Ukrainian Culture 3/ 13 by Katrya Kot

АФІША

«Bottega Gallery» представляє «Ілюзорне тіло» від Анни Сорокової З 7 до 26 березня «особисті» речі в «Bottega Gallery» (м. Київ) трансформуються у дивні, ефемерні творіння, зберігаючи тепло, проявляючи неоднозначність і красу будь-якого життєвого процесу. В проекті використані речі близьких і незнайомих людей авторки, даровані, куплені чи знайдені випадково, що залишилися як пам’ять. Одяг, як зліпок людського тіла, його тепла, запахів, форм, що постійно змінюються. Одяг — те, що несе спогади про людину, коли її уже нема,

те, з чим ми хочемо якнайшвидше розпрощатися чи, навпаки, зберегти. Матеріальний доказ існування тоді, коли пам’ять починає розмивати реальні образи.

«Центр Леся Курбаса» розвиває молоду українську режисуру

«Культурний проект» відкриває «Нову художню школу: медіа-арт для практиків» Це інноваційна теоретично-практична програма для молодих художників, що прагнуть працювати на межі мистецтва, новітніх технологій і сучасної науки. Потужна інформаційна платформа для широкого кола зацікавлених. Такі різновиди медіа-арту як sound art, світло-

КУЛЬТУРНИЙ ПРОЕКТ

лекції з мистецтва

ІV Конкурс україномовних п’єс «Драма.UA — 2013» приймає заявки

«Австрійський культурний центр» приборкує норовливу

7 березня починає роботу проект Олександра Сухоліта, який має дуже точну й просту назву «Малюнок». Малюнки підготовлені спеціально для проекту у виставковій залі усього за кілька днів перед відкриттям виставки. Олександр малював «схеми», аби впустити нас у свій світ. Ось як автор говорить про свої роботи: «Усе це випадає з області мистецтва. Те, що я візьму вугілля і намалюю на папері 8, 10 або 12 різних ліній не отримає значення навіть якщо вам буде

видно, що я учився в академії. Я намагаюся створити концептуальну, приховану форму, яка могла б дещо нейтралізувати не потрібну мені енергію і обійти пастку соціологічного контексту. Це не мистецтво заради мистецтва. Мистецтва немає взагалі! Хіба це мистецтво, накреслити схемку перехожому, як пройти туди, де буде свято. Я малюю схемки, як потрапити на свято мого життя! Так я можу людей відучити дивитися на мої роботи, як на мистецтво…»

встрійський культурний форум продовжує свій театральний сезон і презентує українську прем’єру — переклад п’єси молодого австрійського драматурга Францобеля «Приборкання норовливої». Автор переписав шекспірівську п’єсу на віденський лад, осучаснив героїв, але натомість залишився вірним прописаним британським генієм постулатам: «Життя — театр, а люди в ньому — актори». Режисерка п’єси — народна артистка України, художній керівник театру «Колесо» Ірина Кліщевська. Прем’єра відбудеться у Камінній залі театру «Колесо».

аціональний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса разом із партнерами оголошують проведення попереднього конкурсу для участі у ІІ Фестивалі молодої української режисури ім. Леся Курбаса. Перегляд вистав відбіркового конкурсу (на відеоносіях та на сценічних майданчиках) відбуватиметься у лютому-березні і завершиться 20 березня 2013 року. Фестиваль за участі вистав молодих українських режисерів відбудеться у другій половині квітня 2013 р. У межах Фестивалю також заплановано проведення публічних ознайомчих акцій з творчістю Леся Курбаса та провідних сучасних зарубіжних і вітчизняних режисерів; організація майстер-класів, відкритих показів, обговорень, дискусій за участю практиків театру, театральних критиків. З відібраних вистав формуватиметься шоу-кейс до фестивалю сучасного мистецтва «ГогольФест».

«Щербенко Арт Центр» презентує проект «Малюнок»

ва інсталяція, відео-арт, відео та інтерактивна інсталяція, net. art, робоскульптура та біо-арт будуть представлені D-Fuse (Велика Британія), Light Surgeons (Велика Британія), Левом Мановічем (США), Крісом Вейглем (Австрія), Анною Зарадни (Польща), Олексієм Шульгіним (Росія), Вадимом Смахтіном та Едуардом Хайманом (Росія), Дмитром Булатовим (Росія), Tenpoint (Україна) та ін. Медіа-арт для практиків пройде у березнічервні 2013 року.

«Майстер Клас» запускає Перший Фестиваль Актуального Українського Театру

Основною метою конкурсу є відкрити широкому загалу імена молодих і талановитих українських драматургів. Конкурс п’єс «Драма. UA» спрямований на популяризацію сучасної української драматургії, пошук та підтримку молодих авторів‑драматургів, просування актуальної української драматургії на театральні сцени та до літературних видань. До конкурсу допускаються драматургічні

твори, які раніше не були опубліковані або поставлені. Учасники конкурсу мають надіслати роботи до 18:00 години 1 квітня 2013 року. П’єси-переможці будуть представлені на фестивалі «Драма. UA — 2013» у вигляді постановок, сценічних читань, радіоп’єс та публікацій. Найкращі п’єси оргкомітет рекомендуватиме фестивалям-партнерам та українським театрам до постановки.

Перший Фестиваль Актуального Українського Театру, ініційований відомим театральним режисером Олегом Ліпциним, пройде з 20 до 27 квітня у Домі освіти та культури «Майстер

Клас». В програмі заходу передбачаються покази вистав із США, Франції, Тайваню, Росії, України, проведення низки творчих вечорів акторів, режисерів, музикантів і поетів, організація виставок сценографії та графіки театральних художників, майстер-класи для молодих акторів, демонстрація можливостей комп’ютерних технологій в сучасному театрі.

Граємо в класики у «ЄрміловЦентр» До 26 березня в «ЄрміловЦентрі» (м. Харків) триватиме виставка «Класики» творчого об’єднання «Літера УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013

«А». У доювілейній виставці (наступного року об’єднанню виповнюється 25 років) беруть участь художники Олек-

«Docudays UA» оголошує конкурс анімації Завданням конкурсу є створення анімаційного ролику на тему цьогорічного фестива-

сій Борисов, Сергій Братков, Андрій Гладкий, Олексій Єсюнін, Віталій Куліков, Андрій Пихачхі, Віктор Чумаченко. Сьогодні всі учасники групи працюють індивідуально, але спільність поглядів на мистецтво дозволяє

лю — «ВИБІР Є!» Кінцевий термін подачі робіт — 22 березня 2013 року. Переможці отримають почесні дипломи та запрошення на вечірку-закриття Docudays UA і матимуть унікальну можливість продемонструвати свій доробок широкому колу глядачів Фе стивалю на церемонії закриття. Детальніше про умови конкурсу читайте на сайті фестивалю. Ви бір є! У сучасному світі, де кордони умовні, а жодні двері не здатні сховати таємниць, твій особистий вибір може стати вирішальним — не лише для тебе, а й для твоєї країни та всього світу

їм навіть через 25 років експонуватися разом під брендом «Літера «А».

СТУДІЇ

Оксана ЩУР

Феміністичний дискурс української культури Цим матеріалом починаємо співпрацю з Національним університетом «Києво-Могилянська академія». Оксана Щур, аспірантка кафедри літератури, з легкої і красивої руки публікує нарис феміністичного дискурсу української культури

