання України представлені різними формами власності: товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ), публічне акціонерне товариство (ПАТ) – до 2019 року, далі такі підприємства мають внести зміни до своїх статутів після перереєстрації, приватне публічне акціонерне товариство (ПрАТ), закрите акціонерне товариство, колективне 133

підприємство, комунальне підприємство та ін.; газета може входити до структури медіа-холдингу, медіа-концерну, видавничої групи, корпорації (не лише медійної), видавництва тощо. Відповідно до форми власності функції засновника й видавця можуть виконувати як одна особа, так і різні; є випадки, коли засновник та головний редактор виступають в одній особі тощо. Основу майна майбутнього періодичного друкованого видання (суб’єкта господарювання) закладає статутний капітал редакції, тобто сума коштів, що на початковому етапі інвестуються засновником (власником) чи засновниками (власниками) для розвитку газети/журналу. Це можуть бути як гроші, так і цінні папери та будь-які інші речі, що мають грошову оцінку. Засновник (засновники) документально в установчих документах визначають розміри сум внесків у статутний капітал редакції та систему взаємостосунків. Статутний капітал – це власність засновників відповідно до їхніх часток, внесених у розвиток підприємства (періодичного друкованого видання). Якщо створюється газета/журнал, відповідно до установчого договору та статуту, засновники можуть забезпечувати її життєдіяльність на певний період часу, вкладаючи у неї кошти. Розміри стартового капіталу можуть бути різними, в залежності від статусу видання, його мети тощо. Стартовий капітал зазвичай витрачається на реєстрацію видання, маркетингові дослідження, рекламу, комунікації, залучення персоналу, оренду/придбання й оформлення приміщення, оргтехніки, програмного забезпечення тощо. На початку створення видання капіталовкладення має бути вагомим. У процесі випуску газети/журналу з’являється дохід, який редакція отримує в результаті продажу своєї друкованої продукції, рекламної та інших видів діяльності. Під час входження видання в ринок маркетингова служба редакції відстежує, як він відбувається: чи зростає продаж, які фактори впливають на це; навпаки: чи спостерігається спад продажу й падіння тиражу, чому неефективно працює рекламна служба. У разі необхідності засновники роблять фінансові «ін’єкції» у виробництво періодичного друкованого видання у вигляді одноразових дотацій 134

на певний період або користуються банківськими кредитами, грантами. Але кредит у будь-якому разі потрібно повертати з відсотками, що може загнати підприємство в глухий кут. Умови гранту теж можуть бути досить жорсткими. Тому більш вигідною для редакції друкованого ЗМІ на час «розкрутки» можна вважати регулярну дотацію, але це залежить від мети господарської діяльності. Досвід дотацій офіційної, комунальної преси із Державного та місцевого бюджетів, який донедавна існував в Україні, відійшов у минуле: у грудні 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон № 917–VІІІ «Про реформування державних

та

комунальних

друкованих

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/917-19],

засобів

масової

який

визначив

інформації» механізм

реформування друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування. Види дотацій, як правило, вибирає засновник: регулярна фінансова допомога від компанії, фонду, фізичної особи, а також спонсорство. Спонсорська допомога може бути як разовою, так і багаторазовою; її можна спрямовувати і на якийсь конкретний випуск, і на акцію, яку проводить газета (наприклад, під час передплатної кампанії); може полягати в окремому рекламному проекті, під який спонсор-рекламодавець сплачує редакції значно більшу суму від вартості реклами; у вигляді придбання редакції технологічного обладнання, фото-, аудіотехніки, автотранспорту, пального, паперу – всього, що може знадобитися для повсякденної роботи над випуском видання. Нині деякі українські газети створюють фонди підтримки, на рахунки яких благодійники перераховують кошти. Фінансові підвалини видання регулює його бюджет, який визначає та регламентує доходи і витрати, що забезпечують діяльність підприємства як суб’єкта господарювання, впливають на його фінансовий стан, але не відображають його. Цю функцію виконує баланс (може бути як прогнозний – у складі бюджету, так і фактичний).

135

Бюджет видання формується щороку, його формує фінансовий директор (головний бухгалтер, економіст – працівник, до чийого кола функціональних обов’язків входить ця ділянка роботи) під контролем засновника (чи у співпраці з ним). Бюджет – це фінансовий план, один із найважливіших фінансових документів підприємства, який складається із плану доходів та витрат, планового балансу та плану надходження і витрачання грошових коштів. Після зведення балансу газети/журналу, обрахувань усіх доходів та витрат можна визначити прибуток (збиток). Якщо витрати більші за доходи, тоді виникає збиток. Тому керівництво видання як підприємства (видавець, фінансовий директор, головний редактор) має шукати шляхи виходу з такої ситуації, подбати, як би фінансово «оздоровити» підприємство. Якщо сума надходжень, на яку доходи редакції видання переважають пов’язані з ними витрати, то вона працює з прибутком. Коли ж доходи підприємства однакові з витратами, воно вважається самоокупним (цей фінансовий режим вважається неефективним). Практика газетно-журнального

виробництва

свідчить,

що

таким

фінансовим

результатом газета/журнал як підприємство може існувати значний період, однак ситуація може бути неприйнятною в тому випадку, коли серед фінансових обов’язків підприємства є така графа, як прибуток (чистий прибуток). Діяльність видання без прибутку, в принципі, можлива, але вона не забезпечує йому розвитку, оновлення. Тепер поговоримо більш предметно про дохідну частину бюджету газети/журналу. Дохідна частина видання як підприємства тримається на таких «трьох китах»: дохід від тиражу (передплата та розповсюдження), дохід від рекламної діяльності, дохід від інших видів діяльності (найпоширеніші з них – видавнича та комерційна діяльність). Розглянемо кожен із цих напрямків окремо. Кошти, отримані від тиражу друкованого періодичного видання в епоху розвинутого соціалізму вважалися головним джерелом доходу: періодика в Україні видавалися досить потужними тиражами: середній тираж обласної 136

газети сягав 200-300 тисяч примірників і навіть більше, міської (міськрайонної) коливався в межах 20–100 тисяч (у залежності від кількості населення міста), районної – в межах 25–40 тисяч примірників. При цьому варто зробити одне істотне уточнення: кількість найменувань газет тоді, які видавалися, була обмеженою. В обласному центрі виходили одна-дві обласні газети, міська (а в містах-мільйонниках ще й вечірня); в райцентрах чи містах обласного підпорядкування – районна або міськрайонна газети; також існувала галузева преса (вона, як правило, мала обмежені тиражі), поширеною була практика заводських багатотиражних газет. Партійна преса в колишньому СРСР була бездотаційною. Оскільки тиражі газет до ринкової економіки були високими, то специфічної тиражної політики газети не вели (в цьому не було потреби; деякі журнали нерідко взагалі мали лімітовані тиражі). Тому збільшення тиражу друкованої періодики на сучасному етапі вважається одним із найактуальніших завдань. Тираж складно чітко спрогнозувати, але можна приблизно визначити межі перспективного тиражу (очікуваний тираж на кінець передплатної кампанії на поточний рік з урахуванням середньої кількості примірників, реалізованих у роздріб). Однак це лише припущення, а буде більш ефективно, коли фінансисти, маркетологи газети/журналу разом із видавцем робитимуть прогнозні дані по тиражах на два – п’ять років. Це допоможе шукати можливості та резерви зростання тиражу і продажу. Нині на ринку друкованих ЗМІ можна зустрітися із таким явищем, як штучне завищення тиражу. Воно відбувається з єдиною метою: залученням рекламодавців, адже відомо, що рекламу більш охоче розміщують у виданнях з високим тиражем. Зрештою, інформацію про реальний тираж того чи іншого видання можна дізнатися і в друкарні, надіславши туди відповідний запит. Існує й така проблема, як зниження (падіння) тиражів. Це обумовлено не лише збільшенням кількості друкованих періодичних видань, які прагнуть завоювати свого читача, а й зростанням цін на поліграфічні послуги (подорожчання паперу та друкарських фарб відбувається відповідно із 137

зростанням курсу валюти до гривні, оскільки папір українські друкарні закупляють за кордоном) та передплату, доставку тощо: так, послуги Українського

державного

підприємства

поштового

зв’язку

(УДППЗ)

«Укрпошта» за передплату, доставку тощо складають нині понад третину собівартості примірника. Переважна більшість читачів, як показує практика, задовольняються щотижневими газетами із телепрограмою, купленою у кіосках чи на газетних лотках. До речі, поява на ринку газет-тижневиків різних форматів, що виходять у кольорі (4+1), значною мірою «переманила» читачів (та рекламодавців) щоденних газет новими формами й дизайном. Щоб пом’якшити «удари ринку», редакції більшості друкованих періодичних видань у всіх регіонах України увели додаткові передплатні індекси для пільгових категорій населення (інвалідів, учасників війни, ветеранів,

пенсіонерів,

студентів,

малозабезпечених

та

ін.),

знизивши

передплатну ціну. Деякі періодичні друковані ЗМІ з метою збільшення тиражу і залучення постійних читачів вдаються до безкоштовної передплати. Як правило, вона здійснюється за рахунок спонсорських (залучених) коштів і призначається для цільових аудиторій: ветеранів (інвалідів) війни, вчителів, лікарів сільських місцевостей, студентів вишів, учнів коледжів, профтехучилищ тощо. Проводячи таку передплату, редакція газети планує зацікавити читачів своїм виданням і на майбутнє розраховує на їхню активність. Додаткові тиражі також можуть з’являтися під час виборних кампаній (на кошти деяких політичних партій та ін.) і безкоштовно роздаватися (розсилатися) населенню. У таких випадках тираж зростає, але це явище – тимчасове. В результаті видання отримує певний дохід, але розраховувати на істотне збільшення кількості читачів після виборів не може. Ще одним джерелом доходу редакції друкованого видання є рекламна діяльність. Якщо в радянський період доходи від реклами в періодиці становили незначні суми, не рахуючи низки спеціалізованих газет та журналів, то нині реклама у фінансовому результаті діяльності газети відіграє ключову роль. Роки ринкової економіки змістили акценти, і тепер газети, часописи охоче 138

продають свою площу під рекламні публікації, блоки, повідомлення. У середньому, питома вага рекламних публікацій в обласних та центральних газетах займає від 30 до 40 відсотків, районні та міськрайонні газети реклами вміщують значно менше, близько 20 відсотків від усієї площі. Дохідну частину редакційного бюджету забезпечують видавнича та комерційна діяльність. Так, видавнича діяльність може мати кілька аспектів – газетний та книжково-журнальний. Тобто, газета (журнал) може випускати додатково інші видання: додатки, спецвипуски, виготовляти друковану продукцію на замовлення з різних регіонів, а за наявності технічних можливостей та відповідно навченого персоналу готувати до друку журнали, книжки, брошури тощо. Яка вигода від створення додатків до газети? За умови ефективної діяльності в цьому напрямку можна отримати додаткові доходи. При цьому в додатках не варто дублювати матеріали основного випуску. З часом мережа додатків може розростися до медіа-холдингу, які підпорядковуватимуться «головному» виданню. Нині в Україні практика додатків існує у центральних, обласних і зрідка – міських (районних) виданнях. Редакція друкованого видання може отримувати доходи від комерційної діяльності, здаючи в оренду приміщення, продаючи інформацію, рекламу, фотознімки тощо. У структурі комерційного відділу можна організовувати медійні агенції, малі підприємства, комерційні фірми різних напрямків: з надання, наприклад, інформаційних послуг, виготовлення реклами та рекламнополіграфічної продукції і т.д. Досить поширений вид комерційної діяльності – продаж на певний період редакційних шпальт для розміщення текстів різного змісту, технічних публікацій тощо. У такому випадку редакції краще укласти угоду із замовником про спільну діяльність і попередньо ознайомитися із змістом публікацій. Загалом, в Україні більшість редакцій газет/журналів надають комерційні послуги, тісно пов’язані із своєю основною діяльністю.

139

Витратна частина бюджету редакції забезпечує її життєдіяльність, починаючи від підготовки номера і закінчуючи його продажем. Її можна умовно поділити так: редакційні витрати та видавничі витрати. Що входить до редакційних витрат? Це насамперед витрати на заробітну плату та нарахування на неї(податки, ЄСВ тощо), премії, перерахування у фонд розвитку

підприємства

(на

закупівлю

нової

техніки,

професійної

спеціалізованої літератури, оплату за навчання працівників на курсах, участь у прес-турах, фахових семінарах і т.д.). До редакційних витрат можна віднести оплату

поштової

розсилки,

відряджень,

утримання

та

обслуговування

редакційного автотранспорту, зв’язку, Інтернету, оренди приміщень (якщо вони не є власністю редакції), комунальних послуг та електроенергії, сигналізації і т.д.; обслуговування та профілактика оргтехніки (комп’ютерів, принтерів, факсів, телефонів, диктофонів, фотокамер), придбання флеш-карт, проїзних квитків, канцтоварів, паперу для принтерів, факсів; обслуговування та профілактика кондиціонерів тощо. Фонд оплати праці витрачається на зарплати творчих та технічних працівників, премії, матеріальну допомогу, літературний гонорар штатних працівників (у деяких газетах літературні гонорари платяться «від рядка» і можуть значно перевищувати посадовий оклад журналіста), гонорар з рекламних

надходжень,

авторська

винагорода

(авторський

гонорар)

позаштатних кореспондентів (авторів), які друкуються у виданні, персоналу, що працює за трудовою угодою, угодою підряду і т.д. Також до витратної частини бюджету належать податок на прибуток, місцеві податки і збори. Фонд матеріального стимулювання складають кошти, які витрачаються в якості разової премії за вдалу публікацію, залучення ефективної (вигідної) реклами, збільшення тиражу та ін. Розміри цього фонду необмежені, але вони також залежать від доходів підприємства. Працівники редакцій газет/журналів, згідно з умовами колективних договорів, можуть отримувати різні матеріальні стимули, які відносяться до фонду соціального розвитку (матеріальна допомога до відпустки, одруження, 140

похорону, народження дитини, а також до державних та професійних свят), який кожна редакція формує в залежності від наявних коштів (це може бути, наприклад, оплата проїзду працівників у санаторій і в зворотному напрямку, додатковий оклад до відпустки чи за підсумками року, доплата за особливий характер праці, за розширення зони обслуговування, матеріальна допомога на оздоровлення, страхування здоров’я та життя працівників тощо). У зв’язку зі створенням в редакціях маркетингових відділів з’явилися потреби оплати маркетингових досліджень, так звані «представницькі» витрати (на привітання партнерів, друзів газети, подарунки переможцям конкурсів, лотерей, проведення «днів газети/журналу» тощо). Видавничі витрати – вагома частка витрат редакції газети як підприємства. Це кошти на придбання інформації, фотоілюстрацій від інформаційних агенцій чи з інших джерел, а також ті, що спрямовуються на поліграфічні послуги (друк видання), закупівлю паперу, розповсюдження та транспортування друкованої продукції. Папір для друкування газет/журналів робить головну «погоду» в українському газетному ринку, тому видавничі витрати займають 50 і більше відсотків. Вартість лише друкарських робіт може бути різною: в середньому вона сягає до 15–40, рідше – 50 відсотків від видавничих витрат (в залежності від того, який виробничий цикл видання проходить). Більшість редакцій мають власні центри дизайну та верстки, завдяки чому друкарня отримує вже готові, зверстані шпальти у вигляді спеціальних форм, що зменшує витрати. Нині в Україні існують три види друку – високий (найдешевший, але й найменш якісний), офсетний (більш якісний) та найбільш популярний, глибокий (використовується для друку кольорових журналів тощо). Грамотно сформований бюджет видання сприяє його розвитку. Оптимальний

варіант, як вже зазначалося – нульовий (самоокупність), але

підприємство буде більш успішнішим і перспективнішим, якщо доходи перевищуватимуть витрати.

141

4. 2. ШЛЯХИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДРУКОВАНОГО ВИДАННЯ Питання для обговорення 1. Прибуткове та збиткове видання. 2. Джерела прибутку та його використання. Прибуток – це деяка сума коштів, на яку доходи від діяльності підприємства (газети/журналу) перевищують витрати. Прибуток – це важливий показник ефективної діяльності підприємства, основне фінансове джерело розвитку. Іншими словами, це та кількість коштів, на які зріс власний капітал підприємства за певний період діяльності чи його частина, що залишилася після відшкодування витрат на виробничу та комерційну діяльність підприємства. На операційну діяльність підприємства використовується близько 95 відсотків прибутку. Якщо підприємство сплатило всі види податків і при цьому в нього залишилися кошти, воно отримує чистий прибуток. Прибутком також вважається частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошове вираження вартості реалізованого

чистого

доходу,

основна

форма

грошових

накопичень

господарського суб'єкта. Розрізняють

загальний

прибуток

(кінцевий

фінансовий

результат

діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності – реалізація продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності) та валовий (прибуток від реалізованої продукції у вигляді різниці між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції). Прибуток залишається на підприємстві (в редакції газети) й витрачається (після сплати податків, передбачених законодавством) відповідно до потреб. Але може бути й так, що витрати більші від доходів, і тоді з’являються збитки. 142

Головний бухгалтер редакції щомісячно підводить підсумок роботи, який наочно демонструє фінансовий стан підприємства, вказуючи на його сильні та слабкі сторони. Навіщо щомісяця складати звіт про фінансові результати діяльності видання? Для того, щоб керівництво, його засновники знали про фінансовий стан. Адже може бути так, що в одному місяці видання спрацювало з прибутком, в іншому – він пішов на спад, а ще через кілька місяців – з’явився збиток. Тому щомісячне ведення фінансової звітності та її всебічний аналіз дають повну картину діяльності підприємства, його здобутки та прорахунки. На кожному підприємстві, і редакція друкованого видання – не виняток, формуються чотири показники прибутку, які різняться за величиною, економічним змістом та функціональним призначенням. Базовим у розрахунках є балансовий прибуток – основний фінансовий показник виробничої діяльності підприємства. Для оподаткування розраховується спеціальний показник – податковий прибуток, на його основі – прибуток, що оподатковується, та прибуток, що не оподатковується. Частина балансового прибутку, що залишився після сплати податків та інших платежів, називається чистим прибутком, який характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства. Балансовий прибуток має три основні елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, іншого майна підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій. Щоб точно обчислити прибутковість підприємства, потрібно порівняти прибуток з витратами: це порівняння характеризує рентабельність, яка показує прибутковість, доходність підприємства. Зростання прибутку досягається за рахунок збільшення виробництва, виручки від реалізації продукції та зниження її собівартості. На завершення фінансового року бухгалтерія робить фінансовий звіт, це - фактично підсумок діяльності підприємства.

143

Для того, щоб краще зрозуміти, про що йдеться, давайте розглянемо фінансовий результат редакції газети «Місто N» 1, де можна помітити, що підприємство за результатами діяльності трьох кварталів (дев’яти місяців) має збитки (виділено жирним шрифтом). КОДИ

Дата (рік, місяць, число)

Підприємство «Обласна газета «Місто N»

Територія Орган державного управління Організаційно-правова форма господарювання Вид економічної діяльності Одиниця виміру: тис. грн.

за ЄДРПОУ за КОАТУУ за СПОДУ

******** ******** ********

за КОПФГ за КВЕД Контрольна сума

******** **********

Звіт про фінансові результати за дев’ять місяців 2018 р. Форма № 2

Код за ДКУД ***** I. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Стаття 1 Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Податок на додану вартість Акцизний збір Інші вирахування з доходу Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) Валовий: прибуток збиток Інші операційні доходи Адміністративні витрати Витрати на збут Інші операційні витрати Фінансові результати від операційної діяльності: 1

Код рядка

За звітний період 3

За попередній період 4

010 015 020 025 030

1223 ( 118 )

1112 ( 97 )

( 24 )

035

1081

991

040

716

696

050 055 060 070 080 090

365

295

217 467 137 43

250 404 168 26

Назва газети взята умовно

144

прибуток збиток Доход від участі в капіталі Інші фінансові доходи Інші доходи Фінансові витрат Втрати від участі в капіталі Інші витрати Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток збиток Податок на прибуток від звичайної діяльності Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток збиток Надзвичайні: доходи витрати Податки з надзвичайного прибутку Чистий: прибуток збиток

100 105 110 120 130 140 160 160

( 65 )

( 53 )

16 1

170 175

( 51 )

( 36 )

180

190 195

( 58 )

( 38 )

200 205 210

220 225 ( 58 ) ( 38 ) II. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ Найменування Код рядка За звітний За попередній показника період 1 2 3 4 Матеріальні затрати 230 390 390 Витрати на оплату праці 240 535 493 Відрахування на соціальні заходи 250 190 176 Амортизація 260 9 11 Інші операційні витрати 270 237 276 Разом 280 1361 1346 III. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ Назва статті Код рядка За звітний За попередній період період 1 2 3 4 Середньорічна кількість простих акцій 300 Скоригована середньорічна кількість простих акцій 310 Чистий прибуток, (збиток) на одну просту акцію 320 Скоригований чистий прибуток, (збиток) на одну просту акцію 330 145

Дивіденди на одну просту акцію Головний редактор М.М.М.

340 Головний бухгалтер О.О.О.

