Журнал «NATIO»

NATIO â„– 1 (1) 17-24.11.2018

Творці «NATIO» Мирослава МАРКОВА Головний редактор

Олена ОГОНОВСЬКА Головний дизайнер Редактор відділу «Політика»

Діана ЯЦЕНТЮК Заступник головного редактора

Владислава ЛІТВІНОВА Літературний редактор

Анна СМОЛЬКО Відповідальний секретар

Вікторія ЛИБУСЬ Редактор відділу «Громадські ініціативи»

Катерина ПОЛЬ Редактор відділу «Економіка»

Анастасія ТАРАСЕНКО Редактор відділу «Реформи»

Наталія ТУР Редактор відділу «Культура»

Ярослав ПЕРЕТЯТЬКО Редактор відділу «Спорт»

Валерія СУЛИМА Журналіст

Марина ПОЛІЩУК Журналіст

Про що ми? Вчора і сьогодні, сторіччя тому і зараз українська нація акумулює максимум своїх людських, інтелектуальних, матеріальних, фізичних та духовних ресурсів для того, аби втримати країну у її етнічних межах; аби вберегти свою цілісність і окремішність; аби скинути із авансцени політичного життя екстрактивні політичні та економічні сили; аби сформуватися як «держава для народу», а не тотальний «failed state». На якому етапі цього шляху українська нація зараз? Ми обіцяємо розповісти про це у статистиці та цифрах, а не думках та судженнях. Словами експертів, а не власними висновками. Розкрити особистості тих, що безпосередньо причетні до творення державності зараз, через розмови з ними, а не чутки про них. Описати лише ті події, на яких можемо безпосередньо бути присутніми, аби уникнути будь-яких непорозумінь чи перекручувань фактів. З’ясувати, пояснити, донести. Ми говоритимемо лише про те, у чому певні. Ми розповімо, чим живе українська N A T I O зараз.

Зміст ПОЛІТИКА 4 Володимир Парасюк: «У нас один Майдан, просто його фази трансформуються з кожним роком» 8 Опозиції «За Життя» і «Опоблок» об’єдналися 9 Мустафі Джемілєву виповнилося 75 років ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ 12 “Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший, другий ряд – там будуть наші”, - Богдан Ходаковський 18 Аболюціонізму 21 сторіччя – бути!

20 «У мене було занадто багато конфліктів, аби я могла обрати один з них, який привів би до таких наслідків», - Катерина Гандзюк 22 Такі необхідні «дні незалежності» ЕКОНОМІКА 25 Елетроавтобуси в Україні: скільки можна заощадити 26 41 позиція за 4 роки: динаміка зростання України в рейтингу Doing Business РЕФОРМИ 28 Ігор Алексєєв: «Ми повинні дивитися не на рік-два вперед, а принаймні на 10-15» 31 Медична реформа: місія (не)здійсненна 33 Нова українська школа

36 Земельна реформа: чому українці проти КУЛЬТУРА 37 Кіно дивитися будемо?

38 Знайомство з «Молодим» 41 Політики і культура: що припало до смаку управлінцям Києва 42 “DZIDZIO Перший раз” представили глядачам 44 Голлівудський режисер з українським корінням: що ми про нього знаємо 45 Олесь Маляревич: «Якби за це платили гроші, я працював би у 10 разів ефективніше» 47 Стала відома сума держвидатків у 2019 ПОГЛЯД 48 Соня Кошкіна: “Або ти робиш якісний продукт, або ти не робиш його взагалі” 51 Валентин Мондріївський: «Журналістів, як і військових, колишніх не буває» СПОРТ 53 Дар’я Зевіна: «Олімпійські ігри в Токіо для мене стануть останніми» 55 «Динамо» впевнено перемогло «Ренн» у Лізі Європи 56 Дівчина серед чоловічої збірної з хокею?

57 «Ворскла» – «Шахтар». Бронза проти золота за 1 гривню

4

ПОЛІТИКА

Володимир Парасюк: «У нас один Майдан, просто його фази трансформуються з кожним роком»

Володимир Парасюк – народний депутат України Верховної Ради VIII скликання. Представник генерації політиків, що прийшли до влади після Революції гідності. Всеукраїнську популярність здобув 21 лютого 2014 року після своєї знаменитої промови-ультиматуму про відставку Януковича, проголошеної на Майдані. Далі – 4 роки української великої політики під куполом ВР. Як вони змінили Володимира Парасюка, кому із колег радить довіряти, чому ніколи не голосує за держбюджет, які корупційні схеми Мін’юсту вважає найнахабнішими і чому ніяк не одружиться? Про це та більше у ексклюзивному інтерв’ю «NATIO».

— З якою думкою Ви щоранку прокидаєтеся?

— З думкою тою, що я живу в Україні. І тоді йдуть вже наступні вихідні думки.

— Вони сумні?

— Вони реалістичні. Я по життю оптиміст. Я дуже критично ставлюся до якихось подій, які відбуваються в країні і в моєму житті. Ну вони не викликають сміх, але і не викликають розчарування і сльози. Вони змушують рухатись вперед і взагалі якось жити в цьому світі, особливо в нашій державі.

— Яке у Вас було найбільше розчарування у житті?

— У мене немає розчарувань у житті. У мене є просто події, які десь емоційно б’ють по мені, тому що я втрачаю близьких людей. Є моменти у житті, коли сумно, коли боляче, коли хочеш щось змінити, але воно не призводить до такого відчуття як розчарування.

— Політика не стала розчаруванням?

— Моя діяльність мене не розчарувала.

— На Вашу думку, хто із народних депутатів цього скликання заслуговує на те, аби продовжити свою діяльність і в наступному?

— Багато хто. От Єгор Соболєв заслуговує, Ігор Луценко. Це чесні, порядні

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

люди, які дуже багато доброго зробили взагалі для майбутнього життя нашої держави. І вони неодноразово довели у дуже складних ситуаціях, що готові віддати все заради того, аби наша держава існувала і людям було тут комфортно жити. Є багато депутатів, і не тільки популярних. Наприклад, Олена Сотник. Прекрасний юрист. Войціцька теж суперовий юрист. Я навіть хочу сказати, що і Сергій Лещенко, Мустафа Найєм. Це гарні приклади людей, що розуміють, де вони є і що робити. Можливо, до них і є якісь запитання. Але ці запитання не є настільки гострими і критичними, щоби їм сказати, що вони не заслуговують бути при державотворчих процесах.

— На Вашу думку, за яку політичну силу не треба голосувати?

— Проросійські. Наприклад, “Опозиційний блок”, “Відродження”, “Воля народу”. Це одна сторона питання. Далі – питання корупційних сил. Я вважаю, що “Народний фронт” і “Блок Петра Порошенка”. Це ті люди, які не викорінили корупцію у країні, а очолили її. І це об’єднання в них називається “коаліція”. Запитання є до “Радикальної партії”, до «Блоку Юлії Тимошенко». Тут у кожного громадянина має скластися якесь своє бачення. Поки що я нічого казати не хочу, бо не хочу нести певну відповідальність за когось, не знаючи до кінця усіх процесів. Єдина сила, яка, як я бачу, дійсно має хорошу технократичну команду (не завжди вона правильна і не завжди приймає правильні рішення), це “Самопоміч”. Ось якби завтра відбулися парламентські вибори і треба було вибрати з тих сил, які є зараз в парламенті, я би обрав “Самопоміч”. Думаю, що там дійсно хороше середовище і велика кількість людей, які дуже

ПОЛІТИКА

правильно ставляться, по-перше, до свого статусу, а по-друге, до тих подій, які відбуваються у державі.

— Багато економістів і правовиків доводять, що якщо зараз ми не змінимо ту систему, за якою функціонує держава, то років за 10 її уже просто не матимемо. Що Ви про це думаєте?

— Я не фаталіст і хочу сказати, щоб і люди ними не були. Тому що ця країна існувала, існує і буде існувати, і вона переживала ще більші політичні кризи, ще більшу узурпацію, ніж є зараз. У моєму відчутті більше перемог, ніж поразок. Поразки якісь такі місцеві, короткі, які можна виправити. А перемоги у нас є суттєві і вічні, які раз і назавжди ми здобули, які раз і назавжди принесли результати.

— Людям, які дійсно зневірюються, яку перемогу згадати?

— Революцію Гідності, війну. Я не спекулюю на тій темі, бо я дуже рідко про це згадую. Але коли мені люди кажуть ”Я зневірився”, “А що сталось?” і так далі, я кажу: просто підіть на могилку будь-яку і подивіться на неї. І дайте собі відповідь на питання: чим ви відрізняєтеся від тієї людини, яка лежить під землею? У вас є можливість, у вас є шанс. У цієї людини, на жаль, у цьому грішному світі вже немає ні шансів, ні можливостей. Розчаруватися – це найпростіше. Я цього не зроблю, бо в мене зовсім інше виховання і зовсім інший світогляд. Я працюю заради людей, серед яких є такі, у яких я не те, що зневірився, а яких я повністю не розумію. Я їх переконую, а вони не переконуються. Але я працюю за тих людей, які хочуть, щоби щось змінилося в країні. Тобто вони мене мотивують, і тих людей настільки багато, що ви собі навіть не уявляєте. Я сьогодні їздив у Міністерство освіти, вирішував певне питання, і Лілія Гриневич мала прийняти мене на 15.00. Вона затрималася і я пішов пити каву. Це такий заклад недалеко від Міністерства. Ми спочатку думали, що там закрито. Він не дуже привабливий ззовні, але там було написано “кава”. І ми відкрили, а там стоїть дядько такий здоровий. Ми кажемо: “Зробіть нам каву”. Він зробив, я кажу: “Скільки з нас?”. Він каже: “Нічого не треба. Це за рахунок закладу”. Потиснув мені руку й усміхнувся. І ви знаєте, мені не треба ніяких аналізів, соціології і так далі. Коли людина тебе ще хоче пригостити кавою і вірить в те, що

ти робиш , і тобі довіряє – це найкращий контролер і розуміння того, де ти є насправді. ЦЯ вам щиро скажу, що я за цю людину буду боротись стільки, скільки в мене є сили.

— Ви голосуєте за Держбюджет?

— Ні, ніколи.

— Чому?

— Тому що це не Держбюджет.

— Але ж Ви відстоюєте думку, що можете на все впливати. Тож чому не робите цього?

— Ось саме коли я на нього не впливаю, чому я маю нести відповідальність за процеси, які не взяли до уваги з моєї сторони? Ось і все.

— А хто тоді на нього впливає?

— В Україні це чисто якась підкулуарна домовленість. І це все приносять у Верховну Раду для того, аби візуалізувати. Коли я подам пропозиції в бюджет, і їх врахують, я за нього проголосую.

— А ви пробували?

— Пробував. І, як бачите, нічого не вийшло.

— Що це були за пропозиції?

— Я ніколи не включаю пропозиції з позиції своїх власних інтересів. Мої бажання внутрішні не вкладаю. Я пропоную загальну формулу певних збалансованих рішень. І я не тільки пропоную стосовно певного відомства, я в загальному кажу про підхід до цієї ситуації. За 4 роки ми домоглися того, що цей бюджет хоча би бачать люди. Його хоча б друкують і у відкритій формі можна ознайомитися із цими цифрами. Можна критикувати і говорити. До того часу це взагалі закрита інформація була. Але ми ще маємо добитися того, аби він був чітко розписаний до останньої копійки. Я, наприклад, не голосував, бо оборонний бюджет становить певну частку від нашого валового внутрішнього продукту – є зміни до бюджету – але питання в тому, що він не розписаний. Тобто є фіксована якась сума на кінці року, і не кажуть, скільки солдатам, скільки генералам, скільки на рюкзаки, скільки на берци, скільки на бронежилети. Просто є загальна цифра. Оце мені не підходить. І коли, можливо, на другий рік під тиском суспільства, під тиском нормальних, адекватних людей, які є в українському політикумі, це зміниться і буде все розписано, я зрозумію, що воно все дійсно класно функціонує, то може я і натисну цю кнопку. На жаль, я зараз натиснути її не можу.

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

5

6

ПОЛІТИКА

— Тобто Ви підете на другий термін?

— Я такого не казав.

— Але ж Ви хочете дочекатися “другий рік”.

— Я можу впливати, як впливав і до того, коли став депутатом. Громадянин України повинен розуміти, що він має впливати на процеси, які робляться в державі. Можливо я лишуся у громадському середовищі і не стану народним депутатом - зауважте, я не трясусь над цим кріслом: це для мене не кар’єра, а дуже велика відповідальність. Я зараз задумуюся, що якщо я вирішу не йти і стану в громадський сектор, то матиму більше можливостей, ніж зараз як народний депутат.

— Засновуватимете свою громадську організацію чи долучитеся до когось?

— Якщо я піду у Верховну Раду, то обов’язково з командою.

— Своєю, новою?

— Не факт, можливо з існуючою. Але це вже питання того, наскільки я повірю цій силі, тому що я дуже віддана і вірна людина. Тобто якщо я включуся в якийсь процес, я на поверхні плавати не буду. Я занурююся до кінця. Поки що я розмовляю з людьми, які мені подобаються, які мають якесь бачення. Але я для себе ще не прийняв рішення.

— То “ЄвроОптимісти”?

— “ЄвроОптимісти” – це не політична сила, це певне об’єднання міжфракційне. І чи я бачу в них здорове зерно? Так, я бачу. Щиро бажаю, щоби такі люди потрапляли в парламент. Можливо, не всі, але більша частина – так. Щодо громадського сектору, то звичайно, що якщо я залишуся, то буду пробувати десь свої ідеї просувати через громадський простір та громадські організації. Ідея бути одним, як я зараз є, уже себе вичерпала. І я зрозумів, що наступний крок – це не вивчення ситуації, а конкретно вплив на неї. Бо весь той час, що я був, я поки вивчав.

— Ви знаєте гімн українських націоналістів напам’ять?

— Так, “Зродились ми великої години…”

— Коли востаннє співали? Чому не 14 жовтня на марші націоналістів, де усі разом рекорд встановлювали?

— Гімн націоналістів я співав ще за дуже довго до того часу, коли він був трендом. Зараз це тренд. Це така «фішка»: хто його знає, той крутий. Я «крутим» був ще задовго до того. Коли

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

загін націоналістів ще кидали в тюрму і зв’язувала поліція. Червоно-чорний прапор і гасла «Слава Україні!» я пам’ятаю, коли був на акції, де тодішній Міністр внутрішніх справ Юрій Віталійович Луценко особисто над нами проводив наругу. Я виховувався у націоналістичних таборах. Я не суперзнавець націоналістичної ідеї, хоча вона трактується трохи неправильно в нашому суспільстві, тому що націоналізм - це не якась крайня права радикальна політична формула. Я вважаю, що націоналізм – це стан душі. Це розуміння того, де ти живеш і як вплив аєш на всі ці ситуації. Я 14 жовтня вдягаю свій однострій, молюся біля фотографії свого друга, який загинув, стараюся поїхати на могилу, якщо виходить. І це все моє 14 жовтня. Я цього року побачив у Львові парад на Покрову. І там поприходили такі люди, у яких реально «іконостас» був на грудях. Навіть не іконостас, а такий музей медалей. Це депутати нинішні, що були в АТО. Я не хочу їх засуджувати, але інколи виникає запитання: “А де Ви стільки воювали?”. Таке відчуття, що півсвіту звільнили, що почали воювати ще за часів Македонського. Я не хочу цієї «показухи». Мені головне, що мої друзі, батьки, сестра рідна знають, де я був. Знають хлопці, з якими я служив. Я маю дві малесенькі нагороди. І то одна офіційна, друга – ні. Перша – це відзнака «За службу», а друга – «Іловайський хрест», яким нагороджували всіх тих, хто був у Іловайську. Третя нагорода, яку я отримав, як і всі хлопці, що були в Іловайську, це нагородна зброя. Це моя зброя і я дуже пишаюся тим, що її маю. Я вважаю, що це мене нагородила держава.

— Буде третій Майдан?

— Ще другий не закінчився. «Майдани» – це епохи. Дуже короткі, але це епохи. Треба прожити певний період часу, зрозуміти, як це відбувається і тоді задати запитання, чи дозріло суспільство і чи народилися нові лідери думок, нові протестні настрої та ідеї для того, щоб запустити ще один революційний процес, який називався би третім Майданом. Якщо рахувати усі протести, які відбувалися в Україні, то у нас «Майдан» не має відліку: у нас один Майдан, просто його фази трансформуються з кожним роком. У нас майдани починалися у 90-х, навіть ще у 80-х.

ПОЛІТИКА — За той час, що Ви є народним депутатом, у якому міністерстві, комітеті Ви побачили найоригінальніші схеми відмивання грошей?

— Міністерство юстиції. Є доступ до баз даних. Люди повинні мати не те що безперешкодний, навіть безкоштовний доступ до них. Але у Міністерстві юстиції доступ до цих баз, на жаль, зараз є платним. Наприклад, оцінка майна. Є повна формула її визначення і певні бази, що це все рахують, визначають. І ось вона є платною. Є Постанова Кабінету міністрів, де сказано, що люди мають безкоштовний доступ, бо це їхня інтелектуальна власність, і не можна за це брати гроші. Але чомусь щоби отримати певну інформацію, треба перерахувати гроші на якийсь банківський рахунок. Ви не повірите, але цей банківський рахунок – просто приватна карточка якоїсь людини. Державна структура, всі, хто в цьому є – Гройсман, всі міністри – знають про те. Ми вже почали воювати із цим і досягли певних перемог, але ця клептократична система, яка це створила, дає реакцію: вона відбивається, обмежує людей і так далі. Це не оригінальність, це найдивніший процес, який я зустрічав за весь цей час. А Міністерство відмиває гроші через тендерні закупівлі. Це найпрактичніше. Держава бере велику кількість послуг у приватних структурах. І ці приватні структури або завищують ціну, або взагалі не виконують ці функції, а гроші відмивають через офшорні компанії. Тобто компанія українська бере участь в тендері. Кошти за їхні послуги перевіряє якась аудиторська компанія, наприклад, робить аудит «Нафтогазу». Вона приходить, виграє тендер, каже: «Ми вам зробимо за сто мільйонів гривень». Ті сто мільйонів перераховують, а ця аудиторська компанія каже, що нам треба залучити спеціалістів з-закордону, ще з якоїсь-там панамської фірми. І вони перераховують туди ці сто мільйонів і виходить така от фікція аудиту. Перевірити, до речі, відбувся він чи ні, ніхто не може. Тому ми з цим боремося. І це навіть невидима робота, про яку ви не знаєте. Бо ми уже цих схем скільки зупинили, що я взагалі дивуюся, що ми ще всі живі ходимо.

— У вас є прес-секретар? Хто веде Ваші стрічки у соціальних мережах?

— «Інстаграм» я веду сам. На запитання відповідають мої люди, яким я можу довіряти, тому що це сотні повідомлень

в день. Фейсбук це взагалі жах, бо у мене там 185 тисяч підписників і ще 5 тисяч друзів. Прес-секретар у мене Богдан Головко. Дуже хороша людина. Він у Львові живе. Музикант, разом зі своєю рідною сестрою робить прекрасні пісні, які я слухаю – гурт “Піано” називається. Я задоволений: у мене молода команда. Ніколи не були вони ні в органах виконавчої влади, ніде. І я така людина, що мені не потрібно, аби хтось сидів у кабінеті чи в офісі і дивився на мене 12 годин. Є об’єм поставленої роботи: будь ласка, виконай. Адже сидіти за столом і нічого не робити – це теж фізично виснажливо. Якщо людина в цей момент може прочитати книжку, написати пісню, то усім буде так краще. Тому офіс у мене побудований як “open space”: з м’якими подушками, немає ні дверей, ні кабінетів, ні блискучих табличок… Ні, є дві таблички, але не я їх вішав.

— Де розташований Ваш офіс?

— У Львові. Великий класний офіс. У мене там і футболісти збираються, і баскетболісти. Грають в ігри, музика грає завжди. Сучасне класне відчуття. Людина приходить з ноутбуком, сідає і працює. Бо я десь так бачу команду народного депутата України, який хоче щось змінити.

— Ви частіше у Львові працюєте?

— Набагато, там маю будинок.

— Коли Ви одружитеся?

