КАТЕРИНА КОТ
Я БУДУ ЖИТИ! 12 вересня відбудеться благодійний концерт «Я буду жити!» за участю українських рок-гуртів Dруга Ріка, Океан Ельзи, С.К.А.Й., Бумбокс, Крихітка, Шима, O.Torvald, Bahroma. Проект здійснюється спільно з «Асоціацією допомоги інвалідам та пацієнтам з хронічними захворюваннями лімфопроліферативних». Концерт спрямований на збір коштів для придбання реактивів та препаратів лікування і діагностики онкохворих з усієї України в Національному інституті раку. Про проект «Українській культурі» розповіли ініціатори концерту гурт Dруга Ріка та учасники концерту гурт С.К.А.Й
С.К.А.Й.: ПОТРІБНО САМИМ РОБИТИ БЛАГОДІЙНІ ВИСТУПИ Олег Собчук, лідер гурту С.К.А.Й., вірить у доброчинність, привчає дітей до рок-н-ролу і виконає на благодійному концерті «Я буду жити!» композиції, які не часто звучать на його виступах
— Як ви готуєтеся до концерту і про яку «конкретну тематику» йдеться? — Я буду обирати з трьох наших альбомів саме ті композиції, що найкраще відповідатимуть тематиці заходу. Гадаю, вони сподобаються і прихильникам, і слухачам, ще не знайомим з нашою творчістю. Упевнений, що програма вийде цікавою і новою. Щодо тематики скажу так: ці пісні просто класні. Я дуже не люблю інтерпретувати тексти пісень, якось характеризувати їх — мені здається, немає нічого нуднішого, ніж розказувати про пісню — її треба просто слухати. Коли у мене запитують, яким буде новий альбом, я кажу — послухаєте (сміється).
Олег Собчук і Катерина Кот
— Олеже, розкажіть, будь ласка, чого особливого чекати від гурту С.К.А.Й на концерті? — Буде своєрідна музична солянка, присвячена конкретній тематиці. Ми зіграємо такі пісні, що, як правило, дуже рідко звучать у наших стандартних музичних програмах. Звісно, будуть і хіти.
44
Українська культура — це сліпа краса
— Ви часто берете участь у благодійних акціях. Які конкретні результати такої діяльності можете назвати?
сприйняли наші нещодавно записані англомовні пісні. Ми бачимо, що люди слухають нас і хочуть слухати далі, тому будемо робити пісні як українською, так і англійською мовами.
— Дійсно, проектів дуже багато, і результати є. Наприклад, я особисто робив доброчинний концерт у Тернополі два роки тому. Збирали гроші для дітей-сиріт із тернопільських дитячих будинків до дня Св. Миколая. Зібрали близько 20 тис. грн. Половина коштів пішла студентам із незабезпечених сімей, решта — в дитячі будинки. Керівники цих будинків висловили свої побажання, і я особисто купував дітям різні побутові прилади, одяг, ялинки, іграшки, навіть продукти, і сам усе це добро розвозив. Також ми придбали велику морозильну камеру в гематологічний відділ Першої тернопільської міської лікарні. І це не один випадок. Їх багато. Я був присутній на акції під Києвом, де ми збирали кошти на апарат для штучної вентиляції легень новонароджених, а потім — на заході, коли розрізали стрічку до пологового будинку і показували результат нашої діяльності. Нещодавно ми виступали в Житомирі — допомагали дітям, хворим на рак. Було багато відомих виконавців і зібрано чимало коштів. Чим далі, тим більше ми розуміємо, що треба самим влаштовувати доброчинні виступи. Тому що багато людей, які організовують благодійні акції, на сором, не використовують зібрані гроші за призначенням. Ми зараз стали дуже обережними стосовно непевних доброчинних заходів і концертів.
— Я написав пісню «Сліпа краса» і можу провести паралель, назвавши українську культуру сліпою красою. Вона масштабна, вона прекрасна, українська культура дуже різнобарвна і різнобічна, але, на жаль, дуже багато людей, які є українцями, які повністю належать до цієї культури, не хочуть її бачити, вони сліпі. Якщо ми не бачимо красу навколо себе, краса автоматично не бачить нас, тому наша українська культура сліпа.
— Участь у благодійних акціях — це елемент образу сучасного виконавця, свого роду тренд?
— Що особисто Ви робите — у творчості, в сім’ї, в житті — для того, аби вона прозріла?
