Журнал «Демократ»

№1(345) 14 – 20.11.2018

www.democracy.ua

Демократ Дмитро Лінько — про роботу, дезінформацію та релігію

Легалізація проституції та наркотиків в Україні

Посттравматичні синдроми бійців АТО

Найактуальніші проблеми в Україні

Ірина Хоцька Головна редакторка наших видань. Дівчинавогонь, дівчина-боєць, дівчина-натхненниця й узагалі героїня 3 групи. До неї, як до Google, можна звернутися з будь-яким запитанням. Іра здатна «розрулити» всі проблеми. Дар’я Карпенко Наша улюблена шеф-редакторка видань «Де–факто» та «Демократ». Такі дівчата бувають раз на 100 років! І матеріал підготує, і зверстає, і просто запросить у гості на чай! Обожнює українську та зарубіжну літератури.

Юлія Андряник Наша неймовірна літературна редакторка видання. Грамотна, начитана та водночас така ніжна й тендітна дівчина. Є великою прихильницею творчості В. Симоненка.

Олександр Бараненко Є секретарем «Дефакто» та «Демократа». Амбіційний та цілеспрямований юнак. Із ним завжди неймовірно весело. Запеклий фанат баскетболу.

Марина Білоножка Журналістка відділу «Спорт» нашої періодики. Марина є головним джерелом креативу в нашій команді. Весела та амбіційна дівчина, яка водночас є дуже сумлінною в житті. Захоплюється фотографією.

Владислав Войчук Відповідальний журналіст відділу «Спорт». Завжди пунктуальний, швидкий та справжній майстер слова. Джентльмен нашої редакції. Експерт зі всіх спортивних питань.

Арман Геворкян Заради написання гарного матеріалу готовий зробити все. Улюбленець жіночого колективу та просто чудовий студент. Його захопленням є постійний моніторинг останніх новин у сфері державної та міжнародної політики.

ЗМІСТ ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА «Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», — держсек МІП................................ 4 Захисникам України тричі — Слава! Слава! Слава!..................................................................................5 «Україна понад усе!»: репортаж із маршу УПА в Києві.......................................................................6 Усіма «забутий» парад.............................................................................................................................7

ЗАХИСТ І ПРАВО Ганьба владі! Профспілкам величне «слава», або Як протестувала вся Україна................................8 Валерій Танцюра: «Інтернати як будівлі нікуди не зникають»................................................................10 Громадянське суспільство знову програло..........................................................................................11 Роман Лещенко: «5 кроків, які за 10 років перетворять Україну на азіатського тигра»...................12 Геть, рупори Кремля!.............................................................................................................................13 Оголошення лауреата Національної премії імені Ігоря Лубченка....................................................14 Допомога ветеранам АТО.....................................................................................................................15

У СВІТІ ПОЛІТИКИ Суспільство — дзеркало влади.............................................................................................................16 Підвищення цін на газ — необхідність чи геноцид?............................................................................17 Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»..............................................18 «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки», — Наталія Манойленко..............19

СПОРТ Продовження угоди..............................................................................................................................20 Перемога...........................................................................................................................22 «Карпати» на виїзді обіграли «Олімпік»................................................................................................23 Вадим Гутцайт: «Поради молоді не зараз, а поради молоді в усі часи»...............................................24

ПОГЛЯД Кого вважати достойним......................................................................................................................26

КУЛЬТУРА Презентація книги репортажів.............................................................................................................28

НАУКА Людина і технології: трансформація можливостей..............................................................................29

СВІТ Зустріч пані Меркель зі студентами......................................................................................................30

4

Державна політика

«Я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків», —

держсек МІП — Кого ви вважаєте найкращим політиком в історії людства?

— Це, беззаперечно, Черчилль. Він, за Платоном, наближений до ейдосу в політиці, водночас гнучкий та має принципи. Політика — це мистецтво втілювати в життя проекти, незважаючи на тактичні перепони. Вінстон Черчилль здатний балансувати на рівні зміни своїх векторів, зберігаючи при цьому такі ключові цінності, як нація, державність.

— Якою є ваша думка щодо президентства Вакарчука?

— Я не думаю, що з нього вийде гарний президент. Зважаючи на ситуацію в країні та світі, нам потрібен Черчилль, тобто людина, яка має стрижень і при цьому є достатньо гнучкою, щоб за потреби могла змінити тактику цієї ж хвилини. Президентство потребує величезного досвіду в політиці, аби не бути обдуреним тисячами підлабузників і політиканів. Тому Святославу до цього ще щонайменше 20 років навчатися, збагачуватись досвідом та практикуватися в розпізнаванні кольорів та напівтонів.

— Як ви вважаєте, хто може стати українським Черчиллем?

Інтерв’ю вела Єлизавета Драбкіна — На мою думку, Петро Порошенко є гарним прикладом саме такого лиса, який здатен обійти всі проблемні кути, не залишаючи поставленої мети. Вірю, що Василь Гецько з Демократичного альянсу через 20-25 років, пройшовши непросту школу падінь і вставань, зрозумівши, що політика — це не лише чесні руки, а й необхідність маневрування, буде наступним сильним лідером.

На мою думку, Петро Порошенко є гарним прикладом саме такого лиса, який здатен обійти всі проблемні кути, не лишаючи поставленої мети.

— Чи потребує Україна кардинальних змін?

— Як ліберал, я виступаю за легалізацію проституції та легких наркотиків, а також створення ігрових зон. На сьогодні Україні потрібні шалені інвестиції, щоб відновити економіку. І легалізація забороненого здатна вирішити фінансові питання без загрози суспільству.

Державна політика

5

Захисникам України тричі — Слава! Слава! Слава! Катерина Колосова 14 жовтня — дуже важлива дата для нашого народу. У цей день маємо подвійне свято: День захисника України та Покрова Пресвятої Богородиці. У зв’язку з цим у Харкові відбулося масштабне святкування, до якого міг приєднатися кожен охочий. Тисячі харків’ян зібралися на головній площі міста в цей важливий для нашої країни день. Люди з цікавістю спостерігають за дійством. Насамперед, нас приваблює величезна сцена прямо посеред площі Свободи, із якої доносяться звуки народних пісень. Саме сьогодні маємо змогу побачити та почути військові оркестри, виступи молодих талановитих артистів та феєричне шоу досвідченого та знаного Великого Слобожанського академічного ансамблю пісні й танцю. Свято Дня захисника України, дійсно, об’єднує людей: вони радіють та переживають, танцюють та співають. І все це разом. Ми нібито одна велика родина. Атмосфера позитивна та патріотична. Сьогодні харківська площа особливо нарядна: дуже багато української символіки, усюди майорять яскраві блакитно-жовті прапори, які гріють душу своїми теплими кольорами. Я рухаюся далі, ще глибше, у натовп — і ось ще один сюрприз: неймовірно цікава та пізнавальна виставка військової техніки. Тут ми бачимо літаки та гелікоптери, танки та бронетранспортери, і все це в реальних розмірах. Звісно, досить моторошно усвідомлювати, що ще вчора ця техніка рятувала життя воїнам на передовій, а сьогодні ми самі маємо змогу доторкнутися до неї та навіть потрапити всередину. Тут я зустрічаю багато сімей із дітьми. Малеча почувається особливо щасливою: для неї це все в дивину. Молодий татусь із радістю ділиться своїми враженнями від виставки: «Хочу зазначити, що під час огляду військової техніки та техніки інших спеціальних і силових структур охочим (особливо це сподобалося дітям) була надана можливість роздивитися все як зовні, так і зсередини. Цілком імовірно, що такі акції допоможуть зародити в когось із хлопців інтерес до тієї чи іншої складної та відповідальної професії». Надзвичайно емоційним завершенням святкової програми стає Марш української перемоги. Велика кількість людей, що зібралася заради однієї спільної мети — вшанувати пам’ять захисників України, крокує головними вулицями міста, у руках у них національні прапори, прапори «Правого сектору» та «Національного сектору». Із вуст ми чуємо: «Слава Україні — героям слава!», «Слава нації!», «Смерть ворогам!», «Захисникам України тричі — Слава! Слава! Слава!». Далі колона проходить повз фонтан «Дзеркальний струмінь»,

де співає Гімн України. Завершується патріотичне дійство мирним мітингом біля пам’ятника Шевченку. Ми знову чуємо гасла на славу Україні та неймовірно чуттєвий гімн націоналістів, який хором виконують учасники Маршу. Ставлення людей до свята Дня захисника України досить різниться. «На мій погляд, на даний момент у нашій країні й так забагато військової тематики, і цей день ще один привід нагадати про це. Проте, якщо підійти з розумом і зробити повний «ребрендінг» (комплекс заходів щодо змін — Ред.) совкового свята, а не лише змінити дату й назву, це буде значне та доречне свято вшанування чоловічої статі», — каже молода дівчина Оксана. «Це свято — пам’ять, данина пошани тим, кому ми зобов’язані мирним життям на нашій землі! Воно ще раз нагадує кожному, що це наше спільне свято, що захисників рідної Батьківщини дуже й дуже багато. І всі вони єдині в прагненні до миру. А, можливо, про це варто нагадувати не тільки нам, а й тим, хто ще лічені роки тому мріяв про інші прапори над Слобожанщиною та всією Україною?!» — ділиться своїми враженнями юнак Олександр. На щастя, цього року свято в Харкові пройшло мирно та спокійно, без будь-яких інцидентів.