—Якби я знав. Не знаю, тому що питання закоханості – дуже-предуже таємниче. І якщо я зараз сам, то, мабуть, його не відчуваю. А може відчуваю, але неправильно його трактую. Я настільки зайнята людина тим, що роблю, що я просто фізично розумію, що ні одна адекватна жінка чи дівчина не сприйме цього життя. Ну може вона сприйме, але я не хочу її мучати. Тому я намагаюся якісь моменти сентиментальні у собі подавлювати на самому початку і не давати собі волю. Хоча я теж жива людина. Але стараюся почуття блокувати, і навіть якщо це починає виходити за якісь межі, намагаюся одразу пояснити і не давати людям надію. І сам не сподіватися, бо потім набагато болючіше. Я сприйняв це життя. І хтось там каже, що я драматизую і взагалі якийсь трохи неправильний у цьому всьому. Я вважаю, що якщо ти вже взявся за певний об’єм роботи, то треба створити максимально комфортні умови для того і прибрати усі чинники, які будуть перешкоджати тобі у виконанні поставлених цілей. Інтерв’ю вела Мирослава МАРКОВА

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

7

8

ПОЛІТИКА

Опозиційні сили «За Життя» і «Опоблок» об’єдналися Тому Юрій Бойко залишається єдиним кандидатом для участі в президентських виборах. Також представники платформи підкреслили, що об’єднання буде на президентських, парламентських і місцевих виборах представляти інтереси жителів Південного Сходу, російськомовного населення.

«Серед таких сил бачу і «За життя» Рабіновича, і Мураєва. У важкий для країни час потрібно відкинути амбіції і припинити конфлікти – тільки об’єднавши всі опозиційні сили, ми повернемо в Україну мир, стабільність, розвиток, створимо умови для українців знову жити по-людськи», - написав Сергій Льовочкін

9 листопада політичні партії «За життя» та «Опозиційний блок» підписали угоду про об’єднання і створення спільної «Опозиційної платформи — За життя» та мають намір іти на вибори. Після прийняття рішення і підписання угоди про створення «Опозиційної платформи – За життя» народний депутат і лідер партії «За життя» Вадим Рабінович заявив, що не буде балотуватися на пост Президента. Своє рішення він пояснив тим, що не має права бути арбітром в питаннях православ’я через загострення релігійної теми в Україні. Також він підкреслив, що його відмова брати участь у виборах Президента на користь Юрія Бойка допоможе «Опозиційній платформі — За життя» отримати кращий результат на парламентських виборах. «Я вчинив так, як повинна робити кожна порядна людина в нашій країні, якщо вона відчуває серцем, що її дії не принесуть користь Україні. Я обов’язково поведу «Опозиційну платформу — За життя» до перемоги на парламентських виборах. Нам потрібна ця перемога», сказав він.

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

Передумовами об’єднання двох опозиційних політсил «За життя» та «Опозиційний блок» стали розбіжності після відходу Вадима Рабіновича, Нестора Шуфрича, Євгенія Мураєва, Михайла Добкіна. В той час партія «За життя», створена Вадимом Рабіновичем і Євгеном Мураєвим, почала перетягувати на свою сторону все більше опоблоковців. Вважається, що якщо опозиціонери підуть єдиним фронтом, то їх шанси на успішну передвиборчу кампанію збільшаться. Катерина ПОЛЬ

ПОЛІТИКА

9

Мустафі Джемілєву виповнилося 75 років

13 листопада. Центр Києва, КМДА. На вулиці досить прохолодно, але для людей, які з великими букетами квітів та подарунками поспішають до будівлі державної адміністрації, це не є перепоною. Для багатьох з них сьогодні особливий день, адже Мустафі Джемілєву виповнюється 75. Мустафа Джемілєв - народний депутат України, лідер кримськотатарського народу, діяч кримськотатарського національного руху, голова Меджлісу протягом 22 років (з 1991 по 2013). Неодноразовий лауреат премій за свої досягнення Мустафа Джемілєв організував прийом гостей на честь свого 75-річчя. Серед запрошених – його співвітчизники, друзі, колеги, дисиденти, офіційні особи. Буквально за півгодини колонна зала КМДА наповнюється гостями. Всі з нетерпінням чекають на винуватця свята. У залі шумно, але атмосфера дуже тепла та затишна.

Хтось обговорює життєвий шлях Джемілєва, хтось – політичну ситуацію в країні, в Криму, а хтось намагається у натовпі впізнати знайоме обличчя.

«Це ідейний натхненник для мене, живе втілення усіх національних традицій кримськотатарського народу!у його венах тече незламна віра у наш народ і свою справу на благо його. Для мне честь вітати його сьогодні тут» На вході до зали стоїть скринька для збору коштів для дітей політв’язнів. Справа в тому, що напередодні Мустафа Джемілєв звернувся до всіх із проханням не витрачатися на подарунки для нього особисто, а натомість разом зібрати кошти для допомоги 113 малолітнім дітям, які виховуються у сім’ях без своїх батьків, яких російський окупаційний режим незаконно позбавив волі. На годиннику 13:00. До зали входить Мустафа Джемілєв зі своєю дружиною

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

10

ПОЛІТИКА

Сафінар. У руках у нього великий букет довгих червоних троянд, запах яких охоплює кожен метр приміщення і надає заходу особливого шарму. Весь зал стоячи аплодує своєму лідерові. На обличчях людей щирі посмішки, радість і сльози щастя. Судячи з емоцій запрошених, абсолютно впевнено можна сказати, що Джемілєва дуже люблять, поважають та захоплюються ним. Про це ще неодноразово у своїх промовах наголосять гості заходу.

Лілія Гриневич передала вітання від прем’єрміністра та уряду. «Ви стали людиною, якої у важкі часи потребував кримськотатарський і український народи», - сказала вона. Лідера кримських татар оплесками супроводжують до його місця. Ведучі запрошують до слова першого заступника голови ВРУ Ірину Геращенко та Міністра освіти і науки України Лілію Гриневич, які вітають Джемілєва від імені Верховної Ради України і Кабміну. Геращенко зазначила, що для неї Мустафа Джемілєв є єдиним беззастережним авторитетом в українському парламенті. За її словами, він задав таку високу планку, до якої «тягтися і тягтися оптимістам, реалістам, провладним, опозиціонерам, президії, трибунам, усім фракціям».

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

«Я згодна, що масштаб його особистості ще недостатньо оцінений в Україні та світі. Він в одному ряду з Ганді і Сахаровим», - зазначила перший заступник голови ВРУ і побажала Джемілєву найшвидшого повернення в рідний Крим і Криму в Україну. Лілія Гриневич передала вітання від прем’єр-міністра та уряду. «Ви стали людиною, якої у важкі часи потребував кримськотатарський і український народи», - сказала вона. Під час торжества співачка Джамала виконала кримськотатарську народну пісню «Мені г’амдан Азат Ейлі», яка в перекладі з кримськотатарської значить «Звільни мене з полону печалі». У кримських татар ця пісня асоціюється з депортацією з Криму в 1944 році, тому усі в залі, заплющивши очі, перенеслися у ті непрості часи для народу . Пісня лунала 3 хвилини, а таке відчуття, що я пережила усю кримськотатарську історію. Пізніше до сцени піднялися делегати Курултаю (вищий представницький повноважний орган кримськотатарського народу,- прим.автора) та члени Меджлісу кримськотатарського народу на чолі з Рефатом Чубаровим - народним депутатом України, Головою Меджлісу. Близько 70 людей на сцені скандують «Мустафа! Мустафа!». Рефат Чубаров каже, що «це – голос кримськотатарського народу, який протистоїть російській окупації».

ПОЛІТИКА

«Наш народ в Криму чекає нас, чекає кардинальних змін статусу Криму в Україні», - зазначає Голова Меджлісу. Пізніше лідера кримськотатарського народу привітали його друзі-дисиденти, представники духовенства, діаспори. Всі дуже тепло відгукуються про свого лідера та висловлюють свою глибоку повагу. Більшість спікерів заходу зазначають, що пишаються тим, що є його сучасниками.

Неочікувано для всіх у залі з’являється Президент України Петро Порошенко. Неочікувано для всіх у залі з’являється Президент України Петро Порошенко. Він особисто привітав національного лідера кримських татар, Уповноваженого президента у справах кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва з 75-річчям і вручив йому Орден Свободи на знак визнання його важливої ролі в поверненні Криму та звільненні політичних ув’язнених Кремля. «Є люди, які символізують епоху, символізують народ, і справжній українець Мустафа-аг’а є саме такою людиною. Мені приємно було чути на сесії Генасамблеї ООН оплески на честь Мустафи Джемілєва. Ця людина присвяти-

11

ла все своє життя свободі для кримських татар, для України. Він не змінив своїм цінностям, навіть коли за ідеали потрібно було йти до в’язниці», – сказав Глава держави, зазначивши, що Джемілєв такий же незламний, як і весь кримськотатарський народ.

«Є люди, які символізують епоху, символізують народ, і справжній українець мустафа-аг‘а є саме такою людиною. Ця людина присвятила все своє життя свободі для кримських татар, для україни. Він не змінив своїм цінностям, навіть коли за ідеали потрібно було йти до в‘язниці», - сказав Глава держави. Мустафа Джемілєв подякував Президенту за теплі слова на свою адресу та зазначив, що все життя намагався жити відповідно до своїх моральних принципів і не зробив ніякого героїчного вчинку, а лише намагався виконувати громадянський і моральний обов’язок. Також лідер кримських татар сказав, що «має намір дожити до того часу, коли Крим буде звільнений». Ювіляра також привітали національними танцями, виступами та співами. У більшості промов Мустафі Джемілєву бажали зустріти свій наступний день народження в українському Криму.

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

12

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

“Як тільки щось починається, завжди погляньте на перший, другий ряд – там будуть наші”

З початком революційних подій в Україні як ніколи раніше активізувався громадський рух: почали виникати партії та громадські організації найрізноманітнішого ідеологічного спрямування. Серед них — консервативна організація “Традиція та порядок”. Який він, сучасний український консерватизм? З чим виступають його учасники, чому вдаються до революційних методів, як протидіють репресивній системі та за що піддаються тиску із боку Адміністрації Президента? Про це — із перших уст лідера “Традиції та порядку” Богдана Ходаковського.

— Коли, як і навколо кого з’явилася ваша організація?

— Наша організація з’явилася у 2016 році влітку. Ініціатива полягала у тому, щоб зробити певну заготівку, структуру на перспективу, яка у майбутньому стане консервативною партією. Ми поставили собі завдання здійснити еволюцію, крок українського правого руху від націоналістичних партій, які переважно свої задачі виконали, особливо у плані обороноздатності країни, але які, на жаль, електоральних перспектив не мають. А ми вирішили за найближчі 5,6 може 8, як Бог дасть, сформувати політичну силу, що консолдує навколо себе всю націю, точно не менше 60-80%. Але підкреслю, я до цього ставлюся як до інструментарію. Ідея не потребує чіткого оформлення в якийсь один інструмент, і ми не маємо на ньому зациклюватися. Дозволяє можливість — користуємося парламентаристськими методами, революційні методи взяття влади я не відкидаю.

—Як Ви думаєте, чому в Україні націоналізм не підтримується громадянами?

—Гасла націоналізму, якщо ми говоримо конкретно про них, підтримуються багатьма. Але через шквал стереотипів

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

і через шквал пропаганди, яка свого часу була вилита зі всіх сторін на націоналізм як політичне представництво, він приречений топтатися на межі 5% виборців. Націоналізм — це імунна система нації, суспільства, яке знаходиться під загрозою. Він актуальний, враховуючи те, що ми постколоніальна нація і у нас дуже багато викликів щодо збереження нашої самобутності. Але коли ми говоримо про парламентаризм, коли говоримо про вибори, треба брати за взірці класичні та ефективні методи роботи.

— Хто окрім Вас був на початку? Ви зійшлися на ідеї чи дружних стосунках?

— Було моє оточення. Завжди довкола мене було не менше десятка людей, які брали участь в активізмі. Тому що громадською діяльністю я займався з 15 років. Завжди було певне коло осіб, і саме так воно сформувалося. Це була моя ідея, яку підтримали і до реалізації якої приєдналися.

— Як ви розпочали свою громадську діяльність?

— В 15 років я з Житомирської області почав їздити до Києва, щоби приєднатися до партії «Братство» Дмитра Корчинського, де пройшов першу організаційну та політичну школу. Брав участь у акціях на захист прав ув’язнених політв’язнів. Ми тиснули на пенітенціарну систему з метою покращити умови перебування людей в місцях тримання під вартою. Також ми виступали проти свавілля судової системи, яка не дозволяла людям у повній мірі захищати свої права, особливо у випадку політичних репресій. І, безумовно, брав участь у всіх націоналістичних, патріотичних ініціативах, які на той час були. Найрізноманітнішого рівня: від вуличних бійок і до політичних акцій. Підтримував правий рух завжди і у будь-яких проявах.

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

18 листопада у центрі Києва мав відбутися марш за права трансгендерів. Праворадикальні організації, у тому числі «Традиція та порядок», що виступають за традиційні цінності, завадили проведенню демонстрації.

— Про що говорить ваша назва — “Традиція і порядок”?

— У ній ми доносимо наш основний ідеологічний посил: порядок в державній структурі, економіці, міжнародних стосунках, традиція — в захисті цінностей суспільства.

— Ви маєте офіційний статус громадської організації?

— Зараз ми є громадською організацією і працюємо над документами стосовно партії. Нам не горить, ми можемо це за тиждень зробити, якщо треба буде. Структура для цього є, але актуальності діяльності в якості партії, я зараз поки що не бачу. Для чого мені проголошувати створення партії, якщо я не планую брати участь у найближчих виборах?

— А щодо наступних виборів?

— Час покаже. Ми займаємося активною громадською діяльністю щодня. Чи будуть в Україні вибори наступного разу взагалі? Це ж теж питання — може трапитись що-завгодно. Тому ми готові багатопрофільно до будь-чого. Але ті принципи, які ми відстоюємо, будь-якими методами будемо нав’язувати та пропагувати.

— У вас дійсно є осередки по всій країні, у кожній області?

— Безумовно, є люди зацікавлені у всіх областях. Але уже конкретно дієві структури — у великих містах: Львів, Дніпро, Харків, Чернігів…

— Чим вони займаються на місцях?

— Займаються організаційною роботою, підбором кадрів, а Харківський осередок уже давно бере участь в громадській діяльності. Зараз теж готують пікети і мітинги під прокуратурою з вимогою

звільнення замгенпрокурора Єніна і притягнення його до кримінальної відповідальності за видачу до Росії добровольця Тумгоєва і вимагатимуть відставки Прокурора Юрія Луценка, який себе такими підлеглими скомпрометував.

— Координатор вашого харківського осередку днями сказав: “Разом ми сила, яка вдарить по ворогах України Божим вогнем”. У цьому вислові лише його думка чи і вашій ідеології притаманна певна релігійна складова?

— Безумовно, наша ідеологія підкріплена певними релігійними поглядами. Одним із наших основних програмних пунктів є захист християнських цінностей і збільшення ролі церкви у суспільстві. У нас у певні вимоги і до самої Церкви: більше брати участь в громадській діяльності, більше займатися захистом інтересів їхніх мирян. Ми стикаємося із ситуацією, коли бути християнином стає важко та небезпечно. Я розумію, зараз я можу відкрито заявити, що я християнин. Але секуляризація суспільства дається в знаки, і я стикаюся із різними реакціями Якщо ця динаміка збережеться, то нашим християнським дітям і онукам уже доведеться наблизитися до ранніх християн і вести підпільну діяльність. Це звучить смішно. Але цензура у Фейсбуці, гендерні квоти, шкільні нововведення у підручниках — це лише перші квіточки. Це такий маленький симптом, який спочатку виглядає безневинно, але може закінчитися ситуацією, яку ми вже можемо споглядати у містах Франції, у містах Швеції і тому подібних, коли

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

13

14

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

корінне населення і представники традиційних релігій на цих територіях не можуть в повній мірі сповідувати свої погляди, адже вони не будуть вписуватися у загальнодержавний ідеологічний курс.

— Як думаєте, Україна готова до консерватизму? Україна ціннісно готова до консерватизму, але ці терміни ми застосовувати не будемо, тому що рівень політичної культури в Україні знаходиться на надзвичайно низькому рівні. Люди у нас не розуміють, що таке ідеологія, що таке філософія, що таке політика. Авторитарні партії з іменами, тобто Порошенка, Ляшка, Тимошенко, гарний тому приклад. Яка ідеологія в БПП? Як їх можемо класифікувати? Або як ми можемо ідентифікувати “РПЛ” або партію “За життя”? Чи “Партію регіонів”? Тобто так, вони десь схиляються: хтось більш проросійська, проукраїнська чи західно-орієнтована в риториці. Тим не менш, ми розуміємо, що це олігархічні проекти, здебільшого популістські; проекти, людською основою яких є корупційні, злочинні, кримінальні елементи, які вже нав’язали Україні за норму ось таку ситуацію.

— Журнал “Консерватор” — ваш друкований орган? Так, це наш журнал. Ми видали поки один номер, зараз уже підготовлюємо третій і хочемо потім більш масовий друк запустити. Побачили, що є ентузіазм, є зацікавленість, хоча ресурс створювався орієнтованим на внутрішнє споживання,

тобто на наших прихильників, послідовників і самого активу для того, аби піднімати їхній рівень розуміння та рівень аргументаційної бази. Але побачили, що є багато людей зацікавлених, і коли ми ставимо оголошення про те, що ось є безкоштовні журнали, то дуже багато людей пише, дуже. Ми, звісно, бізнес з цього не розвинули, тож журнал вийшов дотаційним. Продавати ми його не хочемо, хоча намагаємося робити ресурс не просто брошурками, а дійсно якісним.

— А хто фінансуватиме видання?

— Будемо фінансувати своїми силами. Організація у нас на самофінансуванні. Є люди різного статку і кожен в міру своїх можливостей на спільну справу жертвує.

— Тобто членські внески?

— Членські внески різного масштабу. Не фіксовані: від 100 грн і до хто скільки хоче.

— На гранти ви працюєте?

— Ні. По-перше, немає консервативних фондів, які дійсно готові спонсорувати сили, що знаходяться в такому, як ми, жорсткому протистоянні ворожим навіюванням в Україні. По-друге, мені неприйнятна ця практика, коли якісь іноземні незрозумілі структури фінансують в Україні часто маргінальні ліві ініціативи. І тільки за рахунок того, що йде нескінченний фінансовий потік, ці структури створюють цілі кластери у суспільстві, які живуть навколо цих грантів, присмоктуються до них і починають свою повістку дня нав’язувати. Це щось на кшталт окупації — безпосередній зовнішній вплив. Ми не хочемо до них уподібнюватися.

Активісти руху «Традиція та порядок».

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

— А з іншими українськими партіями та організаціями співпрацюєте?

— Безумовно. Взагалі намагаємося ні з ким не сваритися, хоча діємо жорстко. Ми орієнтуємося на критичне мислення. Той самий президент Порошенко. Він неодноразово ініціював кримінальні справи проти наших активістів, проти мене особисто, і навіть був у курсі безпосередньо, тобто Адміністрація Президента неодноразово здійснювала тиск на нашу діяльність. Але Порошенко в 2015, 2016, 2018 році – це різні ролі. Я не ставлюся до нього як до особистості, а як до певної ролі. На найближчих виборах я ще декілька разів подумаю, за кого голосувати, враховуючи з яким більшим-меншим злом ми маємо справу. Співпрацюємо з усіма націоналістичними, патріотичними організаціями без виключення. Співпрацюємо з окремими депутатами здебільшого, не сказав би, що з партіями. Ті ж самі, наприклад, РПЛівські депутати Мосійчук та Лозовий, Ігор Луценко з “Батьківщини”. Це люди, які вийшли з активістського середовища, тому вони підтримують завжди у випадку якихось репресій і тиску депутатськими запитами та зверненнями. Для нас це у першу чергу старі знайомі по революційні боротьбі, а вже потім політикани.

— Проти Вас безпосередньо заводили кримінальні справи?

— Так, у мене за життя були кримінальні справи найрізноманітнішого масштабу: від тероризму, підготовки масового вбивства співробітників правоохоронних органів до замаху на державного діяча, “хуліганки”, адміністративні порушення і багато інших.

— Замах на якого державного діяча?

—Проводилася кримінальна справа в рамках справи Голови Вищої ради юстиції Бенедисюка. Коли ми приїхали до нього взяти коментарі щодо того, чому у нього в декларації не записані квартири, які він здає в оренду, він вийшов із пістолетом і почав перелякано стріляти по людях. Виникла сутичка, але позаяк він людина ну дуже впливова в плані судової

15

системи, то кримінальні справи завели на нас. І так, тягали активістів, а мене як лідера організації особливо.

