«Нагорода. Дитячі оповідання» by Alraid

Всеукраїнська асоціація «Альраід» дбає про маленьких мусульман і намагається зробити їхнє дозвілля цікавим і корисним. В ісламських культурних центрах асоціації діють дитячі клуби вихідного дня, недільні школи арабської мови та ісламської етики, гуртки вивчення Корану. «Альраід» пропонує майстер-класи, конкурси, квести, організує екскурсії та літні табори, видає літературу для дітей. www.arraid.org www.islam.com.ua www.islam.in.ua

islam.com.ua

НАГОРОДА ДИТЯЧІ ОПОВІДАННЯ

Київ – 2017

islam.com.ua

Нагорода. Дитячі оповідання. — Київ, 2017. — 76 стор.

Літературно-художнє видання

Дитячі оповідання з газети «Арраід» Художник Тетяна Юшина Відповідальна за випуск Ольга Фриндак Перекладач і літературний редактор Андрій Шавирін Дизайн та верстка Тетяни Юшиної

Підписано до друку 12.10.2017 Бумага офсетна. Друк офсетний. Тираж 3000 екз.

islam.com.ua

Ассаляму алейкум, любі друзі! Оповідання, що ввійшли до цієї книжки, колись були опубліковані на дитячій сторінці газети «Арраід» і так сподобалися читачам, що ми наважилися видати їх окремою збіркою. Їх герої — звичайні діти, що вчаться бути сміливими, добрими, цінувати дружбу й любов, жертвувати собою заради інших і радіти буденним речам як милості Аллага. Мудрість Корану й хадисів допомагають їм розуміти цей світ і чинити правильно в будь-якій ситуації. Приємного та корисного читання!

islam.com.ua

МІСТО ПРОРОКА Усман із татом закінчили свій хадж і вирушили зі священної Мекки до Медини. За вікнами автобуса простягалася пустеля. Це не була суцільна рівнина, вкрита піском, як уявляв Усман перед тим. Раз у раз обабіч дороги здіймалися кам’янисті пагорби. Видолинки з зеленими острівцями пальм то виринали, то знов ховалися за піщаними дюнами. – Тату, чому Медина так називається? Це ж просто «місто» по арабському, ні? – спитав Усман, сидячи поруч батька. – Не зовсім, синку. Повна назва цього міста – Мадінату н-Набі, що означає «Місто Пророка». А колись воно називалося Ясриб. – А чому назву змінили? Там народився Пророк? – Ні, Мухаммад (мир йому і благословення) народився в Мецці. Ставши пророком, він закликав людей до віри в одного Аллага. Мекканці були тоді багатобожники, поклонялися численним «богам»-ідолам. Попервах вони глузували з Пророка та перших мусульман, а потім стали всяко знущатися: кидали в них багнюкою та камінням, били їх, мучили. Згодом багатобожники оголосили мусульманам бойкот: ніхто не продавав їм харчів та одягу, ніхто не спілкувався з ними. Вірні терпіли голод і холод, але не зрікалися ісламу... Так було три роки.

islam.com.ua Декому з мекканців стало шкода мусульман, і вони вмовили інших припинити бойкот. Але найзатятіші вороги ісламу не заспокоїлися – вони задумали вбити Пророка і намагалися не раз, та Аллаг не дозволив їм. Якось до Мекки прибули люди з Ясриба. Мухаммад (мир йому і благословення) розповів їм про іслам, і вони одразу навернулися, а за рік привели до Мекки земляків – і ті так само стали мусульманами. Усі вони заприсяглися Пророкові. Скоро в Ясрибі було багато мусульман, і одного дня понад сімдесят вірних прибули до Мекки, щоби таємно присягнути Пророкові. Вони запропонували йому та іншим мусульманам свій захист. Погодилися на тому, що мекканські мусульмани переселяться до Ясриба, де для них безпечніше, і де чекають брати за вірою. – Вау! – очі Усмана світилися. – Як добре, що вони погодилися! І Пророк, і всі переїхали?

islam.com.ua – Ні, Усмане, Пророк – не одразу. Мусульмани їхали таємно, купками, родинами: багатобожники не хотіли відпускати своїх родичів. А Пророк (мир йому і благословення) поїхав чи не найостанніший. Було це так. Розлючені багатобожники поклали собі: вони накинуться на Мухаммада разом, силою, щоб кожен ударив його мечем – провина за його смерть ляже на всіх, і родичі Пророка не зможуть помститися кожному. Вони врадилися напасти на посланця Господа вночі, щойно він вийде з дому, але ангел Джибрил, посланий Аллагом, попередив Мухаммада (мир йому і благословення). Пророк пішов до свого найліпшого друга, Абу Бакра, і повідомив, що вночі вони мусять покинути Мекку. Абу Бакр давно чекав на це та мав напоготові двох верблюдиць для важкої подорожі. Пророк (мир йому і благословення) вернувся додому, а коло його дверей почали збиратися люди, озброєні мечами. Мухаммад попросив свого двоюрідного брата Алі лягти замість нього в ліжко та вкритися його плащем. Алі так і вчинив. Ті, хто пильнував будинок, подумали, що спить Мухаммад (мир йому і благословення). Раптом Аллаг осліпив їх на якийсь час, і вони навіть не помітили, як Пророк вийшов із хати. Виходивши, він узяв жменю землі й посипав на голову кожному з них. Аж уранці вороги виявили підміну. – А як же Алі? – непокоївся Усман. – Вони схопили його й добивалися, де Мухаммад (мир йому і благословення), але сміливець нічого не сказав. Йому мусили дати спокій, і за кілька днів він так само вирушив до Ясриба. Багатобожники оголосили

islam.com.ua нагороду: сто верблюдів тому, хто віддасть Пророка живим або мертвим. – А де ж був Пророк? Він устиг виїхати до Ясриба? – Пророк та Абу Бакр прямували геть в інший бік. Вони сховалися в печері на одній з гір поблизу Мекки. Третього дня багатобожники, шукаючи Мухаммада по всіх околицях, прийшли до печери. Вони стояли так близько, що Абу Бакр злякався за життя посланця Аллага, та Пророк заспокоїв його: «Не журися, Аллаг з нами!» І справді сталося чудо: саме перед цим павук заплів павутиною вхід до печери, а голубка тут же звила гніздо – багатобожники подумали, що сюди ніхто не заходив, бо павутина була ціла, а в гнізді сидів птах. Вони пішли геть, і Абу Бакр із Пророком вирушили далі. Друзі привели їм верблюдиць, а дочка Абу Бакра, Асма, принесла харчів на дорогу. – Вони, мабуть, довго їхали, – мовив Усман. – От ми автобусом уже три години їдемо, але ж верблюд іде поволі! – Твоя правда, – відповів батько. – Пророк і Абу Бакр були в дорозі цілий тиждень. – І ніхто їх більше не шукав? – Був один: він кинувся наздогін на коні і мало не наздогнав. Але його кінь спіткнувся, і він упав на землю. Знову зліз на коня, і знову той спіткнувся... А третій раз, коли майже доскакав до Пророка та Абу Бакра, кінь його загруз у піску, і переслідник зрозумів, що його зупиняє сам Аллаг. – Аллаг боронив Мухаммада! – вигукнув хлопчик. – Так і було, Усмане. Милостивий Господь оберігав

islam.com.ua свого Пророка, давав йому поживу. Якось подорожні зупинилися коло намету, під ним сиділа жінка. Її чоловік пас вівці, а одна овечка була така слабка й худенька, що не змогла піти з отарою та лежала в затінку намету. Пророк (мир йому і благословення) попросив дозволу подоїти цю вівцю, хоч жінка пояснила, що через посуху молока нема навіть у здорових тварин. Але Мухаммад (мир йому і благословення) звернувся до Господа з благанням і надоїв стільки молока, що його вистачило не тільки мандрівникам, а й лишилося досить для господарів. Коли чоловік цієї жінки повернувся й дізнався, звідки молоко, то пообіцяв, що приєднається до Пророка за першої нагоди. Кінець кінцем подорожні прибули до передмістя Ясриба. Там на них уже давно чекали й зустріли з великою радістю. Там Пророк заклав Мечеть Куба – найпершу в ісламі. За кілька днів Мухаммад (мир йому і благословення) в’їхав до Ясриба, що відтоді називають Містом Пророка – Мединою. Уяви собі: усі, мале й старе, вийшли на вулиці зустріти посланця Аллага. Люди голосно славили Всевишнього, а діти співали радісних пісень... Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) їхав верблюдицею вулицями Медини, і кожен запрошував його до себе. Але Пророк відповів: «Дайте їй пройти, бо їй уже велено», – він мав на увазі, що Господь призначив його верблюдиці, де спинитися. Нарешті вона спинилася, подалася трохи вперед, потім вернулася на попереднє місце й стала навколішки. Виявилося, що ця ділянка належала двом хлопчикам-сиротам, і Пророк (мир йому

islam.com.ua і благословення) купив у них цю землю. Місце вирівняли, вичистили й звели там велику мечеть, а до її стіні прибудували приміщення, де жив Посланець. До речі, Мухаммад (мир йому і благословення) працював разом з усіма: носив каміння, місив глину. – А де він жив, поки мечеть будували? – спитав хлопчик. – У будинку поряд, у чоловіка на ймення Абу Аюб, – відповів батько. – Він був з ансарів. – А хто такі ансари? – По нашому це – «помічники». Так називали жителів Медини, бо вони допомогли мусульманам Мекки. А тих, хто переселився до Медини заради своєї релігії, заради Аллага та Його посланця, називали мугаджирами – це означає «пересельці», «ті, хто вчинив гіджру». Ансари та мугаджири жили як брати, усе ділили навпіл: їжу й житло, радість і горе. Разом боронили свою релігію та захищали Пророка від ворогів. – А хіба вороги не лишилися в Мецці? – здивувався Усман. – Вони лишилися там, але зовсім не заспокоїлися. Не раз після цього багатобожники збирали ціле військо та вели його на Місто Пророка. Але тепер Аллаг велів мусульманам боронити свою віру й боротися з тими, хто нападає на них. І нехай вірних було в кілька разів менше, ніж багатобожників, але вони таки здобули перемогу. Медина стала першим ісламським містом-державою, а за кілька десятків років ця держава вже досягла Африки, Центральної Азії та Європи.