— Це елемент індивідуального відчуття совісті і ставлення до ближнього та до світу. Як відчуваєш, так і дієш. Ми відчуваємо, що хочемо це зробити, і ми це робимо.
— Все, що ми робимо, це не лише для себе, а й для того, щоб в Україні знали: український рок-н-рол існує. Щоб у світі знали, що українська пісня існує, що є така мова, існує така культура.
— Також ви часто берете участь у європейських фестивалях, і вас зустрічають там приязно. Як ви презентуєте образ української культури за кордоном і чи є благодійність елементом цієї культури?
І це стосується, звісно, й різних доброчинних виступів. А загалом — це ставлення до світу. Дітей я привчаю до гарної музики: як класичної, так і альтернативної; до мови, до правильного відношення і ототожнювання себе з тією країною, де вони живуть, аби дитина розуміла, хто вона, звідки. Їдучи в Карпати, наприклад, ми збираємо по горах сміття. Ми і просто так на вулиці збираємо сміття: побачили — підняли. Це здається дрібницею, але цей елемент дуже важливий — дитина має розуміти, що це важливо. Як, звісно, і повага до людини будь-якої національності. Такі дії не повинні бути подвигом чи геройством, це має робити кожна людина, не примушуючи себе, просто так, само собою.
— Визначте, будь ласка, поняття «українська культура».
— Ми розмовляємо українською, повірте, це багато що означає, зокрема в Польщі. Цього достатньо (сміється). Ми показуємо, що в Україні є рок, є команди, які вміють це правильно подавати. І насмілюся сказати, що в Польщі у нас є багато прихильників як польських, так і українських. І не лише в Польщі, а й у Росії, Німеччині, Угорщині. У США також часто грають наші твори. Зокрема, в Чикаго на радіо української діаспори зараз дуже гарно
q
Доброчинність — не подвиг. Це має робити кожна людина, не примушуючи себе, а просто так
45
DРУГА РІКА СПІВАЄ ПРО КОХАННЯ І ЗАРАДИ ЖИТТЯ Ми спілкувалися з ініціатором концерту, фронтменом гурту Dруга Ріка Валерієм Харчишиним. Валерій розповів про благодійність, новий альбом, сингл і кліп, а також про міфи, які потрібно розвінчувати
Хоча я знаю, що музиканти дуже скептично ставляться до подібних благодійних акцій, адже не завжди розуміють, куди, власне, йдуть кошти і для чого саме їх збирають. Можливо, це перша акція, яку влаштовують самі музиканти, тому жодних питань не виникло. Ми один одному довіряємо, і я сподіваюся, що так буде й надалі. Важливо, щоб такий старт мав продовження. — Чого очікувати від концерту? Чи вплинула тема заходу на репертуар, програму, стилістику? — Протягом того часу, що ми виділили кожному гурту, музиканти будуть виконувати, як правило, свої хіти. Кожен має приблизно з півгодини. У програмі — повна свобода і демократія — ніхто нічого не нав’язує, і кожен зіграє те, що хоче. Ще ми були приємно здивовані тією інерцією, що розвинулася у відповідь на нашу ініціативу. Реклами ще не було, але «циганська» пошта спрацювала так швидко, що відомі, дуже відомі музиканти почали телефонувати і пропонувати свою участь у концерті. На жаль, багатьом довелося відмовити, але ми сподіваємося, що це не останній проект. — Валерію, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея проведення такого заходу?
— Особисто Ваша участь у благодійних акціях дуже плідна. Що це: данина моді, піар чи переконання? Чого вдалося досягти?
— Ідея народилася у мене. Її виникнення було спричинене тими проблемами, хворобами, що останнім часом з’явилися навколо
— Щодо досягнень: як правило, ставимо планки максимуму й мінімуму. Прагнемо досягти максимуму і до мінімуму ще жодного разу не діставалися. Запускаючи один проект, ми говорили: «Дай нам, Боже, знайти хоча б одну дитину», — Бог нас почув, і ми знайшли одну дитину. Звісно, хочемо знайти якомога більше і допомогти їм, але навіть одна дитина — це вже успіх.
Ми розвіємо міф про те, що київський народ цинічний і не ходить на благодійні концерти мене та моїх друзів. Ми поговорили з хлопцями і вирішили, що потрібно зробити такий концерт. І почали телефонувати своїм друзям-музикантам. Як не дивно, жоден із них не відмовився.
