Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі, 2017. Частина 2. by kn.knukim

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ ІНФОРМАТИКИ PUBLIC INSTITUTION INFORMATION TECHNOLOGIES INSTITUTE (КАУНАС, ЛИТВА) DANUBIUS UNIVERSITY(ГАЛАТІ, РУМУНІЯ) ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

МАТЕРІАЛИ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В КУЛЬТУРІ, МИСТЕЦТВІ, ОСВІТІ, НАУЦІ, ЕКОНОМІЦІ ТА БІЗНЕСІ 19-20 квітня 2017 р.

КИЇВ – 2017

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В КУЛЬТУРІ, МИСТЕЦТВІ, ОСВІТІ, НАУЦІ, ЕКОНОМІЦІ ТА БІЗНЕСІ

МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ 19-20 квітня 2017 р.

МАТЕРІАЛИ КОНФЕРЕНЦІЇ Частина 2

Київ – 2017

ББК 32.97 УДК 004+338 І - 741 Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. / М-во освіти і науки України; М-во культури України; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. – Київ : Видавничий центр КНУКіМ, 2017. – Ч.2. – 238 с.

У збірнику наведені матеріали Міжнародної науковопрактичної конференції «Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі». Збірник становить інтерес для наукових працівників, викладачів, студентів, представників сфер бізнесу, економіки та культури.

УДК 004+338

Друкується за рішенням Вченої ради Київського національного університету культури і мистецтв (протокол № 20 від 3 квітня 2017 р.)

Матеріали публікуються за оригіналами, які представлені авторами. Відповідальний за випуск Ткаченко О. І.

культури і мистецтв, 2017

ЗМІСТ СЕКЦІЯ «СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ, КУЛЬТУРНООСВІТНЬОГО І НАУКОВОГО ПРОСТОРУ» ........................................... 10 Алмашій І.І. ЕКОЛОГОСПРЯМОВАНИЙ ВЕБ-РЕСУРС ПО ФОРМУВАННЮ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ .............................................. 11 Ахвердієва Е.Е., Литвишко Л.О. ЗРОСТАННЯ РОЛІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УПРАВЛІННІ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ............................................................................................. 13 Бадьоріна Л.М., Нікулін А. О. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ІНОЗЕМНИХ ФАХІВЦІВ ............................................................................... 15 Болгарін В.В., Гапонава А.В. ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН, ПРАЦЮЮЧИХ У ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМЦІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ .................................................................................................... 17 Борисюк О.В. ВПЛИВ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ НА ФІНАНСОВУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ ........................................................................................................ 20 Бутенко В.М. БІОЕКОНОМІКА ЯК СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ.................................................................................................... 23 Василенко В.А. ПРОФЕСІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА КАТЕГОРІЯ: СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД ................................ 26 Василенко М.Є. ЮРИДИЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ У КОНТЕКСТІ НОВОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ ............................................................................................................. 29 Власов А.О. Власова В .П. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СТВОРЕННЯ ТРАНСПОРТНОГО КЛАСТЕРА.................................................................... 32 Власова В .П., Греля І .А. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РІЧКОВОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ ............ 34 Вовк Л.В. МАРКЕТИНГОВА ПОЛІТИКА РОЗПОДІЛУ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ЛОГІСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ .......................................... 36

Войченко Т.О. ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ НА ТРАНСПОРТНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ ......................................................... 39 Грушка В.В. МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ РОЗВИТКУ СОЦІОГЕОСИСТЕМ............ 42 Дорош В.Ю. ВНУТРІШНІЙ РИНОК: ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ БАЗИС ..... 44 Зикіна В.О., Кошечкина В.В. УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ЯК ОПТИМАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ПОЄДНАННЯ ЗВ’ЯЗКУ МІЖ СТРУКТУРОЮ ТА РЕЗУЛЬТАТАМИ ............................................................................................ 47 Калинець К.С. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ .................................................................................... 50 Карпенко О.О. ЕФЕКТИВНА КЛАСТЕРНА ВЗАЄМОДІЯ ТРАНСПОРТНОЛОГІСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ З ВИКОРИСТАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ........................... 53 Квасній М.М., Дявіл А.М. МОДЕЛЮВАННЯ ПОВЕДІНКИ ІТ РИНКУ ПРАЦІ ЛЬВІВЩИНИ .......... 56 Кириленко О.Н., Высоцкая М.П. ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ИНФОРМАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ ДЛЯ ОПТИМИЗАЦИИ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ТУРИСТИЧЕСКОГО АГЕНТСТВА.......... 59 Клименко К.В. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З ОЕСР .......... 61 Ковальчук Т.Г. ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ............................................................ 64 Колесник В.М., Артеменко Д.А. АНАЛІЗ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ В УКРАЇНІ ........................................................ 67 Колесник В.М., Глушкова Є.А. ШЛЯХИ МІНІМІЗАЦІЇ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ ........................................ 69 Колесник В.М., Мельникова Л.Д. МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ................... 72 Колесник В.М., Морозова А.А. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ ................................................. 75 Кривобок В. Ю. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ ТА МЕХАНІЗМИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ ............................................... 78

Кутузова Г.І. КУЛЬТУРНІ ФОРМОТВОРЕННЯ У ПРОСТОРІ ВІЛЬНОГО ЧАСУ......... 80 Кутузова М.М. ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ .............................................................................. 83 Левковець Н. П. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ТРАНСПОРТНОГО ПІДПРИЄМСТВА НА РІВНІ КЕРІВНИЦТВА ............................................. 86 Лесюк А. С. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ ................... 89 Лисак В. Ю. РОЗВИТОК СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА ....................................................... 92 Макарович В.К. РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВОБЛІКОВЦІВ ................................................................................................... 95 Фейчер О. О., Мартинишин Я. М. ЗНАЧЕННЯ ТА РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФОРМУВАННІ ЕФЕКТИВНОГО ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ВИЩИМИ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ .................................................................................. 97 Меджибовська Н.С., Кліменко А.Є. ВАЖЛИВІСТЬ НЕЦІНОВИХ ПОКАЗНИКІВ В ЕЛЕКТРОННИХ ЗАКУПІВЛЯХ ................................................................................................ 100 Меленюк В.О., Буйний С.А. ТУРИСТИЧНИЙ РИНОК ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В СВІТОВИЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ПРОСТІР ............................................................................ 103 Побоченко Л. М. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ.......................................................................................................... 106 Полінкевич О.М. АНАЛІЗ СТРАТЕГІЙ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ І ЗАРУБІЖНІЙ ПРАКТИЦІ..... 109 Родіна О.В. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ: ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ........................................................... 112 Савченко Н.В. ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В НАДАННІ ДЕРЖАВНИХ ПОСЛУГ БЕЗРОБІТНИМ............................................................................................... 115

Савченко Т.В., Комарницька М.І. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПЛАНУВАННЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ............................................................................................. 118 Савченко Т.В., Августинович О.Ю. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ............................................................................................. 120 Селіщев С.В. ВПЛИВ ЗАСТОСУВАННЯ АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ БІЗНЕС-ПРОЦЕСАМИ НА РІВЕНЬ АУДИТОРСЬКОГО РИЗИКУ .. 123 Семенова С.М. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИКЛАДАННЯ ОБЛІКОВИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩІЙ ШКОЛІ ................................................................. 126 Солодка О.О. ІРРАЦІОНАЛЬНІСТЬ РИНКУ ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ ............................................................................................ 129 Софійчук К.К. ПЕРЕДУМОВИ ВИБОРУ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ СТРАХОВОГО ЗАХИСТУ ТУРИСТІВ ................................................................................... 132 Тарновська І.В. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ СИСТЕМИ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ МОРЯКІВ В УКРАЇНІ ................................................................................... 135 Твердохліб О.С. ПРОАКТИВНА І РЕАКТИВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА: ОСНОВНІ ПІДХОДИ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ......................................................................... 138 Тивоненко Г.І., Додол І.С. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ .................................... 141 Ткаченко К.О. МЕТОДИ РЕЙТИНГОВОГО ОЦІНЮВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ............................................................................ 144 Ткаченко К. О. УПРАВЛІННЯ ПІДГОТОВКОЮ КАДРІВ З УРАХУВАННЯМ РЕЙТИНГУ ПІДПРИЄМСТВ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ .............................................. 147 Трач Ю. В. VR-ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ ............................................. 150 Червякова В.В. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНІ.......................................................................................................... 153 Червякова Т.І. РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ІНДИКАТОР СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ ........................................................................................................ 156

Черниш Л.О. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ .......................... 159 Фрішко І.О., Колба А.М. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ . 162 Ящишина І.В. МОДЕЛЮВАННЯ ВПЛИВУ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ ........................... 164 СЕКЦІЯ «ТЕХНОЛОГІЇ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ В КУЛЬТУРІ, МИСТЕЦТВІ, ОСВІТІ, НАУЦІ, ЕКОНОМІЦІ ТА БІЗНЕСІ»............... 167 Данькевич Ю.В. КОМУНІКАТИВНА ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ЯК ШЛЯХ РЕАЛІЗАЦІЇ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ ... 168 Кочерга Є.В., Скиба Ю.А. ІНТЕЛЕКТ-КАРТИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ МЕТОД ВІЗУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ....................................................................... 171 Малюк Є.О. ZERO PLAYER GAME ЯК ІГРОВИЙ ФЕНОМЕН ..................................... 174 Стребкова Ю.В. ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ КАРТОГРАФУВАННЯ ДЛЯ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ҐЕНДЕРНО ДЕЗАГРЕГОВАНИХ ДАНИХ ...................... 176 Толмач М.С. ВІЗУАЛІЗАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ УСПІШНОСТІ СТУДЕНТІВ ................. 179 Урняєва І.А., Коваленко Г.А., Шеховцов С.Б. КОМБІНАТОРНІ ЗАДАЧІ БАЛАНСНОЇ КОМПОНОВКИ 3D-ОБ’ЄКТІВ .......................................................................................................................... 181 СЕКЦІЯ «ПРОФЕСІЙНІ ТА ЦИФРОВІ КОМПЕТЕНЦІЇ» .................. 183 Болілий В.О., Копотій В.В. РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ ВІДКРИТОЇ ОСВІТИ ПРИ ФОРМУВАННІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ УНІВЕРСИТЕТУ ...... 184 Бородкіна І.Л., Бородкін Г.О. ЦИФРОВА ГРАМОТНІСТЬ І ЦИФРОВІ КОМПЕТЕНЦІЇ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ............................................................................................................ 187 Бородкіна І.Л., Бородкін Г.О. ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАСАД БОЛОНСЬКОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ ......................................................... 190

Гудивок В.І., Осадець В.С., Біцька І.В. ЛЕКЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ МЕДИЧНІЙ ОСВІТІ................. 193 Дужич-Ніколайчук В.І. ОСОБЛИВОСТІ МУЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ХОРЕОГРАФІВ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ ..................... 196 Коваленко Н.В. СЛАЙД-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ПЕДАГОГІКИ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ 199 Копняк К.В., Костунець Т.А. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ТРЕНІНГУ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ ............................................................... 202 Крамаренко Л.Д. ІНФОРМАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ – СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА ............................................................... 205 Красюк Ю.М., Задорожня Т.М. СИСТЕМА МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗАДАЧ З ДИСЦИПЛІН МАТЕМАТИЧНОГО ЦИКЛУ ТА ІНФОРМАТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНИХ МОТИВІВ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ....... 208 Кутузов М. Р. ВЫСШЕЕ ОБРАЗОВАНИЕ УКРАИНЫ В ЕВРОПЕЙСКОМ КОНТЕКСТЕ .................................................................................................. 211 Матвієнко О.В., Цивін М.Н. ІНФОРМАТИЗАЦІЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ: «УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ» ЧИ «ПРОФІЛЬНІСТЬ» ІТ-ОСВІТИ? ................... 214 Мельник І. Ю., Задерей Н. М., Нефьодова Г. Д. КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНЦІЇ СУЧАСНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА .............................................................................................. 217 Мельник Ю.В., Бороденко Н.Д., Богданова Н.В. КУЛЬТУРОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ НЕПРОФIЛЬНОЇ ПРОФЕСIЙНОЇ ПIДГОТОВКИ БАКАЛАВРIВ ТА МАГIСТРIВ З IНФОРМАЦIЙНИХ ТЕХНОЛОГIЙ ................................................................................................ 220 Олійник І.В. ФЕНОМЕНИ «ДОСЛІДНИЦЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ» ТА «ДОСЛІДНИЦЬКА КОМПЕТЕНЦІЯ» В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ ....... 222 Палагута К.О. ІНФОРМАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ ........................ 224 Прокопчук В.Є. ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ .............................................................. 227

Ставрояні С.С. РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СУЧАСНІЙ ОСВІТІ: ДІАЛЕКТИЧНА ЄДНІСТЬ КОРИСНОГО ТА ЗАЙВОГО ......................... 230 Ткаченко О.І., Ткаченко О.А., Ткаченко К.О. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ КОМПЕТЕНЦІЇ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ........................................ 233 Ткаченко О.І., Ткаченко О.А., Ткаченко К.О. ДЕЯКІ АСПЕКТИ ОТРИМАННЯ ЦИФРОВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ ........................ 236

Секція

«СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ, КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО І НАУКОВОГО ПРОСТОРУ»

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 37.01

Алмашій І.І.

старший викладач кафедри психології Мукачівський державний університет, м. Мукачево, Україна

ЕКОЛОГОСПРЯМОВАНИЙ ВЕБ-РЕСУРС ПО ФОРМУВАННЮ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

Актуальність. Формування екологічної культури особистості є надзвичайно великою за обсягом виховною роботою. Одиничними зусиллями педагога важко систематизувати весь комплекс виховних інструментів з паперових та електронних носіїв інформації. Динаміка розвитку подій у світі вимагає від психологопедагогічної науки концентрування на одному ресурсі найкращих виховних моделей по формуванню екологічної культури особистості. Тому сучасний етап розвитку психолого-педагогічної науки вимагає формування якісного системного підходу у процесі формування екологічної культури особистості. Питанням формування екологічної культури займались В. П. Іванов, М. В. Межуєв, В. Г. Табачковський та ін., на сучасному етапі його розглянуто в працях В. С. Крисаченко, В. О. Хвіст, В. М. Логвиненко та ін. Організаційно-методичний характер організації екологоспрямованих заходів висвітлений у працях A.M. Алексюк, В. В. Шарко, О. П. Мітрясової, Н. А. Негруци та О. В. Плахотнік та ін. Мета. Висвітлити актуальність формування екологоспрямованого веб-ресурсу. Екологічна культура – культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов’язаних із пізнанням, освоєнням і перетворенням природи; складається зі знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохо- ронних заходів та безпосередньої участі в їх задоволенні. Тобто екологічна культура є складовою світової культури, якій властиве глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем у житті та майбутньому розвитку людства; її формування має починатися з дитинства, одночасно із засвоєнням положень загальної культури [1, с. 255]. Екологічне виховання (ЕВ) включає процес формування екологічної культури і є вихованням, насамперед, яке «підживлює» почуття принадлежності до великого світу природи. Це почуття виховувалось в людей упродовж тисячоліть. ЕВ не є чимось відокремленим у загальному навчально-виховному процесі освітніх інституцій. Воно поєднується із з національно-патріотичним, моральним, трудовим. В вихованця формується готовність не лише дотримуватися правил співжиття із світом природи, а й готовність до виправлення помилок у господарюванні, допущених попередніми поколіннями [2, c 445]. В психолого-педагогічній науці виокремлюють три компоненти по формуванні екологічної культури особистості: - інформаційно-інтелектуальну; - мотиваційно-ціннісну; - поведінково-діяльнісну. При організації екологопросвітницьких заходів по формуванню екологічної культури особистості за трьома компонентами використовується величезний обсяг

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

інформації (презентації, відео та ін..). Тому доцільно формувати контент за даною (екологопросвітницькою) тематикою на одному веб-ресурсі. Для побудови кістяка ресурсу можна використати алгоритм «Дерево екозаходів»: І. Інформаційно-інтелектуальна (ІІ): a) інформаційно-методичні матеріали (ІІІ); b) презентації (ІІП); c) відео матеріали (ІІВ). ІІ. Мотиваційно-ціннісна (МЦ): a) інформаційнійно-методичні матеріали (МЦІ); b) презентації (МЦП); c) відео матеріали (МЦВ). ІІІ. Поведінково-діяльнісна (ПД): a) інформаційно-методичні матеріали (ПДІ); b) презентації (ПДП); c) відео матеріали (ПДВ). Висновки. В подальшому є важливим систематизація зразків екологовідповідного стилю життєдіяльності, який у системі виховання займе центрове місце і навколо якого будуть формуватись всі суспільні процеси. Більшість начально-методичного матеріалу до організації екологопросвітницьких заходів, зокрема по формуванню екологічної культури особистості використовується циклічно. Тому доцільним є формування «Банку екологопросвітницьких заходів» на єдиному веб-ресурсі. Це в свою чергу дозволить заощадити час на підготовку та підвищить якість використовуваних матеріалів та надасть можливість зосередитись на організаційнометодичних аспектах підготовки екологопросвітницьких заходів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Мусієнко, М. М. Екологія. Охорона природи : словник-довідник [Текст] / М. М. Мусієнко, В. В. Серебряков. — К. : Т-во «Знання», КОО, 2007. — 624 с. 2. Пальчевський С. С. Педагогіка:Навч. Посіб. / С. С. Пальчевський // - К.: Каравелла, 2007. – 576 с.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 65.011.56

Ахвердієва Е.Е.

студентка групи ТМ-4-3 Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

Литвишко Л.О.

к.е.н., доцент кафедри менеджменту Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

ЗРОСТАННЯ РОЛІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УПРАВЛІННІ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

Інформаційні технології є складовою ведення бізнесу у будь-якій сфері життєдіяльності людини. Використання засобів інформаційних технологій дозволяє вносити зміни на всіх етапах прийняття управлінських рішень, розробки проектів в організаціях тощо. Зокрема, технологізація інформаційних процесів управлінської сфери організації призводить до зниження виробничих витрат, завдяки збільшенню лінійки випуску продукції чи послуг; зменшення накладних витрат, що забезпечує зменшення собівартості та підвищення конкурентоздатності; врахування комплексу вимог споживачів, шляхом диференціації понять «продукція – ринок»; отримання очікуваних прибутків; підтримання більш гнучкої цінової політики, завдяки загальному росту продуктивності виробництва [1]. Щоб виділити переваги впровадження нових інформаційних технологій на підприємстві, розглянемо приклад автоматизації офісу в логістичній компанії. Таблиця 1. Порівняльна характеристика використання традиційних та автоматизованих технологій в управлінні організацією [2] Традиційні (паперові) технології

Автоматизовані технології

1 Недостатня інформація про конкурентів, партнерів та постачальників логістичних послуг України та міжнародного ринку. Достатньо місткі сховища інформації на паперових, аудіо та відеоінформація на магнітних носіях. Недоступність інформації та значний час на її використання.

2 Доступна інформація про послуги всіх бізнес -партнерів логістичних послуг практично в усіх країнах світу.

Складності при розширенні асортименту послуг. Повільна та рутинна технологія праці при обслуговуванні клієнтів. Територіальне розміщення є одним із ключових факторів в маркетинговій діяльності фірми.

Компактне збереження інформації на оптико-магнітних носіях. Легкий пошук інформації та використання її. Немає проблем з поширенням асортименту послуг, оскільки фірма представляє широкодоступну інформацію про себе. Автоматизовані технології дозволяють працювати одночасно з великим числом клієнтів. Немає територіальних обмежень для клієнтів.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Продовження Таблиці 1.

1 Часто зустрічаються “накладки ” через недостовірність даних. Необхідно контролювати актуальність наявних даних. Неможливість задовольнити високий попит на послуги. Низька конкурентоспроможність місцевих організацій.

серед

Притягнення клієнтів послугами суміжних галузей обмежене. Обмеженість можливостей і розвитку.

2 Інформація більш достеменна і актуальна, оскільки оновлення інформації автоматизоване і відбувається одночасно у всіх прикладних процесах. Широкий асортимент послуг для задоволення максимальної кількості потреб споживачів. Конкурентоздатність на високому рівні. Клієнти можуть ефективно поєднувати логістичні послуги фірми з додатковими послугами на ринку (перевезення, складування та інші). Вихід на всі ринки та доступ до всіх джерел інформації.

В міру проникнення інформаційних технологій в різні сфери бізнесу, вони змінюють різні вартісні показники, на яких грунтується рівень конкуренції, що в свою чергу спричиняє фундаментальні структурні зміни в усіх галузях економіки. Впровадження одних засобів інформаційних технологій вносить значні зміни на етапах розробки продукції і виробництва, а впровадження інших – впливає на етапах проведення операцій маркетингу і фізичної реалізації. Ефективність інтегрованого управління на основі інформаційних технологій дозволяє: по-перше, зменшити виробничі витрати при більшій різноманітності видів продукції (послуг), хоча і менших обсягах її випуску; по-друге, забезпечити більшу економію в сфері забезпечення виробництва за рахунок зменшення накладних витрат. Таким чином, впровадження і використання сучасних технічних засобів автоматизації дозволяє отримувати оперативну інформацію та на її основі приймати оперативні й стратегічні рішення. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Інформаційні системи і технології на підприємствах: підручник / В.Л. Плескач, Т.Г. Затонацька. – К.: Знання, 2011. – 718 с. 2. Войтюшенко Н.М., Інформатика і комп’ютерна техніка: навч.посіб. [для студ.вищ.навч.закл.]/Н.М.Войтюшенко, А.І.Остапець. – [2-ге вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 564 с.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 004. 378

Бадьоріна Л.М.

д.т.н., ст.викладач кафедри готельно-ресторанного бізнесу Київського університету культури, м. Київ, Україна

Нікулін А. О.

магістр кафедри готельно-ресторанного бізнесу Київського університету культури, м. Київ, Україна

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ІНОЗЕМНИХ ФАХІВЦІВ

В останні роки загострюється конкуренція серед навчальних закладів та боротьба за студентів. Цьому сприяє відкриття нових приватних вузів, демографічна ситуація в країні, реформи міністерства освіти і науки. В той же час процеси глобалізації, активне впровадження в Україні кредитно-модульної системи, створення єдиного світового та європейського простору, ринку праці, потреба в отриманні вищої освіти без відриву від виробництва привели до необхідності нових освітніх структур – різного призначення та типу.[1] З метою підвищення конкурентоздатності, престижу та для покращення своїх економічних показників університети повинні оптимізувати витрати на навчання та залучати додаткові кошти, зокрема за рахунок збільшення чисельності іноземців - студентів. В загальному контингенті іноземних студентів, що навчаються в Україні, в кількісному відношенні традиційно переважають громадяни країн, що розвиваються. В першу чергу це Китай, Індія, Іран, Малайзія, Марокко, Південна Корея, тощо. Високу ефективність показали випадки залучення іноземців, що проживають на території України значний проміжок часу, зокрема студентів, випускників, до формування знань, необхідних для професійної роботи. Така практика відповідає концепції електронного навчання. Дистанційне проведення підготовки надає цілий ряд переваг: можливість покриття набагато більшої аудиторії навчаючихся, оптимізація фінансових витрат університету, економія аудиторних фондів, надання допомоги іноземним студентам з професійною орієнтацією. Враховуючи вище зазначене, підвищення ефективності автоматизованого керування процесом підготовки кадрів за рахунок розробки моделей оптимізації розподілу операційного часу для різних рівнів індивідуальних здібностей суб’єктів, розробки нейромережевої моделі визначення оцінки залишкових знань та навичок суб’єктів навчання з якими вони виходять на ринок праці, розробки алгоритмів автоматизованого керування розподілом операційного часу в залежності від рівня індивідуальних здібностей суб’єктів навчання та виду інформаційного зв’язку між блоками інформації, є важливим і безумовно актуальним питанням. Проведена класифікація інформаційного обміну, що відбувається в інформаційно-організаційному середовищі. Інформаційно-організаційне середовище пропонується базувати на одній із існуючих відкритих систем дистанційного навчання. Відкритість надає широкі можливості по доопрацюванню цієї системи та інтеграції з іншими компонентами інформаційно-організаційного середовища підготовки іноземців. Певне середовище вирізняється від традиційних систем дистанційного навчання цілим рядом відзнак, серед яких: маніпулювання з дуже великою кількіс-

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

тю користувачів; неформалізований вигляд інформації, необхідний тим, хто навчається, спілкування не тільки з викладачами. Застосування тренажерних блоків, які дозволять розмовляти різними мовами та не мати мови посередника та ін. Ці особливості вимагають розробки окремих методів для подальшого розвитку деяких існуючих. Класифікуючи ресурси, які реалізуються в процесі навчання, при вирішенні проблемно-ресурсної ситуації визначено задачі навчання, які розділяється на три основних взаємопов’язаних задачі.[3-4] Структура та алгоритм можуть бути використані в якості методичного забезпечення розробки програмних продуктів автоматизованих систем керування процесом підготовки фахівців-іноземців, а також в навчальному процесі при підготовці фахівців відповідного напрямку. Підготовка досвідчених кадрів відіграє найважливішу роль в забезпеченні належного рівня професійності. В зв’язку з цим виникає необхідність у підвищенні якості кадрів особливо технічних спеціальностей. Існуючі системи автоматизованого керування не спроможні забезпечити необхідний рівень професійної підготовки кадрів.[2] Таким чином, підвищення ефективності автоматизованого керування процесом підготовки кадрів технічних спеціальностей шляхом використання інтелектуальних методів стає актуальною проблемою. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Палій С.В. Користувачі інформаційно – організаційного середовища підготовки іноземців, як джерело знань [Текст] / С.В. Палій // Системи управління, навігації та зв’язку. – ПолтНТУ, 2013.- Вип. №2 (26). – С.92-95. 2. Прохоренко І.В. Формалізація задач навчального процесу з контролем і забуванням навчальної інформації [Текст]/ І.В. Прохоренко, Ю.Т. Гуз // Восточноевропейский журнал передовых технологий. – 2010 №3/6(45). – С.54-56. 3. Касьянов В.О. Використання проблемно-ресурсного методу в начальному процесі [Текст] / В.О. Касьянов, Ю.Т. Гуз, І.В. Прохоренко // Вісник НАУ. – 2008. – №1(35). – С.51–57. 4. Щедріна О.І. Нові інформаційні технології [Текст]/ О.І.Щедріна// Навч. посібник. -К.: КНЕУ, 2015. - 445 с.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 331.104

Болгарін В.В.

старший викладач кафедри менеджменту Запорізький національний університет Нікопольський факультет, м. Нікополь, Україна

Гапонава А.В.

студентка гр. 5212, Запорізький національний університет Нікопольський факультет, м. Нікополь, Україна

ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН, ПРАЦЮЮЧИХ У ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМЦІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Загалом на ринку праці України є дві основні проблеми. Перша – його висока тінізація. За повідомленням прем'єр-міністра України з 20 млн. працездатних громадян офіційно працюють лише 13 млн., а близько 5 млн. людей знаходиться поза легальним ринком праці. Отже, лише 13 мільйонів сплачують внески у соціальні фонди [1, с. 254]. Друга проблема – дешевизна робочої сили. У нас робота не захищає людину від бідності. Так, директор Київського обласного центру зайнятості Василь Якобінчук заявив, що роботодавці пропонують в службу зайнятості вакансії з низьким рівнем зарплат, на які дуже складно працевлаштувати людей. Таблиця 1 Чисельність приватних підприємців у м. Нікополі м. на 01.01.2017 р [2] Відсоток приватних Чисельність підприємців до № Категорія приватних підприємців осіб чисельності населення м. Нікополь 121700 осіб Всього зареєстровано приватними 1 підприємцями у м. Нікополь на 10760 8,70 01.01.2017 р. 2

Діючі на 01.01.2017 р. приватні підприємці з числа зареєстрованих 7350 5,94 (ті, які сплачують податки до ОДПІ у м. Нікополь) У тому разі з числа діючих приватних підприємців:

Приватні підприємці, які сплачують єдиний податок

2670

2,16

Приватні підприємці, які сплачують податок на доходи фізичних осіб

3880

3,14

Приватні підприємці, які сплачують 800 0,65 фіксований податок З таблиці 1 бачимо, що діючі приватні підприємці складають 6% від загальної чисельності населення м. Нікополь. В ході досліджень було виявлено, що ті з них, 3

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

які використовують найману працю, зазвичай мають від двох до восьми найманих працівників. Роботодавець щодо них не несе ніяких соціальних зобов'язань, і не відчуває відповідальності. Таблиця 2 Види виявлених порушень соціально-трудового законодавства України та соціально-трудових прав найманих працівників приватними підприємцями. №

Вид порушень, які чиняться приватними підприємцями

Повсюдне використання найманої праці без укладання трудового договору, що являє собою пряме приховування безробіття і ухилення від соціальних зобов'язань.

Примушування найманого працівника написати заяву про звільнення за власним бажанням у випадках: вагітності; тривалого і навіть нетривалого лікарняного; інше.

При фактичному порушенні встановлених Міністерством праці та соціальної політики норм робочого часу (фактично у суб’єктів торгівлі, і ресторанного бізнесу робочий день триває від 10 до 16 годин), а також при порушенні прав робітників на щорічну основну відпустку (фактично відпустки не надаються), приватні підприємці оформлюють фіктивні графіки обліку робочого часу, в яких зазначають що робітники відпрацьовують восьмигодинний робочий день, і на основі таких графіків оформлюють фіктивні відомості нарахування заробітної плати й фіктивні заяви Порушення: правил техніки безпеки на виробництві; правші охорони та умов праці; правил організації робочих місць.

Це дуже великі цифри і якщо врахувати, що порушення, названі в таблиці 2, відбуваються не тільки в дослідних Дніпропетровській та Запорізький областях, а й по всій Україні, то при розрахунках побачимо, що це складає більше ніж 1/8 населення країни, або 5,5 млн. соціально незахищених громадян, які кожен день стикаються з проблемами у соціально-трудових правовідносинах із своїми роботодавцями. Ці данні свідчать, що в Україні почалась дуже глибока криза на ринку праці і вихід з цього стану поки що не передбачається. Всі вищенаведені результати досліджень свідчать про відсутність альтернатив вибору для українських громадян при пошуку роботи. І тому ті рекомендації і пропагування, які надаються різноманітними службами через засоби масової інформації (не укладати трудові угоди з працедавцями, що порушують права робітників і пропонують невигідні умові праці), є по меншій мірі неадекватними [3, с. 123]. Як же вирішити проблему порушень СПД - приватними підприємцями соціально-трудових прав найманих працівників в умовах кризи на ринку праці в Україні. На нашу думку, потрібно впровадити заходи запропоновані у таблиці 3.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Таблиця 3 Пропоновані заходи для вирішення проблеми. №

Пропоновані заходи для вирішення проблеми порушень підприємцями соціальних прав найманих працівників

приватними

На законодавчому рівні держава повинна зобов'язати проводити обов'язкову спеціальну підготовку (навчання) та атестацію (контроль) тих СПД фізичних осіб, які бажають використовувати у своїй комерційній діяльності найману працю. На законодавчому рівні покласти на міські відділи фондів державного соціального страхування і міські відділи праці та соціального захисту населення функції безкоштовного надання для приватних підприємців повного 2 переліку і пакету (електронного або паперового) законів, наказів та інструкцій по трудовому і соціальному законодавству, а також функції безкоштовного і постійного надання консультацій. На законодавчому рівні зобов'язати міські відділи фондів державного соціального страхування і міські відділи праці та соціального захисту населення проводити обов'язкові щорічні планові перевірки діяльності тих приватних підприємців, які використовують найману працю. Щорічні перевірки повинні враховувати: перевірки наявності трудових договорів на тих грома3 дян з якими СПД мають трудові стосунки; перевірки фактичної тривалості робочого дня працівників з порівнянням того, що зазначений в графіках обліку робочого часу; перевірки надання працівникам основних відпусток, лікарняних та інших соціальних допомог. Запропоновані заходи змінять існуючий організаційний порядок здійснення контролю над СПД фізичними особами в Україні і таким чином підвищать соціальну захищеність громадян, які мають трудові відносини з приватними підприємцями. 1

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Назарова І.В. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / І.В. Назарова. – К: Знання, 2010. – 573 с. 2. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua 3. Завіновська Г.О. Економіка праці: Навчальний посібник / Г.О. Завіновська. К: КНЕУ, 2012. – 304 с.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

20 УДК 336.02

Борисюк О.В.

к.е.н., доцент кафедри фінансів, банківської справи та страхування Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, Україна

ВПЛИВ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ НА ФІНАНСОВУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ

В сучасних умовах однією із найважливіших проблем державних фінансів України виступає державний борг, який протягом останніх років невпинно зростає. Це вимагає пошуку нових шляхів управління державним боргом з метою його оптимізації. Проблеми державного боргу і фінансової безпеки розглядали в наукових працях такі вчені: М. Єрмошенко, А. Сухоруков, О. Василик, Т. Вахненко, В. Андрущенко, М. Богачевський, В. Базилевич, О.Барановський, А.Гальчинський, В. Геєць, В. Козюк, Г. Манків, О. Плотніков та інші. Розглянемо перш за все сутність державного боргу. Так, відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України, державний борг - загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають у дію внаслідок виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору [1, с.40]. На думку Ш. Бланкарта під державним боргом слід розуміти, сукупність усіх боргових зобов’язань держави. Разом з тим, у фінансовій науці під державним боргом, як правило, розуміються лише фінансові борги, так звані документально підтверджені борги. В той же час вимоги отримання пенсій майбутніми поколіннями, так звані непідтверджені борги, у складі державного боргу не враховуються. Варто відмітити, що в структурі державного та гарантованого державою боргу за групами кредиторів найбільша частка належить власникам державних цінних паперів на внутрішньому ринку (35,1%). Наразі в обігу на внутрішньому ринку перебувають казначейські зобов’язання з різними строками (ОВДП від 12-місячних до 15-річних), а також облігації державних підприємств (НАК «Нафтогаз України», Укравтодор тощо). Сукупний обсяг заборгованості за випущеними цінними паперами на внутрішньому ринку відповідає 499,72 млрд. грн. (23,74 млрд. дол. США в еквіваленті) [2, с.27]. Про загальну суму державою боргу України, в тому числі внутрішнього та зовнішнього, можна довідатися з таблиці 1. Аналіз таблиці підтверджує зростання державного боргу протягом останніх років. Основними причинами зростання обсягу державного боргу в 2014-2016 рр. мождна наступні [3, с.144]: 1. політична криза, анексія АР Крим та тривалий військовий конфлікт на сході країни; 2. глибока економічна рецесія, викликана перегрупуванням економічних зав’язків з міжнародними партнерами та руйнуванням інфраструктури та промислових об’єктів на частині території країни;

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

3. фінансування за рахунок державних запозичень дефіциту державного бюджету, зростання якого обумовлене в значній мірі збільшенням видатків на оборону та обслуговування державного боргу; 4. необхідність потужної державної підтримки державних підприємств та банків, зокрема НАК «Нафтогаз України» тощо. Таблиця 1 Зовнішній і внутрішній борг України станом на 30.12. 2014 - 30.12.2016 рр.* 31.12.2014 р. 31.12.2015 р. 31.12.2016 р. Внутрішній борг дол. США 29,23 21,17 24,66 млрд грн 461,00 508,00 670,65 % 41,88 32,32 34,75 Зовнішній борг дол. США 30,82 34, 41 36,05 млрд грн

486,03

825,86

980,19

% 58,12 *складено на основі даних [4]

67,68

65,25

Разом із тим, фінансова система України в останні роки стає критично залежною від зарубіжних кредитів (передусім МВФ), що вимагає суттєвих змін у фіскальній політиці держави. Проблемою є те, що український державі в сучасних умовах необхідно одночасно проводити дві протилежні стратегії, з одного боку, фіскальної консолідації, а, з другого боку, фіскальної децентралізації. Перша стратегія вимагає скорочення державного боргу і дефіциту бюджету, а друга - розширення фінансових повноважень органів місцевого самоврядування, що веде до значного перерозподілу доходів держави на користь місцевих органів влади і самоврядування. Тому важливо знайти шлях оптимізації як державних фінансів, так і місцевих доходів і видатків. Вихід можна запропонувати у посиленні контролю регіонів над державними витратами, зокрема і військовими. Можливим варіантом для України могло б стати досягнення в перспективі рівня державного боргу на рівні 55% від ВВП (як у Польщі), але це вимагає реалізації польського підходу до реалізації подібної стратегії. У Польщі на законодавчому рівні закріплена наступна умова: при перевищенні державним боргом позначки в 55% від ВВП автоматично на такий же відсоток збільшується базова ставка податку на додану вартість (далі ПДВ). Разом з тим, треба враховувати, що вказана норма в Польщі була прийнята в час правління ліберальної партії “Платформа обивательська”, а з 2015 р. до влади в країні прийшла права консервативна партія “Право і справедливість” (ПіС). Остання з 2016 р. почала реалізувати ряд нових соціальних програм (зокрема програму сімейної допомоги, згідно якої на кожну дитину (після першої) буде виплачуватися щомісячно додатково 500 злотих (не залежно від доходів сім’ї). На першу дитину така допомога буде виплачуватися, якщо душовий дохід на члена сімї не перевищує 800 злотих на місяць. Вцілому на дану програму

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

планується витратити 27 млрд. злотих. Цей та інші соціальні заходи ПіС, як стверджують незалежні польські експерти, можуть призвести до перевищення встановленого рівня державного боргу країни в 55% від ВВП. Разом з тим, прихильники нової соціальної політики ПіС стверджують, що вона дозволить забезпечити зростання сукупного попиту, (насамперед з боку малозабезпечених верств населення), що стимулюватиме зростання виробництва передусім на польських підприємствах. А це, в свою чергу, збільшить обсяг ВВП Польщі, і відповідно, не дозволить перевищити встановленого показника державного боргу. У сучасних умовах Україні необхідно мати інструменти впливу, які дадуть змогу ефективно впливати на державний борг. Вочевидь, практика останніх років довела, що чітко сформульованої політики управління державним боргом у державі не існує, або можна говорити, що вона недостатньо ефективна, реагує із запізненнями і не дає змоги оперативно втручатись у вирішення найактуальніших проблем, які виникають у фінансовій системі. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Борисюк О. В. Шляхи оптимізації державного боргу в сучасних умовах / Економічний часопис Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки : журнал / уклад. Любов Григорівна Ліпич, Мирослава Богданівна Кулинич. – Луцьк : Вежа-Друк, 2015. – № 1. – С.39 – 43. 2. Карлін М. І. Управління державними фінансами: [навч. посібн.] / М. І. Карлін, О. В. Борисюк. – Луцьк : ПП Іванюк , 2013. – 273 с. 3. Ракул О. Щодо трансформації фіскальної політики України відповідно до вимог сьогодення / О. Ракул // Підприємництво, господарство і право №1 2017. - С. 144-148. 4. Статистична інформація щодо боргу за 2014-2016 рр. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/news/borg/statistichna-informacijaschodo-borgu.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 338.244

Бутенко В.М.

