Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Україна) Партнери: Norsk Institutt for Strategiske Studier (Norwegian Institute for Strategic Studies), Національний Університет Києво-Могилянська Академія (кафедра політології) Інститут економіки та промисловості НАН (м.Донецьк), Інститут економіки та прогнозування НАН (м.Київ), Інститут економіки промисловості НАН України (м.Донецьк), Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, Форум молодих лідерів України, Центр інвестиційно-інноваційно програм Національного інституту стратегічних досліджень при Секретаріаті Президента України, Украинский Институт Позитивной кросс-культурной психотерапии и менеджмента (м.Черкаси), Інститут психологія та бізнесу (м.Донецьк), Українська академія банківської справи (м.Суми), Кафедра ЮНЕСКО СумДУ (м.Суми), Белгородский государственный университет (г.Белгород, РФ), Брянский государственный технический университет (г.Брянск, РФ) Международный центр философии образования (г.Новосибирск, РФ), Новосибирский государственный педагогический университет (г.Новосибирск, РФ), Томский государственный педагогический университет (г.Томск, РФ), Институт управления (г.Астана, Казахстан), Instytut Historii, Uniwersytet Jagiellonski Krakow (Polska), Instytut Stosunków Międzynarodowych, Państwowa Wyższa Szkoła Wschodnioeuropejska, Przemyśl (Polska), Education-Philosophy Faculty, Pomeranian Academy in Słupsk (Poland)
Секція 4
Освіта, культура, наука як чинники інноваційного розвитку. матеріали першої міжнародної конференції для студентів, магістрів, аспірантів, вчених 20-21 лютого 2008 р., м.Суми
Конференцію приурочено «Євопейському року міжкультурного діалогу» (http://ec.europa.eu/culture/portal/events/current/dialogue2008_en.htm)
Суми 2008
1
2
Перша міжнароднаконференція для студентів, магістрів, аспірантів, вчених
Матеріали
конференції
Суми - 2008 3
Рекомендовано до друку вченою радою СОІППО протокол №3 від 27.12.07 р. Рецензенти: Н.Н.Чайченко, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики початкової та природно-математичної освіти СОІППО. Л.М.Артюшкіна, професор, кандидат педагогічних наук, проректор Сумського ОІППО Оргкомітет Почесний Голова оргкомітету: Л.В.Пшенична, начальник управління освіти та науки Сумської обласної державної адміністрації. Співголови оргкомітету: В.Ф. Живодьор, проф., академік Академії соціальних та педагогічних наук (м. Москва), ректор Сумського ОІППО І.А.Медведев, к.н.держ.упр. проректор Сумського ОІППО М.В.Жук, к.філос. н., доц., зав.каф. Сумського ОІППО, координатор конференції Jarosław Moklak. Dr. hab., Adiunkt, Instytut Historii UJ, Kraków Profesor, Instytut Stosunków Międzynarodowych PWSW, Przemyśl Члени оргкомітету. С.В.Біла: проф., д.н.держ.упр., академік АЕН України, ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України О.В.Тягло, д. філос. н., проф., Харківський національний університет внутрішніх справ В.Н.Шилов, д.филос.н., проф., Белгородский государственный университет (РФ). О.М.Семеног, д. пед.н., Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України John (Ivan) Jaworsky, Рrof., Department of Political Science University of Waterloo, Waterloo, Ontario, N2L 3G1, Canada Florentina Harbo, Dr of Political Science., Norwegian Institute for Strategic Studies Researcher in international law, strategy and analysis Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., Ведущий научный сотрудник Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ) Н.Н.Чайченко, д.пед.н., проф., зав.каф. Сумського ОІППО В.О.Любчак, к.ф-м.н., доц., проректор СумДУ С.М. Козьменко, д.екон.н., проф., проректор Української академії банківської справи О.В.Мортякова, доктор економічних наук, Інститут економіки промисловості НАН України Секретар конференції М.О. Головченко (лабораторія «Євроінтеграції, партнерства та інноваційного розвитку» Сумського ОІППО
У 6 ч. – Ч 4.
У збірнику представлені матеріали доповідей та повідомлень учасників міжнародної наукової конференції «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій», що відзеркалють наукові, методичні, практичні результати наукових досліджень у галузі міждисциплінарного аналізу проблем специфіки інноваційного розвитку за умов крос-культурних взаємодій. Конференція проводиться за ініціативою Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти у відповідності до Наказу Міністерства освіти і науки України № 1/9-695 від 19.11.2007 р. з метою обговорення політологічних, соціальних, економічних, філософських, педагогічних, психологічних, інформаційних, культурологічних, євроінтеграційних аспектів сучасного інноваційного розвитку з позицій крос-культурної взаємодії. © СОІППО, 2008
4
Сесія 4.1. Трансформації суспільства і особистості за умов глобалізації та антиглобалізації 1. Барвинский А.А. Роль научных школ в подготовке научной элиты…………………………………………………………....8 2. Бахтіна Г.П. Науково-практична робота студентів у ВНЗ дослідницького типу: магістерські дисертації та трансдисциплінарні проекти ……………………………………….……………...….10 3. Вах Т.С. Соціокультурні аспекти глобалізації та їх вплив на формування соціального характеру особистості …..……………….…18 4. Волохіна О.О. Соціальні наслідки глобалізації: соціологічний аспект ……………………………………………………………………20 5. Глушко В.П. Всесвітньо – трансформаційний процес (до питання про глобалізацію світу) ………………………………………..22 6. Добржанська О.О. Вплив глобалізації на культуру та освіту …………….…25 7. Дроздовська А.П. Стратегічні процеси в україні в контексті концепції сталого розвитку ………………………………………...……28 8. Єрмакова Т.Г. До питання характеристик функціонування освіти ………….30 9. Злиденна Г.О. Діалектичне мислення як фактор розвитку креативного потенціалу суспільства ……………………………………………...…32 10. Карпенко В.Є. Методологічна роль гуманістично-ноосферної концепції у розв’язанні глобальних проблем сучасності …………………………35 11. Кац Е.Я. Політична соціалізація молоді в україні в умовах глобалізації …………………………………………………………………….37 12. Климко С.С. Інтеграція до європейського культурного простору: концептуальні питання трансформації …………………………………….……….39 13. Кондратенко С.В. Сущность философской интерпретации основных концепций планетарного социума ………………………………………………..…41 14. Кравченко І.А.Інформатизація як механізм управління освітою в умовах глобалізації …………………………………….………………….43 15. Ксьонс О.С. ЗМІ як інструмент формування свідомості щодо соціально незахищених верств населення …………….………………..…45 16. Луданова А.К. Як використовувались "рейтингові системи" в Київському політехнічному інституті імператора Олександра ІІ на початку його створення? …………………………………………..…………...….47 17. Лук’яненко О.В. Родошанування в українській ведичній культурі: історична ретроспектива ……………………….………………………….50 18. Любчак В.А., Пивень А.Г. Партнерство в образовании как фактор интеграции в мировое образовательное пространство …………………………52 19. Німчин С.О. «Денотант «глобалізації», як головна складова передумови появи про-абсурдної ситуації у формуванні масового суспільства» …………………………………….…………………………..55 20. Огієнко О.І. Освіта дорослих як важливий напрямок освітньої політики скандинавських країн ……………………………………….…..58 21. Пономаренко Л.В. Вплив ЗМІ на формування суспільної моралі в умовах сучасного суспільства: проблеми та перспективи ……….….61 22. Попова К.С., Козинцева Т.О. Гендерний аспект субкультури емо …..…..63 23. Семенчатенко Ю.С. Гендер у вищій освіті: тенденції і проблеми ……..…65 24. Серостанова О.Б. Проблемні ланки соціально - культурної трансформації світової системи ………………………………………………….….67 5
25. Слишинська Н.В.Соціальна складова індексу сталого розвитку регіонів України ………………………………………….…………………..70 26. Смолярова А.С. Трансформация общества и личности в условиях глобализации и антиглобализации:природа возникновения процессов …………………………………………………….……....72 27. Тихомирова Є.Б. Ідеологія глобалізму про соціокультурний контекст глобалізації …………………………………………………………….…….75 28. Химинець В.В. Особливості інноваційного розвитку освіти в Контексті глобалізаційних процесів ………………………………………….….77 29. Цимбал Т.В. Історичні прецеденти глобалізації та особливості її сучасного етапу ………………………………………………………80 30. Швецова Н.Є., Дуднік О. В. Формування нових підходів до людського капіталу в трансформаційній економіці України …………………….82 31. Юрчук Л.А. ХХІ століття: зміна цілей освіти і потреба нових підходів до управління ………………………………………………………….……..84 Сесія 4.4. Інформаційна культура сучасного суспільства: взаємовплив та конкуренція 1. Агаджанов–Гонсалес К.Х. Використання можливостей Інтернет як засобу формування інформаційної культури …………………...…..88 2. Білоніжко М.О. Електронні державні послуги як механізм підвищення ефективності та якості обслуговування громадян …………………90 3. Власенко О.В. Негативні інформаційні впливи в контексті формування національного інформаційного простору …………………………..92 4. Дудко Н.В. Анализ и извлечение текстовой информации – одна из категориальных составляющих функциональной грамотности специалиста высшей школы ………………………………………….95 5. Ivanenko N. Faculty Development for the Net Generation ………………………97 6. Караманов О. В. Освітній потенціал культури у процесі взаємодії музею і школи………………………………………………………………………………...…..102 7. Коростелев А.А. Влияние интенсивности информационных потоков на управленческую деятельность руководителя школы …………….104 8. Левченко А. М. Вплив глобалізації на масову культуру та комунікацію ………………………………………………………………………….106 9. Аверченков В.И., Малахов Ю.А. Построение модели знаний в области технологической оснастки с использованием онтологии ………....108 10. Мироновська Н.М. Проблеми організації профільного навчання в сучасній школі ………………………………………………………...…111 11. Пушкарев Ю.В. Инновационное математическое образование: фундаментальный аспект …………………………………………………………...113 12. Савлева С.В. Инновационные подходы к организации обучения магистров в области информационных технологи …………………117 13. Сирінська О.А. Розвиток арабського супутникового телебачення та його вплив на політичну ситуацію в арабських країнах .……119 14. Сычёва А.А. Феномен виртуального доверия как следствие глобализационных процессов ……………………………………………………....121 15. Хомерікі О.А. Інноваційний розвиток освіти в сучасній Україні за умов глобалізації ……………………………………………………..…..123 16. Литовченко І.В.Вплив засобів масової інформації на формування девіантної поведінки молоді …………………………………...……125 6
17. Матыскина Н.В. Информационное общество …………………………...….127 18. Подмаркова І.П. Роль соціоніки у розвитку інформаційної культури суспільства ……………………………………………………..…..………129 19. Пушкарева А., Латуха О.А. Исследовательский университет как форма инновационного развития ……………………………………………...131 20. Байдак Л.М. Збагачення комп’ютерного дискурсу завдяки поширенню новітніх технологій у суспільстві ………………………………….…134 21. Бухтатий О.Є. Інформаційне середовище сучасного суспільства: взаємовплив та конкуренція …………………………………………………..…….136 22. Горук Н.М. Актуальність і значення освіти дорослих на сучасному етапі розвитку суспільства ……………….…………………………….139 23. Захарова І.О. Педагогічна творчість педагога як інноваційна проблема………………………………………………………………………………..141 24. Іванов О.В. Текстова комунікація між політичними елітами на міжнародному рівні як об’єкт контент-аналізу ……………………………….…...144 25. Кожем’якіна І.В. Ключові компетентності як чинник успішної діяльності вчителя …………………………………………….…….……..146 26. Кукліна С.В. Модель порушника безпеки інформації ……………………...148 27. Семеног О.М. Мовна особистість учителя в педагогічному дискурсі …………………………………………………………………………..……..151 28. Столяренко Т.Л., Минко П.Є. Особливості формування культури інформаційно-аналітичної діяльності майбутнього економіста ……………….155 29. Ферапонтов Г.А., Бойко Е.Н. Дистанционное обучение в социо-кросс-культурном университетском образовании ……………………....157 30. Шкумат Е.В. Методы проектирования ЭОР для специальных технических дисциплин ……………………………………………..159 31. Коневщинська О.Е. Проблема формування медіакультури вчителя в теорії і практиці вищої школи …………………………………………..161 32. dr Bogna Choinska, dr hab. Stefan Konstanczak Freedom after Deconstruction ………………………………………………………………...………..163 33.Борцова М.В., Зінченко О.С. Особливості реалізації проектної технології в навчальному процесі ……………………………….…….166 34. Борцова М.В., Зінченко О.С. Професійне самовиховання педагога в педагогічній технології "Створення ситуації успіху" …………..…...168 35. Кода С.В. Учитель профільної школи в умовах реформування освіти …………………………………………..……………………….…….170 36. Козлова О.Г. Тенденції інноваційного розвитку університетської освіти за умов ринкової економіки ………………………………..…..173 37. Поровчук С.О. Болонський процес: історія і перспективи розвитку ………….…175
38. Поровчук С.О. Польсько-українська співпраця в рамках єврорегіону "БУГ"……………………………………………...……………..179 39. Рудь О.М. Символ: дефініції поняття в філософській літературі ………..182 40. Суптельна С.О. Проблема професійної компетентності учасників педагогічного процесу………………………………………………….…185 41. Сурков В.В. Створення державної системи інтернетресурсів для освіти як шлях подолання інформаційної кризи в українській освіті …………………………………………………….…………….…187 42. Шумський І.С., Тєлєтов О.С. Роль комунікацій в інноваційному розвитку суспільства ………………………………………………………………………….190 43. Вінчура Ж.В. Формування культуромовної особистості засобами художньої літератури ………………………………………………….…………192 7
УДК – 113
РОЛЬ НАУЧНЫХ ШКОЛ В ПОДГОТОВКЕ НАУЧНОЙ ЭЛИТЫ THE ROLE OF SCIENTIFIC SCHOOLS IN PREPARATION OF SCIENTIFIC ELITE Барвинский А.А. Сумской государственный университет
Доповідь присвячена аналізу ролі і місця наукових шкіл у підготовці наукових кадрів. Автор проводить думку про те, що сучасна вища школа не до кінця виконує завдання підготовки майбутніх спеціалістів до виконання науково-пошукових робіт. В цьому зв’язку особливої актуальності набуває подальший розвиток наукових шкіл заснованих в свій час такими вченими як В.М.Глушков, М.М.Амосов, О.О.Шалімов, та створення нових, залучення студентів до участі у їх роботі. Summary The report is devoted to the analysis of role of scientific schools in preparation of scientific etite. The author expresses the idea, that modern high school fulfil the preparation of future specialists for research. В прошлом каждой отдельно взятой стране было достаточно иметь несколько университетов для того, чтобы обеспечить высшим образованием выпускников школ и подготовить кадры высокой квалификации, одновременно развивая научное знание. Выпускники этих немногочисленных университетов сумели заложить основы современных научных знаний. Известно, например, что подготовкой научной элиты Великобритании занимаются Оксфордский и Кембриджский университеты, США – преимущественно Гарвардский, Йельский, Стэндфордский университеты и Массагузетский технологический институт. В бывшем Советском Союзе подготовка научных кадров велась в Московском, Ленинградском, Новосибирском, Харьковском и Киевском университетах. В независимой Украине особую актуальность приобретает задача создания современных научно-учебных центров для подготовки интеллектуального истеблишмента. Необходимо отметить, что в этой области дело не стоит на месте. Создано несколько учебных заведений данной направленности. Так, поддерживается деятельность ведущих университетов – Киевского им. Т. Шевченко, Харьковского им. Каразина и других. Сегодня страна имеет более 200 учебных заведений III и IV уровней аккредитации государственной формы собственности. Выбрав направление на вхождение в образовательное пространство Европы, она модернизирует свою образовательную систему в контексте европейских требований. Тем не менее, часто ставя вопросы университетского образования «вообще», желая решить проблему вобщем нам хватает ресурсов только на незначительные изменения. В то же время важные идеи, конкретные предложения не переходят в проекты с должным финансовым, материальнотехническим и организационным обеспечением. Известно, что затраты на науку в независимой Украине никогда не достигали даже 0,5% ВВП, хотя по закону они должны быть не ниже, чем 1,7 ВВП (1,50). В результате этого отечественная наука растеряла много из того, что было накоплено ею 8
раньше. В мире сейчас мало знают о ней, о чём можно судить по следующим фактом. Одним из показателей эффективности науки есть так называемый импакт фактор, отражающий количество ссылок на каждую статью, опубликованную в том или ином научном журнале. Наиболее цитируемыми есть журналы США и Англии, далее идут журналы Голландии, Германии, Швейцарии, Японии, Франции и России. У самых популярных журналов индекс цитирования составляет от 37 до 40 ссылок. Из наших журналов самый цитируемый «Физика низких температур» - 0,43. Не очень приглядная картина складывается в области медицинских исследований: хирургия, реабилитация, ортопедия, анестезиология, акушерство и гинекология дают где-то 0,03 – 0,04 ссылки на статью. Но абсолютный рекорд падения, по мнению специалистов, принадлежит стоматологии, челюстной хирургии и офтальмологии – 0,008. В переводе с языка цифр на язык слов наши исследования на эти темы не знают и не признают [4]. В международном рейтинге исследовательской активности 1996-2000гг. Украина заняла 31 место из 38, пропустив вперед такие страны, как Мексика, Греция, Турция [3,25]. Из сказанного можно сделать вывод: важной задачей, стоящей перед украинской наукой и системой высшего образования является подготовка молодой поросли ученых, которые бы оживили и подняли на должный уровень отечественную науку. Для этого необходимо реанимировать сложившиеся ранее и создавать новые научные школы. В ракурсе очерченной нами проблемы, наибольший интерес представляет анализ научной школы с точки зрения совершенствования процесса обучения и воспитания, формирования актуального типа образованности и ее субъекта [2,126]. Овладение новым знанием в научных школах происходит иначе, чем в общеобразовательных. В формировании типа обучения определяющим является ценностная ориентация Учителя, его личностные качества. Лидером школы обязательно является настоящий работающий крупный ученый, обладающий большим авторитетом и разносторонним творческим мышлением. Учитель должен быть тонким психологом, так как от него во многом зависят атмосфера, в которой работают исследователи, микроклимат в школе, привлекательность в общении, ибо, как говорили древние, ничему нельзя научиться у человека, который не нравится. Развивая научные школы, надо делать ставку не только на известных ученых, тех, кто уже имеет сое имя в науке, но и готовить достойных приемников их дела. Для этого можно создать специальные благотворительные фонды, выделить стипендии для наиболее одаренных молодых людей, послать их на учебу в ведущие университеты Западной Европы и США. Другими словами: использовать собственный исторический опыт и опыт других стран. Например, А.Ф.Йоффе, П.Л.Капица и многие другие выдающиеся отечественные ученые проходили длительную научную стажировку за границей. Япония в свое время направляла десятки тысяч молодых людей на учебу в страны Запада. И надо сказать, что сегодня инженеры, ученые, бизнесмены, получившие образование на Западе составляют многотысячную интеллектуальную прослойку японского общества. В условиях глобализации перед Украиной встала задача обеспечения своей научно-технологической безопасности. Для ее реализации необходимо широко внедрять во все сферы деятельности элементы современного научнотехнологического развития. Выполнить это можно только при условии наличия 9
в стране ученых, видящих перспективы развития науки на несколько десятилетий вперед, имеют свои научные школы, соответствующие мировым стандартам. Поэтому развитие уже имеющихся научных школ, созданных такими учеными как В.М.Глушков, Н.М.Амосов, А.А.Шалимов, продолженное их учениками и формирование новых, способствующих притоку свежих идей, является одной из первоочередных задач, стоящих перед Украиной. И государство не должно жалеть ни сил ни средств для ее реализации.
1.
2. 3. 4.
Литература: Бар’яхтар В.Г., Горобець Ю.І., Данилевич А.В., Порев С.М. Підготовка наукової еліти – приоритет державної освітньої політики.// Педагогіка і психологія. – 2006. - №3.-С.49-54. Кремінь В. Освіта і наука України. Шляхи модернізації. – Київ: «Грамота», 2003.-216с. Оноприенко В.Міжнародний рейтинг української науки.// Вісник Національної Академії наук. – 2005.-№5. с. 20-31. Рожен А. Скажи индекс цитирования твоих статей и я скажу какой ты ученый. // Зеркало недели. – 1999.-13 ноября.
УДК 378
Науково-практична робота студентів у ВНЗ дослідницького типу: магістерські дисертації та трансдисциплінарні проекти Scientific and practical work of students of higher education institutions of research profile: master diplomas and trans-disciplinary projects Бахтіна Галина Петрівна кандидат фізико-математичних наук, доцент, Національний технічний університет України, «Київський політехнічний інститут» (НТУУ «КПІ»), м. Київ, директор науково-методичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ»
Описується механізм залучення студентів до реалізації «трикутника знань» (освіта, наука, інновації) на прикладі підготовки фахівців в галузі управління у ВНЗ дослідницького типу. The mechanism of students’ involvement into implementation of the “knowledge triangle” (education, science, innovation) is described using an example of specialized training of specialists in management of higher education institution of research type. За сучасних умов (глобалізація, інформатизація, зростання конкуренції) розвитку світового суспільства порівняльні переваги країн все менше визначаються багатством природних ресурсів і наявністю робочої сили та все більше – технічними інноваціями й конкретним втіленням знань. Соціальна комунікація стає важливою якісною характеристикою наукової діяльності; зростає роль науки як системотворчого чинника держави. Важко 10
переоцінити значення наявності «адаптаційних фільтрів» вітчизняної науки, задачею яких є критична оцінка якості та ефектів іноземних інновацій при їх впровадженні в національну культуру в широкому значенні цього слова. Це стосується, зокрема, аналізу наслідків бездумного, формального і некритичного копіювання освітніх систем Заходу. З позицій концепції сталого розвитку освіта є основою забезпечення та підвищення якості життя конкретної людини та всього населення, як головної мети існування будь-якої держави та усього людства. Створення системи якісної освіти, яка відповідає сучасним та перспективним вимогам, потребує розробки інноваційних педагогічних технологій та управління, яке повинно базуватися на системному підході та враховувати всі фактори, що впливають на результати освітньої діяльності в їх взаємозв’язку. Продукування наукового знання в наш час відбувається як процес, пов'язаний із сферою застосування цього знання, з уявленням про соціальні потреби і потенціальних споживачів; наукові дослідження дедалі частіше характеризуються як міждисциплінарні та трансдисциплінарні; розв’язання проблем знаходяться в контексті застосування трансдисцилінарного знання, яке має свою власну структуру, метод дослідження, а отриманим результатам забезпечується розноголос не тільки через традиційні інституційні канали, а й через усіх учасників дослідницького процесу; оцінка наукового дослідження все більше залежить від соціальної легітимізації його результатів, при чому є очевидним прагнення все повніше враховувати соціальні цінності, політичну мету, а також вплив мас-медіа [7]. За даними, наведеними в [7] за останні 15 років кількість періодичних наукових видань в Україні виросла з 71 до 1000. При цьому лише незначна частина українських наукових видань надає повний доступ до опублікованих матеріалів; значна частина фахових видань із списку ВАК України (65% з технічних наук, 76% з психології і 42% з фізико-математичних наук) є взагалі «невидимими» для користувачів глобальної інформаційної мережі або присутні у ній лише номінально, тому лише невелика частка українських публікацій може знайти свого читача поза межами України та отримує відповідне цитування. Порівняння відсотків представництва в списку фахових видань ВАК різних напрямів науки дає підстави для висновку про нерівномірну присутність українських наукових публікацій з різних галузей науки в Україні і світі загалом [6]. В той же час показник збільшення кількості наукових публікацій в сфері економічних, біологічних, історичних, політичних та філологічних наук в Україні просто приголомшує. Так, число публікацій щодо економічних наук тільки за один рік (в 2001 році у порівнянні з 2000 роком) зросло на 49,2%; біологічні науки мають за 2000-2001 рік збільшення цього показника на 51,9%; історичні науки – на 68,6%, а за 2001-2004 роки – в 4,7 рази; політичні науки за період 2001-2004 років мають чотириразове зростання числа публікацій; філологічні науки – більш ніж у три рази. Такі процеси стали можливими через фактичне усунення від вимогливої експертизи наукової спільноти, її незрілість, низький рівень самоорганізації і самоврядування, невиконання, по суті, головних функцій в дослідницькому процесі [7]. Означена ситуація чітко корелюється з висновками Рахункової Палати України та МОН України щодо диспропорцій в підготовці, випуску, якості підготовки спеціалістів в певних напрямах діяльності вищими навчальними закладами України та потребами ринку праці; а також висновками НМЦ 11
«АІСТ» НТУУ «КПІ» щодо катастрофічного збільшення ваги гуманітарної, економічної та правової підготовки за рахунок фундаментальної складової освіти (насамперед, математичної та природничо-наукової) та фактичного її знищення навіть в системі підготовки інженерних кадрів. Щодо показників дипломного проектування та магістерських атестаційних робіт, то за статистикою НТУУ «КПІ», найбільші відсотки дипломів з відзнакою мають факультети, які здійснюють підготовку в галузях соціально-політичних наук, бізнесу і права, менеджменту та іноземних мов. Для порівняння наведемо відсоток дипломів з відзнакою (2003, 2004, 2006 та 2007 роки) на факультеті соціології (30,59%, 21,9%, 18,75%, 29,7% відповідно), факультеті зварювання (3,2%, 3,9%, 4,42%, 6,29%) та фізико-математичному факультеті (4,35%, 15,3%, 8,89%, 10,98%). В той же час дипломів, зроблених на замовлення, на факультеті соціології немає, а на факультеті зварювання їх більше ніж 40%. Все вищеозначене виявляє глибокі протиріччя між реаліями та перспективами розвитку системи науки та освіти згідно сучасних вимог. В даній статті наведено механізм, який в деякій мірі сприяє вирішенню задачі зменшення цих диспропорцій та протиріч. Наукові інтереси автора даної статті в галузі інноваційної педагогіки з 1996 року зосереджені на факультеті соціології НТУУ «КПІ», який випускає фахівців з державного та соціального управління. За фаховим призначенням математика та доцента кафедри математичної фізики фізико-математичного факультету автор читає курси з вищої математики, теорії ймовірностей та математичної статистики, математичних методів оптимізації управління для студентів-бакалаврів соціології. Будучи також доцентом кафедри філософії факультету соціології, автор веде курси магістерської підготовки трансдисциплінарного характеру, один з яких носить назву «Математичне моделювання систем підтримки прийняття рішень». Всі навчальні курси адаптовані до специфіки майбутнього фахівця-соціолога й управлінця та надаються з використанням відповідних інформаційних технологій. Заохочення студентів до наукової діяльності ведеться, зокрема, через участь в роботі наукового студентського семінару «Математика 21 століття» та однойменної секції щорічних студентських конференцій «Дні науки» з першого курсу з урахуванням інтересів та психологічних характеристик особистості студента [1]. Однією з мотивацій до такої діяльності є вельми широке коло застосувань математичного апарату та інформаційних технологій до вирішення задач практики, в тому числі, в галузі управління, які презентуються на семінарі та конференціях. В магістерських курсах та дипломних роботах на здобуття освітньокваліфікаційного рівня магістра адміністративного менеджменту широко використовується інноваційна проблематика науково-методичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ» (НМЦ «АІСТ» НТУУ «КПІ», сайт центру: http://aist.ntu-kpi.kiev.ua), директором якого є автор даної статті. В межах своїх повноважень центр має можливість залучення студентів до наукової роботи в мультидисциплінарних студентських проектах, які є частиною проектів центру та університету. Магістерські дисертації фактично є фундаментом та основною частиною майбутніх кандидатських дисертацій, зроблені на замовлення, мають практичне застосування та початок забезпечення науковими статтями та виступами на наукових конференціях. 12
Таким чином діє (при підготовці спеціалістів означеного профілю) механізм переходу від учбових і квазіпрофесійних задач з математики до реальних міждисциплінарних проектів та серйозної наукової діяльності при умові застосування в практиці управління результатів проведеного дослідження, тобто, здійснюється, так званий, «трикутник знань» [2-5]. На факультеті серед студентів така методологія роботи визначається прислів’ям: «Все починається з математики…» Наведемо приклад одного з мільтідисциплінарних студентських проектів, вихідним результатом якого є серія магістерських дипломних робіт на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра адміністративного менеджменту. Деякі з цих робіт представлені в доповідях та тезах даної конференції. Усі дослідження присвячені різним аспектам вивчення та реалізації концепції сталого розвитку, яка є противагою негативним впливам глобальних процесів, головною формою та кардинальним напрямком безпечного та національного розвитку країн світу, збереження цивілізації та біосфери. Основою концепції сталого розвитку є поняття людського потенціалу або рівня розвитку людини. Це поняття прийшло на зміну понять людського капіталу, людського ресурсу та людського фактору, які поступово змінювали один одного на протязі багатьох років. В 2000 році країни, члени ООН, підписали Декларацію тисячоліття. В центр глобального розвитку людства був покладений добробут людини, її права та свободи, скорочення масштабів бідності та встановлення соціальної справедливості. В Декларації тисячоліття викладені вісім цілей в галузі розвитку, поставлено 18 задач та визначено 48 показників, які дозволяють оцінити прогрес в найважливіших сферах розвитку людства. Особливо підкреслюється, що підтримка рівності між чоловіками та жінками, підвищення потенціалу та активності жінок є передумовою досягненні всіх цілей в галузі розвитку людства. Згідно напрямам діяльності НМЦ «АІСТ» НТУУ «КПІ» центром запропоновано проект науково-дослідної роботи «Розвиток людського потенціалу: аналіз статистичної інформації», який є частиною загальноуніверситетського проекту «Сталий розвиток». Проект центру спрямований на створення інформаційної бази даних, в тому числі, статистичних (демографічна та гендерна статистика, статистика освіти, генофонду та здоров’я населення, деякі розділи економічної статистики); аналіз одержаної інформації, відповідних індексів, індикаторів; розробку критеріїв для вирішення проблем розвитку людини на університетському, регіональному, європейському та світовому рівнях відповідно до концепції сталого розвитку. Системний підхід до аналізу інформації надає можливість виявлення зовнішньої та внутрішньої ситуації функціонування університету в умовах майбутнього суспільства знань та інформації; прийняття стратегічних рішень щодо місії університету, як інноваційного навчального закладу дослідницького типу; сприяє вирішенню завдань управління якістю освіти на інституціональному рівні. Представлені дипломні роботи виконані в рамках даного проекту центру. Дипломна робота Дроздовської А.П. «Стратегічні процеси в Україні в контексті концепції сталого розвитку» присвячена дослідженню генезису концепції та кількісних показників сталого розвитку; проблематиці визначення місця України в світовій спільноті з позицій даної концепції. Аналіз робиться шляхом використання офіційних міжнародних та вітчизняних баз статистичних 13
даних щодо відповідних показників (індексів) визначення сталого розвитку та його складових частин. Індекси економічного, екологічного та соціального вимірів, в свою чергу, формуються з ряду інших показників згідно відповідної системи ієрархій, серед яких можна назвати стан здоров’я людини, стан навколишнього середовища, індекс розвитку людського потенціалу та ряд інших показників. Виходячи з системного аналізу одержаної інформації досліджено наявні стратегічні процеси в Україні та надані рекомендації щодо досягнення сталого розвитку. Дипломна робота Слишинської Н.В. «Соціальна складова індексу сталого розвитку регіонів України» присвячена застосуванню концепції сталого розвитку та методології його кількісних вимірів на рівні регіонів України; досліджується розвиток людського потенціалу України, його складові та їх кількісні виміри (рівень освіти, очікувана тривалість життя та валовий внутрішній продукт); виявляється регіональна диференціація індексу розвитку людського потенціалу; надається комплексна оцінка регіональних індексів; завдяки ранжуванню регіонів України за індексом розвитку людського потенціалу розроблені рекомендації щодо покращення показників соціального розвитку для забезпечення сталого розвитку як регіонів України, так й держави в цілому. За умов глобалізаційних та інформаційних процесів в світі та трансформації українського суспільства особливого значення набувають дослідження проблеми захисту людини і суспільства від інформації. Ця проблема на наш час залишається майже відкритою, належить до галузі між-, полі- та трансдисциплінарного знання та потребує системного підходу до її вирішення в рамках синергетичної парадигми. На наш погляд, фундаментальне розв’язання цієї проблеми належить галузі освіти, як базової ланки в концепції сталого розвитку. Саме вона повинна вирішувати питання виховання моральної відповідальності особистості в умовах сьогодення; формувати сучасний універсалізм особистості, яка володіє загальною системою цінностей та системою орієнтації в потоках інформації, чіткими засобами відбору інформації та вміє неперервно поповнювати та добудовувати свою особисту систему знань. Мова йде про створення жорстких фільтрів, як власних, так й суспільних та державних щодо захисту від інформації, в першу чергу, негативної. В магістерській роботі Пономаренко Л.В. «Проблема захисту суспільної моралі в умовах глобалізації та інформатизації» розкривається сутність і специфіка глобалізаційних та інформаційних процесів; феноменологічна природа суспільної моралі як універсального способу соціальної регуляції та становлення правових засад контролю за розповсюдженням соціальнонеприйнятної інформації, яка на індивідуальному та суспільному рівнях легалізує аморальні форми суспільного життя. Робота містить аналіз впливу ЗМІ на формування свідомості людини та негативних наслідків функціонування сучасних мас-медіа. Розглянуто основні джерела інформаційного впливу, соціально-психологічні аспекти сприйняття людиною телевізійних сцен насилля та порнографії. Встановлено низку чинників, які детермінують сучасний стан інформаційного простору у зв’язку з появою та тиражуванням великої кількості аморальної продукції. Розглянуто практику державного регулювання сфери захисту суспільної моралі, проаналізовано вітчизняний та закордонний досвід контролю обігу інформаційної продукції та розроблено перелік рекомендацій для органів державної влади в Україні у 14
відповідній сфері. Дослідження Пономаренко Л.В. відповідає потребам практичної реалізації та визначає її професійну позицію як молодого спеціаліста Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. Тема дипломної роботи Ксьнс О.С. «ЗМІ як інструмент формування суспільної свідомості щодо соціально незахищених верств населення» розглядається в широкому контексті трансформації ролі ЗМІ у їх впливі на масову свідомість в процесі глобалізації світових інформаційних технологій. Огляд та систематизація як вітчизняної, так і світової наукової думки у цьому напрямі (зокрема, «інформаційного суспільства», «встановлення порядку денного», «псевдоподії», «публічних арен», а також теорій суспільного дискурсу та ракурсування подій) є внеском у подальші дослідження означених проблем. Найбільш цінним (завдяки практичному досвіду роботи магістрантки в сфері ЗМІ), у проведеному дослідженні є практичний аспект, а саме: аналіз та оцінка реальних інформаційно-соціальних компаній, що проводилися в Україні та їх впливу на вирішення конкретних соціальних проблем, а також рекомендації щодо впливу ЗМІ на інформування громадськості стосовно проблем соціально незахищених верств населення. Представлено мультидисциплінарний проект «Побачити серцем» створення молодіжної студентської студії на одному з каналів українського телебачення, яка має займатися інформаційно-просвітницько-учбовою діяльністю з проблем інвалідів в Україні; запропоновано на її базі створити продакшн-студію для виробництва креативної реклами, що інформуватиме суспільство (особливо молодь) про проблеми інвалідів в Україні. Дипломна робота Семенчатенко Ю.С. «Гендер в вищій освіті: тенденції і проблеми» присвячена конче актуальній проблемі вивчення гендерних реалій в умовах глобалізації сучасного суспільства, гендерної нерівності та гендерного розвитку, ролі освіченої жінки в контексті концепції розвитку людського потенціалу та визначення шляхів досягнення паритетного становища жінок та чоловіків в освітянській сфері, зокрема в галузі вищої освіти, а також в сфері науки та технологій. Дослідження проведено з використанням даних з гендерної статистики (міжнародної, загальноукраїнської. регіональної та НТУУ «КПІ») з освіти та науки та є вкладом в розробку ще одного з проектів центру, а саме, «Жінки КПІ: 18982008 роки» (до 110-річчя НТУУ «КПІ»). Деякі дипломні магістерські роботи присвячені конкретним механізмам реалізації концепції сталого розвитку в системі освіти та управління в галузі охорони здоров’я населення України. До таких розробок відносяться. Дипломна робота «Інформатизація як механізм управління освітою в умовах глобалізації» на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра адміністративного менеджменту Кравченко І.А. (інженера з комп’ютерних технологій за базовою освітою, викладача факультету соціології) виконана в системі другої вищої освіти. Робота присвячена дослідженню актуальних питань щодо методології суспільства знань та створення сучасного інтегрованого керованого інформаційного середовища, розробці та втіленню в педагогічну практику та практику управління університетом сучасних інформаційних засобів. Частина роботи використовується дипломанткою в педагогічному процесі при викладанні курсів інформаційного напряму та діловодства на факультеті соціології та в системі післявузівської підготовки. В практичній частині роботи, присвяченій інформаційним технологіям в системі 15
підтримки прийняття рішень по забезпеченню процесів функціонування та управління якістю в НТУУ «КПІ», надається аналіз даних статистичної звітності по університету за методиками НМЦ «АІСТ» НТУУ «КПІ», який проведений Кравченко І.А. як інженером центру. Дипломна робота Луданової А.К. (магістра математики) «Рейтингові оцінки діяльності як механізм контролю ефективності процесів управління якістю освіти» виконана в системі другої вищої освіти на базі та в контексті напрямів діяльності центру та присвячена приоритетним та актуальним проблемам, пов’язаним з визначенням критеріїв оцінки результатів людської діяльності, в тому числі, в галузі освіти. Зокрема, досліджено генезис поняття якості та рейтингових систем оцінки діяльності; зроблено порівняння характеристик систем рейтингування університетів; розглянуто європейську систему визнання залікових одиниць (ECTS) та проаналізовано проблеми, що виникають при переносі ECTS на глобальний ринок вищої освіти; проведено порівняльний аналіз методик впровадження рейтингових систем оцінки навчальної діяльності у вузах Росії та України; розроблені практичні рекомендації щодо використання рейтингових систем оцінки навчальної діяльності, виявлено і обґрунтовано основні умови та наслідки їх успішного впровадження. Доповідь Луданової А.К. на даній конференції стосується екскурсу в історію «рейтингування» студентів в Київському політехнічному інституті 1912 року. Дипломна робота Холодняк Н.А. «Медичне страхування в Україні як механізм здійснення соціального захисту населення» присвячена дослідженню інноваційної проблеми охорони та збереження особистого та громадського здоров’я в контексті концепції стійкого розвитку. Категорія особистого та громадського здоров’я в роботі визначається як медико-соціальний ресурс і потенціал суспільства, що сприяє забезпеченню національної безпеки держави, є критерієм якості життя та невід’ємною складовою соціального, економічного та культурного розвитку суспільства. Головною метою дослідження є обґрунтування комплексу приоритетних засобів, спрямованих на кардинальне поліпшення системи охорони здоров’я та медичного страхування як одного з механізмів реалізації реформ в Україні, в якій на основі комплексного аналізу відповідних статистичних даних соціальнодемографічна ситуація визначена як кризова. Інноваційні технології всіх курсів математико-інформаційного напряму, науково-дослідницько-практичної роботи зі студентами та діяльність центру, які побудовані відповідно з синергетичної парадигмою в освіті, надають можливість вирішувати завдання якісної наукової підготовки згідно з концепцією розвитку людського потенціалу. При цьому: зберігається система внутрішніх зв’язків дисциплін та знанієва, фундаментальна складова математики; встановлюються зв’язки між різними галузями дисциплінарного знання; здійснюється кооперація різних наукових галузей, циркуляція загальних понять про розуміння певних явищ; дослідження проводиться з різних точок зору з позицій декількох наукових дисциплін; когнітивні схеми з однієї дисциплінарної галузі переносяться в іншу; 16
розробки сумісних проектів дослідження мають стратегічну спрямованість; компенсується ефект процесу гіперспеціалізації; виробляється здатність до розуміння знань в їх контексті та сукупності, коли вони й здобувають свій справжній зміст; формується поліцентричне мислення, універсалізм особистості й фахівця та здатність до ефективної діяльності в команді професіоналів з метою досягнення певних практичних результатів.
1.
2.
3.
4.
5.
6. 7.
Література: Бахтіна Г.П. Все починається з математики: шляхи формування індивідуальної траєкторії навчання підготовки майбутнього фахівця //Нові технології навчання. Збірник наукових праць. Шляхи розвитку духовності та професіоналізму за умов глобалізації ринку освітніх послуг. /Спец. випуск № 48. Частина 1. Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна», Київ-Вінниця, 2007. –с. 357-363 Бахтіна Г.П. Інноваційні технології навчання в технічному університеті //Проблеми освіти. Четвертий спец. випуск /кол. авт. –К.: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, Вінницький соціальноекономічний інститут Університету «Україна», 2006. –с. 62-72 Бахтіна Г.П. Роль математики в здійсненні трансдисциплінарних зв’язків в університетській освіті //Проблеми освіти. Другий спец. випуск. –К.: НМЦ ВО МОН України, 2005. –с. 261-267 Бахтіна Г.П. Трансдисциплінарні студентські проекти – реальний шлях до формування особистості та фахівця ХХІ століття //Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, досвід, проблеми», вип. 12 /ред.. колегія І.А. Зязюн та ін., м. Вінниця, 10-12 травня 2006. –с. 218-228 Бахтіна Г.П., Тимощук О.Л., Яковлєва Т.В. Організація навчальнодослідницько-практичної роботи студентів зі створення систем інноваційного управління ВНЗ як шлях до реалізації нових освітніх парадигм //Вісник Луганського Національного педагогічного університету. Серія педагогічні науки. 2006, грудень № 21 (116). –с. 20-28 Мриглод І.М., Мриглод О.І. Наука України у світовому інформаційному просторі //Вісник Національної Академії наук України. №10, 2007. –с. 3-18 Онопрієнко В.І. Імперативи глобального мереженого суспільства //Вісник Національної Академії наук України. №10, 2007. –с. 18-29
17
УДК: 316.613
СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ОСОБИСТОСТІ SOCIOCULTURAL ASPECTS OF GLOBALIZATION AND THEIR INFLUENCE ON THE FORMATION OF SOCIAL INDIVIDUAL’S CHARACTER Вах Тетяна Степанівна, аспірантка кафедри соціології Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія", м. Миколаїв
Автор констатує, що в соціокультурному просторі України останнім часом виникли серйозні проблеми, які цілком чітко актуалізуються в соціальному характері індивідів. Невідповідність вимог, що висуває сучасне суспільство в умовах глобалізації, і реальних якостей соціального характеру особистості вказує на необхідність нової моделі соціального розвитку молодого покоління. The author states that in our days there are serious problems in the sociocultural area of Ukraine, which are actualized in the social individual’s character. There is no accordance between demands of contemporary society in the conditions of globalization and real qualities of social individual’s character. It explains the necessity of new model of social development of new generation. Вагоме місце наукова думка України сьогодні відводить глобалістиці. В контексті політико-економічних змін та соціокультурних зрушень до проблем суспільства та особистості звертаються такі науковці як О. Білорус, Є.Головаха, Н.Паніна, А.Ручка, М.Шульга, О.Злобіна, В.Тихонович, Л.Сохань, Т.Заславська, Т.Рудницька, С.Цимбалюк та ін. Дослідники відзначають, що сучасне суспільство стає не тільки все більш диференційованим, але й все більш дезорганізованим. Багато людей через втрату попереднього соціального статусу або через нечіткість ідентифікації з новими соціальними утвореннями відчувають соціальне невдоволення. Особливо боляче ця проблема зачіпає молодь, змушену жити "на грані" різних ціннісних, світоглядних, політичних, економічних систем. Глобалізація, інтегруючи економіку, політику, соціальні процеси, формує загальнолюдську культуру і є могутнім чинником формування соціального характеру особистості. Разом з тим, як зазначає Б.Нагорний, складності та протиріччя глобалізації як якісно нового типу соціальних процесів, формування нового соціального просторово-часового континуума призводить до трансформації багатьох соціальних суб’єктів [1, с.230]. Тепер на арену соціального простору виходить новий соціокультурний тип особистості, який є виразником духу „Нового Світу” (Л.Сохань), який прагне не підкорення і завоювання, а гармонії зі світом, повноти особистісного буття в суспільному спів-бутті і спів-творчості [2, с. 13]. 18
Для аналізу соціокультурних аспектів глобалізації та їх впливу на формування соціального характеру суспільства, соціальних груп, індивідів продуктивним вважається методологічний підхід А.Панаріна, який пропонує розглядати під час аналізу цього складного процесу конструктивізм та деконструктивізм як альтернативні технології глобалізації [3, с. 630]. Отже, який вплив здійснюють соціокультурні зрушення, що відбуваються в суспільстві за умов глобалізації, на формування соціального характеру представників цього суспільства? Доводиться констатувати, що в соціокультурному просторі України останнім часом виникли серйозні проблеми, які цілком чітко актуалізуються в соціальному характері індивідів, соціальних груп. Аналіз сучасних досліджень з даної проблематики показує, що характер цих впливів окреслюється як „виклики глобалізації” (Ю.Щербак, І.Воронов) або „ризики глобалізації” (Л.Сохань, Т.Рудницька), серед яких дослідники визначають наступні [4]: стиснення простору і часу в соціальному світі, яке призводить до детериторизованої життєдіяльності особистості; феномен мультикультуралізму, в результаті чого з’являються на світ глобальні та локальні „соціокультурні гібриди”; інтенсифікація міграційних процесів; зростання інтенсифікації соціальної взаємодії, яка забезпечується новими засобами комунікації і транспорту; поширення явищ культурної „вестернізації” або „американізації”, моделей поведінки та цінностей західного інформаційного суспільства; аксіологічна криза; зміна типів раціональності, на яких ґрунтується людське життя; посилення нерівностей між людьми у використанні всього багатоманіття можливостей, що сьогодні пропонує глобалізація; зміна менталітету і ментальності суспільства, формування нових мисленнєвих стереотипів, інтелектуальної і моральної орієнтації людини. Сьогодні новий життєвий простір висуває достатньо жорсткі вимоги до якісних характеристик особистості, що інтегрується в систему соціальних зв’язків. У моделі соціального типу особистості сьогодення втілене замовлення сучасного суспільства на конкретні соціальні якості в реальній людині. Вони характеризують різноманітні механізми включення людини в політичну, соціально-економічну, духовну сферу життя, і, за умов глобалізаційних перспектив, вимагають нової „техніки існування” (Л.І.Анциферова), яка передбачає вимоги сучасного суспільства щодо соціально-бажаних якостей особистості: врахування швидких темпів змін соціальної реальності; високу особистісну толерантність до невизначеності; вміння уявити себе в іншій, нетрадиційній ролі; здатність вступати в конкурентну боротьбу з подібними собі; гнучкість у прийнятті рішень; уміння орієнтуватись у непередбачених ситуаціях; ініціативність, здатність до ризику; вміння уявити перспективи розвитку [5, с. 167]. Невідповідність наведених вимог і реальних якостей соціального характеру індивіда, яку доводять соціологічні дослідження, вказує на необхідність нової моделі соціального розвитку молодого покоління, заснованої на активізації його інноваційного потенціалу [6]. Узагальнюючим критерієм модернізації при цьому російський філософ В.Ядов називає розширення ступенів свободи діяльності кожного окремого індивіда, особистості. „У посткапіталістичному суспільстві критеріями свободи стають інформація, знання, рівень освіти, кваліфікації” [7]. Молодіжне питання в зазначеному контексті має бути першочерговим, оскільки саме молодь є найбільш ресурсомісткою соціокультурною спільнотою, резервом формування інтелектуальної еліти і, отже, суб’єктом соціокультурної трансформації. 19
Література 1. Нагорный Б. Глобализация как макросоциальный процесс: противоречия, тенденции // Четверта Всеукраїнська соціологічна конференція "Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні", 21 травня 2004 року, м. Київ / Соціологічна асоціація України; Інститут соціології НАН України / В.М.Ворона, М.О.Шульга. — К., 2004. — С. 229–232. 2. Сохань Л.В., Сохань И.П. Время нового мира и человек. Глобальные риски цивилизации и поиск пути: Социол. очерки / НАН Украины; Институт социологии, Киев. — К., 2001. — 130с. 3. Тезисы докладов и выступлений на ІІ Всероссийском социологическом конгрессе: В 3-х т. – М., 2003. – Т. 2. 4. Щербак Ю.М. Україна: виклик і вибір: Перспективи України в глобалізованому світі XXI століття. — К. : Дух і Літера, 2003. — 574с.; Воронов І.О. Глобалізація і політика: Реалії і перспективи соціальних трансформацій. — К. : Генеза, 2004. — 288с.; Рудницька Т. Інтернетизація та вестернізація як чинники формування нового соціокультурного ареалу життя особистості в Україні за умов глобалізації // Четверта Всеукраїнська соціологічна конференція "Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні", 21 травня 2004 року, м. Київ / Соціологічна асоціація України; Інститут соціології НАН України / В. М. Ворона, М.О.Шульга. — К., 2004. – С. 244–249. 5. Анциферова Л.И. Психология повседневности: жизненный мир личности и „техника” её бытия // Психол. журнал. – 1993.– № 2. – с. 165–167. 6. Паніна Н. Українське суспільство 1992-2006: соціологічний моніторинг / НАН України; Інститут соціології. — К. : Інститут соціології НАН України, 2006. — 93с. 7. Российская модернизация: проблемы и перспективы (материалы „круглого стола”) // Вопросы философии. – 1993. – № 7. – С. 38–39.
УДК 316.33
СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ SOCIAL CONSEQUENCES OF GLOBALIZATION: SOCIOLOGICAL ASPECT Волохіна Олена Олексіївна, Дніпродзержинський державний технічний університет, доцент В тезах розглядається вплив глобалізації на розвиток людства, її позитивні і негативні риси. Серед негативних факторів виділяють нерівність між людьми, країнами, регіонами. Особливо це виявляється у сфері використання інформаційних і комунікативних технологій розвиненими країнами Заходу та іншими країнами світу. Соціологія аналізує якісні зміни сучасного суспільства, розглядає завдання науки в майбутньому. Influences of globalization on development of humanity, its positive and negative lines are considered in the article. Among negative factors the 20
inequality is selected between people, countries, regions. Especially it turns out in the field of the use of information and of communication technologies the developed countries of the West and other countries of world. Sociology analyses the quality changes of modern society, considers the task of science in the future. Найважливішим фактором розвитку людства наприкінці ХХ століття є глобалізація. Вона розглядається як нова суперсистема світобудови. Це вже не проста сума країн і народів, а єдине ціле, в якому всі структурні елементи знаходяться у взаємозв’язку та взаємозалежності. Відбувається глобалізація економічних, політичних, соціальних і культурних відносин і процесів. Це веде до такої єдності людства, за якої існування кожної держави, народу залежить від стану світу в цілому. Сучасна соціологічна наука, аналізуючи вплив глобалізації на розвиток людства, звертає увагу на її соціальні наслідки. З позитивних рис глобалізації підкреслюється і зростання контактів і зв’язків між країнами і народами у сфері економіки, торгівлі, культури, технологій. Протягом останніх 50 років середній дохід на душу населення у світі зріс у три рази. Світовий ЗВП збільшився з трьох трильйонів до тридцяти трильйонів доларів. За останню чверть ХХ століття більш ніж на 10 відсотків зросла кількість людей, які досягли середнього рівня добробуту [7, с.13-14]. У той же час глобалізація має і негативні риси, що є предметом аналізу як на рівні світового соціологічного товариства (Всесвітня Соціологічна Асоціація), так і в аналітичних матеріалах відомих соціологів. Глобалізація призвела до величезної нерівності між людьми, країнами, регіонами. В багатьох країнах вона викликала зростання безробіття, деіндустріалізації, зубожіння великих мас населення, зростання смертності, захворювань, скорочення тривалості життя. Вчені підкреслюють, що теперішня глобалізація ставить в нерівні умови її учасників, світ не інтегрується з урахуванням інтересів всіх держав, він американізується. США володіють майже 50 відсотками світового ринку в багатьох галузях промисловості. Більше половини всієї ділової активності в світі контролюється Америкою, США лідирує з великим відривом в торгівлі по Інтернету. Глобалізація міцно пов’язана розвитком інформаційних і комунікативних технологій. У цій сфері також спостерігається глибока нерівність: з одного боку США і країни Заходу, з іншого – увесь світ. За даними Організації економічного співробітництва і розвитку в 1999 р. населення розвинутих країн Заходу складало 19 відсотків населення світу, проте серед користувачів Інтернету вона складали 91 відсоток [3, с.12]. В 1998 і 1999 рр. соціологи провели в багатьох країнах дослідження, які показали, що доступ до Інтернету є своєрідною розподілювальною лінією між освіченими і неграмотними, багатими і бідними, чоловіками і жінками, молодими і людьми похилого віку, мешканцями міста і села. Крім того, у 80 відсотках сайтів в інструкціях необхідними є знання англійської мови. Таке становище не залишає рівних можливостей тим, хто не має доступу до сучасних систем комунікації та інформації [7, с.14-15]. Теоретично глобалізація повинна сприяти більш швидкому зростанню, більш високому рівню життя для усіх людей світу. Цього не відбувається, 21
блага глобалізації розподіляються нерівномірно, від неї більш всього виграють крупні приватні фірми, компанії та багаті країни. У зв’язку з глобалізацією вчені виділяють таку закономірність: до 70-х рр. ХХ століття базовою системою організації життя народів була національна держава. З 80- рр. ХХ століття бурхливого розвитку набули транснаціональні корпорації. З’являються нові соціальні еліти, які фактично не залежать від нації-держави та її інститутів. ТНК звільняють себе від державних обмежень, які раніше накладало на них законодавство. В таких умовах значно підвищується роль соціологічної науки. Це стосується не тільки наукових оцінок якісних змін сучасного суспільства, але й завдань науки в майбутньому. На XV конгресі Міжнародної Соціологічної Асоціації А.Мартінеллі в своєму президентському зверненні «Ринки, уряди, спільноти і глобальне управління» сформулював основне соціологічне питання сучасності: які ми маємо інструменти для того, щоб описати, інтерпретувати, пояснити і передбачити динаміку соціального світу в ХХІ столітті [3, с.14]. Список використаної літератури 1. История теоретической социологии. В 4-х томах. Т.4. Отв. ред. и составитель Ю.Н.Давыдов. – М.: Изд-во «Канон+», 2002. 2. Култыгин В.П. Мировое социологическое сообщество на рубеже тысячелетий // Социологические исследования, 1998, №10. 3. Култыгин В.П. Облик социального мира в современной социологической мысли // Социологические исследования, 2003, №2. 4. Левашов В.К. Общество и глобализация // Социологические исследования, 2005, №4. 5. Мартинелли А. Рынки, правительства и глобальное управление // Социологические исследования, 2001, №12. 6. Мальковская И.А. Глобализация и транскультурный вызов незападного мира // Социологические исследования, 2005, №12. 7. Юрлов Ф.Н. Социальные издержки глобализации // Социологические исследования, 2001, №7.