Керівник підприємства, який не вміє робити фінансові прогнози на півроку, рік, дуже ризикує його майбутнім. Тому щомісячні фінансові звіти за результатами діяльності підприємства мають стати для керівника предметом аналізу (вчити оцінювати ризики, шукати вихід із проблемної ситуації тощо). А як отримати прибуток? Можемо розглянути варіант отримання прибутку редакції газети за рахунок збільшення доходів та зменшення витрат. Про джерела доходу редакції йшлося у попередній частині розділу. Це, зокрема, збільшення тиражу, залучення інвестицій, дотаційних, спонсорських коштів, вигідних рекламодавців, відсотки від депозитних рахунків та комерційна діяльність (надання послуг з друку; виготовлення реклами; підготовка медіа-проектів та участь у різноманітних медійних заходах; використання можливості здавати в оренду вільні приміщення, транспортні засоби, оргтехніку; посередницька діяльність та ін.). Щоб зменшити витрати, а отже і ймовірний (чи реальний) дефіцит бюджету, керівництво редакцією має запровадити таку фінансову дисципліну, яка б могла забезпечити економію коштів. Передусім, економісти чи бухгалтери

підприємства

повинні

надати

план

його

фінансового

«оздоровлення» (це може бути оптимізація кадрів, вдосконалення процесу виготовлення газети, рекламної політики і розповсюдження тощо). Кожна редакція періодичного друкованого видання – це окреме підприємство, і шляхи зменшення (чи попередження) бюджетного дефіциту можуть бути різними, але спрямованими на максимальну ефективність виробничого процесу. Ось лише деякі з них: вдосконалення процесу випуску газети/журналу (в межах конкретного підприємства); технічне переозброєння виробництва;застосування ефективних методів розповсюдження та реалізації друкованого періодичного видання; ефективне ведення рекламної політики; оптимізація штатних одиниць; освоєння суміжних професій (наприклад, 146

журналісти навчаються навичкам верстки і самостійно верстають шпальти, які ведуть, самостійно здійснюють коректуру шпальт) тощо. Якщо доходи редакції газети більші від витрат, то з’являється балансовий прибуток. Якщо редакція газети спрацювала з балансовим прибутком, значить її фінансова політика збалансована й ефективна. Але, згідно з чинним законодавством, підприємство має сплатити низку податків, головний із яких – податок на прибуток. Отже, кошти, що залишаються редакції після відрахування із доходів, – це і є чистий прибуток, який використовують відповідно до потреб підприємства. Принципи розподілу прибутку підприємства такі: сплата частки до бюджету; поповнення статутного фонду; виплата дивідендів; розширення виробництва; соціальний розвиток; стимулювання працівників. Можна також прибуток використати на поліпшення умов праці, зміцнення матеріальнотехнічної бази, вкладення певної суми коштів у перспективні проєкти тощо. Не виключено, що редакція видання, заощадивши деяку суму від прибутку, може створити дочірнє підприємство (друкувати додатки, готувати спецвипуски на замовлення, створити при редакції агенції: пресову, рекламну тощо). Звичайно, легше за все витратити прибуток на зарплати, премії, інші заохочувальні стимули.

Але

політика

«проїдання

підприємства.

147

коштів»

не

сприятиме

розвитку

4.3. ЦІНОВА СТРАТЕГІЯ ГАЗНТИ Питання для обговорення 1. Цінові особливості періодичного друкованого видання. 2. Головні складові цінової політики. Реклама. Цінова стратегія – важлива складова фінансової політики підприємства, від якої також залежить, в кінцевому результаті, прибуток, яку видання (газета чи журнал) формує, виходячи з того, як продається друкована продукція та скільки в неї вкладається праці й інших витрат, пов’язаних із виробничим процесом. Однією з важливих складових у процесі видання друкованої періодики та реалізації на ринку є ціна, тобто грошовий еквівалент її вартості. Успіх фінансової стратегії редакції залежить від стратегії цінової. Цінову політику редакції формують: збут товару (поширення в торговельній мережі та передплата), закупівля та використання витратних матеріалів, необхідних для організації виробничого процесу та випуску друкованого періодичного видання, витрати на оплату праці людського ресурсу, задіяного у виробництві. Кожне видання встановлює свою, вигідну ціну, тобто оптимальну ціну товару чи послуги (в нашому випадку інформації). Але ціна, вигідна (оптимальна) для продавця, який намагається збути товар на вигідних умовах, може бути не зовсім прийнятною для покупця, який прагне придбати його найдешевше. У кожного видання – своя ціна. Насамперед вона залежить від його затребуваності на інформаційному ринку: чим частіше його купують, чим більше передплачують, тим ціна його вища. Якщо, наприклад, газета користується низькою популярністю як серед передплатників, так і серед розповсюджувачів, ціна, її, відповідно, нижча.

148

Ціна видання залежить також від рівня та якості маркетингових досліджень; одним із важливих факторів впливу на неї вважається купівельна спроможність споживачів. Якщо читацька аудиторія видання, здебільшого, представлена соціально незахищеними верствами населення (наприклад, пенсіонерами), через високу ціну його не будуть активно купувати та передплачувати. Істотний фактор, що впливає на ціну видання, – це його авторитет. Газета (журнал), позбавлена концепції, неохайно зверстана, у якій переважають передруки з інших ЗМІ та Інтернету, навряд чи буде в ціновому рейтингу займати чільне місце. Навпаки, видання цікаве, змістовне, тиражне, у якому вміщено багато просвітницьких, консультативних матеріалів та публікацій, що стоять на захисті людини, – користується популярністю, здійснює певний вплив на аудиторію, а отже матиме вищу ціну, ніж інші. Тому головні складові цінової політики редакції можна виділити такі: реалізація видання, матеріали, необхідні для виробничого процесу та випуску друкованого продукту, вартість вкладеної праці журналістів, технічних працівників. Ціна на видання встановлюється з урахуванням всіх статей витрат і прибутків. У процесі газетно-журнального виробництва задіяний, як зазначалося вище, людський ресурс. Отже, роботу тут слід вважати також товаром, за який існує відповідна оплата. Деякі редакції пішли шляхом індивідуальної оплати послуг працюючих в газеті журналістів, роблячи фінансові акценти на певних обсягах виконаних робіт (стосовно технічного персоналу) чи підготовлених до друку публікаціях (стосовно творчих працівників). На зарплату в українських ЗМІ впливає і гонорар за публікації, особливо ексклюзивні. Якщо друковане періодичне видання збувається гарно, підприємство (тобто редакція) має більшу виручку. Отже, на ринку ЗМІ редакції друкованих періодичних видань продають

вигляді

газети/журналу

інформацію

–

впорядковану,

систематизовану, вкладену в окрему публікацію (нерідко – з ілюстрацією). Тепер поговоримо про цінову стратегію щодо рекламних публікацій у друкованому виданні. Для порівняння: рекламні ціни навіть у межах одного 149

видання (наприклад, газети) можуть бути різними. Вартість одиниці рекламної площі у сторінці з телепрограмою може бути вищою, ніж на інформаційній шпальті; вартість одиниці рекламної площі на першій, останній чи повнокольоровій сторінках також може бути вищою, ніж на інформаційній. Яким чином можна збільшити доходи газети від рекламних публікацій? Збільшивши кількість рекламної площі (шпальт, блоків), ціну одиниці рекламної площі (з урахуванням витрат на її підготовку), іміджевої реклами. Вартість реклами встановлюється, виходячи з величини шпальти. У кожного видання вона різна (залежно від тиражу, формату, статусу видання і т. д.); деякі видання планують і вартість рекламного рядка. З метою заохочення рекламодавців видання встановлюють спеціальні знижки на рекламу. Ціна на рекламу залежить і від того, в якому вигляді вона надходить у редакцію. Якщо рекламний текст підготовлений рекламодавцем, зверстаний і вже готовий до розміщення, ціну можна залишити такою, як у «прайс-листі» або знизити; якщо ж рекламну публікацію чи блок доведеться виготовляти в редакції, до ціни, зазначеної в «прайс-листі», слід додати редакційні витрати (націнки) на підготовку матеріалу (праця журналіста, дизайнера, верстальника). Таким чином так ми розглядаємо й знижки на рекламу, обумовлені в редакційному «прайс-листі». Іншими словами, система знижок чи націнок має бути гнучкою і забезпечувати довіру рекламодавця до видання (у процесі роботи з рекламодавцем в особливих випадках ціну можна знижувати до мінімуму; розробити систему «бонусів» – як-от: чотири публікації за гроші, п’ята – безкоштовно; святкові знижки). Знижки на рекламу можна вводити також у випадку попередньої оплати (оголошень, повідомлень тощо). Однак все це має бути зафіксовано документально, зокрема, в угоді між редакцією газети та рекламодавцем. 1 Більш популярне видання, наприклад, у регіоні – встановлює вищу ціну на рекламу і навпаки.

Тут автор послуговується матеріали посібника Ромата Є. В. Основи реклами. – К., 2006, С. 70–72; 107–109; 208–209.

150

На ціну реклами певним чином впливають також ціни за одиницю рекламної площі конкуруючих видань. Якщо ціни на рекламу в інших виданнях знижуються, редакція газети/журналу змушена знижувати і свої ціни, інакше рекламодавці перейдуть до конкурентів. Щоб рекламодавець (його представник, рекламний агент) частіше приносив рекламу, редакція видання його також може матеріально заохочувати, виплачуючи гонорар із суми рекламної публікації (на підставі відповідної угоди між редакцією та рекламодавцем). І приватні рекламні агенти, і рекламні агенції можуть отримувати обумовлену в угоді грошову винагороду (гонорар, «комісійні») від вартості розміщеної реклами, що

слід зафіксувати в

розробленому «Положенні про рекламу» (в газеті/журналі). Це дасть змогу чітко контролювати рекламні надходження. Яким

чином

періодичному

друкованому

виданню

максимально

використати рекламодавців задля отримання прибутку? Воно має вести таку рекламну політику, яка включає не лише ціновий аспект, а й стратегію залучення рекламодавців і систему рекламних публікацій. Залучення рекламодавця – одна з найбільш проблемних складових цього процесу. Наприклад, газета (її представник) має переконати власника підприємства, фірми, торгової марки (її представника) у тому, що тільки в цій (конкретній) газеті реклама працює найефективніше. Це виявляється найбільш складним завданням, бо нині інформаційний ринок країни (регіону) насичений різними конкуруючими ЗМІ, які обіцяють найефективнішу рекламу. Тому не менш істотним моментом у цьому процесі є ціновий аспект. Від ціни залежить не лише очікуваний прибуток газети, а й згода рекламодавця рекламуватися в ній. Чим більший тираж газети, тим вона привабливіша. А як бути із ціною за рекламні публікації? Її встановлюють у газеті, виходячи із тиражу, її популярності на ринку ЗМІ, а також – очікуваного доходу, який має перекрити витрати. Одиницею рекламної площі більшість газет вважають модуль, який розраховується, виходячи із розміру газетної шпальти: він відповідає певній 151

кількості квадратних сантиметрів. У результаті можна обчислити кількість квадратних сантиметрів та рекламних модулів на шпальті, що досить зручно для обчислення рекламної площі та її верстки під час розміщення, наприклад, блокової реклами. Якщо рекламний текст носить іміджевий характер, то його можна розміщувати у вигляді публікації із заголовком (низкою підзаголовків у тексті), ілюстрацією (однією чи кількома, таблицями), позначивши рекламний текст літерами «К», «Р», «зірочкою», «плашкою» (із написом: «реклама», «на правах реклами») або відповідною рубрикою, розробленою спеціально для рекламних публікацій. Ціна за рекламну публікацію може бути фіксованою (якщо йдеться про однотипні блоки, приблизно однакові за розміром як-от: виклики до суду, заява про наміри, оголошення про збори акціонерів, приватні об’яви тощо); ціна може змінюватися – в залежності від кількості рекламних блоків чи іміджевих статей (як правило, редакції розробляють систему знижок: після третьої публікації одного клієнта – десять відсотків, четвертої – п’ятнадцять, п’ятої і шостої – двадцять). Це заохочує рекламодавця, а заявлені знижки діють на нього майже магічно. Таку практику співпраці мають видання і з рекламними фірмами, агенціями (на підставі угод, в яких обумовлені діючі знижки, що коливаються – в залежності від загальної кількості публікацій).

Редакція

газети/журналу також може виступати і як рекламна агенція, розміщуючи рекламні тексти, блочну рекламу (за погодженням із клієнтом) в інших ЗМІ, отримуючи за відповідні доходи. Дедалі більших обертів набирає ринок реклами Інтернет-видань. Підприємства різної форми власності розміщують на сайтах цих видань свої банери (лінки), які дають змогу користувачеві познайомитися з інформацією про те чи інше підприємство. Створюючи свої веб-сайти, газети почали залучати рекламодавців на власні сайти, встановлюючи ціну за рекламний банер, «біжучий» рядок, текстове повідомлення і т.д. Веб-сайти газет/журналів за добу переглядають тисячі відвідувачів, тому варто вивчити питання ефективності такої реклами. 152

У контексті цього постає питання: чи має газета/журнал все друкувати за гроші? Звичайно, ні. Існує безліч цікавих, животрепетних тем, які варто висвітлювати, є багато людей, про яких потрібно розповідати. І трактування деяких дослідників преси думки про те, що нарис у газеті – це прихована реклама, на наш погляд, є хибним. Як розповідати читачам про людину, її досвід, досягнення, не згадуючи, хто вона за фахом, де працює, який її внесок у суспільство? А чи варто виданню друкувати всю рекламу, що, як кажуть, «пливе» до рук? Все залежить від типу видання та його завдань. Ринок диктує свої умови, і газета як підприємство, орієнтоване на дохід та прибуток, має постійно дбати про зростання кількості рекламних надходжень. Якщо кошти за рекламні надходження не зростають щомісяця, як мінімум, на 2–3 відсотки, рекламна політика видання в цілому і діяльність рекламного відділу зокрема

–

неефективні. Крім традиційної реклами, редакція може займатися прихованою рекламою – вміщувати журналістські тексти художньо-публіцистичного, економічного характеру, які друкуються на шпальтах без зазначення, що це реклама. Замовник їх оплачує за договірними чи фіксованими рекламними цінами. (У деяких європейських країнах і США публікувати приховану рекламу заборонено.) Політична реклама в період передвиборних кампаній обов’язково позначається рубрикою «політична реклама». Заробітки ЗМІ під час виборних кампаній в Україні протягом останнього десятиліття стали досить вагомим джерелом доходу. До рекламних публікацій відносяться і приватні оголошення, які в деяких газетах займають значну площу. Вони – постійне джерело доходу газети. Це оголошення як комерційні – купівлі-продажу, обміну тощо, так і не комерційні – працевлаштування, знайомства, привітання з днем народження, пам’ятною датою, святами; співчуття (некрологи); подяки. Як правило, рекламісти групують їх за тематичними рубриками («купую», «продаю», «знайомства», 153

«обмін», «співчуття», «вітання», «дні народження», «ювілеї», «пам’ятні дати» та ін.).

4. 4. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ. ПЕРЕДПЛАТА Питання для обговорення 1. Продаж друкованої періодики в умовах ринку. 2. Передплата як спосіб поширення видання. Готову газету, як і всяку іншу продукцію, потрібно реалізувати. Це підсумковий і дуже важливий етап всього виробничого циклу. Отже, редакція видання як підприємство має важливу мету: реалізувати максимальну кількість примірників та отримати відповідний доход від продажу. Розповсюдження

газети

відбувається

кількома

напрямками.

Це

роздрібний продаж видань підприємствами-розповсюджувачами преси (як правило, у містах, райцентрах, селищах вони перебувають у муніципальній або комунальній власності і реалізують друковану продукцію в спеціально обладнаних кіосках), у територіальних поштових відділеннях, у мережі супермаркетів, рідше – у магазинах канцтоварів чи книжкових. У практику поширення друкованих ЗМІ увійшов продаж у приватних розповсюджувачів на газетних лотках, встановлених у найбільш жвавих місцях – на базарах, зупинках громадського транспорту, у підземних переходах тощо, він став дуже популярним

(приватні

розповсюджувачі

продають

значну

частку

газет/журналів, призначених видавцями для реалізації). Існує ще один спосіб – реалізація тиражу шляхом передплати через Українське державне поштове підприємство зв’язку (УДППЗ) – «Укрпошту». Розповсюдження друкованих періодичних видань ведеться з метою їх просування на ринку (районному, обласному, всеукраїнському). Цьому передує дослідження стану ринку та наявності на ньому конкуруючих видань. Таку інформацію збирають і поширюють маркетологи, і якщо вона неповна, 154

поверхова, підприємство може помилитися із тиражем видання. Якщо ж продаж тиражу не забезпечений належним чином, це значить, що редакція газети спрацювала, м’яко кажучи, в «кошик». Газета/журнал – товар, який швидко псується, адже головною особливістю його є оперативність подання інформації. Не реалізовані примірники підлягають списанню та утилізації. За відсутності даних про стан ринку і той його сегмент, на який розраховане видання, керівники (засновники) друкованих видань можуть ставити конкретніше завдання: виділити в реалізацію оптимальну кількість примірників із встановленою вартістю одного номера. Входженню в ринок нової газети/журналу має передувати рекламно-інформаційна кампанія, в ході якої потенційні читачі повинні отримати максимум інформації про майбутнє видання й очікувати на його вихід. Видання не нове теж потребує додаткової інформації для читачів. Такі відомості можна оформити у вигляді рекламного буклету, «прайс-листка», рекламних та інших послуг, банера в Інтернеті, повідомленнях у теле- чи радіоефірі, друкованих ЗМІ, де має міститися якась «родзинка» про видання, що підкреслює його особливість та важливість для читачів. При розповсюдженні тиражу періодичного друкованого видання в роздріб важливо визначитися з оптимальною ціною продажу. Вона, як правило, вища від передплатної ціни. Чим

зручна

роздрібна

торгівля

газетами/журналами?

По-перше,

роздрібна торгівля друкованими виданнями дає читачу (покупцеві) право вибирати, які з них найбільше відповідають його запитам. По-друге, читач купує, коли йому зручно: вранці, вдень чи увечері; один примірник чи два; одне видання чи кілька; щодня або через день; раз або двічі на тиждень; у вихідний день тощо – сам вибирає видання, час та місце його придбання. Чому роздрібна торгівля вважається для видання вигідною? Передусім вона дає підприємству «свіжу копійку», а також можливість варіювати і ціною, і тиражем, залежно від кількості сторінок номера, інформаційної насиченості тощо. Якщо газета, скажімо, почала вести цикл публікацій, на які з’явився 155

попит, і роздрібний тираж завдяки цьому активно розкуповують, редакція може піднімати ціну номера, збільшувати роздріб. У разі, коли попит на газету знижується, редакція може повернутися до попередніх ціни та тиражу. Зміна роздрібного тиражу газети не завжди зручна для неї, оскільки виникає додаткова необхідність стежити за тим, як він продається. Зменшення тиражу в роздріб веде до зменшення доходів. На роздрібний тираж видання впливають і такі моменти, як продаж у холодну і теплу пори року (розповсюджувачі знають, що взимку газету купують

частіше,

влітку

–

рідше,

оскільки

люди

займаються

сільськогосподарськими роботами, дачними ділянками, їздять у відпустки. Але в курортній місцевості у розпал сезону роздрібна на торгівлю друкованою періодикою є попит). Мережа газетно-журнальних кіосків, яка збереглася в Україні, в кожному регіоні працює по-різному. Продаж преси організований і в кожному відділенні «Укрпошти», починаючи від кіоску на центральному поштамті і закінчуючи поштовими відділеннями в селах, селищах, райцентрах. Деякі редакції періодичних друкованих видань практикують співпрацю з приватними підприємствами та підприємцями, які викупляють (чи беруть під реалізацію в рамках угоди) певну кількість тиражу. Такі підприємці (чи наймані робітники) пропонують газету/журнал на вулиці, в громадському транспорті, в магазинах тощо. Великі, тиражні видання можуть утримувати мережу власних магазинів, де, поруч з іншими товарами, реалізується й періодика. Існує й така практика: прибуткові газети продають частину тиражу оптом розповсюджувачу (оптовому покупцю). Подібні угоди вважаються досить вигідними, оскільки вони гарантують стабільні доходи від продажу товару. Підприємство (газета/журнал) може робити покупцю і певну знижку, а покупець, відповідно, отримує право на подальше володіння цим товаром та його реалізацію. Чим не вигідна роздрібна торгівля друкованою періодикою? Насамперед тим, що підприємство може лише прогнозувати очікувані доходи без повної

156

гарантії їх отримання. Тому надійнішим з економічної точки зору є оптовий покупець. Нині в газетно-журнальній торгівлі зберігся інститут передплати друкованих видань. Чим вигідна передплата? Своєю зручністю – як для читача, так і для редакції. Передплативши газету/журнал, читач протягом певного періоду у визначені дні тижня, навіть, якщо бути більш точним – в один і той же час – отримує видання за вказаною ним адресою. Йому не потрібно йти до кіоску й купувати газету, стояти в черзі чи, гірше за все, – не встигнути її придбати. Нині газету/журнал за передплатою можна отримувати від місяця і до року, в залежності від терміну, який обрав передплатник. Передплата друкованих періодичних видань через УДППЗ – безперервний процес: згідно з існуючими правилами, передплатити періодичне друковане видання можна протягом всього року. Що ж стосується редакції видання, то їй передплата вигідніша не менше, ніж читачеві: якщо йому зручно, що газету в дні виходу кладе у поштову скриньку листоноша, редакції вигідно отримувати разовий великий дохід від тиражу – на передплатний рік (чи період: півроку, три місяці і т.д.), який можна витратити, залежно від потреб: на закупівлю нової оргтехніки, сплату поліграфічних послуг, для виплати зарплат чи премій працівникам тощо. Чим більше передплатників залучить редакція під час передплатної кампанії, тим більший очікуваний дохід. Цим пояснюється активність деяких газет/журналів у проведенні редакційних акцій в період передплати. Практика показує, що ті видання, які розвивають передплатний напрямок, економічно стабільні: їм вдається утримувати свою читацьку аудиторію, яка формувалася роками, а це допомагає конкурувати із виданнями, які віддають перевагу роздрібній торгівлі. В Україні передплата, як вже зазначалося вище, ведеться монополістом – «Укрпоштою»: кошти від передплати друкованої періодики акумулюються спочатку там, а потім підприємство «Укрпошта» перераховуює на рахунки редакцій видань (при цьому із конкретної передплатної суми «Укрпошта» 157