— Ви були на Сході?

— Так, батальйон “Шахтарськ”. У 2014 році, ще на початку війни. Такої чіткої

«Взагалі намагаємося ні з ким не сваритися, хоча діємо жорстко. Ми орієнтуємося на критичне мислення. Той самий президент Порошенко. Він неодноразово ініціював кримінальні справи проти наших активістів, проти мене особисто, і навіть був у курсі безпосередньо, тобто Адміністрація Президента неодноразово здійснювала тиск на нашу діяльність. Тим не менш Порошенко в 2015, 2016, 2018 році – це різні ролі. Я не ставлюся до нього як до особистості, а як до певної ролі» межі не було, щоб я взяв, вирішив та поїхав на фронт. Ми потрапили туди ще з Майдану, спочатку була така ініціатива «Чорні чоловічки» від «Патріота України» (організація, яка потім переросла в «Азовський» рух), а ми від «Братства» Корчинського були додатковим підрозділом цього полувійськового формування. Я недовго був на фронті в якості бійця. Одного разу обвалилася будівля, і на мене впала людина з даху, і я отримав струс мозку. Я повернувся в Київ трошки підлікуватися і планував відправитися назад на фронт, але мене затягнуло знову у вир революційних настроїв, створювалася ілюзія, що ще можливо перетворити ці події в національну революцію. І тому я зайнявся тут організацією правого і патріотичного активу в столиці. Було дуже багато гучних акцій. Тим не менше, в ході операцій спецслужб нас розгромили, і я був арештований у лютому 2015 року. Півроку я провів під домашнім арештом, паралельно мені шили інші справи, навіть розстріл беркутівців. Це стаття про масове вбивство співробітників правоохоронних органів, за яку передбачене покарання у вигляді пожиттєвого тримання під вартою. Усі ці справи завдяки моєму адвокатові та активній позиції нашої групи були розвалені. Після цього така діяльність втратила свою актуальність і ми почали діяти

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

16

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

Активісти організації на спеціальних тренуваннях.

у більш легальному руслі. Хоча я ні за що не каюся і вважаю методи 2014-го року цілком прийнятним у тій ситуації, яка склалася.

— Бачила у Вас у соціальних мережах фото із тренувань. Ви займаєтеся і фізичною підготовкою своїх членів?

— Так, і зараз у нас на 18.00 проходить тренування. Постійно. Вчора були тренування із військової тактики.

«Ми хочемо культивувати образ чоловічного чоловіка і жіночної жінки, а не змішувати всі ці речі і на виході отримувати Бог знає що» — Хто їх проводить?

— Ну зараз в Україні це ж вже диво, у нас більше половини хлопців, що воювали. Наші тренування це не підвищення кваліфікації, а підтримка форми. Тобто всі вже натреновані і всі мають певні військові спеціальності. Всі вже на готові, якщо на те буде необхідність, швидко поповнити лави Збройних сил та будь-яких формувань, які стануть на захист українського суверенітету.

— І багато у вас членів, які готові це зробити?

— Активне ядро – до 50, але мобілізаційний потенціал значно більший. Адже є багато людей, незайнятих безпосередньо в організаційній роботі. Але якби була відповідна ситуація, навколо нашої організації ми могли б легко створити батальйон.

— Все ж чоловіків в організації більше, ніж жінок?

— Так. Та це і не дивно, враховуючи специфіку діяльності. Та й загалом

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

участь жінок в політиці і в правому активізмі доволі пасивна. В націоналістичних організаціях, які ми знаємо, часто культивується не той образ жінки, який відповідає правильним консервативним поглядам.

— А який відповідає?

— Безумовно, більш традиційний — ми бачимо жінок у традиційних ролях. Розглянемо як приклад питання абортів. В Україні 250 тис абортів в рік. Ця жахлива статиска у нас зберігається ще з Радянського союзу, і це сприймається за норму саме через його спадщину. В той же час об’єктивної аргументації чому це норма почути не можна. Кажуть: «Ну а якщо жінку зґвалтували якісь негідники, то вона змушена цю дитину ростити?». Давайте глянемо на статистику. В Україні надзвичайно низький рівень зґвалтувань. І я більше, ніж переконаний, що 250 тис. абортованих, вбитих українців, тих хто мав потенціал людини, точно не були результатами зґвалтувань. 250 тисяч. Народжується у нас в рік менше чи приблизно стільки ж само. Тобто хочуть сказати, що 50% це зґвалтування? Це смішно. Роблять аборти безвідповідальні люди, що не слідкують за вихованням своїх дітей, і одна із найглибшим проблем, що ми маємо в Україні — це криза інституту сім’ї. Через це і ранні вагітності, і наша слабкість в обороноздатності, бо у них не культивується чоловічний образ. Ми хочемо культивувати образ чоловічного чоловіка і жіночної жінки, а не змішувати всі ці речі і на виході отримувати Бог знає що.

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

— Якби Ви мали владу, Ви би заборонили ЛГБТ-паради?

— Ні, я би дозволив ЛГБТ-паради, я би просто не витрачав таку кількість ресурсів на їх охорону. Я би дав суспільству самому вирішувати. Якби суспільство сприйняло гей-паради, то безумовно, нехай би собі проходили. Нещодавно проходив марш за традиційні цінності — 8 тисяч людей. Не було жодного правоохоронця. І ніхто не напав, ніхто не розізлився, ніхто не обматюкав. Значить, це нормально. Якщо їм треба 5 тисяч охоронців, щоби проводити гей-парад, якщо їм потрібні колосальні зовнішні вливання грошей, щоби існувати, значить наш народ це не сприймає і йому це не потрібно.

— Давайте згадаємо нещодавні сутички під Генпрокуратурою. Ви розцінюєте арешти як дії проти вашої організації чи випадкові акти?

— Буду відвертим: наша організація брала активну участь. Ми завжди беремо активну участь. Якщо щось починається, просто гляньте на перший-другий ряд – там будуть наші. Тому що ми таких людей збираємо довкола себе: найпослідовніших, безкорисних. Тут нічого дивного, попадалися всі підряд. Було тоді арештовано десь 12 людей, і лише 2 з них були наші. На одного повісили кримінальну справу. Завдяки досвіду та оперативній мобілізації прихильників і союзників нам вдалося справедливо звести міру запобіжного заходу до домашнього арешту.

— Прокоментуйте, будь ласка, свою участь у «ромських погромах».

— Не розумію, у чому нас звинувачують. Попри те, що ми боротьбу проти етнічних ромських кримінальних угрупувань підтримували, “Традиція і порядок” жодного разу не брала участь у так званих погромах. Не те, що ми дуже проти, молодці ті, хто пішов.

— І все ж Ви підтримуєте таку діяльність?

— Що мається на увазі під погромами? Якщо група людей з румунським громадянством приходить у парк, заселяється там, починає пити, колотися, красти речі в людей, які проходять повз, нападати на них, красти дітей, вирізати ліс... Приходить група місцевих жителів і їх звідти виганяє. Це можна назвати ромським погромом? Я дивлюся на це суто з юридичної точки зору. Це встановлення правопорядку там, де силова система бездіє, закриває

17

на це очі, а ліберальні ЗМІ намагаються показати це як міжетнічну ворожнечу. Давайте будемо конкретними, є проблема: цінності цих людей, ромів, здебільшого кочових, не збігаються із нашими. Вони злочинні, адже не визначають основних законів, банальних ціннісних норм, які притаманні нам, українцям. Їм начхати на них. І комусь вигідно покривати ці розбійницькі ватаги.

— Ваша організація заявляє, що Генпрокурор Луценко співпрацює з ФСБ. На основі яких фактів ви сформували таку думку? Лише через видачу добровольця Тумгоєва до РФ?

17 вересня під стінами Генеральної прокуратури зібралися представники правих сил через те, що Юрій Луценко підписав указ про екстрадицію бійця АТО інгуша Тимура Тумгоєва в Росію за запитом ФСБ. Унаслідок сутичок постраждало 7 поліцейських. Було затримано кількох мітингувальників, серед них -2 учасники руху «Традиція та порядок».

— Я розумію, як це було — через безвідповідальність. Я не бачу в цьому злої змови, мовляв, він сидить на дроті з ФСБ. Йому просто прийшли папірці , і він не розбираючись їх підписав. Але його злочинна безвідповідальність коштувала життя людині. А щодо співпраці, то у документах все чітко написано: «На вимогу ФСБ Російської федерації задовольняємо видачу такого-то громадянина». Ким би він не був – доброволець, не доброволець, неважливо —ми би протестували. Бо не можна допомагати ворогові і видавати йому людей, що є воро-

Від квітня 2018 року збільшилася кількість так званих «ромських погромів»: активісти радикальних рухів руйнують стихійні поселення ромів (як от на Лисій горі у Києві наприкінці квітня), палять їхні намети та виганяють із лісів та парків. Радикали вважають , що вони діють там, де не працюють офіційні інстанції. гами нашого ворога. Я його особисто не знав і неважливо, хто би був на його місці. Ми навіть морально готувалися, що за цей мітинг активіста нашого Антона Шума посадять і ні на секунду не шкодували. Ми б його витягли. Вони би не впоралися, не змогли би його зламати. Ця жертва того була варта, бо уже наступного дня почали випускати людей по цих справах. Ми сподіваємося, що такого більше не повториться. Ми за те, щоб припинити практику видачі громадян. Інтерв’ю вела Мирослава МАРКОВА

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

18

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

Аболюціонізму 21 сторіччя – бути!

Київ. Майдан Незалежності. 20 жовтня 2018 року. На годинниках 13-та. Біля скульптури “Св. Архистратига Михаїла” стоїть близько сотні людей. На диво, усі в чорному та з чорними парасольками в руках. Це учасники акції Walk for Freedom, спрямованої на підвищення рівня обізнаності населення щодо проблеми торгiвлi людьми.

І справді, навколо викладачки скупчилася група студентів, що з цікавістю розглядала все навколо. Надворі холодно, тому на площі з’являється приємний аромат. Люди зігріваються кавою. Лунає музика. Учасники акції ритмічно рухаються в такт. Хтось роздивляється плакати, інший прискіпливо вивчає буклет, який дали при реєстрації.

На диво, усі в чорному та з чорними парасольками в руках. Це учасники акції Walk for Freedom, спрямованої на підвищення рівня обізнаності населення щодо проблеми торгiвлi людьми. Люди скупчилися навколо двох столів. Один з них – місце реєстрації учасників ходи, інший – своєрідна сувенірна точка. «Скасуємо рабство крок за кроком», «Freedom is our legacy»… Саме з такими надписами продається там одяг: футболки й світшоти. Приглядаємось пильніше. І справді багато людей одягнені в ці речі, які, відповідно до ідеї, теж чорні. Триває реєстрація. Біля обох столів десятки людей у чергах. Гомонять, фотографуються на тлі транспарантів. Одна з учасниць ходи, тимчасом, висловила своє ставлення до такої акції: «Річ у тому, що моя колега була на засіданні Київської міської ради, де оголосили про проведення цієї акції. І я привела своїх студентів. Щоб ця акція розширила їхній світогляд, поглибила знання про нагальні проблеми людства.» Студенти прийши на акцію разом з виладачкою

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

Виставка-якрмарок митців Донбасу і Київщини

Поряд з місцем події знаходиться благодійна виставка-ярмарок митців Донбасу і Київщини. Тож, учасники маршу пильно розглядають роботи художників. Час від часу чутно звуки захвату. Випадкові перехожі здивовано запитують, що коїться. Після з’ясування приєднуються, помітно відрізняючись вбранням у яскравих кольорах. Ось і починається дійство. На невелику сцену виходять чоловік і жінка – ведучі заходу. Вони розкривають страшну статистику перебування людей у рабстві. Кожна названа ними цифра викликає обурливу реакцію натовпу. Хто б міг повірити, що в 21 столітті може бути настільки розвинена торгівля людьми! На сцену запрошують заступника Міністра соціальної політики України Наталію Федорович. Адже саме Мінсоцполітики разом з громадською організацією А21 є організаторами цієї щорічної акції. У синій вишитій сукні, тремтячи від холоду, вона виходить на сцену. Її радо

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

вітають оплесками. Вона дякує всім присутнім. «Ми поставили собі завдання розшифрувати, що ж таке торгівля людьми. Вона має різні форми, різні види експлуатації. Ми єдина країна у світі, яка використовуючи норми міжнародного права, звільнила двох громадян України з ув’язнення в Бразилії.» Пані Наталія особливо дякує партнерам з ОБСЄ. Усі ті акції, що відбуваються, - це результат праці громадських організацій. Вона дякує А21. І звертається особисто до керівниці об’єднання, яка сором’язливо стоїть у натовпі. Потім передає вітання колезі з Латвії, яка завітала на марш. Та радісно махає рукою у відповідь.

Усі ті акції, що відбуваються, - це результат праці громадських організацій. Вона дякує А21. Після цього на сцену запрошують співачку, члена А21 Лавіку. Вона зігріває людей піснями. Вони підтанцьовують у

19

ритм, а наприкінці кожної пісні публіка вибухала оплесками. Після закінчення виступів люди почали ходу. Не було чутно ні звуку. Це мовчазний похід за свободу. Учасники маршу проходять від Майдану Незалежності (Лядських воріт) по вулиці Хрещатик, вулиці Богдана Хмельницького, вулиці Володимирській, Володимирському проїзду, вулиці Михайлівській і повертаються до Лядських воріт на Майдані Незалежності. Тут вони розходяться хто куди.

Упродовж своєї ходи вони увесь час ідуть з відкритими чорними парасольками. Упродовж своєї ходи вони увесь час ідуть з відкритими чорними парасольками. Перехожі кидають на них здивовані погляди. А вони мовчки йдуть. Крокують за свободу, за скасування рабства всюди і назавжди.

Walk For Freedom – це глобальна акція, яка проходить вже п’ять років поспіль на захист мільйонів чоловіків, жінок та дітей, які зараз знаходяться у рабстві. Олена ОГОНОВСЬКА

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

20

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

«У мене було занадто багато конфліктів, аби я могла обрати один з них, який привів би до таких наслідків» За даними правозахисників, з початку 2018 року в Україні відбулося щонайменше 55 нападів на активістів. Правозахисники відзначають, що в деяких випадках правоохоронці неправильно кваліфікують напади на активістів, і були випадки, коли докази цих злочинів знищувалися. Чиєю жертвою стала громадська активістка Катя Гандзюк? Як все сталося? Не так давно набув розголосу напад на радницю херсонського міського голови, депутата Херсонської міської та обласної рад, активістку Катерину Гандзюк, яку 31 липня біля її будинку невідомий облив концентрованою сірчаною кислотою. Тоді ж Гандзюк доставили у ре-

анімаційне відділення обласної лікарні у шоковому стані. Опіки склали понад 30% тіла. Найбільше постраждали шкіра голови, обличчя, руки, ноги, передня частина грудної клітки. Також жінка отримала опік лівого ока. Наступного дня активістку санітарним бортом терміново доправили до Києва. Саме тут в Київському міському опіковому центрі за її життя боролися лікарі. Хто вчинив напад? Слідство підозрює у скоєнні нападу на активістку п’ятьох колишніх учасників АТО: В’ячеслава Вишневського, Віктора Горбунова, Володимира Васяновича,

Фото взяте з мережі Інтернет

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

Сергія Торбіна і Микиту Грабчука. За даними поліції, серед п’яти виконавців злочину був водій і нападник, а інші спостерігали за територією. Торбін у підозрі фігурує як організатор замаху. Грабчука називають безпосереднім виконавцем. Поліція заявляла, що четверо з п’яти підозрюваних у спробі вбити Гандзюк зізналися у скоєнні злочину, а Торбін не зізнається. Сама ж Гандзюк у своєму останньому інтерв’ю «Громадському» підтверджує, що правоохоронці затримали саме тих людей, які вчинили напад:

«Той, хто названий людиною, яка обливала кислоту — це і є нападник. Я впізнала цю людину, тому що бачила її боковим зором при нападі. У мене немає жодних сумнівів, що затримані - це люди, які приклали до цього руку». Чому колишні учасники АТО вчинили напад на активістку? При допиті один із нападників зізнався, що організувати замах на Катерину Гандзюк йому (Горбунову), Володимиру Васяновичу, Микиті Грабчуку та В’ячеславу Вишневському запропонував Торбін. Саме він пояснив, що Гандзюк є корумпованим чиновником і має проросійські погляди, тому їй необхідно завдати тілесних ушкоджень. Горбунов повідомляє, що за покупку кислоти він отримав від Васяновича 300 доларів. Кого підозрювала Катерина Гандзюк у замовленні нападу? У своєму останньому інтерв’ю «Громадському» Гандзюк каже: «Я не знаю, хто є замовником, на нього ми зможемо вийти, якщо виконавці назвуть його ім’я. Я не припускаю, хто б міг це зробити. У мене було занадто багато конфліктів, аби я могла обрати один з них, який привів би до таких наслідків. У мене і дня не минало без чиїх-небудь погроз.

Фото взяте зі сторінки Facebook К. Гандзюк

Але зазначу, що такі конфлікти — це дуже не «херсонська тема». У нас так не прийнято чинити з людьми. Ні з політичними конкурентами, ні з якими-небудь іншими. Це щось нове та дуже цікаве». Яка причина смерті активістки? Відрив тромбу став причиною смерті Катерини Гандзюк. Тромб під коліном утворився після передостанньої операції. Батько Катерини Гандзюк, який є лікарем, і який постійно перебував разом з донькою, звертав увагу медпрацівників лікарні на те, що цей тромб необхідно видалити. За кілька днів до смерті активістці зробили ще одну операцію, після чого тромб зрушив з місця, стверджують журналісти. 4 листопада Катерина Гандзюк померла. Що буде далі? Політики та активісти на своїх сторінках у Facebook співчували рідним та близьким покійної, обіцяючи, що це замовнику просто так не зійде з рук. А правда це, чи пусті балачки — покаже час. Діана ЯЦЕНТЮК

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

21

22

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

Такі необхідні «дні незалежності»

«У вас тут забагато днів незалежності», каже із притаманними американською вимовою та надмірною кількістю нецензурних слів на один вислів Ерік із Нью-Йорка. Невисокого зросту, заледве 1.70, із фешенебельною зачіскою та густою борідкою, у шкіряній куртці та брендових окулярах. Забагато палить, пускаючи дим у моє обличчя, невпопад лається та ніяк не збагне, чому ті, що зараз розсікають гостроверхими червоно-чорними, жовто-блакитними та прикрашеними гербами стягами, заявляють, що готові попрощатися із життям заради уже вільної країни. «Ви такі ж незалежні, як і всі інші. На біса вам ці марші?». Типовий собі Ерік: не націоналіст, не патріот, не громадянин. І як такому пояснити, чому цій постімперіалістичній, пострадянській та посткомуністичній державі, що за 27 років не спромоглася дійти до єдиної ідеології або ж хоча б до спільних ідей, так необхідно мати хоча б кілька «днів незалежності»?

Глибше до витоків

Пояснити Ерікові, чому на День Незалежності видовищно презентували зброю та бронетехніку, а на День захисника України актив громадських організацій озброївся лише прапорами, куди важче. Однак так, сьогодні, 14 незвично теплого і сонячного для сутінкової пори жовтня свідома частина держави святкує день її оборонця. А націоналістич-

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

но налаштована — ще і День створення Української повстанської армії. Тепер є багато історичних суперечок щодо того, чи була УПА частиною ОУН та чи усі вояки були членами організації націоналістів. Одні історики стверджують, що УПА спиралася на мережу ОУН на північно-західних українських землях, та і колишні вояки запевняють, що воювали під червоно-чорними прапорами організації. Інші наполягають, що перший отаман Боровець-Бульба засуджував діяльність Крайового проводу ОУН та безпосередньо Бандери, а тим більше не підпорядковувався йому. Так чи інакше, перша українська визвольна армія неіснуючої держави постала та освятила своїх воїнів на відданість саме 14 жовтня — за історичною звичкою українського козацтва складати присягу на Покрову. Сьогодні ж ОУН-УПА лунає у вигуках як нероздільне та свято непорушне. «Бандера, Шухевич — герої народу, вони воювали за нашу свободу» надпотужно виникає з-понад усюди. Цей клич зароджується із електричного гучномовця, перекочується гуркітливим звуком із музичних колонок, що їх везе на даху невеличкий білий автомобіль, далі розтікається над головами організованого у ходу колоною натовпу та моментально підхоплюється молодечими,

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

басовими, ніжними, хриплячими, старечими, дружними, гучними та потужними голосами. Гасла розрізають тишу, штучно організовану перекриттям Хрещатика на честь почесної ходи. Здається, що їх викрикує шеренга із тисяч вояків, що мають широкі плечі та витривалу діафрагму. Але варто лише вдивитися у натовп і бачиш, що лице українського націоналіста куди цікавіше.

