Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі, 2016. Частина 2 by kn.knukim

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ ІНФОРМАТИКИ ІНСТИТУТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ (КАУНАС, ЛИТВА)

МАТЕРІАЛИ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В КУЛЬТУРІ, МИСТЕЦТВІ, ОСВІТІ, НАУЦІ, ЕКОНОМІЦІ ТА БІЗНЕСІ 21-22 квітня 2016 р.

КИЇВ – 2016

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В КУЛЬТУРІ, МИСТЕЦТВІ, ОСВІТІ, НАУЦІ, ЕКОНОМІЦІ ТА БІЗНЕСІ МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ

21-22 квітня 2016 р.

МАТЕРІАЛИ КОНФЕРЕНЦІЇ Частина 2

Київ – 2016

ББК 32.97 УДК 004+338 І - 741 Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. / М-во освіти і науки України; М-во культури України; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв.– Ч.2. – Київ : Видавничий центр КНУКіМ, 2016. – 311 с.

ISBN 978-966-602-173-4

У збірнику наведені матеріали Міжнародної науковопрактичної конференції «Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі». Збірник становить інтерес для наукових працівників, викладачів, студентів, представників сфер бізнесу, економіки та культури. УДК 004+338 Друкується за рішенням Вченої ради Київського національного університету культури і мистецтв (протокол № 24 від 14 квітня 2016 р.) Матеріали публікуються за оригіналами, які представлені авторами. Відповідальний за випуск Ткаченко О. І.

ISBN 978-966-602-173-4

ЗМІСТ Секція «СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ, КУЛЬТУРНООСВІТНЬОГО І НАУКОВОГО ПРОСТОРУ» ................................... 7 Астаф'єва Г.М., Бражнікова О.І., Карпенко О.О. ДОСВІД КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АКАДЕМІЇ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА КОНАШЕВИЧАСАГАЙДАЧНОГО З ТРАНСФЕРУ ЗНАНЬ ................................... 7 Білик А., Корольов І.В. КУЛЬТУРНІ ІНДУСТРІЇ ЯК ОСОБЛИВА ГАЛУЗЬ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ....................................................... 13 Бобоустоєва К.Р., Михальська В.В. ВПЛИВ ЛЮДСЬКОГО ФАКТОРУ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ................................................................................................ 16 Власова В. П., Гранківська А. Р. АНАЛІЗ РИНКУ КОНТЕЙНЕРНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ В УКРАЇНІ ... 19 Вовк Л.В. УПРАВЛІНСЬКІ ІНСТРУМЕНТИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛОГІСТИЧНОЇ ФУНКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ . 24 Волощук О.М., Чайковська О.А. DIGCOMP – ЄВРОПЕЙСЬКА СТРУКТУРА ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ....................................................................... 28 Гладка І.В. РОЗВИТОК ОНЛАЙН-ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ ............................ 31 Гордієнко А.І. ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА ЯК ФОРМОУТВОРЕННЯ КУЛЬТУРИ 35 Грушина А. І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕВОЛЮЦІЇ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ......................... 41 Дорош В.Ю., Пушкарчук І.М. ІНСТРУМЕНТИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВОСТІ ЯК ОСНОВА ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ................................... 47 Загарій В.К. ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ .... 53 1

Зотова А.В., Лісковецька Т.П. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ................................................................. 57 Клименко І.С. АСПЕКТИ СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ ЯК СКЛАДОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ .... 62 Ковальчук Т.Г. РОЗВИТОК ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ............................................................................... 67 Ковтун А.В. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУТНОСТІ ГРОШЕЙ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ КОНВЕРТОВАНОСТІ ................................................................ 71 Комісарик К.С. АНАЛІЗ ВПЛИВУ ІННОВАЦІЙНОГО ІНДИКАТОРА НА ЕКОНОМІЧНУ БЕЗПЕКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ......................... 76 Комчатних О.В. ОБСТЕЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ ЗА МІЖНАРОДНОЮ МЕТОДОЛОГІЄЮ.................. 80 Корольов І.В. МЕНТАЛЬНИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ ........................................................... 86 Кудріна О.Ю. ДО ПИТАННЯ ПРО СОЦІАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВЕЛИКОГО КАПІТАЛУ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ .................................................................. 89 Левковець Н. П. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛIННЯ ЯК ОДНА IЗ СТРАТЕГIЙ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНИХ ПIДПРИЄМСТВ ........................ 94 Лісковецька Т.П. ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНИ .......................................................................................... 99 Маніца Л.В., Шмиголь Н.М. ПІДХОДИ ДО ДІАГНОСТИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ ..................................................... 103 Меджибовська Н.С. МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МАЛОГО І МІКРОПІДПРИЄМНИЦТВА ЗАСОБАМИ КРАУДФАНДІНГУ В УКРАЇНІ .......... 108 2

Мельнік К.В. ВПЛИВ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНУ БЕЗПЕКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ............................. 113 Мельнік К.В., Михальська В.В. АНАЛІЗ ОПЛАТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ....................................................................... 118 Мельніченко Н.Д., Ящук Р. М. БІЗНЕС ШКОЛИ В МАЙБУТНЬОМУ ........................................ 122 Мельник Н.О. ЕФЕКТ СИНЕРГІЇ В ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ .............................. 127 Михальська В.В., Омельчук А.В. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ У НЕВИРОБНИЧІЙ СФЕРІ .............................................................. 130 Михальська В.В., Омельчук А.В. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ ........................................................... 135 Михальська В.В., П‫ۥ‬ятковська А.В. УПРАВЛІНСЬКИЙ ПЕРСОНАЛ: МЕТОДИ НОРМУВАННЯ, ОЦІНКИ ТА АНАЛІЗУ РОБОЧОГО ЧАСУ ................................ 142 Михальська В.В., Рябущиць А.О. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ РОБІТНИКІВ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ СФЕРИ ................................ 150 Омельчук А.В. ДОСВІД ПОЛЬЩІ У ПРОВЕДЕННІ УСПІШНИХ РЕФОРМ І ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ УКРАЇНИ.......................................................................... 161 П’ятковська А.В. ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ 165 Полінкевич О.М. СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СФЕРИ ПСОЛУГ В УКРАЇНІ .......................................................................................... 169 Прищепа Н.П. КОРПОРАТИВНА СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: АНТИКОРУПЦІЙНІ ПРИНЦИПИ ГРУПИ КОМПАНІЙ «ФОКСТРОТ» ................................................................................. 174 Рудика О. С. АНАЛІЗ БОРГОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ................................. 177 3

Сімак С.В. РОЗВИТОК ПУБЛІЧНО - ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У КОНТЕКСТІ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ............................. 182 Солов'єнко К.М. МЕТОДИКА ПЕРЕДАЧІ ЗНАНЬ, ЩО ВІДПОВІДАЄ СЬОГОДЕННЮ – АНДРАГОГІКА .............................................. 187 Софійчук К.К. ЗАСТОСУВАННЯ КОНТРОЛІНГУ У ПРОЦЕСІ ПРЕВЕНТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СТРАТЕГІЄЮ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА .......................................................................... 189 Степаненко О. П. СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІТ-ОСВІТИ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ ........................................... 194 Стойка В.С. СУБ’ЄКТИ АНТИКРИЗОВОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ ................................. 200 Cтолярчук І.А., Щурук В.М. ОГЛЯД ФУНКЦІОНАЛУ УНІВЕРСАЛЬНИХ ОБРОБОК У ТИПОВИХ КОНФІГУРАЦІЯХ СИСТЕМИ «1С:ПІДПРИЄМСТВО 8».........................................................................................205 Cтолярчук І.А., Щурук В.М. РОЗРОБКА ЄДИНИХ СТАНДАРТІВ БАЗОВОЇ КОМП’ЮТЕРНОЇ ГРАМОТНОСТІ В СФЕРІ КУЛЬТУРИ…………………..210 Тимошенко О.В. СУЧАСНА МОДИФІКАЦІЯ СТРУКТУРНИХ СКЛАДОВИХ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ....................................... 214 Ткаченко К.О. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ПІДГОТОВКОЮ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ 218 Трач Ю.В. ВІРТУАЛІЗАЦІЯ НАУКИ ТА ОСВІТИ ЯК ТЕНДЕНЦІЯ СУЧАСНОСТІ ................................................................................ 224 Федоренко О.С. ІНВЕСТИЦІЙНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ ЄС ..................................................................................................... 230 Цивін М.Н., Матвієнко О.В. СУЧАСНА ПАРАДИГМА ІТ-ОСВІТИ: ВІД ПРАГМАТИЗАЦІЇ 4

ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ДО ОРІЄНТАЦІЇ НА СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ....................................................... 234 Червякова В.В. ТРАНСФЕР ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ІНСТРУМЕНТ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ ....................... 238 Чернега А.Л. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ ........................ 245 Шелест Т.М. СТЕЙКХОЛДЕР-МЕНЕДЖМЕНТ - КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ ТА НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ...................................................................................... 248 Шматок Ю.В. ПЕРЕВАГИ ДЛЯ МОРСЬКОГО ТОРГОВОГО ПОРТУ, ДЕРЖАВИ ТА КОНЦЕСІОНЕРА ПРИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕСІЙНОЇ УГОДИ................................................................ 251 Wayne Morris ISSUES AFFECTING UKRAINE'S ABILITY TO MOVE ............ 255 FORWARD IN A GLOBAL ECONOMY....................................... 255 Trey Moore BUILDING A CIVIL SOCIETY THROUGH CHARITY – AN “OPEN LETTER” TO UKRAINE ................................................... 260 Секція «ТЕХНОЛОГІЯ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ В КУЛЬТУРІ, МИСТЕЦТВІ, ОСВІТІ» ............................................... 264 Білянкіна Т.І. ЗАСТОСУВАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ ......................................................... 264 Бурденюк І.І., Волонтир Л.О. ТЕХНОЛОГІЇ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ В КУЛЬТУРІ ТА СПОРТІ............................................................................................ 269 Красюк Ю.М., Сільченко М.В. ВИКОРИСТАННЯ ТЕМАТИЧНИХ ВІДЕОЛЕКЦІЙ В ПРОЦЕСІ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ............ 275 Кучаковська Г.А., Сабліна М.А. ІНФОГРАФІКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ ....................................................................... 284 5

Павлов Б.Б., Ребко А.А., Семутенко К.М. СОЦИАЛЬНЫЕ МЕДИА РЕСУРСЫ КАК ИНСТРУМЕНТЫ ПОИСКА ОБЪЕКТА ИССЛЕДОВАНИЯ .................................... 287 Павлюк Г. ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ГУМАННОЇ СПРЯМОВАНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ . 291 Солуянов Л.Г. PROSHOW PRODUCER – НОВІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ПРЕЗЕНТАЦІЙ ...................................................... 296 Толмач М.С. ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ . 300 Циба С.В., Голуб Б.Л. КУБИ ДАНИХ OLAP З ПІДКЛЮЧЕННЯМ ТАБЛИЦЬ EXCEL .......................................................................................................... 306

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Секція «СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ, КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО І НАУКОВОГО ПРОСТОРУ» УДК 330.341 Астаф'єва Г.М. провідний фахівець науково-дослідного сектора, Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

Бражнікова О.І. начальник науково-дослідного сектора, Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

Карпенко О.О. к.е.н, доцент, професор кафедри економіки і менеджменту Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

ДОСВІД КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АКАДЕМІЇ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА КОНАШЕВИЧАСАГАЙДАЧНОГО З ТРАНСФЕРУ ЗНАНЬ На початку XXI століття практично всі розвинені країни оголосили курс на перехід до економіки знань, концепція якої полягає у вирішальній ролі інновацій та знань як чинників стійкого зростання економіки, а також у визначенні конкурентоспроможності країни в глобальному просторі [1]. Інновації стають необхідною умовою розвитку сучасного суспільства, внаслідок чого посилюється увага до проблем трансферу знань [2]. У країнах ЄС університетам відводиться ключова роль економічних двигунів у процесах створення нових знань, їх трансферу (пе7

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

редачі) в неакадемічний сектор та комерціалізації. Одночасно університети безпосередньо впливають на розвиток підприємницького середовища шляхом збагачення студентів відповідними вміннями і навичками. У даний час Болонський процес однозначно визначає необхідність коригування системи відносин університетів з підприємствами, визначаючи діяльність щодо трансферу знань одним з ключових компонентів розвитку університету. З метою надання допомоги в модернізації системи вищої освіти у країнах-партнерах (країнах-сусідах) Європейським Союзом (далі - ЄС) було розроблено програму ТЕМПУС. Програма ТЕМПУС надає фінансування з метою заохочення взаємодії та збалансованого співробітництва між вищими навчальним закладами у країнах-партнерах та в країнах-членах Європейського Союзу. Програма щорічна конкурсна, тобто надання грантів здійснюється на основі участі в конкурсах і багаторівневої оцінки поданих у встановленому форматі заявок. З 2014 р. програма трансформувалась у напрям програми Еразмус+: КА2. Розвиток потенціалу вищої освіти [3]. Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (далі - Кдавт) є переможцем шостого конкурсу програми Темпус ІV 2013 року, який проводився Виконавчою Агенцією ЄС - ЕАСЕА (Виконавча Агенція з питань освіти, аудіовізуального розповсюдження та культури). За цим конкурсом було відібрано 171 проект, з яких 33 - за участі партнерів з України. КДАВТ виступає партнером у проекті Темпус (рис. 1) «Центр трансферу знань – від прикладних розробок і обміну технологічнопідприємницькими ноу-хау до розробки міждисциплінарних модулів учбових програм» («Knowledge Transfer Unit - From Applied Research and Technology-Entrepreneurial Know-How Exchange to Development of Interdisciplinary Curricula Modules» («KTU»). Реєстраційний номер: 8

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

544031-TEMPUS-1-2013-1-AT-TEMPUS-JPHES. Номер грантової угоди: 2013 – 5054 / 001 -001. Тривалість проекту: 36 місяців, 12/2013 – 11/2016 (рис. 2).

Рис.1. Логотип програми ТЕМПУС

Рис.2. Логотип проекту «KTU» Грантхолдером проекту є joanneum university of applied sciences (Австрія, Грац). Партнери проекту: World University Service - Austrian Committee (Австрія, Грац), Budapest University of Technology and Economics (Угорщина, Будапешт), Universitat de Girona (Іспанія, Жирона), Royal Institute of Technology (Швеція, Стокгольм), Міжнародний науково-технічний університет ім. Ю.Бугая (Україна, Київ), Національний аерокосмічний університет ім. Н.Е. Жуковського (Україна, Харків), Університет банківської справи Національного банку України (Україна, Київ), Хмельницький національний університет (Україна, Хмельницький), Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (Україна, Київ), Дніпродзержинський державний технічний університет (Україна, Дніпродзержинськ), Українська студентська спілка (Україна, Київ), ТОВ «Центр інноваційних технологій машинобудування» (Україна, 9

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Харків), Асоціація малих підприємств України (Україна, Київ), Закарпатська торгово-промислова палата (Україна, Ужгород), Український інститут науково-технічної та економічної інформації (Україна Київ), Дніпропетровський агрегатний завод (Україна, Дніпропетровськ), Міністерство освіти і науки Україні (Україна, Київ) [4]. Метою проекту «KTU» є активізація взаємодії університетів з індустріальними партнерами та комерціалізація діяльності університету. Зокрема, створення центру трансферу знань у кожному українському університеті - партнері проекту. Діяльність центру буде пов'язана як із налагодженням зв'язку з індустріальними партнерами, так і з допомогою співробітникам університету у питаннях комерціалізації їх розробок. При виконанні проекту передбачено вісім робочих пакетів: 1) створити і розробити стратегії для 6 Центрів трансферу знань (ЦТЗ) у 6 вітчизняних ВНЗ - партнерів проекту. Усі 6 ЦТЗ будуть обладнані в першій половині проекту технологією швидкого прототипування (RPT) і отримають підтримку та консультації від партнерів з ЄС; 2) встановити можливості і підтвердити передачу знань у всіх 6 ЦТЗ; 3) реалізація пілотних проектів у кожному ЦТЗ, розробка відповідних інструментів і послуг; 4) розвиток/модернізація та реалізація міждисциплінарних навчальних програм-модулів в області інженерно-технологічних наук і бізнес-адміністрування; 5) проведення контролю якості та моніторингу проекту; 6) забезпечення сталості результатів проекту; 7) поширення результатів проекту для всіх зацікавлених сторін; 10

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

8) здійснення проектного менеджменту. З метою ефективного виконання завдань проекту «KTU» у КДАВТ була створена відповідна структура, яка отримала назву підрозділ КДАВТ- «KTU - центр трансферу знань» (далі - ЦТЗ). Місія ЦТЗ у Київській державній академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного - бути інтерфейсом між КДАВТ та «зовнішнім світом», допомагаючи своїм «мешканцям» вивести на ринок їхні інновації і компетенції [5]. У межах виконання четвертого робочого пакету проекту «Центром передачі знань» КДАВТ спільно з відповідною інституцією Дніпродзержинського державного технічного університету було розроблено цикл лекцій з дисципліни «Сучасні концепції трансферу знань». Представники «Центру передачі знань» КДАВТ Карпенко Оксана Олександрівна та Астаф'єва Ганна Михайлівна відвідали Дніпродзержинський державний технічний університет з 21 по 25 березня 2016 року і провели лекції з зазначеної дисципліни для студентів металургійного, енергетичного факультетів (21-22 березня 2016 року), механічного факультету та факультету менеджменту, економіки, соціології та філології (23-24 березня 2016 року), хімікотехнологічного факультету та факультету електроніки і комп’ютерної техніки (25 березня 2016 року). Усього лекції відвідали 242 слухача. Заплановано, що представниками «Центру передачі знань» Дніпродзержинського державного технічного університету - Яшиною Ксенією Володимирівною та Крупником Олександром Олександровичем буде прочитано цикл лекцій з дисципліни «Сучасні концепції трансферу знань» для студентів Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного з 18 по 22 квітня 2016 року. ЦТЗ у КДАВТ, який у перспективі повинен стати основою для 11

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

перетворення КДАВТ в інноваційний вищий навчальний заклад, спирається в своєму розвитку на концепцію трикутника знань: взаємодія між освітою, науковими дослідженнями та інноваціями. Основна вимога проекту «KTU» - це ефективне, життєздатне та впливове функціонування центрів трансферу знань у всіх вітчизняних ВНЗ, які є партнерами проекту, зокрема КДАВТ, протягом та після закінчення реалізації проекту. Діяльність ЦТЗ впливатиме позитивно як на освітню, так і наукову діяльність у зазначених ВНЗ. Основними очікуваними результатами функціонування ЦТЗ, створених при вищих навчальних закладах, є зміцнення позицій вищих навчальних закладів у світовому науково-технічному співробітництві; створення основи інтегрованого розвитку науки і вищої освіти; організація взаємодії вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств і організацій народногосподарського комплексу, органів державної влади щодо інноваційного розвитку економіки України. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Кацура С. М. Принципи державного регулювання міжнародного трансферу знань [Текст]: /С. М. Кацура, В. В. Лимар // Економічний вісник Донбасу. - Донецьк: 2010. - № 1 (19). - С. 43-46. 2. Шемаєва Г В. організація трансферу інновацій бібліотеками україни [Текст]/ Г.В. Шемаєва // Вісник. -Львів: 2012. -Випуск 37. - С. 7175. 3. Що таке TEМПУС [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.tempus.org.ua/uk/tempus.html 4. Tempus project: knowledge transfer unit - from applied research and technology-entrepreneurial know-how exchange to development of interdisciplinary curricula modules [Електронний ресурс]. - Режим доступу: my-ktu.eu/ 5. «KTU - центр передачі знань» Підрозділ Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра КонашевичаСагайдачного [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ktuksma.com/ 12

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 330.16.13 Білик А. студентка факультету економіки та комп’ютерних технологій, Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Корольов І.В. старший викладач факультету готельно-ресторанного і туристичного бізнесу ВНЗ «Київський університет культури», м. Київ, Україна

КУЛЬТУРНІ ІНДУСТРІЇ ЯК ОСОБЛИВА ГАЛУЗЬ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Нова економіка будується на основі використання творчої енергії та знань для створення нових ідей та цінностей. Відповідно розвиток економіки України, певнідосягнення залежать від використання єдності творчості, підприємництва та технологічних інновацій. Культурні індустрії та креативне підприємництво – це відносно нові поняття в українському контексті. У визначенні ЮНЕСКО цей термін застосовується в тих галузях, які поєднують у собі створення, виробництво та комерціалізацію змістів, які є нематеріальними і мають культурний характер [2]. Культурні індустрії – це унікальний сектор економіки, який виник внаслідок поширення масової комунікації та глобалізму. Одне з визначень культурних індустрій стверджує, що це "діяльність, в основі якої лежить індивідуальне творче начало, навик чи талант, і яка може створювати додану вартість і робочі місця шляхом створення та експлуатації інтелектуальної власності" [1]. Культурне підприємництво передбачає перетворення творчого та інтелектуального ресурсу в "творчий продукт", наприклад відеофільм, дизайнерську річ, і таке інше. Для міст важливо скеровувати творчий потенціал підприємців через створення творчих осередків та середовищ у містах, які часто називають креативними кластерами. 13

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Креативні кластери – це особливе місце, декілька підприємств, фірм, майстерень, офісів, які об’єднані в спільному просторі і зайняті в сфері культурного підприємництва [6]. В такому кластері виникає спільне, специфічне, відкрите і творче середовище для комунікації і співпраці, створюються нові форми взаємних стосунків як альтернатива соціальному капіталу. Головною рисою креативних кластерів є спільна атмосфера творчості та бізнесу, яка сприяє виробництву нового продукту. Часто такі кластери допомагають проводити міську регенерацію. В центрі уваги сучасного виробництва має бути творчість і тому акцент переноситься з промислового сектора на індивідуальну креативність і свободу. Нові сфери культури, такі як мода, телебачення, дизайн є переважно комерційними і сприяють появі креативних професіоналів та менеджерів у сфері культури. Для сектору культурних індустрій особливого значення набуває історична, етнічна, соціальна специфіка місця, де сконцентровані творчі сили, що активно впливає на розробку стратегії в галузі культурних проектів. Ще один важливий суб'єкт творчої економіки – агенції культурних індустрій, які є посередниками між спільнотою креативних підприємців і міською владою [3]. Агенції проводять аналіз ресурсів території і виявляють її творчий потенціал, а вже потім розробляють стратегії розвитку і вибудовують систему підтримки креативного підприємництва. Процес дослідницької та аналітичної діяльності агенцій доволі складний і вбирає в себе трудомістку і тривалу роботу. Сьогодні зміна парадигми споживання впливає на виробництво (виходячи з того, що культура стає товаром), яке також розглядається крізь призму культури: культурне споживання пов'язане з освітою, стилем життя, дозвіллям, ідентичністю. Відповідно споживається но14

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

вий культурний товар, а культурне виробництво має нове ставлення до роботи, кар'єри, досліджень, амбіцій, щастя, успіху, при цьому культурні виробники мають потенціал формувати нові звички [4]. Оскільки виробництво у сфері культури базується на інформації, то надзвичайний розвиток цифрових технологій і глобалізація мереж обміну інформацією зробили культурний сектор одним із самих динамічних у світі. В числі над дохідних сучасних компаній світу є ті, що працюють у сфері радіо та теле-мовлення, Інтернету (компанія Google у даний момент є однією з найбагатших компаній світу), розваг і створення ігор.Такі фірми дають приріст доходів від 5% до 25% щорічно [5]. З огляду на значний вплив на економіку, програми підтримки розвитку креативного підприємництва займають ключове місце в соціально-економічній політиці міст і країн Європи та Північної Америки і набувають дедалі зростаючого значення в інших регіонах світу, наприклад, у Південно-Східній Азії та Південній Америці. Отже, в Україні попереду дуже великій обсяг роботи з належного формування культурних індустрій, які можуть стати локомотивом соціально-економічних перетвореньу нашому суспільстві. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1.Гнедовский М. Творческиеиндустрии: политическийвызов для России / Отечественные записки //Выпуск № 6(63). – 2014 // www.stranaoz.ru 2. Офіційні сторінки ЮНЕСКО // www.portal.unesco.org 3.Офіційнй сайт CidaCo //www.cidaco.com 4.O'Connor J. FromtheMarginstotheCentre: CulturalProductionandConsumptioninthePost-IndustrialCity // PopularCultureintheCity , Vol 13, 1996. 5.UK Government’s Department for Culture, Media and Sport, Creative Industries Mapping Document. London, 1998,20016.http // www.creativeclusters.com 15

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 330.16.13 Бобоустоєва К.Р., студ. 3 курсу спеціальності «Економіка підприємств» Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Михальська В.В., к.держ.упр., доцент Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ВПЛИВ ЛЮДСЬКОГО ФАКТОРУ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ В сучасних умовах для України особливої актуальності набули проблеми підвищення продуктивності праці, адже перехід до нових умов господарювання змусив зіткнутися суб’єктів господарювання з цілою низкою проблем, пов’язаних із низькою технічною оснащеністю та технологічним рівнем виробництва, неконкурентоспроможністю продукції тощо. Саме тому актуальним постає питання використання інтелектуальної праці, впливу знаннєвих факторів та творчих здібностей на продуктивність праці, інноваційних методів управління. Адже загальновідомо, що з усіх організаційних ресурсів саме людський капітал здатний накопичувати в собі резерви для підвищення ефективності функціонування підприємства, а також розвитку економіки країни в цілому. Продуктивність праці є досить суперечливою та дискусійною за змістом економічною категорією З приводу суперечностей у поглядах науковців Г.Т. Завіновська справедливо зауважує, що ототожнення продуктивності з ефективністю у поглядах більшості західних і деяких вітчизняних науковців призводить до помилкового розуміння значення продуктивності, виникнення проблем прикладного характеру на різних рівнях управління. З такою точкою зору не можна не погодитись. Як визна16

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

чає професор М.В.Семикіна, витоки таких суперечностей ми бачимо в тому, що в межах добре відомого підходу, коли для визначення продуктивності праці враховуються тільки два чинники: обсяг виробленої продукції (послуг) та затрати праці (вони співвідносяться у формулі) досить складним виявляється вибір методу урахування затрат праці.

Рис. 1. Затрати праці, що впливають на динаміку продуктивності праці

Професор Семикіна М.В. також зазначає, що надскладним завданням є управління продуктивністю праці з прикладної точки зору, адже для ґрунтовного аналізу динаміки цього показника доцільно враховувати роль усіх затрат праці: Кондратюк Ю.Ф. зазначає, що одним із найважливіших чинників впливу на продуктивність праці в сучасних конкурентних ринкових умовах є забезпечення якості вищої освіти та професійної підготовки. Освіта та професійна підготовка є фундаментом людського розвитку та прогресу суспільства. Вони також виступають гарантом індивідуального розвитку, плекають інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал суспільства, задовольняють потреби і прагнення людей, особливо молоді, встановлюють нову систему цінностей та відповідають зростаючим запитам людства щодо змін у сфері праці [2]. 17

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Стан здоров’я і довголіття населення - одна з найважливіших характеристик людського розвитку, оскільки вона визначає фізичну, розумову та психічну здатність особи до праці та різноманітних видів соціальної діяльності [2]. Звичайно, одного фізичного довголіття недостатньо для всебічного розвитку людини. Проте довге і здорове життя відкриває для такого розвитку значно більші можливості. Взагалі, право на життя - первинне, основоположне право людини, а фізичне і психічне здоров’я - необхідні передумови його реалізації [2]. Інвестиції в людський розвиток являють собою будь-які дії, які підвищують професійну кваліфікацію і продуктивні здібності людини і, тим самим, продуктивність праці працівників. Витрати, які сприяють підвищенню людської продуктивності, можна розглядати як інвестиції, оскільки поточні витрати здійснюються з тим розрахунком, що їх буде багаторазово компенсовано зростаючим потоком доходів у майбутньому. Зростанню продуктивності праці на підприємстві сприяє підвищення інноваційної спрямованості праці, яке передбачає використання новітніх технологій при підготовці та професійній перепідготовці працівників, використання нових методів організації і мотивації праці в управлінні персоналом, комплексне використання інформаційних, технологічних, інтелектуальних ресурсів, трудового потенціалу, застосування новаторських ідей у підвищенні якості визначається загальними тенденціями, що характерні для стану здоров’я населення країни, а отже, капітал здоров’я працівників окремо взятого підприємства не можна оцінювати відособлено від стану здоров’я усього населення [5,1]. В основі ефективного інвестування в мотивацію працівників підприємства має лежати продумана система мотивації, здатна повністю охопити всіх працюючих на підприємстві та ефективно впли18

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

вати не тільки на процес використання людського капіталу, але і на процес його формування та подальшого розвитку [1]. Підвищенню рівня мотивації працівників до трудової діяльності має слугувати перехід від мотивації праці до мотивації професіоналізму, розробка і впровадження системи тарифікації для цілей ранжування професій та видів робіт [1]. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Гвоздик Н.М. Інвестування в людський капітал як чинник підвищення продуктивності праці/ Економіка управляння домашнім господарством – 2015. 2. Кондратюк Ю.Ф. Дослідження чинників впливу на продуктивність праці у людському аспекті/Екомономічні науки №1 ВНАУ – 2013 3. Крюкова О.Ю. Шляхи підвищення продуктивності інтелектуальної праці на мікрорівні – 2014. 4. Семикіна М.В. Продуктивність праці: методологія вимірювання, передумови зростання/ Наукові праці КНТУ, Економічні науки. – Вип. 17. 5. Присяжнюк А.Ю., Федулова Л.І. Людський інноваційний фактор у соціально-економічному розвитку України: міжнародний вимір – 2015 УДК656.613.1 Власова В. П. ст. викладач кафедри економіки та менеджменту Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. м. Київ, Україна

Гранківська А. Р. студентка групи 1301, кафедра транспортних технологій та логістики Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. м. Київ, Україна

АНАЛІЗ РИНКУ КОНТЕЙНЕРНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ В УКРАЇНІ Проблеми українського ринку контейнерних перевезень широко висвітлені в публікаціях багатьох авторів[1,3,6]. При цьому зазна19

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

чається, що витоки проблеми лежать як в суто технічній, так і в законодавчій сферах. Метою статті є аналіз сучасного стану ринку контейнерних перевезень в Україні, виявлення проблемних ділянок та встановлення основних тенденцій подальшого розвитку. Ми можемо виділити наступн іосновні проблеми ринку контейнерних перевезень в Україні: – недостатня кількість досвідчених експедиторів та контейнерних операторів; – диспропорції в потужності портових перевантажувальних комплексів та пропускної спроможності прилеглих транспортних ліній; – нестача залізничного рухомого складу для перевезення контейнерів – фітингових платформ; – невикористання можливостей перевезення контейнерів по внутрішніх водних шляхах; – високий рівень портових зборів; – складні та довготривалі митні процедури; – фактична відсутність єдиної інформаційної системи контролю та прогнозування переміщення контейнерів; – недостатня кількість та нераціональне оснащення контейнерних терміналів в середині країни; – нерозвинута логістика контейнерних перевезень та низький рівень транспортного сервісу. Це, звичайно, далеко не повний перелік проблемних питань, протее навіть його достатньо, щоб уявити масштаби модернізації яку необхідно провести у всіх сферах, що впливають на український ринок контейнерних перевезень для приведення його до конкурентоспроможного стану. 20

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

В останні роки світовий ринок контейнерних перевезень демонстрував стійку тенденцію до зростання. Незначним чином вплинули на нього навіть фінансова криза 2008 року, спад від якої склав біля 9,2 % та рецесія економіки у 2012 році, що принесла зменшення обсягів попиту біля 2 %, однак вже 2013 року були досягнуті та навіть перевищені докризові обсяги[5]. Не дивлячись на те, що Чорноморський регіон є лише малою частиною світового ринку контейнерних перевезень, внесок в його роботу українських контейнерних терміналів важко переоцінити. Відповідно до даних, у 2015 році Україна залишилася однією з провідних країн Чорноморського басейну за контейнерообігом. Протягом останнього року обсяги перевезень контейнерів як по всьому світу, так і в Чорноморському регіоні та в Україні зростали дуже повільно через рецесію європейської економіки. Додатковим фактором, що викликав спад перевезень в Україні та Російській Федерації стала АТО у Східноукраїнських регіонах та європейські санкції проти РФ[3]. Зменшення обсягів переробки контейнерних вантажів в Чорноморському регіоні значним чином торкнулося і України. У першому півріччі 2015 року на контейнерних терміналахУкраїни було перероблено 261 253 TEU. Це на 24,9% менше в порівнянні з відповідним періодом минулого року. У січні-червні 2014 року вже відзначалося незначне падіння потоків контейнерних вантажів на 6,1%, до 347 715 TEU. Нинішній оборот не дотягуєнавіть до половини рекордного показника першого півріччя 2008 року. Тоді було перероблено 607 244 TEU. На початок року розміри транзитного контейнеропотку у напрямку Російської Федерації зменшилися на 14 %, скоротилися і обсяги переробки контейнерних вантажів в портах – спад сягнув 14,6 % у 2014 та 24,9 % у першому півріччі 2015 року. Зменшення обсягів 21

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

переробки пояснюється перш за все девальвацією національної валюти та зменшенням купівельної спроможності населення, що значно зменшило обсяги імпорту. Не останню роль у зменшення контейнеропотоку відіграють військові дії на сході країни, які дестабілізують економічну ситуацію та призводять до переорієнтації вантажопотоків на альтернативні чорноморські порти – до Румунії та Російської Федерації. Не додає оптимізму і тарифна політика українських морських портів – кількість портових зборів є рекордною для всього світу – 13, в той час як у більшості країн їх кількість не перевищує 8. Однак, цякількість прописана законодавчо, отже зменшення її процес досить довготривалий. Звертає на себе увагу і розмір цих зборів – вони перевищують середньосвітові у 2,3 рази. У порівнянні з конкурентними країнами різниця також значна – збори в Румунії менше українських у два рази, в Туреччині – у три рази. За обсягами переробки контейнерів Одеський порт - безумовний лідер. У порту за шість місяців поточного року було перероблено 181 155 TEU (-13,3%). Компанії-оператори контейнерних терміналів порту - ДП «ГПК Україна» і ТОВ «Бруклін-Київ Порт» - переробили 124 828 TEU (9,9%) і 56 326 TEU (-20,0%) відповідно. З найбільш великих клієнтів терміналу «ГПК Україна» - MSC, MaerskLine і ЗІМ; «Бруклін-Київ Порт» - CMA CGM і OOCL. Серед українських контейнерних терміналів «ГПК Україна» найпотужніший термінал. Оперуючи терміналом в Одеському порту з 2001 року, «ГПК Україна» нікому не поступається лідерством за обсягами переробки[5]. В Україні також розвиваються альтернативні шляхи перевезення контейнерів у внутрішньому сполученні. Зокрема судноплав22

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

на компанія «Укррічфлот», яка володіє основними річковими портами на Дніпрі, планує створити систему контейнерних перевезень на внутрішніх водних шляхах України. Це покликано відродити перевезення по внутрішніх водних шляхах, які протягом останніх років демонстрували стале зменшення обсягів перевезень. Основною частиною проекту стане контейнерний сервіс по поєднанню основних одеських портів з внутрішніми регіонами – перш завсе Дніпропетровською та Запорізькою областями. У Дніпропетровському річковому порту зорганізується стафірування контейнерів, щоповинно залучити додаткові вантажопотоки [4]. Отже, якщо Україна бажає зберегти існуючи позиції на ринку контейнерних перевезень та залучити додаткові вантажопотоки, необхідно проведення заходів щодо удосконалення роботи на цілому ряду напрямків. Зокрема варто створити більш сприятливий соціальний клімат, впроваджувати в життя політику відкритості та гнучкості по відношенню до клієнтів. Це стосується як тарифної політики, так і питання організації перевезень з впровадженням сучасних логістичних методів та всебічної нформаційної підтримки відправника в режимі реального часу. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Heideloff, C. Handbook of Container Shipping Management, / C. Heideloff, T. Pawlik // Institute of Shipping Economics and Logistics (ISL). – 2006. – Vol. 1. – 239 p. 2. Державна служба статистики України [Електрон. ресурс] – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua 3. Ковалева, Ю. А. Тенденции развития Черноморско-азовского рынка контейнерных перевозок / Ю. А. Ковалева // Вісник економіки транспорту та промисловості. – 2011. - № 35. – С. 86-90 4. Логистические процессы и морские магистрали [Електрон. ресурс] – Режим доступу:http://www.traceca-org.org/ru/ 23

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

5. Объемы перевалки контейнеров уменьшились [Електрон. ресурс] – Режим доступу : http://portsukraine.com/node/4182 6. Опанчук, Б. А. Развитие контейнерных перевозок в Украине: проблемы и пути их решения / Б. А. Опанчук // Экономические инновации. – 2009. – Вып. 39. – С. 72-78 УДК 65.011.12 Вовк Л.В. канд. фіз.-мат.н., доцент, доцент кафедри економіки Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

УПРАВЛІНСЬКІ ІНСТРУМЕНТИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛОГІСТИЧНОЇ ФУНКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ Логістика – новітній потужній науково-практичний напрямок, спрямований на підвищення ефективності діяльності підприємств шляхом оптимізації логістичних витрат, раціоналізації логістичної функції діяльності підприємства, збільшення прибутковості, зокрема, за рахунок раціонального розподілу ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових та інш.) на всіх етапах складного логістичного ланцюга «сировина – виробництво - споживач». Нагальною вимогою часу є усвідомлення, дослідження і впровадження сучасних стандартів логістичних функцій на підприємстві. Побудова інноваційної логістичної стратегії діяльності підвищує конкурентоздатність підприємства, ефективність підприємницької діяльності, дозволяє розвивати й удосконалювати структуру бізнесу у відповідності до міжнародних стандартів. Стан логістики визначають показники економічної ефективності діяльності підприємства. Складність завдання і важливість реалізації правила шести «right» [5, с. 350] означає необхідність побудови 24

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

раціональної логістичної системи, що є передумовою забезпечення ефективної реалізації логістичної політики підприємства. Актуальність використання і впровадження логістики як науки і практики управління матеріальними, фінансовими, інформаційними, кадровими та енергетичними потоками обґрунтована в чисельних роботах українських науковців, які узагальнили й адаптували зарубіжний досвід до українських реалій, створили теоретичний фундамент для збагачення й розвитку логістичної концепції прийняття управлінських рішень. Питання економіки, організації й проектування логістичних систем висвітлено в монографіях [1, 3, 4]. Дана публікація є апробацією наукового дослідження [2, с.812], де надано обґрунтування необхідності застосування і впровадження в підприємницьку діяльність логістики як стратегії інноваційного розвитку підприємств, проведено аналіз основних сучасних тенденцій, які ставлять актуальність логістики у список самих пріоритетних завдань top-менеджменту: усвідомлення реальної величини логістичних витрат компанії, необхідності логістичного планування, контролю й аудиту [5, с. 349]; усвідомлення ролі якісного логістичного обслуговування клієнтів як вагомого фактору конкурентоздатності підприємства; збільшення швидкості обороту матеріального потоку в ланцюзі поставок; запровадження інформаційних технологій; розуміння ролі консолідації і стратегічного партнерства з метою підвищення ефективності логістики. Проаналізовано об’єктивні причини гальмування впровадження концепції логістичного управління в сучасних економічних реаліях України. Визначено основні принципи побудови ефективної логістичної стратегії, зокрема, постійний аналіз логістичних показників та неперервний моніторинг логістичної функції підприємства, запровадження інформаційних технологій для ефективного управління матеріальними і фінансовими потоками, організа25

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ції інтеграційної взаємодії за територіальними, видовими, функціональними та іншими ознаками діяльності підприємств. Збільшення швидкості обороту матеріального потоку в ланцюзі поставок, нагальність зменшення часу на обробку замовлень, швидкого реагування і можливість прояву гнучкості у роботі з клієнтами, оперативний управлінський контроль над реальним перебігом матеріального потоку в ланцюгу поставок – ключові фактори підприємницького успіху, прискорили розвиток і запровадження інформаційних технологій. У зв’язку з тенденційно зростаючою складністю логістичних схем компанії все більше усвідомлюють економічну доцільність інвестування в системну автоматизацію і програмне забезпечення для інформаційного контролю і управління матеріальними потоками на всіх елементах ланцюга поставок, що стає вирішальним у швидкості і якості обробки клієнтських замовлень, максимально ефективному використанні логістичних можливостей, оптимізації складської логістики тощо. Інформаційні системи управління ланцюгами поставок SCM (Supply Chain Management) – системи автоматизації, управління і контролю на всіх етапах діяльності підприємства в логістичному ланцюгу складної замкненої системи «сировина-виробництвопереробка-зберігання-збут», що дає можливість суттєво оптимізувати логістичні витрати. Так, частка транспортних витрат в комплексі логістичної стратегії підприємства оптимізується шляхом впровадження мережевих моделей планування й управління, системи управління транспортом TMS (Transportation Management System), інформаційних та навігаційних технологій, автоматизованих систем управління транспортом із сучасним GPS-моніторингом. Logist.UA - сучасна TMS-система, потужний логістичний інструмент діяльності логістичних компаній. Оптимізація складських витрат: сучасні технології, передовий 26

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

досвід, застосування моделей управління запасами задля зниження прямих логістичних витрат на використання ресурсів, впровадження системи управління складами WMS (Warehouse Management System) забезпечують ефективність складової логістичної діяльності. Впровадження логістичної концепції управління, побудова раціональної логістичної системи є передумовою забезпечення ефективної реалізації логістичної діяльності підприємства. Логістика стає одним із найдієвіших інструментів інноваційного розвитку підприємств і розвинутої ринкової економіки. Впровадження наукових методів і принципів логістики, розвиток і запровадження сучасних інформаційних технологій, автоматизованих систем управління – нагальна вимога часу в сучасних економічних умовах раціональної діяльності. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Васелевський М. Економіка логістичних систем: монографія / [М.Васелевський, І.Білик, О.Дейнега та ін.]; за ред. Є. Крикавського та С.Кубіва. – Львів: Львівська політехніка, 2008. – 596 с. 2. Вовк Л.В. Логістика як стратегія інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств / Л.В.Вовк // Агросвіт. – 2016. - № 1-2. – С. 8-12. 3. Денисенко М.П. Організація та проектування логістичних систем: підручник / [М.П.Денисенко, П.Р.Левковець, Л.І.Михайлова та ін.]; за ред. проф. М.П.Денисенко, проф. П.Р.Левковця, проф. Л.І.Михайлової. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 336 с. 4. Окландер М.А. Логістична система підприємства: монографія / М.А.Окландер. – Одеса: Астропринт, 2004. – 312 с. 5. Хлус А.М. Логистический аудит как управленческий инструмент повышения эффективности логистической функции // Управленческий консультант. Настольная книга руководителя. – Книга 2. – К.: ПЦ «Фолиант», 2006. 27

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 37:004 Волощук О.М., старший викладач кафедри комп’ютерних наук, Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Чайковська О.А., к.п.н., доцент, завідувач кафедри комп’ютерних наук, Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

DIGCOMP – ЄВРОПЕЙСЬКА СТРУКТУРА ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В умовах активного використання інформаційнокомунікативних технологій (ІКТ) у всіх сферах життєдіяльності суспільства потрібні дієві заходи і програми, спрямовані на підвищення цифрової компетентності серед усіх верств населення. Цифрова компетентність розглядається як заснована на безперервному оволодінні компетенціями (системою відповідних знань, умінь, мотивації та відповідальності) здатність людини впевнено, ефективно, критично і безпечно вибирати і застосовувати інфокомунікаційні технології в різних сферах життєдіяльності, а також її готовність до такої діяльності. Основні цілі розвитку цифрового суспільства в Україні та підвищення рівня цифрової грамотності населення, після підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом, мають бути гармонізовані з орієнтирами розвитку, визначеними ініціативою «Цифровий порядок денний для Європи» (Digital agenda for Europe) в рамках європейської стратегії економічного розвитку «Європа 2020: стратегія розумного, сталого і всеосяжного зростання» [2]. Так, за ініціативи Європейської комісії, Інститутом перспективних технологічних досліджень (за дорученням Департаменту освіти й культури та Департаменту зайнятості та соціальної політики) була розроблена Структура цифрової компетенції «DIGCOMP: a 28

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Framework for Developing and Understanding Digital Competence in Europe» [1]. DIGCOMP пропонує набір цифрових компетенцій для всіх верств населення. Всього представлено 21 компетенцію, які згруповані в п’ять областей. Для кожної з компетенцій наведено коротке визначення, опис трьох кваліфікаційних рівнів, приклади знань, навичок і відносин, пов'язаних з компетенцією і два приклади того, як вона може бути застосована для вирішення певних завдань, а саме, навчання та працевлаштування. Структура DIGCOMP може бути використана в якості основи для розробки рамок цифрових компетенцій для конкретних груп (наприклад, учнів, вчителів, споживачів, і для проведення самооцінки власних цифрових навичок (Europass CV). DIGCOMP була використана Статистичною службою ЄС для розробки Індикатору цифрових навичок населення країн-членів ЄС. Вважаємо за доцільне провести дослідження рівня цифрової компетентності студентів і викладачів закладів мистецької освіти, розробивши методику оцінювання на основі Європейської Структури цифрових компетенцій DIGCOMP. Адже цифрова грамотність населення бере свій початок в загальній системі освіти і важливу роль в цьому відіграють такі чинники: 1) навчальні програми, які відповідають потребам цифрової економіки, культури та суспільства, що засноване на знаннях; 2) викладацькі кадри, які пройшли перепідготовку щодо ефективного застосування ІКТ в освітньому процесі; 3) інформаційні технології, інтегровані в навчальний процес; 4) створення цифрового освітнього контенту, в тому числі для підтримки освіти протягом усього життя. В умовах сьогодення, коли явище цифрової культури є знаковим, оскільки вказує на домінуючу форму соціалізації сучасного суспільства – інформаційно-віртуальну, «цифрового перезавантаження» 29

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

потребує як сфера культури, так й сфера культурно-мистецької освіти. Актуальною є потреба цифрової модернізації українських культурних і освітніх закладів та підвищення рівня цифрових компетенцій співробітників та населення [3]. Таким чином, ключовими для нашої держави є такі питання: імплементація профільних документів і проектів ЄС в українське національне законодавство; можливості урахування й використання Україною відповідного досвіду окремих європейських країн і, враховуючи сучасний вплив глобальної цифрової культури на інтелектуальне й гуманітарно-культурне поле та на розвиток соціуму в цілому, розробка Національної програми щодо інформатизації освітніх закладів сфери культури і мистецтва. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Ferrari A. DIGCOMP: A Framework for Developing and Understa ding Digital Competence in Europe [Електронний ресурс] / A. Ferrari, B. Brecko, Y. Punie. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://www.academia.edu/7132885/DIGCOMP_a_Framework_for_Develo ping_and_Understanding_Digital_Competence_in_Europe. – Назва з екрана. 2. Report on a new Digital Agenda for Europe: 2015.eu (2009/2225(INI)), 25 March 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=/EP//TEXT+REPORT+A7-2010-0066+0+DOC+XML+V0//EN – Назва з екрана. 3. Астаф’єв А.О. Питання розвитку цифрової культури українського соціуму [Електронний ресурс] . /А.О. Астаф’єв – Режим доступу до ресурсу: http://www.niss.gov.ua/articles/1631/%20) – Назва з екрана.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 338:004.9 Гладка І.В. к.е.н., доцент кафедри економіки і менеджменту Київська державна академія академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

РОЗВИТОК ОНЛАЙН-ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ Шляхи розвитку онлайн-туризму по всьому світу однакові. Історично інтернет-туризм зростав в двох напрямках. Перше - галузеве: спочатку в мережі можна було бронювати літаки, потім готелі, потім поїзди, автобуси і т. д. Друге - географічне: США, Європа, Австралія, Азія, Африка, Південна Америка. У США туризм стрімко перейшов в інтернет набагато раніше ніж в Україні - ще в далекому 1995 році. Згодом «революція інтернеттуризму» перекинулася на Велику Британію, Німеччину, Південну Америку, Китай, Індію, тепер вона прийшла і в країни Східної Європи [1]. За цей час у США встиг сформуватися ринок туристичних онлайн-агентств (OTA-Online Travel Agency), на якому найбільш популярними сайтами є orbitz.com, travelosity.com, priceline.com і відомий далеко за межами країни - expedia.com, представництво якого покриває 73 країни, 3% загальносвітового ринку подорожей і щорічне зростання доходів становить 12%. Ця «велика четвірка» охоплює 97% ринку онлайн-туризму та 8% всіх подорожей у світі. Більш того, 59% грошей галузі формується саме в інтернеті [2]. У Європі останній відсоток трохи нижче - 44% доходів надходить з онлайну. А в лідерах вже «велика п'ятірка»: expedia.com, lastminute.com, ebookers.com, opodo.com і відомий навіть у нас booking.com. Найбільш затребуваними продуктами сервісів онлайнбронювання є авіаквитки, за ними йдуть готелі, потім пакетні тури та залізничні квитки. 31

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

У Канаді, Великій Британії, Німеччині, Австралії, країнах Південної Америки більше половини подорожей бронюються онлайн. В Індії, де інтернет-туризм зародився в 2007-му, показник бронювання подорожей через мережу досягне 50% до 2017 року [1]. За даними ITB World Travel Trends Report [3], у 2014 році зафіксовано зростання онлайн-бронювання на 7%, тобто до 66% частки всіх замовлень подорожей по всьому світу. Експерти відзначають, що цей показник може досягти рівня приблизно 70% на розвинених ринках. А глобальна ринкова частка бронювання через туристичне агентство в оффлайні стабілізувалася на рівні 24%, повідомляє World Travel Monitor [3]. Співвідношення замовлень туристичних послуг через інтернет та в оффлайні наведено на рис.1. Ряд1; Клієнти, що скористалися послугами турфірм в оффлайні ;…

Користувачі онлайн-послуг Ряд1; Користувачі онлайн-послуг; 66%; 73%

Рис. 1. Співвідношення кількості замовлень туристичних послуг через інтернет та в оффлайні * джерело [3]

Між тим, сталося різке збільшення туристичних замовлень за 2014 рік за допомогою мобільних засобів зв’язку, зокрема смартфону (рис. 2). Питома вага таких замовлень із загальної кількості у Китаї становить 10%, який посів перше місце в рейтингу, друге та третє місця обіймають США (7%) та Японія (5%) відповідно. 32

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі Китай (10%); США (7%);

Інші країни світу; 78%;

Японія (5%);

Китай (10%) США (7%) Японія (5%) Інші країни світу Рис. 2. Кількість замовлень туристичних послуг за допомогою смартфону за країнами світу * джерело [4]

Соціальні медіаканали, такі як коментар портали, блоги і форуми стали також дуже популярні для планування поїздок, і все більше мандрівників інтенсивно користуються подорожами навколо земної кулі. В Україні ж самостійно подорожує тільки 7% всіх туристів. В основній своїй масі наші туристи поки ще звертаються за туром в звичайне агентство. Є між ними ще один прошарок туристів, що діють за такою схемою: вони знаходять пропозиції в інтернеті, а от бронюють тур уже через агентство. Їх відсоток немаленький - близько 50% [4]. Ринок споживачів туристичних послуг онлайн в Україні постійно зростає. І, звичайно ж, молодь більш просунута в питаннях користування інтернетом. Плануючи подорож в ту чи іншу країну, можна скористатися порадою друзів і знайомих, але молодим людям сьогодні вже набагато зручніше вибрати поїздку самостійно або сконтактуватись через соцмережу. При пошуку туру зазвичай туристи велику увагу приділяють співвідношенню «ціна - якість» і всіляким знижкам від агентств. Най33

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

частіше бронювати готелі через агентство набагато вигідніше, ніж через онлайн-сервіс, а замовляти пакетний тур ще вигідніше, оскільки у туркомпаній існують домовленості з готелями про спеціальні тарифи, які вигідно відрізняються від того, що можна знайти в мережі. Вітчизняним туристичним компаніям потрібно будувати туристичне ком'юніті навколо порталів-пошукачів. Цей майданчик може об'єднувати інтереси, як туристів, так і агентів. Останнім дуже вигідно розміщувати пропозиції, формувати свій особистий ексклюзивний продукт, яким зацікавиться клієнт. Тут передбачається пряме спілкування з туристом: можна роз'яснити ті чи інші нюанси подорожі, попрацювати з негативними відгуками, зробити персональну знижку та багато іншого. Отже, інтернет-сервіси є дуже потужними інструментами. Це як рекламний майданчик для агента, так і місце пошуку для туриста. Але специфіка роботи в Україні своя і поки ще з ряду причин інтернет для туризму буде лише місцем пошуку хорошого туристичного агента або агенції. Приведені тенденції та дані статті можуть слугувати допоміжним матеріалом для прогнозування подальшого розвитку туризму в Україні. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Вульф Филипп. Онлайн-туризм на взлете. Как воспользоваться моментом? / Филипп Вульф [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.forbes.ru/svoi-biznes-column/startapy/80849-onlainturizm-na-vzlete-kak-pobedit-na-etom-rynke 2. Рудниченко Н. Туристическое агентство онлайн: новый тренд отрасли [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://nuance.com.ua/article/nuance_twelve/89 3. International IPK. (2014). ITB World Travel Trends Report 2014/2015. Berlin : Messe Berlin GmbH. [Електроний ресурс]. – Режим досту34

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

пу: http://www.itb-berlin.de/media/ itbk/itbk_dl_en/WTTR_Report_A4_4_Web.pdf 4. Gladka, I. V. (2015). The development of on-line services in tourism // A new role of marketing and communication technologies in business and society: local and global aspects / Ed. by Y. S. Larina, O. O. Romanenko. USA, St. Louis, Missouri: Publishing House Science and Innovation Center, Ltd., 2015.- P. 491-500.

