ДАЙДЖЕСТ DIGEST 1995-2020 by Horowitz Piano Competition

М І Ж Н АР ОДН ИЙ КО НК УР С М ОЛ ОД И Х ПІ АН ІСТ ІВ ПАМ ’ЯТІ В ОЛОДИ М И РА ГОРОВ ИЦ Я INT E RN AT IO N AL C O M P E T IT IO N F OR YOU NG P I AN IS TS IN M E M ORY OF V L AD IM IR HOR OWITZ

1 9 9 5 – 2 0 20

Д АЙДЖЕСТ DIGEST

ЗМІСТ

ДРУГИЙ МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС 43 ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

ВІД УПОРЯДНИКА

ІСТОРІЯ КОНКУРСУ

ПОСЛЕДНИЙ ВЕЛИКИЙ РОМАНТИК

KARABYTS: 24 PRELUDES

ЛАУРЕАТИ ІI МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

19 98

1995

ЛАУРЕАТИ ІV МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

2001 СПОРУДА НА ПІСКУ

С КУСОЧКОМ ГОРОВИЦА В СЕРДЦЕ

83 85

ВІДКРИТТЯ «ШКОЛИ ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ»

МАЭСТРО ГОРОВИЦ ВЕРНУЛСЯ НА РОДИНУ

ШКОЛА ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

ВЛАДИМИР ВИАРДО: «ТАЛАНТУ МОЖНО ТО, ЧТО НЕЛЬЗЯ ПОСРЕДСТВЕННОСТИ»

МАЛЬЧИК АЛЕША ПРОРУБИЛ ЕЩЕ ОДНО ОКНО В ЕВРОПУ

РАПСОДІЯ ПІД ДОЩЕМ

ПОЛОНЕЗ ШОПЕНА ЯК ЗАКЛИК ДО МУЗИЧНИХ ПОДВИГІВ

НЕСКОЛЬКО ЛЕТНИХ МУЗЫКАЛЬНЫХ ВЕЧЕРОВ

ЛАУРЕАТИ I МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

КИЕВСКИЕ ЛЕТНИЕ МУЗЫКАЛЬНЫЕ ВЕЧЕРА

ЛАУРЕАТИ ІV МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

СОНАТА В ЧЕСТЬ МАЭСТРО В ИСПОЛНЕНИИ 102 ФОРТЕПИАНО

19 99

1996 ТАЛАНОВИТІ ПРАВНУКИ МАЕСТРО

З ЧОГО ПОЧИНАЄТЬСЯ ГОРОВИЦЬ?

1997

ДО ГЛИБИН ДОБРАЛИСЯ ОДИНИЦІ

НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ

2002

ХОДИЛИ ДЖАЗМЕНЫ В НАРОД

ПОСТОЯННО ДЕЙСТВУЮЩИЙ

ЛАУРЕАТЫ ЕДУТ В НЬЮ-ЙОРК

ПРАЗДНИК С ДЕТСКИМ ЛИЦОМ

ЛАУРЕАТИ ІІI МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

2003

ПОРА ВЕРНУТЬ ГОД ЖИЗНИ ВЛАДИМИРУ ГОРОВИЦУ

20 00

ПРАЗДНИК ПИАНИЗМА ПАМЯТИ В. ГОРОВИЦА

НИ ДЕНЬ РОЖДЕНИЯ, НИ ТРИНАДЦАТЫЙ НОМЕР НЕ ПОМЕХА ЮНЫМ ПИАНИСТАМ

У МУЗИЧНОГО УЧИЛИЩА IМ. Р. М. ГЛІЄРА ПОЧАЛОСЯ ВIРТУАЛЬНЕ ЖИТТЯ

ЗНАКОМСТВО С ПИАНИСТАМИ XXI СТОЛЕТИЯ

МАРК ЛАКИРОВИЧ: «ОТКРЫВАТЬ ДЕТЯМ МУЗЫКАЛЬНЫЙ МИР – ЦЕЛЬ МОЕЙ ЖИЗНИ» ЛІТНЯ ЕСТРАДА В ПАРКУ

THE 2 ND VOLODYMYR HOROWITZ INTERNATIONAL PIANO COMPETITION

ПОВЕРНУТI З ЗАБУТТЯ

«ГОРОВИЦ-ДЕБЮТ»: ГОРДЕЛИВАЯ 76 ПОСТУПЬ НОВОРОЖДЕННОГО

BCIX «ЗРОБИЛА» КИТАЯНКА

112

ОАЗИ «МЕРТВОГО СЕЗОНУ»

114

СПАДКОЄМЦІ «ОСТАННЬОГО РОМАНТИКА ХХ СТОЛІТТЯ»

116

ЛАУРЕАТИ V МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

120

2004 КОНКУРС У ЖИТТІ МУЗИКАНТА

122

БЛИСКУЧА ПЕРЕМОГА ВІТЧИЗНЯНОГО КОНКУРСУ!!!

124

2005 НЕОКОНЧЕННАЯ ПЬЕСА ДЛЯ СТРАТЕГИЧЕСКОГО ПИАНИНО

127

ЛАУРЕАТИ VI МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

131

2006 КИЕВ. ЛЕТО. ВЕЧЕР. МУЗЫКА

133

ЛАУРЕАТИ VІІ МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

135

ВИРТУОЗЫ НАДЕЮТСЯ ТОЛЬКО НА МЕЦЕНАТОВ

100

МОЦАРТ И СМЕТАНА

101

П’ЯТЕ ПОКОЛIННЯ «ГОРОВИЦЕНЯТ»

104

2007

РУЛЕТКА ДЛЯ ЗНАТОКОВ

106

ВІРТУОЗНІШЕ НІКУДИ

137

YOUNG TALENT HONOURS UKRAINIAN MASTER HOROWITZ!

109

ПЕРЕМОЖЦІ КОНКУРСУ ПІАНІСТІВ ГАСТРОЛЮЮТЬ У США

140

ДЛЯ ДМИТРИЯ БАШКИРОВА КИЕВСКАЯ ПУБЛИКА САМАЯ ТРУДНАЯ

110

ЛАУРЕАТИ VІІ МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

141

2008 БІЛЬШЕ П’ЯТДЕСЯТИ КОНКУРСІВ ВІДВІДАЛИ КИЇВ

143

МОЛОДІ ПІАНІСТИ НА КОНКУРСІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

146

ЛАУРЕАТИ VІIІ МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

147

2009 КРИЗА ПРОТИ МУЗИКИ. VIII МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ПІД ЗАГРОЗОЮ ЗРИВУ

149

ГОРОВИЦЬ-ДЕБЮТ-2011

168

ЛАУРЕАТИ ІХ МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

171

20 12 HOROWITZ COMPETITION WINNERS ARE GOING TO JAPAN. THE TOUR WILL TAKE PLACE ON THE ANNIVERSARY

173

СЕРЕД ВБОЛІВАЛЬНИКІВ ЄВРО П’ЯТЬ ВІДСОТКІВ — ШАНУВАЛЬНИКИ КЛАСИЧНОЇ МУЗИКИ

174

КОНЦЕРТ ДЛЯ ФОРТЕПІАНО ТА ЄВРО-2012

177

178 EURO-2012 TO THE SOUND OF ACADEMIC MUSIC. ON JUNE 8 THE 9TH HOROWITZ COMPETITION WILL BE LAUNCHED IN KYIV

2010 ЩО БУДЕ З КОНКУРСОМ ГОРОВИЦЯ?

152

ВІД «SHAME» ДО «HOST FAMILY»

153

МУЗИКА НАДІЇ

156

ОЛЕКСАНДР ЗЛОТНИК: “ІСТИННИЙ МУЗИКАНТ НА СЦЕНІ НАРОДЖУЄТЬСЯ І ПОМИРАЄ”

157

ЛАУРЕАТИ VІIІ МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

159

ПІАНІСТИ 10 КРАЇН ПРОЙШЛИ У ДРУГИЙ ТУР КОНКУРСУ ГОРОВИЦЯ

179

ТОРЖЕСТВО СТРАТЕГИИ

180

КОНКУРС ГОРОВИЦЯ ВИКЛИКАВ АЖІОТАЖ

182

А МУЗИКА ЛИШИЛАСЯ З ГЛЯДАЧАМИ

183

В ПОИСКАХ ГОРОВИЦА XXI ВЕКА

185

ЛАУРЕАТИ ІХ МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

189

197

КОНКУРС ГОРОВИЦА: КЛАВИШИ ДЕТСТВА

199

ПОД ЗНАКОМ ГОРОВИЦА

201

ЛАУРЕАТИ Х МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

205

ТАКИХ ЗДІБНИХ ДІТЕЙ, ЯК В УКРАЇНІ, ПОЧУЄШ НЕЧАСТО

161

ПОРАДИ КОНКУРСАНТАМ ВІД ГОЛОВИ ЖУРІ

191

ПАРАД ВИРТУОЗОВ

163

КОЛИ НА СЦЕНІ ГРАЮТЬ МАЛЮКИ...

193

2016 МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ (СЕРЕДНЯ ГРУПА) НАЗВАВ ПЕРЕМОЖЦІВ

207

КОНКУРС ГОРОВИЦА ОСТАЛСЯ НА КАРТЕ

209

ЛАУРЕАТИ Х МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

213

2017 КОНКУРС ГОРОВИЦЯ – 2017: У КАДРІ І ЗА КАДРОМ

215

ЛАУРЕАТИ ХІ МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

219

ЮНЫЕ ПИАНИСТЫ НА ФОНЕ КИТАЙСКОЙ СТЕНЫ

166

PIANO PRODIGIES

195

225

ЛАУРЕАТИ ХII МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

229

КОНКУРС ГОРОВИЦА: МАГИЯ ИМЕНИ

231

27 ВІРТУОЗІВ І ОНЛАЙН

233

АНТОНІЙ БАРИШЕВСЬКИЙ: «В УКРАЇНІ ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ АУДИТОРІЯ, ЯКА ГОТОВА СПРИЙМАТИ „СКЛАДНУ“ МУЗИКУ»

235

РОМАН ЛОПАТИНСЬКИЙ: «ДЛЯ МЕНЕ ВАЖЛИВО РОЗКАЗАТИ ІСТОРІЮ ЗВУКАМИ МУЗИКИ»

238

«ЗОЛОТО» І «СРІБЛО» — В УКРАЇНЦІВ!

242

КОНКУРС ГОРОВИЦЯ: ЦЕ ЗБУЛОСЯ!

246

БРАЙАН ВАЛЛІК: «ПОШУК 249 ВЛАСНОГО ВИКОНАВСЬКОГО „ГОЛОСУ“ В МУЗИЧНОМУ ТВОРІ Є КІНЦЕВОЮ МЕТОЮ» ЛАУРЕАТИ ХII МІЖНАРОДНОГО КОНКУРСУ МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ

HONEY CAKES FOR GOOD LUCK 221 KYIV IS TO HOST THE 12 TH INTERNATIONAL COMPETITION FOR YOUNG PIANISTS IN MEMORY OF VLADIMIR HOROWITZ МАЙБУТНІ «КОРОЛІ ФОРТЕПІАНО»

СВІТЛАНА ВАСИЛЬЄВА ЩЕ 2001 РАЗОМ ІЗ ЧОЛОВІКОМ ТА ДОНЬКОЮ ПЕРЕЇХАЛА ДО ШВЕЙЦАРІЇ

2019

2018

20 13

2011

НОВІ ЗІРОЧКИ, ЯКІ ЗАСВІТИЛИСЯ В КИЄВІ

223

253

2020 КИРИЛО КАРАБИЦЬ: «ДИРИГЕНТ – 255 ЦЕ ЛЮДИНА, ЯКА МАЄ ДОПОМОГТИ ОРКЕСТРУ ЗНАЙТИ ПЕВНІ ТОНКОЩІ У ВИКОНАННІ ХУДОЖНЬОГО ЗМІСТУ» МУЗИКА — НАЙКРАЩА ВАКЦИНА, АЛЕ...

259

КОНКУРС, ЯКИЙ ЗАВЖДИ З ТОБОЮ

261

ВІ Д УПОРЯД НИКІВ У новому дайджесті ХІІІ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця зібрані статті, рецензії, інтерв’ю, ессе, що з’явилися у вітчизняній та зарубіжній пресі за 25 років існування конкурсу. Вони присвячені не тільки конкурсним змаганням, але й концертам Міжнародного фестивалю «Київські літні музичні вечори», Міжнародного фестивалю «Віртуози планети», просвітницькій та концертній діяльності Міжнародної «Літньої музичної академії». Публікації розміщені у хронологічному порядку мовою оригіналу і охоплюють період 1995–2020 років. У дайджесті «25 років Міжнародному конкурсу, молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця» частково використані публікації, що свого часу увійшли до першого дайджесту конкурсу (упорядники – В. Іванова, О. Д’ячкова). У вступному розділі міститься нарис про становлення та розвиток всіх інституцій Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця від дня заснування до нашого часу. Упорядник дайджесту висловлює щиру подяку за допомогу в роботі І. Полстянкіній, М. Зарудянській, Л. Ковтюх, Л. Федоровій, І. Ярощук, І. Карабиць, С. Штефан-Антонюк.

Ірина Гіваргізова Вікторія Глива Дар’я Менделенко

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

І С Т О Р І Я

ІСТОРІЯ КОНКУРСУ

Міжнародному конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця виповнилося 25 років. Сьогодні це лідер конкурсного руху в Україні, що активно сприяє входженню України в загальносвітовий культурний простір, член Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів (EMCY), єдиний в Україні конкурс, який увійшов до складу Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), що за своїм статусом дорівнюється до таких організацій, як Олімпійський комітет, ФІФА, ЮНЕСКО, ВОЗ. Міжнародний благодійний фонд конкурсу Володимира Горовиця став центром музичного й культурно-просвітницького життя України, засновником й організатором таких значних міжнародних мистецьких проєктів, як «Школа виконавської майстерності» (з 2000 року – Міжнародна «Літня музична академія»), міжнародні фестивалі «Київські літні музичні вечори» та «Віртуози планети».

ВИТОКИ. ПЕРШИЙ КОНКУРС – ПРОРИВ УКРАЇНСЬКОГО КОНКУРСНОГО СЕРЕДОВИЩА

Здобутки Конкурсу, який за короткий для історії час докорінно змінив обличчя вітчизняного конкурсного середовища, надають гідний привід для висвітлення всіх аспектів його багатовекторної діяльності.

У 1992 році, під час підготовки до святкування 125-річного ювілею Київського музичного училища, серед матеріалів щодо його історії працівником Інституту юдаїки, історіографом Юлією Смілянською було знайдено прохання Самуїла

Кожен з етапів розвитку Конкурсу має свої особливості, але найбільш важливим є період становлення, коли вперше в Україні формувалася сучасна конкурсна модель. За словами Юрія Зільбермана: «… конкурс створювався на „порожньому“ місці, без прикладів та моделей… фактично ми діяли інтуїтивно». У 1990 році відомий київський дослідник-історик Михайло Кальницький знайшов у міському архіві свідоцтво про народження Володимира Горовиця, яке спростувало усталені факти біографії великого піаніста стосовно дати й міста його народження. Згідно зі знайденим документом, Володимир Горовиць народився 1 жовтня 1903 року в Києві, а не 1 жовтня 1904 року в Бердичеві, як зазначалося в усіх музичних енциклопедіях світу. Ця знахідка стала початком процесу повернення імені геніального піаніста на батьківщину, де він народився, отримав професійну освіту й розпочав свою блискучу кар’єру.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Горовиця про зарахування його сина Володимира в клас Володимира Пухальського – директора училища, видатного викладача, одного з засновників київської фортепіанної школи. Ці унікальні документи стали підґрунтям для ідеї організації фортепіанного конкурсу на вшанування пам’яті музиканта в його рідному місті.

Володимир Горовиць

До ініціативної групи нового заходу увійшли викладачі-ентузіасти КДМУ імені Р. М. Глієра: Юрій Зільберман, Мальвіна Зарудянська, Лідія Ковтюх, Ольга Нєпосєдова, Ганна Смєхова, Олександр Дриґа, намагання яких підтримав директор училища Вадим Козін. Справа зрушилася з місця, коли голова київської міської ради Леонід Косаківський та начальник Головного управління культури КМДА Олександр Биструшкін підтримали ініціативу «глієрівців». Як пізніше згадував Олександр Биструшкін: «Коли в 1994 році я слухав переконливі промови викладачів КДВМУ імені Р. М. Глієра про необхідність проведення в Києві конкурсу пам’яті випускника саме цього закладу, великого піаніста ХХ ст. Володимира Горовиця, я ще й гадки не мав, що разом з ними запрягаюся тягти конкурсного “воза”».

Олександр Биструшкін нагороджує наймолодшу учасницю І конкурсу

До співпраці було запрошено народного артиста України, видатного композитора та громадського діяча Івана Карабиця, для якого міжнародне визнання українського музичного мистецтва було справою його життя. Він мав високий авторитет, до нього прислухалися у владних і громадських структурах України, а його серйозне ставлення до пошуку молодих талантів стало великою підтримкою у справі просування ідеї конкурсу. Розпорядження про проведення І Міжнародного конкурсу юних піаністів пам’яті Володимира Горовиця 24 квітня – 3 травня 1995 року закріпили відповідним рішенням київської міської влади.

І С Т О Р І Я

Організаторами конкурсу стали Головне управління культури Київської міської державної адміністрації та Київське державне музичне училище імені Р. М. Глієра, Міністерство культури України. Проведення конкурсу було доручено Дирекції конкурсу у складі: Юрій Зільберман (генеральний директор), Вадим Козін (виконавчий директор), Мальвіна Зарудянська (робота з журі), Лідія Ковтюх (робота з учасниками), Ганна Смєхова (міжнародні зв’язки), Костянтин Давидовський (секретар журі), Євдокія Коноз (прессекретар). Разом з Іваном Карабицем, який надалі очолював журі наступних чотирьох конкурсів, вони доклали чималих зусиль для проведення такої масштабної та складної акції в Києві. Активно допомагали конкурсу Фонд сприяння розвитку мистецтв України, посольства іноземних держав в Україні, численні державні інституції та фонди, відомі діячі мистецького світу, представники ЗМІ. У стислі строки Дирекції конкурсу вдалося залучити до складу журі музикантів зі світовими іменами; було отримано 102 заявки від учасників із 13 країн світу. Згідно з регламентом конкурсні змагання відбувалися у двох вікових групах і проходили у два тури. На час проведення І конкурсу до Дирекції приєдналися представники адміністрації, викладачі училища, більшість з яких працювали на фортепіанному відділі, очолюваному Оленою Вериківською, а також студенти старших курсів училища. Музиканти як волонтери професійно працювали адміністраторами, режисерами, економістами, дизайнерами, фахівцями сфери обслуговування й забезпечили чітку організацію та контроль репетицій, виступів учасників, харчування й транспортне обслуговування; брали участь у підготовці та проведенні урочистих церемоній, здійснювали режисерсько-постановчі роботи. 24 квітня 1995 року, на відкритті І конкурсу, у своєму вітанні мер Києва Леонід Косаківський зазначив, що:

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

«Старовинний і вічно молодий Київ є батьківщиною Володимира Горовиця… Впевнений, що Міжнародний конкурс юних піаністів пам’яті видатного Майстра буде непересічною подією культурно-мистецького життя столиці України, сприятиме зміцненню зв’язків українських митців із діячами культури і мистецтва багатьох країн світу».

В одному зі своїх інтерв’ю Юрій Зільберман так оцінив вклад «глієрівців» в організацію Конкурсу: «…нас наслідувати дуже важко, навіть у порівнянні з іншими наявними конкурсами, ми маємо рідкісну перевагу – це соціальна та професійна база музичного училища імені Р. М. Глієра, тут працює вся наша команда справжніх ентузіастів, до того ж піаністів».

Ці слова символічно окреслили подальшу місію Конкурсу.

У Київському державному музичному училищі ім. Р. М. Глієра було заплановано проведення Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця як постійного великомасштабного творчого проєкту начального закладу. Директор училища Вадим Козін підкреслив: «Я пишаюсь тим, що вшановуючи свого славетного вихованця Володимира Горовиця, училище ініціювало проведення Міжнародного конкурсу піаністів його пам’яті».

На адресу організаторів І конкурсу надійшли вітання Президента України Леоніда Кучми та Президента США Білла Клінтона.

Іван Карабиць (голова журі І–ІV конкурсів) на церемонії нагородження лауреатів І конкурсу

І конкурс Горовиця став знаменною подією українського виконавства й викликав велику зацікавленість публіки – кожен із турів прослуховування збирав дедалі більше шанувальників конкурсу. Коментуючи атмосферу, яка панувала на конкурсі, Іван Карабиць зазначив: «Я брав участь у різних музичних подіях, але не в змозі назвати жодного подібного прориву. Цей конкурс має якусь особливу привабливість, він збирає біля себе людей – музикантів і не музикантів – і всі вони не просто беруть участь, всі живуть конкурсом»… «Я радий, що конкурс закінчився. Мені дуже шкода, що він закінчився. У конкурс було вкладено стільки сил, моральних і фізичних, було стільки пристрастей, що після його завершення ще буде багато обговорень і розмов». Серед лауреатів й дипломантів І конкурсу – 13 юних піаністів із Харкова, Дніпропетровська, Житомира та Києва. Такий результат засвідчив перед міжнародною спільнотою гідну перемогу української фортепіанної школи, яка на початку ХХ століття дала світові Володимира Горовиця.

Перші лауреати Конкурсу, Київ, 1995

І С Т О Р І Я

Проведений конкурс став також великим успіхом команди «глієрівців», яка показала таку згуртованість і самовідданість, що про це неодноразово та з захопленням висловлювалися члени журі, почесні гості, учасники й слухачі Конкурсу. Принцип колективної волонтерської роботи з проведення Конкурсу закріпився й надалі.

На той час в Україні не існувало практики проведення таких масштабних міжнародних акцій. Однією з першочергових проблем становлення Конкурсу стало виконання вимоги сучасного світового конкурсного руху – організація конкурсом постійних гастролей своїх лауреатів. Тому вперше в Україні Дирекція у стислі строки вирішувала такі складні завдання з організації поїздок, як питання оренди залів, домовленості з агенціями, надання реклами, налагодження зв’язків із посольствами й українською діаспорою. У результаті, восени того ж 1995 року відбулася перша гастрольна поїздка лауреатів і дипломантів І конкурсу до США, де вони виступили з концертами в Нью-Йорку, Вашингтоні, Цинциннаті, Морістауні, Бостоні, Філадельфії. Сприяння артистичному становленню молодих музикантів як пріоритетний напрямок діяльності Конкурсу стало новацією для українського конкурсного середовища, що надалі відкрило його лауреатам шлях до міжнародного визнання (за статистикою, під час гастрольних поїздок лауреатів Конкурсу відбулося понад 500 концертів у 26 країнах світу).

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

СТРУКТУРА КОНКУРСУ. ФОРМУВАННЯ ТА НОВАЦІЇ

Юрій Зільберман – фундатор і генеральний директор Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця

Заявлений у І конкурсі формат проведення конкурсних прослуховувань у двох вікових категоріях (І – до 14 років, ІІ – до 20 років) став вдалим початком формування самобутньої конкурсної моделі, що виявляє талановитих виконавців на самому початку артистичного становлення й відкриває їм шлях до великого конкурсного світу. Конкурс Горовиця сформувався згідно з сучасними загальновизнаними у світі конкурсними стандартами, які передбачають дотримання таких правил проведення конкурсних змагань: відбір гідних учасників, запрошення авторитетних музикантів до складу міжнародного журі, забезпечення прослуховувань належними концертними залами і роялями, надання грошових премій, подальша підтримка концертної діяльності лауреатів. У цей самий період, також вперше в Україні, почалася розробка пакету регламентаційної конкурсної документації відповідно до світових стандартів конкурсної практики: Статут, Положення про Конкурс, Положення про роботу Журі, Репертуарні вимоги. Також для кожного окремого конкурсу розроблялися регламент конкурсних прослуховувань, сценарії урочистих церемоній, анонсувалися спеціальні призи конкурсу – концертні ангажементи на наступні сезони. При підготовці ІІ конкурсу (1997 рік) відбулися певні зміни його формату. Дирекцією разом з Оргкомітетом конкурсу, до якого були запрошені представники міської влади й авторитетні музичні діячі, було прийнято рішення про проведення конкурсу кожні два роки у трьох вікових категоріях і в чотирьох турах, включно з відбірковим і оркестровим. Перші відбіркові тури проходили у трьох місцях: 15–19 грудня 1996 року – у Цинциннаті (США), 3–5 січня 1997 року – у Києві (Україна) та 14–15 січня 1997 року – у Токіо (Японія). Дирекція запросила до участі у відбіркових турах професорів навчальних закладів цих країн. Виступи українських претен-

І С Т О Р І Я

дентів у Малому залі НМАУ імені П. І. Чайковського спричинили справжній ажіотаж слухацької аудиторії, для якої така подія відбувалася вперше. Аналогічні відбіркові тури ІІІ конкурсу (1999 рік) відбулися 4 грудня 1998 року в Празі (Чехія), 14 грудня 1998 року в Сіднеї (Австралія), 15 грудня 1998 року в Лондоні (Велика Британія), 16 грудня 1998 року в Цинциннаті (США), 22–23 грудня 1998 року в Києві (Україна, відбір по відеокасетах), 2–7 січня 1999 року в Києві (Україна). До складу міжнародного журі увійшли професори фортепіанних відділів консерваторій, університетів названих країн. Після 2000 року відбір учасників здійснюється на основі прослуховування відеозаписів претендентів. З 1997 року виступи фіналістів конкурсу відбуваються на сцені Колонного залу імені М. В. Лисенка Національної філармонії України в супроводі провідних українських колективів, а саме: Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України, Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України, Державного академічного естрадно-симфонічного оркестру України, Національного ансамблю солістів «Київська камерата». З того часу Конкурс активно співпрацює з такими визнаними диригентами, як Володимир Сіренко, Микола Дядюра, Кирило Карабиць, Ігор Палкін, Віталій Протасов, Віктор Здоренко, Валерій Матюхін. Надалі Конкурс постійно розвивався, набував досвіду, одночасно змінювався і формат конкурсних прослуховувань у різних групах. На ІІІ конкурсі в 1999 році вони відбувалися за схемою ІІ конкурсу з тією різницею, що групи отримали назви: Молодша (до 15 років), Середня (до 19 років) і Старша (до 33 років). На цьому ж конкурсі було змінено його назву – віднині він найменувався «Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця». У 2000 році від «дорослого» Конкурсу відокремилася група «Горовиць-Дебют» (до 14 років). Організація самостій-

Д А Й Д Ж Е С Т

Відбірковий тур. Прага 1998 р.

Працює Студентське журі

Міністерство культури України Київський інститут музики ім. Р. М. Глієра Київський будинок вчених Національної академії наук України

Департамент культури Київської міської державної адміністрації Міжнародний благодійний фонд конкурсу Володимира Горовиця

20 квітня – 4 травня 2016 року

МОЛОДША ТА СЕРЕДНЯ ГРУПИ Великий зал Київського будинку вчених НАН України (вул. Володимирська, 45-А)

26–28 квітня, вівторок – четвер 10.00 16.00

Конкурсні прослуховування. Чвертьфінал (І тур) Молодша група Конкурсні прослуховування. Чвертьфінал (І тур) Середня група

29–30 квітня, п`ятниця – субота 10.00 16.00

Конкурсні прослуховування. Півфінал (ІІ тур) Молодша група Конкурсні прослуховування. Півфінал (ІІ тур) Середня група

Колонний зал ім. М. В. Лисенка Національної філармонії України Володимирський узвіз, 2

2 травня, понеділок

19.00 Фінал Молодша група. За участю Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України. Диригент – народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Сіренко

3–4 травня, вівторок – середа

19.00 Фінал Середня група. За участю Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України. Диригент – народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Микола Дядюра Генеральний спонсор

Генеральні інформаційні партнери

Спонсори

Інформаційні партнери

Офіційний інформаційний партнер

Партнери

EMBASSY OF THE UNITED STATES

KYIV, UKRAINE

Тел. для довідок: 044 288 32 38

ЖИВИЙ ЗВУК

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ної частини конкурсу для наймолодших стала безперечно правильним і своєчасним рішенням Дирекції. Конкурс у чотирьох номінаціях групи «Горовиць-Дебют» сформувався як захід зі своєрідним стилем, особливими елементами організації та проведення. З появою групи «Горовиць-Дебют» Конкурс почав проводитися у два етапи: восени відбувалися змагання учасників групи «Горовиць-Дебют» і Молодшої групи, навесні – Середньої та Старшої груп. Декілька разів із «Дебютом» проводився й конкурс у Молодшій групі, таке поєднання виглядало дуже переконливо й органічно, адже вік юних учасників обох конкурсів – до 14–15 років, і всі вони є учнями початкових музичних шкіл. Конкурс Горовиця став універсальним за віковим діапазоном учасників, рівнем їхньої музичної освіти, у результаті чого склалася дійсно унікальна структура, що не має аналогів у світі. Її методологічний вплив виявився дуже плідним і перспективним – вперше були створені умови «дорослішання» лауреатів у єдиному конкурсному полі. Особливою відмінністю конкурсу Горовиця, його своєрідним ноу-хау стала цікава новація Дирекції – з 2004 року в конкурсі «Горовиць-Дебют» почало працювати Студентське журі, яке складалося зі студентів фортепіанного відділу коледжу й факультету музичного мистецтва КДВМУ ім. Р. М. Глієра. До складу Студентського журі входять студенти, які мають вагомий професійний авторитет серед однокурсників та викладачів училища, проявляють себе як цікаві особистості не тільки у виконавстві, але й у заняттях з педагогічної практики. З 2006 року, крім прослуховування й оцінювання конкурсних виступів, а також участі в церемоніях конкурсу, члени Студентського журі взяли на себе всі фази регламенту конкурсу: проводили реєстрацію учасників, працювали за сценою, готуючи вихід виконавця. Треба зазначити, що діяльність Студентського журі та його рішення викликали неабиякий інтерес і публіки, і високоповажного журі Конкурсу. Склад переможців за більшістю позицій збігався в обох журі, і це переконливо свідчить про вміння

І С Т О Р І Я

студентів-піаністів користуватися знаннями в області діагностики музичних здібностей, об’єктивно оцінювати якість виконання фортепіанного репертуару. З 2000 року конкурсні змагання групи «Горовиць-Дебют», перший і другий тури прослуховувань у Молодшій, Середній та Старшій групах почали відбуватися в Київському будинку вчених НАН України. У 2010 р. Міністерством культури і туризму України (від 27.02.2010 № 2) було затверджено оновлене «Положення про Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України (17.03.2010 за №224/17519). Останні зміни у форматі проведення конкурсу датуються 2018 роком. Структура конкурсу передбачає проведення конкурсних змагань у три етапи, що відбуваються послідовно впродовж трьох років: 1-й етап – «Горовиць-Дебют» (до 14 років), Молодша група (9–15 років); 2-й етап – Середня група (14–19 років); 3-й етап – Старша група (16–33 роки). Репертуарні вимоги Конкурсу, що надають кожному учаснику можливість проявити свою майстерність і творчу самобутність, були розроблені відповідно до загальновизнаних світових конкурсних стандартів: І тур передбачає обов’язкове виконання для учасників Молодшої, Середньої та Старшої груп прелюдії і фуги з «Добре темперованого клавіру» Й. С. Баха, класичної сонати, віртуозного етюду, твору українського композитора. За словами відомого музичного діяча, міжнародного експерта з питань конкурсної справи, почесного гостя Густава Алінка (Нідерланди), саме «завдяки конкурсу багато нових творів українських авторів увійдуть до репертуару провідних піаністів різних країн…»; ІІ тур за вимогами більш вільний: претендент виконує старовинні сонати, твори епохи романтизму, транскрипції Ф. Ліста, В. Горовиця, твори імпресіоністів, композиторів ХХ століття;

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ІІІ оркестровий тур у Молодшій і Середній групах передбачає виконання одного концерту для фортепіано з оркестром; у Старшій групі обов’язковим є виконання двох концертів (перший – доби віденського класицизму, другий – від романтизму до сучасності). На VII конкурсі, 2007 року, у репертуарні вимоги для Старшої групи було введено експериментальну новацію – виступ фіналістів Конкурсу у складі квінтету. Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України під орудою Володимира Сіренка

Запорукою успішного проведення будь-якого конкурсу є не тільки відбір достойних претендентів, але й висококваліфікована робота запрошених до складу журі авторитетних і досвідчених музикантів із різних країн. За ці роки в переліку членів журі конкурсу Горовиця ми знайдемо знані прізвища 89 професорів і музичних діячів з 22 країн світу. Особлива місія в Конкурсі належить Голові міжнародного журі. За час існування конкурсу на цій високоповажній посаді перебували найбільш визнані в Україні та за кордоном музиканти.

Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України

Доречно навести деякі думки та враження Голів журі з приводу очолюваних ними конкурсів: народний артист України, композитор Іван Карабиць, Голова журі І–IV конкурсів: «Хочеться зазначити, що конкурс набирає сили, такої справжньої потужності. Лауреати конкурсу – дуже талановита молодь, серйозно підготовлена, має великий потенціал. Це все вихованці й виконавці, яких народив конкурс і ми цим дуже пишаємося»; народний артист України, диригент Роман Кофман, Голова журі V конкурсу: «Якщо конкурс відкрив хоч одного музиканта, то він вдався. А у нас засвітилися аж троє високоталановитих піаністів – Рейчел Чунг (Китай), Діна Писаренко (Україна), Тимур Щербаков (Білорусь)»;

На сцені переможці конкурсу у групі «Горовиць-Дебют», Київ, 2006 10

народний артист України, композитор Мирослав Скорик, Голова журі VІ–VІІІ конкурсів: «На відміну від деяких минулих конкурсів, VII вражає не лише віртуозністю виконавців, а й вдумливістю їхнього прочитання авторського тексту, вмінням донести до слухача концепцію твору»;

І С Т О Р І Я

народний артист України, композитор Олександр Злотник, Голова журі ІХ–ХІІ конкурсів: «Конкурс Горовиця – фундамент вітчизняної фортепіанної педагогіки, невід’ємна частина національного надбання, у певному сенсі, ознака незалежності України». З 2000 року незмінним Головою журі конкурсу в групі «Горовиць-Дебют» і Молодшій групі є заслужений артист України, професор НМАУ імені П. І. Чайковського Валерій Козлов. В одному зі своїх інтерв’ю він так охарактеризував юних учасників Конкурсу: «Для збереження традицій вітчизняної піаністичної школи в Україні існує справжня програма підтримки талановитої молоді… Якщо ми маємо таких обдарованих дітей, таких молодих виконавців, ми можемо впевнено казати, що наша країна має майбутнє!».

МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД КОНКУРСУ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ – ЦЕНТР МУЗИЧНОГО Й КУЛЬТУРНОПРОСВІТНИЦЬКОГО ЖИТТЯ УКРАЇНИ Важливою датою в історії Конкурсу став 1998 рік, коли був створений Міжнародний благодійний фонд конкурсу Володимира Горовиця, що взяв на себе відповідальність за подальший розвиток усіх напрямків діяльності Конкурсу. Саме тоді були започатковані визнані мистецько-просвітницькі проєкти, втілення яких в українському мистецькому просторі надало Фонду статус єдиного в країні представника індустрії у сфері академічної музики. У 1998 році була створена «Школа виконавської майстерності» (з 2000 року – Міжнародна «Літня музична академія»). Становлення та розвиток Академії як сучасної моделі навчання міжнародного рівня віддзеркалили процес пошуку нових шляхів для надання професійної допомоги молодим музикантам. Нині Академія – це визнаний культурно-освітній центр, в якому за ці роки навчалися, спілкувалися, виступали у концертах понад 700 молодих музикантів із 18 країн світу.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

До складу викладачів Академії входили відомі музиканти-педагоги із України, Росії, США, Німеччини, Польщі, Франції, Великої Британії, Австралії, Нідерландів. Окрасою Академії є такий ексклюзивний предмет, як «Гра з оркестром» – тільки у київській Академії молоді виконавці не тільки грають із професійними оркестрами, але й виступають перед численною аудиторією на концертах, які відбуваються в найкращих залах столиці.

Цей проєкт Фонду свого часу викликав великий інтерес у світової музичної громадськості. Про це свідчить вітання Фестивалю від Президента Всесвітньої федерації Маріанни Гренвіг, яка підкреслила значення нової ініціативи, «що є не тільки дуже важливою для кар’єри молодих артистів, але, водночас, є візитною карткою Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, Києва як культурного центру, Всесвітньої федерації».

Ініційований Фондом у 1998 році Міжнародний фестиваль «Київські літні музичні вечори» не тільки відновив чудову традицію музичного життя Києва – літні паркові концерти, але й отримав прекрасний сценічний майданчик. Це надало лауреатам конкурсу ще більше можливостей гри з оркестром і водночас стало стимулом для розвитку творчих обмінів та зв’язків між конкурсами та фестивалями світу. За статистикою за час існування фестивалю відбулося 400 концертів, в яких брали участь 930 солістів та 172 колективи із Австрії, Вірменії, Великої Британії, Греції, Естонії, Іспанії, Італії, Казахстану, Китаю, Кореї, Латвії, Литви, Македонії, Мексики, Нідерландів, Нової Зеландії, Норвегії, Польщі, Росії, США, Туреччини, України, Франції, Югославії, Японії.

У період 2000–2008 років входження Конкурсу до Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів (2002 рік), до Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (2004 рік), до Jeunesses Musicales International (2005 рік), а також проведення на базі Конкурсу Горовиця Генеральної асамблеї Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів (2008 рік) засвідчило міжнародний авторитет України як конкурсної держави.

У 2007 році Фондом було організовано проведення Міжнародного фестивалю «Віртуози планети». Впродовж 4 концертних сезонів у Києві відбувалися 3-денні концертні марафони за участю зірок виконавського мистецтва – переможців найпрестижніших музичних конкурсів світу, які виступали у супроводі Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України (під орудою народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Володимира Сіренка), Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України (під орудою народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Миколи Дядюри). За ці роки в концертах виступили понад 40 лауреатів перших премій конкурсів – членів Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів. 11

І С Т О Р І Я

Паралельно з проведенням мистецьких заходів у Фонді велися серйозні архівні дослідження київського періоду життя Горовиця і у 2002 році Фонд видав книгу «Київська симфонія Володимира Горовиця» (автори: Ю. Зільберман, Ю. Смілянська), в основі якої «є факти, про які суворо та неупереджено розповідають архівні довідки, прохання та протоколи іспитів, свідоцтва про народження й адресні книжки, газетні рецензії й анотації концертів». У 2003 році до святкування 100-річчя від дня народження Володимира Горовиця, була проведена серія концертів у різних країнах світу – у залі ЮНЕСКО у Парижі, у Палаці Націй у Женеві, у Національній опері України у Києві. Заключний урочистий захід відбувся 1 жовтня 2003 року, коли на ювілейному концерті, поряд із видатним піаністом сучасності Михайлом Плетньовим, який за запрошенням Фонду приїхав до Києва після 20-річної перерви, виступили зовсім юні піаністи – лауреати конкурсу, яких по праву вважають нащадками Маестро ХХ століття.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Сьогодні на ювілейному рахунку організаторів Конкурсу: · проведення конкурсних змагань, у яких брали участь понад 1500 молодих музикантів із 35 країн світу. Перемога у Конкурсі Горовиця – це свідчення найвищого рівня виконавської майстерності. Лауреати Конкурсу підтверджують це своїми тріумфами у визнаних міжнародних конкурсах світу. Конкурс по праву пишається перемогами наших земляків, які надалі стали лауреатами престижних міжнародних музичних змагань: Вадима Холоденка у XIV Міжнародному конкурсі Вена Клайберна, США (вперше за всю історію конкурсу українець посів І місце та отримав Золоту медаль, 2013); Антонія Баришевського у XIV Міжнародному конкурсі піаністів ім. Артура Рубінштейна, Ізраїль (І премія, Золота медаль, 2014), на ХХІІ Міжнародному конкурсі піаністів ім. Олександра Скрябіна у Гросетто, Італія (І премія, 2020); Романа Лопатинського на ІХ Міжнародному конкурсі піаністів у Хамамацу, Японія (ІІ премія, Срібна медаль, 2015), на Міжнародному конкурсі піаністів у Мадриді, Іспанія (ІІ премія, 2019), на XVI Міжнародному конкурсі піаністів ім. Артура Рубінштейна, Ізраїль (фіналіст, 2021); Дмитра Чоні у Міжнародному фортепіанному конкурсі в Лос-Анджелесі, США (І премія, 2017), у ХХVII Міжнародному фортепіанному конкурсі у Римі, Італія (І премія, 2017), у Міжнародному конкурсі піаністів ім. Паломи О’Ши у Сантандері, Іспанія (І премія, 2018), у Міжнародному конкурсі піаністів у Лідсі, Велика Британія (IV премія, 2021); Тетяни Шафран у Міжнародному конкурсі піаністів ім. Ольги Керн у Нью-Мехіко, США (І премія, 2019); Романа Федюрка у Міжнародному конкурсі піаністів у Ліворно, Італія (І премія, 2020); Іллі Овчаренка у IV Міжнародному конкурсі піаністів у Візеу, Португалія (І премія, 2021), Міжнародному конкурсі піаністів ім. Феруччо Бузоні у Больцано, Італія, (VI премія, 2021), ХІІІ Міжнародному конкурсі Prix du Piano Bern, Швейцарія (I премія, 2021); Дмитра Семикраса на XIV Міжнародному конкурсі юних піаністів Володимира Крайнєва у Харкові, Україна (І премія, 2021); 12

І С Т О Р І Я

· організація гастрольних поїздок лауреатів Конкурсу (відбулося понад 500 концертів у 26 країнах світу); · налагодження постійних діючих творчих контактів із міжнародними фестивалями і концертними установами для активної участі Конкурсу у світовому виконавському процесі. Частиною активної співпраці між світовими конкурсами є обмін концертами лауреатів, які завдяки цьому мають можливість виступати у різних країнах світу. Обмін концертами лауреатів відбувається між Міжнародним конкурсом молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця і світовими конкурсами (Міжнародний музичний конкурс ім. Карла Нільсена (Данія), Міжнародний конкурс піаністів у Тбілісі (Грузія), Міжнародний конкурс піаністів ім. Ференца Ліста (Нідерланди) та EMCY (Європейською спілкою молодіжних музичних конкурсів) і відділеннями Jeunesses Musicales International (JMI) у таких країнах, як Норвегія, Іспанія, Естонія, Італія; · видання наукових досліджень, збірок статей, нот, створення аудіо-, відеофонду Конкурсу: 10 компакт-дисків з записами виступів лауреатів Конкурсу; 2 диски мультимедійної енциклопедії Конкурсу; 6 книг з питань мистецтвознавства; 20 збірок наукових статей; нотне видання «Транскрипції Володимира Горовиця». Своїми досягненнями Конкурс завдячує невпинній роботі команди однодумців, романтиків, ентузіастів і волонтерів, про яких так влучно висловився знаний журналіст та багаторічний партнер Конкурсу Юрій Макаров: «Тим, хто знайомий із невгамовною енергією та напором організаторів Фонду, добре відомо – опиратися їм немає ні найменшого сенсу». Це скоріше оцінка прагнень, а не механізму дії. Важливо те, що музиканти за фахом за ці роки стали професійними продюсерами й режисерами, адміністраторами й менеджерами, дизайнерами, економістами й фахівцями сфери обслуговування і спромоглися всі ідеї та новації втілювати у повсякденній роботі на професійному рівні.

Д А Й Д Ж Е С Т

Організаторам Конкурсу вдалося дати нові імпульси і відкрити нові шляхи для кожного з напрямків діяльності, об’єднавши їх в єдину структуру, де всі елементи взаємно пов’язані і в декілька разів підсилюють дію кожного. За 25 років соціальне і духовне життя нашої країни кардинально змінювалося, і це, безумовно, позначалося на історії Конкурсу. Складні обставини економічного і політичного життя держави змусили Дирекцію тричі переносити музичні змагання, але, незважаючи на це, Конкурс не тільки не втратив свого авторитету статусного музичного змагання, але й став ще більше популярним завдяки використанню в конкурсній практиці сучасних засобів інформації і комунікацій – прямої трансляції конкурсних прослуховувань, оперативного розміщення інформаційних матеріалів, коментарів у медіапросторі, інтерв’ю, фотоматеріалів у мережі Інтернет. Ці новації зробили Конкурс доступним для ще більшого загалу професійних музикантів і простих любителів. Організатори конкурсу, 2017 рік

Кожен з 12 проведених конкурсів має свою історію, сюжет, своїх героїв і новації, на жаль, формат видання не дозволяє більш детального опису цих змагань. Почесний гість ІІ і ІІІ конкурсів Горовиця, віцепрезидент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів Ян Якоб Бистрицький в одному із своїх інтерв’ю зазначив «…ваш конкурс шанує влада, любить публіка і преса… Я думаю, що у нього попереду довге життя». Історія Конкурсу продовжується… В Ювілей не підбиваємо підсумки, а сміливо дивимось у майбутнє!

Ян Якоб Бистрицький

І С Т О Р І Я

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Члени журі конкурсу – видатні музиканти-педагоги з різних країн світу:

УКРАЇНА Голови журі Іван Карабиць Валерій Козлов Роман Кофман Мирослав Скорик Олександр Злотник

Члени журі В`ячеслав Бойков Йожеф Ермінь Марія Крушельницька Михайло Чембержі Сергій Полусмяк Тетяна Рощина Ігор Рябов Михайло Степаненко

АВСТРІЯ Іго Кох

Рольф Плагге

АВСТРАЛІЯ Віктор Макаров

Уоррен Томсон

БІЛОРУСЬ Юрій Гільдюк Володимир Нєхаєнко

Ігор Оловніков

БРАЗИЛІЯ Міріан Даулсберг ВЕЛИКА БРИТАНІЯ Фанні Вотерман Ванесса Латарш Хаміш Мілн ГРУЗІЯ Манана Доіджашвілі АРЄ Рамзі Ясса

Грехем Скот Норма Фішер

Д А Й Д Ж Е С Т

ІЗРАЇЛЬ Аріє Варді Діна Іоффе

ПОЛЬЩА Емануель Красовські Надя Штернберг

ІСПАНІЯ Дмитро Башкіров

Станіслав Почекін

ІТАЛІЯ Паола Вольпі Петер Пауль Кайнрат Франческо Лібетта

Марія Муравська Ян Попіс

ПІВДЕННО-АФРИКАНСЬКА РЕСПУБЛІКА Джон Росс

Альберто Нозе Сержіо Пертікаролі Хуберт Ступпнер

Дмитро Алексєєв Володимир Віардо Тетяна Кравченко Володимир Міщук Вадим Руденко

Рональд Туріні

США

ЛИТВА

Борис Блох Девід Дюбаль Мартін Канін Яков Касман Джером Ловенталь Марк Малкович III Даніель Поллак Авададжин Пратт

Юстас Дваріонас

УГОРЩИНА

МЕКСИКА

Балаш Соколаї

Анатолій Затін

ФРАНЦІЯ

КИТАЙ Елеанор Вон Гуангрен Джоу

Яфен Жу Ян Цзюнь

ЛАТВІЯ Арніс Зандманіс

НІМЕЧЧИНА Бернд Гетцке Ельза Колодін Франк Райх

Шошана Рудяков Барбара Щепанська

Паскаль Галле Тереза Дюссо ЯПОНІЯ Казухіко Накадзіма

Войцех Світала Томаш Хербут

РОСІЯ

КАНАДА Іреней Жук

І С Т О Р І Я

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Анатолій Рябов Олександр Сандлер Аркадій Севідов Сергій Усанов Лев Шугом Валіда Расулова-Сук Джером Роуз Сьюзен Стар Микола Сук Намік Султанов Неліта Тру Оксана Яблонська

Маріан Рибіцкі Мішель Соні

Д А Й Д Ж Е С Т

На запрошення Міжнародного благодійного фонду конкурсу Горовиця у Києві виступали славетні майстри світового музичного мистецтва

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Михайло Плетньов (Росія)

Хуберт Ступпнер (Італія)

Кері-Лін Вілсон (США)

Микола Петров (Росія)

Діна Іоффе (Ізраїль)

Даніель Поллак (США)

Джером Ловенталь (США)

Оксана Яблонська (США)

Дует Микола Луганський та Вадим Руденко (Росія)

Микола Сук (США) 15

І С Т О Р І Я

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

І С Т О Р І Я

ЯКОБ БИСТРИЦЬКИЙ

Ізраїль Віцепрезидент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), 2001 рік.

ДІДЬЄ ШНОРК

Швейцарія Президент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), 2007, 2020 роки. ФРАНК РАЙХ

Німеччина Президент Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів (EMCY), 2007 рік.

МАРІАННА ГРЕНВІГ

Данія Президент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), 2008 рік.

ГЛЕН КВОК

США Президент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), 2012 рік. 16

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

І С Т О Р І Я

КЛЕР ГОДАР

Німеччина Генеральний секретар Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів (EMCY), 2012 рік.

БАРТОЛОМЕЙ ВЕЗНЕР

Польща Заступник директора Міжнародного конкурсу піаністів ім. І. Падеревського, 2018 рік. СВІТЛАНА ВАСИЛЬЄВА

Швейцарія Засновник і художній директор фестивалю «ArtDialog», 2018 рік.

ПАТРІК АМАТ

Франція Президент і засновник Асоціації Анімато, 2018 рік.

ЖАКЛІН-НАТАША КРЕЙТМАН

Франція Віцепрезидент Асоціації Анімато. 17

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ПО СЛЕ ДН И Й В Е ЛИ К И Й РОМ АНТ И К

28 октября – 13 ноября 2000 г.

О Владимире Горовице много писали. Его называли «самым непредсказуемым музыкантом современности», «гением коммуникации», «электрическим зарядом в 6000 вольт», «королем пианистов всех времен».

До этой находки биографы Горовица много лет спорили о времени и месте его рождения, а справочные издания безоговорочно указывали: «1904, г. Бердичев». Как известно, в паспорте Владимира в графе «год рождения» был указан 1904 год.

Статьи и исследования в основном посвящены его жизни и творчеству после 1925 года, то есть после его переезда в Западную Европу. О киевском периоде известно очень мало. Между тем истоки становления мастерства великого пианиста как раз и представляют наибольший интерес. Ведь Горовиц – представитель одной из самых могущественных исполнительских школ в истории пианизма. Школы, давшей миру Антона и Николая Рубинштейнов, С. Рахманинова, А. Зилоти, А. Есипову, С. Прокофьева, А. Скрябина, А. Шнабеля, И. Падеревского, Г. Нейгауза, Артура Рубинштейна, С. Рихтера, Э. Гилельса, В. Клайберна, В. Софроницкого, К. Игумнова, М. Гринберг, Л. Николаева. Этот перечень можно продолжать и продолжать.

Биографы не ставили под сомнение факт подделки цифры в паспорте. Видимо, необходимость в этом исправлении возникла уже после революции 1917 года. Так как законы в ту пору выходили чуть ли не ежедневно, установить, когда была заменена цифра в паспорте, представляется весьма затруднительным. Например, это могло произойти в 1920 году, когда Владимиру, к тому времени уже закончившему Киевскую консерваторию, исполнилось 17 лет. Видимо, понимая, что уже весной или осенью 1921 года Владимир будет призван в армию, семья решает любой ценой не допустить этого, и тогда Григорий Горовиц исправляет в паспорте год рождения брата на 1904-й. Другая версия связана с 1925 годом, когда перед Владимиром реально открылась перспектива выезда на Запад: испугавшись, что его призывной возраст станет помехой к отъезду, он исправляет год рождения.

Владимир Горовиц родился 1 октября 1903 г. в Киеве. Именно в Киеве, и не в 1904-м, как пишут во всех энциклопедиях, а в 1903 году. Об этом свидетельствует документ, найденный киевским исследователем Михаилом Кальницким, который положил конец многочисленным версиям биографов Горовица. «Свидетельство о записи в метрической книге еврейского населения г. Киева за 1903 г., ч. 1, о родившихся, мужеской графы, № 725, выданное киевским раввином С. Лурье за № 3736...» раз и навсегда ставит точку в этом спорном вопросе: Владимир Горовиц родился 18 сентября (1 октября по новому стилю) 1903 года, в семье инженера Самуила Горовица, окончившего Университет Св. Владимира. 18

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

Миф же о месте рождения основан на слухах. Биографы Горовица упорно называли Бердичев – город маленький, захолустный, поэтому музыкант якобы тщательно скрывал место своего рождения. На самом деле справочники XIX века дают Бердичеву достаточно лестную характеристику. Впрочем, очень может быть, что ссылка биографов и справочных изданий на Бердичев как место рождения Владимира Горовица обусловлена несколько курьезной ситуацией. Дело в том, что Ванда Горовиц (дочь Тосканини и жена Владимира), женщина сложного и твердого

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

характера, в одном из телевизионных интервью, властным жестом отстранив мужа от телекамеры, заявила: «Он родился в Бердичеве. Все евреи России родились в Бердичеве»! Так или иначе, легенда о Бердичеве как о городе, в котором родился Владимир Горовиц, перекочевала на страницы всех справочных изданий, в том числе и в Большую советскую энциклопедию. Вся семья Владимира Горовица имела отношение к музыке: двенадцать её членов были либо профессиональными музыкантами, либо любителями. Можно с уверенностью утверждать, что все свободное время семья музицировала. Неудивительно, что к 10 годам Владимир Горовиц играл наизусть все оперы Вагнера. Киевское музыкальное училище на протяжении многих десятилетий было едва ли не единственным центром профессиональной культуры города. На музыкальные вечера, которые ежегодно устраивались в зале Купеческого собрания (в настоящее время – Национальная филармония), съезжалась вся интеллигенция Киева. А что это были за концерты! С участием студентов училища ставились сцены из опер Ш. Гуно, П. Чайковского, А. Даргомыжского, Дж. Верди, К. Сен-Санса, Ж. Массне, В. А. Моцарта, Р. Вагнера. Симфонический оркестр училища играл симфонии В. А. Моцарта, Ф. Шуберта, Й. Гайдна, Л. Бетховена, Р. Шумана. Ставились «Реквием» В. Моцарта, «Манфред» Шумана, 9-я симфония Л. Бетховена и другие глобальные музыкальные произведения для симфонического оркестра, хора, солистов. Педагоги училища В. Пухальский, О. Казбирюк, О. Шевчик, В. АлоисМузыкант, Г. Ходоровский, Е. Рыб исполняли в этих концертах свои произведения. Училище стало крупнейшим центром музыкального образования в Украине. Многие его выпускники, приезжая в Москву, Петербург, Париж, Вену, сдавали экстерном экзамены и получали дипломы консерватории. Высокий уровень подготовки музыкантов в Киевском училище отмечали П. Чайковский, А. Рубинштейн, Л. Ауэр, С. Танеев, А. Глазунов. Следуя их отзывам и предложениям, городская Дума и руководство училища поставили вопрос о преобразовании училища в консерваторию, который был окончательно решен в июле 1913 года, и с 1 сентября этого года была открыта Киевская консерватория. 19

І С Т О Р І Я

В 1912 году Самуил Горовиц написал прошение о зачислении его сына Владимира в музыкальное училище в класс В. Пухальского. Владимир учился один год, а летом все учащиеся сдавали экзамен и были зачислены в консерваторию в так называемые «младшие классы». В 1914 году произошло событие, которое определило всю дальнейшую жизнь Владимира. Горовиц никогда не забывал о встрече со Скрябиным, которая была организована его дядей Александром, в то время преуспевающим преподавателем по классу фортепиано в Харьковском музыкальном училище. Горовиц рассказывал об этой встрече: «Я пришел на встречу естественно с мамой. Я играл минут десять: „Мелодию“ Падеревского, немного Шопена и, кажется, что-то из Бородина и Донаньи. Он слушал и был взволнован. Итак, после того как я сыграл, он вывел мою мать и сказал ей: „Ваш сын будет пианистом. У него настоящий талант. Я, конечно, не знаю, как далеко он пойдет, но пожалуйста, сделайте из него, прежде всего, образованного человека, понимающего не только музыку, но и другие не менее важные аспекты жизни: изобразительное искусство, философию, литературу. Только тогда он станет настоящим музыкантом“. Потом Скрябин добавил: „Но пианистом он будет безусловно“. Вердикт Скрябина, отметившего мой талант, был очень важным для нас». Горовиц играл Скрябину за несколько месяцев до его трагической гибели. Об этом событии пишут все исследователи, о нем говорил и сам Горовиц в Москве в 1986 году. Тогда в Москве в конце первого отделения он сыграл два этюда Скрябина. Многие отмечают, что Горовиц играл Скрябина особенно эмоционально и проникновенно. Владимиру очень повезло в жизни: его необыкновенный талант лелеяли, оберегали и развивали три могучие силы – музыкальная семья, высокопрофессиональные педагоги училища и колдовской город Киев. Первые пять лет Владимира обучал В. Пухальский (1848–1932). Имя этого музыканта-исполнителя, педагога, дирижера и композитора связано с подъемом и расцветом культурной жизни Киева. 19

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

В 1918 году Владимир перешел в класс С. Тарновского (ученика Есиповой – талантливой пианистки и педагога, ученицы и жены Теодора Лешетицкого, который в свое время воспитал почти всех основоположников российской, украинской и советской фортепьянных школ). На протяжении последних полутора лет обучения в консерватории Владимир Горовиц учился в классе Феликса Блуменфельда – блистательного пианиста, дирижера, композитора, дяди Генриха Нейгауза, ученика Ф. Штейна, который, в свою очередь, учился у Фредерика Шопена. Революция очень больно ударила по семье. В 1986 году Горовиц вспоминал: «За 24 часа мы потеряли все. Все! Мы все еще не понимали, как всеобъемлюща была революция. Она потрясла весь мир. После революции все стало совершенно иным. После революции мы потеряли наш дом и все имущество. Мы переехали в плохую часть города. Мы больше не жили в достатке. Мой рояль украли коммунисты, они забрали даже нашу одежду. Ввели комендантский час. Это было ужасно. Мой отец был сломлен. Он как белка собирал еду. Это было намного ужаснее, чем я сейчас могу рассказать... Мы почти голодали, и теперь все наши родственники жили в нашем доме, включая и дядю Александра». В 1920 году Владимир Горовиц закончил консерваторию и с блеском выступил с двумя сольными концертами в Киеве. С этого года начинаются пятилетние гастрольные поездки по городам России, Украины, Белоруссии. Он выступает с сольными программами, играет в ансамбле с выдающимся скрипачом Натаном Мильштейном. В откликах на эти концерты тогдашняя критика отмечала чрезвычайную одаренность молодого музыканта, его фантастическую технику, «демонический темперамент». Только в течение трех месяцев, с октября 1924 по январь

1925 года, Владимир Горовиц, выступая в Петрограде, сыграл в 11 концертах 150 произведений. В скором времени после этого гигантского марафона он уезжает в Европу, а в 1928 году в США, где и проживет всю жизнь... В 1986 году 83-летний Маэстро после продолжительного перерыва приехал в Москву. В Киев он не мог приехать: стояла весна 1986 г., чернобыльская весна. В. Горовиц не застал в живых никого из родных: его братья Григорий и Яков погибли молодыми, мать умерла, отец пропал в годы репрессий, сестра не дожила до приезда брата. 6 ноября 1989 года Владимир Горовиц умер и был захоронен в фамильном склепе Тосканини в Венеции (жена, Ванда Горовиц – дочь выдающегося дирижера Артуро Тосканини – скончалась в августе 1998 года). В некрологе есть такие слова: «Умер последний великий романтик XX столетия». В 1995 году в родном городе В. Горовица состоялся первый Международный конкурс молодых пианистов памяти великого киевлянина.

Юрий Зильберман генеральный директор Международного конкурса молодых пианистов памяти Владимира Горовица, президент Международного благотворительного фонда конкурса Владимира Горовица

1995

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

СО Н АТА В ЧЕ СТ Ь М АЭСТ РО В ИСПОЛН Е НИ И 10 2 Ф О Р Т Е ПИ АН О ВСТУПЛЕНИЕ. ANDANTE Открытие Первого Международного конкурса юных пианистов памяти известного во всем мире виртуоза Владимира Горовица было торжественным и строгим. <...> К присутствующим обратился мэр Киева Л. Г. Косаковский: «Искренне желаю всем участникам конкурса побед и большого творческого вдохновения. Надеюсь, что конкурс юных пианистов памяти Владимира Горовица выявит плеяду его талантливых последователей, которые будут служить Его Величеству Музыке в разных уголках нашей планеты!» Он объявил Первый международный конкурс памяти Владимира Горовица открытым. Иван Карабиц – председатель жюри

Уоррен Томпсон: «Мне приятно быть при рождении нового конкурса потому, что, во-первых, это юные пианисты, во-вторых, этот конкурс посвящен памяти выдающегося пианиста современности Владимира Горовица». Зрителям были представлены члены международного жюри. В него вошли известные композиторы и пианисты из США, Франции, Канады, Израиля, Украины и России. Председателем жюри был избран Иван Карабиц, композитор, народный артист Украины, профессор по классу композиции. Концерт этого дня был знаменательным. Он как бы показал присутствующим весь путь пианиста: выступила самая юная пианистка Настя Копылова (ей еще нет и семи лет, но она уже лауреат и дипломант областных и городских конкурсов) и Ни-

1 9 9 5

Р І К

«КИЕВСКИЕ ВЕДОМОСТИ»

апрель 1995 г.

колай Сук, заслуженный артист Украины, известный пианист, живущий сейчас в США, но концертирующий во многих странах. РАЗВИТИЕ. CRESCENDO И вот наступили конкурсные прослушивания. Они длились семь дней. После обсуждений, горячих дебатов на второй тур вышли лучшие, а потом были названы лауреаты и дипломанты. И тут мне хочется привести очень горячее высказывание пианиста из США Сальваторе Мольтисанти: – С тех пор, как я приезжал, слышу: соревнование, борьба. Неправильно это. Уже то, что пианист участвует в международном конкурсе, его слушают профессионалы разных стран, и есть победа. Главное, что на конкурсах побеждают не пианисты и страны, а МУЗЫКА. И с этим надо согласиться. Возможно, мы все воспитанные на пафосе социалистического соревнования, несколько преувеличиваем дух соревновательности на конкурсах. И жизнь доказывает это. Вдруг конкурсант, не получивший даже диплома, с успехом выступает на другом конкурсе. Напомню, что конкурс проходил по двум возрастным категориям; в первую вошли участники, родившиеся после 24 апреля 1980 года, во вторую – после 24 апреля 1975 года. Когда выступил Шай Коен (Израиль), то все уверенно заговорили о том, что это претендент на первую премию. Действительно, это было блестящее выступление. К сожалению, Шай повредил

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

руку и на заключительном концерте не смог произвести нужного впечатления. Но когда выступил Алексей Колтаков, в восторге были не только слушатели, но и члены жюри. Так что между первой и второй премией, может быть, и нет большой разницы. <...> Татьяна Кравченко: «Если ребенок талантлив, он часто играет интуитивно. Когда же он взрослеет, необходимо его научить быть добрым, уметь работать. Как важно в этот период помочь стать ему человеком, личностью.» ЗАКЛЮЧЕНИЕ. FORTISSIMO Шай Коэн (Израиль)

<...> Все с радостью узнали, что в адрес конкурса получены поздравления от Президента Украины Леонида Кучмы и Президента США Билла Клинтона. <...> И вот началось награждение. Сколько же здесь было цветов, игрушек, призов! Маленькую Настю Шанскову просто не было видно из-за огромного розового медведя и букета цветов. Она награждена как самая юная участница. Представляю, как радовался ее педагог И. Шимша из Хустской школы эстетического воспитания. <...> В первой группе Первую премию получил тоже представитель Украины Алексей Емцов из Харькова (преподаватель В. Макаров).

Александр Быструшкин награждает самую младшую участницу конкурса

И тут нужно остановиться, чтобы рассказать, как аплодировал зал и кричал: «Макаров! Макаров!» Действительно, это был вечер триумфа преподавателя из Харьковской средней специальной музыкальной школы, заслуженного работника культуры В. Макарова. Ведь Алексей Колтаков, о котором упоминалось выше, тоже ученик этого талантливого педагога. Так вот Алеша Емцов, обаятельный и совсем по-взрослому себя представлявший, поедет с концертным турне в Израиль и рекомендован жюри конкурса на конкурс в Женеву. Неплохое начало двенадцатилетнего пианиста!

1 9 9 5

Р І К

Сергей Полусмяк: «Никаких секретов столь блистательного выступления воспитанников Харьковской школы нет. Просто дети работают по 8-10 часов, талантливые педагоги, а главное — в украинцах заложена вековая музыкальность нашего народа». <...> Святослав Белза: «Какое счастье, что мы современники Владимира Горовица! Его называют последним романтиком. А нам так не хватает романтизма. Надеюсь, что все участники этого замечательного конкурса будут продолжать традиции великого Маэстро. Владимир Горовиц достоин того, чтобы конкурс его имени приобрел мировое значение!». <...>

Альбина Афонина

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

М АЭСТР О ГО Р О ВИ Ц ВЕРНУЛС Я Н А Р ОДИ НУ С 24 апреля по 4 мая по инициативе Киевского музыкального училища им. Р. М. Глиэра, два года тому назад отметившего своё 125-летие, в столице Украины впервые проводится Международный конкурс юных пианистов, посвященный 90-летнему юбилею и памяти великого мастера фортепьянной игры XX века Владимира Горовица. Вам известно, что великий маэстро, который даже в отечественной музыкальной энциклопедии обозначен как американский пианист, явился на свет в Киеве в 1903 году (а не в Бердичеве в 1904, как ошибочно указано во многих справочниках)? Эти факты подтверждаются обнаруженным в Киевском городском архиве два года назад свидетельством о рождении Владимира Горовица. И жил он в нашем городе по улице Тарасовской, 3, на третьем этаже... Между прочим, на 4-м этаже этого же дома жил и Григорий Беклемишев, талантливый ученик великого Бузони, выдающийся пианист-исполнитель, педагог, профессор Киевской консерватории, один из создателей украинской фортепьянной школы. А в 1913 году 8 января отцом 9-летнего Владимира Самуилом Иоахимовичем Горовицем было подано прошение о зачислении сына в ученики музыкального училища по классу фортепьяно В. Пухальского. Когда, покинув Киев в 1921 году, Горовиц впервые появился на концертных площадках Петрограда и Москвы, он играл в полупустых залах. Однако музыкальная критика была единодушна в оценке и объявила молодого исполнителя «восходящей звездой на пианистическом горизонте».

1 9 9 5

Р І К

«НОВОЕ РУССКОЕ СЛОВО» НЬЮ-ЙОРК

6 июня 1995 г.

В 1925 году молодой музыкант отправляется «покорять Европу» и снова играет в полупустых залах. Но это только поначалу. Однажды побывав на его концертах, европейская публика моментально поняла, что почем, и валом повалила на последующие. А в Гамбурге произошел случай из ряда музыкальных легенд. Необходимо было срочно заменить заболевшего солиста в Первом концерте для фортепиано с оркестром П. И. Чайковского. Ни о какой репетиции не могло быть и речи: Горовиц должен был выступать с оркестром немедленно. Желая поддержать никому не известного юношу, опытнейший дирижер Э. Пабст сказал ему, перед тем как встал за пульт: «Следите за моей палочкой, и ничего страшного не случится»... А после концерта ошеломленная и восторженная публика за полтора часа раскупила билеты на его сольное выступлние. Французский журнал «Ревю мюзыкаль» писал после его дебюта в Париже: «Порой все же является артист, обладающий гением интерпретации, – Лист, Рубинштейн, Падеревский, Крейслер, Казальс, Корто... Владимир Горовиц принадлежит к этой когорте артистов-королей»... А королю, чье имя было причислено к величайшему ряду, чуть больше двадцати... Америка, где в 1928 году дебютировал В. Горовиц, устроила «варвару из России», по свидетельству газеты «Таймс», «самую бурную встречу, на которую может рассчитывать пианист». В творческой жизни артиста было несколько периодов. Иногда он уходил от концертной деятельности и замолкал надолго, казалось, навсегда. Не даром публика знала его как «гения с причудами»! В 1953 году, например, после юбилейного концерта в

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

„Карнеги-холл“ он покинул эстраду на 12 лет! А когда вернулся, то, по словам Г. Шенберга, «выглядел точно так же, как при своем последнем появлении здесь 12 лет назад... Для многих молодых людей в публике это было почти так, как если бы играли Лист или Рахманинов». А вот оценка Алана Рича, рецензента газеты «Нью-Йорк геральд трибюн», слушавшего тогда пианиста: «Время не остановилось для Горовица за те двенадцать лет, что прошли со дня его последнего выступления. Ослепительный блеск его техники, неправдоподобная сила и интенсивность исполнения, фантазия и красочная палитра – все это сохранилось нетронутым. Но вместе с тем в его игре появилось... новое измерение. Теперь и „Карнеги-холл“ выступил более глубокий интерпретатор, и новое измерение в его игре может быть названо музыкальной зрелостью...» В 1986 году – наконец-то! – мы могли услышать живое исполнение Владимира Горовица. И только благодаря ему самому, великому Мастеру, приехавшему с концертами на Родину, которую он покинул, казалось, навсегда, в 1925 году. Воспоминания об его игре навсегда остались в памяти тех, кому посчастливилось тогда его слышать.

1 9 9 5

Р І К

Как жаль, что, выступив с огромным успехом в Москве и Ленинграде, где когда-то, более шестидесяти лет назад, ему приходилось играть при полупустых залах (кому в те смутные времена гражданской войны и разрухи нужна была музыка!), он не смог приехать в свой цветущий и помнящий его Киев! Может быть, этому помешал более чем преклонный (восемьдесят два!) возраст, а может быть, Чернобыль... Но этой весной мы встречаемся с ним вновь, именно здесь, в Киеве, который снова расцвел в апреле, вопреки тяжелым временам! Мы встречаемся с Владимиром Горовицем на Международном конкурсе юных пианистов, посвященном его памяти, и ставшим возможным благодаря тому, что в Украине сохраняется благодарная память о человеке, родившемся, выросшем и ставшим великим музыкантом на ее земле.

Татьяна Колесникова

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

МАЛЬЧИК АЛЕША ПРОРУБИЛ ЕЩЕ ОДНО ОКНО В ЕВРОПУ I Международный конкурс юных пианистов памяти Владимира Горовица войдет в историю музыкальной культуры Украины как выдающееся масштабное событие. Два президента – Леонид Кучма и Билл Клинтон, направившие приветствия в адрес конкурса, – были единодушны: именно благодаря таким мероприятиям развиваются и укрепляются культурно-художественные связи Украины, крепнет ее авторитет. По общему мнению, подобные встречи молодых музыкантов – залог дружбы и взаимопонимания, мира, единения в Европе и во всем мире. Инициаторы и организаторы этого конкурса — Киевское музыкальное училище и Главное управление культуры — при его рождении надеялись, что он станет праздником открытия талантливых юных исполнителей. Эти надежды оправдались в полной мере. Авторитетное жюри, в состав которого вошли известные пианисты США и Канады, Франции и Австралии, Израиля и России, высоко оценили профессиональную подготовку конкурсантов – техническое совершенство, высокий уровень пианистической техники и глубокое постижение художественного образа в музыкальном произведении. Именно эти качества определяли стиль всемирно известного пианиста Владимира Горовица, имя которого придало конкурсу особый авторитет и имидж. Более ста молодых пианистов из 14 стран оказались достойными этого великого имени. Выдающийся австралийский пианист Уоррен Томсон, член жюри многих международных конкурсов, в интервью украинскому телевидению отметил, что этот конкурс продемонстрировал всему миру «золотые россыпи талантов Украины». Пиани26

1 9 9 5

Р І К

«ВСЕУКРАИНСКИЕ ВЕДОМОСТИ»

27 июня 1995 г.

сты Украины составили 70% общего количества конкурсантов и добились триумфальной победы. Лауреатами и дипломантами конкурса стали 13 учащихся из музыкальных школ Харькова, Киева, Днепропетровска, Житомира и Киевского музыкального училища имени Р. М. Глиэра – А. Емцов, А. Колтаков, Е. Иваненко, А. Ляхович, Д. Богомол, Ю. Швед, Е. Ключарева, Д. Таванец, С. Христенко, А. Халикова, А. Лукьяненко, П. Гинтов, В. Лавриненко. Это действительно большая победа фортепианной украинской школы, которая в начале XX века дала миру В. Горовица. Сегодня есть уверенность, что эти юные таланты, потомки великого Маэстро, также прославят и утвердят национальные традиции во всем мире. Восторженная публика тепло принимала и зарубежных пианистов, в репертуаре которых были произведения русских и украинских композиторов. Поразительно, как точно и тонко интонировал Койо Кумагаи из Японии, представлявший Австралию, музыку П. Чайковского. Совсем недетской, неученической подчас представала в исполнении юных пианистов интерпретация многих шедевров зарубежной, русской, украинской классики и современной музыки. Это феноменальное явление развитого художественного мышления в детском и юношеском возрасте, яркой музыкальности, интуиции стало предметом дискуссии педагогов-пианистов, музыковедов, представителей прессы на конференции в рамках конкурса. Безусловно, конкурс поднял множество вопросов и важных проблем в музыкальной педагогике.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Искусство не терпит узких национальных «шор», оно может и должно развиваться, обогащаясь мировыми традициями. Поэтому проведение подобного международного конкурса впервые в Украине было особенно необходимо. Трудно переоценить роль спонсоров, оказавших колоссальную помощь и поддержку. Казалось, что весь мир на некоторое время объединился в заботе о будущем нашего искусства, а значит, и нашего общества. Многочисленные посольства в Украине – Японии, Израиля, Хорватии, Словакии, Франции, лично госпожа Кристин Нейер — координатор городов побратимов США – Украины, АО Словацких городов Кошице и Мартин – сформировали премиальный фонд. Лауреаты, занявшие второе и третье место в конкурсе, получили крупные денежные премии.

Р І К

Обладатели первых премий получили возможность совершить гастрольные поездки: Алеша Емцов (Украина) – по США и Швейцарии, Шай Коен (Израиль) – по США и Франции. Незабываемыми стали дни торжественного закрытия конкурса. Великолепная организация его в целом, подлинное мастерство, артистизм юных пианистов и вся атмосфера свидетельствуют, по мнению известной пианистки из США С. Стар, о мировых стандартах конкурса памяти В. Горовица. Итак, I Международный конкурс завершился, а впереди – подготовка к следующему, который обязательно станет праздником для всех музыкантов и ценителей искусства, для всех, кто обеспокоен будущим нашей культуры.

Американская фирма «Моторола» и центральноевропейская фирма «Ай-Би-Эм», чешская фабрика по производству роялей «Петроф», фирма «Инек» и Рахманиновское общество Киева подготовили победителям и всем участникам конкурса ценные подарки – музыкальные центры и плейеры. Благотворительный фонд «Сокол» предоставил путевки для оздоровления детей в Испании. Члены жюри и почетные гости конкурса учредили дополнительные именные премии прямо в ходе конкурсных прослушиваний: так велико было желание этих людей поддержать юных музыкантов. Денежные премии учредили известные пианисты Н. Сук (США), И. Жук (Канада), Т. Дюссо (Франция), фундатор интернациональной летней школы для одаренных детей в Украине М. Мурована-Ясинская (США).

Лауреаты І конкурса

1 9 9 5

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

1 9 9 5

Р І К

I МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ 23 КВІТНЯ – 3 ТРАВНЯ 1995

ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

Іван Карабиць (Україна) – голова журі

МОЛОДША ГРУПА

Тереза Дюссо (Франція)

І ПРЕМІЯ

Олексій Ємцов (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Олена Іваненко (Україна)

Iреней Жук (Канада) Тетяна Кравченко (Росія) Сергій Полусмяк (Україна) Сьюзен Стар (США) Микола Сук (США) Уоррен Томсон ОАМ (Австралія) Надя Штернберг (Ізраїль)

Артем Ляхович (Україна) ІІІ ПРЕМІЯ

Денис Богомол (Україна) Юлія Швед (Україна)

СЕРЕДНЯ ГРУПА І ПРЕМІЯ

Шай Коен (Ізраїль)

ІІ ПРЕМІЯ

Олексій Колтаков (Україна)

ІІІ ПРЕМІЯ

Антоніо Гомес (США) Койо Кумагаї (Австралія) Анна Целін Баррере (Франція)

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

1996

1 9 9 6

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ТА Л АНОВ ИТ І ПРА В НУК И М АЕСТ Р О Не могла відмовити co6i у задоволенні вдруге видрукувати на cтopiнкax нашої газети блискучі знімки – дві миті з життя великого маестро. Вперше вони ілюстрували розповідь про xiд подій на I Міжнародному конкурсі юних піаністів пам’яті Володимира Горовиця, який пройшов у квітні минулого року у нашому місті. Адже саме тут він народився, здобував музичну освіту, звідси ж почав свій творчий шлях. Нагадаю з вдячністю, що ініціаторами конкурсу були мicькa адміністрація та Київське державне музичне училище ім. Р. М. Глієра — найстаріший музичний навчальний заклад України. Задум реалізувався з величезним розголосом – українська фортепіанна школа привернула до себе увагу світової мистецької громадськості, адже саме батьківщина великого піаніста ХХ століття оголосила конкурс його пам’яті. Учасниками конкурсу стали юні піаністи з 14 країн світу, а переможцями — вихованці шкіл України, Ізраїлю, Францїї, Австралії та США. Щодо складу журі, то ім’я кожного треба виключно писати з найвеличезніших літер — Уоррен Томсон, Сьюзен Стар, Микола Сук, Сергій Полусмяк, Тереза Дюссо, Іреней Жук, Надя Штернберг, Тетяна Кравченко. Очолював журі народний артист України, професор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, композитор Іван Карабиць... Приємно нагадати, що конкурс вітали Президент України Л. Д. Кучма та Президент США Б. Клінтон, видатні піаністи світу. До речі, Леонід Данилович встановив спеціальний приз, який i надалі буде присуджуватись переможцю у Молодшій групі. Надали матеріальну підтримку у проведені конкурсу не лише спонсори, серед яких АТ «Футбольний клуб „Динамо“, фонд „Відродження“, Міжнародні авіалінії України, а й посольства країн, маленькі громадяни яких були учасниками конкурсу... 30

1 9 9 6

Р І К

«ХРЕЩАТИК»

березень 1996 р.

Це — невеличкий екскурс у минуле, але він також не буде повним, якщо не розповісти про одне гастрольне турне лауреатів, приміром, про поїздку містами Америки. Репрезентувати далекому материкові українську виконавську школу випало лауреату II премії у старшій гpyпi, учневі Харківської спеціальної музичної школи Олексію Колтакову, лауреату II премії у молодшій групі, учневі Київської спеціальної музичної школи імені М. Лисенка Артему Ляховичу, лауреату I премії у молодшій групі, учневі Харківської спеціальної музичної школи Олексію Ємцову, а також лауреату I премії у старшій гpyпi, учневі Музичної академії міста Єрусалим Шаю Коену... Перший концерт відбувся у центрі Нью-Йорка, у старовинному будинку Українського інституту, чудовому особняку з прекрасним концертним залом. Усі чотири піаністи грали на «біс», а Олексія Колтакова бурхливі оплески примусили «бісувати» чотири рази. Другий концерт у Мористауні (штат Нью-Джерсі) не лише мав великий ycпix, а присутні на концерті відомий віртуоз-піаніст Олександр Слободяник запросив Шая Коена та двох Олексіїв — Ємцова та Колтакова – бути учасниками його фестивалю, який проходить у червні цього року і куди з’ їжджаються славетні музиканти з багатьох країн світу... Кілька днів подорожей — екскурсії до Метрополітен-музею, Лінкольн-центру, славетного Карнегі-холу i... репетиції. А ще — відвідання фірми «Стейнвей», яка випускає кращі у світі роялі. Хлопців не можна було відірвати від роялів — вони переходили від одного до другого, грали на історичних інструментах — Рахманінова, Серкіна, Kiciнa. А згодом — імпровізований концерт для співробітників фірми та клієнтів. Він продовжувався півтори години i крізь гігантські вітрини будинку «Стейнвея» було видно, як зупиняються послухати виконавців жителі Нью-Йорка, i через кілька хвилин на 57-мій авеню, якраз навпроти Карнегі-холу,

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

стояв вже величезний натовп. У Цинциннаті їх зустрічали викладачі та студенти консерваторії міста — над натовпом запалали жовто-блакитні прапорці та повітряні кульки... На відкритті концерту у «Корбет-театрі» заступник мера зачитав розпорядження мера Цинциннаті, яким день 10 березня встановлюється як День юних лауреатів конкурсу пам’яті Володимира Горовиця. Згодом виїзд до столиці штату Делавер — м. Вільмінгтону, де до групи приєднались I. M. Рябов — професор Національної академії музики ім. П. І. Чайковського, його студентка Олена Ключарьова та учениця Одеської спеціальної музичної школи Кристина Дорхусо. Ці дівчата виїхали завдяки спонсорству фундації громадянки США Mapiї Ясинської-Мурованої, яка активно допомагає талановитим дітям України. У чудовому будинку пані Mapiї, розташованому біля Вільмінгтону, цілими днями лунала музика. Юні музиканти грали в 4 руки, слухали платівки з фантастичної фонотеки, яка збиралася десятки років i має прижиттєві записи Рахманінова, Горовиця, Рубінштейна та інших велетнів музичного мистецтва. I ось настав день — 15 березня — приїзд до Вашингтону. Останній концерт відбувся у старовинному чудовому залі церкви-музею у центрі міста. В залі посол України у США — Юрій Щербак, культурні аташе посольств, акредитованих у США, діячі української діаспори, викладачі музичних навчальних закладів, студенти. Після концерту Юрій Миколайович, який приймав поздоровлення як іменинник, сказав багато теплих слів дітям. Але ж дуже запам’ятались такі: «Діти, ви самі не розумієте, що ви робите для України. Кожен ваш концерт відкриває нашу державу для американців, дякую вам щиро за це». От такі прекрасні події, такі враження від поїздки. А чому усе це розповідається? Дирекція Міжнародного конкурсу юних піаністів пам’яті Володимира Горовиця з приємністю повідомила про проведення з 20 квітня по 5 травня наступного 1997 року II Міжнародного конкурсу. I водночас зазначила, що з метою

1 9 9 6

Р І К

підвищення виконавського рівня учасників приймає рішення про проведення відбіркового туру. У грудні цього року він буде проведений у місті Цинциннаті, а вже у січні наступного — у Києві. Переможці i будуть представляти ці країни на другому міжнародному. Для учасників інших країн тури не передбачені...

Олена Фещенко

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

З ЧО ГО ПО ЧИ Н АЄ Т Ь С Я ГОРОВИЦЬ ? Вже більше року минуло відтоді, як у столиці України відбувся Перший Міжнародний конкурс юних піаністів пам’яті Володимира Горовиця. <...> Його лауреати виступали під час зустрічі Президентів України i США, в урядовому концерті до Дня незалежності України, на Міжнародному фестивалі «Київ Музик Фест–95», з великим ycпixoм гастролювали в багатьох містах США, України, Ізраїлю, тобто вийшли на велику сцену, привернули увагу імпресаріо, спілкувалися з музикантами i т. д., i т. п. Все це вже історія. А сьогодні стало відомо, що з 20 квітня до 5 травня наступного року проходитиме Другий міжнародний конкурс юних піаністів пам’яті Володимира Горовиця. <...>

1 9 9 6

Р І К

«КУЛЬТУРА I ЖИТТЯ»

22 травня 1996 р.

Організатори Другого конкурсу — мерія міста Києва, Міністерство культури i мистецтв України, Київське державне музичне училище ім. Р. М. Глієра, Фонд сприяння розвитку мистецтв України. Створено i Міжнародний благодійний фонд конкурсу. <...> Конкурс проводитиметься під патронатом Президента України Леоніда Кучми, мера Києва Леоніда Косаківського, міністра культури i мистецтв України Дмитра Остапенка.

Світлана Бодун

1997

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ПОРА ВЕ Р Н У Т Ь ГОД Ж И З Н И ВЛ А Д И М И Р У ГО Р О В И ЦУ В эти дни в Киеве проходит международный конкурс юных пианистов, посвященный памяти Владимира Горовица. Прославленный музыкант учился в Киевской консерватории. Затем переехал в Соединенные Штаты. И в течение всей своей долгой жизни оставался непревзойденным исполнителем фортепьянных произведений. В любой энциклопедии мира вы прочтете, что маэстро родился 1 октября (по старому стилю 18 сентября) 1904 года и что он был уроженцем города Бердичева. Однако в последнее время все чаще можно услышать иное: родился не в Бердичиве, а в Киеве. И не в 1904-м, а в 1903-м. В самом деле, именно об этом свидетельствуют документы, хранящиеся в Киевском городском архиве. Еще семь лет назад я опубликовал их в газете «Советская культура», потом и в американской прессе. Но энциклопедисты не уступают. Вот и самый свежий биографический однотомник «Мистецтво України», выпущенный издательством «Українська енциклопедія», хоть и переместил рождение Горовица в Киев, однако дату оставил прежней. Давайте же, наконец, вместе заглянем в ту архивную бумагу, где все четко сказано: «Дано сие свидетельство в том, что в метрической книге еврейского населения г. Киева за 1903 год, ч. 1, о родившихся, мужеской графы, под № 725, значится следующая запись: сентября восемнадцатого дня, в г. Киеве, от отца – окончившего физико-математический факультет Университета Св. Владимира с дипломом первой степени Самуила Иоахимовича Горовица и матери Софии (Сони) Яковлевны родился сын и наречен именем Владимир». Само свидетельство тоже выдано в 1903-м, так что описка исключена. Сейчас уже трудно объяс34

1 9 9 7

Р І К

«КИЕВСКИЕ ВЕДОМОСТИ»

26 апреля 1997 г.

нить, каким образом было изменено время рождения Владимира Горовица. Быть может, это случилось в дни гражданской войны во избежание мобилизации. К концу военных действий в Киеве Владимиру было бы уже 16 лет, а так он остался 15-летним. Но, как бы ни было, пора вернуть Горовицу этот год. Тем более что готовится к изданию второй том многотомной энциклопедии «Мистецтво України», включающий букву «Г».

Михаил Кальницкий

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ПРАЗД НИ К ПИ АНИ ЗМ А ПАМЯТИ В. ГО Р О ВИ Ц А 21 апреля войдет в историю фортепьянного исполнительства Украины как день открытия Второго Международного конкурса юных пианистов памяти В. Горовица. После первого конкурса прошло два года, наполненные колоссальной работой по подготовке, осложненной проблемами экономики страны и этики ее учреждений культуры. И все-таки Украина продолжает утверждаться в мире в плане подготовки профессиональных музыкантов. И приоритет в этом процессе постепенно закрепляется, в том числе, и за конкурсом юных пианистов. Он стал одним из основных мероприятий благотворительной программы «Людмила Кучма – детям Украины». Организаторы этого престижного соревнования юных виртуозов в возрасте от 9 до 24 лет – Министерство культуры и искусств Украины, Главное управление культуры городской администрации и Киевское государственное музыкальное училище им. Р. М. Глиэра. Среди тех, кто поддерживает этот конкурс – посольства США, Японии, Чехии, Израиля, России, Швейцарии, Республики Казахстан в Украине. В проведении конкурса оказывают свое содействие и покровительство звезды фортепьянного искусства: Вэн Клайберн, Миша Дихтер (США), Хироко Накамура (Япония), Тереза Дюссо и Милош Маджин (Франция). Предварительные отборочные туры состоялись в нескольких странах — США (Цинциннати), Германии (Висбаден), Японии (Токио). В результате, в жеребьевке приняли участие 84 участника из 16 стран мира: Армении, Беларуси, Германии, Израиля, Казахстана, Китая, Кореи, Латвии, Молдовы, Польши, России, Словакии, США, Японии и Украины. Среди друзей и меценатов юных пианистов – фирмы «Yamaha» и «Petroff», предоставившие концертные рояли, а также Первый украинский международный 35

1 9 9 7

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

25 апреля — 7 мая 1997 г.

