Мистецький проект «ДУХОВНІ ДЖЕРЕЛА УКРАЇНИ»
Київський інститут музики ім. Р. М. Глієра 2015
Департамент культури Київської міської державної адміністрації Київський інститут музики ім. Р.М.Глієра
XXІ Фестиваль мистецтв «Шевченківський березень – 2015» ПРЕС-РЕЛІЗ Фестиваль мистецтв «Шевченківський березень » - великомасштабна мистецька акція найстарішого професійного музичного навчального закладу України – Київського інституту музики ім. Р.М.Глієра. З історії фестивалю Історія становлення і розвитку раритетного навчального закладу тісно пов΄язана з історією вітчизняного музичного мистецтва. Невід΄ємною складовою цього процесу завжди була концертна діяльність викладачів та студентів інституту. Традиції демократичних концертів, лекцій, творчих проектів для киян і гостей міста існує вже більше 145-ти років. Мистецький фестиваль, проведення якого співпадає з Шевченківськими днями існує з 1995 року і продовжує професійну, просвітницьку, духовну місію, фундаторами якої були засновники київської музичної професійної школи. Назва фестивалю відповідає не лише часу його проведення. Його ідеї та зміст випливають із розуміння значення творчості та особистості Тараса Шевченка як духовного батька українського народу. Ідею проведення фестивалю підтримали Київська міська державна адміністрація, провідні творчі установи та навчальні заклади м. Києва. Нашими партнерами у цій культурній акції стали: Національна спілка композиторів України, Національна опера України ім. Т.Г.Шевченка, Національна філармонія України, Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київський національний університет технологій та дизайну, Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка–Карого, Київський будинок вчених НАН України, Київський міський будинок учителя, Державна художня середня школа ім. Т.Г.Шевченка, Дитяча школа мистецтв ім. С. Турчака, Національний музей Т.Шевченка, Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького, Національний історико архітектурний музей «Київська фортеця», тощо. Таким чином були створенні сприятливі передумови для впровадження у мистецький простір України даного фестивалю як культурно– просвітницької акції державного масштабу, спрямованої на формування національної свідомості та духовності, пропаганду вітчизняного музичного мистецтва, виконавства, освіти в контексті розвитку світової культури.
Концепція проведення фестивалю базується на збережені традицій концертного життя м. Києва та пошуку нових більш масштабних і сучасних форм культурно-мистецького процесу. Мета фестивалю: • збереження та розвиток вітчизняних культурних традицій як основи інтеграції країни у світовий мистецький простір; • збереження, підтримка та пропаганда вітчизняного академічного музичного мистецтва; • пропаганда українського поетичного, образотворчого, театрального мистецтва; • знайомство аудиторії з артефактами з історії мистецтва та культури; • привернення уваги до діяльності КІМ ім. Р.М.Глієра як визначного творчого навчального закладу України та його внеску в сучасний європейський та світовий мистецький процес; • демонстрація кращих творчих здобутків студентів та творчих колективів, заохочення талановитих молодих виконавців, сприяння артистичному становленню майбутніх зірок національної виконавської школи; Зміст фестивалю Епіграфом XXІ Фестивалю мистецтв «Шевченківський березень -2015»стали поетичні рядки Ліни Костенко: «Кобзарю! Знов до тебе я приходжу Бо ти для мене совість і Закон»
Природньо, що Шевченківська тема поєднує всі фестивальні заходи. Проте у формі і програмі XXІ Фестивалю є нові тенденції. В них превалюють три тематичних цикли, представлені різноманітними концертними формами. • Цикл творчих звітів виконавських кафедр та творчі конкурси. • Цикл, присвячений шевченківській темі. Містить концерти академічної, фольклорної та популярної музики, виступи великих виконавських колективів, різноманітних за складом ансамблів, солістів-інструменталістів та вокалістів; у концертах прозвучать кращі твори вітчизняної та зарубіжної класики, сучасна музика, поезія, фольклорні перлини в аутентичному виконанні та обробках. • Цикл, присвячений визначним подіям музичного календаря. В концертах буде представлена антологія українського музичного мистецтва: презентація музичних артефактів, світові прем΄єри, визначні постаті та події вітчизняної культури. Особливістю фестивалю «Шевченківський березень - 2015» є відзначення 140-річчя від дня народження видатного музично-громадського діяча, композитора, педагога і диригента, вихованця нашого навчального закладу, директора Київської консерваторії (1914-1920 рр.) Рейнгольда Моріцевича Глієра; 120-річчя класика української музики ХХ століття Бориса Миколайовича Лятошинського (учня Р.М. Глієра); 125 – річчя від дня народження видатного українського композитора Левка Миколайовича
Ревуцького (учня Р.М. Глієра); 70-річчя видатного українського композитора, педагога, музичного діяча Івана Федоровича Карабиця (учня Б.М. Лятошинського). Цей збіг ювілейних дат надихнув «глієрівців» на нову форму – проведення «фестивалю у фестивалі» - Глієр – фест «Духовні джерела України». Програма цьогорічного фестивалю мистецтв «Шевченківський березень» відрізняється впровадженням нових творчих форм. Вона свідчить, що збереження кращих традицій музичного мистецтва, музичної науки та освіти, традицій свого навчального закладу невід’ємні у повсякденному житті «глієрівців» від прагнення до їх відтворення,оновлення, розвитку. Пропаганда духовних надбань України й світу, прагнення привернути увагу до нових чи маловідомих фактів історії музики, нових підходів до їх осмислення й сприйняття є одним з найзначніших завдань фестивалю. У програмі цього року буде представлено музичний артефакт – першу симфонію Сергія Прокоф’єва. Знайдена відомим диригентом Кирилом Карабицем, ця симфонія написана за 10 років до створення широко відомої симфонії №1 «Класичної» (1917 р.). На рукописі знайденої симфонії рукою юного Прокоф’єва написано «Моему дорогому учителю Р.М.Глиэру». У рамках фестивалю відбудеться світова прем’єра юнацької симфонії під орудою Кирила Карабиця, на яку запрошені нащадки Р.М.Глієра. ХХІ «Шевченківський березень» розширить і коло партнерів нашого фестивалю з числа музеїв. Для нашого інституту з його 147-річною історією, яка втілює живу історію створення, становлення й розвитку вітчизняної професійної музичної культури, принципово важливим видається початок творчої співпраці з першим у Києві приватним музеєм – «Музеєм духовних скарбів України». У його експозиціях та інтер’єрах поєднуються давнина і яскрава сучасність. Саме у цьому новому музеї, новому залі «глієрівці» продемонструють нові підходи до змісту, масштабу, побудови концерту у якому візьмуть участь 4 оркестри, ансамбль струнних інструментів, 2 хори, солісти та ансамблі малих форм. Завершує фестиваль творчий звіт солістів і творчих колективів КІМ ім. Р.М.Глієра 25 березня в Колонному залі ім. М.Лисенка Національної філармонії України.