УДК 027.625(477):130.2 Гордієнко А.І. генеральний директор Національної бібліотеки України для дітей, м. Київ

ДИТЯЧА БІБЛІОТЕКА ЯК ФОРМОУТВОРЕННЯ КУЛЬТУРИ Дитячі бібліотеки, як і інші типи бібліотек, визначають сьогодні свою роль у соціальній і культурній інфраструктурі суспільства, залишаючись, як і раніше, державним гарантом захисту прав дітей на культурне і духовне життя, на вільний доступ до інформації. У цьому процесі самовизначення дитяча бібліотека повинна орієнтуватися на завдання цілісного освоєння культури суспільства дитиною, ставши для неї транслятором джерел духовного багатства, накопиченого людством. Бібліотека як феномен культури привертає до себе дослідницький інтерес з часу усвідомлення її як необхідного елемента життя і діяльності культурної людини. Опис бібліотеки як культурного центру зустрічається ще в античних авторів, мислителів Середньовіччя та діячів Відродження. Однак знадобилася зміна самої теорії культури, набуття нею нового статусу, щоб постало питання про бібліотеку як формоутворення культури. зокрема, дитяча бібліотека є об’єктом вивчення у виданнях Національної бібліотеки України для 35

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

дітей [9; 10], у працях провідних бібліотекарів і науковців [3; 7; 8]. Дослідження питань діяльності спеціалізованої бібліотеки для дітей, теоретичне осмислення дитячої бібліотеки як соціокультурного феномена відображені в праці H. Л. Голубєвої [6]. Функції дитячих бібліотек розглядаються в працях О. І. Алімаєвої [2], М. П. Васильченка [4] та ін. У працях Є. Ю. Генієвої, І. А. Мейжис та ін. [5; 11] досліджуються такі питання, як психологія бібліотечного спілкування, соціологія читання тощо. Згадані автори та їхні концептуальні побудови свідчать про наявність наукового інтересу до бібліотеки, зокрема дитячої, та спроби поєднати всебічні підходи до неї як феномена культури з практичною діяльністю реальної бібліотеки, яка переживає нині складні трансформації. Намагання науковців і практиків запропонувати найбільш оптимальне вирішення проблеми вивчення бібліотеки в системі інститутів культурної трансляції в умовах глобалізації, уніфікації і стандартизації культури спонукає до розгляду бібліотеки, у тому числі й дитячої, з позиції інтегрального культурологічного знання. Сьогодні більшість культурних інститутів, які продовжують функціонувати в межах сталої традиції, зіткнувшись із вимогами життя, відчувають значні труднощі. Це пов’язане з тим, що в сучасну епоху відбулося одразу дві революції: ментальна і технологічна. Перша пов’язана з процесом глобалізації і формуванням нової культурної парадигми, друга – з наслідками революції у сфері комунікацій. Зміни, пов’язані з глобалізацією, є переважно об’єктивними, і культурні інститути, у тому числі і бібліотеки, повинні з ними рахуватися, оскільки сучасне суспільство вимагає від них відповідності новим потребам – потребам вижити й орієнтуватися в полікультурному соціумі. Разом із тим, культурні інститути орієнтуються на вкорінені культурні стереотипи, тому така бажана зміна орієнтирів є складною, ви36

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

магаючи істотної зміни уявлень про роль культури в суспільстві. У свою чергу, революція у сфері комунікацій пов’язана з усвідомленням того факту, що культура активно формується індивідами саме у процесі їх спілкування. Са́ме спілкування, або комунікація, є найважливішим засобом входження людини в соціум і перебування в ньому, а все її життя – це безперервний процес обміну інформацією, досвідом, навичками, результатами діяльності. Обидва ці виклики сучасним соціокультурним інститутам напряму торкаються і бібліотеки, яка найбільш вразлива перед змінами, що відбуваються в культурі і комунікаційній сфері. Іншими словами, розвиток бібліотеки як феномена культури, розгортання її конкретних типів і форм перебуває в динамічній залежності від процесів, які відбуваються у суспільстві і культурі. Внаслідок структурних змін у функціонуванні інституту бібліотеки сьогодні спостерігається стійка тенденція до поліфункціональності її діяльності, відбувається відхід від виключно традиційних методів роботи, отримує особливий розвиток інформаційно-просвітня і дозвіллєва робота. Крім того, для аудиторії бібліотеки характерна значна зміна читацького поводження під впливом розвитку медіасфери і зростання електронних технологій, внаслідок чого серед читачів збільшується частка віддалених користувачів. У структурі ж читання найбільш значущими стають ділові, функціональні мотиви, а кількість запитів, не пов’язаних із навчальною чи науковою діяльністю, відчутно зменшується. У великих бібліотеках, які мають достатнє матеріально-технічне забезпечення, найбільш запитуваною, як і раніше, залишається літературна складова бібліотечної діяльності і книга як об’єкт попиту, хоча частка тих, хто звертається до інтерактивних інформаційних ресурсів, має тенденцію до збільшення. У дитячій бібліотеці найбільшим попитом користується дозвіллєва діяльність: освіт37

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ні і культурно-просвітні заходи, творчі заняття, клуби за інтересами, консультації спеціалістів не бібліотечного профілю: психологів, юристів тощо. Говорячи про взаємозв’язок і взаємовпливи бібліотеки і культури, варто пригадати, що бібліотека виникла як відповідь на потребу суспільства в накопиченні, зберіганні і переданні знань та культурного досвіду, відображених у тексті. Динаміка соціально-економічного та культурного розвитку формує книжковий світ, його стилі і напрями, диктує йому свої вимоги, обумовлює організацію бібліотечних фондів. Поряд із цим, бібліотека сама потужно впливає на культурний процес, на відбір культурних цінностей через вироблення власної технології відбору, зберігання, передання текстів, формату і якості їх носіїв та процесу каталогізування. 1. Бібліотеки вибудовують взаємозв’язки між продуктами культури і читачами (користувачами), сприяють динамічному розвитку міжкультурних контактів суспільств, соціальних груп та індивідів, і навіть створенню нових соціокультурних утворень [12, с. 13]. Міжкультурні взаємодії сьогодні значною мірою детермінують ціннісні орієнтації і спрямованість розвитку культури, внаслідок чого в умовах глобалізації від їх змісту все більше залежить буття всіх локальних культурних світів, сучасної людини і людства загалом. 2. Під впливом глобалізаційних процесів бібліотека як відкрита комунікативна система перетворюється на центр, в якому формується модель сучасної соціокультурної особистості, а бібліотекарі стають зберігачами і пропагандистами не інформації як такої, а розуму, який перетворює інформацію на знання, а потім на розуміння, розсудливість, толерантність. У цьому контексті варто згадати про громадянськість, соціокультурна роль виховання якої полягає у вираженні інтересів соціально-культурних спільнот, організації суб’єктної 38

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

активності до захисту цих інтересів, реалізації цих принципів у державній і міжнародній політиці. Громадянськість є елементом життєвої позиції особистості, що реалізується в її готовності і здатності до участі у вирішенні суспільних і державних проблем. Громадянськість є також формою ідентичності людини, що виражається у встановленні її зв’язку з конкретним суспільством і державою на основі прийняття та засвоєння загальних цінностей, смислів і норм поводження і взаємної відповідальності [1, с. 19]. Культуротворчі можливості дитячої бібліотеки найбільш повно проявляються у періоди трансформації, модернізації суспільного життя. Завдяки своїм технологіям і фондам дитяча бібліотека допомагає культурному співтовариству вирішувати проблеми зберігання і тривалого управління культурою через письмово-фіксоване знання і друковане слово. Завдяки документам, що зберігаються у бібліотеці, вона не лише здійснює передання накопиченого культурного досвіду, а й наповнює свідомість своїх читачів ідеєю культурного релятивізму, а через нього формує зразки культурної ідентичності. 3. Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що трансформація культурного статусу дитячої бібліотеки в сучасну епоху обумовлює становлення принципово нових форм комунікації в системі «читач-бібліотека». Ці прогресивні зміни – інноваційні за своєю природою – виражаються в осмисленні нових можливих підходів до обслуговування відвідувачів дитячих бібліотек. Крім того, дитяча бібліотека як соціокультурний інститут сприяє не лише збиранню, зберіганню інформації, що циркулює в культурі, та обробці соціокультурної інформації, яку продукує суспільство для розвитку молодого покоління і яка відображає усі сфери осягнення дитиною культури суспільства (науку, мистецтво, літературу, релігію тощо), а й підтримує саму культуру через затребуваність культурно-значущої інфор39

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

мації, формує цю потребу. Саме тому вивчення дитячої бібліотеки повинно бути виведене з традиційних меж теорії керування читанням дітей і підлітків, трактування як виключно інституту соціалізації (вибір професії, отримання освіти, створення сім’ї). Повинна бути актуалізована проблема з’ясування основних функцій дитячої бібліотеки, її місії на сучасному етапі, визначення феномена її інформаційного простору та її культуроутворюючої ролі у суспільстві. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Айвазян А.А. Гражданственность и гражданское участие (теоретико-методологический анализ) : автореф. дис. ... канд. полит. наук : 23.00.01 / А.А. Айвазян. – Екатеринбург, 2001. – 19 с. 2. Алимаева О. И. Библиотека в эпоху глобализации: образовательный аспект/ О. И. Алимаева // Библиотека. – 2005. – №1. – С. 10–11. 3. Бубекина Н.В. Детские библиотеки в эпоху административных реформ / Н. В. Бубекина // Независимый библ. адвокат. – 2005. – № 5(35). – С. 22–33. 4. Васильченко Н. О функциях детских библиотек / Н. Васильченко // Библиотека. – 1993. – №2. – С. 15–17. 5. Гениева Е.Ю. Библиотека как центр межкультурной коммуникации : автореф. дис. … доктора пед. наук. : 05.25.03 / Е.Ю. Гениева. – М., 2006. – 38с. 6. Голубева Н. Л. Детская библиотека в современном информационном обществе / Н. Л. Голубева // Культура и образование в информационном обществе : материалы междунар. науч. конф., г. Краснодар, 16-18 сент. 2003. – Краснодар, 2003. – С. 260–263. 7. Гордієнко А. І. Бібліотека для дітей: нові можливості та пріоритети / А. І. Гордієнко // Дитяча бібліотека в новому вимірі: професійні цінності та інновації : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. директорів обл. бібліотек для дітей / ред. колегія С. А. Капранова [и др.]. – Севастополь : ЕКОСІ-Гідрофізика, 2013. – С. 3–7. 40

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

8. Дзюба Н.Й. Дитячий бібліотекар: професійний розвиток у Мережі / Н. Й. Дзюба // Дитяча бібліотека в новому вимірі: професійні цінності та інновації : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. директорів обл. бібліотек для дітей / ред. колегія С. А. Капранова [и др.]. – Севастополь : ЕКОСІ-Гідрофізика, 2013. – С. 23–30. 9. Дитяча бібліотека – соціокультурний інститут виховання і духовного розвитку особистості : консультація / Держ. закл. «Нац. б-ка України для дітей» ; авт.-уклад. Н. І. Безручко, О. В. Безручко. – К., 2011. – 24 с. 10. Історія розвитку бібліотек України для дітей (кінець XIX –XX ст.) : монографія / Нац. бібліотека України для дітей ; А. І. Гордієнко, А. С. Кобзаренко (керівники авт. колективу) ; наук. ред. Л. П. Каліберда, Н. О. Новікова ; рец. : Павлуша Т. П., Палеха Ю. І. – К. : Вид.-во ЛікаК, 2015. – 592 с. 11. Почебут Л. Г. Социальная психология / Почебут Л. Г., Мейжис И. А. – СПб. : Питер, 2010. – 672 с. 12. Сатарова Л. Х. Межкультурные коммуникации в современной библиотечно-информационной среде : автореф. дис. …канд. пед. наук. : 05.25.03 / Л.Х. Сатарова. – Казань, 2015. – 26 с. УДК 338.27 Грушина А. І. аспірант Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕВОЛЮЦІЇ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ Трансформаційні умови, в яких сьогодні функціонують підприємства, зумовлюють формування ефективної системи стратегічного управління, де об’єктом стали б фінансові ресурси, оскільки саме вони є основною складовою усталеного економічного розвитку 41

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

підприємства. Фактор впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства сприяв формуванню стратегічних засад управління діяльністю підприємства, з метою привернення уваги керівництва на оточення, а також відповідного реагування на його зміни. Вищезазначене відображено у визначенні Б. Карлофа, що стратегічне управління є сучасною модифікацією оперативного планування і управління [1]. Як економічна наука, стратегічне управління перебуває на стадії становлення, а тому визначення сутності поняття постає гострою проблемою та визначається різними авторами по різному – як концепція, діяльність, процес, сукупність засобів, система та ін. Серед них І. Ансофф, який писав: «Управління комерційною фірмою включає два взаємодоповнюючих види діяльності: стратегічний, який пов'язаний з розвитком майбутнього потенціалу фірми, і оперативний, реалізуючий потенціал у доходи і зростання фірми» [2, с. 243]. Дж. Пірс та Р. Робінсон характеризували стратегічне управління як сукупність рішень та відповідних дій, розроблених з метою досягнення цілей організації [3, с. 6]. А Дж. Хіггінс розглядав стратегічний менеджмент як «процес управління з метою виконання місії організації шляхом управління взаємодією організації з її оточенням» [4, с. 3]. Так, М. Бердар з огляду на складність стратегічного управління, представляє його «як систему, що складається із взаємодіючих елементів». В якості таких системоутворюючих елементів він виносить суб’єкт, об’єкт, управління і зовнішнє середовище [5, с. 19]. Ю. Гусєва зазначає, що подібна розмаїтість тлумачень категорії «стратегічне управління» зумовлена етапами еволюційного розвитку стратегічного менеджменту, який лежить у витоках стратегічного управління [6, с. 42]. 42

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

На думку вище згаданого автора, сутність стратегічного управління змінювалась відповідно до результатів еволюційного процесу. Відповідні етапи еволюції теорії стратегічного менеджменту відображені в табл. 1. Ю. Гусєва зазначає, що поява нових етапів розвитку та нових трактувань сутності стратегічного управління не заперечувала сутність попереднього, а навпаки запозичувала основні його аспекти. Таблиця 1 Етапи еволюції стратегічного управління Автор

Д.Аакер

І. Ансофф

Г. Мінцберг, Б. Альстренд, Дж. Лемпел А. Т. Зуб

А. А. Стерлин, А. С. Тулин

Етапи еволюційного розвитку стратегічного менеджменту З початку 1900-х рр.- бюджетування; з початку1950-х років – довгострокове планування; з 1970-х років – стратегічне планування; з 1990-х років – стратегічне управління. Друга половина XIX cт.-домінування стратегічних проблем; перша половина XX в.- на перший план виступають проблеми отримання прибутку; починаючи з 1950років – приходить розуміння проблеми отримання прибутку у майбутньому; починаючи з 1970-х років – розуміння необхідності перемоги у конкурентній боротьбі; кінець XX ст.. – стратегічне управління. Середина 1960-х рр. - початок досліджень проблем стратегічного менеджменту; починаючи з 1980-х рр. – розширення кола літератури з стратегічного менеджменту; після 1990-х рр. – розвиток стратегічного менеджменту. Бюджетування і контроль Довгострокове планування Стратегічне планування Стратегічний менеджмент Управління на основі бюджетно-фінансового контролю (управління постфактум) Довгострокове планування (на основі екстраполяції) Стратегічне планування - стратегічне планування на рівні господарської одиниці; - стратегічне планування на корпоративному рівні Стратегічне управління. 43

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Джерело: розроблена автором на основі [6, 7]. Концепції стратегічного менеджменту в сучасності зазнають постійних модифікацій, проте, зазначені вище підходи використовуються і на сьогоднішній день в управлінській практиці. Аналіз сутності стратегічного управління в рамках його еволюційних етапів та основних підходів його визначення дав можливість визначати основні його аспекти. Відповідно, категорія «стратегічне управління» - це комплексний процес управління організацією, який дозволяє їй здійснювати своєчасні структурні та організаційні зміни у відповідь на зовнішні процеси, з метою досягнення довгострокових цілей. Вчені неодноразово зазначають, що однією із найважливіших ланок в системі стратегічного управління підприємством є управління фінансовими ресурсами, які виступають головним чинником здійснення успішної господарської діяльності та подальшого розвитку підприємства. Таким чином фінансові ресурси є об’єктом загальної системи менеджменту. Система управління фінансовими ресурсами підприємства є складовою фінансового механізму підприємства. Як зазначає І. Бланк «механізм фінансового менеджменту представляє собою систему основних елементів, регулюючих процес виробки і реалізації управлінських рішень в області фінансової діяльності підприємства» [8]. І. Бланк розглядає його як сукупність фінансового забезпечення, фінансового регулювання, управління фінансовими ресурсами та управління фінансовими потоками, системи конкретних методів та прийомів здійснення управління фінансовою діяльністю підприємства [8]. О. Богма визначає управління фінансовими ресурсами як систему інструментів, методів, форм розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних із процесами формування, розподілу й викори44

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

стання фінансових ресурсів для досягнення стійкого фінансового стану й ефективної діяльності підприємства [9]. Відповідно, метою такого управління науковець вважає забезпечення діяльності підприємства оптимальним обсягом фінансових ресурсів у кожний конкретний період часу відповідно до напрямів його розвитку, організація формування необхідного рівня та раціонального використання фінансових ресурсів, максимізація прибутку та забезпечення підвищення ринкової вартості підприємства. Таблиця 2 Теоретичні аспекти управління фінансовими ресурсами підприємства Концепції, методи, механізми та інструменти Системний підхід (концепція)

Стратегічний менеджмент (концепція) Концепція фінансової безпеки Управління надійністю (метод)

Характеристика

Зв'язок з управлінням фінансовими ресурсами

Заснована на загальній теорії систем, що вказує на специфіку, сутність об'єкту управління як системи та усі взаємозв'язки з іншими господарськими системами ефекту Управління, засноване на цілях, формуванні та реалізації стратегій, спрямованих на досягнення поставлених Містить сукупність теоретичних положень стратегій, елементів, що забезпечують фінансову безпеку системи Управління, засноване на виявлення причин порушення надійності роботи підприємства

Дозволяє розглядати процес управління фінансовими ресурсами підприємства як систему взаємозв'язаних елементів, на основі обліку властивостей системи, її складових Сприяє реалізації стратегії управління фінансовими ресурсами в нових ринкових умовах

Забезпечує довготривалу стійкість фінансових стосунків підприємств, забезпечуючи досягнення безпеки підприємств. Сприяє підвищенню фінансової безпеки, виявленню специфічних ризиків надійності

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору» Концепції, мето- Характеристика ди, механізми та інструменти Бюджетування і внутрішній аудит (механізми)

Управління ризиками (інструментарій)

Зв'язок з управлінням фінансовими ресурсами

підприємства Бюджетування - механізм Сприяють реалізації управління фінансовими функцій антикризового ресурсами підприємства управління, спрямованого на основі бюджету окре- на фінансову стійкість мих підрозділів. підприємства Внутрішній аудит оцінка і підвищення ефективності управління ризиками, внутрішнього фінансового контролю. Управління, засноване на Дозволяє виявити і нівеідентифікації, моніторин- лювати ризики, які влагу і мінімізації ризиків стиві процесу управління фінансовими ресурсами

Джерело: [10]. Відповідно, метою стратегічного управління варто вважати забезпечення діяльності підприємства оптимальним обсягом фінансових ресурсів у кожний конкретний період часу відповідно до напрямів його розвитку, організацію формування необхідного рівня та раціонального використання фінансових ресурсів, максимізацію прибутку та забезпечення підвищення ринкової вартості підприємства. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Карлофф Б. Деловая стратегия: пер. с анг. C М.: Экономика, 1991. – 239 с. 2. Ансофф И. Стратегическое управление / Игорь Ансофф; пер. с англ. − М.: Экономика, 1989. − 519 с. 3. Pearce II J.A., Robinson R.B. Jr. Strategic Management, 2nd ed. Homewood, III: Richard D. Irwin, 1985 4. Higgins J.M. Organizational Policy and Strategic Management: Text and Cases / J.M. Higgins. – 2nd ed. Chicago: The Dryden Press, 1983 46

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

5. Бердар М.М. Стратегічне управління розвитком фінансових ресурсів промислових підприємств в сучасних умовах. // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка серія «Економіка» – № 139. – 2012., – С. 18-21. 6. Гусєва Ю. М. Еволюція концепції стратегічного управління / Ю. М. Гусєва // Наук. пр. Нац. ун-ту харч. технологій. – 2007. - № 21. – С.39-41. 7. David Allen Aaker Strategic Market Management 2007, US 8. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.1. – К.:НикаЦентр, Эльга, 2001. – 592 с. 9. Богма О.С. Особливості управління фінансовими ресурсами вітчизняних підприємств / О.С. Богма, А.С. Павлова // Вісник Запорізького національного університету. – 2012. – No1 (13). – С. 195-199. 10. Джерелейко С.Д. Управління фінансовими ресурсами промислових підприємств [Електронний ресурс] / С.Д.Джерелейко. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sre/2010_1/156.pdf УДК 338.45:336.02:332.12 Дорош В.Ю. к.е.н., доцент кафедри економіки та підприємництва Луцький національний технічний університет, м. Луцьк, Україна

Пушкарчук І.М. к.е.н., доцент кафедри економіки та підприємництва Луцький національний технічний університет, м. Луцьк, Україна

ІНСТРУМЕНТИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВОСТІ ЯК ОСНОВА ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ У сучасних умовах закономірно постає питання надзвичайної актуальності – забезпечення конкурентоспроможності промисловості держави в цілому та кожного регіону, зокрема, з метою гарантування їх соціально-економічного та екологічного розвитку й досягнення фі47

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

нансової стабілізації. Дослідженню окремих аспектів конкурентоспроможності регіону в цілому й, зокрема його промисловості, шляхам їх підвищення присвячені праці провідних українських вчених-економістів: В.Безуглої, О.Васильєвої, А.Воронкової, П.Бєлєнького, М.Бутка, В.Гейця, Б.Губського, О.Дубовика, Ю.Іванова, Т.Ігнатової, Б.Кваснюка, О.Кузьміна, Ю.Макогона, Н.Мікули, О.Панкрухіна, Й.Петровича, В.Реутова, А.Татаркіна, Н.Чухрай, В.Шевчука та багатьох інших. Увага дослідників акцентується, в основному, на дослідженні окремих конкурентних переваг, умов і факторів, що обумовлюють конкурентоспроможність регіону, методичних підходах до їх оцінки та державній політиці у даному напрямі, а також причинах і наслідках низького рівня конкурентоспроможності регіонів держави та вітчизняної промисловості. Однак, відсутній єдиний комплексний методологічний підхід до забезпечення конкурентоспроможності промисловості регіону та недостатньо досліджений інструментарій її формування. Проблематика фінансового забезпечення та фінансової стабілізації регіону є об’єктом дослідження таких науковців, як О.Акименко, А.Асаул, І.Бланк, С.Буткевич, М.Бутко, І.Вахович, В.Геєць, І.Заблодська, С.Зеленський, Н.Корнєєва, О.Крайник, М.Крупка, Л.Петкова, Д.Стеченко, Т.Уманець, О.Шаповалова та інших. Проте подальших досліджень потребують інструменти підвищення конкурентоспроможності промисловості регіону у взаємозв’язку із фінансовою стабілізацією регіональної економіки, що актуалізує дослідження в даному напрямку. Планомірний та динамічний ріст конкурентоспроможності промисловості регіону можливий лише за умов комплексного застосування дієвих інструментів, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку вітчизняних промислових підприємств, обмеження 48

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

діяльності міжнародних компаній при одночасному нарощенні експортного потенціалу національної промисловості. З метою підвищення конкурентоспроможності промисловості регіонів України необхідним є узгодження дій окремих суб’єктів господарювання регіону. Також у сучасних умовах принципово змінюється роль органів державного управління щодо підвищення конкурентоспроможності промисловості в регіонах України [1, с. 13]. Держава має стати ініціатором розробки та реалізації масштабних інвестиційних проектів у пріоритетних галузях та спрямувати на їх здійснення як власні ресурси, так і ресурси бізнесу, залучаючи їх на вигідних для нього умовах. Також для ефективного розвитку вітчизняної промисловості, ураховуючи відсутність ринкового механізму міжгалузевого перерозподілу ресурсів і слабкість вітчизняного фінансового сектору, неспроможного фінансувати великі інвестиційні проекти, необхідно повернутися на певний період до практики прямого перерозподілу ресурсів державою [2]. На нашу думку, дієвими інструментами підвищення конкурентоспроможності промисловості за регіонами України та на цій основі забезпечення їх фінансової стабілізації, що повинні набути широкого практичного застосування, є: - інструменти бюджетної підтримки регіонального промислового розвитку: - цільова фінансова допомога на проконкурентних засадах, надання якої повинно відбуватись за принципами прозорості, доступності та справедливості розподілу між промисловими товаровиробниками; - субсидії вітчизняним підприємствам на відшкодування частини витрат на сплату процентів за кредитами, отриманими на реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів; - бюджетні субвенції під певні проекти та програми промисло49

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

вих підприємств для переходу на більш екологічні ефективні технології; - дотації у високі технології та за високоякісну конкурентоспроможну промислову продукцію, що відповідає та перевершує світові аналоги; - фінансування через спеціальні бюджетні фонди регіональних програм розвитку промисловості; - фінансові інструменти стимулювання розвитку промисловості: - держзамовлення, держзакупівлі та держконтракти на довгостроковій основі за ринковими цінами, а не мінімальними; - податкові, митно-тарифні і валютні пільги для наукомістких та високотехнологічних виробництв; - пільгове кредитування промислових підприємств за досягнутими ними результатами роботи, а не авансом; - реструктуризація фінансової заборгованості; - реструктуризація податкової заборгованості; - державні гарантії і поручительства; - регіональний інвестиційний фонд, сформований за рахунок певної частки екологічних платежів та податків, сплачених підприємствами регіону, кошти якого направлятимуться на підтримку та компенсацію витрат за еколого орієнтованими інвестиційними проектами; - інструменти регуляторного впливу: - індикативне планування; - державно-приватне партнерство; - екологічні та техніко-економічні стандарти; - надання державних гарантій; - сертифікація промислової продукції відповідно до вимог міжнародних стандартів; - державний контроль за експортно-імпортними операціями на регіональних промислових ринках; 50

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

- встановлення зовнішньоторгівельних пріоритетів; - розробка заходів захисту українських виробників від недобросовісної конкуренції; - помірні тарифні і нетарифні заходи з обмеження імпорту та розвитку експорту машин і обладнання; - надання консалтингових, інформаційних, лізингових, іпотечних та інших послуг функціонуючим, новоствореним та проектованим промисловим підприємствам; - підвищення рівня захищеності підприємницького середовища шляхом посилення правової, судової, інституційної відповідальності держави перед суб’єктами господарювання регіону; - проведення більш жорсткої регулятивної політики й недопущення проявів монополізму та корупції; - цінова підтримка промислових товаровиробників та інші. Для посилення ефективності вказаних інструментів, доцільним вбачається реалізація наступних передумов: - модернізація промислової інфраструктури та галузей промисловості на основі передових технологій; - технологічне переозброєння промислового комплексу регіону; - реструктуризація промисловості – перепрофілювання з традиційного індустріального розвитку на виробництво наукомісткої високотехнологічної продукції; - поліпшення підприємницького середовища; - активізація регіональної інвестиційно-інноваційної політики, зокрема, у розвиток останніх поколінь п’ятого технологічного укладу (комп'ютери, ракети, авіа- і електронна промисловість) і освоєння перших поколінь шостого укладу (інформаційні, біо- та нанотехнології); - створення мережі інноваційних кластерів з виробництва конкурентоспроможної продукції; 51

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

- стимулювання розвитку інтелектуального капіталу; - здійснення прогресивних структурних зрушень у промисловості та формування оптимальної структури промисловості в регіоні; - активізація науково-дослідної роботи за пріоритетними напрямами структурної перебудови в промисловості регіону; - реструктуризація промислового виробництва, спрямована на ліквідацію екологонебезпечних виробництв; - створення екологічно чистих виробництв і випуск екологічно безпечних видів продукції; - освоєння випуску нової промислової продукції задля розширення експортного потенціалу регіону; - розвиток національної системи сертифікації продукції і систем якості, базуючись на міжнародних стандартах; - формування та реалізація стратегії і політики підвищення конкурентоспроможності промисловості регіону; - формування організованих збутових мереж. Системний характер дії запропонованих інструментів створить умови для якісних структурних змін і тривалого зростання промислового виробництва у регіонах України. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Клименко Ю.Л. Механізми державного управління підвищенням конкурентоспроможності промисловості регіону : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управління : спец. 25.00.02 «Механізми державногоуправління» / Юрій Леонідович Клименко ; Академія муніципального управління. – К., 2011. – 20 с. 2. Ковтун А. О. Сучасні підходи до розробки та реалізації антикризової стратегії розвитку промисловості регіону / А. О. Ковтун // Ефективна економіка : електронне наукове фахове видання. – 2011. – №1. – Режим доступу : http://www.m.nayka.com.ua/?op=1&j=efektyvnaekonomika&s=eng&z=447. 52

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 330.322:330.131. Загарій В.К. к.е.н, доцент кафедри економіки Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ Вступ. В процесі інтеграції України в світовий економічний простір необхідно пожвавлювати інвестиційну діяльність. Для цього важливу роль відіграє політика держави у напрямку підвищення інвестиційної привабливості підприємств, регіонів, галузей як для залучення іноземних інвестицій, так і для міжрегіонального перерозподілу інвестиційних ресурсів. Інвестиційні ресурси відіграють важливу роль у складі залучених ресурсів підприємства. Тому дуже важливим для підприємства, як для об'єкта інвестування, є створення умов за яких інвестор вклав би свої кошти саме в це підприємство. Основою для прийняття рішень інвестора про вкладення коштів буде рівень інвестиційної привабливості підприємства. Дослідження інвестиційної привабливості підприємств здійснюються на протязі багатьох років. Проблемі забезпечення інвестиційної привабливості підприємств присвячені праці таких вчених, як І.О. Бланк [1], Ф.В. Бандурін, Н.Ю. Брюховецька, Н.П. Макарій, О.В. Носова [2], С.А. Петровська [3], С.В. Юхимчук та ін. Проте кризові явища та нові принципи організації бізнесу змушують підприємства вдосконалювати інструменти управління інвестиційною привабливістю. Постановка проблеми. Метою статті є аналіз та рейтингове оцінювання інвестиційної привабливості підприємств України та визначення заходів щодо її підвищення. Виклад основного матеріалу. В економічній літературі широ53

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ко визнаний підхід І. О. Бланка до оцінки інвестиційної привабливості окремих компаній (фірм). Він грунтується на визначенні послідовності етапів вивчення інвестиційного ринку при розробці стратегії інвестиційної діяльності й формуванні ефективного інвестиційного портфеля [1]. Інвестиційна привабливість навколишнього для підприємства середовища (регіону, галузі, країни) має опосередкований вплив на інвестиційну привабливість підприємства. Оцінка інвестиційної привабливості на розглянутих рівнях — це перший етап прогнозування та передбачення заходів щодо залучення інвестиційних ресурсів і підвищення привабливості об'єктів інвестування на всіх рівнях. Для оцінки інвестиційної привабливості використовуються різноманітні методики, що дозволяють визначити її на макро, галузевому, регіональному рівнях, а також на рівні підприємства. Міжнародні агентства здійснюють рейтингові оцінки держав, групуючи їх залежно від рівня кредитоспроможності. Найбільш популярнішими є: Fortune 500, Global 1000, Business Week 1000. Вони оцінюють інвестиційну привабливість, виходячи з фінансовогосподарських показників підприємств: об'єми доходів, прибутків, активів; ефективність інвестицій; збільшення прибутків, доходів працівників; рівень ринкової вартості компанії. При вивченні інвестиційної привабливості інвестором здійснюється суб’єктивна оцінка інвестиційної ситуації, що складається в тій чи іншій країні. В 2014 році іноземні інвестори уповільнили інвестування в економіку України у зв’язку з воєнними діями на Сході України, анексією Криму, посиленням ризику розбалансування платіжного балансу, втратою ринків збуту, зниженням міжнародними рейтинговими агентствами кредитних рейтингів України. Обсяг іноземних інвести54

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

цій в економіку України у 2015 р. склав понад 3,7 млрд доларів прямих інвестицій проти 2 млрд 451,7 млн дол. у 2014 році. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) за весь час інвестування на 31 грудня 2015 р. становив 51 млрд 195,6 млн дол., з них - 43 млрд 371,4 млн дол. акціонерного капіталу. Інвестиції надійшли зі 134 країн світу. Зокрема, з країн ЄС із початку інвестування внесено 33 млрд 042,3 млн дол. інвестицій (76,2% загального обсягу акціонерного капіталу), з інших країн світу 10 млрд 329,1 млн дол. (23,8%). Найбільше інвестицій надійшло з Кіпру - 11 млрд 744,9 млн дол., Нідерландів - 5 млрд 610,7 млн дол. та Німеччини - 5 млрд 414,3 млн дол. [4]. Згідно з Індексом інвестиційної привабливості (International Business Compass), який розраховує міжнародна консалтингова мережа BDO, Україна покращила свій показник на 20 позицій і посіла 89 місце зі 174 країн. Минулого року Україна посіла 109 місце в цьому рейтингу. Цього року країна, разом із Білоруссю (85 місце) і Латвією (29 місце), входить до переліку держав, що демонстрували найшвидше покращення показників. Рейтинг оцінки інвестиційного потенціалу регіонів України, проведений CAIB Securities, продемонстрував, що максимальний показник у місті Києві перевищив мінімальний у Кіровоградській області у 6,2 разу. 9 регіонів мали високий ризик, що підтвердило поглиблення диференціації між благополучними та неблагополучними регіонами в економіці України. Понад половину (15) регіонів України визначено з низьким потенціалом, а 4 регіони – з максимальним потенціалом [2]. Найбільшу частку інвестицій – 89,56% внесено до 9 регіонів: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Київської, Львівської, Одеської, Запорізької, Полтавської областей та до м. Київ (49,8%). 55

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Більша частина інвестицій припадає на українську промисловість – 14,817 млрд. дол., або 32,3% прямих інвестицій, з яких 84% на переробну, 9,8% - добувну і розроблення кар’єрів, 5,3% - на постачання електроенергії, газу. Також на установи фінансової і страхової діяльності припадає 11,537 млрд дол., або 25,1%, підприємства оптової і роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів – 6,019 млрд дол., або 13,1%, організації з роботи з нерухомістю – 3,804 млрд дол., або 8,3%, наукові і технічні організації – 2,837 млрд дол., або 6,2%. [5]. Проте у міжнародні рейтинги інвестиційної привабливості в сучасних умовах потрапляють тільки одиничні українські компанії, що пов’язано з недостатнім рівнем розвитку фінансового ринку, відсутністю прозорості угод, високим ризиком, низькою ефективністю функціонування фондового ринку, слабкою інтегрованістю національного фондового ринку у світовий фондовий ринок. Тому необхідно формувати українські міжнародні корпорації, які можуть стати одними із стратегічних пріоритетів української державної політики. За рахунок інвестиційних ресурсів транснаціональні корпорації зможуть забезпечити розвиток вітчизняних товаровиробників на зовнішніх ринках. Висновки. Для покращення інвестиційної привабливості підприємств України необхідно здійснити низку заходів з формування єдиних стратегічних цілей та послідовності економічних реформ, забезпечення гарантованості захисту ринкових прав і свобод інвестора, основними з яких є: - підвищення ефективності законодавства та прозорості системи регулювання підприємницької діяльності; - покращення інвестиційної привабливості регіонів за рахунок розробки та реалізації державних програм з розвитку регіонів; - співробітництво в інноваційній сфері за рахунок розвитку проектів в області НДДКР між зарубіжними та українськими компа56

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ніями; - створення українських міжнародних корпорацій; - впровадження сучасних інформаційних технологій на підприємствах з метою ефективного використання ринкового інструментарію підвищення інвестиційної привабливості; - зниження політичного ризику та формування інвестиційних стимулів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП ИТЕМ Лтд: Юнайтед Лондон Трейд Лимитед, 1995. – 447 с. 2. Носова О.В. інвестиційна привабливість підприємства/ О.В. Носова// Стратегічні пріоритети .- 2007.-№1(2).- С.120-126 3. Петровська С.А. Оцінка інвестиційної привабливості регіону: порівняльний пофакторний аналіз / С.А. Петровська // Механізм регулювання економіки. – 2012. – № 2. – С. 90–97. 4. http://fru.org.ua/ua/media-center/archive/obsiah-inozemnykhinvestytsii-v-ekonomiku-ukrainy-u-2015-r-sklav-ponad-3-7-mlrd-dolariv 5. http://economics.unian.ua/finance/1045184-devalvatsiya-grivni-prizve la-do-padinnya-pryamih-inozemnih-investitsiy-v-ukrajinu-mayje-na-20.html УДК 330.001.76(477) Зотова А.В. студентка IV курсу кафедри економіки Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Лісковецька Т.П. к.е.н., доцент кафедри економіки Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ На сьогоднішній день перед урядами багатьох країн гостро постала необхідність забезпечити національну конкурентоспроможність у глобальному масштабі. Основним для підвищення конкурентоспро57

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

можності вітчизняної економіки є перехід України на інноваційний розвиток. Активна інноваційна політика є запорукою сталого економічного успіху. Становлення країни, як високотехнологічної конкурентоспроможної держави, неможливе без впровадження новітніх технологій. Метою роботи є дослідження сучасного стану та основних проблем інноваційного розвитку України. На сьогодні для України стратегічним завданням є модернізація національної економіки. Пріоритетними визнаються напрямки інноваційної діяльності, що спрямовані на забезпечення економічної безпеки держави, створення високотехнологічної конкурентоспроможної продукції, надання високоякісних послуг з ефективним використанням вітчизняних та світових науково-технічних досягнень. Досягнення науки і техніки визначають не тільки динаміку економічного зростання, але і рівень конкурентоспроможності держави у світовому співтоваристві. У 2014 р. частка України у світовому ринку наукомісткої продукції склала близько 0,3%, а частка інноваційної продукції – менше 5% від загального обсягу промислової продукції [1]. Інноваційна активність України за останні роки має тенденцію до зниження кількості підприємств, що займаються інноваційною діяльністю. Так, у 2014 р. їх питома вага склала 16,1%. Для порівняння зазначимо, що серед країн ЄС мінімальні показники інноваційної активності підприємств мають Португалія – 29% і Греція – 34%, тобто більше, ніж у 1,5 рази вище, ніж в Україні, а порівняно з країнами – лідерами, такими як Нідерланди (64%), Австрія (68%), Німеччина (69%), Данія (75%), розрив становить 3,5 –4 рази [2]. Крім того, за період 2011-2014 рр. загальна сума витрат на розвиток інноваційної діяльності скоротилася на 6638 млн грн, а у відсо58

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

тковому співвідношенні – на 46%. Найбільша частка витрат спрямована на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення. Головною перешкодою інноваційного розвитку в Україні є брак фінансових ресурсів. У зв’язку з цим проаналізуємо, в якому обсязі та за рахунок яких джерел відбувається фінансування інноваційної діяльності (табл. 1). Таблиця 1. Джерела фінансування інноваційної діяльності в Україні

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України [3]. Дані таблиці 1 свідчать, що основним джерелом фінансування інноваційної діяльності були власні кошти підприємств. У 2011-2014 рр. їх частка збільшилась на 32 в.п. від загальної суми усіх джерел фінансування. Щодо фінансування за рахунок державного бюджету, то його частка є досить незначною і станом на 2014 р. становила 4,5%. У цілому фінансування за рахунок іноземних інвесторів в Україні є не59

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

стабільним. У 2011 р. їх частка становила лише 0,4 %, у 2013 р. зросла до 13,1% і у 2014 р. різко зменшилась до 1,8%. Щодо інших джерел фінансування інноваційної діяльності, то за цей період показники також мали тенденцію до зменшення із 45,6% до 8,7%. Підсумковим показником інноваційного розвитку економіки країни є глобальний індекс інновацій, який являє собою співвідношення витрат і ефекту та дозволяє об’єктивно оцінити ефективність зусиль з розвитку інновацій в тій чи іншій країні. Згідно з «Глобальним інноваційним індексом – 2014», опублікованим Корнельським університетом, школою бізнесу INSEAD і Всесвітньою організацією інтелектуальної власності [5], Україна посіла 63 місце із 143 країн світу. Загалом стан інноваційної діяльності в Україні більшістю науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово-розвинених країнах та потребам інноваційного розвитку. Основними проблемами інноваційного розвитку України є: − недостатній рівень державного впливу на розвиток інноваційної діяльності; − відсутність бюджетної підтримки інноваційних проектів та ефективних податкових стимулів; − недостатність зусиль регіональної й місцевої влади щодо поліпшення умов для інноваційної діяльності; − збереження значних бар’єрів для поширення в економіці нових технологій; − низький рівень інфраструктури інноваційної діяльності; − низька інноваційна культура. На сучасному етапі основними заходами зміцнення конкурентоспроможності інноваційної системи в Україні є: стабілізація державних витрат на фундаментальні дослідження та перегляд відповіднос60

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ті напрямків їх фінансування обраним пріоритетам; створення Націоноального наукового фонду та Українського гуманітарного фонду для грантової підтримки фундаментальних досліджень; внесення змін до нормативно-правових актів з питань інноваційної діяльності, виходячи з досвіду країн ЄС; стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій у здійснення інноваційної діяльності; запровадження державних замовлень на інноваційну продукцію [4]. Отже, аналіз сучасного стану інноваційної сфери в Україні свідчить про те, що рівень інноваційної активності в нашій країні є досить низьким і значно відстає від провідних країн світу. Основними проблемами гальмування інноваційного розвитку економіки України є відсутність фінансування та недостатньо ефективна державна інноваційна політика. На сьогодні для нашої країни вкрай необхідним є перехід на інноваційний розвиток, що дасть можливість підвищити конкурентоспроможність і забезпечити високу ефективність національної економіки. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Вітренко-Хрустальова Т.М. Сучасний стан та проблеми інноваційного розвитку економіки України: державно-управлінський аспект / Т.М. Вітренко-Хрустальова // Державне управління та місцеве самоврядування. – 2013. – №3. – С. 138-144. 2. Наговіцин О.П. Про інноваційний потенціал промисловості України/ О. П. Наговіцин // Інтелектуальна власність. – 2014. – № 5. – С. 21-25. 3. Офіційний сайт державної служби статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: www. ukrstat.gov.ua 4. Указ Президента України "Про Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020" № 5/2015 – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/ documents/18688.html 5. The Global Innovation Index 2014 // The Human Factor in Innovation [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.globalinnovationindex.org. 61

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 338.1 Клименко І.С. к.т.н., доцент кафедри економіки, Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

АСПЕКТИ СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ ЯК СКЛАДОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Національна економіка – це економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами. Галузева структура національної економіки представляє собою сукупність галузей, тобто однорідних господарських одиниць з особливими умовами функціонування [1]. Транспорт – це комплекс, що складається з окремих видів: залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопровідного та повітряного. Вони взаємодіють між собою і становлять транспортну систему [2]. Рівень розвитку транспортної системи держави — одна з найважливіших ознак її технологічного прогресу й цивілізованості. Потреба у високорозвиненій транспортній системі ще більш підсилюється при інтеграції в європейську і світову економіку, транспортна система стає базисом для ефективного входження України у світове співтовариство. Маючи розгалужену транспортну інфраструктуру та знаходячись на перехресті найважливіших напрямів світової торгівлі між Європою, Азією та іншими континентами, Україна має всі передумови для сталого розвитку цієї галузі в рамках виваженої державної політики. Специфіка транспорту, як галузі господарства, полягає в тому, 62

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

що він сам не виробляє продукцію, а бере учать у її створенні, забезпечує виробництво сировиною, матеріалами, обладнанням і перевозить готові вироби споживачу. Транспортні витрати включаються до собівартості продукції. Транспорт є важливою складовою частиною ринкової інфраструктури, бо створює умови для формування загальнодержавного й місцевих ринків. Структура транспортного комплексу країни формується під впливом багатьох факторів, найважливішими з яких є [3] 1)науково-технічний прогрес; 2)плановані темпи розвитку всього транспорту і окремих його галузей; 3)концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування виробництва; 4)зростання матеріального добробуту і культурного рівня працюючих; 5)суспільно-історичні умови, в яких відбувається розвиток транспорту; 6)міжнародний поділ праці; 7)зміцнення позицій України на світовому ринку. В умовах складних світових економічних процесів Україні необхідна ефективна державна транспортна політика, яка враховувала б геополітичні аспекти в державі, особливості галузі та її роль у процесах економічних і соціальних перетворень та надала б можливість розвитку галузі, забезпечила її конкурентоспроможність. Нажаль, характерними рисами сьогоднішнього стану транспортної галузі України є спади обсягів перевезень, незадовільний фінансовий стан, зношений рухомий склад та матеріально-технічна база, недостатній рівень залучення інвестицій, технічних інновацій та модернізації галузевої інфраструктури. 63

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Першочерговими реформами в транспортній галузі повинні стати боротьба з корупцією і зміни в підходах до системи тарифоутворення, вважає більшість учасників транспортного ринку України. Думки міжнародних організацій і локальних учасників ринку сильно відрізняються з приводу необхідності мораторію на тарифи. Більшість не вважають за необхідне введення мораторію, тоді як більш 2/3 вантажовідправників і ж / д операторів, навпаки, за введення мораторію на зростання тарифів в період кризи, 40% вантажовідправників вважає, що індексація тарифів повинна бути прив'язана до цін на основну продукцію. Деякі прив'язують тарифи виключно до індексу цін виробників. Розвиток транспортної інфраструктури - один з ключових компонентів успішної трансформації та зростання української економіки в перспективі на найближчих 5-10 років.. Транспортна стратегія повинна бути комплексною. Неможливо, наприклад, ефективно реформувати залізницю, не розуміючи, як це відіб'ється на автодорогах і річковому транспорті. Питома вага транспортних послуг у валовому внутрішньому продукті України складає близько 12%, вартість основних виробничих фондів – 14,8%, зношеність яких складає біля 80%, кількість працюючих в галузі – 5,6% від загальної чисельності працівників, зайнятих в економіці країни [4]. Беручи до уваги, що вже тривалий час транспорт є найбільш регульованим сектором економіки, втручання держави в його діяльність є необхідним, зокрема шляхом розробки відповідної транспортної політики/концепції. В таблиці 1 наведено дані по вантажообігу підприємств транспорту та вантажообігу в Україні. Аналіз даних таблиці показав, що лідируючі позиції по вантажообігу посідає залізничний транспорт. Однак, в Україні пасажирські 64

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

перевезення залізничним транспортом є збитковими, і однією з основних причин цього вважаються низькі тарифи. Таблиця1.Вантажообіг підприємств транспорту за січень 2016 вантажообіг Вид транспорту % до січня млн.ткм 2015 г. Залізничний 12463,3 81,5 автомобільний 1942,5 96,6 водний 228,9 58,3 трудопровідний 7142,3 144,8 авіа 14,6 100,5 На даний час транспортна система України не в повній мірі готова до забезпечення перевезень у великих обсягах. Внаслідок недостатнього розвитку нормативно-правової бази і низького інвестиційного потенціалу транспортного комплексу збільшується зношення технічних засобів, погіршується їх структура, не забезпечується належна безпека руху. Все це в умовах жорсткої конкуренції призводить до витіснення українських перевізників з міжнародних ринків транспортних послуг, знижує якість обслуговування вітчизняних підприємств і населення, створює реальну загрозу економічній безпеці держави. Таким чином, прискорення вирішення цих проблем має важливе значення не тільки для транспортної галузі, але і для держави в цілому, ефективного функціонування її виробничої та соціальної сфер, яке значною мірою забезпечується стабільною і надійною роботою транспорту. Крім того, збільшується роль транспорту у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, реалізації геополітичного потенціалу України як транзитної держави. Враховуючи, що за географічним положенням саме через територію України проходять найкоротші напрямки транзитних вантажо65

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

потоків, а також за наявності розвиненої транспортної мережі та незамерзаючих портів, існують потенційні можливості для збільшення обсягів міжнародного транзиту вантажів. Варто зазначити, що транзит дає змогу ефективно використовувати резерви національних транспортних систем, стимулює їх розширене відтворення. Внаслідок цього набуває розвитку транспортне машинобудування, активізується будівництво доріг, пунктів перевалювання вантажів та пов’язаних з ними об’єктів, створюються нові робочі місця. Технологічні потужності національної транспортної інфраструктури здатні щороку перевозити залізницями більш ніж 1 млрд. т вантажів, переробляти в портах понад 160 млн. т. вантажів та доставляти трубопровідним транспортом близько 200 млн. т. вуглеводнів. З цих потужностей значна частка орієнтована на виконання транзитних функцій. Наявний транзитний потенціал України, за оцінками експертів, використовується на 70%, а на транспорті загального користування – на 50%. Отже, в міжнародному просторі для застосування транзитних переваг необхідно: 1) запровадити стандарти якості, сервісу та часу транзитних перевезень; 2) провести інвентаризацію транзитних маршрутів, розробити їхні паспорти та визначити "вузькі місця"; 3) ранжувати проекти розбудови міжнародних транспортних коридорів за ступенем їх готовності. Висновок. Україна потребує невідкладної комплексної розбудови транспортної мережі, насамперед міжнародних транспортних коридорів, мережі швидкісних автомобільних доріг, залізниць та аеропортів. Підвищення ефективності і якості роботи будь-якого транспор66

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ту вимагає широкого використання досягнень науково-технічного прогресу, упровадження передових і вишукування нових, більш прогресивних форм і методів організації транспортного процесу і розробки інформаційних систем керування транспортом. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Пухтаєвич Г.О. «Аналіз національної економіки»: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 254с. 2. Паранукян В.Э. Общий курс транспорта: учебное пособие. – Мариуполь, 1999. – 138 с. 3.Г. Легенький, А. Новикова «Проблеми розвитку транзитних перевезень та шляхи їх вирішення», Економіка України №7, 2000 – с. 8-13. 4.Сайт статистики : www// ukrstat.gov.ua

УДК 339.96 Ковальчук Т.Г. к.е.н., доцент кафедри міжнародних відносин Київський національний університет культури і мистецтв, м.Київ, Україна

РОЗВИТОК ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В умовах сучасної фінансово-політичної нестабільності та економічної кризи, динамічність розвитку більшості сфер діяльності, жорстка конкуренція та мінливість зовнішнього середовища загрожують стабільному економічному розвитку підприємств, оскільки воно є складовою частиною складного економічного механізму. Тому в умовах інтеграції суб’єктів господарювання актуальним з теоретичної і практичної точки зору є дослідження проблем та перспективних напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності, що стане вагомим чинником розширення можливостей підприємств України в опану67

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ванні нових сегментів ринку для підвищення їх прибутковості. Зовнішньоекономічна діяльність є важливою й невід'ємною сферою господарської діяльності, котра, при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародних економічних відносин, здатна впливати на технічне удосконалення виробництва, підвищення продуктивності праці і якості продукції, яка виробляється. Вихід на зовнішній ринок підприємств сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. В цілому економіку України можна охарактеризувати як відкриту. Це пов’язано з нерозвиненістю внутрішнього ринку та зумовлює високу чутливість динаміки реального ВВП до коливань світової кон’юнктури, обмінних курсів та тенденцій економічного розвитку країн-партнерів. За даними Деркомстату України, обсяг експорту товарів та послуг України у 2015 році становив 46647,9 млн. дол. США, імпорту – 42583,4 млн. дол. Порівняно із 2014 роком експорт скоротився на 27,2%, імпорт – на 29,9%. Позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 4064,5 млн. дол. (у 2014 році також позитивне – 3356,2 млн. дол.). Зовнішньоторговельні операції проводились із партнерами із 217 країн світу. Серед країн-партнерів найбільше експортувалися товари до Російської Федерації – 12,7%, Туреччини – 7,3%, Китаю – 6,3%, Єгипту – 5,5%, Італії – 5,2%, Польщі – 5,2%, Індії – 3,8% та Німеччини – 3,5%. Найбільші імпортні поставки товарів надходили з Російської Федерації – 20,0%, Німеччини – 10,4%, Китаю – 10,1%, Білорусі – 6,5%, Польщі – 6,2%, Угорщини – 4,1% та США – 3,9% [1]. Товарна структура експорту демонструє низьку конкурентоспроможність на зовнішньому ринку українських товарів з високою доданою вартістю. Основу експорту складають сировинні види продук68

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ції, що позиціонує нашу державу як сировинний придаток розвинених країн: частка сировини становить більше50%, що відповідає критичному рівню безпеки. Тому, для забезпечення ефективної зовнішньоекономічної діяльності, підприємствам необхідно орієнтуватись на збільшення питомої ваги в експорті готових виробів, скорочення поставок сировини, палива, екологічно несприятливих продуктів. При виході на зовнішні ринки перед вітчизняними підприємствами постають значні труднощі, що зумовлені такими чинниками: недосконалість форм фінансових розрахунків, нерозвиненість транспортної та ринкової інфраструктури, договірно-правової бази, практики регулювання митних процедур і оподаткування [3]. Окрім того, на здійснення експортно-імпортних операцій важливий вплив мають зовнішні чинники (митні платежі, митне оформлення, транспортування, нетарифні обмеження, безпека, ризики тощо), негативні наслідки яких можливо мінімізувати за допомогою методів та інструментів оптимізації ефективності, використання системного підходу до операцій, створення інтегрованої системи отримання та обміну інформацією, залучення логістичних систем, тобто, розроблення механізму управління підвищенням ефективності зовнішньоекономічних операцій підприємства [2]. Важливим чинником, що впливає на ЗЕД підприємства є його імідж як міжнародного партнера на світовому ринку та високий рівень бюрократії в країні. До значної кількості перепон та проблем вітчизняних підприємств в ході функціонування ЗЕД можна додати таку як низько кваліфікований персонал, який відповідає за управління зовнішньоекономічною діяльністю. Та найважливішою проблемою українських товаровиробників залишається низька якість продукції, що не відповідає сучасним вимогам і робить вітчизняні вироби не конкурентоспроможними на зов69

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

нішніх ринках. Це, в свою чергу, спричинено низьким рівнем розвитку стандартизації і сертифікації, неорганізованим процесом виробництва, застарілим обладнанням, неякісними сировинними матеріалами та низьким рівнем контролю кінцевих операцій. В умовах ринкової економіки успіх зовнішньоекономічної діяльності підприємств та їх стійке фінансове положення залежить від ряду чинників, серед яких варто виділити основні: створення та функціонування ефективної стратегії зовнішньоекономічної діяльності, формування комплексної системи управління зовнішньоекономічною діяльністю в ході перебудови всієї економічної системи країни, висока конкурентоспроможність виробів, що передбачає постійне удосконалення якості продукції відповідно до сучасних вимог, модернізація виробництва, нові технології переробки, упакування, реалізація продукції, стійке становище на освоєних збутових ринках та вихід на нові. Таким чином, ефективна зовнішньоекономічна діяльність підприємств сприятиме відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах та забезпеченню економічної безпеки України. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Зовнішньоторговельний баланс України. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua. 2. Римарева Л.М., Червінський В.В. Шляхи покращення зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=57588. 3. Тюріна Н. М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н. М. Тюріна, Н. С. Карвацка // Мво освіти і науки, молоді та спорту України. – К.: Центр учб. літер., 2013. – 243 c. 70

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 336.01 Ковтун А.В. студентка 4 курсу кафедри економіки Київський національний університет культури і мистецтв, м.Київ, Україна

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУТНОСТІ ГРОШЕЙ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ КОНВЕРТОВАНОСТІ В умовах сучасної світової кризи дуже гостро стає питання про реформування валютної системи, її окремих елементів, зокрема умов взаємного конвертування валют. Останні фінансово-економічні події свідчать про неспроможність Ямайської валютної системи забезпечити хоча б відносну стабільність валютно-економічних відносин у світі. До ключових вимог, які необхідні для успішного функціонування світової валютної системи, відносяться забезпечення відповідної ліквідності, що припускає існування достатньої кількості валютних резервів як в центральних банках, таку комерційних, які беруть участь у торгах на світовому,регіональному та національному валютних ринках; ефективне функціонування механізму вирівнювання (регулювання), що передбачає проведення економічної і фінансової політики урядами країн, спрямованої на підтримання збалансування міжнародної системи платежів, регулювання платіжних балансів і збереження рівноваги на валютних ринках; впевненість суб'єктів валютноекономічних відносин у міжнародній валютній системі. Україна як цивілізована європейська держава, що твердо стала на позиції демократії та ринкової економіки, об'єктивно потребує входження у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин, на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві. Необхідність цього визначається декількома чинниками, серед них, зокрема, об’єктивна потреба в зовнішніх фінансових ресурсах, оскільки внутрішні нажаль є вкрай обмежени71

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ми. Без виходу на міжнародні фінансові ринки, без залучення прямих іноземних інвестицій розбудувати в Україні ринкове господарство буде надзвичайно складно. Проблеми грошей, організації грошового обігу існували протягом всього історичного періоду людського існування. Підвищений інтерес до науки про гроші пояснюється тим, що виникають диспропорції у відтворювальному процесі суспільного виробництва будьякої країни швидше і сильніше за все виявляється у сфері грошового обігу, викликаючи серйозні соціально-економічні наслідки. В умовах інфляції гроші знецінюються по відношенню до товарів, золота та до іноземної валюти. Таким чином, інфляція проявляється у сфері обігу, але її першою причиною є диспропорції у відтворювальному процесі. Тому стан грошового обігу в країні можна вважати індикатором її економічного і політичного життя. Реформування світової валютної системи, її елементів, зокрема умов конвертування валют, на сьогодні є дуже актуальним питанням і особливого загострення в обговоренні науковців набуло під час світової фінансово-економічної кризи. Серед робіт, які стали теоретичною основою дослідження даного питання, необхідно відзначити роботи зарубіжних учених: Р. Глена Габбарда, С.Борисова, Л. Красавіної, О. Кирєєва, С. Моісєєва, В. Щегорцова, В. Тарана, О. Шмирьова, В. Колесникова, О. Климова та інших. Слово «гроші» походить від латинського «гроссус» - великий. Вперше монету з назвою грош(гріш) відчеканили в XII столітті в Генуї, Флоренції, Венеції. Пізніше назва перейшла до срібних монет Франції, Чехії, Угорщини, Польщі. В Австрії (до переходу на євро) та Польщі (до теперішнього часу) розмінна монета називається «грошем» [1,с.2]. На сьогодні є декілька сформованих визначень поняття 72

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

«гроші»: - гроші – потужний комунікаційно-ідеологічний засіб впливу, що на рівні підсвідомості здатний не просто корегувати, а й деформувати національні смисли й цінності. Перетворюючись у «спільний знаменник» і універсальний засіб комунікації в межах людності, гроші стають своєрідною матрицею управління, інструментом уніфікації національних держав, що створює загрозу їх суверенності[4]. - гроші - цеспецифічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом[4]. Передумови появи грошей пов'язані з розвитком продуктивних сил і виробничими відносинами. Гроші відбулися з світу товарів, виділившись в особливий товар, який за своїми властивостями найкращим чином підходив на роль грошей. Сучасні гроші не мають товарної основи, але залишаються грошима з наступних причин: люди згодні приймати їх як гроші, держава особливим чином захищає властиві грошам властивості, гроші мають цінність, яка визначається відношенням їх рідкості до їх корисності. Представники раціоналістичної концепції розглядають гроші як продукт угоди між людьми, знаряддя технічного обміну. Сьогодні ця концепція підтверджується і реалізується в застосуванні як грошей декретованих національних паперових грошових коштів і спільнорозроблених індустріально - розвиненими країнами міжнародних рахункових грошових одиниць в якості міжнародного платіжного засобу. Важливою складовою загальної проблеми визначення цінності грошей є формування попиту на них та їх пропозиції, які, своєю чергою, є фундаментальною основою для розробки інструментарію та методів реалізації грошово- кредитної політики центральних бан73

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ків[2,с.862]. Проблема конвертованості української грошової одиниці нині з теоретичних дискусій переросла у практику її впровадження. Провідними економічними аргументами тут стали: потреба контролювати всю національну територію; забезпечити нормальний процесс відтворення; здійснити віковічні прагнення народу до добробуту й процвітання; розбудувати свою власну фінансово-кредитну систему, без якої економіка не може формально функціонувати. Є й політичні причини, що вказують на грошову повноцінну одиницю як на ознаку авторитетної держави. Ще й нині діють норми візантійського права, що визначають за початкування держави не з її проголошення, а з утворення власних грошей. За умов, коли ліквідована Бреттонвудська система й скасовано статус золота як засобу між державного регулювання, більшість валют світу забезпечена товарами й державними цінними паперами. Тому для забезпечення стабільності української валюти найважливішим є виробництво високоякісних і конкурентоспроможних товарів особистого й виробничого призначення. Провідними складовими елементами проблеми впровадження конвертованої гривні є масштаб зміни курсу по відношенню до іноземних валют, зміни масштабу ціні вартостей, вибір економічних показників і забезпечення внутрішньої конвертованості. Скажімо, щоб курс гривні був реальним, необхідно встановити його на основі паритету купівельної здатності валют, який визначається комплексом таких факторів, як попит і пропозиції даної валюти на ринку, співвідношення національних рівнів цін тощо. Важливим фактом є те, що для отримання статусу конвертованої валюти за правилами Міжнародного валютного фонду необхідно, щоб відповідна країна, яка бажає отримати цей статус для своєї валюти, офіційно заявила про готовність виконувати зобов'язання за VІІІ 74

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

статтею Статута МВФ і не обмежувати вільну купівлю продаж валют при здійсненні операцій поточного характеру (конвертованість за поточними операціями, часткова конвертованість)[3,с.92]. Таким чином, конвертованість валют — це категорія суто грошового обміну, яка має зв'язок з обміном однієї національної валюти на іншу. Одночасно треба зауважити, що механізм оборотності валют — це складний процес, який потребує створення багатьох передумов в багатьох галузях. Отже, проблеми національної валюти повинні бути постійно в полі зору провідних науковців країни, фахівців високого гатунку з метою забезпечення в країні економічної стабілізації, а надалі економічного зростання, без чого неможливе забезпечення національної, політичної, економічної, фінансової, екологічної безпеки України в світовому товариств і співдружності країн. На сьогоднішній день немає належної бази для забезпечення стабільності національної одиниці України. Для цього необхідні значні зміни у сфері управління інфляційними процесами та подолання суперечностей в політиках НБУ та владних органів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Сучасні теоретичні аспекти переосмислення походження та сутності грошей / наукова стаття/ інтернет ресурс/ С. 1-9. 2. Ефективність збалансування грошового ринку: теоретичні підходи та практичні реалії/ Михайлик О.М., Щербина О.В. Науковастаття. УДК336.76.658. – С. 861-866. 3. Динаміка змін грошової маси та її вплив на формування депозитної політики/ Бова Н.В/ наукова стаття / С. 91-94. 4. Гроші у контексті соціальних комунікацій та суспільнополітичних практик/наукова стаття/Бондар Ю./ УДК 007:304:569.4

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 336.01 Комісарик К.С. студентка 3 курсу факультету економіки та інформаційних технологій Київський національний університет культури і мистецтв , м.Київ, Україна

АНАЛІЗ ВПЛИВУ ІННОВАЦІЙНОГО ІНДИКАТОРА НА ЕКОНОМІЧНУ БЕЗПЕКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ Постановка проблеми. На сьогоднішній день в Україні та її регіонах спостерігається тенденція до нівелювання ролі та значення інноваційних засад розвитку економічних процесів. Саме недосконалість вітчизняного законодавства щодо інновацій, недостатня розвиненість інноваційної складової в регіоні, нечіткість пріоритетів регіональної інноваційної політики зумовили актуальність і необхідність вивчення даної теми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблеми впливу інноваційного індикатора висвітлено в наукових працях вітчизняних вчених, зокрема таких як, Бойченко В.С., Ніколенко Г.О., Узунов В.В., Ротань Н.В., Комліченко О. О., Доценко О. Ю., Лучик В.Є., Смоляров Ю.Г. Метою статті є оцінка інноваційної безпеки в регіональному розрізі та розробка напрямів щодо зміцнення її рівня в цілому. Виклад основного матеріалу. Інноваційна діяльність – це діяльність що спрямована на використання наукових досліджень, розробок, яка сприяє випуску на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг. Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність» інноваційна діяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу[5]. Інноваційна безпека, яка вимірюється відношенням витрат на науково-прикладні дослідження до ВВП, для країн, які розвиваються 76

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

на засадах інноваційної моделі, повинна демонструвати випереджаючі темпи зростання у порівнянні із іншими індикаторами і мати найбільший ваговий коефіцієнт, тоді як для країн із транзитивною економікою - критичне значення цього індикатора встановити важко [6]. На нашу думку, регіональна економічна модель розвитку України повинна формуватися на визначенні рівня потреби регіону в науково-технічних розробках, виявленні конкурентних регіональних переваг, щодо його ресурсного та економічного потенціалів, визначенні пріоритетних напрямів його розвитку, а також сприяти підвищенню інвестиційної активності суб’єктів господарювання. Характерними рисами інноваційного розвитку регіону, які відрізняють цей шлях розвитку від можливих інших, є: - безперервність змін шляхом послідовного перетворення соціально-економічних процесів у регіоні, досягнення високого рівня конкурентоспроможності й забезпечення адаптації до нових умов; - інноваційний розвиток перебуває в постійному саморозвитку, що ґрунтується на постійному росту суспільних потреб у регіоні, які задовольняються комерціалізацією інновацій, і у свою чергу, приводить до формування нових потреб більш високого рівня і є основою до подальшого інноваційного розвитку; - інноваційний розвиток характеризується проявом причиннонаслідкових відносин і відображається у взаємодії й мотивації всіх елементів регіонального розвитку.[3] У 2014 кількість організацій, які виконували наукові дослідження й розробки в Україні становила 999 підприємств, або 16,1% загальної кількості обстежених (у 2010 році - 1303 підприємства, або 13,8%; у 2000 році- 1490 підприємств, що становить 18%). Динаміку інноваційних показників в регіональному розрізі характеризують дані табл. 1. 77

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Таблиця 1 Інноваційні показники розвитку регіону Показник

Роки Автономна Республіка Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька ІваноФранківська Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська м. Київ м. Севастополь Україна

Кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки

Питома вага підприємств, що займались інноваціями, %

Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %

2000

2010

2014

2000

2010

2014

2000

2010

2014

31 17

25 12

17 10

24,6 18,2

14,7 11,6

14,2 10,8

2,2 4,1

2,0 4,2

2,3 2,5

21,8

9,1

13,4

3,6

0,6

0,7

101 14 18 44

65 9 16 33

21 10 11 23

13,5 23,1 7,3 19,9

10,6 12,4 10,8 5,3

14,6 12,5 6,0 22,9

23,0 13,3 4,8

1,9 1,5 14,4 3,1

1,7 1,4 8,4 1,7

11,4

18,1

22,8

1,3

2,3

3,8

23,5

7,7

11,6

5,2

2,1

2,2

7,5

13,2

17,3

1,2

5,2

2,9

48 90 46 72 28 18 25 15 217 26 6 33 17 25 375 1490

41 82 44 59 24 14 17 14 198 28 6 28 24 22 333 1303

17 72 27 51 21 13 15 11 162 24 8 24 21 16 314 999

18,8 13,4 31,4 4,8 22,9 22,9 21,3 14,3 20,0 13,2 18,9 10,0 37,3 32,2 23,4 18,0

11,2 13,4 16,6 15,7 11,8 10,4 17,9 16,7 19,7 17,7 16,9 15,2 14,2 17,0 23,9 13,8

12,2 16,4 19,9 16,8 8,0 14,9 17,6 14,9 22,4 24,2 11,0 10,6 15,6 13,1 21,7 16,1

3,3 4,2 3,5 0,7 11,8 5,5 16,5 3,2 17,8 20,0 5,3 6,7 9,3 10,4 5,9 9,4

9,5 1,6 8,5 0,8 10,4 0,7 8,8 5,6 3,1 6,2 0,3 7,7 5,0 9,4 7,7 3,8

0,2 2,1 1,5 2,4 8,9 0,8 10,4 1,7 3,8 5,4 0,9 1,6 2,0 1,0 2,0 2,5

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

*сформовано за даними Державної служби статистики України В таких регіонах, як Закарпатська, Кіровоградська, Одеська області простежується низька інноваційна активність по всім показникам. Натомість, у таких областях як Хмельницька та Чернівецька прослідковується позитивна динаміка щодо зростання кількості організацій, які виконують наукові дослідження і розробки. Показники інноваційного розвитку свідчать про те, що в Україні наявний науковий потенціал використовується не ефективно, оскільки за значної кількості дослідників, підприємств, які займались інноваційною діяльністю, обсяг реалізованої інноваційної продукції залишається низьким. Висновок. Модернізація української економіки на засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним застосуванням усіх доступних важелів економічної політики та запобіганням конфлікту між їхніми впливами та між вирішенням стратегічних та поточних завдань. За цих умов інноваційна стратегія як така, що за визначенням веде до підвищення рівня прибутковості національних підприємств, може стати реальним полем для ефективного розвитку економіки України та регіонів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Державна служба статистики України - http://www.ukrstat.gov.ua/ 2. Доценко О. Ю. Рівень інноваційного розвитку регіонів України та фактори,які його формують // Економічний вісник НГУ. – № 4.- 2014.с. 11 3. Н.В. Ротань, О.О. Комліченко Інноваційний розвиток регіонів України та фактори,що на нього впливають //Інформаційні технології в освіті, науці та виробництві. – № 1(2).-2013.- с. 6. 4. Ніколенко Г.О. Роль інноваційного потенціалу у розвитку регіонів України //Донецький державний університет управління.- с. 10 5. Смоляров Ю. Г. Розвиток інноваційної діяльності в АПК регіону // 79

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Серія «Економіка і менеджмент». – № 5(60).- 2014. – с. 5 6. Тимошенко О.В. Методологічні засади рейтингування країн Європейського союзу за показниками макроекономічної безпеки// Проблеми економіки.-№ 1. – с. 21.