islam.com.ua – Оце так! – вигукнув хлопчик і пригадав площу перед Каабою в Мецці, де прочани з цілого світу чинили обряди хаджу. Усманова уява швидко перенесла його в ті часи, коли в Мецці не було висотних будинків та електрики, коли люди їздили кіньми та верблюдами, і дива коїлися не в казках, а увіч. Хлопчик уявляв, як цими ж місцями їхав до Медини посланець Аллага (мир йому і благословення), і гаряче аравійське сонце так само сяяло в безхмарнім небі. А попереду, як і тепер, зеленіли пальмові сади Медини – світлого й привітного міста, першої держави мусульман, де люди були братами одне одному.

Батуль РУСТАМОВА Газета «Арраід» № 96 (2007)

islam.com.ua

НАШІ ПОДАРУНКИ Мама з Ахмадом ішли парком. Весна. Розпукувалися бруньки на деревах, і пробивалися перші паростки на клумбах. Настрій був чудовий. – Мамо, можна я піду в гості до Насима? Він живе недалеко від нас. Ти знаєш його маму – вона щоп’ятниці приходить учити Коран до мечеті, її звуть Рукая. Він давно запрошує мене до себе. – Так, синку, я знаю про кого ти кажеш. Дуже добре, що ви дружите. Взагалі добре, що мусульмани спілкують і дружать. Наш Пророк (мир йому і благословення) радив підтримувати гарні стосунки: ходити в гості, допомагати одне одному, дарувати подарунки. – Я подарую йому мою синю машину! Мабуть, вона йому сподобається. І мені вона вже не потрібна. Мама засміялася. – То ти даруєш, бо гадаєш, що вона сподобається Насимові, чи вона тобі вже не потрібна? – Ну, я не думаю, що вона погана. Коли вона була нова, ми завжди сперечалися, хто буде грати нею, а тепер не шкода. Нехай забирає! Мама вже не всміхалася, і Ахмад відчув, що сказав щось не те. – Знаєш, кожен із нас має хоч би намагатися жити за прикладом Пророка (мир йому і благословення). Коли його просили допомогти, він не відмовляв людям і часто віддавав останнє. І він казав: «Не увірує ніхто з вас, поки не захоче для брата свого того, чого хоче

islam.com.ua для себе». Подумай, чи хочеш, щоб хтось подарував тобі свою стару, непотрібну іграшку? Якщо так учинять з тобою, ти, напевно, образишся? Треба ставитися до людей так, як хочемо, щоб ставилися до нас. – Але ж важко віддавати улюблену іграшку! – Якщо ти зміг відмовитися від чогось на користь твого друга – цей подарунок ще цінніше. Ми всі є рівні перед Аллагом, і ніхто не має права вважати, що він у чомусь кращий і заслуговує на більше. Стався до іншого як до рівного, коли хочеш справжньої дружби та поваги. Танзіля ІСА Газета «Арраід», № 99 (2007)

islam.com.ua

НЕ ГНІВАЙСЯ! Розмазуючи кулаками по лиці злі сльози, Ахмад увігнавсь до хати й грюкнув дверима. – Я покажу вам усім, ви ще побачите! У запалі він не помітив, як перекинув мамину улюблену вазу й зупинився лиш почувши дзвін розбитого скла. Тепер ще й це, от нещастя! Хлопчик сів напочіпки й став збирати склянки. – Ахмаде, ходи до мене, будь ласка, хочу поговорити з тобою, – сказала мама. – Вибач, я ненавмисно, я не хотів, – почав він виправдовуватися. – Я знаю, що ти не хотів. А що сталося, що ти нічого не бачив перед собою? – Ці хлопці, я їм ще покажу! – і Ахмад, що був трохи заспокоївся, знову скипів гнівом від образи. Вони... – Поговорімо спочатку про тебе, як ти поводишся. Що в твоїм серці? Тільки гнів і злість. Не думаю, що в такому стані ми зможемо тут щось урадити. Треба заспокоїтися, бо гнів – поганий порадник. І хоч як неприємний гнів для інших, найтяжчий він – для того, хто гнівається. Згадай чоловіка, що просив у Пророка (мир йому і благословення) поради, і він сказав: «Не гнівайся». Той спитав ще і ще раз, але почув те саме: «Не гнівайся!» Пророк відповів так, бо гнів дуже небезпечний для душі: він поневолює та принижує навіть найповажніших. А ще кажуть, що гнів буває правед-

islam.com.ua ний тією ж мірою, як отрута – цілюща. Ліпше стишити його, перетерпіти. Перемагаючи свій гнів, ми захищаємо себе від багатьох небезпек. Гніваючись, люди кажуть неприємні слова, він спонукає до негідних учинків. Мабуть, і тобі соромно перед хлопцями? – Не думав, що колись посварюся з найліпшими друзями. Я не знав, що вони можуть таке вчинити зі мною! – Трохи заспокоймося, бо Всевишній Аллаг каже про справжніх мусульман: «[Богобоязливі] – що роздають і в радості, і в горі, що гамують гнів і пробачають людям. А Аллаг любить тих, хто чинить добро!» (Коран, 3:134). Гамуючи гнів, ми робимо добро. Злістю запалює людину шайтан, а найбільший наш ворог не буде допомагати нам, правда? Навпаки, щосили намагається відвернути нас від милості Всевишнього. Сподіваюся, ти зрозумів мене, сину? Коли образа і гнів переповнюють тебе, спробуй не піддаватися. – Тепер я думаю зовсім інакше, – сказав Ахмад, зітхнувши. – Мабуть, ми всі розпалилися й посварилися. – Добре, тепер, коли ти заспокоївся, розкажи, що сталося... Танзіля ІСА Газета «Арраід», № 98 (2007)

islam.com.ua

ДРУЖБА І РАМАДАН На перерві Настя витягла бутерброди. – Аміно, пора під’їсти, – нагадала вона подрузі. – Я не буду, – відповіла та. – Ти не голодна, чи тобі зле? Тут до їхньої парти підійшли однокласниці й стали розповідати, хто як перебув літо. – Усе добре, – встигла сказати дівчина, – поясню пізніше. На улюбленій фізкультурі Аміна відмовилася грати у волейбол. – Та що з тобою сьогодні? Ти якась дивна, – допитувалася подруга, вмираючи з цікавості. Здавалося, цей день не закінчиться ніколи… – То розповідай уже швидше, що з тобою? – спитала Настя, щойно вони вийшли зі школи. – Пам’ятаєш, я казала, що є священний місяць, Рамадан? Коли мусульмани постять від сходу сонця й до заходу… – Щось таке пригадую, – відповіла Настя. – А що, він уже настав? Аміна всміхнулася. – Так, і через те я не їла сьогодні, а грати не хотіла, бо мушу берегти сили, щоб протриматися до вечора. Ти не ображаєшся? – Оце так! Але ж дуже важко, напевно, не пити й не їсти цілий день?

islam.com.ua – Важко перші дні, а потім звикаєш, – відповіла Аміна. – Наш пророк Мухаммад (мир йому і благословення) казав: «Тому, хто в Рамадан постить, сподіваючись на нагороду Аллага, Господь пробачить його гріхи». Перед світанком ми встаємо на сухур – так називається сніданок у місяць посту. Потім молимося і вже нічого не їмо й не п’ємо до вечора. Як зайшло сонце – п’ємо трохи води, їмо кілька фініків і молимося, а вже після молитви їмо по справжньому. Вечеря в Рамадан називається іфтар. Я саме хотіла запросити тебе на неї. Прийдеш сьогодні до нас? – Звичайно, прийду! У гостях у подруги Настя побачила спільну молитву, а потім на всіх чекала смачна вечеря. Дівчата ще довго балакали про всяке з мамою Аміни, пані Мар’ям. Було так добре, що Насті не хотілося йти. Наступного дня в школі Аміна здивувалася, що Настя нічого не їсть. – Ти забула бутерброди? – спитала вона. – Навмисно не взяла: хочу знати, як це, постити. – відповіла подруга. – Я зможу! І вдвох постити легше, правда? – Дякую, мені так приємно! – сказала Аміна й обняла подругу. Так Рамадан очищає наші душі й дає відчути силу справжньої дружби. Айгуль Фатахутдінова Газета «Арраід», № 122 (2009)

islam.com.ua

НАУКА ЖИТТЯ Ільяс невтішно плакав. Його улюблений футболіст, його ідол загинув в автокатастрофі. Здавалося, світ розбився на друзки, і життя не має змислу. Ще вчора хлопчик дивився матч із ним: як він бігав по полю, який гарний забив гол! А нині... Ільяс так мріяв про знайомство, усі стіни в кімнаті обклеїв плакатами з кумиром. Недавно йому навіть купили форму – достоту як в обожуваного нападника, і Ільяс хверцював у ній на подвір’ї – на зависть сусідським хлопчакам. Він і зачіску зробив таку саму, а тепер... тепер його нема! І ніколи вже не буде. Хлопчику раптом стало страшно, бо ж і його колись зовсім не буде. І мами, й тата... Він витер сльози й вийшов із кімнати. На дивані, стомлений після нічної зміни, спав батько. Він лежав так тихо, що Ільясові раптом здалося, що він не дихає. Хлопчик торкнув його за плече. – Що? – розімкнув очі батько. – Котра година, нащо розбудив? – забурчав він, побачивши, що нема й полудня. – Вибач, тату, я думав, що ти… – Думав, думав, – бурмотав батько, повертаючись на другий бік. Ільяс був радий, що батько живий. Йому кортіло поговорити з ним, та він уже міцно спав, і хлопчик пішов на кухню, де мама готувала обід. – Мамо, скажи, усі люди вмирають?

