“OhMyGlobe” – газета з міжнародною тематикою by Department of multimedia technologies and mediadesign

СВІТ ТІКАЄ, ХУТЧІШ ЙОГО ЛОВИ Київ П’ятниця 25 жовтня 2019

Не Америкою єдиною: Делі та Пекін створюють конкуренцію Вашингтону

дається, «зіткнення цивілізацій» не уникнути. Торгівельна війна між Китаєм і США, політична невизначеність Європи та стрімке скорочення економіки Німеччини та Британії – перед світовою спільнотою постає нове питання: хто ж визначатиме глобальний порядок майбутнього? Особливістю економічних теорій є те, що вони ніколи не стають аксіомами. Раптове падіння фондових індексів у світових фінансових центрах, спалах масових протестів чи навіть один невдалий допис у Твіттер-акаунті Дональда Трампа можуть звести нанівець будь-які обрахунки. Концепцію наддержав сформували ще в середині ХХ століття. Після Другої світової війни їх було дві – Сполучені Штати і Радянський Союз. Із розпадом СРСР статус найвпливовішої держави перейшов до Америки, вона ж і продовжує відігравати провідну роль у формуванні сучасного світопорядку. Але чи надовго? Аналітики все частіше говорять про «геополітичну революцію» та створення альянсу країн E7 (Китай, Росія, Індія, Бразилія, Мексика, Індонезія і Туреччина), які конкуруватимуть із державами «Великої сімки» (G7). Зараз аналітики вважають, що на статус наддержав претендують три країни – Китай, США та Індія. Така розв’язка по-різному вплине на розвиток світової економіки. Один пояс, один шлях Згідно з останнім звітом, китайська економіка показала найнижче зростання за останні 27 років. ВВП країни зріс всього на 6% – це найнижчий квартальний показник з 1992 року. Ключову роль відіграли внутрішній тиск на національну економіку, світовий спад економічного розвитку та торгівельна війна між Китаєм і США. Лише за 2018 рік Піднебесна втратила 2,4 трильйона доларів через нові мита на китайський імпорт. Незважаючи на це, Китай і досі є головним кандидатом у наддержави майбутнього. Президент Сі Цзіньпін має свій план. Уряд Китаю давно відмовився від політики ізоляціонізму і взяв курс на глобальну інтеграцію. Першим кроком до цього стане створення «Шовкового шляху ХХІ століття» – глобальної мережі залізничних та морських сполучень, яка об’єднає Європу та Азію. Проєкт «Один пояс, один шлях» вже зазнав критики з боку США та деяких європейських країн, адже така політика Сі Цзіньпіна є прямим нав’язуванням китайського економічного імперіалізму. Проте на економіку Піднебесної це матиме позитивний вплив: вирішення проблеми безробіття, стимулювання експорту та створення нових ринків для китайського виробника – це не згадуючи про популяризацію «м’якої сили» уряду Китаю та збільшення світового впливу. Гонка озброєнь 4.0 Однією із характеристик наддержави є значний військовий потенціал. У 2017 глобальні військові витрати сягнули найвищого рівня з часів «холодної війни». Найбільше коштів у розвиток та модернізацію армії вкладають Китай та США, проте й Індія планує розвивати власну військову космічну програму та розробляє ефективну протиракетну оборону. Розвиток оборонної сфери повинен стати одним із першочергових завдань

ГЕОПОЛІТИКА 2-7

для індійського уряду через протистояння з Пакистаном – сильною ядерною державою та зростаючою воєнною могутністю Китаю. Армія Піднебесної теж розвивається швидкими темпами. І хоча витрати Китаю на оборону ще не досягли рівня США, країна володіє великим ядерним потенціалом, застосовує штучний інтелект для розробки нової зброї, переважає кількістю безпілотних літальних апаратів, бомбардувальників та ударних субмарин. Це змусило Вашингтон змінити розрахунки в спірному Південно-Китайсь кому морі. Золотий фонд нації Найбільшою за чисельністю населення державою світу залишається Китай. Вмотивовані та працьовиті люди були основним рушієм прогресу країни. Але через колишню «політику однієї дитини» та старіння населення Китай значно програє своєму південному конкуренту – Індії. 65% індійського населення – це молоді люди до 35 років. Поєднати це із вигідним географічним положенням, природніми ресурсами та сприятливими реформами прем’єр-міністра Нарендра Моді й Індія стає вигідним інвестиційним партнером для Росії, Японії, Китаю та США. Із 2014 року (за винятком 2017) стрімкий економічний розвиток Індії зміг перевершити навіть Китай, а в 2050, очікується, що Індія стане другою найбільшою світовою економікою після Китаю, витиснувши з цієї позиції США. Може виникнути питання: а до чого тут Україна? Для нас немає місця серед наддержав майбутнього. Проте, як вже було сказано, економічні передбачення рідко стають реальністю. Світ знає чимало прикладів, коли країна досягла економічного розвитку всього за декілька років (тигрів не маємо, то, можливо, створимо власного «економічного вовка»?). З новим урядом щодо швидкості питань не буде. Головне зосередитися на якості. Якісно українську економіку зроблять, в першу чергу, іноземні інвестиції. У 2019 році Україна піднялася на 5 сходинок у світовому рейтингу «Doing Business». І це добре, адже, щоб залучити більше інвестицій потрібно створити для цього сприятливі умови. Зокрема робити ставку не лише на традиційні, а й на високотехнологічні галузі (розвивати біоінженерію, 3D-принтинг

Україна і світ 8-12

Чи виживе «Юніон Джек» Судан: по кому подзвін

Референдум у Шотландії

В африканській країні вбивають, а світу байдуже

У Венеції віднайдено Маріупольську «Атлантиду» Фільм українця бере нагороду

Зруйнований пейзаж «Доріана» Виживання на Багамах та ІТ). Можливо, ми не станемо державою, яка визначатиме глобальний світопорядок, але перед тим, як вирішувати глобальне, потрібно вплинути на своє. Дарина Антонюк

Країнознавство 12-16

ГЕОПОЛІТИКА

Чи виживе «Юніон Джек»? Референдум у Шотландії

кби сьогодні Аґата Крісті написала детектив під назвою «Брекзит», то саме запитання, винесене в заголовок, ставили б собі читачі, наближаючись до кульмінації твору. Натомість теперішні реалії Великої Британії радше нагадують не політичний трилер, а хаотично написаний сценарій із безліччю проґалин, ремарок та відкритим фіналом на додачу, де майбутнє «Юніон Джека» неабияк турбує провідних політиків світу.

Цукерки чи Брекзит? «Буде Брекзит чи ні, Шотландія в будь-якому випадку стане незалежною державою і приєднається до Європейського Союзу» — заявила перша міністерка Шотландії Нікола Стерджен виданню «La Repubblica». Починаючи з 23 червня 2016 року, коли 52% населення Великої Британії проголосувало за вихід із Європейського Союзу, спрацювала невідворотність шотландського націоналістичного фатуму. За словами чинного прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона, 31 жовтня Брекзит відбудеться за будь-яких обставин. Шотландська влада наполягає на проведенні референдуму, на якому порушать питання про незалежність Шотландії від Сполученого Королівства. Яка доля чекає на південну сусідку Англії, чи не стане 31 жовтня геловінським жахом для британців, хто постраждає найбільше та чи залишиться синій колір на прапорі Великої Британії? 2014 рік Востаннє Шотландія була незалежною на початку XVIII століття, у XIX про її сувернітет дебатували на шотландській асамблеї, а XX сторіччя стало початком роботи національної державної ліги, політичних протистоянь консерваторів і лейбористів та створення парламенту. XXІ століття: на порядку денному референдум Шотландії про незалежність. Цій події передували місцеві пар-

‘‘

ство в ЄС разом зі своїми трьома сусідами. Тоді прем’єр-міністр Девід Кемерон, який відверто був проти можливого «розколу» Сполученого Королівства, запевнив, що альтернативою для Шотландії стане розширення повноважень

Буде Брекзит чи ні, Шотландія в будь-якому випадку стане незалежною державою і приєднається до ЄС. – перша міністерка Шотландії Нікола Стерджен виданню «La Repubblica»

ламентські вибори в 2011 році, на яких беззаперечну перемогу здобула Шотландська національна партія на чолі із Алексом Салмондом. Головний вектор його кампанії – надання громадянам права відвідати референдум у вересні 2014 року і відповісти «так» або «ні» на запитання: «Чи повинна Шотландія стати незалежною державою?». Результати волевиявлення були такими: 44,7% населення проголосувало за незалежність, а 55,3% обрало член-

парламенту та надання більшої самостійності (звісно ж, у межах Великої Британії), натякаючи на те, що свою долю шотландці вже вирішили, а шанс її змінити буде нескоро. Та не так сталося, як гадалося. 2019 рік Якщо раніше прибічники єдиної Великої Британії застерігали, що незалежність Шотландії — це приреченість на злиденність, економічний регрес та «збій системи» на глобальному ринку, то сьогодні

Селям алейкум, зброє! Росія нарощує військовий потенціал Криму

ГЕОПОЛІТИКА

питання про незалежність союзниці Англії, Уельсу та Північної Ірландії стоїть руба. Перелічені наслідки сувернітету, якими дорікали лише Шотландії, тепер безпосередньо стосуються всього Туманного Альбіону. Борис Джонсон виступає проти незалежності Шотландії. Нікола Стерджен стверджує, що це не є демократією. Вона не бачить шляху назад й анонсує проведення референдуму про незалежність своєї країни до 2021 року. Невдоволеність шотландців очевидна, адже у 2014 ключовим у кампанії проти незалежності Шотландії на чолі з Алістером Дарлінґом став аргумент, що у разі виходу з Великої Британії, країна втратить і членство в ЄС. Два роки по тому Англія та Уельс обирають Брекзит, а 56% Північної Ірландії та 62% Шотландії відстоюють перебування в Європейському Союзі. Шотландці не бажають бути в одній мильній бульбашці із рештою населення Великої Британії. Прибічниками шотландської незалежності та нетерпимості до так званої «брекзіади» є молодь. OFOC (Our Future Our Choice) – британська

молодіжна громадська організація, яка підтримує членство в ЄС. Еллі Росс-Олівер – активістка та лідерка цього руху в Единбурзі – поділилася з нашою редакцією своїми спостереженнями. «Порівняно з 2014 роком, суспільство Сполученого Королівства стало більш поляризоване. Люди відчувають певний дефіцит громадянських прав у межах вестмінстерської системи. Починаючи з 2015 року, у британців двічі відбулися загальні вибори і стільки ж разів результати голосування шотландців кардинально відрізнялися від рішення їх союзників. Коли з цим недолугим «вестмінстерським механізмом» комбінується різноманіття думок щодо Брекзиту, шотландський політичний ландшафт стає абсолютно іншим. Зараз кожен другий підтримує ідею нового референдуму про незалежність. Будь-яка форма Брекзиту стане великим ударом, перш за все, для молоді та студентів Шотландії. До речі, близько 80% з них у 2016 році проголосували за те, щоб залишитися в ЄС (тоді віковий ценз знизили з 18 до 16 років, – ред.). Попередні покоління протягом де-

сятиліть могли вільно працювати, навчатися, подорожувати й жити в будь-якій із 27 країн Європейського Союзу. Істеблішмент на чолі з Борисом Джонсоном, Джейкобом Ріс-Моггом, Найджелом Фараджем також могли смакувати ці неймовірні можливості завдяки членству в ЄС, а зараз вони, схоже, щасливі, що зможуть морити цим «освітянським голодом» майбутні ґенерації. По-друге, після Брекзиту економіка Шотландії та Великої Британії зазнає «принципу доміно», а молодь – проблем із працевлаштуванням». Операція «Вівсянка», Шотландіє! Зараз процес Брекзиту нагадує хронічний цейтнот. Борис Джонсон та Палата громад повинні дійти згоди щодо проведення парламентських виборів та подальшого перебігу подій: парламент наполягає на відтермінуванні виходу з ЄС до 2020 року й проведенні позачергових виборів, а чинний прем’єр-міністр залишається одержимим виведенням країни з ЄС саме 31 жовтня, незважаючи на застороги політиків Заходу щодо створення захисного механізму, який дозволить уникнути «жорсткого» кордону між членами ЄС та Північною Ірландією. Операція «Вівсянка» – це таємний документ, складений для Британського уряду. Він окреслює проблеми, з якими може зіштовхнутися вся країна після Брекзиту. Перебої в транспортному постачанні, дефіцит харчових продуктів, зростання цін на пальне, демонстрації та заворушення – левова частина ймовірних труднощів. Бориса Джонсона не лякають такі прогнози. Він наголошує, що цей документ – ознака приготувань до «жорсткого» виходу з Євросоюзу. У разі незалежності проблемами для Шотландії стануть процеси «переприєднання» держави до ЄС та інших міжнародних організацій, кордон із Великою Британією, розподіл збройних сил і військових баз. Падіння цін на нафту спричинить «економічні коливання» та фінансову скруту. 17-18 жовтня відбувся саміт ЄС у Брюсселі, де схвалили домовленості Сполученого Королівства та Євросоюзу про порядок і умови Брекзиту. Епілог ще пишеться, а синій колір на прапорі Великої Британії потроху тьмяніє. Катерина Денісова

Після окупації, навесні 2014 року, кримчан хвилювали не лише розміри пенсій та зарплат, але й перспектива того, що півострів знову стане популярним туристичним об’єктом. Однак, із того часу до Криму ринули не лише мандрівники, а й величезні контингенти російської зброї. За словами Постійного представника України при ООН Володимира Єльченко, Росія продовжує збільшувати кількість військового оснащення на Кримському півострові. Крім завезення вогнепальної зброї, РФ створює загрозу шляхом розташування ракетних та бомбардувальних систем. Тож яке це має значення для безпеки України сьогодні?

Ту-22М3 Ще у квітні цього року Росія направила до Криму ескадрильї ядерно-бойових стратегічних бомбардувальників у відповідь на розташування в Румунії устаткування протиракетної оборони США. Цей крок різко змінив співвідношення сил у регіоні. Американські чиновники, пов’язані з президентом США Дональдом Трампом, заявили, що, незважаючи на плани Вашингтона продовжувати розвивати можливості своєї системи, цей щит не буде використовуватися проти будь-якої майбутньої російської ракетної загрози. Крім того, на сайті Уряду США зазначено, що цей ракетний щит особливо важливий для захисту Європи від так

званих «небезпечних» держав, особливо Ірану. Це твердження Москва оскаржила, бо згідно зі словами Міністра оборони РФ, Сергія Шойгу, цей крок фактично спрямований на гальмування російського ядерного арсеналу. Сучасні авіаносці За словами Андрія Гудза, директора департаменту перевірки Генерального штабу Збройних Сил України, РФ протягом трьох років приховує наявність у Криму сучасних авіаносців. Численна кількість літаків Як-130, Міг-29, Су-30М та вертольотів Мі-35М, Мі-24 на півострові підлягають звітності згідно з Віденським документом 2011 року. Ядерна загроза Феодосія-13 – це колишній

Апельсини, нафта, літаки, або Три кити бразильської економіки

асштабні карнавали, гарячі футболісти, афроамериканці з філіжанками кави й дикі мавпи – саме така картина постає в уяві більшості людей при слові «Бразилія». Досить правильне уявлення... Було б. Якби ми говорили про середину XX століття. 1969 рік. У країні панують злочинні угрупування, бідність та безробіття, економіка тримається винятково на сільському господарстві та нафтовидобуванні.