ХХІ Фестиваль мистецтв "Шевченківський березень" Глієр-фест "Духовні джерела України" Технічний райдер концерту "Глієр та його учні" 20 березня 2015 року о 19.00 Київський музей "Духовні скарби України" (вул.Десятинна-12) Андеґраунд, 2 рівень Сценічна зона 1. Драпіровка тканиною. 2. Світло повне особливо в місцях розташування солістів та колективів. 3. Дія концерту розгортається у двох вимірах: - основна (оркестрова) зона біля виходу на терасу. - хорова зона – на східцях-подіумі. 4. Стільці для оркестрів (65 + 55). 5. Концертний рояль (забезпечує КІМ ім. Р.М.Глієра). 6. Звукопідсилююча апаратура для ведучих та промов. Зона для публіки: 1. VIP зона – 100 стільців, що крутяться. 2. Фан-зона – публіка стоїть або розташовується вільно за допомогою неформальних пристроїв (трансформери, безкаркасові крісла, пуфи, лави, тощо). 3. Мольберти (ДСП) для відео та фотоматеріалів художніх робіт, музейних експонатів. Приміщення для підготовки виконавців до виступу 1. Приміщення для переодягання 5 великих колективів та солістів. 2. Гардероб для публіки.
Рейнгольд Моріцевич Глієр (1875 – 1956) «Якось так виходить, що у кого з композиторів не запитаєш, він виявляється учнем Глієра – або прямим, або онучатим, тобто учнем учня» Сергій Прокоф'єв У 2015 році відзначається ювілей – 140 років з дня народження українського композитора, студента та директора Київського музичного училища (нині інституту) Рейнгольда Глієра. Р. Глієр став засновником української композиторської професійної школи, серед його учнів — Л. Ревуцький і Б. Лятошинський, творчість яких увійшла до скарбниці музичного мистецтва та ювілейні дати яких також від знаються у цьому році. Рейнгольд Моріцевич Глієр народився в Києві у родині майстрів музичних інструментів. У домі завжди звучала музика, всі четверо дітей грали на музичних інструментах: Моріц грав на віолончелі, Цецилія – на фортепіано, Рейнгольд і Карл – на скрипці. Майже всі члени родини мали хороший музичний слух (батько, Рейнгольд і його брат Карл мали абсолютний слух). Вже в дитинстві Рейнгольд, граючи на скрипці, став учасником сімейного струнного квартету. У 1891 році Рейнгольд слідом за своєю сестрою Цецилієй вступив до Київського музичного училища у клас видатного чеського скрипаля-віртуоза Отаккара Шевчика. Глієр відзначає неймовірну одержимість музикою, яка притаманна його вчителю. Шевчик вимагав від своїх учнів знати «всю музику», сам грав з однаковим задоволенням не тільки в педагогічних ансамблях, але і з учнями. Свій другий рік навчання в училищі Глієр провів у класі молодого, але вже відомого музиканта М. Сікарда. Одночасно він відвідував заняття теорії і композиції у Євгена Риба – композитора, учня М.А. Римського-Корсакова. Вже у класі Є. Риба учень написав свій перший струнний квартет. Згодом Глієр тепло відгукується про свого вчителя: «У Київському музичному училищі, де я вчився по класу скрипки в 1892– 1894 роках, не було кафедри композиції. Але взагалі музично-теоретичні
предмети у нас викладав чудовий музикант, учень Римського-Корсакова Є. Риб. Під його керівництвом я досить ґрунтовно пройшов курс гармонії». Глієр провів три навчальні роки у Київському музичному училищі: він почав навчання у вересні 1891 року, продовжив його в 1892–1893 і 1893–1894 навчальних роках. З перших років перебування в училищі, Глієр сам організував учнівський квартет і став його учасником. Згодом він писав, що ці заняття в ансамблі дали йому уявлення про голосоведення, фактуру квартету, прийоми ансамблевого інструментування. Це ж спонукало і до самостійної творчості: «Заняття у Шевчика і Риба, участь у виконанні квартетної літератури, відвідування симфонічних, камерних і хорових концертів, вслуховування в народну українську і російську пісню – все це ще більше розпалювало в мені пристрасне бажання писати музику. І я багато, наполегливо писав свої композиції. Навчаючись у Київському музичному училищі, я написав два квартети, оркестрову увертюру, ряд п'єс для фортепіано, для віолончелі. Зазвичай я користувався порадами Є. Риба, який охоче ділився зі мною своїм композиторським досвідом». У 1900 році Глієр закінчив Московську консерваторію (курс поліфонії пройшов у С. І. Танеєва, клас композиції у М. М. Іполітова-Іванова). Стає учасником Беляєвського кружка в Петербурзі. До 1905 року Рейнгольд Глієр став досить відомим композитором. До цього часу він вже – автор симфонії, симфонічної поеми «Сирени», струнних квартетів, октету, 3-х секстетів, серії фортепіанних і скрипкових п'єс для дітей і юнацтва, циклу дуетів для скрипки і віолончелі, сольних п'єс для дерев'яних духових інструментів. 1912 – останній рік існування Київського музичного училища, як самостійного навчального закладу. Наступного року воно стане молодшими курсами консерваторії, а директор училища Пухальский запросить Глієра до Києва. Йому запропонували вести класи композиції, спеціальної теорії, ансамблю а також керувати симфонічним оркестром консерваторії. У архівах збереглося листування Пухальського з Глієром. «Директор Музичного училища 6 лютого 1913 р. №12 Високошановний Рейнгольде Моріцевичу! Головна Дирекція вирішила принципово перейменувати наше Київське училище в консерваторію, що має статися в наступному навчальному сезоні. Природно, що склад викладачів доведеться не тільки збільшити, але й відкрити нові класи відповідно класам що є при консерваторіях обох столиць. Маючи на увазі спеціальну теорію і практичний твір, наважуюся
звернутися до Вас з пропозицією – чи не вважаєте можливим прийняти на себе труд ведення цих предметів в нашій майбутній консерваторії в якості професора. Київ Ваше рідне місто, так само Ви добре знайомі з симпатичним складом наших викладачів, майбутніх Ваших колег, отже, все це разом узяте рекомендувати Вам не доводитися. Залишається лише надати мою пропозицію до Вашого розгляду… Не відмовте повідомити мене по можливості невдовзі, чи згодні Ви будете прийняти запропоноване місце, чим багато зобов'яжете. Користуюся випадком виразити Вам почуття справжньої пошани і глибокої відданості». Підписав В. Пухальський. 13 лютого 1913 р. «Високошановний Володимире В’ячеславовичу! Я дуже зворушений тією довірою, яку Ви мені надаєте, пропонуючи прийняти на себе ведення класу спеціальної теорії в майбутній Київській Консерваторії. Не маючи принципово нічого проти занять в теоретичному класі, а також в класі оркестрової і сумісної гри, повинен зізнатися, що мене дещо бентежить думка про ті непрямі обов'язки, які лягають на професорів Консерваторії… Не приховую, що думка вступити в середовище керівників консерваторії, моїх колишніх вчителів, мене приваблює. Як про ставлення їх до мене, так і взагалі про своє перебування в Київському училищі зберігаю найсвітліші спогади. Залишаюся з глибокою до Вас пошаною і відданістю». Р. Глієр. 3 червня 1914 році на посаду директора було обрано Р. Глієра, на той час вже відомого композитора. Композитор і не уявляв, що чекало його найближчими роками, адже його директорство припало на страшні роки. Вся його діяльність у Київській консерваторії – зразок високої моральності, обов’язку, честі і людяності. Великий музикант займався добуванням картоплі і мануфактури, звільненням своїх студентів від арештів і порятунком від розстрілів і багатьма іншими справами, надто далекими від творчості. Про це свідчать десятки документів періоду 1914–1920 років. Та під час його керівництва педагогічний колектив консерваторії/училища ще й поповнився такими видатними діячами музичного мистецтва як Г. Беклемішев, С. Тарновський, В. Блуменфельд, Г. Нейгауз, С. Вільковський, Я. Степовий. У 1914 році до класу Р. М. Глієра поступає на навчання Б. Лятошинський.