к.е.н., доцент кафедри соціально-економічних дисциплін Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ

БІОЕКОНОМІКА ЯК СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Для України становлення нової економічної і технологічної парадигми є викликом, відповідь на який обіцяє нові можливості. На наш погляд, в сучасних умовах такою парадигмою є біоекономіка, Незважаючи на те, що Україна поступається за рівнем біотехнологічної промисловості більшості провідних країн світу, в даний в країні існують надзвичайно сприятливі можливості для розвитку біоекономіки: дешеві поновлювані сировинні ресурси (зернові, продукти, деревина, відходи деревообробної промисловості), наявність науково-дослідної та технологічної бази, об'єктивна соціально-економічна необхідність в розвитку сільських регіонів країни. Основною проблемою розвитку біоекономіки є певна інертність існуючої хімічної індустрії та економіки в цілому, орієнтованої на використання традиційної сировини та енергоресурсів, серйозне технологічне відставання в галузі біотехнологій. Серйозною перешкодою є і недосконалість існуючої правової бази. Відповідно до нашого визначення, біоекономіка - це сукупність відносин, що складаються в системі виробництва, розподілу, обміну та споживання, заснованих на використанні землі, води і біологічних ресурсів на основі використання сучасних і перспективних наукомістких біотехнологій, що забезпечують високі показники безпеки і екологічності виробництва, забезпечують привабливе і розвинуте життєве середовище, здатне надати належний рівень життєвого комфорту і можливостей для людського розвитку. У технічному аспекті формування біоекономіки - це, перш за все, впровадження наукомістких інноваційних технологій у всіх секторах біоекономіки, включаючи «зелений» сектор. В інституціональному аспекті - це перехід до виробничих структур, зацікавлених у використанні складної, творчої, високооплачуваної праці. У соціальному аспекті - це скорочення частки низькооплачуваної простої праці, зростання зайнятості, підвищення рівня життя, забезпечення продовольчої безпеки. В екологічному сенсі – це зниження негативного тиску на навколишнє природне середовище. Зрозуміло, що становлення біоекономіки - тривалий і багатоетапний процес, розвиток якого має здійснюватися в умовах соціального партнерства, котре передбачає синергетичний ефект від взаємодії держави, бізнесу і громадськості. На наш погляд, саме розвиток людського потенціалу, формування сприятливого навколишнього середовища та сталий розвиток країни в цілому повинен лежати в основі нової стратегії розвитку національної економіки. Тому основною метою біоекономіки є формування в Україні нового економічного і соціального середовища, в межах якого значна частина активного населення країни отримає можливість здійснювати виробничу, наукову, інженерну та управлінську діяльність, а також

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

діяльність у сфері послуг на основі нового технологічного укладу, який сприятиме розкриттю творчого та духовного потенціалу людини. Біоекономіка орієнтована на створення економічного, соціального та екологічного середовища принципово нового типу перш за все націленого на розвиток людини, для подолання соціальної, трудової та демографічної деградації сучасного українського суспільства. Оскільки біоекономіка включає в себе низку секторів економіки, то вона повинна розглядатися як складова частина системного перетворення суспільно-економічних відносин, як еволюційний шлях формування в Україні постіндустріального суспільства нового типу, як перехід від «економіки капіталу» до «економіки знань». У фокусі біоекономіки повинен знаходиться розвиток людини, що в свою чергу визначає розвиток продуктивних сил. Даний принцип означає, що впровадження нових технологій повинно бути підпорядковано інтересам людини і не завдавати соціального, екологічного та демографічного збитку. Конкурентоспроможність біоекономіки буде обумовлюватися широким впровадженням технологій перспективного укладу (зокрема – біотехнологій). Перш за все, ми вважаємо за необхідне сприяти розвитку трансформацій в аграрному секторі. А біоекономіка, котра спирається на використанні в якості основних продуктивних сил біологічних процесів, посилених знаннями і технологіями, має значну вищу норму доданої вартості і, отже, володіє більшим потенціалом конкурентоспроможності. З технологічної точки зору біоекономіка - це перспективний уклад, що локалізу пов'язаний або з виробництвом традиційної сільськогосподарської продукції на основі передових прийомів і біотехнологій, або з випуском промислової продукції на основі біотехнологій - біопалива, біополімерів, волокон, харчових добавок і фармацевтичних препаратів, а також з наданням послуг в області рекреації, персоналізованої медицини і т.д. Тобто біоекономіка передбачає високий рівень використання інноваційних розробок, ноу-хау, передових комп'ютерних технологій і технологій штучного інтелекту. Тому для біоекономіки характерним є використання праці спеціалістів з високим професійним, творчим і підприємницьким потенціалом. При цьому, маючи в своїй основі виражену біотехнологічну складову, біоекономіка відрізняється від укладів попереднього покоління значно більш низькою потребою в капіталомістких виробничих фондах, адже переважна частина біотехнологічних процесів протікає або на землі в межах використовуваної частини біоти, або в компактних біореакторах. Перспективною моделлю біоекономіки має стати агробіокластер – структурне утворення на основі географічної близькості, що об’єднує такі підприємства: одне або кілька біотехнологічних підприємств (ядро агробіокластера), котрі є конкурентоспроможними на ринку і виробляють якісну продукцію для потреб більшості підприємств кластера та інших суб’єктів ринку; науково-дослідне підприємство (установу), які ведуть наукові дослідження та водночас мають можливість швидко впроваджувати їх результати в практику виробництва комерційних продуктів; сільськогосподарські підприємства, підприємства лісового господарства, підприємства рибного господарства та інші, підприємства, що займаються збиранням та вивезенням побутових відходів, що є постачальниками сировини для біотехнологіч-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

них підприємств; а також населений пункт, який виступає одночасно географічнопросторовим базисом агробіокластера, постачальником трудових ресурсів, споживачем кінцевої продукції та в кінцевому результаті реципієнтом соціо-екологоекономічних благ, що їх виробляє агробіокластер. Створення агробіокластера забезпечує узгодження інтересів бізнесу та суспільства через створення соціальної та виробничої інфраструктури, яка сприяє розвитку як підприємства, так і сільської території, на якій розміщено агробіокластер [1]. Таким чином, стратегія формування біоекономіки виходить далеко за рамки традиційних моделей розвитку країни і націлена на формування нової основи для життя і розвитку України в постіндустріальну епоху, на розвиток масової «економіки знань», на активізацію економічного зростання на стійкій і довгостроковій основі. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1.Байдала В.В., Бутенко В.М. Перспективи створення агробіокластерів як моделі соціального партнерства/В.В. Байдала, В.М. Бутенко // Зб. наук. праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки) / [За ред. М.С. Кропивка]. – Мелітополь: Вид.-во Мелітопольська типографія «Люкс», 2013р. – №. – С.46-54

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

26 УДК 378.147

Василенко В.А.

к. філол. н., доцент, професор кафедри гуманітарних дисциплін Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, м. Суми, Україна

ПРОФЕСІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА КАТЕГОРІЯ: СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД

Вступ. Успішна реалізація нових освітніх програм за державним освітнім стандартом вищої професійної освіти третього покоління носить системний характер і залежить від ряду умов. Це перш за все наявність у вищому навчальному закладі кваліфікованих викладачів, готових здійснювати педагогічну діяльність на сучасному рівні з використанням інтерактивних та нових інформаційних технологій для реалізації інноваційних програм; ефективна навчально-методична система, що організує і забезпечує педагогічну діяльність науково-педагогічного складу. Слід зазначити, що у Сумській філії Харківського національного університету внутрішніх справ велика увага приділяється підвищенню якості викладання, при цьому використовуються різні форми роботи. Створена і удосконалюється інформаційна система університету, обладнані автоматизовані навчальні класи та кабінети, електронна бібліотека, широко впроваджуються технічні засоби навчання. Діяльність навчально-методичної комісії та школи педагогічної майстерності спрямована на впровадження нових інтерактивних технологій. Три останні роки за підсумками навчального року проводились масштабні на навчально-методичних заходи із залученням всього науково-педагогічного складу. Темами заходів були: «Внутрівузівська система управління якістю освіти», «Міжпредметні взаємодії суб'єктів освітнього процесу в ході формування компетентності фахівців у ВНЗ», «Формування загальнокультурних і професійних компетенцій фахівців у ході практичних занять із навчальних дисциплін кафедр». Це дозволило учасникам обмінятися інноваційними методичним досвідом і сприяло впровадженню нових технологій в освітній процес. Крім того, у закладі створена струнка система моніторингу і рейтингової оцінки наукової та навчально-методичної діяльності науковопедагогічного складу. Розроблено єдині вимоги щодо створення навчальнометодичних комплексів. Посилено вимогливість і контроль за якістю проведення занять [1, с. 444-447; 2]. Постановка проблеми. Безперечно, ці організаційно-методичні заходи підвищують відповідальність, створюють робочу обстановку і є важливою умовою посилення мотивації викладачів щодо підвищення якості викладання і навчання студентів. Однак у сучасній ситуації перебудови всієї системи освіти традиційні зусилля на інтенсифікацію адміністративних ресурсів все більше втрачають свої стимулюючі можливості. Більше того, слід визнати, що такий підхід робить значну ставку на формалізовані критерії забезпечення освітнього процесу, які не впливають вирішальним чином на його якість. У той же час існує значний, ще не задіяний резерв підвищення якості викладання: особистісно-професійний потенціал педагогів.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

У пошуках підвищення якості педагогічної діяльності необхідна ставка на підтримку і довіру саме особистості педагога з метою продуктивного використання її потенціалу. Виклад основного матеріалу. У нашому випадку мова йде про потенціал викладача. Критеріями розвитку особистісно-професійного потенціалу педагога виступають: рівень його професійної суб'єктності та активності, переважання внутрішньої мотивації, рівень професійної самосвідомості, націленість на постійний саморозвиток і самоактуалізацію в професії. Показником реалізації особистісного професійного потенціалу педагога є висока ефективність педагогічної діяльності. На сучасному етапі проблема взаємозв'язку особистісного потенціалу та професійної успішності не до кінця вивчена і вимагає подальшого дослідження з метою реального застосування на практиці. Розкриття особистісно-професійного потенціалу вимагає цілеспрямованої роботи і наявності певних умов для цього. Сьогодні проблемою особистісного потенціалу займаються різні вчені. Д.А. Леонтьєв вводить поняття особистісного потенціалу як стрижневої характеристики особистості, визначаючи її як систему переконань про себе, про світ, про відносини зі світом. Це диспозиція, що включає в себе три порівняно автономних компонента: залученість, контроль, прийняття ризику. Виразність цих компонентів і життєстійкості в цілому перешкоджає виникненню внутрішньої напруги у стресових ситуаціях за рахунок стійкого подолання стресів і сприйняття їх як менш значущих » [3, с. 3]. Відомий вітчизняний психолог Б.Г. Ананьєв виділив чотири складових вивчення людини - індивід, суб'єкт, особистість, індивідуальність. Поняття особистості при цьому розглядається як індивід, який придбав особливі соціальні властивості в системі суспільних відносин. Він визначав потенціал особистості в єдності і взаємозв'язку всіх цих складових [4, с. 35]. У цьому плані дуже показовою є концепція особистості К.К. Платонова, який розглядав особистість як асоціальну ієрархічну структуру. Учений вважав, що в цій підструктурі біологічного майже немає, і формується вона в процесі соціалізації особистості і виховання. Теорія К.К. Платонова дає нам можливість подивитися на особистіснопрофесійний потенціал, як на певне індивідуально-психологічне явище, яке можна структурно представити, за допомогою певних методів пізнати і динамічно цілеспрямовано розвивати через виховання, самовиховання, навчання, самонавчання, вправи, самовправи, тренування, самотренування. Ця розвиваюча діяльність виступає для індивіда провідною і дозволяє йому удосконалювати і реалізовувати свій особистісний потенціал [5, с. 235]. Висновки. Нові вимоги до освіти підвищують роль саме особистості як відкритої системи, що самоорганізується. Як зазначає Т.О. Катербарг, «... якість освіти, врешті-решт, буде визначатися тим, хто і як реалізує ці" наукові концепти "в повсякденній освітній діяльності. Інакше кажучи, якісні характеристики професійної діяльності педагогів багато в чому є фактором якості освіти » [6]. Таким чином, можна констатувати, що стабільне, вміле і постійне самовдосконалення і саморозвиток особистості є фактором, який гарантує високий рівень розвитку її потенціалу та успішність в діяльності.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Василенко В.А Государственное языковое образование: проблемы и перспективы высшей школы / В.А.Василенко // Актуальные проблемы современного образования: опыт и инновации: материалы 2-й научно-практической конференции (заочной) с международным участием: 18-19 мая 2011 г. / отв. ред. А.Ю. Нагорнова, Л.В. Гурылева; ФГБОУ ВПО УлГПУ им. И.Н. Ульянова. Ульяновск: УлГУ, 2011. – С.444-447. 2. Василенко В. А. Міжмовна інтеркомунікація у дискурсивній взаємодії / В.А.Василенко // Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція «Формування особистості громадянина та патріота в системі освіти України» (9-10 жовтня 2014 року, м. Запоріжжя) / КЗ «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» ЗОР. [Электронный ресурс]. Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/0Bxafe4Z 3. Леонтьев Д. А. Возможности эмпирического исследования личностного потенциала / Д.А.Леонтьев, Е.Ю. Мандрикова, Е. Осин, А.В. Плотникова, Е.И. Рассказова // Прикладная психология как ресурс социально-экономического развития современной России : материалы межрегиональной научно-практической конференции. – М., 2005. – 468 с. 4. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с. 5. Платонов К. К. Структура и развитие личности. – М.: Наука, 1976. – 254 с. 6. Катербарг Т. О. Профессиональный потенциал педагогов как педагогическая категория и функциональный компонент образовательного пространства школы // Современные научные исследования и инновации. – Апрель 2013. - № 4 [Электронный ресурс]. URL: http://web.snauka.ru/

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 340.134

Василенко М.Є.

к. пед. н., доцент, доцент кафедри юридичних дисциплін Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, м. Суми, Україна

ЮРИДИЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ У КОНТЕКСТІ НОВОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ

Вступ. Зміст сучасної юридичної освіти визначається пріоритетністю суспільних потреб в юристах і зумовлюється активізацією правової взаємодії членів суспільства. Суспільні потреби у високопрофесійних юристах впливають на якість їх професійної освіти. У контексті нової парадигми освіти проблема формування готовності студентів до майбутньої праці є однією з найактуальніших. Постановка проблеми. Однією з нагальних проблем юридичної освіти є підготовка студентів до консультативної діяльності, постійного виконання якої вимагають функціональні обов’язки багатьох юридичних професій. Розвиток вітчизняної професійної освіти передбачає підвищення якості фахової підготовки студентів, що є вимогою сьогодення і повинно спрямовуватись на формування у майбутніх фахівців умінь упроваджувати новітні технології професійної діяльності, перспективного світогляду, культури, діловитості. Ефективність і якість підготовки до консультативної діяльності значною мірою залежать від своєчасного структурування та діагностики результатів навчально-виховної та наукової роботи з майбутніми юристами. Виклад основного матеріалу. Проблемі змістових та структурних особливостей готовності майбутніх юристів до професійної діяльності присвячено дослідження Д.О. Александрова, В.Г. Андросюка, Ю.Ю. Бойко, В.Л. Васильєва, Л.І. Казміренко, Є.М. Мойсеєва. Авторами обґрунтовано основні структурні компоненти готовності до професійної діяльності майбутніх юристів: мотиваційний (професійні нахили, професійна спрямованість, задоволеність професією, мотиви навчання у вищому навчальному закладі); операційний (креативність, інтелектуальна лабільність, комунікативні вміння); емоційно-вольовий (саморегуляція, локус контролю, психічних стані); особистісний (самовпевненість, само прийняття, професійна самооцінка) [1, с. 8]. Професійним знанням та умінням студентів належить особливе місце у структурі готовності до юридичної праці. У плані вирішення конкретних практичних завдань юридичної освіти на підставі обов'язкового виявлення всіх аспектів змісту юридичних спеціальностей обґрунтовано структурування професійних знань та умінь студентів-правників. Незважаючи на розмаїття і специфічність виробничих задач юридичних професій, в цілому, можна виділити загальні функції – організаційну, комунікативну, соціальну, пошукову, реконструктивну, посвідчувальну, що виконують в тій чи іншій мірі усі правники. Тому у більшості наукових і навчальних робіт узагальнено п’ять основних груп професійних знань та умінь, необхідних майбутньому юристові: пов'язані із розумінням законодавчої бази, яка складає основний зміст юридичної професії (О.М. Бандурка, С.О. Кубіцький, О.Ф. Скакун); ті, що відображають особливості застосування юридичних знань на практиці

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

(Ю.Ю. Бойко, С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров); ті, що склались раніше і актуалізувались в умовах безпосередньої взаємодії з професією (С.С. Сливка, Г.О. Цирфа); які включають особливості взаємодії з суб’єктами юридичного процесу – переконання у наявності необхідного творчого потенціалу, правильності обраного шляху професійної освіти та професійної кар'єри (В.П. Барковський, Ю.М. Заніка, В.М. Савіщенко); в яких відбиваються зовнішні, об'єктивно суттєві атрибути юридичної професії – екстравагантність, форма одягу тощо (А.М. Бражникова, О.В. Каверін). Педагогами звернуто увагу на ситуативну обмеженість професійних знань та умінь майбутніх правників у процесі фахової підготовки. Як свідчать дослідження Ю.Ю. Бойко, А.М. Бражникової, М.М. Ісаєнка, І.П. Марчука, В.А. Полянської, професійні знання та уміння у студентів відзначаються нестабільністю і вибірковістю. Досить часто у ході розв’язання тієї чи іншої практичної ситуації студенти надають перевагу знанням та умінням, набутим нещодавно, забуваючи їх пов’язати із раніше вивченим матеріалом. Внаслідок пропоновані майбутніми юристами варіанти правової допомоги клієнту характеризуються зацикленістю на одному якомусь аспекті, не беруться до уваги другорядні життєві обставини, що можуть звести нанівець юридичні зусилля. Незважаючи на певні успіхи у вивченні проблеми готовності студентів до юридичної праці аналіз розглянутих джерел показав, що лишаються відкритими питання про структурну специфічність їх готовності до консультативної діяльності в майбутній правовій роботі [2, с.23]. На думку М.В. Бадалової, Н.В. Гаркавенко, І.І. Солійчук, Я.В. Чаплака структура готовності до професійного консультування повинна концентруватись навколо стрижневої ідеї про залежність його успішності від індивідуального стилю діяльності консультанта, на що, в свою чергу, впливають набуті професійна освіта та досвід практичної роботи. М.К. Богданова, Н.В. Гаркавенко, І.І. Комарова, І.І. Солійчук стосовно диференціації спеціальних здібностей до консультативної діяльності вважають стрижневими комунікативні, організаційні та аналітичні. Комунікативні здібності забезпечують успішність професійного контакту консультанта з клієнтом на всіх етапах консультативного процесу. У наукових пошуках Т.Ю. Андрущенко, О.Б. Бєлінської, Л.В. Волинської, Р. Кочюнаса, О.Б. Мельничук, В.І. Мусієнко-Репської, О.Ю. Райкової знайшли відображення теоретичні та методичні положення щодо діагностики готовності студентів до консультативної роботи в професійній сфері. Дані пошуки здійснювались з метою забезпечення якісної професійної підготовки майбутніх спеціалістів [3]. Висновки. Розглянутий теоретичний та практичний досвід було використано для обґрунтування змісту критеріїв готовності майбутніх юристів до консультативної діяльності. Запропоноване нами структурування та діагностика вивчення готовності майбутніх юристів до консультативної діяльності ґрунтується на таких вихідних положеннях: 1. Професійна освітня підготовка студентів передбачає певний арсенал навчально-виховних засобів формування їх готовності до майбутньої юридичної праці.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

2. Структурні компоненти готовності студентів до консультативної діяльності в юридичній професії повинні відображати знання та уміння здійснювати таку діяльність у правовому полі, емоційне ставлення до консультативної підготовки і наявність психофізіологічних якостей, що визначають придатність до цієї діяльності. 3. Знання та уміння з консультативної діяльності становлять частину професійного досвіду майбутніх юристів, які набуваються в процесі фахової підготовки студентів. 4. Розвиткові певних психофізіологічних якостей майбутніх юристів сприяє цілеспрямоване набуття консультативних знань та умінь. На інтенсивність цього процесу впливає розуміння значущості спеціальної консультативної підготовки для подальшої юридичної роботи, тому важливим є формування позитивного ставлення студентів до набуття консультативного досвіду у навчанні. 5. Здібності і психічні процеси визначають розвивальну мету у навчанні студентів консультативній діяльності. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бойко Ю.Ю. Формування психологічної готовності майбутніх юристів до професійної діяльності: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07 / Бойко Юлія Юріївна. – К.: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2008. – 262 с. 2. Василенко М.Є. Структурогенез професійних особливостей юридичного консультування / М.Є. Василенко // Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. Збірник наукових праць. Вип. 6. – Т. 1 – Одеса: Вид-ий дім «Гельветика», 2013. – С. 19-24. 3. Василенко М.Є. Теоретико-практична підготовка правознавців до консультування у контексті сучасної парадигми юридичної освіти / М.Є. Василенко // Всеукраїнська науково-практична конференція: «Формування особистості громадянина та патріота в системі освіти України» // КЗ «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» (9-10 жовтня 2014 р.). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://patriotgrom.blogspot.com

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

32 УДК 332.122:338.47

Власов А.О.

ст. викл. кафедри адміністративного, господарського та фінансового права Академія праці, соціальних відносин і туризму, м. Київ, Україна

Власова В .П.

к.е.н., ст. викл. кафедри управління та економіки водного транспорту Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СТВОРЕННЯ ТРАНСПОРТНОГО КЛАСТЕРА

В основу сучасного транспортного кластеру покладене формування транспортно-логістичної системи, а центром такого кластера може бути транспортнологістичний центр. Стратегічною метою транспортного кластера є забезпечення розвитку всіх учасників транспортного бізнесу, зокрема транспортно-логістичної інфраструктури, для комплексного обслуговування. Ефективній роботі транспортних кластерів перешкоджає відсутність належного інституційного нормативно-правового забезпечення, слабка інформаційна взаємодії між учасниками кластера. На думку С. Крижановського, головною перешкодою формування морського кластера в Україні є відсутність ефективної і діючої системи співробітництва між органами влади всіх рівнів, учасниками ринку транспортних послуг та вченими [1]. Розвиток транспортного кластера необхідно розглядати як певну програму, що становить сукупність взаємозв’язаних проектів. Джерелом основного фінансового результату кластера (кластерної ренти) є координація діяльності учасників у процесі реалізації цих проектів. Будь-який проект передбачає замовника, виконавця, джерела фінансування, споживачів. Оскільки характерною рисою кластерних проектів є вибудова нових зв’язків, формування координації, насамперед потрібно визначитися, хто є ініціатором проекту, хто його реалізує, а потім конкретний склад учасників. Функціонування кластера можливе лише за певних умов: зацікавленість бізнесу, якому вигідно підвищити прибутковість своєї діяльності за рахунок кластерної кооперації; підтримка регіональної влади, що відіграє роль каталізатора формування кластера; формування інноваційного середовища, що сприяє взаємодії учасників, підтримання малого і середнього бізнесу. Тому, метою та завданням Стратегії розвитку морських портів України на період до 2038 р., затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 р. №548-р, є створення мережі кластерів у морських портах шляхом залучення приватних інвестицій. На державному рівні досі не визначене поняття „кластера”, його типологію, не сформовано комплексної програми кластеризації економіки України. Нормативноправові акти, які регулюють процеси кластеризації, нині у законодавстві України відсутні. Найближче, з точки зору діючого законодавства України в інноваційній сфері „кластер” підпадає під класифікацію „інноваційна структура”[2]. Порядок створення і функціонування інноваційних структур регламентується Постановою Кабінету міністрів України від 22.05.1996 р. № 549 „Про затвердження Положення

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів”. Згідно п. 2 цього документу „інноваційна структура – це юридична особа будь якої організаційно-правової форми, яка створена у відповідності з законодавством (вид А), або група юридичних осіб, яка діє на підставі договору про спільну діяльність без створення юридичної особи і без об’єднання вкладів її учасників (вид Б), з певними сферами діяльності і типом функціонування, орієнтованими на створення та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції”. Світова практика свідчить, що в становленні та функціонуванні кластерів важливу роль відіграють навчальні заклади, тому, враховуючи законодавчі обмеження, які існують в Україні для вищих навчальних закладів відносно можливості ведення господарської діяльності, кластери в Україні за участю навчальних закладів можна створювати у вигляді інноваційної структури виду Б. На сьогодні існує значна кількість вітчизняних і міжнародних правових документів, які мають опосередкований вплив на виявлення, формування та підтримку розвитку транскордонних кластерів, а саме: Закони України «Про засади національної безпеки», «Про планування і забудову територій», «Про транскордонне співробітництво», «Про стимулювання розвитку регіонів»,«Про інноваційну діяльність», постанови та розпорядження Кабінету Міністрів пов’язані з економічних програм регіонального та галузевого розвитку. Окремо слід виділити міжнародні угоди та нормативно-правові акти міжнародних організацій, які впливають на кластеризацію транспортної галузі. До них відносять: міжнародні угоди та нормативно-правові акти міжнародних організацій: Лісабонська концепція кластерного розвитку Європейських країн 2000 року, Лісабонська концепція кластерного розвитку Європейських країн 2000 року, «Кластерний меморандум» (ухвалений у м. Стокгольм, 21.01.2008 року). Для проведення ефективної кластеризації т в Україні доцільно завершити формування відповідного інституційного середовища, прийняти державну стратегію розвитку та підтримки кластерів в Україні і конкретизувати її в окремих секторальних програмах і відповідних стратегіях розвитку регіонів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1.Крыжановский С.В. Методические основы формирования морского кластера в Украине / С.В. Крыжановский // Экономические инновации. – Вып. 32. – 2007. – С. 130-137. 2. Кластерна революція в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yur-gazeta.com.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

34 УДК 338.47:005.412(477)

Власова В .П.

к.е.н., ст. викл. кафедри управління та економіки водного транспорту Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана П. КонашевичаСагайдачного, м. Київ, Україна

Греля І .А.

асистент кафедри управління та економіки водного транспорту Київська державна академія водного транспорту, м. Київ, Україна

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РІЧКОВОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ

Україна володіє значними й протяжними річковими ресурсами, які не до кінця використовуються в якості зручного та дешевого способу для доставки вантажів, як по Україні, так і за її межі. Дунай, Дніпро та Південний Буг мають вихід до Чорного моря, а Дунай і Дніпро належить до п’яти найбільших річок Європи, проте, ними перевозиться лише 0,5% товарів. Серед країн ЄС цей показник доходить до 16,3% – в Болгарії, 12,3% – в Німеччині. У цілому в країнах ЄС цей показник становить 6,7% [1]. Загальновідомо, що вітчизняний річковий транспорт знаходиться у кризовому становищі. Вихід із даної ситуації можливий при активній державній підтримці, капіталовкладеннях приватного сектору та урахування досвіду розвитку та використання внутрішнього водного транспорту Європи. Зараз річкові перевезення є дорожчими, ніж залізничні. У всіх розвинених країнах — навпаки. Там вже давно зрозуміли, що тільки річковий транспорт може зняти навантаження з доріг та зекономити кошти на ремонт автомобільних та залізничних магістралей. Річковий транспорт повинен бути дешевшим за наземні види транспорту, тому що річкові перевезення програють наземним видам транспорту у строках доставки вантажів. Наприклад, тривалість рейсу Очаків-КремнчугОчаків становить 10 діб, а доставка вантажу з Кременчуга до Миколаєва залізницею триватиме лише 2 доби. Безумовне, вантажовласник самостійно обирає, що для нього важливіше — строки доставки чи вартість перевезень. У Європі при перевезенні вантажів річками судновласники мають ряд переваг, вони не сплачують ніяких платежів до бюджетів. Буксирний флот отримує пальне, не сплачуючи акциз. І відсутні платежі за проведення по каналу, за розведення шлюзів, за розведення мостів. Вітчизняний судновласник до держбюджету сплачує єдиний соцвнесок, рентну плату за використання води, акцизний податок на нафтопродукти, адміністративний, корабельний та санітарний збір, оплачує послуги служби регулювання суден, послуги шлюзування, послуги із розведення мостів та інші платежі. Наприклад, компанія «Нібулон» за один рейс на одну тонну зерна сплачує державі 33 гривні ( якщо 33 гривні перемножити на 10 млн тонн, то 330 млн грн буде поступати і поступає в державний бюджет України [2]. Саме вісі ці платежі у вітчизняних реаліях роблять тарифи на перевезення водним транспортом не конкурентоздатними. Ключові морські порти Західної Європи — Гент, Антверпен, Ротердам, Амстердам, Гамбург розміщені у гирлах річок, що робить річкову логістику дуже зручною. А Чорноморськ, Одеса, Південний та інші порти стоять за річками. Крім того

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

сьогодні портам Великої Одеси не вигідно, щоб Дніпро та Південний Буг були транспортними артеріями присутня внутрішня конкуренція. Миколаїв та Херсон — це логічне продовження річок Дніпро та Південний Буг. На думку багатьох фахівців гаузі, збори у цих портах завищені як мінімум удвічі. Існує велика проблема у розподілі коштів між державним та місцевим бюджетами від цих зборів. Невирішеним є питання фінансування модернізації та утримання портової інфраструктури, а також підтримка водних шляхів у належному стані. Окремим питанням є розвиток інфраструктури під'їзних шляхів до міста Миколаїв і Херсону (через Миколаїв проходить 20 млн тонн, а через Херсон 4 млн тонн), відповідно, фінансування утримання і ремонту автомобільних шляхів відбувається за рахунок місцевих органів влади і самоврядування. Розвиток внутрішнього судноплавства призведе до відновлення і вітчизняного суднобудування. Перші спроби зроблені компанією «Нібулон», яка вже інвестувала в річковий транспорт майже 160 млн дол, в тому числі в судноплавство — 147 млн дол, в суднобудівні потужності — 11,8 млн дол []. В Україні планується пустити дешевий західний флот, який буде "бункеруватися" в нейтральних водах, і який не буде сплачувати акциз, а Україна, відповідно не буде мати свого флоту. Жодна країна світу не дає вільного доступу під іноземними прапорами у свої внутрішні води. Наприклад, в США доступ до Міссісіпі заборонений будь-яким суднам під іноземним прапором, в Росії - заборонений, в країнах ЄС – дозволено тільки судна під прапорами країн-членів ЄС. Якщо відкриють вільний доступ іноземних суден під іноземним прапором до внутрішніх водних шляхів, уже не буде вигідно будувати в Україні і давати робочі місця українцям. Розвиток інфраструктури та оновлення річкового флоту, ухвалення зважених глибоко продуманих законодавчих ініціатив, спрямованих на спрощення роботи річкових перевізників є важливими факторами активізації економічної активності в Україні. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Розвиток річкового транспорту у контексті реалізації євроінтеграційних планів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://niss.gov.ua/articles/1763. 2. Нова "реформа" на черзі, або як добити український флот – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nibulon.com/news.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

36 УДК 339.146

Вовк Л.В.

к. фіз.-мат.н., доцент, доцент кафедри економіки , Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

МАРКЕТИНГОВА ПОЛІТИКА РОЗПОДІЛУ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ЛОГІСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Маркетингова політика розподілу – діяльність підприємства з організації, планування, реалізації та контролю за фізичним переміщенням виробленої продукції від місць її видобутку чи виробництва до місць використання чи споживання з метою максимального задоволення потреб споживачів і досягнення підприємством власних цілей [3]. Теоретичні аспекти формування ефективної маркетингової політики розподілу розглядалися в роботах багатьох провідних вітчизняних та зарубіжних науковців. Традиційно маркетингову політику розподілу розглядали як процес управління потоками товарів і послуг від місць їх виробництва до місць використання чи споживання. Однак, останнім часом утверджується значно ширший погляд на цю проблему: актуальним є використання і впровадження логістики як науки і практики управління матеріальними, фінансовими, інформаційними, кадровими та енергетичними потоками [4]. Збільшення швидкості обороту матеріального потоку в ланцюзі поставок, нагальність зменшення часу на обробку замовлень, швидкого реагування і можливість прояву гнучкості у роботі з клієнтами, оперативний управлінський контроль над реальним перебігом матеріального потоку в ланцюгу поставок – ключові фактори підприємницького успіху, які прискорили активне запровадження інформаційних технологій. У зв’язку з тенденційно зростаючою складністю логістичних схем компанії все більше усвідомлюють економічну доцільність інвестування в системну автоматизацію і програмне забезпечення для інформаційного контролю і управління матеріальними потоками на всіх елементах ланцюга поставок, що стає вирішальним у швидкості і якості обробки клієнтських замовлень, максимально ефективному використанні логістичних можливостей, оптимізації складської логістики та інше [1]. Розглянемо ключові моменти маркетингової політики розподілу - конструювання каналів розподілу. Функції каналів розподілу проаналізовані в роботі [3]. Основні критерії, які визначають ефективність діяльності каналів розподілу: термін поставки, надійність поставки, ціна замовлення, точність виконання замовлення, доступність інформації, брак ушкоджень, процедура налагодження ділових відносин, обслуговування. Основними характеристиками каналів розподілу є їхня довжина, ширина та типи суб’єктів. Довжина каналу розподілу - це кількість наявних у ньому проміжних рівнів. Рівень каналу розподілу - це будь-який посередник, що виконує ту чи іншу роботу для наближення товарів і права власності на них до кінцевого споживача.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Рис. 1. Приклади довжин та рівнів каналів розподілу Включення в систему розподілу роздрібного посередника надає виробнику ряд переваг: роздрібний посередник через свою торговельну мережу має можливість здійснювати операції зі зберігання та продажу товарів; надавати рекламну інформацію споживачам і маркетингову інформацію виробнику продукції. Дворівневий канал взаємодії виробника зі споживачем – спочатку через систему оптової, а потім роздрібної торгівлі – є найбільш ефективним, якщо: споживачі розташовані на великій території; різниця між ціною остаточної реалізації товару споживачеві й собівартістю продукції достатня для організації розгалуженої збутової мережі. Перевагами включення оптового посередника в систему каналів розподілу є: забезпечення збуту продукції за відсутності контактів зі споживачем; закупівля продукції оптовими партіями зменшує витрати постачання; зменшення ризику незатребуваної продукції та інше. Однак негативними факторами, що виникають унаслідок включення посередників у канали розподілу продукції є: велика кількість посередників суттєво зменшує контроль за ринковою ситуацією та ускладнює процес взаємодії зі споживачем; залежність від навіть невеликої кількості посередників в перспективі може завдати серйозних комерційних збитків. На практиці з метою зменшення ризику необхідно застосовувати змішані форми організації руху товарів. В цілому, працюючи на сучасному ринку, підприємство повинно дотримуватись чіткої політики маркетингового розподілу, що передбачає: розробку стратегії збутової політики підприємства; вибір ефективних методів збуту; вибір довжини і рівня каналів розподілу; вибір та обґрунтування типів посередників.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Зазначимо, що сучасні економічні реалії посприяли активному втіленню у практику нових видів каналів розподілу - багаторівневого маркетингу та віртуального маркетингу. Так, широкий розвиток комп’ютеризації ринку призвів до виникнення торгівлі в Internet, так званому Internet маркетингу або віртуальному маркетингу. Вивчивши вітчизняний досвід розвитку віртуального маркетингу, хотілося б зазначити позитивну динаміку: практично подолані основні фактори, які обмежували його застосування на вітчизняних підприємствах. Так, був присутній суб'єктивний фактор, пов'язаний з недооцінкою ролі інформації та інформаційних систем у діяльності підприємств. Підприємці не розглядали інформаційний ресурс як компоненту, що має економічну цінність і підлягає грошовій оцінці. Сучасні інформаційні технології перестали сприйматися в масовій свідомості переважно як засіб електронної обробки даних, що сприяють автоматизації і скороченню ручної праці. Потужний розвиток науково-технічного прогресу та технологій посприяв впровадженню на підприємствах інтегрованих систем управління на базі інформаційних технологій. Отже, маркетингова політика розподілу в контексті сучасної логістичної діяльності підприємств відіграє важливу роль в ефективному функціонуванні підприємства. Корисність маркетингової політики розподілу полягає в забезпеченні втілення правила шести «right» в боротьбі за клієнта: «Getting the right product, to the right place, at the right time, in the right quantity, with the right quality, for the right cost» [4]. Ключовий момент маркетингової політики розподілу — конструювання каналів розподілу. Нами були визначені основні критерії, які визначають ефективність діяльності каналів розподілу, представлено їх головні характеристики, зазначені нові види каналів розподілу, які майже щорічно пропонують оператори ринку. Впровадження наукових методів і принципів логістики, маркетингової політики розподілу, розвиток і запровадження сучасних інформаційних технологій, автоматизованих систем управління – нагальна вимога часу в сучасних економічних умовах раціональної діяльності. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Вовк Л.В. Управлінські інструменти підвищення ефективності логістичної функції підприємств / Л.В.Вовк // Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі: матеріали Міжнародної наук.-практ. конф., 21-22 квітня, 2016 р., Київ, Україна / М-во освіти і науки України; М-во культури України; Київ. Нац. Ун-т культури і мистецтв. - Київ, 2016. – С. 24-27. 2. Маренкова Г.О. Управління розподілом в умовах маркетингової орієнтації підприємств: Автореф. канд. дис. – Донецьк. 2005. – 19 с. 3. Хомченко Л.В. Роль маркетингової політики розподілу в діяльності підприємства / Л.В.Хомченко // Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. пр. / Н.-д. екон. ін-т. – Київ, 2012.- № 3 (130). - Ст. 159-163. 4. Khlus, A.M. (2006), “Logistics audit as a management tool to improve the efficiency of the logistic function”, Upravlencheskij konsul'tant. Nastol'naja kniga rukovoditelja, no. 2, pp. 349-356.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 629.113.6

Войченко Т.О.

