Oleksiy makarenko by IZPRC

Анатолій М. Шевчук Ванда Чайковська

Київ 2006

УДК 929. 75.04 (4) ББК 85.14 (4 укр.) М 75

Рецензент член-кореспондент НАНУ, доктор історичних наук, професор Г. А. Скрипник

Шевчук Анатолій М., Чайковська В. Олексій Макаренко. Книга-альбом. – К.: Видавничий центр Софія-А, 2006. – 280 с. ISBN У книзі розглядається життєвий та творчий шлях заслуженого майстра народної творчості лауреата премії імені Івана Огієнка Олексія Макаренка (1936-2005). Творчий доробок майстра – це самобутнє явище в історії народного декоративно-ужиткового мистецтва України. У його доробку понад 800 розписів, частина яких зберігається у провідних музеях України та приватних колекціях світу. Книга-альбом розрахована на широке коло шанувальників народного мистецтва. ББК 85.14 (4 укр.)

На обкладинці: "Дерево життя". На першій сторінці: "Царство озера".

© Олексій Макаренко, мистецькі твори © Анатолій М.Шевчук, Ванда Чайковська, текст © Анатолій М. Шевчук, стаття та переклад © Ґейл І. Хашлі, стаття та редагування англійського тексту © В'ячеслав Майборода, світлини з творів © Вадим Сітяшенко, світлини з творів ISBN

ЗМІСТ

ШЕВЧУК АНАТОЛІЙ М.,ЧАЙКОВСЬКА ВАНДА. ВIД СВІТУ ПРИРОДИ ДО САМОГО СЕБЕ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .С.5 ANATOLY M. SHEVCHUK. PETALFORMISM IN MAKARENKO'S PAINTING . . . . . .С.116 GAIL E. HUSCHLEE. IN THE FACES OF FLOWERS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .C.120 У КВІТАХ ОБЛИЧЧЯ (ПЕРЕКЛАД З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ А.М.ШЕВЧУКА) . . . . .С.121 GAIL E. HUSCHLEE.CROSS-CULTURAL MIGRATIONS OF FOLK ART TRADITIONS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .С.123 МІЖКУЛЬТУРНІ МІГРАЦІЇ ТРАДИЦІЙ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА (ПЕРЕКЛАД З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ А.М.ШЕВЧУКА) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .С.126 РОЗПИСИ. PAINTINGS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .С.128 СПИСОК АКВАРЕЛЕЙ.THE LIST OF THE ARTIST'S WATERCOLORS . . . . . . . . . . . . . . .С.264 СПИСОК РОЗПИСІВ. THE LIST OF THE ARTIST'S PAINTINGS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .С.266 УЧАСТЬ У ВИСТАВКАХ. PARTICIPATION IN EXHIBITIONS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .C. 277 ПУБЛІКАЦІЇ ПРО ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .С.278

Микола Перемишлєв. Портрет Олексія Макаренка

ВІД СВІТУ ПРИРОДИ ДО САМОГО СЕБЕ

Лесі Українці присвячується

Олексій Макаренко малює

хилена постать за столом, тремтяча рука витворює диво на білому картоні. Один штрих – і народжується вигнута пелюстка, у якій вгадується химерна істота, ще один рух – і вже бачиш пташку. На мить маляр зупиняє пензля, стискає руку в кулак і, ніби завмирає, поки пройде біль у спині, потім знову кладе кілька мазків – і на тебе вже дивляться людські очі. Картина починає оживати, наповнюючи кімнату якоюсь дивовижною музикою – музикою кольорів, вона примушує вдивлятися і фантазувати... І стільки у тому малюнку тоді віднайдеш рідного, близького з оточуючим нас світом природи, людьми, з самим собою!.. Анатолій Журавський Ви стільки зазнали болючого болю, Вже мойра підступна вас брала на кпини. Та враз прилетіли жар-птиці у долю І сіли жар-птиці на ваші картини. За зграєю зграя – співуча й невпинна. – Де ваша, птахи, чарівна країна? А там, – одказали, – де птиця й людина Ніколи не вміли ставать на коліна. Тому там безсмертні і люди, і птахи! Людина із серцем таким – богорівна. Там канули в безвість в'язниці і плахи, Любов в тій країні – єдина царівна. Як ту країну знайти, підкажіте – Пігмеїв бо стільки, що згинеш у герці. Хоча б день-деньок в тій країні пожити. Де ця країна? В художника – в серці!

1Сележан

Йосип-Тодосій. Християнські свята: традиції, звичаї та обряди.- Чернівці, 1998, С. 40-41

Батько Дмитро

Мати Василина

Олексій Макаренко народжений на Малу Пречисту 1936 року в містечку Брусилів, що на Житомирщині. Мабуть, в цей день оберігала їх сім'ю сама Богородиця, обдарувавши новонародженого талантом художника. А дійсно, день народження майбутнього заслуженого майстра народної творчості України припадає на 21 (за старим стилем 8) вересня, дата у християнському світі значуща, адже ж у 5084 році з часу створення світу від батьків Анни та Іоакима народилася дівчинка, ім'я якій дано Марія, а Богом благословенна бути Богородицею. Напевне, у родині Макаренків навряд чи переказувалася легенда про те, як "через 50 років подружнього життя Анні та Іоакимові за їх щирі молитви Бог послав дівчинку. Щасливі батьки понесли в храм щирі дари. На честь цієї події і було встановлено свято Різдва Богородиці. Воно дає можливість віруючим зміцнити свою віру в церкву Христову і вічне спасіння та покровительство Матері Божої над усіма знедоленими та скривдженими"1 1936 і 1937 роки в Україні... Це був час, коли щодня і щоночі в сталінських сатанинських допрах знищувався найкращий дух національної пам'яті. Відчуваючи серцем гірку долю своєї землі, матері переховували в своїй утробі ґени пам'яті сім'ї, родини, роду, народу... Щоправда, їм не дано було знати, що після голодомору та репресій буде ще війна, будуть іще репресії, буде яничарська кадебістська хвиля, буде Рух України і "кравчуківський театр перебудови", а також буде "дніпропетровсько-кучмівська хвиля" манкуртизму, корупції й бандитизму зі всіма реаліями "неозастою"... І буде "Помаранчева революція..." 1936-1937 роки ХХ століття народили не один і не два десятки, а сотні синів та дочок, які винесли на своїх плечах увесь тягар України, зміцнили віру в ґенну пам'ять у часину знедолення і скривдження. Так склалося, що Василині Макарівні Макаренко (дівоче прізвище Гапоненко), матері художника, випала доля бути йому оберегом лише до 1954 року, вона покинула цей світ, залишивши сиротами троє дітей. Леоніду-хлопчаку доводилося дуже часто перебувати в лікарнях далеко від батьківської домівки. Мати гадки не мала, що у маленького Льоні (так у сім'ї Макаренків назвали другу дитину) у п'ятдесятих роках прокинеться потяг до малювання, який поступово проросте пагінцем в художника-самоука, і пізніше – в майстра народного розпису з явно вираженою власною самобутньою мовою, якої до нього не знало як народне мистецтво України, так і світу. Як згадував художник, "уперше звернувся до малювання з натури в листопаді 1956 року. Захотілося намалю-

вати з вікна своєї кімнати розкішну, з розложистим віттям грушу, яка ніяк не хотіла вміститися на аркуші паперу. Та все ж я її змалював. Щоправда, лише олівцями. А весною – це був квітень 1957 року – я випробовував свої сили у фарбах, намалювавши подвір'я сусіда. А так як мені здалося, що я вдало справився, то вирішив вислати на консультацію до піонерської газети "Зірка", де мені і підказали, що і як треба робити"... Його батько Дмитро, ставши вдівцем у свої сорок чотири роки, одружується вдруге. Багатодітність нової родини і напруга повсякденного сільського життя та побуту не дала батькові змоги не тільки усвідомити, але й потішитися реальним життєвим фактом, що саме він з першою дружиною Василиною подарували Україні "самодіяльний самородок, майбутнього заслуженого народного художника"2, що його син прославить родину Макаренків не лише у містечку Брусилів, але й за його межами. Два великих брусилівських роди усвідомили це лише 21 вересня 1996 року на святкуванні 60-річчя свого родича, що проходив у стінах Житомирського музею космонавтики імені С.П.Корольова, і куди зійшлася уся представницька інтелігенція міста. Ось тоді ввечері за святковим столом можна було почути: "Ти дивись, хто б міг подумати, що з Льоні вийде такий знаменитий чоловік", "А я й гадки не мав, що у мене такий дядько", "А ти, Льоню, дай мені кілька картин, хай твої племінники вчаться розуму...", "А всі тільки: Льоньо, Льоньо, Льоньо. І більш нічого... А він – талант". Повернемося до трагічного літа 1941 року. Саме він у біографії майстра овіяний легендою, у яку важко до кінця повірити, але й для повного її заперечення підстав немає, бо деякі епізоди цієї історії таки дуже схожі на правду. У газетних та журнальних публікаціях існує добрий десяток варіантів опису найтрагічнішої сторінки у долі Макаренка. Наприклад, Г. Ткаченко пише у своїй статті "У квітці – образи краси": "Коли розпочалася Велика вітчизняна війна, п'ятирічний Лесик лежав у житомирській лікарні. Фашисти, окупувавши місто, довго знущалися з хворих дітей, а потім, знесилених і беззахисних, скинули всіх на обривисті гранітні скелі над Тетеревом. Живими лишилися тільки п'ятеро, серед них – і майбутній художник. На щастя, якась бабуся підібрала покалічених малюків. Саме в неї і розшукала мати свого сина, забрала його додому"3 . Уточнимо, що ім'ям Лесик ніхто не називав сина у родині Макаренків, тому що йому при хрещенні було дано

Сестра Люба

2Концевич

Євген. Тутешня кава. – Житомир, 2000, С.138

Брат Григорій

Брат Віктор

Ткаченко Г. У квітці – образ краси // Радянська Житомирщина. 1988, №193 (7 жовтня), С. 4. 3

У задумі

Золозов А. Олексій Макаренко. Декоративний розпис. – Київ, 1988. 4

Данилюк Архип. Гілка, квітка, пелюстка //Україна, 1983, №15,С.23.

ім'я Леонід. Але записаний у метрику випадково Олексієм. Хоча в роду два його брати Віктор і Григорій та сестра Люба зверталися до нього – Льоня. Із опису, який подаємо нижче, стане зрозумілим, що Г. Ткаченко скористався матеріалом киянина Анатолія Федоровича Золозова, який перший мистецтвознавчою думкою представив для загалу України Олексія Макаренка, видрукувавши 15 кольорових репродукцій з власною статтею про мистця. Зазначимо, що автор цього проекту відвідав Олексія Макаренка, відбулася розмова про дитячі роки майстра народної творчості. Золозов Анатолій пише: "Коли почалася Велика вітчизняна війна, п'ятирічний Лесик (зменшувальне від імені Олексій (вигадка автора статті!) лежав в житомирській лікарні. Фашисти довго знущалися з хворих дітей, а потім скинули знесилених малюків на обривисті гранітні скелі над Тетеревом. Живими лишилося п'ятеро дітей. Якась бабуся підібрала покалічених і принесла до себе. Лесикова мати згодом розшукала сина. Ходити до школи хлопчик не зміг – у нього був перелом хребта і п'яти ребер. Пізніше до всіх недугів додалися ще й сухоти кісток. Макаренко на все життя залишився інвалідом"4. Додамо принагідно, що ця лікарня, у якій зустрів маленький Леонід перші дні війни і нині добре збережена. В наш час у цьому приміщенні, що навпроти заводу "Електровимірювач" у м. Житомирі, знаходиться дитяча поліклініка. Про найтрагічнішу сторінку із біографії майстра Архип Данилюк у тижневику "Україна" подає так: "Родом він із села Брусилова, що в Коростишівському районі на Житомирщині. Змалечку тяжко хворів. Коли почалася війна, хлопчик лежав у лікарні. Фашисти вивезли хворих дітей за місто і скинули в яр. Маленький Олекса чудом врятувався. Прикутий до ліжка хлопчина знайшов утіху в малюванні. Хвороба не дала йому змоги набути художньої освіти, але не зруйнувала духовної доброти і постійного прагнення до краси"5. То ж доцільно розставити деякі акценти на цій сторінці із життя Олексія Макаренка. В архіві майстра народної творчості зберігається написана ним автобіографія, де описується вищезгаданий епізод: "У пам'яті з моїх дитячих років майже нічого не збереглося, тому що треба було переборювати усі болячки, які просто мене намагалися знищити. Лише закарбувався смутно битий шлях від Житомира до Брусилова та хура, на якій мене рідний дід Марко віз додому. Батько був на фронті. Повернувшись з фронту, на нього навернулося стільки життєвих негараздів, що

йому було не до мене, хворого сина, який ледь повзав, а не ходив. У 1954 році померла мати Василина Марківна. Цю трагічну звістку я зустрів в обласній лікарні, розповідали родичі якомусь хворому із Брусилова. Імені і прізвища, на жаль, не пам'ятаю. Мені не сказали, пожаліли. Але я підслухав їхню розмову. Цілий день я гірко плакав. І нині, коли йде якась передача про матір або на тему материнства, я плачу. Про те, що німці мене зробили калікою, батько любив зрідка говорити при родичах. А коли після смерті моєї матері він одружився вдруге, то йому було не до моїх життєвих проблем. Важка праця в колгоспі, безгрошів'я давалися взнаки. Мене відправили в Довбишський інтернат. Саме із інтернатського життя розпочалося моє скитання по білому світі, невизначеність у житті. Лише з одруженням на Олені Олександрівній Андрійчук з'явився спокій і якась впевненість на життєвій дорозі. Будь-якій людині, чи то багатій, чи то бідній, дорога життя легко не стелиться. Це я точно знаю..." На превеликий жаль, будь-які намагання мистця та його дружини Олени Олександрівни Андрійчук відшукати стареньку жінку, його боронительку долі, були марними. Лише смутно згадується приїзд хурою діда Марка з дочкою, Льониною мамою, до Житомира на початку першого місяця війни у 1941 році. І довга дорога додому, клаптик голубого неба чи то між Житомиром і Коростишевом, чи між Коростишевом і Брусиловим. А потім? А потім – болі, муки, страждання... Карачкання на колінах по хаті... Параліч... Знову викарапкування з безодні... Школа... Навчання... У 1999 році, будучи в стані глибокої ностальгії за дитинством, Олексій Макаренко якось по-дитячому, але щиро створив шість акварельних біографічних малюнків: батьківське дворище, інтер'єр хати, городина, що тягнеться від подвір'я аж до колгоспного поля, околиця та костел в Брусилові, мама "на баранці" несе свого сина до школи. Розглядаючи уважно ці акварелі, які дійсно в основі своїй приховують дитячий малюнок, можна прийти до висновку, що Олексій Макаренко перебував серед українського довкілля, обрамленого чорнобривцевим квітом батьківського дворища чи "уквітчаного моріжка до роздолля багатопланового ландшафту"6 . Звідси, мабуть, і зачинається спочатку пейзажно-наївне, а трохи пізніше – декоративно-пелюсткове сприйняття рідного виднокола майбутнім художником. Невиліковна фізична недуга не вбила здатності дивуватися незбагненному світу природи, говорити з сонцем, квітами, травою, не озлобила серця. Спостерігаючи за рослинами, хлопець збагнув у цвітінні квітки чи її всиханні народження якихось надзвичайних,

Дружина Олена

Завжди разом

Міщенко Г. Що таке національна форма // Образотворче мистецтво.- 1997. - Ч. 3-4, С. 17 6

У вільну хвилину

Незабутні хвилини (родина Шевчуків у Макаренків)

дуже близьких для людського сприйняття форм, що в них угадувалися людські постаті, різноманітні міфологічні істоти, якими так багата уява поліщуків, справжні потвори поруч з навдивовижу добрими обличчями. Він відчув у природі музику народження всього живого і мінорну мелодію згасання... Із спогадів художника: Подумки я часто лину в дорогу дитинства, свій рідний Брусилів. Ходжу босими ногами по вулиці Цегельній, по глинищу, яке було її окрасою, адже саме через нього і названо було так вулицю, бо тут справді виробляли цеглу. А ще більше подобався луг, який охоплював береги ріки Здвиж. Він чарував своїм краєвидом у всі пори року, а весною і влітку сповнювався співом соловейків, перепілок та іншого птаства. Я любив свою вулицю, яка потопала в садах, стежку, що змійкою вилась між вербами і кущами верболозу. Мені, малому, за цим усім ввижались ввечері при світлі місяця якісь звіриська, а вранці вони виявлялись звичайнісінькими будяками чи пеньками. Через свій фізичний стан я змушений був більше спілкуватися з меншими дітьми або залишатися на самоті. Тому, лежачи на траві, я придивлявся до навколишнього світу, бачив, як на небі пливуть, клубочучись, хмари, утворюючи усілякі силуети тварин. На це мої ровесники не завжди звертали увагу, а мені хотілося це змалювати і показати. У Брусилові, скільки я себе пам'ятаю, щонеділі був великий ярмарок, куди з'їжджалися з усіх навколишніх сіл. Мій рідний дід (материн батько), дядько Гриша з дядиною завжди привозили з ярмарку від "зайця" гостинця. Бувало, заходили батькові родичі, три сестри і два брати. Лише мені дозволялось сидіти при їх дорослих розмовах. Двері нашої хати були відкриті всім, моя мати – дуже добродушна, лагідна, любила дітей, всіх, хто приходив, щедро обдаровувала.То ж діти прибігали, аби послухати мої пародії казок, яких я знав багато, розповідав з інтонацією. Доля розпорядилася так, що післявоєнні занадто важкі дитячі роки майбутнього майстра народної творчості проходили в обласній лікарні, далеко від батьківського дому, і він, дорослішаючи, не мав змоги поспілкуватися з матір'ю на тему трагічних сторінок своєї біографії. Навіть новину про смерть матері у 1954 році він почув набагато пізніше із вуст хворого, який випадково підслухав розмову його земляків із Брусилова, що приїхали провідати до лікарні дитину і не мали жодного наміру повідомити вісімнадцятилітнього хлопця про цю печальну подію. У той день Леонід плакав, гірко плакав... Тільки йому

відома вся глибина втрати, бо смерть матері відібрала у хлопця материнську ласку і родинне тепло. Через багато років художник пригадає цей випадок: "Для мене смерть матері і понині пекуча рана. Я не знаю, де бралися сльози, в той день вони текли у мене рікою. Це ж саме було і на другий день. І зараз, коли читаю опис смерті матері в якомусь прозовому творі чи в поезії, сльози переповнюють мої очі, і ледь стримую сь. Може здатися смішним, але банальні сцени материнської смерті в "мильних серіалах" доводять мене до плачу також". Можна зрозуміти художника, який, будучи обкрадений материнським спілкуванням ще у дитинстві, десь глибоко в душі сподівався виговоритися наодинці з мамою у своєму парубоцькому віці. Але доля знову розпорядилася по-своєму. Повернемось до біографії художника через спогади його дружини Олени Олександрівни: Пригадую, як Олексій Дмитрович мені розповідав про своє важке дитинство. Він жив з батьком і з мачухою. Це було у Брусилові. Мав іще двох братів і маленьку сестричку Любу, яку дуже любив. Ходити йому було дуже важко, у нього був параліч ніг. Коли іще жила рідна мати, то брала його "на баран" і носила до школи.І він там сидів за партою і вчився, але часу у матері за роботою не вистачало. Зимою ще сяк-так, а коли починалася робота навесні, то вона не в змозі була його носити. Тому він перестав ходити до школи, а вчителі іноді приходили до нього, але частіше учні приносили завдання. Так він самотужки вчився. Звичайно, було дуже важко, бо пояснення він не чув, але доводилось якось учитися. Параліч його не відпускав. Іще малим він лежав на печі. Чим же займатися? Виникло бажання щось малювати. Він просив у матері вуглинки, щоб малювати. Мати давала і він по стіні малював. Що там малював – не пам'ятає, але знає, що за день замальовував повністю стінку печі. На другий день знову просив. Мати тяжко зітхала, але мовчала. На другий день замальовував другу стінку. Вкінці тижня мати забілювала стіни, і знову починалося все спочатку. Часом мати виносила його в садок, садовила під яблуню, діти підбігали, гралися, матері було радісно, що не скучає її Льоня, саме так його називали дома, хоч записаний був як Олексій. Намагалася частувати цих дітей картопляниками чи млинцями, аби приходили. А роки були голодні, тому діти бігали сюди і бавилися з Льонею. Недалечко від хати у них був луг. І ось часом його двоюрідний брат Макаренко Микола, який був уже хлопчачком, брав веломашину і віз його до цього лугу. Там він любив дивитися на квіти. Брат возив його по селу, аби той більше бачив. Йшов час.

Двоюрідний брат Микола

Ярослава Шевчук з сином Маркіяном в гостях у Олексія Макаренка, літо 2005

Померла дуже рано його мати, прийшла мачуха. Льоня дорослішав, трохи почав ходити з милицями. Але до школи все одно було ходити дуже далеко. З часом він зрозумів, що слід десь себе подіти, навчитися щось робити. Якось він прочитав, що в Одесі є якесь училище і вирішив поїхати туди і вступити у те училище, але ж не було за що. Тому довелося їхати товарняком або на третій полиці. Так добрався до цієї Одеси, пішов в училище. Я вже не пам'ятаю, чи прийняли його туди, але про одне він згадував, що там залишатися і жити грошей не було, і він повернувся назад додому. І тут йому підказали, що можна поїхати у "будинок хроніків" у Довбиш (так називали будинок для людей похилого віку, чи то пак пристарілих), там і школу можна закінчити, і бути на державному утриманні, для цього треба було підготувати ряд документів, які дозволяли туди потрапити. Батько це зробив, і Льоню відправили у цей будинок. Спочатку йому було дуже не по собі, бо там були різні люди і за віком, і за розумовими здібностями, щоправда, одні чоловіки. Кожний мав своє ремесло, хто теслярською справою займався, хто чоботарював. А чим же Льоні зайнятися? Він пішов у вечірню школу, закінчив її, отримав атестат за 11 класів. Що ж далі? Приїхав у Житомир. Довелося знову проситися у будинок пристарілих. Живопису навчався у самої природи. Працював художником на Житомирській фабриці дитячих іграшок, навчав дітей образотворчому мистецтву в загальноосвітній середній школі №30. Олексій Макаренко став оригінальним інтерпретатором творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки, поетичної творчості великого поета кінця ХХ століття, представника шістдесятників Василя Стуса. Відчув внутрішнє бажання прочитати мовою пелюстковізму віршовану поему "Балладина" польського поета Юліуша Словацького. Твори майстра експонувалися у багатьох містах України і за її межами – Молдова, Польща та Росія. Його розписи зберігаються в найпрестижніших національних збірнях: Львівський музей декоративного мистецтва, Товариство охорони пам'яток України, Музей Івана Гончара, Національний заповідник архітектури та побуту України (с. Пирогово), Державний музей Т. Г. Шевченка, Житомирський обласний краєзнавчий музей, Кмитівська картинна галерея, Житомирський державний університет ім. Ів. Франка, середні загальноосвітні школи міста Житомира №№23 і 33, Житомирська музична школа №4 та у приватних колекціях як в Україні, так і за її межами (Канада, Іспанія, США. Ізраїль)".

Однак за цими скупими відомостями – нелегка, але надзвичайно своєрідна і плідна доля людини і мистця, який із свого власного болю витворив дивовижний і неповторний світ, ще й досі не прочитаний як слід нашими істориками та критиками мистецтва. Це велика частина скарбниці національного народного декоративного мистецтва України виплекана на народно-поетичному чорноземі та суглинку Житомирського Полісся. Квітково-пелюстковий доробок майстра народної творчості нагадує поліський бурштин або яшму, у яких є все: сивина родоводу, людське горе і надія, тепло і загадковість сили етнодуху, – і все це разом напрочуд згармонізоване розмаїттям кольорових тонів і напівтонів, що свічадуються казковим платковізмом квіткових розписів на папері чи картоні. Про мистця Олексія Дмитровича Макаренка написано багато, уже з'являються енциклопедичні статті про нього в довідниках ("Довідник про народних майстрів", каталог виставки творів "У всякого цвіту обличчя своє", видрукувано понад 60 журналістських розвідок про його життєвий та творчий шлях в центральній та провінційній періодиці. Тут слід все-таки згадати опубліковану першу журнальну розвідку Архипа Данилюка про життєвий та творчий шлях мистця "Гілка, квітка, пелюстка" з трьома репродукціями з картин, відзнятими автором статті – "Жбан сонця", "Весна", "Перелесник і Мавка" у громадсько-політичному, літературно-художньому тижневику "Україна" (№15, квітень 1983 року). А у 1988 році видавництво "Мистецтво" видрукувало набір 15 кольорових репродукцій з творів народного майстра зі вступною статтею Анатолія Золозова – К, Мистецтво, 1988, а потім з'явилося ряд публікацій у журналах "Вітчизна", "Образотворче мистецтво", " Косень", "Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах", збірнику "Кожному мила своя сторона, тощо. Відбулися також виставки Макаренка в Музеї народної архітектури та побуту (м. Київ).

Олексій Макаренко з художницею З. Мосійчук на персональній виставці у книгарні "Дружба"

В гостях у майстра науковці, учасники конференції, присвяченої ювілею Лесі Українки Стоять: Ю.Доброносова, А.Диба, А.Шевчук, І.Красуцька, О.Макаренко Сидять: І.Захарчук, Л.Пархонюк, Р.Тхорук, березень 2001 р.

Олексій Макаренко з Євгеном Концевичем

Знаменною стала стаття письменника-шістдесятника Євгена Концевича "Він витворив себе сам", яка спочатку побачила світ у газеті "Вільне слово" (№4, 27 січня 1995 року) у контексті обговорення кандидатур на здобуття премії ім. І.Огієнка, а потім увійшла до книги спогадів та есеїв письменника "Тутешня кава". ...Його людська доля глибоко драматична, щоб не сказати трагічна, бо для когось іншого вона і справді стала б чорною безвихіддю, а Макаренко силою свого мужнього характеру вирвався з безпросвітності своєї людської рокованості на світлий обшир долі й волі творця... ...І гордому, з тонким відчуттям людської гідності, але нестандартною, як у Лотрека, зовнішністю і нестандартним світосприйняттям художникові Олексію Макаренку серед уніфікованого тупою жлобською жорстокістю світу ні прихистку, ні місця не знайшлося... Тому, щоб врятуватися, щоб вижити, щоб зіп'ястися в утвердженні, – Олексій Макаренко, як фатальною неминучістю – своїм талантом був приречений на витворення власного світу з достойним місцем на вершинах людського духу... І він, попри ворожого довкілля, цей дивний світ, цей жаданий прихисток тепла людського й світла витворив, збудував, при цьому жодного разу не забувши давньої істини: знехочений, збайдужілий і жорстокий світ нинішній зачепити й здивувати можна лише добротою.

Ольга Копил О. Д. Макаренку Коли я стомлюсь у далекій дорозі І рухатись далі, здається, не в змозі, Без сил, без надії додолу схилюся, – Згадаю Макаренка і схаменуся. Бо ж сором канючить, жалітися Богу, Як тіло слухняне і бігають ноги. Нам віру у чудо і силу любові Дарують Макаренка квіти казкові. Хвороба тяжка його тіло скувала, Та волю і силу життя не зламала. І тільки дружина невтомная знає, Які він страждання щоночі долає. Та ранок приходить, і сонце сміється, У Майстра з-під пензля знов радість проллється. І спраглі нап'ються, і кривди не буде... Вклонімось йому ж за це, добрії люди!.

Ванда Чайковська і Олена Маршалова

Друге тисячоліття, яке завершилося в Україні невидимим чорнобильським дощем, засвідчило, що в культурно-мистецькому пласті українського народу все тримається на святій триєдності. Якщо оглянути глибинно етнопростір України, то можна вибудувати святтрикутник, трьома точками опори якого є художниця від Бога Катерина Білокур із села Богданівка, яке розкинулось живописно на пограниччі Полтавщини та Київщини, художниця-химеротворець Марія Приймаченко, якій на старість припала доля бути Берегинею сплюндрованої землі (с. Болотня поблизу Чорнобиля), і нарешті – художник-міфотворець, провидець-дивак Олексій Макаренко, який довів своєю творчою працею, що істинна Україна з її духовним потенціалом і стараннями завжди трималася і тримається понині на Прекрасному, в просторі якого свідомо й підсвідомо існують національні поняття про Буття, Любов, Спільноту та Злагоду. Прекрасне, як відомо, є зачатком усього сущого, "причиною досконалості і зразком, що все народжується ради Прекрасного і ним визначається"7 . Живопис для мене ... засіб відійти від життя. Жорис Руо Відомо, що саме бажання малювати розкриває Божий дар будь-якого художника. Але для Олексія Макаренка вчитися малювати це щось набагато більше і сокровенніше. Він розумів, якщо зуміє піднятися своєю образотворчою мовою на щабель вище, то будь-які його фізичні вади неповноцінності займуть другорядне місце. Його потуги в копіюванні репродукцій були недосконалими, права рука вимагала чисто професійних навичок творити лінію у трьохвимірному просторі, а потім заповнювати цей простір фарбами, думати про логіку розкладання форм чи то на полотні, чи на картоні. Десь у глибині душі художник-початківець розумів, що підручник – то лише суха інформація, у якій багато недомовлено про професіоналізм в образотворчому мисленні, про техніку виконання задуму, про закони композиції. То ж одного гожого дня він зайшов у студію образотворчого мистецтва, яка діяла при Житомирському обласному будинку народної творчості (нині відреставрований семінарський костел святого Йоанна з Дуклі, що по вулиці Театральній) і керував нею відомий український живописець, мистецтвознавець та колекціонер Володимир Кобилінський.

Мистическое Богословие (Божественные имена. Дионисий пресвитер - сопресвитер Тимофею) - К., 1991, С.39-40 7

Художник Володимир Кобилінський

В.Кобилінський. Портрет Олексія Макаренка, 1986, 50х 60

Дружина Олена Олександрівна

Учитель згадує: "Якось до мене зайшов з папкою в руках низенький чоловічок. Густа шевелюра, глибоко посаджені очі. Він трохи ніяковів, і я допоміг йому розговоритися. Малюнки, які мені показав Олексій (ми уже зазнайомились), справили на мене враження розгубленого художника-початківця, який стоїть на роздоріжжі і не знає, що робити, куди йти за порадою. Я крадькома ще раз роздивився не малюнки, а гостя. І грішно подумав: "Боже, а як же ти, хлопче, висидиш три-чотири години занять, коли твоє тіло тримається лише на Благословінні Божому". І я порадив йому ввійти у світ природи, де так спокійно і затишно: "Подружіться з лісом, подивіться, як природа вибудовує свої композиції в стані свободи. Тут корчі, пеньки, квіти переповнені людськими образами. Це ваше, Олексію, творіть. А я разом з вами буду аналізувати ваш набуток". Так долею склалося, що дружина Олексія Дмитровича Олена ще з самого дитинства любила ліс, у ньому вона завжди шукала захист і втіху. Тому молоде подружжя дуже часто робило прогулянки до лісу, де все переповнене невидими духами, часто переодягнутими в прошепок вітру, в людиноподібного корча, де шматки хмар малювали антропоморфні і зооморфні подоби. А зело! Пахуче зело весни, літа та осені! Із спогадів дружини: – Під час відпочинку у санаторіях, ми часто бували на природі. І ось я помічала, як Олексій Дмитрович захоплюється всякими химерами з дерев, які нагадували то якогось птаха чи тварину. Коли ми йшли стежкою і коріння дерев виходило прямо на цю стежку, усе це йому теж щось нагадувало. Одного разу він мені каже: "Обережно, не наступи на їжака". Я дивлюся, а там дійсно ніби їжак лежить на дорозі. То він вгадував у цьому корінні якусь ящірку чи ще щось. З тих пір він почав робити замальовки. І я вже почала по-іншому сприймати ліс. Дивилася на дерева і, як і мій чоловік, бачила різні химери, запам'ятовувала місця і приводила його, і він все малював... У нас дома висить одна картина, яку ми в санаторії побачили. У лісі, якраз після дощу, обмите коріння великої сосни, яке оголилося, а внизу утворилася маленька така річечка, ніби вода стояла. Я це побачила і привела Олексія Дмитровича. Він уважно подивився, а потім намалював пейзаж, але в ньому були різні химери, які він замальовував колись іще: камінці, дерева і обламані гілки, все це нагадувало якихось звірів, пташок, рибу, то рака якогось, то ще щось, дуже цікава вийшла у нього картина. Ми з ним часто ходили по лісі, дивилися, він замальовував, а потім дома завершував картини. З часом

він почав придивлятися до квіток, до їх пелюсток, одні квіти розквітали, інші зчахали, він там теж бачив різні химери . Так почав замальовувати пелюстки, і з них картини та різні образи створював. Як добре, що ранній доробок мистця; а це десятки мініакварелей та кілька олійних полотен збереглися, хоч близько сотні були роздаровані і знаходяться у приватних колекціях. Звичайно, увесь цей набуток переглядався Володимиром Кобилінським, піддавався глибокому аналізу і критиці. Частина пейзажних акварельних творів була відібрана на одноособову виставку, що пройшла успішно в залі обласного Будинку народної творчості в 1978 році. Жаль, що на жодній акварельній чи олійній роботі не стоїть дата виконання, тому картина формування мистця вибудовується чисто логічним упорядкуванням самих перших років творчості шляхом розкладання та систематизації творів відповідно до їх майстерного виконання. Усі вони створені чи то на акварельному цупкому папері чи на зворотньому боці фотопаперу, і розмір їх приблизно такий – 20 х 14 см (стандарт фотопаперу) та 16 х 24 см (так порізаний папір для малювання). Усі акварельні мінікомпозиції просякнуті лісовим закритим (чи відкритим) пейзажним мотивом, інколи в сюжетну канву Олексій Макаренко вводить групу людей на відпочинку. Відсутня увага до квітів, художник-початківець вирішує пейзажну тему узагальнено: висока самотня сосна на крутосхилі, дугоподібний згин дороги, притихле плесо ріки, що вирвалося з обіймів лісу, крислатий буковий кущ, залитий променями сонця: "Розмова", "Крик", "А ми удвох", "Витріщився", "Мені цікаво", "Ось такої величини", "Дочекався". Уже в цих перших мистецьких спробах Олексія Макаренка відчутна глибоко свідома переконаність у тому, що здатність зрозуміти художню вартісність будь-якої форми природи залежить від того, наскільки учень спроможний просякнутися цілісністю гармонії чотирьох компонентів у визначеному ним мінітворі – рисунок, фарби і світло, колорит. Якщо уважно розглянути пейзажний етюдний набуток молодого художника, то можна помітити легке подразнення паперу чорним олівцем ("На березі річки"). Ми бачимо нечіткий начерк олівцем пейзажу, крім того вибрана занадто складна за своєю ступінчастістю рельєфу тема зображення лісової річечки в обіймах полудневого пралісу. Верба для Олексія Макаренка стала найбільш улюбленим мотивом в початкових експериментуваннях. Можливо, тому що він бачив, як художник Володимир Ко-

Кабан. A Wild Boar. 17 х 12.

Ось такої величини. That's the Size. 29,8 х 19.

На березі річки. On the Bank of the River. 16 х 20.

від платок – пелюстка – "Словник української мови в 11-ти томах". – т. 6, с. 569). 8

билінський декоративною мовою ліній-дуг помаранчевого, жовтого, голубого, темно-синього та білого кольорів ("На березі річки") театралізує дійство природи, яке відбувається поблизу двох верб-сусідок. Сміле експериментування художника-професіонала через розкладання реальнобачених форм на плями-завитки говорить про те, що у будь-якому дереві приховано символ і все, що оточує його – вигин дороги, віддалена кущастість верболозу, химерність хмар над ним, – можуть рефлектувати мінорний або мажорний, драматичний або, так би мовити, конфліктний підтекст краєвиду. Безперечно, що Олексія Макаренка манив декоративний хід образомислення вчителя, але дитинство його закарбувало цільний образ верби над річкою, в народнопоетичному видноколі якого завжди був присутній асоціативний образ парубкування та дівування. Художник-початківець не йшов слідом етнографічної та художньої літератури. Його все-таки манила пластична мова Володимира Кобилінського, який, сміло експериментуючи динамікою руху сонячного світла та кольоровим згустком барв, перетворював все, ним бачене й пережите, в національний символ України, який ось-ось має ввібрати в себе зовсім інший пласт часини нової епохи. Композиційний алгоритм лінійної вибудови пейзажного твору спирається на ракурс зору мистця в царині вибраної теми-мотиву, на поєднання уявленої завершеності картини з реально баченим пейзажем, на площину відкритого зору і врешті решт на епіцентр самої композиції, яка утримує увесь предметний світ, вловлений майстром пензля. Мабуть, ось ці перелічені теоретичні принципи творення пейзажної композиції подарувала Олексію Макаренку сама природа, тим самим підвела його до теми, яка у подальших експериментах виплекає мову мистця, назва якій буде пелюстковізм або платковізм8 . Не є новиною, що в будь-якому живописному олійному етюді допускається перекомпоновка предметів-плям, змивка або зняття мастехіном підтеми, яка не тримає цілісності композиції. Але ж Олексій Макаренко весь час працював аквареллю, яка не любить неточності "покладання" плями, невдалої стиковки кольорів. Він добре пам'ятав слова Володимира Кобилінського, що акварель любить прозорість, м'якість та вичепурну стриманість. Мабуть, ці зауваги художника-професіонала не могли не впливати на подальші пошуки власної мови молодим художником. Спостерігаючи за дотиком променями сонця лісу, впливом прихмуреного неба на стан природи, молодий художник починає удосконалювати вертикальний, го-

ризонтальний і напівдуговий рух пензля, який, всотуючи підсвідоме замісиво фарб, виображував камертон настрою, що приховував істинну життєву практику Макаренкових вражень ("Ліс край поля", "Осінь", "По гриби", "Похмурий горизонт"), майже все так, як у пейзажі відомого житомирського живописця початку віку Олександра Канцерова. Інколи в широкомасштабному охопленні краєвиду з напівпташиного лету, де ліс, поле, ріка і село розкривають глибінь краси Волині ("Рання осінь", "Дорога"), простежується бажання мистця обмежити свою палітру прохолодою кольорів різних відтінків: синього, рожевого, блакитного, зеленого. Але кожен його етюд-мініатюра не сприймається глядачем монохронно, тому що десятки відтінків напівтонів руйнують локальність (або замкнутість) будь-якого кольору і роблять пейзаж "вишукано поліхромним". Поки що не ускладнюючи техніку виконання, а постійно експериментуючи кольором, майбутній майстер добирається до більш складних форм природи, а саме – квітів пижми, лісових дзвіночків, ромашок, вересу, коров'яка звичайного, деревію... Цікаво, що Олексій Макаренко не "вириває" пейзажні шматки квітів в розкоші весняного, літнього чи осіннього цвітіння з конкретного краєвиду, а навпаки – загальний пейзаж стає тлом кольорового дійства. Проблема кольору і колориту у даному випадку хвилюють мистця понад усе ("Коров'як цвіте"). Він намагається йти у світ пошуку найтонших відтінків жовтого, зеленого та бузкового кольорів, вибудовуючи за допомогою них кольоровий ефект образної архітектоніки скіпетрального суцвіття, тут колорит багатий на "декоративно-ритмічну" фантазію мистця, дану від Бога, і вагоміший за реальну форму, абсолютно позбавлену рисункової окресленості. Серед пейзажного доробку мистця ми зустрічаємо буквально шедевр – "Верес цвіте...". Автор уже раз доторкнувся до цвіту вереса у пейзажній композиції "Лісова красуня". Лише узагальнена світло-фіолетова пляма-натяк... А тут око Олексія Макаренка занотовує останню осінню музику квітів. Коли уважно розглянути кожну квіточку вересового цвіту, а тут їх майже 90 стебел на 165 квадратних сантиметрах, переповнених сотнями дотиків пензля, то можна прочитати мовою пластичного мистецтва одну думку художниці Катерини Білокур, яка зафіксована у листі до відомого вченого-мистецтвознавця України Степана Андрійовича Таранущенка від 12 квітня 1953 року: "<...> Це невеличке полотно, яке я вам надіслала, – я над ним не задумувалась, а вийшло воно так, що коли я

Лісова красуня. The Forest Beauty. 24 х 16.

Верес цвіте. 10 х 19, картон, олія. Heather Is in Blossom. Oil on cardboard. 10 х 19.

Катерина Білокур. Я буду художником! -К:, 1995, С.173 9

Стара верба. The Old Willow Tree. 14 х 20.

Ковальов Ф.В. Золотое сечение в живописи: Учеб. пособие. - М, 198, С. 115. 10

Восьминіг. A Devil-fish. 11,3 х 15,5.

літом малювала квіти на картини. Квіти взагалі всі прекрасні, і передаючи яку-небудь квітку і якщо для картини треба її одну, так я ніяк на неї не надивлюсь, я не уп'юсь її красою, я не втомлюсь, її творючи, передаючи її красу на полотно. Тоді я шукаю друге полотно. Якщо його нема, то малюю на папері. О так виникли і ті квіти, що січас маються у вас. Я на йому квіти малювала з натури, але я не думала, що з того полотна вийде картина, і не думала над тим, щоб художньо розмістити чи то в пучок, чи то у вінок, а так просто малювала: де містинка зайва є, там і малюю"9. Згадуваний вище твір, виконаний майстром у техніці бісерного імпресіоністичного нашарування кольору на колір, побачив світ восени 1973 року. На той час для мистця ім'я Катерини Білокур абсолютно нічого не говорило, він не був знайомий з творами мисткині. Але її дух фарбомислення естафетно з відстані передавався тим творчим людям, які внутрішньо готувались поповнити скарбницю декоративної творчості свого народу. Повернемось іще до композиції "Верес цвіте...". З одного боку, Олексій Макаренко, як і Катерина Білокур, малює на маленькому клаптику картону, де "містинка зайва". Але коли художниця "не думала над тим, щоб художньо розмістити чи то в пучок, чи то в вінок" квіти, то житомирський художник-початківець, переповнений емоційною насиченістю художніх мінімотивів кущавого вересу, намагається професійно експериментувати "сімейством фарб" – зелених, охристих, синіх та фіолетових у рамках заданого самим художником колориту, що породжує настрій твору, який через емоції глядача інтерпретує кольорову відчуттєвість10. Іще один твір такого ж плану вартий уваги мистецтвознавців – "Літо" (знову не зафіксована дата виконання). Олексій Макаренко шукає на палітрі родинно-контрастні кольори, переповнені гармонією відтінків, народжених від не дуже яскравого сонячного природнього освітлення. Як бачимо, попарність родинно-контрастних барв підсилюється легким розбілюванням або затемненням, що призводить до сотні мінівідтінків. Літо фіксується гордовитим цвітом будяка, який ділить вертикально композицію на дві рівні частини, а зончасті форми деревію та пижми, які симетрично розкидані по верхній частині твору, виплескують рефлексну несталість, готову відгукнутися на зміну природнього освітлення. У композиційній канві творів "Верес цвіте..." та "Літо", цільність яких тримається не на "сюжеті великоквіткового видива", а на глибокій відчуттєвості дрібноквіткових тонів і напівтонів, відчутний його поступ в самостійних студіях

природи. Саме в них прихована відчуттєва окриленість і його різновимірність: від більших складників, з'яскравлених дужче, близько до першого плану, і поступово розсипаних зірковою пилковістю в злетах доверху. При артефекті пейзажності, адже ж тут "просвітлений" дух летить, ніби з'явлений, крізь призму музичності в новоімпресіоністичному ключі, – вирізняється привидно спомин про сполох життєтворчого дійства. Мистець призвичаїв себе до опанування форм природи крізь призму підсвідомої реакції ока, яке всотує живий та неживий предметний світ у трьохвимірному обширі. Але для Олексія Макаренка не існує поняття – нежива природа. Для нього зруйновані часом дерево, сучок чи пеньок набирають ще більшої сили одухотвореності ("Сова", "Химера-птаха", "Лежень", "Мені цікаво"), ніж велике крислате старе дерево. Спілкуючись зі своїм учителем Володимиром Кобилінським, тепер уже маючи конкретний доробок пейзажних творів та досвід творчої праці, пан Олексій намагається йти у світ професійного мистецтва: у 1968 році робить спробу вступити до Львівського інституту поліграфії та друкарства. Але керівництво цього вищого навчального мистецького закладу не помітило природних здібностей у молодого самоука, і він повертається до Житомира. Юнак розуміє, що інтенсивною працею уже досягнув помітних зрушень у технічному виконанні пейзажу акварельними або олійними фарбами, що дозволяло йому шукати зовсім іншу тему в пейзажному малярстві, а звідси вибудовувати зовсім інший емоційний вплив на глядача. І ще один фактор порівняння неживої природи у самій Природі спонукав художника-початківця рухатися вперед – це відвідання студії Вододимира Кобилінського, яка діяла на другому поверсі Житомирського обласного будинку народної творчості. Мабуть, є сенс назвати деяких студійців, які також торували власні дороги у світ пластичного мистецтва, ще невпевненими лінією та кольором осягали поліське довкілля, подекуди поверхово, а інколи конформістськи виховували в собі свободу духу, заплутувалися у хвилі "ізмів": Михайло Раків, Фелікс Туровський, Олена Коркушко, Володимир Голумбйовський, Анатолій Дейнека та багато інших. Постійно їздили на консультації до Володимира Кобилінського чотири Марії – Охримчук, Миржецька та Рубан із села Троковичі і Марія Наумчук із села Вчорайше. Зазначимо, що методист з питань народного декоративно-ужиткового мистецтва Володимир Кобилінський навіть мріяв створити школу "поліської мальованки" в селі Троковичі.

Господар лісу. А Forest Keeper. 19х23

Все йде, все минає... Time Works Changes... 19 х 28.

Дивне поєднання. The Strange Combination. 15,5 х 11.

11Щербаківський

В. Українське мистецтво. - К., 1995, С.137

Поліщук К. Останній день (Шкіц) // Мистецтво. 1919. Ч.2. С.15. 12

Змія. A Snake. 29,8 х 20.

Олексій Макаренко спостерігав за різноплановістю мови студійців – пейзаж, сцени містечкового життя, звичаї та обряди народних свят. Але світ поліських мальовок не перешкодив йому в пошуку власної мови. По-перше, шляхетна розповідь наставника про історію поліської повоєнної мальовки та показ творів невідомих майстрів народної творчості північних районів Житомирщини, виконаних на газеті, підводять майбутнього майстра до висновку, що естетичне джерело пластичного мислення "маляра" із народу тримається на підсвідомій організації цілісності композиції через алгоритм ліній та кольорів. По-друге, майстер відчував, як троковицька мова мальовки стає досить популярною серед кола поцінувальників народного мистецва. Ось чому Олексій Макаренко почав поступово, долаючи невпевненість у собі, йти у світ саме декоративного мистецтва Житомирського Полісся. І так крок за кроком намагається шукати відповідь на питання: у чому сутність живучості і краси народного мистецтва? У свій час теоретично висвітлив цю проблему визначний український вчений Вадим Щербаківський, який ще в першій половині ХХ століття писав: "І наші селяни, котрі ушляхетнилися у своєму селянському стані і виробили собі власне шляхетний смак, ніколи не грішать в цім сенсі, поки не бувають здекласовані і вирвані із свого гармонійного зв'язку з оточенням"11 . Але зізнаймося, що народні майстри Макаренкової долі дивилися на світ, майже так, як Клим Поліщук в "Останньому дні": "Здалека дивлюся на них і проклинаю місто. Клену його останній день і з презирством дивлюся на камінний брук, бо вже бачу Прийдешнє. Воно з села. В сірій свиті. За плечима десятчаний мішок, а в мішку зміст сучасного"12 . Стає цілком очевидним, що місто 60-80 років не стало місцем натхнення для майстра народної творчості, воно втілене в мафорій "свідомості достатньо рафінованої", сформованої на періодичному гостюванні в селянському соціально-суспільному осязі, де психологічна розгубленість переповнена почуттями невіри в прийдешній день, болем самотності. Саме у духовних орбітах Макаренкового раннього пейзажу виображувався зовсім ностальгійний світ старорежимського села ("А що там?", "Лежень", "Лісовик", "Прогулянка", "Лісова папуга"), який через призму національної химерності та етнографізму приведе майстра на те поле пошуків, де і буде прихована його сучасна живописна мова. Не слід забувати, що проблема химерного в народному мистецтві України 70-80 р.р. достатньо різноманітна, тому що використання самобутніми художниками фольк-

лорних мотивів та уявних образів давала змогу закодовано розкривати недоліки методу "розвинутого" соціалістичного реалізму і показувати глядачу, що народнопоетична творчість приховує в собі не лише орнаментальність, але й "емоційні і сюжетно-побутові проекції", вибудувані творчим задумом та уявою самих майстрів народної творчості. У 70-і роки фантастично-міфологічний дух сучасного світу з явно вираженим підтекстом химерності заповнив увесь простір як професійного, так і народного візуального мистецтва. Щопрада, у мистецтві Житомирщини він має свою регіональну особливість та специфіку, внутрішньо підпорядковану ще не втраченому автентичному фольклоризму та побутовізму, які несли протягом не одного століття в собі внутрішній супротив тим явищам, які позбавляли людину ґенної пам'яті. Слід зазначити, що ідеологом такого бунту в 60-70 роки на Житомирщині і був художник Володимир Кобилінський, про що свідчить, з одного боку, закодована химерність його декоративно-вітражних творів, та, з другого, віддалена конформістичність (колаж "Вітка"), яка сприяла поступальності у пластичному мистецтві. Своїм доробком він довів колегам по мистецькому цеху і перш за все шанувальникам образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва 70-80 років, що пластичне мистецтво може і повинне привносити нове, своєрідне бачення світу, поєднувати міфологію і реальність, демонструвати внутрішній соціальний супротив негативним явищам, що назрівають у супільстві. Мабуть, Олексій Макаренко на виставці Володимира Кобилінського в Житомирському обласному краєзнавчому музеї у 1980 році побачив те, що не доводилося бачити на заідеологізованих партійних обласних та міських виставках професійного чи народного образотворчого і декоративного мистецтва, адже ж пильне око імперської ідеології не допускало будь-яких проявів творчого національного мислення. Національне пластичне відображення знищувалося на пні своїм же братом-манкуртом. Тут слід згадати статтю журналістів А. Янушевського і О. Дробик "Модерні викрутаси", що вийшла у світ в газеті "Радянська Житомирщина" після четвертої обласної виставки творчості самодіяльних художників, на якій було представлено понад 300 творів графіки, скульптури та живопису (всього звітувало 42 самодіяльних художників). Епіцентром статті стала цитата із виступу тодішнього секретаря ЦК КПРС Л.Ф. Ільїчова на зустрічі керівників партії і уряду з діячами літератури та мистецтва 17 грудня

А що там? What Kind of Thing Is There? 13 х 19,5.

Лісовик. Wood Goblin. 19,5 х 13.

Золота осінь. The Indian Summer. 26 х 16,5.

Янушевський А., Дробик О. Модерністські викрутаси // Радянська Житомирщина. січень,1962. 13

Лісовий силач. A Strong Man of the Forest. 16 х 24,4.

1962 року: "...треба бути пильними і непримиренними до всяких невірних тенденцій та ідейних хитань, пам'ятати, що формалістичне фокусництво – не невинні пустощі, а капітулянство перед чужою ідеологією в мистецтві". У поняттях "невірні тенденції", "ідейні хитання" та "формалістичне фокусництво" приховане глибоке відчуття конфлікту – національної кривди та бунту. Журналісти А. Янушевський та О. Дробик, не помічаючи у творах "Стерня", "Вітер", "Жовте небо" бунтуючого начала, далі пишуть: "Важко здогадатись, що хочуть передати молоді художники в своїх етюдах і картинах "Стерня", "Вітер", "Жовте небо", "Вулиця", "Зимова соната", "Латвійська казка". В них природа і люди зображуються в якомусь чудернацькому плетиві ліній і фарб, часто-густо позбавлені і змісту, і форми. Такі твори деякі "цінителі" називають новаторськими. Але новаторство заради новаторства, як правило, призводить до творчого краху. Так сталося і на цей раз. "Гонитва за модою", "неприродні викрутаси", "мазанина" – так відгукуються відвідувачі про подібні картини"13. Либонь, цю статтю не обминув і 26-літній Олексій, адже ж вона насторожила його вчителя пана Кобилінського, хоча про творчість його мова не йшла, оскільки він уже від'їхав до Одеси на тимчасове проживання, де вчилася його дружина. Одначе вразила ця стаття Олексія Макаренка своєю компартійністю і непрофесійністю аналізу явищ у мистецтві. Ось чому проблеми химерного у природі починають хвилювати молодого художника, він робить перші спроби підсвідомо удосконалювати художні засоби та прийоми, відповідним чином поєднавши їх в одну структуру. І водночас пан Олексій прагне створити цикл образів, які по-суті вибудувала сама природа з корчів, пеньків, сучків, але не трансформувала їх у персонажність з лірико-гумористичною манерою поведінки, у якій прихована прадавня традиція народної оповідності, що завжди мала певний підтекст, прихований роздум чи посмішку. У доробку майстра народної творчості нараховується десятки творів такого роду, але з точки зору майстерності стали окрасою цього періоду творчості майстра пензля такі твори: "Лісовий силач", "Мені цікаво", "У світі жахів", "Лежень", "А що там?", "Щука", "Пілігрим", "Монах", "Гава". Образи-візії народжуються за законами алгоритму логіки внутрішніх відчуттів Олексія Макаренка, першоосновою якого є зв'язок сприйняття реальних зримих форм-химер. У будь-якому вищезгаданому творі відчувається "неспокій, нерівний ритм, непропорційність, неге-

ометричність форм", які своїм єством прагнуть "наблизитись до обтічності та округлості живих істот", зберігаючи при цьому "принципову асиметрію та декоративність". У кожній химерній композиції відчутно, як майстер пензля докладає зусиль у пошуках колориту мініобразу-твору на тлі реальної природи лісу ("Сова"), урочища ("До мене линь") чи галявини ("Мені цікаво"). Але у Макаренковому образотворенні домінуючим залишається той художній образ, який виплекала сама природа, тому мистець занадо обережно облачає видивлену ним форму в мафорій сотень теплих і холодних напівтонів, підданих впливу полудневого світла. Для пана Олексія форма – це не тільки першооснова гармонії в природі, але й перш за все прояв духу, який навіть у потворності (що є типовим для химерних явищ) постає "красою навиворіт, перелицьовкою краси". Майстер народної творчості у пейзажах цього циклу долає "одноманітність, сірість, нудьгу, суху безплідність", тим самим озвучує фарбами торжество духа над матерією. Аналіз замальовок-етюдів останнього етапу пейзажних шукань Олексія Макаренка слід розпочинати з "Птаха", природну форму якого знайдено майстром на окраїні лісу поблизу села Кмитів Коростишівського району. Враження об'ємності відчувається за рахунок локального розпливу зеленої фарби різних напівтонів, що осідають на форму птахоподібного старого корча за схемою від темно-зеленого до світлого кольору. Уся галявина, осереддям композиції якої є трухлявий корч, пройнята світло-коричневими кольорами з вкраплинами помаранчевого та жовтого на тих місцях, де фокусує свої промені осіннє сонце. Бачимо абсолютну відсутність деталізації першого плану в композиції. Виграш артефекту величавості форми відбувається за рахунок зеленого буйнолисту, колір якого співпадає з кольором лишайника, що є природньою мантією птахокорча. Зовсім по-іншому майстер народної творчості використовує технічні прийоми виконання в етюдах-оповідках "Дивне поєднання" та "Філін" (приблизно 1980 рік). Тут химерні образи стовбурів-покручів займають весь передній план композицій, а царство буйнолисту посідає другорядне місце.. Слід зазначити, що асоціативне відображення антропоморфних чи зооморфних узагальнених образів, в основі яких лежить сама природа, було завжди поширеним. І якби відшукати вдалі вислови філософів, поетичні спроби, зразки станкового живопису щодо піднятої проблеми, починаючи з Осені Ренесансу, то натрапимо на цікаві міркування

Ква. Croaking. 12,5 х 19,8.

