Великі українки
ПАНІ МАРІЯ:
пристрасна жінка чи хижий «Вовчок» Дотепер життя і творчість Марії Олександрівни Вілінської, більше знайомої нам під псевдонімом Марко Вовчок, огорнуті таємницею. Не знайдено відповідей на запитання, пов’язані з походженням Марії Олександрівни: чи то вона родом з польсько-російського дворянства, чи то — з польсько-української обрусілої шляхти. Ще точаться суперечки про те, хто ж насправді творив під псевдонімом Марко Вовчок — Марія Вілінська чи її перший чоловік Панас Маркович? Навіть думки про зовнішність Марії Олександрівни розходяться: то вона красуня надзвичайна, то — жінка з пересічною зовнішністю. Але один факт у біографії Марії Вілінської залишається безсумнівним: чоловіки її обожнювали й боготворили, а жінки ненавиділи та заздрили їй!!! І вовк... ні, се була вовчиця, А тільки прозвана Вовчком!.. І не вовчиця, а лисиця З єхидним ницим язиком... Тихесенько, як тінь, ступала І кралася не до курей, А до сердець прихильно-щирих, До розумів святих-правдивих, Губила між людьми людей. В. Петров «Романи Куліша»
42
Н
ародилася Марія Олександрівна 22 грудня 1833 року в селі Єкатеринінське Єлецького повіту Орловської губернії. Батьки Марійки були людьми освіченими, любили музику й танці. Але після смерті батька скінчилося безтурботне, радісне життя майбутньої письменниці. У домі з’являється вітчим — картяр, гульвіса і п’яниця. Бажаючи відгородити дванадцятирічну доньку від його згубного впливу, мати відправила Марію до приватного пансіону мадам Мортель у Харкові. Пансіонні будні були сірими й одноманітними. За будь-яку, навіть незначну, провину карали голодом і страхом. Три роки постійної муштри та зубріння спонукали Марію самовільно залишити пансіон за три місяці до офіційного закінчення навчання. Вона поїхала в Орел до своєї заможної тітки й залишилася жити там. У домі тітки часто збирався місцевий бомонд, і на одній з таких вечірок юній Марійці був представлений Панас Васильович Маркович — син полтавського поміщика, який відбував заслання в Орлі за причетність до Кирило-Мефодіївського братства. Дівчина відразу звернула увагу на колоритного парубка, який носив українські свитку й вишиванку. Панас знав безліч казок, легенд, зібраних ним
у народі, та із задоволенням розповідав їх Марії. Між ними зав’язалася міцна дружба, що згодом переросла в палке захоплення. Панаса приваблювали в Марійці небагатослівність і вміння слухати. В одному з листів до друга він пише: «Я відчуваю, яким чудотворним струменем приливає мені до мозку думка за думкою, а до серця — почуття за почуттям. У той час я був хворий тілом і душею. Простодушно я звернувся до одного незвичайного, доброго і світлого слухача! Я їхав до нього в Слобідку (за сім верст від Орла) і цілими днями насолоджувався піднесеною бесідою. Боже мій! Якою теплою і піднесеною бесідою!» Стосунки між молодими людьми розвивалися стрімко й лише бесідами явно не обмежувалися. Почасти щоб уникнути скандалу, 26 грудня 1850 року в маленькій церківці міста Орла Марійка й Панас поспішно обвінчалися. На жаль, їхній шлюб щасливим не був. Марія через багато років зізналася Герцену: «Не любила, а просто була захоплена Панасом, але ще більшою мірою хотіла за допомогою шлюбу позбутися опіки рідні та здобути незалежність». Незабаром Марковичу запропонували посаду коректора в «Губернських відомостях», і подружжя переїхало до Чернігова. Протягом 1850-х років Марковичі жили в Чернігові, Києві, Качановці, Немирові. Молода сім’я постійно мала матеріальні труднощі: добувачем Панаса важко було назвати. Він не ганявся за чинами та