банк, Pepsico Ukraine Ltd., Сиба Фейги Сервисез ЛТД., «Литсофт» и «Роксолана». Первая встреча международного жюри с журналистами представила его прекрасный, интеллигентный и высокоавторитетный состав: Дина Иоффе (Израиль), Николай Сук и Мартан Канин (США), Татьяна Кравченко (Россия), Мария Крушельницкая (Украина), Казухико Накадзима (Япония), Рольф Плагге (Австрия), Уоррен Томсон (Австралия) и Норма Фишер (Великобритания). Своими основными задачами все эти известные музыканты считают выявление талантливых исполнителей, популяризацию классического искусства и укрепление музыкального авторитета Украины в мире. Рассказывая о Всеамериканском отборочном туре в г. Цинциннати, госпожа Шила Маккена передала то особое волнение и трепет, с которым принимали решение американские и украинские коллеги. Пятеро участников – это лучшие из лучших – достойны конкурировать с украинскими пианистами. По сути, Второй Международный конкурс памяти В. Горовица был открыт им самим: в Колонном зале прозвучала запись удивительно тонкой авторской транскрипции мелодий Ж. Бизе из «Кармен». Начало собственно конкурсу было положено 20 апреля в Доме творчества Союза композиторов Украины в Ворзеле, где разместились юные пианисты, приехавшие на конкурс. Преимущество этого места проживания – лесная зона, удобные коттеджи с роялями, хорошие условия для занятий и отдыха. На торжественной церемонии открытия конкурса в Колонном зале им. Н. Лысенко Национальной филармонии выступили

Д А Й Д Ж Е С Т

Ян Якоб Быстрицкий

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

1 9 9 7

Р І К

представители оргкомитета конкурса, министр культуры и искусств Украины Дмитрий Остапенко, председатель жюри конкурса, народный артист Украины Иван Карабиц. Посол США в Украине У. Миллер зачитал послание супруги президента X. Клинтон, к участникам и гостям праздника обратились также с письменными приветствиями супруга Президента Украины Л. Кучма, Его Святейшество Папа Римский Иоанн Павел II, Патриарх Филарет.

Рядом с участниками на сцене Колонного зала им. Н. Лысенко будут играть их старшие коллеги. Концертную программу конкурса открыли 21 апреля лауреат Первого конкурса памяти В. Горовица А. Емцов (Харьков) и профессор Музыкальной академии Тель-Авива, лауреат международных конкурсов Д. Иоффе. Блистательным солистам аккомпанировали ансамбль «Киевская камерата» (дирижер К. Карабиц) и симфонический оркестр Национальной филармонии Украины (дирижер Н. Дядюра).

Среди многих добрых пожеланий юным музыкантам, организаторам и почетным гостям особенно запомнились следующее. «Я счастлив, что участвую в этом большом празднике музыкальной культуры мира. Это – большая манифестация в честь В. Горовица»,— сказал Я. Быстрицкий, вицепрезидент Всемирной федерации международных музыкальных конкурсов.

Впереди – вечера нашего бывшего соотечественника А. Слободяника (27 апреля), его молодого коллеги А. Колтакова (30 апреля) и заключительный концерт лауреатов в Национальной опере 5 мая.

Итак, «лед тронулся», конкурс продолжается. Уже во вторник в филармонии начались конкурсные прослушивания первого тура, второй начнется в понедельник, 28 апреля, третий состоится 2–4 мая.

Виктория Муратова

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

НИ ДЕНЬ Р ОЖ ДЕ Н И Я, НИ ТРИ Н А ДЦ АТ Ы Й НО МЕР Н Е ПО М Е Х А ЮНЫМ ПИ АНИ СТАМ Колонный зал им. Н. Лысенко на этой неделе слушает полифонические произведения Баха, сонаты Моцарта и виртуозные этюды – именно этот репертуар исполняют юные пианисты в первом туре II Международного конкурса юных пианистов памяти Владимира Горовица. Перед конкурсом заявки на участие в нем поступили от 91 претендента. Но поскольку семь человек приехать в Киев не смогли (в основном, по болезни), стартовали 84 участника. Любопытно было наблюдать за жеребьевкой, проходившей в Ворзеле. Иван Карабиц, председатель жюри, дабы поддержать ребят, вытянувших первый и тринадцатый номера, дарил им шоколадки. А юный пианист из Японии, поселившийся в домике № 13 (каждый участник живет в Ворзеле в отдельном домике с роялем), вытащил свой... № 13. А одна армянская девочка играла свою программу 24-го, то есть сегодня, и сегодня же у нее день рождения. Дружная толпа родственников долго и настойчиво донимала организаторов: как можно в такой день играть? Пусть повезет Эгине Рапян в этот день, а самым лучшим подарком станет удачное выступление в первом туре. Приступило к работе жюри, в состав которого вошли очень именитые музыканты: лауреаты множества международных конкурсов Дина Иоффе (Израиль), опытный судья музыкальных конкурсов – Мартин Канин (США); почетный профессор Санкт-Петербургской консерватории, народная артистка России Татьяна Кравченко; заслуженная артистка Украины, рек37

1 9 9 7

Р І К

«КИЕВСКИЕ ВЕДОМОСТИ»

24 апреля 1997 г.

тор Львовского высшего музыкального института им. Лысенко Мария Крушельницкая; профессор Университета музыки в Осаке Казухико Накадзима (Япония); лауреат международных конкурсов Рольф Плагге (Австрия); неизменный директор Сиднейского международного конкурса пианистов Уоррен Томсон (Австралия); заслуженный артист Украины, артист-резидент Украинского института в Америке Николай Сук (США); директор Лондонских мастер-классов Норма Фишер (ОКВ). Открытие II Международного конкурса юных пианистов памяти Владимира Горовица было весьма торжественным, но, как зачастую водится, не лишенным некоторых ляпсусов. То переводчик напрочь забывал текст, то представляли не тех... Но яркие впечатления от концерта загладили все шероховатости. Особенно же всех порадовал лауреат I конкурса памяти Горовица Алеша Емцов, виртуозно исполнивший композицию Сен-Санса. Киевлянам будет интересно, как можно попасть в эти дни в Национальную филармонию. В кассах продаются билеты, а для учеников музыкальных школ, училищ и консерватории есть абонементы и определенное количество бесплатных пропусков.

Елена Кириченко

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ЗН АКО М СТ ВО С ПИ АНИ СТАМ И X X I СТОЛЕ ТИЯ

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

8 мая 1997 г.

Второй Международный конкурс юных пианистов памяти В. Горовица завершился в понедельник заключительным концертом лауреатов и дипломантов. После бурного обсуждения, продолжавшегося до четырех утра, международное жюри вынесло свой вердикт. Победители названы, призы распределены, конкурс окончен, жизнь продолжается. Иной раз уже привычно – профессионально подсчитывая баллы участников того или иного соревнования, мы механически сравниваем их с идеалом в нашем представлении. «Похож – непохож, достоин — недостоин». Как выбрать лучших из 84 лучших, вступивших в первый «круг» и представивших фортепианные школы 16 стран мира? Или даже из 18 счастливцев, выдержавших два тура и дошедших до третьего, став предметом гордости в пяти странах?

ближнего и дальнего зарубежья, усилившийся экономическими проблемами последних лет. Те же трудности перекрыли путь в музыкальные школы детям из малоимущих интеллигентных семей и сделали обучение музыке прерогативой только обеспеченных слоев общества. Эти же экономические проблемы ограничили на несколько лет наших учителей «первой ступени» в информации в виде пластинок, нот и книг. Если развивать тему и принять во внимание еще и всеохватывающее сокращение бюджетных средств на культуру, что грозит печальной перспективой закрытия большого количества музыкальных школ, то будущее предстанет мрачноватым.

Украина может считать себя близкой и почти родной для американца Б. Валлика (первая премия в средней группе и приз за лучшее исполнение произведения композитора страны-участника), японцев Э. Минорикава (диплом), К. Мацумото (третья премия в средней группе и диплом), Ю. Китано и X. Учияма (третья премия в старшей группе) и очаровательной Р. Хиноуэ, победившей в младшей, а также китаянки Лон Ин (третья премия в средней группе) и россиянина С. Морозова (диплом в старшей).

Пока же, наблюдая этот настоящий праздник музыки, удивительно преобразивший и на много порядков омолодивший и взбодривший столицу Украины и ее музыкальную жизнь, не устаешь удивляться и радоваться неистребимости в нашем народе любви к прекрасному искусству – музыке, а также — энтузиазму и неуспокоенности некоторых представителей «класса» музыкантов и педагогов, задумавших и осуществивших сие «действо виртуозов». Сегодня пока еще трудно адекватно оценить этот подвижнический труд создателей конкурса – дирекции Киевского государственного музыкального училища им. Р. М. Глиэра, членов оргкомитета и представителей управления культуры столицы. Теперь у них появились новые подопечные, ответственность за которых возникла одновременно с вручением им званий и наград.

Приятно, конечно, когда Украину, родину виртуозов и гениев XVII–XVIII вв., сегодня называют «молодой державой» представители стран, в которых на то время и не слыхивали об органах либо клавесинах. Но слегка непонятно, каким образом держава с многовековой профессиональной музыкальной традицией не получила ни одной высшей награды в нынешнем соревновании юных виртуозов. Возможно, сказывается колоссальный отток лучших исполнительских и преподавательских сил в страны 38

1 9 9 7

Этот настоящий праздник музыки удивительно преобразил, намного омолодил и взбодрил столицу Украины

В течение двух недель практически ежедневно заполнялись публикой Большой зал Национальной музыкальной академии

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

им. П. Чайковского и Колонный зал им. Н. Лысенко Национальной филармонии Украины. К третьему туру конкурса слушатели в зале уже осведомленно оперировали именами юных виртуозов, сравнивая манеры и школы игры. Этой теме была посвящена и встреча «за круглым столом» членов жюри, организаторов и почетных гостей конкурса с представителями музыкальной общественности и прессы, состоявшаяся в минувшую субботу в филармонии. Своими мыслями по поводу конкурса и его значения поделился с нами Я. Быстрицкий, вице-президент Всемирной федерации международных музыкальных конкурсов. Он отметил высокий уровень и солидный профессиональный уровень подготовки участников, а также прекрасную организацию. По мнению опытного и авторитетного директора Международного конкурса и общества им. А. Рубинштейна, особое значение по окончании «соревнования» имеет работа с его участниками – как победителями, так и «аутсайдерами», и особенно с последними. Важно теперь не растерять лауреатов, поддержать их и не оставить вниманием. Эту мысль продолжила профессор Рубинской академии музыки (Тель-Авив), лауреат международных конкурсов Д. Иоффе. Она обратила внимание на возникшую в последнее время тенденцию подготовки юных виртуозов-«спортсменов», проявившуюся на конкурсе, и предостерегла педагогов от чрезмерного увлечения громкостью и «скоростью». В этом коллегу поддержала ректор Львовского высшего музыкального института, заслуженная артистка Украины М. Крушельницкая. По ее мнению, нельзя превращать конкурс в соревнование. Она подчеркнула также, что в процессе подготовки и проведения конкурс выявил огромное количество талантов и открыл большие возможности украинских исполнительских школ. Хотя, конечно, не обошлось и без некоторых случайностей при отборе на второй и третий туры. С. Бэлза (Москва) заверил, что по его мнению, у конкурса, носящего славное имя В. Горовица, большое будущее. И теперь основная его задача – войти в число лучших в мире. Р. Плагге (профессор Зальцбургского Моцартеума) выразил свое опасение в том, чтобы педагоги не стали использовать своих учеников в качестве «лошадей» для забега в достижении новых «спортивных» результатов. И особенно важно при подготовке юных му39

1 9 9 7

Р І К

зыкантов к конкурсам сохранять их детскую чувствительность и непосредственность. Профессор К. Накадзима (Япония) сказал, что его беспокоит то, что все интересуются всегда лишь лауреатами конкурса. И ставя себя на место публики, он всегда мечтает о том, чтобы его ученики в первую очередь завоевали сердца слушателей и получили удовольствие от выступления на сцене. Наверное, дорогими наградами для многих юных виртуозов стали приглашения на Международный фестиваль «Артисты XXI столетия» от его арт-директора А. Слободяника и на фестиваль «Киев Мюзик Фест ’97» от музыкального директора И. Карабица. Лауреаты выступят с концертами в турне, в подготовке которого согласились принять участие члены международного жюри. Естественно, даже при наличии такого высокоавторитетного жюри под председательством народного артиста Украины И. Карабица, трудно гарантировать абсолютную объективность. Кому-то просто трудно было выдержать этот марафон, ведь психологическая и физическая нагрузки трех туров не каждому взрослому под силу. С другой стороны, кому-то из членов жюри показалось, что уровень участников финала в старшей группе недостаточен для присуждения высшей награды, а кто-то пленился очарованием детскости победительницы в младшей группе Р. Хиноуэ или американской импозантностью и подчеркнутым артистизмом обладателя первой премии во второй группе Б. Валлика. В тени оказались, к сожалению, талантливые и музыкальные А. Гаврилюк и Е. Уханов (Харьков), Д. Прощаев и В. Зубков (Киев). Предметом дискуссий стала харьковская пианистическая школа профессора В. Макарова, составившая основную конкуренцию зарубежным представителям. И тем не менее, уровень конкурса высок, что обеспечивают три тура-прослушивания с обязательной программой и высокими критериями отбора. В результате основная борьба развернулась между представителями трех фортепьянных стран – Украины, США и Японии. Внутренние различия между Киевской и Харьковской школами выявили их конкурентоспособность и активность.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Понимая особенности международных конкурсов и вникая в далеко идущую стратегию распределения призовых мест, я бы все-таки внесла в решение жюри одну поправку – в пользу В. Зубкова (НМАУ, класс профессора Б. Архимовича), не получившего первую премию в старшей группе. Как бы в погоне за объективностью и желанием раздать «всем сестрам по серьгам» не отбили желание соревноваться у наших детей их педагоги. Утратить веру в себя и остаться «вторыми» по жизни в этом возрасте – значит, не состояться вообще. Среди прочих конкурсных проблем – уже хорошо известные: репертуар и аккомпанирующие оркестры. Если первая – работа случая, то вторая – дело государственной важности. Ансамбль «Киевская камерата» и Симфонический оркестр Национальной филармонии, их дирижеры – К. Карабиц, В. Балей и Н. Дядюра выдержали настоящий экзамен на профессионализм. И как оказалось, не всегда наши коллективы в состоянии играть шедевры виртуозного жанра «с листа». А хотелось бы.

Р І К

Праздник юных пианистов памяти В. Горовица состоялся. Аншлаги, благодарную публику, овации, «браво» и «бис» они уже вкусили. Неопытные маленькие артисты пока еще неловко и робко кланяются, спеша уйти со сцены. Это они – будущее исполнительской культуры нации, ее XXI столетие. Дай-то Бог найти себя и сделать свою карьеру!

Виктория Муратова

Члены жюри ІІ конкурса

1 9 9 7

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

THE 2 ND VO LO DY MY R HOROWIT Z I NT E RN AT IO N AL PI ANO C O M P E T IT IO N April 21 – May 5,1997, Kyiv The trip to Kyiv was via Singapore and Amsterdam. I was met at Boryspil airport by members of the organising committee and taken by car to the Kozatsky Hotel which is situated on Independence Square and opposite the National Music Academy of Ukraine. Horowitz studied at this Academy. That evening I was taken to a concert at the restored Philharmonic hall – a beautiful building from the 19th century, a hall that had been the venue for numerous great artists including Liszt and Tchaikovsky. The morning of Sunday 20 th April was spent walking in the city and visiting St. Volodymyr’s Cathedral. One can see many changes in Kyiv each year now – many buildings, including churches have been or are currently being restored. The streets are much cleaner and shops have a wider variety of goods, including many consumer products from Western Europe and Japan. Although the economy is still struggling, cultural activities are well supported and greatly appreciated. In the late afternoon we traveled to Vorzel – the holiday houses or dachas for composers of the Union of Ukrainian composers. The jury and competitors gathered in the hall for the drawing of lots – the order in which they would perform. The following day a press conference was held – press coverage through-out the competition was good. That evening the Opening ceremony take place in the Hall of Columns. Jury members were 41

1 9 9 7

Р І К

«ВІЛЬНА ДУМКА»

10 червня 1997 р.

introduced and there were speeches by a number of government and city officials. The jury members were: Ivan Karabyts (Ukraine, Chairman), Norma Fisher (England), Martin Canin (USA), Rolf Plagge (Austria), Kazuhiko Nakajima (Japan), Tatiana Kravchenko (Russia), Maria Krushelnytzka (Ukraine), Mykola Suk (USA/Ukraine), Warren Thomson (Australia), Dina Joffe (Israel), Vasyi Ivchenko (Ukraine, Jury Secretary). A short interval was followed by the performance of two concertos: Saint-Saens No 2, with Oleksij Yemtsov – first prize winner of the junior section of the first Horowitz competition. Oleksij will be visiting Sydney in July 1997. The competition this year was divided into three groups: up to 14 years, 14 to 20, and 20 to 24 years. 84 of the 90 pianists chosen following auditions in Japan, USA and Ukraine arrived to participate. Each day we heard pianists from each group. Countries represented were: Ukraine, Russia, Belarus, USA, Japan, China, Korea, Poland, Germany, Kazakhstan, Moldova, Israel, Armenia, Latvia, Tartarstan and Slovakia. There was quite a range of standards during the competition and it was the younger group that produced the most outstanding talent and potential, with students of Professor Victor Makarov from Kharkiv displaying exceptional technical control, virtuosity and refinement and at the same time real involvement in the performances with individuality. There was a wide range of works by Ukrainian composers presented

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

with several being quite outstanding: Skoryk – Burlesque; Filipenko – Toccata. Finally, after three stages of competition (stage three comprised of concertos played with the Kyiv Camerata (Groups I and II) and the National Philharmonic Orchestra (Group III), on May 5th the prize winners lists were completed. The results of the 2nd Horowitz International Piano Competition were:

Group III: 1st – no award, 2nd Viacheslav Zubkov (Ukraine), equal 3rd Yurij Kitano and Maruko Uchiyama (Japan).

Р І К

That afternoon a press conference at the Opera House was followed by the presentation of prizes and performances by prize winners. During the ceremony I presented two separate encouragement awards to the youngest Ukrainian competitors and made a short speech of thanks on behalf of the jury. A reception at the Opera House complex concluded the evening and the 2nd Horowitz Piano Competition.

Group I: 1st prize Risa Hinoue (Japan), 2nd Olexander Havrylyuk (Ukraine), 3rd Olexander Hrynyuk (Ukraine); Group II: 1st prize Bryan Wallick (USA), Denis Proshchaev (Ukraine), equal 3rd Kazumasa Matsumoto (Japan) and Lon In (China);

1 9 9 7

Warren Thomson

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Д РУ ГИЙ М І Ж Н АР ОДН И Й ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИ М И РА ГОРОВИЦЯ У ці весняні дні навіть машини, що прямували через Європейську площу на Поділ, пригальмувували, галантно пропускаючи людей, які, ігноруючи підземний перехід, розташований поруч, перебігали вулицю, не помічаючи нічого навкруги, одержимі лише думкою — «не спізнитися на конкурсні прослуховування». Другий міжнародний конкурс юних піаністів пам’яті Володимира Горовиця, що протягом двох тижнів проходив у Колонному залі імені М. Лисенка Київської Національної філармонії, став тим «магнітом», що притягував киян та гостей столиці з ycix куточків нашої планети. Це був не просто конкурс талановитих юних музикантів, це було свято музики, що виявило стан виконавського піаністичного мистецтва не лише нашої, а й багатьох країн світу, таких як США, Японія, Росія, Казахстан, Корея, Німеччина, Молдова, Білорусь, Польща, Китай та ін. Конкурс сам складав своєрідний іспит на право увійти до Всесвітньої Федерації Міжнародних конкурсів i, здається, витримав його з честю. Віцепрезидент цієї Федерації Ян Якоб Бистрицький залишився задоволений. Один з визначних авторитетів конкурсної справи, автор чотирьох книжок Густав Алінк на заключній пресконференції, що відбулася в день закриття музичного форуму, сказав: «Я в захопленні від того, що почув i пережив у ці дні. Рівень організації перевершив yci мої сподівання, бо знав, яке зараз непросте економічне становище у вашій молодій державі». Вразили нідерландського дослідника не лише високий рівень піаністичної майстерності наших юних музикантів, а й надзви43

1 9 9 7

Р І К

«МУЗИКА»

№ 4, 1997 р.

чайна зацікавленість широких кіл слухачів тим, що відбувалося: зал завжди був переповнений. Усвідомлення, що саме на цій сцені розпочинав Великий Маестро свій шлях на музичний Олімп, викликало якийсь особливий трепет у серцях присутніх i значною мірою створювало святковий настрій. Адже ініціаторам й засновникам міжнародного конкурсу пам’яті Володимира Горовиця, невтомним ентузіастам з Київського музичного училища вдалося відшукати афішу концерту учнів класу Глієра, що відбувся 15 листопада 1917 року в Колонному залі Купецького зібрання (сьогодні це Національна філармонія), i серед його учасників – Регіна i Володимир Горовиць. Про педагогів i працівників найстарішого музичного навчального закладу України, де Володимир Горовиць здобув професійну освіту, можна писати багато... Довгі роки цей скромний, самовідданий колектив ніби чекав свого часу, щоб, як в тій казці Андерсена, розкритися на повну силу i повернути із забуття ім’я геніального музиканта, знаного в усьому світi і так довго замовчуваного в країні, де народився, навчався й успішно розпочав свою музичну кар’єру. Колектив училища, очолюваний директором Вадимом Козіним та генеральним директором конкурсу Юрієм 3ільберманом, зробив усе, щоб забезпечити чітку, злагоджену роботу масштабного музичного форуму – Другого міжнародного конкурсу юних піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Уклін їм за це i безмежна вдячність наступних поколінь. Та все має свій кінець: конкурс завершився, пролунали останні акорди, стихли бурхливі опле-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ски, роз’їхалися члени журі, почесні гості, нагороджені, не нагороджені юні музиканти, i настав час роздумів, тверезої оцінки не тільки організаційних, а насамперед музичних подій конкурсного марафону. Отут i постає перше болюче питання: хто ж ми – переможені чи переможці? Як оцінити досягнення української піаністичної школи — чи заробленими «балами», чи, можливо, чимось іншим, менш очевидним? 3 одного боку, не так вже i погано – в молодшій трупі 2-га й 3-тя премії, в середній – 2-га, в старшій віковій теж. Крім того, 6 дипломантів! На перший погляд, ніби все гаразд! Але ця «другорядність» не дає спокою. Чому Україна не піднялась вище «срібла»? Невже поміж 39 українських претендентів — найбільшої групи, представленої однією країною – не знайшлося жодного виконавця, який би заслуговував на найвищу нагороду? Найлегше було б звинувачувати журі в необ’єктивності, як той професор з консерваторії, який образився, що його вихованці не пішли далі першого туру (мовляв, «Моїх студентів спеціально завалили»), i гордо залишивши зал, більше не з’являвся на прослуховуваннях. Доречно нагадати склад журі: Норма Фішер (Велика Британія), Казухіко Накадзіма (Японія), Рольф Плагге (Австрія), Діна Іоффе (Ізраїль), Тетяна Кравченко (Росія), Мартін Канін i Микола Сук (США), Уоррен Томсон ОАМ (Австралія) i лише два представники України. Все ж краще було б залишатися на конкурсі й почути багато корисного для себе як для педагога... Наприклад, хто б міг подумати, що в Японії така високопрофесійна, виплекана на кращих традиціях світової фортепіанної педагогіки, піаністична школа? Справа тільки в тому, що наймолодша учасниця японської групи Pica Хіноуе здобула I премію, а в другій i третій вікових категоріях троє учасників відзначені третіми преміями. Яким звуковим, колористичним арсеналом виразових засобів володіють юні піаністи з Японії і як дбайливо ставляться вони до авторського задуму виконуваних творів, ніколи не спокушаючись будь-що вразити своєю технікою за рахунок розкриття глибинного змісту музичного твору. Професор Казухіко Накадзіма з Токіо зауважив: «Я не думаю, щоб мої учні стали лауреатами, а просто хочу, щоб вони завоювали серця публіки». I це їм вдалося. А яке дбайливе ставлення у японців 44

1 9 9 7

Р І К

до рідного інструмента і Другий конкурс пам’яті Горовиця проводився на роялі фірми «ЯМАХА», спеціально привезеному для цього з Японії. Справжньою насолодою було спостерігати за роботою японського настроювача, який у перервах буквально чаклував над інструментом. А на яких інструментах грають наші діти – майбутні концертанти, на чому виховується їх виконавський слух? Завітайте до нашої найпрестижної школи-десятирічки для обдарованих дітей ім. М. Лисенка й торкніться будь-якого піаніно, що знаходиться в «репетиторіях», а насправді в непровітрюваних холодних кімнатах-комірчинах. Тут годі говорити про розвиток тембрального слуху, не дай Боже, не зіпсувати свій звуковисотний слух, бо інструменти в жахливому стані, i настроювати їх марна справа. Та i в класах картина не набагато краща. А може, підготовку до Третього Міжнародного конкурсу, що відбудеться напередодні XXI століття, треба передовсім починати з поновлення «парку» інструментів наших музичних навчальних закладів? Адже навряд майбутній xipypг набуде справжньої професійної техніки, якщо під час навчання користуватиметься кухонним ножем! А з яким творчим захопленням японські музиканти виконували твори Л. Ревуцького, М. Лисенка та інших українських композиторів! На жаль, ми зовсім не знаємо музики японських авторів i добре, що в умовах конкурсу зазначене обов’язкове виконання творів композиторів країни учасника конкурсу. Завдяки цьому прозвучали прекрасні композиції: «Химери» американця Р. Лібермана, Фантазія «Сакура» японця Хазабуро Xipaї, «Корейська рапсодія» Унхоє Пака, «Танок баобабів» білоруського композитора Глєбова-Оловнікова та багато інших. Шкода, що ноти цих творів не можна було придбати під час конкурсу. Обов’язкове виконання oпyciв українських композиторів (за умовами конкурсу) теж дало позитивний результат. Доктор Г. Алінк з Нідерландів ще напередодні змагання висловив надію, що завдяки конкурсу багато нових творів українських авторів упродовж наступних десятиліть увійдуть до репертуару провідних пiaністів різних країн, а деякі стануть усесвітньо відомими. I якщо виконання творів нашої національної музики іноземними конкурсантами було на найвищому рівні й часом висвітлювало ці твори в новому інтерпретаторському аспекті, то нашим педа-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

гогам можна зробити закид, що вони мало зробили, аби ширше представити маловідомі нечасто виконувані композиції наших сучасних авторів. Виступаючи на зустрічі «за круглим столом», що відбулася в конференц-залі Національної філармонії, автор популярних музичних телепрограм, професор Святослав Белза підкреслив, що у конкурсу, який носить ім’я Володимира Горовиця – велике майбутнє, i він повинен стати в першу чергу змаганням «віртуозів». Цим С. Белза торкнувся болючої проблеми: а що ж розуміти під словом «віртуоз»? Два роки тому Перший міжнародний конкурс В. Горовиця відкрив нам ім’я талановитої, надзвичайно енергійної людини, представника харківської піаністичної школи професора Віктора Макарова. Виступи його вихованців, юних віртуозів Олексія Ємцова та Олексія Колтакова стали справжньою сенсацією на цьому престижному форумі, де вони зайняли високі призові місця. Та ось пройшло два роки, i знов ім’я професора В. Макарова опинилося в центрі уваги шанувальників музичного мистецтва. Його учень – переможець Першого конкурсу В. Горовиця Олексій Ємцов з успіхом виступив з оркестром на концерті, присвяченому урочистому відкриттю Другого міжнародного конкурсу пам’яті В. Горовиця. Переможець конкурсу 1995 року, Олексій Колтаков дав сольний концерт з творів Ф. Ліста та С. Рахманінова в день завершения II туру конкурсного прослуховування. До того ж, в цьому концерті він виконав кілька транскрипцій Горовиця, нотний текст яких записав на слух сам з платівок. (Ці ноти можна було придбати тут же на конкурсі). Саме напередодні змагання В. Макаров завершив роботу над «Методикою навчання гри на фортепіано на підготовчому відділенні й у початковій школі», яка вийшла поки що невеликим тиражем, але викликала великий інтерес педагогів. На Другий міжнародний конкурс професор Макаров теж представив своїх чотирьох учнів, але. на жаль, цього разу такої блискучої перемоги, як два роки тому, вони не здобули. Це, безумовно, високообдаровані, талановиті діти, але манерою гри, поведінкою на сцені вони дуже нагадували один одного. Насамперед вони захоплювалися карколомними темпами, виявляли бажання будь-що блиснути надзвичайною технікою, зловживали зовнішньою атрибутикою дорослих 45

1 9 9 7

Р І К

віртуозів, демонструючи ефектні рухи i пози. Хтось дотепно пожартував: «Учнів Макарова впізнаєш по ході ще до того, як вони торкнуться інструмента». Ця «серійність», а також обставини, коли на ІІІ турі один за одним виступили претенденти на I призове місце — учень Макарова Олександр Гаврилюк i Pica Хіноуе з Японії, – i зіграли Фортепіанний концерт Моцарта C-dur, почала насторожувати. Стало очевидним, як багато втрачає виконання юного вундеркінда в порівняняні з проникливою заворожуючи натхненною грою маленької японської піаністки, що до кінця зливається з образним світом чарівної музики Моцарта й так зворушливо вміє слухати оркестровий супровід. Висновок журі був на користь Ріси Хіноуе. У молодшій віковій гpyпi вона посіла I місце, відсунувши свого суперника на друге. Ще один учень професора Макарова – Сергій Школяренко – нагороджений дипломом в тій же віковій гpyпi. Маючи блискучі технічні дані, на III турі він теж виявив недостатній досвід гри з оркестром (а точніше, слухати когось, крім себе), часто не йдучи за диригентом, встановлюючи темпи відповідно до своїх емоційних поривань та віртуозних уподобань. Тут доречно згадати самого Маестро, вихованого на найкращих традиціях російської фортепіанної школи, що базувалася на експресивному трактуванні техніки: «СПІВ» на противагу механічній монотонності: «Техніка – це темперамент i спритність, – казав Горовиць. – Техніка – це значить мати зовсім ясну уяву про те, що ви хочете, i володіти повною спроможністю для досконалого виконання цього завдання». I далі: «Я розробив власну техніку. У деяких творах я використав позицію прямих пальців, в деяких округлих: кожен твір потребує особливого дотику». 3 метою привести віковий ценз учнівського конкурсу у відповідність з сучасною європейською освітою, на відміну від Першого конкурсу В. Горовиця для Другого були розширені вікові межі учасників: I – Молодша (9–14 років), II – Середня (14–19 років, на конкурсі виявилася найбільш численною – 42 учасники) i III – Старша (19–24 роки). В цьому унікальність даного конкурсу: жоден у свті не має такого широкого вікового діапазону. Це дало можливють брати участь у змаганні не лише учням музичних шкіл i училищ, а й студентам консерваторії. У методичному плані – це цілком виправданий крок. Адже часто доводиться

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

чути: «Які у нас чудові, обдаровані, талановиті діти». I як дотепно заначила одна з членів журі «Тільки куди вони зникають потім?» Таке зіставлення трьох груп спонукає до певних висновків.

Ріса Хіноуе (Японія)

Брайан Валлік (США)

Відомо, що піаніст формується на естраді. Після конкурсу перед обдарованими дітьми в цьому плані розкриваються широкі можливості. Артдиректор міжнародного фестивалю мистецтв О. Слободяник подарував п’ятьом учням можливість виступити в США у програмі «Артисти XXI ст.». Це Pica Хіноуе (Японія), Олександр Гаврилюк (Україна), Євген Уханов (Україна), Віталій Баран (Україна), Шай Коен (Ізраїль) – лауреат першої премії конкурсу 1995 р. 3 тією ж метою засновано приз фестивалю «Київ Музик Фест’97», куди запрошені виступити з концертом лауреати й дипломанти з України Олександр Гринюк, Олександр Гаврилюк, Денис Прощаєв, Андрій Бондаренко та В’ячеслав Зубков. Ректор Львівської консерваторії М. Крушельницька запросила в концертну подорож по Західній Україні не тількі лауреатів, а й дітей, які дуже добре грали, але не подолали найвищу планку конкурсного відбору. Та, крім концертної діяльності, для розвитку майбутніх піаністів потрібен час для навчання. Володимир Горовиць радив: «Щоб зіграти навіть невеликий твір великого композитора, ви повинні знати всю його творчість, симфонії, камерну та вокальну музику... Піаніст повинен бути знайомий з усіма творами композитора, зокрема й тими, що написані для інших інструментів i голосу...». I якось моторошно стає, коли популярна газета «Всеукраинские ведомости» (до речі, інформаційний спонсор конкурсу) розповідає, як українська фортепіанна школа готується підкорити весь світ i радіє, що група юних музикантів протягом короткого часу дала після Першого конкурсу аж 40 концертів у містах Європи, Америки i навіть Австралії, а «Хлопчик Олексій прорубав ще одне вікно в Європу». Думаю, чи не розгубимо ми в гонитві за тріумфами душі й майстерність наших майбутніх Горовиців. Чи не спіткає їх доля відомої зірки фігурного катання Оксани Баюл? Ще одне питания так i не вдалося з’ясувати – чому журі конкурсу вирішило в старшій віковій гpyпi вищу нагороду не присуджувати? Адже студент Національної музичної академії В’ячеслав Зубков, який навчається у доцента Б. Архимовича, впевнено лідирував протягом всіх 3 турів серед старших піаністів, але з

1 9 9 7

Р І К

якихось причин йому присудили лишень другу премію. Підводячи підсумки конкурсу, в заключному слові голова журі I. Карабиць сказав на адресу Зубкова: «Це блискучий музикант, грав дуже яскраво, але на першу премію не потягнув». Дещо туманне формулювання. Це у змаганні на перетягування каната можна вирахувати точно, хто із спортсменів на скільки сантиметрів досягнув чи перетягнув. А в музиці? 3 тим же успіхом можна було б i в середній гpyпi пересунути американського піаніста на II місце, але, на щастя, цього не зробили... А що до Зубкова – мотиви не зрозумілі. Може, члени журі з України виявили зайву делікатність, не насмілившись відстоювати представника своєї країни, а може й справді, як пішла чутка, це зроблено «з метою економії». Економлять же наші власті на зарплатні, не виплачуючи педагогам місяцями! Тепер збираються, кажуть, скоротити кількість музичних шкіл в Україні, мабуть, не враховуючи, що без того поживного підгрунтя нi на чому буде вирощувати майбутніх Горовиців. Є ще багато питань, які виникали в зв’язку з конкурсом. Думаю, що це тільки початок серйозної професійної розмови про стан піаністичної справи в нашій країні. Є надія, що її продовжать в майбутньому наші педагоги-пiaністи, відомі виконавці й досвідчені музикознавці.

Маргарита Ільницька

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

KARABY TS : 24 PRELUD E S Karabyts: 24 Preludes. Oleksiy Yemtsov, Oleksiy Koltakov, p. Cambria 1406 (Allegro) 50 minutes. I can’t help envying Victor Samokhvalov, the liner note writer for this cycle of piano preludes by Ukrainian Ivan Karabyts (born 1945). He gets to use no fewer than 21 musical examples to illustrate his detailed descriptions of these pieces. How much simpler to offer the written music itself rather than being stuck with clumsy approximations like «perky, folk-inspired theme with a prominent rising major sixth» or «floridly ornamented cantabile». With all his advantages Samokhvalov manages a glaring misjudgement when he stresses that Karabyts «thinks and feels polyphonically». Not true. Karabyts’s preludes are in fact mostly studies in (tonal and often jazz-inspired) harmony and figuration, though they do sport some nice tunes. The opening prelude, for instance — an intimate, lilting reverie — evokes Bill Evans in one of his famous quiet moods. Much variety follows. 4 is modal, setting a folkstyle melody with clever quasi-minimalist ostinato accompaniment, while 10 is a solemn recitative pairing an exotically-inflected cantillation with sonorous quartal harmonies, and 12 a slow, dark aria in the manner of Bach’s Italian Concerto. And so it goes. I can’t say that Karabyts reveals a strongly individual «sound» in these preludes, but I can certainly affirm that like, say, Kabalevsky, whom he resembles in style – he’s an inventive and assured craftsman. There are no duds in this set, and Karabyts never repeats himself; every one of his preludes is enjoyable, with something different and satisfying for both pianist and listener. Performances by two young prize winners of the «International Competition for Young Pianists in Memory of Vladimir Horowitz» who share the same given name are enthusiastic and polished, and recorded sound is good.

LEHMAN 1998 47

1 9 9 7

Р І К

«AMERICAN RECORD GUIDE»

November/December 1997

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

1 9 9 7

Р І К

IІ МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ 21 КВІТНЯ – 5 ТРАВНЯ 1997

ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

Іван Карабиць (Україна) – голова журі

МОЛОДША ГРУПА

Уоррен Томсон ОАМ (Австралія)

І ПРЕМІЯ

Pica Xiнoye (Японія)

ІІ ПРЕМІЯ

Олександр Гаврилюк (Україна)

ІІІ ПРЕМІЯ

Олександр Гринюк (Україна)

Мартін Kaнін (США) Казухіко Накадзіма (Японія) Рольф Плагге (Австрія) Норма Фішер (Велика Британія) Діна Іоффе (Ізраїль)

СЕРЕДНЯ ГРУПА І ПРЕМІЯ

Брайан Валлік (США)

ІІ ПРЕМІЯ

Денис Прощаєв (Україна)

ІІІ ПРЕМІЯ

Казумаса Мацумото (Японія) Лон Ін (Китай)

Тетяна Кравченко (Росія) Микола Сук (США)

СТАРША ГРУПА

Mapiя Крушельницька (Україна)

І ПРЕМІЯ

не була присуджена

ІІ ПРЕМІЯ

В’ячеслав Зубков (Україна)

ІІІ ПРЕМІЯ

Юджи Кітано (Японія) Харуко Учіяма (Японія)

1998

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ВІДКРИТТЯ «ШКОЛИ ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ» Відкриття «Школи виконавської майстерності» — явище унікальне. Так, різні майстеркласи з різних видів мистецтва у світі широко існують. Але щоб організатори міжнародного конкурсу відкрили ще й школу, де майбутні конкурсанти могли б не тільки шліфувати свою майстерність, спілкуватись з видатними педагогами, а ще й побачити відеозаписи, документальні фільми про визначних виконавців — такого ще не бувало... Хочеться наголосити, що до кожного учасника школи тут ставляться індивідуально i надзвичайно уважно. Половина учнів отримала стипендії від міської державної адміністрації.

Альбіна Афоніна

1 9 9 8

Р І К

«КИЇВСЬКИЙ ВІСНИК»

11 квітня 1998 р.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Ш КОЛ А В И КО Н АВС Ь КО Ї М АЙСТЕ Р Н О СТ І

Майстер-клас Норми Фішер (Велика Британія)

Р І К

«ХРЕЩАТИК»

13 червня 1998 р.

Наприкінці березня цього року відбувся перший випуск «Школи виконавської майстерності». 23 випускники одержали дипломи, в яких міститься свідчення про навчання зі спеціальності (гра на музичному інструменті) та виконавської інтерпретації. У програмі школи на 1998–99 рік заплановано 7 таких випусків. Вимальовується також i подальша перспектива роботи. Отже, на часі зробити деякі оцінки як самої ідеї новоствореної структури, так і ефективності її реалізації.

Нарешті, якщо на меті – ефективність музичного виховання, мова має йти не лише про виконавщв-піаністів, але також i про юних представників інших музично-виконавських спеціальностей.

Організаторами школи i, певною мірою, її «кураторами» стали: Головне управління культури Київської міської держадміністрації, Міжнародний благодійний фонд конкурсу пам’яті Володимира Горовиця та Київське державне вище музичне училище ім. Р. М. Глієра.

У вже згадуваній програмі зазначається, що «Школа виконавської майстерності» – це постійно діюча система майстеркласів видатних музикантів-майстрів виконавського мистецтва, яка функціонує в період між конкурсами.

Організаційні особливості «школи», форми навчання, що використовуються в ній, склад професорів та учнів – все це кінцевою мірою визначаеться її життєвою функцією, призначенням новоствореної структури у цілісній системі виховання музикантів-виконавців молодшого віку...

Майстер-клас Терези Дюссо (Франція)

1 9 9 8

Інтервал між першим та другим конкурсами становить два роки. Члени журі, педагоги, інші відомі музиканти мають змогу слідкувати за розвитком творчої майстерності тих виконавців, які були учасниками у відповідних вікових групах обох конкурсів. Але, по-перше, це спостереження усе ж таки здебільшого фрагментарного характеру. По-друге, тих самих учасників-конкурсантів були лише одиниці. По-третє, i що найбільш суттєво, на практиці в подібних конкурсах беруть участь зовсім не всі обдаровані музиканти-виконавці, які б заслуговували на участь в ньому.

Отже, видається природною, а головне, дуже сучасною колективна ідея членів журі, інших відомих музикантів знайти постійно діючу форму професійного контакту досвідчених викладачів з талановитими дітьми. Однією з таких форм i є «Школа виконавської майстерності».

В загальну систему навчання музиканта входить все різноманіття форм, що практикуються. Але наскрізною, «ведучою» лінією тут є постійні заняття з викладачем з фаху. Цю роль для юного музиканта де в чому можна порівняти з функцією особистого «тренера», який «володіє індивідуальністю» свого учня i, відповідно, спрямовує цю індивідуальність у необхідне русло. Але для музичного виховання цього замало. Г. Нейгауз якось зауважив, що педагогіка – це «чиста форма спілкування та зближення людей на підставі сильної відданості мистецтву і здатності дещо створювати в мистецтві». Для учня, який навчається музичному виконавству, «спільно створювати» – це, образно кажучи, «музикувати» в ансамблі з досвідченим музикантом. «Музикувати» – не в значенні несправжньої гри з викладачем в ансамблі, а в іншому смислі, а саме: створювати в мистецтві, у контакті з досвідченими наставниками дещо своє, таке, що осяяне світлом власної особистості.

Д А Й Д Ж Е С Т

Майстер-клас Валерія Козлова (Україна)

Майстер-клас Ігоря Рябова (Україна)

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Окрім свого постійного викладача з фаху, партнерами в такому сильному «музикуванні» можуть, а в ідеалі навіть повинні бути також інші творчі особистості. I чим значнішим є творчий потенціал педагога та учня, тим вищою стає здатність «дещо створювати», тим ефективнішим стає музично-педагогічний процес. Саме в цьому знаходимо глибинний зміст модного зараз терміну «майстерклас». Вони проводяться видатними музикантами, спілкування з якими створює особливу творчу ауру. Щодо «Школи», вираз «видатні музиканти» аж ніяк не є перебільшенням: У. Томсон (Австралія), Б. Архімович, В. Козлов та I. Рябов (Україна), Д. Йоффе (Ізраїль), В. Крайнєв та О. Слободяник (Росія), Р. Mooг та М. Сук (США), Е. Кляйн (Hiмеччина), Н. Фішер (Велика Британія), Т. Дюссо (Франція). Наведений перелік імен говорить сам про себе. Учнями першого випуску школи були переможці конкурсів пам’яті Володимира Горовиця та Володимира Крайнєва, інші молоді талановиті музиканти. У музичному середовищі традиція майстеркласів існує здавна. Відносно новим є лише сам термін «майстерклас». Проте в нашому випадку ефективність форми пов’язана з додатковими обставинами. Юному віку притаманне особливо інтенсивне прагнення до творчого самоствердження, активного пошуку, подекуди навіть завоювання власного музичного «голосу» (виконавського стилю). Це прагнення реалізується, окрім іншого, у спілкуванні з іншими талановитими музикантами того ж самого чи близького віку. Ситуація придбання професійного досвіду шляхом спостереження над виконавською майстерністю своїх товаришів набуває рис прихованого від стороннього погляду творчого змагання. Це — не змагання в звичайному сенсі слова. Переможців у такому випадку не визначають. Відомо, однак, що завоювати своєрідну першість в оцінках товаришів для молодих музикантів є, подекуди, не менш важливим, ніж оцінка досвідчених майстрів. Оскільки ж у багатьох учнів є очевидні індивідуальнімузично-професійні переваги, яким можна i треба наслідувати, в описаній психологічній ситуації відбувається колективне шліфування виконавської майстерності. Досвід першого випуску школи підтверджує ще один нюанс у трактувані терміну «майстерклас». Маємо на увазі відкритість

1 9 9 8

Р І К

процесу навчання для інших музикантів. Нагадаемо, що слово «клас» передбачає роботу викладача саме з групою учнів. В «Школі виконавської майстерності» на індивідуальних заняттях з фаху постійно присутні інші учні, а часто-густо викладачі з фаху юних виконавців. Паралельно з майстеркласами проводиться семінар-практикум «Проблеми виконавської інтерпретації». Тематика семінару спланована таким чином, аби охопити суттєві закономірності опанування виконавцем глибинного змісту музичного твору. У більш широкому сенсі мова, перш за все, йде про формування та розвиток в процесі оволодіння різними музичними стилями власного музичного мислення виконавця. Г. Нейгаузу належить таке спостереження: «Той, хто у мистецтві лише сприймає, залишається назавжди лише аматором; той, хто розмірковує про нього, буде дослідником-музикознавцем; виконавцеві потрібен синтез тези та антитези, «найживішого сприйняття» та «кмітливості». Семінар супроводжується переглядом відеофільмів концертів видатних музикантів-виконавців. Окрім колективних семінарських, використовуються індивідуальні форми занять — консультації з проблем розуміння конкретного музичного твору, що входить до репертуару учнів... ...Своєрідним підсумком навчання у школі став заключний виступ учнів у концерті. В даному разі концерти відбулися в Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського та Київському вищому музичному училищі ім. Р. М. Глієра. Концерти викликали великий інтерес з боку музичної громадськості Києва, i, що найбільш важливо, – молодих музикантів-виконавців, потенційних учасників нової форми навчання. Отже, можна констатувати, що дана форма вдосконалення професійної майстерності молодих музикантів-виконавців вже сприйнята як органічна, необхідна складова розвитку сучасної української музичної культури.

Віктор Москаленко

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

РАПСОД ІЯ ПІ Д ДОЩЕМ У неділю 14 червня кияни, любителі музики, прийшли до Центрального парку культури i відпочинку послухати концерт Державного естрадно-симфонічного оркестру України... Концерт проходив у рамках нового музичного фестивалю «Київські літні музичні вечори» – і почався... смерчем. Виявилось, що це було тільки перше попередження грізної природи. Ведуча, лектор-музикознавець Світлана Корецька розповіла про композитора i Симфонічну поему «Американець в Парижі» Дж. Гершвіна, i слухачі поринули в світ терпких гармоній, веселих синкопованих мелодій, які з захопленням виконував оркестр. Гарячі оплески диригенту i виконавцям підтримав гуркіт грому... I от нарешті вийшла піаністка Юлія Гуменюк, студентка КДВМУ ім. Р. М. Глієра, призер Другого конкурсу пам’яті В. Горовиця. У супроводі оркестру звучить чарівна Рапсодія у стилі блюз Гершвіна. Своїм виступом Юлія довела, що їй недаремно присуджували премії – красивий звук, блискуча техніка, вміння передати незвичайний стиль композитора, натхнення привели у захват публіку і оркестрантів. Досвідчений диригент Віктор Здоренко, як мудрий капітан, вів свій «корабель» – оркестр серед «рифів» складних ритмів та гармоній, підтримував солістку. Злива i гроза, що вирували, не розгнівали слухачів. Вони палкими оплесками вітали виконавців!..

Pаїса Вахрамєєва

1 9 9 8

Р І К

«ХРЕЩАТИК»

20 червня 1998 р.

Д А Й Д Ж Е С Т

КИЕВСК И Е ЛЕ Т НИ Е МУ ЗЫК А ЛЬ Н Ы Е ВЕ ЧЕ РА ...Довоенное поколение не представляло себе жизни города без летних симфонических концертов. В последнее же время мы стали привыкать к тишине на знаменитом Крутояре. Но, как показала жизнь, ставить точку на этом историческом месте преждевременно. В конце мая инициаторам Международного конкурса юных пианистов памяти Горовица во главе с Юрием Зильберманом удалось организовать фестиваль «Киевские летние музыкальные вечера». Открывшийся 24 мая, он не только разбудил дремавшие доселе днепровские кручи, но и по-настоящему всколыхнул жизнь многих тысяч киевлян. Все скамьи многоярусной подковы у подножья летней эстрады в течение всех восьми концертов были заполнены до отказа. Первоначальная цель, которую ставили перед собой организаторы фестиваля, возродить традицию проведения бесплатных музыкальных вечеров на открытом воздухе. Фестиваль не только продемонстрировал мастерство ведущих симфонических коллективов столицы, дал возможность выступить на большой сцене юным лауреатам, но и показал, какие замечательные силы концентрируются вокруг рожденного всего три года назад конкурса юных пианистов. К его проведению были привлечены лучшие профессиональные музыкальные коллективы столицы. Замечательный студенческий камерный оркестр университета им. Бригама Янга из штата Юта прибыл в Украину за свой счет и блестящим исполнением музыки американских композиторов по-настоящему украсил стартовый концерт. Второй вечер был в распоряжении юных лауреатов, питомцев специальной музыкальной школы им. Н. Лысенко, для которых дирекции конкурса совсем недавно удалось организовать несколько поездок за рубеж. Александр Гринюк и Владимир 54

1 9 9 8

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ART LINE 9»

1998 г.

Лавриненко в мае концертировали по городам Румынии. Юля Швед приняла участие в концертном путешествии в Израиль. Вернувшись оттуда, она успела побывать в Бухаресте и стать там дипломантом. Бывший выпускник школы им. Н. Лысенко, а теперь студент Национальной музыкальной академии Вячеслав Зубков весной 98-го года принимал участие в концертном турне лауреатов по городам США. Для того чтобы уяснить, насколько талантливы эти дети, достаточно вспомнить один из эпизодов фестиваля. Когда в городе уже висели афиши, анонсирующие выступление Эстрадно-симфонического оркестра Украины с дирижером Канадской оперы Двайтом Беннетом, выяснилось, что оркестр прибудет к месту выступления на час позже запланированного. Вот тогда-то и выручила шестиклассница Юля Швед. Без предварительной репетиции, экспромтом в течение часа она исполняла сложную программу перед многотысячной аудиторией, которая и не заподозрила, что эта часть концерта идет «вне плана». Вечер фестиваля, посвященный столетию со дня рождения Джоржа Гершвина, сложился довольно драматично и чуть не был сорван вообще. Совсем незадолго до концерта над Киевом пронесся шквальный ураган, поваливший в городе и парке огромные деревья, а в момент концерта начался такой ливень, что пришлось принимать меры для укрытия инструмента, выдвинутого на авансцену. Тем не менее, публика не растерялась: большинство спряталось прямо на сцене под боковыми навесами эстрады, а обладатели плащей и зонтиков так и остались на местах под проливным дождем. Другая неожиданность случилась на концерте 28 июня. В этот вечер выступали два джазовых коллектива: преподаватели

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Киевского училища им. Р. М. Глиэра и Харьковского института искусств им. И. Котляревского. В первом отделении, когда играли киевляне, публика просто неистовствовала от восторга. Когда же началось второе отделение, публику вдруг как подменили. Поначалу показалось, что это демонстрация неприязни иногороднему коллективу, но все объяснилось гораздо проще... Ликование почитателей традиционного джаза сменилось прохладным отношением к композициям современного авангардистского склада. Было обидно и неудобно перед харьковчанами, поскольку их выступление во всех отношениях заслуживало самого высокого одобрения.

1 9 9 8

Р І К

Настоящим апофеозом стал завершающий вечер фестиваля – встреча с Владимиром Крайневым и его учениками. Это был итоговый концерт летнего выпуска мастеркласса «Школы исполнительского мастерства», которая успешно функционирует при конкурсе Горовица...

Маргарита Ильницкая

1999

Д А Й Д Ж Е С Т

ДО ГЛИ БИ Н ДОБРА Л И С Я ОДИ НИ ЦІ ІІІ Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті великого музиканта сучасності Володимира Горовиця: захоплення і розчарування. Цей – один з найвизначніших українських музичних форумів – з’явився на світ 1995 року завдяки ініціативі педагогів Київського державного музичного училища ім. Р. М. Глієра, де на початку століття вчився Маестро. За час свого існування конкурс зазнав ряду змін; з кожним роком зростає кількість країн-учасниць, конкурсанти стають старшими (найбільш дорослими на першому конкурсі були 20-piчні, цього разу – 29-річні). Відповідно зростають i вимоги до них: з 227 бажаючих було вибрано 87 учасників. Як це часто буває, приїхати змогли не всі, i змагання розпочали 79 піаністів у трьох вікових групах. «Нетитулованих» учасників на конкурсі Горовиця практично не було: кожний був лауреатом або дипломантом декількох міжнародних оглядів. Але, як відомо, конкурс від конкурсу різниться. I професійна підготовка деяких претендентів, особливо, до речі, з країн далекого зарубіжжя, залишала бажати кращого. Але всі вони вказували на високий рейтинг українського форуму. Тепер трохи про етапи конкурсу. Учасникам було запропоновано пройти три тури змагань. Перший включав бахівський міні цикл (прелюдія i фуга), класичну (Гайдн, Моцарт, Бетховен) сонату, віртуозний етюд. Звісно, цей «джентльменський» набір грають всі без винятку піаністи – це, як то кажуть, виконавський мінімум професійного музиканта. Тобто практично кожний більшменш підготовлений студент училища, десятирічки i консерваторії може без особливої тривалої підготовки вивчити твори до першого туру. Однак саме він виявився складним для багатьох виконавців. Чому? Напевно тому, що окрім технічно оснащеного апарату піаніста, ця музика (як i будь-яка інша, але класична 57

1 9 9 9

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

13 травня 1999 р.

особливо) вимагає чогось ще, а саме – величезного інтелектуального напруження. Ось тут-то i лежить камінь спотикання. Пальці бігaють у всіх (без цього відбіркового туру не пройти!), а от мислительно-інтелектуальний бік у багатьох виявився менш розвиненим. Чи цьому не вчать, чи цьому взагалі навчити не можна? I якщо в романтичній музиці можна прикритися емоціями, то в класичній цього зробити практично неможливо. Тому з числа конкурсантів «випало» так багато технічно підготовлених хлопців. У другому, менш регламентованому турі, конкурсанти могли ширше i повніше проявити свою індивідуальність. Тут розкрилися виконавські можливості багатьох конкурсантів. I так, що журі опинилося в скрутному становищі. Тоді в гру вступили бали – саме ті, які відбираються за технічні погрішності у виконанні. На третьому турі всі учасники виступали з оркестром. I практично кожний був гідний звання лауреата. Особливо напруженою була боротьба в середній групі – на три призових місця претендували дев’ять учасників. Але журі знайшло справді соломонове рішення – третю премію вирішено було розділити між чотирма (!) учасниками, що рідко зустрічається у світовій практиці. Не менш гострою була конкуренція у старшій групі. Але й там ніхто обділений не був – друга премія була розділена між трьома конкурсантами, які були її гідні. На конкурсі було що i кого послухати. Причому починаючи прямо з першого дня першого туру, де публіка була просто приголомшена зовсім «недитячим» звучанням сонати Бетховена у виконанні наймолодшої учасниці – Анастасії Дранчук з Казахстану, яка стала одним з відкритів конкурсу Горовиця. Однак утримати ycпix юній піаністці вдалося лише частково, вона – лауреат третьої премії. До peчi, про стабільність. Рідко кому вдавалося гладенько пройти випробування вcix трьох турів. На це були здатні лише музиканти, котрі мають солідний досвід

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

концертних виступів. Серед них Олександр Гаврилюк i Олексій Ємцов – у середній гpyпi, Сейко Цукамото – в старшій. Чимало дійсно яскравих виконавців виступали не так piвно, залишаючись у пам’яті лідерами окремих турів, котрі, на жаль, не ввійшли до числа призерів. Серед таких лауреатів, що не відбулися, був виконавець з Москви Олександр Орлоцький, який став одним з улюбленців публіки, блискуче відігравши програму другого туру. За своїм талантом i підготовкою він цілком мiг битися i за перше місце в старшій групі, але (нехай це буде наука всім!) текст конкурсних творів все ж краще вивчити або повторити заздалегідь, щоб не жалкувати noтім про втрачені можливості. Користувався глядацькою любов’ю i один з чотирьох володарів третьої премії в середній групі — піаніст з Білорусі Данило Шлєєнков. Його гра, не завжди бездоганна в технічному плані i безперечно в сенсі художньому, вабила особливою магічною силою – ти сидиш, слухаєш, не з yciм погоджуєшся, а відірватися не можеш. Це – як вихор, як стихія. Недаремно виконавець був удостоєний нагороди «за артистизм». Серед нових «зipoк» хочеться відзначити багатьох, але передусім кримчанина Ельмара Гасанова, котрий вразив публіку кришталевою чистотою звуку, одеситку Марину Радюшину, котра органічно поєднує емоційний порив й інтелігентність, навіть камерність звучання. Конкурс як такий передусім направлений на виявлення у його учасників бійцівських якостей, i останнім, як ми могли вже пересвідчитися цілком, вони притаманні. Але загальна тенденція в конкурсному виконавстві така, що максимальна увага приділяється зовнішньому боку виконання i мінімальна — внутрішньому. Ковзанням по верхньому смисловому шару була відзначена гра багатьох музикантів, до глибин же дійшли одиниці. До peчi, i конкурсний репертуар у варіабельній його частині теж підбирався «під змагання»: переважала музика, здатна справити тут i зараз максимальний ефект на публіку i журі. Напевно, цього не уникнути, але хотілося б, щоб конкурс пам’яті Горовиця розширявся не тільки вшир, а й углиб... I, нарешті, про переможців. Серед молодших учасників нею стала юна одеситка Ірина Арбатська. Вона «йшла» по турах досить piвно, але особливо виділилася своєю артистичністю i

1 9 9 9

Р І К

дитячою безпосередністю на заключному етапі. Хоча не можна сказати, що докори в переважанні зовнішнього над внутрішнім не відносилися б i до гри Іри. Втім дітям, як найменшим конкурсантам, можна багато що подарувати, навіть деякі погрішності в піанізмі – адже вони ще тільки вчаться, – i заохотити те, що дається від Бога: художнє чуття й артистизм. Однак хотілося б відмітити також гру суперниці Іри, донецької піаністки Діни Писаренко – володарки другої премії, прекрасна професійна підготовка якої дозволяє поєднувати зовнішню ефектність з глибиною прочитання авторського задуму музики. Лауреат першої премії (середня група) представлення не потребує – Олександр Гаврилюк має досвід перемог на конкурсі Горовиця. Biн вихованець чудового харківського педагога Biктopa Макарова, котрий нині зi своїми п’ятьма учнями працює в Австралії. Як зауважила член журі Діна Іоффе з Ізраїлю, за ці два роки Олександр з талановитої дитини перетворився на зрілого музиканта. Уперше за icтopiю конкурсу було вручено вищу нагороду в старшій гpyпi (минулого разу нею не було визначено нікого). Її володарем став київський піаніст Олексій Гринюк. Його гра, як i всяке яскраве й неординарне явище, притягує слухачів, хоч я особисто не відношу себе до шанувальниць його таланту... Умови конкурсу передбачали концертні поїздки учасників по містах України, Європи й Америки. Гру переможців почують тепер не тільки кияни, а й мешканці багатьох міст у багатьох країнах. А у Києві вони виступлять ще раз у червні на «Київських літніх музичних вечорах» i восени на фестивалі «Київ Музик Фест». Сам конкурс прощається з українською столицею на невизначений час. Відтепер, як сказав директор форуму Юрій Зільберман, через фінансові труднощі конкурс планується провести з більш тривалим часовим інтервалом. А втім, залишається музика.

Ольга Зосім

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Н А МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТ Ь Чудова посмішка, що осяює портрети великого Маестро, надихаючи на добро i радість, чи ж не вона зумовила той особливий настрій святковості й доброзичливості, що панував на вcix трьох конкурсах юних піаністів пам’яті нашого геніального земляка Володимира Горовиця! Якщо Перший конкурс (1995 р.) був своєрідною «пробою пера» i мав на меті насамперед засвідчити любов i шану співвітчизників до неперевершеного Майстра піаністичного мистецтва, який через певні обставини провів 60 років поза межами батьківщини, то Другий (1997 р.) піднявся за всіма параметрами на новий, вищий щабель i здобув право на проведення нашою молодою державою цих престижних міжнародних змагань. Він став своєрідним іспитом не тільки для молодих виконавців, а й для засновників i організаторів цього визначного мистецького форуму. «Я високо ціную та захоплююся „першопрохідницькою“діяльністю організаторів конкурсу», – написав у привітанні колективові викладачів Вищого музичного училища ім. Р. М. Глієра директор міжнародного конкурсу ім. А. Рубінштейна Ян Якоб Бистрицький, який приїздив на Другий конкурс з Ізраїлю, щоб ознайомитися й вивчити структуру й художні аспекти нового творчого починання в нашій країні. Головною ознакою цьогорічного міжнародного змагання піаністів, які прибули до Києва з різних країн світу, став надзвичайно високий професійно-виконавський рівень конкурсантів, про що неодноразово повторювали члени журі. А представник США професор Джером Ловенталь, блискучий віртуоз сучасного фортепіанного виконавства, на одній з пресконференцій напівсерйозно пожалкував, що не має можливості майже всім без винятку конкурсантам присудити перші премії. 59

1 9 9 9

Р І К

«МУЗИКА»

травень—червень, 3/99 Висока професійна майстерність юних музикантів дала змогу ніби зазирнути за межу другого тисячоліття й спрогнозувати розвиток піанізму у майбутньому – він досить оптимістичний. Перш за все даються взнаки пріоритети віртуозних даних піаністів, закладених самою природою. Такі унікальні виконавські можливості, які продемонстрували діти молодшої конкурсної групи на Третьому міжнародному змаганні, неможливо досягти ніякими вправами та спеціальним, багатогодинним тренуванням, характерним для педагогіки XIX й початку XX століть. Тут – щось більше й вище. Пригадується, з якою принадною легкістю, без будь-якого напруження виконувала десятирічна Анастасія Дранчук з Казахстану один з найскладніших творів Равеля «Гра води» (в молодшій групі вона посіла III місце). А шестикласник з Київської спеціальної школи-десятирічки Вадим Холоденко з «Іспанською рапсодією» Ліста – чи це не феномен природженої віртуозності! (II премію він здобув у своїй віковій гpyпі). Показовим можна вважати ставлення конкурсантів до музики С. Прокоф’єва. 23 піаністи старшої вікової групи для виступу на 3-му тypi обрали Перший i Третій фортепіанні концерти цього композитора. Те, що ми почули у виконанні найкращих з них, дозволяє констатувати – ми тільки наближаємося до розкриття глибинної суті «справжнього» Прокоф’єва, музика якого спрямована теж у майбутнє тисячоліття. Ще одна ознака визначилась на межі тисячоліть – нівелювання поняття «національної піаністичної школи». Останнім часом розпочався процес взаємозбагачення та переосмислення окремих педагогічних систем, що склалися в тій чи іншій країні протягом десятиліть. Згадаймо, як на Першому конкурсі 1995 року тільки й було розмов про «харківську піаністичну школу» – і

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

талановитого представника професора Віктора Макарова та його обдарованих учнів. I ось на Третій міжнародний конкурс до Києва приїхали ті ж учні, але відстоювати вже честь не тільки України, а й Австралії, де педагог останнім часом працює по контракту, а вони вчаться під його наглядом у Австралійському вищому музичному інституті. Тут вже годі розібратися, яку з піаністичних шкіл вони нині представляють – українську чи австралійську? Спадає на думку, що в Японії своєчасно оцінили перевагу європейської музичної системи освіти й почали інтенсивно запрошувати найкращих педагогів сучасності. Періодично, кілька місяців на рік проводить в Японії заняття з творчою молоддю професор Московської консерваторії, народна артистка Pociї Bipa Горностаєва. Нещодавно закінчився трирічний контракт у цій же країні прекрасної піаністки, теж вихованки Московської консерваторії, Діни Йоффе, яка зараз живе в Ізраїлі i є постійним членом міжнародного журі конкурсу пам’яті Володимира Горовиця. У вересні минулого року вона провела майстеркласи в Київській школі виконавської майстерності при Київському вищому музичному училищі, а зараз їде працювати до США. Російські піаністи ніби заново відкрили японцям світ музики романтичного спрямування. Результати спілкування з кращими представниками європейського піанізму ми відчули вже на попередньому конкурсі, де численні посланці Японії гідно продемонстрували свої досягнення в галузі фортепіанного мистецтва й здобули кілька переконливих перемог. А Китай останнім часом орієнтується на українську виконавську школу. В цій країні кілька років працювало подружжя піаністів з Одеси – професор О. Бугаєвський та його дружина Г. Попова, i тепер китайські юнаки та дівчата все частіше намагаються здобути вищу музичну освіту саме в Одеській державній консерваторії. I мають рацію, адже на останньому конкурсі вихованець в. о. професора Г. Попової студент І курсу Одеської консерваторії Ван Евей з Китаю здобув бронзову медаль i спеціальний приз «За найкраще виконання творів Ф. Ліста», навіть незважаючи на те, що в своїй трактовці «Лісового царя» далеко відійшов від гетевської першооснови.

1 9 9 9

Р І К

Якщо на попередньому конкурсі наші піаністи не піднялися вище «срібла», то на цьогорічному всі перші нагороди у всіх вікових групах вибороли українські виконавці. Надовго запам’ятався блискучий виступ представника старшої вікової групи, студента V курсу Національної музичної академії України Олексія Гринюка. На конкурсі йому не було рівних. Він навчається у класі професора В. Козлова і водночас удосконалює свою майстерність під керівництвом професора Хеміша Мілка в Лондонській Королівській академії музики. Йому притаманна надзвичайна органічність. Іноді здається, що з виконуваним твором піаніст не розлучався все життя. В той же час найвідомішим опусам він ніби надає свій, новий імпульс. Під його пальцями музичні образи часто набувають сили справжніх духовних відкриттів. Найбільш численною на конкурсі була середня вікова група. Тут безсумнівним лідером став п’ятнадцятирічний український піаніст Олександр Гаврилюк – учень професора В. Макарова. На Третьому конкурсі юних піаністів пам’яті В. Горовиця він впевнено йшов по висхідній. Якщо в першому турі йому ще можна було закинути деяку поверховість, недостатню заглибленість у виконувану музику, то другий тур, з романтичною частиною репертуару, розкрив найсильніші сторони його творчого обдаровання. В третьому турі, де він грав Концерт Es-dur Ф. Ліста, юний піаніст підкорив присутніх блискучою віртуозністю, зрілою майстерністю та бездоганним злиттям з оркестровим супроводом. Згадаймо, що на попередньому конкурсі саме на цьому етапі його спіткала невдача, коли при виконанні моцартівського концерту (C-dur) через недостатній досвід гри в ансамблі він поступився своїй основній суперниці – маленькій японській піаністці Pici Хіноуе. Здається, найскладніше міжнародному журі було визначити лідера в наймолодшій – третій віковій гpyпi. Тут у першому тypi грало шестеро яскраво обдарованих дітей, i кожен з них за певних обставин мiг стати володарем золотої медалі. Переможцем серед наймолодших журі визнало ученицю 5-го класу Одеської спеціальної музичної школи ім. Столярського Ірину Арбатську. Ця талановита артистична дівчинка з прекрасною професійною підготовкою навчається у професора О. Бугаєвського. Вона дуже рівно пройшла всі три тури. Можливо лише в II тypi Скерцо (h-moll) Шопена було зігране дещо «по-дорослому», без бажаної

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

для її віку безпосередності. Проте дуже поетично й переконливо прозвучав «Гавот» Косенка. Такою ж стабільною виявилася одинадцятирічна піаністка з Туреччини Айшеденіз Гьокчин. Ця країна вперше брала участь у наших конкурсах, її маленька представниця під час виступів добре володіла собою, грала з настроєм, емоційно, безпосередньо й переконливо. Слухаючи її, не вірилося, що вона ніколи в житті не відвідувала музичної школи, а вчиться приватно (її педагог бакинець, професор Намік Султанов, що зараз перебуває в Анкарі). Коло життєвих інтересів Айшеденіз дуже широке: від захоплення xiмією до спроб писати оповідання. Можливо, двотижневе перебування на конкурсі переконає дівчинку, що справжнє її покликання – МУЗИКА! Зараз вона отримала диплом, як i киянин, учень викладача Н. Толпиго, Олексій Іванченко, який здобув ще й спеціальну нагороду «За найкраще виконання твору українського композитора» («Бурлеска» Скорика). Tpeтiй конкурс переконав, що не тільки в столиці, а й в периферійних містах України є багато педагогів, у яких є чому повчитися. Емоційно, динамічно, з юнацьким завзяттям виступала на вcix трьох турах шестикласниця Діна Писаренко з Донецька (викладач І. Залєвська). Друге місце вона розділила з учнем Н. Гриднєвої киянином Вадимом Холоденком, який, безсумнівно, є яскравою, перспективною творчою особистістю. За умовами Першого конкурсу 1995 року в молодшій гpyпі не передбачалося виконання фортепіанного концерту з оркестром. На Другому у деяких конкурсантів цей вид змагання виявився «слабким місцем». На цьогорічному – навпаки: вci шестеро маленьких музикантів з третьої вікової групи вразили своєю «досвідченістю» у виконанні творів з оркестром, умінням тримати ритмічну усталеність, розумінням «з півслова» диригента. Зворушливим був i сам молодий диригент Кирило Карабиць, який акомпанував їм. Його емоційна, темпераментна манера диригування, невимушеність й справжній творчий запал легко передавалися юним солістам й гармонійно доповнювали один одного. Трохи сумно було, що ці талановиті діти – ровесники злощасного Чорнобиля, який в квітні 1986 року став на заваді приїзду до Києва Маестро. I хоч В. Горовиць так i не зміг побувати на ріднй землі, його легендарне ім’я, повернене із забуття на бать61

1 9 9 9

Р І К

ківщину, міцно об’єднало сотні людей, надихаючи на нові творчі звершення. Великий музикант понад усе цінував у митця індивідуальність. «У кожного піаніста повинен бути свій голос, як у співака», – не раз повторював він. «Голос» п’ятнадцятирічного Даніїла Шлєєнкова з Білорусії виявився настільки самобутнім i незрівнянним, що з першої ж появи на сцені полонив вcix присутніх в залі. I хоч трактування молодим піаністом відомих фортепіанних творів часто суперечило усталеним канонам i виконавським традиціям, це не завадило його надзвичайному ycпixy впродовж ycix трьох турів. Динамізм, полум’яний темперамент, уміння невимушено триматися на сцені, надзвичайна природна гармонійність i, не в останню чергу, зовнішня i внутрішня привабливість забезпечили йому стабільність симпатій у київської публіки. Kpiм бронзової медалі він отримав ще спеціальну нагороду «За артистизм». Зараз Даніїл Шлєєнков вчиться у Мінському коледжі-гімназії при Білоруській академії музики, в класі викладача С. Пукста. Якщо його подальший розвиток піде в потрібному напрямку, можна сподіватися, що з нього з часом викристалізується пiaніст небуденного масштабу. Дуже перспективним, серйозним, i суто індивідуальним розумінням музики запам’ятався десятикласник зі Львова Дмитро Онищенко (викладач О. Герега). Виконана ним знаменита бетховенська «Аврора» була однією з найкращих на конкурсі, хоча звучала не раз. Лідер першого горовицького конкурсу, відомий не тільки у нас, а й у багатьох країнах світу, де він неодноразово концертував, Олексій Ємцов, на жаль, виборов лише срібло. Третій конкурс переконав, що не тільки в столиці, а й в периферійних містах України є багато педагогів, у яких є чому повчитися. Так, викладач дитячої музичної школи № 1 iз Севастополя Т. Кім прекрасно підготувала свого учня Ельмара Гасанова до виступу у відповідальному змаганні, на якому обдарований юнак завоював бронзову медаль. Ми побачили, що у Кривому Poзi е талановитий, досвідчений педагог М. Кратінова, хоч її вихованці й не пішли далі другого туру. Те ж можна сказати й про викладача Харківської ДМШ №13 Л. Ощепкову, учень якої семикласник Станіслав Христенко своїми виступами залишив добре враження. Взагалі, цьогорічний конкурс був насичений яс-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

кравими індивідуальностями, і, мабуть, справедливо вирішило міжнародне журі, що деякі пpeмії поділило між кількома учасниками. Володарі другої премії в старшій rpyпi: Марина Радюшина з Одеси (викладач О. Бугаєвський), Цукамото Сейко з Японії (Apiє Варді), Олександр Яковлєв з Ростова (С. Осипенко) – різні за своїм творчим почерком, обнадійливо перспективні й заслуговують найвищої оцінки. А ось асистент-стажист з Московської консерваторії Олександр Орлоцький підвів не тільки себе, а й високе журі, яке допустило його на третій тур, до якого він виявився зовсім не підготовленим: навіть не спромігся вивчити текст відомих творів i в гpi з оркестром продемонстрував повну безпорадність. Всупереч усталеній традиції, коли всі учасники третього туру, які не завоювали призових місць, отримують диплом, йому відмовили i в цій нагороді. Шкода, що він зайняв чуже місце, адже продовжити конкурсне змагання міг би i Яромир Боженко зі Львова, надзвичайно обдарований, наділений творчою інтуїцією піаніст, який вчиться у професора М. Крушельницької, i киянка Вікторія Єрмольєва – студентка професора I. Рябова, що так блискуче наближалась до фіналу i з якихось невідомих причин не пройшла на третій тур. Цьогорічний конкурс юних піаністів пам’яті В. Горовиця став святом музики. Яскравими його подіями був приїзд з Англії та виступ з концертом правнучки Володимира Горовиця Євгенії Чудинович, американського піаніста Джерома Ловенталя та чудовий вечір, що відбувся перед закриттям конкурсу «Тихон Хренніков презентує», де виступили троє лауреатів Міжнародного конкурсу ім. П. Чайковського. На останньому конкурсі учасники, які представляли Київське вище музичне училище, були на висоті. Тут не могла не позначитися колосальна робота, що ведеться з молоддю у найстарішому в Україні навчальному закладі, де колись навчався Маестро.

Р І К

I, мабуть, не останню роль у цьому складному процесі відіграє Школа виконавської майстерності. Вона була створена в березні 1998 року i стала постійним супутником конкурсу В. Горовиця. Її існування дозволяє тримати обдаровану молодь в полі зору організаторів конкурсу, дає можливість юним піаністам зростати у спілкуванні з найкращими музикантами світу. Студентка 3-го курсу Київського музичного училища ім. Р. М. Глієра Марія Пухлянко (викладач Л. Ковтюх) теж була слухачем цієї школи. Приємно було бачити її серед дипломантів конкурсу на заключному вечорі в Національній опері України. В останній день конкурсу на будинку № 12 по вул. М. Коцюбинського, де пройшло дитинство В. Горовиця, з’явилася меморіальна дошка.

Маргарита Ільницька

Лауреати ІІІ конкурсу

1 9 9 9

Д А Й Д Ж Е С Т

ХОД И ЛИ ДЖ АЗМ Е НЫ В Н АРОД Продолжается II Международный фестиваль «Киевские летние музыкальные вечера». Существует расхожее мнение, что если в парке играет музыка, то в мире все в порядке, то есть просто, спокойно и безмятежно. Возможно, многие, кому довелось прогуливаться в Центральном парке неподалеку от Мариинского дворца, были приятно удивлены. Именно там, на свежем воздухе, после шести вечера по выходным они могли услышать живую музыку. Оркестры и музыка каждый раз другие, но в основном классика. Бывает даже джаз. В эти субботу и воскресенье состоялся джазовый марафон памяти Владимира Симоненко – человека, которому без преувеличения наш джаз обязан своим существованием. Как сказал однажды Алексей Коган, Владимир Степанович был доказательством того, что незаменимые люди таки есть. С его смертью киевский джаз утратил гораздо больше, чем президента Джазовой ассоциации, которая и смысл имела только в нем. Скорее всего таким людям, как Владимир Симоненко, было бы намного приятнее услышать не слова в свою честь, а музыку. И чтобы сыграли не грустно и уныло, а как полагается у джазменов – весело. Почтить его память собралось множество музыкантов из разных городов. Здесь были, как на всех больших мероприятиях, и лучшие украинские джазмены, и не лучшие, и молодые, многообещающие, и вовсе не джазисты. Концерты открыл Криворожский детский биг-бенд под управлением Виктора Басюка. Этим малышам мог бы позавидовать не один известный взрослый бенд. С большим успехом выступила одна из самых раскрученных джазовых групп – воcкальный секстет MаnSound, группа «Союз» (круто набравшая обороты за последний год), также отметились квартет Юрия Шепеты, прекрасный пианист Петр Пашков, наш замечательный (а может и лучший) саксофонист Дмитрий Маркитантов. 63

1 9 9 9

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

7 июля 1999 г.

Но больше всех по сумме ощущений порадовал квартет харьковского гитариста Владимира Шабалтаса (где каждый из участников – отдельный подарок меломану). Мастерство, чувство юмора и композиторские способности делают этих музыкантов, возможно, лучшими в Украине. В первый день буквально за полчаса возник состав из этого квартета, Маркитантова и пианиста Владимира Соляника. Они сразу «подняли всех на уши» (это выступление для многих так и осталось чуть ли не самым ярким). А во второй день квартет отыграл всего три вещи, но и этого для поднятия духа оказалось достаточно. Ведь только они могли догадаться исполнить замечательную тему Генри Манчини из мультика «Розовая пантера». В общем, музыканты хороши тем, что, услышав их однажды, хочется ходить за ними следом и ждать, чего они «откинут» в следующий раз. Джазовый марафон в Центральном парке можно смело назвать «хождением джазменов в народ»! В конце концов, если угодно, можно рассматривать эту акцию не так с точки зрения художественной ценности, как в смысле социальном. Ведь парк – это не зал, и тут важны не столько тонкости, сколько сам факт того, что играют и, главное, слушают. Все-таки чертовски необычно и приятно видеть милых старушек, которые на джазовую музыку реагируют не просто без негодования, а ведут себя как ее ревностные и грамотные поклонницы, аплодируя, как и полагается, после каждой импровизации. Оркестр в парке на летней эстраде — своеобразный символ покоя и постоянства, составляющая здоровой городской культуры. И хотя такое мероприятие, несомненно, не добавит людям материальной стабильности, оно наверняка способно создать стабильность в их душах. А это подчас важнее.

Вячеслав Криштофович-младший

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Л АУРЕАТ Ы Е ДУ Т В НЬЮ-ЙО Р К Престижный фортепианный конкурс – явление экстраординарное в культурной жизни любой страны. Конкурс пианистов, посвященный памяти выдающегося музыканта современности Владимира Горовица – событие тем более замечательное! Если же конкурс этот к тому же проходит в Киеве, городе, где прошла юность и формировался талант одного из величайших виртуозов мира, можно легко представить себе степень интереса широкой публики к такому музыкальному состязанию. Весной этого года международный конкурс юных пианистов памяти Владимира Горовица прошел уже в третий раз, и этот фейерверк молодых дарований вызвал, без преувеличения, настоящий ажиотаж у публики и в среде профессионалов. Подготовка и проведение такого конкурса в трудных экономических условиях Украины потребовали от его организаторов титанических усилий. Ее участники – Киевская городская администрация, Министерство культуры и искусств Украины, Киевское музыкальное училище им. Р. М. Глиэра и Национальная музыкальная академия им. П. Чайковского. Помогли в подготовке конкурса и многие известные деятели культуры, но душой конкурса, творческим «двигателем» этого музыкального марафона всегда были преподаватели Киевского музыкального училища во главе с Генеральным директором конкурса, талантливым украинским искусствоведом Юрием Зильберманом. На прослушиваниях всех трех туров залы Национальной филармонии и Украинского дома были переполнены. Жаждущие услышать конкурсантов занимали проходы между рядами, стояли возле колонн, до отказа заполняли балкон. Участники конкурса были разделены на три возрастные группы. Каждая выступала в трех турах. На первом исполнялись поли64

1 9 9 9

Р І К

«НОВОЕ РУССКОЕ СЛОВО»

6 октября 1999 г.

фоническое сочинение, классическая соната, виртуозный этюд. Таким образом, уже первый тур позволял судить не только об уровне пианистической оснащенности конкурсанта (что, конечно же, тоже очень важно!), но и о его артистическом потенциале. Второй тур предполагал исполнение нескольких сложных фортепианных пьес, в том числе – из репертуара самого Горовица, а также сочинения украинских авторов и композитора страны-участника конкурса. Третий тур включал исполнение концертов для фортепиано с оркестром (в старшей группе конкурсанты должны были исполнить даже два!). Не слишком ли много для юных музыкантов? Лауреаты конкурса, однако, доказали: это именно столько, сколько нужно, чтобы раскрыть все грани своего дарования! Несколько сот пианистов были участниками конкурса, а его лауреатами в разные годы становились юные музыканты из США, Украины, России, Японии, Китая, Белоруссии, Израиля, Австралии, Франции. В жюри всех трех конкурсов, которое возглавляет известный украинский композитор Иван Карабиц, удалось привлечь видных музыкантов из многих стран. Вот лишь несколько имен: Норма Фишер (Великобритания), Арие Варди (Израиль, Германия; Варди поразил всех своим отказом участвовать в голосовании на третьем туре, поскольку там играла его студентка), Уоррен Томсон (директор Австралийского института музыки в Сиднее и глава Сиднейского международного конкурса; кстати, послушав украинских ребят, он «увел» шестерых лауреатов вместе с их учителем, харьковчанином Макаровым в Австралию, где они не только продолжают образование, но тут же выиграли все возможные местные конкурсы), Иго Кох (Венская консерва-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

тория), Дина Иоффе (Израиль, Великобритания), Николай Сук и Джером Ловенталь (Нью-Йорк). Международный конкурс памяти Горовица – этот фейерверк молодых дарований – вызвал настоящий ажиотаж у публики и профессионалов. Настоящим художественным открытием последнего конкурса стало сенсационное выступление студента Национальной музыкальной академии Украины (класс профессора Валерия Козлова) и Лондонской королевской академии музыки (класс профессора Хемиша Милка), 22-летнего Алексея Гринюка. Несмотря на молодость, это уже Мастер, глубокий интерпретатор, обладатель богатой звуковой палитры, виртуоз европейского уровня! «Кармен» Бизе-Горовица и «Ночной Гаспар» Равеля в его исполнении были настолько хороши, что публика устроила пианисту овацию стоя! Ярчайшее дарование – Даниил Шлеенков (Белоруссия). Его неординарные интерпретации порой ставили в тупик членов жюри и вызывали бурные дебаты в кулуарах филармонии. Как бы то ни было, публика от его игры приходит в невероятное возбуждение. Японка Сейко Цукамото, ученица А. Варди, уже до участия в конкурсе памяти Горовица выиграла множество призов на международных конкурсах. Она – необыкновенно тонкий, проницательный музыкант. Всех троих совсем скоро можно будет услышать в Америке: лауреаты конкурса совершают очередной международный тур, ставший традиционным. Нынешним летом уже состоялись концерты по городам Хорватии, в немецком Бохуме (на известном фестивале пианистического искусства), в Москве и Твери... Американские гастроли включают Бостон, Нью-Йорк (12 октября, Меркин-холл, 67-я улица, к западу

1 9 9 9

Р І К

от Бродвея), Вашингтон. Жаль, что по техническим причинам не приедут самые маленькие. Это было бы сенсацией. Впрочем, и «старшие» неизменно поражают любую аудиторию. Два года назад на заключительной пресс-конференции вице-президент Всемирной федерации музыкальных конкурсов Ян Быстрицкий так охарактеризовал распределение премий на некоторых конкурсах: первая – «политическая»; вторая – «административная»; третья – «артистическая». К счастью, эта характеристика к киевскому конкурсу не относится. В заключение – два высказывания. «Конкурс памяти Горовица – благородное начинание. Ясно, что он вырос на той же почве, которая породила великого артиста, которому он посвящен» (Джером Ловенталь, заведующий фортепианным факультетом Джульярда). «Это была редкая удача – посетить конкурс памяти Горовица, который произвел на меня огромное впечатление не только потоком прекрасных талантов, что не так уж удивительно для международного конкурса, но поразительным числом великолепно одаренных юных музыкантов, подготовленных в различных консерваториях Украины... Для меня большая честь – вести концерт лауреатов в Меркин-холле. Это будет великолепный вечер!» (Роберт Шерман, радиоведущий и музыкальный комментатор программы WNBC).

Евгений Курышев

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

1 9 9 9

Р І К

IІI МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ 27 КВІТНЯ –

ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

7 ТРАВНЯ 1999

Іван Карабиць (Україна) – голова журі

МОЛОДША ГРУПА

Джером Ловенталь (США)

І ПРЕМІЯ

Ірина Арбатська (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Вадим Холоденко (Україна)

Apiє Варді (Ізраїль)

Діна Писаренко (Україна)

Уоррен Томсон ОАМ (Австралія)

ІІІ ПРЕМІЯ

Норма Фішер (Велика Британія)

СЕРЕДНЯ ГРУПА

Іго Кох (Австрія)

І ПРЕМІЯ

Олександр Гаврилюк (Україна—Австралія)

Діна Іоффе (Ізраїль)

ІІ ПРЕМІЯ

Олексій Ємцов (Україна—Австралія)

ІІІ ПРЕМІЯ

Ван Евей (Китай)

Микола Сук (Україна, США)

Анастасія Дранчук (Казахстан)

Джіан Лiy (США) Ельмар Гасанов (Україна)

Михайло Степаненко (Україна)

Даніїл Шлєєнков (Білорусь) СТАРША ГРУПА І ПРЕМІЯ

Олександр Гринюк (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Марина Радюшина (Україна) Олександр Яковлєв (Росія) Сейко Цукамото (Японія)

ІІІ ПРЕМІЯ

Інна Солдатенко (Україна)

2000

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

У МУЗИЧН О ГО УЧИ ЛИ Щ А IМ. Р. М . ГЛІЄ РА ПО ЧА ЛОС Я ВIРТУА ЛЬ Н Е Ж ИТ Т Я Дедалі дивуюся організаторам та ентузіастам, які працюють у Державному вищому музичному училищі ім. Р. М. Глiєра. Нещодавно вони збирали журналістів, щоб розповісти про гастролі лауреатів та дипломантів Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, а зараз нам розповідають про чергову дивовижну акцію. Тепер про училище, конкурс, лауреатів зможуть довідатися всі бажаючі i у багатьох країнах. Училище відкрило сторінку в Інтернеті, підготовлено комп’ютерний диск. Кажуть, аналогів немає. 550 хвилин звучання музики у виконанні лауреатів конкурсу, понад двісті фотографій, i про все – повна інформація. Текст українською та англійською мовами, отже прочитати зможуть будь-де. Тепер, познайомившись із умовами конкурсу, бажаючі зможуть дати заявку на участь через Інтернет. Здорово! Слухаючи виступи Юрія Зiльбермана, Мальвіни Зарудянської, Лідії Ковтюх, Ірини Гiваргiзової, я подумала, що на цей конкурс чекає довге та успішне життя. Адже всі вони працюють не від конкурсу до конкурсу, а щоденно, увесь час організовуючи нові акції, привертаючи увагу меценатів, громадські організації, пресу. I правильно роблять. Адже скільки цікавих починань було знищено в зародку, i навіть якщо щось i відбулося, то хто про це відає? Усе за українським прислів’ям: «Уміла готувати, та не вміла подавати». А тут уміють i організувати, i розповісти про свій захід, i пресу зацікавити. Я, наприклад, працювала i працюю на багатьох міжнародних фестивалях, але лише один – пам’яті Горовиця – завжди знаходить час поздоровити зi святом. Скажете, дрібниця. Так, але саме в таких дрібницях i проявляється культура, вміння вести справи, залишати після себе позитивне враження. Кожний, хто побував на конкурсі як виконавець або 68

2 0 0 0

Р І К

«КИЇВСЬКИЙ ВIСНИК»

22 березня 2000 р.