islam.com.ua

islam.com.ua – Усі, любий, – сумно сказала мама, притуливши Ільяса. – Ти що, плакав? Бідний мій хлопчику, як мені шкода твого, як його, – вона ніяк не могла пригадати ім’я футболіста. – Мамо, а що таке смерть? – Тільки Аллаг знає, синку. Як цілий час про це думати, збожеволіти можна. Ліпше не думай. На, з’їж пиріжок. – Щось не хочу. Піду на вулицю, – буркнув Ільяс і вийшов, а мама лише зітхнула й почала мішати щось у каструлі. На вулиці було добре. Сонечко ще не дуже пекло, на черешнині з’явилися перші червоні ягоди, і хлопці ганяли м’яч. Колись би Ільяс побіг до них, але сьогодні зовсім не хотілося грати в футбол. Поки він роздумував, чим би зайнятися, у вулиці показався Мустафа. – Салям! Де йдеш? – гукнув Ільяс, підходячи до паркана. – Алейкум салям! – посміхнувся Мустафа. – Іду до мечеті, на урок. – Урок? На канікулах?! І що ти там учиш? – Ходімо разом, послухаєш. Там усім можна. – А хто ще ходить? – Щось із десятеро: Алі, Ділявер з нашої вулиці, Мамут, інші хлопці, в кого батьки до мечеті ходять. В Ільяса ні мама, ні батько до мечеті не ходили, і йому часом було цікаво зазирнути туди, але сам не наважувався. Тож він, не роздумуючи, перешугнув через паркан, і вони рушили вулицею вдвох.

islam.com.ua Ось і біла баштиця мінарету. Перед дверима мечеті Ільяс на мить зупинився, але Мустафа відчинив двері й легенько підштовхнув його ззаду: – Ходи, не бійся! Хлопчики роззулися й зайшли до великої світлої зали. Підлога в мечеті була застелена зеленим килимом. На підлозі, понад стіною, сиділи кілька хлопців і немолодий чоловік із бородою. Навчання вже почалося. – Салям алейкум, – тихо привіталися Ільяс і Мустафа. – Ва алейкум ассалям! – відповів учитель. – Сідайте, хлопці. Сьогодні в нас година питань і відповідей. Кожен може спитати те, що його турбує найбільше. А я, іншааллаг, постараюся відповісти. Як не вийде, спробуємо разом знайти відповідь. То хто перший? Усі замислилися. Ільяс дуже хотів щось спитати, але вагався. Учитель прочитав це в його очах і всміхнувся. – Як тебе звати? – Ільяс, – трохи соромлячись, відповів хлопчик. – А мене – шейх Ахмед. Здається, ти маєш питання. – Маю. Я хочу знати, що таке смерть? І для чого ми живемо, як потім однаково всі помруть? – Знаєш, Бог справді створив усіх людей так, що кожен переживе смерть. Аллаг дає життя і Аллаг забирає його, коли захоче. – Переживе... Тобто після смерті щось є? – здивувався хлопчик.

islam.com.ua

islam.com.ua – Так, Ільясе. Смерть схожа на довгий-довгий сон, але потім усі прокинуться. Настане день, коли скінчиться життя Всесвіту, і всі люди на землі, усі, хто колись жив на ній – від першої людини, Адама, до останньої, – воскреснуть. – І я, і... – хлопчик хотів назвати загиблого футболіста, але чомусь передумав. – Звичайно! Так хоче Аллаг. Це можна порівняти з насінням: воно падає в землю та «вмирає» – але з нього починає рости нова рослина. – А люди – вони ростимуть із землі, як рослини? – спитав найменший із хлопців, Абдуллаг, і всі засміялися. – Ні, Аллаг воскресить кожного з нас таким, як ми були за життя. – А хіба це можливо? – спитав Ільяс. – Для Бога це легко. Подумай сам, адже це Він створив людей, тварин, дерева, гори, хмари, планети. – А що буде потім, коли всі воскреснуть? – спитав Мустафа. – Буде Суд. Усяка людина відповідатиме перед Аллагом за свої вчинки. Добрі й погані справи важитимуть на особливих Терезах, і в кого переважать добрі – той повік житиме в раю. А в кого погані – повік горітиме в пеклі. Отже, головне наше життя почнеться вже на тім світі, після нашої смерті та воскресіння. А життя в цьому світі – дуже важливий іспит, і «прийматиме» його сам Господь. Щоб скласти цей іспит, треба не просто робити добрі справи – треба бути мусульманином, покірним Богові. Що це означає?

islam.com.ua – Молитися п’ять разів на день, постити, платити закат, з’їздити в хадж до Мекки! – згадували хлопці, перебиваючи одне одного. – Так-так, але ви забули найголовніше: треба вірити в те, що нема іншого Бога, крім Аллага, і що Мухаммад – Його раб й посланець. Ось ти, Мамуте, як це розумієш? – Ну, що не можна вірити в усяких там кам’яних ідолів або поклонятися сонцю чи місяцю. І що Мухаммад – звичайна людина, такий самий раб Божий, як усі люди. А ще він – Посланець, тобто передавав людям послання від Аллаха. – Якщо коротко, то правильно, – погодився вчитель. – Але божеством для людини може бути не тільки кам’яний ідол чи планета. Ним може стати й улюблений спортсмен, співак: коли ним захоплюються, думають тільки про нього, ставлять за мету життя зустріч із кумиром. Тобто людина забуває про Аллага, справжнього Бога, і починає поклонятися іншій людині, стає її рабом. Такі не складуть іспит у Судний день, бо найбільший гріх – відмовитися від Аллага, зробити «богом» того, хто є лиш творінням Господа. Ільяс зашарівся. Його кумир був лише людина, а він думав про нього вдень і вночі, навіть розмовляв з ним подумки й мріяв про зустріч. А що він скаже Аллагові в Судний день? Тим часом учитель розповідав, яке прекрасне життя в раю. І страх Ільяса змінився радістю й надією. Тепер він знав, що життя не скінчиться смертю, що буде вічне й прекрасне життя. Тільки треба це заслужити, і він

islam.com.ua

щосили намагатиметься бути гарним мусульманином, щоб Аллаг був задоволений ним. А ще – Ільяс вирішив це, як ішов додому, – він приведе до мечеті своїх батьків, щоби потім, у майбутньому житті, вони всі разом зустрілися в раю. Батуль РУСТАМОВА Газета «Арраід», № 100 (2007)

islam.com.ua

УЧИНОК АХМАДА Хлопці грали серед багатоповерхів на майданчику. Його недавно обладнали, й дітвора любила це місце. Тут збиралися малюки й школярі – до пізнього вечора було чути дитячий гомін. Друзі вигукували слова дитячої лічилки – хто починатиме гру? І раптом з’явилися вони – гурт семикласників, що допікали своїм шкільним товаришам і збиткувалися з них. Ця компанія часто починала сварки й суперечки, через те їх не любили й боялися. Вони розташувалися на сусідній лавці, пильнуючи чергову «жертву». Ахмад сподівався, що сьогодні минеться, і не треба буде шукати нового місця, аж тут один підвівся й підійшов до Саміра. Смикнувши Ахмадового друга за рукав, він зневажливо спитав: – У що це ти вбрався? Такі сорочки носив мій тато, як був малий, – і хлопці з його компанії зареготали, передбачаючи нову розвагу. – Є навіть фотографія в альбомі, де він стоїть у такій самій. Де ти знайшов це дрантя? Задирака був задоволений вихваткою. – Тобі що? – заперечив насуплений Самір. – Я не скіпаюся до тебе з твоїми сорочками? Що хочу, те й ношу. Ахмад знав, що мамі друга важко самій виховувати двох дітей. Самір завжди був охайний і, на подив Ахмада, ніколи не сперечався з хлопцями про те, яка мар-

islam.com.ua

ка найліпша. А ще Самір не раз виручав його й завжди ставав на допомогу. І ось із його друга кепкують – він вирішив, що не дасть його образити. Ахмад мусив щось зробити, але що? Ці хлопці старші, і їх багато. Ніхто не захоче зчепитися з ними через якийсь дурний жарт. Та якби він був на місці Саміра, чи не чекав би його допомоги? Видихнувши побільше повітря, Ахмад випалив у бік кривдника: – Не хихочи там! Як дуже сміливий, скіпайся до однокласників! Той остовпів, не чекаючи такого повороту. – Це ти мені сказав, малявко, чи мені почулося? – вимовив він нарешті.