Олександра Колонтай

Марко Вовчок

Жорж Санд

Наталя Кобринська

Олена Пчілка

Леся Українка

Уляна Кравченко

Анна Павлик

Ольга Кобилянська

Олена Теліга

Олена Кульчицька

Наталя Забіла

Оксана Іваненко

Наталя Ужвій

Ірина Стешенко

Ліна Костенко

Ірина Вільде

Кіра Муратова

Алла Горська

Людмила Семикіна

Галина Севрук

Емма Андієвська

Віра Вовк

Патриція Килина

Марія Ревакович

Соломія Павличко

Віра Агеєва

Оксана Кісь

Оксана Забужко

а початку березня українські громадяни згадують про те, що цьогоріч знову слід визначатися: святкуємо чи ігноруємо «день імені Клари Цеткін». Більшість влаштовує корпоративи, дарує слабкій половині офісу тюльпани та цукерки і насолоджується державним вихідним. «Просунуті» роблять вигляд, що одноденний тріумф патріархату (чоловік контролює ситуацію, жінка нарешті почувається ніжною і тендітною — тобто жіночною) їх жодним чином не стосується; втім, насолоджуватися вихідним це анітрохи не заважає. Враження: якби не оплачуваний вихідний, ажіотажу було б значно менше. Поміж тим, в усьому світі 8 березня — це аж ніяк не день, коли чоловіки фальшиво наголошують на жіночій слабкості і намагаються раз на рік зготувати салат. Це насамперед Міжнародний день боротьби за права жінок, започаткований з метою регулярного привернення уваги громадськості до гендерної проблеми. Таку пропозицію внесла Клара Цеткін у 1910 році, через рік після того, як американські соціалісти уперше в світі почали відзначати національний День жінок. А впровадженню офіційного свята у радянській Росії завдячуємо Олександрі Колонтай, яка порядною господинею точно ніколи не була. Тому те, що 8 Березня на пострадянській території є днем вшанування ніжної Берегині, означає лише програш у боротьбі за гендерну рівність. В українській культурі, якщо придивитися, постійно присутня традиція творчої реалізації жінок. Жінка — не тільки муза, але й рівноправний партнер або й незгірша за чоловіка авторка. Така роль робить її феміністкою за суттю, незважаючи на те, чи декларує вона Клара Цеткін такі погляди. Тож є підстави говорити про феміністичний дискурс української культури, який тривав поряд із занепадом або спалахами суспільного руху за права жінок. Першу масову хвилю жіночої творчості спостерігаємо у ХІХ сторіччі з появою численних літературних часописів: жінка може займатися творчою надомною роботою — письмом, перекладами, редагуванням — і так заробляти невеликі власні кошти. На відміну від співу чи театральної гри, це пристойно в очах суспільства. Найвідомішою українською письменницею цього періоду є Марко Вовчок, авторка відомих творів із народного побуту. Її порівнювали із француженкою Жорж Санд через бурхливе особисте життя. Марко Вовчок сама обирала, з ким заводити численні романи. В нетипову красуню були закохані Пантелеймон Куліш, Тургенєв, друг її сина Писарєв… Втім, активісткою жіночого руху Марія Вілінська не стала: вона лише обстоювала вільний вибір способу життя для кожного — можливість фінансової самостійності незаміжніх дівчат, права кріпачок на любов і родинне щастя. У 1870‑х роках на Наддніпрянщині та Західній Україні активізується жіночий рух. Його метою є не лише боротьба за рівні права для обох статей, але й просвітництво: жінка повинна знати про свої можливості. Інструментом стає насамперед література: саме з допомогою друкованого слова найпростіше зворушити душу читача, зобразити різноманітні ситуації, вплинути на переконання. Емансипанткам активно допомагає Іван Франко: редагує твори, організовує публікації, «Перший вінок» став предтечею великої кількості часописів, які залучає до гострих розмов на політичну та суспільну тематику. Альманах жіночої творчості «Перший вінок» впорядковували та видавали жін(1887) демонструє наявність плеяди україномовних ки. Найвідоміший із них — колоавторок прози, поезії, публіцистики, серед яких Намийська «Жіноча доля», де друкуваталя Кобринська, Олена Пчілка, Леся Українка, Уляна лися статті на суспільну тематику, Кравченко, Анна Павлик та інші. Усі зазначені — акновини, корисні поради з домовод тивні феміністки. Кожна із них доклалася до розробства і педагогіки, відповіді на листи ки проблематики жіночого відчуття світу, проблеми в редакцію, а також літературні твори початківців та визнаних авторок. самореалізації, боротьби за права і свободу. 62

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013

СТУДІЇ

Олена Кульчицька. Плетуть гірлянди. 1940.

Талановиті жінки реалізують себе в різних сферах мистецтва нарівні з чоловіками. І хоча останні кількісно переважають, проте дедалі частіше лунає слава успішних мисткинь. Пояснюється це дуже просто: для справжнього визнання необхідно працювати набагато більше, ніж чоловік аналогічного фаху. Інакше скажуть: не вдалося, бо жінка, — і спишуть з рахунку Для селянок видавали окрему версію «Жіноча воля»: тут особливу увагу віддавали інноваціям господарства та питанням медицини і гігієни. Сюди активно дописує молода письменниця Ірина Вільде, авторка знаменитої на той час повісті «Метелики на шпильках» про дівчину-підлітка, де зачеплено зокрема проблему національного самоусвідомлення та формування активної, незалежної жінки — продовження традиції феміністичної прози Ольги Кобилянської. Тут‑таки важливо згадати тоді ж написану програмну статтю Олени Теліги «Якими нас прагнете?», де вона наголошує на потребі зміни ролей від берегині до рівноправної партнерки у найважливіших справах включно з боротьбою за державність. Це маніфест остаточного сформованого типу «нової жінки», набагато різкіший від ліричної поезії авторки. В образотворчому мистецтві першої половини ХХ століття однією із найяскравіших жінок-мисткинь стала Олена Кульчицька. Гравюри, дереворити, книжкові ілюстрації, листівки, навіть килими — учасниця міжнародних виставок і лауреатка численних премій

працювала у багатьох жанрах. Кульчицька навчалася у Відні, і в її творах поєднуються імпресіонізм та етнічні мотиви. Графіку Олени Кульчицької порівнюють із роботами Нарбута і Кричевського. У радянській Україні 1920‑х років так само формується тип «нової жінки». Вона має більшу свободу — революція зруйнувала чимало правил і традицій — може обирати спосіб життя, освіту, роботу. Жінки беруть активну участь у мистецькому житті. Радянська література так і не дала нам жодної письменниці високого рівня або хоч визнаної і титулованої, за винятком дитячих авторок Забіли та Іваненко, життєвий шлях яких теж можна наводити як приклад внутрішньої сили та самостійності. А от модерний театр Курбаса виховав талановиту акторку Наталю Ужвій, вдову репресованого футуриста Семенка. Також тут працювала Ірина Стешенко, єдина вціліла представниця роду Старицьких, яка після розпаду театру почала займатися перекладами, зуміла вижити і зберегти пам’ять та величезний архів. У 1940‑х роках, після остаточного об’єднання українських територій у єдину республіку, жіночий рух згасає: адже у СРСР усі формально мали рівні права. До того ж, у воєнний час слабка стать мала стільки можливостей себе проявити, що патріархальне господарство здавалося затишним раєм. Неформальні «квоти» на мінімальну частку жінок у парламенті та керівних органах різних рівнів поширювалися також і на різні види мистецтв. У певному сенсі це була нагода виграти путівку нагору. Талановиті жінки реалізують себе в різних сферах мистецтва нарівні з чоловіками. І хоча останні кількісно переважають, проте дедалі частіше лунає слава успішних мисткинь. Пояснюється це дуже просто: для справжнього визнання необхідно працювати набагато більше, ніж чоловік аналогічного фаху. Інакше скажуть: не вдалося, бо жінка, — і спишуть з рахунку. У 1950‑ті дебютує Ліна Костенко, відома не лише дуже жіночною лірикою, але й поемою «Маруся Чурай», присвяченою постаті легендарної авторки пісень. У 1960‑ті Ірина Вільде завершує програмний твір свого життя: роман-епопею про життя родини галицького священика у міжвоєнний час (а насправді, ширше, це є панорамою занепаду цілого світу) — книга «Сестри Річинські» отримує Шевченківську премію. Кінорежисер Кіра Муратова успішно дебютує на Одеській кіностудії.

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013

Із маргіналь‑ ної тенденції з синдромом вічної бороть‑ би за місце під сонцем феміністичний дискурс перетворюється на неодмінну частину української культури

Художниця-монументалістка Алла Горська створює новаторські та експериментальні роботи; влада нищить її панно та вітражі, але мистецьке середовище захоплюється ними. Разом із нею працюють Людмила Семикіна та Галина Севрук. На заході в цей же час активно працюють члени НьюЙоркської поетичної групи, створеної для привнесення модерних форм в українську літературу. Найяскравіші представниці об’єднання — Емма Андієвська та Віра Вовк, дружина Юрія Тарнавського американка Патриція Килина, яка теж віршує українською мовою. Пізніша учасниця групи — Марія Ревакович, дослідниця літератури, авторка пристрасної любовної лірики та спогадів про середовище, до якого їй вдалося долучитися. Наприкінці 1980‑х, у період розпаду Радянського Союзу, жіночі голоси зазвучали гучніше. Знову йшлося про права і свободи, про те, як співвідносяться закони і реальне життя. І знову багато активісток поєднали ролі громадських та культурних діячок. Хвиля українського фемінізму продовжувала наростати у 1990‑ті роки. Тепер це не лише творчість і просвітницька діяльність: дослідження гендеру стає науковою тенденцією. Соломія Павличко перекладає «Коханця леді Чатерлей» — роман, де йдеться про сексуальні почуття жінки. Вона ж таки досліджує листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської і описує його у праці «Дискурс українського модернізму», провокуючи скандал серед консервативної громадськості. Віра Агеєва розробляє тему у монографіях «Поетеса зламу століть» та «Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму». Оксана Кісь досліджує жіночу тілесність. Письменниця Оксана Забужко публікує «Польові дослідження з українського сексу» — роздуми про міжстатеві стосунки, національну ідентичність, українську ментальність, і цей текст назавжди змінює обличчя української жіночої прози; а згодом подає портрет емансипантки кінця ХХ століття у «Музеї покинутих секретів», численних есеях і оповіданнях. У останні роки помітних художніх творів з виразним феміністичним (у значенні — ідеологічним!) наповненням: романів, картин, інсталяцій, музичних композицій — майже не трапляється. Чи можемо пояснювати це тим, що проблема рівності статей втратила актуальність?.. Неперервність народної традиції святкування Восьмого березня засвідчує протилежне. Але в колах тих, хто називає себе адресатами немасової культури, уже знають, що треба бути толерантними або принаймні вдавати, що поважаєш жінок як рівних собі в роботі та стосунках. Це стало правилом гарного тону. Тому не так часто авторки акцентують на власне жіночих проблемах і світовідчутті: таким мало кого тепер здивуєш, все уже здебільшого сказано. Необхідність рівності статей стала такою ж очевидною, як рівність рас чи релігій. Тому дедалі менше радикальних дій. І більшає мисткинь та культурних менеджерок. Із маргінальної тенденції з синдромом вічної боротьби за місце під сонцем феміністичний дискурс перетворюється на неодмінну частину української культури. . . . . . . . . . . . . . . . УК 65

Театр

Катерина Кот

Українська п’єса може дати новий імпульс європейському театру Одного вечора редакція «УК» потрапила на цікаву подію, і була так приємно вражена словами німецьких та австрійських театралів і дипломатів про рівень української драматургії, що вирішила донести світле почуття гордості за свою країну (на жаль, не таке буденне — і тому особливо цінне) дорогим читачам, а також привітати українську театральну спільноту з професійним святом. Висока оцінка європейських колег здається нам гідним подарунком Отже, приєднуємося до святкування міжнародного Дня театру і спілкуємося з директором Державного театру Карлсруе Петером Шпулером, що оцінював українських драматургів як член журі конкурсу «Говорити про кордони» та колега-драматург і режисер

сновидінь і марень: коли, наприклад, камені на бруківці Майдану раптом починають говорити про польоти… Це була одна з причин, чому ми обрали саме цю п’єсу — тому що вона може дати новий імпульс для європейського театру. Не пригадую, щоб така дивна суміш зу стрічалася мені раніше…

УК: Що Вас найбільше зацікавило у творах українських драматургів?