Край лісу. The Forest Side. 12,5 х 19

Пташка. A Bird. 16 х 24.

Сова. Аn Owl. 43 х 61.

Міщенко Г. Що таке національна форма // Образотворче мистецтво. - 1997. - Ч. 3-4,С.17 14

про Природу, яка у всі часи існування людства була спроможна окрилювати "натурні враження" до разючих живописних узагальнень чи то у слові, чи то у фарбі. Наприклад, відомий німецький натурфілософ Теофраста Бомбаста фон Гогенгейм, який в історію світової філософії увійшов під псевдонімом Парацельс (1493-1541), йдучи у світ пізнання таїнств Природи, любив стверджувати, що дерево – теж тіло, його кора має схожість зі шкірою, гілля – з волоссям, воно переповнене пахощами квітів і плодів і, як і людина, сприймає природу на слух, бачить, відчуває. А італійський художник XVI століття Джузеппе Арчимбольдо (1527-1593) сміливо реалізував ідеї німецького філософа, створюючи портретні композиції, беручи за основу царство фауни. Наприклад, портрет-композиція "Весна" вибудувана із численної кількості квітів та їх стебелець на темному тлі. Складається враження, що перший дотик променів сонця пробуджує пістрявість кольорових спалахів ружі, ірисів, тюльпанів і навіть лісових суниць. Природні фарби царства фауни вибудовують жіночий образ Весни. Зазначимо, що Олексій Макаренко не бачив навіть у репродукціях доробок Арчимбольдо. І причин тут декілька. По-перше, до початку ХХ століття дійшло лише 14 станкових робіт цього майстра, які ввійшли в історію світового мистецтва під назвою циклів "Пори року" та "Стихія", які довгий час зберігалися у приватних колекціях, і доступу для їх дослідження у мистецтвознавців абсолютно не було. По-друге, мистецькі розвідки про його творчість в Україні ніяк не могли з'явитися у період творчих експериментів та шукань власного стилю майбутнього майстра. Мабуть, вся суть полягає у тому, що як майстер народної творчості, так і його дружина Олена, намагаючись не дратувати світ фізично здорових людей своїми фізичними вадами, намагалися йти у світ лісового царства, де ніхто ніколи нікого не принижує, не скривджує і не зневажає... По суті, подружжя опинилося в царині спізнілої неоренесансної натурфілософії, у якій їхні душі "сполучали земне існування з небесним, від чого Реальність поставала в часі і просторі, синонімічно не тотожна сучасності, дійсності, тощо"14. Пан Олексій почав помічати, як вітер своїм дотиком до листу чи квіту матеріалізує їх дихання, як серпанковий дотик променів ранку дарує чисто людську посмішку квітам. У природі відбувається все майже так, як у житті кожної людини. Ось чому у нього прокинулося ревне бажання за допомогою найскладніших кольорових нюансів вибудувати образи із зморшкуватих уламків корчів, різноманітної форми сучків, пеньків... Майстер народної творчості до дрібних деталей

м'яким накладанням акварелі вибудовує досить реальні образи пса, бика, філіна. Образів-мотивів такого роду в його акварельних експериментах є багато. Якоюсь напрочуд виваженою відчуттєвістю народний майстер долає особисту закомплексованість, аналізує загальну кризу в народному мистецтві Житомирщини 70-80 років, піддає власній критиці офіційне парадне мистецтво гербів та серпів і поступово для себе та для свого вдячного шанувальника "відкриває у безодні національної минувшини саме ті доруїнні явища, коли у цій минувшині зберігалася ще певна рівновага – і, передусім, самоповага"15. Більшість пейзажів майстра народної творчості сповнені химерними узагальненими образами, в яких віддзеркалюється дух простоти і життєвої правди ("Се я", "Сторож лісу", "Лісоплут" (1978-1979 р.р.). Макаренкова гра уяви в творенні образів, інколи лірико-епічне звучання символів постають одухотвореним світом у малярстві. Ліс став істинною робітнею майстра народної творчості. Природа Полісся (особливо Радчанський ліс, де у 1978 році художник відпочивав з дружиною Оленою) ніколи не зраджувала мистця, навпаки – вона завжди була поруч, коли з'влялися труднощі й помилки чи то в шуканні взаємозалежності предметів реально баченого світу в композиційному вирішенні, чи то в намаганні виявити відповідну барву спершу на палітрі, а потім перенести її на білу площину паперу, рівновага якої тримається на камертоні легких обрисів олівцем. Власне, природа благословляла на нелегкий творчий шлях і перш за все спонукала Олексія Макаренка до усвідомлення значущості гармонії у її власному царстві. Він поступово навчився самотужки об'єднувати те, що схоплювало його око і передавало у підсвідомість. І лише у завершеному акварельному мінітворі, у якому образ-химера грає неповерхову роль ("Крик", 1979 р.), відбувається процес віддзеркалення переплетінь думок людей та їх душ. Саме у полібарвах лісу він відбирав світловий тон дня, який перетворювався на палітрі у підручний матеріал для заповнення кольором усіх площин композиції, обрамлених легким зажимом-лінією чорного олівця. А тут як і мистецтвознавець, так і поцінувальник народного мистецтва можуть підмітити першооснови навичок у стилізації форми художником-самоуком (це дуже важливо!), чистоту й високу культуру виконання творів аквареллю під час самонавчання та самоудосконалення. 22 вересня 1981 року газета "Радянський шлях" сповістила: "Спілка художників УРСР розглянула і високо оцінила творчу діяльність О. Д. Макаренка, присвоївши йо-

там же, с. 8

Яблуневий цвіт. Flowers of the Apple Tree. 16 х 10

Жовті нарциси. Daffodils. 23,5 х 17.

Одружені

му почесне звання народного майстра декоративно-прикладного мистецтва. За фахом О. Д. Макаренко – вчитель малювання, який працює в одній з житомирських шкіл. Він захоплюється живописом, графікою, різьбою і розписом. Цьому він присвячує весь свій вільний час. Ним створено близько 200 робіт, більшість з них експонувалась на обласних і республіканських виставках самодіяльних художників. У 1976 році кращі роботи Макаренка були удостоєні диплома на виставці у Києві. 100 з них нині експонуються у Львівському музеї народної архітектури та побуту. Він один із талановитих майстрів народного мистецтва Житомирщини". У пейзажах-пошуках тридцятитрьохлітнього Олексія Макаренка відчувається молодечий романтичний дух, наповнений красою незайманої природи. Він любить зупинитися біля багновища і спостерігати, як сама природа вимальовує антропоморфні та зооморфні химери-образи із сучків, штурпанів, корчів, моху, купин кругляку з білими китицями поверху ("Восьминіг", "Щука", "Ква-ква", 1978-1979 р.р.). І десь поволі з'являється спроба зрозуміти, чому реальність баченого світу природи міняється так швидко, перетворюється у ревне бажання митця зберегти лінією й фарбами побачане. Аналізуючи пейзажний період опанування азами малярства на пленері, сумніву не виникає у тому, що Олексій Макаренко міг би досягти успіхів у цьому виді образотворчого мистецтва, тому що крім природнього дару Божого, у нього не відбереш впертості, посидючості, терплячості і спостережливості, які так необхідно мати в характері, роблячи перші кроки свого самоутвердження у мистецтві. Зазначимо, що опанування основами мистецтва серйозно з'явилося не у дитинстві чи юності, а в час – коли літа забігли за тридцять... У 1967 році Олексій Макаренко одружується з Оленою Андрійчук. Сирітство обох давалося взнаки, адже ж матеріальної підтримки з боку батьків уже не могло бути. Перебування у будинку для пристарілих людей у Житомирі накопичувало багато інших складнощів та незручностей, адже ж одруженим не дозволялося там жити. Спочатку молоде подружжя мешкає у маленькій кімнаті з загальним великим коридором, а через деякий час поселяється в знамениту "голуб'ятню" (так називали маленьку прибудову на даху будинку для пристарілих, що знаходився по вулиці 8 Березня, що на Подолі міста Житомира. Але ревне прагнення до самозахисту, до визнання

своєї вартості в суспільстві змушують дружину оббивати пороги державних установ і лікарень. І, врешті решт, молоде подружжя одержує окрему квартиру-комуналку по вулиці Карла Маркса (нині Велика Бердичівська). У 1968 році дружина Олена від'їжджає на лікування у санаторій, який знаходився у селі Радча Народицького району. А Олексій Дмитрович вирішив спробувати вступити до Львіського поліграфічного інституту. Йому допомагає готуватися до вступного іспиту з української мови й літератури подруга сім'ї Галина Єроменко, яка відвідувала заняття з образотворчого мистецтва в студії Володимира Кобилінського. Одначе ідея стати студентом-заочником так і не здійснилася, тому що у приймальній комісії не виявилося на той час людини, яка б могла повірити у силу Божого дару майбутнього мистця. Там дали зрозуміти, що він працює не за фахом та ще і не вистачає ряду документів. Коли ж пан Олексій привіз необхідні документи, то секретар приймальної комісії сповістила, що прийом на заочний відділ завершився... Але Олексій Макаренко залишається вірним своїй меті і вперто у вільний час від життєвих повсякденних клопотів він присвячує малюванню. Його весь творчий доробок періоду студіювання образотворчого мистецтва на пленері умовно можна поділити на дві підтеми: живописний малюнок незайманого краєвиду і мініпейзаж з явно вираженими формами-химерами, створеними самою природою. Детальне споглядання пеньків, корчів, коріння, вивернутих вітром старих дерев спричинене тим, що фізичний біль, який постійно не давав змоги ходити по лісу і примушував робити перепочинки, під час яких відбувалося скрупульозне вивчення усіх причудів природи як у формі, так і у кольорі, це і стало Макаренку своєрідною підказкою для обрання теми і вироблення своєї манери. Людино- чи твариноподібні корчі або нарости на деревах були завжди вдячним матеріалом для удосконалення навичок оволодіння рисунком та наповнення пейзажних контурів кольором. По суті, самобутній майстер пензля сам себе втаємничував у природу світла й кольору, в повітряну та світлову перспективу, в технологію й техніку живопису акварельними і олійними фарбами". Пейзаж "Радчанський ліс" створений на картоні у 1976 році. По суті, у цьому творі зафіксований весь етап самоосвіти пана Макаренка, починаючи з 1968 року. Про це можуть засвідчити і етюди ("Дворище лісоскладу", "Дорога до лісу", "Ранок у Радчі", приблизно 70-ті роки), створені

Веснянка. Spring Song. 70 х 52,5.

Іди спочинь. Go and Give a Rest. 30 х 42.

Лине пісня The Song Is Flowing. 43 х 60.

Соната ночі. The Night Sonata. 50 х 68,5.

Огієвська І.Є. Сергій сильківський. - К:, 1980, С.71 17

Ва-

художником-початківцем. Сам мистець про цей твір згадує так: "У моїх папках було багато цікавих етюдів. Іх уважно переглянув Володимир Кобилінський і трохи похвалив мене. Їх також міг бачити глядач на виставках, бо деякі із них виставлялися... У цей час у мене була гарна можливість читати книги про життя та творчість великих майстрів другої половини ХІХ століття. Серед них були І. Рєпін, К. Брюллов. Мене вразив факт, що великі майстри творили свої шедеври саме із етюдів. Це спонукало мене об'єднати мій скромний набуток в єдине ціле. Що я і зробив. Правда, тут трапився ще й гарний випадок. Коли я з дружиною відпочивав у санаторії в с. Радча, то Олена Олександрівна натрапила під час своєї прогулянки по лісу на вирвану вітром стару сосну з корінням. Спочатку вона описала цю місцину і мені страшенно захотілося її замалювати. А коли я вибудовував саму композицію твору, то залишив все як було в натурі, лише дорога перетворилася в лісовий струмок, який на цій галявині більше походив на річечку з чистою-пречистою водою". Дійсно, все це ми бачимо у творі "Радчанський ліс" (1976 р.), лише сторожами спокою стали уже знайомі мініпейзажі-химери, які нагадують птахів та чудернацьких тварин. Олексій Макаренко так захопився перенесенням образів-химер на площину картону, що навіть і байдужий глядач може відшукати їх у хмарах пейзажної композиції, які повисли над галявиною лісу – ведмідь, кінь у швидкому бігу, птах... Зізнаємося, що молодому художнику не скрізь вдалося досягти певної виразності у цьому творі. Давалися взнаки ще не вдосконалені навички малювання олійними фарбами (він любив працювати на пленері акварельними фарбами). Труднощі були зумовлені тим, що твір не писався з натури, а на основі відібраних майстром етюдів-замальовок. На превеликий жаль, самобутньому художнику не вдалося передати настрій світла захмареного пейзажу, ось чому замріяність цнотливої природи залишилася десь осторонь; кольорова гама твору обмежується небагатьма відтінками – гряного, коричневого й блакитного кольорів. Водночас все-таки присутній "нюанс світосили", завдяки якому "ледь помітні переходи відтінків зумовлюють надзвичайно переконливе відображення просторовості пейзажу". 17 Є всі підстави твердити, що пан Олексій обдарований прекрасною зоровою пам'яттю, особливо на відтінки кольорів, що у подальших образотворчих напрацюваннях з'явиться спроможність передбачати колорит ще не народженої квіткової композиції. Щодо другого твору "У неділю" (1976 р.), виконаного

за всіма технологічними правилами роботи олійними фарбами на полотні, то лиш можна сміло ствердити, що в цей час народний майстер стояв на роздоріжжі шукань свого творчого "я". У його серці завжди був присутній дух поваги до національної як духовної, так і матеріальної культури, випромінюваної із землі, по якій людина ходить, із води, яка насичує енергією життя усе суще, із неба й хмар, із дерев та квітів, і, врешті решт, із людської плоті, здатної не розщеплювати, а скріплювати генний ланцюг пам'яті. Все це лежить на міцному фундаменті людської краси, так гарно теоретично переосмисленої в "Естетиці й етиці" Емануіла Райса: "Люди зрозуміли давно, що всі предмети нашого щоденного вжитку, коли вони не задовольняють мінімальних вимог краси й гармонії, робляться цілковито нестерпними і роблять дальше життя неможливим. Свідомо чи несвідомо краса втілюється всюди, де ворушиться людське життя. Навіть в убогих хатинах, мешканці яких далеко не завжди мають досить хліба і масла, жінка часто вміє влаштовувати сімейний затишок, який складається з чисто естетичних елементів. Краса це чи добро?" 18. Саме так відчував українське видноколо Олексій Макаренко, що і зумовило художника в олійну композицію "У неділю" ввести етнографічно у сільську пейзажну канву три людські постаті: матері, яка поблизу хати годує квочку з курчатами, дівчини і парубка в українських святкових строях, які про щось розмовляють. Безперечно, що цей твір переповнений уявним етнографічним романтизмом, прихованим у підтемах – буйний цвіт яблуні як символ парубкування та дівування, квочка з курчатами на подвір'ї біля хати як символ продовження життя. Цей сільський пейзаж є маленькою оповідкою, у якій мистець прагне поєднати у своїх спостереженнях-думках світ недавньо пройдешній зі світом, у якому доводиться жити художнику. Ось завдяки чому йому вдалося зберегти цілісність настрою пейзажу, у якому віддзеркалюються не уявне, а реально бачене ним життя родоводу. Художник сам зізнається, що при створенні картини "У неділю" відчував вплив уже авторитетних метрів живопису радянської доби, особливо образомислення Миколи Пимоненка. Мабуть, саме у цьому прихована не лише самобутність творчості будь-якого талановитого майстра народної творчості, але і його прагнення згармонізувати в єдиному ланцюгу пам'яті настрій природи з психологічно відчуттєвим настроєм людини. З одного боку, це цікаво і принадно, а з другого, це – найкоротший шлях до асоціативного фарбомислення, де реально бачений образ

Осінь. Autumn. 30 х 42.

Емануїл Райс. Естетика й етика // Сучасність (Мюнхен). – 1965. – Ч. 10(58), С.59 18

Пташка співає The Bird's Singing. 30 х 42.

стає символом часу, у якому мистець живе і творить. Але Олексій Макаренко все далі і далі відходить від реалістичного самобутнього пейзажного мистецтва, і поступово цей напрям у його творчості 70-х років перестане домінувати. Він знову у пошуках . Мистецтво завжди наслідує природу... Аристотель

Польова царівна. А Tsarina of the Field. 15 х 24.

Соната ночі. The Night Sonata. 50 х 68,5.

Не пройшло і п'яти років, як образи-химери лісу почали поступово покидати майстра, тим самим вивільняти його думки на подальші творчі пошуки і експерименти. Одного разу чисто випадково, але доленосно він звернув увагу на букет відцвілих тюльпанів, які стояли у вазі на столі у кімнаті. Ці в'янучі квіти були сповнені людино- та твариноподобизною образів "реальної нереальності". Все це за надто короткий час трансформувалося у плід творчої фантазії мистця і поступово почало проростати в незалежний згусток творчого "я", яке в новизні квіткового платковізму стане у недалекому майбутньому справжньою знахідкою. Макаренків аскетизм долі не перешкодить шаленій активності: лише за 1989 рік, уже будучи заслуженим майстром народної творчості України, він створив 65 високохудожніх творів-розписів, майже усі вони закуплені Всеукраїнським товаристом охорони пам'яток і передані на збереження у Національний музей архітектури та побуту України. Поряд із всеосяжним універсалізмом – підкреслено національні риси ("Іван Гонта", "Думи мої...", "Перебендя", "Мій маковий цвіте", 1989 р.), ідеали християнства ("Спас", "Покрова", 1990 р.), язичницький культ матері-землі ("Берегиня", 1990 р.). У покручах сухих пелюсток Олексій Макаренко побачив те, що вимальовувалося ним у пейзажних творах. Художня стилістика народного майстра уже давала йому змогу заговорити у мистецтві зовсім іншою мовою. Беручи за основу свого пластичного мислення пелюстку квітки, яка зберігає і лінію, і форму, і колір ("Польова царівна", 1979), пан Макаренко вибудовує симетричну композицію цвітіння зела, стержнем якої є стебло з зеленолистом, що нагадує жіночу спідницю, центр вигаптуваний фіолетовими пелюстками, одна з яких поступово трансформується в подобу жіночої голови, заквітчаної жовтою короною з пелюсток, руки-листя і квіти – якась дивна ноша. Глядач вгадує симетрично по бокам розміщені хмаринки, на фоні їх рожевості два абсолютно нестилізованих метелики. Мішанина такого роду могла б насторожити не лише вчителя Володимира Кобилінського, навіть викликати якийсь скепсис. Але пан Кобилінський, душа якого ревно закоха-

на в народну орнаментику та в національну стилізацію елементів природи, розгадав не лише таємницю нового ходу в пластичному мисленні народного майстра, з його квітковою "підсхемністю", але й, сказавши: "Олексію, це твій "коньок", ніби поблагословив Олексія Макаренка на подальші експерименти перетворення всього, що сприймають наші очі від матеріального світу і втілюють в пелюсткові образи-людиноподоби, які дадуть виробленому стилю художника назву – пелюстковізм або платковізм. Напрошується питання: чому знову "ізм"? А переконливу відповідь ми можемо відшукати у міркуваннях Василя Барки: "В час, як віра серед мистців стала меркнути і дія того поривного чинника згасла, – настали спроби творити незалежні від нього візії, на відбудову втраченого, і з'явились різноманітні роди фантастмагоричности мистецьких видив, при розпаді їх на окремі структурності, позначені через необчислені "ізми" 19. Мабуть, для Олексія Макаренка, новаторська жилка "ізму" не давала спокою. Він поступово почав відмежовуватися від пейзажного мистецтва та народного розпису, які гіпнотично охопили як житомирських студійців (П. Бачинський, М. Загурська, О. Венцеславська), так і народних майстрів у селах Житомирської області (М. Наумчук, М. Охримчук, М. Миржецька, Б. Рубан), які у вільну хвилину долучалися до народного малярства, боячись вийти за рамки традиціоналізму. Очевидно, з усіх майстрів народної творчості Житомирського Полісся тільки О. Макаренко робить спробу не лише відшукати свій стиль у рамках локальної народної естетики, але й започаткувати і утвердити свій власний світогляд на етнографічне видноколо, в основі якого лежить збережений ним в етюдних пейзажних експериментах консонанс взаємозв'язку квітки з новими естетичними формами її пелюсток, які в Макаренковому образомисленні набирають абсолютно нового звучання в кольоровій гамі барв у період свого розквіту або зчахання. Саме із мови пелюстки починається довготривкий діалог майстра пензля з глядачем на тему буття селян, скривджених зухвалим урбанізмом, але життя та побут яких пов'язані з праземлею і її напрочуд виваженою народнопоетичною творчістю. Важке воєнне і повоєнне дитинство та юність Олексія Макаренка пройшли у такій же атмосфері, як і у Казиміра Малевича наприкінці ХІХ початку ХХ століть. Слушний опис цієї часини Валентиною Маркаде абсолютно відповідає рокам молодості пана Олексія: "Праця на лоні природи в полі, пасічництво, доморобство на-

19 Василь

Барка. Синтакса кольорів. // Сучасність, березень-квітень 1981 - ч.3-4 (243-244), Мюнхен,С.77

Маркаде Валентина. Селянська тематика в творчості Казіміра Севериновича Малевича (1878-1935) // Сучасність. – Мюнхен. Элютий 1979 - Ч.2 (218), С.66 20

Арістотель. Поетика. – К : 1967, С. 39

Кузьмичов И. К. Лада, или повесть о том, как родилась идея прекрасного.... Естетика Киевской Руси. – М., 1990, С.123 22

родних майстринь, народні пісні, багата їжа, проста одежа – все викликало у нього захоплення й давало привід міркувати про одвічно вкорінені норми селянського побуту" 20. Щоправда, роки молодості К. Малевича не знали голодомору, репресій, лихоліть війни, псевдоромантизму розвинутого соціалізму... Через ретязь пам'яті Олексія Макаренка буде більно проходити колгоспна руйнівна сила, яка вщент знищить хліборобський менталітет українського села, споконвіків переповненого мудрістю народнопоетичної творчості. Лісостепові враження буднів з самого дитинства закарбовувалися у чутливій до всього свідомості мистця, які час від часу почали виображуватися у мові макаренкового платковізму. Художнику-експериментатору навряд чи доводилося чисто теоретично обмірковувати такий античний термін як – мімесис, основний принцип творчої діяльності, теоретичну основу якого розробив Аристотель, котрий, беручи до уваги образне відтворення природних речей і явищ у відповідності із законами того чи іншого мистецтва, стверджував, що у них "провадиться наслідування в ритмі, слові, в мелодії, – нарізно або разом"21. Мабуть, міметична концепція творення композиції лежить в основі раннього пелюстковізму О. Макаренка, коли будь-яка пелюстка-пляма, листя, плід рослини під напруженням пензля набувають зовсім інших "декоративних якостей", тим паче, що, нарешті, виплекано свою систему пастельних барв, які не виходять за межі праслов'янського світу кольору, майже все за схемою І. Кузьмічова: "багровий, багряний, бірюзовий, блідий, брунатний, бурий, дикий, димчастий, єринний, лазоревий, мелінний, муравий, палевий, померанцевий, пурпуровий, рожевий, рум’яний, сивий, сизий, сірий, чалий, чубарий і безмежна кількість складних кольорів та кольорових відтінків подібно сіро-гарячого, рудо-жовтого, темно-таусинового, темно-коричневого, світло-осинового, світло-малинового, тощо"22. У вересні 1976 року Олексій Макаренко створив свою першу композицію мовою поліської мальовки "Вакханалія квітів" на тонованому в колір бірюзи папері. Безперечно, він брав до уваги колір неба, яке в сув'язі із сонцем виображує полікольорову візуальну заквітчаність нашого довкілля. Понад 20 років залишається до виходу статті Григорія Міщенка, художника, історика та критика мистецтва, "Що таке національна форма", в якій буде піднята саме ця проблема: "Без сумніву, небо відіграє в довкіллі України надзвичайну роль. Відчуття надчасності – це вертикаль, по якій душа на-

ша сполучає земне існування з небесним, від чого Реальність постає в часі і просторі, синонімічно не тотожна сучасності, дійсності тощо" 23 З точки зору основних законів композиції в народному мистецтві – традиції, цілісності і тектоніки, опертям яких є система логічних закономірностей народної творчості, ця картина частково губить свою мистецьку вартісність. Напівстилізовані стебло і цвіт квасолі та гороху, квіти садової та річкової білої лілеї, дрібне листя городини і навіть недавно культивована на Житомирщині хризонтема хаосно розкидані по всій площині паперу. Складається враження, що О. Макаренко, роблячи крок назустріч втіленому задумові, зневажив законом вибору формату композиції, тим самим позбавив так званий "золотий перетин" 24 дещо витянутої прямокутності, в якій, як правило, завжди сфокусовано рівновагу, центричність, статику й динаміку". Усі відібрані майстром народної творчості мотиви перенасичені контрастністю неспоріднених кольорів у плетиві помаранчевих, голубих, пурпурових, зелених, салатових, фіалкових, рожевих та жовтих пелюсток-покручів, які фактично розшматовують "діалектичну єдність частин і цілого", що так явно виражені в природі Житомирського Полісся. Концентруючи усю свою увагу на плямооблачання двох ключових мотивів – "квітка-півень" та "медозбір", майстру народної творчості не вдалося утримати збалансованість "смислового центру" з підлеглими йому пістряво стилізованими елементами суцвіть, гублячи при цьому відчуття дугоподібного ритму рослинності, яка є важливим складником українського вазонного розпису, збереженого як в рослинних орнаментах українського килима (особливо із села Бехи, що на Житомирщині), так і в народних мальовках. Але все-таки цей етапний твір відіграв важливу роль у формуванні власного трактування значення цілісності композиції, не виходячи за межі естетики народного мистецтва, яка спирається на попарні поняття: мотив і форма, елемент і форма, колір і колорит. Приблизно через рік Олексій Макаренко знову звертається до мови квіткового розпису. В грудні 1977 році він створив в стриманих напівпастельних кольорах квіткову композицію з дивакуватою назвою "Лицарські пустощі". Незважаючи на всі хиби вибудови канви твору, ще занадто незорганізованого підсвідомого використання плоскісного та об'ємно-просторового квіткотворення, саме тут є прояви макаренкової антропоморфної та зооморфної мови платковізму. У "Лицарських пустощах" квітоформа

Міщенко Г. Що таке національна форма // Образотворче мистецтво. – 1997. – Ч. 3–4, С.17 23

Ковальов Ф.В. Золотое сечение в живописи: Учеб. пособие. – М.: 1989, С.8 24

Лицарські забави. The Knights' Game. 50 х 50.

25Антонович

Є.А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів, 1992, С.249

Вогник. A Light. 68,5 х 52,5.

цвітіння гороху нагадує образ лицаря- мушкетера (занадто чужинська пластика), який у двобої відстоює свою честь. Майстер народної творчості розставляє рефренно по горизонтальній прямій два таких поєдинки, тобто чотири мушкетери з рапірами, істинну перемогу когось із цього турніру фіксує квіткоподібний метелик-ельф. Він тут і суддя, і диригент дійства. Мабуть, ритм, який так вдало підмічений Олексієм Макаренком у рослинному мушкетерстві, принагодився у подальших пошуках. Мистець усвідомлює, що в ритмі приховується один із законів системи композиційних закономірностей, що він власне є ключовим композиційним прийомом вираження у всіх видах як тонічного, так і пластичного мистецтва, і "став одним із необхідних засобів організації художньої форми. У музиці, танці він виявляється, як закономірне чергування звуків або рухів. В архітектурі, образотворчому і декоративному мистецтві відчуття ритму створюється чергуванням матеріальних елементів у просторі. Час у такому ритмі замінено "просторовою протяжністю, часова послідовність просторовою"25. Як бачимо, народний майстер набагато раніше практично реалізував теоретичні положення проблем ритму, розроблені львівською школою мистецтвознавства. 1978 рік у творчому розумінні був урожайнішим, ніж попередні. Майстер народної творчості створив декілька картин, у яких відчуваються його нові пошуки в народному декоративному мистецтві. Уважно розглядаючи його квіткові композиції (ще явний акцент на пелюстку не ставиться) – "Квіти", "Вогник", "Весняні квіти" (1978 р.), можна констатувати Макаренкові спроби експериментувати як папером, так і фарбами. Його мучить питання: який вид фарб більш вартісний для його образомислення – акварель, темпера чи олія? Твір "Вогник" написаний на полотні олійними фарбами. Вибір полотна і нанесений грунт на нього говорять про те, що технологія такого роду в образотворчому мистецтві як слід не опанована Олексієм Макаренком, квіти в облачанні олійних фарб занадто "важкі". Мистець розуміє, що така "важкість" ніяк не може бути для нього підмогою для розкриття внутрішнього стану форми самої квітки. Найчастіше в цей час майстер розпису любить працювати над декоративною стилізацією квітів гороху, квасолі, маку. У власній стилізації майстер не хоче бачити якесь безглуздя чи нісенітницю, навпаки – "реальне життя" значеннєвої стихії в природі стає подразником його внутрішнього голосу, і майстер народної творчості, так би мовити, ненароком пе-

реповнюється занепокоєнням у шуканні "форми кольору" у його природньому стані. Олійні фарби для нього стають чужим матеріалом, до яких він більше ніколи не повернеться. Але саме в цей час пан Макаренко надає великої ваги вивченню природи, не квітки, а самої пелюстки. Працюючи з її контуром, він звертається до техніки колажу ("Квіти", 1978 р.). Зазначимо, що ця техніка була добре знана у 70-х роках в колі житомирських художників. Нею захоплювався Водимир Кобилінський. Можливо, Олексій Дмитрович і бачив, як експериментував його учитель різнокольоровим папером. Але вряд чи майстер знав, що відомий французький художник Матісс на схилі своїх літ теж полюбив техніку "малювання" ножицями і, називаючи свої "наклейки" живописом, шукав у своїх експериментах "зворотну сторону світла". Але Олексій Макаренко на відміну від Матісса чи Володимира Кобилінського, зазначимо – професійних художників, чинить зовсім по-іншому, адже ж його стихія – це народний розпис зі своєю витівкуватою букетковою схемою. Вирізавши із білого паперу силует пелюстки, він облачає її в реально бачену кольорову поліфонію самої квітки, абсолютно нестилізованої. Як правило, це цвіт квасолі та гороху. Але з вирізаними силуетами листя цих же рослин мистець робить інакше: мовою різнокольорових вигнутих "цвяшків" у повторі він досягає результату імпресивності, непомітно трансформуючи біле плоске зображення листка в образомотиви домашніх птиць – півня чи гуски. Мабуть, підсвідомість мистця спонукала йти у світ праслов'янських традицій зооморфних орнаментів Полісся, в композиційному вирішенні яких часто відбувалося злиття рослинних і тваринних мотивів. Як зазначає історик мистецтва Юрій Лащук: "До нашого часу дійшло відлуння термінів та мотивів різних давньослов'янських оберегів: кінських голів, волячих рогів, півнів, горлиць, сов, змій, жаб" 26. Усі ці мотиви знайдуть своє місце у творчому доробку майстра в 80-90-х роках. Ми лише констатуємо, що митець відмовиться лише від паперового колажування, але в 90-ті роки він поновить свої спроби, проте матеріалом стануть мушлі, гальки, сухе листя, забарвлені в ту кольорову гаму, яка прийшла в момент творчого натхнення. Майже усі твори, у яких домінує колажування з природних неживих матеріалів, зберігаються у приватних колекціях, Житомирській гуманітарній гімназії №23 та в робітні самого мистця. "Вакханальний" ритм одного із перших творів спонукає майстра народної творчості замислитись ще над одним композиційним прийомом, а саме – симетрією, про що не раз говорив пан Кобилінський під час аналізу його творів. Ще під час своїх пейзажних експериментів Олексій Макаренко звернув увагу на принцип симетрії у царстві флори та

Тріо. The Trio. 30 х 42.

Лащук Ю. Народне мистецтво українського Полісся. – Львів, 1992, С.27–28 26

Золозов А. Олексій Макаренко. Декоративний розпис – К., "Мистецтво", 1988. 27

фауни. Тут все – листочок, квітка, метелик, мушля, пташка віддзеркалюють якусь надприродню силу гармонії форми у її ланцюговій повторюваності. Він підмітив, що саме його вдале застосування композиційного прийому симетрії привнесло в декоративізм твору "Лицарські пустощі" (1977 р.) логічний порядок, завершеність та цілісність. Безперечно, аналіз цих двох творів проливає світло на джерела формування стилю образотворчої мови майстра народної творчості і тим самим спрощує дещо нав'язану думку про те, що опертям його живопису є мальовка, яка зі стін перейшла на аркуш паперу". А. Золозов у своїй мистецтвознавчій розвідці пише: "Свій шлях у декоративне мистецтво Макаренко розпочинає з орнаментів. Житомирщина завжди славилась орнаментальними розписами-мальовками. На стінах хат тут цвіли червоні, малинові, сині квіти. Кожна господиня в селі мріяла, щоб її мальована хата вирізнялась своєю красою. В розмалювання хати вкладали весь талант, усе своє уміння і сприйняття прекрасного. Розписом прикрашали також печі, скрині, простінки між вікнами. Згодом мальовка перейшла на аркуш паперу" 27. Полемізуючи з автором, зауважимо, що, по-перше, Олексій Макаренко не міг бачити розмальовані хати в містечку Брусилів в час свого дитинства та юності. Для повоєнної естетики прикрашання оселі характерне використаня стружкових строкатих квіткових повздовжніх і пучкових композицій, які розвішувалися на стінах, фіранках та образах на покуті. Більше цей вид мистецтва був популярний у західній частині Житомирщини, адже ж саме в селі Залужне Дзержинського району був цех приблизно в 50-60 роках, де виготовлялася осикова стружка. Крім того, на 1957-1961 роки припадає перебування Олексія Макаренка в Довбиському будинку для пристарілих людей, де він дійсно міг бачити яскравість штучних квітів перед різдвяними та великодніми святами, які десь віддалено все-таки впливали на внутрішню від чуттєвість майбутнім художником кольору. Фактично в "Лицарських пустощах" закодований увесь доробок 70-80 років майстра. При уважному розгляді мотивів прихованих в стеблах та квітах на лівій і правій побічній частині картону, вгадується образ козака, який на початку 90-х трансформується у "Козака-бандуриста" (Державний музей Т. Г. Шевченка), образ півня в екстазі співу, який стане найулюбленішим символом в українсько му об ра зо твор чо му ми с тецтві ос тан нь о го 10-ліття, і, нарешті, мотив квітки-дівчини, яка в анфасному чи профільному інтерпретуванні постане флорним

видивом ілюстративних композицій за мотивами поетичної творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса. Скрупульозно вивчаючи архітектоніку поліських рослин (квітів та листя), Олексій Макаренко відчув у розцвітанні і згасанні пелюсток наочне, предметне існування форми, у якій художник вбачав людські подоби, різні міфологічні істоти, якими так багата уява поліщуків-волинян. З одного боку, пелюстка залишається сама собою, але з другого, вона наповнюється новими значеннями, спочатку "народжуючись" на сітчатці ока, а потім – в глибині підсвідомості майстра. Гра значень кольорових символів-плям набирає сили оповідності, тобто стає сюжетною канвою композиції, де, як зазначалося раніше, химерно-феєричне стає красою, декоративне – метафорою, гіперболінійне – правдою сучасного життя. Немає сумніву у тому, що у творчому доробку майстра простежується "щедра декоративно ритмічна фантазія", яка бере зачатки в його мікропейзажних студіях природи ще в 1960-1970 роки. Саме в переосмисленні химерних деформацій гілля, корчів, пеньків, що нагадували Олексію Макаренку подоби людей та звірів, він віднаходить художні критерії правди і кривди в повсякденні і створює свій світ мовою власних кольорових та пластичних метафор. Спочатку асоціації народжувались від конкретних спостережень за непомітними для досвідченого ока рухами у природі, а потім вони поступово глибшали, і уже асоціацію у пластиці могло народжувати слово. Тому цілком закономірно прийшло захоплення казковим національним епосом і насиченою фольклором та міфологією творчістю Тараса Шевченка та Лесі Українки. Знайомство житомирян з доробком майстра народної творчості Олексія Макаренка почалось у 1978 році, коли в обласному Будинку народної творчості було виставлено на суд глядача 70 робіт (пейзажі, квіткові композиції). Ця подія в мистецькому житті Житомира стала іскринкою, яка пізніше, набравшись сили, спалахне полум'ям і понесе в небуття міф про те, що на Поліссі Житомирщини немає свого народного мистецтва. Весь творчий доробок заслуженого майстра народної творчості, починаючи з 70-х і аж до сьогоднішнього дня, можна окреслити одним словом – платковізм, який набував різних виявів, відтінків і підтекстів залежно від життєво-побутових та соціальних сплесків у суспільстві, але уся сутність композиційного вибудовування будь-якого твору ("На дні лежить рибалка..." (1975 р.), "Пісня макового цвіту" або "Водяник" (1981 р.), "Цить, капосне!" (1985 р.),

"Хто тут бентежить наші тихі води?" "Who is that disturbs our quiet water?" 29,5 х 42.

28 Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р. В.,

Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів, 1992, С. 254

"Покрова" або "Князь Володимир" (1990 р.) і ближче до кінця ІІ тисячоліття "Цвіт папороті" та "Дідух" (2000 р.) полягає у декоративних кольорових спалахах вивертів пелюсток квітів весни, літа та осені. Вони є індикатором-збудником світовідчуття Макаренка-художника, за допомогою якого мистець підкорює буйне квітування природи рідного довкілля, перетворюючи його у власну химерну образну стилізовану фантазію. Починаючи з 70-х вряд чи кому доводилося переконувати Олексія Макаренка в тому, що сутність розуміння художньої форми залежить від того, як мистець спроможний відчути цілісність і гармонію трьох компонентів у творі – рисунок, колір в рамках заданого колориту і світло. Рисунок майстра ніяк не може вийти з тих природних обмежень пелюсток, з яких компонується композиція. Але народний майстер абсолютно відмовляється від локального кольору плями, характерного для українського розпису 60-70-х років (М. Приймаченко, А. Миронова, Г. Павленко, П. Власенко). Його зацікавила примарна сила тонів і напівтонів в одній і тій же пелюстці, які породжують в горизонтальній, вертикальній і напівдуговій розкладці силу тривимірності форми, а звідси і весь сплеск асоціативних образів-міфологем народнопоетичної творчості українців: русалок, лісовиків, перелесників, "домашніх духів", тощо. Пелюстка починає світитися від поступового накладання на ахроматичний білий колір-ґрунт шляхом розтяжки наступного кольору хроматичної групи за заданою майстром схемою. Саме такий метод роботи з фарбами дав змогу майстру пензля не лише поекспериментувати, але й на практиці перевірити сутність синтезу таких понять, як – забарвлення, ясність і насиченість. Не є новиною, що насиченість – "це ступінь інтенсивності "чистого" кольору без домішок ахроматичних кольорів" 28. Але ж в пелюстці Олексія Макаренка цікавив психологічно-емоційний ефект кольору в час розквіту і зчахання квітки, її природня енергетична віддача. Ось чому він з хроматичного кола відбирає перш за все теплі кольори – червоний, помаранчевий і жовтий, у яких за законами фізики найбільша довжина хвиль, а також холодні – фіалковий, зелений, синій та голубий. Звідси виходить, що візуальна активність кінцевої барви пелюстки залежить від порозуміння, яке закладає мистець в теплі кольори. То ж недарма пан Олексій любив повторювати: "Працюю над кожною пелюсткою до тих пір, поки вона не засвітиться". Бувають випадки, коли мистець не бажає йти у світ вітражних кольорових сіянь, а працює в рамках ахроматичних тонів ("Бери мене! Я хочу забуття", приблизно

1975 рік). Такий підхід до розкладання спокійних та врівноважених кольорових акцентів спричинений поетичним словом Лесі Українки, адже ж головним героєм цього твору є Той, що в скелі сидить. Мистець підсвідомо розуміє, що "звуження тональних відношень композиції в межах однієї площини (світло-сірого, середньо-сірого чи темно-сірого) призводить до статичного, спокійного, врівноваженого звучання, навіть до деякої маловиразності" 29. Саме ці чинники посприяли вибудувати "відчуття суворості, суму драматизму" одного із міфологічних образів з драми-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки. Одним із елементів декоративності ранніх пелюсткових композицій Олексія Макаренка є "цятки" (термін самого художника). Вони часто врівноважують схему букеткової композиції, якщо вмить з'являється якась невпорядкованість і віддалена незавершеність. Водночас Макаренкова "цятка", створена з гущі різновидних фарб, гармонійно з'єднаних натиском великого пальця, перетворюється в мінімотив монотипії ("Медозбір", "Мати Лукаша", приблизно 80-й рік) і віддзеркалює своє "графічне по хо д жен ня". Май стер роз пи су, як пра ви ло, лю бить розміщувати колоподібні маленькі плями контрастних або споріднено-контрастних кольорів на чорній площині, яка поглинає майже всі промені денного світла ("Болотяна квітка", 1984), створюючи при цьому ілюзію імпресивної прозорості, рухливої маневровості розпливу фарб та їх м'якості. Безперечним є той факт, що пелюсткові композиції мистця є такі, що "своїми елементами і трактуванням нагадують графіку або мають з нею спільні засоби виразності: лінії, точки, плями, силуети і т.д" 30. Лінія у будь-якій композиції Олексія Макаренка ("Лісовик і Русалка", 1981 р., "Дивосил", 1981 р., "Водяний з Потерчатами", 1984 р., "Лисиця і Ворона", 1985 р. є не лише "виразником графічності", але й дуго- або спіралеподібним вітражним зажимом пелюсткових плям. Їх товщина вирізняється від двох до трьох (і навіть інколи до п'яти міліметрів), і містить в собі одноколірну контрастну інтенсивну і разом з тим енергостійку силу. В лінії такого роду домінуючим фактором впливу на цілісність композиції є її "прямизна і кривизна, різкість і плавність, кутастість і ламаність, хвилястість" 31. Саме ці чинники виокреслювали особливу виразність антропоморфних християнських фігур в іконостасі "Реквієм. Україна" (1990 р.). Тут пелюстка-тіло (або пелюстка-душа) окантовується м'якою сріблясто-білою контуром-лінією, яка з першого погляду здається окремо нанесеною художником. Але насправді ці мікрообриси, народжені від залишку не записаного по краях світлого першого

там же, С.253

Водяний і Потерчата. Pool King and Lost Children. 50 х 34.

там же, С.257

там же

Мавка над водою. Mavka over Water. 80,5 х 49,5.

(або другого) підмальовку, надають більшої пізнавальності пелюстковим антропоморфним і зооморфним формам. Як бачимо, в пелюсткових композиціях Олексія Макаренка лінія та колоподібна "цятка" віддзеркалюють не лише узагальнене відчуття форми образотворення, але й – відчуття декоративності цієї форми. І все це досягається за рахунок лінії, яка фіксує як вибрану майстром народної творчості форму предметного світу, так і її орнаментальну оздобу. Саме у цьому випадку не слід забувати про лінію-штрих, спроможну відігравати у народному декоративному мистецтві не другорядну роль. У своїй паралельній вертикальній або горизонтальній і навіть скісній повторності вона служить декоративним доповненням у канві деталізації і балансування усіх частин композиції. Часто її подоба тягнеться своєю схожістю до знака оклику, в народному мистецті стакатисту лінію такого "графічного походження" часто називають "цвяшками". На відміну від суцільної лінії вона так само, як і цятка, є площинним мініелементом, який у своїй новоповторності (навіть і по колу) підсилює впорядкованість образу-силуету ("Чортополох", 1981 р., "Дресирувальник", 1983 р., "Сова", 1979 р., "Гаївки", 1999 р., "Легенда про Волошку", 1999 р.). Завжди перед майстром розпису стоїть завдання створити таку квіткову композицію, щоб окресленість усіх огорнених у барви деталей в акті об'єднання в єдине ціле випромінювала красномовність симетрії. Але зазначимо, що поняття симетрії в композиції українського народного розпису охоплює квітково-пелюсткове формотворення і колір, тобто коли ліва частина декоративного твору дзеркально відповідає правій як за ритмом компонування, так і за кольором та колоритом. Щоправда, вряд чи кому з майстрів народної творчості вдалося коли-небудь добитися "повної симетрії" двох частин твору. У творенні розпису спрацьовує механізм підтекстуальної відносності, ефект якої спрямований на збереження ілюзії орнаментальної красивості. У творах Олексія Макаренка нуртує сила відносної симетрії пелюсткових форм ("Водохилько", 1980 р., "Чортополох", 1981 р., "Лісовик і Русалка", 1981 р., "Кохання", 1982 р., "Болотяні вогники", 1985 р.) і явно виражена асиметрія кольору в заданому майстром колориті. Зазначимо, що особливості асиметрії кольору в українському розписі майже не досліджена, хоча мистецтвознавці вже давно звертають увагу на те, що не лише "відносна симетрія", але й асиметрія форми і кольору мають задатки кращої енерговіддачі для сприйняття глядачем того чи іншого твору. А дійсно, як же можна втримати

симетрію композиції, коли майстер народної творчості намагається вхопити рух пелюсток (і навіть їх "жести") в польоті, сплітаючи у сув'язь антропоморфні або зооморфні подоби. Та і жести й пози бувають часто не завершені, тобто в стані руху, а звідси і народжується вартісність сили саме асиметрії, яка через акт наднапруженості пелюсток-мотивів мимохіть спонукає глядача до переживань. На законі симетрії добре знаються вишивальниці "малюванням" (тобто гладдю) на різнокольорових квіткових рушникових композиціях Житомирщини: на двох кінцях рушника наноситься одна і та ж букеткова композиція скомпонована із садових, польових чи лісових квітів. Але як етнографи, так і мистецтвознавці підмітили, що цілісність кольорової симетрії зникає, коли порівнюються дзеркально два декорованих букеткові "малювання" на обох покінечних частинах рушника: "Відчуваємо динаміку кольорів, їх мінливість на білому тлі. Незважаючи на те, що композиція "букет" залишається незмінною на обох кінцях рушника, вишивальниця не завжди дотримується кольорової відповідності. Наприклад, якщо на лівому краю виробу гілка польових дзвіночків виграє темно-синіми, голубими відтінками, то на правому – може всміхатися різними тональностями фіолетового кольору" . Олексій Макаренко не міг бути байдужим до просто людських і в той же час мудрих понять симетрії кольору в народному декоруванні, яка має пряме відношення до вияву не стільки змісту самого твору, як його полікольорового ефекту, сповненого не лише "крещендо світла", але й усіма барвами кольорової шкали, спроможних з легким натяком змінювати форму, моделювати колоритом, який уміє приборкувати метафори, символи і навіть асоціації мистця. На мові майстра народної творчості, доробок якого стає національним надбанням, колорит – це не лише "фізіологічне суб'єктивне відчуття одночасно спрямованих на сітчатку ока хвиль світла різної довжини, віддзеркалених від предметів" 32, але й – синтез дару Божого майстра зі стійкою гармонією ритмічних кольорових структур. Він часто любить повторювати, що колорит будь-якої квіткової композиції народжується в його уяві набагато раніше, ніж сам твір, і по суті своїй є не оркестром фарб, як любив стверджувати російський художник В. Кустодієв, а – диригентом оркестру фарб, здатного втримувати не лише на палітрі, але й на полотні гармонію кольору у згустку барв. У період раннього платковізму Олексій Макаренко зумів звільнитися від теорій фізичних основ дії кольору. Його більше манить празначущість кольору, яка тісно пов'язана з культурною традицією того чи іншого регіону. Переглядаючи бехівську, досить лаконічну полікольорову

Ковальов Ф.В. Золотое сечение в живописи: Учеб. пособие. – М.: 198, С.122. 32

палітру ткацтва, двох- рідше трьохколірне утримання "стрічкових орнаментальних структур" обрусів північних регіонів Житомирщини, майстер народної творчості заглиблюється в царину формування національно-художніх традицій кольору. Він самотужки приходить до висновку, що у декоративно-ужитковому предметному світі північної частини Житомирщини (килими, рябчуни, ткані обруси) приховані поняття кольорової символіки, де завжди присутній дух радості життя, а переповнені нестримним водопіллям барв площини ужиткових речей підносять уяву українця над "повсякденністю оптичного зору". Спираючись на традиції повоєнного народного мистецтва розпису Житомирщини, яке творилося народними майстрами (на жаль, нині не знаними) на зворотному боці газет і йшло в світ через базарну мережу (колекція Володимира Кобилінського), Олексій Макаренко робить спробу розшифрувати кольорову символіку газетних килимкових композицій і трохи пізніше за допомогою кольору-знаку або кольору-метафори спробує відродити плин фольклоризації барв в народному розписі, в якому і міститься психолого-емоційна відчуттєвість нації. У семантиці поняття "барва" приховуються не лише пряма сутність таких понять, як "фарба", "колір", але й раціональне зерно відношення людини до етносвіту, в якому вона живе. По суті своїй барва стає національним мініобразом. Мабуть, на самому початку власних шукань народний майстер свої перші пелюсткові композиції вибудовував за схемою "відрізаного стебла", яке могло зберігати збалансованість усіх елементів як по вертикалі ("Весна", "Лисиця і Ворона", "Водяний і Потерчата", 1985 р, "Королева жар-птиць", 1991 р.), так і по діагоналі зліва направо або навпаки ("Лісова пісня", "Польова царівна", 1982 р., "Дідусю лісовий, там чужий", 1984 р.) з обов'язковою схематизацією крупної пластичної форми в осередді, барокальні пелюстки різної величини якої завиті в симетричному або асиметричному русі і наповнені традиційною для Житомирської Волині гамою барв. До речі, тут ми зустрічаємо рудо-червоне сполучення (а це вже природній колір призьб і долівок поліщуцьких хат), яскраво червоних, зелених, жовтавих поєднань (бехівська естетика кольору килимів та рябчунів). Тут слід зауважити, що Олексій Макаренко у мерехтінні як живих, так і зчахлих пелюсток поліських садових, польових та лісових квітів підсвідомо відчуває пракольори слов'янської гами. Ось чому його розпис тримається на суто національній естетиці. Але все-таки будь-яка композиція майстра народної творчості за схемою "відрізаного стебла" позбавлена при-

роднього земного тяжіння, відчувається антидинаміка його росту ("Гра на сопілці", "Нічна стрикізка", приблизно 1979 р.). Навіть у першому варіанті твору "Падаюча зірка" (1978 р.) ми знову зустрічаємо "відрізане стебло", яке ,безперечно, стримує динаміку лету зірки, тим самим знижує вартісність твору. Композиція такого роду сприймається більше як квіткаброшка із самоцвітів. Але саме цей варіант падаючої зірки через чотири роки переродиться в славнозвісний твір "Летить зірка" (1988 р.), репродукція з якої уже не один раз друкувалася у мистецтвознавчій періодиці. Слід зауважити, що пан Макаренко обрав не площину чорного квадрата, а чорний з віддаленим проявом темно-синього кольору прямокутник, основою якого є одна із двох найкоротших сторін. Твір "Летить зірка" – автобіографічний, у ньому питання власного "я" постає не потребою хліба насушного. Кожна помаранчева чи рожево-сіра пелюстки свідчать не про прагматичне, а надто відповідальне ставлення Олексія Макаренка до образотворчого мистецтва. На його творчому шляху до з'яви цієї картини зустрічалося багато всього: і нестерпний фізичний біль, і сумніви, і розпач... Але майстер народної творчості ні на мить не зупинявся навіть на вдалих знахідках-експериментах. Саме тут він зумів зробити можливим неможливе – об'єднав дисонанс площинної і об'ємної пелюстки квітки і вогню в єдине ціле і змусив летіти Зірку у Вирій – першоземлю богів і світу. В її леті видно, як відпочковуються дві квітки (п'яти- і чотирьохпелюсткова). Що це за знак-символ? Це перш за все "ознака посиленої духовної активності й життєвої сили" високодуховної людини, волхва-віщуна часу нинішнього і прийдешнього, життя якого ніколи не може бути зрозумілим до кінця, тому що йому унаслідувано долею йти через лабіринт мук у світ Прекрасного, у якому загальнолюдська краса – "це ніби надмір добра, бо добро – конечний для життя мінімум краси. Провести між ними чітку межу – неможливо"33. "Летить зірка" – це ода таким поняттям, як національна форма, колір та колорит. А її форма у леті є нічим іншим, як проявом національного духу. Животворчі іскри летять і розсипаються. Саме у них і свічадують мікрочастинки національного духу, тим вони іще прекрасніші і вартісніші. Коли твір "Летить зірка" приховує пройдений творчий та життєвий шлях художника, то "Тяжка ноша" (1982 р.) має підтекст автопортретності у повному розумінні цього слова. Олексій Макаренко насмілився підписати – "Тяжка ноша. Автопортрет". Не є новиною, що майстру народної творчості дово-

Емануїл Райс. Естетика й етика // Сучасність (Мюнхен). – 1965. – Ч. 10(58), С. 52 33

Тяжка ноша. Heavy Burden. 37 х 52.