УДК 316.32.422
ВСЕСВІТНЬО – ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС (до питання про глобалізацію світу) THE WORLD – TRANSFORMATIONAL PROCESS ( to the question about globalization of the worlds) Глушко Володимир Петрович, Шосткінський інститут Сум ДУ
Окреслено значення і проблеми глобалізації для національних держав, у тому числі і для України The importance und problems of globalization for national states und for Ukraine too are outlined 22
Глобалізація охоплює всю земну кулю, перетворюючи світову цивілізацію, яка складається із різних частин, у цілісну спільноту на основі єдиної системи відносин. Ці відносини приходять на зміну євро центричної моделі глобалізації свідомості – комунізму і лібералізму. Основою нового «монолітного» глобалізованого світу є більш ніж 210 країн з населенням більше шести мільярдів людей. Різниця у рівнях розвитку держав складають цілі історичні епохи. Існує три групи країн. Перша – розвинені країни із постіндустріальною економікою, яка виступає у ролі «центру» світової економіки і представляє так званий «золотий мільярд». Друга група з населенням чотири мільярда людей, які стали на шлях індустріального розвитку. І нарешті, третя група держав із населенням майже один мільярд людей в силу надзвичайно низького рівня розвитку економіки ще не ввійшла в міжнародний розподіл праці. Потрібно зробити декілька зауважень: за роки фронтальної глобалізації кількість країн, які перебувають у так званій благополучній зоні, знизилася з 41 у 1960 році до 31 у наші дні, а кількість багатих не західних країн зменшилася за цей же період із 19 до 9. У той же час із 22 країн Карибського басейну, Латинської Америки, Східної Європи, Середньої Азії та Африки, які у 1960-ті роки вважалися «кандидатами» на вступ у клуб країн «золотого мільярда», сьогодні практично всі опинилися на межі злиднів. Сам факт різноякісних рівнів розвитку країн є постійним джерелом загострення протиріч між ними. Так було на протязі віків. Нажаль, тепер вони не тільки зостаються, а і сильно загострюються. І причина лежить в самій основі сучасної моделі глобалізації. За сценарієм, країни, які складають «периферію» і країни третьої групи, які скоро займуть місце уній, повинні забезпечити розквіт «золотого мільярда». Стати ринками збуту, поставщиками сировини, енергоносіїв, а також «мозків» і дешевої робочої сили. Територія цих держав становиться місцем скупчення, насамперед, «брудних» виробництв. Враховуючи те, що дві третини населення Землі живе в країнах зі слабо розвиненою або зовсім не розвиненою ринковою системою господарювання, що заважає розвитку глобалізації, широке застосування отримала т.зв. шокова терапія – метод форсування капіталістичних відносин. За два-три десятиліття ці народи повинні пройти той же шлях, який у свій час пройшли теперішні розвинені країни за два-три століття. Гігантські суспільні зміни не покращають умов життя цих народів, а тільки погіршують. Наприклад, країни, які розвиваються, вже давно поставили питання про скасування з них зовнішнього боргу, що допомогло б їм вирішити деякі питання свого розвитку. Однак борг не тільки не був списаний, але значно виріс – до 2008 року він вже склав більше двох трильйонів доларів. При цьому сума обслуговуючого боргу сягає більше 200 мільярдів доларів у рік, в той же час об’єм всіх видів допомоги цим країнам складає біля 50 мільярдів доларів. Панування у світовій економіці транснаціональних корпорацій і банків досягло величезних розмірів. Ядро глобальної системи транснаціонального капіталу складає тепер 500 найкрупніших із 40 тисяч ТНК, які вкоренилися в економіку 150 держав світу і мають більш ніж 200 тисяч своїх філій. Вони контролюють більшу половину світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі, до 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології ноу-хау. П’ять великих ТНК ревізують більше половини світового виробництва товарів підвищеного попиту, а також літаків, електронного обладнання, автомобілів тощо. Дві-три компанії контролюють всю міжнародну мережу телекомунікації (див. більш детально: 1. С. 83). У таких умовах національна держава не може зберегти свої функції і суверенітет в попередньому об’ємі, в той же час він необхідний як ніколи в історії людства для регулювання економіки, подоланні соціально-економічних проблем суспільства, екологічних і інших криз. І тепер ми бачимо, що національна держава стала перешкодою для ТНК і глобалізації. 23
Феномен сучасної глобалізації, на наш погляд, полягає у тому, що вона науково не обґрунтована, а точніше, вона антинаукова. Функціонування в глобальних масштабах економіка ТНК підриває основи національних економік і національних держав, які є на сьогодні головним осередком політикоадміністративного устрою на планеті. Національні держави дедалі менше й менше контролюють внутрішні валютні курси, грошові, інформаційні або товарні потоки тощо. Зросли «проникність» державних кордонів і ослаблення традиційних функцій держави (особливо в сфері безпеки й соціального захисту населення. Заради надприбутків транснаціональні корпорації змітають «перешкоди» у вигляді екологічного, профспілкового, соціального та податкового регулювання. Людська цивілізація стала перед цілим рядом фундаментальних проблем і протиріч – економічних, соціальних і екологічних. Цей стан є кризовим, який потребує розробки цілісної програми виходу із неї. Замість цього увага людей, народів, держав прикута до проблем однобокої глобалізації, яка не тільки не сприяє виходу цивілізації із кризового стану, але, як ми бачимо, загострює її. Окрім того, в глобалізації вбачають загрозу самобутності мало чисельних народів, і така загроза існує. Але є і протилежна точка зору. Так С.Соколов вважає, що «глобалізація – це процес формування загальнолюдського організму, у процесі подолання етнічної, державної, цивілізаційної окремішності життя. У процесі глобалізації людство перетворюється у супердержаву, суперформацію, суперцивілізацію щодо національних, формацій і цивілізацій…» [3. С. 55]. Тут хотілося б звернути увагу на загальний закон функціонування систем, який можна назвати законом забезпечення стійкості. В цілому культуру можна уявити як систему з високим рівнем багатоманітності. (Його ґенеза геніально описана у біблійній розповіді про вавилонське стовпотворіння). Потенційно багатоманітність було закладено в навколишньому середовищі, створеному для людини, до Адама, і процес адаптації до різних умов з часом призвів би до появи різних людських спільнот. Так природно повинні були утворитися антропологічні дивергенції, так повинні були з’явитися народи і мови. Але люди захотіли побудувати Вавилонську башту, будівництву якої не забажав Бог. Вавилонська башта – це символ політичного, економічного і взагалі культурного монізму. Після змішання мов люди розсіялися по земній кулі, що на сучасній мові означає децентралізацію, перегулювання, перехід до локальних форм управління і життя взагалі. Таким шляхом з’явилося багато народів, мов, держав, культур. У метафізичному сенсі глобалізм – це намагання зупинити повернення людства до стану до вавилонського стовпотворіння, тобто культурної одноманітності, монізму. Між тим, потрібно відмітити, що різноманітність потрібна, бо вона – запорука розвитку. У свою чергу, лібералізм не враховує культурні особливості. Звідсіля і ворожість неолібіралів до культурного релятивізму. Їм більше до вподоби просвітницька модель прогресу, у якій істина сильно корелюється із владою та силою. Велику загрозу, в культурному плані, і не тільки, чекає і Україну, бо «…входження держав до складу наднаціональних управлінських структур, – як зазначають вчені, – як неминучий процес об’єктивно обмежує суверенітет національної держави» [2. С.386]. У цьому плані глобалізм резервує низку рішень для наднаціональних і наддержавних інститутів, стимулює регіоналізацію і дезінтеграцію системи національного управління. Більше того, такі дії можуть водночас викликати сегрегацію одних регіонів і прискорену інтеграцію з розвиненими центрами світової системи інших. Стратегія розвитку потребує партнерства між національним урядом, регіональною і місцевими владами, спільнотами і людьми, які працюють на загальну мету економічного і соціального розвитку. 24
Велику роль у цьому відіграють фактори попереднього передбачення негативних наслідків тих, чи інших подій, їх регулювання – це і є головним завданням національних урядів. Між тим теперішня стратегія України – «від виборів до чергових виборів» – явно прирікає державу на те, що вона не буде приймати участь у подіях майбутнього, тим більше, вона не буде впливати на ці події. Література 1. Грабовський С. Глобалізація: виклики і міфи // Сучасність. .2005. №7-8. 2. Кремінь В., Табачник Д., Ткаченко В. «Україна на зламі віків». – К.: Либідь, 2004. 3. Соколов С.В. Социально-философское понятие глобализации // Альтернативы глобализации: человеческий и научно-технический потенциал России: Доклады и выступления участников Междунар. науч. конф. 21-23 июня 2002 г. –М., 2002. – Т.1
ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА КУЛЬТУРУ ТА ОСВІТУ INFLUENCE OF GLOBALIZATION ON THE CULTURE AND ON THE EDUCATION Добржанська Оксана Олександрівна, студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича
Анотація В даній статті проаналізовано вплив глобалізації на культуру та освіту. Розглянуто причини, що призвели до цього процесу. Розкрито позитивні та негативні аспекти цього процесу. Annotation The influence on the culture and on the education is analyzed in this utricle. The reasons what have held to this process are examined. Come out positive and negative aspects of these posses. Те що світ став глобальним вже давно ні для кого не новина. Світ став «ближчим» і прояви цього ми можемо спостерігати в будь-якій сфері життя. Макдональдс, Кока-Кола та Інтернет стали, так би мовити, символами цього невідворотного процесу. І якби не виступали антиглобалісти проти, як кажуть, процес пішов і вороття уже нема. Одні кажуть , що світ став єдиним, інші – однаковим. Для більшості глобалізація - це процес становлення економічного, політичного й культурного панування найсильніших в економічному і військовому розумінні над слабкими. У світовому масштабі глобалізація означає більше, ніж потоки грошей, технологій, товарів і послуг. Це — зростаюча взаємозалежність населення Землі, це процес, що об’єднує не лише економіку, але і культуру, інформаційну сферу, технології та управління. У такому розумінні глобалізація приводить до нового цікавого явища, яке можна визначити як віртуальне звуження світової цивілізації. Тобто люди, що знаходяться в різних куточках планети, але за рахунок комп’ютерних мереж, засобів зв’язку, швидкісного транспорту не відчувають територіального розмежування, а споживаючи ті ж самі продукти і 25
товари, користуючись одними й тими ж технологіями і послугами, набувають подібних звичок і елементів культури. Такий вплив на культуру окремих країн може мати небажані наслідки, коли їхні традиційні культурні цінності опиняються під загрозою[1]. Сучасний етап глобалізації світового соціально-економічного простору є не чим іншим, як переходом до нової моделі світової інтеграції, що відповідає постіндустріальному, інформаційному типу розвитку. Глобалізація інформаційних мереж одночасно викликає як до об'єднання людей, так і їх роз'єднання. На рівні особистості це виявляється в посиленні зв'язків і причетності до подій у світі, а також - у відчуженні, зануренні у віртуальний світ образів і подій, у втечі від реальності. Відбувається послаблення зв'язків особистості з певним середовищем або групою, що раніше виступала певною системою норм, цінностей, стандартів поведінки [2]. Охопила глобалізація і освіту. Сьогодні в освіті швидкими темпами відбукваються два процеси, які варто розрізняти – інтернаціоналізаця навчальних закладів та глобалізація освіти. Інтернаціоналізація - це розширення двосторонніх і багатосторонніх зв'язків і контактів між навчальними закладами різних країн на основі рівноправного і взаємовигідного співробітництва. Її мета - підвищення ефективності освітньої і науково-дослідної роботи, в ідеалі доведення її до кращого світового рівня, розширення мобільності викладацького й учнівського (студентського) персоналу. Що стосується глобалізації, тут не існує рівності. Натомість є підпорядкування освіти „інтересам могутніх іноземних транснаціональних корпорацій, які нав'язують свої стандарти навчання, свою мову спілкування, не рахуючись з національними особливостями, витісняють національні мови носіїв самобутніх культур" [3, с.26]. Глобалізація в освіті, як і в інших галузях є об'єктивним, але далеко неоднозначним процесом. Його головна небезпека вбачається дослідниками в тому, що „замість єдності в багатоманітності і розширення освітніх можливостей можна одержати сумну уніфікацію, одноманітність і втрату самобутнього творчого потенціалу національних (регіональних) освітніх систем" [4, с.31]. Прискорення процесів глобалізації в економіці та політиці висувають нові вимоги до структури та якості освіти. Показовим прикладом взаємовпливу підприємницького підходу і глобалізації у вищій освіті є розвиток транснаціональної освіти. Саме в рамках такої освіти можна спостерігати особливості сучасного функціонування традиційних вищих навчальних закладів, їх дії на міжнародній арені в просторі ринку, в межах якого вищими заклади освіти реалізуються соціальні ролі приватних провайдерів освіти. В ході впровадження глобальних інновацій в системі вищої освіти країнамиімпортерами освіти розробляється регулююче законодавство, яке охоплює питання захисту споживача освіти, захисту регіональних (місцевих) систем вищої освіти та забезпечення якості освіти що імпортується. Країниекспортери освіти, як правило, створюють кодекси етичної практики в системі освіти та піклуються насамперед про репутацію своїх закладів освіти, оскільки вони працюють на міжнародній арені[5]. ЮНЕСКО, неурядові та приватні міжнародні організації, такі, як Міжнародна спілка транснаціональної освіти, також дотримуються принципів ефективної практики транснаціональної освіти, які спрямовані на підвищення та збереження необхідного рівня якості освіти. Удосконалення, реформування, збільшення конкурентоздатності вищих 26
навчальних закладів - відповідає парадигмі вищої освіти як підприємства, яке працює в глобальному конкуруючому просторі [6]. Варто також згадати і про Болонський процес. Він спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти та впроваджується в 46 країнах Європи. Беззаперечною перевагою Болонського процесу, є те, що диплом мав би визнаватися в усіх країнах-учасницях цього процесу, що надає можливість працевлаштування за фахом у будь-якій з цих країн. Проте, втілити в життя принципи Болонського процесу виявилося набагато важче. Перш за все труднощі виникають з зміною навчальних програм, недостатнє розуміння всіх тонкощів даного процесу та й знання студентами іноземних мов для продовження навчання чи працевлаштування за кордоном є недостатніми. У науці й освіті відбувається глобалізація дослідницької і навчальної діяльності за рахунок формування нових дослідницьких мереж і систем дистанційного навчання, які діють у світі незалежно від географічних чи політичних кордонів. Сучасні телекомунікаційні мережі дозволяють окремим ученим чи науковим колективам ставати членами глобального дослідницького простору у відповідній галузі знань, не залишаючи при цьому свою країну, установу і домівку. В такий спосіб вони отримують доступ до нових ідей, методів чи приладів і приєднуються до глобального творчого процесу. Ці співдружності вчених отримали назву «віртуальних лабораторій». Вони стають усе більш організованими, а їхня діяльність більш ефективною і значущою. Останнім часом набули великого значення проекти з дистанційного навчання та наукові проекти, в яких одночасно беруть участь тисячі дослідників із десятків країн світу (приміром, проект у галузі фізики ядерних часток, так званий проект CERN)[1]. Отже, процес глобалізації охопив і освіту. Це явище має як негативну так і позитивну сторони. Нехативним є те,що таким чином руйнуються принципи традиційних шкіл і вводиться загальна світова стандартизація освіти. Позитивним, звичайно ж , є нові можливості які вносить глобалізація в освіту – нові технології, тісний обмін з науковцями всього світу, тощо. Список використаної літератури 1. Згуровський M. У вирі глобалізації: виклики і можливості. № 45 //http://www.dt.ua/3000/3100/32897/ 2. Мозговий О.Л.//Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 43. 3.Канаев Н.М. Глобализация и высшее образование. Взгляд из ЮНЕСКО // Философия образования. - 2005. - № 1 (12). - С.26-31. 4.Семенов С.Н., Семенова А.Н. Российская высшая школа в условиях глобализации // Философия образования. - 2005. - С.31-33. 5. Борщевський B.B. Глобалізація бізнесу та глобалізація освіти: взаємна еволюція чи взаємні виклики?//www.management.org.ua/conference/ docs/1108384985_SME-04-44.doc 6.Гаєвська Л. А.Глобалізація і проблеми освіти// http://intkonf.org/kandpednauk-gaevska-la-globalizatsiya-i-problemi-osviti/
27
УДК 378
СТРАТЕГІЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ RELATION OF STRATEGIC PROCESSES IN UKRAINE AND SUSTAINABLE DEVELOPMENT CONCEPT Дроздовська Анна Павлівна, ТОВ «Голден-Телеком», м. Київ, фахівець з персоналу та охорони праці; бакалавр соціології, магістр адміністративного менеджменту
Робота присвячена дослідженню концепції сталого розвитку та кількісним методам його визначення. Наведено аналіз стратегічних процесів в Україні за результатами кількісних показників та надані рекомендації щодо досягнення сталого розвитку держави. The paper analyzes the concept of sustainable development using quantitative methods of measurement. Strategic processes in Ukraine are analyzed based on quantitative indices. Recommendations for reaching sustainable development in Ukraine are provided. На початку ХХІ століття світовий економічний, політичний та соціальний розвиток перетворився на глобальний процес, для якого характерним є монополізація світової економіки та політики з боку держав-глобалізаторів та транснаціональних компаній та все зростаюче політичне й соціальне напруження взаємовідносин між країнами з різним економічним рівнем розвитку. Противагою процесу глобалізації в її екстремальному прояві є концепція сталого розвитку, головною ідеєю якої є збереження цивілізації та біосфери. Концепція системно об’єднує три головних компоненти сталого розвитку: економічний, природоохоронний та соціальний. Кількісним показником рівня сталого розвитку є, так званий, індекс сталого розвитку, розрахунок якого проводиться за індексами економічного, екологічного та соціального вимірів. Засновником концепції є видатний український вчений В. Вернадський; узагальнення концепції зроблено на Всесвітніх Саммітах ООН в 1992 та 2002 роках, в яких прийняли участь більше 180 країн світу. Проблема дослідження системного взаємозв’язку між складовими частинами сталого розвитку країн світу та України зокрема, є багатогранною, мультідисциплінарною, активно розвивається на протязі останніх десяти років; проблематика кількісного визначення рівня сталого розвитку найбільш повно реалізується в роботах М.З. Згуровського [2,3]. При вивченні стратегічних процесів в Україні з метою визначення можливостей реалізації концепції сталого розвитку в даній роботі: проведено аналіз процесу глобалізації, як відправної точки концепції сталого розвитку та її наслідків в їх стратегічному вимірі; наведено кількісні показники рівня глобалізації для ряду країн світу, в тому числі, й України; досліджено генезис концепції сталого розвитку, її основних принципів та складових частин; 28
надані методики розрахунків кількісних показників, індексів економічного, екологічного та соціального вимірів, їх індикаторів та визначені якісні характеристики концепції сталого розвитку; проведено аналіз рейтингів 109 країн світу за критерієм рівня індексу сталого розвитку (на основі офіційних статистичних даних на початок 2007 року); проаналізовано специфіку п’яти основних груп країн світу за рівнем сталого розвитку; визначено місце України в світовій спільноті в розрізі концепції сталого розвитку; досліджено індекс сталого розвитку України шляхом поглибленого аналізу його складових згідно ієрархії та місця України в загальному рейтингу держав за відповідними індексами; розглянуто концепцію України згідно вимірів сталого розвитку та його складових серед 19 країн світу (що входять до групи дуже високого рівня сталого розвитку), країн Європи та країн колишнього СРСР; особлива увага приділяється аналізу індексів людського потенціалу та якості життя [1]; наведені розрахунки, які наочно демонструють прірву між рівнем розвитку України та провідних країн світу. Аналіз наведених матеріалів показує реальність можливості поступу України на засадах сталого розвитку за рахунок наявності потужного людського потенціалу з високим рівнем освіти та належної екосистеми. У зв’язку з цим надані певні рекомендації щодо прийняття рішень по стратегічному управлінню процесами сталого розвитку при умові, що така, стратегія буде прийнята на всіх рівнях, починаючи з державного, та належним чином доведена до громадськості. Робота виконана на замовлення науково-методичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ» в рамках проекту «Розвиток людського потенціалу: аналіз статистичної інформації», який є частиною загальноуніверситетського проекту «Сталий розвиток». Дослідження мають бути використані центром при проведені статистичного аналізу, який надає можливість визначення освітньої політики НТУУ «КПІ» в умовах суспільства знань та інформації для вирішення завдань управління якістю освіти. Роботу рекомендовано до впровадження в навчальний процес магістерської підготовки в технічному університеті та в системі неперервної освіти. Література: 1. Дроздовська А.П. Людський розвиток України та зарубіжних країн: порівняльний аналіз і стратегії соціальних інвестицій //Нові технології навчання. Збірник наукових праць. Шляхи розвитку духовності та професіоналізму за умов глобалізації ринку освітніх послуг. / Спец. випуск № 48. Частина 1. Інститут інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України, Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна», Київ-Вінниця, 2007. –с. 296-300 2. Згуровський М.З. Сталий розвиток у глобальному і регіональному вимірах: аналіз за даними 2005 р. /Інститут прикладного системного аналізу НАН України та МОН України; Українське відділення Світового центру даних. – К.: Політехніка НТУУ «КПІ». 2006. -85с. 3. Згуровський М.З. «Шлях до суспільства, заснованого на знаннях» /Дзеркало тижня – 21-27 січня 2006, №2(581) 29
УДК 316.74:37
ДО ПИТАННЯ ХАРАКТЕРИСТИК ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСВІТИ TO A QUESTION OF CHARACTERISTICS OF FUNCTIONING OF EDUCATION Єрмакова Т.Г. асистент кафедри соціології Дніпродзержинського державного технічного університету
Анотація Робота присвячена питанням змістовних характеристик та оцінки рівня виконання функцій освіти в суспільстві. Авторка вводить поняття "функціональний стан освіти" та наголошує на необхідності вивчення функціонування освіти в контексті характеристик "найближчого соціального оточення" – регіону як соціуму, враховуючи сучасні тенденції зростання ролі регіонів у економічному та суспільнополітичному житті. Summary This Work is devoted to the questions of substantial characteristics and estimations of the level of performance of functions of formation in the society. The author enters concept "a functional condition of formation" and emphasizes necessity of studying of functioning of formation for a context of characteristics of regional society. В соціологічній літературі зустрічаються різні підходи до визначення змісту функцій освіти. Різниця в поглядах на соціальне призначення освіти зумовлюється, по-перше, історично визначеним цивілізаційним етапом розвитку суспільства, оскільки зі зміною суспільних формацій, змінюються сутність і дія освітніх систем. Друга відмінність в трактуванні функцій освіти – протирічність оцінок щодо ступіні її впливу на суспільні процеси. Третя відмінність міститься в багатогранності освіти як соціального явища: вивчення її розвитку і функціонування припускає висвітлення різних аспектів взаємодії освіти і суспільства, освіти і держави, освіти і особистості. Погляди на функції освіти в суспільстві залежать також від методологічних позицій дослідника, його прихильності до певного теоретичного напрямку соціологічної думки. Окрім змістовних характеристик функцій освіти в соціології висвітлюється, так би мовити "кількісний" аспект її функціонування, тобто визначається можливість різної ступіні здійснення функцій, різного рівня функціонування. В.В.Гєрчикова, наприклад, говорячи про реалізацію функцій освіти, виділяє два рівні: функції-норми, покликані максимально ефективно забезпечувати насушні та перспективні потреби суспільства, та функції-реалії, реальний рівень впливу на всі боки суспільного життя, який в певній ступіні "не дотягує" до функцій-норм. Приведення функцій-реалій до функцій-норм, вважає дослідниця, є основною рушійною силою розвитку освіти [1, c.13]. В.В.Гаврилюк підкреслює, що невиконання функцій соціальним інститутом свідкує про його деформації, при цьому невиконання суспільно значущих функцій, заради яких власне цей соціальний інститут й існує, зовсім не означає, що він бездіє, не здійснює ніяких функцій. Деформація 30
соціального інституту пов'язана з заміною функцій, з реалізацією хибної функції, яка забезпечує самозберігання статусу групи людей, що представляють даний соціальний інститут. Причини деформацій соціального інституту можуть бути пов'язані як з його власними, внутрішніми факторами, так і з умовами зовнішнього середовища, в яких даний соціальний інститут функціонує. В якості внутрішніх умов, що визивають деформації соціального інституту виступають недосконала побудова інституту, невідповідність його кадрів висуваємим вимогам, зміна норм та цінностей, відносин між людьми, які діють в рамках даного соціального інституту. Зовнішні причини деформації соціального інституту пов'язані зі зміною середовища та невідповідністю функцій інституту іншим ланкам більш складної соціальної системи, в яку включений даний соціальний інститут [2, c. 22-23]. В цьому контексті інститут постає як система, передумовами оптимального функціонування якої є її внутрішня досконалість (досить високий рівень розвитку складових та взаємодії між ними) та відповідність іншим ланкам більш складної системи – суспільства, елементом якої вона є. Стосовно освіти це означає, що реалізація нею суспільно значущих функцій можлива за умов наявності сукупності сутнісних елементів, множини властивостей, інтегрованої єдності внутрішніх якостей, які забезпечують досконалість освіти, та відповідності освіти елементам цілісності вищого порядку – соціального оточення, підсистемою якого вона є. Ми вважаємо, що можна виділити три рівні реалізації функцій освіти: функціональна невідповідність (тобто розрив між функціями декларованими та функціями реальними, невиконання або неповне виконання функцій), ступінь якої може бути різною – від невеликої розбіжності до кризового стану освіти; функціональна достатність (здійснення проголошених функцій, відповідність функціонування освіти суспільним вимогам сьогодення); функціональне випередження, коли результат функціонування освіти відповідає не тільки нагальним, але й перспективним потребам суспільства. Підвищення рівня виконання функцій можливе за наступних умов: поперше, усвідомлення перспектив соціальних перетворень, пріоритетних цілей розвитку суспільства та засобів їх досягнення; по-друге, наявність множини властивостей, інтегрованої єдності внутрішніх якостей, які забезпечують досконалість освіти, її спроможність задовольняти потреби усіх соціальних партнерів, та відповідність освіти елементам цілісності вищого порядку – соціального оточення, підсистемою якого вона є; по-третє, розбудова освіти з урахуванням стратегічних пріоритетів розвитку суспільства, відповідність напрямків розвитку освіти потребам суспільства, його прогнозованому майбутньому; відповідність темпів освітніх реформ динаміці суспільних змін. Виділення таких рівнів функціонування освіти дає можливість визначити її статус, домінуюче чи підлегле становище освіти відносно суспільства (здатність активно впливати на розвиток суспільства чи, навпаки, пристосування до суспільних змін, самозбереження). Але це вельми узагальнена оцінка, оскільки в ній не враховуються присутні як освіті, так і її соціальному оточенню, складність структури, множинність зв'язків та суперечливість процесів взаємодії, нерівномірність змін і, виходячи з цього, неоднозначність, неоднорідність взаємовпливу різних ланок освіти, різних компонентів освіти як системи і складових соціального життя. Окрім того, таке виділення рівнів функціонування не дає пояснення внутрішніх причин і механізмів підвищення рівня функціонування освіти. 31
Для більш повного визначення міри виконання, ступіні реалізації функцій освіти ми вводимо поняття "функціональний стан освіти", що включає низку характеристик освіти (стан елементів системи освіти та їх функціональне значення, тобто властивість елементів системи надавати позитивний чи негативний вплив на систему в цілому; ступінь упорядкованості системи в її побудові; характер зв'язків між елементами системи освіти; зв'язки освіти з окремими суспільними сферами) та їх впливу на рівень функціонування освіти. При цьому ми беремо до уваги, що "однією з властивостей функціонування системи, зовнішньою характеристикою системи, яка значною мірою визначає її внутрішні характеристики, можна вважати взаємозв'язок середовища і системи" [3, с. 87]. Таким середовищем, суспільним оточенням, в якому функціонує освіта, є не "суспільство взагалі", "суспільство в цілому", а конкретне суспільство, організоване в часі і просторі. Це – соціальнотериторіальна спільність, що є "усталеною сукупністю людей, об'єднаних єдністю просторових умов життя, господарського укладу, соціальноекономічних інтересів, історії і культури" [4, c.39]. В свою чергу, суспільні зміни, що відбуваються як результат функціонування освіти – це, насамперед, зміни "найближчого соціального оточення" освіти, яким є соціально-територіальна спільність як особливий рівень соціальної організації суспільства. Виходячи з цього, уявляється доцільним вивчення функціонування освіти в контексті характеристик цього "найближчого соціального оточення" – регіону як соціуму, враховуючи сучасні тенденції зростання ролі регіонів у економічному та суспільно-політичному житті. Література: 1. Герчикова В.В. Современное образование: функции, реализация, перспективы. Томск, Изд-во ун-та, 1988. – 202с. 2. Гаврилюк В.В. Становление и функционирование института образования: региональные аспекты / диссертация на соискание учёной степени доктора социологических наук. – Тюмень. 1998. – 328 с. 3. Старіш О.Г. Системологія. Підручник. – Киів: Центр навчальної літератури, 2005. – 232 с. 4. Прикладная социология: Учебное пособие / Под ред. д. э. н. проф. Ю.С.Колесникова. – Ростов-на-Дону: "Феникс", 2001. – 320 с. ДІАЛЕКТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУСПІЛЬСТВА ДИАЛЕКТИЧЕСКОЕ МЫШЛЕНИЕ КАК ФАКТОР РАЗВИТИЯ КРЕАТИВНОГО ПОТЕНЦИАЛА ОБЩЕСТВА DIALECTIC THINKING AS THE FACTOR OF DEVELOPMENT CREATIV OF POTENTIAL OF A COMMUNITY Злиденна Ганна Олександрівна студентка магістратури Мелітопольського державного педагогічного університету
Тлумачення процесів, які відбуваються в різних сферах соціального буття кінця XX – поч. XXI ст. (на пострадянському просторі), доктрини інноваційних 32
трансформацій суспільства, плани подолання руйнівних наслідків реформ – все це відмічено знаком глибокого ураження раціонального мислення особистості у всіх його зрізах. Це ураження спостерігається і в розмірковуваннях політиків, і науковців, і пересічних громадян. Як зазначає С. Кара-Мурза – вироблений широким колом інтелігенції дискурс суспільних процесів не відповідає дійсності. Недоліки мислення пострадянської людини (схильність до гіпостазування, аутистичність світобачення, некогерентність суджень, неспроможність осмислювати фундаментальні проблеми та ін.) призвели до ситуації ідеологічного краху, ідейної пустоти в соціальних організмах колишніх радянських республік, без змістовності людського буття [3]. Причини цього краху відомий російський філософ і соціолог О. Зинов’єв пов’язує також з руйнацією єдиної державної ідеології (якою з 30-х по 80-і рр. XX ст. було марксистсько-ленінське вчення). Стара ідеологія відійшла в минуле, а нових ідей, здатних об’єднати суспільство, націю, надихнути маси на креатині суспільні перетворення, революційні зрушення, не існує. Більш того, як констатує з трагічним пафосом О. Зинов’єв, в ментальній сфері нових незалежних країн можна спостерігати наявність справжнісінького ідеологічного звалища, мозаїку з уламків різних концепцій, теорій, ідей, які позиціонуються як інноваційні, а насправді ж є «запозиченими» із Заходу, або ж такими, що не відповідають принципам науковості, раціональності [1, 41]. Ці ідеї не мають у собі потенціалу для справжнього просвітництва мас, а, навпаки, становлять одну із складових механізму ідеологічно-пропагандистського маніпулювання свідомістю особистості. Тому, на сьогодні, актуальною є потреба вироблення правильного інструментарію мислення (адекватного засадам науковості, раціональності). Це і є умовою продукування справжніх креативних ідей, значущих для нашого соціуму, для подолання його тотальної кризи [1, 567]. Аналіз філософських, соціальних праць свідчить, що необхідно повернутися до основ діалектичного мислення, реабілітувати забуте в кінці XX ст. діалектичне вчення, яке є загальновизнаною науковою концепцією розвитку світу. Діалектика є логічним методом встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей, осмислення логіки розвитку природи, суспільства, мислення. Слід зазначити, в радянський період діалектика справді піддалась вульгаризації. Її закони вважались універсальними, одвічними (інші неможливі взагалі) і поширювались на всі абсолютно сфери буття і соціального життя. Цей фактор призвів до розуміння інших (альтернативних) наукових концепцій світу, як «буржуазних», хибних, та обумовило природний «спротив» до діалектичного вчення в колах інтелектуальної еліти. Це й стало причиною «падіння». В 90-х роках на роль парадигми наукового пізнання почала претендувати синергетика з ідеєю хаосу (нелінійність, непередбачуваність, випадковість розвитку). Але ж наше суспільство і так тривалий час перебуває в стані хаосу (стані, який С. Кара-Мурза називає антимодерном) [3, 15]. Нам необхідно подолати цей хаос, зробити його творчим, перетворити в поле народження інновацій, внести впорядкованість як в соціальне життя, так і в мислення. З цією метою слід знову звернутися до праць європейських мислителів, які розробили діалектичне мислення, вивести сумарну характеристику останнього. 33
Поняття «діалектика» вперше застосував Сократ і позначив ним мистецтво вести ефективну суперечку, діалог, із взаємозацікавленим обговоренням проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок. Платон називав діалектикою логічний метод, в якому на основі аналізу й синтезу понять відбувається пізнання сущого. Діалектика у філософії Аристотеля — спосіб доказу, який ґрунтується на аргументах, отриманих від інших положень, і вірогідність яких невідома. Софісти додали терміну негативний відтінок, називаючи ним мистецтво представляти помилкове й сумнівне за істинне. У філософії І. Канта поняття діалектики фігурує в контексті аналізу антиномій чистого розуму. В епоху Відродження діалектичні ідеї про «єдність протилежностей» висувають М. Кузанський і Дж. Бруно. Гегель (ідеалістична діалектика) в історії філософії вивів і послідовно застосував для аналізу явищ буття універсальну діалектичну формулу – тріаду «теза-антитеза-синтез». Абсолютний Дух як субстанція, що існує «в собі» (теза), на певній стадії об’єктивується в явищах природи – постає в своєму «інобутті», як щось зовнішнє «для себе» (антитеза), і нарешті завершує свій розвиток через саморефлексію – досягає себе «в собі і для себе» в науках, філософії, мистецтві (синтез) [4, 214]. У марксистській філософії термін «діалектика» уживається в значенні теорії й універсального методу пізнання явищ дійсності (соціальних феноменів) шляхом осягнення саморуху предмета на основі внутрішніх протиріч (визнання постійного становлення, розвитку явищ матеріального світу). Реабілітація діалектики в 90-х роках в соціальній думці пов’язана з ім’ям вже згадуваного О. Зинов’єва. Він розглядав основні закони діалектики: єдність та боротьба протилежностей, перехід кількісних змін у якісні, заперечення заперечення – не як всезагальні закони буття, а як такі, що мають сферу дії обмежену умовами та змістом термінології певної науки, практичною потребою [2, 152]. Слід підкреслити, що діалектичне мислення спрямовується на проникнення вглиб речей, виявлення їх сутнісних характеристик. Іншими словами процес пізнання здійснюється в логіці діалектично взаємозв’язаних категорій сутності і явища. Думка перебуває при цьому в постійному русі, від поверхневого, очевидного до більш глибокого – до сутності [5, 332-333]. Такий механізм пізнавального процесу забезпечує формування у особистості теоретико-осягаючого мислення, яке здатне «підіймати» глобальні проблеми та продукувати ідеї. В діалектичному вченні провідну роль відіграє положення про загальний взаємозв’язок явищ. Вміння бачити, аналізувати феномени буття у взаємозв’язку і взаємопереходах розвиває таку якість мислення, як системність. Як вже зазначалося вище, одним із законів діалектики є закон єдності і боротьби протилежностей (дає можливість збагнути логіку розвитку соціальних явищ, забезпечує формування критичності мислення, здатності до повноцінної рефлексії). Закон заперечення заперечення дозволяє відслідкувати спадкоємність в розвитку, віднайти пояснення багатьом явищам, які мають нині місце в різних сферах буття в минулому, що колись заперечувалось. Підсумовуючи вищесказане, можемо констатувати, що діалектика – це «ключ» за допомогою якого можна осягнути багато таємниць навколишньої дійсності, виробити культуру мислення. Особистість з розвиненим діалектичним мисленням підходить до аналізу предметів і явищ з точки зору їх виникнення, руху, розвитку, виявлення сутнісних основ. Тому діалектичне вчення повинне залишатися в теоретичному арсеналі наукового пізнання. 34
Ключові слова: діалектика, діалектичне мислення, інноваційні ідеї. Ключевые слова: диалектика, диалектическое мышление, инновационные идеи. Key words: dialectic, dialectic thinking, innovation of idea. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Зиновьев А. Русская трагедия. – М.: Алгоритм, Эксмо, 2006. – 618 с. 2. Зиновьев А. Фактор понимания. – М.: Алгоритм, Эксмо, 2006. – 528 с. – (Философский бестселлер). 3. Кара-Мурза С. Потерянный разум. – М.: Изд-во Алгоритм, 2005. – 736 с. 4. Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. – Мн.: Книжный Дом, 2003. – 1280 с. 5. Скотний В. Філософія: історичний і систематичний курс. – К.: Знання України, 2005. – 576 с.
МЕТОДОЛОГІЧНА РОЛЬ ГУМАНІСТИЧНОНООСФЕРНОЇ КОНЦЕПЦІЇ У РОЗВ’ЯЗАННІ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ Карпенко В.Є. В наш час наслідки діяльності людського розуму за своїми масштабами стали геологічним фактором і все більш загрожують існуванню самого людства. Сучасна наука виявила сукупність глобальних проблем, для розв’язання яких необхідні спільні, скоординовані зусилля всіх держав. Ряд філософів указують на те, що вчення про ноосферу В.І. Вернадського містить великий методологічний потенціал для розв’язання глобальних проблем. Зокрема Б.М.Кузик і Ю.В.Яковець наголошують на необхідності надання науці та технологіям гуманістично-ноосферної направленості, упровадження гуманістично-ноосферної системи цивілізаційних цінностей, формування гуманістично-ноосферного суспільства [3, 239, 243]. Проте у філософії відсутній консенсус у визначенні самого поняття ноосфери [1; 2; 4]. У зв’язку з цим автор вважає актуальною інтерпретацію вчення про ноосферу В.І. Вернадського й інших авторів (включаючи альтернативні трактування), враховуючи останні досягнення сучасної науки, з подальшим визначенням методологічного потенціалу сучасної гуманістично-ноосферної концепції у вирішенні глобальних проблем сучасності. На шляху до досягнення цієї мети першим етапом послужило виявлення основних історичних передумов і теоретико-методологічних основ формування гуманістично-ноосферної концепції. Основними історичними передумовами формування даної концепції є: перехід соціуму від традиційного суспільства до техногенного; науково-технічний прогрес і зростаючий вплив людини на природу; феномен глобальних проблем а) інтерсоціальних, б) у системі «соціум-природа», в) у системі «людина-соціум». Теоретико-методологічними основами формування гуманістичноноосферної концепції послужили: осмислення проблеми ролі людини як фактора планетарної і космічної еволюції (Е.Леруа, П.Тейяр де Шарден, В.І.Вернадський, К.Е.Ціолковський); розробка концепції біосфери; ідея про 35
людство як геологічну силу і розуміння необхідності взяття людиною на себе відповідальності за подальшу долю біосфери Землі; усвідомлення однобічності технічного розвитку (М.Ф.Федоров); розуміння єдності і взаємопов’язаності природи і людини (П.О.Флоренський, Л.М.Гумільов, О.Л.Чижевський, А.Печчеї) і, як логічний наслідок, розробка принципу коеволюції (М.М.Мойсеєв); ноосфера як центральне міждисциплінарне поняття (Е.В.Гірусов). Під ноосферою автор розуміє інтегровану сферу відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища його існування. Проведено аналіз сучасного етапу еволюції суспільства і біосфери, в ході якого виявлені основні закономірності формування ноосфери: а) коеволюційний характер еволюції біосфери і соціуму; б) наукоємні технології як детермінований фактор коеволюції природи і суспільства; в) переважання конструктивної ролі потенціалу техносфери над деструктивною; г) стабілізація приросту чисельності населення Землі на прийнятному для ноосферогенезу рівні; д) здійснення подальшої внутрішньовидової еволюції Homo sapiens, зміщеної в область свідомості; е) формування нового світогляду на основі гуманістичноноосферної концепції і принципу коеволюції. Гуманістично-ноосферна концепція – це система філософських поглядів про сутність і закономірності формування інтегрованої сфери відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища його існування з урахуванням загальнолюдських гуманістичних цінностей. Під гуманістично-ноосферним підходом розуміється сукупність теоретико-методологічних основ і стратегій практичної реалізації гуманістично-ноосферної концепції як системи методів вирішення проблем глобалістики. Основними науковими напрямами, що становлять систему методологічних принципів гуманістично-ноосферного підходу в постнекласичній науці є синергетика, філософія нанонауки, етика науки і філософія техніки. Визначено шляхи розв’язання планетарної кризи, передбачені даним підходом: а) розробка нових духовних цінностей; б) діяльність людини на основі наукового розуміння природних і соціальних процесів і гармонійного поєднання з їх законами; в) здійснення принципу ненасилля як у внутрішній, так і в зовнішній політиці; г) інтеграція культури Сходу і Заходу, Півночі й Півдня із збереженням унікальності кожного етносу; д) розгортання інформаційно-комп’ютерної революції. Дані шляхи мають скласти основу коеволюційної стратегії еволюції соціоприродної системи. Розум виступає визначальним фактором в процесі ноосферогенезу. Проаналізовано альтернативні підходи до розв’язання сучасної планетарної кризи. Недоліки технократичного та технологічного підходів виражаються в зайвій абсолютизації ролі техніки і технології у розв’язанні глобальних проблем сучасності, недооцінці природної регуляції й еволюції як детермінуючого фактора вирішення завдань глобалістики. Технопесимістичний (біоцентристський) підхід неадекватний через неможливість повернути назад науково-технічний прогрес. Таким чином, на нашу думку, необхідно вести мову в сьогоденні і майбутньому про гуманістично-ноосферну концепцію як методологічну основу розв’язання глобальних проблем, вона має бути основою для відповідної теоретичної і практичної діяльності кожної людини і людства в цілому.
36
Література: 1. Вернадский В.И. Начало и вечность жизни. – М.: Сов. Россия, 1989. – 704 с. 2. Водопьянов П.А. Ноосфера // Всемирная энциклопедия: Философия. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. – С. 710711. 3. Кузык Б.Н, Яковец Ю.В. Цивилизации: теория, история, диалог, будущее. Т. 1. Теория и история цивилизаций. – М.: ИЭС, 2006. – 768 с. 4. Самсонов А.Л. На пути к ноосфере // Вопросы философии. – 2000. – № 7. – С. 53-61.
УДК 32:316.614
ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДІ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ POLITICAL SOCIALIZATION OF YOUTH IN CONDITIONS OF GLOBALIZATION Кац Еліна Яківна, Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету, аспірант кафедри міжнародної інформації
Анотація В статті висвітлюються проблеми впливу глобалізації на політичну соціалізацію українського суспільства в процесі формування нової політичної культури. Annotation The article is deals with problems influence of globalization on political socialization of Ukrainian’s society in formation process of new political culture. В умовах демократичних перетворень в Україні виникає необхідність у формуванні нової політичної культури та нових підходів до політичної соціалізації особистості, як однієї з її найважливіших функцій. Але історичний досвід свідчить, що формування політичних культур – справа не одного покоління, адже навіть кардинальна перебудова політичних структур не може змінити радикально цінності попередньої культури. Значну частину населення України сьогодні ще характеризує пласт культури радянської доби. Тому практична реалізація проектів політичної соціалізації ускладнюється неможливістю звернення до механізмів міжгенераційної політичної наступності, які широко і плідно використовуються в країнах розвиненої демократії. Причому все важливішу роль у формуванні політичної культури окремих індивідів та цілих націй останнім часом відіграє феномен глобалізації, підсилений початком інформаційної епохи. Розвиток інформаційних комунікаційних технологій швидко руйнує кордони між державами та їхніми громадянами, що призводить до дедалі більшого взаємопроникнення культур, 37
впливає на традиційні принципи спілкування у сфері влади, на форми соціалізації індивідів, їх участь у політичному житті. Тому під час формування нової політичної культури України особливу увагу доцільно звернути саме на українську молодь. Молодь як окрема соціальна група має як спільне, так і відмінне із соціумом у цілому. Спільними характеристиками виступають переважно характеристики політичної культури останнього, що утворилися історично. Відмінностями молодіжної політичної субкультури є неостаточна сформованість політичної свідомості та девіантність поведінки, яка полягає у запереченні політичного „спадку батьків”. Окрім цього, основними рисами сучасної української молодіжної субкультури українські науковці вважають [2, С. 18]: – соціальну та економічну активність, мобільність, розвиток цих якостей змінює ціннісні орієнтації молоді, усталює егоцентричні настанови, сприяє більшому прагматизму та стриманості в проявах духовності; – бажання вчитися, набувати професії, кваліфікації, дає можливість впевнено почуватися в суспільстві, саморозвиватися і самореалізовуватися; – формування настанов на індивідуальні схеми виживання (на вирішення своїх питань через реалізацію особистої позиції та особистої активності); – суб’єктивну розмитість, невизначеність орієнтирів, ідеалів; – соціально-політичну відчуженість (апатія, відсутність твердих політичних переконань, позиція “стороннього спостерігача”, мінімальне виявлення політичних уподобань та водночас політизація окремих груп молоді, що набуває рис політичного та національного екстремізму), міжгенераційне відчуження (неприйняття “батьківських” цінностей), культурне відчуження (агресія субкультур) – відрив молодого покоління від культурної спадщини нації; – розважально-рекреативну спрямованість вільного часу; – домінування споживацьких орієнтацій у соціокультурному та евристичному аспектах над креативними; поверхове закріплення культурної інформації у свідомості молоді; – низький рівень індивідуалізації та розпізнання культурних цінностей, який пов’язується з груповими стереотипами та ієрархією цінностей у неформальних групах спілкування; – недостатній рівень національної самоідентифікації, що сприяє легкому засвоєнню прозахідних цінностей. Такі характеристики свідчать на користь відкритості свідомості молодих до змін та прагнення новацій. І тому, представники молодого покоління є найголовнішим потенційними реципієнтами глобалізації. Зважаючи на це можна стверджувати, що молодь України знаходиться на етапі зміни ідейних та моральних орієнтирів під впливом глобальних викликів та світових процесів. При цьому негативні зразки політичної культури приживаються набагато швидше тому, що є певними стандартизованими нормами поведінки, запозиченими ззовні. Саме тому їх необхідно враховувати і натомість поширювати зразки політичної культури, прийнятні з національної точки зору. Отже, українська молодь, навіть за умов нестабільності її політичної свідомості та поведінки, являє собою найперспективнішу соціальну групу для трансформаційних перетворень суспільства в умовах глобалізації.
38
Список використаної літератури: 1. Бабик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз: Моногр. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.: іл.. – Бібліогр.: с.432-437. 2. Морозова О.О. Особливості формування політичної культури молоді в умовах глобалізації: Автореф. дис....кандидата політ. наук / Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ.- К., 2006. – 29 с. 3. Проскуріна О. Виклик комунікацій і відповідь культурного поля політики // Політичний менеджмент. - 2005. - № 2 (11). - C.103-107.
21.03.01
ІНТЕГРАЦІЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ. EUROPEAN CULTURAL SPACE INTEGRATION: CONCEPTUAL QUESTIONS OF TRANSFORMATION Климко Сергій Сергійович, Національний інститут стратегічних досліджень, аспірант
У тезах розглядаються проблеми, що виникають у процесі інтеграції України до загальноєвропейського культурного простору, сучасний стан культурної політики України та українських культурних інституцій. Акцент робиться на реформування політики відносин "Культура" "Держава". In theses author examines the problems, which appear during the process of integration of Ukraine into European cultural space, current stage of cultural policy of Ukraine and Ukrainian institutions for culture. Accent is made on reform of policy of relations between "Culture" and "State". В умовах становлення Української Держави як європейської демократії, на рівні з політичними та економічними завданнями, перед країною постають нові завдання, пов'язані із культурним сектором. Відхід від старих парадигм розвитку та інституціолізації культури супроводжується теоретичними і практичними складнощами при зіткненні із сучасними процесами і практиками культури ХХІ століття. Пошук концептуально нових підходів культури і культурної політики – виклик, що постав на сучасному етапі державного будівництва в Україні. 1. Попри наявність доброї волі, офіційна Україна в багатьох важливих питаннях концептуально все ще висловлюється такою мовою культури і культурної політики, яку не просто перекласти на мову сучасної Європи. Культура, використовуючи радянський підхід до проблеми, справді може бути тим, чим займається Міністерство культури, але в модерних європейських державах і економіках культура це ще й те, що роблять інші міністерства, практикуючи загальновизнану модель "Культура і …". Визнання чи налагодження зв’язків між культурою та різними видами соціально-економічної 39
діяльності в модерному суспільстві, своєю чергою, розширює тлумачення терміну «культура». Розширене тлумачення має призвести до значних концептуальних змін у характері і функціях культурної політики в модерній країні чи країні, яка модернізується. У сучасній Європі культура вже розглядається не як «події», а як постійний і важливий чинник соціальноекономічного життя суспільства; відповідним чином міняється і розуміння культурної політики. 2. Конкурентноздатність Європи на глобальному рівні залежить від її можливостей розвивати економіку знань, запроваджувати інновації, стимулювати творчі індустрії, створювати і захищати інтелектуальну власність. Україні необхідно визначитися і розробити узгоджену національну політику в цій галузі. Використовуючи європейський і місцевий досвід, Міністерство культури має чітко визначити майбутні потреби і розвивати свої можливості відповідно до нових викликів. 3. В культурному секторі європейських країн, які модернізуються, існує велика кількість різних типів відносин: між державним і приватним сектором, між державним і «третім» сектором, між органами влади різних рівнів та між різними гравцями на місцевому рівні. Існує потреба проактивно залучати і управляти величезними приватними і спонсорськими ресурсами. 4. Старі практики і методи роботи, доречні в умовах «командної економіки», здебільшого зберігаються і домінують, хоча умови в Україні і її потреби радикально змінилися. Наразі культурному середовищу бракує наочних експериментів, малих проектів і нових моделей, які можна буде використати для розробки практик, адекватних поточним і майбутнім потребам України. 5. Ефективне законодавство може стати дуже важливим чинником у створенні клімату, потрібного для розквіту культури. На рівні практичної політики, особливо в культурному секторі, законодавство має бути не самоціллю, а засобом досягнення цілі. Через відсутність жорсткої, з чітким розподілом відповідальності, системи регулярного моніторингу впливу «некультурного» законодавства на культуру, багато чинників, які сьогодні перешкоджають реформам і змінам, є фактично вбудованими в раніше ухвалені закони. Необхідно забезпечити існування ефективних формалізованих консультаційних процедур та сучасних механізмів обстоювання інтересів, які стануть важливим компонентом розробки та обговорення неспеціального законодавства. Роблячи підсумок, треба сказати, що в кінцевому рахунку всі стратегічні дії держави в напрямку інституціолізованого культурного розвитку мають лягати у загальну перспективу, сформульовану зокрема в огляді національної культурної політики, підготованим Радою Європи: держава, що сприяє розвитку культури, а не держава, що визначає і "створює" культуру, відповідно парадигмальний перехід від Ministry of Culture до Ministry for Culture1. Література: 1. Культурна політика України – оцінка міжнародних експертів. Європейська програма оглядів культурних політик. // Рада культурної співпраці. Київ, 2007. Культурна політика України – оцінка міжнародних експертів. Європейська програма оглядів культурних політик. Рада культурної співпраці 1
40
2. Національний звіт про культурну політику в Україні. Представлений на засіданні Керівного комітету з культури Ради Європи, Страсбург, 10 травня 2007 року. // Український центр культурних досліджень. Київ, 2007. 3. Концепція загальнодержавної програми дій щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства на період до 2011 року 4. Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства. // Президент України; Указ вiд 24.11.2005 № 1647/2005 5. Здіорук С. І., Парахонський Б. О., Валевський О. Л. Стратегічні аспекти національно–культурної політики України. — К. : НІСД, 1995.
УДК
316. 4. 063.3/42
СУЩНОСТЬ ФИЛОСОФСКОЙ ИНТЕРПРЕТАЦИИ ОСНОВНЫХ КОНЦЕПЦИЙ ПЛАНЕТАРНОГО СОЦИУМА THE ESSENCE OF PHILOSOPHIC INTERPRETATION OF THE MAIN CONCEPTIONS OF PLANETARY SOCIETY Кондратенко Светлана Владимировна, аспирантка кафедры философии и социологии Сумского государственного педагогического университета им. А.С.Макаренка
Проанализированы основные концепции планетарного социума. Особое внимание уделено рассмотрению наиболее актуальных концепций. The main conceptions of planetary society are analysed. The main attention is given to the examination of the most actual conceptions. На сегодняшний день можно с уверенностью говорить о том, что современная цивилизация находится на переломном этапе своей эволюции. По-разному называется то общество, к которому движется человечество: «постиндустриальное», «информационное», «сетевое», «постэкономическое» и т. п. Каково же содержание основных концепций нового общества, каким образом они корелируются ? Основоположником концепции постиндустриализма считается Д.Белл. В истории человечества он наряду с другими исследователями выделяет три большие эпохи: доиндустриальное, индустриальное и постиндустриальное общество. Такая периодизация социальной эволюции основана на изменении технологии производства. Д.Белл особо выделяет пять компонентов постиндустриального общества: во-первых, в экономической сфере - переход от производства товаров к расширению сферы услуг; во-вторых, в структуре занятости доминирование профессионального и технического класса; в-третьих, осевой принцип общества - центральное место теоретических знаний как источника нововведений и формулирования политики; в-четвертых, будущая ориентация - особая роль технологии и технологических оценок; 41
в-пятых, принятие решений: создание новой «интеллектуальной технологии» [1, 654 - 659]. Также следует рассмотреть теории, в которых факторы технологического прогресса и кодификации теоретического знания перешли в системообразующие и системоорганизующие. В этом аспекте заслуживает особого внимания концепция информационного общества. Термин «информационное общество» ввел Ю Хаяши. Информационное общество определяется как такое, где процесс компьютеризации дает людям доступ к источникам информации, обеспечивает высокий уровень автоматизации производства. При этом изменяется и само производство продукт его становится более информационно емким, а это означает увеличение доли инноваций, дизайна и маркетинга в его стоимости. Производство информационного продукта, а не продукта материального является движущей силой образования и развития общества [2, 89-94]. Знание и информация являются стратегическим ресурсом такого общества. Термин «информационное общество», утверждает, М.Кастельс, подчеркивает роль информации в обществе. Термин «информациональное» указывает на атрибут специфической формы социальной организации, в которой благодаря новым технологическим условиям, возникающим в данный исторический период, генерирование, обработка и передача информации стали фундаментальными источниками производительности и власти. Одной из важных черт информационального общества, по Кастельсу, является сетевая логика его базовой структуры, а это порождает концепцию «сетевого общества». Оно создано сетями производства, власти и опыта, которые образуют культуру виртуальности в глобальных потоках, пересекающих время и пространство [3, 42-43; 505]. Проанализировав сущностные характеристики постиндустриального, информационного и сетевого общества, приходим к выводу, что первое фиксирует то, что данный социум переходит от традиционной машинной индустрии как основы экономики к новому хозяйственному укладу, главными детерминантами которого становятся высокие технологии. Информационное общество фиксирует тот же самый процесс, но с другой стороны. Оно подчеркивает, что знания и информация становятся легко- и общедоступными благодаря опережающему развитию информационно-компьютерных технологий. Меняется характер труда: число занятых в сфере услуг значительно превышает число занятых в обрабатывающих и добывающих отраслях. Логика понятия «сетевого общества» исходит из того, что оно создано сетями производства, власти и опыта. Независимо от того, как исследователи называют современное общество, реальным, на наш взгляд, является процесс становления планетарной цивилизации, в основе которого лежит факт глобализации общественного развития, понимаемый как возрастание интеграции всех стран в различных сферах. Категория планетарной цивилизации отражает образование целостности мира вследствие увеличения интенсивности связей в таких сферах: экономика, информационные технологии, политика, наука и культура. Литература 1. Белл Д. Грядущее постиндустриального общества. - М.: Наука, 1999. – 661 с. 2. Информационное общество. - СПб. - М.: ACT, 2004. - 507 с. 42
3. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культура: Пер. с англ. под науч. ред. О.И. Шкаратана. – М.: ГУ ВШЭ, - 2000. – 608 с. 4. Рубанець О.М. Інформаційне суспільство: когнітивний креатив постнекласичних досліджень: - К.: Вид. ПАРАПАН, 2006. - 420 с. 5. Цикин В.А. Глобализация: Ноосферный подход. – Суми: СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2007. - 284 с.
УДК 378
ІНФОРМАТИЗАЦІЯ ЯК МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ INFORMATIZATION AS A MECHANISM OF EDUCATION MANAGEMENT UNDER THE CONDITIONS OF GLOBALIZATION Кравченко Ірина Анатоліївна, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» (НТУУ «КПІ»), м. Київ, викладач кафедри філософії, інженер науково-методичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ»
Робота присвячена методології та проблемам інформатизації процесів навчання та управління якістю у вищий школі в контексті нової освітньої парадигми. We analyze the methodology and problems of informatization of the education processes and quality management at graduate school in the context of global paradigm. На сучасному етапі розвитку людства глобалізаційні процеси носять всеохоплюючий характер, розповсюджуюся на всі сторони людської діяльності та займають усі сфери суспільного та індивідуального буття, в тому числі, освіти. Характерною рисою інформатизації, що є об’єктивною закономірністю розвитку суспільства і системи освіти, є широкомасштабне застосування інформаційних та телекомунікаційних технологій та Інтернету, зокрема. Вищу освіту слід розглядати як один найважливіших опорних елементів єдиної освітньої системи, яка повинна бути гнучкою, різноманітною, ефективною та чутливою до потреб економіки, заснованої на знаннях. Сьогодні якісна освіта є головним механізмом відтворення суспільного інтелекту, важливою умовою стійкого розвитку людства у ХХІ сторіччі [1]. В контексті означених перетворень та вимог сучасності задачами освіти є: формування фахівця, здатного до постійного оновлення свого освітнього рівня (в тому числі, відповідно до поточного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій) згідно принципу «освіта впродовж всього життя»; створення відповідного рівня інформаційної культури, глобальної людської етики толерантності, солідарності, рівної людської гідності в 43
умовах нового явища «освіта без кордонів», яка ґрунтується на технологіях дистанційного навчання; розробка педагогічної складової щодо підготовки фахівців за новою креативною моделлю, зміни системи відносин між суб’єктами освітньої діяльності; створення інформаційного забезпечення систем управління якістю освіти тощо. Проблеми є суто інноваційними, дослідження мають трансдисциплінарний характер, активно розвиваються в останнє десятиріччя багатьма вченими світу. Відмітимо роботи з проблем визначення стратегії формування перспектив розвитку освітніх систем В.Е. Бочкова, В.П. Демкіна, А.М. Довгорукова, А.А. Андрєєва, В.І. Солдаткіна, К. Єдварса, В.П. Безпалько, Є.В. Лудик, Д.В. Чернілевського, М.З. Згуровського. При вивченні процесів глобалізації та інформатизації в сучасному суспільстві, які призводять до відповідних проблем реформування системи освіти взагалі; вищої освіти як її системотворчого чинника; системи вищої освіти в Україні та Національному технічному університеті України, Київському політехнічному інституті, зокрема, в даній роботі: досліджено генезис понять інформації, інформатизації, суспільства знань, відкритої освіти, інформаційно-освітнього середовища відкритої освіти, дистанційної освіти тощо; визначені проблеми та перспективи глобалізації розвитку системи відкритої освіти в світі та Україні; запропоновано напрями стратегічної політики НТУУ «КПІ» у зв’язку з дослідженими процесами; проаналізовано міжнародний та вітчизняний досвід критеріїв якості професійної підготовки щодо інформаційної культури та компетентностний підхід до стандартів інформатизації в сфері вищої освіти; проведений аналіз (на основі даних державної статистики) демографічної ситуації та ринку освітніх послуг в Україні; створено модель перспектив освітніх послуг в Україні до 2016 року; зроблено порівняльний аналіз (2005 та 2006 роки) статистичних даних по НТУУ «КПІ» щодо чисельності контингенту студентів та надані рекомендації по управлінню контингентом в наступному році; розглянуто педагогічну сутність інформаційно-освітніх засобів; вдосконалені навчальні програми та зміст навчальних дисциплін «Інформатика», «Діловодство» та «Інформаційні технології в освіті», які викладаються автором роботи при підготовці бакалаврів соціології та магістрів за спеціальностями «Адміністративний менеджмент», «Педагогіка вищої школи», «Управління закладом освіти». Робота виконана на замовлення та в рамках проектів науковометодичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ», за методиками одержання статистичних даних, їх обробки та дослідження, запропонованих центром; частина роботи увійшла в звіт, який надається центром керівництву НТУУ «КПІ» як частина системи підтримки прийняття управлінських рішень.
44
Література: 1. Бахтіна Г.П., Кравченко І.А. Курс діловодства, як необхідний компонент формування інформаційної культури фахівців в галузі управління //Проблеми освіти. Третій спец. випуск /Кол. авт. -К.: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна», 2006. –с. 72-76 2. Згуровський М.З., Родіонов К., Жиляєв І.Б. Розвиток інформаційного суспільства в Україні: Правове регулювання у сфері інформаційних відносин. – К.: НТУУ «КПІ», 2006. -542 с. 3. Кравченко И.А. Информационных технологии как инструмент творчества в образовании //Творчість та освта у вимірах ХХІ століття: Матеріали VII Між нар. наук-практ. конф. (12-13 травня 2005 р., м. Київ) /Уклад.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова. –К.: ІВЦ «Видавництво «Екмо»», 2005., -с. 75-76 4. Кравченко И.А. Система управления качеством образования как цель стратегического менеджмента высшего учебного заведения //Сучасні проблеми управління: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конференції (29-30 листопада 2005 р., м. Київ) /Уклад.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова. –К.: ВПІ ВПК «Політехніка», 2005. –с. 207-208.
УДК 378
ЗМІ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ ЩОДО СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ MASS MEDIA AS AN INSTRUMENT FOR FORMATION OF CONSCIOUSNESS OF UNPROTECTED LAYERS OF THE POPULATION Ксьонс Оксана Сергіївна, Телерадіокомпанія України («ТРК Україна»), м. Київ; виконавчий продюсер та координатор маркетингу; бакалавр соціології, магістр адміністративного менеджменту
Робота присвячена ЗМІ та механізмам їх впливу на громадську думку; позитивам та негативам каналів мас-медіа щодо їх впливу на суспільну свідомість як об’єкта національної безпеки. Надається аналіз найгостріших соціальних проблем українського суспільства, конкретних соціальних проектів та соціальної реклами як дієвих механізмів вирішення проблем соціально незахищених верств населення. The paper studies mass media and mechanisms of its influence on social consciousness. Positive and negative sides of mass media and their impact on the society are considered from the point of view of national security. The most acute social problems in Ukraine are analyzed. A series of social projects to solve problems of unprotected layers of the population are elaborated. В сучасному світі, де інформація постає як основна цінність, питання про роль і місце ЗМІ у вирішенні соціальних проблем та впливі на свідомість 45
людей є наріжним як для теоретиків, так і для практиків. В багатьох розвинутих країнах світу ЗМІ є дієвим механізмом у боротьбі з соціальними проблемами, оскільки саме специфіка їх дії на суспільну свідомість є такою, що спонукає спільноту та окремих осіб долучатися до вирішення відповідних проблем. Роль мас-медіа в контексті глобалізації та інформатизації, їх значення в цих процесах досліджували Т.Л.Фрідман, Д.Белл, Е.Тоффлер, C.Atkin, І.Ю.Алексєєва, С.Т.Петров, І.Л.Бачило, А.І.Уткін та багато інших зарубіжних та вітчизняних вчених; новому в Україні явищу, а саме, соціальновідповідальному бізнесу як механізму вирішення проблем соціальнонезахищених верств населення, присвячені роботи Д.Л.Коника, М.В.Олійника, Ю.О.Привалова, Н.А.Кричевського, С.Ф.Гончарова. Розв’язання даних проблем знаходиться в контексті застосування полі- та трансдисциплінарного знання. Визначено, що мас-медіа, як інструмент формування та корегування суспільної думки, виступають в ролі четвертої влади, що знаходить своє відображення у медіалізації суспільства та виникненні явища, яке називають «владою інформації». На наш погляд, соціальними проблемами сьогодення в Україні, які є загрозою національній безпеці та здоров’ю нації, треба визначити проблеми, пов’язані з інтересами найбільш уразливих та незахищених верств населення, зокрема: осіб, хворих на ВІЛ/СНІД, туберкульоз, наркоманію; безпритульних дітей, сиріт та людей з обмеженими можливостями, а саме, інвалідів. Ми здійснювали вибір соціальних проблем виходячи з концепції «публічних арен», розробленої американськими соціологами С.Хілгартнером та Ч.Боском [2,3]. Наявність проблем підтверджується аналізом відповідної статистичної інформації щодо певних показників. Виходячи з проведеного дослідження конкретних соціальних проектів, стану розвитку соціальної відповідальності бізнесу, каналів мас-медіа (телебачення, радіо, Інтернет, друкованих видань), чисельних прикладів застосування інструментарію впливу ЗМІ на суспільну свідомість (соціальної реклами, благодійних марафонів, телепередач, круглих столів тощо) в Україні, визначено їх переваги та недоліки з точки зору висвітлення соціальних проблем суспільства. Слід констатувати, що механізми ЗМІ, які можуть сприяти подоланню в українському суспільстві соціальних криз, мають ряд особливостей та не працюють в повну силу. Однак, зроблені перші кроки надають підстави сподіватися, що ефективне використання ЗМІ як інструменту впливу на свідомість людей щодо вирішення актуальних соціальних проблем може стати великим кроком у поступі України до європейської спільноти та розбудови повноцінного громадського суспільства, де доля людини, її життя, честь та гідність є головними цінностями та пріоритетами держави. Робота виконана на замовлення науково-методичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ» в рамках проектів «Побачити серцем» [1] та «Розвиток людського потенціалу: аналіз статистичної інформації», який є частиною загальноуніверситетського проекту «Сталий розвиток». Матеріали роботи рекомендовані до втілення в навчальний процес магістерської підготовки в технічному університеті дослідницького типу, а також в системі підвищення кваліфікації фахівців відповідних профілів спеціальностей.
46
Література: 1. Бахтіна Г.П., Ксьонс О.С. Використання механізмів ЗМІ у вирішенні проблем інвалідів в Україні (проект «Побачити серцем») //Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Зб. наук. праць. -№4(6). –К.: Університет «Україна», 2007, с. 51-53. 2. Соловьев А.В. О природе социальных проблем //Куда идет Россия? Власть, общество, личность /Под общ. ред. Т.И. Заславской. – М.: МВШСЭН, 2000, с. 24-28. 3. Фомичева И.Д. Социология СМИ: учебное пособие для студентов. – М.: Аспект Пресс, 2007. -335с.
УДК 378 ЯК ВИКОРИСТОВУВАЛИСЬ "РЕЙТИНГОВІ СИСТЕМИ" В КИЇВСЬКОМУ ПОЛІТЕХНІЧНОМУ ІНСТИТУТІ ІМПЕРАТОРА ОЛЕКСАНДРА II НА ПОЧАТКУ ЙОГО СТВОРЕННЯ? HOW THE “RATING SYSTEMS” WERE USED IN KIEV POLYTECHNIC INSTITUTE AT ITS ORIGINATION, UNDER THE EMPEROR, ALEXANDER II? Луданова Анастасія Костянтинівна, магістр математики, магістр адміністративного менеджменту, НТУУ «КПІ», м. Київ
В умовах інтеграції української вищої школи в міжнародний освітній простір та необхідністю створення системи критеріїв оцінювання якості освіти, яка відповідає міжнародним стандартам, цікавим, на наш погляд, є звернення до історії нашого університету, який був створений в 1898 році як навчальний заклад нового типу саме за аналогами політехнікумів Європи. Under conditions of integration of Ukrainian graduate school into international setting and growing necessity to develop international standards and criteria for evaluation of education quality, it is interesting to revisit the history of our university, created in 1898 as an institution of a new type according to the standards of the polytechnic schools in Europe. Потреба у відкритті технічного навчального закладу в південно-західному регіоні Російської імперії наприкінці XIX століття, полягала у гострій необхідності підготовки вітчизняних фахівців для різних галузей промисловості регіону; в цьому були зацікавлені залізниця та особисто підприємці-власники заводів. В 1896 році, 25 листопада, на засіданні міського керівництва було прийнято рішення про необхідність створення в Києві вищого технічного навчального закладу, при цьому зазначалося, що «... найбільш прийнятним типом нового навчального закладу визначається тил Політехнічного інституту, який складається 'І декількох відділень різних спеціальностей, за прикладом політехнікумів в Цюріху, Карлсрує, Мюнхені, Відні, Ганновері, Дрездені, Ризі і т.д.». 30 серпня 1898 року відбулося урочисте закладення комплексу будівель 47
інституту на Шулявці, а наступного дня розпочалися заняття першого курсу інституту в приміщенні Київського комерційного училища, оскільки до власного приміщення інститут перебрався у 1902 р. Директором інституту став механік Віктор Кирпичов. Першою особою в Політехнічному інституті був директор, кандидатура якого призначалася міністром торгівлі і промисловості та затверджувалася імператором. Директор очолював обидва керівні інститутські органи - раду І правління. Рада, що складалася з викладачів, займалася "стратегічними" питаннями - формувала навчальні програми, розробляла правила прийому, затверджувала бюджет. Правління у складі деканів та інспекторів відділень відповідало за "тактичний" бік - кошториси, стипендії, проведення іспитів тощо. Інститут частково перебував на державному утриманні, а частково існував за рахунок плати за навчання, благодійних цільових внесків та власних науково-виробничих розробок. Керівництво мало право на придбання рухомого і нерухомого майна, необхідного для навчальної та наукової роботи. Крім того, в разі ввезення з-за кордону навчального устаткування та матеріалів, інститут звільнявся від мита та податків. Київський політехнічний інститут складався з чотирьох відділень інженерного, механічного, хімічного і сільськогосподарського, - на яких разом було 35 кафедр. У рік заснування в КПІ навчалося лише 360 студентів, але вже у 1901 р. їх кількість збільшилася до 1147, і київський "політехнікум" (як його тоді називали) став за величиною другим в Росії після Петербурзького. Перший випуск відбувся у 1903 р. (тоді екзаменаційну комісію інженерного та сільськогосподарського відділень очолював Дмитро Менделєєв). Лише п'ята частина студентів змогла тоді пройти повний курс, тому довелося переробляти важкі навчальні програми. Перед революцією інститут нараховував понад 2 тис. 200 студентів та 130 викладачів. Навчання в Київському Політехнічному Інституті Імператора Олександра II на всіх відділеннях продовжувалося 4 роки, які були розділені на 8 півріч. Викладання велося за предметною системою для студентів всіх відділень. Загальний план викладання розраховувався так, щоб весь курс Інституту можна було прочитати і пройти за чотири роки. Щоб пройти весь курс Хімічного відділення за 4 роки, необхідно було регулярно та інтенсивно працювати, починаючи з зарахування в студенти і до закінчення курсу. Під регулярною та інтенсивною працею розуміли: не менше 240 днів навчальної роботи протягом року по 8 годин на день. З цієї кількості днів - 150 мали бути проведені в інституті - на лекціях і практичних заняттях - і 90 днів мали бути витрачені на роботу вдома - головним чином, на вивчення предметів і підготовку до екзаменів, практичним заняттям чи написання звітів по ним. Але не можна не враховувати, що сприятливі умови (які дозволяли студенту присвятити належний час навчальній справі) мали далеко не всі студенти. Матеріальна незабезпеченість, незадовільний стан здоров'я, несприятливі сімейні або особисті обставини та інші фактори могли значно звузити межі навчальної роботоспроможності студента і завадити здійсненню найкращих намірів. Вплив несприятливих факторів позначався в тому, що середнє перебування на відділенні студентів, які закінчили курс, перевищувало норму в 4 роки, хоча в кожному випуску бували студенти з 4-річною тривалістю курсу. Тому максимальний термін перебування в інституті студентів був означений як 7 років. Відповідно до цього відділення визначали мінімальну кількість оцінок і 48
заліків, які повинні був отримати студент як щорічно (річний мінімум), так і під час перебування на відділенні (загальний мінімум). При призначенні стипендій до студентів висувалися суворі вимоги в навчанні. Об'єктивна оцінка досягалася за допомогою коефіцієнтів, що виражали різні сторони навчальної успішності. Основними даними для цього служили: N - кількість іспитів, які студент повинен був здати для закінчення повного курсу; N1 - кількість зданих іспитів; S - сума отриманих балів; п кількість років, які студент пробув на відділенні; 5N1 - максимальна кількість балів за здані іспити; 12п - кількість місяців, які студент пробув на відділенні. Для оцінювання навчальної діяльності студентів враховувалися такі характеристики: k1
S (max k1 5) N1 ; навчальне положення
k2
N1 (max k 2 1) N ,
Середній бал яке характеризувало рух студента по предметній системі. Окремі коефіцієнти виражали відношення змінних даних S та N до відповідних максимальних величин: k3
S N k 4 1 (max k 3 1; max k 4 1). 5N1 та 12n
Загальна характеристика в рейтингу студента Q k1 k 2 k 3 k 4
S N1 S N1 S2 (max Q 5) N1 N 5 N1 12n 60 Nn .
