ART UKRAINE #2/2012

ПАНОРАМА.UA

Українське німе: Rевізія У лютому 2012 побачив світ безпрецедентний для українського кіно продукт – перший том DVD-колекції української німої кінокласики «Українське німе», виданий Національним центром імені Олександра Довженка. Від попередніх спроб показати українську кінокласику в цифровому форматі «Українське німе» відрізняється передусім комплексним підходом: збірка включає шість знакових фільмів німого кінематографа, з яких чотири вперше пройшли комп’ютерну реставрацію, а також біографічний каталог українською і англійською мовами Ольга Папаш

66

Art Ukraine 2(27) 2012

До згаданого каталогу ввійшли переглянуті біографії режисерів і статті українських дослідників кіно Сергія Тримбача, Любомира Госейка, Лариси Брюховецької, В’ячеслава Касіма, Івана Козленка, Станіслава Мензелевського та Олексія Радинського. Аналітичний матеріал доповнено фотографіями, більшість з яких представлені широкому загалу вперше. Усі шість фільмів, що включено до першого тому колекції з гучною назвою «Український авангард», були свого часу знаковими – те, що про деякі з них любителі кіно почують уперше, свідчить лише про вибірковість української історії кіно. Безумовно, це зауваження не стосується двох фільмів, що сформували блок неігрового кіно: «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова та «Навесні» Михаїла Кауфмана. Обидві стрічки входять до усіх must-see-списків російського авангарду й завдяки цьому пройшли цифрову обробку в Німеччині та Великій Британії. Специфіка включення їх до збірки «Українське німе» полягає саме в реартикуляції українського походження фільмів – українського як за місцем народження авторів, братів Кауфманів, так і за місцем виробництва. Якщо «Людину з кіноапаратом» було знято потужностями одеського ВУФКУ, що радо приймало російських режисерів, які потроху ставали опальними, то фільм «Навесні» вийшов на Київській кінофабриці. Наскільки правдиво висловлене в анотації до збірки твердження про «“неросійський” естетичний код», під дією якого ці російсько-українські фільми «просоталися незбагненним ліризмом, характерним південному світосприйманню», зможуть сказати глядачі. Інші чотири фільми, що ввійшли до складу колекції, були вперше відреставровані на базі Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, зокрема, й широко відома «Звенигора». Остання разом з маловідомим фільмом Івана Кавалерідзе «Перекоп» консти-

туює ще один розділ – «Революційний епос». Психологічні ж драми «Два дні» та «Нічний візник» з розділу «Психологічне кіно» взагалі переживають у збірці нове народження. Заборонені у 1930-ті й надто скомпрометовані комуністичною пропагандою для залучення до національного наративу 1990-тих, вони так і лишилися в зоні мовчання. А між тим саме «Два дні» й «Нічний візник» є цікавими зразками неавангардного, орієнтованого на масового глядача кіно 1920-х, яке радянські критики свого часу обсвистали за «психологізм». Оскільки оцінювати фільми, що ввійшли до «класичної» колекції, у контексті рецензії не слід, обмежимося оцінкою того, як ці фільми скомпоновано. Тут укладачі виявили похвальну виваженість й грамотно структурували збірку, поєднавши відоме з невідомим й авангардне з масовим. Окремо варто відзначити дизайн збірки, що грамотно експлуатує конструктивістську естетику 1920-х. А ще індивідуальний підхід до підбору й створення музики, яка значною мірою «осучаснила» німий кінематограф, – з кожним із шести фільмів працював окремий музикант або гурт (DJ U-Ra, DJ Derbastler, Надто Сонна, Арсеній Трофім, Futurethno та Олександр Кохановський). У будь-якому разі перший том «Українського німого» настільки позитивно відрізняється від усіх подібних проектів і збірок, що це просто блокує можливість його критикування. І це тверда заявка на те, що віднині в підготовці та оформленні подібної продукції в Україні діятимуть зовсім інші стандарти якості, ніж були до цього.