СУДОВА ПРАКТИКА ЮРИСТІВ ІНСТИТУТУ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРЕСИ У СПРАВАХ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЖУРНАЛІСТІВ

ГО «ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРЕСИ»

СУДОВА ПРАКТИКА ЮРИСТІВ ІНСТИТУТУ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРЕСИ У СПРАВАХ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЖУРНАЛІСТІВ Укладач: Панкратова Л.Л.

КИЇВ 2014

ЗМІСТ РОЗДІЛ І. ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ......................................................... 3 ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО ВИТРАЧАННЯ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ.................... 3 Справа «Антоніна Торбіч до КП «Регіональний інформаційно-комп’ютерний центр» Рівненської обласної ради» ................................................................................................... 3 ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЯКА ЗБЕРІГАЄТЬСЯ У ЦВК УКРАЇНИ ..... 25 Справа «Володимир Торбіч до ЦВК України» ................................................................. 43 Справа «Антоніна Торбіч до ЦВК України» ..................................................................... 55 ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО КОШТИ МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ ............................ 74 Справа «Володимир Торбіч проти видання обласної ради «Вісті Рівненщини». ......... 74 РОЗДІЛ ІІ. ВТРУЧАННЯ В ПРИВАТНІСТЬ ...................................................................... 92 ВИКОРИСТАННЯ ФОТОГРАФІЇ ПУБЛІЧНОЇ ОСОБИ .................................................... 92 Справа «Василь Желіховський проти Юрія Фіялки та газети «Голос Лановеччини» .. 92 Справа «Юрій Желіховський до газети «Народне слово» ............................................. 110 ВИКОРИСТАННЯ ФОТОГРАФІЇ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ .................................................... 118 Справа «Галина Філіппова проти газети «Вгору». ......................................................... 118 ОПРИЛЮДНЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ОСОБУ БЕЗ ЇЇ ЗГОДИ .................................. 123 Справа «Аліна Шацька проти газети «Новини Тростянеччини» .................................. 123 РОЗДІЛ III. СПРАВИ ПРО ДИФАМАЦІЮ ....................................................................... 133 ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ............. 133 Справа «Анатолій Болотін проти газети «33 канал», Раїси Дерун, Ірини Зонової». ... 133 ВИМОГА СТЯГНЕННЯ НАДМІРНОЇ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ ....................................... 155 Справа «Юрій Сидоренко проти журналу «Бізнес», Сергія Кобишева та Максима Біроваша», вимога – 46 млн. грн. ..................................................................................... 155 Справа «Консорціум «ЄДАПС», Василь Грицак проти ТОВ «Телерадіокомпанія «1+1», ПАТ «Комерсант-Україна», Сергія Сидоренка та Михайла Бродського. ........ 195 Справа «Борис Філатов і ТОВ «Центральний універмаг» проти ПП «Авеню» як видавця всеукраїнської газети «Лица» ............................................................................. 213 1 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ЗАХИСТ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ .................................................. 258 Справа «Асоціаціації незалежних експертів України «Укрексперт» проти Олексія Дердіна, засновника журналу «Все про охорону праці» ................................................ 258 ЗАХИСТ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ................................. 285 Справа «МВС України проти інтернет-видання «Українська правда», Геннадія Москаля та політичної партії «Народна самооборона». ................................................ 285 РОЗДІЛ IV. ПОШИРЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ ............................ 289 СПРОСТУВАННЯ ДОПИСІВ КОРИСТУВАЧІВ САЙТУ ............................................... 289 Справа «Олександр Сиволапенко, ТОВ «Євротрансгруп» до ТОВ «Юстиніан» ........ 289

2 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

РОЗДІЛ І. ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО ВИТРАЧАННЯ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ Справа «Антоніна Торбіч до КП «Регіональний інформаційно-комп’ютерний центр» Рівненської обласної ради» У цій справі досліджується питання про співвідношення права на доступ до інформації та права на збереження комерційної таємниці. Практика застосування Закону України «Про доступ до публічної інформації» показує, що нерідко відмова у наданні інформації та документів про розпорядження бюджетними коштами та майном мотивується тим, що вони містять комерційну таємницю. В таких випадках до відповідних договорів включаються умови про те, що ці угоди та інші документи, виготовлені на їх виконання, становлять предмет комерційної таємниці і не можуть оприлюднюватись без згоди однієї із сторін. Певна річ, що отримувач вказаних бюджетних коштів чи майна, як правило, своєї згоди на оприлюднення згаданих інформації та документів не дає. В таких випадках доволі ефективним засобом правового захисту може стати звернення із позовом до адміністративного суду, про що свідчить наведена нижче судова справа за позовом журналіста інтернет-видання «Четверта влада» Антоніни Торбіч про надання доступу до документів, пов’язаних із встановленням за рахунок бюджетних коштів системи зв’язку «відеоконференція». В цій справі було використано наступні основні аргументи для обґрунтування необхідності надання доступу до інформації та документів про витрачання коштів обласного бюджету. Стаття 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Друге речення частини 1 статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», чітко і однозначно вказує на те, що не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевого бюджетів є розпорядниками публічної інформації щодо використання бюджетних коштів. Тлумачення вищезгаданих правових норм у їх сукупності дає підстави для висновку, що інформація відносно використання бюджетних коштів не може бути віднесена до конфіденційної інформації. Відповідно до частини 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» «не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно». Посилання відповідача на статтю 21 Закону України «Про інформацію», як на підставу для відмови у доступі до зазначеної інформації є неправомірним, оскільки відповідно до пункту 6 частини 4 цієї правової норми до конфіденційної інформації не можуть бути віднесені відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів України. А, як зазначалось вище, запитувана позивачкою інформація відповідно до статей 6, 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, в тому числі і до конфіденційної.

3 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Не можуть бути підставою для обмеження доступу до відомостей про розпорядження бюджетними коштами та майном посилання на статті 505 Цивільного кодексу України (ЦКУ) та 36 Господарського кодексу України (ГКУ), оскільки запитані позивачкою відомості не стосуються питань технічного, організаційного, комерційного, виробничого характеру. Запит спрямований на отримання публічної інформації, пов’язаної з розпорядженням бюджетними коштами, а тому він має на меті задоволення суспільних потреб щодо забезпечення контролю громади за використанням її майна. Відповідно, він не посягає на інші інтереси, в тому числі ті, які охоплюються комерційною таємницею. Більше того, статті 505 ЦКУ та 36 ГКУ передбачають, що склад і обсяг відомостей, які відносяться до комерційної таємниці, визначається відповідно до закону і не може йому суперечити. Аналогічні норми містяться і в постанові Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», де зазначено, що комерційну таємницю не становлять, зокрема, «відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню». За обставин цієї справи, відповідач, усупереч вищеназваним правовим нормам, включив до комерційної таємниці відомості, які відносяться до публічної інформації і обмеження доступу до яких заборонено Законом України «Про доступ до публічної інформації». Зазначені аргументи були враховані судом, і рішення прийняті на користь журналіста.

4 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Голові Рівненської обласної ради oblrada@rada.rv.ua Торбіч Антоніни Олександрівни заступника головного редактора інтернет-порталу «Четверта влада», Запит на доступ до публічної інформації На підставі ст. 34 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Згідно ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію, при цьому згідно ст. 19 цього ж закону запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. А згідно ч.7 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений. Зважаючи на вищенаведене, керуючись ст. 5, 6, 13, 19-20, 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 5, 6 Закону України «Про інформацію», прошу надати інформацію: 1) Детальний кошторис витрат, зроблених відповідно до рішення Рівненської обласної ради №61 від 30.12.2010 року про Програму інформатизації Рівненської області на 2011-2013 роки, згідно якого на 2011 рік було передбачено видатки з обласного бюджету на систему зв'язку «відеоконференція» у сумі 340 тис. грн.

2) Яке саме обладнання і за яку ціну кожну одиницю цього обладнання було закуплено у 2011 році для впровадження системи «відеоконференція»? Прошу вказати всі складові цієї системи окремо, зазначивши вартість кожної з них 3) Копії угод та/або рахунків, а також накладних та/або актів виконаних робіт щодо придбання та встановлення складових системи «відеоконференція» 4) Скільки разів станом на сьогодні було використано це обладнання за прямим призначенням? Звертаю вашу увагу, що згідно п.3 ст.22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. Відповідь прошу надіслати в передбачений законом 5 денний строк на вказані електронні адреси.

18 листопада 2012 року

З повагою, Торбіч А.О.

5 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

УКPАЇНА РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА РАДА Майдан Просвіти, 1, м.Рівне, 33013. Тел. (036-2) 695-202, факс (036-2) 62-00-64. Е-mail: oblrada@rada.rv.ua

20.11.2012

№

09-02/71

На №_______________ від _____________

Торбіч А.О. На інформаційний запит від 19.11.2012 повідомляємо наступне. Враховуючи те, що обласна рада не є розпорядником запитуваної Вами інформації та з метою розгляду даного запиту, вищезазначений запит направлено за належністю Рівненській обласній державній адміністрації. Про результати розгляду Вас буде повідомлено додатково.

Керуючий справами виконавчого апарату ради

М.Яцюк

Середюк Олена Миколаївна 261-621

6 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

УКРАЇНА РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ГРОМАДСЬКА ПРИЙМАЛЬННЯ м-н. Просвіти, 1, м. Рівне, 33028, тел. (036-2) 695-386, факс (036-2)26-08-35

19.11.2012 № Зп-115/0410/12

Розпоряднику інформації: Комунальний заклад «Регіональний інформаційно-комп»ютерний Центр» Рівненської обласної ради Запитувачу: А.О. Торбіч заступнику говного редактора Інтернет-порталу "Четверта влада"

Відповідно до ч. З ст. 22 Закону України "Про доступ до публічне інформації" направляємо за належністю запит на інформацію №09-02/7 від 20.11.2012 року для розгляду та надання інформації запитувачу відповідно д чинного законодавства України. Про результати розгляду інформуйте облдержадміністрацію. Термін розгляду: 5 (п'ять) робочих днів з дня отримання запиту. Додаток : 2 арк. Головний уповноважений з питань забезпечення доступу до публічної інформації облдержадміністрації

М. Шустов

7 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

УКРАЇНА РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА РАДА РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМП'ЮТЕРНИЙ ЦЕНТР

33028, м.Рівне, вул. Словацького,14 тел/факс 63-60-49, 62-31-42

29.11.2012 р. № 164

Рівненська обласна державна адміністрація

На запит від 18.11.2012 року Торбіч А.О. комунальний заклад “Регіональний інформаційно-комп’ютерний центр” Рівненської обласної ради інформує, що на виконання завдань Програми інформатизації Рівненської області на 2011 – 2013 роки, затвердженої рішенням обласної ради № 61 від 30.12.2010 р., у 2011 році впроваджено систему зв’язку “відеоконференція” для забезпечення відеоконференцзв’язком органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на базі програмної платформи “TrueConf Server” на 20 користувачів одночасної трансляції. Для отримання і передачі якісного аудіо та відео сигналів в складі системи зв’язку “відеоконференція” використано відповідне обладнання – телевізори в комплекті з кронштейнами, керована PTZ-камера, вебкамери, спікерфони, спліттер, комутатор – всього на загальну суму 338 353,50 гривень. Комунальний заклад “Регіональний інформаційно-комп’ютерний центр” Рівненської обласної ради не може надати копій документів та інформацію щодо вартості окремих складових системи, оскільки п.11.1, п.11.2 розділу ХІ договору на придбання обладнання системи зв’язку “відеоконференція” передбачено нерозголошення інформації фінансового або комерційного характеру відносно Сторін договору. Дозволу на розголошення інформації Виконавець – ТОВ "ІТ-Рішення" не надав. Система зв’язку “відеоконференція” успішно функціонує і систематично використовується не тільки працівниками Рівненської облдержадміністрації, а і обласною радою, районними державними адміністраціями та структурними підрозділами облдержадміністрації. З часу впровадження системи проведено 46 відеоконференцій із районними держадміністраціями та їх структурними підрозділами, забезпечено мультимедійний супровід засідань колегії Рівненської облдержадміністрації, брифінгів, серпневої наради працівників профтехосвіти, міжнародного семінару з агрологістики.

З повагою, директор РІКЦ

В.Малиновський

8 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

9 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

10 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

11 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

12 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

13 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

14 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

15 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

16 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

17 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

18 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

19 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

20 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

21 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

22 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

23 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

24 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЯКА ЗБЕРІГАЄТЬСЯ У ЦВК УКРАЇНИ Загальна інформація Стаття 1 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» передбачає, що «Центральна виборча комісія (далі – Комісія) є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України». Таким чином, відповідно до частини 1 статті 13 закону України «Про доступ до публічної інформації» Центральна виборча комісія України є розпорядником публічної інформації. Водночас, дія згаданого Закону має низку особливостей, зокрема під час виборів, як нам продемонструвала виборча кампанія 2012 року. Намагання журналістів отримати з метою інформування виборців копії фотографій та автобіографій зареєстрованих кандидатів у народні депутати виявили низку проблем у доступі до цієї інформації. Проблема № 1 стосується визначення підсудності справ про доступ до зазначених відомостей та процедури розгляду цієї справи за Кодексом адміністративного судочинства України (КАСУ). Як не дивно, але розгляду цього питання було приділено доволі багато часу, що, на нашу думку, явно виходить за межі розумних строків розгляду судових спорів, особливо з огляду на те, що в одній із справ зазначене питання було остаточно вирішено вже після завершення виборів. Але, набутий досвід стане у нагоді при розгляді аналогічних справ під час наступних виборчих кампаній, а наведені нижче судові рішення можуть використовуватись як судові прецеденти. Проблема № 2 стосується питання співвідношення права на інформацію про зареєстрованих кандидатів у народні депутати та права на охорону приватності зазначених осіб. Детальніше ці питання будуть викладені нижче. Враховуючи окреслену проблематику, судові рішення викладаються відповідно до вищезазначених проблемних питань, а саме: спочатку рішення, які стосуються визначення підсудності такої категорії справ, а потім – рішення по суті. І наостанок хочемо пояснити, чому ми наводимо матеріали справ, які було розпочато на підставі двох аналогічних запитів журналістів одного і того самого інтернет-видання – порталу «Четверта влада» Антоніни та Володимира Торбічів. Це сталось випадково, лише тому, що місцевий адміністративний суд у м. Рівному відмовив у прийомі до розгляду позову журналіста Антоніни Торбіч через порушення, на його думку, правил підсудності. Звичайно, ми таку ухвалу оскаржили, але вирішили перевірити, як це питання вирішить київська судова установа. Подальший перебіг подій показав, наскільки по-різному вирішувались ці аналогічні справи: ЦВК України за аналогічними запитами приймала різні рішення, суди – застосовували різні процедури. Тому ми наводимо ці матеріали повністю.

25 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

1. Запити про доступ до фотографій на автобіографій кандидатів у народні депутати України, подані Антоніною Торбіч, та відповіді на них Запит № 1 Голові Центральної виборчої комісії Шаповалу Володимиру Миколайовичу м.Київ, пл. Лесі Українки, 1 e-mail: post@cvk.gov.ua журналіста Рівненсько-Волинського інформаційноаналітичного порталу «Четверта влада» Торбіч Антоніни Олександрівни, Тел. ___________________ e-mail: _____________________ Запит щодо доступу до публічної інформації На підставі ст. 34 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Згідно ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію, при цьому згідно ст. 19 цього ж закону запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Звертаю Вашу увагу на те, що на офіційному сайті Центральної виборчої комісії, зокрема у розділі «Вибори до Верховної Ради 2012», розміщено основні відомості про кандидатів, їхні виборчі програми та декларації про доходи, але не розміщено біографій та світлин кандидатів. Зважаючи на вищенаведене, керуючись ст. 5, 6, 13, 19, 20, 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 5, 6 Закону України «Про інформацію», прошу надати інформацію: 1) Чому на офіційному сайті Центральної виборчої комісії не розміщено біографій та світлин кандидатів в депутати?

2) Біографії усіх зареєстрованих кандидатів в народні депутати по округах Рівненської області.

3) Світлини усіх зареєстрованих кандидатів в народні депутати по округах Рівненської області. Вказану інформацію прошу надіслати на електронну адресу: ________________ та __________________________________ . Звертаю Вашу увагу, що згідно ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.

17 серпня 2012 р.

Торбіч А.О.

26 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Відповідь на запит № 1

27 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Запит № 2 Центральна виборча комісія України м. Київ, пл. Лесі Українки, 1 e-mail: post@cvk.gov.ua журналіста Рівненсько-Волинського інформаційноаналітичного порталу «Четверта влада» Торбіч Антоніни Олександрівни, Тел. ___________________ e-mail: rivneazur@gmail.com Запит щодо доступу до публічної інформації 17.08.2012 року я зверталась до Голови ЦВК України із запитом про доступ до публічної інформації (копія додається), але відповідь на нього отримала лише частково (копія додається). Це спонукає мене звернутись до ЦВК України повторно з запитом про надання публічної інформації. Так, у попередньому запиті я просила не лише повідомити про те, чому на офіційному сайті Центральної виборчої комісії не розміщено біографій та світлин кандидатів в депутати, але й надіслати мені біографії та фотографії усіх зареєстрованих кандидатів в народні депутати по округах Рівненської області. Але на останнє питання я відповіді не отримала, а тому вимушена просити надати зазначену інформацію повторно. Звертаю Вашу увагу на те, що частина 1 статті 63 Закону України «Про вибори народних депутатів України» передбачає, що виборцям забезпечується можливість доступу до різнобічної, об’єктивної та неупередженої інформації, потрібної для здійснення усвідомленого, поінформованого, вільного вибору, а частина 2 цієї статті 28 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

передбачає, що інформація, що міститься у документах, поданих до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів, є відкритою. Як видно із вимог частини 1 статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів» для реєстрації в одномандатних округах кандидат у депутати подає серед інших документів свою автобіографію та фотографії (як в паперовому, так і в електронному вигляді). Відповідно, враховуючи вимоги частини 2 ст. 63 Закону України «Про вибори народних депутатів України», ця інформація за режимом доступу є відкритою. Стаття 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що публічна (відкрита) інформація надається, зокрема, на підставі запитів на інформацію. Крім того, прошу врахувати, що частина 2 статті 7 Закону України «Про інформацію» передбачає, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Таким чином, інформація про кандидатів в народні депутати, викладена в їх автобіографіях, та фотографії кандидатів під час виборчого процесу викликають великий суспільний інтерес, мають важливе значення для здійснення свідомого поінформованого вибору. Зважаючи на вищенаведене, керуючись статтею 34 Конституції України, статтями 55, 63 Закону України «Про вибори народних депутатів України» , ст. 5, 6, 13, 19, 20, 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 5, 6, 7 Закону України «Про інформацію», прошу надати мені: 1) Автобіографії усіх зареєстрованих кандидатів в народні депутати по округах Рівненської області.

2) Фотографії усіх зареєстрованих кандидатів в народні депутати по округах Рівненської області. Вказану інформацію прошу надіслати на електронну адресу: ______________ та rivneazur@gmail.com . Звертаю Вашу увагу, що згідно ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. Додаток: 1) Копія запиту від 17.08.2012 року; 2) Копія відповіді на запит.

23 серпня 2012 р.

Торбіч А.О.

29 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Відповідь на запит № 2

30 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Таким чином, на запит А. Торбіч ЦВК України відповіді не дала. Це зробив за неї член Центральної виборчої комісії України пан І. Жиденко. Крім того, як видно із відповіді, у задоволенні запиту було повністю відмовлено, хоча лише частина запитаної інформації була визнана конфіденційною. Зовсім інакше питання вирішувались у справі за запитом Володимира Торбіча: відповідь на запит надавалась ЦВК України, запит було частково задоволено.

31 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

2. Запит про доступ до фотографій та автобіографій кандидатів у народні депутати України, поданий Володимиром Торбічем, та відповідь на нього Голові Центральної виборчої комісії м. Київ, пл. Лесі Українки, 1 e-mail: post@cvk.gov.ua Головного редактора РівненськоВолинського інформаційно-аналітичного порталу «Четверта влада» Торбіча Володимира Анатолійовича, Тел. __________, e-mail: rivneazur@mail.ru Запит щодо доступу до публічної інформації На підставі ст. 34 Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про вибори народних депутатів України» звертаюся до Вас із проханням надати наступну інформацію. Відповідно до п.2 ч.2 ст. 13 Закону України «Про вибори народних депутатів України» публічність і відкритість виборчого процесу у діяльності виборчих комісій забезпечуються шляхом забезпечення можливості для ознайомлення суб'єктів виборчого процесу зі списками виборців, з виборчими списками партій, відомостями про кандидатів у депутати, порядком заповнення виборчих бюлетенів. Згідно ч.2 ст. 63 Закону України «Про вибори народних депутатів України» інформація, що міститься у документах, поданих до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів, є відкритою. Згідно ч.1 ст. 63 цього ж Закону виборцям забезпечується можливість доступу до різнобічної, об'єктивної та неупередженої інформації, потрібної для здійснення усвідомленого, поінформованого, вільного вибору. Відповідно до закріплених у ст. 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України» умов реєстрації кандидатів у депутати в одномандатних округах, Центральна виборча комісія реєструє кандидата у депутати, висунутого партією, у відповідному одномандатному окрузі за умови отримання нею таких документів, серед яких: заява про згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв'язку з участю у виборах (п.3 ч.1 ст. 55, п.3.ч.2 ст. 55), автобіографія кандидата в депутати, на паперовому носії та в електронному вигляді (п.4. ч.1 ст. 55, п.4.ч.2 ст. 55) та 4 фотографії кандидата розміром 4х6 сантиметрів на паперових носіях та в електронному вигляді (п.5 ч.1 ст. 55, п.5.ч.2 ст. 55). Зважаючи на вищенаведене, прошу надати мені наступну відкриту інформацію про кандидатів у депутати в одномандатних округах Рівненської області: 1) автобіографії всіх зареєстрованих ЦВК кандидатів у депутати в одномандатних округах Рівненської області №152-156; 2) фотографії зареєстрованих ЦВК кандидатів у депутати в одномандатних округах Рівненської області №152-156. Звертаю Вашу увагу, що я є виборцем (суб'єктом виборчого процесу), який запитує у Вас наступну відкриту публічну інформацію з метою здійснення усвідомленого, поінформованого, вільного вибору. Вказана інформація знаходиться у Вашому розпорядженні, відповідна згода на поширення надана кандидатами у депутати в одномандатних округах відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про вибори народних депутатів України". Вказану інформацію прошу надіслати на електронну адресу: rivneazur@mail.ru.

10 вересня 2012р Торбіч В.А.

32 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Відповідь на запит

33 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

34 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

35 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

36 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

37 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

І. ПИТАННЯ ПІДСУДНОСТІ Звернення журналістів Антоніни та Володимира Торбічів до суду із позовом до ЦВК України виявило проблеми, пов’язані із підсудністю таких справ. Але юристи змогли переконати судові органи в тому, що справи про доступ до публічної інформації, яка зберігається в ЦВК України, де запитувачем є журналіст та/або ЗМІ, навіть під час виборчого процесу підлягають розгляду за загальними правилами підсудності. На такі справи не поширюється спеціальний порядок, встановлений статтею 172 Кодексу адміністративного судочинства України, який передбачає значні обмеження у реалізації права на судовий захист. При цьому наводились такі основні аргументи: Частина 3 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації до суду здійснюється відповідно до КАСУ. Частина 2 статті 18 КАСУ передбачає, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією із сторін є орган державної влади, інший державний орган, їх посадова чи службова особа. Згідно з частиною 2 статті 19 КАСУ, адміністративні справи з приводу оскарження дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної особи, вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленим законом порядку місцем проживання цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Стаття 172 КАСУ встановлює особливості розгляду справ за позовами щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій. Однак, як видно із частини 1 статті 172 КАСУ, її дія поширюється лише на суб’єктів виборчого процесу (крім виборчої комісії) та суб’єктів ініціювання референдуму. В той же час, як видно із статті 12 Закону України «Про вибори народних депутатів України» журналісти, засоби масової інформації не відносяться до суб’єктів виборчого процесу. Враховуючи це, позивач, як журналіст, не може оскаржити в порядку статті 172 КАС України неправомірну відмову виборчих комісій у наданні публічної інформації. Нижче наводимо судові рішення з питань підсудності зазначених справ, в яких детально викладено аргументи, які взяв до відома суд.

38 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Справа за позовом Антоніни Торбіч до ЦВК України

39 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

40 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

41 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

42 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Справа «Володимир Торбіч до ЦВК України»

43 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

44 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

45 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

46 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

47 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

48 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

49 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

50 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

51 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

52 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

53 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ІІ. РІШЕННЯ ПО СУТІ ПОЗОВНИХ ВИМОГ Обґрунтовуючи вимоги про надання копій фотографій та автобіографій кандидатів у народні депутати, позивачі наводили такі аргументи: 1. Відкритий характер інформації Частина 1 статті 63 Закону України «Про вибори народних депутатів України» передбачає, що «виборцям забезпечується можливість доступу до різнобічної, об’єктивної та неупередженої інформації, потрібної для здійснення усвідомленого, поінформованого, вільного вибору», а частина 2 цієї статті містить положення про те, що інформація, що міститься у документах, поданих до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів, є відкритою. Як видно із вимог частини 1 статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів», для реєстрації в одномандатних округах кандидат у депутати подає серед інших документів свою автобіографію та фотографії (як в паперовому, так і в електронному вигляді). Відповідно, враховуючи вимоги частини 2 ст. 63 Закону України «Про вибори народних депутатів України» ця інформація за режимом доступу є відкритою.

2. Необхідність надання саме копій запитаних документів Відповідно до частини 7 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

3. Наявність суспільного інтересу виборців до автобіографій та фотографій кандидатів у народні депутати під час виборів для того, щоб зробити вільний та поінформований вибір Відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

4. Вільний вибір форм та джерел інформації: Частина 1 статті 5 Закону України «Про інформацію» передбачає, що «кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів», а частина 7 статті 7 названого Закону гарантує, що: «Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації. Суб’єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію». Крім того, позивачі звертали увагу на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) за статтею 10 Європейської конвенції та наводили інші аргументи. Однак, суди надали перевагу захисту права на приватність кандидатів у народні депутати.

54 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Справа «Антоніна Торбіч до ЦВК України»

55 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

56 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

57 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

58 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

59 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

60 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

61 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

62 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

63 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Справа за позовом Володимира Торбіча до ЦВК України

64 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

65 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

66 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

67 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

68 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

69 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

70 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

71 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

72 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

У справі Володимира Торбіча подана касаційна скарга, і справа перебуває у Вищому адміністративному суді України.

73 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО КОШТИ МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ Справа «Володимир Торбіч проти видання обласної ради «Вісті Рівненщини». Спір, який згодом передали на розгляд суду, виник після того, як обласне комунальне видання відмовило редактору Рівненського агентства журналістських розслідувань надати інформацію про використання коштів місцевих бюджетів. Зокрема, в запиті було прохання надати наступну інформацію: 1. Скільки коштів було виділено Рівненською обласною радою для газети «Вісті Рівненщини» у 1992-2005 роках (окремо по кожному року)? 2. На що саме були виділені кошти для газети «Вісті Рівненщини» у 1992-2005 роках (окремо по кожному року)? 3. Скільки коштів було отримано газетою «Вісті Рівненщини» додатково у 1992-2011 роках (окремо по кожному року), окрім коштів виділених Рівненською обласною радою? За що саме отримані ці кошти? 5. Який наклад одного випуску (тижневий) газети «Вісті Рівненщини» у 1992-2011 роках (окремо по кожному року)? 6. Скільки матеріально-технічних засобів, офісної техніки та інших матеріальних ресурсів перебуває у власності, оренді чи користуванні газети «Вісті Рівненщини» станом на 1 червня 2011 року? Просимо надати вичерпний перелік цих засобів із вказівкою вартості кожного з них. 7. Який штатний розпис редакції газети «Вісті Рівненщини» станом на 1 червня 2011 року? 8. Яка заробітна плата кожної штатної одиниці редакції газети «Вісті Рівненщини» у 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011 роках? 9. Які (суми) премії, надбавки до заробітної плати отримували штатні одиниці редакції газети «Вісті Рівненщини» у 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011 роках? 10. Які постатейні надходження і витрати газети «Вісті Рівненщини» за 2006-2010 роки (по кожному року окремо)? Як на підставу для відмови в наданні інформації та документів комунальне видання послалося на два аргументи: 1) Закон України «Про доступ до публічної інформації» набув чинності в травні 2011 року, немає зворотної сили (не поширюється на правовідносини, які існували до набуття ним чинності), а інформація запитується «за двадцятилітній період до ухвалення вказаного Закону»; 2) Редакція не є суб’єктом владних повноважень чи розпорядником публічної інформації, не підпадає під визначення «розпорядник інформації», дане в статті 13 Закону. Головні аргументи позовної заяви були наступні: Відповідно до ч.5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Відповідно до п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації визнаються юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, — стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів. Таким, що не відповідає чинному законодавству, є висновок у відмові про те, що запит не може бути прийнятим до розгляду через те, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» немає зворотної сили (не поширюється на правовідносини, які існували до набуття ним чинності). Адже, по-перше, запит на інформацію було надіслано до редакції після того, як Закон набрав чинності. Відповідно, правовідносини між запитувачем та 74 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

розпорядником щодо надання/ненадання інформації виникли після отримання розпорядником запиту, коли Закон ВЖЕ діяв і тут не може йти мова про якусь зворотну дію. По-друге, Закон України «Про інформацію» в новій редакції та Закон України «Про доступ до публічної інформації» по-новому визначають статус певних категорій інформації, і, з того моменту, коли вони набули чинності (9 травня 2011 р.) почала діяти нова схема віднесення інформації до відкритої, або з обмеженим доступом (службова, таємна, конфіденційна). Тому, будь-який розпорядник у випадку отримання запиту на інформацію після набуття чинності законами, за відсутності передбачених ними ж підстав для ненадання інформації, не має права відмовляти на тій підставі, що інформація, якою він володіє була створена або отримана ним ДО набуття чинності новими інформаційними законами. Проте, до головних аргументів по суті спору щодо доступу до інформації сторони дійшли лише через півтора роки після подання позову. Унікальність цієї справи в тому, що аж на рівні Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) прийшлось вирішувати питання чи має спір з таким предметом, сторонами розглядатися в адміністративних судах. Адже, Рівненський окружний адміністративний суд своїм першим рішенням визначив, що справа повинна розглядатися в судах загальної юрисдикції і закрив через це провадження, яке було відкрито на підставі адміністративного позову. Головний аргумент суду — відповідач (комунальне видання) не має статусу розпорядника інформації, і не є суб'єктом владних повноважень. Ухвалу про закриття провадження журналіст за допомогою юристів ІРРП оскаржив до Житомирського апеляційного адміністративного суду. Головний аргумент апеляційної скарги — відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Також, апелянти зазначали про те, що висновок, чи є комунальне видання розпорядником інформації чи ні, суд мав вирішити в ході розгляду справи по суті, а не закриваючи провадження. Проте, апеляційний адміністративний суд підтримав позицію Рівненського окружного адміністративного суду і відмовив в задоволенні апеляційної скарги журналіста. Після цього сторона позивача подала касаційну скаргу до ВАСУ. І тільки ВАСУ своїм рішенням скасував ухвалу першої інстанції про закриття провадження і ухвалу другої інстанції, повернув справу до Рівного для продовження розгляду справи. Вищий адміністративний суд, скасовуючи рішення нижчестоящих судів, зазначив наступне: “Позивачем заявлено вимогу про належне виконання відповідачами положень закону №2939-VI щодо надання інформації про використання редакцією газети “Вісті Рівненщини” отриманих нею коштів, отриманих від ради...Отже, позивач порушив у суді спір на підставі статті 23 зазначеного Закону, згідно з частиною першої якої особа вправі оскаржити рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації до суду, а частина третя визначає виключну юрисдикцію спорів цієї категорії — адміністративну. За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій про розгляд цього спору загальним судом у порядку цивільного судочинства є помилковим.” Після того, як Рівненський окружний адміністративний суд вдруге, вже по суті розглянув справу її було вирішено фактично на користь журналіста. Відмову комунального видання було визнано неправомірною, зобов'язано ще раз розглянути запит і надати запитувану інформацію.