У 1923 році ректором консерваторії замість Р.М. Глієра, який поїхав до Москви, став К.М. Михайлов, учень В.В. Пухальського. Поїхали до столиці Г. Г. Нейгауз та Ф. М. Блуменфельд. Р. Глієр створює ряд творів на українську тематику: балет «Тарас Бульба» (1951–1952), симфонічна картина-балет «Запорожці» (1921), симфонічна поема «Заповіт» пам'яті Т. Шевченка (1939–1941), «Подражаніє Ієзекіїлю» (за віршем Т. Шевченка, 1918), музика до драматичних вистав «Іван Гус», «Гайдамаки» (1920) та містерії «Великий льох» (1919– 1920) за поемами Т. Шевченка. Впливи українських фольклорних джерел виявляються в творах: 1-й струнний квартет (1889), 1-а і 2-а симфонії, концерт для арфи з оркестром (1938), «Урочиста увертюра» (1937) та інших. В 1956 р. після смерті Рейнгольда Глієра колектив звернувся з проханням присвоїти ім'я композитора навчальному закладу, випускником якого він був. З того часу Київське музичне училище носить ім'я Р. М. Глієра.
Лев Ревуцький (1889 – 1977) Лев Ревуцький – український композитор, педагог, вчений, музично- громадський діяч. Доктор мистецтвознавства, народн ий артист СРСР, Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1966). У 2014 році багатьма культурними подіями був відзначений ювілей – 125 років з народження композитора. Ревуцький народився у 1889 році на Полтавщині (зараз Чернігівська область). В родині Ревуцьких захоплювались класичною музикою та українською піснею, що безумовно вплинуло на формування світогляду композитора. На свята, коли збиралась родина і гості утворювався домашній хор, в якому співали навіть наймолодші, такі як Лев Ревуцький. Мати и батько хоча і не мали професійної музичної освіти, грали на фортепіано і на скрипці. Найчастіше це були популярні класичні твори. Саме мати з дитинства виявила талант Ревуцького та почала сама з ним займатись, а влітку його навчала піаністка О. Мельникова, яка приїздила в гості до матері. У 1903 році Ревуцький переїздить до Києва. Культурне життя міста, численні концерти, оперні вистави та українські театральні спектаклі (у виконанні Заньковецької, Саксаганського) вплинули на формування молодого музиканта-композитора. У 1903 році Ревуцький вступив до музичної школи М. Тутковського по класу фортепіано до композитора М. В. Лисенка. У 1907 році Ревуцький почав навчатися у Київському університеті на фізико-математичному факультеті, а в 1908 році перейшов на юридичний факультет. З цього ж року він навчається в музичному училищі по класу фортепіано у С. Й. Короткевича. На молодшому курсі він навчається три роки, у 1911 році переходить на вищий курс в клас Г. К. Ходоровського. Теорії, гармонії та сольфеджіо Ревуцький навчається у Є. А. Риба, учня Римського-Корсакова.
У 1907-1909 роках з’являються перші твори: романси та фортепіанні п’єси. У наступні роки звертається до великих форм - сонатне Allegro та фортепіанний концерт. Після 1913 року Київське музичне училище було реорганізоване в консерваторію. «Чутки про можливість відкриття консерваторії у Києві вселили надію на здобуття професійної освіти… Приблизно за рік до відкриття консерваторії, під час уроку у Г. К. Ходоровського… я запитав свого педагога, хто може бути директором майбутньої консерваторії. Спочатку ширились чутки, що на посаду директора буде запрошено О. Т. Гречанінова, Г. К. Ходоровський відповів, що директором і викладачем композиції буде не Гречанінов, а Рейнгольд Моріцевич Глієр, також талановитий композитор і дуже мила людина, до того ж і наш киянин у минулому». Ревуцький стає учнем Глієра по класу композиції. Так він згадував першу зустріч з композитором: «Якось Г. К. Ходоровський закликав мене до одного з класів консерваторії, де я побачив Р. М. Глієра і скрипаля Ерденка. Ходоровський підвів мене до Глієра, посадив за рояль, і я зіграв своє сонатне Allegro h-moll…Я став учнем Глієра по класу композиції, не залишаючи класу фортепіано у Ходоровського». Під керівництвом композитора Ревуцький вивчає композиторів, контрапункт, фугу, симфонічну інструментовку. Ревуцький продовжує писати, з’являються три фортепіанні прелюди, розпочинає сонату c-moll (першу частину) – сонатне Allegro, дві теми з якого потів увійшли до його Першої симфонії. Під час навчання і визначився професійний напрям Ревуцького – це була музика, композиція. Ревуцький займає визначне місце в історії українській музиці, як композитор та педагог. Його композиторський спадок сформований з симфонічної музики, вокальної, камерно-інструментальної, хорової, обробок народних пісень. У класі композиції Л. Ревуцького навчалися Георгій і Платон Майбороди, Г. Жуковський, В. Кирейко, А. Філіпенко та інші у майбутньому заслужені діячі мистецтв, професори, доцента, композитори на народні артисти.