також за послуги передплати отримує обумовлену угодами суму доходу). Варто згадати про інцидент, який стався навесні 2017 року у стосунках «Укрпошти» періодичними друкованими виданнями. Так, на на сайті Міністерства інфраструктури 3 березня 2017 р. повідомили про підвищення тарифів на доставку періодики на 50-70%, а на приймання передплати на газети та журнали – на 115%. Така «новина» практично посеред фінансового року викликала справедливе обурення серед видавців друкованої періодики, оскільки проект ставив під загрозу існування усієї преси взагалі. Цій темі був присвячений газетний варіант спецвипуску журналу «Журналіст України», який

видає

Національна

Спілка

журналістів

України;

дискусію

розповсюджувачем вступила журналістська спільнота, причетна до друкованої періодики. «В результаті двогодинної наради у Віце-прем’єр-міністра України В’ячеслава Кириленка щодо проекту наказу про підвищення тарифів Укрпошти на доставку газет вдалося досягти компромісу…Укрпошта запроваджуватиме нові тарифи поетапно – з 1 липня вони підвищаться лише наполовину від того зростання, яке хотіли запровадити поштовики. А лише з 1 січня 2018 року – на повний обсяг підвищення. Зараз фактично кожна національна газета захищає 32 копійки на доставці кожного примірника формату А3 (16 сторінок) у другому півріччі, кожна районна економить 10 копійок на доставці примірника у 8 сторінок»,

–

повідомив

офіційний

сайт

НСЖУ

[http://nsju.org/index.php/article/6190]. Передплатний тираж, на жаль, не може бути сталою величиною – все залежить від активності самих передплатників (читачів), але він може збільшуватися у зв’язку із різними медійними акціями конкретного видання, в результаті яких (за певних обставин) зростає чисельність читацької аудиторії. Збільшення тиражу забезпечують і так звані доброчинні передплатні акції, коли певна

аудиторія/соціальна

група

(пенсіонери,

інваліди,

«чорнобильці»,

учасники війни, АТО, локальних конфліктів та ін.) отримують на деякий період газету, передплачену на благодійні кошти. Звичайно, дохід іде в редакційну казну. Але через певний проміжок часу тираж зменшується через те, що термін 158

акції скінчився, і читачі її більше не отримують. Тобто, цей тираж був разовим, тимчасовим. Як правило, результатом доброчинної передплатної акції стає більша пасивність передплатників: звикнувши до подарованого видання, вони сподіваються, що це триватиме й далі. Насправді ж передплатний тираж може зростати в результаті постійної роботи над вдосконаленням газети/журналу та підтриманням постійного зворотного зв’язку між виданням і його читачами. Яким способом залучати нових передплатників? Виграшним може бути оголошення про пільгову передплату – така передплата для малозабезпечених (пільгових) категорій населення ведеться за відповідним передплатним індексом, оголошеним офіційно в «Каталозі видань України» (як всеукраїнському, так і обласному) і який гарантує нижчу передплатну ціну. Ця практика досить ефективна. Індекси для пільгових та не пільгових категорій населення, зважаючи на їхню купівельну активність, використовують багато обласних та всеукраїнських видань. Крім того, редакції газет та журналів за домовленістю з «Укрпоштою» в період передплатної кампанії організовують «Дні передплатника», під час яких ціни (будь-якого індексу) знижуються від 3 до 15 відсотків (у рамках відповідної

угоди

між

друкованим

періодичним

виданням

та

розповсюджувачем); передплатники та листоноші отримують призи, цінні подарунки. Ефективним кроком щодо залучення читачів можна вважати проведення щороку (двічі на рік) лотерей-розіграшів за передплатними квитанціями (існує в практиці низки періодичних друкованих видань). З метою заохочення читачів видання можуть проводити різні конкурси, вікторини. Кожне видання – в залежності від свого фінансового стану – стимулює читачів по-різному: починаючи від подарункової дрібнички і завершуючи телевізором, холодильником, пральною машиною тощо (зокрема, тут варто згадати щедрий досвід деяких обласних газет. Так, газети «Час», Чернівецька область, на початку 2000-х переможця розіграшу винагородила … живим конем; газета «Запорізька

правда»,

Запорізька

область, 159

–

міні-жниваркою).

Досить

ефективними є також щомісячні розіграші призів для учасників передплати, це заохочує читача. Нові видання, які розпочинають своє життя на інформаційному ринку, на початковому етапі віддають перевагу роздрібній торгівлі, а згодом долучаються до організованої передплати.

Контрольні запитання до розділу 1. Які ви знаєте джерела доходу газети/журналу? Що входить до редакційних витрат? 2. За яких умов редакція газети/журналу буде прибутковою? Як краще розподілити (використати) прибуток від доходів підприємства? 3. Назвіть шляхи оптимізації виробництва, що можна застосувати в редакції газети. 4. Які головні фактори впливають на цінову політику друкованого періодичного видання? Навіщо редакція газети впроваджує у свою цінову політику систему знижок? 5. Яким чином заохочується рекламодавець? Поясніть це на прикладах. 6. В чому полягає різниця між передплатою газети і роздрібною торгівлею? Які переваги роздрібної торгівлі періодичним друкованим виданням та розповсюдження шляхом передплати? 7. Назвіть відомі вам масові заходи, що проводять редакції видань у період передплатної кампанії. 8. Яку роль виконує маркетингова служба редакції?

Маркетинговий

прогноз. З якою метою його проводять? Популярні маркетингові заходи. Чому рекламу видання можна вважати одним із методів маркетингу?

160

2. Практичні завдання до розділу 1. За допомогою головного бухгалтера обраного вами видання познайомтеся із статтями витрат редакції. Які витрати найбільші? Порівняйте доходи та витрати обраної вами редакції газети (журналу) за два фінансові роки. Чи відбулися зміни? 2. Визначте обсяги реклами номера однієї з обласних газет вашого регіону. Який відсоток від загальної площі номера у газеті займає реклама? 3. Проаналізуйте тираж обраної вами газети (журналу) протягом останніх шести років. Які тенденції спостерігаються? 4. Перерахуйте джерела прибутку районної (міськрайонної) чи обласної газети вашого рідного міста (району). 5. Зробіть порівняльну характеристику передплатних та роздрібних цін найбільш популярних видань вашого регіону. 6. Порівняйте ціни на рекламу в обласній та районній газетах. Визначте співвідношення цін і поясніть, чому, ціна на одиницю площі в районній газеті нижча від обласної? 7. Проаналізуйте, які видання вашого населеного пункту розповсюджуються шляхом передплати, а які в роздріб. Складіть план масових заходів для проведення передплатної кампанії газети/журналу вашого регіону. 8. Складіть короткотерміновий бізнес-план для квартального додатку обласної (всеукраїнської) газети на сільськогосподарську тематику. 9. Проаналізуйте

передплатну

аудиторію

газети

(журналу)

вашого

населеного пункту на основі соціологічного опитування. 10. Порівняйте доходи та витрати обраної вами редакції газети за два фінансові роки. Чи відбулися зміни? Якщо відбулися, то вкажіть, які. Редакція газети отримала чистий прибуток у кінці фінансового року – 280 тис. грн. Як оптимально використати ці кошти (розпишіть конкретно кожну запропоновану вами суму). 11. Редакція за результатами фінансового року отримала збитки – 200 тис. грн. Як їх ліквідувати? Назвіть способи. Перерахуйте джерела прибутку 161

районної (міськрайонної) чи обласної газети вашого рідного міста (району). 12. Порівняйте ціни на рекламу в обласній та районній газетах. Визначте співвідношення цін і поясніть, чому, ціна на одиницю площі в районній газеті нижча від обласної? 13. Розробіть проект цінової стратегії умовно нового друкованого видання з урахуванням аудиторії (школярі та студенти), тиражу (дві тисячі примірників). 14. Підготуйте прайс-лист рекламно-інформаційних послуг умовно нового друкованого видання (тираж шість тисяч примірників). 15. Проаналізуйте, які газети вашого регіону розповсюджуються шляхом передплати. 16. Складіть перелік видань, що розповсюджуються у роздріб на території вашого населеного пункту. 17. Прорахуйте бюджет передплатної кампанії обласної газети (включаючи вартість призового фонду та ін.) і складіть план масових заходів на цей період. Рекомендована література 1. Асортимент друкованої продукції: навч.-метод. посібник / Ж. М.

Ковба Т.

В. Олянишен, О. В. Мельников ; М-во освіти і науки України. Укр. акад. друкарства; рец. : Я. В. Котляревський, А. М. Штангрет. – Львів : Укр. акад. друкарства, 2009. – 100 с. 2. Гутиря І.І. Економіка засобів масової комунікації. / І. І. Гутиря. – К.: Інститут журналістики, 2002. – 120 с. 3.

Гутиря І.І. Маркетинг періодичного видання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1577. – Дата доступу: 10.01.2017 р.

162

Кобинець А. В. Газета – соціотворча структура й підприємство: навч. посіб. / А. В. Кобинець. – Запоріжжя : КПУ, 2011. – 264 с.

Кобинець А.В. Основи газетно-журнального менеджменту / А.В. Кобинець: Методичні вказівки до вивчення дисципліни. –Запоріжжя: КПУ, 2011. – 92 с.

Поліграфія та видавнича справа: рос.-укр. тлумачний словник / уклад. : Б. В. Дурняк, О. В. Мельников, О. М. Василишин та ін. – Львів : Афіша, 2002. – 456 с.

7. Ромат Є. В. Основи реклами / Є. В. Ромат. – К.: Студцентр, 2006. – 288 с. 8.

Сергій Томіленко. Укрпошта вбиває українські газети / Томіленко Сергій / – Журналіст України, спецвипуск, березень, 2017. – С.1.

9. Трухімович С. Реклама. Конспекти копірайтера / С.Трухімович. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2016. – 152 с. 10. Швайка Л. А. Розвиток і регулювання видавничого підприємництва : монографія / Л. А. Швайка. – Львів : Укр. акад. друкарства, 2005. – 432 с. 11. Шеремет О.О. Фінансовий аналіз / О.О.Шеремет. – К.: Кондор , 2005. – 240 с. 12. Формування і використання прибутку

[Електронний ресурс]. – Режим

доступу:http://pidruchniki.com/1298010855412/finansi/formuvannya_vikoristann ya_pributku. – Дата доступу: 20.01.2017 р.

163

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ Назвіть правильні відповіді: 1. Коли з’явилися в Україні перші газети? а) на початку ХХ століття; б) наприкінці ХVІІІ століття; в) у 1702 році; г) у 1812 році. 2. У чому полягає доступність газети? а) газета друкується на папері; б) у тому, що вона може містити низку додатків; в) газету можна придбати у торгівельній мережі, передплатити на пошті, почитати у бібліотеці; г) газета висвітлює різні події. 3. Хто повинен створити газету на початковому етапі? а) засновник; б) керівник підприємства; в) лідер політичної партії; г) особа, що має журналістську освіту. 4. Основу активу газети складають: а) технічні представники редакції газети; б) працівники органів місцевого самоврядування; в) продавці газети; г) дописувачі до газети. 5. Творчими працівниками редакції газети можуть бути: а) коректори; б) менеджери; в) кореспонденти; г) працівники відділу маркетингу. 164

6. Умови праці журналістів забезпечують: а) працівники апарату органу виконавчої влади; б) фахівці технічних служб редакції; в) синоптики; г) медики. 8. Що визначає структуру номера? а) репортаж; б) робота з листами; в) сітьовий графік; г) коректорська правка. 9. Цікавою газету роблять: а) листоноші; б) редакторська правка; в) публікації; г) рекламні блоки та оголошення. 10. Дизайн газети – це: а) створення широкої палітри інформаційних жанрів; б) використання всього спектру кольорів; в) уміння виділити в публікації головне і другорядне; г) грамотне та творче поєднання текстового матеріалу з ілюстративним. 11. Мінімальний формат та формат А3 газети мають такі параметри: а) 180 мм х 120 мм; б) 210 мм х 297 мм; б) 110 мм х 70 мм; г) 297 мм х 420 мм. 12. Титульна частина газети містить: а) кросворд; б) телепрограму; в) назву видання; г) оголошення з рубрикою «Виклики до суду». 165

13. Підшивки газет минулого століття знаходяться в: а) музеях; б) архівах; в) навчальних закладах; г) банківських установах. 14. Що нового вніс Інтернет у формат спілкування «читач – газета»? а) зростання тиражу; б) коментарі та відгуки на веб-сторінці в режимі online; в) розвиток нових можливостей для програмування; г) появу нових видів верстки. 15. Інфографіка – це: а) візуальне подання інформації; б) текст для перегляду на комп'ютері; в) назва рубрики в газеті; г) мова програмування. 16. Які основні регуляторні важелі ринку? а) Інтернет-видання; б) інформаційні повідомлення; в) попит та пропозиція; г) медіа-холдинги. 17. Сучасний інформаційний ринок в Україні представлений… а) медіа-проектами; б) каталогами періодичних друкованих видань; в) фінансовими компаніями; г) друкованою періодикою, радіо, телебаченням, Інтернет-виданнями. 18. У чому полягає завдання газетного маркетолога? а) вивчення технічного стану редакції газети; б) вивчення ринку друкованих ЗМІ; в) з’ясування рівня кваліфікації журналістів; г) вивчення принципів розподілу кольору. 166

19. За яких умов підприємство (газета) вважається самоокупним? а) якщо доходи підприємства однакові з витратами; б) якщо спонсорська допомога надається щомісяця; в) якщо тираж становить понад тисячу примірників; г) якщо у виробництві застосовуються нові технології. 20. Як встановлюються рекламні розцінки в газеті? а) за принципом «товар–гроші–товар»; б) залежно від кількості рекламних надходжень; в) за бажанням рекламодавців; г) кожна газета самостійно формує рекламні розцінки. 21. Чому роздрібна торгівля вважається вигідною? а) тому, що вона розширює коло спілкування; б) тому, що це дешево; в) тому, що нею займаються продавці; г) тому, що роздрібна торгівля приносить щоденні доходи. 22. У чому переваги передплати друкованої періодики? а) тим, що газета оновлюється; б) це зручно для читача і редакції; в) що читач може взяти її в дорогу; г) газета виходить кілька разів на тиждень. 23. Доходи редакції газети приносять… а) читацькі конференції; б) позаштатні автори; в) рекламні надходження; г) розповсюдження газети шляхом роздрібної торгівлі та через передплату. 24. Вечірня газета –це… а) видання, що виходить в Інтернеті; б) видання, яке з’являється у світ у другій половині дня; в) інформаційний дайджест; г) вузькоспеціалізоване видання. 167

25. Прибуток редакції газети – це… а) доходи від проданих у роздріб газет; б) сума коштів, на яку виріс власний капітал редакції газети за певний період у результаті господарської діяльності; в) статутний капітал підприємства (газети); г) друкована продукція, яку випускає редакція газети. 26. Поточний фінансовий план редакції газети складається на… а) рік; б) квартал; в) щомісяця; г) в залежності від потреби. 27. Редакція газети як самостійний суб’єкт господарювання є… а) лідером на регіональному ринку; б) ініціатором виборчого процесу в регіоні (країні); в) юридичною особою; г) представником малого бізнесу. 28. Баланс редакції газети – це… а) один із податків; б) актив та пасив; в) один із видів планування; г) вкладення в основні засоби. 29. Маркетинговий прогноз редакції газети – це… а) розподіл корисного робочого часу творчих та технічних працівників редакції; б) спосіб планування номера з урахуванням інтересів різних вікових груп населення; в) метод управління редакцією за допомогою фахівців в області маркетингу; г) один із методів, коли до роботи залучають соціологів, які проводять ретельне дослідження ринку та читацької аудиторії. 168

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ А. Перелік запитань 1.

Типологічна та жанрова характеристика друкованих видань.

Журналістська тематика в друкованих виданнях.

Роль і місце фотоілюстрації у друкованому ЗМІ.

Пошук та вибір теми для публікації. Редакційне завдання і власна тема журналіста: спільне та відмінне.

Особливості використання фактів у підготовці матеріалів.

Запитання журналіста і відповіді інтерв’юйованого: що залишиться?

Репортаж та його різновиди.

Огляд як жанр аналітичної журналістики.

Стаття та її основні вимоги.

10. Звіт та етапи його підготовки. Огляд, його особливості. 11. Інформація, замітка: спільне та відмінне. 12. Як правильно побудувати і сформулювати запитання, щоб уникнути примітивних («Так», «Ні») відповідей? 13. Опишіть етапи виконання редакційного завдання журналістом. 14. Журналістський текст. Мова. Значення слова, деталі. Художня деталь у нарисі. Образ в аналітичному матеріалі. Наведіть приклади та проаналізуйте їх. 15. Які жанри найчастіше вживаються у сьогоднішній практиці? 16. Посилання на джерела. Достовірність фактів. Довіра читачів. 17. Ініціатива журналіста. Як її добитися. 18. Особливості вітчизняного інформаційного ринку. 19. Феномен газети у сучасному світі друкованих ЗМІ. 20. Які перші друковані періодичні видання в Європі та Україні? 21. У чому полягає практичне значення газети? 169

22. Як досягнути найвищої ефективності праці у процесі створення газети? 23. Вплив жанрів на обличчя газети: найуживаніші, найулюбленіші, найцікавіші. 24. Масова робота редакції: пошук нових форм, методів. 25. Які ви знаєте законодавчі документи про пресу в Україні? 26. Типи газетної верстки, її особливості. 27. Газетний дизайн як основа «обличчя» друкованого видання. 28. Які «плюси» та «мінуси» електронної версії газети? 29. Газета прибуткова і збиткова. Як збільшити прибуток і зменшити збитки? 30. Бізнес-план редакції. Для чого він потрібен? 31. За рахунок чого можна зменшити витратну частину в газеті? 32. Розкажіть про бюджет газети. В якому випадку вона може бути самоокупною

наскільки

такий

стан

підприємства

економічно

виправданий? 33. Прибуток газети. Як краще ним розпорядитися? 34. Розповсюдження

газети

та

шляхи

здешевлення

продукції.

Вплив

передплати на доходи. 35. Майбутнє газети крізь призму економіки та суспільних змін. Б. Практичні завдання 1. Розробіть модель нової газети з урахуванням: а) типології; б) аудиторії; в) періодичності виходу. 2. Розробіть концепцію масової роботи редакції обласної газети за такими напрямками: а) проведення «Днів газети» в районах; б) участь у «Днях передплатника» під час передплатної кампанії; в) організація розіграшів, лотерей серед читачів; 170

г) розподіл читацьких листів за темами та їх висвітлення; д) проведення «прямих телефонних ліній» із керівниками, відомими людьми, фахівцями, котрі дають відповіді читачам газети на питання, які їх хвилюють. 4. Підготуйте сітьовий графік газетного номера, враховуючи: а) тематичну спрямованість сторінок; б) інформаційне наповнення; в) оригінальність графічного вирішення окремих шпальт; г) розміщення іміджевої та блочної реклами. 5. Розробіть власний дизайн газетного номера, враховуючи: а) специфіку верстки номера різного формату; б) розміщення фотоілюстрацій та рекламних блоків; в) розподіл кольору під час виготовлення оригінал-макетів шпальт. 6. Проаналізуйте специфіку веб-сайту однієї з обласних газет: а) відповідність змістового наповнення веб-сайту конкретному номеру газети; б) використання банерів та Інтернет-реклами; в) вкажіть на недоліки в роботі веб-стайту та її позитивні моменти. 7. Проаналізуйте інформаційний простір вашого регіону за такими напрямками: а) типи друкованих ЗМІ; б) електронні ЗМІ; в) розвиток Інтернет-видань. 8. Проведіть маркетингове дослідження ринку аудиторії за такими напрямками: а) соціальні групи; б) вікові групи; в) групи за національною ознакою, релігійною приналежністю; г) групи за статевою ознакою.