Хода

Йдуть по-буденному зодягнені чоловіки років 40-50, йдуть середнього віку жінки у звичайному одязі та розкішних пальтах, крокують молоді сім’ї, ведучи за руки маленьких дівчаток, або і не видаючи сімейного тепла пліч-о-пліч несуть ідею цілі родини. Йдуть чоловіки у військовій формі — добровольці, актив націоналістів. Із запалом кричать “свободівці”, задає потік історичної шани новітня «ОУН», лунають гасла з-під прапорів «Правого сектору». Та чомусь особливо дивує «Національний корпус». Лише вдивіться у ці обличчя: заледь не підлітки. Організація згуртувала під своїми стягами активність, свіжі мізки та запал. Запал надпотужний: керівник вишикуваної колони «Нацкорпусу», хлопець років 18-20, уже зірваним та захриплим голосом заводить клич по всій колоні. «Слава Україні!», — ледь не розриває голосники. «Героям слава!», — згуртована відповідь усієї колони. «Слава нації!», - із особливим надривом, що, здається, ось-ось позбавить його легені повітря, а бронхи останньої рідини. «Смерть ворогам!», — з таким опалом, немов кожен ворог мав почути, вигукує колона. Та менш за все керівник цієї ланки із багатотисячної ходи збирається здатися і хоч певний час промовчати. Енергія б’є ключем, згуртованість цього уривка нації вражає. Стягами, здавалося, хотіли зачепити шпилі багатоповерхівок. Прапори несли усі на одному рівні, немов прагнули створити ідеальне зображення для незчисленних журналістських фотооб’єктивів. Вони рухалися хвилею, коливалися вгору вниз із кожним кроком навздогін натовпу. Полотна майоріли чорним, червоним, синім, жовтим; усі в поєднанні, жоден стяг не пригноблював інший, навіть якщо це був єдиний із чорно-червоних, якому випало загубитися серед «свободівських» жовтих рук із двома пальцями догори.

Марш стартував від пам’ятника Тарасові Шевченку на Володимирській. Пройшлися центром. Палили кольорові вогні, ховали прапори у клубки ядучого диму, що повністю огортав колону. Хода виринула на Хрещатику. Приблизно у цей момент я піднімалася із метро і ще на ескалаторі почула вигуки та побачила шпилі прапорів. Далі на хвилі піднесення ввірвалася у натовп, що гуртувався на тротуарах Хрещатика, і саме у ту хвилю, поки зачудовано споглядала диво із див — консолідацію хоча б уламків цієї нації — з’явився Ерік із питанням «на біса вам це». Тож покамість я намагалася пояснити вільному американцеві що таке українська рабська психологія, та поки він невпинно підтримував мій оптимізм фразами типу «ніхто не може перемогти Путіна», моя маленька незалежність просунулася на Європейську площу. Там поставили сцену, де уже співали історичних пісень «Кому Вниз». Піднімаємося сходами до колон Українського дому, тепер перед очима – усі і кожен. Згодом розпочалися урочистості: своїх однодумців вітали заступники лідерів «Свободи» та «Правого сектору». Але справжній шквал підтримки дістався винятковому націоналісту: щойно об’явили вихід лідера «Національного корпусу» Андрія Білецького, натовп вибухнув вигуками підтримки, гаслами, оплесками та криками. Запалили шашки; горіли вогні та розпадалися іскрами вихлопи, димова завіса окутали усі стяги по самі їх гострі шпилі та зринула вище усього Українського дому. Люд не вгавав: усі викрикували прізвище Білецький. Сумнівів не було: на сцені очевидний лідер та новітній «національний герой». Білецький говорив переконливо. Можна сказати, усі керівники говорили переконливо: від природи низькі, дещо грубі та політні голоси звучали статечно і натхненно. Такі голоси пробирають десь до кісток, таким голосам хочеться вірити. Не дивно, що їх володарі - на позиції лідерів на сцені, а не десь посеред натовпу. Кожна промова неодмінно розпочиналася зі «Слави нації». Говорили про історичну традицію, про виклики сучасній українській державі та необхідність її боронити. Закликали вставати за свою країну та неодмінно поважати тих, хто це уже зробив.

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

23

24

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

Національний рекорд

Головна ідея заходу – встановити національний рекорд наймасовішого виконання гімну українських націоналістів. У той момент, коли виконувався гімн, здавалося, нас близько 10 тисяч. Зі сцени пісню досконало виводила солістка, а з натовпу натхненно співали, як могли, усі інші. Я стояла на самому краю клумби під Українським домом так, аби охопити зором якомога ширше: спалахи, рух, танці, крик. Просто поруч мене з’явилася жінка старшого віку. Мені чулося, що вона говорила російською, а її коментарі не були особливо схвальними. Я думала, що вона із тих, хто прийшов сюди, аби просто у вічі висміювати, провокувати на конфлікт будь-які подібні акти консолідації. Однак вона не розгорнула роздруківку із гімном націоналістів. ЇЇ не зупиняло те, що вона не знала слів: жінці так хотілося стати частиною чогось значно більшого, ніж вона сама, що та почала виводити з усіма в унісон “Зродились ми великої години…”. Нехай зовсім несправним голосом та не знаючи слів. Головне — долучитися до сотень інших.

«Я би не помер за Трампа»

Рекорд встановили і люди почали по-троху розходитися. Стало хвилююче, адже мені довелося знати трохи більше. Парубок із Тернополя, активіст правого руху «С14» (він же «СІЧ»), говорить: «Дещо плануємо. Але якщо люди розійдуться, бо коли багато – сенс тоді?». «Сенс що?», - запитую я. Не говорять, просто радять: ліпше піти звідси до 21.00, пізніше може бути дещо небезпечно. Емоція — відчай: навіщо? Можна було б хоча б одним заходом довести, що право-радикальні партії — це не пусті бійки, це новітні ідеї, що вписуються у мирне життя. Але ні, у хлопців виникають ідеї, як проявити своє ставлення до

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

дармоїдів-силовиків: планувалося після 21.00 поздирати з поліції їхні нашивки. На згадку приходить американський Ерік, якому не зрозуміти навіщо ризикувати своїми свободою та спокоєм життя. Коли колона націоналістів проходила повз нього на Хрещатику, він допитувався у мене, що вони вигукують і чому готові померти. Що тут скажеш? Говорю, за цю країну готові померти. Бо звідки мені, власне, знати, за що кожен із учасників маршу готовий чи ні віддавати своє життя? Ерік секунду думає та каже: “Я би не помер за Трампа”. Завіса. У світі, де усе асоціюється лише із персоналіями, як переконати, що і за Порошенка ніхто би не вмирав? Стає сумбурніше всередині, однак спокійніше довкола. Співають легендарних українських пісень “Кому вниз”; штурхаючи одне-одного, витанцьовують молоді хлопці; старий чоловік, одягнений як запорожець, став посеред натовпу та вимахує міцним малиновим стягом, та так, що аж вітер йде по спині; кілька чоловіків із оселедцями та у військовій формі щось активно обговорюють, переносячи із місця на місце величезні сумки. Людей стає дедалі менше, але провокативної «С14» серед натовпу теж не видно. Передумали? Хоч би так. І концерт фінішує. Із Хрещатика під’їжджає поліцейський автомобіль, сповіщаючи про те, що зараз відкривають проїзд. Це остаточний фінал і я спокійно рухаюся в бік метро. Добре, що усі та все уціліло. Окрім офісу СДПУ(о), що її лідером раніше був одіозний Медведчук. Хлопці вирішили не зачіпати поліцейських, хоч приготували для цього усе оснащення, а навідатися з погромом до колишнього штабу кума Путіна. Можливо, і ризикуючи життям. Але як пояснити типовому Ерікові заради чого? Мирослава МАРКОВА

ЕКОНОМІКА

Елетроавтобуси в Україні: скільки можна заощадити

До 2030 року весь громадський транспорт в Україні буде електричним. Такі плани Міністерство інфраструктури прописало у своїй Транспортной стратегії. Як це вплине на економіку країни ? Перший електроавтобус «Мурмуресла» з’явився в Кривому Розі. «Мурмур-» - через характерне дзижчання автобусу під час руху, і «-есла» - від назви всім відомого електрокара. «Мурмуресла» підійде для перевезень по місту. За підрахунками Віталія Бризгалова проїзд 100 км на «Мурмуресле» коштує 88 грн; для порівняння, MERCEDES Sprinter на таку ж відстань використовує бензину на 480 грн. «Автобус можна зарядити за 2-3 години. Наша розробка з тими ж характеристиками, що пропонують європейські та китайські виробники, може вкластися в суму 150 тис. грн, тобто в два рази дешевше. За два роки» Мурмуресла «повністю окуповується» , - говорить Віталій Бризгалов. Також електроавтобуси набагато вигідніші в експлуатації, ніж тролейбуси. Справа в тому, що електробус заряджається вночі, а за нічним тарифом електроенергія в два рази дешевше. Також електробусам не потрібна контактна мережа або рейки для маршруту. Тролейбус в свою чергу споживає дорогу електроенергію і з великими втратами.«Тролейбус в день споживає три

кіловати на кожен кілометр пробігу. Електроавтобус - 0,96 кіловат, при цьому він заряджається за нічним тарифом з коефіцієнтом 0,5. Тобто він в три рази менше споживає і за тарифом у два рази нижче», розповідає Арсеній Абдураїмов, керівник «Української асоціації учасників ринку електромобілів». Абдураїмов підрахував, що при переході на електробуси тільки за рахунок економії на електроенергії одне тролейбусне депо може заощадити 93 млн грн на рік. За ці гроші можна купити ще 10 електробусів. До того ж для початку експлуатації електричих автобусів в Україні не потрібна додаткова інфраструктура. Необхідно лише обладнати зарядною станцією одне з існуючих депо громадського транспорту, переважно тролейбусне, куди вже підведені комунікації відповідної потужності. За словами Абдураімова, вигода від використання електричних автобусів очевидна, оскільки економія при заміні тролейбуса і автобуса на електробус становить 1 млн. 600 тис. грн в рік. Валерія СУЛИМА

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

25

26

ЕКОНОМІКА

41 позиція за 4 роки: динаміка зростання України в рейтингу Doing Business

71 місце. Саме таку позицію зайняла Україна в рейтингу Doing Business - 2019, опублікованому восени цього року. Це щорічний показник, який складає Всесвітній банк, аналізуючи рівень легкості ведення бізнесу в 190 країнах світу. У 2018 році Україна зайняла 76 позицію. А одне місце зростання в рейтингу - це додаткове середнє від 800 млн до 1 млрд доларі іноземних інвестицій в рік. У чому ж секрет позитивної динаміки за останні чотири роки? Рейтинг Doing Business враховує 10 напрямів аналізу: винайм робочої сили, отримання дозволу на будівництво, реєстрація власності, отримання позики, захист прав інвесторів, сплата податків, законодавчий захист контрактів, відновлення платоспроможності, міжнародна торгівля та підключення до електромереж.

Рейтинг Світового банку Doing Business — це результат щорічного дослідження, що оцінює простоту ведення підприємницької діяльності на базі 10 індикаторів у 190 країнах світу. Існує з 2003 року. Дані щодо рейтингу “doing business” на наступний рік готуються за станом на 1 травня, а публікуються восени поточного року. Динаміка розвитку України в рейтингу

У 2014 році Україна була далеко позаду своїх східних сусідів, адже займала 112 позицію рейтингу. Усе ще помітно вона відставала в 2015 році. Хоч і піднялася на 16 позицій. 83 місце посіла Україна наступного року. У 2017 році ми подолали позначку у 80. 2018 рік – 76 позиція. І відповідно на 2019 рік ми посіли 71 місце, перегнавши деяких колишніх колег по СРСР, але все ще помітно відстаючи від західних партнерів. «Хотілося б більше, але розуміємо, що це конкуренція, всі країни щось приймають, створюють сприятливе середовище, тому звичайно складно конкурувати,» - визнає заступник Міністра юстиції та Народний депутат України Ігор Алексєєв.

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

Чому піднімаємось?

Останні три роки Україна значно покращила свої показники в критеріях захисту прав інвесторів та відновлення платоспроможності. Є зрушення по дозволу на будівництво. Коли уряд почав впроваджувати реформу Міністерства юстиції, то ВР прийняла нову редакцію законодавства щодо реєстрації бізнесу та нерухомості, що додало Україні позицій у рейтингу. Позитивну динаміку експерти Світового банку вбачають у показниках міжнародної торгівлі. Україна спростила торгівлю через кордон, виключивши перевірку автозапчастин з обов’язків державної служби експортного контролю. Спростили також процедуру вирішення спорів щодо виконання контрактів.

ЕКОНОМІКА

Подальшому розвитку завадили критерії стосовно оподаткування, доступу до електроенергії та отримання позик.

Що далі?

Чим вища позиція в рейтингу, тим привабливіше економічне становище для інвесторів. Тобто якщо вони прийшли сюди, вклали гроші в економіку, навіть якщо виникнуть якісь незрозумілі ситуації щодо повернення цих боргів, вони будуть знати, що Україна сприятиме, щоб ці борги вони змогли повернути швидко й у повному обсязі. Наприкінці жовтня цього року ВР Україна прийняла новий Кодекс з процедур банкрутства. Тепер питання за Президентом, який має поставити фінальну крапку в цьому проекті. Кодекс має забезпечити вищий рівень захисту прав кредиторів. Який механізм? Кошти боржників продаватимуться через онлайн-платформу, яка забезпечить прозорість і ринкову ціну продажу. В Україні стане можливим відновлення кредитування завдяки спрощеному механізму стягнень на заставлене майно. Кодексом передбачено вдосконалення процедури корпоративного бан-

27

крутства. Адже скорочуються підстави для касаційного оскарження. Крім того, очікується здешевлення самої процедури. Документ забезпечує можливість «рестарту» для фінансового неспроможних осіб. Запроваджено інститут банкрутства фізичних осіб.

У рейтингу 2019 року п’ятірку кращих займають Нова Зеландія, Сінгапур, Данія, Китайська Народна Республіка та Республіка Корея. За попередніми підрахунками, прийняттям цього закону Україна зможе піднятися в рейтингу Doing Business аж на 10 позицій! Аналізуючи розвиток, Народний депутат України, заступник Міністра юстиції Ігор Алексєєв зізнається: «Це насправді яскрава відповідь популістам, які стверджують, що не проводяться реформи. Це оцінка не урядовців, а міжнародних експертів, які ніяк не стосуються цієї влади, чи попередньої. Тобто це об’єктивна оцінка реформ, які проводяться зараз в сфері бізнесу в Україні.» Олена ОГОНОВСЬКА

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

28

РЕФОРМИ

Ігор Алексєєв: «Ми повинні дивитися не на рік-два вперед, а принаймні на 10-15»

Більш ніж 100! Саме таку кількість реформ впроваджує або намагається впровадити українська влада. Міністерство юстиції України несе одну з передових ніш у реформуванні економіки, соціальної сфери, відновлення справедливості. Чи покращився бізнес-клімат в Україні? Як стягують аліменти з безвідповідальних батьків? Коли ми поставимо крапку в процесі декомунізації? Які реформи є пріоритетними на майбутнє? Про суть і результати найгучніших змін розповів заступник Міністерства юстиції, Народний депутат України, член партії "Народний фронт", член Комітету ВР з питань правової політики і правосуддя Ігор Сергійович Алексєєв. Одна з цілей Міністерства юстиції України – поліпшення бізнес-клімату. Нещодавно Ви брали участь у Міжнародній конференції «Реформування системи банкрутства в Україні з огляду на кращі світові практики». Отож, які напрямки Ви визначили основними в цій сфері? Ці питання для України залишаються досить болючими. Тому що по всіх рейтингах Україна до цього часу пасла задніх в контексті рівня конкурентноздатності, рівня платоспроможності боржника. У чому основна проблема, якщо ми порівняємо досвід України з країнами ЄС, на прикладі Німеччини, Фінляндії. Рівень повернення боргів підприємствами-боржниками в європейських країнах доходить до 90%, а в Україні – 20-30%. В Європі, якщо підприємство знаходиться в скрутній економічній ситуації, то пріоритет віддається не лише погашенню боргів перед кредиторами, а фактично реанімації підприємства, яке знаходиться в скрутному становищі, щоб воно не закривалось, щоб не припиняло виробництво, щоб люди не втрачали робочі місця. Реструктуризація, перепрофілювання виробництва, щоб все ж таки вдихнути нове життя в це підприємство, щоб воно виконувало

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

соціальну функцію перед працівниками, створювало додану вартість, робочі місця. З іншого боку, ефективно і законно виконувало зобов’язання перед кредиторами. В Україні до цього часу фактично були випадки порятунку підприємства, не можна цьому суперечити. Але насправді це були одиничні випадки. Усталена практика: як гасяться борги перед кредиторами. У кращому випадку розпродається майно, ріжеться на металолом обладнання. Але знову ж таки з інфляційними процесами це значно менше, ніж було на момент виникнення. З іншого боку, фактично підприємство зупиняється. І таких прикладів, особливо по державному сектору економіки, сотні. І в цій ситуації реформа відновлення платоспроможності боржника була однією з пріоритетних. Ми зробили титанічну роботу над цим законопроектом, над кодексом з питань банкрутства працювали майже 4 роки. Ніхто не вірив, що ми взагалі вийдемо на успішне голосування, бо надзвичайно складний проблемний пласт і ніхто не хотів за нього братися. І дійсно, це яскравий приклад, коли змогли об’єднатися і уряд в особі Міністерства юстиції, і профільний комітет, велика кількість депутатського корпусу, експерти. Ми напрацювали цей доку-

РЕФОРМИ

мент, розглянули, прийняли. Президент нещодавно на зустрічі з бізнес-середовищем анонсував, що він найближчим часом, протягом 2 тижнів, підпише цей кодекс. За попередніми підрахункам, ми лише прийняттям цього закону можемо піднятися в рейтингу Doing Business аж на 10 позицій. Тепер питання за Президентом, який має поставити фінальну крапку в цьому проекті, і вже далі найбільш об’ємна робота – розробка підзаконних актів, впровадження цих норм у життя. І тут уже велика відповідальність на Міністерстві юстиції, як на органі, який відповідає за цю сферу.

І тут уже велика відповідальність на Міністерстві юстиції, як на органі, який відповідає за цю сферу. Під час перебування на Львівщині ви презентували результати дії норм законів #ЧужихДітейНеБуває. Можете розповісти детальніше, в чому полягала суть цих норм і які досягнення? Це теж законопроект Міністерства юстиції з депутатським корпусом. Це вже другий пакет законів. Перший законопроект ми ухвалили наприкінці минулого року, і з цього року він запрацював. Потім був другий пакет, у комплексі ці норми дали суттєве збільшення грошових стягнень з неплатників аліментів на користь дітей. Це було здійснено за рахунок додаткових механізмів, які додали державним ви-

конавцям можливості ефективно здійснювати цю функцію. Насамперед, надзвичайно дієвий стимул - це заборона виїзду за кордон, заборона користування транспортними засобами неплатників аліментів. Створений був єдиний їх реєстр. Додатково до цього підвищувались мінімальні платежі, які людина має сплачувати на дитину. Якщо людина не платить рік, то сума неоплачуваних елементів збільшується на 20%, два роки – 30%, більше трьох – 50%. Тобто автоматично після прийняття закону виконавці могли застосувати штрафні санкції до неплатників аліментів і додаткового стягувати на користь дітей. Все це можна оцінити в матеріальному вираженні за рахунок бюджетних надходжень, які були здійснені завдяки цьому закону. За статистикою, з початку цього року до кінця жовтня було стягнено 3,7 млрд грн аліментів державними виконавцями. Це на 2,1 млрд більше ніж за попередній період 2017 року. Тобто за 10 місяців 2017 року було стягнено 1.6 млрд. Що важливо - 1,5 млрд гривень стягнено саме завдяки дії норм цього закону. Важлива норма, яка була дуже очікуваною, - це можливість виїзду за кордон чоловіку або жінці, з яким проживає дитина без дозволу іншого чоловіка чи жінки. До цього часу цими нормами спекулювали, зловживали, не дозволяли дітям виїжджати на лікування, для здобуття освіти, на дозвілля. Це була відверта маніпуляція, тому що обґрунтувань до цього не було.