6

Державна політика

«Україна понад усе!»: репортаж із маршу УПА в Києві Єлизавета Драбкіна

Хлопець азіатської зовнішності та його темношкірий приятель жваво балакають, енергійно розмахуючи руками. Вони прогулюються зранку 14 жовтня Хрещатиком в очікуванні початку святкових заходів до потрійного свята — Покрови Пресвятої Богородиці, Дня українського козацтва та Дня захисника України. Із їхньої розмови до мене долітають окремі фрази, які беззаперечно переконують у тому, що молоді люди збираються подивитися «Марш захисників України». Марш УПА розпочинається в парку Тараса Шевченка. Колону очолюють учасники бойових дій, деякі з них тримають у руках червоні троянди. Скрізь майорять прапори, що сповіщають про присутність представників «Легіону Свободи», «Правого сектору», «Конгресу українських націоналістів», «Національного спротиву», «Карпатської Січі», ОУН тощо. Серед учасників можна побачити багато молоді. Діти шкільного віку тримають величезний жовто-блакитний прапор та розгойдують його на вітрі. Окремо стоїть колона молодих хлопців із фаєрами, представників «Національних дружин», скандуючи: «Повернемо Україну українцям!». Кожен учасник прийшов сюди з особистої причини. Наприклад, представник «Легіону Свободи», колишній учасник АТО Ігор тримає в руках картину. На ній у калюжі крові зображено воєнних, що тримають на плечах землю, на якій мирно прогулюються хлопець із дівчиною. Чоловік

долучився до маршу, аби нагадати людям про те, що саме в цю хвилину військові проливають свою кров за мирне небо та щасливе майбутнє. І ось починається дійство. Несамовито гримить барабан — учасники рушають із місця. Марш супроводжується гаслами: «Бандера — наш герой! Покрова — наше свято!», «Слава нації — смерть ворогам!», «Герої не вмирають — вмирають москалі!», «Україна понад усе!». Колона спускається до Бессарабської площі. Активісти дістають піротехніку — і місто опиняється в полоні жовто-синього диму. На обличчях перехожих можна побачити цілий спектр емоцій: деякі посміхаються та скандують гасла разом із учасниками, дехто не зрозуміє, що тут відбувається, дівчата ледь не підстрибують, коли роздається черговий вибух петард. Хода завершується на Європейській площі. Тут організована сцена, на якій активістка Зоряна Коновалець виконує гімн українських націоналістів «Зродились ми великої години». Присутні підспівують, приклавши руки до сердець. Оглядаючись довкола, помічаю, що на очах в одного з учасників бринить сльоза. Захід завершується святковим концертом гурту «Кому вниз». Шанувальники підспівують улюблені пісні, а діти весело підтанцьовують музикантам у такт. Цей насичений день добігає кінця, люди розходяться по домівках, аби продовжувати святкування.

Державна політика

7

Усіма «забутий» парад Ірина Хоцька

«Ну що, хлопці? Як справи?»

Цьогоріч міський голова Житомирської області Сергій Сухомлин відмовився від організації в місті щорічного святкового концерту під назвою «Разом сила», який систематично проходив у Житомирі, починаючи з 14 жовтня 2013 року. Натомість святкування цієї важливої події перенесли на 13 жовтня 2018 року й відзначили парадом військової техніки 95–х десантно-штурмових військ України. Незважаючи на похмуру погоду та відчутний холод у повітрі, починаючи із 7–ї години ранку, мешканці міста, а також його гості мали чудову нагоду споглядати проходження механізованої колони військової техніки за маршрутом: вул. Вітрука — площа Соборна, кінцевим пунктом якої мала стати вул. Селецька. Близько 8–ї ранку по-осінньому тиху атмосферу центральної площі провінційного містечка порушив гуркіт вражаючих за своїми розмірами БТРів, танків та радіолокаційних станцій. Дивлячись на величність цих машин, я розумію, що хвилююся за те, щоб люди не запізнилися на це дійство та не втратили свої омріяні місця споглядачів урочистого параду в першій шерензі зацікавлених подією житомирян. Проте власні хвилювання виявляються марними, і, на превеликий жаль, підтвердилися мої здогадки: справжні «герої цієї війни» стають потрібними соціуму лише після їхньої смерті. І цей факт неможливо заперечити хоча б тому, що на дійство прийшло не більше ніж десяток людей. «Альо, куме? Хутчіше приходь на площу. Тут «орли», які тебе захищають, на параді стоять. І не забудь «четвертушку» взяти із собою, допоки Нінка до сусіди пішла, щоб не було, як минулого разу, коли я дарма в центр міста їхав півгодини», — здається, що захоплений телефонною розмовою з кумом чолов`яга передав справжню зацікавленість соціуму в параді.

Мою душевну тугу через усю прикрість ситуації, яка склалася, та аналіз цілковитої громадської байдужості перервав імперативний заступник мера міста Ігор Гундича. Саме він розпочав відкриття військового параду своїм скупим та відстороненим від болю військових словом: «Хлопці, як ваші справи сьогодні? Дякую вам за високий рівень військового професіоналізму та за те, що відстоюєте територіальну цілісність та суверенітет України на Донбасі». Так подякував своєю «довгою» промовою за збережений мир та спокій в Україні міський чиновник. Пікантного шлейфу ганебності цих побажань додав склад духового оркестру, який є відповідальним за музичний супровід параду в Житомирі. Уже о 9:30 «холодне політичне дійство» перервалося зверненням голови ЗСУ Житомирської області Михайла Михайловича Забродського до своїх побратимів: «Ми маємо бути гідними спадкоємцями нашої країни. Уся Україна та український народ повинні відчувати власну відповідальність за державу. Тому прошу вшанувати пам`ять загиблих на Сході хвилиною мовчання».

Тінь слави не для справжніх героїв На кінець цієї події приїхав мер міста Сергій Сухомлин і, відповідно до Наказу Президента України Петра Порошенка, нагородив медалями за «мужність і героїзм», командира десантно– штурмової бригади Богунської військової частини Олександра Олександровича Іщука та офіцера військового гарнізону 95–ї десантної бригади Романа Борисовича Бойка. Після нагородження у водія одного з танків — Миколи Івановича Шульги — покотилася сльоза по мужній чоловічій щоці. На моє запитання, що саме його так зворушило, він із тремтінням у голосі відповів: «Для нас це справжнє свято. І, можливо, не кожен, хто нині бере в ньому участь, наступного року буде мати змогу побачити щось подібне. Сьогодні ми дихаємо, а завтра вже можемо бути «за межею». Чиновникам цього не зрозуміти, бо зараз вони підуть доїдати свою ікру з маслом». Тим часом колона знову рушила в путь, проте вже в бік своєї військової частини, а меланхолійний темп життя житомирян знову потік у звичайному для них руслі.

8

Захист і право

Ганьба владі! Профспілкам величне «слава», або Як протестувала вся Україна Юлія Андряник

«Профспілкам слава! Слава! Слава!», — долинає до мене розгонистий чоловічий голос, щойно виходжу з набитого вщент тролейбуса. Розумію, що час поспішити до парку Шевченка — місця зібрання протестувальників. Сьогодні, 17 жовтня, у Міжнародний день боротьби з бідністю, бунтує 15 тисяч членів профспілок від імені 5 мільйонів, бунтує 32 тисячі трудових колективів із усіх куточків нашої держави, бунтує вся Україна. Повертаю з-за рогу й жахаюся: звісно, я звикла до натовпу в метро в години пік, звикла до величезних черг у супермаркетах в акційні дні, але такого скупчення людей уже давно не бачила. Навіть не доводиться вивідувати, хто вони та звідки приїхали: у кожної групи підняті вгору таблички з написами на кшталт «Профспілка праців-

ників радіоелектроніки та машинобудування», «Профспілка авіапрацівників України». У змаганнях із оригінальності перемагають медики, які крокують із великими плакатами «Супрун — геть», «Не зли 103». А регіони проживання протестувальників ідентифікую за акцентами. Багато людей одягнені в спеціальні яскраво-зелені та червоні жилети, у декого на шиях свистки, а в руках дудки. «Сьогодні влада нас не хоче чути! Ми покликані до активних дій! Ганьба владі! Профспілкам слава! Слава! Слава!» — знову лунає той гучний голос. Пильно шукаю джерело звуку й розумію, що «шафер» сьогоднішньої акції — статечний чоловік у машині, на даху якої — два величезні рупори.

Захист і право Близько пів на десяту в профспілковій колоні починається рух. Протестувальники беруть курс на майдан Незалежності. Попереду несуть величезний синій плакат із гучним написом: «Гідність людині, працю Україні, добробут родині!». Сприймаю його як провідне гасло протесту, проте згодом із рупорів лунає головний девіз: «Роботу! Зарплату! Гідне життя!». Чоловік у машині кілька разів повторює вигук із надією, що натовп підхопить слова, проте люди залишаються пасивними. Спостерігаю за окремими групками й, попри проголошене «В єдності наша сила», помічаю відсутність ентузіазму в їхніх очах. Я не бачу цієї єдності. Натовп мирно крокує вулицями. Голос продовжує напружувати рупори й людський слух. Дехто спиняється біля магазинчиків випити каву, дехто влаштовує собі ланч просто в колоні, хтось постійно фотографує, хтось знімає пряму трансляцію в соцмережі. Більшість непричетних до акції відверто іронізує з побаченого. Помічаю насмішку на обличчях людей, що виходять на балкони подивитися на тисячну колону. Довершує моє розчарування звернення однієї з протестувальниць до подруг: «Ну що, ходімо в натовп, покажемося». Відмовляюся вірити, що люди прийшли сюди просто показатися й прозвітувати перед керівництвом фотографією на тлі яскравих плакатів і прапорів. «Ганьба владі, яка не піклується про своїх громадян! Профспілкам слава! Слава! Слава!» — продовжує своє чоловік у машині. І я досі не бачу єдності. Проходимо Хрещатик, майдан Незалежності й повертаємо на Грушевського. Раптом голос із рупорів перериває гучна пісня: «Не спи, моя рідна земля. Прокинься, моя Україно». Чомусь по спині біжить комашня, а серце починає вистукувати в ритм мелодії. Помічаю, що не на одну мене пісня справляє такий ефект. Натовп активізується. Обганяю колону й поспішаю до Будинку Уряду. Там уже чекає частина протестувальників, там грають пісні Океану Ельзи, там правоохоронці напоготові. Умикають гімн України — усі ніби по команді виструнчуються, руки тягнуться до грудей, і ось воно. Нарешті! Тепер я відчуваю єдність. Єдність українських душ. Опісля лунає гімн профспілок, і до мікрофона підходить голова Федерації профспілок України Григорій Осовий. Він повторює гасло акції й оголошує вимоги, серед яких збільшення прожиткового мінімуму до 5167 гривень, мінімальної зарплати до 7700 гривень, скасування зростання цін на паливо, газ, електроенергію, транспорт. «Зарплати вниз, а ціни вверх. Хіба можемо з цим погодитися?» — звучить зі сцени риторичне запитання — і натовп вигукує слова незгоди. Наступним до мікрофона запрошують голову профспілки шахтарів України Віктора Турманова, що звертається до владної верхівки зі словами: «Або ви нас підтримуєте, або ми висуваємо

9 ультиматум!». За ним голосно кричати про наболіле виходить голова київської профспілки освітян Олександр Яцунь: «Якщо слабкі політики— на вихід! Якщо олігархи не повернуть усе крадене до копійки — будуть покарані!». Один за одним на сцену виходять представники профспілкових верхівок, вимагаючи не лише виконання вимог протестувальників, а й зведення в містах палаток для збору голосів за відставку Уряду.