Борис Лятошинський (1895 – 1968) Борис Лятошинський – один з найвідоміших українських композиторів, диригент і педагог. Нагороджений званнями Заслуженого діяча мистецтв УРСР (1945), народного артиста УРСР (1968), державними преміями СРСР (1946, 1952) та УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1971). Композитор народився в м. Житомир в 1895 році. В 2015 році відзначається ювілей – 120 років з дня народження Б. Лятошинського. Музичний талант у Лятошинського проявився ще в дитинстві. Першими вчителями для Лятошинського стали його батьки: «мати навчила його нотної грамоти, і він зіграв на роялі першу п’єсу, а в «дуеті» з батьком співав народні пісні. Коли ще перебував у Златополі, опанував скрипку, грав у духовому оркестрі, робив перші композиторські спроби». Перші твори були для рояля (мазурки, вальси), пізніше звертається і до камерної музики. В 1913 році в Києві Б. Лятошинський бере приватні уроки композиції у Р. М. Глієра, а у наступному році поступає в його клас в Київську консерваторію. Знайомство, навчання та дружба між Глієром та Лятошинським вплинула на життя і творчість обох композиторів. Глієр допоміг у формуванні юного музиканта, його світогляду та у розкритті його творчих ідей. Лятошинський згадував: «Він був не тільки чудовим вчителем музики, а також чудовим вчителем життя», «прикладом справжнього високого служіння мистецтву, високим прикладом того, як треба жити, щоб наприкінці своїх днів сказати: «Так, я робив людям тільки добро». Глієр з
учнями займався не тільки композицією, але й всіма музично-теоретичними дисциплінами – гармонією, поліфонією, формою та оркеструванням. Лятошинський: «Наш вчитель виховував нас, в основному, в традиціях російської музичної класики, проте не вимагав всіх рівнятись під одну лінійку, ніколи не заважав нам розвиватись відповідно нашим схильностям. Він вимагав тільки одного: щоб ми були щирі в своїх музичних висловлюваннях, щоб у них незмінно відчувалась правдивість думки та почуття, щоб ми невпинно підвищували свій професіоналізм». Глієр згадував Лятошинського-студента так: «У 1915 році композитор закінчив свій перший великий твір – Струнний квартет (тв. 1). В той час Б. Лятошинський був учнем Київської консерваторії. По композиції він навчався в мене, відрізняючись великим, своєрідним обдаруванням, наполегливістю в оволодінні майстерністю. В Першому струнному квартеті мене приємно вразило, як Борис Лятошинський надзвичайно точно передав традиції російської музичної класики. Ця якість ще більш яскраво проявилася в Першій симфонії, що стала дипломною роботою композитора. У цій партитурі чимало сторінок чудовою музики, і я вирішив виконати твір молодого автора у відкритому симфонічному концерті. Слухачі сприйняли симфонію добре». В 1918 році Лятошинський закінчив юридичний факультет Київського університету, а в 1919 році – Київську консерваторію. Композиторський спадок Лятошинського охоплює різні жанри: 2 опери, 5 симфоній, квартети, квінтет, концерт для фортепіано с оркестром, оркестрові сюїти, тріо, фортепіанні сонати, симфонічні поеми, цикли фортепіанних мініатюр, вокальні твори (романси, обробки українських народних мелодій), музику для театру та кіно. Не дивлячись на різноманітність жанрів у творчості, Лятошинський перш за все був симфоністом та чудовим майстром оркестровки. Його твори сповнені патріотичних ідей, напруженої боротьби, «розповідають» про долі різноманітних героїв (як в сюжетах опер «Золотий обруч», «Щорс», симфонічній поемі «Гражина»). Образи – конфліктні, їм притаманна філософське заглиблення, яке отримує розкриття в зміні настроїв скорботного роздуму та загостреного трагізму. Глієр відзначав, що любов Лятошинського до Батьківщини, краси її природи, знайшла відображення у творчості композитора: «Любов до рідної землі, як і любов до людей, була для Бориса Миколайовича взаємна»;
«Прослідкувати конкретний вплив щедрої та неперевершеної краси української землі у творчості композитора – задача спеціалістівмузикознавців; думаю, що найбільш яскравий вплив природи позначився у творах звернених до широких верст населення, як опери «Щорс» та «Золотий обруч». Лятошинський був не тільки композитором. Він приділяв багато часу педагогічній діяльності та виховав декілька поколінь талановитої молоді. З 1920 року Б. Лятошинський викладав музично-теоретичні дисципліни в Київській консерваторії, а з 1922 року — клас композиції. З його класу вийшла нова плеяда композиторів: І. Шамо, В. Сильвестров, І. Карабиць, Є. Станкович, О. Канерштейн, Л. Грабовський, В. Годзяцький. «Борис Миколайович Лятошинський – не тільки композитор, але й турботливий вихователь молодих українських музикантів», — так писав Р. Глієр.
Іван Карабиць (1945-2002) Іван Карабиць у 1995 році став одним із засновників Міжнародного благодійного фонду конкурсу пам’яті Володимира Горовиця та головою журі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця. З 1998 року – художній керівник Міжнародного музичного фестивалю «Київські літні музичні вечори». Іван Карабиць (17.01.1945, с. Ялта Донецької області – 20.01.2002 Київ) – видатний український композитор, народний артист України, професор Національної музичної академії імені П. І. Чайковського, музичногромадський діяч. У 1959-1963 рр. навчався в Артемівському музичному училищі, закінчив його по класу фортепіано. У 1961-1963 рр. працював концертмейстером училищного хору, тоді ж почав писати перші твори. У 1963-1971 рр. навчався на композиторському факультеті Київської державної консерваторії імені П.І. Чайковського в класі Б. М. Лятошинського, після смерті якого у 1968 році довершував навчання у М. Скорика, під керівництвом якого закінчив аспірантуру у 1975 році. З 1967 до 1975 роки працював диригентом ансамблю пісні та танцю Київського військового округ. З 1983 року викладав у Київській консерваторії імені П.І. Чайковського. Серед учнів І. Карабиця – В. Польова, А. Рощенко, А. Бондаренко, О. Ільницька, В. Ракочі, А. Гончаров, Н. Яремчук та інші. З 1972 року – член Спілки композиторів України. У наступні роки обирався до складу правління СКУ, СК СРСР, був головою Правління Музфонду України, секретар правління Спілки композиторів з питань міжнародних зв’язків та керівник комісії масових жанрів.
У 1994-2000 рр. – художній керівник Національного ансамблю солістів «Київська камерата», фундатор циклу концертів «Час камерати». У 1990 році став автором ідеї та постійним директором і художнім керівником Міжнародного музичного фестивалю «Київ Музик Фест». Тринадцятий фестиваль «Київ Музик Фест» було присвячено пам’яті Івана Карабиця. І. Карабиць брав участь у роботі Всеамериканської асоціації адміністраторів музичних навчальних закладів (1995, Міннеаполіс, США), виступав з лекціями про українську музику в Українському інституті Америки (Нью-Йорк), в Університеті штату Невада (США), був запрошений Чикагським симфонічним оркестром, як composer in residence. Народний артист України (1991), заслужений діяч мистецтв України (1974), лауреат премії Ленінського комсомолу (за ораторію «Заклинання вогню» та симфонію №2, 1981 р.), лауреат Республіканської премії ім. М. Островського (1978), лауреат Всесоюзного конкурсу композиторів (за Концерт №1 для фортепіано з оркестром, 1969), дипломат Всесоюзного конкурсу (за ораторію «Земля моя на ймення Донбас»). Композитор – єдиний з українських митців удостоївся права на виконання твору, присвяченого 100-річчу української еміграції у концертному залі Нью-Йорка Карнегі-холл. Професор Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського (1998), член Правління Національної спілки композиторів України, член правління Українського фонду культури і Національної комісії з питань культури при Юнеско. Творчість І. Карабиця охоплює всі музичні жанри. Симфонічні твори, інструментальні концерти, великі вокально-хорові жанри, естрадні джазові, масові композиції, музика до кінофільмів (робота з видатними режисерами М. Мащенко, В. Івановим, М. Зазєєвим-Руденко), театральним постановкам – всі вони вирізняються яскравим індивідуальним композиторським стилем. Для нього характерне вдале поєднання традиційних музичних форм у поєднанні із сучасними засобами музичного мислення. Композитору притаманна масштабність ораторіальних творів і симфоній, що існує поряд із витонченістю інструментальних і вокальних композицій. Митець стояв у витоків необарочних тенденцій в українській музиці. Концерт для хору,
оркестру, солістів на тексти Г. Сковороди «Сад божественних пісней» став знаковим для медієвістичного напрямку вітчизняної музичної культури у апеляції до творів Бортнянського, Березовського та Веделя. Мислення Карабиця як композитора демонструє експресивнодраматичний тип висловлення і пошук яскравого індивідуального стилю. У 1980-х роках визначилось тяжіння композитора до концертної масштабності у втіленні філософської тематики, громадянських мотивів (теми Батьківщини, пам’яті, морального обов’язку). У симфонізмі проявляється драматургія різних жанрових начал у синтезі з новітніми технологіями. Такі твори І. Карабиця, як «Голосіння», «П’ять пісень про Україну», цикл «Мати» на тексти Б. Олійника, ряд інструментальних творів увійшли до золотого фонду українського музичного мистецтва. Музика композитора широко відома в Україні та за її межами, виконується у США, Канаді, Франції, Фінляндії, Австралії, Великобританії. Твори Карабиця записано у фонд Українського радіо, CD, видані в України та за її межами.