islam.com.ua Ахмада пройняв холодний піт, але відступати не було куди. – Тобі що, вуха позакладало? – Ахмад казав це й сам собі не вірив. Аж ось старшокласник рушив просто на нього. – Ну, лиш повтори, що сказав, – зашипів він. – А ти не чув? – сміливо відповів Ахмад. – Та не лізь до нього, – тихо сказав Самір, потягнувши друга за руку. – Думаєш легко відбутися? – не вгавав задирака. Він тут-таки підскочив до Ахмада й дав йому ляпаса, а компанія на лавочці приготувалася до чергової вистави. Ахмад не в жарт злякався, бо супротивник набагато вищий і сильніший. Тим часом хлопці, що грали з ними, непомітно зникли, і друзі зрозуміли: їх просто так не відпустять. Тут на майданчик прийшли дорослі, привели малечу. Між ними був і сусід Ахмада, що часто робив усім зауваження та сердився через шум. – І тут нема спокою! Знову щось не поділили! Ану, марш усі додому! А ти, – він схопив Ахмада за руку, подумавши, що той – приводець сварки, – підеш зі мною! Побалакаю з твоїми батьками, щоб нарешті навчили тебе, як поводитись. Ахмад не пручався, а Самір пішов за ними. Звичайно, мамі Ахмада було не дуже приємно побачити на порозі розгніваного сусіда, що звинувачував її сина в хуліганстві. Вона мовчки вислухала його й спитала: – Синку, можеш пояснити, що сталося?

islam.com.ua Тут у розмову встряв Самір: – Ахмад не винен! Хлопці почали скіпатись до мене, а він заступився. Не сваріть його! Коли все з’ясували, і всі розійшлися, мама сіла навпроти сина й сказала: – Знаєш, спочатку я дуже розсердилася на тебе. Подумала, що ви знову побилися, і наші з тобою розмови – усе намарне, а твої обіцянки бути чемним – лише слова. Та сьогодні ти вчинив саме так, як радив нам Пророк (мир йому і благословення). Є гарний хадис: «Нехай той, хто побачить негоже, змінить це своєю рукою, а як не зможе – нехай змінить це словом. А як не зможе й цього – серцем, і це буде найслабший вияв віри». Ти не побоявся кривдників і заступився за друга. – Мені було страшно, – сказав Ахмад, – але я згадав, що тому, хто боїться тільки Аллага, Він допоможе і стане захисником. Аллаг додержує Свого слова! Танзіля Іса Газета «Арраід», № 101 (2007)

islam.com.ua

НАЙЛІПША САДАКА Мар’ям недавно вийшло 7 років. Дівчинка сиділа на ліжку й витрушувала свою скарбничку. Вона з братом цілий рік збирали гроші, щоб витратити їх у місяць Рамадан. – О, тут чимало! – зраділа Мар’ям. – Мама казала, що в Рамадан неодмінно треба комусь допомогти. Порахую, скільки в моїй. І ти витруси свою скарбничку! – нагадала вона Ахмадові. Монети задзвеніли, розсипавшись по його ліжку. – Ого, маємо купу грошей! – вигукнув брат. – Можна зробити щось добре – але потай. Пам’ятаєш хадис, що найліпша садака – та, що дають потай? – Ми маємо комусь допомогти, і щоб вони не знали про це? А кому? – спитала Мар’ям. – Може, сусідам, Рашидові й Фатимі? – запропонував Ахмад. – Супер! – Думаю, вони зрадіють... новому взуттю. – Так, ми купимо для них нове взуття! – погодилася сестра. Діти одразу побігли до мами – вона була на кухні й пекла фініковий кекс. – Так смачно пахне! – мовили вони разом, учувши запах печива. – Ми покуштуємо це на іфтар, – сказала мама, – коли тато повернеться з мечеті. А тепер признавайтесь, що надумали? – Ми придумали, як допомогти бідним! – почала Мар’ям.

islam.com.ua

islam.com.ua Схвильований Ахмад перебив сестру: – Ми хочемо купити нове взуття Рашидові й Фатимі! За гроші, що назбирали. – Ви хочете, щоб я пішла з вами до крамниці? – Це буде чудово! – зраділа Мар’ям. – То збирайтеся, зараз і підемо, – оголосила мама. Незабаром усі були готові й поїхали до магазину взуття. Мар’ям сама обрала гарні черевики для Фатими, а Ахмад попросив маму допомогти йому знайти кросівки для Рашида. Удома вони загорнули коробки із взуттям у подарунковий папір і стали з нетерпінням чекати ночі, щоб підкласти їх сусідським дітям. Увечері повернувся батько. На іфтар були фініки, суп із бутербродами, а потім – запашний фініковий кекс. Діти доїдали свою порцію дуже швидко, так їм кортіло віднести подарунки. Нарешті стало зовсім поночі. – Ну ось, уже час, можете йти, – сказала мама, додавши до кожної коробки записку з побажанням: «Бісмілляг! Носіть на здоров’я!» Коли вони наблизилися до будинку сусідів, Мар’ям сховалася за деревом, а Ахмад тихенько підійшов до дверей. Він поклав те, що вони принесли, просто на поріг, постукав і побіг до сестри. – Тихіше! – прошепотіла Мар’ям. – Хтось відчиняє! На ґанок вийшли Рашид і Фатима. – Дивись, хтось залишив нам подарунки! – скрикнув Рашид.

islam.com.ua Діти вдивлялися в темряву, але нікого не бачили. Вони взяли коробки й зайшли до хати. Почекавши ще кілька хвилин, збентежені Мар’ям і Ахмад помчали додому. – Тату, мамо! Вдалося! Нас ніхто не бачив, крім Аллага! – Так, ми залишили подарунки, і вони їх забрали! Вони не знають, що це від нас! – перебивала брата Мар’ям. Батьки пригорнули дітей, раді не менше за них, адже ті навчилися цінувати блага, даровані Аллагом, і вчинили добро: пожертвували те, що люблять, іншим. Наступного ранку вся родина поїхала машиною до мечеті. Проїжджаючи повз сусідський будинок, вони побачили, що Рашид і Фатима гуляють надворі – у новім взутті. Мар’ям і Ахмад весело ззирнулися. – Робімо щось таке частіше! – сказала сестра, і Ахмад кивнув головою. Газета «Арраід», № 102 (2007)

islam.com.ua

ДОБРО ЗАВЖДИ ВЕРТАЄТЬСЯ Самір любив робити добро, усім: близьким, зна йомим, простим перехожим і тваринам. Привітний і ласкавий до людей, він мав особливу мудрість і намагався завжди чинити по правді. І хоч йому не було одинадцяти, він незле знав Коран, пам’ятав багато хадисів і радо ділився знаннями з іншими. Якось Самір повертався зі школи. Дарма, що була хмарна осінь, настрій хлопчик мав чудовий, бо ніс додому гарні оцінки. Ось і будинок. Уже відчиняючи хвіртку, він побачив попід парканом цуценя-підлітка, рудого з білими вухами. Той тремтів і трохи скавчав. «Голодний», – подумав хлопчик і згадав хадис, що почув від імама в мечеті: «Подорожнього мучила спрага. Він побачив колодязь, спустився на дно, до води, й напився, а коли виліз – перед ним стояв пес. Тварина важко дихала, висолопивши язика. „Цього собаку спрага мучить, як і мене“, – подумав чоловік. Чоловік ще раз спустився до води, наповнив нею свій черевик, узяв його в зуби й не випускав з рота, поки не виліз нагору. Він напоїв собаку, і Всевишній Аллаг віддячив йому за це, пробачивши минулі гріхи. (Люди) спитали: „Посланцю Аллага, хіба нам належиться нагорода за добре ставлення до тварин?“ Пророк (мир йому і благословення) відповів: „Нагорода – за все живе“». Хлопчик дуже хотів допомогти, але взяти до себе ще одного собаку він не міг, бо в них уже жили двоє. Однак він нагодував і напоїв його – робив це щоразу, як той з’являвся. Цуценя підросло, зміцніло, але наприкінці зими десь пропало. 36

islam.com.ua

Самірові батьки тримали вівці, і хлопець допомагав пасти їх у вільний час. Одного дня він мав пригнати отару і вже був дійшов до неї, та зауважив вовка. Той наближався з яру, а дорослі були досить далеко. Зрозумівши, що сам нічого не вдіє, Самір помчав додому попередити про небезпеку... Батько з сином щодуху бігли в поле. З жахом вони побачили, що величезний вовк зовсім поряд із вівцями й, напевно, спробує схопити одну з них. Вони боялися не встигнути... Аж тут, хтозна звідки, з’явився великий рудий собака і запекло схопився з вовком! Саме той, котрого виглядів Самір! Зчинилася справжня бійка, але за курявою нічого не було видно – харкіт, гавкотня і скиг! Раптом скажений клубок розчепився, і вовк кинувся навтіки, не витримавши натиску. Рудий гнав хижака, поки той не зник у яру. Так пес віддячив Самірові за добро. Газета «Арраід», № 103 (2007)

islam.com.ua

НАГОРОДА Четвертий день накрапав дощик. Маленька Батуль сиділа коло вікна й сумно дивилася на подвір’я. На дитячому майданчику не було нікого, мокрі гойдалки стояли такі самотні. Раптом вона побачила сусіда Рустама – цей неслух і задирака стрибав босяка по калюжах. Помітивши Батуль, хлопець став показувати їй язика. З кухні почувся мамин голос: – Батуль, сонечку, ходи сюди! – Ти мене кликала? – спитала Батуль у дверях. – Ага! Сумуєш? – Трохи... – А хочеш історію? Про хлопчика Ахмада і його брата Саїда. Я почула її в мечеті, від імама. «...Вони жили з батьками в найбіднішому куточку Азії, у старій хатині на самісінькому краю вбогого селища. Тато з мамою мали роботу з ранку до ночі, однак їжі часто не ставало. Інколи батьки лягали спати голодні. Менший син, Ахмад, був слухняний і в 10 років працював як дорослий: пік хліб, обробляв поле, збирав дрова на продаж. Хлопчик мріяв ходити до школи, стати грамотним, але сім’я не мала на це грошей. Лише двічі на тиждень він ходив до мечеті, де таких самих дітей учив імам. Це було справжнє щастя для Ахмада. Його старший брат Саїд байдикував, терпіти не міг навчання, але охоче задирався з сусідськими хлопчаками. Він мріяв розбагатіти й мати власну велику отару. Якось недалеко їхньої хати став знесилений подорожній. Він побачив Саїда й попросив води.