Умикають гімн України — усі ніби по команді виструнчуються, руки тягнуться до грудей, і ось воно. Нарешті! Тепер я відчуваю єдність.

Погрози звучать упевнено, переконливо й поораторськи майстерно. Люди слухають уважно й підтримують «виступайченків» гучними словами згоди, похитуваннями голів та піднятими вверх кулаками, де в чисто-синьому небі майорять такі ж яскраво-сині прапори. Досі відчуваю єдність тисяч людей, проте що вона дає? Залишається лише сподіватися, що все сказане тут буде почуте в стінах, за якими під час сьогоднішнього народного засідання сховалася сторона-відповідач.

10

Захист і право

Валерій Танцюра: «Інтернати як будівлі Інтерв’ю вела Дар’я Карпенко нікуди не зникають» Педагог, начальник Служби у справах дітей та сім’ї Київської міської державної адміністрації поділився думками про підлітковий булінг, насилля в родині та реформування системи інтернатів.

— З кожним роком усе більш гостро стоїть питання підліткового булінгу. На вашу думку, це пов’язано з вихованням, із ситуацією в родині, чи все ж є інші причини такої агресії?

— Питання підліткового булінгу останнім часом набуло такого розголосу, тому що суспільство вже визріло до того, щоб вирішувати це питання. Підліткова агресія — не новина для знавців дитячої психології. Кожен може згадати свої роки в школі, і обов’язково на думку спадуть ситуації, пов’язані зі спробами знущань. Біологічно це можна пояснити підвищеним рівнем гормонів. Підлітки ще не настільки соціально адаптовані, і вони не усвідомлюють деяких речей, які відбуваються з їхньою психікою. Обов’язково потрібна мудра людина, яка вчасно зупинятиме ці прояви та втручатиметься в ситуацію. Не кожен дорослий знає, як вирішувати такі проблеми, як на них реагувати, але він мусить це робити. Діти значну частину свого часу знаходяться в школі зі своїми однолітками, і кожен вчитель повинен володіти психологічними прийомами регулювання стосунків у колективі. Зараз в Інтернеті є достатньо інформації про те, яким чином варто реагувати. Деякі громадські організації навіть запроваджують цикли тренінгів для вчителів, спрямовані саме на подолання цього явища.

— За статистикою, 56 % людей, які виросли в родинах, де було насилля батька над матір’ю чи навпаки, застосовують насилля й до своїх дітей. Як можна зупинити такий кругообіг насилля?

— Такої статистики насправді не існує, бо ніхто цього не підраховував. Але не може бути проявів насильства в людини, яка цього не бачила чи не відчувала на собі. Так, зв’язок дійсно є.

— Порадьте, будь ласка, як саме вихователям, вчителям розпізнати, що дитину в сім’ї піддають насиллю?

— Просто потрібно бути уважним до дітей, згадувати лекції з психології або почитати про це в інтернеті й спостерігати за тим, як діти поводяться. Досвідчений учитель одразу бачить це. Іноді

вчителі підсвідомо можуть і підігрувати. Це неприпустимо.

— Навіщо вчителі можуть це робити?

— Педагоги — не роботи, а звичайні люди. У всіх своя межа витримки. І провести 6 уроків підряд не кожному під силу. Але це не означає, що вчителю потрібно звільнитися, якщо він швидко втомлюється. Варто, наприклад, попросити зробити для себе такий розклад, щоб був час для відпочинку. По-перше, іноді вчитель теж не може адекватно реагувати, і йому потрібно допомагати. По-друге, деякі діти поводяться на уроках зухвало, і педагог не має часу розібратися, чому вони це роблять. Тоді він підсвідомо залучає колектив класу, щоб він своїми діями впливав на підлітка. А виявляється, що ця ситуація заводить у глухий кут. Тому вчителю, перш ніж прислухатися до своїх інстинктів, потрібно задуматися, до чого це може призвести. Краще порадитися з колегами та батьками, розібратися, чому підліток так поводиться, але в жодному разі не підігрувати класу. Щоб керувати колективом і нівелювати всі негативні прояви, потрібно розуміти причини дитячої агресії.

— Ще в 2016 році було заплановано реформувати систему інтернатів і зробити так, щоб жодна дитина не перебувала в державному закладі. Яка ситуація з цим на сьогодні?

— Так, в Україні ухвалено концепцію реформування інтернатних закладів. За рік систему неможливо змінити, тому що інтернати як будівлі нікуди не зникають. І за такий короткий час для дітей не знайдуть альтернативу. Спочатку потрібно вивчити, з яких причин конкретна дитина знаходиться в державному закладі, і з’ясувати, що потрібно зробити для того, щоб вона залишалася в родині. У Києві другий рік триває ця робота, Київрада ухвалила план реформування інтернатної системи, і всі служби прямують у напрямку його виконання. Розбудовуємо систему альтернативного виховання, тобто виховання в сімейному оточенні — створення будинків сімейного типу, малих групових будиночків, підшуковування прийомних та патронатних родин. Наприклад, у Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах. Але всього в інтернатах знаходиться більше 2 тисяч дітей, і в них усіх є батьки. Спочатку ми з’ясовуємо, чому вони там. Якщо змусити батьків забрати їх звідти, то це не гарантує, що дитині так буде краще.

Захист і право

11

Громадянське суспільство знову Арман Геворкян програло На віче, яке організувало 19 учасників (партії, громадські рухи), прийшло до 300 людей. У Києві, у парку Шевченка, 28 жовтня о 12:00 відбулось віче за виборчу реформу в Україні, організоване громадським рухом «Чесно». Учасники вимагали прийняття в другому читанні проекту Виборчого кодексу (№3112-1), що передбачає проведення парламентських виборів із відкритими регіональними списками та скасування мажоритарної системи. Люди йшли згруповано. Найбюджетніші партії мали знамена, прапори. Свободовці були першими в колоні та найактивнішими, вигукуючи: «Владу геть!», «Слава Україні».

На мітингу звучали такі слова: «Порошенко, виконуй обіцянку!», «Геть мажоритарку!», «Ми за відкриті списки».

На чолі ряду Аграрної партії йшла літня жіночка зі списком прізвищ у руках. Зовсім не скидалося на те, що групці літніх людей, які крокували за нею, не байдуже, яка система виборів буде в

Україні. Вони все життя продавали свої голоси за гречку, а тепер виходять на мітинги проти цього. Бджоли проти меду? Власне, у кінці ходи організатор наголосить на тому, що одна партія заохочувала людей до мітингу нечесними способами. То, може, це й була Аграрна партія? Хто зна… На мітингу звучали такі слова: «Порошенко, виконуй обіцянку!», «Геть мажоритарку!», «Ми за відкриті списки». Гасла лунали з великого чорного автомобіля, який охороняли шість молодих представників Нацкорпусу. Сумніваюся, що вони розуміли різницю між відкритими списками та мажоритарною системою. Іноземці цікавилися особливостями української демократії та підходили із запитаннями до поліцейських, щоб дізнатися подробиці. На превеликий жаль, англійської поліціянти не знали, тому лише повторювали «Рresident» і показували знак «СТОП», натякаючи, що проходить антипрезидентський мітинг. Але ж це зовсім не так… Виступав співініціатор коаліції Микола Виговський: «На жаль, українські партії виявилися неспроможними добитися виборчої реформи. Це стосується як парламентських партій-учасниць коаліції, які не виконують коаліційну угоду, так і більшості партій-учасниць кампанії за виборчу реформу. Я сам мажоритарник і кажу вам, що це зло. Рік, як законопроект у Раді ухвалено на першому читанні! Уже рік! Річниця! А нічого не відбувається». Наприкінці ходи оголосили: «Всеукраїнське віче, на яке півтора десятка партій виводить лише три сотні людей — це ганьба. Тому коаліція припиняє своє існування».

12

Захист і право

Роман Лещенко:

«5 кроків, які за 10 років перетворять Україну на азіатського тигра» Інтерв’ю вела Діана Гусак Людина в постійних перельотах та шаленому ритмі життя. Простий виходець із села, який, ставши мільйонером, потрапив у список Forbes — це Роман Лещенко.

— Романе, скажіть, як ви заробили свій перший мільйон у 22 роки?

— Займався юридичним консалтингом, надаючи юридичну послугу у сфері оподаткування. Моя спеціалізація лежала у двох площинах. Перша — це судова практика щодо супроводження податкових спорів. Ми давали можливість бізнесу не зупиняти роботу, судилися й вигравали справи на користь підприємства. Нам платили комісію від суми спору — це класична юридична угода, коли юрист у ході супроводу не отримує винагороду, а прив’язка йде до результату. А друга площина заробітку стосувалася роботи з нерезидентними структурами в різних міжнародних юрисдикціях. Як правило, це були юрисдикції з низькоподатковими режимами таких країн, як Сінгапур, Люксембург, Кіпр, Анапа. Супровід клієнтів у цих проектах передбачав розробку оптимальної форми ведення бізнесу через нерезидентні структури з метою оптимізації оподаткування. У такому випадку спершу чітко узгоджували ціну, а платили нам валютою. Враховуючи те, що ці матриці в мене були напрацьовані, механізми усталені, що пропонував роботу якісну й недорогу, на відміну від своїх конкурентів, то мав дуже великий пул клієнтів зі списку Forbes, які зверталися по допомогу й щедро платили за неї. А коли це вже було поставлено на конвеєр, за виконання однієї послуги я отримував 10 тис. доларів. Робив таких 5 трастів за 2 місяці, тож очевидно, які суми мав. Тому калькуляція першого мільйона формувалася через призму надання юридичних послуг.

— У 2015 році про вас написали в журналі «Forbes» як про одного з успішних чоловіків України. Як поставилися до цього?