«Шевченківський березень» з ювілярами XXІ фестиваль мистецтв присвятили пам’ятним датам від дня народження видатних композиторів Упродовж місяця на різних майданчиках міста проходили виставки, концерти, літературно- та поетично-музичні композиції, Глієр-фест «Духовні джерела України», а завершив фестиваль яскравий творчий звіт студентів та колективів організатора подій — Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра. Марія КАТАЄВА. Фото Олексія ІВАНОВА | «Хрещатик» 02/04/2015
Масштабна мистецька акція найстарішого професійного музичного навчального закладу України — Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра — носить назву «Шевченківський березень» не лише тому, що її проведення збігається з Шевченківськими днями. Ідеї та зміст фестивалю, зокрема збереження, підтримка та пропаганда вітчизняного мистецтва і культурних традицій, випливають із розуміння значення творчості та особистості Тараса Шевченка як духовного батька українського народу. До програми «Шевченківського березня — 2015» традиційно увійшли три основних цикли: цикл творчих звітів виконавських кафедр та творчі конкурси; цикл, присвячений шевченківській темі та цикл, приурочений до визначних подій музичного календаря. Цьогорічний збіг ювілейних дат — 140-річчя від дня народження Рейнгольда Глієра, 120-річчя Бориса Лятошинського,
125-річчя від дня народження Левка Ревуцького та 70-річчя Івана Карабиця — надихнув «глієрівців» на проведення «фестивалю у фестивалі», Глієр-фесту «Духовні джерела України».
Завершив «Шевченківський березень» творчий звіт солістів і творчих колективів КІМ ім. Р. М. Глієра 25 березня в Колонній залі ім. М. Лисенка Національної філармонії України. «Це, певно, кращий звітний концерт за останні роки, на якому були представлені всі жанри,— поділився враженнями ректор КІМ ім. Глієра, композитор Олександр Злотник.— Виступали різні колективи: квінтет саксофоністів із духовим оркестром, симфонічний оркестр, оркестр народних інструментів. хори (камерний і жіночий), солісти, вокалісти — всі вони продемонстрували чудовий рівень, і нам є чим пишатися». Відзначив ректор і концерт «Рейнгольд Глієр та його учні» 20 березня, присвячений цьогорічним ювілярам: «На ньому вперше відбулася світова прем’єра симфонії Сергія Прокоф’єва, який був учнем Глієра. Її він написав 1902-го у віці 11 років, присвятивши своєму вчителю. Симфонію в Московському архіві літератури та мистецтв знайшов Кирило Карабиць».
За словами Олександра Злотника, щороку виконавці та творчі колективи Інституту музики дають близько 220 концертів, а в минулорічному конкурсі Міносвіти заклад був визнаний кращим серед усіх творчих закладів України. «Ми прийняли багато студентів з Донецької консерваторії та Луганської музичної академії, наразі в нас навчається близько 950 студентів,— додає ректор.— Головною ж проблемою закладу і досі залишається відсутність концертної зали — ми втратили її ще 1941 року, коли будівлю було підірвано під час воєнних дій»
Елена Качанова «Рейнгольд Глиэр и его ученики» 20 марта киевская музыкальная элита стала свидетелем интереснейшего события – в рамках ХХI Фестиваля искусств «Шевченковский март» состоялся творческий вечер «Глиэр и его ученики». Так уж случилось, что в этом году совпало несколько юбилеев выдающихся украинских композиторов:140-летие со дня рождения Рейнгольда Глиэра, 125-летие со д. р. Льва Ревуцкого, 120-летие со д. р. Бориса Лятошинского и 70-летие со д. р. Ивана Карабица. Это отразилось и в самой программе концерта, сделав его знаковым событием академического музыкального мира. Настоящим открытием вечера стала мировая премьера произведения Сергея Прокофьева – ученика Р. М. Глиэра. Заинтригованы? Но все по порядку. Обстановка Само музыкальное событие, как и все его организационные подробности долго держали в секрете. И вот, наконец, интрига потихоньку начала рассеиваться. Для проведения концерта организаторы выбрали весьма необычное место: огромный зал-холл на территории Галереи «Д12». Пространство зала разделили на несколько «зон»: в центре небольшим полукругом были выстроены стулья, по бокам виднелись диванчики, а в правом секторе стояли удобные кресла-«мешки». Все это создавало общую теплую атмосферу большой дружной компании. Тише, идет концерт! Вечер открыл струнный ансамбль (худ. руководитель – Леонид Шухман) в сопровождении – Александра Черного (рояль). Музыканты исполнили вальс Р. Глиэра. Струнный ансамбль на сцене сменил женский хор под руководством Галины Горбатенко (концертмейстер – Елена Марценковская). Коллектив отличался необычайной слаженностью звучания, представив вниманию несколько миниатюр Р. Глиэра. Первым сюрпризом вечера стало появление на сцене правнука легендарного композитора Р. М. Глиэра – Кирилла Новосельского. В своем обращении он отметил: «Нашу семью очень радует, что на родине Рейнгольда Морицевича настолько возвышенно и творчески отмечают это событие. Ведь и сам Глиэр часто говорил, что музыка –это тот универсальный язык, который объединяет людей, живущих совершенно по разные стороны океана. Это