член журi, везе із собою чудові враження i про свято музики, i про організаторів, i взагалі про нашу країну та її народ. А це вже питання політичне. Даруйте за ліричний відступ. Повернуся до організаторів: Запитую у генерального директора конкурсу Юрiя Зiльбермана: Адже ви маєте що-небудь у запасі? Можете розповісти про плани? Що задумали, чим здивуєте? – Ми йдемо до ідеї створення Acoцiaцiї міжнародних конкурсів. Адже у нас в Україні їх достатньо, час об’єднуватися i розв’язувати питання разом. I ще одна новина: відома вам Літня музична школа тепер стане академією. Але про це краще розповість Мальвіна Зарудянська. I вона пояснила: – Зміни відбулися не лише в назві. Раніше Школа була тільки для піаністів, а тепер в академії буде групи вокалу, скрипки, віолончелі, флейти, клас ансамблю, концертмейстерське відділення, гра з оркестром. Крім цього, будуть музично-теоретичний комплекс предметів, а також історія культури та українських традицій, обов’язкова участь у концертах. I лише після цього видаватиметься диплом. Як бачимо, усе серйозно. Викладати в академії погодилися багато відомих наших i зарубіжних маестро. Кого приймають до академії? Усіх музикантів, хто може заплатити чималу суму (хоча за мірками інших країн вона не є великою). А якщо людина талановита, а заплатити нема чим? Існує дуже гнучка система знижок аж до безплатного навчання.

Альбiна Афонiна

Д А Й Д Ж Е С Т

МАРК ЛАКИРОВИЧ: «ОТКРЫВАТЬ ДЕТЯМ МУЗЫКАЛЬНЫЙ МИР – ЦЕЛЬ МОЕЙ ЖИЗНИ» Профессор Специальной музыкальной школы Соединенных Штатов Америки для одаренных детей Марк Лакирович посетил Киев уже во второй раз. В мае прошлого года он побывал на III Международном конкурсе молодых пианистов памяти Владимира Горовица в качестве гостя, а затем приехал, чтобы провести мастер-класс в Школе исполнительского мастерства, основанной Киевской городской государственной администрацией. Профессор из Нью-Йорка давал индивидуальные уроки игры на скрипке молодым музыкантам из Украины от 12 до 26 лет. После курса его ученики выступят с концертом в Большом зале Дома ученых. В исполнении юных музыкантов Ольги Бабий, Анны Бондаренко, Александры Васильевой, Максима Гринченко, Екатерины Демьяненко, Марии Жук и Алексея Таланова прозвучала музыка Генриха Венявского, Рейнгольда Глиэра, Вольфганга Амадея Моцарта и Камиля Сен-Санса. Мастер-класс Марка Лакировича (США)

• Уже трижды вы проводили конкурс молодых пианистов, и вдруг – скрипичный мастер-класс. Почему так? – поинтересовалась я у генерального директора конкурса памяти Владимира Горовица Юрия Зильбермана. – Мастер-класс был проведен не только в рамках конкурса, а еще и по линии контактов Киевского государственного высшего музыкального училища им. Р. М. Глиэра и Нью-Йоркской Люси Моузес скул, директором которой является Марк Лакирович. В октябре прошлого года мы с юными лауреатами выступили в знаменитом зале – Меркин-холле (США). А в феврале наши дети-скрипачи, которых профессор Лакирович отобрал лично, гастролировали в Амери-

2 0 0 0

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«2000»

24–30 марта 2000 г.

ке. На лето запланированы масштабные мастер-классы, в которых примут участие и пианисты, и скрипачи. Преподавать мы пригласили Дину Иоффе и Джерома Ловенталя. Это своего рода международная школа одаренных детей, которая будет работать год в Киеве, год – в Нью-Йорке. • Будут ли дети платить за обучение? – Не обязательно все. Кто может, тот заплатит. Так принято во всем мире. Богатые вносят за мастер-классы огромные суммы – иногда до двух тысяч долларов. Кто заплатить не в состоянии, но очень талантлив, тому лучше заплатим мы. Таким детям назначают стипендию в размере 50 или даже 75 процентов от стоимости учебы, а то и просто позволяют брать уроки бесплатно. • За уроки профессора Марка Лакировича юные дарования уплатили всего-навсего по сто гривен. Сумма не настолько велика, чтобы покрыть расходы. Кто все финансирует? – Марк Лакирович, к примеру, преподает совершенно бесплатно. Поэтому на нашем бюджете это фактически не отразилось. А дальше – посмотрим: кто-то из педагогов будет работать на общественных началах, а кому-то придется выплатить определенную сумму. • Что побудило вас трудиться бескорыстно, да еще и приехать сюда за собственный счет? – прошу объяснить профессора Марка Лакировича. – Много лет занимаясь с детьми и юношеством, стараюсь открыть им новый мир. Мне это очень интересно: и не только с музыкальной, но и с человеческой точки зрения. Нынешний проект – далеко

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

не первый, осуществленный мною. Я уже много лет делаю подобное в Австралии, Германии и США. Считаю такие проекты не менее важными, чем политические встречи. Международные контакты очень обогащают детей и молодежь. • Ваши впечатления от работы с украинскими детьми? – Каждый ребенок – это индивидуальность. У меня были ученики из Винницы, Киева, Харькова. Они все любят музыку. А потому с готовностью воспринимали мои идеи. Это было чудесно. Я имел колоссальное удовольствие от работы. • А где вы сами получили образование? – В Италии окончил Академию и аспирантуру по классу скрипки, а концертный диплом получил в Швейцарии.

Юлия Омельчук

2 0 0 0

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

ЛІТНЯ ЕСТ РА Д А В ПАР К У Чи може літня естрада в парку стати культурним центром? Судіть самі: літо, «мертвий сезон», зали, якщо там щось i діється, здебільшого напівпорожні, навіть клубне життя майже припиняється. То чом би й не парк? Бо ж півтора літні місяці там щовiкенду відбуваються концерти. Усе це зветься міжнародним фестивалем «Київські літні музичні вечори». Проходить воно на літній естраді центрального парку культури та відпочинку, що біля Маріїнського палацу. Тут вам не звичний міщанський парковий оркестр, що теж непогано, тут відбуваються речі набагато серйозніші: програми з класичної та сучасної симфонічної, камерної, інструментальної, вокальної та іншої музики. Нічого «занадто» у цьому немає. Адже ще на початку століття тут проводилися так звані «культурно-просвiтницькi» концерти. Саме на цій естраді виступали Прокоф’єв та Горовиць, диригували Глiєр i Блуменфельд. А пізніше – у 50-х – серію концертів провів видатний диригент Натан Рахлін. Непогано? Так вирішили 1998 року i Благодійний фонд конкурсу В. Горовиця, Київська міська адміністрація та Київське музичне училище ім. Р. М. Глiєра та відродили традицію у вигляді «Вечорів». Нині на літній естраді грають лауреати різних конкурсів, найкращі оркестри України, численні – іноді не менш вшановані – гості з різних країн. Логічним продовженням фестивалю стала двотижнева робота Літньої музичної академії у рамках підготовки до конкурсу Володимира Горовиця, що проходитиме восени. Майстеркласи з багатьох дисциплін під управлінням педагогів з різних країн завершилися концертними виступами. Знову ж на сцені у парку. Цього року через насиченість програми кілька концертів навіть відбулися в будні у залах. Згадати хоча б відкриття фестивалю у Філармонії. 71

2 0 0 0

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«NOTA»

(3) 2000

От у такий спосіб усі бажаючі мають можливість, так би мовити, «відпочити культурно» i на рівні. Тим більше, що це абсолютно безплатно. Спостерігати аншлаги на більшості концертів ще приємніше, бо вони вже не є наслідком порожньої цікавості. Втім, не дивно, що за три роки все більша частка аудиторії – зовсім не випадкові відвідувачі парку. Тож дійсно, чому i не культурний центр, коли заради кожної окремої програми приходить свій слухач. Навіть постійна загроза дощу та далеко не найкраща якість звучання, не стають на заваді. Апогеєм фестивальних місяців об’єктивно став другий день дводенного джазового мiнi марафону пам’яті Володимира Симоненка. I за кількістю глядачів, i за реакцією, i за погодними умовами. Чого i слід було чекати, одна з кращих українських (якщо взагалі не східноєвропейських) ворлд-бiтових команд ER. J. Orchestra начаклувала таку собі зливу. Під час цієї зливи бенд Unity «шпарив» карколомний старий хіт Cat, а видатний гітарист Енвер Iзмайлов розігнав хмари. Погодьтеся, дуже вражає. Врешті, вперше i востаннє на цьогорічному фестивалі музикантів не могли зігнати зі сцени ще довго після офіційного завершення концерту... Що ж. Наступним літом наступний фестиваль, наступні зірки, стовбичення на сцені далеко поза «регламентом», дощ i сонце. Наступного року.

iнф. NOTA

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ПО ВЕРН У Т I З ЗАБУ Т Т Я Три незабутніх вечори подарував киянам відомий піаніст, заслужений артист України Микола Сук. Наш колишній земляк, який постійно живе в Америці, постав перед слухачами в новій іпостасі: як дослідник «білих плям» на неосяжному просторі планети МУЗИКА. Програма запланованих тематичних концертів складалася лише з мало знаних, а часом й давно забутих фортепіанних творів, більшість з яких наші співвітчизники почули вперше. Ще в шкільні роки, навчаючись у Київській музичній школі-десятирічці, юний Микола полюбляв іноді під час академконцерту «сяйнути» ефектним пасажем з маловідомого фортепіанного опусу. Він вже тоді виявляв нахил до так званого «незаграного» репертуару.

Микола Сук

Перебування в Америці відкрило перед піаністом необмежені в цьому плані можливості: унікальні нотосховища та бібліотеки таїли в своїх надрах справжні скарби нот творів усіх напрямків i стилів. Ось тоді вперше й виник задум у Миколи Сука повернути з забуття на концертну естраду все найкраще, що має безсумнівну художню цінність. У 1971 році на Міжнародному конкурсі Лiста-Бартока в Будапешті М. Сук здобув Золоту медаль. Тому не випадково, що в програмах усіх трьох згаданих концертів відчувалося його зацікавлення стильовим розмаїттям саме лістівського періоду. Перебуваючи на іншому континенті, піаніст не пориває зв’язків з Україною, зокрема з Київським музичним училищем iменi Р. Глiєра, директором якого протягом багатьох років був його батько – Петро Сук. На всіх трьох міжнародних конкурсах пам’яті Володимира Горовиця Микола Сук – незмінний член журi. Це дало йому можливість відібрати з талановитих молодих піаністів найбільш гідних помічників для втілення свого

2 0 0 0

Р І К

«МУЗИКА»

липень–жовтень, № 4–5/2000

унікального задуму щодо реанімації забутого фортепіанного спадку. Надзвичайний успіх концертів засвідчив, що він не помилився, залучивши до виконання «незнайомої» музики добре знайомих молодих музикантів. Перший концерт спiвпав з відкриттям Третього міжнародного фестивалю «Київські музичні вечори», що тепер традиційно проводить оргкомітет конкурсу пам’яті В. Горовиця на чолі з його генеральним директором Ю. Зiльберманом у парку культури i відпочинку на літній естраді. Перший відділ концерту складався з двох великих віртуозних творів – «Фантазії» на тему бетховенського маршу з «Афінських руїн» Ф. Ліста для фортепіано з оркестром та оригінального чотириручного фортепіанного концерту C-dur К. Черні з оркестровим супроводом. Такий вибір програми був невипадковий. Три імені – Бетховен, Черні, Ліст – пов’язані між собою i створюють, так би мовити, творчий родовід. Протягом трьох років (1801–1803) Карл Черні навчався у Бетховена. Коли обдарований юнак задумав здійснити своє перше концертне турне, Бетховен навіть видав йому своєрідне письмове підтвердження виняткових музичних здібностей маленького піаніста. 3 15 років К. Черні сам почав давати уроки фортепіанної гри, здобувши славу одного з найкращих педагогів свого часу. Саме до нього звернувся батько восьмирічного Ференца Ліста, коли стало питання про музичну освіту обдарованого хлопчика. Якщо твори Бетховена й Ліста по праву займають чільне місце в репертуарі багатьох концертуючих піаністів, то про композиторську спадщину К. Черні більшість з нас має дуже приблизне уявлення. Його величезний доробок (понад тисяча творів різних жанрів) здається назавжди затьмили знамениті інструктивні етюди ор. 299 та ор. 740, без яких, мабуть, не проходить виховання жодного піаніста. Отож не дивно, що з таким зацікавленням

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

сприйняли слухачі 3-частинний концерт C-dur для фортепіано в чотири руки Карла Черні, який майстерно виконали Микола Сук i дипломант Першого конкурсу пам’яті В. Горовиця, студент IV курсу Національної музичної академії України Дмитро Таванець разом з оркестром Чернігівської філармонії під орудою диригента Миколи Сукача. Цей твір відзначається особливою «прозорістю» та ритмічною визначеністю, де кожна нота, кожна пауза «мов на долоні». Бездоганне володіння обома виконавцями філігранною, так званою «дрібною технікою» та гранична ритмічна злагодженість створювали враження, що складну чотириручну фортепіанну партію грає одна людина. «Для нас, музикантів, творіння Бетховена подібні до вогняного стовпа, що вів ізраїльтян через пустелю» – цей крилатий вислів Ференца Ліста пригадався саме під час виконання його фортепіанної фантазії на бетховенську тему студенткою Харківського інституту мистецтв, переможницею багатьох міжнародних змагань Іриною Сапожниковою. Складний віртуозний твір з великим емоційним піднесенням та юнацьким запалом вона блискуче виконала в супроводі чернігівського оркестру. У другому відділі прозвучав грандіозний 3-частинний Концерт для фортепіано з оркестром B-dur Cepгiя Борткевича. Талановита піаністка, випускниця Національної музичної академії України Вікторія Єрмольєва проникливим i неординарним трактуванням цього твору ще раз довела, що її виконавські можливості були недооцінені журi на останньому конкурсі пам’яті В. Горовиця, де вона після II туру зійшла з дистанції. Не тільки музика, а й ім’я композитора С. Борткевича мало кому відомі в нашій країні. Вихованець Санкт-Петербурзької консерваторії, учень відомого професора, піаніста К. К. ФанАрка та композитора А. К. Лядова, Сергій Борткевич (1877–1952) у 1919 році емігрував з Росії i став на батьківщині персоною нон грата. У концерті вгадуються інтонації i Рахманінова, i Аренського, а подекуди й Лядова, проте написаний він з великим настроєм, тематичною розмаїтістю та ностальгічним забарвленням. Можна з задоволенням констатувати, що молода обдарована піаністка зробила все від неї залежне, щоб якнайкраще донести до публіки цей складний музичний твір i показати його з найпривабливішої сторони. 73

2 0 0 0

Р І К

Другий концерт циклу, що відбувся у Колонному залі ім. М. Лисенка Київської філармонії, задуманий Миколою Суком як показ романтичної музики, написаної для однієї, двох, трьох, чотирьох, п’яти й шести рук, i розрахованої на виконання ансамблями різного складу. Камерне фортепіанне музикування було особливо популярним у середині минулого століття. Воно стало невід’ємною частиною так званих «музичних салонів» багатої аристократії, а подекуди й рядових шанувальників музичного мистецтва. Репертуар музичних вечорів здебільшого складався з транскрипцій та обробок увертюр, танців, арій, дуетів з відомих опер i балетів. Варто було з’явитися на столичній сцені новій оперній виставі – як вже через кілька днів на полицях музичних магазинів можна було побачити ноти чергової обробки музики, що тільки-но прозвучала в театрі, розрахованої на скромні сили піаністів-аматорів. Не відзначаючись особливою глибиною, ці транскрипції насамперед давали виконавцям можливість відчути насолоду й радість колективного музикування. Тож можна уявити досягнутий ефект, коли ансамблеву гру представили високо обдаровані пiанiсти-професiонали, виконуючи твори таких композиторів, як Шуман, Дворжак, Сметана, Лешетицький та Римський-Корсаков! Те, що відбувалося цього вечора в концертному залі, нагадувало справжній святковий «бенкет». Микола Сук, мов гостинний господар, з неприхованим задоволенням та молодечим запалом «пригощав» присутніх високоякісними рідкісними музичними «стравами». Розпочавши «святкову вечерю» сольним виконанням обробки Теодора Лешетицькоrо «Анданте Фінале» з «Лючiї ді Ламермур» для однієї лівої руки, він взяв участь майже в усіх номерах, розрахованих на одночасне виконання двома, трьома i навіть чотирма музикантами. Його загострене почуття ритму ніби цементувало основу всіх номерів. Етюди для педального фортепіано Р. Шумана ор. 56, виконані Миколою Суком спільно з володаркою другої премії останнього конкурсу пам’яті В. Горовиця Мариною Радюшиною, стали приємною несподіванкою навіть для знавців шуманiвського фортепіанного доробку. Цей маловідомий ліричний твір досі залишався поза увагою концертуючих піаністів. Думаю, що талановита виконавиця сольної партії зробила йому непогану рекламу. Музику,

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

написану для чотириручного виконання, представили на вечорі обдаровані учні Київської музичної школи-десятирічки Олександр Гринюк та Вадим Холоденко. Виконавши найменш відомі номери з «Слов’янських танців» Дворжака (Ор. 46), вони значно розширили уявлення про досить об’ємний танцювальний цикл, з якого традиційно грають лише кілька вибраних номерів. Найскладніше було відшукати композицію для п’яти рук, та невтомний автор проєкту все ж знайшов чудову мініатюру Римського-Корсакова «Дзвони», яку «на ура» виконав разом з Аліною Романовою та Володимиром Лавриненком. «Блискучі вapiaцiї» К. Черні на тірольську тему мали завершити цей багатий музичний «бенкет», ще раз нагадавши, що композитор писав не тільки в етюдному жанрі. І коли «Блискучі вapiaцiї» дійсно блискуче були виконані у фіналі концерту в шість рук Аліною Романовою, Вадимом Холоденком та Миколою Суком, останній, як щедрий господар, оголосив, що на «десерт» для слухачів у нього є невеличкий сюрприз: на сцені з’явився ще один рояль i четверо музикантів – Марія Пухлянко, Аліна Халiкова, Дмитро Таванець та все той же невтомний Микола Сук. Вони виконали досить популярне на Заході «Рондо» Сметани у вісім рук (для двох фортепіано) з таким запалом, так майстерно, що слухачі ще довго не хотіли залишати зал, викликаючи «на біс» концертантів. Не вірилося, що такий насичений концерт підготовлений всього за два тижні! На останньому концерті циклу «Маловідома фортепіанна музика» виступили лауреати, імена яких добре відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами – це Олександр Гринюк, Марина Радюшина, Ван Евей, Артем Ляхович, Алiна Халiкова, Iнна Солдатенко, Євгенія Дударова та восьмикласник з Київської музичної школи-десятирiчки Максим Калабухов. На вечорі прозвучали «Іспанське капричіо» М. Мошковського, Сонатина № 2 Бузонi, Пасакалiя Л. Годовського, твори Ч. В. Алькана, Є. д’ Альбера, Е. Донаньї та iн. Здебільшого виконання фортепіанних творів цих композиторів вимагає від піаніста надзвичайної витримки та значної технічної майстерності. Адже більшість з перелічених авторів є представниками так званої «Епохи віртуозів», де техніка часто домінувала над музикою. 3 того часу в піанізмі відбулися значні зміни. Для провідних сучасних піаністів характерно підпорядкування техніки вищій меті – розкриттю філософської 74

2 0 0 0

Р І К

глибини та поетичної суті музики. В цьому плані наші молоді виконавці мали прекрасну нагоду продемонструвати свої творчі уподобання. Не впевнена, що всі твори трьох згаданих концертів увійдуть до репертуару більшості піаністів, але в плані історичному це була надзвичайно корисна акція. Хто свого часу цікавився історією західної музики, мабуть, пам’ятають, що в середині минулого століття між прихильниками «розважального піанізму», виразником якого був Сігізмунд Тальберг, та «драматичного» – Ф. Ліст, розгорнулася справжня війна. Відомо, що врешті-решт перемогли «лiстiанцi», й твори Тальберга почали забуватися. Тому дуже цікаво було послухати музику цього композитора у виконанні професійного митця. Другий відділ концерту Микола Сук розпочав фортепіанною фантазією Сігізмунда Тальберга «Мойсей у Єгипті». До останнього часу Ферруччо Бузонi переважно знали лише як виконавця вiртуоза та автора транскрипцій творів Баха. Сонатина № 2 Ф. Бузонi, яку представив на третьому концерті Артем Ляхович, значно розширила межі нашої уяви про видатного митця. Те, що Антон Рубiнштейн на Першому конкурсі піаністів i композиторів свого імені віддав перевагу скромно обдарованому російському піаністу Дубасову, не розпізнавши в iталiйцi Ф. Бузонi майбутнього неперевершеного майстра віртуозної гри, сприймалося завжди як історичний курйоз. Дивувало, що серед композиторів, які брали участь у цьому конкурсі, Рубiнштейн визнав саме фортепіанні твори Бузонi найкращими й нагородив його Першою премією. Однак знайомство з Сонатиною № 2 Ферруччо Бузонi переконало, що це було справедливим рішенням! Почутий твір розвіяв думку про Бузонi як про слабкого композитора. Щодо композицій Черні, то вони дуже мелодичні, приємні, та коли б постало питання, що з його об’ємного доробку брати на безлюдний острів, то кожен з піаністів, впевнена, все ж зупинився б на його знаменитій «Школі вправності». Спогад Ігоря Стравинського про підготовку до сольного концерту підтверджує цю думку: («Я почав розвивати пальці, граючи багато етюдів Черні, що було для мене не тільки корисним, а й приносило справжню насолоду. Я завжди цінував Черні не тільки як прекрасного педагога, а i як справжнього музиканта...».

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Кінець весни – це час екзаменів, а значить й найгарячіша пора у всіх учасників концертів. I щоб «підняти» значні й здебільшого дуже складні музичні твори, треба було докласти чимало зусиль. А щоб досягти повної злагодженості у фортепіанному ансамблі, необхідна не одна репетиція! Проте жоден з тих, кого запросив Микола Сук до участі у своєму унікальному проєктi, не відмовився. Отже талановита молодь, яку виявив й тримає в полі зору конкурс пам’яті В. Горовиця, не підведе i в майбутньому прислужиться славі й процвітанню українського фортепіанного мистецтва.

Маргарита Iльницька

2 0 0 0

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

«ГО РОВИ Ц- ДЕ БЮТ»: ГОРДЕЛИ В АЯ ПО СТ УПЬ НО ВОР ОЖ ДЕ ННО ГО IV Международный конкурс памяти Владимира Горовица подтверждает, что его организаторы и дирекция во главе с «генератором идей» Юрием Зильберманом – творческие энтузиасты, и тенденция к усовершенствованию не ослабевает. Так, впервые была создана группа «Горовиц-Дебют», в которой с 1 по 4 ноября выступали юные пианисты до 14 лет. В отличие от состязаний младшей группы (5–10 ноября), в которой участвовали дети 9–14 лет, «Горовиц-Дебют» не предполагал конкурсных туров и денежных премий. В любой из трех номинаций «А», «В» и «С» участвовали те, кто желали попробовать впервые свои силы на серьезном международном конкурсе. Хотя и среди них было большое количество лауреатов. Участие в «Горовиц-Дебюте» предполагало более короткую программу, в основном по выбору участника (за исключением обязательного виртуозного произведения в номинации «В» и прибавленного к нему вариационного цикла или отдельных частей сонат — в «С»). Об участии в конкурсе («Горовиц-Дебют» и Младшая группа) дирекция получила 91 заявку из 10 стран (Великобритания, Германия, Канада, Южная Корея, Россия, Беларусь, США, Япония, Финляндия, Украина). Большинство – 73 – участники «Горовиц-Дебюта». Небольшие по времени выступления всегда трудны, потому что требуют большой концентрации, наверстать упущенное не будет времени. Так, максимально отдал всю свою энергию на подобное выступление десятилетний Константин Товстуха, став обладателем диплома I степени в «Горовиц-Дебюте» (наравне с Антонием Барышевским). В Младшей группе Костя хотя и подавал заявку, выступать отказался, очевидно, 76

2 0 0 0

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

18—24 ноября 2000 г.

из-за эмоционального переутомления. А вот Артем Ясинский – участник двух номинаций в «Горовиц-Дебюте» (дипломы 6 и 4 степеней) в Младшей группе стал обладателем бронзовой медали. Донецкому виртуозу (класс Альбины Орищук), верно, не хватало размаха в рамках небольших выступлений. Артем воистину боец, обладающий необходимой для исполнителей выносливостью – физической и эмоциональной. Председатель жюри младшей группы, народный артист Украины, композитор Иван Карабиц отметил, что волевые качества этого двенадцатилетнего ребенка позволяют играть ему одинаково «хватко» при любой погоде и в любое время суток. В «Горовиц-Дебюте» поощрительные призы заменили детям денежные премии. Победителей было много. Кроме лауреатских дипломов, жюри (на удивление единогласно) присуждало специальные призы: за собственную музыкальную композицию (Танака Шун, Япония), за артистизм – эти призы совпадали с лауреатскими званиями (Гавюк Елена, Рогачева Вероника, Константин Товстуха), за лучшее исполнение произведений украинского автора и произведения композитора страны-участника. Специальный приз как самому младшему участнику был вручен Марии Петровой — семилетней ученице школы искусств имени Стефана Турчака. «Горовиц-Дебют» – это первый шаг к расширению самого конкурса. О новой группе метко сказал член жюри Владимир Нехаенко, заслуженный деятель искусств Беларуси: «Новорожденный пошел сразу и горделивой поступью». Важно, что в «Горовиц-Дебюте» смогли принимать участие дети не только из специали-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

зированных, но и детских музыкальных школ. И как показал результат, в номинации «В» и «С» именно ДМШ обошли музыкальные десятилетки. Если в «А» обладательницей диплома I степени стала Елена Гавюк – ученица львовской десятилетки, то в «В» победила Рогачева Вероника (1 класс ДМШ в Фастове (!)), а в «С» — Константин Товстуха (5 класс Киевской ДМШ 5) и Антоний Барышевский (5 класс Киевской ДМШ 14). Директор Киевской десятилетки Владимир Шерстюк после «Горовиц-Дебюта» твердо решил: «Костьми лягу, но эти дети-лауреаты будут учиться у нас!» Благодаря конкурсу Горовица Украина становится известна всему миру. Паскаль Галле – член жюри конкурса, представляющий Францию, говорил, что для него и его страны — честь быть причастным к этому конкурсу. Пребывая в Украине, Паскаль даже пытался кое-что учить по-украински. Приятно удивило и обилие украинского репертуара. Украинской национальной музыкальной школе полторы сотни лет (со времен Лысенко), но мы до сих пор (как ни горько в этом признаваться) плохо знаем свою музыку, свою историю. Мы знаем Шопена и совсем не имеем представления о неком О. Лизогубе. А ведь в его творчестве во многом опережаются достижения шопеновских ноктюрнов. Или, к примеру, только к концу XX столетия Лина Костенко в своих публицистических статьях напоминает о том, что Марию Заньковецкую Суворин ставил выше Сары Бернар и сравнивал разве что с Элеонорой Дузе. И только теперь, когда французы хотят говорить по-украински, а зарубежные дети играют украинский репертуар, мы отражаемся в иностранцах, как в зеркале, и начинаем уважать себя и свою культуру. И в этом тоже заслуга конкурса Горовица. В конце концов, результаты самого конкурса дают повод для гордости. За пять лет – около 80 лауреатов. Половина из них — украинцы. Члены жюри IV конкурса Горовица – известные в мире педагоги и пианисты – пришли к выводу, что за последнее время украинская пианистическая школа несравненно выросла. Приведу несколько отзывов: Сергей Усанов, заслуженный деятель искусств России, президент Российского общества управления правами исполнителей, художественный директор Международного конкурса 77

2 0 0 0

Р І К

им. П. Чайковского: «В Украине и ранее были отдельные очень яркие личности. Но теперь можно говорить об истинно высоком уровне молодых исполнителей, которые, надеюсь, вскоре дадут возможность говорить о выдающихся достижениях в целом». Валерий Козлов, председатель жюри «Горовиц-Дебюта», профессор Национальной музыкальной академии Украины, концертирующий пианист: «Как никогда поразила детская виртуозность. Все отобранные дети достойны выступать на любом международном конкурсе». Иреней Жук, известный пианист украинского происхождения: «Это подвиг — подготовить детей на таком высоком уровне». Паскаль Галле, концертирующий французский пианист: «Я был на концертах Горовица в Париже. Сегодня я здесь и сражен пианистическим уровнем детей. Воистину украинская школа может готовить таких пианистов, как Горовиц». Надя Штернберг, руководитель организации музыкантов и педагогов Израиля, преподает в Гиватаиме: «У нас в стране такого не было и не будет, чтобы ребенок встал в 6 утра и сел заниматься. Для меня эти дети — чудо». Конкурс Горовица открывает миру молодые таланты, а талантам – мир. Ведь между непосредственным его проведением раз в два года, он беспрерывно продолжает существовать. Это и работа Школы исполнительского мастерства, мастер-классы которой проводят педагоги с мировыми именами, и проведение Международного ежегодного фестиваля «Летние музыкальные вечера», где уже традиционно один из концертов дают лауреаты и дипломанты конкурса, это и записи на компакт-диски, и гастрольные поездки. По окончании конкурса состоялся концерт лауреатов в Колонном зале им. Лысенко Национальной филармонии Украины. Бурно приветствовал переполненный зал обладателя серебряной медали Кирилла Кедука (Беларусь). Он учится в седьмом классе школы-лицея города Гродно у педагога Наталии Латышевой. Кирилл блестяще исполнил Сонатину Ковача и особенно «Из карнавала» Грига.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Золотую медаль вручили ученице третьего класса ДМШ № 1 города Керчи девятилетней Валерии Мирош (педагог Валентина Никишина). Валерия исполнила фа-минорный концерт И. С. Баха для фортепиано с оркестром (оркестр Национальной филармонии под управлением лауреата международных конкурсов Кирилла Карабица), а на «бис» сыграла вальс Шопена. В концерте Баха (особенно во второй части) объективная отстраненность пианистки сочеталась со стремлением создать бесконечность мелодии. В вальсе же все наполнялось живым чувством – и едва заметные агогические отклонения внутри такта, и пикантные люфты. Зал приветствовал детей стоя. Вторую бронзовую медаль – вместе с Артемом Ясинским – получил киевлянин Александр Чугай, ученик 7 класса киевской десятилетки, педагог – Татьяна Абаева. Саша участвовал в прошлом конкурсе Горовица, но не стал лауреатом. Это «поражение» послужило для него стимулом, что свидетельствует о целенаправленности и глубоких убеждениях. В этом году, кроме бронзовой медали, А. Чугай стал обладателем приза мэра Киева Александра Омельченко, а также призером в номинации «За лучшее исполнение произведений Баха и Бетховена». Мальчику в подарок была вручена рукопись неизвестной сонаты одного из знаменитых сыновей И. С. Баха – Филиппа Эммануила — с эксклюзивным правом на первое исполнение и запись на радио или компакт-диск. Рукопись эта хранилась в Центральном государственном архиве-музее литературы и искусств Украины.

Р І К

...Лауреаты конкурса Горовица показали не только мастерство и артистизм, но прежде всего – умение владеть собой, без чего невозможно стать настоящим артистом. Всем пианистам хорошо знакомо жуткое ощущение влажных и холодных от волнения рук, когда пальцы скользят по клавиатуре и перестают слушаться. Знакомо оно и лауреатам. Ведь конкурс – это прежде всего факт выступления. Даже самые исключительные победы исполнителя – это воздушные замки, и их всякий раз нужно создавать сначала. Об этом не стоит забывать юным пианистам. Как не стоит забывать, что именно в этом сложность и неповторимость одновременно.

Яна Иваницкая

Лауреаты ІІІ конкурса

2 0 0 0

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 0 0

Р І К

IV МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

31 ЖОВТНЯ –

Іван Карабиць (Україна) – голова журі

МОЛОДША ГРУПА

10 ЛИСТОПАДА 2000

Надя Штернберг (Ізраїль) Іреней Жук (Канада) Володимир Нехаєнко (Білорусь) Сергій Усанов (Росія) Валерій Козлов (Україна) Паскаль Галле (Франція)

І ПРЕМІЯ

Валерія Мирош (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Кирило Кедук (Білорусь)

ІІІ ПРЕМІЯ

Олександр Чугай (Україна) Артем Ясинський (Україна)

2001

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

СПО РУД А Н А ПІСКУ Коли у 1995 році у Києві вперше пройшов Міжнародний конкурс молодих пiaністів пам’яті Володимира Горовиця, разом із захопленням виникали i сумніви щодо його подальшої прогpeciї. У нашому культурному житті є чимало прикладів, коли перші проведення багаторічних акцій – із численними іноземцями, штатом перекладачів для забезпечення спілкування, якісними фуршетами, спланованою системою пресконференцій та добрими приміщеннями й залами, – залишались найкращими поміж ycix подальших вapiaнтів. Конкурс молодих пiaністів став винятком із цього правила. До сьогодні його рейтинг лише зростав, i не тільки у нас, а й за кордоном, а якість організації залишалась бездоганною. За словами Генерального директора Юрія 3ільбермана, його команда створила найвідоміший у світі український музичний конкурс на голому місці, без прикладів та моделей, так би мовити «на піску»: – Коли ми починали у 1994 році, вітчизняне виконавство ще взагалі не мало досвіду організації міжнародних акцій. Фактично, ми діяли інтуїтивно. Наприклад, було зрозумілим, що необхідно високопрофесійне міжнародне журі. I саме тут нам просто пощастило. Ми одразу вийшли на музикантів, які вже не так багато концертують, але належать до конгломерату виконавських авторитетів та мають популярність саме в міжнародній конкурсній системі. Спочатку з нами працювали пан Томсон, Президент журі Сіднейського конкурсу, пані Тереза Дюссо, яка була у складі журі конкурсу ім. П. Чайковського. А потім ми старалися утримувати рівень i запрошувати тільки людей з іменем – тих, хто, наприклад, мав би досвід роботи в конкурсах Королеви Єлизавети, або Чайковського, або Клайберна, або Артура Рубінштейна, чи в інших конкурсах такого ж рівня. Але ми 81

2 0 0 1

Р І К

«ВЛАДА I ПОЛІТИКА»

12 квітня 2001 р.

намагаємось обминати компаньйонства та не запрошувати водночас музикантів, які декілька разів зустрічалися на інших конкурсах. I взагалі, ми звертаємось до потенційних членів нашого журі не більше як три рази. • На конкуpci пам’яті Горовиця дiти вражають своєю вipтyoзністю. Вони грають зовсім «дорослу» програму. Але композитори, особливо романтики, за допомогою музики сублімували cвoї пcuxoлoгічні проблеми. Як Ви ставитесь до того, що дiтu приймають на себе увесь цей психологічний вантаж? — Дійсно, сьогодні діти одинадцяти років грають дуже глибоку музику, наприклад, скерцо або балади Шопена. I завжди чутно, що це дитяче виконання. Зрозуміло, що моменти форми, стилю цих творів дитині пояснював педагог — неможливо, щоб усе це на сцені тінейджер відтворював власним емоційним світом. Але у деякі моменти усвідомлюєш, що навчити саме такому, як у цей момент, звуку, або відчуванню часу просто неможливо... Я не проти так званого «передчасного» виховання. Сьогодні діти грають те, що колись виконували тридцятирічні люди. Я не вважаю це негативним фактором. Колись перший директор Київської консерваторії, піаніст Володимир Пухальський написав у своєму щоденнику: «Розучував вальс Калькбренера та варіації — рік». Сьогодні такий темп засвоєння музики важко навіть уявити. Будь-який дванадцятирічний учень із Київської десятирічки може вийти i зіграти два відділи — у нього в програмі є дві-три сонати, концерт, декілька десятків етюдів. Отже, для гармонійно артистичного розвитку дитини є надзвичайно важливим раннє пізнання форми, часу, стилю. Учню необхідноно дати певні естетичні оріеєтири, i педагоги це роблять.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

• Умови конкурсу передбачають обов’язкове виконання твopiв українських автоpiв. Кого обирають найчастіше? — На превеликий жаль, для конкурсних виступів найчастіше беруть ту музику, яка була колись опублікована. Зараз, як відомо, музичні видавництва не функціонують, тому для виконавців закрита можливість познайомитись iз новими творами українських композиторів. Коли діяли видавництва «Музична Україна», «Музика» та «Радянський композитор», наші ноти мандрували по всьому світу. В Америці, наприклад, виявилося досить багато публікацій українських авторів. Там є Лятошинський, Косенко, Лисенко, Філіпенко, трохи Скорика, Карабиця. Значно менше українських нот є (але все ж таки є!) у Китаї. А ось в Японії немає зовсім нічого. Ми вимушені туди висилати ноти, i для нас це дуже важко, тому що будь-який зв’язок — факс, електронний набір нот для E-mail або просто поштова бандероль — коштує надзвичайно дорого. • Чи були спроби iмiтyвamu Конкурс молодих niaністів пам’яті Володимира Горовиця? — У нас в умовах передбачається надзвичайно широкий віковий діапазон учасників — від 9 до 33 років. Такого я більше ніде не зустрічав, i не чув про конкурс, на якому змагання, як у нас, проходили би у трьох вікових групах. До речі, саме завдяки нашим умовам відносно віку, ми маємо своїх постійних конкурсантів. Наприклад, серед учасників старшої групи на Четвертому конкурсі є діти, які виступали в молодшій гpyпi на Першому. У цьому плані наш конкурс діє як своєрідна маленька система виховання. На наших очах виросли Саша Гринюк (ми його знали зовсім малюком), Саша Гаврилюк, Льошка Ємцов, Оленка Іваненко, Юля Швед. Зараз до нас приїздить із Білорусі Вася Нетук. Ви пам’ятаєте, на Першому конкурсі такого симпатичного бутузика? У нього всі брали інтерв’ю, тому що він був занадто серйозним у свої дев’ять років, а тепер він грає у старшій групі.

2 0 0 1

Р І К

До речі, нам наслідувати дуже важко. Навіть у порівнянні з іншими, вже існуючими конкурсами, наприклад, конкурсом Крайнєва, ми маємо рідкісну перевагу — це соціальна та матеріальна база музичного училища ім. Р. М. Глієра. Тут працює уся наша команда. Її члени — Мальвіна Зарудянська, Ганна Смєхова, Лідія Ковтюх, Ірина Гіваргізова, Ірина Полстянкіна, Віка Іванова— є справжніми ентузіастами, до того ж й піаністами. Ми зустрічаємось майже кожного дня, й інколи чотири, а інколи й двадцять чотири години на добу присвячуємо конкурсу. Така щоденна практика нас суттєво відрізняє від іншх. Нещодавно нас відвідав директор конкурсу П. Чайковського пан Усанов, який розповів, що тільки тепер, випадково, його конкурс має гроші на чотири роки наперед, i працює постійно. I це відбувається вперше за всю історію конкурсу. Ми впевнені, що без постійної праці міжнародний конкурс сьогодні зробити неможливо. Наприклад, цього року ми закінчуємо п’ятого травня, i одразу почнемо готувати проспект наступного, П’ятого конкурсу. Вже в червні в Інтернеті з’являться його умови, а у вересні ми розішлемо по світу проспекти. Літом почнеться фестиваль лауреатів, потім їхні гастролі у Санкт-Петербурзі, Москві, Німеччині, США. Нам ще не відомі прізвища, а план подальших вистутів вже лежить у мене на столі. Отже, робота йде щоденно. Завдяки цьому ми й знайшли свою «нішу». Я не можу сказати про наш конкурс «супер», але вважаю, що його не можна назвати й провінційним. I у потенційних спонсорів, i у політиків до нас дуже поважне ставлення. Нас знають. У цьому відношенні Україна поступово наближається до Заходу, тому що i у нас академічна культура з часом стає престижною.

Петро Черняк

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

С КУСОЧКО М ГО Р О ВИ Ц А В СЕРД ЦЕ 5 мая в Национальной опере чествовали победителей IV Международного конкурса молодых пианистов памяти Владимира Горовица. Оказалось, что большинство из них (одиннадцать из пятнадцати, включая китайцев У Цуня и Ван Эвея, которые занимаются в Одесской консерватории у Галины Поповой) представляют украинскую исполнительскую школу. На второй тур так и не приехали пианисты из Эстонии, Литвы, Англии и Польши. Очевидно, свою роль сыграл общий высокий уровень соревнования и внушительный объем конкурсной программы. Позже оказалось, что даже не все финалисты справились с конкурсным заданием, некоторые просто не доучили текст положенных двух концертов с оркестром. В результате победили не только самые одаренные, но выносливые и работоспособные. О наших участниках очень тепло отзывались практически все члены жюри. В частности, Хуберт Ступпнер (Италия) рассказывал, что на конкурсе им. Ф. Бузони, где он возглавлял жюри, ему рассказывали об одаренных и перспективных пианистах из Украины. «Приехав сюда, я в этом убедился, – сказал музыкант. – Мне кажется, что это напоминает огромное дерево, на котором появляются все новые и новые ветки талантливых музыкантов». Уже на третьем туре главными и постоянными конкурентами украинцев стали музыканты из Белоруссии, России и Китая-Одессы. Россиян отличал безупречный звук, «запредельная» техника и артистическое обаяние. В игре Павла Елецкого из Белоруссии покорял полифонический слух и неповторимая, психологически богатая манера интонирования. Китайские музыканты показали себя как виртуозы и колористы. «Ночной Гаспар» Равеля в 83

2 0 0 1

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

19—25 мая 2001 г.

исполнении Ван Эвея оказался одной из наиболее ярких, незабываемых страниц состязания... Пианисты из Китая очень выразительно и мудро исполняют очень сложную и серьезную музыку украинских композиторов Перед концертом победителей конкурса член жюри Бернд Гетцке (Германия) сказал: «Сегодня будет много восторгов. Но если говорить только о победителях, не будет полной картины конкурса. В его проведении лично я усматриваю три цели: поиск новых, ярких дарований, другая – дань почтения Горовицу и, наконец, третья – конкурс внутри конкурса. Участники сравнивают сами себя, и это дает невероятные результаты. Я пока не вижу такой институции, которая могла бы за столь короткий срок улучшить мастерство исполнителей». Конкурсантам действительно было чему учиться друг у друга. Например, на втором туре, программа которого предполагала исполнение произведения украинского композитора, очень интересно и неожиданно для нашего уха прозвучала пьеса Игоря Шамо «Березка» в исполнении студента Пекинской консерватории Ксинг-Чена Лиу. Музыка этого произведения чем-то напоминает роспись народных промыслов и танцевальные номера ансамбля Вирского. Именно в таком ключе «стилизации» предстала «Березка» в интерпретации украинских исполнителей. Китайский музыкант нашел совершенно иное решение. Осталась красочнось, прозрачное звуковое письмо, филигранная нюансировка, но изменился общий колорит – вместо музыки «соцреализма» «зазвучали» китайские акварели. Шамо и публика от этого только выиграли.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Вообще, необычайно тонкое исполнение китайцами украинской музыки сразу же отметил Джером Ловенталь (США), который сказал на пресс-конференции после второго тура: «Может, это и смешно, но я был удивлен тем, что пианисты из Китая очень выразительно и, я бы сказал, мудро исполняют очень сложную и серьезную музыку украинских композиторов. Я бы особо отметил этих пианистов, они заслужили награды за исполнение украинской музыки». Индикатором выступлений конкурсантов на всех турах была киевская публика. И Гетцке, и Виардо, и Дюбаль отмечали, что в Киеве удивительная слушательская аудитория, которая действительно «слышит» и чутко реагирует. В целом можно сказать, что киевский пианистический конкурс упрочивает свое положение в системе мировых состязаний. Так, Хуберт Ступпнер назвал его «конкурсом П. Чайковского в Киеве». С ним согласен и Даниэль Поллак (США), который считает, что конкурс дает признание не только нашему городу, стране, но и миру. Обращаясь к конкурсантам этого года, музыкант под-

2 0 0 1

Р І К

черкнул, что «Призы – это не главное, каждый может достигнуть высот в карьере. Мы пытаемся открыть миру свои эмоции, чувства, переживания, поэтому бросаем вызов миру и противопоставляем себя ему. Мы занимаемся искусством звука, а в звуке находится душа человека. Нет нужды копировать Горовица или кого-либо другого, надо развивать свою личность, и тогда ты будешь интересен как исполнитель». А Девид Дюбаль напоследок вспомнил эпизод: «Горовиц как-то спросил меня, имел ли мой отец какой-либо талант. Я ответил, что таланта не было, но он плакал, когда слышал хорошую музыку. “Тогда ваш отец имел все необходимые таланты”, – ответил Горовиц». Подразумевая, что участники конкурса доказали свое мастерство по части хорошей музыки, Дюбаль пожелал молодым музыкантам навсегда сохранить Горовица в сердцах.

Елена Дьячкова

Д А Й Д Ж Е С Т

ВЛАДИМИР ВИАРДО: «ТАЛАНТУ МОЖНО ТО, ЧТО НЕЛЬЗЯ ПОСРЕДСТВЕННОСТИ» Знаменитый пианист и педагог, ныне живущий в Америке, но активно гастролирующий по всему миру, в Киеве дал два сольных концерта в Национальной филармонии Украины, завершив сезонный абонемент «Искусство фортепьянной игры». Мы познакомились с Владимиром Владиленовичем на IV Международном конкурсе памяти В. Горовица, где он был членом жюри. Судьба подарила ему встречи с выдающимися музыкантами XX века. О них и о собственном пути в искусстве наш разговор. ПРИРОДА МУЗЫКИ ОТРИЦАЕТ СОРЕВНОВАНИЕ — У меня двойственное отношение к конкурсам, — сказал В. Виардо. — Ведь сама природа музыки отрицает соревнование. Как вы определите, что вкуснее — банан или апельсин? Обязательно получите субъективное суждение. Точно так же и в вопросе о конкурсах. Их можно сравнивать с айсбергом. Ведь чтобы подготовить музыканта к международному конкурсу, нужна масса составляющих. Прежде всего, много трудится сам молодой пианист. Затем с ним занимаются педагоги, аккумулируя свои знания в ученике. Хочу отметить, что на нынешнем конкурсе памяти Горовица меня поразило, как много талантов приехало из провинциальных городов. Если раньше престижными были два-три смотра, то ныне только фортепианных — сотни. Я бы сказал, что появился рынок конкурсов. Я был на многих и хочу отметить, что киевский отличается тем, что его делают не администраторы. В нем особый дух, где сконцентрировались таланты, и здесь можно услышать представителей самых разных фортепианных школ. Поэтому выступления в турах часто напоминали не соревнования, а праздничные программы. Трудно 85

2 0 0 1

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

25 мая 2001 г.

определить, кто лучше. Особенно после второго тура. Ведь виртуозное исполнение этюда — это не всегда заслуга конкурсанта, а очень часто его педагога, буквально «натаскавшего» ученика, который зазубрил материал. Владимира Виардо отличает особая лирическая проникновенность и экспрессия исполняемых произведений. Я хочу увидеть в конкурсанте индивидуальность, человека, играющего так, как никто другой, и делающего это гениально, убеждая своей уверенностью: можно то, что нельзя. Приведу пример: так, как играл Владимир Горовиц Листа и Шопена, до него никто не решался. Но у него это получалось великолепно. Однажды я обедал у Святослава Рихтера и он сказал, что скоро к нам приедет лучший пианист в мире. Его тут же стали убеждать, что лучшим может называться только он. Святослав улыбнулся и сказал, что после концерта Горовица вернемся к этому разговору. Я помню свои впечатления от выступления Владимира Самойловича, после его игры в Москве. Он начал с Моцарта. Мы с недоумением переглянулись, разве так можно играть? Первые минуты находились в шоке, но потом его энергетика захватила нас, и он убедил своей музыкальной интерпретацией. Поэтому, когда я работаю в жюри, то хочу найти самородков, которые совершенно не похожи на основную массу конкурсантов, но это бывает крайне редко. Нынешние победители Мария Ким и Дмитрий Онищенко обладают одним ценным качеством — они в поиске своего пути, и мне кажется, что у обоих есть большой потенциал.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

В нынешних условиях для молодого музыканта конкурс — единственная возможность заявить о себе и услышать представителей других фортепьянных школ. Если раньше законодательницей моды была Центральная музыкальная школа Москвы, то сейчас свои позиции она сдала. Очень сильных пианистов подготовили педагоги Одессы, Донецка, Харькова, Днепропетровска. Я получил огромное удовольствие от работы в Киеве и даже сам кое-чему учился у нынешних конкурсантов. ПУБЛИКА НЕ ВСЕГДА ПРАВА — В силу разных, не зависимых от меня причин, я не был в США почти 15 лет и почувствовал, насколько изменилась американская аудитория. Например, на последнем конкурсе имени В. Клайберна, где я был членом жюри, играл прекрасный пианист из Восточной Европы. Его публика замечательно приняла. И тогда я подумал, что зрители всегда правильно реагируют. Но затем за рояль сел очень посредственный музыкант (я бы даже назвал его ничтожеством), который сыграл три ноты, при этом грязно и медленно — и ему устраивают овацию. Я не мог понять, что происходит. Если 20 лет тому назад западная публика умела отделять хорошее от плохого, то сейчас для нее важен не класс исполнения, а развлекательность. Они считают, что раз заплатили за билет, то хотят просто отдохнуть и не желают сопереживать. На конкурсы приходят словно на спортивные мероприятия. Готовы даже делать ставки — почти как на тотализаторе. Меня радует, что в Украине такого поверхностного отношения к музыке нет, что не перевелись меломаны, тонко чувствующие фальшь, умеющие оценить талант как настоящую драгоценность и определить подделку. ФЕНОМЕН ГОРОВИЦА — Если Рихтера мы можем назвать философом музыки, то Горовиц — ее поэт. С Владимиром Самойловичем мы познакомились, когда мне было 23 года. Я победил на Международном конкурсе пианистов имени В. Клайберна. Он мне запомнился смешным и необычным человеком — немножко Петрушкой. Сильно на себе сконцентрированный, любил выслушивать мнение о своей игре профессионалов. Например, скажешь, что у него мягко звучит форте, и он может обидеться: «Почему? Я очень сильно сыграл». Мне кажется, он был большим ребенком. В мире не найдется другого такого му86

2 0 0 1

Р І К

зыканта, который бы сумел после 12-летнего перерыва вновь занять пьедестал первого пианиста в мире. Когда я его спрашивал, почему он вернулся на сцену, то Горовиц признался, что соскучился по публике, тому заряду, который шел от зала, ему захотелось вновь ощутить, что он нужен слушателям. В определенный момент он почувствовал, что не может быть больше запертым в четырех стенах. У него, на мой взгляд, была счастливая конституция. Даже без ежедневного тренинга всегда играл блестяще. Я этим похвастаться не могу: не позанимаюсь два дня на рояле — и такое впечатление, что меня нужно отправлять в музыкальную школу на переобучение. Вот моя мама может пять лет не играть, а затем сесть и виртуозно исполнить Второй этюд Шопена. БЕЗ ГРАНИЦ — Я родился в Краснодарском крае в музыкальной семье. Но свои лучшие детские годы провел в Украине. Дело в том, что в 1950 году, когда мне исполнился год, бабушку репрессировали, и меня отправили в Запорожье к ее сестре. Там я учился в школе до 14 лет. Кстати, по украинскому языку в табеле у меня «пятерка», а по русскому «четверка». Именно Запорожье стало моим первым любимым городом. Это уже потом — учеба в Московской консерватории (класс Льва Наумова). Мне повезло, что я попал в руки к прекрасному педагогу — последователю методики Нейгауза (учителя таких мастеров фортепианной школы, как Святослав Рихтер и Эмиль Гилельс). Я очень хорошо понимаю волнение конкурсантов, ведь и сам прошел через горнило соревнований. Помню то ощущение счастья, когда получил свою первую международную награду — третью премию и «Prix de Prince» на конкурсе Маргариты Лонг и Жака Тибо в Париже. Как первым среди пианистов бывшего СССР стал победителем IV конкурса Вена Клайберна в Форт-Уорте (США). Как после этого начал активно гастролировать. Был период, когда меня, несмотря на приглашения, не выпускали из Союза. Я считаю, что музыкант не должен быть связан границами. В настоящее время мой дом в Америке. Когда началось время перестройки, мне предложили интересный контракт, включающий в себя гастроли и записи с симфоническими оркестрами в Германии и США, а также стать артистом-резидентом музыкального отделения Университета Северного Техаса. Я согласился и ни о чем не жалею. Основал «Товарищество Виардо», которое помогает развитию

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

фортепианной школы среди студентов и педагогов. В моих классах учатся студенты из разных стран Европы, Америки и Африки. Я считаю, что мне повезло, ведь судьба подарила мне встречу с выдающимися дирижерами — Китаенко, Мазелем, Метой, Спиваковым, кроме того, я являюсь профессором Московской консерватории им. Чайковского. В прошлом сезоне много гастролировал как пианист в Бразилии, Германии, Португалии, Канаде, Польше, Франции и США. В этот приезд в Киев я дал один мастер-класс и надеюсь, что к следующему конкурсу памяти Горовица привезу сюда и своих учеников. *** Уже прощаясь с маэстро, я не удержалась от вопроса, который буквально вертелся на языке все время, пока мы беседовали: находился ли он в родстве с Полиной Виардо, музой Ивана Тургенева? Владимир Владиленович рассмеялся и заметил, что ему часто задают этот вопрос: «У меня с ней родство через ее кузенов. Семейство Полины не признает меня — я думаю, из-за материальных мотивов, возможно, опасаясь, что буду претендовать на часть ее наследства. Хотя формально они отказывают из-за того, что по-французски пишется “Viardot”, а в России моему деду, когда выписывали паспорт, то не выговариваемую букву “t” не вписали. Вот и получилось, что моя фамилия в российской транскрипции стала “Виардо”. Но я не страдаю от этого».

Татьяна Полищук

2 0 0 1

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

ПОЛО НЕ З ШО ПЕ Н А ЯК ЗАК ЛИ К ДО М УЗИЧН И Х ПОД ВИГ ІВ Музичні конкурси – i то спасибі двадцятому сторіччю – стали такими ж невідворотними атрибутами життя, як мирний атом. Хоч ніхто достеменно не знає, чого від них більше, добра чи шкоди. Втім, порівняння не таке вже й точне, адже принаймні i про конкурси давно не сперечаються. Вони просто є — i край. 3 позиції здорового глузду ідея розташувати людей мистецтва за ранжиром не виглядає беззаперечною. Тим більше, коли йдеться про виконавців, які можуть бути в настрої й ні, яким, врешті, за фахом не конче потрібні спортивні витримка i злість. Мені не раз випадало чути, як музиканти ностальгують за старими добрими часами, коли й без конкурсних медалей можна було робити кар’єру. Сьогодні, либонь, це неможливо. А тому найрозумніше сприймати конкурси як даність i навіть спробувати отримати від них насолоду. Каюсь, раніше на конкурси пам’яті Володимира Горовиця я навідувався радше випадково – на останні прослуховування, а то й відразу на концерт переможців. Адже що привабливіше – слухати записи Ріхтера чи спостерігати за муками котрогось із юних обдарувань? Відповідь напрошується, але не будемо з нею поспішати. MAЄMO ТЕ, ЩО... Маємо те, що самого Горовиця як людину з гумором напевно б розсмішило. Зрештою, він (фотографією на білій стіні) i усміхається. Так що все точно i докладно. Організатори – викладачі Київського вищого музичного училища ім. Р. М. Глієра — лише схопили ідею, яка вітала в повітрі, i не випустили її, доки філармонією не залунали позивні – тема з улюбленого Горовицем 88

2 0 0 1

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«NOTA»

2/2001 (6)

ля-бемоль мажорного полонеза Шопена. Погодьтеся, до цього було якось дивно: Київ і без Горовиця. Є відомий на весь світ конкурс Вена Клайберна в якомусь Форт-Уорті, є конкурси ім. Артура Рубінштейна в Бидгощі та ім. Діно Чані (ви знаєте такого піаніста?) в Мілані. Всюди, де тільки є Стейнвеї й Ямахи, проводять конкурси. Певен, що досі, приміром, у славній Одесі не спромоглися на міжнародний музичний турнір тільки тому, що охрестити його якимось одним ім’ям просто неможливо. В Києві спромоглися, у що й не одразу повіриш. Мова не тільки про гроші, хоч i про них теж: слава Богу, не перевелися люди, здатні підтримати мистецтво за визначенням, а не тільки незугарну попсову тусню. Адже, щоб конкурс мав бодай якусь вагу, турнірних бійців слід спокусити гарними призовими. Але й цього замало. Щоб приїхали сильні виконавці, треба мати ще й таке ж сильне журі, відповідно для цього необхідна музична традиція (останніми десятиліттями вона складалася так, що кращі музичні сили за першої ж нагоди поспішали звідси — однаково на схід чи на захід), необхідна гарна публіка. Нарешті, не обійтися без гарного імені. А от ім’я не просто знайшлося, а й виявилося необхідним рушієм в зачарованому колі отих клятих «необхідно», завдяки яким це коло стало можливим обірвати. Найсмішніше те, що це ім’я у жоден спосіб не в’яжеться взагалі з музичними конкурсами: Володимир Горовиць – один із тих великих піаністів (Софроницький, Корто, Гульд i т. д.), хто уникав конкурсів, як діабетики цукру. Одного разу він, щоправда, спробував – i вилетів після першого ж туру. Але чому не пожартувати зараз, хай навіть посмертно? Цілком у його дусі, хоч, на жаль, i без нього.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

«ВСІ ВОНИ ПОЕТИ?» Якби цитата закінчувалася крапкою, а не знаком питання, вийшов би Окуджава. I знову б усе зійшлося: красені, таланти, поети — словом, бійці. Але я мав на думці Паустовського, його «Добу великих сподівань», яку не раз згадував, варячись у конкурсному казані. Пам’ятаєте про «феєричний вечір всіх одеських поетів» 21-го року? Коли приятель Паустовського, схильний до наївних питань, поцікавився: «Невже всі вони поети?... Їх тут вистачить на цілу державу середнього європейського розміру». Як велося поетам фортепіано на київській сцені, трохи далі. Але й поза нею вони завжди були на виду разом із педагогами, батьками, друзями і, здається, навіть меншою мірою – просто любителями, складаючи ту доволі колоритну конкурсну аудиторію, розчинитися в якій однаково приємно i цікаво. По-перше, аудиторія ця кількісно чимала. По-друге, вона не є снобістською. Хоч напевно більшість тих самих просто любителів в дитинстві опанували репертуар, що виходить за межі «Собачого вальсу». Репліки на кшталт «зловживає педаллю» або «слабенькі октави» типові, але не повинні лякати. Майже будь з ким запросто можна перемовитися. А якщо ви з тих любителів, що хочуть «в’їхати в тему», то кращого середовища вам не знайти. Мене ж особисто тішить, що на конкурс приходять i просто послухати музику – це таки щось каже про якість виконання. Одного разу, коли вже відзвучали позивні, а оркестр із диригентом чекали, поки піаніст не прилаштує до свого зросту стілець, до залу встигли просковзнуги дві літні жіночки (до речі, не раджу запізнюватися: сам якось у товаристві кільканадцятьох таких же нещасних вистояв перед зачиненими дверима 40 хвилин аж до закінчення виступу чергового конкурсанта). Так от ці жіночки поцікавилися, не хто грає, а що гратимуть? «Другий концерт Рахманінова? – не може бути нічого краще». Вхід на вci прослуховування вільний, тому конкурс в радість i тим, кому придбати квиток – проблема. ПОСМІШКА ГОРОВИЦЯ Конкурсну стратегію обирають не лише виконавці, а й слухачі. Може, хтось із найзатятіших i переслухав ycix 68 конкурсантів. Мене на таку звитягу не вистачило, тому я обмежився двома останніми турами у старшій гpyпi, зазираючи зрідка до середньої. Про останню одним реченням: у ній, крім переможця 89

2 0 0 1

Р І К

львів’янина Дмитра Онищенка, неймовірно цікаво виглядали росіянин Павел Домбровський i українець Роберт Уманський (журі визначило їм друге місце). Що ж до старшої, то я прийшов – такий мій талан! – коли зал вже гудів про двох незаперечних фіналістів – росіян Олександра Пироженка та Едуарда Кунца. Перший приголомшив Сонатою № 6 Прокоф’єва, другий — Сонатою № 3 Брамса. Мене ж відразу приголомшило те, що на конкурсі вважається звичайною річчю: після оголошення ведучою, наприклад, Другої сонати Шопена чи ci-мінорної Ліста на сцені з’являється чергова музична надія i спокійнісінько справляється з величезними надскладними речами. «Рівень конкурсу є винятково високим», – в один голос твердять члени журі. I це правда. Але поступово перший шок минає, ти забуваєш про конкурс i слухаєш саму музику. I виявляється, що далеко не кожен із технічно озброєних до зубів музикантів має що тобі сказати. I тоді на місце подиву приходять нудьга i втома. Слухаючи одного за іншим конкурсантів, переважно конкурсанток (всіх без винятку дуже вродливих!), співчував їхньому важкому дитинству i юності, загубленим роботою за інструментом. Даруйте, згадався i злостивий жарт Генріха Нейгауза з приводу однієї теж дуже гарної студентки: «Венера!... Тільки б ще руки повідбивати». Але найкращий психотерапевт – сам Володимир Самойлович. Він багатозначно посміхається з портрета над сценою i хтозна що хоче сказати... Може, таке: вийшов би, зіграв так, що дух перехопить, а потім розвів би руками: мовляв, сам не знаю, як воно вийшло... Але досить ліричних відступів: конкурс, подібно до спорту, прекрасний несподіванками. Нікому не відомий китаєць Ксінг-Чен Ліу тією ж сонатою Брамса змусив забути навіть про Горовиця. Білоруський хлопець Павло Єлецький грав дуже стримано, може навіть занадто, але це була музика, а не робота. Українка Олександра Марцинчик чистим i природним виконанням Сонати Рахманінова, вочевидь, зацікавила члена журі Володимира Віардо, котрий прийшов попихкати люлькою майже над сценою. Їй би трохи менше відстороненості в грі! Як безсумнівного кандидата на вихід в четвертий, оркестровий тур публіка сприйняла білоруса Сергія Смірнова – однаково віртуозного i ліричного ви-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

конавця. Але краще від ycix розігнав нудьгу його співвітчизник Василь Нетук. Ось хто сприйняв позивні фестивалю як справжні турнірні фанфари! I у товариство «відмінників» i «ударників» затесався справжшй шкільний хуліган. Нетук першими ж акордами заварив таке вариво, що мій сусіда праворуч прошепотів: «Він що, знущається над інструментом?», а сусідка ліворуч додала: «Він збоченець?» З’ясувалося, що білорус почав програму обов’язковим твором національного композитора, а саме п’єсою Вагнера-Оловнікова «Оргія фанатиків». Далі більше – етюди Ліста, зіграні в запаморочливому темпі з прикрими «непопаданнями», бездоганний «Політ джмеля» i єдиний повільний опус – Ноктюрн для лівої руки Скрябіна. Грати адажіо двома руками – це ж така нудота... Інтригу підтримали феноменально обдарований китаєць Ван Евей, який грав не менш сміливо, але набагато точніше, i українка Марія Кім, володарка дуже красивого туше. Вибирати було з кого. НАШИХ? НЕ Б’ЮТЬ! Саме час сказати про тих, хто вибирав. Журі цього року теж як ніколи. Італієць Хуберт Ступпнер – директор Міжнародного конкурсу піаністів Ф. Бузоні. Німець Бернд Гетцке — останній учень Артуро Бенедетті Мікеланджелі, навіть зовні неймовірно схожий на геніального італійця. Джером Ловенталь i Володимир Biapдо – коментарі зайві. Даніель Поллак – лауреат Конкурсу ім. Чайковського 58-го року, а зараз – член його журі. Девід Дюбаль – біограф i друг (!) Горовиця. Нарешті, китаянка Гуангрен Джоу і українці Ігор Рябов та Іван Карабиць. Більшість iз названих упродовж конкурсу самі виступили перед киянами – i на загал переконливо. Майже на кожному конкурсі думки аудиторії журі співпадають лиш частково. Це нормально: на те вони i судді, i фахівці. Інше питання – чи припустило шановне журі помилки? Навіть прийнявши спортивну тезу «із суддями не сперечаються», можна констатувати: так, щонайменше одна помилка була. Надто це

2 0 0 1

Р І К

очевидно. 3ізнаюся, я сам хотів, щоб Нетук пройшов у фінал, але фахівці мали передбачити, що дуже талановитий, але недостатньо підготовлений до конкурсу піаніст просто не дограє до кінця концерт з оркестром. Так воно i сталося. А той же Смірнов чи Ксінг-Чен Ліу могли бути серед лауреатів. Деякий подив викликала присутність серед фіналістів Наталії Cyxiної – за збігом обставин студентки члена журі конкурсу, професора Ігоря Рябова. У фіналі Наталія не без проблем дограла до кінця П’ятий концерт Бетховена, що, втім, не завадило їй поділити третю премію із загальним улюбленцем Ван Евеєм i яскравим, хоч i нерівним, Едуардом Кунцем. У спорті звичайна справа, коли суддями є не лише тренери, а й мами. Але наскільки це етично? Після третього туру, пригадую, я став свідком того, як професійні музиканти билися об заклад, чи пройде в фінал вихованка ще одного члена журі Джерома Ловенталя Юка Мічітака (до речі, зовсім не погана піаністка). Певно, таких ситуацій слід уникати. I ще одне: нехай це i неприємно, але істина дорожче. Зазвичай публіка найпалкіше підтримує своїх. Не хочу сказати нічого лихого про переможницю Mapiю Кім (вона справді обдарована дівчина), але наша добре підготовлена публіка набагато більше аплодувала Олександру Пироженку i Ван Евею, а це про щось та свідчить. «КОНКУРС – ЭТО НУЖНО, НО НЕ НАДО» Так афористично сказав мені в інтерв’ю студент Одеської консерваторії Ван Евей, який музичну мову опанував значно краще, ніж російську. Розумійте, як хочете, а мені ця фраза подобається. Думаю, що i Горовиць усміхнувся б. А на українську я переклав би так: конкурс треба. Все. Крапка.

Микола Данильченко

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

НЕСКОЛ Ь КО ЛЕ Т Н И Х МУ ЗЫК А ЛЬ Н Ы Х ВЕ ЧЕ Р О В С 27 мая на летней сцене Киевского парка культуры и отдыха проходит IV Международный фестиваль «Киевские летние музыкальные вечера». Его организаторы – Международный благотворительный фонд конкурса Владимира Горовица, Киевское высшее музыкальное училище им. Р. М. Глиэра, Главное управление культуры Киевской городской администрации. Попробуйте угадать: на какую из концертных площадок Киева приходит самая благодарная публика? Ответ – на открытую летнюю эстраду любимого всеми киевлянами Мариинского парка. И это неудивительно: самый живописный уголок столицы таит в себе аромат старины. Попадая сюда, вы очаровываетесь ею. Вы проходите по площади перед Мариинским дворцом – и уже готовы увидеть грациозных барышень в длинных белых платьях, выходящих по дворцовой аллее в парк в сопровождении кавалеров. Вечерний воздух пропитан ароматами цветов, откуда-то доносятся звуки музыки ... Да, все было именно так. Грациозные пары приходили послушать музыку, духовые оркестры играли всем знакомые вальсы и марши. Но вернемся из прошлого в настоящее, а точнее – на Международный фестиваль «Киевские летние музыкальные вечера», проходящий на летней эстраде парка. Этот фестиваль хорош тем, что не имеет строгих рамок: здесь можно услышать музыку разных эпох и стилей, всевозможных исполнительских составов. В этом году в программе фестиваля был даже театральный спектакль камерного музыкального детского театра «Халилит» (г. Харьков). 91

2 0 0 1

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

14–20 июля 2001 г.

Несмотря на то, что концерты бесплатны и общедоступны, были дни, когда попасть туда было просто-таки невозможно. В связи с приездом Папы Римского киевские власти решили на всякий случай оцепить парк, и концерты проходили почти в военных условиях: мы были окружены, но не сдавались. Так совпали даты (концерты состоялись 23 и 24 июня) – одна из страниц была посвящена воспоминаниям о военном времени. Оркестр играл всем знакомые и любимые песни военных лет, а публика всех возрастов, чудом прорвавшая оцепление, подпевала. Теплую атмосферу воспоминаний создали киевский муниципальный оркестр под управлением Василия Охрименко и солисты – Владимир Оберенко, Юрий Чубарев и Ирена Захарко. В жизни фестиваля есть событие, которое за четыре года его существования стало уже хорошей традицией. Это джазовые вечера, посвященные памяти известного киевского джазмена Владимира Симоненко. В эти дни (30 июня и 1 июля) в парке собирается особый народ. Кроме завсегдатаев-бабушек сюда приходят джазовые фанаты. Они, как правило, не утруждают себя поисками сидячих мест, а прогуливаются с бутылкой пива и сигаретой, общаясь на своем «птичьем» языке. «Неплохо ребята валят!» – услышите вы похвалу в чей-то адрес. А известный в Киеве джазмен Алексей Коган (ведущий этих концертов) расскажет только одному ему понятный анекдот про джазового тромбониста и немного повозмущается полному отсутствию чувства юмора у всех присутствующих. А еще вы услышите потрясающих джазовых исполнителей – трио Владимира Соляника, группу с интригующим названием «Джанкой Бразерс», вокальную группу «Beauty Band» и многих других.

Д А Й Д Ж Е С Т

2 0 0 1

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Публика была в восторге от молодой талантливой джазовой певицы Юлии Ромы, показавшей профессиональное владение джазовыми приемами исполнения, импровизацией и собственным голосом. Все были настолько очарованы Юлией, что даже дождь, внезапно хлынувший на неподготовленные головы, не смог заставить публику покинуть свои скамеечки. Наиболее запасливые открыли зонтики, а наиболее мистически настроенные заявили: это «ответ Владимира Симоненко». Кстати, то же самое было и в прошлом году, так что кто знает... «Дождь покапал и прошел», а джазовый концерт продолжался. Устроители продумали все до мелочей, даже о желудках присутствующих позаботились. Тот, кто проголодался, мог подойти к палатке с разнообразными булочками, пивом, кофе и подкрепиться. Стоит ли удивляться, что здесь самая благодарная публика!

Татьяна Пясковская

Юлия Рома

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 0 1

Р І К

IV МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

18 КВІТНЯ –

Іван Карабиць (Україна) – голова журі

СЕРЕДНЯ ГРУПА

5 ТРАВНЯ 2001

Володимир Віардо (Росія—США)

І ПРЕМІЯ

Дмитро Онищенко (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Павел Домбровський (Росія)

Бернд Гетцке (Німеччина) Гуангрен Джоу (Китай) Джером Ловенталь (США) Ігор Рябов (Україна) Хуберт Ступнер (Італія) Девід Дюбаль (США) Даніель Поллак (США)

Роберт Уманський (Україна) ІІІ ПРЕМІЯ

У Цунь (Китай) Олександр Гринюк (Україна) Сергій Школяренко (Україна)

СТАРША ГРУПА І ПРЕМІЯ

Марія Кім (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Олександр Піроженко (Росія) Павло Єлецький (Білорусь)

ІІІ ПРЕМІЯ

Ван Евей (Китай) Едуард Кунц (Росія) Наталія Сухіна (Україна)

2002

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ПОСТОЯН НО Д ЕЙСТВУЮЩИ Й

Иван Карабиц

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

26 января – 1 февраля 2002 г.

В январе 2002 года ушел из жизни Иван Федорович Карабиц – композитор, общественный деятель, один из тех немногих, кто действительно определял лицо современной украинской культуры.

кто считает академическую музыку мертвой и «вчерашней», кто использует искусство, чтобы сделать себе имя. Сколько было интриг вокруг Феста, но он остался «фестивалем Карабица». Наверное, неспроста...

Наше время, наша сегодняшняя жизнь отмечена удивительным по своей простоте и ясности знанием: ничего нельзя сделать. Такова жизнь: искусство в загоне, денег нет, правят невежды, люди безынициативны и погрязли в нелегком быте. Поэтому удивление вызывают те, кто способен противостоять всему этому. Иван Карабиц неоднократно показывал нам всем, что «можно» даже тогда, когда всем кажется, что «нельзя».

И в конкурсе памяти Горовица Иван Федорович не стал человеком, «приходящим попредседательствовать». Своим статусом «постоянно действующего» он был обязан, в частности, деятельности бессменного председателя жюри – Ивана Карабица, который находил время и силы участвовать в «повседневной жизни» конкурса – мастер-классах, гастрольных поездках, записях, просто судьбах юных исполнителей, для которых он становился крестным отцом в искусстве. Последней записью, сделанной Иваном Федоровичем, были его 24 прелюдии для фортепиано в исполнении лауреатов конкурса памяти Горовица.

Что можно и здесь, в наших нелегких условиях делать свое дело так, чтобы не в чем было себя упрекнуть, чтобы у слушателя и зрителя замирало сердце, а недоброжелателей бросало в дрожь. Как можно до самого конца оставаться верным себе. Как можно всех – и друзей, и врагов, и самых близких, и самых далеких – заставить себя уважать и с собой считаться. Как до самого конца оставаться неизменной величиной, которую можно заставить страдать от боли, но нельзя заставить отступить. Иван Федорович показал, что и в наших условиях можно организовать масштабный международный фестиваль, который при любой насыщенности программы будет собирать полные залы, станет прибежищем души, жаждущей музыки побольше и разной, станет объектом разнообразной – и дружелюбной, и откровенно лающей, но никак не равнодушной – критики. Киев Музик Фест, созданный и возглавляемый Иваном Карабицем до самого конца, стал громким и однозначным ответом всем тем,

2 0 0 2

Кажется, все, что попадало в его поле зрения, становилось каким-то масштабным и открытым, «большим и для всех»: этим демократизмом отмечен и Фест, и «Летние музыкальные вечера», проводимые в рамках конкурса Горовица на открытой площадке Зеленого театра, куда получали доступ только действительно талантливые музыканты, интересные программы независимо от титулов. Титулы всегда оставались за порогом. Чтобы попасть в программы, подготовленные при участии Ивана Карабица, надо было в первую очередь быть хорошим музыкантом, профессионалом. А титулами его самого судьба не побаловала: несколько раз он выдвигался на различные государственные премии, в частности на премию им. Тараса Шевченко. Но Шевченковский коми-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

тет, видимо, решил, что сделанного для украинской музыкальной культуры И. Карабицем недостаточно для такого высокого признания. Хотя, сказать честно, трудно назвать другого современного музыканта, который сделал бы за свою не столь длинную жизнь для украинской музыкальной культуры так много. Впрочем, «много» – это не то слово, к которому стоило бы прибегать в данном случае, особенно если говорить о творческом наследии Ивана Карабица. Он не был «плодовитым» композитором. Но он умел быть востребованным. В одном из интервью нашей газете он сказал, что не может позволить себе писать «в стол» – он пишет для того, чтобы его музыка звучала. И она действительно исполнялась и, главное, с удовольствием воспринималась слушателем. Он нравился, не стремясь завоевать симпатии. Он бывал резок и уж точно не был «удобен». Впрочем, может, как раз благодаря этому нежеланию «прогибаться» он умел оставаться в первом ряду тех, кто действует, творит. Оставаться верным себе и своим – это не так уж мало для одной человеческой жизни...

2 0 0 2

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ПРАЗДН И К С Д Е ТСКИ М ЛИ ЦО М Конечно, никто доподлинно не знает, каковы гении в детстве – и, хотя фантазировать можно сколько угодно, нам никогда не узнать, что творилось в головах юных Моцарта, Бетховена, Шопена... Зато вот уже второй раз, благодаря совместным усилиям киевских музыкантов и педагогов, публике предоставляется возможность познакомиться с самыми юными исполнителями, для которых нынешний конкурс в группе Горовиц-Дебют стал первым серьёзным шагом в их творческой жизни. Впервые эта номинация заявила о себе в 2000 году, сразу вызвав пристальное внимание как у публики, так и у профессионалов. Ведь помимо воспитанников столичной десятилетки, в соревновании приняли участие и талантливые дети из ДМШ. К счастью, конкурс не превратился в провинциальный междусобойчик, и, хотя его международный статус по-прежнему не отличается широкой географией, у киевлян появилось много конкурентов, съехавшихся со всей Украины, а также из России, Польши, Беларуси, Финляндии и Израиля. «Младший брат» конкурса молодых пианистов памяти Владимира Горовица по требованиям существенно отличается от своего музыкального «родственника»: камерные программы, произведения по выбору участника, отбор по результатам одного тура – все это позволяет максимально расширить круг участников, чей возраст на момент проведения конкурса не должен превышать 14 лет. В этом году в киевском Доме учёных на протяжении четырёх дней проходили конкурсные слушания. Около семидесяти юных пианистов собрались здесь, чтобы принять участие в четырёх конкурсных номинациях, причем одна из них – новинка конкурса: исполнение одной части концерта для фортепиано с оркестром (в сопровождении второго фортепиано). 97

2 0 0 2

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

23–29 ноября 2002 г.

Наверное, самым радостным открытием конкурса для меня стало то, что уровень многих участников оказался действительно высоким. Особенно приятно было отметить профессионализм подготовки ребят из небольших городов, которые, конечно, имеют гораздо более скромные возможности, чем их столичные сверстники. В который раз убедилась – детский взгляд на взрослое произведение интересен всегда, в особенности, когда сквозь грамотную педагогическую работу вдруг неожиданно проглядывает своеобразие характера самого исполнителя, его индивидуальность и артистизм. А именно эти качества с удивительной непосредственностью демонстрировали как более взрослые участники, так и самые маленькие, например, Настя Головань, которую жюри единодушно отметило призом как самую юную конкурсантку. В исполнении Насти на заключительном концерте прозвучала шутливая пьеска Шмитца «Микки-Маус». В составе участников – характерная тенденция: количественно безоговорочно лидируют девочки, более сознательные и старательные в этом возрасте. Но что интересно – уже с первых аккордов можно в очередной раз увериться в том, что именно мужское начало в игре выглядит наиболее убедительным и зрелым, хотя без соседства с чуткостью и музыкантской тонкостью оно иногда превращается в откровенную грубость. Поэтому распределение призовых мест оказалось вполне закономерным и, в отличие от «взрослых» соревнований, лишенным нервного накала. Очень хотелось бы упомянуть здесь всех понравившихся ребят, каждый из которых по-своему оригинален и совершенно неповторим, однако придётся ограничиться лишь лауреатами первой премии, завоевавшими не только симпатии

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

жюри, но и первую для многих из них профессиональную награду: Антон Коржаков, Вика Демиденко, Костя Тышко, Антуанетта Мищенко, Женя Гальцов и Настя Осоян стали новыми героями Горовиц-Дебюта. И хотя такой титул весьма обязывает, ребята полны энтузиазма – ведь ничто так не вдохновляет, как признание публики. Все дни камерный зал Дома учёных был переполнен: многим приходилось слушать конкурсантов стоя, и это один из тех немногих организационных недочётов, которых, хочется надеяться, удастся избежать в будущем. Но вот жаловаться на публику конкурсантам не пришлось – есть у музыкантов такое понятие: «добрые уши». Видимо, в этом также особая специфика этого конкурса, поскольку благожелательное отношение жюри и отсутствие характерного для взрослых конкурсов соревновательного напряжения создали буквально семейную обстановку, в которой детям, конечно же, играть значительно легче и привычнее.

Р І К

Несколько слов о жюри, работой которого, как и два года назад, руководил профессор Национальной музыкальной академии Украины Валерий Козлов. В течение конкурсных дней свой непростой выбор пришлось сделать известным музыкантам с мировым именем – Тереза Дюссо (Франция), Намик Султанов (США), Анатолий Затин (Мексика) и Аркадий Севидов (Россия) сумели не только выделить самых достойных исполнителей, но и отметить тех, кто понравился своим артистизмом, умением держаться на сцене и общаться со слушателем. Хотя подводить итоги всегда немного грустно, у нынешнего праздника с детским лицом нет повода печалиться. Ведь даже для тех, кто выступил не лучшим образом, появился стимул для дальнейшего роста, совершенствования своих навыков и развития бойцовских качеств, без которых не одолеть конкурсный забег. А значит, спустя два года в Киев снова съедутся ребята из разных городов, регионов и стран, чтобы попробовать свои силы в непростом искусстве убеждать, покорять и очаровывать такими недолговечными, но подчас навсегда запоминающимися звуками.

Ольга Лебедева

2 0 0 2

2003

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ВИРТУО ЗЫ Н А ДЕ ЮТС Я ТОЛЬКО Н А М Е ЦЕ Н АТО В Международный конкурс молодых пианистов памяти Владимира Горовица состоится в этом году в пятый раз. Один из немногих в Украине, этот конкурс соответствует всем требованиям международного статуса: достаточно сложная программа, наличие отборочного прослушивания и высшая награда, которая по мировым стандартам не велика, но вполне серьезна по нашим меркам – 10 тысяч у.е. Лауреатам гарантированы интереснейшие гастроли: в Зале ЮНЕСКО в Париже, в Зале ООН в Женеве, в Большом зале Московской консерватории и, кроме того, в Польше и в пяти городах США. Международное жюри, в составе которого известные музыканты Дмитрий Башкиров (Россия-Испания), Бернд Гетцке (Германия), Рональд Турини (США) и другие, выберет девять лучших из 205 участников в трех возрастных категориях. Впервые после смерти композитора Ивана Карабица, ранее возглавлявшего судейскую коллегию, председателем жюри будет дирижер Роман Кофман. После церемонии открытия 17 апреля в Колонном зале состоится концерт лауреатов прошлых лет – Александра Гаврилюка и Алексея Гринюка. Гостем конкурса будет знаменитый российский пианист Николай Петров.

100

2 0 0 3

Р І К

«СЕГОДНЯ»

18 марта 2003 г.

Символично, что свой первый юбилей конкурс отмечает в год столетия патрона – выдающегося пианиста ХХ века Владимира Горовица. К этой дате готовится издание компакт-диска «Транскрипции Горовица» и фотоальбома «Киев Владимира Горовица». И хотя дирекция конкурса впервые столкнулась с серьезными финансовыми трудностями (несмотря на громко объявленный «Год культуры в Украине», государство выделяет на нее все меньше средств), организаторы надеются на поддержку зарубежных спонсоров и меценатов.

Наталья Куляева

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

МО Ц АР Т И СМЕ ТАН А 17 апреля состоялось открытие V Международного конкурса юных пианистов памяти Владимира Горовица. В самом начале церемонии был показан видеоролик по мотивам книги Юрия Зильбермана и Юлии Смелянской «Киевская симфония Владимира Горовица». После фильма публике представили членов жюри, а затем состоялся концерт, на котором выступали лауреаты предыдущих лет – Александр Пироженко и Александр Гаврилюк. К сожалению, в концерте из-за болезни не смог играть Александр Гринюк. В целом после регистрации изменилось число конкурсантов. По новым данным, в состязаниях примут участие 84 пианиста, причем в старшей и младшей группах представителей зарубежных стран, вопреки прогнозам, оказалось значительно меньше, чем украинских претендентов. В средней – 17 иностранцев и 16 граждан Украины. В этом году решение общей конкурсной программы выглядит достаточно аскетическим. Всего один концерт в рамках акции. На следующий день после открытия в филармонии вместе с Национальным симфоническим оркестром Украины под руководством Владимира Сиренко выступал один из классиков отечественной фортепианной школы Николай Петров. В его исполнении прозвучали Концерт для фортепиано с оркестром № 27 Моцарта и Третий концерт Рахманинова. Музыкант играл на инструменте фирмы Зайлер, что наложило особый отпечаток на его интерпретацию этих сочинений. Особенность звучания зайлеровского инструмента вполне вписалась в контекст «аналитического» стиля игры Петрова. Придала его «инженерной логике» особую игривость и даже озорство. 101

2 0 0 3

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

26 апреля 2003 г.

Концерт Моцарта чем-то напоминал калейдоскоп из наивных детских песенок, в зеркалах которого иногда отражалось будущее – откровения Шуберта и патетика Бетховена. Музыка Рахманинова, возможно, вследствие опять-таки специфики инструмента, местами казалась несколько «суховатой». 14 апреля Николаю Арнольдовичу исполнилось 60 лет. В связи с юбилеем «Известия» опубликовали с ним интервью. Музыкант достаточно резко высказывался о конкурсной системе вообще, и, в частности, присвоил конкурсу им. П. И. Чайковского статус самого криминального за всю историю конкурсов. После такого публичного выступления приезд пианиста в Киев, да к тому же в качестве гостя международного конкурса, нуждался в комментариях. • Николай Арнольдович, вы согласились дать концерт в рамках V Международного конкурса молодых пианистов памяти Владимира Горовица. Не означает ли это, что в ваших глазах киевский конкурс имеет иную репутацию, нежели другие? – Нет, не означает. Все везде коррумпировано. Единственное, за что я благодарен конкурсу, так это за то, что он открыл Лешу Гринюка. Слежу за его выступлениями, и сегодня его практически «усыновил». Он, безусловно, перспективный пианист, а о том, что творится в жюри, я не в курсе, но знаю, на этом конкурсе играют ученики членов жюри. А коль так, уже не может быть объективности – своя рубашка всегда ближе к телу. Даже не голосуя за своих, вы можете «опустить» двух-трех потенциальных противников. Механика очень проста. Если есть три члена жюри, которые думают одинаково, – дело сделано, два – тоже можно, но это сделать труднее.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

• Значит, приезд в Киев и конкурс можно «развести по разные стороны»? – Нет, это связано. Более того, меня очень интересует этот конкурс. В нем должен играть один молодой человек (сразу предупреждаю, не мой ученик), которого я пригласил участвовать в своем Кремлевском фестивале. Он очень интересный, и абсолютно не заслуженно задвинут на самый край. С выдающимися виртуозными данными, он сейчас работает концертмейстером Астраханского музыкального училища. • Ваш фестиваль был запланирован на апрель, он уже прошел? – Да, причем это был уже четвертый. Задача моего фестиваля – открыть какие-то новые имена. Это могут быть и молодые исполнители, но это могут быть и люди, у которых не хватило собственных сил пробиться на сцену, и которым мы пытаемся помочь. • Вы неоднократно говорили о необходимости эмоций в музыке. Не означает ли это ограничение репертуара современного пианиста исключительно классикой? – Не имею ничего против современной атональной музыки. Считаю, когда в музыке появляются ограничения, – кончается творчество. Когда нужно вместить вашу душу в какие-то рамки, сделать это очень и очень трудно. Иное дело, когда эмоции приходится скрывать. Например, японцы очень эмоциональные люди. Посмотрите их фильмы, театр кабуки, который во многом перекликается с греческим театром. Посмотрите на экзальтированные лица, выразительные фразы, очень яркие, громкие крики. У каких-то народов принято выплескивать эмоции наружу, у каких-то – носить в себе. • Но бывает так, что пианист выходит на сцену и начинает «вкладывать» эмоции в игру. Получается достаточно вульгарно... – Эмоции – не сметана. Их нельзя «вкладывать». Это значит, играть с самим собой в поддавки. Эмоции – вещь, которая должна происходить вне вас, и чтобы не превратиться в безобразие, должны быть контролируемы. Между подлинной эмоциональностью и хулиганством на сцене дистанция невелика. • Как вы подбираете свой репертуар? Обновлялся ли он за последние три года? – Поводом к составлению программы может быть и дата, и люди, и 102

2 0 0 3

Р І К

организации, и оркестры, которые просят заранее выучить какие-то сочинения. Каждый раз бывает по-разному. И в жизни тоже. Но если взял какое-то сочинение в свой репертуар, это значит, оно меня заинтересовало. Что касается нового, за последние четыре сезона это 17 концертов Баха. Я переиграл всего Баха, в этом году – последний концерт для скрипки, флейты и клавира. Кое-что записано. Сейчас хочу взяться за Моцарта. Пойти к юности и в какой-то момент остановиться. Первые девять моцартовских концертов, безусловно, хороши, но это все-таки еще ребячество. Работы много. • Вы воспринимаетесь как носитель определенных традиций русской музыкальной культуры. Что вы думаете об аристократизме? – Можно быть чрезвычайно артистичным подлецом и очаровательным мерзавцем. Мы это достаточно часто встречаем. Понятие «аристократии» – вторично. Кстати, у меня никакого аристократичного бек-граунда нет. Мой дед, великий певец Василий Родионович Петров, вышел из семьи сапожника, из маленькой украинской деревни. А со стороны мамы – цирковые артисты в четвертом поколении, так что ни о каком аристократизме речи не шло. Если вы хотите спросить по поводу понятия культуры и могу ли я считать себя человеком интеллигентным, то вряд ли вам кто-либо скажет: «Я – культурный». Если может сказать, никакой культуры уже нет. Знаете, когда вы получаете права и выезжаете на машине, у вас ощущение, что никто лучше вас машину не водит. Это все чувствуют. Но эйфория, телячий восторг закончится на первом же столбе. Неминуемо въедете, если вовремя себя не окоротите. У нас, к сожалению, все обстоит именно так. Мы живем в нечистоплотную эпоху, в которой не существует сдерживающих центров. Люди достигают своей цели, карьеры, не брезгуя ничем. Например, я вот пожелал жить в этом доме, потому обращусь ко всем знакомым, найму ОМОН. Он придет и всех прежних владельцев, и претендентов втопчет в грязь. А потом приду, сяду и скажу: «Это мое». Лично я как раз и не приду, но случаев таких немало. Вот в этом беда, я думаю, и России, и Украины. В меньшей степени эта проблема есть на Западе. Но там очень сильна юриспруденция и суды. А у нас стопроцентная коррупция власти. Найти честного судью и защитить свои права сейчас практически невозможно. Вот поэтому у нас так вольготно живется бандитам. Законы устроены так, чтобы прохвосту было легче уйти от ответственности, а человеку порядоч-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ному – еще труднее найти правду и добиться справедливости. • Получается очень безнадежная картина... – А у меня никаких надежд, никакого восторга по поводу будущего нет. • А что делать? – Ничего. Донашивать, что есть. Как в старом анекдоте. • Часто людям доставляют радость всевозможные увлечения. Расскажите о ваших хобби? – Мои увлечения закончились. Я собрал гигантскую коллекцию видео. Наверное, тысячу-полторы кассет. И вот недавно все подарил. Это были копии, которые я переписывал. Сейчас все стало доступно, и я понял, что мои «коллекционные» фильмы никогда уже смотреть не буду... Какое-то время увлекался гжелью. Безумно люблю ее, а сейчас просто не остается для этой коллекции места.