Стипендії, наприклад, на Хімічному відділенні, надавалися за таких необхідних умов: k1 4 i k3 k 4 0,25 . Студентам, які виступали кандидатами на стипендії, рекомендувалося обчислювати самостійно власні коефіцієнти і звіряти їх з обчисленими в канцелярії декана до розгляду прохань о стипендіях, щоб уникнути можливих помилок як при визначенні величин N, N1, S і п, так і при обчисленні коефіцієнтів. Кандидати на стипендію розташовувалися в спадний ряд за величиною загальної характеристики, але Збори відділення приймали до уваги також величини середньої оцінки і навчального положення. Таким чином, якщо розглядати означений рейтинг з точки зору сучасної статистики, то в політехнічному інституті використовувався метод індексів, який надає можливість характеризувати зміни рівня явищ у часі й просторі та описувати тенденції в динаміці досягнень кожним студентом цілей та основних задач відповідних освітніх програм. ЛІТЕРАТУРА 1. Сборник правил и программ /под общей редакцией Декана Химического отделения проф. В.Г. Шапошникова. -К.: Издание Комитета Общества вспомоществования нуждающимся студентам КПИ, 1913 2. Отчет о состоянии Киевского политехнического института императора Александра II за 1913 год: (Пятнадцатый год существования). -К.: Тип. т-во М.А.Барщевский, 1914
49
УДК 37.017.92/93:140.8 (477)
РОДОШАНУВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ВЕДИЧНІЙ КУЛЬТУРІ: ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА THE SACRAL ROLE OF KIN IN THE UKRAINIAN VEDIC CULTURE: HISTORYCAL RETROSPECTIVE Лук’яненко Олександр Вікторович, студент IV курсу історичного факультету Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка
Анотація У статті розкривається місце Роду у світогляді українського народу та його вплив на реформи в освітньому просторі країни. Summary In the article is described a place of Kin’s cult in the Ukrainian worldview and its place in the process of reformation of national educational system. У період перегляду парадигм виховання дуже важко загубитися у пошуках вірного стандарту. Часом довгі шукання заводять до бездумного копіювання чужих моделей та зовнішніх зразків. Звичайно, ні до чого позитивного це не приводить. Вважаємо, що провідну роль у цьому процесі повинна грати переорієнтація ціннісних установок покоління. Формування норм і правил поведінки, здебільшого, проходить у часово-просторових межах встановлення відносин дитини з родиною та з навчально-виховним закладом. Але, гадаємо, за умов епохи первинності кар’єрного зростання, превалювання матеріального над духовним та штучного прискорення відчуття плинності часу, родина під тиском глобалізації та супутніх їй ідеологічних процесів втрачає своє первинне значення у виховному процесі. Школа стає замінним генератором людського (зокрема і родинного) тепла, чи не головним місцем перебування дитини у часі між початком і завершенням робочого дня батьків. З огляду на ситуацію, що склалася у сфері морально-релігійного життя, у міжособистісних відносинах і навіть у галузі державотворення (що все в сукупності інакше як системною кризою не назвеш), пропонуємо доповнити перелік педагогічних принципів принципом РОДовідповідності, на основі якого проводити оздоровлення навчально-виховної системи України. Наголосимо на споконвічній прив’язаності української (руської) традиції до витоків роду, родини, шанування предків та віри в одвічність Роду як Абсолютної Істоти. Найкоротший історичний екскурс у глибини обрядової системи виховання дозволяє говорити про первинність у порівнянні з іншими саме культу Роду серед слов’янської общини. Елемент родошануваня присутній в усіх циклічних елементах ведичного (староруського) навчально-виховного процесу. Найповніший же його вияв зустрічаємо у святкуванні зимових календарних колодійств. Синтез усіх річних церемоніалів присутній у системі груднево-лютневих обрядів. Саме в окреслений період найяскравіше втілюються дії ведичних русичів, спрямовані на утвердження принципу 50
родовідповідності у повсякденному житті. Центральним святом з родового циклу варто, вочевидь, вважати 24 грудня (старого стилю). Надвечір цього дня годилося готуватися до одвідин родичів. За свідченням етнодослідника Степана Килимника, «Нести Вечерю» – це значить шанувати старійшину (найстаршого в роді), ділити надію, долю, добро, багатство з старшим роду» [1, С.36]. Кульмінаційним етапом в даному висвітленні, зверненому на визначення витоків родошанування, постає момент внесення до убраної посвятковому хати дідуха – сплетеного із колосків снопа, символу Роду (тут відчувається тематична спорідненість обрядів літнього та зимнього циклів, єдність цілорічних елементів навчально-виховного процесу). Обрядовість вимагає особливого ставлення до цього символу втілення родинного ланцюга предків. За словами науковця Костянтина Сосенка, «до Дідуха відносяться з пієтизмом, як до предка роду та народу; але його вважають за невмирущого, вічно живучого (тому його символом є місяць, що все відновлюється, хоч на час загибає)» [4, С.66]. Також відомо, що сніп-Рай, сніп-Дідух є символом не одного-єдиного першого родича (на зразок біблейського Адама), що призводить до утвердження в культурі непотрібного фетишизму, утвердження культу, за яким губиться сакральність змісту. Сніп-Рай в українському обряді виступає уособленням цілого Роду, родини, що є неподільною, цілісною, монолітною, що втілюється у переплетінні-перетині колосків у Дідусі. Ореол святості Роду формується і в усній народній творчості, торкаючись сфери морально-релігійного життя. Рід тут розглядається як Абсолютна Істота: «Рід – Батько Богів, Рід і Мати Богів, Рід – народжений собою і народився знову. Рід – усі боги і вся піднебесна. Рід – що було і те, чому бути суджено, що народилося і те, що народиться» [3, С.7] Саме Рід як сакральна сутність становить основу ведичного родошанування, наближеного за своїми характеристиками до ідей панентеїзму (космічного пантеїзму): «Род – Вишній Вседержитель, Всебог (Всеєдиний Бог), Початок і Безпричинна Причина всього сутнього, Виток, Хід і Мета Токів життя Всесвіту…» [2, С.26]. Але, зрештою, однобоке, відокремлене вивчення надбань культури, здобутків народної технології та формальне наслідування традиціям наРОДу не є наріжними каменя при побудові родоцентричного навчально-виховного процесу. Набагато важчим для усвідомлення видається співвіднесення однієї конкретно взятої дитини (учня) з усім її Родом. Найголовнішим тут видається усвідомлення дитиною свого безпосереднього зв'язку із предками. І, на нашу думку, він має усвідомлюватися втіленим не лише у кровній спорідненості, а й у духовно-енергетичному взаємообміні. Згідно наших переконань, людина не розглядається як істота, що живе лише в конкретно взятий проміжок часу і у певному відведеному їй обставинами просторі. Людина є «продуктом» творчості (життя) своїх батьків (надалі життєтворчості), які, в свою чергу, також мали батьків. Подібне занурення у пошуках витоків творчої сутності людини можливо проводити до безконечності. Тож, за законами логіки, можемо стверджувати, що людина є продуктом життєтворчості десятків і сотень поколінь її пращурів. Отже, намагання відшукати початок подібне прагненням пошуку голки у скирті сіна. Тому й життя людини може бути ототожнене з Вічністю, яка не має ані початку, ані кінця. А людина, будучи творчим продуктом (продовженням) власного Роду, спроможна виступати як сам Рід. 51
Фактично у світлі нових пояснень ми бачимо запровадження розуміння Роду як комплексу, інформаційної субстанції, що у формі родового знання (генофонду) присутня у кожному представникові роду homo sapiens sapiens. Саме тоді учень, рівноцінно учителеві, зможе оцінити колосальність і значущість усіх традиційних установок, які раніше сприймалися ним лише через необхідність віддачі данини минувшині. Можливо, подібні умовиводи є прерогативою езотеричного напряму у світовій педагогіці. Але вважаємо, що, спираючись на них, зможемо вчасно переорієнтувати навчально-виховний процес з пасивно-деструктивного напрямку до конструктивного, дійового, позитивно обновлюваного.
1.
2. 3.
4.
Література Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. У трьох книгах, 6 томах. Кн.1. Т. 1. Зимовий цикл. Т. 2. Весняний цикл. – К.: АТ «Обереги», 1994. – 400 c. Родные боги. Светорусье. – М.: Институт общегуманитарных исследований, 2001. – 335 с. Свято-Русские Веды. Книга Коляды / Воссоздание песен, обработка, переводы с разных славянских языков и диалектов А.И.Асова. – М.: ФАИР ПРЕСС, 2004. – 544 с. Сосенко К. Культуро-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора / Репр. вид. – К.: СІНТО. – 1994. – 360 с.
УДК 681.516.72:519.6
ПАРТНЕРСТВО В ОБРАЗОВАНИИ КАК ФАКТОР ИНТЕГРАЦИИ В МИРОВОЕ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ ПРОСТРАНСТВО PARTNERSHIP IN EDUCATION AS THE FACTOR OF INTEGRATION INTO GLOBAL EDUCATIONAL SPACE Любчак Владимир Александрович, проректор по научно-педагогической работе (направление - информатизация), доцент, кандидат физико-математических наук Сумской Государственный университет Пивень Андрей Григорьевич, Начальник Центра компьютерных технологий Сумской Государственный университет
Розвиток партнерства між провідними розробниками програмних засобів та комп’ютерної техніки та навчальними закладами, приклади створення сертифікованих центрів та участі в міжнародних грантах Сумського державного. Development of partnership between leading manufacturers of the software and computer technics with educational institutions, examples of creation of the certified centers and participations in the international grants of the Sumy state university. 52
На данном этапе развития информационного общества и молниеносного обновления технических и программных средств основным конфликтом в системе производственных отношений становится конфликт между знанием и некомпетентностью. Перед образовательными учреждениями стоит задача обеспечить не только подготовку специалиста, владеющего основными навыками использования информационной техники и программного обеспечения, но и обеспечить повышение уровня образования и профессиональной квалификации, а также непрерывного обучения работающих специалистов. Понимая важность высококвалифицированного обучения, крупнейшие производители компьютерной техники и программных средств активно сотрудничают с учебными заведениями, вкладывают средства в создание обучающих средств и учебных сертификационных центров. Активно развиваются и международные проектные программы финансирующие передовые достижения и программы развития новых информационных технологий. Для обеспечения учебной и научной деятельности Сумского государственного университета (СумГУ) сформирована довольно мощная информационная структура, включающая корпоративную сеть, автоматизированную систему управления деятельностью университета, полнофункциональную электронную библиотечную систему, информационную систему поддержки обучения e-learning. Но, даже имея такую развитую информационною структуру, обеспечить уровень подготовки действительно на европейском и мировом уровне без сотрудничества с ведущими производителями, без доступа к самым передовым технологиям и знаниям и без постоянного повышения квалификации научно-педагогического персонала невозможно. Для того чтобы наладить необходимые связи нужна активная работа заинтересованных людей, обладающих знаниями в своей области, сотрудничающих со своими коллегами в других учебных заведениях, активно использующих информационные средства общения, знающих английский язык, готовых к дополнительным трудозатратам на этапе становления отношений и внедрению передовых знаний в учебные программы. Со стороны руководства необходимо понимание важности развития подобных контактов и готовность вкладывать средства в новую технику и лицензирование программного обеспечения, применению проектных технологий. Важным фактором также является развитие банков данных и библиотек с открытым доступом к материалам через Интернет, динамичное обновление информации о существующих и планируемых проектах посредством вебсайта. На данный момент в СумГУ работают следующие учебносертификационные центры: - научная лаборатория при кафедре компьютерных систем управления, имеющая оборудование Siemens для проведения обучения по управлению электротехническими и технологическими системами, компьютерными системами, электроприводами, микропроцессорными устройствами; - лаборатория систем автоматизированного проектирования при сотрудничестве с фирмой Delcam PLC. В 2007р. получено программное обеспечение на 1,2 млн $; 53
- для кафедры информационных технологий проэктирования при сотрудничестве с фирмой Autodesk закуплено по специальным академическим ценам комплект лицензионного программного обеспечения Inventor Professional Subscription; - работает академия Cisco в которой идет изучение современного сетевого оборудования; - проводятся курсы в сертифицированном центре фирмы 1С, где обучают автоматизации бухгалтерской деятельности; - современным технологиям программирования и тестирования программных продуктов ведется обучение в учебном центре фирмы Netcraker; - лаборатория дистанционного обучения принимает участие в проекте ЕС, TEMPUS/TACIS SM_SCM-T017B06-2006 «Практикум усовершенствования украинской системы E-learning»; - работает филиал кафедры ЮНЕСКО «Новые информационные технологии в образовании для всех». Отдельно необходимо выделить развивающиеся сотрудничество с корпорацией Microsoft, что является своеобразной визитной карточкой для налаживания партнерства с другими крупными производителями. СумГУ первый университет в Украине, с которым был подписан меморандум про взаимодействие (февраль 2007г.), а позже договор Campus Agreement – подписка на лицензирование и получение самих новых версий операционных систем, офисных программ и серверных лицензий. С июня 2007г. В СумГУ при Центре компьютерных технологий (ЦКТ) работает ресурсный центр Microsoft, целью создания которого является предоставление информации преподавателям СумГУ и всех учебных заведений области о новых программных продуктах, построении программы легализации, а также организация совместных информационно-обучающих мероприятий. ЦКТ получил доступ к материалам программы MSDN AA – операционные системы, серверные продукты, средства разработки, информационные материалы для учебного процесса. Основными направлениями расширения партнерства с Microsoft является: создание мощного вычислительного кластера, внедрение интерактивной системы информационного общения Live@Edu, внедрение современных программных средств в процесс изучения экономических специальностей. Развитие партнерских отношений открывает новые возможности сотрудничества учебных заведений с ведущими производителями информационных технологий, повышает конкурентоспособность на рынке образовательных услуг, дает возможность привлечь к сотрудничеству крупные региональные предприятия для повышения квалификации их сотрудников. Преподаватели и студенты получают доступ к самым передовым информационным материалам и оборудованию. Знания, полученные в сертификационных центрах, можно применить на практике как на украинских та и на зарубежных предприятиях. Деньги, вложенные в лицензирование программных продуктов, окупаются за счет привлечения новых партнеров, участия в международных проектах, устойчивой работы информационных средств. УДК 54
«ДЕНОТАНТ «ГЛОБАЛІЗАЦІЇ», ЯК ГОЛОВНА СКЛАДОВА ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ ПРО-АБСУРДНОЇ СИТУАЦІЇ У ФОРМУВАННІ МАСОВОГО СУСПІЛЬСТВА» DENOTANT «GLOBALIZATION» AS THE GENERAL ARRANGEMENT OF THE FORERUNNER [ PRECURSOR] OF APPEARING PRO-ABSURD SITUATIONS IN THE PROCESS OF FORMATIONS THE MASS SOCIETY Німчин Сергій Олексійович, викладач кафедри філософії суспільних наук українознавства та української мови ВДНЗ УМСА м. Полтава
Процеси глобалізації провокують появу у «третьому світі» відповідних реакцій, що мають прояв у зростанні фундаменталізму та відчужені усього «стороннього», в першу чергу, головних демократичних засад та цінностей Заходу, які було випрацьовано його багатовіковою історією. Це проходить, безпосередньо і в тому, що діалог цивілізації являє собою не тільки протистояння збудоване на геополітичних та економічних інтересах. Такий діалог це своєрідна конкуренція ціннісних систем. Process of globalization provocated the appearances of tested-minded situations in the «third world». They has realized in the grouting up of fundamentalism and out minded of all «accessory» and in the first goal, general democratize foundation and value of West, witch were made up by mutinously longed history. It took place, throughout of dialogue that means not only confrontations by geopolitics tics and economics interests. Such kind of conversation is a competitive process, rival-stand confrontations of values systems. Перш за все вимушені визнати, що глобальний світ який утворився поєднує у собі всі відомі типи спільностей, що опиняється доволі далеким від тих на які розраховували оптимістичні сценарії, які передбачали формування всесвітнього громадянського суспільства, правового порядку та одвічного миру та спокою. Навпаки, новий світ повний кривдності та конфліктів. У глобальній економіці домінують стихійні сили сучасного пост капіталізму, які виносять на глобальний рівень рушійні сили соціальної нестерпності та егоїзму. Вони виступають як відвертий виклик тієї гуманізованої соціальності котру являє собою, так званий, правовий порядок Заходу. Більш того, реальність глобалізуючого світу сприяє поступовому і на перший погляд непомітному розгалуженню засад самої західної цивілізації. Масове суспільство починає домінувати щодо суспільства громадянського; неолібералізм у вигляді пріоритету ринкових цінностей – над лібералізмом як свободою та поширеністю прав особистості; демократія «керована» - над представницькою; система міжнародних відносин, що передбачає можливість обмеження суверенітету, - над національним суверенітетом. Між наслідків глобалізації можливо назвати приниження ролі національної держави, утворення наднаціональних регулюючих органів, трансформацію системи міжнародних відносин, появу новітніх впливових 55
суб’єктів світових зв’язків – транснаціональних форм соціальної організованості (щодо сучасної епохи, то характерне виникнення спільностей навіть не окремих держав, а цілих геоекономічних та геополітичних регіонів, та корпорацій таких, як то Європейська спільнота, NOКІА) і тому подібне. У рамках цих процесів останні десятиліття минулого століття сформувалися своєрідні неоколоніальні порядки та звичаї, найбільш знаменним проявом яких постає діяльність міжнародних фінансових організацій, а також система міжнародних боргів. За словами М.Симонія, «на чолі процесу глобалізації… стоять ТНК і ТНБ, котрі ніяким шляхом не зацікавленні і в абсолют не ставлять своєю метою вільне та повне розповсюдження своїх технологій та науковотехнічних досягнень на всю економіку Незахідної частини світу. Їх мета набагато цнотливіша: створення у країнах не Заходу «сув’язних вузлів», або островків бізнесу у якості каналу, посередництвом якого можливо було б отримувати необхідні для них матеріальні та фінансові ресурси. Тобто сучасний тип глобалізації позначає своєрідне втягування Незаходу у міжнародний розподіл праці, але тільки у неоколоніальному його варіанті (яким би витонченим та «цивілізованим» воно не було)»1. В результаті для сучасного світу характерна різка нерівність: вдалому «золотому мільярду» протистоїть доволі ємна частина незахідного світу, котру складено з доволі слабко розвинених та бідних країн. Хоча під впливом Заходу і проходить процес модернізації, трансформації, традиціоналістських суспільств, суттєвих позитивних зсувів та зрушень у вивільнені людини там, в цілому немає по сьогоднішній день; там царина не свободи, пригнічення, війни, злиднів, голоду. Саме там розгортаються більшість військових конфліктів, терор проти власного населення (Конго), а інколи і прямий геноцид (Руанда), там знаходяться країни, котрі мають назву таких які не відбулись на сьогоднішній день. Звідти, як правило, і виходять головні маршрути торгівлі наркотиками (Афганістан). Однак, час, коли незахідні країни, користуючись формальним правом рівності погодились з без подільним господарюванням «золотого мільярду», незворотньо пройшло. І якщо східноазіатські країни, дотримуючись своїх «азіатських цінностей», схоже не погоджуються і навіть не прагнуть вступати з Заходом у відкритий конфлікт, то абсолютно по-іншому, застосовуючи терор проти населення західних країн, діють войовничі ісламісти, котрі прагнуть загибелі «диявольської» цивілізації2. Сьогодні їх організації, побудовані за мережковим принципом, розгорнули проти Заходу справжню терористичну війну по всьому світу. Вони прагнуть і готові зруйнувати Захід так само, як вони підірвали безцінні статуї Будди у Афганістані. У самих західних країнах такі сили отримують підтримку з боку емігрантів-країн так званого «третього світу». Немаючий швидкого вирішення конфлікт на Близькому Сході, в багатьох відносинах саме між цивілізаційний (єврейська держава захищає тут не тільки своє право на існування, але й цінності Західної цивілізації в цілому), може призвести до зіткнення із застосуванням зброї масового знищення. У такому випадку не виключена ситуація «обмеженої» ядерної війни з використанням декількох сотні боєзарядів, у ході якого загинуть сотні мільйонів людей. Експерти майже не мають сумніву щодо того, що рано чи пізно у руках терористів опиниться як хімічна, бактеріологічна так і ядерна зброя. В Ірані ядерна бомба з’явиться, напевне, у недалекому майбутньому (хоча американська експертна комісія і проголосила, щодо відсутності науководослідної ядерної лабораторії у цій країні), і потім вона цілковито може 56
опинитися в руках терористів керована проти Ізраілю, Америки і навіть Європи. Протистояння Заходу підтримає – по-різному, мовчазно чи відкрито – доволі ємна частина незахідного світу. Ворожість щодо Америки, у бувших колоніальних країнах Європи вочевидь реальна для кожного хто хоч скількинебудь знайомий з так званим «третім світом». Головні причини цього вочевидь зрозумілі: відсталість та супроводжуюча залежність від Заходу: колоніальне минуле та породжений ним євро центризм; усвідомлення власної історичної неузапитанності.3 Процеси глобалізації провокують появу у «третьому світі» відповідних реакцій, що мають прояв у зростанні фундаменталізму та відчуженні усього «стороннього», в першу чергу головних демократичних засад та цінностей Заходу, які було випрацьовано його багато віковою історією (свобода думки, свобода жінки, розподіл влади, незалежність суду, розподіл та розмежування релігії та держави). Це проходить, безпосередньо і в тому, що діалог цивілізації являє собою не тільки протистояння збудоване на геополітичних та економічних інтересах. Безумовно і воно відіграє значущу роль. Перш за все, такий діалог це своєрідна конкуренція ціннісних систем. У її межах проводиться порівняння і надається перевага різноманітним інтерпретаціям добра та зла, сенсу життя, призначення людини, сакрального та профанного, відносного та абсолютного.4 Відповідно зараз діалогічність як двостороннє спілкування («на рівних») відмежовує одностороннє твердження свого розуміння істини. Особливо це відноситься до мусульманського світу. Відповідно сьогоднішньої напруги між ним та Заходом стоїть прагнення ісламського суспільства затвердити своє, «істинне», розуміння місця релігії у суспільному житті та справедливості соціального устрою зумовленого нормами цієї релігії. В абсолют не випадково не сприйняття західного секуляризму ( безпосередньо, права на публічне висловлювання, обмежене лише власними етичними міркуваннями), призвело на початку 2006 року до конфлікту спровокованого публікацією у датській газеті карикатурних зображень Пророка. Це спричинило наочну демонстрацію виклику котрий сама система цінностей, що бачить у релігії основу ідентичності народів та держав, а тому вважаюча будь-який напад проти неї нестерпним, кидає світській системі, що терпляче ставиться навіть до самих різких антиклерикальних випадів. Все це дійсно говорить щодо прояву у наш час серйозного зсуву у діалозі між цивілізаціями. Тому самому діалозі між Сходом та Заходом який розгортається впродовж століть і вперше постав як питання ще у Новий час, відколи доля виокремила та піднесла Захід над усім світом (що і мало відображення у появі евроцентирзму). За цих обставин протиріччя цивілізацій що розгортається безпосередньо зводиться до протиставлення ціннісних систем, підтримуючих та заперечуючих принцип свободи людини. Таким чином, по суті постає питання щодо боротьби «цивілізації» та «варварства», про боротьбу принципів свободи та не свободи. Наскільки це є узапитанним? Література 1. Симония Н.А. Догоняющее развитие Незапада versus Западной модели. «Круглый стол» «Запад – Незпапад и Россия в мировом контексте» // МЭ и МО 1996. №12. С. 6-7,9. 57
2. Поперанц Г. Катастрофы подталкивают человека к осознанию себя. // Померанц Г. «Выход из транса». М.: Юрист, 1991 г. 3. Давидсон А.Б. /http //www. Africana. ru. 4. Следзевский И.В. Доклад на «Круглом столе» «Диалог культур и цивилизаций: понятия, реалии, перспективы» (Горбачев-фонд. 22 мая 2003 года. // http //www. gorby. ru).
УДК 374.1(48)
ОСВІТА ДОРОСЛИХ ЯК ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМОК ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ СКАНДИНАВСЬКИХ КРАЇН ADULT EDUCATION AS THE MAJOR DIRECTION OF AN EDUCATIONAL POLICY OF THE SCANDINA VIAN COUNTRIES Огієнко О.І., Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України докторант
У доповіді досліджується сутність освітньої політики, рушійні сили, механізми її реалізації; розглядається освіта дорослих як пріоритетний напрямок освітньої політики розвинутих країн, зокрема, скандинавських; обґрунтовуються принципи та умови її ефективності; аналізуються особливості, законодавча база та фінансове забезпечення системи освіти дорослих скандинавських країн. In the report the essence of the educational policy, driving forces, mechanisms of its realization is investigated; adult education as a priority direction of an educational policy of the developed countries, particularly, Scandinavian is considered; principles and its conditions of efficiency are proved; features, legislative basis and financial support of the adult education of the Scandinavian countries are analyzed. У другій половині XX століття у розвинутих країнах світу освіта почала розглядатися як важливий фактор економічного зростання та конкурентоспроможності держави. Це викликало суттєві зміни в освітній політики, яка визначається як свідомий та певним чином організований вплив на систему освіти, що забезпечує її функціонування та динаміку змін на системному рівні. Політичні аспекти освіти у сучасному суспільстві зазвичай зводяться до чотирьох основних питань: роль освіти у створенні соціального статусу та розподілу привілей; освіта як засіб формування соціальних переконань та норм поведінки; освіта та соціальні зміни; проблема фінансування освіти [1]. Їх вирішення залежить від взаємодії усіх суспільних структур, які мають вплив на освіту та, які виступають рушійними силами освітньої політики: органи державної влади, муніципалітети, місцеві громади, різні суспільні організації, окремі групи населення, професійні групи тощо. 58
Політичний вплив на освіту та її результати здійснюється шляхом спеціального законодавства, діяльності політичних угрупувань та суспільних організацій, експертизи, приватних інвестицій у певні навчальні заклади тощо. Механізм реалізації освітньої політики являє собою різноманітні угоди між різними силами, що діють у суспільстві. Дослідники виділяють три типи таких угод: внутрішня ініціація, зовнішня угода, політична маніпуляція [1]. Вони властиві освітній політиці усіх країн, а їх значення змінюється в залежності від структури національної системи освіти. Освітня політика має багато різних аспектів та напрямків. Оскільки у сучасному суспільстві особливий акцент робиться на впровадженні концепції освіти впродовж життя, яка передбачає надання можливості кожній людини будь-якого віку для розвитку її особистісного потенціалу, тому особливе значення в освітній політиці розвинутих держав приділяється освіті дорослих. У цьому контексті, вивчення та узагальнення досвіду скандинавських країн, які досягли високого економічного розвитку, значного рівня добробуту, у яких освіта, взагалі, та освіта дорослих, зокрема, є пріоритетним напрямком державної освітньої політики представляється нам виправданим. Відмінною особливістю системи освіти дорослих скандинавських країн є “folkeopplysning”. Це поняття дуже важко перекласти на будь-яку мову, оскільки воно поєднує у собі і народну просвіту, і ліберальну освіту, і соціально-культурну освіту, і передбачає зв`язок з історичний розвитком країни, включаючи ідеї демократії та рівності. Головна мета, яку прагнуть досягти скандинавські держави, розвиваючи систему освіту дорослих – це прискорення демократичного розвитку суспільства. Тому уся система освіти дорослих, що складається з формальної, неформальної та інформальної освіти підтримується та фінансується як на державному, так і на міждержавному рівнях. Співпраця скандинавських країн відбувається через Скандинавську Раду Міністрів та Скандинавське Консульство, а також через добре розвинену мережу народних рухів та неурядових організацій. Скандинавська Рада Міністрів надає фінансову підтримку скандинавському співробітництву між народними вищими школами (Скандинавська Рада Народних Вищих Шкіл), навчальними асоціаціями, центрами освіти для дорослих, Північній Народній Академії – об’єднаному інституту для всіх скандинавських країн, Скандинавському міжнародному центру розвитку “Folkeopplysning” і освіти дорослих, національним організаціям. У кожній скандинавській країні створено національну організацію, яка реалізує освітню політику у галузі освіти дорослих. Так, наприклад, у 1991 році у Швеції було створено Шведську Національну Раду Освіти Дорослих, до якої входять: Національна Федерація Навчальних Асоціацій, Федерація Сільських Рад, Організація Руху Народних Вищих Шкіл. Ефективність функціонування скандинавської системи освіти дорослих забезпечується складної системою законодавчо-правових актів прямої та непрямої дії, серед яких: положення Конституції, що закріплюють правовий статус та гарантії підтримки освіти; закони, що розроблено та прийнято відповідно до даної галузі чи стосуються освіти дорослих лише частково; урядові акти, що прирівнюються до законів про освіту дорослих; загальні правові норми, що регулюють практику організації освіти дорослих [2]. 59
Хоча Конституції скандинавських країн не містять спеціальних положень стосовно освіти дорослих і вона не розглядається як обов`язкова освіта, проте Конституція опосередковано забезпечує легітимність даної освітньої підсистеми, узаконюючи свободу віросповідання, свободу думок, принципи соціальної держави тощо. Принципи та механізми регулювання та підтримки освіти дорослих прописані у відповідних законах та постановах. Серед них найбільш значущими є: Закон «Про освіту дорослих», який був прийнятий у Норвегії; Закон «Про надання фінансової підтримки “Folkeopplysning”, який надає право на “folkeopplysning” та його розвиток навчальними закладами та владою; Закон «Про Народні Вищі Школи», який гарантує демократичність в організації навчального процесу та великий вибір програм [2]. Законодавство стосовно освіти дорослих прописано на трьох рівнях – державному, регіональному (графства) та муніципальному. Держава, окрім створення законодавства, опікується професійною освітою, навчанням для ринку праці, денними народними вищими школами. Регіональний рівень відіграє провідну роль, оскільки формує освітню політику та здійснює фінансування загальної та спеціальної освіти дорослих, а муніципалітетам підпорядкована загальна та неформальна освіта дорослих, а також навчання іммігрантів. Відмінною особливістю скандинавського законодавства є надання свободи у виборі змісту, форм та методів навчання не тільки у секторі неформальної освіти, але, частково, і у формальній. У той же час усі освітні законодавчі акти містять рекомендації та інструкції стосовно дій, які спрямовані на розвиток демократії у суспільстві. Законодавство стосовно вирішення інституційних питань містить положення про структуру, умови та надання субсидій. Не дивлячись на деякі відмінності в освітній політиці скандинавських країн можна зазначити, що у них: - освіту дорослих визначають як рівноправний компонент освітньої системи, провідним завданням якої є покращення життєвої ситуації людини у всіх сферах її життєдіяльності, що впливає на розбудову вільного та демократичного суспільства у правовій державі; - законодавство базується на принципі субсидиарності, забезпечуючи право на самостійність та самоуправління при збереженні державної підтримки; - усі закони гарантують організаціям та закладам право на незалежність у виборі керівництва та співробітників, а також при розробці планів та програм. Література 1. Политика в области образования взрослых /Под ред. Н.П.Литвиновой. – СПб.: ИОВ РАО, 2001. – 124 с. 2. Brems J. Portrait Adult Education Denmark.- Copenhagen: Deutsches Institut für Erwachsenenbildung, 2003. – 58p.
60
УДК 378
ВПЛИВ ЗМІ НА ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ INFLUENCE OF MASS MEDIA ON FORMATION OF MORAL VALUABLES IN MODERN SOCIETY. PROBLEMS AND PERSPECTIVES Пономаренко Лариса Віталіївна, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, м. Київ, провідний спеціаліст, бакалавр соціології, магістр адміністративного менеджменту
Робота присвячена проблемам негативного впливу сучасних масмедіа на формування базових цінностей суспільної моралі як універсального способу соціальної регуляції в умовах глобалізації та інформатизації сучасного світу. Розглянуті питання практики державного регулювання сфери захисту суспільної моралі та становлення правових засад контролю за розповсюдженням соціально-неприйнятної інформації в Україні. The paper evaluates problems of negative influence of modern mass media on formation of system of moral valuables in modern society. The moral valuables are considered as a universal tool of social regulation under the conditions of globalization and informatization in the world. The practical issues of state regulation directed to shield the moral valuables in the society, and imposing legal control on the distribution of information in Ukraine are considered. В процесі інтеграції українського суспільства в світове співтовариство все помітніше відчувається вплив глобалізацій цих процесів на всі сфери життєдіяльності сучасної людини. Бурхливий розвиток інформаційних технологій, конвергенція комп’ютерних систем, «комерціалізація» ЗМІ та масової культури призводить до необхідності перегляду уявлень про роль інформаційної системи в суспільстві та розробки проблеми її впливу на мораль і моральність, які є змістовною опорою культури та особистості. Різні аспекти цієї проблеми вивчалися Д.Беллом, Д.Рисманом, Е.Тоффлером, І.Валенстайном, Ж.Дельозом, З.Бжезинським, В.М.Межуєвим, М.Делягіним, С.Панаріним, К.Лоренцом, Б.О.Ніколаїчевим, М.М.Бахтіним, Т.Адорно, М.Шелером, Г.Ріккертом, Н.Гротом, Ю.Ж.Шайгородським, Г.Баллом, П.Фроловим та багатьма іншими зарубіжними та вітчизняними вченими. За структурою мораль являє собою складне полісистемне явище. В літературі умовно виділяють дві відносно самостійні, але тісно взаємопов’язані сфери: моральну практику і моральну свідомість, з яких остання є прямим плацдармом впливу технологій сучасних мас-медіа. Аналіз впливу негативних факторів глобалізації та інформатизації виявляє: - глобальний характер та швидкий розвиток інформаційних процесів; - тривалу кризу освітньої та культурно-мистецької сфери; 61
- стійку динаміку поширення продукції, що здійснює руйнуючий вплив на суспільну мораль; - спотворення системи моральних цінностей, як орієнтирів для суспільної поведінки; - слабкість та нерозвиненість системно-охоронних механізмів суспільства; - руйнацію системи цінностей, що відтворюються в процесі соціалізації; - дезорієнтацію підростаючого покоління в системі моральних цінностей; - «комерціалізацію» таких цінностей як життя, любов, сім’я, повага до країни, людська гідність; - поширення та схвалення насильницької експлуатації дитини, торгівлі людьми, наркоманії тощо. Поява та тиражування великої кількості аморальної інформаційної продукції в інформаційному просторі пояснюється: - бурхливим розвитком ЗМІ, боротьбою за рейтинг в умовах жорсткої конкуренції, яка штовхає виробників та розповсюджувачів інформаційної продукції на звернення до «заборонених» тем, таких як секс, вбивства, агресія та насильство; - нерозвиненістю інститутів медіа-права, через яку превалює практика захисту прав журналістів, що призводить до зловживання свободою слів та образів та нетерпимості до будь-яких обмежень журналістської діяльності, при повному ігноруванні прав споживачів інформації; - відсутністю альтернативних видів ЗМІ, наприклад, сімейного телебачення, спеціалізованих передач для підлітків та вихованців старших класів тощо; - низьким рівнем медіа-освіти та інформаційної культури; - нехтуванням принципами соціально відповідального медіа-бізнесу; - процвітанням нелегальних ринків збуту інформаційної продукції; - відсутністю дієвих кодексів журналістської етики тощо. Надзвичайно актуальним в умовах формування глобальної інформаційної системи є державне регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, свідомість та психологічний клімат населення. Виходячи з проведеного дослідження теоретико-методологічних аспектів глобалізаційних та інформаційних процесів в Україні; аналізу впливу ЗМІ на формування свідомості людини (в тому числі, на великій кількості статистичного матеріалу й результатів соціологічних досліджень) та практики державного регулювання сфери захисту суспільної моралі, зроблено конкретні пропозиції до основних завдань, які сприятимуть підвищенню результативності дій органів державної влади в напрямку реалізації державної політики в сфері захисту суспільної моралі. Дослідження виконання на замовлення науково-методичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ» в рамках проекту «Розвиток людського потенціалу: аналіз статистичної інформації», який є частиною загальноуніверситетського проекту «Сталий розвиток» та впроваджено при складанні цільових програм роботи центральних органів влади та органів місцевого самоврядування України щодо захисту суспільної моралі. Матеріали дослідження рекомендовані до втілення в навчальний процес магістерської підготовки в технічному університеті дослідницького типу та перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців в галузі засобів масової комунікації та формування соціально відповідального медіа бізнесу в системі неперервної освіти. 62
Література: 1. Пономаренко Л.В. Проблеми захисту суспільної моралі //Нові технології навчання. Зб. наук. праць. Шляхи розвитку духовності та професіоналізму за умов глобалізації ринку освітніх послуг. /Спец. випуск № 48. Частина 1: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна», Київ-Винниця, 2007. –с. 96-100 2. Стадник Л.В. Чесність як істотна цінність духовної самобутності //Людина-Світ-Культура: Матеріали міжнародної наукової конференції (20-21 квітня 2004 року). –К.: Центр навчальної літератури, 2004. – с. 326-327
130.2:316.723-053.6:78
ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ СУБКУЛЬТУРИ ЕМО GENDER ASPECT OF EMO SUBCULTURE Попова К.С. СумДУ, гуманітарний факультет група ПР-41, студент Науковий керівник: канд.філос.наук, доц. Козинцева Т.О.
Внаслідок глобалізаційних та інтеграційних процесів в Україні активізувався такий неформальний молодіжний рух як субкультура емо. Шаблонні світоглядні установки субкультури продукують виникнення стереотипів, в т.ч. і гендерних, які, однак, реалізуються не у традиційному сприйнятті людини як представника статі, а призводять до нівеляції статі. Унісекс стає не просто одягом, а стилем життя, що негативно позначається на гендерній ідентифікації. As a result of globalization and world integration the emo informal movement becomes more and more popular in Ukraine. Standard worldoutlook ideas cause the appearance of stereotypes that realize not only in traditional understanding of a man’s sex but lead to the phenomenon of leveled sex. Unisex isn’t just clothes but a way of life and it influences badly gender identification badly. 1. Субкультура – це добровільне, неорганізоване об’єднання людей, найчастіше молоді, за музичними та мистецькими інтересами. Учасники субкультур відрізняються світоглядом, який часто суперечить суспільній моралі, та наявністю штампів у поведінці та одязі [4, 121]. Субкультура це явище соціальне (як неформальна група), культурне (пошук самовираження через культурні явища), психологічне та історичне (співвіднесеність з історичним процесом та розвитком людства). 2. Субкультура емо (від англ. emotional - емоційний) є типовою „музичною” субкультурою, тобто об’єднанням людей за музичними інтересами. Через те, що емо-рух представлений в основному підлітками, їх називають емо-кідами (від англ. kid – дитина). Їх світогляд є похідною особливостей відповідного музичного жанру, що характеризується ліричністю, ритмічністю, 63
емоційністю виконання: голос часто зривається на крик, присутні елементи скріму. Типовими сучасними представниками емо є такі групи як The Used, Funeral For A Friend [8]. Ідеологію емо було сформовано на основі світогляду субкультур, що передували ним, запозичивши у хіпі потяг до вільного самовираження, у панків протест проти буденного сірого життя та культ суїциду як вищої форми вираження емоцій у готів. Під, так званою, ідеологією емо ми розуміємо: 1) прагнення до вільного вираження емоцій через контрастні зміни настрою незалежно від оточення. Часто це жага заявити про себе, протистояння несправедливості; 2)відчуття складності та несправедливості світу, відчуженості стає причиною депресій, які, як правило, супроводжуються публічним невдалим суїцидом та сльозами, що є свідченням поверховості емо-руху; 3)естетизоване, інфантильне сприйняття навколишнього світу, що відмежовує від реальності [3, 21]; 4)віра у романтичне та сентиментальне кохання, часто гомосексуальне; 5)запозичений у хардкору Стрейт Едж, тобто, дотримання здорового способу життя заради духовної гармонії [8]. Емоційний протест проти шаблонної поведінки виникає через нерозуміння своєї відчуженості від сучасного світу, шалений темп розвитку якого, глобалізація та стрімкий потік інформації, вимагають швидкої адаптації до змін. Роль особистості втрачає свою вагу, так як її сприймають лише як різновид інформації або робоче місце [1, 7]. 3. Стандартизованість та відсутність глибини світосприйняття обумовлює виникнення стереотипів, зокрема гендерних, під якими ми розуміємо набір консервативних, загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються статусу чоловіків та жінок, норм їх поведінки, мотивів вчинку, характеру потреб [2, 304]. Підкреслена, надумана емоційність та сентиментальність спричинюють поширення чоловічого інфантилізму, який хоча й відверто суперечить стереотипу сильного чоловіка, є знаком ожіночення, що, однак не применшує значущості та керівної ролі чоловіка у суспільстві. Власне ожіночення, страх бути незрозумілим та, відповідно, пошук розуміння у своєму відокремленому середовищі і почуття відчуженості стають причинами поширення гомосексуальності, особливо чоловічої, серед емо та культивації образу метросексуала, тобто чоловіка, який приділяє багато уваги своїй зовнішності. Недарма найважливішу роль в житті емо-кіда відіграє імідж: домінування чорного кольору - символ болю та депресії; комбінації чорного і рожевого (червоного) - символ любові до контрастів; аксесуари яскравого кольору, здебільшого рожевого [8]; стиль унісекс, що нівелює гендерні відмінності [6]. Стиль одягу є збірним стилів панків, хардкорщиків, готів та скейтерів. Найчастіше це варіант унісекс – завужені джинси (найчастіше чорні), футболка з яскравим малюнком, класичний елемент верхнього одягу – піджак, часто з великою кількістю значків, велика сумка – часто розмальована та прикрашена брелоками, значками, іграшками. Увага до дрібниць, у емо це аксесуари – різнокольорові значки з символікою емо-груп, шарфи у шахову чорно-білу клітинку, різноманітні брелоки – часто фігурки персонажів з мультфільмів, що вказує на сентименталізм, традиційно характерний для жінок. Проте якщо проблема інфантильності чоловіка підтверджується як елемент загальної тенденції, то жіноча інфантильність поглиблюється, затверджуючи та розповсюджуючи стереотип жіночої пасивності, плаксивості, схибленості на зовнішньому вигляді та залежності від своїх емоцій, які є 64
визначальними рисами жіночого стереотипізованого світосприйняття [2, 37]. Це є свідченням феномену нівеляції статі, яке у субкультурі поглиблюється через її масовість та бажання підлітків триматися у групі з певною визначеною моделлю поведінки. Особливо це стосується гендерних ролей, виникнення яких часто вмотивоване комплексами. Крім того, нейтралізація гендерних відмінностей є також свідченням протесту проти існуючих та закріплених історією гендерних ролей. Стиль унісекс, якому емо надають перевагу, є іміджевою реалізацією феномену нівеляції статі. З одного боку це підлітковий протест проти природи, а з іншого це наслідок загостреного відчуження, яке посилює потяг до натовпу, в яких це почуття, навпаки, розвивається. Зрештою, в емо-культурі унісекс стає не символом рівності однаково сильних статей, а знаком їх ідентичної пасивності та інфантильності, що є натяком на негативну тенденцію інертності, втомленості та декадансу людства.
1.
2. 3. 4. 5. 6.
7. 8.
Список використаних джерел: Аркадьев Г.И. Проблемы современных подростков в пространстве информационных технологий // Личность на пороге XXI века. - М.: Прометей, 2001 - С. 6-10. Говорун Т.В., Кікінежді О.М. Гендерна психологія. Навчальний посібник. К.: видавничий центр „Академія”, 2004 – 308 с. Гусейнов А.А. Этика и мораль в современном мире. Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. №1, 2001. С. 18-26. Слюсаревский Н.Н. Субкультура как объект исследования// Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. – № 3. – С.117 – 127. Щепанская Т.Б. Традиции городских субкультур // Современный городской фольклор. - М.: РГГУ, 2003. Минаев Е.В. Нейтрализация гендерных отличий в молодежной субкультуре (на материале романа Аркадия и Бориса Стругацких „Отель „У погибшего альпиниста””) – http://litera-d.ahaha.ru/index18_full.htm Довідникова література Словарь гендерных терминов owl он-лайн - www.owl.ru/gender/108.htm www.wikipedia.org.ua
УДК 378
ГЕНДЕР У ВИЩІЙ ОСВІТІ: ТЕНДЕНЦІЇ І ПРОБЛЕМИ GENDER IN HIGHER EDUCATION. TENDENCIES AND PROBLEMS Семенчатенко Юлія Сергіївна НТУУ «КПІ», м. Київ, бакалавр соціології, магістр адміністративного менеджменту
В роботі досліджується роль гендерного фактору та освіти жінок в розвитку людського потенціалу, який є основою концепції сталого розвитку; визначаються механізми, спрямовані на вдосконалення гендерної рівноваги в системі вищої освіти в країнах світу та Україні. 65
Human potential is a key foundation for the concept of sustainable development. The paper examines the role of gender factor and women’s education in development of human potential, determines mechanisms of harmonizing gender balance in the system of higher education in Ukraine and in the world. У вересні 2000 року на найбільшому за всю історію людства форумі голів 189 країн світу – Самміті тисячоліття, Організацією Об’єднаних Націй була прийнята Декларація тисячоліття ООН. В декларації сформульовано вісім Цілей в галузі розвитку людства, а саме: ліквідація надзвичайної бідності та голоду; забезпечення загальної навчальної освіти; підтримка рівності між чоловіками та жінками та поширення прав та можливостей жінок; скорочення дитячої смертності; покращення охорони материнства; боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями; забезпечення економічної стійкості; формування глобального партнерства в цілях розвитку. Підкреслюється, що підтримка рівності між чоловіками та жінками, підвищення потенціалу та активності жінок є стрижневою передумовою успіху в досягненні всіх цілей в галузі розвитку людства. Джерелом досягнення цілей є національна відповідальність на рівні урядів та громад. Визначений в 1996 році в Основному Законі України – Конституції, принцип рівних прав жінок та чоловіків свідчить про вихід української держави та суспільства на європейський та світовий рівень розв’язання гендерних проблем. Конституційне закріплення захисту прав жінки, які є невід’ємною частиною загальних прав людини, конкретизуються в законах, кодексах, концепціях, програмах, інших нормативних актах. Тому проблема дослідження гендерних реалій і гендерного розвитку в умовах глобалізації сучасного суспільства та визначення шляхів досягнення паритетного становища жінок та чоловіків в приоритетній в наш час сфері освіти, зокрема, вищої, є суто актуальною, злободенною, багатогранною, належить до галузі трансдисциплінарних та активно вивчається в світовому масштабі та в Україні, особливо з років незалежності держави. Гендерній проблематиці в контексті концепції сталого розвитку присвячені щорічні «Доповіді про розвиток людини» ПРООН, роботи Мельнік Т., Клещіна І., Євстигнєєва Н., Бендаса Т., Bagilhole B., Elovainio P., Marshall G., Sift A., Roberts S. та інших; проблемами гендеру в освіті та вищій освіті, зокрема, займалися вчені Богданова І.Ф., Головаха Е., Макєєва С., Грабовська І., Жданов В., Грішінінова О.А., Омельченко Н., Перфільєва О.В., Розумникова О.М., Фрейде П., Achers, Mohr W.; методології та політиці гендерної освіти в українській вищій школі присвячені роботи Митрофанової А.А., Мельник Т.М., Цокур О., Ачєєвої В., Головахи Е. та інших. Об’єктом даного дослідження є процес формування гендерної рівності в умовах глобалізації в цілях розвитку людства та інтеграції української освіти в міжнародний освітній простір. В процесі дослідження: розглянуто генезис понять гендеру, гендерної системи, гендерної рівноваги, гендерної дискримінації, гендерної ролевої поведінки, гендерної освіти в контексті концепції сталого розвитку; з’ясовано роль гендерного фактору та освіченої жінки в розвитку людського потенціалу;
66
виявлені стратегії забезпечення рівності статей в європейській системі вищої освіти; визначені шляхи покрашення кар’єрних можливостей жінок в сфері науки і технологій; розглянуто порівняльний аналіз освіти України та європейських країн; проведено аналіз деяких показників гендерної статистики України та НТУУ «КПІ» в галузі освіти; визначені стан і передумови виникнення гендерних підходів в освіті та можливості феміністської методології у формуванні політики гендерної освіти в українській вищій школі; наведені рекомендації щодо освітньої політики, політики соціального розвитку та сфери зайнятості. Робота виконана в рамках проектів науково-методичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ»: «Розвиток людського потенціалу: аналіз статистичної інформації», який присвячений створенню інформаційної бази даних, в тому числі, з гендерної статистики відповідно до концепції сталого розвитку; «Жінки КПІ 1898 – 2008 роки» (до 110-річчя КПІ). Література: 1. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», № 2866 від 8 вересня 2005 року //Урядовий кур’єр. -2005. -19 жовтня 2005 р. 2. Матеріали спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН «Жінки в 2000 році: рівність між чоловіками і жінками. Розвиток і світ у ХХІ столітті» ООН, Нью-Йорк, 2000. 3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми з утвердженням гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року» № 1834 від 27 грудня 2006 р. //Офіційний вісник України. -2007. -№1.
УДК: 141. 7: 316. 42
ПРОБЛЕМНІ ЛАНКИ СОЦІАЛЬНО – КУЛЬТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СВІТОВОЇ СИСТЕМИ THE PROBLEMATIC LINKS OF THE WORLD SYSTEM SOCIO-CULTURAL TRANSFORMATION Серостанова Оксана Борисівна Луганський національний педагогічний університет ім. Т. Шевченка, аспірант кафедри філософії та соціології
У статті визначаються основні проблемні зони соціокультурних трансформацій на основі системного та структурно-функціоналістського підходів. У ході дослідження було виділено 4 найважливіші проблемні ланки розвитку системи: інституціональні проблеми; запровадження моделі культурних цінностей при легітимації нормативного порядку; 67
впровадження інноваційних механізмів та пошуки балансу між соціальною та екосистемою через герменевтичний обмін. This article explores the main problematic links of world system during the process of socio-culture transformation. This research has centered around the systems and structural-functional theory. The article argues that we can identify 4 main problematic links: the institutional problem, the forming of the model of culture value during the legitimacy of the order norms, the introduction of the modern innovation mechanisms and the searching of the balance between the social systems and the ecosystems through the hermeneutic exchange. Стрімкий стрибок у розвитку Південно-Східної Азії, крах радянської соціалістичної системи, кризи фінансових ринків розвинутих країн світу, проблеми транснаціональних корпорацій та застарілість соціокультурних норм та цінностей капіталістичної системи, що регламентували розподіл на „центрові”, „периферійні” та „полу периферійні” країни світу, стрімке збільшення кількості нестабільних регіонів у масштабах земної кулі, неможливість точного визначення шляхів подальшого розвитку подій... - прямо наголошують на проблеми при поясненні процесів функціонування та перебудови суспільств у рамках соціально-філософського знання. Саме завдяки цьому знанню стає можливим виокремити та розглянути ціннісносмислову складову суспільних процесів, відношень, взаємодій. Роботи І.Валерстайна, Г.Франка, П.Штомпки, Т.Парсонса, Й.Хабермаса, Б.Хольцера свідчать про актуальність запровадження нового розуміння соціокультурних процесів трансформації сучасних соціальних систем. Чи можна взагалі використовувати застарілий термінологічний апарат модерного суспільства для пояснення сучасності? Які проблемні зони мікро-, мезо- та макрорівня не дозволяють якісно відобразити буттєву сутність людського існування? Отже, основною метою даної роботи, буде визначення проблемних зон соціокультурних трансформацій та перспективність їх вирішення на даному етапі розвитку у рамках соціально-гуманітарного та суспільного знань. Підходячи до розгляду основного масиву проблемних ланок, визначимось з розумінням самого поняття „соціально-культурної трансформації”. Виходячи з системного та структурно-функціонального підходів головним критерієм при визначенні процесів трансформацій виступає „...критичний розвиток у кодових елементах нормативних структур...” [цит. за 1, с. 30]. Отож зміни, що відбуваються у соціальних системах – „...це будь-яка незворотна переміна соціальної системи, що розглядається як цілісність” [цит. за 2, с. 21]. З точки зору І.Валерстайна та Т.Парсонса, під трансформацією слід розуміти заміну(перехід) однієї соціальної системи на іншу, що відрізняються за своїми якісними характеристиками [див. 3; 1]. Так Т.Парсонс, наприклад, розглядає зміну перехідного етапу розвитку системи на сучасну через „інституціалізацію кодів нормативного порядку усередині соцієтальної структури та в системі законів” [цит. за 1, с. 30], тоді як І.Валерстайн, розглядає трансформаційні зміни через розуміння історичної системи, яка робить свій моральний вибір під впливом основних суспільних тенденцій, що відбуваються у суспільстві і не дають йому у подальшому умов для стабільного функціонування [ див. 3]. 68
Таким чином, під поняттям „соціально-культурна трансформація” можна розуміти процеси перебудови всіх складових параметрів соціальної системи при збільшенні або зменшенні соціальної напруги, за допомогою чого створюються умови для зміни її на іншу соціальну систему, стабілізовану за якісно відмінними від попередніх нормативно-ціннісними показниками. З визначенням поняття соціально-культурної трансформації ми можемо виділити наступні проблемні зони при розгляді сучасних процесів функціонування суспільств у світі. 1. Розглядаючи сучасні процеси світового розвитку, неодмінно на перший план виходять інституціональні проблеми, які створюють перепони на шляху до розуміння всіх соціальних відносин, які складаються між акторами дій на мікро-, мезо- та макрорівні. Сучасні суспільства потребують нових альтернативних систем суспільних взаємодій, побудованих на переосмисленні та виокремленні тих помилок, що допускались при розгляді нормативних та культурних компонентів суспільних відношень. Вони повинні контролюватись через інститути [цит. за 1, с.19], які ладні відповідати якості соціальної системи. Ми бачимо, що руйнування вже вичерпаних інституційних моделей взаємодій потребує поступового, узгодженого впровадження нових. При цьому ж з`являється проблема маргіналізованих елементів інституційної сфери. Доти, поки ми не вирішимо, як їх адаптувати та інтегрувати до системи, не можна казати про закінчення трансформації соціальних структур. Тому, однією з нагальних проблем функціонування людства виступає розгляд співвідношення суспільних відносин та інститутів, у рамках яких вони розвиваються. 2. Другою проблемною ланкою соціально-культурних трансформацій виступає створення моделі культурних цінностей при легітимації нормативного порядку суспільства між соціальною та культурною системами[цит. за 1]. Нагальним питанням постає зміни зв`язків між внутрішніми та зовнішніми складовими процесів комунікації між людьми, збереженні традицій поруч з введенням інновацій[цит. за 1, с. 31-32], що призводять до „ „якісних” та „кількісних” перебудов”[цит. за 2, с. 23]. Від того, яка культурна модель впроваджена до соціальної системи, залежатиме її стабільність, гнучкість, організованість та спроможність до самовідтворення. 3. Ще однією проблемою виступає спроможність впровадити якісно нові інтеграційні елементи, які забезпечували б „...координацію культурних, органічних та фізичних ресурсів” [цит. за 1, с. 21]. Дані механізми неодмінно пов`язані з ціннісно-нормативними складовими системами та діють у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Такі поняття як колективність, спільність або узгодженість інтересів, спроба зрозуміти іншого стають нагальними атрибутами для подальших соціокультурних змін. 4. Четверта ланка проблем трансформації системи є створення умов для стабільного функціонування системи соціальних відносин, як ззовні так і внутрішньо; пошук оптимального балансу між розвитком екологічної системи та суспільних організацій людей на основі впровадження інноваційних технологій, які задовольняли б потреби людства і при цьому не порушували світового порядку екосистеми.
69
Вирішення цього питання можливо при об`єднанні зусиль для створення умов розвитку герменевтичного, сбалансованого обміну як між соціальними, природними системами, так і між обома системами у цілісності. Сучасні трансформаційні процеси, що охопили і об`єднали світ через спільну мету прогнозування подальшого розвитку людства, потребують глибокого соціально-філософського переусвідомлення. Зрозуміти та пояснити те, що відбувається з тими соціальними інститутами, нормами, цінностями, взірцями, які регламентували розвиток людства протягом останніх століть, їх взаємовідносин, дій, зв`язків тощо є нагальним завданням. Адже суспільство змінилося, переступивши межу ХХІ століття, змінило своє світосприйняття, проте не змогло побудувати систему нових понять та інститутів, які б стабілізували та окреслили напрямки її існування. Тому, на мій погляд, для подальшого функціонування світової системи, яка вже протягом багатьох років потребує впровадження нових ціннісносмислових взірців соціального порядку, потрібно об`єднати зусилля на пошуки оптимальних шляхів стабілізації соціальних структур, побудуванню відносин на основі взаєморозуміння та взаємоаналізу дій та вчинків, які згодом, будують ту картину світу, що ми створюємо власними руками. Список використаної літератури: 1. Parsons T. The concept of society // Parsons T. Politics and social structure: on the concept of political power. – N.-Y., 1969: 8-33. 2. Штомпка П. Социология социальных изменений. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 416 с. 3. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: социология ХХІ века. – М.: Логос, 2004. – 368 с.