к.е.н., доцент, доцент кафедри управління та економіки водного транспорту Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ НА ТРАНСПОРТНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

Сучасне транспортне підприємство являє собою складну організаційну систему, окремі складові якої - основні й оборотні засоби, трудові, матеріальні ресурси та інші - постійно змінюються і знаходяться в складній взаємодії один з одним. Функціонування транспортних підприємств і організацій різного типу в умовах ринкової економіки поставило нові завдання щодо вдосконалення управлінської діяльності на основі комплексної автоматизації управління всіма виробничими і технологічними процесами, а також трудовими ресурсами. Для автоматизації служби управління персоналом в рамках підприємства створюється інформаційна система. У найповнішому - комплексному варіанті - ця система охоплює всі рівні управління підприємством - операційний, тактичний і стратегічний; а у функціональному плані - кадровий облік, розрахунки з персоналом і систему управління трудовими ресурсами, що включає в себе модулі найму та підбору персоналу, оцінки, навчання, розвитку та мотивації персоналу, оскільки історія автоматизації кадрових служб почалася практично одночасно з впровадженням інформаційних технологій в управлінні. Система управління персоналом передбачає формування цілей, функцій, організаційної структури управління персоналом, вертикальних і горизонтальних функціональних взаємозв'язків керівників та фахівців у процесі обгрунтування, розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Сучасні НRM-системи охоплюють всі можливі області діяльності служби персоналу. Основною відмінною рисою цих програм є наявність єдиного інформаційного простору, який дозволяє використовувати в роботі кожного модуля все різноманіття накопиченої в системі інформації, побудувати ефективні аналітичні системи та системи підтримки прийняття рішень. Сучасні автоматизовані системи управління персоналом призначені для оптимізації роботи, в першу чергу, керівництва та персоналу кадрових служб транспортних підприємств (крім бухгалтерії та деяких інших підрозділів) і грають велику роль у підвищенні продуктивності їхньої праці. Система управління персоналом дає можливість відстежувати роботу кожного окремого співробітника, оцінювати його внесок у роботу команди і контролювати витрати. Керівник може планувати, оцінювати вартість робіт і загальний стан справ. У системі можна передбачити оцінку роботи персоналу протягом року, що дозволяє своєчасно виявити співробітника, який не відповідає займаній посаді. Крім того, в ній зберігається повна інформація про можливості та професійні навички фахівців, що дозволяє уникнути збитків, пов'язаних зі звільненням кращих працівників. Існуючі в даний час на ринку автоматизовані системи управління персоналом за їх функціональної спрямованості можна розділити на наступні основні групи: 1 багатофункціональні експертні системи, що дозволяють проводити профорієнтацію,

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

відбір, атестацію співробітників підприємства; 2 - експертні системи для групового аналізу персоналу, виявлення тенденцій розвитку підрозділів і транспортного підприємства в цілому; 3 - програми розрахунку зарплати; 4 - комплексні системи управління персоналом, що дозволяють формувати і вести штатний розклад, зберігати повну інформацію про співробітників, відображати рух кадрів всередині підприємства, розраховувати зарплату. В даний час на українському ринку спостерігається справжнє різноманіття пропозицій з розробки і постачання автоматизованих систем управління персоналом (як вітчизняних, так і західних). До достоїнств вітчизняних пакетів можна віднести їх адаптованість до української системи обліку та діловодства, а також більш низьку ціну в порівнянні з найбільш відомими пакетами західних фірм. До переваги західних пакетів відноситься в деяких випадках значно більш повна функціональність. Однією з найбільш поширених на українському ринку вітчизняних автоматизованих систем управління персоналом є Бос-Кадровик, яка розроблена і успішно просувається компанією АйТі. Займає певну частку українського ринку і програмний комплекс управління персоналом «АІТ: \ Управління персоналом» розробки компанії АіТСофТ. Даний програмний комплекс створений на базі вивчення деяких західних систем (зокрема, модулів HR-системи SyteLine (SYMIX) і модуля «Персонал» в Oracle Aplications (Oracle)), а також ряду російських розробок (групи компаній БІГ, РОЕЛ-Консалтинг). «АІТ:\Управління персоналом» функціонує на єдиній клієнт- серверній базі даних як автономно, так і в комплексі з різними фінансовими системами і системами управління підприємством (починаючи від Platinum SQL і закінчуючи ПЗ Парус). Компанія АСК пропонує систему управління персоналом TRIM-Персонал. Вона входить в пакет програм TRIM і реалізує функції роботи з персональною інформацією про працівників, найнятих за контрактом для роботи у фірмі. Основні функції програми: формування персональних облікових карток працівників; відстеження контрактного статусу працівника; управління змінами. Основною одиницею програми є персональна облікова картка працівника. У програмі TRIM-Персонал, крім виведення основного списку працівників, передбачена можливість створення списків за такими характерними ознаками як контракти та документи. Основною метою розробки та впровадження системи є підвищення продуктивності праці персоналу відділу кадрів, обсягу і ступеня інтеграції наданої інформації. Основні функціональні можливості комплексу: зберігання штатних розкладів та посадових інструкцій транспортного підприємства; ведення обліку вакансій на підприємстві; облік і зберігання особистих справ співробітників підприємства та претендентів на вакансії (персональні дані, освіта, попередні місця роботи, навички та вміння, знання мов тощо); зберігання резюме кандидатів на вакансії; облік і зберігання результатів оцінки кандидатів; формування звітів по персоналу, у тому числі звітів за запитом користувача; зберігання повністю настроюваної структури оплати праці на підприємстві для підтримки прийняття рішень щодо стимулювання співробітників. Володіння інформаційними технологіями є неодмінною умовою існування і розвитку транспортного підприємства. У складному процесі управління керівництво зазвичай виділяє для себе основні стратегічні напрямки: фінанси, кадри, збут та ін. Як правило, по кожному з них для полегшення збирання і збереження облікової

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

інформації створюються окремі інформаційні системи. Серед основних практичних результатів, які були отримані при автоматизації служби персоналу, - зниження загальної трудомісткості циклу управління персоналом, зменшення сумарних витрат на супровід і підтримку системи, збереження кадрового складу, підвищення якості інформаційної підтримки, рівня захищеності персоналу і корпоративної безпеки транспортного підприємства. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Демушкина Е. А. Информационные технологии в кадровом менеджменте [Текст] / Е. А. Демушкина, О. В. Лезина // Молодой ученый. — 2011. — №4. Т.3. — С. 83-87. 2. Говядкин И. Е. Информационные технологии в управлении персоналом. // Управление персоналом. – 2008. - №1. -С. 60-62. 3. Система управления персоналом: Проспект БОСС-Корпорация. М.: Система БОСС-Кадровик, 2001. 4. Горев А. Э. Информационные технологии в управлении логистическими системами / А. Э. Горев; СПбГАСУ. – СПб., 2004. – 193 с.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

42 УДК 911.3

Грушка В.В.

к.г.н., доцент кафедри фізичної та економічної географії Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, м. Дніпро, Україна

МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ РОЗВИТКУ СОЦІОГЕОСИСТЕМ

Поняття «соціогеосистема» вперше розглянуто у роботі Л. Нємець (2003) і далі розвинуто в наступних роботах із співавторами. Вказаний автор визначає соціогеосистему як «…гетерогенную систему, включающую различные по уровню обобщения и иерархии социальные элементы или подсистемы, а также техногенные, косные и биогенные элементы (подсистемы), находящиеся во взаимодействии посредством потоков вещества, энергии и информации в географическом пространственно-временном континууме» [1, с. 154-155]. Одне з останніх уточнень цього поняття наведено у роботі К. Нємця і Л. Нємець (2012), де представлена і структура соціогеосистеми. За уточненням вказаних авторів, «…незважаючи на відносну нестабільність адміністративно-територіального устрою територій (порівняно з границями природних систем), соціогеосистеми повинні виділятись в межах існуючих адміністративно-територіальних одиниць (країн, округів, областей, районів тощо). У такому випадку просторові фрагменти природних систем, які територіально збігаються з виділеною соціогеосистемою, повинні розглядатися як природно–географічні умови існування конкретного суспільства, або як його природно-ресурсний потенціал» [2, с. 40-41]. Як зазначено вище, соціогеосистема має безліч характеристик і параметрів, які обумовлюють її розвиток. Моделювання процесів розвитку соціогеосистем необхідне для здійснення управління цими процесами, їх оптимізації, моніторингу чи прогнозування. Для реалізації поставленої задачі можна застосовувати методи моделювання у нормованому багатовимірному ознаковому просторі [3]. Вони включають моделювання траєкторії розвитку соціогеосистем з визначенням їх системних показників, а також багатовимірні класифікації соціогеосистем. Вказані вище методи реалізуються у нормованому багатовимірному ознаковому просторі, сформованому сукупністю статистичних параметрів досліджуваних соціогеосистем. Нормування (індексація) параметрів виконується за формулами:

Iі, j =

X i , j − X min, j

X max, j − X min, j

(1) для показників, що характеризують позитивні процеси в соціогеосистемі, та

Iі, j = 1 −

X i , j − X min, j

X max, j − X min, j

(2) для показників негативних процесів. У наведених формулах позначення наступні: Іі,j – індекс поточного j-того параметра; j = 1, 2, 3…….. m – кількість параметрів; і = 1, 2, 3…….. n – кількість соціогеосистем;

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Х і,j – поточне значення j-того параметра; Xmax,j – найбільше значення j-того параметра у ряду спостережень; Xmin,j – найменше значення j-того параметра у ряду спостережень. В результаті всі розраховані індекси незалежно від розмірності і абсолютних значень вихідних параметрів є безрозмірними і змінюються в інтервалі від 0 до 1. Сформований таким чином нормований багатовимірний ознаковий простір представляє собою гіперкуб, кожне ребро якого має довжину 1 умовну одиницю, а вимірність за кількістю вихідних статистичних становить m. У гіперкубі багатовимірного ознакового простору існує дві характерні точки, дуже важливі для подальшого аналізу. Перша з них – точка мінімального розвитку – збігається з початком координат, де всі координати багатовимірного ознакового простору рівні 0. Друга – точка максимального розвитку – протилежна по головній діагоналі і має всі координати, рівні 1. Головна діагональ гіперкубу, яка з’єднує ці дві точки, є оптимальною траєкторією розвитку (ОТР), тобто, ідеальною траєкторією, за якою соціогеосистема може досягти максимально можливого розвитку найкоротшим шляхом. Слід підкреслити, що ОТР є абстракцією і не може бути реалізована жодною реальною соціогеосистемою, але вона є зручним еталоном для порівняння реальних траєкторій соціогеосистем [4, с. 30-32]. Таким чином, даний метод можна застосовувати для аналізу розвитку будь-яких соціогеосистем, враховуючи особливості та специфіку кожної з них. Це може бути як соціокультурна сфера, так і освіта або економіка. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Немец Л. Н. Устойчивое развитие: социально-географические аспекты (на примере Украины) : [Текст] / Л. Н. Немец. – Х. : Факт, 2003. – 383 с. 2. Нємець К. Особливості соціогеосистеми як об’єкта соціально-економічної географії [Текст]/ К. Нємець, Л. Нємець // Часопис соціально-економічної географії : міжрегіональний зб. наук. праць. – Х.: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2012. – Вип. 12 (1). – С. 39-42. 3. Нємець К. А. Суспільно-географічні основи інформаційного розвитку соціогеосистем: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. геогр. наук : спец. 11.00.02 «Економічна та соціальна географія» [Текст]/ К. А. Нємець. – К., 2006. – 30 с. 4. Грушка В. В. Суспільно-географічні особливості формування геоекологічної ситуації в старопромисловому регіоні (на прикладі Дніпропетровської області): дис. … кандидата геогр. наук : 11.00.02 [Текст]/ В.В. Грушка. – Х., 2014. – 326 с.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

44 УДК 339.3

Дорош В.Ю.

к.е.н., доцент кафедри фінансів Луцького національного технічного університету, м. Луцьк, Україна

ВНУТРІШНІЙ РИНОК: ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ БАЗИС

У дослідженні підлягають розгляду питання ідентифікації поняття «внутрішній ринок». Окрема увага приділена проблемі класифікації внутрішнього. Дослідження дефініції «внутрішній ринок» необхідно розпочати в визначення понятійно-термінологічного базису даної категорії. Термін характеризується багатогранністю підходів до його ідентифікації, отож розглянемо найбільш поширені з них. Внутрішній ринок – це “…система відносин у сфері товарного обміну з купівліпродажу товарів та послуг та їх просування від виробника (резидента) до споживача в межах державних кордонів” [1, с. 5]. О. Пустовойт розглядає внутрішній ринок “як сферу товарного обігу окремої національної економіки, де за певного рівня цін відбувається розподіл обмежених виробничих ресурсів, інвестиційних, споживчих товарів і послуг відповідно до попиту домогосподарств на них і на гроші у формі активів [2, с. 52]. В цьому визначенні сутності ринку міститься суперечність: ринок трактується як “сфера розподілу обмежених виробничих ресурсів” і тут же – як “попит домогосподарств”. Ринкові відносини не зводяться тільки до попиту і тим більше лише до попиту домогосподарств. Ринок – це і пропозиція ресурсів, яку здійснюють домогосподарства тією мірою, якою вони є їх власниками. Активними учасниками ринкових відносин є підприємницький сектор і держава. Підприємницький сектор виступає на ринку, з одного боку, як покупець ресурсів, а з другого – як продавець різноманітних товарів та послуг. Держава на ринку виступає лише як покупець ресурсів (робочої сили) і товарів. Науковець В. Лагутін під внутрішнім ринком розуміє “систему соціально-економічних відносин і сукупність інституцій товарного обігу, які опосередковують взаємовідносини між виробникамипродавцями і споживачами-покупцями на внутрішній території країни” [3, с. 7]. Разом з тим, О. Михайленко визначає внутрішній ринок як частину національного ринку, що є системою економічних відносин між виробниками-резидентами національної економіки та споживачами, що діють на економічній території країни [4, с. 54]. Низка трактувань представлена дефініції «внутрішній ринок» представлена і в енциклопедіях та довідках. Приміром, внутрішній ринок – це ринок, який діє в середині країни, в її межах [5, с. 55]; система економічних відносин у процесі обміну товарами, цінними паперами та послугами, які виникають між виробником і споживачами матеріальних благ і послуг; продукт суспільного поділу праці [6, с. 251]; сфера обертання товарів і послуг у межах національної економіки [7, с. 792]; товарообіг обмежений рамками державного кордону [8, с. 299; 9, с. 392]; сфера товарного обміну обмежена державними кордонами; сукупність економічних відносин товаровиробників і споживачів стосовно реалізації товару [10, с. 272]. Наведені трактування здебільшого є ідентичними, а інколи і взаємозамінними.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Для всебічного розуміння сутності внутрішнього ринку здійснимо його класифікацію за низкою критеріїв (рис. 1)

Рис.1. Класифікація внутрішнього ринку Дослідження понятійно-термінологічного базису внутрішнього ринку дає змогу говорити про внутрішній ринок як макроекономічний інструмент відтворення суспільного продукту, за допомогою якого забезпечується динамічний соціальноекономічний розвиток країни. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Точилін В. О. Галузеві ринки України: оцінка стану та перспективи розвитку [Текст] / В. О. Точилін, В. І. Голиков, О. О. Лапко, В. І. Федін : наук. доп. / НАН України ; Ін-т екон. прогнозування / В. О. Точилін (ред.). – К. : [б. в.], 2004. – 78 с. 2. Пустовойт О. Внутрішній ринок України: потенційні та реальні можливості впливу на економічне зростання [Текст] / О. Пустовойт // Економіка України. – 2007. – № 3. – С. 50-58. 3. Лагутін В. Д. Внутрішній ринок споживчих товарів: теорія розвитку і регулювання : монографія [Текст] / В. Д. Лагутін. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008. – 327 с. 4. Пустовойт О. В. Ринок: економічна сутність, типова і видова різноманітність [Текст] / О. В. Пустовойт // Екон. теорія. – 2008. – № 4. – С. 44-55. 5. Райзберг Б. А. Современный экономический словарь [Текст] / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовский, Э. Б. Стародубцева. – М. : ИНФРА М, 1996. – 496 с 6. Економічна енциклопедія : у 3 х т. [Текст] / відпов. ред. С. В. Мочерний. – Т. 1. – К. : Академія, 2002. – 864 с

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

7. Загородній А. Г. Фінансово економічний словник [Текст] / А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк. – К. : Знання, 2007. – 1072 с. 8. Живко З. В. Словник сучасних економічних термінів [Текст] / З. В. Живко, М. О. Живко, І. Ю. Живко. – Львів : Край, 2007. – 384 с. 9. Конопліцький В. А. Економічний словник. Тлумачно термінологічний [Текст] / В. А. Конопліцький, Г. І. Філіна. – К. : КНТ, 2007. – 580 с. 10. Коломойцев В. Є. Універсальний словник економічних термінів : навч. посіб. [Текст] / В. Є. Коломойцев. – К. : Вид во «Молодь», 2000. – 384 с.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 338.2

Зикіна В.О.

к.е.н., доцент кафедри менеджменту та економіки Енергодарський інститут державного та муніципального управління «Класичного приватного університету», м. Енергодар, Україна

Кошечкина В.В.

студентка ІІІ курсу, спеціальність 6.030601 – «Менеджмент організацій» Енергодарський інститут державного та муніципального управління «Класичного приватного університету», м. Енергодар, Україна

УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ЯК ОПТИМАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ПОЄДНАННЯ ЗВ’ЯЗКУ МІЖ СТРУКТУРОЮ ТА РЕЗУЛЬТАТАМИ

Як зазначено у Конституції України, життя і здоров’я людини є найвищими соціальними цінностями держави, і кожний громадянин України має право на охорону здоров’я та медичну допомогу. Завданням даної статті є дослідження управління якістю медичної допомоги як важливий аспект менеджменту в охороні здоров’я з урахуванням оптимального процесу поєднання зв’язку між структурою та результатами. Теорія управління якістю пропонує вивчати якість у системі медичної допомоги за 8 характеристиками: професійна компетентність, доступність, економічна ефективність, особисті взаємини, результативність, безперервність і послідовність, безпечність, зручність [1]. 1. Професійна компетентність [2] визначається рівнем навиків і вмінь, що реалізуються в процесі діяльності людей, які надають медичні послуги, в діяльності керівництва й обслуговуючого персоналу. Професійна компетентність передбачає відповідні навички і знання та безпосередньо повсякденну роботу медичних працівників і допоміжного персоналу. Тобто для забезпечення якості професійної медичної допомоги працівники системи охорони здоров’я (CОЗ) повинні передусім мати якісну й сучасну освіту і відповідний рівень практичного досвіду, які їм дають змогу послідовно й точно виконувати певні завдання. Професійна компетенція віддзеркалює те, наскільки добре медичний працівник дотримується клінічних протоколів і стандартів у плані надійності, охайності, послідовності. Це включає клінічні навички діагностики, лікування і профілактики захворювань, а також лікарські знання, мистецтво встановити вірний діагноз, вилікувати хворого. 2. Доступність медичної допомоги [2] оцінюється ступенем, в якому медична допомога може безперешкодно надаватися, незалежно від географічних, економічних, соціальних, культурних, організаційних або мовних чинників. Доступ до служб СОЗ не може обмежуватися через географічні, економічні, соціальні, культурні, організаційні або мовні бар’єри. Географічна доступність вимірюється наявністю транспорту, відстанню, тривалістю доставки й іншими труднощами, що можуть перешкоджати отриманню пацієнтом необхідної допомоги. Економічна доступність визначається можливістю оплатити необхідну допомогу. Соціальна або культурна доступність відноситься до сприйняття медичної допомоги

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

в світлі культурних цінностей пацієнта, його віри тощо. Організаційна доступність оцінюється за зручністю організації роботи медичних служб (години роботи поліклініки, тривалість очікування в черзі тощо) т.т, недостатня кількість вечірніх прийомів у поліклініці знижує доступність для тих людей, які працюють вдень. Мовна доступність передбачає використання в роботі медичних служб мови пацієнтів, які звертаються по медичну допомогу. 3. Результативність [2] – це міра, в якій лікування пацієнта сприяє поліпшенню його стану або бажаному результату. Якість роботи служб охорони здоров’я залежить від результативності існуючих правил, чинних норм і клінічних протоколів. Результативність є дуже важливою характеристикою якості на центральному рівні, де встановлюються норми. На приклад, необхідно підходити з обережністю до частого застосування кесарева розтину серед населення з більшою кількістю вагітностей підвищеного ризику, незважаючи на можливий несприятливий наслідок. Для визначення результативності цієї стратегії треба порівняти можливий ризик операції з потенційними перевагами в цілому. 4. Особисті взаємини [2] стосуються якості взаємодії між провайдерами послуг і споживачами, керівництвом і провайдерами медичної допомоги, медичними працівниками і місцевими жителями. Ця характеристика стосується взаємин між медперсоналом і пацієнтами, працівниками та їхнім керівництвом, CОЗ і населенням у цілому. Гарні відносини створюють атмосферу довіри та взаємної поваги, конфіденційності, чемності, чуйності та симпатії. Вміння слухати та розуміти пацієнтів і колег (вербальні та невербальні сигнали), робота в команді, ефективна комунікація, підтримка терапевтичного альянсу з пацієнтами, відверте обговорення плану обстеження, переваг і недоліків лікування, підвищення обізнаності пацієнтів з медичних, психологічних, соціальних питань також дуже важливі. Передусім це сприяє позитивному настрою пацієнтів щодо CОЗ у цілому та окремого закладу чи виду лікування зокрема. 5. Економічна ефективність [2] визначається співвідношенням між потребою в обслуговуванні та існуючими ресурсами для надання допомоги. Ефективність досягається шляхом надання оптимального обсягу медичної допомоги населенню, тобто найбільше допомоги найкращої якості, що можливо досягнути при наявних ресурсах. Все, що через неефективні норми або погану організацію забирає надто багато часу і коштів, слід звести до мінімуму. Таким чином, якість можна поліпшити при одночасному зниженні витрат [3]. Не можна, однак, думати, що підвищення якості ніколи не вимагає додаткових асигнувань. Шляхом аналізу ефективності можна вибрати найбільш економічно доцільний засіб. 6. Безперервність і послідовність [2] віддзеркалює ступінь, в якому пацієнт одержує необхідне йому медичне обслуговування без перерв, зупинок або зайвих повторень обстежень або лікування. Допомога має бути доступною в будь-який час і на безперервній основі. Пацієнта повинен мати змогу проконсультувалися з вузькими спеціалістами або ж бути повторно оглянутим лікуючим лікарем, коли це необхідно. На загал дотримання цього принципу забезпечується тим, що пацієнта веде один і той же лікар, акуратно

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

роблячи записи в медичних документах, чітко організовуючи взаємодію між рівнями і службами. Порушення цього принципу впливає на результативність, знижує ефективність і погіршує особисті взаємини. 7. Безпечність [2] визначається мірою, в якій система медичної допомоги знижує ризик пошкоджень, інфікування, побічних явищ чи інших збитків у процесі надання медичної допомоги. Як одна з характеристик якості безпечність передбачає зведення до мінімуму ризику травм, інфекцій, побічних ефектів лікування та інших небажаних явищ у процесі надання медичної допомоги. Це стосується як медичного працівника, так і пацієнта. Дотримуватися безпеки дуже важливо при наданні не тільки спеціалізованої, але й первинної медичної допомоги. Наприклад, через нерозбірливий рецепт фармацевт чи пацієнт можуть порушити рекомендовані дози ліків. 8. Зручність [2] є тією характеристикою медичного обслуговування, які безпосередньо не відносяться до клінічної ефективності, але можуть позитивно вплинути на ступінь задоволеності пацієнта якістю обслуговування. Комфортність визначається зовнішнім виглядом і чистотою приміщень, що використовуються, обладнанням і персоналом, а також заходами щодо забезпечення комфорту і зручності. Діяльність із забезпечення якості медичної допомоги може спрямовуватися на одну або декілька характеристик з цього переліку, котрі допомагають визначити рамки, в яких працюють команди експертів при аналізі проблем якості та оцінці ступеня дотримання стандартів[4]. Вісім характеристик, наведених вище, обрані на основі аналізу літератури й синтезу ідей експертів із забезпечення якості. Тому, управління якістю медичної допомоги повинно складається з трьох основних видів діяльності: створення якості, поліпшення якості та контроль рівня якості, що у поєднанні з 8-ма характеристиками призведуть до оптимального поєднання зв’язку між структурою та результатами. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Качество медицинской помощи // Главный врач. – 1998. – № 1. – С. 71. 2. Фломін Ю.В. Управління якістю медичної допомоги як важливий аспект менеджменту в охороні здоров’я / Ю.В. Фломін // Україна. Здоров’я нації. – 2012. – № 4 (24). – С. 100-106. 3. Концептуальные подходы к затратам и качеству: По материалам проекта по обеспечению качества Центра социальных служб США // Главный врач. – 2002. – № 6. – С. 69–77. 4. Богомаз В. М. Індикатори якості медичної допомоги та їх роль в управлінні охороною здоров’я / В. М. Богомаз, Є. Л. Горох, О. М. Ліщишина [та ін.] // Укркаїнський медичний часопис. – 2010. – № 1 (75) І–ІІ. – С. 12–26.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

50 УДК: 005.35

Калинець К.С.

кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту та соціальних наук Львівського інституту ДВНЗ «Університет банківської справи»

ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Метою доповіді є аналіз еволюції розвитку корпоративної соціальної відповідальності з позиції її практичного застосування в період становлення і розвитку системи менеджменту організації до сучасної інтеграції у світовому масштабі. Вперше термін «корпоративна соціальна відповідальність» (КСВ) було введено в систему менеджменту корпорацій у 1953 році відомим американським вченимнауковцем Гoвардом Р. Боуеном, в монографії «Соціальна відповідальність бізнесмена». Дана праця висвітлила засади, рамки соціальної активності та напрями розвитку феномену соціальної відповідальності. Говард Р. Боуен дав початок розвитку науки корпоративної соціальної відповідальності. Однак її основи було закладено значно раніше, в період зародження та розвитку корпоративного управління. Потреба дослідження еволюційних передумов розвитку КСВ зумовлена тим, що сучасне бачення змісту даного поняття зумовлене розвитком системи менеджменту, маркетингу та партнерської взаємодії між учасниками бізнесу, його зацікавленими сторонами з моменту зародження відносин між ними. Тобто, сучасне розуміння соціальної відповідальності є результатом еволюційних аспектів в більшій мірі ніж в деталізації сучасних методологічних основ [1, c. 88]. Визначальне значення в еволюції соціальної відповідальності займала промислова, демократична та освітня революції, що зародились в Англії та знайшли своє відображення в розвитку корпоративного управління США. Демократичні революції у країнах Західної Європи змінили політичну систему суспільства у напрямі соціальної активності, стали висхідною точкою у формуванні національних держав на основі спільної культури, мови та етнічної незалежності людей, їхньої рівності. Саме створення соціально-орієнтованої держави за підтримка діяльность суб’єктів господарювання, забезпечило соціально-політичні умови розвитку ринкової економічної системи. Власне матеріальною основою формування ринкового господарства держав західної цивілізації стала промислова революція [2, с. 168]. Зміни політичних систем країн у результаті революцій зумовили формування якісно нових економічних центрів – держав, із системою законодавчих та регулятивних норм у сфері національного господарства. Водночас змінився статус економічних індивідів (суб’єктів господарювання) в суспільстві із споживацького на соціально-активний. Заснування значної кількості продавців і покупців унеможливили вплив на ринкову ціну, її почали сприймати як належну. Через однорідність товару, основним критерієм вибору товару для споживачів стали ціна та соціальна активність компанії. Разом з тим, ринок став джерелом засобів існування для підприємців, які, для того щоб втриматися на ньому, почали активно розвивали та впроваджували концепції маркетингового управління (із виробничої до соціально-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

етичної). В результаті таких змін, зародився напрям соціально-орієнтованої діяльності, який згодом отримав назву корпоративна соціальна відповідальність [2., с. 169]. У другій половині ХІХ століття у країнах Західної Європи і США завершилася перша промислова революція, що створило передумови походу від мануфактури до фабрики. Це стало базою створення ринкового господарства у країнах ринкової цивілізації. Наступний економічний розвиток країн Західної Європи і США супроводжувався переходом до монополістичної конкуренції [2, с. 240]. Першими в світі монополіями корпораціями були «Standart Oil», заснована Джоном Д. Рокфелером; та компанія Ендрю Карнегі, який контролював дві третини обсягу сталеварної індустрії. Згодом інші підприємці почали створювати великі компанії. Утворення монополій є об’єктивним і закономірним процесом у ринковій економічній системі. Основними причинами цього є отримання максимального прибутку під впливом конкуренції, централізації виробництва та капіталу. Водночас, вагомий вплив на утворення монополістичних корпорацій мали влада в країні, соціально-економічна структура населення, освіта та наука, менталітет населення. Така ситуація на ринку зумовила потребу у формалізованій практиці управління [3, с. 243]. Отже, на початок ХХ ст., під впливом технологічної революції, зазнали змін економіка, наукова, освітня та культурна сфери життя людей. Разом з тим загострилися соціальні проблеми, зокрема, виступи робітників за свої права, за підвищення заробітної плати. Історія менеджменту, Даніела А. Вена свідчить про те, що в кінці ХІХ століття спостерігались зловживання у сфері менеджменту персоналу у Великобританії та Америці щодо експлуатації жінок та дітей. Зародження соціальної відповідальності спричинило ряд реформ щодо врегулювання соціальних проблем. В цей період системи КСВ набувала характеру гуманізму, філантропії та інтеграції бізнесу у сфери соціального спрямування. Основним завданням керівників компаній стало поєднання економічної діяльності із соціальними аспектами суспільного розвитку. Інтенсивний розвиток ринкових відносин, перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, якісні зрушення в структурі споживчих потреб, формування ринку споживача, зростаюча індивідуалізація господарського життя – все це призвело до формування в 60-70-х роках ХІХ ст. нового напряму корпоративного управління – корпоративної соціальної відповідальності [3, с.246]. Основним завданням керівників компаній стало поєднання економічної діяльності із соціальними аспектами суспільного розвитку. Умовно, можна виділити такі етапи розвитку корпоративної соціальної відповідальності [4, с.512]: Перший етап: 50 – 60-ті роки ХХ століття: заснування наукових підходів та досліджень у сфері менеджменту, що визначили «нову» роль бізнесу в системі господарювання; Другий етап: 70 – 80-ті роки ХХ століття: поширення незадоволення діяльністю компаній серед місцевих громад у світовому масштабі; Третій етап: 1990-ті роки: посилення глобалізаційних процесів, та розвиток технологічного розвитку, актуалізація питань захисту довкілля та розвиток нової моделі стейкхолдерів;

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Четвертий етап: Початок ХХІ століття: просування ідеї стійкого розвитку та запровадження системи Глобальної ініціативи зі звітності (Global Reporting Initiative – GRI). Висновки. Узагальнюючи еволюційні основи розвитку КСВ, можна зробити висновок, що до 1990-х рр. рішення щодо вибору соціальних ініціатив здебільшого приймалося з огляду на необхідність «чинити добро, щоб добре виглядати». Корпорації формували, виконували й звітували про річний бюджет спрямований на доброчинність. Усі зобов’язання мали короткотерміновий характер, що дозволяло компаніям диверсифікувати сфери прояву КСВ. Поширеною була тенденція уникнення питань, пов’язаних з основною сферою діяльності компанії, оскільки вважалося, що це могло бути сприйняте як самореклама. У той же час компанії уникали суперечливих соціальних питань, КСВ не пов’язували із основним напрямом діяльності компанії. У 1990-х роках, з розвитком концепції соціальних інвестицій, відбувся перехід до довготермінових зобов’язань компаній щодо соціальних питань та ініціатив: виділення коштів на КСВ як із бюджетів структурних одиниць, так і з бюджетів на філантропічні цілі; формування стратегічних альянсів. Водночас стратегічні цілі діяльності корпорацій передбачали обов’язкове дотримання основ КСВ. В сучасних умовах корпоративна соціальна відповідальність є навід’ємним елементом діяльності суб’єктів господарювання. Благодійність з обов’язку стала важливою складовою корпоративної стратегії. Цьому значною мірою сприяла практика впровадження в діяльність компаній значної кількості обов’язкових соціальних звітів. Доброчинність стала нормою корпоративної соціальної поведінки. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Archie B. Carroll. Corporate social responsibility: The centerpiece of competing and complementary frameworks. - Organizational Dynamics (2015) 44, р. 87—96 2. Горбачевська О.В. Історія економіки та економічної думки у логічних схемах: навч. посібник / О.В. Горбачевська, М.І Хмелярчук, А.В. Стасишин; за ред. канд. екон. наук, доц. О.В. Горбачевської. – К.: УБС НБУ, 2013. – 526 с. 3. Робінс, Стефан П. ДеЧенцо, Девід А. Основи менеджменту / Пер. з англ. А. Олійник та ін.. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2002. – 671 с. 4. Firuza Madrakhimova. History of Development of Corporate Social Responcibility // Journal of Business and Economics, June 2013, Volume 4, №6, pp. 509-520 (514)

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 656.07:334.7

Карпенко О.О.

к.е.н., доцент, професор кафедри управління та економіки водного транспорту, Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

ЕФЕКТИВНА КЛАСТЕРНА ВЗАЄМОДІЯ ТРАНСПОРТНО-ЛОГІСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ З ВИКОРИСТАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Транспортний сектор відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку країни, оскільки розвинена транспортна система є передумовою економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки і покращення якості життя населення. Сучасна транспортна галузь України переживає період глибокої системної кризи. Існуюча система управління транспортно-дорожнім комплексом, стан виробничо-технічної бази і технологічний рівень організації перевезень за багатьма параметрами не відповідають зростаючим потребам суспільства та європейським стандартам якості надання транспортних послуг, перешкоджають підвищенню ефективності функціонування галузі та потребують її докорінного реформування та модернізації [1]. Найбільш ефективний напрямок розвитку транспортного сектору України може бути реалізований завдяки формуванню мережі транспортно-логістичних кластерів. Транспортно-логістичний кластер (далі - ТЛК) - це міжгалузеве добровільне об'єднання підприємницьких структур, транспортно-логістичної інфраструктури, громадських та інших організацій, що спеціалізуються на перевезенні вантажів, зберіганні та вантажопереробці, транспортно-експедиторському, логістичному сервісному обслуговуванні та управлінні, співпрацюють з науковими, освітніми установами, органами державної та регіональної влади з метою підвищення конкурентоспроможності на вітчизняному та світовому ринку транспортно-логістичних послуг [2]. Структура ТЛК складається з чотирьох рівнів. До першого рівня відносяться всі компанії, галузі, населення, що утворюють вантаж. Базовими організаціями кластера є підприємства - постачальники вантажів. Другий рівень - це організації, які виконують різного роду послуги з транспортно-експедиторського обслуговування, а також здійснюють науково-дослідні роботи зі створення технології, логістичних схем оптимальної транспортування. Третій рівень - це соціально-економічна інфраструктура (підтримуючі галузі). До них відносяться адміністративний, банківський, людські ресурси, технологічна інфраструктура (транспортна інфраструктура, дорожня мережа тощо). Четвертий рівень - це організації, що підтримують транспортні інфраструктури (споріднені галузі) [3]. Транспортно-логістичні кластери формуються з урахуванням конкретної соціально-економічної ситуації, що складається на конкретній території, а також перспектив її розвитку. Формуванню ТЛК передує детальний аналіз наявних можливостей і обмежень у процесі розроблення механізмів функціонування певного кластера. При цьому слід підкреслити, що в створенні та подальшому розвитку транспортно-

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

логістичних кластерів важливу роль відіграє рівень кластерної взаємодії підприємств, тобто система мережевих формальних і неформальних взаємодій на основі принципів партнерства, в результаті яких формується якісно новий рівень комунікаційного потенціалу всіх учасників кластеру, що забезпечує зниження трансакційних витрат та виникнення позитивного синергетичного ефекту [4]. Забезпечення ефективної кластерної взаємодії між економічними суб’єктами за рахунок переміщення вантажопотоків у часі і просторі можливе з використанням розвинутих інформаційно-комунікаційних технологій, а отже в основі формування транспортно-логістичних кластерів повинен лежати принцип комунікаційної єдності, що передбачає наявність єдиного інформаційного простору [5]. З метою забезпечення єдиного інформаційного простору необхідно організувати діяльність кластерного оператора, що здійснюватиме консолідацію та координацію вхідних і вихідних матеріальних, фінансових та інформаційних потоків. Діяльність кластерного оператора дозволить підвищити ефективність функціонування ТЛК шляхом інтеграції його учасників в єдиний інформаційно-управляючий простір на основі інформаційно-комунікаційних технологій. Кластерний оператор повинен тісно співпрацювати з координатором діяльності ТЛК, а також розв'язувати задачі як тактичного, так і стратегічного управління та координації. Крім того, кластерний оператор має забезпечувати управління ланцюжками поставок (блок спеціалізації); трансфер знань (блок науки і освіти); моніторинг, програмне забезпечення, інформаційний обмін та електронний документообіг (інформаційний блок); управління фінансово-страховими та іншими операціями (блок забезпечуючих послуг). Ефективна кластерна взаємодія всіх зазначених елементів дозволить сформувати спільну інформаційну базу перевізників, вантажів, терміналів, складів, а також узгоджувати тарифну політику у межах транспортно-логістичного кластера. Здатність кластера до збереження своїх властивостей та структури під впливом зовнішніх факторів визначається його цілісністю. А саме, взаємопов’язаністю, взаємозалежністю підприємств, що входять до нього, відносною відокремленістю від зовнішнього середовища. Структура кластера, в якій кластерний оператор об’єднує всіх учасників ТЛК, нарощуючи їх потенціал, орієнтуючи їх на надання якісних транспортних послуг, не підвищуючи тарифи на перевезення і не збільшуючи власні витрати, є одним з найважливіших відображень цілісності ТЛК та дотримання принципів соціально-відповідальної діяльності при об’єднанні транспортно-логістичних підприємств у систему для реалізації спільних цілей. Спираючись на світовий досвід, можна з упевненістю вважати, що кластеризація транспортно-логістичних підприємств України позитивно вплине на їх розвиток, оскільки сприятиме залученню приватних інвестицій та коштів технічної допомоги в розвиток транспортно-логістичної інфраструктури; збільшенню обсягів перевезень, у тому числі транзитних, та товарообороту; удосконаленню технології перевезень на основі логістичних принципів та розвитку транспортно-складських комплексів; зменшенню транспортної складової у вартості товарів і послуг; зростанню економічної та соціальної ефективності транспортно-логістичних підприємств. Крім того, кластеризація транспортно-логістичних підприємств дозволить підвищити конкурентоспроможність транспортної галузі в цілому; сприятиме інтегра-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ції транспортної мережі України в європейські та світові транспортні та торгові мережі; налагодженню міжрегіональних та міждержавних зв’язків за рахунок оптимізації переміщення торгівельних та транспортних потоків як в регіонах України, так і за їх межами; розбудові необхідної транспортної, торгівельної та сервісної інфраструктури; збільшенню надходжень до державного бюджету. Упровадження кластерного підходу в питаннях реформування транспортної галузі України потребує від державних та місцевих органів влади найскорішого вирішення інституціональних, економічних, організаційно-правових, координаційних, інформаційно-аналітичних, кадрових завдань, що значною мірою забезпечить поступове пожвавлення процесу кластеризації транспортно-логістичних підприємств України та стане підґрунтям для відродження транспортного сектору України на основі досягнень сучасної науки і практики, висока ефективність яких доведена багаторічним світовим досвідом. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Механізми ефективного використання та розвитку потенціалу транспортнодорожнього комплексу України: аналіт. доп. / О.В. Собкевич, К.М. Михайличенко, О.Ю. Ємельянова. – К.: НІСД, 2014. – 60 с. 2. Прокофьева Т.А. Кластерный подход к управлению развитием логистической инфраструктуры евроазиатских международных транспортных коридоров [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.jura.lt/en/internetpublications/9112iskirtinis-interviu-vladimiraschikvadz-ekonomika-yra-koncentruota-politikos-iraika. 3. Сыздыкбаева Б.У. Основные методологические принципы формирования транспортно-логистического кластера [Электронный ресурс].– Режим доступа: http://www.enu.kz/repository/repository2014/osnovnye-metodologicheskie.pdf. 4. Гощинська Д.Я. Інформаційно-комунікаційне забезпечення кластерної взаємодії підприємств: автореф. дис. … канд. екон. наук: 08.00.04 / Гощинська Дарія Ярославівна; Держ. ун-т телекомунікацій. - Київ, 2016. - 20 с. 5. Ільчук В.П. Шляхи нарощування виробничого потенціалу транспортних підприємств / В. П. Ільчук, І. О. Хоменко // Проблеми і перспективи економіки та управління. - 2015. - № 4. - С. 120-127.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

56 УДК 330.3:336:519.86

Квасній М.М.