Тож як бразильцям менше, ніж за 50 років, вдалося вирватися зі списку «країн третього світу» і впевнено посісти місце серед «нових індустріальних держав»? У 1971 році уряд Бразилії обрав шлях, який пізніше отримає назву «Нове економічне диво» і стане прикладом розвитку як для інших країн Латинської Америки, так і для Східноазійського регіону. Феномен був сукупністю реформ, спрямованих на захист внутрішнього ринку, розвиток «вторинних галузей промисловості», а також

2019 рік. Країна за обсягами промисловості випереджає таких гігантів як Велика Британія та Японія, левова частка ВВП припадає на точне машинобудування, а понад 62% населення працевлаштовані у сфері послуг.

створення привабливих умов для іноземних інвестицій. Утім, аж до 1994 стабільності в країні не було. Періоди неймовірного успіху, коли ВВП зростав на 15-17% на рік, змінювалися застоями й занепадами. Національна валюта знецінювалася, близько 20 мільй-

онів бразильців продовжували існувати за межею бідності, усе більше громадян виїжджали до сусідніх держав у пошуках кращого життя. Критично оцінюючи ситуацію, тодішній президент країни Лула де Сільва вирішив перейти до більш ефективної соціально-економічної політики. Як результат, за 18 років рівень безробіття впав на 69,8%, середня заробітна плата в країні встановилася на рівні $253,2. Л. де Сільва увійшов в історію як президент з чи не найбільшими звершеннями у внутрішній політиці, а Бразилія почала все частіше з’являтися на сторінках світових економічних ЗМІ. Першим кроком на шляху до розквіту країни стала приватизація всіх малоефективних державних підприємств – у скарбниці опинилося понад 20 мільярдів доларів. Ці гроші були спрямовані на модернізацію економіки: влада виділила три нові пріоритетні напрямки. Ними стали точне машинобудування, виробництво програмного забезпечення та фармацевтика. Надзвичайно швидкими темпами почало розвиватися авіабудування. Нині конгломерат «Embraer» стабільно продає понад 200 пасажирських, військових та сільськогосподарських літаків на рік. Він є лідером світового авіавиробництва, поступаючись лише французькому «Airbus» та американському «Boeing». Густою є мережа автомобілебудівних заводів. Стандартно за місяць тут конструюють близько пів мільйона автомобілів, які потім продаються по всьому світу. Основними виробниками в країні є «Сканія», «Мерседес-Бенц» та «Фіат». Перенесення потужностей цих фірм до Бразилії зумовлене низькою вартістю робочої сили та лояльним природоохоронним законодавством. Не забув уряд і про традиційну галузь – сільське господарство. За рахунок державної допомоги у сектор вдалося впровадити нові технології: від обладнання до сучасних методів меліорації. Завдяки цьому за обсягом сільськогосподарського експорту Бразилія поступається лише Франції та США. Країна посідає перше місце за виробництвом кави (1,3 млн. тон на рік!), бананів та апельсинів, наближається до першості у зборі цукрової тростини, сої, кукурудзи, коричневої квасолі та маніоки. Бразилійський табак вважається одним із найкращих у світі. Крім цього, внутрішні продовольчі потреби на 90% задовольняються власною продукцією.

склад ядерної зброї поблизу Ялти. За даними InformNapalm, на цьому секретному об’єкті сьогодні знаходяться війська радіаційного, хімічного й біологічного захистів збройних сил РФ (РХБЗ). Вони спеціалізуються на виконанні секретних завдань не лише з дезактивації техніки, але й охорони особливо важливих об’єктів. Отже, присутність цих російських підрозділів вказує на можливе розташування ядерної зброї на півострові. Радіоелектронна боротьба На варті Балтійського флоту Калінінградської області, «Мурманськ-БН», не є єдиним російським комплексом радіоелектронної боротьби. У 2017 році такий

об’єкт поступив на озброєння Чорноморського флоту РФ. Цікавим є те, що такий комплекс є надзвичайно ефективним, адже може здійснювати розвідку швидкістю до 5000 км. Тоді як відстань до найближчої системи протиракетної оборони НАТО у Румунії не перевищує 2000 км. С-400 «Тріумф» Відразу після представлення світові зенітно-ракетного комплексу С-400 провідні держави як Катар та Китай висловили бажання його придбати. Не дивно, адже С-400 настільки потужний, що кожна його ракетна система може влучити в близько 90 цілей одночасно. Згідно з інформацією на сайті Міністерства оборони Росій-

ської Федерації, С-400 «Тріумф» з 2017 року почав з’являтися у низці міст окупованого Криму, таких як Джанкой, Севастополь та Феодосія. Це свідчить про розповсюдження його дії на територію України, що, робить неможливим проведення Україною операцій та військових навчань у Чорному морі через небезпеку. Що це означає? Протягом п’яти років окупації Крим перетворився на «непотоплюваного авіаносця», з яким його порівнює Informnapal, тобто гігантську військову базу. Чисельність «маленьких зелених чоловічків», літальних апаратів, ракетних комплексів продовжує зростати на півострові. Крім того, велика ймовірність того, що російська

Бразилія є першою у світі за запасами рідкісної деревини, оскільки 60% її площі вкрито амазонською сельвою. Найбільше значення в цій галузі господарювання має збір латексу з дикорослих каучуконосних дерев, бразильських горіхів, плодів пальми та парагвайського чаю, соку ґевеї (натурального каучуку), карнаубського воску. На шельфі проводиться активний видобуток нафти, що колись дав поштовх для розвитку нафтопереробної та нафтохімічної промисловості. За рахунок цього країна майже повністю забезпечує свої потреби в пальному, мастилах, гумових виробах та виробах із синтетичного волокна. Гірничодобувна промисловість переважно працює на експорт. Бразильська залізна руда складає близько 19% від світового видобутку. Вона також є поставником такої стратегічно важливої сировини як ніобій, берилій, тантал, торій, урановмісні руди (використовуються в ядерній енергетиці). Додатково уряд працював над соціальною галуззю. Найбідніші прошарки населення отримували значну матеріальну підтримку за єдиної умови – віддати дітей на навчання. Паралельно поліпшували систему охорони здоров’я: будували лікарні у найвіддаленіших куточках країни, відновили обов’язкову вакцинацію та почали впроваджувати страхову медицину. У такий спосіб значно зменшилася кількість безхатченків, підвищився рівень освіченості населення, збільшилася кількість людей із професійною освітою, припинилися спалахи епідемій у селах.

Велика кількість працездатного населення – важливий елемент успіху Бразилії. Із появою нових робочих місць рівень безробіття почав стрімко падати. На 2017 рік він зупинився на позначці 5,4%. Результатом цього стали зниження інфляції та зростання ВВП (на 3% у 2016, на 2,5% у 2017 та 2,8% у 2018 роках). Бразилія змогла навіть достроково виплатити державний борг МВФ. За оцінками експертів, Бразилія є найперспективнішою країною Латиноамериканського континенту. А за умови дотримання урядом накресленого курсу, до 2025 року вона зможе якщо не випередити, то, як мінімум, досягти рівня економіки країн Великої сімки. Тим не менше, нині в державі зберігається нерівність як між окремими верствами населення, так і між цілими регіонами. Південно-східна частина Бразилії є найбіднішим районом, а його економічні показники значно поступаються середнім. Окрім того, різниця між багатим і бідним населенням колосальна. За даними Бразильського інституту географії та статистики, 10% найбагатших бразильців отримують 44,5% усіх доходів у країні, а 10% найбідніших – усього-навсього 1,1%. До того ж, простежується диксримінація: світлошкірі бразильці заробляють удвічі більше за темношкірих. Корупція, бюрократія, бідність і неписемність – чотири основні фактори, які гальмують розвиток країни, активну боротьбу з якими проводить новий президент Жаїр Болсонару. Анастасія Богомолова

ядерна зброя вже була розміщена в Криму, не тільки на таємному об’єкті «Феодосія-13», який був реактивований у 2016 році, але й на російських військових кораблях. Інтенсивна мілітаризація Криму, мабуть, створюватиме подальші загрози незалежності України та порушуватиме її безпеку у територіальних водах. Крім цього, прилив російської зброї, а можливо, навіть ядерної, підриває стабільність цілого чорноморського регіону. Утім процес мілітаризації пов’язаний не лише з наступом, а насамперед – із захистом. Тому можна стверджувати, що розташування зброї в Криму – спроба Росії «похизуватися» своєю потужністю

та створити так звані «сірі зони». З огляду на відносно невелику відстань систем ПРО НАТО в Румунії розташування військових комплексів не загрожує безпеці України, не є частиною додаткової наступальної стратегії. До того ж, як сказав Бен Ходжес, екскомандувач армії США: «Крим є плацдармом для російських військових операцій у Сирії. Як тільки буде зрозуміло, що США завдадуть удару Сирії у відповідь на застосування хімічної зброї, одразу можна буде спостерігати, як російські військові кораблі виходять із Чорного моря, проходять через протоку Дарданелли та рухаються в напрямку Східного Середземномор’я». Олеся Дейнека

ГЕОПОЛІТИКА

Окей, Ґуґл, а що ми будемо їсти?

Біотехнології Біотехнології допомагають створювати штучну їжу, особливо штучне м’ясо. Наприклад, американська компанія ImpossibleFoods вирощує м’ясо для бургерів та фрикадельок із рослинних інгредієнтів. У вересні цього року перший бургер із рослинною котлетою з’явився в мережі швидкого харчування McDonalds, а рік тому в KFC.

Як технології допоможуть прогодувати світ майбутнього Рік 2052 Робочий день фермера Джо (а може, й Івана, чом ні?) починається з легкої музики, яка вмикається одночасно з кавовою машинкою на кухні. Підлога нагрівається, щойно Джо-Іван ступає на неї та крокує до свого комп’ютера, по дорозі прихопивши горнятко вже приготованого еспресо. Тепер до роботи: очі Джо бігають по екрану монітора, аналізуючи нові дані. Трактор з автономним керуванням тільки-но завершив внесення добрив і чекає на нову підзарядку. Дрон 1 повинен надати щотижневу оцінку стану посівів та ортофотоплани сьогодні о 8:00. На поштову скриньку Джо надійшов лабораторний аналіз ґрунту. Фермер надсилає відповідні вказівки щодо зниження водопостачання до сектора А через додаток у своєму телефоні та йде перевіряти роботу теплиці, де

‘‘

Майбутнє агросектора – це інновації, а не фуфайка і кирзові чоботи. – засновник освітньої програми підготовки агрофахівців в Україні Алекс Ліссіта

спеціальні сенсори вже визначили сприятливі умови для кожної рослини. Коли говоримо про майбутнє планети, то зазвичай уявляємо щось у стилі Гакслі чи Орвелла, а не ранкові ритуали фермера Джо. Та і людство, здається, готує план втечі: Facebook розробляє технологію віртуальної реальності, Ілон Маск уже готовий колонізувати Марс. Дійсно, у майбутньому на Землі буде тіснувато, клімат ставатиме теплішим, а виснажена планета не зможе забезпечити ресурсами все населення. Тут у гру вступає агросектор. Щоб

забезпечити продовольством 9,7 мільярдів людей у 2050 році, агрокомпанії вирішили піти вабанк і кинути виклик стереотипним уявленням про те, що означає бути «агро». Ось декілька інновацій, які допоможуть прогодувати світ майбутнього. Гідропоніка Цю технологію почали використовувати ще в VI столітті до нашої ери: легендарні Висячі сади Семіраміди й плавучі острови Cошимілко в Мексиці були створені завдяки методам гідропоніки. Зараз ця система працює майже досконало, причому, як у Космосі,

Агродрони Дрони використовують, щоб оцінювати стан посівних культур, роботу іригаційних систем та стан ґрунту. У 2019 році українська компанія Smart Farming презентувала платформу Hummingbird. Технологія збирає та аналізує дані, отримані з дронів, за допомогою алгоритмів машинного навчання й штучного інтелекту.

так і на Землі. Замість ґрунту, гідропоніка використовує живильний розчин, що оточує коріння. Фотосинтез здійснюється завдяки штучному LED-освітленню, а системи моніторингу визначають, яких саме поживних речовин не вистачає рослині. Таке вирощування вимагає менше зусиль, економить воду й відкидає потребу боротися з бур’янами та комахами.

Усі перераховані технології вже успішно застосовуються у Нідерландах, Ізраїлі, Сингапурі та США. Там агро – це нове «сексі». В Україні ж, за даними 2017 року, в агросекторі задіяно всього 15% населення. Найпривабливішими спеціальностями для вступників залишаються право та економіка, а знання з природничих наук, які дають у школах та університетах часто не відповідають вимогам ринку. Щоб прогодувати планету майбутнього, треба не лише розвинутий агросектор, а й спеціалісти, які усвідомлюють свою місію та відповідальність. А відповідальність дійсно велика: не просто створювати, а створювати «еко», розвивати не лише індустрію, а й освіту, а також пам’ятати, що найбільшим каменем спотикання для агросфери сьогодні є страх невизначеності та упередження. Дарина Антонюк

Вертикальні ферми Їх можна спорудити в найнесподіваніших місцях: під землею, на даху та навіть у бізнес-центрі великого міста. Усі процеси регулюються штучним інтелектом, який аналізує дані кожної рослини й виділяє для неї необхідну кількість світла, води й поживних речовин. Вертикальне фермерство поширене у США, Сингапурі та Японії. В Україні подібні технології розробляють компанії CyberGrow і UA Berry.

Судан: по кому подзвін

Слідами кенгуру: як потрапити до Австралії

В африканській країні вбивають, а світу байдуже

«У

сучасному світі, де ми з вами живемо, більше немає чужої війни... І фатальною може стати думка, що вас це все не стосується і ніколи не торкнеться... Адже будь-яка війна сьогодні – в Україні, Сирії, Лівії,

Ємені чи іншому куточку планети, незалежно від кількості її жертв – це найбільша загроза всій цивілізації», – саме ці слова прозвучали на Генасамблеї ООН з вуст Володимира Зеленського. Та наша держава – не єдине місце у світі, де люди щодня передчасно вмирають від рук інших людей. У червні цього року соцмережі почали наповнюватися гештеґами #BlueForSudan (блакитний – чи сумний – через Судан). Це акція поширення інформації про звірства, що відбувалися в Африкан-

ській країні як результат державного перевороту. Кампанія була вмотивована вкрай обмеженою кількістю та низькою достовірністю матеріалів у ЗМІ. Її учасники репостили коментарі очевидців подій, критикували медіа та ставили

замість фото профілю особливий відтінок синього кольору на знак солідарності з народом країни. Що саме відбулося? Багатий нафтою Судан завжди був в епіцентрі економічно-політичних колізій. Так, довгий час перед країною стояв вибір партнерів для співробітництва. Основними кандидатами були Єгипет, Ефіопія та Туреччина, а з іншого боку Росія та США. Щоб заручитися підтримкою Ердогана, країна віддала острів Суакін, який колись належав османам, під управління

Анкари на 99 років. Схиляючись у своїх симпатіях до РФ, Судан невдоволив інтереси Америки, за що поплатився введенням санкцій. І хоча в ході виборчої кампанії Барак Обама ініціював скасування заборон, новий президент До-

нальд Трамп призупинив їх остаточну відміну. Єдиним правителем Судану протягом останніх 30 років був диктатор Омар аль-Башир. До його «послужного списку» відносять геноцид, тортури, мародерство, рекет, насилля та зґвалтування, глибоку економічну кризу й голод. 11 квітня 2019 року в країні почався державний переворот. Місце правлячої верхівки зайняла тимчасова воєнна рада. Її діяльність передбачала 2 наступні роки правління. До початку літа країна продовжувала вирувати протестами.