75 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

76 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

77 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

78 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

79 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

80 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2а/1770/4563/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Зозуля Д.П. Суддя-доповідач:Євпак В.В. УХВАЛА іменем України

"22" лютого 2012 р. м. Житомир Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегіі: головуючого судді Євпак В.В. суддів: Мацького Є.М. Охрімчук І.Г., при секретарі Мисечко І.С. , за участю відповідача та представника відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від "11" січня 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Редакції газети "Вісті Рівненщини", Головного редактора газети"Вісті Рівненщини" Бурчені Василя Володимировича про визнання протиправною відмови в наданні інформації та зобов'язання вчинити певні дії , ВСТАНОВИВ: ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом до Редакції газети "Вісті Рівненщини", Головного редактора газети "Вісті Рівненщини" Бурчені В.В. про визнання протиправною відмови в наданні інформації та зобов'язання вчинити певні дії щодо надання інформації за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.01.2012 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Редакції газети "Вісті Рівненщини", Головного редактора газети "Вісті Рівненщини" Бурчені В.В. про визнання протиправною відмову в наданні інформації та зобов'язання вчинити певні дії було закрито з підстав передбачених п.1ч.1ст.157 КАС України. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав до суду апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі зазначає, що запитувана ним у відповідачів інформація узгоджується з вимогами Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки відповідачі є розпорядниками інформації та інформація становить суспільний інтерес. Переглянувши судове рішення, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Вважаючи, що відповідачі є розпорядниками запитуваної у них інформації в силу ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки газета фінансується з місцевого бюджету та дана інформація становить суспільний інтерес, позивач звернувся до відповідачів про надання йому відповідної інформації. Відмову у наданні інформації оскаржив до суду.

81 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Суд першої інстанції, закриваючи провадження по справі, виходив з того, що позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб"єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації" (далі Закон). Статтею 23 даного Закону передбачено оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Статтею 13 Закону визначені розпорядники інформації, зокрема і ті на які посилається позивач, а саме юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевого бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів (ч.1) та суб"єкти господарювання, які володіють іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (ч.2). Судом встановлено, що згідно статуту редакції газети "Вісті Рівненщини", зареєстрованого розпорядженням міського голови міста Рівного № 619 від 31.03. 1999 року газета "Вісті Рівненщини" - обласний громадсько-політичний часопис Рівненської обласної ради, створена відповідно доЗакону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Згідно п. 1.7 Статуту редакція є юридичною особою, має круглу печатку і штамп зі своїм найменуванням, наділена основними та оборотними засобами, має самостійний баланс і розрахунковий рахунок, діє на підставі редакційного Статуту. Пунктом 1.9 Статуту передбачено, що редакція здійснює виробничо-господарську діяльність за рахунок доходів. Обласна рада надає редакції дотацію для видавничих цілей, про що записується окремим рядком у бюджеті області . Відповідно до інформації Рівненської обласної ради № 14-848/01 від 28.04. 2011 року та № 01/16-455/г від 19.12. 2011 року у 2006-2011 роках оплата послуг за висвітлення діяльності обласної ради в газеті "Вісті Рівненщини" проводилася з коштів, передбачених у кошторисі обласної ради по КТКВК 010116 "Органи місцевого самоврядування", 120201 "Періодичні видання (газети та журнали)" - КЕКВ 1134 "Оплата послуг (крім комунальних)". Кошти зазначені в інформації Рівненської обласної ради № 14-848/01 від 28.04.

2011 року було отримано, як доход у зв'язку з наданням послуг за висвітлення діяльності Рівненської обласної ради, що підтверджено копіями угод про надання послуг. Встановлено, що відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 2 та ст. 91 Бюджетного кодексу України у 2006-2011 роках редакція газети "Вісті Рівненщини" не фінансувалася з місцевого бюджету. Оскільки редакція газети "Вісті Рівненщини" не фінансувалася з місцевого бюджету, то відповідачі не є розпорядниками інформації в силу п. 2 ч. 1ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Не встановлено, що запитувана інформація є суспільно необхідною інформацією. Не підпадають відповідачі під поняття розпорядників інформації і з інших підстав передбачених ч.1 та ч. 2 ст.13 даного Закону. Крім того, звертаючись фактично до одного органу та його керівника, позивач просить надати інформацію, що надається різними розпорядниками та з різних підстав, що передбачені різними частинами ст. 13 Закону Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на 82 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною 1 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки відповідачі не є суб'єктами владних повноважень та не є розпорядниками інформації у розумінні ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", то норми ст. 23 даного Закону та Кодексу адміністративного судочинства України на дані правовідносини не поширюються. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не позбавлений в отриманні інформації про використання вищезазначених коштів місцевого бюджету від суб"єкта владних повноважень, який є розпорядником такої інформації в силу покладених на цього повноважень. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відтак, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду без змін. Керуючись ст.ст.195,199,200,205,206,212,254 КАС України, суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від "11" січня 2012 р. - без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий суддя судді:

Є.М. Мацький

В.В. Євпак І.Г. Охрімчук

Роздруковано та надіслано: 1- в справу 2 - позивачу ОСОБА_3 АДРЕСА_1 3- відповідачу Редакція газети Рівненської обласної ради "Вісті Рівненщини" майдан Просвіти,1,м.Рівне,33028 Головний редактор газети Рівненської обласної ради "Вісті Рівненщини" Бурченя Василь Василь Володимирович майдан Просвіти, 1,м.Рівне,33028 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25208769

83 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

84 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

85 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

86 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 817/9/13-а 11 квітня 2013 року 13год. 00хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: ОСОБА_1, відповідача: представник Курята В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Редакція газети "Вісті Рівненщини" Головний редактор газети "Вісті Рівненщини" Бурченя Василь Володимирович про визнання протиправною відмови в наданні інформації та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Редакції газети "Вісті Рівненщини" та головного редактора газети "Вісті Рівненщини" Бурчені Василя Володимировича про визнання протиправними дій, що виявилися у не наданні інформації за запитом щодо допуску до публічної інформації, та зобов'язання надати інформацію за запитом щодо допуску до публічної інформації. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року, провадження в адміністративній справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України). Разом з тим, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2012 року ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року та ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року скасовано та направлено адміністративну справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. За результатами повторного автоматичного розподілу справи, призначеного на підставі розпорядження Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2013 року, головуючим суддею по справі визначено суддю Махаринця Д.Є. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.05.2011 року з метою підготовки публікації ним було здійснено запит до відповідача про надання публічної інформації та документів. Разом з тим, зазначає, що 05.07.2011 року йому було відмовлено у наданні запитуваної інформації. Позивач вважає таку відмову неправомірною та такою, що порушує вимоги ч. 2 ст.

34 Конституції України щодо права на отримання інформації, норми, що регулюють правовідносини щодо доступу до публічної інформації, інформації органів місцевого самоврядування - ст. ст. 1, 3, 4, 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також положення ст. ст. 2, 3, 5, 7 Закону України «Про інформацію». У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві.

87 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову. У задоволенні позову просив відмовити повністю. У судовому засіданні представник відповідача додатково суду пояснив, що відмова у наданні позивачу інформації не суперечить чинному законодавству України, оскільки Редакція газети "Вісті Рівненщини" не є розпорядником інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації». Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. На підставі ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інформації за запитами на інформацію. Згідно з ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. В силу ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. Як вбачається з матеріалів справи 25.05.2011 року позивач звернувся до відповідача із запитом про надання йому публічної інформації та документів (а. с. 10). У вказаному запиті позивачем були поставлені наступні питання: - скільки коштів було виділено Рівненською обласною радою для газети «Вісті Рівненщини у 1992-2005 роках (окремо по кожному року)?

- на що саме були виділені кошти для газети «Вісті Рівненщини» у 1992-2005 роках (окремо по кожному року)?

- скільки коштів було отримано газетою «Вісті Рівненщини» додатково у 1992-2011 роках (окремо по кожному року), окрім коштів виділених Рівненською обласною радою? За що саме отримані ці кошти?

- скільки коштів було отримано газетою «Вісті Рівненщини» у 1992-2011 роках (окремо по кожному року) від продажу реклами?

- який наклад одного випуску (тижневий) газети «Вісті Рівненщини» у 1992-2011 роках (окремо по кожному року)?

- скільки матеріально-технічних засобів, офісної техніки та інших матеріальних ресурсів перебуває у власності, оренді чи користуванні газети «Вісті Рівненщини» станом на 1 червня 2011 року?

- який штатний розпис редакції газети «Вісті Рівненщини» станом на 1 червня 2011 року?

- яка заробітна плата кожної штатної одиниці редакції газети «Вісті Рівненщини» у 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011 роках?

- які (суми) премії, надбавки до заробітної плати отримували штатні одиниці редакції газети «Вісті Рівненщини» у 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011 роках?

88 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

- які постатейні надходження і витрати газети «Вісті Рівненщини» за 2006-2010 роки (по кожному року окремо)? Крім того, позивач у своєму запиті просив надати йому копії бюджету газети «Вісті Рівненщини» на 2011 рік, а також звітів діяльності газети «Вісті Рівненщини» за 19922010 роки.

24 червня 2011 відповідачем позивачу було надіслано повідомлення №56 (а. с. 11) про те, що запит останнього прийнято до розгляду, однак, у зв'язку з тим, що запитом передбачено опрацювання великої кількості документів, інформація буде надана упродовж 20 днів. Разом з тим, 05.07.2011 року Редакцією газети "Вісті Рівненщини" було повідомлено позивача, що його запит від 25.05.2011 року залишено без розгляду (а. с. 12). Підставою такої відмови стало, по-перше, посилання відповідача на те, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не має зворотної сили, а відтак, - запит на інформацію про діяльність газети за період до ухвалення вказаного Закону не може бути прийнятий до розгляду, а, по-друге, посилання на те, що Редакція не є суб'єктом владних повноважень та розпорядником публічної інформації. Отже, запит позивача від 25.05.2011 року розглянутий відповідачем - Редакцією газети "Вісті Рівненщини" по суті не був. Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Законувизнаються, зокрема, юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів. Відповідно до повідомлення Рівненської обласної ради (а. с. 19) про виділення відповідачеві з коштів місцевого бюджету крім плати за висвітлення діяльності депутатів Ради також на Програму розвитку інформаційного простору (у 2008 та 2009 роках відповідно 105 тис. гривень та 100 тис. гривень) і поповнення статутного фонду газети (у 2009 році -100 тис. гривень), а також змісту, затвердженого рішенням Рівненської обласної ради від 19 березня 1999 року № 68, Статуту Редакції газети «Вісті Рівненщини» як обласного громадсько-політичного часопису Ради, засновниками якого є Рада і трудовий колектив редакції (а. с. 13-16), Редакція газети "Вісті Рівненщини" є розпорядником інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації». Таким чином, спростовуються доводи Редакції газети «Вісті Рівненщини», що остання не є розпорядником публічної інформації. Щодо заперечень відповідача стосовно того, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не має зворотної сили, а відтак, - запит на інформацію про діяльність газети за період до ухвалення вказаного Закону не може бути прийнятий до розгляду, то суд зазначає наступне. Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Таким чином, даний нормативно-правовий акт покликаний на доступ до інформації, а не на її обмеження. В свою чергу, даний Закон визначає статус інформації, яка може бути обмежена в доступі.

89 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Суд звертає увагу на те, що по тексту й у тому числі у Розділі VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про доступ до публічної інформації» не зазначено, що дія даного Закону не поширюється, зокрема, на інформацію (у розумінні ст. 1), яка існувала до набуття ним чинності. Таким чином, суд вбачає неправомірність дій відповідача - Редакції газети «Вісті Рівненщини» щодо залишення без розгляду інформаційного запиту позивача з вищенаведених підстав. Разом з тим та враховуючи те, що дії Редакції газети «Вісті Рівненщини» щодо не розгляду (залишення без розгляду) запиту ОСОБА_1 на інформацію від 25.05.2011 року є неправомірними, то суд, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язує Редакцію газети «Вісті Рівненщини» в порядку та строки, визначені Законом України "Про доступ до публічної інформації", повторно розглянути інформаційний запит від 25.05.2011 ОСОБА_1 про отримання публічної інформації та надати публічну інформацію, якою володіє редакція газети "Вісті Рівненщини" з урахуванням визначених законом обмежень доступу до інформації. Позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій головного редактора газети "Вісті Рівненщини" Бурчені Василя Володимировича та зобов'язання вчинення останнім певних дій задоволенню не підлягають, оскільки, як вже зазначалося вище по тексту, розпорядниками інформації визнаються юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів. Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до задоволених вимог. Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправними дії редакції газети "Вісті Рівненщини" по незадоволенню інформаційного запиту від 25.05.2011 ОСОБА_1 про отримання публічної інформації з підстав викладених у письмовій відмові в наданні такої інформації листом № 59 від 05.07.2011 р. Зобов'язати редакції газети "Вісті Рівненщини" в порядку та строки визначені Законом України "Про доступ до публічної інформації"повторно розглянути інформаційний запит від 25.05.2011 ОСОБА_1 про отримання публічної інформації та надати публічну інформацію, якою володіє редакція газети "Вісті Рівненщини" з урахуванням визначених законом обмежень доступу до інформації. В задоволенні решти вимог відмовити. Присудити на користь позивача ОСОБА_1 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 1 грн. 70 коп.. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС 90 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Суддя

Махаринець Д. Є.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30915700

91 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

РОЗДІЛ ІІ. ВТРУЧАННЯ В ПРИВАТНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ФОТОГРАФІЇ ПУБЛІЧНОЇ ОСОБИ

Справа «Василь Желіховський проти Юрія Фіялки та газети «Голос Лановеччини» Вашій увазі пропонуються матеріали та судові рішення, в яких судами різних інстанцій було визнано правомірним оприлюднення фотографії публічної особи, отриманої із відкритих джерел, без згоди особи, яка на ній зображена. Особливо цікавими є висновки, зроблені колегіями суддів Апеляційного суду Тернопільської області. Так, в ухвалі Апеляційного суду Тернопільської області від 26.02.1023 року, зокрема, зазначається: «… як встановлено в суді, фотографія позивача була взята із відкритих джерел засобів масової інформації, якими висвітлювалась діяльність позивача, як публічної особи. На поміщеній у статті фотографії позивач представлений як публічна особа, яка здійснює публічну діяльність. Таким чином є безпідставним посилання апелянта на порушення відповідачами вимог статей 303, 308 ЦК України, згідно змісту яких фотографія фізичної особи може бути публічно показана лише за згодою цієї особи». Крім того, в рішенні Апеляційного суду Тернопільської області від 27.02.2013 року містяться такі важливі висновки: «Враховуючи те, що ОСОБА_1 в силу займаної ним посади є публічною особою, тому доступ до публічної інформації щодо нього, в тому числі і доступ до його зображення (фотографії), здійснюється виходячи із принципу вільного отримання та поширення вказаної інформації. Публікація без його згоди зображення у вказаній статті не є порушенням його особистих немайнових прав, які гарантовані чинним цивільним законодавством, оскільки Глава 22 Цивільного кодексу України «Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи» виписана законодавцем в ракурсі заборони втручання в особисте (приватне) життя фізичної особи, а не публічної». Фактично, у цій справі суд дійшов висновку про публічний характер зазначених фотографій. Справи, матеріали яких наведені нижче, цікаві також і тим, що у них розглядались питання відповідальності засобу масової інформації за зміст політичної реклами, розміщеної у порядку, передбаченому виборчим законодавством, а також за поширення оціночних суджень, які, на думку позивача, принижують його честь та гідність. Підставою для виникнення судового спору стала нижченаведена політична реклама, що містила фотоколаж. Після її опублікування до низки видань було подано позови, в яких ставились питання про стягнення відшкодування моральної шкоди у зв’язку з поширенням висловлювання «Біда у нашу хату йде!» та фотографії позивача без його згоди. При цьому, позивач просив покласти відповідальність за зміст політичної реклами на засоби масової інформації, вважаючи, що вони не дотримались встановлених виборчим законодавством заборон для поширення політичної реклами. Заперечення проти позову, підготовлені юристами ІРРП, ґрунтувались на таких аргументах: 92 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

1) Фотографії позивача мають не приватний, а публічний характер, оскільки: -

позивач є публічною особою, його фото розміщено на офіційному веб-сайті Тернопільської обласної державної адміністрації, а тому є підстави вважати, що воно відноситься до публічної інформації і на нього поширюється режим вільного отримання та поширення;

-

зображення позивача отримано не з його особистих паперів, а з відкритих джерел, воно не містить зображень подій, які відносяться до приватного життя пана Желіховського Ю.В.,

-

опублікування спірної інформації має суспільний інтерес, оскільки під час виборів громадяни мають право отримувати інформацію про політичні позиції всіх кандидатів у народні депутати, а ЗМІ зобов’язані таку інформацію надавати.

2) ЗМІ не несе відповідальність за зміст політичної реклами, оскільки: Відповідно до вимог частин 1 та 9 статті 71 Закону України «Про вибори народних депутатів України» передвиборна агітація з використанням засобів масової інформації усіх форм власності проводиться з дотриманням принципу рівних умов та в порядку, передбаченому цим Законом; засіб масової інформації, який надав друковану площу для проведення передвиборної агітації одній партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, одному кандидату у депутати за рахунок коштів відповідного виборчого фонду, не може відмовити у наданні друкованої площі на тих самих умовах іншій партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, іншому кандидату у депутати. Крім того, відповідно до вимог частини 19 Закону України «Про вибори народних депутатів України» засоби масової інформації не несуть відповідальності за зміст передвиборної агітації, яка була розміщена відповідно до угод із замовниками, крім випадків, передбачених частинами п'ятою та дев'ятою цієї статті, якщо засобу масової інформації було достовірно відомо про наявність відповідного рішення суду.

3) За законодавством України ніхто не може бути відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

притягнутий

до

93 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

94 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

95 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

96 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

97 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

98 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

99 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

100 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

101 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1915/14210/2012 Головуючий у 1-й інстанції Тиха І.М. Провадження № 22-ц/789/32/13 Доповідач - Бахметова В.Х. Категорія - 40 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2013 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Бахметової В.Х. суддів - Гірського Б. О., Ткач О. І., при секретарі - Беська С.В. з участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та редакції Лановецької районної газети "Голос Лановеччини" про стягнення моральної шкоди,ВСТАНОВИЛА: В серпні 2012 року ОСОБА_1 звернувся з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що редакція газети розмістила на замовлення кандидата в народні депутати по одномандатному виборчому округу № 164 ОСОБА_2 у випуску газети від ІНФОРМАЦІЯ_1 року у розділі "політична реклама" статтю під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_2" в якій використано його зображення із зображеннями кандидата в народні депутата України по одномандатному виборчому округу № 164 ОСОБА_3 та голови Тернопільської ОДА ОСОБА_5 на фоні Кремля і над зображеннями Леніна та Сталіна і під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_3" Така публікація його фотографії в рекламі спричинила моральну шкоду оскільки опубліковано без його згоди на використання особистих паперів - фотографії ( ст. 303 ЦК України ), яку він оцінює в 10 000 грн. і просить стягнути солідарно з відповідачів. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 31 жовтня 2012 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 000 грн. грошової компенсації моральної шкоди та 214,60 грн. судових витрат. В задоволенні решти позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано того, що редакція Лановецької районної газети "Голос Лановеччини" не отримувала згоди на публікацію його зображення, а тому повинна нести солідарну відповідальність разом із ОСОБА_2 Крім цього, апелянт вказує на те, що рішення суду про стягнення в його користь моральної шкоди в розмірі 1 000 грн. жодним чином не мотивоване, тобто судом першої інстанції істотно порушено норми процесуального права.

102 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з нього моральної шкоди, оскільки рішення суду першої інстанції постановленого з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що при ухваленні рішення, суд першої інстанції не врахував того, що зображення позивача у газеті взято з відкритих джерел - із газети "Нова Тернопільська газета" за № НОМЕР_1) від ІНФОРМАЦІЯ_5 року, тобто воно не було одержане внаслідок ознайомлення з особистими документами ОСОБА_1 та не стосується висвітлення подій його особистого життя. Оскільки ОСОБА_1 є публічною особою першим заступником голови Тернопільської ОДА, тому вищевказана інформація щодо нього відноситься до публічної інформації, доступ до якої здійснюється на принципі вільного отримання та поширення і межі доступної критики щодо політичного діяча є значно ширшими. Висловлювання, яке зазначене під опублікуванням зображення позивача серед бувших комсомольських функціонерів і фоні бувшої комуністичної символіки із заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_3" відноситься до оціночних суджень, а тому не підлягає спростуванню та доведенню правдивості. Крім того, позивач не надав суду першої інстанції доказів, про те, що публікація статті завдала йому моральної шкоди, спричинила погіршення стану його здоров'я і це привело до його емоційного пригнічення. В судовому засіданні представник ОСОБА_1- ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на обставини викладені в ній, не погоджуючись з апеляційної скаргою ОСОБА_2 ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на обставини викладені в ній і не погоджуються з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що поширеною ОСОБА_2 візуальною інформацією, позивачу завдано моральної шкоди у зв'язку із приниженням честі та гідності, оскільки публікація безпідставно ототожнює його з бідою, що йде у хати людей. Крім цього ОСОБА_2 за рахунок приниження інших громадян рекламував свої політичні погляди. З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки він не відповідає вимогам закону та не ґрунтується на матеріалах справи. У відповідності до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір. Згідно із ст.10 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована згідно Закону України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 12.03.2012 року № 144 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови - керівника апарату Тернопільської обласної державної адміністрації. ОСОБА_2, як і ОСОБА_3 були кандидатами в народні депутати по одномандатному виборчому округу № 164, що підтверджується даними з офіційного сайту Центральної виборчої комісії.

103 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

На підставі договору про надання друкованої площі для розміщення матеріалів передвиборної агітації № 2 від 10.08.2012 року, який укладено з редакцією друкованого засобу масової інформації "Голос Лановеччини" та кандидатом в народні депутати по одномандатному виборчому округу № 164 ОСОБА_2, останній опублікував в газеті "Голос Лановеччини" від ІНФОРМАЦІЯ_1 року у розділі "політична реклама" статтю під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_2", в якій розміщено зображення позивача в колі бувших комсомольських працівників ( функціонерів ) - голови Тернопільської ОДА ОСОБА_5 і кандидата в народні депутати України ОСОБА_3 на фоні Кремля та зображеннями Леніна та Сталіна і під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_3". Із пояснень ОСОБА_1 в суді першої інстанції вбачається, що заподіяна йому моральна шкода полягає у порушенні звичного способу життя внаслідок використання у політичній рекламі без його згоди його зображення як приватної особи, а саме в інтерпретації як особи, яка "несе біду у кожну хату". З пояснень представника ОСОБА_1- ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції вбачається, що використання приватної фотографії позивача спричинило незручності у виконанні його трудових обов'язків посадової особи органів державної влади. Із пояснень ОСОБА_2 та його представника в суді апеляційної інстанції вбачається, що вказана фотографія отримана із відкритих джерел - із газети "Нова Тернопільська газета" НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_5 року, не стосується висвітлення подій його приватного життя, відноситься до публічної інформації, оскільки позивач є публічною особою - заступником голови Тернопільської обласної державної адміністрації (керівник апарату). Статтями 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, передбачено, що політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Згідно ч.3 ст.68 Закону України "Про вибори народних депутатів України" №4061VI від 17.11.2011 року політична реклама - це розміщення або поширення матеріалів передвиборної агітації за допомогою рекламних засобів. До політичної реклами належить також використання символіки або логотипів партій - суб'єктів виборчого процесу, а так само повідомлення про підтримку партією - суб'єктом виборчого процесу або кандидатом у депутати видовищних чи інших публічних заходів або привернення уваги до участі у таких заходах партії - суб'єкта виборчого процесу чи певного кандидата у депутати. Реклама друкованих видань (газет, журналів, книг), інших товарів та послуг з використанням прізвищ чи зображень (портретів) кандидатів, назв чи символіки партій суб'єктів виборчого процесу також є політичною рекламою. Враховуючи те, що ОСОБА_1 в силу займаної ним посади є публічною особою, тому доступ до публічної інформації щодо нього, в тому числі і доступ до його зображення ( фотографії), здійснюється виходячи із принципу вільного отримання та поширення вказаної інформації. Публікація без його згоди зображення у вказаній статті не є порушенням його особистих немайнових прав, які гарантовані чинним цивільним законодавством, оскільки Глава 22 Цивільного кодексу України "Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи" виписана законодавцем в ракурсі заборони втручання в особисте (приватне) життя фізичної особи, а не публічної.

104 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Згідно ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті вимоги, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихст.61 цього Кодексу. Враховуючи вищевикладене та те, що позивач не надав суду доказів, які підтверджують факт спричинення йому моральної шкоди, не обґрунтував розмір відшкодування, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 1 000 грн., слід скасувати та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у вказаній частині. Безпідставним є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 і стосовно покладення на редакцію газети солідарної відповідальності за публікацію вказаної статті. Відповідно до ст. 6 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" № 2782-XII від 16.11.1992 року діяльність друкованих засобів масової інформації, пов'язана з передвиборною агітацією чи політичною рекламою під час виборчого процесу або процесу референдуму провадиться з урахуванням вимог законодавства про вибори та референдуми. Згідно з ч. 9 ст. 74 Закону України "Про вибори народних депутатів України" № 4061-VI від 17.11.2011 року засоби масової інформації не несуть відповідальності за зміст передвиборної агітації, яка була розміщена відповідно до угод із замовниками. Враховуючи те, що редакція Лановецької районної газети "Голос Лановеччини" діяла на підставі договору про надання друкованої площі для розміщення матеріалів передвиборної агітації, укладеного з ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність відповідальності редакції за зміст перевиборної агітації. Керуючись ст. ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів,В и р і ш и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 жовтня 2012 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 1 000 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди. В решті рішення суду залишити без змін. Судові витрати покласти на сторони в межах сум ними понесених. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області

В.Х. Бахметова

105 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

106 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

107 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

108 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

109 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Справа «Юрій Желіховський до газети «Народне слово»

110 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

111 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

112 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

113 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

114 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

115 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

116 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

117 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ВИКОРИСТАННЯ ФОТОГРАФІЇ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ Справа «Галина Філіппова проти газети «Вгору». Зазначена справа є одною з небагатьох в національній практиці, яка стосується умов правомірності використання фото особи. Позивач просила суд визнати незаконним проведення фотозйомки та використання херсонським тижневиком «Вгору» та його творчими працівниками фотографії, зобов’язати відповідачів вибачитись, опублікувати рішення суду та стягнути 4535 гривень моральної шкоди. Фотографію, щодо якої виник спір,

було опубліковано, як ілюстрацію до статті «Маршрутки – нервный сервис», в якій йшла мова про непрозорі дії місцевої влади на ринку пасажирських перевезень у м. Херсоні. Правова позиція позивача будувалась на нормах статті 308 Цивільного кодексу України, в якій, зокрема, зазначено наступне: «Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті – за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.». Відповідачі наполягали на застосуванні презумпції згоди особи на зйомку у публічному місці, яку містить стаття 307 Цивільного кодексу України: «Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.» Суворовський районний суд м. Херсона вирішив справу на користь ЗМІ та журналістів. Апеляційний суд Херсонської області залишив це рішення без змін.

118 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

119 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

120 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

121 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

122 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ОПРИЛЮДНЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ОСОБУ БЕЗ ЇЇ ЗГОДИ Справа «Аліна Шацька проти газети «Новини Тростянеччини» В газеті «Новини Тростянеччини: Тиждень» було опубліковано статтю, яка стала підставою для судового спору:

Невдовзі після оприлюднення цієї статті пані Шацька звернулась до суду із позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, остаточна редакція якого наводиться нижче.