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

29

30

РЕФОРМИ

Хтось апелює: ці закони проти чоловіків. Треба розвінчати цей міф. Це не проти чоловіків, це проти безвідповідальних батьків. Так, дійсно, більша кількість неплатників аліментів – це чоловіки. Але так само він застосовується і на жінок, які за рішенням суду повинні сплачувати аліменти. Він абсолютно справедливий і не має однобічного сприйняття. Як Ви ставитися до процесу декомунізації, а саме чи будете Ви підтримувати закон щодо перейменування Дніпропетровської області на Січеславську, а Кіровоградської — на Кропивницьку? Процес декомунізації – це важливий крок, завдяки якому ми від’єднаємось історично від згадки про СРСР. Я один з співавторів цього законопроекту. Він розроблявся в тому числі і Міністерством юстиції. Абсолютно ганебно, коли міста України, вулиці носили імена катів українського народу, які були причетні до масових вбивств, винищення нації. Процес декомунізації в контексті перейменування фактично виходить на завершальну пряму. Ми повинні поставити крапку в цьому питанні, а саме перейменувати дві області Кіровоградську і Дніпропетровську. Бо міста вже перейменовані. Я підтримую цей законопроект і чекаю, коли у ВР поставлять це питання на голосування. Як Народний депутат, заступник Міністра юстиції, які напрямки реформування, зміни до законодавства Ви вважаєте найпріоритетнішими для процвітання держави?

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

Ми повинні дивитися не на рікдва вперед, а принаймні на 10-15 років. Які галузі економіки будуть пріоритетними, які людські ресурси потрібні, щоб вивести Україну на новий рівень. Я абсолютно підтримую думку про розвиток аграрного сектору економіки. Це галузь, яка додає робочі місця, валюту в бюджет. Але я проти сировинної економіки. Майбутнє за високими технологіями, за IT галуззю, за тими напрямками, де створюється висока додана вартість. Абсолютно неприйнятна ситуація, коли ми вирощуємо аграрну продукцію, вивозимо за кордон, а потім імпортуємо в Україну товари, перероблені на іноземних заводах з нашої сировини. Ми повинні робити завершений цикл виробництва в усіх сферах. Звичайно, підтримка галузей економіки важлива, але водночас у пріоритеті розвиток інноваційного сектору, освіти. Тут я повністю підтримую ті кроки, які здійснює Міністерство юстиції в контексті реформування як середньої, так і вищої освіти. Звичайно, оборонний сектор, безпекові питання. Хочу нагадати, якою армія була в 2014 році і якою є зараз. На порядку денному завдання уряду і парламенту забезпечити гідне фінансування як закупівлі військової техніки, так і забезпечення гідної оплати праці для військовослужбовців. У 2014 році контрактник отримував 800 грн на місяць , зараз – 8000 грн.

У 2014 році контрактник отримував 800 грн на місяць , зараз – 8000 грн. І ці цифри щороку зростають. Тому 5% ВВП Україна, незважаючи на скрутну ситуацію, дозволяє виділяти на сектор безпеки і оборони. Іншого виходу немає. Інтерв’ю вела Олена ОГОНОВСЬКА

РЕФОРМИ

31

Медична реформа: місія (не)здійсненна

Перші кроки медичної реформи далися в знаки – шлях до позитивних змін чи хаосу? Як можна вже сьогодні оцінити подальші перспективи? Та чи насправді реформа забезпечить народу гідний рівень медичної допомоги європейського рівня? Багато запитань – відповідей мало.

7-го листопада під час форуму «Медична реформа: місія (не)здійсненна» провідні спеціалісти та професіонали системи охорони здоров’я обговорили зміни, які були запроваджені завдяки реформі. Спікерами форуму були народні депутати Ольга Богомолець, Сергій Мельничук, лікарі та працівники сфери охорони здоров’я Олег Опанасенко, Валентина Маркевич, Лідія Буцька, експерти Василь Апасов, Констянтин Надутий, а також представники благодійних організацій Андрій Доценко та Лариса Лаврентюк.

«180 років до знищення нації» Така теза пролунала під час виступу Ольги Богомолець, Голови комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Звідки таке твердження? Від початку медичної реформи було запроваджено багато змін. Ольга Богомолець висловила стурбованість через те, що за підрахунками медиків через 180 років українців залишиться дуже мало. Адже через неналежну медичну допомогу населення України скоротилося у 2 рази. «Я проти, щоб через 180 років на території України жили не внуки наших внуків, а абсолютно чужі люди» – наголосила Ольга Богомолець. За словами депутата, місія медичної реформи полягає в тому, щоб зберегти життя людського потенціалу та зменшити смертність. Але без

належного фінансування це неможливо. На медицину виділено лише 3% ВВП, хоча мало бути 6%. Дійсно, з таким фінансуванням «далеко не зайдеш». Реформі не вистачає юридичної бази - ЗУ «Про державне медичне страхування». медичної допомоги. І сьогодні парламент не поспішає розглядати законопроект. Це свідчить про те, що держава не зацікавлена в покращенні медичної

«Через 180 років українців залишиться дуже мало» допомоги, адже у розвинених європейських країнах страхування вже давно є у практиці. Саме страхування підвищило б рівень ранньої діагностики хвороб. Як правило, люди відтягують похід до лікаря по одній причині – просто не вистачає грошей, а держава не надає хоча б гарантований мінімум. Наблизити Україну до Європи завдяки медичній реформі можливо, якщо провести аналіз іноземних систем і на отриманому досвіді розвивати нашу сферу медичної допомоги. «Електронне здоров’я – це досягнення реформи» Вже всі знайомі зелектронною системою запису та декларування. Це допомогло позбавитися від щоденної писанини і заощадити час лікарів.

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

32

РЕФОРМИ

Адже вони можуть за цей час оглянути ще декількох хворих. Та, на жаль, областям не так пощастило з технічним оснащенням, як великим містам. Та, на жаль, областям не так пощастило з технічним оснащенням, як великим містам. Тим паче у деяких амбулаторіях відсутнє гаряче водопостачання та світло. Що вже й казати про комп’ютери… Але найбільше жителі районів страждають від зруйнованих доріг. У випадку, якщо вам не пощастить і до вас на виклик приїдуть парамедики, сподівайтеся на Бога. Адже дійсно кваліфіковану допомогу вам можуть надати лише лікар чи фельдшер. Вони мають право ставити діагноз на місці, на відміну від парамедиків, які не здатні надати професійну первинну допомогу. Вони мають доставити хворого до лікарні за 1015 хвилин, а насправді шлях до лікарні займає близько 1,5 години, враховуючи стан доріг. «Хворі помиратимуть на шляху до лікарні», - застерігає Олег Панасенко, голова Вільної профспілки медиків України. Але на цьому проблеми не закінчуються. «Закриття центрів онкології, зруйновані дороги та парамедики» Виступ Валентини Маркевич, президента благодійного фонду «Допомога онкохворим дітям» був присвячений закриттю центрів дитячої онкології. Пані Валентина наголосила, що за 2017 рік було закрито 85% таких центрів, що скоротило доступ хворих дітей до отримання медичної допомоги. Але найбільшого удару завдали ліквідацією Центру дитячої онкогематології та трансплантації кісткового мозку при Охмадиті. Більш того, було закрито і референтлабораторію, яка займалася аналізами та типізацією донорів. Через це Охмадит вимушений щорічно сплачувати 20 000 грн іноземним центрам за аналізи. А хворі діти вимушені чекати у чергах на трансплантацію кісткового мозку закордоном, бо в Україні їх майже не роблять (якщо пощастить, можливо, з десяток операцій на рік). Валентина Маркевич процитувала головного лікаря Охмадиту: «Україні не вигідно робити такі операції. У нас немає реєстру донорів». Валентина Маркевич процитувала головного лікаря Охмадиту: «Україні не вигідно робити такі операції. У нас немає реєстру донорів». Наразі фонд «Допомоги онкохворим дітям» налагодив постачання трансплантатів

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

в Україну від Фонду Стефана Морша. Державі необхідно лише створити умови для перевезення трансплантатів в Україну. Але цим ніхто не займається. «Діти просто не доживають в чергах», – наголошує пані Валентина. Та схоже, що державі байдуже. Пригадаймо, слова заступника міністра охорони здоров’я Олександра Лінчевського: «Це рак. Вони усі помруть». Гадаю, що у цих словах яскраво вираженовідношення держави до онкохворих. Але порівняно з тим, як Міністерство охорони здоров’я закуповує ліки закордоном, цей вислів відходить на другий план. Василь Апасов, голова ГО «Національний інтерес України», під час свого розслідування з’ясував, що МОЗ закуповує дженеріки замість оригіналу, а також ліки з коротким терміном придатності. «Коли ці ліки надходять до лікарень, у них залишається вже 20% придатності. А що вже казати про те, в яких умовах їх перевозили? Згадаймо випадок із сироваткою від ботулізму, яку ввезли в Україну дипломатичною поштою. У звітах, які до речі опубліковані на сайті Міністерства, є інформація про те, що за 2016 рік досі не сплачено за певні позиції препаратів.

«Хворі помиратимуть на шляху до лікарні» А у 2017 році відсоток закупівлі ліків від діалізу й туберкульозу дорівнює 0%», - зазначає пан Апанасов. За таких обставин покладатися на державу складно. Зневіра і скептицизм, бідність йдуть поряд з «покращенням». Неможливо забезпечити повноцінну медичну допомогу, якщо держава виділяє на одного громадянина 100$. Рівень медицини в Україні дорівнює рівню Мозамбіка та Афганістану, а митим часом крокуємо у Євросоюз. Залишається сподіватися, що в майбутньому держава зможе забезпечити гідний рівень медичних послуг для будь-якого прошарку суспільства. Але поки що в Україні цим переймаються небайдужі волонтери та активісти, благодійні фонди, які збирають кошти на лікування хворим, надають їм та їх родичам безкоштовну психологічну допомогу. Анастасія ТАРАСЕНКО

РЕФОРМИ

НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА Вчителі поділилися враженнями

Щасливі діти, задоволені батьки та натхненні вчителі. Яскраві відеоролики на сайті Міністерства освіти на початку вересня тішили око та заспокоювали: нарешті освіта в Україні докорінно зміниться. Технічне забезпечення та кваліфіковані вчителі — такою має бути «Нова українська школа». А як насправді?

Ще з вересня стало зрозуміло, що реформа «буксує». Недостатня матеріально-технічна база обурювала вчителів та батьків. Міністерство освіти виправдовувалося та обіцяло виправити все найближчим часом. Ми вирішили перевірити, що змінилося та чи змінилося взагалі. Для цього ми поспілкувалися з п’ятьма вчительками початкових класів з різних частин України: Харківської, Львівської, Херсонської, Київської та Донецької областей, щоб зрозуміти, чи повністю реалізовано обіцяне, як до нововведень ставляться батьки та чи комфортно дітям.

винні бути легкими та мобільними, щоб під час уроків була можливість розташовувати їх відповідно до виконуваної вправи. Ті школи, де парт немає, підлаштовуються як можуть, виставляючи

Технічне та матеріальне забезпечення Майже всі школи забезпечені новими партами, а якщо парт немає, то їх обіцяють надати найближчим часом. Нагадаємо, що одномісні парти є важливою складовою реалізації реформи. Вони по-

Ще не всі школи отримали парти, тому вчителі шукають альтернативні способи

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

33

34

РЕФОРМИ

Курс складався з 6 модулів та передбачав виконання різноманітних теоретичних і практичних завдань. Окремий блок був присвячений нейропсихології. Вчителю необхідно розуміти особливості функціонування мозку дитини та бути здатним виявити причини труднощів у навчанні та виправити їх. Лідія Григорівна, вчителька з Харківської області, також пройшла навчання як тренер НУШ та займалася підготовкою своїх колег з району. Автономія вчителя Конструктор «LEGO» — важливий елемент навчання

старі парти по колу або об’єднуючи по дві для групових занять. Що стосується техніки, то школи більш-менш забезпечені необхідним: ноутбуки, проектори, принтери, ламінатори. Деякі школи мають лише один комплект техніки на декілька класів. Вчителі запевняють, що це не є надзвичайною проблемою, проте чекають на дофінансування, щоб таки мати змогу повністю виконувати завдання реформи. Підручники майже всі отримали ще в жовтні. Лише деяким школам не вистачає книг з одного-двох предметів, але їх надходження очікується найближчим часом. Школи забезпечені дидактичним матеріалом. Конструктор «LEGO», розвивальні ігри, наочності на магнітній основі та магнітний конструктор — набори ці не конкретні, вони відрізняються, але необхідне та обіцяне є. Хоча задоволені не всі. Рома Богданівна, вчителька початкових класів Жидачівського НВК у Львівській області, обурена деякими надходженнями: «Серед усього необхідного отримали ще й купу непотребу, який був придбаний за неймовірно завищеними цінами. Алфавіт взагалі російською мовою!». Вона показала нам чеки та самі надходження — набір пластикових овочів (4 шт.) обійшовся у 410 грн. Така ж ціна вказана і на «фруктовому» наборі. Можливо вони просто виготовлені з золотого пластику?

Міносвіти обіцяло вчителям повну автономію у плануванні занять. Усі опитані вчителі підтвердили це та запевнили нас, що вони абсолютно вільні у виборі форм проведення уроків, матеріалів та завдань.

Кожна школа самостійно обирає методику із запропонованих Міністерством, і педагоги можуть підлаштовувати її під учнів, спостерігаючи за їхніми потребами та досягненнями. Кожна школа самостійно обирає методику із запропонованих Міністерством, і педагоги можуть підлаштовувати її під учнів, спостерігаючи за їхніми потребами та досягненнями. За необхідності вони можуть також змінювати кількість годин, необхідних для засвоєння тієї чи іншої теми. Вчителів це дуже радує, адже нарешті вони самі контролюють свій час та можуть використовувати його з найбільшою користю.

Підготовка вчителів Кожен вчитель початкових класів мав пройти онлайн-навчання на ресурсі «EdEra» та отримати сертифікат, бо інакше просто не допустили б до роботи.

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

Кожен вчитель початкових класів пройшов навчання, бо без цього його не допустили б до роботи

РЕФОРМИ

НУШ очима вчителів, дітей, батьків

до школи та виконують різні завдання. «Вони оточені яскравими предметами. Їм набаМи можемо багато гато легше і цікавіше, обговорювати недосконаприклад, викласти налість системи фінанцифру з конструктора, сування, але не можемо ніж просто написати заперечити того факту, її. Вони граються і не що «Нова українська відчувають тиску від школа» — це перш за навчання», — поділивсе зміна свідомості. лася з нами вчителька Відповідно до концепції НУШ в школах мають І тут найважче саме з Харківщини. «Поробити акцент на патріотичне виховання вчителям та батькам, рівнювати рано, проте які повинні повністю змінити світоадаптація у дітей проходить набагато гляд, який так ретельно в них закладали легше, ніж раніше — це точно», — розз дитинства. Опитані вчителі підтриповіла Світлана Леонідівна, вчителька мують ідею реформи, адже розуміють, що світ змінюється, і людина повинна відчувати себе в ньому комфортно, а це неможливо без правильного підходу в освіті. І якщо для вчителів це ковток свіжого повітря, то багато батьків не можуть довіритися новим підходам, де немає стандартних уроків та монотонних вправ. Вони бояться, що перехід до ігрової форми подачі інформації погіршить успішність їхніх дітей. «Зараз треба працювати з батьками, вони повинні пережити внутрішню революцію», — сказала нам Ольга Миколаївна, вчителька з Обухова. «Батьки стараються, вчаться разом із нами», — поділилася Лідія Григорівна. Ігрова форма навчання сприяє зацікавленості дітей у навчанні

Вчителі самі керуюють навчальним процесом відповідно до успішності дітей у класі

На запитання про різницю між успішністю дітей до і після початку реформи чіткої відповіді вчителі дати не змогли, посилаючись на зовсім малий проміжок часу, проте точно впевнені, що малюкам подобається вчитися. Педагоги говорять, що діти з задоволенням ходять

з Херсонщини. Вона також сказала, що тепер діти не хочуть навіть йти додому, бо є можливість погратися з друзями, адже раніше іграшки у школах були заборонені. Звичайно, дітей радує також відсутність домашнього завдання. Хоча, як сказала одна з учительок, ще не відомо, кого це радує більше: дітей чи їхніх батьків, яким тепер не потрібно сидіти над непотрібними та незрозумілими завданнями. У порівнянні з вереснем ситуація в школах все ж покращилася. Поступово школи поповняться необхідними матеріалами, проте важливою частиною формули НУШ все ж є педагогіка партнерства, а саме трикутник учень-учитель-батьки. Спілкування з вчителями дало нам розуміння того, що, незважаючи на технічні недоліки, ідея реформи, яка на цьому трикутнику і тримається, все ж реалізується. Владислава ЛІТВІНОВА

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

35

36

РЕФОРМИ

Земельна реформа: чому українці проти Перший мораторій на продаж землі вводився на 5 років у 2001 як тимчасовий спосіб недопущення хаотичного продажу землі, але як ми бачимо з практики, продовження мораторію відбувалося неодноразово. Більше того, заборона діє і сьогодні. Та в 2019 році мораторій на землю можуть скасувати. Два проекти-конкуренти закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» — номер 5535 і номер 5535-1 вже перебувають на розгляді у Верховній Раді. Та що думають щодо цього питання українці? Розвінчаємо найпопулярніші стереотипи. «Через реформу пересічні українці лишаться без землі, бо її геть усю скуплять великі власники» №5535-1 не передбачає жодних лімітів, тоді як у законопроекті №5535 встановлено, що в приватній власності фізичної особи може перебувати до 500 гектарів, а юридичної особи — не більше ніж 33% площі сільськогосподарських угідь окремої територіальної громади або району. До того ж законопроект №5535 передбачає для юридичних осіб право на придбання землі сільськогосподарського призначення лише від 1 січня 2020 року, тобто великі гравці спершу взагалі не зможуть конкурувати з громадянами нашої держави. За кордоном уряди встановлюють обмеження на обсяги землі, які можуть перебувати у володінні однієї фізичної або юридичної особи (зокрема й іноземної). Таким шляхом пішли в Угорщині, Литві, Румунії та Польщі. Однак, не можна сказати, що цей фактор вплинув на успішність земельної реформи.

Та все ж таки, згідно з результатами спільного опитування КМІС, Центру ім. Разумкова і Соціологічної групи «Рейтинг», понад дві третини українців виступають проти продажу земель сільськогосподарського призначення, і лише 13% населення підтримують становлення ринку землі.

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

«Всю землю викуплять іноземці» У проекті №5535-1 встановлено, що іноземці та юридичні особи, частка в яких понад 49% прямо чи опосередковано належить іноземному громадянину, взагалі не можуть мати права власності на землі сільськогосподарського призначення в Україні. Менш категоричним є положення законопроекту №5535, відповідно до якого іноземцям та особам без громадянства право на набуття у власність землі сільськогосподарського призначення буде надано лише від 1 січня 2030 року. «Землю буде розпродано за безцінь» Обидва проекти закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» пропонують встановити показник мінімальної ціни, нижче якої відчуження землі сільськогосподарського призначення не має відбуватися. Відповідно до законопроекту №5535, така мінімальна ціна — близько 45 тис. грн, в той час як у №5535-1 — це близько 2 тис. грн за гектар Отже, головні міфи щодо майбутньої земельної реформи насправді не мають під собою жодного підґрунтя і покликані лише сформувати негативну суспільну думку в українців щодо неї. З іншого боку, про ефективність існування будь-яких обмежень судити важко тому, що на сьогодні існує чимало схем, які дозволяють їх обходити. Валерія СУЛИМА

КУЛЬТУРА

Кіно дивитися будемо?