islam.com.ua

– Старче, як хочеш пити, іди й набери – он там криниця. На щастя, з’явився Ахмад – він поспішав до мечеті. Старий звернувся до нього: – Я простую до Мекки, у хадж. У мене вже нема води, несила йти. Ляжу тут і чекатиму допомоги від Аллага... – Потерпіть, діду, я принесу вам води. Він побіг до криниці, набрав глек холодної води та прихопив із дому паляниці, що спік зранку. Старий напився, до нього повернулися сили. Перед тим, як рушити далі, він простягнув хлопцеві пакуночок. – Тримай. Ти був дуже добрий до мене. Пам’ятай, Аллаг не бариться з нагородою! Ахмад уже спізнювався до вчителя, то сховав подарунок у пазуху. Повернувшись додому, він розповів батькам про діда-прочанина та його подяку. У пакуночку була скринька, а в ній – на превеликий подив – золоті монети. З того часу життя їхнє дуже змінилося. Половину золота батько пожертвував мечеті, а на другу купив цілу

islam.com.ua отару овець і поправив хату. Тепер вони працювали менше, а на столі завжди було молоко і свіжий хліб. Ахмад зміг піти до школи, а коли виріс – став шанованим імамом. Брат Саїд став пастухом, але дуже змінився й завжди допомагав біднякам...» Сподобалась тобі історія? – спитала мама. – Дуже! – відповіла Батуль. – І я хочу допомагати людям, хочу робити добро! – І правильно. За добрі вчинки дітей Господь нагородить їхніх батьків не тільки в цьому житті, а й у наступному. Уранці сяяло сонечко. На майданчику знову грали діти, але Рустама серед них не було. Виявилося, що він захворів. Батуль сказала про це мамі, і та запропонувала відвідати сусідів. Хлопчик не виходив гуляти через температуру й дуже зрадів гостям. Вони пили чай із печивом, балакали, і Батуль, щоб розважити Рустама, розповіла історію про двох братів. – На дворі так добре, – зітхнув той, коли вона закінчила, – а вдома – нудно. Дарма я бігав босяка під дощем... Того ж дня Рустам пообіцяв своїй мамі, що більше не засмутить її, слухатиметься й допомагатиме в усьому. Анна Косара Газета «Арраід», № 102 (2007)

islam.com.ua

СВЯТО ЖЕРТВУВАННЯ Сафіє покинула іграшки й сіла мамі на коліна. – Мамусю, скоро свято? – За тиждень, іншааллаг, – відповіла мама. – А чому Алі каже, що свято називається Курбан-байрам, а тета Сусанна вчора сказала, що Ід аль-Адха? – Курбан-байрам – це «свято жертвування» в тюркських мовах, а Ід аль-Адха – те саме арабською. – А що таке жертвування? – Приносити жертву – це віддавати комусь щось дороге для тебе. Мусульмани цього дня жертвують худобу: вівці, кози, корови. Жертовне м’ясо роздають бідним людям. – А мені шкода овечок, – протягнула дівчинка. – Доню, Господь створив деяких тварин на користь людям: вівці й кози дають нам не тільки м’ясо, а й вовну – з неї роблять теплий одяг. З вовни твій светр, наприклад, або ковдра. А ще ми п’ємо смачне й корисне молоко. – І корівки дають молоко! – Розумниця ти моя! А собаки потрібні, щоб охороняти будинок або полювати, але їх людям їсти не можна, як і інших хижаків. – А ще не можна їсти свинину! – додала Сафіє. Мама ще не встигла сказати «машааллаг», а допитлива дівчинка спитала: – А що ще роблять у це свято?

islam.com.ua – За кілька днів перед святом у Мецці починається велика проща – хадж: туди приїжджають, прилітають літаками мільйони мусульман з усіх куточків землі. – Нащо? – Ти знаєш, що в Мецці – Кааба, перший Дім Аллага, місце поклоніння Всевишньому. Прочани виконують обов’язкові обряди, наприклад, сім разів обходять Каабу – це називається таваф. Потім вони п’ють воду з джерела Зам-зам, що поряд із Каабою. Ця вода не тільки найсмачніша у світі, а й з ласки Божої зцілює хвороби. – Я так хочу скуштувати цієї водички! – покликнула Сафіє. – Колись, іншааалаг, і ти здійсниш хадж. Це обов’язок мусульманина. – І що я буду робити, коли обійду Каабу і поп’ю водички? – Після цього треба сім разів пробігти між пагорбами Сафа і Марва. А ще прочани славлять Аллага, дякують за все добро, що Господь дарує людям, і просять Його ласки й прощення. А найщиріші, найголовніші молитви вірні промовляють у долині Арафат, де перебувають аж до вечора. Цей день так і називається – День Арафат. – День Арафат – це свято? – Ні, свято – наступного дня. У День Арафат мусульмани, якщо вони не в хаджі, постять. І ми з татом будемо, іншааллаг. – І ми з Алі будемо! – заявила невгамовна Сафіє. – Добре, – усміхнулася до себе мама. – А хочеш знати, що роблять прочани потім?

islam.com.ua – Звичайно! – Увечері вони збирають дрібні камінчики в місці на назву Муздаліфа, а вранці, коли настає свято, ідуть у долину Міна й кидають каміння в три великі стовпи, що символізують шайтана. – Ось чому шайтан «побитий камінням»! – здогадалася Сафіє. – Не «побитий», а «побиваний», – виправила мама, – саме так. А знаєш, як виник цей обряд? – Я знаю, мамо! – почулося з коридору. Мама з донькою так захопилися розмовою про хадж, що не почули, як Алі вернувся зі школи. – Ассаляму алейкум! – Ва алейкум ассалям! – разом відповіли мама й сестричка. – Нам у мечеті розповідали, що Аллаг велів пророкові Ібрагімові (мир йому) принести в жертву свого сина, Ісмаїла. Батько сказав про це синові, однак Ісмаїл не злякався, бо ж цього хоче Господь! Коли вони пішли до місця, де зазвичай приносили жертви, їм зустрівся шайтан у людській подобі та став відмовляти. Вони шпурляли в нього камінням – і він відступився. На згадку про це мусульмани кидають камінчики в стовпи. – І Ібрагім приніс Ісмаїла в жертву? – Сафіє мало не плакала. – А нащо Аллаг так наказав? – Не хвилюйся, Сафіє, Аллаг лише випробовував їх і їхню віру, – заспокоїв брат. – В останню мить Господь спинив руку Ібрагіма й послав їм барана – саме його вони принесли в жертву.

islam.com.ua – Ісмаїл (мир йому) виріс, – вела далі мама, – і разом із батьком побудував Каабу. Це теж був наказ Аллага. – Так от звідки взялася Кааба, – промовила дівчинка. – Тобто вони жили в Мецці? – Не зовсім так, доню. Коли Ісмаїл народився, там була гола пустеля, не росли ні трава, ні дерева. – Мамо, можна я скажу, як усе було? – спитав Алі. Йому кортіло поділитися знаннями з сестрою. – Звичайно, синку. – Аллаг повелів Ібрагімові (мир йому) відвести дружину, Гаджар, і маленького Ісмаїла в пустелю. Він мав лишити їх там – це було ще одне випробування. Дружина погодилася, бо це наказ Господа. Ібрагім пішов геть, а мати з сином лишилися самі. Скоро скінчилися харчі й вода. Малюк плакав... Гаджар забігла на пагорб – подивитися, чи не йде який караван і попросити в людей допомоги, але нікого не побачила. Вона побігла на другий – і звідти нічого не було видно. І знову – на перший... Тут Сафіє осяяла здогадка: – Я знаю, знаю! Вона бігала так сім разів, так? – Машааллаг! – похвалила мама. – Так і прочани бігають між пагорбами Сафа і Марва – на згадку про Гаджар. – То вона знайшла воду? – Ні, – відповів Алі. – Та коли вернулася сумна до малюка, побачила, що з під його ніжки задзюрчало джерело – Господь урятував їх. Згодом, коли люди дізналися, що там є вода, вони стали селитися в цьому місці. Так з’явилася Мекка.