123 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

124 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

125 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

126 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

127 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

На зазначений позов юристами ІРРП були підготовлені заперечення, в яких наводились такі аргументи: 1) Спірні висловлювання відносяться до оціночних суджень, а тому не підлягають спростуванню відповідно до частини 1 та 2 статті 30 Закону України «Про інформацію», що мають наступний зміст: «1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

2. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості».

2) Спірні висловлювання мають під собою фактичну основу, а спростування достовірної інформації суперечить законодавству України.

3) Позивачка є публічною особою, а тому має бути більш терпима до критики: В останньому абзаці пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначається: «… межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

4) Підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, зокрема, не доведено наявності шкоди, відсутній умисел відповідачів на приниження честі, гідності та ділової репутації позивачки, дії відповідачів не мають ознак протиправності тощо.

128 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

129 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

130 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

131 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

132 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

РОЗДІЛ III. СПРАВИ ПРО ДИФАМАЦІЮ ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ Справа «Анатолій Болотін проти газети «33 канал», Раїси Дерун, Ірини Зонової». Розгляд цієї цивільної справи тривав з початку 2008 року по кінець 2011-го. Двічі по ній виносив рішення Апеляційний суд Вінницької області. Вперше він повернув справу на новий розгляд до першої інстанції, після того, як справа згоріла в прямому сенсі цього слова в Тульчинському районному суді Вінницької області, який перед тим стягнув 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди зі всіх відповідачів. Вдруге – після того, як перша інстанція знову стягнула 100 000 грн. з газети та автора і 10 000 грн. з героя публікації, апеляційний суд виніс рішення по суті. Отже, позивач був незадоволений публікацією «Чому відомий у Тульчині бізнесмен і депутат Болотін… подав позов на батька, аби визнати його недієздатним…?» http://www.33channel.vinnitsa.com/2007/07-37-05.php, яку поширила вінницька обласна газета «33 канал». В статті йшла мова про суперечки в родині, які вийшли на загал всієї громади м. Тульчин. Зокрема, про конфлікт позивача та його батька через те, що перший ініціював провадження в суді стосовно другого про визнання його недієздатним. Розвиток цієї справи відбувався в публічній площині. На судові засідання з метою захисту інтересів батька ходила велика кількість мешканців Тульчина. Були звернення до редакції з проханням висвітлити обставини розгляду цієї справи. Позивач вимагав спростувати відомості, поширені в статті загалом, без зазначення конкретних фрагментів. Оскільки: «в статті та її заголовку криється прихований зміст, який принижує його честь, гідність та негативно впливає на його репутацію…», «автор формує громадську думку на те, що все місто повинно обговорювати його дії і як депутата, і як громадянина на звернення до суду…». В першому колі Тульчинський районний суд Вінницької області ухвалив практично два рішення одночасно. Спочатку редакцією було отримано заочне рішення. Після того, як суду повідомили про те, що відповідачі все ж таки повідомляли суд першої інстанції про те, що представник не може бути присутнім через поважні причини і є докази цього, заочне рішення «трансформувалось» в рішення. Цим рішенням суд першої інстанції визнав інформацію, поширену в статті «Чому відомий у Тульчині бізнесмен і депутат Болотін…подав позов на батька, аби визнати його недієздатним…?» такою, що не відповідає дійсності, порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача. Відповідачів зобов’язали опублікувати загальне спростування всього, що було поширено в статті, а також вибачення. Сто тисяч гривень було стягнуто з засновника видання, автора та героя статті солідарно на відшкодування моральної шкоди. В момент складання і подання апеляційної скарги сталася детективна історія. Проти головуючого в цій справі в першій інстанції було порушено кримінальну справу, а практично всі справи, розглянуті районним судом згоріли. Апеляційний суд Вінницької області, показавши сторонам декілька уцілілих, обпалених сторінок справи, повідомив сторонам, що немає іншого варіанту, як повернути справу на новий розгляд до Тульчинського районного суду (на той час норми Цивільного процесуального кодексу України це дозволяли). Зазначене рішення суду другої інстанції ми не наводимо, оскільки в ньому були суто формальні аргументи для скасування рішення суду першої інстанції і призначення нового розгляду по суті.

133 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Розглянувши дану справу вдруге, в новому складі, суд першої інстанції ухвалив практично аналогічне попередньому за змістом рішення. Знов, все, що містилося в статті без конкретизації, було визнано недостовірною інформацією і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію. На користь позивача було стягнуто відшкодування моральної шкоди на суму 100 000 грн. з засновника видання та 100 000 грн. з автора статті, і додатково з героя публікації 10 000 грн. Вдруге, отримавши повноцінну справу з усіма аргументами сторін, доказами на підтвердження позицій сторін, Апеляційний суд Вінницької області ухвалив рішення по суті. Зазначеним рішенням, суд другої інстанції вирішив – 1) скасувати рішення Тульчинського районного суду Вінницької області; 2) ухвалити нове рішення по суті, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог; 3) стягнути на користь апелянта-редакції сплачений судовий збір 850 грн. та витрати на правову допомогу 5150 грн.; 4) стягнути з позивача не сплачене ним під час подачі позовної заяви державне мито в розмірі 11 000 грн. Апеляційний суд визнав, і стосовно цього були письмові дискусії в суді першої інстанції, що Позивач не має права на звільнення від сплати державного мита. Друге рішення Апеляційного суду Вінницької області набрало законної сили після спроби позивача оскаржити його до касаційної інстанції.

134 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

135 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

136 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

137 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

138 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

139 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

140 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

141 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

142 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

143 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

144 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

145 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17221713

146 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

147 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

148 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

149 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

150 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

151 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

152 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

153 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18995275

154 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ВИМОГА СТЯГНЕННЯ НАДМІРНОЇ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ Справа «Юрій Сидоренко проти журналу «Бізнес», Сергія Кобишева та Максима Біроваша», вимога – 46 млн. грн. Цивільна справа за позовом Юрія Сидоренка до ЗАТ «Холдингова компанія «БліцІнформ», тогочасних редактора Сергія Кобишева та журналіста-розслідувача Максима Біроваша журналу «Бізнес» є унікальною насамперед через суму моральної шкоди, яку виставив Позивач. Останнє рішення по суті у даній справі було прийнято 25 грудня 2009 року, але до сих пір ніхто не подавав позов про стягнення моральної шкоди зі ЗМІ та творчих працівників більший ніж Юрій Сидоренко. Загалом він просив стягнути 46 000 000 гривень з відповідачів. Найбільше з видавництва – 45 898 400 грн. Про серйозність намірів Позивача свідчило те, що він в повному обсязі сплатив державне мито, яке на той час складало 10% від суми позову (4 600 000). Незадоволення Позивача викликала стаття «ЕДАПС» и коллапс» під авторством Максима Біроваша. Загалом, в ній йшла мова про появу консорціуму «ЄДАПС» на ринку України та про роль, яку в його житті зіграв Позивач. Конкретно, претензії про визнання недостовірними та спростування було висунуто до двох фрагментів великого розслідування: 1. «... По информации Генеральной прокуратуры Украины, в результате такой сомнительной сделки государству Украина был нанесен ущерб в размере примерно $ 20 млн., в хищении и присвоении которых подозревались Крамный, Сидоренко и Дворянчиков ...»; 2. «...в материалах следствия фигурировало и имя пребывающего в международном розыске Юрия Сидоренко...». Також, Позивач зазначав про неправомірність використання його фото і просив суд заборонити Відповідачам використовувати будь-які власні зображення Позивача без його дозволу. Відповідачі, враховуючи вищезазначені обставини справи про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди використовували практично увесь арсенал аргументів на захист ЗМІ та журналістів, який може бути в подібній категорії справ. Зокрема, обґрунтовували і просили суд застосувати міжнародні стандарти, практику Європейського суду з прав людини щодо наявності суспільного інтересу в розслідуванні, ширшої критики і можливостей втручання в приватне життя публічних осіб, захисту джерел журналіста (Позивач письмово просив суд зобов’язати журналіста повідомити звідки у нього матеріали кримінальних справ) та недопустимості охолоджувального ефекту, який буде від стягнення великої суми у відшкодування моральної шкоди, ролі преси у висвітленні суспільно-важливих тем, звільнення від відповідальності за висловлення оціночних суджень. З посиланням на норми національного права Відповідачі просили суд звільнити від відповідальності за використання інформації отриманої з офіційних джерел, наполягали на відсутності доказів заподіяння моральної шкоди Позивачу, достовірності і точності поширеної інформації і відсутності підстав для стягнення моральної шкоди. Через проходження два «кола» судового розгляду розгляд справи тривав з травня 2008 року по грудень 2009. В ній було багато аргументів з боку Позивача і Відповідачів, яким 155 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

суди уникнули дати оцінку. Так було з вимогою Позивача розкрити джерела журналіста. Так само було з двобоєм сторін щодо можливого застосування у справі висновків інституту Корецького, яким Позивач обґрунтовував наявність підстав для стягнення моральної шкоди. Але, безумовно всі рішення судів, які коливались від часткового стягнення у 22 мільйонів гривень з відшкодування моральної шкоди до – 0 є цікавими і для юристів і для журналістської спільноти. Хронологія і вердикти судів були наступними: 1. 23 травня 2008 року Деснянський районний суд м. Києва вирішив: а) інформація не відповідає дійсності; б) зобов’язано відповідачів спростувати недостовірно викладену інформацію шляхом розміщення у найближчому, після набрання рішенням суду законної сили, номері газети «Бізнес» статті із текстом спростування, попередньо погодженим із Сидоренко Юрієм Григоровичем; в) заборонено Відповідачам використовувати фотографії Сидоренка Юрія Григоровича без дозволу останнього; г) стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Бліц-Інформ» на користь Сидоренка Юрія Григоровича у відшкодування моральної шкоди 22 000 000 грн. та у відшкодування судових витрат по справі 2 200 010 гри., а всього стягнуто 24 200 010 грн. Стягнуто з головного редактора газети «Бізнес» Кобишева Сергія Анатолійовича на користь Сидоренка Юрія Григоровича у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. та у відшкодування судових витрат по справі 510 грн., а всього стягнуто 5 510 грн. Стягнуто з спеціального кореспондента газети «Бізнес» Біроваша Максима Миколайовича на користь Сидоренка Юрія Григоровича у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн., та у відшкодування судових витрат по справі 510 грн., а всього стягнуто 5 510 грн.

2. 24 вересня 2008 р. Апеляційним судом м. Києва було ухвалено рішення яким Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23.05.2008 р. скасовано в частині стягнення з відповідачів на користь Сидоренка Юрія Григоровича моральної (немайнової) шкоди і судових витрат, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Стягнуто з Сидоренка Ю. Г. понесені відповідачами судові витрати. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3. 25 лютого 2009 року Верховний Суд України вирішив скасувати обидва рішення нижчестоящих інстанцій і повернути справу на новий розгляд до Деснянського районного суду м. Києва.

4. У вересні 2009-го Деснянський районний суд м. Києва вирішив а) інформація не відповідає дійсності – до вже викладених двох фрагментів додався ще один – «в 1994 году Юрий Сидоренко…злоупотребляя доверием, используя подлог и фальсификацию документов похитил со счетов государственного концерна «Украгротехсервис» $19,9 млн»; б) зобов’язано відповідачів спростувати недостовірно викладену інформацію шляхом розміщення тексту спростування визначеного Позивачем; в) визнано неправомірним використання Відповідачами фотографій Сидоренка Юрія Григоровича; г) стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Бліц-Інформ» на користь Сидоренка Юрія Григоровича у відшкодування моральної шкоди 6 000 000 грн. та у відшкодування судових витрат по справі 600 000 гри., ІТЗ 10 грн. а всього стягнуто 6 600 010 грн. Стягнуто з головного редактора газети «Бізнес» Кобишева Сергія Анатолійовича на користь Сидоренка Юрія Григоровича у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. та у відшкодування судових витрат по справі 510 грн., а всього стягнуто 5 510 грн. Стягнуто з спеціального кореспондента газети «Бізнес» Біроваша Максима Миколайовича на користь Сидоренка Юрія Григоровича у відшкодування моральної 156 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

шкоди 5 000 грн., та у відшкодування судових витрат по справі 510 грн., а всього стягнуто 5 510 грн.

5. 25 грудня 2009 року Апеляційни суд м. Києва вирішив: 1)«залишити недостовірними» дві фрази з трьох, а саме: «в 1994 году Юрий Сидоренко…злоупотребляя доверием, используя подлог и фальсификацию документов похитил со счетов государственного концерна «Украгротехсервис» $19,9 млн» та «…пребывающего в международном розыске Юрия Сидоренко…Дело до сих пор не раскрыто…» 2) в інший частині рішення 1-ї інстанції скасувати і ухвалити нове, яким: а) стягнути у відшкодування моральної шкоди з видавництва 2000 гривень, з редактора та журналіста по 1000 гривень та судові витрати 200 та 100 гривень відповідно; б) по всіх інших – відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог. Останнє рішення апеляційного суду стало останнім по суті у справі. Найцікавішим на думку юристів ІРРП є аналіз, який надав справі Верховний Суд України в своїй ухвалі від 25 лютого 2009 року.

157 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

158 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

159 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

160 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

161 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

162 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

163 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

164 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

165 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

166 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

167 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

168 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

169 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

170 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

171 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

172 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

173 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

174 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

175 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

176 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

177 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

178 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

179 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

180 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

181 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

182 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

183 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

184 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

185 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

186 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

187 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

188 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

189 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

190 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

191 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

192 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

193 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

194 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Справа «Консорціум «ЄДАПС», Василь Грицак проти ТОВ «Телерадіокомпанія «1+1», ПАТ «Комерсант-Україна», Сергія Сидоренка та Михайла Бродського. Цивільна справа за позовом Консорціуму «ЄДАПС» та Грицака Василя Миколайовича до Бродського Михайла Юрійовича, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, приватного акціонерного товариства «Комерсант-Україна», Сергія Сидоренка, ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання недостовірною розповсюдженої інформації та її спростування була одною з багатьох в інформаційному протистоянні консорціуму та тогочасного голови держкомітету з питань регуляторної політики. Юрист цієї держустанови показував представникам медіа в цьому процесі табличку, в якій була інформація про хід близько 20 судових справ про спростування інформації, яка стосувалась висловлювань Михайла Бродського на адресу Консорціуму «ЄДАПС». В даному ж випадку, чергову репліку пана Бродського ретранслювали найширше і до кола відповідачів потрапили декілька ЗМІ, які, на думку позивачів, поширили недостовірну і негативну інформацію про них. Позивачі були незадоволені наступним фрагментом статті журналіста газети «КомерсантУкраїна» Сергія Сидоренка «Государство проявило мягкость»: - «Бланки, голограммы – это отдельный разговор. Есть у нас такая структура – ЕДАПС, то есть господин Грицак (депутат Партии регионов Василий Грицак, по мнению участников рынка, контролирует консорциум ЕДАПС.-Ъ). Вся страна платит ему миллиард долларов. Но как только его тронешь – поднимается крик». Зазначений уривок був цитатою пана Бродського, крім інформації у дужках. Позивачі також були невдоволені фрагментом публікації «Регіонал обізвав Бродського хворим «помаранчевим» шизофреником», яку, на думку позивачів, було поширено на сайті ТОВ Телерадіокомпанія «Студія «1+1»: «Директор ЄДАПС Василь Грицак назвав главу Держкомпідприємництва Михайла Бродського хворим помаранчевим шизофреником на закид останнього про корупцію». «Бланки, голограми – це окрема розмова. Є в нас така структура - ЄДАПС, тобто пан Грицак (депутат від Партії регіонів Василь Грицак). Вся країна платить йому мільярд доларів. Але як тільки його торкнешся - піднімається крик", - сказав Бродський». Основний аргумент Позивачів було сформулювано наступним чином: «Відповідачі в наклепницькій, принизливій формі звинуватили Позивачів в корупції, в тому, що країна платить позивачу Василю Грицаку мільярд доларів за бланки та голограми, в тому, що позивач Василь Грицак контролює діяльність позивача Консорціум «ЄДАПС», а також в тому, що позивач Василь Грицак є директором Консорціуму «ЄДАПС». Відповідачі наполягали на недоведеності позивачем поширення інформації на сайті, який належить «1+1», у газеті та на сайті саме «Комерсант-Україна» (до позову на початку процесу було долучено тільки роздруківки сторінок з веб-сайтів та оптичний диск з 195 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

відеозаписом сюжету). Також, відповідачі залежно від свого правового статусу наполягали на: 1) звільненні від відповідальності за цитування публічних виступів посадових осіб; 2) звільненні від відповідальності за висловлення оціночних суджень; 3) точності і достовірності поширеного виступу посадової особи тощо. Святошинський районний суд Київської області повністю погодився із позивачами і задовольнив позовні вимоги в повному обсязі. На дане рішення подали апеляційні скарги ТОВ «Телерадіокомпанія «1+1» та ПАТ «Комерсант-Україна». Рішенням Апеляційного суду Київської області рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Дане рішення по суті було остаточним. Апеляційний суд зазначив, зокрема, наступне: «Мовна конструкція з використанням припущення щодо можливості певних обставин в майбутньому не містить фактичних даних». Детальніше про обставини цієї справи і висновки судів двох інстанцій у повних текстах рішень, які публікуються.

196 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

197 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

198 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

199 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

200 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

201 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

202 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

203 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

204 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

205 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

206 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Справа № 22-ц-474/12 Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О. Доповідач у 2 інстанції Березовенко 17.04.2012 РІШЕННЯ Іменем України 10 квітня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі: головуючого судді: Поліщука М.А., суддів: Березовенко Р.В., Малорода О.І., при секретарі: Лопатюк В.Ю., розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Комерсант-Україна»на рішення КиєвоСвятошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2011 року в справі за за позовом Консорціума «ЄДПАС», ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, приватного акціонерного товариства «Комерсант-Україна», ОСОБА_5, ООО «Телерадіокомпанія «Студія 1 + 1»про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання недостовірною розповсюдженої інформації та її спростування. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,в с т а н о в и л а: Позивачі Консорціум «ЄДПАС», ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_4, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, приватного акціонерного товариства «Комерсант-Україна», ОСОБА_5, ООО «Телерадіокомпанія «Студія 1 + 1»про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання недостовірною розповсюдженої інформації та її спростування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у друкованому випуску НОМЕР_1 газети «КоммерсантУкраина», що належить ПАТ «Коммерсант-УкраЇна»а також в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті газети «Коммерсанту Україна»за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 було розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4»під авторством відповідача ОСОБА_5, в якій поширено інформацію відносно позивачів. Автором поширеної інформації є відповідач ОСОБА_4, який на момент її поширення займав посаду Голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. Поширення інформації відбулось також 29.09.2010р. на офіційному веб-сайті ООО «Телерадіокомпанія «Студія «1 + 1»за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», де також міститься відеоролик з поширеною відносно позивачів інформацією. В статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4»від ІНФОРМАЦІЯ_3.: - «Бланки, голограммы - это отдельный разговор. Есть у нас такая структура -ЕДАПС, то есть господин ОСОБА_3 (депутат Партии регионов ОСОБА_3, по мнению участников рынка, контролирует консорциум ЕДАПС.-Б). Вся страна платит ему миллиард долларов. Но как только его тронешь - поднимается крик».

- в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5»від ІНФОРМАЦІЯ_3:«Директор ЄДАПС ОСОБА_3 назвав главу Держкомпідприємництва ОСОБА_4 хворим "померанчевим" шизофреником на закид останнього про корупцію.

207 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

«Бланки, голограми - це окрема розмова. Є в нас така структура -ЄДАПС, тобто пан ОСОБА_3 (депутат від Партії регіонів ОСОБА_3). Вся країна платить йому мільярд доларів. Але як тільки його торкнешся - піднімається крик", - сказав ОСОБА_4. Позивачі вважають, що відповідачами в наклепницькій, принизливій формі звинувачено їх в корупції, в тому, що країна платить позивачу ОСОБА_3 мільярд доларів за бланки та голограми, в тому, що позивач ОСОБА_3 контролює діяльність позивача Консорціум «ЄДАПС», а також в тому, що позивач ОСОБА_3 є директором Консорціум «ЄДАПС».Метод подачі автором інформації та її поширювачами, використання поданих мовних інтерпретацій, нетотожності та повної протилежності первинної інформації його репрезентованої версії призвели до того, що при ознайомленні з оскаржуваної інформацією у читачів, користувачів інтернету та телеглядачів складається враження про те, що позивачі дійсно є корупціонерами, в тому, що країна платить позивачу ОСОБА_3 мільярд доларів за бланки та голограми, в тому, що позивач ОСОБА_3 контролює діяльність позивача Консорціума «ЄДАПС», а також в тому, що позивач ОСОБА_3 є директором позивача Консорціум «ЄДАПС». Позивачі стверджують, що зазначена інформація не відповідає дійсності, спрямована виключно на завдання шкоди честі, гідності, діловій репутації позивачів, оскільки відповідачами свідомо, умисно і безпідставно звинувачено позивачів в корупції, багатомільярдному збагаченні за рахунок українців, реалізації корупційних схем, наперед знаючи про недостовірність таких звинувачень. Вважають, що наведена інформація, розповсюджена з метою дискредитації честі, гідності, ділової репутації позивачів, порушує їх права та свободи, повинна бути визнана судом недостовірною та спростована відповідачами, оскільки відомості наведенні та поширенні в газеті, мережі Інтернет, телеефірі щодо незаконної корупційної діяльності позивачів, а також звинувачення в причетності до корупційних схем та обкраданні громадян України є негативними, образливими, принизливими та такими, що не відповідають дійсності. Тому просили визнати недостовірною, та такою, що завдає шкоди честі, гідності, діловій репутації консорціуму «ЕДАПС»та ОСОБА_3 інформацію, поширену відповідачами ОСОБА_4, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, приватним акціонерним товариством «КомерсантУкраїна», ОСОБА_5 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1 + 1», спростувати її шляхом розміщення спростування та резолютивної частини рішення в засобах, в яких інформація була розповсюджена. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2011 року позов задоволено. Визнано недостовірною, та такою, що завдає шкоди честі, гідності, діловій репутації консорціуму «ЕДАПС»та ОСОБА_3 інформацію, поширену ОСОБА_4, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, Приватним акціонерним товариством «Комерсант-Україна», ОСОБА_5 в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4»від ІНФОРМАЦІЯ_3, розміщеній у друкованому випуску НОМЕР_1 газети «Коммерсант-Украина», що належить ПАТ «Коммерсант- Украина», а також в мережі Інтернет на офіційномувеб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 «Бланки, голограммы - это отдельный разговор. Есть у нас такая структура - ЕДАПС, то есть господин ОСОБА_3 (депутат Партии регионов ОСОБА_3, по мнению участников рынка, контролирует консорциум ЕДАПС.-Ъ). Вся страна платит ему миллиард долларов. Но как только его тронешь - поднимается крик». Визнано недостовірною, та такою, що завдає шкоди честі, гідності, діловій репутації консорціуму «ЕДАПС»та ОСОБА_3 інформацію, поширену відповідачами ОСОБА_4 Державними комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1 + 1»в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5»від ІНФОРМАЦІЯ_3. розміщеній на офіційному веб-сайті ООО «Телерадіокомпанія «Студія «1 + 1»за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, а також у відеоролику 208 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

на цьому ж веб-сайті: «Директор ЄДАПС ОСОБА_3 назвав главу Держкомпідприємництва ОСОБА_4 хворим «померанчевим»шизофреником на закид останнього про корупцію. «Бланки, голограми - це окрема розмова. Є в нас така структура -ЄДАПС, тобто пан ОСОБА_3 (депутат від Партії регіонів ОСОБА_3). Вся країна платить йому мільярд доларів. Але як тільки його торкнешся - піднімається крик", - сказав ОСОБА_4. Зобов'язано ОСОБА_4, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Приватне акціонерне товариство «Комерсант-Україна», ОСОБА_5 спростувати недостовірну інформацію і шляхом розміщення в друкованому випуску газети «Коммерсант-Україна») та на офіційному веб-сайті газети «КоммерсантУкраина»за aдpecoю ІНФОРМАЦІЯ_1 спростування, в якому розмістити нижченаведений текст, а саме: «Доводжу до відома спільноти, що інформація, поширена мною, ОСОБА_4, в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4»від ІНФОРМАЦІЯ_3., розміщеній у друкованому випуску НОМЕР_1 газети «Коммерсант-Украина», стосовно консорціуму «ЄДАПС»та ОСОБА_3, не відповідає дійсності. Насправді мої звинувачення у корупційних діяннях консорціуму «ЄДАПС»та ОСОБА_3 є безпідставними, країна не платить, ОСОБА_3 мільярд доларів за бланки та голограми та він не контролює діяльність консорціуму «ЄДАПС». Текст спростування розмістити в спеціальній рубриці або на тій самій сторінці та тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення, - протягом місяця з дня набрання рішенням по цій справі законної сили, не допускаючи при цьому редагування тексту судового рішення та будь-які коментарі. Зобов'язано ОСОБА_4, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, ТОВ «Телекомпанія «Студія 1+1»спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному веб-сайті ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія «1+1»за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 спростування, а саме: «Доводжу до відома спільноти, що інформація, поширена мною, ОСОБА_4, в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5»від ІНФОРМАЦІЯ_3, розміщена на офіційному веб-сайті ООО «Телерадіокомпанія «Студія «1 + 1»за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2. а також у відеоролику на цьому ж веб-сайті стосовно консорціуму «ЄДАПС»та ОСОБА_3, не відповідає дійсності. Насправді мої звинувачення у корупційних діяннях консорціуму «ЄДАПС»та ОСОБА_3 є безпідставними, країна не платить ОСОБА_3 мільярд доларів за бланки та голограми, він не контролює діяльність консорціуму «ЄДАПС»та не займає посаду директора консорціуму «ЄДАПС». Спростування розмістити в спеціальній рубриці або на тій самій сторінці та тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення, - протягом місяця з дня набрання рішенням по цій справі законної сили, не допускаючи при цьому редагування тексту судового рішення та будь-які коментарі. Зобов'язано ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»спростувати недостовірну інформацію тим самим способом, яким вона була поширена, шляхом повідомлення про її недостовірність на телеканалі «1+1», в якому ОСОБА_4 поширив недостовірну інформацію.: «Доводимо до відома спільноти, що інформація, поширена ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 у відео репортажі на телеканалі «1 + 1» стосовно " консорціуму «ЄДАПС»та ОСОБА_3 не відповідає дійсності. Насправді звинувачення ОСОБА_4 проти консорціуму «ЄДАПС»та ОСОБА_3 з приводу корупційних діянь є безпідставними, країна не платить ОСОБА_3 мільярд доларів за бланки та голограми, він не контролює діяльність консорціуму «ЄДАПС»та не займає посаду директора консорціуму «ЄДАПС». Стягнуто з ОСОБА_4, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, приватного акціонерного товариства «Комерсант-Україна», ОСОБА_5, ООО «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»на користь ОСОБА_3 та консорціуму «Єдапс»17 грн. судового збору та 75 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 90 грн. солідарно. В апеляційній скарзі апелянти, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду 209 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити Консорціуму «ЄДАПС», ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог. Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позов про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання недостовірною розповсюдженої інформації та її спростування, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами в принизливій формі звинувачено позивачів в корупції, в тому, що країна платить позивачу ОСОБА_3 мільярд доларів за бланки та голограми, в тому, що позивач ОСОБА_3 контролює діяльність позивача Консорціуму «ЄДАПС», а також в тому, що позивач ОСОБА_3 є директором позивача Консорціуму «ЄДАПС». Суд першої інстанції вважав, що зазначена інформація спрямована виключно на завдання шкоди честі, гідності, діловій репутації позивачів, оскільки відповідачами свідомо, умисно і безпідставно звинувачено позивачів в корупції, багатомільярдному збагаченні за рахунок українців, реалізації корупційних схем, наперед знаючи про недостовірність таких звинувачень, а тому ця інформація порушує права та свободи позивачів, і тому визнав її недостовірною та такою, що завдає шкоди честі, гідності та ділової репутації позивачам, оскільки вона формує у невизначеного кола осіб враження і думку про причетність позивачів до якихось незаконних дій навколо діяльності консорціуму «ЄДАПС», державної діяльності ОСОБА_3 як народного депутата України, свідчать про порушення охоронюваних законодавством України прав позивачів, та спрямована на формування негативного іміджу позивачів з точки зору додержання ними чинного законодавства України. Крім того своє рішення, суд першої інстанції, обгрунтував тим, що відомості наведенні та поширенні в газеті, мережі Інтернет, телеефірі щодо незаконної корупційної діяльності позивачів та кваліфіковані ними як грубе порушення чинного законодавства України, а також звинувачення в причетності до корупційних схем та обкраданні громадян України є негативними, образливими, принизливими та такими, що не відповідають дійсності, що в цілому завдає шкоди діловій репутації позивачів. Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками, так як вони є не обґрунтованими, не відповідають обставинам справи і вимогам закону. Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у друкованому випуску НОМЕР_1 газети «Коммерсант-Украина», що належить ПАТ «Коммерсант-Украина», а також в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті газети «Коммерсант-Украина»за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 було розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» під авторством відповідача ОСОБА_5, такого змісту: «Бланки, голограммы - это отдельный разговор. Есть у нас такая структура - ЕДАПС, то есть господин ОСОБА_3 (депутат Партии регионов ОСОБА_3, по мнению участников рынка, контролирует консорциум ЕДАПС). Вся страна платит ему миллиард долларов. Но как только его тронешь поднимается крик». Автором інформації є відповідач ОСОБА_4 який на момент її 210 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