— Не очікував, що Forbes у мене візьме інтерв’ю. Звичайно, це потішило власне его, але в той же час показало сутність дуже багатьох людей, що пливли на гребені цього визнання. Так з’явилися

якісь незрозумілі родичі, «друзі», яких не бачив і не знав упродовж років. Ось так одного дня прокинувся знаменитим. І це ще раз показало мені, що потрібно пам’ятати тих, із ким починав. Безумовно, вдячний редактору «Forbs» та своїм клієнтам, що дали такий поштовх.

— Ви починали кар’єру як головний консультант холдингу OSD Group. Чому припинили там свою роботу?

— Акціонери компанії дозволили створити власну юридичну компанію, яка б обслуговувала інтереси холдингу та зовнішніх клієнтів. На якомусь етапі я зрозумів, що неспроможний адмініструвати юридичний супровід належного рівня й вести власний бізнес, тому був змушений зробити вибір. І цей вибір був дуже простим: вирішив стати підприємцем, працювати на власний ризик, формувати та розвивати свою компанію. Навіть зараз я ще маю спільний біснес із OLD Group, який пов’язаний із бізнесом АПК (аграрно-промислова компанія).

— Скільки ви отримували грошей за роботу в офшорному бізнесі?

— Ціна трансферу коштів ішла від 3 до 100 тис. доларів. Бувало більше. Усе залежить від складності та схематики роботи, залучення компаній, секретарів, номінальних акціонерів і так далі.

— Із якими політиками вам доводилося співпрацювати?

— Це конфіденційна інформація. Але можу сказати, що всі, без винятку, політики в нашій державі користуються офшорними механізмами.

— Як вивести країну з економічної кризи?

— Треба зробити 5 кроків. Крок перший — амністія капіталів у нашій державі. Другий — деофшоризація. Третій — створення оптимальної бази оподаткування й забезпечення системи, за якої капітал не матиме потреби тікати за кордон, а буде залишатися тут. Четвертий крок — перестати мучити цю країну антикорупційними бюро та подібними органами. П’ятий крок напростіший— обнулити всі ставки з імпорту й експорту та оголосити Україну вільною економічною зоною. Ці 5 кроків за 10 років перетворять нашу країну на азіатського тигра.

Захист і право

13

Геть, рупори Кремля! Марина Білоножка

24 жовтня 2018 року ознаменувалося масовими протестами біля приміщень головних органів державної влади України. Надворі було похмуро. Змокла бруківка нагадувала про нічну зливу. Стовпчик термометра ледь сягав позначки 7 градусів. Два автобуси із солдатами Національної гвардії України біля Адміністрації Президента сповіщали про готовність до майбутнього заходу.

«Ми вимагаємо від Президента довести діями, що „Армія, мова, віра” — це не порожні передвиборні балачки» Десяток нацгвардійців, що оточили вхід до будівлі, із безпристрасністю в очах та тягарем службових обов’язків чекали на акцію протесту. Раптом один із них доводів по рації: «Активісти з прапорами «Вільні люди» рухаються зі сторони вулиці Лютеранської. Приблизна кількість — 20 осіб». Я одразу кинула погляд на колону людей із синьо-жовтими стягами, які наближалися до місця призначення. Зізнаюся, спочатку антураж наганяв на мене почуття страху. Протестувальники розгорнули банери з промовистим написом «Обережно! Рупори Кремля!», а також зображеннями власників телеканалів: «NewsOne» Андрія Портнова, «112 Україна» Віктора Медведчука та «Інтер» Дмитра Фірташа і Сергія Льовочкіна. Крім того, роздавали всім перехожим листівки із закликами «Не дивися! Не слухай! Не співпрацюй!».

Керівник Штабу ГО «Вільні люди» Дмитро Жмайло розпочав свій спіч: «Ми вимагаємо припинити мовлення рупорів російської пропаганди. Зараз це „NewsOne”, „112 Україна”, але наступним кроком однозначно має бути закриття телеканалу „Інтер”». Лунали патріотичні пісні на кшталт «Від Майдану до Айдару», лідер громадської організації заводив активістів такими гаслами: «Слава Україні! Героям слава!», «Слава нації! Смерть ворогам!». Нечисленна група пенсіонерів і молодих хлопців у балаклавах кволо підтримувала організатора. Дмитро Жмайло зачитав звернення до Президента України, у якому закликав не зволікати із засіданням РНБО України щодо постанови ВР про санкції до телеканалів. Невдовзі вийшов представник Адміністрації Президента, який пообіцяв передати та зареєструвати звернення. «Геть, рупори Кремля! Геть, рупори Кремля!», — натхненно скандували активісти. Слово взяв заступник Керівника Проводу «Вільних людей» Сергій Кузан: «Наша головна вимога до Президента, аби він вжив заходів щодо активів Медведчука, а потім посадив цього російського агента за ґрати. Ми вимагаємо від Президента довести діями, що „Армія, мова, віра” — це не порожні передвиборні балачки». Після того, як працівники Поліції віддали організаторові копію зареєстрованого звернення, Дмитро Жмайло наголосив, що «Вільні люди» і надалі будуть порушувати питання рупорів проросійської пропаганди, посадки Медведчука, до того ж російський Реванш в Україні має бути зупинений. «Стоп Реванш! Стоп Реванш!», — такими лозунгами завершився протест громадської організації перед Адміністрацією Президента.

14

Захист і право

Оголошення лауреата Національної премії імені Ігоря Лубченка Аліса Давиденко 2 листопада 2018 року відбулась прес-конференція, на якій мали оголосити ім’я лауреата Національної премії за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка. Першим слово надали голові Національної спілки журналістів України Сергію Томіленку. Спочатку він говорив про «адвоката української журналістики» Ігоря Федоровича Лубченка, іменем якого Національна спілка назвала ініційовану нею премію за захист свободи слова. Премію вручають щороку напередодні дня народження Ігоря Лубченка. Також Сергій Томіленко додав, що лауреатами цієї премії завжди ставали люди, які зробили значний внесок у захист прав журналістів, зокрема першим нагородженим був Володимир Павлович Мостовий, головний редактор тижневика «Дзеркало тижня». Також цієї премії удостоїли правозахисника Валерія Макєєва, який 100 днів пробув у полоні на окупованих територіях, та Миколу Семена, якого переслідує в Криму російська влада. Потім він підкреслив, що дата вручення премії не є випадковою: це Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів. Після цього голова НСЖУ оголосив ім’я цьогорічного лауреата Національної премії за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка, яким за одноголосним рішенням журі став Роман Сущенко. Диплом і премію вручили Юлії Сущенко, донці лауреата, яка, як і батько, працює в редакції Укрінформу.

Юлія подякувала від імені батька за нагороду та пообіцяла якнайшвидше передати цю новину самому Роману Сущенку. Далі слово надали голові Держкомтелерадіо Олегу Наливайку, який приєднався до рішення комітету та слів голови Національної спілки журналістів України стосовно цьогорічного лауреата. Олег Наливайко визнав нагороду абсолютно заслуженою, обґрунтувавши свої слова так: «На мій погляд, у нього забрали основне — право на професію, право на правду, право на слово. І він бореться всіма можливостями, знаходячись у російській буцегарні. Тому це і є прикладом мужності, прикладом боротьби за свободу слова». Голова Держкомтелерадіо додав, що вважає лауреатів Національної премії за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка тими людьми, із яких мають брати приклад молоді журналісти та студенти. Також він сказав, що Держкомтелерадіо підтримує новий проект НСЖУ «Золоті імена журналістів» і готове допомогти видати книгу, присвячену лауреатам премії. Останнім слово взяв Олександр Харченко, генеральний директор УНІА «Укрінформ», і запевнив, що боротися за свободу слова, будучи позбавленим свободи волі, можливо. За приклад він узяв іранського журналіста Ахмада Зейдабаді та блогера з Саудівської Аравії Раїфа Бадаві. Олександр Харченко також додав, що Роман Сущенко, дійсно, гідний цієї премії та звання.

Захист і право

15

Допомога ветеранам АТО Катерина Колосова

29 жовтня о 10:00 у стінах інформаційного агентства «Укрінформ» відбувся круглий стіл на тему: «Ветерани АТО: від діалогу до працевлаштування». Бесіда була присвячена тренінгу, на якому ветеранам влаштували зустріч із роботодавцями в Києві з 25 по 27 жовтня. У бесіді взяли участь Наталія Московець — керівник проекту «Ветерани: від діалогу до працевлаштування», Роман Криган — заступник голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату), Володимир Примаченко — завідувач сектору в місті Києві державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО, Вікторія Кравчук — голова Київської філії всеукраїнської об’єднаної організації «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО», мати загиблого бійця та ветерани-учасники семінарів із працевлаштування Вікторія Ломоносова, Сергій Цигіпа, Андрій Ільченко та Олександр Чекалов.

Надалі тренінги створюватимуть по всій Україні. Я думаю, що учасник, який прагне працевлаштуватися, завдяки нам знайде свою роботу Під час конференції обговорювали такі важливі теми, як реабілітація бійців АТО та повернення їх до мирного життя, їхнє адаптування до соціуму та, головне, подальше працевлаштування. Як зазначають учасники, тут усе індивідуально: до кожного потрібен свій підхід. У ході зустрічі також обговорювали результати та певні недоліки триденного тренінгу «Ветерани АТО: від діалогу до працевлаштування». «Першочергово ми ставили завдання відібрати

ветеранів, які вже рік і більше не можуть знайти роботи. Це був першочерговий критерій. У перший день семінару лунало багато образ на суспільство, на працедавців. Перші два дні люди переважно висловлювалися про наболіле. На третій день відбулася зустріч із працедавцями. І якщо в перший день було 60 учасників, то на зустріч із роботодавцями прийшли вже 35 учасників. Але це були вмотивовані люди, налаштовані працевлаштуватися», — повідомляє керівник проекту Наталія Московець. Учасники круглого столу обговорили важливі проблеми ветеранів АТО, зокрема виділили кілька основних: величезну недовіру, непорозуміння з людьми, невіру у власні сили та образи на суспільство, товаришів, десь навіть на себе. Наслідки війни бійцям допомагали подолати психологи тренінгу, про що також згадували на конференції. «Тренінг — реальна допомога. Організація на найвищому рівні: транспорт, приміщення, навіть обіди. Уявляєте, нас годували. Працевлаштування — це болюча річ. Завдяки тренінгу всі мали можливість розібратися в собі, зрозуміти, чим насправді ми хочемо займатися. Зустріч із роботодавцями пройшла дуже емоційно, проте дуже плідно», — ділиться своїми враженнями ветеран, учасниця проекту Вікторія Ломоносова. Наостанок заступник голови Державної служби зайнятості Роман Криган додав: «Приємно чути про те, що наш із пані Наталею проект дійсно запрацював. Надалі тренінги створюватимуть по всій Україні. Я думаю, що учасник, який прагне працевлаштуватися, завдяки нам знайде свою роботу». Загалом конференція пройшла в приємній, невимушеній атмосфері, учасники з повагою ставилися одне до одного та уважно слухали думки кожного.