к.е.н., доцент кафедри економіки

Дявіл А.М.

студент кафедри економіки Львівський навчально-науковий інститут ДВНЗ «Університет банківської справи», м. Львів, Україна

МОДЕЛЮВАННЯ ПОВЕДІНКИ ІТ РИНКУ ПРАЦІ ЛЬВІВЩИНИ

Проведення комплексного дослідження ІТ галузі у Львові, оцінювання рівня її потенціалу позитивно впливає на розвиток інфраструктури та створення сприятливих умов для конкурентоспроможності економіки на міжнародному ринку. Ступінь розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури є одним з основних факторів, який визначає подальше економічне зростання міста. ІТ галузь на сьогоднішній день є однією з важливих галузей економіки, яка створює нові робочі місця. Використання інформаційних технологій та їх вплив на формування та розвиток інформаційної економіки та суспільства в цілому широко досліджувалось як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями. Оскільки інформаційні технології є одним з вирішальних факторів соціально-економічного розвитку, то формування і розвиток інформаційного суспільства повинно бути в центрі уваги сучасних дослідників, а високий рівень актуальності теми зумовлює необхідність її подальшого дослідження. Метою даного дослідження є вивчення особливостей розвитку та стратегії ІТ ринку праці Львова, а також розробка моделі його поведінки на перспективу. Щоб зрозуміти Львівський ІТ ринок, важливо описати його особливості та охарактеризувати працівників та роботодавців. Загалом ринок відзначається високою оплатою праці, працівниками молодого та середнього віку та отриманням задоволення від роботи. Опитування громадської думки демонструє, що сфера інформаційних технологій є престижною, а її спеціалісти мають яскраве професійне майбутнє. Їхня праця перспективна і водночас найбільш високооплачувана. Таку думку підкріплює і дослідження Head Hunter Україна, згідно якого ІТ спеціалісти належать до 10-ти найбільш престижних професій в Україні. Загалом ІТ сфера — це ринок молодих, амбітних, щасливих та самодостатніх працівників. Жінки також починають заповнювати ринок, першочергово як тестувальники - спеціалісти із забезпечення та контролю якості (Quality Control specialists), технічні автори (technical writers) та менеджери (Head Hunter Україна) [1]. Аутсорсинговий та аутстаффінговий бізнеси - це моделі постійної масштабованості людського капіталу: ти ростеш тільки тоді, коли ти зростаєш кількісно. А компанії можуть зростати, але успішних одиниці. В будь-якому разі, перед власниками, директорами і топ-менеджерами постійно постає питання масштабування. В цьому власне і проблема, адже у Львові сильна конкуренція за кваліфіковані людські ресурси. Практично «кожного дня» відкриваються нові ІТ компанії, що шукають молодих, енергійних людей, які мають за мету пізнати щось нове. Нижче наведено статистичні дані по кількості вакансій і кількість відгуків з 2014 по 2017 роки [2].

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Рис.1. Динаміка попиту - пропозиції вакансій ІТ ринку Львівщини, [2]. Як бачимо, пропозиції вакансій характерне в загальному зростання, хоча у лютому 2015 (February 2015) спостерігався значний спад. Поведінка попиту вакансій є нелінійною і ця нелінійність має негладкий характер ( наявність гострих вершин на графіку Рис.1.). За цих умов динаміка в цілому є нелінійною та позитивною. На основі статистичних даних розглянемо стан ринку праці (попит і пропозиції вакансій) та охарактеризуємо особливості тенденцій її розвитку за період з 2014 до 2017 року (Рис. 1). Для становлення виду динаміки та типу організації процесу використаємо показник Херста (алгоритм обчислення подано на Рис. 2.,[3]). Висновки. Для пропозиції вакансій роботи показник Херста H = 0,1287 ; фрак0 ,1287 H тальна розмірність відповідно D = 1,8713 , тоді R / S ≈ t ; R / S ≈ t ; dU 1 ≈ dt 0,1287 . Це вказує на те, що ряд антиперсистентний, процес нестійкий, може змінити свою організацію. Для попиту вакансій роботи H = 0,1096 ; D = 1,8904 ; dU 2 ≈ dt 0,1096 . Отже, ряд теж антиперсистентний, процес нестійкий, може змінити свою організацію. Тому, можна зробити висновок, що динаміка пропозиції роботи є позитивною, але мінливою до зовнішніх чинників (таких як ситуація в країні, втрати компанією замовлень). Для попиту динаміка теж є позитивною, але може змінитись внаслідок того, що ринок потребує більш кваліфікованих спеціалістів, а більшості з них потрібно більше часу на освоєння нових технологій і мов програмування (тому попит на роботу падає).

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Рис. 2. Узагальнена схема фрактального аналізу на основі показника Херста , [3] СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. IT Reserach: [Електронный ресурс] // Режим доступу: http://itcluster.lviv.ua/projects/it-research/ (англ.) (укр.) — (Дата звернення: 17.03.2017) 2. Зарплаты разработчиков: [Електронный ресурс] // Режим доступу: https://jobs.dou.ua/salaries/ (англ.) (нім.) (укр.) — (Дата звернення: 18.03.2017) 3. Квасній М. М. Тополого-фрактальне моделювання динаміки регіонального розподілу секторів нефінансових корпорацій і домогосподарств [Текст] / М. М. Квасній // Актуальні проблеми економіки. – 2010.- № 10.- С. 165 – 172.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 656

Кириленко О.Н.

к.э.н., доцент кафедры внешнеэкономической деятельности предприятий Учебно-научный институт экономики и менеджмента

Высоцкая М.П.

к.э.н., доцент кафедры международных экономических отношений и бизнеса Учебно-научный институт международных отношений Национальный авиационный университет, г. Киев, Украина

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ИНФОРМАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ ДЛЯ ОПТИМИЗАЦИИ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ТУРИСТИЧЕСКОГО АГЕНТСТВА

Для туристического агентства, приоритетным направлением развития которого является продажа авиабилетов, в первую очередь необходимо внедрить автоматизацию бизнес-процессов, связанных с продажей авиабилетов, а именно учетом производственно-финансовой деятельности подразделения по продаже авиационных перевозок. Преимущество должно быть отдано именно отраслевой системе автоматизации. В дальнейшем, при условии сохранения роста, целесообразно рассмотреть внедрение универсальной системы управления. При этом специализированная отраслевая учетно-финансовая и производственно-технологическая информационные системы взаимодействуют с универсальной системой, как правило, посредством согласованных интерфейсов[1]. В рамках выделенного направления использования информационных технологий интересным для туристических агентств является внедрение и использование программно-целевого продукта системы обработки финансовой информации для агентств «Софи – Агентство», разработанного Институтом автоматизированных технологий на воздушном транспорте (ИАТВТ) [2]. Основным направлением деятельности ИАТВТ является разработка программно-технологических комплексов для предприятий авиационной отрасли - авиакомпаний, агентств и аэропортов. Агентствам по продаже авиаперевозок ИАТВТ предлагает программнотехнологические продукты, разработанные с использованием новейших информационных технологий, которые обеспечивают комплексную автоматизацию служб компании на базе системы «Софи». ИАТВТ выступает в качестве системного интегратора (главной организации по разработке и внедрению), привлекая к сотрудничеству и, координируя действия других специализированных проектных организаций. ИАТВТ обеспечивает интеграцию системы «Софи – Агентство», и других производственных систем, имеющихся в компании, бухгалтерских и управленческих систем, то есть обеспечивает системную интеграцию при создании комплексных систем управления для компаний. А также: оказывает услуги по разработке организационных документов и технологий для компании, проводит обследование компании с целью разработки предложений по совершенствованию системы учета производственно-финансовой деятельности, оказывает консалтинговые услуги. ИАТВТ имеет собственную производственную базу обработки документации для учета и взаиморасчетов компаний. Учебный центр ИАТВТ предлагает специализированные курсы учебы.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Програмно-технологическая продукция (ПТП) «Софи – Агентство» используется для учета и распределения выручки, учета доходов агентства, формирования отчетности по всем участникам продажи и реализации пассажирских перевозок, контроля поступления денежных средств от субагентов и организаций, расчетов с перевозчиками.Так, ПТП «Софи – Агентство» состоит из пяти подсистем: «Софи Продажа перевозок – Агентство», «Софи - Финансы – Агентство», «Софи - Бланки – Агентство», «Софи - Договорные отношения – Агентство», «Софи - Статистика – Агентство». Оценку эффективности использовании программно-технологического продукта целесообразно провести исходя из экономии времени. Для этого необходимо провести оценку времени, которое тратит сотрудник турагентства на выполнение основных своих функций в двух случаях: вручную (в MS Office) и при использовании ПТП «Софи – Агентство». Важным аспектом оценки эффективности внедрения новой технологии организации бизнес-процесса является установление ценности, или рентабельности проекта, то есть отношение ценности его положительных результатов (выгод) к его себестоимости. В целом использование информационной системы «Софи - Агентство» позволяет автоматизировать определенные производственные процессы, сокращает количество работников, занимающихся выполнением операций по бронированию авиаперелета, продажи авиа- и железнодорожных билетов, бронированию отелей, организации трансферов, приобретению дополнительных услуг. СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ 1. Богалдин-Малых В. Маркетинг и управление в сфере туризма и социальнокультурного сервиса: туристические, гостинично-ресторанные и развлекательные комплексы [Текст]/ В. Богалдин-Малых. – Воронеж: МОДЭК, 2004. - 560 с. 2. Система обработки финансовой информации для агентств «Софи – Агентство».[Электронный ресурс] – Режим доступу http://www.iatvt.ru/index.cgi?doc=4_2 -

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 336.76

Клименко К.В.

к.е.н., старший науковий співробітник відділу міжнародних фінансів та фінансової безпеки, Державна навчально-наукова установа «Академія фінансового управління», м. Київ, Україна

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З ОЕСР

Організація економічного співробітництва та розвитку (далі – ОЕСР) – міжнародна організація, членами якої на сьогодні є 34 країни. 70 країн мають статус партнерів ОЕСР, беручи участь у багатьох сферах її діяльності. За впливом ОЕСР належить до трійки провідних світових економічних установ, поряд з МВФ та Світовим банком. Від самого початку існування ОЕСР її діяльність спрямовується на зміцнення й підвищення ефективності економік держав-членів, покращення соціально-економічних умов та ситуації із зайнятістю, забезпечення економічного зростання як індустріально розвинутих країн, так і тих, що розвиваються. Головними напрямами діяльності ОЕСР є: надання допомоги країнам – членам для підвищення рівня їх економічного та соціального розвитку; сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, шляхом надання технічної допомоги; налагодження відносин з органами державної влади всіх рівнів країн - членів; підтримка зв’язків з іншими міжнародними організаціями для забезпечення ефективної співпраці та співробітництва з регіональними економічними організаціями; усунення перешкод в обміні товарами (послугами, роботами); надання допомоги в професійній підготовці кадрів у сфері науки й техніки [1]. На сьогодні Україна тісно співпрацює з ОЕСР в статусі асоційованого члена в рамках Комітету зі сталі, Глобального форуму ОЕСР з прозорості та обміну інформацією для податкових цілей; в статусі учасника (спостерігача) в рамках Комітету з конкуренції, Комітету з питань державного управління, Робочої групи з питань розвитку малого і середнього бізнесу та підприємництва, бере участь у заходах Міжнародного транспортного форуму (МТФ), Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), приєдналася до Насіннєвих схем ОЕСР по сортовій сертифікації насіння зернових, кукурудзи та сорго, у 2013 році Україна набула членства у Глобальному форумі з транспарентності та обміну інформацією для податкових цілей в рамках ОЕСР. Крім того, ОЕСР проводить регулярні експертні огляди (Peer Review) у країнахчленах і у виняткових випадках – країнах, які не є членами Організації. Так, експертами ОЕСР проведено в Україні наступні огляди: економічний огляд України (2007); огляд конкурентної політики України (2008); огляд аграрної політики (2009); огляді інвестиційної політики України (2011); огляд секторної конкурентоспроможності України (2011); огляд енергетичної політики України (2012); територіальний огляд ОЕСР по Україні (2012-2013); погляд на Уряд: 2013. 12 березня 2014 року Рада ОЕСР прийняла рішення щодо поглиблення співпраці з Україною шляхом надання досвіду Організації для вирішення існуючих питань у сфері державного управління нашої держави та проведення необхідних реформ.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

7 жовтня 2014 року у штаб-квартирі ОЕСР в Парижі було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та ОЕСР щодо поглиблення співробітництва, що визначає пріоритетні сфери та форми співробітництва з ОЕСР на дворічний термін, зокрема: розвиток малих та середніх підприємств; боротьба з корупцією; державне управління; розвиток секторної конкурентоспроможності, в тому числі в галузях сільського господарства і зеленої економіки; управління державними підприємствами; удосконалення системи податкового адміністрування тощо [1]. Також відзначимо, що 26.10.2016р. було схвалено проект Угоди між Урядом України та ОЕСР щодо поновлення Меморандуму взаєморозуміння №787-р. Угодою передбачається продовження дії Меморандуму ще на 2 роки (до 07.10.2018 р.). Продовження терміну виконання Угоди дозволить успішно завершити виконання заходів, передбачених Меморандумом, зокрема в таких сферах, як: децентралізація, залучення інвестицій, розвиток малого і середнього бізнесу, удосконалення систем оподаткування, формування сприятливого конкурентного середовища України, наближення до міжнародних стандартів у сфері освіти; залучити світових аналітиків та експертів ОЕСР до розробки рекомендацій з проведення економічних і соціальних реформ в Україні [2]. Залучення експертної допомоги ОЕСР у впровадженні Антикорупційної стратегії на 2014-2017 роки; розробленні та впровадженні Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; організації підготовки, перепідготовки та підвищенні кваліфікації з питань, пов’язаних із запобіганням корупції. Проведення консультацій щодо співпраці з Робочою групою з боротьби з хабарництвом в міжнародних комерційних операціях ОЕСР. Підготовка спільно з експертами ОЕСР дослідження «Погляд на Уряд: 2015» у рамках набуття Україною статусу асоційованого учасника в Комітеті з питань державного управління ОЕСР; продовження співпраці у рамках програми SIGMA з питань реформування державного управління, управління державними фінансами, спрощення чинної нормативної бази та інші. Здійснення спільно з експертами ОЕСР експертної оцінки стану реалізації в Україні Акту з питань малого бізнесу для Європи та підготовка рекомендацій щодо реформування політики розвитку МСП у рамках проекту «Індекс політики щодо МСП: країни Східного партнерства (20122015 рр.)». Продовження реалізації ІІІ фази проекту ОЕСР «Стратегія секторної конкурентоспроможності для України» Євразійської програми конкурентоспроможності, в рамках якого мають бути впроваджені рекомендації ОЕСР, спрямовані на удосконалення державної політики та покращення інвестиційної привабливості секторів з високим потенціалом підвищення конкурентоспроможності: агропромислового комплексу, виробництва альтернативних джерел енергії на основі біомаси, а також у сфері енергоефективності. Реалізація проекту ОЕСР «Створення умов для започаткування схеми гарантування кредиту для малих і середніх підприємств в агробізнесі» в рамках Євразійської програми конкурентоспроможності; проведення обстеження МСП у регіонах України, аналіз напрямів державної політики та підготовка рекомендацій щодо інструментів регуляторної, інформаційної та фінансової політики на підтримку екологізації МСП у рамках реалізації проекту ОЕСР «Еколо-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

гізація діяльності малих і середніх підприємств» програми «Екологізація економіки країн Східного партнерства Європейського Союзу» (EaP GREEN). Також одним з інструментів ОЕСР є проведення оглядів політик, що здійснюють держави у конкретних сферах, зокрема інвестиційній. Огляди інвестиційні політики аналізують можливості для покращення бізнес-клімату та стимулювання інвестиційної діяльності, торговельну та податкову політики, корпоративне управління. Відзначимо, що Україна вже підписала угоду щодо приєднання до декларації про міжнародне інвестування і транснаціональні корпорації ОЕСР [3]. Інвестиції є основою економічного розвитку, а підписання цієї Угоди свідчить про позитивну оцінку ОЕСР щодо покращення інвестиційного клімату в Україні. Підписання Угоди стало можливим після презентації Огляду інвестиційної політики України за 2016 рік, який відбувся у вересні 2016р. Це сигналізує про успіхи реформ в Україні та вказує на наступні виклики, з якими слід працювати у найближчій перспективі. Інвестори світу розуміють важливість інноваційного підходу до розвитку виробництва. Зближення України з ОЕСР дозволить покращити програми розвитку конкуренції, які включають посилення інноваційної складової в інвестиційно-привабливих секторах з високим потенціалом підвищення конкурентоспроможності, серед яких АПК, енергетика та промисловість. Цей крок свідчить про запровадження міжнародних стандартів здійснення інвестиційної діяльності, усуває обмеження щодо секторів, в яких іноземне інвестування заборонене, та забезпечує національний режим для транснаціональних корпорацій, сприяє поліпшенню конкурентного середовища та впливу на впровадження та розповсюдження інновацій, а також реалізації принципів та стандартів соціальної відповідальності бізнесу згідно з керівними принципами ОЕСР щодо ведення відповідального бізнесу. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Співробітництво в рамках Організації Економічного співробітництва та розвитку / КМУ [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://mfa.gov.ua/ua/aboutukraine/international-organizations/oesr 2. Про схвалення проекту Угоди між Урядом України та Організацією економічного співробітництва та розвитку про поновлення Меморандуму взаєморозуміння між Урядом України і Організацією економічного співробітництва та розвитку щодо поглиблення співробітництва” № 787-р. − редакція від 26.10.2016. [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/787-2016%D1%80 3. Україна приєдналася до декларації про міжнародне інвестування і транснаціональні корпорації [Електронний ресурс]. − Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-economics/2194246-ukraina-priednalasa-do-deklaraciioesr-pro-miznarodni-investicii.html

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

64 УДК 330.322

Ковальчук Т.Г.

к.е.н., доцент кафедри міжнародних відносин, Національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Важливим чинником розвитку економіки України є обсяг залучених іноземних інвестицій, що дає змогу країні впроваджувати новітні технології, використовувати передовий зарубіжний досвід, розвивати бізнес, поліпшувати платіжний баланс, комплексно використовувати ресурси, розвивати експортний потенціал і знижувати рівень залежності від імпорту, досягати соціально-економічного ефекту тощо. Однак, внаслідок продовження агресивної політики Російської Федерації, окупації Криму і військових операцій на сході України, зберігається тенденція до погіршення національної економічної системи та її дестабілізації. Тому питання оцінки стану іноземного інвестування та створення сприятливих умов розвитку бізнес-клімату в Україні залишається одним з найактуальніших. Важливу роль у створенні сприятливих умов для розвитку української економіки відіграють іноземні інвестиції, які вважається індикатором зміни рівня довіри та рейтингу країни. Сьогодні внаслідок продовження військових операцій на сході України та окупації Криму, а також неефективних економічних реформ, економічна активність іноземних інвесторів в Україні залишається незначною, можна навіть сказати, що іноземні інвестиції в останні роки були відсутніми, про що свідчить динаміка прямих іноземних інвестицій за останній період. Так, абсолютний приріст надходження прямих іноземних інвестицій в Україну за періоди з 2011-2012 рр., 20112013 рр., 2011-2014 рр., 2011-2015 рр. становив 5,0 млрд. дол.; 6,8 млрд. дол.; -4,6 млрд. дол.; -6,9 млрд. дол. відповідно від рівня 2011 року (базисний метод). Абсолютний приріст надходження прямих іноземних інвестицій в Україну в кожному році з 2011 по 2015 рр. становив 5,0 млрд. дол.; 1,8 млрд. дол.; -11,4 млрд. дол.; -2,3 млрд. дол. відповідно (ланцюговий метод) [1]. Однак, у 2016 році українська економіка вперше показала позитивну динаміку після 2013 року. За підсумками 2016 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 4405,8 млн. дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу) проти 3763,7 млн. дол. у 2015 році [2]. Обсяг залучених із початку інвестування прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку України на 1 січня 2017 року становив 46,9 млрд. дол., абсолютний приріст у 2016 році склав 1,5 млрд. дол. США. І попри зростання у 2016 році, ПІІ все ще не досягнули рівня 2013 і тим більше 2012 року. До того ж це зростання значною мірою викликане докапіталізацією банків з іноземним капіталом, тоді як кількість нових інвестицій залишається невисокою. Уповільнення залучення обсягів іноземних інвестицій за останній період зумовлене не лише конфліктом на сході країни, а й умовами ведення бізнесу, зокрема ступінню втручання держави та рівнем корупції. Щоб підвищити ймовірність

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

залучення справжнього іноземного капіталу, необхідно усунути значні перешкоди на шляху іноземного інвестування, що існували ще задовго до початку конфлікту. Варто зауважити, що інвестування в Україні має свої особливості. Зокрема, частина іноземних інвестицій, які надходили до України протягом минулих років з низки іноземних держав, особливо з офшорних зон, інших юрисдикцій з пільговими умовами оподаткування бізнесу, мали пострадянське, насамперед українське походження. Так, станом на 01 жовтня 2016 р. лише частка Кіпру в сукупних обсягах прямих іноземних інвестицій в Україну становила 24,4%. Хоча добре відомо, що саме через Кіпр до України у формально-юридичному статусі іноземного надходить, насамперед, український за походженням капітал. До цього треба додати, що й українські за походженням капітали, вивезені свого часу з нашої держави до низки європейських країн, які не є офшорними зонами (наприклад, Нідерланди, Австрія та ін.), пізніше надходили до України як іноземні інвестиції [3]. Таким чином, падіння прямих іноземних інвестицій після початку війни в основному зумовлене різким зменшенням вливань українських та російських підприємців, що проводили свої капітали через офшори. До цього призвела гостра економічна криза і невизначеність, пов’язана із військовим конфліктом та політичними змінами. Тому потрібно створити відповідні умови для залучення нового іноземного капіталу в країну. Україна завдяки своєму потенціалу, висококваліфікованому людському капіталу, ймовірній ємності внутрішнього ринку є державою із широким простором для інвестиційної діяльності. Однак ризик здійснення бізнесу, ризик діяльності в Україні на сьогоднішній день залишається величезним, тому уряду варто докласти зусиль, аби у 2017 році ситуація була не гіршою. Тільки тоді варто очікувати перші серйозні інвестиції, відновлення інвестування в Україну. Для цього потрібно розробити ефективні конкурентні інвестиційні проекти, які зацікавлять і приваблять іноземних інвесторів. А також у першу чергу варто звернути увагу на три основні складові, що відновлять довіру інвесторів: судову систему, яка буде захищати інвестора, податкову систему, що дозволить прозоро працювати і отримувати доходи та боротьбу з корупцією. Разом з тим, Україна повинна показати серйозні наміри щодо реформ, щоб привабити інвесторів для масштабного залучення в українську економіку інвестицій та кредитів, необхідно вирішити кілька завдань. Зокрема: створити ефективні механізми захисту прав кредиторів і покласти кінець кредитному шахрайству; забезпечити прозорість українського бізнесу для можливості ефективного визначення кредитоспроможності позичальників; домогтися зниження інфляції, а також ввести більш ліберальне валютне законодавство. Таким чином, макроекономічні показники інвестиційної діяльності України свідчать про те, що в країні залишається досить високий ризик інвестування та інвестиційний клімат є незадовільним. І хоч країна багата на природні ресурси, кваліфіковану робочу силу, має значний науково-технічний потенціал, наявну інфраструктуру, потужну виробничу базу, величезний внутрішній ринок збуту продукції та успішну інтеграцію у світовий фінансовий та товарний ринки, перші позитивні зрушення в іноземному інвестуванні залишаються непомітними, адже Україна має досить негативний інвестиційний імідж. Тож, перед Україною стоїть ряд першочергових завдань, серед яких найважливішими є боротьба з корупцією, дерегуляція, податкова і судова реформи, вдосконалення регулювання фінансового ринку, а

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

також вирішення конфлікту на Сході України. Саме здійснення цих завдань здатне стати реальним стимулом для залучення іноземних інвестицій у вітчизняну економіку. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Аналіз та статистика залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України за 2011-2015 роки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.spilnota.net.ua. 2. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності у 2016 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. 3. Останній шанс: як Україні 2017 року перемогти кризу. Наталя Ульянова. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://forbes.net.ua.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 338

Колесник В.М.

к.е.н., доцент кафедри економіки Нікопольський факультет ЗНУ

Артеменко Д.А.

студентка 4 курсу Нікопольський факультет ЗНУ

АНАЛІЗ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ В УКРАЇНІ

Бурхливе зростання технологічних та ринкових інновацій у сфері внутрішніх та транскордонних платежів, які виконуються з використанням новітніх платіжних продуктів, збільшуються як за кількістю, так і за обсягами. Нові платіжні інструменти не з’являються випадково за бажанням розробників, їх поява – об’єктивний процес, викликаний новими незадоволеними потребами і підвищеними вимогами до ефективності та надійності платежів. Виникнення новітніх платіжних продуктів обумовлене, з одного боку, стрімким розвитком інформаційних і криптографічних технологій, які дали змогу зберігати грошову вартість на електронних пристроях, а з іншого — потребами електронної комерції, які не задовольняються повною мірою традиційними платіжними системами. Окремим дослідженням щодо суті, ролі, значення та розвитку електронних грошей в Україні присвячена велика кількість наукових праць. Але темпи розвитку та використання новітніх платіжних продуктів питання характеристик змісту та особливостей електронних грошей, а також правові та технічні аспекти їх використання підкреслюють актуальність теми дослідження та наявність необхідності більш детального та глибокого вивчення кола питань даної економічної категорії. Електронні гроші – це по суті електронний аналог готівкових грошей, які існують у вигляді електронних записів, наприклад, у віртуальних гаманцях в Інтернеті (аналог рахунку в банку, який використовується лише для операцій з електронними грошима). Це умовні знаки, які „прив’язані” до курсу однієї валюти (гривні, рубля, євро тощо) та існують лише у мережі та ніде більше. Сукупність віртуальних гаманців, у яких для здійснення платежів використовуються електронні гроші називається системою електронних грошей [1]. Вперше поняття електронних грошей було закріплено постановою правління Національного банку України "Про затвердження Положення про електронні гроші в Україні" від 25.06.2008 р. № 178, яке визначало електронні гроші як одиницю вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента, а право здійснювати випуск електронних грошей в Україні закріплювалося виключно за банками [2]. 4 листопада 2010 р. постановою правління НБУ № 481 вказане Положення було скасовано, а замість нього прийнято нове, яким встановлювалися менш жорсткі вимоги до емітентів електронних грошей. Так, Положення про електронні гроші, затверджене постановою правління НБУ від 04.11.2010 р., скасувало вимогу попереднього Положення щодо віднесення права емісії електронних грошових коштів до

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

виключної компетенції банків, надавши відповідні повноваження й іншим юридичним особам [3]. Своїм наказом від 27.06.2013р. №627 Інструкцію про застосування Плану рахунків доповнено нормами, які визначають порядок бухгалтерського обліку електронних грошей. Тепер в бухгалтерському обліку під електронними грошима розуміють одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов’язанням цієї особи, що виконується у готівковій або безготівковій формі. На практиці обіг електронних грошей здійснюється, оминаючи банківську систему, а саме через мережу Інтернет та мобільний зв’язок. Зокрема, українським споживачам доступні спеціальні платіжні інтернетсистеми, що організовують обіг електронних грошей, зокрема WebMoney, Bitcoin, тощо [4]. Bitcoin - це віртуальна грошова одиниця, яка не має єдиного емісійного центру. Нові віртуальні монети з'являються в результаті спеціальних комп'ютерних обчислень. Нацбанк вирішив випустити свій bitcoin у 2017 році, така форма електронних грошей здешевить еквайринг і може стати альтернативною картковим платежам. Згідно з презентацією Департаменту платіжних систем та інноваційного розвитку НБУ, в четвертому кварталі 2017 року Нацбанк збирається стати емітентом електронних грошей на базі технології Blockchain у рамках проекту НСП "Простір"[5]. Таким чином пропозиція електронних грошей на ринку залежить від стимулів для споживачів, торговців, емітентів та посередників при їх використанні, а також факторів, які можуть стримувати їх розвиток. Так, легкість використання пристроїв, на яких зберігаються електронні гроші, конфіденційність та безпека розрахунків будуть позитивно впливати на прагнення споживачів використовувати електронні гроші. Можливе збільшення обсягів реалізації, скорочення витрат та вигідні умови договорів чинитимуть вплив на рішення торговців приймати електронні гроші. Декларуючи жорсткі наміри стати членом Європейського Союзу, Україна наполегливо працює над адаптацією свого законодавства у сфері платіжних систем до європейських практик. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Дерев’янко С. І. Електроннігроші: сучасний стан та перспективирозвитку. – Режим доступу :http://oaji.net/articles/2016/1900-1469373917.pdf 2. Сайт Верховної Ради України. Про затвердженняПоложення про електроннігроші в Україні. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0688-08 3. Сайт Верховної Ради України.Про внесеннязмін до деяких нормативноправовихактівНаціонального банку України з питаньрегулюваннявипуску та обігуелектронних грошей. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1336-10 4. Степова С.В., Санагян С.О. Електронні гроші в Україні: сутність та проблеми використання. Режим доступу :http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=34153 5. Финансовый портал Минфин. НБУ признал Blockchain – Режим доступу :http://minfin.com.ua/2016/11/10/24719657/

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 336

Колесник В.М.

к.е.н., доцент кафедри економіки, Нікопольський факультет Запорізького національного університету, м. Нікополь, Україна

Глушкова Є.А.

студентка 5-го курсу Нікопольський факультет Запорізького національного університету, м. Нікополь, Україна

ШЛЯХИ МІНІМІЗАЦІЇ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

Кредитний ризик визначається науковцями як внутрішній ризик в основній діяльності банку. Проте невиконання боржником своїх зобов'язань перед банком не обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників і інвесторів. Слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати , пов'язані із стягненням проблемного кредиту, що також знижує доходність банку. Ця проблема виявляється актуальною для України. Перед банками постала необхідність переходу від екстенсивних методів роботи до інтенсивних (таких, що вимагають поліпшення якості кредитного портфеля). А останні в свою чергу передбачають активізацію внутрішнього потенціалу банка. З огляду на кредитування це має означати високий професіоналізм при роботі із позичальником із застосуванням останніх наукових розробок, та інше. Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановленні договором строки [1]. Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, пов'язаних з учасниками і елементами кредитних відносин. Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою певних заходів (рис.1). Нормування кредитів має дві форми. Перша застосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику на будь-яку суму, навіть за умови, що позичальник погоджується платити вищу процентну ставку. Друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник. Банк виходить з того, що саме ті, що готові платити найвищі процентні ставки,— це індивіди та фірми з найризиковішими інвестиційними проектами. Диверсифікація – це спосіб мінімізації кредитного ризику на рівні загального портфелю банківських позик. В основі такого управління може лежати розпорошення виданих банком кредитів, згрупованих за певними якісними критеріями — величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників, їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов’язаних із кредитною операцією [2].

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Рис.1 Заходи мінімізації кредитних ризиків Контроль за використанням кредиту. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору. Разом з тим, законодавством передбачена можливість відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки, яке може надати банк у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови вжиття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником і банком. Страхування – це ефективна система щодо зменшення впливу кредитних ризиків, що передбачає такі варіанти: самострахування, яке активно впроваджувалось через формування та використання резервів по кредитних операціях та страхування, за яким страхувальник шляхом сплати премії забезпечує собі або третій особі, в разі настання події, обумовленої договором, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності. Забезпечення – це система виконання позичальником інтересів банку, що дозволяє банку у разі неповернення позики повністю або частково компенсувати витрати по кредитних операціях. Забезпечення може бути різних видів: застава (майно, майнові права, цінні папери); гарантії і поручительства (банків, суб‘єктів господарювання); і інше (свідоцтва страхових компаній, вимоги за заробітною платою). Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди. Становище клієнта на ринку визначається шляхом аналізу продукту, що виробляється ним, факторів виробництва. структури споживачів та постачальників конкуренції, терміну діяльності, обсягів

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

реалізації, рентабельності та інших факторів, які можуть вплинути на ділову активність підприємства [3]. Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховували лише одне із можливих його джерел – фінансові можливості позичальника. Практика ж показує, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що потрапили в скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити. В таких випадках банк змушений подавати до суду на позичальника. Проте суд може відмовити йому в задоволені позову з причини недосконалого складання і оформлення кредитного договору. До речі, це саме стосується й інших юридичних угод, які укладаються в процесі кредитування (договір застави, гарантійний лист, договір страхування). Все це свідчить про те, що при оцінці ризику за конкретною кредитною угодою конче необхідно враховувати юридичний ризик [4]. Таким чином, виникнення кредитного ризику пов'язане із цілою низькою факторів. Він залежить від екзогенних факторів (тобто “зовнішніх”, пов'язаних із станом економічного середовища, кон'юнктурою) і ендогенних факторів (“внутрішніх”, викликаних помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом'якшити їх вплив і попередити великі втратити. Велика увага повинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку. Поліпшення якості управління кредитними ризиками є передумовою підвищення ефективності банківської діяльності та конкурентоздатності банків. Система управління кредитними ризиками формується відповідно до кредитної політики банку. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Балабанов И.Т. Банковское дело: Учебное пособие. / И.Т. Балабанов // 2. СПб.: Питер, 2003. – 256 с. 3. Антонюк Г. Управління кредитним ризиком в банківській діяльності [Текст] / Г. Антонюк // Наукові записки. – 2006. – №15 С.48. 4. Чехова І.В. Управління ризиками в банківській діяльності / І.В. Чехова // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2009. – № 6. – С.312314. 5. Герасимович А.М.. Аналіз банківської діяльності: Навчальний посібник / А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко – К.: КНЕУ, 2004. – 599 с.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

72 УДК 312

Колесник В.М.

Мельникова Л.Д.

студентка 5-го курсу Нікопольський факультет Запорізького національного університету, м. Нікополь, Україна

МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА

В умовах нестабільності й за наявності високих ринкових ризиків, що притаманні економіці сьогодення, можливість банкрутства підприємств присутня завжди. Кризовий стан суб’єктів господарювання характеризується нездатністю здійснювати фінансове забезпечення своєї фінансово-господарської діяльності. Своєчасне виявлення кризового стану, що визначається в економічній практиці як «загроза банкрутства», вимагає створення і виконання спеціалізованих процедур фінансового аналізу та контролю. Питання діагностики та оцінювання ймовірності банкрутства широко висвітлюються працях зарубіжних та вітчизняних науковців, а саме: У. Бівера, Е. Альтмана, Л. Спрінгейта, Р. Ліса, Ж. Лего, І. Чібісова Г. Савицької, В. Ковальова та О. Волкової, І. Жук, Л. Лігоненко, О. Терещенко, Д. Дюрана, Т. Тесленко О. Майбороди та ін. Але велика кількість запропонованих методик щодо діагностики та оцінювання ймовірності банкрутства підприємства, на сьогоднішній день лише підкреслює актуальність даної тематики та необхідність обґрунтування універсального підходу, який би враховував специфіку діяльності вітчизняних підприємств в умовах мінливості економіки. Діагностика та оцінювання ймовірності банкрутства підприємства є процесом визначення та аналізу фінансового стану підприємства за допомогою різноманітних моделей та факторів для подальшої діагностики та оцінки ймовірності настання кризового стану підприємства [1, с. 28]. На нашу думку одним з найповніших визначень діагностики банкрутства є визначення І.А. Бланка, який визначає його як систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньому періоді а [2, c. 431]. Таким чином, діагностику банкрутства підприємства можна розуміти як процедуру виявлення ступеня близькості фінансового стану підприємства до неспроможності або банкрутства Методичне забезпечення діагностики загрози банкрутства характеризується значною різноманітністю підходів та інструментів її проведення. У практичній діяльності підприємства застосовують такі підходи до діагностики та оцінювання ймовірності банкрутства підприємства, як: 1) кількісний – діагностика конкретних фінансових параметрів і їх співвідношень (розрахунок коефіцієнтів), у рамках даного підходу використовуються скорингованіі та інтегральні моделі;

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

2) якісний – аналіз стану (оптимальності) окремих функціональних підсистем управління (маркетинг, виробництво, кадри, фінанси тощо), найпоширенішими методами цього підходу є метод Аргенті, Скоуна та методика В. Ковальова; 3) кількісно-якісний – є узагальненням оцінювання фінансової стійкості підприємства, прикладом такого підходу є метод інтегральної бальної оцінки [1, с. 187]. Також слід відмітити існування великої кількості моделей визначення ймовірності банкрутства підприємства: двофакторна та п’ятифакторна моделі Альтмана, що характеризуються простотою й можливістю застосування за наявності обмеженої інформації, порівнянністю показників; модель Таффлера – спрощеність розрахунків та висока точність прогнозу ймовірності банкрутства компанії, що пов’язано зі значною кількістю проаналізованих компаній; Модель Бівера – використання показника рентабельності активів і винесення судження про терміни настання банкрутства підприємства; Модель Ліса, основною перевагою якої є простота і швидкість розрахунків, доступність необхідних для розрахунків даних, можливість оцінити фінансовий стан та спрогнозувати банкрутство [3, с. 112]. Але методики прогнозування банкрутства зарубіжних авторів мають ряд істотних обмежень для їх використання на українських підприємствах. Вони не адаптовані до вітчизняної економіки і не враховують специфіку діяльності вітчизняних підприємств, а саме: особливості в системі бухгалтерського обліку та податковому законодавстві, вплив інфляції на формування показників діяльності підприємства, галузеву приналежність підприємства й ін. [4, с. 28]. Натомість дискримінантна модель О. Терещенка, що враховує специфіку діяльності суб’єктів господарювання, достатню кількості показників та доступність інформації, необхідної для розрахунку параметрів моделі, має значні переваги над традиційними методиками. Вона розроблена з використанням вітчизняних статистичних даних, з урахуванням сучасної міжнародної практики та галузевих особливостей підприємств. Однак ця методика також не є досконалою, отримання значень у межах від -0,8 до 0,51 зобов’язує виконувати додатковий аналіз для ідентифікації стійкості фінансового стану. Таким чином, внаслідок здійснення комплексної діагностики стану підприємства, можна отримати оцінку широкого спектра виробничих і господарських процесів, але виконання цього виду діагностики є досить трудомістким та складним процесом. Існує велика кількість моделей, що використовується на практиці, але жодна з цих моделей, при їх окремому використанні, не дає стовідсоткового результату. Саме тому, для більш аргументованого прогнозу доцільним є сумісне використання економічних і фінансових показників та комплексно використовувати одночасно декілька методів прогнозування ймовірності банкрутства підприємства, що дозволить значно збільшити ступінь вірогідності отриманих результатів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Банкротство предприятия: анализ, учет и прогнозирование : учебн. пособ. [Текст] / К. В Балдин, В. В Белугина, С. Н. Галицкая и др. – М. : Издательскоторговая корпорация "Дашков и Ко ", 2007. – 376 с. 2. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: учебный курс [Текст] / И.А. Бланк. – 2е изд. – К.: Эльга, Ника- Центр, 2004. – 656 с

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

3. Каблов Е.В. Проблемы адаптивности зарубежных методик диагностики банкротства в отечественной практике [Текст] / Е.В. Каблов // Фундаментальные и прикладные исследования кооперативного сектора экономики: научнотеоретический журнал.– 2013. – № 3. – С. 111 – 114 4. Повстенюк Н.Г. Методи діагностики банкрутства підприємств у сучасних умовах [Текст] / Н.Г. Повстенюк // Економіка і регіон №1 (50) – 2015 – ПолтНТУ – С. 25 – 31 5. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій. Затверджена наказом агенства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій № 81 від 27 червня 1997 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 серпня 1997 року за № 288/2092 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 32

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 657

Колесник В.М.