УДК 330.341.1. Комчатних О.В. асистент кафедри економіки Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

ОБСТЕЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ ЗА МІЖНАРОДНОЮ МЕТОДОЛОГІЄЮ Сьогодні науково-технічний прогрес, основою якого є інноваційна діяльність, перетворюється на вирішальний фактор соціальноекономічного розвитку країни і відіграє провідну роль у вирішенні економічних, екологічних, соціальних та культурних завдань. Недооцінка його ролі загрожує швидкою втратою позицій на світовому ринку, спадом виробництва, банкрутством підприємств та переходом виробничих проблем в соціально-економічні й політичні. Не зважаючи на це, інноваційна діяльність в Україні на сьогоднішній день характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних та соціально-ціннісних аспектів. Необхідною складовою соціально-економічного розвитку України є впровадження інновацій в різні галузі національної економіки. Цим шляхом йдуть розвинуті країни, й у нашого суспільства є всі передумови орієнтуватися на нього. Впровадження інновацій супроводжується низкою проблем, але саме формування та реалізація інноваційного потенціалу стане вирішальною умовою стійкого розви80

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

тку економіки України, окремих галузей та підприємств. Обстеження інновацій Європейського Союзу (Community Innovation Survey (СIS)) – це методологія дослідження інноваційної діяльності підприємств, що була розроблена Євростатом і розповсюджена більш ніж у 50 країнах, в т.ч. в Україні. CIS є основним джерелом даних для вимірювання рівня інноваційної активності в Європі. Методологічну основу обстеження складають запропоновані в третій редакції «Керівництва Осло» рекомендації щодо збирання й аналізу даних про інновації. Згідно з рекомендаціями «Керівництва Осло» [2, с. 14-16], при обстеженні інноваційної діяльності враховуються не лише технологічні, але й нетехнологічні (маркетингові та/або організаційні) інновації. Ще однією особливістю цієї методології є зосередження не лише на економічних аспектах інноваційної діяльності підприємств, але і на факторах, що стимулюють або стримують інноваційну діяльність у країні [3, с.68]. З 2006 р. Державна служба статистики України теж почала проводити обстеження інноваційної діяльності підприємств за європейською методологією. У 2015р. в Україні вже чотири рази було проведено обстеження інноваційної діяльності відповідно до програми CIS (перше за 2006–2008рр., друге за 2008–2010рр., третє за 20102012рр., четверте за 2012–2014 рр.). За даними останнього обстеження [4] упродовж 2012–2014 рр. частка підприємств, які займались інноваційною діяльністю, за рекомендованими видами економічної діяльності становила 14,6%. Для порівняння, у 2012 і 2014 роках їх частки становили 20,4% і 21% відповідно. 9,5% обстежених підприємств здійснювали технологічні інновації, в т.ч. 5,2% – продуктові та 7,2% – процесові. 8,6% займалися нетехнологічними інноваціями, в т.ч. 4,7% – організаційними та 6,4% 81

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

– маркетинговими. Згідно з результатами пілотного статистичного спостереження інноваційної діяльності, проведеного Інститутом статистики ЮНЕСКО у 2011р., найвища частка підприємств, які займались інноваціями, у Бразилії (75,0%), Ізраїлі (74,2%) та Південній Африці (60,3%); найменша частка таких підприємств у Росії (13,0%) та Єгипті (12,8%) [5] . Щодо видів економічної діяльності, то протягом 2012–2014 рр. найвища частка інноваційних підприємств була на підприємствах переробної промисловості (20,3%), з постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря (18,6%), а також інформації та телекомунікацій (16,3%). При цьому вища за середню по країні частка підприємств із технологічними інноваціями була серед підприємств переробної промисловості, з постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря (по 15,6%), а також підприємств інформації та телекомунікацій (10,6%); з нетехнологічними інноваціями – серед підприємств переробної промисловості, інформації та телекомунікацій (по 11,1%), оптової торгівлі, крім торгівлі автотранспортними засобами та мотоциклами (9,1%). Найбільша кількість інноваційно активних підприємств спостерігався на підприємствах Рівненської, Івано-Франківської та Харківської областей. Найвища частка технологічно інноваційних підприємств – у Харківській (16,8%), Івано-Франківській (16,4%) та Рівненській (15,1%) областях; нетехнологічно інноваційних підприємств – у Рівненській (14,7%), Київській (11,6%) та Вінницькій (11,0%) областях. Згідно дослідження Держстату України [4] існує прямий зв’язок між розміром підприємства і його рівнем інноваційності, оскільки для впровадження інновацій необхідно мати певну кількість пер82

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

соналу, задіяного у виконанні наукових досліджень і розробок, що призводять до впровадження інновацій. Відповідно найвища частка як технологічно інноваційних, так і нетехнологічно інноваційних підприємств припадає на великі підприємства. Так, незважаючи на те, що лише 14,6% підприємств є інноваційно активними, на них працює близько 40% від працюючих в усіх сферах економіки України і на їх долю припадає майже половина від усього обсягу реалізації продукції та послуг по країні. Відповідно найвища частка як технологічно інноваційних, так і нетехнологічно інноваційних підприємств була серед великих підприємств (відповідно 32,9% і 20,7%). Щодо напрямів інноваційної діяльності підприємств України, то майже три чверті (73,6%) підприємств із технологічними інноваціями придбали машини, обладнання та програмне забезпечення для виробництва нових або значно поліпшених продуктів та послуг. Понад чверть (26,9%) із них здійснювали діяльність для запровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів, таку як техніко-економічне обґрунтування, тестування, розробка програмного забезпечення для поточних потреб, технічне оснащення, організація виробництва тощо. Кожне п’яте підприємство (22%) проводило навчання та підготовку персоналу для розроблення і/або впровадження ними нових або значно вдосконалених продуктів і процесів. Кожне десяте підприємство спрямовувало свої сили на науково-дослідні розробки, придбання зовнішніх знань та ринкове впровадження інновацій. Майже половина підприємств із технологічними інноваціями реалізовували у 2014р. інноваційну продукцію, з яких понад чверть – нову для ринку, 87% – нову для підприємства. Обсяг реалізованої у 2014р. інноваційної продукції склав 2,8% (у т.ч. нових для ринку – 0,9%, нових лише для підприємства – 1,9%) загального обсягу реалізованої продукції обстежених підприємств. 83

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Важливим фактором, який визначає стан інноваційної діяльності в країні, є її фінансування. Фінансування інноваційної діяльності виступає складовим елементом фінансової політики держави. Вона має забезпечити створення необхідних передумов для збереження й розвитку науково-технічного потенціалу країни, швидкого й ефективного впровадження новинок в усі галузі економіки, забезпечення його структурно-інноваційної перебудови. В багатьох країнах держава бере на себе від 20 до 50 % національних наукових витрат. Для фундаментальних досліджень зазначений показник набагато вищий (від половини до 2/3). Частка витрат на науку в загальній сумі витрат державного бюджету порівняно невелика, і в останні 20 років стабільно утримується на рівні, наприклад, у США 6–7 % , в Японії – 4–5 % [1]. В 2014р. витрати на інновації в основному здійснювались за рахунок власних коштів (понад 90% загального обсягу фінансування), кредитів (3,6%) та бюджетних коштів (2,6%). Зважаючи на те, що джерелом власних коштів підприємств, що спрямовуються на інноваційну діяльність, є прибуток, стає зрозумілою причина низького рівня інноваційної активності. Більшість підприємств працює збитково, а ті, що отримують прибуток, не поспішають ним ризикувати, адже інноваціям притаманний високий рівень ризику. Інноваційну діяльність в Україні щорічно припиняють сотні підприємств. До основних причин, що перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності, в рамках проведеного обстеження підприємства віднесли: відсутність вагомих причин (82,2% обстежених підприємств) і можливостей (17,8%) для здійснення інновацій. Бажанню здійснювати інновації перешкоджали: низький попит на інновації, низький рівень конкурентоспроможності підприємства, відсутність хороших ідей. Унеможливлювали інноваційну діяльність насамперед наступні чинники: відсутність коштів у межах підприємства, кредитів 84

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

або прямих інвестицій, недостатній рівень кваліфікованих працівників, труднощі в отриманні державної допомоги або субсидій для інновацій, відсутність партнерів по співпраці, невизначений попит на інновації. Отже, на сьогодні в Україні рівень розвитку інноваційної діяльності є недостатнім і існує необхідність у розробленні заходів для піднесення інноваційної активності вітчизняних суб'єктів господарювання. Для пожвавлення рівня інноваційної діяльності в країні необхідно створити в державі справді сприятливий інноваційний клімат, задіяти всі необхідні механізми та стимули для підвищення зацікавленості у впровадженні наукомістких технологій. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Єпіфанова І.Ю. Аналіз фінансового забезпечення інноваційної діяльності вітчизняних підприємств у сучасних умовах / І.Ю. Єпіфанова // Вісник національного університету “Львівська політехніка”. Серія «Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. – 2012. - № 722. - С. 65-70. 2. Керівництво Осло. Рекомендації щодо збору та аналізу даних стосовно інновацій. Трете видання. – К. :УкрІНТІ, 2009, 164 с. 3. Мальцев В.С. Порівняльний аналіз інноваційної активності підприємств країн ЄС та України за показниками CIS / В.С. Мальцев, Г.І. Кореняко // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. - 2015. - Вип. 3. - С. 67-74. 4. Обстеження інноваційної діяльності в економіці Укра-їни (за міжнародною методологією) за період 2012–2014 років / Виконавець : Білоконь О.І. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ 5. Статистичний збірник «Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2014 році». – К: Державна служба статистики України. – 2015. – 255с. 85

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 330.101.54 Корольов І.В. старший викладач факультету готельно-ресторанного і туристичного бізнесу ВНЗ «Київський університет культури», м. Київ, Україна

МЕНТАЛЬНИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ Інтеграція економіки України у світове господарство актуалізує необхідність формування механізмів ринкової конкуренції, різноманітних форм і методів конкурентної боротьби, які визначають стан і напрями розвитку економічного потенціалу країни. Це закладає підвалини для формування конкурентного середовища, що становить основний зміст ринкової економіки. Але в дослідженнях багатьох економістів питанням впливу ментальності суб’єктів ринку на процес формування конкурентного середовища надається мало уваги. Проблеми формування і розвитку конкурентного середовища висвітлені в значній кількості праць та думок. Дослідження даних питань заклали у своїх працях такі відомі економісти: Сміт А., Рікардо Д., Маршалл А., Міль Дж., Хікс Дж., Шумпетер Й., Чемберлен Е., Курно А. Серед сучасних зарубіжних дослідників, які займаються проблемами конкуренції та конкурентоспроможності, є вчені: Ансофф І., Денісон Е., Кірцнер І., Портер М., Нельсон Р., Уінтер С., Прахалад К., Хемел Г. Свій внесок у розвиток теорії конкуренції зробили внесок українські вчені-економісти Гальчинський А., Геєць В., Єщенко П., Лагутін В., Сіденко В., Філіпенко А., Чернега О. та інші. Потреби теорії й практики побудови конкурентного суспільства в Україні ставлять на порядок денний питання вивчення національної економічної ментальності України, зокрема, в аспекті її відповідності підприємницьким характеристикам та алгоритмам суто 86

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ринкової свідомості, схильності сучасним моделям соціальноекономічної поведінки людини. У визначенні поняття “ментальність” мають місце різні підходи, існує багато розбіжностей. Проте, у цілому, ментальність (з лат. mens – розум, спосіб мислення, душевний стан) – це спосіб мислення, загальна духовна настроєність людини, групи [1, 263]; глибинний рівень індивідуальної та колективної свідомості, сукупність установлень й схильностей індивіда або соціальної групи діяти, мислити, почувати й відтворювати світ певним чином [2, 176 ]. У латинській мові mens, mentis означає будь-яке духовне явище чи діяльність: розум, мислення, обдумування, думка, образ мислення, душевний склад, характер, схильності, а також бажання, намір, план [3, 420]; пізньолатинське mentalis – “те, що від інтелекту”. Ментальність – це поняття для визначення структури й рівнів мислення; сформована система елементів світосприйняття, яка зумовлює відповідні механізми поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних спільнот та індивідів, включає сукупність ціннісних, символічних, свідомих й підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення, які визначають здатність цих спільнот та індивідів до адекватного сприйняття чи дії [4, 212]. Ментальність формується як результат традицій, культури, соціального середовища життєдіяльності людини. Вона й сама їх формує, виступаючи їх неявним (й наявним) джерелом, фіксуючи сталу структуру внутрішнього світу людини щодо сприйняття нею конкретних суспільних ситуацій та оточуючої її реальності у цілому. Економічна ментальність – як ментальність у пристосуванні до економіки (господарства) як сфери життєдіяльності суспільства – реалізується у певних формах та механізмах економічної (господарської) активності людини [5,169]. У нашій країні, з одного боку, начебто є всі необхідні переду87

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

мови для формування ефективного конкурентного середовища: крім загальних вимог Конституції України, прийнято ряд важливих законів України та створено відповідні державні органи, що мають опікуватися цими проблемами. З іншого боку, поки що не можна стверджувати, що завдання, накреслені Конституцією, нині виконуються повною мірою. У сфері конкуренції залишається дуже багато невирішених проблем, які, у свою чергу, є причиною більшості гострих кризових явищ в економіці. Насамперед загальноментальною проблемою в Україні є недотримання вимог законодавства практично в усіх сферах суспільного виробництва. Переважна кількість наших законів відповідає європейському рівню, але мало хто дотримується їх вимог. Свідомо, чи через незнання, чи через рівень ментальності їх не дотримуються підприємці, недостатню увагу цьому питанню приділяють державні органи, а суди, які повинні бути на варті дотримання законодавства, насправді дуже часто самі ж їх і порушують. Слід підкреслити, що й закони далеко не завжди є досконалими. З точки зору конкуренції вони мають створювати потенційно рівні умови для всіх учасників виробництва. Однак цей принцип часто не дотримується. Уже на законодавчому рівні різні групи учасників ринку мають і різні умови. Це стосується, зокрема, процедур банкрутства, системи оподаткування, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування, протекціоністської, митної, експортно-імпортної політики тощо. Така ситуація не сприймається ментально більшістю суб’єктів національної економіки України та створює перепони на шляху формування конкурентного середовища. Важливу роль у формуванні конкурентного середовища можуть відігравати системні заходи держави, спрямовані на попере88

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

дження порушення законів, на створення оптимальних умов функціонування суспільного виробництва. Тільки значна увага держави до питань формування економічної ментальності, конкурентного середовища та захисту конкуренції приведе до нормального ритму функціонування економіки. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Философский энциклопедический словарь / [Сост. Губский Е.Ф., Кораблев Г.В., Лутченко В.А.] – М.: ИНФРА-М, 1997. – 576 с. 2. Современная западная философия: Словарь / [Сост. Малахов В.С., Филатов В.П.] – М.: Политиздат, 1991. – 414 с. 3. Латинско-русский словарь / Сост. Малинин А.М. – М.: ГИС, 1961.– 763 с. 4. Соціологія: терміни, поняття, персоналії / За заг. ред. Пічі В.М. – К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. – 480 с. 5.Бондаренко О.В. Українська національна економічна ментальність і «дух капіталізму» [Текст]/Гуманітарний вісник ЗДІА: Філософія//Випуск 37 – 2009. – С.167-179.

УДК 330.142.23:364:339.747 Кудріна О.Ю. д.е.н., доцент, професор кафедри економіки Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ДО ПИТАННЯ ПРО СОЦІАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВЕЛИКОГО КАПІТАЛУ В УМОВАХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ На сучасному етапі розвитку економіки України все виразніше і гостріше виявляються диспропорції у розподілі суспільного продукту серед різних верств населення. Дані протиріччя неминуче призводять до загострення конфліктів між соціальними групами. 89

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Локалізація та усунення зазначених конфліктів в умовах фінансової кризи неможливі без посилення відповідальності великого капіталу перед суспільством, у тому числі шляхом розподілу між державою і великим бізнесом додаткових соціальних навантажень, викликаних кризовими економічними процесами. У цьому зв’язку особливої актуальності набуває вирішення завдання з формування пакетів соціальних програм у діяльності промислових підприємств. Цю поставлену мету капітал може досягти лише за умови усвідомлення свого місця в системі суспільних відносин, відмови від домінанти превалювання власних інтересів над інтересами держави і суспільства, прийняття на себе частини відповідальності за ті деструктивні процеси, які вже давно стали невід’ємними атрибутами української економіки. Питань соціальної відповідальності великого приватного капіталу чимало приділяється уваги як у роботах вчених-економістів, так і в роботах політиків і безпосередньо самих підприємців. На сьогодні бізнес ставиться до проблеми соціальної відповідальності досить ординарно: відповідальність перед суспільством за його соціальний стан сприймається бізнесом виключно як обов’язок своєчасної сплати податків, благодійність, спонсорство та надання на короткотермінових відрізках часу матеріальної допомоги тим, хто її потребує. Якщо детально аналізувати витоки такого стану справ, то відразу впадає в око, що чинники низького рівня соціальної культури корпоративного бізнесу мають у своїй основі об’єктивні й суб’єктивні детермінанти. Насамперед, це проблема формування на місці архаїзмів радянської системи принципово нового корпоративного сектора України. Не секрет, що процес формування корпоративних структур у вітчизняній економіці має доволі суперечливий та непослідовний характер. Особливості їх формування у перехідній економіці зумовлені, 90

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

насамперед, двома групами обставин: по-перше, це стереотипи свідомості людей, що звикли до застарілої централізованої системи господарювання; по-друге, це наслідки та результати реалізації визначених державою цільових напрямів і методів проведення ринкової інтеграції та структурної перебудови економіки України. Відсутність традицій наслідування бізнесу, процеси накопичення «швидких» грошей, причому нерідко за рахунок тіньових схем, відсутність сталих ділових звичаїв, звичка одержання надприбутків причому за рахунок покровительства влади а не за рахунок ділових якостей, мало значущість такого явища як ділова репутація у сукупності з іншими чинниками призвели до зворотного явища – майже повного ігнорування такого явища як соціальна відповідальність бізнесу. Як результат – в арсеналі формування результатів бізнесдіяльності повселюдною є оптимізація оподаткування і зменшення тим самим обсягу бюджетних ресурсів на фінансування соціальних видатків, відхід у «тінь» і уникнення оподаткування, несвоєчасна виплата заробітної плати та здійснення платежів до бюджету, випуск шкідливої для здоров’я продукції, нераціональне використання ресурсів тощо. Подібне нехтування бізнесом соціальних наслідків власної діяльності якщо і не форсує, то консервує матеріальне збідніння населення, що ставить ряд викликів як в площині нарощування стагнації (рецесії) економіки взагалі, так і щодо перспектив його подальшого функціонування. У чому ж полягає суть проблеми? У дев’яності роки минулого століття в Україні до вузькій групі олігархів перейшли у власність виробничі активи стани, а невиробничі, в тому числі соціальнокультурні об’єкти (маються на увазі лікарні, школи, піонерські табори, бібліотеки тощо) інфраструктури - були передані в управління і на утримання місцевим громадам. 91

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

В умовах хронічного бюджетного недофінансування таке несправедливе розподіл державної власності закономірно призвело до занепаду соціальної сфери в регіонах. Тому сьогодні, в умовах розростання економічної кризи, стабільне функціонування об’єктів інфраструктури, обслуговуючих нагальні соціальні потреби людини (це і екологічний захист; регіональні об’єкти культури, освіти та виховання дітей; особиста і суспільна безпека; медичне обслуговування; муніципальні послуги – послуги житлово-комунального господарства , пожежна безпека, громадський транспорт, дороги; засоби зв’язку і масової інформації тощо) повинно здійснюватися за безпосередньої матеріальному участі і фінансових вкладеннях великого національного капіталу. Місцеві органи влади на різних рівнях виконують (забезпечують реалізацію) ряд життєво важливих функцій: це і надання різнопланових послуг мешканцям та підприємствам якось утримання доріг, об’єктів благоустрою, водо -, тепло -, енергопостачання, постачання інших комунальних послуг, управління соціально-економічним розвитком підвідомчій території, інші функції. Управління об’єктами комунальної власності часто розглядається в якості основного завдання органів влади. У той же час управління соціально-економічним розвитком території – також вельми важлива функція органів місцевої влади, яка здійснюється за допомогою широкого спектру стратегій, програм, одноразових управлінських рішень та ін., за допомогою яких місцеві адміністрації стимулюють розвиток регіону, впливають на процеси створення робочих місць, формують податкову базу територій, активізують підприємницький інтерес. Ефективне управління громадами немислимо без фінансового інструментарію. Разом з тим, місцева влада в силу юридичної не92

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

спроможності пакета їх повноважень фактично позбавлені можливості реально впливати на економічні процеси в регіонах, а до питання про ступінь їх впливу на великий капітал – питання взагалі наглухо закритий і, причому, не в бік інтересів громад. Тому-то і дилема: хто, яким чином і в якому обсязі повинен нести основний тягар соціальної відповідальності - капітал, громада, держава – ще довго, як нам бачиться, буде відкритою для обговорення темою і предметом палких дискусій. Так, наприклад, згідно останніх соціологічних опитувань, приблизно двадцять п'ять відсотків представників бізнесу вважають, що соціальна відповідальність бізнесу обмежується тільки лише створенням робочих місць, виплатою (своєчасно і в повному розмірі) заробітної плати та сплатою податків. При цьому прихильники такої точки зору вважають, що основний тягар соціальної відповідальності має нести на собі держава. Зазначене розуміння суті та змісту соціальної відповідальності частіше демонструють представники малого та середнього бізнесу. У той же час серед представників великого бізнесу частка прихильників перекладання соціальної відповідальності на державу (принаймні, з їх слів, що зустрічаються в публічних інтерв’ю) не перевищує однієї десятої. Серед цієї групи бізнесменів поширена думка про доцільність розмежування соціальної відповідальності бізнесу (фірми) і бізнесмена (власника) – мецената. Якщо бізнес, згідно з цієї думки, повинен концентрувати зусилля на отриманні прибутку і тим самим через податки давати можливість державі проводити соціальну політику, то бізнесмен як керівник повинен мати моральні зобов’язання перед суспільством, якщо влада не буде сама нав’язувати йому такі зобов’язання.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 338.330.658 Левковець Н. П. асистент кафедри фiнанси, облiк i аудит Нацiональний транспортний унiверситет, м. Київ, Україна

АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛIННЯ ЯК ОДНА IЗ СТРАТЕГIЙ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНИХ ПIДПРИЄМСТВ Вступ. Проблема дослiдження можливостей виживання в умовах глобальної економiчної кризи на сьогоднi є однiєю iз самих актуальних для всiх господарюючих суб'єктiв. Постановка проблеми. Саме забезпечення антикризової дiяльностi на постiйнiй основi дає змогу цiлеспрямовано формувати ефективну пiдсистему управлiння транспортним пiдприємством в кризових ситуацiях. Усвiдомлення необхiдностi формування, а також ролi, мiсця та варiантiв побудови системи антикризового управлiння на транспортному пiдприємствi як особливої пiдсистеми - нагальна проблема, що потребує подальшого розгляду. Виклад основного матеріалу. Виникнення кризового стану транспортного пiдприємства є свiдченням поступового розбалансування та повної втрати дiєздатностi внутрiшнього механiзму саморегуляцiї господарської системи. Подолання кризи не може здiйснюватись автоматично, воно має бути органiзовано органом управлiння транспортним пiдприємством. Це обумовлює потребу в розвитку самостiйної галузi наукових знань — антикризового управлiння. Антикризове управлiння транспортних пiдприємств — це спецiальне, постiйно органiзоване управлiння транспортних пiдприємств, нацiлене на найбiльш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення вiдповiдних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення вiдновлення життєздатностi 94

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

окремого транспортного пiдприємства та недопущення виникнення ситуацiї його банкрутства [1]. Головним завданням антикризового управлiння транспортних пiдприємств є передбачення, своєчасне розпiзнавання та успiшне вирiшення всiх проблем, пов'язаних з об'єктивним циклiчним розвитком економiки та суб'єктивними факторами на пiдприємствi. Розвиток кризи на рiвнi транспортних пiдприємств подiляється на три фази: 1. прихована криза (або криза ефективностi); 2. криза платоспроможностi; 3. криза розрахунку (загроза банкрутства, неплатоспроможнiсть). Будь-яке управлiння певною мiрою повинно бути антикризовим i тим бiльше оформлюватися як антикризове в мiру розгортання кризової ситуацiї на транспортному пiдприємствi. Антикризове управлiння на транспортному пiдприємствi можливе та необхiдне з ряду причин: - кризовi явища можна передбачати, прискорювати та пом'якшувати; - до кризових явищ можна та необхiдно готуватися; - управлiння в умовах кризи потребує особливих пiдходiв, спецiальних знань, досвiду та мистецтва; - кризовi процеси можуть бути до певної мiри керованими; - управлiння кризовими процесами здатне прискорювати їх та мiнiмiзувати наслiдки [2]. Проблеми розгортання кризи на рiвнi окремого транспортного пiдприємства не є локальними. Окреме пiдприємство є частиною нацiональної, територiальної i галузевої господарської системи. Кризовi явища в його дiяльностi мають негативнi наслiдки для 95

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

усiх суб'єктiв ринкової економiки. Отже, проблема кризи та банкрутства має загальнодержавний характер. Мета антикризового управлiння транспортних пiдприємств полягає не тiльки в лiквiдацiї зовнiшнiх ознак та недопущеннi подальшого поглиблення кризи й у вiдновленнi здатностi транспортного пiдприємства як мiкроекономiчної системи до самоорганiзацiї. Антикризовому управлiнню транспортним пiдприємством притаманнi тi ж функцiї, що i звичайному управлiнню, але кожна з них зазнає iстотних змiн: •

планування – це процес визначення цiлей органiзацiї та їх змiн, стратегiй i програм антикризової стабiлiзацiї, ресурсiв для їх досягнення. При антикризовому управлiннi транспортним пiдприємством рiзко зростає роль оперативного планування i прийняття рiшень з урахуванням поточної ситуацiї;

•

органiзацiя – формування оптимальної структури й обсягу використовуваних коштiв, апарату управлiння i кадрiв для ефективного використання трудових, матерiальних i фiнансових ресурсiв. Функцiя органiзацiї при проведеннi антикризових заходiв зумовлює необхiднiсть створення своєрiдного антикризового штабу транспортного пiдприємства з фахiвцiв, що прагнуть зберегти органiзацiю;

•

мотивацiя – система заохочень i санкцiй, що створює зацiкавленiсть усього колективу i кожного працiвника у зростаннi ефективностi дiяльностi транспортного пiдприємства з метою найшвидшого виходу з кризи;

•

контроль – прогнозування вiдхилень вiд намiчених цiлей для своєчасного оперативного внесення змiн, спрямованих 96

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

на пiдвищення ефективностi антикризових заходiв [5]. Антикризове управлiння, як i будь-яке iнше, може бути менш ефективним або бiльш ефективним. Кризовi явища в дiяльностi транспортного пiдприємства є моментом рiзкого загострення суперечностей, якi виникають у процесi взаємодiї окремих елементiв мiкроекономiчної системи мiж собою та iз зовнiшнiм оточенням. Накопичення суперечностей призводить до порушення рiвноваги економiчної системи та погiршення її загального стану. Як наслiдок, спочатку погiршується, а потiм поступово втрачається життєздатнiсть транспортного пiдприємства, можливiсть повернення до рiвноважного стану, виникає дефiцит ресурсiв, або можливостей транспортного пiдприємства для подальшого розвитку [3]. В сучасному суспiльствi важливим аспектом у процесi виживання на ринку попиту та пропозицiй є страхування транспортного пiдприємства шляхом запровадження антикризових заходiв. Виходячи з сутi антикризових заходiв в перiод їх розробки та реалiзацiї, актуальним завданням залишається розробка песимiстичного плану господарсько-фiнансової дiяльностi транспортного пiдприємства в традицiйному розумiннi його змiсту та структури. Таке планування господарсько-фiнансової дiяльностi виступає як один з iнструментiв управлiння, за допомогою якого створюються передумови для досягнення цiльових показникiв, встановлених антикризовою програмою. План антикризових заходiв розробляється на пiдставi антикризової програми й являє собою форму її конкретизацiї та трансформацiї. Має мiстити перелiк конкретних заходiв, якi передбачається здiйснити, строки початку та закiнчення, необхiднi ресурси (кошти) та очiкуваний результат реалiзацiї, а також визначати вiдповiдальну осо97

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

бу та виконавцiв. З цiєю метою мають бути внесенi вiдповiднi змiни в основнi функцiональнi стратегiї та полiтики транспортного пiдприємства: управлiння грошовим оборотом та запасами, господарським ризиком; формування та використання прибутку, закупiвля товарноматерiальних ресурсiв, управлiння дебiторською заборгованiстю, залучення кредитних ресурсiв, iнвестицiйну та iншi полiтики, пов'язанi з генеруванням або витрачанням грошових коштiв. Змiни, що вносяться, мають враховувати передовi технологiї, засоби та iнструменти управлiння економiчними процесами, забезпечити високоефективну i сталу роботу транспортного пiдприємства в майбутньому. Висновки. Ефективнiсть антикризового управлiння транспортного пiдприємства характеризується ступенем досягнення цiлей пом'якшення, локалiзацiї або позитивного використання кризової ситуацiї у зiставленнi з витраченими на це ресурсами. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Антикризове управлiння транспортним пiдприємством: Навч. посiб./ З.Є. Шершньова, В.М. Багацький, Н.Д. Гетманцева; За заг. ред. З.Є. Шершньової. - К.: КНЕУ, 2007. - 680 с. 2. Айвазян З. А. Антикризисное управление : сущность стабилизационной программы / З. А. Айвазян, В. В. Кириченко // Эксперт. - 2001. - № 8. 3. Свиридов А.К. Антикризисное управление: принятие решений на краю пропасти / А. К. Свиридов // Проблемы теории и практики управления. - 1999. - № 4. - С. 19-26. 4. Теория и практика антикризисного управления / Под ред. С. Г. Беляева, В. И. Кошкина. - М. : Закон и право: ЮНИТИ, 2005. - 469 с. 5. Уткин Э.А. Антикризисное управление / Под ред. Э.А. Уткин. - М. : Ассоц. «Тандем», узд. ЭКМОС, 1997. - 400с. 98

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 331.5(477) Лісковецька Т.П. к.е.н., доцент кафедри економіки Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНИ Досягнення високого рівня зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики будь-якої держави. В сучасних умовах розвитку економіки України загострюються соціально-економічні проблеми, які, в свою чергу, зумовлюють виникнення безробіття. Страждає економічна система, яка при неповному використанні наявних ресурсів робочої сили працює, не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Масова бідність та соціальна незахищеність широких верств населення – наша дійсність. Однією з найскладніших соціально-економічних проблем є формування національного ринку праці: ефективна зайнятість населення, створення ринку робочої сили та запобігання масового безробіття. Український ринок праці характеризується такими особливостями: • зростання рівня офіційного та прихованого безробіття у зв’язку з економічним становищем та нестабільною політичною ситуацією; • диспропорції щодо потреби у працівниках, зокрема, у розрізі окремих видів економічної діяльності та професійних групах; • низька продуктивність праці, що призводить до низького рівня оплати праці; • регіональні диспропорції розподілу трудових ресурсів; • деформація в галузевій кваліфікаційному складі;

структурі

та

професійно-

• недостовірність та приховування інформації про істинний стан 99

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ринку праці; • професійно-кваліфікаційна невідповідність пропозиції робочої сили та попиту на неї, що підвищує чисельність осіб, які потребують професійної перепідготовки; • непривабливість та відсутність попиту на запропоновані робочі місця через нестабільність фінансового стану підприємств, низького рівня заробітної плати. Динаміка населення України характеризується демографічним спадом. За період 2011-2015 років чисельність населення зменшилась на 2,9 млн осіб [2]. Це обумовлено зниженням народжуваності та низьким міграційним приростом населення. Як свідчать дані таблиці 1 природне скорочення населення країни у 2015 році в порівнянні з 2011 роком збільшилося на 13,03%. Таблиця 1. Природний рух населення України (тис. осіб) Показники

2011 р.

2012 р.

2013 р.

20141 р.

20151 р.

2015 р. до 2011 р., % 81,93

Кількість живона- 502,6 520,7 503,7 465,9 411,8 роджених Кількість померлих 664,6 663,1 662,4 632,7 594,8 89,49 Природний приріст, –161,9 –142,4 –158,7 –166,8 113,03 скорочення (–) 183,0 населення 1 Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

Міграційний приріст населення в 2015 році в порівнянні з 2011 роком зменшився на 16,96% (табл. 2). Низька народжуваність і скорочення міграційного приросту негативно впливають на вікову структу100

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ру населення, населення «старіє», знижується чисельність осіб молодше працездатного віку, збільшується частка пенсіонерів і людей передпенсійного віку. Таблиця 2. Міграційний рух населення України (тис. осіб) Показники

2011 р.

2012 р. 726,2

2013 р. 675,9

20141 р. 542,5

20151 р. 533,3

2015 р. до 2011 р., % 79,67

Кількість прибулих Кількість вибулих Міграційний приріст, скорочення (–)

669,4 652,3

664,4

644,0

519,9

519,0

79,56

17,1

61,8

31,9

22,5

14,2

83,04

Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції. У зв'язку з негативними демографічними процесами і нестабільною економічною ситуацією щорічно спостерігається зменшення чисельності економічно активного населення. Чисельність економічно активного населення, що характеризує масштаби ринку праці країни, за даними Державної служби статистики України у 2015 році становила 17396,0 тис. осіб, знизившись за останні 5 років на 2851,9 тис. осіб. Зайнятість – не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно [1]. Кількість зайнятого населення в Україні за підсумками 2014 становила 18,1 млн осіб, що на 1,2 млн осіб менше від показників 2013 року [3]. Найбільше зайнятого населення за видами економічної 1

101

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

діяльності спостерігається у оптовій та роздрібній торгівлі, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів – 21,9%; сільському, лісовому та рибному господарстві – 17,1%; промисловості – 16,0%; освіті – 8,8%. Рівень зайнятості знизився до 56,6% у 2014 році із 60,2% у 2013 році. Однією з причин зниження зайнятості є постійні коливання в економіці пов'язані з кризовими явищами, також зниження темпів економічного зростання. Зниження економічної активності впливає на скорочення рівня зайнятості в таких галузях економіки як промисловість, сільське господарство, будівництво та ін. В умовах ринкової економіки спостерігається поширення неформальної зайнятості населення. Зазначене явище включає сукупність неформальних робочих місць як у неформальному, так і в офіційному (формальному) секторах економіки. У 2014 році кількість зайнятого населення, яке працювало на неформальних робочих місцях, становило 4,5 млн, або 25,1% від загальної кількості зайнятого населення. Провідну роль в регулюванні зайнятості та інформуванні про наявність вакантних місць на ринку праці мають служби зайнятості населення, які є представниками держави і виконуючи покладені на них функції повинні сприяти працевлаштуванню безробітних осіб. Рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) в середньому за 2015 рік становив 9,5% економічно активного населення відповідного віку [2]. Загальна тенденція до зростання кількості зареєстрованих безробітних спостерігається в усіх регіонах країни, крім м. Києва. Значне перевищення пропозиції робочої сили, яке існує сьогодні в Україні призводить до зростання кількості тих, хто не може отримати роботу більше ніж протягом одного року. Однією з причин втрати роботи населенням є ліквідації 102

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

підприємств або скорочення чисельності працівників . Отже, незважаючи на кризові явища в економіці України і безробіття, як постійний супутник ринкової економіки, державна політика повинна бути спрямована, в першу чергу на мінімізацію безробіття та забезпечення ефективної зайнятості населення. Щоб подолати високий рівень безробіття в Україні потрібно проводити такі заходи: надання роботодавцям коштів на перекваліфікацію співробітників; створення нових робочих місць, а також збереження існуючих; покращення стану виробництва; дослідження ринку праці щодо актуальності різних спеціальностей; застосування нових методів подолання безробіття, наприклад громадських робіт. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Про зайнятість населення: Закон України від 5 липня 2012 року № 5067/VІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2013. — № 24. – Ст. 243. 2. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/ 3. Офіційний сайт державної служби зайнятості України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.dcz.gov.ua УДК 338.330.658 Маніца Л.В. аспірантка кафедри «Облік та аудит» Запорізький національний університет

Шмиголь Н.М. д.е.н., проф. Запорізький національний університет

ПІДХОДИ ДО ДІАГНОСТИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ Вступ. В ринковій економіці підприємство перебуває в умовах конкурентної боротьби, негативний результат якої може призвести до 103

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

фінансової кризи або до банкрутства. Для виживання підприємства у сучасному середовищі виникає необхідність формування та використання ефективних інструментів оперативного управління господарською діяльністю, однією із складових яких є методи і засоби діагностики фінансового стану, які здатні забезпечити завчасне попередження і подолання кризових ситуацій, які негативно впливають на рентабельність роботи підприємства.Діагностика ефективності діяльності підприємства зумовлює в свою чергу перспективи розвитку підприємства та зміцнює його конкурентні позиції на ринку. Постановка задачі. Метою статті є аналіз науково обґрунтованих методичних підходів до діагностування та дослідження підходів оцінки ефективності діяльності підприємства. Виклад основного матеріалу. Під діагностикою розуміється процес розпізнавання і оцінки властивостей, особливостей і поточного стану досліджуваного об'єкта, що полягає у цілеспрямованому дослідженні, тлумаченні отриманих результатів та їх узагальненні у вигляді взяття [1]. На практиці позначено два основних об'єкта діагностики підприємства: результати діяльності та основні бізнес-процеси підприємства [2]. Зазначимо, що за об'єкт діагностики приймається не саме підприємство як господарюючий суб'єкт, а тільки результати його діяльності, що не зовсім вірно, так як дані про результати діяльності підприємства самі по собі не є об'єктивно достатніми для формування обґрунтованих висновків і висновків про ефективність його діяльності та конкретизації існуючих проблем. Слід пам’ятати те, що кожне підприємство є відкритою системою, яка активно взаємодіє c зовнішнім середовищем. Так як перед проведенням аналізу діяльності підприємства перш за все аналітик або експерт в області економіці ознайомитись зі сферою діяльності, 104

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

структурою та виробничою програмою аналізує мого підприємства. Слід також враховувати специфіку виробничої діяльності підприємств різних галузей економіки, що відбивається на організаційну структуру і внутрішніх зв'язках між підрозділами, статтях доходів і витрат, співвідношенні умовно постійних і змінних витрат. Розглянемо структуру діагностики підприємства, яка використовується на практиці в даний час. Якщо говорити про діагностику результатів діяльності та стану підприємства, то фінансовий інструментарій даної частини досить великий, він включає в себе велику кількість фінансових показників (коефіцієнтів), які часто дублюють один одного, і не завжди очевидна необхідність використання тих чи інших коефіцієнтів [3]. Таким чином відмітимо, що встановленого переліку використовуваних методів та інструментів не існує і для досягнення однієї і тієї ж мети проведення діагностики окремі дослідники віддають перевагу різноманітним методологіям, що в кінцевому підсумку призводять до отримання суперечливих висновків. Тоді як систематизація складових процесу діагностики підприємства в значній мірі спрощує сам процес, знижує витрати часу на апробацію прийнятних для цілей проведеного дослідження методів, а також знижує ризик отримання недостовірних висновків. Стосовно до системи діагностики підприємства, безліччю взаємопов'язаних елементів слід вважати вживані види економічного аналізу. Для наочного зображення пропонованого підходу продемонструємо у вигляді схеми (рис.1). У запропонованій системі особлива увага приділяється оцінці впливу внутрішніх та зовнішніх чинників. Для цих цілей, на основі результатів проведення першого етапу діагностики підприємства, фо105

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

рмується модель оцінки факторного впливу зовнішнього і внутрішнього середовища, в ході реалізації якої вирішуються такі завдання: визначаються всі фактори і ступінь їх впливу, оцінюються ризики від зміни величини їх впливу.Практичне застосування зазначеної моделі дозволить керівникам підприємств своєчасно проводити необхідні заходи по перетворенню своєї виробничої структури відповідно до вимог ринку. Поетапне проходження запропонованою схемою дозволяє структурувати процес вироблення обґрунтованого і публічно якісного вирішення управлінського завдання. Кожна з підсистем за своїм змістом самодостатня і має цілком конкретні сформульовані завдання і цілі за коштами досягнення яких, можна або припинити дослідження, або продовжити, ускладнюючи завдання для більшої мети. Кожна з підсистем активно взаємодіє один з одним, що дозволяє при виконанні кожного наступного кроку конкретизувати завдання, маючи вже підтверджені дані про наявність, або відсутність неузгодженості певних бізнес-процесів. Висновки. Узагальнивши вищевикладене, можна зробити висновок про те, що об'єктом діагностики діяльності підприємства слід вважати саме підприємство з усією сукупністю показників, що характеризують його діяльність. Слід зазначити, що застосування системи діагностики, для цілей проведення реструктуризації, сприяє: чіткому визначенню проблемних областей структури досліджуваного підприємства; раціонального і обґрунтованого вибору стратегічних напрямків розвитку підприємства; доцільності структурних перетворень; постановці чітко сформульованої мети реструктуризації підприємства, заснованої на якісному і економічно обґрунтованому управлінському рішенні; розумної оцінки ефективності проведених заходів та ступеня адаптивності обраного стратегічного напрямку розвитку підприємства 106

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

до взаємодії на мікро і макро рівнях.

Рис.1. Система діагностики діяльності підприємства 107

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Городня Т.А. Економічна та фінансовадіагностика: навч. посібн. / Т.А. Городня, І.П. Мойсеєнко. – Львів : «Магнолія». – 2008. – 282 с. 2. Лук'янова В.В. Сучасний стан теоретичних основ діагностики діяльності підприємства / В.В. Лук'янова // Вісник Хмельницького національного університету. - 2009. - № 3. - С. 52-58. 3. Мельник О.Г. Інноваційні системи економічної діагностики підприємства на засадах індикаторів: теорет.-методологічні та методичні засади / О.Г. Мельник, І.Б. Олексів, Н.Ю. Подольчак, Р.В. Шуляр. – Львів : «Магнолія». – 2009. – 241 с.

УДК 334.012.64:364.052(477) Меджибовська Н.С. д.е.н., професор кафедри економічної кібернетики Одеський національний економічний університет, м. Одеса, Україна

МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МАЛОГО І МІКРОПІДПРИЄМНИЦТВА ЗАСОБАМИ КРАУДФАНДІНГУ В УКРАЇНІ Краудфандінг, або "відкритий заклик, в основному через Інтернет, для надання фінансових ресурсів або у вигляді пожертвувань або в обмін на будь-яку форму винагороди і / або права голосу в цілях підтримки ініціатив для конкретних цілей" [1], став новим інструментом фінансування і досяг популярності в досить обмежений відрізок часу. З точки зору TheCrowdfundingCentre, провідного світового агрегатора інформації існуючих краудфандінгових проектів і платформ, краудфандінг здійснив "зрушення парадигми, яка створює руйнівний виклик і новий вимір світової економіки" [2]. За словами одного з експертів, "гігантський новий ринок капіталу складається на наших очах, і це його перші кроки" [3]. У 2010 108

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

році це був ще відносно невеликий ринок ($880 млн.) [3]. За даними звіту компанії Massolution, що спеціалізується на дослідженнях і консалтингу на ринку краудфандінга, даний ринок показав зростання в 2014 році на 167% і досяг $16,2 млрд. у порівнянні з $6,1 млрд. у 2013 році. Попередні розрахунки по 2015 року знов показали подвоєння ринку і досягнення позначки в $34,4 млрд. [4]. Цікавий аналіз тематики проектів краудфандінга. За інформацією TheCrowdfundingCentre, найбільш популярною за кількістю проектів категорією краудфандінга є виробництво кінопродукції (12,1% загального числа проектів, повне фінансування отримали 24,1% з них, що становить 2,9% загального числа проектів). Найбільш популярні категорії краудфандінга вказані в таблиці 1. Як видно з таблиці, найбільш успішною, тобто такою, що має максимальну частку проектів, які отримали повне фінансування, є музична індустрія (6,3%). Також повне фінансування отримала чимала кількість проектів кіноіндустрії (2,9%). У порівнянні з цими категоріями, проекти малого бізнесу займають далеко не добре становище – 3,9% загального числа проектів, з яких тільки 0,1% (або 3,8% від загальної кількості в даній категорії) отримали повне фінансування. Проекти категорії "бізнес" є ще менш привабливими для краудінвесторов – їх частка в загальній кількості проектів становить 0,7%, причому тільки 1,5% з них повністю профінансовані [5]. Виходячи з отриманих даних, можна припустити, що можливості краудфандінга ще не повністю використовуються для цілей розвитку бізнесу. Безумовно, найбільш популярними і такими, що частіше висвітлюються в пресі, є проекти розробки технологічних новинок, проведення благодійних, соціальних і культурних заходів. Дрібні інвестори, безумовно, більш схильні направляти свої кошти в най109

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

більш знайомі і близькі розумінню галузі, тому, з нашої точки зору, розвиток бізнесу, щонайменше, за показником кількості проектів, не є їх пріоритетом. Таблиця 1 Статистика краудфандінгових проектів за категоріями [5] 1 Категорія Доля в зага- Доля повністю Доля непрофільній кілько- профінансованансованих прості проектів, них проектів в ектів в загальній % загальній кіль- кількості проеккості проектів, тів,% % Фільми 12,1 2,9 9,2 Музика 9,3 6,3 3,0 Технології 8,5 1,2 7,3 Спільнота 7,0 1,3 7,0 Мистецтво 6,1 1,5 4,5 Видавництво 5,9 1,4 4,5 Продукти хар- 4,8 0,7 4,0 чування Дизайн 4,8 1,3 3,5 Відеоігри 4,2 0,8 3,4 Малий бізнес 3,9 0,1 3,7 Мода 3,9 0,7 0,2 Освіта 3,9 0,5 3,4 Здоров'я 3,1 0,5 2,6 Тварини 2,5 1,7 0,9 Театр 2,4 0,9 1,5 В Україні краудфандінг починає набувати популярності, проте також не в сфері бізнесу. У переліку успішних українських краудфандінгових проектів, яких чимало на популярних платформах Kickstarter дані представлені за період з 01.01.2014 по 08.04.2016 для категорій, частка яких в загальному обсязі проектів більше 2% 110 1

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

і Indiegogo, приміром, за 2014 рік 2 проекти з категорії "дизайн" і 1 проект з категорії "технології", за 2015 рік – 2 проекти з категорії "дизайн" і 5 проектів з категорії "технології". Більш того, ряд платформ не призначені для реалізації бізнес-проектів і обмежують коло доступних категорій соціально значущими ідеями, як це робить, наприклад, всесвітньо відомий Kickstarter. Серед українських платформ тільки Спільнокошт включає категорію "економіка" (хоча в ній вказані досить сумнівні за належністю до цієї категорії проекти). Українська платформа Na-Starte обмежує свою діяльність тільки соціальними проектами. Ще в Україні існують нішеві платформи, такі як Komubook – платформа збору коштів для книжкових публікацій, "Моє місто" – платформа, що просуває проекти для поліпшення Одеси, GoFundEd – платформа збору коштів на освітні проекти. Позитивним явищем, з точки зору розвитку нового способу колективного фінансування, став запуск у квітні 2016 року сервісу КУБ (кредити українському бізнесу), за допомогою якого дрібні і середні компанії можуть позичати кошти у клієнтів Приватбанку. Важливою характеристикою цього сервісу є його орієнтація, на відміну від традиційних краудфандінгових платформ, не на стартапи (тобто особливий тип бізнесу з амбітними цілями розвитку і масштабування), а на більш традиційні види бізнесу. Більш того, кошти інвесторів застраховані, і Приватбанк обіцяє рефінансувати платежі позичальника в разі порушення графіка виплат [6]. На сьогоднішній день на платформі виставлено 60 проектів, в основному –малого і мікробізнесу, і вже зібрано понад 1 млн. грн. Важливо, що ця платформа передбачає грошову винагороду для інвесторів (близько 2,4% на місяць) [6], що знов таки вигідно відрізняє її від традиційних краудфандінгових майданчиків, які часто в якості винагороди за фінансування бізнес-проектів пропонують сувенірну про111

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

дукцію або навіть символічні / статусні винагороди, такі як подяка, згадка в списку інвесторів тощо. Наприклад, українська краудфандінгова платформа Спільнокошт пропонує як символічні і / або цінні подарунки, так і знижки при подальшому використанні результатів проекту. Виходячи з вищесказаного, Україна стає на шлях активного використання нового інструменту колективного фінансування, і робить це, з нашої точки зору, досить прогресивним способом, залучаючи звичайних громадян до вигідного вкладення вільних грошових коштів. Більш того, найбільший успіх при фінансуванні малого бізнесу в Україні за допомогою краудфандінга можуть мати проекти локального бізнесу, орієнтованого на задоволення потреб споживачів місцевої громади. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Schwienbacher A. Crowdfunding of small entrepreneurial ventures / A. Schwienbacher, B. Larralde // The Oxford Handbook of Entrepreneurial Finance. – Oxford University Press, 2012. – P. 369-391. 2. The Crowdfunding Centre [Електронний ресурс] // Linked in. – Режим доступу до ресурсу: https://www.linkedin.com/company/thecrowdfunding-centre. 3. Barnett C. Trends Show Crowdfunding To Surpass VC In 2016 [Електронний ресурс] / Chance Barnett // Forbes. Entrepreneurs. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.forbes.com/sites/chancebarnett/2015/06/09/trends-showcrowdfunding-to-surpass-vc-in-2016/#70b45a7444b5. 4. 2015 CF The Crowdfunding Industry Report [Електронний ресурс] / CrowdSourcing.org. The Industry Website. – Режим доступу до ресурсу: http://www.crowdsourcing.org/editorial/global-crowdfunding-market-toreach-344b-in-2015-predicts-massolutions-2015cf-industry-report/45376. 112

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

5. 204 Categories Stats & Analytics [Електронний ресурс] // TheCrowdDataCenter at TheCrowdFundingCentre. – Режим доступу до ресурсу: http://thecrowdfundingcentre.com/data/categories. 6. Карпенко О. «ПриватБанк» запустил «почти Kickstarter»: пользователи на выбор могут кредитовать украинские компании [Електронний ресурс] / Ольга Карпенко // ain. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://ain.ua/2016/04/04/641706.