islam.com.ua

– То це було джерело Зам-зам?! – знову здогадалася сестра. – Правда, Сафіє, – сказала мама. – От звідки все пішло – від пророка Ібрагіма! І свято жертвування – на згадку про нього і його сина? – Під час хаджу і в день свята мусульмани згадують цю історію і дякують Всевишньому за блага й за випробування, що Він їх нам посилає. Наше життя – великий іспит. І якщо ми складемо його на добру оцінку, на нас чекатиме що? – Рай! – хором відповіли брат і сестра. – Іншааллаг, – зауважила, усміхаючись, мама. Батуль Рустамова Газета «Арраід», № 115 (2009)

islam.com.ua

НОВИЙ РІК Маленький Мустафа вп’явся очима в вітрину магазину – там ряхтіла кольоровими вогниками ялинка. – А ви вже вбрали ялинку? – спитала добродушна продавчиня. – Ні, – знизуючи плечима, відповів Мустафа. – Ми не святкуємо Новий рік, – сказала з усмішкою мати хлопчика. – А як це, без подарунків? – здивувалася продавчиня. – І Дід Мороз до дитини не приходить? Мустафа з нерозумінням подивився на маму. А може, справді запросити цього Діда Мороза, що приносить подарунки? І ялинка така гарна… – А для чого Дід Мороз? – знову посміхнулася мама. – Ми самі даруємо дітям подарунки на наші свята. – Мені мама з татом багато подарували! – раптом заявив малюк. – Подарували машину таку велику, конструктор – там багато деталей, і можна навіть будинок побудувати, а ще нову піжаму, дуже м’яку, і солодощі всякі: цукерки, шоколадки… – У нас недавно було велике свято – наше, мусульманське, – пояснила мама. – То ви мусульмани… – протягла спантеличена продавчиня. – Ясно. Але ж як це, не святкувати Новий рік? – Мама, а чому всі вбирають ялинки, а ми ні? – спитав Мустафа, коли вони вийшли на вулицю. – Мусульмани мають інші свята. Наш Пророк (мир йому і благословення) велів нам святкувати тільки

islam.com.ua Ід аль-Фітр, свято закінчення Рамадану, та Ід аль-Адха – свято жертвування. До того ж убирати дерева – це звичай язичників. Колись люди думали, що дерева мають силу, можуть допомагати, лікувати, захищати людину – вони поклонялися їм, уважаючи їх за божества, просили їхньої допомоги й захисту. Або вбирали й спалювали дерева як жертву вигаданим богам. А кому насправді треба поклонятися, у кого просити допомоги? – В Аллага, – відповів хлопчик, ідучи поруч із мамою. – Правда. Так само й Дід Мороз – це просто вигадка, казка. – Казка – це погано? – спитав Мустафа, згадавши, як добрий дідусь у телевізорі роздавав дітям подарунки з мішка. – Ця казка вчить дітей, що Дід Мороз може зробити щасливим, виконати бажання, принести подарунок. Але це може тільки Аллаг, а подарунки дітям дарують батьки або інші люди – якщо Аллаг дає їм таку можливість. Він – Господь усього і тільки Він орудує всім. Хто просить чогось у казкового Діда Мороза, дерев або ідолів, хто шукає їхнього захисту чи сподівається, що вони виконають його бажання, – той чинить гріх. Це – багатобожжя, язичництво. За розмовою Мустафа не помітив, як вони прийшли додому. Тато вже повернувся з роботи й вішав щось на стіну. – Салям, тату! – закричав з порога хлопчик. – А що ти робиш?

islam.com.ua – Ва алейкум ассалям, синку! Вішаю календар. Сьогодні у нас настає Новий рік – це дуже важливий день для мусульман. – Невже ми святкуємо Новий рік? – здивувався малий. – Мусульманський Новий рік. Дивись, – і тато показав на календар, – сьогодні починається мухаррам – перший місяць мусульманського місячного календаря. – А чому місячного? – здивувався Мустафа. – Бо звичайний календар – сонячний. За ним рік має 12 місяців, і в кожному – 30 або 31 день. Загалом 365 днів. За цей час Земля один раз обертається навколо Сонця. Ми недавно читали з тобою в енциклопедії. – А я всі місяці пам’ятаю: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень, – перелічив хлопчик. – Машааллаг! У мусульманському календарі так само 12 місяців: мухаррам, сафар, рабі аль-авваль, рабі ас-сані, джумада аль-авваль, джумада ассані, раджаб, шаабан, рамадан, шавваль, зуль-ада і зуль-хіджа. Кожен місяць починається, коли на небі з’являється молодик, і триває 29–30 днів. Тобто рік за місячним календарем трохи коротший за сонячний рік, і кожен новий мусульманський рік настає десь на 11 днів уперед. Останній раз він був у січні, а цей рік – уже в грудні. Мустафа морщив чоло, намагаючись усе зрозуміти й затямити. – А як ми святкуватимемо наш Новий рік?

islam.com.ua – Ми не святкуватимемо. Згадуватимемо одну подію з життя пророка Мухаммада (мир йому і благословення). Ти знаєш, який тепер рік? – Дві тисячі… – Мустафа ніяк не міг згадати. – Восьмий, – підказала мама, зайшовши до кімнати. – А за мусульманським календарем настає тільки 1430 рік, – продовжив тато. – За християнським календарем лічать роки від народження Ісуса Христа – пророка Іси (мир йому). Мусульмани лічать роки від гіджри – переселення пророка Мухаммада (мир йому і благословення) з Мекки до Медини. Саме цю подію ми згадуємо сьогодні. – То це пророк Мухаммад придумав місячний календар, коли переселився? – спитав із подивом Мустафа. – Ні! – засміявся тато. – Його придумали задовго перед народженням Пророка, але лічити роки від гіджри стали вже по його смерті. Коли Пророк (мир йому і благословення) переселився, для мусульман почалося нове життя, нова доба, тим то й лічили: перший рік від гіджри, п’ятий рік від гіджри й далі.

islam.com.ua

islam.com.ua – А чому Пророк поїхав із Мекки? Там же Кааба… – ніяк не міг зрозуміти хлопчик. – Аж дванадцять років він закликав одноплеменців до ісламу. Попервах найближчих і тайкома, а згодом – прилюдно. У Мецці почали переслідувати тих, хто ставав мусульманином: їх мучили й навіть убивали. Та якось туди прибули люди з іншого міста – Ясриба. Вони вислухали Пророка (мир йому і благословення) і навернулися в іслам. За два роки в Ясрибі було чимало мусульман, і вони запросили Мухаммада та його сподвижників переїхати до них, пообіцявши безпеку. Коли Мекку таємно покинули мало не всі вірні, Господь наказав і Пророкові переселитися до Ясриба. Мекканці-язичники задумали вбити Мухаммада (мир йому і благословення) і зібралися вночі коло його будинку. Однак Аллаг на якийсь час засліпив їх, і Пророк вийшов непостережений. Він зустрівся зі своїм другом Абу Бакром, і вони вдвох вирушили в путь. Щоб обдурити вбивць, попрямували геть в інший бік та сховалися в печері поблизу міста. Вони чекали в ній три дні, і кілька мусульман потай носили їм їжу. – Вороги не знайшли їх? – з надією в голосі спитав Мустафа. – Одного разу вони прийшли просто до печери, та Аллаг знову захистив Свого пророка: багатобожники подумали, що там нікого нема, бо вхід був заплетений павутиною, а в гнізді сиділа голубка. Вороги пішли геть, а Посланець (мир йому і благословення) з Абу Бакром могли продовжити подорож.

islam.com.ua Коли Мухаммад (мир йому і благословення) оселився в Ясрибі, люди стали називати місто Мединою, Мадінату н-Набі, себто «Містом Пророка». Саме в Медині виникла перша ісламська держава. В іслам наверталося дедалі більше людей, і за кілька років Мекка також стала мусульманським містом. А ще за якийсь час релігія Аллага панувала в багатьох інших країнах. – Що, синку, – спитала мама, – тепер розумієш, яка важлива для мусульман гіджра – переселення Пророка (мир йому і благословення)? – Розумію, – відповів Мустафа. – Аллаг урятував Мухаммада, і тепер цілий світ знає про іслам. Мама з татом засміялися, а потім тато серйозно сказав: – Хвала Аллагові! Люди приймають іслам у всіх країнах світу! Тож подякуймо Всевишньому, що ми – мусульмани. – Альхамдулілляг! – промовив Мустафа. – Я мусульманин – як наш Пророк! Батуль Рустамова Газета «Арраід», № 116 (2009)

islam.com.ua

ВИТРАЧАЙТЕ З ТОГО, ЩО ЛЮБИТЕ Алі та його сестра Фатима вчилися в одному класі й зі школи поверталися разом. Удома їх завжди зустрічала усміхнена мама, розпитувала про їхній день, та садовила обідати. Але сьогодні вона була зовсім не така. – Що сталося? – одночасно спитали брат і сестра. – Проходьте, дивіться новини, – сказала схвильована мама. Діти забігли до хати – і завмерли перед телевізором: вибухи, летючі літаки, зруйновані будинки, машини швидкої допомоги, поранені люди, крики, сльози. Ізраїль завдав серію бомбових ударів по Сектору Газа, дуже багато жертв… Фатима побачила в новинах дівчинку-ровесницю, що втратила цілу родину й лишилася з сестричкою. Серце щеміло від болю і співчуття. Алі згадав хадис, що чув від тата: «Усі мусульмани наче єдине тіло: коли недуга вражає якусь його частину – ціле тіло озивається безсонням і жаром». Йому стало прикро за людей у Палестині, їхні сім’ї, за дітей, що не знають спокійного життя. Мама часто розповідала їм, яка важлива Палестина для всіх мусульман, про історію Єрусалиму, про