к.е.н., доцент кафедри економіки Нікопольський факультет Запорізького національного університету; м. Нікополь, Україна

Морозова А.А.

студентка 4 курсу ППрАТ ВНЗ Міжрегіональна Академія Управління Персоналом «Центр Дистанційного Навчання «Нікопольський інститут» м. Нікополь,України

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ

Методика ведення бухгалтерського обліку в Україні сформована на базі системи обліку часів СРСР, яка була побудована лише на засадах державної власності, оскільки Радянському Союзу була притаманна адміністративно-командна система управління. Після відокремлення України й донині відбувається бурхливий розвиток приватних форм власності та різних типів бізнесу. З огляду на впевнені наміри України вступити до Європейського союзу система її бухгалтерського обліку стоїть на шляху подальшого реформування відповідно до вимог міжнародної світової спільноти. Враховуючи різноманітність систем бухгалтерського обліку в світі, виникає необхідність у трансформації національної системи обліку, тобто прискоренні процесу її приведення у відповідність з вимогами ринкової економіки та міжнародними стандартами. Саме ці перетворення є складовою частиною заходів, орієнтованих на впровадження економічних відносин ринкового спрямування. Тема розвитку бухгалтерську обліку постійно знаходиться в центрі уваги багатьох відомих науковців, серед яких можна виокремити В. Гетьмана, В. Швеця, Ф. Бутинця, О. Бородкіна, С. Голова, М. Дем’яненка, С. Николаєву, Г. Кірейцева, М. Кужельного, В. Лінника, М. Чумаченка, П. Саблука, Я. Соколова, та інших. Кожен з них має свою точку зору щодо перспективи розвитку бухгалтерського обліку. Але незважаючи на такий широкий спектр висвітлення питань, проблематика вивчення причин кризи у вітчизняному бухгалтерському обліку та кардинальні розбіжності між бухгалтерським і податковим законодавством є актуальною стосовно сьогодення. Розвиток вітчизняної системи бухгалтерського обліку опосередковується станом економічних відносин у нашій країні. Нестабільність державної політики управління, висока динаміка змін законодавства, відсутність заходів адаптації запозичених моделей бухгалтерського обліку та аудиту із західної практики до вітчизняних умов господарювання ускладнює пристосування облікової інформаційної системи до нових потреб внутрішніх і зовнішніх користувачів фінансової звітності лише підкреслюють актуальність даного дослідження. Більшість українських вчених говорять, що потрібно продовжувати розвивати бухгалтерський облік, наближуючись в свою чергу до європейських стандартів. Так, Ф. Бутицець вважає, що «для впевненого руху вперед пропонується підготувати та внести на розгляд Методологічної ради Міністерства фінансів України Концепцію

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

розвитку облікової системи в умовах становлення ринкових відносин – просту і зрозумілу кожному бізнесмену, власнику та користувачу бухгалтерської інформації» [1]. Основними причинами занедбаного стану бухгалтерського обліку в нашій країні є: недосконалість змісту Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відсутність послідовної концепції реформування бухгалтерського обліку. На рівні теорії бухгалтерського обліку перехід на нові принципи ведення обліку обумовив роз’єднання єдиної бухгалтерської системи на підсистеми фінансового, управлінського, податкового обліку, до яких науковці також відносять оперативний і статистичний. В обліковій практиці пріоритет віддається веденню податкової частини бухгалтерського обліку. [2] Ще одним з актуальних питань, що стосується системи бухгалтерського обліку є питання його реформування в Україні яким, займались такі науковці як Олійник О.В., Мельникова О.В., Голов С.Ф., Костюченко В.М., Пархоменко В.М., Сопко В.В., Петрук О.М.. Вони досліджували проблеми та перспективи удосконалення бухгалтерського обліку в Україні. Також свій внесок щодо реформування бухгалтерського обліку в Україні мають і професійні установи – Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України (ФПБАУ) [3]. Порядок ведення бухгалтерського обліку регламентується Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV. Надалі закон зазнавав численних змін і доповнень, останні з яких увійшли в дію з 3 січня 2017 року, згідно Закону України від 03.11.2016 р. N 1724-VIII [3]. Не беручи до уваги деталі наслідків, що стались із запровадженням нового Плану рахунків, прийнятого за наказом № 611 МВФ України 26.06.2013р.[4], реформування бухгалтерського обліку в Україні відбувається поза науково обґрунтованими правилами. І хоч окремі основоположні ідеї обліку можуть і будуть змінюватися залежно від цілей, які ставить перед собою суспільство, такі зміни мусять бути ідеологічно обґрунтовані і свідомо керовані. Реформа в обліку повинна мати логіку, мету, джерела фінансування,час та алгоритм її проведення. Вона має забезпечити створення такої національної системи, яка б задовольнила потреби менеджменту та інтереси користувачів облікової інформації [5]. Таким чином, зміни в бухгалтерському обліку повинні прийматися спираючись на роль обліку в суспільному житті країни з урахуванням поточних і перспективних завдань. Враховуючи економічні, історичні, соціальні особливості розвитку України, правильним є запровадження державного регулювання і встановлення єдиних методологічних засад обліку. В свою чергу такі заходи мають бути на нових основах – через дотримання вимог нормативних актів всіма суб’єктами господарювання, які формують українську систему бухгалтерського законодавства. Зараз потрібна перебудова системи бухгалтерського обліку і звітності, де професійні громадські бухгалтерські організації відіграватимуть провідну роль за участю держави. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Малюга Н.М. Бухгалтерський облік в Україні: теорія й методологія, перспективи розвитку[Текст] / Н.М.Малюга. – Монографія: Житомир, 2012. – 548 с.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

2. О. В. Кантаєва, О. В. Бондар. Проблеми бухгалтерського обліку в умовах інтеграційних і глобалізацій них процесів [Електронний ресурс] // Бухгалтерський облік. – 2012. – Режим доступу: http://dspace.uabs.edu.ua/jspui/bitstream/ 123456789/7651/1/jjj.pdf 3. Сайт Верховної Ради України. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-14 4. Сайт Верховної Ради України. Наказ Міністерства Фінансів України № 611 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ» від 26.06. 2013 р. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1214-13 5. Голубка Я.В. Проблеми реформування системи бухгалтерського обліку [Електронний ресурс] // Бухгалтерський облік. – 2016. – Режим доступу: http://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/7278/1/Проблеми%20реформування%20с истеми%20бухгалтерського%20обліку%20в%20Україні.pdf

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

78 УДК 65.012.32(073)

Кривобок В. Ю.

к.е.н, доц. каф. менеджменту, економіки та маркетингу Харківська державна зооветеринарна академія, м. Харків, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ ТА МЕХАНІЗМИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

Історично зумовлена спроба досягти ефективного економічного розвитку за умов суспільної власності на засоби виробництва та директивного планування виявилася невдалою. В постіндустріальну епоху планова економіка стала неконкурентоспроможною в порівнянні з ринковою. Економіка, яка характеризувалася ланцюговим нарощенням складності процесів виробництва та споживання, зіткнулася із системними обмеженнями — це заважало ефективно використовувати ресурси, призводило до їх перевитрат і стримувало подальший розвиток. У результаті — поява дефіцитів, розбалансування рівноваги між попитом та його наповненням відповідною пропозицією. Україна переходить від командно-адміністративної системи до ринкової економіки, і наслідком цього переходу є трансформаційна криза. В результаті лібералізації цін надлишок грошової маси, що виражався у постійному дефіциті, перейшов у форму високої інфляції самовідтворюватися в наступні, і економіка України досягла рівноважного стану, щоправда на дуже низькому рівні виробництва і споживання. Рівень реального ВВП України до цих пір не досяг рівня 1990 року [1]. Для економічної кризи в Україні характерні деякі особливості. Так, якщо тривалість фази падіння в західних країнах становить від 0, 5 до 1, 5 року, в Україні триває більше 5 років. Глибина падіння ВНП і промислового виробництва у країнах заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, а в Україні вона становить більше 40% , а по окремих галузях – перевищує 50% [2]. Економічна криза загострилась у 2008 р. і розвинулась протягом 2009 року. Падіння промислового виробництва в Україні склало 51% у порівнянні із середнім показником по СНД 9%; приріст інфляції склав 19,1%. За оцінкою Рахункової палати Україні ВВП склав 59,5% від рівня 1990 року, при цьому близько 40% ВВП знаходилося в тіні, що означало недоотримання зборів до бюджету. Одним з найбільш значних негативних наслідків економічної кризи є катастрофічне зростання безробіття, що призвело до так званої кризи зайнятості. Що стосується нашої країни, то якщо на кінець 2007 року кількість безробітних складала 642,3 тис. осіб, то на кінець 2016 року – 9 млн. осіб [3]. Щодо державного боргу, то за даними Міністерства Фінансів України, на кінець 2008 року він складав 185,9 млрд. грн., а на кінець 2009 року – 316,9 млрд. грн. На початок серпня 2016 року на долю України припадав приблизно кожний п'ятий долар заборгованості всіх країн перед фондом за стандартними кредитними програмами [4]. У 2016 році економічна ситуація в Україні почала покращуватися. Обсяги виробленої промислової продукції за січень-серпень 2016 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшились на 10,9%. Виробництво сільськогосподар-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ської продукції в усіх категоріях господарств за січень-серпень 2016 р. скоротилось на 4,1% порівняно з відповідним періодом попереднього року [5]. Особливість трансформаційної економіки незалежної України полягає в тому, що вона увесь час розвивається в умовах недовиробництва, низького рівня доходів населення і високої інфляції. Нинішня фінансово-економічна криза, зберігаючи основні загальні риси, характеризується для економіки і суспільства України серйозними особливостями. Проте визначити ці особливості й розкрити природу кризи в Україні виявилося складною справою. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. http://economics.unian.net/rus/detail/17168. 2. Багратян Г.А. Світова криза та Україна: проблеми й нові підходи до фінансового регулювання / Г.А. Багратян, І.С. Кравченко // Фінанси України. -2016. - №4. – С. 33-34. [http://www.ukrstat.gov.ua] 3. www.me.gov.ua. 4. www.minfin.gov.ua. 5. www.me.gov.ua.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

80 УДК 130. 2

Кутузова Г.І.

к.п.н., доцент кафедри культурології та менеджменту соціокультурної діяльності Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, м. Луцьк Україна

КУЛЬТУРНІ ФОРМОТВОРЕННЯ У ПРОСТОРІ ВІЛЬНОГО ЧАСУ

Сфера дозвілля є невід’ємною складовою життєвого світу людини і виконує важливу людиновідтворювальну функцію. Водночас вона має визначену історичну і соціокультурну специфіку, функціонує як певна культура дозвілля. У сучасних умовах сфера дозвілля зазнає суттєвих соціокультурних трансформацій, а культура дозвілля набуває нових обрисів. Її форми, спосіб буття, індивідуальні і суспільні репрезентації, функціональні можливості змінюються у процесі формування і розвитку інформаційного суспільства. Саме у сфері дозвілля, свідомо або несвідомо, відбувається самовипробування людини, експериментування з різними моделями життєтворчості, а також накопичення досвіду про саморуйнацію людини, який також є складовою її самопізнання. Згубні звички, бездуховність, дегуманізація розважальних практик здебільшого формуються у вільний час. [1, с. 64] Усе це обумовлює актуальність теоретичного дослідження культури дозвілля та тенденцій її розвитку у сучасних надскладних соціальних системах, де людина змушена постійно здійснювати вибір між різними світоглядними пропозиціями і орієнтирами, а також моделями життєтворчості. Теоретичні аспекти дозвілля як модусу людського буття та сфера інтенсивного розвитку і реалізації людських можливостей розглядалося у працях М. Шелера, Е. Фромма, К.-Г. Юнга, О. Ф. Больнова, М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра, філософії П. Адо, Р. Барта, Ж. Бодрійяра, Ж. Дельоза, М. Фуко. Її етичний аспект розробляли Г. Йонас, Е. Макінтайр, Г. Марсель, Р. Мізраї, П. Рікер, К. Росе, Ч. Тейлор. Основні метатеоретичні засади концептуалізації вільного часу як передумови виникнення і розбудови культури дозвілля були визначені К. Марксом, Ж. Дюмазедьє, М. Капланом, Дж. Шиверсом, Б. А. Грушиним, Г. Є. Зборовським, Г. П. Орловим та іншими. В Україні розгляд сфери дозвілля відбувається у різних напрямах – метаантропологічному, філософсько-освітньому, культурологічному, соціологічному, але в останні десятиліття тут утвердився метапарадигмальний підхід, який розкриває свій евристичний потенціал у працях В. Андрущенка, Н. Бабенко, Л. Газнюк, О. Голікова, О. Голозубова, Г. Горак, А. Єрмоленка, І. Карпенка, К. Карпенко, О. Ковтун, Н. Корабльової, С. Кримського, М. Култаєвої, В. Лозового, В. Ляха, В. Малахова, І. Петрова, В. Піча, М. Поповича, Н. Хамітова та ін. Дозвілля є категорією часу, яка складається з інтегральних видів діяльності. Воно включає в себе інформаційно-комунікативну діяльність (читання, слухання радіо, перегляд телевізійних передач та ін.); задоволення естетичних потреб, культурних запитів; активні форми відпочинку; пасивні форми відпочинку; різні форми розваг і витрати часу на пересування. Трактування дозвілля як сфери життєдіяльності, що реалізує принцип гармонійної репродукції всіх здібностей людини та активі-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

зує культурний потенціал особистості, розвиває вузьке розуміння значення дозвілля як розважального часу з метою простого відновлення сил. Поліфункціональність дозвілля викликає низку труднощів при його організації й здійсненні керівництва ним, вимагає від його організаторів певних здібностей, умінь, навиків, характерологічних властивостей, ефективних засобів і методів педагогічного керування. При виборі оптимальних методів керівництва в цій категорії часу варто виділити найбільш типові ситуації, які пов’язані з конкретними мотивами бажання відпочинку; узяти участь у роботі самодіяльних художніх колективів або якомусь урочистому концерті; розширити обсяг своїх знань. Водночас такі ситуації поділяються відповідно до змісту дозвілля на власне розуміння дозвілля, творчо-пошукову діяльність, свято, або «високе дозвілля». У власному розумінні дозвілля − це діяльність, пов’язана з рекреацією, тобто з відпочинком і розвагами. Творчо-пошуковий ступінь дозвілля реалізується в просвіті, самоосвіті, творчості, спостереженнях, дослідженнях. «Високе дозвілля» включає в себе свято, урочистість, індивідуальну діяльність, яка вимагає максимального зосередження, концентрації емоційних та інтелектуальних сил. Дозвілля як складова частина часового простору (кількісна концепція дозвілля) передбачає розподіл бюджету часу людини на робочий та неробочий. Відповідно до цієї концепції дозвілля ототожнюється з позаробочим часом, вивчається, як вільний час людини, і набуває характерних ознак вільного часу людини в цілому; розглядається як істотна складова вільного часу, що звільняє людину від всіх побутових, робочих та сімейних обов’язків, має рекреаційне та розважальне наповнення. Відповідно до кількісної концепції, дозвіллєвий час використовується людиною за її власним бажанням. Сьогодні значною проблемою стає розуміння тенденцій і змін, які можуть відбутися в культурно-дозвіллєвій діяльності, у зв’язку з кількісними та якісними трансформаціями у сфері культури вільного часу. Передбачається, що кількісні межі вільного часу постійно розширюються, його величини – будуть зростати, а сама культурно-дозвіллєва діяльність – буде ускладнюватися у зв’язку з появою нових її видів, виникненням нових інтересів і переваг. Процес становлення культури дозвілля через її об’єктивації, тобто культурні форми, обумовлений багатоманітністю соціальних репрезентацій дозвілля. Незважаючи на те, що сфера вільного часу не є безпосередньо ні соціальним інститутом, ні соціальною організацією, в ній реалізують свої функції багато інститутів і організацій. Насамперед це інститути і організації культури: кіно, театри, музеї, ЗМІ, фізична культура і спорт, освіта тощо. Звідси випливає постановка питання про відповідну соціальну політику та соціальне управління, спрямоване на створення умов для розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності в суспільстві. На думку Г. П. Орлова, “культура вільного часу” це “певна якісна характеристика використання вільного часу, що показує зв’язок дозвіллєвої та культурної діяльності, точніше, щільність цього зв’язку” [2, с. 122]. Її рівень визначається рядом чинників об’єктивного і суб’єктивного плану: наявністю і можливістю вибору виду культурно-дозвіллєвої діяльності; ступенем свободи такого вибору, що надається суспільством; розвитком культури як цілісної системи духовного життя; культурно-

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

дозвіллєвими потребами; інтересами і ціннісними орієнтаціями населення, його різних груп. Науковці рідко підкреслюється єдність об’єктивного і суб’єктивного в культурі вільного часу. Багато що залежить від того, хто або що розглядається як суб’єкт культури вільного часу. Якщо йдеться про індивіда, то на перший план виходять суб’єктивні аспекти цього поняття: обговорюється питання про рівень дозвіллєвої культури людини, її потреби, інтереси і предзаданість до певного типу використання вільного часу, його ціннісні орієнтації, установки і переваги у сфері культури. Інша справа, коли суб’єктом культури вільного часу виступає суспільство. Тут на авансцену виходять інші її характеристики, пов’язані зі станом духовного життя людей, загальною картиною використання вільного часу, нормативно-цілісною основою культурно-дозвіллєвої діяльності. До суб’єктів культури вільного часу доречні кількісні виміри, які пов’язані з використанням таких характеристик, як “високий рівень культури дозвілля” і “низький рівень культури дозвілля”, з виявленням відповідних систем показників і індикаторів. [3, с. 5]. Важлива особливість системного поняття “культура дозвілля” полягає в можливості її операціоналізувати, розподілити на складові, які можуть бути виміряні за допомогою певних показників, що характеризують рівень культури різних типів індивідів, різних груп населення в територіальних утвореннях, що диференціюються за багатьма ознаками. Таким чином, культура дозвілля є системною кількістю, що показує єдність і взаємозв’язок об’єктивного і суб’єктивного начал культурно-дозвіллєвої діяльності. Ця якість посилюється в результаті залучення людей в різні практики використання вільного часу. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності / Т. М. Титаренко. – К. : Либідь, 2003. – С.64. 2. Орлов Г. П. Свободное время и личность / Г. П. Орлов. – Свердловск, 1983. – С.122. 3. Кутузова Г. І. Культурно-дозвіллєва діяльність : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Галина Іванівна Кутузова. – Луцьк : Вежа-Друк, 2013. – С.5.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК

338.24+330.1

Кутузова М.М.

кандидат економічних наук, старший викладач кафедри фінансів та оподаткування Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки м. Луцьк, Україна

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Сьогодні низький рівень економічної безпеки в Україні обумовлений непослідовністю та безсистемністю у здійсненні економічних реформ, недосконалістю національного законодавства щодо забезпечення економічної безпеки та ефективного управління економікою. Ці та інші негативні наслідки економічних реформ перетворились у вагомі загрози національній безпеці країни у всіх її сферах, особливо в економічній та соціальній. Таким чином, негативні тенденції в економічній сфері національної безпеки та потреби їх подолання визначають актуальність дослідження теоретичних аспектів формування і розвитку економічної безпеки Проблеми економічної безпеки досліджували такі вітчизняні вчені як: О. Барановський, І. Бінько, З. Варналій, О. Власюк, А. Городецький, Б. Губський, О. Ємельянов, К. Іпполітов, М. Карлін, М. Крупка, М. Кутузов, Д. Лук’яненко, В. Мунтіян, І. Недін, М. Павловський, А. Сухоруков, В. Савін, М. Чумаченко, В. Шлемко та ін.. Незважаючи на значний обсяг досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців, теоретична база для формування концептуальних основ економічної безпеки має на сьогодні все ще недостатній ступінь розробленості. Понятійний та категорійний апарати економічної безпеки потребують подальшого опрацювання. Розробка методологічних основ економічної безпеки держави з урахуванням накопичено досвіду та особливостей сучасного стану соціально-економічної трансформації в Україні потребує відповідей на питання щодо визначеності поняття «економічна безпека», «економічний інтерес», «загроза», напрямів економічної і національної безпеки та механізмів їх забезпечення. Науково обґрунтоване тлумачення термінів та визначень з економічної безпеки є передумовою ефективної діяльності по її забезпеченню, прогнозуванню, попередженню та скасуванню загроз національній безпеці, Існують різні точки зору на побудову визначення як самої економічної безпеки, так і суміжних з нею понять та категорій. Узагальнення та аналіз сутності економічної безпеки у наукових працях визначають кілька основних точок зору з цих питань. Значна кількість науковців визначають економічну безпеку як систему захищеності і захисту інтересів від впливу небезпечних умов, факторів, тенденцій. Таке бачення властиве А. Городецькому, К. Іпполітову, В. Савіну та ін. Так, К. Іпполітов вважає, що економічна безпека держави охоплює захищеність усієї системи “економічних відносин, які визначають прогресивний розвиток економічного потенціа-

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

лу країни і забезпечують підвищення рівня добробуту всіх членів суспільства, його окремих соціальних груп, а також формують основи обороноздатності країни, захищеність від небезпек та загроз, джерелом яких є внутрішні та зовнішні протиріччя” [1, с.30]. В.І. Мунтіян констатує, що економічна безпека – це загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки держави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам. [2, с.10]. Автор пропонує оцінювати економічну безпеку як результативність та ефективність загальнонаціональних заходів і механізмів з стабільного розвитку економіки та протидії внутрішнім і зовнішнім загрозам. М.М. Єрмошенко вважає, що економічна безпека, це такий стан економічного механізму країни, який характеризується збалансованістю, стійкістю до негативного впливу внутрішніх і зовнішніх загроз, його здатністю забезпечувати на основі реалізації національних економічних інтересів сталий і ефективний розвиток вітчизняної економіки і соціальної сфери [3, с.29]. Включення до складу поняття «економічної безпеки» «економічних інтересів» та «загроз» потребує також розкриття їх змісту. Дослідження показало, що у вітчизняних наукових працях цим категоріям недостатньо приділяється уваги. Зокрема інтерес, у його загальному вигляді, є реальною причиною соціальних дій, що лежать в основі безпосередніх спонукань - мотивів, ідей і т.п.. Дійсно, суспільні та державні інтереси в цілому відображають прагнення суспільства та держави наблизитися до реалізації мети свого існування, яка полягає в забезпеченні найвищого рівня розвитку всіх сферах життєдіяльності для задоволення найважливіших життєво необхідних потреб кожної людини - члена суспільства. Потреби викликають певні мотиви і спонукання, що формують той або інший тип поведінки для досягнення наміченої мети. Прагнення забезпечити ефективність наближення до цієї мети обумовлює корекцію самих потреб. Таким чином можна чітко простежити, що на етапі від визначення потреби до реалізації мети виникають певні інтереси, які мають як стійкий постійний характер, так і тимчасовий, який обумовлений наявністю внутрішніх і зовнішніх обставин. Одночасно інтереси гармонійно відбивають орієнтири і прагнення особи, суспільства і держави в одержанні економічних, соціальних переваг для виживання, становлення та суспільного розвитку. Національні інтереси синтезують у собі усвідомлення державою, суспільством та індивідуумом потреб і мотивів їхніх дій, вони віддзеркалюють мету соціально-економічних і політичних дій, гармонійно відбивають орієнтири і прагнення особи, суспільства, держави до одержання переваг суспільного розвитку. Інтереси, представляючи собою як тактичну (тимчасову), так і стратегічну та перспективну компоненту, є тим вектором, який спрямований на досягнення мети як головної ідеї існування суспільства, що полягає у можливості реалізації нації в найвищому рівні розвитку всіх сфер суспільної життєдіяльності. Все це властиве й економічним інтересам, які повинні відтворювати орієнтири і прагнення особи, суспільства, держави щодо економічних переваг, збагачення, економічної незалежності. Важливою складовою частиною понятійного апарату економічної безпеки є визначення категорії “загроза”. У загальному розумінні загроза – це комплексне, багатофакторне поняття, яке обумовлюється станом або тенденціями, цілеспрямо-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ваними діями або бездіяльністю, які негативно та руйнівно впливають на стан сфер, що складають національну безпеку. В системі національної безпеки загрози представляють собою потенційні та чинні небезпеки, які перешкоджають досягненню національних економічних інтересів. Автори Концепції економічної безпеки України визначають, що “загрозами економічній безпеці України є чинники, що унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних економічних інтересів, чим створюють небезпеку для життєзабезпечення нації, її соціально-економічної та політичної системи” [4, с.9].Реальні та потенційні загрози економічній безпеці держави потребують проведення виваженої державної політики щодо усунення причин їх формування та прояву негативних наслідків за напрямами та конкретними заходами їх попередження та скасування. В цьому контексті принциповим питанням є вірне визначення та систематизація загроз і напрямів державної політики економічної безпеки держави. При їх визначенні виникає потреба у з’ясуванні причин, якими вони обумовлені, та систематизації низки заходів з реалізації основних напрямів забезпечення економічної безпеки. Таким чином, опрацювання теоретичних аспектів економічної безпеки надає можливість систематизувати вимоги щодо формування сутності, змісту, структури економічної безпеки держави. Визначення економічної безпеки повинно враховувати вимоги чинної системи національної безпеки України, бути органічно вбудованою підсистемою. Воно має бути стислим і ємним. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Ипполитов К. Экономическая безопасность : стратегия возрождения России / К. Ипполитов. – М.: РСПБ, 1996. – С.30. 2. Мунтіян В. І. Економічна безпека України / В.І. Мунтіян. – К.: КИИЦ, 1999. – С.10. 3. Єрмошенко М. М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення / М. М. Єрмошенко. – К.: КНТЕУ, 2001. – С.29. 4. Концепція економічної безпеки України / Ін-т екон. прогнозування; кер. проекту В. М. Геєць. – К.: Логос, 1999. – С.9.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

86 УДК 338.330.658

Левковець Н. П.

ст. викл. кафедри "Фінанси, облік і аудит" Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ТРАНСПОРТНОГО ПІДПРИЄМСТВА НА РІВНІ КЕРІВНИЦТВА

Вступ. Проблема управління підприємствами в кризових ситуаціях, як в системі регіональної так і національної економіки в цілому є вкрай важливою й актуальною, оскільки саме управління, як одна із невід’ємних функцій будь-якої організованої системи покликане забезпечити збереження і розвиток цієї системи та вимагає адаптації кожного окремого підприємства до нового середовища. Постановка задачі. Однієї з важливих завдань виходу автотранспортного підприємства (АТП) з кризової ситуації є вибір такої оптимальної управлінської структури, що найкраще відповідала би цілям і задачам АТП. Основний матеріал. Підприємство піддається дії внутрішніх факторів, які зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, серед них: - низький рівень маркетингу; - дефіцити у фінансуванні; - дефіцити в організаційній структурі; - низький рівень кваліфікації персоналу; - низька якість менеджменту. У будь-якому підприємстві, на будь-якому етапі його життєвого циклу питання управління персоналом належить до найбільш значимих, оскільки саме від персоналу, його згуртованості, продуктивності, умотивованості, характеру реагування на управлінські впливи залежить досягнення стратегічних, тактичних та операційних завдань, які стоять перед підприємством. Антикризове управління персоналом - це сукупність цілеспрямованих дій керівництва підприємства, направлених на соціальний захист, створення належних умов для ефективного використання та розвитку кадрового потенціалу кризового підприємства [1]. Антикризове управління персоналом передбачає вирішення наступного кола управлінських завдань: - зниження соціально-психологічної напруги в колективі, антистресова підготовка персоналу до проходження кризового періоду; - проведення організаційно-кадрового аудиту (оцінка наявного кадрового потенціалу); - реструктуризація наявного кадрового потенціалу підприємства: оптимізація чисельності персоналу, звільнення або переміщення надлишкової чисельності працівників підприємства; - збереження ядра кадрового потенціалу підприємства, тобто працівників, які мають найвищу цінність для підприємства, його виживання та відновлення життєздатності, знання та навички яких є інтелектуальним стратегічним ресурсом підприємства;

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

- вибір методу керівництва персоналом (визначення типу поведінки керівників у кризовій ситуації); - проведення кадрового маркетингу; - пошук та залучення нового персоналу, кількісні та якісні характеристики якого відповідають завданням антикризової програми підприємства; - удосконалення системи мотивації та стимулювання персоналу відповідно до завдань та обмежень кризового періоду[2]. Однією з причин настання кризи на підприємстві є некомпетентність керівництва підприємства, яке не здатне своєчасно розпізнати і усунути причини кризи і вчасно прийняти рішення щодо її подолання. Прийняття рішень у процесі антикризового управління має відповідати загальним вимогам, що ставляться до будь-яких управлінських рішень. Рішення мають бути обґрунтованими, цілеспрямованими, кількісно і якісно визначеними, правомірними, оптимальними, своєчасними, комплексними, гнучкими, відповідно оформленими та ін. Тільки за умов дотримання цих принципів прийняті рішення будуть виконувати керуючу (сприяння досягненню поставлених цілей), координуючу (узгодження окремих дій, рішень, діяльності окремих фахівців та підрозділів) та мобілізуючу (активізація виконавців та персоналу) функції. Насамперед, керівнику необхідно спочатку виробити власну думку, особисту концептуальну модель управління АТП. Для цього керівнику необхідно поставити мету стратегічного розвитку АТП з урахуванням ефективного використання його потенціалу. Для розробки стратегії і тактики реалізації обраної мети необхідний стратегічний аналіз складових організаційної структури підприємства: - рівня спеціалізації, концентрації, кооперування, централізації діяльності; - функцій, управлінських процесів, складу управлінських ланок і їхньої взаємодії, ступінь централізації управління; - рівня використання економічних, організаційних і соціально-психологічних методів управління; - підсистем управління, що забезпечують діяльність (кадрового, інформаційного, технічного забезпечення та ін.) [3]. Мета діяльності АТП покликана забезпечити організаційний потенціал підприємства, що складає із сукупності ресурсів: ресурси управлінського персоналу (можливість ставити оперативні і стратегічні цілі і формувати оптимальні управлінські рішення, що забезпечують досягнення цих цілей); ресурси технічного оснащення управлінської праці (надійність комплексу технічних засобів, що забезпечує безперебійне функціонування системи управління і швидке реагування на зміну цілей діяльності); ресурси інформаційного забезпечення (забезпечення управлінського персоналу достовірною інформацією в повному обсязі в необхідний час і необхідне місце для вироблення оптимальних управлінських рішень). Керівник повинний забезпечувати керівництво організації, тобто 2/3 робочого часу знаходитися в контакті з підлеглими (направляти, керувати, навчати, змінювати та ін.). Інший час у нього іде на виконання допоміжних управлінських функцій: планування, аналіз фінансового стану і контроль.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Керівник повинний мати в підпорядкуванні достатню кількість підлеглих: їхній надлишок приводить до неефективного управління, а недолік - до того, що керівник починає занадто докладно придивлятися до роботи кожного співробітника. Прагнення до мінімізації кількості ланок управління, що дає економію оплати управлінської праці і сприяє росту продуктивності праці низових виконавців. Виконавці повинні займатися чітко обмеженим колом задач, а не розкидатися і не витрачати сили на виконання занадто великого числа справ одночасно. Не повинно бути дублювання функцій підрозділів, що відбувається через неправильний розподіл функцій. Усі рішення по удосконалюванню системи управління приймаються на основі системного підходу, тобто всі удосконалювання повинні враховувати економічні, технічні, соціальні наслідки, вплив на конкурентоспроможність і ефективність. Ефективне впровадження змін у структурі управління під час кризи на підприємстві можливо тільки при активній участі всього колективу. Для цього необхідно своєчасне інформування і пропаганда доцільності внесених змін. Висновки. Завдяки узгодженим управлінським рішенням та активним антикризовим заходам підприємства зможуть скоротити та оптимізувати свої витрати, зменшити кредиторську заборгованість, підвищити рівень мотивації та лояльності персоналу і зменшити наслідки кризи для підприємства в цілому. Серед першочергових завдань, які має ставити перед собою керівництво підприємства - придбання нового рухомого складу, покращення якості обслуговування, розвиток підприємства і, відповідно, маршрутної інфраструктури міста. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Пепа Т.В. Управління фінансовою санацією підприємств: навч. пос. / Т.В. Пепа, В.О. Федорова. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 440 с. 2. Благодєтєлєва-Вовк С. Л. Управління фінансовою санацією підприємств: [навч. посіб.] / Благодєтєлєва-Вовк С. Л. – К.: Ніка-Центр, 2006 - 248 с. 3. Азаренко Г.Ф. Економічний аналіз. Навчальний посібник. Ч.2/ Харків, 2004. 232 с.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 658.1

Лесюк А. С.

аспірант кафедри фінансів і кредиту Полтавська державна аграрна академія, м. Полтава, Україна

КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

В умовах ринкових відносин досягнення стійкого розвитку сільськогосподарських підприємств залежить від їхньої здатності адаптуватися до змін навколишнього середовища. Проведення комплексної оцінки фінансового стану викликане потребою інформаційного, методологічного та організаційного забезпечення обґрунтування та прийняття управлінських фінансових рішень про фінансування різних видів діяльності підприємства в коротко- та довгостроковій перспективах. Об’єктом комплексної оцінки фінансового стану сільськогосподарського підприємства є фінансові процеси і кінцеві фінансові результати його діяльності, які складаються під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів одержують відображення через систему економічної інформації [1, с. 450; 2, с. 87; 3, с. 192; 4, с. 181]. Під комплексною оцінкою фінансового стану слід розуміти дослідження системи показників, які характеризують об’єкт, фінансово-господарську діяльність сільськогосподарського підприємства: теперішній стан, умов роботи та майбутніх перспектив. Багатофакторна модель оцінки фінансового стану сільськогосподарських підприємств в Україні наведена у табл. 1. Таблиця 1 Багатофакторна модель оцінки фінансового стану сільськогосподарських підприємств в Україні Нормативний коефіцієнт ФСп = Х1 × 0,055 + Х2 × 0,109 + Х3 × 0,164 + Х4 × 0,145 + Х5 × 0,127 + Х6 × 0,073 + Х7 × 0, 091 +Х8 × 0,018 + Х9 × 0,036 + Х10 × 0,182 А 1 2 3 4 ГЕ – гроші та їх еквіваленти, грн; ПФІ – поточні фінансові інвестиКоефіцієнт ГЕ + ПФІ Кал = 0,055 ції, грн; абсолютної 1 ПЗЗ ПЗЗ – поточні зобов’язання і ліквідності (Кал) забезпечення, грн ГЕ – гроші та їх еквіваленти, грн; ПФІ – поточні фінансові інвеКоефіцієнт стиції, грн; швидкої Кшл = ГЕ + ПФІ + ДЗ + ІОА ДЗ – дебіторська заборгованість, 0,109 ПЗЗ 2 ліквідності грн; (Кшл) ІОА – інші оборотні активи, грн; ПЗЗ – поточні зобов’язання і забезпечення, грн Показники

Формула для розрахунку

Умовні позначення

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

90 А 3

1 Коефіцієнт фінансової автономії (Кфа) Коефіцієнт довгострокових зобов’язань і забезпечень (Кдзз) Коефіцієнт поточних зобов’язань і забезпечень (Кпзз) Коефіцієнт маневреності власного капіталу (Кмвк) Коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними коштами (Кззвок)

Продовж. табл. 1 4

Кфа = ВК ВБ

ВК – власний капітал, грн; ВБ – валюта балансу, грн.

0,164

Кдзз = ДЗЗ ПК

ДЗЗ – довгострокові зобов’язання і забезпечення, грн; ПК – позиковий капітал, грн.

0,145

Кпзз = ПЗЗ ПК

ПЗЗ – поточні зобов’язання і забезпечення, грн; ПК – позиковий капітал, грн

0,127

ВОК – власні оборотні кошти, грн; ВК – власний капітал, грн

0,073

ВОК – власні оборотні кошти, грн; ЗПБА – запаси і поточні біологічні активи, грн

0,091

Кмвк =

ВОК ВК

Кззвок = ВОК ЗПБА

Коефіцієнт рентабельності 8 діяльності (Крд)

Крд =

Коефіцієнт рентабельності 9 активів (Кра)

Кра = ЧФР А

ЧФР ЧД

ЧФР – чистий фінансовий результат: прибуток (збиток), грн; ЧД – чистий дохід (виручка) від реалізації продукції сільського господарства, грн ЧФР – чистий фінансовий результат: прибуток (збиток), грн; А – активи, грн

0,018

0,036

Коефіцієнт ДЗсв – середньорічна величина співвідношення дебіторської заборгованості, грн; дебіторської та Кдкз = ДЗсв КЗсв – середньорічна величина 0,182 КЗсв 10 кредиторської кредиторської заборгованості, заборгованості грн (Кдкз) При ФСп ≥ 0,725 – стабільний фінансовий стан сільськогосподарського підприємства; при ФСп ≥ 0,442 (до 0,725) – нестабільний фінансовий стан сільськогосподарського підприємства; при ФСп ≤ 0,442 – кризовий фінансовий стан сільськогосподарського підприємства

Джерело: авторська розробка Оцінка фінансового стану сільськогосподарських підприємств свідчить про те, що стабільний фінансовий стан мають сільськогосподарські підприємства: ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця», ТОВ «Компанія ФАРМКО», ТОВ «Ланнівська МТС»,

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

ТОВ «Агротех-Гарантія», СВК «Андріївський», ПП «Імені Калашника», ДП «ДГ імені 9 січня» та ПСП «Колос». Нестабільний фінансовий стан в таких підприємствах, як: ВСГК «Злагода», ДП «ДГ «Степне» та ТОВ Агрофірма «ім. Довженка», на них необхідно здійснювати заходи, спрямовані на поліпшення фінансового стану. Кризовий фінансовий стан мають ПАФ «Полузірська», ТОВ «Полтава-Сад», ТОВ «Бурат-Агро» та ТОВ «Україна», на них необхідно здійснювати заходи щодо запобігання банкрутству (табл. 2). Таблиця 2 Верифікація багатофакторної моделі оцінки фінансового стану сільськогосподарських підприємств Полтавської області, 2010 – 2014 рр. Підприємства ТОВ «Елеватор «Чиста Криниця» ВСГК «Злагода» ТОВ «Компанія ФАРМКО» ТОВ «Ланнівська МТС» ПАФ «Полузірська» ТОВ «Агротех-Гарантія» СВК «Андріївський» ТОВ «Полтава-Сад» ПП «Імені Калашника» ДП «ДГ «Степне» ТОВ «Бурат-Агро» ДП «ДГ імені 9 січня» ТОВ «Україна» ТОВ Агрофірма «ім. Довженка» ПСП «Колос»

2010 р. 1,038 0,679 1,875 0,948 0,285 1,147 0,792 0,296 0,917 0,592 0,374 1,077 0,374 0,551 0,897

2011 р. 1,105 0,718 2,279 1,077 0,306 1,058 0,845 0,347 0,805 0,601 0,423 1,118 0,302 0,634 0,835

2012 р. 1,021 0,691 0,767 0,805 0,294 1,182 0,999 0,375 0,738 0,636 0,554 1,519 0,391 0,674 0,892

2013 р. 0,972 0,647 0,871 0,879 0,307 1,209 0,917 0,354 0,787 0,618 0,389 1,384 0,347 0,578 0,975

2014 р. 0,850 0,664 1,184 0,793 0,341 1,313 0,806 0,419 0,822 0,690 0,407 1,400 0,345 0,616 0,930

– стабільний фінансовий стан сільськогосподарського підприємства – нестабільний фінансовий стан сільськогосподарського підприємства – кризовий фінансовий стан сільськогосподарського підприємства Джерело: дані сільськогосподарських підприємств, розрахунки автора Таким чином, запропонована комплексна оцінка фінансового стану дозволяє порівняти та оцінити фінансову стійкість сільськогосподарських підприємств, обрати оптимальний варіант раціонального використання матеріальних ресурсів та капіталу. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бугріменко Р. М. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства / Р. М. Бугріменко, Л. І. Безгінова // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. – 2009. – № 1. – С. 449 – 455. 2. Гнєушева І. Сучасні підходи до визначення та оцінки фінансової стійкості підприємства / І. Гнєушева, Д. Русских // Економічний аналіз. – 2011. – № 8. – С. 86 – 90. 3. Жидяк О. Т. Фінансовий стан та вдосконалення контролю за фінансовими показниками аграрного підприємства / О. Т. Жидяк // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – № 11. – С. 192 – 199. 4. Москаленко В. П. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства як основа для діагностики його банкрутства / В. П. Москаленко, О. Л. Пластун // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 6. – С. 180 – 191.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

92 УДК 658:65

Лисак В. Ю.