171

9. Підготуйте бізнес-план додатку до газети терміном на один рік на тему здоров’я, враховуючи такі аспекти: а) назва видання; б) періодичність виходу, кількість шпальт; в) тематика публікацій на весь період; г) журналістський та технічний ресурс, необхідний для випуску додатку; д) складіть орієнтовний кошторис кожного номера додатку; е) складіть план розповсюдження; є) вкажіть очікуваний дохід від проекту. 10. Прорахуйте витрати газети з урахуванням: а) кількості працюючих; б) коштів на поліграфічні послуги; в) використання вартості енергоносіїв. 11. Організуйте план передплатної кампанії за такими напрямками: а) індивідуальна робота з головним розповсюдником – територіальною дирекцією «Укрпошти», заходи щодо матеріального стимулювання; б) активізація масової роботи редакції, спрямована на підвищення авторитету видання в регіоні; в)

залучення коштів для проведення цільової передплати видання

соціально незахищеним категоріям населення. 12. Розробіть сітьовий графік обласної газети, яка видається тричі на тиждень, з урахуванням: а) два виходи формату А3 на вісьмох сторінках; б) один вихід формату А3 на шістнадцятьох сторінках (з телепрограмою). 13. Розробіть сітьовий графік обласної газети, яка видається двічі на тиждень, з урахуванням: а) один вихід формату А2 на чотирьох сторінках; б) один вихід формату А2 на вісьмох сторінках (з телепрограмою).

172

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Основна

1. Артамонова, Г. М. Есе як жанр сучасної публіцистики / Г. М. Артамонова // Українська журналістика : умови формування та перспективи розвитку : зб. наук. пр. / МОН України, Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького ; відп. ред. С. М. Квіт, Т. Г. Бондаренко. – Черкаси, 2007. – С. 141 – 146. 2. Буряк, В. Д. Жанр у контексті інтелектуального генезису вираження факту в інформаційно-художньому мисленні / В. Д. Буряк // Зб. пр. Наук.-дослід. центру періодики / Львівська наук. б-ка ім. В. Стефаника. – Львів, 2000. – Вип. 8. – С. 24 – 30. 3. Василенко, М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі : монографія / М. К. Василенко. – К. : Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2006. – 238 с. 4. Василенко, М. К. Тенденції розвитку аналітичних жанрів у сучасній журналістиці / М. К. Василенко // Наук. записки Інституту журналістики. – К. : Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2006. – Т. 22. – С. 108 – 114. 5. Василенко, М. К. Функціонування групи інформаційних жанрів пресової журналістики в сучасних соціально-економічних умовах / М. К. Василенко // Наук. записки Інституту журналістики. – К. : Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2002. – Т. 9. – С. 162 – 165. 6. Глушко, О. К. Журналістське розслідування : історія, теорія, практика : навч. посібник / О. К. Глушко. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Арістей, 2006. – 144 с. 7. Гриценко, О. М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності : монографія / О. М. Гриценко. – К. : Київський університет, 2002. – 204 с. 8. Гуревич, С. М. Газета : Вчера, сегодня, завтра / С. М. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с. 173

9. Гуревич, С. М. Экономика отечественных СМИ : учеб. пособие для студ. вузов / С. М. Гуревич. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с. 10. Журналістика.

Словник-довідник

авт.-укл.

І.Л.Михайлин.

–

К.:

«Академвидав», 2013. – 320 с. 11. Журналістський фах: газетно-журнальне виробництво : навч.посіб. / Т.О. Приступенко, Р.В. Радчик, М.К.Василенко та ін.; за ред. В.В.Різуна. – 2-е вид., перероб і допов. – К.: Вид.-полігр.центр «Київський університет», 2012. – 362 с. 12. Єрмоленко, Т. Стиль і мова газети

/ Т. Єрмоленко. – К. : Політвидав

України, 1965. – 120 с. 13. Здоровега,

В.

Й.

Питання

психології

публіцистичної

творчості

В. Й. Здоровега. – Львів, 1982. – 64 с. 14. Здоровега, В. Українська періодика в сучасному інформаційному просторі / В. Здоровега // Українська періодика : історія і сучасність : тези доп. і повід. ІІІ Всеукр. наук.-теорет. конф., 22-23 грудня 1995 р. – Львів, 1995. – С. 11 – 18. 15. Іванов, В. Ф. Техніка оформлення газети : курс лекцій / В. Ф. Іванов. – Львів : Знання, 2000. – 222 с. 16. Ів Аньєс. Підручник із журналістики / Аньєс Ів. – К.: Вид. дім «КиєвоМогилянська академія», 2013. – 544 с. 17. Кобинець А. В. Газета – соціотворча структура й підприємство: навч. посіб. / А. В. Кобинець. – Запоріжжя : КПУ, 2011. – 264 с. 18. Кобинець А.В. Основи газетно-журнального менеджменту / А.В. Кобинець: Методичні вказівки до вивчення дисципліни. – Запоріжжя: КПУ, 2011. – 92 с. 19. Кобинець А.В. Економічні аспекти діяльності друкованих періодичних підприємств. / Навч посіб., авт. Колектив: Т.О.Приступенко, М.К.Василенко та ін./ - К.: ТАЛКОМ, 2017. – С.224 –269.

174

20. Логвиненко, Л. А. Художньо-публіцистичні жанри : метод. матеріали для студ. заочного та дистанційного навчання зі спеціальності "Журналістика" / Л. А. Логвиненко. – Харків, 2002. – 24 с. 21. Мелещенко,

О.

К.

Журналістикознавчі

уявлення

про

світовий

національний інформаційний простір, його безпеку : вступна стаття, матеріали до бібліографії (українськомовні та російськомовні джерела) / О. К. Мелещенко / Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Інститут журналістики. – К. : Задруга, 2006. – 120 с. 22. Мелещенко, О. К. Проблеми формування національного інформаційного простору України / О. К. Мелещенко // Українська журналістика – 98 : зб. наук. пр. – К. : ЦВП, 1998. – C. 99 – 101. 23. Михайлин, І. Л. Історія української журналістики : підручник. Кн. 1 : Період становлення : від журналістики в Україні до української журналістики. Видання третє, доп. і поліпш. / І. Л. Михайлин. – Харків : Прапор, 2004. – 320 с. 24. Михайлин, І. Л. Основи журналістики : підручник / І. Л. Михайлин. – 3-тє вид., доп. і поліпш. – К. : ЦУЛ., 2002. – 284 с. 25. Москаленко, А. З. Вступ до журналістики / А. З. Москаленко. – К. : Школяр, 1997. – 290 с. 26. Москаленко, А. З. Інформаційні проблеми сучасності / А. З. Москаленко // Роль засобів масової інформації в суспільно-культурному процесі в Україні : матеріали наук. конф. – К., 1995. – С. 3 – 9. 27. Недопитанський,

М.І.

Випробування

інформацією

лекції

М.І. Недопитанський. – К. : Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2003. – 116 с. 28. Новітні тенденції сучасних медіа: навч. посіб. / Т.О. Приступенко, М.К. Василенко, О.К. Глушко та ін.; за ред. В.В. Різуна. – К.: ТАЛКОМ, 2019. – 251 с. 29. Полушкіна, В. Ю. Специфіка використання інформаційних джерел у журналістському розслідуванні / В. Ю. Полушкіна // Наук. записки Інституту журналістики. – К. : Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, 2000. – Т. 1. – С. 85 – 87. 175

30. Преса в системі масової комунікації: навч. посіб. /

Т.О. Приступенко,

М.К.Василенко, М.Ю. Воронова, О.К. Глушко та ін.; за ред. В.В. Різуна. – К.: ТАЛКОМ, 2017. – 320 с. 31. Прилюк, Д. М. Теорія і практика журналістської творчості : Проблеми майстерності / Д. М. Прилюк. – К., 1983. – 260 с. 32. Публіцистика. Масова комунікація / за заг. ред. В. Ф. Іванова. – К. : Академія Української Преси : Центр вільної преси, 2007. – 780 с. 33. Романець, В. А. Психологія творчості : навч. посібник / В. А. Романець. – 2-ге вид., доп. – К. : Либідь, 2001. – 288 с. 34. Романюк, М. Українська історико-журналістська наука на порозі ХХ століття. Українська періодика : історія і сучасність / М. Романюк // Доповіді та повідомлення VІ Всеукр. наук.-теорет. конф., 11-13 трав. 2000 р. – Львів, 2000. – С. 21- 24. 35. Романюк, М. М. Українське пресознавство : наукові принципи і методи досліджень / М. М. Романюк // Зб. пр. кафедри української преси. – Львів, 2000. – Вип. 3. – С. 281 – 293. 36. Ромат, Є. В. Основи реклами / Є.В.Ромат. – К.: Студцентр, 2006. 288 с. 37. Рэндалл, Д. Универсальный журналист / Д. Рэндалл. – М. : Международный центр журналистики, 1996. – 346 с. 38. Словник журналіста : Терміни, мас-медіа, постаті / за заг. ред. Ю. М. Бідзілі. – Ужгород : Закарпаття, 2007. – 224 с. 39. Сучасна

українська

журналістика

поняттєвий

апарат

за

ред.

А. З. Москаленка. – К., 1997. – 54 с. 40. Техніка репортажу : посібник / Ю. Сарбі, А. Лазарєва, Ю. Лазарєв та ін. ; Інститут

масової

інформації,

Центр

підготовки

вдосконалення

журналістів. – К.: Еліс, 2000. – 60 с. 41. Українська журналістика в контексті світової : зб. наук. пр. зі спец. "Журналістика" / Інститут журналістики. – К. : Задруга, 2006. – Вип. 2. – 156 с.

176

42. Українська журналістика в контексті світової : зб. наук. пр. зі спец. "Журналістика"/ за заг. ред. В. І. Шкляра. – К. : Центр вільної преси, 2000. – Вип. 4. – 118 с. 43. Федченко, П. М. Преса та її попередники : історія зародження й основні закономірності розвитку / П. М. Федченко. – К. : Наукова думка, 1969. – 348 с. 44. Фихтелиус, Э. Десять заповедей журналистики: пер. со шведского / Э. Фихтелиус. – М., 1999. – 156 с. 45. Ципоруха, О. Теорія есе : європейські та американські концепти / О. Ципоруха // Мандрівець. – 2000. – № 516. – С. 58 – 63. 46. Ясинський, М. До питання про початок української преси / М. Ясинський // Бібліологічні вісті. – 1923. – Ч. 4. – С. 43 – 46. Додаткова 1. Асортимент друкованої продукції : навч.-метод. посібник / Ж. М. Ковба, Т. В. Олянишен, О. В. Мельников ; М-во освіти і науки України. Укр. акад. друкарства ; рец. : Я. В. Котляревський, А. М. Штангрет. – Львів : Укр. акад. друкарства, 2009. – 100 с. 2.

Богуславський, О. В. Газетна журналістика

: навч.-метод. посібник /

О. В. Богуславський. – Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2003. – 104 с. 4. Буряк, В. Д. Журналістська творчість як система образної комунікації : навч. посібник / В. Д. Буряк. – Дніпропетровськ, 2003. – 60 с. 5. Дурняк, Б. В. Видавничо-поліграфічна галузь України : стан, проблеми, тенденції, статистично-графічний огляд / Б. В. Дурняк, А. М. Штангрет, О. В. Мельников. – Львів : Укр. акад. друкарства, 2006. – 274 с. 6. Ковба, Ж. М. Асортимент друкованої продукції : навч.-метод. посібник / Ж. М. Ковба, Т. В. Олянишен, О. В. Мельников ; М-во освіти і науки України. Укр. акад. друкарства; рец. : Я. В. Котляревський, А. М. Штангрет. – Львів : Укр. акад. друкарства, 2009. – 100 с.

177

7. Недопитанський, М.І. Сучасна практика журналістського інтерв’ю : стратегія запитання М.І. Недопитанський / Наук. записки Інституту журналістики. – К., 2004. – Т. 15. – С. 101 – 103. 8. Поліграфія та видавнича справа : рос.-укр. тлумачний словник / уклад. : Б. В. Дурняк, О. В. Мельников, О. М. Василишин та ін. – Львів : Афіша, 2002. – 456 с. 9. Современная журналистика. – К. : ЦВП, 1999. – 688 с. 10. Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Европы: пер. с англ. – М. : Права человека, 1998. – 152 с. 11. Правила

світу

інформації:

як

українським

медіа

наблизитися

до

європейських стандартів? –К., 2019, – 108 с. 12. Толстиков, В. И. Курс практической журналистики / В. И. Толстиков. – Запорожье : Изд-во ОАО "Мотор Сич", 2008. – 130 с. 13. Сергій Томіленко. Укрпошта вбиває українські газети / Томіленко Сергій / – Журналіст України, спецвипуск, березень, 2017. – С.1. 14. Україна: інформація і свобода слова / Зб. законод. актів, нормат. док. та статей фахівців / упоряд. А. М. Задворний. – К.: Молодь, 1997. – 832 с. 15. Українське законодавство : засоби масової інформації. – К. : ІREX Y-Медіа, 2004. – 368 с. 16. Швайка, Л. А. Розвиток і регулювання видавничого підприємництва : монографія / Л. А. Швайка. – Львів : Укр. акад. друкарства, 2005. – 432 с. 17. Шеремет, О.О. Фінансовий аналіз. – К.:Кондор , 2005. – 240 с. 18. Штефан Прімбс. Соціальні медіа для журналістів / Прімбс Штефан. / За загал. ред. В.Ф. Іванова, пер. з нім.

В. Климченко. – К.: Академія

української преси, Центр вільної преси, 2018. – 198 с. 19. http://ukr.wikipedia.org. 20. http://www.zakon.rada.gov.ua. 21. http://www.tviybiznes.com. 22. http://www.telekrіtіka.ua. 23. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/917-19. 24. http://nsju.org/index.php/article/6190. 178

ГЛОСАРІЙ Автор (лат. autor) – це фізична особа, творчою працею якої створено твір. Автор

–

творець

художнього

чи

публіцистичного

твору,

наукового

дослідження, проекту, винаходу та ін. Також автором твору може вважатися особа, вказана як автор на оригіналі або примірникові твору, якщо відсутні докази того, що автором твору є інша особа. Автором може бути громадянин України, іноземний громадянин, або особа без громадянства. Не мають значення вік та професія автора. Таким чином, автором твору може бути малолітня особа (до 14 років), неповнолітня особа (від 14 до 18 років). Малолітня особа має право здійснювати лише особисті немайнові права на твір. Здійснювати майнові права можуть батьки або опікуни цієї малолітньої особи, але вони не беруть на себе зобов'язань під час такого здійснення. Неповнолітня особа має право самостійно здійснювати права на твір у повному обсязі (тобто укладати ліцензійні та авторські угоди). Автором твору на території України може бути іноземна юридична особа, якщо законодавство відповідної країни визнає за нею таку можливість. Амперсанд – назва знаку «&», походить з англ. ampersand; застосовується в різних мовах програмування. Аудиторія або авдиторія (лат. auditorium, від лат. auditor – «слухач») – у збірному сенсі: це соціальна спільнота людей, об'єднана взаємодією з комунікатором (індивідом або групою), які володіють інформацією та доносять її до цієї спільноти. Слово використовується також для позначення загалу слухачів чи глядачів засобів масової інформації. Афішка

– підзаголовок, набраний порівняно дрібним шрифтом і

встановлений на менше число колонок, ніж заголовок. Баланс – фінансовий стан підприємства, який складається на певну дату. Він має дві частини: актив, де представлені господарські засоби, і пасив, де згруповані їхні джерела. Актив складається із двох розділів: необоротні та оборотні активи. Пасив – із п'яти розділів: власний капітал; забезпечення 179

наступних витрат і платежів; довгострокові зобов'язання; поточні зобов'язання; доходи майбутніх періодів. Оскільки у балансі відображаються активи (ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, імовірно, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому), зобов'язання (заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, очікувано, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди) та власний капітал (частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань), то підсумок активу балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу, тобто пасиву балансу. Бізнес-план – (англ. business plan) – техніко-економічне обгрунтування діяльності підприємства в ринкових умовах, програма його діяльності; він характеризує модель підприємства в майбутньому, в якому відображені у збалансованому вигляді основні планові економічні показники його діяльності – доходи, витрати, прибуток,

вкладення в основні засоби, виплати та

надходження грошових коштів. Він складається для діючого підприємства, нового виду діяльності або продукції, для нового підприємства. Бізнес-план потрібен керівникові фірми, акціонерам, інвесторам. Бізнес-план частіше складається на рік, два роки, зрідка на більший період. Розрізняють стратегічне, середньотермінове та поточне планування. Стратегічні плани складаються на період в 5 – 10 років та містять лише основні стратегічні показники діяльності, наприклад, обсяг продаж, частку ринку, прибуток. Середньотермінові плани (2 – 5 років) містять більш деталізовані показники. Середньотермінове планування застосовується з метою визначення

ресурсів,

необхідних

для

досягнення

економічних

цілей

підприємства, та джерел їх надходження. Воно також використовується для оцінки економічної доцільності реалізації тих чи інших сценаріїв розвитку шляхом порівняння їх прогнозних економічних наслідків. 180

Короткотермінові бюджетами,

плани

(до

використовуються

двох для

років),

які

поточного

зазвичай

управління

називають діяльністю

підприємства. Блог – особистий журнал в Інтернеті. Це формат, що використовується багатьма сайтами ЗМІ, в якому публікуються замітки різного обсягу на різні теми. Браузер – програмне комп’ютерне забезпечення для пошуку та перегляду Інтернет-сторінок. Бюджет підприємства – грошове вираження збалансованого розпису доходів і видатків за певний період. Бюлетень – почасове видання якої-небудь установи, що містить нові відомості про його діяльність. Бюлетень – видання оперативного характеру з постійними

рубриками

(періодичне

або

продовжуване),

що

містить

різноманітні матеріали організації-засновника. Слово "бюлетень" походить від французького bulletin, що первинно мало значення записки, аркуша. Веб-сайт (англ. website, місце, майданчик в інтернеті), також сайт (англ. site, місце, майданчик) – сукупність веб-сторінок, доступних в Інтернеті, які об'єднані як за змістом, так і навігаційно. Фізично сайт може розміщуватися як на одному, так і на кількох серверах. Сайтом також називають вузол мережі Інтернет, комп'ютер, за яким закріплена унікальна ІР-адреса, і взагалі будь-який об'єкт в Інтернеті, за яким закріплена адреса, що ідентифікує його в мережі (FTP-site, WWW-site тощо). Набір

зв'язаних

між

собою

інформаційних

онлайнових

ресурсів,

призначених для перегляду через комп'ютерну мережу за допомогою спеціальних програм – браузерів. Веб-вузол може бути набором документів в електронному вигляді, онлайновою службою. Веб-сторінка – інформаційний ресурс, доступний в мережі World Wide Web, який можна переглянути у веб-браузері. Зазвичай, ця інформація записана в форматі HTML або XHTML, і може містити гіпертекст із навігаційними гіперпосиланнями на інші веб-сторінки. Веб-сторінки можуть зберігатись на 181

локальному комп'ютері або отримуватись із віддаленого веб-сервера. Вебсервер може накладати обмеження на доступ до веб-сторінок, наприклад, дозволяти перегляд лише з локальної мережі, або відкривати доступ до сторінок в мережі World Wide Web. Запити на отримання, передача веб-сторінок із вебсерверів відбуваються за протоколом HTTP. Веб-сторінки можуть складатися із статичних текстових файлів, що зберігаються у файловій системі веб-сервера (статичні веб-сторінки), або вебсервер може створювати сторінки за запитом браузера (динамічні вебсторінки). Видання

–

твір

(документ),

який

пройшов

редакційно-видавниче

опрацювання, виготовлений друкуванням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів,

інших

нормативних

актів

щодо

видавничого

оформлення,

поліграфічного і технічного виконання. Видавець – установа або особа, що видає друковану продукцію (газету, журнал, книгу). Видавнича справа

– сфера суспільних відносин, що поєднує в собі

організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції. Видавнича марка – знак, емблема, що символізує специфіку конкретного видавництва. Видавничий асортимент – загальна кількість назв, які випустили видавництво або редакція за певний відрізок часу (наприклад, за півроку, рік і т.д.). Видавнича назва (друкарська одиниця) – нове або повторне видання книги, брошури. Видавнича продукція — твори, що містять інформацію, призначену для поширення, пройшли редакційне опрацювання та є об'єктом видавничої справи.

182

Виїзна редакція – бригада, що складається із кількох редакційних працівників і позаштатних авторів, менеджерів, яка вирушає на яке-небудь підприємство, будівництво чи район, райцентр для підготовки спецвипуску газети. (Виїзну редакцію може також супроводжувати міні-друкарня. Керівник виїзної редакції і є редактором газети, яка випускається). «Висячий» рядок – останній неповний рядок абзацу, що перейшов при верстці на початок наступної колонки. Її слід перенести вниз колонки або поставити над нею повний рядок. Витрати, витратна частина – це вираження економічних благ, як у грошовій, так і в натуральній формах, що призводять до зменшення багатства власників. Основні види витрат редакції – матеріальні витрати, оплата послуг друку, заробітна плата, відрахування на соціальне страхування, оплата вартості комунальних послуг, податки. Витрати не включають виплати грошових коштів для придбання основних засобів (обладнання та інші матеріальні активи довготривалого користування). Вартість основних засобів підприємства поступово включається у витрати шляхом нарахування амортизації протягом всього терміну використання. Так само, як доходи, витрати не тотожні грошовим видаткам, оскільки включають нараховані, але ще не сплачені суми, які підприємство заборгувало своїм постачальникам за придбані матеріальні цінності або надані послуги, суми нарахованої, але ще не виплаченої заробітної плати робітникам тощо. Натомість витрати не включають виплати грошових коштів, які надані в якості авансів постачальникам. Верстка – друкарський процес формування шпальт (газет, книг, журналів) із текстів набору, лінійок, заголовків і шапок, фотоілюстрацій та пробільного матеріалу. Вікно – розміщення кліше і тексту на дві або кілька рівних колонок газетної сторінки; відділяється від інших матеріалів рамками, складеними з лінійок.