УДК УДК 336.01 Мельнік К.В. студентка 3 курсу спеціальності «Економіка підприємств» Київський національний університет культури і мистецтв , м.Київ, Україна

ВПЛИВ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА СОЦІАЛЬНОДЕМОГРАФІЧНУ БЕЗПЕКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ Актуальність теми. В сучасних умовах розвитку соціальноекономічних процесів важливою є проблема забезпечення економічної безпеки, як на державному, так і на регіональному рівнях. Значний вплив на вище окреслені процеси має соціальнодемографічна складова. В Україні спостерігаються негативні демографічні тенденції. Особливо помітне значне зростання міграційних процесів населення, що спричинено воєнно-політичним конфліктом на Сході України та нестабільною ситуацією в країні. Мета статті. Дослідити специфіку та значення міграційних процесів у контексті розробки ефективних засад регіональної політики соціально-демографічної безпеки України. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблем міграційних процесів населення висвітлюється у працях вітчизняних науковців, зокрема таких як, Весельська Л.А., Рингач Н.О., 113

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Савін В.М., Тимошенко О.В., Ушенко О.П., Яворський М. та іншими. Із безперервним розвитком міграційних процесів у державі утворюються певні загрози соціально-демографічній безпеці країни, що потребує постійного вивчення і вдосконалення та посилює актуальність обраної проблематики. Виклад основного матеріалу. Соціально-демографічна безпека країни є однією з найважливіших для розробки ефективних засад регіональної політики України. Сучасна ситуація у державі призвела до того, що значна кількість громадян намагається виїхати за кордон, що викликає занепокоєння, оскільки вищезазначені процеси мають негативний вплив на національну та регіональну безпеку держави. Економічна безпека регіону - це такий стан захищеності регіональної економіки від зовнішніх і внутрішніх загроз, який забезпечує позитивну динаміку розвитку регіонів у довгостроковій перспективі та сприяє підвищенню рівня і якості життя населення і здатен забезпечити процеси розширеного відтворення на засадах самофінансування [4]. В свою чергу, демографічну безпеку можна визначити як такий стан захищеності держави, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, при якому забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян України [2]. Трудова міграція є невід'ємною складовою демографічної політики щодо територіального розподілу попиту і пропозиції робочої сили, перерозподілу людського капіталу у будь-якій країні[1]. Особливо сьогодні гостро постала проблема міграції, як внутрішньої, так і зовнішньої. При цьому чим меншою є внутрішня міграція, тим більше враховані трудові інтереси місцевого населення, але найбільшої шкоди державі завдає зовнішня трудова міграція в її нинішньому стані[1]. 114

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

На регіональному рівні міграція виступає другим за значенням після природного руху джерелом формування працездатного населення, що безпосередньо впливає на перебіг демографічних процесів[5]. Відсутність законодавчого визначення напрямів державної міграційної політики України, принципів діяльності державних органів у сфері міграції, стратегічних цілей, завдань і стандартів із забезпечення реалізації прав людини негативно позначається на ефективності протидії явищам, що становлять загрозу економічній безпеці України та її регіонів – нелегальній міграції, загостренню демографічної кризи, а також від’їзду за межі України вчених, фахівців, кваліфікованої робочої сили[3]. У таблиці 1 згруповано основні показники за регіонами України за період з 2000 по 2014 рр., які показують соціальнодемографічний стан в країні. За даними наведеними в таблиці 1 можна прослідкувати, що в зазначений період в Україні відбулося значне скорочення чисельності населення (на 13%) внаслідок перевищення числа померлих над числом народжених та міграційних процесів. У 2014 році міграційні рухи особливо спостерігаються у Луганській та Донецькій області, що спричинено наявною там ситуацією. Крім того, протягом аналізованого періоду тільки у м. Києві, Чернівецькому, Рівненському, Закарпатському та Волинському регіонах рівень народжуваності перевищив рівень смертності. Такі тенденції негативно відображається на економічному розвитку держави. Диспропорційність соціально-економічного розвитку регіонів продовжує зростати щорічно практично за всіма показниками, що дозволяє характеризувати державну регіональну політику в цій сфері недостатньо ефективною.

115

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Таблиця 1 Соціально-демографічні показники населення Показник Регіон Україна Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька ІваноФранківська Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська м.Київ

2000

2010

2014

49429,8

45870,7

43001,0

1811 1067,7 3662,6 4953,4 1422,3 1263,9 1970,2

1645,9 1036,9 3346,0 4449,9 1282,4 1246,1 1806,5

1614,4 1042,1 3284,5 4320,4 1259,2 1258,2 1770,9

Міграційний приріст, скорочення (–), тис. осіб 2000 2010 2014 16,1 22,6 133,6 -4,7 -0,4 0,3 -0,7 0 0,7 -16,5 0 0,4 -6,3 -1,1 -10,7 -5,6 -0,3 -0,5 -0,8 -0,2 -0,5 -4,6 0,2 -0,8

1430,1

1380,2

1382,3

-7,2

0,2

1861,5 1164,5 2628,6 2676,9 1294,2 2510,4 1673,5 1183,3 1336,9 1156,9 2965,9 1205,6 1458,9 1438 932,3 1279,7 2615,3

1719,7 1013,9 2301,4 2547,2 1186,4 2389,9 1493,7 1152,1 1166,9 1086,5 2762,1 1090,8 1330,4 1290,3 904,3 1104,0 2792,2

1727,4 984,1 2229,8 2538,1 1166,4 2396,5 1453,6 1160,0 1128,2 1071,6 2734,3 1070,2 1304,1 1255,9 909,2 1061,3 2878,3

-3,4 -4,5 -8,8 16,5 -5,3 -4 -3,2 -1,9 -4,4 -1,8 -0,1 -7,6 -3,7 -5,1 -0,8 -1,2 12,9

4,6 0,8 -2,4 0,9 -0,3 5,1 0,1 -1,2 -1 -0,9 1,8 -0,9 -0,4 0,3 0,6 0 10,6

Чисельність населення, тис. осіб

Природний приріст, скорочення (–) населення, осіб 2000

-15247 -3005 –33465 –53533 –10553 -838 –16987

2010 – 200546 –9020 486 –18949 –32658 –6549 3354 –10535

2014 166774 -8020 920 -16225 -36204 -6070 3569 -9060

1,2

–2670

–1178

-784

11,1 -4,1 -8,1 0,3 0,6 4,6 1,1 -0,2 -0,4 0,1 8,3 -1,2 0 0,3 1,4 -0,3 14,4

–16577 -9494 29975 8774 –9920 –17849 –18157 -1601 –14732 –5151 –28529 –8329 -10232 -14188 -2289 -16367 -7649

–8669 –7121 17952 3993 –5869 –7454 –11863 2077 –9786 –3744 –15820 –4044 –6428 –9358 –729 –11553 3457

-7364 -6140 -11313 -2180 -4674 -4690 -10280 2455 -9108 -3463 -14201 -3833 -5777 -8449 60 -10772 4829

-373

Джерело: Таблиця складена автором на основі [7] Міграція далеко не нове явище для нашої держави. В зв’язку з цим, Україна зіткнулася з низкою проблем, що потребують термінового вирішення, – міграційні потоки репатріантів, біженців, а також нелегальні мігранти. Однією з найскладніших виявилась проблема трудової міграції, коли через економічну скруту нашу державу тимчасово або назавжди, залишила велика кількість працездатного населення[6]. Зарубіжний досвід протидії нелегальній міграції доводить, що 116

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

така транснаціональна проблема не може бути вирішена тільки на основі національної політики та потребує більшої послідовності, компетентності й розвитку міжнародного співробітництва для більш ефективного керування міграцією на національному, регіональному і світовому рівнях[6] Висновок. Отже, на сучасному етапі розвитку економіки України відбувається скорочення, старіння та відплив населення за кордон. Необхідне втручання держави щодо протидії міграції населення та забезпечення демографічної безпеки України, захисту її економічних інтересів та інтересів громадян, як на державному, так і на регіональному рівнях. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Весельська Л.А. Трудова міграція і соціальна безпекa: аналіз наслідків та перспектив у контексті українських реалій/ Весельська Л.А.// Економiка та держава № 4/2011 – с. 111-115. 2. Рингач Н. О. Мінімізація демографічних загроз як необхідний компонент політики забезпечення національної безпеки України / Н. Рингач О.// Ефективність державного управління : зб. наук. пр. ЛРІДУ НАДУ при Президентові України. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2008. – Вип. 14/15. – С. 140–145. 3. Савін В.М. Міграційна політика як складова національної безпеки України/ Савін В.М.// Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2013. - № 2. - с. 52-59. 4. Тимошенко О.В. Економічна безпека України в регіональному вимірі/ Тимошенко О.В.// Вчені записки університету «КРОК». – 2015 р. – с.3. 5. Ушенко О.П. Державне та регіональне регулювання міграції населення України/ Ушенко О.П.// «Молодий вчений», № 3 (06) березень, 2014 р. – с.63-67. 117

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

6. Яворський М. Міграція та політика національної безпеки в Україні: тенденції розвитку// М. Яворський /Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, випуск 25, 2013 – с.97. 7. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat. gov.ua/.

УДК 336.01 Мельнік К.В. студ. 3 курсу спеціальності «Економіка підприємств» Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Михальська В.В. к.держ.упр., доцент Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

АНАЛІЗ ОПЛАТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ Ефективність функціонування та соціальний розвиток підприємств забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу. Заробітна плата – це змінний показник. Вона визначається безпосередньо якістю праці, професійною підготовкою працівників, динамічністю штатного складу працівників, відсутністю балансу між професійними категоріями та спеціальностями, поточною ситуацією на ринку праці тощо [3]. Заробітна плата повинна використовуватися як найважливіший засіб для стимулювання до зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва для суспільної злагоди і ви118

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ступає як один із регулювальників ринку праці [6]. Розрахунок заробітної плати – це трудомістка, кропітка та відповідальна робота, яку виконують за короткий проміжок часу від надання інформації та виплатою заробітної праці робітнику. Система оплати праці повинна базуватись на певних складових, до яких слід віднести: 1. Складову часу: основу для визначення базової заробітної плати, базової комісійної винагороди посередникам або певних пільг і премій[2]. 2. Складову успішності: комісійну винагороду фінансовим посередникам, бонусні виплати [2]. 3. Складову ініціативності: мотиваційні виплати, що базуються на конкуренції між працівниками при досягненні конкретних цілей [2]. Економічною наукою визнано, що характерна для ринкової економіки значна диференціація зарплати визначається рядом факторів: - професійно–кваліфікаційні характеристики праці; - природні особливості працівника (розумові та фізичні); - рівень підготовки та кваліфікації; - ступінь мобільності робочої сили; - готовність працівника постійно навчатися та підвищувати кваліфікацію[3]. Заробітна плата завжди була однією з головних аспектів, які утворюють мотиваційний механізм трудової активності і забезпечують ефективність системи матеріального стимулювання [4]. Сучасне підприємство потребує працівників із відповідними кваліфікаціями і можливостями для діяння у сфері, перш за все, інтелектуального функціонування. В сучасних умовах простежується чітка різниця між фізичною 119

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

та інтелектуальною працею, з виокремленням явних унікальних переваг останнього та з появою необхідності ефективного його регулювання. В економіці, яка функціонує на засадах вільного ринку, шанс на успіх мають люди ефективні, інноваційні, гнучкі, заповзятливі тощо[5]. Успіх сьогодні неможливий за відсутності вмінь ефективної роботи з інформацією, у тому числі вмінь пошуку, засвоювання, перетворювання, аналізу, вміння робити висновки, а передусім – «виготовлювання» нової інформації [5]. Треба наголосити, що всі ці операції мають виконуватися дуже швидко [5]. Лише особи, які відповідають цим вимогам, можуть розраховувати на добре оплачувану роботу, визнання та задоволення [5]. Проте наявність вмінь свідчить не лише про володіння певним рівнем трудового потенціалу, а й відображає здатність працівників застосувати та розвивати невикористані вміння у практичній діяльності з метою досягнення як особистих, так і цілей підприємства [7]. Важливе значення на підприємствах невиробничої сфери має правильна оцінка ефективності роботи працівника, адже це впливає на обчислення плати за працю. Тому, можна визначити основні фактори, які впливають на розмір заробітної плати працівників інтелектуальної праці: 1. теоретичні знання теоретичні положення по областям діяльності і функцій; методичні, методологічні, проектні, технологічні, технічні, організаційні, економічні, соціальні знання; 2. результати творчої діяльності - сформульовані гіпотези, концепції та ідеї, виконані проекти, технології, алгоритми і програми, зроблені відкриття, винаходи, вирішені завдання, написані й опубліковані статті, звіти, монографії, навчальні посібники, книги, методики, інструкції; 120

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

3. уміння - генерувати ідеї і створювати концепції проектів бізнес – процесів; інтегрувати і акумулювати знання для реалізації проектів за всіма джерелами; здійснювати проекти, види діяльності, процедури та операції; 4. навички - з виконання фахівцем функцій і обов’язків, робіт і видів діяльності, завдань і операцій; 5. компетенції здатність успішно діяти на основі практичного досвіду, умінь та знань при вирішенні поставлених професійних завдань [1]. На сьогодні спостерігається чітка різниця між оплатою фізичної та інтелектуальної праці і складність обрахунку заробітної плати також відрізняється. Наведені групи факторів безпосередньо чи опосередковано впливають на розміри винагороди за працю працівників невиробничої сфери. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Вільш І. / Інтелектуальний капітал людини в контексті стійких індивідуальних рис її особистості // Горизонти освіти №2 (41), 2015 – с.21 2. Єрмошенко А.М., Горячева К.С. / Особливості побудови системи оплати праці і мотивації у фінансових установах // Актуальні проблеми економіки №8((158)), 2015 – с.284-287 3. Ільєнко Н., Спасенко Ю. / Забезпечення оптимальної диференціації заробітної плати – важливий напрям регулювання оплати праці // УКРАЇНА: АСПЕКТИ ПРАЦІ №1, 2015 – с.23 4. Колесникова Н., Іскоростенська М., Щелкунов В. / Сучасні системи оплати праці персоналу організації // Збірник наукових праць ДЕТУТ. Серія «Економіка і управління»,. Bun. 29, 2014 – с. 241 5. Левченко Ю.Г. / Інтелектуальний капітал та його роль у господарській діяльності підприємства// Бізнес та інтелектуальний капітал 121

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Інтелект ХХІ № 1 , 2014 – с.94 6. Мардус Н.Ю. / Теоретичні і методичні аспекти питань обліку праці і заробітної плати // Вісник НТУ «ХПІ». 2014. № 32 (1075), 2015 – с.162-163 7. Молочник Ю.Б. / Використання системи збалансованих показників для оцінювання вмінь працівників комунікаційної системи підприємств // Вісник НТУ «ХПІ» № 2 (1111), 2015 – с. 166-167

УДК 378.6 Мельніченко Н.Д. ст. викладач кафедри економіки і менеджменту Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

Ящук Р. М. студентка гр. 130 спеціальності «Транспортні технології» Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

БІЗНЕС ШКОЛИ В МАЙБУТНЬОМУ Бізнес-школа - це організація, яка пропонує освіту з управління бізнесом.Програми навчання в бізнес-школі включають такі напрями як: бухгалтерський облік, фінанси, менеджмент, маркетинг, логістика, інформаційні технології, бізнес-моделювання, бізнеспроцеси, організаційна поведінка. Перша бізнес-школа з'явилася на початку 19 століття в США. Це був DarthmouthCollege. Коли в 1902 році семеро студентів отримали дипломи про бізнес-освіту, прослухавши повний курс програми M.S.C. (MasterofCommercialScience), тоді і почалася історія МВАМВА (MasterofBusinessAdministration) і бізнес-шкіл[5]. У Європі перші біз122

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

нес-школи з'явилися в 1967 році, першопрохідцем була Великобританія. В Україні бізнес-школи почали відкриватись в 1989 році (на території колишнього СРСР). Школи бізнесу в Україні репрезентовані як факультети при університетах –Києво-Могилянська бізнес-школа, так і Бізнес-школи, що стали ВНЗ –Бізнес-школа Львівського інституту менеджменту[6], так само як філіали відомих світових бізнесшкіл:Единбурзька бізнес-школа — є частиною британського університету Геріот-Ватт (англ. Heriot-Watt University). Київ — перше місто в Східній Європі, де школа відчинила свої двері. Українська столиця є платформою для розвитку в цілому регіоні – від Східної Європи до Центральної Азії. Перша група у Києві почала навчання за програмою MBA наприкінці січня 2010. У лютому 2010 почалося навчання за програмами в рамках модульного формату, яка дає можливість отримувати бізнес-освіту мешканцям інших міст України: навчання проходить у форматі інтенсивних дводенних щомісячних сесій у Києві[5]. З одного боку, сучасна школа бізнесу намагається обслуговувати студентів - працівників компаній, які зацікавлені в мінімальних витратах робочого часу і максимальною вигодою. З іншого боку, навчальний заклад не може дозволити собі ігнорувати запити традиційних категорій студентів: бакалаврів, магістрів і незалежних менеджерів. Багато педагогічних нововведень, зокрема засновані на наукових дослідженнях, можуть бути дуже успішними, якщо вони були спеціально призначені для конкретних слухачів, з якими викладачі працювали в рамках стандартних програм. Це додає програмам додаткове різноманіття і багатство. Традиційна модель навчання: нав`язування студентам потоків інформації.Індивідуальним студентам - бакалаврам, магістрам і незалежним менеджерам - зазвичай пропонуються стандартні курси дисциплін, які в сумі відповідають певному науко123

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

вому ступеню або програмі. Лекції читаються окремими професорами, досить рідко - командами викладачів. Головною родзинкою такого педагогічного підходу є професори-лектори класичного академічного стилю. Та все ж дана модель дуже однобока. Подібні виступи можуть бути вельми ефективні за рахунок стислості і вузькості круга обговорюваних питань. цінність такого навчання виникає в основному з інформації, що витягується з лекційного курсу, не дивлячись на однобічність зв`язку. Даний підхід майже не враховує особливі побажання студентів, які бажають мобілізуватися, самостійно визначати зміст навчальних програм і взагалі керувати своєю освітою[1]. Нова модель: інтерактивне навчання. В протилежність традиційному односторонньому навчанню інтерактивний метод дозволяє студентам взаємодіяти один з одним і з викладачем. Типові форми інтерактивного процесу - обговорення конкретних ділових ситуацій, загальні дискусії або колективна робота. Тепер набагато рідше можна побачити до болю знайому картину: професор, що віщає з кафедри, і рівні ряди тих, що сидять на лавах студентів, що благоговійно слухають йому. У школах бізнесу такого, мабуть, і не зустрінеш. Розклад заповнений активним навчанням, роботою в групі, практичними проектами. Віртуальне інтерактивне навчання, засноване на інформаційних, комунікаційних і мультимедійних технологіях, відкрило нові шляхи отримання знань. Практично в кожному класі навіть при класичному аудиторному підході ми спостерігаємо такі форми дискусій і групового навчання, як обговорення «кейсів», групові дебати, колективна робота над проектами і так далі[3]. До речі, більшість класичних ділових ситуацій багато в чому представляють старий спосіб викладання. Хоча студентів всіляко переконують активно брати участь в роботі класу, обговорювати поставлені проблеми і вступати в спори, слухати і запам`ятовувати, часто 124

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

на практиці ми бачимо, що класичним методом ситуаційного аналізу є різновид моделі одностороннього навіювання студентові поглядів викладача. Просто професор доводить свою думку до аудиторії іншим способом, який виглядає «псевдоїнтерактивно». Не доводиться говорити, що, хоча викладач і слухачі взаємодіють один з одним, залишається питання, наскільки ефективне таке навчання. Віртуальні ділові ситуації, навпаки, дозволяють студентам відбирати що цікавить їх необхідну інформацію для підготовки до обговорення.Студент сам собі керівник, він слідує власному робочому розкладу, сам визначає потрібні йому області знання, сам вирішує свої проблеми. Наростаюча хвиля критики в адресу традиційних способів викладання зобов`язана походженням цьому підходу. Дійсно, багато сучасних прикладів з ділового життя, як віртуальні, так і на папері, підходять під цей опис. Вони дозволяють студентам або вимушують їх пов`язувати теоретичну освіту з їх власною практикою. Успішна школа бізнесу не може дозволити собі ігнорувати сучасний ситуаційний аналіз, а також розробку і наукове дослідження подібних практичних прикладів. Нові ділові ситуації, щоб бути інтерактивними, повинні орієнтуватися на проблеми, що відображають сучасні заплутані реалії. Вони повинні надавати студентам можливість самим виробляти власні сучасні наукові погляди замість того, щоб механічно дотримувати розклад занять і приймати на віру пропоновані професором готові рецепти[2]. «Бізнес-школа майбутнього»повинна буде мати наступні характеристики: - тісні зв'язки з організаціями-клієнтами і галузями, особливо з тими, які активно беруть участь в дослідницьких проектах; - акцент на довічне і безперервному навчанні в бізнес-школах з постійним контактом з учнями на всьому протязі їх кар'єри, а не про125

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

тягом коротких, хоча і інтенсивних по насиченості заняттями періодів; - ставка на розвиток менеджерів від їх сьогоднішнього призначення до осіб, що надають широкий діапазон допомоги; - виступ в якості центрів навчання і ресурсів замість надання стандартних бізнес-рішень, яким навчають експерти; - мережевий підхід: все більше і більше бізнес-школи створюють мережі один з одним і зі структурами бізнесу; це відбивається у вигляді збільшення числа загальних програм, реалізацією яких одночасно займається ряд компаній; - мультикультурність та інтернаціональність: вони будуть посправжньому міжнародними з точки зору змісту курсів і кінцевих результатів; - використання останніх технологій, що сприяють постійному навчанню. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Буланової - Топоркова М. В. Педагогіка і психологія вищої школи: Навчальний посібник / під ред .- Ростов н / Д, 2002 - 168с 2. Кан-Калик В. А. Основи професійно-педагогічного спілкування. Грозний, 2005 - 531с. 3. Піонова Р.С. Педагогіка вищої школи. Мн. Обчислюємо. шк., 2005. - 303с. 4. Преимуществаобразования в бизнес-школах [Електрон. ресурс] – Режим доступу: http://www.e-xecutive.ru/wiki/index.php/Бизнес-школа 5. Что такоебизнес-школа. Для чего нужны бизнес-школы [Електрон. ресурс] – Режим доступу : http://ideamaniya.ru/348-chto-takoe-biznesshkola-dlya-chego-nuzhny-biznes-shkoly.html 6. Бізнес-школа Львівського інституту менеджменту [Електрон. ресурс] – Режим доступу : http://lvbs.com.ua/ 126

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 658: 334.758 Мельник Н.О. к.е.н. доцент кафедри економіки і менеджменту КДАВТ ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

ЕФЕКТ СИНЕРГІЇ В ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ Диверсифікація діяльності чи злиття, або поглинання підприємств може бути одним з шляхів подальшого розвитку компанії, а також виявлення нею «прихованих» можливостей стратегічних бізнесодиниць. В такому випадку керівники надають перевагу портфельним стратегіям компанії, ефекту масштабу. Саме завдяки цьому з’являється поняття синергетичний ефект. Щоб зрозуміти суть синергетичного ефекту спочатку потрібно розібратися з тим, що ж означає таке поняття як синергія. Синергі́я (від грец. συνεργία Synergos — (syn) разом; (ergos) діючий, дія) — це сумарний ефект, який полягає у тому, що при взаємодії двох або більше факторів їх дія суттєво переважає ефект кожного окремого компонента у вигляді простої їх суми [1]. Синергію започаткували дослідження І. Пригожина, який очолював Брюссельську школу на межі 60-70-х років ХХ ст. Його теоретичні здобутки впродовж останньої чверті століття, що минуло, набули всесвітнього визнання і започаткували нові наукові підходи у багатьох сферах пізнання [1]. Необхідно відмітити, що на підприємстві синергетичний ефект буде мати місце лише в тому випадку, якщо всі елементи і частини підприємства орієнтовані на досягнення однієї спільної мети. Якщо ж вони будуть прагнути до досягнення приватних цілей, не пов'язаних із загальною метою фірми, ефекту синергії не відбудеться. Але її ефекти важко планувати, а тим більше — реалізовувати, тому що комбінації факторів вдається дослідити лише у рідкісних ви127

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

падках. Через це синергетичний ефект існує у двох видах: • позитивний – проявляється в скороченні витрат при заданому рівні доходів або збільшенні доходів при заданому рівні витрат. • негативний – проявляється в збільшенні витрат при заданому рівні доходів або зменшенні доходів при не змінному рівні витрат [4]. Позитивний синергетичний ефект можна прослідити на прикладі компанії Nestle, яка отримує значні вигоди від просування продукції, реклами й маркетингових досліджень, використовуючи в глобальному масштабі розробки для товарів одного виду. Диверсифікований підхід до роботи на ринку продуктів харчування ліг в основу нової стратегії і дозволив цій компанії ефективно реагувати на попит споживачів. Унаслідок приєднання до корпорації ряду компаній до асортименту Nestle додалися десятки нових продуктів. Важливо зазначити, що характерна особливість синергетичного ефекту проявляється не лише через кооперацію чи проникнення на нові ринки, де можна збільшити збут продукції компанії, зменшити витрати на виробництво а й через використання нової, ексклюзивної технології. «Bayer», «Bosch», «Mannesmann» - це відомі німецькі підприємства які одержують прибуток завдяки нетрадиційним організаційним заходам. Вони, наприклад, об'єднуються у так звані Venture Capital Club (об'єднання ризикованого капіталу з великими шансами на прибуток, венчурного капіталу), аби одержати кошти для стимулювання винахідництва і подальшого розвитку виробництва[3]. На окремих підприємствах виявлення синергетичного ефекту за важливістю для компанії має різне значення. Однією з важливим проблем, коли компанія на практиці намагається досягти позитивного синергетичного ефекту є те, що окремі підрозділи не прагнуть до об’єднання, а навпаки - бояться конкуренції. Інколи буває так, що 128

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

компанія відкриває власні ноу-хау але разом з цим виникає небезпека погіршити свою позицію відносно інших організаційних одиниць. Звичайно, найкращий вихід з цією ситуації це обмін знаннями. Синергія також може розглядатися як узгодженість окремих виробничих внутрішніх і зовнішніх складових. В якості головного економічного показника синергічного ефекту виступає наявність певного рівня чистого прибутку. Контрольним показником, який дозволяє визначити, чи достатній отриманий обсяг чистого прибутку, є рентабельність, а також характер динаміки рентабельності, і чистого прибутку. Ці ж критерії можуть використовуватися для визначення рівня конкурентоспроможності підприємства. Крім того, доречно провести тотожність: синергія всередині компанії = конкурентоспроможність у зовнішньому середовищі [4]. Якщо ж підприємству вдається досягти, щоб всі компоненти виробничого процесу діяли злагоджено для досягнення одних цілей, тобто синергічно, з урахуванням всіх факторів впливу зовнішнього середовища то стійкість і стабільність такого підприємства і буде його показником конкурентоспроможності на ринку. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Ходаківський Є.І. Методологія наукових досліджень у парадигмі синергетики : монографія / Є.І. Ходаківський, В.К. Данилко, Ю.С. Цаль-Цалко // Вісник ЖДТУ та Житомирського державного технологічного університету, Житомирського обласного об'єднання громадської організації «Спілка економістів України». – Житомир : Вид-во "Рута", 2009. – 332 с. 2. Загальні закони організації [Електронний ресурс] / pidruchniki.com – Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.com/ 12800528/menedzhment/zagalni_zakoni_organizatsiyi. 3. Петрова Н Б Стратегічний менеджмент – ХНАМГ, 2009. – 259 с. 129

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

4. Синергетичний ефект в менеджменті [Електронний ресурс]. – 2013. Режим доступу до ресурсу: http://www.economy.nayka. com.ua/?op=1&z=1865 Михальська В.В., к.держ.упр., доцент Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Омельчук А.В. студ. 3 курсу спеціальності «Економіка підприємств» Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ У НЕВИРОБНИЧІЙ СФЕРІ В умовах постіндустріальної економіки та значного розвитку економіки знань, пріоритетною у сфері трудових відносин стає інтелектуальна діяльність. Оскільки цей вид праці має неуречевлений характер і оцінити її ефективність дуже складно, важливо розробити методику її аналізу. Інтелектуальна діяльність — це вид трудової діяльності, здійснюваний в будь-якій сфері економічної діяльності за допомогою інтелектуальних здібностей індивіда і спрямований на роботу з інформацією [2]. Важливою ознакою інтелектуальної праці є те, що її предметами й результатами виступають нематеріальні продукти у вигляді проектів, програм, ідей, образів, інформації та ін. Така праця вимагає значного напруження психічних процесів — уваги, мислення, пам’яті, уяви, а також емоційної активізації. Особливо це стосується творчої, креативної розумової праці, що передбачає продукування нового знання, творчий пошук. [2] Науковці говорять про появу нового типу організацій — інте130

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

лектуальних організацій, характеристиками яких є перехід від адміністративного контролю та координації до прямої відповідальності та контролю виконавців, які працюють у взаємопов’язаних групах , що орієнтовані на результат, а не на правила, на вибір, а не на вказівки згори, та формуються із рівних за рангом людей. [2] Важливості набувають лідерські якості, творчі здібності, мотивація до нововведень, здатність іти на виправданий ризик. Ключовими чинниками високої ефективності праці є узгодженість компетенцій працівників із покладеними на них функціями, наявність справедливого зв’язку між результатами праці та її заохоченням, а також рівень фінансування ресурсу праці. Такі чинники, як наявність лояльного ставлення керівництва до персоналу, а також нормальні інтенсивність праці та режим робочого часу, зазвичай, не створюють додаткових резервів для підвищення ефективності праці, але за їх відхилення від норми призводять до зниження зазначеного показ-ника, тобто демотивують персонал. [6] Для розрахунку кадрового потенціалу управління та ефективності його використання найбільш доцільно застосувати кількісноструктурні (чисельність, структурно-професійні, освітньокваліфікаційні здатності) та креативні (інноваційність у виконанні трудових обов’язків, рівень підготовки, націленість на виконання завдань, схильність сприйняття і застосування прогресивних технологій управління, тощо) характеристики. Доповнити аналіз дозволить встановлення величин рівнів вказаних характеристик (максимальний, прийнятний, критичний) представлених у кількісному та вартісному вимірах основу яких складає визначення вартості одиниці питомої ваги кадрового потенціалу. Кадровий потенціал управління досліджується на основі сукупності особистих та професіональних якостей працівників і дорівнює добутку кадрового потенціалу окремого пра131

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

цівника підрозділу і кількості працівників у підрозділі управління або сукупного кадрового потенціалу управління організацією на кількість підрозділів управління в організації. [1] Для кожного працівника підрозділу, згідно попередньо визначеного стандартизованого набору якостей і компетенцій, встановлюється числова оцінка(умовні одиниці, бали, коефіцієнти). Ця сума відображає рівень професіоналізму працівника або індивідуально накопичений ним потенціал. Сукупність оцінок всіх працівників підрозділу відображує рівень його кадрового потенціалу. Загальна сумарна оцінка сукупності кадрового потенціалу підрозділів управління визначає рівень розвитку кадрового потенціалу системи управління організації в цілому [1]. Оцінка співробітника формується на основі трьох оцінок: безпосередньо керівника, експертів (як правило, внутрішніх) і самооцінки. Оцінка здійснюється по таких критеріях: — професійним компетенція, необхідним для роботи на посаді; — результативності праці; — внутрішньокорпоративним критеріям. [3] Робота керівника відрізняється від роботи підлеглих його працівників високим рівним складності і відповідальності, відповідно тому і має вище оплачуватися. Проте міру таку перевищення однозначно визначити неможливо. В будь-якому випадку відмінність в заробітній платні керівника і висококваліфікованого підлеглого викликає у першого зацікавленість у виконанні відповідальної роботи, а в іншого – зацікавленість в професійному зростанні. [4] Робота більшості професіоналів, спеціалістів і технічних службовців відрізняється високою складністю і різним змістом, підвищеною відповідальністю за кінцевий результат. В принципі, їх роботу, як і роботу робочого персоналу, теж можна планувати і нормувати, 132

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

проте це досить дорого. Тому під час планування чисельності даних категорій персоналу використовують методи укрупненого нормування, їх щоденна робота зазвичай не нормується, а лише регламентується посадовими інструкціями, індивідуальними планами роботи і призначенням безпосередніх керівників. [4] Для ефективної побудови оплати праці необхідно впровадити систему грейдування, яка при розробці заробітної плати враховує цінність посади робочого місця та її вплив на результат діяльності організації. Тобто чим вища цінність посади, тим більш постійна базова частина заробітної плати. [3, c. 290-291]. При підготовці до оцінки визначається фактори, по яких буде проводитися оцінка. Основними факторами в зарубіжних компаніях при здійсненні консалтингових проектів щодо оцінки посад є: ступінь повноважень; масштаб дій (чисельність, оборот); ступінь впливу на результат; професійні знання; управлінські навички; навички взаємодії; складність прийняття рішень. Факторів повинно бути оптимальна кількість, щоб вони не перетиналися. Опис факторів по рівнях здійснюється із зазначенням відмінностей між рівнями всередині кожного фактора. Найчастіше використовують факторні шкали, що включають від трьох до восьми рівнів. [5] Сумарний результат оцінки посади, робочого місця одержуємо шляхом складання балів по різних факторах. Потім залежно від кількості балів, одержаних при оцінці, надаємо посадам відповідний грейд. [3, c. 293-295] Кожен грейд має свій ступінь, що виражається спеціальним коефіцієнтом – він відповідає установленому розміру окладу працівника в рамках присвоєного грейда. Оклад у системі грейдів визначається множенням коефіцієнта на базову ставку — мінімальне значення. [3, с.294] Нормування праці фінансистів та економістів передбачає два 133

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

види норм: норми чисельності і норми часу на виконання типових видів робіт [5]. За допомогою норм чисельності економістів можна визначити їх нормативну чисельність, яка встановлюється за двома показниками: - середньоблікова чисельність працівників підприємства; - кількість самостійних структурних підрозділів. [5, c.77] Норми часу на виконання певного змісту робіт економістів дозволяють визначити нормативну чисельність працівників на основі загальної трудомісткості цих робіт [5, c.78]. Нормативна чисельність визначається діленням загальної річної трудомісткості даного складу робіт на річний фонд робочого часу одного робітника (при 40-годинному робочому тижню він складає 2002 години). Потім отримана при діленні частка множиться на коефіцієнт 1,15, що враховує заплановані невиходи робітників (відпустка, хвороби інше). ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Базилюк Б.Г. Якісна оцінка управлінського персоналу / Б.Г. Базилюк // Трансформація соціально-трудової сфери: сучасні виклики, тенденції, домінанти інноваційного розвитку [Електронний ресурс]: ДВНЗ «Київський націонльний економічний університет імені Вадима Гетьмана». – Електрон. текст. дані. – Київ: КНЕУ, 2015. – С. 90–94. 2. Василик А.В. Особливості гідної праці та соціально-трудових відносин у сфері інтелектуальної діяльності / А.В. Василик // Соціальнотрудові відносини: теорія і практика : зб. наук. пр. / М-во освіти і науки України ; ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана" ; Ін-т соц.труд. відносин ; редкол.: А. М. Колот (голова) [та ін.]. – Київ : КНЕУ, 2015. – Вип. 2. – С. 71–77. 3. Завіновська Г.Т. Грейдова система оплати праці в організації / Г.Т. 134

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Завіновська // Соціально-трудові відносини: теорія та практика. — К. : КНЕУ, 2015. - Т. 1. – С. 290-297. 4. Погорєлова М.І. Дифференциация должностных окладов руководителей, профессионалов, специалистов и технических служащих по сложности труда / М.І. Погорєлова, П.Г. Перерва, С.М. Погорєлова, О.П. Косенко // Управління персоналом та економіка праці. – 2015. С. 334-339. 5. Соломонов С. Нормы труда экономистов по финансовой работе / С. Соломонов // Справочник Экономиста. – 2013. - №4. – С. 76-81. 6. Турчина В.М. Оцінка діяльності менеджменту компанії, спрямованої на досягнення високої ефективності праці / В.М. Турчина // Інституційний репозитарій Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет ім.Вадима Гетьмана». – 2015. – С. 74-79

УДК 658: 334.758 Михальська В.В. к.держ.упр., доцент Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Омельчук А.В. студ. 3 курсу спец. „Економіка підприємств” Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ У трудовій діяльності в найбільш досконалих її формах виражається вся багатогранна сутність людини [1, c. 308]. Саме в трудовій діяльності, у творчій праці знаходять свій дійовий вияв усі душевні сили, наміри, почуття особистості [1, c. 308]. Трудова діяльність як прерогатива виключно людини характеризується тим, що людина ще 135

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

на початку процесу праці уже уявляє собі її кінцевий результат [1, c. 308]. Праця (трудова діяльність) – це форма діяльності, спрямована на виробництво визначених суспільно-корисних продуктів (цінностей), що задовольняють матеріальні та духовні потреби людини [1, c. 308]. Сьогодні, на жаль, немає єдиного підходу до виміру ефективності трудової діяльності працівників. Складність полягає в тому, що процес трудової діяльності персоналу і управління тісно пов’язаний з виробничим процесом і його кінцевими результатами, соціальною діяльністю суспільства, економічним розвитком організації [1, c. 308]. Наразі в теоретичних основах аналізу ефективності праці існує досить велика кількість неузгодженостей, тому існує велика кількість визначення поняття «ефективність праці». Науковець Сукач О., опираючись на дослідження багатьох вітчизняних науковців, у своїх роботах використовувала саме такі означення для даного поняття: ефективність праці – це співвідношення обсягу вироблених матеріальних та/або нематеріальних благ і кількості витраченої на це праці. Продуктивність праці та рентабельність сумарних витрат на персонал (співвідношення прибутку від певного виду трудової діяльності до відповідних витрат праці) автор відносить до основних показників ефективності праці [7, c. 406]. Також вона вважає вагомим такого роду визначення: ефективність - це співвідношення корисного результату трудової діяльності та величини витрат праці на його одержання [7, c. 406]. Науковці також ототожнюють ефективність праці з її результативністю, вважають, що суть проблеми підвищення ефективності праці полягає в досягненні певної мети за мінімальних витрат праці [7, c. 406]. Ефективність праці характеризує рівень використання трудових ресурсів з урахуванням виробітку, витраченого часу, а також витрат праці з розрахунку на одного працівника. Ефективність праці ха136

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

рактеризує баланс соціальної й економічної ефективності через призму трудових стосунків на основі принципу економного витрачання робочої сили [4, c. 147]. Показник ефективності праці слід відрізняти від показника ефективності діяльності підприємства (виробництва). При визначенні ефективності діяльності підприємства враховуються всі витрати: матеріальні, трудові та фінансові. Тому ефективність праці, що враховує лише трудові витрати, можна розглядатися як окремий показник ефективності діяльності підприємства [4, c. 147]. Додатковими окремими показниками ефективності праці можуть бути [4, c. 147]: – зміна виробітку за рахунок зміни продуктивності праці; – кваліфікація працівників; – економія витрат на заробітну плату; – раціональне використання робочого часу Особливості фізичної та розумової праці на підприємстві, їх ефективність Трудову діяльність (працю) вітчизняні науковці розглядають як похідну у сфері фізичної і розумової праці, тобто працю робітників, технічних виконавців, спеціалістів і керівників [1, c. 309]. Особливою рисою розумової праці, тобто праці керівників, спеціалістів і технічних виконавців, є те, що її результати використовуються для організації праці інших працівників [1, c. 309]. Від фізичної праці вимагається результативність, продуктивність. Іншими словами, працівник фізичної праці повинен бути здатний правильно виконувати поставлені перед ним задачі, але його не стосується сама їхня адекватність [5]. Неуречевленій праці (розумовій) притаманні такі якості як інтелект, уява та поінформованість. Це, безумовно, істотні якості, але тільки в сполученні з ефективністю 137

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

вони втіляться в результатах. Взяті самі по собі, вони лише встановлюють планку можливих досягнень [5]. Ефективність - це особлива технологія, застосовувана працівником розумової праці в рамках організації [5]. Донедавна у світі існувало небагато таких організацій. Але на сьогоднішній день, питання ефективності розумової праці набуває все більшої актуальності. В приклад можна навести факти із зарубіжних країн. Загалом, в зарубіжних країнах, як правило, розумова праця оплачується вище, ніж фізична [3, c. 105]. Так, зарплата працівників розумової праці перевищує заробітну плату працівників фізичної праці в середньму: в Німеччині – на 20%; Італії і Данії – на 22%; в Люксембурзі – на 44%; Франції і Бельгії – на 61%; США – в 2 рази [3, c. 105]. В даний час установи, в основі діяльності яких лежить інтелектуальна праця, займають ведуче місце в житті суспільства. Сучасне суспільство - це суспільство великих організованих установ. У кожнім з них визначну роль грає людина розумової праці, що покладається на свою голову, а не на мускули і спритність рук. Росте питома вага працівників, що спеціально вчилися використовувати свої теоретичні знання, а не фізичну силу. Їхня ефективність виміряється їхнім внеском у ті організації, де вони працюють [5]. Система вимірів і оцінок - від організації виробництва й обліку до контролю якості, - використовувана у відношенні фізичної праці, не застосовна до праці інтелектуальної [5]. До інтелектуальної, творчої діяльності не підходять ніякі мірки, застосовувані стосовно фізичної праці. Працівник, що володіє теоретичними знаннями, не робить нічого такого, що могло б бути ефективним саме по собі. Він робить знання, ідеї й інформацію. Сама по собі ця "продукція" марна. Її практична реалізація відбувається на наступному етапі, коли хтось скористається нею, для того щоб домогтися конкретних результатів [5] 138

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Підвищення ефективності повинне стати одним з найбільш пріоритетних напрямків діяльності організацій. Саме від підвищення ефективності, залежить зростання прибутку підприємства. Для визначення ефективності інтелектуальної праці слід врахувати і проаналізувати фактичні витрати часу будь-якого працівника шляхом визначення структури його робочого дня [5]. Для цього використовуються "фотографія" і "самофотографія" робочого дня. І в тому, і в іншому випадку фіксуються витрати часу, причому або це робиться спеціально виділеним для цього хронометражистом, або самим працівником [5]. Складена на основі фотографії або самофотографії робочого дня фактична структура порівнюється з нормативною, на основі чого робляться висновки про відхилення від нормативу і розробляються заходи щодо удосконалювання структури робочого дня менеджера [5]. Зростання ефективності праці являє собою джерело економічних зрушень, підвищення реальної заробітної плати і, відповідно, рівня життя населення; виступає засобом стримування інфляційних процесів [2, c. 73]. Світовий досвід підтверджує, що висока конкурентоспроможність підприємств і економіки в цілому суттєвою мірою визначається цілеспрямованою мотивацією до ефективної та високопродуктивної праці [2, c. 73]. Науковці Воробйова Л. Д. та Одінцов М. М. у своїх дослідженнях стверджують, що вагомим напрямом механізму підвищення ефективності праці є створення умов для розширеної участі працівників в управлінні організацією [2, c. 75]. З цим найкраще справляється система управління за цілями, коли цілі підприємства подрібнюються до рівня окремого працівника і усвідомлюються ним як його особисті [2, c. 75]. Така система є дієвою і в ситуації з обмеженими фінансовими можливостями підприємства, що характерно для кризового і післяк139

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ризового періоду [2, c. 75]. Розширення участі працівників в управлінні організацією доцільно розпочати із проведення регулярних нарад, зборів із залученням всіх працівників, на яких має повідомлятися про результати діяльності підприємства і подальшу стратегію [2, c. 75]. Дослідження основних методів, що застосовуються при управлінні ефективністю праці, виявили, що домінують такі методи як оцінка за кінцевими результатами діяльності організації, управління за цілями і результатами та збалансована система показників, які поряд з економічними показниками діяльності організації враховують також і соціальне самопочуття працівників, їх компетентність, професійну здатність до ефективної праці та постійного розвитку [2, c. 75]. За результатами дослідження було розглянуто основні заходи, які необхідні для підвищення індивідуальної ефективності праці і відображають наявність недоліків і резервів в управлінні ефективністю праці на підприємстві (таблиця 1). Таблиця 1 Розподіл заходів, що сприятимуть підвищенню ефективності праці [2, c. 75]

140

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Науковець Сукач О. О. на теоретичному рівні довела, що ефективність діяльності підприємства залежить від формування мотивації персоналу за допомогою виконання стимулюючої функції заробітної плати [6, c. 158]. Управлінському апарату підприємств слід приділити увагу підвищенню ефективності розподілу витрат на заробітну плату за рахунок збільшення питомої ваги змінних витрат на оплату праці, що приведе до зростання як продуктивності праці, так і інших показників ефективності діяльності [6, c. 158]. Для підвищення ефективності праці необхідно враховувати раціональну організацію трудових процесів. Раціональна організація трудових процесів означає правильну організацію й обслуговування робочого місця [4, c. 147]. Кожне робоче місце на підприємстві має свої специфічні особливості, які необхідно враховувати при його організації [4, c. 147]. На підприємстві кожному працівникові надається можливість поглибити та розширити отриманий раніше рівень кваліфікації шляхом удосконалення професії та вивчення суміжних спеціальностей і навичок безпосередньо на виробництві [4, c. 147]. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Базалійська Н.П., Мельничук Ю.С. Сутнісні підходи визначення ефективності трудової діяльності працівників промислового підприємства // Глобальні та національні проблеми економіки. – 2015. - № 8. – 308 – 311 с. 2. Воробйова Л. Д., Одінцов М. М. Оптимізація механізму управління ефективністю праці робітників підприємства // Вісник Хмельницького національного університету: Економічні науки. – 2015. - № 1. – 72 – 77с. 3. Гетьман О.О., Салімов Ашраф Акиф Огли. Вдосконалення системи стимулювання праці на вітчизняних сервісних підприємствах // Молодий вчений. – 2015. - № 5 (20). – Частина 1. - 104 -108 с. 141

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

4. Лелюк Ю. В. Напрямки підвищення продуктивності праці на підприємстві // Економічний вісник. – 2015. - № 3. – 147 – 152 с. 5. Розумова праця керівника: шляхи підвищення ефективності // osvita.ua [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/management/14871/ 6. Сукач О. О. Взаємозв’язок мотивації персоналу та ефективності витрат на оплату праці // Бізнес Інформ. – 2015. - № 6. – 154 – 159 с. 7. Сукач О. О. Удосконалення оцінювання ефективності праці на промислових підприємствах // Актуальні проблеми економіки. – 2015. - № 5 (167). – 405 – 412 с.

УДК 658: 334.758 Михальська В.В., к.держ.упр., доцент Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

П‫ۥ‬ятковська А.В. студ. 3 курсу спец. „Економіка підприємств” Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

УПРАВЛІНСЬКИЙ ПЕРСОНАЛ: МЕТОДИ НОРМУВАННЯ, ОЦІНКИ ТА АНАЛІЗУ РОБОЧОГО ЧАСУ Унікальність управлінського персоналу, як одного з найважливіших нематеріальний актив організації, полягає у його реальній спроможності прямо впливати на підприємницьку діяльність та її результати: у разі високої ефективності управлінський персонал забезпечує й високі результати діяльності фірми, а у разі його неефективності - навпаки. Нормування праці – це встановлення міри витрат праці на виконання визначеного обсягу робіт у даних організаційно-технічних 142

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

умовах [6,с.103]. Розумова діяльність керівника, спрямована на виконання різноманітних аналітичних, організаційних і адміністративних операцій, та розумова діяльність фахівця, що поєднує творчу (де немає алгоритму) і технічну (здійснювану за технологією) працю, що вимагає належної кваліфікації, піддається нормуванню лише частково. Можна виділити ряд загальних проблем, пов’язаних з нормуванням праці управлінського персоналу: складність та багатогранність управлінської праці, що зумовлює складність його кількісної оцінки, неможливість точно виміряти витрати праці в тій його частині, яка пов’язана з виробленням суджень, аналізом і прийняттям управлінських рішень. Управлінські рішення підтримується багатьма програмами і системами, базами даних, експертними системами, інформаційними, телекомунікаційними та комп’ютерними технологіями з відповідним програмним забезпеченням. При нормуванні праці управлінського персоналу повинен містити принцип комплексності, тобто для досягнення більшої ефективності нормування повинно охоплювати всі сфери управління одночасно [6,с.439]. З урахуванням специфіки праці менеджера, доцільно виділити такі норми:  норма керованості для керівників – кількість працівників, яким найефективніше може управляти начальник. Вважається, що для вищої ланки управління норма керованості повинна встановлюватися згідно з «законом 7 плюс-мінус 2», тобто не менше 5 і не більше 9 чоловік;  укрупнені нормативи чисельності для фахівців, тобто чисельність працівників, необхідних для повного і якісного виконан143

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ня робіт у визначених організаційно-технічних умовах;  нормативи часу й обслуговування для технічних виконавців визначаються залежно трудомісткості робіт [6,с.103]. Якістю нормування праці управлінського персоналу можна вважати в більшості випадків ймовірність успішного результату, а іноді і кількість вирішених завдань або обсяг вирішеного завдання за певний період часу [4,с.440]. Для нормування управлінської праці застосовують такі методи:  розрахункові (аналітичні) методи – за їх допомогою аналізується використання робочого часу висококваліфікованими фахівцями. Зміст їх праці приймається як еталонний, а структура їх робочого дня – нормативом;  дослідницькі методи – допомагають визначити трудомісткість конкретних видів робіт з урахуванням спеціалізації організації і змісту праці. За допомогою робочого дня і хронометражу вивчаються усі види робіт, їх структура і витрати робочого часу. Після цього визначаються усереднені показники, які є нормативами;  метод аналогів – встановлюється нормативи витрат часу за аналогією з передовими організаціями. Цей метод використовується для визначення обсягів робіт тих категорій управлінських працівників, праця яких взагалі не піддається задовільному обліку через відсутність критеріїв регламентації термінів виконуваної ними роботи;  метод прямого нормування – використовується для визначення нормативів постійно повторювальної роботи;  методи непрямого нормування – враховують вплив різних факторів на навантаження службовців [6,с.103]. 144

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Проблема ефективного використання робочого часу і його планування хвилює керівників будь-якого рівня. Для керівників високого рівня характерний дуже напружений темп і великий об’єм роботи, що визначається характерністю завдань і безперервно змінними зовнішніми умовами [6,с.102]. Керівник такого рівня не може бути впевненим , що успішно завершив свою діяльність, оскільки організація продовжує діяти, а зовнішнє і внутрішнє середовища продовжують змінюватися, тобто постійно існує ризик припущення помилки [6,с.102]. Робочий тиждень керівників вищої ланки триває 60-80 годин на тиждень і використовується наступним чином: заплановані засідання, зустрічі – 50%; незаплановані зустрічі – 10%; робота з паперами – 22%; поїздки, огляди – 3%; розмови по телефону – 6%. Вітчизняні дослідження, в ході яких визначилися основні причини перевантаження керівника вищого та середнього рівнів і причини неефективного використання робочого часу, привели до таких результатів: недостатня кваліфікація управлінського персоналу – 66%; невпорядкованість інформації – 50 %; низький рівень механізації праці в управлінні – 50%; неорганізованість виробництв – 32%; нечіткий розподіл прав та обов’язків – 30%; велика кількість нарад – 28% [6,с.102]. Аналіз використання робочого часу керівниками свідчить про таке: тривалість робочого часу перевищує норму на 3-4 години, а корисна зайнятість при цьому складає всього 5-6 годин; заступники директора, головні інженери перепрацьовують по 2-3 години, а корисна зайнятість відповідно складає 5-6 годин. Начальники цехів використовують час приблизно так, як і головні інженери. Коли мова йде про корисну зайнятість, то йдеться про перелік робіт, видів діяльності, прийняття рішень і т.ін., що входить до компетенції тільки даних ке145

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

рівників [6,с.103]. З метою оптимізації роботи й раціонального використання часу менеджерів в умовах кризи необхідно створити «часову базу» для планування. Потрібно врахувати такі етапи: підготовка даних, щоб визначити затрати часу на постійні справи; здійснення аналізу змісту запланованих справ і визначити необхідний час для їх виконання. Ці два етапи називають процесом обліку часу [6,с.103]. Поряд з цим пропонують використовувати й традиційні методи обліку затрат робочого часу: фіксація, само фіксація використання робочого часу; хронометраж; моментні спостереження. Найефективнішим методом вважають само фіксацію робочого дня, так як тут діє управлінське правило: якщо працівник залучений до процесу регламентації своєї праці. Він буде виконувати ці рекомендації [6,с.104]. Існує декілька нетрадиційних методів планування робочого часу. Один з таких є метод Альпів [2,с.96]. Метод Альпів як вид планування часу полягає в поетапному складанні письмового плану, який дозволяє максимально ефективно реалізувати свої плани з мінімальними тимчасовими втратами. Метод Альпів включає п’ять основних етапів планування [2,с.96]. Інший метод планування роботи базується на принципі Парето. Принцип 80:20 стверджує, що диспропорція є невід’ємною властивістю співвідношення між причинами та результатами, зусиллями і винагородою за них. Для кадрової служби: 20% прийнятих нових працівників дадуть 80% прибутку підприємству [2,с.97]. Ще одним із запропонованих методів є метод мінімізація «пожирачів часу». Він має на меті уникання тих нарад, які не мають відношення безпосередньо до набору персоналу, вирішення конфліктів та питань, пов’язаних з розвитком людських ресурсів компанії [2,с.92]. 146

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Особливу увагу на будь-якому підприємстві потрібно приділяти оцінюванню управлінського персоналу та його праці, адже від оптимальності його формування та подальшого професійного розвитку залежить ефективність функціонування підприємства. Оцінювання керівника та його результатів роботи – це складний, комплексний та систематичний процес виявлення відповідності його особистих якостей, здібностей, навичок, досвіду, трудової поведінки та результатів діяльності займаній посаді чи чітким значенням критеріїв, необхідних для реалізації вибраної стратегії розвитку підприємства [3,с.308]. Проведення оцінки ефективності праці управлінського персоналу передбачає отримання трьох інтегральних показників – результат праці, складність праці, якість керівника. Результат вітчизняних і зарубіжних досліджень констатують що отримати загальну інтегровану оцінку досить складно і не можна, наприклад, отримати єдину оцінку підсумків діяльності підприємства без втрати ряду істотних моментів . Ефективність роботи керівника має свої особливості. Під ефективністю розуміється співвідношення результату і витрат на його отримання. Ефективність – це ефект, який припадає на одиницю витрат ресурсів, витрачених у цілях отримання досягнутого результату. О.В.Ткаченко під ефективністю менеджменту розуміє відображення результативності підприємства у досягненні цілей керованого об’єкта та забезпечення соціально-економічного ефекту в зіставленні з використаними ресурсами і витратами на управління [5,с.229]. При оцінці ефективності менеджменту організації науковцями, як правило, виділяється три види ефективності: економічна, організаційна та соціальна [5,с.229]. 147

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Економічна ефективність показує економічні результати діяльності підприємства за певної системи менеджменту. Економічну ефективність характеризують такі показники, що показують результати виробничо-господарської діяльності організації, тобто величина прибутку, обсяг виготовленої продукції, рентабельність тощо [5,с.229]. Організаційна ефективність системи управління підприємства показує якість організаційної структури організації, системи її управління, прийняття управлінських рішень, реагування системи управління на стреси, конфлікти, організаційні зміни. Дану ефективність оцінюють за показниками рівня централізації функцій управління, співвідношення чисельності управлінських працівників між різними рівнями управління, питомою вагою керівників у загальній чисельності апарату управління [5,с.230]. Соціальна ефективність управління організацією відображає вплив на процеси формування професійних характеристик та якостей працівників, у тому числі керівників, формування корпоративного духу, відповідного психологічного клімату у колективі, атмосфери захищеності та причетності до цілей організації. Соціальну ефективність менеджменту оцінюють наступними групами показників:  показники, які характеризують соціально-культурну сферу функціонування організації (рівень трудової дисципліни, рівень стабільності кадрів, рівень умов праці);  показники, які характеризують вплив на досягнення виробничо-господарських результатів та задоволення потреб ринку (продуктивність праці, рівень задоволення потреб споживачів) [5,с.230]. Крім того, при визначенні ефективності менеджменту М. Клод пропонує розраховувати абсолютну та порівняльну ефективність витрат на управління. Абсолютна ефективність виражається загальною 148

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

величиною ефекту, одержаного внаслідок здійснення заходів щодо удосконалення системи управління виробництвом. Порівняльна ефективність показує, на скільки один варіант ефективніший за інший, проектований або діючий [5,с.230]. Найбільш популярним методом оцінки на сьогодні є метод «360 градусів». Він використовується у практиці як вітчизняних так і зарубіжних фірм. Сфера застосування різноманітна, включаючи виробничий і невиробничий персонал. Оцінка «360 градусів» - це систематичний збір даних про показники праці окремого робітника або групи, що отримані від зацікавлених осіб [1,с.9]. Метод "360 градусів" набув великої популярності через низький рівень витрат на його застосування та достатньо широкий спектр отриманих результатів. Дана методика дозволяє оцінити як результати та складність праці, так і ділові якості персоналу зі сторони їх керівників, колег, підлеглих, клієнтів, а також безпосередньо самооцінку особи, що оцінюється [1,с.9]. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Басовський А.В. Застосування методу «360 градусів» для комплексної оцінки управлінського персоналу /А.В. Басовський// Управління розвитком. - 2015. - №2. - С.9-10. 2. Журавльова Х. К. Підвищення ефективності використання робочого часу керівника за допомогою тайм-менеджменту / Х. К. Журавльова // Управління розвитком. - 2013. - № 20. - С. 96-98. 3. Пирожак Є. К. Сучасні підходи до оцінювання управлінського персоналу підприємства / Є.К. Пирожак, Р.М. Скриньковський // Науковий вісник НЛТУ України. - 2015. - Вип. 24.10. - С. 306-311.; 4. Скриль В.В. Організація нормування праці на підприємстві та її удосконалення/ В.В. Скриль, Т.О. Галайда, Л.О. Калінович// Економічний форум. - 2015. - №3. - С. 438-443.; 149

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

5. Тендюк А. О. Методичні підходи до оцінки результативності, якості та ефективності системи менеджменту підприємства / А.О. Тендюк, С.М. Васильківський // Економічні науки. Сер. : Економіка та менеджмент. - 2015. - Вип. 10. - С. 225-232.; 6. Юрик Н. Особливості нормування управлінської праці, обліку та аналізу робочого часу менеджера в умовах антикризового менеджменту / Н.Юрик // Галицький економічний вісник. - 2015. - № 2. - С. 141-145. УДК 658: 334.758 Михальська В.В. к.держ.упр., доцент, Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Рябущиць А.О. студ. 3 курсу спец. „Економіка підприємств” , Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ РОБІТНИКІВ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ СФЕРИ Основною метою стратегії формування системи оплати праці є створення на підприємстві такої системи оплати праці, яка була б ефективною як з позицій працівників, так і роботодавців. Розробка і реалізація стратегії формування системи оплати праці включають чітке формування мети і завдань системи оплати праці, вибір з існуючих систем оплати праці найбільш прийнятної до умов конкретного підприємства, впровадження нової системи оплати праці на підприємстві та регулярне проведення оцінки ефективності її функціонування [2, с.83]. В Україні найчастіше застосовують дві основні форми заробітної плати – відрядну й погодинну, які, у свою чергу, 150

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

поділяються на системи. Відрядною називається така форма оплати праці, при якій заробітна плата працівнику нараховується за кількість продукції (робіт, послуг), яку було вироблено у встановлений час. За прямої погодинної системи оплати праці розмір заробітку визначається залежно від тарифної ставки працівника та кількості відпрацьованого ним часу за визначений період. За погодинно-преміальною системою оплати праці заробіток працівнику нараховується не тільки за відпрацьований час, але й за досягнення певних кількісних і якісних показників. До кількісних показників належать понаднормово відпрацьований час, виконання позапланових і понадпланових завдань, а до якісних – підвищення якості певного виду продукції, економія сировини, матеріалів, дотримання технологічних вимог тощо [1, c.66]. Погодинно-прогресивна система базується на оплаті праці за виконання нормативних завдань. Тобто кожен працівник виконує конкретний обсяг робіт (у штуках, нормо-годинах), а результат виконання цих робіт враховується під час нарахування тарифного приробітку. Колективно-погодинна система оплати праці базується на колективному фонді оплати праці, який заробляється членами бригади спільно, залежно від кількості відпрацьованого часу, певних показників преміювання, а потім з допомогою конкретного методу розподіляється між працівниками [1, c.66]. Оплата праці – унікальна категорія з потужним внутрішнім потенціалом, рівень якого, мабуть, складно з чим-небудь зіставити. Цей потенціал може виконувати як творчу, так і руйнівну роль у колективі та суспільстві. Якщо оплата праці за своїм розміром і організацією зацікавлює працівників, тоді вона буде колосальним 151

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

чинником зростання виробництва та розвитку країни [3, c.82]. У сучасних умовах діяльності підприємств виникає необхідність формування розміру заробітної плати працівників з урахуванням кінцевого результату всього колективу та їх індивідуальної діяльності. У цьому випадку їх стимулюють за надання взаємодопомоги, підтримки колег, правильну розстановку пріоритетів, розподіл ресурсів, посилення групової кооперації, формування колективного інтересу в підвищенні конкурентоспроможності підприємства тощо. При розробці кадрової політики підприємство приймає одну з форм стимулювання за результати діяльності підприємства: стимулювання за збільшення доходу; стимулювання за підвищення продуктивності; заохочення за зростання прибутку; стимулювання за участь у капіталі та інші. Підприємства, які реалізують системи стимулювання за результати діяльності досягають високих результатів і забезпечують підвищення ефективності виробництва на підприємстві. Винагорода за колективні результати праці передбачає застосування таких систем пайового розподілу отриманого ефекту, за яких додатково до заробітної плати, що включає в себе тарифну ставку (оклад), надбавки і премії за індивідуальні результати праці, працівник отримує винагороду, розмір якої залежить від результатів діяльності колективу [3, c.85]. На сьогодні на більшості підприємств використовується традиційний підхід в організації оплати праці (тарифна ставка (основний оклад) плюс стабільна премія), який не стимулює підвищення ефективності праці [5, c.33]. Тарифна система здійснює таку важливу функцію, як диференціація – залежно від ознак, які характеризують якість праці та кваліфікацію працівника. Тарифна система повинна враховувати такі 152

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

чинники, як важкість, інтенсивність, шкідливість, відповідальність. Елементами такої системи є тарифна сітка, співвідношення тарифних ставок працівників різних розрядів, тарифні розряди та коефіцієнти [7, c. 257]. Але останнім часом широкого вживання набуває словосполучення «безтарифна система оплати праці». Вона відрізняється від тарифної тим, що визначає роль кожного працівника у доході, який отримує підприємство. Як вважає економіст А. Г. Семенов, в умовах ринкової економіки більш прийнятною є саме така система оплати праці, яка базується на участі у прибутках і розподілі доходів. Перевага безтарифної системи оплати праці – у гнучкості, а розмір виплат залежить від рівня прибутку, результатів комерційної діяльності підприємства [7, c.257]. За умови застосування безтарифної системи: – заробітна плата являє собою частку фонду оплати праці, який формується підприємством, і з нього робітники у подальшому отримують кошти; – підприємство не гарантує працівникам отримання додаткових виплат або премій, навпаки – закріплюється мінімальний рівень оплати праці; – інші виплати залежать від кваліфікаційного рівня спеціаліста, тобто головну роль грають індивідуальні якості окремого працівника. Безтарифна система мотивує робітників до підвищення своєї кваліфікації, розширення професійних знань та вдосконалення необхідних навичок. Можуть ураховуватися також інші якості працівника, наприклад його сумлінний підхід до виконання обов’язків, відсутність запізнень та інше. Усі працівники повинні бути зацікавлені в ефективній роботі, тому що від результату їх спільної діяльності залежить загальна заробітна плата всього 153

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

трудового колективу [7, c. 257]. Поряд з усіма цими перевагами безтарифної системи оплати праці необхідно пам’ятати, що діяльність підприємства залежить і від зовнішніх факторів, на які не можуть впливати працівники, і їхня ефективна робота не буде оцінена належним чином. Одним із недоліків є складність визначення, яка саме частка зусиль окремого працівника була умовою успіху роботи всього колективу, що ускладнює оцінку достовірності винагороди для кожного працівника. Отже, і тарифна, і безтарифна системи оплати праці мають свої переваги та недоліки. Для вирішення існуючих проблем обох систем потрібне впровадження такої системи, яка б забезпечила точність та прозорість нарахування заробітної плати, її гнучкість та відповідність кваліфікації і зусиллям кожного працівника [7, c. 257]. У загальному вигляді всі використовувані форми і системи оплати праці мають: найповніше враховувати результати праці; створювати передумови для постійного зростання ефективності та якості праці; сприяти підвищенню матеріальної зацікавленості працівників у постійному виявленні і використанні резервів підвищення продуктивності праці і якості продукції [6, c.188]. Визначення рівня оплати праці у вітчизняних умовах становлення ринкової економіки виключно на основі ринкових даних є складним завданням, оскільки в країні відсутній розвинений ринок бенчмаркінгових досліджень. Економісти запропонували безліч методик для розробки корпоративних систем оплати праці, але однією з найпопулярніших продовжує залишатися ґрейдинг. Найбільш відомі системи ґрейдингу, запропоновані компаніями Watson Wyatt і Hay Group, але використовуються й інші варіанти. Система ґрейдів є свого роду корпоративним «табелем про ранги», в якому кожному кластеру (ґрейду) посад відповідає свій 154

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

рівень заробітної плати. Ґрейдинг – це метод створення універсальної ієрархії посад (рангів) для всього персоналу компанії; система оцінки, що дозволяє визначити прийнятні для всіх працівників рівні компенсації на основі зіставлення відносної цінності для компанії різних ділянок роботи (посад). Процедуру грейдування слід розглядати як практичний інструмент, який дає змогу повніше врахувати індивідуальні потреби підприємства у диференціації постійної частини заробітної плати [6, c.188]. Головною перевагою системи ґрейдинга є переклад нематеріального показника «цінність роботи співробітника» в грошовий еквівалент. Переваги та можливості системи грейдування представлено в табл. 1 [6, c.188]. Таблиця 1 Переваги та можливості системи ґрейдування Для співробітника компанії - усвідомлення місця, яке займає його посада в існуючій ієрархії посад й оцінка її ролі для компанії; - отримання справедливої винагороди за працю - залежно від рівня складності, відповідальності і т. п. виконуваної роботи; - оцінка перспективи свого професійного і кар'єрного зростання; - отримання можливості «горизонтального» кар'єрного розвитку (просування по щаблях майстерності в рамках однієї посади за рахунок ускладнення завдань, розширення кола відповідальності і повноважень) - зміна ґрейду і пов'язаного з ними рівня оплати праці; - послідовне набуття нових професійних знань та навичок, необхідних для ефективної роботи на більш високих посадах.