103

2 0 0 3

Р І К

Я все больше ценю просто состояние покоя и удовлетворения. Очень хочется прийти, сесть в кресло и сказать: «Хорошо-о-о... Удобно-о-о... Комфортно-о-о!». Сесть за стол, и сказать: «Чудесно, изысканно!». Посмотреть на природу: «Красиво... Замечательно!», – то есть получить удовольствие. Я гедонист. Есть такое направление в философии. Давайте вспомним философию коммунизма, и христианская вся на крови, и фашистская. Там, где начинаются опыты с человеческими существами, получается кровь. А гедонизм – вполне безобидно.

Елена Дьячкова

Д А Й Д Ж Е С Т

П’ ЯТЕ ПО КОЛI Н НЯ «ГОРОВИ ЦЕ НЯТ» Упродовж двох тижнів у Києві проходив V Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. 82 учасники з 17 країн світу змагалися в молодшій (9–15 років), середній (14–19 років) i старшій (16–35 років) групах. До третього туру (діти виступали в супроводі симфонічних оркестрів, диригували Володимир Сiренко та Микола Дядюра) дійшли 20 піаністів з України, Австралії, Білорусі, Китаю, Pociї, Японiї та Югославії. Конкурсанти, котрі залишилися за бортом, у своєму програші звинувачували надто суворе журi – що, мовляв, ті тягнули своїх підопічних (учні Віктора Макарова, Валерія Козлова, Бернда Гетцке виявилися серед лауреатів), i називали багато інших причин, але не власні збої. Забуваючи, що будь-який конкурс вимагає концентрації сил, уміння зібратися в потрібну хвилину й показати свої найкращі якості музиканта. Не всім це виявилося під силу. Нерви здавали у дорослих, а що вже казати про дітей? Тому, звертаючись до тих, хто не дійшов до фіналу, голова журi, відомий диригент Роман Кофман сказав: – Друзі! Я розумію ваші почуття. Для багатьох результат виявився драматичним, але це все ж не трагедія. Працюйте наполегливіше з роялем. Позитивно ставтеся до світу, вчіться. Прислуховуйтеся до зауважень своїх педагогів, i ви обов’язково доб’єтеся поставлених цілей. А конкурсу Горовиця я хочу побажати, щоб він завжди був захопливим дійством для його учасників i глядачів, не переростав у трагедію й ніколи не скочувався до комедії. У блiц-iнтерв’ю «Дню» Роман Iсаакович зауважив: – Заведено вважати, що якщо конкурс відкриває хоч би одного музиканта, то він вдався. А в нас відкриті мінімум три високоталановиті піаністи: Чун Вай Чін Речел (Китай), Дiна Писаренко (Україна), Тимур Щербаков (Білорусь). Кожний з них був найкращим у своїй віковій кaтeгopії. Особливо порадували хлопці молодшої й серед104

2 0 0 3

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

6 травня 2003 р.

ньої груп. А серед старших конкурсантів «золоту медаль» ми не присуджували, оскільки не було явного лідера. Найкращим у цій гpyпi став Тимур Щербаков, який виборов друге місце. Але він не зумів справитися зі своїм темпераментом, виступити рівно в ycix турах. Хоча, безумовно, піаніст талановитий, віртуозний, артистичний, i в хлопця, я переконаний, попереду велике майбутнє професійного музиканта. До речі, маестро Кофман підніс Щербакову щедрий презент – контракт на виступи з Боннським симфонічним оркестром (керівником якого є Роман Iсаакович. – Т. П.). Як стверджує голова журi, у них не було суперечок під час голосування. Суддівська бригада працювала злагоджено, й перемогли дійсно гiднi конкурсанти: Саня Бiзяк (Югославiя), Hoгi Нарiя (Японiя), Хе Цi Чжень, Чень Цянь, Чжань Хайоу (Китай), Володимир Лавриненко, Артем Ляхович, Олександр Чугай (Україна), Олексiй Комаров (Росiя), Лука Опачич (Австралiя) й iншi піаністи, які стали лауреатами в різних вікових номінаціях. Радує, що престиж київського музичного змагання підвищився. Bci конкурсні дні – аншлаги. Уперше за п’ятирічну історію форуму було багато іноземних претендентів, які значно потіснили на п’єдесталі пошани українських конкурсантів. Особливо потужно заявили про себе піаністи з Китаю та Японії, завоювавши нагороди різного ступеня. А загальною улюбленкою публіки стала 11-рiчна дівчинка з Гонконгу Чун Вай Чін Речел. Майстерність юної піаністки (наймолодшої учасниці) високо оцінило журi, присудивши їй «золоту медаль» i спецприз «За найкраще виконання концерту для фортепіано з оркестром». У третьому турi й на вечорі фіналістів ця маленька дівчинка чудово виконала Концерт ре мiнор Баха у супроводі Симфонічного оркестру філармонії (диригент Микола Дядюра), викликавши овації слухачів.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Після виступу юна піаністка зізналася, що конкурс В. Горовиця – перша велика міжнародна перемога. До приїзду в Київ вона брала участь i вигравала на різних музичних змаганнях, що проходили в Китаї. Чун Вай Чін Речел не з музичної ciм’ї. У чотири роки сама попросила батьків відвести її на прослуховування в школу. Нинi вчиться в Гонконзькій академії виконавської майстерності (клас Елеонори Вон). Своє майбутнє Чун Вай Чін Речел не уявляє без фортепіано, мріючи в майбутньому стати знаменитою піаністкою. Заслужений успіх випав на долю й нашої співвітчизниці – Дiни Писаренко, яка завоювала I місце в середній гpyпi. Дівчинка віртуозна, приваблива, дуже тонко передає нюанси творів, які виконує. Піаністка артистична. Перед тим як виконати «Угорську рапсодію» № 2 Лiста–Горовиця, Дiна зробила паузу, уважно подивилася на портрет Володимира Самойловича, що висів тут, наче прохаючи дозволу в маестро – тонкого інтерпретатора класики, й зіграла просто чудово. А коли в останньому турi вже вкотре оголосили: виконується Другий концерт Рахманiнова, – то залом прокотилася хвиля сміху. Річ у тім, що цей твір надміру «заграли» – практично кожний другий конкурсант включив його до свого репертуару. Але лише Писаренко рахманiновський «горішок» виявився під силу. Дiна грала дуже натхненно, технічно, в найкращих традиціях слов’янської фортепіанної школи. Писаренко зібрала рекордну кількість спеціальних призів – п’ять (зокрема «За майстерність виконання», «Найкращий конкурсант з України»), а Міжнародний юнацький конкурс П. Чайковського, який проходить у Японії, крім запрошення на участь у своєму форумі, оплачує їй всі витрати: дорогу, готель тощо. – Моя мама грає на клавішних інструментах, займається естрадою. У чотири роки вона спробувала мене зацікавити фортепіано, – розповіла Дiна Писаренко. –Не можу сказати, що інструмент одразу мене зачарував. Це сталося поступово. В міру того, як я вчилася грати й у мене почали виходити якісь перші мелодії. Величезні горизонти відкрилися після того, як я почала займатися в коледжі у професора В’ячеслава Григоровича Бойкова. Писаренко дуже тепло приймали глядачі протягом ycix конкурсних днів. Члени журi, не домовляючись, вважають, що виступи Дiни – серйозна заявка на майбутнє, в неї є величезний потенціал для зростання майстерності. Не приховував радості за свою 105

2 0 0 3

Р І К

підопічну її педагог В’ячеслав Бойков: «У мене в класі на музичному відділенні Донецького коледжу Дiна вчиться чотири роки. До конкурсу В. Горовиця ми спеціально наполегливо готувалися. До програми включили твори з репертуару Володимира Самойловича: Сонату Клементi й «Угорську рапсодію» № 2 Ліста, яку він обробив. Я радий, що моя учениця добре виконала ці твори разом із іншою, “тихою” музикою». Дiна, незважаючи на те, що їй всього 14 років, уже віртуоз. Вона лауреат конкурсів Алемдара Караманова (Сімферополь) – I премія, «На батьківщині Cepгiя Прокоф’єва» (Донецьк) – ІІІ премія, 1999 року завоювала «срібну» медаль на конкурсі Горовиця. Крім фортепіано, Дiна захоплюється англійською мовою, колекціонує рослини. В неї є завдатки ботаніка. Добре вчиться з ycix шкільних предметів. А те, що в старшій групі конкурсу В. Горовиця не присуджене I місце, свідчить про те, що яскравих індивідуальностей цього разу було мало. Мабуть, значно виділявся лише Тимур Щербаков – студент Білоруської академії музики (клас Людмили Шеломенцевої). Цей хлопець дійсно великий талант! Сором’язливий, нелюдимий поза сценою, за фортепіано він стає зовсім іншим. Буквально живе кожною нотою. Хай це буде: «Радість любові» Крейслера–Рахманiнова, Балада Ліста, «Мелодія» Скорика, Прелюдія i фуга Баха, Соната Бетховена або Концерт для фортепіано з оркестром (ля мажор) Моцарта. У Щербакова є свій почерк – ще не стиль, але власне сприйняття музики, яку він грає. Тимур не обмежує себе трафаретами. Він виконує твір так, як відчуває. Іноді це виходить переконливо, а часом ні. Головне, що піаніст перебуває в творчому пошуку й це дуже підкуповує слухачів. Отже, конкурс В. Горовиця закінчився, але музика звучить i далі. За словами генерального директора Юрiя Зiльбермана, за подальшою долею своїх лауреатів вони не лише уважно стежитимуть, а й активно допомагатимуть вдосконалити майстерність: консультуватимуть, протегуватимуть їхню гастрольну діяльність, робитимуть записи на CD. У червні стартує фестиваль «Київські лiтнi музичні вечори», у програмах концертів виступатимуть нинішні «горовиценята». На них чекають відповідальні виступи в залах: ЮНЕСКО в Парижі, в ООН, Московській консерваторії. До 100-рiччя В. Горовиця (1 жовтня) в Національній оперi України відбудеться великий концерт, а потім цю програму почують меломани Польщі та США.

Тетяна Полiщук

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

РУЛЕ ТК А Д ЛЯ ЗН АТО КО В На минувшей неделе в Киеве завершил работу V Международный конкурс молодых пианистов памяти Владимира Горовица. Для посвященных в нем было много необычного. Новый глава жюри – миссию безвременно ушедшего Ивана Карабица подхватил Роман Кофман. Единственный в рамках акции концерт знаменитости – пианист Николай Петров не только выступил с Национальным симфоническим оркестром, но и сразу же спровоцировал дискуссию об изначальной коррумпированности конкурсной системы. Визит президента Всемирной федерации международных музыкальных конкурсов – датчанка Марианна Гренвиг приехала как раз во время откровенно слабых выступлений финалистов с оркестром... Но конкурс «выдержал». Его результаты были математически корректны. А международный авторитет многократно умножился. Когда на открытии конкурса его экс-лауреат Александр Гаврилюк сыграл фортепианную транскрипцию «Песни мертвецов» Сен-Санса (которая стала символом интеллектуального казино «Что? Где? Когда?»), был немалый соблазн усмотреть в этом намек. Вот, мол, собрались «знатоки», которые будут, вопреки живому мнению зрителей, отрабатывать «свою», умозрительную, неестественную версию «победителя». Публика же станет реагировать на все это с недоумением и чествовать своих любимцев, вопреки результатам. Да и что такое конкурс? Но уже первый день конкурсных выступлений моментально развеял весь этот, навеянный музыкой, «шабаш» мыслей. У конкурса сразу же появился свой ангел-хранитель – самая младшая участница Чун Вай Чин Речел из Гонконга, которая, в конце концов, и стала обладательницей первой премии и золотой медали 106

2 0 0 3

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

8 мая 2003 г.

в младшей группе. Вряд ли имело бы смысл писать о ее обаянии, если бы оно не было подкреплено профессионализмом. Имидж Речел взорвал обывательские представления о детском исполнительстве, по крайней мере, те, которые утвердились в постсоветском пространстве. В ее интерпретациях классики не было привычных образов из мультиков. Она не вкладывала в музыку ни «кукол», ни «котят», ни «медведей», ни «птичек», никакой другой информации «из мира детства». Иными словами, играя на фортепиано, Речел не кривлялась и не сюсюкала. Оказалось, ребенок может мыслить звуками так же естественно, как и словами. Словно авангардист, он способен на музыкальные открытия, поскольку, в отличие от взрослых, еще далек от следования «привычной логике» вещей. Но самое важное – его интересно слушать. Здесь необходимо отметить, что организаторы своевременно «подготовили почву» для появления в конкурсе феномена, подобного Речел. В отличие от первых состязаний памяти Горовица, выступления самых маленьких участников были отделены в самостоятельный «Горовиц-Дебют», который проходил гораздо раньше конкурса-«отца». Такая реформа структуры акции развела по разные стороны в чем-то взаимоисключающие виды восприятия – «умиление» и «сопереживание». Игрою Речел не умилялись, ей именно сопереживали. Любопытная подробность. На концерте лауреатов в Национальной опере, где юная пианистка исполнила концерт Баха, раздался шепот: «Божественно! А какая артикуляция! Глен Гульд!» Заметьте, реплика не о том, что «бездонный Бах» оказался по силам крохе, но об удачно найденном средстве музыкальной выразительности, как будто речь идет уже о состоявшемся художнике.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

В целом пианисты из Китая и Японии выгодно отличались от славян своим ровным, непредвзятым отношением к технике исполнения. Они не стремились вызвать восхищение публики беглостью пальцев, но в то же время вся конкурсная программа была ими безупречно выучена (что на последнем туре в «славянском» контексте выглядело весьма эффектно). Проявляя внимательность к деталям, точность и даже дотошность в работе над нотным текстом, восточные пианисты представили самые сильные интерпретации украинской и русской музыки, в особенности сочинений Рахманинова. Со стороны это выглядело довольно странно. Китайские и японские музыканты, причем некоторые из них учатся в Западной Европе, вдруг все как один демонстрируют тонкость и понимание загадочной славянской души. При этом из разговора с членами жюри следовало, что каких-либо ощутимых влияний вне музыкального контекста, кажется, не было. Но возможно, наши слушатели просто истосковались по мастерству, выучке, красоте звука – т.е. тем вещам, которые делают язык музыки интернациональным? К слову, в связи с исполнением Рахманинова возникла интересная ситуация в финале. Возможно, из-за того, что нынешний год связан с юбилеем этого великого музыканта, пианисты особенно охотно играли рахманиновские концерты для фортепиано с оркестром. Больше всего не повезло Второму, который стал одним из «хитов» конкурса. Не секрет, что Второй концерт имеет статус «классического шлягера». По большому счету, играть его на конкурсе, да и вообще в концертной программе – дело неблагодарное. Слушателю известна каждая нота. Музыкантам тоже. Внешне – все ясно. Все знают, как. Но именно в этом и скрывается опасность «безликой», невыразительной игры. В финале конкурса Второй концерт прозвучал раз пять. Его безупречный, светлый собирательный образ, который хранится в памяти не одного поколения музыкантов, представила Дина Писаренко (Украина). По результатам конкурса она и стала обладательницей Первой премии в средней группе. Об этой интерпретации можно сказать только хорошее.

107

2 0 0 3

Р І К

Иное, «бунтарское» прочтение предложил публике пианист из Беларуси Тимур Щербаков. (Поскольку первая премия в старшей группе не присуждалась, он, как обладатель второй, фактически и стал победителем конкурса.) Интонационная концепция этого исполнителя строилась на «игре» с музыкальным временем. Пианист то растягивал его, то невероятным образом сжимал, превращая в гиперболы практически все наиболее важные музыкальные мысли Рахманинова. Благодаря такому эксперименту «заезженная» музыка приобрела особую поэтическую экспрессию. В ней была и свежесть, и печаль, и страстность, и боль. При этом Щербаков, противопоставив себя оркестру, вернул концерт в первоначальную стихию состязания. Правда, оно для самого пианиста приобрело фатальный оттенок, поскольку авторитет и амбиции маститых музыкантов работали против борющегося за признание конкурсанта. Оркестру пришлось действительно нелегко. Флейтист задыхался в божественных длиннотах второй части, струнные с трудом удерживали ансамбль. Но именно благодаря Щербакову оркестр вдруг зазвучал, и даже пассажи духовых, возможно от испуга, были слаженны и точны, что трудно и предположить. Надо отдать должное дирижеру Николаю Дядюре, с честью выдержавшему «испытание». Игра темпами – одно, а вот удержать общую композицию от «развала» и «шатаний» – совсем другое. Дядюра, как атлант, держал музыкальную вселенную, пока Щербаков творил. Общая картина финала конкурса отчасти напоминала анекдот об этапах взросления музыканта. Первый этап – «Я!» Второй – «Я и композитор». Третий – «Композитор!» Правда, тех, кто подошел к третьему этапу, были считанные единицы. Один из них – пианист из Китая – Чжан Хайоу (Вторая премия в средней группе). В его интерпретации Третьего концерта Рахманинова был только Рахманинов. Но согласитесь, это не так уж и мало. Чжан Хайоу оказался одним из учеников члена жюри Бернда Гетцке (Германия), что, впрочем, не помешало ему проявить себя тонко чувствующим, духовно богатым музыкантом. В контексте опубликованного во время конкурса интервью с Николаем Петровым этот деликатный момент, безусловно, потребовал отдельного комментария.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

То, что в V конкурсе принимают участие ученики членов жюри, ни для кого не было секретом. Однако хорошо это или плохо? Ситуацию прокомментировал президент Международного фортепианного фонда «Аргери-Алинк», журналист, автор энциклопедии «Международные фортепианные конкурсы» Густав Алинк (Нидерланды): – Как правило, на конкурсах ситуации участия учеников членов жюри стараются избегать. Однако на больших конкурсах избежать этой проблемы почти невозможно, поскольку приглашенные заранее члены жюри автоматически сообщают о конкурсе своим ученикам, это нормально. Я бы сказал, что не следует этот вопрос воспринимать слишком серьезно, но следует иметь в виду. Какой бы объективной ни была оценка, люди всегда будут говорить, будут писать об этом. Участники также предпочитают объяснять успехи своих коллег членством в жюри их педагогов. Естественно, что конкурсы не хотели бы таких пересудов. Могло быть даже правило, запрещающее ученикам жюри участвовать в конкурсе, но на многих конкурсах такого правила «почему-то» нет. Все дело в том, что ситуацию «ученик – учитель» очень трудно проконтролировать, поскольку есть разные виды отношений. Это может быть обучение, а могут быть мастер-классы, консультации, могут быть и дружеские отношения двух педагогов и т. п. Вы не можете всего этого избежать. Но многие относятся к этому чересчур серьезно и реагируют слишком сильно. Я думаю, во многих случаях для ученика не так уж хорошо, что педагог является членом жюри. Конечно, он хочет, чтобы у ученика был хороший результат, но я много раз видел, что педагог гораздо строже к своему ученику, потому что очень критичен. Главная проблема состоит в том, что люди об этом говорят, а сам по себе вопрос не столь серьезен. Всегда есть какое-то влияние, и проконтролировать его сложно. На конкурсе Горовица тоже есть участники, педагоги которых – члены жюри. Но, насколько я вижу, здесь из этого не делают проблемы. • Господин Алинк, вы присутствовали на Втором конкурсе Горовица, что Вы можете сказать об отличиях в проведении и потенциале конкурса? – Безусловно, отличия есть. Все, конечно, заметят разницу в величине премии. Она очень большая, в этом году в старшей группе – 10 тыс. долларов. Это очень хорошо и по международным меркам. 108

2 0 0 3

Р І К

Второе отличие: у конкурса теперь хорошая репутация. Имидж его совершенно ясен. Вначале о конкурсе никто не знал. А ведь Горовиц – это имя. Теперь же в конкурсе все заинтересованы. Лауреаты – например, Гаврилюк, Алексей Гринюк – очень хорошие пианисты. Поскольку они продолжают расти и дают много концертов, все видят, что это победители именно конкурса Горовица. Это хорошая реклама. • Возможна ли ситуация, когда хороших пианистов станет слишком много? – Жизнь классических музыкантов очень сложна. Я исследую этот вопрос более 20 лет, у меня в компьютере информация примерно на 35 тыс. исполнителей. Я вижу, что у них ужасная жизнь. Пианистам действительно очень трудно делать карьеру. Всем им нужна помощь. Многое также зависит от таланта и удачи. Но все-таки в первую очередь нужна поддержка – и материальная, и моральная. Я знаю многих пианистов, которые не сделали карьеру из-за обстоятельств, из-за ситуации в их стране или по каким-то личным причинам. Но так будет всегда. По той же причине всегда будут существовать конкурсы, поскольку для пианистов это реальная возможность показать себя миру. Поэтому задача организаторов не только в том, чтобы устроить конкурс, но и в том, чтобы помочь участникам после победы. Думаю, директор конкурса Горовица господин Зильберман действительно хороший человек, поскольку он прилагает много усилий, чтобы помочь лауреатам. P.S. По словам родителей Речел, она сама отыскала конкурс памяти Горовица в Интернете, после чего и подала заявку на участие. Юную пианистку привлекло, прежде всего, легендарное имя. Теперь она сама превратилась в прекрасную легенду о том, как «прост» путь к славе. А конкурс Горовица – это вовсе не «рулетка для знатоков», а цитата из «Большого искусства».

Елена Дьячкова

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

YOUNG TALENT HONOURS UKRAINIAN MASTER HOROWITZ! The recent Fifth International Piano Competition in honour of Vladimir Horowitz introduced the world to new names and talents, especially among the youngest category of artists as Kyiv once again drew spring crowds of budding virtuosos keen to participate in this seminal annual event. Among this great batch of fresh new talent was an 11-year old girl from China, Wai Ching Rachel, who grabbed first prize and a gold medal in her category. In general the Chinese participants topped all of the age categories overtaking most local participants. According to a majority of the audience at the two-week marathon the senior group was the least attractive, a consensus verified by the judges’ decision not to award anyone in that category a gold medal. The best in the senior group, Timur Shcherbakow of Belarus, therefore, walked away with only second place and a silver medal, despite winingі winning. Having been a member of the EMCY – European Union of Music Competition for Youth since

109

2 0 0 3

Р І К

«WHAT’S ON»

17/2003 9–15 May

2002, this year’s contest marked the beginning of a series of cultural events commemorating the 100th anniversary of the birthday of the genius, Vladimir Horowitz. Known as ’the last Romantic of the 20th century’, the Kyiv-born pianist graduated from the capital’s first music college and later on moved to the US. Among the events to celebrate the centennial are concerts spotlighting the prize winners of competitions in the USA, France and Switzerland, an International Conference in Kyiv, Summer open air concerts, and the international music festival ’Horowitz, Ukraine-USA’, set to take place in October. The 5th piano competition was certainly a promising start for a year devoted to this great pianist.

Michelle Assіa

Д А Й Д Ж Е С Т

Д ЛЯ ДМ ИТ Р И Я БАШК И Р О В А КИЕВСК АЯ ПУБЛИ К А САМ АЯ Т Р УДН А Я В жюри Пятого Международного конкурса памяти Владимира Горовица сидели всемирно известные прославленные музыканты и педагоги. Среди них – пианист Дмитрий Башкиров. • Вы судили самые престижные в мире конкурсы. Вписывается ли конкурс памяти Горовица в мировой контекст? – Если конкурс дает хотя бы одного из ряда вон выходящего исполнителя – он уже оправдан. А если не одного, а двух, трех – тогда думаешь, что не убил время зря. Здесь я услышал настоящие большие дарования. Это и одиннадцатилетняя китаянка Чун Вай Чин Речел, и Тимур Щербаков из Белоруссии. А также очень свежий и многообещающий талант, маленький Лев Терсков из России. • Хотели бы вы взять кого-нибудь под свою опеку, в свой класс в Школе королевы Софии в Мадриде? – Во-первых, я с малышами не умею заниматься. А во-вторых, судя по результатам, у китаянки совершенно замечательный педагог. А что касается остальных, не хочу предвосхищать события. • Судя по результатам (в отличие от многих известных конкурсов), судейство было незаангажированным. Или все-таки были какиелибо «подводные течения»? – Я не сижу на конкурсах, где есть «подводные течения». Если бы они были, я бы постарался их направить в нужное русло. • Два великих пианиста – Дмитрий Башкиров и Владимир Крайнев — поссорились из-за конкурса Чайковского. Какова ваша точка зрения?

110

2 0 0 3

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«СЕГОДНЯ»

19 мая 2003 г

— Во-первых, прошу не обзывать нас великими. Были Гленн Гульд, Святослав Рихтер, Сергей Рахманинов. Не надо всем раздавать клички великих. А во-вторых, никто не ссорился. Я рассказал в прессе, как это было. Дело совести Крайнева отвечать в таком тоне, в каком он ответил. Я не собираюсь с ним ссориться. Я не хочу на одну доску с ним становиться. • Сколько лет вы работаете в Мадриде? – Начал преподавать в 1991 году. • Тогда заведующим вокальной кафедрой был ныне покойный Альфредо Краус? — Это был замечательный человек. Я имел счастье познакомиться с ним. Это был легендарный певец, благороднейший джентльмен и, как говорят в Испании, гранд-синьор... У меня в классе никогда не бывает больше восьми студентов. Я считаю, что педагогика – это штучная работа, а не конвейерная. • Вы много раз выступали в Киеве. Как вы относитесь к нашему городу? – Я вам скажу. Первый свой концерт в Киеве я играл в Колонном зале имени Лысенко с Натаном Григорьевичем Рахлиным весной 1956 года, а свою исполнительскую карьеру я начал в конце 1955 года. Не могу сосчитать, сколько раз я здесь играл! Сейчас не могу приезжать сюда часто, но при первой возможности еду, несмотря на то, что киевская публика трудная. • Не может этого быть!

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

– Я не жалуюсь на отношение ко мне. Это было бы грешно и несправедливо. Эта публика квалифицированная, и она очень хорошо ко мне относится. Но есть города, где если тебя полюбят, ты можешь приехать, выйти на сцену и, не сыграв ни одной ноты, почувствовать благожелательное отношение. Я много играл в Харькове, там – другое дело. В Киеве – ничего подобного. Ты играешь – к концу концерта тебя вроде бы полюбили. Но приезжаешь в следующий раз – и нужно опять прилагать усилия, чтобы к концу концерта возникло ощущение особых взаимоотношений. И так из года в год. Я оцениваю публику не по темпераменту, не по количеству аплодисментов, не по крикам «браво». Для меня важно – как слушают.

111

2 0 0 3

Р І К

• В таком случае, какая публика в Испании, как там слушают? – Сочувственно, живо. Но я не могу сказать, что это лучшие слушатели в мире.

Людмила Кучеренко

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

BCI X «З Р О БИ Л А» КИТАЯН К А Таку нecпoдіванку приніс п’ятий Міжнародний конкурс молодих пiаністів пам’яті Володимира Горовиця. Нова Україна шанує пам’ять свого сина. Ось уже вп’яте, починаючи з весни 1995-го, щодва роки збираються у Києві юні віртуози-піаністи з усього світу, аби позмагатися за право стати гідними творчими нащадками великого артиста – Володимира Горовиця. Цього року участь взяли 82 конкурсанти, які представляли 17 країн. Перегони складалися із трьох турів, й yci вони, з 17 квітня по 1 травня, відбувалися у Колонному залі ім. М. Лисенка, ставши найсерйознішим випробуванням для молодих виконавців. Реноме конкурсу Горовиця підвищується щороку, він – одне із найшанованіших в Україні творчих починань, а 2002-го його було зараховано до EMCY – європейської спілки молодіжних музичних конкурсів, очікується вступ i до «дорослої» категорії. Проте щоби стати членом WFIMC (Світовоі федерації міжнародних музичних конкурсів), потрібно дотримуватися таких умов, як неучасть у конкурсі не лише учнів членів журі, а й тих, хто відвідували їxні майстеркласи протягом попередніх трьох років... КОНКУРСНІ НЕСПОДІВАНКИ: ВІДКРИТТЯ СХОДУ У цьому конкурсі українські учасники представляли різні регіони, підтвердивши наявність сильних педагогічних фортепінних шкіл «на місцях»: звісно, столичну, що завжди має найбільше представництво, впевнені та стабільні Харків, Крим, Донецьк, Одеса. Конкурс зробив декілька яскравих відкриттів, i найбільшими з них є 11-річна китаянка Чун Вай Чін Речел з Гонконгу (клас професора Елеонори Вон), вона – переможниця у молодшій гpyпi, 112

2 0 0 3

Р І К

«ПОЛІТИКА I КУЛЬТУРА»

23—29 травня 2003 р.

14-річна Діна Писаренко (Донецьк, вихованка професора В’ячеслава Бойкова), котра перемогла в середньому віці, та 20-річний студент Білоруської консерваторії Тимур Щербаков (його навчає професор Людмила Шеломенцева, i він став володарем II премії у старшій номінації). Виконання цих музикантів не тільки зріле та досконале, вci вони — яскраві представники найсучаснішої фортепіанної «естрадності» (в найкращому сенсі цього поняття, бо стиль та манера їхньої гри i сценічної поведінки якнайкраще підкреслюють повну безпосередність, творчу свободу й артистизм i найбільше підкорюють публіку). Неприсудження Щербакову I премії в старшому віці було спричинено, як висловився голова журі, відомий український диригент пан Роман Кофман, «тим, що Тимур не втримав свого темпераменту». Проте саме його маестро нагородив ще одним вагомим призом: контрактом на виступи у супроводі «Beethovenhalle Orchestra Bonn», яким він тепер керує, підтвердивши, що артистизм – найважливіший чинник сучасного концертування. Та цей фактор став вирішальним не тепер: пригадаємо, що першим шоуменом від серйозної музики вважають ще великого Ніколо Паганіні. Майже всім, хто переміг, а це – яскраві обдаровані особистості, прекрасно навчені у плані віртуозної технічності, чудового різнобарвного звуку та, здебільшого, точної вишуканої інтерпретації, — притаманні невимушена розкутість, що майже не переступила межі у бік щонайменшого натяку на поганий смак. Особливо впевнено виглядали конкурсанти, які представляли Схід, котрий, як відомо, «справа делікатна»: саме вони склали основну конкуренцію нашій школі. Судіть самі, із 20 фіналістів усіх груп шестеро були «зі Сходу», i всі вони стали лауреатами та призерами, але більше «заробили» лише українці – аж 5 премій у всіх вікових групах.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Прекрасно показали себе, відповідно, представниця Югославії Саня Бізяк, яка посіла II місце серед молодших, ще один білорус – Михайло Єлецький, який має V місце серед дітей, росіянин з Красноярська Лев Терсков (III молодша), Олексій Комаров, за плечима якого Московська консерваторія та аспірантура, i котрий здобув IV місце серед старших, та Лукас Опачіч, Австралія, IV місце серед старших. Приз глядацьких симпатій, якби він існував, безумовно, належав би маленькій Речел. Кращого, а можливо i єдиного досконалого виконання Другого концерту Рахманінова досягла Діна Писаренко (а у фіналі цю річ грало шестеро, публіка аж знемагала від одноманітності й нервово сміялася при черговому її виконанні). Російського i світового класика вона виконувала абсолютно зріло, бездоганно – по-нашому, по-слов’янськи. Серед конкурсантів журі й публіка прекрасно роздивилися тих, хто полюбляє справу концертування, може знову i знову виходити на сцену, радіючи змозі грати ще i ще, насолоджуватись аплодисментами i щоразу нижче вклонятися перед захопленими слухачами (ловлю себе на бажанні сказати «глядачами», бо сценічна поведінка стає дедалі більшим чинником музичної перемоги). I члени журі, й дорослі артисти вітали оплесками артистизм конкурсантів, цю важливу властивість своїх маленьких колег. На жаль, серед учасників, які, втім, не дійшли до кінця, були i прекрасно навчені музичні людино-машини для гри на роялі. Були і глибокц й розумні, проте «занурені» музиканти (радше польові квіти, аніж культивовані троянди, не ті, що зразу впадають в око, i роздивитися іх у конкурсному конвеєрі не завжди вистачало часу). Зрозуміло, що під час виступів були «зриви», коли здавали нерви та фізичний стан молодих артистів. Це не дивно, бо навіть не кожен дорослий музикант спроможеться на такі важкі багатоденні конкурсні перегони.

Р І К

Програвати завжди дуже прикро, i часто «поразка» сприймається несправедливою, а суддівство подекуди бачиться упередженим. Хоча справжній музикант, а програш може бути i в нього, завжди знає, коли він винен сам. Однак сподіваємося, що журівської необ’єктивності не було взагалі. Переможці отримали не тільки значні грошові винагороди від 150 до 6000 доларів (I премію старшої групи у 10000, як вже сказано, не присуджено). Дирекція конкурсу, яку очолює Юрій Зільберман, провела неймовірну попередню i поточну роботу та продовжує післяконкурсну організацію концертного життя своїх лауреатів. Більшість з них отримали можливість майбутніх концертних турне сценами Австралії, США, Італії, їx чекають в залах ЮНЕСКО i Корто в Парижі, залі ООН в Женеві, Артура Рубінштейна у Польщі, в концертах фестивалю «Київські літні музичні вечори», вони гратимуть на святі 100-літнього ювілею Горовиця у Національній опері на початку жовтня 2003-го, їx запрошено (з оплатою проїзду та перебування) до участі в юнацькому конкурсі ім. П. Чайковського, що проходитиме в Японії.

Ольга Кізлова

Лауреати V конкурсу 113

2 0 0 3

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ОАЗИ « М Е Р Т В О ГО СЕЗОНУ »

Р І К

«УКРАЇНА МОЛОДА»

22 липня 2003 p.

Київ. Друга половина липня. Більш безжального сполучення координат часу i простору, мабуть, не можна i уявити. Спека, втома, самотність – ось вони три скелі, три кити, три володарі, що керують свідомістю i блокують весь процес мислення. Піти нікуди. Якщо десь i висять театральні чи філармонічні афіші, то вони водночас привітно i з глузуванням запрошують вас на зустріч у... вересні.

Греції, Канади, Китаю, Німеччини, Pociї, США, Сербії, Хорватії й Узбекистану. До цієї маси можна придивитися уважніше, перевірити в роботі й, напевно, визначити потенційних учасників майбутнього конкурсу. 3 іншого боку, «Академія» є своєрідною «візитівкою». Адже іноземці, повернувшись до себе у Белград, Манчестер чи Філадельфію, неодмінно розкажуть усім, кому можна, про те, що вони тут побачили і чому навчилися.

Проте вciм людям властиво помилятися, навіть кореспондентам газети «Україна молода». Вже з перших хвилин перебування у Київському державному музичному училищі iм. P. M. Глієра починаєш підозрювати: щось тут негаразд. Уже i pік навчальний давно закінчився, i абітура склала свої вступні іспити й роз’їхалася, щаслива, а проте чи ледве не за кожними дверима чути звуки фортепіано чи скрипки. Час від часу в коридорах прослизають то тіні консерваторської професури, то завжди усміхнені обличчя людей з яскраво вираженою західноєвропейською ментальністю. Прямо на прохідній починаєш поспіхом згадувати злегка «запилену» англійську, щоб закликати до розсудливості явно «не наших» дітей, що зависли на вертушці й заважають вільному пересуванню.

За десять років своєї роботи конкурс став найпомітнішим явищем культурного процесу України.

Ім’я всьому цьому — «Літня музична академія», створена дирекцією конкурсу пам’яті Володимира Горовиця на базі музичного училища ще в 2000 році. Запитаєте: «Xiбa може бути щось спільне між змаганнями i навчанням дітей?». Сполучення дивне лише на перший погляд. Насправді організаторам конкурсу, невиправним прагматикам, проведения подібних майстеркласів дає в руки низку козирів. 3 одного боку, сюди постійно з’їжджаються діти з різних країн: цього року заявки подали 72 слухачі – крім представників України, близько 25 учасників з Великої Британії, 114

2 0 0 3

А їм дійсно є що розповісти. Рідко де майстеркласи проходять з такою інтенсивністю. За два тижні з 10:00 i до 18:00 дитина одержує вісім повноцінних уроків у педагогів вищого ґатунку. Організатори змогли привернути увагу таких майстрів-піаністів, як легенда музичної Великої Британії Норма Фішер i провідний педагог Франції Тереза Дюссо, постійний член журі конкурсу Бернд Гетцке (Німеччина) i блискучий російський піаніст Вадим Руденко. Україну представляють професор Валерій Козлов i завідувач кафедрою спеціального фортепіано НМАУ Ігор Рябов. «Відповідальність» за уроки по класу скрипки взяли на себе незрівнянні Марко Лакірович і Віктор Абрамян, а з віолончелістами займається Володимир Пантєлєєв. За цими іменами стоять світова популярність i визнання. Це видатні виконавці, в чому змогли переконатися меломани, що прийшли на присвячений відкриттю «Академії» концерт, де з вражаючою витонченістю Віктор Абрамян і Тереза Дюссо представили на суд аудиторії оригінальне трактування камерних творів Равеля i Стравинського. Такі музиканти можуть дати дітям, у першу чергу, унікальну можливість відкрити величезний світ i оцінити самого себе, занурившись на два тижні в натхненну атмосферу музикуван-

Д А Й Д Ж Е С Т

Майстер клас Віктора Абрамяна

115

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ня. Тут можна бути не тільки учнем, а й слухачем, відвідуючи уроки інших педагогів, займатися спеціальністю, камерним ансамблем, концертмейстерством, а головне – випробувати свої сили у rpi з Оркестром. Такий ексклюзивний подарунок молодим музикантам не надасть жоден майстер клас у світі, за винятком xiбa що ізраїльського «Музичного центру». У супроводі Державного естрадно-симфонічного оркестру України під керуванням Віктора Здоренка у виконанні юних талантів прозвучать фортепіанні концерти Моцарта, Бетховена, Гріга, Рахманінова, Чайковського i Прокоф’єва, скрипкові – Паганіні, Брамса, Мендельсона i Сібеліуса. Ці виступи відбудуться ще 24, 25, 26, 27, 28 липня о 19:00. Вони органічно завершать cepiю концертів іншого унікального явища культурного життя – фестивалю «Літні музичні вечори», що вже вшосте проводиться дирекцією все того ж конкурсу. Пам’ятаєте мої гіркі роздуми на початку? Втішно констатувати, що є ще люди, здатні співчувати нещасним меломанам i робити для них свято в «мертвий» сезон. Узяти, наприклад, концерт дуету Миколи Луганського і Вадима Руденка – найяскравіших піаністів сучасності. Виступ кожного з них змушує зал шаленіти від захвату, у Європі на їхні концерти за рік наперед розкуповують дорогі квитки, а тут – будь ласка, приймайте двох відразу. Що вже говорити про безкоштовні концерти на

2 0 0 3

Р І К

відкритій сцені в Маріїнському парку? Це просто оаза, де свою музичну «спрагу» можуть вгамувати тисячі людей. На жаль, у зв’язку з нинішньою реконструкцією парку концерти фестивалю пройдуть в Актовій залі Київського національного університету технологій та дизайну. Так що раджу всім шанувальникам «літніх вечорів» негайно відправлятися на пошуки цього будинку, розташованого за адресою: вул. В. Немировича-Данченка, 2... Природно, без підтримки міського бюджету «Літня музична академія» i «Вечори», та й сам конкурс пам’яті Горовиця, не змогли б існувати. Це й оренда приміщень, i виплата гонорарів, i стипендії на пільгове навчання українських дітей. Хоча i цих коштів, м’яко кажучи, недостатньо. За десять років своєї роботи конкурс став, мабуть, найпомітнішим явищем культурного процесу України. Безумовно, це обличчя держави, її імідж. I він потребує підтримки справжніх меценатів, небайдужих до шансу перетворити Київ на музичну столицю.

Роман Юсипей

Д А Й Д Ж Е С Т

СПА Д КО Є М ЦІ «О СТАННЬ ОГО РОМ АНТ И К А Х Х СТОЛІТ ТЯ » На вечорі, присвяченому 100-річчю від дня народження Володимира Горовиця, на сцені Національної опери виступило сузір’я майстрів: Національний симфонічний оркестр України (диригент Володимир Сіренко), знаменитий російський піаніст Михайло Плетньов і молоді таланти — лауреати Міжнародного конкурсу пам’яті В. Горовиця — Олексій Гринюк (Україна), Чун Вай Чін Речел (Китай) та Тимур Щербаков (Білорусь). А у залі було багато політиків, бізнесменів, дипломатів, діячів культури і науки. Їх усіх об’єднувало одне — любов до класичної музики. Чун Вай Чін Речел з Іриною Полстянкіною

Олексій Гринюк віртуозно виконав Концерт для фортепіано з оркестром № 1 Прокоф’єва. Після виступу він признався: «Горовиць як піаніст дуже сильно вплинув на мене. Я зібрав повну колекцію записів музиканта. Уважно їх слухав, вивчав, аналізував, захоплюючись неймовірною енергією Володимира Самійловича. Коли був молодший, навіть намагався грати у горовицькій манері, але незабаром зрозумів, що слід шукати власний шлях у мистецтві». А для музиканта Тимура Щербакова кумиром є Михайло Плетньов. Тимур разом із Чун Вай Чін Речел виконував Концерт C-dur для двох фортепіано Моцарта. Можна сказати, що міжнародний дует, який народився у Києві, сподобався слухачам. Хоч обидва молоді музиканти ще мають чимало попрацювати, щоб стати «зірками». Речел — технічна, виконуючи навіть складні частини, залишалася чарівною та безпосередньою. Її партнер старший за віком, і, очевидно, тому Щербаков був розкутіший за роялем. Не можна сказати, що його пасажі всіх підкорили, але, безумовно, Тимур має певну іскру. Він талановитий і самобутній піаніст. Не бажає сковувати себе сталими правилами, традиціями, визна-

116

2 0 0 3

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

9 жовтня 2003 p.

ченими рамками. У музиканта власне сприйняття музики, але часом його трохи «заносить». Диригенту Володимиру Сіренку довелося понервувати і докласти зусиль на репетиціях, щоб на вечорі дует звучав не тільки злагоджено, а й переконливо. Після концерту я поцікавилася у лауреатів конкурсу ім. В. Горовиця, як змінилося їхнє життя після перемоги? — З’явилося більше контрактів. Я частіше виступаю з концертами, — розповів Олексій ГРИНЮК (переможець III горовицького конкурсу в старшій групі). — Ця перемога дала могутній поштовх у кар’єрі піаніста. Тепер, крім української фортепіанної школи, осягаю майстерність англійської школи. Закінчую навчання у Лондоні у Хеміша Мілна в Королівській академії музики. Заняття поєдную з гастрольною діяльністю. Виступаю у різних країнах Європи й Америки, наприклад, після концерту в Києві лечу до Парижа. Виконуватиму в Національній філармонії Франції Перший концерт П. Чайковського — один із найулюбленіших моїх творів. До речі, В. Горовиць його також виконував протягом усієї своєї професійної кар’єри. А Тимур ЩЕРБАКОВ, який завоював срібну медаль на V Міжнародному конкурсі молодих піаністів ім. В. Горовиця (старша група), з неприхованою відвертістю признався: «Я зрозумів, що грати не вмію… Чесно, я не кокетую. Коли слухаю майстрів, таких як Плетньов, у них усе високопрофесіонально, а я в ноти не завжди попадаю. Дуже болісно переношу невдачі. Продовжую навчання у Білоруській академії музики. Після конкурсу став вимогливішим до себе. Я отримав спецприз голови журі конкурсу Романа Кофмана — контракт на виступ із Боннським симфонічним оркестром (керівником якого сьогодні є Роман Ісаакович. —

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Т. П.). Це має відбутися через два роки, і я ще маю час добряче підготуватися. До того контракту ще додався концерт у Роттердамі».

Михайло Плетньов

Дванадцятирічна Чун Вай Чін Речел (переможниця V конкурсу в молодшій групі) до Києва приїхала разом із батьком, який записував на відеокамеру всі репетиції не тільки дочки та Щербакова, а й маестро Плетньова. Разом із Тимуром вони детально аналізували свою гру, несподіваний майстер клас, який отримали від Михайла Васильовича, виступаючи на одній сцені. Після концерту дівчинка, ще не отямившись від хвилювання, призналася: «Після повернення до Китаю з України я стала мало не національною героїнею. Багато незнайомих людей вітали, просили дати автограф. Я дуже зраділа, коли організатори ювілейного концерту запросили знову приїхати на батьківщину Горовиця і виступити у програмі. Після Києва виступлю в Гонконзі з Симфонічним оркестром філармонії. Продовжую навчання у Гонконзькій академії виконавської майстерності. Мрію в майбутньому стати хорошою піаністкою». А закінчив програму маестро Михайло ПЛЕТНЬОВ, виконавши Третій концерт для фортепіано з оркестром С. Рахманінова. Гра Михайла Васильовича вразила слухачів віртуозністю. Його інтерпретація Рахманінова була переконливою і не залишила слухачів байдужими. Справді, прекрасний подарунок до 100-річчя легендарного В. Горовиця зробив знаменитий російський піаніст, виступаючи в Києві. Часто, кажучи про сучасників, ми скупимося на слова «великий» і «геніальний», вважаючи за краще опускати ці епітети або використовувати, розповідаючи про тих, хто вже залишив цей світ. Плетньов, який продемонстрував багатство тембрової палітри і бездоганний смак майстра, заслуговує на найвищі похвали. Михайла Васильовича журналісти називають «Містером Х» за закритість. Він практично не дає інтерв’ю, але для «Дня» маестро зробив виняток і погодився трохи поспілкуватися. Коли я поцікавилася, за що він не любить пресу і телевізійників, Плетньов зі смутком зазначив, що йому не дуже щастить на тямущих і професіональних журналістів. Часто ставлять просто безглузді й дурні запитання, які не тільки дратують, але часом він навіть

117

2 0 0 3

Р І К

не знає, як на них відповідати. Його також вражає безпардонність операторів телебачення і фотографів, які можуть під час концерту залізти на сцену та в найважчий емоційний і технічний момент гри почати стрекотіти камерами або засліплювати спалахами фотоапарата. Тому контакти з пресою і ТБ він обмежує, вважаючи, що «краще за слова промовляє музика». — Михайле Васильовичу, чия була ідея організувати концертний тур, присвячений пам’яті В. Горовиця? — Ініціатором турне, яке стартує у Києві, виступила дирекція Міжнародного благодійного фонду конкурсу пам’яті В. Горовиця (Юрій Зільберман та Ірина Полстянкіна). Вони звернулися до Національного концертного агентства з пропозицією провести концерт на батьківщині Володимира Самійловича. Під час переговорів виникла ідея розширити рамки акції та провести гастролі не тільки в Києві, а й у Харкові, Москві, Санкт-Петербурзі, тобто тих містах, де виступав маестро. А я ще до цього маршруту додав Казань — місто мого дитинства, у якому я ріс із трьох років. Це данина моїм першим вчителям. Спонсором туру виступив фонд «Музичний Олімп» (президент Ірина Нікітіна — велика шанувальниця творчості Плетньова. — Т. П.). У Києві я виконав Концерт № 3 для фортепіано з оркестром С. Рахманінова — знаковий для Горовиця твір. Його він грав на випуску в консерваторії. А в 1928 році, коли перебрався жити до Америки, на першому своєму концерті виконав теж його. Взагалі, творчість Рахманінова — величезна частина у долі піаніста. Відомий факт, що багато нових творів Сергія Васильовича представляв публіці саме Горовиць. У програму туру я включив Партиту № 6 і Чакону Баха, «Картинки з виставки» Мусоргського та Рондо. Концерт № 20 для фортепіано з оркестром Моцарта. У Санкт-Петербурзькій консерваторії проведу майстер клас для учнів 11 класу. — Ви особисто зустрічалися з Володимиром Самійловичем. Ваші враження про нього як про музиканта, людину? — Горовиць, безумовно, великий піаніст. Його гра навіть з часом не втрачає своєї свіжості. Я був на його концерті в Москві. Дуже сильне емоційне враження залишилося від того виступу. А познайомилися ми в Клину. Горовиць захотів побувати в Меморіальному музеї Петра Ілліча Чайковського. Мене запросили як переможця

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Міжнародного конкурсу ім. П. Чайковського, щоб я показав Володимиру Самійловичу, як звучить рояль композитора. Спочатку Горовиць видався мені дуже втомленим, але потім він пожвавився і виявився зацікавленою, милою людиною, з тонким почуттям гумору. Признаюся, я хвилювався, намагався грати не дуже голосно, щоб не пошкодити раритетний інструмент. До кімнати набилося багато народу: співробітники музею, супроводжуючі Горовиця особи. Я грав маловідомі твори Чайковського. Потім за рояль сів маестро і виконав твори Рахманінова. Після нашого імпровізованого концерту він признався, що не чекав почути такого достойного молодого піаніста. З вуст такого славетного музиканта мені було дуже втішно це почути. — Горовиць не вимотував себе щоденним тренінгом, а як ви готуєтеся до виступів?

Р І К

— Як працюється з генієм? Адже вони, як правило, дуже вередливі, — запитала я генерального директора Національного концертного агентства, яке займається менеджментом Михайла Плетньова, Олега Полчевського. — Чудово. З Михайлом Васильовичем я працюю вже давно, з горбачовських часів перебудови. Починав як перший його менеджер. То були часи, коли ні культури, ні системи взаємовідносин агент — менеджер — артист на пострадянському просторі не існувало. Я організовував перший плетньовський комерційний концерт у Москві з нормальним гонораром для музиканта, наближеним до західних сум. Пізніше, коли Михайло Васильович створив Російський національний оркестр, він запросив мене попрацювати з цим колективом. П’ять років я був заступником директора, а останній рік очолював РНО.

— У мене немає якоїсь певної системи занять за роялем. Іноді репетирую 10 хвилин, можу — три години, а часом і день проводжу за інструментом. Це залежить від твору, який виконуватиму, мого самопочуття.

Плетньов невередливий. Я не знаю, звідки такі чутки. Михайло Васильович дуже вимогливий до себе та до інших. Він вважає, що свої обов’язки люди повинні виконувати професіонально.

— Ви майже 20 років не виступали у Києві. Чому була така довга пауза?

— Це сталося просто і тривіально: ми — сусіди, жили неподалік, грали разом у футбол. На стадіоні познайомилися, а потім почали співпрацювати. Михайло Васильович, крім того, що прекрасний музикант, ще дуже спортивна людина. З бадмінтону він майже кандидат у майстри спорту. Бадмінтон — фірмовий вид спорту Московської консерваторії. У них там чудова команда, найбільша кількість чемпіонів міста серед усіх вищих навчальних закладів столиці. Плетньов також чудово грає у футбол, пінг-понг, більярд, непогано — у теніс.

— Я музикант, а не організатор концертів, запитувати слід їх, а не мене. Признаюся, до Києва я приїхав із великим задоволенням. Був приємно здивований, як багато тут моїх шанувальників. — Чи плануєте привезти до нашої столиці Російський національний оркестр, який ви створили? — Будуть пропозиції — обов’язково приїдемо. Я — «за», але сьогодні організація гастролей великих колективів досить клопітне заняття. Потрібні спонсори. — Що сьогодні відбувається з РНО, адже у вас значно оновився колектив? — Оркестр у хорошій формі. Ми нещодавно повернулися з гастролей Іспанією. Вони пройшли дуже добре. — Які останні записи ви зробили та що плануєте ще записати? — Я записав Третій концерт для фортепіано з оркестром С. Рахманінова. Маю намір з М. Ростроповичем та Російським національним оркестром записати Третій концерт Прокоф’єва на фірмі «Дойче грамофон». 118

2 0 0 3

— Як ви познайомилися з Плетньовим?

— Олегу, проясніть нинішню ситуацію з Російським національним оркестром, адже колишній головний диригент РНО Володимир Співаков забрав третину музикантів, організувавши Національний філармонічний оркестр Росії (НФО), і вже навіть відбувся перший концерт цього нового колективу. — Так, справді, РНО залишили 32 музиканти, перейшовши до НФО. У Плетньова та Співакова — різні поля діяльності. Те, в якому сильний Михайло Васильович, — слабкий Володимир Теодорович, і навпаки. На мій погляд, співаковське поле — піар у Росії. У цьому він майстер! Володимир Теодорович уміє контролювати пресу, любить давати

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

інтерв’ю, вручати «ТЕФІ», тобто бути в центрі уваги тощо. Плетньов створив Російський національний оркестр і 10 років тягнув лямку художнього керівника і головного диригента. Потім Михайло Васильович втомився. Йому захотілося більше займатися творчістю, виступати як піаністу, диригенту. Він багато пише як композитор. Його твори виконують чимало музикантів. Я назву кілька творів: Триптих для симфонічного оркестру, Класична симфонія, Фантазія на козацькі теми для скрипки з оркестром, Каприччіо для фортепіано з оркестром, фортепіанні транскрипції сюїт балетів «Спляча красуня» та «Лускунчик» Чайковського, фрагменти балету «Анна Кареніна» Щедріна тощо. Плетньов залишився почесним диригентом, він продовжував виступати з РНО як піаніст, але запропонував, щоб керівництво на себе взяв хто-небудь інший. Для цього і запросили Співакова, хоча він не мав достатнього досвіду роботи з великим симфонічним оркестром. Раніше працював із камерними колективами, а це все ж таки різна специфіка, коло творів, масштаб тощо. Я на той час працював у дирекції оркестру. РНО — незалежна, некомерційна структура, але самоокупна організація, тому матеріальна допомога колективу була потрібна. Від Співакова чекали, що він і в музичному плані щось принесе нове і, звичайно ж, сподівалися на допомогу, знаючи його світські зв’язки. Але з цього мало що вдалося. Оркестр не заграв новими барвами, а оскільки колектив самокерований, то керівництво і господарі мають право наймати на роботу того, кого вони вважають за потрібне. Коли через чотири роки контракт у Співакова закінчився, керівництво оркестру вирішило створити колегію диригентів. До неї, наприклад, запросили американця японського походження Кента Нагано. Він очолює Німецький симфонічний оркестр, оркестр Лос-Анджелеса й оркестр м. Берклі. До колегії входить і та-

119

2 0 0 3

Р І К

кий відомий музикант, як Паул Бергнут. Співаков у їхній компанії не захотів працювати. Його зачепило, що він уже не головний, а один із кількох диригентів правління РНО. За чотири роки Володимир Теодорович навчився більш-менш займатися «аеробікою», коли професійний оркестр може із закритими очима зіграти з ким завгодно. Я за освітою диригент, також виступав із РНО і кажу не голослівні речі. Співаков захотів очолювати великий оркестр. Не знаю, якими шляхами, але він зумів домовитися з Міністерством культури, і йому виділили грант на створення нового колективу. Володимиру Теодоровичу потрібні були надійні музиканти, які у разі чого його завжди б підстрахували. Запропонував музикантам велику зарплату (втричі більше, ніж вони отримували у РНО). Ми всі живі люди, у кожного свої проблеми, є сім’ї, діти, тому 32 музиканти пішли. Я не хочу коментувати виступ НФО. Час покаже. А позиція Плетньова така: він вдячний Співакову, що той допоміг позбутися «баласту» — музикантів, у яких лише долари стояли перед очима. На сьогодні до РНО прийшла молодь, яка хоче працювати. Не лукавитиму, перший концерт був сируватий. Відсутність музикантів відчувалася. Не все було збалансоване, вишколене, відрепетоване. Але нещодавно закінчилися гастролі оркестру спільно з Мстиславом Ростроповичем, і це було чудово. Плетньов також відзначив, що до колективу прийшли нові таланти. Тепер у Москві два оркестри: РНО та НФО. У кожного своя доля.

Тетяна Поліщук

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 0 3

Р І К

V МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ 17 КВІТНЯ — 3 ТРАВНЯ 2003

ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

Роман Кофман (Україна) – голова журі

МОЛОДША ГРУПА

Віктор Макаров (Австралія)

І ПРЕМІЯ ІІ ПРЕМІЯ

Борис Блох (США) Рональд Typiнi (Канада) Мішель Соні (Франція) Дмитро Башкіров (Росія, Іспанія) Неліта Тру (США)

ІІІ ПРЕМІЯ ІV ПРЕМІЯ V ПРЕМІЯ

СЕРЕДНЯ ГРУПА І ПРЕМІЯ ІІ ПРЕМІЯ ІІІ ПРЕМІЯ ІV ПРЕМІЯ

Ян Цзюнь (Китай) Бернд Гетцке (Німеччина) Микола Сук (Україна, США) Валерій Козлов (Україна)

120

Чун Вай Чін Речел (Китай) Саня Бізяк (Сербія) Hoгi Hapiя (Японія) Хе Ці Чжень (Китай) Лев Терсков (Росія) Олексій Горлач (Україна) Михайло Єлецький (Білорусь)

Діна Писаренко (Україна) Чжан Хайоу (Китай) Олександр Чугай (Україна) Володимир Лавриненко (Україна) Чен Цянь (Китай) Аліна Новік (Україна) Лукас Опачіч (Австралія)

СТАРША ГРУПА І ПРЕМІЯ ІІ ПРЕМІЯ ІІІ ПРЕМІЯ ІV ПРЕМІЯ

не була присуджена Тимур Щербаков (Білорусь) Артем Ляхович (Україна) Олексій Комаров (Росія) Keнічіpo Сузукі (Японія)

2004

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

КОНКУ Р С У Ж ИТ Т І МУЗИК АНТА 7 травня 2004 року в місті Селлі (Німеччина) відбулась подія, важлива для конкурсу пам’яті В. Горовиця, що проходить у м. Києві протягом 10 років: прийняття його у Всесвітню федерацію міжнародних конкурсів. Це відбулося в результаті завзятої постійної роботи дирекції конкурсу на чолі з Ю. А. Зільберманом і Київської міської державної адміністрації. Становлення і розвиток діяльності конкурсу проходили на очах у всіх київських музикантів, зокрема піаністів, і при їхній участі і, природно, визнання його авторитету у світовому масштабі викликає почуття великого задоволення. Проте, виникнення на Україні безлічі конкурсів різних масштабів, викликає в людини, що присвятила своє життя музичному вихованню людей, далеко не однозначне відношення. Якщо ознайомитися з біографіями більшості видатних музикантів минулого, то виявляється типова картина: у культурних шарах суспільства було поширено музикування для задоволення естетитчних потреб. Заради цього прийнято було учити дітей музиці без прагнення до професійної діяльності. Згодом деякі, особливо обдаровані, діти починали навчатися у консерваторіях і ставали музикантами. Коли була створена наша унікальна в усьому світі система музичної освіти, з’явилася можливість цілеспрямовано виявляти талановитих дітей і виховувати їх у більш професійних умовах у ДМШ, училищах, спеціальних музичних школах (десятирічках). Це привело до чудових результатів. Було престижно займатися мистецтвом, бути «інженерами людських душ», зовсім не обов’язково прагнути до участі в міжнародних конкурсах. Так і їх було значно менше.

122

2 0 0 4

Р І К

травень 2004 p.

Зараз спостерігається катастрофічне падіння прагнення до навчання дітей у ДМШ. Можна припустити, що одна з причин цього явища – це можливість натиснути кнопку програвача, магнітофона, телевізора, що дозволяє одержати готову високоякісну музичну продукцію, не витрачаючи сил на трудомістку роботу з засвоєння нотного тексту, усвідомлення інтонаційного змісту музичного твору, оволодіння технікою гри на інструменті. Щось аналогічне відбувається при схильності молоді одержувати інформацію про зміст світових шедеврів художньої літератури у виді їх екранізованих варіантів. Але пасивне сприйняття як літературних, так і музичних явищ збіднює духовну роботу людини, виключає її «співавторство» у творчому процесі. Але одночасно з цією сумною тенденцією культурної еволюції в нашому суспільстві, дух змагання завжди властивий людині. Прагнення до престижності стимулює інтереси батьків для різного роду ранньої діяльності дітей. Звідси виникнення безлічі конкурсів різних видів мистецтва. У цьому позитивна роль конкурсів у розвитку культури народу. Але є і «зворотний бік медалі»: – педагоги, що одержують у свої руки обдаровану дитину, квапляться видавити з неї так названу яскравість проявів, форсують темпи її розвитку, зневажаючи закономірності органічного всебічного виховання, що стає зрештою перешкодою для подальших професійних досягнень; – бажання постійно показувати дитину на конкурсах примушує підтримувати в потрібній формі той самий репертуар і обмежує розширення його музичного кругозору; – учні (і їхні батьки) відзначені успіхом, починають страждати

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

зоряною хворобою, «конкурсоманією». Довести такій дитині, що їй необхідно постійно удосконалювати свою майстерність, найчастіше нелегко. Виникає серйозне питання: яким чином використовувати позитивну роль конкурсів для формування музиканта й уникнути їх негативних впливів на виховний процес?

Р І К

Заняття в «Літній академії» дають можливість учасникам одержати індивідуальні консультації з їхньої спеціальності, з теоретичних дисциплін, з гри в різних ансамблях. Підсумком цих занять є виступ на фестивалі «Київські літні музичні вечори». Особливо приваблює слухачів академії можливість виступити з оркестром, що надається тільки в Київській літній академії.

Звичайно, у цьому першорядне значення має мудрість педагога, що повинен розуміти, коли і скільки можна дозволяти дитині брати участь у змаганнях, вміти зберегти її психіку від згубного впливу успіху, розуміти те, що може принести участь у конкурсі юному «артисту» у майбутньому.

Різнорідність діяльності «Літньої академії» залучає музикантів з різних країн. Досить сказати, що в ній побували молоді музиканти з України, Росії, Казахстану, Туреччини, Великобританії, Нової Зеландії, Польщі, США, Японії, Франції, Греції, Італії, Кореї, Китаю, Нідерландів, Югославії, Німеччини, Австрії.

На жаль, на більшості конкурсів, де працюють у журі самі мудрі вихователі музикантів, весь процес закінчується нагородженням тими чи іншими призами, і далі організатори утрачають своїх переможців із полю зору.

Під час занять у «Літній академії» викладачі учасників також одержують методичні консультації про методи навчання і виховання своїх учнів.

У світі є дуже небагато конкурсів, що відкривають двері концертних залів і дають дорогу в майбутнє своїм лауреатам. До нашого великого задоволення, конкурс пам’яті В. Горовиця є одним із них. Дирекція конкурсу постійно стежить за своїми лауреатами й учасниками. Після проведення кожного конкурсу його переможці і багато хто з кращих учасників, не відзначених найвищими нагородами, мають можливість виступити в містах України, США, Австралії, Ізраїлю, Франції, Великобританії, Румунії, Німеччини, Чехії, Угорщини, Малайзії, Китаю, Хорватії, Японії, Греції, Південної Кореї, Югославії, Швейцарії. Для музикантів Києва дні проведення конкурсу стали інститутом підвищення педагогічної майстерності. Учасники з усього світу в їхній присутності демонструють різні школи виховання музиканта. самобутні трактування творів різних стилів, яскраві виконавські індивідуальності, що дає можливість кожному присутньому в залі стежити за сучасними тенденціями виконавського мистецтва. Величезне значення має організація «Літньої музичної академії», що дозволяє стежити за розвитком перспективних молодих людей, а цим останнім – спілкуватися з видатними музикантами різних країн. 123

2 0 0 4

Таким чином, блискуча діяльність організації за назвою «конкурс», а в дійсності, центр музичного життя України, привертає увагу музикантів Європи, Америки, Азії, Австралії, тобто всіх континентів земної кулі, і не дивно, що настав момент, коли Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів (WFIMC) врахувала можливим визнати наш конкурс. На закінчення хочеться сказати про те, що спостерігаючи за завзятою і важкою роботою колективу дирекції конкурсу з організації як конкурсу, так і «Літньої академії» і фестивалю, вражає постійна невпевненість в одержанні коштів для проведення цих заходів. Яким чином переконати керівників нашої країни в тому, що висока духовна культура, яку несе класична музика, так само як й інші види мистецтва, створює життєздатність народу, його прагнення до високих ідеалів у всіх видах діяльності, а отже – коштує витрат не менше ніж будівництво шикарних торгових комплексів і тому подібних закладів.

Ігор Рябов

Д А Й Д Ж Е С Т

Б ЛИСКУЧ А ПЕ Р Е М О ГА ВІТЧИЗНЯНО ГО КО НКУ Р С У! ! ! Нарешті це сталося! Один із засновників Асоціації, член Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів, Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця прийнято до Всесвітньої федерації музичних конкурсів (WFIMC). Всесвітня федерація була створена в 1957 році, коли до неї увійшли перші 13 конкурсів. На початок 2004 року Федерація нараховувала 113 конкурсів – членів Федерації на п’яти континентах. Діяльність Всесвітньої федерації спрямована на створення глобальної мережі офіційно визнаних конкурсів та організацій, метою яких є виявлення найбільш яскравих молодих виконавців, сприяння їх подальшій професійній кар’єрі, презентація молодих талантів визнаним музикантам всього світу, засобам масової інформації та широкому загалу світової музичної громадськості. Серед головних напрямків Федерації є зміцнювання зв’язків між організаторами конкурсів – членами Федерації та іншими організаціями; забезпечення найвищого професійного рівня проведення музичних конкурсів; підтримка всіх організаторів конкурсів; додержання етики між організаторами й учасниками музичних конкурсів, що входять до Федерації; розглядання всіх питань, що складають взаємну зацікавленість. Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів є членом Міжнародної музичної ради ЮНЕСКО (Париж). Федерація тісно співпрацює з Jeunesses Musicales International (Міжнародна музична молодь), European Broadcasting Union (Європейська спілка радіомовлення). 124

2 0 0 4

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

2004 p.

Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця піднімався до цієї сходинки десять років, з кожним роком зростаючи, набираючи досвіду і авторитету у музичному світі. Показником вимогливості Всесвітньої федерації може стати той факт, що конкурс тричі подавав заявку на входження до цієї організації, і лише зараз, за висновками Генеральної асамблеї WFIMC, відповідає вимогам цієї визнаної організації. Віднині вітчизняний конкурс став в один ряд з такими відомими у світі конкурсами, як ARD International Music Competition (Німеччина, член Федерації з 1957 р.), Queen Elisabeth Competition (Бельгія, член Федерації з 1957 р.), Сoncours International de Piano et de Violon Marguerite Long Jacques Thibaud (Франція, член Федерації з 1957 р.), Arthur Rubinstein International Piano Master Competition (Ізраїль, член Федерації з 1975 р.), Van Cliburn International Piano Competition (CША, член Федерації з 1977 р.), Sydney International Piano Competition (Австралія, член Федерації з 1978 р.), Міжнародний конкурс ім. П. Чайковського (Росія, член Федерації з 1998 р.) та інші. Вступ нашого вітчизняного конкурсу до Всесвітньої федерації музичних конкурсів відразу викликав інтерес широкої світової громадськості та зацікавлених кіл міжнародних музичних організацій. Прикладом цього є офіційний візит до Києва 16–17 червня 2004 р. генерального секретаря Jeunesses Musicales International Дага Францена. JMI за визначенням ЮНЕСКО – це найбільша у світі організація, що піклується про талановиту музичну молодь. Заснована у

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

1945 році під егідою ЮНЕСКО. JMI є фундатором Міжнародної музичної ради ЮНЕСКО. Кожен рік у 3 тис. містах по всьому світу проводиться більше 30 тис. музичних заходів найрізноманітніших музичних напрямків, серед яких: концерти, учбові табори, семінари, фестивалі, конкурси тощо. У 2002 році два мільйони молодих музикантів отримали можливість виступів і навчання, і три з половиною мільйони слухачів відвідали школи і концерти.

2 0 0 4

Р І К

Даг Францен мав зустрічі з Міністром культури і мистецтв України Юрієм Богуцьким, з Міністром України у справах сім’ї, дітей та молоді Валентиною Довженко, а також ознайомився з діяльністю Міжнародного благодійного фонду конкурсу В. Горовиця (президент – заслужений діяч мистецтв України Юрій Зільберман). Результатами цього візиту стали домовленості про довгострокові зв’язки та двосторонні угоди про співпрацю між Jeunesses Musicales International та Міжнародним благодійним фондом конкурсу В. Горовиця, що віднині виступає представником цієї організації в Україні й у всіх спільних проектах.

MEMBER OF THE WORLD FEDERATION OF INTERNATIONAL MUSIC COMPETITIONS

125

2005

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

НЕОКО НЧЕ Н Н АЯ ПЬ Е С А Д ЛЯ СТРАТ Е Г ИЧЕ С КО ГО ПИ АНИН О У Юрия Зильбермана, генерального директора конкурса Владимира Горовица, совпало два юбилея — собственное 60-летие и 10-летие возглавляемого им Фонда Горовица. Первую дату он отпраздновал на гастролях в Германии со своими лауреатами. Со вторым юбилеем тоже все в порядке — уже вовсю утверждаются филармонические списки приглашенных на 12 декабря. В эксклюзивном интервью «ЗН» Юрий Зильберман коснулся актуальных нынче тем — Болонского процесса, катастрофического отсутствия инструментов в музшколах, общих проблем нашего музыкального образования. — Юрий Абрамович, вначале о конкурсе Горовица… Наметился ли состав будущего жюри? Какие нововведения нас ожидают? Юрий Зильберман

127

— О некоторых вещах пока говорить рано. На сегодняшний день я уверен только в председателе — им будет наш композитор Мирослав Скорик. В условиях конкурса уже черным по белому написано: к участию категорически не допускаются ученики членов жюри! Это, пожалуй, самое громкое наше нововведение. Еще усложнились требования к участникам старшей группы. В полуфинале они будут играть камерную музыку — фортепианный квинтет (в сопровождении квартета имени Лысенко) и классический концерт. А уже в финале — концерт либо эпохи романтизма, либо ХХ века. То есть их теперь ждет как бы четыре тура. Не потому, что нам хотелось придумать что-нибудь новенькое и сложное. Мы просто идем в фарватере идей, осуществляемых на ведущих международных конкурсах. В последние годы появилось много конкурсов именно камерного направления. Самый крупный из них — в Бордо, во Франции. Сейчас

2 0 0 5

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

11 ноября 2005 г.

проходит конкурс в Калуге — там великолепное жюри в номинациях «трио», «квартет», «квинтет». Сиднейский конкурс давно уже ввел у себя эту категорию. В апреле этого года на конкурсе имени Артура Рубинштейна в Израиле камерную музыку тоже играли. В общем, волна пошла. — За дополнительный труд поднять бы премии вашим финалистам… — Это невероятно сложно. Найти деньги здесь — поступок, достойный Героя Украины. Безусловно, какие-то спонсоры каждый раз находятся, но сохранение нашего призового фонда на уже имеющемся уровне — 50 тысяч долларов — это кровью дается. Что уж там мечтать об общепринятой европейской практике: допустим, этой весной в Эссене состоится первый конкурс фирмы «Бехштейн». Первая премия там «небольшая» — 10 тысяч евро, но к ней в придачу — небольшой такой концертный рояльчик тысяч за 100. — Может быть, и вам следующий конкурс провести с какой-нибудь европейской фирмой-производительницей. Вот недавно «Безендорфер» подарил рояль Львовской консерватории... — «Безендорфер» свои рояли не дарит. Львовской консерватории инструмент купила диаспора. «Стейнвей» тоже ничего не дарит — у него очень дорогие инструменты. А вот «Каваи» дарит, но лишь там, где есть рынок сбыта. У нас с этой фирмой переговоры тянутся уже шесть лет. Японцы все время просчитывают наш рынок и говорят: «Мы не можем дарить рояль в стране, где не продадим больше ни одного». А на конкурсе Рубинштейна они каждые три года свой

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

рояль презентуют. Почему? На самом деле они привозят туда 10—15 инструментов и ставят в гостиницах, там на них занимаются конкурсанты. Потом отдают их в магазины, и те продают их уже как б/у. Но с гарантией продажи. Теперь понимаете, зачем свой конкурс устраивает «Бехштейн»? Была бы у нас такая фирма… — Вы не находите, что отсутствие хороших инструментов — большая проблема для будущего украинской фортепианной школы? — Странные мы люди, ей-богу... Послушать нас со стороны, наверняка бы кто-то подумал: «Господи, ну о чем они говорят — погибнет фортепианное искусство, не погибнет... Ну, не будет скоро этих музыкантов, и черт с ними. Ведь через пять лет украинцев станет на пять миллионов меньше, еще через десять сельское хозяйство перестанет вообще что-либо производить и транспортный парк износится»... Говорить о таких вещах — бесполезно, это как глас вопиющего в пустыне. Мы никогда ничего не сможем сделать. Приведу один интересный, типичнейший случай. По идее, наше государство должно защищать достояние своих граждан. Правильно? Есть Министерство экономики, дающее лицензии на внешнеэкономическую деятельность, есть таможня. И там, и там есть некий отдел, где сидят эксперты, имеющие какое-то отношение к искусству. Во всяком случае, четко знают, что нельзя вывозить иконы XIV века, Венецианова или Левитана, предметы старины, какой-то раритетный музыкальный инструмент, созданный здесь, в Украине. Тот же рояль... И вот скажите: каким образом в течение десяти лет из Чернигова ежемесячно вагонами отправлялись в страны третьего мира наши наскоро восстановленные фортепиано?! Нам ведь в свое время достался гигантский парк чешских и немецких инструментов, которые стоили очень дешево, стояли почти в каждом доме и прожили бы еще 50 лет, потому что дети на них переиграли в общей массе по 150 часов. Так вот, это сокровище Украины — «Чернигов», «Петроф», «Рениш», «Вайнбах» — за бесценок скупал хитрый голландец, создавший свой цех в маленьком фабричном сарайчике на музыкальной фабрике. Покрывал пианино красивым лаком и отправлял в Сингапур, Индонезию, где продавал их по шесть-семь тысяч долларов. В любой другой стране это закончилось бы громким уголовным процессом и пожизненным заключением минимум для десятка людей за распродажу национального достояния. Скажите, какая семья сейчас может купить своему ребенку музыкальный ин128

2 0 0 5

Р І К

струмент? Вторичный рынок почти исчез, а импортные инструменты стоят пять-шесть тысяч долларов… В позапрошлом году я был членом жюри юношеского конкурса имени Артура Рубинштейна в польском городе Быдгощ. Представьте себе: в этом малюсеньком городочке — две музыкальные академии с прекрасными зданиями и чудесными залами — не чета нашим. И когда директор конкурса повел меня по классам смотреть, как занимаются конкурсанты, я увидел там «Каваи» и «Ямахи». А в залах — «Стейнвеи» и «Безендорферы». Я спрашиваю: «Пани Ева, вы только что жаловались, что у вас отвратительное Министерство культуры — дало деньги только на призовой фонд (кстати говоря, у нашего и на это средств нет). А кто же вам рояли эти покупал?». Зайдите в Польше в любую деревню, найдите там музыкальную школу и посмотрите на инструменты. Может быть, и нам это направление сделать приоритетным? В уставах столетней давности рукой императора было написано: «Консерватории освобождены от всех видов таможенных пошлин при покупке нот, книг, инструментов». Уберите же, наконец, эту грабительскую 34-процентную таможенную пошлину! Тогда пусть не «Бехштейн» с «Безендорфером», но «Ямаху», глядишь, и можно будет приобрести: 50 тысяч минус 34 процента — это 33 тысячи. Одному учебному заведению, второму, третьему. Вот это и есть хозяйственность! И как тут не вспомнить о давних традициях киевской мэрии, которая подарила музыкальному училищу участок земли на Подоле. Участок этот был заложен в Земельном банке, и на счет училища капали денежки — оно могло само зарабатывать. — Кстати, что слышно по поводу переноса училища в другой район Киева? Эта тема в свое время активно обсуждалась в прессе… — Тут я ничего не могу сказать. Понимаю только одно: мы задыхаемся. Это стыд-позор — столичное училище, старейшее музыкальное заведение Украины до сих пор ютится в здании школы с 28 классами, когда по нормам полагается 171. У нас же учится 1000 человек! Конечно, мы понимаем, что город (а мы все-таки муниципальное заведение) не может разориться и выстроить нам 100-миллионное здание. Но почему тогда он не ищет нормальных, стоящих инвесторов, а мы сами должны это делать? Раз так, ладно, постройте на этой же территории самое дешевое, примитивное здание, вроде

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

тех типовых музучилищ, которые были при СССР в Запорожье, Луганске, Днепропетровске. Они же стоили всего 300 тысяч рублей! Это элементарная коробка, разделенная коридором, и маленькие классы на трех этажах. А на четвертом — зал по всему периметру. Решите проблему хотя бы таким образом, чтобы не арендовать помещения по всему Киеву и чтобы дети не ездили в 8:30 на улицу Толстого, в 10:15 — на Индустриальную, потом в 12:00 в 3-ю ДМШ на Владимирской, а затем в 32-я на Пушкинской. Это же сумасшедший дом, а не занятия! В ответ нам предлагают отдать какому-то дельцу наши 0,76 га, а нас переселить в «свечку» 10 на 10 на другом конце города и в перспективе ее достроить. Это все достаточно смешно… — Сегодня много говорят о Болонской системе. Как вы прокомментируете этот неоднозначный процесс? — А что комментировать? Нужно ко всему относиться разумно и осторожно. Да, есть две степени профессиональной квалификации, принятые в Европе — бакалавр и магистр. И незачем было нам оставлять разделение на «специалиста» и «младшего специалиста». Через границу перейдите — из Львова в Пшемышль — и спросите: «Что такое младший специалист?» Вам скажут: «Вот есть дворник и младший дворник. Есть медсестра и младший медперсонал». У нас когда-то были ПТУ. Вот они-то и выпускали младших специалистов — рабочих с хорошими профессиональными навыками. Скажите, если в дипломе музыканта написано «преподаватель», куда он идет? В музыкальную школу. И что он делает? Семь-восемь лет учит ребенка. Так какой же это младший специалист?! Тем более что он изучал философию, психологию, педагогику, методику, у него было два года педагогической практики. Безусловно, он — бакалавр, и лично я не вижу трудностей в том, чтобы сегодня именно эту квалификацию своим выпускникам давали музыкальные училища. Когда я пытаюсь говорить об этом с ректорами консерваторий, они мне отвечают: «Но мы же не имеем права принимать бакалавров…». И тут все упирается, оказывается, в инструктивный приказ министерства — всего лишь ведомственный документ! Да, нужно было каким-то образом определить временные рамки и кредит часов для каждого уровня образования. Взяли и написали: младший специалист — не менее 5 тысяч часов, бакалавр — не менее 6 тысяч, специалист — не менее 7 тысяч, магистр — 7,5. Медики ведь как поступили? Они вышли на трибуну Верховной Рады и 129

2 0 0 5

Р І К

спросили: «Депутаты, вы будете довольны, если вас станут лечить бакалавры — недоученные врачи с четырьмя годами института без ординатуры и практики?» Депутаты ответили: «Конечно нет». И появилась в приказе сноска: «кроме медиков». А мы что? Поймите: вас — пятеро ректоров, у вас есть два министра и больше никого. Напишите проект. Возьмите их за галстук и внесите изменения в этот дурацкий приказ. Скажите: «К нам будут поступать бакалавры, и мы их будем пять лет обучать на магистров. Не год, а пять — иначе не будет музыки. И никаких работ магистр защищать не будет! Сыграет по выбору комиссии два из пяти предложенных концерта с оркестром (как это было у нас еще при Глиэре) и два публичных концерта в филармонии — вот это магистр. Не сыграет — не магистр». Для этого что, нужно собирать пресс-конференции, объявлять голодовки, поднимать знамена и идти шуметь к президентскому дворцу? Собирать оргкомитеты? Я по конкурсам знаю, что это такое. Собрал оргкомитет — всё, конкурса не будет. Сразу начинается: «Как же нам в комитет не включить такого замечательного певца? Он же народный артист! Он же и там пел, и сям... Включили. «А как же без вон того Героя Украины? Он же такой замечательный режиссер! А этого включить, этого, этого?» Включили. Посидели два часа. Первый же вопрос: «Вы пригласили в жюри Голопупенко?» – «Нет, не приглашал». «Как же так — он же замечательный человек! Мой кум!» И вот, считайте, конкурса уже нет — ты с ног до головы всем этим опутан. —Тем не менее с конкурсом памяти Горовица вы продвинулись достаточно далеко даже по международным меркам. — Мне очень понравился фестиваль этого года. «Киевские летние музыкальные вечера» стартовали еще в 1998-м, и кажется, мы наконец выходим на уровень хорошего международного фестиваля. Впервые Национальный симфонический оркестр дал целых шесть концертов. У нас выступили замечательные дирижеры и солисты из Норвегии, Франции, Голландии, США, Испании, Польши. К нам приезжали и лауреаты международных конкурсов, певцы Ереванской оперы. Мы приближаемся к качественным, концептуальным концертам. Публика у нас практически одна и та же. Мест свободных никогда нет, большая часть слушателей стоит. Они уже знают, что здесь можно найти и классику, и джаз, и суперсовременную музыку. Все это придает уверенность в том, что фестиваль очень

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

скоро станет по-настоящему заметен. Хотя и сегодня портфель его заявок уже переполнен (это не считая обязательств по обмену лауреатами). Вы бы видели, как округлились глаза журналистов, дирижеров и членов жюри недавнего Тбилисского конкурса, когда я им сказал, что сам Шломо Минц — на сегодняшний день второй скрипач в мире — прислал приглашение выступить на нашем фестивале. Мне кажется, этим уже можно гордиться.

стоит фестиваль в Сараево. Состоялся традиционный уже концерт в Оружейной палате Кремля — там выступлений лауреатов Конкурса Горовица публика всегда ждет с восторгом. Огромное количество концертов на родине я просто не считаю. Нас сейчас просят организовать тур по Западной Украине: Хмельницкий, Тернополь, Луцк и т. д. В очень короткое время нам гарантируют все — и оркестры, и гостиницы...

В августе Фонд Горовица, кроме всего прочего, вступил еще и в Jeunesses Musicales International. Это общественная организация музыкальной молодежи мира, которая в свое время учреждала музыкальную секцию ЮНЕСКО. Теперь наш Фонд является еще и национальным представителем Украины в этом сообществе. Название нашей страны фигурирует уже на его сайте и в официальном бланке с перечнем всех 50 государств-участников.

А мастер-классы? Вначале мы приглашали по одному педагогу. Потом поняли, что это довольно дорого, и создали Летнюю международную музыкальную академию. Еще в мае прошлого года я говорил: заявок много, но это ведь только наши, украинские дети. Потом, когда посыпались эти 70 с лишним человек почти из 25 стран, мы просто не знали, куда деваться. За две недели дать возможность выступить всем участникам! Только публичных концертов было 11… Академия теперь тоже стала достаточно известной. Мы общаемся с большим контингентом музыкантов, отслеживаем их судьбы, приобщаем к конкурсу, помогаем лауреатам.

— Вы продолжаете опекать и поддерживать победителей своего конкурса? — В этом году наши лауреаты уже побывали в Италии (два фестиваля), отыграли серию концертов в Польше, Германии, выступили в Таллине, в ближайшем будущем — пять концертов в Норвегии, потом Нанси и Бонн с крупными симфоническими оркестрами. Пред-

130

2 0 0 5

Роман Юсипей

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 0 5

Р І К

VI МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

14–29 КВІТНЯ

Мирослав Скорик (Україна) – голова журі

МОЛОДША ГРУПА

2005

В’ячеслав Бойков (Україна) Фанні Вотерман (Велика Британія)

І ПРЕМІЯ ІІ ПРЕМІЯ ІІІ ПРЕМІЯ ІV ПРЕМІЯ

Бернд Гетцке (Німеччина)

СЕРЕДНЯ ГРУПА

Діна Йоффе (Ізраїль)

І ПРЕМІЯ ІІ ПРЕМІЯ

Емануель Красовські (Ізраїль)

ІІІ ПРЕМІЯ

Риома Такагі (Японія) Павло Нетук (Білорусь) Віктор Красовський (Україна) Сицянь Лі (Китай)

Ван Цзюе (Китай) Валерія Кучеренко (Україна) Антоній Баришевський (Україна) Володимир Гур’янов (Російська Федерація)

Сержіо Пертікаролі (Італія) Джером Роуз (США) Оксана Яблонська (США)

131

СТАРША ГРУПА І ПРЕМІЯ ІІ ПРЕМІЯ ІІІ ПРЕМІЯ ІV ПРЕМІЯ V ПРЕМІЯ

Лоренцо Ді Белла (Італія) Олексій Курбатов (Російська Федерація) Марія Пухлянко (Україна) Павло Кащево (Білорусь) Катерина Кулікова (Україна) Мяо Хуан (Німеччина) Андрій Васін (Україна)

2006

Д А Й Д Ж Е С Т

КИЕВ. Л Е ТО. ВЕ ЧЕ Р. МУЗЫК А Выступление яркой молодой виолончелистки Валерии Шолоховой (Концерт для виолончели с оркестром Элгара) в сопровождении Государственного эстрадно-симфонического оркестра завершило Девятый международный фестиваль «Киевские летние музыкальные вечера». Это был двухмесячный музыкальный марафон, которому по длительности нет равных в Европе. Летняя эстрада Центрального парка Киева, где традиционно по выходным проходят концерты, построена в 20-х годах прошлого века, а в 1998 году энтузиастами Международного благотворительного фонда конкурса памяти В. Горовица воссоздана эта прекрасная музыкальная традиция. На концерты в парке всегда собирается многочисленная аудитория почитателей академической музыки. «Летние музыкальные вечера» с каждым годом становятся все более популярными, а амфитеатр уже не может вместить всех желающих. В рамках фестиваля две недели проходили концерты при участии слушателей «Летней музыкальной академии». В этом году молодые музыканты из Украины, России и США приехали в Киев, чтобы посетить мастер-классы высокопрофессиональных преподавателей из Германии, Великобритании, Израиля, Украины, России и США. О событиях фестиваля рассказал президент Международного благотворительного фонда конкурса В. Горовица Юрий Зильберман. — Юрий Абрамович, какую задачу вы ставите перед собой при создании программы такого масштабного фестиваля, как «Киевские летние музыкальные вечера»? — В первую очередь, должен быть высокий профессиональный уровень участников. Мы пытаемся сделать концерты в парке около Мариинского дворца не хуже, чем в зале Национальной филар133

2 0 0 6

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

15 августа 2006 г.