183

Власкор

–

власний

кореспондент,

штатний

співробітник

редакції

періодичного друкованого видання, що постійно надсилає, передає матеріали з того району, області, краю, республіки, країни, де він живе і працює. Власкор виконує різні доручення своєї редакції організаційного або іншого характеру, проводить роботу з місцевим активом газети, а також позаштатними кореспондентами. Газета – друковане періодичне видання, в якому публікуються матеріали про поточні події; один із основних і найстаріших засобів масової інформації. Обсяг газети може бути від 2 і до 100 (і навіть більше) шпальт. Прообразом газети вважають древні рукописні зведення новин. У Венеції в ХVІ ст. за зведення новин платили дрібну монету – gazzetta (звідси і пішла назва). Газета має постійну назву, виходить через короткі проміжки часу, містить, відповідно до своєї програми, оперативну інформацію, різножанрові текстові та зображальні матеріали. Гарнітура – комплект шрифту, що відрізняється від інших характером малюнка. Кожна гарнітура має власне найменування (журнальна рубана, нова газетна і т. д.). Гіпертекст (англ. hypertext) – текст для перегляду на комп'ютері, який містить зв'язки з іншими документами («гіперзв'язки» чи «гіперпосилання»); читач має змогу перейти до пов'язаних документів безпосередньо з вихідного (первинного) тексту, активізувавши посилання. Напопулярнішим зразком гіпертексту є World Wide Web, у якому веб-оглядач переміщує користувача з одного документа на інший, щойно той «натисне» на гіперпосилання. Літературознавство

визначає

«гіпертекст»

як

текстовий

матеріал,

організований таким способом, що він перетворюється на «систему текстових одиниць», представлених не в лінійному порядку, а як множинність зв’язків та переходів. Слідуючи ними, можна утворювати нові лінійні тексти, читати матеріал у будь-якій послідовності. Зрозуміло, що електронний гіпертекст також є гіпертекстом літературним, однак гіпертексти існували ще до появи комп'ютерних технологій. 184

Графіка – це різновид образотворчого мистецтва, характерна комбінацією ліній та штрихів, контрасту білого і чорного без застосування фарб. Дайджест

– інформаційний продукт (видання, стаття, підбірка), який

містить короткі анотації та основні положення статей, або в якому стисло передається зміст найцікавіших за якийсь період. Формат дайджесту зручний для

ознайомлення

основними

новинами

певної

тематики,

змістом

дослідження. «До друку!» – резолюція редактора, який дозволяє друкарні розпочати друкування конкретного номера газети, журналу, книги. Договір видавничий – визначає взаємини між автором і видавцем. Він встановлює якість, термін здачі матеріалів, обсяг, гонорар за виконану роботу і т. д. Законом про авторське право передбачений типовий договір. Договір технічний – особливий договір видавництва з друкарнею, що визначає їх взаємини: терміни і порядок здачі оригіналів, час верстки, час випуску видання або готовності продукції і т.д. За порушення технічного договору винна сторона сплачує штраф. Дохідна частина – надходження економічних благ, як у грошовій, так і в натуральній формі, що призводять до збільшення багатства власників. Розрізняють доходи від реалізації, тобто ті надходження, на отримання яких спрямована діяльність підприємства, та інші доходи, що мають побічний характер. На побутовому рівні доходи часто плутають з надходженнями грошових коштів, але ці поняття не тотожні, оскільки доходи включають як фактично отримані підприємством кошти за надані послуги, так і ще не отримані, але на отримання яких від своїх замовників підприємство має право (тобто заборгованість замовників за фактично надані послуги). Натомість, доходи не включають грошові надходження, отримані як аванс за послуги, що мають бути надані у майбутньому.

185

Доходи включають всі види надходжень, разом із з бюджетними дотаціями, але не включають цільові надходження з бюджету на фінансування капітальних вкладень (придбання обладнання тощо). Друкарський аркуш – загальноприйнята одиниця вимірювання об'єму будьякого друкарського видання, включає друкарський відтиск на одному боці аркуша паперу стандартного формату 60х92 сантиметри. У друкарському аркуші кількість зверстаних сторінок дорівнює кількості доль паперового листка, прийнятій для конкретного видання (при 1/8 – 8, при 1/16 – 16, при 1/32 – 32, при – 1/64 – 64 сторінки). Друкарський папір – розрізняється за сортами. Є папір: газетний, книжково-журнальний

(звичайний

друкарський,

нотно-друкарський,

літографський, офсетний, для глибокого друку і т. д.), картографічний, для документів, обгортковий, шпалерний та ін. Журнал (часопис) – це періодичне зброшуроване видання, що має постійну назву, виходить через тривалі проміжки часу, містить, відповідно до своєї програми, різноманітні матеріали як інформаційного, так і аналітичного характеру, зазвичай в обкладинці. Електронна пошта – (англ. e-mail, або email, скорочення від electronic mail) – популярний сервіс в Інтернеті, що робить можливим обмін даними будьякого змісту (текстові документи, аудіо-відео файли, архіви, програми). Електронною поштою можна надсилати не лише текстові повідомлення, але й документи, графіку, аудіо, відео-файли, програми тощо. Через електронну пошту можна отримати послуги інших сервісів мережі. Електронна пошта – типовий сервіс відкладеного зчитування (off-line). Після відправлення повідомлення, як правило, у вигляді звичайного тексту, адресат отримує його на свій комп'ютер через деякий період часу, і знайомиться з ним, коли йому буде зручно. Електронна пошта схожа на звичайну пошту, маючи ті ж самі переваги та недоліки. Звичайний лист складається із конверта, на якому зазначений адресат і стоять штампи поштових відділень шляху слідування, та змісту – власне 186

листа. Електронний лист складається із заголовків, які містять службову інформацію (про автора листа, адресата, шлях проходження листа), які служать, умовно кажучи, конвертом, та власне самого листа. За аналогією зі звичайним листом, відповідним методом можна внести в електронний лист будь-яку іншу інформацію, наприклад, фотографію тощо, як і в звичайному листі, можна поставити свій підпис. Звичайний лист може не дійти до адресата або дійти із запізненням, – так само й електронний лист. Звичайний лист досить дешевий, та електронна пошта – нині найдешевший вид зв'язку. Швидкість доставки електронних листів набагато вища, ніж паперових. Експедиція – установа або відділ друкарні (видавництва) та пошти, який опікується відправкою готових видань. Ємність (місткість) шрифту – кількість знаків, що входять у рядок певного формату. Застосування більш економічних шрифтів збільшує об'єм матеріалів, що вміщуються в газету (книгу, журнал). Жанр – тип художньої форми літературного (журналістського) твору. У газетах використовуються матеріали різних жанрів: кореспонденція, стаття, замітка, огляд, звіт, інтерв'ю, рецензія, нарис, фейлетон та інші. Газетні жанри характеризуються спільністю структурно-композиційних та

стилістичних

ознак. Кожен жанр може ділитися на види. Так, звіти бувають загальні (прямі), тематичні, з коментарями, репортажі – подієві, тематичні, постановочні. Заголовковий шрифт – заголовкові (титульні) шрифти відрізняються від текстових своїм малюнком і розміром. Для набору заголовків і підзаголовків найчастіше застосовують шрифти 12, 14, 16, 20, 24, 28, 36 і 48 пунктів. Засічки – елементи, якими закінчуються основні штрихи букв. Бувають у вигляді тонких волосяних ліній, трикутників, плашок. Служать основним засобом визначення графічних ознак шрифтів. Заставка – малюнок, встановлений в кінці матеріалу, пов'язаний з його темою, який зазвичай перегукується із текстом та заголовком. У деяких газетах

187

і журналах є постійні заставки, які використовуються із номера в номер протягом певного періоду. Змішаний набір – набір різними шрифтами різних розмірів. Ініціал

–

початкова

прописна

буква

збільшеного

розміру,

яка

застосовується для прикраси і виділення тексту. Інтернет (від англ. Internet, дослівно – «міжмережа») – система об'єднаних комп'ютерних мереж глобального загальнолюдського суспільства, яка в наш час покриває практично всю поверхню Земної кулі. Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. У наш час Інтернет відіграє важливе значення у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до веб-сайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних. Часто згадується як всесвітня або глобальна мережа. Нині при вживанні слова «Інтернет» найчастіше мається на увазі саме веб і доступна через нього інформація, а не сама фізична мережа, що призводить до різноманітних юридичних колізій та правових наслідків. В англійській мові якщо слово «internet» написано з малої літери, воно значить просто об'єднання мереж (англ. interconnected networks) за допомогою маршрутизації пакетів даних. У такому разі не мається на увазі глобальний інформаційний простір. У вітчизняній технічній літературі також іноді роблять такий розподіл понять. Інфографіка (від лат. іnformatio – інформування, роз'яснення, виклад; і грецьк. гραφικος – письмовий, від грецьк. гραφω – пишу) – це альтернативний спосіб подачі інформації, даних і знань, візуальне подання інформації. Інфографікою можна назвати будь-яке поєднання тексту та графіки, створене з наміром викласти ту чи іншу історію, донести той чи інший факт. Спектр її застосування величезний: географія, журналістика, освіта, технічні тексти. Інфографіка здатна не тільки організувати великі обсяги інформації, але і більш наочно показати співвідношення предметів і фактів у часі та просторі, а також продемонструвати тенденції. Інфографіка – інструмент для більш 188

глибокого розуміння інформації. Вона робить роботу більш точною та достовірною,

використовується

там,

де

складну

інформацію

потрібно

представити швидко і чітко. Інформаційний ринок – система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг. Календар – періодичне або неперіодичне видання, в якому в чіткій послідовності зазначаються дні, тижні, місяці конкретного року, а також вміщується різноманітна інформація, що має безпосереднє відношення до тієї чи іншої дати. Кегль – відстань між передньою і задньою стінками літери: поширений термін для визначення розміру шрифтів та іншого набірного матеріалу. Кегль вимірюється в друкарських пунктах і квадратах. Колонка – стовпець набору. З колонок набору складаються шпальти газет. Зустрічаються газетні смуги на 4, 5, 6, 7 і 8 колонок, кожна шириною від 2 до 3 Ѕ квадрата. (від франц. colonne – стовпець і лат. titulus – напис,

Колонтитул –

заголовок) напис, що включає заголовок твору або назву його розділу, а також порядковий номер сторінки. Розміщується зазвичай вгорі кожної сторінки книги, журналу і відбивається від тексту тонкими лінійками. Колонцифра – позначення шпальти газети. У неї входять: номер шпальти, дата виходу, загальний номер і назва. Ставиться над шпальтою і відбивається від матеріалу, вміщеного нижче, 4–8-пунктовою лінійкою, іноді вміщується внизу сторінки: на парних сторінках – в першій колонці, на непарних – в останній. Компіляція

–

(лат. compilatio, букв. – пограбування) – створення,

складання, написання на основі чужих досліджень чи творів

(літературна

компіляція, журналістська компіляція, музична компіляція та ін.) без самостійного обробітку джерел; робота, здійснена таким методом.

189

Комунікація – (лат. communicatio – єдність, передача, з’єднання, повідомлення). Стосовно ЗМІ комунікація найчастіше вживається у значенні соціальна комунікація, тобто спілкування між людьми та іншими соціальними суб’єктами. Контекст – смисловий зв'язок між частинами, фразами, словами літературного твору. Коректура – процес виправлення помилок, допущених при наборі оригінала або верстці сторінок. Кореспондент – постійний працівник редакції, який виступає як автор і виконує завдання редакції газети. Макет – графічний план верстки газетних шпальт. Маркетинг (від англ. marketing – продаж, торгівля на ринку) – управління створенням товарів та послуг

механізмами їх реалізації як єдиним

комплексним процесом. Більшість дослідників сходяться на думці, що маркетинг – це процес. Він починається з дослідження, для якого збирається працювати компанія. Маркетологи визначають потенційний попит та його розмір (місткість сегменту ринку), тобто виявляють покупців, потреби яких вдосталь не задоволені

або мають інтерес до певних товарів та послуг.

Маркетинг починається не лише з товару, а й із пошуку платоспроможного споживача, який готовий дещо купити. Мережа (World Wide Web) – це частина Інтернету, що дає змогу користувачеві переглядати сторінки різних сайтів, що поєднані між собою гіперпосиланнями. Менеджмент – походить від англійського дієслова to manage (керувати), яке, в свою чергу, походить від кореня латинського слова manus (рука). Менеджмент (тобто управління) – це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань.

190

Менеджмент проходить крізь все підприємство, торкається практично всіх сфер його діяльності. Основні функції менеджменту: планування, організація, мотивація, комунікації, управління, процеси розробки і прийняття рішень, контроль. Мультимедіа (лат. мultum + мedium) – комбінування різних форм подання інформації на одному носієві, наприклад текстової, звукової і графічної (останнім часом все частіше – анімації та відео). Гіперпосилання – це характерний, якщо не визначальний «штрих» мультимедійних веб-вузлів і компакт-дисків. Так, мультимедійна база даних буде вміщувати текстову й образну інформацію, відеокліпи і таблиці, і все це має однаково легкий доступ. Мультимедійна телекомунікаційна послуга дозволяє користувачеві посилати й одержувати будь-яку форму інформації. Насиченість шрифту – визначається шириною зображення і товщиною штриха букв. За насиченістю шрифти бувають трьох типів: світлі, напівжирні і жирні. Неперіодичне

видання

–

це

видання,

яке

виходить

одноразово,

продовження якого не передбачене. Перш за все це листівки, брошури та книги. Також до неперіодичних видань належать і книжкові видання у двох чи багатьох томах, або в двох чи кількох частинах. Новина (hot news) – це оперативна інформація, яка представляє політичний чи економічний інтерес в аудиторії; іноді за новину видають пропаганду. Від «новини» походить і термін «новини»: в основному, це програма (збір декількох новин) на телебаченні і радіо. У друкованих ЗМІ новинами також називаються зведення новин, наприклад, у спеціальній рубриці в газеті. Як правило, новини мають бути викладені максимально нейтрально та об'єктивно, окремо від коментарів. Вибір новин для добірки здійснюється редакцією. Об'єм газети – вимірюється кількістю рядків прийнятого формату колонки (на 2 Ѕ, 3, 3 Ѕ квадрата), набраних шрифтом, що використовується найчастіше. Оригінал-макет – видавничий оригінал, в якому всі заголовки, абзаци і сторінки за числом рядків, малюнки і фотознімки за площею збігаються з 191

відповідними заголовками, абзацами, сторінками, малюнками, фотознімками майбутнього видання (необхідний при випуску книг і брошур безгранковим способом). «Перевернута піраміда» – вислів, що вживається в журналістиці; основна інформація вміщена в першому абзаці, в інших лише доповнюється. Періодика – видання, що виходить у встановлений термін. Періодичність – це регулярність випуску видань, що визначаються кількістю його чисел чи випусків за певний проміжок часу. У цьому контексті видання діляться на неперіодичні та серіальні. Періодичне видання – це підвид серіального видання, що постійно виходить з певною часовою періодичністю (один раз на квартал, місяць, тиждень, через день, щоденно і т. д.) з наростаючою нумерацією, з неповторюваним

інформаційним

матеріалом,

під

однією

назвою,

однотипному художньому оформленні. Підзаголовок – другий (іноді

– й третій) додатковий рядок (фраза)

заголовка; заголовки всередині тексту. Підприємство — компетентним

самостійний

органом

суб'єкт

державної

господарювання,

влади

або

створений

органом

місцевого

самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науководослідної,

торговельної,

іншої

господарської

діяльності

порядку,

передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами. Підприємства можуть створюватись для здійснення підприємництва, не комерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство – юридична особа, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. «Повітря» – білі плями, створені шляхом застосування пробільних матеріалів: бічні відступи у заголовках і шапках, пропуски, що відокремлюють один матеріал від іншого і т. д. «Повітря» полегшує прочитання матеріалу, 192

створює контраст в оформленні шпальт, сприяє виділенню основних текстових матеріалів, заголовків, ілюстрацій. Посилання – цитата, уривок, чиї-небудь слова, на які посилається автор твору. Прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати (англ. рrofit); сума, на яку виріс власний капітал компанії за конкретний період у результаті діяльності цієї компанії. Прибуток – частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта. Прибуток – одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 відсотків прибутку. Розрізняють два види прибутку: загальний прибуток – кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій) та валовий. Валовий прибуток – прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Принципи розподілу прибутку підприємства такі: сплата частки до бюджету; поповнення статутного фонду; виплата дивідендів; розширення виробництва; соціальний розвиток; стимулювання/мотивація працівників. Продовжуване видання – виходить у світ без чітко визначених наперед проміжків часу, після накопичення та редакційно-видавничої підготовки матеріалів. Має свою нумерацію і типове художньо-технічне оформлення. Псевдонім (грецьк. ψευδής – «помилковий» і грецьк. όνομα – «ім'я») – ім'я, яке використовує людина замість справжнього (даного при народженні, зафіксованого в документах) у публічній діяльності. Розверстування – розташування матеріалів на шпальті. 193

Розворот – внутрішні шпальти (друга і третя, десята і одинадцята і т. д., залежно від загальної кількості шпальт у номері газети), або дві середні смуги друкарського листа книги, журналу; також верстка матеріалів однієї теми на дві суміжні смуги під загальним заголовком. Рамка – обрамлення тексту або заголовка різними лінійками. Бувають закриті і напівзакриті. Служать для виділення важливого матеріалу. Редактор (головний редактор) – керівник періодичного друкованого видання. Відповідає за його напрям, зміст, оформлення; вирішує також всі організаційні та адміністративні питання. Редакція газети – колектив працівників, які займаються підготовкою до випуску в світ газети, журналу, книги; структура її залежить від видання, його об'єму, значення. Редколегія – дорадчий орган при редакторові газети, журналу. Складається з редактора, його заступника, відповідального секретаря редакції, завідувачів відділів,

які

керують

літературними

працівниками

(кореспондентами,

оглядачами, спецкорами, власкорами). Редколегія вирішує найважливіші питання, пов'язані з планами і поточними справами. Реклама

–

спеціальна

інформація

про

осіб

чи

продукцію,

що

розповсюджується в будь-якій формі та будь-яким способом з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку. Це популяризація товарів, видовищ, послуг, щоб привернути увагу покупців, споживачів, глядачів, замовників тощо; поширення відомостей про когось чи про щось задля популярності та з метою створення на них попиту споживачів. Рекламне дослідження – один із видів маркетингового дослідження, яке здійснюється задля збору первинної інформації. Рекламодавець – юридична чи фізична особа, що є джерелом рекламної інформації для виробництва, розміщення чи розповсюдження реклами. Рекламна стратегія – довгострокова масштабна програма, яка орієнтована на головну рекламну мету.

194

Рекламний агент – торговий представник підприємства, форми, засобу масової інформації, що працює як із рекламодавцями, так і виробниками реклами. Рекламні послуги – надання низки послуг в галузі поширення інформації про товар, послугу, сферу діяльності через ЗМІ чи рекламні агенції. До рекламних послуг можна віднести комплекс робіт з підготовки рекламної продукції, пошуку інвесторів, проведення маркетингових досліджень. Репортер – співробітник редакції, який збирає і готує до газети інформацію. Рубрика – короткий своєрідний «заголовок», що визначає відділ газети або якусь кампанію, що триває певний час, наприклад: «Фізкультура і спорт», «На збиранні врожаю», «У наших передплатників» тощо. Розподіл кольорів – розподіл повнокольорового оригіналу на складові його кольору. Ринок – місце взаємодії продавців та покупців для визначення ціни та необхідної кількості товару. Походження цього слова пов'язують з німецьким словом «Ring», що значить кільце, оскільки центр середньовічного міста мав вигляд площі площі з будинком магістрату (ратушею) в центрі та будинками довкола (кільцем). Як правило, після надання місту магдебурзького права на такій площі періодично проводились ярмарки, а згодом розміщувались крамниці та торгові ятки. Звідси перенесення назви центральної площі міста на явище, яке ще по-східному називають «базар». Ринкова економіка – форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром з метою продажу на ринку. Сенсація – новина, яка має ексклюзивний характер. Середник – пропуск між колонками тексту або шпальтами набору. Серіальне видання – це видання, що виходить протягом певного часу, має спільну назву, однотипне оформлення, дату чи нумерацію випусків. Серіальне видання, у свою чергу, поділяється на два підвиди: періодичне і продовжуване.