34Мамонтова

О.В.:У кн. "Анри Перрюшо". Жизнь Тулуз-Лотрека. – М:, 1990, С.274

дилося у своєму житті малювати автопортрет кілька разів. Наприклад, концептуальна ідея виставки "У всякого цвіту обличчя своє" (1990 р.), яка проходила спочатку у Житомирському обласному держаному краєзнавчому музеї, а потім – у Національному музеї архітектури та побуту України вимагала і автопортрета. "Тяжка ноша. Автопортрет" повністю відповідав цій ідеї, але десь у глибині душі О. Макаренко усвідомлював, що саме ця виставка є підведенням підсумків самостійного творчого життя, коли за плечима "усталені художні погляди і смаки", які, власне, і допомагали виборювати свою позицію у мистецтві. Боячись, що глядач не зрозуміє "Тяжкої ноші", він виставляє поряд з цим портретним твором-розписом і автопортрет, виконаний у дусі "розвинутого" соціалістичного реалізму. Проаналізуємо мистецьку вартісність "Тяжкої ноші", але зразу ж зазначимо, що цей твір є не лише гордістю всього творчого доробку мистця, але й доказом того, що опертя своїх шукань він завжди знаходив лише у народно декоративному мистецві. Задум мистця був досить складним, адже ж йому уявлялась "Тяжка ноша" не погрудним портретом і навіть не портретом голови... У його уяві вимальовувався портрет-шарж трагедійного звучання приблизно із 64-х пелюсток. Тут художник вимагав від себе не лише колірної довершеності і складнощів живописних відношень звучання самих пелюсток, але й посиленої виразності силуету власного тіла в ході й особливо контурів "важкої ноші на плечах", яку символізує пишна, симетрично викладена з яскравих пелюсток квітка на уявних плечах людської постави. Обличчя поспішно викладене з пелюсток так, що внутрішня енергія його виблискує якоюсь напрочуд шляхетною дивакуватістю. Але хода, жести рук, та й сам вираз обличчя говорять зовсім про інше, тому що у кожній пелюстці – теплої або холодної світловіддачі – звучить не тільки присмак гіркоти та прикрості, але й самобутність і проста селянська зацікавленість, "комічне й претензійне", що часто підмічав Олексій Макаренко у буденному урбанізованому житті. Саме колорит з елементами пістрявої контрастності набуває характеру драматичної напруги в той час, коли м'які згини ліній-контурів, у які затискується кожна пелюстка, тримають силу виразності. Складається враження, що інтенсивність і контрастність кольорових відношень виривається на волю рухомою живописною масою, у якій іскринка фізично-трагічного прихована у посмішці пелюсткового обличчя. Мабуть, все, що мистець підмічав інтуїтивно у реальному житті "загострювалося ним і гіперболізувалося, але, завдячуючи удосконаленню пластичної системи художника, ніколи не наділялося рисами карикатурності" 34.

Саме "Тяжка ноша. Автопортрет" є свідченням того, що мистець, нарешті, створив свій стиль – "яскравий, побудований на ефекті раптовості: на несподіваності співставлення гранично узагальнених плоских силуетів, витончених і грубих форм" 35. Цей твір стає ніби молитвою, бо спонукає глядача прагнути очиститися і вивищитися над тим суспільним блудом, який охопив Україну на самому кінці ХХ століття, яке в народі уже почали називати "сірим" або "кравчуко-кучмівським". Складається враження, що у кожній пелюстці "Тяжкої ноші" немов закодована клятва визначного художника України другої половини ХХ століття Валентина Задорожного: Бережи свою душу. Будь щирим у мистецтві. Виборюй! Викинь із творчості шори і штори. Виростай із традицій. Виховуй себе у собі. Виходь на світовий рівень. Вір36

* * *

Зробивши аналіз зажинку творчого доробку майстра народної творчості і маючи уявлення про затяті мандри в пошуках власного художнього стилю, з'являється гарна нагода визначити у творчості Олексія Макаренка два основні етапи: перший – приблизно до 1973 року – час напівсирітських вражень про життя, опанування самотужки основ образотворчого мистецтва та самоутвердження у "періодичній системі" майстрів народної творчості України, перші пробні виставки, читання мистецтвознавчої літератури... Це досить великий відрізок життя, десь понад 33 роки від дня народження, і тут чітко простежуються два періоди: етюдно-акварельний і так званий пейзажно-химерний, коли мистець повністю заглиблюється своїми думками у царину живописання самої природи. Другий етап охоплює час, який покриває відрізок життя уже зрілого майстра, починаючи з 1977 року і до дня його смерті. Саме у творчому доробку цього періоду ми спостерігаємо, як мистець поступово відмовляється від реалістичного пейзажу і всі зусилля спрямовуються на пошук власної мови платковізму, яка бере на себе відповідальність створення таких пластичних форм, які спроможні узагальнювати істинне життя значеннєвої народнопобутової стихії і трансформувати його у пластичний виклад власної образотворчої думки. Другий етап творчості мистця сповнений результата-

там же, С.275

Задорожний Валентин. Клятва // Артанія (альманах). Кн.1, К. –1995, С. 25 36

На відкритті персональної виставки у книгарні "Дружба" (1988р.). Виступає поет М.Сич. Сидять: справа мисткиня З. Мосійчук та Л.Поліщук.

Урочистості з нагоди 60-річччя Олексія Макаренка. 1996 р. сидять зліва направо: В.Маршалов з онукою Аідою, О.Макаренко, його дружина О. Андрійчук, племінниця Катерина Бєлік з дітьми Михайлом та Світланою. стоять зліва направо: З.Соломченко, сеста митця Люба Данилюк, В.Зич-Грудова, М.Залевська, В.Чайковська, О.Грудова, А.Шевчук, М.Концевич,Л. Криветченко, В.Грабовський, Л.А.Харчук, О.Маршалова. стоять ззаду: О.Копил (директор музею космонавтики) та письменник О.Опанасюк.

ми важкої праці: створено понад 800 робіт, сюди входять і відомі цикли "У всякого цвіту обличчя своє" (1989 р.), "Духи батьківського седиська" (1991 р.), іконостас "Реквієм. Україна." (1990 р.), диптих "Чорнобильська мадонна" (1991 р.), цикли "Легенди про квіти" та "Український танок", які принесли майстру народної творчості визнання лауреата премії ім. І. Огієнка, а також композиції за творами Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса, створення 15 чорно-білих графічних ілюстрацій до книги "Роде наш красний...", проілюстровано навчально- методичний посібник з англійської мови "Ukrainian Folklore" та три книги із літературно-мистецької серії "Метелик", яка виходить у видавництві "Полісся". Слід зауважити, що саме в ці роки помітно активізувалась виставочна діяльність О. Макаренка: одноособова виставка "Квітуча фантазія" у Музеї народної архітектури та побуту в Львові (1981 р.), одноособова виставка в Ленінградській академії мистецтв (1982 р.), одноособова виставка в Смоленській картинній галареї (1982 р.), одноособова виставка у книгарні "Дружба" (1988 р.) з презентацією набору комплекту репродукцій з 15 творів мистця, який вийшов у видавництві "Мистецтво" в 1988 році, і знову одноособові виставки у Спілці письменників України (1987 р.), в Жи то мирсь ко му дер жав но му об лас но му краєзнавчому музеї з видрукуванням афіші та каталогу творів мистця (1990 р.), виставки у Національному музеї архітектури та побуту України і у Всеукраїнському товаристві охорони пам'яток, м. Київ (1991 р.). Мистець брав участь також у групових виставках майстрів народної творчості Житомирщини – "Печина" (1994 р.), "Великодні дзвони" (1995 р.), "Ирій – 17" 1997 р. (Всеукраїнська виставка народних майстрів, приурочена пам'яті найстрашніших сталінських репресій на Житомирщині у 1937 році) І, врешті решт, у 1996 році одноособова виставка творів з приватних колекцій у Житомирському музеї космонавтики імені Сергія Корольова, яка мала величезний успіх серед поцінувальників таланту мистця. Зазначимо, що ця виставка була приурочена 60-річному ювілею майстра. Повертаємося до творчого доробку Олексія Макаренка періоду чистого платковізму і, аналізуючи його, виходячи з головних композиційних прийомів (ритм, метричність, симетрія, асиметрія, статика і динаміка), спочатку ділимо на три групи: а) пелюстково-квітковий розпис; б) асоціативний розпис мовою пелюстки і квітки в) асоціативний пелюстковий розпис з прямим чи

віддаленим натяком на антропоморфність (або зооморфність) сюжетних або портретних образів-фігур. Відразу ж поставимо акцент на тому факті, що не слід зіставляти типологічно твори вищеназваних груп, оскільки Олексій Макаренко майже скрізь намагається відтворювати дві невидимі риси людини у сучасному ритмі життя – "аритмію нашого мислення" та втрату нею сприйняття життя в яскравих тонах і напівтонах (що споконвіків було характерним для українців) у зв'язку духовної кризи у супільстві. Не є новиною, що саме бездуховність відбирає у людини почуття радості й гідності, і в той же час насилає муки, які, на превеликий жаль, виснажують не лише окрему взяту людину – HOMO SAPIENSE, але й – поспільство в цілому. Ось чому майстер народної творчості відшуковує у предметному світі свого виднокола та людях, які його оточують, у різноманітних колізіях природи все те, що аж ніяк не може бути переосмислене у поспішності нинішнього часу. Для Олексія Макаренка питання добра і зла в образомисленні не є чимось вічно новим, а його пелюстка у власнім сяйві свідчить про незахищену відвертість свого "Я" у життєвому досвіді. Аритмія мислення оголеного нерву, особливо коли "природа логіки більше руїнницька й обмежувальна, ніж творча" 37, приховує в собі бажання повернутися у вічний ритм природи, шукаючи симетрію ("Вогник",1978 р., "Сова", 1979 р., "Диво", 1980 р., "Близнюки", 1984 р.), і асиметрію ("Квіти", 1978 р., "Пірнає", приблизно 1979, "Той, що губить квіти", 1987 р.), динаміку ("Чари осені" і "Вогник", 1978 р., "Цить капосне", 1979 р., "Цвіт папороті", 19...) і статику ("Маковий цвіт", 1981 р., "Житомиру – 1100", 1984 р., "Квітковий рай", 1971 р. ), повторів ("Володар", і "Сонце перед пробудженням", 1981 р., "Діти мої квіти", 1984 р.,) і разом з тим усталеності ("Як тая мати молодая", 1989 р., "Покрова" і "Князь Володимир", 1990 р.). Творячи свої платкові композиції, майстер народної твор чості все більше за мис люється над по нят тям "вічний ритм природи" і поступово поняття "вічний" замінює на – "істинний", тим самим наближує себе до власних філософських узагальнень, де "образ – це повернення нашим відчуттям новизни, а ритм – це ілюзія, що рішення знайдено" 38. І знову мистця мучать думки: а що приховано в "істинному" ритмі природи, чи дійсно в поєднанні уявного образу і природного ритму народжується людина зі своїм генним багатством пам'яті минулого і прийдешнього? І власне, що таке творчість? Він тут погоджується з думкою літературного критика і культуролога з Америки доктора Ми-

Емануїл Райс. Естетика й етика // Сучасність (Мюнхен). – 1965. – Ч. 10(58),С.68 37

там же, С.26

Кушнір М. Наші культурні позиції // Almanac of the Ukrainian National Association. Svoboda Press. Jersey City –New York, 1978, С. 137. 39

там же, С.136

хайла Кушніра, який стверджує у своєму філософському есеї "Наші культурні позиції", що "творчість є насінним цвітом праці, чисто духовним явищем. Вона веде людину шляхами історії, одуховнюючи цивілізацію" 39. І далі: "Людина є всюди та сама, все, що витворює – є її творчістю, бо людський світ, даний їй до постійного творення, не є ділом тільки індивідуальної геніальности. Проблеми культури йдуть за нею, що б вона не робила, чим вона не була б" 40 . Олексій Макаренко у такому філософствуванні постає перед глядачем не лише блискучим майстром народного розпису, але й етнографом, віщуном-провидцем. Перш за все, мабуть, слід звернути увагу на зацікавленість майстра пластичною формою пелюстки квітки, спроможної скручуватися у спіраль, тим самим народжуючи десятки (а то й більше) мікротонів, вигинатися в дугу, трансформуючись в подобу людського чи тваринного тіла у природному динамічному стані. Саме це і є першоджерелом творення пелюсткових композицій, у яких розробляються майстром вічні дуалістичні теми – добро і зло, краса і потворство, щастя і нещастя. Пелюстково-квітковий розпис Три виділені нами групи при класифікації творчого доробку майстра не виокремлюються в якісь періоди з хронологічними рамками, бо Олексій Макаренко творить за імпульсами внутрішнього стану своєї душі, які можуть бути навіяні розмовою мистця зі своїми друзями, читанням народознавчої літератури, переосмисленням свого пройдешнього життя та творчого шляху або колізій у суспільстві, тому ці внутрішні побудники часто і підказували відповідну форму. Відразу ж зауважимо, що твори-розписи, які належать до першої групи, отримали назву "пелюстково-квітковий розпис" саме тому, що будь-яка композиція такого роду вибудовується майстром таким шляхом: пелюстки + квіти = розпис. І дійсно, пелюстка у своїх химерних покручах стає благодатним матеріалом для вибудовування самого "каркасу" композиції ("Чари осені", 1978 р., "Така її доля", 1979 рік, "Медозбір", 1980 р., "Дивосил", 1981 р.), який "заквітчується" стилізованими квітами-мотивами цвітіння сон-трави, річкової і садової лілеї, дзвіночків, незабудок, маку, ромашки, волошки, пановичок, тюльпанів, гороху, квасолі... Олексій Макаренко не нехтує природньою декоративністю листя дуба, будяка, кропиви, конюшини, печениці... Симетрія чи асиметрія розписів пелюстково-квітко-

вої групи підпорядковані основному задуму – враження закінченої гармонії, яка приховує у собі і закони композиції, і м'який дугоподібний лінійний ритм сяючої вітражності, і колорит. Дякуючи мудрому використанню вільного симетричного повтору по вертикалі, композиція кожного твору ("Маковий цвіт", "Діти мої, квіти", 1981 р.,) тримається на рівновазі не існуючої в природі квітки, викладеної по вертикальній лінії центру з сяючих пелюсток різних за формою і величиною, назву яким дає сам майстер: пелюстка-місяць, кучерява пелюстка, пелюстка із зубчиками, трилистник, пелюстка-крильце, пелюстка-вушко, пелюстка-гребінь, пелюстка-хмарка... У творі "Дивосил" (1981 р.) композиційна пелюсткова зав'язь охристого кольору, обрамлена двома світло-рожевими "кучерявими пелюстками", роздвоює зелену квітку-химеру у дзеркальному зображенні. Складається враження, що у процесі симетричного пелюсткового розчленування народжуються нові квіти-близнята з іншим життям – квіти-очі, квіти-дракони... У цій композиції зібрані майже усі Макаренкові стилізовані пелюстки, попарний характер яких зберігає лише форму, а кольорове вирішення має певні відмінності, які витримані в одному ключі колориту усієї композиції, опертям якої є рожеве тло з відблиском сизості. Тут мудро поєднуються теплий та холодний кольори, що ми і підмічаємо у "квітці-оці" й у "квітці-драконі". Ключовою сутністю такого поєднання є гармонія, що тримається тут на законі симетрії, яка урівноважує елементи пелюстковізму правої і лівої частини композиції. Такий прийом "душевної ясності й рівноваги" зустрічається майже у кожному творі мистця, завдячуючи якому декоративна побудова пелюсткового орнаменту розпису Олексія Макаренка набуває характеру яскравої вітражності. Складається враження, що композиція викладена з кольорового скла ("Осіннє залицяння", "Розквіт", 1989 р.). Дугоподібні пелюстки сіро-теплих, "рудо-жовтих", насичено-зелених, малинових, синіх, смарагдових і помаранчевих кольорових відтінків то розходяться плавно від центру, а то сходяться. Їх відвертий дотик один до одного народжують в оці глядача не лише букеткові плями лісостепового лугоцвіття, але й заманюють шанувальників народного мистецтва "стати людським началом" твору. Дуже часто відлуння пастельних пелюсткових рожевих переливів, яке йде з осереддя композиції ("Сова", 1979 р.) осідає на пастельність такого роду у верхній частині твору, де саме контрастність співвідношень дрібних і великих кольорових плям "диктують свою ідеологію". Буває так, що кольористична сув'язь волошкових сіянь

Най ден О.С. Ор на мент ук раїнсько го роз пи су. – К., 1989, С.16-17 41

там же, С. 76

Щербаківський В. Українське мистецтво. – К., 1995, С.163 43

пелюсток ("Медозбір", 1980 р.) шукає свого опертя в рожевих "цятках" (тут їх сім) і "цвяшках", у яких ,по суті, і прихований заданий тон колориту усієї композиції. Виникає якась внутрішня потреба використовувати погожий рожевий колір різних тонів і напівтонів у центрі композиції. Наприклад, композиція розпису "Близнята" (1984 р.) тримається не на схемі попарних двох пелюсток у симетрії, до речі, взятої майстром народної творчості швидше з розписів "розвинутого класицизму" (початок ХІХ ст.), ніж з народних настінних розписів, як це стверджували деякі автори розвідок про майстра, у часину якого "використовувався рослинний орнамент, з його складними подрібненими гетерогенними візерунками, що в цілому є версифікацією відомих поліграфічних і архітектурних орнаментів" 41. Все-таки трилистник теплого рожевого переливу, який у народному розписі майже завжди є завершенням "вазонної" композиції, стає стрижневою опорою "конструктивно-пластичного рішення", набуває форми дволисника насиченого зеленого кольору, який енергостійко спершу викидає набубнявілий кетяг, який поступово спочатку з рожевих пелюсток, потім із синіх з переливом волошкового і зеленкуватого кольорів перетворюється у квітку-глек вишневого кольору. Природні зелені барви зеленолисту більшої частини композиції намагаються зберігати тепло, яке йде від тринадцяти серпанкових пелюсток різної величини і знімають кольорове напруження, яке народжується в час поділу композиції на дві однакові частини "вертикальною вісьовою лінією" 42. У цьому випадку стебло з прямим підтекстом асоціативного зеленоросту набуває характеру камерної монументальності і сприймається, як правічне дерево життя. Старанно вивчаючи національну фольклорну основу мотиву "дерево життя", мистець не зупиняється на понятті "щасливе дерево", його манить поліське весільне гільце, прикрашене різнокольоровою пістрявою стружкою з осики, яке після веселого родинного весільного свята викидалося на хату. Його заворожує думка Вадима Щербаківського, який стверджує, що "традиція цього дерева прийшла в Україну не з християнством, а значно раніше, бо колядки та й весільні звичаї мають характер чисто поганський, передхристиянський. Це "дерево життя", або райське, не є дерево природне, тільки надприродне, тому воно святе й тому має магічну силу приносити щастя, відвертати зло, всяку зловорожу силу" 43. Майже всі композиції пелюстково-квіткового розпису Олексія Макаренка 70-80 років приховують в основі своїй "символічність образу дерева", з його "надприродною" енергією. І це цілком закономірно, тому що в "тривкості

фольклорної пам'яті" Житомирського Полісся саме у цьому мотиві присутній максимум життєвої сили (приміром, у бехівських килимах), який здатний не втамовувати, а притуплювати повсякденний фізичний біль у тілі. Під пензлем пана Макаренка названий мотив народжується у процесі стилізації самої квітки, коли природна форма, наприклад, квітка пановичок трансформуються в авторські стилізовані декоративні мотиви. Напрошується запитання: чому саме цей рослинний світ вибирає для своєї творчості майстер? І відповідь має бути дуже лаконічною, тому що сама сутність архітектонічної будови цвіту цих рослин приховує декоративність, з її ритмом лінії, з формою пелюстки як такої у царині внутрішньої гармонії колориту. У творі "Диво" (1980 р.), в основі якого жевріє образ дерева, лінія і рисунок в облачанні колориту золотої осені зберігають стійку гармонію пелюсткових ритмічних структур і в той же час завдяки симетричній роздвоєності пелюстки в основі композиції залишають слід відчуттєвості росту, а стрижнева квітка-пелюстка, розцвітаючи, дає нове життя як пелюсткам, так і квітам-химерам, які позбавлені будь-якої повторності. Хоч пелюстки "Дива" зберігають схожість між собою навіть у масштабності, витримують симетрію, але все-таки у кольорі відмінність явно виражена, лише цілісність колориту урівноважує ліву і праву частини композиції. Такий прийом асиметричної рівноваги у кольорі часто використовувався у килимарстві ткалями північних сіл Житомирщини. Зазначимо, що знавці народних рукомислів шанують грайливість барв. Цей прийом зустрічаємо і в "селянських малюнках" першого періоду творчості відомої майстрині народного розпису Ганни Федосіївни Собачко-Шостак. Поступова дробленість пелюсток і водночас їх з'єднання в ціле народжують передчуття етнологізму у традиції і відповідальність за збереження естетики родинного кола, де кожна пелюстка ніби веде розмову про сонце, про землю, про горизонти рідного краю. Безперечно, що особисте життя мистця замикається на урбанізованості провінційного ритму, тим паче що фізичний стан здоров'я не дозволяє йому вийти за межі власного помешкання, але хід його думок, рух пензля та й сама форма пелюстковізму говорять про те, що "мистецтво можливе при умові повної безкорисливості, повної відсутності навіть найменшої думки про заробіток... Писати можна тільки для себе самого чи для Бога" 44. Асоціативний розпис мовою пелюстки і квітки

Емануїл Райс. Естетика й етика // Сучасність (Мюнхен). – 1965. – Ч. 10(58), С.67 44

45 Кушнір

М. Наші культурні позиції // Almanac of the Ukrainian National Association. Svoboda Press. Jersey City – New York, 1978.,С.135

Найважливішим об'єктом у творенні і збагаченні національної культури та мистецтва, без будь-якого сумніву, є майстер народної творчості зі своїм внутрішнім світоглядом на світ, іншими словами – "зі своєю духовністю, бо в ній – ціла проблема людського світу" 45 Власне, світогляд майстра чи професійного художника виявляється у його творчому доробку, де рівень його мислення може бути "окреслений на основі того", як віддзеркалюються намагання захистити національні ґенні вартості людини у часину її руйнації під невидимим чорнобильським дощем. З цієї причини Олексій Макаренко не обмежується лише красою декоративності у творенні дерева-пелюстки з різноманітною динамікою росту, його форми й колориту. Він осяйнув ще у період своїх пейзажних шукань, що його власна фольклорно-декоративна концепція пелюсткотворення може вибирати з минулого ті цілющі зерна, які народжують тілесність і внутрішньо прагнуть до злиття з дійсністю, у якій реальність постає відносною сутністю буденного життя, а її обшир – цариною образомислення. Коли уважно придивитися до Макаренкового кущоподібного "деревця" ("Цвіт папороті", 1993 р., "Дідух-Рай", 2000 р.), то помітимо відсутність будь-якої натуралістичності чи реалістичності, навпаки – "деревце", яке і у цілісності своїй, так і у деталях-підтемах віддзеркалює чисту асоціативну фантазію майстра народної творчості, у якій присутній проблиск антропоморфності й зооморфності. Так, у "Розквіті" (1979 р.) Олексій Макаренко творить дві людиноподібні профільні фігури з підтекстом чоловічого та жіночого начал. Відразу ж закцентуємо увагу на тому, що непідготовлений глядач навряд чи зможе з першого огляду твору виділити антропоморфність двох фігур з піднятими руками до багатопелюсткової квітки, яка є не лише логічним завершенням композиції, але й узагальненням образотворчої уяви майстра, адже ж саме у ній нуртує ревне бажання відродити апотропеїчне (охоронне) значення шести-, семи-, і восьмираменних зірок давньої української орнаментики. У композиції "Диво" у віковому зрізі профільних постатей вбачається період парубкування та дівування, адже ж на голову дівочої постави (справа) накладений пишний трьохрядний вінок з м'якими переходами теплих салатово-жовтих тонів. У вінкотворенні майстер розпису спирається на праслов'янську символіку чисел – 3, 6, 8, адже ж стільки округлих пелюсток має кожен ряд вінка від низу до верху. Щоправда, глибока символіка вінка прихована саме у другому восьмипелюстковому ряді світло-рожевого ко-

льору з акцентом темно-червоних трьох "цвяшків", які сходяться в одну крапку на кожній пелюстці. Невипадково ставиться акцент на рожевий колір пелюсток, адже ж саме такі дві пелюстки-близнята у симетрії ми зустрічаємо і в тридцятидев'ятипелюстковому цвіті з проявом напівдуг та зубчиків, які пробуджують подив не лише цвітіння (індикатор найвищого почуття закоханості!), але й "викликають враження вертіння, руху, тобто життя" 46. Щодо теми парубоцтва у даній композиції, то вона реалізується через творення образу юнака в головному уборі (знак зрілості чоловічої статі) в народно- примітивістичному стилі образотворчого мислення з елементами національного фовізму, тут мається на увазі "густина гами кольорів" на обличчі, руках і тулубі. Незвичність гармонії тональності барв тримається на своєрідній сучасній народній українській гамі, сміливість якої обрамлена темно-зеленими, салатово-мідяними й рожево-голубими відтінками. Не слід оминати пелюсткового птаха-духа у цьому творі, що формою своєю нагадує голуба. До речі, він часто в Макаренкових комозиціях трансформується у сталий образ-мотив, адже ж у мотиві "голуб" люди завжди вбачали і вбачають понині "щиру й ніжну та вічну любов" 47. Недарма часто можна почути: голубець гукає, як пари шукає. Не менш цікавим твором з точки зору антропоморфності і зооморфності є "Осіннє залицяння" (приблизно 1980 рік), у якому майстер розпису не тільки вибудовує профільно жіночу і чоловічу фігури, але й робить спробу в осередді квітки, що у центрі, вибудувати жіночу поставу, пелюстковізм якої утримує стихію вогню – дві симетричні трьохдугасті помаранчево-жовті пелюстки, які обрамляють зеленоріст молодого стебла на темно-червоному тлі у формі бубляха з податливою висвітленістю зверху, а також стихії води і повітря – контрастно чисто-синє облачання стилізованого майстром квіткового розпису маківки. На зворотньому боці картону ми читаємо перший варіант назви твору, досить таки невдалий – "Жартівливе кохання", виписаний поспішно синьою кульковою ручкою а потім, мабуть, через деякий час закреслений чорним олівцем. Внизу написані варіанти, які свідчать про те, що Олексій Макаренко почав серйозно перечитувати всесвітньо відому драму-феєрію "Лісова пісня" Лесі Українки. Спочатку – "Бо я ж тебе люблю...", а потім – "На цілу довгу мить тобі я буду вірна, хвилину буду я ласкава і покірна...". Ось тут ми розкриваємо ще одну грань не лише талановитого майстра розпису, але й етногафа у спробі ілюструвати прозові і поетичні твори українського краснописьменства, зокрема поетичної спадщини Лесі Українки.

Щербаківський В. Українське мистецтво. - К., 1995, С.161 46

Митрополит Ілларіон. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1992 С.73. 47

Дядько Лев і Лукаш. Uncle Leo and Lukash. 30 х 42.

Денисюк І. О., Міщенко Л.І. Дивоцвіт (джерела і поетика "Лісової пісні" Лесі Українки) //У кн. "Правдива іскра Прометея", – К., 1989, С.147 48

там же, С.148

50 там

же, С.150

Фактично ми можемо виділити ряд творів, в основі яких лежить асоціативний розпис мовою пелюстки і квітки з натяком на сюжетність. Більшість з них складають композиції на тему "Лісової пісні". Читаючи драму-феєрію, Олексій Макаренко відчув, як у кожен склад слова, у кожну фразу, кожен діалог чи монолог героїв Леся Українка "вкладала "цвіт душі" і "влила" у свій витвір "зі свого серця "те, що не вмирає". 48 "На шлях я вийшла ранньою весною...", – писала поетеса,чекаючи від кожної весни чогось нового. Для Олексія Макаренка весна – теж своєрідне доторкання до природи, однак тієї, на жаль, яку він міг бачити із балкона своєї оселі або у вигляді букетів квітів, що приносили йому гості. Ще у 70-і роки поліський ліс озвався в душі народного майстра якоюсь напрочуд утаємниченою силою, а тут раптом "Лісова пісня" відкриває перед ним "чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, у гомоні весняної ночі, у буйних, "безупинного руху жагучих" силах природи" 49. Згадаємо ряд творів мистця, які зберігають сюжетну канву драми-феєрії: "На дні лежить рибалка, над ним сидить русалка..." (1975 р.), "Бери мене! Я хочу забуття" (приблизно 1977), "Мати Лукаша" (1977 р.), "Полинеш понад виром" (1981 р.), "Хто тут бентежить наші води тихі" (1981), "Лісовик і русалка" (1981 р.), "Водяник" (1981 р.) та інші, які зберігаються у державних та приватних колекція. Перечитуючи не один раз "Лісову пісню", цікавлячись особистим життям Лесі Українки, Олексій Макаренко не міг не відчути у ній дуже близьку і рідну душу. Неймовірна терплячість і повсякчасне долання фізичного болю, виборювання мистецтва із тієї "пекучки", яка не давала спокою, але яка не здатна була убити здатності дивуватися всьому прекрасному у світі. Леся Українка поманила народного майстра у фантастичний світ природи, який не просто вимагав споглядання, а і бачення, тобто глибинного розуміння. Макаренко ішов до Лесі Українки довго, скрупульозно. Вона ніби вела його на вершину, залишаючи своїх читачів у долині. Це надзвичайно імпонувало пану Макаренку, бо в нього від природи був дар бачити у навколишньому щось потаємне. Тому, дивлячись на його інтерпретації "Лісової пісні", ми бачимо не просто квіти, пелюстки. Це слово, сплавлене з музикою і живописом. Перед написанням драми-феєрії Леся Українка доклала багато зусиль, щоб дослідити як слід волинсько-поліський фольклор, з його багатою міфологічною

сутністю, "записувала такі пісні, яких до неї ніхто не записав"50. А народний майстер Олексій Макаренко йшов до свого фольклорного, міфологічного пелюстковізму через незайманість поліського лісу (особливо поблизу села Радча Народицького району) у пейзажному періоді творчості. Його манила смарагдово-зелена таїна хащ, у яких то тут, то там з'являлись людиноподібні образи-химери в кострубатості корчів та пеньків. Мабуть, внутрішній емоційний стан мистця переповнювався тим світом фантасмагорії, яким була сповнена ніжна душа Лесі Українки під час подорожі до села Скулин, поблизу якого в лісі заховалося невеличке озеро Нечимне. Сестра поетки Ольга згадує так про цю поїздку: "У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі і Леся навіть вночі мала перед очима той краєвид з "Лісової пісні", який був би найдокладнішою декорацією до неї, коли б я була малярем та намалювала його, як пам'ятаю досі. Видко, що і Леся його пам'ятала, пам'ятала і все те, що їй мріялося, коли вона на нього дивилася, бо все ж у тому листі до матері каже: "...і над Нечимним вона (мавка) мені мріла, як ми там ночували – пам'ятаєш, у дядька Лева скулинського... Зачарував мене сей образ на весь вік" 52. Неважко помітити у самих назвах, які приховують сюжетну канву драми-феєрії, що Олексій Макаренко відштовхується від сплеску думок, матеріалізованих Лесею Українкою в поетичному слові, ось чому кожна його композиція просякнута полемічним оголеним нервом моральних вартостей самої людини. Його міфологічний світ у пелюсткопластиці – Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник, Той, що в скалі сидить, Русалка й Потерчата та реальний світ в образах дядька Лева, Лукаша і його матері, Килини підсилені цитатами із "Лісової пісні" або є просто варіаціями на тему драми-феєрії. У колекції із 10 картин, що міститься у Житомирському держуніверситеті можна прочитати найосновніші епізоди із драми-феєрії. Звернімося до початку твору: опис предковічного лісу на Волині, озеро, із старої дупластої верби народжується казкове створіння Мавка. На картині ми бачимо жіночий профіль із вербового стовбура, а на простягнутій долоні – Мавка. Вона щойно народилася із самої весни, і з музики Лукашевої сопілки("Мені здається часом, що верба..."). Кожна картина вражає барвистістю і багатством кольорів. Ось у пелюстках вгадується Лісовик, який ніби застерігає Мавку, щоб вона минала людські стежки, "бо там

"Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то – матуся". "I think at times yon pussy-willow tree, so old and dried-up, is my only mother." 30 . 11. 1990. 49,5 х 40.

Спогади про Лесю Українку. – К., 1971, С.38-39 52

"Але минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля..." "Beware the paths of human beings, honey! !No freedom there…" 24 . 11. 1990. 49,5 х 40.

"Притулись до мене." "Then come and lean on me." 21. 11. 1990. 49,5 х 40.

"Так-от і я... Так-от і я... Будь же мов іскра, кохана моя". "And so am I…And so am I…Glow like a spark, O light of my eye!" 22 . 11. 1990. 49,5 х 40.

"Я таки вподобав породу вашу лісову..." "…I've taken such a liking…" 28 . 11. 1990. 49,5 х 40.

не ходить воля, там жура тягар свій носить". Але весна заворожує двох представників різних світів. І разом з весною народжується кохання. Але Макаренко передає драматизм цього почуття через птахів, які провіщають, що між людиною і природою вічне протистояння. Одначе людина все ж шукає точок дотику, гармонії. Тому одна із картин відтворює ідилічну сцену двох закоханих, ніби ілюстрація до слів: "Притулись до мене..." Майстер добре знає не тільки текст твору, але й обізнаний з українською демонологією. Це ми відчуваємо у картині "Потерчата". Потерчата – це діти, які вмерли передчасно неохрещеними, а потім у вигляді болотяних вогників супроводжують людину, заманюють її у хащі. На картині Олексія Макаренка дві червоні плями, два вогники у феєричному казковому царстві квітів і пелюсток. У світі природи як Леся Українка, так і художник віднаходять і Водяника – володаря водяного царства і Русалок. На картині відчувається динаміка, яка передається хвилями. В руках Водяника своєрідний жезл, який вирішений у квітковому стилі як символ влади. І вся його постать – динамічна, поривчаста, як сама вода. Зображенню темних сил у природі народний майстер присвячує картину "Я поведу тебе...". Це він заманює Мавку у свої володіння. І те, що це злий дух, підтверджується наявністю на картині химерних створінь, які обрамляють цю постать, він немовби за темною стіною і тільки позирає на світ одним злим оком, а кругом нього змії та химери. Так само, як Мавка не знайшла у людському світі щастя, там вона зустрілась із нерозумінням і зрадою, так і Лукаш у природі відчуває дисгармонію через те, що він не може своїм життям до себе дорівнятись. Укінці твору Лукаш перетворюється на вовкулаку. Він не може бути щасливим із Килиною, але й Мавка для нього недосяжна. Остання сцена "Пригорнись, моя доле..." відображає мінорну картину, коли закінчилась осінь, настали перші холоди, паморозь. В центрі картини – постать Лукаша, над якою ніби доля розпростерла свої крила. Яка це доля? Щаслива чи ні? Одначе нас не покидає віра у те, що прийде знову весна і розквітне природа і народиться Мавка("Ні! Я жива..."), бо в центрі усієї композиції із буяння самої весни, із землі виростають диво-квіти, виплітаючи жіночу подобу як втілення вічності природи. А поки що холод в душі, бо кохання вмерло... У техніці Макаренкового розпису ми знаходимо композиційні вирішення мовою пелюстки квітки ("Дідусю лісовий, там чужий...", 1989 р.), язиками полум'я ("Перелесник і Потерчата", 1987 р.), чистий декоративний розпис

("Дресирувальник") та роботи з натяком на людиноподібність ("Кохання" (1982 р.), "Спи, моя радість, засни..." (1984 р.), у яких проявляються як смислові, так і вигадані моменти реального світу у царині тілесно-пластичних перетворень. У цьому випадку слід звернути увагу на одну важливу деталь: найчастіше мистець працює з профільним силуетом ("На дні лежить рибалка..." (1973 р.), "Мати Лукаша", "Той, що в скалі сидить" (1980 рік), "Лукаш і Мавка" (1985 р.), а образомислення такого роду в композиції вимагає забраження, яке ,власне, існує в глибині тла твору і має внутрішню спроможність вирватись із плоскісного декоративного зображення у світ трьохвимірності. Це і є причиною того, що Олексій Макаренко віднаходить в заданому ним наперед колориті не форми кольору у чистому вигляді, а випробовує десятки тонів і напівтонів одного і того ж кольору, щоб пелюстка народжувалась там, де з'являється чорний простір – обшир пластичної реалізації думки. Профільність самої квітки ("Мати Лукаша"), яка займає у композиції осереддя, віддалено співпадає з уявною профільністю голови жінки в літах. Тут кожна пелюстка (а їх 17) працює на передачу внутрішнього стану образу матері Лукаша, злий погляд якої кинутий на тендітну стеблину справа, квітка-цвіт нагадує Мавку не в стані пробудження від зимового сну і навіть не тоді, коли її "береза ніжно колихала", а в час, коли "мелодія сопілки і пісня лісу, виражена в барвах, рухах, лісових звуках" залишилася десь далеко позаду 53. Колорит напівжевріючого листя і цвіту вибраний майстром розпису недаремно, адже ж конфлікт у сім'ї наростає у другій дії драми-феєрії, а це вже пора пізнього літа, коли рослинність, віддавши усю енергію на буяння цвіту, починає поступово відходити у стан зимового спокою. Олексій Макаренко вимальовує і у пізньолітньому колориті образ Лукаша, який мов би ненароком принишк обабіч матері, зліва. Скованість його рук та пониклість голови говорять про те, що потрібно немало часу, щоб рабська послушність уже не парубка, а молодого чоловіка знекровила мелодію сопілкової веснянки, на яку зовсім недавно "відкликалася зозуля, потім соловейко", розцвітала яріше дика рожа, білішав цвіт калини, глід соромливо рожевів, навіть чорна безлиста тернина проявляла ніжні квіти" 54 Над головою матері Лукаша якось ненароком розкинуті квіти, які у сюжетній канві Макаренкового твору несуть глибинний підтекст побутовізму життя у віршованій етнооповіді. Внутрішнє єство меншої квітки з правого боку та лапата квітка з лівого передають гнів матері, що явно прихований у стиснутості жіночих губ та недбало ки-

"Я поведу тебе в далекий край, незнаний край..." "I'll take you to a far and distant land…" 26 . 11. 1990. 49,5 х 40.

Денисюк І. О., Міщенко Л.І. Дивоцвіт ( Джерела і поетика "Лісової пісні" Лесі Ук раїнки).-У кн. "Правдива іскра Прометея". – К.: 1989, С. 159 53

Леся Українка. Зібр. творів у 12-ти т..Т. 5.– К.: 1976.-С.219 54

"Пригорни, моя Доле, хоч руками долинку, чи не знайдеш під снігом здивоцвіту стеблинку". "O Fate of mine, try sifting the snow with every linger." 04 . 12. 1990. 49,5 х 40. Рогинский Я.Я. Об истоках возникновения искусства – М.,

там же, С.76

"Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає". "No, I'm alive! And I shall live forever! For what lives in my heart denies all dying." 07 .12. 1990. 49,5 х 40. Леся Українка. Зібр. творів у 12-ти т. Т. 5.– К.: 1976.-С. 206

нутому погляді на Мавку. Щоправда, у "поєдинку" з таким поглядом донедавна лісова красуня, а тепер невільниця людини, яка не знає волі, не залишається одинокою. Усе пережите в особистому житті, незахищеність спонукає мистця вводити в композицію твору образ ангела-боронителя Мавки, який досить легко вгадується у стилізованій квітці сон-трави. Неповерхову сюжетність антропоморфного пелюстковізму з наявністю міфологічних образів довкільного світу без виходу за межі драматичного твору Лесі Українки, ми зустрічаємо і в інших творах народного майстра – "Хто тут бентежить наші води тихі?" та "Той, хто греблю рве" (1981р.). Є одна спільна особливість творів-ілюстрацій 70-80 років до "Лісової пісні" – усі розписи виписані майстром на умовно чорному або темно-синьому тлі, інколи з проявом помаранчевості крізь тло темної поверхні. Як бачимо, народний майстер зовсім не боїться "променів поглинання" 55. Для нього "чорний промінь" К. Малевича дарує не "лише морок, недосяжний ні для якого світла сонця, ані для світла знання" 56, а й зворотний бік природного світла, у якому фольклоризується форма або образ мотив. Складається враження, що пан Макаренко суперечить судженню теоретика науки про колір К. Малевича і світлосяйністю пелюсток композиції доказує, що у чорному кольорі не "кінчається видовище наше" 57. У творі "Хто тут бентежить наші води тихі" майстер народної творчості збагачує чорне тло сиво-фіолетовими й темно-зеленими хвильчастими смужками, які уявно передають внутрішній спокій плеса озера. Твір "Хто тут бентежить наші води тихі?" говорить про те, що Олексій Макаренко прикладає усі зусилля, щоб поетичне слово Лесі Українки легко віднаходилося у кожній міфотворчій пелюстці, ось чому полізначимість символіки кольору працює на експресивність опису тієї стихії, у якій консонанс кольорових плям з виявом ілюмінісцентного цвітіння перетворюється у феєричне дійство, просякнуте динамікою рухів героїв у межах гармонійних ліній-конструкцій, які утримують пластичною мовою пелюстковізму одну із цікавих ремарок про Водяника у пролозі "Лісової пісні": "Виринає посеред озера. Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на голові корона із скойок, голос глухий, але дужий"58. У цьому творі ми бачимо, як лінія зажим для кольорової плями-пелюстки може бути динамічною (жести рук Водяника та чудовиська-жаби справа), урівноваженою (спокій річкової лілеї на тихому нічному плесі озера), по-

слушною (обриси лінії профільної постави русалки-квітки у лівій частині композиції) і навіть ніжною (уявний взаємозв'язок русалки "зі своєю парою"). То ж виходить, що макаренковим лініям навіть під силу передати найскладніші асоціативні прояви новизни міфологічних образів, зібраних в єдине ціле Лесею Українкою в "Лісовій пісні". Мабуть, у цьому пелюсткомислення мистця робить спробу практично розв'язати афористичну формулу історика мистецтва Я. Рогінського, який стверджує, що "образ – це повернення нашим відчуттям новизни. Ритм – ілюзія, що рішення знайдено" 59 . Мінливість новизни такого роду спонукає майстра пензля "викладати" мозаїчно пелюсткою не лише міфологічні образи – Водяника, Русалки, Перелесника, але й заглиблюватися у їх людські риси крізь призму ритму національного мислення у лінії, формі й кольорі. Олексій Макаренко йде слідом за словом поетки і намагається відшукати у своїй уяві ті цінні міфологеми явищ природи, які залишаються в етнопам'яті і завжди актуальні. Ось чому саме фізичний ритм людського єства втілюється ним у міфологічні образи, антропоморфність яких допомагає повернутись у загальний ритм сучасної природи, шукаючи в ній симетрію, повтори мотивів, усталеність, саме все те, що лікує урбанізовану душу народного майстра. У цій серії творчого доробку мистця ми віднаходимо розпис "Той, що греблю рве", який створює ілюзію водної стихії природи, яка дозволяє виявити міфопоетичний підтекст сюжетності під час творення самого образу. Олексій Макаренко навмисне відходить від Лесиних епітетів "молодий, дуже білявий" в описі зовнішності "Того, що греблю рве" і добирається до тієї описової субстанції, суттєвість якої приховує динаміку формовияву – "...синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на ньому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами. Кинувшись з потоку в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає" 60. Майстер пелюсткового розпису у логіку композиції вводить розбурхане плесо озера, де не "сонна вода", а розбурхана від кружляння Того, що греблі рве стихія змішується з туманом, передає спочатку монолог: З гір на долину біжу, стрибаю, рину! Місточки збиваю, всі гребельки зриваю, всі гатки, всі запруди,

Рогинский Я.Я. Об истоках возникновения искусства – М., 1982, С. 26 59

Леся Українка.Зібр. творів у 12-ти т..Т. 5.– К.: 1976.-С. 202 60

Леся Українка.Зібр. творів у 12-ти т..Т. 5.– К.: 1976.-С. 202 61

там же, С.204

що загатили люди, – бо весняна вода, як воля молода! 61, а потім в діалог, коли Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні: Се ти, мій чарівниченьку?! 62 Найулюбленішим міфологічним образом Олексія Макаренка залишається Русалка Польова. Можливо, тому, що запам'тався ще із дитинства якоюсь дівочою невидимою подобою, яка могла в будь-яку мить "виринути і залоскотати" хлопця, якщо б він без дозволу бабусі чи матері зайшов на грядку огірків чи рвав достиглі маківки, чи забігав "толочити" на полі напівстигле збіжжя. Цей, поширений у народі спосіб залякування неслухняних дітей вималювував невидимий образ Русалки Польової, що несподівано виринає з розпущеними косами у шумовинні вітру і так само зненацька зникає. У зрілому віці Олексія Макаренка уже цікавить не лише заподатливий міфологізм образу дівчини-русалки, але й її монологічне благання до Мавки:

Польова царівна. А Tsarina of the Field. 70 х 50

Уже ж мене пошарпано, всі квітоньки загарбано, всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки! Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів, наче крівця пролилася, в борозенці запеклася 63

Леся Українка. Зібр. творів у 12-ти т.Т. 5.– К.: 1976.-С .252-253 63

там же, С .252

Народного майстра вразили "квітоньки-зірниченьки" і мак, який "жаром червоніє". Власне, тому він дещо відійшов від опису Лесею Українкою Русалки Польової – "зелена одіж на ній просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать, на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квітки з куколю, ромен, березка" 64. Його образ Русалки Польової виображується в колориті стиглого жита, палаючого польового маку. Саме ці, явно виражені два стилізовані мотиви, обпечені полудневим вітром, вимагають імпресіоністичної палітри. Однак, майстер намагається фігуральний платковізм, який присутній у кожній його ілюстрації до "Лісової пісні", дещо ускладнити в останньому творі "Бери мене! Я хочу забуття" (1979 р.) з точки зору композиційного вирішення

– тобто конструктивістична бганка пелюсток починає "кущитися" зверху вниз у межах холодних бронзово-сірих тонів і напівтонів. Ми ніби відчуваємо, як "Той, що у скелі сидить" торкається до Мавки; вона, крикнувши, падає йому на руки, він закидає на неї свою чорну кирею. Обоє западаються в землю" 65. Тут не слід шукати якихось проявів безпредметності, навпаки – чистий чуттєвий символізм пелюсткових форм у дотичності один до одного узгоджує світобачення майстра зі світобаченням великої поетеси. Безперечним є те, що Олексій Макаренко шукав у драмі-феєрії Лесі Українки сюжетність, виявляючи відверте зацікавлення драматичною колізією, де міфологічна (і в той же час життєва) історія не тільки переказана словами, але й відображена дійством. Проте час від часу у майстра народної творчості виникає бажання віднаходити власні образи без зовнішнього впливу на його асоціативне мислення, ось чому ми можемо побачити у його доробку образи, які не спираються на якусь сюжетну драматичну дію. Значимість чистого платковізму у цих розписах абсолютно не змінюється, а лише у деякій мірі зміщується від драматичної подієвості до портретного позування з властивим лише Олексію Макаренку ліризмом і міфологізмом. Але тут неприховані елементи емоційності й поетичної схвильованості ("Польова царівна", 1991р.), виваженої самозакоханості ("Виринає", 1984 р.) і навіть щиросердного істеричного сміху ("Водяник", 1981) співзвучні з пластичними думками майстра розпису, які хоч віддалено стривожені тонким і в той же час глибинним словом Лесі Українки, але бажають, "не лишаючи світу трьох вимірів", йти у світ сучасної міфологізації й фольклоризації, де макаренковій пелюстці як основному чиннику образомислення і міфотворення випадає нагода бути усталеною медитативною формою, опертям якої є перш за все людиноподібність з прямим натяком на манери поведінки, характерними лише тваринному світу. Тут мається на увазі образ Водяника, який своєю позою сидіння нагадує жабу на круглому листку річкової білої лілеї. У цьому творі поруч зі світлоносністю барв пелюсток активну роль для передачі внутрішнього стану міфообразу відіграє динаміка ліній самої композиції. Їх примхливість і водночас химерність вибудовують не лише контури образу володаря сумнівно сумирної і загадкової стихії багновища, але й народжують сильну звукову хвилю крику-сміху, бажанням якого є втрутитися у рабську терпимість і "мовчанку" самого життя. А це вже сміливий крок до проблем сьогодення. Темне тло твору сприймається глядачем просторово,

там же, С. 270

Аліна і Балладина.. Alina and Balladyna 10.01.2002. 60 х 40. Примайченко Марія. Альбом – К., 1994, С. 33 66

Аліна і Балладина. Alina and Balladyna. 01.06.2002. 60 х 44.

Пробудження. Wakening. 31.12. 2001. 61 х 44.

перетворюючись в метафору сутінок, у яких мерехтіння округлих пелюсток пастельної і в той же час стилізованої декоративної зелені досягається завдяки вкрапленню червоного нерозпливчастого кольору, що нагадує форму ягід барбарису, або бірюзового з білими вкраплинами. Зазначимо, що вкраплини пуанталістичної мови українського народного розпису, мудро використані майстром народної творчості, і є тим видимим подразником ока глядача, який допомагає уявно розщеплювати пірамідальність руху попарних пелюсток-гачків, які рухаються у певному заданому мистцем ритмі знизу доверху. Пуанталізм уявних зубів цієї веселої жабоподібної потвори вібрує звуками сміху і відверто намагається вплинути на єднання настрою Природи з внутрішнім душевним станом людини. Таку спробу ми зустрічаємо в народному мистецтві, зокрема у творчості Марії Приймаченко ("Лев зламав дуба", 1962 р.) 66. Анімалістичний крик жабоподібної тварини-химери уявно матеріалізується і в композиції "Виринає" (1980 рік). Щоправда, тут крик виступає у ролі оберега магічних дій річкової русалки, яка, назбиравши квіту лілеї, купається у сяйві повного місяця. Символічна умовність присутня у всьому: піднятості рук, короні із квітів у місяцесяйві, яка дещо завелика на голові русалки. Для Олексія Макаренка, який завжди творить в межах емоційної напруги, зовнішня деталізація дівочої постави дуже суттєва. Хоч пелюстковізм обличчя русалки зведений до абсолютного мінімуму пізнавальності (лише натяк на обличчя у місячному сяйві), все-таки читабельність образу полягає у вартостях прихованого символізму внутрішнього єства русалки – ромбоподібність розхристаної натільної ноші, у бганках якої рожева, голуба, тепло-сіра і світло-зелена барви створюють ілюзію темряви, крізь яку "русалка в очереті зорить". "Лісова пісня" не була єдиним твором, який по-своєму прочитував Олексій Макаренко мовою розпису. Він звернувся також до поем Лесі Українки "Віла-посестра" та "Ізольда Білорука". Тут майстра заманила уже інша фольклорна стихія – сербська. Як відомо, образ Віли – героїні сербського фольклору був відомий Лесі Українці ще із дитинства, коли вона читала видані М.Старицьким "Сербські народні думи і пісні". Віла у південно-слов'янській міфології нагадує нашу мавку, тільки живе в горах, "...більше доброчинна, ніж злочинна, вона дуже гарна, має чудовий голос, часами жартує з юнаками, а більше піклується про них і Сербію", отже, вона народною уявою витворена як жінка-воїн, що бореться з яничарами. Віла – на вороному коні із довгими білими косами, вона невмируща, як і сама природа, вправно уміє завдавати удари і гоїти рани".

Олексій Макаренко, йдучи за текстом поеми Лесі Українки, витворює пелюстками жіночу постать на вороному коні. Вона ніби впирається в саме піднебесся, це передається космічною барвою, внизу – коричнева гірська твердь, яка водночас зображена із подоб пониклих птахів, різноманітних потвор, що і підтверджує результат запеклої битви з ворогами. Доторкуючись до Лесиного слова, Макаренко відчував ніби він намагався обійняти цілу планету, тому постійно шліфував себе, бо це неймовірно важко – доростати повсякчас до самого себе...

* * *

"Щасливий той, хто ніколи не згубить з очей комин батьківської хати, хто, як зів'ялий листок, впаде біля підніжжя дерева, на якому виріс", – ці проникливі слова належать великому польському письменнику Юліушу Словацькому, творчість якого теж викликала інтерес у Олексія Макаренка. Безперечно, це могла насамперед бути його "Балладина", сповнена багатством фольклору, як і відома майстрові "Лісова пісня" Лесі Українки. Макаренка-художника насамперед зацікавило фольклорно-міфологічне тло трагедії Словацького з фантастичними персонажами: Гопланою – німфою, королевою озера Гопло, Хохликом та Скерком, які нагадують болотяних духів. Майстра розпису не могла не заінтригувати певна аналогія між реаліями твору, йому уже добре знайомого і близького, – "Лісова пісня" Лесі Українки, а тут відкривалось іще нове поле для асоціацій і їх втілень. "Балладину" Ю. Словацького майстер пензля читав у прекрасному перекладі Бориса Тена. Зі сторінок твору перед ним відкрився міфічний незвіданий світ озера Гопло, із фантастичною його королевою Гопланою. Все починається весною, коли пробуджується природа і буяє у цвітінні дерев та квітів. Сцені народження Гоплани художник присвятив дві картини: "Гоплана" і "Пробудження". Ми бачимо, як із водної глибини виростає диво-квітка, руками піднімаючи ластівок, "колихана повітрям ніжним", "мов лебідь, що в блакиті лине ясним вітрилом білосніжним". Майстер використовує легкі, прозорі фарби. Водна і небесна стихії мовби зливаються. "Смуга сонця мерехтлива" у верхній частині картини своїм теплом і світлом спонукає Гоплану до пробудження: Чи йде вона по водній піні? Чи держиться за квіти сині? 67 Руками Гоплана вчепилась "за сині незабудок коси" і "сипле діамантів роси". Ці діаманти-роси дивляться на нас очима диво-квітів. Скерко з Хохликом стають свідками цього пробуд-

Гоплана. Goplana. 05. 03. 2002. 61 х 44

Хохлик. Chochlik. 17. 01. 2002. 61 х 44.