монии. Каждый год программа нашего фестиваля становится все более разнообразной. — Какие зарубежные гости участвовали в нынешнем фестивале? — Например, Квартет саксофонистов из Швейцарии уже пятый год пытается попасть на наш фестиваль. На летней эстраде парка, которая помнит выступления легендарных Сергея Прокофьева и Владимира Горовица, было немало интересных музыкантов. В этом году на фесте выступали: всемирно известный дуэт из Израиля — скрипачка Дина Йоффе и пианист Михаил Вайман, камерный ансамбль из Вены (Австрия) «Spirit of Europe», Молодежный симфонический оркестр из Поволжья, лауреаты и победители международных конкурсов: пианисты Антон Сальников (Россия), Павел и Михаил Елецкие (Беларусь), Ингеборг Кристоферсон — блокфлейта (Норвегия), скрипачи — Лаура Марзадори (Италия) и Ясна Максимович (Сербия), виолончелист Маргус Юус (Эстония). Кроме иностранных гостей публика имела возможность услышать ведущих украинских мастеров: Национальный симфонический оркестр Украины, Государственный духовой оркестр, ансамбль «Киевская камерата», Государственный эстрадно-симфонический оркестр, представителей Ассоциации академических музыкальных конкурсов Украины (лауреаты конкурсов 2005—2006 годов), молодежный секстет «ESCUALOS». Среди солистов — пианист Юрий Кот и аккордеонист-композитор Роман Юсипей. — Можно говорить и о традициях. Приятным подарком для меломанов стали «Джазовые вечера памяти Владимира Симоненко»… — Эти вечера — едва ли не единственная возможность послушать джазовые биг-бэнды в Киеве. Сначала выступили юношеские и детские коллективы — лауреаты конкурсов на лучшее исполнение джазовых произведений среди детских школ эстетического вос-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

питания под руководством Игоря Журомского. Молодые таланты были представлены в широком возрастном диапазоне — от совсем юных, как пианисты Юля Гулей и Игорь Сидаш, до студентов КГВМУ имени Глиєра. Выступили также три бэнда: Little Academy Bend, оркестр под руководством В. Пашинского и оркестр «VETO» под руководством М. Гудымы. А на второй день на сцену амфитеатра вышли зарубежные гости: великолепный трубач из Беларуси Валерий Щерица и представитель Посольства Германии в Украине Жан Пьер Флери (гитара). Выступали и прекрасные украинские музыканты: пианист и композитор Петр Пашков (Киев), Сергей Давыдов (пианист, Харьков), саксофонист Александр Рукомойников, флейтист Владимир Зиньковский, барабанщик Алик Фантаев; ансамбли под руководством молодых музыкантов: Богдана Гуменюка (лучший тенор-саксофонист фестиваля конкурса «Do#Dж Junior»), Максима Дмитрука, Павла Литвиненко, прекрасный секстет трубачей студентов НМАУ им. Чайковского, среди которых лучший трубач фестиваля «Do#Dж Junior» Деннис Аду. — В рамках фестиваля проходили также мастер-классы «Летней музыкальной академии». Были ли ограничения в возрасте для слушателей? — Наши мастер-классы проходили без возрастных ограничений, но, как правило, их посещает молодежь: самому младшему слушателю было 9, а старшему — 23 года. По окончании занятий наши «академики» получили дипломы (это 84 музыканта из Украины, России (Москва, Санкт-Петербург), США (Нью- Йорк, Бостон, Филадельфия). — В программе Летней академии проходили занятия по классу фортепьяно, скрипки, альта, виолончели (сольное исполнение и игра с оркестром), класс камерного ансамбля и оркестровый класс. А как же относительно группы духовых инструментов? — Такая попытка была в этом году: главный дирижер Всемирного молодежного духового оркестра Берт Лангелер (Нидерланды), который ежегодно проводит мастер-классы для музыкантов-духовиков в городе Тракай (Литва), предложил сделать подобные уроки в Киеве. Но это предложение запоздало, наша программа занятий уже была согласована. Но я надеюсь, что в следующем году музыканты-духовики все же будут иметь возможность пройти мастер-классы у лучших преподавателей «Летней музыкальной академии». — Расскажите о преподавательском составе академии. 134

2 0 0 6

Р І К

— В этом году занятия начинались мастером-классом Марка Лакеровича (США) по классу скрипки. Уже 4 года с нами сотрудничают: Бернд Гетцке (Германия), Вадим Руденко (Россия), Валерий Козлов (Украина) — класс фортепиано, игра с оркестром; Владимир Пантелеев (США) — виолончель, игра с оркестром; Виктор Абрамян (Россия) — класс камерного ансамбля. Украину в «Летней музыкальной академии» представляют также: Елена Червова (класс виолончели, игра с оркестром) и Анатолий Ильин (концертмейстерский класс). Все преподаватели академии — профессионалы высокого уровня, известные не только в своих странах, но и в мире. Кстати, украинская фортепианная школа имеет богатые традиции и сейчас высоко ценится в мире. — С какими проблемами вам приходится сталкиваться при организации фестиваля и мастер-классов? — Из-за большой продолжительности фестиваля (два месяца) основной проблемой остается для нас недостаточное финансирование, а также качество звука и сама эстрада в парке, на которой нелегко разместить большой оркестр. Но музыканты пытаются не обращать внимания на некоторые неудобства... — Что, по вашему мнению, побуждает молодых зарубежных музыкантов приезжать в «Летнюю музыкальную академию» в Киев? — Наша столица имеет особую атмосферу. Некоторые слушатели академии приезжают к нам не впервые. Для молодых занятия — это радость общения со сверстниками из разных городов и стран. Конечно, сегодня молодые музыканты могут брать мастер-классы у престижных педагогов Европы, но за границей для них очень проблематично выступить с симфоническим оркестром — это может обойтись в сумму около $15 тыс. У нас слушателям академии предлагается очень высокий педагогический уровень. Кто хоть раз приезжал в Киев на наши мастер-классы, обязательно едет снова. Нам приятно, что мы видим, как на наших глазах растет мастерство молодых музыкантов, которые скоро станут звездами мирового уровня.

Ольга Приндюк

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 0 6

Р І К

VІІ МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

22–31 ЖОВТНЯ

Мирослав Скорик (Україна) – голова журі

МОЛОДША ГРУПА

2006

Валерій Козлов (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Іреней Жук (Канада)

ІІІ ПРЕМІЯ

Арніс Зандманіс (Латвія)

ІV ПРЕМІЯ

Валіда Расулова-Сук (США) Анатолій Рябов (Російська Федерація) Ян Попіс (Польща) Норма Фішер (Велика Британія)

135

І ПРЕМІЯ

не була присуджена Нансон Хуан (Китай) Валерія Шушкевич (Україна) Роман Лопатинський (Україна) Марія Петрова (Україна) Ірина Бурган (Україна) Олександр Чорний (Україна)

2007

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ВІРТУОЗН І ШЕ НІК УДИ

Вон Вай Інь (Китай)

Ян Депрете (Бельгія) 137

Вон Вай Інь (Китай), лауреат І премії Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця 2007 (Україна): «Музика Шопена відкриває серце» — Як змінилося Ваше концертне життя після участі в конкурсі піаністів пам’яті Горовиця? — Я стала дуже багато гастролювати. Ось у жовтні дам кілька концертів у містах США (Нью-Йорк, Чикаго, Вашингтон), далі відправлюсь до Єгипту, а потім — в Париж. Тепер я більш впевнено себе відчуваю. — Де легше грати — на конкурсі чи на фестивалі? — Складно сказати. Як на мене, це одне й те саме. Правда, на фестивалі почуваєшся вільніше. — Що для Вас сцена? — Все! Це — моє життя. — Хто Ваш улюблений композитор? — Шопен. Його музика відкриває серце. Ян Депрете (Бельгія), лауреат І премії Міжнародного конкурсу гітаристів «Printemps de la Guitare» (Бельгія): «Серед всіх країн колишнього Союзу Україна — найбільш мисляча» — Чи цікава Вам наша культура, що про неї знаєте? — Я багато не знаю. Знаю Шевченка. Знаю, що українці як нація — відкриті, щирі та емоційні, вони мають велике серце. Ваша культура — унікальна, бо досить древня, варто глянути на одні лиш старі будинки та церкви. А ще, мені здається, що зі всіх країн Радянського

2 0 0 7

Р І К

«ХРЕЩАТИК»

1 жовтня 2007 р.

Союзу Україна була найбільш відкритою для світу і найбільш мислячою країною, вона легко сприймала та засвоювала нові віяння. Мені тут комфортно. — А кого чули із наших виконавців? — Колись слухав Миколу Луганського, він грав Рахманінова — у мене просто дух перехоплювало! Ще я пам’ятаю московський концерт Володимира Горовиця у 1986 році (хоч я був тоді ще зовсім малим), — це фантастика! — Концерт «Аранхуес» Родріго для гітари з оркестром, що Ви тут зіграли, був підібраний спеціально для цього фестивалю? — Та ні. Просто це — найбільш відомий у світі концерт для гітари. Крім того, він дуже яскравий, емоційний, і, мені здалося, — близький слов’янському серцю. Уперше я його грав, коли був маленьким хлопчиком, точніше — худим. Мені було 16. — Що є кар’єра музиканта у Бельгії? — Бельгія — дуже маленька країна. Тому, окрім концертів вдома, де я виступаю з Національним оркестром, ще гастролюю з оркестром Санкт-Петербургу. А взагалі я можу сказати, що моя ситуація як бельгійського музиканта — особлива. Вона склалась дуже вдало, на відміну від інших моїх колег. Окрім власних гастролей, я маю намір працювати з композитором, Педро Альмодоваром. Це дуже відомий у нас композитор. Нещодавно він отримав «Оскар» за музику до одного з фільмів. Часто виступає з нашим Національним оркестром і недавно попросив мене грати з ним, знімаючись на телебаченні. Для мене — це значна подія в моєму житті і велика честь. — Чим займаєтесь у вільний час, якщо він у вас є?

Д А Й Д Ж Е С Т

Аморі Кейто (Франція)

Антоніо Помпа Балді (Італія)

138

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

— Люблю грати в шахи, дивитись телевізор, гуляти в горах і займатись спортом — я граю в теніс і пінг-понг. Виховую дванадцятирічну доньку. А взагалі найбільше люблю просто сісти в крісло та випити келих хорошого вина. Можу сказати: я — щаслива людина. Аморі Кейто (Франція), лауреат І премії Міжнародного конкурсу скрипалів ім. Родольфо Ліпіцера (Італія): «Найголовніше в житті — займатися улюбленою справою» — Ви вперше на Україні? — Так, встиг побувати в Соборі Св. Софії — сподобалось. — Що потрібно музиканту для успіху? — Головне, щоб музика була його улюбленим заняттям, все інше — додасться. А взагалі, вважаю, будь-яка справа буде успішною, коли йтиме від серця. — Маєте улюбленого композитора чи твір? — Їх багато. Але все ж таки на першому місці — Йоганн Себастьян Бах. Олександра Грот (Росія), лауреат І премії Міжнародного конкурсу ім. Карла Нільсена (Данія): «Окрім музики, страшенно люблю займатися програмуванням» — Які враження від Києва? — Я постійно порівнюю Київ з Москвою. І, знаєте, мені здається, Київ — більш привітний. Тут почуваєшся спокійніше. І люди приємніші, легко йдуть на контакт. — Концерт Ібера, що Ви виконували тут — то, напевно, Ваш улюблений твір? — Так, один з них. — Маєте авторитетів у своїй сфері? — Я почала займатися музикою після того як побувала на концерті Джеймса Гавела (це — один з найвідоміших флейтистів світу). Він довгий час був моїм кумиром. Але тепер я не можу сказати, що він так само є моїм авторитетом номер один. Залишились лише яскраві враження від того концерту. Ось і все. Напевно, авторитетів у мене немає. — У Вас є хобі, чи будь-яке інше заняття, окрім музики? — Страшенно люблю займатися програмуванням на «Макінтоші».

2 0 0 7

Р І К

Антоніо Помпа Балді (Італія), лауреат I премії Міжнародного конкурсу піаністів у Клівленді (США): «До слов’ян відчуваю особливий сентимент» — Чому саме Перший фортепіанний концерт Чайковського? Улюблений твір, любов до слов’янської музики? — Недавно грав його в Карнегі-холл у Нью-Йорку. А взагалі для заходів, подібних до цього, найбільше підходить Чайковський: віртуозний, блискучий, ефектний. — Маєте улюблених композиторів серед російських класиків? — Улюбленого важко виділити. Але все ж таки по відношенню до слов’ян взагалі відчуваю особливий сентимент. — Чим займаєтесь у вільний час? — У мене його майже немає. Все займають гастрольні поїздки. Ледь викроюю трохи часу, аби побути з донькою, їй лише два роки. Сергій Кудряков (Росія), лауреат І премії Міжнародного конкурсу піаністів ім. Гези Анда (Швейцарія) — Як Ви дізнались про «Віртуозів планети»? — Мене запросили. — Де гастролювали, що запам’яталось найбільше? — Гастролював багато де, яскравих вражень також достатньо. Дні розписані гастролями на кілька місяців наперед. Прямо з Києва їду до Швейцарії, звідти в Німеччину, аж тоді — додому. З-за такого розкладу та через репетиції не встигаю подивитись місто, де буваю. — Третій фортепіанний концерт Рахманінова, з яким Ви тут виступили – то спеціально для Києва? — Не зовсім. Три дні назад грав його у Володимирі. — На когось рівняєтесь із великих? — Їх дуже багато, тих, на кого можна і треба рівнятися, багатьох уже нема на світі. Важко відокремити когось одного. То так само як з улюбленим композитором. Простіше, мабуть, сказати кого я не люблю грати. А взагалі я схильний до різноманітності в музиці. — Як вдається поєднувати концертну діяльність з педагогічною? — Цікаво і те, й інше. Я так вже вісім років живу і планую нічого не змінювати й надалі. Звичайно, гастролювати приємніше, якщо запрошують.

Д А Й Д Ж Е С Т

Джи Хью Пак (Корея)

Тарас Штонда (Україна)

139

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Джи Хью Пак (Корея), лауреат І премії Міжнародного конкурсу вокалістів у Преторії (ПАР) — Хто Ваш улюблений композитор? — Верді. Простий і, в той же час, дуже складний композитор. Вважаю, його арія Джильди (і моя улюблена арія) — вершина його мистецтва. — Чим займаєтесь у вільний час? — Дуже люблю куховарити, хоч я й не дуже хороший кухар. Ще люблю займатися своїм маленьким цуценям. Взагалі обожнюю тварин. І як маю вільну хвилинку, відправляюсь на погулянку в зоомагазини. Тарас Штонда (Україна), лауреат І премії Міжнародного конкурсу Марії Калас Гран-прі (Греція): «Я люблю помирати на сцені» — На когось рівняєтесь зі своїх попередників? — Дуже люблю Бориса Гмирю, Пирогова. Але саме в «Борисі Годунові» та у «Фаусті» для мене авторитетом залишається Шаляпін. І, звичайно, я, хоч і підсвідомо, його наслідую. Але я цього не боюсь — Шаляпін для мене залишається недосяжною висотою, ідеалом. — Вам ближчі драматичні ролі чи буфонні? — Все ж таки, більше люблю драму і трагедію. Хоч із задоволенням виконую, наприклад, арію Базиліо, і в ній повністю самовиражаюсь. Там навіть є щось диявольське — наклеп, котрий володіє світом. Проте, як то не дивно звучить, я люблю помирати на сцені. Борис Годунов — одна з моїх найулюбленіших ролей.

2 0 0 7

Р І К

— Ви релігійна людина? — Я не є атеїстом. Але моя віра — це, насамперед, розуміння та повага. Мені часом здається, що я займаюся блюзнірством — я співаю як партію Ісуса Христа, так і партію диявола, обидві ролі виходять добре, виходить, я в чомусь лукавлю?… Але, тим не менше, я — артист. А взагалі, гадаю, людина повинна або у щось фанатично, сліпо вірити, або не вірити взагалі. Я звик покладатися лише на самого себе. — Що ви відчуваєте, відспівавши оперу? — Якщо вистава вдалася — величезне піднесення. Мені здається, що я зміг би заспівати усе, що проспівав, ще раз. — У Вас є інші захоплення, окрім музики? — Я ніколи не буваю повністю вільним від музики. Я все одно думаю про неї, можу щось наспівувати, проробляти якісь образи. Колись грав у футбол і займався важкою атлетикою.

Олеся Найдюк

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ПЕРЕМ ОЖ ЦІ КОНКУ Р С У ПІ АН ІСТ ІВ ГАСТРОЛЮЮТ Ь У С Ш А Переможці одного з найпрестижніших не лише в Україні, а й далеко поза її межами Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця цими днями відвідали Вашингтон. В американській столиці та ще кількох містах США вони дають низку благодійних концертів. Конкурс піаністів Володимира Горовиця в Україні проходить не вперше. За останніх 12 років організатори провели таких сім. Його ідея зародилася ще у 1990-х роках. Тоді подібних змагань в Україні не було взагалі. А нині конкурс Горовиця входить у Всесвітню федерацію музичних конкурсів. Для порівняння можна хіба додати, що з усіх конкурсів, які сьогодні проводяться у країнах СНД, до Всесвітньої федерації входять лише музичний конкурс Чайковського у Москві і конкурс піаністів у Тбілісі. Представник Благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця Ірина Полстянкіна каже, що отримати золоту медаль на цих змаганнях – все одно, що вибороти золото на олімпіаді: “Ті, хто виходить у фінал, отримують премії і мають гарантію промоції на кілька років. Ми організовуємо концерти по всьому світу. Переможці дають сольні концерти, мають концерти з оркестром”. Цього разу, так би мовити, квиток у світ отримало кілька лауреатів. Серед них є і українець Артем Канке. Продемонструвати віртуозність гри на фортепіано до Сполучених Штатів він приїхав не один. Разом з ним виступали також 14-річна Вон Вай Інь з Китаю, та ще зовсім юна, восьмирічна Анастасія Різіков з Канади. Таких виступів у Сполучених Штатах вони матимуть шість. Загалом, подорожуючи світом, в середньому лауреати дають 200 концертних програм на рік. Як самі зізнаються, роблять 140

2 0 0 7

Р І К

«ГОЛОС АМЕРИКИ»

23 жовтня 2007 р.

вони це з величезним задоволенням. Лауреат конкурсу Артем Канке каже: “Це неймовірне задоволення. Це важка робота, але коли вона приносить результат, то робить людиною щасливою”. Задоволення переможці конкурсу отримують не лише духовне, але і матеріальне. Володарі першої премії старшої групи дістають як винагороду за свої старання десять тисяч доларів. Середньої групи – сім з половиною. Як не крути, а талант сьогодні багато вартує і його треба цінувати. Ірина Полстянкіна зазначає, що крім матеріальної винагороди, організатори конкурсу стимулюють лауреатів ще й кар’єрним ростом: “Лауреати першого та другого конкурсу Горовиця роблять успішну кар’єру, незважаючи на те, що їм лише трохи більше 20 років”. Наступним містом, де виступатимуть нинішні лауреати, буде Нью-Йорк. Така завантаженість гастролями переслідуватиме переможців ще найближчих два роки, адже саме таким є план гастрольного турне. Добре, що хоча б робитимуть вони те, що їм найбільше до вподоби – гра на фортепіано.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 0 7

Р І К

VІІ МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

17–30 КВІТНЯ

Мирослав Скорик (Україна) – голова журі

СЕРЕДНЯ ГРУПА

2007

Дмитро Алексєєв (Російська Федерація, Велика Британія)

І ПРЕМІЯ

Вон Вай Інь (Китай)

ІІ ПРЕМІЯ

Арсеній Арістов (Росія)

Фанні Вотерман (Велика Британія)

ІІІ ПРЕМІЯ

Марія Калугіна (Україна)

ІV ПРЕМІЯ

Міріан Даулсберг (Бразилія)

Огюстен Вожене (Франція)

V ПРЕМІЯ

Міхаіл Шимановський (Польща)

VІ ПРЕМІЯ

Артем Ясинський (Україна)

Яков Касман (США) Емануель Красовські (Ізраїль)

141

СТАРША ГРУПА І ПРЕМІЯ

Лю Юнь Тянь (Китай)

Доктор Марк П. Малкович, ІІІ (США)

ІІ ПРЕМІЯ

Магда Амара (Росія)

ІІІ ПРЕМІЯ

Олександр Поляков (Україна)

Вадим Руденко (Російська Федерація)

ІV ПРЕМІЯ

Артем Канке (Україна)

V ПРЕМІЯ

Рамзі Ясса (АРЄ, Франція)

Максим Бандурін (Росія)

VІ ПРЕМІЯ

Анастасія Наплекова (Україна)

2008

Д А Й Д Ж Е С Т

БІ ЛЬШЕ П’ ЯТДЕ С ЯТ И КОНКУ Р С ІВ В І ДВІ Д А ЛИ КИЇВ VІІІ Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, що пройшов у Києві 24–31 жовтня 2008 року, не тільки відкрив нові таланти, але й прийняв Генеральну асамблею Європейського союзу молодіжних музичних конкурсів. У VІІІ Міжнародному конкурсі молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця (в групі «Горовиць-Дебют» і Молодшій групі) брали участь піаністи з України, Росії, Білорусі, Китаю, Молдови, Канади, Сербії, США, Туреччини, Фінляндії, Коста-Ріки. Виступи юних віртуозів почули не тільки журі й українська публіка, але і керівники конкурсів з багатьох європейських країн. Адже цього року під час конкурсу відбулася Генеральна асамблея Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів, що стало унікальною подією для України. Для того щоб усвідомити наскільки важлива ця подія та велика за своїм значенням і масштабом, варто звернутися до історії створення і розвитку найбільш престижного європейського конкурсного об’єднання. Європейська спілка молодіжних музичних конкурсів (EMCY) була заснована в 1970 році. Сьогодні до її складу входять 57 конкурсів – 23 національних і 34 міжнародних. В цілому, в спілці представлено 26 європейських країн, більшість з яких – країни Євросоюзу. Спеціалізації конкурсів EMCY охоплюють майже всі музичні інструменти: фортепіано, духові й ударні, струнні, гітара, арфа, акордеон, а також вокал і камерні ансамблі. У цьому престижному об’єднанні Україна представлена Міжнародним конкурсом юних піаністів Володимира Крайнєва і Міжнародним конкурсом молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. 143

2 0 0 8

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ВІСНИК»

Жовтень 2008 р.

Що ж означає членство в EMCY? Спілка виступає ініціатором проведення Європейських радіо-концертів національних радіокомпаній, у яких беруть участь найкращі молоді виконавці з різних країн, є організатором Конкурсу класичного Євробачення (який пройшов торік у Відні), а також Молодіжного оркестру й хорів, які виступають у різних країнах Європи. Представники EMCY бажані, а головне, постійні гості конкурсів, фестивалів, конференцій, симпозіумів, концертів. Вони аналізують та обмінюються досвідом, оцінюють професійний рівень лауреатів та якість музичної освіти в різних країнах Європи. Один раз на два роки спілка проводить Генеральну асамблею, на засіданнях якої присутні керівники музичних конкурсів – членів спілки. З метою вивчення діяльності й обміну досвідом між конкурсами Генеральна асамблея проходить на базі одного з провідних авторитетних конкурсів EMCY під час його проведення. Так, у 2004 році Асамблея проходила в Хорватії (на основі Європейського конкурсу лауреатів молодіжних конкурсів), а в 2006 році – в Росії (на основі Міжнародного конкурсу ім. Євгенія Мравинського у Санкт-Петербурзі). У 2008 році честь приймати Генеральну асамблею EMCY здобула Україна. Двері для її проведення гостинно відчинив член EMCY – Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця (під час VІІІ конкурсу в групі «Горовиць-Дебют», Молодшій групі).

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

П’ять днів учасники проводили семінари, пленарні засідання, опитування членів спілки по актуальним питанням роботи EMCY. В останній день були проведені вибори президента й двох віце-президентів. На семінарах Генеральної асамблеї пролунали доповіді на актуальні теми музичного виконавства, педагогіки, культурології. Доповідь про «Сучасне музичне життя Києва» представила начальник Головного управління культури й мистецтв Київської міської державної адміністрації Світлана Зоріна; виконавчий директор Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця Ірина Полстянкіна розповіла про досвід організації європейських гастролей призерів конкурсів. Учасники асамблеї розглянули не тільки питання порядку денного стосовно розвитку й організації конкурсів, але й відповіли на питання, які підготувало керівництво EMCY. Для обговорення дискусійних тем представники конкурсів були розділені на чотири групи, кожна з яких формувала тези-відповіді. Запропоновані теми були спрямовані на те, аби виявити думку керівників конкурсів про роботу спілки й розглянути пропозиції по поліпшенню й розширенню сфери діяльності EMCY. Так, на питання про ступінь важливості різних напрямків роботи спілки, найбільш вагомим виявилось просування переможців конкурсів, організація участі молодих лауреатів в європейських концертах, фестивалях і майстеркласах. Також учасниками асамблеї був зроблений акцент на більш широкому визнанні статусу й авторитету конкурсів, і, звичайно, інформаційній підтримці і міжнародній гласності EMCY. Зійшлися думки в тому, що варто більш активно стимулювати контакти між конкурсами, обмін лауреатами, створити форум по обміну інформацією про конкурси, переможців, літні курси й майстеркласи. Були запропоновані цікаві ідеї для перетворення й розвитку сайту EMCY. Наприклад, створення сторінки для кожного конкурсу (яка велася би організаторами конкурсів) і створення активного onlіne-форуму, де можливий був би обмін досвідом, ідеями, пропозиціями між організаторами, педагогами, членами журі і, звичайно, дирекціями конкурсів.

144

2 0 0 8

Р І К

Також обговорювалися актуальні питання про широке залучення спонсорів, підтримку з боку державної влади, визнання педагогів лауреатів, підвищення статусу конкурсів у Європі. Після довгих плідних засідань, увечері 30 і 31 жовтня, учасники Генеральної асамблеї відвідували фінальні прослуховування піаністів і урочисті концерти-нагородження лауреатів VІІІ Міжнародного конкурсу пам’яті Володимира Горовиця. Унікальна можливість участі в цих акціях допомогла членам спілки не тільки ознайомитися із принципами організації Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, але й оцінити якість української піаністичної школи (багато призових місць зайняли саме українці), а також проаналізувати об’єктивну роботу компетентного журі. Думкою про проведення асамблеї в Києві поділився Генеральний директор Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця – Юрій Зільберман. Наскільки важливе членство України в EMCY і проведення Генеральної асамблеї спілки в Києві? Ю.З.: На сьогоднішній день головне завдання кожної країни – це інтеграція в будь-яку співдружність. І ця інтеграція як така – це приведення до загальних критеріїв. У музиці – це загальні музичні критерії. Чому така велика увага до країн пострадянського простору? Тому, що тут музична освіта була поставлена на дуже високий рівень. Звідси такий інтерес співдружності до проведення асамблеї як в Санкт-Петербурзі, так і у Києві. Під час проведення асамблеї було розглянуто багато важливих для конкурсів питань. Які з них, на Вашу думку, найбільш актуальні? Ю.З.: Обговорювалися важливі проблеми, які пов’язані з конкурсним рухом. А які вони? Звичайно, це доля талановитих дітей, обдарованої молоді, їх подальше просування. Це в першу чергу організація концертів, тому що тільки в цьому, по суті, – у сценічному житті, розвивається музикант. Як це зробити? Багато років тому Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця запропонував ідею, яку ввели в практику в 2000 році. Так з’явилися два наші міжнародні фестивалі («Київські літні музичні вечори» і «Віртуози планети»), завдяки яким з успіхом відбувається обмін між конкурсами і фестивалями. Тепер це здійснюється майже скрізь.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

На Асамблеї обговорювалась організація концертів за принципом обміну лауреатів, розширення зв’язків-контактів між конкурсами й найголовніше – постійне піклування про долю талановитої молоді. Друга проблема стосується методичної роботи спілки. Це вироблення єдиних критеріїв в оцінюванні виступів конкурсантів, критеріїв у формуванні складу журі, до програмних вимог конкурсів. Генеральна асамблея Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів розглянула багато важливих проблем розвитку, підвищення статусу, створення загальних проектів і єдиних музичних критеріїв.

2 0 0 8

Проведення Генеральної асамблеї Європейської спілки в Києві на базі VІІІ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця засвідчило перед міжнародною спільнотою високий статус і авторитет, який вже став національною гордістю.

Лідія Новохатько

Учасники Генеральної асамблеї Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів на сцені Національної філармонії України, Київ, 2008

145

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

МОЛОДІ ПІ АН ІСТ И Н А КОНКУ Р С І В ОЛОДИ М И РА ГО РОВИЦЯ Київ – у столиці України завершився VIII Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. У Національній філармонії відбулася церемонія нагородження і концерт переможців. Коли Володимир Горовиць після тріумфу в Європі прибув дивувати Америку, він сказав такі слова: «Мій Боже, адже я з Києва, і я покажу вам, на що я здатний!» І довів це, здобувши звання «короля піаністів усіх часів». Тож на честь геніального співвітчизника 13 років тому в Києві заснували Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Нині він входить до Європейської федерації юнацьких конкурсів. Переконатися у відповідності європейським вимогам у Київ прибула численна делегація представників Федерації. Українське змагання піаністів відрізняється, насамперед, увагою до найменших. Для вундеркіндів існує навіть спеціальна номінація «Горовиць-Дебют». Цього року наймолодшим учасником став семирічний канадієць Зезулка Спенсер. Із 9 країн-учасниць левову частину конкурсантів складали юні таланти України. Тому на урочистій церемонії голова журі, професор Валерій Козлов відзначив: «Якщо ми маємо таких дітей, таких молодих талановитих виконавців, ми можемо впевнено казати: наша країна Україна має майбутнє». У Молодшій групі ІІ і ІІІ премії, а також срібну й бронзову медалі та солідні грошові винагороди отримали, відповідно, тринадцятирічна Олександра Касман (вона представляла одночасно США і Росію) та юний піаніст із Фінляндії Сіппола Віза Роберт. 146

2 0 0 8

Р І К

«РАДІО СВОБОДА»

4 листопада 2008 р.

Але найкращим серед найкращих у Молодшій групі виявився учень Київської спеціальної музичної школи імені Лисенка Ілля Зуйко. Він отримав золоту медаль, диплом лауреата І премії та грошову винагороду у сумі дві тисячі доларів США. До слова, це вже четверта перемога Іллі на міжнародних конкурсах. Ілля Зуйко став також володарем призу міського голови за виконання твору українського композитора.

Леся Олійник

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 0 8

Р І К

VІІІ МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

24–31 ЖОВТНЯ

Валерій Козлов (Україна) – голова журі)

МОЛОДША ГРУПА

2008

Паола Вольпі (Італія) Яфен Жу (Китай) Лев Шугом (Росія) Франк Райх (Німеччина) Валіда Расулова-Сук (США) Юрій Гільдюк (Білорусь)

147

І ПРЕМІЯ ІІ ПРЕМІЯ ІІІ ПРЕМІЯ ІV ПРЕМІЯ V ПРЕМІЯ

Ілля Зуйко (Україна) Олександра Касман (США) Анатолій Хара (Україна) Сіппола Віза Роберт (Фінляндія) Катерина Гараніч (Україна) Володимир Кочнєв (Україна)

2009

Д А Й Д Ж Е С Т

КРИЗА ПРОТИ МУЗИКИ. VIII МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ПІД ЗАГРОЗОЮ ЗРИВУ На сьогоднішній день у світі існує понад 18 000 конкурсів. Серед такої конкуренції домогтися визнання й досягнути високого рейтингу — архіскладна задача. Міжнародному конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця це вдалося. Нині ми пишаємося тим, що київський форум став брендом нашої країни в світі музичних конкурсів. Чому ж не бережемо, а руйнуємо свій імідж? Щоб завоювувати теперішній високий статус, Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця пройшов нелегкий шлях. Гроші для старту знайшлися ще в нелегкі 90-ті роки і принесли свій прибуток у вигляді успішних проектів, які є визнаними й шанованими зараз у всьому світі. За 13 років у конкурсі взяли участь понад 1000 учасників («Горовиць-Дебют», Молодша, Середня та Старша групи) з 32 країн. Конкурс став своєрідним трампліном для багатьох талановитих піаністів у міжнародне концертне життя. Адже всі лауреати конкурсу отримують «путівку» — організацію гастрольних виступів. Для початківця-піаніста це можливість потрапити у «вищу лігу» віртуозних виконавців. Перемога в Україні для виконавців стала початком в подальшому завоюванні найвищих нагород у престижних міжнародних конкурсах Японії, Ізраїлю, США, Німеччини, Греції, 149

2 0 0 9

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

24 лютого 2009 р.

Австралії, Італії, Китаю, Румунії та багатьох інших країн. Таким чином, переможців Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця знають у всьому світі. 2002 року конкурс став членом Європейського союзу молодіжних конкурсів (EMCY), а в 2004 був прийнятий у Всесвітню федерацію міжнародних музичних конкурсів. Це велика честь бути членом таких престижних організацій, а також підтвердження високого рівня конкурсу, який став національним надбанням. Цікаво, що у Всесвітній федерації музичних конкурсів представлені тільки три конкурси країн пострадянського простору: Міжнародний конкурс імені П. І. Чайковського, Міжнародний конкурс піаністів у Тбілісі та Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Ще одним доказом визнання конкурсу стало проведення в 2008 р. Генеральної асамблеї Європейського союзу молодих музичних конкурсів (до складу якої входить близько 60 конкурсів) у Києві. Представники понад 50 конкурсів із 26 європейських країн приїхали в столицю України для того, щоб відвідати VIII Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця («Горовиць-Дебют», Молодша група).

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Конкурс завжди проводився на бюджетні кошти, що доводило — Україна підтримує академічне мистецтво, і держава допомагає розкритися молодим талантам. Але цього року проведення VIII Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця (Середня і Старша групи), запланованого на квітень, виявилося під загрозою. Піаністи з 21 країни вже подали заявки на участь. Понад 100 учасників готуються до конкурсу протягом декількох років. Адже обов’язкова програма піаніста — це поліфонічні твори, сонати, етюди, віртуозні п’єси та концерти для фортепіано з оркестром. Загалом тривалість виступу одного виконавця протягом трьох турів складає близько 120 хвилин. Важко уявити, скільки знадобилося піаністам часу й сил, щоб підготуватися... За останніми даними, конкурс цього року не відбудеться, його перенесено на 2010 рік. Але чи будуть учасники чекати? Тримати таку величезну програму в готовності цілий рік, можливо, ще важча робота, ніж її підготувати. Прокоментувати ситуацію, що склалася, ми попросили генерального директора конкурсу Юрія Зільбермана: — У нас був останній термін подавання заявок – 10 грудня. Тому до січня ми отримали всі заявки, а це плівки, диски з виступами і потрібно було провести відбірковий тур — відібрати з понад 100 отриманих заявок приблизно 60—65 учасників. Ми отримали запевнення від керівництва Головного управління культури та мистецтв Київської міської державної адміністрації та Міністерства культури та туризму (органів, які незмінно виступають організаторами конкурсу протягом 14 років його існування), що конкурс існує в планах. І раптом, на початку січня виявилося, що фінансування не буде!

150

2 0 0 9

Р І К

Хоча в умовах конкурсу, які було розповсюджено два роки тому, встановлено жорсткі терміни. До 20 січня ми повинні були вивісити на сайті конкурсу список персонального складу членів журі. Наші контракти з журі були підписані давно, адже це відомі люди, які мають масу планів, і, як правило, вони беруть квитки за півроку. Міністерство і Головне управління рекомендували нам перенести конкурс на 2010 рік. Тому термін подавання заявок ми продовжили до 10 грудня 2009 року, тобто всі отримані заявки залишаються дійсними. Нам необхідно узгодити своє перенесення термінів з Європейським союзом молодіжних конкурсів (EMCY) та Всесвітньою федерацією міжнародних музичних конкурсів, так як існує жорстке правило: якщо конкурс переноситься, то необхідно це рішення координувати! Адже розклад конкурсів складається за два-три роки. Так, відкривши каталог Федерації 2008 можна знайти анонс Конкурсу пам’яті В. Горовиця на 2011 рік, тобто реклама нашого конкурсу вже скрізь пройшла. А тепер ми даємо відбій, повідомляємо про перенесення термінів. Можу сказати одне — в квітні Конкурс Горовиця не відбудеться... P.S. Ми звернулися до Міністерства культури й туризму з проханням прокоментувати ситуацію, що склалася, і дізнатися, які реальні перспективи проведення конкурсу. Виявилося, що це питання не одного дня. Нам порекомендували надіслати письмовий запит (що ми і зробили) і чекати відповіді. Але якщо прийняте рішення — не фінансувати конкурс, то чого чекати? Чи все ж є варіанти?

Лідія Новохатько

2010

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ЩО БУД Е З КО НКУ Р С О М ГОРОВИЦЯ? Виявляється, що Конкурс Горовиця є єдиним музичним конкурсом в Україні, який входить до Світової федерації міжнародних музичних конкурсів. А тому на прохання свого колеги оприлюднюю лист з приводу долі цього конкурсу. Добрий день, Олексію Васильовичу! Хотів би звернути Вашу увагу на таку інформацію від Конкурсу пам’яті Володимира Горовиця: http://www.horowitzv.org/ukr-home.html Це звернення дирекції Конкурсу до співгромадян про підтримку, адже склалося так, що цьогорічний конкурс, який відбудеться вже через три тижні, зіткнувся з несподіваними фінансовими проблемами. Можливо, це Вас зацікавить і Ви могли би підтримати це звернення, наприклад, розмістивши інформацію у Вашому блозі. Чому варто підтримати Конкурс Горовиця? Я вважаю, що це абсолютно необхідно зробити для того, щоб конкурс не просто відбувся, а пройшов на достойному рівні. Якщо можна так сказати, тут питання не тільки в самому конкурсі, але і в його значенні для нашої країни. Адже Конкурс Горовиця – зовсім не ординарна подія в музичному світі. Він є єдиним музичним конкурсом в Україні, який входить до Світової федерації міжнародних музичних конкурсів (www.wfimc.org). А на пост-радянському просторі, крім Горовиця, членами Федерації є лише два конкурси в Росії: імені Чайковського і імені Прокоф’єва – і Тбіліський конкурс у Грузії. Крім того, Конкурс Горовиця представляє Україну в Європейській спілці молодіжних музичних конкурсів (www.emcy.org) – разом з Конкурсом Крайнєва, що проводиться в Харкові. 152

2 0 1 0

Р І К

23 березня 2010 р.

І нарешті не менш важливим є те, що Конкурс Горовиця – це синонім об’єктивного суддівства, а отже, здатний дати дорогу справжнім талантам незалежно від зв’язків та статків їхніх батьків. Тому на Конкурс Горовиця учасники приїздять з багатьох країн. І те, що за час існування конкурсу в ньому взяли участь представники 30 країн, справді вражає. Зрештою цей конкурс потрібен не самим лише юним піаністам. На їхнє щастя в нинішній час вони мають досить багато можливостей продемонструвати світові свої таланти на інших конкурсах. Але в інших країнах... Проте мабуть, також важливо, щоб талант українських музикантів був помічений та заслужив перше визнання саме в Україні. Конкурс потрібен Україні, щоб зберегти репутацію країни, де живе і розвивається висока культура – репутацію, створену в тому числі і завдяки Конкурсу Горовиця. Щоб принаймні у цій сфері наша країна залишалася рівноправним членом міжнародної спільноти.

Димитрій Горчаков

Д А Й Д Ж Е С Т

ВІ Д «SH AM E » ДО «HOST FAM ILY» З 12 по 26 квітня в залі Національної філармонії України змагатимуться молоді й самобутні музиканти з різних країн. На «болючі» питання «Дня», пов’язані з фінансуванням, спонсорством, а відтак і стабільністю престижного конкурсу, а також щодо того, як вдається утримувати високу творчу планку, розповідає ідейний натхненник, генеральний директор Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, проректор з науково-методичної роботи Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра Юрій Зільберман. — Як позначилося перенесення термінів конкурсу торік на його долі? — Будь-яке перенесення приховує в собі небезпеку втратити інтерес молодих піаністів. Ті, хто готувався до конкурсу в 2009 р., не всі приїдуть наступного року. У когось вік не дозволить змагатися в окресленій віковій групі, хтось запланував участь в іншому конкурсі, а це означає, що вивчив вже нову програму, адже є ще різні події, пов’язані з навчанням, сім’єю і т. п. Звичайно, постраждали і члени журі, які були запрошені на Конкурс Горовиця у 2009 році. Адже кожен з них заздалегідь (а ми, як правило, ведемо переговори з майбутніми членами журі за два роки до конкурсу) готував «вікно» в своїх щільних графіках, аби приїхати на два тижні до Києва. Тому перенесення негативно позначилося і в цьому векторі. Крім того, статус серйозного конкурсу (а Конкурс В. Горовиця відомий у музичному світі саме як такий) не передбачає таких раптових (за два місяці до проведення) відмов. Недаремно в особистому листі, адресованому мені, президент Європейської асоціації молодіжних музичних конкурсів (EMCY), відповідаючи на повідомлення про перенесення конкурсу, вжив англійське слово «shame» — ганьба. 153

2 0 1 0

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

9 квітня 2010 р.

Складності були і з Всесвітньою федерацією міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), членом якої є Конкурс В. Горовиця, статутом якої передбачено, що перенесення конкурсу можливе лише у випадку згоди Генеральної асамблеї Федерації й лише в разі, якщо у той час, на який переноситься конкурс, у сусідніх країнах не проводиться конкурс у цій самій номінації (маються на увазі фортепіанні конкурси). — Ви зверталися до меценатів, і хто готовий вас підтримувати? — Проблема у відсутності в нашій країні Закону про меценатство. За таких умов допомогти можуть лише дуже небайдужі люди. Чудово, що такі все ж є. Цього року конкурсу виповнюється 15 років! Усі ці роки нашим союзником і другом був і залишився «Укрсоцбанк». Вже багато років нам допомагає «Макдональдс». Талановитих піаністів цього року взяв під опіку «Альфабанк», Президентський фонд Леоніда Кучми, Київський годинниковий завод Kleynod і багато інших, кого доля юних музикантів дійсно хвилює! — Розкажіть, а як нині розвиваються інші проекти Конкурсу: міжнародні фестивалі «Київські літні музичні вечори», «Віртуози планети» й «Літня музична академія»? — Погано! Торік нам вдалося провести лише «Літні вечори» й «Академію». Дуже шкода, що єдиний у світі фестиваль «Віртуози планети», в якому грають лише «золоті» медалісти конкурсів Всесвітньої федерації, не зміг відбутися через відсутність коштів. Цього року розраховую на допомогу Міністерства культури і туризму. Можливо, вдасться провести всі наші проекти. — Чи має Конкурс можливість зараз підтримувати переможців минулих років?

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

— Це питання «на засипку»? Однозначно — ні! Мерія Києва припинила фінансувати конкурс і всі його супутники — фестивалі, академію — ще 2008 року. Як відомо, неодмінною умовою для конкурсів — членів Всесвітньої, а з 2008 р. і Європейської федерацій, є надання лауреатам конкурсу концертів. Протягом усіх років існування Конкурсу В. Горовиця ми давали можливість нашим лауреатам виступати з концертами в різних країнах. Вони виступали в Карнегі-холі (Нью-Йорк), залах ЮНЕСКО і А. Корто (Париж), Палацу Націй (Женева), Великому залі Московської консерваторії. Концерти наших лауреатів звучали в Норвегії, Данії, Угорщині, Ізраїлі, Румунії, Чехії, Італії, Китаї та Японії. Для цього ми здійснювали обміни з провідними конкурсами світу. Їх лауреати приїжджали і грали для киян на фестивалях «Київські літні музичні вечори», «Віртуози планети», а наші піаністи отримували нагоду провести концерти в країнах, де проходять ці конкурси. Але вже два роки ми не маємо можливості прийняти іноземних музикантів, відповідно й наші лауреати менше виступають з концертами за кордоном. Правда, Марія Калугіна, Ілля Зуйко, Олександра Касман, Вон Вай Інь, Євген Арістов, Артем Канке грали концерти у Франції, Польщі, Америці, Іспанії, Росії та Єгипті. Але ці концерти забезпечувалися приїздами в 2007 і 2008 роках музикантів із цих країн. Минулий рік ми не зуміли прийняти нікого, таким чином, в майбутньому навряд чи зможемо розраховувати на виїзди наших лауреатів. — Вже відомий список учасників нинішнього Конкурсу. Чи були труднощі на відбірковому етапі? — Список учасників був опублікований на сайті Конкурсу 1 лютого. Це було неодмінною вимогою, обумовленою умовами VIII Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, які стали відомі ще в травні 2007 р. Відбірковий тур ми провели в січні. Найбільшою складністю було відібрати найбільш талановитих, професійних піаністів, враховуючи кількісне обмеження — не більше 80 учасників. Адже програма конкурсанта, скажімо, першого туру — це 25 хвилин, а в другому турі йому необхідно грати програму не менше 30 хвилин! Тому відібрати потрібно було рівно стільки учасників, скільки «уміститься» в 14 днів змагань. Звичайно, найобразливішим було відмовляти українським дітям. По-перше, їх було більше, а, по-друге, ми добре знаємо, що для багатьох наших піаністів участь у великому конкурсі, який проходить на Батьків154

2 0 1 0

Р І К

щині, — єдина можливість показати себе. Адже поїздка за кордон для більшості — дуже складна у фінансовому плані! — Розкажіть, хто цього року увійшов до суддівської команди журі? — В журі Конкурсу представлено ніби дві групи: піаністи зі світовими іменами, які концертують, і досвідчені педагоги. Перша група— Вадим Руденко (Росія), Яков Касман (Росія — США), Микола Сук (Україна — США). У другій — Елеанора Вон (Китай), Тетяна Рощина (Україна), Маріан Рибіцкі (Франція), Джон Роос (ПАР), Хаміш Мілн (Велика Британія). Очолює журі відомий композитор, ректор Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра Олександр Злотник. — Цього разу з’явилася нова програма для учасників — «Host family». Як виникла ідея проекту і його основні умови? — На всіх великих конкурсах учасники живуть у сім’ях, які приймають їх. Це робиться тому, що в сім’ї учасник (а це, як правило, неповнолітній хлопець або дівчина) отримує увагу і турботу, яку, на жаль, не може дати жодне інше місце проживання (готелі, гуртожитки). Звичайно, в нашій країні ми не могли сподіватися на це раніше, оскільки квартирне питання від булгаківського часу до кінця століття продовжувало бути, м’яко кажучи, не зовсім вирішеним. Нині багато що змінилося, і зараз з’явилося достатньо сімей, умови життя яких дозволяють прийняти в будинок дитину з іншої країни. У багатьох будинках стоять прекрасні роялі, є окремі кімнати для гостей, у сім’ях одна або декілька машин, що дає можливість відвозити конкурсанта у філармонію й назад, тобто з’явилися можливості впровадити й у нас корисний і позитивний досвід зарубіжних країн. От ми і кинули клич: приймайте наших конкурсантів! Умови не є вже надто обтяжливими: прийняти, поселити, бажано в окремій кімнаті, надати рояль (або возити щодня на репетицію в Інститут музики ім. Р. М. Глієра), піклуватися, не відпускати одного, особливо ввечері. Ось, мабуть, і все. Відрадно, що багато українських сімей виявили бажання прийняти молодих піаністів, приємно, що в цьому активну участь взяли співробітники посольства США, в яких великий досвід роботи в цьому напрямку. — Юрію Абрамовичу, чи продовжуєте досліджувати життя і творчість Володимира Горовиця (Зільберман — автор книжки «Київська симфонія Володимира Горовиця.» — Л. Н.)?

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

— Після виходу книжки я продовжив працювати над темою «Горовиць у Києві». Написав дисертацію, книжку про юні роки піаніста, близько двох десятків статей. В Йельському університеті, де зберігається особистий архів Володимира Горовиця та його дружини Ванди Горовиць-Тосканіні, я знайшов безліч цікавих документів, які розкривають деякі невідомі сторінки творчої біографії великого піаніста. Велика стаття, присвячена творчим і особистим контактам Сергія Рахманінова та Володимира Горовиця, вийшла торік у московському журналі «Академия». Зараз виходить стаття про добродійність піаніста, якою він займався в роки Другої світової війни (до речі, в ній, зокрема, розповідається про Концерт тисячоліття, за який Федеральне казначейство отримало величезну суму — близько одного мільярда доларів, у перерахунку на сьогоднішні ціни). Велика робота, присвячена юнацьким рокам музиканта, увійшла до наукової збірки Йельського університету. Зараз працюю над великим нарисом про дружбу і творчі контакти двох великих українських музикантів — Натана Мільштейна та Володимира Горовиця. — Ви є членом журі телепроекту «Суперзірка» на телеканалі «1+1». Участь у такому шоу сприяє підвищенню інтересу до Київського інституту музики ім. Р. Глієра та Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця? Ви бачите серед учасників шоу майбутніх студентів інституту?

155

2 0 1 0

Р І К

— Зйомки на ТБ — цікавий досвід. По-перше, я ніколи не думав, що наша молодь так захоплена музикою, хоча вступні іспити в Інституті музики ім. Глієра з кожним роком показують кількісне зростання тих, хто обирає спеціальність «Вокал». По-друге, не міг собі уявити — наскільки талановита наша молодь. Хлопці і дівчата, відібрані до ефіру, здійснюють дива, — вони змінюються! Вони працюють по 16 годин на добу, на очах перетворюючись на професіоналів. Репертуар дуже складний: пісні, які звучали у корифеїв — Рея Чарльза, Френка Сінатри, ансамблю «Біттлз», Лайзи Мінеллі. До того ж кожного тижня вивчається нова пісня. Звичайно, я очікую, що моя участь у проекті залучить талановиту молодь до Інституту ім. Глієра. Щодо конкурсу, то сподіваюся, що учасники проекту із задоволенням слухатимуть професійну гру піаністів.

Лідія Новохатько

Д А Й Д Ж Е С Т

МУ ЗИК А Н А ДІЇ

У Національній філармонії стартував VIII Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Нагадаємо, що через відсутність державного фінансування конкурс у Середній та Старшій вікових групах проводиться із запізненням на рік. Крім українських піаністів, найбільша кількість конкурсантів належить до далекосхідного регіону, зокрема Китаю, а також Росії, — що є типовим, якщо взяти до уваги чисельність населення і високий ступінь державної підтримки розвитку музичного виконавства у цих країнах. У середній групі будуть змагатися 18 конкурсантів, а у старшій — 31. Цього року для розміщення конкурсантів уперше провадиться програма Family hosting, яка широко практикується на конкурсах інших країн. Три українські родини прийматимуть конкурсантів у своїх домівках, надаючи найкращі умови для відпочинку і, своєю чергою, отримуючи можливість на практиці покращити своє знання іноземних мов. Після того, як генеральний директор конкурсу Юрій Зільберман промовив: «Грає Володимир Горовиць», у напівтемряві залу, де яскраво освітленим залишився лише портрет великого піаніста, полились чарівні звуки фортепіано — це звучав запис «Весняної пісні» Ф. Мендельсона-Бартольді. Переможниці змагань у групі «Горовиць-Дебют» Анастасії Кухар дісталась почесна роль відкривати «парад» фортепіанного мистецтва. Юна київська піаністка, демонструючи свій неабиякий артистизм, відмічений спеціальним призом журі конкурсу, виконала Три екосези Фредеріка Шопена. На концерті публіка мала змогу також насолодитися виконавським мистецтвом двох членів журі — видатних піаністів Якова Касмана (США) та Вадима Руденка (Росія). А піс156

2 0 1 0

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

14 квітня 2010 р.

ля віртуозного виконання Полонезу Фредеріка Шопена, одного з репертуарних шедеврів Володимира Горовиця, володар першої премії та золотої медалі VIII Конкурсу Горовиця у молодшій групі Ілля Зуйко передав естафетний гонг голові журі — ректору Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра, композитору Олександру Злотнику — для оголошення початку конкурсу в середній і старшій вікових групах. У другому відділі вечора прозвучала Рапсодія на тему Паганіні Сергія Рахманінова у виконанні Ельмара Гасанова, лауреата ІІІ Конкурсу В. Горовиця, і Національного симфонічного оркестру України під орудою Наталії Пономарчук. Піаніст брав участь у багатьох міжнародних фестивалях і здобув винагороди на конкурсах Ліста—Бартока в Угорщині (2006), а в минулому році — на одному з найпрестижніших світових турнірів піаністів — Міжнародному конкурсі Хамамацу в Японії. Ельмар Гасанов зізнався, що «виступ на відкритті Восьмого конкурсу дуже відповідальний». Піаніст побажав учасникам успіхів і вдалого виконання програми, проте зауважив, що секрет успіху — у наполегливих заняттях... Протягом тижня пройдуть прослуховування першого туру, в якому братимуть участь молоді піаністи з Білорусі, Вірменії, Грузії, Китаю, Німеччини, Кореї, США, Японії, Росії, Румунії, Сербії, України, Франції та інших країн.

Ірина Рябчун

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ОЛЕКСАН ДР ЗЛОТ НИ К : “ІСТИННИ Й М УЗИ К АНТ Н А СЦЕНІ Н АР ОДЖ УЄ Т Ь С Я І ПОМИРАЄ ” Пісні Олександра Злотника — “Родина”, “Гай, зелений гай”, “Маки червоні”, “Прима-балерина” та багато інших — стали шлягерами вітчизняної естради. Подією став також його мюзикл “Екватор” на вірші й лібрето Олександра Вратарьова. Менше відомий маестро широкому загалу як автор серйозної музики, а також як ініціатор та організатор, член журі численних музичних фестивалів та конкурсів. Цього року Олександр Злотник очолив колектив журі Міжнародного конкурсу піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Про свої спостереження пан Злотник розповів “Хрещатику”. — Серед проектів класичного мистецтва ви є засновником і президентом Міжнародного конкурсу скрипалів імені Ойстраха в Одесі. З якими досі не відомими проблемами довелося зіткнутися, головуючи на конкурсі Горовиця? Олександр Злотник (Україна)

157

— З усіма речами я вже мав справу раніше. Єдине, що було для мене вперше, — це величезна кількість фортепіанної музики, яку треба було прослухати протягом двох тижнів поспіль. А взагалі проблеми на конкурсах виникають тоді, коли члени журі привозять своїх учнів. Тоді починається боротьба за власні інтереси. Превалюють суб’єктивні думки (мистецтво взагалі суб’єктивне, але...). На конкурсі Горовиця таку практику скасували, тому все було, як треба. Для мене не виникало ніяких труднощів в оцінці музичної гри — все очевидно, все зрозуміло. Середня оцінка всіх членів журі — це була моя оцінка. Журі було дуже толерантним, розбіжностей великих не було,

2 0 1 0

Р І К

«ХРЕЩАТИК»

13 травня 2010 р.

тим більше, що всі — професіонали високого рівня, люди з великим досвідом. — Практично 50 відсотків переможців цьогорічного конкурсу — українці. Чи можна сказати, що українська фортепіанна школа є найкращою? — Так сказати не можна. Є чимало талановитих виконавців, представників інших національних шкіл. Тут справа в іншому. Дуже багато цього року було українських піаністів, це представники кількох українських шкіл: Києва, Львова, Харкова, Одеси, Криму. Вони, як правило, не мають змоги їздити на міжнародні конкурси, а в цьому випадку їм було зручно. Наші піаністи справді продемонстрували високий рівень. Це і Роман Лопатинський, який посів перше місце в середній групі. Йому лише 16 років. Дуже перспективний піаніст. Це і Василь Котис, який здобув другу премію у старшій групі. Прекрасно грала Моцарта Анна Улаєва. Чудово зіграла твір свого діда Геннадія Саська його онучка, Поліна Сасько. І мені дуже приємно, що звучали твори як українських композиторів-класиків, так і сучасних відомих українських композиторів. Те, що показала кореянка Кім Го Вун, переможниця у старшій групі,— це також дуже високий рівень. Вона зараз навчається в Московській консерваторії. Була дилема, кому віддати першу премію — Котису чи їй? За кількістю голосів перемогла вона. Треба враховувати і складність програм, якщо за часом, то це дві з половиною години чистої музики.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

— Музикантам Сходу дістаються призові премії у багатьох конкурсах. Що можете сказати щодо особливостей цієї національної школи? — Представники Сходу зазвичай дуже точні технічно, їм властива конструктивність, навіть деяка холодність. Як на мене, їм не вистачає “слов’янської душі”, відкритіших емоцій. Там усе правильно. Знаючи китайських студентів, зокрема з нашого навчального закладу, можу сказати, що вони дуже наполегливі, посидючі. — Коли маємо два різних типи виконання — технічне і концептуальне, якому з них у першу чергу надається перевага на конкурсах? — Техніка — це теж рівень, так би мовити, концепція. Принаймні це засіб досягнення кінцевої мети, створення музичного образу. І не можна відділяти одне від іншого. Але я розумію ваше запитання, коли все технічно правильно, то буває трохи, не хочу сказати, нудно, однак іноді хочеться й “похуліганити” або пожартувати. Техніка має зворотний бік медалі. Часто кажуть про того чи іншого музиканта: він чи вона — колосальний виконавець, але душі немає. Ми хочемо, щоб було і те, й інше. От, наприклад, грав хлопець із київської десятирічки. Він усе на 100 відсотків вигравав. Усе було правильно, але було таке враження, що він складає пазли, блок за блоком. Вражаюча техніка! Але, крім цієї “роботизації”, хотілося ще трохи тієї самої душі, польоту думки, почуттів. Усе як у житті. Вважаю, що істинний музикант на сцені й любить, і ненавидить, і народжується, і помирає... Ідеальний варіант, коли виконавець “розмовляє” зі слухачем, коли слухаєш і все розумієш...

158

2 0 1 0

Р І К

— Відколи стали ректором Інституту музики імені Глієра, чи не складно вам поєднувати творчу роботу й адміністративну? — Музику як писав, так і пишу, але, якщо чесно, то менше. Мені цікаво працювати в цьому закладі. Я розумію, що це — найстаріший музичний заклад України. З нього фактично розпочалася професіональна музична освіта в Україні. Але зараз він трохи занепав, і я вважаю своїм обов’язком піднести цей навчальний заклад на той рівень, на який він заслуговує. Пишу зараз із Рибчинським мюзикл про Київську Русь. Сподіваюся, десь до Євро-2012 ми його покажемо в Києві. Лежить мій мюзикл “Сорочинський ярмарок”, який ніяк не запуститься. Думаю записати концерт. — Авторський? — Ні, для труби з оркестром.

Олеся Найдюк

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 1 0

Р І К

VІІІ МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

12–26 КВІТНЯ

Олександр Злотник (Україна) – голова журі

СЕРЕДНЯ ГРУПА

2010

Елеанор Вон (Китай)

І ПРЕМІЯ

Роман Лопатинський (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Сун Ютун (Китай)

Яков Касман (США)

ІІІ ПРЕМІЯ

Ремі Женьє (Франція)

Хаміш Мілн (Велика Британія)

ІV ПРЕМІЯ

Андрій Гологан (Румунія)

V ПРЕМІЯ

Антуанетта Міщенко (Україна)

Джон Роос (Південно-Африканська Республіка) Маріан Рибіцкі (Франція)

СТАРША ГРУПА І ПРЕМІЯ

Кім Го Вун (Корея)

Татяна Рощина (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Василь Котис (Україна)

ІІІ ПРЕМІЯ

Олексій Коваленко (Україна)

Вадим Руденко (Росія)

ІV ПРЕМІЯ

Лука Окросцварідзе (Грузія, Росія)

V ПРЕМІЯ

Олександр Корякін (Росія)

VІ ПРЕМІЯ

Анна Улаєва (Україна)

Микола Сук (США)

159

Поліна Сасько (Україна)

2011

Д А Й Д Ж Е С Т

ТАКИ Х ЗДІБН И Х ДІТ Е Й , ЯК В УК РАЇНІ, ПО Ч УЄ Ш НЕЧАСТО

«УРЯДОВИЙ КУР`ЄР»

7 травня 2011 р.

може бути категоричності, в цьому й принада мистецтва, що воно індивідуальне».

З ІХ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, що завершився 4 травня заключним концертом переможців та їхнім нагородженням, поверталася такою окриленою, що навіть білі смуги на вуличних пішохідних переходах нагадували клавіші рояля.

«Ми не можемо сказати: Моцарта треба грати так і не інакше, – зауважила і представниця журі Валіда Расулова-Сук із США. – У віці Болая його взагалі важко виконувати. Це Сен-Санс – як шампанське: якщо в тебе прекрасний професіоналізм, ти граєш і всі ахають. А примусити зал слухати Моцарта, як зробив цей хлопчик. Він же вникав у кожну нотку не лише свою, а й оркестру. Грав як доросла людина. І те, як робив контрасти. Це була чудова гра».

Мала цікавих сусідок у першому ряду на балконі Колонного залу імені М. В. Лисенка Національної філармонії України. З’ясувалося, що одна з них, котра знімала на відео увесь концерт переможців конкурсу, це мати китайця Болая Цао з Гонконга, лауреата І премії в молодшій групі. А друга, викладачка однієї зі столичних музичних шкіл Лариса Соловйова, одразу охарактеризувала цього хлопчину: «Справжній геній. У нього немає, як у деяких дорослих музикантів, “его”: мовляв, який я класний! Він любить музику, а не себе в ній, нею обійняв увесь зал». У другому відділенні тринадцятирічний Болай виконував у супроводі Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України під диригуванням Миколи Дядюри І частину Концерту КV466 Моцарта. Моїй колезі, яка слухала цей твір напередодні на конкурсі, трактування Болая здалося «не зовсім Моцартом, радше його романтизованим варіантом». «А хто знає ідеально, як можна грати Моцарта? – перепитав на прес-конференції голова журі конкурсу, декан Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського Валерій Козлов. – Я завжди боюся тверджень: це не Брамс, не Бетховен. У творчості не

161

Р І К

На конкурсі пам’яті Володимира Горовиця найбільше нагород у наших юних піаністів.

ОБІЙМАЛИ МУЗИКОЮ ЗАЛ

Болай Цао (Китай)

2 0 1 1

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

У МИКИТИ БУРЗАНІЦИ – ДВІ ПЕРШІ ПРЕМІЇ Саме за неповторне особистісне бачення й відчуття Концерту № 1 українського композитора Мирослава Скорика, яким відкрив друге відділення, теж разом із симфонічним оркестром філармонії, четвертокласник Донецької обласної спеціалізованої музичної школи Микита Бурзаніца, десятирічний піаніст удостоєний першої премії в одній із номінацій та призу Міністерства культури України за виконання цього твору. Микита Бурзаніца став володарем першої премії у двох номінаціях: таке вдалося лише йому. До списку переможців конкурсу, учасниками якого були 84 юних музиканти із 14 країн світу, потрапили Ярослава Осадча з Миргорода на Полтавщині, Дмитро Семикрас із Сум, Поліна Гороховська з Донецька: за словами Валерія Козлова, «периферійні діти настільки підтягуються своїм рівнем, що конкурують зі столичними ровесниками». Найбільше нагород у представників України, зокрема в киян,

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

а з-поміж них – у конкурсантів Київської середньої спеціальної музичної школи ім. М. Лисенка. У перших трійках номінацій групи «Горовиць-Дебют» – учні київських музичних шкіл Микола Пушкарьов, Іван Самородин, Ігор Кубанов, Ерік Ткаченко, Марія-Луїза Плєшакова.

Звання лауреата І премії журі одноголосно присудило Болаю Цао, учневі професорів Хуан Ілунь (Гонконзька академія виконавських мистецтв) та Інь Ченцзун. Володарям І, ІІ і ІІІ премій у молодшій групі конкурсу вручені золота, срібна і бронзова медалі та грошові винагороди 2000, 1500 і 1000 доларів США.

Кілька перемог – ІІ і ІІІ місця та приз студентського журі – у вихованця викладача Київської школи джазового і естрадного мистецтва Ради Загорської Сімона Бюркі, який представляв на конкурсі Швейцарію, тож ці досягнення «діляться» на дві країни.

Дипломами та призами нагороджені переможці конкурсних номінацій у групі «Горовиць-Дебют», які дісталися, зокрема, з-поміж іноземців Сімону Бюркі (Швейцарія), Арсенію Муну (Санкт-Петербург), Кембеллу Джорджу (Велика Британія), Микиті Шестакову (Білорусь).

Аналогічний «поділ» стосується і Мацуди Канон із Японії, лауреата ІІІ премії у молодшій групі конкурсу, учениці професора Олени Іванової з Московської середньої спеціальної школи ім. Гнесіних. У цій групі ІІІ місце також у китаянки Ван Іньо, котра навчається в середній музичній школі при Центральній консерваторії Пекіна, а ІІ місце – в учня цього ж закладу Тянь Юань Лю.

– Кожен з юних піаністів надзвичайно індивідуальний у творчості. Дивувало, що в такому віці вони грали з феноменальною здібністю, – сказав член журі Грехем Скотт (Велика Британія).

Людмила Яновська

162

2 0 1 1

Д А Й Д Ж Е С Т

ПАРА Д ВИ Р Т УО ЗО В

Нынешний конкурс «Горовиц-Дебют» стал настоящим прорывом. «Украина ищет таланты», «Украина имеет талант» – эти слоганы в настоящее время у всех на слуху. Но, наверное, стоило бы добавить еще и такой – «Украина лелеет таланты», она их тщательным образом «выращивает», заботится о них с малых лет и постепенно, с течением времени, успешно выводит эти юные таланты на европейские и мировые орбиты искусства. В конечном итоге, идет речь об уникальном во многих отношениях Международном конкурсе пианистов памяти Владимира Горовица в категории «Горовиц-Дебют» и в Младшей группе, который в девятый раз резонансно на днях прошел в Киеве. В этом году в нем принимали участие юные исполнители из 14 стран мира: Великобритании, Канады, Китая, Латвии, Молдовы, Германии, Польши, России, США, Украины, Франции, Швейцарии и Японии. Напомню, на мировой конкурсной арене «Горовиц-Дебют», как версия однотурного соревнования, впервые появился еще в 2000 году. Именно эта модель как можно лучше должна была отвечать перспективной идее организаторов конкурса. В первую очередь она предоставляет возможность распознать настоящий талант будущего виртуоза уже в юном возрасте. Ведь опекая юных пианистов смалу, постоянно сопровождая их в творческом росте, значительно легче выводить молодых артистов на звездную стезю мирового фортепианного исполнительства. Конкурс памяти Владимира Горовица привлекает к себе внимание профессионалов-пианистов – учеников и преподавателей специализированных и школ искусств, педагогов музучилищ и 163

2 0 1 1

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

11 мая 2011 г.

профессоров музыкальных вузов из разных стран. В настоящее время в состав жюри входили: Валерий Козлов, профессор НМАУ им. П. И. Чайковского (председатель жюри), Валида Расулова-Сук, профессор школы музыки в Нью-Йорке (США), Грэхем Скотт, заведующий фортепианным отделом Королевского колледжа музыки (Великобритания), Барбара Щепанска, профессор Высшей школы им. Р. Шумана (Германия), Лев Шугом, народный артист Российской Федерации, ректор и профессор Саратовской консерватории им. Л. Собинова. УКРАИНСКИЕ ИСПОЛНИТЕЛИ СТАЛИ ПЕРВЫМИ В КОМАНДНОМ ЗАЧЕТЕ В этом году форум стал «прорывным» по многим параметрам. В первую очередь он засвидетельствовал громкий успех юных украинских исполнителей в «командном зачете»: в целом они получили в разных номинациях 17 наград! – наибольшее число в списке призеров. Возможно, среди этих «звездочек» за несколько лет мы заметим уже настоящих взрослых «звезд» на европейском или и даже мировом небосклоне: Никита Бурзаница, Эрик Ткаченко, Анна Наконечная, Николай Пушкарев, Мария-Луиза Плешакова, Екатерина Хомякова, Алексей Канке и другие. Это дало повод членам жюри с восторгом говорить об исключительной одаренности и мастерской подготовке украинских пианистов. Так, Валида Расулова-Сук отметила, что «Украина является особенной страной, где так много талантливых детей и они растут как грибы. А Грэхем Скотт сознался, что для него работа в составе жюри оставила неизгладимые впечатления от высокого мастерства,

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

зрелости исполнительства, которые просто удивительные, учитывая юный возраст исполнителей. Барбара Щепанска заметила, что очень интересным и полезным было знакомство с малоизвестной (пока еще) фортепианной музыкой украинских композиторов. По-видимому, символично, что Приз Министерства культуры Украины «За исполнение произведения украинского композитора Мирослава Скорика – Концерт № 1» получил киевлянин Никита Бурзаница, а 6-летняя Цзан Сижань из Китая – самая младшая участница турнира, которой вручили приз «Надежда», – сыграла пьесу «Украинский танец» Михаила Степаненко. В то же время настоящей «экспансией» в нынешнем соревновании стали блестящие победы представителей китайской и японской фортепианных школ в Младшей группе. Цао Болай (Китай), золотой призер, поразил и судей, и публику утонченной, благородной интерпретацией фортепианного Концерта В. А. Моцарта, феноменальным техническим совершенством во время исполнения супервиртуозной «Тарантеллы» Ф. Листа, эталонным совершенством игры. Тянь Юань Лю и Вань Инь (Китай) – обладатели 2-й и 3-й премий – пленяли зрелостью эмоционального донесения образного содержания «взрослых», технически чрезвычайно сложных произведений Ф. Листа (Рапсодия № 12), К. Дебюсси («Фейерверк»), Р. Щедрина. Мацуда Канон, лауреат 3-й премии (Япония), которая является представительницей московской фортепианной школы, поразила всех собравшихся незаурядным темпераментом, покоряющей искренностью и блестящей виртуозностью игры, достойной самого В. Горовица. Интересно, что на конкурсе работали и независимые эксперты– студенческое жюри, которое вручило свой приз юному швейцарскому пианисту Бюрки Симону. КОНЦЕРТНЫЙ «БАРТЕР» Жюри было единодушным и в высокой оценке организации и проведения конкурса: подчеркивались безукоризненность, слаженность всех звеньев сложного механизма, которым является этот престижный конкурс во главе с его неизменным генеральным директором Юрием Зильберманом. А европейский стандарт турнира показался наглядно и транслированием двух последних туров в режиме online в интернете. 164

2 0 1 1

Р І К

Высокий креативный потенциал Конкурса каждый год подтверждается его новыми инициативами, которые образуют вокруг него мощное художественное энергетическое поле с выходами далеко за пределы Украины. Так, еще в 1998 году при нем была основана «Школа исполнительского мастерства», которая впоследствии стала называться Международной «Летней музыкальной академией». Собственно, и любимая киевлянами давнишняя традиция проведения концертных выступлений на летней площадке Центрального парка культуры и отдыха на склонах Днепра под открытым небом признательна своим возобновлением именно Конкурсу В. Горовица. Кросскультурный контекст этих мероприятий является чрезвычайно красноречивым: за время уже 13 Международных фестивалей «Киевские летние музыкальные вечера» состоялось около 350 концертов при участии 786 солистов и 166 коллективов из почти 30 стран. Именно многочисленные инициативы Конкурса стали в 2004 году самым убедительным аргументом в интересах утверждения его членства во Всемирной федерации международных музыкальных конкурсов (WFIMC). И уже через год этой организацией была поддержана следующая инициатива Конкурса – проведение фестиваля «Виртуозы планеты», к участию в котором предлагалось приглашать лауреатов международных конкурсов – членов WFIMC. Наши юные победители активно включаются в общемировые культурные процессы, получая уникальную возможность гастролировать в разных уголках планеты. Своеобразный концертный «бартер» происходит между лауреатами Конкурса памяти Владимира Горовица и победителями многих мировых конкурсов, в частности в Дании, Нидерландах, Норвегии, Испании, Италии и др. Как утверждают международные эксперты, концерты фестиваля «Виртуозы планеты» принадлежат к числу самых престижных культурных акций в Украине. – Наша страна сегодня является одной из ведущих конкурсных стран, – подчеркнул пианист, композитор, профессор НМАУ Михаил Степаненко. В настоящее время у нас проходят конкурсы, которые носят имена самых выдающихся фигур прошлого столетия – Николая Лысенко, Сергея Прокофьева, Святослава Рихтера, Василия Барвинского, Владимира Горовица. Для нас

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

чрезвычайно важно, что Украина становится центром, притягивающим пианистов очень высокого профессионального уровня. Ведь сюда приезжают исполнители, которые нередко уже до того неоднократно получали лавры победителей во многих мировых соревнованиях. В то же время у нас стремятся «засветиться» не только пианисты взрослой группы, которые уже сформировались как зрелые исполнители и приобрели, так сказать, международный «звездный» статус. Для многих юных украинских талантов именно Конкурс памяти В. Горовица становится своеобразным трамплином на пути к вершинам мирового фортепианного исполнительства. В рамках этого многоэтапного по структуре соревнования постепенно раскрывается их исполнительский потенциал и пунктиром начерчивается четкая перспектива становления будущей артистической индивидуальности.

Наталия Семененко

Члены жюри IX конкурса

Лауреаты IX конкурса

165

2 0 1 1

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ЮНЫЕ ПИ АН И СТ Ы Н А Ф О НЕ К ИТАЙ С КО Й СТ Е Н Ы Триумфаторами IX Международного конкурса молодых пианистов памяти Горовица в очередной раз стали дальневосточные музыканты. После кризисного 2009 года, когда дирекции Международного конкурса молодых пианистов памяти Владимира Горовица пришлось отложить соревнование на год, жизнь, кажется, налаживается. В прошлом году прошли соревнования в средней и старшей группах, а недавно стали известны победители «Горовиц-Дебют» и Младшей группы. Да, большая часть конкурсных прослушиваний переместилась из помпезного и дорогого зала Национальной филармонии в Дом ученых. Да, денежные премии, не такие уж и большие (самая крупная – 2000 долларов США), предусмотрены только для младшей группы, тогда как малыши-«дебютанты» состязаются за дипломы и подарки от спонсоров. Да, несмотря на количественное доминирование отечественных пианистов, побеждают все равно китайцы… Но когда во время торжественного награждения на сцену за руку выводят отряд юных гениев – счастливых, растерянных, испуганных, неусидчивых, в кукольных белых платьицах и крохотных концертных фраках, а вслед за ними еще один отряд подвижников-учителей – таких же счастливых, но сосредоточенно-спокойных, очень трудно сдерживать эмоции... Будущее создается, конструируется, выстраивается прямо на твоих глазах. Разве может быть что-то важнее этого? Любой конкурс – не только конкурс, а тем более конкурс Горовица. Уже десятки текстов написано о стратегической мудрости его дирекции во главе с Юрием Зильберманом. Ирина Полстянкина, Лидия Ковтюх, Мальвина Зарудянская и Ирина Гиварги166

2 0 1 1

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

27 мая 2011 г.

зова четко понимают, что, зачем и как делать. Обогретые Киевским институтом музыки им. Р. М. Глиэра, подключающие к организационной работе студентов института (кстати, параллельно с основным жюри во время конкурса постоянно работает студенческое), они никогда не опустятся до нынешнего состояния Международного конкурса им. Лысенко – по сути, уничтоженного равнодушием и халатностью его неуловимых и неидентифицируемых устроителей. По ходу и результатам конкурса Горовица, запущенного в 1995 году («Горовиц-Дебют» появился чуть позже, в 2000-м), всегда можно было судить о свежих пианистических веяниях, состоянии отечественного музыкального образования и потребностях публики. Что сегодня? Четырнадцать стран мира, более 80 заявок на участие (не доехали лишь несколько человек) и высочайший исполнительский уровень детей. Некоторые из них в десять лет играют так, как большинство профессионалов не будут играть и в тридцать. Отрадно, что увереннее стали дети из украинской провинции. Причем приезжают не только ученики специализированных музыкальных десятилеток, но и воспитанники обычных музыкальных школ. Похвально, что одни и те же дети в разных группах номинации «Горовиц-Дебют» (всего таких групп четыре – «A», «B», «C», «D») порой меняются местами, последние становятся первыми, – значит, оценивают не «человека вообще», раз и навсегда превознося или ставя жирный крест, а конкретное выступление юного музыканта с конкретным произведением.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Например, в категории «А» Бюрки Симон из Швейцарии занял первое место, а белорус Никита Шестаков – третье, тогда как в группе «D» у Шестакова уже второе место, а у Симона третье. Музыканты с детства учатся переживать не только абсолютный триумф и провал, но и полупобеды. Последние, пожалуй, пережить труднее всего... В жюри этого года вошли пятеро авторитетных музыкантов. Профессор Национальной музыкальной академии им. П. И. Чайковского, опытный педагог и постоянный эксперт конкурса Валерий Козлов, руководивший коллегиальной работой судей, с энтузиазмом комментировал результаты состязания, особенно отметив возвращение на конкурс Японии (представителей этой страны не было со времен второго конкурса) и значительное повышение уровня участников. Еще один постоянный член жюри – профессор Валида Расулова-Сук, преподающая в Нью-Йорке, ее биография также тесно связана с Украиной. Достойную компанию им составили директор Международного конкурса пианистов им. Джеймса Моттрама Грэхем Скотт (Великобритания), профессор Высшей школы им. Роберта Шумана Барбара Щепаньска (Германия) и Лев Шугом, ректор Саратовской консерватории им. Л. В. Собинова. В каждой из четырех групп номинации «Горовиц-Дебют» достаточно воспитанников украинской фортепианной школы: Никита Бурзаница из Донецка занял первые места в группах «B» и «D», вторые и третьи позиции в разных группах достались Эрику Ткаченко, Николаю Пушкареву, Ивану Самородину и Марии-Луизе Плешаковой. Но если среди лауреатов-«дебютантов» нет ни одного дальневосточного музыканта, то в более серьезном состязании младшей группы (возраст участников от 10 до 14 лет) Китай и Япония победили Украину с разгромным счетом 4:2. В прошлых конкурсах нередко побеждали не совсем «китайские китайцы», воспитанные украинскими или российскими консерваториями. Однако в этом году таких – ни одного! Лауреату первой премии Болай Цао после выступления с Концертом Моцарта в третьем туре жюри и оркестр аплодировали стоя. Он же закрывал концерт лауреатов - красиво, мастерски уверенно, с искренней радостью наслаждаясь собственной игрой. Тянь Юань Лю, второй китайский мальчик со второй премией, показал себя 167

2 0 1 1

Р І К

в сольной программе, блестяще исполнив Две полифонические пьесы Родиона Щедрина. Японка Мацуда Канон и китаянка Ван Иньо поделили третье место, оставив украинцам только четвертую и пятую премии (их с боем отвоевали Екатерина Хомякова и Алексей Канке). Помимо основных наград на закрытии вручали специальные призы. Приз «Надежда» достался шестилетней китаянке Цзан Сижань. Когда ее вывели на сцену, она настолько растерялась и испугалась, что вырвалась из рук «провожатого», вскарабкалась на стул у рояля - и спокойно, «вне протокола» отыграла «Украинский танец» Михаила Степаненко. Приз студенческого жюри увез швейцарец Бюрки Симон. Эрика Ткаченко Киевское управление культуры определило как «Лучшего киевлянина», вручив ему соответствующий приз, а Никиту Бурзаницу отметило Министерство культуры Украины призом «За исполнение произведения украинского композитора», а именно Первого фортепианного концерта Мирослава Скорика. Получив огромного плюшевого медведя «За яркую индивидуальность», Мария-Луиза Плешакова сначала едва удержала его в своих руках, а когда медведя усадили рядом с хозяйкой, не спускала с него глаз и время от времени подергивала за торчащий коричневый нос. Посольство Российской Федерации отметило лауреатов-россиян, а именно Арсения Муна, занявшего первое место в группе «С» («Горовиц-Дебют»), и Дмитрия Циганова (четвертое место в группе «А»). Никто не остался без награды, а конкурс памяти Горовица в очередной раз подтвердил свой уникальный статус на территории Украины – единственного музыкального конкурса, входящего во Всемирную федерацию международных музыкальных конкурсов.

Юлия Бентя

Д А Й Д Ж Е С Т

ГОРОВИЦЬ - ДЕ БЮТ- 2 01 1

Запорука успішного розвитку сучасної української культури – відповідність її досягнень європейським і світовим стандартам. Шлях до євроінтеграції, який обрала наша держава, спонукає вітчизняних митців спрямовувати стратегії еволюції національної культури і мистецтва у напрямку європейської системи координат. Проте інколи ми навіть і не помічаємо, що процеси культурної євроінтеграції ініціюються й активізуються на теренах самої України без зайвих помпезних маніфестацій. Власне, йдеться про унікальний Міжнародний конкурс піаністів пам’яті Володимира Горовиця у категорії «Горовиць-Дебют» і молодшій групі, який весною 2011-го вдев’яте блискуче пройшов у столиці. Бажання взяти участь у престижному турнірі виявили 83 юних виконавці з чотирнадцяти країн світу: Великої Британії, Канади, Китаю, Латвії, Молдови, Німеччини, Польщі, Росії, США, України, Франції, Швейцарії, Японії. Уперше «Горовиць-Дебют», як версія однотурного змагання, з’явився на світовій конкурсній арені ще 2000 року. На думку організаторів, саме ця модель якнайкраще узгоджується із перспективною ідеєю конкурсу: надає унікальну можливість розпізнати талант майбутнього віртуоза вже в ранньому віці. Адже, опікуючись юними музикантами змалку, спостерігаючи за ними й супроводжуючи їх у мистецькому зростанні, значно легше поетапно виводити молодих артистів на зіркову стежину світового фортепіанного виконавства. Як самодостатній творчий організм, що має авторитетний міжнародний статус і високий рейтинг, неповторний творчий імідж, міцні традиції й переконливі набутки, Конкурс піаністів пам’яті Володимира 168

2 0 1 1

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«МУЗИКА»

Травень 2011 р.

Горовиця привертає увагу передусім професіоналів – учнів і викладачів спеціалізованих музичних шкіл, педагогів училищ, студентів і професорів музичних вишів. Журі конкурсу – завжди високоповажне і представницьке. 2011 р. до його складу входили: Валерій Козлов (голова) – заслужений артист України, професор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, Валіда Расулова-Сук – професор школи музики в Нью-Йорку (США), Грехем Скотт – завідувач фортепіанного відділу Королівського північного коледжу музики (Велика Британія), Барбара Щепанська – професор Вищої школи імені Роберта Шумана в Дюссельдорфі (Німеччина), Лев Шугом – народний артист Російської Федерації, ректор і професор Саратівської консерваторії імені Леоніда Собінова. Конкурс за багатьма параметрами став буквально «вибуховим». Передусім він відзначився приголомшливим успіхом юних українських виконавців, так би мовити, в «командному заліку»: у різних номінаціях вони отримали 17 (!) нагород – найбільше серед призерів. Можна прогнозувати: поміж цих «зірочок» за кілька років з’являться справжні дорослі «зірки», які впевнено обертатимуться на європейській або й навіть світовій орбітах. Ось імена юних переможців: Микита Бурзаніца, Ерік Ткаченко, Анна Наконечна, Микола Пушкарьов, Марія-Луїза Плєшакова, Катерина Хомякова, Олексій Канке та інші. Такий яскравий результат дав привід членам журі із захопленням говорити про вражаючу обдарованість і високопрофесійну підготовку українських піаністів. Зокрема, Валіда Расулова-Сук наголосила, що «Україна є особливою країною, – у ній надзвичайно багато талановитих дітей, і вони зростають, як гриби».

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Грехема Скотта приємно здивувала виняткова майстерність, зрілість інтерпретацій зовсім іще юних піаністів. Солідаризуючись із колегами, Барбара Щепанська зауважила, що для неї особисто було надзвичайно цікавим і корисним ознайомлення із наразі мало відомою на західноєвропейських теренах фортепіанною музикою українських композиторів. Певна символіка простежується в тому, що шестирічна Цзан Сіжань із Китаю – наймолодша учасниця турніру, якій вручили приз «Надія», – зіграла п’єсу «Український танок» Михайла Степаненка. Приз Міністерства культури України «За виконання твору українського композитора Мирослава Скорика – Концерту № 1» отримав донеччанин Микита Бурзаніца. Водночас справжню «експансію» китайсько-японської «збірної» у нинішньому змаганні продемонстрували блискучі перемоги представників саме цих піаністичних шкіл у молодшій групі. Цао Болай (Китай), золотий призер турніру, підкорив суддів і присутніх у залі витонченим, напрочуд шляхетним прочитанням фортепіанного Концерту Вольфґанґа Амадея Моцарта, феноменальною технічною досконалістю у виконанні супервіртуозної «Тарантели» Ференца Ліста й у цілому еталонною довершеністю гри. Тянь Юань Лю і Ван Іньо (Китай) – володарі 2-ї й 3-ї премій, відповідно, – полонили аудиторію неабияким професіоналізмом емоційного донесення образного змісту «дорослих», гранично складних творів Ференца Ліста (Рапсодія № 12), Клода Дебюссі («Феєрверк»), поліфонічних п’єс Родіона Щедріна. Мацуда Канон, лауреат 3-ї премії (Японія), котра презентувала московську піаністичну школу, вразила слухачів вибуховим темпераментом, щирістю й віртуозністю, достойними самого маестро Володимира Горовиця. Під час конкурсу працювала і група незалежних експертів – студентське журі. Приз від нього отримав юний швейцарський піаніст Бюркі Сімон. У високій оцінці організації й проведення конкурсу журі було одностайним. Усі відзначали бездоганну роботу, злагодженість різноманітних ланок складного механізму, яким є цей престижний турнір на чолі з незмінним генеральним директором Юрієм Зільберманом. Європейський стандарт заходу унаочнився й транслюванням двох останніх турів у режимі online в Інтернеті. 169

2 0 1 1

Р І К

Не менш приємно було, що майже вперше за історію конкурсу організатори не скаржилися на фінансові труднощі. Цей конкурс засвідчив також нову важливу тенденцію: надзвичайно піднявся рівень професійної підготовки юних піаністів із периферійних осередків. Їхня конкурентоспроможність у порівнянні зі столичними та іноземними учасниками дозволяє говорити про зникнення синдрому провінційності. Щороку організатори змагання підтверджують свій великий креативний потенціал новими ініціативами. Це зміцнює навколо турніру потужне мистецьке енергетичне поле, яке виходить далеко за межі України. Так, іще 1998 року при конкурсі було започатковано «Школу виконавської майстерності», що згодом дістала назву міжнародної «Літньої музичної академії». Власне, й улюблена киянами давнішня традиція проведення концертів просто неба, на літньому майданчику Центрального парку культури та відпочинку, завдячує своїм відродженням саме Конкурсу пам’яті Володимира Горовиця. Широкий кроскультурний контекст цих заходів промовляє сам за себе: впродовж уже тринадцяти міжнародних фестивалів «Київські літні музичні вечори» відбулося близько 350 концертів за участю 786 солістів і 166 колективів з України та майже тридцяти зарубіжних країн: Австрії, Великої Британії, Греції, Ізраїлю, Італії, Китаю, Норвегії, США, Франції, Японії, Білорусі, Росії та інших. Саме численні ініціативи, народжені конкурсом, стали 2004 року найпереконливішим аргументом на користь затвердження його членства у Всесвітній федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC). І вже рік по тому ця інституція підтримала чергову перспективну ідею – проведення фестивалю «Віртуози планети». До участі в ньому пропонувалося запрошувати лауреатів міжнародних конкурсів – членів WFIMC. Наші юні переможці все активніше долучаються до процесів загальносвітової культури, отримуючи унікальний шанс гастролювати у різних куточках планети. Своєрідний концертний «бартер» відбувається між лауреатами Конкурсу пам’яті Володимира Горовиця й переможцями багатьох відомих світових турнірів, зокрема у Данії, Нідерландах, Норвегії, Іспанії, Італії. За авторитетними твердженнями міжнародних експертів, концерти фе-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

стивалю «Віртуози планети» належать до кола найпрестижніших культурних акцій в Україні. 2000 року Конкурс пам’яті Володимира Горовиця виступив одним із співзасновників Асоціації українських академічних музичних конкурсів, до якої увійшли найвизначніші змагання країни. І тут не можна пройти повз той факт, що Україна є насправді конкурсною державою. Сьогодні в нашій країні функціонують піаністичні турніри, що носять імена найвидатніших музикантів минулих століть: Миколи Лисенка, Сергія Прокоф’єва, Святослава Ріхтера, Еміля Гілельса, Генріха Нейгауза, Василя Барвінського, Віктора Косенка, Фридерика Шопена. Так само очевидно, що Україна стає центром, який приваблює піаністів дуже високого професійного рівня. Адже сюди приїздять виконавці, багато з яких уже й до того не раз отримували лаври переможців світових змагань. У нас прагнуть «засвітитися» не лише піаністи дорослої групи, котрі цілком сформувалися як зрілі музиканти й набули, так би мовити, міжнародного «зіркового» статусу. Для численних юних талантів саме Конкурс пам’яті Володимира Горовиця стає своєрідним трампліном на шляху до олімпу світового фортепіанного виконавства. У рамках цього багатоетапного змагання поступово розкривається їхній виконавський потенціал і вимальовується реальна перспектива становлення майбутньої артистичної індивідуальності.