висловлювання займав посаду Голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. Крім того ІНФОРМАЦІЯ_3 на офіційному веб-сайті ООО «Телерадіокомпанія «Студія «1+1» за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5» було оприлюднено інформацію такого змісту: «Директор ЄДАПС ОСОБА_3 назвав главу Держкомпідприємництва ОСОБА_4 хворим "померанчевим" шизофреником на закид останнього про корупцію. «Бланки, голограми - це окрема розмова. Є в нас така структура -ЄДАПС, тобто пан ОСОБА_3 (депутат від Партії регіонів ОСОБА_3). Вся країна платить йому мільярд доларів. Але як тільки його торкнешся, піднімається крик", - сказав ОСОБА_4. Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідно до ст. 94 ЦК України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Відповідно до ст. 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Згідно п. п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27.02.2009 року, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При цьому колегія суддів приймає до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і 211 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Аналізуючи вислів ОСОБА_4, розміщений відповідачами у вигляді тексту на вебсторінках, газеті, «Бланки, голограми - це окрема розмова. Є в нас така структура ЄДАПС, тобто пан ОСОБА_3 (депутат від Партії регіонів ОСОБА_3). Вся країна платить йому мільярд доларів. Але як тільки його торкнешся, піднімається крик", колегія суддів вважає, що дані судження ОСОБА_4 є оціночною думкою, оскільки відповідач не вказує на існування конкретних замовлень, фактів, данних, їх підстав та умов, а тому неможливо встановити існування таких замовлень і довести їх незаконність. Це означає, що цей вислів не містить будь-яких фактичних обставин, бо фактичні обставини можуть пов'язуватися лише з фактами, тобто з тим, що існує в теперішньому чи відбулося в минулому часі. Мовна конструкція з використанням припущення щодо можливості певних обставин в майбутньому не містить фактичних даних. Таким чином, проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів вважає, що наведені в позовній заяві висловлювання відповідача ОСОБА_4 на адресу позивача є його оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, що цією інформацією відповідачами в принизливій формі звинувачено позивачів в корупції, в тому, що країна платить позивачу ОСОБА_3 мільярд доларів за бланки та голограми, в тому, що позивач ОСОБА_3 контролює діяльність позивача Консорціуму «ЄДАПС» та є його директором, оскільки жоден із вказаних фактів відсутній у вислові в такому вигляді, як було зазначено у висновках викладених в рішенні суду першої інстанції, тобто вони є надуманими, перебільшеними, і витлумаченими на свій розсуд. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки він є необгрунтованим, недоведеним та безпідставним. Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а: Апеляційні скарги приватного акціонерного товариства «Комерсант-Україна»та ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1 + 1» - задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: М.А.Поліщук Судді: Р.В.Березовенко О.І.Малород

http://reyestr.court.gov.ua/Review/22650899

212 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Справа «Борис Філатов і ТОВ «Центральний універмаг» проти ПП «Авеню» як видавця всеукраїнської газети «Лица» Судова практика розв`язання спорів за участю ЗМІ у час розгляду цієї справи стала досить великою й різноманітною. Одним з основних видів претензій до ЗМІ є позови фізичних та юридичних осіб про захист честі, гідності, діловій репутації та компенсації моральної шкоди. І досить часто позивачі використовують таку форму судового захисту не стільки для власне захисту своїх честі, гідності та ділової репутації, скількі як своєрідний спосіб зведення рахунків з неугодною газетою (телеканалом) шляхом стягнення непомірних сум компенсації моральної шкоди. Черговим прикладом саме такого з'ясування стосунків з газетою «Лица» є цивільна справа за участю відомого в м. Дніпропетровську адвоката Бориса Філатова й Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг». У жовтні 2011 р. у газеті «Лица» (видавець ПП «Авеню», м. Дніпропетровськ, головний редактор Гарагуц О.О.) була надрукована стаття «Рейдеры. Корбан-ФилатовБрагинский-Аксельрод». Основний зміст цієї статті в цілому можна охарактеризувати підзаголовком, де було сказано про таке: «Группа Корбана-Филатова-БрагинскогоАксельрода пользовалась «услугами» Хозяйственного суда Херсонской области при организации рейдерских нападений и захватов имущества, которое контролировал Павел Лазаренко.» Крім того, у цій статті була розміщена інформація про те, що в липні 2011 р. Дніпропетровська міська рада своїм рішенням звільнила ТДВ «ЦУМ», що займалося будівництвом торгового центра «Пасаж» у центрі міста від сплати в міський бюджет обов'язкового внеску на розвиток інженерно-транспортної й соціальної структури м. Дніпропетровська. У грудні 2011 р. у тій самій газеті була надрукована ще одна стаття про Бориса Філатова з назвою «Захватчики предприятия наткнулись на промах», яка починалася зі слів: «Дело о «расстреле» личного вертолета ведущего программы «Губернские хроники» на, пока еще, государственном 51-м канале, Заслуженного Бориса Филатова приняло неожиданный оборот…» Електронні версії обох статей редакція газети розмістила також на сайті газети «Лица» у мережі Інтернет за адресою: www/lіtsa.com.ua. У січні 2012 р. Філатов Б. А. і ТДВ «Центральний універмаг» подали до суду позов проти ПП «Авеню», яке на той момент було видавцем Всеукраїнської газети «Лица», про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації й стягнення моральної шкоди. При формулюванні своїх позовних вимог позивачі обмежилися лише загальною вимогою про спростування недостовірної інформації, а саме: «Зобов’язати відповідача спростувати недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена», не зазначивши, у чому саме полягала недостовірність інформації. Крім того, Борис Філатов зажадав у судовому порядку стягнути з газети на свою користь заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 650 000 грн. Вимоги ТДВ «ЦУМ» про стягнення моральної шкоди на свою користь були трохи скромніше: «усього» 300 000 грн. У цьому зв'язку варто звернути увагу на ту частину тексту позовної заяви, де позивач Б. Філатов робить спробу сформулювати й обґрунтувати факти заподіяння йому з боку газети моральної шкоди. Так, у позовній заяві про це говориться у такий спосіб: «Діями відповідача було завдано моральної шкоди, у тому числі: Філатову Борису Альбертовичу у вигляді приниження честі, гідності, престижу та ділової репутації. Так само позивач зазнав моральних переживань, були порушені нормальні житєві зв’язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунки з оточуючими людьми, в тому числі зі знайомими та родичами, знізилася довіра до 213 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

позивача. Філатов Борис Альбертович є адвокатом, журналістом. У листопаді 2008 року указом Президента України Борису Філатову присвоєно звання «Заслужений журналіст України». Публікація статті «Рейдеры. Корбан-Филатов-Брагинский-Аксельрод», в якій Філатов Б.А. звинувачується у вчиненні низки злочинів, корупційних діях, негативно впливає на його ділову репутацію, як адвоката та журналіста. У зв’язку з цим, позивач оцінює завданну моральну шкоду у розмірі 450000 грн.» І далі: «Внаслідок системної, цілеспрямованої інформаційної кампанії, що побудована на неіснуючих фактах, позивачам, особливо Філатову Б. А. завдана моральна шкода у вигляді приниження честі, гідності, престижу та ділової репутації. Так само позивач зазнав моральних переживань протягом тривалого періоду часу, були порушені нормальні життеві зв’язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунки з оточуючими людьми, в тому числі зі знайомими та родичами, знізилася довіра до позивача. У зв’язку з цим, позивач Філатов Б. А. додатково оцінює завдану моральну шкоду від продовження розповсюдження неправдивої інформації про нього у розмірі 200000 грн.» Жодних документальних доказів дійсного завдання шкоди своїм честі, гідності або престижу Б. Філатов суду не надав. Представники відповідача – видавця газети «Лица» ПП «Авеню» при підготовці своїх заперечень на позов аргументували свою правову позицію у такий спосіб: 1) інформація, що заперечується позивачами, є оціночними судженнями автора статті, на що вказують мовні засоби та їх оформлення, а саме: лапки, застосування іносказань типу «офшорки», «солдати удачи», «барак», «депутаты-кнопкодавы подарили» тощо; 2) позивачі «вирвали» спірну інформацію з контексту; 3) проблеми перерозподілу власності, ефективного використання коштів міського бюджету, його наповнення, а також рішення міської ради про звільнення підприємства від спеціального збору, що повинен надійти в міську скарбницю, є темами, що мають значний суспільний інтерес для громади м. Дніпропетровська й області; 4) у даній справі, де відповідачем виступає видавець ЗМІ, рамки судового розсуду повинні бути надзвичайно вузькими, тому що суд не може обмежувати свободу слова без істотних для цього підстав, які прямо викладені в частині 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (1950 р.), статті 34 Конституції України і які повинні бути переконливо наведені у вердикті суду; 5) у цілому при постанові судового рішення суд повинен опиратися на практику судових рішень, які вже були прийняті Європейським судом з прав людини по статті 10 даної Конвенції; 6) оціночні судження не підлягають доведенню; ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності за висловлювання оціночних суджень; 7) вимоги позивачів про компенсацію моральної шкоди не підтверджені документальними доказами, тому повинні бути залишені без задоволення; 8) видавець ЗМІ повинен нести юридичну відповідальність за поширення недостовірної інформації в меншому розмірі, ніж автор та ЗМІ, тому що видавець займається технічними питаннями забезпечення поширення інформації, а не створює спірну інформацію; 9) неправомірне втручання суду у здійснення газетою свободи слова неминуче буде мати своїм наслідком «охолоджувальний ефект» для цього й інших ЗМІ, практикуючих журналістів, а також може привести до повного закриття й ліквідації даного ЗМІ. Суд першої інстанції після вивчення матеріалів справи й аргументів сторін прийняв рішення, яким визнав частину спірної інформації недостовірною, у зв'язку із чим зобов'язав відповідача опублікувати спростування і, крім того, стягнув на користь позивача Філатова Б. А. компенсацію моральної шкоди в розмірі 200 грн. Судові витрати суд поклав на відповідача. В іншій частині позовних вимог районний суд відмовив. Не 214 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

погодившись із рішенням суду, апеляційні скарги були подані представниками позивачів і відповідача. Апеляційний суд, розглянувши доводи апеляційних скарг, ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив скаргу представника позивача Філатова Б. А. у частині збільшення розміру компенсації моральної шкоди до 10 000 грн. В іншій частині рішення районного суду було залишено без змін. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ після розгляду касаційної скарги відповідача своєю ухвалою скасував рішення інших судів, відправивши справу на новий розгляд у суд першої інстанції. Вищий спеціалізований суд указав в ухвалі, зокрема, на наступне: «Проте, незважаючи на положення ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», ст. 10 зазначеної Конвенції, судову практику Європейського суду з прав людини, оціночні судження визнані судами недостовірними, що протирічить цим нормам права. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням». І далі: «Судами також не враховано, що ст. 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» України застережено, що журналіст є творчим працівником, який професійно збирає, одержує, створює та займається підготовкою інформації для друку, а тому має право вільно користуватися та обирати у своїх публікаціях різномовні звороти, вживати гіперболи, алегорію, сатиру. Зокрема суд не дав належної оцінки висловлюванням: «барак», «карусель», «солдати удачи», с легкой руки «адвоката» Филатова» тощо». Але при повторному розгляді справи, районний суд не тільки не звернув уваги на доводи й заперечення відповідача, але й практично повністю проігнорував роз'яснення й вказівки Вищого спеціалізованого суду України, які були дані ним раніше по даній справі. У підсумку суд першої інстанції також визнав частину спірної інформації недостовірною, зобов'язав видавця газети її спростувати й поклав на нього обов'язок компенсувати позивачу Філатову Б. А. моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. Апеляційний суд при перевірці даного судового рішення залишив його без змін. Відповідач у другий раз звернувся в касаційну інстанцію з касаційною скаргою. На день написання цього матеріалу наглядова інстанція свого рішення ще не винесла. Однак, є всі підстави думати, що з урахуванням раніше висловленої правової позиції по даній справі, роз'яснень Верховного Суду України, які були дані в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 25.01.2005 № 5 і від 27.02.2009 № 1), а також практики Європейського суду по статті 10 ЄКПЛ в цій справі все ж такі буде знайдений необхідний справедливий баланс між правом на свободу слова й правом фізичної особи на захист честі, гідності й ділової репутації без надмірного втручання в діяльність ЗМІ, яке не було необхідним у демократичному суспільстві.

215 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Справа № 401/840/12 (2/401/2204/12) РІШЕННЯ Іменем України 18.05.2012 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Щербини-Почтовик І.В., при секретарі Штонді О.О. за участі представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг»до Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: Позивачі звернулися до суду з позовом до Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у номері НОМЕР_1 газети «Лица»видавник приватне підприємство Авеню, головний редактор ОСОБА_4 було надруковано статтю, яка за змістом не відповідає вимогам Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», Закону України «Про інформацію». А саме як зазначили позивачі, відповідач розповсюдив інформацію яка не відповідає дійсності, а саме: У статті «ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел»знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи»быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного»решения отвечал ОСОБА_6.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката»ОСОБА_1 по одобрению ОСОБА_17. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником»«конструктивного сотрудничества»«адвоката»ОСОБА_1 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению»Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Позивачі зазначали, що відповідач порушив приписи вимог ст. 28 Закону України "Про інформацію", щодо неприпустимості зловживання правом на інформацію, оскільки інформація не може бути використана для посягання на права і свободи людини; вимоги ст. 3 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в 216 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Україні" щодо, заборони використання друкованих засобів масової інформації для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність. Як зазначили позивачі, із змісту зазначених вище статей вбачається наступне: 1. Стосовно твердження «Первым «пошел»знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого колективного предприятия, «солдаты удачи»быстро смастерили иск и передали его в Херсон. . По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного»решения отвечал ОСОБА_6»: 1.1. Жодних спорів у Господарському суді Херсонської області, які стосуються магазину чи приміщення «Дитячого світу», не розглядалося. У Єдиному державному реєстрі судових рішень України будь-які рішення Господарського суду Херсонської області, які стосуються «Дитячого світу»у м. Дніпропетровську, відсутні. Відповідно, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію".

1.2. Твердження «По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного»решения отвечал ОСОБА_6», з урахуванням попереднього пункту, так само є недостовірною інформацією. Більше того, фраза «по некоторым данным»не відповідає вимогам законодавства про достовірність та повноту розповсюджуваної інформації. Таким чином, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію".

2. Стосовно твердження «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_1 по одобрению ОСОБА_17. В июле текущего года, несколько десятков депутатов-кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!»: З цієї інформації вбачається, що адвокат ОСОБА_1 здійснив вплив на депутатів Дніпропетровської міськради з метою лобіювання інтересів третіх осіб для отримання пільг чи преференцій на загальну суму 15 млн. грн. Позивачі зазначили, що подібна інформація, фактично звинувачує ОСОБА_1 в корупційній змові з більшістю депутатів Дніпропетровської міської ради з метою вчинення злочинів, передбачених статтями 364 та 365 Кримінального кодексу України. При цьому, така інформація не містить жодних посилань на джерела отримання такої інформації, не містить будь-які підтвердження чи докази, порушує вимоги законодавства стосовно достовірності поширення інформації. Таким чином, розповсюджено недостовірну інформацію з порушеннямстатті 2 Закону України "Про інформацію".

3. Стосовно твердження: «Еще одним «памятником»«конструктивного сотрудничества» адвоката»ОСОБА_1 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению»Центрального универмага и Гостиницы «Астория»: 3.1. У Єдиному державному реєстрі судових рішень України, будь-які рішення Господарського суду Херсонської області, які стосуються «Центрального універмагу»(м. Дніпропетровськ), відсутні. Відповідно, і «конструктивної співпраці»з цих питань бути не могло. Таким чином, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію".

3.2. Господарський суд Херсонської області, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень України, справді розглядав судові справи стосовно приміщення Готелю «Асторія». При цьому, ОСОБА_1, як юрист та адвокат, не здійснював у цих справах судового представництва з боку позивачів, відповідачів чи третіх осіб. Незрозуміло, з яких підстав прізвище ОСОБА_1 зазначається в контексті особи, яка здійснювала «конструктивну співпрацю»- фактично, звинувачення у вчиненні злочину, пов'язаного з незаконним впливом на суд. Таким чином, на думку позивачів, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію".

217 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

4. Стосовно заголовку статті - «ІНФОРМАЦІЯ_1»: Зважаючи на те, що сама стаття не містить правдивих посилань на участь ОСОБА_1 у рейдерських діях, а всі посилання є або вигаданими (наприклад, наявність судових процесів в Херсоні стосовно «Дитячого світу», «Центрального універмагу»), або зробленими на підставі інших статей у виданні «Лица», або зробленими на підставі «некоторых данных», то зазначені відомості розповсюджені з порушенням статей 2, 28 Закону України "Про інформацію", статті З Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Таким чином, до друку була підписана інформація, що не відповідає дійсності, ображає честь та гідність людини, а також неправомірно отримана інформація, тобто порушені вимоги 2, 28 Закону України "Про інформацію", статті 3 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Статтею 27 Закону України "Про інформацію" закріплено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Статтею 22 Закону «Про пресу та інші засоби масової інформації»передбачено, що розповсюдження кожного окремого випуску (з вихідними даними) продукції засобу масової інформації допускається тільки після того, як редактор (головний редактор) дасть дозвіл на вихід у світ (в ефір). Позивачі вважають, що особою, відповідальною за поширення неперевіреної, недостовірної інформації є головний редактор «Всеукраинской газеты «Лица»ОСОБА_4, а особою, що поширила зазначену інформацію, є Приватне підприємство «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица». У зв'язку з наведеним позивачі просили суд, зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена. Стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 650 000 гривень завданої моральної шкоди. Стягнути з відповідача на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг»300 000 гривень. Судові витрати покласти на відповідача. В судовому засіданні представник позивачів підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, зазначаючи, що поширена інформація не є оціночним судженням, оскільки містить фактичні твердження, такі як неправдиві посилання на судові процеси в конкретних судах, посилання на певні корупційні дії, з вказівкою конкретних назв юридичних осіб та державних установ. Як зазначив представник позивачів, діями відповідача було завдано моральної шкоди, в тому числі: ОСОБА_1 у вигляді приниження честі, гідності, престижу та ділової репутації. Так само позивач зазнав моральних переживань, були порушені нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунки з : оточуючими людьми, в тому числі зі знайомими та родичами, знизилася довіра до позивача.ОСОБА_1 є адвокатом, журналістом. У листопаді 2008 року указом Президента України ОСОБА_1 присвоєно звання "Заслужений журналіст України".Публікація статті «ІНФОРМАЦІЯ_1.», в якій ОСОБА_1 звинувачується у вчиненні низки злочинів, корупційних діях, негативно впливає на його ділову репутацію, як адвоката та журналіста. У зв'язку з цим, позивач оцінює завдану моральну шкоду у розмірі 450000 гривень. Товариству з додатковою відповідальністю „Центральний універмаг" завдано шкоди у вигляді приниження його ділової репутації, вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підриву довіри до його діяльності. Загальний негативний тон статті та вказівка на участь підприємства у рейдерських схемах прямо впливають на ділову репутацію. Ділові партнери та відвідувачі Центрального універмагу вводяться в оману негативною неправдивою інформацією, поширеною відповідачами. У зв'язку з цим позивач оцінює завдану моральну шкоду у розмірі 300000 грн. Крім зазначеного, як зазначив представник позивачів, після публікації статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»відповідачем продовжують здійснюватися дії, спрямовані на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача ОСОБА_1.Так, відповідач, 218 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

знаючи про неправдивість розповсюджених відомостей у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», продовжив публікацію низки статей, в яких дозволяє собі бездоказово використовувати терміни «рейдеры», «захватчики предприятий», «со стороны знаменитой рейдерской группы», пов'язуючи зазначені терміни із прізвищем позивача. Так, ІНФОРМАЦІЯ_4 у номері НОМЕР_3 газети «Лица»була опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», що починалася зі слів «Дело о «расстреле»личного вертолета ведущего программы «ІНФОРМАЦІЯ_6» на, пока еще, государственном 51-м телеканале, Заслуженного ОСОБА_1 приняло неожиданный оборот». Копія цієї статті розміщена у всесвітній мережі Інтернет. Таким чином, відвідувачі електронної версії статті «ІНФОРМАЦІЯ_7»додатково направляються на матеріали, неправдивість яких прокоментована вище за текстом. Так само, зміст статті «ІНФОРМАЦІЯ_7» та словообороти, що застосовуються у ній, спрямовані на те, щоб викликати у читача негативні асоціації із прізвищем позивача ОСОБА_1: Вирази стосовно розслідування кримінальної справи за фактом обстрілу вертольота ОСОБА_1 містять наступні формулювання: «...Дело о «расстреле» личного вертолета ведущего программы «ІНФОРМАЦІЯ_6»на, пока еще, государственном 51-м телеканале, ОСОБА_8 приняло неожиданный оборот. На позапрошлой неделе до этого вялотекущее и малорезультативное расследование начало форсироваться со стороны знаменитой рейдерской группы: в уголовном деле появились новые «доказательства», а сотрудники милиции в спешном порядке провели акции «превентивного террора»...». При цьому, така інформація не містить жодних посилань на джерела отримання такої іформації, не містить будь-які підтвердження чи докази, порушує вимоги законодавства стосовно достовірності поширення інформації. Таким чином, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію". Також, у контексті розслідування кримінальної справи за фактом обстрілу вертольота ОСОБА_1 застосовується фраза «Впрочем, рейдерам не впервой пользоваться услугами ручных» судов и они хорошо знают, как организовывать «нужные» решения и постановления -за плечами богатый опыт «работы»с понравившимися предприятиями.» Текст побудований таким чином, що негативний контекст пов'язується із позивачем ОСОБА_1 При цьому, розповсюджена інформація має характер фактичного ствердження, негативно характеризує позивача, проте не містить жодних посилань на джерела отримання такої інформації, не містить будь-які підтвердження чи докази в обґрунтування поширення таких пактів, та порушує вимоги законодавства стосовно достовірності поширення інформації. Таким чином, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію". Посилання у статті «ІНФОРМАЦІЯ_7» на статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1»дає можливість читачу ознайомитись одразу з двома неправдивими статтями. Фактично, розміщення такого посилання має наслідком повторне розповсюдження відомостей про позивачів, в тому числі про «Центральний Універмаг». Періодичність та системність розповсюдження інформації вказують на зацікавленість відповідача у поширенні неправдивої інформації. Постійна інформаційна кампанія, побудована на розповсюдженні неправдивих відомостей, порушує права позивачів, особливо ОСОБА_1, прізвище якого фігурує в низці неправдивих статей. Внаслідок системної, цілеспрямованої інформаційної кампанії, що побудована на неіснуючих фактах, позивачам, а особливо ОСОБА_1 завдана моральна шкода у вигляді приниження честі, гідності, престижу та ділової репутації. Так само позивач зазнав моральних переживань на протязі тривалого періоду часу, були порушені 219 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

нормальні життєві зв'язки через можливість продовження активного громадського життя, порушені стосунки з оточуючими людьми, в тому числі зі знайомими та родичами, через системність та повторюваність розповсюдження інформації знизилася довіра до позивача. У зв'язку з цим, позивач ОСОБА_1 додатково оцінює завдану моральну шкоду від продовження розповсюдження неправдивої інформації про нього у розмірі 200000 грн. В судовому засіданні представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Головний редактор газети «Лица»ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог зазначаючи, що позовна заява підлягає залишенню без руху або провадження у справі підлягає закриттю в порядку статті 205 ЦПК України. Як зазначала ОСОБА_4 спірні статті мають оціночне судження, застосовані у статті фрагменти не можуть бути віднесені до недостовірної інформації, а тому позов не може бути визнаний суб'єктом судового захисту та з врахуванням прецедентної практики Європейського Суду по правам людини, суду належить прийти до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки присудження на користь позивачів моральної шкоди призведе до закриття газети та звільнення всіх працівників редакції. Представник відповідача ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог зазначаючи, що позовна заява підлягає залишенню без руху або провадження у справі підлягає закриттю в порядку статті 205 ЦПК України. Крім зазначеного представник відповідача, зазначив, що відповідач, газета «Лица»публікуючи спірну статтю, мала достатні підстави вважати, що вона діє в межах свого професійного обов'язку та користується імунітетом від позову. Як зазначав ОСОБА_9 Євросуд розглядає подібні справи, насамперед, з куту зору необхідності в демократичному суспільстві втручання держави в особі судових органів у здійснення прав на свободу висловлювати свою думку на розповсюдження інформації. Представник відповідача ОСОБА_10 в судовому засіданні зазначив, що оскільки позивачі не зазначили яку конкретно інформацію вони мають намір спростувати та не зазначили яким способом повинна бути спростована спірна інформація у позові повинно бути відмовлено, що стосується стягнення з відповідача моральної шкоди на користь позивачів, то у задоволенні цих позовних вимог також має бути відмовлено, оскільки позивачами не наведено доказів моральних страждань. Крім вказаного представник відповідача пояснив, що вся інформація, на яку посилаються позивачі є оціночним судженням, і як наслідок не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості. В судовому засіданні представник відповідача адвокат ОСОБА_11, просила у задоволенні позовних вимог відмовити, з огляду на те, що до участі у справі в якості співвідповідача не залучено автора спірної статті, моральна шкода позивачами не доведена. В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що до нього, як до голови спілки журналістів звертався представник ОСОБА_1 з проханням врегулювати на комісії з етики конфлікт між ОСОБА_1 та газетою «Лица». Свідок зазначив, що на це звернення він запросив у представника ОСОБА_1 необхідні документи та матеріали, аби стало зрозумілим суть конфлікту, оскільки явно вбачалися ознаки порушення журналістської етики, однак на етапі перемовин, сторона ОСОБА_1 необхідних матеріалів не надала і стало очевидно, що вона намагається уникнути врегулювання спірного питання. В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що в жовтні 2009 року він був автором статті опублікованої у газеті «День»у якій зокрема йшлося про те, що через кілька днів після вбивства ОСОБА_14, ОСОБА_17 виступив на шоу ОСОБА_18 та висловив думку, що ОСОБА_19 причасний до вбивства ОСОБА_14, що стосується ОСОБА_1 то він сказав, що партнер ОСОБА_17 -ОСОБА_1 їздив у штати по справам 220 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ОСОБА_19 та ОСОБА_20. Як зазначив свідок, група «Приват»- це формальний термін, який застосовується в пресі та в приватних кругах, так в одному з своїх інтерв'ю ОСОБА_17 назвав «Приват»не формальним об'єднанням та сказав, що він забезпечує групу юридичною підтримкою, в свою чергу ОСОБА_1 називає ОСОБА_17 своїм юридичним партнером. Свідок пояснив, що ніколи не писав про Херсонський суд,15 000 000 гривень та ОСОБА_1 рейдером не називав. В судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що особисто у нього з ОСОБА_1 був судовий процес, внаслідок оголошенням ОСОБА_1 у прямому ефірі 34 каналу його, ОСОБА_15, особистих даних, які є конфіденційною інформацією. Свідок зазначив, що вперше почув про статтю « ІНФОРМАЦІЯ_1»безпосередньо в судовому засіданні та прокоментувати будь що не зміг. Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом та не заперечувалося учасниками процесу, ІНФОРМАЦІЯ_3 у номері НОМЕР_1 газети «Лица»видавник приватне підприємство Авеню, головний редактор ОСОБА_4 було надруковано статтю « ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел»знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи»быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного»решения отвечал ОСОБА_6.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката»ОСОБА_1 по одобрению ОСОБА_17. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником»«конструктивного сотрудничества»«адвоката»ОСОБА_1 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению»Центрального Универмага и гостиницы «Астория». (а.с.13) Публікація «ІНФОРМАЦІЯ_8»опублікована у номері газети «Лица»НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_9 ( а.с. 19), роздруківка статті «ІНФОРМАЦІЯ_10»( а.с.24-29) Матеріали справи містять інформацію на запит відповідача від 17.01.2012 щодо того, що ОСОБА_1 в облдержадміністрації не працював і не працює ( а.с.46) Відповідно до Витягу з Протоколу №34 від 20.07.11 Дніпропетровської міської ради У1 скликання, вирішено вважати доцільним розглянути на сесії міської ради питання щодо звільнення ТОВ «ГУМ»від сплати внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста по об'єкту «Будівництво торговельного комплексу «Пасаж»( а.с.4849) Роздруківка статті «ІНФОРМАЦІЯ_11» міститься в матеріалах справи із зазначенням автора ОСОБА_13 ( а.с.51-52) В свою чергу стаття ОСОБА_15 «ІНФОРМАЦІЯ_2»міститься на а.с. -53-54. Роздруківка тексту телевізійної передачі «Громадська варта»( а.с.137-141) Відповідно до Виписки з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням приватного Підприємства «Авеню»є м. Дніпропетровськ проспект Воронцова, 75/271, головним редактором, відповідно до наказу №02/ОК, є ОСОБА_4 ( а.с.110) Матеріали справи містять також заяву ОСОБА_16, на яку серед іншого у своїх запереченнях посилалися представники відповідача ( а.с. 164-187) Відповідно до п.2 ч.3 ст. 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", журналіст зобов'язаний подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію.