195

Співавтор – особа, яка разом із кореспондентом газети чи іншою особою є автором твору. Текст – усний або письмовий твір мовотворчого процесу, логічно закінчений, складений із низки особливих мовних висловлювань, що об’єднані різними типами лексичних, граматичних, логічних, стилістичних зв’язків, має відповідну спрямованість і прагматичну установку. Текст – це єдність змісту і мовлення, яке формує і виражає цей текст. Текст – максимальна одиниця мови найвищого рівня мовної системи. Текст – продукт мислення та інтелектуальної діяльності. Текстівка – підпис під ілюстрацією. Текстовий шрифт – шрифти в дрібних кеглях від 5 до 12 пунктів. Для набору тексту газет, журналів, книг застосовується шрифт 8, 9, 10 пунктів. Тема – (грецьк. θέμα – те, що покладене в основу) – компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідомлення (речення) – те, відносно чого дещо стверджується в даному реченні. Темою може бути будь-який член речення. Розпізнається за початковою позицією; характером наголосу; з контексту, ситуації (часто це повторювані або самоочевидні елементи, зумовлені змістом попереднього речення). Тема – події, життєві явища, представлені у творі в органічному зв'язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення. У випадку, коли йдеться про друковану пресу, темою вважається сукупне повідомлення, що пропонується увазі читача. Тематика – комплекс тем, які розробляє конкретне періодичне друковане (чи електронне) видання. На тематику в ЗМІ впливають суспільно-політичні події, явища тощо. Товар – продукт природи і людської праці або тільки людської праці у матеріальній і нематеріальній субстанції та у формі послуг, який завдяки своїм властивостям здатен задовольняти наявні чи передбачувані суспільні потреби і призначений для обміну й купівлі-продажу; продукт праці, що виробляється не для власного споживання, а на продаж; матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, 196

крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Адам Сміт у результаті аналізу процесу обміну вказував на наявність у будь-якому товарі одночасно двох різних категорій: «споживчої вартості» (цінність для споживача) та «обмінної вартості» (вартість, яка регулює відносини при товарообміні). Факт – справжнє явище чи подія, не видумана пригода, те, що насправді мало місце, відбулося. Факти становлять основу журналістського твору. Поточне життя, безперервна інформація на сторінках газет і журналів, радіо і телебаченні представлені у вигляді різноманітних фактів, що здійснюють вплив на читача, слухача, глядача. Фінансовий план – це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові: прогноз обсягів реалізації; баланс грошових надходжень та витрат; таблицю доходів та витрат; прогнозований баланс активів та пасивів підприємства; розрахунок точки беззбитковості. Нині, коли підприємствам надано самостійність у плануванні, вони можуть не складати фінансового плану або складати його в будь-якій довільній формі, яку вважають для себе найбільш прийнятною. Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат. Поточний фінансовий план складається на рік із розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ресурсів. Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів. Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частини. Поточний фінансовий план можна розробляти на підставі річного плану руху грошових коштів за видами діяльності із розбивкою по кварталах.

197

За допомогою такої форми плану підприємство може перевірити реальність джерел надходження грошових коштів і обґрунтованість їх витрачання за видами діяльності. Формат – загальноприйнятий термін для визначення розмірів аркушів друкарського паперу, книг, журналів, газет, рядків, колонок, шпальт. Формат шпальти набору – розмір по ширині і висоті повної шпальти набору (газетна, журнальна, книжкова); позначається квадратами і пунктами. Цільова шпальта – сторінка, присвячена одній важливій і злободенній темі. Ціна – фундаментальна економічна категорія, що значить кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару. Ціна певної кількості товару складає його вартість, тому правомірно говорити про ціну як грошову вартість одиниці товару. У випадку, коли одиниця даного товару обмінюється на певну кількість іншого товару, кількість стає товарною ціною даного товару. Ліміт цін – це максимально допустимі зміни цін, що вводяться на деяких товарних ринках і ринках цінних паперів протягом однієї біржової сесії для відвернення надзвичайних кон'юнктурних цін і пом'якшення впливу спекулятивних факторів на ціни. «Шапка» – заголовок (іноді з підзаголовками), що об'єднує матеріали на одну тему. Шпальта (нім.

spalte), в поліграфії – скомпонована частина набірної

форми, що включає в себе заголовки, кліше, колонцифри, формули та інші елементи, що дає на папері відбиток сторінки видання – газети, журналу, книги; часто під шпальтою розуміють сторінку видання. Після 90-х років XX ст. верстається в основному на комп'ютері за допомогою відповідного програмного забезпечення.

198

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК ТЕРМІНІВ автор ............................................................................................................................................................. 8, 60, 65, 190 авторський гонорар ...................................................................................................................................................... 140 баланс............................................................................................................................................................................. 197 Баланс ............................................................................................................................................................................ 179 балансовий прибуток.................................................................................................................................................... 143 бізнес-планування.......................................................................................................................................................... 102 Видавничі витрати....................................................................................................................................................... 141 видання................................................................................................................................................................. 13, 16, 19 Витратна частина....................................................................................................................................................... 140 газетна справа.................................................................................................................................................................. 12 головний редактор .......................................................................................................................................................... 75 дизайн............................................................................................................................................................................... 81 дохід ............................................................................................................................................................................... 136 Доходна частина .......................................................................................................................................................... 136 Друк ................................................................................................................................................................................ 112 збиток ............................................................................................................................................................................ 144 ЗМІ ................................................................................................................................................................................. 149 Інтернет-видання ........................................................................................................................................................... 19 інфографіки ..................................................................................................................................................................... 67 колонка ............................................................................................................................................................................. 79 коментар ................................................................................................................................................................... 46, 60 маркетинговий прогноз ................................................................................................................................................ 108 Мультимедіа ................................................................................................................................................................. 191 Новинна журналістика .................................................................................................................................................. 57 передплата ............................................................................................................................................................ 136, 157 позаштатні кореспонденти .......................................................................................................................................... 39 прибуток ........................................................................................................................................................................... 8 продаж .......................................................................................................................................................... 114, 139, 142 Редактор ....................................................................................................................................................................... 194 редакційний актив .......................................................................................................................................................... 38 редакційний колектив............................................................................................................................................... 45, 52 Редакційний маркетинг................................................................................................................................................ 102 реклама .......................................................................................................................................................................... 106 рекламна діяльність ................................................................................................................................................ 8,213 Розповсюдження газети .............................................................................................................................................. 154 Сенсація ........................................................................................................................................................................... 57 сітьовий графік............................................................................................................................................................... 78 Собівартість ................................................................................................................................................................ 144 споживач ................................................................................................................................................................... 13, 68 статут редакції ........................................................................................................................................................... 134 тижневик ........................................................................................................................................................................ 11 тираж............................................................................................................................................................................ 110 товар ........................................................................................................................................................ 13, 108, 148,196 фінансовий результат ......................................................................................................................................... 142, 144 формат А2 ...................................................................................................................................................................... 68 форматом А3 .................................................................................................................................................................. 68 фотоілюстрація ....................................................................................................................................................... 66, 73 читацька аудиторія ......................................................................................................................................... 15, 17, 149

199

ДОДАТОК І ПРОВЕДЕННЯ ТЕМАТИЧНИХ МАЙСТЕР-КЛАСІВ Проведення майстер-класів (як з боку викладача, так і з боку роботодавця) насамперед

демонструє студентам підтримку їхнього вишу,

прагнення підготувати до майбутньої роботи в друкованому ЗМІ. Також це дає змогу здобути нові корисні компетентності. Принципове завдання майстеркласу передбачає у доведенні до студента основ професійного становлення до обраної спеціальності, навчання основам професійних навичок, підходів, ознайомлення з необхідними «азами» фаху, що становлять його основу. Що ж являє собою майстер-клас? Важливим моментом цього заняття є розуміння з боку викладача та наставника від виробництва (ЗМІ), що проведення майстер-класів певним чином допомагає модернізації змісту освіти. Але майстер-клас – не догма; він доповнює низку освітніх інновацій, ніяким чином не применшуючи роль теоретичних, класичних методів підготовки кваліфікованих фахівців. Давайте розглянемо його ключові позиції. Отже, майстер-клас – це: а) сучасна форма освітніх технологій; б) оригінальний та ефективний метод навчання; в) унікальна можливість здобування професійних якостей у студентській авдиторії за участі викладача, куратора від підприємства (в даному випадку – друкованого видання); г) інтенсивний та дієвий майданчик для набування та закріплення практичних навичок та умінь, необхідних для розвитку індивідуальних та професійних компетентностей студентів. Структура майстер-класу.

200

Вона може бути різноманітною, мати будь-яку форму. Однак вона повинна включати в себе кілька взаємно пов’язаних етапів. Пропонуємо наступні етапи для втілення у практику. Етап перший: знайомство із керівником від виробництва, тобто наставником, а також початок виконання творчого/нетворчого завдання. Цей початок має бути особливо яскравим, щоб не відштовхнути студента від його обраного фаху. Знайомство – це стимул учасників майстер-класу до наступної роботи. Етап другий: процес передавання конкретного практичного досвіду до загалу студентів, а також навичок, вмінь, важливих елементів знань, яким володіє наставник. Процес спрямований на засвоєння студентами певного масиву знань, важливого для практичної роботи. Зазвичай його передає або викладач від вишу (чудово, якщо він має досвід роботи в журналістиці), або наставник від виробництва (від ЗМІ – кореспондент, редактор, менеджер). інсайт (від англ. insight — проникливість, проникнення в суть, розуміння, осяяння, раптова здогадка, прозріння) — багатозначний термін з галузі психології, зоопсихології, психоаналізу та психіатрії, що описує складне інтелектуальне явище, суть якого полягає в несподіваному, частковому інтуїтивному прориві до розуміння поставленої проблеми та «раптовому» знаходженні її вирішення. Відкриття такого рішення багатьма авторами розглядається як центральний момент творчого процесу). Етап третій: активна фаза навчання слухачів, що має форму дискурсу. Використовується аналіз та синтез здобутих навичок. Закріплення матеріалу відбувається під час активного діалогу, дискусій учасників майстер-класу стосовно запропонованої теми – кількох тем, що пропонуються до розгляду. Кінцева мета цього етапу – усвідомлення шляхів вирішення проблем. У літературі можна зустріти трактування цього етапу як інсайт (від англ. insight – проникливість, проникнення в суть, розуміння, осяяння, раптова здогадка, прозріння). Це багатозначний термін з галузі психології, зоопсихології, психоаналізу та психіатрії, що описує складне інтелектуальне явище, суть якого 201

полягає в несподіваному, частковому інтуїтивному прориві до розуміння поставленої проблеми та «раптовому» знаходженні її вирішення. Відкриття такого рішення багатьма авторами розглядається як центральний момент творчого процесу). Етап четвертий: оцінювання роботи учасників майстер-класу, а також містить підсумкові висновки. Здобуття результату має носити чітко окреслений характер, доступний та зрозумілий кожному учаснику майстер-класу. На цьому етапі з боку наставника / викладача важливо зрозуміти, наскільки закріпилися професійні компетентності в студентів, а також яка результативність цього заходу в цілому. Підводиться підсумок усього майстер-класу, дається оцінка роботі кожного учасника. Після проведення майстер-класу організатор може зробити низку висновків та зафіксувати їх за запропонованою схемою: а) активізування процесу навчання; б) ознайомлення з останніми нововведеннями в галузі; в) вивчення досвіду роботи обраного(их) ЗМІ; г) отримання студентами навичок у практичній площині.

Майстер-клас до розділу «МОДЕЛЬ СУЧАСНОГО ДРУКОВАНОГО ПЕРІОДИЧНОГО ВИДАННЯ» Тема майстер-класу: Редакційне планування, особливості збору та обробки інформації; початкова підготовка роботи над номером Мета майстер-класу: Допомогти студентам набути навички у роботі над газетним номером, зокрема на початковому етапі.

202

Крок перший: редакційне планування. Під час цієї роботи студенти дізнаються, що являє собою процес редакційного планування, наскільки він важливий. Зокрема, знайомляться із змістом деяких специфічних термінів, властивих суто редакційному колективу (редакційний портфель – наявність зібраних та по групованих журналістських матеріалів, що плануються до чергового номера, що йдуть у «запас», так звані «нетлінні» матеріали, тобто ті, які можна відкладати на невизначений час, а при нагоді – взяти до роботи; «болванки» чи «риби» - заготовки до матеріалу, які можна використовувати в разі оперативної подачі офіційної та іншої інформації, підставляючи в низ свіжі факти, прізвища тощо; оригінали – роздруковані тексти із авторською та редакторською правками, що заплановані розмістити на шпальту; текстівки до фотоілюстрацій; сітьовий графік – тобто періодичність подачі тематичних матеріалів, рубрик, сторінок тощо). Студенти дізнаються про те, як варто формувати газетний номер: які публікації йдуть у першу чергу, які – в другу. Що становитиме основу першої шпальти – текст чи фотоілюстрація? Які матеріали можуть йти «наскрізно» через 2-3 сторінки і як при цьому правильно їх розмістити, що читач був налаштований на прочитання? Які публікації становитимуть першу половину газети, які йдуть до другої? Важливим «штрихом» планування є використання так званих тематичних шпальт, їх черговість (це можуть бути шпальти на різноманітні теми: освіта, медицина, природа, спорт, дачні турботи, дитячий світ, поради до часу, калейдоскоп, дайджест тощо). Зазвичай, у сітьовому графіку зазначається, коли йде та чи інша рубрика, тематична шпальта. Це дуже зручно в плані організації творчого процесу, а також сприяє зацікавленості читачів до газети: отримавши номер із тематичною сторінкою на тему здоров’я, читач буде очікувати на наступну подачу тематичної сторінки на цю тему. Крок другий: особливості збору та обробки інформації. Студенти мають знати, що інформація до газети не приходить сама, її потрібно не лише роздобути, а й відповідно опрацювати та оформити. Те, що 203

ми зустрічаємо на газетних шпальтах, це результат кількох етапів роботи. Якщо журналіст іде виконувати редакційне завдання чи сам обирає тему для публікації, він обов’язково має довести справу до кінця, а саме: написати за зібраним фактажем публікацію і здати її до редакційного портфеля. Якщо матеріал був надісланий до редакції автором чи прес-службою певної структури, то штатний працівник редакції має його також відповідно опрацювати, надавши йому вигляд матеріалу, який прочитають. Якщо йдеться про передрукований (запозичений, скомпільований) матеріал, то над ним також потрібно попрацювати, привівши його до вимог певного періодичного видання. Окремо триває розмова про фотоілюстрацію, її роль та місце в газеті. Крок третій. Початкова робота над номером газети. Тут насамперед варто звернути увагу на те, що робота над номером газети - це, в першу чергу, велика підготовча робота, яка може завершуватися вже після верстки і остаточної вичитки шпальт перед відправленням їх до друкарні. Отже, коли матеріали написані, опрацьовані належним чином, вони потрапляють до секретаріату редакції (відділу дизайну та верстки), і за наявності повного «пакету матеріалів» створюється номер. Втім, варто проговорити й таке: до номера можуть входити й попередньо створені шпальти із так званого «загону» (тобто запасу, або ті, які в черговому порядку довелося зняти з номера через певні обставини. Студенти мають усвідомити, що заміна одних, вже готових шпальт, на інші, ті, які потребують нових зусиль, творчості тощо, – це звичайна редакційна практика, яка є невід’ємною частиною процесу створення і випуску газети. Працюючи над номером, редакція чітко дотримується часових рамок, оскільки діють графіки випуску друкованого видання, які неможливо порушувати. Це, зрештою, тема окремої розмови. Стосовно цього майстеркласу, варто звернути увагу на: а) опрацювання наявних матеріалів та підготовку фотоілюстрацій; б) їх розміщення на шпальтах; 204

в) первинну вичитку і контрольну; г) погодження матеріалів /шпальт із керівництвом видання; д) розробка тематики та її втілення; е) чітке дотримання сітьового графіку.

Майстер-клас до розділу «ОСОБЛИВОСТІ ТА СПЕЦИФІКА ПРАЦІ ЖУРНАЛІСТА ДРУКОВАНИХ МЕДІА» Тема майстер-класу: Випуск газети, підбір публікацій, особливості розміщення на шпальтах, редагування та коректура текстів. Мета майстер-класу: Допомогти студентам здобути низку навичок у роботі над жанрами газети,

елементами

дизайну,

верстки;

макетуванням,

основними

моментами у формуванні онлайн-версії видання. Крок перший: робота над жанрами. На цьому початковому етапі майстер-класу беруть участь як викладач вишу, так і журналіст-практик, який працює з певною групою жанрів та тематикою. Для початку розглядаються інформаційні жанри: замітка, репортаж, інтерв’ю, звіт.

Наставники дають студентам змогу зрозуміти переваги цих

жанрів, визначають та обговорюють їх. Також значною мірою привертається увага до фотоілюстрацій, які можуть супроводжувати матеріали газети, написані в цих жанрах. Зокрема, досить активно розробляється жанр репортажу. Практикуються написання матеріалів в інформаційних жанрах. Крок другий: поглиблений аналіз матеріалів, що відносяться до групи аналітичних жанрів (стаття, рецензія, кореспонденція, огляд).

205

Викладач або наставник пропонують спробувати зробити огляд листів, написати невелику кореспонденцію і почати роботу над збиранням матеріалу для статті, що потребує значно більше часу, ніж, наприклад, для репортажу. Крок третій: робота над аналізом художньо-публіцистичних жанрів та розслідуванням. Написання

нарису

про

відому

студентам

людину,

рецензії

на

переглянутий завчасно спектакль. Студенти за підтримки викладача чи наставника розробляють портрет свого героя, готують запитання для більш глибшого його розкриття.

Спроба написання есе на довільну тему,

обговорення. Студенти пробують себе в якості розслідувачів. Цьому передують авдиторні заняття, де студенти здобувають теоретичне підгрунтя в роботі у галузі журналістського розслідування. Крок четвертий: макетування номера. Основи дизайну та верстки. Цей сегмент заняття досить напружений. Студенти заздалегідь, під час самостійної роботи, знайомляться із низкою верстальник програм. Зокрема, в сучасних умовах досить затребуваною є Adobe InDesign – професійна програма для макетування та верстки, яку можна застосовувати в газеті, а також для виготовлення буклетів, брошур, флаєрів, книжок, журналів і навіть постерів. Вона проста і зручна в роботі. Тому її зазвичай широко використовують у якості базової навчальної програми для опанування навичок верстки. Перш, ніж розпочати верстку, викладач / наставник пояснює студентам, навіщо потрібен макет кожної шпальти, навіть умовний.

Насамперед, це

полегшує роботу дизайнера (відповідального секретаря), котрий має уявляти, як саме виглядатиме кожна газетна сторінка і водночас контролюватиме весь контент номера, а також, за потреби, може міняти матеріали, знімаючи один і ставлячи інший. Все це потребує чіткого контролю. Також контроль потрібен і з боку заголовків та рубрик (щоб вони не повторювалися, не були спорідненими). Усе це покладено на дизайнера газети (головного дизайнера,

206

відповідального секретаря). Ось чому варто для самоконтролю мати умовні сторінки макету газети. Зробити їх дуже просто. Також студенти мають знати про матеріали високої важливості, актуальності, які зазвичай, плануються в першій половині газети. Особлива увага звертається на першу шпальту – «обличчя газети»: що відкриватиме газету – фото з невеличкою текстівкою, чи текстовий матеріал із невеликою ілюстрацією? Студенти мають знати, що деякі видання цьому віддають значну увагу. Також принагідно вчаться, як матеріали можуть переходити зі сторінки на сторінку, і як при цьому логічно їх розміщувати. Велика увага звертається на розворот газети та останню сторінку – це ті місця в газеті, на які читач звертає особливу увагу. Робота під час верстки із фотоматеріалом. У газеті фотоілюстрації традиційно супроводжуються коротким текстом (текстівками, площа яких – 2-3 рядки), рідше вони мають заголовок чи рубрику. Часто фотоілюстрації використовують для більш яскравого висвітлення події, де в текстівках вказують дату, час зображення та предмет зображення. Крок п’ятий: редагування та коректура текстів. Важливість цього сегменту майстер-класу важко переоцінити. Адже і викладачеві, і наставникові слід пояснити механізм вичитування текстів, редагування та правки (коректури). Отже, варто поговорити про завдання та особливості авторську та редакторської правок. Авторську правку тексту здійснює передусім автор матеріалу у процесі написання та вичитування. Читаючи текст, редактор відділу чи головний редактор звертають увагу на недоречності, помилки тощо і роблять свої виправлення. Після цього текст проходить процес коректури, де зайняті фахівці відповідної кваліфікації. Коректура – досить важлива ланка у процесу випуску газети. Варто пояснити студентам, що цілком зважати/покладатися на виправлення тексту

207

комп’ютерним текстовим редактором – хибна справа. Студентам слід вчитися послуговуватися академічними словниками. Крок шостий: робота над формуванням онлайн-версії видання. При цьому варто наголосити, що онлайн-версія газети – це річ, яка потребує особливих затрат. Якщо вона монетизується, то в онлайн-версії мають розміщуватися оригінальні матеріали, рекламні банери тощо. Часто в якості онлайн-версії

виставляють PDF-версію кожного газетного номера, деякі

видання продають її окремо від паперового варіанту. Це дуже зручно. Але для того, щоб видання було більш затребуваним, варто онлайн-версію, орім вже написаних текстів, доповнювати новинними матеріалами, які відбуваються упродовж дня і в силу технічної причин

(графік, особливості дизайну та

верстки) не увійшли до чергового номера. Нині так чинять практично всі газети. Тому онлайн-версією може бути навіть окремий сайт, який носить однакову назву з газетою, у практиці його ідентифікують як «сторінка газети в Інтернеті». Він розбитий на рубрики, які заповнюються газетними матеріалами із кожного номера. Таким чином онлайн-версія газети може

містити

електронний архів номерів.

Майстер-клас до розділу «СУЧАСНА ГАЗЕТА В УМОВАХ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ» Тема майстер-класу: Менеджмент

редакції

газети.