тот язык, на котором можно говорить, понимать друг друга и сотрудничать. Поэтому, с помощью этого «правильного» творческого языка мы будем восстанавливать те мосты, которые люди других профессий разрушают». Музыкальную программу продолжил духовой оркестр под руководством Владимира Думы (солистка – студентка III курса колледжа Глиэра – Анна Кива), исполнив Романс Глиэра (ор.35 №6) в переложении Ю.Мельника. Сама драматургия вечера была выстроена таким образом, чтобы ни секунды не дать зрителю скучать: на сцене чередовались разнообразные исполнительские составы (от сольных исполнителей до ансамблей и оркестров), музыкальные жанры, образы и настроения. Следующим на сцене появился хоровой коллектив, с двумя обработками украинских народных песен. Протяжно-скорбные лирические настроения «Прилетіла перепілонька» сменились задорно-игривыми мотивами «У перетику ходила» (на сл. Т. Шевченка). Стоит отметить еще одно организационное решение: пространство сцены позволило максимально сократить время на подготовку следующего номера. Так, за спиной у еще выступающего хорового коллектива разместился симфонический оркестр (под руководством студента второго курса НМАУ им. П. И. Чайковского –Артема Кузьменко). Он и представил всеобщему вниманию третью часть Симфонии №2 Льва Ревуцкого. Обволакивающее оркестровое звучание создало целую «историю», где музыкальные события сменяли друг друга, подобно изображениям калейдоскопа. Увенчивали произведение бравурные фанфары, символично утверждая победоносные мотивы украинской народной «А ми просо сіяли». В следующем музыкальном «блоке», логически продолжившим вечер, была представлена музыка Ивана Карабица. Но сначала на сцену была приглашена его жена, доктор искусствоведения, профессор НМАУ им. П. И. Чайковского – Марьяна Копица-Карабиц, которая поделилась со слушателями воспоминаниями о своем муже: « Иван Федорович вспоминал, как поехал в далекую Аргентину общаться с композиторами-коллегами. Когда они сидели в кафе, к ним подошел официант, спросив «Откуда прибыл этот гость?» Когда ему ответили «Из Украины», тот недоуменно спросил «А где это, в Африке?» Ивану Карабицу тогда стало очень горько, и, вернувшись в Украину, он решил, что каждый на своем месте должен что-то делать. Так и родился «Kyiv Music Fest» фестиваль, который познакомил нас с мировыми звездами композиторского и исполнительского творчества. Так мы вышли на связь и с талантливыми украинскими композиторами, разбросанными по всему миру (и во Франции, и в Америке, и в далекой Японии)».
Первым произведением, открывшим музыку Ивана Карабица этим вечером, стала фортепианная Сонатина. Её исполнила студентка III курса КИМ им. Р. М. Глиэра – Юлия Бытюкова. Юная пианистка продемонстрировала яркую образность, скорость переключений и владение характерами в музыке. Следующий номер по праву можно было бы отнести к психологической кульминации вечера. Скрипач Эдуард Онищенко исполнил собственное произведение – Фантазию, посвященную И. Карабицу, в сопровождении концертмейстера – Евгения Колечко. В произведении можно было уловить образ «послушно идущего времени», душевную боль и воспоминание о прекрасном: изломанные обрывки проникновенных мелодий прорывались сквозь нарочитую, грубую механизированную музыкальную ткань. Каждый слушатель нашел в этом произведении что-то свое: отклик на внешние, или внутренние события. В этих нескольких минутах было заключено столько боли и безысходности, что в зале, возможно, не осталось ни одного человека, которого бы не тронуло это произведение. Не успела отзвучать скрипичная Фантазия, как публику в буквальном смысле ошарашил музыкальный «взрыв» – духовой оркестр под руководством В. Думы исполнил Увертюру И. Карабица «Святковий Київ». Оригинальным свежим штрихом послужила также цитата из «Призрака оперы», которую оркестр так мастерски поместил в середину Увертюры. Кардинально иная образность, танцевальные ритмы – все это произвело настоящий фурор. Финальный «аккорд». И вот главный сюрприз вечера: все собравшиеся в зале стали свидетелями мировой премьеры первой юношеской симфонии Сергея Прокофьева, написанной им в одиннадцатилетнем возрасте, в селе Сонцовка (Донецкая область). На сцене появился сын украинского композитора Ивана Карабица – Кирилл Карабиц (дирижер Борнмутского симфонического оркестра (Великобритания), художественный руководитель I, CULTURE Orchestra (Польша). Он нашел рукопись симфонии в московском архиве литературы и искусств. Кирилл Карабиц: «Несколько лет назад я находился в Москве во время представлений в Большом театре, а в свободное время – наведывался в архив литературы и искусства, мечтая подержать в руках рукописи С. Прокофьева. И, натолкнувшись на это маленькое произведение, я понял, что это – именно та симфония, с которой одиннадцатилетний С. Прокофьев пришел на первое занятие по композиции к Р. Глиэру. В свою очередь, Р. Глиэр – гениальный педагог, увидев перед собой невероятно талантливого ребенка, начал на примере этой симфонии учить С. Прокофьева композиции. Лично для меня (надеюсь, что и для вас) эта премьера – очень эмоциональное событие. Не только потому, что это маленькое произведение не
исполнялось еще никогда, но и потому, что оно написано в Донецкой области». В завершении концерта, оркестром под руководством известного дирижера была проникновенно исполнена обещанная премьера, что, казалось, сам Рейнгольд Глиэр смотрит на исполнителей теплым, добрым и немного ностальгическим взглядом.