2 листопада під будівлею КМДА пройшов мітинг. Учасники вимагали зберегти кінотеатри «Україна» та «Кінопанорама»

Щодня безліч людей гортають стрічку новин у пошуках подій. «Куди б сходити і на що подивитися» цікавить чи не кожного українця. Особливо хочеться розслабитися і трішки відпочити після важкого тижня з буденними справами. І як не дивно, вибір занадто часто падає на похід до кінотеатру. А хто ж відмовиться від того, щоб подивитися прем’єрну новинку у світі фільмів, поїсти попкорн і насолодитися довгоочікуваним вихідним. Тим паче, до кінотеатрів ходити стало вдвічі приємніше після того, як почали виходити у прокат саме українські фільми. Але не так сталося, як гадалося. У столиці вже аж два кінотеатри припинили свою роботу. Улюблені «Україна» та «Кінопанорама» повідомили про своє закриття. Кияни обурені і не розуміють що відбувається. Власники кінотеатрів відмовляються від коментарів та не хочуть пояснювати причини таких дій. Проте директор кінотеатру «Кінопанорама» Наталія Соболєва написала на своїй сторінці у Facebook, що приватний власник вирішив закрити кінотеатр «через неприбутковість бізнесу». У соціальних мережах тисячі коментарів набирають публікації стосовно цих подій. Та все обійшлося не тільки обговоренням. Група людей зібралася під стінами Київської міської держадміністрації. У руках вони тримали плакати із закликами поновити роботу кінотеатрів. Під КМДА прийшли журналісти, кінознавці, актори та представники кіносфери. Серед них були і продюсер Володимир Філіппов, українські акторки Лариса Ка-

дочникова та Анна Адамович. Остання у свою чергу зазначила, що працівники Київської міськадміністрації та мер Віталій Кличко не відреагували на акцію. Хоча представники влади пояснюють, що кінотеатри вже давно у приватній власності, а значить ніхто, окрім власників, не має до цих рішень ніякого відношення. Одна з активісток Ольга Рутковска розповіла, що окремі кінотеатри закриваються, а інші отримують друге інтенсивне і цікаве життя. Жінка пояснює, що в кожного закладу своя історія і на її думку тут важливий фактор наявності прогресивного менеджменту, демонстраційного матеріалу, спектру додаткових публічних заходів, заохочення публіки. Головний секрет успіху кінотеатрів полягає в ефективності заохочення та обслуговуванні публіки, адже саме тоді вона готова повертатися знову і знову, а заклад залишається прибутковим. Сьогодні глядач має достатньо альтернативних варіантів. Отже, менеджмент кінотеатрів повинен бути більш ефективним у заохоченні. А на запитання щодо того, чи вигідне закриття цих кінотеатрів якійсь конкретні людині, жінка утрималася від коментаря. Втім вдалося з’ясувати, що на місці «Кінопанорами» побудують готель. Там збираються обладнати невелику кімнату для перегляду кіно, а також зал для проведення конференцій. У назві готелю ймовірно збережеться зв’язок з закритим кінотеатром. Наталія ТУР

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

37

38

КУЛЬТУРА

Знайомство з «Молодим»

Хвилювання, як перед побаченням: вперше йду до такого відомого «Молодого театру». Думаю: «А раптом не сподобається, а раптом я не зрозумію і від страху більше не захочу туди повертатися». Але про це я думала зранку, а вже вечір. Маленька зала зі стільцями у п’ять рядів. За зачиненими дверима темно і тихо. Скоро там почнеться вистава. Але я ще цієї зали не бачила. І зачинених дверей до неї теж. Я не одна. Зі мною моя подруга. Зараз ми ще біжимо і шукаємо необхідні двері. «Давай глянемо квитки, там написано, яка у нас сцена», — кажу я. Даша дістає роздруківки: «Мікросцена». Оглядаємо стіну будівлі і бачимо табличку з таким самим словом. Видихаємо з полегшенням, бо ми хоч і дівчата, але спізнюватися неввічливо. Ми маємо ще півгодини. Заходимо в тепле приміщення. Там немає вишуканих колон, високих стель чи казкових сходів. З нами вітається молода дівчина Аліна. Її робота — зустрічати глядачів, пояснювати, що вони, на жаль, зайшли не в ті двері, що камерна сцена далі (ох, і багато ж таких зівак ми спостерігали в той день), і вказувати на гардероб, щоб у нас не було спокуси лишитися в оборонній шкурці куртки. «Ласкаво просимо! Проходьте і лишайте верхній одяг у

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

гардеробі. Заходити до зали можна після першого дзвінка», — така вона хороша, така гарна, така молода. Непомітне обличчя «Молодого театру». Проходимо і лишаємо пальта. Мила жінка видає номерки. Оглядаюся на Аліну та гардеробницю. «Ці люди служать театру незгірше за акторів», — подумала я.

Тут немає умовностей та надмірної вишуканості. Тут є емоції та переживання. Тут головне те, що у твоїй голові до, під час та після вистави. Тут є місце пошукам, розчаруванням та відкриттям. Тут місце тим, хто хоче бути молодим. Ми піднялися сходами у (як би його назвати?) передпокій. Величезне дзеркало і тумба, на якій лежить книга відгуків. Зазираємо туди і бачимо, що п’єса, яку ми власне прийшли дивитися, людям подобається. «Це було краще за секс», — повідомила нам якась Марина з гарним завитком над літерою «б».

КУЛЬТУРА

Наше перше знайомство з «Молодим театром» — «Фантомні болі». На сайті почитали, що зараз саме йде прем’єрний показ і що п’єсу цю називають експерементальною. Що деякі вистави автора через скандальність знімають з репертуарів, але в той же час він відомий в Гамбурзі, Лондоні, театрах України та Росії. Юнацький максималізм і любов до всього, що включає в себе п’ять заповітних «С» зробили свою справу — ми замовили квитки. Під час перегляду книги відгуків почули перший дзвінок. Разом з нами з нетерпінням чекали початку ще близько п’ятдесяти людей. Їх я розглядала хвилин десять. Вони всі різні. Різного віку, з

Режисером постановки стала Марі Акопян

різною манерою спілкуватися та одягатися. «Молодий театр» для кожного, хто хоче його відчути. Тут немає умовностей та надмірної вишуканості. Тут є емоції та переживання. Тут головне те, що у твоїй голові до, під час та після вистави. Тут є місце пошукам, розчаруванням та відкриттям. Тут місце тим, хто хоче бути молодим. Заходимо до зали. Стільці і сцена поруч з глядачами, а глядачі поруч одне з одним. Ми сиділи у третьому ряду, де з легкістю можна було почути, як дихає отой чоловік з чорнявим волоссям у синьому светрі у п’ятому під самою стіною. Дихав він важко, бо спізнювався і забіг вже після останнього дзвінка. «Вибачте, вибачте», — ці нескінченні «вибачте», поки він дістався свого місця. І можна було б подратуватися, але не було часу, треба було вже дивитися на сцену, де почало згасати світло. Жодних тобі багатошарових декорацій, дорогих костюмів. Подерті штани, оцинковане відро, музична колонка та біле полотно з ультрафіолетовими ма-

За жанром постановка — вистава без антракту

люнками-історією. Ось і все. Все інше в самих акторах. В їхніх жестах, міміці, інтонаціях. В їхніх очах. Так-так, я ж казала вже, що сцена дуже близько, і розгледіти очі надзвичайно просто. Ми бачимо перед собою людей, які є на самому дні. Вони закопали себе серед проблем та винищують усе чисте навколо себе. Це історія про безвідповідальність, про те, що чуже життя треба поважати і про те, що гідність і чесність — не просто комбінація літер. А ще про можливість побачити власний біль, відчувши чужий. Напруга протягом всього спектаклю не відпускає. Під час кульмінації, коли гучність на повну, коли емоції виливаються далеко за двері зали, а відчай героїв стає твоїм власним — раптом стихає музикта згасає світло. Перестаю дихати. Один, два, три… Дораховую до п’яти. Відступає страх, занепокоєння. Видихаю. Жодного звуку, ніби я лишилася сама, і настав час зрозуміти свій власний фантомний біль. П’єса зриває з глядачів рожеві окуляри. «ОСЬ, ПОДИВІТЬСЯ, РЕАЛЬНІСТЬ Є САМЕ ТАКОЮ, ЖОДНИХ ІЛЮЗІЙ», — кри

У виставі «Фантомні болі» лише три герої

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

39

40

КУЛЬТУРА

чать тобі герої. Отримавши по обличчю, починаєш аналізувати своє життя. А чи здатна я посеред злоби та відчаю стати добром та надією? Чи варто говорити, що забулися всі слова, коли актори після овацій зникли за дверима. «Ну що, як тоб?», — питаю в Даші. «Це було нереально», — вичавила вона з себе, а на обличчі читається: «Відчепися, дай подумати». Ми виходимо останні. Маленька зала зі стільцями на п’ять рядів знову занурюється в темряву. Зачиняються двері. Згодом там знову почнеться вистава.

Заговорюю до однієї з глядачок і питаю, чи їй сподобалося. Досить вродлива жінка, з укладкою та у вишуканій сукні. На побаченні з «Молодим» не вперше: я зрозуміла це з вихоплених реплік. Вона дивитися мені в очі, я — їй. Вони у неї, до речі, темно-сірі. Подумавши, каже: «Як такі молоді актори можуть так добре передати божевілля, страх, зневіру? Як вони змогли показати самісіньке дно? Я в такому захваті, просто неймовірно». Завершивши свій монолог, вона пішла до Аліни, щоб і їй повторити ці самі слова. «Передайте їм, що вони дуже талановиті, обов’язково передайте», — зачуваю їхню розмову. «Так, обов’язково перекажу», — всміхається дівчина і вже приймає від інших похвалу і «привіти» для акторів.

«Як такі молоді актори можуть так добре передати божевілля, страх, зневіру? Як вони змогли показати самісіньке дно? Я в такому захваті, просто неймовірно».

Вистава має вікове обмеження «18+» через еротичні сцени

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

Тим часом я дістаю свій номерок і протягую його гардеробниці. Жінка мені посміхається: «Будь ласка», — і віддає пальто. Посміхаюся їй у відповідь. Просуваю руки в рукава і поправляю волосся. Роблю декілька кроків, штовхаю двері і опиняюся на вулиці. Роблю глибокий вдих. Ранкового хвилювання більше немає. Я точно знаю, що прийду до «Молодого» знову. Владислава ЛІТВІНОВА

КУЛЬТУРА

Політики і культура:

що припало до смаку управлінцям Києва

Депутат Олександр Поживанов від «Батьківщини» востаннє був на виставі «Річард III» у театрі імені Івана Франка

На виставках, у театрах та на світських заходах політиків можна зустріти вкрай рідко. Чи то часу не вистачає, чи то бажання немає – невідомо. Депутат фракції «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» Олександр Поживанов розповів, що завжди намагається виділити хоча б один день на місяць, щоб обов’язково сходити до театру. Це вже ніби сімейна традиція. Востаннє він був на виставі «Річард III» в театрі імені Івана Франка. Особливо сильно Олександра вразила акторська гра Богдана Бенюка. Поживанов рекомендував обов’язково подивитися цю виставу. А от депутат від «Народного фронту» Андрій Андрєєв часу на театри, на жаль, не знаходить, проте каже, що любить їх. Також він захоплюється живописом, музикою, літературою. Хоча й не вдається в деталі, який напрям йому у На фото: Олесь Маляревич на виставкі «ARCO»

мистецтві подобається найбільше, але відверто зізнається, що обожнює і навіть має у власній колекції картини, на яких намальовані коні та вода. Найактивнішим виявився Олесь Маляревич – депутат від фракції «Солідарність». Він любить театр, кіно, концерти, є частим гостем різноманітних фестивалів, виставок та сміливих культурних подій. Депутат каже, що в театр ходить не менше 3-4 разів на рік. Також чоловік відверто зізнається, що зараз багато театральних постановок транслюють в кінотеатрі. Такий формат дуже зручний і чудовий спосіб покращити знання іноземної мови. Цього року Олесь Маляревич в складі делегації Київради мав можливість відвідати міжнародну виставку сучасного мистецтва «ARCO». Раніше депутат вважав, що сучасне мистецтво навіть не можна порівнювати з творами минулого. Але свою думку змінив. Тепер переконаний, що сучасне мистецтво на те і сучасне, що ми тут і зараз обираємо те, що нас цікавить сьогодні. Саме ці роботи будуть представляти нашу епоху у майбутньому. Також на початку листопада чиновник відвідав Київську міжнародну виставку фотографії «KYIV PHOTO». Депутат КМДА розповідає, що було цікаво зануритися у світ сучасної фотографії та мати змогу поспілкуватися з українськими, естонськими, російськими та французькими фотографами. Наталія ТУР

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

41

42

КУЛЬТУРА

“DZIDZIO Перший раз” представили глядачам

Команда фільму на прес-конференції після першого показу

25 жовтня на великі екрани виходить стрічка “DZIDZIO Перший раз”. Це вже друга повнометражна картина співака, де він є ідейним натхненником, продюсером, а також виконує головну роль. Ми дізналися, чим підкорила артиста виконавиця головної жіночої ролі та кому присвячений благодійний аукціон фільму. О пів на четверту кінотеатр “Оскар” столичного торгового центру “Gulliver” був переповнений журналістами. Всі вони прийшли заради одного: подивитися нову стрічку DZIDZIO та поставити йому свої запитання. На вході кожен міг отримати фотокартки з автографом співака, а трохи далі – пригоститися шампанським та закусками. З-поміж всіх можна було побачити самого Дзідзьо та інших акторів, які охоче відповідали на запитання представників ЗМІ.

Так, сам Михайло Фома (Дзідзьо) поділився, що багато сцен були відзняті у хаті, де він виріс. А ще у фільмі зіграла мама співака. Потім всіх запросили до перегляду. Перед початком показу Дзідзьо привітав відвідувачів та зайняв своє місце в центрі. Також у залі були інші актори та продюсери фільму. Весь фільм співак уважно слідкував за перипетіями на екрані, сміявся разом з глядачами та вигукував власні коментарі.

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

У центрі сюжету сам Дзідзьо, який повертається до рідного села. Там його друг та сусід Бодя Павук починає розважати героя у свій брутальний спосіб. Але у цей тандем втручається сестра Боді з рідкісним іменем Квітка. Пристрасті розпалюються, емоції вирують, інтриги посилюються. То що ж чекає на нашого героя? Після перегляду розпочалася прес-конференція. Там команда розповіла журналістам деякі цікаві факти про створення фільму. Так, сам Михайло Фома (Дзідзьо) поділився, що багато сцен були відзняті у хаті, де він виріс. А ще у фільмі зіграла мама співака. Якщо в “DZIDZIO Контрабас” її можна було побачити лише віртуально, то тут в неї повноцінна роль. На питання, чи буде у мами колись і головна роль, Михайло Фома лише посміявся і відповів, що навряд чи. Містична історія пов’язана і з датою виходу фільму – 25 жовтня. Виконавчий продюсер Діана Юраш поділилася, що ця дата приснилася Дзідзьо. Він розповів їм

КУЛЬТУРА

43

критою та казала правду. Саме це найбільше сподобалося шоумену та остаточно вплинуло на вибір. Однією з важливих тем, яку зачіпає фільм, є життя людей з особливими потребами. Команда картини навіть організує благодійний аукціон, де будуть виставлені речі зі зйомок та декілька квитків на фільм. Всі виручені кошти підуть у фонд “Боротьба за права”. Більше того, фільм адаптують для людей з вадами зору та слуху! Цю ініціативу вже встиг підтримати голова Держкіно Пилип Іллєнко.

“Худе, бідне, нещасне”, – коментує співак своє перше враження про майбутню партнерку.

про цей сон, і вся команда вирішила докласти максимальних зусиль, аби випустити фільм саме в цей день. Як бачимо, їм це вдалося!Ще одним містичним фактом виявилося число 666. Саме стільки дівчат пробувалися на роль головної героїні Квітки. Але роль дісталася молодій акторці Анні Тихомировій. “Худе, бідне, нещасне”, – коментує співак своє перше враження про майбутню партнерку. Журналісти поцікавилися, як дівчині вдалося здобути прихильність Дзідзьо. На це співак відповів, що вона була від-

У майбутнє Дзідзьо дивиться впевнено. Він вже має ідеї для наступної стрічки і навіть думає зняти її в Португалії. До речі, співака часто кличуть зніматися в інших українських картинах. Він навіть спитав у журналістів поради, чи варто йому їх приймати. Думки медійників розділилися, тому справу вирішили залишити на розсуд артиста. Прем’єра нової романтичної комедії “DZIDZIO Перший раз” відбудеться 25 жовтня. Але шоумен чекає на своїх прихильників не тільки в кінотеатрах. 20 листопада у нього відбудеться великий концерт в “Палаці Спорту”. Тому якщо виникнуть якісь питання з приводу картини, ви знаєте, де його знайти. Анна СМОЛЬКО

На вході кожен міг отримати фотокартки з автографом співака

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

44

КУЛЬТУРА

Голлівудський режисер з українським корінням: що ми про нього знаємо

Те, що український режисер Мирослав Слабошпицький зніме американську картину, спродюсовану компаніями Бреда Пітта та Дарена Аронофські, стало сенсацією. Стрічка “Тигр” – це екранізація книги журналіста Джона Вейланта. Права на неї були викуплені вже давно, а от головні герої фільму досі невідомі. NATIO зібрало п’ять унікальних фактів про тепер вже голівудського режисера з українським корінням Мирослава Слабошпицького.

1. Його фільм “Плем’я” отримав більше сорока міжнародних нагород. Це був перший фільм, де грали актори-аматори, які користувалися винятково жестовою мовою. Більше того, актор Джаред Лето оцінив якість акторської гри, а кінокритик “The Hollywwod Reporter” назвав його найкращим фільмом 2015 року.

2. Мирослав Слабошпицький також дебютував як актор. На його рахунку роботи у фільмах “Сокірра”, “Поет і княжна” та “Моя бабуся Фані Каплан”. Останній навіть було включено до лонг-листа премії Європейської кіноакадемії.

3. Режисер товаришував із українським письменником Олесем Ульяненком. Ульяненко був наймолодшим лауреатом Малої Шевченківської премії. Він був досить неоднозначною постаттю: за роман “Знак Саваофа” йому оголосив анафему Московський патріархат. Його книжка “Жінка його мрії” була визнана Національною комісією з питань захисту суспільної моралі порнографічною

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

та вилучена з продажу. Але Ульяненко домігся скасування постанови через суд. Мирослав Слабошпицький є автором сценарію стрічки про життя товариша під назвою “Ульяненко: Без цензури”. Але на якій стадії знаходиться фільм зараз – невідомо.

4. Мирослава Слабошпицького часто називають кон’юнктурником (ред. – людина без принципів, що діє залежно від обставин). На це режисер говорить:

«Як кажуть у нас у Голлівудщині, це тільки ваша думка. Нерозумно якось відповідати. Як кажуть співробітники силових структур, виправдовується винуватий».

5. Режисер об’їздив всю Чорнобильську зону. У 1990-ті роки він працював у агентстві “Чорнобиль Інтер Інформ”. Організація займалася туризмом та супроводом делегацій на територію з обмеженим доступом. Саме тоді Слабошпицький мав змогу на власні очі побачити наслідки трагедії. Анна СМОЛЬКО

КУЛЬТУРА

45

Олесь Маляревич: «Якби за це платили гроші, я працював би у 10 разів ефективніше» Олесь Маляревич, Депутат Київської міської ради та за сумісництвом директор ТОВ “Кіномедіа”, розповів, чи можливо одночасно бути сумлінним політиком та творчим керівником кінематографічної студії.

—Пане Олесю, у 2001 році Ви з червоним дипломом закінчили Київський інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. Чому згодом ви вирішили кардинально змінити вектор своїх занять і піти в політику?

—Після того, як закінчив інститут, працював у представництві «Warner Brothers». І по сьогодні займаюся кінематографом. Я директор компанії «Кіномедіа». Фактично я і власник, і знімаю кіно. У цій діяльності я можу реалізувати себе як бізнесмен: це моя основна робота, а політика — суспільна діяльність.

—І зараз Ви відчуваєте, що це ваше покликання?

—Якби за це платили гроші, я працював би в 10 разів ефективніше. Але ця суспільна діяльність не оплачується у міській раді. Та і заробляти на цьому я не хочу: не хочу бути об’єктом корупційних скандалів — це не моє. Я достатньо ефективний і успішний у своєму професійному плані. А як політик працюю, як можу.

—А щодо Вашої діяльності в кіно, Ви займаєтеся зйомками кінострічок? І без Росії та Білорусії ми не можемо достойно заробляти. Тому держава почала підтримувати кіно, що називається пітчингом Держкіно. 500 мільйонів гривень розподіляються серед

груп, які знімають фільми. Зйомками ми почали займатися навесні 2016 року, уже зараз підготували на пітчинг два ролики фільмів. І будемо брати участь. Сподіваюся, переможемо. Нам дев’ять мільйонів необхідно, а 5-6 мільйонів ми своїх вкладемо.