Для компанії в цілому - оптимізація витрат на персонал, (переважно не за рахунок формального скорочення ФОП); - вдосконалення оргструктури і штатного розкладу; - більш ефективне планування витрат на персонал; - спрощення адміністрування корпоративної системи матеріального стимулювання; - визначення допустимого розміру винагороди для нововведених посад.

Рішення про впровадження в компанії системи ґрейдів 155

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

передбачає організацію крупного проекту, достатньо фінансово- і трудомісткого. Незалежно від того, реалізується проект силами фахівців компанії або зовнішнім провайдером, потребується проведення великого комплексу аналітичних, методичних, оціночних та інших робіт. Крім прямих витрат на ці дослідження й розробку корпоративної системи ґрейдів, необхідно передбачити витрати, пов'язані з впровадженням нової системи оплати праці та її адмініструванням. Не менш важливо передбачити втрати, пов'язані з опором людей нововведенням, неминучим при будь-яких організаційних змінах, а тим більше в таких важливих для кожної людини питаннях, як зарплата [6, c.188]. Ґрейдування – не аналог тарифної системи, хоча, і тарифнорозрядна сітка. Ґрейди представляють собою ієрархічну структуру посад, де оклади виставлені по принципу зростання [6, c.188]. Диференціація заробітної плати – об’єктивне явище, що відображає специфіку праці та обумовлюється соціальноекономічними відмінностями в статусі членів суспільства в сфері права, розподілу і споживання, притаманне для кожної країни, незалежно від рівня достатку її населення. Для суспільства з ринковими відносинами це явище є природним, закономірним та необхідним, оскільки нерівний майновий статус його членів вважається одним з потужних стимулів соціально-економічного прогресу за умови створення для кожного громадянина відносно однакових можливостей щодо реалізації свого потенціалу [4, c.23]. За видами диференціація оплати праці може бути галузевою, регіональною, професійною (кваліфікаційна, посадова), ґендерною. У всіх країнах існує диференціація заробітної плати між працівниками різних професій та різних галузей. У загальному плані вона залежить від співвідношення попиту та пропозиції на 156

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

конкретних ринках праці. На диференціацію ставок заробітної плати впливають такі особливості використання робочої сили: 1) працівники не є однорідними, тобто відрізняються здатністю до праці, рівнем освіти, підготовки, кваліфікації; 2) конкретні види робіт різняться власною привабливістю, умовами праці, іншими факторами; 3) існують різні обмеження мобільності робочої сили; 4) якість робочої сили відрізняється у зв’язку з інвестиціями в людський капітал. У цілому диференціація заробітної плати визначається впливом таких чинників: 1) різниця у професійній підготовці (трудові якості працівника, ступінь його професіоналізму та відповідальності); 2) різний доступ до можливостей отримання кваліфікації (комерційна освіта); 3) недостатність інформації про наявність роботи; 4) дискримінація за національною та іншими ознаками; 5) невідповідність умов праці потребам працівника; 6) неефективність служби зайнятості [4, c.23]. Найбільш проблемним питанням диференціації заробітної плати в Україні є необґрунтовано високий її рівень за професіями працівників. Значний вплив на диференціацію заробітної плати між професіями чинить рівень заробітної плати працівників бюджетної сфери, зокрема, відсутність залежності розміру заробітної плати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників в сферах охорони здоров’я та освіти. Вміння економно і правильно використовувати робочий час, постійно вдосконалювати процес його планування – ознака 157

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

організованого керівника. Врахування затрат робочого часу за видами робіт дає можливість отримати повну картину завантаження того чи іншого дня конкретного керівника. Проблема ефективного використання робочого часу і його планування хвилює керівників будь-якого рівня. Візьмемо, для прикладу, вищий інституційний рівень – керівника корпорації (президент, віце-президент). Для такого рівня керівників характерний дуже напружений темп і великий об’єм роботи, що визначається характерністю завдань і безперервно змінними зовнішніми умовами. Керівник такого рівня не може бути впевненим, що успішно завершив свою діяльність, оскільки організація продовжує діяти, а зовнішнє і внутрішнє середовище продовжують змінюватися, тобто постійно існує ризик припущення помилки. Робочий тиждень керівників вищої ланки триває 60 – 80 годин на тиждень і використовується наступним чином: заплановані засідання, зустрічі – 50%; незаплановані зустрічі – 10%; робота з паперами – 22%; поїздки, огляди – 3%; розмови по телефону – 6%. Керівники середньої ланки, які координують і контролюють молодших підлеглих керівників, є об’єднуючою ланкою між керівниками вищої і низової ланок управління. Вони готують інформацію для рішень, які приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в технологічно зручній формі, у вигляді специфікацій і конкурентних завдань низовим лінійним керівникам. На основі досліджень було виявлено, що деякі керівники середнього рівня витрачають майже 89% часу на усну взаємодію. Згідно з іншими дослідженнями такі керівники проводять тільки до 34% власного робочого часу на одинці, а більша частина часу витрачається ними на усне спілкування [8, c.102]. Аналіз використання робочого часу вітчизняними керівниками 158

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

свідчить про таке: тривалість робочого часу перевищує норму на 3 – 4 години, а корисна зайнятість при цьому складає всього 5 – 6 годин; заступнику директора, головні інженери перепрацьовують по 2 – 3 години, а корисна зайнятість відповідно складає 5 – 6 годин. Начальники цехів використовують час приблизно так, як і головні інженери. Коли мова йде про корисну зайнятість, то йдеться про на увазі перелік робіт, видів діяльності, прийняття рішень і т.д., які входять до компетенції тільки даних керівників. Нормування праці – це встановлення міри витрат праці на виконання визначеного обсягу робіт у даних організаційно-технічних умовах. Основним завданням нормування праці є визначення трудомісткості робіт і необхідної для їх виконання чисельності працівників. Для нормування управлінської праці в умовах кризи слід застосовувати такі методи: а) розрахункові (аналітичні) методи – за їх допомогою аналізується використання робочого часу висококваліфікованими фахівцями. Зміст їх праці приймається як еталонний, а структура їх робочого дня – нормативом; б) дослідницькі методи – допомагають визначити трудомісткість конкретних видів робіт з урахуванням спеціалізації організації і змісту праці. За допомогою фотографії робочого дня і хронометражу вивчаються усі види робіт, їх структура і витрати робочого часу. Після цього визначаються усереднені показники, які є нормативними; в) метод аналогів – встановлюються нормативи витрат часу за аналогією з передовими організаціями. Цей метод використовується для визначення обсягів робіт тих категорій управлінських працівників, праця яких взагалі не піддається задовільному обліку 159

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

через відсутність критерій регламентації термінів виконуваної ними роботи; г) методи прямого нормування – використовуються для визначення нормативів постійно повторюваних робіт; д) методи непрямого нормування – враховують вплив різних факторів на навантаження службовців. За допомогою даних методів встановлюються укрупнені нормативи чисельності різних категорій працівників, а також дані методи застосовують для встановлення норм обслуговування, тобто кількості працівників, які обслуговуються, що доводяться на одного обслуговуючого, тобто керівника [8, c. 103]. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Божок Н.О. /Дослідження питання форм та систем оплати праці // Збірник наукових праць Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна «Проблеми економіки транспорту», 2015, вип. 9. C. 65-70. 2. Бондаревська К.В. / Вдосконалення системи оплати праці в сучасних // Економічний простір. - 2015. - № 94. - С. 77-86. 3. Буковинська М.П. / Формування мотивуючої оплати праці соціальна відповідальність корпорацій // Інтелект XXI. - 2014. - № 4. С. 80-88. 4. Ільєнко Н. / Забезпечення оптимальної диференціації заробітної плати - важливий напрямок регулювання оплати праці // Україна: аспекти праці. - 2015. - № 1. - С. 22-27. 5. Ільєнко Н. / Застосування прогресивних форм і систем оплати праці відповідно до сучасних вимог економічного розвитку України // Україна: аспекти праці. - 2013. - № 3. - С. 6. Шахно А. Ю. / Система грейдування як сучасна форма оплати праці на підприємстві // Інноваційна економіка. - 2013. - № 6. - С. 187-194. 7. Штик Ю. В. / Організація оплати праці на підприємстві в сучасних 160

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

умовах економічного розвитку України // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. - 2014. - № 1. - С. 256-259. 8. Юрик Н. / Особливості нормування управлінської праці, обліку та аналізу робочого часу менеджера в умовах антикризового менеджменту // Галицький економічний вісник. - 2013. - № 2. - С. 141-145. УДК 336.01 Омельчук А.В. студентка факультету економіки та інформаційних технологій Київського національного університету культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ДОСВІД ПОЛЬЩІ У ПРОВЕДЕННІ УСПІШНИХ РЕФОРМ І ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ УКРАЇНИ Актуальність теми. Оскільки економіка України перебуває у кризовому стані й уряд шукає шляхи виходу з нього, важливим є дослідження досвіду успішних країн-реформаторів. Однією з таких країн може бути представлена Польща, як об’єкт засвоєння конкретних уроків реформ Україною. Мета статті. Провести огляд реформ Польщі, проаналізувати їхні здобутки та помилки. Зробити висновки щодо можливості застосування конкретних уроків польських реформ для покращення економічного стану в Україні. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню досвіду Польщі в проведенні успішних реформ приділена значна увага в працях таких учених, як А. Булатов, Г. Волинський, Я. Жаліло, А. Куклинська, В. Паляхова, В.Савченко та інших. Виклад основного матеріалу. В контексті вибору стратегії реформ, врахування світового досвіду щодо запобігання помилок зростає увага до методу історичних аналогій. Дослідники виходять з то161

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

го, що хоча повна тотожність в розвитку окремих об’єктів неможлива, надзвичайно корисною є практика використання в якості певного взірця для наслідування досвіду аналогічних явищ [4]. Існує низка аргументів на користь того, що для прогнозування подальшого перебігу українських реформ можливо і доцільно брати до уваги польський досвід. Це доводиться територіальною та ідеологічною схожістю, спільною історією обох народів. Тому існує нагальна потреба і цілком реальна можливість розглянути основні складові польської трансформації та співставити конкретні заходи польських та українських реформ. Системні перетворення в Польщі розпочалися у 1989 р. і були спрямовані на створення конкурентної ринкової економіки. Насамперед це здійснювалося через впровадження політики шокових змін, прибічником якої виступив Лешек Бальцерович. Він був переконаний в існуванні надійних та ефективних економічних механізмів, що вбудовані в ринкову економіку, - так званих стабілізаторів. Для того, щоб їх запустити пропонувалася реалізація сукупності трьох елементів: макроекономічної стабілізації, мікроекономічної лібералізації та глибокої інституціональної перебудови. Були проведені заходи щодо: - лібералізації цін на основні товари та послуги, перехід до вільної торгівлі, що призвели до зникнення товарного дефіциту і запустили ринкове саморегулювання; - прискорена приватизація державної власності, перехід до приватної власності; - лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, що призвела до відкриття внутрішнього ринку та економіки загалом для закордонних товарів і капіталу; - скасування обмежень щодо розвитку малого бізнесу, в тому числі ефективний розподіл коштів: основна частина фінансових ре162

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

сурсів була направлена на підтримку малого і середнього бізнесу, освітні програми та кредити для підприємців [5]. Як наслідок, майже 50% ВВП Польщі забезпечує малий та середній бізнес. Обмеження в грошово-фінансовій сфері разом з лібералізацією практично всіх сфер економічного життя були настільки жорсткими, що ця політика отримала назву «шокової терапії», хоча частіше її називають «план Бальцеровича». На думку Л. Бальцеровича, здатність економічної політики забезпечити досягнення поставлених цілей залежить, у першу чергу, від загальнополітичних факторів, адже політична нестабільність не дає можливості контролювати процес виконання програм. Одним із найважливіших параметрів економічної політики ним був названий проміжок часу (зазвичай 1-2 роки) між політичним проривом та початком реалізації комплексної економічної програми – «чим менший період між політичним проривом та початком економічних реформ, тим успішніше йдуть реформи» [1, с. 106]. На початку 90-х рр. 82 % опитаних поляків підтримувало програму даного уряду [3]. Проте «шокова терапія» негативно відбилася на житті значної частини населення, виявилася надзвичайно болючою, тож дуже швидко прийшло розчарування в реформах, що призвело до зміни уряду реформаторів. Негатив був спричинений високою інфляцією, яка була викликана стрімким переходом до ціноутворення на основі попиту та пропозиції в умовах отриманого від адміністративно-планового господарства товарного дефіциту і монопольного становища виробників. Це призвело до погіршення умов життя переважної частини населення та збільшило розрив між його соціальними групами. Досвід Польщі показує, що не існує єдиного способу вирішення економічних проблем. У 1994-1997 рр. була успішно реалізована 163

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

програма реформ першого віце-прем’єра Г. Колодко «Стратегія для Польщі», яка радикально відрізнялася від економічної політики Л. Бальцеровича [2]. У ході її проведення були значно покращені основні макроекономічні показники. Хоча не можна виключати, що деякі з отриманих позитивних результатів були наслідками проведення попередніх реформ Бальцеровича. «Стратегія для Польщі» проголошувала рівність приватного та державного секторів, та замість дискримінаційного оподаткування останнього ставилася задача комерціалізації державних підприємств як етап підготовки державних підприємств до більш ефективної діяльності за рахунок створення корпорацій з обмеженим числом власників акцій та компетентними менеджерами [2]. Основним пріоритетом було зниження суспільних витрат реформ, пом’якшення їхньої обтяжливості. Важливими кроками було формування нових партнерських трудових відносин та механізму для переговорів з реґулювання заробітної платні, протидія безробіттю, зниження та рівномірний розподіл оподаткування. Пізніше (з 1996 р.) стала проводитися реформа соціального забезпечення, частина фінансового навантаження перекладалася на роботодавців та самих робітників, почали формуватися приватні пенсійні та медичні фонди. Перед Україною постала гостра необхідність проводити як політичні, так і економічні реформи. Потрібно знизити бюджетні витрати, наприклад, за рахунок продажу збиткових підприємств, скорочення державних службовців, ліквідації окремих пільг; покращити умови ведення бізнесу, що призведе до зниження рівня «тіньової економіки»; надати підтримку малому і середньому бізнесу; створити сприятливий інвестиційний клімат. Тому, в першу чергу Україна потребує комплексних, систематично-структурних та політикоекономічних реформ, які в свою чергу створять міцний фундамент 164

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

для розвитку національної економіки. Висновок. Досвід польських реформ для України є надзвичайно корисними. Варто взяти до уваги її помилки. Так, на прикладі Польщі можна переконатися, що навіть радикальні, шокові реформи не ґарантують швидкого завершення. Чималу роль повинна зіграти держава, політика має бути комплексною, а подальший розвиток потребує створення правової бази, ринкової інфраструктури, проведення промислової політики. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бальцерович Л. Макроэкономическая политика при переходе к рынку: опыт трех лет // Л. Бальцерович / МЭиМО. – 1995. – № 3. – С. 100-117. 2. Колодко Г. От шока к терапии// Г. Колодко / Политическая экономия постсоциалистических преобразований. – М., 2000. – 336с. 3. Куклинська А. Экономические преобразования в Полише// Проблемы теории и практики управления. – 2001. – с. 13-19. 4. Паляхова В.А. Польський досвід переходу до ринку: уроки для України / В.А. Паляхова // Історичний архів, випуск 2, 2014- с.62-71. 5. Савченко В.Ф. «Шокова терапія»: польські здобутки, прорахунки і невдачі українських реформаторів /В.Ф. Савченко// Вісник Чернігівського державного технічного університету. Серія «Економічні науки», випуск 3, 2014 – с. 14-21. УДК 336.01 П’ятковська А.В. студентка ІІІ курсу спеціальності «Економіка підприємств», Київський національний університет культури та мистецтв, м.Київ, Україна

ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ Актуальність теми. Особливе значення в національній та економічній безпеці посідає енергетична безпека, оскільки вона є необ165

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

хідною умовою для сталого розвитку України. Через політику дискредитації з боку східного сусіда та через короткозорість, корумпованість урядів, що змінювали один одного, галузі національного господарства та населення знаходяться під загрозою щодо забезпечення паливно-енергетичними ресурсами. Мета. Проаналізувати досвід провідних країн світу в забезпеченні енергетичної безпеки, визначити головні фактори успішного вирішення проблем енергозабезпечення в цих країнах як приклад для України. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі забезпечення енергетичної безпеки присвячені роботи Дзядикевича Ю., Бігуна У., Прийменко С., Манжул І. Виклад основного матеріалу. Забезпечення енергетичної безпеки вимагає розвитку внутрішніх енергоресурсів, їх енергозбереження, підвищення енергоефективності, пошуку альтернативних джерел енергії та за необхідності імпорту носіїв[3,с.5]. Щоб розв’язати питання стосовно паливно-енергетичного забезпечення Міністерством енергетики та вугільної промисловості України була розроблена Енергетична стратегія України на період до 2030 року [1]. Стратегія визначає пріоритетні напрями розвитку паливно-енергетичного комплексу, подає прогнозні сценарії розвитку даної галузі, описує поточний стан галузі, в тому числі згадуючи про проблеми, що виникли на ринку енергетики[2,с.1].Даний документ не отримав одностайної оцінки, ні зі сторони представників наукових спільнот, ні зі сторони державних службовців у контексті впровадження основних його положень. Він містить значні недоліки та суперечності. До країн, які успішно вирішили ряд істотних проблем щодо паливно-енергетичної забезпеченості та мають розвинену економіку 166

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

відносять США, Німеччину та Китай. Саме їх досвід може бути імплементований Україною для реалізації окремих аспектів енергетичної безпеки. Одним із лідерів у вирішенні даного питання є Китай. Головна проблема Китаю у забезпеченні енергетичної безпеки подібна до вітчизняної: обидві країни не здатні забезпечувати потреби власними енергоресурсами та великою мірою залежні від імпорту енергоносіїв[6,с.154]. Першочергове завдання, яке поставив перед собою уряд КНР, було енергозбереження паливних ресурсів. У цьому напрямку почав здійснюватися суворий контроль за витратами в енергетичній галузі, були розроблені спеціальні стандарти енерговитрат. Важливим кроком стало підписання із адміністраціями документ, що передбачав відповідальність провінційних урядів у сфері енергозбереження. Для України буде доцільно запозичити саме цей аспект, оскільки відсутність чіткого контролінгу енерговитрат є однією з головних проблем в енергетичній безпеці. Якщо брати до уваги таку країну як США, то її проблеми у цій сфері дещо різняться в порівнянні з Україною, але здійснення національної енергетичної політики може бути для нас позитивним прикладом. Для вирішення проблем України в енергозабезпеченні можна запозичити американські принципи забезпечення енергетичної безпеки. На мою думку, найважливішим є принцип диверсифікації поставок [4,с.39]. Він передбачає різноманітні джерела постачання (насамперед газу та нафти). Альтернативність у цьому питанні запобігає залежності від однієї країни, як це сталося у випадку з Україною. Інший принцип, який є не менш важливим, принцип стійкості [4,с.40]. Він є основою безпеки та ґрунтується на тому постулаті, що країна має розробити власний план постачання енергоресурсів, мати в наявності власні стратегічні запаси, резервні поставки. Оскільки Україна знахо167

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

диться в умовах постійних перебоїв у постачання енергетичних ресурсів та немає власних резервів цей принцип повинен стати не просто принципом, а першочерговим завданням для уряду. Ще одним прикладом для України може стати політика у сфері енергетичної безпеки Німеччини. Україна та Німеччина мають спільну проблему: суперечливість між зростанням потреб промисловості й населення в енергетичній сировині й відносно низьким рівнем забезпеченості країн власними ресурсами [5,с.168]. Так як і в США, для Німеччини головною задачею постало енергозбереження. Але уряд ФРН підійшов до цієї проблеми дещо інакше. В цьому напрямі здійснювали цікаву практику – введення енергетичної освіти, що має на увазі виховання відповідного світогляду школярів, студентів та загалом всього населення. Такі програми сприяли формуванню нового світогляду в питаннях ефективного використання енергетичних ресурсів і вихованню нового покоління з бережливим ставленням до природних ресурсів [5,с.170]. Наступний фактор який істотно впливає на рівень енергетичної безпеки в Німеччині – це розмежування компетенції державних органів. Для України цей фактор є надзвичайно актуальним. Через дублювання повноважень державних органів, обмеження притягнення до відповідальності осіб, які, до того ж, недостатньо сумлінно виконують свої обов’язки в Україні важко вирішити багато проблем. Висновок. Отже, для того щоб в Україні вирішити ряд проблем в енергетичній політиці та забезпечити надійний стан енергетичної безпеки маємо використовувати зарубіжний досвід провідних країн світу, які мають позитивний досвід у вирішенні цих питань. Головними кроками у цьому напрямку мають стати покращення державного регулювання енергетики, вироблення стратегії забезпеченості енергоносіями, виховання у населення світогляду щодо збереження 168

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

природних ресурсів, а також диверсифікація джерел постачання до країни енергоресурсів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Енергетична стратегія України на період до 2030 року.: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013р. № 1071[Електронний ресурс]-Режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/doccatalog/list?currDir=50358; 2. Бігун У.В. Стратегія енергетичної безпеки України: виклики та можливості [Текст] /У.В. Бігун, О.О. Охріменко// Молодий вчений.2015.-№2(1).-С.89-92; 3. Дзядикевич Ю.В. Перспективи покращення енергетичної безпеки України [Текст]/Ю.В. Дзядикевич.// Інноваційна економіка.-2015.№1.-С.5-11; 4. Манжул І. Американський досвід забезпечення енергетичної безпеки [Текст] /І. Манжул// Підприємництво, господарство і право.2015.-№8.-С.37-41; 5. Токунова А. Засоби забезпечення енергетичної безпеки федеративної Республіки Німеччина як досвід для України [Текст]/ А.Токунова// юридичний вісник.-2015.-№1.-С.168-172; 6. Токунова А.В. Використання досвіду забезпечення енергетичної безпеки Китаю в Україні [Текст] /А.В. Токунова// Економіка та право. Серія: Економіка.-2015.-№3.-С.154-159. УДК 338.46 : 330.341.4 Полінкевич О.М. д.е.н., доцент, завідувач кафедри економіки та безпеки підприємства Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки, м. Луцьк, Україна

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СФЕРИ ПСОЛУГ В УКРАЇНІ Вступ. Сфера послуг в розвинутих країнах визначає стратегічні напрями розвитку та перспективи впровадження інновацій. Основни169

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ми перевагами розвитку саме цього сектору є висока мобільність суб’єктів господарювання, ділова активність, конкурентоспроможність, легка генерація інноваційних ідей та відкрита процедура їхньої реалізації. У більшості країнах сфера послуг є однією з трьох сфер, на якій ґрунтується інноваційний розвиток економіки. У ньому працює переважна більшість зайнятого населення країни у віці 15–70 років, він створює більше половини валової доданої вартості країни. Все це засвідчує вагомість сектору послуг у розвитку інноваційно орієнтованої моделі економіки або економіки знань. Постановка проблеми. Проблемами розвитку сфери послуг як складової національної економіки займалися провідні вітчизняні та зарубіжні науковці. Серед них, Д. Белла, Дж. Гелбрейта, В. Іноземцева, М. Кастельса, У. Ростоу, Е. Аткінсона, Д. Богині, О. Грішнової, Є. Жильцова, Т. Заяць, В. Куценко, Е. Лібанової, В. Новікова, В. Рутгайзера, Л. Семів, Л. Якобсона. Проте, в їхніх працях не висвітлювалися проблеми, пов’язані з розробкою стратегічних напрямів розвитку сектору послуг. Не визначено основні складові, які визначають стратегічний розвиток сфери послуг в Україні. Виклад основного матеріалу. Сфера послуг в Україні розвивається досить повільно. Частка її у доданій вартості країни складає у 2010 р. – 55,1 %, а у 2015 р. – 51 %. Таким чином, відбулося скорочення його внеску до доданої вартості на 3,9 %. Причому частка зайнятих у сфері послуг у 2010 році складала 66 %, а у 2015 р. – 63 %, яка скоротилася на 3 %. Крім того скоротилася частка підприємств у сері послуг у 2014 році порівняно з 2010 роком на 0,9 % з 62,7 % до 63,6 %. Таким чином, сектор послуг у 2015 році порівняно з 2010 роком почав скорочуватися. Відповідно до цього потрібна розробка стратегічних напрямів розвитку сфери послуг. Вони повинні ґрунтуватися на таких ключових факторах успіху: високий рівень культури; 170

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

високий рівень освіти; орієнтованість на прибуток; орієнтованість на формування позитивного мікроклімату в колективі. Варто погодитися з Л. А. Янковською, яка зазначає, що для високорозвинених в економічному відношенні країн характерним є виникнення нової технологічної парадигми та перехід домінуючої ролі в економіці до сфери послуг. Чітко прослідковуються закономірності поглиблення диференціації та посилення персоніфікації послуг, їх проникнення в індустріальну сферу, що забезпечує нову якість економічного зростання. В Україні швидка деіндустріалізація не супроводжувалась якісними змінами, що вказує на необхідність наукового обґрунтування зміни пріоритетів розвитку та запровадження ефективних механізмів державного регулювання процесів постіндустріальних трансформацій національної економіки [3]. Серед стратегічних пріоритетів розвитку сфери послуг в Україні слід назвати такі: інтеграція сервісної діяльності з матеріальним виробництвом, його софтизація; виконання ролі «точок» економічного зростання територій країни, у тому числі з використанням кластерного підходу, що узгоджується з принципом поляризованого розвитку державної регіональної політики; підвищення якості та доступності соціальних послуг, тим самим поліпшення якості життя населення; формування нової світоглядної ідеології в суспільстві на засадах концепції сталого розвитку. Перспективним напрямом подальших наукових досліджень насамперед є вивчення шляхів удосконалення механізмів державного управління процесами постіндустріальної трансформації національної економіки, створення адекватного інституційного середовища. Стратегічні напрями розвитку сектору послуг мають бути розроблено на таких рівнях: 1) законодавчий; 2) адміністративний; 3) економічний; 4) організаційний; 5) соціальний [1]. 171

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Законодавчий рівень передбачає: - удосконалення діючої нормативно-правової бази, створення чіткої концепції розвитку сектору послуг, узгодження їх з міжнародним законодавством; - створення нормативно-правових умов для розвитку державно-приватного партнерства в сфері послуг; - прийняття правових актів щодо забезпечення екологоекономічної безпеки, розробка та уніфікація природоохоронного законодавства, затвердження екологічних стандартів. Адміністративний рівень включає: - чітке розмежування функцій і повноважень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в сфері послуг; - удосконалення системи і методів управління, впровадження кластерної моделі розвитку сфери послуг, яка передбачає одночасне поєднання конкуренції між учасниками ринку та об’єднання зусиль для реалізації рекламної, маркетингової, освітньої діяльності; - удосконалення системи професійної освіти у сфері послуг, підвищення рівня науково-методичного забезпечення прийняття управлінських рішень, здійснення систематичних наукових досліджень стану, проблем і перспектив розвитку послуг. Економічний рівень передбачає: - створення сучасної системи виробничої, туристичної та соціальної інфраструктури за рахунок удосконалення системи оподаткування суб’єктів сфери послуг; - формування економічних механізмів стимулювання розвитку сфери послуг та залучення інвестицій в пріоритетні сектори; - формування централізованої бази для підтримки інвестиційних проектів у сфері послуг, створення інвестиційних паспортів міст, інвестиційного порталу. 172

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Організаційний рівень включає: - розробка та виконання державних комплексних цільових програм та макроекономічних планів з розвитку сфери послуг в Україні; - визначення методології розробки та впровадження моніторингу досягнення цільових показників програм, забезпечення формування електронних систем моніторингу програм розвитку сфери послуг. Соціальний рівень передбачає: - розвиток внутрішнього сектору послуг як засобу виховання почуття патріотизму, любові до рідного краю, поваги до історичного минулого тощо; - впровадження принципів сталого розвитку, зміна типу мислення та культури послуг, стимуляція бажання використовувати природозберігаючі товари та послуги. Висновки. Таким чином, запропоновані заходи допоможуть реалізувати ключові фактори успіху у сфері послуг та сприятимуть їхньому інноваційному розвитку. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бартошук О.В. Стратегічні напрями розвитку туристичної галузі україни в умовах фінансової кризи [Електронний ресурс] / О.В. Бартошук, Ф.В. Зінов’єв // Матеріали VII международної науковопрактичної шнтернет-конференцшї «Альянс наук: вчений– вченому» (15-16 березня 2012 року). – Режим доступу: http://www.confcontact.com/2012_03_15/gu2_bartoshuk.php. 2. Венгерська Н.С. Регіональна сервісна політика як необхідна умова розвитку сфери послуг / Н.С. Венгерська // Вісник Запорізького національного університету. Економічні науки. – 2014. – №2 (22). – С. 142–152. 3. Янковська Л. А. Стратегічні пріоритети розвитку сфери послуг 173

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

України на засадах постіндустріальної економіки [Електронний ресурс] / Л.А. Янковська. – 2013. – № 2. – Режим доступу до журн.: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1775.

УДК 338.4:911.3 Прищепа Н.П. к.е.н., доцент кафедри Менеджменту ЗЕДП НАУ, м. Київ, Україна

КОРПОРАТИВНА СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: АНТИКОРУПЦІЙНІ ПРИНЦИПИ ГРУПИ КОМПАНІЙ «ФОКСТРОТ» Останнім часом Глобальний договір ООН для сталого розвитку суспільства охоплює всі провідні суспільні сили багатьох країн світу: уряди, що визначили принципи цієї ініціативи; компанії, на діяльність яких він прагне вплинути; працівників, які виробляють товари та послуги; громадські організації, які представляють широке коло зацікавлених сторін, тощо. У цьому контексті Україна взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення необхідних соціальних стандартів. Але навіть в умовах повного виходу економіки країни із "тіні" Україна не буде в змозі забезпечити своїм громадянам соціальні гарантії на належному рівні. Тому, перш за все, саме бізнес має допомогти державі вирішити ці питання, щоб не залишитися разом з нею на "узбіччі" глобалізаційних процесів [1]. Протидія проявам корупції – проблема світового значення. Для України боротьба з проявами системної корупції – не просто актуальна проблема. Це питання виживання і подальшого цивілізованого розвитку. Проблеми корупції не оминули крупного бізнесу, галузі 174

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

торгівлі, до якої належить Група компаній «ФОКСТРОТ». ТМ «Фокстрот. Техніка для дому» є провідною роздрібною мережею з продажів електроніки та побутової техніки в Україні, а також лідером у своїй категорії за рівнем знання, відвідування і покупок за даними TNS Ukraine (MMI за 1 квартал 2015 року). Станом на жовтень 2015 року в Україні налічується 179 супермаркетів ТМ «Фокстрот. Техніка для дому». Магазини представлені в 88 обласних і районних центрах України, при цьому їх торговельна площа становить близько 157 000 кв.м. ТМ «Фокстрот. Техніка для дому» демонструє інноваційний підхід до розвитку через сервіси «Фінансовий супермаркет» і «Фокс Клуб», формат «Shopin-Shop» та унікальний мобільний додаток «Обирай техніку за допомогою доповненої реальності». «Фокстрот» також відомий на українському ринку як бренд, який дбає про довкілля (соціальні проекти «Зелений офіс», «ЕКОклас»). З 2006 року Група компаній «ФОКСТРОТ» розвивається згідно з 10 принципами Глобального договору ООН стосовно прав людини, трудового законодавства, принципів охорони довкілля та протидії корупції. Один з керівників Групи компаній «ФОКСТРОТ» Геннадій Виходцев заявив: «Сутність корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) - це наше добровільне зобов'язання досягати комерційного успіху гідними, соціально-відповідальними шляхами, об'єднання економічного розквіту суспільства та бізнесу як його частини, якості довкілля та соціальної справедливості» [2, с. 3]. У межах Глобального договору для протидії корупції Група компаній «ФОКСТРОТ» здійснила наступні кроки: Підписано Меморандум про взаємодію між Державною фіскальною службою України та Асоціацією українських імпортерів 175

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

побутової техніки, членом якої є мережа «Фокстрот. Техніка для дому» про досягнення взаєморозуміння між ритейлерами і фіскальним органом влади в нинішніх обставинах реформування митної та податкової системи в Україні. Оператори ринку зобов'язалися здійснювати ввезення на митну територію України товарів без застосування механізмів мінімізації митних платежів на підставі прямих поставок. А ДФСУ - залучати ритейлерів до розробки законодавчих та нормативноправових актів, які прямо чи опосередковано впливають на функціонування ринку ІТ та електронної побутової техніки. Продовжилася робота по виходу з кризи в системі захисту прав споживачів України та виконання «Меморандуму про взаєморозуміння між Державною інспекцією України з питань захисту прав споживачів та компаніями-імпортерами і розповсюджувачами в Україні електро-побутової техніки заради боротьби з контрафактною та контрабандною продукцією». Робота ГК «ФОКСТРОТ» у робочій групі Європейської бізнес Асоціації щодо вдосконалення законодавчої та нормативної бази України (чинне українське законодавство щодо маркування непродовольчих товарів регламентується низкою законодавчих актів, котрі суперечать один одному, що спричиняє зайві претензії до товарів на полицях ритейлерів (цивілізованої роздрібної торгівлі), водночас, провокує споживачів на придбання техніки, яка може бути небезпечною, в нецивілізованій торгівлі. Результати діяльності ГК «ФОКСТРОТ» у межах Глобального договору: Створення та тиражування (1000 шт) посібника «Маркування електропобутових товарів і телерадіотоварів: керівництво для співробітників роздрібної торгівлі» у партнерстві із Київським Націо176

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

нальним торговельно-економічним університетом. Організовано 4 публічних презентації посібника: у комітеті роздрібної торгівлі в Європейської Бізнес Асоціації, на урочистостях до Дня вчителя в КНТЕУ, на круглому столі «Європейські дні торгівлі» в КНТЕУ, в Громадській Раді Державної споживчої інспекції України із захисту прав споживачів. До 71% співробітників торговельної мережі «Фокстрот» пройшли навчання за посібником у 2015 р. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Петрашко Л.П. Корпоративна відповідальність: крос-культурні моделі та бізнес-практики: монографія. [Текст] / Л.П.Петрашко – К.: КНЕУ, 2013. – 372 с. 2. Звіт з прогресу ГК «Фокстрот» за 2014 рік [Електронний ресурс].− Режим доступу: slideshare.net/foxtrot_ua/zvit-2009. Рудика О. С. студентка факультету економіки та інформаційних технологій Київський національний університет культури і мистецтв, м.Київ, Україна

АНАЛІЗ БОРГОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Анотація. Досліджено поняття «державний борг» та його структуру. Дано характеристику стану державного боргу України в розрізі його видів.В статті розглянуто поняття показників (індикаторів)боргової безпеки держави та проаналізовано основні з них. Постановка проблеми. Однією з глобальних проблем на сучасному етапі розвитку України є надмірне нарощування державного боргу, що має низку негативних наслідків для фінансової системи та боргової безпеки держави. Перевищення гранично допустимого обсягу державного боргу може спричинити негативні наслідки для функціонування економіки та боргової стійкості країни. Аналіз індикаторів оцінювання стійкості державного боргу відображає спроможність країни виконувати свої зобов’язання щодо обслуговування 177

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

та погашення позикових фінансових ресурсів. При високому борговому навантаженні підвищується залежність від іноземних кредиторів, зростають витрати на обслуговування боргу та бюджетний дефіцит. З огляду на це, виникає гостра потреба у комплексному дослідженні боргової безпеки України, яке надасть змогу виявити основні аспекти її вразливості, а також розробити ряд конкретних заходів щодо виправлення наявної ситуації. Аналіз останніх досліджень і публікацій.Дослідження проблеми боргової стійкості висвітлено в наукових працях вітчизняних вчених, зокрема таких як Лось В. В., Усик В. І., Федорович І. М., Безштанько Д. В., Стирська О.І., Лондар Л. П., Лук’янихіна О. А., Тимошенко О. В. Незважаючи на значну кількість напрацювань в даній сфері, окремі аспекти змісту боргової безпеи залишаються не достатньо досліджені. Метою статті є аналіз стану боргової безпеки в динаміці, аналіз основних показників у розрізі основних індикаторів боргової безпеки. Виклад основного матеріалу. Державний борг є складовою економічної системи, що здійснює прямий і непрямий вплив на усі її основні елементи, зокрема, на державний бюджет, грошово-кредитну і валютну системи, рівень інфляції, внутрішні заощадження, іноземні інвестиції, а, отже, займає в державних фінансах важливе місце[5, с.157]. Згідно з Бюджетним кодексом України державний борг визначають як загальну суму заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору [1]. 178

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Аналізуючи стан боргової безпеки в Україні, можна спостерігати за поступовим зростанням як зовнішньої, так і внутрішньої залежності країни від кредиторів. В таблиці 1 згруповано основні абсолютні показники, які характеризують динаміку сукупного державного та гарантованого державного боргу за 2000 – 2014 р. Таблиця 1. Динаміка загального та гарантованого державного боргу України 2000 - 2014 Показник Загальна сума державного та гарантованого боргу, млрд. грн. Державний борг, млрд. грн. Внутрішній борг, млрд. грн. Зовнішній борг, млрд. грн Гарантований державою борг, млрд. грн.

2000

2005

2010

2014

78,1

432, 3

945,77

68,6 29,2 39,4

63,1 21,8 43,9

323,47 141,66 181,8

946,82 461,003 486

8,4

108,83

153,74

*сформовано автором на основі джерел [2,3,6] Таблиця 2 Аналіз стану боргової безпеки України 2000 – 2014 рр.

Показник Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, % Відношення обсягу валового зовнішнього боргу до ВВП, % Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, % Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, % Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходів державного бюджету, %

2000

2005

2010

2014

44,0

17,7

39,9

55,1

22,5

9,9

16,8

30,6

161,8

247,9

761,36

1031

40,3

19,3

33,1

63,0

16,7

4,9

13,1

29,1

13,3

2,9

6,1

12,7

*сформовано автором на основі джерел [2, 3, 6]. 179

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

На таблиці 2 зображені результати розрахунку відносних показників, які характеризують стан боргової безпеки в Україні згідно методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України. Результати проведеного аналізу свідчать про те, що за 2000 – 2014 рр. загальна сума державного та гарантованого боргу збільшилася майже в 12 рази (табл. 1). Дані з таблиці 2 показують негативну динаміку боргових індикаторів в Україні. Політична нестабільність, складність обслуговування кредитів, невизначеність економічної ситуації в країні ставлять під загрозу суверенітет України, її боргову стійкість та викликають занепокоєння щодо ймовірності дефолту [7]. На сьогоднішній день в Україні відбувається різке погіршення стану боргової безпеки в розрізі всіх досліджуваних індикаторів (табл. 1,2), які значно перевищують гранично допустимі та порогові значення, що спричинено переважно такими чинниками: - зростання дефіциту державного бюджету й сектору загальнодержавного управління; - важка політична криза та воєнний конфлікт, який тривав протягом 2014 р. і продовжується в поточному році, що вимагає додаткового фінансування сфери оборони; - глибока економічна рецесія, викликана необхідністю переформатування економічних зв’язків, що пов’язано з нівелюванням економічного вкладу АРК, частини Донецької та Луганської областей, відходом від економічного кооперування з Російською Федерацією - необхідність додаткових коштів для здійснення структурного реформування та стабілізації економічної ситуації тощо [4, c. 72]. Висновки. Aналіз динаміки коефіцієнтів свідчить про погіршення боргової ситуації в Україні, у 2014 році ступінь боргового тис180

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ку на державний бюджет є найбільшим за останні 14 років, платоспроможність також значно знизилася. Для вирішення цієї проблеми, на нашу думку, доцільно вдосконалювати організаційні засади управління державним боргом та відповідну законодавчо-нормативну базу, а також посилювати вимоги щодо відповідальності позичальників, які отримують кошти під державні гарантії. Одним з дієвих напрямів підвищення боргової стійкості є встановлення ефективного контролю за поверненням і обслуговуванням зовнішніх ресурсів з метою фінансування економічного розвитку держави та запровадження моніторингу і оперативного обліку усіх видів фінансових зобов’язань країни, які потенційно можуть впливати на розмір державної заборгованості України. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2456-17. 2. Державна служба статистики України: Статистична інформація // Національні рахунки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. 3. Закон України про державний бюджет [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws. 4. Лондар Л. П. Борговий складник фінансової безпеки України: загрози та індикатори // Стратегічні пріоритети. № 2 (35). – 2015. – С. 70 – 78. 5. Лось В. В., Усик В. І. Детермінанти вразливості боргової безпеки України // Стратегія економічного розвитку України: Державне регулювання економіки. - № 36. – 2015.- С. 156 – 163. 6. Міністерство фінансів України: Борг: Статистична інформація щодо боргу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/news/borg. 7. Тимошенко О.В. Європейські критерії оцінки боргової безпеки // Актуальні проблеми економіки. № 7 (169). – 2015. – С. 366 – 377. 181

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 351.82 : 316.3 Сімак С.В. к. держ. упр., доцент, проректор з науково-педагогічної роботи (економічний напрям) Академія муніципального управління,м. Київ, Україна

РОЗВИТОК ПУБЛІЧНО - ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У КОНТЕКСТІ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ На сучасному етапі реформування української економіки важливим каталізатором активності утворення різноманітних партнерських структур в означеній сфері повинно стати публічно-приватне партнерство. Інститут публічно-приватного партнерства тільки починає застосовуватися в Україні, хоча він дуже популярний у світовій практиці для будівництва та управління об’єктами інфраструктури. Дослідники зазначають, що публічно-приватне партнерство реалізується в різних формах в залежності від способу участі, власності об’єкта інфраструктури, розподілу ризиків, тривалості співробітництва. Метою і завданням статті є виділення форми реалізації механізму публічно-приватного партнерства, класифікація цих форм, визначення фінансових моделей реалізації публічно-приватного партнерства. На думку автора, сучасні форми партнерства пов'язані з процесом реструктурування національних економік і є, по суті, непрямою приватизацію. Іноді процес створення партнерств називають просто приватизацією. Приватизація розуміється як відшкодувальне відчуження майна, що знаходиться у власності держави, державних суб'єктів і муніципальних утворень (муніципальне майно) у власність фізичних і юридичних осіб [1]. Таким чином, під чистою приватизацією розуміється передача державної або муніципальної власності в приватні руки. По відношенню до проектів публічно-приватного партнерс182

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

тва даний процес неможливий, тому що дія цих проектів, перш за все, розповсюджується на важливі інфраструктурні об’єкти, приватизація яких приведе до монопольного положення власників і ущемлення прав громадян України. Можна вести мову про умовну приватизацію окремих функцій держави: плануванні, будівництві, фінансуванні, управлінні і так далі. Залежно від того, які зі своїх функцій і в якому об'ємі держава передає у ведення приватного сектора, можна виділити різні форми і моделі функціонування публічно-приватних партнерств. У сучасних умовах система державного регулювання публічноприватного партнерства в Україні перебуває в процесі розвитку, що зумовлено як тенденціями світової економіки, зокрема новими явищами, які привнесла сучасна економічна криза, так і процесами та реформами, що відбуваються всередині країни. Через те, що перед державою в умовах модернізації економіки ставиться низка принципово нових завдань, то відразу постає питання про механізм взаємодії централізації та децентралізації державних функцій у сфері регулювання публічно-приватного партнерства, тобто про добровільну передачу частини повноважень держави як на місцевий, так і на наднаціональний рівні регулювання. На думку автора, до функцій та повноважень держави, які на сьогодні підлягають децентралізації у сфері державного регулювання іноземного інвестування, належать: розробка інвестиційних програм та проектів, інвестиційних стратегій розвитку окремих сфер місцевого значення, регіонів у цілому, а також виконання функцій, які потребують самостійності у вирішенні проблем між державою, органами місцевого самоврядування, регіональними представництвами органів державної влади та іноземними інвесторами. Основні функції і повноваження, які підлягають передачі на наднаціональний рівень, полягають у наступному: регулювання фі183

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

нансової, торговельної та екологічної сфер, а також повноваження, пов’язані зі вступом у різноманітні світові та регіональні міжнародні організації. На шляху відновлення потенціалу і міжнародного авторитету для України зумовлений рух до економіки, заснованої на нові покоління технологій, спираючись і на великі компанії, конкурентоздатні на світових ринках, і на широкий шар малого і середнього бізнесу, в т.ч. інноваційного для «розвитку нового способу життя», «нових життєвих стандартів». Потребується реальний рух від індустріальної економіки до суспільства, яке засноване на нових підходах, на знаннях . Важливий тут елемент - інвестиції. Причому не лише об'єми, а при їх обмеженості - спрямованість і точність. В зв'язку з цим національні проекти, здійснювані в країні з 2006 року, стають «технологією» досягнення поставлених цілей в пріоритетних сферах, «способом» модернізації галузей, «механізм запуску» процесів публічно-приватного партнерства у відповідних галузях. Це з точки зору політики, макроекономічного управління. А з точки зору інженерно-технологічної складової важливо, на думку автора дослідження, використати все, що пов'язано з сучасним розумінням нанотехнологій, інноваційності. На теперішній час це основна лінія прогресу частки сектора української економіки, який за ці роки пройшов величезний шлях від реструктуризації кризових активів до формування готових могутньо інвестувати глобальних гігантів - лідерів своїх галузей. Хоча це доки відбувається не скрізь. І в кризових умовах компанії, передусім, думають про свій прибуток. Державний контроль потрібний для балансування інтересів. Держава визначає свої стратегічні, цілі і формує механізми реалізації цілей до 2020 і 2030 років, що є імпульсом для формування публічно-приватного партнерства в Україні. В якості одного з основних механізмів реалізації інноваційного 184

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

сценарію економічного розвитку було вибрано публічно-приватне партнерство, покликане через створення системної державної інвестиційної політики забезпечити збільшення приватних інвестицій в українську економіку. Проекти з партнерськими стосунками держави і приватного бізнесу базуються на реалізації спільно вироблених взаємовигідних підходів з розділенням зобов'язань: держава дістає можливість збільшити ефективність державних інвестицій за рахунок залучення приватних інвестицій і управлінського досвіду приватного сектора, а бізнес - державну підтримку (фінансову або адміністративну) в реалізації власних проектів. Підсумовуючи, можна зазначити, що сучасна практика реалізації державою структурної конкурентоспроможності передбачає органічне поєднання насамперед державної інноваційно-промислової, структурної та інвестиційної політики, що дозволяє зробити узагальнення щодо напрямів її подальшого забезпечення. Тобто для забезпечення конкурентоспроможної структури економіки країни, на нашу думку, необхідно: - здійснити об'єктивну оцінку ефективності діючих державних програм розвитку окремих видів діяльності, територій, інфраструктурних об’єктів та системи надання їм пільг з метою оцінки доцільності їх реалізації та наявності необхідного фінансового забезпечення; - перейти від галузевих пріоритетів розвитку до підтримки певних напрямів, стадій та процесів поширення нових виробництв і технологій; - оптимізувати структуру промислового виробництва, посиливши при цьому роль внутрішнього ринку і прискоривши розвиток наукоємних і високотехнологічних видів промислової діяльності за рахунок чіткого визначення галузевих і структурних пріоритетів довгострокового розвитку країни у контексті світової еволюції техно185

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

логічних укладів; - забезпечити підтримку розвитку визначених пріоритетних напрямів як за допомогою цільових важелів (інвестиційної, податкової, бюджетної, кредитної та іншої політики), так і шляхом узгодження всіх інших засобів економічної політики з потребами розвитку пріоритетних галузей; - посилити “агресивність” експортної політики через диверсифікацію експортної структури в бік значного збільшення частки високотехнологічних виробів та послуг шляхом сприяння просуванню української продукції на зовнішній ринок та застосування широкого спектру прийнятних згідно з міжнародними правилами методів підтримки експортерів; - розробити заходи щодо прямої державної підтримки наукових та науково-технологічних розробок у фундаментальній та прикладній сферах; - удосконалити систему державного управління інноваційнотехнологічним розвитком національної економіки шляхом впровадження практики технологічного моніторингу та прогнозування, підвищення “інноваційної культури” прийняття політичних рішень; - розробити заходи із розширення участі банків (у т.ч. й іноземних) в пріоритетних інвестиційних проектах на території України тощо. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Данилишин Б.М. Аналіз регуляторного впливу при впровадженні Закону України "Про загальні засади розвитку державно-приватного партнерства в Україні" // [Електронний ресурс] / Б. М.Данилишин. – Режим доступу: http://ua.convdocs.org/docs/index-197336.html 2. Досвід та перспективи впровадження державно-приватних партнерств в Україні та за кордоном / Винницький Б., Лендьел М., Они186

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

щук Б., Сегварі П. – К.: «К.І.С.», 2008. – 146 с. 3. Павлюк К. В. Сутність і роль державно_приватного партнерства в соціально-економічному розвитку держави // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. – 2010. УДК 378.147 Солов'єнко К.М. к.е.н., доцент кафедри економіки Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

МЕТОДИКА ПЕРЕДАЧІ ЗНАНЬ, ЩО ВІДПОВІДАЄ СЬОГОДЕННЮ – АНДРАГОГІКА У світлі нової освітньої парадигми завданнями освіти є: • гармонізувати стосунки людини з природою через освоєння сучасної наукової картини світу; • навчити людину жити в потоці інформації, створити умови для її безперервного саморозвитку; • створити умови для оволодіння широкою базовою освітою, що дозволяє досить швидко переходити в суміжні області професійної діяльності. У реалізації нової парадигми не останнє місце має займати методика навчання. Проте, мій досвід і результати досліджень свідчать про те, що для вищої школи України питання про вибір методів викладання, на жаль, не є актуальним. Зауважу, що сучасна освіта не усвідомлює необхідність переходу від світу, що грунтується на слухняності до світу, що грунтується на відповідальності. Що вона як і раніше орієнтована на кількісне отримання знань і не зачіпає повною мірою творчий потенціал учнів, а це також значною мірою залежить від цілей і методів навчання. Усе сказане дозволяє запропонувати андрагогіку в якості мето187

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

дики навчання у вищої школи. Андрагогіка, придумана М. Кноулсом (Knowles) для навчання дорослих людей, включає методики різних педагогічних теорій, зберігаючи свою цілісність [1, с. 6.1-6.23]. Але, на відміну від механічних, дидактичних і гуманістичних теорій освіти, для андрагогіки важливий не спосіб навчання, а придбання знань учнем. Андрагог, швидше, - дизайнер, що управляє процесом прискорення навчання. Найважливіші риси андрагогіки - гнучкість і відкритість. Вона природно залучає весь світ до взаємодії андрагога зі своїм учнем. Можливо, андрагогіка є одним з кращих інструментів - в самоорганізації учбового процесу студентом за допомогою андрагога; - в розвитку логіки співпраці між студентом і андрагогом. Вибирати методику навчання, на мій погляд, краще всього у напрямку: андрагогіка -> гуманістичні теорії -> дидактичні -> механічні. Таким чином, викладач йде від максимального розвитку особистості, максимальної легкості і цікавості навчання (андрагогіка) до мінімального розвитку і обсягу необхідних для роботи і життя знань (механічні теорії). Це забезпечить диференційований підхід до студентів. Важливо, щоб у кожного студента завжди була можливість піднятися на більш високий рівень навчання (від механічного до андрагогіки). Можливо, тоді однією з головних турбот викладача стане "перетягання" учнів вгору до андрагогіки. Мій ідеал викладача: управляючий процесом освіти, що вільно володіє усіма методами навчання і вибирає найкращий з них для кожної аудиторії студентів з тим, щоб досягти їх максимального розвитку. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Малькольм С.Кноулс. Обучение взрослых. Теория и практика. // Леонид Найдлер. Руководство по развитию человеческих ресурсов. Джон Уайли. Нью-Йорк, 1984. - Гл.6. 188

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 658.5:012.7 Софійчук К.К. к.е.н., асистент кафедри туризму Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

ЗАСТОСУВАННЯ КОНТРОЛІНГУ У ПРОЦЕСІ ПРЕВЕНТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СТРАТЕГІЄЮ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА Вступ. На сьогодні туризм виступає важливою частиною світової економіки. За даними Міжнародної туристичної організації частка туризму в світовому ВВП становить близько 10 % та близько 40 % в світовому експорті послуг та 7% від обсягів світової торгівлі. В галузі туризму працює більш ніж 240 млн. осіб або кожний 12 працівник. В 2014 році послугами туристичної галузі скористалося близько 983 млн. міжнародних туристів, в 2015 році їх кількість перевищила 1 млрд. осіб. Загальний товарообіг світового туризму в 2014 році склав 1,2 трильйонів дол. США (в 2013 році - 1,03 трильйонів дол. США). Однак стан туристичної галузі сьогодні є задовільним , про що свідчить 1,5 – 2,5 % частка туристичної галузі в структурі ВВП країни, яка має тенденцію до зменшення [3]. Постановка проблеми. На сьогодні виникає необхідність постійного вдосконалення управління туристичним підприємством на основі новітніх іноваційних засобів менеджменту. За кордоном на сьогодні таким інструментом виступає контролінг. Контролiнг – це вiдокремлена превентивна управлiнська дiяльнiсть, предметом якої є координацiя стратегiчних та оперативних планiв на етапi їх реалiзацiї, що обумовлена частими змiнами зовнiшнього та внутрiшнього середовища, в якому функцiонує пiдприємство. Виклад основного матеріалу. У попередніх дослідженнях було запропонавано модель превентивного виявлення загрозливих факторів впливу середовища підприємства на показники реалізації стра189

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

тегії. Метою даної статті є застосування моделі превентивного виявлення загроз середовища на туристичному підприємстві. Блок 1. Експертам надається анкета з переліком внутрішніх та зовнішніх загроз, інструкція до її заповнення. Блок 2. Організовується цикл проведення експертного оцінювання. Блок 3. Оцінюється ймовірність настання кожної j- тої та k- тої загрози Z – тим експертом – Pj,k,. Експерт, проаналізувавши перелік загальних масивів загрозливих факторів {Вj}, {Сk}, поточний стан контрольних точок та оперативну інформацію бази даних кількісних поточних значень показників внутрішнього та зовнішнього середовищ, оцінює ймовірність настання j- тої та k- тої загрози за шкалою, що наведена у таблиці 1 [1, c. 4]: Блок 4. Оцінюється рівень небезпечності – Lj,k кожної окремої j- тої та k- тої загрози для сукупності контрольних точок {Аi} z - тим експертом за 5- ти бальною шкалою: оцінка 5 – критична небезпека, 4 – висока небезпека, 3 - середня, 2- низька, 1- дуже низька небезпека. Блок 5. Проводиться розрахунок показників інтегрального рівня важливості кожної j – тої - Rj та k- тої загрози - Rk по z – тому експерту Блок 6. Ранжування оцінок експертів за показником ірнтегрального рівня важливості Rj, Rk по кожному z –тому експерту та отримання - fj, fk .відповідних рангів для кожної j- тої та k- тої загрози. Блок 7. Перевіряється завершеність циклу по всій сукупності. Якщо розрахунки завершені, то управління передається на блок 8, якщо ні - на блок 2. Блок 8. Організовується цикл розрахунку показників, необхідних для визначення коефіцієнту конкордації, K: суми рангів по кожній загрозі, середньоарифметичного значення рангів F� jk , 190

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

відхилення суми рангів від середньоарифметичного значення, S (блоки 8-12).