й терпіння, але якщо ви точно впевнені у своєму виборі. воно того варте! Canberra is the capital of Australia Наступний крок – вдало скласти тест на знання мови. Охочі переїхати в Австралію складають іспит IELTS. Якщо не отримати належні бали на випробуванні, про переїзд найближчим часом можна забути. Поради від досвідчених: «Якщо хочеш переїхати в Австралію і бути австралійцем, а не іммігрантом – учи мову. Я радПроте 3 червня на вулиці вийшли Сили Швидкої Підтримки (RSF), які мають закріплене законом право застосування грубої фізичної сили до учасників мирних мітингів. Результатом цієї політики стало 100 загиблих у перший же день. Джанджавиди, як ще називають RSF, за наказом аль-Башира з 2003 року проводили етнічні чистки в Дарфурі – одному з регіонів західного Судану. Очевидці розповідають про підпали сидячих забастовок, руйнування шкіл і лікарень, обстріли домів мирних громадян. Людей живцем кидали в річку Ніл, де опинилося й понад сотню мерців. Неодноразово згадувалася історія про 6-річну дівчинку, зґвалтовану десятьма солдатами в мечеті. Британське видання The Economist стверджує, що станом на жовтень понад 2 мільйони громадян країни, скаліченої вбивствами та голодом, перебувають у статусі біженців. Офіційні дані щодо смертей протягом двох перших найкривавіших тижнів є недостовірними. The Guardian у заголовок своєї статті виносить проблему: «Уряд Судану применшує кількість загиблих у Хартумі». Аль-Джазіра кількаразово піддавалася критиці за поширення мінімізованої статистики. Очевидці ж стверджують

ГЕОПОЛІТИКА

про 500 вбитих (на противагу медійним 100+), 50 зґвалтованих, 700 поранених, 1000 зниклих безвісті. Населенню обмежували доступ до Інтернету – звідси брак інформації зсередини країни. Цілком можливо, таким чином в медіа й потрапили ті цифри, які ми бачимо в заголовках агентств – звичайнісінька робота зіпсованого телефону. Також постає питання: чи не було побачене спланованою кампанією дезінформації або, бодай, цензурою з метою заспокоєння збуджених мас? Президент Зеленський, звертаючись до політичної еліти світу, говорить: «Не думайте, що війна десь далеко. Методи її ведення, технології та озброєння призвели до того, що наша планета вже не така велика. І часу, який я витратив на останній абзац, достатньо, щоб зруйнувати Землю вщент». Тим часом світові медіа продовжують вести комерційну політику та мовчати про те, що «не входить в інтереси їхніх читачів». Тим самим ігноруючи мільйони блакитних фотографій у профілях людей, очевидно сторонніх будь-якій цільовій авдиторії. «Ніколи не питай, по кому подзвін — він по тобі». Юля Наливайко

‘‘

або на виставу – 20–40 AUD. Квиток на автобус – 15 AUD. Окрім побутових витрат на їжу та житло, австралійці сплачують податки. Зазвичай вони складають 30–35%. Отже, у середньому на переїзд для однієї людини знадобиться 20 000 AUD. Це гроші з урахуванням витрат на переліт, проживання на перші пів року, транспорт, їжу й інші додаткові витрати.

Знаю такі випадки, коли людина приїжджала і дуже розчаровувалася. Деякі не витримували й пів року… А чому? А тому, що погано готувалися до переїзду морально й фізично. Обирали, наприклад, неправильне місто для проживання або не могли знайти порозуміння з людьми... – Наталія з Мельбурна

Більшість із нас хоч раз в житті замислювалися над переїздом в іншу країну. Що саме спонукає хлопців та дівчат до зміни домівки: можливості, банальний інтерес або трава зеленішого кольору? Складно сказати, але з упевненістю можна стверджувати, що Австралія підходить під уявлення про «країну мрій». Проте існує думка, що потрапити туди зовсім непросто. А чи насправді це так? Я вимагаю адвоката! Перше, що необхідно зробити, – знайти адвоката. За словами «бувалих», набагато краще знайти консультанта саме з Австралії. Отримати візу самотужки, без допомоги спеціаліста, майже неможливо. Щоб отримати візу та потрапити в Австралію, треба спершу переконатися, що ваша професія є в списку затребуваних. Саме спеціаліст допоможе вам вирішити цей і багато інших нюансів. Підготовка документів – моторошний і складний процес. Він потребує багато часу

жу одразу вчити австралійську англійську – тоді тебе приймуть як рідненького!», – розповідає Андрій, який вже сім років живе в Мельбурні зі своєю родиною. Скільки-скільки?! Про те, що Австралія – країна недешева, все ж таки не брешуть. Почнемо з квитків. Переліт до Австралії коштує від 1000 AUD – це найоптимальніша вартість для квитка в один кінець. Сама подорож займатиме від 24 годин і більше. Нерухомість у великих містах Австралії коштує шалених грошей. Оренда квартири для однієї людини обійдеться в 800– 1000 AUD на місяць. На їжу австралійці витрачають від 700 AUD на місяць. Але якщо ти завзятий гурман і любиш вечеряти вишуканими стравами, витрати різко збільшаться – принаймні до 1000 AUD. Розваги та транспорт теж можуть вдарити по кишені. Квиток до кінотеатру в середньому коштує 20 AUD, у музей

Труднощі До переїзду в чужу країну, треба зважити усі «за» та «проти» і бути готовим не тільки до радощів життя, але й до деяких складностей. Іммігрант повинен чітко розуміти, якого ритму життя він очікує від Австралії. Недарма її називають «великим селом», адже в деяких маленьких містах країни дійсно життя дуже помірне і спокійне. Якщо мрієш пасти овець та насолоджуватися краєвидами Автралії – обери містечко; але якщо ти прихильник нічних розваг, театрів та опери, торговельних центрів та хмарочосів – придивися до мегаполісів. Попри деякі мінуси Австралії, ця країна знаходиться в топі найпривабливіших для життя. Сьогодні вона займає п’яте місце за рейтингом найкращих держав, тому так багато людей обирають саме її для постійного місця проживання. Екзотика, безпека, кенгуру – це все Австралія! Соф’я Налєсна

Як Бацька козакам кордон перекрив «Ми були вимушені повністю закрити кордон із нашими побратимами, близькими людьми (українцями, – ред.). Наглухо», – заявив Олександр Лукашенко, президент Білорусі, на Міжнародній антитерористичній конференції в Мінську. Ця новина одразу ж викликала хвилю обурень серед громадян України, життя яких тісно пов’язано з поїздками до сусідньої держави: на роботу, до родичів та друзів, на закупи. Отож проведемо експеримент: як тепер пересічному українцю потрапити до північного сусіда. Субота, 14 вересня. 10:00. Компанія з чотирьох друзів прямує до Гомеля на День народження колишньої однокласниці. Наближаємось до пропускного пункту «Славутич», що розташований на заході Чернігівської області. У черзі перед нами стоїть близько 15 автомобілів (стандартне навантаження для цього КП). Зазвичай огляд такої кількості машин займає 3045 хвилин. 11:20. Ми треті в черзі. Впадає в око більш важке екіпірування прикордонників: сьогодні кожен у касці, муляжі автоматів тепер замінені справжніми, а кількість вівчарок збільшили, як мінімум, удвічі. 11:50. Нарешті, черга доходить до нашої автівки. Як завжди, привітні військові забирають з машини по одній людині (а це вже в новинку). У невеликому будиночку починається перевірка документів. Загалом стандартна процедура ніяк не змінилася. Принаймні так здавалося до моменту, поки справа не дійшла до місця народження. Тут уже почалося щось більш схоже на 20-хвилинний суворий допит, щоправда без тортур (моїх же друзів відпустили хвилин через 5). 12:10. Наш автомобіль оглядають так сумлінно, як ніколи раніше: продивляються днище за допомогою спеціальних дзеркал, піднімають капот, оглядають багажник та особисті речі. 12:22. Ми нарешті перетинаємо кордон. Як потім пояснили, ускладнення процедури пропуску напряму пов’язане з заявою пана Лукашенка. «Якщо ви простий громадянин, який хоче в’їхати до Білорусі, і не маєте ніяких підступних намірів, вам нічого боятися, – коментує начальник зміни. – Вас пропустять згідно зі стандартним алгоритмом». Утім, якщо ви об’єкт, що викликає підозру або несе потенційну загрозу суверенітету Республіки Білорусь, будьте готові затриматися на кордоні та душевно поспілкуватися з військовими. До таких «об’єктів» належать колишні ув’язнені, люди без громадянства, чинні військові та члени їх родини, вихідці з АР Крим, Луганської та Донецької областей (як це трапилося в моєму випадку). Тому замість стандартного «До якого міста прямуєте і з якою метою?», я довго розповідала про свій зв’язок з Донеччиною, як давно я там не проживаю і чому переїхала, чи відвідую непідконтрольні території, яким транспортом туди дістаюся. «Повірте, «чистим» людям ми ніяк не перешкоджатимемо в’їзд до Білорусі, – розповідає Семен. – Але й люди повинні зрозуміти, що така в нас робота – перевіряти їх. І ставитися до цього спокійно. Зрештою, це ж їм потрібно кордон перетнути». То що ж означає «наглухо закритий кордон»? Це, насамперед, більш детальна перевірка усіх людей, їхніх транспортних засобів та особистих речей на пунктах пропусків. Пропуск вантажних автомобілів тимчасово буде здійснюватися лише на 3 КПП (із 13 наявних України). Окрім того, це посилення заходів безпеки: направлення додаткових людей на пункти, видача їм повного обмундирування, розставлення більшої кількості патрулів із собаками по лінії розмежування в «потенційно небезпечних місцях», що унеможливлює нелегальний перетин кордону. Анастасія Богомолова

ГЕОПОЛІТИКА

Імміграція в Британію: бути чи не бути? Британія, як відомо, є однією з найпривабливіших та найскладніших для імміграції країн. Останнім часом уряд Британії затвердив ще жорсткіші умови щодо прийняття потенційних громадян. Але переїзд все ж можливий! Ми готові розповісти вам, як змінити власне місце проживання цілком безболісно. Чому ж Англія? Англія є привабливою не тільки для українців, але й для мігрантів

з усього світу. Люди хочуть жити в стабільній країні, навіть якщо для цього знадобиться «перетерпіти» тимчасове зниження соціального статусу під час адаптаційного періоду (що в середньому займає до 10 років). Кваліфікованим професіоналам, ймовірніше за все, вдасться знайти своє місце на ринку праці. Опанувавши мову, переселенці швидше починають працювати за спеціальністю.

ГЕОПОЛІТИКА модани, то прошу вас дещо зачекати – переїзд до такої країни займе неабиякий час. Ось короткий опис цієї стандартної процедури. Перш за все на вас чекає відкриття довготривалої візи. Цей процес складається з вивчення вимог до кандидатів та подачі усіх необхідних документів (їх повний перелік можна знайти на офіційному сайті Посольства Британії в Україні). Зазвичай заяви на еміграцію до Англії з України можуть розглядати до 3-х місяців, тому радимо планувати свою подорож завчасно. Якими ж можуть бути вагомі причини відкриття довготривалої візи? Ось короткий список підстав:

Британія відома в усьому світі завдяки своїй науково-технічній базі. Працювати там прагнуть іноземні інженери, теоретики та практики найрізноманітніших областей. Молодь прагне навчатися в найкращих британських університетах і бізнес-школах, адже випускників таких закладів охоче беруть на роботу великі корпорації. Етапи імміграції Якщо ви вже готові збирати че-

Працевлаштування. Оформлення робочої візи за запрошенням роботодавця можливе для представників дефіцитних професій. У цього пункту є багато своїх нюансів, адже трудова імміграція ускладнена пріоритетним правом громадян ЄС на вакантні місця. Реєстрація бізнесу (вклад від 200 тисяч фунтів та витрати на початковому етапі запуску) або інвестиція (інвестування від мільйону фунтів (на п’ять років) у цінні папери Великобританії). Навчання в британському університеті. Навчання є одним із найбільш надійних варіантів отримання посвідки на постійне проживання для заможної молоді. Проте нові закони дещо ускладнили

процес адаптації студентів. Якщо раніше випускникам після навчання давали візу на два роки на пошук роботи, то зараз займатися майбутнім працевлаштуванням необхідно заздалегідь, щоб потім не потрапити в халепу. Возз’єднання родини. Іноземці, що отримали посвідку на проживання, можуть запросити до Британії свою родину. Це право мають офіційно зареєстровані сімейні пари та громадянські супутники, що мають спільних неповнолітніх дітей. Шлюб з громадянами Великобританії дозволяє отримання візи та посвідки, а після шести років – громадянство. Менш глобальний варіант – віза нареченої або

нареченого, що діє пів року. Протягом цього часу можна оформити шлюб та посвідку на проживання. Репатріація. Прямі нащадки британських підданих, отримають можливість мешкати в країні, якщо кандидат зможе документально довести наявність родинних зв’язків. Утікачі. Люди, які зазнали утисків у рідній країні та можуть підтвердити це документально, мають право отримання посвідки на постійне проживання, а також звільняються від іспиту з англійської мови. Після отримання візи зазвичай подають документи щодо посвідки на проживання. Після 5 років у цьому статусі іноземці мають право подати документи на оформ-

лення постійного мешкання. Для цього необхідно відповідати всім вимогам: • Бути старшим за 17 років; • Вільно володіти англійською; • Мати регулярний прибуток 18 600 £ на рік або мати кошти, достатні для проживання на два роки (37 200 £); • Подати усі необхідні документи. Після 5 років іноземець отримує право клопотати про надання громадянства. Процес легким назвати складно, але можливість-таки є. Далі справа за малим – адаптація до британського суспільства та ментальна «перебудова». Діана Блотницька

Помаранчеві троянди – вісники протесту снує приказка: «Історія – це стрічка, витки якої часто повторюються». Порядок денний змушує проводити паралелі між країнами сонячної системи СНД, що обертаються навколо Російської Федерації. Підтвердженням цьому є бурхливі антиурядові протести в Грузії. Тож як ціле гроно держав опинилося на спільному витку революцій і чи можна вийти з цього замкненого кола?

Помаранчева революція – Революція троянд Парламентські вибори в Грузії 2003 року обіцяли більшість проєвропейській демократичній партії «Єдиний Національний Рух», очолюваній молодим Міхеілом Саакашвілі. Дані екзитполів свідчили про тріумф ЄНР, однак центральна виборча комісія, що перебувала в цілковитій владі уряду, оголосила перемогу пропрезидентському блокові. 21 листопада 2003 року, рівно за рік до початку помаранчевих заворушень у Києві, прихильники Міхеіла Саакашвілі заполонили вулиці Тбілісі з вимогою відставки Едуарда Шеварнадзе. Протестувальники тримали в руках троянди на знак виступу за мирні зміни. Результатом боротьби стали позачергові січневі президентські вибори, де М. Саакашвілі здобув вражаюче високу підтримку народу. Приводом до початку Помаранчевої революції 2004 року в Україні стали масові фальсифікації під час президентських виборів. Тоді, так само як і в Грузії, незважаючи на очевидні махінації, ЦВК оголосила перемогу Вікторові Януковичу. Кампанія протестів завершилася рішенням Верховного суду щодо проведення повторного другого туру виборів, де перемогу здобув Віктор Ющенко. Окупації та анексії П’ятиденна війна в серпні 2008 року небезпідставно вважається російсько-грузинською, хоч події і розгортаються в автономній Південній Осетії. Конфлікт зав’язався

Журналісти, на вихід! Як Трамп і Зеленський оголосили бунт проти ЗМІ

після обміну звинуваченнями між державою та її республікою щодо відкриття вогню з обох сторін. 7 серпня президент Саакашвілі виступив на телебаченні з промовою про заборону воєнних дій, повну амністію учасникам і обіцянку автономії Південної Осетії. Проте вночі обстріли грузинських прикордонних містечок відновилися, що спровокувало наступ збройних сил на територію впливу сепаратистів. 8 серпня прем’єрміністр Росії Владімір Путін, а згодом і президент Дмітрій Медвєдєв засудили агресію з боку країни і

того ж дня віддали наказ про атаку грузинських підрозділів біля міст Цхінвалі та Горі. Пізніше «голов-

ментська асамблея православ’я. Створена під егідою РФ організація має за мету об’єднати наро-

Шукайте підтримки! Безпосередні відносини з Росією не приведуть Україну ні до чого хорошого. Ви сильніші з Європейським Союзом, а зі США у вас є шанс – дуже маленький, але він є! Інакше – жодних шансів.