—Назвіть, будь ласка, топ-5 фільмів українського виробництва, які Вам сподобалися.

—«Поводир»; «Сторожова застава» — цей фільм сподобався усій моїй родині; «Кіборги» — дуже емоційний. Не скажу, що він найкращий, проте він своєчасний, тому я не можу його не згадати.

—Ви перший заступник голови бюджетної комісії. Що входить у ваші обов’язки?

—У державній комісії немає обов’язків. Є лише члени комісії, представники депутатського корпусу, які вирішують питання бюджету міста Києва. Чому ж я став першим заступником бюджетною комісії? Тому що в мене найкращі рейтинги в Києві після виборів 2015 року. І мер, Віталій Кличко, запропонував цю посаду мені, бо бюджет, як земля, і ним розпоряджатися мають люди, яких підтримують і яким довіряють. Фактично усю цю роботу робить Департамент фінансів, а ми просто визначаємо політику бюджетування.

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

46

КУЛЬТУРА

—У 2008 році ви заснували спортивний клуб «Юніор Русанівка». Що вас надихнуло на це?

— У 2008 році біля школи побудували спортивний майданчик. Тоді у мене, окрім кіно, був ще бізнес — дитяче взуття «Юніор». І до мене звернувся директор школи, якого я знав: «Олесю, можеш підтримати нашу футбольну команду? У нас є поле, і немає команди, а без команди це ж просто пустий майданчик». Ми дали 30 комплектів форми. Дали інвентар і платню шкільному фізруку. І з цього все почалося. У 2009 році я зареєстрував логотип «ФК Юніор». Фактично я назвав клуб брендом власного взуття. На цей хід пішов з точки зору маркетингу. З 2014 року це стала комунальна спортивна школа, а я залишився засновником.

—Ви є засновником «Благодійного фонду Маляревича» з 2012 року. Чи важко Вам займатися благодійною діяльністю і політикою водночас?

—Благодійний фонд потрібен для того, щоб акумулювати кошти для проектів. Тобто якщо ти маєш благодійну мету, починаєш займатися краудфандингом. Через фонд я думав, що зможу це робити, і робив.

—Чи й донині Ви продовжуєте займатися фондом?

—Ну фонд є. Сайту у нього немає. Я активно ним не займаюся, у мене не вистачає на це часу. Зараз швидше зібрати гроші на карту або провести благодійну акцію на вулиці. От ми в цей час підтримуємо нашого музиканта із Русанівки: хот-доги смажили, зібрали 40 000 грн, а потім одразу віддали ці кошти йому. Багато це чи мало — не знаю.

—Що Ви, як депутат, плануєте розвивати в Києві і на Русанівці?

—Якщо щось робиш — треба намагатися робити це якнайкраще. Я сказав на початку інтерв’ю, що я за це

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

не отримую кошти. Я на це витрачаю стільки часу, скільки можу відірвати від свого кіно або сім’ї. Я вирішив якісно займатися Русанівкою, тому що це мій округ. Коли до мене хтось звертається з інших районів Києва, я намагаюся допомогти, але це дуже складно виходить.

—Які проекти Ви реалізували на Русанівці?

— Восени 2014 року ми проголосували на сесії Київради про створення навчально-виховного комплексу 141 «ОРТ». Також у 2015 році в місті Києві на Лівобережній побудували ще одну школу. Раніше Лівобережна була моїм округом. Тобто минуло 14 місяців з того часу, як я став депутатом, і дві школи відкрили свої двері. Що ж стосується Русанівки, то в 2014 році відремонтували сходи на Русанівському каналі. Я в бюджеті знайшов видатки на електроенергію фонтанів, а фонтанів вже не було на той час. Вони вже були застарілі і не працювали. І ми ці кошти з фонтанів перекинули на сходи — це перше, що було зроблено на Русанівці мною. Також ще зараз будується культурний центр «Краків». Таких було два об’єкти: «Нивки» і «Краків». Нивки знесли, там зараз будують «Мегамаркет». Ми його не зберегли, не встигли, тому що там ще все до нас «порішали». А Краків ми залишили. Тобто, у міста Києва з’явиться перший повністю відремонтований і технічно оснащений культурний центр.

—Чи плануєте ви балотуватися в депутати дев’ятого скликання Київради?

—Мені зараз активно радять йти до Верховної Ради, але в чому справа: у Київраду я пішов самостійно. А Верховна Рада — це дуже дорого. І я не знаю, чи потрібно це мені. А ІХ скликання Київради — звичайно, чому б і ні. Багато чого виходить, а там будемо дивитися. Інтерв’ю вела Діана ЯЦЕНТЮК

КУЛЬТУРА

47

Стала відома сума держвидатків на кінематограф у 2019

На українське кіно у 2019 році уряд планує виділити 1 млрд гривень. Про це повідомив прем’єр-міністр України Володимир Гройсман на сторінці у Фейсбук. «Українське кіно стає все популярнішим. У 2018 році завершена зйомка 29 стрічок, а рік ще навіть не закінчився. Щоби темпи зйомок наших фільмів не зменшувались, на наступний рік ми виділяємо 1 млрд грн на підтримку кінематографа. Класних українських стрічок стане ще більше. Приходьте в кінотеатри!», - повідомляє він на своїй сторінці. “Нарешті українське кіно почало збирати повні зали кінотеатрів”, “Це чудово! Наші фільми справді класні”, “Залишилось продавати українське кіно на платформах Netflix, Google, Amazon”, – коментують цю новину користувачі. До речі, нещодавно прем’єр-міністр відвідав допрем’єрний показ картини “Дике поле”. «Радий бути на прем’єрі. Я пам’ятаю, як все починалося. Український кінематограф був у занепаді, і держава не звертала увагу на те, що потрібно підтримувати таланти. Але ми об’єднали

зусилля, надали державну підтримку. Зараз це ціла індустрія. Цього року маємо 18 прем’єр. Понад 70 фільмів у виробництві. Кіно відроджується і показує високий клас», – коментує Володимир Гройсман. У широкий прокат стрічка вийшла 8 листопада і обіцяє стати однією з найуспішніших картин 2018 року.

«Українське кіно стає все популярнішим. У 2018 році завершена зйомка 29 стрічок, а рік ще навіть не закінчився. Щоби темпи зйомок наших фільмів не зменшувались, на наступний рік ми виділяємо 1 млрд грн на підтримку кінематографа». Нагадаємо, що у цьому році на українське кіновиробництво було витрачено в два рази менше, тобто 500 млн гривень. Окрім цього, було закладено 200 мільйонів гривень на створення Українського культурного фонду, який також може підтримувати вітчизняне кіно. Анна СМОЛЬКО

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

48

ПОГЛЯД

Соня Кошкіна: “Або ти робиш якісний продукт, або ти не робиш його взагалі” Коли домовляєшся про інтерв’ю з відомими людьми, то думаєш, що на відповідь потрібно чекати декілька днів, а може й місяців. Відповідь від пані Кошкіної надійшла вже через п’ять хвилин. Потрібне інтерв’ю? Не проблема. Шеф-редактор інтернет-видання «Лівий берег» люб’язно прийняла мене в своєму кабінеті, де ми спілкувались близько години та встигли обговорити чимало тем. Youtube, президентські вибори, важливість журналістської освіти та багато іншого. Але про все по порядку.

Youtube-канал — Ваш канал називається Kishkina. Хто і як придумав цю назву?

— Колись я була у Львові на місцевому телебаченні. І в ефірі тебе завжди титрують. Має бути написано “Кошкіна – шеф-редактор “Лівого Берега””. А мене протитрували як Кішкіна. Я розповіла це Базару (Олег Базар – головний редактор інтернет-видання “Лівий Берег”, – прим.), він мене почав так називати. Ну і коли ми придумували назву для каналу, то Кішкіна з’явилася сама собою. Власне, історія виникнення така.

— Ваша цитата: “Ми не хотіли рухатись шляхом розвитку наших конкурентів і вирішили зробити щось таке, чого ще не було в українському інтернеті. Робити нове завжди цікавіше, ніж копіювати когось”. Тут мова йде про Lb.ua. Повертаємось до Youtube. Чому існує велика схожість Вашого каналу з каналом всім відомого журналіста та блогера з 3,5 мільйонами підписників (Юрій Дудь, - прим.), адже робити нове завжди цікавіше?

— Давайте поділимо на дві частини. Чи стояло завдання стати «українським Дудем»? Точно ні. Тут різні аудиторії, різні формати і різні інтереси до гостей. Мені цікаві особистості. Будь яке подієве інтерв’ю сьогодні цікаве, його цитують, піарять, розбирають на фрагменти, а через півроку про нього всі забудуть, тому що воно прив’язане до якихось конкретних подій. А я хочу робити такі формати,

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

які будуть захоплюючими і через півроку, і через рік. І не тільки в Україні, а й у Канаді, США та інших країнах. Зрозуміло, для нашого контингенту. Навіщо ж мені Youtube-канал просто так? Більш того, у нас вже йде комерційна реклама, тому це не благодійність.

— “Kishkina” існує вже 4 місяці. За цей час вийшло всього 4 випуски. Чому так рідко з’являються нові інтерв’ю?

— Була творча пауза після Дня Незалежності. У нас були домовленості з різними героями, але через деякі технічні причини швидко реалізувати їх не вдалося. А ось за останні десять днів ми записали аж трьох людей. І в чому краса Youtube - ти можеш випускати ролики з різною періодичністю, на відміну від телевізора, де прив’язаний до кожного тижня.

— Ви читаєте коментарі під відео?

— Ні, у нас є спеціально навчена людина, яка їх читає та обирає переможців конкурсів, як пропонують самі гості. Для того щоб перемогти – треба написати певний коментар. І я їх не читаю не тому, що я сноб та мені не цікаво, ні. А тільки тому, що якщо буду ще й коментарі під відео читати, то я взагалі не буду встигати щось робити (сміється). Тому що я нагадую – основною сферою моєї діяльності залишається сайт ‘”Лівий Берег”. Інше – це все додаткове, чим я, можна сказати, займаюсь у вільний від роботи час.

ПОГЛЯД

— Яких гостей незабаром чекати підписникам Вашого каналу? Дайте нам екслюзивний анонс.

знаєш за кого голосувати, адже пам’ятаєш УСЕ про цих людей. А в мене гарна пам’ять.

— Зараз я доштриховую випуск з Мустафою Наємом. Згодом буде Віталій Кличко, який уже “записаний”. Ну а потім чекайте на інтерв’ю з Ігорем Валерійовичем Коломойським. У нас з ним був великий подієвий блок запитань – про Зеленського, вибори та багато іншого. На мою думку, мені вдалось його розкрити і зрозуміти.

— Чи немає у Вас бажання знову проявити жіночу солідарність ось уже у березні?

— 12 тисяч підписників на каналі – це багато чи мало?

— SMM-щики кажуть, що це дуже добре. Існують канали, у яких майже відразу після відкриття з’являються багато підписників. Фейки, одним словом. Ми свідомо на це не йшли. Навіть принципово.

«Зеленський, в моєму розумінні, має всі шанси професійно займатись політикою, якщо він цього дійсно захоче і буде розуміти, що це процес не одного дня, і навіть не одного року. Проте потенціал у нього є.»

— Ну тут питання не в тому, чи є бажання, чи немає. Я прекрасно до неї ставлюсь і вважаю її гарною людиною. Але розумієте в чому справа: ці вибори перші за багато років, коли незрозуміло, хто ж стане президентом. І я вважаю, що говорити зараз, хто буде президентом – це шарлатанство. От я не беруся сказати. У мене є свої міркування, але це на рівні інтуїції. І не факт, що ця інтуїція мене не підведе.

— Але Ви точно підете на вибори?

— Звісно, обов’язково. Взагалі я вважаю, що з точки зору перспективи розвитку країни парламентські вибори набагато важливіші, ніж президентські. Адже у нас все таки парламентсько-президентська республіка, хоча ми й регулярно про це забуваємо.

— Зеленський та Вакарчук в якості претендентів на пост президента. Що Ви про це думаєте?

— Яка ціль – 50 тисяч, 500 тисяч, мільйон..?

— Такої мети немає. Моя мета – щоб це було якісно та цікаво. Я взагалі не женуся за цифрами. Або ти робиш якісний продукт, або ти не робиш його взагалі. Для мене показником є реклама – є вона на каналі, чи немає. Це індикатор продукту. У нас вона пішла фактично відразу, з цим не було жодних проблем.

Президентські вибори 2019 — Це правда, що останнього разу Ви голосували ще в 2006 році, при чому із жіночої солідарності за Тимошенко?

— Ні, я після того ще ходила голосувати. Чесно кажучи, цього вже не пам’ятаю. Я могла десь таке сказати, дійсно. Мабуть, справді голосувала за неї. Але я не надаю цьому такого великого значення. Зовсім не ходити на вибори – це безвідповідально. Але оскільки в нас немає графи “Проти всіх”, то ти навіть не

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

49

50

ПОГЛЯД

— Знаєте, мені Зеленський імпонує більше, ніж Вакарчук. У мене з ним було невелике спілкування. Він – розумна людина і точно не клоун, в класичному розумінні цього слова. Він не обмежений якимись примітивними рамками. Звісно, президентом він не стане, ми це прекрасно розуміємо. Але Зеленський, в моєму розумінні, має всі шанси професійно займатись політикою, якщо він цього дійсно захоче і буде розуміти, що це процес не одного дня, і навіть не одного року. Проте потенціал у нього є. Мені складно відповідати на це питання більш докладно тому, що тільки поспілкувавшись з ним щільно, я зможу зрозуміти його мотивацію.

— Чи дадуть Україні ці президентські вибори якийсь кардинальний поштовх для розвитку?

— Не думаю. Хоча, це залежить від того, хто ж переможе. Якщо Порошенко – то навряд чи будуть якісь кардинальні зміни. А якщо Тимошенко – то відбудеться істотна зміна правлячих еліт.

Особисте — З Вашої сторінки на Вікіпедії: “2007 р. — закінчила Інститут журналістики КНУ. Незадоволена отриманою освітою, вступила до аспірантури Одеської юридичної академії на спеціальність «Філософія права»”. Чим саме Вам не сподобалась освіта в нашому університеті?

— Я щиро шкодую, що не вчилася в університеті так, як могла вчитись. Для журналіста вкрай важлива базова класична університетська освіта. Це мови, історія, література, філологія – все те, що дають безмежно в нашому інституті журналістики. Але по молодості я вважала, що я – найрозумніша та уже все знаю. І тоді так дійсно казала. Зараз розумію, що була, м’яко кажучи, неправа. Я не соромлюсь в цьому зізнатись. Тому що згодом, в деяких моментах цих знань мені і не вистачало. Зараз я абсолютно змінила свою думку. Отже, не повторюйте моїх помилок (сміється).

— У Вашому досьє на одному з сайтів вказано, що Ринат Ахметов – Ваш друг. Тобто Ви прямо зараз можете подзвонити йому, запитати як у нього справи, поговорити про погоду..?

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

— Подзвонити я можу, в принципі, і президенту. Але це ж не означає що ми з ним п’ємо на брудершафт або щось в цьому роді. Розумієте, те що пишуть в різних досьє треба ділити мінімум на п’ятдесят. Десь є правда, десь немає, а десь пишуть такі дурниці, що за голову хапаєшся. Тому завжди потрібно посилатись на офіційні джерела.

— Якщо у когось з Ваших студентів виникають якісь питання з журналістики, Ви завжди відкриті для зворотнього зв’язку?

— Звісно, ви (студенти, - прим.) можете абсолютно вільно зі мною зв’язуватися. У мене відкритий фейсбук для усіх. Більш того, я навіть папку “Спам” перевіряю кожного дня. Уже іде четвертий рік, як я викладаю. Мені це дуже подобається, реально отримую від цього задоволення, надзвичайно рада, коли це повертається у якомусь вигляді. По закінченню навчання наші двері завжди відчинені. Інтерв’ю вів Ярослав ПЕРЕТЯТЬКО

ПОГЛЯД

51

Валентин Мондріївський: «Журналістів, як і військових, колишніх не буває»

Заступник голови Київської міської державної адміністрації, керівник проектів у Всеукраїнському благодійному фонді «УКРАЇНА – ЮНЕСКО» у 2016 році, екс-голова Подільської районної державної адміністрації в місті Києві Валентин Мондріївський розповів про свій досвід роботи журналістом та трансформацію у політичного діяча.

- У 2001 році Ви закінчили Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Журналістика». Чому саме ця професія, та чи були у вас інші варіанти?

- Це був свідомий вибір. Десь за кілька років до завершення школи я вже розумів, куди хочу йти. 1995 рік. Молода українська держава, я вже тоді розумів, що потрібні зміни, і ми повинні самі відповідати за те, яку країну ми будуємо. У шкільні роки мав досвід обміну школярами з іншими, здебільшого європейськими країнами: Німеччина, Голландія. Мені подобалося там, і я хотів, щоб в нас було так само. Окрім всього іншого, тоді було престижно бути журналістом. А відчуття того, що ти маєш відношення до розвитку, до процесів тільки підігрівало це бажання.

- З 1998 по 2002 рік у вас будувалась кар’єра, про яку мріє кожен журналіст. Ви працювали репортером новин на телеканалі СТБ, головним редактор програм «Час К» і «Вікна-кримінал». Що пішло не так, чому ви вирішили йти у політику?

- В політику я потрапив саме через журналістику, через посаду прес-секретаря. У 1998 році, я був тоді на другому курсі університету, був дуже лояльний режим відвідування занять, який виховував у студентах відчуття від-

повідальності. Нам дозволялось не ходити на лекції, якщо ти міг і мав можливість готуватися самостійно, а потім добре складав всі заліки та іспити. Тому того ж року я пішов працювати. Це потрібно було мені з точки зору досвіду. Я розумів, що матиму перевагу над своїми однокурсниками, які не працюють. Чому політика? Це збіг багатьох обставин. Життя саме все коригує.

- Існує думка, що журналістика — це четверта влада. Чи погоджуєтесь Ви з цим?

- Так повинно бути, але це залежить від рівня розвитку суспільства. Я думаю, що в Україні це так, але ще не на тому рівні, як це мало бути в цивілізованій країні. Журналістика зараз перетворюється на заробітчанство і вона стала дещо поверховою. Вона перестала бути тією четвертою владою, яка вміє аналізувати, яка має можливість давати альтернативний погляд. Ми всі зараз в журналістиці женемося за заголовками, за популярністю і за сенсаціями, не розбираючись в суті проблеми, яку обговорюємо, описуємо чи показуємо. В університеті нас вчили основному принципу в журналістиці — перевіряти інформацію. Журналіст так само відповідальний, як і чиновник. Ти сказав, написав, тебе прочитали – сформувалася думка суспільства. І ми повинні розуміти наслідки такого формування.

Журналіст так само відповідальний, як і чиновник. Ти сказав, написав, тебе прочитали – сформувалася думка суспільства. .

- Чи потрібна, на Вашу думку, політику освіта пов’язана з цією сферою, на приклад, політологія чи сфера міжнародних відносин?

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

52

ПОГЛЯД

- З одного боку, політика не має певної галузевої ознаки. Політиком може бути кожна людина, все залежить від бажань. Якщо взяти статистику тих студентів, які випускаються зі спеціальності «Міжнародні відносини», то не всі з них стають політиками. Історії різні: одні не хочуть, іншим не подобається. Тому не обов’язково мати фах пов’язаний з політикою. З іншого боку, хорошими політичним діячами стають люди, які зовсім іншої професії. Так само, як я з журналістики перейшов у політику.

З одного боку, політика не має певної галузевої ознаки. Політиком може бути кожна людина, все залежить від бажань. Чи допомагає Вам журналістська освіта у Вашій діяльності? Як? Безперечно. Навички з комунікації, риторики, вміння формулювати думку, писати, виокремлювати найголовніше, аналізувати — це все журналістика.

- До нас в Інститут Журналістики приходив відомий журналіст Дмитро Гордон. Він провів невелике голосування, аби дізнатися, кого б обрали студенти на виборах Президента України: Володимира Зеленського чи Петра Порошенка? Більшість піднесла руку за Зеленського. Як ви вважаєте, чому?