46
Акції проводяться дуже багатьма. Але й багато з них викликають неоднозначні питання, таким акціям ми бажаємо успіху і відмовляємо. Беремо участь у тих проектах, де точно знаємо, куди підуть гроші, як здійснена організація, що відбувається за лаштунками. У Житомирі, наприклад, ми не чекали, що маленька зала драмтеатру збере стільки грошей. У нас не було такої мети. А зібрали удвічі більше коштів, аніж очікували — 260 тисяч гривень у залі, яка могла принести максимум 100–120 тисяч. Хочемо, щоб у Києві було зібрано набагато більше грошей. Хочемо розвіяти той міф, що у провінції люди добріші, відвертіші, мають щире серце і не соромляться цього, коли йдеться про бла-
годійність. Натомість цинічний київський народ на благодійні концерти не ходить. — Ви неодноразово говорили, що проблема раку торкнулася Вас особисто. Як це відобразилося у творчості? — Так, захворів мій рідний брат. Він лікується уже тривалий час, і я вірю, що він буде жити. Не можу сказати, що ця проблема на всі сто відсотків уплинула на останню пісню, яку ми записали. Першою назвою синглу «Пробач» було «Все мине», і першим слухачем пісні став саме брат. Він досить критично її оцінив, сказав, що це схоже на те, що ми вже робили, але пісня все ж таки дуже крута. Пісня дійсно позитивна, і я щиро хотів, аби брат почув її і відчув, що вона написана для нього, аби повірив, що справді «все мине». — «Пробач» увійшла до першої частини вашого нового альбому «Метанойя» (у перекладі з грецької — переосмислення. — Авт.) .Багато хто охрестив платівку меланхолійною, не рокн-рольною, і тим паче не рокерською. Прокоментуйте, будь ласка.
— Коли ти працюєш на репетиційній базі чи деінде, коли пишеш текст, музику, в останню чергу думаєш, як це приймуть і що про це скажуть. Коли ти твориш, ти ніколи не думаєш, ти не маєш часу думати. Якщо почнеш думати, як це налізе на ті чи інші вуха, нічого не зробиш. Просто починай творити — і все. На момент зведення пісні чи на момент запису вже згадуєш і про слухача. Потрібно створити, а вже потім направляти цей твір в те чи інше русло. — Після переосмислення Ви могли б сформулювати надзавдання, єдиний зміст Вашої творчості? Він у Вас є, чи це завжди спонтанний прояв емоційного і духовного стану? — Є. Кохання. — Про це йдеться й у
— Radiohead останні кілька років теж не грають гітарну музику в класичному розумінні слова, але назвати це нероком неможливо. У будь-якому випадку —
В а ш о м у останньому кліпі? Хто герої відео? Про що розповідається в історії?
це альтернативна музика. У нашій творчості є деякі попсові мотиви, але ми й не збиралися дивувати когось дуже важкими темами. Тим паче альбом робився кілька років, і пісні були написані в різному стані: ми сварилися, мирилися, розходилися, сходилися — все це відобразилося на нашій творчості. Окрім того, альбом записувався у різних країнах. Він не є цілісним ані в саундовому, ані в стилістичному аспектах. Звісно, чи роковий альбом, чи ні — вирішувати людям. Ми вважаємо його легким, і це не є погано.
— Це життєвий сюжет. Ніч, що триває у кліпі, у нас тривала кілька років. Усі сцени, що показані там, реальні: приблизно таке саме траплялося і з нами. Ми просто показали не один момент із життя, а кілька років життя. У самому кліпі і є переосмислення. Треба просто жити далі. Залишити те, що було з тобою вчора, і йти далі. Не опускати руки, постійно рухатися вперед. Якщо опустив руки, зупинився, ти вже не живеш. Якщо ти став і задумався, то цей стан має минути якнайшвидше.
Треба просто жити далі. Залишити те, що було з тобою вчора, і йти далі
— Що буде у продовженні, у другій частині альбому? — У продовженні буде рок. Коли вийде друга частина альбому, ніхто не скаже, що Dруга Ріка грає не рок. — Для багатьох авторів важливий не той меседж, що вони закладають у свій твір, а саме сприйняття й інтерпретація реципієнта. Чи належите Ви до таких авторів і що є визначальним для Вас?
— Останнє запитання від «Української культури». Що для Вас означає поняття «українська культура»? — Українська культура — це ВСЕ. Все українське.
47