Юліуш Словацький. Вибрані твори у 2-х томах,- т.2.– К..195, С. 243 67

Грабець. Grabiec. 23. 01. 2002. 61 х 44.

ження Гоплани. Вони бачать на її голові "ситняг" чи "морські лілеї", а потім вгадують "ластів'ят чорнокрилих". Згідно з народними віруваннями ластівки, пов'язавшись лапками одна з одною, падають восени на дно ріки, щоб зазимувати там. Саме тому на голові Гоплани, яка, прокинувшись, встає з дна озера, опинився цей незвичайний живий вінок, що розпадається на частини при першому ж промені весняного сонця. На картині "Гоплана" на голові у королеви озера уже немає вінка, від сонця він розсіявся численними незабудками і розлетівся птахами. Олексій Макаренко інтуїтивно вловлює настрій, обставини, навіть досить складні історичні колізії "Балладини" і передає їх барвами. У циклі картин-інтерпретацій до твору Ю.Словацького переважають кольори водної стихії, бо ж тут виступають фантастичні істоти озера. Нижня частина розписів (синьо-голуба) плавно переходить у світло-сонячну. Майстер розуміє, що як Леся Українка, так і Юліуш Словацький, зіштовхують між собою два світи: людський і міфічний через кохання їх представників. Але якщо у "Лісовій пісні" мистець побачив і втілив у цілий ряд картин ідилічні сцени цього почуття, то у "Балладині" поєднання Гоплани і Грабця неможливе. Лише одна картина вирішена художником у світлих тонах – "Хочу кохати". Як і Лесина Мавка, Гоплана перша зізнається у коханні, і для неї поцілунок поєднує навіки. Тому розпис "Хочу кохати" є ніби ілюстрацією до сцени, коли Гоплана каже Грабцеві:

Юліуш Словацький. Вибрані твори у 2-х томах,- т.2.– К.,1955, С. 250 68

"Виросла верба з людини". "Willow Tree Has Appeared from the Man." 12. 05. 2002. 61 х 44.

Раз поцілуєш, – І я твоя навік, і ти навік зі мною! 68 Але теплоти немає у цьому епізоді. Кольори холодні, профілі героїв ніби силувано хочуть зблизитися, але Грабець манірний, і Гоплана позбавлена пристрасті. Олексій Ма ка рен ко відчув, що Го пла на в Юліуша Сло ваць ко го, як і в на родній уяві, ма ло страж дає, а більше діє, во на мсти ва, жор сто ка у до сяг ненні своєї ме ти, егоїстич на. Во на пе ре тво рює у вер бу Граб ця, щоб за бра ти йо го для се бе з людсь ко го світу. От же, на відміну від Мав ки Го пла на пе ре важ но ка рає ко ха но го, а та ря тує. Кар ти ни Олексія Ма ка рен ка "Істо тою в ту мані розпли вусь" та "Ви рос ла вер ба з лю ди ни…" пе ре да ють пе лю ст ко вою мо вою сце ни бо роть би Го пла ни за своє ко хан ня. П'яний Гра бець не відповідає на освідчен ня Го пла ни. Він на зи ває її відьмою або мав пою: "Йди, мав по, в став, знітись в ри би ну" або "Моєю бу ти хо че жінка чор та! ". Ось тоді Го пла на го то ва до по мсти: "Знай же вла ду й міць Го пла ни! Вгруз ни в зем лю й вий ди з неї".

Звернімо ува гу, як міня ють ся ко ль о ри у Олексія Ма ка рен ка. Во ни ста ють по хмурі, не спокійні. На нас див лять ся якісь хижі створіння. Тут при ро да ви с ту пає у своїй зви чайній ролі. До лю ди ни во на жор сто ка. Вер ба, у яку пе ре тво рюється Гра бець, се ред чис лен них сим волічних зна чень пе ре да ва ла ще й сму ток і роз лу ку. Ко рич не ви ми бар ва ми ху дож ник на тя кає на ту зем лю, ку ди вгру зає Гра бець і звідки ви ро с тає вер ба, яка є все-та ки кра щою від по твор ності лю ди ни… Лише одна картина "Дві сестри" зачіпає людський світ. Це дві сестри – Балладина і Аліна. У боротьбі за коханого, тобто за владу, Балладина вбиває Аліну. Потвора, яка розділяє їх на картині Макаренка, підтверджує слова, що "за народною мораллю, той, хто ставав на чолі народу, повинен бути ідеально чистий, незаплямований, інакше його чекає доля "Балладини" – розплата за гріхи, її вбиває блискавка. Хохлик і Скерко – це ті ж крилаті вогники, потерчата, як і в "Лісовій пісні". Вони у "Балладині" допомагають нам яскравіше уявити болотяну місцевість зі всіма її небезпеками. На картині Олексія Макаренка "Хохлик" ця міфічна істота пишно вбрана у квіти і листя, бо її заняття – "вити хмароньки рожеві, вибудовувать палаци, чи сплітать з квіток кімнати, з мальв і дзвоників колони ставить". Хохлик оточений водяними лілеями, бо він є частиною цієї приозерної місцевості. Хохлик водить до ранку п'яного Грабця, аби перешкодити його побаченню з Балладиною. Королева озера називає своїх намісників сильфами або чортенятами. У середньовічних повір'ях сильфами або сильфідами звалися духи повітря, що уособлювали його стихію. Отже, невеликий цикл із 9 робіт по "Балладині" Юліуша Словацького, органічно вписується у загальну картину квіткорозписів Олексія Макаренка, бо в основі їх погляду на світ і природу лежить непереборне бажання обертати "з'їдачів хліба в ангелів", цебто в людей, наповнених світлом духовного життя" 69 .

*** Близькими художньому баченню Олексія Макаренка були і балади Тараса Шевченка, з їх фольклорною основою, глибокою вірою в людину, вічною боротьбою між добром і злом. Звернення до Шевченкового слова для художника – справа величезної відповідальності і поклоніння перед генієм Кобзаря – поета, живописця і людини. За ува жи мо, що Олексія Ма ка рен ка при ваб лю ва ли

Хочу кохати. I Want to Love. 05. 01. 2002. 61 х 44.

"Істотою в тумані розпливусь. " I'll turn into mist." 09. 04. 2002. 61 х 44.

Дмитро Павличко. Юліуш Словацький.- В кн.: Юліуш Словацький і Україна, – К, 2000, С.13 69

Думи мої, думи… Thoughts of Mine... 20.12.1991. 69,5 х 49.

на сам пе ред такі тво ри Та ра са Шев чен ка, у яких відчут ний по туж ний фоль к лор ний струмінь, то му він на сам пе ред звер нув ся до ба лад ве ли ко го по ета "То по ля", "Лілея", "Ру сал ка", по еми "Гай да ма ки", по езій "Ду ми мої, ду ми", "Пе ре бен дя", "У нашім раї на землі...". Шевченкіана художника народжувалась поступово. Перші кроки були непоспішливі, обережні. Іноді він відчував недостатність знань Шевченкової спадщини, тому знову і знову повертався до безсмертного слова поета, вдумливо студіював "Кобзар" і все, що написано про нього. Самобутній талант, природна обдарованість і тонке чуття слова допомогли поліському майстру по-своєму, оригінально інтерпретувати Шевченкове слово. Шевченкіану відкриває триптих "Думи мої, думи...", у який входять крім однойменного полотна ще "Перебендя" і "У нашім раї на землі...". Центральною картиною триптиху можна вважати "Думи мої, думи...", яка дала йому назву. Перед глядачем постає величний образ поета – Кобзаря, волосся якого здіймається догори птахами: орлами, воронами, голубами. Це думи поета про долю і майбутнє рідного народу, про жінку-матір, яка для Шевченка є втіленням матері-вітчизни, України, це квіти його душі, це рідні діти його серця. Умовно картину можна поділити на дві частини: образ самого поета і вся духовна його спадщина у вигляді квітів, які нагадують розписи-мальовки в українських помешканнях. Фон картини вирішений у кольорі жовтої пустелі, де також прочитується вистражданий, довгий шлях поета, його вимушена відірваність від рідного краю, спрагла гіркота розлуки з рідною землею. Це – і "суспільна" пустеля. Особливо щемно звучить мотив матері і дитини. Це – тема вічна, джерела якої сягають традицій давнього іконопису. "Доки будуть жити люди на землі, будуть поети оспівувати образ матері. І це закономірно, як і те, що після ночі приходить світанок", – зазначав М.Стельмах. Але рівного Шевченку в розробці цієї теми, очевидно, важко знайти навіть у світовій літературі. Не можна не погодитись з Максимом Рильським, який зауважував, що "такого полум'яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу". Олексію Макаренку болить Шевченкова материнська тема. Вона співзвучна з його переживаннями і гіркими спогадами дитинства. Все життя його супроводжує образ заплаканої матері над ним, скаліченим, паралізованим, але такої доброї і ніжної, що ставало на душі тепліше і допомогло вижити.

Картину "У нашім раї на землі..." майстер вирішує у традиційному для українського іконопису золотисто-вишневому кольорі. Тут ми бачимо і золотаві німби над головами матері та її дитини, а також неодмінне покривало на голові. Однак його мета (як і Шевченка) зобразити просту, земну жінку. Обличчя її (і дитини теж) не повернуте до глядача, як в іконах. Давня традиція зображення матері божої з немовлям художником порушена задля того, щоб найперше втілити у цьому образі долю матерів-страдниць, матерів-мучениць: Шевченкових "Катерини", "Наймички", "Княжної", "Відьми", "Марії". У триптисі ми зустрічаємо ще один образ. Це – Перебендя-співець, виразник дум і почувань народу. Перебендя – кобзар, весь час серед людей, грає і співає для них і про них, він "все знає" і "все чує". Олексій Макаренко відтворює Шевченків образ мудрого старця з кобзою в руках. Сіро-білуватим кольором підкреслюється його старість і мандри по світу. Лише очі вражають двома темними контрастними плямами, у них стільки болю і туги!.. Музика, яку несе в народ співець, втілюється в химерних силуетах квітів, які нагадують козаків у динамічному танці. Ці силуети-витівки повернулися сюди з самої ранньої роботи "Вечірні квіти". Наскрізним мотивом триптиху є утвердження думки про невмирущість істинної поезії. Макаренкові розписи "Думи мої, думи..." й "Перебендя" повністю просякнуті ідеєю історичного етнографізму, тут майстер народної творчості звертається до складних національних проблем крізь узагальнені образи козака й кобзаря-бандуриста, які часто зустрічаються як в прозових, так і в поетичних творах великого Кобзаря. По суті своїй, вони віддзеркалюють найщемніші тривожні почуття, що "пов'язані в людини з образою, з приниженням її людської гідності", біль такого роду "спрямований на позачасову й позапросторову духову сутність людського я" 70 . Мабуть, саме ця ідея закладена у названих творах, адже ж явно виражений образ козака-характерника ("Думи мої, думи...") чи кобзаря-бандуриста ("Перебендя") сповнені чистим, незайманим національним етнографізмом, у якому прихований процес відкидання несуттєвого та шукання й підкреслення тільки того, що для даного почування чи символу є суттєвим в його внутрішньому змісті. Майстер народної творчості приходить до висновку: пелюстка, позбавлена прямої функції – вибудовування архітектоніки квіту, не втрачає своєї основної властивості. Макаренко-художник відчув, що є можливість витворити із плетива пелюсток реальні образи, які не тільки будуть

У нашім раї на землі. In Our Heaven on Earth. 01. 06. 1991. 70 х 50

Емануїл Райс. Естетика й етика // Сучасність (Мюнхен). - 1965. – Ч. 10(58), С. 75 70

Тарас Шевченко. Твори у 5-ти т.,Т.4.– К.: 1978, С. 301 71

Кисілевський Кость. Малярські світлотіні в Шевченковій поезії. // Kyiv the Ukrainian Literary and Art Magazine,Published by Ukrainian Literary and Art Society of Philadelphia, 1951, №2, С. 80

асоціюватися з поезією Т. Г. Шевченка, але й з народним уявленням про козака-характерника, Перебендю-бандуриста, у якого надчутлива натура. Він "все знає" і "все чує". Вигинаючи кожну пелюстку у сталому колориті композиції, майстер народної творчості контрастно творить усі частини обличчя образу – очі, ніс, брови, вуса, підборіддя, пасма волосся... Масштабність контрастовості тонів і напівтонів, що виникають під час зіставлення пелюсток одна з одною, виображує незбагненну душу химерного Перебенді, у якій загальнолюдські горе й печаль, сльози й нужда і навіть убогість легко домислюються і асоціативно співтворяться разом із глядачем. До розуміння балад Т.Шевченка Макаренко прийшов через глибинне усвідомлення народної фантастики, звичаїв, повір'їв, легенд. Сам літературний жанр, обраний великим поетом-кобзарем, змушував Олексія Макаренка дотримуватися тих критеріїв, якими керувався великий Кобзар у власному поетичному чи прозому слові. Саме тут обов'язково присутній жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Вдумливо читаючи не лише згадані вище поетичні твори, але й прозу, Олексій Макаренко підмітив виразні імпресіоністичні вияви у шевченковій творчій спадщині. Навіть прикметниковий словесний світ повісті Тараса Шевченка російською мовою "Мандрівка з приємністю та й не без моралі" в описах природи набирав епітетної імпресіоністичності: "Дивлюсь, золоте сонце повисло над фіолетовим обрієм і розсипало своє смарагдове проміння по всьому неосяжному просторі. Нова краса! Нове очарування!" 71. Вірно засвідчує Кость Кисілевський у своїй статті "Малярські світлотіні в Шевченковій поезії", що поет-художник "свої поетичні емоції перелив у мистецькі форми та змережив ними цілу свою творчість; уосіблення, перенесення, порівняння, фігури, народні прикладки, паралелізм, епітети, алегорії, ономатопеї – це звичайні засоби його стилю. Відчуваючи гармонію барв, асоціював її з гармонією тонів та захоплювався її чарами"72. Саме це спричинило Олексія Макаренка йти у світ ілюстрування творів Тараса Шевченка двома шляхами: а) квітковий букетковий розпис без натяку на антропоморфність ("Лілея", "Мій маковий цвіте", 1991 р.); б) пелюстковий розпис з прямим виявом антропоморфності ("Думи мої, думи...", "Защебече соловейко...", "Тополя", "Перебендя", 1991 р.). Відразу ж зауважимо, що майстер створив лише шість високохудожніх творів, які закуплені Національ-

ним музеєм Т. Г. Шевченка у Києві. Іще зроблено самим автором три копії і подаровано у Шевченківську світлицю Житомирської середньої загальноосвітньої школи №33. Опер тям двох квітко вих бу кет ко вих роз писів – "Лілея", "Мій маковий цвіте" слугує одна із самих перших квітково-пелюсткових композицій "Квіти" (1978 р.). Цей твір, по суті, є пошуковим експериментом, тут акцент ставився не стільки на пелюстку (першооснову Макаренкового образного мислення), а на стилізовані квіти саду, які своєю природною декоративністю й конфігурацією утримують святковість традиційного українського розпису на папері або картоні, площини яких змушують майстра народної творчості шукати квіткову будову твору в межах тонованого аркуша, і цілком слушним буде, якщо ми підемо слідом за думкою історика мистецтва Б. С. Бут ни ка-Сіверсь ко го і ствер ди мо, що роз пис Олексія Макаренка такого роду набуває "більш рис станкового мистецтва" 73. Зіставляючи текст балади Тараса Шевченка "Лілея" із суцвіттям на картині під тією ж назвою майстра пензля, ми переконуємось, що соціально-побутова ідея балади мудро закодована у букетковому розписі мистця, де кожна пелюстка живе неокремішно, як це найчастіше бувало у ранніх декоративних композиціях. Бездоганна стилізація архітектоніки садових квітів (лілея, королевий цвіт, підсніжник), які, по суті, створюють пишну букетковість і є ключем для розгадки пластичного мислення мистця. Зауважимо, між тим, що у мовному обіхідку села люди часто підсніжник називають лілеєю, то, мабуть, поет недаремно вводить у сюжетну букеткову канву твору образ "лілеї-снігоцвіту", що перевтілився з білої садової лілеї у відзимкову форму. Утримування сталості колориту тут виправдане тими словосполученнями з балади, які несуть у собі енергію природної барви – "королевий цвіт", "головонька червоно-ро же ва", "цвіт білиць", "лілея-снігоцвіт". Десь у підсвідомості народного майстра відбулося переосмислення схемності букеткового розпису, у якому, по суті, колорит самого твору-розпису набуває чинності композиції. Адже ж осереддям твору є напівстилізована садова біла лілея, свічадуючий колорит якої задає не лише тональності усій композиції, але й розкриває сутність глибокого відчуття соціально-побутового конфлікту у двох квітках-птахах, які ніби з криком вириваються з імпресивного зеленоросту, на якому ще теплиться квіт Лілеї. Кривда та внутрішній бунт є засадичною сутністю Шевченкового сюжету, що так нуртує у кожному Макаренко-

Бутник-Сіверський Б.С. Українське радянське народне мистецтво, – К., 1966, С. 173. 73

У Шев ченківській світлиці Жи то мирсь кої се редньої шко ли № 33

74 Тарас Шевченко. Твори у 5-ти т.,Т.1. – К.: 1978, С.324-325

вому бубляшку, у кожній квітці. Балада "Лілея" Тараса Шевченка тримається на чотирьох запитаннях-голосіннях: За що мене, як росла я, Люде не любили? За що мене, як виросла, Молодую вбили? ... Моя мати... чого вона, Вона все журилась І на мене, на дитину, Дивилась, дивились І плакала. ... Нащо мене бог поставив Цвітом на сім світі? 74 Під час уточнення таких понять-назв, як "королевий цвіт" і "снігоцвіт", Олексій Макаренко вирішує проблему взаємов'язку реально існуючих квітів між собою таким чином: як в'юнке стебло червоного цвіту квасолі, так і низькоросле стебло підсніжника вигинає у правописну лінію знака запитання. В оберненому повторі дві лінії умовно утримують форму серця. Такий лінійний хід мислення художника, матеріалізуючись у самому цвіті, стає засобом для зображення трагічності внутрішнього стану поетичного образу, зведення самої ідеї твору до коду, знаку, символу. Крім го ло вних об разів Лілеї і Ко ро ле во го цвіту Олексій Макаренко вплітає в чудолистя своєї композиції ряд символів, які надають драматизму звучання діалогу. Це зламана людська доля – дві пелюстки фіолетово-зеленкуватого кольору, покручені в спіраль, крик лебедів, які передають стогін і плач жіночої душі, білий колір самої лілеї – символ чистоти, недоторканості, молодості. Майстер свою Лілею бачить у різних виявах. Широке листя її – основа всієї композиції – створює немовби букет, з якого піднімається тендітна, беззахисна рослина, що веде діалог з Королевим цвітом. У центрі між ними жаріє серце, немов розбита доля Лілеї. Як поет, так і художник єдині в думці, що нема в світі болю сильнішого, аніж душевний біль. Коли у розписі "Лілея" розкривається уся сюжетність Шевченкового твору, сутність ідеї конфлікту у суспільстві, то декоративна композиція "Защебече соловейко..." постає ілюстрацією до чотирьох лишень рядків балади "Тополя", а саме:

Тарас Шевченко. Твори у 5-ти т.,Т.1.– К : 1978, С.74

Защебече соловейко

В лузі на калині, Заспіває козаченько, Ходя по долині 75. Між тим нагадаємо, що створити свій образ тополі допомогли майстру глибоке вивчення народної легенди про дівчину, яка, розлучившись з милим, випила зілля і стала високою тополею, що пізніше відбилося у своєрідному обряді, який називався "вести тополю", а також усвідомлення соціально-побутової основи балади Шевченка. Олексію Макаренку близький використовуваний Шевченком типовий для народної творчості мотив розлуки дівчини з парубком, а також викликування милого чарами, позначені трагізмом у розв'язці. Отже, народного майстра зацікавили у баладі "Тополя" наведені вище рядки – і розквітли на картині гордовитою калиною, дрібний цвіт якої немов передає мелодію соловейкового співу. У розкішному диволисті можна розпізнати постаті козака і дівчини, які немов насолоджуються своїм коханням. Настрій підсилюється пастельними фарбами, фон картини вирішений у сіро-синіх тонах. І таке відчуття, що ось-ось зайде сонце і дівоче серце зустріне свою недоленьку, а потім після довгих поневірянь зросте одинокою тополею край битого шляху. Образи-символи соловейка та калини настільки близькі Олексію Макаренку, що у нього абсолютно не виникає будь-яких труднощів спонукати квітку (чи суцвіття) переходити з однієї форми в іншу. Спостерігаємо, як пелюстки самих квітів у букеті-розписі трансформуються у квітку птаха і навіть в дівочу й парубочу постави із пелюсток самих квітів. У розкішному диволисті можна розпізнати постаті козака і дівчини, які немов насолоджуються своїм коханням. Лапата кущавість калини та її весняне суцвіття сплетене в єдину сув'язь, але кожен декоративний завиток, кожен листок, кожна квітка чи бубляшок живуть власним життям у декоративному творі. Сталість пастельного колориту композиції тримається на ніжних пливких варіаціях однакових за величиною і формою стилізованих квітів калини, які ніби передають мелодію соловейкового співу, вони фактично утримують тональність співу козаченька, і водночас чекання "чорнобривої з хати". Інтенсивність кольору людиноподібних квітів-образів, у яких закодовано парубкування й дівування, створює ілюзію глибини та простору, Спокійне зелене тло твору фактично намагається вибілити два кетяги цвіту калини, колір яких уявно озвучується метафорою мелодії, яка супроводжує птахоспів. У кожному рядку Шевченкової балади "Тополя"

Олексій Макаренко прочитує долю багатьох жінок-матерів, дочки, милої. За допомогою хитросплетінь квітів і листя майстер передає душевний стан своїх героїнь. Він малює не стільки фарбами, скільки почуттями. Природа, співчуваючи своїм героїням, немовби забирає їх людську подобу і в образі тополі засвідчує гірку недолю дівчини: По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу 76.

Тарас Шевченко. Твори у 5-ти т.,Т.1.– К: 1978, С.73 76

Такий підхід Макаренкового образомислення спостерігається і у творі "Мій маковий цвіте...". Щоправда, майстер народної творчості тут надає перевагу пелюстці, букетковість як така відходить непомітно на другий план.У центрі ми бачимо квітку, одна пелюстка якої відкриває маківку як результат цвітіння і як майбутню долю малої Мар'яни. Маковий цвіт огортають злі сили, кричать птиці (це її доля плаче), Але мак цвіте... Художник хоче немов спинити цей найпрекрасніший момент-цвітіння як апофеоз краси. І так хочеться, щоб пелюстки не опали і на молоду маківку не спокусились злі люди. Так, Шевченкове слово отримало нове життя у Макаренкових розписах і постало перед нами у фантастичному переплетінні пелюсток різних квітів і листя.

* * * Минуло уже більше ніж 100 років з дня виходу статті Івана Франка "Із секретів поетичної творчості", а її актуальність не втрачається і понині, оскільки критик іще на самому кінці ХІХ століття підняв ті проблеми краснописьменства, які були на часі при його житті, і які залишаються актуальними як в тонічному, так і в пластичному мистецтві протягом усього ХХ століття. І.Франко глибоко проаналізував окремі моменти творчості: від започаткування самої ідеї, яка з'являється в "нашій уяві від звичайних до незвичайних асоціацій", а потім через дію засобів вираження (контраст, градація, "консистенція" форм і т.д.) трансформується в сюжетну канву твору. Мабуть, не є новиною, що майже всі самобутні художники підсвідомо користуються тими секретами поетичної творчості, які вичленив у своїй статті І. Франко. Зазначимо, що більшість майстрів народної творчості не читала цієї статті і не знає про її існування. Цікавим видається розглянути розписи Олексія Мака-

ренка крізь призму франківської аналізи, яка повністю просякнута національним духом, спирається як на віддалену філософію язичництва, так і на християнські теми моралі, і що найголовніше – йде глибинна інтерпретація поетичного доробку Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Огієнка стилізованою мовою квіту зела. Майже весь доробок мистця, що охоплює названі проблеми, зберігається у державних національних збірнях: Музей народної архітектури та побуту України, Львівський музей народної архітектури та побуту, Державний музей Т.Г. Шеченка. Пригадаємо початок статті І. Франка "Із секретів поетичної творчості": "...Коли в нашій уяві повстане образ пожару, то мимоволі з сим образом в'яжуться й дальші образи: крик, метушня людей, голос дзвонів, гашення вогню і т.і."[....]* Мабуть, в уяві майстра народної творчості Олексія Макаренка також з'явилися в "незвичайно напруженій уяві" людиноподоби в метушні, що проглядаються з пелюсток квітки в стані її розквіту або зчахання. Ілюстративний доробок майстра до поетичної творчості Т. Г. Шевченка ("Тополя", "Лілея", "Мій маковий цвіте"), М.Коцюбинського ("Чугайстер") та Лесі Українки ("На дні лежить рибалка", "Мавка", "Мати Лукаша", "Той, що греблю рве") крізь призму квіткових композицій з пелюсток викликає те саме "занепокоєння" і "напруження" у глядача, як і читання творів наших класиків. Олексій Макаренко систематизує мініобрази-асоціації, які виникають у нього під час читання поетичних чи прозорих творів згаданих вище письменників. Немає сумніву у тому, що улюблені звороти Т. Г.Шевченка, які наводить І. Франко, "недоля жартує", "пекло сміється", "ніч стрепенулась", "лихо сміється", "закрий серце очі" – народжують, вимальовують певні уявні образи. Але для майстра народної творчості цього мало. До ілюстрації Шевченкового твору "Тополя" Олексій Макаренко стакатисто відбирає рядки поетичного твору і лише тоді вибудовує цілісність своєї квіткової композиції мовою платковізму. Наприклад: Стан високий, лист широкий Марно зеленіє... 77 ... Защебече соловейко В лузі на калині, Заспіває козаченько, Ходя по долині. 78 ... Таку пісню чорнобрива

*Іван Франко. Із секретів поетичної творчості. – К: 1969, С.99

Тарас Шевченко. Твори у 5-ти т.,Т.1.– К.: 1978, С.73 77

там же, С.74

там же, С.78

В степу заспівала. Зілля диво наробило – Тополею стала 79. Як Шевченкові двослівні звороти, так і цілісні уривки поетичного твору пробуджують у мистця "наймогутніші способи поетичного малювання", яке Іван Франко називає "контрастом". Олексій Макаренко через камерний пастельний колорит суцвіття (гнучкий стан дівчини передано плавною лінією-по кру чем ви дов же ної пе лю ст ки), а та кож стилізоване суцвіття куща калини та соловейка на ньому (типова описовість картини ідилічної внутрішньої краси українців) так само "шарпає" уяву глядача, як і Т. Г. Шевченко читача. Майстер народної творчості йде слідом за поетом, бо ж добре усвідомлює, що Т. Г. Шевченко відбирав з побутовості свого народу ті сцени життя, підтекст яких віддзеркалював мішані чуття, драматичні ситуації, сильні людські ефекти та пристрасті. Мистець свідомо добирається ще до однієї таїни в чутливих віршованих вібраціях, які Іван Франко назвав "поетичною градацією". Саме в ній приховане таїнство сильного впливу на співрозмовника. Олексій Макаренко переконаний у тому, що вся сутність розуміння художньої форми залежить від того, як мистець спроможний відчути цілісність та гармонію трьох компонентів у творі – рисунок, фарби і світло. Ось чому він привчав себе усім своїм єством, підключаючи первинну реакцію ока, яке всотує живий і неживий предметний світ у трьохвимірному обширі, відчути неізольованість вищезгаданих компонентів. А звідси випливає, що кожен вертикальний, горизонтальний чи напівдуговий рух пензля майстра є нічим іншим, як камертоном настрою, за яким приховується істинна життєва практика вражень. Майже все так, як в імпресіоністів. В основі його народнопоетичного декоративного мистецтва лежить світ загальнолюдських цінностей та ідей, які проливають світло на онтологічні основи деформованого буття початку ІІІ тисячоліття, яке ще спроможне дати оцінку істинному гуманізму, який прихований у понятті – любов до людини. Крізь призму авторської художньої стилістики, в основі якої лежить платковізм (або пелюстковізм), мистець підкорює буйне квітування Природи особливостям своєї образної мови, надаючи при цьому перевагу лише своєму живописному почерку. Широкомасштабне охоплення і переосмислення колізій сучасного життя зливається з відчуттям декоратив-

ного народного квіткового взору – першооснови орнаментальної площини картини. Слід зауважити, що декоративні "виверти" органічно вливаються в сутність світовідчуття художника Макаренка, в його химерну образну фантазію. У пелюсткових композиціях раннього періоду особливої виразності набувають фігури віддаленого плану, окреслені тонкими і водночас гнучкими сріблясто-білими контурами, які з першого погляду здаються окремо нанесеними на пелюстку-тіло, пелюстку-душу... Але насправді ці мікрообриси народжені від залишку "незаписаного" по краях світлого першого або другого підмальовку, трансформованого в подобу мікроореолу. Якщо це пелюсткові людиноподоби, птахоподоби чи твариноподоби, то мистець намагається схопити рух і жести, переплітаючи кожну пелюстку з іншою або продовжуючи її в іншій поставі композиції. Зазначимо, що жести і пози бувають часто не завершені, тобто в стані формування, а звідси і випливає сила експресії, вона – саме в динаміці, а не в статиці. Часто наднапруженість пелюсток-мотивів мимохіть спонукає глядача до переживань. Зазначимо, що фарби не втираються одна в одну, а поступово (мабуть, інтуїтивно, підсвідомо) накладаються одна на одну м'якими мазками різних відтінків і тональностей – від холодного до теплого або навпаки. Усі зусилля майстра пензля спрямовані на пошуки. Усі зусилля майстра пензля спрямовані на пошуки колориту у творі, який нагадує кольорову мантію, кинуту колориту у творі, який нагадує кольорову мантію, кинуту на поверхню форм. В Макаренковому мистецтві розпису домінуючим фактором художнього впливу є світло. У його композиціях абосолютно відсутня світлотінь "як ліпка форми". Пелюсткові предмети, залишаючись самими собою, водночас стають носіями нових значень: спочатку народжуючись на сітчатці ока, а потім в глибині підсвідомості. Гра значень, символів, підтексту самого твору набуває нового змісту, а саме – химерно-феєричне стає красою, декоративне – метафорою, гіперболійне – правдою сучасного життя. У творчості Олексія Макаренка перевага надається "щедрій декоративно-ритмічній фантазії", яка бере зачатки з його мікропейзажних студій природи ще на початку творчості. Саме в переосмисленні химерних випадковостей деформації гілля, корчів, пеньків, що нагадували подоби людей або тварин, художник віднаходить критерії художньої правди і кривди, створені мовою власних кольорових і пластичних метафор. Ще у ранньому пейзажному періоді творчості Олексія

Кузьмович Микола. Мистецтво конфлікту. // Сучасність. – Мюнхен, 1965. №7(55),С.34.

Макаренка спостерігається, як художник-самоук самотужки виховував у собі внутрішню чуттєвість, адже ж він утаємничено усвідомлював, що лише цей фактор може впливати на творчі задуми природньо обдарованої людини, яка безпосередньо реагує на вибудовування спочатку художнього асоціативного уявлення, а потім перетворює його на мову пластики, у даному разі на мову платковізму. Матеріалізувавши (у повному розумінні цього слова!) платковізм в антропоморфне образомислення, Олексій Макаренко внутрішньо відчув, як він звільнився від страху доторкнутися до істинного образу християнства – Ісуса Христа. Тут же зробимо акцент: та й ще мовою пелюстки. А це вже досить сміливий і навіть зухвалий крок! 1998 рік – став часом великих і малих пошуків та відкриттів, коли майстер народної творчості, готуючись до своєї першої одноособової виставки у Житомирському обласному краєзнавчому музеї (було виставлено на суд глядачів цілий ряд декоративних композицій, створених на картоні чи тирсоплиті), мистець відчув внутрішню спроможність і потребу матеріалізації пережитих ним емоцій. Олексій Макаренко перелив у мистецькі форми та змережив ними всю свою творчість: уособлення, перенесення, порівняння, фігури, народні прикладки, паралелізм, епітети, алегорії, ономатопеї. Це звичайні засоби його творчого стилю. Відчуваючи консонанс барв, заслужений майстер народної творчості асоціював її з гармонією тонів у творі-іконі "Спас" (1989 р.). Першопоштовхом до створення була побачена митцем ікона "Нерукотворний образ Христа", вирішена в дусі іконописної школи ХІІ століття. Як і на іконі "Нерукотворний образ Христа", на Макаренковому творі-іконі глядач не віднайде традиційного полотняного білого полотна із зображенням Христа. Майстер народної творчості спершу легким начерком графічно вибудовує лінійні обриси і приписи мовою іконозображення ХІІ століття, робить десятки пошукових начерків, варіантів на білому ватмані паперу, співставляє графічність київської школи з візантійською і приходить до висновку, що майстри у тогочасних київських монаших майстернях уже добре зналися на законах світлотіні, адже ж уміли увиразнювати деталі, а це вже шлях до "означення осяжності постаті більшої декоративності" 80. У глибині душі майстра пробудилася напрочуд виважена відповідальність: він спочатку легкими лініями обрисів пелюстки творить обличчя Спаса, а потім кожну деталь-пелюстку вирізає окремо і наносить її на заґрунтовану наперед площину тирсоплити, розмір якої мистець сам

розрахував. Але найскладніше завдання чекало ще попереду, адже ж треба було не просто витворити зображення Спасителя крізь призму власного асоціативного бачення, а й витворити цілісну композицію твору, а не ікону-копію, де елементи квіткового розпису з поєднанням платковізму могли б народити "обтічні, лагідні і м'які" пелюсткові об'єми, в яких виображувався б образ Ісуса Христа у серпанковому німбі на тлі кольору перестиглої вишні з переливами скісних променів, що свічадуються навколо Нерукотворного лика Христа Спасителя. Олексій Макаренко не приховував ідеї свого задуму. Заглиблюючись у сутність актуальної проблеми деморалізації суспільства під більшовизмом, аналізуючи "оксамитовий" геноцид проти українського народу на рубежі тисячоліть, штучно породжений кравчуко-кучмівським ілюзорним міфом про відродження України, він приходить до висновку, що рівновага як основний чинник поступу розвитку будь-якої нації уже втрачена суспільством. Свавілля, беззаконня і розгул деспотизму сатанинських сил, що проросли густим набродом на ґрунті сумнівної демократії, повністю знекровили той розсудливий здоровий глузд і справедливість, які ще недавно жевріли. Саме ці, реально породжені сучасним станом суспільства фактори, спонукали майстра народної творчості звернутися до Нерукотворного образу Христа і уславити живодайність Його позитивної енергії, здатної у часину відсутності краси, рівноваги й гармонії у поспільстві, трансформувати у сув'язь "життєстверджуючі та життєтворчі сили" з Духом. Краса Макаренкового видовженого зображення Христа полягає не лише в напруженості м'язів-пелюсток щік і лоба, але насамперед у якійсь силі духовно позитивних зарядів, які ідуть сильним потоком з очей Ісуса Христа на глядача. Доцільніше буде сказати, очі Сина Божого ловлять очі глядача у будь-якому місці, де б він не стояв і на нього не дивився. Вся наша увага прикута до очей Боголюдини. Зіницям очей, які ввібрали в себе теплоту охристих напівтонів, мистцем дарується трьохпелюстковий акцент кольору німбу та зрачків. Складається враження, що таке творче волевиявлення майстра народної творчості є ніби підтвердженням думки з "Естетики й етики" Емануїла Райса: "Проникливий може бути не тільки той, що спостерігає, а й той, кого спостерігають" 81. Два голуби, витворені мистцем у стилі повоєнної народної картинки Полісся північних сіл Житомирщини з віття яблуневого цвіту, підтримують своїм летом розколоте на дві рівні частини

Емануїл Райс. Естетика й етика // Сучасність (Мюнхен). –1965. – Ч. 10(58), С.57 81

Кузьмичов И. К. Лада, или повесть о том, как родилась идея прекрасного... – М., 1990, С. 105

людське серце, з глибини якого спочатку пломеніє проросток багрянцем, а потім легким рум'янцем. Що це? Який метафоричний зміст вкладено в цей символ? Мабуть, сам автор твору, живучи серед порожнечі, вічної пітьми, холоду і одноманітності грубих, бездушних, негостинних просторів, байдужих до нашої долі, прагнув відшукати узагальнений образ-символ, у якому іскра прояву духа могла б стати протидією "одноманітності, сірості, нудьзі, сухій безладності". Зазначимо, що "Спас" викликав неабиякий інтерес глядачів на вистаці в Житомирському обласному краєзнавчому музеї, а потім – в столиці України. Нині, переглядаючи творчий доробок заслуженого майстра народної творчості Олексія Макаренка, ми віднаходимо ще один цікавий твір, в основі якого лежить біблійна оповідь про Святу Трійцю. Саме в цей час мистець скрупульозно вивчав славнозвісну "Трійцю" Андрія Рубльова. Його манить як традиційна візантійська іконописна схема старозавітної Трійці, так і біблійна оповідь про те, як старцю Аврааму явилися три юнаки красивої зовнішності й статури, і він разом зі своєю дружиною частував їх під крислатими вітами дуба Мамврійського. Легенда стверджує, що старець десь у глибині своєї душі здогадувався, що в подобах трьох юнаків прихована свята сутність Трійці. Олексій Макаренко підмітив, що Андрій Рубльов свідомо відмовився зображувати на іконі постаті Авраама і його дружини Сари. Коли іконописець розставляє шість акцентів в композиції – три фігури ангелів, трапеза, євхаристична чаша, дуб Мамврійський, обійстя старця і скеля, то майстер народної творчості концентрує своє образомислення на столі з чашею посередині та на поставах трьох ангелів у сидячій позі за столом, які, звичайно, сприймаються глядачем як символ триєдності божества і як прообраз євхаристії 82. Щоправда, мистець вклав зовсім іншу ідею у цей твір. Пан Макаренко розумів, що його платковізм має підкоритися власному декоративному пелюстковому мисленню, сучасна мова якого повинна окрилити перш за все загублену національну чуттєвість, традиційну і досить давно сформовану в родинному довкіллі. Цю ідею у Макаренковій "Трійці" (твір зберігається у приватній колеції Києва) утримує не лише осучаснене композиційне вирішення, а м'який дугоподібний ритм ліній та колорит. Ці три згадані нами речники живописної і водночас іконописної пластики увічнюють, як правду Духа філософську категорію буття (!), так і мудре інтерпретування майстром родинної шаноби до християнської моралі.

Зауважимо, що ідея декоративної композиції "Трійця" майстра народної творчості перегукується з олійним полотном "Трійця" відомого сучасного українського художника, лауреата премії ім. І. Огієнка Володимира Дзюбенка. Вони спільні в думці, що дух нації підживлюється енергією особистості, а її творче життя проростає і дозріває у процесі власних переосмислень круговертів національної історії, з її колізіями. Безперечно Олексій Макаренко намагається зберегти усамітнений ліризм кожної із трьох постав юнаків-ангелів. Будь-яка пелюстка в композиційній канві твору передає хід мислення мистця і, нарешті, примушує його утвердити послідовність своїх тернистих стильових шукань саме в той час, "коли всяка індивідуальна творчість є пошуком упредметненого для думки виразу, то збірнота є творцем, який менше або більш свідомо шукає виразу в своєму стилі. Стиль – власність даної цивілізації, і коли він не дозволяє індивідуальному творцеві виламатися з нього, то це значить, що він сягає нашарувань душі. У стилі історична збірнота змагається з індивідуальним генієм народу, навіть раси" 83. Але зараз, коли людиноподоба в платковізмі набрала сил авторської сталості художнього стилю, Олексій Макаренко швидким наступом рухається вперед. Подумати тільки, за неповний 1989 рік майстром народної творчості було створено більше ніж 60 високохудожніх творів на картоні, 32 із них увійшли в портретний цикл під назвою "У свякого цвіту обличчя своє..." (нині власність Музею народної архітектури та побуту України). Це не просто твори, а – психологічні портрети, які засвідчують, що у творчості Олексія Макаренка наявні невичерпні чуттєві потенції, які можуть проявлятися у найнесподіванішому ракурсі. Самі назви пелюсткових портретів – "Легковажна", "Хитрий", "Переляканий", "Язиката Феська", "Нахаба" – говорять про те, що вперше в Україні майстер народної творчості звертається до психологічного портрету мовою квітки, точніше мовою пелюстки квітки. Водночас робиться спроба правдиво проаналізувати біль, страх, скепсис, "жорстоку іронію", відчай, що заполонили сучасну дійсність. Його неопелюсткові портрети – це перш за все уявне метафоричне, і в той же час химерне плетиво пелюсток квітів, у якому "розбіжність між вимогами совісті ("Лукавить", 1989 р.) і діями Я ("Переляканий", 1989 р.) відчувається, як почуття провини. Соціальні чуттєві інтонації, що передають стан спокою чи байдужість, бачимо у картинах ("Аристократ", "Намісник", "Шеф-повар", 1989 р.)

Кушнір М. Наші культурні позиції // Almanac of the Ukrainian National Association. Svoboda Press. Jersey City – New York, 1978, С.139 83

84 Антонович

Є.А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів, 1992, С. 250

там же, С.156

Кузьмичов И. К. Лада, или повесть о том, как родилась идея прекрасного... – М., 1990,С.74 86

Зазначимо, що будь-який портрет Олексія Макаренка із циклу "У всякого цвіту обличчя своє..." не є зображенням конкретної особи, опертям творення її не є реальна модель, це витворені асоціативно самим мистцем образи, у яких не присутній натяк на міфологічність чи фольклоризацію. Уява мистця доторкується до емоційних станів людського єства – сором, злість, заздрість, нахабство. Суть полягає у тому, що глядач легко вгадує образу ("Біль", 1989 р.), чи, скажімо, напругу ("Крик", 1989 р.), які втілюються у художню канву портретів. Першопоштовхом творення цього циклу були два твори – "Сонце перед пробудженням" (1981 р.) і "Той, що поїдає квіти" (1987 р.). В основі композиції "Сонця..." лежить закон дзеркальної симетрії, яка утримує зображення і нагадує маску на одній площині картону, ділячи його уявною вертикальною лінією на "однакові частини, аналогічно відображенню у дзеркалі" 84. Зауважимо, що цей твір перегукується з африканським народним мистецтвом і водночас приховує у собі прояви сюрреалізму, але ні в якому разі не є бунтом з підтекстом "заперечення естетичних традицій, які лежать в основі творчості" 85. Олексія Макаренка не задовільняв надреалізм такого роду, тому що він ніяк не сприяв мистцю розкрити особливості химерності мистецтва платковізму, і щоб хоч трохи позбавитися дзеркальної симетрії у творчих шуканнях, майстер народної творчості вибудовує на перший погляд, хаосну композицію з пелюсток ("Той, що поїдає квіти"), яка при вдумливому зоровому сприйнятті глядачем видається неіснуючим в реальній дійсності образом, мета якого зафіксувати психологізм емоційних сутностей людини. У портреті "Той, що поїдає квіти" закодований зміст глибокого соціального конфлікту, адже ж узагальнений образ напрочуд казкових квітів у стилі українського декоративного розпису є нічим іншим, як узагальненням пластичною мовою майстром сучасних проблем про "рацію буття, про виправдання існування, про любов до ближнього" у національному довкіллі86. Майстер народної творчості приходить до висновку, що є сила, для якої як "рація буття", так і "любов до ближнього" є зачатком привнесення дисгармонії у суспільство, тому така протидія її повністю задовольняє. Мистець творчим експериментуванням ставить за мету стилізованими пелюстками крупних форм вибудувати образ антисили і показати її людям. Слід зауважити, що Олексій Макаренко уявно передає різноманітні форми людиноподоби, докладає багато зу-

силь, щоб відбулося пластичне втілення самого образу-портрету. Тут ставиться акцент на тому, що його зацікавлення такими перетвореннями давали про себе знати ще в ранніх пейзажних студіях, де все-таки майстер народної творчості був вірним традиціям українського образотворчого мистецтва. А тепер, звертаючись до експериментів зображення міміки на обличчі людини мовою швидкого начерку, майстер розпису надає перевагу накопиченню навичок передачі пластичною мовою найбільш мінімальних і в той же час природніх динамічних станів людини, які передаються лише очима, губами, напруженням м'язів лоба та щік. Все це ми простежуємо у портретному циклі "У всякого цвіту обличчя своє...", де кожна пелюстка у вібрації власної гнучкості спалахує кольором у трьохвимірності і починає статечно брати участь у вибудовуванні обличчя в анфас чи профільно. Ми бачимо, як у "Тому, що поїдає квіти" червоно-гаряче плетиво пелюсток обличчя з чорною порожнечею в очах та в роті трансформується у сув'язь, яка у цілісності композиційного вирішення перегукується з рисами сюрреалізму й експресіонізму. Але зауважмо, що ці виявлення мають фрагментарний характер. Три чорні плями у "Того, що поїдає квіти" – не просто порожнеча, а "вмістилище" негативної енергії антисили, іншими словами – один із проявів смислової сюрреалістичної химеризації, крізь призму якої асоціативно-медитативний бік образомислення може цілком матеріалізуватися мовою пластичного мистецтва на заґрунтованому картоні чи папері. Постійний пошук контакту з виявами емоцій на обличчі людини та його скрупульозне студіювання зайняло певний відрізок часу мистця, особливо це помітно у 90-х роках, коли Олексій Макаренко був особливо перейнятий самим механізмом сплеску людських емоцій, які народжуються десь в глибині душі і виявляються на обличчі людини. Безперечно, майстер народної творчості за допомогою власної мови платковізму спотворює експресивно обличчя людини, але у будь-якому портреті ("Довголіття", "Сонний", "Роззява", 1989 р.) ми не зустрінемо "навмисної дегуманізації". В експресивних спотвореннях такого роду помітні спроби реалізації не лише експресіоністичного образомислення, але й вислову як такого, де синтез повного обличчя і профілю ("Що є істина?", 1991 р.) сповнені як консонансом, так і дисонансом пелюсток, які, по суті, посилюють психологізм "декоративної гри".

Велігодська Н. Погляд. – К., 1990

Мистець створив свій світ, який дивовижно поєднує міф і дійсність. Однак, заглиблюючись у сферу ірреального, Олексій Макаренко не забуває про час і простір, у якому живе сам і його багатостражденний народ. Саме історична доля народу спонукала майстра пензля створити цикл портретів-характерів "У всякого цвіту обличчя своє...", де у своєрідній інтерпретації постають перед нами персонажі життя-дійства. Найвищий творчий злет майстра народної творчості виявляється у монументальній композиції, яка складається з 21 розпису, створених Макаренковою мовою платковізму, під назвою – "Реквієм. Україна" (нині власність Музею народної архітектури й побуту України). Цей монументальний цикл створювався мистцем поступово. Спочатку з'явився біблійний цикл, до якого ввійшли такі твори, як "Берегиня" (1989 р., власність музею І. Гончара), триптих "Борис і Гліб" (1989 р., Кмитівський музей образотворчого мистецтва). Уже в цих композиціях-розписах простежувалось індивідуальне, неповторне бачення світу, оригінальне поєднання народного українського розпису з елементами вітчизняного модернізму. Твори "сповнені величного ритму, у них особливо відчутне земне тяжіння" 87. "Спас", "Берегиня", "Трійця" зберігають в основі композиційних вирішень, безперечно, біблійні сюжети, але своїм розкриттям злободенних земних проблем тісно пов'язані з сучасним ритмом життя. Майстер народної творчості закликає нас схаменутись, берегти свою землю і віру. "Реквієм. Україна" – це пісня Матері-Землі, нашому, ще не зовсім зденаціоналізованому, родоводу. У своїх композиціях-іконах, що разом утворюють єдине ціле, Олексій Макаренко притаманою лише йому художньою мовою веде розповідь про гірку долю українського народу протягом усієї історії, про його культуру від давніх сонцепоклонницьких часів до розстріляного відродження і Чорнобиля. Уважно вивчаючи історію української ікони, майстер народної творчості приходить до висновку, що українське образотворче мистецтво у своїх видах і жанрах весь час піддається постійній еволюції, а ікона як вид мистецтва зберігає сталість своєї часовопросторової сутності протягом багатьох століть. Мистця до щему схвилювало судження історика мистецтва Дмитра Степовика, що ікона є "найстарішим жанром українського малярства, який, незважаючи на всі атаки проти нього, залишився вірним своїй ідентичності. Цю здатність жити дехто пояснює незвичним консерватизмом іконопису, нібито закладеною в іконі тенденцією муміфікації. Проте історія доводить, що при-

чина не в консерватизмі. Бо зникали з мистецьких видноколів як "ліберальні жанри", так і "консервативні", а ікона лишалася. Більше того, розмови про крайній консерватизм стосовно української ікони знову таки не підтверджується історичними фактами" 88. Переосмислена мистцем складна проблема про "крайній консерватизм" дещо стримувала творчі шукання майстра народної творчості, адже ж його мова вираження - це не мова іконопису у повному розумінні цього твердження, хоча пелюстка як така, на думку Олексія Макаренка, може все-таки утримувати мову народної ікони, яка стихійно виникла на "базі академічного мистецтва" на початку ХІХ століття. Адже ж, як зазначає історик мистецтва Дмитро Степовик, народний іконопис "був спонтанний, ніким не інспірований" 89. Майстру розпису захотілося перечитати мовою платковізму "духовну наповненість" народної ікони, зберігаючи її "високий стандарт" і в той же час творячи власними засобами вираження "внутрішню логіку світості" 90. Майтер народної творчості ніколи не претендував і не претендує на те, щоб його ікона-твір стала частиною хатнього домашнього іконостасу у найсвятішому місці селянської хати – покуті. Але мистець мріяв, щоб його монументальний твір-іконостас "Реквієм. Україна" став пам'ятником жертвам терору більшовизму в Україні. Спочатку іконографічна схема іконостасності "Реквіуму..." складалася з 21 твору, виконаного темперою на тирсоплиті. Але через деякий час мистець доповнює полііконний твір ще трьома композиціями іторико-етнографічного плану ("Вдови", "Калина", "Пам'ять", 1992 р.), тим самим перебудовуючи пірамідальну форму триярусної схеми іконостасу на чотириярусну: перший ряд – історичний ( а не "намісний"), складається з 9 творів-оповідей – "Кий, Щек, Хорив", "Князь Володимир", "Голодомор", "1937...", "Пам'ять", "Плач вдів", "Верни до мене, пам'яте моя...", "Богородиця", "Ісус Христос" (1992 р.), другий ярус із семи ікон мистець назвав фольклорно-святковим: "Покрова", "Дідух-Рай", "Різдво", "День святого Василя", "Ягілки", "Зеленосвяття", "Вечір на Івана Купала" (1992 р.), третій ряд апостольський – тут глядач віднаходить в образах апостолів і архангелів національних героїв: "Апосnол Петро", "Апостол Павло", "Архангел Михаїл", "Архангел Гавриїл", "Нестор-літописець" (1992 р.), а у четвертому, найвищому ряді, лише зберігається архаїчна схема молільного або Деісусного ряду (від грецького слова Деезіс, тобто моління) – розіп'ятий на хресті Ісус Христос ", обабіч нього просять за рід людський Божа Мати та Іван Хреститель" 91.

Степовик Дмитро. Українська ікона: життя духу і життя людини. // Київська старовина. 1992, №2, С.121 88

там же, С. 122

там же

Голодомор. Famishment. 5. 05. 1997. 50 х 40.

там же

Розп'яття. The Crucifixion 07. 07.1994. 79,5 х 49,5.