221 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Як регламентовано ч.ч. 1-3 ст. 37 вказаного Закону, громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Особистими немайновими благами за ст. 201 ЦК України, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Перелік особистих немайнових благ, закріплений у частині першій статті, що коментується, не є вичерпним. До інших благ, які охороняються цивільним законодавством, можна віднести недоторканість особистого та сімейного життя, таємницю листування, телефонних розмов, вільний вибір місця проживання, свободу пересування, свободу віросповідання тощо. Стаття 297 ЦК України, закріплює за фізичними особами право на повагу до їх гідності та честі. Особливість даного права полягає в тому, що відповідно до ст. 3 Конституції України, честь та гідність людини визнаються вищими соціальними цінностями. Аналізуючи таке особисте немайнове благо фізичної особи, як честь, то слід зауважити, що воно включає в себе, принаймні дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну. Під об'єктивною стороною честі слід розуміти оціночну категорію, яка направлена від суспільства до особистості. Така оцінка є постійною та здебільшого об'єктивною, оскільки поки існує колектив (суспільство), його члени, взаємодіючи між собою, будуть підлягати певній оцінці з боку інших осіб. Джерелом даної оцінки є соціально-значимі факти (інформація) про конкретні діяння особи та її поведінку в цілому, оскільки його внутрішній світ, який не має об'єктивованої форми виразу (слова, письмова форма, дії тощо), не може розцінюватись як джерело інформації. Отримана інформація співставляється в свідомості з інформацією про суспільні потреби, критерії добра та зла, справедливості, совісті, обов'язку, суспільного ідеалу та на основі цього виникає оцінка про правильність чи неправильність (чесність чи нечесність) діянь чи поведінки індивіда в цілому. Суб'єктивна сторона честі нерозривно пов'язана та формується на підставі об'єктивної. Вона є самооцінкою особи своєї поведінки, своїх діянь, на основі власного внутрішнього духовного світу, світогляду, пріоритетів та переконань, так званою "особистою честю". З огляду на вказане, під поняттям честі, як об'єктом даного права, слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. При цьому, треба зауважити, що регулюванню та охороні підлягають лише правовідносини, що виникають стосовно зовнішньої (об'єктивної) сторони честі, оскільки внутрішня (суб'єктивна) сторона честі правовому впливу не піддається, вона є недосяжною для стороннього втручання. Таке бачення відповідає і загальноєвропейським стандартам, зокрема ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Стосовно поняття "гідність", необхідно зазначити, що воно, як і честь, вміщує в собі дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну. Під об'єктивною (соціальною) стороною гідності розуміється те, що як моральна цінність та суспільна значимість особистості, вона визначається існуючим суспільним чи класовим відношенням та не залежить від людини. Тобто, людина, вже тільки внаслідок того, що вона є біологічною істотою, наділена 222 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

певною об'єктивною гідністю. Суб'єктивна (індивідуальна) сторона проявляється в усвідомленні та почутті особистої гідності, своєї гідності як людини, особистості, як представника тієї чи іншої спільності чи певної групи, що обумовлюється можливістю людини відображати не лише об'єктивний світ, а й себе в цьому світі, свою роль та місце в ньому. Що стосується цивільно-правового регулювання та захисту, то вони можливі лише стосовно правовідносин, які виникають щодо об'єктивної сторони гідності особи, в той час, як суб'єктивна сторона для правового впливу є недосяжною і відновлюється лише внаслідок відновлення об'єктивної сторони. При чому, таке розуміння прямо випливає загальноєвропейським стандартам в галузі прав людини, зокрема, ст. 3 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, преамбула Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права тощо. Передбачене статтею 297 ЦК України право на повагу до гідності та честі складається з наступних складових частин: а) право на недоторканість гідності та честі; б) право на захист гідності та честі у випадку порушення. Право на недоторканість гідності та честі полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушені дані особисті немайнові права. Найбільш часто честь та гідність можуть порушуватись шляхом поширення недостовірної інформації. При цьому неважливо, яким способом здійснюється поширення інформації, основним, є те, щоб дана інформація стосувалась певної особи, була викладена недостовірно та порушувала дані особисті немайнові права. Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" (1986 р.) суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції. При цьому слід зауважити, що практика Європейського Суду з прав людини виходять з того, що коли така інформація стосується публічної особи (політичного діяча, державного службовця тощо), то право на недоторканість гідності та честі є дещо обмеженим за обсягом та змістом. Все це пов'язано з тим, щоб забезпечити свободу слова для формування громадської думки про поведінку відповідної публічної особи та унеможливити втручання держави у здійснення свободи слова під приводом захисту гідності та гідності політичних діячів (наприклад, рішення у справі Лінгенса проти Австрії (Lingens v. Austria). При цьому права на недоторканість гідності та честі публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли ця особа доведе, що інформація поширена "з явним злим умислом", тобто із знанням її неправдивості, або із нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість ( рішення у справі "Нью-Йорк Таймс проти Салівана" (New York Times v. Sullivan) чи "Куртіс Паблішінг Ко. проти Батса" (Curtis Publishing Co. v. Butts). Відповідно до статті 299 ЦК України, фізична особа, має право на недоторканність своєї ділової репутації та може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Під поняттям "ділова репутація", як особистого немайнового блага, слід розуміти усталену оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та 223 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

негативні суспільно значимі діяння (поведінку), як правило в певній сфері (професійній, підприємницькій, службовій і т. д.), що відома оточуючим, і в силу цього відображена в суспільній свідомості, як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальної групи. Проте зовнішня схожість між поняттями "ділової репутації" та "честі" не є підставою для ототожнення цих понять, оскільки: а) честь визначає людину саме як особистість, громадянина, індивіда без вказівки на певний рід занять, професію чи іншу соціальну роль в суспільстві, тоді як ділова репутація напряму залежить від того, як особа виконує покладені на неї професійні, службові чи інші рольові обов'язки, а не взагалі дотримується етично-моральних норм як член суспільства; б) честь може бути лише позитивною, а її зміст та обсяг може змінюватись в проміжку від нуля до безкінечності, тоді як ділова репутація може бути як позитивна, так і негативна. в) честю (як і гідністю) наділена тільки фізична особа, тоді як ділова репутація, як особисте немайнове благо, притаманна як фізичним, так і юридичним особам. Передбачене ж статтею право на недоторканість ділової репутації включає в себе такі основні складові: а) повноваження вимагати недоторканості ділової репутації, яке полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушене дане особисте немайнове благо. б) право на захист ділової репутації, яке полягає у можливості у випадку порушення її недоторканості вимагати застосування способів захисту даного права. Відповідно до ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 30 Закону України, від 02.10.1992, № 2657-XII "Про інформацію" в редакції чинній на час спірних правовідносин, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Важливим при визначенні інформації неправдивою є введення законодавцем презумпції добропорядності, яка означає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Також слід звернути увагу, що при визначенні недостовірності інформації важливу роль відіграє те, чи носить ця інформація фактичний чи оціночний характер. Відмінність полягає в тому, що критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження не можуть бути підставою для задоволення вимог про спростування, оскільки примушення до спростування оціночних суджень порушило б гарантоване Конституцією України, міжнародно-правовим актами право на вираження думок і поглядів і призвело б до встановлення опосередкованої цензури, що заборонено ст. 15 Конституцією України. Окремий порядок встановлений законодавцем і для спростування інформації, автор якої є невідомим. Це можливо, наприклад, у випадку коли інформація поширена анонімно чи під псевдонімом. В цьому випадку спростування здійснюється судом, проте воно поєднується ще з одним спеціальним способом захисту особистих немайнових прав, а саме - визнання інформації недостовірною. Мета застосування такого поєднаного способу ідентична до мети спростування і полягає в тому, щоб повідомити реципієнтів про те, що попередньо поширена інформація є недостовірною. За загальним правилом, спростування здійснюється у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація. Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в свою чергу моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з 224 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Як зазначено у ч.3 зазначеної статті, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За Конституцією України (ст. 3) життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Вищезазначені блага пов'язані із самим фактом існування людини та не можуть бути обмежені чи відібрані державою в будь-якому випадку, навіть в разі введення надзвичайного стану. Державна політика в країні повинна бути спрямована на забезпечення гарантій прав і свобод людини. Це є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України). Згідно п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995, № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі поширенням відомостей, які не відповідають дійсності і порочать її честь, гідність та ділову репутацію, необхідно враховувати роз'яснення, які дав Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 1990 року N 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій". Зокрема, судам слід мати на увазі, що у справах про спростування відомостей, поширених засобами масової інформації (в пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі до участі притягаються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а у передбачених законом випадках, і відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось з них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов'язок по відшкодуванню тієї її частини, яка відповідає ступеню їх вини. В разі, коли орган масової інформації не називає автора, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе. Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди. Таким чином, судом встановлено порушення права позивачів з боку відповідача, яке полягало у поширенні недостовірної інформації, яка підлягає спростуванню. З врахуванням викладеного, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивачів задовольнити частково та визнати поширену інформацію опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_3 у номері НОМЕР_1 газети «Лица»у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел»знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи»быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного»решения отвечал ОСОБА_6.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката»ОСОБА_1 по одобрению ОСОБА_17. В июле текущего года, несколько 225 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_1 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению»Центрального Универмага и гостиницы «Астория»- недостовірною та такою, що принижує честь , гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 і Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг». Зобов'язати відповідача Приватне підприємство «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головного редактора ОСОБА_4 -спростувати інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, протягом місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, публікації такого змісту : «ІНФОРМАЦІЯ_3 у номері НОМЕР_1 газети «Лица»у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» у якій була викладена інформація, що не відповідає дійсності, наступного змісту : ««ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел»знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи»быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного»решения отвечал ОСОБА_6.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_1 по одобрению ОСОБА_17. В июле текущего года, несколько депутатов кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником»«конструктивного сотрудничества»«адвоката»ОСОБА_1 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению»Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування»на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Судом при визначенні суми моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_1 враховується практика Європейського Суду з прав людини по статті 10 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод, зокрема у Рішенні «ТолстойМілославський проти об'єднаного королівства (Tolstoy Miloslavsky) від 23.06.1995 року, у якому зазначається, що компенсація шкоди за дифамацію повинна розумно та адекватно співвідноситися з шкодою, спричиненою репутації. Суд вважає за необхідне, з врахуванням вимог ст. 10, 60 ЦПК України щодо того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та саме на сторони покладено обов'язок доведення перед судом тих обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, стягнути з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди -200.00 (двісті) гривень, що буде справедливим, добросовісним та розумним. В свою чергу у відшкодуванні моральної шкоди Товариству з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг»- відмовити, з врахуванням вимог ст. 10,60 ЦПК України. Вирішуючи відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, питання щодо розподілу судових витрат, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 429.20 гривень, крім вказаного необхідно стягнути з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 на користь позивача Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 214.60 гривень.

226 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Керуючись ст.ст. 10,11, 15,60, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1, Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг»до Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди -задовольнити частково. Визнати поширену інформацію опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_3 у номері НОМЕР_1 газети «Лица»у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел»знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи»быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного»решения отвечал ОСОБА_6.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката»ОСОБА_1 по одобрению ОСОБА_17. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_1 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория» - недостовірною та такою, що принижує честь , гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 і Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг». Зобов'язати відповідача Приватне підприємство «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головного редактора ОСОБА_4 -спростувати інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, протягом місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, публікації такого змісту : «ІНФОРМАЦІЯ_3 у номері НОМЕР_1 газети «Лица»у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» у якій була викладена інформація, що не відповідає дійсності, наступного змісту : ««ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел»знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи»быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного»решения отвечал ОСОБА_6.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_1 по одобрению ОСОБА_17. В июле текущего года, несколько депутатов кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_1 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению»Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування»на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Стягнути з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди -200.00 (двісті) гривень. Стягнути з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 429.20 гривень.

227 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Стягнути з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 на користь позивача Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг»судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 214.60 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити. Вступну та резолютивну частину рішення проголошено 18.05.2012, у повному обсязі текст рішення буде складено 23.05.2012. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через АмурНижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя І.В.Щербина-Почтовик

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24615813

228 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/490/6770/12 Справа № 401/840/12 Головуючий у 1 й інстанції Щербина-Почтовик І.В. Доповідач - Демченко Е.Л. Категорія 40 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Волошина М.П., Басуєвої Т.А. при секретарі -Синенко Т.В. розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційні скарги приватного підприємства «Авеню», як видавника «Всеукраїнської газети «Лица», головний редактор ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення АмурНижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3, товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» (далі -ТзДВ «ЦУМ») до приватного підприємства «Авеню», як видавника «Всеукраїнської газети «Лица», головний редактор ОСОБА_2 про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди, в с т а н о в и л а: У січні 2012 року ОСОБА_3, ТзДВ «ЦУМ»звернулися до суду з позовом до приватного підприємця «Авеню», як видавника «Всеукраїнської газети «Лица», головний редактор ОСОБА_2 і просили зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, стягнути з відповідача в якості моральної шкоди 650.000 грн. на користь ОСОБА_3, 300.000 грн. на користь ТзДВ «ЦУМ», мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в номері НОМЕР_1 газети «Лица»було надруковано статтю, яка за змістом не відповідає вимогам Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», Закону України «Про інформацію». Вважає, що відповідач розповсюдив інформацію яка не відповідає дійсності, а саме, в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи» быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_6», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката»ОСОБА_6 по одобрению ОСОБА_7 В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_6 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению»Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Також ІНФОРМАЦІЯ_2 у номері НОМЕР_2 газета «Лица» опублікувала статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4, в якій зазначено, що «Дело о «расстреле» личного вертолета ведущего программы «Губернские прогнозы» на, пока еще, государственном 51-м 229 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

телеканале, заслуженного ОСОБА_6 приняло неожиданный оборот. На позапрошлой неделе, до этого вялотекущее и малорезультативное расследование, начало форсироваться со стороны знаменитой рейдерской группы: в уголовном деле появились новые «доказательства», а сотрудники милиции в спешном порядке провели акции «превентивного террора»...». Зазначають, що копії цих статей розміщені у всесвітній мережі Інтернет. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2012 року позов ОСОБА_3, ТзДВ «ЦУМ»задоволено частково, визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_3 і ТзДВ «Цум»поширену інформацію, опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_3 в номері НОМЕР_1 газети «Лица» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел»знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи»быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_6», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката»ОСОБА_6 по одобрению ОСОБА_7 В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_6 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Зобов'язано приватне підприємство «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головного редактора ОСОБА_2 спростувати інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, протягом місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, публікації такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_3 у номері НОМЕР_1 газети «Лица»в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»в якій була викладена інформація, що не відповідає дійсності, наступного змісту: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи»быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного»решения отвечал ОСОБА_6», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката»ОСОБА_6 по одобрению ОСОБА_7 В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_6 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування», на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 200 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення АмурНижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська в частині стягнення моральної шкоди та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю, вказуючи, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. В апеляційних скаргах ОСОБА_4, приватне підприємство «Авеню», як видавник «Всеукраїнської газети «Лица», головний редактор ОСОБА_2 просять скасувати рішення 230 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3, ТзДВ «ЦУМ»відмовити в повному обсязі. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а апеляційні скарги ОСОБА_4, приватного підприємства «Авеню», як видавника «Всеукраїнської газети «Лица», головний редактор ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з наступних підстав. Встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в номері НОМЕР_1 газети «Лица», видавник приватне підприємство «Авеню», головний редактор ОСОБА_2 було надруковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема в якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел»знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи»быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию»с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_6», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката»ОСОБА_6 по одобрению ОСОБА_7 В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_6 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Відповідно до п.2 ч.3 ст.26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", журналіст зобов'язаний подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію. Як зазначено в ч.ч.1-3 ст.37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Статтею 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Перелік особистих немайнових благ, закріплений у частині першій статті, що коментується, не є вичерпним. До інших благ, які охороняються цивільним законодавством, можна віднести недоторканість особистого та сімейного життя, таємницю листування, телефонних розмов, вільний вибір місця проживання, свободу пересування, свободу віросповідання тощо. Стаття 297 ЦК України закріплює за фізичними особами право на повагу до їх гідності та честі. Особливість даного права полягає в тому, що відповідно до ст.3 Конституції України, честь та гідність людини визнаються вищими соціальними цінностями. Аналізуючи таке особисте немайнове благо фізичної особи, як честь, то слід зауважити, що воно включає в себе, принаймні дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну. Під об'єктивною стороною честі слід розуміти оціночну категорію, яка направлена від суспільства до особистості. Така оцінка є постійною та здебільшого об'єктивною, оскільки 231 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

поки існує колектив (суспільство), його члени, взаємодіючи між собою, будуть підлягати певній оцінці з боку інших осіб. Джерелом даної оцінки є соціально-значимі факти (інформація) про конкретні діяння особи та її поведінку в цілому, оскільки його внутрішній світ, який не має об'єктивованої форми виразу (слова, письмова форма, дії тощо), не може розцінюватись як джерело інформації. Отримана інформація співставляється в свідомості з інформацією про суспільні потреби, критерії добра та зла, справедливості, совісті, обов'язку, суспільного ідеалу та на основі цього виникає оцінка про правильність чи неправильність (чесність чи нечесність) діянь чи поведінки індивіда в цілому. Суб'єктивна сторона честі нерозривно пов'язана та формується на підставі об'єктивної. Вона є самооцінкою особи своєї поведінки, своїх діянь, на основі власного внутрішнього духовного світу, світогляду, пріоритетів та переконань, так званою "особистою честю". Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»№1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи с використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

232 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що поширена щодо позивача ОСОБА_3 інформація, викладена ІНФОРМАЦІЯ_3 в номері НОМЕР_1)газети «Лица»в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», є недостовірною, такою, що порушує його особисті немайнові права, а саме, принижує його гідність, честь та ділову репутацію. Також районним судом вірно встановлено, що позивачу ОСОБА_3 завдано моральну шкоду приниженням його честі, гідності та ділової репутації, оскільки в даному випадку мало місце порушення прав позивача, а саме: порушення конституційного права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, яке закріплено в преамбулі Загальної декларації прав людини, гарантоване ст.28 Конституції України та ст.ст.270,297,299 ЦК України. Фізична особа, особисте немайнове право якої порушено, в силу ст.280 ЦК України, має право на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, яку їй завдано у зв'язку з таким порушенням. Таким чином, підлягає відшкодуванню завдана фізичній особі матеріальна та (або) моральна шкода в результаті порушення будь-якого особистого немайнового права, що перелічені у главі 21 та 22 і перелік яких не є вичерпним. Право на компенсацію моральної шкоди -це можливість людини, котрій заподіяну таку шкоду внаслідок порушення її загально соціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника його обов'язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення психічних станів та процесів, викликаних (внаслідок цього порушення) приниженням оцінки її гідності; а також її можливості звернутися, в разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів по примусове забезпечення виконання зазначеного обов'язку. У деяких випадках оцінка гідності людини стає безпосереднім, самостійним і, можливо, навіть єдиним об'єктом умисного, цілеспрямованого її приниження. Але ця оцінка страждає також і тоді, коли відбувається порушення яких би то не було прав чи свобод людини. Підрив, руйнація гідності людини -це неминучий супутник, соціальна «тінь»будь-чийого зазіхання на всяке її право, оскільки й у таких випадках у потерпілого зазвичай виникають почуття приниженості, образи й інші негативні переживання. Таким чином, там, де є порушення якогось права людини чи якоїсь свободи, завжди потерпає її гідність. Отже, немає такого порушення права чи свободи людини, яке е призвело б до виникнення в неї конкретного права на компенсацію моральної шкоди, конкретної можливості вимагати такої компенсації. Позивачем ОСОБА_3 зазначено про завдання йому відповідачем моральної шкоди. На підставі наведенного, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення моральної шкоди. Однак, колегія суддів вважає, що виходячи з принципів розумності та справедливості, а також з врахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступінь вини відповідача, який своїми неправомірними діями завдав дані страждання, вважає можливим збільшити розмір моральної шкоди до 10.000 грн. Доводи апеляційних скарг ОСОБА_4, приватного підприємства «Авеню»про те, що викладена спірна інформація в газеті «Лица»є оціночним судженням, а не фактичним твердженням, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається і районним судом встановлено, що оспорювана інформація містить фактичні дані. Частиною 2 ст.47-1 Закону України «Про інформацію»передбачено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

233 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Крім того, відповідно до п.18 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»№1 від 27 лютого 2009 року, ст.277 ЦК України, ст.10 ЦПК України відповідач не довів, що поширена інформація є достовірною. Керуючись ст.ст.303, 307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а: Апеляційні скарги приватного підприємства «Авеню», як видавника «Всеукраїнської газети «Лица», головний редактор ОСОБА_2, ОСОБА_4 відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2012 змінити, збільшити розмір моральної шкоди до 10.000 грн. В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2012 року залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів. Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27454150

234 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С. суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Савченко В.О., Фаловської І.М., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» до приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головного редактора ОСОБА_4 про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою приватного підприємства «Авеню» на рішення АмурНижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2012 року встановила: У січні 2012 року ОСОБА_3 та товариство з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» звернулися до суду з позовом до приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головного редактора ОСОБА_4 про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у номері НОМЕР_1 газети «Лица» видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 було надруковано статтю, яка за змістом не відповідає вимогам Закону України «Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні», Закону України «Про інформацію». У статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» відповідач розповсюдив інформацію яка не відповідає дійсності, а саме: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи» быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_5», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_3 по одобрению ОСОБА_7. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак» и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Також ІНФОРМАЦІЯ_3 грудня у номері НОМЕР_2) газета «Лица» опублікувала статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», в якій зазначено, що «Дело о «расстреле» личного вертолета ведущего программы «Губернские прогнозы» на, пока еще, государственном 51-м телеканале, заслуженого ОСОБА_5 приняло неожиданный оборот. На позапрошлой неделе, до этого вялотекущее малорезультативное расследование, начало форсироваться со сторони знаменитой рейдерской группы: в уголовном деле появились новые 235 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

«доказательства», а сотрудники милиции в спешном порядке провели акции «превентивного террора»…». Оскільки до друку була підписана інформація, що не відповідає дійсності, ображає честь та гідність людини, а також неправомірно отримана інформація, тобто порушені вимоги статей 2, 28 Закону України «Про інформацію», статті 3 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», то вказана інформація підлягає спростуванню. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2012 року позов задоволено частково. Визнано поширену інформацію опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_1 року у номері НОМЕР_1 газети «Лица» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи» быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_5», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_3 по одобрению ОСОБА_7. В июле текущего года, несколько депутатов кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак»и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория»- недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_3 і товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг». Зобов'язано відповідача приватне підприємство «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головного редактора ОСОБА_4 -спростувати інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, протягом місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, публікації такого змісту : «ІНФОРМАЦІЯ_1 року у номері НОМЕР_1 газети «Лица» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» у якій була викладена інформація, що не відповідає дійсності, наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_2», зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи» быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_5», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_3 по одобрению ОСОБА_7. В июле текущего года, несколько депутатов кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак» и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Стягнуто з приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 200 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2012 року змінено рішення суду першої інстанції - збільшено розмір моральної шкоди до 10 000 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

236 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

У касаційній скарзі приватне підприємство «Авеню» просить частково скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що поширена, щодо ОСОБА_3 інформація, викладена ІНФОРМАЦІЯ_1 року у номері НОМЕР_1 газети «Лица» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», є достовірною, такою, що порушує його особисті немайнові права, а саме, принижує його гідність, честь та ділову репутацію. Змінюючи рішення суду першої інстанції, в частині розміру моральної шкоди, апеляційний суд посилався на те, що виходячи з принципів розумності та справедливості, а також з врахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступінь вини відповідача, який своїми неправомірними діями завдав дані страждання, розмір моральної шкоди підлягає збільшенню до 10 000 грн. Проте повністю з такими висновками погодитися не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним нормам ухвалені судові рішення не відповідають. Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у номері НОМЕР_1 газети «Лица» видавник приватне підприємство «Авеню» головним редактором ОСОБА_6 було надруковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_2» у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи» быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_5», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_3 по одобрению ОСОБА_7. В июле текущего года, несколько депутатов кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак» и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория» (а.с.13 т.1). За змістом статей 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенції), кожному, в тому числі юридичній особі, гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Згідно із ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема: критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, 237 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

зокрема: гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»). Разом із тим, за змістом зазначеного законодавства, кожному гарантується право на свободу вираження поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав. У законодавстві при цьому робиться чітке розмежування між інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена й оціночними судженнями, які не підлягають доведенню і спростуванню (ст. 471 Закону України «Про інформацію»). Негативна інформація, поширена про особу вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила не доведе протилежного. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про інформацію» та ст. ст. 37, 41 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», у випадку, якщо редакція засобу масової інформації не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона несе відповідальність згідно з чинним законодавством і зобов'язана спростувати поширену інформацію. Проте, незважаючи на положення ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», ст.

10 зазначеної Конвенції, судову практику Європейського Суду з прав людини, оціночні судження визнані судами недостовірними, що протерічить цим нормам права. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України «Про телебачення і 238 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Судами також не враховано, що ст. 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» застережено, що журналіст є творчим працівником, який професійно збирає, одержує, створює та займається підготовкою інформації для друку, а тому має право вільно користуватися та обирати у своїх публікаціях різномовні звороти, вживати гіперболи, алегорію сатиру. Зокрема суд не дав належної оцінки висловлюванням: «барак», «карусель», «солдаты удачи», «с легкой руки «адвоката» ОСОБА_3» тощо. У порушення вимог матеріального й процесуального права суди нижчих інстанцій неповністю визначилися з характером поширеної інформації та не розмежував оціночних суджень від поширених фактичних даних відносно позивача, що є недостовірними й підлягають спростуванню відповідно до вимог ст. 277 ЦК України та не з'ясували, з якою метою відповідач поширював у вищезазначеній статті оспорювані відомості. Оскільки при ухваленні судами порушені норми процесуального права та не застосовані норми, які підлягали застосуванню матеріального, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ч.2 ст.338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу приватного підприємства «Авеню» задовольнити частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:

О.С. Ткачук В.С. Висоцька М.К. Гримич В.О. Савченко І.М. Фаловська

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29056851

239 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Справа № 401/840/12 (2/199/1536/13) РІШЕННЯ Іменем України 15 травня 2013 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Подорець О.Б., при секретарі Голубніченко В.О., за участю представника позивачів ОСОБА_1, представника відповідача Ворон І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3, Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» до Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна, про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: Позивачі звернулися до суду з позовом до Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна, про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в номері НОМЕР_2 газети «Лица» видавник приватне підприємство «Авеню», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна, було надруковано статтю, яка за змістом не відповідає вимогам Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», Закону України «Про інформацію». Як зазначили позивачі, відповідач розповсюдив інформацію яка не відповідає дійсності, а саме: у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи» быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_3 по одобрению ОСОБА_4. В июле текущего года, несколько депутатов-кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак» и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Позивачі зазначали, що відповідач порушив приписи вимог ст. 28 Закону України "Про інформацію" щодо неприпустимості зловживання правом на інформацію, оскільки інформація не може бути використана для посягання на права і свободи людини; вимогист. 3 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" щодо заборони використання друкованих засобів масової інформації для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність. Як зазначили позивачі, із змісту зазначених вище статей вбачається наступне: 1. Стосовно твердження «Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого колективного предприятия, «солдаты удачи» быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3»: 1.1. Жодних спорів у Господарському суді Херсонської області, які стосуються магазину чи приміщення «Дитячого світу», не розглядалося.

240 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

У Єдиному державному реєстрі судових рішень України будь-які рішення Господарського суду Херсонської області, які стосуються «Дитячого світу» у м.Дніпропетровську, відсутні. Відповідно, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію".

1.2. Твердження «По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3», з урахуванням попереднього пункту, так само є недостовірною інформацією. Більше того, фраза «по некоторым данным» не відповідає вимогам законодавства про достовірність та повноту розповсюджуваної інформації. Таким чином, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію".

2. Стосовно твердження «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_3 по одобрению ОСОБА_4. В июле текущего года, несколько десятков депутатов-кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак» и «карусель», 15 миллионов гривен!»: З цієї інформації вбачається, що адвокат ОСОБА_3 здійснив вплив на депутатів Дніпропетровської міської ради з метою лобіювання інтересів третіх осіб для отримання пільг чи преференцій на загальну суму 15 мільйонів гривень. Позивачі зазначили, що подібна інформація фактично звинувачує ОСОБА_3 в корупційній змові з більшістю депутатів Дніпропетровської міської ради з метою вчинення злочинів, передбачених статтями 364 та 365 Кримінального кодексу України. При цьому така інформація не містить жодних посилань на джерела отримання такої інформації, не містить будь-які підтвердження чи докази, порушує вимоги законодавства стосовно достовірності поширення інформації. Таким чином, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію".

3. Стосовно твердження: «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального универмага и Гостиницы «Астория»: 3.1. У Єдиному державному реєстрі судових рішень України будь-які рішення Господарського суду Херсонської області, які стосуються «Центрального універмагу» (м.Дніпропетровськ), відсутні. Відповідно, і «конструктивної співпраці» з цих питань бути не могло. Таким чином, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію".

3.2. Господарський суд Херсонської області, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень України, справді розглядав судові справи стосовно приміщення Готелю «Асторія». При цьому, ОСОБА_3, як юрист та адвокат, не здійснював у цих справах судового представництва з боку позивачів, відповідачів чи третіх осіб. Незрозуміло, з яких підстав прізвище ОСОБА_3 зазначається в контексті особи, яка здійснювала «конструктивну співпрацю» - фактично, звинувачення у вчиненні злочину, пов'язаного з незаконним впливом на суд. Таким чином, на думку позивачів, розповсюджено недостовірну інформацію з порушенням статті 2 Закону України "Про інформацію".