Більшість учасників конкурсу «Говорити про кордони» у своїх п’єсах переймаються політичними і соціальними питаннями. У мене було відчуття, що українські драматурги щиро стурбовані, яким чином наше суспільство можна змінювати на краще.

УК: Чи могли б Ви окреслити шлях для українських драматургів: куди їм іти, як, і чому було б добре туди потрапити?

Близько двох третин учасників із 50 конкурсантів я б назвав професійними драматургами. Це досить багато як для конкурсу, у якому могли брати участь усі бажаючі. З них близько 10‑15 розповіли свої історії дійсно неповторно — і це було чудово, — що також є досить високим показником у порівнянні з іншими конкурсами, де я був членом журі. Окрім того, мені дуже сподобалася згадувана вище соціальна спрямованість: автори намагалися створити реальних людей, а не абстрактні ідеї.

Петер Шпулер

П’єси були реалістичними, а не ідеологічними. А місцями вони зацікавлювали формальними авторськими знахідками — як у п’єсі-переможці, де класична комедія діалогів міксується із політичними темами і відступами на території

Українські драматурги мають мужність говорити про речі, які потрібно змінювати, й одночасно писати про людину як живе творіння, а не про ідеологію УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013

Йохен Кленк

УК: Опишіть рівень української драми в контексті європейської драми і театру, а також у порівнянні з іншими країнами, що брали участь у конкурсі «Говорити про кордони», будь ласка.

Гадаю, їм слід продовжувати шлях, який уже прослідковується в конкурсних п’єсах: мати мужність вказувати на речі у суспільстві, які мають бути змінені, і одночасно писати про людину як живе творіння, а не про ідеологію. Цікавитися, про що люди говорять і як вони діють, шукати причини і бути відповідальними за людство і суспільство. УК: Чи святкуєте Ви День театру? Розкажіть про цей день, будь ласка.

Так, ми святкуємо День театру. Зазвичай ми запрошуємо наших глядачів на спеціальні події, навмисне підготовлені міжнародними театральними організаціями до Дня театру. Та усього не показати за один день. Тому для нас кожен день — це день театру. Театр має важливу місію — рефлексувати наше суспільство, показувати, як людині діяти, які рішення приймати у складних ситуаціях. Як це вже було в античному театрі Греції, де вистави навчали, як люди могли б жити разом. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . УК 67

МОДЕРАТОР

Катерина КОТ

Кого виховуємо? Питання маніпуляцій або

Про це незручно говорити, проте для маніпуляцій — це рай безмежний

науковому обігу це словосполучення є нормою, проте досі викликає ряд негативних (сказати б: заплямованих) асоціацій у персічного реципієнта. Протягом минулого місяця «Щербенко Арт Центр» експонував у Києві виставку Данила Галкіна «БДСМ-2222», що продовжує авторське дослідження теми дитячої сексуальності і є завершальною у циклі. Якщо узагальнити словникові визначення, то дитяча сексуальність — це аспект розвитку

Леся Парцхаладзе, психоаналітик, член Української Асоціації Психоаналізу (УАП), викладач Міжнародного інституту глибинної психології

1. ДС — це природно і в жодному випадку не є відхиленням. Вона формується, як і решта навичок та здібностей, як чуттєвий досвід у житті дитини. Але для розуміння ДС варто зазначити, що вона відрізняється від дорослої. Увесь чуттєвий досвід, отриманий в дитинстві, стає визначальним для майбутньої дорослої сексуальності, і те, як вона сприймається батьками, має вирішальне значення, чи стане сексуальність для дитини нормальною, здоровою і дозволеною чи, наприклад, збоченою і забороненою.

Рембранд. «Викрадення Ганімеда», олія, полотно, 1635 р.

2. Батькам завжди і в будь-якому віці варто прислухатися до своїх дітей, не забуваючи при цьому дослухатися і до себе. Не слід виховувати дитину згідно з певними приписами, прочитаними у книгах. У батьків є найкращий інструмент для спілкування з дитиною — їхня інтуїція, що покладається на почуття та емпатію. Найважливіше УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013

людини, який має свої етапи та форми і дослі джується в біологічній і соціальній площинах. Свідомо намагаючись не робити навколо теми провокаційного ажіотажу, ми спробували з’ясувати, чи питання, пов’язані з психосексуальним розвитком дитини, варті того, аби бути виокремленими й так активно експлуатованими сучасними мистецтвом, медіа, батьками і самими дітьми. На чотири однакових запитання відповідали ті, хто «в темі».

Запитання:

в будь-яких стосунках — взаємна повага особистих кордонів як дитини, так і батьків. Навчайте дітей прислухатися до себе, поважаючи кордони інших людей.

сенсі. Тому дівчатка і хлопчики в зовсім ранньому віці прагнуть швидше стати схожими на дорослих, занадто рано починають статеве життя, при цьому не відчуваючи глибоких почуттів, легко стають жертвами дорослих людей, які використовують таку їхню слабкість. Діти бажають бути коханими і прийнятими. Вони дуже потребують підтвердження своєї цінності. Перегляд поняття такої цінності і потрібно починати в системі освіти, держави і виховання. Крім того, в кожній із цих систем дітям, швидше, висувається безліч вимог та обмежень, але майже нічого не пропонується.

3. Фрейд першим заговорив про ДС, що, звісно, викликало шквал обурення в суспільстві. Також він описав механізм сублімації сексуальної енергії. Одним зі способів сублімації як раз і є мистецтво. Сьогодні доросла сексуальність не є забороненою, ба навіть культивується, проте дитяча — в зоні табу. На мій погляд, саме тому її так активно й використовують у мистецтві. Дійсно, сучасні медіа, кіноіндустрія, література показують дитину як сексуальний об’єкт. Вправно викори стовується спокуса порушення заборони. Проте творці завжди звертаються до реальності й інтерпретують її. І не важливо, захоплюються їхніми творами чи суворо їх критикують — якщо твір стає популярним, значить він зачіпає за живе, отже за те, що існує в реальності. 4. Питання в тому, чи можливо взагалі адаптувати одне до іншого. Діти сьогодні і є наше майбутнє суспільство. Слід одночасно виховувати повагу як до власного тіла, так і до особистості. Сучасна культура активно сіє в дитячому розумі поняття про власну цінність лише в предметному, фізичному

1. Дитяча сексуальність (ДС): природнє чи сформоване явище? 2. Тема сексуальності для батьків і дітей: де закінчується маніпуляція і кого виховуємо? 3. Актуальність теми ДС у медіа та мис тецтві: реальність чи фабрикація? 4. Кого адаптувати: дітей до соціуму чи соціум до дітей?

Олександр Гусєв, кінокритик

1. Очевидно, що сексуальність дається нам Богом від народження, а не приходить з відкритого космосу в подарунок на повноліття. Однак вплив світу дорослих на її природнє формування може мати вкрай згубні наслідки. 2, 4. Прояви нашої сексуальності, як і будьяких інших властивостей, не повинні 77

МОДЕРАТОР

Зворушливі миті , 2011 в Пінчук Арт Центр

Остерігайте(сь) дітей на конкурсі МУХі 2011, Інститут проблем сучасного мистецтва

3. У мистецтві я не зустрічала цікавих і актуальних обробок цієї теми. Вона притягнута не туди й не з того боку. Митці звертають увагу не на тему, а на себе. Художник «БДСМ-2222» просто користується гучним словосполученням, він юзає тему і його хід я б назвала не художнім, а маркетинговим.

виходити за межі певних очевидних етичних норм, які, в найбільш широкому значенні, можна визначити як можливість задовольняти свої бажання без шкоди для інших. Дорослі покликані виховувати у дітях розуміння необхідності притримуватися відповідних меж — інше питання, що багато дорослих мають украй викривлене уявлення про ці межі, і тоді виховання перетворюється на пригнічення чи розбещування. 3. Як і будь-яка тема, що торкає нас незалежно від художніх переваг форми вираження, — публіка буде розчулена стражданнями дитини, як би бездарно вони не були описані, — ДС стає об’єктом спекуляцій, що розраховує витиснути з нас сльозу співчуття або дати ляпас суспільним смакам. Але проблема, над якою ми так не любимо задумуватися актуалізується, коли великі художники звертаються до неї жорстко і безкомпромісно, і це вимагає від нас із більшою відповідальністю віднестися до безпеки наших дітей. І це без сумніву велика перевага сучасного мистецтва: «Лоліта» Набокова розкриває усі страхіття ситуації, відомої людству тисячоліттями від часів викрадення Ганімеда Зевсом.