Слід зробити акцент на тому, що у цьому єдиному монументальному творі поняття "іконостас" зберігає умовність, адже ж композиційна схема, як уже зазначалося нами раніше, навмисно порушена Олексієм Макаренком, і традиційність алгоритму класичного варіанту утримується лише на іконах-акцентах. Наприклад, у першому, так званому намісному, ряді ми бачимо образи Ісуса Христа, Богородиці із малим дитям, але образ Івана Хрестителя, так і святого, на честь якого завжди називали храм, відсутні. Так само відсутні царські врата. То ж виходить, що майстер народної творчості не йде за схемою намісного і апостольського рядів, бо поставив перед собою зовсім інше завдання: мистець присвятив свій монументальний твір невинно убієнним українцям багатосотлітньої стражденної Руси-України. Мистець до останнього свого дня мріяв, що колись вибудують каплицю-монумент, інтер'єр якої буде прикрашений його новаторським іконостасом. Трішки пізніше він знову порушує схему іконостасу. Замість "Розп'яття" мистець вводить в іконостасну схему композиції "Богоматір з немовлям" на повний зріст. Тепер ми сміло можемо сказати, що майстер народної творчості порушив традиційну іконографію Деісусного чину: центральною фігурою у ньому постає не Ісус Христос (оскільки він з часом замінив попередню композицію), а – "Богоматір з немовлям" на весь зріст. Три картини-ікони "Богоматір з немовлям", "Розп'яття" та "Іван Хреститель" утворюють єдине ціле у формі трикутника, який нагадує нам про триєдність Вічності. Іван Хреститель представлений не як син богослужителя Захарія та його дружини Єлизавети, якому, за Новим Завітом, було суджено сповістити народ про близьке пришестя Месії і закликати народ до покаяння, а як "диригент" великого оркестру вітчизняної історії, у якому звучить і туга, і біль, і радість та який має довести прийдешнім поколінням всю правду про свій народ, якому судилося пройти тернистий шлях від становлення його як нації до стихійних та спланованих і ретельно здійснюваних руйнацій. Якщо у "Розп'ятті" віддзеркалюється образ великої жертовності, що пов'язана людськими сподіваннями на майбутнє спасіння, то у творі-іконі "Богоматір з немовлям" поєднано образ Дерева Життя з образом жінки – символом нескінченності життя і продовження родоводу. Мати намагається простягути руки з немовлям у бік розп'ятого Ісуса Христа, стверджуючи цим жестом, що прийдешнім поколінням суджено нести у вічність ґени своїх предків. Ще одну групу складають композиції-ідеї: "Архангел

Гавриїл", "Архангел Михаїл", "Апостол Петро", "Нестор-літописець". В них прочитується не стільки біблійний сюжет, скільки філософське переосмислення відомих образів і звучить своєрідний заклик зберегти скарбницю вітчизняної духовної культури. Так, в апостолі Петрі легко вгадується образ великого письменника, культурного і громадського діяча останньої чверті ХVІІ століття Івана Вишенського, а в апостолі Павлі – відомого вченого-мислителя, філософа-пілігрима Григорія Сковороди, виразника ідеї гуманізму та селянського просвітительства. У фоль к лор но-свят ко вий ряд вклю че но роз пи си-оповіді "Свята Коляда", "Пасхальна ніч Чорнобиля", "Ягілки", "Вечір на Івана Купала". В розписі "Свята Коляда" глядач бачить особливий знак народної символіки – зілля-клечення із засушених волошок, чорнобривців, колосся жита, маку-видюка... Пасхальний сюжет, що має нести радість, затьмарений передчуттям болю й горя, якими сповнена композиція "Пасхальна ніч Чорнобиля". Жовто-блакитні куполи храмів Божих – символи багатства душі нашого народу, що проходить рефреном (до речі, дуже вдало використаним) майже через весь монументальний твір, виплекали парость, яка миттю вкрилась страхітливим ядерним пилом. Саме тим пилом, у ланцюговій реакції якого народжується невидимий дощ, здатний нищити усе живе на землі, руйнувати ґенофонд нації. Проте в цій трагічній композиції звучить і акорд оптимізму: свічка – символ вічності родоводу, пасхальний хліб, писанки говорять про відмолодження сил, здатних іти на новий виток історії. Не випадають із цілісності цього ряду дві фольклорні святкові декоративні оповіді-розписи, сюжетна канва яких просякнута сонцепоклонницькою філософією наших предків – "Ягілки", "Вечір на Івана Купала". Часто мистецтвознавці і журналісти стверджували, що в душі Олексія Макаренка завжди був присутній Божий дар фольклориста. Мабуть, у цій сентенції прихована велика доля правди, адже ж у списку книг його самостудій ми віднаходимо такі монографії, як "Мировоззрение древних славян" В. Поповича, "Український рік у народних звичаях" в історичному висвітленні С. Килимника, "Мудрість віків" П. Чубинського, "Дохристиянські вірування українського народу" Митрополита Ілларіона та багато інших, а у творчому доробку віднаходимо цілу низку високохудожніх творів, підґрунтям яких є розпорошений у стражденних віках фольклоризм України. А опис М. Миханька про формування народної зви-

Коляда. Caroling. 11. 01. 1979. 29,7 х 42.

Миханько М. Ягілки. – Львів, 1922, С. 3-4 92

Килимник Степан. До історії веснянок-гаївок // Визвольний шлях. Лондон, 1959. Кн. 9/69 (143),С. 1009. 93

чаєвості українського народу в етнографічній розвідці "Ягілки" просто приворожив образотворче мислення майстра народної творчості. По суті, Олексій Макаренко захопився інтерпретуванням ягілок мовою платковізму: "<...> Ягілки (гагілки, галагілки, веснянки) – це обрядові пісні українського народу, що сягають своєю давниною далеких часів. Є вони головною основою найбільшого свята воскресіння весни, літа, природи, її зміни й сила викликали у народі божеську пошану. Перемога світла над темрявою, тепла над студінню, весняного оживання над зимовим завмиранням – було предметом найбільшої пошани, а далі – предметом радості й утіхи. Народ тішився перемогою світла, життя й добра над тьмою, мертвотою і злом; він був сповнений певности і віри в те, що добро-світло мусить перемогти зло-тьму. Це сформувало дуалістичний світогляд нашого народу, який звертався з хвалебними піснями до добрих сил природи та просив їх як добрих божищ захистити його від нещастя, від усього злого, від темних сил, що приносили йому лихо, а темні сили вимагали просьб, але люди зі страхом і боязню благали про змилування, а більше закликанням, чаруванням намагалися відвернути їх від себе" 92. Основна ідея твору "Ягілки" – показати велич природи в момент весняного пробудження, коли кожен рух її цвітіння викликає у хліборобського люду почуття радості та піднесення. Свято пробудження весни "унаочнене" парубоцько-дівочим гулянням, етнографізм кола танцю виграє веселкою барв хореографічного руху антропоморфних фігур. Композиція твору просякнута безкінечною космічною лінією – колоцентричний рух сонця вгорі наздоганяє коловерть групового танцю молоді. Тут, як зазначає Степан Килимник, "рух" сонця, чи доцільніше сказати б – сонячної системи: сонце по небу то сходить, іде вверх, то йде вниз – заходить, і це вічно, незмінно. Так і людське життя: народження, повне сил життя, що йде вгору, а далі знижується, заходить – людина умирає" 93. Але у цьому "русі" Всесвіту Олексія Макаренка цікавлять народні свята Полісся північних регіонів Житомирщини, де дохристиянські прояви у кожному слові, у кожній пісні, у кожному зелі. Недарма мистець декоративно вводить у сюжетну канву твору "Вечір на Івана Купала" плетиво стилізованої кропиви, адже ж за переказами старорежимських бабусь дуже часто на Житомирському Поліссі перед купальськими святами молодь назбирувала багато стебел кропиви і викладала з неї високу купину, яка сим-

волізувала і багаття, і сонце... Щоправда, й нині живе гарний звичай прикрашати купальське деревце ясена чи верби віттями пекучої кропиви. І коли дівчата несуть його по селу, співаючи купальських пісень, хлопці з дотепами й жартами нападають на нього і намагаються як не відібрати його, то принаймі, відламати хоча б гілку, прикрашену кропивою, садовими та польовими квітами, стиглими вишнями, щоб після гулянь принести її спочатку на батьківське дворище, а потім піти на огородину й кинути відламану віть з купальського дерева на грядку огірків, "щоб добре зародили". Мабуть, описане нами поліське дійство Купальського свята легко прочитується і у закодовано-символічному підтексті пелюсткового твору. Але все-таки наші зацікавлення не можуть обійти пластичних ходів мистця, сам підхід до вирішення не запрограмованих ускладнень при вибудовуванні композиції за схемою "вазон" та її колористичні мережування й перехід від теми до підтеми і, звичайно ж, вияв елементів статики й динаміки у творі: спокійне купання річкових лілей у місячному сяйві (дві обабічні квітки внизу), покладання вінка на плесо ріки (вінок – основа композиції у творі!), купальське деревце (віття стилізованої кропиви, що динамічно трасформується у полум'я купальського багаття). Тут слід зауважити, що майстер народної творчості зрідка використовує язики полум'я в абетці свого платковізму ("Перелесник і Потерчата", 1989 р., "Шепіт полум'я", 1991 р. ). Автор вдало поєднує закони розпису з мелоспівом і рухом танців, з їх напрочуд виваженою пантомімою. Безперечно, показати таку сценографічну сюжетну канву дівочо-парубоцьких гулянь мовою пластики платковізму є досить складно й відповідально. Ось чому спер шу Олексій Ма ка рен ко досліджує спів юр би сільської молоді, танець-гру парубкування та дівування, магічна сила яких покликана "чаклувати природу, заворожувати добрі й лихі сили, прихилити їх на добро своєму родові та племені" 94. Подиву гідний той факт, що купальська композиція майстра народної творчості тримається на балансуванні трьох паралельних одна до одної уявних дуг – кропиви, багаття, танцю молоді й очищення усіх святкуючих стрибанням через купальський вогонь. Колористика кожної із дуг утримує несподіваний "інтимний характер" парубоцько-дівочих гулянь. Олексій Макаренко динамікою кожної пелюстки схвильовує і зачіпає не поверхові "наверстування" сучасної клубної ейфорії, а щось святіше й сокровенніше купальського дійства, психологічні властивості якого вибо-

там же, С.1005

там же

Степовик Дмитро. Українська ікона: життя духу і життя людини. // Київська старовина. 1992, №2, С. 66 96

там же, С. 66

рюють у розпорошеній національній пам'яті мудрість "далекого життя наших пращурів, з усіма його особливостями та притаманними рисами слов'янина". 95 А це вже рух творчої думки, спрямованої не лише на матеріалізацію пластичних проявів мовою пелюстки чи квітки, але й – на етнографізацію глибинних дохристиянських узагальнень, зміст яких пробуджує настальгію за пройдешнім минулим. Але все-таки логіка лінійного фольклорно-святкового ряду на іконі "Покрова" (1990 р.) простежується у цілісності кольорів багрянцю і перестиглої вишні. Складається враження, що м'який теплий колір тла нижньої частини композиції твору відроджується омофором-пелюсткою Покрови від дії кармазинового кольору, що заповнив верхню частину розпису. П'ятипелюстковий буйний зеленолист, що починає людиноподібно вибудовуватися справа від центру в основі прямокутної площини, переходить плинно у святковий мафорний багрянець Покрови. М'які бганки спадають зверху вниз. Олексій Макаренко деталізує фольклорними елементами обличчя жіночого образу – дугоподібність брів та рота, відкритість лоба несуть на собі відтінок печалі. Дев'ятипелюстковий німб говорить про святість образу, який в Україні є "чудовою зображальною молитвою до Богородиці, а через неї – до самого Бога..." 96. Опертям для вибудовування самої композиції мистець вибирає ікону середини ХVІІ століття з Київщини, "де Богородиця вже не пливе на хмарі, а стоїть посеред людей у церкві й наче вкриває своїм розкішним гаптованим плащем" 97. Узагальнений образ людей у цьому творі асоціативно вгадується у пишноцвітті квіткового розпису. Вся композиція вибудувана за схемою двох ліній у прямокутнику і на лінії-діагоналі, яка рухається зліва направо, вирішено живописно квітковий розпис, у якому краса реально існуючого яблуневого цвіту з плетивом феєрично-барокових суцвіть створюють "головний композиційний вузол", який розривається вертикальною лінією постави Покрови-Богородиці. Рожево-серпанкове сяйво квітів, яке асоціюється з ґенною духовною ясністю і рівновагою люду земного, зліва під омофором Покрови сприймається, як споконвічний рух уповільненого життя. Покровський твір-розпис Олексія Макаренка переповнений українською козацькою пишною бароковістю, яка завжди несе у собі "рух, масивність, напруженість дії і

контрасту" 98. У розписі композиції твору абсолютно відсутня симетрія, але рух одного й того стилізованого мотиву по скісній лінії – три квітки яблуневого цвіту й три квітки з внутрішньою естетикою барокальності суперечливого переходу від легкої серпанкової рожевості та помаранчевості до димчастої блакитності (квіти за спиною Покрови) дещо спрощують асиметричне урівноваження. Підтримуючи його своєю впертою пошуковістю, майстер народної творчості вводить різні варіації тонів і напівтонів: рожевого, світло-оранжевого, блакитного й навіть фіолетового кольорів, які у гармонії із зеленим передають барви рідної землі, яка не тільки може зберігати фізично людську пам'ять і душу, але й радувати їх своїм барвоцвітом. У цьому й полягає основна ідея твору! У першому ряді іконостасу ми віднаходимо твір-ікону "Князь Володимир". На чорному тлі з буйнолисту постає образ князя Володимира – хрестителя Київської Русі. Основні кольори – ті, що використовувалися в обрядовому одязі слов'ян: зелений, золотавий, червоний та чорний. Чотири укрупнені пелюстки утворюють ромб – символ Сонця. У них домінує насичений гряний колір з утаємниченим переливом фіалкового, який асоціюється зі Світовим Деревом. Золотавий тризуб, якого тримає князь, втілює ідею сакрального. Темно-червоний колір верхньої ноші князя Володимира наділений магічною життєдайною силою. Тут же поряд з іконою-оповіддю ставиться акцент на переосмислення історичних подій в Україні. Із дев'яти картин першого ряду Олексій Макаренко надає перевагу тим темам, які розкривають події, ближчі до нашого часу – "Голодомор", "1937 рік", "Пам'ять", "Танець вдів", "Верни до мене, пам'яте моя...". У перших згаданих трьох творах відчутна пригніченість людини, її безвихідь у хаосі зла, насильства, блюзнірства. А у двох останніх творах ніби відтворено пробудження національної самосвідомості й протесту проти великоросійського більшовицького намагання розтрощити в українців "відпорність" чи інстинкт самозбереження й самооборони. У "Танці вдів" майстер народної творчості прагне поєднати платковізм живопису з трагічною поліфонією музики й хореографії. Пелюстки-постаті утворюють коло-хоровод, що є уособленням безмежності й коловерті життя. У цій квітковій композиції прочитується тема материнського болю та туги за невинно убієнними чоловіками, дітьми. Колорит композиції витриманий в холодних

Сележан Йосип-Тодосій. Християнські свята: традиції звичаї та обряди. – Чернівці, 1998, С. 283. 99

тонах і напівтонах двох жіночих постав у глибокій скорботі. Зелена з проявом жовтавості пелюстка внизу композиції увиразнює ті обрії лісостепового пейзажу, які закарбувалися у дитячій пам'яті у повоєнні роки, коли дід Марко у 1941 році віз хворого та скаліченого внука на підводі додому у Брусилів із Житомира. Вибравши колорит смутку, майстер народної творчості непоспіхом відшуковує внутрішню композиційну схему твору, визначає основні акценти закодованого опертя по вертикалі: череп – знак знищення національної самосвідомості й пам'яті; свіча – напрочуд мудрий зв'язок між минулим та сучасним; журавель, який виривається вгору – етнодзвін-попередження в час деморалізації суспільства. Олексій Макаренко недарма стилізував цвіт будяка для зображення невинно убієнних людей. Ця призабута квітка-рослина пробуджується своєю праязичницькою лікувальною волхвівською доброчинністю. Нині у поліських селах все частіше звертаються до узвару суцвіття будяка, вірячи у його цілющу й захисну силу. Символіко-оптимістичне ставлення майстра народної творчості до життя приховане в палаючій свічі-квітці, поставленій жінками-тінями на могилі. Прикметно, що рух полум'я струменить не по вертикалі, а – по горизонталі, умовно залишаючись десь там в глибині тла твору: хрестоподібне чотирьохпелюсткове туманне сяйво місячної ночі, змережане голубоподібними "цвяшками" по краях, переходить в легко-фіалкове сяйво серпанкового ранку, яке не виходить за межі "цвяшковості", а потім помаранчевий відблиск, який виривається з хрестовини, набираючи подоби чотирикінцевого хреста, мов літера "Х". У такому динамічному квітковому оберті полум'я свічі все-таки ставить акцент саме на цю помаранчеву квітку, бо ж своєю формою нагадує того хреста, на якому було розп'ято Андрія Первозванного, "який благословив Київ і киян з пагорба, де нині стоїть Андріївська церква" 99. Як бачимо, внутрішнє відчуття інтенсивної одночасної і в той же час сукупної флоресцентної дії світла набирає характеру роздумів про сутність людини у суспільстві. Дві жіночі постаті схилилися над свічкою. Олексій Макаренко у лініях-обрисах їх постав закодовує уявний знак запитання: чим була б людина без ґенної етнобудови, яку дає їй материнська мова, побутовізм прабатьківського середовища? І тут же віднаходиться відповідь у журавлиному курликанні й злітанні, який десь віддалено перегукується з філософськими міркуваннями Михайла Кушніра: "Людина – міра речей, здійснюваних цивілізацією. Людина – осере-

док, джерело й точка, до якої тяжіє усе в цивілізації. А про цивілізацію не можна думати в однині: цивілізацій є стільки, скільки є творчих національних суспільств. Вони носять імена народів, а зміст мають своєрідний з нації, яка творить, немає людини з генеральною психікою "людства", є репрезентанти національної психіки з печаттю своєї цивілізації" 100. Мистець болісно переживає долю поетів-шістдесятників, які протистояли аморальності застійного часу і за це були покарані. У творі "Верни до мене, пам'яте моя..." птахи-символи хочуть розірвати простір, обнесений колючим дротом. Супротив йому чинить метафора-мотив – свіча, в полум'ї якої щемно тремтять слова великого новочасного поета України й правозахисника Василя Стуса: Ото мій шлях, Світ заочі, єдине. Пробач мені, кохана Прикраїне, І, матере, не проклени мене ("О Боже мій") 101.

Кушнір М. Наші культурні позиції // Almanac of the Ukrainian National Association. Svoboda Press. Jersey City – New York, 1978, С. 141 100

Василь Стус. Поезії. – К.: 1990, С.162 101

Існує думка, що Олексій Макаренко дещо захопився відкритою антропоморфністю у своїх пелюсткових композиціях – "Берегиня" (1991 р.), "Вербна неділя" (1992 р.), "Кривий танець" (1992 р.), що, деталізуючи руки, обличчя й постави, він позбавив пелюстку тієї земної і в той же час химерної образності, яка посприяла увиразненню платковізму як такого в українському декоративному розписі. Але не слід забувати, що деталізація облич людиноподібних постав через елементи платковізму не є випадковістю у творчості самобутнього художника Олексія Макаренка. Як ми знаємо, він започаткував платковізм як форму власного самовираження приблизно у 70 роках, коли несподівано для себе відкрив спочатку у пелюстці профіль людини (наприклад, козака у розписі "Нічні квіти", створеному на неякісному папері, а потім вперто експериментував вигинами пелюстки і відчув, що саме її формою (або обрисом) може творити напівпрофільні й фронтальні зображення облич, зберігаючи при цьому конструктивізм будь-якого квіту, починаючи з бубляха, з його перетворенням в лет квіту, а потім у завершуюче дійство – зчахання. Але працюючи над іконостасом "Реквієм. Україна", майстер народної творчості зіткнувся із досить складним завданням – мовою іконографічного скульптурального платковізму не лише по-новому озвучити силу й величавість християнства, але й показати оновлення людського духу, джерело, з якого пливуть життєдайні води нового буття. Розуміючи, що це може відбутися за бажання

поєднати візантійську лінію з українським народним розписом, мистець творить свій власний світ пелюсткових антропоморфних образів (можливо, іноді із програшем в обличчотворенні) і дарує їх людям з однією метою – збагнути серцем прояви сучасного суспільного гріхопадіння, яке не лише розщеплює ґен етнопам'яті, але зомбує "всю її психіку з чуттєвою системою". Мабуть, теза мистецтвознавця Г. А. Мєстечкіна про те, що "українське народне мистецтво, з його оптимізмом, завжди було в своїй основі антирелігійним і атеїстичним, чужим християнській містиці й аскетизму", цілковито втрачає сенс. Захоплюючись аналізом внутрішніх протиріч в самій людині, Олексій Макаренко не відкидає її зовнішньої краси. Таким чином, зосереджучись фарбомисленням як на зовнішніх виявах краси, так і на внутрішньому єстві чинників духовності, майстер народної творчості робить спробу узагальнююче віддзеркалити дух і народну філософію свого часу, використовуючи при цьому історичний фактаж знань візантійського й національного мистецтва іконопису, який по-своєму не нехтував красою й гармонією людського тіла і вбачав саме у виразі облич (особливо в очах, зморшках на лобі й устах і навіть на підборідді) спосіб зберегти прояви експресії духовної. Одним із наслідків людського гріхопадіння є чорнобильська трагедія, яку витворили презентанти не національної, а "великодержавницької" психології і моралі. Розкрити сутність такої актуальної проблеми засобами пластичного мистецтва є хоч і принадним, але в той же час відповідальним. Завершуючи роботу над монументальним декоративним твором "Реквієм. Україна", Олексій Макаренко одночасно орієнтує свій платковізм на укрупнену сильну трьохвимірну пляму пелюстки і починає працювати над диптихом "Чорнобильська Мадонна" (1991 р.). Напруженість емоційних переживань, збуджене "невидими дощем" Чорнобиля, посприяло швидкому пошуку рушійної сили, яка прискорила виображення усіх ключових моментів композиції на блакитному тлі прямокутних площин: жіноча постава, "замісиво" ядерного пилу, полісемія підтексту вінкової дуги, розколотість церковних бань... Диптих "Чорнобильська Мадонна" містить найцікавіші художні засоби вираження, які використовувалися мистцем під час творчої праці над іконостасом: рефрен (дві маківки храму Божого у лівій частині композиції), імітація ядерного вибуху, паралелізм (співставлення дівочих постатей у лівій частині твору), епітет (чорний колір листка конюшини повзучої), пропозопея (дуго-

подібне зарево суцвіття, над яким схилилася Мати з немовлям). До речі, перераховані засоби художнього вираження є першоосновою Макаренкового стилю платковізму. Внутрішньо відчуваючи гармонію природних барв, мистець переплів її з гармонією тонів і напівтонів фарб живопису (гуаш, акварель, темпера), тим самим спричинив колір знову відновити свій давній престиж як найсильніший засіб мистецького вислову і як основу композиційного вирішення. Однак Олексія Макаренка цікавила як гармонія, так і дисгармонія у зображенні епохального сюжету. Маючи в запасі експресіоністичні знахідки власного образомислення, майстер народної творчості наближує образ Матері з немовлям до глядача шляхом компонування покручів-хмар, які динамічно вивержуються у подобі химер – узагальнений образ антидобра. Щоб досягнути більшої драматичності, мистець співставляє яскравість бганок верхньої ноші Матері з контрастом чорно-сірих тонів клубочіння пилу, тим самим осягає красу напівпрофільного жіночого обличчя. В асоціативних орбітах малярства заслуженого майстра народної творчості Олексія Макаренка у 1991 році з'явився цикл творів "Духи батьківського седиська". Зазначимо, що демонологічний світ Волині ніколи не був чужим для мистця. Він починав ще виображуватися у ті далекі дитячі повоєнні роки, коли, будучи важко хворим і неспроможним навіть і кроку ступити, його довкіллям спілкування була "напалена матір'ю піч", і там у теплі його погляд на стелі малював або домальовував уявно "балачки батьків, родичів, сусідів". А в теплу пору весни чи літа – усамітнене лежання на траві батьківського саду, з видивлянням у хмарах принадного світу добрих (а не злих!) образів-химер. Недарма ми часто зустрічаємо в акварельних або олійних композиціях раннього періоду творчості Олексія Макаренка як антропоморфні, так і зооморфні принади, вималювані хмарами на неосяжній блакиті неба. Переглядаючи цикл "Духи батьківського седиська", важко відшукати у портретних образах-химерах злих, страхітливих, недобрих, озлоблених, жовчних, лютих, злостивих людських якостей. У портреті "Злий дух", який виплеканий з платковості недавньо прижитої на Житомирщині квітки хризонтеми, виплескуються на глядача промені жалюгідності, добросердності, милостивості, благодушності і навіть якоїсь боронительської сили. Ось це напрочуд виважене порівняння внутрішньої доброти з поняттям доброї злості закодовано в пелюстковому образомисленні і висловлено мистцем ґенно, адже ж на Поліссі ще здавна "особливо шанували покійників, себ-

Килимник Степан. До історії веснянок-гаївок // Визвольний шлях. Лондон, 1959. Кн.9/69 (143), С.1007-1008 102

Дух горища. The Spirit of a Garret. 28.11.1991. 50 х 40.

Дух комина. The Spirit of a Chimney. 07.01.1992. 50 х 40.

то – визнавали культ покійників. Вони вірили, що людина, коли вмирає на цьому світі, то переходить на тамтой світ, де й продовжує життя; що діти-прадіди зі своєю смертю не виходили з роду чи родини, а були опікунами хатнього вогнища. Називали їх, цих духів, "Дідами" чи "Ладами". Покійників надзвичайно шанували як добрих та доброчинних духів, що вирощували багаті врожаї, сприяли приплодові худоби, захищали рід-родину від лихих сил, відводили громи-грози, сприяли дощам, тощо... " 102. Фактично портретна композиція "Злий дух" не розроблялася мистцем, а просто напівстилізовано змальована квітка осінньої білої хризонтеми, лише поглядом на неї зверху. Майстер народної творчості, мабуть, з легкістю пензля демонізує саму квітку, деталізуючи очі, брови, напівреалістичний ніс та рот людиноподоби. Такий підхід до творення квіткового образу з відвертим натяком на людиноподібність не є новим для Олексія Дмитровича, хоча б для прикладу взяти квітку-портрет "Чорнобривець" (1992 р.), у якому "виболено" прояви людського Я. Без сумніву, що у кожному творі є свої специфічні художні знахідки ви ра жен ня до б ро го де мо но логізму батьківського довкілля. Макаренкове мистецтво такого роду випромінює щиросердний дух, який існує у рамках декоративно-прикладного обрію. Для прикладу хоча б зга да ти мідьо ри ти жи то мирсь ко го графіка Юрія Дубініна, який також створив у 1995 році серію "Тих...": "Той, що у клуні шарудить", "Той, що під припіком сидить", "Той, що на свистунці грає", "Той, що з чорною куркою тішиться". Усі його "Ті..." несуть у собі прообраз людини, вони можуть бігати по клуні, і навіть плести Ді-Духа, оберігати хату, грати на свистунці, і навіть тішитися красою чорної курки. Одним словом, у мідьоритах Юрія Дубініна та розписах Олексія Макаренка таїться якась феєрична асоціативна фантасмагорія, яка живиться водами пращурських річок, що і вибудовують підтекстну сюжетну канву. Але Олексію Макаренку забажалося ствердити фарбомисленням, що ознаки національного мистецтва можуть переховуватися і поза сюжетністю, більше того, духовна сутність пелюстки і декоративна простота народної творчості може віднаходитися у внутрішніх творчих джерелах: у ліриці, містиці, красі – всі ці загальнолюдські поняття складені з переживань і станів душі народу. Українська піч, український димар та й горище української хати пробудило у майстра народної творчості почуття, якого досі він не торкався своїм мисленням плат-

ковізму – "Дух черені", "Дух комина", "Дух лежанки", "Дух горища", "Дух підпічника" (1991 р.). У портретах духів ми здатні не лише підмітити, як "оголений нерв" майстра флоресцентно висвітлює свіжі й напрочуд незвичні переживання, які передаються урбанізованому глядачеві. Усі духи віддзеркалюють загальнолюдські переживання, які тримаються в межах української естетики, з її барвистістю і вибуялістю, а водоночас ритмічною мелодійністю. "Дух комина" витворений не з плетива пелюсток квітів, а клубків диму, який "купається" в променях сонця морозного ранку. Ця м'якосердна людиноістота не має у собі ні жіночих, ні чоловічих рис. У її гермафродитності відчувається емоційний сплеск метафізики, ідеалістична філософія якої спирається на чуттєве мислення не лише про Бога, а й душу. А звідси виходить, що видима Макаренкова сублімація і фарбоматеріалізація присутня всюди, перетворюючи уявно бачене в зриме. В образі "Духа горища" не проглядається конкретна зооморфність, навпаки, у дивній твариноподобі вгадується і вовк, і лис, і навіть добродушний вовкулака. Багатство тонів і напівтонів кожної пелюстки у відповідному колориті (а їх тут понад 50) досягається засобом підсвітки теплого кольору холодним з випадковою контрастністю насичено червоного та чорного кольорів на вустах химери. А розплив гуаші п'яти кольорів під натиском великого пальця майстра витворив очі вовколиса, який не просто заворожує, а гіпнотизує глядача. Він, як усі Макаренкові портретні образи духів, безмовний, але очі говорять: "Я своїм допомагаю, коли вони належно задобрюють мене, а чужим шкоджу". У профільно му пор т реті "Дух че рені" усю свою ува гу ми с тець ске ру вав на око, у яко му трьохплямність тем ної, се ред ньо тем ної і світлої то нації в ко ло подібно му поліпе лю ст ко во му об ла чанні про яв ляє зацікав леність до ку хо вар них діянь гос по дині: а що на мені бу де вигріва ти ся, кипіти, буль котіти, си ча ти? Ут ри ман ня зацікав ле ності, яка йде не від по шуків мист ця, і навіть не від гля да ча, а від "Тих...", спо ну кає нас іти у ми ну ле, щоб уже в пер соніфікації су час них явищ відчу ти й по ба чи ти те, що лікує на ше довкілля, вис на же не чор ни ми си ла ми і не дає мож ли вості зло му ду хові "влізти в лю ди ну". Пелюсткові невидимі світлотіні духів майстра народної творчості Олексія Макаренка збагатили скарбницю українського народного малярства, яке довгий час тішилося на філологічних декоративних варіаціях і інтерпретаціях народної художниці України Марії Приймаченко. Можли-

Дух вогню. The Spirit of Fire. 08.01.1993. 50 х 40.

Злий дух. The Evil Spirit. 10.05.1991. 50 х 40.

Дуб-прадуб. Oak Tree the Grandoak 27.10.1993. 49 х 39.

Божич-Сонце. God the Sun. 07.10.1993. 49,5 х 39.

во, трохи сміливо, але напрошується аналогія з молитвою Марії Столяр із села Тертишники на Чернігівщині, яка присвячена великій українській малярці: Боже! Благослови моє творіння! Слава нашому Богові та Україні! Затиснуто лещатами іржавими кусюче прегризучими Долю нашу народну... Звіра пречорнобильського якогось "зверх"-звизрено, фантастичного, в селянство занижене, здавлене втягнуто... до проклинання Народом себе аж неймовірно... Немає більш очей, болючі за оці, що без віри свого рідного Пракоріння... Безліч шрамів товпижних п'явками в кожнісіньку Щілиночку, яка себе боїться, залазять... та й земля лякається Землицею-Матінкою залишатися: Робота з неї ліплять – отже, зірка. Завершує цикл "Дух батьківського седиська" портрет "Філософ" (1991 р.), який з одного боку випадає із цілісності демонологічного Макаренкового ряду, а з другого – стає ніби автором усього витвореного, того, що народжується в сімейній (або родинній) уяві за порогом батьківської хати. До речі, до портретної композиції "Філософ" ще прижилася одна назва "Що є істина?". А дійсно, філософ, вдивляючись у злет комахи, а точніше – бджоли (досить деталізованій майстром) на кінчику вказівного пальця, систематизує мисленно знання. Повернення до часу язичництва у переддень ІІІ тисячоліття як в тонічному, так і пластичному мистецтві не є випадковістю. І той факт, що земля Полісся стала епіцентром образотворчого відновлення призабутих духовних скарбів дохристиянської доби українського народу, є логічним сподіванням на позитивність наслідку, адже ж сама природа з таємничістю пралісу, урочищ, рік, озер, луків завжди обдаровувала поліщуків щедрістю мислення, у якому і понині відчутне біополе "світу пройдешнього". Першу спробу ввійти у царину поліської пракосмогонії, мабуть, зробила Марія Приймаченко, народна художниця України ("Квіти-оченята", "Гороховий звір", "Дикий чаплун"). Вона "неспинним розмаїттям і напругою кольорів, багатством образної тематики, нескінченним видобуванням засобів художньої виразності" (слушне твердження київського критика мистецтва О. Фисуна) розширила межі образного мислення не лише художників та народних майстрів, але й письменників, етнолінгвістів, етнологів... З'ява "Словника давньоукраїнської міфології" у книзі "Київські фрески" письменника Сергія Плачинди заманила незруйноване академізмом мислення майстрів народної творчості у світ минувшини, щоб побачити через

власні лінії та кольори пантеон прабогів та духів, яких створила і возвеличила уява праукраїнців у дохристиянську добу. Слід зазначити, що книга "Міфи та легенди давньої України" вищезгаданого автора (1997 р.), проілюстрована бердичівським майстром народної творчості Сергієм Танадайчуком, засвідчила переосмислення нашого гріховного Часу крізь призму призабутого досвіду сонцепоклонників, втраченого людьми через непродумані кроки. До міфів та легенд двохтисячної давнини доторкнувся своїм міфотворчим пензлем і Олексій Макаренко. І це не спроба протиставити свою уявну галерею героїв-богів (Сокіл-Рід, Прадуб, Око, Білобог, Божич-Сонце) ілюстративному матеріалу Сергія Танадайчука, а навпаки – по-товариськи ствердити той факт, що новочасні теософія і атеїзм поступово зруйнували істину самої суті людського буття. Сонцепоклонницький цикл майстра не такий уже і великий – 8 творів, виконаних на картоні авторською технікою, для якої характерне ендогенне висвітлення кольору. Художник обминає сюжетність стародавніх легенд: про першодіяння Ока, яке пронизало морок; про те, як на Дубі-Стародубі вродили молодильні яблука невмирущості або про з'яву Білобога і Чорнобога... Майстра квіткового розпису цікавить конкретний образ-портрет у прадавньому часі, вибудуваний дивовижею короткоживучих пелюсток сучасного зела. Це ж і є унікальна мова творця, абетка якої складається з руху оживлення й зчахання пелюсток будь-якого квіту, швидкомінливості кольору їх скороминущого життя. Щоправда, для вибудовування тілесної форми Божич-Сонця Олексій Макаренко використовує плазму стихії вогню, яке постає у взорі людини палаючими язиками (та ж сама квітка!), чи, скажімо, Білобог – стихія рухомого повітря, що творить з хмар ціле видиво міфологем-образів, підсвічених Сонцем. У творі "Божич-Сонце" відсутня будь-яка оповідь, лише у симетричному пелюстковому моделюванні вгадується людиноподібний формовияв обличчя, у якому відчутна якась сонцедайна необтяжлива позитивна сила експресії, що допомагає глядачу впоратись з напругою власних підсвідомих міфообразних шукань. Такими ж образотворчими рішеннями майстер народної творчості зображує Білобога: те ж земне тяжіння пелюстконіг, та ж урочиста піднятість рук (молильний жест Богині-Оранти). У портретну канву Білобога вводиться вінкоплетиво з дрібних польових квітів теплих пір

Білобог. White World Deity. 1993. 49 х 39.

Мала Берегиня. Small Berehynia. 30. 09.1998. 49 х 39.

Рожаниця. Rozhanitsa (Planida). 15.10.1993. 49 х 39.

Сергій Плачинда Міфи і легенди давньої України. – К.: 1997, С.6 103

Спочатку було око. The World Begins with the Eye. 25. 09. 1993. 69 х 49.

Сергій Плачинда Міфи і легенди давньої України.– К.: 1997, С.6

104

року (незабудки, ромашки, безсмертник, тавлога волокниста). Це напівколо угорі з одного боку постає веселкою – знаком очищення душі людини земною водою, а з другого – вінок перетворюється у німбоподібне сяйво: символ святості поетичного світогляду давніх українців, їх духовність і єдність з природою, з рідною Землею. Художник у власних уявних образах, дух яких тримається на бежественному нехристиянському началі, вбачає короткий шлях до локалізування гріховних проявів у житті, які, на жаль, позбавлені первісної гармонії. За основу творення образу Дуба-Прадуба Олексій Макаренко бере мікроопис Сергія Плачинди: "І зніс Сокіл золотий жолудь. І сталося диво: виросло з того жолудя розкішне і могутнє Першодерево. Дуб-Стародуб".103 Художника не цікавить химерність дійства: як вродили молодильні яблука на крислатому гіллі дерева. Він наближається до народного мистецтва новітньої доби, у якому ще живе мотив Дерева Життя. Олексій Дмитрович перетворює лініями і фарбами виснажене часом коріння Прадуба в животоки росту. У центр портретної композиції вводиться популярний у волинській порцеляні кінця ХІХ століття мотив – "у жолудь". Але цей плід постає в образі сивомудрого волхва, геніального творця основ української ментальності, фізично знищеної швидким нашаруванням нового часу. У плетиві колосся жита та інших злакових рослин з'являється ще один образ – Дідух-Рай. Художник частково змінює мову пелюстковізму на мову плетива з стеблин добірного колосся, адже ж саме у ньому невидимо живуть "душі-духи дідів-прадідів", які вселяються в останній почесний сніп-Дідух (або Рай), а потім переносяться господарем у снопі до клуні на зиму. Як волхв-мислитель художник образним баченням вибудовує у формі снопа зоряного колориту Триєдність Всевічного – Сонце, Воду і Землю. Але щоб створити гармонію такої Триєдності, треба подолати шлях невидимого потойбіччя пітьми. Недарма свій цикл "Сонцепоклонники" Олексій Макаренко завершує твором "Спочатку було Око". Горизонтальна, вертикальна і діагональна лінійність цього твору надто скупа: Око – у леті крізь тьму. Дещо натуралістичною є анімістична будова зіниці, яка стає епіцентром усіх подій. Лет у Новий Світ примушує Око виплескати "чисту-пречисту Росинку-Сльозу" 104. А вона у плетиві квіту дарує Світу диво – Першоптаха і Першобога – птицю Сокола. Майже уся камерна творчість майстра пензля, просяк-

100

нута космовидінням сонцепоклонників-українців, спонукає нас замислитись над тим, що випередження християнства з метою заглянути у минуле не є протисталенням його язичництву чи вороттям у "глухий рух". Навпаки, такий виважений крок є нічим іншим, як перемогою над гріховним людським розумом ІІІ тисячоліття, здатного своїм егоїстичним поступом вперед перетворювати ретязь пам'яті в агресивну демонську силу. Звідси і наша невимушена ностальгія за цариною Світу Першобогів, у якому – істина світобудови. Якщо охопити мистецтвознавчим поглядом весь творчий доробок Олексія Макаренка на одній експозиційній площині в найбільшому виставочному залі України, то можна було б побачити, у яких видах декоративно-ужиткової творчості майстер випробовував себе. Отже, починаючи з 90-х років, він створював кожного року до Великодня цілу линву мальованок і обдаровував ними родичів, близьких своїх друзів, вчителів, лікарів, мистецтвознавців та письменників, створював цікаві казкові композиції розпису на висушених декоративних гарбузках (у творчому доробку майстра нараховується 7) та розписав одного великого огірка для житомирського письменника Євгена Концевича. Він з великим бажанням розписував темперою подільські горщики і макітри у стилі пелюстковізму (всього дев'ять керамічних предметів), при цьому констатуючи, що поліський фарфор повинен зберігати місцеві традиції розпису, а не запозичувати зразки з Європи. Робив спробу ліпити із глини свистунці, а вийшло так, що створив досить цікаву поліфігурну композицію "Поліські сфінкси". Нині цей матеріалізований у глині задум зберігається у приватній колеції Житомира. Олексій Макаренко продовжив тільки що засновану школу розпису по дереву Сергієм Танадайчуком і розписав сім дерев'яних предметів-заготовок, виточених на столярному станку. І що цікаво, ці "напівфабрикати" доленосно потрапили до творчих рук художника розпису після трагічної смерті Сергія Танадайчука, бердичівського майстра розпису та витинанкарства, етнографа та філософа. Поцінувальники та історики мистецтва мали нагоду побачити сім розписів по дереву на виставці "Народний декоративізм в інтер'єрі", яка проходила у 2002 році у виставочному залі Житомирського меморіального будинку-музею С. П. Корольова. А у грудні 2004 року на виставці "З любов'ю до України", яка відбулася в в залах Житомирського державного краєзнавчого музею, житомиряни переконалися, що Олексій Дмитрович Макаренко як майстер поліського розпису є блискучим ілюстратором книг для

101

Поліські сфінкси. Мала керамічна пластика Sphinges of Polyssia. Small ceramic sculptures.

Розпис по дереву. Painting on wood.

Розпис по дереву Painting on wood.

дітей і дорослих. На жаль, тільки вузькому колу друзів, учителям і учням Житомирської гуманітарної гімназії №23 пощастило бачити твори-колажі із природних матеріалів (засушені квіти та листя, мох, колоски, спіральні хатинки равликів). Для історії декоративно-прикладного мистецтва України уточнимо, що за все своє творче життя заслужений майстер народної творчості створив понад 10 квіткових композицій-колажів з поєднанням розпису. Отже, щодо експериментів Олексія Макаренка на висушених гарбузках, то це був першокрок, який пізніше і привів майстра до творення мальованок, до декоративного оздоблення розписом виробів із кераміки та дерева. Скрупульозно оглядаючи фактурність висушених декоративних грушовидних та яблуковидних гарбузок, майстер бачив, з якою любов'ю природа малює феєричні мініобрази людиноподоб та звірів, використовуючи при цьому тільки природні кольори та барви осені. Майстер народної творчості намагався непомітно доторкнутися фарбою на кінчику пензля до вловленого його оком та зафіксованого асоціативним мисленням образу-характеру і чітко зобразити сюжетну канву усієї композиції, яка пливко розходиться по поверхні кожної гарбузки. Ось так і народилися твори, які у творчому доробку майстра мають назви – "Бабине літо", "Осіння піктораль", "Забави осені", "Кучеряві хмарки". Олексій Макаренко побачив вдячне тло для своїх пелюсткових композицій-розписів на стомленій помаранчевості керамічних виробів гончарів села Павлівки Калинівського району, що на Вінниччині. Переглядаючи усі його твори-розписи на керамічних посудинах (майстер за все своє творче життя створив їх десять), ми можемо відчути, як з-під його рук досить легко народжувалася галарея образів язичницьких богів, сюжетна канва купальського свята або народної пісні "Несла Галя воду..." на доволі таки складних об'ємних площинах маленьких та великих горшків, макітер. Фактично майстер народної творчості переносить цікаві епізоди із власних творів-розписів, створених набагато раніше, як оздоблення у вигляді пелюсткових декоративних мотивів на виробів із глини. Принаймі, сюжет композиції декоративного горшка "Купальський коловорот" запозичений із розписів "Купальська ніч", "Гаївки" та "Цвіт папороті". Саме дівочо-парубоцький танок навколо купальського багаття чи вогнецвіту папороті передає динаміку стрічкового різнобарв'я антропоморфного орнаменту, в основі якого лежить український національний костюм. Пишноширокий стрічковий орнамент віддзеркалює молодіжний танець у

102

вигляді кола (символ сонця), він складається із трьох частин, їх сув'язь і створює цільну сюжетну канву молодіжних купальських веселощів та забав перед збиранням врожаю. Внизу по колу орнаметально рухається грянотрав'я, по якому молодь витанцьовує танок, взявшись за руки. Для підсилення краси декоративності розпису на горшку Олексій Макаренко вживлює шість помаранчевих та рожевих квіток, які нагадують цвіт пом'яків, соняшників або запізнілих рожевих мальв. Барокові арковидні дуги, що рухаються також по колу ближче до шийки горшка, символізують зв'язок людини з таємничістю космосу, з якого вона черпає свої надії та сподівання. У розписі горщика "Несе Галя воду..." легко можна відгадати рядки української народної пісні: Несе Галя воду, Коромисло гнеться, А за нею Йванко, Як барвінок в'ється. У роботі дещо порушується сюжетна канва пісні, бо два парубки залицяються до дівчини. Ліризм залицяння двох молодих сільських парубків підсилюється полудневим настроєм буйноквіття. Майстер з любов'ю виписав дві гілки квітів у стилі платковізму, використовуючи фактурність глини як осередок лапатої квітки. Дрібні химерні квіти послуговують ошатним облачанням гілки, подекуди скупчення голубих пелюсток якоїсь квітки нагадує птаха. Два дзвіночки-відерця, які поодиноко підвішені на кінцях коромисла надають ході дівчини, що йде від криниці додому, впевненості у чеканні романтичного кохання. Завсім по-іншому вирішується композиція-розпис "Божич-сонце" на третьому горшку. Олексій Макаренко ділить плошину горшка на дві рівні частини, але одну із них затоновує у чорний колір, а друга частина горшка вирішена у помаранчевій барві випаленої глини. Божич-сонце – образ надій і сподівань на добрий врожай, на заможне життя. У канву твору майстер вводить двох коней і двох янголів-вершників. Композиція зберігає закон дзеркального зображення, тільки колорит лівої частини, домінантою якого є білий колір різних відтінків, протиставлений правій, де все палає багрянцем сонця. Олексій Макаренко розписав у березні 1990 року двоє горняток (композиції "Півні-розбишаки" та "Квітозвірі" створені на гончарному крузі останньою гончарихою, яка працювала в гончарному цеху колгоспу "Прогрес" у містечку Романів, що на Житомирщині). Коли епіцентром

103

Розписані горщики. Painting on the earthenware.

Композиція з писанок та горщиків, розписаних Олексієм Макаренком Easter eggs and earthenware.

першої композиції виступають два півні, що роблять спробу помірятися силою, то розпис на другому горщику перегукується з творчими квітковими химерами Марії Приймаченко, а саме – "Удав спіймав колобка", "Загроза війни", "Чорний звір". Лишень Марія Приймаченко використовує кольорову пляму будь-якої форми, а в основі творення Макаренкових образів-химер лежить зазвичай пелюстка квітки, яка передає десятки, а то і більше відтінків одного і того ж кольору. У цьому і полягає краса та складність платковізму майстра. Розкрита паща двох химерозвірів видає звуки, які осідають мелодійно на багрянці трилисника, що поступово переходить у дволистник рожево-голубих тонів – символ дереворосту. Безперечно, розписи на керамічних вазах, карафках, баньках, керамічних скульптурках, створені Марією Приймаченко, всесвітньовідомою мисткинею розпису, уже давно стали класикою в історії народного декоративно-прикладного мистецтва України, посіли чільне місце у фондах музеїв народного мистецтва. Олексій Макаренко теж бажав доторкнутися своїм пензлем до поліської порцеляни, але здоров'я не дозволило здійсненню цих мрій. Коли ми дивимося на десять керамічних горщиків, розписаних майстром, то уявляємо, якими барвами це могло б заграти на фарфорі, але не судилося... Серед розписів кераміки Олексія Макаренка заслуговують на увагу його розписи свистунців. Тема мистецтва ліплення свистунців та розпис їх ангобами часто обговорювалась з майстром. Тим більше, що він бачив, як поповнюється на ша ко лекція сви с тунців ви со ко ху дожніми зразками таких майстрів народної творчості, як Григорій Денисенко, Леся Денисенко-Єгорова, Анастасія Пошивайло, Ганна Діденко, Лідія Никитюк. Але одного разу, зайшовши в крамницю художнього салону по вулиці Театральній міста Житомира, ми придбали більше п'ятдесяти сви с тунців-пта шок і за про по ну ва ли їх роз пи са ти Олексію Макаренку різнокольоровою темперою. Майстер створив буквально маленькі шедеври квітучих спалахів-свистунців, якими було прикрашено дерево життя на одному із етнографічних вечорів Житомирської середьої загальноосвітньої школи №23, а потім вони із деревця розлетілися по родинах житомирян. У нашій колекції нараховується 10 свистунців-пташок та 5 свистунців-коників, розписаних у стилі платковізму. Часто переглядаючи свистунці, розписані Олексієм Макаренком, дивуєшся тому, що його палітра фарб та образомислення немає меж. Кожний розпис починається з грудки пташки чи коня, на якій може сяяти колосочок або яск-

104

рава квіточка, обрамлена декоративним орнаментом-плямою, крильця пташки набирають різнобарвних платків поліських квітів і головним мотивом у композиціях розпису свистунців є польові квіти Полісся: незабудки, латаття, ромашки, звіробій, фіалки, дзвіночки... Крім того, заслужений майстер народної творчості спробував себе і в ілюструванні книг. Перший рукопис, який потрапив до нього, це була віршована поема-казка англійською мовою Ярослави Шевчук "Метелик", у перекладі українською Андрія Савенця. Поема вразила мистця не тільки своїм етнопатріотичним змістом, але й квітучо-пастельним описом природи, серед якої жила родина метеликів: тато, матуся і їхній син Злотко. Батьки тішилися лишень однією думкою: Йому здоров'я й сил бажали, щоб не в тузі Він навсібіч кружляв в зеленім лузі, Тож він зростав, мужнішав та Не знав нічого – от біда! Не знав турбот, нещастя не шукав І мав двох друзів – Квітку і Листка..." 105

Ярослава Шевчук. Метелик. – Житомир, 2002, С. 5 105

Буквально за місяць Олексій Макаренко створив макет обкладинки до книги і 11 ілюстрацій у стилі платковізму до цієї казки. Композиція квіткового розпису обкладинки складається із двох частин на бірюзовому тлі: батьківщина, у якій народився Злотко (передня частина обкладинки) – гай, у якому проходило безтурботне життя Злотка і його друзів – Квітки та Листка. Читаючи і переглядаючи ілюстрації до книги, дивуєшся тому, як митець талановито, надзвичайно чутливо зміг прочитати віршовані рядки і тут же облачити їх в полікольоризм розпису. Ми стаємо свідками синтезу думок поета і художника. Дев'ять міні-ілюстрацій тримаються на двох основних композиціях-інтерпретаціях дерева життя, кожна з яких крислато займає дві сторінки книги. Колорит як першого, так і другого дерева життя шляхетно і утаємничено зберігає фіолетову та синю фарби різних відтінків з вкраплинами жовтавого, помаранчевого, червоного, рожевого та зеленого кольорів. Цвіт сон-трави може набирати форми дзвіночків, незабудок, барвінку, ромашок, жовтцю і феєрично переходити у батерфляйну подобу Злотка чи інших метеликів, які сонцеграйно тішаться кожним прожитим безтурботно днем. Але коли перше дерево життя передає весняний настрій буйноцвіту, то друге розповідає про коловерть життя, де все починається із казкового цвіту, який поступово трансформується в

105

Ілюстрація до книги "Метелик" The illustration to "Butterfiy"

106

там же, С.9

107

там же, С.15

своєрідний насіннєвий банк даних, що зберігає річний цикл поступу часу вперед. Злотку захотілося пізнати інший світ. Але його бажання переросло в чистий егоїзм, який захмарив слова матусі: "Ввись синку, як ти не злети, Небесні не знайдеш світи..." 106 І коли мати померла, Злотко зрозумів, що лише рідна земля може обдарувати здоровим глуздом, надати спокою душі: "Він повернувся спокій свій знайти В осіннім сірім лузі в самоті". 107

Ілюстрація до книги "Краса у глині". The illustration to "Beauty in clay".

Інтонація трагічного, пустотливого, поспішного кроку Злотка простежується майже у всіх ілюстраціях, створених Олексієм Макаренком мовою розпису. Доля забрала у Макаренка материнську любов, коли він був іще у юному віці. Тому майстру народної творчості забажалося озвучити родинну любов, у якій зберігається споконвіків енергетика доброти, щиросердності та мудрості. Коли майстер розпису вводить в сюжетну канву мінікомпозиції образ Злотка, то він ніколи не буває самотній. Хтось із світу метеликів супроводжує його до кущоквіту. Якось Олексій Макаренко сказав: "Я знаю, що таке любов мами до дитини. Я знаю, як мене мама любила і берегла. Після її смерті я довго був одиноким у своєму "метелячому світі". Коли я зараз дивлюсь по телевізору передачу на материнську тему, то завжди плачу. Доля метелика – у чомусь нагадує мою долю. Тільки я не мав крил, щоб літати в інші світи". За своє складне і водночас нелегке творче життя Олексій Макаренко проілюстрував п'ять книг: вищезгадана віршована казка Ярослави Шевчук "Метелик", етнооповідь Анатолія Шевчука "Краса у глині", віршована казка для дітей Людмили Савенець "Пухнатко", книга з проблем звичаїв та традицій поліщуків "Роде наш красний..." та навчально-методичний посібник англійської мови "Український фольклор (звичаї та традиції, танець, народне мистецтво)" Анатолія Шевчука. Переглядаючи весь ілюстративний фактаж до п'яти книг майстра розпису, можна констатувати, що його пелюстка ставала для нього і матір'ю, і батьком, і дружиною і, врешті решт, втіхою життя. Він ніколи їй не зрадив, тому що знав її вартість, адже ж саме вона утримувала його на цьому білому світі. Казка-бувальщина "Краса у глині" вийшла у читацький світ у 2004 році у Житомирському видавництві "Полісся". Проілюстрував казку теж Олексій Макаренко. Його чор-

106

нові варіанти-пошуки говорять про те, що йому спочатку захотілося квітку наблизити до реальних образів людей: князь, три сестри-трійнята, княженко. Але як тільки він увійшов у сюжетну канву твору, його поманив поетичний опис життєвих етноподій, у яких дівоча краса набирала ознак сором'язливості і в той же час сміливості випробувати свій шанс у виборюванні власного щастя і долі. Обкладинка книги має природній колір глини двох відтінків і так само, як у книзі "Метелик", передня і задня частина обкладинки прикрашена розписами мовою платковізму. Сюжетна канва композицій на обкладинках віддзеркалює голуба і голубку з кетягом червоних ягід калини та букетом квітів над головами – символ любові та єднанння чоловічого і жіночого начал. Вісім ілюстрацій-розписів утримують всю казку, змальовують образ князя, вершника-парубка на коні, який їде свататися до доньок князя, доньки-трійнята, яких "Бог наділив світлим розумом, чистою красою і при народженні окропив ранішньою росою" 108. У перших трьох композиціях відчувається перегук із циклом творів "У всякого цвіту обличчя своє...", серед галереї квіткопортретів ми можемо відшукати риси княжі та лицарські. Дівочість у трьохквітковій композиції "Доньки-трійнята" спалахує барвами весни: стилізований цвіт кущовидної садової квітки "розбите серце" (назва народна!) перенесено на кущавість трави левади або берега109. З внутрішнім трепетом майстер розпису платково змальовує сцену вишивання Любославою рушника. З хвилюванням дівчина кладе стебки на полотно рушника. Букет квітів сон-трави у нижній частині розпису створює творчу ауру ниткописання дівчини. Із зеленоросту вибудовується постава дівчини у сидячій позі, пелюстка-покруч руки зберігає невидимий рух нитки, який так легко стелиться взором на рушнику. З таким же настроєм Мирослава тче скатертину на станку110. Цікаво, що художник, очевидно, у дитинстві підмітив і запам'ятав хореографічну дівочу або материнську позу сидіння за рукоділлям. Тут відчувається твердий рисунок художника. Олексій Макаренко присвятив дві ілюстрації Ярославі, третій доньці князя: дівчина набирає руду, синю, зелену та білу глину біля річки Глинокопанки111 – епізод, де "уся кімната сяє від намальованих квітів" . Весь акцент ставиться майстром на дівочу поставу Ярослави: збережена родовідна шляхетність у світло-коричневій плямі-натяку обличчя; закцентована цнотлива дівочість в орнаментальній смузі, що нагадує довгу косу, прикрашену рожевою стрічкою та квітами, та внутрішнє бажання зрозуміти фау-

107

Анатолій М. Шевчук. Краса у глині. – Житомир, 2004, С. 4 108

109

там же, С. 9

110

там же, С.13

111

там же, С.17

113

там же, С.16

Ілюстрація до книги "Краса у глині". The illustration to "Beauty in clay".