УДК 378
СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА ІНДЕКСУ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ SOCIAL COMPONENT OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT FOR REGIONS OF UKRAINE Слишинська Наталія Володимирівна, НТУУ «КПІ», м. Київ, бакалавр соціології, магістр адміністративного менеджменту
Робота присвячена інтегральному індексу людського розвитку (ІРЛП) його соціальним складовим, а саме, рівню освіти, очікуваної тривалості життя та валовому внутрішньому продукту. Виявлено регіональну диференціацію ІРЛП, надано комплексну оцінку регіональних індексів, проведено ранжування регіонів України за ІРЛП та розроблені рекомендації щодо покращення показників соціального розвитку та забезпечення сталого розвитку регіонів України. The paper analyzes integral index of human development (IIHD) and its social component, focusing on level of education, life expectancy and GDP. We derive regional differentiation of IIHD, provide complex evaluation of 70
regional indices, rank regions of Ukraine according to IIHD and develop recommendations for improvement social development and assurance of sustainable development for regions of Ukraine. Досвід соціально-економічного розвитку України протягом останніх років свідчіть, що становлення ринкових відносин супроводжується глибокими деформаційними процесами. Негативних тенденцій набуває загострення диспропорцій регіонального розвитку України, що веде до зниження типів економічного зростання на всій території держави. Одним з кількісних показників стану розвитку регіонів, згідно концепції сталого розвитку, є індекс людського потенціалу. Сучасні реалії та світові тенденції свідчать про те, що соціальні фактори в досягненні сталого розвитку починають грати основну роль; більшої ваги та значення набуває людський потенціал, який є основою формування соціоприродного суспільства. Однією з причин недосконалості формування соціально-економічної політики є недооцінка значущості, недостатня дослідженість в Україні соціальних факторів та механізмів їх впливу на динаміку розвитку держави. Тому проблемою сьогодення є чітке визначення людського потенціалу українського суспільства як рушія розвитку країни у соціальному та економічному аспектах; дослідження кількісних вимірів людського потенціалу, а саме, індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП) та його складових; надання комплексного аналізу взаємозв’язків загальноукраїнського ІРЛП та ІРЛП регіонів; встановлення системного взаємозв’язку між складовими частинами сталого розвитку для регіонів України; вивчення динаміки показників сукупностей ІРЛП, які характеризують положення населення як у цілому, так і по регіонам тощо. Проблема є мільтидисциплінарною, дуже складною та конче актуальною з позицій прийняття стратегічних управлінських рішень на рівні держави ті її регіонів. Концепції людського розвитку, проблеми розвитку людського потенціалу, методики їх кількісної оцінки, визначення індексу людського потенціалу на всесвітньому, державному та регіональному рівнях представлені в наукових роботах багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених наприкінці 20 та початку 21 століть. Слід відзначити фундаментальні праці М.З. Згуровського, присвячені кількісним оцінкам сталого розвитку, а також його соціальних складових в умовах суспільства знань та інформації [1,2]; роботи колективу українських вчених під науковим керівництвом Е.М. Лібанової, присвячені регіональному ІРЛП України [3]; щорічні «Доповіді про людський розвиток» ПРООН. Метою даної роботи є вивчення ІРЛП, його соціальної складової для України, виявлення закономірностей їх розвитку та розроблення пропозицій щодо вдосконалення регіональної політики. В ході дослідження: проаналізовано наукові концепції та досліджено генезис поняття людського потенціалу, його інтегрованих кількісних характеристик та складових; виявлено специфіку ІРЛП України; проаналізовано статистичні дані щодо показників ІРЛП (станом на початок 2007 року); 71
обґрунтовані напрямки змін ІРЛП та його компонентів в Україні на основі вивчення динаміки їх розвитку; досліджено соціальні складові ІРЛП, а саме, рівень освіти, очікувану тривалість життя та валовий внутрішній продукт; зроблено регіональну диференціацію ІРЛП та комплексне оцінювання регіональних індексів; виходячи з ранжування регіонів України за ІРЛП, розроблені пропозиції щодо шляхів вдосконалення соціальної політики держави для створення сприятливих умов сталого розвитку. Робота виконана на замовлення науково-методичного центру «Системного аналізу і статистики» НТУУ «КПІ» в рамках проекту «Розвиток людського потенціалу: аналіз статистичної інформації», який є частиною загальноуніверситетського проекту «Сталий розвиток» і має використовуватися центром в системі підтримки прийняття рішень при визначенні стратегії функціонування університету в умовах висококонкурентної глобальної економіки та входження в загальноєвропейський та світовий освітній простір. Матеріали роботи рекомендовані до втілення в навчальний процес магістерської підготовки в системі технічного університету дослідницького типу та підвищення кваліфікації фахівців в системі неперервної освіти. Література: 1. Згуровський М.З. Сталий розвиток у глобальному і регіональному вимірах: аналіз за даними 2005 р. /Інститут прикладного системного аналізу НАН України та МОН України; Українське відділення Світового центру даних. –К.: Політехніка НТУУ «КПІ». 2006 2. Згуровський М.З. «Шлях до суспільства, заснованого на знаннях» /Дзеркало тижня – 21-27 січня 2006, №2(581) 3. Людський розвиток в Україні (2003, 2004, 2006 роки). Щорічні науковоаналітичні доповіді /За ред. Е.М. Лібанової. –К.: ІДСД НАНУ, Держкомстат України
УДК 008
ТРАНСФОРМАЦИЯ ОБЩЕСТВА И ЛИЧНОСТИ В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ И АНТИГЛОБАЛИЗАЦИИ: ПРИРОДА ВОЗНИКНОВЕНИЯ ПРОЦЕССОВ TRANSFORMATION OF THE SOCIETY AND THE PERSON IN CONDITIONS OF GLOBALIZATION AND ANTIGLOBALIZATION: THE NATURE OF OCCURRENCE OF PROCESSES Смолярова Алена Сергеевна, Верховная Рада, управление компьютеризированных систем интерн магистр экономических наук
В докладе глобализация и антиглобализация рассматриваются как процессы, порождающие друг друга. Информационная и 72
коммуникационная революции приводят к появлению новых экономических ресурсов и активному взаимодействию агентов социума, что выводит общество в стадию стихийно самоорганизующейся системы и позволяет говорить о зарождении коллективного интеллекта. In the article globalization and antiglobalization are considered as the processes generating each other. Information and communication revolutions lead to origin of new economic resources and active interaction of agents of society that leads a society in a stage spontaneously selforganizing systems and allows to speak about origin of collective intelligence. 30 лет назад в попытках заглянуть в будущее и представить человека в социуме 21-го века был придуман и укоренился термин «киберпанк» [1] взгляд на мир в конфликте технологий против индивидуализма, который диалектически выражает современные тенденции к глобализации, что есть следствием развивающихся технологий, и протагонистическое стремление обособиться, протест против усреднения, выраженное в этническом и личностном подъеме. Цель доклада: показать каким именно образом процессы порождают друг друга и к чему это приводит в дальнейшем. Мировая культурно-экономическая система находится в процессе глобальной трансформации, характеризующейся урбанизацией, ускорением темпов научного и информационного прогресса, появлением новых и переоценкой старых экономически ресурсов. В дополнение к труду, капиталу и земле факторами производства становятся информация, время и экология. Информация как ресурс – это средство снижения неопределенности и риска, способствующая реализации определенных целей субъекта. Формы существования информации в социуме разнообразны – она материализуется в различных предметах, в том числе в средствах труда, существует в неовеществленной форме, в виде информационных продуктов и услуг, знаний людей. Для осуществления информационного производства требуется исходное сырье – информация и ранее созданные знания. Как экономический ресурс информация обладает рядом особенностей, отличающих ее от традиционных факторов: непотребляемость в процессе использования, самовозрастание в процессе потребления, особая неопределенность ее полезности, отсутствие зависимости между исходным объемов знаний и объемом нового созданного знания, высокая мобильность, как в пространстве, так и в плане перетекания из одних наук в другие без потери актуальности. Развитие сетевых технологий, возможность электронных платежей, появление скорых поездов и авиасообщения существенно усилило темп деловой жизни, что делает время еще одним ресурсом. Экономический агент сегодня согласен платить деньги за технологии, которые позволяют ему сэкономить время для досуга или других дел, приносящих прибыль. Если информация как ресурс – четкий синдром глобализации, то время в такой категории хоть и является ее результатом, тем не менее, выражает стремление к индивидуализации. Повышение уровня жизни передвигает потребности агентов социума вверх по пирамиде Маслоу к вопросу о самоактуализации и самоидентификации, вследствие чего, кривая индивидуального предложения труда сдвигает точку перегиба вниз по оси ординат. 73
Индивидуализация приводит к непрогнозированному отказу от карьеры, частому рестарту работы, показному минимализму, проявлению «молодежного» бунта в корпоративной культуре старшего поколения. Исследования социума корпорацией «Phillips» [2] показывают две важные тенденции. Первая: современный человек испытывает все меньшую тягу к потреблению «умного», в пользу потребления «чувственного». Если потребность в «умном» подключала человека к мировому научному фонду, ориентировала его в будущее и вовне, то потребность в «чувственном» сдвигает акценты внутрь индивида, теперь «Я», «мое» весит гораздо больше, чем социальное или культурное. Некоторые авторы современных исследований [3] отмечают возрастание роли управления и организации в жизни, что представляется автору не совсем верным. В 20 веке социальные структуры возникали вокруг относительно малых групп и постепенно приобретали вес (т.е. в большинстве структур можно выделить основателей или идеологов), теперь же можно говорить скорее о стихийной самоорганизации структур. Возможности коммуникаций и конвекция информации в невообразимых ранее масштабах позволило подключить к культурно-социальным трансформациям огромное количество агентов. Теперь структуры (общественные движения, субкультуры) возникают по принципу аттракторов в хаосе как реакция на определенные потребности отдельных индивидов. Таким образом, большое количество активных агентов образует систему взаимодействия локальных интеллектов, скоростному обмену информацией и идеями, что приводит к формированию коллективного интеллекта [4] и коллективной памяти, позволяет конкретным разумам вносить вклад в общее представление об окружающем мире, снова превращаясь в фактор глобализации. Ранее это было невозможно из-за малого количества взаимодействующих агентов и медленной связи между ними, теперь же, по определению фон Неймана достигнута точка характеризующая сложность социальной системы как многоклеточного автомата, в которой возможна эволюция системы [5]. Индивидуализацию, сродни упомянутой выше, можно отметить и на уровне государства как единицы, выраженной во внезапной, не предсказываемой футурологами, этнической актуализации. Глобализация делает неконкурентоспособным средний бизнес, и даже бизнес национального масштаба, формат транснациональных корпораций проникает во все сферы, вытесняя остальные. Возрождение этнических и локальных культурных ценностей для государств является единственной возможностью создать среду «голубого океана» - сформировать (или возродить) такой спрос потребителей, на который может ответить только внутринациональный сектор предложения. Толчком для обострившейся национальной самоидентификации послужило смешение политических и бизнес сред – собственной и внешней по отношению к государству: так, процесс этногенеза входит в активные фазы на почве смешанного, пограничного ландшафта [6]. Однако, сохранить свои культурные ценности в процессе трансформации в новые формы национальной самоидентификации, необходимы пассионарные флуктуации, одних только стихийно возникших благоприятных условий недостаточно. Таким образом, глобализация и антиглобализация являются стихийными процессами, порождающими толчки для возникновения своего антипроцесса 74
со множественными итерациями, взаимопроникая в сферы, которые могут ошибочно рассматриваться как принадлежащие только одной тенденции. Література 1. Чертков А. Роман с киберпанком // Если. 1998. № 6 2. http://www.design.philips.com/probes/projects/index.page 3. Лукиных Т., Г.В. Можаева Г. Информационные революции и их роль развитии общества 4. Моисеев Н.Информационное общество // Информационное общество. М., 2006, с. 438-441 5. фон Нейман Дж. Теория самовоспроизводящихся автоматов. – М., 1971, с.70 6. Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли. – М., 2006
УДК 327:32.019.5
ІДЕОЛОГІЯ ГЛОБАЛІЗМУ ПРО СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ IDEOLOGY OF GLOBALISM ABOUT SOCIOCULTURAL CONTEXT GLOBALIZATION Тихомирова Євгенія Борисівна, доктор політичних наук, професор, завідувачка кафедри міжнародної інформації Рівненського інституту слов’янознавства
Автор вважає культурний чинник важливим фактором розвитку глобалізації, який досить часто ігнорується. Оскільки глобалізація сьогодні здійснюється за неоліберальним проектом, він аналізує соціокультурну складову ідеології глобалізма, зокрема ідеї домінування універсальної культури, виникнення загальної етики та встановлення „світової совісті”, гегемонізму західної культури – вестернізації та роль американського домінування у сфері культури. The author considers a cultural factor the important factor of development of globalization, which is often enough ignored. As the globalization is today carried out on a neoliberal project, he analyses the sociocultural component of ideology of globalism, in particular ideas of prevalence of universal culture, the origin of general ethics and the establishment of „global conscience”, hegemony of western culture, as westernization the role of American predominance in the field of culture. Культурний чинник є важливим чинником розвитку глобалізації, проте він досить часто ігнорується. Маючи на увазі те, що глобалізація сьогодні здійснюється за неоліберальним проектом, проаналізуємо основні соціокультурну складову ідеології глобалізму. 1. Важливою рисою сучасного глобалізму є ідея про домінування універсальної культури. Глобалісти вважають, що в глобалізованому світі вся планета буде єдиним суспільством з єдиною культурою. При цьому припускається, що ні це суспільство, ні ця культура не будуть гармонійно 75
інтегрованими, скоріше за все, вони будуть прагнути до високого рівня диференціації, багатополюсності та хаосу. Прогнозується, що не буде ні централізованого управління, ні жорсткого набору культурних преференцій і приписів, а тією мірою, якою культура стане уніфікованою, вона не буде вкрай абстрактною і всеїдною стосовно розбіжностей та індивідуальних смаків. 2. Глобалізм виходить з того, що глобалізація, охоплюючи різні види людської діяльності та встановлюючи систему взаємозалежного господарства, призводить до виникнення загальної етики. Встановлення „світової совісті” вважається одним з головних досягнень глобалізації. Глобалісти сподіваються, що в ХХІ столітті люди за всієї поваги до розмаїття матимуть „загальну універсальну совість” і зможуть на її основі здійснювати на планеті дещо на кшталт колективного суверенітету, зробивши це століття століттям етики [2, 196]. Невипадково неоліберальна концепція глобалізму містить в собі і таку складову універсальної культури, як її етична доктрина. Як зазначає Е.Перро, ідеологія глобалізму спирається на власну етику, структура якої включає кілька основних елементів. По-перше, прагнення до накопичення багатства проявляється, у формування „гомо-економікус” („homo-economicus”), тобто людини, яка має особливу раціональність, за допомогою якої вона підпорядковує людську діяльність інтересам грошового накопичення. По-друге, утилітаристська мораль: глобалізація заміщає основні моральні цінності людства цінністю ефективності, в основі котрої лежить утилітаристська мораль, принципом якої є: моральне те, що дає найбільшу вигоду; морально те, що корисно для більшості, навіть, якщо це згубно для меншості. По-третє, політика ранніх компромісів: глобалізація створює особливе „політичне поле”, в межах якого діє правило ринкового обміну: правова захищеність, свобода обміну, виконання взятих на себе зобов’язань. Дотримання норм такої етики приводить до руйнування традиційних норм моралі та ставить під сумнів такі поняття, як ідентичність особистості, справедливість, істина. Ідентичність особистості стирається через зникнення її політичних і економічних „прив’язок”. 3. В ідеології глобалізму на рубежі ХХ-ХХІ століть дедалі більше проявляється гегемонізм західної культури – вестернізація, яка, на наш погляд, являє собою процес уніформного нав’язування всім народам землі не просто західної соціально-економічної парадигми, а американської цивілізаційної моделі – „american way of life”. Роль національного та історичного колориту в процесі такої партикулярної глобалізації зводиться лише до того, щоб адаптувати цю модель, узяту як базову, нормативну до конкретних умов конкретних держав і народів. Прояв самобутності локальних об’єктів глобалізації припустимий лише в тих межах, в яких вони надають універсальній парадигмі місцевого колориту. Ні про яку (навіть відносно рівноправну) співучасть у виробленні самої парадигми не йдеться [3]. 4. Аналізуючи різні форми західного гегемонізму, варто підкреслити роль американського домінування у сфері культури. На наш погляд, американський гегемонізм проявляється також у все більш очевидному прагненні США скерувати глобалізацію у потрібному їм руслі. При цьому нав’язування американської моделі глобалізації відбувається далеко не стихійно. Впровадження її у життя пов’язано з поширенням досить конкретного набору філософсько-світоглядних, економічних, соціальних і культурних 76
установок, які пропонують називати „американізмом”. Одним з найбільш відомих представників ідеології американізму і апологетів американського гегемонізму в світі став З.Бжезінський, який дав йому власне обґрунтування [4, 53]. Список використаної літератури .
1 Журнал “Политик етранжер” о проблемах глобализации. – Процессы глобализации: экономические, социальные и культурные аспекты: Пробл.темат. Сб. – М.: ИНИОН, 2000. –С. 191-231. 2. Дугин А.Г. Философия глобализма – философия контрглобализма. Доклад на Международной Конференции „Глобализм и глобальная безопасность”, Москва, 2001. – http://arctogaia.com/public/kontrglobal.shtml. 3. Павленко Ю.В. Альтернативи цивілізаційного розвитку України. //Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – Випуск 37. Частина І (у двох частинах). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2002. – С. 51-56. 4..Бжезінський З. Велика шахівниця. – Львів-Івано-Франківськ: Лілея, НВ, 2000. – 236с.
УДК 371.126:74
ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ THE PECULIARITIES OF INNOVATION DEVELOPMENT OF EDUCATION IN THE CONTEXT OF GLOBAL PROCESSES Химинець Василь Васильович, Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти, проректор з науковометодичної роботи
В роботі показано, що сучасна освіта, покликана навчити особистість навчитися жити, тобто виробити свою позицію в житті, свій світогляд, вимогливого ставлення до себе та толерантного до інших, вміння діяти відповідно до поставленого перед собою завдання. This paper draws on the idea that modern education should, first of all, educate a personality to live, i.e. to form his/her own position and vision in life, to be demanding towards yourself and be able to tolerate others, as to be able to act with a view to attaining the goal. Глобалізація, що охопила всі сторони життя, політичні та соціальноекономічні безперервні зміни стали звичними умовами існування, зумовили докорінну модернізацію організаційної та управлінської діяльності людства і, зокрема, структури всієї освітньої галузі. З одного боку, надзвичайно швидко зростають тенденції до утворення єдиного світового, по крайній мірі європейського, економічного, політичного і освітнього простору. З іншого боку, на рівні держави зростають чинники, основу яких складають такі культурнонаціональні особливості, як історична спадщина, духовність, ментальність і освіченість народу. 77
Геополітично Україна займає стратегічне місце між Заходом і Сходом, а точніше між Європейською і Азіатською цивілізаціями і це робить свій відбиток на всіх трансформаційних процесах, які відбуваються на теренах нашої країни. Зумовлено це тим, що європейські держави в основу стратегічного розвитку завжди закладають часові пріоритети, а азіатські – просторові виміри. Тому всі трансформаційні процеси (політичні, економічні, освітні) в нашій державі слід розглядати не лише з врахуванням просторових орієнтацій (на Євросоюз чи Росію), але і з врахуванням часових змін, тобто в хронополітичному і культурополітичному світовому полі. Освіта, як підсистема цілісної державної системи, не має права відставати в темпах розвитку, тобто вона теж має, а точніше змушена міняти свою структуру і поділяти ті відносини, які домінують в суспільстві. Навчальновиховні інституції відповідають за фаховий рівень кадрів духовної, виробничої та управлінської сфер всіх сучасних країн. Через науку та відповідні виробництва і новітні технології освіта ефективно впливає на висхідний соціально-економічний розвиток постіндустріального суспільства в цілому. Громадянське суспільство, його демократичні принципи та цінності, на які сьогодні орієнтується українське суспільство, адекватно скеровують особу на високу професійну компетентність, активну і принципову поведінку в усіх життєтворчих процесах. Освіта, спираючись на фундаментальні принципи, права і свободи людини, плюралізм та демократію, необхідних для участі в житті суспільства на всіх рівнях, виховує повагу до різноманітності в переконаннях та практичних діях, відіграє важливу роль у боротьбі проти насильства, расизму, агресії та нетерпимості. Сучасна освіта, з одного боку, формує вартісні основи і критерії життєтворчого процесу та почуття власної гідності особистості, а з іншого – сприяє соціальній однорідності і справедливості та підвищує демократичну культуру соціуму в цілому [1,2]. В демократичному із сформованими громадськими інституціями суспільстві, творча особистість сповідує принцип нерозривної єдності знань – переконань – вчинків та перебуває в гармонії із собою, природою і соціумом. Така особистість має вміти адекватно реагувати на всі суспільні події, орієнтуватися в перенасиченому інформаційному полі і бути конкурентноспроможною на сучасному ринку праці. Творча особистість здатна саморозвиватися і самовдосконалюватися. В такому розумінні роль держави полягає у створенні правових і політичних свобод суспільного і особистісного життєтворення громадян. Враховуючи багатонаціональний склад населення України, держава покликана забезпечити реалізацію політичних, економічних, соціальних прав і свобод усім громадянам, незалежно від їх національності, політичної орієнтації, віросповідання, та регіону проживання. Першочергове завдання освітнього закладу, де запроваджуються інновації, – це створення програми інноваційної діяльності. Наводимо її основні положення [2-4]: - створення соціальних, психолого-педагогічних і матеріальних умов для розвитку та впровадження інновацій в освітню практику; - розвиток новаторських процесів, інтелектуальної і дослідницької діяльності – основної детермінанти сучасної методики навчання і виховання; - стимулювання учасників навчально-виховного процесу до новаторства і пошуково-творчої діяльності. 78
Другим, не менш важливим завданням є створення умов для успішної реалізації програми інноваційної діяльності. Серед умов варто виділити такі: - створення мікро-середовища, що характеризувалося б достатньо високим рівнем загальної культури та всебічного розвитку; - гуманізація всіх сфер життєдіяльності учасників навчально-виховного процесу; - створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі; Кожна людина в такій ситуації прагне до самоактуалізації і самореалізації, а отже, вона не може обійтися без самовдосконалення, неперервного підвищення кваліфікації, або ж отримання додаткової освіти. Суспільству, в цьому контексті, потрібні вчителі, які б сприйняли ринкові умови, адаптувалися до них і працювали на рівні вимог часу. Саме тому сучасна система післядипломної освіти педагогічних кадрів має ґрунтуватися на концепції неперервної освіти, яка прийнята за стратегічну в цивілізованих країнах світу. Принцип освіта упродовж всього життя для вкрай урбанізованого суспільства, набуває з кожним роком все більшого практичного звучання. Сучасна особистість, і насамперед вчитель, змушена адекватно, на науково обґрунтованій основі, реагувати на всі виклики часу. Крім того інформаційний бум сучасності ставить післядипломну освіту на особливе місце в системі неперервної освіти. Це пов’язано з тим, що професійна діяльність освітян ґрунтується на уже сформованих світогляді, стереотипах мислення та дій, набутих у соціальному і особистому житті, які пораз негативно впливають на їх інноваційну діяльність. Тому основну роль підвищення кваліфікації слід відводити перебудові стереотипів діяльності і мислення педагогів, заміні негативних настанов та шаблонів. Для досягнення цього навчально-виховний процес у системі післядипломної педагогічної освіти, має базуватися на об'єктивно існуючих загальних положеннях і принципах. Серед них можна виділити такі [2-3]: - духовний принцип, в основі якого закладено поняття про гармонійне співіснування людини, держави і розумно та прагматично збудованого світу. Згідно цього принципу освіта покликана формувати систему ідеалів, які народжують прагнення і волю до цілепокладаючого життя в суспільстві за загальновизнаними принципами людської моралі та законами природи; - гуманістичні і демократичні засади, які передбачають розвиток здібностей, творчої потенції, фахових компетенцій особистості в ім'я активного процесу життєтворення та прогресивного розвитку соціуму; - комунікативний принцип, що скеровує особистість на сучасне науково обґрунтоване розуміння себе і свого місця у своїй країні, світовій спільноті та реально існуючому природному середовищі; - особистісно діяльнісні мотиви, спрямовані на мотивоване фахове зростання та реалізацію себе як особистості і частини реально існуючого світу. Власне, ці положення і принципи визначають парадигму інноваційної освіти, яка базується на вічних цінностях процесу пізнання і прагненні особистості до самовдосконалення, духовного і фізичного розвитку, а отже і створюють основу для розбудови громадянського суспільства. ЛІТЕРАТУРА 1. Химинець В.В. Інновації в сучасній школі.– Ужгород, 2004. – 168 с. 2. Мармаза О.І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом. – Харків, 2004. – 240 с. 79
3. Химинець В.В. Науково-методичні аспекти підвищення фахової майстерності вчителів // Вісник післядипломної освіти. – К., 2005. – В.1. – С. 78-88. 4. Химинець В.В. Інноваційна освітня діяльність. – Ужгород, 2007.– 364 с.
УДК 316
ІСТОРИЧНІ ПРЕЦЕДЕНТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ СУЧАСНОГО ЕТАПУ HISTORICAL PRECEDENTS OF GLOBALIZATION AND DISTINGUISHING FEATURES OF ITS CURRENT PHASE Цимбал Тарас Володимирович, аспірант кафедри історії та теорії соціології факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
В доповіді ставиться мета здійснити історичну конкретизацію поняття «глобалізація». Вважаючи глобалізацію процесом постання глобальної системи, автор бере за відправний пункт окреслення емерджентних властивостей такої системи, на основі історичного формування яких можна розвинути періодизацію глобалізації. The report aims to arrive at historical concretization of the concept of globalization. Provided that globalization is the process of global system emergence, the author proceeds from delineation of its emergent properties to provide for the grounds for periodization of globalization. Протягом останніх двох десятиріч поняття глобалізації обійняло центральні позиції в лексиконі суспільствознавців, що займаються транснаціональними практиками. Попри те, що вік цього терміну відносно недавній (уперше зафіксований словниками лише 1961 року [3, с. 257]), за вживаністю воно швидко перевершило інші терміни для опису транснаціональних практик, через що значною мірою втратило чіткий сенс. Сьогодні в науках про суспільство можна знайти безліч означень глобалізації, кожне з яких тягне за собою особливе розуміння періодизації та ефектів цього процесу. Множення значень терміна створює загрозу для його плідності як засобу наукової комунікації, а отже і пізнання. Хронологічна конкретизація глобалізації стала предметом помітних розходжень серед дослідників. Останні не змогли переконливо обґрунтувати початок відліку цього процесу ні 1970-ми роками, ні повоєнним періодом, ні ХХ століттям, ні 1815 роком, ні Французькою революцією, ні Промисловим переворотом у Англії, ні 1648, 1571, 1492 роками, ні ХІІІ століттям, ні ІХ століттям до н. е., ані навіть початком розселення людського виду із Африки. Всі ці періоди – від найвужчого до розширених – претендують слугувати часовими рамками глобалізації. Від вибору одного з них залежить і розуміння її наслідків поточного прийняття рішень. 80
Ставлячи завдання сформулювати пізнавально плідне означення глобалізації, слід передусім керуватися логіко-аналітичними, а не емпіричними критеріями. Замість пошуків у історичному матеріалі, варто спершу звернутися до структури знання. Остання вимагає, щоб кожне поняття позначало унікальну реальність, яку не охоплюють інші концепти. Фактично йдеться про окреслення емерджентних властивостей глобальної системи організації людської діяльності як продукту глобалізації. До її унікальних ознак і емерджентних властивостей можемо віднести такі: 1. Інституційне оформлення транснаціональних практик: у зв’язку із появою специфічно глобальних інституцій глобальна система стала чимось більшим, ніж просто сума її членів; 2. Поєднання із революцією (цифровою) в засобах комунікації – створенням універсальної системи кодування інформації (бінарного коду), який, на відміну від культурно специфічних алфавітів попередніх епох, нівелює мовну приналежність користувачів; 3. Охоплення глобальною системою всіх суспільств, які заселяють планету, тобто досягнення нею стану рівнопротяжності із ойкуменою: ліквідація можливостей для екстенсивного росту; 4. Інший наслідок попередньої особливості, який робить цю систему історично безпрецедентною, – зникнення культурних, соціальних і економічних «інших» [5, с. 5], а відтак і можливостей для формування ідентичності за рахунок протиставлення чужинцям та винесення за межі цієї системи економічних і соціальних потрат і ризиків; 5. Неможливість для глобальної системи бути частиною трансполітії [4, с. 376] із усіма супутніми наслідками такого становища; 6. Поява додаткового рівня залучення ресурсів для локально організованої системи дії – глобального, що має наслідком реструктуризацію локальних балансів сил. Окреслена таким чином глобалізація не втрачає наукової релевантності через розчинення в інших поняттях (інтеграція, інтернаціоналізація, вестернізація, модернізація тощо). На нинішньому етапі вона характеризується констеляцією вище перелічених ознак, які складалися починаючи із ХVІ століття. Послідовність формування цих ознак може бути використана як основа для періодизації глобалізації. Використана література: 1. Giddens, A. The Consequences of Modernity, Cambridge: Polity Press, 1990; 2. Gills, B. K. and Thompson, W. R. (eds) Globalization and Global History, New York: Routledge, 2006; 3. Kilminster, R. “Globalization as an emergent concept”, in Scott, A. (ed.) The Limits of Globalization: Cases and Arguments, New York: Routledge, 1997, pp. 257–283; 4. Башлер Ж. Нарис загальної історії / Пер. з англ. Є. Марічева. – К.: «НікаЦентр», 2005. – 392 с.; 5. Бек У. Общество риска: На пути к другому модерну / Пер. с нем. В. Седельника и Н. Федоровой. – М.: «Прогресс-Традиция», 2000. – 384 с.; 6. Гелд Д., МакГрю Е., Голдблатт Д. і Дж. Перратон. Глобальні трансформації: Політика, економіка і культура / Пер. з англ. В. Курганського і В. Сікори. – К.: «Фенікс», 2003. – 584 с. 81
330.101.54(075)
ФОРМУВАННЯ НОВИХ ПІДХОДІВ ДО ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ THE FORMATION OF NEW APPROACHES TO A HUMAN CAPITAL IN THE TRANSFORMATIONAL ECONOMY OF UKRAINE Швецова Ніна Євгеніївна, Донецький національний університет, Обліково – фінансовий факультет, спец. «Фінанси»,1 курс. к.е.н.,доц. Дуднік О. В.
Дана стаття присвячена проблемі формування та раціонального використання людського капіталу. В першій частині розглядається важливість інтелектуальних ресурсів для ефективного розвитку економіки, подано аналіз інтелектуального потенціалу України та представлено фактори, що уповільнюють розвиток країни. У другій частині викладено ідеї побудови нової моделі людського капіталу, формування якої відбувається на етапі переходу до постіндустріального суспільства. This article is devoted to the problem of forming and rational use of human capital. The first part of it deals with the importance of intellectual resources for effective development of the country. The article includes both the analysis of intellectual potential of Ukraine and factor which delay the country’s development. Some ideas of developing a new model of human capital during the transitional period to the postindustrial society are given in the second part of the article. В период превращения науки в непосредственную производительную силу, что характерно для современного развития науки и производства, экономика государства находится в прямой зависимости от интеллектуальнотворческих ресурсов народа, а уровень развития науки может служить своеобразным показателем потенциальной экономической мощи страны. Можно утверждать, что в современных условиях человеческие ресурсы представляют собой для общества более значительный капитал, чем машины. В тех странах, где идет увеличение человеческого капитала, всегда имеется тенденция устойчивого экономического роста за счет увеличения объемов производств и ВВП. Так оценка Мировым Банком 192 стран мира говорит о том, что главным показателем национального богатства страны является человеческий капитал. Преимущество человеческого капитала над другими его видами особенно заметна в странах с высоким уровнем доходов: в Германии, Швейцарии, Японии его доля составляет 80%[1,стр.48-55]. В настоящее время на первое место выходят интеллектуальные ресурсы. Нужно отметить, что Украина по относительному количеству лиц с высшим образованием входит в первую десятку развитых стран мира [2,стр.71-79]. Вместе с тем, проанализировав показатели экономического роста страны, можно утверждать, что Украина находится на уровне развивающихся стран. Возникает вопрос, почему складывается такая ситуация? Ведь имея такой потенциал интеллектуального капитала, страна должна развиваться в ногу с ведущими странами. Причинами сложившейся ситуации являются 82
существующие проблемы формирования и рационального использования интеллектуального капитала. Уровень образования в Украине высокий и продолжает расти, однако следует отметить, что образование сегодня не общедоступно, низким остается и материально – техническая база образования в целом. Все это отрицательно сказываться на качестве образования. Возрождение экономики Украины требует квалифицированных рабочих, подготовку которых осуществляют профтехнические учебные заведения. В данное время система профтехобразования украины требует особого внимания, т.к. именно на высококвалифицированные рабочие кадры возложена миссия формирования среднего класса в Украине. Значительный интеллектуальный капитал сосредоточен в высшей школе, которая за последние 15 лет получила активное развитие благодаря росту числа негосударственных учебных заведений. Однако это не означает увеличения качественного уровня подготовки специалистов. Очень важным является и тот факт, что в данное время на такие специальности как механика, геология, физика, гидрометеорология, лесное хозяйство и др. практически отсутствует конкурсный отбор, а поэтому отбирают не всегда лучших. Нерационально используется потенциал выпускников. Значительная их часть получает невостребованные специальности, а значит средства, затраченные на подготовку молодых специалистов, были использованы нерационально. Чтобы интеллектуальный капитал служил экономике, его нужно не только наращивать, но и совершенствовать его структуру. У нас второе высшее образование в настоящее время платное, хотя в современных условиях наращивается значение института второго высшего образования для различных групп молодежи. В странах с социально ориентированной экономикой существует практика: если работник приобретает второе образование, которое нужно предприятию, предприятие не только оплачивает это образование, но и создает для него максимум условий. Такой подход, по нашему мнению, заслуживает внимания. Особо много теряет наша страна, когда специалисты выезжают в США, Германию, Канаду, Израиль, Италию, Россию, которые сами готовят специалистов, тем самым, инвестируя эти страны. Это все вызвано несоответствием расходов на цели образования, здравоохранения, отдыха и т.д. Ведь вполне естественно, что каждый человек хочет получать соответствующий доход за свой труд, и, таким образом, обеспечить и себя, и своих близких необходимыми благами. Наши специалисты, не нашедшие всего этого в своей родной стране, в Украине, едут искать это за рубеж. Также нужно отметить, что для высококвалифицированных специалистов, таких как, учителя, врачи, работники искусства, ученые, индивидуальные способности, их качество, образование и квалификация практически не имеют влияния на формирование получаемых доходов. Уже сегодня эти люди живут не для того, чтобы работать, реализовать себя, а работают для того, чтобы выжить. На данном этапе происходит трансформация экономики Украины, особенность, которой состоит в том, что человеческий капитал переходит из активов общества в его пассив, чем порождается множество проблем социального характера. Общество в целом и его члены несут существенные издержки, вызванные, во-первых, разрушением предыдущей социальной сферы; во-вторых, трудностями создания новой системы социального 83
обеспечения; в- третьих, ломкой стереотипов в сознании работников, что снижает отдачу от их труда; в- четвертых, нехваткой средств для обеспечения элементарных социальных благ. В результате происходит очевидное и резкое снижение эффективности отдачи человеческого капитала. Для того, чтобы преодолеть эту тенденцию необходимо сформировать новую модель человеческого капитала особенности, которой состоят в том, что она формируется в условиях перехода к постиндустриальному обществу, когда интеллектуальный капитал расширяет трехфакторную модель экономического развития «земля – труд – капитал », превращая рабочую силу в труд, землю – в условия производства, а сбережения – в инновации [3,стр. 12-22]. Решающее влияние на формирование новой модели оказало два взаимосвязанных процесса: переход к информационному обществу и изменение экономической структуры общества. Первый - широкое внедрение информационных технологий во всех сферах деятельности, нового механизма мотивации с тенденцией к повышению степени морального удовлетворения от труда и в приоритетности нематериального накопления. Второй - развитие отношений, форм и прав собственности, в тенденции их интеграции, в становлении и развитии нового экономического мышления работников. Также нужно обратить внимание и на то что, общемировой процесс перехода к информационным технологиям « наслаивается» на традиционные и даже рутинные методы производства; тормозятся реформы системы образования. В данный период необходимо преодолеть тенденцию к росту материальной заинтересованности работников в ущерб моральной. Список использованной литературы 1. Фінанси України № 5 2007 Яценко В.М., Кошулько О.П Інвестування у людський капітал в умовах трансформаційної економіки: регіональній аспект. 2. Экономика Украины № 1 2006 Данилишин Б., Куценко В. Интеллектуальные ресурсы в экономическом росте: пути улучшения их использования. 3. Экономика Украины №1 2008 Чухно А. Научно – технологическое развитие как объект исследований эволюционной экономической теории. УДК (1+3)37.01
ХХІ СТОЛІТТЯ: ЗМІНА ЦІЛЕЙ ОСВІТИ І ПОТРЕБА НОВИХ ПІДХОДІВ ДО УПРАВЛІННЯ ХХІ CENTURY: CHANGE OF THE PURPOSES OF EDUCATION AND NEED OF NEW APPROACHES FOR MANAGEMENT Юрчук Л.А., Вінницький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Україна) Вказано, що перехід від „освіти” як надання грамотності до „первинної освіти” як забезпечення всієї молоді професією на основі вищої освіти цілковито змінює і філософію освіти, і характер навчання. На Заході первинна освіта стає реальністю, змінюється і модернізується підготовка педагогів. 84
It is specified, that transition from "education" as grantings of literacy to „initial education” as to maintenance of all youth with a trade on the basis of higher education changes both philosophy of education, and character of training. In the West initial education becomes a reality, preparation of teachers changes and modernized Якщо уважно проаналізувати наше освітнє законодавство і все доступне поле науко-педагогічних публікацій, то можна помітити концентрацію уваги не на першорядному питанні – що на початку ХХІ століття являє собою „сучасна і перспективна освіта” і чи можна вважати саме такою нашу освіту, - а на безлічі менш істотних, частину з яких навіть не слід було включати в групу вартих уваги і розв’язку завдань (характерний приклад – перехід з 5-бальної шкали на 12-бальну чи загроза зниження наукового рівня всієї нашої шкільної освіти шляхом введення обов’язкового предмету з „релігійної моралі”). Приблизно така ж ситуація з освітою і в Росії, де у даний момент на перше місце може вийти поєднання воєнно-патріотичного виховання з християнського-релігійним. Відтак, є підстави стверджувати, що ознайомлення з подіями в освітніх системах держав СНД і розвинених країн дає змогу виявити розрив між цими двома групами держав в поширених уявленнях про поняття „система освіти” та цілі її діяльності. Цей розрив полягає в тому, що на теренах СНД термін “освіта” ототожнюється лише з наданням грамотності і забезпеченням загальнокультурного розвитку, а в розвинених країнах – з поєднанням загальної освіти й професійної підготовки. На зламі сторіч вже не поодинокі лідери – Японія чи США, - а більшість розвинених держав намагалася надавати усій молоді фах ще всередині освітньої системи, забезпечуючи вихід із неї безпосередньо на ринок праці у віці понад 22-23 роки. Ці два істотно різні підходи помітні вже на термінологічній стадії. На Заході з початку 1990-х років ввели в обіг поняття “Initial Education (англ.)” і “l’education initiale (фр.)”, які слід в українській мові передавати словосполученням “первинна освіта”, а не “початкова освіта”, оскільки йдеться про цілісний комплекс з виховання, навчання і професійної підготовки від моменту народження дитини до її виходу на ринок праці з фахом, набутим в системі освіти. Цей процес триває від 21 року (Швеція) до 16-17 років (Греція, Португалія та ін.), але в середньому для всіх розвинених країн наближається до 18 років, поступово збільшуючись з кожним роком [1-3]. Зрозуміло, що показники країн СНД помітно нижчі, адже у них значний відсоток молоді покидає систему освіти, не отримуючи професії. Вкажемо, що останніми роками в Україні та Росії відбуваються певні позитивні зрушення. Наприклад, міністри освіти і науки України В.Кремень і С.Ніколаєнко у виступах і наукових працях неодноразово наголошували на необхідності надання вищої освіти якомога більшому відсотку молоді. Разом з іншими керівниками вони зробили кілька конкретних кроків до того, щоб в Україні середня освіта в усіх її формах стала загальною, а у вищі навчальні заклади могли вступити всі, хто бажає здобути диплом бакалавра чи магістра. Подібні явища помітні і в Росії, хоч там так і не прийнятий закон про введення 12-річної школи, а в системі професійної освіти вважають необхідним зберегти і розбудувати її нижню (ремісничу) ланку. На наш погляд, перехід від “освіти”, орієнтованої на надання у вищих навчальних закладах університетського рівня високого професіоналізму 85
кільком відсоткам найбільш здібних учнів, до первинної освіти, як засобу надання професії усім 100% нових генерацій, супроводжуватиметься значними змінами як у філософських засадах, так і в принципах управління. Філософія традиційної освіти лише суто декларативно проголошувала принципи гуманізму, природовідповідності й поваги до молоді. На практиці ж учень чи студент був не суб’єктом, а неавтономним і майже безправним об’єктом навчально-виховного впливу. Суспільно цінною і вартою уваги вважалася лише та частина юні, яка дуже добре засвоювала стандартизовані програми навчання і відзначалася конформізмом і слухняністю. Слід зауважити – це явище негативних наслідків селективності було характерним не лише для СРСР чи Китаю, а й для розвинених держав, адже навіть „об’єктивний поділ на потоки навчання” лишався поділом і означав для частини молоді чи повну ліквідацію можливості отримання вищої освіти, чи появу багатьох перешкод, подолання яких вимагало багато часу і зусиль. Так було раніше, але все стало змінюватися у другій половині ХХ століття разом з підвищенням попиту на високий освітній рівень нових працівників. До того ж, на хвилі демократичних тенденцій були прийняті і ратифіковані більшістю держав конвенції про права людини і захист дітей. Очевидно – в умовах загального визнання верховенства цих світових конвенцій здійснення цілей первинної освіти можливе лише після звернення до нової філософії освіти, яка стане основою практичного втілення принципів вказаних конвенцій і приведе до того, що не буде випадків виштовхування молоді з системи освіти до отримання нею професії і можливості самозабезпечення. Виконання подібного складного завдання вимагатиме переходу від старих засад, принципів і методів управління всією системою освіти та кожним окремим закладом до глибоко демократичних, до поєднання можливостей державних бюджетів та органів з ініціативою і діяльністю місцевих громад – об’єднань підприємців, асоціацій і загалу населення. На наш погляд, досить вдалі зразки поєднання спільних дій громадськості і державних інстанцій можна віднайти не за океанами і морями, а на європейському континенті (наприклад, у Нідерландах). Ознайомлення з зарубіжними публікаціями свідчить, що західні науковці здійснили також глибокий аналіз недоліків старої системи підготовки педагогів (напр., [4; 5]). Вказано, що: 1) Не розроблена достатньо якісна система застосування тестування чи інших засобів попереднього визначення професійної придатності вступників до середніх і вищих педагогічних закладів. Наявні засоби відбору абітурієнтів орієнтовані на вимір рівня його підготовки до навчання в цих закладах, а не на оцінку подальших професійних успіхів молодого вчителя; 2) Переважна більшість викладачів системи педагогічної освіти самі ніколи не викладали у школі, тому акцентують теорію, а не практику. Стажування у школах під час студентського життя надто короткочасне і не завжди добре організоване; 3) Молоді вчителі рідко одержують допомогу з боку досвідченіших колег. Працюють вони в ізольованих одне від одного класних приміщеннях чи в предметних кабінетах; 4) Оцінка ефективності роботи вчителя організована незадовільно і проводиться рідко. Цим найчастіше займаються не інспектори-предметники з великим досвідом роботи в класі (саме так організована справа у Франції), а шкільні чи місцеві адміністратори, які ніколи не викладали те, що оцінюють; 5) Хоч є країни (це Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.) з відносно високою 86
зарплатою вчителів, загалом проблема матеріальної винагороди погано вирішена не лише в Україні, а й у більшості країн світу. Недоліки оцінювання професійної компетентності і фахової ефективності вчителів примушують керівників освіти йти простим шляхом – збільшувати винагороду з віком, враховуючи якість і рівень дипломів; 6) Кар'єрне зростання, як правило, означає припинення викладання. Парадокс – відхід від учительської роботи з метою одержання вищої зарплати стає нагородою за те, щоб ніколи більше не учити дітей; 7) Сучасні системи педагогічної освіти дуже погано готують вчителів до використання нових інформаційних технологій, що виключає їх ефективну діяльність в організації самоосвіти учнів через Інтернет та інші засоби. Подібні проблеми притаманні не лише найбагатшим країнам світу, але й нашим екс-соціалістичним сусідам, які нещодавно були прийняті в "інтегровану Європу" – Європейський Союз. У своїх дослідженнях ми виявили особливості ситуації з підготовкою вчителів і підвищенням їх кваліфікації в сусідній Польщі. На наш погляд, варті дослідження і запозичення і нідерландський досвід рівноправної взаємодії громадськості і держави у забезпеченні якості освіти, і польські засоби зближення національної освіти і системи підготовки педагогів з європейськими зразками. Література 1. L’Etat de l’Ecole. 30 indicateurs sur le systeme educatif. 1999. – Paris-Vanve, 1999. – 76 p. 2. Education et a Glance. OECD Indicators. 2001 Edition. – Paris, OECD. 2001. – 406 p. 3. Key Data on Education in Europe. 2005. – Brussels, EURYDICE, 2005. - 392 p. 4. A decade of reforms at compulsory education level in the European Union (1984-94). – Brussels. EURYDICE, 1996. – 298 p. 5. L'enseignement secondaire en Europe: problemes et perspectives. – Strasbourg, Council of Europe, 1997. – 250 p.
87
Сесія 4.4 ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА: ВЗАЄМОВПЛИВ ТА КОНКУРЕНЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОТОКІВ. УДК 004.822
ВИКОРИСТАННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ІНТЕРНЕТ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ USІNG THE INTERNET POSSIBILITIES AS THE TOOL OF FORMING THE INFORMATION CULTURE Агаджанов – Гонсалес Карен Хесусович, Сумський національний аграрний університет, студент
У доповіді аналізуються можливості Інтернету як одного із засобів формування інформаційної культури. Ключові слова: Інтернет, інформаційна культура, загрози та небезпеки. The possibilities of Internet are analyzed at the article as one of the tools of forming the information culture. Keywords: Internet, information culture, threats and dangers. Як масове явище Інтернет існує трохи більше десяти років, однак і за цей короткий термін він став невід’ємною частиною життя мільйонів людей нашої планети, перевернув усі наші уявлення про засоби масової інформації, а відтак – про сутність інформації, ліквідував кордони між державами і народами, зробив людей набагато ближчими один до одного. Завдяки Інтернету, інформаційним технологіям і мережевому знанню можна змоделювати завтрашній день людства, побудувати експериментальну модель нашої планети, перспективи її еволюції у всесвіті тощо. Можливості Інтернету не обмежені. Доступ жителів нашої планети до Інтернету стає однією із важливіших характеристик сучасної доби. Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства визначає вільний обмін інформацією та знаннями однією з демократичних цінностей людства. Типовим є визначення Інтернету як «всесвітньої «мережі мереж», певної сукупності технічних засобів, стандартів і домовленостей, яка дає змогу підтримувати зв'язок між різними комп'ютерними мережами у світі» [1]. У проекті Закону України «Про телекомунікації» Інтернет визначається як сукупність взаємопов'язаних інформаційних мереж, які використовують протоколи передавання і взаємодії [2]. В 2006 р. число користувачів Інтернет досягло близько одного мільярда. Зважаючи на поліфункціональність Інтернету, його можна визначати як: а) наймасовіше і найоперативніше джерело інформації; б) найпрогресивніший засіб спілкування і комунікації; в) сприятливий простір для підприємництва; г) ідеальний інструмент для реклами; д) величезний простір для творчості, отримання чи поширення знання. Інтернет оберігає планету від надмірного 88
антропогенного втручання, адже порух „мишею” замінює безліч фізичних операцій, наслідком яких є вплив на довкілля, найчастіше – негативний. Інтернет перетворюється у важливий чинник розвитку, один із головних засобів формування інформаційної культури особи, зважаючи на його можливості як найвпливовішого, найдоступнішого та найшвидшого способу передачі, обробки, зберігання та продукування інформації. У зв'язку з цим інформаційну культуру найчастіше розуміють як систему, що складається з чотирьох основних компонентів, а саме: а) культури організації подання інформації; б) культури сприймання користування інформацією; в) культури використання нових інформаційних технологій; г) культури спілкування через засоби Інтернет. Різноманітні відносини, що виникають при застосуванні Інтернеттехнологій, є предметом жвавого обговорення та дискусій, у тому числі й ті, що підлягають за своєю природою правовому регулюванню, тобто можуть стати правовідносинами. Наприкінці XX ст. ліберальна демократія зіштовхнулася із серйозною проблемою, своєрідним викликом – адже Інтернет, глобалізація в цілому підриває саму її основу, девальвує принципи національної держави. Формування й утвердження світового ринку призводить до того, що підприємці все більше не спираються на національні цінності. Закони отримання максимального прибутку спонукають до підриву, розмивання підвалин держави, яка постійно займалася "економічною політикою". Інтернет є технологічно найбільш популярним засобом відгородження людей від процесів реальної діяльності: відбувається особливо стрімке відчуження сучасної людини від цільової проектної дії, самовизначення, смислоконструювання тощо, тобто втрачаються суттєво важливі принципи й ідеали функціонування демократичного суспільства. Комунікації, здійснювані через Інтернет, не орієнтовані на інституційні та групові норми, що спрямовують діяльність людей у їхньому немережевому житті. Більше того, Інтернет – середовище розвитку віртуальних співтовариств, альтернативних реальному суспільству. Активність індивідів, що здійснюють комунікації через Інтернет, їхні сили і час переорієнтовуються із взаємодії з реальними суб’єктами дії – друзями, родичами, колегами, сусідами – на комунікацію своїх віртуальних "Я" з настільки ж віртуальними партнерами. Перехід до інформаційного суспільства полягає, насамперед, у загальнодержавному процесі інформатизації, що включає підпроцеси комп'ютеризації (тобто комп'ютерного забезпечення суспільства та держави), медіатизації (зростання якості інформації та інформативна направленість суспільного розвитку) та інтелектуалізації (зростання ролі та можливостей для розвитку інтелекту) [3]. Формування інформаційної культури залежить від різноманітних інформаційно-психологічних впливів, які можуть призводити до серйозних негативних наслідків, викликати, зокрема, психоемоційну чи соціальнопсихологічну напругу, неадекватну поведінку окремих осіб, соціальних груп тощо. Звідси цілком слушними уявляються судження щодо доцільності розробки та обґрунтування засобів інформаційно-психологічної безпеки як стану захищеності соціальних суб’єктів (окремих осіб, соціальних груп, верств населення, масових об’єднань людей, населення в цілому) від негативних інформаційно-психологічних впливів, ризиків і небезпек [4]. 89
Література 1.Макарова М.В. Електронна комерція: Посібник. – К., 2002. – С. 16. 2. http://rada.kiev.ua/ 3. «Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави» від 10 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. 4. Недюха М.П. Як вижити в суспільстві ризику? // Гаркуша В.С., Корнєєв Ю.В., Шамрай В.О. Особиста безпека працівників державної податкової служби України: Навч. посібник. – К.: МП „Леся”, 2005. – С.11–28.
УДК
ЕЛЕКТРОННІ ДЕРЖАВНІ ПОСЛУГИ ЯК МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ЯКОСТІ ОБСЛУГОВУВАННЯ ГРОМАДЯН ELECTRONIC STATE SERVICES AS THE MECHANISM OF INCREASE OF EFFICIENCY AND QUALITY OF SERVICE OF CITIZENS Білоніжко Марина Олександрівна, Національна Академія державного управління при Президентові України, аспірант кафедри інформатизації державного управління
Актуальність даної теми обумовлена, насамперед появою досвіду впровадження сучасних інформаційних систем управління з автоматизації та оптимізації роботи державних службовців, а також вдосконалення процесів прийняття управлінських рішень центральними та місцевими органами влади України. Однією з головних рис підвищення потенціалу та можливостей України є забезпечення високої якості життя громадян. А це здійснюється за сприянням суспільному і особистому розвитку з забезпечення вільного доступу для користування і обміну інформацією та знаннями. The urgency of the given theme is caused by occurrence of experience of introduction of modern information control systems by automation and optimization of work of civil servants, and also improvements of processes of acceptance of administrative decisions by the central and local authorities of Ukraine. One of the main features of increase of potential and opportunities of Ukraine in maintenance of a high standard of living of citizens. And it is made with assistance of public and to personal development from maintenance of an easy approach for using and information interchange and knowledge. В Україні відбуваються об’єктивні процеси зародження та формування інформаційного суспільства. Тобто є значна кількість висококваліфікованих фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій, математики, кібернетики; у країні постійно зростає та поновлюється парк комп'ютерної техніки, сучасних систем та засобів телекомунікації, зв'язку. 90
Вже сьогодні існує нормативно-правова база, зокрема Закони України «Про Національну програму інформатизації» та «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», де сформульовані основні етапи та розбудови інформаційного суспільства. Виходячи з цього можна сказати, що впровадження електронних державних послуг у суспільстві значно полегшить діалог між державою і громадянами. Це зумовлено тим, що в усіх нас є потреба у отриманні послуг від державних органів. Але далеко не завжди ми отримуємо від цих самих державних органів структуровану та корисну інформацію. Слід ще раз наголосити на тому, що держава поступово перетворюється на постачальника послуг фізичним та юридичним особам. До державних послуг можна віднести ті запити, обов'язковість отримання яких установлюється законодавством та які надаються органами виконавчої влади, установами та організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. Можливість надання органом виконавчої влади певної послуги визначається готовністю цього органу влади надавати відповідну державну послугу в електронній формі та потребою громадян і юридичних осіб у цій послузі. Розрізняють чотири види електронного надання послуги: інформування, одностороння взаємодія, двостороння взаємодія та проведення трансакцій. Що вже на сьогодні зроблено для ефективності роботи державних органів? Вже створено Центри обміну документами між органами державної влади, визначені критерії підключення до Єдиного центру обміну документами якомога більшої кількості державних установ з метою оптимізації їх співробітництва. Але цього замало! Пересічному громадянину або бізнесустанові дуже складно скористатися представленою базою, тому слід розглянути механізми електронної реалізації прийняття рішень щодо надання або відмови запитаної послуги, а також надіслання повідомлення про прийняте рішення щодо звернення фізичної або юридичної особи. Даний механізм безперечно буде мати ряд переваг, що полягатимуть у наступному: підвищення відповідальності посадової особи, що приймає рішення про «задоволення» або «не задоволення» запиту послуги; прискорення процесу обробки даних; зменшення обсягу “паперової” роботи; скорочення кількості помилок; збільшення коефіцієнту корисної дії працівників державної служби; вдосконалення механізмів взаємодії органів державної влади з фізичними та юридичними особами; стимулювання економічного розвитку, зокрема сталий розвиток телекомунікаційної інфраструктури в усіх регіонах. Інформація, яка описує державні послуги, повинна бути стандартизована і механізм її реалізації є відкритим, прозорим та зрозумілим як для державних службовців, так і для споживачів державних послуг. Державні організації та установи користуються стандартизованим алгоритмом опису всіх своїх послуг, що спрощує процес розробки державних інформаційних систем управління національними інформаційними ресурсами. Згідно з міжнародним досвідом всі державні послуги розбиті на класи, на життєві епізоди, назви яких зазначені на 91
урядовому порталі. Це надає змогу споживачеві орієнтуватися та здійснювати онлайнову навігацію у великому обсязі різноякісних державних послуг. Якщо розглянути перспективи впровадження даних систем у життя, можна визначити, що підвищення ефективності надання електронних державних послуг громадянам може відбутися за рахунок використання офіційних веб-порталів органів виконавчої влади, а також оптимізації надання цих послуг шляхом створення контакт-центрів міністерств, відомств та інших органів влади в Україні. Ще одним із актуальних питань надання різних державних послуг є розробка та запровадження кошторису здійснення відповіді на запити від юридичних та фізичних осіб. Отже, впровадження електронних державних послуг надасть поштовх у підвищенні ефективності та якості обслуговування громадян. Список використаної літератури: 1. Закон України «Про Національну програму інформатизації». 2. Закон України від 09.01.07 № 537-V «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки». 3. Клименко І. В. Моделювання, інформаційні системи і технології в державному управлінні: Навчальний посібник.-Київ: ”Центр навчальної літератури”, 2004. 4. Особливості «електронного уряду» і фактори, що сприяють успіху / http://www.microsoft.com/Ukraine/Government/EGov/3.mspx 5. Свобода інформації, прозорість, електронне врядування: погляд громадянського суспільства \ За ред. к.ю.н. А.В.Пазюка. – К.: МГО «Прайвесі Юкрейн», 2004. – с. 6. 6. Global E-Government Readiness Report - 2005. From e-government to einclusion. United Nations. – p. 74.
УДК 659.3 (477)
НЕГАТИВНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ВПЛИВИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ NEGATIVE INFLUENCES OF INFORMATION IN THE CONTEXT OF FORMING OF THE NATIONAL INFORMATION FIELD Власенко Оксана Вікторівна, аспірант кафедри інформатизації державного управління Національної академії державного управління при Президентові України
Анотація Автор акцентує увагу на необхідності законодавчого врегулювання нормативно-правових відносин ЗМІ, влади і суспільства у формуванні інформаційної політики. Annotation
92
The author pays attention on the necessity of the legislative regulation of legal relations between mass-media, government and society on forming of the informational policy. Формування інформаційної культури сучасного суспільства нині цілком покладається на засоби масової інформації, які створюють інформаційне поле, в якому народжуються і постійно оновлюються національні ідеї, цінності, пріоритети. Масова свідомість суспільства ототожнює засоби масової інформації одночасно і з “четвертою владою” і з “народним волевиявленням”. Між тим, ідентифікація засобів масової інформації з громадською думкою і, передусім, з владою може бути помилковим судженням. В час, коли Україна переходить до інформаційної стадії свого розвитку суспільство взагалі може передати свої регулятивні функції засобам масової інформації. За твердженням А.З.Москаленка засоби масової комунікації за умов інформаційного суспільства візьмуть на себе функції: впровадження соціального процесу та ревізії традицій; регулювання моральних, і навіть, правових норм; соціального управління [1]. На думку, аспіранта Київського Національного університету імені Т.Шевченка А.Костирєва, “все це робитиметься за допомогою загального відкритого дискурсу. Звичайно, це буде вже не та масова комунікація, до якої ми звикли. Вона з’єднається з міжособистісною комунікацією за допомогою комп’ютерних технологій, паростки яких уже існують. Таким чином, масова комунікація переросте в механізм прийняття рішень, управління та регулювання суспільством” [2]. Тож за умов швидкого розвитку глобального інформаційного суспільства, широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки. Адже тотальне підпорядкування ЗМІ окремим особам і групам несе загрозу суспільним інтересам. А формування інформаційної політики в залежності від їх приватних інтересів в свою чергу веде до маніпулювання суспільною свідомістю. В результаті чого мас-медіа перестають бути самостійним чинником політичних і соціальних процесів. Тобто, преса залежить не від балансу громадської думки, а від балансу взаємовідносин олігархічних інтересів. В результаті постає питання захисту населення від негативних інформаційних впливів як з боку державних інституцій так і засобів масової інформації. Законом України, зокрема, регламентується, що “інформаційна безпека стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації” [3]. Вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом: створення функціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів; підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, 93
запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань; вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері; розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація. З огляду на викладене, існує необхідність коректного освоєння Україною глобального інформаційного простору. Адже цей простір, як і будь-яке нове невідоме середовище, містить у собі багато небезпек, про які ми можемо і не знати сьогодні. Виходячи з того, що негативна інформаційна активність може бути застосована проти керівників держави, направлена на дискредитацію її стратегічного курсу, на лобіювання тих чи інших законів, які передуватимуть зниженню рівня легітимності органів державної влади назріває необхідність визначити і законодавчо врегулювати нормативно-правове поле інформаційної сфери, що є основою суспільно-правових відносин. Зокрема, ідентифікувати принципові поняття: “інформаційний суверенітет України”, “інформаційний простір України”, “інформаційна безпека України”, “правовий режим інформації”, “негативний інформаційний вплив” тощо. Без визначення на рівні актів законодавства цих важливих політико-правових понять та правових норм неможливо встановити цивілізовані міжнародні інформаційні відносини і системно вдосконалити інформаційне законодавство України з тим, щоб захистити населення України від негативних інформаційних впливів. Використана література 1. Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф., Вергун В.А. Масова комунікація. - К. - 1997. 2. Костирєв А. Соціально-відповідальна модель функціонування засобів масової інформації як чинник суспільної злагоди в демократичному суспільстві // http://www.politik.org.ua/ 3. Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” вiд 09.01.2007 N 537-V //www.rada.gov.ua/ 4. Толочко П. Неисповедимы пути Украины //Зеркало недели, 20 октября 2001 г. - №45. – С.17. 5. Соснін О. В. Інформаційний суверенітет України: правові аспекти проблем встановлення режиму доступу до інформаційних ресурсів України. - Борисфен. - №5. - 2002. - С. 13 – 15.
94
АНАЛИЗ И ИЗВЛЕЧЕНИЕ ТЕКСТОВОЙ ИНФОРМАЦИИ - ОДНА ИЗ КАТЕГОРИАЛЬНЫХ СОСТАВЛЯЮЩИХ ФУНКЦИОНАЛЬНОЙ ГРАМОТНОСТИ СПЕЦИАЛИСТА ВЫСШЕЙ ШКОЛЫ ANALYSIS AND EXTRACTION TO TEXT INFORMATION – ONE OF CATEGORIAL FORMING FUNCTIONAL LITERACY OF THE SPECIALIST OF THE HIGH SCHOOL Дудко Н.В., Сумской областной институт последипломного педагогического образования,к.п.н, доцент кафедры социально-гуманитарных дисциплин
Проблема работы с текстом, в частности, извлечения из него информации освещена в литературе недостаточно, а между тем умения подобного рода являются основными, лежащими в основе функциональной грамотности специалиста высшей школы. В тезисах рассмотрен вопрос извлечения и анализа информации, содержащейся в научных и учебных текстах. The Problem of the work with text, in particular, extractions from it information lit in literature it is not enough, but meantime skills of the similar sort are main, being the basis of functional literacy of the specialist of the high school. In thesis is considered question of the extraction and analysis to information, kept in scientific and scholastic text. Проблема роботи з текстом, зокрема, витяги з нього інформації висвітлена в літературі недостатньо, а тим часом уміння подібного роду являються основними, лежачими в основі функціональної грамотності фахівця вищої школи. У тезах розглянуте питання витягу й аналізу інформації, яка міститься в наукових і навчальних текстах. Одной из центральных проблем в процессе профессиональной подготовки специалистов высшей школы является формирование функциональной грамотности. А она складывается из множества умений и навыков, главным из которых на начальном этапе обучения является умение анализировать любые виды текстов, извлекать из них информацию, необходимую для дальнейшей работы и при необходимости перерабатывать ее во вторичные тексты различных жанров [ 3, с. 42 ]. Проблема работы с текстом, в частности, его анализа и извлечения из него информации освещена в специальной литературе недостаточно, а между тем умения подобного рода являются основными, лежащими в основе функциональной грамотности специалиста [ 4, с. 35 ]. При этом анализ умений работать с текстами различных видов и жанров как абитуриентов на экзаменах, так и студентов показывает, что этот вопрос является актуальным. И если специалисты, уже имеющие высшее образование, извлекают информацию из текстов интуитивно, опираясь в основном на опыт, то у студентов 1 курса такого опыта еще нет, и составляемые ими, например, такие различные жанры текстов, как конспект или реферат, по сути, ничем не отличаются друг от друга и содержат одну и ту же информацию – объединенные в единое целое субъективно «понравившиеся» куски текста, в 95
большинстве случаев являющихся примерами, детализацией к основной информации. Такие «конспекты» и «рефераты» очень редко содержат действительно концептуальную информацию. В конспектах подобного рода нет разделения текстовой информации на фоновые сведения, авторские и референтные (повествующие о предмете речи). В рефератах нет таких обязательных компонентов этого жанра, как 1) осмысления и отражения в реферате целей автора статьи; 2) определения задач, решаемых автором оригинала; 3) указания на структуру реферируемого источника; 4) оценки обработанного материала и т.п. [ 3, с.112 ]. Студенты не только не умеют давать определение понятию (даже общеизвестному), но и не представляют, как из множества дефиниций одного и того же понятия выбрать самое оптимальное, включающее все обязательные РМО (речемыслительные операции) [5, с.56]. Необходимо также отметить, что обязательность пристального внимания к существенным признакам, структурам и функциям единиц восприятия содержания текста диктуется тем, что и абзацы, и компоненты текста обладают всеми существенными, т.е. обязательными и, следовательно, воспроизводимыми признаками текста (т.е. целого), и, осваивая параметры единиц целого в рамках спецкурса, мы осваиваем одновременно и параметры целого. Целевым назначением данного спецкурса является углубленное изучение серьезного (существенного в теоретическом и практическом отношении) вопроса извлечения и анализа информации, содержащейся в научных и учебных текстах. Спецкурс нацелен на повышение уровня теоретических знаний и практических умений у специалистов нефилологического профиля. Овладение новыми знаниями и совершенствование имеющихся неотделимо от углубления понимания основных приемов, а также расширения кругозора, опирающегося на владение сведениями о потенциальных возможностях изучения информации, заложенной в тексте [ 4, с. 36]. Спецкурс опирается на серьезную самостоятельную работу студентов, которая завершается контрольным рейтинговым тестированием студентов. Ориентировка на самостоятельную работу предполагает проведение преимущественно практических занятий, на которых студенты формируют основные знания и умения по извлечению и представлению текстовой информации, поскольку извлечение текстовой информации, а затем ее представление становится актуальным уже на 1-м курсе обучения независимо от профиля избранной специальности. Программа строится по принципу: введение знаний, их отработка и трансформация в умения. Поэтому каждый раздел программы завершается серией заданий и упражнений для коллективной работы в аудитории и контрольных заданий для самостоятельного выполнения. В ходе слушания спецкурса студенты должны не просто овладеть знаниями в данной области исследования языка, но и научиться практически применять их и продемонстрировать свои умения в ходе практических занятий. Студент должен: 96
- показать умение выявлять, систематизировать и обобщать фактуальную, концептуальную и тематическую информацию в учебных и научных текстах; - уметь представить полученную информацию в различных жанрах (доклада, реферата, обзора и т.п.); - уметь выявлять единицы текста и анализировать их в соответствии с поставленной научной или учебной целью. Таким образом, спецкурс «Анализ и представление текстовой информации» одновременно формирует у студентов языковую, речевую и общекультурную компетенцию. Литература: 1. Богин Г.И. Система спецкурсов, предполагающих понимание текста// Материалы 1 и 2 Тверских герменевтических конференций. Тверь, 1992. – с. 211-213. 2. Борисова И.Н. Аспекты текстового анализа. Саратов, 1999. – 224 с. 3. Мещеряков В.Н., Дудко Н.В. и др. Основы профессиональной речи. Учебн.пособие для студентов юридических факультетов. Ч.1. Тольятти, 1997. – 242 с. 4. Дудко Н.В. Курс «Анализ и извлечение текстовой информации».// М-лы всероссийской научно-методической конференции «Проблемы университетского образование: содержание и технологии». – Тольятти, 2004. – с. 34-37. 5. Мещеряков В.Н., Савенкова И.Е. Лингвистический анализ текста.Ч.2. Тетрадь 3. Материалы курса для студентов-заочников филологических и журналистских отделений. Тольятти, 2000. – 87 с.