Марина Щербенко,

засновник та куратор «Bottega Gallery» і «Щербенко Арт Центр», засновник та організатор всеукраїнського конкурсу Молоді Українські Художники (МУХі) 1. Існує думка, що ДС як така взагалі відсутня, а подібні відчуття мають певні прояви лише в юному віці. Можливо, заперечуючи ДС, дорослі керуються власним досвідом, що базується на особистих спогадах, а точніше їх відсутності, оскільки більшість людей пам’ятає своє раннє дитинство (до 5 років) лише частково — спалахами. Однак саме протягом цього періоду і формуються якості характеру, котрі як розширюють, так і звужують межі зовнішнього прояву ДС (почуття сорому, огиди, страху, ідеал батька або матері, тощо), які безпосередньо залежать як від виховання, так і від закладених генів. 2. Лише неуважні до своєї дитини батьки не помітять та не звертатимуть уваги на її поведінку, що відкрито відображає формування та перебіг її сексуальності шляхом усвідомлення свого тіла та почуттів, дотор78

каючись до себе чи бурхливо та яскраво виражаючи власні почуття чи емоції. Іноді можна помітити, що дитина зближується з однолітками саме через чуттєвість: проявляючи інтерес до когось або наслідуючи дорослих, дозволяючи певним чином своєму другові чи подрузі нехтувати особистісними (інтимними) кордонами. У таких випадках важливо правильно та зрозуміло пояснити дитині етику відносин з іншими, не створюючи рамок, які в майбутньому можуть стати перепоною для зближення з партнером. І, звичайно, потрібно пам’ятати, що дитина потребує до себе уваги батьків, зокрема дотиків. Малюка необхідно цілувати й обіймати, тактильний контакт дозволяє йому відчувати себе потрібним. 3. Скажу як мама: кожна тема, що стосується дітей, є актуальною для мене. Художники ж звертаються до проблеми ДС у контексті виховання дітей у сучасному суспільстві, акцентуючи на її важливості та актуальності, оскільки відчувають невирішеність багатьох проблем, нерозкритість низки питань. Творчість у своїй основі завжди є автобіографічною, у цьому і розкривається секрет її магії. Тому пропоную більше перейнятися візуальним та наративним рядом проекту Данила Галкіна, щоб зрозуміти його особи сту історію, якщо хочете. 4. Виховуючи дитину, важливо не сприймати прояви ДС як пороки, не зламати особистість у нав’язаних суспільством стереотипах і не захопитися прагненням створити ідеальну дитину для чужих очей, зробивши нестерпним життя дитини в сім’ї. Як підказати та направити, допомогти адаптуватися

маленькій людині — ці питання повинні турбувати як батьків, так і інших вихователів. Адже зовсім скоро їй потрібно буде самостійно жити в суспільстві і часто пристосовуватися до різних ситуацій та людей. Інформацію про небезпеку, котра може чатувати на дитину, вона повинна отримувати як вдома, так і в дитячому садочку чи школі. Поняття моралі, почуття сорому, усвідомлення своєї цінності можуть стати своєріднім захисним щитом від сексуальних збочень та всіляких спокус, з якими може зіштовхнутися дитина в майбутньому.

Наталя Ворожбіт,

драматург, працює в жанрі нової драми 1. Я думала, що на це питання давно відповіла наука. Як може бути відхиленням те, що стимулює продовження роду? У дівчат починається менструація, у хлопців полюції. Але більшість дітей відчувають свою сексуальність і замислюються над нею набагато раніше. Вивчення своїх статевих органів починається з дошкільного віку і носить не лише допитливий, але й збуджуючий характер. Виховання, соціум, медіа, звісно, можуть впливати, і негативно теж (розбещення, насильство, відсутність або надмірний обсяг інформації, табуйованість, сексуальні фантазії), але коди, пов’язані з орієнтацією, з вподобаннями, мені здається, закладаються природою. 2. Батькам завжди варто прислухатися до своїх дітей, учити їх правильно реагуУКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013

вати на прояви ДС, навіть якщо це звучить як «мама, я вагітна» або «мама, я гей». Приклад з життя про двох 17‑річних студенток, подруг. Першій мати сказала: не дай Боже, завагітнієш, тільки аборт. Друга мама: якщо завагітнієш, нічого не бійся і не роби, я тобі поможу виростити. Як наслідок — перша дівчина завагітніла, мама стримала обіцянку і повела на аборт. І ніхто з лікарів не сказав, а мати і дівчина не знали, що аборт з негативним резусом крові робити не можна — у дівчини потім були серйозні проблеми. Друга дівчинка завагітніла після заміжжя, і все в неї добре і гармонійно вийшло. Хоча шанси в них були абсолютно однакові. Неправильні установки, невихованість батьків.

ня у школах будувати на інших принципах, ніж існуючи уроки ОБЖД (не знаю, як тепер вони називаються). У Школі театрального лідера в Москві ми всерйоз розробляли ідею Театру статевого виховання, команда якого б проводила уроки в школах, збирала документальний матеріал, робила б вистави на його основі. Для дітей та їх батьків. Існує закордонний досвід існування подібних проектів і закладів.

Наталя Живаго,

генеральний директор освітньої організації «Культурний проект», мама трьох семирічних доньок

3. Вона є абсолютно реальною. Хто як до неї звертається — щиро чи не щиро — може визначити тільки барометр щирості, якого ми не маємо. Всі були дітьми і всі пережили цей досвід, який майже завжди супроводжує біль і сором. Використання в напрямках мистецтва — це, перш за все, спроба митця вивчити себе, зрозуміти природу своїх проблем, тому це не може бути не щиро. А спекулянти ідей завжди існували, проте це вже не мистецтво.

1. ДС — це не просто природно, це абсолютна норма розвитку людини. Про певні соціокультурні теми й впливи можна говорити лише в контексті історичних епох, їх зрізів. Коли ж йдеться про розвиток дитини, особистості — усе індивідуально. Сексуальний розвиток й усвідомлення сексуальності дітьми в наш час відбувається набагато раніше в силу зрозумілих причин, але це не є аномалією.

4. У першу чергу, слід вчити батьків і дітей розмовляти на цю тему. Найстрашніше — це відсутність довіри. У дітей і підлітків існує велика кількість ідіотських міфів на тему сексу, тому потрібно делікатно доносити об’єктивну інформацію до дітей, не травмуючи, без перегинів. Цим мають займатись батьки, школа, театр, музей, інші соціальні заклади. Уроки статевого вихован-

2. Щодо «вкручування гайок» дітям, то сексуальне виховання є лише одним із величезної кількості аспектів. Перед дитиною має сформуватися поле, на якому вона прокладатиме власний шлях, а це вже питання свідомості. Дітей слід навчати аналізувати й розуміти себе, розрізняти потреби й примхи, прохання й маніпуляцію — але все це, здається мені, основні тези батьківства.

4. Усе починається вдома. Далі — школа, де отримується перший, дуже важливий, досвід соціалізації. Школа може дати дітям крила, але пригнітити і зламати не може: дитина впорається, якщо вдома її оточує адекватна обстановка. Щодо мистецького виховання, то у дитинстві це гра і розвага, що осмислюється згодом. Але воно потрібне, аби в майбутньому юна особистість ідентифікувала себе як частину світу, усвідомлювала свою причетність до історії, мала сформоване відчуття власної місії і йшла в музей як у щось рідне, пов’язане з дитинством.

Данило Галкін,

художник, автор проекту «БДСМ-2222» 1. ДС — це таке ж природне явище, як і дитячість у дитинстві. Але її прояви можуть бути різними. У ситуації, коли всe навколо рясніє сексом: реклама, медіа, фешн… потрібно бути підготовленим до адекватного сприйняття цього нескінченного потоку інформації. Як зробити перехід на цю територію менш болісним — питання до психологів, а не до художників. Метою проекту «БДСМ-2222» було вголос озвучити питання «дитячої сексуальності», а не дати на нього відповідь, проте для того, аби бути почутим, іноді доводиться висловлюватися голосно. 2. Далеко не кожен із батьків готовий до відвертої розмови щодо сексуальності, і діти це гостро сприймають, самостійно намагаючись розібратися, вдаючись до порно графії, раннього статевого життя або замикаючись у собі. Діалог — це перевірений засіб, а його відсутність завжди тягне за собою погані наслідки. 3. У кожного з нас були сексуальні ігри, починаючи з раннього віку, але не всі готові про них згадати, тим більше — проаналізувати. Близькі люди ділилися зі мною подібними історіями, і за роки сповідей 79

МОДЕРАТОР

набралася достатня кількість матеріалу. Ознайомившись із працями Ганни Фрейд, свідомо захотілося висловитися на цю тему. Проект «БДСМ-2222» навмисне використовує ілюстрації 1956 року, які ми фізично вирізали з того середовища, в якому про секс не говорили, і перенесли їх в наш час — вільний, але досі неосвічений. На території пострадянського простору не вважають за потрібне серйозно підходити до цього питання (деякі представники влади прирівнюють гомосексуалізм до педофілії і лобіюють закони про заборону «пропаганди гомосексуалізму» або «стаття 8711»); жодної мови про адекватне сексуальне виховання не може бути. Це формує нездорове, гомофобне середовище, яке виховує покоління закомплексованих, озлоблених людей, що можуть стати злочинцями ще до пубертатного періоду. Поняття терпимості та толерантності заміщаються ненавистю та невіглаством. Таким чином, актуальність цього питання очевидна. 4. Злочини майбутнього формує нинішнє середовище. Мені відомі історії про групові одностатеві зґвалтування дітей їхніми ж однолітками. Людям не властиво дивитися на дітей, як на потенційних злочинців, тому ми вдалися до гіпертрофованої форми реалізації цього питання. Помістивши зображення дітей на фон для сигналітичної (опізнавальної) фотозйомки (з написом над нею: «Бережіться дітей, деякі діти здатні зробити Вас своїми розбещувачами») і збільшивши їх зображення до зросту дорослої людини, ми підкреслюємо ситуацію, в якій кожному з нас можна інкримінувати кримінальну відповідальність за відсутність забезпечення необхідного досвіду виховання, бо від кожного залежить майбутнє нас та наших дітей.