но-флорну декоративність народного розпису. Якщо у першій квітково-пелюстковій композиції дівчина опиняється серед квітів лісу, переповнених співом птаства, то у другій - серед квіткобарв феєричного розпису, створеного нею самою. Стрічковий рослинний орнамент з великих фіалково-помаранчевих квітів, що поступово переходить у вінкоплетіння з фіалкових, синіх та червоних дрібних квітів, стає напруженим моментом казки-бувальщини "Краса у глині", обрамленим словами батька-князя: "Але час дівування лише у Ярослави скінчився. Вона шанує мудрість роду і береже свої розум та вроду. Ось тобі й пара" 113. Звернемося до Макаренкового розпису мовою платковізму на дерев'яних посудинах. За все своє творче життя майстер розписав сім предметів: пуделко, цукорниця, цукерниця, банячок та три бочечки – однакові за формою, але різної величини. У майстрів народної творчості, як відомо, є гарна традиція – своїми творчими діями продовжувати життя мистецьким доробкам своїх побратимів у декоративно-ужитковому мистецтві, що і зробив Олексій Дмитрович Макаренко. Після смерті Сергія Танадайчука із Бердичева залишилось трохи дерев'яних предметів-заготовок, які бу ли прид бані Ма ка рен ком і ста ли вдяч ним ма теріалом для розпису. Зауважимо, що Олексій Макаренко довго перебував під враженням роботи над ілюстраціями до віршованої казки "Метелик" Ярослави Шевчук. Він був задоволений своїми кольоровими графічними експериментуваннями аквареллю та гуашшю на білому папері. Більше того, майстер добре знав, що в Україні ще не ілюструвались дитячі книжи мовою платковізму. Тому він, не шукаючи якихось нових прийомів і тем, переносить розписи книжки "Метелик" на площини цукорниці, цукерниці та пуделка для ювелірних прикрас і навіть на складну площину дерев'яного банячка. Спочатку майстер розпису надає бузкового кольору тлу цукорниці і бірюзового кольору тлу накривки до неї. Те ж саме він робить із цукерницею – тут співживають три тла у композиції розпису: бузковий, бірюзовий та жовтий. Чітка контрастність пуделка підсилена трьома каймами – внизу рожева, зверху жовтава та бірюзова. Пло щи на на крив ки ви т ри ма на у го лу бо му ко ль орі літньої безхмарної днини. Сюжетна канва казки платковістично рухається не лише по округлих формах названих предметів-заготовок, але й плавко переходить на площину накривок. Кожен стрічковий орнамент пелюсткового розпису, що ру-

108

хається по колу, утримується на конкретному образі-мотиві асоціативно вималюваного Олексієм Макаренком. Наприклад, в орнаментальному розписі цукорниці всю нараційність дій взяв на себе улюбений Макаренком мотив "сон-трави", який так часто зустрічається у розписах майстра протягом 20 років творчості; у розписі цукерниці диригентом оркестру квітів стає метелик; щоб передати настрій пори жнив літа, майстер розпису вводить в канву осереддя платкового стрічкового горизонтального орнаменту три пшеничні колоски, які нагадують умовно зображену крислатість дерева. Майстра сильно захоплює пелюстковий розпис, навіть маленька площина круглої кришечки стає бажаним полем вінкоплетіння. Складається враження, що творенню химероквітів немає меж, тому що будь-який спіралевидний розворот пелюстки стає самою квіткою, коли майстром приживлюються непомітно мазки-мініатюри яскраво-жовтих, помаранчевих та рожевих відтінків, які нагадують квіти. У вінковому плетиві легко вловлюються образи-мотиви метеликів, які мають усі ознаки платка квітки. Щоб орнамент не втрачав ознак кола (символ нескінченності життя!), квітка до квітки з'єдана тендітним стебельцем, яке може висвічувати реально видимі дві або три кольорові згини-лінії, які щільно прилягають одна до одної. Такий підхід до власного платковізму свідчить про те, що Олексію Макаренку хочеться, щоб український розпис, в основі якого лежать стилізовані флорні мотиви, був вічно живучим і утримував ґенну культурно-мистецьку пам'ять українців. Квіткова сутність образу метелика часто зустрічається у розписах майстра. Тут все перебуває у царині імпресіоністичної декоративності: симетрія орнаменту плям крилець у час лету, профільний рух метелика по квітці під час збирання нектару. Ось така настроєвість передана і в розписі пуделка: метелик набирає ознак квітки, або навпаки – квітка стає батерфляйною окрасою декоративної композиції мовою платковізму. Коли на покришках цукорниці і цукерниці бачимо красу полікольоризму квітів, що зображують віночки, то розпис накривки пуделка нагадує нам він'єтку, фіалкова гама квітів якої з вкраплинами жовтого, червоного та рожевого кольорів створює видноколо гаю чи левади, де над квітами пурхають метелики, радіючи короткометражному часопростору свого життя. Розпис банячка просякнутий також батерфляйною темою. Темно-зелене тло квіткової композиції передає контрастність кожної ілюмінісцентної пелюстки, яка у сусідуванні з іншими утворює феєричну сповідь буйноцвітіння літа. Слід зауважити, що оздоблений квітами

109

Розпис по дереву. Painting on wood.

Козеріг. Capricorn. 24.12. 2003. 70 х 50.

Водолій. Aquarius. 06.04. 2004. 66,5 х 50.

простір утримує два окремих незалежних один від одного квіткових букетів-розписів. Але букети переплітаються вітками квітів так, що, не доторкуючись один до одного, народжують вдавану суцільність квіткового орнаменту на складній площині банячка. Перша квіткова композиція тримається на букеті квітів, які одночасно розходяться гіллям із тристеблевого зачатку вгору та в лівий і правий боки. В осередді букету блакитно і в той же час фіалково розкрила свої пелюстки чудо-квітка, неіснуюча у природі. Пелюстка в лівій частині суцвіття переходить в подобу метелика, який п'є нектар із сусідньої квітки. В осередді другого розпису ми бачимо три дзвіночки, стулені кінчиками один до одного. Це ніби ілюзія букету. Все декоративне навантаження тут бере на себе віть, яка починає впевнено рухатися лапатою квіткою си ньо-фіоле то вих тонів зни зу бу ке ту, пе ре хо дя чи у підвечірнє цвітіння квітки, на якому сидить метелик, хамелеонно замаскувавшись у барви квітів. Адже ж щоб прожити своє коротке життя у фауно-флорному царстві літа, йому слід самому боронитися від ворогів та неприємних випадковостей. Щодо орнаментального оздоблення накривки банячка, то глядач може засвідчити логіку творчого мислення майстра, а саме – покриття тла накривки фарбою, що нагадує природій колір рудої глини. Колоцентричний орнамент складається із трьох ідентичних бірюзових повторів розрізаної квітки навпіл лілеєподібної форми. Рожевість маленьких квіточок із чотирьох або трьох пелюсток нагадує квітку зілля центурії, яку в наш час рідко зустрінеш в гаях, у лісах або на окраїнах доріг Житомирщини. Форма бочечок еліпсоподібної форми добре відома Олексію Макаренку, адже ж керімічні та фаянсові вироби для зберігання круп, муки, цукру, меду або повидла такого роду посудини виготовлялися як на керамічних, так і на фаянсових мануфактурах України. Для майстра було важливим прикрасити розписом платковізму три бочечки, у яких не втрачалася б утилітарна вартісність дерев'яної посудини з накривкою і одночасно була б окрасою будь-якого домашнього інтер'єру, витриманого в дусі українського розпису. Олексій Макаренко облишив батерфляйну тему при розробці композицій для бочечок із липи, виточених на токарному станку, над розписом яких розпочав працювати творчо та інтенсивно іще в 2002 році. Птахоквіткова тема, яка матеріалізована у задумі на голубому тлі, інколи з наближенням до бірюзового кольору, тішить око поцінувальника народного мистецтва. Цільність кожної компо-

110

зиції еліпсоподібної площини кожної бочечки тримається на рослинному стрічковому орнаменті, який рухається по вузькій конечноподібній каймі покришки, колір тла якої має яскраве рожеве або помаранчеве забарвлення. Композицію розпису на найменшій бочечці утримують квіткоподоби горлиць, які попарно ніби шепотять одна до одної. Їх тут дві пари, хвости та крила зливаються з буйноцвіттям днини, окрасою якої є квітка соняшника, яка всотує живодайну енергію сонця. Рожева колоподібна площина накривки тримає десятипелюсткову квітку фіолетового та рожево-серпанкового кольорів. Вузька конечноподібна кайма заквітчана легким рослинним орнаментом незабудок, які майже ціле літо облагороджують настрій галявин лісу, гаїв та берегів річок. Декоративна композиція-розпис другої бочечки умовно ділиться на дві рівні частини феєричним цвітом папороті, який так часто використовував у розписах Олексій Макаренко. Квіти-химери, що постають по обидва боки цвіту папороті в композиції плавко переходять у багаття Купальського свята. Майстер вводить у цільність композиції бочечки динаміку декоративної сварги на покришці, яка наче втихомирює хаос центробіжної сили швидкого плину часу у рамках річного циклу народних свят і дівочо-парубоцьких гулянь. Більше того, майстер весь час перебував під враженням прочитаної книги Валерія Войтовича "Сокіл-Рід", у якій зібрані легенди та міфи стародавніх українців, та переглянув його словник "Українська міфологія". Стаття до слова "сварга" закарбувалися у його пам'яті: "Сварга – символ влади бога світла над пітьмою. Хрест-сварга (сонячний диск, від якого відходять в чотири боки рівнобічні промені) – знамено Сварога. Сварга-свастика до дня Купала несе всьому живому позитивну енергію, а після найбільшого в році дня починає обертатися в іншу сторону" 115. Логіка образотворчого мислення на найбільшій бочечці перегукується з композиційним рішенням першої бочечки, на якій горлиці у парі воркують серед квіткового царства зела. Але в своєму останньому розписі по дереву, який було завершено 25 листопада 2002 року, майстру розпису забажалося передати стан літнього пейзажу після сильної зливи та громовиці. Адже ж вісім як нижніх одноколірних смужок, так і верхніх передають красу веселки, яка яскраво сяє на асоціативно виображеному небі. Стрічковий орнамент по овальній площині бочечки випромінює настрій сільського подвір'я, окрасою якого є яскрава пістрявість пір'я півнів. В композиції їх чотири, кожна пара півнів розділена квіткобар'єром, в одному з яких

111

Риби. Pisces. 30.12. 2003. 70 х 50.

Стрілець. Sagittarius. 07. 07. 2004. 70 х 50. Войтович Валерій. Українська міфологія.– К.: 2002, С.457 115

Овен. Aries. 29. 02. 2004. 70 х 49,5.

Тілець. Taurus 14. 02. 2004. 70 х 49,5.

Близнюки. The Twins. 25.04. 2004. 71 х 50.

Рак. Crab . 31. 01. 2004. 70 х 50.

легко вгадується колосок пшениці, а в іншому – давно розроблений і декоративно стилізований мотив, який названий О. Макаренком "божич-сонцем". Оригінально і творчо вирішений розпис на покришці бочечки. Передчуття повторної зливи закодовано в інсектальному орнаменті. Бджоли з розкритими крильцями та довгими вусиками асоціативно вибудовують спочатку феєричну трьохпелюсткову квітку із своїх тілець на темно-зеленому тлі в епіцентрі кола-площини покришечки, а потім з допомогою крилець композиція трансформується у дванадцятипелюсткову квітку у формі трикутника на бірюзовому тлі. Для підсилення квітковості у розписі Олексій Макаренко малює шість незабудок по колу декоративного орнаменту. Якщо узагальнити цей квіткообраз і розглядати його крізь призму ранніх розписів майстра, то можна сміло констатувати, що інсектальні декоративні епізоди зафіксовані ще в ряді ранніх композицій платковізму (пелюстковізму). Наприклад, у квіткорозписі "Медозбір", створеному у 1979 році. Але саме декоративний інсектальний розпис на покришці бочечки постає трисутністю світу явного, земного та духовного. Штрихи-мазки помаранчевого кольору (а їх тут 56) створюють атмосферу літа, у якому так швидко і безупинно біжить час... Психологічно складно опрацьовувати у мистецтвознавчому ключі останній етап творчості Олексія Макаренка, знаючи, що майстер живе, але у нього з кожним днем невиліковна хвороба забирає сили. Часто бувають такі дні, що мистець, долаючи страшенний біль у спині, у вусі та в голові, бере в руки пензель з однією метою – веселково вималювати хоч одну пелюстку. Будучи важко хворим і передчуваючи фатальну кончину свого життя, він стримано театралізує спокій у родині. Його очі благають допомоги у лікарів, а ті, знаючи діагноз хвороби, намагаються так само театралізувати свої дії у лікуванні, щоб не завдати додаткового болю. Він робить спробу завершити свій останній цикл, який в історію декоративно-прикладного мистецтва України ввійде під назвою "Зодіак". Ще у 1988 році "Падаюча зірка" поманила Олексія Макаренка у таїну космосвіту, де знання наших пращурів закодовані в уявно проведеному на небі колі, поділеному на 12 частин. Над робочим столом майстра народної творчості у маленькій кімнаті-робітні висить на стіні розпис на папері, один із варіантів його "Падаючої зірки". У композиції квітковий розпис і декоративно стилізований мотив зірки, в основі якої, звичайно, променіє садова квітка з пишними густими пелюстками, мають багато земних і разом з тим неземних

112

пошуків-ідей для матеріалізації загадкових тем Всесвіту. Лише зрізане стебло свідчить про земну суть походження квіткоформи. А зірка, яка тримається на дугостеблі, несе усі таємниці зоряного неба. Ці спроби-пошуки матеріалізовувалися і систематизовувалися менше ніж за рік до смерті попри сильні фізичні болі майстра у серії розписів під спільною назвою "Зодіак". Додамо, принагідно, що грецьке слово "zodiakos" означає "звірине коло". У перших числах останнього місяця 2003 року він розпочинає роботу над композицією "Козерог", яка 24 грудня ляже в основу серії творів "Зодіак". У першій композиції цього циклу спостерігається явне порушення стилю платковізму, що буде все чіткіше простежуватися і у подальших творах: "Риба", "Лев", "Тілець", "Рак", "Скорпіон", "Овен", "Водолій", "Близнюки", "Діва", "Стрілець" та "Терези". У цих розписах домінують не пелюстки квітів, а самі квіти: айстри, ракові шийки, жоржини, тощо, які у поєднанні із зірками ілюструють народні уявлення про бога вогню Сварога, який стоїть на сторожі річного кругообігу часу. У циклі "Зодіак" збережені лише європейські назви сузір'їв карти зоряного неба, але у кожній композиції присутній дух астральних назв головних богів давньої України. Мистець знав ще з дитинства, що сузір'я в простолюдді мають назви, які різняться від загальновизнаних європейських: Коза, Водяник, Ворота, Дід, Баран, Ворон, Панна, Доля, Громовик... У циклі "Зодіак" Олексія Макаренка сузір'я з'являються в об разі хлоп чиків-ан гелів ("Во долій", "Близ ня та", "Діва"), які прислуговують Сонцю або Місяцю ("Лев", "Рак", "Терези", "Тілець", "Овен"). Кожен твір струменить язичницькою космосистемою знань, розпорошених часом. У розумінні наших предків сузір'я Волопаса "утримує жар Великого Волоса". При читанні матеріалів до композиції "Тілець" Олексія Макаренка вразив образ Волосожара, а ще легенда лужичан про волосся Вероніки. Майстер народної творчості сповідує першовчення про Велеса-Тільця. Своїми імпресивними рожевими або помаранчевими мазками він веде оповідь про сузір'я, яке складається із семи зірок. У декоративному панно "Тілець" вони зображуються крупними квітами-зірницями, які рухаються по діагоналі у нижній частині прямокутної композиції. Скупчення квіток на буйнотрав'ї знизу та справа нагадують "кашу" – "так казали про зірки, уявляючи золоті крупинки розсипаного по небу пшона, яке дзьобає квочка з курчатами"116. У циклі "Зодіак" імпресивні різноманітні поліколірні плями тла передають не тільки конкретний декоративний

113

Лев. Leo. 24. 01. 2004. 70 х 50.

Справа наліво: Я.Поліщук, І.О. Сухіна, М.Пономаренко, О.Маршалова А.Шевчук, К. Назарук, на поминках Олексія Макаренка.

Войтович Валерій. Українська міфологія.– К.: 2002, С. 198

116

Діва. Virgo . 29. 04. 2004. 70 х 50.

Терези. Libra. 15. 07. 2004. 70 х 50.

Скорпіон. Scorpio. 14. 04. 2004. 70 х 49.

мотив-знак зодіаку, скажімо, Рака, Скорпіона, Водолія і т. д. Наприклад, у композиції "Рак" відчутно, як боги давньої України ще у липні та серпні готувалися до часу "падіння золотого плуга на землю", що припадає на 24 грудня в день зимового сонцестояння. Недарма в осереддя композиції "Рак" майстер народної творчості вводить спіралеподібний образ Перуна-Громовика, у якому наші предки віднаходили центр Всесвіту. Зовсім в іншому ключі Олексій Макаренко створює композицію сузір'я Терези, яке у народі часто називалося сузір'ям Діви-Панни. Ще у 90-х роках майстер розпису створив розпис, який називався "Несе Галя воду..." Цей твір, де дівчина з відрами воду несе, відповідає усім українським народнопоетичним канонам зображення знака Терези. Але у липні 2004 року художник інтерпретує цю тему зовсім по-новому, де терезами стають два голуби, розміщені по діагоналі, які доторкуються один до одного дзьобами. Вони є духами-прислугами, які стоять на сторожі небесного спокою місяця. Тут три квітки лілеї означають трисутність руху нашого світу у напрямку до неба, а шість прудких яскравих пташок несуть інформацію про рівновагу та гармонію природи планети Земля. Стародавні мудреці вважали число 6 найплодовитішим із усіх чисел, що входять у десятку. Справді, за шість днів був створений світ! Місяць та шість зірок на небі, що сяють над Землею, весь час нагадують нам, що наша планета є сьомим рівнем досконалості. До речі, Олексій Макаренко, працюючи над циклом "Зодіак", захопився аналізом кодово-знакової магії чисел в народнопоетичній творчості українців. Якщо уважно переглянути дванадцять композицій-панно цієї серії, то вдасться відшукати лише сім квіткостилізованих місяців, профільне зображення кожного із них нагадує філософа-мислителя. Напрошується запитання, чому сім, а не більше і не менше? Сам майстер народної творчості вважав святістю пам'ятати своє походження, свою мову, своїх батьків-дідів до сьомого коліна. Таким чином, сім місяців-мислителів в композиціях "Терези", "Лев", "Тілець", "Водолій", "Близнюки", "Діва", "Стрілець" стоять на сторожі етнопам'яті, що втілена у космоміфології українців. Характерно, що кожен із декоративних мотивів, які уособлюють образ місяця в розписах цієї серії, свічадують Око Лада, що є образом-тотемом світлоносної утаємниченої стихії. Олексій Макаренко весь час зображує його профільно перед хмарами, складається враження, що він ось тільки що виплив із них. Наші предки вважали, що Місяць у зірковому сяйві ночі є провісником доброго врожаю. Ще чимало цікавого можуть розповісти шанувальни-

114

кам народного мистецтва 12 композицій серії "Зодіак". Все залежить від уміння глядача зануритись у світ Макаренкового платковізму і підсвідомо та асоціативно вибудувати таємниці зоряного неба. І тоді навіть яскравоколірна композиція "Овен" може на деякий час трансформуватися в образ Полярної зірки, що у народі називається "нерухомою", за якою завжди можна визначити напрямок на північ і уже потім усі інші три напрямки Всесвіту, у якому нуртує чотиривекторність нашої духовної настави: "чотири сторони світу, чотири стани буття – ранок, день, вечір, ніч; стільки ж пір року – весна, літо, осінь, зима; також чотири вікових періоди у житті – дитинство, юність, зрілість, старість; чотири фази місяця; чотири стіни; чотири кути; чотири кінці хреста" 117. Серія "Зодіак" зорієнтована на мислячого глядача, який спроможний прочитати і відшукати уявлення наших предків про світ земний та його зв'язок із світом небесним, що високо на небосхилі тягнеться Чумацьким Шляхом і манить нас своєю незвіданістю. Отже, талант самоука-художника, подарованого нам Всевишнім, у стані доленосного терпіння фізичного болю тримався на етногармонії. Мистець завжди шукав рівно ва ги поміж при ро дою рідно го краю, ду хов ною спадщиною України і власними душевними переживаннями. Його беззахисність та рокова фатальність, які присутні у кожному платковому творі, дає нам підстави ствердити, що Олексій Дмитрович Макаренко завжди був зачудований довершеністю матері-природи і стривожений загрозою її поруйнування у коловерті необдуманого сучасного ритму життя.

115

Войтович Валерій. Українська міфологія.– К.: 2002, С. 582 117

Проект пам'ятника Олексію Макаренку у с. Тригір'я. Автор – заслужений скульптор України Василь Фещенко

PETALFORMISM IN MAKARENKO'S PAINTING BY ANATOLY M. SHEVCHUK

erhaps one of the words in the title of this English monograph, Petalformism in Makarenko's Painting, is not quite understandable to both art critics and devotees of traditional folk arts. The famous Ukrainian artist, Oleksiy Dmytrovich Makarenko, Honored Master of Folklore and an Ohiyenko prize-winner, has created his own art form which will be referred to as "petalform" in this article. Before talking about the artist's life and creative works, we must consult the dictionary to specify the meaning of the noun "petal." We read the following in Oxford Advanced Learner's Dictionary of Current English: petal n one of the leaf-like divisions of a flower: rose petals > the illus at flower, petalled (US petaled) [petld] adj having petals. Moreover, in the Comprehensive Ukrainian-English Dictionary by Popov Ye. F. and Balla M. I., we can find the word petalous in the meaning пелюстковий and the words petaloid, petal-like, petalform and petal-shaped in the meaning пелюсткові. As we know, traditional flower painting, created by masters of folklore, is very popular both in Ukraine and abroad. Among the many Ukrainian masters of this traditional art, we find the name Oleksiy Makarenko. He is the first artist without special art education who began creating decorative compositions using only the petals of flowers. As these fairy flowers blossom or begin to fade they transform into anthropomorphic and zoomorphic motifs. Therefore, we decided to add "ism" to the adjective "petalform" to define not only Makarenko's style but art movement in the world of national traditional painting. Makarenko's petalformism can be found in more than 750 of his decorative compositions from 1970 to May 22, 2005. We should not consider his petalform paintings and watercolors in isolation, but we must look at them in the context of the modern development of Ukrainian folklore. This unique, modern art style brought new and amazing creative energy to Ukrainian decorative and applied art at the end of the 20th century. Sometimes the prominent art critics have asked: "Whence comes it that those who depict nature deceive themselves, while those who depict fantasy do not?" I believe this thought does not apply to the life and oeuvre of Oleksiy Makarenko. He lovingly depicts nature, using his petalformism, to show the wealth of ethnofantasy of the Ukrainians. In attempting to analyze and to systemize the morphology and contents of Makarenko's flower world, we do not encounter the idea of metamorphosis in nature. The petalforms dissolve into the symbolic language of traditional art in his decorative pictorial paintings, thus his work belongs to our defining vocabulary of petalformism in fine arts. Oleksiy Makarenko was born September 21, 1936, in the small town of Brusyliv in the Zhytomyr Region, to the family of poor peasants. His father Dmytriy and his mother Vasylyna named this second child in the family Leonid. It was a most complicated and tragic time for Ukraine. Many Ukrainians, who believed in the nationalistic destiny of their Motherland, were put into prison, and most of them were killed or deported to Siberia for their patriotic views, or they disappeared through no fault of their own. During World War II when Lonia (as his parents called him) was five years old, he was very ill and was hospitalized in Zhytomyr. The family story tells the tragic fate of the future artist: Vasylyna and her father decided to go by cart to Zhytomyr to take her son Lonia home. Some people said that Nazis threw him, along with other children, from the steep and rocky bank of the Teteriv River. Perhaps it is true, but he couldn't remember even a small episode of his hospital and wartime life in Zhytomyr. Lonia only imprinted the smallest fragment of his war trip on his grandfather's cart from Zhytomyr to the small town of Brusyliv. He lay in the cart, looking at the blue sky with a few clouds in it when they were on way home. Many other traumatic experiences of the first days of Great Patriotic War and the Nazi terror were recorded in his memory forever, but there are no paintings in his oeuvre dedicated to the tragic wartime. Because his chest and right leg were broken, Lonia had to be in a plaster cast for a long period of time. The result was poor, and Lonia became a disabled person for life. He could hardly walk with a cane

116

in his hands. When the war was over, his mother Vasylyna took her son on her shoulders and brought him to school. In 1954, when Lonia was in hospital again in Zhytomyr, he discovered that his mother had died. It was the most dreadful news for the eighteen-year-old boy since he loved his mother who had been the protector of his life and destiny. Accidentally catching the news about his mother's death while in the Zhytomyr hospital, the boy cried all day long. After returning home, Lonia spent most of his spare time being in deep thought, pondering what he would do in the future and how he would build up his own future. His father married again. However, Lonia's stepmother Uliana didn't get on well with the disabled child, who could hardly walk in the house or around the homestead. Soon Leonid left his birthplace. At first he lived in the boarding house in the village of Dovbysh of the Zhytomyr region, and a little bit later he moved to the Zhytomyr center, where single people advanced in years live. From childhood, Olkesiy displayed a remarkable artistic talent in drawing. Unfortunately pictures that he painted in his school years haven't survived. To become a painter was an aim in his life. Studying nature attentively, without assistance, he gradually enriched himself with new impressions and the architectonics of forest, field and garden flowers. He also taught himself the mysteries of drawing and painting. In 1963, he made the acquaintance of Olena Andriychuk, who was orphaned and lived in the Zhytomyr Center for singles and old people, too. They got married in 1967. Since that time she has been both a faithful wife and a reliable protector of his art career. In the 1970s, Oleksiy Makarenko was fortunate to meet Volodymir Kobylinskie, a well-known teacher of drawing and painting, and a collector of old pieces of traditional art. Volodymir Kobylinskie remembered: "One day a short man who was in a poor way came to my art studio with the case for drawings and paintings. It turned out that his name is Oleksiy Makarenko. We had a long conversation about his wish to become an artist. Then I began examining his pieces of art. His paintings and way of talking about Ukrainian fine arts and folk art witnessed that he would become a very good folk master in painting. When I looked at him again, it was difficult for me to imagine how this disabled man (sorry for these words!) could find the strength in his body to sit before an easel for an hour or more. I felt very sorry for him. And I said, 'You must go to the forest, take interesting pieces of landscape for your painting. Only Ukrainian nature can be your teacher of painting. And I'm ready to analyze your work..' In a month or so Oleksiy Makarenko visited my studio again and showed me a great deal of watercolors. A lot of various roots and snags, which look like images of human beings, animals and chimerical creatures, were depicted in his miniature watercolor compositions. Among them I found a composition of flower pictorial painting, where the big spiral petals of flowers were the key structures. This picture in watercolor made a deep impression upon me. And I said: 'Oleksiy, you must paint only in this way. It will be your style of art language. Now everything depends upon you. If you toil, you'll become a prominent artist in Ukrainian traditional pictorial art. A petal is your zest." It took Oleksiy little time to create a number of petalled pictorial works. The artist in his painting uses petals of different flowers and of different colors. From 1980 to 2004 Oleksiy Dmytrovich Makarenko created eight series. They are Every Flower Has Its Own Face, Iconostasis: Requiem-Ukraine, Pagan Deities, Spirits of Father's Homestead, Folk Dances, Tales about Flowers, Signs of Zodiac, Folk Festivities of Ukraine, and the diptych Chernobyl Madonna, and illustrations to the Forest Song by Lesya Ukrayinka, to the poems by Taras Shevchenko, Ivan Franko, Vasyl Symonenko, Vasyl Stus and Yuliush Slovatskie. The worshippers of Ukrainian decorative and applied art had an opportunity to see 70 works of Oleksiy Makarenko in 1978, when the first exhibit of his paintings were organized in the hall of the Regional Center of People's Creativity. This event in the cultural and art life of Zhytomyr was a spark which later, burst into flame, and destroyed the belief that folk art in the Zhytomyr Polissia did not exist.

117

Scrupulously mastering the architectonics of Polyssia plants and flowers, Oleksiy Makarenko perceived that the petals of any flower in the process of its blossoming out or of its fading reflect an existence of a form that looks like a human being or different mythological creatures, which live in the imagination of the people of Zhytomyr Polissia. Music and poetry began appearing in his works bit by bit. Music mirrors the birth of life and inanimate forms of nature, and it is a minor melody of fading. The colors of the petals and fairy flowers in his pictorial paintings are playing; they seem to brighten and liven up, as if they are ready to sing, to dance, and to rejoice. The artist materializes the evil spirits of nature in the images of snakes, frogs and different chimerical creatures. There is a soul in the fairy tales and legends of Zhytomyr Polyssia in this prodigy of blossoming. Makarenko's unique style of petalformism is the result of this specific associative outlook on the present surroundings of nature. At first the concrete observation of many invisible movements of nature gave birth to his associations and then â&#x20AC;&#x201C; to his meditations. A little later they started becoming meaningful ideas, and only after that did the artist's brush give birth to any composition of his petalform pictorial painting. From the beginning, Oleksiy Makarenko was a pioneer of petalformism, which valued the use of pure colors of the petals of any flower, which is characteristic of folk decorative art on the whole. His ability to relate what he depicts on cardboard or on paper to his reading and knowledge of the customs and traditions of Ukraine, impress everyone who has a chance to see his oeuvre. He has a brilliant understanding of how to use a flower petal in order to justify his unusual petalform style and painting techniques, and the quest for scholarly iconography. To approach petalformism was not easy for Makarenko. It is precisely because of this difficulty that there were no folk artists in his circles who dealt with the petals of flowers in traditional painting. Oleksiy Makarenko imagined that petalformism would help him to create a connection between the inner associative imagination and the reality of nature. All these ideas would be materialized in his tangible paintings. The artist discovered sources of dynamic petalformism in the ballads of the prominent poet Taras Shevchenko, such as â&#x20AC;&#x201C; Poplar, Lily, Mermaid. He also created a few interesting illustrations to the poems of Taras Shevchenko Katerina, Haidamaki, A Dream. The artist understood that Shevchenko was a revolutionary romantic in his early literary works, and his method of depicting life was that of realism and positivism. Consequently, the elements of romanticism remained in Makarenko's petalform painting. This kind of painting does not concentrate on a petal of any flower that can be isolated. All the petals of different colorings blend imaginary and chimerical images together. Oleksiy Makarenko's petalform painting does not tend towards the concrete abstract and informal motifs, any more than his drawing. The artist likes to underline: "At the start I have both an image (or a few images) and a composition of my future work in mind. I draw and after that I paint very quickly and let myself be guided only by my impulses. Gradually I see hints of figures and distinctly, I try to work out their meanings, and also consciously try to bring order in the composition." Oleksiy Makarenko compared his fate with the destiny of Larysa Kosach-Kvitka, whose literary pseudonym is Lesya Ukrainka. Finding himself physically disabled, Oleksiy Makarenko understood the painful and debilitating disease she fought all her life. The artist's intellectual development in the world of traditional art was further stimulated by Lesya Ukrainka's idealistic and symbolic play Forest Song in which the poetess used Ukrainian mythological beings, particularly from the customs and traditions of her beloved native parts in Volyn. This is where Lesya learned many fairy tales and folk songs from the peasants during her childhood and early teenage years. Oleksiy liked her first collection of lyrical poetry On Wings of Songs, but Forest Song became the book to which he constantly referred. While reading Lesya's Forest Song, the images of Ukrainian mythology came alive in his associative thinking: nymphs of field and forest, water-sprites, the wild and violent Forest-Demon, a short-tailed devil of the swamp, and He Who Sits in the Rock... The artist created many decorative illustrations of Forest Song by Lesya Ukrainka. Ten petalform

118

decorative compositions – Mavka and Lukash, Red Forest Demon, Wood Goblin, Forest Pool King, Lost Children, Water Sprite, Kilina, Willow, Lone Grag-Sitter, dedicated to Forest Song are property of Ivan Franko of Zhytomyr State Teachers' Training University. Makarenko would like to point out that it was not a bookish influence upon him that played the main role in his painting activities, but the colorful and sonorous motifs and elements of the ingenious creatures directly relating to Volyn. Examining these decorative paintings, one can understand how form and substance penetrate one another. The oeuvre of Oleksiy Makarenko assured us that the fantastic images of Lesya Ukrainka's Forest Song, the olden rites carried out in the people's festivities, including round-dance songs and children's song-games are still evoked by Ukrainian folklore and literary classics. In Ukrainian decorative painting, the artistic method of joining reality to fantasy is used by many modern artists mainly because it reflects the customs, legends, songs and beliefs of Ukrainians. The oeuvre of Oleksiy Makarenko in petal form and plot differs greatly from other artists' works because it is a unique style – petalformism – and because the artist stays very close to Ukrainian folklore in his use of color. He seems to have created real characters from those who live in his fantasy. They freely exist side by side in his petalform decorative works and influence each other, though his fantasies only underly the problems of his real life. The year of 2005 has come to an end. The incurable disease (cancer of the ear) halted his petalform decorative painting. Even as the skilled artist was very eager to concentrate his talent on developing petalformism and on creating his school of traditional painting of Zhytomyr Polyssia, Makarenko succumbed to his illness. In 2005, on the second day of Easter (May 2) Oleksiy Dmytrovych Makarenko died. They say that God's Gate is open on the day for those who leave us. The artist was buried in the churchyard of the village of Tryhirya near Troyitsky (Holy Trinity) Monastery. It was on a day of spring blossoms and birds' songs. His sister-in-the second, Vira, said after the churchyard burial service, "Lonia. Paint these flowers now. There are a lot of them in your place of rest."

Ґейл Хашлі і Анатолій Шевчук

119

IN THE FACES OF FLOWERS BY GAIL E. HUSCHLEE

was introduced to Oleksiy Makarenko on a winter's day in 2003 in Zhytomyr by his faithful friend, Anatoly Shevchuk, the co-author of this book. Mr. Shevchuk liked and admired this artist and offers this book as his tribute to the artist and the large body of work he left behind. Through his long bout with cancer, Mr. Shevchuk often looked in on him and helped his wife with whatever he could. This touching friendship and the obvious talent of Makarenko created in me a curiosity about Makarenko, the artist and the man. I had seen a number of the fanciful petalform paintings and decorative art on furniture and even malovanky eggs in the home of Mr. Shevchuk. This type of painting and its application reminded me at first of the Norwegian decorative art of my experience called rosemaling. This was my only approximate comparison since my father collected rosemaled pieces and painted himself in this style. Nevertheless, this could be no real equivalent to Makarenko's petalform since mythological figures were not a part of rosemaling. Indeed, this was a unique form, one that I did not grasp. The day we visited the artist I was a bit apprehensive about being in the presence of a person of such talent and such suffering. Was I to meet a man whose illness and tragic past had embittered and closed him to making a new friend at this stage of his life? Would he wonder if I could possibly understand his work as a foreigner? My fears were unfounded. I discovered a diminutive man in whose soul lived a gigantic spirit. Bent in his wheelchair, he greeted me warmly and silently witnessed my amazement as Mr. Shevchuk guided me through the hundreds of paintings collected in his studio. He seemed amused at my reactions to the paintings. I believe he was watching me to see if I understood the underlying messages he depicted about Ukrainian life and its beauty and sufferings. Somehow, we were in a kind of mutual test. He wanted to see if his paintings evoked from a foreign viewer a universality of emotion while I was trying to divine the depth of meaning in the petalform art. Was I simply a curious friend of Mr. Shevchuk who would simply say nice things about art that I didn't understand? Was I just going to see pretty pictures of flowers or something more? We spent several hours moving among the numerous paintings stored lovingly within the apartment of the Makarenkos. I was immensely impressed with the breadth of the works. By using his petalforms, Makarenko created a form which could express the full range of emotion: joy, hope, love, sorrow, anguish, and his version of the historical memory of the folk artist. Yes, there were wonderfully pretty pictures, but also floral images that could convey the dark threat of the evil flowers of human experience, most movingly, the triptych depicting the Chernobyl disaster as an example. Most cunningly, Markarenko inhabits this flower world with seductive figures who grow out of the flora in surprising and inventive ways. Is this a flower, a stem, a tendril, or a face, smiling slyly through the scene? He places the figures of legend and myth into the natural world from whence they originate. Even a person such as myself who has only begun to understand Ukrainian culture can appreciate the integral connection of tradition, nature, myth, and superstition. This folk artist has told the stories without a word in these paintings. They are not what they seem to be at first glance. Look again and you will look into a world inhabited by the spirit of Ukraine and Makarenko. Before we left, I believe I passed the test. I wish to believe that even though our language barrier did not allow us to discuss his art and life that Makarenko understood I did understand what

120

he was conveying in his work. I believe that he knew his swirling colors and graceful lines lifted my spirit as he intended. I now own a painting which makes me smile whenever I see it. It reminds me of this gentle man whose life included much pain, but who created a world of emotion and fantasy through flower and nature imagery. Here is someone who might have seen only the darkest moments to record in his art, but chose instead to create the world in full with its whole range of experience. He lived in joy in this petalform world and invites us into it. When I heard the sad news of his passing, I reflected on the painting I own. Within it kneels a petalform guardian. I see this painting as a reminder to guard our connections to nature and to each other. Even with his many handicaps, Makarenko was able to live his life in a full way and to share his vision with so many whose lives he enriched with his petalform art. It was a unique privilege to have met this artist and to have enjoyed the afternoon with him and his life's work. Before we left, his wife allowed me to choose several painted eggs, malovanky. These hang in my home as talismans of peace and joy and Ukrainian memories.

У КВІТАХ ОБЛИЧЧЯ(переклад з англійськоЇ мови А.М.Шевчука)

дного зимового дня 2003 року Анатолій Шевчук, співавтор цієї книги, познайомив мене з Олексієм Макаренком. Пан Шевчук захоплювався доробком цього майстра розпису і дуже хотів підготувати книгу про його розписи, щоб віддати належну шану художнику та його великому творчому доробку. Спостерігаючи за довготривалим приступом хвороби мистця на рак, пан Шевчук часто провідував Олексія Макаренка, допомагав його дружині, чим міг. Ця зворушлива дружба і надзвичайний талант Макаренка вселили в мені зацікавленість дізнатись про нього як про мистця і як про людину. Я оглянула кілька фантастичних розписів у стилі платковізму і декоративні речі, які розставлені на меблях у помешканні пана Шевчука, тут були навіть мальованки Макаренка – великодні розмальовані яйця. З мого життєвого досвіду стиль такого живопису та його використання спершу нагадував мені чимось декоративне мистецтво, яке називається "роузмейлінг" – норвезьке мистецтво розпису, в основі якого лежать квіти рози. Це було моїм тільки приблизним зіставленням. Мій батько збирав твори такого роду і малював сам у такому ж стилі. Як би там не було, але це не може бути реальним еквівалентом до Макаренкового платковізму, оскільки міфологічні образи не є якоюсь часткою норвезького ропису розами. Дійсно, це представляло унікальну форму, саме ту, яку я не могла збагнути. Коли ми завітали до художника, я була трішки сповнена передчуттям тривоги – бути поруч з людиною такого таланту та такого страждання. Що ж змушувало мене до зустрічі з ним, хвороба і трагічне минуле якого ставали перепоною для нашого знайомства? Було б йому цікаво, якби я могла либонь зрозуміти його твір як іноземка? Мій острах не був виявлений. Я побачила худорлявого чоловічка, в душі якого нуртувала могутня енергія. Схилившись у своєму кріслі на колесах, він гречно привітався зі мною і мовчки спостерігав, як я захоплено переглядала його численні розписи, які мені показував пан Шевчук у його робітні. Здавалося, що він був задоволений моїми враженнями, отриманими від його творів. Я впевнена, що Макаренко спостерігав за тим, чи я зрозуміла основні думки про українське життя, його красу та страждання, які він змальовував на своїх полотнах. Так чи інакше це нагадувало якесь випробовування одне одного. В той час, коли я намагалася осяйнути гли-

121

бинність значення мистецтва платковізму, він горів бажанням побачити, чи його розписи пробуджують універсальність емоцій в іноземного глядача. Чи була я допитливим другом пана Шевчука, який так просто говорив про мистецтво, яке я не розуміла? Могла я дійсно побачити красиві картини із квітів чи можливо щось інше? Ми провели кілька годин, вовтузячись серед численних розписів, які дбайливо зберігаються в оселі Макаренків. Я була глибоко зворушена широтою кругозору його творів. Використовуючи мову платковізму, Макаренко творив форму, яка могла виразити цілу низку емоцій: радість, надію, любов, смуток, страждання і його версії історичної пам'яті народного майстра. Дійсно, це були досить красиві картини, але разом з тим квіткові образи, які могли розкрити надзвичайно зворушливо темну погрозу злих квітів людського досвіду. Для прикладу, ми пригадаємо диптих, що зображує чернобильське лихо. Досить загадково Макаренко населяє звабливими образами цей квітковий світ, котрі дивакувато і вигадливо виростають у світі рослин. Чи дійсно може квітка, стебло, вусик або обличчя лукаво посміхатися в сцені зображуваного?! Майстер розпису вводить образи з легенди або міфу у світ природи, звідти, де вони народжувалися. І навіть така особа, як я, що лише почала розуміти суть української культури, можу оцінити істотний зв'язок традиції, природи, міфології і ідолопоклонства. Цей майстер народної творчості розповідає історії без слів, розписами такого штибу. Його пелюсткові композиції зовсім не такі, як вам здаються від першого побіжного перегляду. Ще раз подивіться їх і ви потрапите у світ, заповнений душевним станом України і Макаренка. Перед тим, як ми залишили його помешкання, мені задавалось, що я пройшла випробовування. Мені хотілося вірити, що навіть мовний бар'єр не дозволяв нам говорити про його мистецтво та життя так, як Макаренко його розумів. Але я дійсно збагнула суть того, що він хотів показати у своєму творчому доробку. Впевнена, він добре знав, що його вихристі кольори та граціозні лінії підняли мій настрій. У моїй колекції є розпис Макаренка "Ангел-сопілкар". Він спонукає мене посміхатися, коли я бачу його. Цей розпис нагадує мені про благородну людину, чиє життя ввібрало в себе багато болю, але який створив світ емоцій і фантазії крізь призму квіткового природнього образного уявлення. Тут присутній хтось, хто змушений побачити найсумнівніші моменти, занотовані в його творах, але вибрані для того, щоб витворити світ, наповнений життєвим досвідом. Макаренко жив радісно у цьому світі платковізму і запрошував нас побувати у ньому. Коли я дізналася сумну звістку про його смерть, я глянула на його розпис, який є у мене. Ми схиляємося перед його пелюстковим ангелом-охоронцем. Я розумію, що його мистецтво розпису нагадує нам, як ми повинні улагоджувати стосунки з природою і між нами – людьми. Навіть зустрічаючи багато перешкод, Макаренко прожив своє життя повнокровно і ділився своїми візіями з багатьма, чиє життя він збагатив своїм мистецтвом платковізму. Мені випало велике щастя в післяобідній час зустрітися з цим мистцем і побути разом з ним та з його творчим доробком. Перед тим, як розпрощатись, дружина Макаренка дозволила мені вибрати кілька його великодніх мальовок. Вони – як талісмани миру і радості – зберігаються у моєму домі, нагадуючи про моє перебування в Україні.

122

CROSS-CULTURAL MIGRATIONS OF FOLK ART TRADITIONS BY GAIL E. HUSCHLEE

hen first I saw the paintings of Oleksiy Makarenko, I felt a resonance, a recognition. What was it? I had to reflect on my own experiences to find the answer. Indeed, human beings like to categorize in order to make sense of the world. Therefore, in order to explain my thought process in comparing and contrasting the works of Makarenko to American folk art, I must begin in my own experience. I live in Grand Marais, Minnesota, a small northern town along the -shores of Lake Superior and "a stone's-throw away" from Canada. In the early history of this area, it was the French who named our town and who established the fur trade with the local Native American tribes. Later, in the late 1800's to early 1900's, this town became important in the fishing industry and so attracted many Scandinavian fishermen and their families, mostly Norwegian. Many of the surnames of this area announce the continuing presence of these families, even though there are only two commercial fishing boats left in the fishing fleet. It is from this population of Scandinavian immigrants to Minnesota that I draw my own ethnic identification since my grandfather came from Norway during this migration. Originally, he settled in northern Wisconsin and later moved to Minnesota, working as a sailor, a lumberman, and in the mining industry. I mention this autobiographical information to underscore the inevitable American experience of being from an immigrant experience for most United States citizens. Many people will have forgotten their roots since the ties to another culture have loosened over time, yet many other first or second-generation immigrants will remember and will try to continue traditions and cultural markers such as artistic expression. It may seem odd, but many immigrants lose their languages as soon as they can, especially their children. Practically speaking, they do out of necessity to in order to fit into their new environment and to survive. But what about that old trunk and the old family treasures within it brought from the old country? These things remain in families for years and remind the families of their ancestral roots. . Since I am a third generation Scandinavian American, I find my identification mostly through foods and these symbolic representations of culture such as the decorations and art of my ancestors, some of which have been bequeathed to me by my family members. Others join organizations such as The Sons of Norway and try

123

Painting on the plate in the style of Rosemaling. From the private collection of the Huschlees. Розпис на тарелі у стилі "роузмейлінг". З приватної колекції родини Гашлі.

Norvegian painting on wood in the style of Rosemaling. From the private collection of the Huschlees. Норвезький розпис по дереву у стилі "роузмейлінг" З приватної колекції родини Гашлі.

to continue traditions that may not be familiar any longer in Norway today! While living in Ukraine for two years, I learned that the cultural closeness I was sensing was, perhaps, real and alive. The 8th and 9th century trade between the early tribal peoples of Ukraine and the Scandinavians is well documented. It seems obvious that the decorative arts of both groups would be shared along with the trade. The source of information I have used for this article is Norwegian : Decorative Painting on Wood, by Margaret M. Miller and Sigmund Aarseth. They point out that while the art of Rosemaling (flower-painting) did not develop until the 17th century, the roots of the folk art is in elaborate wood carvings used to decorate buildings and other articles. Wood-carving also appears in early Ukrainian folk art. In both traditions the rich ornamentation and beautiful lines characterize the carvings. When the Black Death engulfed Europe during the Middle Ages, the folk arts fell into decline. The many churches of Scandinavia that had been richly ornamented with wood carvings had fallen into decay. Later during the Renaissance time period, the churches were redecorated, but at that time with paintings which followed the designs of the previous wood carvings. This was the beginnings of Rosemaling which also found inspiration from the baroque and rococo that had come into fashion at that time. While used in churches and on ships at first, the folk art began to be used in common homes and on household articles. The Scandinavian folk art changed from being the craft of highly trained artists to being everyman's art. Today this continues. I have included a photograph of Rosemaling done by my father, Clinton Johnson, for his home. These are now in my home; in addition, I have included photographs of household items done by masters, which have come to me through my father. Notice the flowing lines and rich colors. After the American Civil War, there was a migration from the Scandinavian countries to the United States. The Homestead Act of 1862 created opportunity by promising land to immigrants willing to take their chances in the area. At that time many Norwegians came to Minnesota, Wisconsin, Illinois, and Iowa. Many of them transported their belongings in beautifully rosemaled trunks. As they struggled to establish themselves on the land, their folk art was set aside. Later, an artist named Per Lyse, who worked as a wagon builder in Stoughten, Wisconsin, decided to revive the decorative art. He found that he could support his family by reproducing the familiar art of his homeland. To this day, Rosemaling continues all over the country as community groups keep the tradition

124

alive. Indeed, Per Lyse's grandson gives classes in Albuquerque, New Mexico. Rosemaling continues to be a very familiar folk art in my community. It is still taught at the local North House Folk School. If you strolled along the streets of Grand Marais, you would see many shops selling decorated household items done in the styles still popular in the folk art. Of course, the styles and techniques change somewhat with new materials and ideas, but for the most part, Rosemaling is completely recognizable as the unique folk art of Scandinavia. Nevertheless, I wonder if this art form has also influenced or has been influenced by similar forms from early Ukraine. Making this connection, we can see the antecedents of Oleksiy Makarenko's work. We know that he was trained in the folk arts of Ukraine. We also can see the similarity of line, color, and content in the two traditions. The use of floral and leaf motifs are the beginning points of comparison, but some of the Scandinavian motifs include serpentine beasts called "ribbon animals." These were often seen in the wood carvings and then later as painted motifs. Makarenko caused his floral and leaf motifs to metamorphose into beasts and beings of fantasy. He has carried the purely decorative folk art into a whole new realm. Makarenko's paintings have thematic statements in this new form. To be sure, Makarenko moved out of the realm of folk art and into the realm of fine art. He has used the traditions folk painting shared by the Ukrainians and Norwegian Americans and has transformed them into a wholly new style. Sources: Miller, Margaret M. and Aarseth, Sigmund. Norwegian: Decorative Painting on Wood. New York: Charles Scribner's Sons. 1974.

125

МІЖКУЛЬТУРНІ МІГРАЦІЇ ТРАДИЦІЙ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА (переклад з англійськоЇ мови А.М.Шевчука)

оли я вперше побачила розписи Олексія Макаренка, у мене з'явився резонанс, бажання переглянути і вивчити його творчість. Довелося використати власні знання, щоб відшукати конкретну відповідь. Дійсно, люди люблять класифікувати все з метою пізнавати світ. Отже, для того щоб пояснити мій хід мислення у царині порівняння і протиставлення творів Макаренка з народним мистецтвом Америки, я змушена розпочати з власного життєвого досвіду. Я живу в Гранд Марі, штат Міннесота, у північному містечку, що розкинулося на побережжі озера Лейк Сьюпіріор, недалеко від Канади. Перші сторінки історії цього регіону говорять про те, що саме французи дали таку назву нашому містечку, які вели торгівлю хутром з корінними племенами Америки. Пізніше вкінці ХVІІІ напочатку ХІХ століття це містечко стало важливим центром рибної промисловості і привабило поселятися тут багато риболовів із сім'ями зі Скандинавії, у більшості це були норвежці. Багато прізвиськ людей, які живуть у цьому реґіоні, свідчать про походження родин із скандинавських країн. Хоч на сьогодні флот риболовства лише нараховує всього два кораблі, які займаються виловом та торгівлею риби. Я віднаходжу свою приналежність до скандинавських іммігрантів в штат Міннесота, оскільки мій прадід прибув сюди із Норвегії. Спочатку він поселився на півночі штату Вісконсін і через деякий час переїхав до штату Міннесота. Працював матросом, лісорубом та в гірничій промисловості. Я звертаюся до автобіографічних спогадів для того, щоб підкреслити невідворотній американський життєвий досвід: в більшої частини громадян США лежить саме така імміграційна обізнаність. Багато людей забувають своє походження, тому їхні стосунки з іншою культурою загубилися через невблаганний час. Хоча є багато людей – перше та друге покоління іммігрантів, які пам'ятають традиції і роблять спробу продовжувати культурні віхи, висловлювати через художні засоби вираження. Здавалося б звучить дивно, але багато іммігрантів забувають так швидко рідну мову, особливо діти. По суті кажучи, вони роблять це із необхідності з метою влитися в нове середовище і продовжувати життя. А як бути з тією дорожньою скринею, в якій зберігаються старі родинні скарби, привезені із старої країни? Ці речі залишаються у родинах роками і нагадують сім'ям про коріння предків. Я належу до третього покоління американців, які походять із Скандинавії, і я у більшості віднаходжу свою приналежність до скандинавських іммігрантів саме в традиціях харчування і в тих символічних проявах культури, які віддзеркалюються у святковому оздобленні та у мистецтві моїх предків. Деякі із них передані мені членами моєї родини. Дехто із них стає членом товариств таких, як "Сини Норвегії", і намагаються продовжувати традиції, які вже сьогодні зрідка відомі навіть в Норвегії. Про тя гом мо го дворічно го пе ре бу ван ня в Ук раїні, я відчу ла якусь культур ну спорідненість, яка реально існує і ще живе. Задокументовано, що у VІІІ та ІХ століттях йшла торгівля між найпершими племенами України та населенням Скандинавії. Складається враження, що відбувався обмін у царині декоративного мистецтва шляхом торгівлі. Таке джерело інформації я використала для написання цієї статті, прочитавши монографію Маргарет М. Міллер та Зігмунда Аарсет "Норвезький декоративний розпис по дереву". Вони стверджують, що мистецтво квіткового розпису (роузмейлінг) не розвивалося до ХVІІ століття, витоки народного мистецтва беруть свій початок з художньої різьби по дереву, яка використовувалась для оздоблення будинків та інших речей. Різьбярство також з'явилося в ранньому українському народному мистецтві. Пишна орнаментика та красиві лінії характеризують мистецтво різьби цих двох культур.