170

2 0 1 1

Р І К

Цікаво, що віковий ценз учасників конкурсу поступово знижується. Проте кількість юних претендентів на призи із часом не зменшується. І аншлагове закриття конкурсу-2011 переконує: у недалекому майбутньому можна сподіватися на нову хвилю популярності фортепіанного виконавства у професійних і аматорських колах нашої країни.

Наталія Семененко

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 1 1

Р І К

IX МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

28 КВІТНЯ –

Валерій Козлов (Україна) – голова журі)

МОЛОДША ГРУПА

4 ТРАВНЯ

Грехем Скотт (Велика Британія)

2011

Барбара Щепанська (Польща) Лев Шугом (Російська Федерація) Валіда Расулова-Сук (США)

171

І ПРЕМІЯ ІІ ПРЕМІЯ ІІІ ПРЕМІЯ ІV ПРЕМІЯ V ПРЕМІЯ

Болай Цао (Китай) Тянь Юань Лю (Китай) Ван Іньо (Китай) Мацуда Канон (Японія) Катерина Хомякова (Україна) Олексій Канке (Україна)

2012

Д А Й Д Ж Е С Т

HOROWITZ COMPETITION WINNERS ARE GOING TO JAPAN. THE TOUR WILL TAKE PLACE ON THE ANNIVERSARY OF THE ACCIDENT AT FUKUSIMA NUCLEAR POWER STATION March 12 through 16 the young pianists will give concerts at the Osaka International Culture Center. The winners of the International Competition of Young Pianists in Memory of Vladimir Horowitz will perform in the Yamaha piano factory and Yamaha Ginza Hall in Tokyo. The tour will include the performances of Kyivite Roman Lopatynsky (1st prize, Intermediate Group, 2010) and Oleksandra Kasman, the US (2nd prize, Junior Group, 2008). Yakov Kasman, a well-known pianist, jury member at the 7th and 8th International Competitions of Young Pianists in Memory of Vladimir Horowitz, professor at the Kyiv International Summer Music Academy, will hold workshops in Osaka and Tokyo. Roman Lopatynsky, a Winner of numerous International Competitions, Is currently a student of the NMAU

173

2 0 1 2

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

“The cooperation of our competition with representatives of Japan has its history,” president of the International Charity Foundation of the Vladimir Horowitz Competitions Yurii Zilberman told to “The Day”. The jury members in 1997 included professor at the Music University in Osaka, Kazuhiko Nakadzima, who held in Tokyo a regional selection tour for the 2nd Horowitz Competition. Besides, the competition winners include many Japanese pianists: Risa Hinuoe (1st prize, Junior Group, 1997), Kazumasa Matsumoto (3rd prize, Intermediate Group, 1997), Yudzi Kitano and Haruko Uchiama (3rd prize, Senior Group, 1997), Seiko Tsumamoto (2nd prize, Senior Group, 1999), Nogi Naria (2nd prize, Junior Group, 2002), Kenichyro Suzuki (4th prize, Senior Group, 2003), and Rioma Takagi (1st prize,

Р І К

«THE DAY»

6 March, 2012

Junior Group, 2004). Japanese performers also take a regular part in international festivals “Kyiv Summer Music Evenings” and “Virtuosi of the Planet.” To continue the cooperation, the winners of the Horowitz Competition were invited to Japan from March 12 to 16. This tour will coincide with the anniversary of the accident on Fukusima Nuclear Power Station, which took place on March 11, 2011 as a result of one of the most powerful earthquakes in Japan. Namely because of those tragic events the tour of the competition winners was put off by spring 2012. Incidentally, the next, 9th International Competition of Young Pianists in Memory of Vladimir Horowitz will take place from June 8 to 23 (when Euro-2012 will be underway in Kyiv). This event will be especially responsible and prestigious for this international music forum. Currently the selection tour is underway; according to its results the organizing committee will announce the number of the participants. The pianists will be competing in the Intermediate (age of 14–19) and Senior (16–33) groups at the National Philharmonic Society of Ukraine. All the competition rounds will be broadcast online on the website of the competition www.horowitzv.org.

Tetiana Polishchuk

Д А Й Д Ж Е С Т

СЕРЕД ВБОЛІВА ЛЬ Н И К ІВ ЄВРО П’ ЯТ Ь В І ДС ОТ К ІВ — Ш АНУВА ЛЬ НИ К И КЛ АСИЧНО Ї М УЗИ К И Цього року проведення Міжнародного конкурсу пам’яті В. Горовиця збігається з футбольним чемпіонатом. Нині на повен хід іде підготовка до IX Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, який відкриється 8 червня в Національній філармонії України. Честі відкрити це престижне музичне змагання удостоїли двох «золотих лауреатів» — переможців конкурсу 2010 року — киянина Романа Лопатинського (Середня група) та піаністку з Південної Кореї Кім Го Вун (Старша група). Напередодні конкурсу Горовиця його засновник і незмінний директор Юрій Зільберман відповів на запитання «Дня». — Розкажіть про свої враження від поїздки до Японії? — До участі в концертах ми запросили лауреата VIII конкурсу в Молодшій групі Олександру Касман, яка представляє США, і українського переможця в Середній групі Романа Лопатинського. Японські контакти конкурсу Горовиця тривають вже багато років. Ще 1997 року, коли членом журі конкурсу був відомий японський піаніст і педагог Казухіко Накадзіма, в Токіо організували відбір японських піаністів-кандидатів на участь у конкурсі. Україну в журі представляв ректор Національної музичної академії ім. П. Чайковського В. Рожок. Серед піаністів, яких відібрали для поїздки до Києва, була унікальна юна піаністка, яка здобула I премію і золоту медаль, Риса Хіноуе. А в Старшій групі — чудовий і витончений музикант, що став також лауреатом конкурсу, — Казумаса Мацумото. Він нині дуже популярний і успішно концертує в Японії і в Європі. У 174

2 0 1 2

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

11 травня 2012 р.

подальших конкурсах японські піаністи неодноразово ставали лауреатами. Отже, контакти з Японією підтримувалися майже стільки ж років, скільки існує конкурс Горовиця. 2011 року ми планували концерти в Токіо, Осаці і Хамамацу, але трагедія 11 березня не дала нам змоги поїхати. Цього року нас знову запросили до Японії. Наша мета: надати концертні майданчики нашим лауреатам і ознайомити якомога більше людей і країн з конкурсом В. Горовиця. Ми прилетіли до Токіо 10 березня, провели кілька зустрічей з нашими діловими друзями, а 12 березня поїхали до Хамамацу. У цьому місті розташовані фабрики музичних інструментів фірми Yamaha. Окрім того, як відомо, там само відбувається відомий міжнародний конкурс, названий ім’ям міста, — Hamamatsu (серед лауреатів якого, до речі, чимало переможців конкурсу Горовиця). Нас чудово зустрічали: приємно було бачити, як на флагштоку, перед центральним офісом фірми майоріли три прапори — України, Японії та фірмовий прапор Yamaha. Ми оглянули фабрику роялів, наші молоді піаністи мали змогу перепробувати десятки дивовижних інструментів (нова серія концертних роялів ручної роботи), а ми разом з імпресаріо конкурсу Іриною Полстянкіною успішно провели переговори з керівництвом фірми щодо встановлення концертного рояля для майбутнього конкурсу. Вже увечері прибули до міста Осаки, де наступного дня відбувся концерт наших лауреатів. Одразу зазначу: японська публіка, можливо, трохи й стриманіша, ніж, скажімо, наша чи американська, але дуже уважна й привітна. Чому я кажу про публіку? Річ у тім, що концерт було поділено на два відділення, в першому Олек-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

сандра Касман виконувала твори Миколи Метнера (скажу відверто, не найпопулярнішого автора), а в другому Роман грав «Петрушку» І. Стравінського, Скерцо з Шостої симфонії П. Чайковського (у дуже складному перекладенні С. Фейнберга). Програма, м’яко кажучи, не для любителів. Швидше — для слухачів-професіоналів. Проте слухали дуже уважно, тепло й захоплено вітали. — Можливо, гарний прийом публіки зумовлений тим, що наші музиканти — екзотика для японців? — Ні. Гадаю, річ не в цьому. У японських середніх школах музичні заняття є такими ж обов’язковими, як, скажімо, арифметика чи рідна мова. Діти отримують в оренду в школі чудові інструменти. Навчаються гри на них. Грають в ансамблях, оркестрах (згадана Yamaha виготовляє тисячі інструментів!). З раннього дитинства їм прищеплюють смак до справжнього мистецтва. Кожен слухач вже має цілком пристойний музичний тезаурус — він досить багато слухав, а можливо, й грав сам. Тому його сприйняття підготовлене до серйозних музичних творів. — А в Токіо був концерт? — У Токіо музиканти грали у відомому залі Yamaha Ginza Hall. Зал з дивовижною акустикою, весь у дереві, а головне, з фантастичним роялем! Концерт був дуже успішний. Напевно, вплинула загальна атмосфера піднесеності, важливості концерту в столиці, аура залу — все це змусило музикантів сконцентруватися — вони грали надзвичайно цікаво, натхненно, яскраво, зливаючись із залом, який відповідав їм цілковитим резонансом. Я спостерігав, як попереду мене сиділа маленька дівчинка, років 6—7, з мамою. Дитина слухала складну музику Стравінського, Метнера, сучасних композиторів заворожено. Вражаюче! Виявилося — вона вже відома в Японії, переможниця конкурсів для наймолодших (японський аналог «Горовиць-Дебют») і має намір наступного року брати участь у конкурсі Горовиця в Києві. — Роман Лопатинський зараз здає свою першу сесію в Національній музичній академії України, а в червні відкриє конкурс Горовиця. Він багато грає? — Роман наприкінці травня дає концерт у Парижі з новою програмою. Це буде концерт-презентація українських композиторів ХХ століття: Бориса Лятошинського, Івана Карабиця і Мирослава 175

2 0 1 2

Р І К

Скорика. Це наш спільний проект з Українським культурним центром у Парижі. Ми підготували спеціальне видання нот «24 Прелюдії» Карабиця, які даруватимемо слухачам... Ви торкнулися найболючішої струни: завдання музичного конкурсу, як я собі це уявляю, не лише відкрити талант, а й розвинути його! Це головне, що може і має зробити для нього конкурс. Тому ми як організатори зобов’язані надати своєму лауреатові максимальну можливість реалізувати себе. А як це можна зробити? Лише у концертах! Саме цим питанням переважно присвячені засідання (асамблеї) Європейської та Всесвітньої федерацій музичних конкурсів. — До речі, про Генеральну асамблею Федерації. Вона відбувалася в Голландії. Скажіть, конкурс Володимира Горовиця — член Федерації? — Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів існує понад п’ятдесят років (створена 1957 року). До неї входять 123 найбільших музичі конкурси світу. Це — відомі, престижні міжнародні конкурси, такі як П. І. Чайковського в Москві, Королеви Єлизавети в Брюсселі, Вена Клайберна в США, Л. Бетховена у Відні, Н.Паганіні в Італії тощо. 2004 року до Федерації прийняли конкурс Горовиця. Засідання організації (генеральні асамблеї) відбуваються раз на рік. На них розглядаються важливі проблеми, які хвилюють членів Федерації: системи оцінювання конкурсантів, організація гастрольних поїздок, концертів для лауреатів, привернення уваги молодих виконавців до конкурсу. На генеральних асамблеях розглядаються питання актуальності конкурсних вимог і програм, застосування нових технологій у конкурсному русі тощо. У квітні Генеральна асамблея WFIMC — така абревіатура Федерації, відбувалася в маленькому містечку Голландії Хертогенбоші — батьківщині Ієроніма Босха. Основним питанням цього року була відповідність конкурсів Статуту Федерації. Було наведено кілька прикладів, коли той чи інший конкурс, вступивши у Федерацію, не виконував вимог, скажімо, в плані зобов’язань перед своїми лауреатами щодо надання їм ангажементів у післяконкурсний період. Були й інші порушення: перенесення часу проведення конкурсу без погодження з Федерацією (а це призводить до того, що одночасно проводяться однотипні конкурси в поруч розташованих країнах), зміни номінацій, програмних вимог, одне слово, того, що вносить у всесвітній конкурсний рух елементи хаосу. На Асамблеї одностайно прийняли рішення розширити склад

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

правління (зазвичай президенти престижних світових конкурсів) до дев’яти представників, аби розширити поле спостережень, тобто передбачити інспекторські поїздки членів правління на конкурси, що проводяться протягом року. Це торкнулося і конкурсу Володимира Горовиця: з 18 по 23 червня (тобто ІІІ тур і завершальний концерт переможців) відвідає президент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів Гленн Квок. Додам, що цими ж днями ми чекаємо генерального секретаря Європейської асоціації молодіжних музичних конкурсів (EMCY) Клер Годар. — Розкажіть про підготовку до майбутнього дев’ятого Конкурсу В. Горовиця. Адже день його відкриття збігається з відкриттям Чемпіонату Європи з футболу? Чи не додало це труднощів оргкомітету? — Авжеж. Але... справа того варта. Адже ми переносили терміни проведення дев’ятого конкурсу (погодивши заздалегідь з Федерацією) з певною метою. Передусім, звісно, через те, що серед великої кількості уболівальників, за оцінкою УЄФА, близько п’яти відсотків (від передбачуваного мільйона — це 50 тисяч!) — любителі класичної музики. Отже, необхідно створити їм умови для задоволення цієї потреби. Не слід забувати, що двері Національної філармонії під час проведення конкурсу відкриті для відвідувачів. Окрім того, навчальний рік до червня завершиться раніше, ніж зазвичай, тож, ми зможемо надати конкурсантам аудиторії Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра з роялями для занять. Звісно, є труднощі з пересуванням, транспортом, дорожнечею готелів тощо. Але долати ці перешкоди нам активно допомагає Міністерство культури і Головне управління культури КМДА. Отже, гадаю, конкурс Горовиця відбудеться на високому рівні, а головне — з’являться нові «зірочки» — талановиті музиканти!

Лідія Новохатько

176

2 0 1 2

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

КОНЦ Е Р Т Д ЛЯ Ф О РТЕПІ АНО ТА ЄВРО -2 01 2 Цьогорічний ІХ Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця проходитиме з 8 до 23 червня – паралельно з матчами Євро-2012. До столиці України прибудуть 79 конкурсантів із чотирнадцяти країн світу, серед яких: Азербайджан, Білорусь, Грузія, Італія, Канада, Китай, Латвія, Литва, Південна Корея, Російська Федерація, США, Україна, Франція та Японія. Змагатимуться представники різних піаністичних шкіл середньої (14–19 років) і старшої (16–33 роки) вікових груп. Започаткований 1995 року, Конкурс пам’яті Володимира Горовиця дав путівку в мистецьке життя не одному десяткові молодих музикантів. За роки існування турніру у ньому взяли участь понад тисяча юних піаністів із 32-х країн. Конкурс став важливою культурно-мистецькою акцією, що якнайкраще сприяє інтегруванню України у європейський і світовий простір. Перемога в такому престижному змаганні – завжди свідчення високого рівня професійної майстерності піаніста. Журі очолюватиме, як і в кілька попередніх років, композитор, народний артист України, професор, ректор Київського інститут музики імені Рейнгольда Глієра Олександр Злотник. До членства в журі запрошені авторитетні педагоги й відомі музиканти: Тетяна Рощина (Україна), Петер Пауль Кайнрат (Італія), Елеанор Вон (Китай), Томаш Хербут (Польща), Вадим Руденко (Російська Федерація), Лев Шугом (Російська Федерація), Яков Касман (США–Російська Федерація), Маріан Рибіцкі (Франція). В обох вікових категоріях буде присуджено по шість премій і вручено грошові винагороди. Володарі перших трьох місць отрима177

2 0 1 2

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«МУЗИКА»

6 червня 2012 р.

ють звання лауреатів і, відповідно, бронзові, срібні й золоті медалі. Також на конкурсі запроваджено ряд спеціальних призів. Надалі упродовж 2012–2014 років передбачені гастрольні концерти лауреатів IХ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам`яті Володимира Горовиця в Україні, Грузії, Російській Федерації, США, Франції, Хорватії. Урочисте відкриття конкурсу відбудеться 8 червня о 18 годині в Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України. Імена переможців ми дізнаємося перед заключним концертом переможців 23 червня. Упродовж усього конкурсного марафону з Національної філармонії вестиметься он-лайн трансляція. Що ж, подивимося, які результати порадують нас більше – конкурсу піаністів чи Євро-2012. Хочеться, щоб не розчарували як ті, так і інші.

Ольга Голинська

Д А Й Д Ж Е С Т

EURO-2012 TO THE SOUND OF ACADEMIC MUSIC. ON JUNE 8 THE 9TH HOROWITZ COMPETITION WILL BE LAUNCHED IN KYIV This year musicians from 14 countries (Azerbaijan, Belarus, Georgia, Italy, Canada, China, Latvia, Lithuania, South Korea, Russia, the US, Ukraine, France, and Japan) will take part in the prestigious international forum. According to the organizers, 143 persons had submitted applications for taking part in the International Competition for Young Pianists in Memory of Vladimir Horowitz and uploaded 10-minute videos with their performances. After the selection tour 79 participants were chosen: 25 – to the intermediate group (ages 14–19) and 55 – to the senior group (ages 16–33). The cash prizes have grown. So the winner in the intermediate group will receive a gold medal and 5,000 dollars, whereas the senior group winner – 20,000 dollars. The winners will also bring home many special valuable prizes. The feast of music will be launched by a gala concert at the National Philharmonic Society to be opened by Roman Lopatynsky, currently student of the NMAU, who won the first prize of the 8th Horowitz Competition in the intermediate group. Together with the musicians of the National Symphonic Orchestra conducted by Volodymyr Sirenko, the young pianist will perform Rachmaninoff’s Rhapsody on a Theme of Paganini. He will be followed by the winner of the previous Horowitz Competition in senior group Kim Ko Fun (Korea) who will perform Liszt’s First Concert with the Ukrainian orchestra. And the three-round auditions of the competitors will take place in June 9–22. On June 23 in the evening the jury will name the winners, and the laureates will give solo performances, followed by the awarding ceremony as well as the concerts of the first-prize winners will take place. The pianists will perform to the accompaniment of the Symphonic Orchestra of the National Philharmonic Society conducted by Mykola Diadiura. Those who will not have an 178

2 0 1 2

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«THE DAY»

07 June, 2012

opportunity to go to the Lysenko Column Hall, will be able to see the online broadcast of the competition on the website horowitzv.org. “This competition will take place in the aura of the outstanding pianist Vladimir Horowitz and all the musicians bear great responsibility to decently represent their country and piano school as well as show their talent,” the head of jury, well-known composer, professor, rector of the Kyiv-based Gliere Institute of Music Oleksandr Zlotnyk. “A total of 79 competitors from various continents and countries are taking part in this year’s competition. The highest numbers of applicants were from China, Ukraine, Belarus, and Russia. Hopefully, our piano school will perform on a good level. The jurors include famous pianists and pedagogues from the US, France, Russia, Ukraine, Poland, Italy, and China. Hopefully, Euro-2012, which will take place in the same period of time will not only impede the competition, but help it. I think that the huge army of football buffs will include people interested in academic music and it will be interesting for them to visit the selection piano competitions. Incidentally, performing of a Ukrainian composer’s work (which one is up to the participants to choose) is one of the conditions of the Horowitz Competition. The website shows for foreigners a list with the scores of works, which include in particular the compositions by Dmytro Bortniansky, Levko Revutsky, Ivan Karabyts, Ihor Shamo, Myroslav Skoryk etc. Currently the music school of Eastern countries makes itself known in an impressive manner, but I think our competitors will reveal themselves as bright and original performers. You know, new names are always discovered at music competitions.”

Tetiana Polishchuk

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ПІ АНІСТ И 1 0 К РАЇН ПРО ЙШ ЛИ У ДР УГ И Й Т УР КО НКУ Р С У ГО Р О ВИ ЦЯ

Р І К

«РАДІО СВОБОДА»

15 червня 2012 р.

Київ – розпочався ІІ тур IX Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Із 59 учасників, допущених до І туру, залишилося 29 виконавців із десяти країн світу. Цього року проведення конкурсу збіглось із Євро-2012, і всі гості київської фан-зони також можуть вільно послухати гру молодих піаністів.

«Цей конкурс – це великий крок уперед. Така сцена завжди допомагає набратися досвіду. Я дуже радію своєму успіху в першому турі, проте переживаю, адже в конкурсі беруть участь багато сильних конкурсантів. Мені доведеться переконати журі, що я гідна участі у третьому турі», – схвильовано сказала конкурсантка після свого виступу.

Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця проводиться у Києві вдев’яте. Цього року змагатися у віртуозній грі приїхали до Києва музиканти з 11 країн світу, зокрема з Японії, Росії, Китаю, Італії, Латвії, Франції та Азербайджану.

Викладач Катерини Хомякової – Лариса Вакаріна, наголошує, що запорукою успіху талановитих молодих людей є можливість грати на хорошому інструменті.

Яков Касман, професор класу фортепіано Алабамського університету в Бірмінгемі (США), не вперше судить цей конкурс. «Те, що роблять конкурсанти, дивовижне, особливо враховуючи їхній вік, і з плином часу це дивує все більше і більше. Прослухавши всіх учасників першого туру, я бачу, що є ті виконавці, які потенційно будуть гриміти на концертних сценах у майбутньому, а їхні імена будуть відомі всьому світу», – переконаний професор. До другого туру пройшли 29 учасників. Перший тур конкурсу Горовиця тривав із 8 по 14 червня. Тридцять піаністів не пройшли до другого туру. Серед тих, кому цього року не пощастило вразити журі, музиканти з Південної Кореї, Росії та Китаю. Добре зіграли 12 виконавців Середньої групи і 17 Старшої. Серед них і Катерина Хомякова, учениця Київської спеціалізованої середньої музичної школи імені Лисенка. 179

2 0 1 2

Музична школа імені Лисенка забезпечена усім необхідним, починаючи від проживання для учнів, закінчуючи стипендією. «Я думаю, що ні Англія, ні Франція, ні Америка не мають таких навчальних закладів. Найголовніше, коли діти хочуть навчатися. Сучасна молодь швидко здається і ставиться байдуже майже до всього. Мало хто прагне вчитися. Моя учениця приїхала з маленького селища з-під Чернівців. Звичайно, вона мала початкову освіту, проте її було недостатньо. Катерина наполегливо працювала та за два роки навчилася багато чому», – зауважила Лариса Вакаріна. Конкурс пам’яті Володимира Горовиця започаткований у 1995 році. Від того часу в змаганнях взяли участь понад тисяча молодих музикантів із 32 країн світу. Перша премія у Старшій групі складає 20 тисяч доларів, у Середній – 5 тисяч. Окрім грошової винагороди, золотої медалі та звання лауреата, конкурс гарантує своїм переможцям участь у першому в світі музичному фестивалі «Віртуози планети».

Вероніка Михальська

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ТОРЖЕ СТ В О СТРАТЕ Г И И В Киеве завершился конкурс молодых пианистов памяти Владимира Горовица. В субботу в Национальной филармонии завершился IX конкурс молодых пианистов памяти Владимира Горовица. Золото и серебро в обеих возрастных группах завоевали воспитанники московской фортепианной школы, на фоне которых украинские музыканты, увы, выглядели довольно блекло. Нынешний конкурс пианистов памяти Владимира Горовица наглядно выявил узкие места украинской фортепианной школы, показав, что появление молодых исполнителей уровня Романа Лопатинского, победителя прошлогоднего конкурса в средней группе,— не закономерность, а скорее случайность. Общий уровень подготовки юных пианистов уже не так хорош, как прежде, и для того, чтобы огранить свой талант, одаренным музыкантам все чаще приходится искать наставников за пределами страны. Украинские участники нынешнего конкурса зачастую выглядели артистичнее своих зарубежных коллег, однако профессиональной выучки им явно не хватало. В число финалистов вошли четверо наших ребят, из которых лишь Екатерина Хомякова сумела завоевать III премию в средней группе, остальные же солисты — Татьяна Шафран, Павел Качнов и Данила Саенко — получили соответственно IV, V и VI премии в старшей группе. Каждого из них, конечно же, есть за что похвалить: девушки-исполнительницы брали за душу мягким туше и экстатичной взволнованностью, так идущей Шопену, Чайковскому или Скрябину, пьесы которых они исполняли; Качнов отличался зрелым напором, а Саенко — холодным бесстрашием, однако 180

2 0 1 2

Р І К

«КОММЕРСАНТЪ-УКРАИНА»

25 июня 2012 г.

музыканты не всегда использовали эти качества по назначению. Первый зачем-то громыхал в Шумане и Моцарте, второй при исполнении Листа и Прокофьева сражался с каждой отдельной музыкальной фразой, словно не имея перед собой общего плана боя. Российские участники выглядели намного увереннее. Прежде всего потому, что решали технические и композиционные проблемы не по мере их поступления, а в соответствии с разработанной генеральной стратегией. Причем это свойство демонстрировали не только финалисты, но буквально все российские конкурсанты, что свидетельствовало о наличии некоей общей для всех исполнительской установки. Поскольку средний уровень подготовки россиян был заметно выше украинского, то и сливки московской фортепианной школы оказались особенно жирны. В том, что Александр Синчук — самый сильный участник старшей, а Александр Кутузов — средней группы, ни у кого не было сомнений еще в I туре состязаний. Вообще, и реакция публики на выступления, и судейство жюри в этот раз были на стороне сильнейших. Разумеется, при большом желании можно было бы выискать блох в отборе участников II тура, однако фавориты ни в чем не были ущемлены. Все было в порядке и с техническим оснащением. Слушателей особенно порадовало наличие уже традиционной для конкурса Горовица онлайн-трансляции, а исполнителей — новшество этого года, возможность выбора рояля — Bechstein, Yamaha или Steinway. Иногда участники предпочитали менять инструмент под конкретную программу. Так, в финале Александр Кутузов исполнял

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Концерт № 2 Сергея Прокофьева на рояле Steinway, сделав упор на подчеркнуто ясное и рельефное выявление авторской темы, а Александр Синчук играл Концерт № 1 Петра Чайковского на инструменте Yamaha, добиваясь звонкого, приближенного к клавесинному, тембра, трактуя юношеский концерт русского классика через призму его балетного творчества. Помимо внушительных денежных премий (от $500 до $5000 в Средней группе и от $1000 до $20000 — в Старшей), конкурсантам вручили специальные призы жюри за лучшее исполнение произведения украинского композитора (бакинцу Аслану Асланову и грузинке Кетеван Чхартишвили, получившей также третью премию в Старшей группе) и за исполнение произведе-

Лауреаты IX конкурса Средняя группа

181

2 0 1 2

Р І К

ния из репертуара Владимира Горовица (их получили все те же Кутузов и Синчук). Кроме того, Александр Кутузов, Александр Синчук, Павел Качнов и россиянин Николай Медведев, взявший вторую премию в Cтаршей группе, дадут сольные концерты в зале имени Альфреда Корто в Париже, а Синчук и Чхартишвили снова выступят в следующем сезоне в Киеве с оркестром Национальной филармонии.

Любовь Морозова

Лауреаты IX конкурса Старшая группа

Д А Й Д Ж Е С Т

КО НКУ Р С ГО Р О В И ЦЯ ВИКЛИК АВ АЖ ІОТАЖ Усього-на-всього в кількох кроках від київської фан-зони (з її гучними розвагами й тисячами фанатів), у філармонії — зовсім інший світ. Протягом останніх двох тижнів тут тривали прослуховування учасників та визначення переможців ІХ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Цього разу — в Середній та Старшій групах.

Олександр Кутузов (Російська Федерація)

Олександр Сінчук (Російська Федерація) 182

2 0 1 2

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Нехай у матеріалі про конкурс молодих піаністів цифри менш доречні, аніж у розмові про футбольну першість, зате — не менш промовисті. Серед 12 лауреатів цьогорічного конкурсу Горовиця: шестеро — росіяни, четверо — українці, по одній представниці з Китаю та Грузії. При цьому перші місця і в Середній, і в Старшій групах посіли росіяни — 16-річний Олександр Кутузов і 24-річний Олександр Сінчук. Окрім учасників із України, Росії та Китаю, яких було на конкурсі найбільше (відповідно 22, 18 та 14 осіб), до Києва також з’їхалися молоді піаністи з Латвії, Литви, Азербайджану, Грузії, Південної Кореї, Франції, Італії, США, Білорусі, Японії та Канади. Щодо того, хто стане переможцем у Середній групі, сумнівів, здається, не було від початку. Як тільки студент Московського державного музичного коледжу імені Ф. Шопена Олександр Кутузов виступив у першому турі, зігравши Баха, Бетховена, Шопена та «Ранок у лісі» нашого земляка Ігоря Шамо, зал — після бурхливих овацій — зашурхотів: «Це — переможець!» І зрештою виявилося, що він має рацію... Мабуть, у середовищі поціновувачів класичної музики чутки розповсюджуються з не меншою динамікою, ніж у більш «прозаїчних» колах, адже вже в ІІ і ІІІ турах на прослуховуваннях Олександра Кутузова було не проштовхнутися.

Р І К

«ДЕНЬ»

26 червня 2012 р.

— По молоко та хліб я ходити не можу, за мене це роблять мої молоді помічники, а сюди, на конкурс Горовиця, приходжу, буквально тікаю, — самоіронічно каже літня дама, що сидить поруч. — Сьогодні прийшла спеціально, щоб послухати Кутузова. От вона — сила мистецтва, яке вимагає жертв. В останні дні конкурсу в колонному залі імені Лисенка — аншлаг за аншлагом. Уже під час третього туру працівники філармонії змушені були видавати на вході номерні талони — щоб до приміщення не пройшло більше людей, аніж вміщає зала (а вміщає вона як для філармонії європейської столиці дуже небагато). Отже, почути, як грають молоді таланти в супроводі оркестрів — Національного симфонічного під керівництвом Володимира Сіренка та Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії під керівництвом Миколи Дядюри, — вдалося далеко не всім охочим. Втім, найстійкіші надії не втрачали: і кілька днів поспіль біля входу до філармонії тупцювало чимало людей, які боролися (інакше не скажеш!) за право потрапити до середини. Що то був за «філармонічний натовп» за рівнем толерантності й терпимості до ближнього свого — окремий предмет для аналізу. Та, думається, ці аншлаги й черги пов’язані не тільки з тим, що вхід на заходи в рамках конкурсу традиційно безкоштовний. Мабуть, це щось більше. Чи то пак серйозніше. Залишається тільки дивуватися, як химерно в українцях подеколи поєднуються агресивне загартування, вироблене в радянських чергах, і потяг до згаданої моєю співрозмовницею «сили мистецтва». Добре було би, щоб останнє зрештою в нас перемогло...

Марія Томак

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

А МУ ЗИ К А ЛИ ШИ Л АС Я З ГЛЯД АЧАМ И Завершився IX Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця.

Президент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів EMCY Глен Квок та Генеральний секретар EMCY Клер Годдард

183

Конкурс, який президент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів Глен Квок на зустрічі з міністром культури Михайлом Кулиняком назвав «одним з найбільш конкурентоспроможних серед світових музичних конкурсів», розпочався того самого дня, що і Євро-2012. А завершився 23 червня врученням грошових сум шістьом переможцям у середній групі — Олександрові Кутузову і Костянтинові Ємельянову з Росії, українці Катерині Хомяковій, росіянам Віктору Маслову та Марії Кустас і китаянці Чум Мань Шань; у Cтаршій — росіянам Олександрові Сінчуку й Миколі Медведєву, Кетеван Чхартішвілі з Грузії, а також Тетяні Шафран, Павлові Качнову і Данилові Саєнку з України. Лауреатів трьох перших премій в обох групах нагороджено золотою, срібною та бронзовою медалями. А з-поміж інших відзнак заманливий приз члена журі, художнього директора Асоціації Анімато (Франція) Маріана Рибіцкі: два москвичі — Олександри Кутузов і Сінчук — виступлять із сольними концертами в залі імені Альфреда Корто в Парижі в грудні цього року, а Павло Качнов з України та Микола Медведєв із Росії — упродовж 2012—2013 рр. Не кожен птах перелітав через Дніпро за життя Гоголя. І не кожен футбольний фанат з-за кордону випірнав з рекордної річки спожитого смачного й дешевого українського пива, щоб, крім нього, стадіону, фан-зони та вродливих жінок зацікавитися в нашій столиці за час Євро-2012 ще чимось, як ми сподівалися. Навіть з тих 5% уболівальників, котрі, за статистикою УЄФА, симпатизують класичній музиці, півтори сотні метрів від Хрещатика до Національної філармонії України, на ІХ Міжнародний конкурс Горовиця, подолав дуже далеко не кожен…

2 0 1 2

Р І К

«УРЯДОВИЙ КУР`ЄР»

27 червня 2012 р.

Хоч голова журі конкурсу Олександр Злотник «принаймні кілька разів людей у футболках “Манчестер-сіті” в Колонному залі ім. М. В. Лисенка бачив, мову іноземну іноді чув». Аспірант Московської консерваторії ім. П. І. Чайковського Олександр Сінчук — частково українець: діда, уродженця Житомира, доля військового занесла аж до Приморського краю, де в місті Находка й народився його онук, який на своєму першому «дорослому» конкурсі імені С. Рахманінова в Москві отримав першу премію, а три з половиною роки тому побував у США, де грав у знаменитому Карнегі-холі. Це Олександр та його значно молодший тезка Кутузов, студент Московського державного музколеджу ім. Ф. Шопена, найбільш «винні» в тому, що у Києві, за словами пана Злотника, тепер «перемогла російська фортепіанна школа — московська». А найкраще виконання творів українських композиторів, зазначив він, теж в іноземців — Аслана Асланова з Азербайджану і Кетеван Чхартішвілі з Грузії. Завершився ІХ Міжнародний конкурс пам’яті Володимира Горовиця чудовими виступами лауреатів перших премій у супроводі Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України (диригент Микола Дядюра). Концертом С. Прокоф’єва для фортепіано з оркестром № 2 у чотирьох частинах полонив глядачів соліст Олександр Кутузов, концертом П. Чайковського для фортепіано з оркестром № 1 у трьох частинах — соліст Олександр Сінчук. Обидва вродливі, з вишуканими фортепіанними манерами, прекрасними, але зовсім різними. Сінчук — з аристократичною поставою, немов вийшов на сцену з таємницею минулих століть, постать Кутузова і його музика дихала загадкою майбутніх...

Д А Й Д Ж Е С Т

Кетеван Чхартішвілі (Грузія)

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

Допомогла хустинка-амулет?

Брала уроки в доньки Леонтовича.

«Я знайома з Катериною Хомяковою лише два роки, — розповідала мені про свою ученицю її педагог з Київської музичної школи ім. М.В. Лисенка професор Лариса Вакаріна. — Вступати до нас їй порадила Констанція Руцька, яка колись була моєю першою в житті випускницею в Чернівецькому музучилищі, де я викладала в 1965—66 роках після консерваторії. Так із музичної школи в селищі Садгора, яке увійшло кілька років тому до міста Чернівці, Катруся потрапила до мене. Вона тоді грала п’єси, які потребували дрібної техніки і незначного інтелектуального масштабу.

Надзвичайна глядачка усіх трьох турів ІХ конкурсу Горовиця киянка пані Людмила. Перше її потрясіння — Олександр Кутузов: дитина зіграла такий складний концерт Прокоф’єва, це вражає!

І ось тепер її бронзова медаль у середній групі Міжнародного конкурсу пам’яті Володимира Горовиця, і те, що вона вже грає Чакону Баха — Бузоні, концерт Сен-Санса, три етюди Скрябіна, великий етюд Шопена — значний стрибок уперед. Вона піднялася до цієї музики. Катруся — дівчина особлива. Витримала весь Великий піст в інтернаті, де ніхто їй не готував окремо картопельку, квасольку чи інші пісні страви. Та вона нікому й не говорила про це. Вже потім я дізналася, що дівчина ходила тоді дуже голодною, тому в кінці року була настільки стомленою. Дуже важко було нам перед третім туром конкурсу. Мали три з половиною дні на підготовку. Півдня після другого туру Катерина була, як мертва. Потім виспалися і вона, і я, наступного дня просиділи годин вісім. Я позначила на нотах червоним олівцем те, що конче потрібно їй зробити. На репетиції в неї нічого особливого не виходило. Зате того самого дня ввечері Катруся заграла свій найкращий варіант. Моя учениця дуже хороша людина, хоч і непроста. Вона стає особистістю. Ми з нею великі друзі. Ось їдемо до неї додому, а звідти вирушимо в подорож: Чернівці — Румунія — Болгарія — Туреччина. Я купила путівки собі й Катрусі. Вона заслужила цю першу закордонну мандрівку».

184

2 0 1 2

«Грузинка Кетеван Чхартішвілі — щось особливе. Грала Концерт Шостаковича, так навіть людина, яка зовсім не знає цього композитора, не відчуває його духу, все одно збагне трагізм твору, жах війни… Так і росіянин Микола Медведєв передав справжню тугу за Росією в Рахманінова. А Равель Кетеван у 3-му турі: коли ця дівчина виходить на сцену, вона вся в музиці, їй не важливо — є в залі глядачі чи нема. Найбільше мене вразило, що майже не дивиться на клавіші. Концерт для фортепіано з оркестром Чайковського я слухала у 50-х роках минулого століття ще у виконанні Вена Клайберна по телебаченню: у нього були такі масивні акорди. А ось Олександр Сінчук прекрасно зіграв у 3-му турі цей твір зовсім інакше, легко, без напруги». Пані Людмилі пощастило слухати в Києві Анатолія Солов’яненка, Євгенію Мірошниченко, Юрія Гуляєва, Єлизавету Чавдар, навіть Бориса Гмирю за кілька років до його смерті. Колись у Тульчині на Вінниччині її вчила грати на піаніно старша донька Миколи Леонтовича Надія, яка перебивалася з хліба на воду й за місяць брала з учнів за свої уроки стільки грошей, скільки в 1947 році коштувала одна буханка. Коли була восьмикласницею, у містечко вперше приїхав з Вінниці симфонічний оркестр. На концерт повели старшокласників. Усі вони через 15 хвилин повтікали із залу, а Людмила сама сиділа й слухала, як зачарована. І зрозуміла тоді, що схильна до класики.

Людмила Яновська

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

В ПО ИС К АХ ГО Р О ВИ Ц А X X I ВЕК А В июне 2012 в Киеве состоялся очередной, IX Международный конкурс молодых пианистов памяти Владимира Горовица. Победителем в Старшей группе стал аспирант Московской консерватории Александр Синчук, II премию получил аспирант РАМ им. Гнесиных Николай Медведев. В средней группе четыре из шести премий уехали в Россию. Об особенностях и результатах конкурса рассказал Президент Международного благотворительного фонда конкурса Владимира Горовица, генеральный директор конкурса Юрий Зильберман. — В этом году конкурс прошёл уже в девятый раз. Какие изменения наблюдаются от конкурса к конкурсу, есть ли заметные отличия нынешнего состязания от предыдущих? — Нашему конкурсу 17 лет — возраст довольно солидный. Начинался он как юношеский, в котором было всего два тура. Ко второму конкурсу добавили Старшую группу и оркестровый тур. К третьему — расширили возрастные рамки (от 9 до 33 лет). Тогда же подали заявку во Всемирную федерацию (приняты были лишь в 2004), в 2000 стали членами Европейской ассоциации молодежных конкурсов. К «большому» конкурсу добавили «Горовиц-Дебют», в котором нижняя планка возраста не была обозначена, а верхняя составляет 14 лет. Таким образом, стали прослеживать судьбу каждого малыша, который мелькнул на «Дебюте». Кстати, в конкурсе-2012 в Старшей группе участвовали 5 лауреатов «Дебюта». Требования времени заставили учредить свой фестиваль, чтобы дать возможность и своим лауреатам выступать с концертами, и лауреатам различных мировых конкурсов, с которыми договаривались об «обменных» концертах. Так и обрастали различными культурными акциями (от конкурса — к концертам, детским конкурсам, фестивалям, изданиям книг о Горовице, научным конференциям и т. п.). Если говорить об отличиях IX конкурса от предшествующих, то, в первую очередь, нужно сказать, что отбор был очень требователь185

2 0 1 2

Р І К

«PIANOФОРУМ»

Июнь 2012 г.

ным. Участвовали всего 59 пианистов в Средней и Старшей группах. Может быть, поэтому общий уровень конкурсантов был значительно выше, чем раньше. Пожалуй, мне конкурс запомнился ещё и тем, что удалось прослушать почти всех, что обычно практически невозможно из-за организационных проблем, стоящих перед Дирекцией. — Каких принципов придерживается Дирекция конкурса при выборе членов жюри? — Мы стараемся выполнять требования Европейской и Всемирной федераций конкурсов. Во-первых, член жюри может быть таковым не более трех раз подряд. Во-вторых, не более трех представителей от одной страны. Кроме того, два члена жюри не могут быть из одного учебного заведения. Конечно, стараемся, приглашать известных исполнителей и педагогов. Наверное, имя В. Горовица помогает нам получать согласие на участие в жюри действительно очень весомых музыкантов — таких, как Д. Башкиров, А. Варди, Д. Алексеев, О. Яблонская, Д. Йоффе. — В этом году впервые участники получили возможность выбирать инструмент для выступлений: «Steinway», «С. Bechstein» или «Yamaha». Повлияло ли это каким-то образом на результаты конкурса, на успешность выступлений? — Подобный опыт практикуется на многих конкурсах и, безусловно, расширяет возможности пианиста. Поэтому, когда представители трех фортепианных фирм предложили нам выставить свои рояли, мы, естественно, согласились, хотя это и удлиняет время прослушиваний. Думаю, что пианист, выбирая инструмент, опирается не только на свои ощущения «легкой» механики, но и, прежде всего, на слуховые представления. Были конкурсанты, менявшие от тура к туру инструмент. Я объясняю это тем, что их ощущения акустики зала и звучания рояля в конкретной программе заставляли их принимать такое решение. Думаю, что предоставляя участникам выбор инструмента, мы обеспечиваем им более комфортные условия

Д А Й Д Ж Е С Т

Александр Синчук (Российская Федерация)

186

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

«донесения себя», а это и должно быть одной из основных целей устроителей конкурса. — Какие ангажементы запланированы для лауреатов? — Уже в конкурсном буклете названы концерты, являющиеся неотъемлемой частью призового фонда. Это выступления в Саратове (приз Л. Шугома), Париже (приз М. Рыбицки), дебютный концерт с Академическим симфоническим оркестром Национальной филармонии Украины. Помимо этого, мы стремимся дать лауреатам играть в украинских городах: Киеве, Харькове, Донецке, Ялте, Одессе, Львове. Есть договорённости с Тбилиси, Утрехтом, Москвой, Белостоком, Загребом. Если не получится этой осенью, то следующей — будут концерты в Вашингтоне, Нью-Йорке и других городах Америки. — Конкурс посетили президент Всемирной федерации международных музыкальных конкурсов Глен Квок и генеральный секретарь Европейского союза молодежных музыкальных конкурсов Клер Годар. Каковы их впечатления? — Визит первых лиц этих весомых организаций — не только почётная привилегия, но, прежде всего, великая ответственность. На генеральных ассамблеях этих организаций, где, как правило, присутствуют все руководители известных конкурсов, происходит обмен мнениями о конкурсном движении, методиках проведения конкурсов и др. На заседаниях обсуждаются достоинства и недостатки конкурсов-членов этих организаций. Поэтому пребывание Глена Квока и Клер Годар в Киеве наложило на нас высокую степень ответственности. Какими будут последствия? Об этом мы узнаем весной следующего года. Думаю, что наряду с комплиментами будут и критические замечания. Пока они не были высказаны, но, как говорится, поживем — увидим... — Есть ли какие-то проблемные моменты в вопросах исполнительства, да и культурной ситуации в целом, которые дали о себе знать в связи с конкурсом? — Я не могу, да и не хочу говорить о проблемах современного исполнительства, так как сейчас об этом не пишет только ленивый. Особенно в контексте глобального информационного прорыва последних 10 лет. Отмечу только, что в трёхмиллионном Киеве зал филармонии отнюдь не всегда заполнен (а зал-то по меркам нынешнего времени до смешного мал — 598 мест). Бывал в странах Европы,

2 0 1 2

Р І К

Америки. Пожалуй, нигде не видел такого убожества концертной жизни. Проблема? Наверное, да, но решать её радикально на просторах бывшей Российской империи, наверное, не нам, а возможно, и не нашим детям... Александр СИНЧУК (І премия, Старшая группа) родился в 1988 в г. Находка Приморского края. Обучался у проф. Дальневосточной академии искусств И. Земсковой, затем в ЦМШ при Московской консерватории у Н. Макаровой. В 2011 окончил Московскую консерваторию в классе проф. В. Пясецкого, ныне — аспирант. С 2012 также обучается в Thornton School of Music Университета Южной Калифорнии (Лос-Анджелес, США) по одной из самых престижных программ для молодых исполнителей «Artist Diploma» в классе проф. Д. Поллака. Лауреат международных конкурсов им. М. Юдиной (Санкт-Петербург, 2003), «Новые имена» (Ханты-Мансийск, 2004), им. К. Игумнова (Липецк, 2006). Взлёт карьеры Александра Синчука начался после его победы на Международном конкурсе им. С. В. Рахманинова в Москве (2008), где главным призом стал сольный концерт в Карнеги-холле в Нью-Йорке. Являясь стипендиатом Международного благотворительного фонда В. Спивакова в 2005—2008, А. Синчук выступал по линии фонда в городах России и за рубежом (Италия, Израиль, Сербия, Болгария) — с сольными программами и в концертах Национального филармонического оркестра России. Гастролировал также в Испании, Австрии, Великобритании, Португалии, Франции, Германии. В январе—марте 2010 принял участие в турне Государственного оркестра радио и телевидения России по США (37 концертов). Выступал с симфоническими оркестрами Софийской филармонии, Запорожской филармонии, Владимирским губернаторским оркестром, Омским симфоническим оркестром, Симфоническим оркестром Московской консерватории и др. Выступает с камерными программами в ансамбле с солистом Гамбургской оперы, баритоном Павлом Баранским. В 2009 компания «Vista Vera» выпустила CD «Романсы С. Рахманинова». В 2010 А. Синчук записал сольный диск с программой из произведений П. Чайковского, А. Скрябина, С. Рахманинова. Проф. Московской консерватории Александр Меркулов: «Алек-

Д А Й Д Ж Е С Т

Александр Кутузов (Российская Федерация)

187

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

сандр Синчук — замечательный пианист с очень искренней, доверительной, выразительной манерой исполнения; это пианист сокровенного плана, он великолепно фразирует, прекрасно слушает “тишину звука”, у него изумительный момент созерцания, очень бережное, творческое отношение к тексту автора...». Александр КУТУЗОВ (І премия, Средняя группа) родился в 1996 в Южно-Сахалинске. Окончил ДШИ № 1 им. М. П. Мусоргского в Твери (класс А. Кирилловой). Студент Московского государственного колледжа музыкального исполнительства им. Ф. Шопена (класс доц. М. Филиппова). Лауреат Дельфийских игр-2008, Блютнеровского конкурса юных пианистов в Калининграде (2010, Гран-при), Международного конкурса «Ступень к мастерству» (Санкт-Петербург, 2011, II премия), Конкурса молодых пианистов А. А. Наседкина в Ярославле (2011, Гран-при). Гастролировал в Германии, Франции, Италии. В сентябре 2012 стал победителем Международного юношеского конкурса им. П. И. Чайковского в Монтре (Швейцария). Петер Паул КАЙНРАТ: «На конкурсах я ищу исполнителей, которые в будущем смогут играть заметную роль в музыкальной жизни» — Вы впервые работали в жюри Конкурса памяти Горовица. Каковы Ваши общие впечатления? — Я уже был немного знаком с этим конкурсом, но на расстоянии. Как и наш конкурс [конкурс им. Ф. Бузони в Больцано], конкурс Горовица — это конкурс имени большого пианиста. И я думаю, что такие конкурсы должны быть особенными. Ведь есть некая «модель» исполнения, оставленная нам этими мастерами. Например, в случае с Горовицем — у нас есть записи, мы слышали его игру. Поэтому и на конкурс возможен взгляд как на инструмент, с помощью которого мы можем продолжать то, что создал Горовиц, что он дал нам. Я думаю, что это очень важно, и, может быть, на других конкурсах этому вопросу уделяют иногда слишком мало внимания — почему название конкурса связано с именем Бузони, Горовица или кого-то ещё? Здесь, в Киеве, у меня сложилось впечатление, что традиция, ведущая свое начало от Горовица, очень сильна и имеет большое влияние на конкурс. Кроме того, здесь я услышал интересных молодых пианистов, которые представили высокий уровень исполнения. Для меня это большая честь — быть приглашенным сюда. — Оценивая исполнение, на что Вы обращаете внимание в первую очередь?

2 0 1 2

Р І К

— Когда я работаю в жюри, у меня есть три основных вопроса. Первый: ощущает ли пианист особенности конкурса и удаётся ли ему установить с ними взаимосвязь, в данном случае — есть ли связь между молодым исполнителем и Горовицем. Конечно, речь идет не об имитации, а об отношении к музыкальному тексту, к манере держаться на сцене. Второй вопрос: какую силу воздействия на аудиторию имеет молодой художник. Ведь мы ищем пианиста, который может не только записывать пластинки, но и очень хорошо работать на сцене. И поскольку конкурс Горовица — это конкурс для молодых музыкантов, то третье, что для меня важно, — это не столько отсутствие ошибок в исполнении, сколько потенциал. Потому что здесь были пианисты, которым 16, 18, 20 лет... — И даже почти 30... — Да, но это другое. Если я слышу конкурсанта, которому тридцать, то предполагаю, что он уже сложившийся музыкант. А если играет двадцатилетний, то у него ещё многое впереди. Для меня это самый важный период — между пятнадцатью и двадцатью пятью. И потом, есть люди, которые очень хорошо играют, но они не имеют необходимой силы воздействия, убедительности на сцене. Но, может быть, в будущем они займут важное место в музыкальной жизни. Слушая конкурсантов, надо думать не только о распределении премий, но и о том, кто из них должен и сможет в дальнейшем играть в музыкальной жизни большую роль. В качестве концертных пианистов на это способны не все. — В чём, на Ваш взгляд, заключается основная сложность работы в жюри? — У каждого члена жюри всегда есть свой собственный музыкальный вкус. Но для принятия решения о том, кто будет продолжать участие в конкурсе, недостаточно руководствоваться только им. Поэтому главная трудность такой работы состоит в том, чтобы понять, по каким принципам развивается современная музыкальная жизнь, какой тип пианистов я хочу видеть в ней в будущем. Ответы на эти вопросы вполне могут не совпадать полностью с моим персональным вкусом, потому что в жюри я нахожусь не как Петер Паул Кайнрат, который любит музыку, а как человек, который работает на конкурсах, фестивалях и который должен быть очень ответственным. — Как арт-директор конкурса Бузони, член жюри, профессор консерватории Вы находитесь в эпицентре современного фортепиан-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ного исполнительства. По Вашим наблюдениям, прослеживаются ли сегодня некие общие для фортепианного искусства тенденции? — В 1990-е годы, когда для пианистов из России и стран бывшего СССР стали возможными свободные поездки на конкурсы, было очевидно, что их пианистический уровень значительно выше, чем у представителей других стран. Сейчас различия уже не настолько велики. По-прежнему есть русская фортепианная школа, которую я считаю одной из самых важных в мире. К слову, украинская школа для меня является синонимом русской, имеющей с ней общие корни и во многом общую историю. Но есть и другие школы, другие педагоги, и есть возможность строить между ними диалог. Например, очень интересно, как будет развиваться ситуация в Азии. По разным данным, только в Китае на сегодняшний день — от 30 до 50 миллионов пианистов. Широко распространено мнение о том, что в Китае играют хорошо, быстро и правильно, но в этих исполнениях не хватает души, художественного смысла. Но, на мой взгляд, это мнение ошибочно. И в Европе очень немного музыкантов, игра которых действительно отличается поэтичностью и глубоким смыслом. Конечно, в Китае, где миллионы пианистов, есть многие, которым с художественной точки зрения нечего сказать. Но всегда есть и исключения. Поэтому мне, как любопытному человеку, очень интересно, что эти сильные молодые пианисты из Азии изменят в музыкальной жизни и какие смыслы они привнесут в интерпретацию. Сейчас везде говорят о Ланг Ланге... Но я не думаю, что в будущем будет развиваться именно такой тип пианизма. — Насколько актуально в современном музыкальном пространстве само понятие «школа»? Сохраняет ли оно такое же значение, как это было раньше? — Для меня существует очень большая разница: пианистические школы (русская, итальянская, французская) раньше, до того, как конкурс стал бизнесом, — и потом. Когда была создана Всемирная федерация, в неё вошли 13 конкурсов. Сейчас — больше 120. Это стало бизнесом, причем на всех уровнях: и для жюри, и для организаторов, и для пианистов. Многие молодые исполнители рассуждают таким образом: я умею хорошо играть, принимаю участие в 10 конкурсах в год, на пяти из них получаю премии — и на эти деньги живу. Раньше такое было невозможно. Раньше пианистическая школа была в большей степени связана с музыкой, а сегодня она намного ближе к спорту. Хотя мне сложно 188

2 0 1 2

Р І К

представить себе такую жизнь... Ведь эти молодые исполнители все время должны быть готовы — сконцентрированы, быть в форме, в такой форме, чтобы играть на десяти конкурсах в год... Конкурсный пианист — это очень специфический образ жизни, который накладывает отпечаток на личность, меняет музыканта как человека. — Не повредит ли музыке такое сближение искусства и спорта, бизнеса? — Нет, я не пессимист. Я думаю, что в искусстве, в музыке, есть такие качества, которые никогда не смогут исчезнуть под влиянием бизнеса. Это умение создать необходимую атмосферу, та сила убеждения, которую настоящий художник имеет на сцене. Это невозможно почувствовать, только послушав пластинку или посмотрев фильм. Поэтому я думаю, что музыке необходимо жить именно на сцене, на концерте. — С русской фортепианной школой Вы познакомились в Московской консерватории, во время трёхлетней стажировки в классе профессора Виктора Мержанова. Какой след оставили в Вашей жизни эти годы? — Об этом времени можно сказать очень многое. Но наиболее важны для меня два момента. Именно тогда я, наконец, понял, как нужно думать и работать — в пианистическом смысле. Это первое. А второе... 1989–1992 годы — особый период. Наверное, все, кто в тот момент жили в Москве или вообще в России, Украине смотрят на жизнь по-другому. В то время ощущался такой эмоциональный подъём, такая свобода мысли и внутренняя сила, которых сейчас, наверное, нет. И поэтому я думаю, что молодому человеку сегодня в каком-то смысле сложнее, чем тогда. Это был период, когда открывалось множество информации, перспектив, но не было особых материальных возможностей. Хорошо, что сейчас есть деньги, что всё более-менее стабильно, но есть большая опасность, что за всем этим наше молодое поколение потеряет некий внутренний стержень, чувство сплоченности и воодушевления — то, что было у нас тогда. Поэтому эти несколько лет стали для меня самым важным периодом в жизни.

Мария Воронина

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 1 2

Р І К

IX МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

8–23 ЧЕРВНЯ

Олександр Злотник (Україна) – голова журі

СЕРЕДНЯ ГРУПА

2012

Тетяна Рощина (Україна)

І ПРЕМІЯ

Олександр Кутузов (Росія)

ІІ ПРЕМІЯ

Костянтин Ємельянов (Росія)

Петер Паул Кайнрат (Італія)

ІІІ ПРЕМІЯ

Катерина Хомякова (Україна)

ІV ПРЕМІЯ

Елеанор Вон (Китай)

Віктор Маслов (Росія)

V ПРЕМІЯ

Марія Кустас (Росія)

VІ ПРЕМІЯ

Чум Мань Шань (Китай)

Томаш Хербут (Польща) Вадим Руденко (Росія)

189

СТАРША ГРУПА І ПРЕМІЯ

Олександр Сінчук (Росія)

Лев Шугом (Росія)

ІІ ПРЕМІЯ

Микола Медведєв (Росія)

ІІІ ПРЕМІЯ

Кетеван Чхартішвілі (Грузія)

Яков Касман (США)

ІV ПРЕМІЯ

Тетяна Шафран (Україна)

V ПРЕМІЯ

Маріан Рибіцкі (Франція)

Павло Качнов (Україна)

VІ ПРЕМІЯ

Данило Саєнко (Україна)

2013

Д А Й Д Ж Е С Т

ПОРА ДИ КО НК УР С АНТАМ ВІ Д ГОЛ О ВИ Ж УР І Цього року змагаються 83 піаністи з 12 країн світу. Оцінюватимуть виступи юних виконавців члени журі: Валерій Козлов (Україна), Станіслав Почекін (Іспанія—Росія), Паола Вольпі (Італія), Ельза Колодін (Німеччина), Валіда Расулова-Сук (США) і Паскаль Галле (Франція). Як краще готувати дитину до професійного музичного конкурсу, про психологічний настрій перед виступом і не тільки «Дню» розповів голова суддівської команди, професор фортепіанного факультету Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Валерій Козлов. — Валерію Олеговичу, на ваш погляд, з чого краще почати виховання майбутнього піаніста-виконавця? — Музична система, яка існує нині в Україні і була в колишньому СРСР, а ще раніше в Російській імперії, як мені здається, оптимальна. Її багатоступеневість — дитяча музична школа, училище, консерваторія і аспірантура — до цього часу дозволяють виконавцям досягати високих результатів. Музична школа або десятирічка — дуже хороший підготовчий етап. Хоча виховати дитину професійним піаністом — непросте завдання, яке вимагає справді каторжної роботи від педагога, батьків і від самої дитини. Таланту тут мало, потрібні багатогодинні заняття, а також мотивація — бажання дитини займатися музикою, інтерес до процесу занять. На жаль, часто педагоги відбивають це бажання, тому такий інтерес потрібно підживлювати різними способами. На ранньому етапі заняття можуть проходить у вигляді гри, оскільки дитині інколи складно пояснити, що для досягнення мети потрібна важка і часто одноманітна праця. Для дитини також важливе оточення, її захоплення повинна підтримувати сім’я і, звичайно, педагог.

191

2 0 1 3

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

16 квітня 2013 р.

— А чим відрізняється європейська система музичної освіти від української? — В Європі більшість дитячих музичних шкіл приватні, а державних дуже мало. Основну освіту дитина здобуває в загальноосвітній школі, де на високому, якісному рівні проходять уроки музики і культури. Система музичних шкіл, до якої звикли ми, відсутня. Якщо у нас дитина навчається за певною програмою, що зобов’язує її протягом року грати на сцені як мінімум три-чотири рази, то в Європі (навіть у інститутах) дуже рідко виступають — лише під час вступу, після чого можливі два-три публічні концерти упродовж навчання. Також потрібно зауважити, що за кордоном дуже розвинена приватна освіта. Звичайно, є й потужні професійні школи, такі як: Джульярдська школа в Нью-Йорку (де навчання коштує дуже дорого) або школа, схожа на нашу десятирічку, при інституті в Ганновері, але це лише мала дещиця подібних навчальних закладів для величезної кількості дітей, що бажають здобути професійну музичну освіту. — Нині існує система музичного розвитку для дітей в загальноосвітніх школах України? — У нас такі уроки відсутні. Так звані уроки музики передбачають отримання навичок хорового співу, сольфеджіо і все! Знайомством з музичною літературою, залученням дитини до концертів активно займалися за радянських часів. Для того, аби людина була всебічно розвиненою, обов’язково необхідні гуманітарні предмети, я маю на увазі хоча б короткі відомості про живопис, архітектуру, театр... Окрім літератури та історії, має бути музична культура та історія мистецтв, історія релігії. Все це необхідно для того, аби людина виходила зі школи з широким світоглядом. Цього дуже не вистачає, особливо в сучасному суспільстві.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

— Скільки необхідно приділяти часу для занять на день, щоб підготуватися до конкурсу і досягти високого результату? — Певні проблеми можна вирішити за півгодини занять, а можна просидіти весь день і нічого не зробити! Тут працює принцип мозкової атаки: коли людина концентрується і знає, що вона хоче зробити. Це дозволяє швидше досягти мети. Коли я сам вчився, то казали, що Григорій Соколов займається по п’ять годин щодня і не пропускає жодного дня! У Святослава Ріхтера був зошит, де він записував тривалість занять. Він мав займатися певну кількість годин, якщо він цього не робив, то записував собі борг, який повинен був потім відпрацювати. Дуже мало людей, які здатні добре грати без багатогодинних постійних занять. А якщо говорити про підготовку дитини до участі в такому складному конкурсі, як «Горовиць-Дебют» (Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця), то заняття на цьому етапі не носять характер каторжної праці, необхідної для підготовки до дорослого міжнародного конкурсу (маються на увазі репертуарні вимоги і об’єм. — Л. Н.). Це абсолютно різні завдання. — Чи повинні юні виконавці психологічно налаштуватися перед виступом, аби не розчаруватися і не втратити інтерес до навчання в майбутньому? Ваша порада: якою має бути підготовка перед грою?

192

2 0 1 3

Р І К

— Дитину потрібно готувати, що конкурс – це не лише шанс перемогти і отримати приз, а перш за все можливість показати себе, виступити на престижній сцені, зіграти на відмінному роялі для публіки. Я вважаю важливим говорити їй про те, що її слухатимуть музиканти, які професійно оцінять гру. Звичайно, необхідно виховувати у дітей волю і налаштовуватись перед виходом на сцену. Я завжди кажу своїм учням, що потрібно максимально добре зіграти — це головне завдання. А далі вже як складеться конкурсна ситуація... Виходячи на сцену, необхідно отримувати задоволення від спілкування з музикою, інструментом, аудиторією. Якщо в людині це культивувати, то зникає острах, стан страху перед публікою. Хай у кожного буде девіз: хочеш успішно виступити — маєш багато репетирувати! Необхідно по максимуму віддавати себе своїй справі, для цього потрібно, аби вона була улюбленою.

Лідія Новохатько

Д А Й Д Ж Е С Т

КОЛИ Н А С ЦЕ Н І ГРАЮТ Ь М А ЛЮК И . . . На квітневому глобусі цього ювілейного престижного музичного дійства – Австралія, Білорусь, Велика Британія, Грузія, Канада, Китай, Молдова, Російська Федерація, Туреччина, Україна, Швейцарія та Японія. Саме з цих 12 країн світу приїхали до Києва 83 юні піаністи, щоб позмагатися між собою і визначити, хто з них найталановитіший і найцікавіший з-поміж учасників «Горовиць-Дебют» та Молодшої групи. «Горовиць-Дебютанти» – юні музиканти віком до 14 років, а наймолодша з них, Самсар Селін з Туреччини, саме під час конкурсу відсвяткує своє семиріччя. В кожній із трьох номінацій «Горовиць-Дебют» («А», «В», «С») в однотурному поєдинку за роялем конкурсант зіграє програму за своїм вибором, але у «В» у ній обов’язковий етюд, а в «С» – частина сонати або варіації та віртуозний твір. Учасники четвертої номінації «D» виконуватимуть частину концерту для фортепіано з оркестром у супроводі другого фортепіано, а переможці цієї групи виступатимуть з оркестром у заключному концерті в Колонному залі ім. М. В. Лисенка Національної філармонії. Часу на те, щоб розкрити і музичний твір, і свою особистість, у номінаціях «А», «В», «С» виділено відповідно 10, 15 і 25 хвилин. Багато це чи мало, «чтобы все сказать и все начать сначала?» – напрошується запитання словами відомої пісні естрадного артиста Валерія Леонтьєва, яка триває ще менше часу, лише три хвилини... «Це незабутньо, – почули ми від молодого, але вже визнаного піаніста, соліста Національної філармонії України, лауреата 193

2 0 1 3

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«МУЗИКА»

18 квітня 2013 р.

17 міжнародних і кількох українських конкурсів та фестивалів Антонія Баришевського, котрий почав свою музичну кар’єру з ІІ премії конкурсу пам’яті Горовиця 2005 року, теж зовсім юним. – Особливо, коли в чудовому залі, на якісному роялі, та ще й у супроводі симфонічного оркестру граєш уперше в житті». Якщо відзнаки для переможців «Горовиць-Дебют» – дипломи та призи, участь у заключному концерті конкурсу, то у Молодшій групі нагороди солідніші й вагоміші. Лауреатами X Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця стануть музиканти, удостоєні шести премій. З них три перші передбачають золоту, срібну та бронзову медалі й відповідно 3000, 2000 та 1500 доларів, а грошові винагороди для відзначених IV–VI преміями – 1000, 750 і 500 доларів. Але і вимоги до конкурсного репертуару, який учасники Молодшої групи (віком від 9 до 15 років) виконуватимуть упродовж трьох турів, набагато складніші. У першому, 25-хвилинному, – прелюдія та фуга Баха, соната віденських класиків у повному обсязі, віртуозний етюд, твір українського автора; у другому – на твір з репертуару Горовиця, один або кілька творів композиторів періоду від романтизму до сучасності надається 25– 30 хвилин; третій тур – це концерт для фортепіано з оркестром (I або II–III частини). Непроста місія – з-поміж 83 юних учасників конкурсу виокремити найталановитіших і не помилитися у виборі переможців – у відомих у світі музикантів-педагогів, професорів по класу фортепіано в журі X Міжнародного конкурсу молодих піаністів

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

пам’яті Володимира Горовиця, яке очолює заслужений артист України Валерій Козлов з Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського. Найуважніше й найприскіпливіше слухатимуть піаністів-конкурсантів з 18 по 24 квітня у Великому залі Київського будинку вчених та Колонному залі ім. М. В. Лисенка Національної філармонії: Станіслав Почекін (Іспанія–Російська Федерація), Паола Вольпі (Італія), Валіда Расулова-Сук (США), Ельза Колодін (Німеччина), Паскаль Галле (Франція). Ректор Київського інституту музики імені Р. М. Глієра, народний артист України Олександр Злотник вважає конкурс пам’яті Горовиця одним з найкращих у світі ще й за справедливістю оцінювання («немає своїх, чужих, є рівень таланту дитини»). А для українських учасників, батьки яких не мають грошей, щоб послати дітей на закордонні конкурси, – це найважливіша змога заявити про себе світові на Батьківщині, зазначив він.

Людмила Яновська

194

2 0 1 3

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

PI ANO P R O D IG IE S

Р І К

«WHAT’S ON»

19 квітня 2013 р.

Spring in Kyiv comes hand-in-hand with one of the most respected classical music competitions in Ukraine and the world – the lengthytitled International Competition for Young Pianists in Memory of Vladimir Horowitz. This year, the Vladimir Horowitz International Competition for Young Pianists is taking place in Kyiv for the 10th time and will attract young gifted pianists from all over the world to showcase their mastery of the ivories and gain competition experience.

Another reason the Horowitz competition is so well-respected is its aim – to support the further musical careers of prize-winners, according to organiser Polstyakina Iryna. “One of the main initiatives of the competition is effective international cooperation so the winners of the Horowitz competition have a chance to perform abroad and get even more awards at European classical music competitions.”

The Ukrainian competition is unique because it has such a wide age range – from 6 to 33 spread initially across three age groups junior, intermediate and senior.

Illya Zuyko was a prize-winner in the Junior Group in 2008 when he was 14 – this success gave his career a powerful boost. In 2011, he took second prize at the Gian Battista Viotti International Competition in Italy. Zuyko started his musical studies at the age of 6 and today is considered a virtuoso – despite his being only 19 years old. Zuyko performs such complicated works as Beethoven’s piano pieces: “This year I performed Beethoven a lot, including his Hammerclavier – the most complicated sonata by Beethoven. Though I’m not aiming to perform the most difficult pieces of music, a more important task is to understand the meaning of music and let the audience get this meaning.”

THE EVOLUTION In 2000, the competition added an additional category – the HorowitzDebut, which features young pianists aged up to 14: “The youngest contestants aged from 6 to 14–15 years are our greatest hope,” says the competition’s General Director Yuriy Zilberman. “Back in 1995, when we were preparing for the first competition, we understood that for us, the teachers and educators, the most interesting thing would be to support the youngest pianists – that is why the Horowitz competition is the only one in Europe with such a big age variation.” The competition takes place every two years so that the 10th competition, 2013–14, is split into two parts – this year will feature the junior group and Horowitz-Debut, next year – the intermediate and senior groups. “The Horowitz-Debut group is a kind of selfintroduction for the youngest musicians,” Zilberman says. “Their performances are limited in time to 10–15 minutes, but that gives us a chance to mark out the budding stars that could later become real stars in classical music.” 195

2 0 1 3

SUCCESS STORY

As well as studying at Lysenko Kyiv Musical College, Zuyko performs a lot in Kyiv and abroad, and composes his own music in his free time. Throughout his career in classical music, Zuyko says his greatest achievement is realising his own imperfections, so he is constantly working to gain technique and a deeper, almost spiritual, understanding of music. For Zuyko, music is a form of escapism. “The notion of a ‘normal life’ is very blurred for me,” he says. “I watch the degradation and moral decline of society and understand music is my rescue; in a way, music is my ‘normal life’.”

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

AN ENDANGERED ARTFORM Classical music in Ukraine exists against the odds – underfunded and considered “not for the masses”, it exists on the fringes. Despite this, Ukraine gives the world very talented people and as Zilberman points out there isn’t a classical music institution in the world where one does not find a Ukrainian name. Valida Rassoulova-Suk, a wellknown musician and a member of the jury board at the Competition this year echoes that sentiment. “I’m always amazed with the quantity of talented musicians Ukraine gives birth to,” she says. “I’ve judged at many competitions in the world, but the Horowitz competition is the most interesting for me. Of course, it’s not easy to judge little musicians, but I can say contestants in Kyiv demonstrate an excellent technical level and sport-like competitive spirit.”

Kateryna Kyselyova

196

2 0 1 3

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

НО ВІ ЗІР О ЧК И , ЯК І ЗАСВІТ И ЛИ С Я В КИЄВІ Х Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця назвав своїх переможців. Цьогоріч вже вдесяте добре знаний у світовій спільноті профіль видатного «короля фортепіано», або, як критики називали Володимира Горовиця, «останнього романтика ХХ сторіччя», прикрасив концертні сцени Будинку вчених і Національної філармонії України. Саме тут впродовж дев’яти днів кипіли недитячі пристрасті юних піаністів віком до 14 років; тих, хто, за регламентом турніру, формував групу конкурсантів «Горовиць-Дебют». Географічна мапа змагання окреслилася дванадцятьма країнами – Австралією, Білоруссю, Великобританією, Грузією, Канадою, Китаєм, Молдовою, Росією, Туреччиною, Україною, Швейцарією та Японією, які відрядили до Києва своїх найкращих юних музикантів. 83 претенденти продемонстрували високоповажному журі (на чолі з професором НМАУ Валерієм Козловим) свою високу виконавську підготовку та артистичний хист. Цікаво, що серед учасників Молодшої групи можна було побачити й вже знайомі за минулорічними конкурсами імена юних піаністів, а також таких ентузіастів, які не лише заявили про свою участь одразу в кількох номінаціях, а й одержали по кілька призових місць у різних номінаціях. Особливу увагу журі та розчуленість публіки викликала поява на сцені наймолодшої за віком учасниці групи «Горовиць-Дебют» – піаністки з Туреччини Самсар Селін, яка відсвяткувала свій сьомий день народження під час конкурсу. Шанс завоювати найбільше нагород у себе вдома, в найком197

2 0 1 3

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

26 квітня 2013 р.

фортнішій психологічній атмосфері, українські піаністи використали сповна: вони загалом склали найчисленнішу команду. І не дивно, що серед переможців у сумі здобули найбільше призових місць – 15! Перші сходинки здолали Максим Бурдальов, Роман Федюрко (номінація «А», Україна), Богдан Волошин (номінація «В»), Ілля Фіалко (номінація «С», він же посів друге місце в номінації «D», Україна), Окуі Шио (номінація «D»). Серед призерів із інших країн – Федір Орлов (РФ), Лі Шуан Герн (Австралія), Джорді Кемпбел (Великобританія), Ю Хайлунь (Канада). Приємно, що в номінації «D», переможці в якій мають почесне право виступити з оркестром у заключному концерті в Колонному залі ім. М. В. Лисенка, друге, третє та четверте місця відповідно вибороли українські піаністи – Ілля Фіалко, Аліса Заїка (обоє – друге місце), Дмитро Кравець (третє) та Марія Мацієвська (четверта премія). А перше місце посіла дев’ятирічна японська піаністку Окуі Шио, яка виконувала у фіналі Концерт Ре мажор Й. Гайдна у супроводі Симфонічного оркестру Національної філармонії України під орудою диригента Ігоря Палкіна. Репертуарні вимоги до учасників Молодшої групи був набагато складніші. Протягом трьох турів піаністи виконували: • І тур: прелюдія та фуга Баха, соната віденських класиків у повному обсязі, віртуозний етюд, твір українського автора; тривалість звучання програми – до 25 хвилин; • ІІ тур: твір із репертуару Горовиця, один або кілька творів композиторів періоду від романтизму до сучасності; тривалість звучання програми 25–30 хвилин;

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

• ІІІ тур: концерт для фортепіано з оркестром (I або II–III частини). Безперечно, Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця з честю виконує свою відповідальну місію – розпізнавання справжніх талантів, плекання творчої національної еліти та, врешті-решт, – творення духовного базису нашої країни. Цікаво, що на ці речі звернула увагу й член журі – Ельза Колодін (Німеччина), яка поділилася з «Днем» своїми враженнями від змагання: – Я вперше в Україні й вражена надзвичайно теплою атмосферою між членами журі. Мене переповнюють емоції від почутого, побачила багато надзвичайно талановитих, зовсім юного віку, піаністів. Це так важливо для України, коли вона має для підготовки національних виконавських сил такий високорейтинговий турнір світового рівня. Скажу щиро – як учасник багатьох міжнародних конкурсів і як виконавець та член журі – Конкурс Горовиця повністю відповідає міжнародним стандартам. Повірте, далеко не кожна країна має такий турнір. У мене склалося яскраве панорамне уявлення про вашу піаністичну школу. Нині скрізь по світу на різних конкурсах, як правило, багато представників Китаю, і саме вони дуже часто опиняються на найвищих сходинках призерів. – У чому ж ви вбачаєте секрет такого успіху китайських та інших азійських піаністів на європейських змаганнях? – А чи знаєте ви нинішню світову суперзірку – видатного китайського піаніста Ланг Ланга? Якщо ви читали його автобіографічну книжку, ви легко знайдете там і відповідь на ваше запитання… Найпопулярніший піаніст світу, який сам визнав, що він зростав як виконавець на російській піаністичній школі, Ланг Ланг свій перший конкурс виграв у п’ять років, а в дев’ять уже став студентом консерваторії. Він говорить: «Треба займатися так багато, наскільки це лише можливо. Весь час потрібно вивчати музику, постійно вмикаючи свій інтелект». Між іншим, ще дитиною Ланг Ланг побачив по ТБ виступ Володимира Горовиця, і з тієї пори легендарний піаніст «став його кумиром».

198

2 0 1 3

Р І К

Знаєте, в моєму житті гра Володимира Горовиця теж свого часу справила справжній переворот! Якось ще змолоду мені вдалося послухати його виконання мазурок Шопена, і це було справжнім потрясінням: надзвичайно красиве звучання фортепіано, неповторний розкутий, позбавлений шаблонів, індивідуальний стиль, який ні з чиїм ніколи не сплутаєш, сповнений проникливого ліризму, особливої поетичної злетності… Отже, образ геніального піаніста Володимира Горовиця, який є емблемою знаменитого київського фортепіанного турніру, весь час виринає з минулого, наповнюючи теперішній час відгомоном тієї романтичної епохи піанізму, що й донині залишається в певному сенсі естетичним еталоном і взірцем для наслідування його принципів новими поколіннями талановитих піаністів різних національних шкіл та уподобань. Конкурс Горовиця, безперечно, є поза конкурсом!

Наталія Семененко

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

КОНКУ Р С ГО Р О В И Ц А: КЛ АВИШИ ДЕ ТСТ ВА Международный конкурс пианистов памяти Владимира Горовица, пожалуй, наиболее известное международное музыкальное состязание Украины. С 1995 г. он приковывает к себе внимание любителей и знатоков фортепианного искусства разных стран. Завоеванный авторитет и хорошая организация помогли конкурсу в 2002-м войти в Европейский союз международных молодежных конкурсов (EMCY), а в 2004-м – в WFIMC (Всемирную федерацию международных музыкальных конкурсов).

Чень Сюехун (Китай)

Форум начинающих пианистов по-настоящему печется о своих лауреатах, организовывая их выступления в престижных концертных залах планеты. Его победители выступали в Кеннеди-центре Нью-Йорка, зале Корто в Париже, в четырех городах Японии, в Марокко, Хорватии, концертировали в шопеновских местах Польши, играли в России, в Киеве на сцене главного зала страны – им. Н. Лысенко. Недавно завершился Х конкурс маленьких пианистов в рамках музыкального форума им. Горовица. В номинации «Горовиц-Дебют» и Младшей группе состязались 83 участника в возрасте от 7 до 14 лет из 12 стран (Австралия, Беларусь, Великобритания, Грузия, Канада, Китай, Молдова, Российская Федерация, Турция, Украина, Швейцария и Япония). В результате недельных состязаний определились победители в четырех номинациях группы «Горовиц-Дебют»: «А», «B», «С» и «D» и в Младшей группе. В день награждения победителей на сцену поднялись почти три десятка детей для получения дипломов и подарков. В Младшей группе к ним прилагались и первые

199

2 0 1 3

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

17 мая 2013 г.

заработанные гонорары: денежные призы от 500 до 3000 долларов. Заслуженные теплые слова, дипломы и цветы получили учителя, подготовившие финалистов. Среди лауреатов отмечу участников заключительного концерта. Маленькому украинцу Максиму Бурдалеву (І премия номинации «А») присущи прекрасное чувство формы и стиля, которые юный победитель продемонстрировал в Рондо Фр. Кулау на тему «Дон Жуана» В. Моцарта. Сонатина До мажор Д. Кабалевского в трактовке китайского конкурсанта Лиана Ча Вея покорила глубоким подходом к серьезной музыке и принесла ему специальный приз жюри. Украинка Маша Клименко из Ильичевска получила ІІ премию в Младшей группе. На заключительном концерте она блестяще сыграла знаменитый «взрослый» этюд Морица Мошковского «Искорки». Контрастом прозвучали Два вальса Валентина Сильвестрова в исполнении Жени Моторенко (V премия в этой же группе). Пианист передал нежный тонкий аромат, неторопливое течение музыки украинского мастера... Игриво, выпукло нарисовал Богдан Волошин картинку «Кот и мышь» американского композитора Аарона Копленда (І премия в номинации «В»). Обладатель ІІ премии в Младшей группе Тони Сыци Юнь (Канада) по-взрослому, проникновенно сыграл Ноктюрн ор. 27, № 2 Ф. Шопена. Два маленьких украинских мастера – Илья Фиалко (І премия номинации «С») и Роман Федюрко (І премия номинации «А») – великолепно справились с Этюдом Сергея Борткевича и Экспромтом Людмилы Шукайло, соответственно. Их товарищ

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Ли Шуан Герн из Австралии (ІІ премия в номинациях «А», «В» и «С») поразил техникой в рахманиновской транскрипции «Полета шмеля» Римского-Корсакова. А москвич Александр Малофеев (ІV премия в Младшей группе) с большим успехом сыграл ставший хрестоматийным сложный парафраз М. Плетнева на тему Andante maestoso из балета «Щелкунчик» П. Чайковского.

Александр Малофеев (Россия)

В группе «Горовиц-Дебют» победительницей в номинациях «А», «В» и «D» стала восьмилетняя японка Окуи Шио. Дома она учится у педагога Елены Ашкенази. Маленькую японскую гостью отличают свобода и раскованность, великолепная техника, изысканный звук, абсолютное владение стилем и формой сложных сочинений. Как восторженно ее принимала публика! Девочка убедительно, безукоризненно играла сольную программу и блестяще справилась со сложной задачей совместного музицирования под аккомпанемент Академического оркестра Национальной филармонии п/у Игоря Палкина. И в финале японка прочувствованно и интонационно точно исполнила ІІ и ІІІ части Концерта Ре мажор Й. Гайдна. Выразительно прозвучал 13-летний китайский пианист Чень Сюехун, победитель младшей группы. В Центральной музыкальной школе при Пекинской консерватории его воспитывает профессор Синьнин Чжан. Совершенно взрослую программу подросток исполнял зрело и осмысленно. Впрочем, в силу юного возраста, ему пока не до конца доступны глубины эмоциональности, присущие, например, Первому концерту П. Чайковского. Но глубоко продуманная, выверенная классическая трактовка русского романтика вызвала безусловное уважение, прозвучала абсолютно зрело и самодостаточно. Чего не скажешь о растерянном, нередко несовпадающем с солистом, элементарно-фальшивом аккомпанементе оркестра.

200

2 0 1 3

Р І К

Своими впечатлениями поделился постоянный с момента создания двух самых младших возрастных групп конкурса Горовица, председатель жюри, профессор Валерий Козлов. – Валерий Олегович, какова динамика развития конкурса, прошедшего уже в десятый раз? – Главное, что неизменно повышается исполнительский уровень участников. Они играют все более ровно, нет прежнего контраста между очень слабыми и очень сильными конкурсантами. И в младшей группе все чаще появляются участники, нередко дети 11–12 лет, играющие сложные произведения: «Петрушку», обработку Плетнева фрагментов «Щелкунчика» Чайковского, Первый концерт Чайковского. Второе – расширяется география, в этом году в конкурсе приняли участие представители не только традиционных стран-участниц – Беларуси и России. Играли маленькие музыканты из Японии, Китая, Канады, Австралии. Возникшая недавно угроза музыкальному образованию Украины в виде рекомендованного письма Минфина о повышении оплаты обучения в ДМШ, переходе на самоокупаемость – это сегодня животрепещущий вопрос для нашего общества. – Как оцениваете ситуацию? – Как катастрофу. Ведь если произойдет «переоценка ценностей» в этой сфере, – уничтожат то, что создавалось веками. Трогать это категорически нельзя! Благодаря этому живет наша музыкальная исполнительская культура. Мы имеем уникальную систему, которой нет нигде в мире. И если начать разрушать «снизу», со школ, рухнет все здание.

Ольга Кизлова

Д А Й Д Ж Е С Т

ПОД ЗН АКО М ГОРОВИЦ А С 17 по 24 апреля в Киеве прошел Х Международный конкурс молодых пианистов памяти Владимира Горовица. В этом году на сцены Киевского дома ученых и Национальной филармонии Украины выходили совсем юные музыканты – участники состязания в группе «Горовиц-Дебют» и Младшей группе. По словам Юрия Зильбермана, генерального директора конкурса, именно эта, «детская» часть музыкального соревнования – «самая интересная и привлекательная, потому что играют малыши, которые играют так, как они живут, а живут они искренне». За несколько конкурсных дней киевляне познакомились с 83 маленькими пианистами от 7 до 15 лет. «География» музыкального события охватила 12 стран: Австралию, Беларусь, Великобританию, Грузию, Канаду, Китай, Молдову, Российскую Федерацию, Турцию, Украину, Швейцарию и Японию. Наиболее опытные и подготовленные из участников выступали в Младшей группе – в «классическом» трехтурном состязании с определенными программными требованиями и исполнением концерта с оркестром в финале. Однако создатели конкурса видели свою задачу, прежде всего, в том, чтобы наблюдать талантливых ребят с самого раннего возраста и постепенно вводить их во «взрослую» концертную и конкурсную жизнь. Но не все маленькие музыканты до 14 лет могут подготовить большую программу и преодолеть колоссальную эмоциональную нагрузку, которую неизбежно несет в себе участие в конкурсе. Поэтому в 2000 г. к трем возрастным категориям основного соревнования присоединилась группа «Горовиц-Дебют» с более гибкими условиями для начинающих пианистов, которая представляет собой однотурное прослушивание ребят, знакомящее их с правилами «взрослых» состязаний, но – в миниатюре. Здесь участникам до 14 лет предоставляется возможность попробовать 201

2 0 1 3

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ВІСНИК»

грудень 2013 р.