Вертикальна

та

горизонтальна

структури управління. Мета майстер-класу: Ознайомити студентів з основами редакційного менеджменту, допомогти студентам набути менеджерських навичок у роботі над газетним номером, зокрема на початковому етапі. Крок перший. Знайомство з редакційним колективом. 208

Під час цієї роботи важливо пояснити студентам сам принцип роботи редакційного колективу. Насамперед наставник від вишу/редакції просить студентів запам’ятати просту істину: газета – це колективна творчість. Отже, кожен член колективу по-своєму вносить дещицю праці у те, що називається номером газети. Кожен член колективу має свої безпосередні обов’язки, відображені в «Положення про трудові обов’язки», які затверджує головний редактор, який і є головним менеджером цілого колективу. Його заступники (один, два, три…) і є тими помічниками, які відповідають за виконання його вказівок, розпоряджень, різних завдань. Під час майстер-класу розробляється зміст самої посади головного редактора. Зазначається, що це посада творча, але, зважаючи на особливості завдань, які виконує головний редактор, вона може бути деяким чином і не творчою. Тому студенти мають навчитися відрізняти посаду творчу від не творчої. Творчими одиницями редакції газети є насамперед кореспонденти (іноді

вони

називаються

редакторами,

завідувачі

відділами,

фотокореспонденти, власкори та ін.). Зазвичай

постає

запитання:

дизайнери

вважаються

творчими

одиницями, чи ні? Головний дизайнер (він же відповідальний секретар) – посада, безперечно, творча. Адже йому належить створювати обличчя газети – розробляти сітьовий графік, займатися проблемами верстки, коректури тощо. Не творчими є верстальники (ті, котрі опікуються створенням щоденний шпальт), коректори (вони займаються вичиткою текстів).

Часто постає

запитання: чи потрібні зараз коректори, коли існують комп’ютерні програми, які можуть забезпечувати виправлення помилок. На жаль, комп’ютерна програма – особа нежива, це технічні виправлення, які не мають нічого спільного із коректорськими. Коректор пильнує не лише граматику, стилістику, а й правильність назв, посад тощо. Тому грамотний, висококваліфікований коректор – це, фактично, знахідка для газети. Редактор чи редколегія самі визначають, скільки коректорів потрібно для повноцінної роботи над номером. 209

Крок другий. Система управління редакцією газети. Розглядаються різні системи управління колективом:вертикальна та горизонтальна. Важливо зрозуміти принцип роботи обох систем. Тому рекомендовано графічно виконати структуру управління редакцією – як горизонтальну, так і вертикальну. Для цього слід зважати на кілька факторів, і в першу чергу, – на відповідальність під час роботи над номером та формуванням редакційного «портфеля», визначення «зони» відповідальності кожного в обох структурах. На майстер-класі проговорюються ризики в управлінні редакцією. Крок третій. Вивчення предмету відповідальності в колективі. Важливим напрямком роботи на цьому майстер-класі є визначення обсягів відповідальності головного редактора та комерційного директора. Студенти мають відповісти на запитання: хто з них головний менеджер? Чому саме там вони мислять? Які аргументи можна привести в кожному прикладі? Чим відрізняється робота головного редактора від комерційного директора? Чи може

головний

редактор

бути

комерційним

директором?

Настільки

відповідальність головного редактора та комерційного директора висока? Для цього варто графічно створити шкалу відповідальності цих посадовців. Крок четвертий. Висновки. Насамкінець студенти роблять висновок – у чому саме полягає робота тієї чи іншої посадової особи на тлі редакційного колективу? Вони мають чітко усвідомити це. Крім того, рекомендується ознайомитися під час майстер-класу із певними моментами трудового законодавства.

210

Майстер-клас до розділу «СУЧАСНІ ДРУКОВАНІ ЗМІ В УМОВАХ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ» Тема майстер-класу: Бізнес-планування в редакції газети. Проведення маркетингових досліджень читацької авдиторії. Мета майстер-класу: Ознайомити студентів з основами редакційного маркетингу, допомогти студентам набути маркетологічних навичок у роботі Крок перший. Знайомство із редакційним маркетингом та бізнесплануванням. Студенти обговорюють особливості підготовки бізнес-планів, вчаться розрізняти довгострокові та короткотермінові бізнес-плани. Вибирають, який бізнес-план прийнятний для редакції газети. Відпрацювання позицій: короткотерміновий бізнес-план, довгостроковий бізнес-план. Які передумови сприятливі для розробки таких планів? Крок другий. Знайомство з роботою редакційного маркетолога. Зокрема, студенти розглядають маркетингові заходи, які під егідою маркетолога проводить газета, їх особливості. Триває процес вивчення авдиторії читачів та передплатників. Які методики використовуються при цьому? Маркетинговий зріз читачів – фіксуються читацькі групи та групи передплатників. Разом обговорюється, до якого типу працівників відноситься ця посада, її підпорядкування у структурах: вертикальній та горизонтальній. У чому її відмінності від інших посад. Важливість маркетингової роботи редакції. Крок третій. Підведення підсумків. Студенти пропонують свої короткі роботи, здійснені в процесі майстеркласу, з короткими коментарями до них. Може бути, як варіант роботи з групою,– захист студентами своїх напрацювань. Цей майстер-клас краще проводити за участю наставника від періодичного друкованого видання. 211

Майстер-клас до розділу «ПЕРІОДИЧНЕ ДРУКОВАНЕ ВИДАННЯ ЯК ПІДПРИЄМСТВО: ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ» Тема майстер-класу: Здійснення аналізу стркутури доходів, витрат та беззбиткового обсягу реалізації газети «Місто N» * Мета майстер-класу: Допомогти

студентам

ознайомитися

основами

планування,

підходами у формуванні передплатної ціни. Поняття доходу підприємства (газети). Крок перший: загальні положення. Цей аналіз має на меті прогнозування показників операційної діяльності «Обласної газети «Місто N» (надалі – «підприємство») на 2019 рік (прогнозний період). В основу розрахунків покладені фактичні дані діяльності підприємства за базовий період: 9 місяців 2018 року з урахуванням ймовірних тенденцій, що впливатимуть на їх зміну у прогнозному періоді. Дані цього аналізу можуть бути використані також і для розробки операційного та фінансового планів підприємства. Крок другий: види діяльності та продукція. У базовому періоді підприємство здійснювало такі види діяльності: 1) Видавництво друкованих засобів масової інформації (код КЕКВ 22.12); Основу цього виду діяльності складає випуск газети «Місто N» (надалі – «газета»); крім того, випускаються додатки до газети – бюлетені «Сад, город» (раз на місяць) та «Місто здоров'я» (раз на квартал). Газета виходить тричі на тиждень, у вівторок та суботу – на трьох сторінках формату А2, у четвер – на 16 сторінках формату A3. Газета розповсюджується за передплатою у двох 212

варіантах: а)

три рази на тиждень (вівторок, четвер, субота); б)

один раз

на тиждень (четвер). Крім того, для кожного варіанта застосовуються дві передплатні ціни – повна та пільгова, таким чином, передплата на газету здійснюється у чотирьох цінових варіантах. Середньомісячний передплачений тираж складав: вівторок, четвер у І кварталі 11.9тис.шт. 13.7тис.шт. у ІІ кварталі 14.2тис.шт. 15.6тис.шт. у ІІІ кварталі 5.7тис.шт. 7.3тис.шт. Питома вага пільгової передплати (у натуральному виразі) складала: 3 виходи у І кварталі У ІІ кварталі у ІІІ кварталі

1 вихід

74.0% 80.2% 59.1%

57.6 68.1 75.2

2) Рекламна діяльність (код КЕКВ 74.40). Вона передбачає розміщення платних оголошень та реклами на сторінках газети. Зміни видів діяльності у прогнозному періоді не передбачається. Крок третій:аналіз та прогноз доходів. Підприємство в базовому періоді отримало такі операційні доходи (без податку на додану вартість): доходи від передплати газети 381,2 тис. грн.; доходи від реклами 314,3 тис. грн.; інші доходи (від роздрібної реалізації газети та реалізації інших видань) 54,7 тис. грн. Крім того, підприємство отримало 338,4 тис. грн. у вигляді дотації від власника. Всього операційні доходи з урахуванням дотації склали 1088,6 тис. грн. Розглянемо розділ «Доходи від передплати». Так, на 2018 рік були встановлені такі передплатні ціни (у розрахунку на місяць): 3 виходи на 1 вихід на

повна пільг. 4.45 3.95 3.25 2.95

213

Передбачається, що показники передплати за кількістю передплатних комплектів та ціновою структурою у 2018 році приблизно відповідатимуть показникам ІІІ кварталу 2019 року. Крім того, передбачається річна передплата 21 тис. примірників за пільговою ціною 3,95 грн. на місяць за програмою допомоги малозабезпеченим верствам населення. Таким чином, прогнозується, що передплачений середньомісячний тираж у 2019 році складатиме:

За повною За пільговою Всього:

Кількість

Разовий

передплатних

тираж,

3 виходи

1 вихід

вівт.,

на

субота

2.3 24.4 26.7

0. 1. 1.

четв.

26.7

Виходячи з цього, передбачається отримати такі доходи від передплати у розрахунку на рік: Доходи від передплати, тис. грн. 3 виходи на За повною За пільговою

1 вихід на

тиждень 122.8 1156.6

тиждень 15.6 42.5

Всього доходів від передплати планується отримати 1337,5 тис. грн. Розглянемо розділ «Доходи від реклами». У базовому періоді середньомісячні доходи від реклами без податку на додану вартість складали 34,9 тис. грн. Одночасно у лютому – березні 2018 року вони були значно вищими (відповідно 67,6 та 95,7 тис. грн.). Це відбулося за рахунок дії короткотермінових факторів. У 2019 році відповідні фактори, ймовірно, не діятимуть,

тому

середньомісячні

надходження

доходів

від

реклами

прогнозуються на рівні приблизно 23 тис. грн., або 276 тис. грн. на рік. (Діє припущення про те, що рівень надходження доходів від реклами не пов'язаний з тиражем газети). 214

Розглянемо розділ «Інші операційні доходи». Прогнозується, що надходження інших операційних доходів у 2019 році збільшаться у зв'язку із збільшенням тиражу газети (а отже, і тиражів додатків). При цьому припускаємо, що на кожні 100 відсотків збільшення тиражу газети збільшення інших операційних доходів відбуватиметься на 50 відсотків. Таким чином, для зазначених вище показників тиражу сума інших операційних доходів прогнозується приблизно на рівні 10 тис. грн. на місяць або 120 тис. грн. на рік. Отже, можна припустити, що загальні надходження операційних доходів на 2018 рік прогнозуються у сумі 1733,5 тис. грн. Крок четвертий: аналіз та прогноз витрат. Операційні витрати підприємства складаються з таких компонентів: витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи;витрати на друк газети

(оплата

поліграфічних

послуг);

витрати

на

доставку

газети

передплатникам (оплата послуг пошти); інші операційні витрати (оренда, послуги зв'язку, відрядження, утримання і ремонт редакційного транспорту та оргтехніки, податки та інші обов'язкові платежі, списання не реалізованих тиражів тощо). Суму витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи та інших операційних витрат можна умовно вважати постійною величиною, оскільки вона не залежить від тиражу газети. Натомість витрати на друк газети та доставку передплатникам пов'язані з тиражем газети залежністю, яку можна вважати прямо пропорційною. Умовно постійні витрати у 2019 році прогнозуються із збільшенням на 10 відсотків порівняно до відповідних витрат базового періоду, що відображує інфляційні процеси, а також ріст рівня заробітної плати.

витрати на оплату праці

Витрати

Середньоміс.

Витрати

базового

витрати

прогнозного

періоду,

базового

прогнозного

періоду,

тис.грн.

періоду,

тис.грн.

318.

35. 215

38.

467.

відрахування на соціальні інші операційні витрати Всього:

101. 108. 527.

11. 12. 58.

12. 13. 64.

148. 158. 774.

Змінні витрати. До змінних належать витрати на друк газети та доставку передплатникам. Середня вартість друку одного примірника газети з урахуванням частки ПДВ, що включається до собівартості відповідно до законодавства, у базовому періоді складала: за один примірник 4-сторінкового двокольорового номера (вівторок, субота) – 0,127 грн.; за один примірник 16сторінкового повнокольорового номера (четвер) – 0,291 грн. Передбачається, що внаслідок дії інфляційних факторів середньозважена вартість друку у прогнозному періоді буде вищою на 10 відсотків. Повний разовий тираж, з урахуванням реалізації в роздріб, розсилки та власних потреб редакції прогнозується в таких обсягах, тис. прим.: Передплачений

Роздріб, розсилка,

тираж

власні потреби

Всього

вівторок, субота 26. 0. 27.3 четвер 28. 0. 29.1 З урахуванням святкових та не робочих днів у 2019 році прогнозується вихід 97 номерів на 4-х сторінках та 52 номери на 16-и сторінках. Витрати на друк газети прогнозуються у такому розмірі: Разовий тираж,

Кількість

тис. прим.

виходів

Вартість друку примірника, грн.

Вартість річного тиражу, тис. грн.

вівторок, субота 27.3 97 0.1397 369.9 четвер 29.1 52 0.3201 484.4 Всього: 854.3 Середньозважені витрати на доставку газети передплатникам у базовому періоді складали 25,6 відсотка від передплатної ціни. Прогнозується їх збереження у 2019 році на тому ж рівні. Сума витрат на доставку газети прогнозується, виходячи з прогнозованого обсягу доходів від передплати на рівні: 1337,5 • 25,6 / 100 = 342,4 тис. грн. Загальна прогнозована сума змінних

216

витрат: 854,3 + 342,4 = 1196,7 тис. грн. Загальна прогнозована сума операційних витрат на 2019 рік складає 1971 тис. грн. Крок п’ятий: прогноз фінансових результатів. На 2019 рік прогнозується операційний збиток у розмірі 237,5 тис. грн. А як же розрахувати беззбиткового обсягу реалізації?Аналіз беззбитковості передбачає застосування таких припущень: 1) Всі витрати підприємства поділяються на змінні та постійні, причому змінні витрати пропорційні передплаченому тиражу; 2) Доходи від передплати прямо пропорційні передплаченому тиражу, при цьому ігнорується той факт, що із зміною обсягу передплати можуть також змінюватися окремі співвідношення між різними варіантами передплати (наприклад, питома вага пільгової передплати). 3) Доходи від реклами не залежать від обсягів передплати, а інші доходи щоразу зростають на 50 відсотків з ростом обсягу передплати на 100 відсотків. 4) Разовий тираж приймається на рівні середньозваженого тиражу вівторка, четверга та суботи (четверговому випуску надається ваговий коефіцієнт 2): Отже, прогнозований разовий тираж становить: (26,7 • 2 + 28,3 • 2) / 4 = 27,5 тис. прим.

Доходи від передплати у розрахунку на один передплачений

комплект становлять: 1337,5 / 27,5 = 48,64 грн. на рік. Зміні витрати у розрахунку на один передплачений комплект становлять: 1196,7 / 27,5 = 43,52 грн. на рік. Постійні витрати становлять: 774,3 тис. грн. На підставі наведених співвідношень можна побудувати графіки сукупних доходів та витрат.

217

Малюнок 1. Графіки доходів та витрат за існуючого рівня цін Як випливає з аналізу графіків на малюнку 1, за існуючого рівня цін підприємство несе збитки навіть за умови збільшення тиражу понад 40 тис. примірників, що видається нереальним.

Малюнок 2. Графіки доходів та витрат за умови збільшення передплатних цін на 30% На малюнку 2 наведені ті ж графіки, побудовані з припущенням про збільшення

передплатної

ціни

на

З0

відсотків.

Беззбитковий

рівень

передплаченого тиражу при цьому становить близько 20 тис. примірників. ___________________ *Назва газети взята умовно.

218

ДОДАТОК 2 ЧОМУ ВАРТО ПЕРЕВІРЯТИ ІНФОРМАЦІЮ Журналістика не стоїть на місці, а розвивається шаленими темпами. Нині альтернативою друкованим ЗМІ стають соціальні мережі, які пропонують низку комунікативних платформ. Ми не будемо їх розглядати, оскільки говоримо про газету. Газета та її оналйн-версія – це сучасні реалії дієздатності друкованого медіа, наповнення якої – досить вагомий пласт роботи для зв’язку авдиторії з газетою та її просуванням на інформаційному ринку країни. Останні медійні дослідження говорять про те, що нині потреба людини в інформації досить висока. Більше того, існує цілком чіткий запит на якісну інформацію, як і якісний медійний продукт загалом. Цього потребують, як свідчать сучасні дослідження, трохи більше, ніж 20 відсотків споживачів медіапродукції. Та частина населення, якій присутнє критичне мислення (а саме такі читачі потребують високопрофесійних публікацій), прагне споживати якісну, перевірену інформацію. Але як не «втонути» в інформаційному хаосі сьогодення? Як не потрапити на «гачок» неправдивої інформації і не стати її передавачем? Ось чому дуже важливо навчитися перевіряти інформацію, яку журналіст може оприлюднити на загал. В цьому контексті важливо, на наш погляд, розглянути низку питань: а) Звідки журналіст взяв інформацію? Що це за джерело? б) Якщо це є першоджерело, з якого дізнався інформацію журналіст, то потрібно його чітко вказати. в) Як чинити у випадку, коли першоджерело не зовсім надійне? г) Як знайти інший інформаційний ресурс, щоб перевірити відомості від конкретного «джерела»?

219

Важливим моментом при цьому є інститут довіри. Особливо в тому випадку, коли ви стикаєтеся із джерелом уперше. Якщо це людина, то варто про неї довідатися якомога більше інформації (де працює, який має фах, як правильно називається посада тощо. Важливим може стати і коло її спілкування, контакти. Намагайтеся критично оцінити її інформації під таким кутом: а чи вона має досить компетенції, щоб поширювати інформацію? Чи її кваліфікація дозволяє оперувати відомостями, що можуть становити певну цінність? Можливо, ця людина зацікавлена саме в просуванні цієї інформації, а не іншої? Чи не може суб’єкт надання інформації переслідувати власні амбітні цілі, використовуючи вас? Наскільки ви можете бути вигідним для суб’єкта у поширенні наданої вам інформації? Отже, ми дійшли до такого висновку: інформація повинна ретельно перевірятися. Якщо газетяр, скажімо, сам іде на подію, то він описує її, покладаючись на роздобуті там факти. Якщо ж він пише статтю, нарис, де отримані факти потребують додаткових перевірки, вивчення, він має використовувати ще принаймні зо три джерела для певності й убезпечення себе від помилок. Як ми можемо перевіряти факти, не виходячи з дому, послуговуючись різними Інтернет-ресурсами? Зокрема, у посібнику для журналістів «Правила світу інформації: як українським медіа наблизитися до європейських стандартів?» (К., 2019, – 108 с.) цій темі присвячений цілий розділ, який має назву «Корисні ресурси» (авт. О. Чуранова, стор. 106–107). Зокрема, він містить кілька підрозділів – як саме перевіряти текстові джерела, фотоматеріали тощо. Тому дозволимо собі в цьому додатку використати раніше оприлюднені відомості задля допомоги студентам у перевірці наявної інформації (з використанням деяких Інтернет-ресурсів). Як краще перевіряти тексти? Для цього є низка джерел, а саме:

220

http://www.google.com/ http://translate. google.com/ http://who is/ http://archive.org/ http://archive.is/ http://cachedview.com/ http://www.statista.com/ http://www.zanran.com/ http://www.wolframalpha.com/ Як перевіряти зображення? Для цього такі джерела: http://www.google.com/searchbyimage/ http://www.tineye.com/ http://www.baidu.com/ http:/fotoforensics.com/ http://www.findexif.com/ http://exifregex.info/ http://viewdns.info/ Як ми можемо перевірити правдивість інформації в соцмережах? Для цього є ось такі ресурси: http://twitter.com/search-advanced http://twittdeck.twitter.com http://botometer.iumi.iu.edu http://stalkskan.com/ http://findclone.ru http://pipl.com

221

Іноді додатковим ресурсом може служити й відеоматеріал, який теж є змога перевіряти завдяки таким джерелам: http://www.watchframebyframe.com/ http://www.yotube.com/ http://citizenevidence.amnestyusa.org/ http://sumcalc.net/ http://invid-projekt.eu/ Варто

додати,

що

журналісту

не

слід

гребувати

додатковими

можливостями задля отримання достовірної, перевіреної інформації, якої чекають читачі. Такі джерела сприяють полегшенню комунікації, обміну інформацією. Див. джерело: Правила світу інформації: як українським медіа наблизитися до європейських стандартів? / Посібник для журналістів. – К., 2019. – С. 106–107.

222

ДОДАТОК 3 ЯК ВЕСТИ ДІЛОВУ РОЗМОВУ З ПАРТНЕРОМ (КЛІЄНТОМ) У цьому додатку викладені деякі поради щодо ефективного ведення ділової розмови з партнером (за Рудольфом А. Шнаупауфом). Вони можуть бути корисними як керівникам підприємства (газети), так і маркетологам, рекламним менеджерам та журналістам. Скористайтеся ними, і ви відчуєте, як легко і приємно вам спілкуватися з діловою людиною. Найважливіші моменти в узгодженні умов ділової зустрічі Ретельно готуйтеся до телефонної розмови, враховуючи ситуацію, в якій знаходиться ваш співбесідник (її мету, мотивацію, можливі заперечення: «Спочатку пришліть мені рекламні матеріали (запитання для інтерв’ю)», «Я зайнятий, у мене немає часу» та ін.). Позитивно налаштуйте себе перед розмовою. Перш ніж узятися за телефонну слухавку, подумайте, що можна сказати проміжній інстанції (комутатор, секретаріат), щоб вам не завадили поговорити із співбесідником. Розташовуйтеся так, ніби співбесідник сидить напроти вас. Вирішальне значення має те, як ви говорите, оскільки вас можуть лише чути й не можуть бачити міміку й жести. Тому говоріть поволі, достатньо голосно, чітко й виразно, але перш за все, прагніть підлаштуватися до того, як розмовляє ваш співбесідник. Під час розмови злегка усміхайтеся, і вже

в тоні вашого голосу

співрозмовник відчує вашу посмішку. Ваш голос – це віддзеркалення вашої особи. Голосом можна висловити своє ставлення й симпатію. Під час розмови дихайте глибоко й рівномірно. Представляючись, чітко й виразно називайте свої прізвище, підприємство, яке ви представляєте, його місцезнаходження, свою посаду. Повторіть своє прізвище, але цього разу разом із ім'ям.