126

Коли епідемія чуми охопила Європу в Середньовіччя, то види декоративно-ужиткової творчості зазнали кризи. Багато церков Скандинавії, які були пишно оздоблені дереворізьбою, занепали. Набагато пізніше, в період епохи Ренесансу, церкви були обновлені декоративним оздобленням, але в той час мистецтво розписів запозичувало взори попередньої дереворізьби. Це були зачатки розпису у стилі "роузмейлінг", у якому також відчувається духовне піднесення, що йде від бароко і рококо, які ввійшли в моду в той час. Доки вони використовувалися в прикрашенні церков та кораблів, народне мистецтво знайшло своє використання в житлових будинках та на ужиткових речах. Скандинавське народне мистецтво змінило свій статус ремесла висококваліфікованих майстрів і стало мистецтвом простолюддя. І на сьогодні ця традиція продовжується. У мене є фотографії зразків мистецтва розпису у стилі роузмейлінг, які створив мій батько, Клінтон Джонсон, для свого помешкання. Ці речі знаходяться у моєму будинку. Більше того у мене є фотографії речей домашнього вжитку, створених майстрами народної творчості, які я також успадкувала від свого батька. Підмітьте плавкість ліній та багатство кольорів. По закінченню громадянської війни відбувалася міграція населення країн Скандинавії до США. Постанова 1862 року на право фермерського заселення давав можливість іммігрантам бажання використати їхні можливості в цьому реґіоні. В цей час багато норвежців прибули до штатів Міннесот, Вісконсін, Іллінойс та Айова. Багато хто із них віз свої речі у дорожніх скринях, красиво розписаних у стилі роузмейлінг. Оскільки вони намагалися освоїти цю землю, то народне мистецтво було поряд з ними. Згодом художник на ім'я Пер Лайс, який будував вагони в Стотені, штат Вісконсін, вирішив відродити декоративне мистецтво. Художник прийшов до висновку, що він зможе матеріально підтримувати свою сім'ю, відтворюючи знайоме мистецтво своєї батьківщини. До сьогоднішнього дня мистецтво розпису у стилі роузмейлінг продовжує своє існування по всій країні, тому що громади підтримують цю традицію. І внук художника Пер Лайса проводить заняття в Альбуркерке, штат Нью-Мексико. Народне мистецтво розпису у стилі роузмейлінг нині є дуже знаним мистецтвом у моїй громаді. Цьому виду народної творчості навчають у місцевій школі, знану як Норт Хауз Фолк Скул. Якби ви пройшлися вулицями містечка Гренд Марі, ви побачили б багато крамниць, які торгують речами домашнього вжитку, декорованими у стилі цього виду народного мистецтва. Звичайно, художній стиль і техніка виконання зазнала деяких змін, у більшості своїй причина їх прихована у використанні нових матеріалів та ідей. Мистецтво розпису у стилі роузмейлінг повністю визнається як самобутнє народне мистецтво Скандинавії. Однак мені цікаво, чи мали вплив на нього схожі форми такого мистецтва, які беруть початок з ранньої України. Роблячи такий зв'язок, у нас є можливість побачити минуле життя творчості Олексія Макаренка. Ми знаємо, що він фахово удосконалював себе, вивчаючи усі види народного мистецтва України. Ми також можемо бачити схожість в лінії, в кольорі, а також у змісті цих двох традицій. Використання флорних та платкових мотивів є відправними точками порівняння, але деякі скандинавські мотиви включають форми, що нагадують змій, так звані "стрічковоподібні тварини". Мотиви такого роду часто були присутні у мистецтві художньої різьби по дереву, і трішки згодом вони з'явилися у розписах. Макаренко змусив власні флорні та платкові мотиви метаморфозуватися в тварини і химерні істоти. Він привніс чисте декоративне народне мистецтво в нове царство. Макаренкові розписи утримують тематичні висловлювання в цій новій формі. Безумовно, Макаренко залишив царство народного мистецтва і ввійшов в царство образотворчого мистецтва. Він використовував традиції народного розпису, які шануються українцями та американцями норвезького походження, і трансформував їх в абсолютно новий художній стиль.

127

Лісовик і Русалка. 23. 03. 1979. 41 х 30, папір, мішана техніка. Wood Goblin and Water Sprite. 23. 03. 1979. 41 х 30, paper, mixed media.

128

Лісовик. 21.01.1979. 42 х 29,7, папір, мішана техніка. Wood Goblin. 21.01.1979. 42 х 29,7, paper, mixed media.

Мавка і Лукаш. 09. 03. 1979. 29 х 40, папір, мішана техніка. Mavka and Lukash. 09. 03. 1979. 29 х 40, paper, mixed media.

129

"Таки явився ? Де тебе носило так довго?" 15. 12. 1979. 30 х 42, папір, мішана техніка. "So you've come home! And where on Earth have you been?" 15. 12. 1979. 30 х 42, paper, mixed media.

130

"Ти водяну царівну зміняв на мельниківну". 29. 06. 1979. 30 х 42, папір, мішана техніка. "Betrayed the gueen of water and for the miller's daughter." 29. 06. 1979. 30 х 42, paper, mixed media.

131

"На виру-вирочку, на жовтому пісочку..."1979. 29,5 х 42, папір, мішана техніка. "O I'm in whirlpool land-O upon the yellow sands..." 1979. 29,5 х 42, paper, mixed media.

Той, що греблі рве. 1979. 29 х 42, папір, мішана техніка . Dam Breaker. 1979. 29 х 42, paper, mixed media.

132

"Бо я ж тебе люблю...". 198? , 50 х 40, картон, мішана техніка . "I Love You!". 198? , 50 х 40, cardboard, mixed media.

133

Мавка і Лукаш. 23.01.1989. 52 х 44, папір, мішана техніка . Mavka and Lukash. 23.01.1989. 52 х 44, paper, mixed media.

"Водяник прокидається, кидається навперейми і перехоплює Русалку". 1979. 29 x 42, папір, мішана техніка. "Awakened, the Pool King hurls himself between them and catches Water Sprite." 1979, 29 x 42, paper, mixed media. 134

Мати Лукаша. 198? 50 х 40, картон, мішана техніка. Mother of Lukash. 198? 50 х 40, cardboard, mixed media. 135

"В моїй обладі вода повинна знати береги. Іди на дно!". 27.08.1979. 30 х 42, папір, мішана техніка. "In my demesne, flood waters know how far ashore to go. Go down below!.". 27.08.1979. 30 х 42, paper, mixed media.

"Бери мене!..". 198? . 30 х 42, папір, мішана техніка. "Take Me!..". 198? . 30 х 42, paper mixed media. 136

Нічні веселощі Русалок .198?. 40 х 50, картон, мішана техніка. Mermaids' Night Amusements. 198?. 40 х 50, cardboard, mixed media.

137

Русалоньки. 12.05.1985. 51 х 36,5, папір, мішана техніка. Mermaids. 12.05.1985, 51 х 36,5, paper, mixed media.

138

Перелесник. 20. 07. 1980. 30 х 42, картон, мішана техніка. Red Forest Demon. 20. 07. 1980. 30 х 42, cardboard, mixed media.

Царство озера. 07. 1983. 42 х 30, папір, мішана техніка. The Lake Kingdom. 07. 07. 1983. 42 х 30, paper, mixed media.

139

Розквіт. 1985. 50 х 40, картон, мішана техніка. Blossoming.1985. 50 х 40, cardboard, mixed media.

140

"Пригорни, моя доле". 19.01.1996. 70 х 50, папір, мішана техніка. "Embrace me, my fate."19.01.1996. 70 х 50, paper, mixed media.

141

Лісовик і Русалка. 19.04.1981.50 х 40, картон, мішана техніка. Wood Goblin and Mermaid.19.04. 1981. 50 х 40, cardboard, mixed media.

142

Доля Лукаша. 19.05.1985. 51,5 х 36,7, папір, мішана техніка. The Fate of Lukash.19.05.1985. 51,5 х 36,7, paper, mixed media.

143

"Виплинь же мила". 1979. 30 х 42, папір, мішана техніка. "Come out, lady fair". 1979. 30 х 42, paper, mixed media.

Діти мої квіти. 01. 02. 1984. 40 х 50, папір, мішана техніка. My Children the Flowers. 01. 02. 1984. 40 х 50, paper, mixed media.

144

Водяник 07.06.1996, 50 x 40 картон, мішана техніка Forest-pool King. 07.06.1996, 50 x 40. cardboard, mixed media.

145

Зрада. 24.03.1981. 40 х 50, папір, мішана техніка. Treachery. 24.03.1981. 40 х 50, paper, mixed media.

Біля лісового озера. 1983. 46 х 49, папір, мішана техніка. Forest Lake. 1983. 46 х 49, paper, mixed media.

146

Водяник. 14.05.1981, 50 x 40, картон, мішана техніка. Forest-pool King. 14.05.1981. 50 x 40, cardboard, mixed media.

147

Вовкулака. 12.02.1996. 70 х 50, картон, мішана техніка. Werewolf.12.02.1996. 70 х 50, cardboard, mixed media.

148

Доля. 24.12.1993. 81 х 50, картон, мішана техніка. Fate. 24.12.1993. 81 х 50, cardboard, mixed media.

149

У любові. 8.12.1990. 50 х 40, картон, мішана техніка. In Love. 8.12.1990. 50 х 40, cardboard, mixed media.

150

Водяник. 06.02.1996. 70 х 50, картон, мішана техніка. Forest-pool King. 06.02.1996. 70 х 50, cardboard, mixed media.

151

Спас. 19. 07. 1989. 69 х 49. ДСП, мішана техніка. The Savior.19. 07. 1989. 69 х 49, chipboard, mixed media.

152

На щедрий врожай. 29.01.1993. 80,5 х 50. ДСП, мішана техніка. Have a Rich Harvest. 29.01.1993. 80,5 х 50, chipboard, mixed media.

153

Мадонна з немовлям. 25.09.1998. 50, 5 х 80. ДСП, мішана техніка. The Madonna with a Child. 25.09.1998. 25.09.1998. 50, 5 х 80, chipboard, mixed media.

154

Апостол Павло.09. 12.1993. 71 х 50. ДСП, мішана техніка. St. Paulus the Apostle. 09.12.1993. 71 х 50, chipboard, mixed media.

155

Архангел Михаїл. 01.08.1993. 80,5 х 50. ДСП, мішана техніка. The Archangel Michael. 01.08.1993. 80,5 х 50, chipboard, mixed media.

156

День Святого Василя. 28.01.1992. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. St. Basil's Day. 28.01.1992. 70 х 50, chipboard, mixed media.

157

Євангеліст. 30.05.1994.74 х 50. ДСП, мішана техніка. The Evangelist. 30.05.1994.74 х 50, chipboard, mixed media.

158

Зішестя. 01.07.1993. 81 х 50,5. ДСП, мішана техніка. Descent of Christ. 01.07.1993. 81 х 50,5, chipboard, mixed media.

159

Микола травневий. 12.03.1994. 80 х 50. ДСП, мішана техніка. The May Festivity of St. Nickolas. 12.03.1994. 80 х 50, chipboard, mixed media.

160

Святий Василь. 24.12.1991. 70,5 х 49,5. ДСП, мішана техніка. St. Basil. 24.12.1991. 70,5 х 49,5, chipboard, mixed media.

161

Святий дух. 21.11.1992. 71 х 49,5. ДСП, мішана техніка. The Holy Spirit. 21.11.1992. 71 х 49,5, chipboard, mixed media.

162

Ангел-охоронець. 1995. 60 х 44. ДСП, мішана техніка. Angel the Protector. 1995. 60 х 44, chipboard, mixed media.

163

Ангел-флейтист. 05.10.2003. 60 х 44. ДСП, мішана техніка. Angel the Flute-player. 05.10.2003. 60 х 44, chipboard, mixed media.

164

Вербна неділя. 18.04. 1999. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. Palm Sunday. 18.04. 1999. 70 х 50, chipboard, mixed media.

165

Коляда. 12.12.1991. 70,5 х 49,5. ДСП, мішана техніка. Caroling. 12.12.1991. 70,5 х 49,5, chipboard, mixed media.

166

Покрова. 23.10.1990. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. The Intercession of Our Lady. 23.10.1990. 70 х 50, chipboard, mixed media.

167

Різдво. 30.11.1992. 71 х 50. ДСП, мішана техніка. Christmas Day. 30.11.1992. 71 х 50, chipboard, mixed media.

168

На Великдень. 10.04.1997. 69 х 48. ДСП, мішана техніка. On Easter Day. 10.04.1997. 69 х 48, chipboard, mixed media.

169

Свято Івана Купала. 25.06.1991. 45 х 66. ДСП, мішана техніка. Ivan Kupala Festivity. 25.06.1991. 45 х 66, chipboard, mixed media.

170

Купальське багаття. 25.01.1995. 72 х 53,5. ДСП, мішана техніка. Kupala's Fire. 25.01.1995. 72 х 53,5, chipboard, mixed media.

Спас. 04.08. 1993. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. The Savior. 04.08. 1993. 70 х 50, chipboard, mixed media.

172

Який рід, такий і плід. 1997. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. Like Father, Like Son. 1997. 70 х 50, chipboard, mixed media.

173

Князь Володимир. 9.01.1991. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. The Prince Volodymyr. 9.01.1991. 70 х 50, chipboard, mixed media

174

Іван Мазепа. 04.10.1992. 69 х 49. ДСП, мішана техніка. Ivan Mazepa. 04.10.1992. 69 х 49, chipboard, mixed media.

175

Василь Стус. 14.06.1992. 67 х 48. ДСП, мішана техніка. Vasil Stus. 14.06.1992. 67 х 48, chipboard, mixed media.

Пам'ять. 27.06.1994. 57,5 х 32. ДСП, мішана техніка. Memory. 27.06.1994. 57,5 х 32, chipboard, mixed media.

176

Митрополит Ілларіон. 22.01.1992, 71 х 50. ДСП, мішана техніка. The Metropolitan Illarion. 22.01.1992. 71 х 50, chipboard, mixed media.

177

Чорнобильська Мадонна (лівий бік диптиху). 01.07.1991. 79 х 49,5. картон, мішана техніка. The Madonna of Chernobyl. 0l. 07.1991. 79 х 49,5, cardboard, mixed media. 178

Чорнобильська Мадонна (правий бік диптиху). 01.07.1991.79 х 49,5, картон, мішана техніка. The Madonna of Chernobyl. 01.07.1991. 79 х 49,5, cardboard, mixed media 179

Свіча. 09.10.1994. 80,5 х 50. ДСП, мішана техніка. The Candle. 09.10.1994. 80,5 х 50, chipboard, mixed media.

180

Спас. 26.09.1991. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. The Savior. 26.09.1991. 70 х 50, chipboard, mixed media.

181

Співають солов'ї. 25.10.1991. 40 х 50, папір, мішана техніка. Nightingales Are Singing. 25.10.1991. 40 х 50, paper, mixed media.

182

Легенда про Стокротку. 10.01.1999. 68,5 х 48. ДСП, мішана техніка. The Legend about a Daisy. 10.01.1999. 68,5 х 48, chipboard, mixed media.

183

Легенда про волошку. 30.11. 1997. 80 х 50. ДСП, мішана техніка. The Legend about a Cornflower. 30.11. 1997. 80 х 50, chipboard, mixed media.

184

Легенда про мак. 14.11.1997. 80 х 49,5. ДСП, мішана техніка. The Legend about a Poppy. 14.11.1997. 80 х 49,5, chipboard, mixed media.

185

Легенда про ромашку. 04.01.1998. 79,5 х 50. ДСП, мішана техніка. The Legend about an Ox-eye Daisy. 04.01.1998. 79,5 х 50, chipboard, mixed media.

186

Янгол. 30. 01. 1998. 68 х 48. ДСП, мішана техніка. The Angel. 30. 01. 1998. 68 х 48, chipboard, mixed media.

187

Мати Божа. 07.09.1993. 79 х 50. ДСП, мішана техніка. Virgin. 07.09.1993. 79 х 50, chipboard, mixed media.

188

Спас. 30.03.1999. 69 х 48. ДСП, мішана техніка. The Savior. 30.03.1999. 69 х 48, chipboard, mixed media.

189

Медозбір. 1979. 36 х 48,5, папір, мішана техніка. The Time of Honey. 1979. 36 х 48,5, paper, mixed media.

190

Задушевна розмова. 19. 07. 1979. 30 х 42, папір, мішана техніка. A Hearty Conversation. 19. 07. 1979. 30 х 42, paper, mixed media.

191

Жук. 27. 05. 1984, 36 х 48, картон, мішана техніка . The Beetle. 27. 05. 1984. 36 х 48, cardboard, mixed media.

Дракон. 1979, 42х29, папір, мішана техніка A Dragon, 1979, 42х29, paper, mixed media.

192

Сова. 07. 01. 1979. 43 х 61, папір, мішана техніка. The Owl. 07. 01. 979. 43 х 61, paper, mixed media.

Козаки гуляють. 1979. 30 х 35, папір, мішана техніка. The Cossacks Are Making Merry. 1979. 30 х 35, paper, mixed media.

193

Виринає. 28. 10. 1984. 50 х 55, папір, мішана техніка. Emerging. 28. 10. 1984. 50 х 55, paper, mixed media.

194

Диво.30. 11. 1980. 35 х 47, 5, папір, мішана техніка. Prodigy.30. 11. 1980. 35 х 47, 5, paper, mixed media.

Метелики. 14. 09. 1980. 29, 5 х 42, папір, мішана техніка. Butterflies.14. 09. 1980. 29, 5 х 42, paper, mixed media.

195

Ворона і Лисиця. 1979. 70 х 50, папір, мішана техніка. The Crow and the Fox.1979. 70 х 50, paper, mixed media.

196

Квіткограй. 17.09.1987. 68,5 х 49,5, папір, мішана техніка. The Amusements of Flowers. 17.09.1987. 68,5 х 49,5, paper, mixed media.

197

Летить зірка. 1984. 50 х 80, картон, мішана техніка. The Star Is Flying.1984. 50 х 80, cardboard, mixed media.

198

Маска. 20. 12. 1981. 36 х 51, папір, мішана техніка. The Mask 20. 12.1981. 36 х 51, paper, mixed media.

Червоний кінь. 09.12.1999. 50 х 50,5, картон, мішана техніка. A Read Horse. 09. 12.1999. 50 х 50,5, cardboard, mixed media.

199

Сова. 10.01.1986. 50 х 50, картон, мішана техніка. The Owl.10.01.1986. 50 х 50, cardboard, mixed media.

200

Цить, капосне!. 27. 08.1985. 36 х 48, картон, мішана техніка. Hush, Rascal!. 27. 08. 1985. 36 х 48, cardboard, mixed media.

201

Цвіт папороті. 24. 12. 1993. 40 х 50. ДСП, мішана техніа. Fern in Blossom. 24. 12. 1993. 40 х 50, chipboard, mixed media.

202

Давай потанцюємо! 25.07.1991. 49 х 80. ДСП, мішана техніка. Let's Dance! 25.07.1991. 49 х 80, chipboard, mixed media.

203

Весна. 09.09.1994. 70 х 50, папір, мішана техніка. Spring. 09.09.1994. 70 х 50, paper, mixed media.

204

Півні. 27. 04. 1997. 49,5 х 40,5, папір, мішана техніка. Roosters. 27. 04. 1997. 49,5 х 40,5, paper, mixed media.

205

Поцілуймося. 07 03. 1997. 48 х 36, папір, мішана техніка. Let's Kiss Each Other. 07. 03. 1997. 48 х 36, paper, mixed media.

Поцілунок. 09.11.1994. 48 х 36. ДСП, мішана техніка. Kissing. 09.11.1994. 48 х 36, chipboard, mixed media.

206

Прадерево. 24. 02. 1997. 48 х 36, папір, мішана техніка. The Grandtree. 24. 02. 1997. 48 х 36, paper, mixed media.

207

Порозумілися. 22. 09. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. They've Understood Each Other. 22. 09. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

Розговорилися. 11. 09. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. Warming up to Their Topic. 11. 09. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

208

Приворотне зілля. 30. 03. 1997. 48 х 36, картон, мішана техніка. Love Philtre. 30. 03. 1997. 48 х 36, cardboard, mixed media.

209

Сивочола квітка. 14. 04. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. The Grey-forheaded Flower.14 04. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

210

Сльоза. 01. 03. 1997. 48 х 36 папір, мішана техніка. Tear. 01. 03. 1997. 48 х 36, paper, mixed media.

211

Сон-зілля. 19. 07. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. Pasque-flower. 19. 07. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

212

Сонечко. 24. 05. 1997. 49,5 х 40,5, папір, мішана техніка. The Sun. 24. 05. 1997. 49,5 х 40,5, paper, mixed media.

213

Сон-трава цвіте. 03.06. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. Pasque-flower in Blossom. 03.06. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

Хормейстер. 06. 1997.50 х 40, папір, мішана техніка. A Choirmaster. 06. 1997. 50 х 40, paper, mixed media

214

Сон. 11.11.1995, 70 х 50. ДСП, мішана техніка. Dream.11.11.1995. 70 х 50, chipboard, mixed media.

215

Тополя. 27. 10. 1991. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. Poplar. 27. 10. 1991. 70 х 50, chipboard, mixed media.

216

Старий козак у танці. 30.04.1991. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. The Old Cossack Is Dancing. 30.04.1991. 70 х 50. chipboard, mixed media.

217

Філософ. 1992. 50 х 40. ДСП, мішана техніка. The Philosopher. 1992. 50 х 40, chipboard, mixed media.

218

Без настрою. 11. 03. 1997. 48 х 36, папір, мішана техніка. In a Low Mood. 11. 03. 1997. 48 х 36, paper, mixed media.

219

Цар-жук. 01. 11. 1997. 44,5 х 36, папір, мішана техніка. King Beetle. 01. 11. 1997. 44,5 х 36, paper, mixed media.

Цар вогню. 29. 07. 1997. 48 х 36, папір, мішана техніка. The Tsar of Fire. 29. 07. 1997. 48 х 36, paper, mixed media.

220

Чугайстер. 31.05.1996. 70 х 49,5. ДСП, мішана техніка. Chuhayster. 31.05.1996. 70 х 49,5, chipboard, mixed media.

221

Чугайстер. 17.11.1996. 69,5 х 50, картон, мішана техніка. Chuhayster. 17.11.1996. 69,5 х 50, cardboard, mixed media.

222

Це я. I7. 03. 1997. 48 х 36, папір, мішана техніка. Here Am I. I7. 03. 1997. 48 х 36, paper, mixed media.

Краще змовчу. 27. 02. 1997. 48 х 36, папір, мішана техніка. I'd Better Say No Words. 27. 02. 1997. 48 х 36, paper, mixed media.

223

Цар Горох. 12.01.1998. 79,5 х 49,5. ДСП, мішана техніка. The King Pea.12.01.1998. 79,5 х 49,5, chipboard, mixed media.

224

У лузі. 20.01.2001. 69 х 48. ДСП, мішана техніка. In the Meadow. 20.01.2001, 69 х 48, chipboard, mixed media.

225

Сон-трава. 24.12. 2000. 68,5 х 48, папір, мішана техніка. Pasque-flowers. 24.12.2000. 68,5 х 48, paper, mixed media.

226

Сон-трава. 24.12. 2000. 68,5 х 48. ДСП, мішана техніка. Pasque-flowers. 24.12. 2000. 68,5 х 48, chipboard, mixed media.

227

Пановичка. 19. 06. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. Columbine. 19. 06. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

Перед залицянням. 24. 06.1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. Before Wooing. 24. 06. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

228

Повідь. 26.01.2001. 69 х 48, картон, мішана техніка. Morning Glory. 26. 01. 2001. 69 х 48, cardboard, mixed media.

229

Панночка. 09. 05. 1997. 49,5 х 40,5, папір, мішана техніка. A Young Lady. 09. 05. 1997. 49,5 х 40,5, paper, mixed media.

230

Орхідея. 15. 09. 1997. 50 х 40. ДСП, мішана техніка. Orchid. 15.09. 1997. 50 х 40, chipboard, mixed media.

231

Не бійся мене. 05. 03. 1997. 48 х 36, папір, мішана техніка. Don't Be Afraid of Me. 05. 03. 1997, 48 х 36, paper, mixed media.

А-а-а! 1997. 48 х 36, папір, мішана техніка. А-а-а! 1997. 48 х 36, paper, mixed media.

232

Охоронці калини. 07. 02. 1997. 47 х 34,5 папір, мішана техніка. Guards of Guelder-rose Red Clusters. 07. 02 .1997. 47 х 34,5 paper, mixed media. 233

Модерато. 22. 06. 1997. 50 х 37, картон, мішана техніка. Мoderato. 22. 06. 1997. 50 х 37, cardboard, mixed media.

234

На сторожі. 19. 03. 1997. 48 х 36, папір, мішана техніка. Standing on Guard. 19. 03. 1997. 48 х 36, paper, mixed media.

Лебеді материнства. 27. 06. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. The Swans of Motherhood. 27. 06. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

235

Літо. 26. 05. 1997. 49,5 х 40,5, папір, мішана техніка. Summer. 26. 05. 1997. 49,5 х 40,5, paper, mixed media. .

Королева квітів. 29. 05. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. The Queen of Flowers. 29. 05. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

236

Краков'як. 01.06.1991. 70 х 50, ДСП, мішана техніка. Cracovienne. 01.06.1991. 70 х 50, chipboard, mixed media.

237

Несе Галя воду. 05.09.2003. 70 х 50, ДСП, мішана техніка. Galia Is Bringing Water. 05.09.2003. 70 х 50, chipboard, mixed media.

238

Смішно. 24. 08. 1997. 49 х 40, папір, мішана техніка. In a Funny Way. 24. 08. 1997. 49 х 40, paper, mixed media.

239

Королева саду. 27. 07. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. The Garden Queen. 27. 07. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

240

Козак-лісовик. 19. 04. 1997. 49,5 х 40,5. ДСП, мішана техніка. Cossack the Forestman. 19. 04. 1997. 49,5 х 40,5, chipboard, mixed media.

Квітка з небес. 07.04.1997. 50 х 40. ДСП, мішана техніка. A Flower from the Heaven. 07.04. 1997. 50 х 40, chipboard, mixed media.

241

Козак- бандурист. 10.10.1996. 69,5 х 50. ДСП, мішана техніка. The Cossack Plays the Bandura. 10.10.1996. 69,5 х 50, chipboard, mixed media.

242

Квітковус. 04. 09. 1997. 50 х 40. ДСП, мішана техніка. Flower the Moustache. 04. 09. 1997. 50 х 40, chipboard, mixed media.

243

Калина. 12. 04.1991. 47,5 х 58,5. ДСП, мішана техніка. Guelder-rose.12. 04.1991. 47,5 х 58,5, chipboard, mixed media.

244

Знахарка. 07.11.1994. 70 х 50, папір, мішана техніка. A Sorceress. 07.11.1994. 70 х 50, paper, mixed media.

245

Зустріч. 19. 05. 1997. 50 х 40. ДСП, мішана техніка. Meeting. 19. 05. 1997. 50 х 40, chipboard, mixed media.

Горошок. 21. 05. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. Peas. 21. 05. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

246

Зустріч галактик. 04.07.1994. 80 х 50. ДСП, мішана техніка. The Meeting of Two Galaxies. 04.07.1994. 80 х 50, chipboard, mixed media.

247

Ілля. 17. 06.1994. 72 х 53,5. ДСП, мішана техніка. Illia.17. 06.1994. 72 х 53,5, chipboard, mixed media.

248

Спаська борода. 19.11.1995. 40 х 50. ДСП, мішана техніка. Harvest Festival. 19.11.1995. 40 х 50, chipboard, mixed media.

Зацвіла квітка ночі. 30. 06. 1997. 50 х 40. ДСП, мішана техніка. The Night Flower Has Blossomed. 30. 06. 1997. 50 х 40, chipboard, mixed media.

249

Ельфи. 25.12. 1997. 79,5 х 50. ДСП, мішана техніка. Elfs. 25. 12. 1997. 79,5 х 50, chipboard, mixed media.

250

Гагілки. 1998. 24.02.1998. 79 х 50. ДСП, мішана техніка. Hahylky.1998. 24.02.1998. 79 х 50, chipboard, mixed media.

251

Душа. 31. 05. 1997. 50 х 40, папір, мішана техніка. A Soul. 31. 05. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

252

Діалоги. 29. 03. 1997. 49 х 36, папір, мішана техніка. Dialogues. 29. 03. 1997. 49 х 36, paper, mixed media.

253

Диригент. 20. 03. 1997. 48 х 36, папір, мішана техніка. A Conductor. 20. 03. 1997. 48 х 36, paper, mixed media.

254

Диво-ягоди. 01. 07. 1997. 49,5 х 40,5, папір, мішана техніка. Berries the Miracle. 01. 07. 1997. 49,5 х 40,5, paper, mixed media.

255

Віночок. 30. 07. 1997. 51 х 40,5, картон, мішана техніка. The Small Circlet of Flowers. 30. 07. 1997. 51 х 40,5, cardboard, mixed media.

256

Бабине літо. 07. 06. 1997. 50 х 40 папір, мішана техніка. The Indian Summer. 07. 06. 1997. 50 х 40, paper, mixed media.

257

Дідух-рай. 21.09.2000. 62 х 42. ДСП, мішана техніка. Dyidukh. 21.09. 2000. 62 х 42, chipboard, mixed media.

258

Журавлі. 28. 08. 2001. 61 x 46. ДСП, мішана техніка. Cranes. 28. 08. 2001. 61 x 46, chipboard, mixed media.

259

Жар-птиця. 19. 08. 2003. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. The Fire-bird.19. 08. 2003. 70 х 50, chipboard, mixed media.

260

Комета. 14. 10. 2004. 70 х 50. ДСП, мішана техніка. The Comet. 14.10.2004. 70 х 50, chipboard, mixed media.

261

Конвалії. 17. 02. 2001. 70 х 49,5. ДСП, мішана техніка. Lilies of the Valley. 17. 02. 2001. 70 х 49,5, chipboard, mixed media.

262

Вогники. 01.01. 1995. 34 х 47, картон мішана техніка. Lights. 01.01. 1995. 34 х 47, cardboard, mixed media.

Ріг достатку. 26.08.1986. 44 х 54, картон мішана техніка. Cornucopia. 26.08.1986. 44 х 54, cardboard, mixed media.

263

Список акварельних творів (1967-1987 р.р.) The List of the Artist's Watercolors (1967-1987) 1. 2. 3.

4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18.

Дочекався. At last. 23 х 18. Копа сіна. The Haycock. 11 х 15,5. На березі річки. Дениші. On the Bank of the River. The Village of Deneshi. 16 х 20. Осінь Мальованки. The Autumn of Malovanka. 9,5 х 13,5. У лісі. In the Forest. 11,8 х 17. Галявина. A Glade. 13 х 19,5. Вічність. Eternity. 19 х 12,5. Гусочка. A Little Goose. 20 х 13. Дзвіночки. Small Bellflowers. 15,5 х 11. Очерет. The Canes. 15 х 24. Качка. A Duck. 14,5 х 21. Спуск до річки. The Slope to the River. 13 х 19,7. Ялина. A Fur Tree. 15,5 х 10,5. Край лісу. The Forest Side. 12,5 х 19. Когось налякаємо. We'll Frighten Somebody. 30 х 19. Пагорб. The Hill. 11 х 15,8. У мами на руцях. On Mother's Hands. 19 х 26,5. Валун. A Boulder. 26 х 16,5.

19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28. 29. 30. 31. 32. 33. 34. 35.

36.

264

Така моя доля. That's My Fate. 29 х 12,5. Ось такої величини! That's the Size! 29,8 х 19. Життя продовжується. Life Is on... 20 х 12,5. Заклинання. Invocation. 15,5 х 11. На краю села. On the Side of a Village. 20 х 13. Берізки-сестриці. Sisters-Burch-trees. 19,5 х 12,5. Лісове чудовисько. The Forest Monster. 13,5 х 11. Шум вітру. Whispering of the Wind. 20 х 13. Птиця-звір. Bird the Beast. 23,5 х 20. Змія. A Snake. 24,3 х 18. Хочу жити. I Want to Live. 20 х 13. Чудо-юдо. A Funny Monster. 15,5 х 10,5. Господиня. A Hostess. 13,7 х 16. Русалка-пташка. Mermaid the Bird. 16 х 11. Ослик. A Donkey. 15,7 х 11. Сусідоньки. The Neighbors. 24 х 16. Цікава розмова. An Interesting Conversation 24,5 х 17,3. Дорога до села. The Road to the Village. 13,5 х 10,5.

37. 38. 39.

40.

41. 42. 43. 44. 45. 46. 47. 48. 49. 50. 51.

52. 53. 54.

Верби. Willows. 8 х 13,5. По гриби. Going for Mushrooms. 23,5 х 17. Ой що ж то стоїть? What Kind of Thing Is Standing There? 10,7 х 12,5. Чудо-корч над водою. Miracle the Snag over Water. 14 х 20. Мені цікаво. It's Interesting for Me. 20 х 14. Витріщився. He's Goggled at. 20 х 14. Крокодил. A Crocodile. 15 х 26. Лісова красуня. The Forest Beauty. 24 х 16. Пташка. A Bird. 15,5 х 10,5. А ми удвох. We're Together. 20 х 14. Крик. Cry. 20 х 14. Розмова. A Conversation. 20 х 14. Квіт папороті. The Fern Flower. 20 х 14. У санаторії. In the Health Resort. 20 х 14. У грабовому лісі. In the Forest of Hornbeams. 14 х 20. Тюлень-камінь. Seal the Stone. 14 х 20. Лісове озерце. The Forest Small Lake. 24 х 16. Ранковий промінь.

55. 56. 57. 58. 59. 60. 61. 62. 63. 64. 65. 66.

67. 68. 69. 70. 71. 72. 73. 74. 75.

The Morning Ray. 24 х 16. У парку. In the Park. 20 х 14. Східці. The Steps. 20 х 14. Над плесом ріки. Over the Reach of the River. 20 х 14. Вічний спокій. The Eternal Tranquility. 20 х 14. Філософ. A Philosopher. 20 х 14. Пороги. The Rapids. 14 х 20. Лежень-валун. Sluggard the Boulder. 14 х 20. Лежень. The Sluggard. 14 х 20. Обнялися. Embracement. 19,5 х 12,5. Далечінь. Remoteness. 16,5 х 25,5. Дідусь. An Old Man. 25,5 х 16. Дорога лісом. The Road through the Forest. 25,5 х 16. Копа. Серпень. The Shock. August. 11 х 15,5. Голод. Famishment. 24 х 15. Поліська ріка. The Polissia River. 29,3 х 25. Все йде, все минає... Time Works Changes. 19 х 28. Борсук. A Badger. 18,7 х 12,5. Лісовик. Wood Goblin. 19,5 х 13. Силач лісу. A Strong Man of the Forest. 24,5 х 16. Тетер. A Black Grouse. 13,5 х 20,5. Яблуневий цвіт.

76. 77. 78. 79. 80.

81. 82. 83. 84. 85. 86. 87.

88. 89. 90. 91. 92. 93. 94. 95.

Flowers of the Apple Tree. 16 х 10. Восьминіг. A Devil-fish. 11,3 х 15,5. Кабан. A Wild Boar. 17 х 12. Польова царівна. A Tsarina of the Field. 24 х 15. Ква. Croaking. 12,5 х 19,8. А що там? What Kind of Thing Is There? 13 х 19,5. Змія. A Snake. 29,8 х 20. Господар лісу. The Forest Keeper. 23 х 19. Стара верба. The Old Willow Tree. 14 х 20. Золота осінь. The Indian Summer. 26 х 16,5. Щука. A Pike. Oil on canvas. 11 х 15,5, полотно, олія. Літо. Summer. Oil on canvas. 10,5 х 16,5, картон, олія. Верес цвіте. The Heather in Blossom. Полотно, олія. Oil on cardboard. 10 х 19. Літо. Summer. 12,5 х 19,5. Серпень в лісі. August Time in the Forest. 13 х 19,5. Мішаний ліс. The Mixed Forest. 20 х 13. Філін. The Eagle-owl. 20 х 13,5. Дивне поєднання. The Strange Combination. 15,5 х 11. Дорога до храму. The Road to the Church. 21 х 22. Батьківське обійстя. Father's Homestead. 21 х 28. Пам'ять мого дитинства. Memory of My Childhood.

265

96. 97. 98. 99. 100. 101. 102. 103. 104.

105. 106. 107. 108. 109.

110. 111.

112. 113.

114.

21 х 29,5. Сільська вулиця. The Village Street. 13,5 х 21. На подвір'ї. In the Yard. 13 х 19,5. Похмурий день. A Dark Day. 15,5 х 23. Серпень. На краю лісу. August. The Forest Side. 23,5 х 15,5. До школи. Going to School. 21 х 17. Сільська вулиця. The Village Street. 22 х 18,7. Праця. Work. 17 х 24. Дорога до лісу. The Road to the Forest. 24 х 16. Тут починаються гори. The Place Where the Mountains Begin. 16,5 х 25. Дорога. A Road. 24 х 30. Церква. A Church. 25,5 х 16. А що там? What is there? 24,4 х 16.4. Околиця міста. The Suburb of a City. 23,5 х 18. Над вічним покоєм. Over the Eternal Tranquility. 16,4 х 25,5. В'їзд у місто. The Road to the City. 26 х 16,2. Лікувальний корпус. The Radon Health BathCare Building. 17 х 25,5. Зупинка. The Bus Stop. 13 х 19,6. Місток через річку. The Small Bridge across the River. 8,7 х 13,5. План санаторію "Лісова казка". The Plan of the Sanatorium "Forest Fairy Tale." 29,6 х 21.

115. 116. 117. 118. 119. 120.

121.

122. 123.

Ось тут я жив. Once I Used to Live Here. 21 х 28. Стежина до лісу. The Pathway to the Forest. 25 х 16. Над… Over... 24,5 х 16. Сосни. Pine-trees. 16,5 х 25,5. Через місточок. Through the Trestle. 25,5 х 16,3. Корпус санаторію "Лісова казка". The Building of the Sanatorium "Forest Fairy Tale." 25 х 16. Дорога в санаторій "Лісова казка". The Road to the Sanatorium "Forest Fairy Tale." 25,5 х 18. На галявині. On the Glade. 39 х 26. Тетерук.

124. 125. 126. 127. 128. 129. 130. 131. 132.

133.

A Heath Cock. 25,5 х 20. На галявині. On the Clearing. 12 х 17,5. Казковий звір. A Fairy Beast. 16 х 11. Черепаха. A Turtle. 23 х 18,6. Диявол. A Devil. 20,5 х 14,2. Вкушу. I'll Bite You. 19 х 13. Лісовий крук. The Forest Raven. 21 х 13,5. Чудо-корч. The Miracle Snag. 12 х 19,5. Перед боєм. Before the Battle. 14 х 23. Корпус санаторію. A Building of the Sanatorium. 16,5 х 25,5. Підвечірок.

134.

135.

136.

137.

138.

139.

140. 141.

Before Evening. 16,3 х 25,5. Алея. The Lane. 25,5 х 16. На околиці. The Village Side. 30 х 24. Пес. A Dog. 23 х 29,8. Цвітуть флокси. The Phloxes Are in Blossom. 24 х 30. Пора до літа. It's Time to Turn to Summer. 21,б2 х 29,3. Багато чого розповім. I'm Telling You Many Things. Самітність. Solitude. Пора надій. The Time of Hopes.

Список розписів The list of artist's paintings 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9.

Жовті нарциси. Daffodils. 1967, 23,5 х 17. Соната ночі. The Night Sonata. 1970, 50 х 68,5. Початок пошуків. The Outset of Searching. 16.09, 1976, 61 х 44. На узліссі. Outskirts of the Forest. 1976, 56 х 81,5. Весна. Spring. 30.12. 1977, 51 х 72. СССР-60. The USSR-60. 20.06. 1977, 50 х 80. Лине пісня. The Song Is Flowing. 10.07. 1977, 43 х 60. Лицарські забави. The Nights' Game. 20.12. 1977, 50 х 50. Вогник. A Light. 15.02. 1978, 68,5 х 52,5.

10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18.

266

Веснянка. A Spring Song. 12.03. 1978, 70 х 52,5. Весняні квіти. Spring Flowers. 10.05. 1978, 51,5 х 71. Дядько Лев і Лукаш. Uncle Leo and Lukash. 22.07. 1978, 30 х 42. Пильнує. Watching. 01.10. 1978, 29 х 40. Чари осені. The Sorcery of Autumn. 29.10. 1978, 44 х 61. Дударики. The Pipers. 23.11. 1978, 43,5 х 62. Падаюча зірка. The Falling Star. 30.11. 1978, 29 х 39. Квіт-Сова. Owl the Flower. 16.12. 1978, 60 х 43. Осінь. Autumn. 22. 12. 1978 30 х 42

19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26.

27.

Сова. The Owl. 07.01.1979, 43 х 61. Її характер. Her Temper. 09.01. 1979, 38,5 х 30. Слава врожаю. Glory to the Harvest. 11.01. 1979, 42 х 29,7. Коляда. Caroling. 11. 01. 1979, 29 7 х 42. Лісовик. Wood Goblin. 21.01.1979, 42 х 29,7. "Іди спочинь". "Go and Give a Rest." 16.02. 1979, 42 х 30. Мавка і Лукаш. Mavka and Lukash. 09.03. 1979, 29 х 40. Лісовик і Русалка. Wood Goblin and Water Sprite. 23.03. 1979, 41 х 30. "А ти зо мною хочеш бути?"

"Do You Want to Stay with Me? " 28.06. 1979, 42 х 30. 28. Медозбір. The Time of Honey. 1979, 36 х 48,5. 29. "Ти водяну царівну зміняв на мельниківну!" "Betrayed the queen of water: and for the miller's daughter." 29.06. 1979, 42 x 32. 30. Тріо. The Trio. 29.06. 1979, 30 х 42. 31. Задушевна розмова. A Hearty Conversation. 19.07. 1979, 30 х 42. 32. "В моїй обладі вода повинна знати береги. Іди на дно!" "In my demesne, flood waters know how far ashore to go. Go down below!.". 27.08. 1979, 30 х 42. 33. Добраніч. Good Night! 05.09. 1979, 39 х 35,5. 34. Нічний гість. The Night Guest. 21.09. 1979, 42 x 29,7. 35. Пташка співає. The Bird's Singing. 08.11.1979, 42 х 30. 36. Водяник прокидається, кидається навперейми і перехоплює Русалку. Awakened, the Pool King hurls himself between them and catches Water Sprite. ?.?.1979, 29 x 42. 37. Той, що греблю рве. Dam Breaker. ??.??.1979. 29 x 42. 38. "На виру-вирочку, на жовтому пісочку, в перловому віночку зів'юся у таночку! Ух! Ух!" "O I'm in whirlpool land-O upon the yellow sands-O, I wear a pearly crown-O, dance with my love around-O Ho! Ho!" ??.??.1979, 29,5 x 42. 39. "Хто тут бентежить наші тихі води?" "Who is that disturbs our quiet water?" ??.??.1979, 29,5 x 42. 40. Ворона і Лисиця. The Crow and the Fox. 1979, 70 х 50. 41. "А ти зо мною хочеш

42.

43. 44.

45. 46.

47. 48.

49. 50. 51. 52. 53. 54. 55. 56. 57. 58. 59. 60.

бути?" "But you would rather stay with me?" 28.06. 1979, 42 x 30. Зацвіла квітка ночі. The Night Flower Has Blossomed. 06 1997, 50 х 40. Материнське сонечко. Mother's Sun. 09.12. 1979, 47 х 36,5. "Таки явився? Де тебе носило так довго?" "So you've come home! And where on Earth have you been?" 15.12. 1979, 42 х 30. Осінь. Autumn. 22.12. 1979, 30 х 42. Перелесник і потерчата. Red Demon and Lost Children. 29.??. 1989, 42 х 29,5. "Виплинь же, мила!" "Come out, lady fair." ??.??. 1979, 29,5 х 42. Козаки гуляють. The Cossacks Are Making Merry. ??.??. 1979, 30 х 35. Дракон. A Dragon, ??.??.1979, 29,5 х 42. Осінні птахи. Autumn Birds. 04.01.1980, 43,5 х 36. Життя. Life. 27.02.1980, 36 х 48. Півники з горошиною. The Roosters with a Pea. 18.05. 1980, 36 х 48. Музика весни. The Music of Spring. 14.06. 1980, 36 х 48. Охоронці. The Guard. 17.06. 1980, 36 х 48. Метелики. Butterflies. 14.09. 1980. Маківка. A Poppy Head. 18.11. 1980, 48 х 36. Випивайло. A Drinker. 22.11.1980, 47,5 х 35.5. Диво. Prodigy. 30.11.1980, 35 х 47,5. Вечірня лілея. The Night Lily. 29.12. 1980, 44 х 35. Повелителька. The Sovereign. 06.01. 1981, 48 х 36.

267

61. 62.

63. 64. 65. 66.

67. 68. 69.

70. 71. 72. 73. 74. 75. 76. 77. 78. 79. 80. 81.

Цар Горох. The King Pea. 18.01. 1981, 47 х 35. "Цілу довгу мить тобі я буду вірна". "A whole long moment through, to you I will be true." ?? , 36,5 х 50. Зрада. Treachery. 24.03.1981, 40 х 50. Лісовик і Русалка. Wood Goblin and Mermaid. 19.04. 1981,50 х 40. Ранкова сопілка. The Morning Flute. 09.05. 1981, 49,5 х 39,5. "То хлопець на сопілки грає". "Well no, some country boy plays on his pipe." 04.05. 1981, 50 х 40. Водяник. Forest-pool King. 14.05. 1981, 50 x 40. Дядько Лев. Uncle Leo. 24.05. 1981, 49,5 х 39,5. Суцвіття коралів. The Inflorescence of Corals. 1981, 47,5 х 36. Весна-розквіт. The Spring in Blossom. 20.06.1981, 48 х 36. Весна. Spring. 27.06.1981, 48 х 36. Ворожка. A Fortune-teller. 29.06.1981, 47,5 х 35,5. Моє серденько. My Darling. 29.06.1981, 48 х 36. Чаша світла. The Bowl of Light. 03.07. 1981, 47,5 х 35,5. Сестри. Sisters. 17.07.1981, 40 х 29. Щастя. Happiness. 20.07.1981, 47,5 х 35,5. Маковий цвіт. Poppy in Blossom. 07.08. 1981, 79,5 х 49,5. Чародійка. The Sorceress. 30.09. 1981, 49,5 х 39,5. Господиня. The Housewife. 05.12.1981, 50 х 40. Пізня осінь. Late Autumn. 11.12. 1981, 49 х 36,5. Маска.

82. 83. 84. 85.

86. 87. 88. 89. 90. 91. 92. 93. 94. 95. 96. 97. 98. 99. 100.

101. 102.

The Mask. 02.12. 1981, 36 х 51. Співаночки. Sing-songs. 19.01.1982, 36,5 х 51. Дівка з дукачами. The Girl with a Necklace 24.01.1982, 51 х 36,5. Синій глечик. The Blue Pot. 27.02. 1982, 48 х 36. "Засвітіте каганчата!" "Light your candles in the holders!" 17-24.04.1982-1990, 49 х 39,5. Дивовижа з півниками. The Prodigy with Roosters. 12.07. 1982, 51 х 36. По щучому велінню. Obey the Pike's Call. ??.??.1979, 49,5 х 39,5. Блакитний птах. The Blue Bird. 10.08.1982, 66 х 50,5. Зірка осіння. The Autumn Star. 15.08. 1982, 50 х 61. Перелесник. Red Forest Demon. 20.10.1982, 51 х 36,5. Тяжка ноша. Heavy Burden. 1982, 37 х 52. Сім'я. The Family. 26.03.1983, 51 х 36,5. Осіннє залицяння. Autumn Wooing. 04.04. 1983, 46,5 х 35. "О сестри! Сестри!" "And you, my sisters!" 27.04. 1983, 50 х 35. Лебеді. Swans. 15.05. 1983, 49,5 х 35. Господиня. The Housewife. 12.06. 1983, 36 х 48. Шаманханська цариця The Tsarina of Shakhman. 20.06. 1983, 48 х 36. Демон. Demon. 21.06. 1983, 48 х 36. Царство озера. The Lake Kingdom. 07. 07. 1983, 42 х 30. Красуня синіх гір. The Beauty of the Blue Mountains. 30.07. 1983, 36 х 48. Русалка Польова. Meadow Fairy. 10.09. 1983, 29 х 40. Зборимо злі сили We'll Overcome Evil Forces. 28.11.1983, 45 х 65.

103. 104.

105. 106. 107. 108. 109. 110. 111. 112. 113.

114. 115.

116. 117. 118. 119. 120. 121. 122. 123.

268

Злий дух. The Black-hearted Spirit. 25.12. 1983, 41 х 33,5. Діти мої квіти. Of mine Children the Flowers. 01.02. 1984, 40 х 50. Гей! Гуляю я. A Good Time I Have! 20.02.1984, 36,5 х 49,5. Весняний метелик. A Spring Butterfly. 11.05. 1984, 35.5 х 47,5. Стожари. The Threshing Barns. 14.05.1984, 61 х 38. Модниця. Woman of Fashion. 17.05. 1984, 52,5 х 38. Келих. A Goblet. 26.05. 1984, 47 х 36,5. Павук. A Spider. 20.05.1984, 50 х 60. Болотяна квітка. The Swamp Flower. 27.05. 1984, 45 х 64. Близнята. The Twins. 17.07. 1984, 81 х 39. Коровай до ювілею. The Anniversary Round Loaf. 22.07.1984, 61 х 77. Царівна Лебідь. The Tsarina Swan. 27.07.1984, 35 х 48. Промінням сонячним зігріті. Getting Warm in the Sunrays. 13.10. 1984, 47,5 х 29. Виринає. Emerging. 28 10 1984, 50 х 55 картон. Задушевна розмова. The Hearty Talk. 15.12. 1984, 51 х 36,5. Берегиня. Berehynia (Protectoress). 16.12. 1984, 51.5 х 36,5. Ґава. A Booby. 23.12. 1984, 51,5 х 36,5. Лукаш і Мара. Lukash and Ghost. 03.12. 198?, 50 х 40,4. Збережем життя. Save Our Life! ??.??. 1984, 50 х 70. Летить зірка. The Star Is Flying. ??.??. 1984, 50 х 80. Квітка миру. The Flower of Peace ??.??. 1984, 50 х 70.

124. 125. 126.

127.

128. 129. 130. 131. 132.

133. 134. 135. 136. 137. 138. 139. 140. 141. 142. 143. 144.

Лицарі. The Knights. 1984, 41 х 32,5. "Бо я ж тебе люблю". "I Love You!" 14.04.1985, 47 х 36. Водяний і Потерчата. Pool King and Lost Children 19.04.1985, 50 х 34. Знайомство (дві картини на одному папері). Acquaintance (two composi tions on the same list of paper). 26.04.1985, 36,5 х 51. "Віддай мені моє". "Give me my things." 27.04. 1985, 51 х 36,5. "Заграй, заграй..." "We ask you to play!". 02.05. 1985, 51 х 36. "Як солодко грає". "O how sweet his playing." 03.05. 1985, 50 х 36. Вогняна лілея. The Fire Lily. 04.05. 1985, 48,5 х 36,5. Мати Лукаша, Мавка і Килина. Mother of Lukash, Mavka, and Kilina. 04.05. 1985, 51 х 36. Сім'я Лукаша. The Family of Lukash. 11.05.1985, 51 х 36,5. Русалоньки. Mermaids. 12.05. 1985, 51 х 36,5. Доля Лукаша. The Fate of Lukash. 19.05. 1985, 51,5 х 36,7. Жук. The Beetle. 27. 05. 1984, 36 х 48. Цить, капосне! Hush, Rascal! 27. 08. 1985, 36 х 48. Цвіте мій рожевий! Rosy Flowers of Mine! 28.08. 1985, 48 х 36. Гуси. The Geese. 10.09.1985, 47,5 х 36. Гуси, гуси, гусенята! Geese, Geese, Goslings! 30.09. 1985, 48 х 36. Королева Лебідь. The Queen Swan. 10.10. 1985, 44,5 х 60. Королевий цвіте. The King's Flower. 02.03. 1986., 63 х 50. Дівчинонька одинока. The Lonely Girl. 02.03.1986, 49 х 40. Фан-фан Тюльпан.

145. 146. 147.

148. 149. 150. 151. 152. 153. 154. 155. 156. 157.

158. 159. 160. 161. 162. 163. 164. 165.

Fanfan la tulipe. 05.04. 1986, 47,5 х 36. Сонечко. The Small Sun. 20.08. 1986, 45 х 55. Ріг достатку. Cornucopia. 26.08.1986, 44 х 54. Квіткограй. The Amusements of Flowers. 17.09.1987, 68,5 х 49,5. Сова. The Owl. 10.01. 1988, 49 х 49. Мавка і Лукаш. Mavka and Lukash. 23.01. 1989, 52 х 44. Зневажена. The Disrespected. 17.05.1989, 49 х 39. Сторож. The Watchman. 15.06.1989, 49 х 39. Спас. The Savior. 09. 07. 1989, 69 х 49. Автопортрет. Self-portrait. 1989, 51 х 72. Іван Гонта. Ivan Honta. 1989, 45 х 99. Думи мої... Thoughts of Mine… 1989, 46 х 65. Перебендя. Perebendia. 1989, 46 х 66. У нашім раї на землі. Our Heaven on Earth… 1989, 45 х 65. Мій маковий цвіте. Poppy Flowers of Mine… 1989, 45 х 65. Тополя. The Poplar Tree. 1989, 45 х 99. Лілея. Lily. 1989, 50 х 70. Розгніваний The Furious. 1989, 39 х 50. Роззява. The Gaper. 1989, 39 х 48. Переляканий. The Startled. 1989, 40 х 50. Довголіття. Long Life. 1989, 39 х 50. Сонний. The Sleepy. 1989, 40 х 50.

166. 167. 168.

169. 170. 171. 172. 173. 174. 175.

177. 178. 179. 180. 181. 182. 183. 184. 185. 186. 187.