Рисунок 1 – Модель формування векторів ймовірних та небез-печних загроз 191

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Блок 9. Розрахунок сум рангів по оцінкам всіх експертів щодо кожної внтурнішньої j- тої та зовнішньої k- тої загрози: �

Fj =

∑ z =1

, (2) [ 1, c. 61]. Ці показники визначаються за формулами:

R j = L j × Pj

, (1) Блок 10. Обчислення середньоарифметичного значення рангів всіх загроз F� jk за формулою:

F jk =

j =1

k =1

∑ F j + ∑ Fk Q

;

(3) Блок 11. Визначення відхилення сум рангів кожної загрози від

∆ середньоарифметичного значення F� jk - j та

∆ k за формулами:

∆ j = F j .k − F j

, (4) Блок 12. Перевіряється завершеність циклу щодо розрахунку суми рангів оцінок всіх експертів, середньоарифметичного значення

рангів jk , відхилення сум рангів кожної загрози від jk . Якщо розрахунки завершені, то управління передається на блок 13, якщо ні- на блок 8.Блок 13. Розрахунок коефіцієнта конкордації, K для перевірки узгодженості думок експертів, який розраховується за формулою [2, с. 24]. Блок 14. Проводиться перевірка узгодженості експертних оцінок за правилом[2]: якщо K > 50, то це означає, що суттєвих розбіжностей у думках експертів немає, тому результати є прийнятними для подальшого аналізу; якщо K ≤ 50, то це означає, що необхідно сформувати нову експертну групу, оскільки розбіжності у думках експер192

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

тів є суттєвими, у цьому випадку відбувається перехід управління на блок 15 для формування нової групи експертів із подальшою передачою управління на блок 1. Блок 16. Організовується цикл щодо визначення векторів найбільш ймовірних та небезпечних загроз із боку внутнішнього та зовнішнього середовищ. Блок 17. Спочатку розраховуються середні значення показників інтегрального рівня важливості кожної внтурнішньої j- тої та зовнішньої k- тої загрози за формулами: 4

Rj =

∑R z =1

Z ,

(5) Сума всіх показників інтегрального рівня важливості всіх загроз являє собою показник загального стану внутрішнього та зовнішнього середовищ. Результати розрахунків заносяться в результуючу таблицю. Блок 18. Із усієї сукупності загроз, необхідно відібрати найбільш небезпечні. Відбір здійснюється за критерієм Rgr, який характеризує межу, при якій приймається рішення щодо того, чи допустимий той чи інший рівень показника інтегральної важливості. Діапазон його можливих значень R= 0 ÷ 5, при високій ймовірності настання, що характеризується значенням р > 0,75 та високій небезпечності загрози, що характеризується показником l > 4 , оскільки R= Lq, то (2,75*4=3), тому пропонується встановити Rgr на рівні 3. Перевіря-

j ється умова: у разі, якщо , R k > Rgr, то управління передається на блок 20: Відповідна j - та або k – та загроза включається до вектору

найбільш ймовірних та небезпечних внутрішніх- В або зовнішніх загроз - С . Якщо j , R k ≤ Rgr, то управління передається на блок 19. Блок 19. Загроза відкидається як така, що не є небезпечною і управ-

193

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ління передається на блок 21. Блок 21. Якщо цикл завершений, то процес експертизи закінчується, якщо ні - управління передається на блок 16. Висновки. В результаті обробки оцінок експертів отримується два вектори внутрішніх і зовнішніх загроз туристичного підприємства з обмеженою кількістю тільки найбільш суттєвих вагомих загроз, що мають високу ймовірність виникнення, та є небезпечними для реалізації стратегії та досягнення встановлених значень контрольних точок. Наступним етапом процесу контролінгу є оцінювання кількісного впливу зовнішніх та внутрішніх загроз на контрольні точки стратегії туристичного підприємства. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Куликова Е.Е. Управление рисками [Текст]: инновационный аспект / Е. Е. Куликова. – М. : Бератор-Паблишинг, 2008. – 224 с. 2. Методологія експертного оцінювання: навчальний посібник / Уклад. В. П. Новосад, Р. Г. Селіверстов– К.: Вид-во НАДУ, 2007. – 56 с. 3. Статистична інформація / Державний комітет статистики України. –Режим доступу до сайту : http// www.ukrstat.gov.ua. 4.Чеснакова Л. С. Експертна модель формування векторів загроз зовнішнього та внутрішнього середовищ у контролінгу/ Л.С. Чеснакова, К. К. Софійчук // Економіка та держава. - 2014.- Вип. № 11. - С. 90 - 93. УДК 378:004 Степаненко О. П. д.е.н., професор кафедри інформаційних систем в економіці КНЕУ імені Вадима Гетьмана, м. Київ, Україна

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІТ-ОСВІТИ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ Важливими ознаками розвитку сучасного суспільства є спрямованість світоглобальної системи на якісну трансформацію своєї 194

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

структури, використання нових зовнішніх ресурсів, посилення ролі інформаційно-комунікаційних технологій і творчої праці. Відбувається великомасштабне проникнення інформаційно-комунікаційних технологій у всі сфери людської діяльності й становлення так званої інформаційної економіки, або економіки знань [1]. Інформатизація економіки як фактора, що регулює виробничі й соціальні відносини в суспільстві, пов’язана з розвитком інститутів, які забезпечують сфери виробництва знань (наука), відтворення знань (освіта), збереження знань (культура) і розповсюдження знань (інформація). Як відмічалося на Всесвітньому Освітньому Форумі (The Education World Forum), який відбувся в січні 2016 р. у Великій Британії, основними трендами розвитку системи освіти в світі на сьогодні є такі: інтеграція глобальної економіки, стрімкий розвиток інформаційних технологій, соціальна відповідальність і зростання числа молоді, яка хотіла б спробувати себе в бізнесі [2]. Все це, на думку експертів, призводить до такого стану, що головним фактором конкурентоспроможності підприємств і організацій сьогодні стають знання і добре підготовлені кадри. А вищі навчальні заклади, зі свого боку, повинні забезпечувати відповідний рівень підготовки фахівців для цих підприємств і організацій, використовуючи в процесі підготовки фахівців новітні інформаційні технології та акцентуючи увагу на індивідуальність підготовки. Таким чином, підготовка висококваліфікованих фахівців, які володіють різноманітними компетенціями, і створення нових робочих місць, що вимагають високої кваліфікації працівників, сприятимуть розбудові економіки знань. Суспільство, бізнес-організації, наукове співтовариство зацікавлені внести свій вклад у вирішення цієї актуальної задачі. Сьогодні вже загальновизнано, що в перспективній системі 195

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

освіти повинні домінувати інформаційні компоненти. Адже система освіти повинна не тільки надавати необхідні знання і практичні вміння їх використовувати в прикладних аспектах, але також формувати у них новий світогляд, який має ґрунтуватись на розумінні визначальної ролі інформації та інформаційних процесів в природних явищах, людському суспільстві, а також у забезпеченні життєдіяльності самої людини [1, 3]. Зазначимо, що в Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки особливу увагу приділено питанням посилення ІТ-складової в системі освіти з упором на вивчення основ інформатики, інформаційних систем і комп’ютерних технологій [4]. Тому модернізація навчального трансформації освітньої діяльності як в Україні, так і в світі, і дозволяє виявити й підготувати здібних і талановитих студентів з подальшою їх спеціалізацією у фундаментальній науці, прикладній науці, інформаційних технологіях, інноваційних виробництвах і венчурному бізнесі, що забезпечує становлення та розвиток інформаційної економіки. Разом з тим, ефективність вищої освіти в Україні поки залишається недостатньою, попри те, що щільність вищих навчальних закладів дуже висока, а в розрахунку на тисячу населення в країні випускається в п'ять разів більше фахівців з вищою освітою, ніж у Європі, й у вісім разів більше, ніж у США. Тому концепція вищої освіти, особливо ІТ-освіти, в Україні потребує модернізації. На Міжнародній науково-методичній конференції «Студентоцентризм у системі забезпечення якості освіти в економічному університеті» було зазначено, що підготовка ІТ-фахівців у сучасній системі вищої освіти повинна спиратись на професійні та академічні освітні стандарти України та світу з ІТ-спеціальностей, зокрема European e-Competence Framework 3.0 (A common European framework 196

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

for ICT Professionals in all industry sectors) [5], European ICT Profe?sional Profiles [6], ECCE - Engineering observatory on Competence based Curricula for job Enhancement [7], Міжнародні стандарти Computing Curricula CS-2013 [8], систему компетенцій TUNING в сфері інформаційно-комунікаційних технологій [9]. Нагальними задачами розвитку ІТ-освіти в Україні на сьогодні є наступні: - доопрацювання учбових планів з ІТ-спеціальностей в університетах країни та узгодження їх з потребами ІТ-індустрії; - модернізація освітніх технологій для підготовки ІТ-фахівців; - поширення програм дистанційного навчання від провідних світових університетів (Coursera, Khan Academy тощо); - забезпечення посилення взаємодії університетів з ІТкомпаніями в процесів практичної підготовки ІТ-фахівців, залучення студентів до виконання реальних ІТ-проектів; - посилення науково-дослідної складової в процесі підготовки ІТ-фахівців, залучення студентів до виконання науково-дослідних проектів; - залучення фінансування освітніх програм від національних та закордонних інституцій та спонсорів; - посилення програм професійної орієнтації для випускників шкіл, пояснення важливості й перспективності отримання ІТ-освіти. На рівні університетів програма підготовки ІТ-фахівців передбачає створення та розвиток інформаційно-освітніх середовищ для навчання студентів з використанням сучасних інформаційнокомунікаційних технологій, активізацію діяльності в області дистанційних курсів, а також розвиток нових освітніх технологій. Концепція створення єдиного інформаційно-освітнього простору спрямована на підвищення рівня якості методичної, дидактичної, 197

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

інформаційної підтримки організації навчального процесу для студентів, викладачів та адміністративних працівників університету; підтримання взаємодії університету з організаціями ІТ-сфери та іншими університетами країни та світу. Створення єдиного інформаційно-освітнього простору дозволить забезпечити: - навчання студентів і викладачів правилам і методикам використання розробленої системи для підтримки курсів очного та дистанційного навчання; - формування та розвиток культури творчого спілкування викладачів і студентів у навчальному процесі з використанням сучасних засобів управління знаннями; - створення системи обліку навчальних досягнень студентів, на підставі використання засобів тестування знань, виконання колективних проектів, створення персональних е-портфоліо; - створення організаційних структур, відповідальних за методичну підтримку та технічний супровід системи; - інтеграція інформаційних масивів даних, що існують на факультеті із створеною системою; - технічне забезпечення обладнанням з урахуванням потужностей і завдань, що вирішуються за допомогою системи. Також для підвищення якості підготовки ІТ-фахівців університети повинні підтримувати творчі та професійні взаємозв’язки з організаціями ІТ-бізнесу, академічними установами та університетами нашої країни та світу, іншими зацікавленими сторонами; дотримуватись принципів корпоративної соціальної відповідальності. Слід відмітити, що незважаючи на турбулентний період, в Україні ІТ-сфера продовжує активно розвиватись та демонструє дуже хорошу динаміку в порівнянні з багатьма іншими галузями. У зв’язку 198

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

з цим прогресивна організація підготовки ІТ-фахівців має підтверджуватися рівнем працевлаштування випускників за фахом, орієнтацією на потребу ринку праці, підтриманням взаємозв’язків з роботодавцями, академічною мобільністю, дотриманням високих освітніх стандартів України та світу. Тому підготовка висококваліфікованих конкурентоспроможних ІТ-фахівців в Україні має бути стратегічним напрямом реалізації політики стратегічного розвитку та розбудови економіки знань. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Дзвінчук Д. І. Економіка знань і необхідні зміни в моделях лідерства / Д. І. Дзвінчук, М. О. Лютий, В. П. Петренко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2016. – Вип. 64. – С. 44–59. 2. The Education World Forum / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.theewf.org/ 3. Шарапов О. Д. Нова парадигма освіти в інтелектуальній економіці / О. Д. Шарапов, О. П. Степаненко // Моделювання та інформаційні системи в економіці: Зб. наук. праць. – 2012. – Вип. 87. – С. 17–33. 4. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/344/2013. 5. European e-Competence Framework 3.0 (A common European framework for ICT Professionals in all industry sectors). / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ecompetences.eu/wpcontent/uploads/2014/02/European-eCompetence-Framework-3.0_CEN_CWA_16234-1_2014.pdf. 6. European ICT Professional Profiles (CWA 16458) ICS 35.020 – May 2012. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ftp://ftp.cen.eu/CEN/Sectors/List/ICT/CWAs/CWA%2016458.pdf. 199

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

7. ECCE – Engineering observatory on Competence based Curricula for job Enhancement Project. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ecceobs.eu.98 8. CS 2013 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.acm.org/education/CS2013-final-report.pdf. 9. Tuning Methodology / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unideusto.org/tuningeu/images/stories/archivos/TUNING%20 METHODOLOGY%20PARA%20LA%20WEB.pdf.

УДК 336.71 Стойка В.С. к.е.н., доцент, доцент кафедри фінансів і банківської справи ДВНЗ «Ужгородський національний університет», м. Ужгород, Україна

СУБ’ЄКТИ АНТИКРИЗОВОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ Важливою особливістю антикризового управління банківською системою є учать в цьому процесі держави, яка, по суті, є суб’єктом антикризового управління. Значну роль держави підкреслює Корнєєв В. «…перші і подальші спроби здійснення антикризових заходів довели, що регулятивний ресурс країн і центробанків був і залишається визначальним фактором стабілізації ринків та банківських систем. Доки влада не вирішувала проблем ліквідності банківського сектору і правильного фінансування реального сектору, до тих пір економічного відновлення не відбувалося. Держава фактично «компенсує провали ринку», коли реалізація концепції «саморегулювання» виявилася обмеженою, а класична теза про «невидиму руку» ринку трансформувалася в більш дієву тезу про «рятівну руку» держави» [1, с.24]. Необхідність впровадження механізму антикризового управ200

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ління функціонуванням банківської системи обумовлена наступними причинами [2, c.692]: •

наявністю системного впливу банківського сектору на результативність функціонування економіки країни в цілому та окремих галузей зокрема;

•

систематичним виникненням кризових явищ в економіці країни, що особливо загострюється в умовах посилення процесів глобалізації, а також наявності значних світогосподарських зв’язків;

•

низьким рівнем захищеності вітчизняної банківської системи від більшості виникаючих ризиків;

•

низьким рівнем капіталізації власного капіталу переважної більшості банків, що обумовлює їх неспроможність акумулювати необхідні обсяги фінансових ресурсів під час загострення кризових явищ в економіці країни;

недостатнім рівнем контролю Національним банком України рівня ризику за більшістю банківських послуг, що спричинено надмірним рівнем їх рентабельності. Серед вчених відсутня єдина точка зору стосовно того, якою є структура суб’єктів антикризового державного управління банківською системою. Зокрема, Малашенко Г.Ф. виділяє два рівні управління банківською діяльністю України [3]: •

•

макрорівень – представлений Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів. Завданнями цього рівня є утворення регулюючих органів та надання їм повноважень, управління присутністю іноземних банків, управління злиттям банківського та комерційного секторів, ліквідація наслідків банківських криз, боротьба з відмиванням грошей тощо;

•

мікрорівень – представлений НБУ, Міністерством фінансів, 201

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Міністерством економіки та з питань Європейської інтеграції. Цими органами здійснюється нагляд та моніторинг діяльності комерційних банків, розробляються принципи, методи та інструменти контролю, стандарти й економічні нормативи діяльності. Лобозинська С.М. визначає елементи організаційної структури державного регулювання банківської системи України, до яких відносить органи законодавчої та виконавчої влади: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України, НБУ, галузеві міністерства, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Фонд гарантування вкладівфізичних осіб, Головне Контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Рахункова палата, Служба безпеки України тощо [4, с. 92 - 110]. Голуб К.В. також не поділяє на рівні суб’єктів антикризового управління банківською системою України, а до їх складу входять Президент України, Прем’єр-міністр та Кабінет міністрів України, а також Національний банк України [2, с. 693]. Мордань Є.Ю. зазначає, що банківська система як об’єкт державного регулювання є багаторівневою та складною. Тому дослідниця виділяє мікрорівень (банківська система в розрізі елементів, що її формують) та макрорівень (банківська система як система з притаманними їй системними властивостями та ефектами) [5, с.6]. На наш погляд, найбільш обгрунтованою та комплексною є класифікація суб’єктів державного управління, запропонована Шпачуком В.В. [7, с.191]: •

вищий, макрорівень – це найвищий рівень державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), на який покладається 202

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

здійснення стратегічного, загального управління системою державного управління банківською системою, визначення та виконання її, переважно, стратегічних, концептуальних завдань та рішень: утворення, налагодження, забезпечення та підтримання нормального, стабільного функціонування банківської системи та структури державного управління банківською системою, тощо; •

центральний, мезорівень – це рівень державних функціональних інституцій, інфраструктурних установ та організацій, на який покладається здійснення тактичного, оперативного управління системою, визначення та виконання її тактичних, оперативних та окремих стратегічних завдань: забезпечення стабільності національної валюти, банківської системи України, виконання державних та суспільних цілей і завдань, захисту державних, суспільних та приватних фінансових інтересів;

мікрорівень – це рівень елементів банківської системи – державних та недержавних, в особі їх власників та керівників, які здійснюють управління установами, повинні забезпечити стабільне та ефективне їх функціонування, виконання всіх встановлених вимог та взятих на себе договірних зобов’язань, а в державних – виконують загальнодержавні програми та завдання. Таким чином, система антикризового державного управління банківською системою України є трирівневою, та включає макро-, мезо- та мікрорівні. Кожен з даних складових виконує свої функції, а також стратегічні і оперативні завдання. Антикризове державне управління банківською системою спрямоване на розробку ефективних заходів щодо діагностики та запобігання негативних явищ в бан•

203

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ківській сфері, а також забезпечення її стабільного функціонування. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Корнєєв В. Антикризові інструменти фінансової стабілізації [Текст] / В.Корнєєв // Економіка України. – 2009. – № 12. – c. 22 34. 2. Голуб К.В. Напрями подолання кризових явищ у банківській системі України [Текст] / К.В. Голуб // Вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. – 2015. – Випуск 6. – с. 690 – 694. 3. Малашенко Г.Ф. Державне регулювання банківської діяльності як необхідна умова ефективного функціонування економіки України / Г.Ф. Малашенко [Текст] // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. – Суми. - 2000. – Випуск 4. – c. 207 – 214. 4. Лобозинська С.М. Державне регулювання банківської системи України: [монографія] [Текст] / С.М. Лобозинська. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010.– 416 с. 5. Мордань Є.Ю. Державне регулювання банківської системи [Текст] / Є.Ю. Мордань. – Автореферат дисертації на здобуття наук. cтуп. кандидата економічних наук за спец. 08.00.08 – Гроші, фінанси і кредит. – ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ». – Суми, 2015. – 22 с. 6. Шпачук В.В. Система державного управління банківською системою України: структура та суб’єкти [Текст] / В.В. Шпачук // Науковий вісник АМУ. Серія “Управління”. – Видавництво АМУ. – 2012. – Вип.1. – с. 188-196.

204

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 004 Столярчук І.А. к.ф.-м.н., ст. викладач кафедри комп’ютерних наук, Київський національний університет культури і мистецтв

Щурук В. М. Студентка 5 курсу групи КН-51с , Київський національний університет культури і мистецтв

ОГЛЯД ФУНКЦІОНАЛУ УНІВЕРСАЛЬНИХ ОБРОБОК У ТИПОВИХ КОНФІГУРАЦІЯХ СИСТЕМИ «1С:ПІДПРИЄМСТВО 8» Реальний облік, як регламентований так і управлінський, уже давно ведеться не на папері, а за допомогою спеціальних комп’ютерних програм. До числа сучасних інструментів автоматизації відноситься один з найбільш розповсюджених програмних комплексів – «1С:Підприємство 8». Цей програмний продукт є системою прикладних рішень, що побудовані за єдиними принципами і на єдиній технологічній платформі. Кожне підприємство може обрати рішення, яке відповідає його актуальним потребам і буде надалі розвиватися в міру розширення завдань автоматизації. Цей продукт повністю задовольняє сучасним вимогам за функціональністю та масштабованістю, а закладена на рівні платформи можливість «конструювати програму» під потреби замовника за допомогою системи гнучких налаштувань та наявність багатопрофільних сервісних механізмів дозволяє застосовувати «1С:Підприємство 8» у найрізноманітніших областях. Більшість сервісних механізмів, що використовують користувачі цього програмного комплексу, реалізована за допомогою спеціальних системних об’єктів – обробок. Обробка в системі «1С:Підприємство 8» – це прикладний об'єкт конфігурації /файл, який служить для виконання різних дій над даними в інформаційних базах. 205

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

З точки зору користувача та адміністратора, вони забезпечують розширення функціоналу системи за рахунок додаткових інструментів і сервісів, з точки зору розробника, обробки є об'єктами метаданих або файлами, через які реалізуються спеціальні алгоритми, що написані на вбудованій мові 1С. Обробки можуть бути представлені як у вигляді окремих файлів – зовнішні обробки, наприклад, «Універсальний підбір і обробка об'єктів», «Завантаження даних з табличного документа» тощо, так і у вигляді вбудованих об’єктів конфігурації. Як правило, кожна конфігурація має свій склад сервісного функціоналу, який реалізується її обробками. Але існує великий клас обробок, які носять універсальний характер і зустрічаються практично у кожній конфігурації. Спектр дій, які виконують універсальні обробки є дуже широким, так за їх допомогою можна виконувати видалення із системи застарілих даних, імпорт інформації з інших систем, оновлення конфігурації, реєстрацію дій користувачів і багато іншого. Умовно їх можна поділити на групи за призначенням. Є група обробок, яка фактично дозволяє освіченим користувачам системи частково виконувати функції розробників. До таких механізмів відноситься, наприклад, обробки «Універсальний обмін даними у форматі XML» та «Консоль звітів». Обробка «Універсальний обмін даними у форматі XML» призначена для завантаження й вивантаження даних у файл із будь-якої конфігурації, що створена на платформі «1С:Підприємство 8». Обробка «Консоль звітів» дозволяє в режимі користування створювати довільні звіти та відображати отримані дані у вигляді табличного документу чи діаграми. Друга група обробок вирішує насамперед сервісні задачі: доповняє існуючий функціонал системи та полегшує і робить більш ефективною роботу користувача, як приклад можна навести обробки 206

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

«Універсальний журнал документів» та «Пошук даних». Обробка "Універсальний журнал документів» дозволяє виводити список документів та їх реквізитів, склад яких може настроюватися користувачем. Обробка «Пошук даних» призначена для пошуку довільного тексту по всіх об'єктах конфігурації: довідниках, документах і т.д. Пошук може здійснюватися по декількох словах з використанням пошукових операторів, а область пошуку можна обмежити вибраними користувачем об’єктами конфігурації. Обробка виконує пошук по точній фразі, нечіткий пошук (пошук слів із заданою кількістю відмінностей від зазначеного), пошук з урахуванням синонімів тощо. До третьої групи обробок можна віднести ті сервісні механізми, які є необхідною складовою коректної реалізації облікових схем у типових прикладних рішеннях. Прикладом таких сервісних механізмів є обробки, що забезпечують групове проведення документів за певний період часу. До них відносяться: «Групове перепроведення документів», «Проведення документів» та «Групова обробка довідників і документів». Обробка «Групове перепроведення документів», як правило, обов’язково використовується в кінці місяця (або будь-якого іншого облікового періоду) перед процедурою завершення періоду або перед поточною перевіркою стану взаєморозрахунків і ПДВ. Вона послідовно в хронологічному порядку виконує перепроведення абсолютно всіх проведених документів, починаючи з визначеної дати по поточну дату. Передбачено відбір по організації. Механізм «Проведення документів» дозволяє здійснювати групове проведення документів обраних видів в зазначеному інтервалі і відновлення послідовностей документів. При цьому можна вказати статус проведення («тільки проведені», «тільки непроведені» і «проведені і непроведені») для документів, які будуть проводитися. 207

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Дана обробка не використовується, якщо: - необхідно налаштувати відбір документів з якихось додаткових умов, наприклад, відібрати документи одного конкретного контрагента, або документи внесені якимось одним користувачем; - відсутня можливість забезпечити монопольний режим роботи з базою даних (якщо в інформаційній базі працюють кілька користувачів, вони повинні будуть вийти з програми на час проведення). «Групова обробка довідників і документів» є найбільш універсальною з точки зору функціоналу і можливостей відбору та призначена для пошуку і групової обробки елементів довідників і документів в інформаційній базі «1С:Підприємство 8». При роботі з документами вона дозволяє виконувати відбір за типом документів, за заданими умовами на їх реквізити (наприклад, за контрагентом, договором, складом, співробітником тощо), так і за реквізитами табличних частин. Останнє дозволяє, наприклад, відібрати всі документи, в табличних частинах яких були присутні обрані товари. Обробка може виконувати такі дії, як проведення / скасування проведення документів, друк документів або групова зміна деяких реквізитів. Враховуючи той факт, що групові обробки проведення є не тільки зручним сервісом, а й необхідною складовою загального циклу роботи з документами системи, наведемо зведену таблицю можливостей кожної обробки. В таблиці наведено базові критерії, які дозволяють користувачам системи визначитися з тим, яку з групових обробок доцільно застосувати для вирішення своїх сервісних або облікових задач. Таблиця 1. Зведена таблиця основних функціональних можливостей обробок для групового проведення документів 208

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі Групова обПровеГрупове перепФункціональні можливоробка довідення роведення докусті дників та докуменментів документів тів Встановлення довільного періоду, за який необхідно перепровести документи Передбачено відбір за видами документів

– (можна вказати тільки початкову дату періоду) –

Передбачено відбір за реквізитами документів

–

Можливість налаштувати проведення: тільки проведених, тільки не проведених, проведених і непроведених документів Можливість перепроведення документів тільки вибраної організації

–

Відзначимо, що знання та використання функціоналу універсальних обробок в є необхідною складовою коректної та ефективної роботи в прикладних рішеннях на платформі «1С:Підприємство 8».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. 1С:ЦСН «Проком» [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://cso.procom.zp.ua/. 2. Габец А. П. Профессиональная разработка в системе 1С:Предприятие 8 / А. П. Габец, Д. И. Гончаров, Д. В. Козырев(под ред. Радченко М.Г.) // Питер 1С-Паблишинг., 2006. – 808 с. 3. Радченко М. «1С:Предприятие 8.3. Практическое пособие разработчика. Примеры и типовые приемы» / М. Радченко, Е. Хруста209

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

лева. 4. Столярчук I.А. Автоматизація процесів прийняття фінансових рішень на виробничому підприємстві засобами системи «1С:Підприємство 8» // Глобальні та регіональні проблеми інформатизації в суспільстві і природокористуванні: Збірник матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції - Київ: НУБіП України, 2015 - с. 96-98 5. Усиков Т. Н. 1С:Предприятие. Эффективное программирование // 1С-Паблишинг / Т. Н. Усиков., 2006. УДК 37:004 Столярчук І.А. к.ф.-м.н., ст. викладач кафедри комп’ютерних наук, Київський національний університет культури і мистецтв

Щурук В. М. Студентка 5 курсу групи КН-51с , Київський національний університет культури і мистецтв

РОЗРОБКА ЄДИНИХ СТАНДАРТІВ БАЗОВОЇ КОМП’ЮТЕРНОЇ ГРАМОТНОСТІ В СФЕРІ КУЛЬТУРИ Швидкий розвиток інформаційних технологій вимагає від підготовки кваліфікованих фахівців у всіх сферах життєдіяльності суспільства в тому числі і в сфері культури зосередити особливу увагу на забезпечення високого рівня володіння сучасними ITтехнологіями. Вільне володіння IКT-технологіями надає фахівцям у сфері культури наступні можливості: - вільний і широкий доступ до інформації та знання ресурсів, які необхідні для обробки інформації; - володіння технологіями роботи з інформацією (пошук, збір, зберігання, обробка, надання, поширення); - знання прийомів і методів застосування засобів обчислю210

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

вальної техніки при обробці інформації; - зростання можливостей для соціальної взаємодії і культурного обміну; - обмін науковою, професійною інформацією та досвідом тощо. Культура, як правило, одною з найперших долає межі державних кордонів, оскільки працює з системою загальнолюдських цінностей. І сьогодні особливо важливою є задача забезпечити при навчанні молодих фахівців в сфері культури відповідність їх ITпідготовки рівню європейських та міжнародних стандартів. Такі стандарти як для IKT-фахівців, так і для користувачів у світі давно розроблено. Для користувачів насамперед використовуються такі стандарти комп'ютерної грамотності: Microsoft Office Specialist та European Computer Driving Licence (ECDL). ECDL (European Computer Driving Licence) – стандарт комп’ютерних компетенцій, який визнано Європейською комісією, ЮНЕСКО, Радою Європейських Професійних Інформаційних Товариств (CEPIS), Європейським товариством інформатики, міністерствами освіти різних країн. На важливості цього стандарту наголошується в документі «THE e-SKILLS MANIFESTO 2014», опублікованому на сайті Єврокомісії. ECDL – некомерційний фонд, який користується підтримкою експертів з усього світу, що представляють комп’ютерні асоціації різних країн і міжнародні організації. Мета фонду ECDL – досягнення високого рівня навичок у сфері ІТ користувачами, організаціями та суспільством в цілому. Це забезпечується завдяки розробці і наданню якісних програм сертифікації. Сертифікація ECDL дає об’єктивну оцінку навичок учнів та викладачів, дозволяє оцінити якість навчання, підвищує впевненість освітян та їхніх учнів у своїх силах при досягненні ними міжнародного стандарту. Ця система відрізняється високою якістю і стала стан211

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

дартом комп’ютерної грамотності в багатьох освітніх системах різних країн, а у її розробці, перевірці та затвердженні беруть участь вчені та фахівці з усього світу. На фоні все більш тісної інтеграції в Європейське співтовариство, сертифікація ECDL як міжнародний навчальний стандарт має в Україні найбільш серйозні перспективи. Сертифікат ECDL підтверджує ознайомлення користувача з основними концепціями ІТ та наявність у нього практичних навичок роботи з комп’ютером. Програма сертифікації ECDL складається з модулів, які визначають навички та компетенції, необхідні для професійного використання комп'ютера і основного програмного забезпечення. Тестування, побудоване по інтерактивному принципу. Кожен модуль ECDL пропонує практичну програму сучасних навичок і знань, які підтверджуються тестом. Всі модулі в цілому охоплюють наступні розділи базової IT-освіти: загальні поняття інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ) (соціальні мережі і безпеку, пристрій комп'ютера); робота на комп'ютері і управління файлами; обробка тексту; електронні таблиці; використання баз даних; презентації; перегляд веб-сторінок і спілкування в Інтернеті. Сертифікація має декілька програм: вступна, базова, для досвідчених користувачів, для фахівців. Перші три програми побудовані на зазначених вище модулях, в програму для фахівці додатково входять графика, веб-дизайн, CAD, EUCIP. Наявність різних програм для різних рівнів підготовки дозволяє гнучко використовувати сертифікацію ECDL та проходити її поступово на різних рівнях підготовки. 212

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Пройшовши сертифікацію ECDL, користувач має можливість підтвердити якість отриманої освіти та підвищити шанси отримання міжнародних грантів на продовження освіти. Наявність сертифікату ECDL полегшує працевлаштування випускників, у тому числі і за кордоном. Проект ECDL гармонійно вписується у Болонський процес, дозволяючи встановити транснаціональну систему вимірювання знань. Крім того, включаючись в роботу по програмі ECDL, навчальний заклад отримує можливість довести відповідність якості своїх курсів з інформаційних технологій міжнародному стандарту, а участь у загальносвітовій програмі сертифікації сприяє підвищенню престижу української освіти та визнанню компетенції українських студентів за кордоном. Наявність у студентів навчального закладу міжнародного сертифікату підвищує їх мобільність і дозволяє брати участь у програмах обміну студентами. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. ECDL FOUNDATION [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.ecdl.com/. 2. КОСОЛАП А. І. Сертификат ECDL общепринятый в Европе и США стандарт [Електронний ресурс] / Алла Іванівна Косолап – Режим доступу до ресурсу: http://klasnaocinka.com.ua/uk/article/ecdl-vmire.html. 3. Морозова К. О. Критерії, показники, рівні розвитку інформаційно-комунікаційних компетентностей магістрантів / К. О. Морозова. // Наука і освіта Новий вимір. Педагогіка і психологія. – 2014. 4. Сертификат ECDL (ICDL) - компьютерная грамотность [Електронний ресурс]. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://osvita.ua/add-education/articles/sert/4307/.

213

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 338 Тимошенко О.В. к.е.н., доцент, докторант НАУ, декан факультету економіки та інформаційних технологій Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

СУЧАСНА МОДИФІКАЦІЯ СТРУКТУРНИХ СКЛАДОВИХ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Вступ. Сучасні умови господарювання в переважній більшості національних економік є досить складними і унеможливлюють забезпечення економічної безпеки лише фрагментарними заходами, необхідна комплексна спеціальна організація діяльності державної влади, яка направлена на максимальний захист від внутрішніх і зовнішніх загроз та створення безпечного макроекономічного середовища. Слід відмітити, що проблема економічної безпеки національної економіки є настільки складною, а процеси, що відбуваються в цій сфері, протікають настільки стихійно, що потрібні більш глибокі дослідження, не лише сутності дефініції «економічна безпека», а й системи економічної безпеки в цілому з метою досягнення більш суттєвих загальнотеоретичних результатів і практичних рекомендацій про механізми їх мінімізації. Все вищезазначене обумовлює необхідність дослідження даної проблематики та актуалізації, необхідність розуміння сучасної модифікації системи економічної безпеки та її структурних складових. Метою дослідження є обґрунтування сутності економічної безпеки національної економіки із позиції системного підходу та виокремлення основних її функціонально-структурних складових. Виклад основного матеріалу. Впевнений розвиток системного підходу у науковому пізнанні та його експансія у все більшу кількість сфер знань зумовили наукове оформлення системного підходу у 214

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

якості наукової теорії, яка отримала назву загальної теорії систем. Дослідження ряду вчених різних сфер і напрямів наукової думки дозволили узагальнити основні переваги та можливості практичного розповсюдження теорії «системного підходу». Основними з них є: - системний підхід дозволяє встановити найбільш цінні структурні та динамічні властивості об’єкта, що зумовлюють його цілісне функціонування; - системний підхід породжує принципово новий спосіб проведення досліджень, який дає можливість максимально повно встановити типологію, структуру та логіку взаємозв’язків елементів об’єкта, що зумовлюють цілісність його функціонування; - системний підхід виводить наукове пізнання на принципово новий якісний рівень та забезпечує незрівнянно вищу пізнавальну цінність своїх висновків [2, с.43]. Отже, в цілому системний підхід - це найвищий рівень пізнання об’єкта, явища чи будь-якого процесу не лише у контексті його внутрішньої будови, але й із урахуванням зовнішнього середовища існування цих явищ та дослідження їх впливу на життєдіяльність об’єкта за допомогою визначеної сукупності методів, принципів та інших інструментів. Наступним етапом проаналізуємо категоріальну сутність та специфічні риси вживання терміну «система економічної безпеки». У вузькому розумінні, під системою економічної безпеки розуміють сукупність органів державної влади та суб’єктів ринкової економіки, які функціонують у визначеному законодавчому просторі, із метою захисту суб’єктів національної економіки від дії внутрішніх та зовнішніх загроз. Також під системою економічної безпеки розуміють сукупність нормативно-правових та законодавчих актів, адміністративно215

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

управлінських заходів, які необхідні для належного виконання державних розпоряджень у напрямі посилення економічної безпеки національної економіки. Позиція автора в деякій мірі не розділяє погляди науковців щодо таких трактувань, оскільки вважає їх достатньо однобічними і такими, що не в повній мірі розкривають систему, як сукупність підсистем та багатоструктурних елементів. Слушною є думка д.е.н., професора В. Є. Глушкова, який зазначає, що система економічної безпеки повинна забезпечувати раціональне функціонування держави, швидко адаптуватися в протидіях зовнішнім і внутрішнім викликам і загрозам та існувати в усіх умовах, в тому числі найскладніших, якими є, наприклад, умови [1] В цілому, серед науковців відсутній єдиний погляд щодо визначення поняття «система економічної безпеки». В контексті виділення найголовніших компонентів в системі економічної безпеки доречним є трактування даної дефініції вченою Юрків, яка наголошує, що важливе значення повинно надаватися підсистемі виробничогосподарських комплексів, особливо реального сектору економіки, де створюється значна додана вартість – основа конкурентоспроможності національної економіки. Через взаємодію реального сектора та його структурно-функціональних складових із іншими елементами економічної системи проявляється його сутність як першооснови забезпечення стійкого зростання та економічної безпеки держави [3]. До характеристики сутності економічної безпеки доцільно застосовувати системний підхід, який базується не тільки на предметній її визначеності, а як складної системи, у взаємозв’язках і взаємообумовленостях її компонентів. Автор наголошує, що економічна безпека має вертикальну структуру (зовнішні і внутрішні компоненти) і горизонтальну – функціональну структуру. Отже, система економічної безпеки – це складна багатострук216

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

турна складова національної безпеки, яка через ефективне та стабільне функціонування основних її підсистем забезпечує стійкість та міцність реального та фінансового секторів економіки, довгострокове економічне зростання та високу якість життя населення у безпечному макроекономічному, інвестиційно-інноваційному та фінансовокредитному середовищі. Еволюція формування складових системи економічної безпеки зумовила існування різних її видів, які класифікують за певними ознаками. Схематично система економічної безпеки та її основні класифікаційні ознаки зображено на рисунку 1.

Рис. Комплексна система економічної безпеки Висновки. Таким чином, ми дійшли висновку, що з позиції системного підходу економічна безпека досить складна політструктурна система, яку можна досліджувати, як по горизонталі, в розрізі найвагоміших її функціональних компонент (макроекономічна, продовольча, монетарна, боргова, зовнішньоекономічна, інноваційноінвестиційна, екологічна), так і по вертикалі, а саме в простороворегіональному вимірі (глобальна безпека, міжнародна безпека в глобальному середовищі, національна безпека держави, безпека суб’єктів 217

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

підприємництва та безпека окремо взятих громадян). Ефективна взаємодія елементів системи економічної безпеки між собою, так і з навколишнім середовищем дозволить створити безпечне макроекономічне національне середовище лише за умов створення та реалізації механізмів її забезпечення із захисту всіх суб’єктів економічної діяльності. Список використаних джерел 1. Глушков В.Є. Теоретичні основи економічної безпеки / В. Є. Глушков, Л. П. Рогатіна // Економіка харчової промисловості. - 2012. № 4. С. 27-30. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/echp_2012_4_6 2. Овчаренко Є. І. Система економічної безпеки підприємства: формування та цілепокладання : [монографія] / Є. І. Овчаренко. — Лисичанськ: ПромЕнерго", 2015. — 483 с. 3. Юрків Н.Я. Економічна безпека реального сектора економіки України : стратегічні пріоритети і теоретико-методологічні засади забезпечення [Текст] : монографія / Н. Я. Юрків ; Львів. комерц. акад. Львів : ПАІС, 2012. - 399 с.

УДК 334.01, 331.1, 338.2 Ткаченко К.О. асистент кафедри комп’ютерних наук Київський національний університет культури і мистецтв , м. Київ, Україна

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ПІДГОТОВКОЮ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ В наш час більшість підприємств системи підготовки фахівців водного транспорту (СПФВТ) перебуває у ситуації, наближеній до кризової, що обумовлено, зокрема, кризою в світовій економіці та 218

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

транспортній галузі. Підприємства водного транспорту (ВТ) скорочують кадровий склад, а до тих фахівців, хто залишається чи приходить в штат, роботодавці висувають достатньо жорсткі вимоги щодо їх рівня знань та компетенцій. Тому передбачення, уникнення та подолання негативних явищ щодо кадрового забезпечення підприємств ВТ, мінімізація їх наслідків є однією з основних проблем сучасної економічної науки. Світовий і український досвід щодо підприємств підготовки фахівців (ППФ) свідчить про те, що ситуація може покращитися за рахунок застосування нових підходів до менеджменту СПФВТ, які об’єктивно змінюють підходи до управління підприємствами СПФВТ, висуваючи на передній план їх співробітництво з роботодавцями на основі рейтингу, зокрема, шляхом реалізації запропонованого механізму управління кадрами підприємств ВТ на основі їх співробітництва з підприємствами СПФВТ. На основі проведеного аналізу було визначено основні вимоги роботодавців до молодих фахівців (рис.1). 11%

професійність

досвід роботи емоційність

12% 56% 3% 5% 3%

комунікативність креативність відповідальність

дисциплінованість

Рис. 1. Основні вимоги роботодавців до молодих фахівців (в %)

Сутність співробітництва підприємств-роботодавців з підприємствами СПФВТ представлена на рис. 2. 219

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Рис. 2. Схема здійснення процесу співробітництва підприємств-роботодавців ВТ з підприємствами СПФВТ В роботі було проведено аналіз підходів до рейтингового оцінювання підприємств підготовки фахівців у різних країнах світу: − Англія (якість викладання; оцінка іншими підприємствами підготовки; індекс цитування; оцінки наукових кіл; науководослідницька діяльність; рівень безробіття випускників в перші 6 220

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

місяців після навчання; відсоток відрахованих до закінчення навчання); − Франція (використання нових педагогічних технологій; міжнародна відкритість; якість студентського життя; рівень професійної підготовки випускників; ефективність механізмів фінансового управління; наявність програм додаткової підготовки); − Японія (освітня і науково-дослідницька діяльність, внесок у суспільний розвиток; рівень підготовки і корисність освітніх послуг з точки зору набутих знань і навичок; імідж випускників серед кадрових служб великих компаній; рівень науково-дослідної діяльності; − Польща (престиж; рівень наукової роботи та умов навчання; оцінки випускників; положення викладачів в науковому співтоваристві; умови навчання; кількість згадувань наукових праць викладачів за останні 5 років; анкетування представників великих компанійроботодавців; науково-дослідний рівень; конкурс при вступі до підприємства підготовки фахівців). На основі проведено аналізу існуючих методів рейтингового оцінювання автором було запропоновано інтегральний показник рейтингу, що враховує вимоги роботодавців та ринку праці. Аналітична оцінка стану СПФВТ за 2001 – 2014 роки свідчить про спад кількості споживачів ОП (фахівців ВТ, що проходять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації). Згідно побудованих ліній трендів для різних показників функціонування підприємств СПФВТ можна зробити прогноз щодо значення цих показників на перспективу (без урахування стану економіки, суспільства та інших факторів впливу на СПФВТ). Лінія тренду для кількості студентів представлена на рис. 3. Стан економіки в цілому, як і стан галузі ВТ не може не впли221

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

вати на СПФВТ. Лише поодинокі підприємства СПФВТ здатні надавати ОП високого рівня та готовити фахівців з високими рівнями конкурентоспроможності і затребуваності на ринку праці. Тому під час дослідження було визначено основні проблеми функціонування підприємств СПФВТ. Кількість студентів морських спеціальностей в Україні

100000

y = 0,2263x5 - 14,588x4 + 307,09x3 - 2311x2 + 6954,3x + 28642 R² = 0,9903

90000 80000 70000 60000

Кількість студентів

50000 40000 30000 20000 10000 0

Рис. 3. Лінія тренду (поліноміальна 5-го порядку) прогнозування кількості студентів зі спеціальностей ВТ Основною проблемою залишається відсутність державної зацікавленості та фінансування розвитку підприємств, що здійснюють підготовку мотивованих, конкурентоспроможних і затребуваних фахівців ВТ. Розвиток і вдосконалення СПФВТ – трудомістка і затратна справа, яка не може ефективно існувати без підтримки з боку держави та з боку зацікавлених в ній роботодавців та інвесторів. 222

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Об’єктивна необхідність забезпечення розвитку підприємств ВТ в сучасних умовах обумовлює вибір дієвих і адекватних механізмів управління кадровим забезпеченням підприємств ВТ. З метою розвитку підприємств ВТ та виведення їх із нестабільного або кризового стану сформовано механізм управління підготовкою кадрового забезпечення підприємств ВТ, який базується на співробітництві роботодавців і підприємств СПФВТ на основі запропонованого інтегрального рейтингового оцінювання. Запропонований механізм управління підготовкою кадрів для підприємств ВТ було покладено в основу програми обчислення прогнозних значень ризиків і витрат потенційних роботодавців (підприємств ВТ), функціонування якої представлено на рис.4 а) – в). Програма написана мовою об’єктно-орієнтованого програмування C++ Builder

а) б) в) Рис. 10 а) Матриця критеріїв та їх взаємовпливу б) Основні критерії рейтингового оцінювання б) Ефективність співпраці роботодавців із СПФВТ

223

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 008+004 Трач Ю.В. кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри комп’ютерних наук, Київський національний університет культури і мистецтв

ВІРТУАЛІЗАЦІЯ НАУКИ ТА ОСВІТИ ЯК ТЕНДЕНЦІЯ СУЧАСНОСТІ Наукова та освітня галузь життєвого простору людини зазнає впливу віртуалізації, під якою, як відомо, розуміють процес заміщення речей, дій та об’єктів їх умовною подобою, спотвореними копіями. Сьогодні можна чітко спостерігати трансформацію традиційних форм і практик науково-освітньої сфери в бік симуляції, що супроводжується частковою дематеріалізацією. Активне використання в науковому середовищі інформаційнокомунікаційних технологій, безперечно, має ряд незаперечних переваг і є цілком виправданим, однак поширення дистанційного навчання, Інтернет-конференцій, розвиток електронних наукових видань, збільшення кількості віртуальних університетів тощо слід розглядати лише як один із проявів процесу віртуалізації науки, його зовнішню сторону. Фактор комп’ютеризації науки хоч і загострює дефіцит соціальної реальності, але все ж є другорядним індикатором глобальних змін даної сфери культури. Більш важливим, суттєвим і масштабним процесом, що протікає паралельно цій тенденції, є радикальне перетворення західної моделі науки та освітньої системи. Сьогодні можна спостерігати, що цілі, норми, зміст науковоосвітньої діяльності, роль і статус головних компонентів науки дезавуйовані. Втративши свій первісний зміст, вони існують у відриві від походження і призначення, і мають мало спільного з високими ідеями 224

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

і принципами епохи Просвітництва. Така віртуалізація інституційного ладу науки виражається в орієнтації установ на виробництво симулятивних функцій і на формування власного іміджу. Причому штучно сконструйовані образи соціальних інститутів часто не відповідають їхній реальній діяльності, оскільки приховані функції суперечать декларованим. Цю ситуацію частково можна пояснити слабким нормативним контролем над діяльністю організацій та установ, в яких почали домінувати неофіційні внутрішні правила і латентні функції. Останні можуть не усвідомлюватися і явно не проявлятися, проте, актуалізувавшись і будучи усвідомленими, вони викликають недовіру до якості роботи і формують негативне ставлення у людей. Відомий канадський філософ М. Маклюен в книзі «Розуміння медіа» висловив думку про нову роль навчання в епоху загальної автоматизації. «Саме цей процес автоматизації, що викликає відтік нинішньої робочої сили з промисловості, призводить до перетворення самого навчання в головний вид виробництва і споживання. Звідси вся безрозсудність тривоги з приводу безробіття. Уже зараз оплачуване навчання стає в нашому суспільстві як переважною сферою зайнятості, так і джерелом нового багатства» [3, с. 403]. У сучасних реаліях комерціалізація системи освіти досягла такого рівня, що доречно говорити про функціонування окремого сектора економіки, в якому задіяна величезна кількість людей, які надають послуги навчання і виховання. Репетиторство, різні підготовчі курси, тренінги, стажування та інші форми навчання спрямовані не стільки на ефективне передання якісних знань і формування компетентної особистості, фахівця-професіонала, скільки переслідують економічну вигоду, вирішуючи суто практичні завдання, наприклад, вступ клієнта до університету або отримання слухачем сертифіката, 225

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

необхідного для влаштування на роботу. Сфера освіти, таким чином, більше не розглядається як елітарна зона культури, а являє собою одну зі сфер послуг. Симуляцію освітньої діяльності можна побачити в боротьбі вищих навчальних закладів за абітурієнтів, яка супроводжується рекламою конкурентних переваг навчального закладу, які формують його привабливий імідж і підкреслюють високий статус. Характерно, що в першу чергу до таких переваг належать: престижність, рівень матеріально-технічної забезпеченості ВНЗ, соціально-побутові умови, організація дозвілля, розвинені форми заохочення, в той час як науково-дослідницькі досягнення навчального закладу, кваліфікація професорсько-викладацького складу, особливість навчального плану або зміст навчальних програм мають другорядне значення. Як підсумок – у сучасному дипломі втілюється образ освіченої людини. Масовість і доступність вищої освіти, збільшення кількості недержавних ВНЗ дають підстави зробити висновок, що прихована сутність системи вищої освіти як провідної сфери зайнятості індивіда в інформаційному суспільстві полягає в стримуванні зростання рівня безробіття на ринку праці. Отже, на тлі загальної кризи книжкової культури, девальвації традиційних функцій соціальних інститутів та зміни їх ролі і статусу в суспільстві відбувається віртуалізація освіти. Дана сфера соціальної реальності депрофесіоналізується, наповнюється яскравими порожніми образами, споживчими цінностями, фіктивними практиками, її основні компоненти симулюються і відриваються від своїх вихідних, звичних сутностей. Це свого роду форма без змісту, яка успішно відіграє роль реальних відносин. Дотримання зовнішньої форми з необхідним набором атрибу226

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

тів створює ілюзію благополуччя, правдивості і порядку. Кожен відповідально, але в більшості випадків несвідомо виконує свою роль, при цьому реальна взаємодія і результати відсутні. Сьогодні в діяльності вчених і науковців все більше ресурсів відводиться створенню і презентації образу, необхідного для успіху в конкурсах на отримання грантів, стипендій, замовлень. Звідси в сфері науки та освіти отримали розвиток технології, адекватні симуляції компетентності: дослідницькі фонди, консультування, експертиза, академічні обміни тощо. Оцінювання результатів науково-освітньої діяльності зміщується з якісних показників до кількісних: індекс цитування, кількість публікацій, відкритих лекцій, виграних грантів, захищених аспірантів тощо. Критерій істини сучасна наука нерідко вважає в підтримці спонсорів, а не у відтворюваності результатів або в консенсусі колег-експертів. Сучасний дослідник Д. В. Іванов зазначає з цього приводу: «Такі пізнавальні, дослідницькі практики, як факт, відкриття, дослідження, компетентність в наші дні симулюються. Реальні дії і речові об’єкти заміщуються симулякрами, виконання соціальних ролей вченого, викладача, студента стає віртуальним. Ієрархія наукових ступенів і звань також віртуалізується (структура академічної спільноти), наукова дискусія перетворюється в численні конференції, симпозіуми, конкурси, науковий поділ праці віртуалізується (дослідницька/навчальна організація), тобто віртуалізуються університет і наукова лабораторія як соціальні інститути» [1, с. 115]. Таким чином, якщо в епоху Модерну основоположними принципами науки були компетентність і професіоналізм, а головними цілями вченого – відкриття об’єктивної істини і підвищення власної кваліфікації, то провідним принципом сучасної віртуалізованої науки 227

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

є відтворення образу компетентності. Наука і збільшення якісного знання сьогодні розходяться точно так само, як відхиляються один від одного економіка і реальне виробництво, політика та ефективне управління. У сучасній культурі все стало питанням думок і смаку, включаючи наукове знання, яке трактується в дусі абсолютного релятивізму. Факт перетворення науки з підприємства з пошуку істини на різновид мовних ігор переконливо наводять багато філософів і культурологів. Згідно з Л. В. Щегловою, в сучасній культурі, яка відмовилася від послуг законодавчого розуму на користь розуму інтерпретативного (змінюваного на наших очах розумом комунікативним) «на місце вистражданих наукових істин прийшло сп’яніння словами» [4]. У книзі «Стан постмодерну» Ж.-Ф. Ліотар розглядає питання про статус науки в контексті двох взаємопов’язаних процесів – інформатизації та кризи метаоповідань (великих проектів). У зв’язку з цим принципово важливою є думка французького вченого про делегітимацію науки і падіння її статусу внаслідок кризи метаоповідань. «У контексті втрати легітимності (делегітимації) університети та інститути вищої освіти підпорядковуються відтепер вимозі формування компетенцій, а не ідеалів: стільки-то лікарів, стільки-то викладачів тієї чи іншої дисципліни, стільки-то інженерів, стільки-то адміністраторів і т.д. Передання знань не виглядає більше як те, що покликане формувати еліту, здатну вести націю до звільнення, але поставляє системі гравців, здатних забезпечити належне виконання ролі на практичних постах, потрібних інститутам» [2, с. 118]. Зафіксовані та описані Ж.-Ф. Ліотаром понад тридцять років тому глибокі зміни в науково-освітній сфері, сьогодні мають очевидні наслідки. У ситуації, що склалася, коли «легітимація [науки] оформляється через продуктивність», найважливішим критерієм науки ви228