РОЗВИТОК ЗДАТНОСТІ РОЗУМІННЯ МЕРЕЖЕВОГО ПОКОЛІННЯ FACULTY DEVELOPMENT UNDERSTANDING THE NET GENERATION N. Ivanenko Employee of publisher-editorial center of the Sumy regional Teacher Training Institute
Це стаття для педагогів. Тих хто хотів бути педагогами які присвячують себе студентам. Але, іноді не зовсім розуміє, що бачать. Я сподіваюся, що ця стаття допоможе педагогам осмислити багато зразків, а також те що ми дивимо крізь Мережеве Покоління але не зовсім розуміємо. This is article for educators. Those who have chosen to be educators are generally dedicated to students. But, sometimes we don’t quite understand what we are seeing. I hope this article will help educators make sense of the many patterns that we see in the Net Generation but don’t quite understand.
97
While we at colleges and universities routinely collect demographic information on our learners, we may not be asking the questions that will help us design and deliver programs that are optimal for current learners. Having Baby Boomers talk about the Net Generation is not nearly as good as listening to learners themselves. Greg Roberts from the University of Pittsburg– Johnstown, along with Ben McNeely and Carie Windham, both from North Carolina State University, help us understand the Net Gen perspective on technology and higher education. Their insights help us appreciate that even our definitions of technology are different. They also emphasize the importance of interactivity and learning-by-doing. Joel Hartman, Patsy Moskal, and Chuck Dziuban from the University of Central Florida have experience with different generations of learners in online, blended, and face-to-face situations. Their research highlights an assumption we often make: that younger students are likely to have the strongest preference for technology. Reflecting what the student authors told us, technology is simply a means to an end. The expectation for involvement with faculty and other students overrides a desire to use technology. Even though technology may not be the entire focus, colleges and universities make massive technology investments based on what they believe students need, want, and already have. Bob Kvavik reports on the first EDUCAUSE Center for Applied Research study that details what technology students have, how they use it, and the benefits they believe result. Clearly, there is room for improvement in higher education’s use of learning technologies as we move from course management systems to more interactive approaches. Interactive instruction is the focus of Judith Ramaley and Lee Zia’s chapter, based in large part on their work at the National Science Foundation. Virtually all those who study the Net Generation believe that their preference for experiential, hands-on learning is a distinguishing characteristic. The article details different types of interaction (for example, people to people, people and tools, people with concepts), along with examples of projects that put these interactions into practice. Beyond individual courses, how should institutions think about the curriculum, particularly if the desire is to prepare students for the 21st century? Alma ClaytonPedersen and Nancy O’Neill use the Association of American Colleges and Universities’ Greater Expectations initiative as a starting point for exploring how the curriculum can be adapted to better meet the needs of today’s learners and how technology can be used in service to learning. In the past 10 years, many colleges and universities have actively engaged in integrating technology in teaching and learning. Approaches to this integration are as varied as the institutions’ missions and the clarity of their aims for technol ogyassisted instruction. Regardless of the approach, institutions must make the necessary human and financial investments. Faculty development for existing and future faculty is a pivotal investment for integrating technology in higher education; it can catalyze innovations in learning across generations. The technological engagement and interaction related to students’ formal learning activities are not so widespread, however. Surveys of Net Generation students suggest that their learning experiences reflect mixed technology usage at best, and at worst they may experience ineffective or inappropriate uses of technology in their academic programs. [1] Faculty report that students are asking for more online activities. [2] A growing range of pilot programs and emerging practices document improvements in learning. [3] But, when will such models be 98
systematically adopted by institutions, resulting in widespread gains in student learning? That answer may be closely tied to faculty development. Defining what constitutes faculty development is an important first step. Expertise should be developed, not just in how to use technology or in pedagogical practice but also in how to understand learners and how they perceive technology. Jason Frand [4] reinforced the need for faculty to work thoughtfully and creatively with Net Generation students’ changing mindsets. Today’s multitasking, Nintendo-born-and-bred students do not view computers as technology. They have a range of attributes that distinguish them from older generations. Baby Boomers and Gen-Xers populate higher education’s existing faculty ranks; they have different mindsets. In order for higher education to ensure that productive teaching and learning exchanges occur across generations of learners, these different mindsets may need to be reconciled. As we’ve designed faculty development at Virginia Tech, the following characteristics of the Net Generation have influenced our programs. The National Research Council concluded that fluency with information technology is imperative today. This state of mind is called FIT, for fluency in information technology. [5 a, b] FITness requires three kinds of knowledge: – Contemporary skills the ability to use today’s computer applications, enabling people to apply information technology immediately. Skills are an essential component of job readiness. Most importantly, skills provide a store of practical experience on which to build new competence. – Foundational concepts the basic principles and ideas of computers, networks, and information that underpin the technology. Concepts explain the how and why of information technology, and they give insight into its opportunities and limitations. Concepts are the raw material for understanding IT as it evolves. – Intellectual capabilities the ability to apply information technology in complex situations, encapsulating higher-level thinking in the context of IT. These capabilities empower people to manipulate the medium to their advantage and to handle unintended and unexpected problems when they arise. Intellectual capabilities foster more abstract thinking about information and its manipulation. To help students gain the knowledge necessary for FITness, an institution’s strategic plan and teaching and learning activities should contain appropriate goals for becoming FIT. Faculty and staff who do not have the requisite knowledge and skills to work toward fluency in information technology may need professional development programs that help them achieve FITness in their teaching and research. To bridge the gap between faculty expertise and student needs, institutions must address awareness, enablement, and integration: – Awareness of students’ approaches to meeting their learning needs and of what technologies are available to them – Enablement through professional development so they have the skills needed to implement systemic change – Integration, or the ability to bring together the disparate pieces needed pedagogy, learning space design, technology, support, policies to enable successful learning. Because technology, pedagogy, and practice change so rapidly, faculty professional development may need to be ongoing. When IT is involved, institutions also need to provide easy and convenient support for technology-integrated learning. To leverage the creativity of faculty and staff to turn their intellectual and social imaginations to the task institutions need to provide systematic 99
encouragement and assistance through comprehensive faculty development programs. The remainder of this chapter will describe two programs at Polytechnic Institute and State University that focus on professional development: for faculty, the Faculty Development Institute (FDI); and for graduate students, the Graduate Education Development Institute (GEDI). Both programs are grappling with ways to engage Net Generation students to benefit their learning. Many workshops have also featured strategic, discipline-specific software with which faculty have requested assistance, such as MATLAB (math software used in engineering, science, and business), AutoCAD (design software used in architecture and engineering), ESRI Geographic Information Systems (GIS software used in agriculture, engineering, science, and social science), LabVIEW (instrumentation software used in agriculture, engineering, and science), and others. All workshops include open lab time designed to give faculty opportunities to apply what they learn to their courses. FDI staff also encourage faculty to bring their graduate assistants to workshops to facilitate the incorporation of new methodologies and technologies into the future professoriate’s teaching practices. Other changes in programming include immersing faculty in more online activities that might lead to creating learning environments similar to their students’ personal communication environments. A workshop might include an online tutorial, a short streaming video segment, and an online chat or discussion. The overall context emphasizes how technology-based resources may be useful to students in the learning; in the background, the hands-on use of software and Web-based tools such as course management systems or e-portfolios provides opportunities to practice. A third shift has involved recognizing that FDI, while beginning as a teaching/learning enhancement program, should enlarge its scope to directly address how information technologies can be useful in all aspects of faculty life. Indeed, FDI staff work hard to maintain programming relevance and value. The identification of new topics and issues often comes directly from faculty through program evaluations, internal grant proposals, consultations, and direct suggestions. In addition, staff hold periodic program-planning briefings with each college to gather feedback on current offerings and to gain faculty input on topics that should be addressed in the future. Examples of new topics introduced based on faculty suggestions include Creating Learning-Centered Instruction, Parallel Programming for Supercomputing, and Using LabVIEW to Enhance Laboratory Learning. Other workshops and support for technology-assisted or enhanced research collaboration, grant writing, and presentation of research findings also resulted directly from faculty requests. GEDI participants explore the use of Virginia Tech’s e-portfolio software as both a teaching tool and a professional development tool. To understand some of the ways they might incorporate the use of an e-portfolio into their teaching and how they might engage Net Generation learners in critical reflection via the tool, they simulate and use the e-portfolio with each other in much the same way that they might ask their own students to use it. GEDI participants also use the eportfolio to begin the process of building a teaching portfolio. The creation of a teaching philosophy, syllabi, and digital video clips of their teaching can be “housed” in the e-portfolio along with reflections about their teaching and learning praxis. 100
It is important that we develop teaching and learning practices that encourage the Net Generation to develop critically engaged lifelong learning skills with the emphasis on critically engaged. Technology should not be used to allow students to become passive recipients of information, as some traditional teaching methods do. Integrative approaches to teaching, learning, and technology should not render our students passive learners, however unintentional. Tony Bates has argued that students should be provided opportunities to interact with their instructors and with other learners, whether minutes, miles, or continents apart and, most important, that Net Generation learners “need to be able to challenge and question what they are being taught.” [6] Higher education needs to foster active learners with the complex critical thinking and problem-solving skills required for this new century. At Virginia Tech, the GEDI project engages future faculty those who will be responsible for teaching the Net Generation in developing “best practices” in technology-enriched teaching and learning. Literature 1. Robert B. Kvavik, Judith B. Caruso, and Glenda Morgan, ECAR Study of Students and Information Technology, 2004: Convenience, Connection, and Control (Boulder, Colo.: EDUCAUSE Center for Applied Research, research study, vol. 5, 2004), <http://www.educause.edu/ers0405/>. 2. Elaine Allen and Jeff Seaman, Sizing the Opportunity: The Quality and Extent of Online Education in the United States, 2002 and 2003 (Needham, Mass.: Sloan-C, September 2003), <http://www. sloanc.org/resources/sizing_opportunity. pdf>. 3. Browse the Web sites at the Center for Academic Transformation <http://www.center.rpi.edu>, the Sloan Consortium <http://www.sloan-c.org>, WCET <http://www.wcet.info>, and the EDUCAUSE Center for Applied Research (ECAR) <http://www.educause.edu/ecar/> for numerous resources, from case studies to program analyses of pilot initiatives and emerging practices. 4. Jason Frand, “The Information-Age Mindset: Changes in Students and Implications for Higher Education,” EDUCAUSE Review, vol. 35, no. 5 (September/October 2000), pp. 15–24, <http://www. educause. edu/apps/er/erm00/ articles005/erm0051. pdf>. 5. (a) National Research Council, Being Fluent with Information Technology (Washington, D.C.: National Academies, 1999), <http://www.nap. edu/catalog/6482.html>; (b) browse further at the host site <http://www.nap.edu/> for numerous other resources on related topics. 6. Tony Bates, “Teaching, Learning, and the Impact of Multimedia Technologies,” EDUCAUSE Review, vol. 35, no. 5 (September/October 2000), pp.38–43, <http://www.educause.edu/pub/er/erm00/articles005/erm0053.pdf>.
101
УДК: 371.3:069:37.017.92
ОСВІТНІЙ ПОТЕНЦІАЛ КУЛЬТУРИ У ПРОЦЕСІ ВЗАЄМОДІЇ МУЗЕЮ І ШКОЛИ EDUCATIONAL POTENTIAL OF CULTURE IN THE PROCESS OF INTERACTION BETWEEN MUSEUM AND SCHOOL Караманов Олексій Владиславович, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри загальної і соціальної педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка
Розкрито особливості реалізації освітньо-виховного потенціалу музею для створення ефективного середовища навчання. Головну увагу зосереджено на підготовці вчителя засобами музейної педагогіки. Виокремлено характерні ознаки процесу навчання в умовах музею The author discloses the educational potential of a museum for effective educational environment bulding while paying the main attention to teacherۥs training by means of museum pedagogics. He distinguishes some important characteristics of the teaching process on a museum site. Процеси сучасного розвитку освіти і культури спрямовані на виховання людини з гуманістичним світоглядом, характерними ознаками якого виступають відкритість до соціальних та культурних змін, діалогу. Зміна освітньої парадигми, переоцінка цінностей та підвищення інтересу суспільства до людини зумовили особливу увагу до культурної спадщини минулого, що зберігається у музейних експозиціях, збірках, колекціях. Музей, що являє собою природне середовище для проведення змін в освіті засобами культури, виступає у ролі співорганізатора школи на шляху організації ефективного навчального середовища, формування в учнів емоційно-ціннісного ставлення до знань, подолання чисельних стереотипів та упереджень. Культурно-просвітницька діяльність музеїв свого часу виконувала функцію інструменту ідеологічного впливу. Відповідно, у сучасному суспільстві музей виконує функції не лише науково-просвітницького закладу, а й важливого центру культури, покликаного вирішувати завдання розвитку і формування особистості учня. Характер цього процесу залежить від багатьох умов, зокрема й від того, наскільки якісно буде побудована взаємодія музейного працівника, вчителя і учня з музейними експонатами. Метою нашого дослідження буде аналіз особливостей реалізації освітнього потенціалу музею в контексті створення ефективного середовища навчання. Важливу роль у процесі реалізації освітнього потенціалу культури у музеї відіграє створення відповідної атмосфери та умов для реалізації духовного та естетичного потенціалу особистості, стимулювання прояву її соціальнокультурної активності. Це вимагає підготовки вчителя, здатного ефективно моделювати навчальне середовище засобами музейної педагогіки з метою підвищення рівня засвоєння та інтеграції знань з різних галузей діяльності людини, створення спільноти навчання, ефективної комунікації та взаємодії. 102
Практичним втіленням такого навчального середовища можуть бути заняття у формі гри, побудовані на безпосередньому зацікавленні музейною експозицією. Це вимагає від педагогів наявності організаційних навичок та вмінь ретельного відбору тематики заходів відповідно до вікових та індивідуальних особливостей розвитку учнів. Під час роботи з підлітками ефективними можуть бути уроки на експозиції, коли вчителі виступатимуть у ролі посередників й сприятимуть розвитку у вихованців відчуття особистої причетності до музейних експонатів. Для учнів старшого шкільного віку оптимальним може бути виконання на музейному уроці власних проектів, підготовлених заздалегідь. У цьому випадку роль учителя полягатиме у фаховій консультації з підготовки таких проектів та розвитку навичок комунікації як в себе, так і в учнів. У процесі організації занять у музеї відбувається новий етап у культурному поступі дитини, яка не стільки запам’ятовує, скільки переживає матеріал навчання у вирі часу. Реалізується світоглядна функція культури, що забезпечує єдність елементів свідомості учня у соціокультурному вимірі. Водночас варто пам’ятати, що матеріал, який вона обирає, у багатьох випадках залежить від професіоналізму вчителя. Характерними ознаками процесу навчання в умовах музейної комунікації повинні бути неформальність і добровільність. Зауважимо, що у сучасних умовах чимало світових музеїв дедалі більше орієнтуються на створення інтегрованих культурних комплексів навчання й дозвілля В умовах зростаючої ролі неформальної освіти взаємодія музею і школи повинна застосовуватися для привертання уваги відвідувачів, розвитку їх логічного мислення та вміння аналізувати. У свою чергу, це сприятиме не лише запам’ятовуванню властивостей і якостей тих чи інших предметів, а й виробленню первинних навичок роботи з ними, поступовому розкритті зосередженої в них інформації та формуванню світоглядного мислення. Позиція музейного педагога передбачає оволодіння певною системою знань про музейні предмети, діалог з відвідувачами, стимулювання їх до самостійного творчого пошуку, виконання ролі посередника. Водночас музейний педагог стає організатором комунікації між тим, хто безпосередньо створив музейний предмет, та відвідувачами. Важливість реалізації освітнього потенціалу культури у процесі взаємодії музею і школи зумовлює необхідність застосування музейної педагогіки як культурологічної складової у відродженні соціально-педагогічної функції освіти. Це сприятиме формуванню внутрішньої культури дитини, подоланню різноманітних кризових явищ в освіті шляхом зміцнення її впливу на духовний розвиток школяра. Інтерпретація культури як феномена педагогічного, а педагогіки як феномена культурного повинно змінити традиційне педагогічне бачення людини на гуманістичний світогляд.
103
ВЛИЯНИЕ ИНТЕНСИВНОСТИ ИНФОРМАЦИОННЫХ ПОТОКОВ НА УПРАВЛЕНЧЕСКУЮ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ РУКОВОДИТЕЛЯ ШКОЛЫ INFLUENCE OF THE INFORMATIONAL FLOWS RAPIDITY UPON MANAGEMENT ACTIVITIES OF PRINCIPLE OF EDUCATIONAL INSTITUTION Коростелев Александр Алексеевич, Тольяттинский государственный университет доцент кафедры «Экономическая теория»
Аннотация Увеличение интенсивности информационных потоков приводит к тому, что руководитель школы находится в постоянном информационном управленческом стрессе и цейтноте, так как объем и запрашиваемые сроки поступающей различной директивной информации превышают его управленческие возможности. Annotation Increase of informational flows leads a principle of educational institution to find himself in permanent informational managerial stress and time trouble as the volume and the enquiring dates of receiving various directive information exceed his managerial opportunities. Постоянно увеличивающийся объем различного вида информации создает и такую проблему в системе подготовки и переподготовки руководителей школ, как отсутствие системного подхода к отбору управленческой информации. Развитие новых информационных технологий и увеличение массива доступной информации трансформируют умения, необходимые человеку в современной профессиональной деятельности. Однако до настоящего времени «не разработана полная методология количественной и качественной оценки информационных потребностей и ресурсов, а также прогнозирования потребности в информации, на уровне организации можно и нужно изучать информационные потребности, планировать информацию и управлять информационными ресурсами» [1, с. 16]. Особенно это актуально в ситуации резкого увеличения информационного потока, так называемого «информационного бума», обусловленного созданием электронных средств информации и всемирной информационной сети. В результате чего директор школы должен осознавать необходимость постоянного совершенствования своей профессиональной управленческой деятельности на основе непрерывного образования и самообразования, которое «реализуется в жизни всегда и везде в тех случаях, когда принципиально важные условия жизнедеятельности меняются быстро по сравнению с периодом жизни того или иного субъекта деятельности. Поэтому руководитель образовательного учреждения должен уметь обрабатывать, отбирать нужную и полезную информацию, оценивать ее 104
достоверность, - данное умение невозможно сформировать без развития аналитической деятельности директора школы. В условиях феномена «эквифинальности» школы как образовательной системы, когда одни и те же результаты могут быть достигнуты за счет разнообразных сочетаний процессов и методов [3], умение критически относиться к информации имеет огромное значение в профессиональной деятельности руководителей образовательных учреждений, ибо основано на умении анализировать, что позволяет избежать скрытых допущений и предвзятых мнений, различных существующих и создаваемых стереотипов. В этом случае субъект вынужден выходить за пределы до сих пор значимого опыта, с тем чтобы «сформировать новый, более устойчивый образ мира, образ самого себя в этом мире, такой образ, скорость изменения которого оказалась бы ниже скорости процессов, по отношению к которым строится система деятельности субъекта» [2]. Увеличение скорости прохождения информации в связи с использованием информационных технологий, а также резко растущий объем различной директивной, управленческой и запрашиваемой информации в системе образования породил у руководителей образовательных учреждений так называемый «феномен электронной почты», то есть боязнь просматривать по утрам входящие сообщения. Изучение информационных потоков в муниципальной системе образования г. Тольятти показало, что в течение только трех месяцев руководителями школ было получено более 200 (двухсот) приказов, не считая различных писем, запросов статистической информации и т.д. В результате руководители образовательных учреждений находятся в постоянном информационном управленческом стрессе и временном цейтноте, когда объем поступающих различных указаний, запросов и требований превышает управленческие возможности как директора, так всей школы. Современное развитие управления идет не только по пути приспособления к существующим условиям, но и по пути их преобразования, и в ходе свой профессиональной деятельности руководители школ решают не только текущие задачи, но и ставят перспективные цели и стремясь обеспечить их достижение не любой ценой для всего социума и самого образовательного учреждения, а исходя из знания законов развития общества, образовательной системы и управления ею. Литература 1. Годин В.В., Корнеев И.К. Информационное обеспечение управленческой деятельности: Учебник. – М.: Мастерство; Высшая школа, 2001. – 240 с. 2. Долженко О.В., Шатуновский В.Л. Современные методы и технология обучения в техническом вузе: Методическое пособие. – М.: Высшая школа, 1990. – 192 с. 3. Кабаченко Т.С. Психология управления: Учебное пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2001. – 384 с.
105
УДК: 316.070
ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА МАСОВУ КУЛЬТУРУ ТА КОМУНІКАЦІЮ INFLUENCE OF GLOBALIZATION ON MASS CULTURE AND COMMUNICATIONS Левченко А. М., аспірантка інституту журналістики Київського національного університету ім.Т.Шевченка Наук.кер.: докт.іст.наук, проф. Коновець О. Ф.
Анотація У статті розглядаються деякі аспекти дискурсу засобів масової комунікації в контексті глобалізації. Особлива увага приділяється ролі ЗМК у збереженні національної культури. Annotation This article deals with some aspects of Mass Media discourse in globalization context. Special attention is paid to role of Mass Media in preserving of national culture. Сьогодні діяльність мас-медіа як і характер масової комунікації визначається глобальними процесами, без наукового дослідження яких неможливе розуміння закономірностей розвитку культури в сучасних умовах. Глобалізація відбувається переважно за рахунок росту транснаціональних медіакомпаній, що утворюють глобальний інформаційний простір. В умовах глобалізації ніяка держава не може ізолюватись від інформаційного впливу зовнішнього світу. Відомий дослідник сучасного суспільства Мануель Кастельса в своїй праці “Інформаційна ера: економічна, суспільна, культурна” послідовно розкриває власну концепцію “становлення суспільства мережних структур”, яке прийшло на зміну соціальній структурі і побудоване за принципом глобальних мереж. Мережне суспільство являє собою комплекс взаємозалежних вузлів, до яких належить глобальна мережа ЗМІ, що є головним інструментом створення медіакультури мережного суспільства. [1] Сучасна культура все більше абстрагована від історичних і географічних умов і реалізовує себе в медіапросторі мереж електронних комунікацій, де створює аудіовізуальні гіпертексти культури візуальної реальності. Ця теоретична модель, на наш погляд, досить несуперечливо показує різні аспекти сучасної глобалізації процесів, в контексті яких відбувається розвиток мас-медіа. Вона має ряд переваг над іншими концепціями глобальних трансформацій. В сучасному контексті ці проблеми почали вивчатися лише з часу проголошеня незалежності України. Глобалізаційні процеси проявляються в першу чергу у сфері масової комунікації, а їх економічні та політичні прояви є наслідком становлення глобального інформаційного простору, утвореного транснаціональними масмедіа. Саме вони відіграють основну роль в глобалізаційних процесах, що мають здатність швидко поширювати по всьому світі не лише новинну інформацію, а й певні ідеї, цінності, способи мислення. Проте глобалізація інформаційного обміну та комунікації не веде до злиття різних культур та стирання культурних відмінностей, навпаки, специфікою сучасної світової 106
культури є саме її полімодальність й толерантність до різних етнічних ідентичностей. Таким чином у світовій культурі нового типу глобальні культурні зразки та стилі життя, які пропагує мистецтво реклами, поєднуються з регіональною ідентичністю, що сьогодні набула більшого значення, як політична чи класова ідентичність, які все більше відходять у минуле. Для становлення медіапростору нової глобальної культури характерна дифузія стилів житття, властивих різним етнічним групам та культурним традиціям, у масовій культурі більшості країн домінують зразки, які є типовими для західної, переважно американської медіаіндустрії. В місцевих умовах ці зразки трансформуються під впливом локальних норм, набуваючи гібридизованих рис. Внаслідок цього явищам глобалізації дається неоднозначна оцінка. Останнім часом українське суспільтво стало зазнавати деструктивного впливу з боку західної масової культури, яка має здатність швидко поглинати створювані протягом сторіч національні традиції та системи цінностей, надбання національної культури. Проте, оскільки глобалізаційні процеси залучення національних суспільств до світового інформаційного простору є історично закономірними, вирішення зазначеної проблеми полягає не в поверненні до більшої інформаційної закритості, а в пошуку оптимального для українського суспільства співвідношенні громадських ЗМІ, в першу чергу телерадіомовлення, та комерційних, бо саме надмірна комерціалізація ЗМК, насамперед ефірних, суттєво посилює вплив західної масової культури на масову свідомість української аудиторії. Аналізуючи феномен сучасної культури багато дослідників завжди підкреслювали тільки її негативні наслідки, але слід підкреслити і ряд позитивних моментів – дійсне культурне значення масової культури полягає в тому, що ЗМІ і найсучасніші поліграфічні, телекомунікаційні технології дозволили зробити масовим надбанням всі історично відомі досягнення живопису, скульптури, театру, літератури, кіно. Масова культура саме тому є індикатором загального рівня культури суспільства. Разом з кабельним ТБ, супутниковим зв’язком, масова культура дозволяє будь-якому індивіду мати особисті, індивідуальні бази даних і знань, відображені за інтересами неосяжні фонди бібліотек, відео, освітні інформаційні системи, відкриває можливості для творчого і індивідуального спілкування. Це вже сьогодні змінює характер масової культури “індивідуальна інформаційна система стає реальною базою демасифікації сучасної культури. Внаслідок цього виникає багатоспекторний за своїми соціальними наслідками процес індивідуалізації, в якому реалізовується можливість вільного вибору інформації, вільного доступу, формування свого “Я” та своєї інформаційної культури”. [2] В цьому процесі взаємодіють 2 тенденції масифікації та демасифікації, таким чином виникає можливість створення соціальних груп, колективів, які складаються з вільних, культурнорозвинених і гармонійно взаємодіючих індивідів. Глобалізація збільшує рівень взаємозалежності на великих відстаннях держав однієї від іншої в економічній, політичній та культурній царині. Найістотніші аспекти глобалізації – поширення культури, ідей та інформації. Розширення інформаційних технологій додає до переваг глобалізації і полегшення можливості зв’язку між людьми. Не кажучи про інтернет,який є безпрецедентним зособом 107
реалізації ідеології вільних контактів глобальної аудиторії. Глобалізація як і кожен поступальний крок розвитку людства має свої плюси і мінуси. Вона відкриває перед людьми якісно нові можливості. Глобалізація, прискорене зростання транснаціональних компаній загрожує національним державам новітньою формою мобільного духовно-економічного імперіалізму, який все більше захоплює ринки збуту, через ЗМІ і культуру нав’язує свої правила гри, цінності і світогляд. Фільтрація інформації сконцентрованої в англомовному світі призводить до того, що посткомуністичні країни з одного боку відсуваються від встановлених рівноправних стосунків у царині інформатики та обміну інформацією, і з другого – стають об’єктом масової культури і світоглядної експансії, а звідси і експансія іноземного капіталу. Це призводить до того, що вітчизняні виробники не мають змоги проявити себе не лише на світовому, а і на внутрішньому ринках. Глобалізація призвела до того, що нинішня держава не спроможна на тотальний контроль власного територіального, адміністративного, політичного, економічного та інформаційного суверенітету. Використані джерела 1. Луман Н. Что такое коммуникация?// Социологический журнал. – М. – 1995. - № 3 . – С. 114-127. 2. Буторін В.Я. Інформаційна культура суспільства як феномен культури. – Новосибірськ. – 1990. – С . 85. 3. Ветров С.А. Відчуження в суспільстві що трансформується. – М . – 1995. -334с .
УДК 621.9
ПОСТРОЕНИЕ МОДЕЛИ ЗНАНИЙ В ОБЛАСТИ ТЕХНОЛОГИЧЕСКОЙ ОСНАСТКИ С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ ОНТОЛОГИИ Аверченков В.И. проректор БГТУ
Малахов Ю.А. доцент БГТУ Брянский государственный технический университет
Сделана попытка построения общей структуры онтологии технологической оснастки. Даны основные определения элементов онтологии данной предметной области. Приведены примеры формирования модели онтологии в области проектирования технологической оснастки. An attempt of construction of the general structure industrial equipment ontology is made. The basic definitions of the given subject domain ontology elements are given. Examples of formation of ontology model in the field of designing industrial equipment are represented.
108
В настоящее время проблема обработки информации приобрела особую остроту практически во всех сферах деятельности человека. Так сегодня при разработке конкурентоспособной продукции и обработке поступающих новых информационных потоков о состоянии производства и потребности рынка большое значение имеет задача быстрого и грамотного извлечения, формулирования, структурирования и представления информации (данных и знаний). От способности и возможности эффективно использовать знания во многом зависит успех деятельности, как отдельных людей, так и организаций. В то же время несовершенство представления знаний приводит к повторным поискам решения одних и тех же задач, необоснованным расходам средств. Важно уметь разрабатывать модели представления знаний не только в самом общем виде, но и в конкретной предметной области, прикладных задачах для автоматизированной обработки информации в системах управления знаниями. Особую роль здесь играет онтология, как одна из форм моделей описания знания, которая формирует самое полное представление об объекте исследования. Сами по себе знания не могут обеспечить конкурентного преимущества, знания полезны в действии, в эффективном представлении данных и информационных ресурсов для принятия решений, а также в самом выполнении принятого решения. Поэтому одним из важнейших и перспективных направлений в области формализации знаний, которое даёт возможность использования накопленных знаний для компьютерной обработки, являются именно онтологии, разрабатываемые применительно к области проектирования технологической оснастки, в которой накоплен значительный опыт и большой объем знаний как у нас в стране, так и за рубежом. Онтология технологической оснастки – это целостная структурная спецификация (детальное описание) в первую очередь области станочных приспособлений и её формализованное представление, которое включает словарь (понятия) указателей на термины этой области и логические выражения, описывающие, как они соотносятся друг с другом. Онтология технологической оснастки может быть использована для формального и декларативного определения концептуализации вопросов проектирования станочных приспособлений. Основной чертой онтологического анализа технологической оснастки является разделение реальных устройств и механизмов, процессов механической обработки на составляющие и классы объектов, которые определяют их изменения и поведение. При построении онтологии в области технологического оснащения на начальном этапе должны быть выполнены следующие задачи: 1) Создание и документирования словаря терминов технологической оснастки на базе соответствующей технической литературы и электронных словарей. 2) Описаны правила и ограничений, согласно которым на базе введенной терминологии формируются достоверные утверждения, описывающие состояние технологических систем. 3) Построена онтологическая модель класса поводковой технологической оснастки, которая, на основе существующих утверждений, позволяет формировать необходимые и наиболее полезные дополнительные утверждения для эффективного рассмотрения в том или ином контексте. 109
Данная модель помогает описывать поведение объектов и соответствующее изменение взаимосвязей между ними, или, другими словами, поведение системы. Таким образом, мы получаем словарь данных и знаний, включающий в себя и терминологию и модель поведения системы. Процесс построения онтологии класса поводковой технологической оснастки выполнялся согласно методологии, изложенной в стандарте IDEF5. Порядок действий следующий: а) изучение и систематизирование начальных условий, б) сбор и накапливание данных, в) анализ данных, г) начальное развитие онтологии, д) уточнение и утверждение онтологии. При построении онтологии класса поводковых приспособлений использовались специальные онтологические языки (схематический язык и язык доработок и уточнений). Схематический язык предназначен для изложения компетентными специалистами в рассматриваемой области системы основных данных в форме наглядной онтологической информации. Используемый язык доработок и уточнений представляет собой структурированный текстовой язык, который позволяет детально характеризовать элементы онтологии класса поводковых приспособлений. В проведенном исследовании рассмотрена онтология поводковой технологической оснастки, для которой использовались четыре основных вида схем, представляемые в достаточно понятной графической форме: 1. Диаграмма классификации, обеспечивающая механизм для логической систематизации знаний, накопленных при изучении системы. 2. Композиционная схема, которая является механизмом графического представления состава классов онтологии и фактически представляет собой инструменты онтологического исследования по принципу "Что из чего состоит". В частности, композиционные схемы позволяют наглядно отображать состав объектов, относящихся к тому или иному классу. 3. Схемы взаимосвязей, позволяющие разработчикам визуализировать и изучать взаимосвязи между различными классами объектов в системе. 4. Диаграмма состояния объекта, позволяющая документировать тот или иной процесс с точки зрения изменения состояния объекта. Модель онтологии технологического оснащения механической обработки деталей была представлена в виде взаимосвязанной и взаимосогласованной совокупности трёх составляющих компонентов: а) терминов, б) определений терминов и в) правил их взаимоотношений. Тогда формализовано модель онтологии технологического оснащения Ото будет иметь вид Ото = < Хто , Рто , Фто > , где Хто – множество терминов (понятий) области технологического оснащения, которую представляет разрабатываемая онтология. Например: в целом технологическая оснастка, отдельная система станочных приспособлений, конкретный класс устройств одной из систем станочных приспособлений( поводковые устройства) или конструктивные элементы устройства (центр, базирующий элемент, установочный элемент), или характеристики процесса механической обработки (погрешность установки, точность токарной обработки) и другое. Рто - множество отношений между терминами (понятиями) выбранной предметной области. Например: точность токарной обработки зависит от 110
погрешности установки заготовки в приспособлении; погрешности установки заготовки в приспособлении зависит от усилий закрепления и т. д. Фто - множество функций интерпретации (аксиоматизация), заданных отношений рассматриваемой онтологии. Разработанная онтология позволяет структурировать и упорядочивать знания, а также полезна для совершенствования организации исследований в области технологического оснащения.
УДК – 378.1
ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ THE PROBLEMS OF ORGANIZING THE PROFILE LEARNING AT MODERN SCHOOL Мироновська Наталія Миколаївна, Глухівский державний педагогічний університет Аспірант
Анотація Успішне впровадження профільного навчання в сучасній школі значною мірою залежить від якісної підготовки вчителів. У статті аналізується готовність майбутніх вчителів освітньої галузі „Технологія” до викладання в профільній школі, а також розглядаються проблеми організації профільного навчання. Summary The success of profile learning implementing to modern school depends greatly on the qualitative teachers training. The article deals with analysing the intending technology teachers readines for teaching at the profile school and the problems of profile teaching organazing are analazed. Сучасний період розбудови української держави, входження України в Болонський процес характеризується реформуванням системи освіти у відповідності до запитів суспільства, яке переходить до нового етапу свого розвитку. Глибокі і динамічні перетворення відбуваються в системі вищої освіти, триває процес розроблення та затвердження державних стандартів освіти, впроваджуються новітні технології навчання, підвищується професійна підготовка випускників. Нові вимоги до фахової підготовки майбутніх учителів висуваються в Законах України „Про освіту”, „Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державному стандарті базової і повної середньої освіти, Концепції профільного навчання в старшій школі, Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа). На основі аналізу літературних джерел нами встановлено, що вдосконалення підготовки вчителя трудового навчання розглядається сьогодні як невід’ємна складова реформи системи вищої педагогічної освіти в цілому, а чітким орієнтиром вирішення цього повинен стати Державний стандарт шкільної освітньої галузі “Технологія”. Головна мета, завдання та змістові лінії оновленої зазначеної освітньої галузі визначають зміни у підготовці вчителів трудового навчання [1]. 111
Проблеми фахової підготовки вчителів трудового навчання були предметом уваги багатьох провідних вітчизняних дослідників: А.В.Вихруща, О.І.Гедвілло, Р.С.Гуревича, В.І.Гусєва, П.В.Дмитренка, О.М.Коберника, В.М.Мадзігона, Н.Г.Ничкало, В.К.Сидоренка, Г.В.Терещука, Д.О.Тхоржевського. Різним питаннями змісту та методики підготовки вчителів трудового навчання присвячені дослідження В.В.Борисова, М.С.Корця, В.П.Курок, Є.І.Мегема, Д.О.Лазаренка, В.М.Назаренка, Л.В.Оршанського, А.М.Плутка, Б.В.Прокоповича, В.Б.Харламенко, М.О.Ховрича, В.І.Чепка тощо. Практика показує, що значна частина вчителів трудового навчання не готова до роботи в режимі профільної школи: їм не вистачає як спеціальної, так і професійно-педагогічної підготовки, яка включає знання теорії профільного навчання, уміння практичного здійснення індивідуалізації та диференціації навчання, допрофільної, профільної і професійної орієнтації школярів. Ефективність профільного навчання залежить від професійної компетентності вчителя, тобто рівня його знань, умінь і навичок, мотивації до здійснення навчально-виховного процесу, здібностей та якостей особистості, можливості забезпечити варіативність та особистісну орієнтацію навчання й виховання, практичну орієнтацію з використанням сучасних педагогічних технологій, науково-дослідницьких форм роботи, професійну орієнтацію учнів та формування в них необхідних для майбутньої професії знань, умінь і навичок. Щоб визначити рівень обізнаності майбутніх вчителів з питання профільного навчання, нами було проведене анкетування. Результати даного дослідження показали, що переважна більшість студентів не мають робітничих професій, які б знадобилися їм у подальшій роботі вчителя трудового навчання. З них тільки 56% планують отримати розряд робітничої професії. На питання „Чи повинен вчитель трудового навчання мати розряд кваліфікованого робітника для викладання у профільній школі” майже всі відповіли ствердно. При цьому аргументація такого твердження виявилася різною: 40% респондентів впевнені, що вище названий розряд потрібен вчителю для спрямування учнів на вибір професії; 58 % - що тоді вчитель зможе компетентніше давати учням навчальний матеріал; 2 % - що це додасть авторитету вчителю. На основі анкетування можемо зробити висновок, що аналіз стану готовності студентів до організації профільного навчання виявив низький рівень їх обізнаності з цього питання, що студенти не розуміють суті впровадження профільного навчання в загальноосвітню школу. Аналіз наукової літератури показав, що в різних країнах до поняття профільного навчання є свій підхід, а в Україні профільне навчання визначається як вид диференційованого навчання, що передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів і створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення [2]. Однією з найважливіших проблем, які стосуються впровадження профільного навчання в старшій школі є нестача кадрів. І проблема стосується не лише кількості певних учителів-предметників, а й рівня їх кваліфікації. Адже не всі здатні викладати свою дисципліну на досить високому рівні, як того потребує відповідний профіль. З іншого боку − не кожен педагог може безболісно відмовитися від стереотипу, що його предмет є найважливішим, і адекватно оцінювати знання вихованців, для яких його дисципліна не є профілюючою. 112
Література 1. Базовий навчальний план основної і старшої школи (Проект, освітня галузь „Технології")".// Трудова підготовка в закладах освіти,- 2003 - №1 – С. 11-14. 2. Концепція профільного кавчання в старшій школі (документи). // Завуч. 2004. - №16. - С. З-13.
ИННОВАЦИОННОЕ МАТЕМАТИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ: ФУНДАМЕНТАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Пушкарев Ю.В., Кандидат философских наук, доцент ГОУ ВПО «Новосибирский государственный педагогический университет», РФ
Что же представляет собой новое видение образования? Какова его концептуальная основа? Анализ разработки нового видения образования позволяет сказать, что концептуальным стержнем российского образования являются развитие и саморазвитие личности. Решение этой задачи определяют главные направления и принципы, закрепленные международными программными документами: академической свободы и автономии учебных заведений, обеспечения качества и преемственности образования, соединения образования и научно-технической деятельности. В то же время российская концепция включает ряд специфических направлений и приоритетов. Среди них целесообразно выделить следующие: создание интегральной системы обучения на основе расширения фундаментальной, гуманитарной и естественнонаучной составляющих; формирование системы сохранения и подготовки профессорскопреподавательского состава, создания достойного уровня жизни и работы специалистов системы образования и науки; многообразие образовательных и профессиональных программ, учитывающих национальный и этнокультурный состав студентов и учащихся; расширение международного сотрудничества как одного из важных стимулов развития национальной системы образования и ее открытости. Основная цель интеграции науки и образования определена в федеральной целевой программе «Интеграция науки и образования» в следующей формулировке: «углубление и расширение взаимодействия академической и вузовской науки, повышение качества образования с целью сохранения и развития научно-технического потенциала страны». По существу речь идет об определенной взаимной координации усилий науки и высшей школы для повышения эффективности их деятельности. В этом же постановлении указаны пять основных направлений реализации программы: развитие совместных фундаментальных исследований; обеспечение взаимодействия академической науки с образовательным процессом в высших учебных заведениях; развитие опытно-экспериментальной приборной базы фундаментальных исследований для совместного использования; формирование информационной базы фундаментальных исследований в 113
целях совершенствования учебного процесса в высших учебных заведениях; поддержка исследовательских работ, выполняемых научными сотрудниками, преподавателями и студентами вузов совместно с учеными Российской академии наук. Состоявшаяся в ноябре 2005г. в Тольятти, II Международная научная конференция «Математика. Образование. Культура» не только сформировала основные концепции развития математического образования, но и предложила некоторые методики и технологии математического образования. В основу конференции были положены слова В. М. Тихомирова: «Математика всегда была неотъемлемой и существенной составной частью человеческой культуры, она является ключом к познанию окружающего мира, базой научнотехнического прогресса и важной компонентой развития личности. Математика есть благо, на которое имеет право любой человек и обязанность общества предоставить каждой личности пользоваться этим правом» [1, с. 4]. Одной из сквозных проблем конференции была проблема традиционного и инновационного математического образования. Рассматривая основные направления модернизации образования, отмечалось, что его основные пути могут быть следующими: первый – продолжать сложившуюся традицию образования; второй – полностью отказаться от классического образования и заменить его каким-либо принципиально другим; третий – реформа образования, позволяющая не отказываться от того положительного, ценного, что имеется в современном образовании, идти вперед, модернизировать традиционные образовательные технологии с учетом новых требований жизни. Большинство мнений высказывалось в пользу введения различных инноваций, к примеру, признание одной из важнейших составляющих профессиональной подготовки учителя математики его технологическую культуру, поскольку огромную роль в процессе обучения сегодня играют современные информационные и педагогические технологии. Процесс информатизации образования действительно развивается на основе возможностей использования инновационных, информационных, педагогических и коммуникационных технологий. Этот процесс предполагает, прежде всего, овладение как учителем, так и обучающимися современными методами представления и извлечения информации, современными технологиями информационного взаимодействия с моделями объектов, процессов и явлений. Подчеркивается также важнейшая роль использования вычислительной техники в деле повышения эффективности преподавания математических дисциплин. Другие участники конференции подчеркивали все же значительную роль традиций для математического знания и математического образования. Лазерные технологии, биотехнологии, информационные технологии, технологии современных материалов показывают, что для того чтобы в наше время стать, скажем, хорошим инженером, необходимо получить хорошее фундаментальное образование. Обучение фундаментальным наукам должно тесно соседствовать с собственными фундаментальными исследованиями. Фундаментальная наука внутренне способна к кадровому самовоспроизводству. Для того чтобы эта репродуктивная способность науки не была подавлена, необходимы как институты элитарного фундаментального образования, так и соответствующий уровень математической, естественно114
научной и гуманитарной фундаментальности во всей широкой сети высших учебных заведений страны. Смысл, который В. А. Садовничий вкладывает в понятие «образование» однозначен: речь идет о глубоком фундаментальном образовании. «Это такое образование, получив которое, человек способен дальше самостоятельно работать, учиться и переучиваться. Он знает законы природы, законы развития общества, умеет логически рассуждать, анализировать и связывать факты, принимать решения, изучать явления с научной точки зрения. Именно таким образованием всегда славилась Россия и в царское время, и в советское, и в наши дни. В этом «тяжелом» образовании лидирующую роль всегда занимали несколько университетов. Они создавали славу нашей системы образования и задавали ее уровень. И сегодня у нас в стране есть десятки таких университетов» [2, с. 93-94]. К сожалению, в последнее время в нашей стране произошло обесценивание понятия «образование». Высших учебных заведений вместе с филиалами насчитывается более трех тысяч. И все вузы выдают дипломы одинакового образца. В обществе потерян ориентир, многим людям не ясно, что такое по-настоящему образованный человек и что такое человек, получивший какое-то образование. Считается, что «человек имеет образование», даже если он, например, проучился три года в филиале вуза, где преподавали «десантным» способом. В отдельных случаях такое образование даже называют высшим. Разумеется, всякое получение знаний похвально. Однако я бы хотел вернуть понятию «образование» его истинный смысл. Почему это важно? Потому что в последнее время произошли такие открытия, такие прорывы в науке, которые может осмыслить далеко не каждый человек, имеющий диплом. Что касается роли математического образования в формировании глубокого фундаментального образования, то этому направлению, по мнению большинства, отводится первостепенное значение. Доклад Комиссии, более известной как «Комиссия Гленна» (по имени ее председателя, знаменитого космонавта Дж. Гленна), был озаглавлен весьма красноречиво – «Пока еще не слишком поздно» [См. подробно: 2, с. 131–214]. Он адресован правительству США и американскому народу, но значение этого объемного текста явно выходит за рамки одного государства, даже столь мощного, как Соединенные Штаты. Доклад представляет несомненный интерес для любой страны, самооценка которой и представление о своем месте на мировой арене достаточно высоки. Интерес обусловлен не только содержанием доклада, а оно чрезвычайно глубоко и многосторонне. Чтение этого документа дает богатую пищу для размышлений о состоянии дел в сфере образования в собственной стране, предоставляя весьма поучительный опыт принятия решений, к которому, необходимо присмотреться и нам. Главная идея доклада сформулирована достаточно четко: страна, которая хотела бы адекватно отвечать серьезнейшим вызовам времени, должна опираться в первую очередь на хорошее математическое и естественнонаучное образование, иначе нет у этой страны будущего. «Поскольку наши дети идут к тому времени, когда их решения будут формировать новую Америку, встает вопрос: будут ли они обладать необходимыми математическими и естественнонаучными инструментами, чтобы встретить новые проблемы и извлечь выгоду из новых возможностей?» – спрашивают авторы доклада. И отвечают: сегодня система образования США не готова к решению этой важнейшей за дачи. «Наши дети теряют способность 115
отвечать и реагировать не только на проблемы, уже предъявляемые 21-м столетием, но и на его потенциал в целом, – говорится в докладе. – Мы упускаем возможность сохранить интерес нашей молодежи к естественнонаучным и математическим знаниям. Мы не нацеливаем их на тот уровень компетентности, который будет им необходим, чтобы продуктивно жить и трудиться» [2]. Сделав такой вывод, авторы доклада предлагают принять срочные и, что очень важно, вполне конкретные меры, дабы изменить ситуацию, «пока еще не слишком поздно». И вот что названо в качестве первоочередной задачи: внимание к школьному учителю, его квалификации, статусу, условиям труда и оплаты. Предлагается создать действенную схему улучшения качества преподавания математики и естественнонаучных дисциплин, существенно увеличить число учителей, улучшить условия их работы, сделать профессию преподавателя математики и естественных наук более престижной и интересной, выделяя ежегодно на эти цели 5 миллиардов долларов. Что свидетельствует о серьезности намерений американцев? Уже предпринятые и предпринимаемые шаги. Главный исполнительный директор корпорации Интел, призвал американских бизнесменов не ограничиваться лишь финансовой поддержкой науки и образования, а сделать упор на поддержку качественных изменений в этих областях, особенно в отношении преподавания математики в американских школах. А теперь давайте сравним. В стране, которая многого достигла, говорят о реформе образования и собираются реформировать в сторону усиления фундаментальности образования, усиления математического и естественнонаучного образования. Что обсуждается в России? Как учить менеджменту? Как учить уже в тысячах вузов юристов и управленцев? Как выдавать бесчисленные дипломы? По мнению В. А. Садовничего, Ж. И. Алферова, И. Ф. Шарыгина и других ученых, рассуждающих о роли, статусе, состоянии математического образования в России, это глубокое заблуждение [2]. Причем все это происходит на фоне непрерывно ухудшающегося состояния математического образования у нас в стране. Продолжается эксперимент по модернизированным программам (12-летка), происходит сокращение часов на предметы, дающие фундаментальные знания, идет переход на профилированную школу. А как быть с полноценным образованием в сельских школах, школах малых городов? Одновременно происходит замена устоявшихся, ставших уже классическими, учебников по математике на новые, в которых точный язык первоисточников заменен на жаргон, якобы более доступный детям. И это далеко не единственный вопрос, остающийся открытым, стоящей перед российской образовательной действительностью проблемы. БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК 1. Концепции математического образования: сб.тр.межд.науч.конф. / Под общ.ред. Р.А. Утеевой; В 3-х ч. – Ч. 2. – Тольятти : ТГУ, 2005. – 208 с. 2. Образование, которое мы можем потерять: сборник / Под общ. ред. В. А. Садовничего. – М.: МГУ, 2002. – 288 с.
116
УДК 007.51
ИННОВАЦИОННЫЕ ПОДХОДЫ К ОРГАНИЗАЦИИ ОБУЧЕНИЯ МАГИСТРОВ В ОБЛАСТИ ИНФОРМАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ Савлева С.В., Международный научно-учебный центр информационных технологий и систем НАН Украины и МОН Украины
Рассматриваются вопросы интеграции науки и образования для повышения эффективности подготовки кадров высшей квалификации и трансформации высшего образования на базе новейших научнотехнических достижений. Проанализирован опыт работы по подготовке магистров в области информационных технологий на базе Международного научно-учебного центра. Integration of science and education for raising efficiency of training of the high qualification staff and transformation of higher education on the basis of the latest scientific and technical achievements are considered. Experience in master course students training in information technologies at the International research and training center is analyzed. Украина как страна имеющая высокий уровень научно-технического потенциала твердо стала на путь развития информационного общества и построения общества знаний [1], особо актуальными становятся проблемы повышения эффективности образования и проблемы организации непрерывного обучения. Решению этой задачи должен способствовать процесс активной разработки и широкого внедрения новых инновационных информационных технологий в образовании. Вопросы эффективной интеграции образования и фундаментальной науки являются актуальными для многих стран мира, в том числе и для Украины, необходимы серьезные структурные изменения в существующих системах подготовки специалистов высшей квалификации. Подготовка будущих ученых и исследователей – одна из стратегическиъ задач Украины. Руководство Национальной академии наук Украины и Министерство образования и науки Украины неоднократно обсуждали вопросы интеграции науки и образования, вырабатывали Программы действий. Всегда в центре внимания были вопросы создания сети специализированных учебных кафедр на базе ведущих научноисследовательских институтов НАН, особенно в тех сферах, где научнотехнический прогресс развивается особо бурными темпами. В первую очередь это касается подготовки магистров. Такие кафедры в одних случаях являются филиалами или отделениями лучших учебных кафедр крупнейших вузов, в других случаях это самостоятельные кафедры, не имеющие вузовских аналогов. Опыт работы целого ряда учебных кафедр, функционирующих на базе ведущих институтов НАН, убедительно показывает эффективность и перспективность такого процесса интеграции науки и образования. Примером реальной интеграции науки и образования может служить деятельность Международного научно-учебного центр, в котором 117
разработана, апробирована и успешно внедрена новая образовательная парадигма направленная на обеспечение высококачественного образования для различных контингентов обучаемых, возможности получения новых знаний, практическую реализацию новых инновационных технологии обучения. Разработанные и используемые новые технологии обучения (в том числе и технологии е-обучения) позволяют обеспечить необходимый уровень мобильности специалиста международного класса.. Среди основных направлений деятельности Международного Центра было определено и такое направление, как подготовка магистров в области компьютерных наук. Эта работа успешно осуществляется с 1998 года совместно с Национальным техническим университетом Украины “Киевский политехнический институт”. Создан Филиал Кафедры Математических методов системного анализа, которая входит в состав учебно-научного комплекса “Институт прикладного системного анализа” НТУУ “КПИ”. Обучение проходит в течении 2-х лет по специальности 8.080404 “Интеллектуальные системы принятия решений”. Учебный процесс осуществляется по специализированным учебным программам, разработанным ведущими учеными и специалистами Международного Центра с учетом тех научных направлений, которые здесь являются основными и по которым имеются весомые новейшие научные результаты и достижения. Особенностями обучения в магистратуре является то, что в учебную программу включен целый ряд специализированных учебных курсов по новейшим достижениям в области интеллектуальных информационных технологий, которые разработаны и преподаются ведущими учеными Международного Центра. Большинство студентов-магистров вовлечены в реальную научноисследовательскую работу по тематике отделов и научных групп Центра. При этом, всегда учитываются индивидуальные интересы обучаемых и их уровень подготовки. В целом, магистерские дипломные работы в большинстве своём связанны с решением реальных научно-технических задач. Ежегодно лучшие выпускники магистратуры поступают в аспирантуру. Филиал Кафедры стал стабильным и надежным источником пополнения Международного Центра перспективной молодежью. Большое внимание специалистами Международного Центра уделяется развитию мощной дидактической поддержки процесса обучения, созданы инновационные технологии, реализуемые в телекоммуникационных средах, не требующие больших затрат на создание и сопровождение. Среди них, можно выделить следующие: комплексная инновационная технология интенсивной подготовки магистров по современным направлениям информатики и системной аналитики в рамках существующих учебных программ одновременно с активным вовлечением студентов в реальную научную работу; комплексная инновационная технология непрерывной подготовки, переподготовки и повышения квалификации кадров в области использования информационных технологий и поддержки принятия решений; комплексная технология массового обучения компьютерной и Интернетграмотности, в том числе на основе специализированных модульных учебных программ, позволяющих быстро и эффективно осуществлять учебный процесс. Основной целью инновационной учебной деятельности Международного Центра является подготовка магистров к обучению и научной деятельности на 118
протяжении всей жизни, формирование навыков индивидуальной и совместной работы, в том числе и в территориально распределенном коллективе ученых на базе компьютерных коммуникаций. Ключевой характеристикой обучения является погружение магистров не только в учебный процесс, но и в реальную научно-исследовательскую работу вместе с авторитетными и опытными учеными. Учебные программы постоянно обновляются и усовершенствуются. Постоянно усовершенствуется и развивается методическая база Филиала Кафедры, которая становится жизненной средой для всех обучаемых. Постоянно соблюдается традиция – стцденты активно участнуют в научной жизни центра, посещают выступления ведущих украинских и зарубежных ученых, которые постоянно проводятся в Центре, а также индивидуальные консультации с преподавателями, соответственно области научных интересов. Имеется возможность стажироваться на Базовом компьютерном телекоммуникационном узле Центра. Студенты-магистры активно участвуют в разработке электронных средств обучения. Учись - производя (learning by doing) - одна из главных педагогических стратегий кафедры. Ученые и специалисты, которые традиционно участвуют в учебной работе на Филиале Кафедры, совершенствуют подходы к организации образовательного процесса и методической работы. Постоянно проводятся исследования и анализ лучшей мировой практики подготовки магистров по данной специальности, изучается опыт работы лучших мировых центров по аккредитации новых специальностей и новых учебных программ. Вся учебная деятельность направлена на подготовку специалистов, готовых успешно трудиться в международных коллективах ученых над совместным решением научных и практических задач. 1. Гриценко В.И. Информационно-коммуникационные технологии в образовании для всех - в ракурсе проблем общества знаний. – К.:"Академперіодика", 2007. – 28 с.
РОЗВИТОК АРАБСЬКОГО СУПУТНИКОВОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ПОЛІТИЧНУ СИТУАЦІЮ В АРАБСЬКИХ КРАЇНАХ Сирінська Олена Аркадіївна, молодший науковий співробітник Інститут сходознавства ім.. А. Кримського Національної академії наук України
З 90-х років минулого століття невпинно зростає кількість арабських супутникових каналів. Популярність супутникового телебачення серед жителів арабських країн, зокрема поява нових, так званих «вільних» жанрів з широким застосуванням діалогічного спонтанного мовлення носіїв мови, активно впливає розвиток мовної ситуації. Їх вплив на всі сфери діяльності суспільства вже дозволив науковцям назвати ці процеси «інформаційною революцією» на Близькому Сході. Серед основних тенденцій, якими вирізняється розвиток ЗМІ на Близькому Сході та подальші зміни у їх позиціях слід звернути особливу увагу 119
на претензії Єгипту на лідерство у арабському медіапросторі, зосередження супутникових ЗМІ у руках приватних саудівських власників, спалах фрагментарної медіаактивності у Лівані, поява інформаційних супутникових каналів, створення спільних медіапроектів між арабськими та неарабськами телевізійними каналами, а також значні фінансові вливання у супутниковий медіаринок Іраку зі сторони іноземних та внутрішніх інвесторів та розвиток супутникового медіаринку в Марокко. Водночас влив арабського супутникового телебачення на політичну ситуацію в арабських країнах є не таким відчутним. Набагато вагоміше він проявляється, зокрема завдяки появі нових жанрів, на руйнування культурних обмежень, характерних для традиційного арабського суспільства та зміни у мовній ситуації в арабських країнах. Для мовної ситуації, що склалася в арабських країнах Ч. Фергюсон розробив концепцію диглосії. В концепції Ч. Фергюсона «диглосія - це відносно стабільна мовна ситуація, в якій поряд з первісними (primary) діалектами мови (що можуть включати нормовані чи ненормовані регіональні варіанти мови), існує вищий похідний (superposed), такий, що істотно від них відрізняється, часто більш складний граматично різновид, що є або знаряддям значної і поважної частини писемної літератури, або засобом спілкування в іншій мовленнєвій ситуації. Цьому варіанту мови навчають переважно засобами офіційної освіти і використовують його у випадках писемної та формальної комунікації, водночас він не застосовується будьякою частиною спільноти для звичайної розмови» [1]. Для характеристики МС в арабських країнах Е. Фрімен запропонував свою модель розподілу різних форм арабської мови у ситуаціях спілкування. Зокрема, на його думку Н-різновиди арабської мови використані у Корані, середньовічних текстах, доісламській поезії та фольклорній літературі. Зараз сфера їх використання обмежена публічними оголошеннями, п’ятничними молитвами, публічними церемоніями, теологією; договорами; контрактами та підручниками; літературою та лекційними заняттями в університетах; газетами та журналами; текстами новин, що їх зачитують ведучі на телебаченні; коміксами. В той час як у більшості інших ситуацій використовуються Lрізновиди, тобто різновиди національних діалектів. Зокрема сфера їх вживання поширена на приватне та публічне мовлення. Приклади вживання діалектів у публічному мовленні яскраво демонструє телебачення. На думку дослідника, вони вживаються у телевізійних текстах програм, текстах фільмів, так званих ток-шоу, інтерв’ю та спортивних повідомленнях. Крім територіального розподілу, він їх також поділяє на певні соціолекти, де виділяє міські, сільські, бедуїнські, конфесійні, професійні та діалекти окремих громад [2]. Використання прямого ефіру, унеможливлює редагування мови текстів телебачення, що сприяє проникненню у телевізійне мовлення різноманітних форм живого розмовного мовлення. Водночас використання типових конструкцій певною мірою стандартизує цей різновид мовлення. Зокрема, аналіз сучасної публічної комунікації у різних країнах світу говорить про усереднення мовленнєвого стандарту та універсальність цієї тенденції [3]. У випадку арабської мовної ситуації бурхливий розвиток електронних ЗМІ, без сумніву матиме вплив на розвиток мовної ситуації у бік її демократизації, можливо, шляхом створення нового койне та призведе в майбутньому до певних змін у мовній політиці арабських держав. 120
Велика кількість арабських супутникових телевізійних каналів спростила усну публічну комунікацію між різними арабськами країнами, жителі яких є носіями різних діалектів, та активно сприяє процесу відкриття шляхів доступу до інформації для громадян арабських країн та загалом сприяє процесам демократизації. Поява арабського супутникового інформаційного каналу «АльДжазіра» дала поштовх для інших арабських країн, змінила ситуацію на медіаринку і призвела до несподіваних змін у суспільному житті. 1. Ferguson, Ch. Diglossia. – Word. – № 15. – 1959 a. – р. 325-337. – p. 336 2. Freeman, A. Andrew Freeman’s Perspective on Arabic Diglossia. URL document [http://www-personal.umich.edu/~andyf/digl_96.htm], Dec. 9, 1996 3. Немищенко Г.П. Динамика речевого стандарта современной публичной вербальной публичной вербальной коммуникации: Проблемы. Тенденции развития. – Вопросы языкознания. - № 1. – 2001. – С. 98-132
УДК 246048
ФЕНОМЕН ВИРТУАЛЬНОГО ДОВЕРИЯ КАК СЛЕДСТВИЕ ГЛОБАЛИЗАЦИОННЫХ ПРОЦЕССОВ. FENOMEN OF VIRTUAL TRUST AS CONSEQUENCE OF GLOBALIZATION’S PROCESSES. Сычёва А. А., Донецкий национальный университет, студентка 4 курса, спец. «Политология»
У статті автор розглянув феномен віртуальної довіри і його вплив на політичну культуру у зв’язку з поширенням процесів глобалізації та урбанізації. Проведена паралель між особливостями спілкування у середовищі віртуального та реального суспільств, а також виявлені позитивні та негативні тенденції подальшого використання індивідами Мережі задля реалізації себе як особистості. In the article author considered fenomen of virtual trust and it effect on political culture through the amplification of globalization’s and urbanization’s processes. It was conducted parallel between the peculiarities of communication in environment of virtual and real societies and also there are indicated positive and negative tendencies of further use the Network by individuals for realisation themselves as personalities. Сегодня мы становимся свидетелями метаморфозы общества, в ходе которой люди освобождаются от многих социальных форм индустриального мира. Новый образ реальности, характерный для постмодерна, обусловлен научно-техническим прогрессом и изменениями культурной сферы, а его воплощением является глобальная сеть Интернет. Это уникальное киберпространство, дающее его пользователям возможность виртуальной самореализации личности и обладающее определёнными свойствами «живого общения». Оно постепенно оформляется в специфическую 121
субкультуру с собственной историей, жаргоном, этикетом и особой сферой интересов, проявлением которой является распространение феномена виртуальных сетей, альтернативных реальным [3, с.168]. Данный феномен довольно быстро привлёк внимание социологов (М. Кастельс, Г. Рейнгол, А. Беншоп, Р. Хамман) на Западе. Украинские учёные пока находятся только на стадии начальной разработки соответствующей проблематики. По мнению исследователей, компьютерной сети как сложившейся в процессе совместной деятельности относительно устойчивой системе связей и отношений между пользователями сетевого информационного пространства свойственны некоторые особенности доверительного общения; в частности, соблюдение негласного сетевого этикета и повышенная эмоциональная насыщенность[1,c.43]. Цель нашей работы – определить состояние доверия в виртуале и его влияние на действительность. Основой формирования сетевых сообществ служат процессы урбанизации и глобализации, которые актуализируют определённые внутренние психологические мотивы и социальные потребности современного человека, прежде всего, в общении. На основании последнего и организуются виртуальные группы[3,с.170], ставшие возможными благодаря процессу трансформации опыта сознания (т.е. замены «покаяния Богу» исповедью интернетовского формата). И хотя чувства, переживаемые в Сети, отнюдь не являются суррогатом, общение в виртуальном социуме часто выполняет функцию компенсации. Каковы же стимулы доверия в Интернете? Это: Анонимность. Человек предстаёт бликами на экране монитора. От него остаются лишь мысли, эмоции, переданные в печатном виде. Отсутствие ответственности. Возможность в любой момент прервать связь позволяет вести себя более откровенно и располагает к доверию a priori. Обезличенность. Создаются условия для трансформации личности как индивидуального, социокультурного и исторического феномена. Сознание человека Сети временно выключается из суеты реальной жизни, содействуя его превращению в виртуального индивида [2, c.102], который конструирует лишь нравящиеся ему образы. К позитиву использования Интернета следует отнести 1) демократичность, широту и чувственную окрашенность общения; 2) углублённость жизненного опыта; 3) вовлечение в социум на равных с другими людей с ограниченными физическими возможностями. Он увеличивает возможность выбора, повышает самооценку, политическую активность, сближает людей всего мира. К негативу относится то, что наладить близкие отношения в Сети легче, чем в реальности. Здесь дружба и любовь требуют от индивида несравненно меньших моральных и материальных затрат. И многие идут по пути наименьшего сопротивления, практически ограничиваясь виртуалом. Несомненно, он может быть использован как начальная стадия установления контакта с субъектом, но в последующем важно перенести сложившиеся отношения на материально-видимую почву до окончательного формирования образа личности, скрывающейся под «ником». В целом, Интернет-среда не является простым механическим отображением социальных конструктов реальной жизни. Фактически виртуальное общение сродни разговору с самим собой, который применяют для того, чтобы не потерять способность рассуждать, но оценки других не 122
воспринимаются как обязательные к рассмотрению ввиду взаимной отдалённости. Это возможность высказаться о наболевшем, не опасаясь показаться смешным или непонятным в глазах остальных, первый шаг научиться общаться, правда, с помощью виртуальной маски. Очевидно, что доверие в его классическом понимании мало присуще чатовому общению. Его новое состояние пока трудно чётко обозначить, хотя уже сейчас с уверенностью можно прогнозировать его дальнейшее распространение из-за увеличения числа фанатов виртуального мира. Список используемой литературы 1.Бахтин М. Карнавальная составляющая коммуникативного феномена чатов//Вопросы психологии. – 2001. - №7. – с.41-52. 2. Скрипкина Т. П. Психология доверия. – М.:Academia, 2000. – 261 с. 3. Коноплицкий С. Сетевые сообщества как объект социологического анализа//Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. -№3. – с.167-177
УДК 37.014
ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ОСВІТИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ ЗА УМОВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ INNOVATIVE DEVELOPMENT OF EDUCATION IN MODERN UKRAINE UNDER GLOBALIZATION FERMS Хомерікі О.А. слухач Національної академії державного управління при Президентові України, канд.пед. наук
Анотація. На даному етапі гостро постають проблеми інноваційного розвитку вищої освіти. За твердженням нової Національної доктрини розвитку освіти в Україні у ХХІ ст. Міністерство освіти і науки України задекларувало інноваційні підходи і методи, з реалізацією яких має бути здійснено модернізація освіти. Глобалізація обумовлює нові вимоги до людини, до виробництва та до освіти. Вони повинні готувати інформаційно-мислячу людину, здатну жити в глобальному просторі. Annotation. At the present stage the problems of innovative development of higher education have become rather actual. Under the statement of the new National doctrine of education development in Ukraine in XXI the century, the Ministry of Education and Sciences of Ukraine has declared the innovational approaches and methods, the realization of which leads to the modernization of education. Globalization causes new requirements to the person, to production and to education. They should train an innovative-thinking person, who is capable to live in global environment. Відомий афоризм англійського філософа, родоначальника англійського матеріалізму і дослідних наук нового часу, автора «Нового Органону» (1620) 123
Френсіса Бекона - «знання - це сила» - залишається актуальним впродовж чотирьох століть. [5]. Ще більш актуально, ніж будь-коли, звучить він сьогодні, в епоху інформаційної революції, високих технологій і глобалізації. Без знань людство не має майбутнього. Із втратою знань воно втрачає динаміку розвитку, нерідко збочує, немаючи змоги спрогнозувати перспективи, підпорядкувати їх реалізації свою практично-перетворювальну діяльність. У результаті глобалізації наприкінці XX – на початку XXI ст. світ став іншим. Зрозуміло, що якісно іншою має бути й підготовка особистості до життя. Очевидно, мають змінитися роль освіти і виховання. Особливі вимоги глобалізація пред'являє до системи освіти - основного механізму і засобу цілеспрямованого виховання людини, її підготовки до життя та праці. Реакція на них має стати лейтмотивом реформування галузі. Незважаючи на певні зрушення останнього десятиріччя, ситуація в сфері освіти України залишається складною. На жаль, у XXI ст. ми увійшли, з тими ж проблемами, які заважали нам досягти рівня розвинутих країн у минулому і які нині просто не мають права на існування, якщо ми хочемо вважати себе цивілізованим народом. Особливо гостро сьогодні постають проблеми інноваційного розвитку вищої освіти. Про готовність системи вищої освіти України до відповіді на виклики глобалізації говорити можна лише умовно. За твердженням нової Національної доктрини розвитку освіти в Україні у XXI ст. Міністерство освіти і науки задекларувало інноваційні підходи і методи, з реалізацією яких має бути здійснена модернізація освіти. Найвища вимога процесу глобалізації до людини - це надбання високого професіоналізму. Його зрощують університети. Тут – наукові школи, високого рівня професура, авторитет наукової традиції. Однак, університети повинні навчитися працювати по-новому, а не лише надіятись на державний бюджет. Можна назвати десятки університетів і ректорів, які не лише не розгубились але й знайшли-утвердили себе в новій системі економічних і політичних координат. Як відомо, глобалізація обумовлює нові вимоги до людини, до виробництва і до освіти. Мова йде про високі технології. В їх основі закладено інтелект людини-фахівця, яка має фундаментальну загальну і професійну освіту. [4]. Аналітики прогнозують розмежування держав на три великі групи. Першу з них складуть народи, інтелектуальна еліта яких здатна створювати і впроваджувати високі технології; другу - держави, які будуть мати можливість користуватись цими надбаннями; третю - народи і культури переважно споживацького, дотаційного розвитку. Питання про те, в якій з них опиниться Україна, є риторичним. Це залежить, насамперед, від нашого інтелектуального ресурсу, який має бути фундаментальним. Відповідаючи на виклики глобалізації, ми маємо сформувати професіонала, який би одночасно був патріотом своєї Батьківщини, висококультурною людиною, освоїв весь спектр гуманітарної культури. Які інновації у відповідності до вимог цієї тенденції мають бути реалізованими? Насамперед принципова зміна змісту освіти, його переорієнтація на людські цінності. Глобалізація - річ жорстока і невідворотна. її зупинити неможливо. Найважливішим засобом для цього є освіта. Вона має стати людиноцентристською, особистісно орієнтованою. 124
Сьогоднішня вища освіта повинна виховувати „інноваційну особистість”, яка була б успішною і конкурентоспроможною в житті. В зв’язку з тим, що людство все більше входить в етап інноваційного типу прогресу, сучасна освіта і суспільство в цілому, безумовно повинні готувати інноваційну особистість, людину з інноваційним типом мислення, інноваційним типом культури і здатністю к інноваційному типу діяльності. Це необхідно тому, що сьогодні, як ніколи раніше, зміна знань, ідей, технологій відбувається скоріше ніж покоління людей. Людина повинна навчатися все життя, щоб бути здатною до інноваційної діяльності. [3]. Знати і бути переконаним у правоті своїх знань - такою має бути кінцевий результат освіти в сучасному глобалізаційному суспільстві. [7]. 1. Глобализация и образование. //Вісник Нац. академії держ. управління при Президентові України. - 2006. - № 1. 2. Зернов В.А. Будущее за теми, кто мыслит и действует инновационно. //Высшее образование сегодня. – 2007. – №9. 3. Кремень В. Будущее – за активномыслящими личностями, которые сумеют вмонтироваться в системы искусственного интеллекта. //Зеркало недели. – 2007. – 23 июля. – С.4. 4. Майер Г.В. Наш ответ на инновационный вызов современности. // Высшее образование сегодня. – 2007. – №9. 5. Науково-освітній потенціал нації: погляд у XXI століття /Авт. кол.: В.Литвин (кер.), В.Андрущенко, С. Довгий та ін. — Кн. № 2: Освіта і наука. — К.: Навч. книга, 2003. 6. Садовничий В. Знание и мудрость в глобализирующемся мире. //Вопросы философии. - 2006. - № 2.