Легковажна. A light-minded woman. 1989, 39 х 49. Хитрий. The Cunning. 1989, 40 х 50. Лукавить He Is Acting in a Sly Manner. 1989, 40 х 50. Намісник. A Vicegerent. 1989, 40 х 50. Ворожка. A Fortune-teller. 1989, 40 х 50. Аристократ. An Aristocrat. 1989, 40 х 50 Обиватель. A Philistine. 1989, 39 х 50. Крик. Cry. 1989, 40 х 48. Біль. Pain. 1989, 40 х 50. Дідусь -дивак. The Odd Old Man. 1989, 40 х 50. 176. Єхидна. A Spiteful Lady. 1989, 40 х 50. Холоднокровність. Equanimity. 1989. 40 х 50. Злість. Malice. 1989, 40 х 50. Насуплена. A Scowling Girl. 1989, 40 х 49. Скривджена. An Offended Lady. 1989, 40 х 50. Відлюдник. A Morose Fellow. 1989, 40 х 50. Язиката. A Chatty Woman. 1989, 39 х 49 Перевертень. A Werewolf. 1989, 40 х 50. Нахаба. An Impudent Fellow. 1989, 40 х 51. Бабуся. Granny. 1989, 40 х 49. Заколотник. An Insurgent. 1989, 40 х 49. Блудник. A Roamer. 1989, 40 х 49.

269

188. 189. 190. 191. 192. 193. 194. 195. 196.

197. 198. 199.

200.

201.

202.

203.

204.

Мірошник. A Miller. 1989, 39 х 50. Шеф-повар. A Head-cook. 1989, 40 х 48. Воля. Liberty. 1989, 40 х 51. Самовдоволеність. Smugness. 1989, 40 х 50. Берегиня. Berehynia (Protectoress). 1989, 67 х 93. Борис і Гліб. Borys and Hlib. 1989, триптих. Трійця. The Trinity. 1989, 51 х 65. Русалка Польова. Meadow Fairy. 01.02. 1990, 40 х 50. "Дитинчата-Потерчата засвітіте каганчата!". "Lttle lost ones, in your shelters, light your candles in the holders!". 10.05. 1990, 49,5 х 40. Голодомор. Famishment. 09.09. 1990, 70 х 50. Кохання. Love. 08.11. 1990, 49 x 39. Покрова . The Intercession of Our Lady. 23.10. 1990, 70 х 50. "Притулись до мене." "Then come and lean on me." 21 11. 1990, 49,5 х 40. "Так-от і я... Так-от і я... Будь же мов іскра, кохана моя". "And so am I… And so am I…Glow like a spark, O light of my eye!" 22 . 11. 1990, 49,5х 40. "Але минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля..." "Beware the paths of human beings, honey! !No freedom there…" 24 . 11. 1990, 49,5 х 40. "Я поведу тебе в далекий край, незнаний край..." "I'll take you to a far and distant, land…" 26 . 11. 1990, 49,5 х 40. "Я таки вподобав породу вашу лісову...". "…I've taken such a liking…"

205.

206.

207.

208. 209. 210. 211. 212. 213.

214. 215. 216. 217. 218.

219.

28 . 11. 1990, 49,5 х 40. "Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то – матуся". "I think at times yon pussywillow tree, so old and dried-up, is my only mother." 30 . 11. 1990, 49,5 х 40. "Пригорни, моя Доле, хоч руками долинку, чи не знайдеш під снігом з дивоцвіту стеблинку". "O Fate of mine, try sifting the snow with every linger." 04 . 12, 1990, 49,5 х 40. "Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає". "No, I'm alive! And I shall live forever! For what lives in my heart denies all dying." 07 .12. 1990, 49,5 х 40. У любові. In Love. 8.12.1990, 50 х 40. Водяник. Pool King. 12 . 12. 1990, 49,5 х 40. Князь Володимир. The Prince Volodymyr. 9.01. 1991, 69 х 49. Аскольд і Дір. Askold and Dyr. 10.01. 1991, 70 x 50. Калина. Guelder-rose. 12.04. 1991, 47,5 х 58,5. Старий козак у танці. The Old Cossack Is Dancing. 30.04. 1991, 70 х 50. Злий дух. The Evil Spirit. 10.05. 1991, 50 х 40. Краков'як. Cracovienne. 01.06.1991, 70 х 50. Трійця. The Trinity. 20.06. 1991, 64 х 58,5. Свято Івана Купала Ivan Kupala Festivity 25.06. 1991, 45 х 66. Чорнобильська Мадонна (правий бік диптиху). The Madonna of Chernobyl. (right part of the diptych) 07.07. 1991, 79 х 49,5. Чорнобильська Мадонна. (лівий бік диптиху). The Madonna of Chernobyl (left part of the diptych). 07.07. 1991, 79 х 49,5.

220. 221.

222. 223. 224. 225. 226. 227. 228. 229. 230. 231. 232. 233. 234. 235. 236. 237. 238. 239. 240. 241.

270

Давай потанцюємо! Let's Dance! 25.07. 1991, 49 х 80. Мій маковий цвіте. "Pray tell me, flower-of-theking." 19.08. 1991, 80 х 50. Хо. Kho. 14.09. 1991, 50 х 40. Спас. The Savior. 26.09. 1991, 70 х 50. Симаргл. Symargl. 30.09. 1991, 40 х 50. Великдень. Easter Day. 09.10.1991, 78,5 х 50. Берегиня. Berehynia (Protectoress). 18.10.1991, 50 х 39,5. Співають солов'ї. Nightingales Are Singing. 25.10.1991, 50 х 40. Тополя. Poplar. 27.10. 1991, 70 х 50. Дух припіка. The Hearth's Spirit. 05.11. 1991, 50 х 39,5. Маковей. Makovay Day. 09.11.1991, 58 х 48,5. Дух Горища. The Spirit of a Garret. 28.11. 1991, 50 х 40. Оранта. Virgin the Orans. 09.12. 1991, 78 х 46. Коляда. Caroling. 12.12. 1991, 70,5 х 49,5. Думи мої, думи… Thoughts of Mine... 20.12.1991, 69,5 х 49. Святий Василь. St. Basil. 24.12.1991, 70,5 х 49,5. Зустріч весни. Meeting Spring. 31.12. 1991, 70 х 50. Кохання. Love. ??.??.19879, 71 х 50. Філософ The Philosopher ?.?.1992, 50 х 40. Дух комина. The Spirit of a Chimney. 07.01. 1992, 50 х 40. Дух добробуту. The Spirit of Prosperity. 17.01. 1992, 50 х 40. Короваю, наш раю! You Are Our Eden, Round Loaf!

242. 243. 244.

245. 246. 247. 248.

249. 250. 251. 252. 253. 254. 255. 256. 257. 258. 259. 260. 261. 262.

14.01. 1992, 70 х 49. Митрополит Ілларіон. The Metropolitan Illarion. 22.01. 1992, 71 х 50. День Святого Василя. St. Basil's Day. 28.01.1992, 70 х 50. А твоя донечка - то моя онучечка. Your Daughter Is My Grandchild. 02.02.1992, 70,5 х 50. Минувшина. The Past. 06.02. 1992, 50 х 40. Гетьман Сагайдачний. The Hetman Sagaidachniy. 14.02. 1992, 50 х 40. Благовіщення. Annunciation Day. 02.04. 1992, 71 х 50. Верни до мене, пам'яте моя. Come back to Me, Memory of Mine! 10.06. 1992, 53,5 x 41,5. Василь Стус. Vasil Stus. 14.06.1992, 67 х 48. Василь Стус. Vasil Stus. 19.06. 1992, 50,5 х 39,5. Пропасниця. The Ague. 30.06.1992, 50 х 40, Катерина. Katerina. 10.07.1992, 67,5 х 48. Гетьман. The Hetman. 23.07. 1992, 50 х 39,5. Весняний Микола. Spring Day of St. Nickolas 15.08. 1992, 71 х 50. Чорнобривець. French Marigolds. 09.10. 1992, 50 х 40. Іван Мазепа. Ivan Mazepa. 04.10. 1992, 69 х 49. До рідних берегів. To the Native Lands. 07.10. 1992, 70 х 50. Архангел Гавриїл. The Archangel Gabriel. 17.10. 1992, 69 х 49. Святий Дух. The Holy Spirit. 21.11. 1992, 71 х 49,5. Різдво. Christmas Day. 30.11. 1992, 71 х 50. Калина. Guelder-rose. 04.12. 1992, 70,5 х 50. Піжон. A Poppinjay.

263. 264. 265. 266. 267. 268.

269. 270. 271. 272. 273. 274. 275. 276. 277. 278. 279. 280. 281. 282. 283. 284.

07.12. 1992, 50 х 40. Лицар A Knight. 19.12. 1992, 50 х 40. Нудьга. Tedium. 24.12. 1992, 50 х 40. Портрет. The Portrait. 30.12. 1992, 50,5 х 40. Дух вогню. The Spirit of Fire 08.01.1993, 50 х 40. На щедрий врожай. Have a Rich Harvest! 29.01. 1993, 80,5 х 50. "Думи мої, думи". "Thoughts of mine, thoughts of mine..." 17.02.1993, 81 х 50. Цар Горох. The King Pea. 25.03. 1993, 47 х 34. Посестра. A Sworn Sister. 28.03. 1993, 47 х 34. Ізольда Білолиця. Isolde the Lily Handed. 30.03. 1993, 47 х 34. Мірошник. The Miller. 11.04. 1993, 46,5 х 33,5. Зішестя. Descent of Christ. 01.07. 1993, 81 х 50,5. Святий Дух. The Holy Spirit. 07.07.1993, 80,5 х 50. Розмова троянд. The Conversation of Roses. 15.07. 1993, 70 х 50. Архангел Михаїл. The Archangel Michael. 01.08. 1993, 80,5 х 50. Проводи. Seeing-off. 17.08.1993, 80,5 х 50. Колос. The Ear. 24.08. 1993, 80 х 50. Мати Божа. Virgin. 07.09. 1993, 79 х 50. Журавлі надії The Cranes of Hope. 4.09. 1993 31,5х44 Княгиня Ольга. The Princess Olga. 15.09. 1993, 71 х 50. Прадуб. Grand-oak. 17.09. 1993, 50 х 40. Сокіл-рід. Falcon the Kin. 18.09. 1993, 50 х 40. Гуси-лебеді. Geese-Swans.

285. 286. 287.

288. 289. 290. 291. 292. 293. 294. 295. 296. 297. 298. 299. 300. 301. 302. 303. 304. 305. 306.

20.09. 1993, 52 х 42. Сокіл-Рід Falcon the Kin. 21.09. 1993, 50 х 40. Білобог Deity of the Light World. ?.?. 1993, 49 х 39. Спочатку було око. The World Begins with the Eye. 25.09. 1993, 69 х 49. Божич-Сонце God the Sun. 07.10.1993, 49,5 х 39. Кепкує. Making Fun. 09.10. 1993, 49,5 х 39. Рожаниця. Rozhanitsa (Planida). 15.10. 1993, 49 х 39. Урожай. Harvest. 20.10.1993, 49,5 х 41,5. Купіль. The Font. 21.10. 1993, 49,5 х 41. Дуб-прадуб. Oak Tree the Grandoak 27.10. 1993, 49 х 39. Maра. Ghost. 29.0.1993, 49 х 41. Дух туману. The Spirit of Mist. 23.11. 1993, 48,5 х 38,5. Роззява. A Gaper. 27.11. 1993, 48 х 39. Мавка у вербі. Mavka in the Willow. 03.12. 1993, 50 x 40. Цвіт папороті. Fern in Blossom. 24. 12. 1993, 40 х 50. Химера. Chimera. 04.12. 1994, 72 х 53,5. Апостол Павло. St. Paulus the Apostle. 09.12. 1993, 71 х 50. Аскольд і Дір. Askold and Dyr. 14.12.1993, 72 х 55,5. Доля. Fate. 24.12. 1993, 81 х 50. Хай Бог простить. Let the Lord Forgive! ??.??. 1993, 70 х 50. Поцілунок. The Kiss. 09.02. 1994, 49,5 х 44,5. Гопак. Hopak Dancing. 10.02.1994,50 х 45. Музики. Musicians.

271

307.

308. 309. 310. 311. 312. 313. 314. 315. 316.

317. 318. 319. 320.

321. 322. 323. 324. 325. 326. 327.

17.02. 1994, 49,5 х 44,5. Микола травневий. The May Festivity of St. Nickolas. 12.03. 1994, 80 х 50. Насуплений. The Scowling. 17.04. 1994, 49 х 38,5. Апостол. The Apostle. 15.05. 1994, 68 х 50. Травник. The Herbs Sorcerer. 21.05. 1994.68 х 50. Апостол Петро. St. Peter the Apostle. 24.05. 1994, 70 х 50. Євангеліст. The Evangelist. 30.05. 1994, 74 х 50. 1933 рік. In the Year of 1933. 01.06.1994, 57,5 х 39,5. Вознесіння. Ascension Day. 12.06. 1994, 72 х 53. Ілля. Illia. 17.06. 1994, 72 х 53,5. Борис і Гліб. St. Borys and St. Hlib the Martyrs. 25.06. 1994, 64 х 70. Пам'ять. Memory. 27.06.1994, 57,5 х 32. Кий, Щек, Хорив. Kiy, Shchek and Khoryv. 30.06.1994, 72 х 54. Автопортрет. Self-portrait. 01.07. 1994, 51,5 х 43. Зустріч двох Галактик. The Meeting of Two Galaxies 04.07. 1994, 80 х 50. Розп'яття. The Crucifixion. 07.07. 1994, 79,5 х 49,5. У нічному танку. In the Night Dancing. 12.07. 1994, 57 х 39,5. Залицяння. Wooing. 20.07. 1994, 72 х 53. Сни Євгена. Yeugen's Dreams. 3.08. 1994, 47 х 59. Володарка цвіту. The Sovereign of Flowers. 10.08. 1994, 74 х 50. Думи. Ballads. 30.08. 1994, 70 х 50. Весна. Spring. 09.09. 1994, 70 х 50.

328. 329. 330. 331. 332.

333. 334. 335. 336. 337. 338. 339. 340. 341. 342. 343. 344. 345. 346. 347. 348. in 349.

Літописець. The Chronicler. 15.09. 1994, 69,5 х 51. Обжинки. Harvest Festival. 30.09. 1994, 70 х 49,5. Калина. Guelder-rose. 07.10. 1994, 69 х 50. Свіча. The Candle. 09.10. 1994, 80,5 х 50. Вже знов нечиста сила. The Evil Spirits Have Come Again 14.10.1994, 70,5 х 51. Знахарка. A Sorceress. 07.11. 1994, 70 х 50. Поцілунок. A Kiss. 09.11. 1994, 48 х 36. Королева квітів. The Queen of Flowers. 10.11. 1994, 70 х 50. У місячну ніч. In the Moonlit Night. 21.10. 1994, 70 х 50. Болотяне Царство. The Kingdom of Swamp. 25.11. 1994, 72 х 53. Дідух. Dyidukh. 17.12.1994, 80,5 х 50. Той, що в скалі сидить. Lone Grag-sitter. 19.12. 1994, 70 х 49. Вертеп. Vertep. 25.12. 1994, 79,5 х 50. Лик. A Face. 30.12. 1994, 80 х 50. Ангел-охоронець. Angel the Protector. ??.??. 1995, 60 х 44. Вогники . Lights. 01.01. 1995, 34 x 47. Мавка над водою. Mavka over Water. 03.01. 1995, 80,5 х 49,5. Купальське багаття. Kupala's Fire. 25.01. 1995, 72 х 53,5. Розмова. The Talk. 24.02. 1995, 50 х 37. Перелесник. Red Forest Demon. 04.03. 1995, 63 х 41. Ой, у лузі червона калина. There Is a Red Guelder-rose the Lea. 16.03. 1995, 50 х 40. Русалка польова. A Meadow Fairy.

350. 351. 352. 353. 354. 355. 356. 357. 358.

359. 360. 361.

363. 364. 365. 366. 367. 368. 369. 370. 371.

272

20.03. 1995, 47 х 34. Танок. Dancing. 29.03. 1995, 54,5 х 39,5. Польова царівна. The Field Tsarina. 25.05. 1995, 70 х 50. Подарунок. The Gift. 04.06. 1995, 47 х 59. Сон-трава. Pasque-flowers. 10.08. 1995, 70 х 50. Маковей. Makovay. 14.08. 1995, 55 х 50. Кохання. Love. 10.09. 1995, 71 х 50. Місяць зійшов . The Moon Has Appeared. 17.09. 1995, 70 х 49,5. Танок. A Dance. 21.09.1995, 61,5 х 49,5. "Ой! Що се за сопілка!" "What kind of panpipe is it?" 30.09. 1995, 70 х 50. Осінь. Autumn. 07.10. 1995, 70,5 х 50. Доля. Fate. 10.10. 1995, 70 х 49,5. Морозенко. Morozenko. 14.10. 1995, 60,5 х 50. 362. Мамай. Mamaj. 27.10.1995, 70 х 50. Пом'як. Marigold. 199?, 61,5 х 49,5. Ранок. Morning. 07.11. 1995, 70 х 50. Сон. Dream. 11.11. 1995, 70 х 50. Спаська борода. Harvest Festival. 19.11. 1995, 40 х 50. Одигітрія. The Virgin Hodegetria. 10.12. 1995, 70 х 50. Благовість. Ringing of Church Bells. 17.12. 1995, 70 х 50. Понад злом. Over the Evil. 17. 01. 1996, 49 х 36. "Пригорни, моя доле..." "Embrace me, my fate." 19.01. 1996, 70 х 50. Так от і я. Here Am I.

372. 373. 374. 375. 376. 377. 378. 379. 380. 381. 382. 383. 384. 385.

386. 387. 388. 389. 390. 391.

392.

24.01. 1996, 70 х 50. Той, що в скалі сидить. Lone Grag-sitter. 02.02. 1996, 70 х 50. Куць і злидні. Koots and Hunger Imps. 07.02. 1996, 70 х 50. Вовкулака. Werewolf. 12.02. 1996, 70 х 50. Водяник. Forest-pool King. 06.02. 1996, 70 х 50. Той, що греблі рве. Dam Breaker. 21.02. 1996, 69 х 50. Мара. Ghost. 25.02. 1996, 70 х 50. Верба. Willow. 01.03. 1996, 69 х 50. Мавка і Лісовик. Mavka and Wood Goblin. 07.03. 1996, 70 х 50. Колесо Купали. The Kupala Festivity Wheel. 27.03. 1996, 70 х 49,5. Мати-Верба і Мавка. Mother Willow and Mavka. 04.04. 1996, 70 х 49,5. Мавка і Лукаш. Mavka and Lukash. 24.04. 1996, 70 х 50. Польова царівна. Meadow Tsarina. 27.04.1996, 70 х 50. Лукашиха. Mother of Lukash. 2.05. 1996, 70 х 50. Нічні веселощі русалок. Mermaids' Night Amusements. 07.05.1996, 70 х 49,5. Чугайстер. Chuhayster. 31.05. 1996, 70 х 49,5. Килина. Kilina. 01.06.1996, 70 х 50. Водяник. Forest-pool King. 07.06.1996, 65 х 50. Кохання. Love. 16.06.1996, 70 х 50. Пановичка. Columbine. 19. 06. 1997, 50 х 40 На дні лежить рибалка. The Fisherman Is on the Bottom of the River. 21.06. 1996, 70 х 50. Івана Купала. Ivan Kupala Festivity. 25.06. 1996, 73,5 х 49,5.

393. 394. 395. 396. 397. 398. 399. 400.

401. 402. 403. 404. 405. 406. 407. 408. 409. 410. 411. 412. 413. 414.

Потерчата. Lost Children. 27.06. 1996, 70 х 50. Дядько Лев. Uncle Leo. 16.07. 1996, 70 х 50. Русалка. A Water Sprite. 30.07. 1996, 70 х 50. Перелесник. Red Forest Demon. 14.08. 1996, 70 х 50. У серпанку. In the Haze. 17.08.1996, 70 х 49,5. Доля. Fate. 19.08.1996, 69,5 х 50. Вербна неділя. Palm Sunday. 14.09. 1996, 70 х 50. Козак-бандурист. The Cossack Plays the Bandura. 10.10. 1996, 69,5 х 50. Бандурист. The Bandura-player. 17.10. 1996, 70 х 50. Доля. Fate. 27.10. 1996, 70 х 49,5. Марічка. Marichka. 31.10. 1996, 70,5 х 49,5. Чугайстер. Chuhayster. 17.11. 1996, 69,5 х 50. Лілея. The Lily. 24.11. 1996, 70,5 х 50. А-а-а! А-а-а! ??.??.1997, 48 х 36. Туга за батьківщиною. Home Sickness. 24.01. 1997, 69 х 48. Цар вогню The Tsar of Fire. 29. 07. 1997, 48 х 36. Охоронці калини Guards of Guelder-rose. 07. 02. 1997, 47 х 34, 5. Прадерево. The Grandtree. 24. 02. 1997, 48 х 36. Сльоза. A Tear. 01.03. 1997, 48 х 36. Золота осінь. The Indian Summer. 03.03. 1997, 48 х 36. Поцілуймося. Letis Kiss Each Other! 07. 03. 1997, 48 х 36. Без настрою. In a Low Mood. 11.03. 1997, 48 х 36.

415. 416. 417. 418. 419. 420. 421. 422. 423. 424. 425. 426. 427. 428. 429. 430. 431. 432. 433. 434. 435. 436. 437.

Це я. Here Am I. I7. 03. 1997, 48 х 36. На сторожі. Standing on Guard. 19.03. 1997, 48 х 36. Диригент. The Conductor. 20.03. 1997, 48 х36. Красуня The Beauty. 24. 03. 1997, 48 х 36. Діалоги. Dialogues. 29.03. 1997, 48,3 х 36. Приворотне зілля. Love Philtre. 30.03. 1997, 48 х 36. Квітка з небес. A Flower from the Heaven 07.04. 1997, 50 х 40. На Великдень. On Easter Day. 10.04. 1997, 69 х 48. Півні. Roosters. 11. 04. 1997 50х40 Півні. Roosters. 27.04.1997. 49,5 х 40,5. Козак-лісовик. Cossack the Forestman. ??.05. 1997, 49,5 х 40,5. Голодомор. Famishment. 05.05. 1997, 50 х 40. Панночка. A Lady. 09.05. 1997, 49,5 х 40,5. Ельфи. Elfs. 14.05. 1997, 49,5 х 40,5 Зустріч. Meeting. 19.05. 1997, 50 х 40. Горошок. Peas. 21.05. 1997, 50 х 40. Сонечко. The Sun. 24.05. 1997, 49,5 х 40,5. Літо. Summer. 26.05. 1997, 49,5 х 40,5. Душа. A Soul. 31.05.1997, 50 х 40. Бабине літо. The Indian Summer. 07.06. 1997, 50 х 40. Модерато. Moderato. 22.06. 1997, 50 х 37. Лебеді материнства. The Swans of Motherhood. 27. 06. 1997, 50 х 40. Хормейстер.

273

438. 439. 440. 441. 442. 443. 444.

445. 446. 447. 448. 449.

450. 451. 452. 453. 454.

455. 456. 457. 458.

A Choirmaster. ??.06. 1997, 50 х 40. Диво-ягоди. Berries the Miracle. 01.07. 1997, 49,5 х 40,5. Цвіт папороті. The Fern Is Blossoming. 12.07. 1997, 50,5 х 40,7. Орхідея. Orchid. 03.07. 1997, 50 x 40. Сон-зілля. Pasque-flower. 19.07. 1997, 50 х 40. Королева саду. The Garden Queen. 27.07.1997, 50 х 40. Зустріч. Meeting. 30.07. 1997, 50 х 40. Віночок. The Small Circlet of Flowers. 30.07. 1997, 51 х 40,5. Смішно. In a Funny Way. 24.08. 1997, 49 х 40. Квітковус Flower the Moustache. 04.09. 1997, 50 х 40. Орхідея. Orchid. 15.09. 1997, 50 х 40. Розговорилися. Warming up to Their Topic 11.09. 1997, 50 х 40. Порозумілися. They've Understood Each Other 22.09. 1997, 50 х 40. Цар- жук. King Beetle. 01.11. 1997, 44 5 х 36. У пробудженні ночі . In the Wakening of Night. 11.01. 1997, 47 8 х 36. Легенда про мак. The Legend about a Poppy. 14.11.1997, 80 х 49,5. Осот. The Sow-thistle. 19.11. 1997, 79,5 х 49,5. Який рід - такий і плід. Like Father, Like Son. 1997, 70 х 50. Осіннє сонечко. The Autumn Sun. 30.09. 1997, 49 х 39,5. Квітка кохання. The Flower of Love. 04.10. 1997, 49 х 39,5. Сон-трава. Pasque-flowers. 07.10. 1997, 48,5 х 39,5. Голубки. My Doves.

11.10. 1997, 49 х 40. Перелесник. The Seducer. 15.10. 1997, 49,5 х 40. 460. Осінь. Autumn. 17.10. 1997, 45 х 40. 461. Мій маковий цвіте. Poppy Flowers of Mine. 24.10. 1997, 49,5 х 40, 462. Легенда про волошку. The Legend about a Cornflower. 30.11. 1997, 80 х 50. 463. Музики. Musicians. 07.12. 1997, 79,5 х 50. 464. Ельфи. Elfs. 25.12. 1997, 79,5 х 50. 465. Легенда про ромашку. The Legend about an Ox-eye Daisy. 04.01. 1998 , 79,5 х 50. 466. Цар Горох. The King Pea. 12.01. 1998, 79,5 х 49,5. 467. Тюльпан. A Tulip. 13.01.1998. 468. Пташка-царівна. Bird the Tsarina. 16.01.1998. 469. Царівна. The Tsarina. 20.01.1998. 470. Зозулиця. The Cuckoo. 25.01. 1998, 81 х 50. 471. Янгол. The Angel. 30.01.1998, 80 х 49. 472. Веснянки. Spring Songs (Vesnianky). 06.02. 1998, 79,5 х 49,5. 473. Панич. The Young Nobleman. 07.02. 1998, 49,5 х 39,5. 474. Маківки. Poppy-heads. 17.02. 1998, ?? x??. 475. Гагілки. Hahylky. 24.02. 1998, 79 х 50. 476. Бурячок. A Small Beet. 17.04. 1998, ??x??. 477. Півонія. Peonies. ??.04.1998, ?? x??. 478. Рожевий вітровій. The Rosy Wind. 07.05.1998. ?? x ??. 479. Та що ти там? What's Wrong? 09.05. 1998, ?? x??. 480. Левада. 459.

481. 482. 483. 484. 485. 486. 487. 488. 489. 490. 491. 492. 493. 494. 495. 496. 497. 498. 499. 500. 501. 502.

274

Meadow. 14.05. 1998, ?? x??. Материнство. Motherhood. 19.05.1998, ??x??. Химера. Chimera. 24.05.1998, ??x??. Осот. The Sow-thistle. 27.05. 1998,?? x??. Чом би й ні? Why not? 29.05. 1998, ?? x ??. Папуга. A Parrot. 01.06.1998, ?? x ??. Сова. The Owl. 05.06.1998, ?? x??. Сама по собі. She's Independent. 09.06. 1998, ?? x ??. Ельф. Elf. 14.06. 1998, ?? x?? Ранок. Morning. 21.06. 1998, ?? x ??. Одноок. A One-eyed Man. ??.??. 1998, ?? x ??. Дивна птаха. A Strange Bird. 25.06. 1998, ?? x ??. Крик. Outcry. 30.06. 1998, ?? x ?? Павич. A Peacock. ??.06. 1998, ?? x ??. Поганий настрій. In a Low Mood. ??. 06. 1998, ?? x ??. Зориця. Star-lady. 01.07. 1998, ?? x ??. Голубі квіти. The Blue Flowers. 05.07. 1998. ?? x ??. Голуби. Pegions. 07.07. 1998, ?? x ??. Скалозуб. A Scoffer. 29.07. 1998, ?? x ??. Болотяний півник. A Swamp Rooster. 11.08. 1998, ?? x ??. Мудра бесіда. A Wise Conversation. 15.08. 1998, ?? x ??. Автопортрет. Self-potrait. 16.07. 1989, 59 х 51,5, Чванько. A Boastful Man.

503. 504. 505. 506. 507. 508. 509. 510. 511. 512. 513. 514. 515. 516. 517.

519. 520. 521. 522. 523. 524.

17.08.1998, ?? x ??. Світлячок. A Firefly. 19.08.1998, ?? x ??. Рожева комашечка. A Rosy Small Chamomile. 17.07. 1998, ?? x ??. Хвостаті птиці. The Birds with Big Trains. 19.07.1998, ?? x ??. Пташка. A Bird. 31.07. 1998, ?? x ??. Погляд в себе. Look into Onself. ??. 07.1998, ?? x ??. Три птиці. Three Birds. ??. 07. 1998, ?? x ??. Похмурий день. A Gloomy Day ??. 07. 1998, ?? x ??. Жарина. An Ember. 01.08. 1998, ?? x ??. На сторожі. On the Alert. 06.08. 1998. ?? x ??. Злість. Anger. 07.08.1998, ?? x ??. Голубка. A Dove. 09.08. 1998, ?? x ??. Панна. A Young Lady. 16.08. 1998, ?? x ??. Водограй. The Fountain. 24.08. 1998, ?? x ?? Серпень. August. 03.09. 1998, ?? x ??. Покусалися. They Bit Each Other. 07.10. 1998, ?? x ??. 518. Жовтий пес. A Yellow Dog. 09.10. 1998, ?? x ??. Баба Яга. Baba-Yaga. 07.09. 1998, ?? x ??. Палаюча квітка. The Flower in Fire. 11.09. 1998, ?? x ??. Пташина розмова. Birds' Conversaton. 17.09. 1998, ?? x ??. Два мудреці. Two Men of Wisdom. 17.09. 1998, ?? x ??. Погляд. A Look. 19.09. 1998. Ох. Okh. 21.09.1998, ?? x ??.

525. 526. 527. 528. 529. 530. 531. 532. 533. 534. 535. 536. 537. 538. 539. 540. 541. 542. 543. 544. 545. 546. 547.

Мадонна з немовлям. The Madonna with a Child. 25.09. 1998, ?? x ??. Ельф. Elf. 30.09.1998, ?? x ??. Мала Берегиня. Small Berehynia. 30.09. 1998, 49 х 39. Цвітожар. Flower-glows. 01.10. 1998, ?? x ??. Я тебе з'їм. I'm eating You up. 09.10. 1998, ?? x ??. Лісова розмова. Forest Conversation. 14.10. 1998, ?? x ??. Сутінки. Twilight. 17.10. 1998, ?? x ??. Жовтень. October. 19.10. 1998, ??x ??. Спокій. Calmness. 21.10.1998, ?? x ??. Злий пес. An Angry Dog. 24.10. 1998, ?? x ??. Дотик вітру. Wind Touching. 27.10.1998, ?? x ??. Сон-трава. Pasque-flowers. 29.10.1998, ?? x ??. Лисиці. Foxes. 30.10. 1998, ?? x ??. Діалог. The Dialogue. 31.10.1998, 42 х 34,5. Вовчики-братики. Brothers the Wolves. 01.11. 1998, ?? x ??. Корч. The Snag. 04.11. 1998, ?? x ??. На кублі. In the Nest. 05.11. 1998, ?? x ??. Листопад. November. 07.11. 1998? ?? x ??. Іриси. Irises. 11.11.1998, ?? x??. Хирлявий звір. A Poor Animal. 19.11.1998, ?? x ??. Червень. Yune. 21.11. 1998, ?? x ??. Жнива. Harvest. 24.11. 1998, ?? x ??. Дударик.

548. 549. 550. 551. 552. 553. 554. 555. 556. 557. 558. 559. 560. 561. 562. 563. 564.

565. 566. 567. 568. 569.

A Piper. 27.11. 1998, ?? x ??. Липень. Yuly. 30.11. 1998, ?? x ??. Травень. May. 01.12. 1998, ?? x ??. Джуки-джуки! Hop! Hop! 04.12. 1998, ?? x ??. Лисиця і півень. A Fox and a Rooster. 06.12. 1998, ?? x ??. Язиката Хвeська. Chatty Khveska. 09.12.1998, ?? x ??. Лісова розмова. The Forest Conversation. 11.12. 1998, ?? x ??. Я. Ego. 15.12.1998, ?? x ??. Повчання. Edification 17.12. 1998, ?? x ??. Схаменись! Come to Your Senses! 19.12. 1998, ?? x ??. Любомудр. Lubomudr. 20.12.1998. Стрітення. Candlemas. 27.12.1998 , 69 х 48. Спокуса Христа. The Temptation of Christ. 03.01. 1999, 68,5 х 48. Легенда про стокротку. The Legend about a Daisy. 10.01. 1999, 68,5 х 48. Хрещення Христа. Epiphany. 19.01. 1999, 69 х 48. Сон-трава. Pasque-flowers. 24.01. 1999, 69 х 48. Нестор-літописець, Nestor the Chronicler. 30.01. 1999, 69 х 48. Новини з батьківщини. The News from Motherland. 04.02. 1999, 69,5 х 48. Мавки. Forest Nymphs. 01.03. 1999, 69,5 х 48. Спас. The Savior. 20.03. 1998, 69 х 48. Спас. The Savior. 30.03. 1999, 69 х 48. Вербна неділя. Palm Sunday, 18.04. 1999 ,70 х 50 Ангел-Благовісник.

275

570. 571. 572.

573. 574. 575. 576. 577. 578. 579. 580. 581. 582. 583. 584. 585. 586. 587. 588. 589. 590.

Angel the Predictor. 19.05. 1999, 68 х 48. Плач. Crying. 03.07.1999, 68 х 48. Пам'ять. Memory. 14.11.1999, 67,5 х 48. Чорнобильська Мадонна. ( варіант) The Madonna of Chernobyl. 20.11. 1999, 79 х 50. Червоний кінь. A Red Horse. 09.12. 1999, 50 х 50,5. Святий Ілля. St. Illia. 20.03.1999, 69 х 48. Касян. Kasian. 30.01.2000, 47 х 50,5. Декоративний розпис. Decorative Painting. 07.02. 2000, 50 х 31,5. Пузаньо. A Fat Man. 11.02. 2000, 47 х 50,5. Шепіт полум'я. The Whispering of the Fire. 21.03. 2000, 52 х 40. Обжинки. The Harvest Festival. 09.09. 2000, 62,5 х 38. Соняшники. The Sunflowers. 07.08. 2000, 62 х 49. Купала. Ivan Kupala Festivity. 26.08. 2000, 50 х 43. Дідух-Рай. Dyidukh. 21.09. 2000, 62 х 42. Сон-трава. Pasque-flowers. 24.12. 2000, 68,5 х 48. Ельф. The Elf. ??.12. 2000, 53 х 35,5. Цариця квітів. The Queen of Flowers. 10.01. 2001, 69 х 48. Черінь. Hearthstone. 15.01. 2001, 69,5 х 48. У лузі. In the Meadow. 20.01. 2001, 69 х 48. Повідь. Morning Glory. 26.01. 2001, 69 х 48. Журавлі. Cranes. 28.08. 2001, 61 x 46. Конвалії. Lilies of the Valley. 17.02. 2001, 70 х 49,5.

591. 592. 593. 594. 595.

596. 597. 598. 599. 600. 601. 602. 603. 604. 605. 606. 607.

608.

609. 610. 611.

Весняний мотив. A Spring Motif. 22.02. 2001, 52 х 46,5. Одноокий. A One-eyed Man. 06.03. 2001, 51 х 41. Дереворіст. Tree-in-growing. 12.03. 2001, 51,5 х 41. Журавлі. Cranes. 28.08. 2001, 61 x 46. Два жучки в казкових квітах. Two Small Beetles among Fairy Flowers. 14.11. 2001, 49 х 38. Візьміть мене на крилята. Take Me on the Wings! 21.11. 2001, 51 х 48,5. Козачок. A Small Cossack 25.12. 2001, 60 х 50. Пробудження. Wakening. 31.12. 2001, 61 х 44. Хочу кохати. I Want to Love. 05.01. 2002. 61 х 44. Аліна і Баладина. Alina and Balladyna. 10.01. 2002, 60 х 40. Хохлик. Chochlik. 17.01. 2002, 61 х 44. Грабець. Grabiec. 23.01. 2002, 61 х 44. Ангел в печалі. The Angel in Sorrow. 04.02. 2002, 50 х 40. Котик і Півник. The Cat and the Rooster. 10.02. 2002, 50 х 40. Сова. The Owl. 17.02. 2002, 50 х 40. Гоплана. Goplana 05.03. 2002, 61 х 44. "Істотою в тумані розпливусь". I'll turn into af being of mist. 09.04. 2002, 61 х 44. "Виросла верба з людини". "Willow Tree Has Appeared from the Man." 12.05. 2002, 61 х 44. Аліна і Балладина. Alina and Balladyna. 01.06. 2002, 60 х 44. Жар-птиця. The Fire-bird. 19.08. 2003, 70 х 50. Несе Галя воду.

612. 613. 614. 615. 616. 617. 618. 619. 620. 621. 622. 623. 624. 625. 626. 627. 628.

629. 630. 631.

276

Galia Is Bringing Water. 05.09. 2003, 70 х 50. Козеріг. Capricorn. 24.12. 2003, 70 х 50. Риби. Pisces. 30.12. 2003, 70 х 50. Симфонія осені. The Sympholy of Autumn. 11.10. 2003, 52 х 42. Ангел-флейтист. Angel the Flute-player. 05.10. 2003, 60 х 44. Лев. Leo. 24.01.2004, 70 х 50. Рак. Crab. 31.01. 2004, 70 х 50. Тілець. Taurus. 14.02. 2004, 70 х 49,5. Овен. Aries. 29.02. 2004, 70 х 49,5. Водолій. Aquarius. 06.04. 2004, 66,5 х 50. Скорпіон. Scorpio. 14.04. 2004, 70 х 49. Близнюки. The Twins. 25.04. 2004, 71 х 50. Діва. Virgo. 29.04. 2004, 70 х 50. Моя доля. My Fate. 27.06. 2004, 52,5 х 42. Стрілець. Sagittarius. 07.07. 2004.70 х 50. Терези. Libra. 15.07. 2004, 70 х 50. Терези (варіант). Libra (variant). 23.07. 2004, 70 х 50. "Дзвінким ключем сьогодні рано на північ журавлі летіли..." The Resounding Flock of Cranes Were Flying to the North Today in the Morning..." 07.09. 2004, 48 х 36. Моя родина. My Family. 21.09. 2004, 48 х 36. Комета. The Comet. 14.10. 2004 70х50 Прометей. Prometheus.

632. 633. 634. 635. 636. 637. 638.

639. 640. 641. 642. 643. 644.

?? ??. 19??, 65 х 40. Ніч. The Night. ??.??, 19??, 36,5 х 51,5. Мої дітоньки. My Children. ??. ??.19??, 50 х 39. Світлячки. Fire-bugs. ??.??.19??, 48,5 х 36,5. Дереворіст. Tree-in-growing. ??.??. 19??, 48 х 36. Дзеркало. The Mirror. ??. ??. 19??, 39 х 29,5 Королева літа. The Queen of Summer. ??.??. 19??, 35 х 35,5. Чорнобильська мадонна (варіант). The Chernobyl Madonna (variant). ??.??. 19??, 80 x 50. Мати Лукаша. Mother of Lukash. ??.??. 198?, 50 x 40. Бери мене..! Take Me..! ??.??.198?, 30 х 42. Верес цвіте. The Heather in Blossom. ??.??.19??. 10 х 19. Совине царство. The Owl's Kingdom. ??.??. 19??, 51,5 х 34,5. Дівчинка. The Small Girl. ??.??. 19??, 48 х 36. Вихор. Whirlwind. ??.??. 19??, 36 х 43.

Участь у виставках 1972 1976 1977 1978 1981 1982 1982 1986 1987 1987 1988 1990 1991 1994 1994 1995 1996 1997 1997 1998 2002 2002 2003

Участь в обласній виставці самодіяльного мистецтва, присвяченого 50-річчю створення СРСР. Участь в республіканські виставці в Києві. Групова виставка майстрів народної творчості, присвячена 60-річчю Великого Жовтня в обласному Будинку народної творчості. Перша одноособова виставка "Квітуча фантазія" у виставочному залі обласного Будинку народної творчості. Одноособова виставка "Квітучий світ" в Музеї народної архітектури та побуту м. Львова. Одноособова виставка в Ленінградській академії мистецтв. Одноособова виставка в картинній галареї м.Смоленська. Одноособова виставка "Квітучий край" в Бельцькій картинній галареї, Молдавія. Одноособова виставка в республіканському Будинку літераторів. Одноособова виставка у Палаці культури і техніки заводу "Прогрес" міста Бердичева. Творчий вечір та одноособова виставка заслуженого майстра народної творчості Олексія Макаренка у книгарні "Дружба" м. Житомира. Одноособова виставка "У всякого цвіту обличчя своє" в Житомирському обласному краєзнавчому музеї. Одноособова виставка в Музеї народної архітектури та побуту України. Групова виставка "Печина" майстрів народної творчості Олексія Макаренка (розпис), Михайла Соломченка (різьба), Анатолія Шевчука (вишивка) у виставочному залі музею C. П. Корольова. Виставка писанок і мальованок Житомирського Полісся в Житомирській середній школі №23. Групова виставка "Великодні дзвони" житомирських художників та майстрів народної творчості у виставочному залі музею С. П. Корольова. Одноособова виставка творів заслуженого майстра народної творчості Олексія Макаренка з приватних колецій до 60-річчя від дня його народження у Житомирському музеї космонавтики ім. С. П. Корольова. Участь у Дні українського народного декоративно-ужиткового мистецтва, організованого редакцією журналу "Образотворче мистецтво". О. Д. Макаренко виставив розписи та понад 20 мальованок. Всеукраїнська виставка майстрів народної творчості "Ирій-17" у виставочному залі музею С.П. Корольова. Групова виставка художників та майстрів народної творчості у виставочному залі Житомирського училища культури. О. Д. Макаренко виставив понад 30 мальованок. Групова виставка майстрів народної творчості та студентів-випусників Житомирського училища культури і мистецтва ім. І. Огієнка у виставочному залі музею С. П. Корольова - "Народний декоративізм в інтер'єрї". Одноособова виставка в актовому залі гуманіторної гімназіх №23 м. Житомира. Виставка розписів О. Макаренка, заслуженого майстра народної творчості, лауреата премії ім. І. Огієнка та студентів-випусників Житомирського училища культури і мистецтва ім. І. Огієнка - "Крізь призму Макаренкового платковізму" в обласній бібліотеці.

Participation in Exhibitions 1972 1976 1977 1978 1981 1982 1982 1986 1987 1987 1988 1989 1991 1994 1994 1995 1996 1997 1997 1998 2002 2003

The Exhibition of Folk Decorative and Applied Art Dedicated to the 50th Anniversary of the USSR. Zhytomyr. The All-Ukrainian Exhibition of Folk Decorative and Applied Art. Kyiv. The Exhibition of Folk Decorative and Applied Art Dedicated to the 60th Anniversary of the USSR. Zhytomyr. The Solo Blossoming Imagination Exhibition. The Regional Center of People's Creativity. Zhytomyr. The Solo Flowering World Exhibition at the Museum of Folk Architecture and Folkways. Lviv. The Solo Exhibition at the Leningrad Academy of Fine Arts. Russia. The Solo Exhibition at the Smolensk Art Gallery. Smolensk. The Solo Flowering Land Exhibition at the Beltz Art Gallery. Moldavia. The Solo Exhibition in the Republican Writers' House. Kyiv. The Solo Exhibition in the Hall of the Palace of Culture and Engineering. Berdychiv. The Solo Exhibition in the Bookshop "Friendship." Zhytomyr. The Solo Every Blossoming Has Its Own Face Exhibition at the Museum of Regional Ethnography. Zhytomyr. The Solo Exhibition at the Museum of Folk Architecture and Folkways of Ukraine. Kyiv. The Pechyna Exhibition of Folk Masters at S. P. Koroliov Memorial Museum. Zhytomyr. The Zhytomyr Polissia Easter Eggs Exhibition. Zytomyr Secondary School № 23. The Easter Bells Exhibition of Zhytomyr Artists and Folk Masters at S. P. Koroliov Memorial Museum. Zhytomyr. The Solo Exhibition of Makarenko's Pictures from the Private Collections Dedicated to the Artist's 60th Anniversary. The Folk Art Exhibition Organized by the Fine Arts Magazine Editorial Office. The All-Ukrainian Yrij-17 Folk Creativity Exhibition at S. P. Koroliov Memorial Museum. Zhytomyr. The Exhibition of the Artists and Folk Masters in the Exhibit Hall of the Zhytomyr College of Culture and Arts. The Folk Masrers' Exhibition "Folk Decorativism in Interior" at S. P. Koroliov Memorial Museum. Zhytomyr. The Exhibition of Makarenko's Pictures along with the Works of the Students of the Zhytomyr College of Culture and Arts. The Zhytomyr Regional Library.

277

Публікації про життя та творчість заслуженого майстра народної творчості Олексія Дмитровича Макаренка 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28. 29. 30. 31. 32. 33. 34. 35. 36. 37. 38.

39. 40. 41. 42. 43. 44. 45. 46. 47. 48. 49. 50. 51. 52. 53.

Андрущенко Т., Пошивайло Тетяна., Гончар Петро, Ханко Віталій, Маричевський Микола., Шевчук А., Олексій Макаренко // Образотворче мистецтво, № 5, с.63 Данилюк А. Барви квіткового світу // Радянська Житомирщина, 1981, №7 (10 січня), с. 4. Данилюк А. Барви квіткового світу // Ленінська молодь, 1981, №2 (3 січня). Данилюк Архип. Гілка, квітка, пелюстка //Україна, 1983, №15, с. Дерев'янко Ф. У всякого цвіту обличчя своє //Радянська Житомирщина, 1993, №10. Домчин Василь. Прилетіли жар-птиці у долю // Молодіжна газета, 1993, №6. Золозов Анатолій. Квіти добра // Сільські вісті, 1986, №78. Золозов А. Співучі лінії, // Комсомольська зірка, 1986, №44 (12 квітня), с. 4. Золозов Анатолій. Кольори "Лісової пісні" // Літературна Україна, 1988, №8 (25 лютого), с. 8. Золозов А. Комплект 15 листівок-репродукцій з творів Олексія Макаренка. - Київ, 1988. Козицький А. На злеті // Комсомольська зірка, 1981, № 98 (15 серпня), с. 3. Кобилінський В., Кузьмич В. Виставка митця // Радянська Житомирщина, 1978, №137 (13 липня), с. 4. Концевич Євген. Каталог до виставки заслуженого майстра народної творчості Олексія Макренка. - Житомир, 1996. Концевич Євген. Тутешня кава. - Житомир, 2000. Концевич Євген //Жива вода, 1991, №6. Концевич Євген. Він витворив сам себе... //Вільне слово, 1994, №4. Лащук Ю. Народне мистецтво українського Полісся. - Львів, 1992. Лев С. Закоханість у красу // Комсомольська зірка, 1978, №107 (7 вересня), с. 4. Ліберда Ігор. Відкриття за відкриттям // Житомирщина, 1997, №7 (21січня), с. 3. Лиза В. Кольори любові і печалі //Житомирський вісник, 1990, №11. Лонський В. Квітковий світ Олексія Макаренка // Комсомольська зірка, 1988, №121 (7 жовтня), с. 4. Малиновська Г. Іскорка надії // Радянська Житомирщина, 1991, №190 (13 листопада), с. 4. Марцинюк М. Самобутні барви // Радянська Житомирщина, 1978, №5 (7січня), с. 4. Марценюк М. На крилах "Берегині". // Не хлібом єдині. 1994, №№3-4. На здобуття премії імені Івана Огієнка // Вільне слово, 1995, №2. Оверчук Василь. Хай кують вам зозулі... // Житомир, 1993, №№ 11-12. Остапчук В. Пелюстки його долі // Вільне слово, 1993, №3. Паливода Г. ...І жар-птиці залетіли у долю // Житомирський вісник, 1993, №5. Павленко В. Репортаж із відкриття виставки Олексія Дмитровича Макаренка у Музеї народної архітектури та побуту УРСР // Культура і життя, 1991, №12 (23 березня), с.4. Присуджено вперше // Житомирський вісник, 1995, №6. Продовжувачі справи Огієнка // Житомирський вісник. 1995, №14. Скрипченко О. ...І народився з квітів образ // Радянський шлях, 1987, №110 (11липня), с. 4. Сич М. Джерела творчості // Радянська Житомирщина, 1984, №173. Ткаченко Г. Тяжка ноша заслуженого майстра народної творчості. //Радянська Житомирщина, 1990, №31. Ткаченко Г. Багате на вроду //Нива, 1993, №№ 9-10. Ткаченко Г. У квітці - образ краси // Радянська Житомирщина. 1988, №193 (7 жовтня), с. 4. Чайківська., Шевчук. Дивосвіт Олексія Макаренка //Кожному мила своя сторона, Житомир, с.119-121 Чайковська В.Т. Поетичне слово Т.Г.Шевченка у живописі житомирського художника О.Д.Макаренка // Т.Г.Шевченко і Поділля. Тези доповідей науково-практичної конференції, присвяченої 175-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка, ч.2.- Кам'янець-Подільський, 1989, с.148-149 Чайківська Ванда. Одвічний поліський мотив //Образотворче мистецтво, 1996, №2, с. 44-45. Чайківська В., Шевчук А. Роде наш красний... - Житомир, 1995. Чайковська Ванда, Шевчук Анатолій. І усміхнулась доля буйнолистом // Образотворче мистецтво, 1991, №4, с. 33-34. Чайковська В., Шевчук А. Усміхнулась доля диво-квітами // Літературна україна, 1991, 23 травня. Чайківська В., Бодіон О. Каталог виставки майстрів народної творчості О. Макаренка, М. Соломченка, А. Шевчука. - Житомир, 1994. Чайковська В. Дивосвіт Олексія Макаренка // Вітчизна, 1990, №8, с.200-201 Чайковська В.Т., Шевчук А.М. У всякому цвіту обличчя своє (каталог виставки творів заслуженого майстра народної творчості О. Д. Макаренка), Житомир, 1990. Чайковська ванда. У пошуках гармонії світу // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах, 2005, № 1, с. 136-139 Чернюк Сніжана. У колі друзів //Вільне слово, 1995, 16 червня. Чудна Марина. Дивосвіт Олексія Макаренка // Вечірній Київ, 1991, №51. Шевчук Анатолій. Інтерв'ю з заслуженим майстром народної творчості О. Д. Макаренком // Вільне слово, 1993, №3. Шевчук Анатолій. Каталог виставки "Писанки Житомирського Полісся. - Житомир, 1994. Шевчук А. Каталог Всеукраїнської виставки майстрів народної творчості України в музеї С.П. Корольова. Житомир, 1997. Шевчук Анатолій. "Краса у глині". Ілюстрації Олексія Макаренка.- Житомир, 2004. Шевчук Ярослава. "Метелик". Ілюстрації Олексія Макаренка - Житомир, 2002

278

54. 55. 56. 57. 58. 59. 60. 61. 62. 63. 64.

Шевчук Анатолій. До "розірваної" пам'яті "Ирію-17" //Орієнтир, 1997, №19 (15 травня), с.2. Шевчук А. Каталог виставки "Збережемо писанку" - Житомир, 1998. Shevchuk A., Mesyats S. The Present To My English Friend (народне декоративно-ужиткове мистецтво на уроці англійської мови). -Житомир, 1999. Shevchuk Anatoly M. Ukrainian Folklore (for pupils and students of higher schools). - Zhytomyr, 2004. Шевчук Анатолій. Сонцеславність фарб поліських //Косень, 1999, №1, с. 101-103. Шевчук Анатолій. Свята вечеря (різдвяні звичаї українців) //Іноземні мови в навчальних закладах. 2004, №3, с. 178-183. Шевчук Анатолій. Чому посміхається дерево.- Образотворче мистецтво, 2005, №3, с.62 Шевчук А.М. Особливості "пластичної" мови в ілюстраціях художника О. Макаренка до драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" // Вісник Житомирського педагогічного університету, 2001, №7. Шевчук А.М. Платковізм зоряного неба Олексія Макаренка. Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах, 2006, № 2, с. 130-134 Шкляр Г. З життєдайного джерела. // Радянська Житомирщина. 1981, №209 (28 жовтня), с. 4. Ясіновська Ю. А. Книга для дітей у літературно-мистецькій серії "Метелик" Житомирського книжковогазетного видавництва "Полісся" // Національно-патріотичне виховання молодших школярів засобами українського дизайну (збірник наукових праць міжрегіональної студентської науково-практичної конференції). - Житомир, 2004, с.153-156.

279

Видання здійснене за фінансової підтримки посольства США в Україні та управління культури і туризму Житомирської обласної державної адміністрації Особлива подяка голові Житомирської обласної ради пані Ірині Синявській Пані Лізі Хеллер, аташе з питань культури Посольства США в Україні та пану Станіславу Топольницькому, помічнику аташе з питань культури Посольства США в Україні

Подяка Смілковському І.І. – директору приватного підприємства ПП "Іван" Лук'янчуку О.І. – директору фірми "ЛІВІС" Тарасенку М.О. Корнійчуку С.О. за сприяння у спорудженні пам'ятника Олексію Макаренку на цвинтарі у с.Тригір'я Пану Володимиру Добровольському за підтримку мистецьких проектів

Шевчук Анатолій М., Чайковська В.

Олексій Макаренко. Книга-альбом.

Упорядники: Ванда Чайковська Анатолій М.Шевчук Редактор українського тексту Ванда Чайковська Автор статті англійською та переклад Анатолій М.Шевчук Стаття та редагування англійських текстів Ґейл І. Хашлі Верстка, дизайн Губарець Олександр світлини з творів В'ячеслав Майборода Вадим Сітяшенко Book Editors: Wanda Chaikovska Anatoly M. Shevchuk Froofreading: Wanda Chaikovska Gail E. Huschlee Translator: Anatoly M. Shevchuk Design: Oleksandr Gubarets Photography: Viacheslav Maiboroda Vadym Sitiashenko Друк: видавнича фірма “Софія-А”, м. Київ, вул Обсерваторна, 12-б.