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ступає ефективність, тобто здатність зробити свій внесок у збільшення стійкості і зростання продуктивності функціонуючої соціальної системи. Тому дійсною метою університетської освіти є не формування національної еліти, як проголошують ВНЗ, а підготовка необхідних для суспільства працездатних елементів. Таким чином, в умовах тотальної віртуалізації суспільства явно проглядається тенденція перетворення науково-освітньої сфери на простір видимості і симуляції. Зберігши зовнішню подібність історично сформованій системі освіти, сучасна школа та університет функціонують при повній байдужості до свого істинного призначення, у відриві від початкових ідей і цілей. В основі такої моделі лежить симуляція базових компонентів навчального процесу, для якого властивий формалізм, уніфікація, пріоритет інструментального знання і сліпа реалізація навчального плану. Відчуваючи гостру конкуренцію з боку засобів масової комунікації, науково-освітні заклади неухильно позбавляються ексклюзивних прав на виробництво і трансляцію знань, що призводить до поступової втрати ними статусу головного посередника між індивідом і світом культури. Знецінення фігури вчителя/наставника, зниження соціального престижу професії педагога в масовій свідомості є найкращим тому підтвердженням. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Иванов Д. В. Виртуализация общества. Версия 2. 0 / Д.В.Иванов. – СПб. : «Петербургское Востоковедение», 2002. – 224 с. 2. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар. – М. : «Институт экспериментальной социологии»; СПб. : «Алетейя», 1998. – 160с. 229

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

3. Маклюэн Г. М. Понимание медиа: Внешние расширения человека / Г.М.Маклюэн. – М.: Кучково поле, 2011. – 464с. 4. Щеглова Л. В. Языковые игры в парадигме «affirmo ergo est» / Л.В.Щеглова [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.culturalnet.ru/main/getfile/1436

УДК Федоренко О.С. к.е.н., доцент кафедри економіки КНУКІМ, м.Київ,Україна

ІНВЕСТИЦІЙНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ ЄС В умовах прагнення України до входження до ЄС, світового співтовариства вирішального значення набувають надходження іноземних інвестицій в нашу державу та функціонування дієвих механізмів їх залучення. Щоб отримати достатній обсяг інвестицій потрібно створити сприятливі умови, що визначають інвестиційний клімат. Інвестиційний клімат – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та зарубіжних інвесторів [1]. Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити захист прав інвестора від інвестиційних ризиків, тобто непередбачуваних втрат доходу й капіталу. Він оцінюється рівнем підприємницького ризику, певною бальною шкалою. Інвестиційний клімат держави формується під впливом багатьох факторів, зокрема стабільної законодавчої бази та політичної системи, умов гарантування інвестицій, розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури, інвестиційної активності населення та його купівельної спроможності, ємності внутрішнього ринку, податкової 230

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

політики, рівня криміногенних, екологічних та інших ризиків тощо. На думку експертів Українсько-Європейського консультативного центру із 6 чинників, що формують інвестиційний клімат (політичні, правові, економічні, соціальні, екологічні, геополітичні) високу оцінку в нас мають наступні: зручне геополітичне положення, висока частка родючих чорноземів, потужний науково-технічний потенціал, кваліфікований персонал, в значній мірі ненасичений ринок [4]. У 2015 році інвестиції надходили зі 133 країн світу. Із країн ЄС із початку року внесено 33154,9 млн. дол. інвестицій (77,4% загального обсягу акціонерного капіталу), з інших країн світу – 9696,4 млн. дол. (22,6%), а в цілому відповідно 54070,7 та 42741млн.дол. До основних країн-інвесторів, на які припадає більше 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 12274,1 млн. дол., Німеччина – 5489,0 млн. дол., Нідерланди – 5108,0 млн. дол., Австрія – 2354,3 млн. дол., Велика Британія – 1953,9 млн. дол., Британські Віргінські Острови – 1872,6 млн. дол., Франція – 1539,2 млн. дол., Швейцарія – 1371,2 млн. дол. та Італія – 966,6 млн. дол. При цьому, обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з України в економіку країн світу на 1 липня 2015 р. становив 6254,4 млн. дол., у т.ч. у країни ЄС – 6015,4 млн. дол. (96,2% загального обсягу), в інші країни світу – 239,0 млн. дол. (3,8%).Левова частка до Кіпру(біля 40%). Обсяг залучених з початку 2015 року прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку України на 1 липня 2015 р. в розрахунку на одну особу населення – 1000,5 дол., що є значно меншим в порівнянні із розвиненими країнами світу . [5]. Найбільший інтерес закордонних інвесторів до аграрного сектору економіки, індустрії відпочинку та послуг, фінансового ринку тощо. Протягом останніх років Урядом України вжито комплекс за231

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ходів зі створення якісно нових умов ведення бізнесу, що мають забезпечити відбудову економіки України та її стабільний розвиток. Про те виконано ще не достатньо. Так індекс інвестиційної привабливості (ЄВА) по 5- бальній шкалі становить 2,51, а в минулому році він становив 2,72 бали, що викликано як суб’єктивними так і об’єктивними причинами . [4]. У рейтингу Світового банку «Doing Business 2015» Україна за показником легкості ведення бізнесу займає 96 місце серед 189 країн світу (у 2014 році - 112 місце).Дещо зменшилися індекси сплати податків, сприйняття корупції. Згідно прогнозу фахівців міжнародного фонду Блейзера країну очікують певні позитивні тенденції. Очікуване зростання ВВП 1,5 % в 2016 році та 2-2,5% в 2017, індекс інвестиційної привабливості ЄВА зросте до 2,9 пунктів. [6]. Основними проблемами достатньо несприятливого інвестиційного клімату згідно опитувань вітчизняних та європейських бізнесменів, політиків в Україні є наступні: бойові дії на сході країни, анексія Криму,корупція, бюрократія, політична нестабільність, недосконалі судова та митна системи, оподаткування, неврегульоване законодавство, недосконала валютна політика, високий темп інфляції, недоступність кредитних ресурсів, бідність населення, нерозвиненість ринкового середовища, значний рівень тінізації вітчизняної економіки, неврегульовані земельні питання тощо. З нашої точки зору Україні має всі можливості для подальшого нарощування обсягів інвестування, зокрема із європейських країн та поліпшення фінансового стану держави. Головними чинниками є такі: • вирішення військово-територіального конфлікту на сході країни; • забезпечення політичної стабільності в державі; • виважене валютне регулювання; 232

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

• поступова модернізація української економіки до вимог ЄС; • розвиток реального та аграрного секторів економіки; • реалізація виважених економічних реформ; • вдосконалення земельних відносин та законодавчої бази; • розробка чіткої державної стратегії щодо залучення інвестицій; • зменшити податкового та адміністративного тиску; • спрощення митних процедур та проведення судової реформи; • підвищення рівня захисту прав та гарантій інвестора; • зниження рівня корумпованості та адміністрування; • подальший розвиток фінансової, інвестиційної та ринкової інфраструктур; • ефективне функціонування фондового ринку та ринку цінних паперів; • підвищення життєвого рівня населення тощо [2]. Зазначені заходи покликані сприяти покращенню інвестиційного іміджу України та збільшенню обсягів залучення іноземних інвестицій та капітальних інвестицій в економіку держави. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Закон України „Про інвестиційну діяльність”. – 1991. – 18 вересня. 2. Кулицький С.П. Про перспективи розвитку української економіки у 2016р.(Електронний ресурс)/ С.П.Кулицький// Резонанс. – 2016. – №3-с.3-17. 3. Інвестиційне співробітництво Україна –ЄС[Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://ykraine-ek.mfa gou.ua/spivrobitn z EC. 4. Європейська бізнес-асоціація [Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://wwwnewsru-ua/sinance/eba.html 5. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності у 2015 р. – Держкомстат України. – Експрес випуск. 6. Міжнародний фонд Блайзера [Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://news.finance.ua/ 20.03.2012 233

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 004:378 Цивін М.Н., кан.техн.наук, доцент, кафедра комп’ютерних наук, КНУКіМ,

Матвієнко О.В., докт.пед.наук, канд..техн.наук, професор, кафедра економіки та менеджменту, КНУКіМ

СУЧАСНА ПАРАДИГМА ІТ-ОСВІТИ: ВІД ПРАГМАТИЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ДО ОРІЄНТАЦІЇ НА СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ Об’єктивним процесом у розвитку вищої освіти, на який звертають увагу науковці, є дві взаємовиключні тенденції: все частіше наголошується на необхідності гуманітаризації освіти, маючи на увазі гостру потребу суспільства у соціально-гуманітарних знаннях. З іншого боку – відбувається процес прагматизації освіти, тобто процес, який ставить метою професійну підготовку тільки шляхом передачі спеціальних знань, надання тільки тієї інформації та формування тих навичок, які будуть затребувані безпосередньо на робочому місці [5]. У концептуальних підходах до вітчизняної системи ІТ-освіти позицію прагматизації сьогодні можна вважати парадигмою у науковому дискурсі. Безперечно, маючи власну аргументацію, фахівці наголошують, що необхідне «…істотне зменшення примусово введених на вимогу МОНмолодьспорту України дисциплін гуманітарного циклу підготовки з відповідним розширення циклу професійної та практичної підготовки у відповідності до вимог ІТ-бізнесу» [4]. Європейська Бізнес Асоціація, пропонуючи Концепцію розвитку ІТосвіти, акцентує: «…необхідно зменшити обсяг циклу соціальногуманітарної підготовки шляхом переведення частини дисциплін в програму профільної старшої школи» [8]. Педагоги-практики сьогодні бачать стратегію розвитку систе234

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ми підготовки підготовки ІТ-фахівців відповідно до потреб ІТіндустрії, звертаючи увагу на те, що «…роботодавці хочуть бачити в молодих фахівцях професійні знання та уміння, ґрунтовну математичну підготовку; професійні знання в області програмування; грунтовну підготовку в області комп’ютерної інженерії; проектнотехнологічну компетентність; уміння працювати в команді та проектах; володіння навичками групової взаємодії; володіння іноземними мовами (англійською)» [2]. Вибудовуючи такі стратегії, педагоги вищої школи не можуть абстрагуватись від вимог бізнесу і згадати, що призначенням вищої освіти є не утилітарний запит ринкової економіки на «технічну виучку», а творчий розвиток особистості, становлення її як суб’єкта соціальної діяльності і соціальної відповідальності. Значна увага у публікаціях вітчизняних науковців приділяється розробці стандартів, однак приєднаємось до думки, що крім стандартизації сфера ІТ гостро потребує гуманізації [1]. Без перебільшення можна твердити, що проблеми гуманізації та гуманітаризації ІТ-освіти знаходяться сьогодні на маргінесі й аналіз тренду поглядів на її розвиток не дає змоги твердити, що ІТ-освіта рухається до гуманістичної парадигми. Занадто буквально розуміючи, відповідно до типології О.Клімова, спеціальність ІТ-фахівця як професію «людина-техніка», система освіти пропонує зміст професійної підготовки за «комп ют остями, е рни який ми» формує с пе ці а ль н технократичний менталітет фахівця і не спрямований на його особистісний розвиток, не враховує соціально-орієнтовану складову ІТ-індустрії. У освітніх стандартах панує вузькоспеціалізований підхід до розв’язання професійних завдань, а механічне впровадження дисциплін соціально-гуманітарного циклу не сприяє формуванню у студентів цілісного погляду на майбутню професійну діяльність, не розвиває 235

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

здатність розглядати діяльність з інформатизації у поєднанні з соціально і духовно значущими потребами суспільства [6]. Парадигмою ІТ-освіти сьогодні проголошується «навчання тому, чого ще немає» [9] і жодним чином не згадується про потреби творчого розвитку і саморозвитку майбутнього ІТ-фахівця і його соціальну місію як основної діючої особи у розробці й реалізації процесів інформатизації соціально-комунікативних структур суспільства. Генеза такого підходу - у розумінні предметної галузі інформатики (і як науки, і як освітнього напряму) як computer scince у вузькому розумінні, хоча науковцями визнається її характер як суспільногуманітарної дисципліни. Сьогодні будь-які рішення у галузі інформаційних технологій принципово змінюють соціальне буття людини, встановлюють нові стандарти якості життя, змінюють спосіб життя людей, їх мислення та оточуючу реальність. Очевидною є наявність суперечності між технічною спрямованістю освіти в галузі інформаційних технологій і принципово соціальною спрямованістю діяльності фахівців з ІТ-технологій. Отже, на часі перехід до нової парадигми ІТ-освіти, основним концептом якої є соціально-комунікативні структури як об’єкти інформатизації, предметно-об є к комунікацій, загальні закономірності соціальних інформаційних процесів, тобто складові предметного поля соціальної інформатики [10] у поєднанні із широкою галуззю наукових знань, яка об’єднує великі наукові напрями, такі як штучний інтелект, обчислювальна математика, інженерія програмного забезпечення, архітектури комп’ютерних систем тощо. Метою соціально-орієнтованої реконструкції ІТ-освіти є підготовка фахівця, здатного розвивати систему «суспільствоінформаційні технології», виявляючи проблеми інформатизації сус236

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

пільства і активно взаємодіяти із соціальними сферами, які підлягають інформатизації. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Анастасия Таршилова .Стандарты и мотивы. Введение в гуманизацию ИТ [Електрон.ресурс].-Режим доступу: http://www.iemag.ru/opinions/detail.php?ID=17942 2. Павлов О.А., Ковалюк Т.В.Стратегія розвитку системи підготовки ІТ фахівців відповідно до потреб ІТ-індустрії// Комп’ютерні науки: освіта, наука, практика. Міжнародна науково-технічна конференція [Електрон.ресурс].-Режим доступу: conference.nuos.edu.ua/ 3. Гулякин Д. В. Требования к современному инженеру: социальноинформационные аспекты // МНИЖ .- 2013. -№2 (9). [Електрон.ресурс].-Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/trebovaniya-k-sovremennomuinzheneru-sotsialno-informatsionnye-aspekty (дата обращения: 30.03.2016). 4. Павлов А.А. Концепції розвитку ІТ-освіти України// Компютерні науки: освіта, наука, практика міжнародна науково-технічна конференція [Електрон.ресурс].-Режим доступу: confe?ence.nuos.edu.ua 5. Никольский В.С. Образование. Общество. Личность. - М., 2006. 140с. 6. Ишакова Е.Н.. Гуманитарное знание как фактор совершенствования инженерного образования программистов : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.08 : Оренбург, 2004.-24 c. 7. Шубин В. И., Пашков Ф. Е. Культура. Техника. Образование. – Днепропетровск : Полиграфист, 1999. 8. Європейська Бізнес Асоціація. Концепція розвитку освіти в галузі інформаційних технологій до2015року [Електрон.ресурс].-Режим доступу: http://www.eba.com.ua/sites/default/files/files/comm_files/IT/EBA_IT _Annex_4_%20education_concept.pdf 237

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

9. Конференция «Разработка ПО». ИТ-образование: парадигма обучения тому, чего еще нет// Москва, Центр Digital October, 22–23 (24) октября 2015 » [Електрон.ресурс].-Режим доступу: http://2015.secr.ru 10. Паспорти спеціальностей “Соціальні комунікації» [Електрон.ресурс].-Режим доступу: www.journ.univ.kiev.ua/ УДК 658 Червякова В.В. к.е.н., асистент кафедри економіки, Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

ТРАНСФЕР ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ІНСТРУМЕНТ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ На сучасному етапі розвитку світової економіки трансфер технологій, як і весь інноваційний процес, протікає під впливом глобалізації і синхронізації технологічних зрушень. Це дозволяє країнам, що відстають за рівнем соціально-економічного розвитку, швидко скорочувати розрив завдяки формуванню національної інноваційної економіки та імпорту критичних технологій. Трансфер технологій є одним з інструментів інноваційного розвитку підприємств, оскільки сприяє модернізації та збільшенню обсягу виробництва, підвищенню продуктивності праці, покращенню якості продукції і, відповідно, отриманню додаткового прибутку та зростанню доходів населення. Тому створення умов для активізації технологічного трансферу, зокрема, удосконалення фінансово-економічного механізму його реалізації, є актуальним завданням [1-8]. За даними проекту Global Innovation Index 2015, Україна займає 64 місце серед 141 країни за рівнем розвитку інновацій. Експер238

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ти високо оцінюють вітчизняний людський капітал (36 місце), зокрема, рівень середньої та вищої освіти (25 і 31 місце) та досліджень (45 місце), а також результативність створення, використання та поширення знань і технологій в Україні (34 місце). Однак недостатній розвиток інвестиційних інструментів (136 місце), незадовільний стан інфраструктури (112 місце), нестабільність та неефективність державних інституцій (112 місце), складнощі ведення бізнесу (92 місце) та недосконалість нормативно-правового регулювання діяльності суб’єктів господарювання (89 місце) перешкоджають інноваційному розвитку нашої держави. За рівнем віддачі від інновацій Україна посідає 47 сходинку, а за рівнем вкладень в інновації – лише 84. За індексом інноваційної ефективності Україна посідає 15 місце. Це свідчить з одного боку про незначні вкладення в інновації, а з іншого – про створення досить сприятливих умов для інноваційної результативності [9]. За даними Державної служби статистики, витрати на наукову і науково-технічну діяльність в Україні щорічно зростають в абсолютному вимірі, але при цьому їхня частка у ВВП залишається меншою, ніж 1% ВВП. Так, наукоємність ВВП України у 2014 р. становила 0,66% – найменше значення за період 2005-2014 рр., що свідчить про втрачання наукою здатності виконувати економічну функцію. Частка коштів державного бюджету у відсотках ВВП у 2014 р. становила 0,26% (2013 р. – 0,33%) [10]. За даним показником Україна значно відстає від країн з розвиненою ринковою економікою. Так, за даними Євростату, частка обсягу витрат на наукові дослідження та розробки країн ЄС-28 у ВВП становила 2,01%. Більшою за середню частка витрат на дослідження та розробки була у Фінляндії – 3,31%, Швеції – 3,3%, Данії – 3,06%, Німеччині – 2,85%, Австрії – 2,81%, Словенії – 2,59%, Франції – 2,23%, 239

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Бельгії – 2,28%; меншою – у Чорногорії, Румунії, Кіпрі, Латвії та Болгарії (від 0,38% до 0,65%) [11]. Обсяг фінансування наукової і науково-технічної діяльності в Україні у 2014р. становив 10320,33 млн грн, у тому числі за рахунок державного бюджету – 4057,03 млн грн. Частка коштів державного бюджету у загальному обсязі фінансування становила 39,3%, вітчизняних замовників – 20,8%, іноземних замовників – 19,8%, власних коштів – 18,7% [12]. У 2014 р. інноваційну діяльність провадили 1609 підприємств, що становило 16,1% від загальної кількості промислових підприємств України. З метою здійснення нововведень у 2014 році 154 підприємства придбали нові технології. Найактивнішими щодо придбання технологій були підприємства з виробництва харчових продуктів – 19,5%, з виробництва машин і устаткування – 9,1%, виробництва хімічних речовин і хімічної продукції – 6,5%. Кількість придбаних вітчизняними підприємствами нових технологій в Україні та за кордоном з 2011 року постійно зменшується. У 2014 році промисловими підприємствами придбано 426 нових технологій в Україні та 117 – за її межами (рис. 1). Від загальної кількості придбаних технологій 54,7% – це придбання устаткування, 22,1% – придбання результатів досліджень та розробок, 9,2% – придбання прав на патенти, ліцензії на використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей. Кількість переданих нових технологій у 2014 році становила всього 36 одиниць. При цьому 34 технології за формою придбання – результати досліджень та розробок, 2 – за формою продаж устаткування (рис. 2). 240

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Рис. 1. Динаміка кількості придбаних технологій промисловими підприємствами (од.)

Рис. 2. Динаміка переданих в Україні та за її межі технологій (од.) В Україні у 2014 році було передано 28 нових технологій, з яких 20 (71,4%) припадає на підприємства з виробництва основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів; на поліграфічну діяльність, тиражування записаної інформації – 7 (25,0%); на виробництво інших транспортних засобів – 1 технологія (3,6%). 241

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

За межі України передано 8 технологій, з яких для галузі поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації – 4 нових технології; виробництво харчових продуктів – 2; виробництво інших транспортних засобів – 1; виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції – 1. Таким чином, в Україні через слабку взаємодію науки і бізнесу трансфер технологій не знайшов свого розвитку. Через недостатнє розповсюдження прогресивних технологій країна втрачає можливість використання стратегії нарощування інноваційного потенціалу на пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу, що загрожує закріпленням екстенсивної моделі розвитку економіки [5-8]. Низький успіх в реалізації проектів по трансферу технологій в Україні зумовлено двома групами чинників: особливостями економічного розвитку та правовими аспектами захисту прав учасників інноваційного процесу. До першої групи чинників належать: скорочення частки інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції України та зниження інноваційної активності підприємств; значна енергомісткість виробництва у більшості галузей вітчизняної економіки; загрозлива товарна структура українського експорту, що формується переважно за рахунок сировинних галузей; викривлення структури вітчизняного трансферу технологій переважно в бік залучення; недостатній розвиток інструментів фінансування інноваційної діяльності, зокрема, венчурних організацій; низький попит на відповідні науковотехнічні розробки з боку держави та приватного сектору. До другої групи чинників можна віднести: нестабільність політичного середовища та неефективність органів державної влади; незадовільний стан верховенства права в Україні; складнощі ведення бізнесу і сплати податків, а також процедури банкрутства; недоскона242

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

лість захисту прав інвесторів через вади законодавчої бази; недостатню державну підтримку, зокрема, відсутність податкового стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; складність та забюрократизованість процесу реєстрації права інтелектуальної власності в Україні. Отже, важливо на державному рівні стимулювати створення нових інтеграційних об'єднань вітчизняних і зарубіжних підприємств, зокрема з метою розроблення й впровадження інвестиційноінноваційних процесів. Наразі необхідно розробити й ухвалити стратегію інноваційного розвитку України, виходячи з її геополітичних інтересів і внутрішніх можливостей. Для цього потрібно створити умови для входження представників інтелектуальної еліти до кола осіб, які приймають політичні рішення. Необхідно сформувати систему фінансування інноваційних процесів з усіх можливих джерел (державного, кредитного, венчурного та інших), спрямовуючи їх у високотехнологічні дослідження і галузі, які в найближчі десятиліття могли б вивести Україну з аутсайдерів інноваційного розвитку у лідери. Це можливо, якщо ставку буде зроблено на інтелект, з урахуванням досвіду Японії, Фінляндії, Південної Кореї та Сінгапуру. Список використаних джерел 1. Федулова, Л. І. Економіка знань : підруч. / Л. І. Федулова ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2009. – 600 с. 2. Андросова О.Ф. Трансфер технологій як інструмент реалізації інноваційної діяльності: Монографія / О.Ф. Андросова, А.В. Череп. – К.: Кондор, 2007. – 356 с. 3. Скібіцький О.М. Інноваційний та інвестиційний менеджмент: навч. посіб. / О.М. Скібіцький. – К.: ЦУЛ, 2009. – 408 c. 4. Петрова І.Л. Інноваційна діяльність: стимули і перешкоди [Текст]: монографія / І.Л. Петрова, Т.І. Шпильова, Н.П. Сисоліна. – 243

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

К.: Дорадо, 2010. – 320 с. 5. Касьяненко В. Зарубіжний досвід управління інноваційним потенціалом економіки та можливості його використання в Україні / В. Касьяненко // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2011. – № 4. – С. 200–204. 6. Козлова А. І. Інноваційна модель розвитку економіки України: міжнародні пріоритети /А. І. Козлова // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – 2012. – № 725. – С. 125–129. 7. Карп’юк О. П. Національні моделі стимулювання інноваційного процесу / О. П. Карп’юк // Стратегічні пріоритети. – 2013. – № 3. – С. 46 – 51. 8. Дмитрів В.І. Світовий досвід фінансового регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності / В.І. Дмитрів // Ефективна економіка. – 2014. – №7. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3214. 9. Cornell University, INSEAD, and WIPO (2015): The Global Innovation Index 2015: Effective Innovation Policies for Development, Fontainebleau, Ithaca, and Geneva. 10. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2014 році / Держ. служба статистики України. – К.: ДП «Інформаційно-видавничий центр Держстату України», 2015. – 255 с. 11. Gross domestic expenditure on R&D (GERD) Режим доступу: http://ec.europa.eu/eurostat/tgm/table.do?tab=table&plugin=1&language=e n&pcode=t2020_20 12. Стан розвитку науки і техніки, результати наукової, науковотехнічної, інноваційної діяльності, трансферу технологій за 2014 рік: Аналітична довідка / Український інститут науково-технічної і економічної інформації. – К., 2015. – 208 с. 244

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 519.8 Чернега А.Л. Аспірант кафедри системотехніки Харківський національний університет радіоелектроніки, м. Харків, Україна

АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ В умовах європейської інтеграції проблеми зайнятості набувають першорядне значення, оскільки зайнятість населення відображає стан економіки країни в цілому і окремих її сегментів. Економічний та соціальний розвиток будь-якого суспільства залежить від рівня зайнятості його населення. В цьому контексті особливого значення набувають органи й установи, які несуть відповідальність за процеси, що відбуваються в цій сфері. Сьогодні, коли значний відсоток українців стикається з матеріальними проблемами, несвоєчасною виплатою заробітної платні, низьким рівнем пенсійного забезпечення та безробіттям, ефективна діяльність служб зайнятості може стати важливим кроком на шляху виходу країни з економічної кризи. З метою реалізації права громадян на працю, а також забезпечення соціального захисту тимчасово непрацюючого населення в Україні створено Державну службу зайнятості. Державна служба зайнятості України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Її діяльність регламентується Законом України “Про зайнятість населення”, прийнятим Верховною Радою України в 2013 р. з наступними змінами і доповненнями [1] Основними законами , якими керується Державна служба зайнятості у своїй діяльності, є: Конституція України, акти Кабінету 245

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Міністрів України, накази Міністерства соціальної політики України та ін. Дослідженню сутності, структури та функцій служби зайнятості присвячено чимало наукових праць, зокрема таких дослідників, як В. Авер’янов, О. Акіліна, Л. Авдєєв, О.Баришніков та інші. Деякі аспекти теоретико-методологічного забезпечення оцінювання ефективності діяльності служби зайнятості досліджують такі провідні науковці, як М.Боримчук, В. Кабаліна, О. Колеснікова, та багато інших. В своїх дослідженнях вони стверджують, що продуктивність служби зайнятості зазвичай визначається результатами на ринку праці, розподілом результатів за цільовими групами, робочим процесом програми, задоволенням клієнта. Відповідно, результат діяльності виявляється через працевлаштування клієнта, відсоток для певної цільової групи, час заповнення вакансії, кількість виконавців, рівень задоволення наданою послугою Оцінка діяльності може здійснюватися на основі кількісних показників: кількість відвідувачів, зареєстровані шукачі роботи, учасники активних програм зайнятості, рівня укомплектування вакансій протягом певного часу; зростання ринкової частки із заявлених вакансій і зниження випадків довгострокового безробіття. Оцінка діяльності може здійснюватися на основі кількісних показників: кількість відвідувачів, зареєстровані шукачі роботи, учасники активних програм зайнятості, рівня укомплектування вакансій протягом певного часу; зростання ринкової частки із заявлених вакансій і зниження випадків довгострокового безробіття. [2] Джерелом даних для формування показників попиту є реєстр ДСЗ (безробітні особи та підприємства, що розміщують оголошення про вакансії). Для оцінювання ефективності роботи місцевих центрів зайня246

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

тості, на думку В. Корбанезе, слід аналізувати показники локальних результатів, які найширше використовуються в системах програмноцільового управління. Ці показники надають загальну інформацію про охоплення ДСЗ з точки зору кількості безробітних та підприємств. Джерелами даних для формування показників локальних результатів є: - реєстр ДСЗ (безробітні особи та підприємства); - дані обстеження робочої сили (або обстеження бюджетів домогосподарств чи перепису населення) щодо загальної кількості безробітних у контрольному районі; - дані обстеження підприємств (обстеження господарської діяльності, вакантних робочих місць або заробітної плати) про загальну кількість підприємстві у даному районі. [3] У цілому найбільш значущий показник при оцінці ефективності діяльності ДСЗ – це валові коефіцієнти працевлаштування безробітних за індивідуальними характеристиками, наданими послугами/реалізованими програмами та загальною вартістю. Методологічні засади системи оцінювання ефективності роботи Державної служби зайнятості України та її підрозділів полягають перш за все у визначенні мети, суб’єктів, змісту і послідовності етапів (складових елементів) цієї системи, вимог до критеріїв і показників, їх класифікації за основними ознаками. Для забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення та регулювання робочих місць на державному рівні необхідно розробити сучасні методи обліку ефективності діяльності з використанням передового досвіду зарубіжних країн з питань регулювання ринку працевлаштування населення.

247

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Про зайнятість населення : Закон України // Відом. Верхов. Ради України. – 2013. – № 24. – Ст. 243. 2. Борімчук М. Ю. Основні напрями аналізу ефективності служб зайнятості європейських країн / М. Ю. Борімчук // Ринок праці та зайнятість населення. - 2014. - № 2. - С. 51-54. 3. Корбанезе В. Основні принципи моніторингу ефективності послуг і програм зайнятості, орієнтованих на клієнтів державної служби зайнятості України / Валлі Корбанезе; Група технічної підтримки з питань гідної праці та Бюро МОП для країн Центральної та Східної Європи. – К.: МБП, 2011. УДК 005.96:656.61 Шелест Т.М. ст. викл. кафедри економіки і менеджменту Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

СТЕЙКХОЛДЕР-МЕНЕДЖМЕНТ - КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ ТА НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ Перспективи економічного та соціального розвитку морського і річкового транспорту, проблеми збереження належного рівня підготовки кадрів для судноплавних компаній (СК), загальнодержавні тенденції приведення системи підготовки морських кадрів у повну відповідність до стандартів міжнародної Конвенції про підготовку, дипломування та несення вахти (ПДНВ) [1] спонукають підприємства до активізації комунікацій та управління зацікавленими групами. Тому в сучасних умовах розвитку ВМНЗ склались передумови застосування методів стейкхолдер-менеджменту. Глобальна світова морська індустрія має в своєму складі си248

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

стему навчання та підготовки морських фахівців. Регулятором глобальної галузі підготовки моряків виступає Міжнародна морська організація(ІМО) [2], яка діє через систему Конвенцій і стандартів. Судновласники зацікавлені в наданні морякам якісної освіти вищими морськими навчальними закладами (ВМНЗ) і у випуску фахівців готових використовувати весь потенціал нових технологій на суднах. Підготовка моряків у відповідності до зростаючих вимог судновласників ускладнюється через: нестачу бюджетних коштів на придбання та модернізацію навчальних суден, лабораторій та тренажерного обладнання; підвищення вимог до забезпечення безпеки судноплавства; необхідність спеціальної підготовки судноводіїв для роботи на складних суднах з сучасною «начинкою» [3]; нестачу молодих викладачів з числа моряків, через великий розрив у оплаті праці в морі і у ВМНЗ; недостатню комплектацію викладацького складу ВМНЗ кадрами з досвідом практичної роботи на суднах оснащених засобами електронної картографії і іншим інтелектуальним обладнанням [4]. Водночас освітній процес ВМНЗ має високий потенціал розвитку, а саме: виконання системою підготовки моряків завдань відродження України як морської держави; збереження і розвиток українського ринку підготовки моряків як стратегічного ресурсу забезпечення кадрами світового флоту; довготривале утримання українськими морськими вузами конкурентних позицій на світовому ринку праці моряків; зростання попиту на підготовлений українськими морськими навчальними закладами командний склад; попит на світовому флоті на компетентних фахівців морських спеціальностей. Судноплавні компанії з підвищенням світових стандартів до підготовки моряків відчувають дефіцит компетентних фахівців, обізнаних в сучасних технологіях навігації. В свою чергу ВМНЗ для забезпечення якісної підготовки кадрів потрібні значні кошти і 249

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

постійне оновлення МТБ. ВМНЗ замислюються над посиленням конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг та покращенням перспектив працевлаштування майбутніх випускників. Задачі кадрового забезпечення судноплавства вимагають залучення до ключових процесів функціонування ВМНЗ стейкхолдерів – суб’єктів галузі судноплавства зацікавлених в підготовці моряків. Організація такої взаємодії дозволить поступово вирішувати проблеми притаманні системі. Очевидно, що СК та ВМНЗ мають спільні інтереси на ринку підготовки моряків. В умовах відсутності у держави можливостей для фінансування розвитку ринку підготовки моряків, ВМНЗ необхідно переймати закордонний досвід організації взаємодії та використання позабюджетних джерел фінансування. Він свідчить про динамічний розвиток саме ендаумент-фондів як механізму формування інвестиційних ресурсів при реалізації освітніх та науково-дослідних проектів. Стейкхолдер-менеджмент як потенціальна основа для розвитку підприємств водного транспорту та навчальних закладів вимагає активізації їх взаємодії та формування позабюджетних джерел фінансування ВМНЗ для оновлення матеріально-технічної бази. В результаті вивчення існуючих підходів, щодо організації взаємодії стейкхолдерів на ринку підготовки моряків був виявлений стратегічний інструмент поєднання інтересів стейкхолдерів в системі підготовки моряків [5]. Таким інструментом повинен стати розвиток діяльності цільових фондів фінансування, або ендаумент-фондів. Враховуючи спільну основу інтересів стейкхолдерів ринку підготовки моряків, на ньому склались сприятливі передумови застосування стейкхолдер-менеджменту. Запропонований нами підхід направлений на збереження та посилення конкурентних позицій 250

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ВМНЗ на світовому ринку підготовки моряків, ефективне управління відтворення кадрів для СК, забезпечення Україні збереження місця в «білому списку» ІМО – країн які в повному об’ємі виконують вимоги Конвенції ПДНВ, зниження навантаження на державний бюджет за рахунок формування та функціонування ендаумент-фондів в сфері підготовки моряків, збільшення можливості працевлаштування випускників ВМНЗ за рахунок підвищення якості підготовки. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. ПДНВ руководство для моряков с учетом Манильских поправок 2010г /[Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.bro.sp.ru/conven/STCW_guide_russian.pdf 2. International Maritime Organization [Electronic resource] – Mode of access: http://www.imo.org/en/About/Pages/Default.aspx 3. Васильева В. Новые технологии обучения моряков/ В.Васильева// Порты Украины – 2013.- № 3(125).- [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://portsukraine.com/node/3230 4. Электроника обеспечит безопасность судоходства [Електронний ресурс] – Режим доступу: Control Engineering Россия – №3(51) 2014 С.28-33 http://www.controlengrussia.com/otraslevye-resheniya/elektronika-obespechit-bezopasnost-sudohodstva-2/ 5. Шелест Т.М. Підходи до організації взаємодії стейкхолдерів на ринку підготовки моряків [Текст]/ Т.М.Шелест // Сталий розвиток економіки. – 2016. - № 1[30]. – С. 206. УДК 338.246.025.3:656.07 Шматок Ю.В. аспірантка кафедри транспортних технологій і логістики Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

ПЕРЕВАГИ ДЛЯ МОРСЬКОГО ТОРГОВОГО ПОРТУ, ДЕРЖАВИ ТА КОНЦЕСІОНЕРА ПРИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕСІЙНОЇ УГОДИ Сучасна українська економіка характеризується відсутністю 251

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

коштів у державному бюджеті, тому забезпечення державних об’єктів не можливе. Діяльність на основі концесійних договорів є збалансованим вирішенням даної проблеми, оскільки суспільно значимі об’єкти власності залишаються у розпорядженні держави і в той же час забезпечуються відтворенням і сучасними управлінськими інструментами, що дає можливість ефективного функціонування. Інфраструктурні галузі господарства забезпечують розвиток соціального добробуту населення країни. [1; 17] Транспорт забезпечує постачання товарів для населення й здійснення експортних операцій. Залучення концесійної форми управляння морськими торговими портами забезпечить відновлення технічного тану портів, інфраструктур портів, наявність фінансів у портах, підвищення якості надання послуг та робіт. На сьогодні дослідження механізму концесійної форми управляння морськими торговими портами має високу актуальність для економіки країни та для обґрунтування можливих шляхів сталого розвитку діяльності портів. Всі види транспорту поєднуються і переплітаються в морському порту: залізничний, авіаційний, автомобільний, морський, річковий, трубопровідний. В портах здійснюється морська, митна і прикордонна політика держави, відбувається державний портовий контроль. Морський порт - стратегічний об'єкти держави. Концесійні угоди потребують здійснення комплексної діагностики з боку всіх учасників. Економічна діагностика – комплексний аналіз поточного стану і оцінка його показників для перспектив розвитку підприємства й ухвалення управлінських рішень. [2; 260] Переваги, що отримають морські торгові порти при укладенні і реалізації концесійного договору: - збільшення обсягів інвестицій порту [3; 47] : можливість охо252

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

пити більше проектів порту; довгостроковий характер; зниження невизначеності; зниження ризиків; - зменшення навантаження на державне управління: зменшення політичного впливу, підвищення ефективності діяльності порту, покращення задоволення потреб споживачів порту; - скорочення витрат державного бюджету: підвищення ефективності використання бюджетних фінансів; зменшення ризику нецільового використання грошей; - ефективніше управління портом: залучення досвідчених кваліфікованих концесіонерів; впровадження сучасних міжнародних стандартів управління портом; оновлення обладнання та оснащення порту; - надання портом послуг вищої якості: відповідність робіт і послуг порту міжнародним вимогам; контроль з боку держави; - впровадження сучасних інноваційних тенденцій в діяльності порту: високотехнологічні процеси, виробництво. Переваги, що отримають концесіонери при укладенні і реалізації концесійного договору: - ріст капіталізації, збільшення прибутковості бізнесу: підтримка з боку держави; отримання пільг; - розширення масштабів діяльності: отримання державних замовлень, зменшення ризиків в зв’язку з підтримкою держави; - вихід на нові ринки: обслуговування нових направлень; - інноваційні можливості – підтримка державою інноваційних розробок; - вдосконалення менеджерських процесів: підвищення іміджу компанії, управлінців; забезпечення довгострокової діяльності, отримання переваг, зростання клієнтської бази. Таким чином реалізація концесійного договору вигідна обом 253

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

сторонам: порту - для покращення ефективності діяльності, державі – для зменшення фінансового та управлінського навантаження, приватному бізнесу (концесіонерам) – для зростання капіталу і розвитку масштабів діяльності. Сторони концесійної угоди мають діяти на основі взаємодії, взаємодоповнення, що забезпечить зростання ефективності механізму концесій й отримання переваг кожною стороною. Також слід розробити механізм захисту інтересів порту, держави і концесіонера, так як середовище діяльності й економічні процеси динамічні й мають зовнішні й внутрішні загрози. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бондар Н.М., Навроцька Т.А. Етапи підготовки та реалізації проекту державно-приватного партнерства // Молодий вчений: Зб. наук.праць. - № 2 (29) • лютий, 2016 р. – С.17-20 2. Забаштанський М.М., Забаштанська Т.В., Роговий А.В. Роль економічної діагностики у забезпеченні ефективності концесійної діяльності. // Проблеми і перспективи економіки і управління. Фінансові ресурси: проблеми формування та використання. № 3(3), 2015. – С. 259 – 264 3. Солодовік О.О. Фінансово-економічні інтереси сторін публічноприватного партнерства як об’єкт захисту.//Науковий вісник Херсонського державного університету: Економічні науки. – Х: 2015 - №15. Ч.3. – С.46-50 4. Штурба А.Ю. Публічно-приватне партнерство в Україні: проблеми термінології та статистики // Стратегічні імперативи сучасного менеджменту: зб. матеріалів ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (17–18 березня 2016 р.). — у 2 ч.— К.: КНЕУ, 2016. — Ч. 1. — 312 с.

254

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 338.22 Wayne Morris International Business Consultant, USA, Georgia

ISSUES AFFECTING UKRAINE'S ABILITY TO MOVE FORWARD IN A GLOBAL ECONOMY My involvement with Ukraine started in 2003. In the past 13 years, our organization has sent over 40 teams to teach business seminars and work with University students. Our love for the people of Ukraine continues to grow with each trip. I am proud to be an American, even though there are many areas where America has made some poor decisions lately, particularly in the decision by our President to not support Ukraine after the 2015 attack by Russia in Eastern Ukraine. Most Americans did not support our President in that decision. Our President has traveled the world apologizing for America, so I apologize to every Ukraine citizen for our President’s lack of support for Ukraine. As I am sure you are aware, the founding fathers of America were searching for freedom from England’s political system, freedom from the heavy tax burden and particularly for freedom of religion. In order to achieve their freedom, they chose 38 Godly men to write the Constitution of the United States. As a result of their strong faith in God and the determination of each of these men, the constitution of the United States still stands today, after 240 years. The Constitution has been the foundation for many other countries, seeking a “we the people” government with freedom for all. Is it perfect? No. But the Constitution provides a foundation that guarantees every citizen, the freedom to pursue their dreams. That is my desire for Ukraine. There are three areas I would like to address today, that must occur 255

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

before there can be an effective business development strategy. These three things are hopefully being addressed by the government now in effect. These three things fall under the broad categories of 1. Become a nation that is quoting “pro business”. 2. Control the power of the 3 branches of government to make unilateral decisions. 3. Make changes where needed in the Constitution and enforce the current constitution. My involvement in Ukraine started when another business associate and I, were looking for a place where we could use the skills God has blessed us with to help others. Our first search led us to Ukraine, and we fell in love with the people on our first trip. We did not fall in love with the way business or government operated. We were in shock as, trip after trip, we would be faced with police officers, confronting us and wanting a bribe to keep from going to jail, when we had done no wrong. In our seminars, we were confronted with horror stories of why a business had to keep 2 sets of business books. We were constantly reminded of the system of having to pay off certain parties (referred to then as the Mafia) to allow a business to stay in business. Starting a business in Ukraine is extremely time consuming and involves bribing government officials to keep the process moving. Once the business license is granted, the tax structure is such that the incentive to invest and grow your business is not there. More time is spent on avoiding overly burdened tax laws, than there is working to grow the business. These type of issues need to be stopped, Laws need to be put in place that are favorable to business investment and development. Law enforcement needs to be a part of the solution, not a part of the problem. It is my opinion that government looks at business as a source of revenue, only, with the objective of squeezing as much money as possible 256

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

out of each business. The role of government is to create a business environment, which will encourage more new start-up businesses which in itself will generate more revenue for the government. At the same time, the government needs to remove the barriers that keep legitimate investors from investing in Ukraine. Today there are very few laws in place in Ukraine that make an investor feel safe in putting their money into growing Ukraine and returning a fair return for the investor. Each business needs to pay a reasonable amount of taxes, but they also need incentives to encourage them to reinvest in their own business. It is a proven fact, that reducing the tax rate increases tax revenue. In addition, small businesses generate 60-70 percent of new jobs in thriving economies. The second area that must be corrected for Ukraine to become a thriving nation is to control the power of the legislative, judicial and executive branches of government. In the past, they have acted independently, outside of the rights, given to them in the constitution. It bothered our teams greatly, when we heard the horror story, of the President firing Congress, or replacing the Supreme Court judges, because they were not of the same political agenda. A final blow was when we learned that minority political parties, which have few truly elected members, would storm the Congressional meetings with a marching band, and other disruptive means, to prevent a decision or vote from being discussed. This is not how a government of “we the people” operates. There are many things that differentiate one nation from another. One of the main differentiators between a growing, thriving, lawful country and countries that are struggling is trust. It is imperative that the level of trust and integrity of the legislative, executive and judicial branches be beyond reproach. Unfortunately, in the past there has been no trust or integrity in these three areas in Ukraine. As a result, corruption abounds. For 48 years I have worked with companies that want to blame all 257

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

their problems on their employees. I disagree. In almost every company, the real problem is management. The culture management creates is the problem. They have trained their people, either by their actions, or by their lack of action, to not be accountable for results. Ever wondered why when a company hires a new person they brag about how wonderful their new hire is, but in 6 months, that person is just like the other employees, a problem. It is a cultural problem, not an employee problem. The same analogy holds true for the 3 branches of government. Until the leaders of Ukraine change, until there is trust and integrity, there will be no real change in Ukraine. In some of our seminars at the University’s and with business owners, we take a survey on what are the 10 key characteristics a leader should have. In the United States 81% of those taking the survey listed trust. In Ukraine it did not make the top 10. This says one important thing; in Ukraine the people do not expect their leaders to be honest and trustworthy. One of our goals in the seminars we conduct is to show the participants that you can be honest and trustworthy and be successful in business. Until government changes, the people will not change. Yes, the people can sure help, but culture change begins at the top. If Ukraine does decide to change, it is important that leaders in this critical time be accountable to the voters at a very high level. That is a difficult task, but one that is needed until the trust level can stand on it’s on. One solution would be to appoint an independent, rotating committee, made up of Ukraine and non Ukraine citizens. This committee would be charged with rating each elected official, as to whether they are voting for reforms that are good for Ukraine or good for their own self interest. A high profile plan should be developed to provide citizens an independent assessment, on a monthly basis, of how the elected officials are performing. 258

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

The third area Ukraine needs to change in order to be a thriving nation is twofold: (1) enforce the current constitution; (2) draw up a new constitution. I am not an expert on Ukraine’s constitution; however, from everything I observe, hear, and read, the need is great. The new constitution needs to set the bar high, when it comes to controlling the behavior and powers of the government. The new constitution needs to set the bar high, as to the protection and freedoms of Ukraine citizens. The new constitution needs to set the bar high, to protect business from unfair interference from the government. In closing, we are asked on a regular basis why we continue coming to Ukraine. Our answer is simple; these outrageous issues we have discussed have heightened our desire to come, based on the great need for values, honesty, integrity and trust to become the norm, not the exception. To move Ukraine forward, a new generation of leaders must step forward. This belief led us to start working with University students, as they are the next generation of leaders. In the last several months we have held seminars at major Ukraine Universities to hundreds of students. The subjects taught at these Ukraine Universities seminars: 1. Can You Be Both Ethical and Successful in Business in Ukraine? 2. What Makes a Business Sustainable? 3. How to Be an Effective Leader? 4. Where Are You Headed and What Road/Path Are You On? 5. Attitude Makes a Difference. 6. Case Study on Marketing Yourself. 7. How to Build an Effective Resume? 8. How to Prepare for the Interview? 259

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

9. Principles for Building True Wealth-Monetary & Non Monetary. 10. How to Set Goals? 11. How to be Successful in Business and Life? 12. Success is a Journey, Not a Destination. 13. What River are you Living on? 14. The Importance of Character. 15. The Road Less Traveled. 16. Seven Habits of Successful People. I love Ukraine, and we will continue to pray for peace and prosperity for this nation. May God bless Ukraine!!

УДК 338.22 Trey Moore Executive Director at JDRF (Juvenile Diabetes Research Foundation), USA, Atlanta, Georgia

BUILDING A CIVIL SOCIETY THROUGH CHARITY – AN “OPEN LETTER” TO UKRAINE As a Christian, “charity” is a concept that has been engrained almost since birth. Charity, as defined by Dictionary.com, is “generous actions or donations to aid the poor, ill, or helpless.”The notion of charity has roots in the early Christian Church, when followers were instructed to care for the widows and the poor. Even earlier, the “tithe” was instituted as a tenth part of agricultural produce or personal income set apart as an offering to God and for “works of mercy”to support the priesthood. And predating religion, the family and community structure was the essence of charity, when each person was accountable to the others. As an American, I have learned the value of “limited government”. 260

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

I have seen our government do remarkable things in areas of infrastructure, security, and human rights. But I have also witnessed theineffectiveness of government as it tries to expand its influence in areas that, some may argue, were never intended by our constitution. As human beings with individual worth and value, we should never abdicate our responsibility to care for the less fortunate to the inefficiencies of government. My recent visit to your wonderful country has had a profound impact on me. I met individuals who are addressing the critical needs of families in Chernobyl and soldiers returning from eastern Ukraine, others who are doing creative work with blind children, and those who are investing time with building the character of university students. I am inspired by the courage, resiliency, and perseverance of your citizens to create a better Ukraine. My desire for your country is that you continue to build your civil society through individual responsibility, charity and volunteerism, and not by placing additional expectations upon your government. In Ukraine, there is a critical role that NGO’s will play in administering “charity” throughout your local communities and your country. In America, NGO’s are more commonly referred to as NPO’s (nonprofit organizations). Our NPO’s encompass religious institutions, private schools and universities, youth and social service agencies, and medical research and health organizations, among others. NPO’s are both big and small. At the grass-roots level, many are organized and operated completely by volunteers. Others have a small, professional staff that guides the programs and the work of volunteers. While others are international in scope and have a very large, corporate structure. At the core of any successful NPO in America is a strong devotion to “mission” and a transparency that allows the general public to have confidence in their business practices. Evidence reveals that the gap between the rich and the poor is wid261

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ening, not shrinking.This growing disparity means that the work Ukrainian NGO’s do to address these inequities will grow in demand. The problems are simply too big and getting bigger every minute. At the same time, government resources are inadequate to address many of these issues, so the greater burden for solutions will increasingly be placed on the shoulders of NGO’s.As problems get worse and money gets tighter, the NGO sector should take center stage. To be effective, an NGO must have a clearly defined mission that addresses a specific need in the community. NGO’s must be able to answer these questions: What “business” are we in? Who are our “customers” or who are we trying to serve? And what sets our services apart from others? Mission statements are common ways that corporations communicate their purpose. For instance, Google’s stated mission is “to organize the world’s information and make it universally accessible and useful.” NGO’s also need clear mission statements. In the case of the International Red Cross, their mission is “to prevent and alleviate human suffering in the face of emergencies by mobilizing the power of volunteers and the generosity of donors.” An NGO must have strong leadership who is passionate about their cause. For a leader to create a movement that effectively addresses societal needs, the leader must be able to create and nurture followers. Followers will become the organization’s volunteers and donors, and the followers will enable the organization to grow the impact on its mission. NGO leaders must havehigh integrity and be ethical, resilient, perseverant, patient, and passionate. They must be strategic thinkers, relationship builders, collaborative decision makers, and effective communicators. And NGO leaders must have financial acumen, operating with full accountability and complete transparency. The same skills necessary to be successful in business must be required of NGO leaders. 262

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

To support the efforts of NGO’s, Ukrainians must fully embrace volunteerism as a way of being charitable. For many organizations, someone willing to give their time is just as important as someone willing to donate their financial resources. Both are vitally important to an NGO’s ability to deliver on its mission. People will enthusiastically volunteer if they feel that they have a direct influence on the organization’s ability to achieve its mission, if they feel a sense of personal satisfaction, and if they can associate with other like-minded people. A cause which fully nurtures and engages its volunteers can dramatically grow its impact on society. As the NGO sector is asked to do more, NGO’s will no longer be an option, but an essential component of building a successful civil society. My wish is that Ukraine will fully embrace the idea of “charity” and move toward an economy that fully integrates the social change brought about by successful NGO’s. No longer sidelined as a small piece of the pie, the NGO sector should be recognized for a pivotal role it can play in the Ukrainian economy, its institutions, and its systems. The transition will not be easy. But with a focused mission, transparency, and accountability, the sector can rise up and take its rightful place as a critical force in shaping a sustainable future for Ukraine.

263

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

Секція «ТЕХНОЛОГІЯ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ В КУЛЬТУРІ, МИСТЕЦТВІ, ОСВІТІ» УДК 378 Білянкіна Т.І. керівник навчально-методичного відділу,ст. викладач кафедри економіки Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ЗАСТОСУВАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ Інформаційні технології (ІТ) в системі освіти – необхідна умова переходу суспільства до інформаційної цивілізації. Сучасні технології та телекомунікації дозволяють змінити характер організації навчального процесу, підвищити якість освіти, мотивувати процес сприйняття інформації та отримання знань. Домінантними складовими розвитку сучасної освіти є нові ІТ, які надають необмежені можливості для самостійної і спільної творчої діяльності суб’єктів навчального процесу. За допомогою новітніх технічних і мультимедійних засобів викладач створює сприятливе середовище для формування власного інтелекту. Особливу роль в цьому процесі відіграє комп’ютерна техніка і мережеві технології [1]. Розглянемо основні технології мультимедійної освіти та мультимедійних засобів навчання. Сучасний педагогічний процес неможливий без використання інформаційних технологій. Основними напрямками застосування ІТ у навчальному процесі є: розробка педагогічних програмних засобів різного призначення; розробка навчальних веб-сайтів; розробка мето264

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

дичних та дидактичних матеріалів; управління реальними об’єктами (навчальними ботами); організація та проведення комп’ютерних експериментів з віртуальними моделями; пошук інформації різних форм в глобальних та локальних мережах, її збір, накопичення, зберігання, обробка та передача; обробка результатів експерименту; організація інтелектуального дозвілля. Найбільш поширено використання інтегрованих лекцій із застосуванням мультимедійних засобів. Мультимедіа розуміється як сучасна комп’ютерна технологія, що дозволяє об’єднати в комп’ютерній системі звук, текст, відеозображення, графічні зображення, анімацію. Презентації стають невід’ємною частиною навчання. Використання віртуальної реальності у педагогічному процесі породжує ефект присутності. Викладачі створюють та активно впроваджують авторські педагогічні програмні засоби, в яких відображається предметна галузь, реалізується технологія її вивчення, забезпечуються умови для здійснення різних видів навчального процесу. Типологія програмних засобів досить різноманітна: навчальні, діагностуючі, контролюючі, моделюючі, ігрові тощо. Всі вони інтенсифікують процес навчання, надають йому динамізм, гнучкість, посилюють його прикладну спрямованість. В педагогічному процесі вивчення ІТ дозволяє вирішити декілька задач різних рівнів: використання ІТ як інструмент освіти, пізнання (курс «Інформатика»); ІТ в професійної діяльності, на що спрямована загальнопрофесійна дисципліна «Інформаційні технології», яка розглядає їх теорію, компоненти, методику; вивчення прикладних інформаційних технологій, орієнтованих на спеціальність та призначених для організації та управління конкретною професійною діяльністю. Наприклад, дисципліна «Інформаційні технології в економіці» та синонімічна їй «Інформаційні технології в управлінні» входять в освітню програму навчання студентів економічних спеціальностей. Сучасний економіст повинен вміти 265

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

приймати обґрунтовані рішення на основі інформаційних потоків; крім традиційних економічних знань студент повинен бути ознайомлений з процесом обробки даних та володіти навичками побудови інформаційних систем. Методичних матеріалів (списків рекомендованої літератури, інтерактивних посібників, рефератів, онлайн-підручників і т. д.) з даних дисциплін дуже багато. Розібратися та допомогти у засвоєнні навчального матеріалу допоможе викладач, якій не тільки організує самостійну роботу студентів (написання рефератів, тестування, контрольні та курсові роботи), але й в умовах регламенту часу вміє вибрати найбільш важливі аспекти для засвоєння. Саме тому викладачі створюють авторські педагогічні програмні засоби, які реалізуються у мультимедійній та гіпермедійній формі на CD та DVDдисках, на сайтах в мережі Інтернет [2]. Мультимедійні засоби навчання (далі МЗН) – невід’ємний компонент будь-якої навчально-методичної системи. Долучити студентів до світового банку знань – одне з найважливіших завдань сучасної освіти. Тому використання комп’ютерної системи стає невід’ємною складовою вивчення будь-якого предмета. Використовуються різні види мультимедійних засобів навчання. Розглянемо основні з них: Засоби зберігання і відтворення навчальної інформації – забезпечують наочність у навчанні, можливість багаторазового відтворення спеціально переробленої інформації, яка відбиває сутність об’єктів, процесів і явищ, що вивчаються. Засоби моделювання (геометричні, фізичні й математичні моделі) – дають можливість не тільки демонструвати об’єкти й процеси, що вивчаються, а й досліджувати їх. Засоби контролю (самоконтролю) – забезпечують автоматиза266

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

цію процесу перевірки ступеня засвоєння навчальної інформації й оцінювання знань, що дає викладачеві швидко виявити рівень сприймання матеріалу одночасно кожним студентом, зробити контроль масовим і об’єктивним. Засоби самонавчання – забезпечують сприймання навчальної інформації, контроль і самоконтроль за правильним її застосуванням, опосередковане керування пізнавальною діяльністю студентів. Аудіокомунікативні засоби. Комунікативне навчання – це залучення особи до духовних цінностей інших культур через безпосереднє спілкування й аудіювання (читання). Візуально-спостережні засоби – об’єкти, моделі, діаграми, таблиці, графіки, анімації та постери, карти, глобуси, що посилаються на ілюстративні топографічні вказівки, малюнки, слайди, фільми та телебачення. Такі заходи, як демонстрація, експеримент та творчі вправи є частиною візуально-спостережних засобів. Ефективним засобом навчання є відеозасоби, але при всіх їх можливостях головною фігурою на заняттях залишається викладач, який повинен організувати активне сприйняття фільму чи його фрагмента. З метою досягнення ефективності навчання використання відеозасобів має супроводжуватися поясненнями викладача, який повинен запропонувати детальні розробки, уточнення та обговорення наочного матеріалу, що допоможе студентам зробити належні висновки та правильно тлумачити побачене. Використання мультимедійних засобів є необхідною ланкою у роботі творчого викладача, адже їх арсенал дидактичних можливостей дуже великий. Стисло його можна визначити так: урізноманітнення форм подання інформації, навчальних завдань, забезпечення зворотного зв’язку, великі можливості діалогізації навчального процесу; індивідуалізація навчання, розширення поля самостійності; широке застосування ігрових прийомів; активізація навчальної роботи 267

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

студентів, посилення їх ролі як суб’єкта навчання; посилення мотивації навчання. Але для забезпечення ефективності мультимедіа в навчанні слід зазначити, що якість програмного забезпечення навчального курсу – не єдина мета. Монітор не може замінити дошку, Power Point не може зайняти місце думки студентів. Тому традиційні методи і засоби навчання не можна ігнорувати, а мультимедійними технологіями не варто зловживати. Практикою доведено, що МЗН можна використовувати при різних видах занять. Наприклад, у процесі читання лекцій застосовуються презентації, що містять різні види інформації: текстову, звукову, графічну, анімації. Дуже популярні зараз електронні підручники, які є одним з інструментів самостійної підготовки з предмета. На практичних заняттях – використання тестових програм для закріплення і контролю знань. При підбиранні мультимедійного засобу викладачеві необхідно враховувати особливості конкретної навчальної дисципліни, передбачати специфіку відповідної науки, особливості методів дослідження, її закономірностей. Мультимедійні технології повинні відповідати цілям і завданням курсу навчання й органічно вписуватися в навчальний процес. Отже, МЗН є універсальними, оскільки можуть бути використані на різних етапах лекційних, семінарських та практичних занять: під час мотивації як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу; у поясненні нового матеріалу як ілюстрації; під час закріплення та узагальнення знань; для контролю знань. Таким чином, упровадження та застосування мультимедіа-технологій у навчальний процес – важлива дидактична умова формування особистісних якостей студентів, що дозволяє викладачеві отримати ефективний інструмент педагогічної праці, сформувати у студентів високі професійні якості шляхом активізації інтересу до навчання, одержати необхідну 268

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

професійну підготовку. Все це сприяє організації якісного навчального процесу у вишах, формуванню високих морально-вольових та особистісних якостей студенів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бак М.. Основні технології мультимедійної освіти [Текст] / М. Бак. // Вища освіта України. № 2 – К., 2015. – С. 49-55. 2. Аксюхин А. А., Деденева А. С. Мультимедиа-технологии в условиях формирования образовательной среды вузов искусств и культуры [Текст] / А.А. Аксюхин, А.А. Вицен, Ж.В. Мекшенева // Историкокультурные связи России и Франции: основные этапы: сборник статей. – Орел: ОГИИК, 2008. - С. 19-25. 3. Белкин Е. Л. Технические средства обучения // Е. Л. Белкин, В. В. Карпов, П. И. Харанаш. – Ярославль, 2007. – С. 111. УДК 621.328 Бурденюк І.І.