к.е.н, доцент кафедри економіки підприємства Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка м. Кам’янець-Подільський, Україна

РОЗВИТОК СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

В сучасних ринкових умовах розвитку економіки багато власників підприємств приділяють недостатньо уваги стратегічному управлінню підприємством, оскільки більшість з них зацікавленні в отриманні прибутку тому більше уваги та зусиль сконцентровують на оперативному управлінні. Однак, в сучасних економічних умовах функціонування підприємств стає не можливе без взаємозв’язку із зовнішнім середовищем. Перехід до ринкової економіки зумовив застосування нових методів до управління підприємствами. В умовах які склались одну з головних ролей відіграє стратегічне управління підприємством воно є динамічним процесом та сприяє створенню нових умов для досягнення конкурентоспроможності підприємства а також в своїй діяльності на потребі покупців, що в сукупності дає можливість підприємству виживати в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей. На сьогоднішній день процес стратегічного управління підприємством не є завершеним, у зв’язку з чим виникають нові підходи, методологія, методичний інструментарій та об’єкти стратегічного управління підприємством. В сучасній економічній літературі існує чимало підходів щодо формування та розвитку категорії «стратегічне управління підприємством», оскільки формування даного поняття відбувалось під впливом зарубіжного досвіду, це не могло не вплинути на процеси формування і реалізації стратегії управління сучасними підприємствами на Україні, тому на нашу думку в процесі нашого дослідження постає необхідність вивчення сутності даного поняття. В процесі дослідження на нашу думку необхідно дослідити еволюцію формування поняття «стратегічне управління підприємством. Поняття стратегічного управління підприємством уперше виникло в 70-х роках минулого сторіччя, що було обумовлено значним прискоренням темпів суспільного і економічного розвитку і науково – технічного прогресу. В умовах стрімкої зміни зовнішнього середовища необхідність оперативного реагування на такі зміни і вироблення відповідних моделей розвитку з урахуванням прогнозованих змін з'явилася головною умовою виживання і успішного функціонування підприємства. У травні 1971 року у Пітсбурзі (США) було проведено розширену конференцію з питань стратегічного управління, де було підбито підсумки розвитку стратегічного підходу в управлінні компаніями, а також визначено основні напрямки розвитку стратегічного управління. З цього часу відбувся розподіл між поточним та стратегічним управлінням, почали закладатися основи розвитку останнього. 1973-й piк вважається початком регулярного теоретичного дослідження та практичного впровадження стратегічного управління. Відтоді цей напрямок у теорії та практиці управління бурхливо розвивається, дослідження в цій галузі проводяться в усьому

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

світі, більшість процвітаючих організацій досягли своїх результатів саме завдяки впровадженню системи стратегічного управління [1, c.120-134]. Відомий американський спеціаліст в області менеджменту І. Ансофф визначає стратегічне управління як діяльність, пов’язану з постановкою цілей та завдань організації та підтримкою взаємин між організацією та оточенням, які дозволяють їй домагатися своїх цілей, відповідають її внутрішнім можливостям і дозволяють залишатися сприйнятливою до зовнішніх вимог [2, с. 239] Профессор Гарвардської школи бізнесу Эндрюс, Кеннет Ричмонд один з ранніх авторів теорії стратегічного управління трактує стратегічне управління як єдність, узгодженість та внутрішня послідовність стратегічних рішень компанії, що визначають її місце в навколишньому середовищі і забезпечують фірмі індивідуальність, можливість мобілізувати зусилля та досягати успіху на ринку [3, с. 18]. Джордж Коул стратегічне управління - процес, що спрямований вищим керівництвом на визначення основних цілей, завдань організації та набір рішень, які дають змогу досягнути тих цілей чи виконати завдання упродовж передбаченого періоду, і водночас, забезпечує відповідні швидкі реакції на зміни умов упродовж цього періоду [4, с.11]. Томпсон А.А. вважає, що стратегічне управління — це процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі релевантні (найсуттєвіші) зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, постійно розвиваючись і змінюючись [5] Серед вітчизняних науковців також сформувалось свої бачення щодо даної проблеми зокрема, О. Виханський розглядає стратегічне управління як динамічну сукупність п’яти взаємопов’язаних управлінських процесів, які логічно впливають один з одного: аналізу середовища; визначення місії і цілей; вибору стратегії; виконання стратегії; оцінки і контролю виконання [6, с. 15]. У праці Писаревського І.М. та Тищенко О.М. стратегічне управління подається як реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємств та приводити їх у відповідність шляхом розробки та реалізації системи стратегій («стратегічного набору») [7]. На думку О.Нікітіна, стратегічне управління – це комплексна система постановки і реалізації стратегічних цілей підприємства, що заснована на прогнозуванні середовища і виробленні способів адаптації до його змін, а також впливу на нього [8, с.90]. На думку Апопій В.В., Бабенко С.Г. стратегічне управління - це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності організації, що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) організації та приводити їх у відповідність шляхом розробки та реалізації системи стратегій («стратегічного набору»). Концепція стратегічного управління лежить в основі стратегічного мислення і знаходить вираз у характерних рисах її застосування [9].

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Проаналізувавши ситуацію яка склалася за сучасних ринкових умов можна зробити висновок про те, що розвиток теоретико-методологічних засад щодо формування поняття стратегічного управління підприємством є незавершеним та постійним, оскільки зміни в зовнішньому середовищі підприємства завжди будуть впливати на формування даного поняття. Ми можемо зазначити, що формування поняття стратегічне управління відбувалось під впливом низки економічних чинників та не застосування стратегічного управління в діяльності підприємств може призвести їх краху в майбутньому. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Белошапка В.А., Загорий Г.В. Стратегическое управление: принципы и международная практика. – Учебник / Под ред. В.А. Белошапки. – Киев: Абсолют – В, 1998. – 352 с. 2. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. / Под ред. Л.И. Евенко. – М.: Экономика, 1989. – 519 с. 3. Andrews, Kenneth Richmond. The concept of corporate strategy. Kenneth R. Andrews. 3rd ed. Homewood, III. Irwin, 1987, xviii, 132 p.) 4. Cole G.A. Strategic Management. – London: Business Degree, 1994. – 241 p. 5. Thompson A. A., Strickland A. J. III. Strategic Management: Consept and Cases. 1987 4th ed. University of Alabama, Business Publication Inc., Plano, Texas. 6. Виханский О.С. Стартегическое управление // О.С. Виханский: Учебник. – 2 – е изд., перераб. и доп. – М.: Гардарика, 2000. – 296 с. 7. Писаревський І.М. / Стратегічний менеджмент// І .М. Писаревський, О.М.Тищенко, М.М. Поколодна, Н .Б. Петрова: Підручник; ред. Аляб’єв; Харк. нац. акад. міськ. госпва . – Х .: ХНАМГ, 2009. – 287 с. 8. Никитин А. Стратегическое управление крупным промышленным предприятием // Проблемы теории и практики управления. – 2003. - № 6. – с. 89-93. 9. Апопій В. В., Бабенко С. Г., Гончарук Я. А. Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг: підручник / С. Г. Бабенко; За ред. В. В. Апопія, Я. А. Гончарука. – Львів: ЛКА, 2001. – 450 с.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 378:004

Макарович В.К.

к.е.н., доцент кафедри обліку і аудиту Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», м. Ужгород, Україна

РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ-ОБЛІКОВЦІВ

Необхідність у кваліфікованих фахівцях, які володіють навиками роботи з обчислювальною технікою, перетворюється в провідний фактор освітньої політики. Адже діяльність людей все більшою мірою залежить від їх інформованості і здатності ефективно використовувати інформацію. Для вільної орієнтації в інформаційних потоках сучасний фахівець будь-якого профілю повинен уміти одержувати, обробляти і використовувати інформацію за допомогою комп'ютерів, телекомунікацій і інших засобів. В останні роки особливої актуальності набуває важливість інформаційних технологій в навчанні при формуванні професійно-ділових якостей фахівців облікового профілю. Застосування інформаційних технологій в навчальному процесі сприяє підвищенню мотивації навчання, економії навчального часу, а інтерактивність і наочність сприяє кращому поданню, розумінню і засвоєнню матеріалу. Поява і розвиток пакетів прикладних програм створюють величезні можливості для їх використання в бухгалтерському обліку. Уміння ефективно використовувати нові інформаційні технології при підготовці кваліфікованих фахівців - одне з найважливіших завдань, яке ставиться до сучасних вузів. Як зазначає Г.В. Ткаченко, для сучасного спеціаліста-обліковця вже недостатньо знань теорії і практики бухгалтерського обліку. Сьогоднішній день ставить якісно нові вимоги до освітнього рівня бухгалтера, серед яких варто виокремити [1]:  знання законодавчої бази для прийняття правильних рішень;  володіння автоматизованими обліковими системами для більш ефективної роботи;  володіння елементами аналізу для оцінки фінансового стану організації. Використання новітніх інформаційних технологій при підготовці фахівцівобліковців забезпечить виконання одночасно декілька функцій: візуалізацію навчального матеріалу, економію навчального часу, забезпечення доступності і якості знань, сприяння виробленню умінь і навичок, які дозволяють швидко і своєчасно контролювати процес навчання, тим самим зростає конкурентоспроможність випускників на ринку праці. При цьому інформаційно-технічні засоби навчання виступають невід'ємною складовою частиною навчального процесу вузу і дозволяють чітко та оперативно вирішувати завдання підготовки висококваліфікованих фахівців. У ході застосування в навчальному процесі інформаційних технологій, як зазначає Н.Н. Парасоцька [2] викладач, як і раніше, виступає провідною ланкою, але при цьому є не тільки носієм інформації і знань, а й сприяє становленню якісного бухгалтера-професіонала. Для забезпечення підготовки висококваліфікованого спеціаліста за допомогою використання інформаційних технологій викладачу необхідно організувати процес

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

набуття і закріплення знань шляхом: створення проблемних ситуацій, пов'язаних з вирішенням професійних завдань за участю комп'ютера; використовувати ефективні способи для організації інформаційних і технологічних навичок; направляти процеси навчання на узагальнення студентами нових знань в сфері інформаційних технологій, наявних в бухгалтерському обліку, оподаткуванні, аудиті та аналізі; організовувати навчально-дослідницький процес роботи майбутніх фахівців; здійснювати контроль за інформаційно-технологічним рівнем студентів, а також проведення обліку і оцінки результатів їх роботи; сприяти мотивації майбутніх фахівців до застосування комп'ютерної техніки у професійній діяльності; сприяти процесу усвідомлення набутих знань і підвищенню показників щоденної діяльності при роботі з комп'ютером тощо. Для цього велику увагу необхідно приділяти не заучування загальноосвітніх програм і автоматичного набуття знань і досвіду (обидва мають здатність до швидкого старіння, що може гальмувати роботу фахівця), а зростання творчого потенціалу будь-якого студента, а також вмінню розв’язувати нестандартні завдання або проблеми, пов'язані з прийняттям управлінських рішень [2]. Як правило, застосування інформаційних технологій в навчальному процесі здійснюється на останній фазі наукового і виробничого циклу підготовки фахівцівобліковців. Враховуючи реалії часу, пропонуємо в навчальні плани підготовки фахівців-обліковців здійснювати впровадження застосування новітніх інформаційних технологій в навчальний процес на початкових фазах. Для забезпечення реалізації впровадження на початкових фазах застосування інформаційних технологій необхідним є: розробка нових дисциплін в сукупності освітніх програм, що характеризуються використанням інформаційних технологій; удосконалення викладання існуючих дисциплін із застосуванням ІТ-методів; комп’ютеризація навчального процесу; розвиток інформаційної культура як складової професійної культури фахівця; акцент на ролі і місці електронних підручників в самоосвіті студентів; організація самостійної роботи студентів з використанням ПК; реалізація досвіду проведення комп'ютерного контролю знань; використання мультимедійних технологій в навчальному процесі. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1.Ткаченко Г.В. Специфика преподавания бухгалтерского учета в заочном экономическом вузе [Электронный ресурс]/ Г.В. Ткаченко // Наука и технологии: шаг в будущее. – 2009. – Режим доступа: http://www.rusnauka.com/6_NiTSB_2009/Pedagogica/41184.doc.htm 2.Парасоцкая Н.Н. Проблемы обучения бухгалтерской дисциплине в вузах [Электронный ресурс]/ Н.Н. Парасоцкая// Предпринимательство и право. – Режим доступа: http://lexandbusiness.ru/view-article.php?id=4868

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК 338.2

Фейчер О. О.

аспірант кафедри публічного управління та гуманітарних наук, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Мартинишин Я. М.

д.е.н., професор кафедри шоу-бізнесу, Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ЗНАЧЕННЯ ТА РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФОРМУВАННІ ЕФЕКТИВНОГО ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ВИЩИМИ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

В сучасних умовах функціонування економіки розвиток інформаційного суспільства, поширення інформаційних технологій в усі сфери життєдіяльності є необхідною нормою подальшої еволюції. Інформаційне суспільство забезпезпечує реалізацію нових суспільно-політичних відносин, надаючи принципово нові можливості для комунікації, бізнесу, управління, добробуту на всіх рівнях. Тому одним із ключових пріоритетів України є побудова "орієнтованого на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожний може створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися й обмінюватися ними, даючи змогу окремим особам, громадам і народам повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму сталому розвиткові і підвищуючи якість свого життя на основі цілей і принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй і поважаючи в повному обсязі та підтримуючи Загальну декларацію прав людини" [1]. Метою інформатизації суспільства є "створення гібридного інтегрального інтелекту всієї цивілізації, здатного передбачати і управляти розвитком людства" [2], тому важливу роль має бути відведено і мистецькій освіті. Вона має спрямовуватись на підготовку високопрофесійних кадрів, здатних розвивати нові інформаційні технології та ефективно використовувати їх у креативній діяльності. Її інформатизація має стати однією з головних умов підготовки творчих фахівців, здатних працювати у глобалізованому ринковому середовищі та вміти вчасно й ефективно реагувати на його виклики. В процесі управління мистецькою освітою використання інформаційних технологій відкриває доступ до світових інформаційних ресурсів; зменшує залежність викладання і навчання від місцезнаходження учасників процесу; прискорює глобалізацію; сприяє удосконаленню форм і змісту навчального процесу, підвищенню ефективності засвоєння навчального матеріалу та індивідуалізації навчання, інтеграції навчальної, дослідницької та виробничої діяльності. Так, на думку І. Роберт [3], інформатизація управлінського процесу є саме процесом забезпечення сфери мистецької освіти методологією і практикою розробки та оптимального використання сучасних інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію управлінських цілей навчання та виховання. Д. Швець [4] акцентує увагу

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

на залученні нових джерел інформації, застосуванні нових засобів управління нею, зміні методики навчання і на контролі знань на базі всебічного використання комп’ютерної, комунікаційної та мультимедійної техніки. Суть інформатизації організаційно-економічного механізму управління мистецькою освітою полягає у структуризації професійних знань в заданих областях і забезпеченні, перш за все, вільного доступу усіх учасників управлінського процесу до баз даних. Процес управління має бути спрямованим не на вміння працювати з певними програмними засобами, а на технології роботи з різною інформацією: аудіо- та відео-, текстовою та графічною. Так, В. Плескач [5] зазначає, що ефективним рішенням у питанні підвищення конкурентоспроможності України в цілому є формування цілісної системи "освіта – наука – технологія – інновація – виробництво". Сучасним тенденціям у розвитку мистецької освіти характерний перехід від консервативної освітньої системи до випереджальної і він зумовлює необхідність випереджаючого формування інформаційного простору мистецької освіти і широке використання інформаційних технологій, створення у мистецьких вищих навчальних закладах потужної інформаційної інфраструктури з розвиненим інформаційним середовищем. Одним із сучасних трендів у впровадженні інформаційних технологій в освіті, як визначають спеціалісти Microsoft є перенесення на провідні позиції саме навчання, а лише потім доцільно думати про прилади й обладнання; прилади повинні допомагати трансформувати освіту, а не змушувати пристосовуватись до нових інформаційних технологій [6]. Щодо основних засад розвитку інформатизації управлінської складової мистецької вищої освіти в Україні, то до них слід віднести наступні: – формування та впровадження інформаційного освітнього середовища в системі мистецької вищої освіти як єдиної системи комп’ютерних засобів, програмного забезпечення, навчальних баз даних, віртуальних середовищ; – застосування інформаційних технологій в управлінському процесі у поєднанні з традиційними засобами; – внесення змін в програми навчальних закладів освіти усіх рівнів акредитації, а саме включення в них завдань, висунутих інформаційним суспільством [6]; – створення інформаційної системи підтримки освітнього процесу; – забезпечення навчальних закладів комп’ютерними комплексами та мультимедійним обладнанням; – забезпечення комп’ютерної безпеки процесу управління та навчання; – забезпечення доступу мистецьких закладів освіти до світових інформаційних ресурсів; – забезпечення усіх мистецьких навчальних закладів доступом до міжнародних науково-освітніх мереж; – створення національного мистецького науково-освітнього простору; – забезпечення умов для підвищення інформаційної грамотності управлінців, викладачів і студентів. Інформатизація мистецької вищої освіти має як позитивні сторони (підвищення ролі знань, глобалізація свідомості тощо), так і негативні (залежність від Інтернету, послаблення соціальних зв’язків). Щодо позитивного впливу, на думку Д. Швеця

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

[5], інформатизація мистецької освіти викликає інформаційне перевантаження, сприяє формуванню компонентів інформаційної диспозиції, інтерналізації та екстерналізації інформаційних цінностей. Важливим аспектом у розвитку освітнього менеджменту в країнах ЄС є питома вага викладачів, які мають безперешкодний доступ до інноваційних інформаційних технологій. Країни Скандинавського Архіпелагу мають більш розвинуті технології, ширший доступ до Інтернету, кращі показники щодо використання комп’ютерних засобів. У Франції, Іспанії, Італії показники є меншими. Середній показник по ЄС нині становить майже 38 % [7]. Сьогодні рівний доступ до освіти включає в себе і вільний доступ до інформаційних технологій та електронного навчання. Електронна нерівність, нерівність технологічного насичення інформаційного простору породжує певне обмеження доступу до знань, до культурної спадщини і доробків. Це відбувається саме через нестачу або неспроможність використання у повній мірі інформаційних технологій. Саме на подолання даної проблеми і має бути спрямована сучасна освітня політика держави, щоб у майбутньому забезпечити сталий економічний розвиток в цілому і покращити власні рейтингові позиції у міжнародному вимірі. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Женевська Декларація принципів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://apitu.org.ua/wsis/dp. 2. Современные информационные технологии в образовании [Электронный ресурс] // Информационные технологии. – Режим доступа: http://technologies.su/ informacionnye_ tehnologii_v_obrazovanii. 3. Толковый словарь терминов понятийного аппарата информатизации образования [Электронный ресурс] / состав. И. В. Роберт, Т. А. Лавина. – ИИО РАО, 2009. – Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/fonds/dict. 4. Швець Д. Є. Соціокультурні аспекти інформатизації вищої освіти: дис. канд. соц. наук: 22.00.04 / Швець Дмитро Євгенович. – К., 2004. 5. Рамський Ю. С. Інформаційне суспільство. Інформатизація освіти [Електронний ресурс] // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. – Серія №2. Комп’ютерно-орієнтовані системи навчання: [зб. наук. праць / Редрада]. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. – № 7. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/index.php?option=com_content&view=section&id=11&Itemid= 64&lang=uk. 6. Тарнавська Т. В. Сутність інформаційних технологій в освіті [Електронне джерело] / Т. В. Тарнавська // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Педагогічні науки. - 2013. - Вип. 108.1. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VchdpuP_2013_1_108_31. 7. Final Report Summary [Electronic resource] / Official site of European Commission. – URL: http://cordis.europa.eu/result/rcn/187955_en.html

100

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 004:658.71

Меджибовська Н.С.

д.е.н., професор, професор кафедри економічної кібернетики та інформаційних технологій Одеського національного економічного університету, м. Одеса, Україна

Кліменко А.Є.

магістр кафедри економічної кібернетики та інформаційних технологій Одеського національного економічного університету, м. Одеса, Україна

ВАЖЛИВІСТЬ НЕЦІНОВИХ ПОКАЗНИКІВ В ЕЛЕКТРОННИХ ЗАКУПІВЛЯХ

Електронні закупівлі є новітнім методом ведення бізнесу в українській економіці. Основною перевагою таких закупівель є скорочення грошових витрат для всіх учасників. Економія коштів відбувається за рахунок повної прозорості торгівельнозакупівельної діяльності, що дає змогу уникнути фінансових махінацій та не допустити цінових зговорів. Перевагами електронних закупівель для замовників є потенційне зниження цін закупівлі, а також скорочення витрат часу на проведення, аналіз та контроль закупівель. Також такі закупівлі дають змогу фірмам-замовникам розширити базу постачальників. Найбільшою перевагою для постачальників є доступ до великих закупівель. Постачальник має можливість прийняти участь у любій закупівлі, яка представлена на електронному майданчику. Також перевагами є розширення ринку збуту без обмежень у географії та оперативне отримання усієї необхідної інформації. В Україні торги через електронну систему закупівель йдуть з поступовим зниженням ціни (тендер чи зворотній аукціон). За визначенням академічного центру CAPS Research, який фокусується на дослідженні ланцюгів поставок, зворотний аукціон є "динамічним онлайн аукціоном, який проводиться в режимі реального часу між компанією-покупцем і групою попередньо кваліфікованих постачальників, які конкурують один з одним задля отримання замовлення на поставку товарів або послуг, які мають чітко визначені вимоги до конструкції, кількості, якості, доставки і пов'язаних з ними умов" [1]. Система комерційних закупівель Rialto почала своє існування 21.10.2016р. та побудована за такими принципами: єдині правила участі для всіх, публічність, прозорий вибір переможця і чесна конкуренція. Проблема електронної системи комерційних закупівель Rialto полягає у тому, що параметр ціни як єдиного фактору прийняття рішень може об'єктивно працювати тільки в дуже рідкісних випадках. Для цього необхідні, як мінімум, чітко встановлені технічні вимоги, але навіть в цьому випадку більшість товарів та послуг важко купувати, спираючись тільки на вартість та стандартні вимоги для всіх постачальників. У таких випадках треба враховувати не тільки цінові параметри, але й такі параметри, як рівень сервісу, привабливі умови оплати, швидкість виконання договірних

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

101

зобов’язань тощо. Тому у системі Rialto є можливість використання нецінових критеріїв, які є важливими для замовників та впливають на життєвий цикл товару та/або створюють додаткову вартість. Замовник зацікавлений придбати найбільш якісні товари і послуги за найбільш вигідною ціною та за найбільш сприятливими умовами, тому він присвоює конкретному неціновому параметру певну вагу (при цьому за нормою Закону загальна вага таких критеріїв не повинна перевищувати 30%) [2]. Ця вага трансформується в наведену ціну – ціну, яка вказана учасником у тендерній пропозиції і перерахована з урахуванням показників інших критеріїв оцінки по математичній формулі, визначеної замовником у тендерній документації. Під час торгів постачальник не бачить параметрів інших учасників, але він має можливість між раундами коригувати свою ціну і умови виконання контракту. Важливо, що за умовами системи Rialto учасник з найкращою (найменшою) ціною робить наступну пропозицію останнім, що означає можливість ознайомлення з ціновими пропозиціями інших учасників. Вже після проведення зворотного аукціону всі дані зворотного аукціону розкриваються, тому учасники можуть в наступних торгах врахувати стратегію та параметри своїх конкурентів. Модель поведінки підприємств дозволяє показати важливість нецінових показників під час зворотного аукціону. Вона враховує такі параметри для кожного з учасників, як стартова ціна, ціновий мінімум, стратегію, нецінові показники (в даному випадку – відстрочку платежу та період доставки). Модель має ряд допущень, а саме: – учасники завжди дотримуються своїх стратегій; – в новому експерименті змінюються нецінові показники та наведені ціни учасників; – учасники знають своїх конкурентів. Модель передбачає, що у зворотному аукціоні приймає участь 3 фірми, а також існує 3 стратегії: зниження ціни у першому раунді; поетапне зниження ціни; зниження ціни в останньому раунді. Згідно з першим експериментом нецінові показники були встановлені на мінімальному рівні, отже коефіцієнти корекції цінової пропозиції у всіх учасників були однакові. Перший учасник обрав стратегію поетапного зниження ціни, другий – стратегію різкого зниження цінової пропозиції на останньому етапі, третій – стратегію зниження ціни у першому раунді. Найбільш вигідну початкову пропозицію запропонував другий учасник, однак в результаті 3-х етапів аукціону переможцем став учасник №3, оскільки його остання пропозиція була найнижчою. Таким чином, за умовами використання замовником тільки цінових показників результат торгів повністю залежить від мінімально-допустимої ціни та використаної стратегії. Наступний експеримент передбачає участь нецінових показників. Компанія №3 запропонувала найкращі умови для доставки та оплати, тому її коефіцієнт корекції цінової пропозиції є найвищим

102

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

В даному експерименті найнижча початкова пропозиція у учасника №1, однак, незважаючи на це, переможцем аукціону стає саме учасник №3 завдяки сприятливому рівню нецінових показників. Третій експеримент полягає у тому, що учасник №3 пропонує найгірші умови для нецінових показників, але його початкова цінова пропозиція є мінімальною. Переможцем даного експерименту стає учасник №2 з найвищою початковою ціновою пропозицією, оскільки він має найвищий коефіцієнт корекції пропозиції – 1,2. Провівши експерименти з моделлю, можна зробити висновок про надзвичайну важливість нецінових показників для досягнення перемоги в ході аукціонних торгів. Експерименти свідчать, що початкова ціна не є єдиним мірилом досягнення перемоги в конкурентній боротьбі. Найважливіше значення набуває використання нецінових показників, якими в даному випадку є строк доставки та відстрочка платежу. Також експерименти з моделлю дають можливість сформулювати ряд правил поведінки в ході аукціону: 1. Важливе значення має встановлення початкової ціни. В випадку, якщо на старті пропозиція компанії виявилася найкращою (найменшою), то за правилами системи комерційних закупівель Rialto ця компанія робить наступну пропозицію останньою, отже вона бачить цінові пропозиції інших учасників аукціону і має можливість більш обізнано її скорегувати. Це правило працює для всіх етапів аукціону. 2. Учаснику необхідно подавати мінімальну ціну під час кожного раунду, тоді буде достатньо мінімального пониження ціни для збереження лідерства, тобто компанії розумно поступово знижуватися до свого мінімуму. 3. Зрозуміло, що величина пропозиції не може бути нижче мінімальнодопустимої ціни, але й треба враховувати, що розмір прибутку для публічних торгів часто менше звичайного. 4. Якщо в перших двох раундах пропозиція компанії була не найкращою, то в третьому раунді треба подати мінімальну цінову пропозицію. Таким чином, перемога в аукціонних торгах потребує ретельного прорахування усіх кроків аукціону. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. The Role of Reverse Auctions in Strategic Sourcing [Електронний ресурс] / [C. Carter, P. L. Carter, T. Germer та ін.] // CAPS Research. – 2003. – Режим доступу: http://lilgerry.com/beall2003ecom.pdf 2. Нецінові показники [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://openprocurement.org/ua/nonprice-criteria.html

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

103

УДК 330.1

Меленюк В.О.

к.н.д.у., доцент кафедри менеджменту та економіки Енергодарський інститут державного і муніципального управління «Класичного приватного університету» ім. Р.Г. Хеноха, м. Енергодар, Україна

Буйний С.А.

студент гр ДА-615 Енергодарський інститут державного і муніципального управління «Класичного приватного університету» ім. Р.Г. Хеноха, м. Енергодар, Україна

ТУРИСТИЧНИЙ РИНОК ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В СВІТОВИЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ПРОСТІР

Стрімкий розвиток туризму, особливо за останні 50 років, дозволив визначити його як «феномен XX століття». У 2015 р., за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), кількість міжнародних туристів становила 698,8 млн. осіб, тобто за межами своєї країни відпочивав практично кожний десятий громадянин світу і прогнозується подальше зростання кількості подорожуючих. Таким чином, «феномен XX століття» стає невід’ємною складовою життя людей більшості країн світу і одним з провідних напрямків соціально-економічної діяльності в XXI ст. [1, с. 3]. Глобальність туристичної діяльності з рекреаційними, діловими, культурними, релігійними та оздоровчими цілями справляє потужний і неоднозначний вплив на довкілля, економіку і суспільство країн, задіяних в туристичному процесі, їх народи, а також на міжнародні відносини й торгівлю, обумовлюючи необхідність міжнародного регулювання на основі принципів відповідального, стійкого та загальнодоступного туризму, зафіксованих в Глобальному Етичному Кодексі Туризму (Сантьяго, Чилі, 1.10.1999 р.) Актуальність всебічного дослідження туризму обумовлена його багатогранністю та суспільною значущістю. Питання щодо закономірностей функціонування туристичного ринку туризму розглядаються побіжно, розчиняючись в маркетингових дослідженнях, у той час як за умов глобалізації та інтенсифікації розвитку туризму значення закономірностей його функціонування зростає. Саме тому дана робота присвячена аспектам формування національних туристичних ринків як окремих складових міжнародного туристичного ринку. Але, на жаль, проблемі визначення закономірностей функціонування туристичного ринку приділена на сьогоднішній день украй недостатня кількість досліджень. Слід зазначити, що туризм приносить прибуток у тих регіонах, в яких досяг найбільшого розвитку, за умов підтримки влади, яка вбачає в ньому засіб стимулювання збалансованості й розвитку економіки, що сприяє активізації наукових досліджень у цій сфері. Міжнародний туризм - одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не призводить до скорочення працюючого персоналу. Витрати на створення одного робочого місця у 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу в 4 рази вища, ніж в інших галузях господарства. [2, с.

104 29].

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Україна має всі об’єктивні передумови, щоб стати однією з передових туристичних країн світу, однак аналіз сучасного стану функціонування вітчизняної туристично-рекреаційної галузі свідчить про те, що ефективність діяльності цієї галузі стримується через невирішеність низки проблем. Проаналізувавши ситуацію, що склалася в туристичній галузі України, виокремлено проблеми: раціонального використання санаторно-курортної інфраструктури (подолання територіальної нерівномірності), впровадження світових стандартів, залучення інвестицій, низького рівня якості та обсягу інформації про Україну за кордоном, деклараційного характеру регулювання галузі. Особливу увагу необхідно приділити пріоритетності галузі туризму з боку держави. Важливим напрямком тут є робота Державного агентства України з туризму і курортів. Передбачається підписання міжнародних угод з розвиненими туристичними центрами світу як Іспанія, Кіпр, Мальта, Словенія, Португалія та ін. Лібералізації формальностей, пов'язаних з в'їздом іноземців до України та виїздом українських туристів безпосередньо зумовить збільшення потоків туристів, обсягів валютних надходжень до бюджету, інтенсифікацію процесів євроінтеграції. Між іншим, у зв’язку з цим постає необхідність збільшення бюджетного фінансування міжнародного ринку туристичних послуг України. Наприклад, Уряд Греції щорічно спрямовує на потреби міжнародної та інформаційно-рекламної діяльності у сфері туризму близько 80 млн дол. США, Іспанії – 70 млн дол. США, Австрії – 50 млн євро. Україна для досягнення світових стандартів має вкладати та залучати максимально можливі ресурси, при цьому не допускаючи корупції. Саме це допоможе сформувати найбільш ефективний туристичний продукт, стимулювати малий та середній бізнес. Розвиваючи туризм у комплексі з соціально-економічною сферою загалом, він швидко стає каталізатором розвитку країни, відновлення та відродження історико-культурної спадщини, розширення світогляду та інтелекту населення, різнобічне виховання наступних поколінь, налагодження стосунків між регіонами, громадами та досягнення економічної стабільності. Найбільшим гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політики та громадської влади. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму - покращуватиметься рівень розвитку туризму. Зарубіжний досвід свідчить, що максимального ефекту в розвитку туризму можна досягти лише за умов співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських і професійних організацій та підприємницьких структур. Для багатьох малих міст і сільських населених пунктів України туризм є найбільш перспективною галуззю, яка сприятиме їх соціально-економічному зростанню. Незважаючи на активізацію міської влади багатьох міст, недостатність досвіду, традицій та знань уповільнює розвиток туристичної галузі, тому вимагається її державна та бізнес підтримка. Насамперед необхідно:

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

105

− покращувати інвестиційний клімат; − проводити культурні та спортивні заходи світового масштабу; − модернізувати засоби розміщення для ділових відвідувачів України; − залучати кошти до туристичного ринку, активно допомагати у розбудові інфраструктури, зокрема транспортної; − сегментувати ринок, поширюючи інформацію за кордон для суб’єктів попиту з різними рівнями доходу; − розвивати туризм цілеспрямовано, за єдиною програмою для регіонів; − впроваджувати інновації на усіх етапах розвитку та ланках ринку тощо. Реалізація вказаних заходів дасть змогу розкрити потенціал України та досягти високого рівня життя населення на демократичних засадах. Таким чином, туризм, за умови його належної організації, є ефективним соціальним інститутом, формою культури дозвілля, що може продуктивно розв'язувати невідкладні соціальні та моральні проблеми сучасного світового співтовариства, прискорювати вироблення ним моделей, програм і стратегій глобальної співпраці у напрямку подолання бідності та породжуваного на її ґрунті тероризму, пом'якшення напруженості між регіонами країни, досягнення якісно нового рівня суспільного розвитку. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) : навч. посіб. / О. О. Любіцева. - К. : Альтерпрес, 2006. - 436 c. 2. Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні :навч.посіб./ В.Ф.Кифяк.– Чернівці: Книги – ХХІ, 2003. – 300 с.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

106 УДК 658.849 (477)

Побоченко Л. М.

к.е.н., доцент, доцент кафедри міжнародних економічних відносин і бізнесу Навчально-наукового інституту Міжнародних відносин Національного авіаційного університету,м. Київ, Україна

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

В сучасному світі роль електронного бізнесу швидко зростає, динамічно розвиваючись, він захоплює усі сфери суспільного життя. З кожним роком сфера електронного бізнесу все більше впливає на глобальні економічні процеси. До 2019-го року очікується зростання глобальних продажів в Інтернеті на 15%, в той час як збільшення обсягів роздрібної торгівлі - на рівні близько 5%. Для високорозвинених країн електронна комерція вже відіграє важливу роль і є потужною статтею економічного прибутку країни, тому всіляко підтримується та стимулюється. Все більше підприємців усього світу пов’язують свою діяльність саме з інтернет-торгівлею, викорстовуючи усі переваги ведення електронного бізнесу. В наш час бізнес стає електронним, коли всі комерційні дії між партнерами (покупка/продаж товарів або послуг, операції на фондовому ринку з цінними паперами, укладання і виконання договорів і тому подібне) відбуваються за допомогою електронного обміну документами в інформаційному просторі – це та частина реальності, яка викликає у людини особливий інтерес і відрізняється від навколишньої об'єктивної дійсності. За прогнозами Асоціації електронної комерції Європи в 2016 році загальний обсяг нтернет-продажів у всьому світі досягне 2 трлн. дол. США, що на 6% більше, ніж в 2015 році. Китай, з часткою в 47% від усіх електронних продажів у світі, посяде перше місце у сфері e-commerce, посунувши США. До 2020 року загальний обсяг продажів в інтернет-торгівлі в світі має подвоїтися [1]. Електронна комерція в Україні знаходиться на початковій стадії свого розвитку, але досить динамічно розвивався. За даними Української асоціації директмаркетингу, в 2016 році, сфера електронної торгівлі в Україні зросте на 30-50%. У 2015 році обсяг українського ринку електронної торгівлі оцінювався в 1,1 млрд. євро. За прогнозами, до кінця 2016-го оборот досягне 1,4 млрд. євро. У 2017 році ринок електронної комерції в Україні продовжить стрімке зростання. За експертними оцінками, частка електронної торгівлі України сьогодні становить близько 3% всього рітейлу (в 2015 році - 2,1%). У свою чергу, в більшості розвинених країн світу цей показник досягає 10-15% [2]. Характерними особливостями розвитку електронного бізнесу в Україні є: кількість українців, що мають постійний доступ в Інтернет постійно збільшується; збільшення кількості проданих комп’ютерів у зв’язку зі зниженням цін у галузі; збільшення кількості людей працюючих удома, яким для ведення справи необхідні лише комп’ютер та Інтернет; тенденція до зростання покупок зроблених онлайн;

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

107

- використання мобільної електронної комерції та здійснення розрахункових операцій через смартфони, планшети та інші мобільні пристрої. За прогнозами Ecommerce Europe, загальні обсяги онлайн-продажів товарів і послуг у Європі в 2016 році сягнуть 509,9 млрд. євро, що на 12% більше, ніж в 2015 році (455,3 млрд. євро). З них, 510 млрд. євро надійдуть із Західної Європи. Велика Британія, Франція й Німеччина є лідерами на європейському ринку e-commerce з часткою близько 80% обороту онлайн-продажів Європи. А оборот онлайн-торгівлі у Східній Європі становить усього 24,5 млрд. євро. В 2017 році обсяги продаж в інтернеті в європейських країнах становитимуть 598 млрд. євро, в 2018 році - 660 млрд. євро[1]. Український ринок електронного бізнесу за показниками є одним із тих у Європі, що найстрімкіше зростає, продемонструвавши зростання на 35% в 2015 році в порівнянні з 2014 роком. Згідно з прогнозом Всеукраїнського торгового центру в інтернеті Prom.ua. обсяги ринку електронної комерції в Україні складатимуть 33,7 млрд. грн. у 2016 р. та 44 млрд. грн. у 2017 році. На користь інтернет-торгівлі грають об’єктивні економічні фактори – менші операційні витрати (зокрема, відсутність витрат на оренду торговельної нерухомості) та зручність для споживача. Потрібно відмітити, що покупці по всьому світу стають більш мобільними, і Україна в цьому плані ще сильно відстає. Частка e-commerce трафіку в Росії з мобільних пристроїв становить 43%, в Казахстані – 70%, а в Китаї – 82%. За прогнозами Zenith Media, в 2017 році частка глобального мобільного інтернет-трафіку досягне 75%. В 2016 році кожен четвертий українець здійснює покупки за допомогою мобільного пристрою [1]. Варто зазначити, що кількість інтернет-користувачів в Україні постійно збільшується. Дослідження Factum Group Ukraine показало, що 62% українців у віці понад 15 років користуються Інтернетом, що на 7% більше 2015 року. Більше третини користувачів Мережі - українці віком до 29 років. Доступ до Інтернету має майже половина сільських жителів, у великих містах кількість користувачів наблизилася до середньоєвропейських показників. Незважаючи на постійне збільшення цього показника, він залишається недостатнім для розвитку електронної комерції в Україні, адже в провідних країнах кількість інтернет-користувачів становить 80 % від кількості населення [3]. Відповідно до структури інтернет-покупок, найбільш популярними видами товарів в Україні є електроніка і побутова техніка, одяг і квитки на транспорт. Це пояснюється більш привабливою ціною для цих категорій товарів. Для інтернетмагазинів немає потреби в великій кількості персоналу, оренді приміщень для роздрібних мереж – у більшості випадків достатня наявність складу та декількох співробітників, які будуть відповідати на замовлення. Саме тому, ціни в інтернетмагазинах нижчі за їх офлайн конкурентів. Найбільшими потребами e-commerce України є надійні системи платежів і дешева доставка. Проте, перебуваючи в процесі розвитку ринок елетронної комерції в Україні зазнає впливу багатьох чинників: 1. Порівняно низька кількість інтернет-користувачів (62% в Україні проти 78% в США ).