16

У світі політики

Суспільство — дзеркало влади Інтерв’ю вела Єлизавета Драбкіна

Віктор Вікторович Таран — український політолог, публіцист, громадський діяч, голова Центру «Ейдос», депутат Дарницької районної ради м. Києва 4 та 5 скликань, голова комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку — розповів про трансформацію суспільства, шляхи подолання корупції та збільшення окладів чиновників.

— Які проблеми найбільше заважають розвитку України?

— Головна проблема полягає в тому, що населення нашої країни не набуло спільної ідентичності. Отже, немає розуміння того, хто ми є, які маємо пріоритети та яке майбутнє бачимо. У зв’язку з тим, що у нас немає однієї картинки майбутнього та спільного вектору розвитку, головні цінності були замінені на так звані цінності виживання. Це означає, що суспільство направлено не на кооперацію та побудову відносин, а на те, як вижити в цих умовах. Відповідно, ми відсторонюємося, намагаємося побудувати закриті зв’язки, в основі яких часто лежить непотизм (кумівство — Ред.) та інші корупційні прояви. Ми не розвиваємо довгострокову інноваційну економіку — вона навпаки будується на корупційній ренті. Колишній спікер парламенту Володимир Литвин нещодавно зазначив: «Бізнес у сина занепадає, тому що ми втратили доступ до державного бюджету». Соціум уражений — це як суспільна хвороба, що накладається на фактор війни. Водночас цей фактор міг би стати мобілізуючим, як, скажімо, в Ізраїлі. На жаль, у нас вийшло навпаки: після 2015 року війна стала каталізатором розбрату, що ефективно використовують Росія та внутрішня опозиція.

— Що потрібно для зміни суспільного ладу?

— Трансформація суспільства завжди відбувається за такою моделлю: меншість, тобто еліта, приймає рішення жити в новій парадигмі. Про це свідчать приклади з історії: «Славна революція» в Англії, Саакашвілі в Грузії, Конрад Аденауер в Німеччині... Допоки еліта не почне працювати в іншому форматі, демонструючи своєю поведінкою принципи жертовності, нічого не зміниться. Трансформація суспільства може відбуватися за умови моральної готовності людей або ж у стресових ситуаціях (війна, глибока криза на грані дефолту). Таким чином, повинен бути певний струс, що перебудує суспільство. За його відсутності ми проходимо триваліший еволюційний шлях і шансів на втілення залишається значно менше. Україна мала умови для такої зміни в 2014–2015 роках. Дійсно, найбільший прогрес у прийнятті законодавчої бази й започаткуванні реформ припадав саме на цей період.

— Як Україні подолати корупцію?

— Неможливо подолати корупцію в жодній країні. Можна говорити про зведення до мінімуму, але не повне вирішення проблеми. Корінь зла в політичній системі лежить у приході людей до влади. Ми робимо інституційну помилку, коли вважаємо, що цей корінь — виборча система. Потрібно змінювати систему внутрішньої демократії партій і висування кандидатів. Сьогодні ми маємо не політичні партії демократичного типу, а лідерські проекти, що підсилені корупційними грошима. До Закону України про політичні партії необхідно внести механізм праймеріз (попередні вибори) щодо висування кандидатів шляхом таємного голосування. Україні слід, подібно до США, прийняти «Закон про регулювання лобізму». Фактично, він передбачає взаємодію влади та бізнесу й уведення корупції в легальне поле. Наприклад, керівник заводу став народним депутатом і представляє відповідні інтереси. Він офіційно отримує на це гроші з бюджету й повертає певний відсоток. Таким чином схеми стають прозорими та зрозумілими, і «чорний нал» повертається в економіку країни. Корупція трансформується — «чорна» схема замінюється на «сіру», стає зрозумілішою. Наступне — це створення антикорупційної структури (НАБУ, НАЗК, САП, Антикорупційний суд), яка вже є. Та ми повинні розуміти, що початкові результати не з’являться цієї ж миті. На перше рішення можна очікувати щонайменше через 2 роки. Приміром, у Хорватії від створення Антикорсуду до першого вироку пройшло 3 роки, у Румунії – 7 років. Але в цей час інституції існували, розвивалися, вводили певні системи протидії.

— Чи допоможе в боротьбі з корупцією підвищення окладів держслужбовців?

— Розпочинаючи судову реформу, Олександр ІІ значно підвищив зарплати суддям, але попередив, що за будь-яку корупцію вони будуть покарані. За першої ж оказії він показово покарав злочинця. Те саме стосується й державної служби. Це міф, що людина, яка розпоряджається мільйонами, може ходити гола й боса. Чиновник має бути ситий, одягнений, захищений. Часом, держслужбовця порівнюють із пташкою, яка сидить у золотій клітці. Незважаючи на дорогоцінний метал, існують рамки, за які неможливо вийти.

— Чи потрібні Україні кардинальні зміни?

— Зміни, яких потребує країна, полягають у легалізації короткоствольної зброї, створенні ринку землі й введенні суду присяжних.

У світі політики

17

Підвищення цін на газ — необхідність Марина Коваленко чи геноцид?

Лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко закликала українців зустрітися біля Адміністрації Президента в середу, 24 жовтня, щоб змусити голову держави змінити рішення уряду щодо підвищення цін на газ для населення.

9 година ранку. Виходжу з метро, передчуваючи холодне повітря центральних вулиць. «Слава Україні!» — чую від людей, що проходять повз. «Героям слава!» — незмінна відповідь активістів під супровід рукостискань, обіймів та емоційних реплік про чинний уряд. Натовп повільно просувається до Адміністрації Президента, обговорюючи нещодавнє рішення Кабінету Міністрів про підвищення цін на газ на 23,5%. Я озираюся навколо: вулиця Банкова перекрита кордоном поліцейських та Нацгвардійців. Відчувається аромат щойно звареної кави та міцних цигарок. Українці розгортають плакати з написами «А що б нам ще підвищити?», «Газовий зашморг» та «Не крадіть у людей тепло». Більшість з активістів — пенсіонери. Неподалік стоїть гурт молодиків, що тремтять від прохолодного подиху осені, але всіляко підтримують натовп, скандуючи «Уряду — ганьба!».

Найколоритніші особистості проти підвищення цін на газ Справжньою цікавинкою мітингу стає чоловік, що приніс буржуйку та дрова. Активісти неодмінно намагаються розпочати розмову з власником, запитуючи його ставлення до того, що відбувається. «Бачите фразу на моїй спині? Там чітка відповідь на всі ваші запитання!». Зацікавлені позирають на клаптик картону, що висить позаду чоловіка. «Наше майбутнє з урядом Гройсмана» — свідчить напис. Люди сумно кивають головою, підтверджуючи правдивість написаного. Відходжу трохи подалі, щоб втекти від безперервного гомону невдоволених громадян. Стаю мимовільним свідком цікавої розмови між учасниками мітингу. «А нам коли вже наливати будуть? Я що, дарма тут стою спозаранку?» — запитує жінка в брудному одязі, тримаючи прапор партії

«Батьківщина». «Та почекай ще трохи, хай усі оці змерзнуть, потім точно для зігріву отримаємо», — відповідає не менш підозрілий чоловік, дмухаючи в долоні.

Музичний супровід для настрою Тільки-но я вирішую пройтися вулицею Інститутською, як раптом приїздить мікроавтобус. Умикається музика, настрій активістів миттєво піднімається. Крізь лозунги чути сміх та жарти щодо майбутнього нашої нації або нестерпних рішень, які рано чи пізно залишать українців без засобів для існування. Загалом, люди поводяться мирно, очікуючи можливості висловитися хоча б комусь із можновладців. На всю вулицю звучать українські пісні. Учасники мітингу починають рухатися в такт, щоб не замерзнути. Найгірше те, що люди, які зібралися тут, намагаються скасувати рішення уряду, яке, імовірно, змусить їх відчувати холод протягом усього року. Звичайно, декілька годин під Адміністрацією Президента приваблюють більше, ніж наступні 5 місяців із мінімальним опаленням через брак грошей. Але чи має це сенс? Подібне запитання ставлю собі не лише я. На жаль, звідусіль лунають репліки, що свідчать про цілковиту втому та навіть небажання робити спроби вирішення проблеми мирним шляхом. Це трохи лякає. Поступово активісти розуміють, що їх ніхто не буде слухати. Погода погіршується, люди сильніше кутаються в теплий одяг, менше чутно голосів, сповнених енергії. Неприємно розуміти, що декілька сотень активістів, що зібралися відстояти право на краще життя, мають скласти руки та поступитися лише через те, що їх не бажають зрозуміти. Підвищення цін на 23,5% вдарить по бюджету багатьох сімей. Невже високі тарифи й справді запорука добробуту? Залишається лише сподіватися, що внаслідок наступних виборів до влади прийде той, хто бачить не лише гроші, а й власний народ.

18

У світі політики

Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме Інтерв’ю вела Дар’я Карпенко декілька годин» Дмитро Лінько — народний депутат України від Радикальної партії Олега Ляшка, командир батальйону «Свята Марія», член Комітету Верховної Ради України з питань транспорту.

— Пане Дмитре, наближаються вибори. Чи згодні ви з думкою про те, що з їхнім наближенням підвищується рівень дезінформації в країні?

— Безумовно, підвищується, бо є бажання влади впливати на ЗМІ, щоб вони показували лише те, що їй хочеться. Тому ми постійно чуємо про такі утиски. Велика кількість зовнішніх фейків, які нав’язуються країною-агресором. Цьому потрібно протидіяти.

— Як із цим боротися?

— Суспільство повинно брати активну участь у боротьбі. Не лише політики повинні займатися питанням свободи слова. Ми маємо впливати на те, щоб із боку держави свобода слова дотримувалася. Але втручання громадських активістів іноді є навіть більше вагомим, ніж втручання політиків.