Віра Корнієнко,

начальник дитячого закладу оздоровлення та відпочинку (одного з кращих в Україні) 1. Якщо просто, то ДС — це нормальне природне явище, яке проявляється у віці від 2‑3 до 6‑7 років, потім слідує прихований розвиток до 12‑13 років. Звісно, бувають відхилення: прориви й затримки — усе індивідуально. Щодо відхилень: аналізувала випадки неадекватної сексуальної поведінки серед дітей у дитячому таборі, в середньому це 2‑3 випадки за сезон (літні місяці), 80

БДСМ-2222 в Щербенко Арт Центрі

якщо говорити про відсотки — це тисячні долі, і їх не багато, винними у таких відхиленнях завжди були батьки. На початку своєї діяльності я це розуміла з розмов і відчувала, тепер дослідила тему — і знаю. 2. Спостерігаючи за вихованою дитиною, здається, що все — результат виховання, і, звісно, виховання грає значну роль. Насправді ж розвиток зумовлений органічними чинниками, зафіксованими шляхом спадковості, і часто може бути сформованим без виховного фактору. Також виховання не може виходити за межі наперед указаної йому зони впливу і обмежується лиш тим, що доповнює органічно визначене і надає йому більш чіткого і глибоко вираження. Цікаво, що дитяча сексуальна енергія до періоду статевого формування сублімується на різні види діяльності дитини: пізнавальні, спортивні, творчі, ігрові. Якщо дорослі зуміють створити умови, дитина досягне великих успіхів у своєму розвитку як особистость. Завдання батьків: мають допомогти розібратися, і навчити дитину пізнавати себе і навколишній світ.

3. Використовувати ДС для розваг дорослих — це злочин, навіть якщо для «високих намірів» чи «мистецтва». Мене шокує поява фотосесій із дівчатками в ролях сексуальних спокусниць. Я переконана, що 10‑річній дитині ще незрозумілі мова еротики і спокуси, тому без свідомого втручання дорослих (чи просто інших, або й дітей) такий образ дій залишається просто копіюванням і примірянням соціальних ролей. 4. Щодо статевого виховання, то з часів, коли в нашій країні «з’явився секс», багато змінилося: література, Інтернет, ніхто уже не скаже дитині, що її знайшли в капусті, а братика купили. Тема сексу не лише не заборонена, а й бекінечно доступна. І дуже важливо, я повторююсь, аби батьки — в першу чергу — не віддалялися, а уважно спостерігали й бережно допомагали дитині розвиватися правильно, і в сексуальному розвитку в тому числі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . УК Фото надані «Щербенко Арт Центр» та учасниками дискусії УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013

ПОДІЯ

Львів літературний

Наприкінці квітня спеціальний комітет із представників ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій обиратиме літературну столицю Європи. Цьогоріч у міста Лева є шанс здобути титул «Львів — місто літератури»

За словами директора Львівського міжнародного літературного фестивалю Григорія Семенчука, до когорти міст літератури Львову запропонували долучитися ще у жовтні минулого року під час тематичної міжнародної зустрічі у Кракові. Колеги з Единбурзького міжнародного книжко82

вого фестивалю наголосили на тому, що Львів уже є літературним містом, залишилися тільки формальності.

Григорій Семенчук перелічив критерії, які необхідно врахувати місту для того, аби отримати цей титул. Серед основ-

ніціаторами такого процесу виступили Форум видавців та управління культури Львівської міської ради.

них — літературна спадщина; наявність спеціалізованих програм в освіті, спрямованих на вивчення національної та іноземної літератур; важлива роль літератури, драматургії у житті міста; проведення подій, спрямованих на промоцію національної та іноземної літератури; активний перекладацький процес; розвиток літературного туризму у місті, регіоні; наявність потужної мережі бібліотек і точок книжкового розповсюдження, активний видавничий процес;

залучення нових медіа та інших технологій у промоцію літератури і розвиток книжкового ринку. Титул «Місто літератури» від ЮНЕСКО вже отримали Единбург, Мельбурн, Йова, Дублін, Рейк’явік і Норвіч. Претендентами є ще 6 міст: Прага, Гайдельберг, Тромсо, Ванкувер, Краків, Львів. Містоволодар титулу кожні два роки складає до ЮНЕСКО звіт про діяльність, який підтверджує звання і наповнює його реальним змістом. . . . . . . . . . . . . . . . . . . УК

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013

Ukrainian Culture #3 (1011), 2013 Vasylkivska St. 1, Kyiv, 03040 +38 (044) 498-23-61 ukrainian.cult@gmail.com Edition: 5000 The magazine has been publishing since June 1921 Founder: The Ministry of Culture of Ukraine Publisher: State Enterprise «National newspaper and magazine publishing» 03040, Kyiv, Vasylkivska Str., 1; tel. +38 (044) 498‑23‑64 General director: Olesya Bilash Editorial board: Olesya Bilash, Victor Pasak, Maxim Budarin, Victor Vecherskiy, Elena Voronko, Olga Darybogova, Oksana Ionova, Larysa Lebedivna, Ivan Mechkov, Larisa Nikiforenko, Elena Cherednichenko, Mikhailo Shved, Igor Gyrych, Lyudmila Gnatiuk, Olga Golynska, Alla Pidluzhna, Natalia Potushnyak Chief еditor: Oksana Gayduk The issue has been worked out by: Oksana Gayduk, Larysa Goncharenko, Kateryna Kot, Oksana Zhenzhera Design and layout: Volodymyr Khlopenko Color correction: Oleksandr Yaremchuk Authors: Anton Filatov, Yaroslav Pidgora-

Hvyazdovskyy, Anton Klotz, Oksana Gayduk, Ostap Bandurenko, Sergiy Vorontsov, Borys Demenko, Roxanne Kharchuk, Larysa Goncharenko, Liliya Shutyak, Oksana Shchur, Kateryna Kot, Khrystyna Drohomyretska, Olga Trykolenko, Sofia Trykolenko Distribution, subscription, advertisement: +38 (044) 498‑23‑64, +38 (050) 310‑56‑63 nvu.kultura.sale@gmail.com Official registration licence of the media organisation: CR № 1118 from 08.12.1994 The printery: «Publishing and Printing Company «Express Polygraph», LLC 04080, Kyiv, Str., Frunze, 47B, Bldg. 2, tel. +38 (044) 417‑25‑93 Signed for publication on: March 7, 2013 Publishers have a right to edit received materials without the author consent. The authors’ opinions may be oposite to the publisher position. Reprinting and reproduction of text and illustrations is possible with the prior written permission of the publisher.

Culture to remember. Interpreting a concept of culture, we noted the values, traditions and experiences that are passing through generations and are eventually understood as values — in fact, they create the present. Last month, a series of cultural events happened. They directly or tangent viewed memory as an indispensable condition for the formation of a healthy nation and intellectual community. Eugene Sverstiuk, writer and thinker with a worldwide reputation reflects on relevant and enduring topics in the heading «Monologues». Oksana Zabuzhko joins «UC» in her map of books and people. Read about «Cartography» and presentation of the latest writer’s literary work «From the Map of Books and Peoples», that demonstrates the relationship between generations, so much needed for modern Ukrainian. Meet a new section «Printery» with excerpts of essays. Literary critic Roxanne Kharchuk tells why, despite symbolic scale of Taras Shevchenko, we, on the one hand, treat the poet as an expression of the aspirations of the nation, but on the other — we know that the poet can be understood only by educated person. In the section «Studies» you’ll find an essay about feminist discourse and tradition of successful women’s self-actualization in Ukrainian culture. About a woman as an equal partner in the creative work — read in the pages of «UC». Current trends and social orientation Berlin Film Festival in the context of geopolitical and economic changes in Europe and the world are studied in acute and careful analysis titled «Berlinale Posture». Working on the magazine’s content we decided to supplement the design too, and also defined the symbols that illustrate «UC». Stylized Tree of Life serves as an important mechanism for culture to remember. Image is divided into three segments-tiers according to the sacred content of each of them. Green leaf — is our message to present, future, life. Elements of black (symbol of repentance and reflection) and red (symbol of love, family) colors accompany the new format of «UC». Design changes were preceded with changes in genre filling. To the named sections we added «Art», «Conversation», «Entrapment», «Traditions». We also launch the heading «Monologues» in which prominent, interesting personalities will share with readers their thoughts. About known and new in cultural space of Ukraine — read in the pages of renewed magazine «Ukrainian Culture». Welcome Spring for all and each of us! Oksana Gayduk, Chief Editor of «Ukrainian Culture»

Cover photo (UA): Anna Kryvolap. Sofia. Night. Oil on canvas, 2007 Cover photo (ENG): Anna Gidora. Shadow of the wind. Oil on canvas, 2007 «UC» thanks Maryna Shcherbenko («Bottega Gallery», «Shcherbenko Art Center») for the photos

Ukrainian culture №3 2012

Content 4â&#x20AC;&#x2018;5

Festivals: Ukraine

Anton Filatov

Gennadiy Kofman: New Ukrainian Documentary Is To Be

Festivals: World

Yaroslav Pidgora-Hvyazdovskyy

Berlinale Posture

Culture to Remember: Shevchenko Studios

Roxanne Kharchuk

About Taras Shevchenko in Independent Ukraine

Theatre

Kateryna Kot

Peter Spulher: Ukrainian Play Can Give New Impetus to European Theater

Culture to Remember: Jubile

Larysa Goncharenko

Vasyl Stus

Ukrainian culture â&#x201E;&#x2013;3 2012

Festivals: Ukraine

Anton FILATOV

Gennadiy Kofman:

New Ukrainian Documentary Is To Be! From 22 to 28 March the Travelling festival of International Human Rights Documentary Film Festival Docudays UA will be held. This event raises painful issues of Ukrainian society and of the all mankind, and shows the films that go far beyond the concept of “human rights”. Thus Docudays UA has become the most significant event in the field of Ukrainian documentary. About the changes in Docudays UA in the last 10 years, the unique system of the festival screenings in other cities (which envy even European film fans), and the passivity of local officials and active Ukrainian documentary the program director of the festival Gennady Kofman speaks

different regions perceive films. For this purpose we have developed such a scheme by which our representatives in different regions choose the films themselves, due to the specificity of the local authorities, mentality etc.

UC ThelastDocudaysUAwasheldunder the slogan «No Authoritarianism». What is the message of this year’s tenth festival?

Photo: 4.bp.blogspot.com

«There is a Choice!» — that is what the most films of this year festival say. We received about 500 applicational records from participants of almost all countries. UC How many viewers visit Your fest?