себя в одной (или нескольких) из четырех номинаций с самостоятельным выбором программы и небольшими временными ограничениями. Номинация «А» предполагает выступление продолжительностью до 10 минут, «В» – до 15 минут с обязательным исполнением этюда, «С» – до 25 минут с включением в репертуар сонаты или вариаций и виртуозного произведения. Участники в номинации «D» демонстрируют свое мастерство в ансамблевой игре, исполняя концерт для фортепиано с оркестром в сопровождении второго рояля. Победительница в этой категории – Окуи Шио из Японии (8 лет) – на торжественной церемонии закрытия конкурса выступила с оркестром Национальной филармонии, сыграв концерт Гайдна ре мажор. Антоний Барышевский, обладатель I премии в группе «Горовиц-Дебют» IV Международного конкурса молодых пианистов памяти Владимира Горовица в 2000 г. и II премии в Средней группе VI Международного конкурса молодых пианистов памяти Владимира Горовица в 2005 г., а сейчас – концертирующий пианист и лауреат многих международных конкурсов, отметил, что «для маленького ребенка возможность поиграть с оркестром – это колоссальный жизненный опыт, и что выступления в прекрасном зале, на замечательных роялях и для высокопрофессионального жюри – это большая радость для участников». Жюри конкурса уже традиционно возглавил заслуженный артист Украины, профессор по классу фортепиано Национальной музыкальной академии Украины им. П. И. Чайковского Валерий Козлов. По его словам, «критерием оценивания на любом конкурсе является не только профессионализм, но и талант. Однако требовать большого профессионализма, например, в группе «Горовиц-Дебют» – сложно. Поэтому основной критерий – это талант». Именно открытий и талантов ожидали от конкурса и

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

члены жюри, в состав которого в этом году вошли Паола Вольпи (Италия) – профессор по классу фортепиано Государственной академии им. Николо Сала в г. Беневенто, Паскаль Галле (Франция) – профессор по классу фортепиано в «C. R. D.» (Монтрёй-суБуа), Эльза Колодин (Германия) – профессор по классу фортепиано Музыкальной академии г. Фрайбурга, Станислав Почекин (Испания – Российская Федерация) – профессор, заведующий кафедрой фортепиано Барселонской высшей консерватории Liceo и Валида Расулова-Сук (США) – профессор по классу фортепиано Люси Мозес Скул и Франко-американской школы музыки Нью-Йорка. Лауреатами конкурса в группе «Горовиц-Дебют» в этом году стали юные пианисты из Австралии, Великобритании, Канады, Российской Федерации, Украины и Японии. В Младшей группе призовые места распределились следующим образом: I премия – Чэнь Сюехун (Китай), II премию разделили между собой Юнь Тони Сици (Китай) и Мария Клименко (Украина), III премию получил Лу Син Ю (Китай), лауреатом IV премии стал Александр Малофеев (Российская Федерация), V приемию жюри присвоили Евгению Моторенко (Украина). Подводя итоги музыкального состязания, глава жюри В. Козлов отметил, что «конкурс набирает обороты в профессиональном отношении. К примеру, когда на конкурсе в Младшей группе можно было услышать «Петрушку» И. Стравинского или Andante maestoso из «Щелкунчика» П. Чайковского в концертной обработке М. Плетнева? Мы сами поражались, что выходит этот маленький мальчик, Александр Малофеев, и играет сложнейшее сочинение. Поэтому каждый конкурс не только открывает новые имена, но и показывает более высокий уровень по сравнению с предыдущим». Нужно сказать, что финалисты конкурса в Младшей группе и в третьем туре удивляли слушателей исполнением сочинений абсолютно «взрослого» фортепианного репертуара. Со сцены Национальной филармонии в их исполнении звучали концерты для фортепиано с оркестром Э. Грига (А. Малофеев, II–III чч., М. Клименко – I ч.), П. Чайковского (Концерт № 1, I ч. – Чэнь Сюехун, II–III чч. – Лу Син Ю) и Ф. Шопена (Концерт № 2, I ч. – Юнь Тони Сици, II–III чч. – Е. Моторенко). Еще одним подтверждением слов В. Козлова стало и нестандартное распреде202

2 0 1 3

Р І К

ление премий в группе «Горовиц-Дебют». Здесь, несмотря на предусмотренные условиями конкурса шесть призовых мест, все они были присуждены только один раз – в номинации «В». В других номинациях уровень исполнения участников жюри признали настолько высоким, что присудили по нескольку первых и вторых премий (номинация «А», три первых и четыре вторых места!). Впечатлениями о конкурсе и его «открытиях», а также размышлениями о конкурсной стороне музыкальной жизни поделился Станислав Почекин – профессор, заведующий кафедрой фортепиано Барселонской высшей консерватории Liceo, профессор Академии фортепиано г. Мурхарт (Германия) и художественный руководитель Международного конкурса пианистов в Андорре. – Уровень конкурса был очень высоким, мы открыли для себя много интересных ребят, много талантов. Мне кажется, что цель, которую ставит перед собой каждый конкурс, достигнута. – Расскажите, пожалуйста, о критериях оценивания юных конкурсантов. На что в их исполнении Вы обращаете внимание в первую очередь? – Я думаю, что критерии оценивания были такими, которые мы бы применили и к более взрослым музыкантам. Оценивалась и музыкальность, и пианистическая подготовка, и умение держать себя на сцене – все те факторы, из которых слагается оценка обычного конкурсного исполнения. И были совершенно удивительные случаи, как, например, с А. Малофеевым: как он ловко «выпутался» из фуги Баха, где забыл текст. Не каждому взрослому дано таким образом выйти из сложной ситуации, которая может подстерегать на сцене любого. Мне кажется, что это – уже недетское владение музыкой, которую ты играешь. Фактически участники конкурса – это маленькие профессионалы. – В этом году на конкурсных прослушиваниях особенно ярко проявился такой парадокс: детский конкурс – и совсем недетский репертуар. Является ли это отражением общей тенденции времени? – Это общая тенденция, но я не могу сказать, что она во всем положительна. Это так только в том случае, когда, как говорится, победителей не судят – когда ребенок вышел и сыграл «взрослое» произведение на таком уровне, на котором может сыграть и взрослый.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Значит, ребенок уже подготовлен к музыке, которую он играет. Но были выступления и с явно завышенной программой. Как правило, это не приводит к хорошему конечному результату. Я считаю, что это неверная педагогическая тактика. Лучше развивать ученика постепенно, нежели вот так. Но в каждой конкретной ситуации нужно свое решение. – А возможно ли в исполнении маленьких пианистов отличить их собственное «слышание», понимание музыки от «наученности» и хорошей школы? – Да, безусловно. И были такие случаи, когда дети 8–9-летнего возраста «слышали» уже как… зрелые музыканты. Хотя, конечно, сложно применять к ним такое слово, ведь восприятие складывается из двух элементов – из того, что видишь, и того, что слышишь. И когда слышишь одно, а видишь на сцене такого малыша, то это и восхищает, и приятно удивляет одновременно. Я много езжу по конкурсам, и, честно говоря, больше люблю детские. Но за границей их очень мало. – Чем можно объяснить такую ситуацию? – Там очень низкий уровень начального образования – просто никакой… Поэтому «прорываются» единицы – когда и дети имеют соответствующие способности, чтобы играть на каком-то инструменте, и их родители относятся к этому серьезно, и им удается найти хорошего детского педагога, что очень сложно. Потому что, если многие хорошие педагоги и уехали в свое время из России на Запад, то в основном это были преподаватели консерваторий, и детская специфика – не их профессиональный «конек». Так что те конкурсы, которые за границей есть, сильно отличаются от наших по уровню. Бывает, что премии давать почти некому – если только нет сильных ребят из бывших советских республик или из Китая. Кстати, в Китае очень хорошая фортепианная школа – именно детская. А вот подростки, которые уже могут поступать в ВУЗы, как правило, из Китая уезжают. – Является ли участие в детских конкурсах обязательным условием успешной «взрослой» карьеры музыканта? – Я считаю, что нет. И, может быть, некоторым детям это даже во вред. Участие в конкурсах не должно быть обычной практикой. Для ребенка, который идет туда с надеждой быть замеченным, полу203

2 0 1 3

Р І К

чить какую-то премию, ситуация, когда он ничего не получает, становится травмой. Ведь для детей это не так, как для взрослых. Среди пианистов сейчас есть целое поколение, которое на конкурсах просто зарабатывает деньги. На одном – вылетел с первого тура, на другом – получил первую премию. Знаете, конкурс – это лотерея. Правда, при этом надо уметь играть. Но все-таки случайность определяет многое. И с детьми в этом плане нужно быть очень аккуратными. К сожалению, мне кажется, что многие педагоги грешат тем, что если есть хороший, по-настоящему талантливый ученик, то нужно обязательно показать его на каком-нибудь конкурсе, чтобы немножко пропагандировать свое имя. Если психика ребенка позволяет выдерживать «удары судьбы», то, может быть, и можно попробовать, но – снова повторю – очень осторожно. – Какой должна быть тактика педагога в случае неудачного (или не настолько удачного, как хотелось бы) выступления ребенка на конкурсе? – Педагог всегда должен быть психологом, потому что если он не психолог, то он и не педагог. У меня в жизни не было опыта работы с детьми, но я думаю, что учитель не должен акцентировать внимание на неудаче, иначе она может повториться потом не раз и не два. Нужно найти такие моменты, которые могут ребенка подбодрить – ведь не все же он сыграл плохо, в конце концов. И не всегда он играет плохо и поэтому не прошел. Бывает так, что он играет хорошо, но тот, кто рядом, играет лучше. Или ошибка жюри – все бывает в жизни. Педагог не должен делать из этого никакой трагедии, не выражать своего недовольства. Я бы сделал так. – В каждой из трех первых премий в Младшей группе есть участники из Китая или китайского происхождения, и все они в финале играли музыку славянскую – концерты Ф. Шопена, П. Чайковского. Значит ли это, что «география» музыканта и произведения больше не имеет значения? – Я не очень убежден, что нужно быть китайцем, чтобы лучше играть китайскую музыку, или что Рахманинова лучше всех играют русские. Может быть, так и совпадает в большинстве случаев, но… вспомнить, как Вэн Клайберн играл Третий концерт С. Рахманинова – дай Бог каждому русскому так сыграть… Хотя он никогда не учился в России. Я думаю, важно просто любить ту музыку, которую ты играешь.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

– Скажите, пожалуйста, несколько слов о лауреатах – чем запомнились их выступления? – Чень Сюехун, который получил первую премию, на всех трех турах выделился из общей группы. Прежде всего – каким-то особым отношением к звуку, очень благородным звучанием инструмента, профессиональной уверенностью и глубиной понимания музыки. Он замечательно играл пьесы В. Сильвестрова и «Элегию» Н. Лысенко – вот, кстати, пример – это же не китайская музыка. Для меня открытием стал Юнь Тони Сици (II премия). На третьем туре он меня просто удивил. Я не так положительно относился к нему предыдущие два тура, не совсем он меня убеждал. Но в финале он сыграл I часть Второго концерта Ф. Шопена просто замечательно – романтично, с хорошим вкусом, что всегда непросто в музыке этого композитора, и, в общем, очень профессионально. Мария Клименко (II премия) также обладает всеми профессиональными качествами. Она играла очень «сделанно» – и в музыкальном, и в пианистическом отношении, хорошо чувствовала себя с оркестром. Кстати, что тоже важно, потому что все ребята (или почти все, я так полагаю) играли с оркестром первый раз в жизни, что совсем непросто. И у многих из них это получилось – они хорошо, как-то «по-взрослому» слушали оркестр. Что касается Лу Син Ю (III премия), то он произвел на меня большое впечатление своим пианистическим потенциалом. Возможно, ему пока не хватает музыкальной зрелости, но уже сейчас он обладает качественным пианизмом, артистической волей – достаточно вспомнить его исполнение III части Первого концерта П. Чайковского, где Лу Син Ю с завидной легкостью справлялся с такими пианистическими сложностями, которые доставляют немало хлопот и зрелым, концертирующим пианистам. Александр Малофеев (IV премия) – очень интересный, талантливый мальчик, с хорошими артистическими данными, но его как раз и подвело отсутствие опыта игры с оркестром. У него были очень хорошие вещи и в первом, и, в особенности, во втором турах. Он играл Вальс из «Фауста» Гуно–Листа, а ведь это труднейшая, виртуозная пьеса. И ему удалось, как мне кажется, достичь достаточно хорошего уровня исполнения этой пьесы.

204

2 0 1 3

Р І К

Много интересных ребят было в группе «Горовиц-Дебют». Например, в номинации «В» первую премию получил замечательный мальчик – Богдан Волошин. Было очень приятно его слушать. Он – тоже своего рода «открытие». И замечательно, что это произошло именно на конкурсе Горовица. Я думаю, что этот конкурс запомнится ему на всю жизнь. «...не могли не запомниться и выступления девочки из Японии Окуи Шио, в которых она , несмотря на ее более чем юный возраст, смогла продемонстрировать достаточную зрелость, понимание стилей композиторов, исполняемых ею произведений и качественный пианизм». И еще, говоря о конкурсе в целом, я хочу отметить очень хорошую организацию, какую мало где встретишь. Я каждый год бываю примерно в пяти жюри, и могу сказать это с уверенностью. Организационный комитет работает, как отлаженный механизм. И Юрий Зильберман – редкий человек по энергии, по тому обширному полю деятельности, которой он занимается. Такой вдохновитель всегда должен быть, потому что ни один конкурс не «катится» сам по себе, как вагон по рельсам. Обязательно кто-то его должен «толкать». Это, как правило, один человек, вокруг которого работают другие. Но все-таки «сердцем» конкурса всегда бывает кто-то один. Я думаю, так даже лучше, потому что если их было бы два, то они между собой не ладили бы – как это бывает и в жизни, и в природе. Поэтому я уезжаю под большим впечатлением и от конкурса вообще, и от детей, которых я услышал. Я думаю, что через несколько лет какие-то фамилии мы сможем услышать и на «взрослых» конкурсах, и на концертной эстраде. Будем надеяться на это. Х Международный конкурс молодых пианистов памяти Владимира Горовица еще не окончен – весной 2014 г. Киев услышит выступления пианистов в Средней и Старшей группах. Маленькие же музыканты в следующий раз выйдут на киевские сцены еще через год, в 2015 г.

Мария Воронина

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 1 3

Р І К

X МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

17–25 КВІТНЯ

Валерій Козлов (Україна) – голова журі

МОЛОДША ГРУПА

2013

Станіслав Почекін (Іспанія, Росія) Паола Вольпе (Італія) Ельза Колодін (Німеччина) Валіда Расулова-Сук (США) Паскаль Галле (Франція)

205

І ПРЕМІЯ

Чень Сюехун (Китай)

ІІ ПРЕМІЯ

Юнь Тоні Сиці (Канада) Марія Клименко (Україна)

ІІІ ПРЕМІЯ

Лу Сін Ю (Китай)

ІV ПРЕМІЯ

Олександр Малофєєв (Росія)

V ПРЕМІЯ

Євген Моторенко (Україна)

2016

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ (СЕРЕДНЯ ГРУПА) НАЗВАВ ПЕРЕМОЖЦІВ Нагадаємо, це єдиний в Україні конкурс, який з 2004 року є членом Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), яка за своїм статусом дорівнюється до таких організацій, як Олімпійський комітет, ФІФА, ЮНЕСКО, ВОЗ. У 2014–2015 роках через політичну ситуацію Конкурс Горовиця двічі переносили. Нині попри складнощі оргкомітет прийняв рішення про проведення ХІ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця («Горовиць-Дебют», Молодша та Середня групи), яке було підтримано керівництвом Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів – WFIMC. «День» у № 75 повідомляв про лауреатів у номінації «Горовиць-Дебют», а 2 травня нагородили музикантів, які змагалися у Молодшій групі. Вчора члени журі, під головуванням композитора, ректора Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра Олександра Злотника, назвали переможців у Середній групі. Золоту медаль і п’ять тисяч доларів США отримав учень 11 класу Київської середньої спеціальної музичної школи ім. Лисенка Олексій Канке (клас Наталії Гриднєвої), який у третьому турі фантастично виконав Перший концерт для фортепіано з симфонічним оркестром П. Чайковського. Символічно, що цей твір був однією з візитівок легендарного Володимир Горовиця і коли 207

2 0 1 6

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

5 травня 2016 р.

лунав цей концерт, то присутнім здавалося, що дух маестро залетів до залу Національної філармонії. До речі, Олексій отримав ще кілька престижних спеціальних призів, зокрема EMCY – контракт на виступи по Україні впродовж 2016–2017 рр., а ще запрошення виступити з сольним концертом у Парижі і як «Найкращий киянин» – сертифікат на пошиття сценічного костюму. – Коли готувався до конкурсу то займався щоденно по 4–5 годин, – розказав «Дню» Олексій КАНКЕ. – Я з родини професійних музикантів і піаністів уже в третьому поколінні. Музику обожнюю з раннього дитинства! Велике дякую хочу сказати своєму педагогу Н. Гриднєвій, яка готувала мене до конкурсу (до речі, ця вчителька приймала поздоровлення і за підготовку 15-річного Іллі Овчаренка, який отримав шосте місце на конкурсі – Т. П.). Хоча інколи були періоди, коли відчував сильну втому, але відпочину і знову сідаю за рояль. Я мрію стати професійним піаністом. Концерт № 1 П. Чайковського я вивчив ще півтора роки тому. Цей твір я обожнюю! До речі, вже другий раз граю його на конкурсах. Час від часу повторюю, аби не забувати. Я вже маю невеликий досвід музичних змагань. Виступав на конкурсах у Німеччині, Польщі, Росії, Україні. На Конкурсі В. Горовиця приймаю участь удруге (у Молодшій групі теж виступав), а зараз уже доріс до Середньої групи. Нині виконував у двох турах Сонати Скарлатті і Гайдна, «Великі етюди за

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Паганіні» Ліста, Прелюдію Баха, Токату Скорика, етюд Прокоф’єва, а у третьому турі – Перший концерт Чайковського. У минулому році брав участь у VI Міжнародному конкурсі пам’яті ім. Е. Гілельса в Одесі і там було важче, бо треба було грати не півгодини, як на змаганні у Києві, а цілу годину і це не просто. Дома виступати легше і сцена Філармонії для мене знайома, бо вже разів із десять мав щастя грати у цьому залі з прекрасною акустикою. Я вперше вийшов на сцену у 10 років і саме тоді відчув, що хочу стати класним музикантом. – Я щасливий, що майже два тижні слухав талановитих молодих виконавців, спілкувався з колегами. Ми з членами журі дуже злагоджено працювали, – підкреслив О. Злотник. – Це були дні наповнені світлом музики. Хочу подякувати всім, хто долучився до організації цього творчого змагання і попри непрості часи конкурс відбувся. У Середній групі свою майстерність продемонстрували 13 учасників із України, Сербії, Італії, Китаю, Ізраїлю, Австрії, Болгарії та Німеччини. У третьому турі з симфонічним оркестром виступили шість конкурсантів і всі вони були дійсно найкращі з найкращих! Тішить, що українська фортепіанна школа не тільки прекрасно себе показала, а й розширилася географія учасників. Вперше цьогоріч спробували свої сили молоді таланти із Боярки, Яготина, Комунарська, Сєверодонецька та інших районних міст. А це говорить про те, що вчителі прекрасно працюють у звичайних музичних школах. Бажаю всім конкурсантам успіхів і впевнений, що їхні імена ми ще не раз почуємо. Маріанна Копиця, музикознавець, професор НМАУ: – Ми з великим напруженням і переживанням чекаємо на Конкурс В. Горовиця, бо через події на Майдані, анексію Криму і війну на сході нашій державі було не до музичних баталій. Два роки конкурс не проводився і навіть стояло питання бути йому чи не бути. Ми могли втратити цей міжнародний бренд. Нагадаю, що Конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця – це єдиний в Україні конкурс, який є членом Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), а це дуже престижно. Це творче змагання дає можливість нам бути причетними до музичного світового процесу. Дуже добре, що конкурс відбувся, що до нас приїхали талановиті піаністи з різних країн світу, що достойно була представлена українська фортепіанна школа. 208

2 0 1 6

Р І К

Я безмежно щаслива, що конкурс продовжує своє життя, і ця «дитинка», яка народилася завдяки титанічній праці організаторів, зокрема ініціаторів – Івана Карабиця і Юрія Зільбермана, запалює нові музичні зірочки. Згадую перші змагання – такі яскраві, красиві, коли зал Філармонії був заповнений вщент! Скільки нових імен засяяли саме на Конкурсі В. Горовиця… Прекрасно, що традиції продовжуються. Мені приємно, що нині в Артемівську (Бахмут) проходив скромніший не міжнародний, а всеукраїнський, VIII Відкритий конкурс української фортепіанної музики ім. І. Карабиця (у 1959– 1963 рр. композитор навчався в Артемівському музичному училищі, що нині носить ім’я Івана Карабиця. – Т. П.), який відбувся на Донеччині, де народився відомий композитор. Попри труднощі конкурс пройшов завдяки Інтернету, залучивши до співпраці прекрасну судейську команду і зараз там підбиваються підсумки. Дай Боже конкурсам В. Горовиця та І. Карабиця довго жити, відкривати імена талановитих музикантів, міцно ставати на ноги, а ще процвітання нашій державі і щоб скоріше мир прийшов в Україну.

Тетяна Поліщук

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

КО НКУ Р С ГО Р О В И Ц А ОСТА ЛСЯ Н А К АР Т Е ХІ Международный конкурс молодых пианистов памяти Владимира Горовица, выстраданный ввиду двухлетней задержки изза войны на Востоке, все-таки состоялся. Угроза исключения единственного в Украине члена WFIMC (Всемирной ассоциации международных музыкальных конкурсов), нависшая над ним, минула. Этому способствовали усилия оргкомитета во главе с Юрием Зильберманом (генеральным директором конкурса, президентом Фонда конкурса Владимира Горовица, проректором по науке Киевского института им. Р. Глиэра). Команда провела колоссальную подготовительную работу и добилась финансовой и организационной поддержки от Министерства культуры и столичной администрации, спонсоров и меценатов. Форум собрал уважаемое международное жюри во главе с профессором НМАУ им. Чайковского Валерием Козловым (группы «Горовиц-Дебют» и Младшая) и ректором Киевского института музыки им. Р. М. Глиэра, профессором Александром Злотником (Средняя группа). В составе жюри работали представители США, Грузии, Италии, Германии, Польши и Франции. Конкурсные прослушивания проходили в зале Киевского дома ученых НАНУ. А финальные выступления с оркестром и награждение победителей – в Колонном зале им. Н. Лысенко. Из подавших заявки 200 после прослушивания записей до состязаний были допущены 77 юных пианистов из Украины, Азербайджана, Австралии, Австрии, Беларуси, Болгарии, Германии, Израиля, Италии, Китая и Сербии. 209

2 0 1 6

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

20 мая 2016 г.

Группа «Горовиц-Дебют» была трогательной. Малыши в возрасте от 8 до 13 лет до этого соревновались в четырех номинациях с произвольной программой. І группа «А» ELEMENTARY (длительность выступления 10 минут); ІІ группа «В» ELEMENTARY (длительность выступления 15 минут с обязательным исполнением этюда); ІІІ группа «С» ADVANCED – программа по выбору участника с обязательным исполнением сонаты (І или ІІ–ІІІ ч.) или вариаций (длительность выступления 20 минут); IV группа «D» ADVANCED – исполнение части концерта для фортепиано с оркестром в сопровождении второго фортепиано. Некоторые выдержали марафон во всех четырех из них. Безусловным лидером по количеству представленных произведений стал Ван Дзи Ю из Китая, подготовивший для участия во всех номинациях 17 сольных номеров и первую часть Третьего концерта Д. Кабалевского. Хочется отметить, что в группах «Горовиц-Дебют» и Младшей за Украину выступили не только воспитанники средних специальных музыкальных школ при музыкальных академиях, но и многочисленные учащиеся ДМШ. Приехали дети из областных и районных центров. География конкурса была представлена всеми регионами, а среди победителей оказались ребята из Шостки, Острога, Северодонецка, Южного, Фастова, Одессы и нескольких киевских ДМШ.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Результаты в группе «Горовиц-Дебют» вывели на сцену юных победителей, затем их педагогов, высокое качество творческой работы которых с уважением констатировал в своей речи профессор Козлов. Хочется перечислить всех маленьких артистов. Номинация «А»: Третье место: Альбина Шумакова, Елизавета Рябошапка, Егор Мезенцев; Второе: Михаил Ермак; Первое: Екатерина Елисеева. Номинация «B»: Шестое, пятое места не присуждались. Четвертое место: Святослав Свечников, София Лукашива; Третье: Мария-Луиза Плешакова, Марк Иваницкий, Елизавета Рябошапка; Второе: Кирилл Барташевич (Беларусь), Егор Мезенцев, Екатерина Елисеева; Первое: Кристина Михайличенко. Номинация «С»: Шестое место: Ван Дзи Ю (Китай), Александр Коркута; Пятое: София Дубий, Егор Бахмут; Четвертое: Ангелина Даценюк, София Муштай; Третье: Мария-Луиза Плешакова; Второе: Анна Небаба; Первое: Кирилл Барташевич (Беларусь). Номинация «D»: Шестое, пятое места не присуждены. Четвертое: Анастасия Соловьева; Третье: София Дубий; Второе: Дмитрий Кущ, Егор Мезенцев, Михаил Ермак; Первое: Кристина Михайличенко.

210

2 0 1 6

Р І К

В концерте победителей группы «Горовиц-Дебют» по одной миниатюре сыграли Кристина Михайличенко, Екатерина Елисеева, Миша Ермак, Аня Небаба, Кирилл Барташевич и Егор Мезенцев. Отличную технику и погружение в детское, однако, переданное непростыми средствами, содержание пьесы Аарона Копленда «Кот и мышь» показал 8-летний учащийся 32-й киевской ДМШ Миша Ермак. Удивил зрелостью и глубиной 12-летний белорус Кирилл Барташевич, выразивший глубокий трагизм знаменитой Прелюдии ор. 3 № 2 Сергея Рахманинова. Закончила детскую часть концерта победительница «оркестровой» номинации «D» Кристина Михайличенко. Пятиклассница столичной школы им. Лысенко – крымская переселенка, которая теперь занимается в классе известного педагога Натальи Толпыго-Русиной. В сопровождении симфонического оркестра Национальной филармонии п/у Виталия Протасова юная артистка уверенно исполнила финальное Рондо Второго концерта Л. Бетховена. Подарком стало завершающее вечер выступление Антония Барышевского – солиста Национальной филармонии, лауреата второй премии в Средней группе Шестого конкурса Горовица, а также второй премии конкурса Ферруччо Бузони в Италии и Золотого медалиста конкурса им. А. Рубинштейна в Тель-Авиве. Пианист убедительно сыграл одночастный энергичный и звонкий Первый концерт С. Прокофьева. Публика не отпускала любимца, на бис прозвучала мечтательная прелюдия А. Скрябина опус 13, До мажор. В течение недели в Доме ученых следовали конкурсные прослушивания первого и второго туров Младшей и Средней групп. Третий тур вновь переместился в Колонный зал им. Лысенко, где на сей раз в сопровождении НСОУ п/у Владимира Сиренко финалисты Младшей группы сыграли по одной части концерта. Звания лауреатов (называю программы третьего тура) распределились следующим образом. I. Лао Жуй Си – Шанхай, Китай, 11 лет – И. С Бах, Концерт ре минор, I часть;

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

II. Роман Федюрко – Киев, ДМШ № 21, 11 лет – Л. Бетховен, Концерт № 2, І часть; III. Дмитрий Семикрас – Сумская ДМШ № 1, 14 лет – Ф. Шопен, Концерт № 1, І часть; IV. Николай Мирошниченко – Харьковская ДМШ № 2, 7 класс –Л. Бетховен, Концерт № 3, І часть; V. Алиса Заика – школа им Лысенко, 8 класс – С. Прокофьев, Концерт № 1; VI. Мария Мациевская – Киевская ДШИ им. Турчака, 14 лет – Ф. Шопен, Концерт № 2, І часть. В Колонном зале победители играли на предоставленном конкурсу спонсорском рояле Yamaha (в Доме ученых выступления проходили на прекрасном инструменте C.Bechstein). Результаты неравнозначны и продемонстрировали различный уровень навыков пианистического туше и владения выразительным потенциалом инструментов. Отлично взаимодействовал с оркестром обладатель прекрасного звука Лао Жуй Си. Не отстали от него оба исполнителя концертов Бетховена. Убедительно и уверенно звучал Рома Федюрко – победитель многих конкурсов. С хорошей артикуляцией, хотя порой «погрязая» в тексте, играл I концерт Шопена сумчанин. Не все получилось у исполнительниц Прокофьева, и особенно шопеновского II концерта. Лауреаты Младшей и Средней групп получили не только моральное удовлетворение, но и денежные призы. Их размер от 200 долл. за VI место в младшей группе до 5 тыс. – обладателю первого места в Средней группе. Не менее важной наградой является возможность будущих выступлений победителей на ведущих украинских и зарубежных сценах. Результат состязаний в Средней группе, как и в младшей, включал, конечно же, итоги всех трех туров. Вторая и четвертая премии не были присуждены. Первая премия принадлежит украинцу Алексею Канке. Третья – Джордже Радевски из Сербии. Чень Ванчуань из Китая – пятая 211

2 0 1 6

Р І К

премия. Шестая премия – у трех участников. Это Мария-Десислава Стойчева из Болгарии, украинец Илья Овчаренко и Павле Крстич, представивший одновременно две страны – Сербию и Австрию. О впечатлениях третьего тура. В финал вышли шесть участников, исполнявших в сопровождении оркестра Национальной филармонии п/у Николая Дядюры трехчастные фортепианные концерты (по 25–40 минут каждый), и эти выступления заняли два вечера. Жанр концерта требует от музыканта многих качеств. Это не только техническое совершенство, но и эмоциональная зрелость, умение выразить нередко весьма разнообразную и богатую палитру мыслей и чувств, вложенных в него автором. Все участники финала прозвучали достойно. Конечно, огромный и сложный Первый концерт П. Чайковского в исполнении Алексея Канке впечатлил. Хотелось написать «в интерпретации», но, на мой взгляд, о ней еще говорить рано, хотя 11-классник школы Лысенко – настоящий труженик и большой молодец, правда, звук у него пока суховат, и индивидуальность не созрела. Понравился Второй концерт Шопена, блестяще, безукоризненно, утонченно, на мой взгляд, идеально сыгранный китайским пианистом Чень Ванчуанем. Сочетание изысканной хрупкости и чувственности покоилось на крепкой технической основе. Он и его маленький земляк в младшей группе ни разу не промахнулись в непростом пассаже, оба обладают великолепным звуком, ни на миг не отстраняются от жизни в образе. Они не нарушали динамического баланса с оркестром, что не раз случалось в игре других претендентов обеих групп. К сожалению, в Средней группе было много ритмических расхождений солистов с оркестром, подтверждающих неопытность и сильное сценическое волнение молодых исполнителей, «ловить» которых не всегда получается... Не так удачно исполнил этот же концерт Павле Крстич. Не было «шопеновского» звука, жанровости мазурки в финале. Играл добросовестно, но ординарно.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Интересно звучал Второй концерт С. Рахманинова у Джордже Радевски. Не все было идеально, но ощущались собственное исполнительское отношение и индивидуальность. Порадовал самый юный конкурсант этой группы – 15-летний Илья Овчаренко. Он с большим энтузиазмом, смело, раскрепощенно исполнил Концерт № 2 К. Сен-Санса. Сумел приковать внимание зала, правда, не хватило выдержки и опыта в финале. Достойным заключением конкурса стало выступление болгарки Марии-Десиславы Стойчевой с Концертом Р. Шумана, соч. 54. Девушка верно выстроила форму, играла красивым звуком, осознанно, слушать ее было интересно. – Аналогов подобных конкурсов для совсем молодых исполнителей в мире немного, – говорит Юрий Зильберман. – Детские конкурсы, как правило, имеют много номинаций. Они очень нужны. Час назад кто-то из ребят сказал: «Я пришел послушать, так как это крайне важно для меня». То есть это и обмен опытом среди детей, и повышение педагогического мастерства. Мы ведь входим младшими группами в Европейскую ассоциацию юношеских конкурсов. Немецкий конкурс Bundes Jugend Musiziert напоминает бывшие советские: сначала – конкурс внутри школы, затем – в районе, потом – городской, республиканский и, наконец, всесоюзный. И там соревновались настоящие звезды. По этому принципу проводится Jugend Musiziert, вызывающий колоссальный интерес публики. Вся Германия устремляется к телевизору – финал идет! Молодцы. Поэтому мы придумали конкурс-спутник «Горовиц-Дебют». Нужно стимулировать развитие раннего исполнительства, собирать детей вместе, открывать и готовить перспективу. Порой замечаем, что ребенок по природе перспективнее того, чему его научил преподаватель. Конечно, в маленьких райцентрах тоже рождаются звездочки, которым нужно дать основы пианизма, чего иногда не хватает выпускнице музучилища, с ним работающей. В плане перспектив следующей, Старшей группы, загадывать не берусь – бывает невероятно яркий состав участников, но случается «средний» уровень, отсутствие лидера, когда первая премия не присуждается, как это уже бывало.

212

2 0 1 6

Р І К

А что касается «технического» аспекта, то легко было организовывать конкурс в год «Евро-2012», когда мы вошли в правительственную культурную программу года. В 2013-м мы получили поддержку только города, а Министерство культуры конкурс не финансировало. Два года он не проводился, хотя был момент, когда министерство даже согласилось отпустить конкурс за пределы Украины. А ведь на 2014-й год было почти 300 заявок из 26 стран. Мы отобрали каждого пятого, около 60 детей. Сложно сказать, что ждет нас в будущем, трудно терять страну с культурной карты мира.

Ольга Кизлова

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 1 6

Р І К

XI МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

25 КВІТНЯ– 5 ТРАВНЯ

Олександр Злотник (Україна) – голова журі у Середній групі

МОЛОДША ГРУПА І ПРЕМІЯ

Лао Жуй Сі (Китай)

2016

Валерій Козлов (Україна) – голова журі у групі ”Горовиць-Дебют”

ІІ ПРЕМІЯ

Роман Федюрко (Україна)

ІІІ ПРЕМІЯ

Дмитро Семикрас (Україна)

ІV ПРЕМІЯ

Микола Мирошниченко (Україна)

V ПРЕМІЯ

Аліса Заїка (Україна)

VІ ПРЕМІЯ

Марія Мацієвська (Україна)

Манана Доіджашвілі (Грузія) Альберто Нозе (Італія) Ельза Колодін (Німеччина)

І ПРЕМІЯ

Олексій Канке (Україна)

Войцех Світала (Польща)

ІІІ ПРЕМІЯ

Джордже Радевські (Сербія)

V ПРЕМІЯ

Чень Ваньчуань (Китай)

Валіда Расулова-Сук (США)

VІ ПРЕМІЯ

Павле Крстіч (Сербія–Австрія)

Маріан Рибіцкі (Франція)

213

СЕРЕДНЯ ГРУПА

Ілля Овчаренко (Україна) Марія-Десіслава Стойчева (Болгарія)

2017

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

КО НКУ Р С ГО Р О В И ЦЯ – 20 1 7 : У КА ДРІ І ЗА К А ДР О М

Відлунали останні концертні каденції, і блискучою кодою завершився ХІ Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. За усіма подіями, «у кадрі та за кадром» уважно спостерігала Аліна Плахтієнко. Протягом двох років (2014–2015) через події на Сході України та складну економічну ситуацію в державі організатори змушені були відкладати конкурс. Цього року він також був на межі зриву з фінансових причин, проте неймовірними зусиллями і з допомогою небайдужих довгоочікувана подія все ж відбулася. Поважне журі конкурсу: Авададжин Пратт, Йожеф Ермінь, Олександр Злотник, Марія Муравська, Норма Фішер, Франческо Лібетта, Микола Сук

215

За призові місця змагалися учасники старшої вікової категорії віком від 16 до 33 років. Для участі у конкурсі були відібрані 32 претенденти з 13 країн: України, Грузії, Мексики, Франції, Австрії, Болгарії, Туреччини, Китаю, Південної Кореї, Австралії, Польщі, Росії, Білорусі. Оцінювати конкурсантів доручили поважному журі, до складу якого цього року залучили іменитих музикантів з Європи та Сполучених Штатів. До постійних членів журі, ректора Київського інституту музики ім. Глієра Олександра Злотника (голова), видатної британської піаністки Норми Фішер та керівника фортепіанного відділу Школи музики Університету штату Невада, професора Миколи Сука цього року приєдналися італійський піаніст та композитор Франческо Лібетта, професор музичного мистецтва з Польщі Марія Муравська, професор фортепіано коледжу-консерваторії в Університеті м. Цинциннаті, американець Авададжин Пратт, відомий український піаніст Йожеф Ермінь, викладач фортепіано в Національній музичній школі ім. Альфреда Корто у Парижі Маріан Рибіцкі.

2 0 1 7

Р І К

«MODERATO»

9 травня 2017 р.

Якщо порівняти будь-який конкурс із кіновиробництвом, можна помітити деяку схожість у загальних процесах: глядач бачить лише остаточну картинку, в той час як поза екраном залишається надзвичайно важка та копітка організаційна робота, що починається задовго до прем’єрного показу. Тож якщо конкурс Горовиця вивести на екран, вийде доволі видовищний екшн із довгою передісторією, який вартував неабияких зусиль його творцям. Що побачить глядач? Мармурову велич Колонної зали і блиск лакованої поверхні рояля, піт і сльози, пристрасть і натхнення, з якими обдарована молодь з усіх куточків світу виборювала звання найкращого піаніста. Тож, приємного перегляду! ЧАСТИНА 1. IN MEMORIAM Володимира Горовиця пам’ятатимуть завжди. Унікальний піаніст із надприродними довжелезними пальцями, добрими очима і голлівудською посмішкою увійшов до історії фортепіанного мистецтва як геніальній виконавець ХХ ст. Артистична кар’єра Горовиця тривала понад 60 років, за які піаніст встигнув виступити на найкращих сценах перед першими особами світу. Генію Горовиця вклонялися Карнегі-холл, Золота зала «Музікферайн» у Відні, Гранд-опера, концертні зали Британії і Японії. І хоча переважну більшість життя маестро прожив у Сполучених Штатах, а в біографічних матеріалах його частіше називають американським піаністом, його життєвий і творчий шлях розпочався саме на українській землі. Володимир Горовиць народився 1 жовтня 1903 року в Києві. Тут, у стінах Київської

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

консерваторії, він отримав музичну освіту під пильним наглядом таких поважних вчителів, як Володимир Пухальский, Сергій Тарновський, Фелікс Блуменфельд. Далі були перші гастролі в Радянському Союзі та перші визнання Горовиця як майстра-віртуоза. Несприятливі умови більшовицького режиму та слава, що швидко поширювалася за кордоном, підштовхнули музиканта до пошуку нових можливостей для самореалізації. Спочатку Горовиць продемонстрував свій неперевершений талант вибагливій Європі, що у той час вже знала багатьох маститих піаністів (Артур Рубінштейн, Ігнацій Ян Падеревський, Ґленн Ґульд, Артур Шнабель, Клаудіо Аррау та ін.). У 1928 році Горовиць переїздить до Нью-Йорка, звідки заявив про себе на увесь світ як один з найкращих піаністів усіх часів. Його слава і рівень майстерності досі залишаються недосяжними.

Антоній Баришевський

Тож не дивно, що перший в незалежній Україні Міжнародний конкурс молодих піаністів розпочався саме під його ім’ям – «…пам’яті Володимира Горовиця», щоб легендарна постать піаніста слугувала для молодих музикантів справжнім орієнтиром на їх тернистому шляху. Вперше конкурс відбувся у 1995 році і ось уже 22 роки він відкриває світові нові імена, які, можливо, одного дня запалять власну зірку на мистецькому небосхилі поруч із зіркою Горовиця. Значення конкурсу у культурному житті країни і усієї Європи важко переоцінити. На декілька днів Київ опиняється у полі зору світової музичної спільноти, стає «фортепіанною Меккою Європи», до якої приїздять поважні делегації та світові медіа. Для України це істотна можливість підвищити свій культурний престиж і голосно заявити, що виконавське мистецтво України може посісти гідне місце у загальносвітовому музичному просторі. ЧАСТИНА 2. ARS VICI OMNIA Напис на одному із промо-стендів цьогорічного конкурсу наголошував: «Ми вдячні спонсорам та благодійникам, завдяки яким цей конкурс відбувся!!!!». В тих кричущих чотирьох знаках оклику відчувався увесь біль від труднощів та перешкод, що мали подолати організатори. А труднощів на долю конкурсу дійсно випало немало.

216

2 0 1 7

Р І К

Не є секретом, що з державним фінансуванням будь-якого мистецького проекту в країні усе складається не найкращим чином. Це м’яко кажучи. Тим паче в світлі останніх років, коли складні політичні та економічні умови посунули культурні питання на найвіддаленіше місце у рейтингу проблем насущних. З іншого боку, спонсорська і меценатська підтримка престижних міжнародних конкурсів є звичною практикою у цивілізованому світі. Проблема в тому, що рівень зацікавленості потенційних спонсорів у підтримці філармонічного заходу в Україні доволі низький. Із конкурсом Горовиця усе виявилося дещо складніше. На початку весни у медіапросторі почала з’являтися інформація, що конкурс Горовиця не відбудеться через брак коштів. На підтвердження генеральний директор конкурсу Юрій Зільберман на персональній сторінці у мережі Facebook повідомив, що конкурс Горовиця може бути закритий вже до 2 квітня. Справа в тому, що конкурс Горовиця – єдиний в Україні, що з 2004 року є членом Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів (EMCY) та Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC). Два роки Федерація з розумінням ставилася до особливої ситуації в країні і необхідності перенесення конкурсу через питання безпеки. Проте якби конкурс не відбувся і цього разу, Україна би втратила право на його проведення. Чим це мало обернутися розуміли усі, адже мова йде про міжнародний престиж країни. В результаті у творчій спільноті розгорнулася масштабна акція врятування конкурсу. Був ініційований збір коштів, численні акції та благодійні концерти. Ймовірно, ґвалт, що зчинився, таки зміг привернути увагу «сильних цього світу», про що свідчив довгий перелік благодійників у вступному слові на початку кожного туру. ЧАСТИНА 3. AD VICTORIAM Змагання старшої категорії завжди відрізняються підвищеною творчою напругою. По-перше, вікові рамки є доволі широкими – від 16 до 33 років. Тобто 16-річні підлітки на рівних змагаються із вдвічі дорослішими, відповідно і вдвічі досвідченішими виконавцями. По-друге, конкуренція в старшій категорії вдвічі жорстокіша, адже більшість учасників мають вагомий досвід участі у різноманітних конкурсах (обласних, державних і міжнародних),

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

де встигли відчути солодкий смак перемоги і жадають відчути його знов. По-третє, конкурс Горовиця для молодих музикантів є чудовим стартапом, перемога в якому дає можливість заявити про себе на міжнародному рівні, гарантує суттєвий стрибок у розвитку виконавської кар’єри. Не дивно, що імена лауреатів згодом лунають з найпрестижніших сцен і відзначаються у конкурсах світового рівня. Так трапилось із Вадимом Холоденком, який посів перше місце у XIV Міжнародному конкурсі Вена Клайберна (США) і став першим в історії конкурсу українцем, що отримав Золоту медаль; Антонієм Баришевським, володарем першої премії XIV Міжнародного конкурсу піаністів імені Артура Рубінштейна (Ізраїль) та Романом Лопатинським, який отримав Бронзову медаль та приз глядацьких симпатій на 60-му Міжнародному конкурсі піаністів імені Ферруччо Бузоні (Італія) – 2015. І це лише в останні роки.

Володар Золотої медалі – Джунхі Кім (Південна Корея)

217

Змагання традиційно відбувалися у чотири тури: І та ІІ – сольні виступи, ІІІ – півфінал, де конкурсанти виконували концерт композиторів класичної доби у супроводі симфонічного оркестру, ІV – фінал, де трійка найсильніших боролася за Золоту, Срібну та Бронзову медалі, виконуючи концерт періоду від романтизму до сучасності. Проте, перш ніж потрапити на конкурс, учасники мали подолати складний відбірковий етап – надіслати відеозапис із власним виступом, тривалістю не більше 15 хвилин, який мав би переконати поважне журі у винятковій обдарованості претендента. Найбільш переконливі були допущені до першого етапу – конкурсних прослуховувань (сольних виступів). Репертуарні вимоги прослуховувань є регламентованими у відповідності до стандартних вимог конкурсів подібного рівня: у І турі учасник має виконати прелюдію та фугу з “Добре темперованого клавіру” Й. С. Баха, класичну сонату у повному обсязі (без реприз), один віртуозний етюд композиторів ХІХ–ХХ ст. (зазначених у вимогах), твір українського композитора. У ІІ турі обов’язковими є один твір з репертуару В. Горовиця та один або декілька творів композиторів періоду від романтизму до сучасності. Щодо ІІІ та ІV турів, тут вибір учасників обмежений репертуаром симфонічного оркестру Національної філармонії, що складається із найвідоміших і найчастіше виконуваних концертів (наприклад, Перший та Другий концерти Ф. Ліста, Концер-

2 0 1 7

Р І К

ти № 1–5 Л. Бетховена, № 1–3 С. Рахманінова, № 1–2 П. Чайковського). На відбірковому етапі з-поміж сотень надісланих заявок було обрано 32 конкурсанти. Кожного року учасники прагнуть завоювати прихильність журі надзвичайно складною програмою, філігранною технікою та яскравим артистизмом, тому завдання в журі, як і завжди, було неймовірно важке – обрати найкращих серед кращих. Особливо у фіналі, адже жоден з трьох фіналістів не поступався іншим у майстерності. Шістка лауреатів цього року вийшла суто чоловічою. Володар Першої премії Кім Джунхі запам’ятався неперевершеним виконанням Третього концерту Сергія Рахманінова. Особливо вразило, наскільки глибоко південнокорейський виконавець відчув російську музику. Тим паче з огляду на те, що артистизм і музикальність, скажемо відверто, не зовсім властиві представникам східної фортепіанної школи. Їх головним козирем зазвичай виступає надвисока технічність. Українець Дмитро Чоні практично вибив друге місце з-під клавіш під час блискучого виконання Першого концерту Ференца Ліста, що має славу одного з найскладніших творів жанру. Володарем Третьої премії і справжнім фаворитом публіки став наймолодший серед фіналістів Олександр Леонов, який протягом всього конкурсу підкорював залу особливим шармом і легкою, невимушеною манерою гри. Також хотілося б відзначити лауреатів IV, V і VI премій – Лань Байчао (Китай), Дениса Лінника (Білорусь) та Станіслава Гумінюка (Україна). Денис Лінник у півфіналі продемонстрував чи не найкращу взаємодію із оркестром під час виконання Третього концерту Бетховена. Його відсутність у фіналі викликала великий подив у аудиторії. Станіслав Гумінюк вразив особливим туше, глибоким розумінням стилістики виконуваного твору. Якщо хлопцям чогось і не вистачило, щоб потрапити у фінальну трійку, то точно не таланту. ЧАСТИНА 4. POST SCRIPTUM У режисерів арт-хаусного кіно є один з улюблених засобів побудови сюжету – флешбеки. Це коли у сюжетну лінію «втручаються» уривки або спогади з минулого. Що залишив по собі конкурс пам’яті Володимира Горовиця? Приємний післясмак

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

від якісного виконання, гордість за надзвичайно високий рівень майстерності українських учасників і декілька яскравих флешбеків-спогадів.

Володар Срібної медалі – Дмитро Чоні (Україна)

ФЛЕШБЕК № 1. Публіка. Цього разу підібралася обізнана, така, що знає, що між частинами концерту аплодувати не можна, навіть якщо оркестр змовк, а соліст поклав руки на коліна. Є на будь-якому філармонічному концерті особлива категорія відвідувачів (частіше відвідувачок поважного віку) – так званих «шипунів», тих, що дуже люблять демонструвати власну обізнаність за рахунок інших. І щоб якомога більше оточуючих про неї дізналося, вони починають голосно шипіти на аплодуючих невігласів, заглушуючи недоречні овації. Цього разу їм, на щастя, роботи не знайшлося. ФЛЕШБЕК № 2. Фантики. А ось звичку смоктати цукерки під час виконання і шарудіти обгортками у найбільш непідходящу мить – під час піано, або паузи, чи соло піаніста, – освічена публіка не викоренила. Бо задоволення має бути подвійне – краще, коли солодко не лише у вухах, а й у роті. Треба терміново запропонувати кондитерським фабрикам випускати лімітовану серію цукерок “Філармонічних” із спеціальною, антишарудящою обгорткою.

Р І К

ФЛЕШБЕК № 4. Напівпорожня зала. Нонсенс у світовій практиці міжнародних конкурсів. На конкурсі ім. Чайковського в Москві зала переповнена, наче індійський потяг, де через брак місця пасажири влаштовуються і на даху, і на вікнах… За життя Володимира Горовиця аншлагу на його концертах сьогодні позаздрила би навіть Мадонна. А конкурс його пам’яті, де грають надзвичайно талановиті музиканти, де українська фортепіанна школа демонструє дуже високий рівень, збирає напівпорожні зали. Прикро. Лише студенти фортепіанного факультету Національної музичної академії могли б заповнити усю Колонну залу. Тим паче, що від академії до філармонії 5 хвилин пішки. Колись сам Йоганн Себастьян Бах, заради того, щоб почути видатного органіста Дітріха Букстехуде, пройшов пішки 400 км! А ми, панове?…

Аліна Плахтієнко

ФЛЕШБЕК № 3. Велика сила музики. І не та, що окрилює і надихає. Та, що заколисує. Здавна відома цілюща властивість класичної музики. Зараз на цьому роблять гарні гроші – і нерви лікують, і дітей виховують. Ймовірно, цього разу хтось добряче підлікував собі нерви, адже натхненне виконання учасниками концертів в одному з півфіналів постійно супроводжувалось не менш натхненним хропінням. Можна лише позаздрити витримці учасників, та уявити скільки зусиль їм вартувало не зіскочити з місця посеред виступу і не жбурнути лакованого черевика у “сплячу красуню”. Володар Бронзової медалі – Олександр Леонов (Україна)

Лауреати ХІ конкурсу

218

2 0 1 7

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 1 7

Р І К

XI МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

17–27 КВІТНЯ

Олександр Злотник (Україна) – голова журі

СТАРША ГРУПА

2017

Норма Фішер (Велика Британія)

І ПРЕМІЯ

Кім Джунхі (Південна Корея)

ІІ ПРЕМІЯ

Дмитро Чоні (Україна)

Франческо Лібетта (Італія)

ІІІ ПРЕМІЯ

Олександр Леонов (Україна)

ІV ПРЕМІЯ

Лань Байчао (Китай)

V ПРЕМІЯ

Денис Лінник (Республіка Білорось)

VІ ПРЕМІЯ

Станіслав Гумінюк (Україна)

Марія Муравська (Польща) Авададжин Пратт (США) Микола Сук (США) Йожеф Ермінь (Україна) Маріан Рибіцкі (Франція)

219

2018

Д А Й Д Ж Е С Т

HONEY C AK E S FO R G O O D LUCK. K Y I V IS TO H O S T THE 12 T H INT E RN AT IO N AL COMPE T IT IO N FO R YO U N G PI ANISTS IN M E M O RY O F VL ADIM IR HO R O WIT Z Musicians from Australia, China, Belarus, Moldova, and Ukraine will show their mastery in the Horowitz Debut group (65 participants) and the Junior group (19 participants). “Traditionally, the competition will begin with a draw at the Kyiv Reinhold Gliere Institute of Music,” Iryna POLSTIANKINA, president of the International Charitable Foundation of the Vladimir Horowitz Competition, told The Day. “This year we decided to sweeten the ceremony a little, and the future contesters will be drawing… honey cakes, not pieces of paper, with the serial number of their performances marked on the reverse side.” The young pianists will be auditioned on April 19–22 at the Grand Hall of the Kyiv House of Scientists. The jury will be chaired by Valerii Kozlov, a professor at the Piano Department of the National Music Academy of Ukraine. The Horowitz Debut and the first round of the Junior Group’s participants will be auditioned from Thursday to Sunday from 9:30 a.m. and from 4 p.m., respectively. The second round will take place on April 23.

221

2 0 1 8

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«THE DAY»

18 April 2018

In the third round (April 24–25), finalists of the Junior Group will be accompanied by the Academic Symphony Orchestra of the National Philharmonic of Ukraine conducted by Vitalii Protasov in the acoustically-best Mykola Lysenko Hall of Columns. The finale of this competition will be the award ceremony and the concert of winners on April 25 at the Philharmonic. Incidentally, the Ukrainian piano school will be represented as broadly as possible, with participants coming from almost all the regions. In addition to cash prizes (in the Junior Group: first prize – 2,000 dollars and a gold medal; second prize – 1,500 dollars and a silver medal; third prize – 1,000 dollars and a bronze medal; fourth prize – 600 dollars and a title of laureate; fifth prize – 300 dollars and a title of laureate; and sixth prize – 200 dollars and a title of laureate), winner will receive special prizes from VIP guests, sponsors, and partners of the competition, including concerts in prestigious European halls and at festivals, orchestra-accompanied performances, a scholarship for the Kyiv-based International Summer Music Academy in 2018, and performances at a Radio Aristocrats concert.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

It will be recalled that the International Competition for Young Pianists in Memory of Vladimir Horowitz is the only Ukrainian contest represented in the European Union of Music Competitions for Youth (EMCY) and the World Federation of International Music Competitions (WFIMC). In various years, its winners were the now well-known Ukrainian musicians Vadym Kholodenko, Oleksandr Hryniuk, Anatolii Baryshevskyi, Roman Lopatynskyi, Dmytro Choni, and others, who adequately represent Ukrainian piano art in the world. This year’s competition is sure to produce new starlets of the piano. Incidentally, all the events can be watched online – on the competition’s website horowitz.org, in Facebook and YouTube.

Tetiana Polishchuk

222

2 0 1 8

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

М АЙБУ Т НІ «КО Р ОЛІ Ф О РТЕПІ АН О »

Нова зірка: львів’янин Богдан Терлецький — переможець ХІІ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця у Молодшій групі

223

2 0 1 8

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

У Києві з успіхом відбувся ХІІ Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Цьогоріч змагалися малеча і підлітки (група «Горовиць-Дебют» і Молодша група), які, незважаючи на юний вік, виконували складні твори і грали так віртуозно, що багатьох лауреатів можна назвати майбутніми «королями фортепіано». Ім’я легендарного піаніста, що дало назву конкурсу, символічне для України. Володимира Самойловича Горовиця називали «королем піаністів» і «громадянином світу» — завдяки його чарівному музичному обдаруванню. Маестро був киянином за народженням, але більшу частину свого життя прожив за океаном, тріумфально виступаючи по різних країнах світу. Своєю майстерністю і харизмою вражав слухачів і навіть тепер, коли слухаєш його записи, то захоплює дух! Нині конкурсантів можемо вважати спадкоємцями маестро в мистецтві, а лейтмотивом змагання стала фраза «Будь, як Горовиць»! Цьогоріч приймали 75 піаністів із Австралії, Білорусі, Молдови, Китаю та України (наша країна була представлена найширше — всі регіони). Нагадаємо, в групі «Горовиць-Дебют» (віком до 14 років) змагалися юні піаністи в чотирьох номінаціях — «А», «В», «С», «D» — розділених програмними вимогами. Конкурс цієї вікової категорії відбувався в одному турі. Найменшою учасницею стала 7-річна киянка Анна Кислицька, яка навчається в 1 класі музичної школи сценічного виховання ім. І. Карабиця (клас Сніжани Мамчич), яка отримала спецприз КМДА. Незважаючи на юний вік, дівчинка вже у своєму активі має кілька перемог на всеукраїнському та міжнародному фестивалях. Треба зазначити, що всі учасники — молодці! Бо показали, що вміють боротися, а ще перемагати свої страхи, вміти зосередитись у важливу хвилину і показати все найкраще, чого навчили їх педагоги, — не лише віртуозну техніку, а й розуміння нюансів

Р І К

«ДЕНЬ»

26 квітня, 2018 р. виконуваного твору. Хоча були й такі, хто не зумів стримати хвилювання, і це завадило гарно виступити. Та майже всі конкурсанти, незважаючи на юний вік, причаровували слухачів. ДИВО-ПІАНІСТИ Фаворитом «Горовиць-Дебют» став киянин Олександр Федюрко, учень 2 класу ДМШ № 21, який отримав перші місця в номінаціях «А» і «С», а улюбленцем публіки можна назвати Лі Чжесяна (Китай), який навчається в музшколі при Пекінській консерваторії. Він отримав приз « За віртуозність виконання». А ще ці хлопчики матимуть змогу продемонструвати свій талант: Олександр — на фестивалі в Швеції, а Лі в київській «Літній музичній академії». Для піаністів Молодшої групи (від 9 до 15 років) треба було пройти більш складні випробування (змагання відбувалися в три тури). До останнього етапу журі під орудою Валерія Козлова, професора фортепіанного факультету Національної музичної академії України, допустило шість конкурсантів, які виступили у супроводі Симфонічного оркестру Національної філармонії (диригент Віталій Протасов). Саме між цими конкурсантами: українцями Богданом Терлецьким, Анною Небабою, Софією Жолобовою та Марією-Луїзою Плєшаковою, австралійкою Пун Рай Ю та білорускою Айріс Шадріною відбувалася боротьба за медалі і звання лауреатів. Відкривав третій тур Богдан Терлецький, який приголомшливо виконав першу частину Концерту ля мінор Гріга. Цей фантастичний хлопчик причарував усіх: і публіку в залі, і членів журі, і навіть музикантів Філармонічного оркестру, які теж аплодували юному віртуозу в фіналі виступу. Це нова наша зірка! До конкурсу Богдана готували дві його улюблені вчительки Світлана Марко (Львівська музшкола № 2 ім. Колесси) і Оксана Рапіта (Львівська спеціалізована музшкола-інтернат ім. С. Крушельницької). За словами Світлани Леонідівни, Терлецький — диво-дитина, хоча

Д А Й Д Ж Е С Т

Виступає «Срібний» лауреат у Молодшій групі Анна Небаба, учениця Київської спецшколи-інтернату ім. Лисенка

За кулісами філармонії. Білоруські конкурсантки Біата Кабірова, яка на «Горовиць-Дебют» отримала нагороди в номінаціях «А», «В» і «D» та Айріс Шадріна — Бронзова медаль і III місце у Молодшій групі

224

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

він не з музичної родини і вперше прийшов у музичну школу п’ять років тому посеред року. «Це було 7 лютого, і цю дати ми щорічно відзначаємо, — згадує С. МАРКО. — Богдан дуже хотів вчитись, і це підкупало. Він тонко відчуває музику, наполегливо займався і дуже скоро, від уроку до уроку демонстрував прогрес. Уже за два роки переміг на своєму першому конкурсі. До речі, Богдану аплодували в Польщі, в активі він уже має запис альбому, з успіхом у минулому році виступав у Італії (феєричну перемогу у своїй віковій категорії здобув на VII Міжнародному фортепіанному конкурсі Junior e Senior» у Мілані в Концертній залі Палацу Дж. Верді), а тепер чудово показав себе на Конкурсі Горовиця. Ми віримо в його щасливі зірку! — Богданчик неймовірно талановитий хлопчик і дуже перспективний піаніст, зараз вчиться в 7 класі, — розказала «Дню» О. Рапіта. — Він закоханий у музику. Це його стихія і вже нова зірка, а своє подальше життя бачить лише в мистецтві. Коли сідає за інструмент, то навіть забуває про час. Думаю, що прізвище Терлецький меломанам обов’язково треба запам’ятати, бо Богдан ще не раз здивує своєю майстерністю і тонкою передачею відчуття творів, які виконує. Ми гордимося цим талановитим хлопчиком! — Я вдячний своїм вчителям за науку, і коли сів за рояль, просто пригадав наші уроки і грав так, як відчував грігівську музику. Музика є найбільшим та найважливішим захопленням у моєму житті, — каже Богдан Терлецький. — Це як вершина, на яку потрібно підійматися усе своє життя! Мені подобається класична музика — зокрема твори епохи романтизму та бароко. У вільний час люблю слухати Й. С. Баха, Ф. Шопена, С. Рахманінова, Л. ван Бетховена, В. А. Моцарта. Хоча, якщо чесно, то люблю усі твори композиторів, музику яких граю на даний момент. Але є улюблені — Бах, Бетховен,Моцарт, Шопен, Гріг, Ліст та Рахманінов... Саме цей піаніст отримав I місце і «золоту медаль», а ще такі престижні «бонуси»: від EMCY (Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів) – сертифікат на концертний виступ; матиме змогу грати в залі Альфреда Корто (Париж) 2018—2019 рр.; участь у серії концертів «Молоді таланти світу» — Young World Talent 2019—2020 (Швейцарія); виступи в концертній серії сезону 2019—2020 рр. в Українському інституті в Швеції і культурологічному проекті «Мистецькі експедиції» (Стокгольм)! «КОЖЕН ТУР МАВ СВОЮ СКЛАДНІСТЬ»

2 0 1 8

Р І К

Анна Небаба, учениця Київської спецшколи-інтернату ім. Лисенка (клас Наталії Толпиго) після виконання 2 і 3 частин Концерту соль мінор Мендельсона впевнено заявила про те, що росте професійний музикант і заслужено завоювала II місце та «срібло». Після виступу розказала «Дню», що їй 13 років, а навчатися грати на фортепіано вона почала ще чотирирічною! «Цей інструмент мене зачарував, — зізналася Анна, — і я попросила батьків, щоб вони підтримали мою мрію не просто навчитися добре грати на піаніно, а в майбутньому стати професійною піаністкою. У мене є досвід участі і перемоги в міжнародних конкурсах, але до цього творчого змагання я дуже ретельно готувалася і хотіла показати себе з найкращого боку перед публікою і членами поважного журі. Знаєте, кожен тур мав свою складність, але третій — найцікавіший, адже ти маєш змогу виступати з високопрофесійними музикантами. Коли закінчила свою гру, для мене було дуже приємно почути схвальні відгуки від маестро Віталія Германовича Протасова і оркестрантів. Третє місце і бронзова медаль полетить у Білорусь. Тендітна Айріс Шадріна, 7-класниця Республіканської гімназії-коледжу при Білоруській академії музики (клас Аріадни Гужаловської) в третьому турі впевнено виконала 2 і 3 частини Концерту № 2 Бетховена і її виступ тепло сприймали слухачі. — Виконавський рівень конкурсантів був дуже високим, — зауважив голова журі Валерій Козлов. — Складні твори діти грали дуже майстерно. Ми можемо гордитися, що українська фортепіанна школа була достойно представлена. Серед відкриттів — чудовий виступ львів’янина Богдана Терлецького. Можна порадіти, що в Україні засяяла юна зірка. Думаю, що в цього піаніста велике творче майбутнє. До речі, вперше велася онлайн-трансляція заходу не лише на офіційному сайті конкурсу www.horowitzv.org, а й на всіх головних комунікаційних платформах — Facebook, YouTube, Instagram та Twitter, а тому всі бажаючі не тільки в Україні, а й за кордоном могли наживо почути виступи конкурсантів.

Тетяна Поліщук

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

СВІТЛ АН А ВАС И ЛЬ Є В А ЩЕ 20 01 - ГО РАЗО М ІЗ ЧОЛО В ІКО М ТА ДО НЬ КО Ю ПЕРЕЇ ХА Л А ДО ШВ Е Й Ц АР ІЇ Швейцарка українського походження — арт-директор фестивалю ArtDialog Світлана Васильєва — розповіла про досвід проведення великих арт-проектів у Європі, а також поділилася своїми думками стосовно реалізації реформи у сфері культури в нашій країні. Світлана Васильєва ще 2001-го разом із чоловіком та донькою переїхала до Швейцарії. Там вона продовжила музичну діяльність у великих оркестрах. З Україною її пов’язують дуже багато життєвих і творчих обставин. Вона випускниця Національної музичної академії ім. П. Чайковського, клас скрипки, працювала в оркестрі Національної опери України, стояла біля витоків створення оркестру «Київські солісти» під керуванням Богодара Которовича. Днями Світлана приїхала до Києва в рамках конкурсу Горовиця. — Світлано, а як вийшло, що у Швейцарії ви стали займатися не тільки музичною діяльністю по класу скрипки, а ще й активним культурним менеджментом — Моя професія і моє покликання — скрипка. Але я завжди була організатором різних заходів. Ще у 2005-му я пройшла навчання за фахом «Культурний менеджмент ARTOS» при Лозаннському університеті, щоб зрозуміти, як функціонує вся ця кухня. 225

2 0 1 8

Р І К

«ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ»

29 квітня 2018 г.

У Швейцарії в мене є друг, швейцарський диригент, із яким я познайомилися, щойно приїхала з України. Він організував свою компанію і взяв мене в партнери. І ось одним із доволі значущих наших міжнародних проектів (у співпраці з Jeune Opéra Compagnie) був швейцарсько-український проект Requiem2Mozart, який пройшов у Києві та Львові восени 2008 р. Проект отримав безліч позитивних відгуків. У ньому взяли участь 300 музикантів. Одне слово, це був мегапроект. І, знаєте, усіх вразила якась душевність цього проекту, попри його масштабність. Природно, якщо проводиш проекти в Україні, то тут багато метушні. Все треба контролювати до останнього. А у 2012-му віолончелістка Наташа Гутман запропонувала зробити фестиваль ArtDialog. — Ваш фестиваль ArtDialog у Швейцарії передбачає мультижанровість: балет, класичну музику, живопис. Наскільки це затребувано сучасними цінителями? — Публіка скрізь різна. Але, в принципі, з самого початку ми хотіли зробити ArtDialog як мультижанровий майданчик. Одні люблять одне, інші — інше, проте в цьому й суть. Нас підтримали зразу ж — і місто, і кантональна влада (це за аналогією обласних в Україні). Тобто ми існуємо на ці гроші. Великих спонсорів у нас немає. Але є фонди, які нас підтримують. Їхні гроші, як субсидія.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

— Хто з музикантів, колективів, арт-персон був учасником вашого фестивалю? — Було дуже багато музикантів — з України, інших країн. Наприклад, Антоній Баришевський, Андрій Пушкарьов, Валерій Мурга, Оксана Крамарьова. Робили виставку українських художників — Олексія Полякова, Георгія Зайченка, Сергія Смирнова. Це майстри, роботи яких містяться у фондах різних музеїв. Це було партнерство з однією приватною швейцарською галереєю, і українські художники там теж були. Отож намагаємося підтримувати українських художників та артистів. — Швейцарські зірки відгукуються на запрошення брати участь у вашому фестивалі? — У нас українське коріння, і ми живемо у Швейцарії з 2001 р. На жаль, для більшості тамтешнього населення немає різниці між українцями й росіянами. Ми й американців запрошували, й ізраїльтян. Однак швейцарці вважають, що це «російський фестиваль». Це важко. Але, очевидно, має минути багато часу, щоб була диференціація. На Заході в людей є свої кліше, установки. Я кажу про середній клас людей, котрі не музиканти. — Світлано, а ви стежите зі Швейцарії за гучно задекларованою культурною реформою в нашій країні? Що думаєте про ці процеси? — Ця реформа досить боляче позначилася і на колективі, в якому я працювала. Це справді болісно для музикантів. Але іншого шляху немає. Контрактна система запроваджена в усьому світі. Але вона скрізь різна. Уявіть, у Цюріху весь балетний склад працює за річним контрактом. І це завжди дуже велика напруга. А ось співаків можуть звільнити відразу! Тобто контрактна система — давно норма для західного артиста. І всі до цього звикли. Так, для багатьох це постійна напруга. Але «просто так» людину звільнити не можна. Певна річ, збираються комісії, в результаті конкретного винуватця твого звільнення немає. Але на підсвідомому рівні люди завжди готові до того, що тебе можуть звільнити. Наприклад, у Цюріху в оперному театрі 2008-го змінився інтендант. І у зв’язку з цим 30% вокального складу було звільнено. Також практично весь балет, усіх балетмейстерів, усю адміністра226

2 0 1 8

Р І К

цію. Адже коли приходить новий директор, то разом із ним у театр приходить і нова політика. Так, це може бути процес поступовий, інколи попередні проекти тривають. Але багато що починається «спочатку». І це так. — А в Україні у зв’язку з контрактною системою бачите проблеми? — Тут бояться втратити роботу, це природно. Адже більш соціально захищеної системи, ніж радянська, немає й не було. Ти потрапляв у колектив, і звільнити тебе було, практично, неможливо. Відповідаєш ти професійному рівню чи ні. Але ж не всі підтримують творчий рівень і розвиваються? Хтось не хоче, хтось через стан здоров’я не може, хтось на щось ображений. У творчих колективах це завжди складно. І, мабуть, це правильно — підтримувати живу конкуренцію для належного творчого рівня колективу. Але мене, до речі, приємно здивував надзвичайно високий рівень оркестру нашої Національної опери України, коли потрапила на оперу «Норма» Белліні. Відчувається, що в оркестр приходить творча молодь іншого рівня. Природно, і дирекцію театру зрозуміти можна. Це ж дуже складно — при контрактній системі вирішувати долю музикантів. Але потрібно або відповідати критеріям, або йти з театру. Правда, суб’єктивізм завжди є. Треба розуміти, хто має владу, а хто — підлеглий. На Заході саме так, ти до цього звикаєш, не можеш казати — мовляв, я «народний». Якщо ти не підходиш, тебе чемно звільнять. — Чи з усіма українськими чиновниками вдається знайти спільну мову щодо міжнародних проектів? Чи всі вони розуміють важливість євроінтеграційних процесів? — Усе залежить від особистого контакту: до кого ти приходиш, із якою метою. Мені здається, що до будь-якої людини можна знайти підхід, переконати її, зацікавити. У наших структурах переважно залишилася радянська система. Свого часу мені треба було прийти в оркестр, поставити скрипку — і все. А тепер потрібна активність. Виникли такі імена, як Раду Поклітару. Є співаки, балет. Ресурс дуже великий. Інша річ — «чого» бракує? Бракує (на рівні політики) розуміння того, що ніколи не підняти рівень країни без культури. Економіка — так, це може якось впливати на рівень життя або на розвиток чогось. Але якщо говорити про імідж України на Заході, то це тільки культура, спорт, дипломатія.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Три речі. Уміння домовлятися, іти на компроміси, дружити. — Це як модний нині емоційний інтелект. — Так, саме емоційний. Зараз це дуже модне поняття, актуальніше, ніж IQ. Одне слово, повага до людини, повага до творчої професії, підтримка. Та й податкову систему в Україні слід змінити на користь культури. Адже висока культура завжди потребувала підтримки. Тараса Григоровича викупили, по суті, меценати. Микола Васильович Гоголь часто жив на «спонсорські» гроші. Й інакше бути не може. Якщо ти багатий, ти повинен віддавати гроші на доброчинність, культуру. — На думку багатьох, в Україні система культурного менеджменту занадто забюрократизована… — Можливо, в Україні система недостатньо структурована? Наприклад, якщо порівнювати з Францією, то там бюрократія дуже розвинена. А в Україні завжди можна домовитися, велику роль відіграє особистий чинник. Можливо, в Україні немає чітко налагодженої системи? І тому права рука не знає, що робить ліва — у справі організації менеджменту. Наприклад, коли я прилетіла в Бориспіль, то в аеропорту працює вся пропускна система. А ось в Америці на десять літаків працюють усього три віконечка. Будь-яка система бюрократична. Бувають складні люди, противні чи примхливі, але дуже важливо, як організувати процес. — Які українські колективи ви б хотіли запросити до Швейцарії найближчим часом? — Для мене було б великою честю запросити до Швейцарії театр Раду Поклітару — «Київ модерн-балет». Ще — чудовий балет нашого оперного театру, там танцюристи дуже хороші. Природно, Київський камерний Національної філармонії під керуванням Романа Кофмана. В Україні є прекрасні музиканти — Дмитро Ткаченко, Олексій Ботвінов. Є багато достойних імен! Не можу говорити про драматичний театр, оскільки це не моя сфера, може, це вийде в майбутньому, чому б і ні? Мені здається, зараз загальний творчий рівень українських колективів взагалі піднявся, і є майстри, які достойні представляти Україну за кордоном. — А в чому, на ваш погляд, феномен наших українських зірок на За227

2 0 1 8

Р І К

ході? Таких, наприклад, як Карабиць, Монастирська, Дідик, Линів, інших? — Природно, це творчий потенціал. До того ж українська ментальність. Немає гонору, амбіційності. З такими людьми легко працювати. Є бажання інтегруватися, служити, може бути занижена самооцінка, але це інколи й допомагає пристосовуватися до непростих життєвих обставин. — Ви досить багато років пропрацювали в Київському оперному. Потім здобули досвід роботи в європейських творчих структурах. Можете узагальнити або порівняти цей свій досвід? — В українських колективах усе базується на дружбі між колегами, нібито всі разом, одні інтереси, приємне спілкування. А на Заході кожен сам по собі. Через те, що часто національність людей різна, немає таких емоційних зв’язків. Там музикант насамперед — функціонер, повинен відмінно виконувати свою роботу. І ні на що більше не розмінюватися. В Україні більше концентруєшся не на роботі, а на гуманному аспекті, на людській сфері. Тебе мотивують інші речі. А там ти повинен прийти, бути підготовленим на сто відсотків, а решта — потім. — У чому безпосередньо Україні треба намагатися переймати європейський досвід? — Потрібно на перше місце ставити роботу, а не емоційну складову. Приховувати інколи недоречні амбіції, бо вони більше дестабілізують і руйнують, ніж творять. А ще — бути відповідальним за твій маленький елемент, який ти мусиш виконувати на сто відсотків. І, мабуть, треба навчитися працювати. — Недавно в Національній опері України пройшов конкурс на посаду гендиректора — художнього керівника. Виграв попередній керівник, із великим досвідом роботи в цьому ж театрі. Це добре чи зле? — По-моєму, нічого не змінилося. Були конкурси, але це формальність. Вочевидь і колектив не готовий змінювати керівництво, бо, як бачимо, на сьогодні немає гідного кандидата. У таких великих структурах є своя внутрішня політика й певні зобов’язання керівництва перед колективом. І якщо раптом змінити щось кардинально, то може бути стрес для багатьох творчих людей. Адже будь-який новий керівник — це особлива політика того чи іншого театру.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Вважаю, що на сьогодні треба повільно відходити від моделі репертуарного театру, треба впроваджувати нові форми. Але важливо одночасно дивитися, як публіка на це реагує. Наскільки для маркетингу самого театру це вигідно. У Швейцарії є спеціальний комітет, який приймає певні кадрові рішення, мовляв, у керівника контракт закінчується і, швидше за все, подовжений не буде. Отож, уявіть, у нас було голосування 2017-го, що директора колективу звільнять аж у 2022-му! І за цей час буде реалізовуватися політика уживання нової людини. Це доволі повільний процес, але максимально стабільний для всього творчого складу. Розламати найпростіше. І вказати на окремі вади простіше простого. А ось як конструктивно вчинити — для цього завжди потрібні мудрість, досвід, бажання працювати на перспективу. — Світлано, як часто ви нині берете до рук скрипку, з урахуванням вашої завантаженості по менеджерській лінії? — Я зайнята на тридцять відсотків як скрипаль в оркестрі. Я працювала з такими видатними музикантами сучасності, як Зубін Мета, Джон Еліот Гардінер, Теодор Курентзіс, Армін Жордан, Ніколаус Арнонкур, Володимир Федосєєв, Іван Фішер, Мішель Плассон, Даніеле Гатті, Франц Вельзер-Мьост, Нелло Санті, ще з видатними оперними режисерами та балетмейстерами, серед яких Хайнц Шпьорлі, Їржі Киліан, Олексій Ратманський. Навичок музиканта не втрачаю. Але, крім цього, хочеться робити різні арт-проекти. Мене це більше приваблює.

228

2 0 1 8

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 1 8

Р І К

XІI МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

18–25 КВІТНЯ

Валерій Козлов (Україна) – голова журі

МОЛОДША ГРУПА

2018

Паола Вольпе (Італія)

І ПРЕМІЯ

Богдан Терлецький (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Анна Небаба (Україна)

Юстас Дваріонас (Литва)

ІІІ ПРЕМІЯ

Айріс Шадріна (Білорусь)

ІV ПРЕМІЯ

Марія-Луїза Плєшакова (Україна)

V ПРЕМІЯ

Софія Жолобова (Україна)

VІ ПРЕМІЯ

Пун Рай Ю (Австралія)

Марія Муравська (Польща) Валіда Расулова-Сук (США) Балаж Соколаї (Угорщина)

229

2019

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

КОНКУ Р С ГО Р О ВИ Ц А: М АГИЯ И М Е НИ

С 16 по 24 апреля в столице пройдет Международный конкурс молодых пианистов памяти Владимира Горовица. За все время проведения конкурса участниками соревнований стали более 1300 молодых музыкантов из 35 стран мира, что свидетельствует о большом внимании международного сообщества к этому музыкальному форуму. С прошлого года внесены изменения в положение о проведении конкурса. Итак, один конкурс проходит в течение трех лет, – ежегодно поочередно представляя одну возрастную категорию: самых маленьких участников «Горовиц-Дебют» и Младшую, Среднюю и Старшую группы. 16–24 апреля состоится прослушивание Средней группы в возрастной категории от 14 до 19 лет. Кстати, предварительный квалификационный отбор участников уже состоялся, его прошли 27 молодых исполнителей из девяти стран мира. За годы своего существования международный конкурс стал неотъемлемой составной частью музыкальной культуры Украины, фортепьянной в частности. Общаясь с его лауреатами, можно узнать, что, побывав на конкурсе хотя бы раз, участники становятся частью большой фортепьянной семьи, которая в течение многих лет содействует их карьерному росту. Благодаря чему? С 1998 года при конкурсе работает «Школа исполнительского мастерства», а с 2000-го действует Международный культурно-художественный проект «Международная летняя музыкальная академия». В течение этих лет свыше 231

2 0 1 9

Р І К

«ЗЕРКАЛО НЕДЕЛИ»

22 марта 2019 г.

700 молодых музыкантов из 18 стран мира в пределах указанных проектов имели возможность посещать мастер-классы и учиться у знаменитых музыкантов. Один из известных пианистов США ХХ века, Даниэль Поллак, сказал о Владимире Горовице: «Время от времени в нашей жизни появляется исполнитель, который производит настолько большое впечатление, что, почувствовав его один раз, мы меняемся навсегда». Эти слова можно применить и к конкурсу, названному в память о выдающемся музыканте. Ведь за 24 года проведения конкурса он повлиял на профессиональное становление многих молодых исполнителей. Например, немало лауреатов подтвердили свои достижения на престижных международных конкурсах: имени А. Рубинштейна (Израиль), имени Вэна Клайберна (США), имени Ф. Бузони (Италия), имени П. И. Чайковского (РФ), на конкурсе пианистов в Хамамацу (Япония), конкурсе ARD (Германия) и других. Исполнительный директор, президент Международного благотворительного фонда Конкурса Горовица Ирина Полстянкина рассказывает: – Начиная с 2004 года Конкурс Горовица – единственный в Украине, который входит в состав Всемирной федерации международных музыкальных конкурсов. А чтобы стать членом Всемирной федерации, надо было выполнить ряд условий и квалификационных требований: возрастной ценз (участие молодых музыкантов старше 19 лет), количество премий и размер премиального фонда, «меж-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

дународность» членов жюри и участников, наличие ангажементов. Конкурс должен проходить в акустических залах при наличии высококлассных роялей различных брендов. К участию в финальном туре должны привлекаться профессиональные симфонические коллективы. Конкурс инспектируют представители WFIMC, приезжают коллеги из других конкурсов, поэтому уровень и условия его проведения – предмет нашей постоянной заботы. Дирекция конкурса Горовица работает в режиме нон-стоп и за 24 года сформировала структуру, составными частями которой являются Международная летняя музыкальная академия, система мастер-классов на протяжении учебного года в КИМ им. Р. Глиэра, организация и проведение концертов в Украине и за рубежом, уникальные радиоконцерты и авторские программы Иванки Карабиц на радио «Аристократы», издательская деятельность, активные страницы в социальных сетях. Не имея такой активности, невозможно оставаться на плаву в современном мире, подтверждать свою квалификацию члена Всемирной федерации. – Ирина, одним из обязательных требований І тура является исполнение музыки украинских композиторов. Из опыта предыдущих лет – удается ли справиться с интерпретацией украинской фортепьянной музыки исполнителям из США, Южной Кореи, КНР, Японии, Австралии, Израиля, Италии? – Исполнение пьесы украинского композитора иностранными участниками – это очень интересно и для жюри, и для публики. Иностранцы просят прислать им ноты, часто ведется весьма длительная переписка: «А можно пьесу-миниатюру виртуозного плана?», «А кантилену?», «А в джазовой манере?» Потом с интересом ждем, что же выберет участник. Иногда случается, что некоторые пьесы становятся «хитами» у иностранцев. Так было с Токкатой В. Филиппенко, «Бурлеской» М. Скорика, «Кич-музыкой» В. Сильвестрова, Прелюдиями И. Карабица; сейчас очень популярен С. Борткевич. Часто именно иностранные участники получают спецприз за исполнение пьесы украинского композитора. Уже в течение многих лет иностранные участники и члены жюри просто скупают все, которые только можно, ноты украинских композиторов. Мы, конечно, пытаемся помочь, хотя очень трудно объяснить нашим гостям, почему в столице европейского государства нет специализированного нотного магазина... 232

2 0 1 9

Р І К

– Как жюри конкурса обычно оценивает яркие творческие индивидуальности? Что преобладает – артистизм, демонстрация личного исполнительского стиля или «послушное» раскрытие стиля композитора? – В самом названии конкурса «памяти В. Горовица» есть магия имени. Поэтому наше жюри слышит и отмечает конкурсантов с ярко выраженной индивидуальностью, иногда прощает им свободную интерпретацию, поскольку знает: таланту позволено то, что не дозволено обычному исполнителю.

Виктор Сподаренко

Д А Й Д Ж Е С Т

27 ВІРТ УО ЗІВ І О Н Л АЙН

Найкращих із кращих назвуть на Міжнародному конкурсі молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Цьогоріч із 16 до 24 квітня в Києві відбудеться XІІ Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця (Середня група). Свою виконавську майстерність демонструватимуть піаністи із Австралії, Великобританії, Вірменії, Ізраїлю, Італії, Канади, Китаю, Литви та України. Про особливості творчого змагання, учасників, суддівську команду і нагороди, що їх одержать переможці, «Дню» розказала Ірина Полстянкіна, президент Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця: — Відбірковий тур конкурсу пройшли 27 учасників. Це музиканти віком від 14 до 19 років. Цьогоріч більше заявок надіслали іноземці — 15, а українських учасників буде 12 — це представники київської фортепіанної школи, а також конкурсанти із Харкова, Дніпра, Сум та Мукачева. Нагадаю, починаючи з 2004 року Конкурс Горовиця — єдиний в Україні, що входить до складу Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів. Нині судейську команду очолить ректор Київського інституту музики імені Р. М. Глієра Олександр Злотник. Членами журі також будуть відомі музиканти і педагоги: Ванесса Латарш (Великобританія), Діна Йоффе (Ізраїль), Франческо Лібетта (Італія), Войцех Світала (Польща), Микола Сук (США) і Тетяна Рощина, професор, завідуюча кафедрою спеціального фортепіано Національної музичної академії України.

233

2 0 1 9

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

4 квітня 2019 р.

Чекаємо на почесних гостей. До Києва прилетить Бартоломей Везнер (Польща) — піаніст, доктор мистецтвознавства, професор фортепіано Академії музики імені Ф. Нововейського та Академії фортепіано ім. І. Падеревського у Бидгощі (Польща), художній керівник музичної програми фестивалю Blumwe Villa, заступник директора і секретар Міжнародного конкурсу піаністів ім. І. Падеревського. Із Франції приїде Маріан Рибіцкі — професор фортепіано Вищої музичної школи імені А. Корто в Парижі, член журі багатьох знаних міжнародних конкурсів, художній директор Асоціації Анімато, засновник декількох міжнародних конкурсів. А із Швейцарії має прилетіти Наталія Пасічник — відома піаністка, професор фортепіано Королівської академії музики у Стокгольмі та Академії ім. Е. Гріга Університету м. Берген у Норвегії. Вона також є засновницею і директором Українського інституту у Швеції та художнім керівником музичного фестивалю «Переосмислюючи Європу». Після реєстрації та жеребкування учасників із 17 до 19 квітня розпочнуться прослуховування першого туру, а з 20 до 21 квітня відбудеться другий тур. Виступати конкурсанти будуть у Великому залі Будинку вчених НАН України, який має чудову акустику. А ті, хто дійде то третього туру, продемонструють свою майстерність 22 і 23 квітня в Національній філармонії, виступаючи разом із музикантами Київського симфонічного оркестру під орудою Віталія Протасова. Переможців журі назве 24 квітня, і тоді ж відбудеться концерт лауреатів.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

— Перемога на Конкурсі Горовиця не просто престижна, а й має суттєву фінансову складову та суперпризи... — Цьогоріч вирішити фінансові питання нам допомогли Міністерство культури України, Департамент культури КМДА, а також спонсори — Польський інститут у Києві та меценати. Так, перша премія (золота медаль) —5000 доларів США; друга премія (срібна медаль) — 2500 доларів США; третя премія (бронзова медаль) — 1500 доларів США; четверта премія — 1000 доларів США, звання лауреата; п’ята премія — 700 доларів США, звання лауреата; шоста премія — 500 доларів США, звання лауреата. До речі, завдяки почесним гостям конкурсанти здобувають спецпризи й отримують цікаві аганжементи, їх запрошують до участі в концертах, що відбуваються на престижних сценах світу. Наприклад, приз EMCY (Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів) — сертифікат на концертний виступ для одного з переможців. Від нашого Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця буде кілька призів: • стипендія на навчання у Міжнародній «Літній музичній академії» в сезоні 2019 року; • виступ з оркестром лауреата ХІІ Конкурсу в межах Міжнародного фестивалю «Київські літні музичні вечори»; • концерти лауреатів у містах України. Маріан Рибіцкі, художній директор Асоціації Анімато (Франція), надасть лауреатові-переможцю можливість виступити в залі імені Альфреда Корто (Париж) у сезоні 2019—2020. Наталія Пасічник, директор Українського інституту у Швеції (Стокгольм), запропонує лауреатам виступи в концертній серії Українського інституту у Швеції сезону 2020—2021. А спеціальною відзнакою Українського радіо стане студійний запис лауреата до художнього фонду радіо.

234

2 0 1 9

Р І К

— Однією з вимог конкурсу є виконання українського твору. Учасники самі вирішують, що і кого з композиторів виконувати, чи ви їм пропонуєте певний перелік творів? — Який твір і якого автора виконувати — конкурсанти вирішують самостійно. Але якщо до нас звертаються, щоб ми щось порадили, то ми пропонуємо список творів і консультуємо. Часто іноземці просять надіслати їм ноти, але останнє слово — за конкурсантом. Виконання п’єси українського композитора іноземними учасниками завжди дуже цікаво слухати не лише членам журі, а й меломанам, бо це оригінальне «прочитання» навіть відомих творів. — Минулого року, коли змагалися піаністи у групі «Горовиць-Дебют» і Молодшій групі, здійснювалась пряма трансляція конкурсу в інтернеті, а як буде зараз? — Ми хочемо, щоб усі, хто цікавиться перебігом змагань, були в курсі подій, а тому надамо можливість подивитися онлайн-трансляцію прослуховувань на сайті конкурсу horowitzv.org або на офіційній сторінці у Facebook.

Тетяна Поліщук

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

АНТОН І Й БАР И ШЕ ВС Ь К И Й: «В УКРАЇН І ЗБІ ЛЬ ШУЄ Т Ь С Я АУД ИТОР ІЯ, ЯК А ГОТО ВА СПРИЙ М АТ И “ С К Л А ДНУ” МУЗИК У» Антоній Баришевський – соліст Національної філармонії, один із небагатьох піаністів вітчизняної фортепіанної школи, про якого знає цілий світ. Серед його здобутків – гран-прі, Золоті медалі, призи публіки та статус лауреата понад 20 престижних міжнародних конкурсів. У віці 16 років він уже став володарем премії Загальнонаціональної програми «Людина року». У 2019 році Антоній даватиме майстерклас у Літній музичній академії в Німеччині, тож в інтерв’ю він розповідає про особливості свого навчання в Парижі, виконавські та педагогічні принципи видатних піаністів ХХ століття, розповідає про значення Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця в його особистій виконавській кар’єрі та ділиться виконавськими секретами піаніста з молодими музикантами, які прагнуть досягти перемог у престижних міжнародних конкурсах. Антонію, Ви є одним із небагатьох сучасних піаністів України, які підкорили публіку різних концертних залів світу – Франція, Італія, Німеччина, Іспанія, США, Ізраїль і цей перелік можна довго продовжувати. Що стало поштовхом до активного музичного та концертного життя? Вже у 12–13 років я хотів стати концертуючим піаністом. Наскільки я пам’ятаю, в школі, виконуючи завдання намалювати автопортрет, я «доліпив» біля себе рояль і потяг, що їде через усю голову (посмі235

2 0 1 9

Р І К

«ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ»

6 квітня 2019 р.

хається). Щодо поштовху... Це все дуже поступова річ. Все починалось в дитинстві зі слів вчительки про те, що «є талант». А далі – багато годин занять за інструментом, потім перші невеликі шкільні успіхи, перші виступи в філармонії, конкурси тощо. Після завершення навчання в Україні, Ви навчались у Франції в Нормальній школі музики імені Альфреда Корто в Парижі, де у свій час викладали такі відомі композитори та виконавці, як Н. Буланже, О. Мессіан, А. Онеггер, Дж. Енеску, І. Стравінський, М. Лонг. Яке значення у Вашій виконавській кар’єрі належить навчанню в Парижі та чим відрізняються навчальні програми та підходи до підготовки піаніста у Франції та в Україні? Моє навчання в Парижі проходило у формі уроків, деякі з них були консультативними. Моїми предметами були лише фах та камерна музика. Для мене важливішим було саме культурне життя Парижу, концерти в Театрі на Єлисейських полях, Залі Плейєль, Місті Музики, спілкування і зустрічі. Пригадую зустріч з Люка Дебаргом, який, займаючись в аудиторії, настільки захопився сюїтою Баха, що забув ввімкнути світло. Або незабутню зустріч на концерті Тріфонова – хтось заходить посеред твору в зал, сідає поруч, і раптом в темряві впізнаєш Марту Аргеріх.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

Наскільки відомо, Ви брали уроки в майстер-класах та удосконалювали майстерність у відомих піаністів – Альфреда Бренделя, Даниїла Поллака, Лілі Дорфман, кожен з яких пов’язаний з традиціями фортепіанної школи своєї країни – Австрії, США, Ізраїлю. Чим запам’ятались Вам ці зустрічі і наскільки цінними для піаніста є такі майстер-класи?