— Нещодавно відбулася Ялтинська європейська стратегія. На ній Президент України Петро Порошенко заявив, що наступного року вона вже проходитиме в Ялті. Як ви бачите таку перспективу?

— Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин, і після цього Президент вибачався. Думаю, що йому доведеться за більшість своїх обіцянок вибачатися перед українцями, тому що жодної з них він не виконав. Я вірю в те, що колись ми будемо проводити події і в Ялті, і загалом у Криму. Але говорити, коли саме це станеться, на мою думку, буде обманом, хто б це не обіцяв.

— Щодо Криму. У зв’язку із заявами палестинського посла в РФ про можливе визнання Криму російським Радикальна партія ініціювала перенесення посольства України в Ізраїлі до Ієрусалиму. Як це вплине на ситуацію?

— Ми повинні критично реагувати на всі спроби легалізувати анексію Криму та на будь-які «загравання» з країною-агресором. Існує позиція, коли ми не хочемо ні з ким сваритися, коли всі країни-сусіди вказують, що нам робити, впливають на внутрішні питання, вирішують, які нам закони ухвалювати. Від неї потрібно відмовлятися. І подібні заяви палестинського посла є не лише дружніми щодо України — вони налаштовують вороже. Тому адекватною реакцією є наша постанова. Ми звертаємося до Президента, тому що це його компетенція, і просимо перенести наше посольство в Ізраїлі до Ієрусалиму.

— Чи потрібна Україні автокефалія й чому?

— Безумовно, потрібна. Якби це питання було вирішено в 91 р., ми б сьогодні не мали війни на Донбасі й анексії Криму. Питання релігії — одне із засадничих для державотворення. Нещодавно заступник голови Держдуми пан Затулін — відвертий українофоб — заявив, що є 3 умови впливу Росії на Україну: контроль московської церкви, уведення другої офіційної мови та федералізація України. Ми розуміємо, що церква Росії — це один із департаментів державної влади під контролем ФСБ. Константинопольський Патріарх може зняти це питання й надати автокефалію. Це один із серйозних кроків у боротьбі з країною-агресором.

— УПЦ МП виступила з погрозами в разі надання Томосу про автокефалію. Що може зробити Росія в разі успіху України?

— Безумовно, буде істерика. Але той, хто добре розуміється на історії, знає, що така реакція Росії стабільна протягом останніх 700 років. Лише згадати, як отримувалася митрополія й патріархія Москви, коли Константинопольського Патріарха Єремія брали в заручники на 2 роки. Вони будуть готові розривати стосунки з Константинопольським Патріархом, уже не з’явилися на Вселенський Собор. Думаю, Росія все більше буде ізолюватися в релігії, бо в питаннях політики вона вже давно ізольована від всього цивілізованого світу.

У світі політики

19

«Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки», —

Наталія Манойленко

Інтерв’ю вела Юлія Андряник

Фракція «Самопомочі» в Київраді 10 вересня прийняла рішення про саморозпуск. Напередодні екс-керівника фракції Сергія Гусовського та ще 3 осіб виключили з лав партії за нанесення шкоди репутації партії та звинуватили в покриванні члена фракції «Самопоміч» Романа Марченка, сім’ї якого Київрада за останні 2 роки виділила 1,4 га землі.

— Наталіє Вікторівно, як уважаєте, розпуск вашої фракції був рішучим кроком, хоча й у невизначеному напрямку, чи все-таки необхідним етапом для зміцнення партії?

— Однозначно, це був необхідний етап для зміцнення партії. Думаю, що партія, яка вважає себе європейською — нового типу, яка дійсно хоче змінити політичний порядок України, повинна бути дуже принциповою. Якщо почнемо відмовлятися від певних принципів, давати десь слабинку, закривати на щось очі, то дуже швидко політичне болото затягне нас — і станемо просто частиною єдиної сірої маси.

— Наталіє Вікторівно, як плануєте залучатися підтримкою громадськості в час, коли довіра народу до депутатів далеко не на найвищому рівні?

— Мій принциповий підхід: для того, щоб громадськість зацікавилася партією, треба, щоб партія зацікавила громадськість, побудувала своєрідний місточок довіри. Дійсно, є велике розчарування в суспільстві, бо скільки б революцій не було — а кінець стандартний: хтось на жертвах інших приходить до влади. Відродити довіру людей можна тільки конкретними діями й послідовною, принциповою позицією. Тільки коли ти на своєму прикладі береш і робиш, то цим самим створюєш власний імідж і отримуєш шанс завоювати авторитет. А саме окремі персонажі є уособленнями партії. Узагалі дуже вдячна громадським активістам, які мене зараз підтримують.

— Як плануєте організувати внутрішній контроль, щоб ситуація, яка склалася нещодавно, більше не повторилася?

— Зараз усередині фракції це буде дуже просто, тому що нас залишилося двоє, тобто кожен буде мати право вето на рішення іншого. Я не заперечую ймовірності помилок, бо двом людям важко опрацювати все, тому зараз внутрішньопартій-

но намагаємося налагодити систему, коли до нас стікатиме вся інформація від громадськості щодо певних сумнівних питань. Звичайно, та історія є для нас болючим досвідом, який дорого обійшовся партії з точки зору втрати великої кількості яскравих, талановитих, розумних людей. Це як ампутація важливого органу тіла. Розуміємо, що більшість тих, хто покинув «Самопоміч», не є корупціонерами, крім самого Романа Марченка, просто вони діяли під впливом надмірної довіри: ми ще не дуже навчилися фільтрувати своїх колег. У майбутньому старатимемося більш пильно слідкувати за цими процесами в партії, хоча це й не дуже легко. На щастя чи на жаль, у нас ще немає приладів для зчитування думок, тому не можемо влізти в чужу душу. До того ж люди змінюються, гроші й влада їх псують. Тобто я думаю, що уникнути повністю подібних ситуацій не може жодна політична сила, але важливо навчитися гідно з них виходити, уміти вчасно очищувати партію від зародків корупції, поки вони не вкорінилися й не перетворили партію на болото.

— Поділитеся останніми новинами з життя партії?

— Нещодавно прийняли рішення, що не будемо голосувати за жодні питання щодо виділення землі й передання її в оренду під забудову, оскільки це в основному корупційні рішення. Навіть якщо в них усе абсолютно чисто, саме те, що вони доходять до пленарного засідання, уже свідчить про попередній хабар, оскільки система просування від подачі проекту до сесійної зали дуже складна й довга. Тисячі таких справ лежать, а тільки десятки доходять до сесії. Ми навіть приблизно знаємо тарифи: для того, щоб оформити земельну ділянку розміром у шість соток, на якій стоїть будинок, громадянину треба дати хабар — вхідний квиток — від 5 тисяч доларів. Ми отримали цю інформацію від бізнесменів і громадян. На жаль, не всі з них зважуються повідомити правоохоронним органам, але отак переповісти в закритій бесіді готові. Ми відчуваємо, що всі подібні рішення є гнило-смердючими. І доки ця система не буде реформована прозоро, не буде нормального підконтрольного руху, невеликою фракцією взагалі принципово не голосуватимемо за виділення землі під забудову.

20

Спорт

Спорт

21

Ірина Хоцька Захисник Віталій Миколенко, а також хавбеки Микола Шапаренко та Володимир Шепелєв продовжили угоди з «Динамо». Новий термін контрактів цієї трійці — 5 років. Усім підвищено зарплатню та преміальні виплати. Зазначимо, що Шапаренко, Миколенко та Шепелєв є вихованцями киян і стабільно підпускаються до основи.

СПОРТ

Продовження угоди

СПОРТ

22

Спорт

Перемога Ірина Хоцька 12 листопада 2018 року донецький футбольний клуб «Шахтар» здобув чергову перемогу в УПЛ, обігравши в Полтаві місцеву «Ворсклу». Кінцевий рахунок матчу — 4:1

Спорт

23

«Карпати» на виїзді обіграли «Олімпік» Владислав Войчук

У рамках 14-го туру вітчизняної Прем’єр-ліги львівські «Карпати» гостювали в Києві, де зіграли з донецьким «Олімпіком». Матч закінчився з рахунком 1:2 на користь «левів», попри досить рівну гру. Ця перемога стала третьою поспіль для «Карпат». Перший тайм пройшов на зустрічних курсах, команди намагалися відповідати атакою на атаку, використовуючи дальні передачі та фланги. «Карпати» свій гол забили вже на початку зустрічі. Відзначився португалець Крістіан Понде: він у дотик переправив м’яч у ворота суперників після прострілу від Мар’яна Шведа. Варто відзначити, що це вже третій гол поспіль у трьох останніх матчах для форварда. До цього він забивав у ворота одеського «Чорноморця», а також приніс перемогу львів’янам у кубковому матчі проти «Черкащина-Академія». Невдовзі й сам Швед мав нагоду забити, обігравши декількох суперників на фланзі. Але Махновський упорався з ударом у дальній кут воріт, хоча схожим ударом з цієї позиції Мар’ян неодноразово забивав, і навіть у цьому сезоні. Можна згадати його красень-гол у ворота київського «Динамо», що дозволив його команді святкувати перемогу. На це все «Олімпік» відповів небезпечним штрафним у виконанні Політила, коли м’яч пі-

сля навісу від групи гравців пролетів над поперечиною, а також ударом Тейшейри. Гравець цілив під дальню стійку, але не влучив у площину воріт. У другому таймі Понде міг оформити дубль, але нападник утратив чудову нагоду, пробивши з близької відстані вище воріт. А згодом той самий Тейшейра не обіграв Микиту Шевченка з близької відстані: воротар блискуче накрив м’яч собою. Подвоїли рахунок «Карпати» в середині другого тайму. Після пасу Шведа один із захисників зіграв рукою у своєму штрафному майданчику — і арбітр матчу призначив пенальті. Сам Швед із позначки «потужно» пробивав під поперечину воріт, але помилився, бо в той час воротар почав вгадувати напрям удару. Скоротив відставання «Олімпік» уже в доданий арбітром час. Балашов подав зі штрафного, м’яч удалося винести. Першим на добиванні був Пасіч. Після його удару м’яч рикошетом від Кльоца влетів у кут воріт. Шевченко був дезорієнтований, тому свою команду не врятував. «Карпати» перемогли та піднялися на 7 місце в турнірній таблиці. «Олімпік» же опустився на 10 сходинку, та невдачі клубу можна скинути на нового тренера, який ще не встиг повністю втілити свої тактичні ідеї.