Only Kyiv festival part has gathered from 14 to 20 thousand spectators during the recent years. Speaking about the special screenings in other cities in Ukraine the number rises to 150 thousand spectators. This is significantly more than in the early years of the festival. The viewer is more adequate in the last decade. People didn’t trust the concept of «films about human rights» in our early years. They thought it would be something uninteresting and boring. But we’ve managed to change attitudes to documentary films during those years and we have European audience now. Too many movies made us reduce the competition program this year. If the last year competition program of full-length films consisted 16‑17 movies, this year syllabus has only seven. Even those pictures that got awards at prestigious film forums do not reach in this list. Usually foreign film festival winners stand in separate festival program, but we don’t do it. We have a lot of other non-competition programs. In particular, we will show the top five films from the 10‑year festival history.

«Pit No.8»

UC How many cities does Docudays UA visit during the year?

The last festival traveled around 123 settlements. Screenings in other cities are usually held in the period from October to December. In the early fest’s years I traveled Ukraine and showed the films by myself, but we have a wide network of partners throughout the country now, about forty in total, they show our films by themselves. These are NGOs, movie clubs, cinema owners etc. Not all film festivals can boast such screenings network. When our colleagues in Geneva heard of such a screenings system, they simply did not believe in the possibility of its existence. UC Is there a difference in the audience perception in different regions of Ukraine?

I would not say that there are apparent contradictions in how viewers from

UC The scandal about the film «Pit No.8» erupted last year Docudays UA. The film is about a teenager who is forced to earn a living, getting coal mines, pits. The boy stared main role had huge problems after the film was shown: local guys beat him repeatedly, and neighbors stopped talk to him. Perhaps the film was not shown in the Donetsk region?

The «Pit No.8» was of a great interest — it collected a record for Ukrainian film views on YouTube (more than 200 thousand views — AF). Once the director of the central Donetsk cinema called me and asked to show the film. I explained that he may have problems because of this movie. However, the picture was shown in small movie clubs in Eastern region.

UC How do officials respond the issues raised in the festival films?

For example, when we demonstrate the scandalous film «The Other Chelsea», which quite acutely displays Donetsk realities, no complaints had been received from the powers. In other cases we felt no repression too. UC This context refers to the fact that the authorities should not make Ukrainian culture №3 2012

Result of the last festival is 123 settlements and 150 thousand people

unnecessary problems, but we don’t say they can decide the problems outlined in films…

I have seen positive actions from of the powers only in rare cases. As example, I showed Polish film «The Children of Leningradsky» (2004) (director Hanna Polak — AF) once in Kharkiv, it tells about children living at the Leningrad railway station in Moscow. Few days after the screening Governor held a meeting on rights of the child with regional officials. He began meeting with a review of this 30‑minute movie, then he told officials: «If you are going to tell me you don’t have the similar situation in your areas — you may resign…» He understood very well why, in principle, the movie is necessary… UC Why Docudays UA keep the phrase «films about human rights» in the name? Last and this year’s program films go far beyond this format.

Docudays UA has become the most dimensioned Ukrainian Festival on Human Rights. But the essential thing we care about is to show quality films. Indeed, the format of «human rights» is quite tight for us, but virtually every highquality film touches this topic somehow. A great team of lawyers also works to hold the festival, and if they do not help in the organization, the festival would have had lost a lot. UC The last «Molodist» festival budget was about $ 1 million, Odessa International Film Festival had about € 3 million, what is Docudays UA budget?

Declared festival budget is about $ 300 thousand, but the festival organization is based on the strength of volunteers mostly. We are constantly supported by the State Film Agency, which allocates the festival 100 000 UAH. Almost all the other sources of funding are grants and sponsorships. UC Which Ukrainian films will be shown at this year’s Docudays UA?

There will be a picture of Volodymyr Tykhyy «Mezhyhirya». It is the part of the anthology «Open Access» that has a crosscutting theme of the access to information in Ukraine. It is a story about how our journalists tried to break in Mezhyhirya (the private residence of the President of Ukraine Viktor Yanukovych — AF).

We’ll also show the almanac «Out of Euro», which consists of films by young directors. Each of these films is a kind of metaphor for how the Ukrainian and Polish conducted Euro 2012. The full-length work of Valentyn Vasyanovych «The Usual Thing» is been shown in the cinema now, and our festival will show a new documentary film of this director. It is called «Twilight» — a unique, very fine film that is a European film in the full sense of the word. As for me, Vasyanovych is a God blessed documentary director. We’ll also show just an extraordinary film «Life Span of the Object in Frame» by Olexander Balagur. He is such a unique filmmaker that doesn’t even fit the festival

We’ll be proud of our documentary prestigious award format. He has unusual authors’ view of things and the world in general. Today we can say that the domestic documentary is at the stage where new names will be heard very soon and we’ll be able to be proud of our fellow’s prestigious awards at many festivals. UC What domestic documentaries of last decade would You note?

«Against the Sun» (2004) by Valentyn Vasyanovych is significant. The situation in film industry was not the best those

Gennadiy Kofman, program director of Docudays UA

years, so he has not been able to shoot for a long time. Of course, I want to mention his brother Maxym Vasyanovych with his movie «Mom Died Saturday in the Kitchen» (2009), which received many awards at various film forums. Unfortunately, a good documentary Andriy Zahdanskyy went abroad. His great movie «My Father Eugene» (2010) is certainly in the list of the best Ukrainian documentaries of the last decade. With great caution I would mention Sergiy Bukovskyy. Everything he shoots he does with sincere and talent, but his early works are much closer to me. It’s a shame that Sergiy shoot so few films at the time. UC Online film festivals are getting more and more popular and become the indispensable information companions of every authoritative film forum. The viewer can see a particular film in their site being anywhere. Will Docudays UA master global network?

I know a number of film festivals that create servers with a huge base of movies that once can access for a small fee. I would like to create a server with the best Docudays UA films, but the main obstacle is the piracy. Unfortunately, it is so much developed in Ukraine and Russia, that almost every film we show at the festival appears online just in six months. However, the current format of the festival let us discuss the movie with other spectators or the authors. This is a great advantage to online viewing. UC Is it possible to watch Docudays UA movies on television?

Our television wants to show our movies but it can’t. The first reason is that festival films don’t fit TV time format. The second is domestic television is not able to pay the required amount for the rights to movies. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . УК Photo provided by Gennadiy Kofman

Festivals: World

Yaroslav PIDGORA-HVYAZDOVSKYY

Berlinale Posture 63rd Berlin International Film Festival was a disaster in terms of cinematography and the most successful in terms of business. Why? Some critics and film critics, while agreeing with the lowest level of this year’s Berlinale art, in comparison with the last 5 years at least, tried to explain it speaking about the worldwide decline of cinema as an art form. However, the example of Cannes Film Festival, especially of the last one, safely concludes — cinema has not died yet, while Berlin Film Festival is close to death. Isn’t it?

f we extrapolate the situation with the competition program of the 63rd Berlin Film Festival in the world, it looks as if the movie followed the social direction, working exclusively on a reflection of the world and specifically human problems associated with race, gender and social injustice, poverty, violence in the family and school, religious conservatism and corporate greed etc. The sense is that the film, just like a man, can not be limited with themes, forms or callings only. Berlinale chose social films as its path. Advocating liberalism and complete freedom, human supremacy over society and false of national, spiritual and sexual rules, the festival actually turned into a sort of cinematic Greenpeace or supranational and unreligious organization fighting for human rights, hardly paying attention to the development of forms, deep immersion into the soul of this man, and in the end search for God. Some may accuse such a flatness and exemplified the competition film «An Episode in the Life of an Iron Picker»

by Danis Tanović. The important part of the movie about the horrible living conditions of Gypsy in Bosnia is a mockumentary form, when the camera captures everything alienated and aside as in documentary, although the screen is playing, not recording a story in fact. Tanović, known for superb debut with «No Man’s Land» in 2001, said at the press conference, that he read a film story in the newspaper, then he went to its characters, it was a family of four people, he asked them to repeat everything that have happened to them again, in front of the camera. Yes, there is a persistent feeling of authenticity throughout the film, but mockumentary is not a new genre and has a myriad of movies, and this fact completely undermine the importance of the form. It is a good movie with clear solid history, with strong message and compelling playing of Nazif Mujić, who performed his real life as an actor and received a «Silver Bear». But the movie can be blamed for the secondary ideas. There’s no doubt that original ideas are too hard to be found, though they happen sometimes,

but the question is not in the originality. Do we need such a movie, we can watch turning on the TV news channel? «A Long and Happy Life» by Russian Boris Khlebnikov should be also added to the «news» genre, the film is even more «dark» than Tanović’s movie. The young farmer somewhere in an unmarked and remote spaces of Russia loses his land because of fictive reason of incorrect documents, and his vain attempts to fight the corrupt system and human treachery lead to tragedy. Short, only 77‑minutes «… life», is made professionally, duly, with clear conclusions, but it doesn’t cause even the slightest emotion nor in the audience, nor critics, nor jury. «Promised Land», the new work of Gus Van Santa received very cool reception. It made a comical parallel to Khlebnikov’s movie, it also tells us about the land that might be slyly taken from the owners. The film significantly cracked director’s reputation, used to be considered as capable to achieve formally interesting and deeply spiritual results, shown in «Elephant» and especially «Restless». The indignation was slightly extinguished by the information, that Van Sant was completing the boring Greenpeace movie as the guest director, nor as his personal project. But there’s no use to lock the stable-door after the horse is stolen. However Berlinale competition program was complete with specially prepared projects, such as «Side Effects» by Steven Soderbergh, who seems gambling with medical themes, using health problems again after «Contagion». Actually, the film is a thriller with a love-story-plot in the Hitchcock tradition, but it has no effect. It is totally unfit Berlinale standards, the standards of the Festival, that must promote and identify movie worth not only for mass, but for eternity — I’m sorry for pathos. So why was the film taken to the competition? Because this is Soderbergh’s film starring Jude Law, Rooney Mara and Channing Tatum. Including «Side Effects» in competition Berlinale festival automatically received all film’s participants on the red carpet, that was paid by such giants businesses as L’oreal and BMW, and the investments were paid back with frenzied media, viewers and readers attention. The largest number of American stars actually made this year festival the most successful (300,000 tickets sold, which is also the Ukrainian culture №3 2012