‘‘

Делегат Комітету парламентської співпраці ЄС – Україна Марек Сівець нокоманудуючі» почали переводити військо на території Південної Осетії. Поразка грузинської армії призвела до втрати Південної Осетії, Абхазії, а також до кампанії етнічних чисток на кордоні автономій та держави. Такий хід історії нагадує українсько-російські колізії 2014 року, які закінчилися спочатку частковою окупацією Донецької та Луганської областей, а потім утворенням сепаратистських республік Л(Д)НР і анексією Кримського півострова. Антиросійські протести У червні 2019 року ЗМІ вибухнули повідомленнями про масові антиросійські протести в Тбілісі, де відбувалася 26-та Міжпарла-

ди спільної віри, проте політичні сили Росії користуються нею як інструментом підриву авторитету Вселенського патріархату. Член комуністичної партії Державної думи Сергій Гаврилов, який у 2008 році голосував за визнання сепаратистських республік Абхазії та Південної Осетії, під час засідання МАП зайняв місце спікера та проводив сесію російською мовою. Грузинська опозиція сприйняла цю подію як зраду державних інтересів та розпочала протест, що закінчився спробою штурму парламенту. За даними BBC під час мітингів, що мали на меті відставку уряду та дострокові вибори, постраждало більш ніж 240 людей, 80 з яких були поліцейськими.

7 липня на головному телеканалі Грузії «Руставі-2» в ефір вийшла програма «Постскриптум», ведучий якої Георгій Габунія протягом хвилини російською мовою брутально вилаяв президента РФ. Сам Путін на запитання журналістів щодо введення санкцій проти країни відповів: «Я б не став цього робити... Мало хто що ляпнув... Багато честі порушувати якісь кримінальні справи – нехай собі мовить». Хоча українська Революція Гідності 2014 року, побудована на сюжеті несхвалення народом реверансів у бік Росії, була кривавішою, у ній закладений той же дух обурення держполітикою, яка веде до поширення контролю РФ над територіями пострадянських країн. Тим часом замкнене коло історичної стрічки з кожним днем стискається вужче й щільніше. Останні події змушують пришвидшити темп пошуку виходу з кривавого лімбу. Чи вдасться це зробити залежить від слушних рішень урядів країн та згуртованої роботи найближчих партнерів. Цілком зрозумілим є лише одне: ті, хто опинилися в пастці разом, мають спільно шукати вихід. Юля Наливайко

Усе змішалося в домі Облонських: журналістику замінила «популістика», верховенство права – «полювання на відьом». Скандал навколо телефонної розмови Зеленського і Трампа змушує по-новому поглянути на стосунки між двома лідерами. Як не як, політичні технології, використані президентом США у виборчій кампанії 2016, стали орієнтиром для Зе Команди. Лідери двох держав – України та Америки – вирішили, що спілкування з журналістами «буде для них принизливим». Тому Дональд Трамп на закритій зустрічі з дипломатами 27 вересня називає репортерів тваринами і покидьками, а голова офісу президента України Андрій Богдан говорить журналістам ВВС про потребу «очистити четверту гілку влади». Основною комунікаційною стратегією українського та американського уряду є спілкування з електоратом без посередників. Звідси інтерв’ю Зеленського в «Тесла» та коментування політичних рішень з Twitter-акаунта Дональда Трампа. Як показує досвід виборчої кампанії 2016 у США і цьогорічних президентських виборів в Україні, аудиторії таке спілкування «зайшло». Переглянути 3-хвилинний ролик на YouTube не потребує багато роздумів, а оскільки створюють його провідні маркетологи (ті ж радники президента), то й поширюється він швидше, ніж громіздкі журналістські матеріали. Інтернет буде Конгресом.

Інтернет буде парламентом. Інтернет буде виборами. Ці слова належать Діку Моррісу – головному стратегу виборчої кампанії Білла Клінтона в 1996 році. Трамп не був першим, хто використав можливості Інтернету для просування на виборах. Соціальні мережі допомогли перемогти й екс-президенту США Бараку Обамі: у 2008 його відео на YouTube назбирали 14 млн. годин

‘‘

було маніпуляцією, це було більше транслюванням нашої конкретної програми», – розповідає Михайло Федоров, керівник діджитал-компанії президента під час виборів. Під час свого виступу на iForum у травні цього року Федоров розповів, що на інтернет-кампанію команда Зеленського витратила до $200 тис. Це значно менше, ніж у Дональда Трампа. Передумова успіху –

Люди не хочуть президента на прес-конференціях… Вони хочуть слухати його напряму – в камеру. – заступник Керівника Офісу Президента України Кирило Тимошенко

переглядів. Проте технологи Дональда Трампа пішли далі. Вони створили «Project Alamo» – базу даних, яка містила інформацію про виборців президента. Згідно з дослідженням Bloomberg, 45% бюджету в перші місяці кампанії Трамп витратив на просування онлайн. $100,000 щотижня його команда вкладала в дослідження аудиторії, що, зрештою, й забезпечило перемогу чинного президента США. Команда Зеленського використала ту ж тактику таргетування електорату, поглибивши й удосконаливши її. «З різними аудиторіями говорили про те, що цікавить їх. Це не

створення контенту, який хочеться лайкати. «Ми перебудували систему по діджиталу… бо розуміємо, як важливо бути в конекті з молодою аудиторією», – розповідає в інтерв’ю для Inerfax заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко. Лайк за лайк Якщо раніше ЗМІ доводилося боротися з політичними утисками та цензурою, то зараз журналісти конкурують із соціальними мережами. Для президента Дональда Трампа Twitter є основним майданчиком провокативних заяв та палких дискусій. За ним слідкує

більше 65 млн людей, а у 2018 році Трамп став другим найбільш впливовим чоловіком у Twitter після британського співака Ліама Пейна. Риторика Трампа у «Твіттері» відповідає назві соціальної мережі (з англ. twit – цвірінькати, щебетати). Демократів він називає неробами, американські ЗМІ – фейковими, а діяльність журналістів – полюванням на відьом. Під критику не підпадає протрампівський канал Fox News, а от CNN, New York Times та Washington Post президент часто називає LameStream Media (сленгове «lame» – невдаха) або Fake News Media. Володимир Зеленський спілкується з аудиторією через Instagram. Акаунт зе-президента має 8,5 млн. підписників. Це більше, ніж у Еммануеля Макрона, Ангели Меркель чи Терези Мей. За даними дослідження «Детектор медіа», 23,5% українців найчастіше отримують інформацію саме із соціальних мереж. Причому 33,5 % надають перевагу Instagram. Тут і велася основна виборча кампанія Зеленського: через влоги, сторіз, селфі з підписниками та ролики з басейну. Журналісти – це вороги У знаменитому записі з Білого Дому 37-ий президент США Ричард Ніксон повторює для дипломата Генрі Кіссинджера одну фразу: «Преса – це ворог, преса – це ворог». У своїй риториці Дональд Трамп часто називає медіа «enemy of the people» («вороги народу»), звинувачує жур-

налістів у корумпованості, суб’єктивності та недостовірності. Як і українській владі, Трампу не потрібне посередництво ЗМІ. 23 серпня прес-секретарка Білого Дому Стефані Грішем скасувала брифінг з журналістами, відмітивши, що пресконференції «стали схожими на театр», а журналісти відвідують їх, щоб потім писати книги. «Журналісти не дуже добрі до його (Трампа, – ред.) людей. А він вірний своїм людям, тому хоче припинити це», – сказала Грішем. Не можна залишити поза увагою й інцидент зі Стефані Грішем у КНДР, коли прессекретарка вступила в бійку з журналістами Північної Кореї, щоб відштовхнути їх від Трампа. Схожу ситуацію маємо й в Україні. І як же не згадати інцидент із прессекретаркою Юлією Мендель, коли та відштовхнула кореспондента «Радіо Свобода», захищаючи Зеленського від запитань. Владі не потрібні журналісти. І суспільству теж? Навіщо аналізувати, коли можна «скролити»? Навіщо перевіряти факти, якщо «прозора» влада викладає «прозорі» пости в Instagram? Так буде до першого бліцкригу. Журналісти підтримують імунітет суспільства, вакцинують його від популізму і постправди, щоб потім, коли SMM-стратегія перестане працювати, люди не розгубилися і могли швидко мобілізуватися до дій. Дарина Антонюк

Україна і світ

Країна в смартфоні

Кишенькова Естонія ому сьогодні, коли є змога «двома кліками» лише за допомогою телефону оплатити покупки, поділитися враженнями в соцмережах чи захистити свій пристрій відбитками пальців, в Україні досі левова частка державних послуг надається в паперовому вигляді? Ба більше, «папірчики» сканами відправляються з одного відомства до іншого, де їх знову роздруковують. У той час наша пострадянська однолітка Естонія вже 17 років успішно комунікує з громадянами онлайн. Про переваги й недоліки подібної системи, а також перепони на шляху до її впровадження – далі в тексті.

Ні Хао, май нейм із Анастасія: учителювання українки в Піднебесній

Великий брат пильнує тебе: права людини в цифрову епоху Першість у рейтингу цифровізації в Європі наразі законно належить Естонії. Переміщувати країну спочатку в комп’ютер, а згодом і в смартфон, влада почала ще в 1996 році. Проте справжній розквіт «електронної ери» стався в 2002: тоді у законодавство був введений електронний підпис та ID-картки (нині Естонія має одну з найбільш розвинених електронних ID систем у світі, яка охоплює 94% населення). Для ефективної роботи нової системи також значно розширили інтернет-покриття. Все це посприяло створенню X-Road – електронної системи обміну даними, завдяки якій 99% державних послуг доступні цілодобово онлайн. Так, фізично присутніми естонцям потрібно бути лише при оформленні чи розірванні шлюбу та при купівлі чи продажу нерухомості. За використання сайтів громадяни платять ліцензійний збір, підтримуючи коштами розробку нових програм. У 2005 році в країні пройшли перші електронні вибори. Тоді онлайн проголосували лише 3,4%, на противагу останнім даним у 30%. Вибори тривають цілий тиждень, а змінювати рішення можна 500 разів, тож фактично втрачається будь-який сенс у використанні технологій підкупу чи застосуванні тиску. Паралельно існує традиційна система виборів. Про електронну реформу в Україні серйозно заговорили лише у 2014 році, однак певний час належної уваги проєкт не отримував. 18 вересня новостворена Команда Міністерства цифрової трансформації презентувала бренд цифрової країни «Дія» – онлайн-ресурс, що за планом переведе в онлайн абсолютно всі держпослуги до 2022 року. Референдуми, голосування та опитування здійснюватимуться онлайн, громадяни матимуть власну медичну Інтернет-картку, у школах з’являться електронні журнали. І хоча сайт ще в процесі розробки, вже зараз на урядовому порталі kmu. gov.ua можна скористатися більш ніж 100 електронними послугами. У 2017 році в Україні була запущена онлайн-система «Трембіта», створена на основі естонської «X-Road». Нею користуються органи державної влади та місцевого управління, адже вона значно спрощує процес обміну даними. Нині взаємодія відомств на 80% відбувається онлайн. Уряд технократів узяв різкий курс на повну комп’ютеризацію. Президент Зеленський прагне скоротити до мінімуму спілкування громадянина з державними органами і зробити цей процес максимально комфортним та швидким.

Про проблеми, з якими може зіткнутися Україна на шляху до цифровізації, я поговорила з директором департаменту інформаційних технологій Державного агентства з питань електронного урядування Володимиром Брусіловським та експертом в європейському проєкті “EGOV4Ukraine” Андрієм Піскуном. З якими проблемами стикається Україна на шляху до цифровізації? ВБ: «Незадовільна якість даних в державних реєстрах, відсутність декількох ключових державних реєстрів – демографічного та адресного, наприклад; низька обізнаність населення щодо наявності електронних послуг та низький рівень цифрових навичок у деяких демографічних категорій (в Естонії це питання вирішували, створюючи навчальні курси для населення), застарілість базової інфраструктури деяких державних реєстрів. Зокрема деяка частина держреєстрів ведеться в екселі». А ще експерт додає про проблему інтернет-покриття, особливо у віддалених районах та регіонах з низькою щільністю населення. Загалом по Україні спостерігається проникнення понад 60%. Для порівняння, за даними Eurostat, в 2007 році, коли Естонія ставала на рейки електронного самоврядування, доступ до інтернету мали 52% населення, більшість з яких – мешканці Таллінна. У 2016 році Цей показник сягав 86%. При цьому в країні залишаються офлайнові офіси з надання державних послуг. В Україні, аби послуги були доступними, за три роки МІНцифри планують провести інтернет у кожен населений пункт. Крім того, існує проблема дуплікації даних. Зараз існує близько 350 державних реєстрів, які не пов’язані між собою і дублюють до 80% інформації. В команді міністерства цифрової трансформації обіцяють провести аудит реєстрів, систематизацію та повний перехід в єдину електронну систему. Щодо захисту персональних даних Задля забезпечення прозорості в Естонії був створений державний портал State Portal, така собі «історія браузера», де кожен може побачити, хто має доступ до їхньої інформації і перевірити, коли ним востаннє скористалися. Перевірка даних без дозволу вважається кримінальним злочином. АП: «Україна рухається в сторону так званого регулювання Євросоюзу, яке називається GDPR (загальний регламент захисту даних, – ред.). Кожна програмна складова має пройти перевірку та мати систему захисту інформації,

Україна і світ

це закріплено навіть на законодавчому рівні. Механізм взаємодії державних електронних ресурсів, який пов’язуватиме всі ресурси – це, по суті, естонський Х-road, сильно доопрацьований з точки зору захисту інформації». Скільки часу знадобиться? ВБ: «Україна значно більша за площею та населенням, ніж Естонія. У нас присутня своя специфіка та складності, що також вплине на терміни повної діджиталізації. Згідно з планами Мінцифри, які були озвучені на презентації, весь процес має зайняти 1-5 років». Вибори 2024: онлайн чи офлайн? Вже сьогодні, напередодні президентських та парламентських виборів, українці мають змогу перевірити свою присутність у виборчих списках на сайті Державного реєстру виборців. Про онлайн-вибори було сказано чимало. ВБ: «Всенародні, чесні та прозорі вибори є однією з ключових передумов формування демократичної країни. Ми досліджуємо досвід Естонії в цій сфері». Експерти стверджують, що ризик хакерських атак існує, але він є не більшим, ніж вірогідність фальсифікації при «ручному» підрахунку. Дані зашифровуються онлайн та відправляються на сервер. Пізніше вони розшифровуються у певний день і час. Результат відомий одразу – його підраховує комп’ютер. Кожен голос можна ідентифікувати й «підняти» інформацію у будь-який час. Така система економить час на підрахунок результатів, фінанси на організацію виборів (згадати хоча б наші цьогорічні 80-сантиметрові бюлетені), а також вирішує проблему прив’язки до місця голосування. Чому Україна відстала за темпами розвитку цифровізації? АП: «Тому що довгий час це було комусь не цікаво. Ніхто не розглядав ІТ як інструмент покращення роботи, що насправді дуже неправильно, з моєї точки зору. І за останні 5 років тренд змінився». ВБ: «В Естонії склалися декілька факторів: невеликий розмір країни, як за територією так і населенням, амбітний уряд, фокус на впровадженні е-урядування... В України реальний розвиток е-урядування почався в 2014 році зі створенням Державного агентства з питань електронного урядування. Зараз зі збільшенням уваги та політичного фокусу на цій сфері є суттєві причини очікувати пришвидшення розбудови е-урядування». Сподіваємось, тепер фокус влади націлений на цифровізацію, а відтак очікуємо початку нової української комп’ютерної ери. Софія Лазарова