4.Стосовно заголовку статті - «ІНФОРМАЦІЯ_1»: Зважаючи на те, що сама стаття не містить правдивих посилань на участь ОСОБА_3 у рейдерських діях, а всі посилання є або вигаданими (наприклад, наявність судових процесів в Херсоні стосовно «Дитячого світу», «Центрального універмагу»), або зробленими на підставі інших статей у виданні «Лица», або зробленими на підставі «некоторых данных», то зазначені відомості розповсюджені з порушенням статей 2, 28 241 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Закону України "Про інформацію", статті З Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Таким чином, до друку була підписана інформація, що не відповідає дійсності, ображає честь та гідність людини, а також неправомірно отримана інформація, тобто порушені вимоги 2, 28 Закону України "Про інформацію", статті 3 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Статтею 27 Закону України "Про інформацію" закріплено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Статтею 22 Закону України «Про пресу та інші засоби масової інформації» передбачено, що розповсюдження кожного окремого випуску (з вихідними даними) продукції засобу масової інформації допускається тільки після того, як редактор (головний редактор) дасть дозвіл на вихід у світ (в ефір). Позивачі вважають, що особою, відповідальною за поширення неперевіреної, недостовірної інформації є головний редактор «Всеукраинской газеты «Лица» Гарагуц Олена Олександрівна, а особою, що поширила зазначену інформацію є Приватне підприємство «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица». У зв'язку з наведеним позивачі просили суд, зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена; стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 650 000 гривень завданої моральної шкоди; стягнути з відповідача на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» на відшкодування моральної шкоди 300 000 гривень; судові витрати покласти на відповідача (а.с.6-12 т.1). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано поширену інформацію опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_2 в номері НОМЕР_2 газети «Лица» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи» быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_3 по одобрению ОСОБА_4. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак» и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория» - недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_3 і Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг». Зобов'язано відповідача Приватне підприємство «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головного редактора Гарагуц Олену Олександрівну - спростувати інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, протягом місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, публікації такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_2 у номері НОМЕР_2 газети «Лица» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» у якій була викладена інформація, що не відповідає дійсності, наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема у якій йшлося про те, що: «Чужого имущества быть не должно. Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи» быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» 242 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ОСОБА_3 по одобрению ОСОБА_4. В июле текущего года, несколько депутатов кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак» и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Стягнуто з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна на користь позивача ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди - 200.00 (двісті) гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати (т.1 а.с. 207, 208-212). Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2012 року рішення АмурНижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2012 року змінено та збільшено розмір моральної шкоди до 10000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.92, 93-97 т.2). Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2012 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.145-148 т.2). Під час нового розгляду справи в судовому засіданні представник позивачів підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, зазначаючи, що поширена інформація наступного змісту: «По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3. Решение не заставило себя ждать: без уведомления ответчика и всестороннего исследования доказательств, коллективное предприятие было лишено права управлять «Детским миром», а затем вообще ликвидировано.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_3. В июле текущего года, несколько депутатов-кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак» и «карусель», 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория» не є оціночними судженнями, оскільки містять фактичні твердження, такі як неправдиві посилання на судові процеси в конкретних судах, посилання на певні корупційні дії, з вказівкою конкретних назв юридичних осіб та державних установ. Такими висловами, як зазначено позивачами у позові та представником позивачів в судовому засіданні позивачам завдано моральної шкоди у вигляді приниження честі, гідності, престижу та ділової репутації. В судовому засіданні представник відповідача Ворон І.А. заперечував проти задоволення позовних вимог та з огляду на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року пояснив, що всі зазначені представником позивачів висловлювання є оціночними судженнями, на що звернув увагу в своїй ухвалі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що є творчим підходом автора статті і відповідає вимогам Закону України «Про інформацію». Крім того звернув увагу суду на практику Європейського Суду з прав людини, який зазначає, що необхідно оцінювати статтю в цілому і вище всього є свобода слова. Що 243 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

стосується інформації про 15 мільйонів гривень, то це кошти місцевого бюджету і суспільство повинно знати на що пішли кошти. Також у разі незгоди зі статтею ОСОБА_3 має право на відповідь на статтю, але своїм правом він не скористався, а тому вимога щодо стягнення моральної шкоди не ґрунтується на вимогах закону. Представник відповідача - головний редактор газети «Лица» Гарагуц О.О. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, підтримала надані письмові заперечення на позов та зазначила, що джерелом інформації для статті є лист ОСОБА_5, редакція та автор. На сьогоднішній день рейдерство - це суспільна проблема, а тому вийшла така стаття (а.с.167-188 т.2). Вислухавши представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного. За змістом статей 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст.32 Конституції України, ст.10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожному, в тому числі юридичній особі, гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію. Відповідно до п.2 ч.3 ст.26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", журналіст зобов'язаний подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію. Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи с використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, 244 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Згідно із ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема: критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема: гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецендентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції. Так, Європейський суд наполягає, що свобода вираження поглядів становить одну з основних підвалин демократичного суспільства і одну з принципових умов його прогресу і самореалізації кожної особи та робить розрізнення між твердженнями факту та оціночними судженнями (справа "Лінгенс проти Австрії"). Вимога щодо доведення правдивості оціночного судження є неможливою та порушує свободу вираження поглядів та думки. Люди мають право мати думки та висловлювати їх вільно з питань, які становлять їх інтерес, думки, які дехто чи навіть усі можуть вважати перебільшеними, обмеженими або упередженими, але думки, яких вони чесно дотримуються. Європейський Суд у своїй судовій практиці дотримується підходу щодо захисту свободи вираження, вказуючи, що свобода висловлювати свої погляди є правом людини, визнаним у світі, мабуть, найбільш широко. Свобода слова визнається цінною, оскільки публічні обговорення є можливим інструментом досягнення суспільних цілей та вираження особистих поглядів саме по собі є людським благом пошуку істини, досягнення справедливості, викриття негативних тенденцій у суспільстві і взаємовідносинах між людьми. Вільне передавання почуттів, поглядів та ідей є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, так само, як і здатність людини сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми, яка є також важливою для формування особистих переконань. Проте тією ж ст.10 ч.2 Конвенції передбачено законодавче обмеження права на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань, зокрема, для захисту репутації або прав інших осіб, тощо, і є необхідним в демократичному суспільстві. Тому навіть коли твердження становить оціночне судження, має бути наявна фактична основа для такого судження. Оціночне судження, як стверджує практика Європейського суду з прав людини (справа "Лінгенс проти Австрії"), є висновком, отриманим в результаті інтелектуальної, логічної обробки і узагальнення фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними джерелами інформації.

245 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Як встановлено судом та не заперечувалося учасниками процесу, ІНФОРМАЦІЯ_2 в номері НОМЕР_2 газети «Лица» видавник приватне підприємство Авеню, головний редактор Гарагуц О.О., було надруковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1», в якій, зокрема, під заголовком «Чужого имущества быть не должно» опубліковано інформацію наступного змісту - «Первым «пошел» знаменитый «Детский мир»: воспользовавшись разногласиями между учредителями и руководством этого коллективного предприятия, «солдаты удачи» быстро смастерили иск и передали его в Херсон. По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3.», «И это еще не все «коммуникационные услуги», предоставленные горожанам с легкой руки «адвоката» ОСОБА_3 по одобрению ОСОБА_4. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам», по заказу которых были возведены «барак» и «карусель», 15 миллионов гривен!», « Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория» (а.с.13 т.1). Як пояснили представники відповідача в судовому засіданні тема рейдерства на теперішній час є актуальною темою у суспільстві, а тому і була опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1». Оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що інформація викладена у газеті «Лица» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» наступного змісту - під підзаголовком «Чужого имущества быть не должно» про те, що: «По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3. Решение не заставило себя ждать: без уведомления ответчика и всестороннего исследования доказательств, коллективное предприятие было лишено права управлять «Детским миром», а затем вообще ликвидировано.», «И это еще не все «коммуникационные услуги» «адвоката» ОСОБА_3. В июле текущего года, несколько депутатов-кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам» 15 миллионов гривен!», під підзаголовком «Международный уровень» «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория» ґрунтується виключно на припущеннях, вказує на протиправну діяльність позивача, у зв'язку з чим такі відомості не є оціночними судженнями, а є інформацією, що містить фактичні дані, які можливо перевірити на предмет їх істинності, є недостовірною інформацією та такою, що носить негативний характер. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.18 своєї постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, згідно з положеннямистатті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Представниками відповідача не надано належних доказів, що зазначена інформація перевірена, підтверджується документально та є достовірною. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила. Як зазначено в ч.ч.1-3 ст.37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не 246 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Таким чином, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивачів задовольнити частково та визначити інформацію опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_2 в номері НОМЕР_2 газети «Лица» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема у якій під підзаголовком «Чужого имущества быть не должно» йшлося про те, що: «По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3. Решение не заставило себя ждать: без уведомления ответчика и всестороннего исследования доказательств, коллективное предприятие было лишено права управлять «Детским миром», а затем вообще ликвидировано.», «И это еще не все «коммуникационные услуги» «адвоката» ОСОБА_3. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам» 15 миллионов гривен!», під підзаголовком «Международный уровень» - «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория» недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_3 і Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» та зобов'язати відповідача Приватне підприємство «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна, спростувати інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, протягом місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, публікації такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_2 у номері НОМЕР_2 газети «Лица» в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» була викладена інформація, що не відповідає дійсності, наступного змісту: «По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3. Решение не заставило себя ждать: без уведомления ответчика и всестороннего исследования доказательств, коллективное предприятие было лишено права управлять «Детским миром», а затем вообще ликвидировано.», «И это еще не все «коммуникационные услуги» «адвоката» ОСОБА_3. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам» 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналіст є творчим працівником, який професійно збирає, одержує, створює та займається підготовкою інформації для друку, а тому має право вільно користуватися та обирати у своїх публікаціях різномовні звороти, вживати гіперболи, алегорію сатиру. Так, автор статті, при написанні статті скористався своїм правом та застосував, зокрема, висловлювання - «барак», «карусель», «солдати удачи», «с легкой руки». Суд також вважає, що назва статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» є оціночними судженнями, які відповідно до вимог чинного законодавства не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 30 Закону України, від 02.10.1992, № 2657-XII "Про інформацію" в редакції чинній на час спірних правовідносин, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними 247 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Важливим при визначенні інформації неправдивою є введення законодавцем презумпції добропорядності, яка означає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Також слід звернути увагу, що при визначенні недостовірності інформації важливу роль відіграє те, чи носить ця інформація фактичний чи оціночний характер. Відмінність полягає в тому, що критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження не можуть бути підставою для задоволення вимог про спростування, оскільки примушення до спростування оціночних суджень порушило б гарантоване Конституцією України, міжнародно-правовим актами право на вираження думок і поглядів і призвело б до встановлення опосередкованої цензури, що заборонено ст. 15 Конституцією України. Окремий порядок встановлений законодавцем і для спростування інформації, автор якої є невідомим. Це можливо, наприклад, у випадку коли інформація поширена анонімно чи під псевдонімом. В цьому випадку спростування здійснюється судом, проте воно поєднується ще з одним спеціальним способом захисту особистих немайнових прав, а саме - визнання інформації недостовірною. Мета застосування такого поєднаного способу ідентична до мети спростування і полягає в тому, щоб повідомити реципієнтів про те, що попередньо поширена інформація є недостовірною. За загальним правилом, спростування здійснюється у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація. Крім зазначеного, чинним законодавством передбачено, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку, на що посилаються і представники відповідача. Так, представники відповідача Ворон І.А. та Гарагуц О.О. в судовому засіданні пояснили, що своєчасно ОСОБА_3 своїм правом на відповідь не скористався, зараз справа розглядається судом, а отже право на відповідь останній втратив. З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позивачу ОСОБА_3 завдано моральну шкоду приниженням його честі, гідності та ділової репутації, оскільки в даному випадку мало місце порушення конституційного права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, яке закріплено в преамбулі Загальної декларації прав людини, гарантоване ст.28 Конституції України та ст.ст.270,297,299 ЦК України. Фізична особа, особисте немайнове право якої порушено, в силу ст.280 ЦК України, має право на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, яку їй завдано у зв'язку з таким порушенням. Таким чином, підлягає відшкодуванню завдана фізичній особі матеріальна та (або) моральна шкода в результаті порушення будь-якого особистого немайнового права, що перелічені у главі 21 та 22 і перелік яких не є вичерпним. Право на компенсацію моральної шкоди - це можливість людини, котрій заподіяну таку шкоду внаслідок порушення її загально соціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника його обов'язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення психічних станів та процесів, викликаних (внаслідок цього порушення) приниженням оцінки її гідності; а також її можливості звернутися, в разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів про примусове забезпечення виконання зазначеного обов'язку.

248 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

У деяких випадках оцінка гідності людини стає безпосереднім, самостійним і, можливо, навіть єдиним об'єктом умисного, цілеспрямованого її приниження. Але ця оцінка страждає також і тоді, коли відбувається порушення яких би то не було прав чи свобод людини. Підрив, руйнація гідності людини - це неминучий супутник, соціальна «тінь» будь-чийого зазіхання на всяке її право, оскільки й у таких випадках у потерпілого зазвичай виникають почуття приниженості, образи й інші негативні переживання. Таким чином, там, де є порушення якогось права людини чи якоїсь свободи, завжди потерпає її гідність. Отже, немає такого порушення права чи свободи людини, яке е призвело б до виникнення в неї конкретного права на компенсацію моральної шкоди, конкретної можливості вимагати такої компенсації. За змістом статті 3 Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Вищезазначені блага пов'язані із самим фактом існування людини та не можуть бути обмежені чи відібрані державою в будь-якому випадку, навіть в разі введення надзвичайного стану. Державна політика в країні повинна бути спрямована на забезпечення гарантій прав і свобод людини. Це є головним обов'язком держави. Як роз'яснив у п. 11 Пленум Верховного Суду України в постанові від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі поширенням відомостей, які не відповідають дійсності і порочать її честь, гідність та ділову репутацію, необхідно враховувати роз'яснення, які дав Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 1990 року N 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій". Зокрема, судам слід мати на увазі, що у справах про спростування відомостей, поширених засобами масової інформації (в пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі до участі притягаються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а у передбачених законом випадках, і відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось з них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов'язок по відшкодуванню тієї її частини, яка відповідає ступеню їх вини. В разі, коли орган масової інформації не називає автора, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе. Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди. Виходячи з принципів розумності та справедливості, а також з врахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача ОСОБА_3, ступінь вини відповідача, який своїми неправомірними діями завдав дані страждання, суд вважає можливим стягнути моральну шкоду в розмірі 5000 грн., у відшкодуванні моральної шкоди ТОВ «Центральний універмаг» - відмовити, з врахуванням вимог ст.ст.10,60 ЦПК України. Вирішуючи відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України питання щодо розподілу судових витрат, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна на користь позивача ОСОБА_3 судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 429,20 гривень, та на користь позивача ТОВ «Центральний універмаг» судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 214,60 гривень. Керуючись ст.ст.10, 11, 57-60, 88, 214, 215, 218, 222 ЦПК України, суд, 249 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_3, Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» до Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна, про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково. Визнати поширену інформацію опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_2 в номері НОМЕР_2 газети «Лица» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», зокрема у якій під підзаголовком «Чужого имущества быть не должно» йшлося про те, що: «По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3. Решение не заставило себя ждать: без уведомления ответчика и всестороннего исследования доказательств, коллективное предприятие было лишено права управлять «Детским миром», а затем вообще ликвидировано.», «И это еще не все «коммуникационные услуги» «адвоката» ОСОБА_3. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам» 15 миллионов гривен!», під підзаголовком «Международный уровень» «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория» - недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_3 і Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг». Зобов'язати відповідача Приватне підприємство «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна, спростувати інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, протягом місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, публікації такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_2 у номері НОМЕР_2 газети «Лица» в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» була викладена інформація, що не відповідає дійсності, наступного змісту: «По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_3. Решение не заставило себя ждать: без уведомления ответчика и всестороннего исследования доказательств, коллективное предприятие было лишено права управлять «Детским миром», а затем вообще ликвидировано.», «И это еще не все «коммуникационные услуги» «адвоката» ОСОБА_3. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам» 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_3 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Стягнути з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна (ЄДРПОУ 1002658185) на користь позивача ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 5000 (п'ять тисяч) гривень. Стягнути з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна (ЄДРПОУ 1002658185) на користь позивача ОСОБА_3 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 429 (чотириста двадцять дев'ять) грн. 20 коп. Стягнути з відповідача Приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна (ЄДРПОУ 1002658185) на користь позивача Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» 250 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. З повним текстом рішення суду сторони можуть ознайомитися 20 травня 2013 року. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через АмурНижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя

О.Б.Подорець

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31298664

251 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

252 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

253 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

254 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

255 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 серпня 2013 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І., розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства «Авеню» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2, товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» до приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна, про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди, в с т а н о в и в: ОСОБА_2 та товариство з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» звернулися до суду з позовом до приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц О.О., про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2013 року, позов ОСОБА_2 та товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» задоволено частково. Визнано поширену інформацію опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_1 в номері НОМЕР_1 газети «Лица» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», зокрема, у якій під підзаголовком «ІНФОРМАЦІЯ_3» йшлося про те, що: «По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_2. Решение не заставило себя ждать: без уведомления ответчика и всестороннего исследования доказательств, коллективное предприятие было лишено права управлять «Детским миром», а затем, вообще ликвидировано.», «И это еще не все «коммуникационные услуги» «адвоката» ОСОБА_2. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам» 15 миллионов гривен!», під підзаголовком «Международный уровень» - «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_2 и Хозяйственного суда Херсонской области являются «операции но отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория» - недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_2 і товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг». Зобов'язано приватне підприємство «Авено», як видавник Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц О.О., спростувати інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, протягом місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, публікації такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_1 у номері НОМЕР_1 газети «Лица» в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» була викладена інформація, що не відповідає дійсності, наступного змісту: «По некоторым данным, за «коммуникацию» с Хозяйственным судом Херсонской области с целью обеспечения «нужного» решения отвечал ОСОБА_2. Решение не заставило себя ждать: без уведомления ответчика и всестороннего исследования доказательств, коллективное предприятие было лишено права управлять «Детским миром», а затем вообще ликвидировано.», «И это еще не все «коммуникационные услуги» «адвоката» ОСОБА_2. В июле текущего года, несколько депутатов - кнопкодавов из Днепропетровского горсовета подарили вышеуказанным «оффшоркам» 15 миллионов гривен!», «Еще одним «памятником» «конструктивного сотрудничества» «адвоката» ОСОБА_2 и Хозяйственного суда Херсонской области 256 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

являются «операции по отчуждению» Центрального Универмага и гостиницы «Астория». Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Стягнуто з приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц О.О. на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 5000 грн. та судовий збір - 429 грн. 20 коп. Стягнуто з відповідача приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц О.О. на користь позивача товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» судовий збір у розмірі 214 грн. 60 коп. В решті позову відмовлено. У касаційній скарзі приватне підприємство «Авеню» просить рішення АмурНижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2013 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Керуючись ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити приватному підприємству «Авеню» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2, товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універмаг» до приватного підприємства «Авеню», як видавник «Всеукраїнська газета «Лица», головний редактор Гарагуц Олена Олександрівна, про захист честі, гідності, спростування неправдивої інформації та стягнення моральної шкоди. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

В.І. Мартинюк

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32803782

257 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ЗАХИСТ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ Справа «Асоціаціації незалежних експертів України «Укрексперт» проти Олексія Дердіна, засновника журналу «Все про охорону праці» Ця справа цікава тим, що судовим рішення було постановлено спростувати достовірну офіційну інфомацію, розміщену на офіційному веб-сайті державного органу виконавчої влади та отриману як відповідь на запити, а також фактично заборонено робити аналіз та висновки з офіційної інформації. У номері 7 журналу «Все про охорону праці», який вийшов друком у серпні 2011 р., було опубліковано статтю за Олексія Дердіна «Организованная экспертная группировка или полдпольные админуслуги под крышей Госгорпромнадзора». Стаття також розміщена на веб-сайті журналу www.ot.org.ua за посиланням: http://ot.org.ua/novosti/avgust-2011.html. У статті було проаналізовано діяльність експертних організацій, відповідальних за належний рівень устаткування підвищеної небезпеки та нормативну базу діяльності цих організацій та контролю з боку держави. Ці питання суспільного значення було проаналізовано на прикладі діяльності Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт». Основою статті були офіційні документи органів державної виконавчої влади та інформація, розміщена на веб-сайті «Укрексперт». Асоціація «Укрекперт» звернулась із позовом про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, вимагала визнати недостовірними та спростувати сім фрагментів зі статті, чотири з яких були цитатами офіційних документів, а три – оціночними судженнями та питаннями журналіста, зробленими на підставі офіційних документів. Суд першої інстанції відмовив у позові, виходячи з наступних аргументів: 1) розрізнення фактів та оціночних суджень; 2) оціночні судження засновані на офіційних документах, відповідальність за оціночні судження не встановлена; 3) ч. 2 ст. 302 ЦКУ передбачає вільне використання інформації, отриманої з офіційних джерел, у т.ч. розміщених на вебсайтах органів державної влади; 4) згідно зі ст. 42 Закону України «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні», редакція та журналіст звільняються від відповідальності за інформацію, отриману як відповідь на інформаційний запит та дослівне відтворення офіційних виступів посадових осіб. Асоціація «Укрексперт» оскаржила рішення суду першої інстанції. Рішенням Апеляційного суду м. Києва було постановлено нове рішення, яким задоволено позов Асоціації «Укрексперт». Суд апеляційної інстанції не провів розрізнення фактів та оціночних суджень та зобов’язав спростувати офіційну інформацію. Суд визнав недостовірною не ту інформацію, яка була опублікована у статті, а власну інтерпретацію позивача, яка суттєво відрізняється від авторського тексту та є висновками позивача. Згідно з рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30.01.2013 р. на автора покладено обов’язок спростувати не ту інформацію, яка була ним поширена, а виключно висновки та інтерпретацію позивача, а також офіційну інформацію державних органів та посадових осіб. Суд апеляційної інстанції не розділив факти від оціночних суджень. Базисом для висловлювань Дердіна була саме офіційна інформація, а оціночні судження не були надмірними і стосувалися виключно питань суспільного інтересу. Апеляційний суд м. Києва жодним чином не аргументував: 1) чому аналіз офіційної інформації, розміщеної на веб-сайтах органів державної влади, є неналежним 258 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

використанням інформації; 2) чому інформація з офіційних джерел підлягає спростуванню і її не можна аналізувати. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ не знайшов підстав відкрити провадження за касаційною скаргою заявника. Заявником було подано заяву до Європейського суду з прав людини, з посилання на те, що спірна інформація повністю підпадає під захист статі 10 Конвенції, тому будь-яке покарання, суперечить принципу пропорційності, оскільки має «охолоджувальний ефект» для свободи вираження заявника та інших ЗМІ і журналістів редакції, оскільки насправді стримує вільне поширення важливої для суспільства інформації.

Справа № 2610/16504/2012 РІШЕННЯ іменем України 23 жовтня 2012 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Сіромашенко Н.В., при секретарі Грищенко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт»до ОСОБА_1 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить визнати недостовірними та такими, що підлягають спростуванню відомості, які завдають шкоду діловій репутації позивача, поширені в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», опублікованій в журналі «Все про охорону праці», номер НОМЕР_1; визнати недостовірними та такими, що підлягають спростуванню, відомості, які завдають шкоду діловій репутації позивача, поширені в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», розміщеній на інтернет-сайті Журналу «Все про охорону праці»(http: // ot.org.ua); зобов'язати ОСОБА_1 спростувати відомості, що не відповідають дійсності та завдають шкоду діловій репутації позивача способом, найбільш близьким до способу їх поширення, а саме: опублікувати спростування відомостей з принесенням вибачень позивачу у найближчому випуску журналу тим же тиражем, шрифтом і пмістити під заголовком «Спростування»на тому ж місці шпальти, де була розміщена стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1»; зобов'язати ОСОБА_1 опублікувати спростування відомостей з принесенням вибачень позивачу на інтернет-сайті Журналу «Все про охорону праці»(http: // ot.org.ua) тим самим шрифтом і помістити під заголовком «Спростування»на головній сторінці зазначеного сайту. В подальшому представник позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати відомості, поширені в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», опублікованій в Журналі «Все про охорону праці»номер НОМЕР_1 та на інтернет-сайті Журналу «Все про охорону праці»(http: // ot.org.ua) а саме: - Що діяльність Асоціації «Укрексперт»як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; 259 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

- Що Держгірпрамнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації «Укрексперт»щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації «Укрексперт», за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України «Про охорону праці», п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація «Укрексперт»безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація «Укрексперт»незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація «Укрексперт»фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу недостовірними та такими, що порушують особисте немайнове право Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт»на недоторканність ділової репутації. Зобов'язати ОСОБА_1 спростувати відомості, що не відповідають дійсності та завдають шкоду діловій репутації Позивача способом, найбільш близьким до способу їх поширення, а саме: опублікувати спростування відомостей у найближчому випуску журналу тим же тиражем, шрифтом і помістити під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де була розміщена стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1», згідно тексту «СПРОСТУВАННЯ» В серпні 2011 року в журналі «Все про охорону праці», в НОМЕР_2, а також: через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет - сайту журналу «Все про охорону праці»(ІНФОРМАЦІЯ_2) в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»було поширено інформацію, яка є недостовірною. Повідомляємо, що поширена інформація, а саме: - Що діяльність Асоціації «Укрексперт»як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпрамнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації «Укрексперт»щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації «Укрексперт», за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України «Про охорону праці», п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація «Укрексперт»безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація «Укрексперт»незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація «Укрексперт»фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу 260 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

є недостовірною та такою, що порушує немайнове право Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт»на недоторканність ділової репутації. Зобов'язати ОСОБА_1 опублікувати спростування відомостей на інтернет-сайті Журналу «Все про охорону праці»(http: // ot.org.ua) тим самим шрифтом і помістити під заголовком "Спростування" на головній сторінці зазначеного сайту за текстом: «СПРОСТУВАННЯ В серпні 2011 року в журналі «Все про охорону праці», в НОМЕР_2, а також, через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет - сайту журналу «Все про охорону праці»(ІНФОРМАЦІЯ_2) в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»було поширено інформацію, яка є недостовірною. Повідомляємо, що поширена інформація, а саме: - Що діяльність Асоціації «Укрексперт»як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпрамнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації «Укрексперт»щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації «Укрексперт», за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України «Про охорону праці», п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація «Укрексперт»безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація «Укрексперт»незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація «Укрексперт»фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу є недостовірною та такою, що порушує немайнове право Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт»на недоторканність ділової репутації. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в серпні 2011 року в журналі «Все про охорону праці», в НОМЕР_2, а також через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет - сайту журналу «Все про охорону праці» (ІНФОРМАЦІЯ_2) в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1»було поширено інформацію, яка є недостовірною та принижує ділову репутацію Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт». Інформацію було доведено невизначеному колу осіб, оскільки поширено через друковане видання та в загальнодоступній мережі Інтернет. Автором статті, а також; єдиним засновником і видавцем Журналу «Все про охорону праці»є фізична особа ОСОБА_1. Наведена інформація не відповідає дійсності, тому що діяльність Асоціації як органу сертифікацій персоналу НК не припинялась по сьогоднішній день, оскільки дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держгірпромнагляду, згідно якого Асоціація здійснює свою діяльність, не скасовувався та його дія не припинялася. Антимонопольний комітет України тільки рекомендував вжити заходів для розвитку конкурентного середовища на ринку обов'язкової сертифікації персоналу з неруйнівного контролю, а не забороняв чи припиняв діяльність Асоціації, як наведено в статті. Крім цього, в статті наведене невірне посилання на джерело інформації, оскільки адреса сайту http: / / www.snrc.gov.ua, є офіційним сайтом Державної інспекції ядерного регулювання України, а не сайтом 261 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Антимонопольного комітету України. Асоціація діє і має відповідні повноваження на підставі дозволу № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держгірпромнагляду. Ніяких дозволів в квітні Асоціація не отримувала, оскільки не мала в тому потреби, що і підтверджується у відповіді Держгірпромнагляду. Є не достовірною інформація щодо того, що є неправдою, те що Держгірпромнагляд вважає, що не має ніякого відношення до питань сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій, оскільки згідно з пп. 41 п. 4 Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України (Указ Президента України від 06.04.2011 р. № 408/2011) Держгірпромнагляд відповідно до покладених на нього завдань: «організовує роботу з підготовки, атестації та сертифікації фахівців з неруйнівного контролю, системи управління охороною праці та сертифікації засобів індивідуального захисту працівників», але самою сертифікацію Держгірпромнагляд безпосередньо не займається. Інформація: «У 2006 році за висновком Антимонопольного комітету України Асоціація «Укрексперт»діяла з ознаками порушення конкурентного законодавства. Тому АМК відкликав свій дозвіл на проведення узгоджених дій. Що змінилося у квітні 2011 року? Може Асоціація «Укрексперт» зуміла отримати відповідний дозвіл АМК? Ось відповідь останнього...»завдає значної шкоді діловій репутації Асоціації, відповідач не навів жодного посилання на джерело інформації та на її достовірність. У відповіді АМКУ журналу зазначено: «Держгірпромнагляд не звертався до АМКУ щодо погодження передачі повноважень із сертифікації персоналу неруйнівного контролю, а також щодо атестації випробувальних та діагностичних лабораторій асоціації «Укрексперт»або ДП «Промбезпека». До АМКУ також не надходили скарги та заяви суб'єктів господарювання з приводу передачі Держгірпромнаглядом зазначених повноважень. Законодавство про захист економічної конкуренції не передбачає накладення штрафних санкцій за недотримання органами влади статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»та статті 16 Закону України «Про захист економічної конкурентції». В статті зазначено: «А до п. 1: дозволу Держнаглядохоронпраці України № 20.ПР.98, - запитання мають виникнути у правоохоронних органів. По-перше, за термінами дії він прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України «Про охорону праці», а також, п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003, далі -Порядок № 1631). По-друге, за видами діяльності він не відповідає додатку 1 до Порядку № 1631.»Викладена інформація не відповідає дійсності та дискредитує Асоціацію, оскільки: строк дії дозволу № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. не обмежений; строк дії дозволів, згідно п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003, далі -Порядок № 1631) не має жодного відношення до діяльності Асоціації, оскільки згідно п. 2 зазначеного Порядку Асоціація є експертною організацією, яка має відповідний дозвіл Держнаглядохоронпраці на проведення оцінки відповідності об'єкта експертизи вимогам законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки. А згідно п. З Порядку дія дозволів поширюється на суб'єктів господарської діяльності, який має намір розпочати (продовжити) виконання роботи підвищеної небезпеки або експлуатацію об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки за переліками згідно з додатками 1 і 2 чи проводити навчання працівників з питань охорони праці інших суб'єктів господарської діяльності, професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт підвищеної небезпеки; ст. 21 ЗУ «Про охорону праці»не має жодного відношення до діяльності експертних організації. В статті зазначено: «З роз'яснення НААУ напрошуються такий висновок: Асоціація «Укрексперт» безпідставно, а виходить, протиправно, привласнила собі повноваження ОСП. Адже в реєстрах НААУ цієї організації немає!», але ця інформація не відповідає 262 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

дійсності і завдає значної шкоди діловій репутації Асоціації. Оскільки НААУ здійснює акредитацію ОСП відповідно до чинного законодавства та свого Положення. Акредитація здійснюється на добровільних засадах, на підставі поданої до НААУ заявки, про що і зазначило НААУ у своїй відповіді журналу. Твердження автора про те, що: «По друге, уважне прочитання процедур показує, що «Укрексперт»проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій. Якщо це так, то це явно незаконно.»завдає шкоду діловій репутації Асоцації, оскільки автор не навів обґрунтування чому саме Асоціація не має права здійснювати атестацію випробувальних та діагностичних лабораторій і в чому полягає незаконність цієї діяльності. Інформація: «Якщо правда, що Асоціація «Укрексперт»поклала сама на себе місію ОСП, а також: щодо атестації лабораторій, то тоді хіба вона не фірма самозванка, не «сам собі режисер»? Куди тільки дивиться Держгірпромнагляд!», порушує законні права та інтереси Асоціації і завдає шкоду її діловій репутації, оскільки діяльність Асоціації повністю відповідає вимогам чинного законодавства та ґрунтується на Дозволі № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держгірпромнагляду. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що спірна інформація заснована на фактичних даних та офіційній інформації, отриманій як відповіді на запити журналіста. При підготовці публікації автор послуговувався виключно відкритими джерелами інформації. Оціночні судження автора у даній публікації здійснено на підставі публічної інформації, розміщеної на офіційних веб-сайтах, при цьому надано всі необхідні посилання. Спірна інформація була отримана з офіційних сайтів. Окрім того, інформація, яка міститься в актах перевірок контролюючих органів не підлягає спростуванню. Дії відповідача щодо публікації спірної статті є правомірними та відповідають принципам інформаційних відносин та правилам подачі інформації, оскільки при публікації спірної статті він використав своє право на вільне обговорення явищ, які відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому житті, а також право на оціночні судження, передбачене Законом. Відповідачем було дотримано принципів інформаційних відносин. При цьому було використано виключно відкриту офіційну інформацію з посиланням на джерела. Також була надана можливість висловити свою думку і самому позивачеві. Таким чином, відповідач дотримався обов'язку щодо надання можливості критикованій особі висловити свою точку зору. Однак, Асоціація не скористалась ним. Позивач не навів жодних доказів того, що його ділова репутація зазнала шкоди, яка призвела до будь-яких негативних наслідків. Після виходу публікації позивач продовжує виконувати свої повноваження на ринку ОСП неруйнівного контролю, що свідчить про відсутність шкоди діловій репутації. Інформація, що розповсюджена відповідачем точна та достовірна. Авторство ствердження, яке не сподобалось позивачу належить Дерджгірпромнагляду. Отже в цьому випадку позивач мав би позиватись саме до Держгірпромнагляду. Щодо позиції автора статті, то право мати свою думку з приводу суспільно-значимих питань йому надано Конституцією України. Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного. Судом встановлено, в серпні 2011 року в журналі «Все про охорону праці», в НОМЕР_2, було опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», автор статті ОСОБА_1 У вказаній статті вказано: «Діяльність Асоціації «Укрексперт»як органу з сертифікації персоналу НК розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України (АМК). «...Асоціація незалежних експертів України «Укрексперт» повинна припинити дії з ознаками порушення конкурентного законодавства на цьому ринку. <...> вартість своїх послуг Асоціація формувала непрозоро» (Голова АМК ОСОБА_2, http: / / www.snrc.gov.ua, 4 липня 2006).»