largest in the fest history, and looks just like a bonus). Completely commercial f ilm of Soderbergh in the competition shows a lot, including the festival orientation and direction. So if the social orientation demonstrates thematic selection of Berlinale, the Americanization confirms its practical choice. Hundreds of delighted gapers and photographers were flickering with eyes and cameras before the festival center, scanning Hollywood stars Matt Damon and Shia LaBeouf, Rupert Green and Thiel Schwaiger, Jeremy Renner and Arterton Jamie, Hugh Jackman and Anne Hathaway, Amanda Seyfried and Joseph Gordon-Levitt, James Sturgess and Nicolas Cage, Emma Stone and Jeremy Irons… This year the competition had three American films, and none had anything special, worth to have been invited to one of the three most important festivals in the world. They had nothing special, except the actors or directors with the «Hollywood passport». Moreover, the American film «Before Sunset» by Richard Linklater got the «Golden Camera» in the middle of the festival. The prize is quite prestigious, despite the fact the film was shown out of competition. Well, Linklater seems to be the only one who made an independent trilogy with the same pair of characters (and performers Ethan Hawke & Julie Delpy!). Yes, his movies are verbal and intellectual and have non-commercial form, where the camera keeps the heroes in focus almost all the time, and almost all the heroes do is permanently speaking. And it’s interesting for unaccustomed audience and quite funny for the connoisseur of English. But the same question remains: where the Berlinale concept is? And I get no answer. Also I clearly see what there are. These are enthusiastic reporters and fans witnessed cute Julie Delpy and Ethan Hawke with bleached, upright hair at the «Berlinale Palace». Nice, «funny» actors… The media’s been wonderstruck with the quantity of American presence since the early festival days. Such presence defined clear and complete outlines of Berlinale and summarizes its formula: funds of large corporations (invested in popular and expensive selebretis) + own vision of the world (expressed in movies with specific topics and in the clear attitude to those films) = nonconformist, politically correct, income, totally understandable

Film Fashion. American movies used to be highlights, but they turned to be almost a rule now. Social topics used to be explosion and resistance, but they turned to be a rule of few (tens, hundreds) people who select movies relying own liberal European values, or orders of someone more powerful and rich. Homosexual theme was revolutionary and attacking this year. That is unusual

Gemma Arterton

Photo: Sean Gallup

Berlinale.de

Frame from the Closed Curtain by Jafar Panahi and Kambuziya Partovi, award for Best Script

for Berlin, the gay capital of Europe. The first program film of Polish Małgorzata Szumowska «In the Name of…» tells about a priest-abbot of the camp for troubled teens, who is both the drunkard and the pederast. A French «La religieuse» by Guillaume Nicloux directly accuses nuns’ lifestyle with hidden violent elements and shows lesbian goings-on of sequestered women. The strong gay content of nun’s image creates the figure of Isabelle Huppert, who acts a sick Superior, been unhealthy in love with her subordinates. Few would have paid attention this

beautiful film with revisionist Fleur entourage of XVIII century, if Huppert (I should also appreciate Pauline Etienne, the performer of protagonist, who shined like a little pearl in the anticlerical Sabbath). This is not about unsurpassed Huppert’s acting. She is a star, and people like to look at her, easily turning a blind eye to what has gone wrong, even if it happens twice in succession in the case of the Berlinale (the last year’s «Captive» by Brilliante Mendoza got withering criticism). However, it should be noted that the assessment of film critics has actually no importance for the future of movies. Critics, just like ordinary people, are no more essential nor in movies nor in politics. The times of Pauline Kael, «The New Yorker» journalist, who could save or destroy the film with one review, disappeared with her death. Estimates in the daily festival magazine Screen are either irrelevant (by the way, the only film came to the estimation of 3.4 points out of possible 5, it was «Gloria», the prize for actress Paulina Garcia). Policy is the major. That’s why the movie «Closed Curtain» by Jafar Panahi, sentenced to house arrest with the ban in ‘25 making movies by Iranian authorities last year, received one of the major prizes, the «Silver Bear» for the script. And despite the fact that Esopian straightness of metaphors created by Panahi, the screenwriter, is rather a message for students than for exacting Berlinale audience and especially for the jury headed with Wong Kar-wai. But Panahi sufferers, he’s sentenced by power, Panahi «must be here», as several dozen of activists wrote in their placards at the «Berlinale Palace», but he was not «here», because of the violence they did… The «Golden Bear» was given to Romanian Călin Peter Netzer for «Child’s Pose» not due to it artistic value (nonsense!), but for the theme: a guy beats down the child by car and his rich family tries various ways to «justify» the guy in the court and save from prison through agreements with lawyers and giving bribes to judges. . . . . . . . . . . . . УК

…Berlinale requires Cinematography no more, Berlinale requires the confirmation of its ideas and its own vision of the better world. And the audience, at least in Berlin, tolerates it.

Culture to Remember: Shevchenko Studios

Roxanne KHARCHUK

About Taras Shevchenko in Independent Ukraine It is known that the word of the poet-prophet, as well as his figure, plays a special role in the crucial moments of the nation’s life. Taras Shevchenko is not an exception. In the twentieth century he became a symbol of both, the Ukrainian revolution of 1917-1921, and the period of the proclamation Ukrainian independence. However, despite the symbolic scale of Shevchenko, the dilemma still remains, when, on the one hand, we treat the poet as an expression of the aspirations of the nation (in the period of socialism & toiling masses), on the other hand we know that the poet can be understood only by educated person. This paradox suggests that in many cases still deal with a simplified version of Taras Shevchenko poetry, that is constructed by ideologies. That ideology made a craft, onedimensional, static image of the poet, who is devoid of depth and causes resistance of many Ukrainians

modernist generation was the first who rebelled against the cult of Shevchenko in a sheepskin coat and a hat. Modernists grouped around the magazine «Ukrainian House», its chief critic Mykola Yevshan analyzed the poet by the European standards. The fighting against the cult of primitive Shevchenko was picked up by Mykhayl Semenko («I Burn My «Kobzar»!») and Mykola Khvylovyy in the novel «Woodcocks ». Eugene Malanyuk was also unsatisfied with the iconic «father Taras», with the interpretation of Shevchenko as a peasant’s poet. But the path from kobzar to the national poet became apparent in times of Ukrainian revolution. Understanding of Shevchenko as a national prophet spread mainly in Galicia, then in exile as a contrast to Shevchenkorevolutionary prophet cult of social revolution in Soviet Ukraine. Part of Ukrainian writers disagreed the both cults as they created nonfiction interpreting of the artist. It was a background that formed a scientific Shevchenko studies in 1920‑30th and began to talk about Shevchenko primarily as about a poet of the romantic period. But then, in times of dogmatic socialist realism, the thought of the total artist’s evolution to realism was confirmed, and the poet was involved in the ranks of secularism, social revolutionism, who advocate the poorest social strata, including serfs, and declare the hatred of Russian Tsars, but not the Russian Empire with anti humane system of serfdom, brutal soldiering and hypocritical Russian Orthodoxy. It seemed that Shevchenko’s greatness reached its climax in the days of socialism. His works (of course, after censorship) were publishing in great quantities, his image was perpetuating in stone and on canvas. But in fact, it was a great meanness and lies. The poet from God’s grace, a fighter for freedom of individuals and entire peoples, one of the most waspish satirists,

who did not afraid to show the world unchristian nature of such «anointed of God» as the Russian monarchs, was turned into a primitive poster-fighter with serfdom and tsarist, into an atheist, calling for bloody revenge. Therefore, it is logical that at the beginning of Ukrainian independence there was a need for not just new, but also an undistorted image of Shevchenko. American professor George G. Grabowicz offered a sudden vision of the poet and his work in the book «The Poet as Mythmaker: A Study of Symbolic Meaning in Taras Sevcenko», published in English in 1982, and in two editions in Ukrainian translation in 1991 and 1998. This work aroused interest in a wide range of readers not because of scientific innovations (the author uses the concept of structural anthropology of Claude Levi-Strauss and symbolic of Victor Turner, that were unknown in Ukraine that time), but primarily because the researcher gave Shevchenko’s poetic world as a symbolic, where the myth servers as a code decipher. Versatility and absolutisation of myth in systematic reading of Shevchenko poetry led G. Grabowicz to reduce poet’s historiosophy to myth too. Subsequently, the researcher also published critical essays «Shevchenko We Don’t Know» (2000), introducing to Ukrainian literary a concept of symbolic autobiography, where society models the figure of the poetprophet by itself. Harvard professor’s works are intended to form a field for complete scientific discussions of Shevchenko creativity without concealing facts and simplification of the problem. An audit requirement of steady poet’s images, namely populist and nationalist, are also very important. The post socialist-realist version need a priority critical assessment as well. A lot have been already done in this regard: debunking links of Ukrainian poet’s dependencies on Russian Social Democrats and rejection of his poetry in Russian criticism, particularly by Vissarion Belinsky.