islam.com.ua вознесіння Пророка (мир йому і благословення) та про те, як важко жити палестинцям в окупації. Фатима крізь сльози спитала: – Як їм допомогти, що можна зробити? – На все Божа воля: якщо прийшла біда – так хотів Господь, і піде вона тільки з Його волі. Аллаг сказав у Корані: «Вас неодмінно випробують...» Треба просити Його, читати дуа. З роботи вернувся засмучений батько. Перед вечірньою молитвою він покликав дітей. – Ви знаєте, що в Газі біда: щогодини мусульмани гинуть під бомбами, багато поранених, багато людей лишилися без даху над головою. Зараз у молитві ми читатимемо дуа «Аль-кунут». Якщо мусульманина спіткає лихо, нещастя, треба читати «Аль-кунут» в останньому ракаті кожної молитви – поки Аллаг не врятує від лиха. – А хто вперше прочитав це дуа? – спитав Алі в батька. – Наш Пророк (мир йому і благословення). Раз якось він послав сімдесят вірних, що знали Коран напам’ять, навчити нових мусульман в однім селищі. Дорогою на них напали люди з племені Бану Саліма. Коли Пророк (мир йому і благословення) дізнався, що його сподвижників убито, то цілий місяць читав дуа «Аль-кунут» у ранішній молитві – просив Господа покарати вбивць. Відтоді саме з цим дуа звертаються до Аллага, прохаючи підтримати мусульман, звільнити з полону або від гніту, урятувати від неприємностей, труднот і навіть покарати тих, хто вадить мусульманам.

islam.com.ua

islam.com.ua – А що робити нам, як ти читатимеш дуа? – спитала Фатима. – Слухайте уважно мої слова й на згоду кажіть «амін». Алі, читай сьогодні азан! В особливих випадках батько завжди просив про це сина. Хлопчик улив в азан усю свою душу. Фатимі здавалося, що вона ще не чула такого гарного заклику на молитву, а мама не могла здержати сліз. Під час дуа всі відчули незвичайну близькість до Всевишнього. – Господи! Ти все відаєш, Ти могутній! Відверни лихо від Гази! – звертався батько до Всевишнього. – Амін! – виголошували діти й мама. – Захисти мусульман, жінок і дітей, що не спроможні захиститися, адже Ти – найліпший Оборонець! – Амін! – чулося у відповідь. – На Тебе звіряємося й тільки Тебе благаємо про допомогу! – Амін! Алі згадував «швидку», дорослих з пораненими дітьми на руках і дуже хотів, щоб Аллаг полегшив їхні страждання, вибавив їх від болю і страху. «Амін!» – голосніше за всіх проказував він. Фатима думала про дівчинку, що втратила батьків, та її сестричку. Вона тихо плакала й ледь промовляла: «Амін». Від того вечора сім’я щодня читала дуа «Аль-кунут». Усі стежили за новинами з Сектора Газа. Алі й Фатима дуже потерпали за палестинських дітей, позбавлених простого дитячого щастя.

islam.com.ua У школі говорили про саму Газу, а класна керівниця присвятила урок Палестині. Наприкінці вона оголосила, що школа збирає для дітей Гази гуманітарну допомогу, і кожен може щось принести. – Мамо, мамо, ми збираємо допомогу для Гази! – закричали Алі з Фатимою з порогу й кинулися до своїх кімнат. Алі склав у пакет нову футбольну форму, витягнув із-під ліжка улюблений м’яч – татів подарунок, а ще взяв скарбничку зі столу – він давно збирав гроші на велосипед, але тепер це здавалося неважливим. Гардероб у кімнаті Фатими навстіж, на ліжку розкладений одяг. Дівчинка зібрала всі нові речі, що купили батьки. «Не страшно, поношу старі, бо там діти й цього не мають», – міркувала вона. За кілька хвилин брат і сестра стояли в передпокої та показували мамі, що хочуть передати до Сектора Газа. Мама побачила, що в пакетах – їхні улюблені речі. – Ви хочете віддати те, що подобається найбільше? – спитала вона, рада з того, що її діти великодушні. – Господь каже: «Ви не досягнете побожності, доки не роздаватимете з того, що любите. І хоч скільки роздасте – Аллаг відає про це» (3:92). Газета «Арраід», № 117 (2009)

islam.com.ua

НАЙЛІПШИЙ ПРИКЛАД Продзвенів дзвоник з останнього уроку, і дітвора висипала на двір. Нарешті Саїд і його друг Сашко могли набалакатися. Дорогою додому Сашко розповів, що батьки сьогодні повернуться пізно, бо заїдуть до діда. – Ходи до нас, – запропонував Саїд, – посидиш, поки не приїдуть батьки. – Добре! – зрадів Сашко. Йому подобалося бувати в гостях у друга. – То біжімо, скоро молитва! Не хочу пропускати. Двері відчинила мама. Сашко вже знав, як вітаються мусульмани, і повторив за Саїдом: «Ассаляму алейкум!», що означає «мир вам». – Ва алейкум ассалям! Обід уже готовий, – запросила мама. – Мамо, а тато вже є? – спитав Саїд. – Так, він у ванній, робить обмивання. – Почекай у вітальні, – сказав друг. – Я помолюся й сядемо обідати. Вітальня була простора і світла. На столі парував смачний плов, на таці – овочі. Сашко сів у крісло й роздивлявся книги у великій книжковій шафі. Нижня полиця, мабуть, належала Саїдові; вище стояли дорослі книги батьків. Окремо на чільному місці лежав Коран. Сашко вже бачив його, однак тепер захотів поглянути зблизь-

islam.com.ua

islam.com.ua ка... Обкладинку книги прикрашав вишуканий орнамент і слова арабською в’яззю. – Подобається? – пролунав голос Саїда, і хлопчик відсахнувся від шафи. – Ти мене налякав! – Вибач, я не хотів, – сказав Саїд і дружньо поклав руку на плече. – Треба їсти, а то все захолоне. До вітальні увійшов батько Саїда, пан Ісмаїл, і всі посідали за стіл. По смачнім обіді хлопчики допомогли мамі з посудом, а потім перейшли до кімнати батька. Він любив з ними побалакати. За розмовами й жартами промайнув час, і Сашко мав іти додому. – Я проведу тебе, – сказав друг, назуваючи кросівки. Сашко попрощався з Саїдовими батьками, і хлопці вийшли на двір. – Твій тато класний, – зауважив Сашко. – Якби мій був хоч трохи схожий на нього… Він завжди зайнятий. – І мій часто зайнятий, але каже, що намагається чинити як пророк Мухаммад (мир йому і благословення). Пророк – приклад для всіх мусульман. – Мабуть, ваш Пророк був дуже гарний, якщо всі хочуть подобати на нього… – Можу розказати, який він був, хочеш? – спитав Саїд. – Авжеж. – Мухаммад (мир йому і благословення) жив майже півтори тисячі років тому в Мецці, на Аравійському півострові. Він не вмів читати ані писати – його сподвижники

islam.com.ua запам’ятовували та записували все, що він казав і робив. Збереглося дуже багато хадисів – його висловлювань. Батько Мухаммада помер ще перед його народженням, і мама померла, коли він був маленький. Він прожив тяжке життя, але ніколи не бідкався, добре ставився до всіх. Люди любили й шанували його. За чесність його прозвали Мухаммад-Аль Амін – «чесний Мухаммад». Його кликали суддею в суперечках і навіть лишали йому гроші на схов. Усі знають, що він дуже любив дітей, часто розмовляв, грав з ними. А ще він казав дорослим: «Будьте як діти, грайте і дружіть з ними». Бо діти – «дар Аллага»… Хлопці не помітили, як опинилися коло Сашкового будинку. – Дякую, що провів. Цікава історія, а що далі? – спитав Сашко, потиснувши руку друга. – А далі – завтра, – усміхнувся Саїд. – Я розкажу… про відвагу й мужність Пророка (мир йому і благословення). – То до завтра. – Салям! – махнув рукою друг і поквапився додому, де на нього чекали мама й тато.