к.т.н., доцент кафедри економічної кібернетики, Вінницький національний аграрний університет, Україна

Волонтир Л.О.

к.т.н., доцент кафедри дорадництва та інформаційних технологій в менеджменті, Вінницький національний аграрний університет, Україна

ТЕХНОЛОГІЇ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ В КУЛЬТУРІ ТА СПОРТІ Сучасні технології дозволяють створити інформаційне екранитабло різного типу та виду. Сучасні світлодіодні рекламні щити, головна перевага яких – здатність поєднувати відображення прямої трансляції концерту (спортивної гри та ін.) з трансляцією найяскравіших моментів концерту (змагань), повторів та великих планів трансляції. Зображення добре видно як в першому ряду, так і на останньому. При цьому динамічна зміна картинки відбувається по всьому периметру 269

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

поля. Величезною популярністю користуються складні конструкції, в яких екран ділиться на декілька областей. Тоді рахунок, час та додаткова інформація транслюється одночасно. Області використання подібних екранів досить різноманітні. Можна виділити такі основні види LED-екранів, як екрани для рекламно-інформаційних цілей, екрани для оформлення сцени та концертних площадок, екрани для стадіонів та спортивних площадок, екрани для презентацій, мобільні екрани, світлодіодні фасади. Цільова аудиторія використання світлодіодних екранів в своїй діяльності є досить поширенною. Це офісні центри, торговорозважальні центри, спортивні арени, концертні та виставкові зали, нічні клуби, рекламні агентства та інше. Саме тому, вже не перший рік, мільйони спортивних та концертних арен по всьому світу використовують світлодіодні рекламні екрани для залучення великих рекламодавців та спонсорів. Наведемо аналіз результатів оптимізації структури системи відтворення зображень. За умов фактичного використання набірних матричних відеоекранів коефіцієнт ефективності може змінювати свої значення у відповідності з багатьма факторами впливу. Оцінити такі зміни можливо у разі проведення експериментального моделювання на основі стохастичних зв’язків залежності часткових коефіцієнтів від змін технічних та експлуатаційних характеристик розробленого екрана. Критерій ефективності відеоекрана є комплексним показником добутку часткових критеріїв ефективності: КЕФ = ККС/КСЕ , 270

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

де КЕФ – комплексний критерій ефективності відеоекрана; ККС – коефіцієнт комфортності сприйняття зображення; КСЕ – коефіцієнт складності відеоекрана. Рівень придатності індикаторів для відтворення зображень на екрані оцінюється комплексним коефіцієнтом комфортності сприйняття зображення, обчисленим за формулою: ККС = КL ×K∆L ×Kρ × KA ×KH , де КL – коефіцієнт оптимальності рівня яскравості; K∆L – коефіцієнт однорідності за яскравістю; Kρ – коефіцієнт оптимальності контрастності; KA – коефіцієнт заповнення площі поля зображення; KH – коефіцієнт оптимальності лінійних розмірів індикаторних елементів (комірок зображення). Коефіцієнт складності, визначений схемотехнічними особливостями мікросхем набірного екрана: КСЕ= КВ ×KП, де КВ – відносна кількість виводів на одну комірку відображення; KП – відносна кількість перемикальних елементів на один світлодіод. Тоді, функціональну залежність між частковими коефіцієнтами у комплексній ефективності можна визначити:

Ê ÅÔ =

Ê ÊÑ K L × K ∆L × K ρ × K A × K H = Ê ÑÅ KÂ × Ê Ï .

З урахуванням, що часткові ефективності KA, КВ і KП є незмінними та визначені лише технічними характеристиками екрана введе271

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

α= мо постійну величину лежність набуде вигляду:

KA K Ï K B , тоді остаточна функціональна за-

КЕФ = f(КL,К∆L,Кρ,КH) = α×КL ×K∆L ×Kρ ×KH. Оцінка КЕФ на основі даної залежності є комплексною і здійснюється з урахуванням експериментальних обмежень, якими є технічні та експлуатаційні характеристики. Модель системної оцінки функціонування матричного набірного відеоекрана за комплексним критерієм ефективності наведено на рис. 1. Факторними ознаками впливу на часткові критерії ефективності визначено: 1. ZOV_OSV – рівень зовнішнього освітлення, що впливає на частковий коефіцієнт оптимальності рівня яскравості, Лк. 2. AP_OSV – кількість градацій яскравості, що апаратно відтворюється системою, та визначає коефіцієнт оптимальності контрастності, град. 3. S_AYE – середній рівень яскравості, що впливає на значення коефіцієнта однорідності за яскравістю, Ніт. 4. DAL_SP– дальність спостереження, що впливає на величину коефіцієнта оптимальності лінійних розмірів індикаторних елементів, м. Модель оцінки складається із 4 блоків. Розрахунки факторних стохастичних залежностей виконувалися із використанням програмного пакета XLSTAT Version 7.5.2. Перший блок відтворює модель залежності коефіцієнта оптимального рівня яскравості від зовнішнього освітлення. 272

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Z KL=f(Z S

K∆L=f(

KЕФ=f(КL, К∆L,Кρ,КH)

Kρ=f(A

KH=f(

Рис. 1. Модель системної оцінки функціонування матричного набірного відеоекрана за комплексним критерієм ефективності1

Найбільші (від 0,915 до 0,977) значення коефіцієнта оптимальності рівня яскравості спостерігаються при рівні зовнішнього освітлення у межах від 3700 до 13580 Лк. Найменшими є значення коефіцієнта є при збільшенні рівня зовнішнього освітлення до 50000 Лк та зменшенні – до 0 Лк. Такий результат визначає найбільшу комфортність зображення по оцінці рівня яскравості у зоні зовнішнього освітлення у час сутінок або до їх наближення. У другому блоці відтворено моделювання коефіцієнта однорідності за яскравістю на основі середньої яскравості елементної бази матричного екрана (світлодіодів). Третій блок характеризує процес оцінювання коефіцієнта оптимальності кількості градацій яскравості на основі змін факторів кількості градацій, що апаратно відтворюється системою, та рівня зовнішнього освітлення. Найбільшим є вплив фактора кількості градацій, що апаратно відтворюються системою. Проте при незмінній зовнішній освітленос273

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

ті збільшення кількості градацій за рахунок апаратної конструкції екрана має зворотній ефект. Як видно із рисунка 4.15 при рівні зовнішнього освітлення у межах від 5000 до 50000 Лк значення коефіцієнта оптимальності контрастності коливається у межах від 0,8 до 0,9 при апаратному відтворенні кількості градацій 64. При збільшенні апаратно кількості градацій до 128, за такого самого рівня зовнішнього освітлення, коефіцієнт оптимальності контрастності не збільшиться. Проте при зменшенні рівня зовнішнього освітлення до 50 Лк та кількості градацій 128 можна отримати найбільші значення коефіцієнта контрастності у межах від 0,9 до 1,0. З урахуванням того, що людське око на екранах зовнішнього користування здатне сприймати лише 16 рівнів градацій яскравості, можна дійти висновку про оптимальну сумісність апаратного відтворення на рівні 128 градацій за різного рівня зовнішнього освітлення (універсальних) та 64 градацій для екранів, що використовуються в умовах сутінок та ночі. У четвертому блоці відтворюється процес моделювання коефіцієнта оптимальності лінійних розмірів індикаторних елементів (комірок зображення) на основі змін фактора дальності спостережень. Науково-виробничою фірмою “Планета-М” (м. Вінниця) впроваджено розробку та виготовлена відеосистема з набірним екраном на світло діодах. Висновки. Досліджено комплексний критерій ефективності відеоінформаційної системи. Дослідження показали, що оптимальному значенню 1,48 комплексного критерію ефективності відеоінформаційної системи відповідає: рівень зовнішнього освітлення – 5000 Лк; середня яскравість – 8850 Ніт; число градацій, що апаратно відтворюються системою, – 128; дальність спостережень – 17 м. 274

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Таким чином, комфортність сприйняття зображення є комплексним показником ефективності відеоінформаційної системи, залежним як від апаратної конструкції та умов його використання, так і від особливостей його фізіологічного сприйняття оком людини. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Дорощенков Г.Д. Комплексна оцінка комфортності сприйняття зображень на великих екранах / Г.Д. Дорощенков Л.О. Волонтир // Оптико-електронні інформаційно-енергетичні технології. – 2007. – №2(14). – С. 87-92. 2. Буйницька О.П. Інформаційні технології та технічні засоби навчання : навч. посіб. / О. П. Буйницька. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 240 с. УДК 372.851.8:33 Красюк Ю.М. к.пед.н., доцент кафедри інформатики та системології ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана», м. Київ, Україна

Сільченко М.В. к.е.н., доцент кафедри інформатики та системології ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана», м. Київ, Україна

ВИКОРИСТАННЯ ТЕМАТИЧНИХ ВІДЕОЛЕКЦІЙ В ПРОЦЕСІ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ На сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства перед кожним вищим навчальним закладом стоїть актуальне завдання — створення умов для ефективного функціонування інформаційнокомунікативного простору щодо спільної діяльності студентів з викладачем, в процесі якої б якісно розвивались здібності кожного студента з метою забезпечення його професійної самореалізації, а також повноцінно проектувалась траєкторія самоосвіти та саморозвитку особистості. Це спонукає викладачів до використання інноваційних 275

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

форм організації самостійної роботи студентів з використанням мультимедіа технологій. Як показують результати наших досліджень, для ефективного використання таких технологій у навчальному процесі, потрібно не тільки якісно підготувати комплекс відеолекцій з навчального курсу, але й розробити методику його використання в навчальному процесі поряд з традиційними формами навчання. Як свідчить досвід використання відеолекцій при навчанні інформатики, звичайний їх перегляд (без письмово фіксування студентами ключових моментів, побудови логічно-структурних схем розглянутого матеріалу, паралельного розв’язування студентами пропонованих задач тощо) зменшують якість засвоєння навчального матеріалу приблизно на 50 %. Тому авторами була розроблена та апробована структура тематичної відеолекції з інформатики, яка далі ілюструється на прикладі відеолекції за темою «Технологія проведення фінансового аналізу засобами MS Excel» (http://fisit.kneu.edu.ua /ua/depts9/k_informatyky/ advanced_study_inform/ advanced_ study_inform1/). Під час самостійної роботи з відеолекцією студентам пропонується занотовувати у опорний конспект [1, 2, 3] основні теоретичні положення та виконувати завдання у файлі, підготовленому викладачем. Орієнтовна структура тематичної відеолекції з інформатики. І етап — вітання, вступна частина. Мета: заволодіти увагою аудиторії, зацікавити студентів новим матеріалом та сформувати мотиваційні установки. Прийоми та засоби лектора: розпочати лекцію з цікавого епіграфу або несподіваного висловлювання; розгляду життєвого прикладу, котрий, стане основою проблемної ситуації. 276

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Фрагмент відеолекції (студійна зйомка)

Фрагмент відеолекції (слайд-шоу)

ІІ етап — постановка проблеми. Мета: зазначити актуальність окресленої проблеми, проаналізувати її суперечності та часткові складності. Фрагмент відеолекції (слайд-шоу)

277

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

Фрагмент відеолекції (слайд-шоу)

Прийоми та засоби лектора: акцентування уваги на інтересах студентів та їх потребах; обговорення реальних фактів та документів; представлення думки впливових експертів; аналіз звичних, однак, помилкових точок зору. ІІІ етап — Розгляд навчального матеріалу з паралельним розв’язуванням задач фахового спрямування. Мета: ознайомити студентів з навчальним матеріалом теми (загальною структурою навчального матеріалу та методами його використання), розпочати формувати у студентів уміння практично використовувати відповідні знання через систему завдань фахового спрямування. Прийоми та засоби лектора: спільна побудова зі студентами логічно-структурних схем, що відповідають навчальному матеріалу теми; використання прийомів критичного аналізу; обговорення зі студентами їх ідей та методів розв’язування навчальних задач; проведення порівняльного аналізу методів розв’язування задач, що запропоновані студентами, та інших можливих способів розв’язування.

278

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Фрагмент відеолекції (слайд-шоу)

Фрагмент опорного конспекту

Фрагмент відеолекції (слайд-шоу)

279

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

Фрагмент опорного конспекту

Фрагмент відеолекції (Screen Capture)

Фрагмент робочого файлу

280

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ІV етап — Обговорення власного вирішення проблемної ситуації, що розглядалась на початку лекції. Мета: розглянути з студентами власний розв’язок проблемної ситуації в порівняльному аналізі з іншими пропозиціями (точками зору), які зазвичай висуваються студентами. Прийоми та засоби лектора: використання прийомів критичного аналізу, порівняння, співставлення. Фрагмент відеолекції (слайд-шоу)

Фрагмент робочого файлу

281

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

V етап — Узагальнення, підведення підсумків, повідомлення завдання для самостійного опрацювання. Мета: Сконцентрувати увагу студентів на головному та разом з ними підвести підсумки. Прийоми та засоби лектора: Визначення тверджень, що інтегрують основні ідеї розглянутого матеріалу; встановлення інтегративних зв’язків з іншими навчальними дисциплінами; формування ключових термінів. Фрагмент відеолекції (студійна зйомка)

Фрагмент відеолекції (слайд-шоу)

282

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Використання відеолекції для організації самостійної роботи студентів з новим навчальним матеріалом сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу та стимулює саморозвиток студентів. Відеолекція, побудована за розглянутою структурою (з використанням опорного конспекту та паралельним виконанням завдань у файлах, підготовлених викладачем), фактично виступає засобом дистанційного управління навчальною діяльністю студентів. Наявний під час відеолекції ефект індивідуального контакту «викладач−студент», що забезпечується авторським стилем представлення матеріалу лектором та його позитивними емоціями, а також можливістю необхідну кількість разів додатково опрацювати «проблемні питання», прибирає психологічні бар’єри для слухачів з недостатнім рівнем підготовки з шкільного курсу інформатики. Список використаних джерел 1. Сільченко М. В. Інформатика у структурно-логічних схемах та прикладах (для студентів фінансово-економічного факультету) / М.В. Сільченко, Т.О. Кучерява — 4-те вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2013. — 180 c. 2. Красюк Ю.М. Інформатика у структурно-логічних схемах та прикладах (для студентів факультету економіки та управління) / Ю.М. Красюк, М.В. Сільченко — К.: КНЕУ, 2012. — 200 c. 3. Красюк Ю.М. Сільченко М.В., Кучерява Т.О., Супрунюк Г.М. Опорний конспект лекцій як інтегруюча складова навчально-методичного комплексу з інформатики // Science and Education a New Dimension. Pedagogy and Psychology, III(29), Issue: 57, 2015. — 88 p. — P. 29—34.

283

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

УДК 004.92 Кучаковська Г.А. викладач кафедри інформаційних технологій та математичних дисциплін Київський університет імені Бориса Грінченка, м. Київ, Україна

Сабліна М.А. викладач кафедри інформаційних технологій та математичних дисциплін Київський університет імені Бориса Грінченка, м. Київ, Україна

ІНФОГРАФІКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ Вступ. Широке застосування інформаційних технологій та Інтернету є глобальною тенденцією інформаційного суспільства ХХІ століття. Значних змін зазнали сфери економіки, виробництва, політики, соціальна сфера та особливо система освіти. Інформаційні технології почали впроваджувати в кожен етап освітнього процесу, що сприяє формуванню нового освітнього середовища. Це призводить до того, що педагоги повинні шукати нові методи та засоби організації процесу навчання та ефективні інструменти відображення навчального матеріалу стисло і зрозуміло. Постановка проблеми. За останні декілька років значно зріс обсяг навчальної інформації, причиною цього є те, що друковані джерела з кожним роком поступають місце електронним, до яких є легший доступ. Пошук нових можливостей успішного сприймання та засвоєння навчальних матеріалів студентами призвів до того, що ефективним інструментом для цього є інформаційні технології, в особливості технології інфографіки. Інфографіка сприймається читачами краще, ніж простий текст, дає можливість урізноманітнити подання матеріалів, дозволяє більш цікаво й наочно доносити інформацію. Виклад основного матеріалу. Одним із сучасних інструментів, спрямованих на ефективну візуальну презентацію інформації є 284

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

так звана інфографіка. Зазвичай під цим терміном розуміється візуальне комплексне подання текстової і графічної інформації з метою стислого і яскравого відображення певного факту, процесу, події [1]. Інфографіка (англ. Information graphics; infographics) – це візуальне представлення та розповсюдження інформації, даних і знань у різних сферах діяльності, зокрема: науці, освіті, статистиці, журналістиці. Це просте та наочне графічне представлення великої кількості даних та комплексної інформації о предметах, речах, включаючи складні взаємовідносини між ними. Процес створення інфографіки можна розглядати як візуалізацію даних, створення інформаційних схем та моделей подання інформації [2]. Інфографіка широко використовується в бізнесі, рекламі, журналістиці, бо вона є універсальним інструментом для поширення інформації та даних. Інфографіку розділяють на три категорії, а саме: – графіки, таблиці тощо, які потребують мінімальних графічних зусиль і мінімального планування, головними критеріями яких стають правильно задані параметри і критерії аналізу, а також достовірність і повнота інформації. Дизайнерська робота зводиться до стандартного виконання і його швидкості. – логічні схеми та реконструкції (графічні або відео реконструкції подій), у даному випадку якісне виконання залежить не тільки від репортерської грамотності, а й від програмного забезпечення, заздалегідь розроблених елементів і системи стилів. – графічні розповіді, які представляють собою складні інформаційні пакети. Такі матеріали можуть виступати в комплексі з друкованими пакетами документів і самостійно. 285

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

Основним критерієм стає художність виконання Сьогодні інфографіка все більше використовується в освітніх цілях під час проведення лекційних та практичних занять, завдяки стислому та лаконічному представленню великої кількості інформаційних даних. Наочне представлення навчальної інформації за допомогою ілюстрацій та графіки вважається актуальним, ефективним і виразним для більшості джерел інформації: періодики, підручників, інструкцій та їх електронних аналогів, адже до 90% інформації людина сприймає очима, і лише 10% - через інші органи чуття. Її доречно використовувати при розробці довідкових та навчальних систем. Висновки. Отже, інфографіку можна використовувати в освітньому процесі зі студентами під час вивчення різних навчальних дисциплін, проведенні аудиторних робіт або поза аудиторних роботах у вигляді створених проектів та публікацій. Інфографіка є зручним інструментом при активізації пізнавальної та навчальної діяльності студентів, що в рази збільшує ефективність навчального процесу. Візуалізація є основою сучасного інформаційного простору, адже без відповідних зорових образів неможливо уявити успішний навчальний процес. CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Smiciklas M. The Power of Infographics: Using Pictures to Communicate and Connect with Your Audience / M. Smiciklas. – Indianapolis, USA. – 2012. 2. Mark Smiciklas (2012). The Power of Infographics: Using Pictures to Communicate and Connect with Your Audience.

286

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК: 61:004 Павлов Б.Б. младший научный сотрудник, магистр социологии, Учреждение образования «Гомельский государственный медицинский университет» г. Гомель, Республика Беларусь

Ребко А.А. старший преподаватель кафедры военной и экстремальной медицины, Учреждение образования «Гомельский государственный медицинский университет» г. Гомель, Республика Беларусь

Семутенко К.М. аспирант кафедры общественного здоровья и здравоохранения, младший научный сотрудник, магистр социологии, Учреждение образования «Гомельский государственный медицинский университет» г. Гомель, Республика Беларусь.

СОЦИАЛЬНЫЕ МЕДИА РЕСУРСЫ КАК ИНСТРУМЕНТЫ ПОИСКА ОБЪЕКТА ИССЛЕДОВАНИЯ Введение. Наряду с использованием интернета с целью получения информации, человек все больше реализует с его помощью безграничные возможности общения. Популярность приобретают соответствующие мобильные интернет-приложения для телефонов (Viber, WhatsApp). Особую значимость в процессе общения играют социальные сети. На сегодняшний день исследователи выделяют два типа социальных сетей: информационные и коммуникативные [1]. Информационные сети связаны с обменом информацией и знаниями. Основой таких ресурсов можно назвать темы для обсуждения (discussion topics), а также обновления информации, выложенные в хронологическом порядке Коммуникативные сети (сети для общения) выстроены вокруг профайла пользователя и различных приложений для обеспечения общения между ними. Именно такой тип социальной сети обычно ра287

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

ссматривается как подлинный и являет собой модель отношений, складывающихся между людьми. В процессе создания профайла пользователь, как правило, раскрывает персональную информацию, содержащую ФИО, дату рождения, адрес, место учебы, работы, семейное положение, контактные данные (мобильный телефон, адрес электронной почты, Skype). Фактически данная информация позволяет оценить у человека состояние таких медико-социальных факторов как уровень образования, социально-экономический статус, семейное положение и даже наличие вредных привычек. Цель работы. Оценка эффективности использования социальных сетей для поиска и привлечения к исследованию потенциальных объектов (пациентов). Материалы и методы На основе архивных данных была сформирована выборка пациентов молодого возраста мужского пола (от 15 до 27 лет), перенесших легкую черепно-мозговую травму (ЧМТ). Предметом исследования являлось изучение возможности использования социальных сетей с целью поиска и привлечения пациентов к обследованию на предмет наличия отдаленных последствий ЧМТ. Согласно замыслу исследования, пациенты, найденные через социальные сети, должны были явиться на консультацию специалиста, пройти тестирование и инструментальное исследование. Из стационарных карт обследованных были выписаны такие данные как ФИО, адрес и телефон стационарной городской сети, диагноз. Согласно дизайну исследования было проанализировано 100 случаев с глубиной анализа 4 года. Результаты и обсуждение. Поиск лиц из указанной выборки 288

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

осуществлялся в двух наиболее популярных социальных сетях: Vkontakte и Odnoklassniki. Для этого в данных медиа-ресурсах были использованы уже существующие профайлы исследователя, где была раскрыта персональная информация, включающая ФИО, место работы, учебы, загружены и доступны к просмотру фотографии, характеризующие как общественную, так и личную жизнь. Проблема одинаковых фамилий и имен при поиске объектов исследования соответствующей выборки решалась путем уточнения даты рождения пациентов, взятой из медицинских документов. Респондентам отправлялось сообщение с предложением участия в обследовании с целью выявления признаков отдаленных последствий ЧМТ, объяснялись цель и задачи исследования. Необходимость их участия объяснялась положительным конечным результатом, как для самого пациента, так и для лиц, перенесших ЧМТ, в целом. Если пациент был найден и в процессе переписки задавал вопросы, были даны подробные ответы. Из общей выборки в 100 человек (чел.) социальные сети позволили отыскать 22 пациента (22,0%). Средний возраст данной группы составил 21,2±2,3 года. В активную переписку после отправки вышеуказанного сообщения вступили 12 (12,0%) чел., 11 (11,0%) дали согласие на проведение обследования, а 3 (3,0%) пациента прошли его (гр.1, гр.2). Полученный результат, а именно достаточно низкий комплаенс к обследованию (3,0%) необходимо объяснить специфическими особенностями самой выборки. Как было указано выше, выборка представляла собой мужчин молодого возраста, что в свою очередь обусловило низкие показатели комплаенса, так как мужчины гораздо реже женщин обращаются за медицинской помощью, реже занимаются самообследованием [2]. 289

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

Вторым аспектом является низкий социально-экономический статус данной выборки, только 8,0% заняты на должностях, требующих высшего образования, 5,0% являются студентами ВУЗов, остальные 87,0% не имеют высшего образования, заняты на рабочих специальностях или вовсе не имеют работы. Также следует отметить, что лица с более высоким социально-экономическим статусом чаще соглашались идти на контакт через социальные сети и были более заинтересованы в предлагаемом обследовании. Заключение. Несмотря на существующие объективные недостатки, социальные сети могут выступить удобным для использования дополнительным инструментом поиска и привлечения к исследованию потенциальных объектов. Неоспоримыми преимуществами данного инструмента являются экономическая выгода, комфортная атмосфера в общении, как для пациента, так и для исследователя, экономия времени, простота поиска, охват выборки, возможности on-line тестирования, опросов и консультаций, рассылка методик оздоровления, возможность изучения и анализа персональных данных (возраст, место работы, учебы, вредные привычки, и т.д.). СПИСОК ИСПОЛЬЗУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ 1. Данина, М.Н. Социально-психологический аспект исследования социальных сетей в интернете / М.Н. Данина, А.А. Шаляпин // Вест. Москов. университета, Журналистика. – 2012. – №3 – C. 16 – 33. 2. Семутенко, К.М. Основные факторы, определяющие состояние здоровья мужчин / К.М. Семутенко, И.А. Чешик, Т.М. Шаршакова // Вопр. орг. и информат. здравоохр. – 2014. – № 2. – С. 36 – 46.

290

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 373. 3. 017: 17 Павлюк Г., вчитель початкових класів Базальтівської ЗОШ І ступеня, здобувач кафедри загальної і соціальної педагогіки та управління освітою Рівненського державного гуманітарного університету м. Рівне, Україна

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ГУМАННОЇ СПРЯМОВАНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ Відмінною рисою сучасного суспільства є те, що його науковотехнічний і економічний потенціал, конкурентоспроможність на світовій арені, якість життя визначаються новим видом національного ресурсу - інтелектуальним, відтворення і примноження якого забезпечує система освіти. Саме тому прийняття рішень, що визначають перспективи, цілі та основні завдання у сфері освіти, належить до пріоритетних напрямів державної політики. Національна стратегія розвитку освіти на період до 2021 року, прийнята в Україні, націлює на проведення психолого-педагогічних досліджень, орієнтованих на обґрунтування та розробку ефективних підходів до навчання, які спираються на продуктивні педагогічні ідеї та використання потенціалу сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для їх реалізації. Особливої актуальності набувають дослідження, зосереджені на проблемах вдосконалення шкільного навчального процесу, оскільки школа є ключовою ланкою в системі інститутів, що забезпечують освіту: недостатній рівень шкільної підготовки істотно обмежує можливості вищої школи в забезпеченні належної якості підготовки фахівців [3;4]. Постановка проблеми. Успішність виконання в Україні масштабних проектів інформатизації освіти в рамках реалізації Національної програми інформатизації призвела до докорінних змін в інформаційно-навчальному середовищі загальноосвітньої школи, зумовлених його насиченістю комп’ютерною технікою та наявністю швидкіс291

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

ного доступу до глобальної мережі Інтернет. Ці зміни позначилися можливістю широкого використання у навчальному процесі електронних дидактичних засобів, світових інформаційних ресурсів, Інтернет-сервісів освітнього призначення, що дає поштовх для суттєвої модернізації навчання, підвищення його якості та результативності [7]. Теоретичні основи візуалізації навчальної інформації відображено у працях О.Г. Асмолова, Ф.Ч. Бартлетта, А.О. Вербицького, В.В. Давидова, П.М. Ерднієва, З.І. Калмикової, М. Мінського та інших. Особливості застосування візуалізації у навчальному процесі розглянуто в психолого-педагогічних дослідженнях С.В. Арюткіна, Г.В. Брянцевої, С.А. Герасимової, В.В. Койбічук, В.П. Кузовлева, Е.О. Макарової, Н.М. Манько, І.Л. Марголіної, Н.О. Неудахіної, Є.В. Полякової, А.Ф. Пухова, А.Г. Рапуто, О.С. Роді, С.В. Селеменєва, С.І. Сергєєва, В.В. Четіної, Д.М. Шеховцової та інших [6]. Виклад основного матеріалу. Останнім часом терміни «візуальний», «візуалізація» тощо все частіше використовуються в техніці, медицині, освіті та інших галузях. Поняття «візуальний» (від лат. visualis– зоровий) практично однаково визначається в словнику російської мови С.І. Ожегова (вироблений простим або озброєним оком), у сучасному словнику іноземних слів (вироблений неозброєним оком або за допомогою оптичних приладів), у тлумачному словнику іноземних слів Н.П. Крисіна (безпосередньо сприйманий зором, простим чи озброєним оком), у новому тлумачно-словотворчому словнику(спостережуваний оком). Під візуалізацією навчальної інформації розуміють відбір, структурування і оформлення навчального матеріалу в візуальний образ, заснований на різних способах пред'явлення інформації і взаємо292

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

зв'язках між цими способами, що сприяють активній роботі мислення учня при читанні й осмисленні змісту представленого матеріалу [5, C.97]. Оскільки в результаті застосування візуальних образів активізуються емоційно-образні компоненти мислення; забезпечується когнітивне структурування змісту знань, когнітивне моделювання елементів структури діяльності і процесів взаємодії об'єктів, а також здійснюється конструювання нових мислеобразів і нових візуальних форм, необхідних для вивчення та розуміння навколишньої дійсності і загальнолюдських цінностей. Поняття «гуманна спрямованість» використовується для відображення внутрішнього світогляду особистості. Концептуальне осмислення гуманної спрямованості має відображення в працях філософів, психологів та педагогів. Гуманна спрямованість належить до тих категорій, що активно використовується у повсякденній взаємодії людини з іншими людьми не залежно від того де вона перебуває. Спрямованість - одна з найістотніших сторін особистості, які характеризують її мотиваційну сферу. Поняттям "спрямованість" позначаються ті особистісні утвори, які результативно виявляють себе таким чином: а) в одній і тій самій життєвій ситуації різних індивідів спонукають ставши перед собою рівні завдання; б) у конкретного індивіда створюють невипадкову послідовність постановки цілей, що протистоїть випадковим змінам ситуацій. Інакше кажучи, спрямованість - це модус особистості, стрижень її структури, що визначає її ініціативну поведінку, яка виходить за межі пасивних реакцій на зовнішні подразники [2, C.275]. Під спрямованістю розуміють систему домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші й характеризують будову всієї мотиваційної сфери людини. Виникнення ієрархічної 293

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

структури мотивів виступає як передумова стійкості особистості. Гуманно спрямована особистість розвивається в процесі свідомої творчої моральної діяльності, яка розгортається під впливом переконання як провідного і адекватного цій меті виховного методу. Психологічним стержнем діяльності виступає довільне прийняття морального рішення. Молодший шкільний вік – це період позитивних змін та перетворень. Якщо у цьому віці дитина не відчує радості пізнання, не навчиться дружити, не здобуде впевненості у своїх здібностях та можливостях, то зробити це в подальшому буде набагато складніше та потребуватиме вищих душевних та фізичних затрат. Чим більше позитивних новоутворень буде у молодшого школяра, тим легше він справиться із майбутніми складностями підліткового віку [1, C. 206]. Необхідно відзначити, що візуальна форма представлення навчальної інформації має і ряд недоліків: По-перше, будь-який схематизм обумовлює певну спрощеність розуміння чого-небудь. Це може створити ілюзію в учнів, що для вивчення предмета достатньо зображеного матеріалу. По-друге, абсолютизація навчальних посібників, побудованих за принципом логіко-структурного моделювання, може негативно вплинути на формування профенального мислення і мови. Це важливо враховувати в зв'язку з тим, що існують принципові відмінності між гуманітарним і природничонауковим стилями мислення. По-третє, окремі частини матеріалу дуже важко «піддаються» структуризації, що ускладнює розробку цілісного матеріалу за допомогою схем. По-четверте, схематична форма подання навчального матеріалу може не повною мірою відповідати «закодованому» нею змісту. 294

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Наприклад, знання про процеси досліджуваних явищ «вимагають» іншої форми схематизації, ніж просто знання про факти, явища, їх властивості і т.п. [8]. Висновки. Використання сучасних технологій візуалізації в навчальному процесі створює передумови для підвищення якості та результативності навчання. Разом з тим, візуалізація є потужним дидактичним інструментом, застосування якого має бути мотивованим, педагогічно доцільним, методично підкріпленим. Аналізуючи досвід застосування візуалізації у навчальному процесі, можна дійти висновку, що процеси поширення технологій візуалізації відбуваються стрімко, що зумовлює необхідність ґрунтовних теоретичних досліджень, спрямованих на аналіз впливу застосування візуалізації на ефективність навчання природничоматематичних дисциплін; забезпечення випереджальної підготовки майбутнього вчителя до дидактично зумовленого використання технологій візуалізації у навчальному процесі, а також розробку практико-орієнтованих педагогічних технологій щодо їх ефективного використання у навчальному процесі із зазначених дисциплін і створення відповідного навчально-методичного забезпечення. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Безкоровайна О. В. Виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці: Монографія.– Рівне: РДГУ, видавець Олег Зень, 2009.– 470 с. 2. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн.2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади.- К.: Либідь, 2003.- 344с. 3. Википедия. Свободная энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org. 4. Зиновьев А.Ю. Визуализация многомерных даннях [Электронный ресурс] / А.Ю. Зиновьев. – Режим доступу: http:// www.ihes.fr/ 295

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

~zinovyev/papers /book/ ZINANN.htm. 5. Макарова Е.А. Визуализация как интроекция смыслообразов в ментальное пространство личности: монография/Е.А. Макарова; под ред. И.В. Абакумовой. – М. : Спутник+, 2010. – 170 с. 6. Поис А. Визуализация [Электронный ресурс] / А. Поис. – Режим доступу: http://www.pois.ru/vizual.htm. 7. Рапуто А.Г. Визуализация как неотъемлемая составляющая процесса обучения преподавателей [Электронный ре-сурс] / А.Г. Рапуто. – Режим доступу: http://www.rae.ru/meo/pdf/2010/05/2010_05_77.pdf. 8. Способи саморегуляції емоційного стану [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://toplutsk.com/articlesarticle_151.html.

УДК 378.4 Солуянов Л.Г. кандидат технічних наук, доцент. Київський національний університет культури і мистецтв, Київ

PROSHOW PRODUCER – НОВІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ПРЕЗЕНТАЦІЙ Традиційно для створення будь-якої презентації використовується програма MICROSOFT POWERPOINT як найбільш поширений програмний продукт для цих цілей. Створені цією програмою презентації побудовані, на принципах, простих слайд шоу, доповнених найпростішим текстовим супровід і, якщо необхідно звуком. Такий рівень презентацій був сучасний на початку 2000-х років. З розвитком графічних можливостей інформаційних технологій з'явилися і нові можливості створення сучасних подавань даних на екрані. В даний час в області культури, мистецтва і освіти вимоги до рівня показу інформації на екрані значно зросли. На перший план виходить не тільки 296

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

зміст даних що подаються, але й краса і форма показу їх, а також можливість керування послідовністю показу і можливістю під час показу доповнювати даними презентацію або навпаки пропускати якісь її частини. Крім цього потрібно мати можливість поєднувати на екрані одночасно показ кількох слайдів і відео фрагментів. Потрібно також мати можливість анімації тексту та зміни звуку. Не дивлячись на розширення можливостей MICROSOFT POWERPOINT 2016 він не може забезпечити всі перераховані вище вимоги. Всім цим вимогам задовольняє програма PHOTODEX PROSHOW PRODUCER. Використання цієї програми в якості основної для створення презентацій (особливо в галузі мистецтва та освіти) зростає з кожним роком. Це підтверджує кількість презентацій, створених на базі Proshow Producer і показаних в інтернеті, а також включення цієї програми в популярні збірки WPI як одну з основних програм (на приклад WPI BELOFF 2016). В Україні Proshow Producer використовується як одна з основних програм при створенні професійних відео і слайд шоу презентацій, весіль, ювілеїв та інших урочистостей. В інтернеті безліч приватних презентацій на ці та інші особисті теми. Але це тільки частина можливостей програми. Основна спрямованість цієї програми - створення презентацій в області мистецтва та освіти. Proshow Producer це професійна програма з величезним списком можливостей для створення якісних презентацій на базі фото, малюнків, таблиць, відео фрагментів та ін. Програма дає можливість створювати в кожному слайді не обмежена кількість шарів із зазначених вище елементів (фото, відео та ін). Кожен шар може бути оброблений різними фільтрами (яскравості, різкості, контрастності, кольору та інше). Можна змінювати по297

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

ведінку шару визначаючи йому рух, швидкість, повороти (горизонтальні і вертикальні) і накладати різні форми появи і зникнення шару. Можна побудувати будь-яку траєкторію руху шару.

Рис.1. Головний екран Proshow Producer Proshow Producer включає в себе величезні можливості для роботи з графікою, і навіть власний фоторедактор. Спільний показ декількох шарів з різним вмістом дає можливість створювати унікальні власні стилі, які можна зробити стандартними для подальшого використання. Використання масок, градієнтів і заливок, а також робота власного фоторедуктора, замінює багато функції обробки фото і відео замість ADOBE PHOTOSHOP. Для кожного слайду можна встановити свій підпис (у тому числі і анімований) і здійснювати з ними такі ж операції як з шарами. При необхідності можна підключити звукові файли як до окремих 298

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

слайдів, так і до презентації в цілому. Можна зробити запис тексту з мікрофону і вставити у презентацію. Є можливість редагування звукових файлів, що входять в презентацію. У Proshow Producer є можливість керувати процесом відтворення презентації шляхом завдання команд, які повинні бути виконані після показу заздалегідь вказаних слайдів. Для спрощення роботи з шарами і слайдами є величезна бібліотека готових стилів показу з різною кількістю шарів. А для зовсім простого формування презентації є спеціальний майстер побудови презентацій, який дозволяє за 4 – 5 етапів побудувати готову презентацію. І нарешті для самих ледачих є бібліотека готових шаблонів презентацій. Для справжніх гурманів презентацій Proshow Producer дозволяє створювати власні анімовані кліпарти. Готова презентація може бути представлена в понад 20 форматів, включаючи HD Video, Flash, а також YouTube, Facebook. Таким чином використання Proshow Producer дає можливість створити красиву презентацію, що відповідає сучасним вимогам, а також добре сприймається сучасними студентами. Звичайно створення такої презентації вимагає більшого часу і знань від її творця. Але результат її використання значно вище ніж у звичайних презентацій. Враховуючи тенденцію розвитку графічних можливостей сучасних програмних продуктів і підвищення вимог до естетичного вигляду сучасних презентацій, слід розглянути можливість розширення використання Proshow Producer для презентацій в освіті. Для цього слід включити курс вивчення цієї програми для студентів спеціальностей пов'язаних з культурою і мистецтвом.

299

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

УДК 004.92 : 378 Толмач М.С. старший викладач кафедри комп'ютерних наук, Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна.

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ Відповідно до Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [7], одним з пріоритетних напрямів є інформатизація освіти, зокрема впровадження сучасних інформаційнокомунікаційних технологій (ІКТ), що забезпечують удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві. Світова практика розвитку та використання ІКТ в освіті демонструє тенденцію до зміни традиційних форм організації освітнього процесу в умовах інформаційного суспільства. Разом з тим змінюється й зміст освіти, методики та дидактичні підходи. Інформатизація освіти вимагає впровадження у вищу освіту інноваційних за змістом методів, засобів та форм професійної підготовки майбутніх фахівців нової формації, а також обумовлює зміну змісту діяльності викладача: з «репродуктора» знань до розробника нової технології (що з одного боку, підвищує його творчу активність, а з іншого – потребує високого рівня технологічної та методичної підготовки). Проблема трансляції досягнень природничих і гуманітарних наук в сучасний інформаційний простір нерозривно пов'язана з процесом адаптації їх ідей і відкриттів для загального розуміння. Швидкість переходу наукових знань в систему освіти відбувається раніше

300

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

або пізніше не стільки в залежності від потреб суспільства, скільки від того , коли і яким чином вони перетворюються в навчальні [10]. Інформаційна насиченість сучасного світу вимагає спеціальної підготовки навчального матеріалу перед його пред'явленням студентам , щоб у візуально доступному вигляді дати основні або необхідні відомості. Візуалізація як раз і передбачає згортання інформації в початковий образ. Досі в системі освіти образний (візуальний) ряд грав допоміжну роль, але сучасність вимагає вивести зорові образи на перший план та надати їм провідну роль. Причин для цього багато, адже в сучасному житті відбувається зміщення від вербального контенту до візуального – зорові образи мають такий вплив, що люди все менше сприймають друковане слово, не можуть зосередити увагу на тексті протягом тривалого періоду часу. Але з іншого боку – тривожним з точки зору освіти є відсутність візуальної грамотності – здатності аналізувати, критично осмислювати та засвоювати інформацію, створену та представлену за допомогою візуальних засобів. Потреба в такій грамотності стає все більш актуальною для існування в сучасному інформаційному суспільстві [7]. Технологія візуалізації навчального матеріалу має спільні риси з педагогічною концепцією візуальної грамотності , яка виникла в кінці 60 - х років XX століття в США. Ця концепція ґрунтується на положеннях про значущість візуального сприйняття для людини в процесі пізнання світу і визначення свого місця в ньому , провідну роль образу в процесах сприйняття і розуміння, необхідності підготовки свідомості людини до діяльності в умовах все більш «візуалізованого» світу і збільшення інформаційного навантаження [10]. Комунікативний потенціал візуалізованого контенту зумовлено властивостями візуальної інформації: простота сприймання (80% 301

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

інформації сприймається людиною через зір); змістовність і лаконічність , інформативність, структурованість, компактність, економічність, привабливість, креативність, прогресивність [11]. Поняття «візуалізація» та «візуалізація інформації» розглядається у працях різних науковців та знаходить різні визначення. Роботи зарубіжних авторів Е. Тафті, М.Дж. Іплера, Р.А. Беркхарда, Дж. Желязни та ін. стали основою для визначення сучасних принципів та методів ефективної візуальної комунікації, інформаційного дизайну, візуалізації інформації, візуалізації знань та інфографіки. Теоретичні основи візуалізації навчальної інформації знайшли своє відображення у працях О.Г. Асмолова, Ф.Ч. Бартлета, Р. Ангейма, А.О. Вербицького, В.В. Давидова, П.М. Ерднієва, З.І. Калмикової, М.Мінського, В.Г.Магалашвілі, В.Н.Бодрова, Н.О. Резнік та ін. Одними з актуальних напрямів сучасних досліджень є особливості застосування візуалізації з точки зору використання у навчальному процесі для усіх ланок системи освіти. Дана проблематика носить міждисциплінарний характер та знаходиться на межі таких дисциплін як педагогіка, соціальні комунікації, комп’ютерна графіка, інформаційний дизайн, інформаційний менеджмент та менеджмент знань. Аналіз різних джерел дозволяє нам зробити висновок,, що під візуалізацією інформації більшість дослідників розуміють «графічне представлення абстрактних даних з використанням комп’ютерних додатків», «інтерактивне вивчення візуального представлення абстрактних даних для посилення людського пізнання» [1; 6; 9], . Класичними працями в галузі візуалізації інформації можна назвати роботи Едварда Тафті «The Visual Display of Quantitative Information», «Envision Information» та ін.[3, 12]. За автором міцно закріпилося звання «гуру інфографіки». Його книги містять в собі кар302

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ти і схеми, наукові презентації та діаграми, комп'ютерні інтерфейси, статистичні графіки і таблиці, стереофотографіі, докази із залу суду, розклади, а також безліч інших яскравих прикладів. Автор надає практичні рекомендації щодо того, як пояснити складний матеріал візуальними засобами, і на конкретних прикладах ілюструє фундаментальні принципи подачі інформації. Візуальне представлення інформації заохочує різноманітність індивідуального сприйняття, аналізу і розуміння ситуації. На відміну від мовлення, візуальне представлення є одночасно і широкосмуговим, і добре контрольованим каналом інформації. Тафті визначає, що мета візуалізації інформації – це потреба так чи інакше осмислити її, комунікувати певне повідомлення, задокументувати і зберегти знання – дії, які практично завжди супроводжують роботу з паперовими або комп'ютерними даними. Вся історія розвитку інформаційного дизайну і статистичної графіки та, по суті, і комунікаційних пристроїв взагалі – це прогрес методів збільшення щільності інформації, її складності, кількості її вимірів (параметрів), а іноді навіть і витонченості [3]. Тафті вважає, що нам вдається комфортно існувати в інформаційно-щільному світі завдяки нашим чудовим здібностям з обробки інформації: обирати, редагувати, структурувати, каталогізувати, підводити підсумки тощо. Для підтримки даних здібностей він пропонує використовувати певні дизайнерські прийоми для графічного представлення даних, основним завдання яких є переміщення акцентів зі способу представлення інформації на, власне, інформацію. Тафті формулює основні завдання, що повинне вирішувати графічне подання інформації [2]: - відображати дані; - запобігати спотворення та хибній інтерпретації даних; 303

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

показувати велику кількість чисел на невеликому просторі; робити великі набори даних зрозумілими та зв’язаними; заохочувати до порівняння різних фрагментів даних; розкривати дані на декількох рівнях деталізації, від загального огляду до продуманої структури; - служити чітко визначеній меті: опис, дослідження, табуляція (tabulation – англ. «складання таблиць») або декорування; - бути єдиним цілим зі статистичним та вербальним описом представлених даних. За даними психологів нова інформація засвоюється і запам'ятовується краще тоді, коли знання і вміння «відкладаються» в системі візуально-просторової пам'яті [9], отже, представлення навчального матеріалу в структурованому вигляді дозволяє швидше і якісніше засвоювати нові знання і працювати з ними. Застосування візуалізації інформації в освітньому процесі потребує не тільки ґрунтовних теоретичних досліджень, але й розробки практичних рекомендацій щодо вибору методів візуалізації з урахуванням напряму підготовки студентів, специфіки навчальної дисципліни та інших факторів для досягнення ефективного сприйняття навчального матеріалу та подальшого оперування отриманими знаннями. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Lengler R. Towards a Periodic Table of Vizualization Methods for Management / Ralph Lengler, Martin J. Eppler. – Режим доступа: http://www.visual-literacy.org/periodic_table/periodic_table.pdf 2. Tufte E. The Visual Display of Quantitative Information, 2nd Edition. / Edward R. Tufte.– Graphics Press, Cheshire, Connecticut, 2001. – 51 p. 3. Tufte E. Envision Information. / Edward R. Tufte. – Graphics Press, Cheshire, Connecticut, 2005. – 126 p. -

304

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

4. Андрощук І. Візуалізація навчальної інформації під час викладання дисципліни "Педагогічна майстерність" [Електронний ресурс] / І. Андрощук // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. 2011. - № 37. - С. 62-70. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ppps_2011_37_11 5. Житєньова Н. В. Сутність візуалізації в навчальному процесі / Н. В. Житєньова // Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. Сер. : Педагогічна. 2013. - Вип. 19. - С. 18-21. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkp_ped_2013_19_8. 6. Магалашвили В.Г. Ориентированная на цели визуализация знаний / В.Г.Магалашвили, В.Н.Бодров // Международный электронный журнал «Образовательные технологии и общество» Educational Technology & Society. – 2008. – 11(1) 2008. – V.11. – №1 – С.420433. [Электронный ресурс]. – Режим доступа URL: http://ifets.ieee.org/rus-sian/depository/vllil/html/l1.htm 7. Макарова Е. А., Писаренко В. И. Визуализация как одна из стратегий создания инновационной образовательной среды / Макарова Елена Александровна, Писаренко Вероника Игоревна // Известия ЮФУ. Технические науки. – 2011. – №12. – С.260-267. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/vizualizatsiya-kak-odna-izstrategiy-sozdaniya-innovatsionnoy-obrazovatelnoysredy#ixzz459SGNgVe 8. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [Електронний ресурс] : стратегія [схвалено Указом Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013] . – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/344/2013. 9. Полякова Е.В. Применение способов и методов визуального мышления в современном образовании. / Е.В. Полякова. // Известия Южного федерального университета. Технические науки. –2012. – Т. 135.– № 10. – С. 120-124. – – Режим доступу: http://izvtn.tti.sfedu.ru/wp-content/uploads/2012/10/19.pdf 305

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

10. Резник Н.А. Визуализация учебного контента в современном информационном пространстве. / Н.А. Резник. // Материалы Межд. научно-практ. конф.«Информационно-образовательная среда современного вуза как фактор повышения качества образования», 0103 ноября 2007 г., Мурманский государственный педагогический университет. [Електронний ресурс] Режим доступу URL: http://www.vischool.rxt.ru/texts/rez07mgpu.htm. – Заголовок з екрану. 11. Ситник О. Візуальна комунікація в системі композиційнографічного моделювання інформаційних порталів [Електронний ресурс] / О. Ситник // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи. - 2014. - Вип. 2. - С. 87-93. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ped_in_2014_2_16 12. Тафти Э. Представление информации [пер. с англ. А. Ларкиной] . / Эдвард Тафти. / [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://envisioninginformation.daiquiri.ru/ – Заголовок з екрану. УДК 004.9 Циба С.В.

асистент кафедри комп’ютерних наук Національний університет біоресурсів і природокористування України, м.Київ Україна

Голуб Б.Л. К.т.н., доцент, завідувач кафедри комп’ютерних наук Національний університет біоресурсів і природокористування України,

КУБИ ДАНИХ OLAP З ПІДКЛЮЧЕННЯМ ТАБЛИЦЬ EXCEL Куби даних OLAP (Online Analytical Processing - оперативний аналіз даних) дозволяють ефективно видобувати і аналізувати багатовимірні дані. На відміну від інших типів баз даних, бази даних OLAP 306

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

розроблені спеціально для аналітичної обробки і швидкого вилучення з них всіляких наборів даних. Насправді існує кілька ключових відмінностей між реляційними базами даних, такими як Access або SQL Server, і базами даних OLAP. У реляційних базах даних інформація може надаватися у вигляді записів, які додаються, видаляються і оновлюються послідовно. У базах даних OLAP зберігається тільки моментальний знімок даних, тобто поточний стан системи. У базі даних OLAP інформація архівується у вигляді єдиного блоку даних і призначається лише для виведення за запитом. Хоча в базу даних OLAP і можна додавати нову інформацію, існуючі дані рідко редагуються і, тим більше, видаляються. Реляційні бази даних і бази даних OLAP розрізняються структурно[2]. Реляційні бази даних зазвичай складаються з набору таблиць, які пов'язані між собою. В окремих випадках реляційна база даних містить так багато таблиць, що дуже складно визначити, як же вони все-таки пов'язані. У базах даних OLAP зв'язок між окремими блоками даних визначається заздалегідь і зберігається в структурі, відомої під назвою куби OLAP. У кубах даних зберігаються повні відомості про ієрархічну структуру і зв'язки бази даних, які значно спрощують навігацію по ній. До того ж створювати звіти набагато простіше, якщо заздалегідь відомо, де розташовуються дані, які ще дані з ними пов'язані. Основна ж різниця між базами даних і базами даних OLAP полягає в способі зберігання інформації. Операції угруповання, фільтрації, сортування та об'єднання даних в кубах визначаються перед заповненням їх інформацією. Це дозволяє отримувати дані максимально спрощеною процедурою. На відміну від реляційних баз даних, немає необхідності в упорядкуванні інформації належним чином пе307

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

ред виведенням її на екран. Основні компоненти куба OLAP – це розмірності (виміри,), ієрархії, рівні, члени і факти (міра). • Виміри. Основна характеристика аналізованих елементів даних. • Ієрархії. Заздалегідь певна агрегація рівнів у зазначеній розмірності. Ієрархія дозволяє створювати зведені дані і аналізувати їх на різних рівнях структури, не вникаючи у взаємозв'язок, що існують між цими рівнями. • Рівні. Рівні представляють собою категорії, які узагальнюються в загальну ієрархію. Тобто рівні – це поля даних, які можна запитувати і аналізувати окремо один від одного. • Члени. Окремий елемент даних в межах розмірності. Доступ до членів зазвичай реалізується через OLАР-структуру розмірностей, ієрархій та рівнів. • Факти. Реальні дані в кубах OLAP. Факти зберігаються у власних вимірах, які називаються вимірами фактів. За допомогою довільної комбінації вимірів, ієрархій, рівнів і членів можна запитувати факти. Подібна процедура називається «нарізкою» фактів. На основі даної технології було розроблено та створено сховище даних (СД) (рис.1) для інформаційно-аналітичної системи моніторингу витрат матеріальних ресурсів у промисловому пташнику. СД складається з 4-х таблиць вимірів (Temperature_regim – дані стосовно температурних режимі, Feed – дані про типи кормів, Porodaдані про породу курей, Date – дані про дату та час) та однієї таблиці фактів «Productivyti», яка окрім полів ID_feed, ID_regim,ID_date, ID_poroda, за допомогою яких вона пов’язана з таблицями вимірів, містять поля, що зберігають інформацію, власне, необхідну для аналізу : 308

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

• • • •

Feed_count – кількість витрачених кормів; Electric_count – кількість спожитої електроенергії; Water_count – кількість спожитої води; Productivity –кількість знесених яєць.

Рис.1 Структура сховища даних Для подальшої роботи із побудованим СД необхідно обрати спеціальне програмне забезпечення, що дозволяє проводити аналіз даних. У дослідженнях був використаний програмний продукт MS Excel. На першому кроці необхідно отримати доступ до СД OLAP. Для цього існують стандартні функції (рис. 2), які будуть використані програмою Excel при управлінні та отриманні даних .

309

Секція «Технологія візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті»

Рис.2 Підключення куба OLAP до Excel Після підключення є можливість отримувати дані та аналізувати їх в таблицях Excel та використовувати функції OLAP. Самі надбудови інтелектуального аналізу даних доступні на сайті Microsoft. Для вирішення задач прогнозування невідомих значень параметрів використовуються інструменти “Fill from example” та “Forecast”. Тому в обох випадках потрібний початковий набір даних, на базі якого будується модель, що застосовується для прогнозування. Набір даних описує напрями витрат, які йдуть на утримання пташника. Задачею аналізу буде оцінка грошових витрат за цим параметром. Вбудований інструмент «Forecast»[1], дозволяє побудувати прогноз значень числового ряду. Ряд повинен бути представлений стовбцем в таблиці. Для нашого випадку за результатом роботи інструменту «Fill from examples» - витрати, які є максимальними у пташнику за отриманими доходами по кожному з витрат по відповідних роках. У процесі роботи інструмент будує модель з використанням 310

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

алгоритму часових рядів (Microsoft Time Series). Для його роботи необхідно, щоб в досліджуваних стовпцях були лише числа, пропуски допустимі. Передбачити можна безперервні числові або «Грошові», (тип currency) значення. Інструмент не розрахований на прогнозування дат. Інструмент шукає в послідовності, що аналізується, шаблони наступних типів: 1) тренд – тенденція зміни значень; тренд може бути висхідним (зростання значення ряду) або низхідним (зменшення значень); 2) періодичність(сезонність) – подія повторюється через певні інтервали; 3) взаємна кореляція – залежність значень одного ряду від інших. Налаштування параметрів полягає у виборі аналізованих стовпців, кількості передбачуваних значень ряду, вказівки часової позначки і типу періодичності.За результатами аналізу формується звіт з графіком, на якому пунктирною лінією зазначається «історичний тренд», що будується за наявними даними. Висновки. У ході дослідження отримали модель СД, яку підключили до MS Excel. У результаті маємо змогу виконувати інтелектуальний аналіз предметної області за допомогою ряду функцій та надбудов, що значно полегшує використання OLAP технологій, отримання нових знань на основі Data Mining. У подальшому отримані нові знання покращать роботу підприємства та зменшать витрати, що призведе до збільшення прибутків промислового пташника. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Згуровський М.З., Панкратова Н.Д. Основи системного аналізу. – К.: Видавнича група BHV, 2012. – 544 с. 2. Билл Джелен, Майкл Александер. Сводные таблицы в Microsoft Excel 2013. – М.: Вильямс, 2014. – 448 с. 311

МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ МАТЕРІАЛИ КОНФЕРЕНЦІЇ

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В КУЛЬТУРІ, МИСТЕЦТВІ, ОСВІТІ, НАУЦІ, ЕКОНОМІЦІ ТА БІЗНЕСІ 21 – 22 квітня 2016 р. м. Київ

Відповідальний за випуск Ткаченко О. І. Комп’ютерне забезпечення Толмач М.С.

Підписано до друку 15.04.2016 № замовлення Видавничий центр КНУКіМ