УДК 316.624:316.774(043.2)
ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДІ THE INFLUENCE OF MASS COMMUNICATION MEDIA UPON DEVIANT BEHAVIOUR FORMING OF YOUTH Литовченко Ірина Василівна, Національний авіаційний університет аспірантка кафедри соціології
Автор аналізує зміст сучасних мас-медіа в Україні, визначаючи фактори їх негативного впливу на ціннісні орієнтації та моделі поведінки молоді. Пропонуються рекомендації відносно профілактики впливу ЗМІ на формування девіацій в молодіжному середовищі. The author analyses the contents of contemporary mass media in Ukraine, determines factors of their negative influence upon youth valuable referance points as well as behaviorial model. There are some recommendations of mass media influence preventive measures upon deviance forming in environment of youth. 125
Значного поширення останнім часом серед української молоді набувають такі форми девіантної поведінки як алкоголізм, наркоманія, злочинність, проституція, гемблінг тощо. Саме ці форми прояву девіантної поведінки молодого покоління носять суто деструктивний характер, а тому є соціально небезпечними для навколишнього середовища. Однією з причин формування такої поведінки в молодіжному середовищі є сучасні засоби масової інформації. В період інформаційного суспільства життя кожної людини безпосередньо пов’язане з каналами мас-медіа, починаючи ще з раннього дитинства, адже вони є вагомим джерелом отримання знань. Для молодого покоління, окрім інформаційної та комунікативної функцій, ЗМІ відіграють ще й виховну, світоглядну, ідеологічну та рекреативну функції, тобто, вони формують не лише свідомість, а й стиль життя, моделі поведінки індивіда. За цих умов перед дослідниками, та усім суспільством зокрема, постає питання щодо правдивості, «чистоти» та прозорості, якості інформації, яку пропонують нам сучасні ЗМІ. Перенасичення ефіру рекламою, реаліті-шоу, що не обтяжують себе цензурою, сценами насилля, вбивств, сексу та жахів все це деформує свідомість та думки молодого покоління, а інколи й стає прикладом для наслідування, що нерідко призводить до соціальної дезадаптації молоді. Інформаційний простір України потребує ретельного вивчення та контролю не лише з боку представників мас-медіа, а й соціологів, психологів, педагогів, правоохоронних органів тощо. Серед українських науковців, що приділяли увагу проблемам впливу ЗМІ на суспільну свідомість та поведінкові установки, можна назвати наступних: С.Баранчук, А.Беляков, О.Зернецька, О.Копиленко, Н.Костенко, В.Лизанчук, О.Саєнко, А.Саєнко, Л.Устименко та ін.. ЗМІ, як соціальний інститут, сприяють поширенню та засвоєнню різноманітних соціальних норм серед різних категорій населення та формуванню ціннісних орієнтації в усіх сферах суспільного життя. Так, наприклад, на думку молоді, найбільш впливовими інформаційними джерелами з питань впливу на здоров‘я наркотичних речовин (тютюн, алкоголь та наркотики) є, перш за все, телебачення (64%), газети (44%), радіо (25%) [3]. Для ефективного доведення безпосереднього впливу ЗМІ на суспільну свідомість, співробітниками Сиракузцького університету Г.Комстоком та його науковим колективом було розроблено певну психологічну модель (модель Комстока). Дана модель показує, що поведінка персонажів телепередач може здійснювати вплив на поведінку глядача. Індивід навчається поведінці, яку він бачить на екрані, і може її наслідувати. Використання нової поведінки визначається її значимістю для індивіда, а також ступенем тривоги або мотивацією індивіда (така характеристика в рамках моделі називається збудником), що досягається в результаті використання такої поведінки. Важливою змінною, що визначає інтенсивність медіа-впливу, виступає реальність зображуваної поведінки, що сприймається індивідом [1, с. 28]. Майже необмежений доступ до інформації в мережі Інтернет породжує перед суспільством ряд проблем, які можуть стати сприятливим підґрунтям для формування девіацій серед молоді. До таких проблем слід віднести: експлуатацію довіри до дітей (їх можуть спокусити на здійснення непристойних вчинків), доступ до порнографії та фільмів або роликів з елементами насильства і жахів, контент-сайти з деструктивним змістом, захоплення іграми 126
в мережі, наприклад, DOOM чи QUAKE , що підвищують агресивність серед молоді [2, с. 109]. Для попередження та профілактики впливу ЗМІ на поведінкові установки молоді необхідно проводити таку соціальну політику, забезпечувати такий рівень життя і формувати етичні і правові норми та моральні цінності, які б стали сприятливим підґрунтям для успішної соціалізації особистості та запобігали формуванню соціальних відхилень в поведінці. Що ж до мас-медіа, то на противагу демонстрації низького рівня моральності, вони можуть сприяти і формуванню здорового способу життя серед молоді. Так, наприклад, можна в статтях, на форумах, радіо і телебаченні порушувати проблеми психічного і фізичного здоров`я дітей та молоді, санітарно-гігієнічних навичок, екологічного виховання, наслідків наркоманії, алкоголізму, паління, проституції, злочинності тощо. Дедалі більшої популярності набуває соціальна реклама, яка інформує та попереджає суспільство про негативні наслідки шкідливих звичок та ВІЛ-інфікування. Значну увагу необхідно приділити обмеженню доступу до інформації різного змісту відповідно до вікових категорій споживачів. Література 1. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ. — М., 2004. — 432 с. 2. Егоров А.Ю. Нехимические зависимости. – СПб.: Речь, 2007. – 190 с. 3. http://m.health.gov.ua/health.nsf
УДК 002;002:338.2
ИНФОРМАЦИОННОЕ ОБЩЕСТВО Матыскина Наталья Владимировна, Томский государственный педагогический университет, РФ студентка III курса факультета Экономики управления
Аннотация Данная статья представляет собой взгляд на образ жизни людей в информационном обществе, базирующимся на современных информационных технологиях. Аннотация на английском Given clause represents a sight on an image of life of the people in an information society, based modern information technologies. Жизнь не стоит на месте, и быть образованным человеком в XXI веке возможно, лишь хорошо владея информационными технологиями. В настоящее время современные информационные технологии опираются на достижения в области компьютерной техники и средств связи. (Информационная технология - процесс, использующий совокупность средств и методов сбора, обработки и передачи первичной информации для получения информации нового качества о состоянии объекта, процесса или 127
явления.) [1]. Деятельность людей, на современном этапе развития общества, в большой степени зависит от их информированности, способности оперативно находить и эффективно применять информацию (с помощью компьютеров, телекоммуникаций и других средств связи), свободно ориентироваться в информационных потоках. Информация, по сути – это ресурс, определяющий уровень развития государства. В 50-70-е годы человечество вступило в новую эпоху, дорогу к которой проложило бурное развитие техники (в первую очередь, компьютеров), и научно-технический прогресс в целом. Существование и бытие человека в полностью “технизированном” и “информатизированном” мире не могло не занимать философов, что и вызвало к жизни концепцию “информационного” общества. Во многих философских работах отмечалось радикальное преображение всей жизни большей части человечества в рамках этой новой формации [2]. Развитие информационного общества, информатизация, как “системнодеятельностный процесс овладения информацией как ресурсом управления и развития с помощью средств информатики с целью создания информационного общества и на этой основе - дальнейшего продолжения прогресса цивилизации” [3], являются одними из ведущих мировых концепций. Сегодня мощь каждого государства определяется способностью органично и своевременно вписаться в глобальное информационное пространство, активно создавать и использовать информационные ресурсы и знание - главный фактор благополучия в информационном веке. Лидерами формирования информационного общества во многих странах выступают крупнейшие города, зачастую обладающие наиболее развитой информационной инфраструктурой и богатыми информационными ресурсами, владеющие самыми современными информационными и коммуникационными технологиями, а также такими инструментами как бизнес-инкубаторы, технопарки, технико-внедренческие зоны. Рассматривая в целом понятие “информационный образ жизни” необходимо выделять как минимум: 1. образ жизни людей в информационном обществе, где все стороны жизни в значительной степени пронизываются информационными отношениями, базирующимися на современных информационных технологиях; 2. информационный аспект образа жизни (под образом жизни понимается система видов жизнедеятельности общества в целом, социальных групп, личности, определяемых социально-экономическими условиями). В информационном обществе важнейшую роль приобретает общественный усилитель слабо выраженных духовных стимулов деятельности человека. Так, стимулирующими деятельность человека усилителями могут быть: - гарантии повышения общественного статуса; - возможность получения элитного образования; - общественная известность и значимость; - специальная организация социально - экономического пространства. Концепции “информационного общества” и “информационного образа жизни” основной задачей ставят максимальное ускорение и упрощение передачи информации между людьми, повышение ее “усвояемости”, ускорение процессов обработки информационных потоков. 128
Литература: 1. Блюменау Д.И. Информация и информационный сервис. - М.:Наука,1989. 2. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. - М.: Политическая литература,1990. 3. Урсул А.Д. Информатизация: необходимость концепции и принципы ее разработки // КП, 1990, №2, с.71.
УДК 159.9:021.7
РОЛЬ СОЦІОНІКИ У РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА ROLE OF SOCIONIKS IN DEVELOPMENT OF INFORMATION CULTURE OF A SOCIETY Подмаркова Ірина Павлівна, к.е.н. Донецький юридичний інститут ЛДУВС, доцент
В статті обґрунтовано необхідність розвитку інформаційної культури українського суспільства та показано можливу роль соціоніки як науці про інформаційний метаболізм людини у підвищенні ефективності інформаційного обміну в соціумі. In clause necessity of development of information culture of the Ukrainian society is proved and the possible role of socioniks as sciences about an information metabolism of the person in increase of efficiency of an information exchange in society is shown. Як визначено у загальних положеннях Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, «Одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя» [1]. Універсальна потреба сьогодення – інформація та знання, доступ та володіння якими відбиваються у свідомості, формують її. В умовах, коли інформація та знання становляться безпосередньою виробничою силою, виникає монопольний ресурс, що характеризується абсолютно новими якостями, з якими ніколи раніше не зіштовхувалася суспільна свідомість та виробництво. Одним з напрямків, що сприяють розвитку інформаційного суспільства, представляється використання досягнень відносно молодій, але перспективної науки соціоніки, що з'явилася піввіку назад на стику психології й інформатики. Соціоніка вивчає інформаційну взаємодію людини з навколишнім світом. По визначенню фундаторки соціоніки – литовської дослідниці А. Аугустинавічюте, соціоніка – це наука про соціон, соціонну 129
природу людини й соціонну структуру суспільства [2, c. 33]. В.В. Гуленко визначає соціоніку як «новий підхід до дослідження законів комунікації інформаційних систем» [3, c. 31]. Соціоніка вивчає взаємодія психіки людини з навколишнім світом, досліджує, як людина сприймає, переробляє й передає інформацію. Соціоніка - науковий напрямок, що вивчає складові комунікації, типи енерго-інформаційного обміну, складні групи типів та інтертипні відносини. У вузькому змісті – це соціально-психологічна типологія людей і міжособистісних відносин. Дослідження людиною власної психіки (зокрема, вивчення типу інформаційного метаболізму) відкриває перед ним необмежені можливості щодо поліпшення якості життя. Почавши вивчати соціоніку, людина (усвідомлено або неусвідомлено) вибудовує певну послідовність етапів дії. Спочатку - одержання знань про себе, на основі яких формується образ свого власного Я. Далі формується відношення до себе, прийняття свого соціонічного типу, відбувається оцінка своїх можливостей, співвіднесення отриманої оцінки з уявленнями інших про людину й наявними ідеалами. Потім іде спроба виразити себе, реалізувати свої сильні сторони. Застосовуючи соціонічні знання, людина одержує можливості до розвитку й самореалізації в різних областях життя саме йому властивим способом. У результаті, як правило, підвищується його самооцінка, якість його життя й задоволеність життям у цілому. Кожному типу інформаційного метаболізму властиві як свої сильні, так і слабкі функції. Для успішної соціалізації людини, реалізації нею свого потенціалу важливо, щоб людина розвивала свої сильні функції, у той же час не перевантажуючи надмірно слабкі. Упор же на розвиток насамперед слабких функцій людини веде до підвищених витрат енергії й порівняно низької ефективності її роботи за даними функціями, у порівнянні з тією людиною, в якій ці функції будуть сильними. Новітні методики профорієнтації й управління персоналом за допомогою соціоніки дають змогу значно підвисити ефективність виробництва. Соціоніка дає можливість підбирати на кожне робоче місце людину, яка, завдяки особливостям психіки, відповідає своєму місцю в організації, а також завданням, що ставляться перед нею або конкретним структурним підрозділом. Знання людьми соціоніки та її грамотне застосування дозволить гармонізувати людські відносини у всіх сферах громадського життя, у родині, у науковій і творчій діяльності, багаторазово підвищить ефективність інформаційного обміну між людьми на всіх рівнях соціуму. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України вiд 9 січня 2007 року № 537-V // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2007. - № 12. - Ст.102. 2. Аугустинавичюте А. Соционика: Введение. / сост. А. Филиппов. – М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ»; СПб: Terra Fantastica, 1998. – 448. С. 3. Гуленко В.В. Менеджмент слаженной команды: Соционика для руководителей. – М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Транзиткнига», 2005. – 282 с.
130
ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ КАК ФОРМА ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ Пушкарева Е.А., кандидат философских наук, доцент Сотрудник Учебно-методического центра философии образования НГПУ
Латуха О.А., ст.преподаватель Кафедра управления здравоохранением Новосибирский государственный медицинский университет (НГМУ), РФ
В условиях становления экономики основанной на знаниях, необходимо обеспечить укрепление и развитие российской высшей школы и как ведущего звена системы профессионального образования, определяющего ее качественный уровень, и как важнейшей сферы подготовки специалистов, выполнения научных исследований и разработок, определяющих кадровый и технологический уровень народного хозяйства. На основе практического решения этой задачи должно быть обеспечено освоение и опережающее развитие новых направлений подготовки кадров и выполнения научных исследований, отвечающих перспективным тенденциям научнотехнологического прогресса, роста производительных сил страны. Главное внимание необходимо уделить укреплению ведущих вузов, созданию на их основе федеральных научно-образовательных центров, реализующих общенациональные задачи. В литературе отмечается перспективность развития такой организационной формы, органично соединяющей фундаментальную науку и высшее образование, как исследовательские университеты, необходимость в этой связи изучения и освоения опыта отечественных вузов (Московский физико-технический институт, Новосибирский государственный университет), обладающих признаками исследовательского университета [с. 22–25]2. По мнению многих, вершиной современной инновационной образовательной системы являются именно исследовательские университеты, в которых высококачественное образование обеспечивается путем взаимодействия и взаимопроникновения образовательной деятельности и науки. Функции классического университета – производство, накопление, сохранение и распространение знаний [с. 32]3. Суть классического (исследовательского) университета – интеграция учебного процесса и фундаментальных исследований – системно впервые была сформирована В.Гумбольдтом в конце XIX века. Подчеркнем, что производство знаний (то есть научная деятельность) является одной из важнейших функций университета и обеспечивает в интеграции с учебным процессом не только подготовку будущих ученых, но и вообще творческих специалистов,
В.В.Козлов (Вице-президент российской академии наук) Модели взаимодействия академической науки и высшей школы на новом этапе развития. // Исследовательские университеты. Интеграция науки и образования: Материалы российско-американской научной конференции «Исследовательские университеты», Москва, 4-6 апреля 2004. – Тверской ИнноЦентр, 2005. – С.22-25 3 Стриханов М.Н. (и.о. заместителя Министра образования РФ) Об исследовательских инновационных университетах в России. // Исследовательские университеты. Интеграция науки и образования: Материалы российско-американской научной конференции «Исследовательские университеты», Москва, 4-6 апреля 2004. – Тверской ИнноЦентр, 2005. – С.32. 2
131
способных ко всем сложным явлениям и процессам действительности относиться с позиций исследователя [с. 107–119]4. Сама суперпозиция слов «исследовательский университет» подчеркивает определенный процесс интеграции, а создание объединенного Министерства образования и науки РФ отражает концепцию, направленную на сближение сложившихся инфраструктур науки и образования. Так как юридически статуса «исследовательский университет» в России не существует, дискуссия о таких университетах может носить чисто схоластический характер. По-видимому, конкретное наименование «исследовательский университет» заимствовано из классификации вузов по Карнеги, использующейся в США. «Исследовательский университет» в соответствии с классификацией Карнеги – учебное заведение с широким набором академических программ и исследований, присуждающее более 50 докторских степеней в год и имеющее объем финансирования научных исследований не ниже определенного уровня. При этом (и это принципиально не совпадает с традиционным российским подходом) отнесение университета в эту элитную категорию происходит по факту выполненной работы в университете и не дает каких-то финансовых льгот и привилегий. В Российской действительности введение понятия «исследовательский университет» как раз сопряжено с получением особого статуса, а значит и особых критериев финансирования Направления деятельности исследовательского университета в области науки: фундаментальные НИР, прикладные НИР, новые технологии; в образовании: специалисты, бакалавры, магистры, дополнительное образование, аспирантура, докторантура; в социальной сфере: образовательные услуги, новые знания, высокотехнологичные товары, информационные услуги. По мнению министра образования и науки РФ А. Фурсенко, исследовательские университеты – это структура, позволяющая создать именно ту экономику знаний, о необходимости которой говорят с каждой трибуны. Иначе Россия не сможет стать достойным игроком в мировой политике ни сегодня, ни в исторической перспективе. Министр не стал утруждать себя перечислением всех бед российской науки и образования – их собравшиеся знали назубок и без напоминаний. А. Фурсенко коснулся лишь "проблемы мостиков" – перехода от дошкольного образования к школьному, от школьного к вузовскому и далее – от вуза к науке. Поскольку ни один бренд в мире не звучит, как подметил А. Фурсенко, так громко и привлекательно, как бренд американского университета, то российскому образованию будет весьма полезно почерпнуть этот опыт. Конечно, американский опыт не должен копироваться слепо, у российского образования есть свои неплохие традиции. Хотя и непонятно, как ими распорядиться, поскольку до сих пор неясно, какого человека мы хотим воспитать через 10–15 лет, – проблема и для образования, и для науки, и для экономики. Вундеркиндов никто воспитывать не собирается, а социальный заказ из-за того, что неизвестно, куда будет развиваться страна, так и не сформирован, опечалился министр. Вице-президент РАН академик В. Козлов рассуждал о том, каковы критерии отнесения университета к категории исследовательского. В стране Майер Г.В., Дунаевский Г.Е. Исследовательский университет: миссия, модель, критерии. // Исследовательские университеты. Интеграция науки и образования: Материалы российскоамериканской научной конференции «Исследовательские университеты», Москва, 4-6 апреля 2004. – Тверской ИнноЦентр, 2005. – С.107-119 4
132
25–30 университетов, с которыми РАН имеет давние связи и которые можно было бы назвать исследовательскими: МГУ, физтех, Санкт-Петербургский университет, Новосибирский и Нижегородский университеты, МГТУ имени Баумана... В. Козлов сказал об идее создания академической Ассоциации исследовательских университетов. Ректор МГУ академик В. Садовничий впервые услышал термин "исследовательский университет" 8 лет назад в Китае, когда посещал Пекинский университет. Сегодня наука в российских университетах – в зоне особого риска (заказы в экономике потеряны, новые не поступили, инновационная зона очень далека). Нужно развивать законодательную базу, связанную с исследовательскими университетами, решить вопросы интеллектуальной собственности, интегрировать финансовые потоки. Академик Садовничий выдвинул идею создания негосударственной структуры – Корпорации исследовательских университетов США и России. По мысли ректора МГУ, если ввести рейтинг 100 лучших исследовательских университетов в мире, 10–20 таких вузов окажутся российскими. Ректор МГТУ имени Баумана И. Федоров заметил, что лучшие технологические университеты в мире являются исследовательскими. Ректор МГТУ говорил о критериях исследовательского технического университета: постоянное развитие научных и научно-педагогических школ; высокий авторитет на федеральном и мировом уровнях; выпуск специалистов первой исследовательской ступени по основным инженерным направлениям и по основным направлениям гуманитарного, социально-экономического и естественнонаучного цикла. Это и обязательное наличие научноисследовательских подразделений, способных вести комплексные исследования. Возможность исследований на стыке наук - одно из основных преимуществ исследовательских университетов, которое можно реализовать на базе НИИ в структуре университетов. Пресс-конференция с участием нобелевского лауреата академика Ж. Алферова состоялась 11 января, в здании Российской академии наук. Тема выступления: «Интеграция науки и образования». Прежде всего, Ж. Алферов отметил, что на недавно состоявшемся Совете по науке и высоким технологиям при Президенте РФ основное внимание было уделено кадровой проблеме в науке. По-прежнему, наблюдается «утечка мозгов», причем внутренняя миграция ученых, когда из государственных научных учреждений они уходят в коммерческие структуры, по своим масштабам значительно превосходит эмиграцию. Для решения этой проблемы необходима, в частности, более тесная интеграция науки и образования. Об этом Ж. Алферов говорил еще в 1988 году на II Съезде народных депутатов СССР. Удачным и не имеющим аналогов в России примером такой интеграции является научно-образовательный центр, созданный Ж. И. Алферовым на базе Физико-технического Института им. А.Ф. Иоффе в Санкт-Петербурге. Необычность центра заключается в том, что он объединяет физикоматематический лицей, кафедры ведущих технических университетов города, академический университет и аспирантуру. «Для школьника – академик не является таким авторитетом, как старшеклассник», – говорит Ж. Алферов. Обучение под одной крышей сильно влияет на мировоззрение младшего поколения и на выбор дальнейшей профессии. Для того чтобы выбор пал на науку, такая цепочка – школа-вуз-аспирантура – очень может 133
помочь, ведь позволяет ускорить подключение учащихся к научному поиску и с ранних лет дает им возможность личных контактов с ведущими учеными.
ЗБАГАЧЕННЯ КОМП’ЮТЕРНОГО ДИСКУРСУ ЗАВДЯКИ ПОШИРЕННЮ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У СУСПІЛЬСТВІ ENRICHMENT OF COMPUTER DISCOURSE OWING TO AN INCREASING ROLE OF TECHNOLOGIES IN OUR SOCIETY Байдак Людмила Михайлівна, Сумський гуманітарний інститут ВНЗ ВМУРоЛ “Україна” Викладач
Анотація В даній доповіді розглядається функціонування термінів у сучасному комп’ютерному дискурсі, який, представляючи собою багатожанровий функціональний різновид монологічного і діалогічного мовлення, характеризується цілим рядом специфічних комунікативних засобів. У комп’ютерному дискурсі домінують англомовні лексичні основи (варваризми та семантичні кальки) та існує тенденція до уніфікації норм і правил комунікації. Основна тенденція у формуванні комп’ютерних термінів – максимальне скорочення способів передачі інформації. Summary The article deals with the study of terms in present –day computer discourse. With the emergence of modern information and communication technology, in particular the Internet and mobile telephony, there are so many abbreviations, which are already used in various languages before they are entered into dictionaries. Special attention is given to the analysis of English computer terms and their penetrating and functioning in the Ukrainian language. The boundary between formal and slang jargon, as in general English, is quite fluid, with terms sliding in and out recognition. This is especially true in the rapidly developing world of computers and networking. Зважаючи на науково-технічний прогрес, спеціаліст-перекладач сьогодні повинен бути обізнаним в багатьох сферах науково-технічного процесу, бачити перспективу розвитку суспільства, вміти керувати колективом, працювати з людьми. Цих якостей він повинен набувати ще в студентські роки. Тому в навчальному процесі слід застосовувати різні форми, методи і засоби навчання, які інтенсифікують процес навчання, підвищують його ефективність. Активні методи сприяють вдосконаленню знань та імітації професійної діяльності. Вони розвивають творчі зусилля, самостійність у розв’язуванні проблем, проблемних і виробничих ситуацій, виробляють позитивні аспекти динамічного стереотипу майбутнього спеціаліста (організаційні, професійні вміння і навички, вміння керувати, спілкуватись) [6,59], а також допомагають у розв’язуванні дидактичних цілей і завдань. 134
Викладання іноземних мов набуває нових особливостей, адаптується до сучасних умов і варіюється в різних вищих навчвльних закладах. Система підготовки фахівців з іноземних мов оновлюється та вдосконалюється, зважаючи на вимогу виховання багатомовної полікультурної особистості, що висувається часом. Мова як засіб спілкування має яскраво виражений соціальний характер, де суспільні функції активно впливають на її структуру і багато в чому визначають її розвиток. У цьому плані комунікативний статус і сутність мови комп’ютерників складає теоретичний і практичний інтерес. Лексичні одиниці української мови, так само як і англійської, розвивають нові значення задля позначення нових понять і об’єктів. Прикладами функціонування лексичних одиниць у новому лексико-синтаксичному варіанті є такі терміни, як мультиплікація „оживлення”, меню „список команд”, програма „комп’ютерна”. Більшість з цих новоутворень пройшла синхронний шлях разом з англійськими термінами у процесі розвинення нового значення, тому точніше було б вважати, що було запозичене нове значення, а не лексична одиниця. Розвиток мови – об’єктивний процес, у якому основну роль відіграє молоде покоління як найбільш гнучкий шар населення. При цьому основним джерелом поповнення словникового запасу мови слугує неформальне мовлення. Однією із причин виникнення такої „мови” вважається її виключна місткість, коли трьома-чотирма специфічними словами можна передати чималий абзац літературно опрацьованого технічного тексту. Перспективи вивчення комп’ютерного дискурсу передбачаються в освітленні специфіки різних жанрів даного типу спілкування, у вивченні функціонування двох найважливіших типів дискурсу – масово-інформаційного і повсякденного – у всіх інших сферах спілкування, у встановленні експресивних характеристик комп’ютерного дискурсу, що випливають із його віртуальності і використання мультимедійних засобів, в освітленні міжкультурних особливостей використання англійської мови як засобу міжнародного спілкування у віртуальному просторі. Хоча англійська не є легкою мовою для вивчення, лінгвісти вважають, що вона дуже гнучка, і її легко пристосувати до різного середовища, використовуючи вокабуляр з інших мов. У Кембриджській енциклопедії англійської мови Девіда Кристала сучасна англійська поєднує слова із 150 інших мов [5,97]. Проблема в тому, що чим больше неносіїв мови розмовляють англійською, тим більше вона змінюється, щоб відповідати регіональним потребам. Вважається, що через кілька років 1,5 мільярду людей- чверть усього світового населення розмовлятиме англійською. І для переважної більшості з них це буде друга, або третя мова (тільки для 400 мільйонів англійська є рідною). Три чверті світової кореспонденції і 80% електронної пошти в Інтернеті зараз ведеться англійською[4,193]. У сучасному світі дуже важливо не тільки володіти найпоширенішою мовою, а й знати інші іноземні мови. Як це не парадоксально, ця потреба менше відчувається людьми, рідна мова яких належить до так званих головних, тоді як у невеличких країнах, де національною мовою не розмовляють за межами країни, завжди була потреба у володінні іноземними мовами, щоб мати доступ у великий світ. 135
1. 2.
3. 4. 5. 6.
7. 8.
Список використаної літератури Брандес М. П., Провоторов В. І. Перекладацький аналіз тексту. - М. : НВІТезаурус, 2001. - 244с. Граматичні труднощі, Карабан В.І. Переклад англійської наукової і технічної літератури: лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми. — Вінниця: Нова книга, 2002. — 564с. Пілецький В.І. Про деякі запозичення в сучасній українській термінології (http://www.nbuv.gov.ua/Articles/Kultnar/knp53/knp53_34-38.pdf) Ayto J. Twentieth Century Words. – Oxford: Oxford University Press, 1999. – 626 p. Crustal D. Language and the Internet. – Cambridge: Cambridge University Press, 2001. – 272 p. Gibbs G., Habeshaw S., Habeshaw T. 53 Interesting Ways To Assess Your Students. - Avon, U. K.: Technical & Educational Services Ltd, 1998. - P.5963. Iwata E., Johnson K. Computer Crime outpacing Cybercops // USA Today. – 2000. – July 6. – P. 13. The New Hacker’s Dictionary // http://www.elsewhere.org/jargon. - 2001.
УДК 316.
ІНФОРМАЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА: ВЗАЄМОВПЛИВ ТА КОНКУРЕНЦІЯ Бухтатий Олександр Євгенійович, головний спеціаліст Департаменту комунікацій влади та громадськості Секретаріату Кабінету Міністрів України, здобувач кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України, тел.: 8-044-256-62-19, 8-066 744-60-67
Анотація Інформаційне суспільство, засоби масової інформації, суспільне телерадіомовлення. Постановка проблеми. Вже сьогодні очевидним є те, що теоретики інформаційного суспільства помилялися у своїх прогнозах. На етапі переходу суспільних відносин до моделі, так званого, інформаційного суспільства фраза „хто володіє інформацією – той володіє світом” втрачає глузд, оскільки сьогодні вже не кількість інформації, а саме можливість її поширювати серед індивідуумів стає домінуючим фактором у формуванні нової суспільної ієрархії, оскільки на противагу уявленням, що домінували в епоху індустріального суспільства, у якому еліта характеризувалася досягненням певної межі капіталу, у наш час еліта майбутнього – буде продуктом масмедійного виробництва. 136
Аналіз досліджень і публікацій кінця минулого сторіччя дає всі підстави сумніватися у відповідності тих припущень реаліям сьогодення. До останнього часу успішність розвитку держави пов’язувалася з її демократизацією, що, в свою чергу, на думку багатьох вчених залежить від міри набуття державою певного мінімального критерію демократичного урядування – формування урядової влади на основі вільних, конкурентних виборів. Але у щорічній доповіді американської неурядової організації „Фрідом Хаус” вказується на те, що другий рік поспіль демократія переживає кризу – п’ята частина країн світу зробила крок назад у сфері політичних прав і громадських свобод. [5] Очевидно, що у суспільстві, де громадяни та еліти опинилися у спільному та відкритому інформаційному просторі, застарілі механізми державного управління виявляються нездатними виконувати свої основні функції. В умовах кардинальних змін засобів виробництва, світогляду людей, міждержавних, культурних та суспільних відносин визначальним чинником стає саме рівень розвитку інформаційного простору, який стає зв’язуючим між економікою, політикою, культурою, національною безпекою тощо. Найбільш характерною ознакою сучасного суспільства є загальна медіалазація. До прориву інтерактивних методів комунікації на початку 1990-х років засоби масової інформації практично в тій чи іншій мірі були залежними від держави. В роботі С.Джанкова, К.Макліш та ін. „Форми власності на ЗМІ і економічне процвітання” зібрані відомості про форми власності медійних фірм (газет і телекомпаній) у 97 країнах. Головний висновок полягає у наступному: двома домінуючими формами власності на медійні засоби в світі є державна власність (близько 30%) і власність, концентрована групою осіб [3]. Громадськість практично відтіснена від впливу на телебачення і радіо. Водночас необхідність передплачувати та купувати пресу виступає тим регулюючим фактором, який вказує на її затребуваність та рівень довіри до неї у населення. Телерадіопрограми споживач отримує безкоштовно. Лише у деяких високо розвинутих суспільствах (див. Таб.1) є дієвою практика участі громадськості у фінансуванні (абонентна плата) національних систем Суспільного мовлення. Таблиця 1. Фінансуання систем суспільного мовлення у деяких країнах Західної Європи Країна / вид доходів ФРН Великобританія Данія Італія Швеція Польща Франція
Абонентська плата 82% 97% 91% 59% 98% 32% 50%
Держсубсидії 50%
Реклама і Інше спонсорство 9% 9% 0% 3% 1% 8% 37% 4% 1% 1% 37% 31% 0% 0%
Але з плюралізацією засобів масової інформації, яку спричинили ряд факторів, зокрема стрімкий розвиток рекламного ринку, Інтернету, впровадження системи цифрового наземного мовлення тощо, мас-медіа швидко звільняються від необхідності грати за правилами етатизму. Держава стрімко втрачає важелі контролю, тоді як суспільство цих важелів практично 137
ніколи й не мало. Більше того відтепер саме засоби масової інформації диктують свої умови, інтерпретуючи порядок денний у політиці, культурі тощо. З історичної точки зору є щось контрінтуїтивне в ідеї регулювання журналістики і преси, існуючих в умовах ринку. Адже саме ринок був тією силою, яка створила необхідне середовище для емансипації ЗМІ від державного примусу. Але ринок може виконувати цю функцію лише до тих пір доки економічні принципи не втручаються у контент – в культурний та політичний зміст. Це твердження лежить в основі позиції Адорно – радикальній критиці культурної індустрії. М. Прайс наголошує на тому, що демократичні процеси, в тому числі функціонування демократичного суспільства і суспільна сфера, не є природними явищами і не можуть функціонувати без урядового втручання і підтримки. Телебачення у своєму розвиткові на „вільному ринку” не обов’язково сприяє, а часто навпаки – перешкоджає суспільному форуму, в якому громадяни мають справедливий доступ, де слабшає значення багатства і влади для участі у форумі і де можуть контролюватися думки, які слугують контролюючим фактором і впливають на діяльність держави. [4] Досвід минулого сторіччя довів, що ринок не в змозі забезпечити суспільні потреби на інформацію. Інтереси ряду соціальних груп, які не відповідають ринковим вимогам, ігноруються. Фетишизація медійного ринку поставила під загрозу принципи свободи слова та вираження. Нині засоби масової інформації живуть власним життям, водночас формуючу нову владну структуру і набуваючи обрисів нової парадигми, яку О. Бард та Я. Зодерквіст назвали – нетократією. [1] Її основою, на думку академіка В. Пріснякова „є маніпулювання свідомістю громадян у потрібному напрямі через володіння й керування інформацією. Сучасні мережні конфлікти розгортаються насамперед у культурній галузі людської структури, а не тільки економічній і політичній”. Держава, а тим більше ринок, виявляються нездатними до протидії цим руйнівним процесам. Лише суспільство, за умови досягнення певного рівня розвитку може створити необхідний громадський контроль за забезпеченням права доступу кожного до інформації, зокрема через створення системи суспільного мовлення. На жаль, отримані висновки не дають підстав стверджувати, що в Україні найближчим часом можна очікувати на формування суспільного контролю в цій сфері. І причина криється не тільки у відсутності політичної волі владної еліти, саме неготовність суспільства до контролю над сферою мовлення – є найбільшою перешкодою. Разом з тим, враховуючи ситуацію з радіочастним ресурсом, до повного переходу на цифрове наземне мовлення (кількість каналів мовлення збільшиться у 4-8 разів), неможливо вирішити питання радіочастотного дефіциту (5,3 години ефіру Національної телекомпанії віддано у користування приватного мовника). Тому реальними строками формування національної системи Суспільного мовлення буде період з 2012 по 2015 р.р. Водночас вже сьогодні необхідно піддати цю проблему ретельному та неупередженому аналізу, тому що жодна демократія не може собі дозволити призвести до краху ринку в цьому секторі. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бард А., Зодерквист Ян. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма. Издательство: Стокгольмская школа экономики в СанктПетербурге. – 2004. – 252 с. 138
2. Європейські стандарти у громадського мовлення. Під редакцією Шевченка Т. С., Олексію Т. М. – К.: Інтерньюз-нетворк, 2005. – 210 с. 3. Право на свободу слова. Роль СМИ в экономическом развитии / Сокр. пер. с англ.,: Всемирный банк. – М.:Издательство «Весь мир», 2005. – 350 с. 4. Прайс М. Телевидение, телекоммуникации и переходный период: право, общество и национальная идентичность / М. Прайс. – М.:2000. 5. Час відступу демократії та острівці свободи // Дзеркало тижня. – 2008. – 19-25 січня № 2 лютого. – № 3. – С. 5
УДК: 374.7(100)“19”
АКТУАЛЬНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА URGENCY AND IMPORTANCE OF ADULT EDUCATION AT THE CONTEMPORARY LEVEL OF SOCIETAL DEVELOPMENT Горук Наталія Михайлівна, асистент кафедри загальної і соціальної педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка Освіта дорослих в багатьох країнах є альтернативним видом освіти, який забезпечує професійну перепідготовку, підвищення кваліфікації, освоєння нових видів діяльності. Основні положення освіти дорослих полягають у її соціальних функціях: адаптація до змін у суспільстві, підтримка демократичного соціального устрою, вдосконалення економіки та забезпечення особистісного розвитку Adult education in many countries is an alternative kind of education which provides professional competence, improve employees’ performance, and help to enhance new skills. It serves vital social functions which are to facilitate change in a dynamic society, to support a democratic social order, to promote productivity and to enhance personal growth Особливості розвитку сучасного суспільства ставлять усе нові вимоги до професійних умінь дорослої людини, її мобільності та здатності до самовдосконалення. Традиційна базова освіта, яку людина одержує на початку свого життя, не встигає за змінами, що відбуваються у світі і принципово не може забезпечити її на усе життя знаннями, уміннями і навиками. Це стало причиною виникнення таких явищ як криза фахової компетентності та функціональна неграмотність, сутність яких полягає у неспроможності дорослих особистостей повноцінно виконувати свої обов’язки на робочому місці у зв’язку зі швидким розвитком технологій та старінням знань [1, c.90]. Професійна перепідготовка, підвищення кваліфікації, відновлення знань, освоєння нових видів діяльностей і розширення технологій – ось неповний перелік завдань додаткової освіти дорослих у багатьох передових країнах світу, зокрема у Північній Америці. 139
Як зазначає Г. Бідер, філософія освіти дорослих витікає з її мети, тому що уся галузь освіти дорослих залежить від тих соціальних функцій, які вона виконує, а не від системи ідей, з якою її можна асоціювати [2, p. 38]. Проаналізувавши особливості впровадження освіти дорослих у США, можна виокремити функції і цілі, які вона виконує у суспільстві. Це, насамперед, сприяння динамічним змінам у суспільстві, підтримка та налагодження демократичного соціального устрою, вдосконалення економіки та забезпечення особистісного розвитку. Зміни суспільства відбуваються на матеріальному і соціальному рівнях. До соціальних змін слід віднести цінності, переконання, сподівання щодо виконання соціальних ролей. У США забезпеченням навчання щодо успішного виконання соціальних ролей в суспільстві займаються освітні ініціативи, які виникли на базі соціальних рухів та громадських організацій, це школи батьківства, курси продовженої освіти. Матеріальні зміни відображені у швидкому розвитку інформації та наукових знань, які вимагають постійного вдосконалення знань дорослих. Розвиток технічних знань і навиків є основною складовою цього процесу, який, однак, вимагає вдосконалення навиків ефективного спілкування та управління виробництвом. Забезпечення демократичного соціального устрою є однією з головних цілей освіти дорослих. Можливість здійснення свідомого вибору, поінформованість, участь у громадських ініціативах – визначальні показники демократичного громадянського суспільства. Однак, демократичні зміни вимагають активної свідомої участі громадян у цьому процесі, тому метою освіти дорослих у США є забезпечення допомоги громадам у визначенні та вирішенні своїх проблем. Економічний ріст суспільства неможливий без розвитку людських ресурсів, а вдосконалення професійних вмінь та навиків працівників зумовлюють ефективність роботи підприємства в цілому. Освіта дорослих у США на організаційному рівні охоплює тренінги, які організовують для кращого виконання службових обов’язків, навчальні курси, метою яких є підготовка до виконання нових обов’язків та кар’єрний ріст працівників і навчання, яке спрямоване на загальний розвиток працівників чи організації в цілому [4]. На суспільному рівні освіта дорослих для розвитку людських ресурсів – це курси з навчання грамоти, служби кооперативних продовжень, професійно-технічні навчальні курси для безробітних. Одним із керівних положень освіти дорослих у США від самого її зародження є сприяння особистісному росту громадян. Воно пов’язане з поняттям цілісної особистості, яка здатна раціонально і критично мислити, володіє естетичними смаками і високими моральними характеристиками, дбає про своє фізичне здоров’я. Часто метою особистісного росту є зрілість особистості, термін, який означає ріст і розвиток особистості у напрямку досягнення духовної, професійної, фізичної, політичної і культурної зрілості…для повного усвідомлення себе як особистості і відповідального члена суспільства [2, p.43]. Сучасні дослідники розвинули цю теорію і запропонували термін «перспективна трансформація», зазначаючи, що освіта зумовлює значні зміни в свідомості особистості, а нове продуктивніше самосприйняття і розуміння суспільства є результатом цих змін [3, p.18]. Орієнтована на особистісний розвиток освіта - це курси для покращення взаємовідносин в суспільстві (н. навчання лідерству), тренінги для 140
самоактуалізації (н. курси для жінок з заниженою самооцінкою) та навчальні курси і тренінги для загального розвитку – це навчання за інтересами у вільний час. Вивчення освіти дорослих у США дозволяє зробити наступні висновки: вдосконалення суспільства неможливе без вдосконалення його громадян, а отже без забезпечення неперервної освіти для дорослого населення; розвиток освіти дорослих як окремої галузі забезпечуватиме громадянам ефективніше функціонування в суспільстві, сприятиме самореалізації кожної особистості. Література 1. Сігаєва Л. Професійна перепідготовка безробітних: соціально-педагогічний аспект // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. 2004, вип. 1, с. 90_97 2. Beder, H. (1989). Purposes and philosophies of adult education. In Merriam and Cunningham (Eds). Handbook on Adult and Continuing Education. San Francisco: Jossey-Bass. pp. 37-49 3. Mezirow, J. (1985). A critical theory on self-directed learning. In S. Brookfield (Ed.), Self-directed learning: From theory to practice (New directions for adult and continuing education, Number 25, pp. 17-30). San Francisco: Jossey-Bass. 4. Nadler, L. Designing training programs. Reading, Mass.: Addison-Wesley, 1982.
ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ПЕДАГОГА ЯК ІННОВАЦІЙНА ПРОБЛЕМА PEDAGOGICAL CREATION OF A TEACHER AS THE INNOVATIVE PROBLEM Захарова Ірина Олександрівна, СОІППО, завідуюча кафедрою, к.п.н., доцент
Стаття присвячена проблемам ефективного розвитку педагогічної творчості вчителя, створенню сприятливих умов для її становлення та самореалізації особистості вчителя. The article is devoted to the problems of effective development of creative teacher’s activity and conditions for selfrealization. Демократизація та гуманізація освіти, розвиток мережі шкіл нового типу, розробка альтернативних систем навчання вимагають сьогодні від педагога вміння працювати нестандартно, постійно вдосконалювати свою професійну діяльність, розробляти власну творчу концепцію педагогічної праці. Саме тому головною метою педагогічної освіти повинна бути підготовка вчителя, який володіє необхідними творчими та професійними якостями, здатного до створення умов для творчого розвитку особистості учня. Реформування системи освіти передбачає створення у школі сприятливих умов для розвитку педагогічної творчості вчителів і підвищення на цій основі результативності навчально-виховного процесу. Все це ставить 141
принципово нові вимоги перед керівниками навчальних закладів щодо розвитку творчого потенціалу педагогічних колективів і окремих учителів. Ефективний розвиток педагогічної творчості, самореалізація вчителя можливі тоді, коли діяльність школи будується з урахуванням потреб особистостей учня та вчителя, їх ініціативи та здібностей, колегіальності праці вчителів, їх відповідальності за наслідки навчально-виховної роботи з учнями. Ми вважаємо підготовку вчителів до педагогічної творчості реальною, ефективною і такою, яка сприяє вільному саморозвитку вчителя коли вона здійснюється за такими напрямами: поглиблення теоретичного та практичного психолого-педагогічного базису вчителя з проблем психології та педагогіки творчості; оволодіння вчителем методами психолого-педагогічного оцінювання рівня сформованості творчих можливостей учнів і урахування рівня творчого розвитку дітей при організації їх творчої навчальної діяльності; формування творчого педагогічного мислення та відповідного стилю спілкування вчителів з учнями, колегами та батьками творчих процесів; формування вмінь сприймати педагогічну задачу в її цілісності, діалектичності, здійснення системно-комплексного підходу до її реалізації; пізнання вчителем творчих можливостей своєї особистості, виділення позитивних і негативних професійно значущих якостей; формування умінь планувати та реалізувати свою діяльність по самовихованню та самовдосконаленню; оволодіння методами вивчення та впровадження в практику роботи передового педагогічного досвіду з урахуванням своєї творчої індивідуальності; формування діалектичного підходу до процесу управління творчою навчальною діяльністю учнів; підготовка до дослідницької діяльності. Використовуючи такі основні операційні функції управління загальноосвітньою школою, як планування, організація, координування та коригування, контроль, діагностування, розглянемо проблему щодо діяльності керівника школи по розвитку педагогічної творчості вчителів на кожному етапі управлінського циклу. При плануванні. При складанні перспективного, а на його основі річного плану роботи школи необхідно запланувати розвиток педагогічної творчості вчителів як один із напрямків роботи з педагогічними кадрами, при цьому в річному плані можна передбачити: вивчення досягнень психолого-педагогічної науки, передового досвіду; різні форми роботи з учителями для розвитку їхньої творчої індивідуальності; виявлення творчого досвіду вчителів при проведенні атестації; надання вчителям допомоги щодо складання особистого творчого плану; виступи вчителів на методичних об'єднаннях, педагогічних радах, конференціях, педагогічних читаннях тощо; відкриті уроки для обміну досвідом; колективні заходи підвищення культурного рівня вчителів; матеріальне та моральне заохочення вчителів. Для стимулювання творчого пошуку вчителів, розвитку творчих можливостей учнів ще під час планування відкритих уроків необхідно передбачити проведення нестандартних форм навчання, які містять творчі ситуації та позбавлені у своїй структурі звичних шаблонів. При організації навчально-виховного процесу з метою розвитку педагогічної творчості вчителів керівникам шкіл необхідно: поступово створювати сприятливі умови для педагогічної творчості вчителів; диференційовано підходити до організації методичної роботи; виконувати особисті програми надання індивідуальної допомоги вчителю в його самоосвіті, самовдосконаленні, саморозвитку; організувати проведення 142
відкритих уроків як засобів самовираження вчителів; організувати колективну творчу діяльність учителів, передбачену планом; організувати методичну допомогу вчителю по створенню творчої лабораторії. При координуванні та коригуванні діяльності педагогічного колективу з розвитку педагогічної творчості особливе значення має стимулювання творчої діяльності вчителів і регулювання стосунків між вчителями та керівниками школи, педагогами й учнями. Для стимулювання творчої діяльності вчителів керівникам шкіл необхідно: створити систему заохочення вчителів до творчої діяльності (моральне та матеріальне заохочення); систематично пропагувати кращий досвід педагогічної діяльності вчителів; при цьому може використовуватися внутрішкільна форма пропаганди (виступи на методичних об'єднаннях, семінарах, педагогічних конференціях тощо) та позашкільна (виступи вчителів у районі, місті, підготовка статей, методичних рекомендацій, дисертацій тощо); проведення змагань, конкурсів творчих робіт, методичних виставок; проведення тижнів педагогічної творчості; анкетування вчителів з метою заохочення їх до освіти, творчої діяльності; стимулювання вчителів у процесі їх атестації. У процесі внутрішкільного контролю для розвитку педагогічної творчості вчителів при відвідуванні уроків і позаурочних заходів керівники шкіл повинні звернути увагу на: нестандартні форми й методи навчання та виховання, їх органічне поєднання й результативність; конструювання навчального матеріалу; нестандартні прийоми планування навчальновиховного процесу; здатність учителя модифікувати й комбінувати в нестандартних напрямках; вміння виділити основну ідею уроку, виховного заходу; виявлення творчого педагогічного досвіду. Діагностична функція проявляється на кожному етапі управлінського циклу, забезпечує ефективну життєдіяльність "шкільного організму" та внесення відповідних коректив у навчально-виховний процес. За умов реформування освіти перед керівниками шкіл постає нагальна проблема щодо створення сприятливих умов для розвитку педагогічної творчості вчителів і підвищення на цій основі ефективності творчого розвитку учнів у навчально-виховному процесі. Одним із вагомих видів самоосвітньої діяльності вчителів є робота над методичною проблемою. В процесі роботи над нею вчителі набувають навичок аналізу своєї педагогічної діяльності, оволодівають прийомами науково-дослідницьких пошуків проведення експерименту, що безумовно, сприяє підвищенню ефективності їхньої творчої діяльності. Ефективною формою організації методичної роботи у школі, яка подобається вчителям, є творчі динамічні групи, котрі створюються за різними напрямками діяльності вчителів і в котрих вирішуються найактуальніші професійні проблеми. Отже, планомірна та цілеспрямована діяльність по розвитку педагогічної творчості вчителів підвищує їх професійну компетентність з питань творчого розвитку учнів у навчально-виховному процесі, застосування методик психолого-педагогічної оцінки творчих можливостей учнів і своїх власних професійно значущих творчих якостей. Така робота має своїми наслідками підвищення рівня творчої діяльності вчителів і ефективності навчальновиховного процесу щодо розвитку творчих можливостей учнів. 143
УДК :316.77+327]:303.4
ТЕКСТОВА КОМУНІКАЦІЯ МІЖ ПОЛІТИЧНИМИ ЕЛІТАМИ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ ЯК ОБ’ЄКТ КОНТЕНТ-АНАЛІЗУ TEXTUAL COMMUNICATION BETWEEN POLITICAL ELITES AT THE INTERNATIONAL LEVEL AS AN OBJECT OF CONTENT-ANALYSIS Іванов Олег Валерійович, студент маґістеріуму за напрямком „Соціологія” Національного університету „Києво-Могилянська академія”
Автор розглядає можливості, теоретичні передумови і принципи застосування методу контент-аналізу до комунікації політичних еліт на міжнародному рівні та попередній досвід таких досліджень. Особлива увага звертається на обмеження контент-аналізу в царині міжнародної комунікації та способи подолання цих обмежень. Пропонується концептуальна схема комунікації еліт на міжнародному рівні, застосовна в межах контент-аналітичної методології. The author reviews possibilities, theoretical grounds, principles and field experience of application of content-analysis to the communication of political elites at the international level. Special attention to constraints of the method in the field of international communication and to negotiation of them is drawn. Author proposes the conceptual framework of the communication between political elites at the international level, which is applicable within the limits of content-analysis methodology. У сфері міжнародних відносин широке коло тем вже було докладно досліджене соціологами й політологами. Стало звичним говорити, що для більшості цих проблем інформація відіграє вирішальну роль, і тому міжнародна комунікація заслуговує на увагу сама по собі. Сама природа міжнародних відносин, однак, серйозно змінилась за останні кілька десятиліть. Ці зміни пов’язані з феноменом комунікації між культурами і цивілізаціями й диктують сам спосіб досліджень міжнародної комунікації сьогодні. Втім, варто зазначити, що комунікація між державами все одно відбувається на рівні еліт. Тут слід відрізняти міжнародну як аспект транскультурної взаємодії і міжнародну-міждержавну комунікацію як аспект політичної взаємодії найвищого рангу). Часто передбачалося, що найцікавіша частина міжнародної комунікації еліт проходить за закритими дверима, на конфіденційних дипломатичних зустрічах або на секретних переговорах з невідомим порядком денним. Хоча й справді було б цікаво досліджувати їх, сказане мною вище передбачає, що більш важливо й більш цікаво систематично вивчати доступні для громадськості форми міжнародної комунікації, оскільки вони все більшою мірою перебувають у центрі того, що відбувається в міжнародних справах. Для більшої ясності уточню, що доступні громадськості форми міжнародної комунікації включають: - міжнародні новини й коментарі в різних засобах масової інформації (таких як преса, радіо, телебачення й в усе більшій мірі Інтернет); 144
- деякі із джерел, на яких ґрунтуються новини (такі як прес-релізи й заяви для преси, багато з яких також безпосередньо доступні через Інтернет); - безпосередні форми міжнародної взаємодії в тій мері, у якій вони відкриті для спостереження (наприклад, дебати, відкриті для преси й громадськості); - тексти (пропозиції для) міжнародних угод. Вивчення вказаних джерел методом контент-аналізу дозволяє віднайти з величезного масиву інформації тенденції взаємодії еліт на міжнародному рівні і навіть, можливо, побудувати модель такої взаємодії для даних історичних умов і для конкретних країн-учасниць, представлених відповідними уповноваженими особами. Два головних підходи (їх можна навіть назвати парадигмами5) конкурують нині в сфері досліджень міжнародних відносин і в соціології міжнародних відносин зокрема6. Перший з них можна назвати класичним (як це робить, наприклад, Хедлі Булл) або традиційним (за формулюванням Мортона Каплана і Воррена Філіпса). На думку традиціоналістів, загальні твердження і гіпотези в цій сфері мають бути результатом науково недосконалого процесу спекулятивного сприйняття та інтуїції. Відповідно дані твердження не можуть розглядатися як остаточні і достеменно перевірені, а лише як черговий етап de facto безкінечного процесу наукового дискурсу. Інший підхід можна назвати сцієнтистським. Еталоном7 прихильників даного підходу є логіко-математичне доведення будь-яких тверджень і гіпотез, строгі емпіричні процедури верифікації. Деякі з них цілковито іґнорують класичні теорії міжнародних відносин як ні для чого не потрібні та вважають себе засновниками цілковито нової науки. Інші твердять, що результати досліджень в рамках класичної теорії є краще, ніж нічого, і навіть до певної міри поважають даний підхід, одначе дивляться на нього, як на безнадійно застарілий для нових досліджень. Але в будь-якому разі сцієнтисти переконані, що їх підхід має в усьому перевершити традиціоналістів. Поза сумнівом, ранні спроби застосування сцієнтистського підходу до міжнародних відносин можна звинуватити у ряді помилок і неточностей. Одначе було б дивним, аби найперші гіпотези і моделі існували не зважаючи на нові емпіричні і методологічні знахідки, які їх спростовують. Самокорегування в межах підходу сприяє подальшому прогресу і виправленню попередніх помилок. Серед різноманітних методів, в межах підходу, контент-аналіз, видається, найбільш релевантний для дослідження міжнародних відносин8. По-перше, він прямим чином концентрується на процесі прийняття рішень представниками владної еліти. По-друге, цей метод дозволяє досліднику зосередитись на 5
В розумінні Томаса Куна: Кун Т. Структура наукових революцій (1962) – будь-яке видання. Для детальнішого ознайомлення з проблемою див. наприклад Kaplan, Morton A. The New Great Debate: Traditionalism vs. Science in International Relations// World Politics – Vol. 19, No. 1 – Oct., 1966. Pp. 1-20; Bull, Hedley. International Theory: The Case for a Classical Approach// World Politics – Vol. 18, No. 3 – Apr., 1966. Pp. 361-377; Phillips, Warren R. Where Have all the Theories Gone ? // World Politics – Vol. 26, No. 2 – Jan., 1974. Pp. 155-188. 7 На думку Хедлі Була перераховані способи здобуття наукового знання у вказаній сфері є лише еталоном навіть для сцієнтистів. Реальна реалізація даних принципів в суспільній сфері наражається на низку перепон, що не дозволяють еталону стати реальністю. 8 Таку ж оцінку і прекрасне порівняння можливостей контент-аналізу та симуляції в дослідженнях міжнародної політики можна знайти у Singer, David G. Data-Making in International Relations// Behavioral Science – No. 10 – 1965. Pp. 68-80. 6
145
окремих напрямках політичної діяльності чи на окремих випадках цієї діяльності (які цікавлять науковця на даний момент), а не на загальних ідеально-типових ситуаціях. Для порівняння, теорія малих груп може пояснити, як люди загалом реагують на стресові ситуації, дослідження громадської думки — показати загальносуспільну тенденцію щодо оцінки певного об’єкту міжнародної політики, але жодна з методик не є настільки корисною для аналізу конкретних політичних актів чи напрямків. По-третє, дані, які використовуються для контент-аналізу, — це комунікація між політичними елітами, які приймають рішення на міжнародному рівні і, в більшості випадків, такі дані вже доступні для аналізу, на відміну від багатьох інших методик, для використання яких необхідно зібрати матеріал. В більшості країн, особливо у демократичних, владна еліта комунікує між собою та з електоратом щодо власних намірів чи вже зроблених кроків у міжнародній політиці. Залежно від мети і навичок дослідника зміст цієї комунікації потенціально корисний для кількісного аналізу.
1. 2. 3. 4. 5.
Література Кун Т. Структура наукових революцій. — К.: Port-Royal, 2001. Bull, Hedley. International Theory: The Case for a Classical Approach// World Politics – Vol. 18, No. 3 – Apr., 1966. Kaplan, Morton A. The New Great Debate: Traditionalism vs. Science in International Relations// World Politics – Vol. 19, No. 1 – Oct., 1966. Phillips, Warren R. Where Have all the Theories Gone ? // World Politics – Vol. 26, No. 2 – Jan., 1974. Singer, David G. Data-Making in International Relations// Behavioral Science – No. 10 – 1965.
КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ЧИННИК УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ MAIN COMPETENCES AS BASIC COMPONENT OF SUCCESSFUL TEACHER’S ACTIVITY Кожем’якіна Ірина Володимирівна, СОІППО, ст.викладач
Стаття висвітлює різні підходи до тлумачення поняття компетентністність, які пов’язані з проблемою формування ключових компетентностей у вчителів в системі післядипломної освіти. The article highlights different approaches to explanation the notion of competence that are connected with the formation of main competences in the In-Service teacher Training Institute. В процесі реалізації концепції неперервної освіти основними напрямками є: підготовка кваліфікованого робітника відповідного рівня та профілю, конкурентноздатного на сучасному ринку праці, компетентного, вільно оперуючого вміннями і навичками в відповідній сфері діяльності, здатного 146
ефективно працювати на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного росту, соціальної та професійної мобільності. Одним з вагомих напрямків в роботі сучасного закладу післядипломної педагогічної освіти є якісне підвищення, а можливо, і формування багатьох компетентностей сучасного вчителя. Реалії життя загострюють певне протиріччя, яке створюється між не відповідністю рівня професійної підготовки вчителя та його особистісного потенціалу та вимог, які пред’являє до нього суспільство. А значить є необхідність шукати резервні можливості системи післядипломної педагогічної освіти в процесі підвищення та формування рівня ключових компетентностей вчителя. Поняття компетентність не зводиться тільки до знань, вмінь та навичок в роботі вчителя. Концепцію неперервної освіти можна розглядати як деяку сферу відносин між знаннями, вміннями, навичками людини, а саме вчителя, та здатністю їх реалізації в процесі життєдіяльності. Саме цілісний підхід до проблеми компетентності є потребою сьогодення у підготовці вчителя-професіонала в системі післядипломної педагогічної освіти. Отже, його навчання, розвиток, удосконалення, самовдосконалення в процесі професійної діяльності треба розглядати в системі та взаємозв’язку. Якісна реалізація професійної діяльності вчителя потребує формування та розвитку ключових компетентностей – інтелектуальної, емоційної, інформаційної, комунікативної, соціальної, педагогічної. Відповідно можна виділити сім (на наш, погляд) базових, тобто ключових компетентностей, які будуть існувати в основі загальної професійної компетентності сучасного вчителя. Соціально Гуманістичні відносини особистісна Зацікавленість особистістю учнів Відкритість Загальна культура Постановка цілей, задач Професійно-педагогічна Вміння перевести тему в педагогічну задачу Мотивація учбової діяльності Педагогічне оцінювання Володіння методами діагностики Інформаційна Знання методів і методик Вміння вести пошук інформації Рефлексія своєї індивідуально-особистісної діяльності Вміння встановити суб’єктивно-суб’єктивні відносини Організаційна Вміння організовувати інформаційну опору для учня Використовування вдалих засобів в організації навчально-виховного процесу Емоціональна стійкість Ефективність володіння класом Емоційна Позитивна направленість на педагогічну діяльність Впевненість в собі 147
Здібність навчатись Інтелектуальна Знання предмету Надпредметні та міжпредметні знання Здатність до взаємодії Комунікативна Культура спілкування Співпраця Вирішення проблеми успішної діяльності сучасного вчителя неможливо без модернізації післядипломної освіти, в здійсненні якої пріоритетне значення надається проблемі формування ключових компетенцій фахівців. Перспективним завданням формування професійної компетентності вчителів в системі післядипломної освіти є удосконалення фундаментальних базових компонентів їх професійної підготовки, що обумовлено синтезом професійних знань, ціннісних відносин та спеціальних вмінь. Виходячи з загального завдання сучасної системи освіти в цілому можна виокремити, по-перше, необхідність націлити освітні програми підвищення кваліфікації післядипломної педагогічної освіти вчителів на послідовне підвищення вже існуючого, сформованого раніше професійного рівня; подруге, необхідність формувати складові професійної компетентності вчителя, як необхідну умову результативності навчально-виховного процесу. Список використаних джерел 1. Безпалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. - М.: 1989. – 180с. 2. Болотова В.А., Сериков В.В. Компетентностная модель : от идеи к образовательной программе// Перемены. Педагогический журнал. – 2004. - №2 –с. 180-189. 3. Бондар В.І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів. –К.: Вересень, 1996. – 129 с.
УДК 378
МОДЕЛЬ ПОРУШНИКА БЕЗПЕКИ ІНФОРМАЦІЇ MODEL OF VIOLATOR OF SAFETY OF INFORMATION Кукліна Світлана Валеріївна, Асистент кафедри інформатики та прикладної математики Криворізький державний педагогічний університет
Новизна і масова доступність інформаційно-комунікаційних технологій Internet сприяли тому, що склалася досить небезпечна ситуація, коли більшість користувачів Internet мають вельми слабке уявлення про те, наскільки небезпечними можуть виявитися їх дії. Для якісного захисту інформації необхідною є не лише організація, що координує діяльність у сфері інформаційної безпеки в межах країни, але й методика формування культури безпечної роботи з інформацією на початковому етапі оволодіння комп’ютером. 148
A novelty and mass availability of informatively communication technologies of Internet promoted that there was a near-accident enough, when most users of Internet have a very weak picture of that, as far as dangerous their actions can appear. For a high-quality privy necessary is not only organization that co-ordinates activity in the field of informative safety within the limits of country but also method of forming of culture of safe work with information on the initial stage of capture a computer. Вступ. Спроба дістати несанкціонований доступ до комп’ютерних мереж з метою ознайомитися з ними, залишити записку, виконати, знищити, змінити або викрасти програму або іншу інформацію кваліфікується як комп’ютерне піратство. Як соціальне явище, подібні дії простежуються останні 10 років, але при цьому спостерігається тенденція до їх стрімкого зростання внаслідок зростання кількості побутових комп’ютерів. Основна частина. Об’єктами зловмисних дій є не тільки комп’ютери, а й інші електронні системи. Для отримання інформації комп’ютерні злочинці проявляють винахідливість, використовуючи психологічні чинники, детальне планування і активні дії. Вони скоюють злочини, вважаючи, що шлях добування грошей за допомогою комп’ютера легший, ніж пограбування банків. При цьому застосовуються такі прийоми, як хабарництво і здирство, про які рядовий власник комп’ютера, можливо, читав, але ніколи не припускав, що сам стане об’єктом таких дій. Дивовижно мало фірм, де керівництво вірить в те, що їх фірма може постраждати від хакерів, і ще менше таких, де аналізувалися можливі погрози і забезпечувався захист комп’ютерних систем.[3]. У залежності від мотивів, цілей і методів дії, порушників безпеки інформації можна розділити на чотири категорії. Наведемо їх коротку характеристику. Шукач пригод, як правило, молодий (студент або старшокласник), і у нього рідко є продуманий план атаки. Він вибирає мету випадковим чином і зазвичай відступає, зіткнувшись з труднощами. Знайшовши дірку в системі безпеки, він прагне зібрати закриту інформацію, але практично ніколи не намагається її таємно змінити. Своїми перемогами такий шукач пригод ділиться тільки зі своїми близькими друзями або колегами. Ідейний хакер — вибирає собі конкретні цілі (хости та ресурси) на підставі своїх переконань. Його улюбленим видом атаки є зміна інформаційного наповнення Web - сервера або, в окремих випадках, блокування роботи ресурсу, що атакується. Такий порушник висвітлює свій «подвиг», розміщуючи інформацію на хакерському вузлі Web або конференціях Usenet. Хакер – професіонал має чіткий план дій і націлюється на певні ресурси. Його атаки добре продумані і зазвичай здійснюються за декілька етапів: збирає попередню інформацію про систему; складає план атаки з урахуванням зібраних даних. Провівши атаку, він отримує закриту інформацію і знищує всі сліди своїх дій. Такий атакуючий професіонал зазвичай добре фінансується і може працювати поодинці або у складі команди професіоналів. Ненадійний (неблагополучний) співробітник своїми діями може створити стільки ж проблем (буває і більше), скільки промисловий шпигун, до того ж його присутність зазвичай складніше виявити. Крім того, йому доводиться долати не зовнішній захист мережі, а тільки, як правило, менш жорсткий внутрішній. Він не так витончений в способах атаки, як промисловий шпигун, і 149
тому частіше допускає помилки і тим самим може виказати свою присутність. Проте в цьому випадку небезпека його несанкціонованого доступу до корпоративних даних багато вище, ніж будь-якого іншого зловмисника. [2] Порушник безпеки інформації, як правило, будучи фахівцем певної кваліфікації, намагається дізнатися все про комп’ютерні системи і мережі і, зокрема, про засоби їх захисту. Тому модель порушника визначає: категорії осіб, в числі яких може опинитися порушник; можливі цілі порушника і їх градації за ступенем важливості і небезпеки; припущення про його кваліфікацію; оцінку його технічної озброєності; обмеження і припущення про характер його дій. Діапазон спонукальних мотивів діставання доступу до системи є досить широким: від бажання випробувати емоційний підйом при грі з комп’ютером до відчуття влади над ненависним менеджером. Професійні хакери — це комп’ютерні фанати, що чудово знають техніку та системи зв’язку. Їх мета — виявити і подолати захист, вивчивши можливості обчислювальної системи. Завдяки високій кваліфікації ці люди розуміють, що ступінь ризику малий, оскільки відсутні мотиви руйнування або розкрадання. Такі особи, керуючись незадоволеністю та гнівом, часто відіграються на інших і відносяться до категорії людей, які ніколи не наполягають на проведенні перевірок пристроїв захисту. До категорії хакерів – професіоналів зазвичай відносять осіб, які: входять до злочинних угрупувань, що переслідують політичні цілі; прагнуть отримати інформацію в цілях промислового шпигунства; є хакерами або членами угрупування хакерів, що прагнуть наживи. Широке використання інформаційних технологій у всіх сферах життя суспільства робить вельми актуальною проблему захисту інформації, її користувачів, інформаційних ресурсів і каналів передачі даних від злочинних посягань зловмисників. Концентрація інформації в комп’ютерах примушує одних все більш активізувати пошуки шляхів доступу до інформації, а інших, відповідно, посилювати контроль над нею з метою захисту. Національна безпека, юридичні питання, приватна таємниця — все це вимагає посилення внутрішнього контролю в урядових і комерційних організаціях [1]. Забезпечення безпеки інформації в комп’ютерних мережах передбачає створення перешкод для будь-яких несанкціонованих спроб розкрадання або модифікації даних, які передаються в мережі. При цьому дуже важливо зберегти такі властивості інформації, як: цілісність – існування інформації у неспотвореному вигляді; доступність стосовно відкритої інформації – забезпечення своєчасного й безперешкодного одержання користувачем загальнодоступної інформації, що цікавить його; конфіденційність стосовно інформації з обмеженим доступом – унеможливлення одержання такої інформації особами, які не входять у коло допущених для ознайомлення з нею. Висновки. Забезпечення безпеки інформації потребує не тільки витрат на закупівлю та установку різних технічних або програмних засобів захисту інформації, але й ознайомлення масового користувача інформаційнокомунікаційних технологій з основами їх безпечного застосування. Таке ознайомлення доцільно реалізувати в рамках загальноосвітньої підготовки з 150
інформатики учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів, а також у рамках підготовки з сучасних інформаційних технологій студентів вищих навчальних закладів. Нагальним питанням є формування змісту модулів відповідних навчальних дисциплін, форм і методів навчання основам безпечного використання інформаційно-комунікаційних технологій. Список використаної літератури 1. Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка № 21 (137), листопад 2007 2. Інформаційні технології в наукових дослідженнях і навчальному процесі: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., м. Луганськ, 14-16 листоп. 2007 р. – Луганськ, 2007. – 279 с. 3. Ю. М. Батурин Проблемы компьютерного права. – М.: Юрид. лит., 1991. – 272 с.
УДК З72.461:001
МОВНА ОСОБИСТІСТЬ УЧИТЕЛЯ В ПЕДАГОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ LANGUAGE PERSON OF THE TEACHER IN PEDAGOGICAL DISCURS Семеног Олена Миколаївна, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, доктор педагогічних наук, доцент
У статті роглядається семантико-стилістичне навантаження мовних засобів у науково-педагогічних працях Януша Корчака, Василя Сухомлинського, Станіслава Качора, Зігмунта Вятровського, Івана Зязюна, з′ясовуються особливості риторичної культури видатних педагогів. Resume: The article is devoted to the stylistic and semantic features of language means in scientific-pedagogical articles of Janush Korchak, Vasil Suhomlynskiy, Stanislav Kachor, Zigmunt Vjatrovsky, Ivan Zjazyn. Also some aspects of rhetorical culture of the well-known teachers are presented. В останні роки проблема мовної особистості набула актуальності в лінгвістиці, літературознавстві, філософії, культурології, психології, педагогіці. Науковцями здійснено теоретико-методологічний аналіз мовної особистості, схарактеризовано психолого-педагогічні аспекти формування мовної особистості учня, студента, майбутнього вчителя, науковця-гумантарія. Водночас динаміка соціального й лінгвального буття, акцентування на особистості, яка вільно володіє ефективними комунікативними стратегіями і тактиками ХХІ століття, зумовлюють більш глибоке дослідження мовної особистості вчителя в педагогічному дискурсі. Твори відомих педагогів дають можливість осягнути творчу індивідуальність, “височінь ціннісного сходження” (С.Кримський), мовно-національні риси авторів. У межах статті з'ясуємо роль і функціональне навантаження деяких мовних засобів у філософськопедагогічних текстах Януша Корчака, Василя Сухомлинського, Станіслава 151
Качора, Зігмунта Вятровського, Івана Зязюна, закцентуємо увагу на особливостях риторичної культури педагогів світового рівня. Людиною високої культури, делікатності і такту сучасники називали Януша Корчака. Багатий досвід лікаря і педагога допомогли польському досліднику глибоко пізнати світ дитинства і дитячої психології. На сторінках творів й у виступах на радіо Януша Корчака часто зустрічається слово “дитина” і рідко “діти” – саме так педагог намагався підкреслити необхідність індивідуального підходу до дитини. Художньо-педагогічні тексти автора спонукають поміркувати над логікою викладу, глибокодумністю кожного слова, речення, абзацу: "Будь самим собою, шукай свій шлях"; "Пізнай себе перш, ніж захочеш пізнати дітей". Короткі і надкороткі, непоширені, але бездоганно точні речення наче набігають одне на одне. Все прозоро, зрозуміло, просто, "і лише фахівець збагне, яке це високе мистецтво, як це важко – писати так просто" [3,С.342.]. Мовно-стилістичний аналіз творів увиразнює суть Корчаківського експерименту з двома казковими світами – світу дитинства і світу дорослих, і його прагнення через пізнання і самопізнання наблизити два вікові світи один до одного: Зберігши уміння дивитися на світ очима дитини, Я.Корчак, власне, сам закликає дорослих уважно і чуйно ставитися до переживань, потреб і турбот маленької людини. Своїми казками він переконливо довів, що дитина у сфері почуттів справді перевершує дорослу людину, а у сфері інтелекту не поступається, їй просто не вистачає досвіду. Твори Януша Корчака справили величезне враження на Василя Сухомлинського, спонукали його назвати одну з книг “Серце віддаю дітям”. Багатогранною, сформованою мовною особистістю бачив учителя директор Павлиської школи на Кіровоградщині. У час, коли "словесному вихованню" приділяли другорядну роль, його статті "Рідне слово", "Слово про слово", "Слово вчителя в моральному вихованні", "Слово до спадкоємця", "Слово до батьків", "Слово до учнів", книга "Серце віддаю дітям" спрямовувалися на формування культуромовної особистості. Комунікативно-доцільне й емоційно насичене, переконливе мовлення педагога-дослідника ефективно впливало на думки і почуття співрозмовників. Цьому сприяла і доступна форма викладу, легкість і простота, властива справжньому фахівцеві, котрий добре розуміє цінність науково-педагогічного пошуку, багатство лексикону, розмаїття особистісних мовних кліше, увага на найдрібніших деталей мовного матеріалу. Справжнім педагогічним бестселером дослідники вважають праці польського вченого Станіслава Качора. Заслуга творця педагогіки праці в закцентуванні уваги освітянської громадськості на пошук шляхів для того, щоб діти зростали мислячими, працьовитими, закоханими у свій край. Теоретичні викладки доказові, аргументовані, методично орієнтовані на проблему, ілюстровані виразними прикладами з власної практики [4, C.354-360.]. Як ритор, Станіслав Качор добре розуміє психологію людей. Його енциклопедичні знання, гуманне серце виявляються насамперед у специфіці його спілкування з учнями і колегами. Наповнене духовністю, атмосферою невимушеної, корисної співпраці, творчістю пізнання, таке наукове спілкування ненав'язливо прилучає до нього інших. Основними рисами мовної особистості талановитого польського дослідника, співзасновника педагогіки праці Зігмунта Вятровського теж уповні можна визнати діалогічність, відкритість, полікультурність, креативність. 152
Мовнокомунікативні інтенції, репрезентовані в різноманітних художньозображальних засобах, влучних крилатих висловах, спонукальній модальності синтаксичних одиниць педагогічних праць [5,C.24-29], виступів засвідчують: перед нами видатна особистість, яка спонукає до пошуку і дослідження важливих проблем, виявляючи вимогливість у їх реалізації. Педагогічний дискурс допомагає повніше розкрити своєрідність мовостилю директора Сахнівської школи Олександра Захаренка. Хвилюванням за вчительство був перейнятий виступ О.А.Захаренка на парламентських слуханнях про стан освіти в Україні у 1997 році. Педагогакадемік наголошував на фанатичній відданості вчителів школі і дітям: "Якщо ще не все погано в світі, то це завдяки мудрості, вірі і впевненості нашого учителя, якого не зупинити і не залякати ні кризами, ні модними реформаціями. Любов'ю до дітей він жив, живе нині і довгі роки сяятиме зорею в серцях тих, хто робить перші кроки боротьби за життя в новому світі". У педагогічних роздумах Захаренка ("Гордієві вузли сучасної школи. Як їх розв'язати", "Школа над Россю", "Поспішаймо робити добро", "Поради колезі, народжені в школі над Россю", "Слово до нащадків", "210 шкільних лінійок", "Енциклопедія шкільного роду") визначено критерії професійно-мовленнєвої культури вчителя та шляхи її вдосконалення [1]: обов'язкове знання норм сучасної літературної мови, використання їх як у формах усного, так і писемного мовлення; володіння термінологічною культурою й педагогічно орієнтованим етикетом, здібність до організації і проведення діалогу з використанням розмаїтості питань, аналіз власного мовлення, демонстрація учням акуратності і грамотності оформлення всіх видів записів, формування умінь аналізувати, зіставляти, аргументувати, вдосконалювати навички самостійної роботи з книгою (складання конспектів, тез, анотацій, рецензій), із словниками, довідниками, енциклопедіями. У кожній з фундаментальних праць видатного українського філософа, культуролога, мистецтвознавця, педагога Івана Андрійовича Зязюна ("Естетичний розвиток особи", "Естетичний досвід особи", "Педагогічна майстерність", "Краса педагогічної дії", "Педагогіка добра: ідеали і реалії") у життєвих барвах постає Краса Особистості педагога і повсякденних буднів його праці. Прозорості і змістовності, ясності думок і їх логічній єдності, смислового навантаження і проблемності автор досягає органічним поєднанням філософських і педагогічних термінів з ліричним струменем образності метафор, епітетів, порівнянь. За кожним словом захоплюючих книг і статей радість і тривоги, рефлексії непересічної особистості науковця-естета щодо освіти, педагогічних і суспільно-політичних проблем, духовних цінностей учнівської і студентської молоді. У мовній палітрі науково-педагогічного дискурсу І.А.Зязюна увиразнюється семантико-стилістична парадигма слів педагогічної тематики: школа, навчання, талановиті діти, учитель [2]. За кожною із цих лексем – національна педагогічна картина світу, а наскрізними, об'єднуючими, увиразнюючими елементами, ключовими концептами педагогічної майстерності виступають концепти "радість" і "краса". Для учнів - це бадьора, бурхлива, солодка радість шкільного життя, для вчителя – краса і радість від педагогічної праці, радість педагогічної творчості. Фактор радості пов'язаний з необхідністю задоволення потреби в самоствердженні, в реалізації відповідного рівня домагань. ... Чим більше позитивної почуттєвості одержує дитина в перші 153
шкільні роки, тим необхіднішою буде самоствердження її життєвою радістю і любов'ю від процесу навчання, від спілкування з учителем, з учнями у школі. Сьогодення загострює потребу дослідження риторики мови науковця. Доповіді і виступи Івана Зязюна, насичені філософсько-креативною енергетикою наукового пошуку, - справжня окраса численних освітянських форумів, зборів Академії педагогічних наук, вчених спеціалізованих рад. Вони запам'ятовуються як яскраві, вражаючі уроки розуму, мудрості, людяності, моральності, що викликають у слухачів хвилю емоцій. Це вроджений оратор, котрий добре володіє естетичними потенціями мови, животворним, витонченим багатством українського лексикону. Зачаровує емоційно насичене, колоритне, потужне мовлення носія філософсько-педагогічної культури: спокійний, щирий, наповнений животворною енергією і всеперемагаючим оптимізмом голос, приємний різнобарвний тембр, уміння говорити чітко, виразно, емоційно, впевнено і щиро, модулюючи темп мовлення й інтонації. Публічне виголошення промови, лекції вражає точністю, внутрішньою й контекстною тонічністю кожного слова, розмаїттям особистісних мовних кліше і тональних рисунків, емоційною насиченістю фрази, психологічними і логічними паузами, легкістю і простотою викладу. Власною освітньою і громадською діяльністю відомі педагоги переконливо доводять: саме рідне слово, виплекане в сім'ї і "відшліфоване" з допомогою вчителів, є головним знаряддям засіву людяності в дитячих душах, засобом ціннісного бачення світу, філософсько-світоглядним чинником "Я". Початковий аналіз мовно-стилістичних особливостей філософсько-педагогічних праць Януша Корчака, Василя Сухомлинського, Станіслава Качора, Зігмунта Вятровського, Івана Зязюна відкриває перспективи для подальших ґрунтовних лінгвопедагогічних досліджень художньо-зображальних засобів у творах науковців світового рівня і відомих громадських діячів. Використана література 1. Захаренко О. А. Слово до нащадків. - К. : СПД Богданова А.М., 2006. – 216c. 2. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Наук-метод. посіб. – К.: МАУП, 2000. – 312c. 3. Корчак Я. Когда я снова стану маленьким//В книге: Избранное.-К.: Рад. шк., 1988.-324-367/ 4. Kachzor S. Nauczyciel - odpowiedzialnos'c' za czlowieka //Теоретичні та методичні засади розвитку педагогічної освіти: педагогічна майстерність, творчість, технології: Зб. наук. праць /За заг. ред Н.Г.Ничкало.- Харків: НТУ "ХПІ", 2007.- C.354-360. 5. Wiatrowski Z. Autorytety I mistrzowie drugiej poŁowy XX wieku w naukach pedagogicznych w Polsce//Теоретичні та методичні засади розвитку педагогічної освіти: педагогічна майстерність, творчість, технології: Зб. наук. праць /За заг. ред Н.Г.Ничкало.- Харків: НТУ "ХПІ", 2007.- C.24-29.
154
УДК 378.147
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ЕКОНОМІСТА FEATURE FORMATION OF FUTURE ECONOMIST'S CULTURE OF INFORMATION AND ANALYTICAL ACTIVITY Столяренко Тетяна Леонідівна, викладач Харківського інституту фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, Минко Петро Євгенович, декан факультету соціально-економічного управління Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Анотація Розглянуто особливості формування компоненту професійної культури майбутнього економіста, що базується на теоретичних знань в галузі математичного моделювання економічних процесів і явищ, навичках застосування моделей в економічних дослідженнях. Особливу увагу приділено застосуванню інноваційних освітніх технологій, зокрема, технології розвитку критичного мислення, що підвищує конкурентоспроможність майбутнього фахівця та сприяє вирішенню проблеми самореалізації. Summary. Formation of future economist's professional culture component, which based on acquiring theoretical knowledge in mathematical modeling of economic processes and phenomena and model application skills in economic researches, are considered. The special attention is given to development of critical thinking and using of information educational technologies that raise competitiveness of the future expert and facilitate to the decision of a self-realization problem. Глобалізація та соціально-економічні зміни зумовили реформування професійної підготовки економістів. Особливого значення набувають навички інформаційної діяльності, яка пов'язана з процесами одержання, перетворення, накопичення та передачі інформації. Зокрема існує нагальна потреба у фахівцях, які здатні не тільки застосовувати традиційні знання і навички, але й спроможні до інформаційно-аналітичної діяльності, що спрямована на пошук ефективних шляхів розв’язання проблемних ситуацій на основі змістовного дослідження моделей. Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в економіку дає змогу якісно і кількісно оновлювати засоби теоретичного аналізу та прийняття практичних рішень у всіх галузях господарювання будь-якої економічної системи, у будь-якому економічному просторі. Зрозуміло, економічна модель включає опис математичними методами реально діючої економічної системи, процесів та явищ, що в ній відбуваються. Отже, особливого значення ми 155
приділяємо питанням застосування математичного апарату за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (MS Excel, Maple, Statistica тощо) як засобу дослідження економічних систем та процесів, що в них відбуваються. Необхідні сучасному економісту компетентності ґрунтуються на математичній базі, особливо з матричної алгебри, диференціального числення, теорії ймовірностей та математичної статистики. Комп’ютерне моделювання дозволяє поєднати теоретичні знання та практичні навички студентів, які вони здобули в процесі оволодіння професійно орієнтованими дисциплінами. Таким чином, майбутні економісти мають опанувати методи побудови та реалізації економічних моделей, що допомагає усвідомити роль математичного апарату у продовженні освіти та у подальшій професійній діяльності [1]. Компетентності, здобуті під час вивчення економікоматематичного моделювання студентами широко застосовуються в менеджменті, маркетингу, фінансовій справі тощо. Один з напрямків наших розробок пов'язано з використанням табличного процесора MS Excel у дисциплінах „Економетрія” та „Математичне програмування” для дослідження економічних моделей, таких як : моделі оптимального планування, тобто екстремальні задачі з обмеженнями; лінійні регресійні моделі; функція Коба-Дугласа; системи структурних рівнянь тощо. Виняткового значення в навчально-виховного процесі ми приділяємо запровадженню інноваційних освітніх технологій, що зумовлюють заохочування студентів до свідомого навчання та мислення, розвитку особистісних якостей та загальних компетенцій. Зокрема, технологія розвитку критичного мислення стимулює студентів до активної участі в навчальному процесі, критичного ставлення до власного навчання, що допомагає виробляти та відстоювати незалежні позиції, знаходити, аналізувати та вибирати інформацію, ефективно розв'язувати проблеми [3]. Крім того, дбайливе взрощування соціально-орієнтованого ставлення до дійсності було предметом постійного опікування. Отже, наш досвід дозволяє стверджувати, що приділення значної уваги організації змістовного дослідження розвитку критичного мислення дозволить досягти підвищення ролі раціонального опанування інструментарієм занурення у глибини контексту, так званим критичним фільтром задля ефективного подолання суперечностей та прийняття рішень. Література 1. Клебанова Т.С., Дубовина Н.А., Раевнева Е.В. Економетрия: Учебное пособие. – Х.: ИД ИНЖЭК, 2005. – 160 с. 2. Олейник Т.О., Доценко С.А., Прокопенко А.И., Савченко А.А. Формирование культуры информационно-аналитической деятельности студентов/ Новые информационные технологии в образовании: Материалы междунар. науч.-практ. конф. Рос. гос. проф.-пед. ун-т, Екатеринбург, 2007. 3. Евдокимов В.И., Олейник Т.А., Горькова С.А., Микитюк М.В. Практикум по развитию критического мышления. - Харьков: Торнадо, 2002. - 134 с.
156
УДК101+370.1
ДИСТАНЦИОННОЕ ОБУЧЕНИЕ В СОЦИО-КРОСС-КУЛЬТУРНОМ УНИВЕРСИТЕТСКОМ ОБРАЗОВАНИИ DISTANT REMOTE TEACHING IN SOCIO-CROSS-CULTURAL UNIVERSITY EDUCATION Ферапонтов Г.А., Новосибирский государственный педагогический университет, РФ к.пед.н., зав.каф.
Бойко Е.Н., Новосибирский государственный педагогический университет, РФ ст. преподаватель
Интернационализация культуры, науки и образования в эпоху глобализации – устойчивая тенденция, которая в настоящее время и в ближайшем будущем будет настойчиво требовать подготовки человека к жизни и взаимодействию в поликультурной и многосоциальной среде. Для этого требуются новые навыки исследования - Интернет-коммуникации, интегрирующей отечественный и иностранный студенческие социумы в единое глобальное социо-кросс-культурное образовательное пространство. Предпочтение для анализа именно социо-кросс-культурных исследований Интернета вызвано также и тем, что он максимально воплощает в себе ведущую особенность современных информационных технологий, а именно их интерактивный характер. На сегодняшний момент во всемирной сети существует плоская, двухмерная модель Интернета. Данная модель строится на текстовой информации, так как Интернет логоцентричен. Тем не менее, как отмечал культуролог У.Эко, современная культура и восприятие современного человека все больше ориентируются на визуальный образ. Наша цивилизация все больше становится image-oriented, ориентированной на зрительный образ. Для решения вышеописанной проблемы еще в 2003 году на кафедре иностранных языков в Институте естественных и социально-экономических наук при Новосибирском государственном педагогическом университете была создана научно-исследовательская лаборатория социо-кросс-культурного образования. Целью лаборатории стало проведение гуманитарных прикладных исследований в области социо-кросс-культурного образования и иноязычной коммуникации. Одной из основных задач НИЛ явилось исследование проблем коммуникативной культуры в вузовских Интернет сообществах. Для этого потребовалось, прежде всего, разработать систему дистанционного обучения в языковом блоке для специальности “Регионоведение”. В настоящее время технологии дистанционного Интернет-обучения получили широкое распространение в мире. В нашей стране такая форма обучения известна как заочная. В практике обучения иностранным языкам она применялась не столь широко, как в других областях. 157
В отличие от других форм обучения, обучение на основе компьютерных телекоммуникаций даёт возможности: оперативной передачи любой информации на расстоянии, хранение этой информации в памяти в течение нужного времени, её редактирования, интерактивности с помощью специально создаваемой для этих целей мультимедийной информации и оперативной обратной связи с преподавателем и другими участниками обучающего курса. Естественно для решения вышеописанных задач в нашем исследовании по организации социо-кросс-культурной мультимедийной коммуникации на специальности «Регионоведение» основной упор был сделан не только на формирование у студентов лингвистических навыков и навыков самостоятельной работы, но и на определение педагогических условий, позволяющих наиболее эффективно реализовать навыки критического и творческого мышления для обретения социо-кросс-культурной компетенции. Инфокоммуникация, реализуемая в данном обучении, даёт не только простое знакомство с зарубежными ровесниками, но и возможность диалога культур, в котором актуализируются особенности менталитета граждан разных стран. В этом диалоге происходит воспитание поликультурной личности ХХI века, истинного гражданина. На базе учета баланса социокультурного и кросскультурного контекстов культурного развития гражданин выступает, с одной стороны, как субъект, воспринимающий интересы, потребности и цели родного социума, сохраняющий свою индивидуальность, постоянно развивающий присущие ему способности, приобретающий новые ценности (политические, правовые и др.), и, с другой стороны, - в кросскультурном социуме Интернета приобретающий новые ценности и знания не в виде «внешнего», чуждого для его индивидуальности мира, а в виде «своего иного», необходимого условия саморазвития и самоопределения в поликультурном мире. Суммируя выше сказанное, можно сделать вывод, что педагогически верно выстроенное дистанционное образование с применением Интернет-коммуникаций позволяет модифицировать не только традиционное образование, но и систему гражданского воспитания, которая реализуется через комплекс занятий в мультимедийной лаборатории (cross-cultural studies, «Cross-posting”, charts, виртуальная конференция Forum, глобальные кросскультурные исследования в Интернет-сети т.д.), в которых студент выступает субъектом познавательной, творческой и коммуникативнокультурологической деятельности, что в итоге приводит к формированию у него социо-кросс-культурной компетенции, позволяющей ему стать человеком «поликультуры» и осознавать себя гражданином своей страны и мира. Литература: 1. Белинская Е.П. К обоснованию социокультурного подхода в исследованиях виртуальной реальности. М., 1999. 2. Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе / Под ред. П.С.Гуревича. М.,1988. 3. Гуманитарные исследования в Интернете / Под ред. А.Е.Войскунского. М.,2000. 158
4. Жичкина А.Е., Белинская Е.П. Самопрезентация в виртуальной реальности и особенности идентичности подростка-пользователя Интернета // Образование и информационная культура. М., 2000. 5. Пилиповский В.Я. Требования к личности учителя в условиях высокотехнологического общества // Педагогика – 1997 - №5 6. Ферапонтов Г.А. Социокультурный и кросскультурный феномен в системе образования: Монография.- Новосибирск: Ин-т философии образования, 2003.
УДК 007.51
МЕТОДЫ ПРОЕКТИРОВАНИЯ ЭОР ДЛЯ СПЕЦИАЛЬНЫХ ТЕХНИЧЕСКИХ ДИСЦИПЛИН Шкумат Е.В. ассистент Брянский государственный технический университет
Рассматриваются подходы к проектированию ЭОР на основе элементной базы. In the article approaches to the projecting of electronic educational resources on the elemental basis are viewed. В последнее время достаточно актуальным является создание электронных образовательных ресурсов как для дистанционного образования, так и для поддержки образовательного процесса в целом. Представление учебно-методической информации в электронной форме значительно ускоряет коммуникативные процессы, позволяет на качественно новом уровне организовать хранение учебной информации, обеспечивает оперативный удаленный доступ к информационным ресурсам. Дидактические возможности средств новых информационных технологий (вариативность содержания обучения, визуализация учебной информации и т.д.) обуславливают эффективность их применения в учебном процессе для всех форм обучения (очная, заочная, дистанционная) [1]. Поскольку в процессе проектирования закладывается основное смысловое содержание ЭОР, формируются и описываются способы необходимой визуализации, то создание методики процесса проектирования является достаточно актуальной задачей. В процессе проектирования решаются следующие задачи: формирование базы литературных источников; формирование понятийного ряда; оценка необходимости визуализации понятий; формирование сценариев и алгоритмов представления рассматриваемых понятий по следующим элементам: текст, фотография, формула, схема, график, 2-D и 3-D модели, видеоряд, объем текста 2-го уровня (дополнительной информации); с формированием типового эскиза представления информации по каждой группе понятий. Для примера рассмотрим один из первых этапов формирования, влияющих на конечный результат – это подбор литературных источников для формирования понятийного ряда будущего ресурса. 159
К подобным источникам в рассматриваемой работе относились следующие: учебники с грифом УМО; учебники без грифа УМО центральных издательств; учебники с грифом вуза; учебные пособия; учебно-методические издания вуза; методические указания; материалы периодических изданий (журналов); статьи. Составление набора литературных источников по дисциплине определяет образовательный стандарт, рабочая программа и политика учебной работы кафедры. Каждый литературный источник получает свой весовой коэффициент, определенный группой экспертов – преподавателей данной дисциплины, а также индекс цитирования (объем ссылок данный на данный литературный источник другими изданиями). Методика оценки литературного источника базируется на скаляризации векторного критерия качества при помощи весовых коэффициентов [2]. Последние выбираются экспертно, отображая важность каждого частичного показателя качества и его вклад в интегральный показатель, который оценивается по традиционной пяти бальной системе. Формирование понятийного ряда (основы ЭОР) осуществляется из выбранных литературных источников. Каждый термин и определение ранжируется по степени соответствия конечной цели преподаваемой дисциплины, а по отобранным понятиям составляется карта-схема обучения. Исходя из анализа сложности усвоения студентами определенных тем по дисциплине, для которой создается ЭОР, оценивается степень визуализации отдельных понятий и определений. Также прорабатываются принципы и варианты визуализации (одновременные, пошаговые и т.п.), разрабатывается алгоритм отображения материала. Объем текста 2-го уровня регламентируется разработчиком в зависимости от особенностей раскрытия отдельной темы и анализа проблем студентов в усвоении определенных разделов. Наиболее сложным вопросом в данном блоке является оценка числа дополнительных понятий, наследуемых из межпредметных связей (дисциплин ОПД и ЕН циклов). Здесь рекомендуется заранее проработать и оценить остаточные знания по предшествующим предметам для более четкого представления, сколько понятий включается в ЭОР и каким образом они визуализируется. Создаваемые методы и алгоритмы могут использоваться при построения систем автоматизации проектирования электронных образовательных ресурсов для специальных технических дисциплин. ЛИТЕРАТУРА 1. Зайнутдинова, Л.Х. Создание и применение электронных учебников (на примере общетехнических дисциплин)/ Л.Х.Зайнутдинова Астрахань: Изд-во «ЦНТЭП», 1999.-364с. 2. Ротштейн А.П. Интеллектуальные технологии идентификации./ А.П.Ропштейн - Винница «УНИВЕРСУМ – Винница», 1999. – 320 с.
160
УДК 371.134:78:008 (043)
ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ МЕДІАКУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ В ТЕОРІЇ І ПРАКТИЦІ ВИЩОЇ ШКОЛИ THE PROBLEMS OF FORMATION OF TEACHER'S MEDIACULTURE IN THE THEORY AND PRACTICE OF HIGHER EDUCATION Коневщинська Ольга Еммануїлівна, Інститут інформаційнихтехнологій і засобів навчанняАПН України м.Київ Науковий співробітник відділу дослідження і проектування навчального середовища
Тези висвітлюють проблему формування медіакультури фахівців мистецької галузі. Звертається увага на суперечності у підготовці майбутніх учителів музики в процесі оволодіння ними практичними навичками використання інформаційно-комунікаційних технологій в професійній діяльності. The theses elucidate the problem of formation of the media culture of art specialists. Attention is payed to controversies in future music teachers’ training in the process of mastering practical skills of utilizing information and communication technologies in theirprofessional activities. Розвиток інформатизації освіти як соціокультурного феномену спричинив необхідність визначення ширших освітніх завдань, ніж підготовка “користувачів” персонального комп’ютера та розробників його програмного забезпечення. Новітнім пріоритетом освітньої підготовки стає мета сформувати у майбутнього вчителя навички ефективного використання ІКТ, які підвищують рівень мистецької культури особистості і сприяють формуванню медіакультури фахівця в процесі професійної діяльності. Впровадження нових інформаційних технологій в навчальний процес відкриває перспективи щодо гуманізації освіти, розширення і поглиблення теоретичної бази знань, надання результатам навчання практичної значущості, інтеграції навчальних предметів, інтенсифікації та активізації навчально-пізнавальної і пошуково-дослідницької діяльності, розкриття творчого потенціалу майбутнього учителя. Сучасна педагогічна наука поступово інтегрується в систему інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій. Широке залучення комп’ютерних засобів та створення нових програмних комплексів, які б активізували основні властивості сприйняття та засвоєння загальних і професійних знань, висунуло проблеми вивчення цих процесів з погляду психолого-педагогічних аспектів комунікації комп’ютерних навчальнометодичних систем та суб’єктів навчального процесу. В науковій літературі висвітлено різні проблеми взаємодії людини з комп’ютером на рівні нової культури (А.Берг, В.Винокуров, К.Зуев, М.Сенченко, Ф.Рибаков, Е.Семенюк, Г.Смолян, А.Урсул); методології і теорії комп’ютеризації освіти (В.Биков, Б.Гершунський, О.Довгяло, М.Жалдак, Ю.Машбиць, Н.Морзе, О.Полат, О.Тихомиров); використання комп’ютерних систем в управлінні навчальними закладами (Є.Машбиць, Л.Пак, В.Панов, 161
Л.Терещенко); реалізації специфічних функцій комп’ютера в процесі навчання із застосуванням програмних педагогічних засобів (О.Гончаров, Ю.Кузнєцов, Є.Маргуліс, І.Мархель, В.Монахов, Й.Ривкінд, Є.Рябчинська); психологопедагогічних засад організації навчально-виховного процесу з використанням інформаційних технологій (Т.Гергей, М.Горський, В.Ляудіс, Н.Тализіна, С.Юдін); естетичні параметри інформаційного потоку та його використання в навчально-виховному процесі (М.Лещенко); підготовки вчителів до естетичного виховання учнів у просторові дії масової інформації в сучасних умовах (В.Мірошниченко, Д.Попова). Аналіз результатів наукових досліджень свідчить про недостатню вивченість питань розробки технології навчання та фахової підготовки майбутніх учителів, особливо, такої, що передбачає використання мультимедійних засобів в процесі засвоєння мистецької інформації, зокрема, нових музично-мультимедійних програм в культурологічній підготовці студентів у вищих навчальних закладах [1]. Актуальність дослідження зумовлена низкою суперечностей між -нагальною потребою державної системи вищої освіти у підвищенні рівня конкурентоспроможності майбутніх фахівців мистецтвознавчої галузі та відсутністю на належному рівні матеріально-технічного забезпечення навчального процесу; -використанням мультимедіа технологій у сучасній освітній практиці та невідповідністю наявних програм сучасним вимогам музичної педагогіки, а також відсутністю наскрізних навчальних комп’ютерних програм з циклу художньо-естетичних дисциплін; -потенційними можливостями мультимедійних технологій як засобу полі модального і багатоканального сприйняття мистецької інформації та недостатньо високим рівнем фахової компетентності майбутніх учителів музики в галузі комп’ютерних технологій, а також психологічною неготовністю до використання програмного забезпечення у навчальному процесі [3]. Формування медіакультури майбутніх учителів музики у вищих закладах освіти виступає цілісним процесом побудови інтегрованих чинників, орієнтованих на специфіку змістовного наповнення професійної підготовки в галузі мистецтва[2]. Процес професійної підготовки майбутніх учителів музики на основі триєдності загального, особливого та суб’єктивного. Як загальне він відображає закономірності здобуття повної вищої педагогічної освіти і є складовою зазначеної триєдності; як особливе – має свою специфічну, зумовлену, по-перше, складовими компонентами професійної підготовки, подруге, специфікою змістового наповнення поняття «музична медіакультура», по-третє, врахуванням особливостей впливу мультимедіа технологій на формування особистості вчителя; як суб’єктивне відображає залежність майбутньої професійної діяльності від індивідуальних особливостей студента, повноти його художньо-естетичного тезаурусу. Загальна гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що формування медіакультури майбутніх учителів музики набуває ефективності, якщо оволодіння комп’ютерними мультимедійними технологіями усвідомлюється студентами як невід’ємна складова їх професійної підготовки, як об’єднуючий системоутворюючий чинник складових цієї системи, при виключенні якого відбувається розбалансованість цілісності та взаємозв’язку її компонентів, що відбувається на якості освіти. 162
Гіпотеза конкретизована у часткових, згідно з якими ефективність формування медіакультури майбутнього вчителя музики забезпечується: єдністю і взаємозумовленістю мотиваційно-цільового, емоційно-вольового, інтеграційно-рефлексивного, (оцінювального), операційно-практичного компонентів готовності майбутніх учителів музики до формування медіакультури; науково-методичною обґрунтованістю педагогічної технології, що передбачає: а) дотримання найважливіших принципів процесу формування медіакультури; б) поетапності цього процесу, що передбачає введення в систему професійної підготовки: спецкурсу «Медіакультура вчителя музики»; навчально-методичного комплексу (розробки творчих завдань з використанням мультимедіа засобів навчання). Список використаної літератури Бєлявіна Н.Д. Деякі методичні проблеми використання нових комп’ютерних технологій в музичній освіті.//Культура і мистецтво в сучасному світі: Наукові записки КДУК і М.Вип.1. –К.:КДУК 1998.-с.195-201. 2. Бергер Н. Сучасна концепція і методика навчання музиці. Серія "Модернізація загальної освіти". – С-Пб., 2004 3. Гуржій А.М. Засоби навчання: Навчальний посібник.- К.,АПН України 1997 с.207. 1.
FREEDOM AFTER DECONSTRUCTION Bogna Choinska, Lecteur, Department of Philosophy, Education-Philosophy Faculty, Pomeranian Academy in Słupsk, Poland.
Stefan Konstanczak, Professor, head of the Department Ethics and Philosophy of Religion, Education-Philosophy Faculty, Pomeranian Academy in Słupsk, Poland.
Contemporary the relativism is disseminated very often, but it is also told about necessity of tolerance for Other which is connected with this relativism. That situation is related with responsibility of Plato - Hegel` philosophy propagating “the language violence”, We mean some views, which can be imposed on somebody as the only true and right ones and which does not leave any space for freedom of choice. The alternative proposition for this “language violence” is an endless dialogue without the final settlement. We should look at every settlement (“the truth” of subject of dialogue) with a postmodern suspicion. The postmodern “myth of statement’s schema” in theory makes it impossible to translate of some texts and to reach an understanding with other cultures and, what is very important, it is a cause and a confirmation of the relativism: with relativistic approach, […] there is no any truth which together could be settled.9 The thesis of impossibility of translation of 9
Por. Szymanska B., Kultury i porownania, Universitas, Krakow 2003, p. 27. (przy podejsciu relatywistycznym, zauwazmy […] nie ma zadnej prawdy, ktora wspolnie chcialoby się ustalic – transl. by authors).
163
some texts into other languages and the general relativism which is claimed by postmodernists is connected with baffling question: if the others say something different then me, how can I understand them? In the other words: in which way should I behave towards the absolute otherness of Other? Even though the tolerance assumes permission and a respect for other’s strong views, it is impossible to show a respect for those views without a previous understanding. Even postulated by postmodernists both “universal” and (at the same time) local understanding between different people are difficult to find without a totalitarian violence of language and without a linguistic community. Therefore there is a second important question: what does it mean to behave in ethical way towards someone in given circumstances? We think that between discourse` thesis of totalitarian state by Plato and an absolute freedom of specific game by Nietzsche (where there is a lack of question about the truth and ethical rules and even there is no a necessity of talking which can be replaced by Dionysus` mad dancing) there is an intermediate opinion represented by Derrida and his followers. Deconstruction can be treated as a method of reading of some written and spoken texts and allows reading all texts in the same very specific way. Deconstruction remaining in the language and rationalism` field at the same time permits full of responsibility and very serious approach to all of this, what is called by Michel Foucault as a madness and as an impossibility to talk about. Trying to show a history of madness in the borders of man’s mind, Foucault confused the issue and by accident “formulated” the different methodological problems which Derrida has noticed. There have been very serious problems for him, so Derrida has said that writing this history was a …complete madness.10 Is it possible to reveal an untamable language` space by using simple or complicated words from the language? Does the sentence (statement) which must be full of sense to be red and understood, make an assumption of exclusion of madness? Derrida claims that it is true. In the other words: the language is a source of violence and its structure (if we treat its margins as not existing) includes a silence, madness, something what is understandable, because: To create the history of madness is to create the archaeology of silence.11 We add another question: if the language is connected with such serious doubts, is there a wise way to use a double-cross, to cheat our language, about which Foucault wrote: The language is older then us, soi t is impossible to master the meanings spirited by pressure of our own words12? Is there a possibility to validate any universal ethical system which would be something more than just a set of authoritarian words after appearance of deconstruction? We think that the deconstruction appeals for people` responsibility as to the indecisiveness of language and allows us to be always free to put the emphasis on our ethical decisions. That is why deconstruction involves man’s freedom. If the human being knew how to react in different situations, if the ethical code existed then the freedom of people would not exist. Everyone would be determined by the unquestionable law. What is new in deconstruction, it is a method of critical reading of text. During the reading of every text a researcher should look very carefully for its problematic 10
Derrida J., Cogito i historia szalenstwa, transl. by Komendant T., „Literatura na Swiecie” (1988): 6/203, p. 158. Ibidem, p. 159. (tworzyc historie samego szalenstwa to tworzyc archeologie milczenia - transl. by authors) 12 Foucault M., Czlowiek i jego sobowtory, transl. by Komendant T., „Literatura na Swiecie”, (1988): 6/203, p. 211. (o ile od nas starszy, nie mozna zatem opanowac znaczen ozywionych naciskiem wlasnych slow – transl. by authors) 11
164
aspects, unclear and “uncomfortable” fragments called margins. The next thing a researcher should do is to write his own interpretation of text however he should be conscious of his moving within the language, not far away, even not close, but exactly within the language. Deconstruction doesn’t undermine any method used for a text research, it reconcile itself to a dialog within a reasonable order. But because it proves incoherency in some set of words arbitrary acknowledged by classical researcher as a sensible whole, deconstruction doesn’t allow for any final acceptation of his interpretation. Every interpretation can be undermined (deconstructed) and that action, in some way destroying the violence of language from the inside (there isn’t any possibility to go outside the language) indicates indecisiveness of language. In other words: every conversation or dialog should be attended by a kind of metareflection concerning of language limitations in spite of linguistic medium used in such conversation or dialog.13 Stefan Morawski who oppose to comparison between Derrida’s method and postmodern activity indicates that there is a possibility to deconstruct deconstruction and to return to the thinking of the source of language origin. 14 It is because we can not state about any of language element as the only result of devising or as the entirely fiction. Andrzej Zawadzki says that typical logos-mythos (intersubjective schema – internal feeling) opposition in modernism can not be approved in deconstruction. Thus the two levels of deconstructive reflection allow to question and accept any truth at the same time, in every relay there is a reason and madness simultaneously, light of “truth” and sense of darkness of mystery. Madness would remain as the persistent consciousness of coexistence of reality and fiction and as a recall of language violence and as discord for this violence. However this discord is placed on a higher level of a linear space of discourse. This meta-consciousness does not allow neither for a final settlement nor for a disregard of linguistic relay. We can say that deconstruction postulates the tolerance for madness without crossing rational boundaries of language. Does deconstruction moves into darkness a “madness” of our decisions which we have to make at the certain time? Does Derrida, when he says than we can not speak about the source – origin of language because everything is only a text and there is nothing except texts, really claims that the source does not exist? Every text according to Derrida even his own article can be deconstructed and it can be proved that text hides everything what composes its margin and its own opposition. So text hides the speech about the origin and the speech about what was before any writing. It conceals its own madness. Therefore it seems to us that we can not treat the deconstruction method as the method undermining ethical code because of the meta-reflection attended to every written, spoken, red and heard sentence. This consciousness of impossibility of exceeding limits or according to Bogdan Banasiak: being human yet 15, is a specific self control which allows maintaining ethical attitude towards what is Other also inside us. This deconstructive meta-reflection is connected with acceptance of indecisive, difficult and very responsible status of free subject.
13
Culler J., Dekonstrukcja i jej konsekwencje dla badan literackich, transl. by Fedewicz B, „Pamietnik Literacki” (1997): 4. 14 Morawski S., Mimesis i hiperrealizm, [in:] Mimesis w literaturze, kulturze, sztuce, ed. Mitosek Z., Warszawa 1992, s. 93. 15 Banasiak B, Ostatni system. Wokol watpliwosci – zarys krytyki, [in:] Derridiana, ed. Banasiak B., Kraków 1994.
165
In conclusion we can state that deconstruction or rather adequate usage of it determinates respect for others and our own strong views maintaining towards them a proper distance. Deconstruction is placed between two oppositions: the violence of the only right rules and the nihilistic Nietzsche’ suggestion of leaving the language for what is not human.
ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ THE PECULIARITIES OF THE TECHNOLOGY OF THE PROJECT REALIZATION IN THE PRIMARY PROCESS Борцова М.В., викладач кафедри психології
Зінченко О.С., викладач кафедри психології Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Розкриваються особливості роботи над проектом як практика особистісно-орієнтованого навчання в процесі діяльності учнів, на основі вільного вибору, з урахуванням їх інтересів. Акцентується увага на прагненні педагога знайти баланс між академічними та прагматичними знаннями, уміннями і навичками. The peculiarities of the work on the project are discussed in the theses as the practice of the personal - oriented studying in the process of the pupils’ activity on the basis of the own choice taking their interests to the consideration. The main idea is concentrated on the teacher’s willing to find the balance between the academic and pragmatic knowledge, skills and habits. Актуальність застосування методу проектів обумовлена необхідністю самоосвіти в умовах мінливості технологій, збільшення потоків інформації та необхідністю з ними працювати. Проектні технології спрямовані на стимулювання інтересу учнів до нових знань, розвиток особистості учня через розв’язання певних проблем та застосування знань в конкретних ситуаціях. Навчальний проект – це обмежений у часі процес, коли відбувається цілеспрямована зміна визначеної системи знань на основі конкретних вимог до якості результатів, чіткої організації, самостійного пошуку рішення проблеми учнями. Метою навчального проектування є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня [2]. Проектна діяльність максимально спрямована на розвиток особистості школярів, оскільки цілком відповідає їх віковим потребам та особливостям. Діяльнісне самовизначення, вибір власного життєвого шляху і пошук більш рівноправних взаємин з дорослими обумовлюють ефективність застосування навчального проектування серед школярів. 166
Робота над проектом, як складова особистісно-орієнтованого навчання, сприяє формуванню інтересів кожного учня та забезпечує йому вільний вибір. Проектна технологія дає можливість педагогу змінити роль з авторитарного учасника навчального процесу на координатора діяльності. Вміння користуватися даною технологією є показником високої кваліфікації педагога, його інноваційного мислення, орієнтація на особистісний і професійний розвиток школярів у процесі навчання. Учневі виконання проектів допомагає зрозуміти значення інформації особисто для нього та показує сфери застосування знань в конкретних видах діяльності. Проектна технологія досить рідко застосовується в школі. Але на даному етапі розвитку суспільства високі вимоги до вчителя та до учня змушують педагогів звертатися до інноваційних форм діяльності, зокрема, до застосування проектів. Навчальне проектування спрямоване перш за все на самостійну діяльність учнів – індивідуальну, парну або групову, яку вони виконують впродовж визначеного терміну [2]. В умовах швидких темпів оновлення інформації акцентується увага на розвиток навичок самоосвітньої діяльності учнів. За допомогою проектної діяльності формуються вміння та навички самостійної орієнтації в науковій, навчально-методичній та довідковій літературі; учень вчиться самостійно здобувати необхідну інформацію, залучається до самоосвіти, привчається до цілеспрямованої діяльності. Зауважимо, що навички самостійної роботи, які учні здобувають за умови традиційної організації навчального процесу, дещо відрізняються від навичок самоосвітньої діяльності, здобутих в інноваційних формах роботи. Принципова відмінність між самоосвітою та самостійною роботою полягає в тому, що в ході самоосвітньої діяльності особистість виступає суб’єктом власної діяльності у досягненні самостійно визначених цілей (які і складають головний мотив самоосвітньої діяльності), а в ході самостійної роботи цілі перед особистістю ставить керівник [3]. Проект спонукає учня проявляти інтелектуальні, моральні та комунікативні якості, здібності, демонструвати рівень володіння знаннями, здатність до самоосвіти та самоорганізації. Спільна діяльність учнів надає їм можливість, спілкуючись між собою, шукати найбільш ефективні шляхи вирішення задач проекту, використовуючи інтегровану інформацію суміжних дисциплін. Учні самостійно можуть ставити мету та визначати оптимальні засоби її досягнення, розподіляючи обов’язки та демонструючи компетентність особистості. Таким чином, головною умовою організації роботи над проектом є оволодіння учнями технологією проектної діяльності: уміннями визначати мету, задачі, бачити предмет дослідження, визначати гіпотезу, планувати власну діяльність. Ці уміння виступають в якості основи для подальшої самоорганізації та самоосвіти. ЛІТЕРАТУРА 1. Левитес Д.Г. Практика обучения: современные образовательные технологи. – М.: Воронеж, 1998. – 288 с. 2. Освітні технології: Навч.-метод. посіб./ О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2002. – 255 с. 167
3. Проблеми освіти: Наук.-метод. зб. / Кол. авт. — К.: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти, 2007.-Вип.47. – 130с. 4. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998. – 256 с
ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИХОВАННЯ ПЕДАГОГА В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕХНОЛОГІЇ "СТВОРЕННЯ СИТУАЦІЇ УСПІХУ" THE PROFESSIONAL SELF UPBRINGING OF THE TEACHER IN THE TEACHER’S TECHNOLOGY "MAKING A SITUATION OF THE SUCCESS" Борцова М.В., викладач кафедри психології
Зінченко О.С., викладач кафедри психології Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Акцентується увага на особливостях особистості педагога, який є організатором навчально-виховного процесу і створює ситуації успіху. В основі педагогічної технології "Створення ситуації успіху" лежить особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання і виховання, який дає можливість учням реалізувати індивідуальні особливості та розвинути власну пошукову активність. The attention is given to the personal peculiarities of the teacher who is a manager of the teaching process and makes a situation of the success. The teacher’s technology "Making a situation of the success" is based on the personal – oriented attitude to the learning and upbringing which allows pupils to realize individual peculiarities and develop own mental activity. В основі педагогічної технології “Створення ситуації успіху” лежить особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання та виховання. Ситуація успіху – це суб’єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги учнів. Ситуація успіху досягається тоді, коли сам учень визначає цей результат як успіх. Розуміння значимості ситуації успіху, її усвідомлення учнем виникає за умови подолання психологічних бар’єрів. З психологічної точки зору успіх – це переживання стану задоволення від результату своєї діяльності або збігу результату з очікуваннями та сподіваннями особистості. З педагогічної точки зору ситуація успіху – це цілеспрямоване, організоване поєднання умов, при яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремої особистості, так і в цілому колективу[1]. Для полегшення адаптації учня в умовах сучасної школи йому необхідно оволодіти певними якостями: самостійно та критично мислити, грамотно працювати з інформацією, бути комунікабельним та уміти працювати в колективі, вміти самостійно працювати над розвитком 168
особистої моральності та інтелекту [3]. Цьому сприяє впровадження вказаної технології. Щоб допомогти розкритися дитині як особистості, необхідно створити для неї умови психоемоційного комфорту. Головна мета діяльності педагога – створити ситуацію успіху для розвитку особистості учня, а також, підвищуючи його самооцінку, дати можливість усвідомити свої здібності та віру у власні сили. Педагогічна технологія “Створення ситуації успіху” належить до особистісно-орієнтованих технологій, яка дозволяє учням реалізувати індивідуальні особливості та розвинути свою пошукову активність [4]. Для того, щоб учень став активним співучасником педагогічного процесу, необхідно забезпечити суб’єкт-суб’єктний характер педагогічних стосунків, який полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній спрямованості, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності до прийняття аргументів співрозмовника, взаємодії з ним. У зазначеній технології акцентується увага на особливостях особистості педагога та його емоційній культурі. Однією з основних умов становлення особистості педагога є ставлення до самого себе. Робота над собою, тобто самовиховання, це діяльність педагога, яка спрямована на самовдосконалення. Особистість педагога є одним із основних факторів успішності учня. Вчитель повинен не лише досконало володіти предметом, але й впливати на учнів власною індивідуальністю. Ефективне впровадження педагогом технології “Створення ситуації успіху” залежить від наявності і рівня сформованості в нього в процесі професійного розвитку та саморозвитку наступних компонентів: професійно важливих особистісних рис і якостей (адекватність самооцінки, сенситивність, емпатичність, асертивність, фрустраційна толерантність, відсутність хронічних внутрішніх особистісних конфліктів); соціально-когнітивних і комунікативних умінь (рефлексивне слухання, встановлення соціального контакту, переконання, навіювання); професійно важливих якостей та властивостей – уваги, сприймання, уяви, мислення (уважність, спостережливість, уміння звертати увагу на особливості вербальної та невербальної поведінки, гнучкість, пластичність мислення, вміння прогнозувати реакції та дії учня); психофізичних властивостей і психічних якостей, що характеризують нервову систему як стресостійку і водночас досить гнучку – це обумовлює високу працездатність педагога та його саморегуляцію. Здатність до особистіснопрофесійного саморозвитку, самовиховання, високий творчий потенціал, уміння розв’язувати життєві та професійні протиріччя гуманістичним шляхом, не порушуючи індивідуальної логіки дій і в цілому розвитку учня, забезпечує продуктивність професійної діяльності та компетентність педагога. Без цих компонентів не можна створити ситуації успіху як учням, так і самому педагогу [4]. Починаючи працювати за педагогічною технологією “Створення ситуації успіху”, вчителю потрібно головне – створити оптимістичну установку учням та не звертаючи увагу на недоліки, побачити перспективні лінії їх розвитку. Активізація самовиховання вольових якостей, стилю спілкування, емоційної виразності є необхідною складовою частиною роботи педагога.
169
ЛІТЕРАТУРА 1. Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать. – М.: Просвещение, 1991. – 176 с. 2. Кацинська Л.Л. Виховний процес в сучасній школі. – Рівне, 1997. – 156 с. 3. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования / Под ред. Е.С. Полат. – М., 1999. – 224 с. 4. Освітні технології: Навч.-метод. посіб./ О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2002. – 255 с.