значення. Але загалом мені найближча музика романтизму і багато з того, що з’явилось в ХХ сторіччі та пишеться зараз.

Альфред Брендель мене просто вразив своєю енергією в його віці, іноді, почуваєшся старішим за нього. Запам’ятався дуже емоційним, ревним і палким ставленням до виконуваного тексту. Але, навряд, з цього можна чогось навчитись: щоб грати так, як він вчив, треба бути ним… Даниїл Поллак теж педагог не для всіх. Маючи величезні «рахманіновські» руки, він пристосував їх до гри специфічним туше (легендарне «in,in») і вигадав сам багато різних суто виконавських прийомів – таких, як ефектне зривання останніх акордів, наче зриваєш самі клавіші з клавіатури. Але, окрім цього, він теж занурює учня в текст і спонукає до пошуку відповідей: чому написано саме так (?), який глибокий зміст закладено в музиці. Його речиталі були для нас одкровенням. Можливо тому, що увесь зовнішній антураж та американський шарм не давали змогу побачити і почути його потужну виконавську сутність.

Як правило, мої програми складаються з того, що мене цікавить у даний час. Інколи це не пов’язані між собою речі. У моїй виконавській практиці було також декілька концептуальних концертів – один, присвячений темі дзвонів (з музикою від Куперена до Пярта), інший – трьом містам: Відню (перша та друга Віденські школи), Києву (Київський авангард) та Дармштадту (післявоєнний авангард).

Лілі Дорфман – це один з моїх улюблених вчителів. Лілі – це суцільна пристрасть до музики. Її самовідданість є неймовірною. Саме в неї є великий педагогічний хист – щось прометеївське. Передача учневі не тільки знань, але, найважливіше, – цього вогню, що робить виконання живим, «злітаючим». Як відомо, Лілі Дорфман є співзасновницею Літньої музичної академії в Німеччині (ISAM), чи мали можливість співпрацювати з цією академією раніше? Так, саме там я і познайомився вперше з Даниїлом Поллаком та Лілі Дорфман, будучи їх учнем на цих майстер-класах. Наскільки відомо, в 2019 році Ви матимете можливість давати майстер-клас з фортепіано в ISAM в Німеччині, де майбутні студенти повинні підготувати класичну сонату, твір композитора-романтика і сучасний твір. Особисто для Вас, яка музика є більш близькою – твори класиків, романтиків, авангардистів? Я не роблю для себе жанрового чи стильового розділення, бо є музика, що мене цікавить і така, що ні – епоха тут має опосередковане 236

2 0 1 9

Яким чином Ви формуєте свої концертні програми: це набір творів, які Вам подобаються, чи формуєте програму для вираження певного концептуального погляду, особистого виконавського маніфесту, що прихований за змістом нотного тексту?

У школі музики імені Альфреда Корто, де ви навчались в Парижі, проводиться п’ятиденний семінар для виконавців-інструменталістів з подолання сценічного хвилювання. Чи виникає у Вас сценічне хвилювання перед важливим концертним виступом і які поради Ви могли б дати юним виконавцям, щоб подолати панічні відчуття на сцені? Насправді, хвилювання буде присутнє завжди. Без нього виконання втрачає певну гостроту. Але щодо подолання паніки, простий спосіб – це просто грати якомога частіше на сцені. Нехай це будуть невеликі аудиторії, закриті виступи перед друзями, але це вже буде досвід і ріст впевненості в собі. Ви є лауреатом більше 20 престижних міжнародних конкурсів, де, крім перших премій, отримували також чимало спеціальних призів публіки. Наскільки важливою є музична комунікація виконавця з аудиторією? І чи є відмінності у сприйнятті музичних творів між українською та зарубіжною публікою, наприклад, творів авангардного напряму? Комунікація, безумовно, важлива, але сприйняття залежить часто від публіки конкретного залу. Є публіка, що готова сприймати складну музику, дуже відкрита і зацікавлена, а є більш консервативний сегмент слухачів. В Україні за останні роки збільшилась перша аудиторія і, на противагу їй, коло шанувальників популярної класики. Але ці люди рідко перетинаються. Тому наші філармонійні зали рідко заповнюються на музику авангардного спрямування, яка теж має там звучати, хоча б в певних пропорціях до класики.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Серія конкурсних перемог у Вашому творчому житті розпочалася з 2005 року, де Ви здобули ІІ премію та Спеціальний приз «За видатне виконання» в Середній групі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Чи можна вважати цю перемогу знаковою у вашому творчому житті і чи вплинула вона на вашу виконавську кар’єру? Так, я добре пам’ятаю перші американські гастролі після Конкурсу Горовиця. Ямаха-хол, Стейнвей-хол в Нью-Йорку – знайомство з Белою Давидович, яка недорахувала такт пауз в моїй 4-й баладі Шопена, зворушливі концерти для української діаспори в Александрії і ще багато концертів в різних містах. Від конкурсу мав також запланований концерт з оркестром в Німеччині, поїздки до «дружньої» на той час Росії і багато іншого. Саме на конкурсі мене вперше почув Маріан Рибіцкі, в якого я згодом навчався в Парижі. Незабаром, у квітні, відбуватимуться прослуховування Міжнародного конкурсу Горовиця в Середній групі. З огляду на ваш досвід перемоги в численних конкурсах, що б Ви побажали учасникам змагань, які прагнуть стати лауреатами? Я б побажав їм прагнути не лауреатств, а максимально вдалих виступів. Думати лише про те, щоб максимально «викластись» у цих виступах, сказати щось важливе своєю музикою. Так, «своєю!» – в сенсі досягнення тієї природності гри, про яку кажуть: «вона ніби народжувалась під час виконання».

Віктор Сподаренко

237

2 0 1 9

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

РОМ АН ЛО ПАТ И Н С Ь К И Й : «Д ЛЯ М Е Н Е В А Ж ЛИ ВО РОЗКАЗАТ И ІСТО Р ІЮ ЗВУКАМ И М УЗИ К И » Роман Лопатинський – лауреат престижних міжнародних конкурсів, спеціальних призів публіки, учасник Міжнародної піаністичної Академії «Incontri col Maestro» (Італія), учасник ансамблю NotaBene – розповідає про значення конкурсів для піаніста, про особисту участь у Міжнародному конкурсі молодих піаністів пам’яті В. Горовиця та концертні подорожі після здобуття звання лауреата І премії. – Романе, ваше творче життя піаніста тісно пов’язане з інструментальними конкурсами. Уже у 8 років Ви здобули спеціальний приз на Всеукраїнському конкурсі в Ужгороді. Надалі кількість перемог тільки збільшувалась, а географія розширювалась. Чим Вас приваблюють конкурси: це конкурентне середовище та атмосфера змагальності, які загартовують виконавця і вимагають постійно підтримувати виконавську форму, чи один зі способів заявити про себе і отримати нагоду для концертів та міжнародних гастролей у ролі лауреата? – Справді, конкурсне життя для мене почалось досить рано. Були не тільки конкурси, але й виступи на сцені Малого залу Київської консерваторії, Національної філармонії, конкурс імені С. Прокоф’єва в Донецьку, імені А. Караманова в Сімферополі. Зазвичай, малі діти відчувають певний дискомфорт на сцені, яка часто асоціюється в них з майданчиком для хвилювання. З огляду на те, що я з дитинства часто виступав, у мене не виникало таких панічних настроїв, тому міг досить природно себе почувати за інструментом на різних 238

2 0 1 9

Р І К

«ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ»

20 квітня 2019 р.

сценах. Конкурсна й концертна практика постійно накопичувалася, це надавало мені певного сценічного досвіду та формувало виконавську витримку. Тому, безумовно, конкурси потрібні, тільки, на мою думку, є одна неприємність. Раніше, за часів С. Ріхтера, Е. Гілельса, Д. Ойстраха конкурсів було не так багато, як зараз, можливо, 10–20, і, як правило, отримавши звання лауреата, наприклад, конкурсу імені Єлизавети в Бельгії, кар’єра та життя фактично уже «зроблені». Зараз, навіть, якщо виконавець виграє топовий конкурс, можемо говорити про певний концертний менеджмент на 3–5 років, але потім з’являються нові лауреати, нові конкурси, відповідно, з’являється увага до інших виконавців і конкуренція збільшується. Тому слід також говорити про те, що необхідно утримати увагу до себе як виконавця, щоб концертні поїздки і виступи не припинялись. – Недавно Ви повернулися з Міжнародного конкурсу, де крім «Симфонічних етюдів» Р. Шумана та етюду Б. Бартока виконували твір сучасного данського композитора Бента Соренсена «Und die Sonne geht auf». У вашій виконавській програмі є чимало творів композиторів ХХ століття – Я. Сібеліуса, О. Мессіана, П. Хіндеміта. Виходячи із вашої концертної практики, наскільки готовий український слухач сприймати сучасну музику в різних її напрямах? – Так, у мене є чимало творів композиторів ХХ століття, однак, можу зазначити, що я не є надто схильним до сучасної музики. Наприклад, у репертуарі у мене є сюїта П. Хіндеміта «1922», це музика досить специфічна і щоб зрозуміти її зміст, в її музику необхідно «за-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

нуритись». Після виконання цієї сюїти багато слухачів досить добре відгукуються, тобто є певний запит на таку музику. Твір написаний як реакція на І Світову війну, і зараз ми живемо теж в досить неспокійний час, відповідно, така музика є актуальною і наші сучасники можуть зрозуміти її. Єдине – слухача треба виховувати, ненав’язливо і поступово привчати до сучасної музики – не дві години виконувати Д. Лігеті чи В. Годзяцького, але поєднувати з творами, музична мова яких є більш звичною для слухача. – Ви декілька разів ставали лауреатом Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця, спочатку – ІІ премія в групі «Горовиць-Дебют» в номінації «Гра з оркестром» (2004 р.), ІІІ премія у Молодшій групі (2006 р.), а пізніше в Середній групі здобули І премію (2010 р.). Відомо, що Конкурс Горовиця сприяє міжнародним гастролям лауреатів. Чи були у Вас такі поїздки і де вдалось концертувати? – Так, у Конкурсі Горовиця я брав участь декілька разів. Серйозний професійний і кар’єрний поштовх дало лауреатство 2010 року. Щодо концертних поїздок, то після першої моєї участі в конкурсі були поїздки по Києву, де ми грали на різних концертних майданчиках і конкурс опікувався нами. Серйозні мої ангажементи розпочались після лауреатства в Середній групі, після чого я мав концерт у Парижі в залі А. Корто, були концертні турне в Японію – Токіо, Осака, подорожі в США – Steinway Hall, в Александрію. Це не були концерти впродовж місяця, вони відбувались впродовж 2–3 років. – У віці 16 років Вас прийняли на навчання до Міжнародної піаністичної Академії «Incontri col Maestro» («Зустрічі з Маестро») в місті Імола (Італія). Чим для Вас було навчання в цій академії, чи вплинуло воно на вашу кар’єру піаніста-виконавця? – Ця академія цікава тим, що не обов’язково постійно перебувати в тій місцевості, щоб навчатись. Крім цього, в Академії «Incontri col Maestro» навчатись можна досить довго, оскільки це не є класичний навчальний заклад, де після 5-6 років навчання видають диплом. Навчальна програма складається тільки з уроків фаху – фортепіано, за формою – заняття консультаційного характеру. З педагогом заздалегідь визначається графік занять, оскільки доводиться долати сотні кілометрів, щоб приїхати на заняття, зрештою, і педагог теж концертуючий виконавець, тому потрібно узгоджувати час проведення занять. Моїм викладачем є Борис Петрушанський – відомий 239

2 0 1 9

Р І К

піаніст, один з останніх учнів Г. Нейгауза. У цьому році буде 10 років, як я там навчаюсь. Чи вплинуло на кар’єру (?) – безумовно, це дало можливість розвиватись не тільки в Україні, але й здобувати певний міжнародний досвід навчання. – Виходячи з Вашого досвіду навчання закордоном, наскільки відрізняються підходи до навчання та викладання фортепіано в Україні та Італії? – Різниця в підході, очевидно, є. Але зараз, в сучасному глобалізованому світі, поняття школи стає дещо розмитим. Зрозуміло, є «на слуху» школи Нейгауза, Гондельвейзера, це зрозуміло. Мій педагог в Італії, наприклад, є вихованцем московської фортепіанної школи, але уже багато років живе в Італії, в Київській консерваторії я навчався у Сергія Рябова. Від кожного педагога я «брав» для себе те, що мені було найближчим, переосмислював і намагався виразити це у своїй грі. Тому на власному прикладі розумію, що поняття фортепіанної школи в глобалізованому світі, де ми спілкуємось з різними музикантами і зазнаємо впливу інших виконавських шкіл, дуже важко ідентифікувати та чітко визначити. Чи добре це? Ймовірно, так, адже потрібно бути відкритим до світу, сприймати усе найкраще та переосмислювати це у своїй виконавській творчості. – У контексті інтеграції культур сучасного світу та процесів глобалізації наскільки легко для Вас як піаніста виходити на співпрацю із зарубіжними музикантами? – Мені вдається брати участь у різних міжнародних проектах – фестивалях, майстер-класах тощо. Музика має свою мову, і можна досить швидко порозумітись та знайти багато спільного між виконавцями різного походження – з Європи, Азії тощо. – Як піаніст, Ви грали музику з різними оркестрами, співпрацювали з багатьма диригентами. Чи проблемно піаністу підлаштуватись під диригентську інтерпретацію музичного твору? – Гра з оркестром є одним з моїх улюблених жанрів. У моєму репертуарі близько 27 концертів – від Баха, Шопена, Шумана, Рахманінова, Брамса до Бартока. З особистого досвіду, у мене ніколи не було проблем з грою в оркестрі. Однак я не дуже розумію принципового підходу «солістів-егоїстів», де уся оркестрова «машина» повинна підлаштовуватись під виконавця, адже значно легше одному підлаштуватись під 80–100 музикантів, ніж навпаки… І якщо викона-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

вець розуміє, що в конкретному епізоді потрібно заграти разом, то в цей момент потрібно бути в акорді разом з усім оркестром. У мене ніколи не було непорозумінь із диригентами, адже я розумію наскільки важко диригенту організувати велику кількість музикантів у єдиний творчий процес. – Чи можете із власного досвіду розповісти, як відбувається перша репетиція з оркестром, наприклад, зарубіжним колективом, з яким Вам не доводилось грати раніше? – Наприкінці березня я був у Вероні в Італії, де грав 5-й концерт Бетховена. Диригент першу репетицію проводив зі мною без оркестру – я грав свою партію, він стежив за текстом у партитурі: ми узгоджували темп, агогіку, динамічні нюанси. Іноді диригент може сказати: «ось у цьому такті необхідно трішки більше почекати, після чого подивись на мене і ми разом з оркестром розпочнемо наступний такт». Тому перша репетиція із самим оркестром досить легка, оскільки ми уже точно знаємо, чого очікувати один від одного. – У кожну епоху домінує та чи інша манера гри, у системі якої формується індивідуальний виконавський стиль. Якщо згадати В. Горовиця, його виконавський стиль був немислимий без технічної досконалості, експресивності, вокалізації у фразуванні – «співучості» звучання, іноді його навіть звинувачували в тому, що він виконує класику з надмірною свободою, ігноруючи стиль композитора. Аналізуючи вашу манеру гри, які домінуючі риси в системі виражальних засобів Ви могли б виділити? – Про риси власного стилю говорити досить важко. Для мене важливим є те, що виконавець передає інформацію музичного твору від композитора до слухача, і в цьому процесі сам виконавець є посередником. Я люблю, коли твір та емоції проходять «всередині», а не зовні, бо це найважливіше. Показовими в цьому плані є виконання Григорія Соколова або Еміля Гілельса. Для мене важливо розказати історію звуками музики і це те, над чим я працюю. У кожному творі є різні типи драматургії, тому граючи, я намагаюсь створити асоціативні зв’язки художніх образів. Наприклад, в одній із останніх варіацій «Симфонічних етюдів» Р. Шумана я для себе «малюю» діалог двох створінь, але в кожному творі, залежно від типу драматургії, можна знайти різні асоціативні художні образи. Загалом, я люблю медитацію в музиці, повільні частини, куди можна «зануритись» без зайвих емоційно-бурхливих нюансів. 240

2 0 1 9

Р І К

– Роберт Шуман у своїй книзі «Про музику і музикантів» писав, що гра на фортепіано повинна бути такою ж, як і гра із самим інструментом: хто не грає з інструментом – не грає і на ньому. Як ви відноситесь до особливостей музичної інтерпретації у творах, які виконуєте? Що у вашій творчості на першому плані – точне збереження стилю композитора чи демонстрація індивідуальної манери гри? – Щодо інструменту – важливо з ним «домовитись», рояль як живий організм, і відтворюючи звук на ньому дотиком пальців, потрібно звертати увагу на саме звучання; піаністи часто кажуть: «ми граємо вухами»... Говорячи про інтерпретацію музичного твору, необхідно, перш за все, зрозуміти, в якому часі жив той чи інший композитор – почитати про його життя, особливості стилю, можливо, ознайомитись із листуванням композитора та намагатись зрозуміти, як автор композиції міг відчувати написану ним музику. Але пізніше, безумовно, необхідно проводити це розуміння через призму свого сучасного сприйняття, можливо, передавати певну проблематику твору сучасною виконавською мовою, більш зрозумілою слухачеві. Проте тут є ще один нюанс – це слухач, який сприймає твір по-своєму, крізь призму власного художньо-естетичного досвіду. Тому інтерпретація образу музичного твору є досить суб’єктивним процесом, в якому, з однієї сторони, необхідно донести до слухача стиль композитора, з іншої – виразити це через призму сучасного бачення, адже ми живемо в дещо іншому світі, іншому соціумі, з іншим сприйняттям музики тощо. – Ви є учасником ансамблю NotaBene? Чи можете розповісти декілька слів про ваш колектив, концертні поїздки, репертуар, хто здійснює аранжування для інструментального складу? – Колектив створений 4 роки тому на базі музикантів, які з різних причин ще не виїхали з України: Андрій Павлов, Максим Грінченко – скрипалі, Артем Полуденний – віолончеліст, Іван Грицишин – альтист, Юрій Немировський – кларнетист, Олександр Рудько – вокаліст, баритон. На відміну від Європи, камерна музика в Україні зараз у певному занепаді, тому ми вирішили свій колектив орієнтувати саме на цей жанр. У стильовому відношенні ми граємо дуже різну музику, інструментальний склад дозволяє нам експериментувати з різними ансамблевими складами. У нас були концертні поїздки в Данію, Німеччину, виступали на багатьох фестивалях, серед яких – престижний ГогольFest у Києві. Говорячи про організацію

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

концертів: у нас тільки з’явився менеджер – Олена Передерій, а всі попередні 4 роки ми самостійно працювали з нашими слухачами, вели Facebook-сторінку, самі робили фотосесії та інше. Щодо аранжувань, то ми граємо оригінальні твори, переклади не робимо, це займає багато часу і зусиль. – Цього місяця відбуватиметься Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Як лауреат І премії конкурсу які рекомендації Ви могли б дати конкурсантам, що теж прагнуть здобути І премію? – Як учасник близько 40 конкурсів, на меншій половині з яких я отримав звання лауреата, можу сказати, що від конкурсу потрібно отримувати задоволення – задоволення від контакту з новою публікою, гарними концертними залами, від подорожей містом, знайомства з людьми, виконавцями, журі. Тому, незалежно від результату конкурсу, кожен вихід для виконавця повинен бути своєрідним святом. Чи сприймаю я участь у конкурсі, на якому не отримав звання лауреата, як поразку? Ні, тому що це тільки крок вперед! Це нові знайомства, нові концертні зали, нове місто, де я маю можливість побувати вперше тощо. Тож бажаю кожному учаснику бути налаштованим на позитив і сприймати уже саму участь у Міжнародному конкурсі молодих піаністів пам’яті В. Горовиця як важливий крок вперед у формуванні своєї виконавської майстерності! З досьє: Роман Лопатинський закінчив Київську середню спеціалізовану музичну школу ім. М. Лисенка, навчався в Національній музичній академії України ім. П. Чайковського (клас доцента С. Рябова), проходить навчання в Міжнародній піаністичній академії «Incontri col Maestro» (Італія, клас Б. Петрушанського). Має фондові записи на українському та німецькому радіо. Виступав із концертами в Ізраїлі, Італії, Польщі, Марокко, Ліхтенштейні, Швейцарії, Німеччині, Росії, Франції, Японії та інших країнах.

Віктор Сподаренко

241

Ансамбль NotaBene

2 0 1 9

Р І К

Д А Й Д Ж Е С Т

«ЗОЛОТО » І « С Р ІБЛО » — В У КРА ЇН ЦІВ! XІІ Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця (Середня група) назвав переможців. У Києві з 16 по 24 квітня змагалися 24 учасники, які представляли такі країни, як Австралія, Велика Британія, Вірменія, Ізраїль, Італія, Канада, Китай, Литва й Україна. Це були музиканти віком від 14 до 19 років. Свою виконавську майстерність продемонстрували у трьох турах (прослуховування першого і другого турів відбувались у Великому залі Київського будинку вчених НАН України, а третій тур, до якого дійшли шість піаністів, виступаючи разом із Симфонічним оркестром під орудою диригента Віталія Протасова, — у Національній філармонії). Журі очолив Олександр Злотник — композитор, професор, ректор Київської муніципальної академії музики ім. Р. М. Глієра. Цьогоріч до фіналу дійшли три представники України — кияни Марія Мацієвська (учениця Школи-інтернату ім. Лисенка) й Ілля Овчаренко (він випускник спеціалізованої музичної школи ім. Лисенка, а нині продовжує навчання у Школі музики Бухмана-Мети у Тель-Авіві, Ізраїль) та сумчанин Дмитро Семикрас (навчається у Вищому музичному училищі мистецтв і культури ім. Бортнянського). Конкуренцію нашим піаністам склали — Ріналді Кейтлен (Австралія), яка навчається в австрійському Університеті Моцартеум у Зальцбурзі, Сюй Шанцзюнь із Китаю (навчається у середній школі при Центральній консерваторії музики у Пекіні) та Чжоу Ноа з Великої Британії — зараз вивчає музикознавство в школі Св. Павла у Лондоні. Саме між цією шісткою велася боротьба за нагороди. 242

2 0 1 9

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

25 квітня 2019 р.

РАЗ І... ЩЕ РАЗ — ШОПЕН, РАЗ І... ЩЕ РАЗ — РАХМАНІНОВ Так вийшло, що у першому вечорі третього туру двічі пролунав Концерт № 1 Ф. Шопена. Спочатку його виконала киянка Марія Мацієвська, а потім конкурсантка з Австралії Ріналді Кейтлен. Обидві прекрасно грали, отримавши схвальні відгуки від публіки, проте журі у цьому музичному двобої надало перевагу Р. Кейтлен. А героєм вечора став Ілля Овчаренко, який з першої хвилини захопив слухачів віртуозним виконанням суперпопулярного у світі твору — Першого концерту П. Чайковського. Талановитому українцю аплодували всі — музиканти, судді й публіка, навіть тричі вигукували «браво!». У вівторок своє «прочитання» легендарного Концерту № 2 С. Рахманінова продемонстрували Сюй Шанцзюнь (КНР), а слідом за колегою інший учасник — харизматичний піаніст з Великої Британії Чжоу Ноа. Закривав конкурсні змагання сумчанин Дмитро Семикрас Концертом ля мінор, тв. 16 Едварда Гріга (один із найпопулярніших творів класика). Овації, овації, овації! Після виступів, чекаючи на вердикт суддів, «День» поспілкувався з Марією Мацієвською та її педагогом Борисом Федоровим, з Іллею Овчаренком та його мамою Світланою, а також із Дмитром Семикрасом та його вчителькою Світланою Морозовою. Наші молоді музиканти переконали, що українська фортепіанна школа — одна з провідних у світі, а ще Конкурс В. Горовиця запалює нові зірки! До речі, як зазначила Ірина ПОЛСТЯНКІНА, президент Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця: «Практично всі конкурсанти вже мають досвід

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

не тільки участі, а й перемог на престижних музичних змаганнях. Мене радує те, що наші “горовиценята” теж творчо ростуть.

На третьому турі конкурсанти виступали разом із симфонічним оркестром Національної філармонії під орудою диригента Віталія Протасова

Так, четверо нинішніх лауреатів брали участь у наших змаганнях: Марія Мацієвська отримала четверту премію у «Горовиць-Дебют» (2013) та шосту в Молодшій групі (2016); Ілля Овчаренко — шосту премію у Середній групі (2016); Дмитро Семикрас був шостим на «Горовиць-Дебют» (2011) і третє місце завоював у Молодшій групі (2016). Всі вони впевнено виступили і цьогоріч. Ілля став переможцем (золота медаль і перше місце), а Дмитро став «срібним» призером, Марія — лауреат, і отримала шосте місце. Знаєте, у 2016 році австралійка Ріналді Кейтлен не дуже вдало виступила, а от тепер — четверте місце. До речі, ті, хто не міг побувати на прослуховуваннях, мали можливість побачити онлайн-трансляцію, зайшовши на сайт конкурсу horowitzv.org або на нашу офіційну сторінку у Facebook». «ВІДЧУТИ “СМАК” ТВОРЧОГО ЗМАГАННЯ»

Сюй Шанцзюнь (КНР) — лауреат, V місце, а також він отримав Спеціальний приз журі «За виконання твору з репертуару Володимира Горовиця

243

— Я дуже люблю Конкурс Горовиця, бо саме тут мала можливість показати себе, відчути «смак» творчого змагання. Тут дуже творча атмосфера, — зізналася М. Мацієвська. — Знаєте, у 2016 році я виконувала Другий концерт Ф. Шопена, а нині Перший концерт класика. Мені подобається творчість цього композитора, я отримую насолоду від виконання його творів. Він сам був прекрасним музикантом, і його твори потребують віртуозного володіння інструментом. Треба в кожну ноту вкладати частину своєї душі. Багато музикантів грають шопенівські твори — це базовий композитор для піаністів. Я планую продовжити навчання у Національній музичній академії України. Хотілось би проявити себе і як соліста, і камерні твори мені подобається виконувати. А можливо, з часом, продовжу музичну династію і, як моя мама, стану педагогом. — Мацієвська у мене займається 2,5 роки. Вона дуже добре відчуває фортепіано. Її цікавить внутрішній світ творів. Вона, з одного боку, цілеспрямована особистість, а з іншого — романтична дівчина. В ній превалює лірика й емоціональність. Марія тонко відчуває твори, які виконує, — каже Борис Федоров, професор КССМШ ім. М. В. Лисенка. — Впевнений, що попереду у цієї піаністки буде чимало перемог і творчих відкриттів.

2 0 1 9

Р І К

«ВДЯЧНИЙ УСІМ СВОЇМ ВЧИТЕЛЯМ ЗА НАУКУ!» — Всі учасники третього туру вже переможці! І повинні грати так, щоб отримала насолоду публіка, саме тому, виходячи на сцену, треба забути про хвилювання і продемонструвати все найкраще, що ти можеш як музикант, — вважає І. Овчаренко. — Перший концерт Чайковського — це твір на всі часи, його люблять усі — і виконавці, і слухачі. Саме через це я вибрав цей шедевр, який написав Петро Ілліч. І мені здається, що через цей концерт можна донести публіці свої емоції, сподівання... Я вдячний усім своїм вчителям за науку! У Школі ім. Лисенка навчався у класі професора Наталії Гриднєвої, а нині мій педагог — професор Аріє Варді у Школі музики Бухмана-Мети у Тель-Авіві, Ізраїль. Відмінність цих шкіл — у фінансуванні, але рівень української фортепіанної школи був і досі лишається дуже високим і цінується у світі. Думаю, що у майбутньому я міг би стати непоганим педагогом, але попереду бачу себе як сольний виконавець. Те, що музика — моє життя, відчув ще у дитинстві. У нас вдома було піаніно (мама не професійний музикант, але закінчила музшколу). В 7 років я сам попросив батьків віддати мене вчитися на фортепіано. Зараз мені ближчі твори Ліста, Рахманінова, Шумана і Чайковського. Знаєте, на цьому конкурсі шість піаністів заявляли, що планують виконати саме Перший концерт П. Чайковського, але їм не пощастило, і журі їх відсіяло. І так вийшло, що у третьому турі тільки мені випав шанс грати цей музичний шедевр. Я отримую насолоду, коли граю на фортепіано, щоденно стараюся займатися три-чотири години. — Ілля змалку був різносторонньою дитиною, — розказала його мати Світлана Овчаренко. — Він із п’яти років займався художньою гімнастикою і мав у спорті гарні результати, непогано співав. Ходив, немов зачарований, біля піаніно, задивляючись на інструмент, навіть намагаючись щось зіграти і підспівував. У дитсадку вчителька музики і співу порадила віддати Іллю до музшколи. Я сину сказала: щоб грати треба вивчити сольфеджіо, але його це не зупинило. З другої чверті пішов навчатися, сподобалось. Очі горять! Десь півроку поспівав, а потім сказав, що хоче навчитися грати на фортепіано... Ілля також зацікавився орігамі, але музика все одно залишалася на першому плані. Знаєте, бабусі з нашої родини (по батьківській і по моїй лінії) гарно співали у церковних хорах, а от музикантів у нас досі не було. Іллі добре вдаються мови (німецька, англійська),

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

точні науки — математика, фізика. І мені здавалося, що музика буде для нього хобі, а професію він обере технічну, наприклад, стане, як я, програмістом. Бачачи, як натхненно Ілля грає, навіть застерігала його, що треба бути найкращим піаністом, а не просто вчителем музики... Він має ціль і впевнено до неї йде! У його активі вже кілька престижних нагород у національних і міжнародних конкурсах. КЛАСИКА ЧИ ДЖАЗ?

Ілля Овчаренко (Україна) — лауреат, І місце

Дмитро Семикрас (Україна) — лауреат, ІІ місце

244

— Я вже утретє брав участь у Конкурсі Горовиця, — каже Д. Семикрас. — Музикою займаюся з п’яти років. Батько закінчив музичну школу, мама гарно співає, а бабуся — професійний музикант і педагог. Програму до цього змагання ми обирали разом із моїм чудовим педагогом Училища ім. Д. Бортнянського — Світланою Павлівною Морозовою, в якої займаюсь уже восьмий рік. Мої творчі успіхи, техніка виконання — це все завдяки їй. Під час навчання репетирую по три-чотири години, а перед підготовкою до конкурсу — інколи буває і по шість годин... У першому турі я виконував твори Баха, Бетховена, Скрябіна і Сасько. У другому — Скарлатті, Шопена і Рахманінова, а у третьому турі — Концерт ля мінор Гріга. — Дмитро — це «діамант»! Такі музиканти, як він, народжуються рідко. Він має унікальний дар. Займатися з ним — насолода, — підкреслила Світлана Морозова, професор Сумського вищого музичного училища мистецтв і культури ім. Бортнянського. — Це чудо-хлопець! За мою багаторічну педагогічну практику бачу талант, який має Дмитро, вперше. У нас було кілька варіантів програми для виконання на конкурсі. Він обожнює творчість Сергія Рахманінова, тонко відчуває твори цього класика і грає не як дитина, а як зрілий музикант. Діма — романтик, а ще він чудово грає джаз. До останнього я не маю відношення, і джазом він займається в іншого вчителя. Але треба зазначити, що і у джазових імпровізаціях він, немов «риба у воді». Я трохи його сварю, що розпилюється... Життя покаже — стане він класичним виконавцем чи джазменом. Зараз він повинен накопичити базу. Я вважаю, що класика — це фундамент, а далі музикант може будь-що виконувати. Діма — лише на другому курсі училища, і ще два роки треба навчатися. Нині йому необхідно добре здати ЗНО, а готуватися немає часу. Хоча впевнена, що все буде добре, бо він навчався в математичній школі з поглибленим знанням англійської мови і, взагалі, дитина талановита.

2 0 1 9

Р І К

«ГОРОВИЦЕНЯТА» ТВОРЧО ЗРОСТАЮТЬ — Конкурс показав, що у нашій країні творчо зростають талановиті музиканти. Із 24 учасників 12 були представниками київської фортепіанної школи, а також змагалися молоді піаністи з Харкова, Дніпра, Сум та Мукачева. «Золоту медаль» і перше місце отримав киянин Ілля Овчаренко, а «срібло» — у сумчанина Дмитра Семикраса. Обидва — піаністи високого рівня! Трете місце — у Чжоу Ноа (Велика Британія), який потужно грав у всіх турах. Впевнено виступила Ріналді Кейтлен (Австралія) — четверте місце. В її виконанні Перший концерт Шопена пролунав чітко, було «повітря», передані нюанси твору. Сюй Шанцзюнь із Китаю обрав складний твір для третього туру — Другий концерт С. Рахманінова, демонструючи не лише техніку, він був дуже емоційним на сцені, причому грав із європейською емоцією — яскраво, темпераментно. У нього п’яте місце, а киянка Марія Мацієвська виявилася не такою переконливою, тому у неї шосте місце. Те, що троє українців стали цьогоріч лауреатами — чудово! Бажаю нашим лауреатам із честю нести славу національної фортепіанної школи світом! А у наступному році чекаємо на амбітних і віртуозних дорослих піаністів, які змагатимуться вже у Старшій групі. Переможці ХІІ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця у Середній групі: Ілля Овчаренко (Україна) — І премія, Золота медаль і 5 тис. доларів; Дмитро Семикрас (Україна) — ІІ премія, Срібна медаль і 2,5 тис. доларів; Ноа Чжоу (Велика Британія) — ІІІ премія, Бронзова медаль і 1,5 тис. доларів; Кейтлен Ріналді (Австралія) — ІV премія і 1000 доларів; Сюй Шанцзюнь (КНР) — V премія і 700 доларів; Марія Мацієвська (Україна) — VI премія і 500 доларів. Спеціальний приз журі «За виконання твору українського композитора» — Чжоу Ноа (Велика Британія); Спеціальний приз журі «За виконання твору із репертуару Володимира Горовиця» — Сюй Шанцзюнь (КНР); Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів — Ілля Овчаренко (Україна);

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 1 9

Р І К

Від почесного гостя Маріана Рибіцкі (Франція) — виступ в залі Альфреда Корто (Париж) — Ілля Овчаренко, Сюй Шанцзюнь; Від почесної гості Наталії Пасічник (Швеція) — участь у концертах Українського інституту у Швеції в сезоні 2020—2021 рр. — Дмитро Семикрас, Марія Мацієвська; Від міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця: стипендія на навчання у Міжнародній літній музичній академії та виступ з оркестром в рамках Міжнародного фестивалю «Київські літні музичні вечори»-2019 — Олександр Лучков (Україна), Ранальді Давіде (Італія); стипендія на навчання у Міжнародній літній музичній академії-2019 — Ноа Капелюшник (Ізраїль); Спеціальна відзнака Українського радіо — студійний запис до художнього фонду Українського радіо — Ілля Овчаренко; Від благодійного фонду «Відкрита музика міста» — участь у концертній програмі фестивалю — Марія Мацієвська, Дмитро Семикрас, Ілля Овчаренко; Відзнака конкурсу наймолодшому учаснику — 14-річному Сюй Цзисун (Китай).

Тетяна Поліщук

245

Від Міжнародного благодійного фонду Конкурсу Володимира Горовиця його президент Ірина Полстянкіна вручила спецпризи: стипендії на навчання у Міжнародній «Літній музичній академії» та виступ з оркестром у рамках фесту «Київські літні музичні вечори» Олександру Лучкову (Україна), Ранальді Давіде (Італія)

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

КО НКУ Р С ГО Р О ВИ ЦЯ: Ц Е ЗБУЛО С Я! Упродовж десяти днів столиця України, куди з’їхалися одні з найкращих піаністів світу у віковій категорії від 14 до 19 років, була центром фортепіанного мистецтва. Саме в період виборчих баталій в Києві відбувався також грандіозний відбір кандидатів на звання лауреата Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця.

Зліва направо: Ірина Полстянкіна (Президент Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця), Давіде Ранальді (Італія, призер конкурсу), Ноа Капелюшник (Ізраїль, призерка конкурсу), Ноа Чжоу (Велика Британія, ІІІ премія), Кейтлен Ріналді (Австралія, ІV премія), Дмитро Семикрас (Україна, ІІ премія), Шанцзюнь Сюй (Китай, V премія)

Учасниками змагань стали 27 молодих виконавців із 9 країн світу — Австралії, Великої Британії, Вірменії, Ізраїлю, Італії, Канади, Китаю, Литви та України. Всі учасники пройшли доволі серйозний попередній професійній відбір, тож увага журі й міжнародної музичної спільноти була прикута до прослуховування високохудожніх зразків музичної класики, драматургію яких не завжди легко осмислити в юному віці, не кажучи вже про технічну складність виконавської програми. Проте юні виконавці не тільки впорались із інструментальним вираженням авторських рішень на фортепіано, прихованих у знаковій системі нотних символів, а й продемонстрували своє індивідуальне тлумачення художнього образу в контексті інтерпретації музичних творів. Озираючись на проведення XII Міжнародного конкурсу Горовиця в Середній групі, відзначимо, що його значущість полягає не тільки в атмосфері змагальності, яка загартовує піаніста, примушуючи постійно підтримувати виконавську форму, а й у формуванні інструментально-виконавської музичної культури, що впродовж 24 років є яскравим показником художніх досягнень вітчизняної фортепіанної школи на міжнародній арені. Якщо розглянемо історію конкурсу, то бачимо – всі молоді виконавці, що пройшли апробацію своєї майстерності на «сцені Горовиця» у вікових категоріях «Горовиць-Дебют», Молодшої,

246

2 0 1 9

Р І К

«ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ»

10 травня 2019 р.

Середньої та Старшої груп, підтвердили своє звання лауреата на престижних міжнародних конкурсах. Щоб переконатися, досить ознайомитися бодай із творчою історією трьох піаністів: Антонія Баришевського – лауреата ІІ премії 2005 року; Романа Лопатинського – лауреата «Горовиць-Дебют» 2004 року, ІІ премії 2006 та І премії. 2010 років; Брайана Валліка – лауреата І премії 1997 року. Крім цього, можемо згадати також XIV Міжнародний конкурс Вена Клайберна (США, штат Техас), де вперше за всю історію українець Вадим Холоденко здобув І премію і Золоту медаль. Не менш феєричним був виступ українця Дмитра Чоні на Міжнародному фортепіанному конкурсі в Лос-Анджелесі 2017 року, де виконавець здобув І премію і того ж року підтвердив свою першість на XXVII Міжнародному фортепіанному конкурсі у Римі та Міжнародному конкурсі піаністів ім. Паломи О’Ши у Сантандері (Іспанія). Одне слово, «лауреати Горовиця» здобували призові місця на багатьох престижних міжнародних конкурсах: імені А. Рубінштейна (Ізраїль, Тель-Авів), Вена Клайберна (США, штат Техас), ім. Ф Бузоні (Італія, Больцано), ім. П. Чайковського (РФ, Москва), на конкурсі піаністів у Хамамацу (Японія), конкурсі ARD (Німеччина, Мюнхен) та інших. Одним із досягнень XII Міжнародного конкурсу Горовиця є те, що два українці вибороли І і ІІ премії. Олександр Злотник – голова журі конкурсу, народний артист України, професор, ректор Київської муніципальної академії музики ім. Р. Глієра, зазначив: «Нам є чим пишатися, – вперше в історії конкурсу українські виконавці одночасно стали лауреатами І і ІІ премій, що свідчить про якість вітчизняної фортепіанної школи». Отже, лауреатом

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

І премії і володарем Золотої медалі став Ілля Овчаренко, а лауреатом ІІ премії та володарем Срібної медалі – Дмитро Семикрас. Як відомо, всі учасники конкурсу, подаючи заявку, готували 7 сольних творів та один твір з оркестром. Упродовж трьох турів кожен із учасників мав можливість проявити свої сильні сторони в різних жанрах музики – від «хрестоматійних» прелюдій і фуг Й. С. Баха, сонат Д. Скарлатті до віртуозних етюдів та концертів з оркестром. Журі конкурсу: Войцех Світала (Польща), Тетяна Рощина (Україна), Олександр Злотник (Україна, голова журі), Ванесса Латарш (Велика Британія), Франческо Лібетта (Італія), Діна Йоффе (Ізраїль), Микола Сук (США)

Кожен тур конкурсу відзначався своєю атмосферою і завданнями, які необхідно було вирішити міжнародному складу журі. Перший тур – це визначення виконавських музично-аналітичних навичок учасників, із демонстрацією особливостей поліфонічного мислення. Це також вираження багатоголосої фактури, лінеарного проведення музичних голосів, виділення музичної теми. Тут виконавцям необхідно було продемонструвати контраст і єдність голосів у поліфонічному сплетінні звуків комплементарної ритміки; звернути увагу на майстерність володіння класичним репертуаром у сонатах Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетховена, М. Клементі; виявити особливості виконавської інтерпретації у творах композиторів-романтиків та звернути увагу на інтерпретаційні аспекти творів українських композиторів. Однією з вимог І туру було обов’язкове виконання твору українського композитора. За підсумками конкурсу, спеціальний приз за найкраще виконання твору українського композитора отримав лауреат ІІІ премії і володар Бронзової медалі, представник Великої Британії Ноа Чжоу, який блискуче виконав «Бурлеску» Мирослава Скорика. Саме в цьому творі, як і в «Гуцульському триптиху», «Коломийці», український композитор передав незвичне для 60-х років ХХ ст. трактування народнопісенних інтонацій, що зараховують до «нової фольклорної хвилі». Отож український неофольклоризм успішно виконується у світі не тільки українськими виконавцями, а й зарубіжними і конкурс Горовиця це засвідчив. Однак наскільки складна для закордонних учасників конкурсу обов’язкова умова виконати музику українського автора, та наскільки вони готові до інтерпретації української фортепіанної музики, яка не завжди для них ментально близька?

247

2 0 1 9

Р І К

Виконавчий директор конкурсу Горовиця Ірина Полстянкіна зазначає: «Виконання п’єси українського композитора іноземними учасниками викликає завжди особливий інтерес журі та публіки. Іноземці просять надіслати їм ноти, часто ведеться досить тривале листування – «а можна п’єсу мініатюру віртуозного плану?», «а кантилену?», «а в джазовій манері?». Потім ми з інтересом чекаємо, що ж вибере учасник. Інколи трапляється, що певні п’єси стають «хітами» в іноземців. Часто саме іноземні учасники отримують спецприз за виконання п’єси українського композитора». Атмосфера другого туру була не менш емоційною. Кожен із учасників намагався продемонструвати артистизм, у якому поєднується інструментально-художнє осмислення образного змісту виконуваного твору з емоційним виявом глибокого відчуття логіки розгортання музичної драматургії. Саме на це були спрямовані репертуарні вимоги ІІ туру, що охоплювали стильову панораму музики від епохи романтизму до сучасності. Трансформація музичної теми, її драматизація, психологізація музичних образів у свідомості виконавця та її вираження в індивідуальному тлумаченні художнього змісту, – з усіма цими завданнями більшість учасників упоралися відмінно. Чимало творів, виконаних конкурсантами у ІІ турі, написані у формі варіацій. Як зазначав Роберт Шуман: «У варіаціях об’єкт потрібно весь час чітко бачити, але скло, крізь яке на нього дивляться, має бути по-різному забарвлене». Відтак, перед членами журі стояло нелегке завдання – визначити, наскільки конкурсант зуміє виразити основну тему твору, осмислити її, емоційно пережити, а згодом трансформувати й пристосувати до різних жанрових умов, визначених у нотному тексті музичної композиції. З огляду на результати рішення журі, найбільш вдало змогли проявити себе у ІІ турі – Ілля Овчаренко, Дмитро Семикрас, Марія Мацієвська (Україна), Ноа Чжоу (Велика Британія), Кейтлен Ріналді (Австралія), Шанцзюнь Сюй (КНР). Фінал конкурсних змагань – проведення третього туру – відбувся у Колонному залі ім. М. Лисенка Національної філармонії України. Там кожен із учасників намагався показати себе в

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

ролі соліста Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України під керуванням диригента Віталія Протасова. І завершальним урочистим акордом конкурсних змагань стала церемонія нагородження, де перед врученнями нагород кожен із лауреатів виконував один із яскравих творів своєї програми. Це вкотре засвідчило високу вимогливість та об’єктивність журі, високий професійний рівень конкурсних змагань 2019 року. Не можна також не відзначити важливу особливість конкурсу Горовиця: нагородження учасників не тільки преміями від 500 (VI премія) до 5000 доларів США (І премія), а й спеціальними призами, ангажементами (а їх чимало) – від Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів; від Міжнародного благодійного фонду конкурсу В. Горовиця – стипендія на навчання в міжнародній «Літній музичній академії» в сезоні 2019 року, концерти лауреатів у містах України, виступ з оркестром у рамках Міжнародного фестивалю «Київські літні музичні вечори»; концерт лауреатів у залі ім. Альфреда Корто (Париж) у сезоні 2019/2020 (від художнього директора Асоціації Анімато (Франція) Маріана Рибіцкі); участь лауреатів XII Конкурсу у концертній серії Українського інституту у Швеції сезону 2020/2021 (від директора Українського інституту у Швеції (Стокгольм) Наталії Пасічник); спеціальна відзнака Українського радіо – студійний запис до художнього фонду Українського радіо та залучення лауреатів до багатьох інших мистецьких концертних проектів.

2 0 1 9

Р І К

навців з України, більшість яких зараз навчається за кордоном. Але дуже важливо, щоб лауреати завжди пам’ятали, хто їх навчив, а навчили їх тут – в Україні». Конкурс Горовиця 2019 року проходив під гаслом «Це збудеться». Що ж – це збулось (!) і обов’язково збудеться наступного – ювілейного року! Саме у 2020 році організаційний комітет відзначатиме 25-ту річницю від часу заснування Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця.

Віктор Сподаренко

Незважаючи на високий фаховий рівень та вимогливе журі, впродовж усього конкурсу відчувалася святкова та доброзичлива атмосфера музичного форуму, де кожен із учасників зміг не тільки проявити себе, а й отримати цінний досвід від спілкування з членами журі й виконавцями, ближче ознайомитись із культурою України. Підсумовуючи результати конкурсу та відзначаючи високий рівень підготовки українських піаністів, професор фортепіано Talent Music Academy в м. Брешія (Італія) Діна Йоффе зазначила: «В Україні є молоде покоління піаністів добре відомих у світі. Мені доводилося брати участь у роботі журі багатьох міжнародних конкурсів – у Хамамацу (Японія), конкурсі ім. Ф. Шопена (Польща), конкурсі в Клівленді (США) та інших. Я помітила, що на таких престижних конкурсах виступають багато молодих вико248

Зліва направо: Дмитро Семикрас (Україна, ІІ премія), Ілля Овчаренко (Україна, І премія), Кейтлен Ріналді (Австралія, IV премія), Віталій Протасов – диригент Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України), Марія Мацієвська (Україна, VI премія), Ноа Чжоу (Велика Британія, ІІІ премія), Шанцзюнь Сюй (Китай, V премія)

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Б РАЙАН В А Л ЛІК : « ПО ШУК ВЛ АСНО ГО ВИ КО Н АВС Ь КОГО “ГОЛО С У” В М УЗИЧН О М У ТВОРІ Є К ІН ЦЕ ВО Ю М Е ТОЮ » Активна музична і концертна діяльність відомого піаніста Брайана Валліка розпочалася після перемоги на ІІ Міжнародному конкурсі молодих піаністів пам’яті В.Горовиця 1997 року, де він здобув І премію і Золоту медаль. В інтерв’ю DT.UA музикант розповідає про американську фортепіанну школу, особливості музичної інтерпретації та проблему сценічного хвилювання. Брайан Валлік зазначає, що його виконавський стиль може бути хорошим «міксом» західноєвропейського і східноєвропейського піанізму. Цей музикант – лауреат престижних міжнародних конкурсів, автор і художній директор концертної агенції Schalk Visser (Bryan Wallick Concert Promotions), випускник Джульярдської школи (США) та Королівської академії музики (Велика Британія). – Брайане, повертаючись до вашої перемоги на конкурсі Горовиця 1997 року, можете пригадати, як саме ви про нього дізналися, – адже це був тільки ІІ конкурс, а США – далеко за океаном? – Наскільки пам’ятаю, відбірковий тур у США проходив у Цинциннаті, неподалік мого рідного міста, тому я повернувся з Джульярда, де на той час навчався, і зіграв на прослуховуванні. Згодом дізнався, що пройшов відбірковий тур, і вирішив поїхати на конкурс. Горовиць був і досі залишається одним із моїх найулю249

2 0 1 9

Р І К

«ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ»

10 травня 2019 р.

бленіших виконавців, тому я не міг пропустити такої нагоди – взяти участь у «його» конкурсі! Це мене дуже заінтригувало. – XII Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті В.Горовиця в Середній групі завершився наприкінці квітня. 27 молодих музикантів із 9 країн змагалися за звання лауреата І премії і Золоту медаль. Що б ви побажали учасникам та лауреатам конкурсу? – Я сподіваюся, що учасники, котрі не пройшли до фінального туру, зрозуміють цінність поразки на конкурсі. Я вважаю, що для більшості піаністів буде набагато корисніше недобрати кілька балів до перемоги у змаганнях. Адже часто саме поразки є рушієм і мотивацією для майбутнього розвитку, вони дають можливість переосмислити репертуар, змінити свої «акценти» в роботі над твором, допомагають зрозуміти, над чим слід попрацювати і що покращити у своїй грі. – Ви вивчали фортепіанне виконавство у класі Джерома Ловенталя в Джульярдській школі (США), згодом у Крістофера Елтона в Королівській академії музики (Велика Британія). Чим, на вашу думку, різняться підходи до викладання фортепіано в цих навчальних закладах? – Найбільша відмінність тоді полягала в тому, що в Джульярді я грав у класі одного викладача, а в Королівській академії міг працювати з кількома викладачами з фортепіано. Тепер Джульярд змі-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

нив своє правило, тому нинішні студенти можуть працювати у класі фортепіано з кількома викладачами, що, на мою думку, дуже добре. У класі Дж. Ловенталя я навчався п’ять років, це був надзвичайно чудовий досвід, але коли я приїхав на навчання до Лондона і грав для п’ятьох викладачів, включно з містером Елтоном, – тоді нарешті зрозумів, що саме Ловенталь часто намагався мені сказати і чого я не розумів на той час. Цей приклад свідчить, що п’ять викладачів можуть пояснити вам одну й ту саму проблему завдяки зовсім різним підходам і різними словами, що створює додаткову можливість для більш точного й «тонкого» розуміння нюансів фортепіанної гри. – Ви граєте музику різних стилів і жанрів. Якій музиці віддаєте перевагу – класицизму, романтизму, імпресіонізму, авангарду? Можливо, у вас є улюблений композитор чи музичний твір? – Я люблю музику всіх жанрів. Мені набридає зосередження лише на одному періоді часу або композиторі, хоча це теж доволі цікава практика – певний час спеціалізуватися на чомусь конкретному. Я завжди мав блискучу техніку і любив грати великі романтичні концерти й сонати. Однак варто зазначити, що, навчаючись у класі Євгена Прідоноффа, який був студентом Рудольфа Серкіна в Куртісовому інституті музики (одна з найпрестижніших консерваторій у США, Філадельфія), я отримав хорошу школу класичного репертуару; містер Прідонофф завжди мене надихав поєднувати у своїй грі твори різних напрямів – класичної, романтичної стилістики, а не тільки спеціалізуватися на великому романтичному репертуарі. Хоча я мушу визнати, що С. Рахманінов досі залишається одним із моїх улюблених композиторів. – Яке місце у своїй виконавській творчості ви відводите сучасній музиці або музиці другої половини ХХ століття – Дж. Кейджу, О. Мессіану, Д. Лігеті, М. Бебіту, В. Сильвестрову? З вашого досвіду, як люди сприймають сучасну музику в різних країнах, чи помітні відмінності у сприйнятті? Наприклад, у Сполучених Штатах, Великій Британії, Данії, на Африканському континенті чи в інших країнах, де ви концертували? – Я грав багато сучасної, «модерної» музики, проте я не витрачаю багато часу для спеціалізації виключно на ній. Я думаю, що на нас лежить обов’язок і відповідальність постійно «знаходити» й створювати нову музику, яка б резонувала з нашою сучасністю, була б доступною як для підготовленого, так і для не дуже підкованого в 250

2 0 1 9

Р І К

музиці слухача. У цьому плані, мені дуже подобається представляти публіці нові або ті твори, які з різних причин можуть звучати вперше. Зараз я працюю над Сонатою Самюела Барбера (до речі, як ви знаєте, одна з улюблених сонат В. Горовиця) і його концертом, що їх планую зіграти наступного місяця. Це не зовсім сучасна музика, оскільки сонаті вже 70 років, але вона досі непоширена й не дуже часто звучить навіть на класичній радіостанції. Стосовно сучасної музики в її стильових детермінантах: на мою думку, міжнародна мова емоцій та їх музичне вираження на межі ХХІ століття настільки переплетені в глобалізованому полікультурному світі, що наразі важко виділити якісь стильові детермінанти. Що стосується виконавського стилю сучасного піаніста – тут ситуація може бути ще складнішою, адже всі виконавці подорожують із концертами, ми можемо навчатися в одного викладача – представника однієї школи, згодом в іншого, який представляє іншу фортепіанну школу, брати участь у різних майстер-класах і весь набутий досвід виражати у своїй грі. Наприклад, моїми викладачами у вищій школі були студенти Рудольфа Серкіна, а дружина Серкіна – Елізабет була російською піаністкою, яка навчалася в Адель Маркус (із сім’ї російського походження) в Джульярді. Тому я вважаю, що мій виконавський стиль може бути хорошим «міксом» західноєвропейського і східноєвропейського піанізму. – Кожна епоха може характеризуватися тією чи іншою манерою гри. Наприклад, деякі виконавці минулого вважали за необхідне збагатити авторський текст виконавськими прийомами. А яка домінуюча риса у вашому виконавському мистецтві – точне відтворення стилю композитора чи демонстрація індивідуального виконавського стилю? – Я думаю, що ми мусимо поєднувати декілька аспектів. Насамперед, слід розуміти наміри композитора, що виражені в нотному тексті й партитурі, – для цього потрібен аналіз тексту. Однак після ретельного вивчення партитури піаніст має виявити певну гнучкість і пристосувати свій виконавський «голос» до музичної теми та художніх образів композитора. Можливо, багато великих композиторів, пишучи свої твори, розуміли, що їхня музика може мати різні варіанти інтерпретації. Зрештою, цілком різні варіанти інтерпретацій одного й того самого твору можуть чудово звучати, питання лише в «подачі» виконавцем авторського тексту.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Зараз у нас є чудовий ресурс YouTube, де ми можемо послухати різні варіанти виконань, зрозуміти, як цей твір уже виконували, і, можливо, в процесі роботи над твором знайти щось своє. Саме пошук свого власного виконавського «голосу» в будь-якому творі є кінцевою метою. Слід зазначити, що цей «голос» із часом змінюватиметься – після кожних кількох виступів. Більше того, якщо ми можемо грати твір «в одній інтерпретації» постійно, то, з власного досвіду, таке виконання дуже швидко стане нецікавим і «несвіжим». Тому треба бути в міру гнучким, підходячи до поняття інтерпретації музичного твору. – Як відомо, ви є художнім керівником проекту Schalk Visser/Bryan Wallick Concert Promotions. Чи можете більше розповісти про свій проект? Яка мета проекту, хто бере участь у концертних акціях Schalk Visser/Bryan Wallick? – Останні дванадцять років я жив у Південній Африці, хоча зараз із сім’єю (дружиною та трьома дітьми) переїжджаємо в Колорадо (США), де з серпня я працюватиму викладачем у Державному університеті Колорадо. Однак, незважаючи на переїзд, планую продовжувати роботу свого концертного агентства у Південній Африці. Метою агентства є створення концертних акцій, куди входять виконавці з різних країн (6–7 музикантів), зазвичай піаністів, скрипалів та віолончелістів, які грають сольні концерти і концерти з оркестром. Ця країна має чудову концертну сцену, крім того, для інших музикантів це ще й нагода побачити прекрасну країну. – Вас запросили на Music Fest Perugia в Італію (липень 2019-го), де буде багато відомих музикантів, зокрема – Джером Ловенталь, Паскаль Немировскі, Олексій Соколов та багато інших. У контексті міжнародного співробітництва, наскільки доречно говорити про існування фортепіанних шкіл у глобалізованому світі? – Так, це чудовий фестиваль, де буде багато відомих музикантів, однак через мій переїзд до Колорадо я не зможу його відвідати. Справді, зараз відбувається багато чудових фестивалів. Така активна міжнародна взаємодія, особливо під час літніх фестивалів, коли впродовж місяця чи кількох музиканти спільно виконують музику, створює особливий «міжнародний стиль», який поєднує елементи різних відомих традицій гри на фортепіано. Тепер у нас є «злиття», синтез, де багато різних стилів і виконавських традицій змішані й суміщені одне з одним, і цілком можливо, що нові, молоді піаністи, 251

2 0 1 9

Р І К

які починають робити кар’єру, є злиттям усіх цих старих елементів та виконавських шкіл. – Ви граєте музику з різними оркестрами світу. Якщо говорити про диригентську інтерпретацію музичного твору: чи доводилося вам коли-небудь грати із «впертими» диригентами, які нав’язують свою інтерпретацію музичного твору? – Робота з диригентами – це завжди цікавий досвід, найчастіше хороший і корисний, але інколи ви можете «отримати» старшого диригента (особливо якщо ви молодий піаніст, котрий не грав багато концертів), який буде утверджувати свій авторитет і розповідати, з якими великими виконавцями він виконував цю п’єсу. Звісно, трапитися може що завгодно, але зазвичай такі ситуації – виняткові. Більшість диригентів настільки стурбовані своєю симфонічною музикою, що раді пристосувати всі ваші музичні ідеї до свого концерту. Є епізоди, де в концерті повинен вести оркестр (диригент), в інших епізодах провідна роль може належати солістові з невеликим ансамблем, – у такому разі ця гра нагадуватиме камерну музику. Тому слід розуміти свою роль і значення в конкретному епізоді твору. – Багато виконавців перед важливим концертом можуть відчувати сценічне хвилювання. Чи виникало у вас таке хвилювання? Яку пораду ви могли б дати молодим піаністам, які дуже хвилюються на сцені під час виконання музики? – Думаю, що немає на планеті піаніста (чи ніколи й не було в історії), котрий би не хвилювався перед концертним виступом. Останнім часом було проведено багато досліджень, із науковим підходом до цієї теми, і я знайшов для себе деякі думки, які допомагають особисто мені. Перш за все, піаніст має бути підготовлений якнайкраще. Часто ми нервуємо, якщо нам бракує або забракнуло часу на необхідну апробацію твору і «на публіці» твір звучить вперше. Психологічно піаніст повинен реалізувати різні етапи роботи з конкретним твором і не чекати занадто багато від першого виконання, яке, ймовірно, супроводжуватиметься невеликими проблемами. Спогади про неточності у виконанні (непопадання по звуку або «вильоти» з пасажу) можуть тримати виконавця в певному напруженні; щоб уникнути цього, я ретельно відпрацьовую всі місця, де траплялися чи можуть трапитися такі неточності. Таким чином, це допомагає мені переконати себе в тому, що я точно впевнений у конкретному епізоді і мої руки зможуть це виконати.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

До того ж ми часто втрачаємо контроль або хвилюємося, коли бачимо ноти чи структури тексту, гри яких ми не «бачили» нашими руками доти. Отож, якщо мої обидві руки запам’ятають, куди їм потрібно «йти», – я зазвичай не хвилююся, що можу «вилетіти» з певного епізоду. Крім того, я помітив, що можу почати хвилюватися, коли під час гри щось піде не так, відповідно, серцевий ритм прискорюється, кількість адреналіну в крові збільшується, і, мабуть, єдиний спосіб виправити це – глибоке дихання, яке й допомагає заспокоїтися.

Р І К

ДОСЬЄ Брайан Валлік – концертуючий піаніст, навчався в Коледжі-консерваторії музики Університету Цинциннаті (клас Євгена та Елізабет Прідонофф), з відзнакою закінчив Джульярдську школу (клас професора Джерома Ловенталя) та Королівську академію музики (клас професора Крістофера Елтона). Як соліст виступав із різними оркестрами світу, має фондові записи на радіо США, українському, британському та данському радіо.

Віктор Сподаренко

252

2 0 1 9

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 1 9

Р І К

XІI МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ЖУPI

Л А У Р Е АТ И

16–24 КВІТНЯ

Олександр Злотник (Україна) – голова журі

СЕРЕДНЯ ГРУПА

2019

Ванесса Латарш (Велика Британія)

І ПРЕМІЯ

Ілля Овчаренко (Україна)

ІІ ПРЕМІЯ

Дмитро Семикрас (Україна)

Діна Йоффе (Ізраїль)

ІІІ ПРЕМІЯ

Ноа Чжоу (Велика Британія)

ІV ПРЕМІЯ

Кейтлен Ріналді (Австралія)

V ПРЕМІЯ

Сюй Шанцзюнь (Китай)

VІ ПРЕМІЯ

Марія Мацієвська (Україна)

Франческо Лібетта (Італія) Войцех Світала (Польща) Микола Сук (США) Тетяна Рощина (Україна)

253

2020

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 2 0

Р І К

КИРИ ЛО К АРАБИ ЦЬ : « ДИ РИГ Е НТ – ЦЕ ЛЮД И Н А , ЯК А М АЄ ДОПОМ ОГ ТИ О РКЕСТ Р У ЗН АЙ Т И ПЕ В Н І ТОН КОЩ І У ВИКО Н АН НІ Х УДОЖ Н Ь О ГО З М ІСТУ » Кириле, Ви відомий диригент, працювали і працюєте з відомими оркестрами – Лондонський філармонічний оркестр і Королівський симфонічний оркестр (Велика Британія), Симфонічні оркестри Сан-Франциско і Лос-Анджелеса (США), Берлінський симфонічний оркестр, оркестр Франкфуртського радіо, Філармонічний оркестр міста Токіо (Японія) та багато інших. Що необхідно для того, щоб стати успішним диригентом – це набір певних якостей, аналітичних умінь чи просто Колесо Фортуни і щасливий випадок долі? Ймовірно, треба дуже цього хотіти і важко працювати; розуміти, хто такий успішний диригент, що він «несе», кого він представляє і хто його публіка. Тривалий час Ви співпрацюєте з Міжнародним конкурсом піаністів пам’яті Володимира Горовиця – диригували оркестром у фіналі конкурсу, були диригентом на фестивалі «Київські літні музичні вечори», крім цього, надаєте ангажементи нашим лауреатам. На Вашу думку, наскільки цінним для інструменталіста і музиканта загалом є конкурс виконавської майстерності? Не секрет, що в сучасному світі надзвичайна конкуренція і конкурс як такий є невід’ємною складовою кар’єри музиканта: з одного аспекту – це шлях виявлення талантів, з іншого – уже сама підготовка до конкурсу є можливістю розвинути в собі необхідні якості, що потрібні для отримання бажаної перемоги та досягти необхідного рівня виконавської майстерності. Щороку Конкурс Горовиця складається з трьох турів, один з яких – 255

це гра з оркестром. Наскільки легко співпрацювати з молодими солістами? Я постійно працюю з молодими виконавцями в різних форматах. Мені доводилось брати участь не тільки в конкурсі Горовиця як диригенту, але й в інших конкурсах. Цей формат роботи цікавий тим, що він допомагає виявляти в молодих виконавців уміння бути солістом. Іноді трапляються люди, які виходячи на сцену дуже хвилюються і з певних причин грають гірше. В даній ситуації роль диригента є досить важлива, адже він може допомогти молодим виконавцям зрозуміти, як грати краще з оркестром і як виявляти свої «сильні» сторони в процесі гри з великим інструментальним колективом. З 2009 року Ви були головним диригентом Борнмутського симфонічного оркестру в Англії (до речі, під вашим керівництвом 2014 року оркестр здобув звання «Найулюбленішого оркестру світу»), а з 2015 р. Ви є музичним директором і головним диригентом театру і оркестру міста Веймар (Німеччина). Говорячи про вашу репертуарну політику в ролі керівника колективу, наскільки відрізняється репертуар, адже відомо, що німецька музика має свою композиторську школу, англійська музика – своїх представників. Наскільки гнучко Ви підходите до вибору репертуару? З кожним оркестром це відбувається по-різному. Наприклад, якщо порівнювати німецькі та англійські оркестри, то можна абсолютно точно сказати, що вони є протилежні в тому, що вони бажають, як

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

вони себе поводять на сцені, як відносяться до процесу репетицій. Що стосується особисто мене, то моя репертуарна лінія йде на межі Заходу і Сходу: в останні роки я став більше уваги приділяти менш відомим композиторам зі Сходу, наприклад з Вірменії та інших країн. Більш того, з Борнмутським оркестром ми відкрили серію, яка називається «Voices from the East» («Голоси зі Сходу»): таким чином ми пишемо менш відомі твори, але, в той же час, шедеври симфонічної музики. Тому, для мене моє диригування базується не тільки на такому мейнстримі (виконувати відомі шедеври), але й на пропагуванні менш відомої, але в той же час досить цікавої музики. Наприклад, у виконанні Борнмутського симфонічного оркестру нещодавно вийшов запис Третьої симфонії Бориса Лятошинського, творчість якого, я вважаю, має бути в перших рядках великих композиторів-симфоністів. Ще один проєкт, який я не можу не згадати, це музика С. Прокоф’єва, з якої я починав свою роботу: з Борнмутським оркестром ми записали усі симфонії С. Прокоф’єва, а також твори, які він написав, коли його родина проживала на Донбасі. В цьому контексті мені приємно, що музичні критики в Англії, коли згадують С. Прокоф’єва говорять також, що це український композитор. Я вважаю, що це є прикладом своєрідного культурного лобіювання, який ми як українці повинні все більше використовувати. Саме такий підхід до популяризації власної культури в Європі та світі дозволить створювати позитивний культурний імідж нашої країни. Якщо говорити про репертуарну політику в Європі, наскільки поширеною або відомою є музика українських композиторів, наприклад, музика Валентина Сильвестрова, Євгена Станковича, Мирослава Скорика, можливо, молодих українських композиторів? Чи спостерігається зацікавлення українською музикою? В світлі сучасних подій Україна в Європі зараз не асоціюється з культурними надбаннями. Звичайно, важко узагальнити і, однозначно, є певні винятки: я знаю точно, що люди, які приїжджали на конкурс В. Горовиця змінювали свій погляд на Україну, який у них помилково сформувався з певних причин. Тому, я вважаю, що такі міжнародні події, які спонукають людей приїжджати до України і відкривати для себе її культуру, є особливо актуальні зараз. Тобто, абсолютно зрозуміло, що Україна відбудеться як країна, якщо вона дасть можливість іншим бачити себе як країну зі своєю власною культурною 256

2 0 2 0

Р І К

ідентифікацією. Таким чином, країну, в тому числі, зробить культура, бо вона завжди залишається. Роман Кофман у своїй книзі «Диригент і оркестр» звертає увагу на те, що однією з важливих рис диригента є витримка, або уміння володіти собою. Ця риса може стосуватись також репитиційного процесу, під час якого диригент прагне визначити слабкі і сильні сторони оркестру, а артисти, наприклад, влаштувати подібний «екзамен» диригенту, щоб переконатись, наскільки диригент готовий керувати оркестром. Чи траплялись подібні ситуації у вашій практиці і як Ви реагуєте на таку перевірку диригентської витримки? Такі ситуації трапляються постійно, вони є типовими для диригентського життя. До диригента придивляються більш особливо, якщо з ним раніше не співпрацювали. Аналогічно і диригент, стежить за колективом, щоб розуміти, яким чином вибудовувати свої стосунки з музикантами: це необхідно для того, щоб «дійти» до музики, але буває й так, що до музики і не доходить. Я вважаю, що мені пощастило в цьому випадку, адже вдавалось знаходити спільну мову з оркестром: якщо ж під час репетиційного спілкування це не дуже виходило, то на концерті оркестр завжди розуміє те, чого я хочу, і музиканти йдуть за моєю рукою. Аналізуючи композиторську творчість, музикознавці часто звертаються до періодизації, щоб структурувати і формалізувати еволюційний процес композиторської творчості – визначити домінування тих чи інших жанрів у творчості, зміну системи художніх образів, формування іншої манери композиторського стилю. Чи можемо ми говорити про певний еволюційний процес у диригентській творчості, виходячи, наприклад, з біографічного, еволюційно-стильового чи вікового критеріїв? Якщо за останні 100 років проаналізувати еволюцію ролі диригента і оркестру, то вони змінились однозначно. Хоча, навіть зараз ще є оркестри, які вважають, що диригент це такий-собі диктатор, який знає, як має звучати музика і завжди спрямований на те, щоб досягати цього результату з тим чи іншим оркестром. Але сьогодні це не зовсім так. Диригент – це людина, яка має допомогти оркестру знайти певні тонкощі у виконанні художнього змісту і, по суті, знаходити можливість проходити через рутинність таких відносин. Я часто кажу оркестрантам: «я прийшов, щоб допомогти вам зіграти той чи інший музичний твір», – тому що оркестр просто не може

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

його виконати без диригента. Оркестр може зіграти ноти, почати і закінчити разом, але шедевр з цього не вийде, відповідно, диригент повинен створити з набору нот певний шедевр. Яким чином це зробити – кожен знаходить свій шлях. Як казав М.Римський-Корсаков: «диригент це темна професія», – бо її пояснити дуже важко. Мені ще подобаються слова Романа Кофмана, в якого я вчився в консерваторії: «я не знаю, як треба диригувати, але я точно знаю, як не треба диригувати». Виходячи з вашого досвіду, чи помічаєте Ви зміну у своїх уподобаннях щодо стилів і жанру, принципах роботи, відборі репертуару, інтерпретації музики тощо? Очевидно, за роки практики я можу знаходити більш короткий щлях до результату і більш чіткіше уявляти, що слід зробити, щоб твір зазвучав так, як це потрібно. Це стосується також і відносин з оркестром, уже наперед можна передбачити багато нюансів, пов’язаних з роботою. З огляду на процесуально-часову природу музичного мистецтва, диригенти та виконавці, напевно, найбільше серед музикантів на собі відчувають проблему інтерпретації музичного твору, оскільки йдеться саме про художньо-звукову реалізацію музичного тексту в процесі його відтворення. Говорячи про ваш диригентський досвід, чи траплялись моменти, коли Вам доводилось переконувати оркестр або композитора в доцільності певної інтерпретації? Я це роблю кожного разу, коли спілкуюсь з оркестром. Бувають ситуації, коли оркестранти уже з самого початку пропонують певний матеріал «від себе» – це може бути традиція виконання тих чи інших творів, або ж оркестр нещодавно грав певний твір і в них в пам’яті залишилось це виконання. Але не завжди легко переконати оркестр, іноді буває, що на репетиції оркестр грає в одній манері, а на концерті зовсім по-іншому. А чи не траплялось у вашій практиці, коли працюючи над твором сучасного композитора, автор пропонує свою інтерпретацію твору, не зовсім погоджуючись з вашою інтерпретаційною моделлю? Так, бувало. Часто траплялось, коли композитор був присутній на репетиції. Наприклад, співпрацюючи з композитором, я мав своє бачення твору і доводилось переконувати автора в тому, що він тільки «виграє» від того, якщо диригент, виконуючи твір, зможе «пропусти257

2 0 2 0

Р І К

ти» його через себе. В музиці не завжди спрацьовують такі поняття як «правильно» чи «неправильно», але музика може переконувати або не переконувати. Автор абсолютно має право почути те, що він написав і як він собі це мислив, але якщо воно не переконливо, то з композитором ми уже намагаємось узгодити нашу модель інтерпретації твору. Олександр Сокол у своїй праці «Виконавські ремарки: образ світу і музичний стиль» звертає увагу на те, що музика, як вид мистецтва, є інтонаційно-художньою діяльністю, завданням якої є «відкриття, вираження й комунікація особистісного смислу дійсності…». Чи були у вашій творчості випадки, коли репертуарний твір впродовж певного часу отримував інші акценти інтерпретації художнього змісту, можливо, з дещо іншим осмисленням аспектів художнього відкриття в музичному творі? Так. Це особливо стосується творів, які перевірені часом. Наприклад, виконуючи Моцарта, завжди знаходиш інші шляхи реалізації художнього образу, ніж були раніше. Тому через це я припинив писати різні ремарки в партитурах відомих шедеврів, бо потім, коли знову повертаєшся до цих творів, в партитурі бачиш те, що уже робилось раніше і це дещо обмежує «свіжий» погляд на музичний твір і, так би мовити, заважає з нуля пропустити через себе цей музичний текст. Наскільки відомо, з оркестром Ви записали цикл усіх симфоній Прокоф’єва. Чи є у Вас композитор, музика, якого є найближчою для Вас в стильовому відношенні, можливо, на емоційному рівні, в системі художніх образів тощо? Важко точно сказати, з часом цей список постійно збільшується. Якщо говорити про ту музику, з якої я починав свою кар’єру диригента, то це музика Східної Європи ХХ століття – С. Прокоф’єв, Б. Барток, І. Стравінський. Чи плануєте в найближчій перспективі творчі проекти в Україні або за кордоном? Багато різних проектів і напрямків плануємо реалізувати. Наприклад, ми уже говорили про серію не дуже відомих творів, які ми плануємо виконати в межах проєкту «Voices from the East», зокрема готується диск творів вірменського композитора Авета Тертеряна, є також багато інших цікавих імен, але поки залишимо це в таємни-

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

ці. Це те, що стосується записів. А з оркестрами заплановано дуже багато виступів – з різними оркестрами світу від США до Кореї, Австралії.

Конкурс Горовиця – це видатна подія не тільки в Україні, але й у світі. Тому я впевнений, що цей конкурс буде існувати далі і кожного разу ставатиме все більш яскравим!

Як щодо проєкту «I, culture orchestra»?

Дякую за розмову та інтерв’ю! Бажаємо творчих успіхів, натхнення та нових яскравих проєктів!

Технічно він поки існує, я дуже хочу вірити, що він буде існувати далі. Кириле, згадуючи про Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті В. Горовиця, відомо, що ваш батько, відомий композитор, Іван Федорович Карабиць був одним із фундаторів конкурсу, брав активну участь в його організації та був головою журі з першого по четвертий конкурси (з 1995 до 2001 року). Чи можете декілька слів розповісти про цей період з його життя, виходячи з ваших спогадів? Мої враження цього періоду дуже яскраві. Коли йому запропонували очолити цей конкурс, він із захопленням взявся за цю роботу, адже йому завжди подобалось відкривати нові таланти, а згодом, працювати в команді організаторів конкурсу. Ймовірно, особисті дружні стосунки з Юрієм Зільберманом (засновником і генеральним директором Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця) дали можливість яскраво почати цей конкурс, що й відчувається також сьогодні: та енергетика, яка була тоді інвестована в цей конкурс, зберігається досі. Я пам’ятаю, як в той час приїзд досить відомих музикантів, піаністів, представників різних країн світу, провокував своєрідну хвилю відкриття музичної культури України і в черговий раз нагадував світу, звідки Володимир Горовиць, звідки його коріння. Тільки ця ідея уже заслуговує на те, щоб її реалізувати на достойному рівні. Говорячи про свої спогади, в той час я був дуже молодою людиною і тільки починав кар’єру диригента, тому та практика, яку я отримав на конкурсі, є значною частиною мене, я завжди з великим позитивом згадую цей період співпраці. Більш того, до цього часу я співпрацюю з учасниками конкурсу і радію, коли бачу, що конкурс дав можливість тому чи іншому піаністу реалізуватись і розкрити свій творчий потенціал. Цього року Міжнародному конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця виповнюється 25 років. Що Ви могли б побажати нашим майбутнім учасникам та організаторам конкурсу?

258

2 0 2 0

Віктор Сподаренко

Д А Й Д Ж Е С Т

МУЗИК А — Н АЙ К РА Щ А ВАКЦ ИН А, А ЛЕ . . .

Цьогоріч через пандемію COVID-19 Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця не відбудеться. Нагадаємо, планувалося, що навесні у Києві відбудеться XІІ Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця у Старшій групі. Це творче змагання було заплановано на період з 20 по 30 квітня. Карантин поламав всі плани. Втім, оргкомітет мав надію, що восени відбудеться поліпшення ситуації, як у світі, так і в Україні, що склалася у зв’язку із пандемією COVID-19, і ризикнули перенести Конкурс–2020 із 11 по 21 жовтня. — В цьому витанні нас підтримали Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів, Міністерство культури та інформаційної політики України, Київська міська державна адміністрація, — пояснила «Дню» Ірина Полстянкіна, Президент Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця та виконавчий директор Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. — Але статистика МОЗ невтішна — щоденно кількість хворих на коронавірус росте і у зв’язку із високою епідеміологічною небезпекою та враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2» (зі змінами та доповненнями), 18.09.2020 року Оргкомітетом ХІІ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця було прийнято рішення про скасування проведення Конкурсу в Старшій групі. Нам дуже шкода повідомляти цю новину... 259

2 0 2 0

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

Р І К

«ДЕНЬ»

22 жовтня 2020 р.

Нагадаю, цьогоріч ХІІ Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця відзначав би своє 25-річчя і для нас це не тільки радість, а й привід підсумувати та проаналізувати здійснене. У 2020 р. до участі у Конкурсі був допущений 31 претендент із 18 країн світу — Азербайджану, Білорусі, Ізраїлю, Іспанії, Італії, Казахстану, Канади, Китаю, Литви, Норвегії, Південної Кореї, Польщі, Португалії, США, України, Франції, Чехії та Японії. Незважаючи на складності епідеміологічної ситуації, участь у Конкурсі підтвердили члени журі (голова суддівської команди — Олександр Злотник, композитор, ректор Київської муніципальної академії музики ім. Р. М. Глієра ), почесні гості (Густав Алінк, Нідерланди, Наталія Пасічник, Швеція, а також від України — Юрій Зільберман, Кирило Карабиць та Дідьє Шнорк) та конкурсанти із 16 країн світу... Для проведення Конкурсу були узгоджені питання концертних залів (зокрема Київського будинку вчених НАН України та Будинку звукозапису Українського радіо), оркестрів, готелів, тощо. Укладено договори про пряму інтернет-трансляцію конкурсних виступів та телевезійну версію Фіналу і Урочистої церемонії нагородження та концерту переможців Конкурсу, адміністрацією Київської муніципальної академії музики ім. Р. М. Глієра розроблений та затверджений регламент проведення та організаційне забезпечення Конкурсу.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

До Міністерства культури та інформаційної політики України й Міністерства закордонних справ України направлені списки членів журі й учасників Конкурсу про надання їм підтримки при перетині кордону в аеропортах Києва. Підготовлений до друку буклет Конкурсу, ювілейні видання; замовлені медалі, призи, сувеніри для учасників Конкурсу. У цей непростий час Конкурс отримав повне фінансове забезпечення від Міністерства культури та інформаційної політики та мерії Києва. Ми щиро дякуємо всім партнерам Конкурсу! Ви здали «позитивний тест» на дружбу, підтримку та співпрацю з Конкурсом Горовиця. Особлива вдячність учасникам, членам журі і почесним гостям! Дякуємо всім і кожному за підтримку і довіру. Ви надихали нас рухатися вперед, вірити і не здаватися! І ви, і ми докладали багато зусиль, але ваші здоров’я і безпека для нас найважливіші...

260

2 0 2 0

Р І К

Сьогодні обставини змушують нас зупинитися, але ми віримо у майбутнє, віримо у молодих піаністів, відданих музиці. Конкурс триватиме, ми зробимо для цього все можливе... Бажаємо міцного здоров’я всім! Впевнені, що музика — найкраща вакцина!

Тетяна Поліщук

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 2 0

Р І К

КОНКУ Р С , ЯК И Й ЗАВЖ ДИ З ТО БО Ю Ця сторінка буклету – пошана всім, хто працював і досі працює на Конкурсі. Юрій Зільберман – один із засновників Конкурсу, його генеральний директор, президент Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця, який очолював роботу з усіх напрямків діяльності Конкурсу від дня його заснування до 2017 року. Юрій Зільберман – дослідник та автор 7 книг про київський період життя Володимира Горовиця та історію Київського музичного училища, Після від’їзду до Німеччини, продовжив свою дослідницьку діяльність і випустив у світ книгу «Русская корреспонденция Владимира Горовица». Юрій Зільберман

Ініціатори і фундатори Конкурсу Мальвіна Зарудянська (робота з журі), Лідія Ковтюх (робота з учасниками) працюють у Дирекції конкурсу вже понад 25 років. Одним із перших організаторів Конкурсу є Анна Смєхова, яка до 2009 року сприяла розвитку міжнародних зв’язків Конкурсу. У наступних конкурсах координаторами міжнародних проєктів послідовно були Ірина Полстянкіна, Анжела Захарченко, Катерина Алимова, Іванна Карабиць.

Фанні Вотерман, Мальвіна Зарудянська, Лідія Ковтюх, Людмила Смірнова 261

З І конкурсу працюють: Костянтин Давидовський (відповідальний секретар журі), Олександр Дриґа (режисерсько-постановча робота), Людмила Смірнова (переклад у секретаріаті журі), Ірина Дашак (робота в секретаріаті журі), Ірина Вавринчук (організаційна робота), Всеволод Файнберг (обслуговування роялів), Ірина Ярощук (комп’ютерний набір). Першим прес-секретарем Конкурсу до 1999 року була Євдокія Коноз.

У 1997–1998 роках до складу Дирекції приєдналися Ірина Гіваргізова (громадські зв’язки), Ірина Полстянкіна (імпресаріо конкурсу, з 2005 року – виконавчий директор Конкурсу, з 2017 року – президент Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця), Вікторія Іванова (1998–2003 роки – прес-секретар Конкурсу). У наступні роки у прес-службі Конкурсу працювали Лідія Новохатько, Анна Шестак; з 2017 року пресцентр очолює Світлана Штефан-Антонюк. З ІІ по Х конкурси ведучою конкурсних прослуховувань і концертних програм була Тетяна Сачевська; з 2012 року – Оксана і Надія Граб, Роксолана Кречковська, Юрій Майхрович. Багато років Конкурс співпрацював з Олександром Биструшкіним, Тетяною Філіпенко, Світланою Корецькою, Василем Ілащуком, які були ведучими церемоній Конкурсу у Національній опері України ім. Т. Г. Шевченка та Національній філармонії України; а синхронний переклад цих подій майстерно здійснювала Ірина Шапоровська, знаний в Україні фахівець-перекладач, багаторічний партнер Конкурсу. Роботу по інформаційному забезпеченню Конкурсу з 1998 року очолює Ірина Гіваргізова. Комп’ютерний дизайн буклетів, проспектів, афіш, прес-релізів в період з І по VII конкурси здійснювали послідовно Олександр Капітановський, Оксана Косинська, Тетяна Голікова; з 2006 року комп’ютерний дизайн всієї інформаційно-рекламної продукції Конкурсу створює Вікторія Глива. З 2001 року працює на Конкурсі художник-фотограф Олександр Іванов.

Д А Й Д Ж Е С Т

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 2 0

Р І К

Серед партнерів Конкурсу – відомий вітчизняний журналіст, нині головний редактор ПАТ «Національна суспільна радіокомпанія України» Юрій Макаров, який свого часу активно підтримував діяльність Конкурсу в Україні і брав участь у створенні аудіо,-відео,-промоматеріалів. У 2016 році почала працювати у Конкурсі режисер Яна Антонець, яка стала автором ексклюзивних рекламних роликів, що анонсують проведення конкурсних змагань. З 1997 року технічним забезпеченням Конкурсу займаються Людмила Федорова і Тетяна Марковська (з появою інтернет-трансляції конкурсних подій, до них приєдналися Олександр Білецький, Ольга Зелінська, Юрій Рябошкапов).

Світлана Корецька

Яна Антонець

На ІІ конкурсі вперше пролунали як «заклик до перемоги» позивні Конкурсу. Автором ідеї позивних та аранжувальником музичного матеріалу на основі Полонезу As-dur Оp. 53 Шопена був Олександр Дриґа, комп’ютерну обробку позивних здійснив Анатолій Баженов, остання редакція комп’ютерної обробки позивних – Ганна Юферова, Тетяна Тучинська. Знаковим атрибутом Конкурсу є його логотип, який з’явився у 1999 році, автор – Сергій Маліков. У 2001 році скульптори-модельєри Наталія Домовіцких та Оксана Терьохіна створили новий дизайн та макети медалей Конкурсу та меморіальної дошки Володимира Горовиця. У 1997–2009 роках перекладачами інформаційних матеріалів, прес-конференцій, інтерв’ю з іноземними учасниками працювали Марія Гортікова, Ірина Колбасюк, Олена Цигановська, Катерина Шапошнікова, Ірина Смірнова, Анжела і Марина Захарченко, Ганна Балвак, Іван Хоролець, Джонатан Маркі, Марія Нечитайло. З 2010 по 2019 роки цю роботу здійснювали Алла Кисленко, Іванна Карабиць. Під час проведення кожного із конкурсів до Дирекції завжди приєднуються викладачі, які працюють у секретаріаті журі та організаційній групі. З великою пошаною нагадаємо про тих із них, хто декілька конкурсів поспіль, починаючи з першого, забезпечували так званий «тил конкурсу», і хто, на превеликий жаль, вже пішов із життя. Це

262

Мальвіна Зарудянська, Костянтин Давидовський

Ірина Полстянкіна, Катерина Алимова, Людмила Федорова, Вікторія Глива

наші колеги – Ігор Зубенко, Лариса Донська, Звенислава Галанта, Тетяна Моїсеєнко, Тетяна Кушніренко, Олександр Поляченко, Галина Разборщук. Серед «ветеранів» організаційної групи: Галина Авдєєва, Олена Гордєєва, Людмила Зайковська, Тетяна Заречанська, Тетяна Колєснікова, Людмила Кононенко, Олена Чорноморська, Ольга Щербак, які почали працювати вже на І конкурсі. У період 2008– 2019 років до роботи в групі приєдналися Наталья Баранова, Анна Бондаренко, Ганна Кільчицька, Роксолана Кречковська, Зінаїда Лебедєва, Ілля Лопатинський, Олена Марценківська, Любов Сидорченко. З І по ІХ конкурси перебуванням учасників у гуртожитку КМАМ опікувалася його завідувачка Марія Андрущишин. *** «У найтяжчі часи мистецтво допомагало людству виживати. Без сумніву, воно допоможе нам залишитися людьми і зараз. Від щирого серця дякуємо всім, хто підтримав нас!»

Ірина Гіваргізова

Д А Й Д Ж Е С Т

263

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ П І А Н І С Т І В П А М ’ Я Т І В О Л О Д И М И РА ГО Р О В И Ц Я

2 0 2 0

Р І К

Ірина Полстянкіна

Мальвіна Зарудянська

Лідія Ковтюх

Ірина Гіваргізова

Костянтин Давидовський

Іванна Карабиць

Світлана Штефан-Антонюк

Вікторія Глива

Ірина Ярощук

Людмила Федорова

Адреса дирекції конкурсу: Україна, 01032, м. Київ вул. Л. Толстого, 31 тел.: 38 (044) 288 3238 38 (044) 288 1574 e-mail: horowitz@horowitzv.org www.horowitzv.org