24

Спорт

Вадим Гутцайт: «Поради молоді не зараз, а поради молоді в усі часи» Інтерв’ю вела Анастасія Кошуба

Спорт

25

Олімпійський чемпіон світу з фехтування, заслужений тренер України, а зараз директор Департаменту молоді та спорту в Київській міській державній адміністрації розповів про плани розвитку спорту в місті Києві, а також дав поради сучасній молоді.

— Розкажіть, будь ласка, свою історію. Чому ви вирішили працювати на державній посаді, адже все життя займалися спортом та тренерською діяльністю?

— Я останні сім років працював і тренером теж. Був головним тренером і директором Олімпійської бази в Конча-заспі, уже мав досвід управлінської діяльності, тому не просто так прийняв рішення перейти на державну службу. Чому державна служба? Тому що в мене є бажання змінити спорт у місті Києві, покращити умови для заняття ним: щоб у наших дітей була матеріально-технічна база, щоб тренери були з досвідом, щоб у школах були кращі умови.

— На своєму прес-брифінгу ви сказали, що плануєте збудувати чотири великі спортивні об’єкти, серед яких центр Олімпійської підготовки. Чи зробили вже якийсь крок у цьому напрямку?

— Зараз ми працюємо над відведенням земельної ділянки. Це дуже складний момент, тому що без цього кроку нічого зробити не можна. Якщо в нас вийде, то будемо рухатися далі.

Я на своєму шляху зробив вже не мало вчинків, коли довів, що є найкращим. Тому молодому поколінню раджу щось зробити для нашої країни, для нашого міста й саме так довести, що вони найкращі. Тоді в майбутньому зможуть обійняти будь-яку посаду.

— У вашій конкурсній роботі на посаду директора Департаменту молоді та спорту виявили запозичення текстів із Інтернету. Як уважаєте, такі звинувачення були обґрунтованими, чи це просто образи від конкурентів?

— Думаю, що це були образи моїх конкурентів, тому що програвати потрібно вміти. Якщо програли, то треба йти далі по життю, розвиватися й доводити, що вони кращі. Я на своєму шляху зробив вже не мало вчинків, коли довів, що є найкращим. Тому молодому поколінню раджу щось зробити для нашої країни, для нашого міста й саме так довести, що вони найкращі. Тоді в майбутньому зможуть обійняти будь-яку посаду.

— У розпорядженні Київського міського голови Віталія Кличка від 25.06.2018, яким вас призначили на посаду директора Департаменту молоді та спорту, стаж державної служби становив 9 років. А в розпорядженні, яким вас призначили на посаду замдиректора Дерартаменту в 2017 році, стаж був відсутній. Як можете це пояснити?

— Так розумію, що тоді не включили стаж, коли я був військовослужбовцем. Напевно, цей досвід зарахувався, коли вже займав офіцерську посаду.

— А яке у вас офіцерське звання?

— Майор прикордонних військ.

Чому державна служба? Тому що в мене є бажання змінити спорт у місті Києві, покращити умови для заняття ним: щоб у наших дітей була матеріально-технічна база, щоб тренери були з досвідом, щоб у школах були кращі умови.

— Розкажіть як ви себе підтримуєте в такій гарній формі, адже видно, що зі спортом не закінчували?

— Я займаюсь спортом щодня: ходжу в басейн, плаваю, відвідую фехтувальну залу, треную спортсменів, а також контролюю своє харчування.

— Тобто ви все ще продовжуєте займатися тренерською діяльністю?

— Так, обов’язково.

— У вашій біографії написано, що маєте двох дітей. Скажіть, вони теж займаються спортом?

—Так, старша донька займалася 10 років художньою гімнастикою, зараз вирішила взяти перерву й надати пріоритет освіті. А син займається багатьма видами спорту: плаванням, дзюдо й шахами.

— Фехтуванням — ні?

— Ні, я вже пройшов через це.

— Що ви можете порадити сучасній молоді?

— Поради молоді не зараз, а поради молоді в усі часи: працювати, ставити перед собою мету й іти до неї, навчатися, здобувати освіту та займатися спортом.

26

Погляд

Кого вважати достойним Юлія Андряник

«Це ж твій перший похід на вибори. За кого голосуватимеш?» — це, нині дуже часто адресоване мені запитання, рівноцінне набридливому «То що, коли вже кавалера знайдеш?». Навіть із відповіддю не доводиться морочитися. «Коли зрозумію, хто достойний», — упевнено відповідаю я на обидва запити. Відклавши романтичні справи в далекий ящик, намагаюся проаналізувати, хто ж насправді в Україні є гідним політиком. Беру до рук працю Макса Вебера «Політика як покликання й професія», дещо жахаюся від актуальності, пророчості й трохи від обсягу та подачі, але таки дочитую до кінця. Ну все, тепер готова аналізувати.

Політика «робиться» головою, а не якимись іншими частинами тіла й душі «Та мені все одно, якої довжини її ноги: головне ж у людині — душа», — запевнить юнак друга, вдавшись до самообману. І якщо любовні справи потерплять таку лукавість, то політичні — точно ні. Безперечно, душа людини є надзвичайно важливою, та, поки вона ховається за високою трибуною й затонованими вікнами новенького Мерседеса, ви повинні орієнтуватися лише на розум. Холодний раціоналізм, виваженість, логічність і детальна продуманість кожного вчинка, загальний інтелектуальний рівень, уміння правильно розставляти пріоритети, відповідність обіцяного виконаному — усе це, і навіть трохи більше, куди важливіше для хорошого політика, ніж добра душа, що покличе його одного морозного дня погодувати песика на вулиці, засвітившись опісля на кількох телеканалах із підписом «Містер Велике серце».

Нині диктатура ґрунтується використанні емоційності мас

на

Як політик повинен розраховувати на здоровий глузд і раціоналізм, так і виборці, беручи участь у вирішенні долі своєї держави на найближчі п’ять років, мають забувати про відкритість сердець і надавати пріоритет відкритості ясної свідомості. Важко заперечити, що емоційний світ людини дещо слабкий і нестійкий перед професійним тиском на нього. І якщо українці вже добре вакциновані від неприхованого навішування на їхні вуха макарончиків статечними дядечками в дорогих костюмах, то майстерно замаскований вплив на масову підсвідомість здатен вловити не кожен. Щастить нашим політикам: мають стільки можливостей надавити на емоційність українців. І збройне протистояння на Сході їм на руку, і низький рівень життя населення, і нещасні пенсіонери, і діти-сироти, і безхатьки. Головне —

Погляд уміти правильно все подати: кричуще гасло, фото старенької бабці з простягненою для милостині рукою, відео про дітей, що мерзнуть у холодних будинках через високі ціни на опалення, а на додачу фраза на кшталт: «Досить це терпіти. Настав час змін». І вірите політику чи ні, а не погодитися з ним не можете. А якщо ще й сльозу пустили під час перегляду, то будьте певні, що агітатори зі своєю місією впоралися, і добряче подумайте, для чого вас змусили заплакати.

Можливого не можна було б досягнути, якби у світі знову й знову не тягнулися до неможливого У метро й набитому вщент тролейбусі, у магазині й супермаркеті, просто посеред вулиці й у міському сквері — майже всюди можна почути слова «великих футурологів і політологів» на кшталт: «Та ми вже настільки погрузли в безодню, що вибратися з неї не зможемо ніколи». Найцікавіше, що така, вирвана з контексту фраза

27 не потребує пояснення: зрозуміло ж, що ідеться про реалії України. Думаю, що самопроголошені політичні експерти можуть бути легко виправдані за песимізм національного рівня, оскільки вже досить давно рух нашої держави тримає один напрямок. На жаль, не висхідний. І саме в момент масового песимізму, розчарування й зневіри головне завдання гідного політика — тягнутися до нібито неможливого. Чому нібито? Бо насправді все можливо — питання лише у масштабі бажання й розмірі поставленої мети. І ООС зупинити реально, і корупцію мінімалізувати реально, і економіку підняти, і промисловість відродити, і відтік інтелектуальної еліти закордон пригальмувати. А народ повинен проконтролювати, аби це «тягнутися» було не публічною показухою, а реальною дією. Насамкінець, нагадаю слова Макса Вебера: «Лише той, хто всупереч усьому здатен сказати: «і все-таки!», — лише той має «професійне призвання» до політики». То що, українці, гайда на пошуки достойних?

28

Культура

Презентація книги репортажів Дар’я Карпенко

30 жовтня 2018 року відбулася презентація книги репортажів Павла Стеха під назвою «Над прірвою в іржі», яка вийшла у видавництві «Темпора». Модерував зустріч редактор Дмитро Козак. Подія відбувалася в залі книгарні «Є» за адресою м. Київ, вул. Миколи Лисенка, 3. Вона розпочалася о 18.30 і тривала 1,5 години. Павло Стех закінчив факультет журналістики Харківського національного університету ім. В. Каразіна, але довго не міг обрати собі місце роботи. «Не хотілося працювати в редакціях чи на телеканалах, які рекламують своїх власників чи певних політиків. Тому почав займатися фрілансом», — розповів він. У 2017 році він випадково натрапив на інформацію про конкурс художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець» і вирішив взяти в ньому участь. «Тема звучала так — “Чому я ніколи звідси не поїду?” Так спочатку й називався мій репортаж. Але потім я подумав, що мені ніби не дали права вибору — сказали, що я точно нікуди звідси не поїду, а я маю пояснювати, чому. Так і народилася назва “Над прірвою в іржі”», — поділився спогадами автор. Репортаж Павла Стеха переміг у конкурсі, що дало йому можливість видати свою книгу після доопрацювання матеріалу. Презентована збірка складається із художніх репортажів, написаних на основі спостережень, зроблених під час подорожей в електричках. Павло Стех проїхав цим видом транспорту від Харкова до Ковеля й описав людей, яких зустрічав, характери, діалоги та ситуації, свідком або учасником яких ставав. Книга також містить ілюстрації, якими стали чорно-білі фотографії харків`янина Гамлета Зінківського. Він, на прохання автора, також деякий час їздив електричками з камерою і робив світлини.