УДК 378.147:001.895
УЧИТЕЛЬ ПРОФІЛЬНОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ THE TEACHER OF PROFILE SCHOOL IN THE PROCESS OF EDUCATIONAL REFORMING Кода С.В., Старший викладач Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти
В статті розкриваються проблеми підготовки вчителів до організації профільного навчання в умовах реформування освіти також визначаються змістові, організаційні та методичні аспекти підготовки вчителя в системі курсової перепідготовки до якісної організації. This article is devoted to the problem of the realization of profile education. The author determines the main characteristics and specific factors of the educational process in schools of Ukraine. Однією з визначальних тенденцій розвитку сучасної освіти є підвищення фундаментальної, психолого-педагогічної та інформаційної культури вчителя. Оволодіння сучасними технологіями організації навчального процесу та методикою їх використання забезпечує можливість спрямування освітньої діяльності на особистість людини, її професійне самовизначення та можливість ефективної самореалізації. Перехід до профільного навчання у старшій школі вимагає реформування всіх складових організації навчально – виховного процесу загальноосвітніх закладів. Успішність та ефективність реалізації будь-яких інновацій в освіті суттєво залежить від підготовленості педагогічних кадрів. Для старшої профільної школи-педагогів, які здатні організувати профільне навчання учнів. Таким чином, визначені цілі шкільної освіти зумовлюють необхідність подальшої модернізації вищої педагогічної освіти і системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів В статтях [1, 3, 6] обговорюються проблеми підготовки педагогічних кадрів до профільного навчання старшокласників, акцентується увага на вивченні реального якісного стану педагогічних кадрів як необхідної умови для розробки головних напрямків змісту та методів організації удосконалення педагогічної 170
майстерності. Цих питань частково торкаються автори публікацій [2, 4], де зазначений аспект розглядається у більш широкому контексті: підвищення якості освіти через моніторинг навченості; розкриття індивідуальних здібностей, виховання соціально адаптованої особистості через впровадження особистісно-орієнтованих технології у навчальну та позаурочну діяльність, профілізацію навчання; володіння і впровадження інноваційних освітніх технологій у навчально-виховній роботі; поглиблення методологічно-теоретичної підготовки вчителів; діагностування професійної майстерності вчителів та ін. Проблемою підготовки педагогів, які мають працювати в профільній школі, що потребує вчителя-професіонала, вчителя-майстра опікується післядипломна педагогічна освіта. Незалежно від обраного старшокласниками профілю навчання, необхідно забезпечувати розвиток їх навчально-інтелектуальних умінь: аналізувати, порівнювати, виділяти головне, класифікувати, доводити, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, узагальнювати, систематизувати, робити висновки, передбачати, оцінювати, планувати. Учитель профільної школи повинен мати інноваційний стиль науковопедагогічного мислення, основою в його роботі має стати творче застосування класичних і сучасних педагогічних та психологічних підходів: вікового, розвивального, індивідуального, гуманістичного, особистісно-орієнтованого, компетентісного, діяльнісного. Профілізація освітнього простору передбачає зміни в змісті і формах педагогічної діяльності, які включають освоєння педагогом гуманістичної парадигми та перебудови логіки викладання предмета з освоєнням сучасних технологій, форм і методів роботи: лекційносемінарської та практичної системи;блочно-модульного підходу, роботи з різноманітними джерелами інформації, дискусії, методу проектів, порт фоліо, навчання у співробітництві, різнорівневого навчання, комп'ютерних технологій та ін. Успішність реалізації завдань профільного навчання полягає у забезпеченні наступності та неперервності між допрофільною підготовкою і профільним навчанням. Допрофільна підготовка забезпечує підготовчий етап навчання учнів у класах певного профілю і має за мету «не лише виявлення професійних орієнтацій учнів, переважних схильностей в різних галузях знань, але й формування інтересів, потреб, самомотивованого самостійного навчання як усвідомленої навчальної діяльності» [2, 67]. Багатоаспектність завдань профільної школи стає актуальною проблемою фахової та особистісної готовності вчителя до організації профільного навчального процесу. Якість профільної освіти вимірюється якістю наявних технологій профільного навчання і готовністю вчителя до постійного самовдосконалення: зміни педагогічної технології, удосконалення форм і методів роботи, впровадження передового педагогічного досвіду та ін. Дослідження російських учених показали, що «система підвищення кваліфікації, яка здійснює підготовку і перепідготовку вчителів профільної школи, повинна бути орієнтована на підвищення перш за все психологопедагогічної, а не предметно-методичної компетентності вчителя» [3, 21]. Система післядипломної освіти націлена на підготовку педагога профільної 171
школи, який буде ерудований, культурний, творчий, методично грамотний, психологічно підготовлений до співпраці з учнями в процесі навчання. При підготовці вчителя до організації навчання в профільній школі важливим є: врахування психолого-педагогічних умов реалізації педагогічної технології диференційованого навчання; встановлення взаємозв’язку між предметно-методичною та психолого педагогічною підготовкою; врахування особливостей викладання предмету в класах різних профілів; освоєння сучасних технологій, форм і методів роботи; усвідомлення особливостей організації до профільної підготовки; реалізація завдань варіативної складової; втілення передового педагогічного досвіду; організація роботи з обдарованими і здібними учнями; організація навчального процесу на основі андрогогічних принципів; здійсненні компетентнісного підходу; оволодіння сучасними комп’ютерними технологіями; забезпечення творчої і практично-діяльнісної складових у організації навчального процесу. Система підвищення кваліфікації максимально сприяє становленню ключових компетенції педагогів, формуванню установок на постійне самовдосконалення і неперервну самоосвіту. Серед ключових компетенцій Нестеровим В.В. і Бєлкіним А.С. виділені: індивідуальна компетенція – оволодіння основами педагогічної і творчої діяльності; самостворювальна компетенція – оволодіння елементарними здібностями з самопроектування, самореалізації і рефлексії; комунікативна компетенція – оволодіння комунікативною діяльністю, яка передбачає само- і взаємодопомогу в суспільному житті; пошуково-дослідницька компетенція – оволодіння навичками дослідницької діяльності; проектна і програмна компетенція – оволодіння способами складання проектів і програм; компетенція інформаційних технологій та ін. Викладати в старшій профільній школі повинні високопрофесійні, творчі вчителі, що мають високий науковий рівень володіння предметом та методикою його викладання. Професіоналізм вчителя - одна з визначальних умов оволодіння профільними дисциплінами та основами непрофільних предметів, розвитку творчого креативного мислення старшокласників, що надасть можливість застосовувати знання та уміння для розв'язування різноманітних завдань у навчальній діяльності та реальному житті. ЛІТЕРАТУРА 1. Арефьев И.П. Подготовка учителя к профильному обучению старшеклассников // Педагогика. – 2003. – № 5.– С. 49-55. 2. Бібік Н.М., Бурда М.І. Профільна школа: проблеми науково-методичного супроводження // Наукові записки Вінницького державного пед. університету ім. М.Коцюбинського. – 2004. -№ 11 .– С.66-68. 172
3. Блинов В.И. Проблемы кадрового обеспечения профильного обучения (результаты мониторингово-аналитического исследования) // Профильная школа.– 2005. – № 6. – С.15 -21. 4. Братанич О. Проблема дефініцій базових понять у теорії диференційованого навчання // Рідна школа. – 2000.– № 7.– С.43-44. 5. Концепція профільного навчання у старшій школі // інформ. зб. МОН України. – К., 2003. – № 24. 6. Кизенко В.І. Спеціальні курси в структурі профільного навчання. // Профільне навчання: теорія і практика: зб. наук. праць за матеріалами методолог. семінару АПН України. – К.: Пед. преса, 2006. – С. 129-131.
УДК 378.014:001.895:330.133.2
ТЕНДЕНЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ ЗА УМОВ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ INNOVATIVE PROGRESS OF UNIVERSITY EDUCATION TRENDS ARE AT THE TERMS OF MARKET ECONOMY Козлова О.Г., декан факультету післядипломної та додаткової освіти Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка
Приділено увагу виокремленню факторів та протиріч розвитку ринкових стосунків в галузі вищої освіти. Відстоюється думка про те, що нині становлення університетської освіти та ринку освітніх послуг відбувається в системі відкритого простору та якісно інших економічних стосунків в системі вищої освіти. Attention is spared to the selection of factors and contradictions of development of market relations in industry of higher education. An is defended that presently becoming of university education and market of educational services takes a place in the system of opening of space and high-quality other economic relations in the system of higher education. Незаперечним є те, що нині освіта як соціальний інститут виконує завдання підготовки та забезпечення входження особистості до різних сфер життя суспільства. Вища освіта є найважливішою диференційованою ознакою та фактором соціальної мобільності особистості й суспільства в цілому. Головною метою державної інноваційної, науково-технічної та наукової політики в системі вищої освіти є забезпечення підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів на рівні світових кваліфікаційних вимог, активізація наукових досліджень та інноваційної діяльності, ефективне використання її освітнього та інноваційного потенціалу для розвитку економіки та соціальних завдань країни. Вища освіта покликана мати провідне значення у вирішенні нагальних завдань виходу нашого суспільства з глибокої кризи та сформованості в 173
особистості цілісного уявлення про місце наукового знання в культурноісторичному прогресі людства та його цінностей для самореалізації особистості. Слід зазначити, що нові правові та соціально-економічні умови привели до переоцінювання ролі університетів. Нині університети мають як державне (законодавче), так і ринкове (попит на освітні послуги) регулювання [2, с. 70]. Однак нині визначаються тенденції, які засвідчують недостатню спроможність державних університетів ефективно реагувати на мінливі соціально-економічні ситуації в країні, зокрема йдеться про нестачу державних коштів та бюджетного фінансування для реалізації основних, властивих саме державним університетам, функцій. Хоча зрозуміло, що вища освіта та університети зокрема, формуючи соціально-ринкове суспільство, самі повинні відповідати його критеріям, нормам, динаміці і, тим більше, не бути від нього ізольованими. Отже, йдеться про необхідність пошуку якісно інших ресурсних джерел в системі вищої освіти, які можуть забезпечити ії високу ефективність. Зазначимо, що університет як основний структурний елемент системи вищої освіти можна віднести до складних утворень, що характеризується певною самостійністю її структурних складових елементів. В умовах перехідної економіки університет перетворюється на ділове підприємство, стає бізнессистемою, яка забезпечує продаж освітніх послуг та максимально залучає споживачів, які задовольняють власні потреби у здобутті освіти. Такі кардинальні зміни в університеті можливі лише за умови реорганізації органів його управління, підсилення економічної системи, що визначає стратегію розвитку та планування, бізнес і фінанси, маркетинг та інновації. Необхідним є введення нових для вузу організаційних та функціональних структур. Передбачається розвиток технологічної та педагогічної підсистем, що виписують освітню стратегію вузу та необхідний зміст освітнього процесу [2, с. 71]. Як показує практика, основними причинами розривів між очікуваною та реальною якістю освітніх послуг в університеті є неправильна оцінка менеджментом очікувань споживачів, невірне уявлення про якість освітніх послуг та низька якість навчання [1, с. 213]. Звідси витікає необхідність здійснення ретельного дослідження і реорганізації діяльності вищого навчального закладу, який функціонує у відкритій системі в умовах ринку. Виходячи з того, що останнім часом є широковживаний термін “індустрія освіти” дозволяє пояснити проектування освітніх процесів у відповідності з інженерними підходами та принципами, спробуємо звернутися до реінжирингу. На думку Є. Ойхмана, Е. Попова та ін., реінжиринг бізнесу – це новий спосіб мислення, погляд на побудову організації як на інженерну діяльність. Обєктами реінжирингу у сучасних умовах є структура університету, організація освітнього процесу, методи, технології, термін та строки навчання, технічні засоби навчання, роль викладача та позиція студента у процесі навчання, навчальний курс та методичні матеріали з курсу та т. ін. У процесі реінжирингу виокремлюються процесні та ресурсні підрозділи університету. До процес них підрозділів відносяться структурні підрозділи, зорієнтовані на організацію освітнього процесу у межах конкретного рівня та напрямку навчання. До ресурсних підрозділів – ті, які функціонують з метою забезпечення необхідними ресурсами діяльності процес них підрозділів, зокрема, це – кафедри, науково-навчальні комп’ютерні 174
центри, типографія, різноманітні управління, що забезпечують підготовку засобів освітнього процесу, освітніх та управлінських технологій. Вважаємо основними засобами входження в освітній простір та скорочення розривів між очікуваною і прийнятною якістю вищої освіти можуть бути: формування обґрунтованих очікувань якості освіти; вивчення потреб споживачів у навчанні та отриманні освітніх послуг; розширення пропозицій освітніх послуг; правильне пози цінування освітньо-професійних програм та ін.; створення та підтримка позитивного іміджу закладу та випускника; структуризація комунікативного простору університету; взаємозв’язок з партнерами; взаємодія з конкурентами; фандрайзинг; управління персоналом; пабліситі. Література: 1. Матвіїв М.Я. Методологія та організація маркетингового менеджменту в сфері вищої освіти: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 560 с. 2. Чмыхов А.И. Пути решения проблем управления вузами // Инновации в образовании. – 2002. – №3. – С. 69–79.
БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС: ІСТОРІЯ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Поровчук Сергій Олегович, (м. Перемишиль, республіка Польща) Державна Східно-Європейська школа в м. Перемишль
Європейський Союз - це складова реальність сьогоднішнього історичного розвитку, що свідчить про переваги демократичного розвитку країн для кожного окремого європейця. І Болонська система реформування вищої освіти стала однією зі складових євроінтеграції. Враховуючи єдність кордонів України з Євросоюзом, історичну, культурно-цивілізаційну, територіальну ідентифікацію України, а також входження у єдиний європейський загальноосвітній простір та стратегічний курс держави на інтеграцію в Євросоюз, доцільною і своєчасною постає потреба вивчення процесів європейської інтеграції, а також перспектив їх розвитку для України. Маючи широкі уявлення про об'єднання Європи, оскільки цей процес відбувається на протязі другої половини ХХ - початку ХХІ століття, об'єктивно необхідно виділити процес перебудови системи європейської вищої освіти. Україна зробила важливий крок, приєднавшись у 2005 році до Болонської декларації, й отримала офіційне визнання європейською спільнотою зовнішньополітичного курсу нашої держави, спрямованого на євроінтеграцію. Таким чином, нам відводиться обов'язок сприяти створенню європейського 175
науково-освітянського простору, а також взяти активну участь у розбудові Великої Європи - "Європи знань". Головною метою даної розвідки є простеження розвитку основних етапів Болонського процесу і оцінка його історичної перспективи. Поштовхом до радикального реформування європейської системи вищої освіти стали студентські страйки 1968 року, насамперед Паризького університету - Сорбонни, які призвели до корінних змін у законодавстві європейських країн. Стурбованість європейської громадськості обумовлювалась якістю навчання, конкурентоспроможністю випускників вищих навчальних закладів, які поступалися на ринку праці своїм північноамериканським колегам. Процес перебудови вищої освіти, який триває вже понад 37 років, прийнято називати Болонським, хоча є всі підстави вважати його Сорбоннсько-Болонським. Він мав поступовий характер і розвивався від низу до верху: студенти - університети - уряди європейських країн. Так, 18 вересня 1988 року, під час святкування 900-ї річниці найстарішого університету Європи у м. Болонья, було підписано Велику Хартію університетів (Magna Charta Universitatum). Уся науково-освітня еліта Європи підтримала фундаментальні принципи подальшого розвитку вищої освіти та науки. Чотири українських університети підписали цю Хартію: Харківський державний університет ім. В.Н. Каразіна, Дніпропетровський державний університет, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут". Через десять років, 25 травня 1998 року, на святкуванні 800-ї річниці Паризького університету - Сорбонни, міністрами освіти Німеччини, Франції, Італії та Сполученого Королівства Великобританії було підписано "Сорбоннську декларацію", спрямовану на гармонізацію національних систем вищої освіти. А наступного року, а саме 19 червня 1999 року, в Болоньї з'явилася підписана від імені урядів міністрами освіти 29 країн "Болонська декларація ", яка сформувала вимоги та критерії до національних систем вищої освіти у світлі утворення єдиного європейського освітньо-наукового простору до 2010 року. Відтепер кожні два роки відбуваються зустрічі міністрів вищої освіти країн Європи, на яких підбивають підсумки Болонського процесу та уточнюються завдання на майбутнє. У Празі 19 травня 2001 року було підписано Празьке комюніке. Чисельність країн-учасниць Болонського процесу збільшилася до 33. У Берліні 19 вересня 2003 року кількість країн, які приєдналися до Болонського процесу, досягла 40. Слід відзначити активну участь у реформуванні систем вищої освіти країн Центральної та Східної Європи [3]. Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністерств в м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року. Хоча зауважимо, що наукові та освітні контакти українців з європейськими вищими навчальними закладами мають давню традицію, що сягає середніх віків [4]. Таким чином, розбудова європейського освітньо-наукового простору - це міжурядова ініціатива, що започаткована у Сорбонні у 1998 році, продовжена у Болоньї в 1999 році, у Берліні в 2003 році, у Бергені у 2005 році. Віднині ця система об'єднує 45 країн "Великої Європи". Ця політика має дві основні мети:
176
перетворити європейський континент на безмежний простір, в якому студенти, викладачі та дослідники могли б вільно переїжджати з однієї місцевості в іншу; зробити цей простір прозорим та привабливим для усього світу. Основні вектори спільних дій можна стисло викласти таким чином: прийняття трирівневої структури вищої освіти, що має три основні рівні, досягти яких можна протягом аналогічного терміну навчання: ліценціат (укр.: бакалаврат), майстер (укр.: магістратура), докторат (укр.: аспірантура); розробка модульного принципу освіти згідно з європейською системою кредитів - ESTS; забезпечення взаємного визнання дипломів на європейському рівні; інтеграція потреб у професійній освіті на різних рівнях та забезпечення освітніх потреб протягом усього життя; сприяння мобільності студентів і викладачів та надання освітянським освітнім закладам європейського виміру; розробка методологічних засад для оцінювання якості освіти; опора на учасників освітнього процесу, насамперед на університети (Європейська асоціація університетів) та на студентів (Національні спілки студентів Європи) [2]. Які перспективи відкриває Болонський процес для України? Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: визнання українських дипломів на міжнародному рівні; більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів; спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці [5]. Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту і форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи. Перш за все треба зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, "євростандарт" в освіті в жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу. Не випадково саме "гармонізація" виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно ємним, адже головною метою виховання та освіти є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і самою собою шляхом пізнання цього світу, визначення свого місця в ньому, освоєння певного роду діяльності. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю. З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до 177
індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями. Багатий український досвід слугуватиме надійним "стартовим майданчиком" для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвиток освітніх впливів. Загальновизнаним фактом є те, що вітчизняна освіта завжди вирізнялася фундаментальною глибиною знань, які вона надавала і зараз надає учнівській та студентській молоді, на відміну від більш вузькоспеціалізованого профілювання освіти на Заході. Ці традиції вітчизняної освіти багато в чому відповідають новій для європейських університетів тенденції до багатодисциплінарного навчання, визначеній в рамках Болонського процесу реформування. Водночас запропоновані цією реформою нові напрямки освітньої діяльності представляють для української освіти значний інтерес. По-перше, це нові принципи органічного поєднання навчання і науководослідної роботи в університетських закладах. Очікуване посилення пошукової, творчої діяльності викладачів і студентів сприятиме постійному оновленню освіти, яка адаптуватиметься до останніх досягнень науки, а також активному включенню студентів до самостійної професійно орієнтованої діяльності в рамках розробки індивідуального проекту під керівництвом викладача-дослідника. Запроваджену реформою систему навчальних кредитів також пристосовано до постійного оновлення змістового наповнення та форм навчання. Крім того, європейською реформою передбачено встановлення більш тісної взаємодії між навчальним закладом та роботодавцем на різних етапах підготовки майбутнього фахівця. По-друге, необхідність більш гнучкої освітньої системи, яка б могла, з одного боку, швидко реагувати на нові потреби суспільства, а з іншого надавати людині не лише потрібні в сучасному світі знання та навички, необхідні для успішної професійної діяльності, але й навчити її швидко адаптуватися до нових умов у майбутньому. Тобто необхідно впроваджувати гнучку взаємодію теоретичних, прикладних та практичних аспектів навчання, а це стосується не тільки університетської, але й шкільної освіти. Особливо важливим видається показати дитині з перших років її навчання, а потім і молодій людині, яка прагне здобути вищу освіту, тісний зв'язок навчання з життям і в практичних, конкретних, і в загальних аспектах. Активізація такого навчання сприяла б розвитку вміння застосовувати загальні знання до конкретної життєвої ситуації, встановлюючи для цього необхідні міждисциплінарні зв'язки. Таким чином, у майбутнього фахівця формується відповідальність за навколишнє середовище, культурну спадщину, виховання активної життєвої позиції. Висновки Болонський процес - закономірний прояв процесів глобалізації в освітній сфері. Українська і європейська культурна і освітня традиція de facto показує тяглість окремих інтегративних елементів процесу освіти у вищій школі ще з часів Середньовіччя. Виконаний аналіз показує закономірність і природність приєднання України до започаткованого в Болоньї 1968 р. процесу реформування вищої освіти. 178
ЛІТЕРАТУРА: Ґудзь М.В., Ґудзь П.В. Загальний курс європеїстики - Донецьк: ЮгоВосток, 2006. - С. 37-38. Сікорський П.І. Кредитно-модульна технологія навчання. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. Козаченко О.І. Болонський процес в дії // Україна - суб'єкт європейського освітнього простору. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. - С. 29-32. Білецький В.С. Наука і освіта в Україні-Русі // Донецький вісник Наукового Товариства ім. Шевченка. Т. 13. - Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. - С. 156-169 Тимошенко З.І. Соціально-політичні аспекти та перспективи участі України в Болонському процесі // Україна - суб'єкт європейського освітнього простору. К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. - С. 5-19.
ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКА СПІВПРАЦЯ В РАМКАХ ЄВРОРЕГІОНУ "БУГ" Поровчук Сергій Олегович, (м. Перемишиль, Республіка Польща) Державна Східно-Європейська школа в м. Перемишль
Кордони є шрамами історії. В епоху національних держав і збройних конфліктів у страху перед інтервенцією іноземних військ визначено більшменш широкі прикордонні зони, які були слабше розвинені у багатьох галузях, бо чим більше вони були віддалені від центральних осередків держави, тим слабші були в економіці, комунікації, культурі, тим рідше заселені. Історія Західної Європи після першої світової війни - це історія інтеграції задля розв'язування проблем, які виникли в процесі історичного розвитку і не мали культурного підґрунтя. На терені Європи від кінця 80-х рр. відбувалися такі процеси, як знесення кордонів на просторі держав ЄС, прагнення до налагодження інтелектуальних, політичних, культурних й економічних контактів з державами поза зовнішніми кордонами ЄС, процеси демократизації в країнах Центрально-Східної Європи. Усі ці процеси безпосередньо пов'язані з прикордонними регіонами європейського континенту. Кордони втратили своє давнє значення розділення національних держав. Над кордонна порожнеча спричинена функціонуванням кордонів, як таких, існує далі на багатьох прикордонних і транскордонних територіях, часами призводячи до того, що ці терени гальмують процеси єднання Європи. Готовність громадян та прикордонних органів місцевого самоврядування до спільного розв'язування транскордонних проблем не означає наміру позбавити національні держави їх суверенітету. Йдеться тут лише про подолання "шрамів" історії та реалізації ідеї "Європи громадян". Цей витяг з Європейської Хартії Кордонних і Транскордонних Регіонів ілюструє причини і чинники появи ідеї становлення транскордонних спільнот, яка є складовою частиною політичної інтеграції в ЄС, де прикордонним регіонам відведено роль мостів. 179
Початки транскордонної співпраці в Європі сягають перелому 60-70-х рр., тоді наступив розквіт транскордонних зв'язків, так званих єврорегіонів - угод регіонального характеру, покликаних розв'язувати конкретні проблеми найменших самоврядних одиниць по обидва боки кордону. Єврорегіони не утворюють нових адміністративних структур і не творять системи права на терені держав-учасниць. Першими єврорегіонами були Euroregio на кордоні Німеччини і Нідерландів та Regio на кордоні Швейцарії, Франції та Німеччини. Найдинамічніше транскордонна співпраця проходить на німецько-датському і німецько-нідерландському прикордоннях. Згідно з переліком Ради Європи насьогодні існує понад 70 транскордонних регіонів, утворених між 235 регіонами. До такої співпраці залучилося 32 держави. Транскордонною співпрацею вважається кожна спільно розпочата діяльність, яка має на меті зміцнення і дальший розвиток сусідських контактів між спільнотами і територіальними владами двох або більше сторін договору. До спільнот і територіальних влад відносяться організації, установи й органи, які реалізують локальні та регіональні завдання На сьогодні Республіка Польща залучена до транскордонної співпраці в 13 єврорегіонах. Перший з них "Ниса" був утворений у 1991 р. разом з Чехією і Німеччиною. Україна залучилася до співпраці в рамках єврорегіонів у 1993 р. Юридичні підстави транскордоної співпраці були закладені в документах , ухвалених Родою Европии від 60-х рр. Серед них: Резолюція 15 Європейської конференції місцевих влад в справі інтеграції прикордонних регіонів (1969). Європейська Рамкова Конвенція про транскордонну співпрацю між спільнотами і територіальними владами (1980), яка окреслила принципи транскордонної співпраці при збереженні повного суверенітету кожної з держав. Європейська Хартія Прикордонних Регіонів (1981). Польща ухвалила її в 1995 р. при створенні транскордонного регіону з Німеччиною. Додатковий протокол до Європейської Рамкової Конвенції про транскордонну співпрацю між спільнотами і територіальними владами (1995), який окреслив умови створення організації транскордонної співпраці. Мапа Польщі висвітлює різниці між єврорегіонами на заході і сході республіки. Вздовж західного і південного кордонів співпраця налагоджувалася на самоврядувальному рівні. Її ініціаторами були найменші самоврядувальні одиниці - гміни, єврорегіони є результатом локальних інтересів Східний і північний кордон Польщі об'єднує великі території від трьох до п'яти держав без жадних "дір", які мають місце на заході. Транскордонна співпраця зав'язувалася не "від низу", бо в колишніх радянських республіках не існувало настільки самостійних органів місцевого самоврядування, які б могли виступити як партнери у такій співпраці. Офіціальне утворення єврорегіону "Буг" відбулося 29 вересня 1995 р. в Луцьку. Воєводи чотирьох польських дореформених воєводств та голова Волинської обласної ради (він же тоді Голова Державної обласної адміністрації) підписали угоду про створення Транскордонної Спілки єврорегіон "Буг". У 1998 р. до "Бугу" приступила білоруська сторона і білоподляське воєводство Польщі. У 2000 р. На пропозицію районів Львівської області Жовква і Сокаль до єврорегіону було прийнято нових членів. Зараз площа єврорегіону становить 78 тис. км2 і нараховує 4,8 млн. мешканців. 180
Згідно зі статутом єврорегіон "Буг" був створений з метою розвитку співпраці прикордонних територій в галузі: економіки; комунікації, транспорту, зв'язку; освіти, охорони здоров'я, культури, спорту, туризму; охорони і поліпшення стану довкілля; ліквідації загрози і наслідків стихійних лих; розвиток контактів між мешканцями прикордонних територій та інституційна співпраця. Головні цілі об'єднання: покращання умов життя його мешканців, підтримка суспільно-економічного розвитку, охорона довкілля і культурної спадщини. Органи єврорегіону: Рада, Президія Ради, Секретаріат, Ревізійна комісія. Рада є найвищим органом. До неї входить 30 осіб (по 10 від країни). Президія ради складається з трьох осіб і виконує репрезентаційні та координаційні функції від імені Ради та між її скликаннями. Секретаріат є виконавчим і адміністративним органом. Відділи секретаріатів функціонують в кожній з країн (у Холмі - Польща, у Луцьку - Україна, у Бресті - Білорусь). До ревізійної комісії входить 6 осіб (2 від країни), до її компетенцій належить контроль документації та використання фінансових засобів. Також Рада може утворювати робочі групи для реалізації проблемних завдань. На терені єврорегіону знаходиться екологічно чистий регіон Розточе, унікальний у світовому масштабі осередок флори і фауни. Озера на території Польщі та Розтоцький Національний Парк є привабливими місцями для туристів. На українській частині єврорегіону є природні ресурси (камінний вугіль, торф, глина, будівельні матеріали). Білоруський Брест є великим залізничним вузлом. З 1997 р. прикордонні служби Польщі й України почали користуватися інформаційною базою партнера і співпрацюють на операційному рівні. Це має полегшити складні умови перевірки на кордонних переходах, а також запобігати зростаючій хвилі нелегальної міграції. Для реалізації цілей єврорегіону працюють міжурядові комісії. Зокрема комісія працювала над такими питаннями: - домовленості щодо розбудови і відкриття кордонних переходів на терені єврорегіону; -введення візового режиму на східному кордоні Польщі у зв'язку з членством Польщі в Европейському Союзі . У 1996-97 рр. було реалізовано науковий проект з коштів Комітету наукових досліджень на тему можливостей транскордонної співпраці і запропонування конкретних форм цієї співпраці. У проекті взяло участь близько 130 фахівців з університетів м.Любліна і наукових інститутів Варшави. У 1998 р. транскордонне об'єднання єврорегіон "Буг" отримала кошти від фонду PHARE на реалізацію організаційно-технічного обслуговування програми PHARE-CREDO. Для перетворення єврорегіону на юридичну особу. У 1998-99 рр. єврорегіон отримав широкі владні повноваження Програми Прикордонної співпраці в рамках імплементації Фонду Малих Проектів PHARE. У 1999 -2000 рр. було реалізовано 14 проектів на суму 120 тис. euro. Більшість проектів -- це спільні заходи і конференції в галузі культури, спорту і вдосконалення організаційних структур транскордонної співпраці. На рік 20022003 рр. єврорегіон отримав суму коштів від Фонду Малих Проектів PHARE вдвічі більшу, ніж в попередньому році, що становить 500 тис. euro. Крім того в 2001 р. польська й українська сторони приготували проект для фонду TACIS "Промоція довготривалого розвитку в контексті транскордонної 181
співпраці", завданнями якого були розвиток співпраці у сфері охорони довкілля й пристосування польських законів до законодавства ЄС. У той же час ідея такої співпраці в рамках єврорегіонів залишається актуальною, особливо з погляду на членство Польщі в ЄС і прагнення України брати якнайактивнішу участь у процесах європейської інтеграції. Крім того залучення до інтеграційних процесів на терені ЄС, єврорегіони є засобом вирівнювання економічних потенціалів держав, подолання стереотипів, культурного збагачення. Співпраця в рамках єврорегіонів зможе сприяти подоланню повстання нової залізної завіси на східному кордон Україна – ЄС. Серйозним недоліком української регіональної політики є також брак інформаційної політики у цій галузі. ЛІТЕРАТУРА: Вiсник » №2 (Спецвипуск) Україно-польська конференція 'Україна та Польща на сучасному етапі політичного розвитку' » Польсько-українська співпраця в рамках єврорегіонів "Буг" . Лендьєл М. Досвід Карпатського Єврорегіону: поштовх до переосмислення моделі транскордонного співробітництва // На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів. – К.: Логос, 2000. – 224 с. – С.49-70. Клімчук Б.П., Луцишин П.В., Луцишин Н.П., Федонюк С.В. Єврорегіон "Буг": зовнішньоекономічна діяльність Волинського суспільно-територіального комплексу. – Луцьк.: Волинський державний університет ім. Лесі Українки, 1998. – 198 с. Сторонянська І.З. Міжнародне міжрегіональне співробітництво: На прикладі Західного регіону України. – Львів: ІРД НАН України, 2002. – 210 с. Федан Р. Регіональні фактори активізації транскордонної співпраці Польщі та України. Монографія. – Львів: ІРД НАН України, 2003. – 336 с.
СИМВОЛ: ДЕФІНІЦІЇ ПОНЯТТЯ В ФІЛОСОФСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ SYMBOL: DEFINITIONS OF CONCEPT IN THE PHILOSOPHICAL LITERATURE Рудь О.М., Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Стаття присвячена аналізу визначень поняття «символ» у філософській літературі. Автор розглядає низку тлумачень даного поняття як вітчизняних, так і зарубіжних вчених і робить спробу знайти найточніше визначення зазначеного явища. The article is devoted to the analysis of determination of concept «symbol» in philosophical literature. The author examines the now of interpretations of this concept of both domestic and foreign scientists, and tries to find the most exact determination of the noted phenomenon. 182
Поняття символу в науці виникло дуже давно, але судження науковців про символ як окрему категорію залишаються чітко не визначеними. Це зумовлено кількома обставинами: етимологічно символ ототожнюється з поняттям знака, який може бути розглянутим як з філософського, так і лінгвістичного погляду, що створює передумови для дуалістичного розуміння його змісту; символ є тісно пов’язаним з іншими структурно-семантичними категоріями, що ускладнює чітке його визначення; існують розбіжності у кваліфікації символів як у колі тропів, так і навпаки – поза цією межею [3, с. 34]. Аналіз наукової літератури дає можливість виділити декілька концептуальних підходів до визначення символу: філософський (Г.Гегель, І.Кант, Ф.Шеллінг, Ф.Ніцше, В.Дільтей, Г.-Г.Гадамер, П.Рікьор, Ж.Лакан, К.О.Апель), психологічний (І.Сєченов, З.Фрейд, К.Юнґ, В.Налімов, Ж.Дрогаліна, Ф.Бассін, П.Симонов), літературознавчий (Г.Сковорода, І.Франко, Ф.Пустова), фольклорний (М.I.Костомаров, І.Я.Франко, М.К.Номис, І.І.Огієнко, В.М.Гнатюк, Г.О.Булашев, О.Воропай), лінгвістичний (О.Афанасьєв, О.Веселовський, О.Потебня, В.Виноградов, С.Єрмоленко, Р.Зорівчак, В.Калашник, В.Кононенко, Ю.Лазебник, Л.Пустовіт, Л.Савченко, Л.Ставицька, В.Ужченко) тощо. Для повнішого розуміння й визначення поняття “символ”, висвітлення найсуттєвіших його ознак вважаємо за доцільне розглядати історію його вивчення в різних аспектах. Окремо варто зупинитися на філософському розумінні символу, оскільки у філософській традиції поняття символ має дуже давню історію і бере свій початок в античності (Діодор, Емпедокл, Демокрит, Платон, Аристотель). Філософський енциклопедичний словник визначає “символ” як знак, ознаку, пізнавальну прикмету. Саме поняття застосовується для позначення смислового образу або смислового значення, певних ідей, емоцій, почуттів. У класичній літературі символ виступає у своїй власне предметній образності, тобто він «є щось, але не символ чогось». Слід звернути увагу не те, що символ як філософська проблема усвідомлюється вже Платоном. І хоча філософ не дає безпосереднього визначення цього терміна, однак висуває думку про символ як втілення ідей у речах: «Ідеї перебувають у природі у вигляді образів, інші речі схожі з ними...» [4, с. 354]. Представник античної філософії Аристотель визначає символ «... смислову тотожність ейдоса і матерії..., енергійно-усвідомленим образом речі». Платон бачить «символ» з боку буття, а Аристотель, навпаки, – з боку речі. Європейське середньовіччя надає «символу» загальнокультурного значення. Символ розглядався як відображення речі, її змісту (смислу) із вказівкою на щось інше, неочевидне, неявне. Середньовічний символ, на відміну від античного, є символом речі, її знаком і в той же час вираженням її значення. Німецька класична філософія в особі І. Канта вважала символ чуттєвим способом представлення ідей розуму за аналогією. Кант трактує символ як особливий вид уявлення, посередництвом якого передається дещо таке, що неможливо викласти за допомогою дискурсивного розсудку. Символ уперше набуває статусу особливого засобу духовного усвідомлення реальності. Й.Гете сприймав символ як універсальну форму людської творчості: «Символіка перетворює явище в ідею, ідею в образ, але в такий спосіб, що ідея завжди залишається в образі нескінченно дійовою та недосяжною. 183
Навіть вимовлена всіма мовами, вона залишилася б таки невимовною» [2, с. 352]. Ф.Шеллінг, спираючись на ідеї Й.Гете, формулює поняття символу, яке відповідало класичним і романтичним уявленням про цілісність витвору мистецтва. Під символом розуміється внутрішня єдність позначаючого й позначуваного, завдяки чому символ піднявся до рівня універсального поняття естетики. Г.В.Гегель у символі вбачав знакову природу, смисл і вираження смислу. Символ як знак лише тоді може мати мистецьке значення, коли перетворюється в образ. А образ, будучи символічним, розкриває не весь комплекс своїх властивостей. Отже, в символі поряд із одночасним накладанням деяких властивостей образу і смислу є ще й інші ознаки, що їх можна збагнути лише в контексті застосування [1]. Український філософ Г.Сковороди розчленовує світ на дві натури – видиму й невидиму. Перша – це творіння, «тварь» – тлінне, його значення підрядне, нижче. Невидима, тобто Бог – це божественна натура, головна, саме вона дістала символічної інтерпретації. У поняття «символ» Г.Сковорода вкладає такий зміст: «образ (фігура), що містить у собі таємну силу» [6, с. 20]. Найбільш повного розгляду поняття «символ» дістало у філософській герменевтиці – теорії інтерпретації (Г.-Г.Гадамер, П.Рікьор, Ж.Лакан, К.О.Апель). П.Рікьор твердить, що символом є будь-яка структура значення, «де один смисл, - прямий, первинний, буквальний, позначає одночасно й другий смисл, непрямий, вторинний, інакомовний, який може бути зрозумілим лише через посередництво першого»; множинність смислів, яка притаманна символові, виявляється в інтерпретації; лінгвістичний аналіз передбачає дослідження всіх модальностей символічного вираження [5, с.16 - 23]. У сучасній філософській науці символ, по-перше, є репрезентантом культури; по-друге, він бере участь у процесі пізнання людиною об’єктивного світу; по-третє, має образну природу й знаковий характер. Філософське вчення про символ дає поштовх для подальшого його дослідження в інших галузях знань. Література 1. Гегель Г.В.Ф. Символическая форма искусства // Гегель Г.В.Ф. Сочинения. – М.-Л.: Гос. изд., 1938. – Т. 12: Лекции по эстетике. – Кн. І. – С. 312 – 436. 2. Гете И.В. Избранные философские произведения. – М.: Наука, 1964. – 520 с. 3. Євграфова А.О. Символ у мовній картині світу // Філологічні науки. – Суми: СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2002. – С. 33-41. 4. Платон. Федон, Пир, Федр, Парменид: Классическая философская мысль.– М., 1999. – 340 с. 5. Рикёр П. Конфликт интерпретаций: Очерки о герменевтике. – М.: Akademia-Центр; Медиум, 1995. – 415 с. 6. Сковорода Г.С. О символах, или образах. Как оные называлися у Еллин? А как называются в Библии? // Сковорода Г.С. Повне зібрання творів: У 2 т. – К.: Наукова думка, 1973. – Т. 2. – С. 20.
184
ПРОБЛЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧАСНИКІВ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ Суптельна С.О., ЗОШ «Ліцей», (м. Шостка) За умов інформаційного суспільства, коли обсяги інформації значно збільшуються, а години на викладання базових тем скорочуються, потрібні інші, не репродуктивні, а партнерські моделі організації навчального процесу, які стимулюють творчий пошук, можливості самореалізації, закріплюють навички самоосвіти. Однією з причин гальмування реформування освіти, на нашу думку, є розрив між потенційним рівнем засвоєння навчального матеріалу учнями і технологіями навчання, що використовуються в школі. Це призводить до певної кризи професійної компетентності, ознаками якої ознаками є : - невідповідність між швидкими змінами суспільної свідомості, зміною цінностей і пріоритетів суспільного життя та інертністю професійної свідомості педагогів. З одного боку ми спостерігаємо достатньо динамічне формування в суспільній свідомості таких понять як планетарне мислення, ринок, соціальна і професійна успішність, адаптивність поведінки, діалог і прагнення до укладення конвенції тощо. А з іншого боку, педагогічна традиція зорієнтована на «закріплення» інформацію, не передбачає ідеї професійної конкуренції та формування навичок використовувати знання для практичних рішень. Домінують репродуктивно-монологічні методи навчання і виховання, а не самореалізації власної особистості; - ізоляція педагогічної громадськості від кращих зразків світового педагогічного досвіду (в силу недостатності коштів для комплектації бібліотек, використання інтернету, творчих відряджень з метою вивчення передового педагогічного досвіду). Часто педагоги знайомі з педагогічним досвідом на рівні теоретичних відомостей і публікацій, але це не дозволяє говорити про інтеграцію на практичному рівні, про можливість реально використовувати досягнення світової педагогічної громадськості; - інерційність традиційної системи педагогічної освіти: зміни, що відбуваються в ній останнім часом, або мають характер «зміни вивісок», або спрямовані на зміну змісту освіти за принципом відновлення навчальної інформації. Цей шлях традиційний і вже тому – мало продуктивний, він не стимулює інноваційну діяльність. Нова навчальна інформація, враховуючи динамізм соціальних процесів, дуже швидко застаріває, що найбільш всього відображається в навчальних програмах, запровадження яких передбачає досить довгий бюрократичний період. Саме тому такі сучасні терміни, як «суспільство знань», «економіка знань», «глобалізація», «регіоналізація», «антиглобалізація», «інноваційне суспільство», «кросс-культурні взаємодії» не охоплюються підручниками в достатньому обсязі. Ми вважаємо, що все це призводить до внутрішньої роздвоєності свідомості педагогів (між традицією та інновацією), зростання психологічного дискомфорту, тривоги, розгубленості людей у ситуаціях професійного й особистісного самовизначення (особливо за умов, коли учні можуть використовувати більш сучасні інформаційні джерела, ніж вчителі). врештірешт є однією з перешкод на шляху ознайомлення з досягненнями сучасної цивілізації і гармонійного входження України в європейське співтовариство. 185
Сучасним дітям потрібно адоптуватись до світу постійних змін, що істотно відрізняєтья від, в якому формувалась свідомість їх вчителів та батьків. Основні компетентності у учнів може сформувати високо ерудований вчитель, який передбачає бачення світу в цілому, вільно виходить за рамки власного предмета, володіє критичним мисленням. Думаємо, що іноді вчитель повинен відмовитись від вимог обов`язкового виконання всього обсягу навчальної програми і формувати у учнів варіативне мислення. Компетентністний підхід вимагає від вчителів визнання таких фактів: 1. фактичний матеріал сам по собі не відіграє головної ролі. Від учителя не вимагається безумовного і повного виконання навчальної програми, а від учнів - запам`ятовування всього про що дізнався у школі, потрібні інші, інтерактивні методи навчання; 2. вчителі повинні усвідомити, що пояснювально-ілюстративний метод навчання, орієнтований на засвоєння фактів відходить на другий план. На перший план висуваються методи проблемного навчання, орієнтовані на розвиток дитини; 3. необхідна певна перебудована психіки самого вчителя: тепер він не пасивний виконавець програми, а творча особистість, яка шукає нових педагогічних прийомів і підходів та формує команду, яка максимально залучається до процесу взаємодії; 4. учитель повинен враховувати сенситивні періоди розвитку учнів, раннє формування багатьох понять і уявлень. Перший етап ( 1-4 класи)- розвиток пізнавальних процесів, другий етап (5-9 класи) – розвиток на основі навчально-професійних орієнтацій, пошукових функцій, інтелекту, оволодіння інструментарієм пізнання , конкретними уміннями; третій етап (10-12 класи)- розвиток на базі профілів головних фаз творчого процесу уміння бачити і ставити проблему; тренування розумових операцій, необхідних у пошуковій фазі, а також умінь необхідних для виконавчої діяльності, щодо реалізації задуму; 4. на перший план виступає проблема мотивації. Перш ніж починати вивчення базових предметів учень повинен конструювати у своїй свідомості ціннісну картину навколишнього світу, включаючи і людину, перспективи розвитку власних якостей, потрібних для особистого успіху при вивченні певного предмету; 5. перехід від педагогічного диктату до педагогіки співпраці, усвідомлене прийняття педагогом особистих цілей і запитів учнів, визнання його прав на особисту думку, помилку, повагу до учня, його гідності, і що не менш важливо, відповідність педагога за свої міркування (судження), рекомендації, вимоги і дії.
186
СТВОРЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСІВ ДЛЯ ОСВІТИ ЯК ШЛЯХ ПОДОЛАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНСЬКІЙ ОСВІТІ CREATING THE STATE EDUCATIONAL INTERNET SYSTEM AS THE WAY TO OVERCOME INFORMATION CRISIS IN THE UKRAINIAN EDUCATION Сурков Володимир Володимирович, старший викладач кафедри соціальногуманітарних дисциплін та українознавства Сумського обласного інститут післядипломної педагогічної освіти
Анотація Не зважаючи на наявність державної концепції інформатизації української освіти, а також численних Інтернет-ресурсів освітніх установ, немає чітких механізмів задовільнення потреб освіти в інформації. Потрібно розробити єдину систему критеріїв відбору корисної інформації і створити державну систему Інтернет-ресурсів для освіти. Інститути післядипломної педагогічної освіти можуть стати головною рушійною силою цього процесу. Annotation In spite of state conception of informatization educational needs in information are not satisfied. System of state Internet system for education has to be worked out. Universities of Post-diploma education are to head this process. Сучасне життя ставить перед українською освітою нові завдання. Зокрема, це стосується впровадження в освітньому процесі сучасних інформаційних технологій. Україні в цьому питанні належить особливе місце. З одного боку, вітчизняна наука тримає руку на пульсі сучасного світового процесу інформатизації. Так, Україні належать неабиякі досягнення в створенні автоматизованих систем, розробці методів системного аналізу, принципів кібернетики. Необхідність інформатизації всіх сфер суспільного життя відображена і в Наказі Президента України (№1497/2005 від 20.10.2005 р.), і в Державній програмі «Інформаційні і комунікаційні технології в освіті і науці на 2006 - 2010 рр.». Таким чином, можна сказати, що на офіційному й науковому рівнях Україна не залишається осторонь процесу створення в Європі «суспільства знань», відповідно до рішень Лісабонського самміту (2000 р.), а також всесвітніх зустрічей в Женеві (2003 р.) і Тунісі (2005 р.). Проте поки що як рівень, так і якість реального забезпечення української освіти інформацією досить помітно відрізняється від бажаного. Навіть є підстави говорити про те, що освітня сфера знаходиться в ситуації інформаційної кризи. Основною рисою цього явища є протиріччя між потребою і можливостями людини щодо отримання і переробки інформації і існуючими потоками інформації. В Україні, з одного боку, спостерігається інформаційний голод, коли фахівці не мають джерел та можливостей отримання існуючуї інформації, а з 187
іншого боку – «губляться» у величезних потоках зайвої інформації. Особливо це відчувається освітянами. На перший погляд, існує достатня кількість методичної та навчальної літератури, галузевих видань тощо. Але освітяни залишаються незадоволеними їми. Існують певні розбіжності і навіть протиріччя між навчальними програмами і підручниками, викладеними на папері методиками і освітніми реаліями. Не вистачає якісніих перекладів програмної літератури, не розроблено сталої системи наукових термінів у деяких галузях знання. З приєднанням України до Болонської системи ці проблеми тільки загострилися. Хоча процес «болонізації» триває вже два роки, є певний дифіцит інформації навіть щодо основних принципів «Болонії». Під час спілкування з шкільними вчителями і викладачами ліцеїв на лекціях з євроінтеграції та філософії освіти, доводиться чути від викладачів таке: «Болонська система – це кредити і модулі». Але навіть викладачі ВНЗ, що вже перейшли на Болонську систему підготовки студентів не мають всієї інформації щодо того, як, приміром, розбивати свої навчальні програми на модулі. Отже, один з найваждливіших принципів європейської концепції «освіти на протязі життя», а саме вільний доступ до базових знань в Україні нажаль не реалізований повною мірою. Другою проблемою є конкуренція інформаційних потоків, в умовах якої неважко розгубитися. Та ж сама Болонська система підноситься одними лідерами громадської думки як панацея для нашої освіти, іншими ж – як лихо, яке знищить всі її надбання. Так само немає однорідної інформації щодо перспектив інтеграції України в Європейську спільноту. І, нарешті, немає ефективних засобів спілкування українських освітян, оперативного обміну фаховим досвідом. Є ентузіасти, які намагаються створити освітянські інтернет-форуми, але активність на них досить низька. Це пов`язано, по-перше, з тим, що багато педагогів старшого покоління важко адаптуються до нових реалій, а по-друге – з повільними темпами компьютерізації і «інтернетизації» нашої освіти, особливо шкіл і тим більше сільських шкіл. Таким чином, виникає питання, як забезпечити оперативний обмін інформацією між тими хто її потребує і тими, хто її може надати. Інтернет на сьогодняшній день надає найбільші можливості щодо цього. Як ми вже сказали, ця «стихія» досі не опанована нашою освітою. Потрібно не тільки подвести кабель до кожного учбового закладу, але й створити концептуальні засади існування нашої освіти у віртуальному просторі. А це означає конкретизацію цілей і завдань, які ми переслідуємо, надаючи учбовим закладам можливість «виходу в мережу»; на нашу думку, їми можуть бути: - створення єдиної централізованої бази інформації, яка є актуальною для освіти; - створення системи навігації в цій інформації; адже за допомою популярних пошукових систем відшукати спеціалізовану освітню інформацію дуже важко, і на це витрачається багато часу; - відбір інформації за критерієм достовірності й об`єктивності, який надасть відокремити офіційне від неофіційного, об`єктивне від суб`єктивного; - зручний і оперативний обмін досвідом, отримання консультацій фахівців (особливо з оглядом на те, що розвиток інституту наставництва і створення консультаційних центрів як принципи закладені в концепції «освіти протягом життя»). 188
Така система могла б конкурувати з іншими засобами обміну інформації, такими, як, приміром, галузеві друковані видання, які не є в достатній мірі оперативними й інтерактивними. До того ж вона дає можливість виходу на зарубіжні інтернет-ресурси. Створення єдиної освітньої інтернет-мережі потребує вирішення цього питання на державному рівні. Тобто повинна бути розроблена державна програма, за якою б здійснювався перехід від стихійно виникаючих, відомих обмеженій кількості користувачів і погано адміністрованих шкільних чи інститутських web-сторінок до системи освітніх ресурсів з чіткою ієрархією та стандартизованою структурою. Нажаль, «третій сектор» не має ані достатніх повноважень, ані достатнього бажання робити цю справу. Звісно, програми типу IATP (нвчання вільного доступу в Інтернет), який в Україні впроваджує Агенція з міжнародного розвитку США, дають ази щодо того, як виходити в мережу. Але, зробивши це і навіть знаючи, яка інформація йому потрібна, освітянин стикається з проблемою, як її знайти. Про це, на нашу думку, повинна подбати держава. Державною програмою повинні бути визначені способи і терміни подання інформації, критерії її відбору, відповідальні за це особи. Зараз кожен намагається «показати себе» з найкращого боку, але робить це не завжди грамотно. Сайти часто нецікаві за своїм контентом, мають незручний інтерфейс, їх не знаходять пошукові системи. Інша справа - розроблена фахівцями в галузі інформації типова форма подання інформації. Створення грамотно побудованого єдиного типового зразку сайту школи, ліцею, ВНЗ до того ж дозволить освітнім закладам зекономити далеко не завжди виправдані суми коштів, які вони сплачують за виготовлення власних ресурсів. Типові сайти з обов`язковим поданням на них з певною регулярністю відібраної за конкретними ритеріями інформації (статистичної і методичної) повинні стати корисним ресурсом для досліджень, а також корисною для фахівців «методотекою», створеною не теоретиками, а практиками. Інститути післядипломної педагогічної освіти можуть стати головною рушільною силою в реформуванні українського інтернету для освіти. Поперше, вони мають достатній науковий і кадровий потенціал, міжнародні зв`язки, матеріальну базу. По-друге, вони мають великі можливості для досліджень вчительської аудиторії, а також контролю шкільної освіти у свої регіонах. Тому, на нашу думку, інститути могли б взяти на себе розробку концепції освітньої інформаційної системи, організацію експериментальних досліджень в цій галузі і просунення передового досвіду на державний рівень.
189
РОЛЬ КОМУНІКАЦІЙ В ІННОВАЦІЙНОМУ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА THE COMMUNICATIONS ROLE IN AN INNOVATIVE DEVELOPMENT OF SOCIETY Шумський Іван Сергійович, Сумський Державний Університет аспірант кафедри маркетингу Науковий керівник Тєлєтов Олександр Сергійович
Комунікації – це обмін інформацією
Communications are an exchange of information Комунікації присутні скрізь, без них, не Communications are present можливо функціонування суспільства everywhere, the society can’t functioning without them Одним з найновіших видів глобальних One of the newest types of global комунікацій є, так званий сервіс, вєб communications is service, web 2.0. 2.0. Результатом інноваційного розвитку As the result of innovative development суспільства, є поява нових, сучасних of society, there is appearance of new, засобів комунікацій modern facilities of communications Комунікації – це один із складових Communications – is one of the parts of маркетингу, що набуває останнім marketing which are very important, часом вирішального значення especially last time Серед сучасних маркетингових The most effective modern marketing комунікацій, можна виділити найбільш communications is web-site ефективний – вєб-сайти. Комунікації – це обмін інформацією між двома або більшою кількістю осіб. Найпростіша модель комунікації – це S-M-R, де S (source) – джерело, яке направляє повідомлення M (massage) для отримувача R (receiver) [1, c.7]. Комунікацції присутні скрізь, без них, в принципі, не можливо уявити функціонування не лише якоїсь організації чи підприємства, а й суспільства загалом. Роль комунікацій в інноваційному розвитку суспільства не можливо переоцінити. Їх види постійно вдосконалюються. Лише напротязі 20 ст. з’явилися радіо - та телекомунікації, електронна пошта та мобільній зв’язок [1, c.9]. Що й казати про наш час, з розвитком техніки і технологій, роль комунікацій в інноваційному розвитку суспільства лише збільшується. Комунікації присутні скрізь в економіці, в політиці, в науці, в повсякденному житті, навіть в світі росли і тварин. Наприклад, одним з найновіших видів глобальних комунікацій є, так званий сервіс, вєб 2.0, за допомогою якого люди з усього світу, використовуючи мережу Інтернет, можуть обмінюватися фото та відео файлами. До речі, цей сервіс, досить швидко почали використовувати могутні корпорації, як один з видів маркетингових комунікацій. Наприклад використовуючи YouTobe (сервіс для показу і скачування відео файлів) вони демонструють свої рекламні відео ролики, які користуються досить високим попитом на перегляд і скачування серед відвідувачів мережі Інтернет. Крім цього до сучасних засобів комунікацій як 190
маркетингових так і соціальних, без яких важно навіть уявити теперішнє і майбутнє суспільство - відноситься сервіс вєб 1.0., або більш відомий як сукупність ваб-сайтів. Результатом інноваційного розвитку суспільства, крім іншого, є й поява нових, сучасних засобів комунікацій, які стають каналами комунікацій і в свою чергу провокують суспільство на продовження розвитку відкриття чогось нового. Комунікації виступають каталізатором інноваційного розвитку суспільства, тобто пришвидшують його. Взагалі, якщо говорити про роль комунікацій в інноваційному розвитку суспільства, виникає досить парадоксальна ситуація, комунікації виконують роль не лише комунікацій, а й інновацій в тому числі. Наприклад, Інтернет – це засіб комунікації, який дав поштовх для надзвичайно швидкого розвитку інноваційних процесів, але в той же час і сам був інновацією [2, c.233] З іншого боку комунікації – це один із складових маркетингу, що набуває останнім часом вирішального значення. По-перше – це інформація про товари і послуги, можливість їх придбання через комп’ютерні мережі, по-друге це засіб розробки нових, модернізації існуючих товарів, полегшення їх виробництво та просування до споживача. Тут і виявляється інноваційна роль сучасних комунікацій, їх зворотній зв’язок зі споживачами – можливість швидко одержати інформацію про якість товару, ступінь його застосування, перспективи вдосконалення в тому чи іншому напрямку. Виробник має можливість одержати інформацію про стан ринків конкурентів, можливих партнерів по бізнесу, а також можливість терміново з’сувати як можна одержати ті чи інші товари чи послуги, що задіяні в процесі виробництва. Крім того комунікації відіграють вирішальну роль і у взаємозв’язку учасників маркетингового процесу тих чи інших підприємств з політично ситуацією в світі. Практично всі наміри урядів швидко, майже одразу стають надбанням комунікаційної мережі за ступенем їх важливості, що дозволяють суб’єктам ринкового процесу відповідно до цього коректувати свої дії [2, c.54]. Серед сучасних маркетингових комунікацій, можна виділити найбільш ефективний – вєб-сайти. Це – універсальний інструмент, за допомогою якого можна швидко і зручно інформувати потенційних споживачів про асортимент товарів і послуг, їх ціни, новинки і акції. Також сучасний вєб-сайт може бути одночасно Інтернет магазином, що дуже зручно як для споживача, так і для виробника, оскільки в такому випадку заощаджується багато часу час як на просування товару через мережу посередників так і на похід до магазину і вибір товару. І ще одне, веб-сайти забезпечують зворотній зв’язок, що в маркетингових комунікаціях надзвичайно важливо. Крім всього перерахованого вєб-сайт виконує ще й важливу іміджеву складову маркетингових комунікацій [3, c.455]. Очевидно, що інноваційний розвиток суспільства і комунікації нерозривно пов’язані між собою і не можуть існувати окремо, комунікації без суспільства а суспільство без комунікації. Список використаних джерел: 1. Лейхіфф Дж. М. Пенроуз «Бізнес комунікації». СПб, 2001 – 688 с. 2. Луіс В. Штерн, Адель И. Ель-Ансари, енн Т. Кофлан «Маркетингові канали». Вильямс, 2002 – 622 с. 191
3. Уоллс Уільям, Бернет Джон, Мориарти Сандра «Реклама, принципи і практика», СПб, 199 – 736 с.
ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРОМОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ FORMING THE LANGUAGE CULTURE PERSONALITY BY MEANS OF BELLELETRE STYLE LITERATURE Вінчура Жанна Володимирів8на, студентка Глухівського державного педагогічного університету
Анотація Порушено актуальне питання формування культуромовної особистості засобами художньої літератури. Визначено побудову і критерії проведення сучасного уроку літератури, уроків словесності. З’ясовано суть мовленнєвої компетентності та обґрунтовано її зв’язок з уроками словесності. Summary The actual problem of forming the language culture personality is analysed in the article. The modern Ukrainian language and literary lessons structure and criteria are defined. The essence of the language competence is shown and its ties with the Ukrainian language lessons are grounded. Сучасний етап історичного розвитку України характеризується істотними змінами в житті її народу, оновленням усіх сфер діяльності людини, переоцінкою та утвердженням у свідомості нації нових світоглядних орієнтацій. Державні стандарти – Закон про освіту, Закон про мови, Державна національна Програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Концепція літературної освіти та ін. орієнтують словесника на те, щоб кожен випускник загальноосвітньої школи будь-якого типу, завершуючи навчання, досконало володів українською мовою. Видатні вітчизняні й зарубіжні мовознавці, педагоги О.Потебня, В.Виноградов, І.Білодід, Л.Щерба, І.Огієнко, К.Ушинський, С.Русова, В.Сухомлинський та ін. визнавали важливу роль рідної мови у соціальному, економічному, політичному, науково-технічному, культуро-логічному та інших сферах суспільного буття народу. В. Сухомлинський стверджував: «Рідне слово є саме тим духовним одягом, у який повинне одягтися всяке знання, щоб стати справжньою власністю людської свідомості» [ 7, с. 4]. Українська література є могутнім джерелом національної духовності, своєрідним генетичним кодом, пам’яттю народу. Національний тип особистості виростає на ідеях національної філософії, народних ідеалах, традиціях, звичаях і обрядах, тобто на культурно-історичному досвіді, здобутках народу багатьох епох, його морально-етичних цінностях. Саме на уроках української літератури учні ознайомлюються не тільки з правильним, змістовним мовленням, а й з мовленням образним, емоційним, що властиве художнім творам. Сучасний урок літератури – це урок, який побудований з урахуванням вимог сучасної школи і відповідає завданням виховання нової людини. На уроках української літератури учнями не тільки засвоюється система літературних знань, умінь і навичок, а й розвиваються їхні творчі здібності, 192
формуються високі моральні якості. На кожному уроці частково реалізується та загальна мета, яка ставиться до вивчення учнями літератури,як навчального предмета – «формування духовно багатої особистості, громадянина України, якому притаманні висока культура, широкий кругозір, високі моральні ідеали» [ 3, с. 4]. Уроки літератури відзначаються глибокою своєрідністю. Ефективним може бути лише той урок літератури, який побудований з урахуванням специфіки відображення життя у художніх творах, своєрідності сприймання людиною мистецтва. Загальновідомо, що література — мистецтво слова. На уроках літератури важливо не лише дати учням певну інформацію, а й емоційно схвилювати їх, викликати роздуми про життя. Значний внесок у дослідження проблеми сучасного уроку літератури та вимог до його проведення зроблено відомими методистами: О. Мазуркевичем, Т.Бугайко, Ф. Бугайком, Т. Курдюмовою, Н. Станчек, В. Недільком, Є.Квятковським, Б. Степанишиним, Є.Пасічником, Н. Волошиною та ін. Б.Степанишин зазначив: «Уроки літератури мають такі величезні потенції, що в руках учителя-майстра можуть стати для учнів пречудовим, найцікавішим у світі клубом хвилюючих зустрічей з усечутніми чарівниками художнього слова, з прекрасними витворами їх розуму і серця...» [ 3, с. 4]. Сучасний урок української літератури повинен сприяти формуванню культуромовної особистості, яка оперує такими поняттями, як "мовна особистість", "мовна компетенція", "мовленнєва компетенція", "предметна компетенція", "прагматична компетенція", "комунікативна компетенція", "етнокультурологічна компетенція". Особливо ефективним для формування культуромовної особистості є інтеграція мовного та літературознавчого матеріалу, що складає основу сучасних уроків словесності. Прокоментуємо розуміння поняття «словесність»: «Назва філологічної дисципліни у сучасній школі» [ 8, с. 329]. Уперше питання взаємозв'язку викладання мови та літератури у лінгводидактичному аспекті знаходить своє відображення в працях Ф. Буслаєва. Низку питань взаємопов'язаного вивчення мови та літератури знаходимо у дослідженнях О. Бандури, Л. Бондарчук, В. Грибан, Є. Пасічника, М.Стельмаховича, Т. Донченко, Б. Степанишина та ін. Нез'ясованим до цього часу є сутність уроків словесності, хоча більшість лінгводидактів визначальною їх рисою вважають вивчення мовних явищ на основі текстів художньої літератури. Т. Донченко зауважує, що «вивчення мови на основі аналізу тексту в єдності змісту і форми (словесність) сприятиме вихованню уваги до рідного слова, його пізнанню, збагаченню мовного запасу, формуванню в учнів читацьких і слухацьких здібностей, розвитку чуття мови, уміння бачити всі відтінки значення слова, вихованню естетичного смаку, розумінню краси слова, глибини його, виразності, усвідомленню неповторності мовної особистості» [ 4, с. 36]. На основі аналізу художнього тексту разом із засвоєнням мовної системи школярі будуть набувати комунікативних умінь, навчатися мотивовано, грамотно використовувати мовні засоби в різних умовах спілкування відповідно до змісту і ситуації мовлення. Тобто, урок словесності — це урок використання текстів художнього стилю, проведення лінгвостилістичного та лексикологічного аналізів художніх творів. Інший підхід до визначення уроків словесності надає перевагу роботі з розвитку мовлення і називає уроками словесності уроки розвитку зв'язного мовлення (Л. Зеленяк, Т. Домбровська, Н. Гавриш та ін.). Деякі лінгводидакти розглядають уроки української словесності як інтегровані уроки на базі 193
літературного матеріалу, поєднуючи програмовий літературний компонент з історичними даними, краєзнавчим, українознавчим матеріалом (Л. Зеленяк, В.Півторак). Уроки української словесності безпосередньо пов’язані з мовленнєвою компетентністю. Російські філологи А.Іванова, А.Василевич, А.Дейкіна, Ф.Новожилова та ін. у своїх дослідженнях з лінгводидактики і методики викладання мов розглядають мовленнєву компетенцію як сукупність конкретних практичних умінь, які формуються у людини під час практичного спілкування і навчання. На думку О. Божовича, мовленнєва компетенція — система різних видів діяльності, уміння оперувати мовленнєвим матеріалом дозволяє розглядати її саму як певну психологічну систему, що включає в себе і мовленнєвий досвід, і знання про мову [ 1, с. 46]. Можна стверджувати, мовна компетенція – це цілий величезний комплекс компетентностей, якими має володіти випускник сучасної школи, свідомий громадянин української держави. Література 1. Божович Е.Д. Учителю о языковой компетенции школьника. – Воронеж: НПО «Модек », 2002. 2. Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Майстерність учителя-словесника. – К.: Рад.школа, 1963. 3. Концепція літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі: Проект. – Українська мова та література. – 2002. - №11. – С. 1-11. 4. Лещенко Г. Уроки словесності // Українська мова та література в школі. – 2007. - №1. – С. 36-43. 5. Наукові основи методики літератури / За ред. Н. Й. Волошиної. – К.: Ленвіт, 2002. – 344 с. 6. Словник-довідник з української лінгводидактики: Навч. посібник / кол. авторів за ред. М. І. Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2003. – 149 с. 7. Сухомлинський В. Слово рідної мови // Українська мова і література в школі. – 1989. - №1. – С.4. 8. Яременко В., Сліпушко О. Новий тлумачний словник у трьох томах. – К.: Аконіт. –2003. – Т.1-3.
194
Наукове видання
Матеріали відтворені з авторських оригіналів, поданих до оргкомітету, в авторській редакції Відповідальний за випуск М.В.Жук
СОІППО
Підписано до друку 27.12.07 р. Формат 60х84 1/16 Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. Друк. Арк. 5.8 Обл.-вид. арк.4.3 Тираж 150 прим.
195
196