ада ООН у 2012 році закріпила резолюцію, котра затверджує, що всі фундаментальні офлайн-права людини мають поширюватися і на цифровий світ. Проблемою є те, що готові механізми захисту прав людини у цифровому просторі визначені не були. Поговоримо про виклики, що з’являються з активним розвитком цифрового простору. Використання персональної інформації в цілях реклами За прикладами останніх років персональні дані можуть використовуватися як для комерційної, так і для політичної реклами. Міжнародний правозахисник Андрій Юров прогнозує розвиток механізму використання наших даних з метою політичної реклами наступним чином: «За деякий час кандидати в президенти зможуть до всіх звертатися персонально: “Андрію, я знаю, що ти правозахисник і тебе турбують питання порушення прав людини. Це стане нашим пріоритетним напрямком роботи”, – так вони зможуть комунікувати з мільйонами виборців. Очевидно, що людям це буде подобатися. А підхід до кожного знайти просто за допомогою слідів, які ми залишаємо в мережі. По наших

дописах можна зрозуміти, яке в нас оточення, які слова вживаємо при спілкуванні, які книги читаємо...» Нові форми тиску владних структур на громадян Соціальні мережі Росії («ВКонтакте», «Одноклассники») передають IP-адреси своїх користувачів ФСБ. Через це останні ув’язнюють людей за їхні дописи. Андрій Юров коментує цю співпрацю та механізми захисту себе так: «Я пам’ятаю дуже абсурдне ув’язнення жінки через допис про релігійні погляди. Якщо коротко, то вона висловлювалась про свої атеїстичні вподобання. Їй дали 5 років. Це без обговорення порушення свободи слова та свободи віросповідання. В Росії дійсно небезпечно публікувати щось опозиційне. Я, щоб себе захистити, нічого не дописую. Інколи можу зробити твіт. Окрім цього, заради своєї безпеки я користуюсь кнопковим телефоном». Тотальне стеження через відеокамери Відеоспостереження стає все більш поширеними. Популярною є думка, що це робить наше життя більш безпечним. Проте, за словами Андрія Юрова, існує й інший бік медалі: «Для багатьох громадян більша кількість камер

дорівнює певному рівню безпеки. З розвитком технологій можна уявити світ, де не зачинятимуть будинки. Ніхто і так не буде нічого красти. Це дуже безпечно, проте обираючи шалений комфорт з одного боку, ми забуваємо про обмеження з іншого. Сьогодні більшість відеокамер належать приватним власникам, і не завжди відомо, куди в результаті йде записана інформація. Існують правила використання камер, проте в Росії зараз вони ігноруються. Не скрізь можна побачити позначки, що йде відеоспостереження, а це має бути. Крім того, не існує чіткого розуміння, де можна використовувати прилади спостереження, а де вже йде порушення моєї приватності. Варто сказати, що найкраще фантазії з тотальним стеженням сьогодні втілює Китай: у них вже встановлені камери, які розпізнають обличчя громадян». Автоматизовані вбивці «Killerrobots» – проєкт, який робить зброю повністю автоматизованою. Система розроблена на основі штучного інтелекту, котрий точно визначає ціль і без будь-якого людського втручання влучає в неї. Від початку головною ідеєю цього проєкту була боротьба зі злочинністю та тероризмом, запобігання зайвим

витратам. Історія свідчить, що подібні інструменти, зазвичай, використовуються не лише за призначеними цілями, тому становлять велику загрозу. Така зброя потенційно може використовуватися для подавлення мирних зібрань, розпалювання нових війн, виконувати поліційні функції. Вигадати можна й інші, поки що невідомі, варіанти застосування, проте зрозуміло, що жодна людина, яка потрапить під приціл робота-вбивці, не буде врятована. Офіційно роботів-убивць вже легалізували у США та Росії. У зв’язку з цим західні правозахисники розгорнули кампанію «StopKillerrobots» щодо заборони використання винаходу. Нині не існує основного руху на заборону цієї зброї в країнах пострадянського простору. Одним із перших у нашому регіоні про цю проблему почав говорити Андрій Юров. Він має ідею створити ресурс для російськомовного населення, який пояснював би проблему. За словами правозахисника, Україна має почати кампанію, адже ми точно не будемо передовиками в розробці цього типу зброї, але цілком можемо стати першою країною, яка постраждає від неї. Ганна Велігдан

Quo vadis, свободо? Україна наполегливо працює, аби стати членом Євросоюзу, проте позиціонувати себе як державу з вільним вираженням думки їй поки що складно. За дослідженнями міжнародної правозахисної організації Freedom House, наша держава залишається «частково вільною». За словами дослідників, порівняно з попередніми роками, ситуація дещо погіршилися. Проте, аналізуючи ситуацію в цілому світі, ми спостерігаємо регрес свободи слова і в інших європейських державах. За чотирибальною шкалою свободи слова, де чотири – найвищий бал, а нуль – найнижчий, Україна отримує два, тобто «стоїть посередині». У світі таких країн кілька десятків, зокрема недалекі сусіди: Словаччина, Угорщина, Хорватія, Чорногорія, Сербія… Статус останньої помітно погіршився. Причиною цього стала непрозора процедура проведення виборів, де уряд та заангажовані ЗМІ перешкоджали незалежним журналістам висвітлювати подію, а також через набуття президен-

том Александром Вучичем виконавчих повноважень, що суперечить Конституції. До такого ж стану регресувала й Угорщина. Через постійні напади Угорського громадянського союзу (Фідес) на демократичні

‘‘

Австрії. Цього року вона отримала «задовільне» місце. Однією з причин цього є економічні маніпуляції ЗМІ. Протягом п’яти років це явище лишається поширенішим у державах нашого континенту, аніж в інших країнах світу. Така

Сьогодні у ЗМІ можна знайти чимало інформації, невигідної для багатьох. Але це дістається журналістам дорогою ціною... – директорка Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна

інститути партія на чолі з прем’єрміністром Віктором Орбаном, користуючись парламентською владою, почала накладати обмеження та контролювати опозицію, ЗМІ, громадські організації та суди. Зараз 80% медіа підпорядковані уряду – лише простір Інтернету залишається вільним. Стан демократії погіршився і в

тактика впливу та втручання є відносно новим явищем у Європі, де після падіння Берлінської стіни всіма силами намагалися зберегти вільне вираження думки. Індія теж останнім часом порушує свободу слова, указуючи журналістам, що та як друкувати, а також залякує тих, хто не підкоряється. Уряд практикує по-

збавлення ліцензій «недружніх» телеканалів. В Україні, де триває постійна війна проти цензури, а журналісти й досі отримують погрози фізичної розправи через свою професійну діяльність, оцінки стану свободи від самих медійників сягують досить високо – на 7,6 балів із 10. Свободи слова у чистому вигляді не існує в жодній країні світу. Щороку ми спостерігаємо змінення статусу «вільної» на «частково вільну» чи навіть на «невільну» державу. Журналісти постійно зіштовхуються з перепонами, але наполегливо борються за вільне вираження думки, бо, як вважав теоретик та практик американської революції Томас Джефферсон: «Наша свобода залежить від свободи преси, а останню не можна обмежувати, не загубивши її цілком. Свобода не така небезпечна, як її придушення». Яна Гривчук

Усе більше українців обирають вчителювання в Китаї – деякі з них їдуть у незнайому країну за досвідом, решта – за можливістю залишитися й «жити довго та щасливо». Ми поспілкувалися з Анастасією Кумпан, викладачкою англійської мови з України. Несподівано для своїх знайомих дівчина придбала квиток і попрямувала до далекого Сходу, щоб вчителювати та пізнати особливості тамтешнього менталітету. Анастасія працює вже протягом року, і їй є що розповісти. Чому ти вирішила поїхати саме в Китай? Чим тобі не подобалася рідна Одеса? Причина, насправді, дещо дика. Одеський клімат мене не полюбив з самого початку. Стимулом поїхати був саме він: неприємна вологість, спека влітку та холод взимку. Але в подорожі я вбачала щось набагато більше. Мені хотілося досвіду самостійного «виживання». Без друзів та батьківської любові. Які практики «виживання» були найскладнішими? Найважче було спочатку: ти приїжджаєш до абсолютно незнайомої країни, друзів у тебе немає, єдина твоя сусідка по кімнаті майже не розмовляє англійською, і ти сидиш, читаєш про Китай (коли він за вікном, агов!) та вчиш мову. Тому що без мови – нікуди. Який рівень китайської необхідно мати для початку подорожі? Хоча б базовий. Китайців, що гарно знають англійську, мало. Тому знайти людину, що навчить, допоможе та підкаже, також та ще пригода. Була ситуація, коли маленькі дівчата на вулиці підходили до мене та починали розмову. Дітям цікаво попрактикувати спілкування англійською з іноземцями, тому вони охоче йдуть на контакт. Що перше впало тобі в очі під час першого заняття в Китаї? Я дуже багато чула про китайську дисципліну. Що вона сувора й серйозна. І тому я прийшла у школу, ментально готуючи себе до мертвої тиші в класі та спокійних покірних занять. Але ж я українка… Тому й почала проводити заняття у звичному темпі, а діти сприйняли це як «зелене світло». Урок англійської був для них перервою – шум, крики. Перші кілька тижнів було дуже складно. Плануєш повертатися до України? Чесно? Я не знаю. Мене спокушає думка не тільки про те, що я можу залишитися тут, а й те, що я можу опинитися десь ще. Японія, Китай – Азія мене завжди цікавила, тому поки маю можливість подорожувати, я хочу нею скористатися. На Китайську зарплатню можна вижити? Так, так і ще раз так. Звичайно, якщо щодня ти їси фастфуд і живеш не як типовий китаєць, тоді твій гаманець страждає. Але якщо потроху відкладати, можна повернутися з непоганими коштами для майбутніх мандрівок, наприклад. Була історія, коли дівчина повернулась додому та змогла оплатити собі контрактну форму навчання в університеті. І досвід, і гроші. Непогано. Так і завершилась наша розмова. Анастасія побігла спати – у Китаї вже запізно. А я – переглядати китайські програми для вчителів англійської... Діана Блотницька

Україна і світ

У Венеції віднайдено маріупольську «Атлантиду»

Зе-цілі сталого розвитку Україна взялася за виконання 169 глобальних завдань ООН

ізка зміна клімату, стихійні лиха, танення льодовиків – про всі ці події ми згадуємо чи не кожного дня. Після Генеральної Асамблеї ООН, де нарешті президентом України було затверджено цілі сталого розвитку, виникає питання: «Що далі?» Цілі сталого розвитку, або «Глобальні цілі», – пункти, визначені у 2015 році, виконання яких не тільки допоможе економічному зростанню, а й відновленню екосистем та підтримці їх життєдіяльності для майбутніх поколінь. Усього є 17 цілей, які стосуються різних галузей життя та охоплюють нові, такі як кліматичні зміни, економічна нерівність, інновації, стале споживання, мир і справедливість. Ці принципи – далеко не новина, але, на жаль, не всі усвідомлюють їхню важливість. Цілі сталого розвитку набули чинності у січні 2016 року, вони будуть основою фінансування та політики Програми розвитку ООН протягом наступних 15 років. Нещодавно президент України Володимир Зеленський підписав указ про дотримання Україною 17 Цілей сталого розвитку, проте з деякими корективами від уряду для забезпечення національних інтересів України. Але те, що президент щось підписав, ще нічого не означає, бо для того, щоб почалися зміни, потрібно запустити необхідні процеси для залучення громад. Якщо українці не будуть обізнаними в цій проблемі та не навчаться правильно й раціонально використовувати ресурси, запроваджувати екологічні звички у своє буденне життя, змін не буде, і залишиться лише підпис на папері.

ООН в Україні активно організовує різні локальні ініціативи та проекти, які стосуються трьох аспектів: скорочення бідності, прискорення стійкості до криз і прискорення структурних змін. Існують інші громадські організації та благодійні фонди, які теж займаються просуванням проектів для вивчення цілей сталого розвитку на локальному рівні, організовують навчання для молоді, надихаючи на зміни у громаді. Наприклад, у благодійній організації “Фонд Кличко” існує проєкт Zero Waste School. Це 3-денний тренінг для учнів та вчителів, призначенням якого є впровадження культури сортування сміття та допомога учасникам зрозуміти важливість їхньої участі в громадському житті. Також вони створюють проєкт, до реалізації якого залучають усіх мешканців свого населеного пункту. Цього року

в тренінгу взяли участь понад 100 шкіл з 23 областей України. Одним із найяскравіших успіхів учасників Zero Waste School є встановлення 912 сортувальних контейнерів для сміття в Києві всього за два місяці після тренінгу. Такі проєкти потрібно підтримувати та поширювати, щоб більш поглиблено ознайомлювати молодь із Цілями сталого розвитку та планом дій для їхньої реалізації до 2030. Якщо ми вже говоримо про клімат та екологію, то варто згадати громадську організацію «Зелена хвиля», яка займається освітою для сталого розвитку, екологічними аспектами соціальної відповідальності бізнесу, боротьбою зі зміною клімату. Таким чином необхідна інформація поширюється серед молоді, спонукає до дій та створення проєктів на суміжні теми. Роксоляна Орищин

Медійна панацея від Ради Європи

Рада Європи – міжнародна організація, яка є об’єднанням 47 держав-членів, що визнають верховенство права та гарантують права і свободи своїм громадянам. Україна стала членом Ради Європи ще в 1995 році, а у 2006 відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та Радою Європи офіційно розпочав роботу офіс Ради Європи в Україні. Одними з основних напрямків співробітництва України та РЄ є реформування чинного законодавства згідно зі стандартами організації, розбудовою толерантного, демократичного суспільства, боротьбою

обіг кінця 76-ий міжнародний кінофестиваль «Обрії» у Венеції. 17 країн та 21 стрічка – саме така кількість цьогорічних конкурсантів. Серед них опинився фільм «Атлантида» українського режисера Валентина Васяновича. Ба більше, він переміг у другій за важливістю конкурсній секції «Горизонти». 4 серпня відбулася світова прем’єра кінострічки. Точна дата прем’єри «Атлантиди» в Україні поки не оголошується, оскільки до прокату творці фільму мають намір показати його на міжнародних кінофестивалях. В інтерв’ю виданню «TheБабель» режисер сказав, що українські глядачі, ймовірно, вперше побачать фільм на Одеському міжнародному кі-

з корупцією. Але також зміцнення свободи медіа, доступу до інформації та посилення системи суспільного мовлення в Україні. Свобода слова в нашій державі є дуже гострою темою, яка викликає суперечки, особливо через нещодавні вибори голови Комітету з питань свободи слова. Ним став колишній член Партії Регіонів Нестор Шуфрич. Рада Європи й надалі продовжує активно реалізовувати проекти в Україні. 1 вересня розпочав діяльність медійний компонент проєкту ЄС та РЄ «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом задля зміцнення прав людини в Україні».