Айгуль Фатахутдінова Газета «Арраід», № 118 (2009)

islam.com.ua

ЩО МОЖЕ СТАТИСЯ З ДВОМА, ЯКЩО ТРЕТІЙ З НИМИ – АЛЛАГ? За вікном уже геть посутеніло. Сашко затримався після школи в Саїда: хлопці разом зробили домашнє завдання. – Ти обіцяв ще розказати про вашого Пророка? – нагадав він другові. – А може, попросимо тата? Він знає багато цих історій і добре розповідає. – Ассаляму алейкум, хлопці! – привітався пан Ісмаїл, відчинивши двері. – Ва алейкум ассалям! – Бачу, ви тут не нудилися? Але вже пізно. – Добре, я піду, – сказав Сашко. – Дзвонила твоя мама, – продовжив пан Ісмаїл, – я сказав що ти можеш лишитися на ніч у нас – вона не проти. – Ура! Дякую! Тобто ви зможете розповісти про пророка Мухаммада? – Про відвагу й мужність Посланця (мир йому і благословення)! – додав Саїд. Пан Ісмаїл усміхнувся й сів на диван. – Про відвагу? Охоче розповім. …Від першого дня пророчої місії Мухаммад (мир йому і благословення) мусив терпіти ворожість одноплеменців. Життя перших мусульман було неймовірно тяжке. Настав «рік скорботи»: цього року помер улюблений дядько Пророка, Абу Таліб, що захищав його від нападок багатобожників, а слідом за ним – дружина Мухаммада, Хадиджа.

islam.com.ua

islam.com.ua Що далі, то гірше: мусульмани вже не могли спокійно молитися, закликати до ісламу. Їх зневажали, з них знущалися. Одного разу Пророкові (мир йому і благословення) з’явився ангел Джибрил із наказом Всевишнього переселитися до Ясриба – жителі цього міста бажали коритися законам Аллага і з нетерпінням чекали Посланця. Мусульмани їхали з Мекки. Кінець кінцем у місті лишився тільки Мухаммад (мир йому і благословення) і кілька сподвижників. Багатобожників переповнювала ненависть до Пророка (мир йому і благословення). Представники мекканських родів змовилися вбити його, однак Аллаг відкрив Посланцеві їхній задум і звелів покинути місто до світанку. Щойно смеркло, багатобожники зібралися коло будинку Мухаммада (мир йому і благословення), чекаючи, коли він вийде. Аж раптом їх узяв сон – так Господь заховав Пророка, і він зміг безборонно вийти з дому. Коли вбивці пробудилися та вдерлися до хати – застали там лише двоюрідного брата Посланця, Алі. Розлючені, бо їхній план провалився, кинулися навздогін… Залишаючи Мекку, Пророк (мир йому і благословення) озирнувся на рідне місто й промовив: «З усього, що є на землі Аллага, ти – найдорожче місце для Нього й для мене, і якби мій народ не прогнав мене, я б ніколи не покинув тебе». Знаючи, що їх легко наздоженуть, Пророк (мир йому і благословення) та його вірний друг Абу Бакр сховалися в печері на одній з гір недалеко Мекки. З волі Божої сталося диво: павук заплів павутиною вхід до печери, а пара голубів звила тут гніздо. 68

islam.com.ua Коли переслідники наблизилися до печери та могли будь-якої миті виявити втікачів, Абу Бакра взяв страх за життя Пророка й він прошепотів: «Як хтось із них подивиться під ноги, то побачить нас». Мухаммад (мир йому і благословення) заспокоїв його: «Що може статися з двома, якщо третій з ними – Бог?» І раптом вороги пішли геть, подумавши, що в цьому місці нікого не було. Колишній невільник Амір, викуплений з рабства Абу Бакром, домовився про двох верблюдів для подорожніх і надійного провідника, щоб ті могли дістатися до Ясриба. Небезпечна подорож тільки починалася, але Посланець (мир йому і благословення) та Абу Бакр здолали всі труднощі… У Ясрибі, що згодом назвуть Мединою, «Містом Пророка» – Мадінат ан Набі, все було інакше, ніж у Мецці. У Мухаммада (мир йому і благословення) з’явилося багато друзів – набагато більше за ворогів. Пророк (мир йому і благословення) оголосив, що Аллаг велить жителям Ясриба та переселенцям із Мекки стати братами й любити одне одного по-братському. Ансари – мусульмани Ясриба, що прийняли мекканців, – ділилися всім з мугаджирами, що переселилися заради Аллага. Скоро багатобожники зрозуміли, що пророк ісламу значно сильніший за них, завдяки помочі його Господа. «Ми не спроможні опиратися Мухаммадові, – казали вороги. – Ліпше нам повірити в Аллага та в Його Посланця, молитися тільки Єдиному Богові…» – Оце так! – мовив Сашко. – Виходить, нічого поганого не станеться, якщо з тобою Бог? – Але знаєш, тату, – зітхнув Саїд, – я однаково не уявляю, як можна зовсім перебороти свій страх, адже бувають різні обставини. 69

islam.com.ua – Синку, за будь-яких обставин ліпше звірятися на Всевишнього, і в серці буде спокій. Уранці хлопці швидко поснідали й пішли до школи. Цілу дорогу обговорювали вчорашню розповідь. На шкільному ґанку вони побачили Данила зі старших класів. Друзі побоювалися хулігана й ніколи не заводилися з ним. Цей здоровило мало не щодня з кимось бився та знущався з менших. От і тепер він не пропускав першокласників: ніхто не міг пройти його, не діставши запотиличника. – Скільки ж це ще триватиме?! – розсердився Саїд. – Знову він скіпається до всіх! – Що робити? – нерішуче спитав Сашко. – Ходімо! Що може статися з двома, якщо третій з ними – Бог? Вони бачили, як Данило дав штурхана ще одному бідоласі. Зібравши всю волю, Саїд подумки попросив допомоги в Аллага, а потім, дивлячись хулігану просто в очі, рішуче сказав: – Пропусти! Спантеличений старшокласник відскочив, але тут же зрозумів, що Саїд набагато нижчий за нього. – Що ти сказав, малявко? – перепитав він глумливо. – Дай пройти, відійди! – повторив Саїд, не відводячи очей. Данило навіть не знав, що відповісти і мовчки пропустив обох друзів. Так хлопці пересвідчилися, що навіть із найважчої ситуації можна вийти переможцем, якщо звіряєшся на Всевишнього. Айгуль Фатахутдінова Газета «Арраід», № 119 (2009)

islam.com.ua

ПОРЯДОК В УСЬОМУ – Каріме, в тебе знову розгардіяш, – сказала мама й, зітхнувши, почала збирати розкидані по кімнаті іграшки, одяг, книжки та купу «коштовних» речей, що Карім приніс з вулиці: кольорові камінчики, скельця, каштани… – Ну, де ти там? Виходь уже й допоможи мені зібрати це все. – А ти не сваритимеш? – почувся голос з під ковдри. – Не сваритиму, виходь. Показалася скуйовджена голова, а потім і сам бешкетник. Карімові недавно виповнилося шість років, і він уже пішов до першого класу. Хлопчик ріс дуже допитливий, усім цікавився. Особливо любив досліджувати свою квартиру. «Каріме, вилазь із шафи! Не бігай! Нащо знову витягнув речі з комори?» – раз по раз гукала мама. Клопоту з ним було чимало, але вона мирилася з витівками сина, адже він щодня пізнає світ. – Каріме, мені треба на кухню. Поскладай свої речі, бо вже час молитися – тато чекає на тебе. І зроби вуду (обмивання)! – Добре, – відповів непосида й заходився прибирати в кімнаті. Закінчивши, він поставив на стіл слоїк – у ньому жив дощовий черв’як, що його Карім приніс з парку, де гуляв із татом… Батько у вітальні читав Коран – хлопчик сів поруч і став уважно слухати. – Що, синку, почнемо? – спитав він Каріма.

islam.com.ua

islam.com.ua Той мовчки кивнув і став трохи позаду батька на молитву... По обіді мама спитала: – Каріме, ти прибрав у себе? – Так, – буркнув син. – Тату, скажи, кому здався цей порядок? Я й так знаю, де що лежить. І взагалі, житиму в лісі, там не треба порядку! Карім, задоволений таким відкриттям, важливо насупив брови. Мама й тато враз розсміялися… – А що, от піду! – Ходімо ліпше погуляємо в парку, – запропонував батько, обнявши сина. У повітрі пахло осінню. Хлопчик радісно загрібав ногами барвисте листя, набивав кишені шишками й жолудями. – Як тут добре! Вільно і не треба додержувати ніякого порядку! – вигукнув Карім. Батько лише всміхнувся й попрямував до старого дуба. – Дивися, синку, що ти бачиш? – Білки носять шишки в дупло. – А нащо вони це роблять? – Вони запасають їх на зиму, вона вже скоро. Узимку їм буде, що їсти, – сказав Карім, не розуміючи, куди хилить батько. – Правда. А хто зробив так, що за осінню йде зима, а за нею – весна й літо? – Аллаг, – несміливо сказав хлопчик. – Звичайно, Аллаг! І все на землі кориться нашому Творцеві. Щоранку тварини пускаються на пошуки

islam.com.ua їжі: вони знають, коли треба її запасти, щоб пережити зиму. Дерева в певний час скидають листя, а ті стають захисним килимом для різного насіння – навесні з цього насіння виростуть нові рослини. Бачиш, у всьому є свій порядок – його визначив Аллаг. – Так, тату, – тихо відповів Карім. – «Аллагові належить влада над небесами й на землі! Аллаг над кожною річчю всевладний. Воістину у створенні небес і землі, у зміні ночі і дня є знамення для тих, хто має розум» (3:189–190), – прочитав батько аят із Корану. Другого дня мама, приготувавши сніданок, зайшла розбудити сина – і стала, зачудована, на порозі його кімнати: іграшки зібрані, рюкзак складений, а ліжко застелене – ідеальний порядок. Вона ще не йняла віри своїм очам, а у вітальні батько з сином закінчували ранкову молитву…

Айгуль Фатахутдінова Газета «Арраід», № 121 (2009)

ЗМІСТ Місто пророка........................................................... 5 Наші подарунки....................................................... 13 Не гнівайся!............................................................. 15 Дружба і Рамадан.................................................... 18 Наші подарунки....................................................... 13 Наука життя............................................................. 20 Учинок Ахмада......................................................... 28 Найліпша садака..................................................... 32 Добро завжди вертається........................................ 36 Нагорода................................................................. 39 Свято жертвування.................................................. 43 Новий рік................................................................. 49 Витрачайте з того, що любите................................. 57 Найліпший приклад................................................. 62 Що може статися з двома, якщо третій з ними – Аллаг?.................................... 66 Порядок у всьому.................................................... 72