223

Упевніться в тому, що ви говорите з потрібним вам співбесідником. На початку зацікавте його якоюсь «приманкою», дайте зрозуміти, що йому буде корисна особиста розмова з вами. Поставте себе на його місце, уявіть себе в його «шкірі». Говоріть образно, виразно, коротко й зрозуміло. Ставте короткі відкриті запитання. Уважно вислуховуйте відповіді. Звертайте більше уваги на «що» і «як». Прислухайтеся до всіх нюансів в інтонації співбесідника. Не перебивайте співбесідника й не заперечуйте йому. Не забувайте коротко записувати найважливіші його відповіді. Під час розмови вставляйте репліки, що підтверджують, що ви його слухаєте, розумієте й згодні з ним. Покажіть свій щирий інтерес до слів співбесідника. Будьте ввічливі, але наполегливі й послідовні. Запрошуючи його на ділову зустріч, запропонуйте її альтернативні терміни. На закінчення розмови підсумуйте її. Прощаючись, підтвердіть досягнуту домовленість за умовами зустрічі: місце й час її проведення, тему бесіди і її учасників. Початок ділової розмови Яке значення мають сказані вами перші фрази? Для того, щоб ваші переговори були успішними, діловий партнер повинен проявити увагу, розуміння й зацікавленість до вас і ваших пропозицій. Ваша поява й вимовлені вами перші фрази визначають, чи проявить співбесідник до вас належний інтерес і чи повідомить вас про свої бажання й потреби. Чому так відбувається? • Людина діє під впливом вражень. Не лише те, що ви говорите, а все, що відбувається під час вашої зустрічі, справляє на вашого партнера певні 224

враження. Ці враження він порівнює, часто підсвідомо, зі своїми досвідом, уявленнями й очікуваннями. • Особливо чуйна й уважна будь-яка людина до перших слів, з якими звернулися до неї, і характерних елементів, що визначають загальну поведінку (страх, цікавість, напруженість, невпевненість). На основі цих спостережень у неї швидко формуються думка про співбесідника й ставлення до нього (довіра, недовір'я, симпатія, антипатія). • За певних обставин у перші хвилини зустрічі звертають увагу на недоліки в одязі, вираз обличчя, жестикуляція, поза, тембр голосу, паузи... Це перше враження впливає на подальшу поведінку співбесідника під час розмови. Воно визначає: буде атмосфера ділової бесіди рівною й невимушеною чи холодною й напруженою? Саме це певним чином позначається на результатах зустрічі. Мета початку ділової бесіди У будь-якого міжособистісного контакту є різні аспекти: раціональні, ділові й обумовлені емоціями. Під час комерційних переговорів важливо переконливо впливати на ділового партнера на раціональному та емоційному рівнях. Ось чому метою початку будь-якої ділової розмови має бути максимально швидке встановлення контакту з партнером на раціональному на цих рівнях. Як встановити тісний контакт із співбесідником Піклуйтеся про те, щоб ви змогли задовольнити очікування свого співбесідника,

щоб

він, порівнюючи

вас

із

іншими

відомими

йому

журналістами (менеджерами, маркетологами) створив про вас сприятливе враження.

225

Що для вас, зокрема, це значить? 1. Позитивно налаштуйтеся на сприйняття свого партнера й на спілкування з ним. Починайте розмову в спокійному настрої, з бадьорим рівним настроєм, із вірою: у свої сили/свої досягнення у своє підприємство (газету) у продукт, який ви продаєте у свого партнера у свій успіх. Уявіть собі, що ваша розмова, під час якої вам удалося переконати співбесідника і він погодився на ваші пропозиції, наблизилася кінця. Як виглядає ваш діловий партнер у такій ситуації? Як він поводиться? Як звучить його голос? 2. Вітайте партнера із доброзичливим виразом обличчя. Дивіться йому в очі й підтримуйте з ним зоровий контакт. Посміхайтесь! Посмішка виграшно впливає на ваш голос, настрій, життєву енергію й «флюїди», що йдуть від вас. 3. Називайте свого партнера на ім’я. Для нього немає милішого слова. (Працюючи на виставках-ярмарках, при першій ліпшій нагоді запитуйте у відвідувачів їхні імена, адреси й номери телефонів. За їхньою реакцією ви дізнаєтеся, що становить справжній інтерес ваших співбесідників). 4. Коротко представтеся самі й представте свою фірму. При цьому зробіть акцент на галузь її діяльності й на сферу своєї компетенції, маючи на увазі мету розмови. Перш за все, робіть акцент на тому, що об'єднує вас із обох. Не згадуйте титулів, заслуг тощо, які явно не цікавлять вашого партнера. Наприклад: «Добридень, пане Миколо. Мене звуть Роман Петренко, я – кореспондент газети «Наш край». Відповідаю за рубрику «Освіта», і нас цікавить навчальна й наукова література, яку випускає ваше видавництво. Це дуже цікава тема, я підготую гарну публікацію, мені до душі писати про науку».

226

«Добридень, пане Василю, моє ім'я Костянтин, Костянтин Клочко із газети «Добра порада», ми спеціалізуємося на публікаціях різноманітних порад, що стосуються багатьох сфер нашого життя. Зокрема, нас цікавить тема ремонту квартир. Ви, ваша фірма – професіонали у цій галузі». Або: «...Я теж навчався столярному ремеслу до того, як вирішив зайнятися журналістикою, а попрацювавши певний час за фахом, вступив на факультет журналістики й успішно закінчив його три роки тому». При цьому слід дати співбесідникові візитну картку (партнерам із США візитну картку потрібно вручати до представлення). Найкраще безпосередньо перед зустріччю покласти візитну картку в кишеню піджака, щоб вам не довелося в присутності співбесідника діставати гаманець або відкривати кейс. 5. Заздалегідь придумайте привабливу для партнера «приманку», за допомогою якої легко зав'язати розмову. Уникайте банального або улесливого початку розмови на зразок: «Чи не можу я вам бути чимось корисним?», «Із якою проблемою ви зіткнулися цього разу?» 6. Прагніть створити сприятливу ділову атмосферу. Для того, щоб підвищити значущість партнера, приділіть йому особливу увагу, висловіть своє захоплення його досягненнями або своє визнання його заслуг. Якщо ви вже з ним знайомі, заговоріть на теми, які його особливо цікавлять, згадайте події або факти, про які в нього збереглися приємні спогади (його успіхи, захоплення, надання йому почестей, сімейні торжества, свята на його підприємстві, відпустка та ін.). Виявіть непідробну цікавість до розмови на ці теми. Уникайте ось таких порожніх фраз: «Як ваші справи?» Намагайтеся, щоб вступ дав змогу плавно перейти до ділової частини бесіди, наприклад: «Чи хочете знати, як можна заощадити час та отримати ще більше прибутку, щоб наступного року мати можливість подовжити свою відпустку ще на пару днинок?» При цьому спробуйте «озвучити» приховані або, можливо, навіть ті, що ще не оформилися чітко, бажання й наміри свого партнера. 227

Недопустимий такий, наприклад, перехід: «Ми тут досить довго говорили про відпустку, тепер я хотів би поговорити про безпосередній привід нашої зустрічі». 7. Частіше називайте свого співбесідника на ім’я, використовуйте займенники, орієнтовані на партнера: «ви», «вас», «вам». Уникайте егоцентричних фраз, де час від часу повторюються займенники першої особи «я», «ми», «нам». 8. Утримуйтеся від категоричних тверджень. Інакше ви дасте привід для заперечень. Прагніть висловлювати свої думки у формі запитання. Вживайте відкриті запитання. Відповідаючи на них, співбесідник змушений буде висловлювати свою думку. 9. Погоджуйте зі співбесідником план бесіди. Внесіть свої пропозиції й заручіться згодою партнера з ними, наприклад: «Спочатку пропоную вам разом проаналізувати ситуацію, що склалася до нинішнього моменту на вашому підприємстві. Потім доцільно загальними зусиллями розробити можливі заходи, що сприятимуть поліпшенню ситуації, що склалася, а наприкінці ми виберемо з них найбільш відповідне для вас. Чи згодні ви з таким планом?» Перевага такої лінії поведінки: ви визначаєте напрямок, в якому вестиметься розмова, й керуєте нею. По суті, погоджуючись із запропонованим вами планом, партнер дає вам завдання переконати себе в корисності для нього ваших пропозицій. Це надзвичайно важлива з психологічної точки зору перевага. 10. Підтримуйте зі співбесідником зоровий контакт. Стежте за невербальними сигналами (жестами й мімікою), які він вам подає. Докладайте зусилля до того, щоб під час розмови з вами він не відчував дискомфорту. Не вживайте слова-«подразники» Слова, під час сприйняття яких в уяві співрозмовники виникають образи й

картини,

пов'язані

негативними

«подразниками». До них відносяться: 228

емоціями,

вважаються

словами-

не; не зважаючи на те, що; але; ні; заважати; заперечувати; навпаки; повинен; проблема; суперечність; відмовка; привід; абсолютний; давно застаріло; доводити; неправильно; помилка тощо. Уникайте початку, що заводить бесіду в безвихідь Слова при сприйнятті них головним мозком людини перетворюються в «картинки» стають причиною виникнення певних відчуттів. Вимовляючи те або інше слово, ви даєте наказ мозку людини, що слухає вас, викликати в пам'яті відповідну «картинку», образ. Проте він не може перетворити в «картинки» слова «не» або «ні», бо вони формуються лише на основі наступних за ними слів. Приклад: Повністю зосередьтесь і подумайте не про вазу, наповнену морозивом і полуницею зі збитими вершками, а про... Не думайте, будь ласка, про жодну вазу з морозивом і про жодну полуницю зі збитими вершками! Тепер вам, очевидно, зрозуміло, чому ви своїми руками зводите нанівець всі свої зусилля й заводите ділову бесіду в безвихідь, коли звертаєтеся до свого співбесідника

зі

словами-«подразниками»

(негативними

розумовими

стереотипами), коли говорите, що не хочете, замість того, щоб сказати, що хорошого й корисного хочете для нього зробити. Пояснення умовних знаків: ВЗ – власне знецінення ЗП – знецінення партнера НРС – негативні розумові стереотипи, під впливом яких виникають неприємні відчуття. «Не хочу вас більше затримувати» (ВЗ, НРС). «У мене якраз було трохи часу...» (ЗП). «Я випадково опинився у ваших краях, ось і подумав...» (ЗП). «Дозвольте увійти...» (ВЗ). 229

«Я не зашкоджу» або «Не буду вам більше заважати» (ВЗ, НРС). «Я поспішаю, тому що після вас у мене призначена ще одна важлива зустріч» (ЗП). «Ви не приділите мені декілька хвилин?» (ВЗ) «Я повинен вам сьогодні...» (ВЗ, ЗП). «Мені доручено вам повідомити...» (ВЗ, ЗП). «Ви, як і раніше, нездужаєте?» (НРС). «Сподіваюся, сьогодні ви так не поспішатимете, як минулого разу» (НРС, ЗП). «До вас повинен був, власне, прийти керівник нашого відділу, але йому ніколи, він дуже зайнятий» (ВЗ, ЗП). «Я замість пана К. У нього сьогодні важливі справи, він вирішив, що на ваші запитання зможу відповісти я» (ВЗ, ЗП). Слова, які допомагають зацікавити вашого співрозмовника Ці слова допоможуть вам успішно «продати» заплановану вами ділову розмову. Сформулюйте причину ваших відвідин (!) і корисність майбутньої розмови (!) для партнера (а не корисність продукту або послуги. Адже вам потрібно лише добитися, щоб клієнт відкрив перед вами двері свого кабінету, а не приголомшити його з ходу своїми цікавими пропозиціями). Продумавши свої перші фрази, щоразу поєднуйте дієслово, що спонукає до активних дій, із привабливим іменником і прикметником, що відображає позитивні якості. Іменники: Вирішення

проблеми,

економія,

забезпечення

майбутнього,

нововведення, удосконалення, можливість, розвиток, досягнення, прибуток, безпека, обіг, полегшення, інформація, випередження, підвищення кваліфікації, шанси, ноу-хау, перевага...

230

Прикметники: Легкий, швидкий, кращий, надійніший, раціональний, економічний, вигідний, різноманітний, гнучкий, зручний, цінний, цікавий, новий, важливий... Дієслова: роздумувати, забезпечувати, удосконалити, здійснювати, розробляти, організовувати, перевіряти, розвивати, розраховувати, підтримувати, шукати, аналізувати, випробовувати, поліпшувати, допомагати, берегти, планувати, підвищувати, зміцнювати... Частіше використовуйте слова «разом», «спільно». Не вживайте слів: «розмовляти», «говорити», «обговорювати», «обмінюватися думками». Ці слова навіюють на співбесідника нудьгу й схиляють його до пасивності. Також у початковій фазі ділової бесіди, що має вирішальне значення,

уникайте

таких

словосполучень:

«вам

представити»,

«вам

показати», «вам продемонструвати». Приклади початку ділових бесід Що ви говорите після того, як привіталися (а при першій зустрічі й представилися) зі своїм партнером? Як спонукати партнера саме зараз сісти з вами за стіл переговорів? Як ви можете спрямувати його увагу на тему, що цікавить вас? У цей момент ваше завдання формулюється так: схилити свого співрозмовника до усвідомлення користі й вигоди запропонованої вами йому теми (стан досягнення позитивної мети), замовчуючи поки при цьому про кошти й форму подачі матеріалу. Якщо ви погано знаєте свого співрозмовника й ситуацію, що склалася на даний момент на його фірмі, то можете використовувати загальний стандартний початок, що дає змогу викликати його інтерес до майбутньої 231

розмови. Багатьом журналістам спочатку це дається важко. У такому разі доцільно старанно підготуватися й потренуватися. Використовуйте перелік слів, які допомагають у цьому. Познайомтеся з варіантами подібного типового початку: «Я прийшов до вас сьогодні, щоб разом із вами виявити можливості підвищення рентабельності та конкурентоздатності вашого виробництва». «Пропоную вам сьогодні разом подумати, як ви можете надалі досягати високих результатів на своєму виробництві». «Підвищення

рентабельності»,

«вдосконалення

результатів»

«збереження конкурентоспроможності» – ось ті ключові поняття розмови, які, напевне, не залишать байдужим жодного ділового партнера. Проте ці формулювання такі загальні й безликі, що за їхньої допомоги неможливо викликати дійсно великий інтерес з боку співбесідника й завоювати його увагу. Завдяки подібним аргументам загального характеру на користь майбутньої ділової бесіди ви хоча й зможете завоювати інтерес великої кількості клієнтів, не отримавши одразу відмову, проте він буде досить поверховим. Стандартний аргумент загального характеру, дія якого поширюється вглиб, викликає у багатьох партнерів позитивну, але, на жаль, слабку реакцію. Якщо ж ви добре знаєте як свого партнера, так і ситуацію, що склалася на його фірмі на даний момент, то можете викликати у нього набагато більший інтерес до запланованої вами бесіди завдяки продуманому початку з урахуванням його суто індивідуальних потреб. Аргумент, що враховує індивідуальні запити клієнта, його глибоко цікавить, проте його використання ефективне лише стосовно конкретного партнера й непридатне для налагодження ділових зв'язків із іншими потенційними клієнтами. Приклади: «Сьогодні я прийшов, щоб разом із вами поговорити про нову концепцію вашого підприємства, яка допоможе вам оснастити робочі місця сучасними

232

технічними новинками, що зможе підвищити продуктивність праці в колективі». «Чи цікавить вас, пані/пане..., як можна зменшити кількість робочих місць та одночасно підвищити ефективність та продуктивність праці в колективі?» Якщо ваш партнер давно вже задумав оснастити робочі місця у відділі обслуговування клієнтів новою системою або понизити складські витрати, подібний початок ділової розмови виявиться точним попаданням «в яблучко». Партнер, поза сумнівом, проявить повну готовність поговорити з вами. Якщо ці проблеми його не цікавлять, значить, ви забили гол у свої ворота. У цьому випадку у вас мало шансів схилити партнера до результативної бесіди. Отже, щоб початок ділової зустрічі відповідав індивідуальним потребам партнера і був успішним, потрібна ретельна підготовка до неї. Такий початок повинен підходити тільки одному партнерові. Ви доб'єтеся максимальної зацікавленості з боку партнера, якщо обіцяна вами користь від розгляду під час розмови конкретного питання відповідатиме потребам партнера. Познайомтеся з прикладами початку ділової розмови, коли пропозиція одразу викликає інтерес співбесідника: «Я прийшов, щоб обговорити разом із вами послуги фірми... (назва фірми, яку представляє продавець), яка може допомогти полегшити роботу конструкторів вашого підприємства». «Я хотів би представитися як партнер, який може гарантувати вам великий попит на новий проект, що розробляється вами». «Йдеться про проект Y, що розробляється вашою фірмою, про який мене повідомив пан X. Чи цікавить вас, якщо наша провідна газета «Д…» зможе переконливо розповісти про це, і водночас допоможе вам знайти нішу в місцевому ринку для його втілення?» Висновок: Якщо ви хочете завоювати симпатію співрозмовника (клієнта), твердо запам’ятайте правило: 233

у своїй промові замінюйте займенники: «я», «мій», «наш», «ми» на займенники «ви», «твій», «вам», «тобі». Завдяки цьому ви підвищите значимість клієнта та швидше знайдете підхід до нього. Найважливіше на початку ділової бесіди • Перше враження, яке ви справляєте на партнера, значною мірою визначає хід і результати переговорів. Перше враження, яке складається від вас, залежить від вашого внутрішнього настрою, манер, ходи, жестів, міміки, голосу, інтонації, мови. На нього впливають і такі «дрібниці», як одяг, зачіска тощо. • У перші хвилини ділової зустрічі зберігайте спокій, не напружуйтеся, дихайте рівно й глибоко. Проявіть інтерес до свого співбесідника. Підтримуйте з ним зоровий контакт. • Не втрачайте упевненості в собі. Ви маєте намір зробити своєму співбесідникові важливу пропозицію, що обіцяє йому вигоду. Проявіть компетентність і професіоналізм. • Уважно стежте за поведінкою співбесідника, прагніть не пропустити ні слова з того, що він говорить. Звертайте увагу на будь-які зміни його настрою, гнучко реагуйте на них. • Виявіть

точки

зіткнення

зі

співбесідником

на

всіх

рівнях.

Пристосовуйтеся до обставин, що складаються, й до причетних до ділової зустрічі людей, намагайтеся підлаштуватися до свого безпосереднього співбесідника, встановивши певну спільність між вами (поведінка, здібності, освітній і професійний рівні, переконання, цілі тощо). • Прагніть зрозуміти партнера, його проблеми. Налаштуйтеся на одну хвилю з ним. • Створіть сприятливу ділову атмосферу. Часто доброзичлива щира посмішка допомагає швидко встановити стосунки на емоційному рівні. Прагніть, щоб партнер відчував себе комфортно. Нагадайте про його колишні

234

досягнення, згадайте про зроблені ним раніше замовлення, якими він був повністю задоволений. • Зробіть плавний перехід від обговорення суто особистих питань до тих, що, власне, привели вас до нього. • Викличте у нього інтерес і увагу. Вкажіть йому на безперечну користь вашої бесіди. «Продайте» йому заплановану бесіду. • Уникайте такого початку ділової бесіди, який може завести в безвихідь, вживайте слова, які допомагають пробудити інтерес у співбесідника, робіть акцент на загальних з ним діях. • Частіше називайте партнера на ім’я, більше використовуйте орієнтовані на партнера займенники «ви», «ваш», «вас», «вам». • Утримуйтеся від тверджень або припущень, вважайте за краще ставити запитання. • Висловлюйте схвалення й визнання дій і досягнень партнера, щиро захоплюйтеся ним і показуйте, що ви його поважаєте й цінуєте. (За матеріалами журналу «Ваш партнер», 1999, №№ 2 – 4).

235

ДОДАТОК 4 ЗРАЗОК РЕКЛАМНОЇ (МОДУЛЬНОЇ) СІТКИ для рекламної шпальти газети формату А3

236

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

КОБИНЕЦЬ АЛЛА ВОЛОДИМИРІВНА Навчальний посібник для студентів ОП «Журналістика і соціальна комунікація», доповнений та перероблений. Друкується за виданням: Газета – соціотворча структура й підприємство: навч. посіб. / А.В.Кобинець. – Запоріжжя: КПУ, 2011. 237 с. ISBN 978-966-414-169-4 УДК070(075.8). ББК 76.02я73

Посібник підготовлений в авторській редакції Дизайнер обкладинки А.К. Данилов

237