108

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

2. Такий тип купівлі товарів є новим для літніх людей, що робить складним їх інтеграцію в ці процеси. 3. Відсутність чіткої законодавчої бази та органів регулювання сфери електронної комерції. 4. Необхідність впровадження комп’ютерного устаткування та телекомунікацій в сільській місцевості. 5. Необхідність навчання навичкам роботи в Інтернеті на всіх рівнях освіти. 6. Недовіра населення до суб’єктів онлайн-бізнесу, внаслідок великої кількості махінацій та злочинів в мережі [4]. Отже, можна зробити висновок, що сегмент електронного бізнесу відіграє важливу роль в розвитку економіки України. Збільшуючи сферу охоплення товарів і послуг, електронний бізнес залучає все більшу кількість як користувачів так і підприємців, що займаються інтернет-торгівлею. Проте постає питання залучення нових розробок та інновацій для більш ефективного розвитку і функціонування такої важливої в наш час сфери економіки. Можна виділити очікувані тренди на ринку e-commerce України в 2017 році: 1. Зросте кількість активних онлайн покупців за рахунок збільшення проникнення Інтернету. Стане більше покупок в невеликих містах. 2. Мобільна комерція продовжить впевнене зростання. Онлайн-рітейлери будуть боротися за покупця з допомогою персоналізації (Big Data). 3. Маркетплейси продовжать активний розвиток і будуть пропонувати більше можливостей для просування брендів і широкого охоплення аудиторії. 4. Сервіси по доставці товарів будуть удосконалюватися. Запрацюють нові види – дрони або електророботи. Для цього потрібні відповідні зміни в законах. 5. Стирання граней між онлайн та офлайн продовжиться. Таким чином, електронний бізнес виходить на перше місце і це сприяє інтеграції України у світову економіку, залучення нових технологій, розвитку малого, середнього та великого бізнесу. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Офіційний сайт Асоціації електронної комерції в Європі Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ecommerce-europe.eu/ 2. Офіційний сайт Української асоціації директ-маркетингу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uadm.com.ua/ 3. Офіційний сайт компанії Factum Group Ukraine [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://factum-ua.com 4. Офіційний сайт журналу Кореспондент [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.korrespondent.net.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

109

УДК 334.722.8 (477)

Полінкевич О.М.

д.е.н., доцент, завідувач кафедри економіки, безпеки та інноваційної діяльності підприємства Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, м. Луцьк, Україна

АНАЛІЗ СТРАТЕГІЙ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ І ЗАРУБІЖНІЙ ПРАКТИЦІ

Корпоративне та процесне управління є одним з ключових елементів і передумовою успішної діяльності установ. Наявність ефективної системи корпоративного управління збільшує вартість капіталу, установи заохочуються до більш ефективного використання ресурсів, що створює базу для зростання. Належне корпоративне управління не обмежується виключно відносинами між інвесторами та менеджерами, а передбачає також урахування законних інтересів та активну співпрацю із зацікавленими особами, які мають легітимний інтерес у діяльності товариства (працівниками, споживачами, кредиторами, державою, громадськістю тощо). Тобто воно охоплює соціально-психологічні, економічні та правові аспекти відносин. Це пов’язано з тим, що установи не можуть існувати незалежно від суспільства, в якому воно функціонує, і кінцевий успіх його діяльності залежить від внеску всіх зацікавлених осіб. Багато науковців розглядали питання корпоративного управління. Розглянемо основні із них. Нусілова О.В. розглядала міжнародні та національні принципи корпоративного управління, їх склад та значення. Досліджувала структуру принципів корпоративного управління Великобританії, Данії, Німеччини, Швейцарії, Японії та Організації економічного співробітництва та розвитку. Аналіз зазначених принципів дозволив їй визначити, що основний акцент робиться на взаємовідносинах із акціонерами, діяльності органів управління та інформаційній прозорості [1]. Севастьянов Р.В. проаналізував та систематизував погляди різних науковців з питання визначення сутності поняття «корпоративне управління», класифіковано їх за відповідними напрямами [2]. Обельницька Х. В. досліджувала теоретичні та практичні аспекти якості корпоративного управління з метою здійснення її оцінки у системі контролінгу підприємства, що являє собою найперспективніший вектор у сфері функціонального та інструментального забезпечення системи корпоративного управління [3]. Савченко Р. О. визначає підвищення ролі об’єднань фізичних та юридичних осіб у формі корпорацій в сучасних умовах розвитку національної економіки. Розглянуто економічну суть категорії «корпоративне управління» з метою виокремлення шляхів досягнення стратегічних цілей корпорації. Дана характеристика моделей управління в корпораціях України відповідно до чинного законодавства [4]. Ігнатьєва І. А. розглядала передумови виникнення корпоративної форми організації бізнесу та корпоративного сектору економіки, сучасні концепції корпоративного управління, особливості зовнішнього середовища функціонування корпорацій [5]. Роберт А.Г. Монкс (Robert A. G. Monks) розкрив корпоративне управління та перспективи залучення інвестицій [6]. Ральф В. Хітвас (Ralph V. Whitworth) розглядав можли-

110

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

вість реформування та особливості організації корпоративного управління, акціонерну дипломатію [7]. Міхаель Мак-Коулі (Michael McCauley) вивчав корпоративне управління крізь призму інвестування, організацію акціонування [8]. Тім Сміс і Гарлі Грінбьерг (Tim Smith and Carly Greenberg) визначив принцип PRI та швидке зростання інвесторів, які його підтримують, правові та економічні аспекти корпоративного управління [9]. Полінкевич О.М. запропонувала управляти бізнес-процесами промислових підприємств в системі інноваційного розвитку, визначила механізм управління бізнеспроцесами в системі інноваційного розвитку [10]. Макара О.В. розробила державноприватне партнерство в контексті соціально орієнтованого розвитку країни, визначили принципи економічної безпеки як перспективного дороговказу розвитку підприємницької діяльності в системі формування соціальних орієнтирів національної економіки [11]. Кузьмін О.Є. проводив комплексне дослідження стану антисипативного управління на вітчизняних машинобудівних підприємствах [12]. Ліпич Л.Г. розробляла управління діяльності підприємств, менеджмент конфліктів у діяльності машинобудівних підприємств, вивчала потенціал соціально-економічних систем національного господарства [13]. Хілуха О.А. вивчала питання регулювання інтересів зацікавлених сторін в емерджентному корпоративному управлінні [14]. Лещук В.П. розглядав процеси управління окремими структурними елементами виробничої системи на засадах соціально-компетентного управління [10]. На основі аналізу підходів до корпоративного управління можна зробити висновок, що потрібно: 1) уточнити сутність поняття «корпоративне управління» на принципах соціального партнерства»; 2) удосконалити методичні підходи до аналізування корпоративного управління з урахуванням світового досвіду; 3) визначити систему показників оцінювання корпоративного управління в умовах створення мультинаціональних корпорацій; 4) розробити комплексну модель гармонізації конкурентного середовища мультинаціональних корпорацій; 5) запропонувати науково-методичний підхід до формування стратегії корпоративного управління в Україні на засадах соціального партнерства. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Нусінова О. В. Дослідження принципів корпоративного управління / О. В. Нусінова // Економіка та управління підприємством. – 2014. – Вип. 1(53). – С. 218–223. 2. Севастьянов Р. В. Семантика поняття «корпоративне управління» в економічному контексті [Електронний ресурс] / Р. В. Севастьянов, О. А. Акчуріна. – Режим доуступу: www.zgia.zp.ua. 3. Обельницька Х. В. Оцінка якості корпоративного управління у системі контролінгу підприємства / Х. В. Обельницька // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. - 2014. - № 794. - С. 281-288. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VNULPM_2014_794_41.pdf 4. Савченко Р. О. Внутрішній контроль в системі корпоративного управління / Р.О. Савченко // Ефективна економіка. – 2014. № 4. http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2946

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

111

5. Ігнатьєва І. А. Методичні підходи до оцінювання рівня стратегічної гнучкості підприємств сфери послуг / І. А. Ігнатьєва, Н. В. Хлістунова // Актуальні проблеми економіки. – 2013. – № 4. – С. 128–135. 6. Robert A. G. Monks Corporate Governance: Past, Present, and Future / Robert A. G. Monks // 25for25 Observations on the Past, Present, and Future of Corporate Governance In Celebration of ISS’ 25th Anniversary. – 2011. – P.1–3 7. Ralph V. Whitworth The Corporate Governance Movement: 25 Years Past and Hence / Ralph V. Whitworth // 25for25 Observations on the Past, Present, and Future of Corporate Governance In Celebration of ISS’ 25th Anniversary. – 2011. – P.3–5 8. Michael McCauley The Ascendency of Corporate Governance / Michael McCauley // 25for25 Observations on the Past, Present, and Future of Corporate Governance In Celebration of ISS’ 25th Anniversary. – 2011. – P.8–10 9. Tim Smith and Carly Greenberg Corporate Commitment to Sustainability and CSR Reporting: An Enduring Trend / Tim Smith and Carly Greenberg // 25for25 Observations on the Past, Present, and Future of Corporate Governance In Celebration of ISS’ 25th Anniversary. – 2011. – P.48–50. 10. Лещук В.П. Стратегія управління бізнес-процесами машинобудівних підприємств через реінжиніринг та перепроектування / В.П. Лещук, О.М. Полінкевич, Л.І. Іщук // Економічний часопис-ХХІ. – 2015. – № 1-2 (1). – С. 57-61. 11. Макара О. В. Державно-приватне партнерство в контексті соціально орієнтованого розвитку країни. / О. В. Макара // Науковий вісник національного лісотехнічного університету України: збірник науково-технічних праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. Вип. 24.1 – 2014. – С. 366–371. 12. Kuzmin O.Ye. Conceptual framework for express diagnostic analysis of industrial enterprises / O.Ye. Kuzmin. O.H. Melnyk, O.B. Grom’yak // Актуальні проблеми економіки. – 2014. - №1(151). – С. 193-202. 13. Ліпич Л.Г. Формування системи управління доходами та витратами домогосподарств в національній економіці / Ліпич Л.Г., Івашко О.А., Мостенець С.В. // Актуальні проблеми економіки. – 2016. – № 3 (177). – С. 98–109. 14. Хілуха О. А. Регулювання інтересів зацікавлених сторін в емерджентному корпоративному управлінні / О. А. Хілуха // Економічний часопис-ХХІ. – 2015. – № 9–10. – С. 52–55. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecchado_2015_9-10_13.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

112

УДК 338.512:005.93+657.471

Родіна О.В.

ст. викладач кафедри Фінансів та бухгалтерського обліку Приватний вищий навчальний заклад «Нікопольський економічний університет», м. Нікополь, Україна

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ: ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Діяльність будь-якого підприємства завжди націлена на отримання максимального прибутку та мінімізацію витрат. Оптимізація структури витратта діюча система управління ними є важливим завданням підприємства необхідним для зміцнення конкурентних позицій та прийняття ефективного управлінського рішення. У вітчизняній і зарубіжній практиці методи управління витратами дещо відрізняються і мають свої особливості, переваги та недоліки. Постійний пошук резервів та шляхів оптимізації призвели до появи великої кількості різноманітних методів управління витратами: директ-костінг, стандарт-костінг, таргет-костінг, кайзенкостінг, CVP-аналіз, кост-кілинг, бенчмаркінг витрат, LСС-аналіз, ABC-аналіз, концепція центрів відповідальності, метод «точно в строк», концепція трансакційних витрат, концепція економічної доданої вартості (EVA), LCC-аналізта інші. Прогресивні західні компанії особливу увагу приділяють стратегічному управлінню витратами [1]. Деякі автори [2, 3] методами управління витратами вважають облік і калькулювання витрат. У вітчизняній практиці за вибором об’єкта обліку витрат існуючі системи поділяють на методи: позамовний, попередільний, попроцесний, нормативний, [4]. Загальними підходами до обліку витрат і калькулювання собівартості продукції можна вважати: оперативність обліку витрат; об’єкти обліку витрат; повнота формування виробничої собівартості. Але , в той же час, не виходячи за межі ПСБО 16 «Витрати». Основні методи управління витратами мають свої переваги і недоліки у практичному застосуванні, які розкрито у таблиці 1. Таблиця 1 Переваги і недоліки основних методів управління витратами Методи управління витратами Директкостинг

Переваги

Недоліки

1. Собівартість, обсяг виробництва і прибуток, які завжди можна отримати з періодичної звітності. 2. Прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків товарноматеріальних цінностей. 3. Звіти про витрати виробництва й доходи, більшою мірою відповідають інтересам керівництва фірми.

1.Дуже важко без помилки виокремитипостійні витрати від змінних. 2. Під час переходу від системиповногорозподілу витрат виникають серйозні проблеми у визначенні податку на доходи. 3. Характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об’єднувати їх

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

113

4. Показники маржинального доходу дають змогу оперативно оцінити вироби наоснові базових критеріїв.

недоцільно. 4. Система складна і дорога.

1.Висока оперативність виявлення відхилень від норм. 2.Собівартість продукції розраховується заздалегідь і дозволяє обґрунтувати економічну доцільність виробництва кожної одиниці продукції. 1. Забезпечує постійне зменшення витрат і утримання їх на заданому рівні.

1. Існують деякі види витрат, встановлення норм для яких є неможливим. 2. Наявність і необхідність постійного оновлення нормативної бази. 1.Необхідність мотивації працівників.

Абзорпшинкостинг

1. Відсутність поділу витрат підприємства на постійні та змінні; 2. Точне визначення фінансового результату діяльності підприємства. 3. Відображення покриття доходом від реалізації продукції кожного виду не тільки прямих змінних витрат, а й постійних накладних витрат. 4. Підвищення обґрунтованості вибору додаткового замовлення або відмови від нього.

1. Ускладнення процесу управління накладними витратами підприємства. 2. Остаточну собівартість конкретного виробу можна визначити тільки наприкінці періоду.

Кост-кілинг

1. Дає змогу швидко скоротити витрати підприємства

Таргеткостинг

1. Контроль витрат ще на стадії розробки продукту; 2. Маркетингова орієнтація виробництва (тобто виробляємо не те, що можемо, а те, чого потребує ринок).

Метод АВС

1. Підвищення обґрунтованості віднесення накладних витрат на конкретний продукт. 2. Точніше калькулювання собівартості. 3. Забезпечення взаємозв’язку отримуваної інформації з процесом формування витрат. 1. Дає змогу визначити обсяг продажу, при якому досягається беззбитковість виробництва або заданийфінансовий результат. 2. Простота, наочність і оперативність методу.

1. Жорсткість, що передбачає зменшення витрат на заробітну плату і скорочення персоналу. 1. Потребує налагоджену тісну взаємодія між різними підрозділами та працівниками. 2. Колектив повинен бути єдиною командою,яка є досвідченою та сприймає мету своєї спільної праці. 3. Потребує серйозних інвестицій, багато часу і відповідних технічних можливостей 1. Потребує суттєвих змін у системі бухгалтерського обліку. 2. Потребу удосконалення систем інформаційної підтримки, що зумовлює зростання витрат на управління

Стандарткостинг (нормативний метод) Кайзенкостинг

CVP-аналіз

1. Складність поділу витрат підприємства на змінні та постійні. 2. Неможливість графічного вирішення моделі за кількості видів продукції більш як три.

114 Бенчмаркінг витрат

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору» 1. Відсутність потреби у винаході власних способів зменшення витрат і вдосконалення процесів у діяльності підприємства, тому що це вже зроблено лідером ринку або підприємством, взятим за зразок. 2.Можливість комбінування різних методів, що забезпечили успіх у зменшенні витрат іншим підприємствам.

1. Необхідність вибору підприємства-еталона. Якщо як еталон вибирають реальне підприємство, то потрібно обов'язково враховувати його особливості, умови його зовнішнього середовища. В іншому разі результати бенчмаркінгу витрат не можна використовувати.

Складено за [5,6,7,8] Отже, характеристика основних методів управління витратами та їх переваг і недоліків показує, що немає досконалих методів, а застосування кожного з них є доцільним для конкретного підприємства і умов в якому воно знаходиться. Для вибору ж оптимального, керівнику необхідно провести дослідження, і крім того, вважаємо, що для управління витратами ефективнимбуде застосування комбінації декількох методів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Шеремет А. Д. Методика финансовогоанализа: учеб. и практ. пособие / А. Д. Шеремет, Р. С. Сайфулин, Е. В. Негашев. — 3-е изд., перераб. и доп. — М. : ИНФРА-М, 2001. — 207 с. 2. Белоусова І.А. Управлінський облік – інформаційна складова системи економічної без- пеки підприємства: монографія / І.А. Белоусова. − К. : Дорадо-Друк, 2010. – 432 с. 3. Дороженко Л.І. Сучасні методи обліку витрат у контексті зарубіжного досвіду / Л.І. Дороженко // Держава та регіони. Сер.: Економіка та підприємництво. 2014. - № 2. - С. 72-76. 4. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: Наказ Міністерства промислової політики від 09 липня 2007 року № 373. [Електронний ресур]. – Режим доступу: http://www.ts.lica.com.ua/b_text.php?type=3&id=360741&base=1 5. Власик Г.В. Аналіз та оцінка існуючих систем управління витратами/ Г.В. Власик // Серія: Економіка та підприємництво. – 2006. - № 6.- с.76-79. 6. Кальєніна Н.В. Методи управління витратами, їхпереваги та недоліки / Н. В. Кальєніна // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво :Наукововиробничий журнал. - 2007. - №5. - С. 32-36. 7. Лучко М.Р. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах : навч. посіб. / М.Р. Лучко, І.Д. Бенько. – Тернопіль : Економічна думка, 2004. – 236 с. 8. Ростовська Г.В. Огляд методів управління витратами / Г.В. Ростовська // Вісник Донбаської державної машинобудівної академії. - 2011. - № 3(24). – С. 222228.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

115

УДК 331.57 Савченко Н.В.

к.держ.упр., старший науковий співробітник, докторант кафедри державної політики та суспільного розвитку Національної академії державного управління при Президентові України, провідний науковий співробітник Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, м. Київ, Україна

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В НАДАННІ ДЕРЖАВНИХ ПОСЛУГ БЕЗРОБІТНИМ

Вступ. Проблеми надання безробітним громадянам державних послуг з посередництва у працевлаштуванні, профілактики безробіття, насамперед серед молоді (проблеми молодіжного безробіття сьогодні гостро постають у багатьох розвинених країнах світу), актуалізуються у зв’язку з нестабільним соціально-економічним становищем в країні. Кількість громадян, які потребують допомоги у вирішенні питань їх зайнятості, зростає. Так, за даними державної служби зайнятості, чисельність безробітних за 9 місяців 2016 року становила 1 662,2 тис. осіб та, у порівнянні з відповідним періодом 2015 року зросла на 24,6 тис. Рівень безробіття за методологією МОП зріс з 9,0% до 9,2% економічно активного населення [3] Крім того, для ринку праці характерні дисбаланс попиту на робочу силу та її пропозиції, а також регіональні диспропорції в пропозиції вакансій. Третина наявних вакансій зосереджена у м. Києві, Дніпропетровській та Львівській областях. Це стосується окремих видів економічної діяльності: 42% всіх вакансій переробної промисловості зосереджено у м. Києві, Полтавській, Дніпропетровській, Львівській та Запорізькій областях; 38% вакансій у будівництві – у м. Києві та Дніпропетровській області; майже дві третини всіх вакансій у фінансовій та страховій діяльності – у м. Києві; третина вакансій сфери охорони здоров’я та соціальної допомоги зосереджені у Дніпропетровській, Одеській, Київській та Миколаївській областях. Аналогічна ситуація спостерігається у розрізі окремих професійних груп. Так, половина вакансій для професіоналів, фахівців – у м. Києві, Одеській, Дніпропетровській та Київській областях; більше чверті вакансій для законодавців, вищих державних службовців, керівників та менеджерів також у м. Києві. Загалом, станом на 1 грудня 2016 року на одну вакансію в середньому по Україні претендувало 6 безробітних (станом на 1 грудня 2015 року – 13 осіб) [2]. Постановка проблеми. В таких умовах зростає роль інформаційних технологій у наданні безробітним громадянам послуг, спрямованих на вирішення проблем зайнятості населення. Насамперед, значною їх роль є у проведенні інформаційнороз’яснювальної роботи серед населення, наближенні послуг до клієнтів. Враховуючи регіональні диспропорції у пропозиції роботи, важливо розвивати ті інформаційні технології, які сприятимуть покращенню мобільності робочої сили. Адже, маючи детальну інформацію про ситуацію на ринку праці, у т. ч. в іншому місті (чи іншому регіоні), громадяни можуть приймати обґрунтовані рішення щодо вирішення проблеми занятості, обирати можливі шляхи підвищення власної конкурентоспроможності на ринку праці, зокрема шляхом професійного навчання, підвищення кваліфікації.

116

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Виклад основного матеріалу. Варто відзначити, що в процесі надання послуг безробітним громадянам державною службою зайнятості застосовується досить широкий спектр сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Вони використовуються і в процесі надання профорієнтаційних послуг, і в професійному навчанні безробітних у навчальних закладах державної служби зайнятості, і під час реєстрації клієнтів служби, і для поширення інформації про ситуацію на ринку праці, про вимоги вакансій тощо. На наше глибоке переконання, служба зайнятості є однією з державних установ, у діяльності яких застосовується найбільш широкий спектр інформаційних технологій у процесі надання послуг населенню. Інтернет-портал державної служби зайнятості «Труд» (www.trud.gov.ua) шукачам роботи дозволяє: підібрати вакансії за визначеними параметрами; зареєструватися для отримання інформації про вакансії на власну електронну скриньку; пройти тестування; переглядати корисні матеріали про вибір професії, побудову кар’єри тощо; розмістити своє резюме на Інтернет-ресурсі. Роботодавцям Інтернет-портал дозволяє підібрати резюме претендентів на роботу, скориставшись пошуковою формою, знайомитися з цікавими тематичними матеріали про особливості підбору та прийому на роботу співробітників, ситуацію на ринку праці тощо. Сьогодні службою зайнятості запроваджуються електронні послуги «електронний кабінет роботодавця» та «електронна черга реєстрації громадян». За допомогою «електронної черги» можливо записатись на відвідування до будьякого центру зайнятості. «Електронний кабінет роботодавця», серед іншого, виконує функції інформування роботодавців про стан та основні тенденції ринку праці, про професійнокваліфікаційний склад осіб, які зареєстровані в центрі зайнятості тощо. Інформаційні технології використовуються і в процесі надання громадянам послуг з професійної орієнтації та професійного навчання за направленням державної служби зайнятості. Функціонує молодіжний профорієнтаційний Інтернет-портал, доступ до якого здійснюється через спеціальні електронні пристрої. Серед переваг профорієнтаційного терміналу є те, що постійно оновлюється інформація про актуальні професії, анонси інформаційних заходів та ін. Організація дистанційного навчання безробітних здійснюється, переважно, з використанням можливостей платформи Moodle та дозволяє охопити мешканців тих районів, де в силу об’єктивних причин громадяни не мають змоги особисто відвідувати навчальний заклад та здобувати потрібну професію чи підвищувати свій рівень кваліфікації для подальшого працевлаштування [4]. Висновки. Таким чином, державна служба зайнятості займає провідні позиції серед державних установ, які використовують у своїй діяльності інформаційні технології. Водночас, зростання вимог, необхідність посилення сервісної спрямованості обумовлюють потребу повсюдного використання сучасних технологій, що забезпечують пошук, накопичення, поширення інформації. Виникають все нові програмно-технічні засоби, що застосовуються користувачами інформації. У зв’язку з цим, доцільно розглянути можливість створення єдиного інформаційного ресурсу у сфері надання послуг, спрямованих на регулювання зайнятості населення, а у подальшому – їх внесення до єдиного порталу державних послуг.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

117

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 2. Аналітична записка. Пропозиція робочої сили та попит на неї [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=350800 3. Аналітична записка. Щодо ситуації на ринку праці та діяльності державної служби зайнятості у 2016 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=401365 4. Роботодавці дають високу оцінку рівню професійного навчання безробітних осіб в дистанційному форматі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dn.gov.ua/robotodavtsi-dayut-vysoku-otsinku-rivnyu-profesijnogo-navchannyabezrobitnyh-osib-v-dystantsijnomu-formati

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

118 УДК 658.23

Савченко Т.В.

к.е.н., доцент кафедри менеджменту Запорізький національний університет Нікопольський факультет, м.Нікополь, Україна

Комарницька М.І.

студентки гр 5213-6 Запорізький національний університет Нікопольський факультет, м.Нікополь, Україна

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПЛАНУВАННЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування є, власне, процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення таких цілей. Планування об’єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонапрямленості і скоординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішувати різноманітні завдання управління [1,c. 89]. Питанням планування присвячена велика кількість наукових праць. Основний внесок у формування теоретико-методологічних підходів до планування та найбільш істотними з наукових досліджень, належатьзарубіжним ученим: Файоль А., Ансофф І., Кінг У., Клиланд Д., Томпсон А.А., А.Д. Стрикленд, Сааті Т. Серед вітчизняних вчених, що розглядають у своїх працях підходи до змісту внутрішньофірмового планування необхідног відзначити Смєхова Б.М, Глухова В.В, Аніскін Ю.П., Мухіна В.І., Ільїна О.І., Горемикін В. А., Володимирового Л.П., та ін. Метою дослідження є визначення шляхів вдосконалення системи планування напромисловомупідприємстві. Згідно з теорією систем, система планування може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб’єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб’єктів планування або цілеорієнтована множинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв’язки. Якщо елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв’язки [2, c. 65]. Планування - це специфічна діяльність по встановленню цілей, яка здійснюється на основі ринкових досліджень та аналізу внутрішніх можливостей, змістом якої є: а) розробка планів і програм; б) визначення показників; в) встановлення взаємозв’язаних завдань підрозділів; г) обгрунтування ресурсів, необхідних для забезпечення інтеграції функціонування всіх служб і підрозділів організації в процесі її діяльності. [1, с. 43].

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

119

Для удосконалення системи планування пропонується наступний комплекс заходів: 1. Забезпечення подальшого удосконалення системи планування та економічного стимулювання виробництва, перехід всіх промислових підприємств на нові методи господарювання. 2. Підвищення аукової обґрунтованості планів, перш за все шляхом покращення їх збалансованості, більш поглибленої розробки соціально- економічних проблем і проблемнауково-технічногопрогресу. 3. Удосконалення методів перспективного планування розвитку підприємства. 4. Підсилення зацікавленості колективів підприємств у збільшенні випуску необхідної суспільству продукції, особливо нової, технічно досконалої, та в прискоренні зростання продуктивності праці, з тим, щоб збільшення виробництва продукції на діючих підприємствах забезпечувалося без збільшення чисельності працівників; 5. Підвищення зацікавленості та відповідальності підприємств у справі розробки оптимальних планів, що максимально враховують можливості інтенсивного використання діючих виробничих фондів, покращання організації виробництва і праці; 6. Покращанняпланування і стимулювання НТП на підприємствах, удосконалення планування фондівзаробітної плати і підсилення контролю за їхвитраченням (витратами); 7. Покращання планування прибутку, як основного джерела доходу, підвищення ролі зниження собівартості продукції в формуванніприбутку; 8. Забезпечення широкого застосування економіко-математичних методів і використання електронно-обчислювальної і організаційної техніки і засобів зв’язку [1, с. 35]. Таким чином, удосконалення системи планування спрямоване перш за все на забезпечення всебічної інтенсифікації суспільного виробництва і підвищення його ефективності, що є основною лінією економічного розвитку країни, як на найближчі роки, так і на тривалу перспективу, важливою умовою створення її матеріально технічної бази. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Іванова В. В. Планування і контроль на підприємстві : навч. посіб. для внз [Текст]/ В. В. Іванова. – Суми: Унів. книга, 2011. – 444 с. 2. Древаль О.Ю. Планування діяльності підприємства: конспект лекцій [Текст]/ О.Ю. Древаль. – Суми: Вид-во СумДУ, 2008. – 146 с.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

120 УДК 339.138

Савченко Т.В.

Августинович О.Ю.

студентка гр 5213-6 Запорізький національний університет Нікопольський факультет, м.Нікополь, Україна

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Успіх підприємств на ринку в сучасних умовах, в першу чергу, залежить від їх маркетингової діяльності і управління маркетингом, зокрема. Однією з основних функцій маркетингового управління є оцінка ефективності маркетингової діяльності. Призначення оцінки – цілеспрямований вплив організаційними, економічними, інформаційними, технологічними й функціональними заходами нарозвиток і підвищення якості функціонування об’єкта оцінки. Незважаючи на актуальність проблеми, оцінці ефективності маркетингової діяльності підприємства в економічній літературіприділяється недостатньо уваги. Відсутність системного підходу до оцінювання ефективності маркетингової діяльності підприємства зумовлює доцільність подальших досліджень. Вагомий науковий внесок у розвиток методології оцінки ефективності маркетингової діяльності зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як Г. Армстронг, Л. Балабанова, П. Дойль, М. Конишева, Ф. Котлер, Н Мойсеєва, Е. Патрушева, В. Шаповалов, Д. Шульц та інші. Проте, незважаючи на значну кількість фундаментальних досліджень цих та інших авторів, проблема обґрунтування системного підходу до оцінки ефективності маркетингу залишається недостатньо вивченою. Метою дослідження є визначення шляхів удосконалення методу оцінки ефективності маркетингової діяльності. Для збільшення достовірності результатів оцінювання ефективності маркетингової діяльності підприємства пропонується розрахунок інтегрального показника ефективності маркетингової діяльності підприємства, який формується на підставі аналізу внутрішньогрупових взаємозв’язків одиничних показників (таблиця) з врахуванням нестабільних ринкових умов функціонування підприємств. На підставі експертних оцінок була визначена залежність одиничних показників ефективності маркетингової діяльності підприємства:

Е м = 0,15Ч n + 0.16 Pn + 0.14 K звп + 0,13К р + 0,16 К Т + 0,12 К рn + 0,14 Рсерв

(1)

де Е м – значення групового показника ефективності маркетингової діяльності підприємства; Ч n відносний показник частки підприємства на місцевому ринку; – Pn – відносний показник рентабельності продажів;

K звп – відносний показник завантаження виробничих потужностей;

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

121

К Р – відносний показник відносний показник ефективності реклами і засобів стимулювання збуту; К Т – відносний показник конкурентоспроможності товару;

К pn

– відносний показник ступеню контролю за реалізацією продукції;

Pсерв

– відносний

показник рівня якості сервісного обслуговування.

Таблиця Показники оцінювання ефективності маркетингової діяльності підприємств Показники Роль показника в оцінці Правило розрахунку показника 1. Частка підприємства на Характеризує ділову актив- Обсяг реалізації продукмісцевому ринку реалізації ність підприємства та конку- ції на місцевому ринку / рентоспроможність товару на Загальний обсяг реалізапродукції, % ( Ч n ) місцевому ринку ції продукції х 100 % Характеризує ступінь прибут- Чистий прибуток від 2. Рентабельність продаковості роботи підприємства реалізації х 100 % / жу, % ( Pn ) на ринку, правильність вста- Обсяг продажу новлення ціни товару 3. Коефіцієнт завантажен- Характеризує ділову актив- Обсяг випуску продукня виробничих потужнос- ність підприємства, ефектив- ції/ Виробнича потужність роботи служби збуту ність. K тей ( звп ) Характеризує економічну Приріст прибутку від 4. Коефіцієнт ефективності ефективність реклами і засо- реалізації / Витрати на реклами і засобів стимубів стимулювання збуту рекламу і стимулювання К збуту лювання збуту ( Р ) 5 Конкурентоспроможність товару, бали (Кт) [1, с. 15]

Характеризує здатність Методика бальної оцінки товару конкурувати з іншими (підрозділ 2.3, с.99) товарами на ринку Характеризує ступінь контро- Кількість продукції 6 Ступінь контролю за лю за реалізацією продукції та реалізованої по прямим реалізацією продукції ступінь впливу на цінову та каналам збуту / ЗагальК pn товарну політику торгівель- ний обсяг реалізації ( ) них підприємств продукції Характеризує взаємовідноси- Метод експертної оцінки ни хлібокомбінатів з торгіве- (додаток И 3.2) 7 Рівень якості сервісного льними підприємствами: обслуговування, бали надання можливості поверP нення зачерствілої продукції, [2, с. 158] ( серв ) своєчасність та якість доставки продукції Як показують розрахунки, найбільший вплив на ефективність маркетингової діяльності підприємства чинить відносний показник рентабельності продажів та відносний показник конкурентоспроможності товарів, бо самі ці показники показу-

122

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ють наскільки є ефективною маркетингова політика підприємства на даному етапі розвитку підприємства. Отже, ефективність маркетингу – це важливий показник діяльності підприємства, який показує ступінь досягнення поставлених перед маркетинговою службою цілей. Для об’єктивної оцінки ефективності маркетингу необхідно оцінити всі напрямки маркетингової діяльності: від реалізації управлінських функцій до застосування маркетингових інструментів, включаючи використання маркетингових ресурсів. Дану оцінку можна здійснити за допомогою використання системного підходу до оцінки ефективності маркетингу та на основі одержаних результатів визначити наявні недоліки та прихований потенціал кожного параметра оцінки, що дозволить прийняти правильні управлінські рішення. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Райко Д.В. Стратегічне управління розвитком маркетингової діяльності: методологія та організація :монографія / Д.В. Райко. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2008. – 632 с. 2. Біловодська О.А. Маркетинговий менеджмент: навч посіб. / О.А. Біловодська. – К. :Знання, 2010. – 332 с.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

123

УДК 657.635.658.15

Селіщев С.В.

к.е.н., доцент Національного центру обліку та аудиту Національна академія статистики, обліку та аудиту, м. Київ, Україна

ВПЛИВ ЗАСТОСУВАННЯ АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ БІЗНЕС-ПРОЦЕСАМИ НА РІВЕНЬ АУДИТОРСЬКОГО РИЗИКУ

В даний час здійснення управлінської діяльності малоефективно без використання комп'ютерних (автоматизованих) систем управління бізнес-процесами, що в свою чергу зумовлює необхідність адаптації до них методики аудиту, зумовленої різницею між комп'ютерною обробкою даних від ручної в розрізі бізнес-процесів. Аналіз діючої практики свідчить, що для управління окремими процесами управління, широко застосовують автоматизовані системи, які по функції здійснюють накопичення та систематизацію первинної облікової інформації, що утворюється в результаті реалізації господарських процесів. Здебільшого це стосується підприємств, для яких характерні однотипні операції. В контексті визначення міри впливу таких систем на організацію і методику проведення аудиту, за міжнародними стандартам аудиту [1, с.57], доцільно зазначити, що проблемам застосування інформаційних технологій накопичення та обробки управлінської інформації , вже присвячено ряд робіт вітчизняних науковців, з яких можна виокремити роботи Войтюшенко Н.М. і Івахненкова С.В. [2, 3 та ін.]. основні засади роботи інформаційних систем, описані зазначеними вченими, та незначно відрізняються від висвітлених в даній статті, але саме проблема впливу на аудиторський ризик окремих специфічних рис використовуваних інформаційних технологій вимагає додаткового розгляду та вивчення. Виходячи з того, що інформаційні технології - "двигун" бізнесу, зосередимо увагу на перевагах та недоліках використання інформаційних технологій. Інформаційні технології управління бізнес-процесами розділяють на такі групи: Апаратне забезпечення Це структура або макет, конфігурація технологічних одиниць іншого обладнання. Це засоби поєднання завдань процесу і управління. Програмне забезпечення (ПО). Це набір правил, принципів і ключових алгоритмів, без яких неможлива робота технічного обладнання. Сюди можна віднести стандарти, програми і правила роботи з обладнанням, спрямовані на координацію та поєднання визначених завдань і процесу в одне ціле. Алгоритмічне забезпечення , яке у відповідності до запланованих результатів і цілей, має пояснити та регламентувати доцільність впровадження та використання програмного і технічного забезпечення, зокрема його застосовувані конфігурації. Визначено ряд переваг, як надають використання систем управління бізнеспроцесами: - зниження втрат доходів через підвищенню ефективності діяльності. - зниження ризику втрат доходів, через помилки працівників. - оптимізувати витрати на експлуатацію устаткування шляхом зменшення кількості спеціалізованого персоналу - збільшення швидкості досягнення тактичних та стратегічних цілей організації через простоту та прагматизм інформаційно – технічних рішень.

