Театр
Катерина Кот
Українська п’єса може дати новий імпульс європейському театру Одного вечора редакція «УК» потрапила на цікаву подію, і була так приємно вражена словами німецьких та австрійських театралів і дипломатів про рівень української драматургії, що вирішила донести світле почуття гордості за свою країну (на жаль, не таке буденне — і тому особливо цінне) дорогим читачам, а також привітати українську театральну спільноту з професійним святом. Висока оцінка європейських колег здається нам гідним подарунком Отже, приєднуємося до святкування міжнародного Дня театру і спілкуємося з директором Державного театру Карлсруе Петером Шпулером, що оцінював українських драматургів як член журі конкурсу «Говорити про кордони» та колега-драматург і режисер
сновидінь і марень: коли, наприклад, камені на бруківці Майдану раптом починають говорити про польоти… Це була одна з причин, чому ми обрали саме цю п’єсу — тому що вона може дати новий імпульс для європейського театру. Не пригадую, щоб така дивна суміш зу стрічалася мені раніше…
УК: Що Вас найбільше зацікавило у творах українських драматургів?
Більшість учасників конкурсу «Говорити про кордони» у своїх п’єсах переймаються політичними і соціальними питаннями. У мене було відчуття, що українські драматурги щиро стурбовані, яким чином наше суспільство можна змінювати на краще.
УК: Чи могли б Ви окреслити шлях для українських драматургів: куди їм іти, як, і чому було б добре туди потрапити?
Близько двох третин учасників із 50 конкурсантів я б назвав професійними драматургами. Це досить багато як для конкурсу, у якому могли брати участь усі бажаючі. З них близько 10‑15 розповіли свої історії дійсно неповторно — і це було чудово, — що також є досить високим показником у порівнянні з іншими конкурсами, де я був членом журі. Окрім того, мені дуже сподобалася згадувана вище соціальна спрямованість: автори намагалися створити реальних людей, а не абстрактні ідеї.
Петер Шпулер
П’єси були реалістичними, а не ідеологічними. А місцями вони зацікавлювали формальними авторськими знахідками — як у п’єсі-переможці, де класична комедія діалогів міксується із політичними темами і відступами на території
Українські драматурги мають мужність говорити про речі, які потрібно змінювати, й одночасно писати про людину як живе творіння, а не про ідеологію УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 3 2013
Йохен Кленк
УК: Опишіть рівень української драми в контексті європейської драми і театру, а також у порівнянні з іншими країнами, що брали участь у конкурсі «Говорити про кордони», будь ласка.
Гадаю, їм слід продовжувати шлях, який уже прослідковується в конкурсних п’єсах: мати мужність вказувати на речі у суспільстві, які мають бути змінені, і одночасно писати про людину як живе творіння, а не про ідеологію. Цікавитися, про що люди говорять і як вони діють, шукати причини і бути відповідальними за людство і суспільство. УК: Чи святкуєте Ви День театру? Розкажіть про цей день, будь ласка.
Так, ми святкуємо День театру. Зазвичай ми запрошуємо наших глядачів на спеціальні події, навмисне підготовлені міжнародними театральними організаціями до Дня театру. Та усього не показати за один день. Тому для нас кожен день — це день театру. Театр має важливу місію — рефлексувати наше суспільство, показувати, як людині діяти, які рішення приймати у складних ситуаціях. Як це вже було в античному театрі Греції, де вистави навчали, як люди могли б жити разом. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . УК 67