Україна і світ

нофестивалі майже за рік, у липні 2020. Отже, на який шедевр нам доведеться чекати стільки часу та що вже відомо про «Атлантиду»? «Атландита» – артхаусна картина, дії якої відбуваються у недалекому майбутньому. 2025, рік тому Україна перемогла у війні з Росією (щоправда, деталі завершення бойових дій у стрічці не розкриваються), Схід звільнений від окупантів, на кордоні з РФ триває будівництво стіни. Однак війна не закінчується після того, як стихає зброя – про це й фільм Валентина Васяновича. На екрані бачимо саме спустошення й нечисленних самотніх людей, що живуть на непридатних територіях. Відходи забруднили землю, інфраструктура зруйнована, а затоплені шахти отруїли колодязі

Цей проєкт триватиме до 9 липня 2021 року. Основна його мета – підтримка законодавства і практик у галузі свободи медіа та захисту прав людини. Одним із трьох компонентів проєкту є медійний, що має на меті незалежне суспільне мовлення, контроль безпеки журналістів та надання безперешкодного доступу до публічної інформації. Відомо, що суспільний мовник зараз має складні часи, адже держава урізала його фінансування, яке за законом має надаватися у повному обсязі. Утиски зі сторони держави ставлять під загрозу існування незалежного медіа в Україні.

й річки. Земля поволі стає забороненою зоною, подібною до Чорнобиля. У зйомках «Атлантиди» брали участь лише непрофесійні актори: ветерани АТО, волонтери, солдати Збройних сил України та судмедексперти. Одну з головних ролей зіграв Андрій Римарук – колишній розвідник, який пройшов війну на Донбасі і зараз працює у фонді «Повернись живим». Другорядними персонажами стали парамедик Людмила Білека й доброволець Василь Антоняк. Оскільки фільм знімали в околицях Маріуполя, усі епізодичні ролі в ньому виконали місцеві жителі. Маючи лише невеликий досвід у галузі кінематографа, Валентин створив гідний визнання фільм. Він працював над картиною як автор

Та завдяки проєктам Ради Європи та Європейського Союзу Суспільне активно бореться за своє виживання. Рада Європи також курує й фінансує низку інших медійних проектів, які мають на меті професійне навчання журналістів згідно з європейськими стандартами. Медійний компонент, який нещодавно запустили, є продовженням іншого, вже завершеного проекту РЄ «Зміцнення свободи медіа, доступу до інформації та посиленням системи суспільного мовлення в Україні», що впроваджувався з 1 липня 2018 до 31 серпня 2019 року в межах Плану дій Ради Єв-

сценарію, режисер, оператор і співпродюсер. В інтерв’ю для «Cineuropa» Валентин Васянович розповів кілька цікавих фактів про зйомки, сюжет та ідеї, закладені в «Атлантиду»: «Мені подобається поміщати своїх персонажів в незвичайні місця. Донбас ідеально підійшов, тому що я провів там довгий час, і тепер він дійсно схожий на Зону в «Сталкері» Андрія Тарковського. Я б сказав, що в цій історії є кілька різних шарів, але екологічна катастрофа – це те, що ми вже відчуваємо. Це як Чорнобиль, можна сказати. Проблема в тому, що такі речі не відбуваються відразу, і люди спочатку не приділяють їм так багато уваги», – говорить режисер. Незважаючи на похмуру тематику і візуальну складову, кі-

ропи для України на 2018– 2021 рр. Ми бачимо, що РЄ активно долучається до розвитку демократії в Україні та втілює ефективні проєкти, що приносять певні результати. Крім цього, РЄ організовує різні навчальні поїздки, робочі візити до інших країн для українських журналістів, щоб іноземні фахівці могли передати свій цінний досвід, а ми – застосувати найкращі практики в Україні. Незалежні медіа – це один із найяскравіших показників демократії в суспільстві, але, звичайно, щоб досягти цієї незалежності, потрібно працювати, боротися за свої права та відстоювати принципи.

IFOM – медичний іспит 2.0

літку 2019 року українські студенти-медики третього курсу вперше склали IFOM – новий міжнародний іспит з основ медицини. За словами заступника міністра охорони здоров’я Олександра Лінчевського, проведення іспиту стало першим кроком назустріч визнанню українських дипломів у світі. Однак нововведення викликало неабияке обурення студентів та Міністерства освіти. Отже, що ж таке IFOM і з чим його їдять? IFOM є частиною Єдиного державного кваліфікаційного іспиту, до якого також входять «Крок-1», іноземна мова професійного спрямування та об’єктивний структурований клінічний іспит. Цьогоріч тест складався зі 160 питань і був основним компонентом державної атестації. За змістом завдання IFOM охопили питання внутрішньої медицини, хірургії, педіатрії, психіатрії, акушерства та гінекології, які повинні знати студенти будь-якої країни світу, що навчаються на останньому курсі вищого медичного навчального закладу. Підготовка до переходу України на нову систему тестування, поширену в 29 країнах світу, тривала півтора року. Але дотепер цей іспит студенти складали добровільно. Нині ж він є обов’язковим для 13 тисяч українських студентів-ме-

цього іспиту неможливо купити. Тобто це – кінець епохи продажу дипломів і підробки сертифікатів. Лікарські дипломи більше не будуть продаватись». Головною перевагою іспиту є те, що він дозволяє майбутнім лікарям вступати до закордонних університетів на основі сертифіката про успішне складання тесту. Здавалося б, проведення IFOM має суттєві плюси, але що ж не сподобалося студентам? Тестування запроваджують в Україні «поспіхом», інфраструктура до нього не готова, а саму систему Міністерство охорони здоров’я обирало «непрозоро» та «з порушеннями закону». Таку думку висловив представник студентського активу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Денис Іванченко, який з цього приводу вже позивається до МОЗ. Окрім того, він та інші студенти-противники IFOM ставлять під сумнів фінансову доцільність придбання (приблизно 500 тисяч доларів, – ред.) українським урядом прав на цей тест, пропонуючи вдосконалювати українську систему тестування «Крок». До протестів проти нової системи долучилися й студентські профспілки ХНУ імені Каразіна та ще деяких вишів. Зі свого боку ексміністерка охорони здоров’я Уляна Супрун стверджує, що спротив новому тестуван-

диків третього курсу, а за три роки свою версію IFOM складатимуть і шестикурсники. «Це своєрідне мірило, за допомогою якого можна визначити прогрес і якість підготовки наших лікарів, порівнюючи з європейськими. Це унікальний інструмент вимірювання якості медичної освіти, який дотепер не застосовувався. Українські студенти склали цей іспит із середнім показником 30%. Міжнародна група, для порівняння, складає цей іспит у середньому на 54%, що і відображає різницю в якості української та європейської медичних освіт, – розповів Олександр Лінчевський. – Результат

ню викликаний не так обуренням окремих студентів, як бажанням певних сил у медичній освіті «зберегти корупційні схеми». Вона наголошує, що підвищення якості медичної освіти в Україні критично важливе, адже непрофесійні лікарі загрожують життю та здоров’ю пацієнтів, і саме цей ризик є головним аргументом для запровадження системи IFOM. Так чи інакше, наразі іспиту бути. Незважаючи на протести, саботажі та непорозуміння, IFOM став чимось більшим, аніж черговою реформою. Чи це не еволюція? Катерина Морозова

нокритики помітили, що фільм вселяє надію, а сам режисер «знайшов світло в темряві». Валентин Васянович визнає свій оптимізм, насамперед тому, що в його історії війна вже закінчилася перемогою. Перемога «Атлантиди» у венеційській секції «Горизонти» – не тільки справедливе визнання видатних чеснот картини, але й важливий акцент українського голосу на світових кінофестивалях. Це не лише творчість, але й згадка про те, що спадок війни триватиме довгі роки після перемоги. Звучить безрадісно, як, власне, і сама «Атлантида», але коли персонажі стрічки віднайшли надію серед похмурого постапокаліпсису, то ми точно не маємо її втрачати. Катерина Морозова

Є ще один дуже важливий фактор, що відіграє чи не найголовнішу роль, коли йдеться про незалежність медіа. Це фінансова самостійність. Усім відомі передплати, що існують у Європі та Америці, але, на жаль, поки що вони не практикуються в Україні. Громадянам потрібно усвідомити, що за якісний матеріал варто платити. Це довгий процес, адже завжди є спокуса подивитись те, що безкоштовне, а ще «краще» скопійоване або вкрадене. Та зміни ось-ось почнуть відбуватися, варто лише почати з себе. Роксоляна Орищин

Україна і світ

Диплом онлайн без СМС та реєстрації Онлайн-освіта стрімко розвивається у всьому світі. До 2025 року прогнозують, що капітал глобального ринку цієї галузі становитиме 325 мільярдів доларів. Онлайн-курси, відеолекції, гайди, подкасти заполонили Інтернет. Тепер можна отримати диплом магістра, не відвідуючи жодних лекцій в університеті. Як таке можливо? В Інтернеті у вільному доступі є тисячі різних курсів на різноманітні тематики. Тобто, якщо ти хочеш дізнатися більше про радіофізику або аналіз даних,

ти без проблем зможеш знайти потрібну інформацію онлайн. Існують навіть ВНЗ, які пропонують освіту онлайн, роблячи її відкритою для тих, хто не може відвідувати денну форму навчання через роботу тощо. Однією з основних проблем є вартість навчання – не кожен може собі це дозволити. У Великій Британії існує Відкритий Університет, у якому навчається близько 200 тисяч людей, що демонструє довіру до освіти онлайн та її перевагу над традиційним навчанням. У США є університет Minerva Schools at

KGI, бакалаврська програма якого повністю проводиться онлайн. Засновники університету розробили спеціальну платформу, де студенти «відвідують» пари. Їхнє спілкування з викладачами та одногрупниками проводиться через програму, що за функціями нагадує Skype. Особливістю університету є те, що в нього немає свого кампусу, а студенти подорожують під час навчання різними країнами. Напевно, всі чули про освітню платформу Coursera. Ця відома американська компанія, яка пра-

цює в галузі освіти, також дає можливість отримати магістерський диплом у відомих університетах США та Англії онлайн. Такі програми є інтерактивними, тобто ти маєш змогу спілкуватися з професорами, випускниками або іншими студентами курсу, а ще отримуєш доступ до додаткових матеріалів від університету. Опитування, проведене The Learning House, Inc, показало, що 85% студентів, які проходили звичайні та онлайн-курси, відгукнулися позитивно про Інтернет альтернативу та майже не відчули різниці між ними та традиційними уроками. Здається, що скоро освіта онлайн витіснить традиційне навчання в університетах. Можливо, у майбутньому так і станеться, але поки прогнозувати нічого не можемо. Освіта онлайн не для всіх, адже вимагає розвиненої

країнознавство

дисципліни, відповідальності та великої мотивації, адже без цього дуже легко зійти з навчального шляху. Університет частково виховує в нас ці якості. Основною перевагою традиційної освіти є живе спілкування, якого дещо бракує в освіті онлайн. Але технології не стоять на місці. Експерти прогнозують, що скоро в онлайн-освіті буде використовуватись віртуальна реальність, що допоможе максимально передати атмосферу справжнього традиційного заняття. В Україні така освіта лише на початковій стадії розвитку. Існує декілька успішних українських платформ, такі як EdEra, Prometheus, на яких можна знайти цікаві курси та відеолекції. Але отримати диплом онлайн, на жаль, в Україні поки що нереально. Роксоляна Орищин

Далеко куцому до зайця

Вечірки напалмом: антиутопія Белграду

«С

толицю Сербії Белград визнали найкращим містом у світі для вечірок», – повідомляє британська інтернет-платформа Slotsia. З-поміж 36 конкурентів місто здобуло першість завдяки незліченній кількості барів і клубів, демократичним цінам на алкогольні напої та фастфуд, а також за вигідну вартість ренти житла. Коли в країні війна, режим президента нагадує націоналістичну диктатуру, а свободу слова витісняє пропаганда ворожнечі й ненависті, то люди або тонуть під хвилею розпачу, або створюють свою хвилю протесту. Танцювального протесту. Для того, аби зрозуміти, чому нічний спосіб життя та рейви посідають особливе місце в житті сербів,

державами, гарант підтримав інтервенцію сербської армії, що стало причиною словенського й хорватського конфліктів. Балкани потрапили в тенета війни, де сотні тисяч мешканців стали жертвами кровопролиття, різанини та депортації. Під час каденції Слободана Мілошевича й доби жорстокості до власного народу війни тривали в Хорватії, Косові,

совий ефект «рожевих окулярів». Через комендантську годину вечірки відбувалися вдень. Клуби стали сховищем від пропаганди, війни й жорстокості. Молодь довго жила ілюзіями, та згодом вислів «рейвити» став синонімом до слова «боротися». Активісти почали створювати громадські організації та народні рухи. Однією з найбільш успішних стала

військових злочинах проти людства, передавши до Гаазького трибуналу. Війна завжди буде відгукуватися в житті сербів. Цікаво, що деяка музика та нічні вечірки виникли саме внаслідок соціальних конфліктів, війн та небажання націй підкоритися реальності. Наприклад, «техно» допомогло німцям згуртуватися після падін-

зокрема мешканців Белграду, треба звернути увагу на історичний бекґраунд балканських країн. Після розпаду Югославії кермо влади опинилося в руках нового президента Сербії Слободана Мілошевича, який марив єдиною й неподільною «Великою Державою». Коли Хорватія та Словенія у 1991 році стали незалежними

Боснії та Герцеговині. У 1999 році НАТО бомбардувало Сербію, де найбільших втрат зазнала її столиця. Ці події стали точкою відліку протестів. Молоді хлопці відмовлялися йти до армії та воювати. Натомість наснагу та бунтівний дух вони віднайшли в музиці та нічних клубах. Спочатку це була своєрідна захисна реакція, тимча-

студентська організація «Otpor!», яка була палким борцем із режимом Слободана Мілошевича. Угруповання започаткувало тенденцію масовості рейвкультури, а вечірки стали її невід’ємною складовою та ознакою протесту. Саме завдяки учасникам організації у 2000 році вдалося повалити режим сербського диктатора, котрого невдовзі звинуватили у

ня Берлінської стіни. Сьогодні усі прихильники такої музики в Белграді можуть відвідати п’ять клубів та музичний фестиваль «Exit», які утворилися внаслідок схильності молоді до рейву та бунтарства. Музика ще на початках свого розвитку почала об’єднувати та стала одним із витоків культурної глобалізації людства. Катерина Денісова

Чи зможе Зеленський стати українським Вацлавом Гавелом

Зеленського часто порівнюють з іншими державними лідерами, а й справді: чи міг він стати «самородком» української політики просто так, без допоміжних засобів та наслідування стилів. Наприклад, його виборчу кампанію часто порівнюють з виборчою кампанією Дональда Трампа: один з них використовував серіал, а інший — соціальну мережу Twitter. Знайома до болю картинка: яскравий образ із телеекрану, який стрімко увірвався до керування державою. Однак, повноваження збільшилися, а манера естрадної поведінки залишилася. Нова політична сила України має на меті тільки покращення рівня життя. Так патріотично, хіба ні? Тому постать Зеленського часто починають порівнювати ще з однією особистістю, яка стрімко увійшла в історію, мабуть, не тільки Европи, а й усього світу. Відомий багатьом останній президент Чехословаччини та перший незалежної Чехії — Вацлав Гавел. Людина з великої літери, справжній

творець та представник творчої інтелігенції. Він завжди був патріотом своєї держави, чим заслужив любов народу не на словах, ролях та відео-зверненнях,

‘‘

позитивний та, що важливо, той, хто справді всім серцем боліє за Батьківщину. “Ну і чим не Вацлав Гавел?” – подумаєте Ви. Він теж не мав досвіду управління