Під час презентації гості мали можливість у будь-який момент ставити запитання, щоб глибше з`ясувати ідею книги. У першу чергу людей зацікавило, що спільного має збірка репортажів Павла Стеха з твором Селінджера з аналогічною назвою «Над прірвою у житі». Автор пояснив, що не вкладав у назву жодних алюзій на інші книги, а скористався своєрідною грою слів, бо «іржа» тут — це не помилка в перекладі, а натяк на заіржавілу українську систему. «Чому електрички? Тому що, як на мене, приміські потяги є хорошим дзеркалом, у якому можна добре роздивитися свою країну. Можливо, хтось скаже, що не можна судити про суспільство, дивлячись на змучених пасажирів електричок. Але насправді відмінність між ними й пасажирами метро не така вже й велика. Особливо якщо послухати й перших, і других», — розповів Павло Стех. «Приємно, що молоді журналісти намагаються показати українські реалії під власним кутом зору», — прокоментувала учасниця презентації пані Юлія.

Я скористався своєрідною грою слів, бо «іржа» тут — це не помилка в перекладі, а натяк на заіржавілу українську систему.

Павло Стех також зачитував незвичні або смішні уривки зі збірки, після чого всі охочі могли розповісти свої цікаві історії користування електричками. У підсумку Павло Стех розповів про плани на майбутнє. Він зазначив, що поки не збирається продовжувати та розвивати тему електричок або будь-якого іншого транспорту, але має інші ідеї журналістських матеріалів. Павло Стех збирається написати репортажі з поїздок на заробітки й видати їх двома мовами — українською та мовою країни, де працюватиме. Більш детальної інформації про цей проект він не надав. Після презентації всі охочі мали можливість отримати підпис автора в книзі та сфотографуватися з ним. Також Павло Стех закликав усіх брати участь у конкурсі художніх репортажів «Самовидець», 8-ий тур якого проходить саме зараз і триватиме ще до 25 січня 2019 року.

Наука

29

Людина і технології: трансформація Марина Коваленко можливостей 13 жовтня 2018 року в столичному Палаці спорту розпочав роботу бізнес-форум Olerom Forum One. Тему цьогорічного форуму визначили так: «Людина і технології: трансформація можливостей». За інформацією організаторів заходу, Olerom Forum One є наймасштабнішим бізнес-форумом України та Східної Європи, участь у якому брали понад 7000 підприємців, налаштованих на продуктивний нетворкінг. Цей проект дав змогу оволодіти унікальними знаннями й здобути досвід від легенд світового бізнесу. Культові спікери, серед яких експерт світового рівня з маркетингу, нейромаркетингу й поведінкової економіки Мартін Ліндстром, нетворкер №1 у світі Кейт Феррацці, засновник легендарної Wikipedia Джиммі Вейлз, коуч багатьох державних лідерів, відомий фахівець із призначення та ефективного управління Тім Келлі та інші спікери світової арени протягом цілого дня ділились суттєвою інформацією з українцями. Спеціальними гостями заходу стали Арнольд Шварцнеггер та робот Софія. Це усесвітньо відомий актор та екс-губернатор штату Каліфорнія та жінка-андроїд зі штучним інтелектом, яка вміє обробляти зовнішню інформацію, розпізнавати людські емоції та вести діалог. На початку події організатори форуму взяли слово, побажавши продуктивного дня всім присутнім у залі. Далі спікери виступали один за одним кожні півгодини. На заході йшлося про тренди майбутнього, інновації в бізнесі та силу прогресивних технологій, що можуть служити на користь бізнесу й відкривати нові горизонти для розвитку українських компаній.

Під час перерви на обід учасники Olerom Forum One, що мали доступ до VIP-лаунжу, могли також поспілкуватися зі спікерами в неформальній обстановці. Наприкінці заходу на сцені з’явилася робот Софія. Розмова зі штучним інтелектом тривала близько півгодини. Ведучі ставили запитання, через декілька секунд Софія висловлювала свою думку з того чи іншого приводу. Останнім спікером вечора став Арнольд Шварцнеггер. Його промова тривала близько години. Актор розповідав про особливості ведення бізнесу та власний досвід, який вважає суттєвим. Головна цінність глобальних подій — ділові контакти. Учасники форуму знаходили нових партнерів і клієнтів у найрізноманітніших сферах бізнесу. Для відвідувачів були організовані спеціальні нетворкінг-зони, де за філіжанкою кави обговорювали спільні проекти та приймали важливі рішення.

30

Світ

Зустріч пані Меркель зі студентами Ірина Данилюк

1 листопада 2018 року в головному навчальному корпусі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка відбулася зустріч із Федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель. На заході були присутні Президент України Петро Порошенко, прем’єр-міністр Володимиром Гройсман, голови депутатських фракцій парламенту, але родзинкою візиту пані Меркель в Україну стали студенти. Саме молода українська еліта зустріла її повним аншлагом і поставили сотні запитань, які стосувалися як особистого життя, так і ситуації в Україні, Європі та Німеччині. «Мисліть позитивно й боріться за свої мрії, — звернулася до молоді канцлерка Ангела Меркель і поділилася особистим досвідом: — Колись я сама працювала фізиком і навіть не уявляла, що Німеччина отримає політичну єдність і стане могутньою державою. А вже з 1989 року я вирішила брати все у свої руки й стати активною». У вітальному слові Леонід Губерський нагадав присутнім, що пані канцлер прибула в Україну на запрошення Петра Порошенка, щоб особисто зустрітися зі студентами КНУ імені Тараса Шевченка й поспілкуватися з українськими політиками. Ректор Університету зауважив: «Ангела Меркель — одна з найвпливовіших політиків у сучасному світі, її діяльність має значення для всієї світової спільноти, а для нашої країни — особливо. Пані Меркель є вірним другом України, який послідовно та невтомно працює й задля нас із вами». На офіційну зустріч із пані Меркель прибула Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич. Для участі в зустрічі акредитували понад 30 українських і зарубіжних медіа, зокрема інформаційні агенції France-Presse, Thomson Reuters, Associated Press, Bloomberg, DPA; медіакомпанії ARD, Deutsche Welle (DW),ZDF, Die Zeit, Радіо «Свобода» та безліч інших. У заході взяли участь студенти Інституту міжнародних відносин, Інституту філології, історичного, фізичного, філософського, хімічного та юридичного факультетів, курсанти Військового

інституту КНУ. Теми, які молодь порушила в дискусії з кацлером, засвідчили глибоке розуміння студентами КНУ сучасної політики, а їхнє вільне спілкування німецькою приємно вразило пані Ангелу Меркель. Під час зустрічі в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка в Меркель запитали, які три найважливіші реформи вона б запровадила, якби була прем’єр-міністром України. Канцлерка Німеччини визнала пріоритетними питання боротьби з корупцією, децентралізації та приватизації. «Перша реформа — це механізм боротьби з корупцією. Я вважаю, що це одна з найскладніших проблем. І вона не вирішується за один день. Але потрібно ще багато чого зробити за допомогою міжнародних експертів, які мають досвід. По-друге, важливою є система децентралізації. Не все в Україні можна вирішувати з Києва. Необхідно передати відповідальність мерам, громадам, дати можливість збирати податки, щоб була конкуренція між регіонами. Таким чином привести в рух усю країну. І третє: потрібно створити необхідну законодавчу основу для приватизації державних підприємств, оскільки їх ще багато в країні й вони не дуже ефективні». Метою Мінських домовленостей є те, щоб Україна отримала доступ до всієї території, аж до кордону з Росією. Про це заявила канцлер Німеччини Ангела Меркель на зустрічі зі студентами КНУ імені Тараса Шевченка. «Німецькі домовленості показують шлях, яким можна досягти перемир’я. Насамперед, потрібно підготувати справедливі вибори за допомогою спостерігачів ОБСЄ. Усі партії, а також внутрішні переселенці повинні взяти участь у цих виборах, навіть ті, хто там більше не живе й виїхав звідти. Ця інформація повинна бути надана громадянам: це досить важко. Спостережна місія ОБСЄ повинна отримати доступ до всього регіону. Зараз у нас із цим великі проблеми», — повідомила Меркель. А ще студентів цікавило нинішнє становище ЄС, засади співжиття в сучасному глобалізованому світі та безліч інших аспектів. Леонід Губерський вручив пані Меркель сувенір із символікою КНУ на згадку про візит до університету імені Тараса Шевченка. Попередній візит Меркель в Україну відбувся в лютому 2015 року. Тоді вона прибула разом із Франсуа Олландом, тодішнім президентом Франції. Ця країна разом із Німеччиною є партнером України в «нормандському форматі» переговорів про врегулювання ситуації на частині Сходу України. Також канцлерка приїжджала в Київ у серпні 2014 року.

Діана-Ольга Гусак Відповідальна журналістка відділу «Культура». Активна дівчина, що цікавиться останніми новинами у сфері моди та культури.

Аліса Давиденко Відповідальна журналістка відділу «Державна політика». Дівчина, яка може працювати за десятьох. Вона завжди прийде на допомогу в складних життєвих та творчих ситуаціях. Захоплюється вишиванням.

Ірина Данилюк Відповідальна журналістка відділу «Право». Хоча у нашому виданні працює з такою серйозною тематикою матеріалів, вона дуже тендітна дівчина й у житті захоплюється блогерством, надає перевагу написанню новин зі світу моди.

Єлизавета Драбкіна Журналістка відділу «Державна політика». Унікальна дівчина, яка одночасно поєднує роботу та добре навчання в університеті. Інколи знаходить час для свого хобі — написання віршів.

Юрій Каменєв Журналіст відділу «Культура». Чудовий та привітний хлопець, непоганий майбутній журналіст. Вільний час проводить за кермом автівки.

Марина Коваленко Відповідальна журналістка відділу «Політика». Дівчина дуже креативна та цікава. Постійно шукає самовдосконалення в IT–сфері.

Катерина Колосова Оперативна журналістка відділу «Культура». Наша Катя — це просто диво! Навіть серед ночі вона завжди готова працювати для редакції. Захоплюється фотозйомкою та журналістикою.

Анастасія Кошуба Найпрекрасніша журналістка відділу «Культура». Настуня є діамантом у журналістиці. Вона завжди напоготові: і матеріал напише, і додому на чай запросить.