263 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

«Спочатку на пряме запитання: яким саме наказом Держгірпромнагляду було надано повноваження Асоціації «Укрексперт»щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій, -було отримано категоричну відповідь: такий розпорядчий документ не видавався та не реєструвався.» «...Держгірпромнагляд вважає, що до питань сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій ніякого відношення не має. Але це неправда!» «У 2006 році за висновком Антимонопольного комітету України Асоціація «Укрексперт»діяла з ознаками порушення конкурентного законодавства. Тому АМК відкликав свій дозвіл на проведення узгоджених дій. Що змінилося у квітні 2011 року? Може Асоціація «Укрексперт»зуміла отримати відповідний дозвіл АМК? Ось відповідь останнього...» «А до п. 1: дозволу Держнаглядохоронпраці України № 20.ПР.98, - запитання мають виникнути у правоохоронних органів. По-перше, за термінами дії він прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України «Про охорону праці», а також, п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003, далі -Порядок № 1631). По-друге, за видами діяльності він не відповідає додатку 1 до Порядку № 1631.» «З роз'яснення НААУ напрошуються такий висновок: Асоціація «Укрексперт»безпідставно, а виходить, протиправно, привласнила собі повноваження ОСП. Адже в реєстрах НААУ цієї організації немає!». «По друге, уважне прочитання процедур показує, що «Укрексперт» проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій. Якщо це так, то це явно незаконно.» «Якщо правда, що Асоціація «Укрексперт»поклала сама на себе місію ОСП, а також: щодо атестації лабораторій, то тоді хіба вона не фірма самозванка, не «сам собі режисер»? Куди тільки дивиться Держгірпромнагляд!». Дана інформація була також поширена через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет - сайту журналу «Все про охорону праці» (ІНФОРМАЦІЯ_2). Дані обставини підтверджуються публікацією з журналу «Все про охорону праці»№ 7, роздруківкою з сайту (а.с. 8-25) та не заперечувалося сторонами. В публікації автор посилався на нормативно-правові акти, а саме: ЗУ «Про охорону праці», ЗУ «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», ЗУ «Про захист економічної конкуренції», ЗУ «Про метрологію та метрологічну діяльність», ЗУ «Про підтвердження відповідності»; Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №408/2011; Порядок видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 15 жовтня 2003 року №1631; Порядок сертифікації персоналу з неруйнівного контролю (НПАОП 0.00-6.14-97); Порядок проведення та оформлення результатів нагляду (інспекційного контролю) за діяльністю сертифікованого персоналу (НПАОП 0.00-6.1197); Порядок ведення і публікації реєстру сертифікованого персоналу в галузі неруйнівного контролю (НПАОП 0.00-6.12-97); Порядок визнання центрів навчання органом із сертифікації персоналу в галузі неруйнівного контролю (НПАОП 0.00-6.10-97; Угоду про взаємодію Державного комітету України з нагляду за охороною праці та Національного агентства з акредитації України у сфері акредитації органів з оцінки відповідності; Правила уповноваження та атестації у державній метрологічній системі, затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 березня 2005 року №71 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 13 квітня 2005 року за №392/10672; лист Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 25 червня 2011 року №1/02-11/4559. Також в статті містяться посилання на листи Державної служби гірничого нагляду та промислової 264 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

безпеки України від 18 липня 2011 року №1/03-7.2-9/9/5199, від 25 травня 2011 року № 1/03-7.2-9/6/3645, від 26 липня 2011 року №1/03-9/11/5345, отримані на інформаційні запити відповідача. Крім того, в статті була використана інформація, розміщена на офіційних веб-сайтах органів влади та Інтернет-видань, з посиланням на них, а саме: naau.org.ua -офіційний сайт Національного акредитаційного агенства України; amc.gov.ua - офіційний сайт Антимонопольного комітету України (АМКУ); dnop.kiev.ua офіційний сайт Держгірпромнагляду; osp.kiev. ua -сайт асоціації «Укрексперт» Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Частиною 1 статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплено право на вільне вираження своїх поглядів. Разом з тим, статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації. Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Частиною 1 статті 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Згідно зі статтею 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання. Частиною 1 статті 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі честь, гідність і ділова репутація. У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», який має рекомендаційний характер, зазначається, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів (пункти 5 і 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 N 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію»).

265 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Оскільки відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, то юридична особа за приписом частини першої згаданої статті 277 ЦК України має право на спростування поширеної про неї недостовірної інформації. П.15 вказаної постанови Пленуму ВСУ визначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Згідно з п.12 даної постанови у разі, якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації. Наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 р. N 327/225 "Щодо порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення єдиного веб-порталу органів виконавчої влади" надано визначення поняттю «веб-сайт»- це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет. Норми Закону України «Про інформацію»можна поширити на видання глобальної мережі Інтернет за аналогією, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телекомунікації»Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Результат розміщення в мережі Інтернет власного Інтернет-сайта є поширенням інформації, ідей чи думок. За приписами статті 200 ЦК України та ст.1 ЗУ «Про інформацію»інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Згідно з ч.2 ст. 200 ЦК України суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими порушеннями. Частиною третьою статті 277 ЦК України встановлено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Таким чином, недостовірність негативної інформації є правовою презумпцією і тягар доказування достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача, а на позивача покладено лише обов'язок доказування факту поширення такої інформації відповідачем. Цей висновок узгоджується з приписом абзацу першого частини другої статті 302 ЦК. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснитись незалежно від вини особи, яка її поширила.

266 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації (стаття 14 Закону України «Про інформацію»). Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 26 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»журналіст зобов'язаний подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України N 1 від 27 лютого 2009 року). Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Відповідно до статей 37, 42 Закону від 16 листопада 1992 р. N 2782-XII «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»відповідальність за поширення недостовірних відомостей і обов'язок по їх спростуванню покладаються на редакцію такого ЗМІ. При цьому відповідно до п. 4 ст. 42 Закону редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян та організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих ЗМІ та правами журналіста, якщо ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»; вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян; вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього. Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 роз'яснено, що наведені у статті 42 Закону про пресу підстави звільнення від відповідальності за публікацію недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права або являє собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації та правами журналіста, є вичерпними, а тому розширеному тлумаченню чи вільному редагуванню не підлягають. Крім того, відповідно до частини другої статті 302 ЦК фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.

267 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело. Таким чином, виходячи з того, що спірна інформація ґрунтується на інформації, отриманій з офіційних джерел, містить оціночні судження автору, враховуючи норми чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Керуючись ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: В задоволенні позову Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт»до ОСОБА_1 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовити. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27054337

268 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а Справа № 2-7423/12 Головуючий у 1 інстанції: Сіромашенко Н.В. Апеляційне провадження №22-ц/796/696/2013 Доповідач: Стрижеус А.М. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого-судді Стрижеуса А.М., суддів: Поліщук Н.В., Шкоріної О.І. при секретарі: Луцькій О.І. за участю: представників позивача Хацкевича О.М., Лазько С.В. відповідача ОСОБА_3 розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Хацкевича Олександра Михайловича, який діє на підставі довіреності в інтересах Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року в справі за позовом Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" до ОСОБА_3 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просить визнати недостовірними та такими, що підлягають спростуванню відомості, які завдають шкоду діловій репутації позивача, поширені в статті "ІНФОРМАЦІЯ_1", опублікованій в журналі "Все про охорону праці, номер НОМЕР_1; визнати недостовірними та такими, що підлягають спростуванню, відомості, які завдають шкоду діловій репутації позивача, поширені в статті "ІНФОРМАЦІЯ_1", розміщеній на інтернет-сайті Журналу "Все про охорону праці (http: оt.огg.uа); зобов'язати ОСОБА_3 спростувати відомості, що не відповідають дійсності та завдають шкоду діловій репутації позивача способом, найбільш близьким до способу їх поширення, а саме: опублікувати спростування відомостей з принесенням вибачень позивачу у найближчому випуску журналу тим же тиражем, шрифтом і помістити під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де була розміщена стаття "Организованная экспертная группировка, или подпольньїе админуслуги под крышей Госгорпромнадзора"; зобов'язати ОСОБА_3 опублікувати спростування відомостей з принесенням вибачень позивачу на інтернет-сайті Журналу "Все про охорону праці" (http: // оt.огg.uа) тим самим шрифтом і помістити під заголовком "Спростування" на головній сторінці зазначеного сайту. В подальшому представник позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати відомості, поширені в статті "Организованная зкспертная группировка, или подпольные админуслуги под крышей Госгорпромнадзора", опублікованій в Журналі "Все про охорону праці" номер НОМЕР_1 та на інтернет-сайті Журналу "Все про охорону праці" (http: // оt.огg.uа) а саме: - Що діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпрамнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; 269 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

- Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації "Укрексперт", за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про охорону праці", п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація "Укрексперт" безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація "Укрексперт" незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація "Укрексперт" фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу недостовірними та такими, що порушують особисте немайнове .право Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" на недоторканність ділової репутації. Зобов'язати ОСОБА_3 спростувати відомості, що не відповідають дійсності та завдають шкоду діловій репутації Позивача способом, найбільш близьким до способу їх поширення, а саме: опублікувати спростування відомостей у найближчому випуску журналу тим же тиражем, шрифтом і помістити під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де була розміщена стаття "ІНФОРМАЦІЯ_1", згідно тексту «СПРОСТУВАННЯ» "В серпні 2011 року в журналі "Все про охорону праці», в НОМЕР_1, а також: через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет - сайту журналу "Все про охорону праці» ((http:оt.огg.uа/аrhiv- nomerov/2011\07.html) в статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" було поширено інформацію, яка є недостовірною. Повідомляємо, що поширена інформація, а саме: - Що діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпромнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації "Укрексперт", за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про охорону праці", п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація "Укрексперт" безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація "Укрексперт" незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація "Укрексперт" фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу є недостовірною та такою, що порушує немайнове право Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" на недоторканність ділової репутації. Зобов'язати ОСОБА_3 опублікувати спростування відомостей на інтернет-сайті Журналу "Все про охорону праці" (http: // оt.огg.uа) тим самим шрифтом і помістити під заголовком "Спростування" на головній сторінці зазначеного сайту за текстом: 270 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

"СПРОСТУВАННЯ" В серпні 2011 року в журналі "Все про охорону праці», в НОМЕР_1, а також: через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет - сайту журналу "Все про охорону праці" (ІНФОРМАЦІЯ_2) в статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" було поширено інформацію, яка є недостовірною. Повідомляємо, що поширена інформація, а саме: - Що діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпрамнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації "Укрексперт", за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про охорону праці", п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація "Укрексперт" безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація "Укрексперт" незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація "Укрексперт" фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу є недостовірною та такою, що порушує немайнове право Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" на недоторканність ділової репутації. Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що в серпні 2011 року в журналі "Все про охорону праці", в НОМЕР_1, а також через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет - сайту журналу "Все про охорону праці" (ІНФОРМАЦІЯ_2) в статті "Организованная экспертная группировка, подпольные админуслуги под крышей Госгорпромнадзора" було поширено інформацію, яка є недостовірною та принижує ділову репутацію Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт". Інформацію було доведено невизначеному колу осіб, оскільки поширено через друковане видання та в загальнодоступній мережі Інтернет. Автором статті, а також єдиним засновником і видавцем Журналу "Все про охорону праці" є фізична особа ОСОБА_3. Наведена інформація не відповідає дійсності, тому що діяльність Асоціації як органу сертифікацій персоналу НК не припинялась по сьогоднішній день, оскільки дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держгірпромнагляду. згідно якого Асоціація здійснює свою діяльність, не скасовувався та його дія не припинялася. Антимонопольний комітет України тільки рекомендував вжити заходів для розвитку конкурентного середовища на ринку обов'язкової сертифікації персоналу з неруйнівного контролю, а не забороняв чи припиняв діяльність Асоціації, як наведено в статті. Крім цього, в статті наведене невірне посилання на джерело інформації, оскільки адреса сайту http //www. snrc.gov.ua є офіційним сайтом Державної інспекції ядерного регулювання України, а не сайтом Антимонопольного комітету України. Асоціація діє і має відповідні повноваження на підставі дозволу № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держгірпромнагляду. Ніяких дозволів в квітні Асоціація не отримувала, оскільки не мала в тому потреби, що і підтверджується у відповіді Держгірпромнагляду.

271 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Є не достовірною інформація щодо того, що є неправдою, те що Держгірпромнагляд вважає, що не має ніякого відношення до питань сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій, оскільки згідно з пп. 41 п. 4 Положення про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України (Указ Президента України від 06.04.2011 р. № 408/2011) Держгірпромнагляд відповідно до покладених на нього завдань: «організовує роботу з підготовки, атестації та сертифікації фахівців з неруйнівного контролю, системи управління охороною праці та сертифікації засобів індивідуального захисту працівників», але самою сертифікацію Держгірпромнагляд безпосередньо не займається. Інформація: "У 2006 році за висновком Антимонопольного комітету України Асоціація "Укрексперт" діяла з ознаками порушення конкурентного законодавства. Тому АМК відкликав свій дозвіл на проведення узгоджених дій. Що змінилося у квітні 2011 року? Може Асоціація "Укрексперт" зуміла отримати відповідний дозвіл АМК? Ось відповідь останнього..." завдає значної шкоді діловій репутації Асоціації, відповідач не навів жодного посилання на джерело інформації та на її достовірність. У відповіді АМКУ журналу зазначено: "Держгірпромнагляд не звертався до АМКУ щодо погодження передачі повноважень із сертифікації персоналу неруйнівного контролю, а також щодо атестації випробувальних та діагностичних лабораторій асоціації "Укрексперт" або ДП "Промбезпека". До АМКУ також не надходили скарги та заяви суб'єктів господарювання з приводу передачі Держгірпромнаглядом зазначених повноважень. Законодавство про захист економічної конкуренції не передбачає накладення штрафних санкцій за недотримання органами влади статті 20 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та статті 16 Закону України «Про захист економічної конкурентції". В статті зазначено: "А до п. 1: дозволу Держнаглядохоронпраці України № 20.ПР.98, - запитання мають виникнути у правоохоронних органів. По-перше, за термінами дії він прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про охорону праці", а також, п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003, далі - Порядок № 1631). По-друге, за видами діяльності він не відповідає додатку 1 до Порядку № 1631". Викладена інформація не відповідає дійсності та дискредитує Асоціацію, оскільки: строк дії дозволу № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. не обмежений; строк дії дозволів, згідно п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003, далі - Порядок № 1631) не має жодного відношення до діяльності Асоціації, оскільки згідно п. 2 зазначеного Порядку Асоціація є експертною організацією, яка має відповідний дозвіл Держнаглядохоронпраці на проведення оцінки відповідності об'єкта експертизи вимогам законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки. А згідно п. З Порядку дія дозволів поширюється на суб'єктів господарської діяльності, який має намір розпочати (продовжити) виконання роботи підвищеної небезпеки або експлуатацію об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки за переліками згідно з додатками 1 і 2 чи проводити навчання працівників з питань охорони праці інших суб'єктів господарської діяльності, професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт підвищеної небезпеки; ст. 21 ЗУ "Про охорону праці" не має жодного відношення до діяльності експертних організації. В статті зазначено: "З роз'яснення НААУ напрошуються такий висновок: Асоціація "Укрексперт" безпідставно, а виходить, протиправно, привласнила собі повноваження ОСП. Адже в реєстрах НААУ цієї організації немає!", але ця інформація не відповідає дійсності і завдає значної шкоди діловій репутації Асоціації. Оскільки НААУ здійснює акредитацію ОСП відповідно до чинного законодавства та свого Положення. Акредитація здійснюється на добровільних засадах, на підставі поданої до НААУ заявки, про що і зазначило НААУ у своїй відповіді журналу.

272 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Твердження автора про те, що: "По - друге, уважне прочитання процедур показує, що "Укрексперт" проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій. Якщо це так, то це явно незаконно". завдає шкоду діловій репутації Асоцації, оскільки автор не навів обґрунтування чому саме Асоціація не має права здійснювати атестацію випробувальних та діагностичних лабораторій і в чому полягає незаконність цієї діяльності. Інформація: "Якщо правда, що Асоціація "Укрексперт" поклала сама на себе місію ОСП, а також: щодо атестації лабораторій, то тоді хіба вона не фірма самозванка, не «сам собі режисер»? Куди тільки дивиться Держгірпромнагляд!", порушує законні права та інтереси Асоціації і завдає шкоду її діловій репутації, оскільки діяльність Асоціації повністю відповідає вимогам чинного законодавства та ґрунтується на Дозволі № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держгірпромнагляду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року в задоволенні позову Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" до ОСОБА_3 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовити. Не погоджуючись з рішенням суду представником позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності в інтересах Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Зокрема посилається на те, що судом першої інстанції при постановлення рішення було неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, що призвели до прийняття неправильного рішення. В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги. Відповідач ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно із ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення, суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, в серпні 2011 року в журналі "Все про охорону праці", в НОМЕР_1, було опубліковано статтю під назвою 273 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

"Організоване експертне угрупування, або підпільні послуги під дахом Держгірпромнагляду", автор статті ОСОБА_3 У вказаній статті вказано: "Діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу НК розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України (АМК). "...Асоціація незалежних експертів України "Укрексперт" повинна припинити дії з ознаками порушення конкурентного законодавства на цьому ринку. <...> вартість своїх послуг Асоціація формувала непрозоро" (Голова АМК О. Костусєв, http: / / www. snrc.gov.ua, 4 липня 2006)". "Спочатку на пряме запитання: яким саме наказом Держгірпромнагляду було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій, - було отримано категоричну відповідь: такий розпорядчий документ не видавався та не реєструвався". "...Держгірпромнагляд вважає, що до питань сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій ніякого відношення не має. Але це неправда!" "У 2006 році за висновком Антимонопольного комітету України Асоціація "Укрексперт" діяла з ознаками порушення конкурентного законодавства. Тому АМК відкликав свій дозвіл на проведення узгоджених дій. Що змінилося у квітні 2011 року? Може Асоціація "Укрексперт" зуміла отримати відповідний дозвіл АМК? Ось відповідь останнього..." "А до п. 1: дозволу Держнаглядохоронпраці України № 20.ПР.98, - запитання мають виникнути у правоохоронних органів. По-перше, за термінами дії він прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про охорону праці", а також, п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003, далі - Порядок № 1631). По-друге, за видами діяльності він не відповідає додатку 1 до Порядку № 1631". "З роз'яснення НААУ напрошуються такий висновок: Асоціація "Укрексперт" безпідставно, а виходить, протиправно, привласнила собі повноваження ОСП. Адже в реєстрах НААУ цієї організації немає!". "По друге, уважне прочитання процедур показує, що "Укрексперт" проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій. Якщо це так, то це явно незаконно". "Якщо правда, що Асоціація "Укрексперт" поклала сама на себе місію ОСП, а також: щодо атестації лабораторій, то тоді хіба вона не фірма самозванка, не "сам собі режисер"? Куди тільки дивиться Держгірпромнагляд!". Дана інформація була також поширена через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет - сайту журналу "Все про охорону праці" (ІНФОРМАЦІЯ_2) (а.с. 825)/. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірна інформація ґрунтується на інформації, отриманій з офіційних джерел, містить оціночні судження автора. Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки він не відповідає нормам матеріального права, зроблений без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів. Відповідно до ст.94 ЦК України, юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідно до ст.ст. 94,277 ЦК України, фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок 274 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності ( ст.ст. 3, 28). Конституція України ( ст. 34) гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною, передбачено право кожного на свободу на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Згідно із ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Відповідно до ч. 1 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості ( ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію"). У рішенні Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії" вказано на те, що необхідно проводити різницю між фактами та оціночними судженнями. Існування фактів може бути доведено в той час, як істинність оціночних суджень не завжди підлягає доказуванню. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що здіснення права на свободу вираження поглядів, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві для захисту репутації чи прав інших осіб ( ст. 10). Аналогічне положення передбачено і ст. 34 Конституції України, відповідно до якого здійснення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, може бути обмежене законом для захисту репутації або прав інших людей. З огляду на положення чинного законодавства України, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з врахування практики Європейського суду, колегія суддів вважає, що поширені відомості в статті ОСОБА_3, "Організоване експертне угрупування, або підпільні послуги під дахом Держгірпромнагляду", опублікованій в журналі "Все про охорону праці", номер НОМЕР_1 та розміщеній на інтернет - сайті журналу "Все про охорону праці", "Діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу НК розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України (АМК). "...Асоціація незалежних експертів України "Укрексперт" повинна припинити дії з ознаками порушення конкурентного законодавства на цьому ринку. <...> вартість своїх послуг Асоціація формувала непрозоро" (Голова АМК О. Костусєв, http: / / www. snrc.gov.ua, 4 липня 2006)". "Спочатку на пряме запитання: яким саме наказом Держгірпромнагляду було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій, - було отримано категоричну відповідь: такий розпорядчий документ не видавався та не реєструвався".

275 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

"...Держгірпромнагляд вважає, що до питань сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій ніякого відношення не має. Але це неправда!" "У 2006 році за висновком Антимонопольного комітету України Асоціація "Укрексперт" діяла з ознаками порушення конкурентного законодавства. Тому АМК відкликав свій дозвіл на проведення узгоджених дій. Що змінилося у квітні 2011 року? Може Асоціація "Укрексперт" зуміла отримати відповідний дозвіл АМК? Ось відповідь останнього..." "А до п. 1: дозволу Держнаглядохоронпраці України № 20.ПР.98, - запитання мають виникнути у правоохоронних органів. По-перше, за термінами дії він прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про охорону праці", а також, п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003, далі - Порядок № 1631). По-друге, за видами діяльності він не відповідає додатку 1 до Порядку № 1631". "З роз'яснення НААУ напрошуються такий висновок: Асоціація "Укрексперт" безпідставно, а виходить, протиправно, привласнила собі повноваження ОСП. Адже в реєстрах НААУ цієї організації немає!". "По друге, уважне прочитання процедур показує, що "Укрексперт" проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій. Якщо це так, то це явно незаконно". "Якщо правда, що Асоціація "Укрексперт" поклала сама на себе місію ОСП, а також: щодо атестації лабораторій, то тоді хіба вона не фірма самозванка, не "сам собі режисер"? Куди тільки дивиться Держгірпромнагляд!", в контексті тієї інформації, яку просить спростовувати позивач, вказують на позивача - Асоціацію незалежних експертів України "Укрексперт" і за викладом не є оціночними судженнями. Вказані вислови є такими, що принижують ділову репутацію юридичної особи - Асоціацію незалежних експертів України "Укрексперт". Викладена інформація виходить за межі, встановлені в інтересах захисту прав і репутації інших осіб. Факти, на яких ОСОБА_3 ґрунтував свої оціночні судження, не були беззаперечними. З огляду на положення ст. ст. 23, 80, 94, 297, 299 ЦК України, враховуючи правову природу юридичної особи та те, що остання наділена правом на повагу до ділової репутації, колегія суддів вважає, що судовому захисту підлягає ділова репутація Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" шляхом спростування недостовірної інформації. Враховуючи, що судом першої інстанції рішення було постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення районного суду, відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" , що складаються з судового збору за подачу позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, а саме позовної заяви немайнового характеру в розмірі 214 гривень 70 копійок та за подачу апеляційної скарги в розмірі 107 гривень 30 копійок. Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 309, 316, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, В И Р І Ш И Л А:

276 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності в інтересах Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове. Позов Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" до ОСОБА_3 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації - задовольнити. Визнати відомості, поширені в статті "ІНФОРМАЦІЯ_1", опублікованій в Журналі "Все про охорону праці" номер НОМЕР_1 та на інтернет-сайті Журналу "Все про охорону праці" (http: // оt.огg.uа) а саме: - Що діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпрамнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації "Укрексперт", за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України «Про охорону праці», п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за) охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація "Укрексперт" безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація "Укрексперт" незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація "Укрексперт" фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу, недостовірними та такими, що порушують особисте немайнове право Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" на недоторканність ділової репутації. Зобов'язати ОСОБА_3 спростувати відомості, що не відповідають дійсності та завдають шкоду діловій репутації Позивача способом, найбільш близьким до способу їх поширення, а саме: опублікувати спростування відомостей у найближчому випуску журналу тим же тиражем, шрифтом і помістити під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де була розміщена стаття "ІНФОРМАЦІЯ_1", згідно тексту «СПРОСТУВАННЯ» "В серпні 2011 року в журналі "Все про охорону праці», в НОМЕР_1, а також: через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет - сайту журналу "Все про охорону праці» ((ІНФОРМАЦІЯ_2) в статті "Организованная зкспертная группировка, или подпольные админуслуги под крышей Госгорпромнадзора" було поширено інформацію, яка є недостовірною. Повідомляємо, що поширена інформація, а саме: - Що діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпромнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; 277 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

- Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації "Укрексперт", за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про охорону праці", п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація "Укрексперт" безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація "Укрексперт" незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація "Укрексперт" фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу є недостовірною та такою, що порушує немайнове право Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" на недоторканність ділової репутації. Зобов'язати ОСОБА_3 опублікувати спростування відомостей на інтернет-сайті Журналу "Все про охорону праці" (http: // оt.огg.uа) тим самим шрифтом і помістити під заголовком "Спростування" на головній сторінці зазначеного сайту за текстом: "СПРОСТУВАННЯ" В серпні 2011 року в журналі "Все про охорону праці», в НОМЕР_1, а також: через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет - сайту журналу "Все про охорону праці" (ІНФОРМАЦІЯ_2) в статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" було поширено інформацію, яка є недостовірною. Повідомляємо, що поширена інформація, а саме: - Що діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпрамнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації "Укрексперт", за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про охорону праці", п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація "Укрексперт" безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація "Укрексперт" незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація "Укрексперт" фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу, є недостовірною та такою, що порушує немайнове право Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" на недоторканність ділової репутації. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" судові витрати в розмірі 322 гривні.

278 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29049751

Наводимо фрагмент касаційної скарги для розуміння різниці між поширеною інформацією та текстом спростування. «В апеляційній скарзі позивач вже не подає цитати зі статті, а вдається до власного тлумачення оцінок автора та подає їх у вигляді фактів, тобто по суті вимагає спростувати його власне сприйняття тексту відповідача. Наводимо таблицю, яка вказує суттєву різницю між тестом, викладеним у статті та висловлюваннями, які вимагав спростувати позивач, а апеляційний суд м. Києва визнав недостовірними.