Раніше я мав звичай писати лише тоді, коли мені хотілося: в особливому настрої, стані духу. Я ненавидів зобов’язання, вимоги написати щось до певного терміну. Взагалі, те, що саме така людина, як я, потрапила у президенти, – парадокс. У результаті мені майже всі вихідні доводилося проводити за написанням промов. Це не можна було відкласти доти, поки зійде натхнення. – перший президент Чехії Вацлав Гавел

а на ділі. Вацлав був з народом у важкі моменти громадянського життя, був та залишається для чехів символом та орлом оксамитової революції. Зеленський став свіжою кров’ю для України: молодий,

державою, був більше відданий творчості. Але якій творчості? Вацлав Гавел творив великі п’єси, писав неймовірно розумні та влучні твори, за що його часто засуджувала та катувала тогочасна влада, а Володимир Зе-

ленський, що відомо, не своїм коштом (коштом гарного приятеля та товариша пана Коломойського) грав на пошану публіки президентів і нардепів. Зеленський давав приватні концерти тому ж пресловутому Януковичу. І чим тут Зеленський схожий на Вацлава Гавела? Тим, що плясав (а, може, досі пляше) під дудку олігархату та корупційної ланки влади? Так, безперечним фактом є те, що обидва з новоспечених президентів не мали за спиною ані краплі політичного досвіду, але й тут Вацлав Гавел вчинив мудріше. Вацлав знав, що треба повністю міняти старий парламент на новий, тому зробив це поступово. За два роки співпрацювання нових та старих політичних сил уря-

ду Гавела вдалося накопичити знання та перейняти мінімальний досвід у попередників задля кращого керування державою в майбутньому. Що на його місці зробив Зеленський? Правильно! Розігнав парламент та міністрів, призначивши на деякі урядові вакансії не найкращих професіоналів, не знавців своєї справи, а товаришів та колег з проекту «95 Квартал”. Наприклад, нещодавно стало відомо що, український гуморист Сергій Сивохо став радником секретаря РНБО з питань реінтеграції та відновлення Донбасу. А може, КВН розвиває у людях дар бути політиками краще, ніж усілякі курси та виші? Вацлав гавел відомий у світі тим, що вивів Чехію на міжнародну арену, спонукав до вступу в ЄС та НАТО. Україна за часів управління Порошенка також виборола авторитет та повагу до себе на світовій сцені. Тому завдання для Зеленського набагато легше – підтримувати зв’язки. А чи впорається він? Валерія Король

Філіппінські реалії: кому кладовище, а кому рідний дім Маніла – одне з найбільш густонаселених міст світу, оскільки мігранти з сільської місцевості Філіппін приїжджають до столиці у пошуках кращої долі. Тут, однак, більшість не може знайти ані прибуткову роботу, ані дешеву оренду житла. Тому на останньому міс-

ці спочинку президентів, зірок кіно та літератури оселилися найбідніші мешканці міста. Божевільна ситуація, коли життя між сміттям і людськими рештками здається доволі непоганим варіантом. На Північному кладовищі Маніли ще з 50-х років минулого століт-

тя утворилася ціла громада, населена заробітчанами, втікачами та секспрацівниками з різних регіонів країни. На цьому цвинтарі площею у 54 гектари серед мільйона загиблих мешкають 6000 осіб із 800 сімей. Люди сплять у саморобних оселях, побудованих на могилах. Велика кількість мешкає у склепах заможних сімей, які платять їм за догляд приміщень. Господарі кладовищ не платять за оренду – проживання тут безкоштовне. Утім, у більшості з таких домівок відсутні будь-які санітарні норми й доступ до чистої проточної води, не кажучи вже про звичайне ліжко. Жителі манільських нетрів сплять на могилах. Думка про це жахає пересічну людину, але для місцевих це практичний вибір і буденність. Манільці не бачать межі між живими та мертвими. Те, що ці люди живуть на могилах, не означає, що тут не вирує життя. Північне кладовище Мані-

ли – це не просто притулок, а жива громада з бурхливою соціальною та економічною діяльністю: громадський транспорт (популярні філіппінські «джипи»), численні кіоски з їжею, салони краси. У склепах та саморобних спорудах над могилами місцеві розмовляють, грають у карти, дивляться мильні опери по телевізорах, встановлених біля надгробних плит чи декоративних хрестів. На кладовищі багато дітлахів, які весело граються поміж гробниць і, здається, зовсім не налякані легендами про привидів чи зомбі. Це поселення, можливо, і не забезпечене всіма зручностями, які XXI сторіччя пропонує людству, проте це зовсім не заважає їм радіти та щодня прокидатися для досягнення власних маленьких цілей. Олеся Дейнека

Що не так з ґендерною рівністю в норвезькій армії? Правильна відповідь: усе так. Так, ви, напевно, саме та людина, згадка про Норвегію у якої викликає лише нечіткі спогади про Осло та течії Форду, про котрі ви п’ятирічним читали в енциклопедії. Норвегія далека як географічно, так, здається, і ментально. Тож якого біса нам перейматися через її армію, якщо вона не здатна пішки прийти на нашу територію? А перейматися варто, і ми готові пояснити чому. Із 1985 року жінки в Норвегії могли добровільно піти в армію, а вже з 2015 року їх охоче приймають на обов’язкову службу нарівні з чоловіками. Цей закон пов’язують з бажанням уряду забезпечити рівні права для кожного. Таким чином, Норвегія стала першою країною у Європі з обов’язковою службою для всіх. Це не тільки позбавляє норвежок анекдотів типу «якщо жінка хоче рівності, нехай іде в армію», але й не викликає жодних негативних емоцій. Двадцятирічна Маргарет Стенг, яка нещодавно закінчила службу та повернулась додому, коментує це так: «Громадяни підтримали закон, коли він був підписаний. Дівчата та хлопці повинні відповідати однаковим стандартам. Нічого поганого у цьому немає: нам потрібно зосередитись не на тому, скільки в нас дівчат і хлопців у відсотковому співвідношенні, а на тому, хто найкраще захищатиме країну». Такий сміливий крок не є необхідністю – навіть до прийняття закону, на обов’язкову службу приймали лише 15% призовників, ще 46 тисяч людей перебувають у резерві. Раніше жінки становили лише 10% військовозобов’язаних, тому цю нерівність було вирішено подолати. «Більшість молоді йде в армію за власним бажанням. Заповнюючи анкету, відповідаєш на запитання «Чи хочеш ти пройти військову службу?». Відповідь на нього повинна бути чесною – від цього багато чого залежить, – пояснює Маргарет. – Анкета доволі банальна: типові питання про твоє здоров’я, соціальне життя, мотивацію та фізичну форму. Відповідно до цієї анкети буде вирішено, кого покличуть на другий етап відбору. Тільки четверта частина пройде далі». Протягом другого етапу майбутні солдати повинні скласти теоретичний тест (з математики та читання, а також IQ). Після цього на конкурсантів чекає перевірка їхньої фізичної форми. Потім потрібно пройти медичний огляд, щоб переконатися в тому, що майбутні солдати достатньо здорові для служби. Останній етап – інтерв’ю з офіцером. Під час усіх частин відбору учасники отримують певні бали, що підсумовуються наприкінці. «Другу частину проходить успішно десь половина, адже ми хочемо працювати лише з найкращими», – пояснює дівчина. Активний розвиток армії в Норвегії громадяни пов’язують не тільки з агресивним російським сусідом, але й з членством в НАТО. Норвегія ставить за мету відповідати його стандартам. Вочевидь, такий серйозний крок викликатиме переважно позитивні зміни, але які конкретно – поки що сказати складно. «Головна мотивація і для жінок, і для чоловіків – допомога рідній країні», – посміхається Маргарет. Діана Блотницька

країнознавство

Будинок за ціною філіжанки капучино

овий навчальний рік для мешканців Багам почався з руйнівного циклона. 1 вересня по архіпелагу вдарив надпотужний ураган «Доріан», який майже знищив острів. Епіцентром потужного тропічного циклону стало східне узбережжя Сполучених Штатів Америки. Протягом доби на Великих Багамах й Абакосі зафіксували від 60 до 82 см опадів, а максимальна швидкість вітру сягнула 321 км/год. 2 вересня в штатах Флорида, Джорджія, Північна й Південна Кароліна оголосили надзвичайний стан, евакуювавши жителів прибережних районів. Ураган «Доріан» отримав п’яту (найвищу) категорію за шкалою Саффіра-Сімпсона.

ього року влада італійського міста Муссомелі оголосила про продаж будинків всього за одне євро. Проект «Case 1 euro» (італ. «Будинок за 1 євро») належить муніципалітету міста і був розроблений для заселення та реставрації будинків у Муссомелі. Міський радник із питань спадщини Тоті НіҐреллі зазначає: «Власники дзвонять нам щодня, аби позбутися своїх старих будинків. Зараз у продажу 100 осель, і ще 400 у процесі оформлення».

Продаж будинків за таку символічну ціну – ініціатива деяких малих італійських комун, метою яких є припинення депопуляції населених пунктів. Урбанізація та зниження народжуваності призвели до скорочення чисельності населення провінційних поселень. У результаті деякі з найкрасивіших історичних міст Італії вимирають. За даними Istat (Італійський національний інститут статистики), за останні 20 років понад мільйон осіб переїхали з сільського південного регіону країни у великі міські райони. Майже половина з них – віком від 15 до 39 років. Крім того, у італійців наразі найнижча народжуваність в Європі. Через це люди часто успадковують від родичів напівзруйновані будинки у маленьких містечках. За реальною ринковою ціною продати такий будинок в маленькому селі майже неможливо, тож часто, аби позбутися «зайвих» будинків, італійці передають їх мерії. Муніципалітет виставляє будинок на продаж вартістю в 1 євро з метою зробити будинок доступним для тих, хто бажає відновити його. Це мотивує населення повертатись до містечок та вирішує проблему реставрації, на яку недостатньо коштів у бюджеті. Із 2016 року таке вирішення проблеми занепалої власності застосовують 11 муніципалітетів. Нещодавно до такої тенденції приєдналася влада міста Муссомелі. Комуна Муссомелі розташована на острові Сицилія і височіє на 700-метровому пагорбі. Місто заснували в XIV столітті. Тут є старовинна церква і середньовічний замок. Однак місцеве населення тяжіє до метрополісів, і наразі в комуні проживає трохи більше 10 тисяч жителів. Купити будинок у теплих широтах вирішив герой нашого інтерв’ю, австралієць італійського походженням Марк Копун. Він

розказав нашій редакції, як придбати такий будинок, чи справді він коштує менше, ніж чашка еспресо, і які в нього плани щодо нової власності.

Марку, вибір країни, напевно, пов’язаний із вашим походженням. Із чого почалася історія з купівлею нового помешкання у Муссомелі і чому саме це місто? Так, дійсно я італієць по батьківській лінії. Я поїхав у Трієст, щоб відвідати свого двоюрідного брата, а згодом провів рік, мандруючи Європою. Тоді ж я почув про будинки за 1 євро у Муссо-

мелі і вирішив зателефонувати. Я говорив із кимось з команди проєкту. Ця людина здалася мені дуже привітною. Тому я вирішив відправитися до містечка.

Чи не здалося вам, що це лише жарт? Звучить надто добре, щоб бути правдою, чи не так? Я подумав, що, можливо, це був розіграш, але коли я говорив із Тоті (Тоті НіҐреллі – ред.) , зрозумів, що будь-хто може придбати будинок там. Як відбувається процес купівлі будинку? І чи дійсно він продається за одне євро?

Спочатку я подав онлайн-заявку. Для покупки потрібні два документи: codice fiscale (італьський ідентифікаційний код) і паспорт. Вже після огляду і вибору

мого будинку ми пішли до офісу й підписали документи, серед яких був договір про те, що я зобов’язуюся реставрувати будинок протягом трьох років, інакше я повинен заплатити 5000 євро та повернути його. Ключі я ще не отримав, оскільки мені необхідно також надати план і креслення для оселі. Ремарки від авторки: де-факто, сам будинок коштує 1 євро, але,

окрім цієї символічної цифри, є деякі додаткові витрати. Покупець повинен внести гарантійну заставу і мусить відреставрувати будинок за 3 роки. До муніципалітету також треба подати проєкт реставрації, який має мінімально змінювати зовнішній вигляд будинку для збереження історичної самобутності міста. Окрім цього, покупець повинен оплатити складання акту купівлі-продажу – майже 400 євро. 1 євро – це своєрідний гачок для уваги людей, хоча загальна сума покупки все ж менша, аніж у звичайної нерухомості. Облаштовувати будинок Марк ще не почав. На питання про стан майбутнього помешкання він відправив декілька фото, на яких видно, що попереду ще багато роботи. Проєкт стосується дуже старих, часто зруйнованих, давно покинутих будинків. Навіщо ви придбали будинок в Італії? Я планую облаштувати магазин здорового харчування у своєму будинку в Муссомелі, продавати там свіжовичавлені соки й інші корисні продукти. А ще я просто мріяв про місце з красивим пейзажем із вікна. Між рідним містом Аделаіда в Австралії та Муссомелі понад 15 тисяч кілометрів. Де плануєте залишитися, де більше подобається? Зараз я живу в Австралії, але хочу повернутися в Муссомелі наступного літа. Я дійсно люблю це місто і людей, яких там зустрів. Місцеві дуже привітні. Вони ставилися до мене як до члена своєї сім’ї. Я планую жити по півроку в Італії та Австралії. Ці місця дуже різні, тому мені подобається кожне з них. Схожі проекти також реалізуються у Франції, Швейцарії, Австрії та Британії. Софія Лазарова

Французька школа: коли 0 більше, ніж 12

вропейська освіта турбує українців все частіше, особливо зі введенням нової української школи, діти-першопроходці якої вже перейши в 2 клас. Мета змін – наблизитися до ідеалу світового стандарту. Пропоную розглянути особливості європейської школи на прикладі Франції. Її основні освітні принципи були закладені ще в 1890 році. Про ці деталі розповів Олексій Ченський-Дюбілле, який у 2014 році переїхав до Франції навчатися в марсельському коледжі. На відміну від країн пострадянського простору, шкільна освіта у Франції має декілька чітко відокремлених структурних одиниць, залежно від віку та рівня підготовки учнів. Існує «материнська школа» (école maternelle), що за принци-

пом навчання нагадує дошкільний заклад, де діти від 3 до 6 років засвоюють перші знання. Потім у шестирічному віці учні переходять до молодшої школи, де навчаються до 10 років. Наступний – коледж, що не є аналогом українського. Він приймає учнів за географічним

принципом. Навчання триває чотири роки та відповідає українському періоду 5-9 класів. Наприкінці останнього школярі складають державний іспит та отримують атестат (brevet). Завершує систему середньої освіти у Франції ліцей: навчання триває три роки. Тут учні

Зруйнований пейзаж «Доріана»

вже поділяються за фахом. Дитячі садочки, молодша школа, коледжі та ліцеї є повністю відокремленими й самостійними структурами, дитина не навчається всі 12 років під одним дахом. Варто також зауважити, що поділ освітньої програми за кла-

Наслідки та збитки «Доріан» завдав США надзвичайних економічних і моральних втрат. Знімки, зроблені над Абакосом, демонструють повністю зірвані дахи домівок, розкидане сміття, перевернуті

безумовно, потребуватимемо, як від уряду, так і від людей, масштабної стратегії відбудови», – наголошує Дамес. Ті, що вижили Реймонд Кінґ із Марш-Харбор, міста, повністю зруйнова-

грошові пожертви, необхідні для допомоги й відновлення острова та його мешканців. Серед організацій, які беруть участь у відновленні Багам, Фонд ліквідації наслідків катастроф, Американський

Ще не награвся, «Доріане»? За неофіціними даними, «Доріан» не тільки нашкодив окремим штатам США, але й дістався до Нової Шотландії та Канади. Ураган пронісся схід-

човни та автівки. 13 тисяч будівель були повністю або частково зруйновані. У штаті Кароліна зникло енергопостачання. Завдані збитки оцінюються в 7 млрд. доларів. Станом на 9 вересня кількість загиблих складає 43 людини: 35 осіб загинули на острові Абакос, ще 8 – на Великих Багамах. Тисячі людей досі вважаються зниклими безвісти. Міністр національної безпеки Багамських островів Марвін Дамес заявив, що спустошення в Маршовій гавані Абакових островів було «поза людською уявою». «Багато будинків було повністю зруйновано, і тому ми,

ного ураганом, дивом вижив у катастрофі. «Все було знищено. Я був свідком шторму, на власні очі бачив, як торнадо зносить дах моєї будівлі. Я стояв на тому місці і думав: це не може відбуватися насправді!». «Ми залишилися вдома, були повністю готові до урагану. Зафіксували всі засуви на вікнах і чекали. Атмосфера була дуже напружена. Здавалося, що хтось тупоче ногами по даху і розриває його на маленькі шматки», – розповідає мешканка Марш-Харбора. Відновлення Нині уряд Багам приймає

червоний хрест, Армія порятунку. Усі вони приймають банківські або онлайнперекази. Зважаючи на ці заходи, можна точно сказати, що на відновлення Багам витратять багато коштів і часу, адже майже 60% економіки острова залежить від туризму. «Коли говоримо, про спустошення багамських островів, ми говоримо про великий вплив на туристичну галузь», – наголошує Еллісон Томпсон, заступник генерального директора Міністерства туризму та авіації Багамських островів.