Дирижер Кирилл Карабиц: "Неизвестная музыка юного Прокофьева впервые прозвучит в Киеве" Леся Ильенко 13 марта
В столице стартовал XXI фестиваль искусств "Шевченковский март-2015". В программе: концерты молодых исполнителей, конкурс юных пианистов имени Елены Вериковской, проект "Духовні джерела України". Адреса "Шевченковского марта" — как музеи, так и концертные залы. Гостеприимно принимают творческие мероприятия Киевский институт музыки имени Р.Глиэра, Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Мероприятия пройдут также в колонном зале имени Н.Лысенко, Национальной филармонии Украины, Национальной музыкальной академии имени П.Чайковского. История становления Киевского института музыки имени Р.Глиэра тесно связана с историей отечественного музыкального искусства. Неотъемлемой составляющей этого процесса всегда была концертная деятельность преподавателей и студентов института. Традициям демократичных концертов, лекций, творческих проектов — более 145 лет. Фестиваль искусств, проведение которого совпадает с Шевченковскими днями, существует с 1995 г. и продолжает профессиональную, просветительскую, духовную миссию. Особенностью "Шевченковского марта-2015" является празднование юбилеев выдающихся музыкантов: 140-летия со дня рождения Рейнгольда Морицевича Глиэра; 120-летия классика украинской музыки ХХ в. Бориса Николаевича Лятошинского; 125-летия со дня рождения украинского композитора Льва Николаевича Ревуцкого; 70-летия украинского композитора, педагога, музыкального деятеля Ивана Федоровича Карабица. Это совпадение юбилейных дат подвигло глиэровцев на новую форму — "фестиваль в фестивале": Глиэр-Фест "Духовні джерела України". Новинка в концептуальном развитии фестиваля — расширение круга партнеров из числа учебных заведений г. Киева с целью консолидации молодежи вокруг национальной идеи. Потому фестиваль и откроет "Фольклорная фантазия "Мы — украинцы!" с участием студентов Киевского института музыки имени Р.М.Глиэра, Киевского
национального университета им. Тараса Шевченко, Национальной академии внутренних дел, Национального авиационного университета, Киевской муниципальной академии танца им. С.Лифаря, Киевского городского дома учителя, Киевского транспортно-экономического колледжа, Киевского медицинского колледжа, Киевского колледжа легкой промышленности. Завершит фестиваль творческий отчет солистов и творческих коллективов КИМ имени Р.М.Глиера 25 марта в Колонном зале имени Н.Лысенко Национальной филармонии Украины. Среди ближайших мероприятий "Шевченковского марта2015" — "Кобзарю! Знов до тебе я приходжу!": творческий отчет оркестра народных инструментов (14 марта, Национальная музыкальная академия; ГлиэрФест "Духовні джерела України": концерт победителей конкурса студентовкомпозиторов памяти И.Карабица (17 марта, Киевский институт музыки); концертное исполнение оперы Н.Лысенко "Утопленная" (20 марта, Киевский институт музыки); проект "Антология украинской музыки": Р.Глиэр и его ученики (Национальный музей Т.Шевченко, 24 марта). Знаменательное событие в афише "Шевченковского марта-2015" — концертная программа по случаю 140-летия со дня рождения Р.Глиэра, 125-летия со дня рождения Л.Ревуцкого, 120-летия со дня рождения Б.Лятошинского, 70-летия со дня рождения И.Карабица. Мероприятие пройдет в Киевском музее "Духовні скарби України" в рамках Глиэр-Феста "Духовні джерела України". В программе концерта будет представлен музыкальный артефакт — первая симфония Сергея Прокофьева. Найденная известным дирижером Кириллом Карабицем, эта симфония написана за 10 лет до создания широко известной симфонии №1 "Классической" (1917 г.). На рукописи найденной симфонии рукой юного Прокофьева написано "Моему дорогому учителю Р.М.Глиэру". Рассказывает Кирилл Карабиц: "Это была первая попытка 11летнего Прокофьева написать симфонию под руководством своего учителя Глиэра. Я нашел рукопись этой части (финала симфонии 1902 г.) в московском архиве литературы и искусств. Итак, доселе неизвестная музыка юного Прокофьева впервые прозвучит именно в Киеве". На фестиваль "Шевченковский март-2015", где и состоится мировая премьера юношеской симфонии под управлением Кирилла Карабица, приглашены потомки Р.М.Глиэра.
Рейнгольд Глієр та його учні Диригент Кирило Карабиць представить на фестивалі свою знахідку — юнацьку симфонію Сергія Прокоф’єва
19 березня, 2015 У рамках XXІ фестивалю мистецтв «Шевченківський березень» згадають цьогорічних митців-ювілярів: Рейнгольда Глієра (140-річчя від дня народження), Левка Ревуцького (125-річчя від дня народження), Бориса Лятошинського (120річчя від дня народження) та Івана Карабиця (70-річчя від дня народження). Ця обставина надихнула «глієрівців» на проведення «фестивалю у фестивалі» — Глієр-фест «Духовні джерела України». У п’ятницю прозвучать твори Глієра, Ревуцького, Лятошинського та Карабиця у виконанні творчих колективів та солістів КІМ ім. Р. М. Глієра. Кульмінацією програми стане презентація музичного артефакту — першої симфонії Сергія Прокоф’єва. Знайдена відомим диригентом Кирилом Карабицем ця симфонія написана за 15 років до створення широко відомої симфонії №1 «Класичної» (1917 р.). На рукописі симфонії рукою юного Прокоф’єва написано «Моему дорогому учителю Р. М. Глиеру». — Це перша спроба написання симфонії 11-річним Прокоф’євим під керівництвом свого вчителя Глієра. Я знайшов рукопис цієї частини (фінал симфонії 1902 р.) у Московському архіві літератури та мистецтв. Симфонію ніколи ще не виконували, — розказав «Дню» Кирило КАРАБИЦЬ. Світову прем’єру юнацької симфонії Сергія Прокоф’єва виконає Симфонічний оркестр КІМ ім. Р. М. Глієра під орудою К. Карабиця. На цю знаменну подію запрошені нащадки Р. М. Глієра: онука Сента Глієр і правнук Кирило Новосельський. Концерт «Р. Глієр та його учні» відбудеться 20 березня у залі музею «Духовні скарби України».
Найвідоміший український диригент Кирило Карабиць дасть концерт у Києві Кульмінацією програми стане презентація музичного артефакту – першої симфонії Сергія Прокоф'єва В рамках Фестивалю мистецтв "Шевченківський березень" 20 березня відбудеться концерт "Р. Глієр та його учні", присвячений чотирьом ювілеям, більшість з яких відзначаються в цьому році: "140-річчя з дня народження Рейнгольда Глієра, 125річчя від дня народження Левка Ревуцького, 120-річчя з дня народження Бориса Лятошинського, 70-річчя з дня народження Івана Карабиця". Ця обставина надихнуло "глієрівців" на проведення "фестивалю у фестивалі" – Глієр-фест "Духовні джерела Україна". 20 березня прозвучать твори Глієра, Ревуцького, Лятошинського та Карабиця у виконанні творчих колективів та солістів КІМ ім. Р. М. Глієра. Кульмінацією програми стане презентація музичного артефакту – першої симфонії Сергія Прокоф'єва. Найдена відомим диригентом Кирилом Карабицем, ця симфонія написана за 15 років до створення широко відомої симфонії №1 "класичної" (1917 р.). На рукописи симфонії рукою юного Прокоф'єва написано "Моєму дорогому вчителю Р. М. Глієру".
Кирило Карабиць: "Це перша спроба написання симфонії 11-річним Прокоф'євим під керівництвом свого вчителя Глієра. Я знайшов рукопис цієї частини (фінал симфонії 1902) в московському архіві літератури і мистецтв. Я впевнений, що вона ніколи ще не виконувалася". Світова
прем'єра
юнацької
симфонії
Сергія
Прокоф'єва
відбудеться
під
керівництвом Кирила Карабиця. Симфонію виконає Симфонічний оркестр КІМ ім. Р. М. Глієра. На цю знаменну подію запрошені нащадки Р. М. Глієра: внучка Сента Глієр, правнук Кирило Новосельський.