№ фрагменту статті

Текст, викладений у контексту та пояснень

статті,

з

урахуванням Інтерпретація Позивача, яку він просить визнати недостовірною та спростувати

№1

Отже, історія питання наступна. Діяльність Асоціації «Укрексперт» як органу з сертифікації персоналу НК розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України (АМК). «...Асоціація незалежних експертів України «Укрексперт» повинна припинити дії з ознаками порушення конкурентного законодавства на цьому ринку. <...> вартість своїх послуг Асоціація формувала непрозоро» (Голова АМК О. Костусєв, http://www.snrc.gov.ua, 4 липня 2006). На підставі вищевказаних зауважень Держнаглядохоронпраці видав наказ № 117 від 11.07.2006. Відповідно до нього повноваження з сертифікації персоналу було передано ДП «Промбезпека». Так було до 2011 року. Далі наказом Держгірпромнагляду № 65 від 11.04.2011 «Промбезпека» реорганізується, а наказ № 117 від 11.07.2006 — скасовується. (Цитата офіційного виступу посадової особи, офіційного документу)

Що діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України

279 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

№2

Держгірпромнагляд України 25.05.2011 № 1/03-7-2-9/6/3645 Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України повідомляє, що надати копію розпорядчого документа Держгірпромнагляду щодо надання асоціації «Укрексперт» повноважень щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій, який на думку запитувача, було видано у квітні поточного року, не має можливості у зв’язку з тим, що такий розпорядчий документ не видавався та не реєструвався.

№3

Заступник Голови Держгірпромнагляду С. В. Дунас (Цитата офіційної відповіді на запит) Держгірпромнагляд України 18.07.2011 № 1/037.29/9/5199 Держгірпромнагляд на виконання інформаційного запиту головного редактора Всеукраїнського журналу «Все про охорону праці» Дердіна О. В. від 11.07.2011 № 26 повідомляє. Згідно з Положенням про Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 408/2011, питання сертифікації фахівців з неруйнівного контролю не входить до компетенції Держгірпромнагляду. Зважаючи на зазначене, для одержання інформації стосовно організацій, спроможних виконувати роботи з сертифікації персоналу неруйнівного контролю, потрібно звертатися до Національного органу з акредитації. Заступник Голови Держгірпромнагляду С. В. Дунас

№4

(Цитата офіційної відповіді на запит) А до п. 1: дозволу Держнаглядохоронпраці України № 20.ПР.98, — запитання мають виникнути у правоохоронних органів. Поперше, за термінами дії він прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України «Про охорону праці», а також п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003, далі — Порядок № 1631). По-друге, за видами діяльності він не відповідає додатку 1 до Порядку № 1631. Більш того. В офіційному реєстрі (dnop.kiev.ua) виданих Держгірпромнаглядом дозволів документ із реквізитами № 20.ПР.98 не значиться.

Що Держгірпромнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій

Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій

Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації "Укрексперт", за термінами дії прямо суперечить вимогам ст.

21 Закону України "Про охорону праці", п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова 280

ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

(Оціночне судження, аналіз)

№5

№6

«З роз’яснення НААУ напрошуються такий висновок: Що Асоціація Асоціація «Укрексперт» безпідставно, а виходить, "Укрексперт" безпідставно та протиправно, привласнила собі повноваження ОСП» протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу (Оціночне судження, аналіз) По-друге, уважне прочитання процедур показує, що «Укрексперт» проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій. Якщо це так, то це явно незаконно.

(Оціночне судження, аналіз) №7

Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органам

Якщо правда, що Асоціація «Укрексперт» поклала сама на себе місію ОСП, а також щодо атестації лабораторій, то тоді хіба вона не фірма самозванка, не «сам собі режисер»? (Оціночне судження, аналіз, запитання)

Що Асоціація "Укрексперт" незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; Що Асоціація "Укрексперт" фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу

281 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2013 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кузнєцов В.О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2013 року, в справі за позовом Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт» до ОСОБА_2 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, в с т а н о в и в: Рішенням Шевченківського районного суду м. Києві від 23 жовтня 2012 року в задоволені позову Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт» відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт» задоволено. Визнано відомості, поширені в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», опублікованій в Журналі «Все про охорону праці» номер НОМЕР_1 та на інтернет-сайті Журналу «Все про охорону праці» (http://оt.оrg.uа), а саме: - Що діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпрамнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації "Укрексперт", за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України «Про охорону праці», п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за) охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація "Укрексперт" безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація "Укрексперт" незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація "Укрексперт" фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу, недостовірними та такими, що порушують особисте немайнове право Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" на недоторканність ділової репутації. Зобов'язано ОСОБА_2 спростувати відомості, що не відповідають дійсності та завдають шкоду діловій репутації позивача способом, найбільш близьким до способу їх поширення, а саме: опублікувати спростування відомостей у найближчому випуску журналу тим же тиражем, шрифтом і помістити під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де була розміщена стаття "ІНФОРМАЦІЯ_1", згідно тексту «СПРОСТУВАННЯ» В ІНФОРМАЦІЯ_3 в журналі "Все про охорону праці», в НОМЕР_1, а також: через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет-сайту журналу "Все про охорону 282 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

праці» ((ІНФОРМАЦІЯ_2) в статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" було поширено інформацію, яка є недостовірною. Повідомляємо, що поширена інформація, а саме: - Що діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпромнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації "Укрексперт", за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про охорону праці", п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація "Укрексперт" безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; - Що Асоціація "Укрексперт" незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація "Укрексперт" фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу є недостовірною та такою, що порушує немайнове право Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" на недоторканність ділової репутації. Зобов'язано ОСОБА_2 опублікувати спростування відомостей на інтернет-сайті Журналу "Все про охорону праці" (http://оt.оrg.uа) тим самим шрифтом і помістити під заголовком "Спростування" на головній сторінці зазначеного сайту за текстом: "СПРОСТУВАННЯ" В ІНФОРМАЦІЯ_3 в журналі "Все про охорону праці», в НОМЕР_1, а також: через мережу Інтернет, а саме сторінку офіційного інтернет-сайту журналу "Все про охорону праці" (ІНФОРМАЦІЯ_2) в статті " ІНФОРМАЦІЯ_1 " було поширено інформацію, яка є недостовірною. Повідомляємо, що поширена інформація, а саме: - Що діяльність Асоціації "Укрексперт" як органу з сертифікації персоналу неруйнівного контролю розпочалась у 1998 та закінчилася в липні 2006 року на вимогу Антимонопольного комітету України; - Що Держгірпрамнагляд не видавав розпорядчий документ, згідно якого було надано повноваження Асоціації "Укрексперт" щодо сертифікації персоналу неруйнівного контролю та атестації випробувальних та діагностичних лабораторій; - Що до компетенції та завдань Держгірпромнагляду входить питання сертифікації персоналу та до випробувальних лабораторій; - Що Дозвіл № 20.ПР.98 від 11.03.1998 р. Держнаглядохоронпраці, виданий Асоціації "Укрексперт", за термінами дії прямо суперечить вимогам ст. 21 Закону України "Про охорону праці", п. 11 Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України № 1631 від 15.10.2003) та за видами діяльності не відповідає додатку 1 до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами; - Що Асоціація "Укрексперт" безпідставно та протиправно привласнила собі повноваження органу сертифікації персоналу; 283 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

- Що Асоціація "Укрексперт" незаконно проводить не тільки експертизу, а й атестацію випробувальних і діагностичних лабораторій; - Що Асоціація "Укрексперт" фірма самозванка оскільки поклала сама на себе місію органу сертифікації персоналу, є недостовірною та такою, що порушує немайнове право Асоціації незалежних експертів України "Укрексперт" на недоторканність ділової репутації. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного рішення суду апеляційної інстанції. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Асоціації незалежних експертів України «Укрексперт» до ОСОБА_2 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

В.О. Кузнєцов

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32668329

284 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

ЗАХИСТ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Справа «МВС України проти інтернет-видання «Українська правда», Геннадія Москаля та політичної партії «Народна самооборона». Зазначена цивільна справа за позовом Міністерства внутрішніх справ України до Притули О.Ю., редакції інтернет видання «Українська правда», Москаля Г.Г., політичної партії «Народна самооборона», ТОВ «Інтернет Інвест» про спростування неправдивої інформації та захист ділової репутації з’явилась після публічного виступу народного депутата України Геннадія Москаля з критикою також публічного виступу тодішнього Міністра внутрішніх справ України пана Могильова. Зазначений виступ парламентаря було поширено багатьма ЗМІ. Проте, з позовом звернувся не міністр, а міністерство. МВС просило визнати недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію й підлягає спростуванню, інформацію з наступних фрагментів виступу депутата: «Оперативна обстановка на території ускладнюватися з наростаючою динамікою».

України

в

2011

році

продовжує

- «Так, згідно зі статистикою, у січні 2011 року тяжких та особливо тяжких злочинів збільшилося на 26%, порівняно з аналогічним періодом минулого року, пограбувань – на 17,1%, крадіжок – на 33,2%, випадків торгівлі людьми – на 46,2%, дорожньо-транспортних пригод – на 33,5%»; - «Кількість неповнолітніх, що зазнали злочинних посягань, збільшилася аж на 44%; дітей, що постраждали від тяжких та особливо тяжких злочинів – на 35,8%; умисних вбивств дітей збільшилося на 125%, пограбувань – на 20,9%; крадіжок – на 38,5%; дорожньо-транспортних пригод, у яких постраждали діти, - на 68,6%». «Статистика красномовно показує, які «професіонали» керують українською міліцією. Тож, говорячи про те, що рівень злочинності в нормі, міністр Могильов бреше, як сивий мерин!». Відповідачі будували свою позицію на відсутності юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення такого позову і який закріплено в п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». А саме на відсутності сукупності таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Також, відповідачі звертали увагу суду на необхідності застосування стандартів щодо звільнення від відповідальності за висловлення оціночних суджень, безглуздості спростування вислову «бреше, як сивий мерін» і наявність суспільної значимості в перепалці двох публічних осіб, приверненні уваги суспільства до стану правопорядку у країні.

285 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Рішенням Печерського районного суду м. Києва було відмовлено у задоволенні позовних вимог МВС України. Це рішення було залишено без змін Апеляційним судом м. Києва. Зокрема, суд першої інстанції зазначив: «Проте, збільшення кількості зареєстрованих злочинів не є визначальним показником негативної роботи органів внутрішніх справ, а відтак саме по собі повідомлення про зростання злочинності не може вважатись інформацією, яка негативно характеризує МВС України та принижує ділову репутацію даного органу державної влади.» Про інші аргументи і висновки суду читайте у рішенні, яке публікується.

Справа № 2-1675/11 Категорія 39 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді – Козлова Р.Ю. , при секретарях – Гуцинюку М. І.,Субін Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом Міністерства внутрішніх справ України до ОСОБА_1, редакції інтернет видання «Українська правда», ОСОБА_2, Політичної партії «Народна самооборона», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест» про визнання інформації недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію позивача, та зобов’язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У березні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеними вимогами, мотивуючи їх тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці веб-сайту Інтернет видання «Українська правда» була розміщена стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у якій з посиланням на інформацію, поширену народним депутатом ОСОБА_2, оприлюднено дані про зростання рівня злочинності в Україні. Зокрема, в даній статті зазначено наступне: 1. «Оперативна обстановка на території України в 2011 році продовжує ускладнюватися з наростаючою динамікою» 2. «Так, згідно зі статистикою, у січні 2011 року тяжких та особливо тяжких злочинів збільшилося на 26%, порівняно з аналогічним періодом минулого року, пограбувань – на 17,1%, крадіжок на 33,2%, випадків торгівлі людьми – на 46,2%, дорожньо-транспортних пригод –на 33,5%», 3. «Кількість неповнолітніх, що зазнали злочинних посягань, збільшилася аж на 44%; дітей, що постраждали від тяжких та особливо тяжких злочинів – на 35,8%; умисних вбивств дітей збільшилося на 125%, пограбувань – на 20,9% ; крадіжок – на 38,5%; дорожньо-транспортних пригод, у яких постраждали діти, - на 68,6%», 4. «Статистика красномовно показує, які «професіонали» керують українською міліцією. Тож, говорячи про те, що рівень злочинності в нормі, ІНФОРМАЦІЯ_2. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 аналогічна інформація була оприлюднена на сторінці вебсайта Політичної партії «Народна самооборона» у статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2».

286 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Посилаючись на те, що викладена інформація є недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача, уточнивши позовні вимоги в ході розгляду справи, представник МВС України просив суд визнати дану інформацію недостовірною та зобов’язати відповідачів опублікувати її спростування. У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги. Представник Політичної партії «Народна самооборона» заперечував проти задоволення позову. Інші учасники процесу в судове засідання не з’явились, про час та місце його проведення повідомлені належним чином. Від ТОВ «Інтернет Інвест» надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника даного товариства. Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці веб-сайту Інтернет видання «Українська правда» була розміщена стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у якій з посиланням на інформацію, поширену народним депутатом ОСОБА_2, оприлюднено дані про зростання рівня злочинності в Україні. Зокрема, в даній статті зазначено наступне: 5. «Оперативна обстановка на території України в 2011 році продовжує ускладнюватися з наростаючою динамікою» 6. «Так, згідно зі статистикою, у січні 2011 року тяжких та особливо тяжких злочинів збільшилося на 26%, порівняно з аналогічним періодом минулого року, пограбувань – на 17,1%, крадіжок на 33,2%, випадків торгівлі людьми – на 46,2%, дорожньо-транспортних пригод –на 33,5%», 7. «Кількість неповнолітніх, що зазнали злочинних посягань, збільшилася аж на 44%; дітей, що постраждали від тяжких та особливо тяжких злочинів – на 35,8%; умисних вбивств дітей збільшилося на 125%, пограбувань – на 20,9% ; крадіжок – на 38,5%; дорожньо-транспортних пригод, у яких постраждали діти, - на 68,6%», 8. «Статистика красномовно показує, які «професіонали» керують українською міліцією. Тож, говорячи про те, що рівень злочинності в нормі, ІНФОРМАЦІЯ_2. У цей же день, ІНФОРМАЦІЯ_1, аналогічна інформація була оприлюднена на сторінці веб-сайта Політичної партії «Народна самооборона» у статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2». Відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Обґрунтовуючи заявлені вимоги представник позивача посилається на те, що опубліковані статті містять неправдиву інформацію щодо статистичних даних зростання рівня злочинності у вказаний період, що, у свою чергу, принижує ділову репутацію позивача. Разом з тим, згідно норми ст. 277 ЦК України, об’єктивна сторона складу даного цивільного правопорушення передбачає одночасну наявність двох складових елементів – недостовірність поширеної інформації та її направленість на порушення особистих немайнових прав конкретної особи (негативний зміст). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Проте, збільшення кількості зареєстрованих злочинів не є визначальним показником негативної роботи органів внутрішніх справ, а відтак саме по собі повідомлення про зростання злочинності не може вважатись інформацією, яка негативно характеризує МВС України та принижує ділову репутації даного органу державної влади.

287 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Представник позивача також не заперечував проти даного висновку, зазначивши, що така зміна статистичних даних обумовлена підвищенням відповідальності працівників органі внутрішніх справ в частині повної реєстрації заяв і повідомлень про злочини. Крім того, як вбачається зі змісту вищевказаних статей, дані публікації не містять жодних відомостей, які б стосувалися безпосередньо Міністерства внутрішніх справ України або його діяльності як самостійного учасника правових відносин. Твердження: «Статистика красномовно показує, які «професіонали» керують українською міліцією» свідчить про критичну оцінку автором професійної діяльності керівників органів внутрішніх справ, а відтак є оціночним судженням, яке не підлягає спростуванню та доведенню його правдивості. Оскільки висловлювання «…говорячи про те, що рівень злочинності в нормі, ІНФОРМАЦІЯ_2 стосується не Міністерства внутрішніх справ України, а безпосередньо Міністра ВС України ОСОБА_3, який, разом з тим, не скористався своїм правом звернення до суду з відповідним позовом, вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають. Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Оскільки в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення немайнових прав позивача з боку відповідачів, позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст. 34 Конституції України, ст. 277 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 6, 11, 15, 23, 27-31, 62, 88, 176, 179, 185, 208, 209, 215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Міністерства внутрішніх справ України до ОСОБА_1, редакції Інтернет видання «Українська правда», ОСОБА_2, Політичної партії «Народна самооборона», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест» про визнання інформації недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію позивача, та зобов’язання вчинити дії – відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя

Р. Ю. Козлов

288 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

РОЗДІЛ IV. ПОШИРЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ СПРОСТУВАННЯ ДОПИСІВ КОРИСТУВАЧІВ САЙТУ Справа «Олександр Сиволапенко, ТОВ «Євротрансгруп» до ТОВ «Юстиніан» Однією із таких справ, яка привернула увагу громадськості, є справа за позовом Сиволапенка Олександра Миколайовича, ТОВ «Євротрансгруп» до Данкович-Глінської Л.К. (Відповідач 1), Глінської Р.Г. (Відповідач 2), ТОВ «Видавнича організація «Юстініан» (Відповідач 3), ПП «Українська правда» (Відповідач 4) про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди. Підставою для виникнення судового спору стало розміщення на деяких Інтернет-сайтах в розділах для коментарів, де дописи залишають користувачі сайтів, інформації, яка була розцінена як така, яка принижує честь та гідність одного із позивачів та ділову репутацію – обох (уточнені позовні вимоги розміщено нижче). Юристи ІРРП у цій справі представляли інтереси ТОВ «Видавнича організація «Юстініан». Основні заперечення проти заявлених позовних вимог обґрунтовувались: 1) Пропуском строку позовної давності; 2) Недоведеністю факту поширення спірної інформації саме ТОВ «Видавнича організація «Юстініан». При цьому зверталась увага суду, що роздруківка із сайту є недопустимим доказом; 3) Недоведеністю факту, що «власником сайту» http//justinian.com.ua/ є ТОВ «Видавнича організація «Юстініан»; 4) Недоведеністю факту, що спірна інформація стосується саме позивачів; 5) Необхідністю розмежування фактів та оціночних суджень; 6) Незаконністю притягнення до відповідальності за висловлювання, зроблені іншими особами; 7) Невідповідністю тексту спростування, запропонованого представниками позивачів, законодавству України тощо. На жаль, суди першої та апеляційної інстанцій залишили без уваги більшість із наведених аргументів, в зв’язку з чим їх рішення було оскаржено в касаційному порядку.

19 червня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував ухвалені у цій справі рішення Печерського районного суду м. Києва та ухвалу Апеляційного суду м. Києва, а справу направив на новий судовий розгляд.

289 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

290 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

291 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

292 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

293 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

294 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

295 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

296 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

297 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

298 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

299 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

300 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

301 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

302 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

303 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

304 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

305 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

306 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

307 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

308 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

309 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

310 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

311 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

312 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

313 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

314 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

315 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

316 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

317 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

318 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

319 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.Суддів: Дем'яносова М.В.,Касьяна О.П., Коротуна В.М., Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансгруп" до ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан", приватного підприємства "Українська Правда", третя особа – Українська асоціація видавців періодичної преси, про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю "Євротрансгруп" (далі - ТОВ "Євротрансгруп") звернулись до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" (далі - ТОВ "Видавнича організація "Юстініан"), приватного підприємства "Українська Правда" про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди. Зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ТОВ "Видавнича організація "Юстініан", "Хайвей" (h.ua) та "Регион Киев Медиа" (rkm.kiev.ua) було опубліковано статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2", у якій, зокрема, зазначено: "… В торгах участвуют лишь два покупателя (повторяю, квартира в центре города и цена смешная!), победитель некий господин ОСОБА_6, которого никто и никогда не видел в глаза!..."; "…Как понять этот театр абсурда? Есть решение Верховного Суда, торги признаны недействительными, а ОСОБА_6 до сих пор пытается с помощью ОСОБА_14 (которой мы тоже безуспешно пытались дать отвод) доказать, что он хозяин квартиры!"; "Аферистка и мошенница… не оставила мысли отобрать у меня все - ведь и она теперь - "киевлянка" (кстати, я не удивлюсь, что ОСОБА_6 - ее сожитель ОСОБА_6)"; "…Думаю, что меня все-таки доведут до самоубийства, но я ведь и с того света достану всех этих ОСОБА_15, ОСОБА_6, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_18 и прочую нечисть…". ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" та приватного підприємства "Українська правда" було опубліковано статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_4", у якій, зокрема, зазначено: "…В "торгах" участвуют только два покупателя. Победитель - некий ОСОБА_6, который ни разу не был в квартире на протяжении почти двух лет!..."; "…17.12.07 (судьи ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21) удовлетворяется иск ОСОБА_6 о признании его прав на "купленную" квартиру по бул. Леси Украинки…". ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" та на інтернет-сторінці job-sbu.org., "Хайвей" (h.ua) та "Регион Киев Медиа" (rkm.kiev.ua) було 320 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

опубліковано статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_6" и его подельников", у якій, зокрема, зазначено: "…В городе Киеве давно существует организованная преступная группировка мошенников и "кидал" в составе: …Следующий - ОСОБА_6 - (директор ООО "Евротрансгруп", г. Киев, проспект Космонавта Комарова, 42, т. НОМЕР_1, НОМЕР_2), "добросовестный" покупатель отобранной у меня квартиры, который "свое" новое жилье никогда не видел, но имеет возможность ходить по судам и качать свои права…"; "…Эта столичная недвижимость была приобретена на "прилюдных" торгах (участие принимали по целых два покупателя) фирмами, где ОСОБА_10 является соучредителем , а именно: приобрел ОСОБА_13, директор ТОВ "Евротрансгрупп", находящегося по адресу просп. Космонавта Комарова, 42 в г. Киеве…"; "20.07.06 ТОВ "Мультимедиа софт" с помощью ГИС "благополучно" продают квартиру на торгах за 546000 грн. (которая стоит в 5 раз дороже), подставному лицу - ОСОБА_13, в связи с исполнением отмененного заочного решения ОСОБА_16."

14 лютого 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у листах до сусідів ОСОБА_6 було розповсюджено інформацію наступного змісту: "…В торгах участвуют лишь два покупателя (повторяю, квартира в центре города и цена смешная!), победитель некий господин ОСОБА_6, директор ТОВ "Євротрансгруп", где ОСОБА_10 один из учредителей…". Посилаючись на те, що вказана інформація не відповідає дійсності, порочить їх честь, гідність і ділову репутацію та спричинила моральну шкоду, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просили визнати зазначену інформацію недостовірною та такою, що ганьбить честь та гідність ОСОБА_6, завдає шкоду діловій репутації ОСОБА_6 та ТОВ "Євротрансгруп"; зобов'язати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спростувати поширену ними інформацію шляхом направлення листів зі спростуванням тим самим особам, яким були надіслані листи зі спірною інформацією; зобов'язати ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" на головній сторінці веб-сайту justinian.com.ua та приватне підприємство "Українська правда" на головній сторінці веб-сайту narodna.pravda.com.ua спростувати поширену ними інформацію; стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 50 000 грн моральної шкоди та стягнути з відповідачів на користь позивачів судові витрати. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_6, ТОВ "Євротрансгруп" задоволено частково: визнано недостовірною та такою, що ганьбить честь та гідність ОСОБА_6, ТОВ "Євротрансгруп" зазначену інформацію, опубліковану на веб-сайті ТОВ "Видавнича організація "Юстініан", "Хайвей" (h.ua) та "Регион Киев Медиа" (rkm.kiev.ua), на веб-сайті ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" та приватного підприємства "Українська правда", на веб-сайті ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" та на інтернет-сторінці job-sbu.org; зобов'язано ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили опублікувати на головній сторінці веб-сайту justinian.com.ua спростування указаної інформації щодо ОСОБА_6, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_5 громадянкою ОСОБА_7 на веб-сайті ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" в розділі "Книга скарг без пропозицій"; зобов'язано приватне підприємство "Українська правда" протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили опублікувати на головній сторінці веб-сайту narodna.pravda.com.ua спростування зазначеної інформації щодо ОСОБА_6, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_3 громадянкою ОСОБА_7 на веб-сайті "Народные блоги"; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 3 тис. грн моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" порушує питання про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2012 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2013 року та ухвалення нового рішення 321 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 27 березня 2009 року на інтернет-сторінці "Хайвей" (h.ua) ОСОБА_7 було опубліковано статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" (адреса АДРЕСА_1), у якій, зокрема, зазначено: "… В торгах участвуют лишь два покупателя (повторяю, квартира в центре города и цена смешная!), победитель - некий господин ОСОБА_6, которого никто и никогда не видел в глаза!..."; "…Как понять этот театр абсурда? Есть решение Верховного Суда, торги признаны недействительными, а ОСОБА_6 до сих пор пытается с помощью ОСОБА_14 (которой мы тоже безуспешно пытались дать отвод) доказать, что он хозяин квартиры!"; "Аферистка и мошенница… не оставила мысли отобрать у меня все - ведь и она теперь - "киевлянка" (кстати, я не удивлюсь, что ОСОБА_6 - ее сожитель ОСОБА_6)"; "…Думаю, что меня все-таки доведут до самоубийства, но я ведь и с того света достану всех этих ОСОБА_15, ОСОБА_6, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_18 и прочую нечисть…". ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 без посилань на попередню публікацію поширено інформацію аналогічного змісту на інтернет-сторінці justinian.com.ua (адреса АДРЕСА_3), що належить ТОВ "Видавнича організація "Юстініан", в розділі "Книга скарг без пропозицій" та на інтернет-сторінці "Регион Киев Медиа" (rkm.kiev.ua) (адреса АДРЕСА_2). ІНФОРМАЦІЯ_3 на інтернет-сторінці justinian.com.ua в розділі "Книга скарг без пропозицій" ОСОБА_7 було опубліковано статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_4" (адреса АДРЕСА_3), у якій, зокрема, зазначено: "…В "торгах" участвуют только два покупателя. Победитель - некий ОСОБА_6, который ни разу не был в квартире на протяжении почти двух лет!..."; "…17.12.07 (судьи ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21) удовлетворяется иск ОСОБА_6 о признании его прав на "купленную" квартиру по бул. Леси Украинки…". ІНФОРМАЦІЯ_3 на інтернет-сторінці "Народные блоги" (narodna.pravda.com.ua) ОСОБА_7 було поширено таку саме інформацію (адреса - АДРЕСА_4) без посилання на попереднє джерело. ІНФОРМАЦІЯ_5 об 11:42 на інтернет-сторінці "Хайвей" ОСОБА_7 було розміщено статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_6" и его подельников" (адреса АДРЕСА_1), у якій, зокрема, зазначено: "…В городе Киеве давно существует организованная преступная группировка мошенников и "кидал" в составе: …Следующий ОСОБА_6 - (директор ООО "Евротрансгруп", г. Киев, проспект Космонавта Комарова, 42, т. НОМЕР_1, НОМЕР_2), "добросовестный" покупатель отобранной у меня квартиры, который "свое" новое жилье никогда не видел, но имеет возможность ходить по судам и качать свои права…"; "…Эта столичная недвижимость была приобретена на "прилюдных" торгах (участие принимали по целых два покупателя) фирмами, где ОСОБА_10 является соучредителем , а именно: приобрел ОСОБА_13, директор ТОВ "Евротрансгрупп", находящегося по адресу просп. Космонавта Комарова, 42 в г. Киеве…"; "20.07.06 ТОВ "Мультимедиа софт" с помощью ГИС "благополучно" продают квартиру на торгах за 546000 грн. (которая стоит в 5 раз дороже), подставному лицу - ОСОБА_13, в связи с исполнением отмененного заочного решения ОСОБА_16." ІНФОРМАЦІЯ_5 о 19:13 без посилання на попередню публікацію ОСОБА_7 було поширено інформацію аналогічного змісту на інтернет-сторінці justinian.com.ua в розділі "Книга скарг без пропозицій" (адреса - АДРЕСА_3), а 14 лютого 2012 року таку ж інформацію було розміщено ОСОБА_7 на інтернет-сторінці job-sbu.org в рубриці "Письма в редакцию" (адреса - АДРЕСА_5). ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" належить домен http://justinian.com.ua, що підтверджується інформацією на головній сторінці сайту, на якому було розміщено статті під назвами "ІНФОРМАЦІЯ_2", "ІНФОРМАЦІЯ_4", "ІНФОРМАЦІЯ_6" и его подельников".

322 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

Приватному підприємству "Українська правда" належить домен narodna.pravda.com.ua, на якому було розміщено статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_4" Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що автором оспорюваної інформації в мережі Інтернет є ОСОБА_7, власниками веб-сайтів, на яких була розміщена зазначена інформація, є ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" та приватне підприємство "Українська правда", правдивість поширеної ОСОБА_7 інформації не доведено, дійшов висновку про те, що оспорювана інформація є недостовірною, носить негативний характер, а тому підлягає спростуванню особами, яки її поширили. Однак повністю з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального і процесуального права. Так, за змістом ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи, яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вирішуючи спір, суди не врахували вказаних вимог матеріального й процесуального права та встановили, що ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" є належним відповідачем, виходячи з того, що ця обставина підтверджується наданими позивачами роздруківками з веб-сайтів, не надавши при цьому належної оцінки доводам ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" про те, що доменне ім'я http//justinian.com.ua/ йому не належить та не витребувавши даних про власника веб-сайта в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Крім того, як убачається зі змісту статей, певні наведені в них висловлювання є оціночними судженнями, думками та переконаннями їх автора. Проте суди неповністю визначилися з характером поширеної ОСОБА_7 інформації та не розмежували оціночних суджень від поширених нею фактичних даних відносно ОСОБА_6, що є недостовірними й підлягають спростуванню відповідно до вимог ст. 277 ЦК України. Право висловлювати судження, оцінки, думки гарантовано ст. 34 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Це право закріплено також у ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства. Таким чином, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК 323 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua

України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2013 року скасувати. Справу ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансгруп" до ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан", приватного підприємства "Українська Правда", третя особа - Українська асоціація видавців періодичної преси, про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди передати на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Головуючий О.О. Дьоміна Судді:М.В. Дем'яносов О.П. Касьян В.М. Коротун С.П. Штелик

324 ГО «Інститут розвитку регіональної преси», www.irrp.org.ua