- Це рішення кожного. Люди обирають залежно від свого уявлення про об-

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

раз Президента. Якщо ми говоримо про студентську аудиторію, то очевидно, що у молоді своє бачення. Мабуть, частково сформоване серіалом. Я не проти будь-кого з кандидатів у Президенти. Головне, щоб у тих, хто формує точку зору: журналістів, режисерів чи цілої команди — було розуміння, які будуть наслідки для країни. Подобається образ Зеленського, але що буде, якщо він стане Президентом? Наша країна одразу перейде в категорію «Золотого мільярду»? У нас відразу стане конкурентна економіка? У нас стане прозорим бізнес? Подобатись мало. Президент має бути ефективним і корисним для держави, як організму, для свого народу.

Я не проти будь-кого з кандидатів у Президенти.

- Що б Ви порадили майбутнім журналістам? Яких помилок слід уникати і як досягти успіху під час виконання своїх професійних обов’язків?

- Бути впевненим в собі, з легкою долею сумніву, бо журналіст – людина самокритична, вона вагається і тому постійно перевіряє. Ми повинні завжди ставити собі питання: «А що далі?». Не зупинятись, не озиратись, постійно йти вперед, не дивлячись на складнощі чи невдачі. Бути впертим. Рух для мене — це наполегливість і досягнення результатів. Інтерв’ю вела Катерина ПОЛЬ

СПОРТ

Дар’я Зевіна: «Олімпійські ігри в Токіо для мене стануть останніми» Українська плавчиня, неодноразова чемпіонка світу і Європи, майстер спорту міжнародного класу Дар’я Зевіна розповіла NATIO, з яких випробувань почалася її кар’єра, чого не вистачає юним чемпіонам заради досягнення мети і чому вона скоро завершить кар’єру.

- З чого для Вас почалося плавання, хто привів Вас в цей спорт, Ви хотіли займатися саме на цим?

- Мої батьки в той час були тренерами і, звичайно ж, привели мене в басейн, але я в той час хотіла займатися музикою, грати на фортепіано. Пам’ятаю цей день, коли ми йшли в якийсь із гуртків, і я до останнього сподівалася, що ми йдемо саме в музичну школу, а не в басейн (музична школа знаходитися трохи вище басейну, буквально в сотні метрів - примітка автора), але, на жаль. Одна деталь вирішила все — школа вимагала купити інструмент, а на той час батьки не могли собі дозволити таку розкіш, тому я залишилася в плаванні. Ходила після школи рази три на тиждень і у вихідні, але на початку я не дуже любила займатися, завжди плакала, не хотіла ходити, особливо коли ранок неділі, а в тебе тренування. Але батьки мене ніколи не змушували, це все було добровільно. У сьомому класі, коли стало питання залишатися в спорті або вчитися, вони не наполягали і дали зробити вибір. Я обрала спорт, перейшла в ДЮСШ. Так і почалася моя кар’єра.

- З якого моменту Ви зрозуміли, що хочете займатися плаванням саме на професійному рівні?

- Коли у мене почало виходити. Я почала вигравати на дитячих змаганнях, на дорослих я теж показувала гідні результати, потім у мене були перші міжнародні змагання у 2007 році. Мені тоді було 13 років. Поїздка за кордон на змагання викликала у мене величезне захоплення. Мені сподобалося дивитися світ, виступати. Саме в той момент я вирішила свідомо зв’язати своє життя з професійним спортом.

- Яке зі змагань Вам запам’яталося своєю енергетикою, емоціями, які до сих пір у вашій пам’яті?

- Це була дитяча Олімпіада 2010 року — Юнацькі Олімпійські ігри, тоді вони проводилися вперше. Аналога цих змагань у мене до сих пір не було. Це було справжнє свято спорту: багато різних цекскурсій розваг, конкурсів, щоб спортсмени спілкувалися, знайомилися. Це була наскільки приємна атмосфера, що я до сих пір згадую ці змагання з теплотою в душі.

- Як Ви збираєтесь з духом перед змаганнями?

- Це дуже інтимне питання для спортсмена. Кожен збирається з духом по-своєму. Іноді мене налаштовує мій тренер, іноді сама — це вже як виходить.

- Яка медаль цінна на цей момент?

- Всі медалі, які у мене є цінні по-своєму, тому що вони досягалися дуже важкою працею.

- Скільки годин на день Ви займаєтеся?

- Це залежить від періоду підготовки, але в середньому це півтори години вранці, півтори години ввечері, тобто три години в день плюс годину на воді.

- Хто Ваша головна суперниця в Україні?

- У плаванні на спині після мене йде Марина Колеснікова. Зараз вона виступає на дитячих Олімпійських іграх, але через те, що йде зміна поколінь, ці малюки з Чемпіонату України, де я одна з дорослих спортсменок, ще складуть усім конкуренцію.

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

53

54

СПОРТ

- Як Ви вважаєте спорт виховує патріотизм?

- Безумовно. Той момент, коли ти стоїш на п’єдесталі, грає гімн і всі люди стоять і слухають — це неймовірні відчуття. І ти розумієш, що ти зробив не тільки заради себе, а й заради всієї країни — це дуже приємно.

- У дорослій кар’єрі деякі спортсмени віддають перевагу закордонним тренерам. Чи були у Вас думки переїхати і тренуватися на батьківщині іменитих спортсменів з іменитими тренерами?

- До мене надходили численні пропозиції, і я пробувала, їздила тренуватися на півроку в Південну Африку з тренером Олімпійського чемпіона Чада Ле Клоса, у мене був ще досвід з іншими закордонними тренерами, але все одно вдома краще.

«Крім того, що я спортсменка, я ще й дівчина, мені хотілося б мати сім’ю, дітей. Також я хочу залишитися працювати у сфері плавання» - Як Ви вважаєте з чим пов’язана ця масова імміграція?

- Спортсмени їдуть, наприклад, в США, бо там ти можеш повноцінно вчитися, не відриваючись від підготовки. А у нас це фізично складно зробити. Хотілося б, щоб відкрили спортивну базу, бо, по-перше, було б де тренувати дітей, це привертало б увагу батьків, і вони були б впевнені, що дітки зможуть здобути успіхів у спорті, тому що зараз більшість батьків віддають дітей в приватні фітнес-клуби, де дітей тільки вчать плавати, а не тренують на результат. Якби була спортивна база, то підвищився б рівень наших спортсменів.

- Тобто бази все таки не вистачає для повноцінної, якісної підготовки?

- Звичайно. Для більш досвідчених спортсменів було б ідеально, коли можна собі дозволити тільки тренуватися і відпочивати.

- Які у Вас наступні змагання ?

- Цього року я не поїду на Чемпіонат світу на короткій воді, тому що я отримала травму і потребую операції. Тому я пропущу, а на наступний рік, в липні, у нас буде Чемпіонат на довгій дистанції. Зараз я готуватимуся на Чемпіонат України, який буде відбірковим на змагання в квітні. Ще є багато часу для підготовки.

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

- Чи відчуваєте Ви себе претенденткою на Олімпійські Ігри в Токіо?

- Мені хотілося б. Це буде моя третя і остання Олімпіада. Кажуть, що Токіо — це буде щось неймовірне.

- Підготовка вже почалася?

- Підготовка до Олімпійських Ігор починається з тих пір, коли ти прийшов у басейн. Це ж як основна мета до якої йдеш незважаючи ні на що.

- Ваша, я так розумію, улюблена і видатна дистанція — на спині. В Токіо плануєте пливти цю дистанцію і скільки метрів?

- Так, я буду пливти на спині, на жаль, в інших видах у мене не такі високі показники.

- Як відбираються спортсмени на Олімпійські ігри?

- За півтора року до Олімпіади, Міжнародна федерація плавання і Олімпійський комітет розробляють нормативи А і Б. Якщо ти пропливаєш швидше цього результату, то їдеш на Олімпіаду. Є норматив А, за ним мають право їхати дві людини на Олімпіаду від країни, з нормативом Б тільки одна людина з країни може їхати.

- Спортсмени — сильні духом люди, чи допомагають ці якості в житті?

- Так, я б навіть сказала, що дуже дисципліновані люди. Деякі речі нам простіше перенести, ніж звичайній людині. Якщо боляче, ти знаєш, що можна потерпіти, бувало й гірше.

- Ви сказали, що Олімпійські ігри в Токіо — завершальний етап у вашій спортивній кар’єрі, чим далі плануєте займатися?

- Крім того, що я спортсменка, я ще й дівчина, мені хотілося б мати сім’ю, дітей. Також я хотіла б залишитися працювати в сфері плавання, спробувати себе менеджером команди, допомагати їздити на змагання, бо я через це пройшла і зможу допомагати з організаційними питаннями або ж піти працювати в Олімпійський комітет України. Інтерв’ю вела Марина ПОЛІЩУК

СПОРТ

«Динамо» впевнено перемогло «Ренн» в Лізі Європи У поєдинку четвертого туру групового етапу Ліги Європи київське «Динамо» на НСК «Олімпійський» приймало французьку «Ренн». Два минулі календарні тижні з моменту останньої зустрічі цих команд стали для них справжнім випробуванням. «Динамо» не змогло набрати жодного очка в рамках Української Прем’єр-ліги, але пройшло в наступний етап розіграшу національного Кубка. «Ренн» в свою чергу продовжив свої невтішні виступи у французькому чемпіонаті, тож так і не зміг значно віддалитися від зони вильоту. З перших хвилин матчу було вкрай важко надати перевагу якомусь з його учасників. Динамо зробило акцент на володінні м’ячем, але до воріт суперника наближалося досить обережно. “Червоно-чорні», навпаки, намагалися кожен свій випад в сторону опонента завершувати ударом. Втім велика їх частина йшла повз ціль. Однак перше взяття воріт у даному поєдинку вийшло напрочуд простим. Довго готувався подати з лівого флангу в штрафну Віктор Циганков, але саме його точний навіс на ближню штангу легким дотиком потилицею переправив Беньямін Вербич. Голкіпер гостей явно не очікував, що партнери його так «підставлять», упустивши не найбільш високорослого гравця з поля зору, і зміг відбити м’яч лише в сітку воріт з внутрішнього боку. Ближче до кінця першого тайму «динамівці» отримали прекрасний момент для подвоєння переваги. Помилку при обробці м’яча допустив Ньямсі і був тут же атакований Шапаренком. Микола видряпав м’яча з-під ніг опонента, але віддав помітно сильну передачу на хід

Вербичу, загнавши того аж до лицьової лінії, що і загубило цей шанс господарів. У цілому, «Динамо» з легкістю справлялося зі своїм суперником, чого явно не можна було сказати про попередню гру. Цю гармонію міг в один момент повністю зруйнувати Сарр, якби нападаючому «Ренна» пощастило пробити Бойка з близької відстані. На щастя, Денис перекрив собою шлях м’яча у ворота. Трохи згодом божевільний момент упустив Сідклей, не зумівши замкнути передачу Циганкова на дальню штангу ударом в падінні. Однак своє слово в цьому поєдинку Віктор ще сказав, оформивши черговий гольовий пас на партнера по команді зі стандарту. Після його навісу з правого флангу ударом головою відзначився Миколенко. Так рахунок в матчі став 2-0. І майже одразу настирливий Микола Шапаренко зумів протягнути на своїй спині суперника на лівому фланзі, виконав зміщення уздовж штрафного майданчика і бездоганним обвідним ударом у дальній кут забив третій м’яч у ворота французів. Але все одно варто відзначити голкіпера киян Бойка. Він зробив в цьому матчі все, щоб не дати противнику жодних приводів для радощів. Однак піти з «сухим» поєдинком на своєму рахунку Денису завадила пара нападників суперника, яка завершувала цей поєдинок: Сібачо - Ньянг. Простріл останнього вздовж порожніх воріт дозволив його партнеру по команді зробити рахунок на табло не таким неприємним для гостей. Але на загальну картину це ніяк не вплинуло. Динамо перемогло з рахунком 3: 1. Отже, тепер кияни разом з Астаною набрали вісім очок на груповому етапі Ліги Європи. Ярослав ПЕРЕТЯТЬКО

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

55

56

СПОРТ

Дівчина серед чоловічої збірної з хокею?

Виконавчий комітет Федерації хокею України дав згоду на включення до списку заявників команди «Гладіатори» та допущення до участі у Чемпіонаті України серед юнаків 14-річної дівчини Поліни Лубенець. Про це повідомляє офіційний сайт Федерації хокею України. Ця подія стане історичною для українського спорту, адже Поліна буде першою дівчиною, яка виборюватиме нагороди у Чемпіонаті України у складі чоловічої збірної. Дівчина показала один із найкращих результатів серед усіх учасників тестування зі спеціальної льодової підготовки. До Федерації хокею із проханням випробувати дівчину звернувся сам тренер Володимир Волошин. Він зазначає:

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

«Поліна заслужила бути в команді передусім своєю працею». Ще під час проходження тесту зрозуміли, що дівчина склала його краще за хлопців. Поліна розповідає, що юнаки спочатку поставилися скептично до нововведення, інколи навіть глузували. Але коли дівчина вийшла на лід, сумніви та глузування відпали. Тепер капітан команди покладає значні сподівання на дівчину. «Вона найкращий захисник в команді», - зізнається лідер «Гладіаторів». Але Чемпіонат України для юної спортсменки – не найвищий рівень. Вона хоче відточити свою майстерність так, аби поборотися за перемогу у Канаді та США. Марина ПОЛІЩУК

СПОРТ

«Ворскла» – «Шахтар». Бронза проти золота за 1 гривню

Центральний матч туру, товариство. Бронзовий призер приймає чемпіона України. Досить гучна заява, чи не так? Не можна сидіти вдома, треба йти на стадіон. Навіть якщо паралельно грають «Манчестер Сіті» – «Манчестер Юнайтед». Так, крім мене, подумали ще 2782 людини… Вам не здалось, на центральному матчі туру – 2783 глядачі. Дуже боляче дивитись на таку низьку активність. Але цьому є логічне пояснення: на стадіоні було просто неймовірно холодно. Такі дрижаки хапають, що розумієш – зима наближається. На стовпчику термометра було близько нуля градусів. Мало хто в таку погоду хоче висувати носа зі свого будинку. Навіть якщо приїжджає чемпіон України. На жаль, свого Гольфстріму у нас немає. Може б тоді ми також збирали по 40 тисяч на трибунах. Перед стадіоном особливого ажіотажу не було. Та і де ж йому взятись? Ось дівчата роблять селфі на фоні стадіону, ось бабусі продають насіння, газетки та інші невід’ємні атрибути будь-якого матчу УПЛ, ось групка школярів радісно летить на стадіон. Оце, власне, і ввесь ажіотаж по-полтавськи. Але і на тому дякуємо. За

40 хвилин до матчу перед касами майже порожньо. Якийсь чолов’яга підійшов і розсмішив натовп з трьох людей, голосно запитавши: “Що тут, квитки ще залишились, чи всі вже продали?”. Ціни на білети – 10, 20, 40 та 60 гривень. Але це ще не все. На стадіон також можна було потрапити всього за одну гривню, якщо перед цим ви відвідали матч Ліги Європи проти «Карабаху». Непогана акція від менеджменту полтавського клубу. Якісь дивіденди та й принесла. Взагалі це правильно, потрібно щось робити, якось працювати з вболівальниками, щось вигадувати для повернення глядачів на стадіон. Бо з такими темпами скоро на футбольному полі буде більше людей, ніж на трибунах. Перший тайм проходив за звичним для «Шахтаря» сценарієм у матчах УПЛ: вони контролюють м’яч, шукають варіанти попереду, а суперник зрідка намагається вибігти в контратаку. Уже на четвертій хвилині здалеку пробивав Коваленко. Видно, що після голу «Динамо» Віктору сподобалось бити по воротах, то він тепер буде це робити за найменшої можливості. Врешті-решт донеччани дотиснули ворсклян. Але ви бачили цей

NATIO I№ 1 (1) 17-24.11.2018

57

58

СПОРТ

Фото: ФК Шахтар Донецьк, Олег Дубина

гол Нема? Як солодко лінія захисту полтавців дивилась на двадцять третього номера «Шахтаря», який легенько катнув м’яча повз Шуста після простого до неподобства пасу Тайсона. Другий м’яч у ворота «Ворскли» втрапив також у першому таймі. Це Майкон показав, для чого він після тренувань залишається відпрацьовувати штрафні удари — у голкіпера не було шансів. За першу половину гри у біло-зелених був лише один момент, коли Габелок вискочив на П’ятова, але його удар лише розім’яв воро-

«Другий тайм від «Ворскли» – один з кращих проти «гірників» за останній час. Ніби «Манчестер Сіті» вийшов на поле в біло-зеленій формі.» таря «гірників», бо він би зовсім змерз. Сидячи на стадіоні, я не розумів лише одного: як ці браві африканські хлопці не втомлюються цілий матч несамовито підтримувати команду! Прямо зараз вони — справжня окраса домашніх матчів полтавців. Це ж треба увесь поєдинок запалювати під барабани та невтомно скандувати свої реггі-пісні на підтримку команди. На вигляд неймовірно ефектно та колоритно. На місці керівництва «Ворскли» я б вручив кожному з них річний абонемент. Початок другого тайму. Заміна у «Ворскли». Замість Ребенка виходить Саків. І тут я взагалі перестав розуміти, що відбувається. Тобто опорний Саків займає місце лівого захисника, а крайні захисники Артур та Сапай грають на флангах півзахисту? Звісно, пане Сачко, вам видніше. Добре, що хоч голкіпер Шуст у

NATIO I № 1 (1) 17-24.11.2018

воротах залишився, а не пішов до Коломойця в пару. Та знаєте що? Другий тайм від «Ворскли» – один з кращих проти «гірників» за останній час. Ніби «Манчестер Сіті» вийшов на поле в біло-зеленій формі. Василь Вікторович знає, що робить. Моментів дійсно було дуже багато, нарешті у П’ятова з’явилась робота — крутився як білка в колесі. Та реалізація, звісно, шкутильгає на всі ноги. Хто ж заважав Пердуті точно посилати м’яч в дальній кут? А як він перед цим хитнув захист помаранчево-чорних? Точно, що Марез декілька днів тому. Здається, донеччани навіть трохи впали в ступор, так добре грали полтавці. Але м’яч у воротах «Шахтаря» так і не опинився. Шкода. Яка могла б вийти неймовірна кінцівка гри! Міг цей самий м’яч побувати втретє у воротах Ворскли, після того як Сапай вирішив зіграти “трішки в м’яч, трішки в ніжку” проти Ісмаїлі у власному штрафному майданчику. Та Мораес не реалізував одинадцятиметровий, пробивши відверто слабо. Фани «Шахтаря» запалили фаєри, тож матч закінчувався під акомпанемент диму, який накрив поле. Ця зустріч так і завершилась з рахунком 0—2 на користь «гірників». «Ворскла», яка грала через два дні на третій, віддала усі сили та зробила все, що змогла, але цього виявилось замало. «Шахтар» же зберіг відрив у вісім очок від «Динамо» та трішки покращив собі настрій після Манчестерського погрому. А тепер починається те, що люблять усі — матчі збірних. Пані та панове, зустрічайте — Ліга Націй!

Ярослав ПЕРЕТЯТЬКО

«NATIO» ВИХІДНІ ДАНІ № 1 (1) 17-24.11.2018 ЗАСНОВНИК І ВИДАВЕЦЬ ДРУГА ПІДГРУПА ПОЛІТИЧНО-ПРАВОВОЇ ГРУПИ ДРУГОГО КУРСУ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ЖУРНАЛІСТИКА ТА СОЦІАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ» Шеф-редактор: Раїса Віталіївна РАДЧИК Завідувач відділу дизайну: Сергій Анатолійович ШАШЕНКО Головний редактор: Мирослава МАРКОВА e-mail: markova@gmail.com Заступник головного редактора: Діана ЯЦЕНТЮК e-mail: yatsentiuk@gmail.com Відповідальна за випуск номера: Анна СМОЛЬКО e-mail: smolko@gmail.com Більд-редактор: Олена ОГОНОВСЬКА e-mail: ohonovska@gmail.com Літературний редактор: Владислава ЛІТВІНОВА e-mail: litvinova@gmail.com Редакція: Анастасія Тарасенко, Вікторія Либусь, Валерія Сулима, Катерина Поль, Наталя Тур, Ярослав Перетятько. Адреса редакції: 02000, Україна, м.Київ, вул. Юрія Іллєнка , 36/1 e-mail редакції: nation@gmail.com Видруковано в Інституті журналістики Київського національного університету імені Шевченка Наклад – 1 примірник Номер підписано до друку 25.11.2018 р. Ціна договірна © NATIO