ними частинами країни кленового листа, спричинивши посилення вітру та велику кількість опадів. За даними Associated Press, близько 400 тисяч людей, що мешкають на цій території, залишилися без електроенергії. Центр космічних польотів НАСА створив алгоритм IMERG, який поєднує спостереження з флоту супутників майже в реальному часі, щоб кожні 30 хвилин забезпечувати глобальні оцінки опадів. Цього року НАСА почала застосовувати вдосконалену версію алгоритму. Соф’я Налєсна

сами відрізняється від українського: тут у 6 років дитина йде не до 1 класу, а до 12. Перші державні іспити складає не в 9 класі, а в 3. Ще є клас під номером 0. Інша й система оцінювання: тут за працю учня на уроці можуть дати до 20 балів. Домашніх завдань або немає зовсім, або ж учитель може задати кілька сторінок для читання. У Франції надзвичайно централізована організація навчання – це помітно навіть із назви «державної освіти» – l’Education nationale. Усі шкільні програми розробляються на рівні міністерства із численними процедурами консультацій різних інстанцій, які розглядають план, уточнюють його та адаптують. Усі програ-

ми є державними та однаковими на національному рівні, а вчителі зобов’язані з ними рахуватися. Звісно, у своїй роботі вони змушені адаптувати їх до рівня підготовки учнів. Але у Франції не існує «спеціалізованої школи». Лише на рівні ліцею з’являються напрямки професійної підготовки або спеціалізації. Характерним є й те, що французька освітня програма спланована не так, як у нас. Якщо в Україні шляхом вирахування дискримінанта рівняння розв’язують у 7 класі, то французи вивчають це з деяким запізненням – протягом 9-го року. Усі природничі науки (фізика, хімія, екологія і т. п.) є однією дисципліною. Так само і з математикою, яка

не поділяється на алгебру та геометрію. Державна школа є абсолютно безкоштовною, а освітнім закладам суворо заборонено вимагати в родин учнів будь-які кошти. При цьому, звісно, батьки мають забезпечувати своїх дітей зошитами, ручками та іншим канцелярським приладдям. Франція живе з ідеєю про те, що школа має бути світською та обов’язковою. Звичайною практикою є виписування доган школярам. Коли їх число сягає 3 – дитину залишають на другий рік. За провини можуть покарати додатковою годиною з індивідуальним завданням (вимити класну кімнату, виконати вправи). Французький щоденник не схожий на український. Усі ро-

боти, що дитина має виконати, надсилаються на спеціальний електронний додаток. Натомість щоденник виконує іншу функцію, подібну до перепустки: чнів впускають та випускають за школи тільки згідно з розкладом. Тобто втекти чи пропустити урок не вийде. Окрім звичайних перерв тривалістю 10-20 хвилин, є одна велика «обідня», яка триває 1,5 години. У цей час дітям дозволено поїхати додому, поїсти там або просто скористатися послугами їдальні (до речі, будь-який український школяр позаздрить їжі, якою годують у Франції). Таке явище пов’язане з місцевою культурою харчування. Середа ж – скорочений день, коли навчання закінчується о 12 годині. Дарина Вернигора

Кленовий лист VS калинове гроно: де освіта краще Кленовий сироп, Ніагарський водоспад, сприятливі умови для життя та якісна освіта. Яка країна може поєднувати в собі ці речі? Правильно, Канада! 42% її громадян мають якісну вищу освіту. Тоді як наші студенти дуже часто стикаються з тим, що скласти іспит і залишитися при грошах – задача не з простих. Нижчий від канадського рівень корупції існує лише у 8 країнах світу. Україна ж, за даними щорічного рейтингу Transparency International, розташувалася на 120 сходинці антикорупційного «хіт-параду». Ми дізналися трохи більше про тонкощі навчання та здобуття вищої освіти в Канаді від українки, яка емігрувала понад 10 років тому. навчалася в Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця. Після успішного закінчення вишу дівчина вирішила кардинально змінити своє життя, поїхавши здобувати вищу освіту до канадських Калгарського, Альбертського та Торонтського університетів. Яка різниця між навчанням у Канаді й Україні? По-перше, рівень навчання кардинально відрізняється, якщо зважати на прозорість освіти та процес вступу до університету. Освіта в Канаді стандартизована, тобто є певні критерії та орієнтири, яких потрібно дотримуватись незалежно від напрямку за яким навчаєшся. По-друге, велика відповідальність лежить на студентах: вони мають великий вибір предметів для того, щоб спробувати себе в різних професіях і визначитися з майбутньою. Нещодавно у США на короткий термін ув’язнили батьків, які намагалися дати хабар, аби їхню дитину зарахували до вищого навчального закладу. Чи є така тенденція в Канаді? Поняття «корупція» в Канаді не дуже поширене, адже в людини, яка тут виросла або пристосувалась до такого способу життя, взагалі не виникає такої думки. Крім того, у Канаді немає сенсу брати хабар, адже викладачі отримують досить високу заробітну плату. Кожен учитель проходить тестування та має інтерв’ю, щоб надихати своїх учнів, бути для них авторитетом. Які є плюси та мінуси здобуття освіти в Україні та Канаді? На жаль, після навчання в Канаді, українська освіта не здається досконалою. Недоліками освіти в Україні вважаю навчання переважно українською: студенти мають підтверджувати свій рівень англійської мови, щоб працювати за кордоном; крім того, українська освіта майже не визнається світовою спільнотою; ну, і, звичайно, корумпованість системи. Переваги освіти в Канаді – це міжнародне визнання здобутого ступеня, кваліфікація, яка дає можливість знайти престижну роботу; фінансова допомога від уряду (звичайно, не все так просто, і студенту потрібно пройти складний конкурс, але шанси у всіх однакові); співпраця зі світовими навчальними закладами. Основним недоліком навчання за кордоном вважаю його вартість. Яке воно, студентське життя в Канаді? Кожен університет має свої товариства, спрямовані на покращення якості життя студентів. Щоп’ятниці активісти закладів організовують вечірки «Thank God, it’s Friday», на яких студенти обмінюються своїми враженнями, набутими знаннями, спілкуються, знаходять друзів та однодумців. Як позбутися туги за Батьківщиною? Потрібно їхати цілеспрямовано, аби не було бажання усе покинути, навіть не почавши. Також варто подумати про групу підтримки – людей, які розрадять вас у будь-яку хвилину. Потрібно звикнути сприймати усе по-новому. Отже, аби отримати освіту в Канаді, потрібно бути налаштованим на сумлінну працю, конкуренцію та неймовірні можливості. Але, насамперед, це шанс покращити свої вміння, які допоможуть вам у майбутньому. Олександра Литвин

країнознавство

Клімат паскудний, але люди ж класні!

Хочеш змінити своє життя? Сміття в допомогу! У 2020 ековолонтери знову поїдуть на Фарери

На офіційному порталі туристичного офісу Фарерських островів оголосили, що в 2020 році організатори планують знову закрити територію на генеральне прибирання. Туристів припинять пускати на Фарери в останні вихідні квітня наступного року, виняток зроблять для 100 волонтерів, які готові допомогти місцевим жителям у прибиранні територій. Таку ініціативу вперше реалізували в 2019 році. За останні роки відвідуваність Фарер зросла на 10%, а на одного жителя островів припадає двоє туристів. Питання в тому, як зберегти баланс між заохоченням мандрівників і захистом екосистеми та традиційного способу життя. Зі схожою проблемою зіштовхується й Ісландія, кількість туристів в якій щороку в шість разів перевищує місцеве населення. Фарери від такого напливу відвідувачів рятує відсутність сполучення з багатьма аеропортами – долетіти туди можна лише через пересадку в Единбурзі. Місцеві жителі не хочуть перетворитися у нову північну «мекку», тому раз на рік тамтешня влада закриває територію для туристів на 2 дні. Прем’єр-міністр Фарерських островів Аксель В. Йоганнесен сказав: «Ми несемо величезну відповідальність перед суспільством і навколишнім середовищем. Хоча ми й запрошуємо людей з усього світу познайомитися з Фарерськими островами, необхідно також зберегти й захистити те, що маємо, для забезпечення сталого майбутнього». Робота значною мірою буде зосереджена на підтримці або створенні шляхів у популярних районах так, щоб вони не завдавали шкоди довкіллю та місцевим фермам. Волонтери будуть залучені до конструювання пішохідних доріжок, побудови оглядових майданчиків і встановлення знаків для кращого орієнтування в місцевості. Добровольців розподілять на декілька груп та відправлять на різні острови, де вони працюватимуть під керівництвом місцевих жителів. Програма покриває витрати на харчування, проживання і користування місцевим транспортом. Учасники повинні лише самостійно купити авіаквитки. Волонтерами можуть стати всі охочі, готовність допомогти – єдиний критерій для участі. Минулого року заявки на участь подали понад 3,5 тисячі осіб, серед яких обрали 100 людей з 25 країн світу. Проекти зі збереження природи руками добровольців успішно реалізуються по всьому світу. Так в Ісландії щоліта залучають близько 500 волонтерів для очищення лісів, а швейцарський проект The Bergwald project разом із добровольцями займається збереженням гірських лісів у передмістях Альп. Ековолонтерство набирає обертів і в Україні. Існують численні рухи за втілення роздільного збирання сміття, а нещодавно навіть запустили додаток для прибирання Карпат. Мобільну програму Eco Hike випустила львівська компанія Global Logic. Якщо людина натарапила на звалище, вона відмічає цю точку на карті в додатку, аби решта користувачів допомогла з сортуванням сміття у визначеному місці. Софія Лазарова

Фарери – це група островів на півночі Атлантичного океану між Шотландією, Норвегією та Ісландією, що з 1948 року є автономним районом Королівства Данії. Автономія контролює всю владу, окрім оборони та міжнародних відносин. Мешканці суворих, але живописних островів мають власну мову – фарерську. Проте тут також розмовляють данською. Національна валюта – фарерська крона. Фарерські острови відокремлені один від одного глибокими та вузькими фіордами. Мають вулканічне походження, а через подальше вивітрювання на деяких островах утворилися гострі та високі стрімчаки, скелі. У багатьох місцях сформувався досить тонкий шар ґрунту. Природа островів доволі сувора: тут майже ніколи не стихають сильні вітри. Ось чому на Фарерах майже немає дерев – натомість лише трави, мохи, лишайники. Густа

незалежна газета київського студентства Адреса м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, 36/1 Телефон 097 359 90 97 E-mail mizhnarknu@gmail.com

оли ви втомлюєтеся, вам хочеться змінити порядок речей навкруги: поїхати відпочивати на море, насолодитися солоною водою, чи, може, відвідати європейські міста, де зможете надихнутися архітектурою іншого народу. Проте ці напрямки – кліше. А от поїхати «на розвідку» до нових, незайманих просторів, де туристів зазвичай дуже мало, а місце захоплює подих надовго – це вже щось цікаве. Таке місце – Фарерські острови, незвичайні, особливі.

Видавець редакція газети «Oh My Globe», міжнародне відділення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Шеф-редактори Олекса Підлуцький Наталія Іщук

трава на поверхні островів приваблює численних морських птахів, а також є чудовою поживою для овець, розведенням яких займаються мешканці островів. До речі, тамтешня кількість овець значно перевищує кількість людей. Існує навіть окрема порода тварин – фарерська вівця. Пасовища, як відомо, не влаштовують у спеціально відведених місцях. Якщо овець багато, вони з’їдають всю траву, витоптують ґрунт – на десятиліття пасовище перетворюється на мертву зону. І все ж найкраще на островах розвинуте рибальство, адже море навколо багате на тріску та пікшу. Хоча зовсім невелика частина населення емігрує, Фарерські острови – це не райський куточок, адже тут 280 днів на рік ллють дощі. Острів’яни люблять повторювати: «Якщо вранці немає дощу, значить, він обов’язково буде ввечері, якщо його немає ввечері, значить, він вже

Головна редакторка Катерина Денісова Відповідальна секретарка Анастасія Богомолова Відповідальна за верстку Юля Наливайко Більд-редакторка Дарина Вернигора Літературна редакторка Катерина Морозова

точно був удень». Там немає ніяких корисних копалин, крім будівельного каміння та невеликої кількості бурого вугілля. Ще є торф. Щоправда, заради збереження пасовищ його категорично заборонено розробляти. Майже 49 тисяч острів’ян пересуваються країною за допомогою численних тунелів, хоча ще півстоліття тому їм доводилось перевозити людей і товари лише за допомогою човнів. А щоб дістатися від одного села до іншого, доводилося долати неймовірні труднощі, зумовлені особливостями місцевого ландшафту. Проте, за словами самих мешканців, це лише зблизило й так нечисленну громаду. Основна цінність Фарер – тепле ставлення людей одне до одного: кожен важливий, від простого фермера до можновладця. Коли хтось вмирає, про це обов’язково повідомляють у новинах по радіо, і на похорон завжди

Відділ «Геополітика» Дарина Антонюк Діана Блотницька Олеся Дейнека Відділ «Україна і світ» Роксоляна Орищин Ганна Велігдан Яна Гривчук Валерія Король Відділ «Країнознавство» Софія Лазарова Соф’я Налєсна Олександра Литвин

приходить чи не все поселення. Фарерці ставляться один до одного з великою довірою. Звідси відчуття цілковитої безпеки. Тут немає звичаю замикати будинки й автомобілі. Якщо ви залишите велосипед на вулиці, його ніхто не чіпатиме, а якщо втратите гаманець – вам його повернуть або залишать у найближчому кафе. На островах практично немає злочинності, адже залишитися непоміченим у такому затишному куточку скандинавського спокою практично неможливо. Мала кількість жителів та їх розпорошеність островами створює ідеальні умови для інтроверта – людей мало, а єдність з особливою та неперевершеною природою суворих просторів виходить на новий рівень. Це дійсно ідеальне місце для тих, хто прагне відпочинку від швидких темпів міста, коли так хочеться усамітненої насолоди природою. Дарина Вернигора

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. Відповідальність за достовірність фактів, точність цитат, власних імен та інші відомісті несуть автори матеріалів. При використанні та передруку публікацій посилання на автора та газету «Oh My Globe» обов’язкове. Видрукувано в «Print4U».