«Shevchenko’s Myth of Ukraine. Attempt of philosophical analysis» (1997) by Oksana Zabuzhko (has four editions) and «Problems of Individual Mythologies: Shevchenko’s Mythmaking» (1997) by Tetyana Meyzerska (the work is mainly common in science circulation) are strongly influenced by G. Grabowicz’ ideas. Zabuzhko, just like her predecessor, interprets Shevshenko’s works as an individual mythology. The difference is that G. Grabowicz emphasizes the literariness of this myth, while Zabuzhko strictly separates myth from literature. Both authors were encountered with sharp criticism, not least was caused by the fact that the word «myth» was identified with the invention of Ukraine and the Ukrainian idea, then the idea of myth-making Shevchenko regarded as an attack on national holy. Particularly opposed to «mythological reading» of Shevchenko was Petro Iwanyshyn in «Vulgar Neo Mythologism: from Interpretation to Falsification of Shevchenko» (2001), accusing G. Grabowicz and O. Zabuzhko in «anti national» activities. However, within the «mythological» concept is hard to disagree with the idea that T. Shevchenko, after Benedict Anderson, modeled imaginary Ukrainian community and the idea of converting of the mythical Ukraine into historical turned to be the meaning of life for generations of Ukrainian intelligentsia. In the vein of the new historicism, which provides an understanding of literary history as a process, a book by a dissident and human rights activist Leonid Pliushch «Taras Shevchenko’s Exodus: Apropos The Soldier’s Well» (1986) was written (republished in Ukraine in 2001). This work applies psychological approach to text and presents a new vision of Shevchenko, the author interprets him not only as a prophet but as a shaman as well. Polemic on mythological interpretation appears is an understanding of Shevchenko’s historiosophia of Ukrainian literary critic in Moscow Yuriy Ukrainian culture №3 2012

Barabash, who doesn’t separate myth from history as G. Grabowicz did. This is evidenced by several books by this author, including the latest «Space Being of Shevchenko’s Word. Text — context, semantics — Structure» (2011). Using a comprehensive analysis of the text, resorting to «careful reading» and comparative-typological method, the researcher shows the integrity of the Shevchenko’s national consciousness and dominance of motive of Christian forgiveness in his poetry. Just like G. Grabowicz he often resorts to comparative analysis, mainly comparing creativity of Shevchenko with Hryhoriy Skovoroda and Mykola Gogol creativity. The most famous book by Y. Barabash is devoted to the question of «Shevchenko and Gogol»? it is «If I forget you, Jerusalem… Gogol and Shevchenko» (2001), which was awarded the Shevchenko Prize in 2004. Authoritative, rich in factual terms is comparative research of Lviv Professor Eugene Nahlik «Destiny — Los — Fate: Shevchenko and the Ukrainian and Polish Romantics» (2003), which is intended primarily for the professional reader. An «ideological» book by Vasyl Pakharenko «Unsearchable Apostle» (1994, 2nd ed. 1999) is devoted to the poet’s worldview and has interesting thoughts. New picture of Taras Shevchenko in independent Ukraine consistently affirms Ivan Dziuba, beginning with the book «Each Person’s Destiny’s His Own» (1989). The most complete work about Shevchenko in a broad historical background and due to that time spiritual and intellectual atmosphere is provided in the newest Dziuba’s book «Taras Shevchenko: The Life and Work» (2005, 2nd ed. 2008). Combining academic and journalistic styles, the scientist revises the main provisions of the Soviet Shevchenko, considers Shevchenko’s creativity in the context of Russian literature and European Romanticism. It is Dziuba we thank to for the comprehensive, balanced and in-depth look at Shevchenko’s works, he managed to create a new image of the poet, that is capable of effectively function in a free, democratic society. As a living apostle of truth, the eternal spirit of Ukraine, who loves God, Shevchenko was presented by prominent dissident and journalist Eugene Sverstiuk in the book «Shevchenko Over Time» (2012). Sverstiuk merit lies in the fact that he pays attention to one of the central problems of Shevchenko studious — religious and Christian context of poet’s work, affirming that Shevchenko’s poetry is meaningless and would be never understood beyond Christianity.

As you can see, Shevchenko has been written about a lot and in different veins during the past decades. This fact confirms his importance for Ukrainians. All the works we mentioned destroy the common image of Shevchenko-the-fighter, programmed by both, the left and right ideologies. Instead of it the authors propose Ukrainian society a new image of Shevchenko — the poet, whose work has many interpretations, there for it is virtually inexhaustible; the artist, who is not properly evaluated, the free intellectual, aesthetic of European level, who exhort to brotherly and Christian love despite the dramatic conflict of his own “chipped” unhappy fate and Ukrainian history, and this is most clearly evidenced in recent years poetry . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . УК “UC” thanks National Museum of Taras Shevchenko for the illustrations

THEATRE

CULTURE TO REMEMBER: JUBILEE

Larysa GONCHARENKO

Ukrainian Play Can Give New Impetus to European Theater

One evening “UC” editorial board joined an interesting event, and was so nicely impressed with German and Austrian theatrical figures and diplomats speaking about the level of Ukrainian drama, that decided to bring a bright sense of pride for our country to dear reader, and also welcome Ukrainian theater community with their professional holiday. High score of European colleagues seems worthy gift So, dear reader, join the celebration of the International Theatre Day and talk to the director of the State Theatre Karlsruhe Peter Spuhler, who assessed Ukrainian playwrights as a member of jury at “Talking About Borders”, and is a playwright and the director

think that I ever had such a mixture before…

UC: What is interesting in Ukrainian drama writers?

Most participants of the contest «Talking About Borders» cared about political or social issues. I got the feeling, as if Ukrainian writers are very much interested in how our society can become better.

UC: Could You point Your opinion of the way for Ukrainian drama writers: where to go, how and why should they get there?

I think they should continue on the way of those plays in the contest: to have the courage to point out thinks in the society that should be changed — but at the same time to write about human beings and not about ideological ideas. To be interested in how people talk and act and what questions are responsible for mankind and society.

About two thirds of the roundabout 50 participants I would consider as professional dramatists. This is quite a lot for a contest, where everybody could join. Of those about 10‑15 told their stories in a way, that was really remarkable — which is also a high number in comparison to other contests, where I was a member of jury. Besides the social engagement, which I mentioned before, I really liked that the authors tried to create real people — not abstract ideas. The plays were realistic, not ideological. And sometimes, they had interesting formal inventions — like the winning play, that mixes a normal conversation comedy with political subjects and dreamlike interventions:

Peter Spuhler

when — for example — suddenly stones in the pavement of Maidan (the central square of Kyiv — K. K.) start to talk about flying… This was one of the reasons why we chose that play — because it can give an impulse to European theater. I don’t

Jochen Klenk

UC: Describe the level of Ukrainian drama in the context of European drama and theatre, and in the contest of other countries that participated «Talking About Borders», please.

UC: Do You celebrate the Theatre Day? Say few words about this Day, please.

Yes, we do celebrate the Theater Day. Normally we will give our audience notice about the annual speech for this day issued by the international theater institute. But we should stick too much to one day. Every day is a theatre day. Theatre is important to reflect our society — to show how people act or decide in difficult situations. As it’s already been in the antique Greek theater, when performances taught people how they can live together. . . . . . . . . . . . . . . . . . . УК

Ukrainian playwrights have the courage to talk about things that need to be changed, and to write about man as a living creature, not about ideology 10

Ukrainian culture №3 2012

Vasyl Stus (1938-1985)

In January 2013 Vasyl Stus could be fulfilled only 75 years old — the age of acting wisdom and immutable conviction. But the poet died at 47

an it be a coincidence to be born Jan. 6 — on Christmas Eve? Was it the fate that has already defined a mission? With his life and work the poet showed that it was a Way. He confidently knew where to go.

...the best of my brothers and sisters must go over spiky fence, worrying constantly about their purity — to do the clean action of native people rescue...

No necessity to waste words, because there is Stus’ word and those who knew him personally.

spiritual and national existence of my people is under the threat today. I do not accept judicial charges, on the contrary — I blame the judges. Ahead judges and guards’ bayonets I blame those who organized methodical extermination of intellectuals in Ukraine, who organized famine in Ukraine in 1933, inflicting my nation to irreparable damage. Repressions of 1961, 1965, 1967, 1972, 1977 stand in the same row with forged processes in Ukraine of 20‑30th years.

From the cycle Palimpsests 2 Never could I descry, and I still do not know, if the world passed me by, or if I passed it so. Of old all would be a sleepy enchantment and someone imparted the great dates to me. The world seemed filled at first, with hopes, like pond unrippled. That realm will pass from people, uncensored and uncursed. 83 And east, and east and east once more, and east, pace after pace! The painworn heart, like meteor In the nights leaves its trace. Now phantoms loom in distance haze: Ukraine lies yonde — look! And all with gangrene fires blaze, As warning and rebuke. Towards her, from her you go To hunchbacked otherlife. Horizons, like a black rim shows Where bitter gall runs rife.

Never could I descry, and I still do not know, if the world passed me by, or if I passed it so. Of old all would be a sleepy enchantment and someone imparted the great dates to me.

library.kr.ua

Kateryna KOT

Towards Her, from Her you go, A path in torment palled, And on that path, you’ll be brought low, And others, too, shall fall.

To prevent the leveling of Ukrainian people we should devote our best sons. God does not recognize other donations. And the best of my brothers and sisters must go over spiky fence, worrying constantly about their purity — to do the clean action of native people rescue. I am proud that fate gave me a sign — I boldly following her call. Because I want to be worthy of that native people, who is to be born tomorrow, throwing of himself the shame of age-long stagnation. And I shall gain my immortality in that people! Let this be my last word.

«Dear brothers! …behind me — my hurt, disgraced, terrified, demoralized people is. Because

The world seemed filled at first, with hopes, like pond unrippled. That realm will pass from people, uncensored and uncursed.

Vasyl Stus 30 July 1978» «Now, the poet becomes the representative of his nation, because his right is hard-won. And he holds out his weapon as the baton, protecting dignity and honor. The battlefield is not between the two camps. It lies in the heart, in the soul of everyone. With a good smile on a severe face the high poet gives us the baton-testament: Mastering, animate the space with spirit! Create a field of struggle for life. For a decent life». Eugene Sverstiuk. From the essay «The Figure of Stus Over Time»

.........

УК