Традиции продолжаются В музее «Духовные сокровища Украины» (в рамках XXI фестиваля искусств «Шевченковский март» ) прошел концерт «Рейнгольд Глиэр и его ученики» Любовь Морозова 25 марта, 2015
Центральным событием программы стала мировая премьера фрагмента детской симфонии Сергея Прокофьева, найденного в московских архивах и исполненного дирижером Кириллом Карабицем совместно с Симфоническим оркестром Киевского института музыки имени Глиэра. Главный дирижер Борнмутского симфонического оркестра и художественный руководитель крупнейшего молодежного оркестра на территории Восточной Европы I, Culture Orchestra Кирилл Карабиц родился и вырос на одной из центральных улиц Киева, сейчас обитает с семьей в Париже, но душой привязан к земле своего отца – Донбасскому региону. В его планах – устроить фестиваль симфонической музыки в одной из соляных шахт, кроме того, Кирилл – активный пропагандист творчества Ивана Карабица, уроженца села Ялта на Донеччине, и фанат Сергея Прокофьева, чье детство и отрочество прошли в селе Сонцовка (теперь – Красное Донецкой области). Об украинских истоках мелоса Прокофьева и степном ветре в его партитурах дирижер может говорить часами и вот уже несколько лет занят записью полного собрания симфоний классика с Борнмутским симфоническим для лейбла Onyx. Пару лет назад, работая в Большом театре и регулярно заглядывая в Архив литературы и искусства, Кирилл Карабиц неожиданно для себя обнаружил рукопись детской симфонии Прокофьева. На титульной странице рукой 11-летнего мальчика выведено посвящение его 28-летнему учителю Рейнгольду Глиэру – именно с этой партитурой Сережа Прокофьев пришел на первый урок по композиции. Единственную сохранившуюся часть, Presto,
Карабиц исполнил с Симфоническим оркестром Киевского института музыки им.Р. Глиэра – это светлая соль-мажорная пьеса в сонатной форме, в которой еще слабо угадывается будущий почерк композитора с его резкими гармоническими прыжками, зато уже присутствует ни с чем не сравнимый прокофьевский задор. Оркестровка местами напоминает укрупненный струнный квартет, но в целом сложно поверить, что автор сочинения – ребенок, еще труднее – что написано оно в 1902 году в донбасском селе. Помимо этой премьеры в программу концерта вошло еще несколько редких партитур Глиэра и его учеников. Кстати, все четверо в этом году юбиляры: 140 лет исполняется со дня рождения Рейнгольда Морицевича, 125 – со дня рождения Левка Ревуцкого, 120 – Борису Лятошинскому и 70 исполнилось бы Ивану Карабицу. Институт им.Р.Глиэра решил отметить эти даты собственными силами, задействовав практически все свои студенческие коллективы. Пожалуй, наибольший восторг вызвал женский хор под управлением Галины Горбатенко: 34 девушки спели три хора Глиэра – «Осень» на стихи Аполлона Майкова (по проработке образов не уступающую «Лесному царю» Франца Шуберта), «Из моря смотрит островок» на текст Перси Шелли (очень близкий одноименному рахманиновскому романсу) и «Сияет солнце» на стихи Федора Тютчева. Учитывая тот факт, что женский хор Института музыки им.Р. Глиэра полностью обновляется каждые 3-4 года, остается загадкой, как его руководителю из года в год удается сохранять тот же его совершенный облик, которым коллектив обладал и десятилетие, и двадцатилетие тому назад. Но факт остается фактом – и кристально чистые унисоны, и темповая гибкость, и ювелирная точность интонаций, да и сам неповторимый тембр хора присущ любому его составу. Другой хор – смешанный, под управлением Зои Томсон – взял на себя исполнение обработок народных песен. «Прилетіла перепілонька», «У перетику ходила» Ревуцкого и «Коло млину, коло броду» в обработке Лятошинского в их трактовке устойчиво балансировали на грани академической и народной культуры. Традицию парковых оркестров, неотъемлемых в эпоху перечисленных классиков, подхватил духовой оркестр под руководством Владимира Думы. Романс ор.35 №6 Глиэра в переложении для духового оркестра увлек слушателей в мир лирической созерцательности, а увертюра «Праздничный Киев» Карабица, остроумно нанизавшая на себя интонации мюзикла «Призрак оперы» Эндрю Ллойда Уэббера, напротив, внесла яркий развлекательный элемент…
Творчество Ивана Карабица в программе было представлено максимально разнопланово: Юлия Битюкова исполнила одну из наиболее радикальных его фортепианных партитур – Сонатину, сопрано Татьяна Рыба спела эстрадную песню на стихи Юрия Рыбчинского «Моя земля – моя любов». Кроме того, еще один студент Института Эдуард Онищенко сыграл собственное произведение, посвященное Карабицу – скрипичную Фантазию, вобравшую в себя и эмоциональную напряженность творчества Ивана Федоровича, и присущую ему опору на фольклор без прямого цитирования, и яркую жанровость. С теплыми словами в адрес киевской публики в концерте выступил и правнук Рейнгольда Глиэра Кирилл Новосельский, приехавший на торжество из России, но облачившийся в украинскую вышиванку. По его словам, в подмосковных поселках, небольших музеях и школах, а также в Национальном культурном центре Украины на Арбате прошли торжества в честь прадеда, однако ни Московская консерватория, ни Союз композиторов России не вспомнили о юбиляре! Кстати, месяц назад Кирилл Новосельский был гостем научной конференции в Житомире, посвященной Лятошинскому и Глиеру. О киевском же концерте правнук композитора сказал: «Для нашей семьи очень волнительно быть здесь в эти дни, они – высшая точка празднования». Любовь МОРОЗОВА
Глієр-фест об’єднає чотири ювілеї У березні — світова прем’єра симфонії Прокоф’єва 26 лютого, 2015
Особливістю цьогорічного фестивалю буде відзначення 140-річчя від дня народження видатного музично-громадського діяча, композитора, педагога, диригента і директора Київської консерваторії (1914—1920 рр.) Рейнгольда Моріцевича Глієра; 120-річчя класика української музики ХХ ст. Бориса Миколайовича Лятошинського (учня Р.М.Глієра); 125-річчя від дня народження видатного українського композитора Левка Миколайовича Ревуцького (учня Р.М. Глієра); 70-річчя видатного українського композитора, педагога, музичного діяча Івана Федоровича Карабиця (учня Б.М. Лятошинського). Цей збіг ювілейних дат надихнув «глієрівців» на нову форму — проведення «фестивалю у фестивалі» — Глієр-фест «Духовні джерела України». У програмі буде представлено музичний артефакт — Першу симфонію Сергія Прокоф’єва, що була знайдена відомим диригентом Кирилом Карабицем. Ця симфонія написана за 10 років до створення широко відомої симфонії №1 «Класичної» (1917 р.). На рукописі рукою юного Прокоф’єва написано: «Моему дорогому учителю Р.М. Глиэру». В рамках фестивалю відбудеться світова прем’єра юнацької симфонії під орудою К. Карабиця, на яку запрошено нащадків Р.М. Глієра. ХХІ «Шевченківський березень» розширить коло партнерів, зокрема тісною співпрацею з Музеєм «Духовні скарби України». В його експозиції поєднуються давнина і яскрава сучасність. У залі музею «глієрівці» продемонструють нові підходи до змісту, масштабу, побудови концерту, в якому візьмуть участь чотири оркестри, ансамбль струнних інструментів, два хори, солісти та ансамблі малих форм. Завершиться форум творчим звітом солістів і творчих колективів КІМ ім. Р.М. Глієра 25 березня у Національній філармонії України.