124

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

- зменшення рівня ізольованості та поліпшення комунікаційних зв’язків між підрозділами організації. - поліпшення контролю за проектами; - забезпечити управлінського персоналу інформацією про відхилення від бюджетів та планів; - оптимізувати інформаційних потоків організації. - забезпечення безпеки збереження документів; - забезпечити удаленого доступу до сервісів всіх пристроїв; - підвищення ефективності планування проектів і контроль за їх виконанням через Інтернет. Але також, аналіз діючої практики дозволив виділити рід недоліків зстосування автоматизованих процесів управління бізнес-процесми, а сааме: - невдалий досвід впровадження попередніх інформаційно-технічних (далі ІТ) проектів; - складність ІТ проекту і потреба в залученні великої кількості працівників; - складність вартісної оцінки окупності впровадженої автоматизації; - небезпечність або вразливість автоматизаційних систем; - вартість придбання та впровадження; - великі минулі витрати на впроваджені ІТ-системи; - організаційна не готовність до впровадження систем автоматизації; - відсутність необхідного рівня компетенції для вибору проекту автоматизації; - неможливість інтеграції у вже раніше закуплені та встановлені автоматизовані системи; - нездатність бізнес-процесів до автоматизації (щоб застосувати автоматизацію для окремих процесів, необхідно перебудувати велику частину бізнес – процесів організації). Зокрема, в аспекті аудиту, також необхідно звернути увагу, що для отримання розуміння ризиків суттєвого викривлення аудитору доцільно зосередити увагу на таких особливостях системи автоматизованого управління бізнес-процесами, які зумовлені застосуванням комп’ютерних технологій: 1) ступінь автоматизації управлінських процесів, застосування паперових носіїв на певних ділянках інформаційного накопичення, обміну та систематизації; 2) ступінь оперативності надходження інформації до програмного комплексу автоматизованого управління бізнес-процесами: чим коротші періоди, за які має потрапляти інформація, тим менше ризик їх спотворення для приховування фактів корупції або шахрайства; 3) період збереження інформації на електронних та паперових носіях – окрема частина даних про операції, що відбуваються, може мати граничний термін зберігання та видалятися по мірі заповнення пам’яті електронних носіїв новими даними. Через відсутність (видалених) даних здійснення необхідних процедур аудиторської перевірки буде неможливим; 4) програмний комплекс системи автоматизованого управління бізнеспроцесами в більшості досліджуваних компаній не використовується у формі типового рішення, та навпаки існує у формі продукту, розробленого залученими для його впровадження програмістами. Через що, в найгірших випадках може змінюва-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

125

тись логіка виконання команд програмного продукту, здійснення ним неправильних відображень даних для певних бізнес-процесів, зокрема це може здійснюватись з метою укриття спотворень інформації. Тому доцільно, для визначення та оцінки ризиків, пов’язаних з застосуванням такого програмного комплексу, залучити сторонніх експертів, а та здійснені додаткові процедури контролю та за необхідності провести тестування; 5) застосування програмних комплексів та систем автоматизованого управління бізнес-процесами зумовлює необхідність залучення сторонніх експертів для оцінки достовірності відображення наданої ними звітності про інформаційні та управлінські процеси компанії. Так як вони, як правило, не мають типових моделей, розроблюються на замовлення під особливості управлінських та технологічних процесів; 6) розмежування прав доступу до внесення змін у звітність, встановлення правил, норм та бюджетів та інших змін облікових даних Таким чином визначено, що при вирішенні питань ручної обробки інформації, застосування автоматизованих систем управління бізнес-процесами може зумовити підвищення рівня ризику суттєвого викривлення управлінської інформації в вище зазначених аспектах, яка вимагає планування додаткових них аудиторських процедур, що необхідно мати на увазі при плануванні аудиту на підприємствах. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Савченко В. Я. Аудит: навч. посіб. [Текст]/Савченко В. Я. - Київ: КНЕУ, 2002. - 322 с. 2. Войтюшенко Н.М. Інформаційні системи і технології в обліку: навчальний посібник [Текст]/Н.М. Войтюшенко. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. - 340 с. 3. Івахненков С.В. Інформаційні технології в організації бух-ського обліку та аудиту: Навчальний посібник, 3-е вид, випр .. і доп. [Текст]/С.В. Івахненков С.В. Донецьк: Знання, 2006. - 350 с.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

126 УДК 657

Семенова С.М.

к.е.н., доцент кафедри обліку і оподаткування Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана П Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИКЛАДАННЯ ОБЛІКОВИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Бухгалтерські дисципліни є особливими з-поміж інших предметів, що вивчаються за економічною спеціальністю. Знання того, як правильно та ефективно вести облік базуються не тільки на досконалому вивченні всіх вимог та нюансів законодавства, суперечностей та особливостей оподаткування, які до того ж постійно змінюються, але й на розумінні можливостей автоматизації у застосуванні сучасних інформаційних систем, програм обліку, звітності, електронного документообігу, які інтегровані з управлінськими системами та функціями. Тому в сучасних умовах при підготовці фахівців з обліку і оподаткування викладач повинен не тільки забезпечити візуалізацію та структуроване подання ключових знань і положень, але й показати застосування інформаційних технологій в обліку, звітності на аудиторних заняттях або самостійному чи дистанційному навчанні студентів. Міжнародними нормативними документами з формування глобального освітнього простору, розвитку цифрових освітніх ресурсів та систем визначено основи інформатизації освіти на сучасному етапі, серед яких: рекомендації ЮНЕСКО про навчання й освіту дорослих (2015 р.), про технічну та професійну освіту і підготовку (2015 р.), Делійська декларація про інклюзивні ІКТ в інтересах інвалідів (2014 р.), Європейська стратегія «Цифровий порядок денний для Європи» до 2020 року [1]. Проектування сервісів і технологій хмарних обчислень належать до першочергових завдань інформатизації освіти. Про це свідчить ряд урядових ініціатив різних країн і такі міжнародні нормативні документи, як «Федеральна стратегія щодо хмарних обчислень» (США, 2011р.), Європейська стратегія «Вивільнення потенціалу хмарних обчислень в Європі» (2012 р.), згідно з якими технології хмарних обчислень визнано пріоритетним напрямом технологічного розвитку [1]. Функції і завдання інформаційних технологій як цілеспрямовано організованої сукупності інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, миттєвий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування, багато в чому повторюють суть бухгалтерського обліку, як процесу виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень [2]. Правовою підтримкою розвитку електронного обліку (еобліку), документообігу та звітності є Закони України «Про електронні документи та електронний документообіг» [3] та «Про електронний цифровий підпис» [4]. Впровадження сучасних інформаційних систем під час вивчення облікових дисциплін має поєднувати методику викладання за допомогою новітніх технологій – представлення лекційного та практичного матеріалу у вигляді презентацій (наприклад, за допомогою PowerPoint, Prezi, Pictochart, Moovly, VideoScribe), контроль

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

127

засвоєння знань студентами і організації дистанційного навчання (за допомогою програм хмарних сервісів Moodle, технології МООС – Massive Open Online Courses [6]), з опануванням особливостей використання програм ведення бухгалтерського обліку, складання і подання звітності, електронного документообігу, застосування хмарних сервісів. При використанні хмарних обчислень програмне забезпечення надається користувачеві як Інтернет-сервіс [5]. Функціональні особливості основних хмарних технологій в галузі бухгалтерського обліку та звітності: 1. iFin – хмарний сервіс, який працює в двох напрямках: а) автоматизоване формування і подання в державні органи відповідних форм звітності через підсистему «Звітність»; б) підсистема «Бухгалтерія», яка дозволяє додатково вести складський облік, здійснювати нарахування амортизації, заробітної плати в картках співробітників через персональний календар, а також пакетне створення бухгалтерських документів з автоматичним заповненням постійних реквізитів підприємства, а також організувати електронний документообіг з партнерами, здавати та обмінюватись податковими накладними з контрагентами. Для підписання звітів у сервісі iFin можна використовувати три різні ключі ЕЦП – безкоштовний ключ Міністерства доходів, платні ключі АЦСК «Україна», АЦСК органу юстиції України, АЦСК «Укрзалізниця», ІВК і Masterkey (достатньо перетягнути файл ключа у вікно програми, і він буде автоматично «прив'язаний» до конкретної компанії). Для відправки електронних звітів до контролюючого органу можна укласти з ним договір безпосередньо у сервісі iFin – підписати ЕЦП готовий документ і відправити до інспекції. Сервіс iFin пропонує два пакети – «iFinZvit» або «Супер Звіт». Даний сервіс розроблено з використанням хмарних технологій SkyDrive компанії Microsoft. Захист персональних даних гарантується заходами безпеки від Microsoft. Використання сервісу можливе на комерційній основі, також передбачено можливість безкоштовного тест-доступу. Крім того, як і у всіх програмних продуктах, є технічна підтримка, підказки та відео-уроки [7]. 2. Система програм «1С:Підприємство 8» – це поєднання платформи та прикладних рішень для автоматизації діяльності організацій і приватних осіб. Сама платформа не є програмним продуктом для використання кінцевими користувачами, які переважно працюють з одним з багатьох прикладних рішень (конфігурацій), розроблених на даній платформі. Такий підхід дозволяє автоматизувати різні види діяльності, використовуючи єдину технологічну платформу, зокрема: ведення бухгалтерського обліку з декількома планами рахунків і довільними вимірами обліку, регламентована звітність, широкі можливості управлінського обліку та аналітичної звітності, розрахунок заробітної плати та управління персоналом, автоматизація планування та фінансового аналізу, організаційної і господарської роботи. Також передбачено Портал інформаційно-технологічного супроводу (1С:ІТС). Користувачі ліцензійних програмних продуктів «1С:Підприємство» можуть проконсультуватись з експертам і аудиторам з питань бухгалтерського, податкового та кадрового обліку [8]. 3. jПарус – платформа, створена на основі хмарних технологій, орієнтована на підвищення ефективності управління та мінімізацію сукупної вартості володіння ІТ (TCO, Total cost of ownership), працює в середовищі вільно поширюваного програм-

128

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ного забезпечення, інтегрована з іншими обліковими системами, наявна велика кількість функціональних додатків [9]. 4. М.Е.DOC (My Electronic Document) – програма компанії «Інтелект-сервіс», призначена для електронного документообігу з контролюючими органами та контрагентами з гнучким підбором функцій: звітність, зарплата, банк та ін. [10]. 5. «HomeMoney» [11], «Taxer» [12] – сервіси, які можуть віддалено використовувати підприємцями для автоматизації облікових задач. Отже, розвиток автоматизації обліку з використанням хмарних технологій надає переваги доступу до обчислювальних потужностей засобами мережі Інтернет, економію ресурсів через відсутність необхідності створювати власну обчислювальну мережу, апаратне і програмне забезпечення високого рівня і профілю. Усе це сприяє розвитку сучасних засобів навчання облікових дисциплін у вищій школі та стимулює концепцію безперервного самонавчання. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні [Текст] / Нац. акад. пед. наук України ; [редкол.: В.Г. Кремень, В.І. Луговий, А.М. Гуржій, О.Я. Савченко]. - К.: Педагогічна думка, 2016. - 448 с. 2. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV. - [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-14 3. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22.05.2003 р. № 851-ІV. - [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/851-15 4. Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22.05.2003р. № 852. [Ел. ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main/852-15 5. Мачуга Р.І. Віртуалізація і хмарні технології в обліку: далеке майбутнє чи реальне сьогодення? [Електр. ресурс] / Р.І. Мачуга // Ефективна економіка. – 2013. – № 5. –– Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z 6. Сав’юк Л.О. Впровадження інноваційної моделі освітньої системи шляхом залучення молоді до масових відкритих он-лайн курсів [Текст] / Л.О. Сав’юк, О.П. Войченко // Інформаційні технології в освіті. – 2016. - № 1(26). – С. 114-125. 7. http://www.ifin.ua – Хмарна технологія електронної звітності iFin. 8. http://1c.ua – 1С:Підприємство 8. 9. http://parus.ua – Корпорація Парус. 10. http://www.me-doc.com.ua – М.Е.DOC. Електронний документообіг. 11. https://homemoney.ua – HomeMoney. Домашня бухгалтерія онлайн. 12. https://taxer.ua – Taxer. Онлайн-бухгалтерія для малого бізнесу.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

129

УДК 336.648 / G23

Солодка О.О.

к.е.н., доцент, доцент кафедри фінансів, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна

ІРРАЦІОНАЛЬНІСТЬ РИНКУ ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Кон’юнктурні коливання, асиметричність, неефективність та нестабільність фондового, грошово-кредитного, валютного, товарно-сировинного ринків України обумовлюють актуальність розвитку ринку похідних фінансових інструментів, що, у свою чергу, потребує визначення вектору використання методології фундаментального і технічного аналізу в контексті ірраціональності ринку похідних фінансових інструментів. Метою статті є конкретизація методології фундаментального і технічного аналізу в контексті ірраціональності ринку похідних фінансових інструментів. Ефективність методології фундаментального і технічного аналізу для ринку похідних фінансових інструментів, на наш погляд, пов’язана з гіпотезою ефективності ринків, інакше кажучи, з інформаційною ефективністю. Абсолютно ефективним (інформаційно-ефективним) є ринок, на якому ціна активу завжди дорівнює його інвестиційній вартості. Інвестиційною вартістю є вартість активу на поточний момент часу із урахуванням результатів прогнозної оцінки рівня ціни попиту на нього та доходів за ним, розрахована інформованими аналітиками (справедлива вартість активу). Згідно гіпотезі ефективності ринків, на абсолютно ефективному ринку кожним фінансовим інструментом у будь-який час торгують за його справедливою вартістю, а нова ринкова інформація миттєво та у повному обсязі відображається в динаміці ринкових цін. Розрізняють такі рівні ефективності ринку: низька: ціни активів повністю відображають ретроспективний інформаційний розріз; середня: ціни активів повністю відображають всю загальнодоступну, до теперішнього моменту часу, інформацію; висока: ціни активів повністю відображають всю загальнодоступну, до теперішнього моменту часу, інформацію, а також приватну, інсайдерську інформацію. Серед умов абсолютно ефективного ринку варто визначити такі: наявність на ринку великої кількості учасників торгівлі; усі учасники ринку мають однаковий доступ до всієї вагомої інформації, що впливає на цінові параметри; кожний учасник торгівлі користується однаковим аналітичним інструментарієм для оцінки інформації; оцінка нової інформації учасниками ринку відбувається миттєво і одночасно; учасники вільно та рівноправно конкурують на ринку фінансових інструментів; ухвалені рішення щодо купівлі або продажу активів миттєво реалізуються на торговельних майданчиках біржових і позабіржових ринків. На абсолютно ефективних ринках найкращим прогнозом рівня цін базових активів є їх поточні ціни. В такому випадку ні технічній, фундаментальний аналіз не нададуть ніякого практичного результату [1; 3; 5; 7]. Слід зауважити, що на високо ефективному ринку від торгівлі фінансовими інструментами не можливо отримати прибуток, вищий за нормальний, тобто середньо ринковий, прибуток. Інакше кажучи, неможливим є отримання надприбутків. Висока ефективність ринку також означає неможливість проведення арбітражних

130

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

операцій, оскільки ціна активу миттєво і у повному обсязі враховує всю наявну інформацію, тому вартість будь-яких фінансових інструментів, базовим активом яких є даний актив, у заданий момент часу, є однаковою. Одночасно, якщо неможливим є проведення арбітражних операцій, то на такому ринку ціни фінансових інструментів із одним базовим активом визначаються однією і тією ж інвестиційною вартістю, тобто даний ринок вважається ефективним. Наближення стану ринку до рівня високої ефективності ставить під сумнів доцільність застосування методологій фундаментального і технічного аналізу для прогнозування цін базових активів, а також унеможливлює використання похідних фінансових інструментів. Проте, реальні ринкові умови характеризуються інформаційною асиметрією, а отже абсолютна ринкова ефективність є неможливою. За своєю природою, ринки базових активів і похідних фінансових інструментів є раціональними, проте інформаційно-технологічний розвиток біржової торгівлі сприяє посиленню прояву їх ірраціональності. На наш погляд, підвищення ступеню ірраціональності даних ринків відбувається за таких обставин: при появі нових факторів, вплив яких на ціни ще не досліджено; під час виходу на ринки учасників нового типу; під час запровадження в обіг нових похідних фінансових інструментів, оцінити інвестиційну привабливість яких складно наявним аналітичним апаратом; при модернізації технологій інтернет-трейдингу, які забезпечують широкому колу приватних та інституційних інвесторів доступ до біржових торгів, що сприяє істотному збільшенню їх кількості, але не забезпечує належний рівень професіоналізму. Ірраціональність ринків, у свою чергу, посилює рівень їх неефективності. Методологія технічного аналізу дозволяє аналізувати характер реакції ринків базових активів і похідних фінансових інструментів на цінову інформацію, з метою визначення прогнозної цінової динаміки. Зауважимо, що існує дві концептуальні позиції технічного аналізу [2; 4; 5; 6], а саме: психологічна позиція: графічна інтерпретація соціально-психологічних процесів на ринку; математична позиція: графічна інтерпретація звичайних статистичних процесів на ринку. Отже, в певному розумінні, технічний аналіз ринку є методологією вивчення психології біржового натовпу. Таким чином, наявною є інформаційна суперечність, а саме: з одного боку, моделі, методи та інструменти технічного аналізу ґрунтуються на проявах ринкової неефективності, з іншого, торговельні дії учасників ринків, відповідно до рекомендацій технічних аналітиків, призводять до більш повного врахування прогнозної цінової динаміки у поточних ринкових цінах базових активів похідних фінансових інструментів. Отже, результати технічного аналізу, в остаточному підсумку, сприяють підвищенню ефективності ринків, причому повне врахування ретроспективної цінової інформації призводить, як мінімум, до «слабкого» рівня ефективності ринків. Одночасно, результати фундаментального аналізу також підвищують ефективність ринків, наближаючи її до «середнього» або «високого» рівнів. Таким чином, методології фундаментального і технічного аналізу ґрунтуються на неефективності ринків і, одночасно, сприяють підвищенню їх ефективності. Необхідно зазначити, що ступінь ефективності або неефективності ринків суттєво залежить від часових характеристик ринків базових активів і похідних фінансових інструментів, зокрема від тайм-фрейму, в межах якого досліджується цінова

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

131

динаміка. Ринок може вважатися ефективним у визначеному тайм-фреймі, але при переході до тайм-фрейму іншого масштабу, втрачати цю ефективність. Наприклад, аналізуючи ринкову інформацію за місяць, неможливо зареєструвати прояв ринкової неефективності, характерний час якої визначається добою. Таким чином, актуальним є визначення закономірностей між часовими і просторовими (перехресними) характеристиками ціни базового активу або ринкової ситуації, в якій вона формується. Абсолютна ефективність ринків і їх повна ірраціональність є протилежними ідеальними станами реальних ринків. У дійсності ринки базових активів і похідних фінансових інструментів мають різні рівні ефективності. Методології фундаментального і технічного аналізу дозволяють визначити рівень і форму вираження ринкової неефективності та використати результати прогнозування динаміки цін базових активів. Вважаємо, що вибір базових активів похідних фінансових інструментів за умов високого рівня ринкової неефективності генерує спекулятивну форму використання останніх. І навпаки, середній і низький рівні неефективності ринків потенційних базових активів забезпечують пріоритет створення механізмів хеджування економічних і фінансових ризиків суб’єктів господарювання з метою забезпечення фінансової стабільності на мікрорівні. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Белова Е.В. Технический анализ финансовых рынков: учебное пособие / Е.В. Белова, Д.К. Окороков. ‒ М.: ИНФРА-М, 2006. ‒ 398с. 2. Грант К.Л. Управление рисками в трейдинге. Как повысить прибыльность с помощью контроля над рисками / К.Л. Грант [пер. с англ.]. ‒ М.: Мир, 2005. ‒ 349с. 3. Грэхем Б. Разумный инвестор / Б. Грэхем, Дж. Цвейг [пер. с англ.]. – М.: Издательскийдом «Вильямс», 2009. 4. Мэрфи Дж. Технический анализ фьючерсных рынков: теория и практика / Дж. Мэрфи / [пер. с англ.]. – М.: Альпина Паблишер, 2011. – 616с. 5. Найт Ф.Х. Риск, неопределенность и прибыль / Ф.Х. Найт [пер. с англ.]. ‒ М.: Дело, 2003. ‒ 360с. 6. Самма Дж. Торговля против толпы: извлечение прибыли из страха и жадности на рынках акций, опционов и фьючерсов / Дж. Самма [пер. с англ.]. – М.: СмартБук, 2009. – 304с. 7. Фундаментальный анализ финансовых рынков / [под ред. А.С. Кияница]. ‒ СПб.: Питер, 2005. ‒ 288с.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

132 УДК 336.368-338.48

Софійчук К.К.

к.е.н., доцент кафедри туризму Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

ПЕРЕДУМОВИ ВИБОРУ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ СТРАХОВОГО ЗАХИСТУ ТУРИСТІВ

Вступ. На сьогодні економіка України переживає складні часи. Така ситуація в Україні обумовлена низкою причин, серед яких є недостатнє фінансування економіки за рахунок банківських кредитів та низький рівень внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Для пожвавлення економіки доцільним було б розвивати сектор страхування, який несе у собі можливість інвестування в економіку України. Зокрема в Європі страхування у середньому складає 10-15% від ВВП, а в Україні цей показник лише 0,7%. Це свідчить про недовіру клієнтів до страхування, складні умови ведення бізнесу, недостатню підтримку сектору з боку держави. На сьогодні страхове поле в Україні має покриття тільки на 2-3%, що означає низький відсоток використання потенціалу страхової галузі. Для пожвавлення галузі страхування та формування довіри українських страхувальників, сучасна наука повинна досліджувати та висвітлювати ринок послуг страхування, розробляти рекомендації щодо вибору системи страхових послуг та компаній, що їх надають. [1] Постановка проблеми. Однією із найперспективніших галузей страхування є туристичне страхування. Воно включає в себе дві підгалузі: страхування ризиків туристів та ризиків туристичного підприємства. Обсяг туристів, що виїжджає за кордон постійно збільшується. Це є передумовою дослідження проблеми вибору системи страхування у туризмі. Виклад основного матеріалу. На сьогодні страхові компанії створюють системи страхування, що в залежності від їх вартості можуть включати певний перелік послуг, зокрема як послуги евакуації та надання першої невідкладної медичної допомоги, так і цілей спектр таких послуг як: оплата візиту родичів до постраждалого туриста у країні-перебування, стоматологічна допомога, оплата послуг адвоката, або консультанта з адміністративних питань, оплата оформлення нових документів у наслідок загублення, покупки білету на новий авіарейс, оплата штрафів застрахованого, оплата ремонту автотранспорту, оплата шкоди, яку завдав турист у готелі ресторані чи інших місцях відпочинку майну, життю чи здоров’ю інших людей. Найбільш поширеними типи страхових програм, як правило універсальні у різних страхових компаніях та позначаються латинськими літерами «А», «В», «С», «D» наведені у таблиці 1.[2] Термін дії страхування залежить від вибору страхувальника, він може складати як цілий рік, так і обмежуватись терміном туристичної поїздки. Вартість обраної системи страхування може коштувати туристу від 1-5 євро в день, в залежності від типу відпочинку та розміру визначеної у договорі страхової суми. У разі якщо турист займається екстремальними видами спорту або планує відвідати країну з підвищеним ризиком, тарифи на страхування можуть значно підвищуватися. Страхові тарифи залежать від: віку застрахованого, країни перебування, мети поїздки, ліміту відповідальності страхової компанії (адже чим він вищий, тим вище може

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

133

бути страхове відшкодування, а отже і страховий тариф буде вищий для такого полісу страхування), наявність франшизи (тієї частини можливого збитку, що не буде відшкодовуватись страховиком у разі настання страхового випадку, розмір якої встановлюється у відсотках від страхової суми або у грошовому еквіваленті. У разі якщо франшиза за страховим полісом встановлена, тариф на страхування буде меншим, ніж був би без франшизи, а отже і ціна страхування за таким договором буде меншою). Розмір страхової суми залежить від країни, до якої планується подорож згідно Візового кодексу ЄС, страхова сума по страхуванню медичних витрат повинна бути не менше 30 000 EUR на кожну застраховану особу. Для подорожей до екзотичних країн, таких як Таїланд, Індія, Мальдіви, Карибські острови, ОАЕ, Японія, Австралія, країни Північної та Південної Америки, страхова сума встановлюється не менше 50 000 EUR/USD. [3], [4] Таблиця 1 Види найпоширеніших страхових полісів туристів Вид страхового Перелік страхових послуг полісу «А»

транспортування потерпілого в лікарню і медичні витрати при нещасному випадку або раптовому захворюванні; «В» «А» + надання невідкладної стоматологічної допомоги, оплата ліків, які виписав лікар. оплата приїзду одного з родичів, щоб доглядати за туристом у лікарні або допомогти йому переправитися додому. (оплата перельоту, харчування та проживання на час догляду за хворим; «С» «А» + «В» + юридична допомога (можливість зв'язатися з адвокатом), адміністративна допомога – повернення неправильно відправленого багажу, оформлення нових документів замість загублених, затримка або відміна рейсу. «D» «А» + «В» + «С» + послуги при поломці особистого автотранспорту або при хворобі водія. Страхова компанія відмовляє у відшкодуванні медичних витрат за результатами страхових випадків, що пов’язані із хронічними захворюваннями, хворобами ендокринної системи, пухлинами, нервовими захворюваннями, що спричинили поранення і травми, інфекційними та венеричними хворобами, грибковими, дерматологічними хворобами та хворобами крові, а також тими, що викликані сонячними опіками. Застрахованим на сьогодні важливо також знати, що страхова подія не може бути заздалегідь відома ні за часом, ні за місцем, ні за розміром. Не будуть відшкодовуватись витрати, що пов’язані із самогубством або замахом на нього або у разі навмисного нанесення собі ушкоджень, що спричинили страховий випадок. Окремим питанням сьогодні залишається вибір надійного страховика для туристичних подорожей. Для вибору надійного страховика доцільно проводити аналіз таких показників діяльності страхових компаній: боргове навантаження страхової компанії тобто співвідношення її зобов’язань до балансу активів страхової компанії, ліквідність страховика - співвідношення ліквідних активів до зобов’язань, рівень

134

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

виплат – співвідношення виплат страховика до його валових страхових премій за період; фінансова стійкість – співвідношення власного капіталу до пасивів компанії, рівень перестрахування - співвідношення премій, що віддані іншим перестраховим компаніям до всіх валових премій, а також необхідно враховувати чи входить компанія до міжнародних фінансових груп. В результаті розрахунку та порівняння цих показників можна зробити вибір страховика, з яким доцільно укласти договір про співпрацю. [5] Висновки. В сучасних умовах підвищити попит на український туристичний продукт можливо при його доповненні надійним страховим захистом. Однак, для забезпечення останнього доцільним є пропонувати туристу сучасні програми страхування, що включають окрім обов’язкового покриття медичних витрат та виплати при нещасних випадках, ще і страхування багажу, відповідальності перед третіми особами, адміністративні та юридичні витрати тільки від надійних компаній. Перевірити надійність страховика можливо за показниками: рівня страхових виплат, боргового навантаження страхової компанії, ліквідності страховика, фінансової стійкості, рівня перестрахування, перевірки чи входить компанія до міжнародних фінансових груп. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Галац М.М. Страховий ринок України: стан та напрями розвитку [Електронний ресурс] / М.М. Галац // Вінницький технічний коледж. – 2014. – Режим доступу: http://mev-hnu.at.ua/load/53-1-0-346. 2. Сафонова О.Д. Сучасний стан страхового ринку України та основні проблеми його розвитку / О.Д. Сафонова // Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського. – 2014. – С. 98-102. 3. Офіційний сайт Ліги страхових організацій України [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:http://uainsur.сom/stats 4. Офіційний сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nfp.gov.ua/content/informaciya-pro-stan-i-rozvitok.html 5. Статистика страхового ринку України [Електронний ресурс].–Режим доступу:http://forinsurer.com/stat.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

135

УДК 377:331.5:656.61

Тарновська І.В.

к.е.н., доцент кафедри управління та економіки водного транспорту Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ СИСТЕМИ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ МОРЯКІВ В УКРАЇНІ

Сучасні світові тенденції потребують вдосконалення систем, які забезпечують освіту і підготовку протягом усього життя, оновлення змісту навчання, розробки стандартів професійної і вищої освіти, впровадження новітніх технологій організації професійної підготовки плавскладу морської галузі. Прийняття Законів України «Про вищу освіту» і «Про професійний розвиток персоналу на виробництві» відповідає світовим тенденціям і відіграє важливу роль у формуванні й розвитку трудового потенціалу нашої держави, зокрема й удосконаленні системи професійної підготовки фахівців для морської галузі. Ринок праці неминуче ставить вітчизняних моряків у конкретні відносини один з одним, тому тільки відмінна, як теоретична, так і практична підготовка майбутніх фахівців для морської галузі дозволять їм конкурувати з іншими претендентами на заняття вакантних місць на судні «під прапорами», дадуть змогу орієнтуватися і вирішувати свої життєві проблеми у важких кризових умовах. Одним з найактуальніших завдань нашої країни в сучасних умовах є реформування системи морської освіти на всіх ланках професійного навчання, приведення її у відповідність до потреб національної економіки та вимог міжнародного ринку праці. Поступове входження в європейський освітній простір відповідає змісту завдань у реалізації стратегії економічного, соціального та інноваційного розвитку морської освіти України. Здійснюється комплексний підхід до науково-методичного супроводу інноваційної діяльності професорсько-викладацького складу морських ВНЗ щодо впровадження нових педагогічних технологій у практику підготовки фахівців для морської галузі. У процесі реалізації такого підходу передбачено та відображено наступне [1]: - активна участь всіх зацікавлених сторін та їх взаємодія на національному, регіональному та місцевому рівнях; підвищення частки інвестицій судноплавних компаній для якісної підготовки плавскладу; - подальший розвиток соціального партнерства між судноплавними компаніями та морськими ВНЗ щодо забезпечення екіпажів морських суден фахово підготовленим персоналом; - розвиток і реалізація форм відкритого навчання, що дає змогу людям визначати освітні траєкторії та отримувати необхідне консультування освіти й навчання для зниження бар’єрів між професійною і загальною освітою; - підвищення якості підготовки фахівців для морської галузі завдяки системному залученню ключових партнерів до забезпечення ВНЗ сучасними тренажерними комплексами, що суттєво впливає на якість практичної підготовки моряків; - подальший розвиток освітнього середовища у морських ВНЗ і на робочому місці, що дає змогу посилити і реалізувати педагогічні підходи, які підтримують

136

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

самоорганізоване навчання і використання інформаційних технологій у процесі навчання; підвищення рівня науково-практичної кваліфікації професорськовикладацького складу морських ВНЗ за умови залучення його до вирішення виробничих проблем судноплавної компанії. Національна система професійної підготовки кваліфікованих фахівців морського профілю в Україні сформована і функціонує відповідно до вимог державного стандарту вищої освіти. За останні роки наша держава внаслідок різних обставин втратила більшу частину свого флоту (до 90%), тому український моряк змушений шукати можливість працевлаштування на суднах іноземних судновласників. Іноземні компанії-судновласники встановлюють критерії і процедури відбору персоналу з достатньо високими стандартами технічних знань, вмінь, професіоналізму. Тому основним завданням системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації і перевірки компетентності кваліфікованих робітників морського профілю є забезпечення такого рівня знань, вмінь і навичок, які дають можливість українським морякам успішно конкурувати на міжнародному ринку праці. Західні країни визначають кінцевим результатом більш вузьку, спеціальну освітню кваліфікацію, що задовольняє практичну сторону підготовки, яка дозволяє здійснювати виконання суворо визначених обов’язків конкурентної професії у визначеній галузі діяльності (професійна спеціалізація). Модернізація вищої освіти в морській галузі в Україні забезпечила встановлення градацій дипломів, ступенів підготовки, професійної кваліфікації, їх узгоджене розуміння і визнання рівноцінності в країнах-учасниках Конвенції ПДНВ 78/95 («Про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року з поправками») [2]. Найбільш ефективною формою оцінки якості професійно-технічної освіти (освітньої кваліфікації) і професійної підготовки (компетентності кваліфікованого фахівця морського профілю) є технології зовнішнього стандартизованого тестування (аудиту), які технологічно узгоджуються з системою атестації освіти випускників і професійної сертифікації (робочі дипломи з установлених функцій діяльності) при проведенні випускних кваліфікаційних іспитів [3]. Використання при цьому основних принципів і методів управління якістю, сформульованих в Конвенції 78/95 (розділ А-І/8) і вимогами міжнародних стандартів серії ISO 9001 та ISO 9004, стимулює період від контролю за дотриманням вимог стандартів (наприклад, програм навчання) до творчого використання нормативної інформації для знаходження інноваційних рішень з покращення якості діяльності. В системі морської освіти позитивну роль відіграють організації-посередники (крюїнг- компанії), що організовують на комерційній основі інформаційну підтримку оформлення необхідних документів і доставку фахівців морського профілю в судноплавні компанії. Затребуваність фахівців флоту на ринку праці моряків значно підвищилася за рахунок системи міжнародно-визнаних стандартів професійної компетентності фахівців морської галузі, затверджених ІМО в Конвенції ПДНВ 78/95. Оперативний контроль за якістю професійної підготовки кваліфікованих працівників морського профілю здійснює Інспекція з питань підготовки і дипломування моряків Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті Міністерства інфраструктури України.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

137

Останнім часом з’явилась тенденція організації приватних навчальних і навчально- тренажерних центрів, які за наявності ліцензії МОН України на підготовку робітників морського профілю не мають достатнього педагогічного досвіду, що відображається на якості професійної підготовки моряка і зумовлює труднощі виходу його на отримання робочого диплому за професією в ІПДМ, а також несе визначену небезпеку іміджу українського моряка на міжнародному морському ринку праці [4] . Тому для створення конкурентоспроможної системи фахової підготовки моряків в Україні і підтримання її на належному професійному рівні, необхідно, щоб судновласники та морські ВНЗ розглядалися в діалектичній єдності, органічній взаємодії з постійним коригуванням близьких і далеких перспектив, зміною функцій, які повинні бути основою для побудови структур, схем управління, впровадження інноваційних управлінських технологій, їх безперервного удосконалення. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Герганов Л. Д. Проблеми фахової підготовки плавскладу україни за умов інтеграції з європейським освітнім простором // Наукові записки. Cерія: педагогіка. – 2014. – № 3 – с. 56-62. 2. Міжнародна конвенція «Про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року (консолідований текст з манільськими поправками). – К.: ВПК «Експрес-Поліграф», 2012. – 568 с. 3. Герганов Л. Д. Національні особливості формування професійної компетентності в поєднанні з обізнаністю в інформаційній безпеці плавскладу України для забезпечення конкурентоспроможності їх на світовому ринку праці // Наукові праці : Науково-методичний журнал. – Вип. 214. Т. 226. Державне управління. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2013. – с. 104-109. 4. Гладка І.В. Місце України на світовому ринку праці моряків / І.В. Гладка: тези доп. // І Міжн. наук.-практ. конф. молодих учених і студентів [«Транспорт як фактор глобального розвитку»], (Одеса - Щецін, 29 квітня 2014 р.) / М-во освіти і науки України, Одеськ. нац. морськ. ун-т, Одеськ. нац. ун-т ім. І.І. Мечникова, Технол. ун-т Західної Померанії (Польща), Трансп. акад. України. – Одеса: ОНМУ, 2014. – с. 231-234.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

138 УДК 351+32 (477)

Твердохліб О.С.

к.держ.упр., доцент кафедри інформаційної політики та електронного урядування Національна академія державного управління при Президентові України, м. Київ, Україна

ПРОАКТИВНА І РЕАКТИВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА: ОСНОВНІ ПІДХОДИ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ

Сучасний етап суспільного розвитку в загальносвітовому масштабі ставить перед всіма державами світу завдання й вимоги щодо побудови систем публічної адміністрації з урахуванням основоположних принципів демократичності, поступальності, виваженості, сталого розвитку. Наша держава також потребує відкритого і прозорого управління, здатного відповідати новим викликам і вимогам сучасності, однак подекуди характер діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування не завжди і не повною мірою здатен кореспондувати з умовами публічності. За таких умов процеси модернізації владних структур, здійснення оптимізаційних заходів щодо їхньої діяльності й загалом реформування публічної адміністрації у значній мірі визначаються тим, що нині відбувається зміна традиційних способів, засобів та інструментів формування й реалізації сучасної державної політики, зумовлена загальносвітовими процесами глобалізації, становлення та подальшого розвитку елементів і складових інформаційного суспільства. Вищезгадані принципи, закономірності й тенденції певною мірою знаходять своє відображення в основоположних державних документах, які стосуються подальшого розвитку відповідної предметної сфери. На важливості й нагальності відповідних сучасності, дієвих та адекватних методах, засобах та інструментах наголошено в указі Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року “Про Доктрину інформаційної безпеки України”” [1], яким актуалізовано потребу визначення інноваційних підходів до функціонування інформаційної сфери нашої держави, розвитку її інформаційного простору в умовах глобалізації та вільного обігу інформації. Ним також констатовано певну неефективність державної інформаційної політики, недосконалість української законодавчої бази з цих питань, недостатню розвиненість національної інформаційної інфраструктури, наслідком яких стають обмеження можливостей України проактивно діяти в інформаційній сфері для реалізації її національних інтересів. Схожа точка зору висловлюється і в наукових колах, де підкреслюється необхідність, дієвість та нагальність проактивної зовнішньополітичної позиції України з ключових питань інформаційного розвитку [22]. З урахуванням зазначеного, можемо дійти до висновку про те, що державна політика, у тому числі й в інформаційній сфері, може здійснюватися двома основними шляхами – проактивним, що випереджає можливі зміни, і реактивним, який реагує на наявні зміни. Як зазначає Р.М.Ліщук, реактивний шлях розвитку може мати наслідком зменшення згуртованості суспільства, де відбуваються процеси соціальної дезінтеграції і фрагментації. Основною метою проактивного шляху є посилення позитивних соціальних зв’язків; він спрямований на стабілізацію, відновлення, подолання соціальних бар’єрів з метою захисту членів суспільства. На практиці ж більшість

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

139

зусиль йде лише на боротьбу з наявними проблемами. Зі зростанням соціальних катаклізмів росте і страх перед майбутнім, невизначеністю, породжуваною інформаційним вакуумом унаслідок інформаційної закритості влади, відбувається зниження згуртованості у суспільстві, виникає все більше асоціальних елементів, що призводить до збільшення проблем і повторення циклу [33, с. 49]. В умовах сьогодення доводиться констатувати, що органи державної влади й місцевого самоврядування в Україні, як правило, в інформаційному просторі діють реактивно. Реактивна позиція державного органу передбачає його реакцію щодо оприлюднення чи публікації певної інформації з урахуванням вимог законодавства. Також нею може вважатися реагування відповідним чином на інформаційний запит чи звернення, або ж відповідь на певну ситуацію, яка постала перед владою. За таких умов спочатку з’являється запит на суспільно важливу інформацію, далі йде відповідна реакція – інформація оприлюднюється. Однак сучасні виклики, які стоять перед системами державного управління й місцевого самоврядування, спричинюють появу нових вимог і викликів, змушуючи владу діяти проактивно. Її проактивна позиція передбачає, що інформація, яка становить суспільний інтерес, публікуватиметься чи оприлюднюватиметься ще до того, як був озвучений запит на неї [14, c. 16], що в літературі останніх років трактується як проактивна відкритість органів влади [55]. Реактивна інформаційна політика покликана відповідати на наявний суспільний запит, існуючі питання чи надзвичайну ситуацію як міра і спосіб вирішення завдань, що вже існують. Як правило, реактивна політика спрацьовує набагато швидше, аніж проактивна, оскільки питання у сфері державного управління чи місцевого самоврядування можуть бути терміновими або ж навіть невідкладними. У цьому разі можемо говорити про процеси вирішення питань до того, як вони можуть перетворитися на проблеми. Натомість проактивна інформаційна політика повинна випереджати суспільний запит, надзвичайні ситуації чи ймовірні питання, убезпечуючи їх настання або запобігаючи їхньому виникненню. Проактивну стратегію щодо інформаційної політики реалізують ті органи державного управління та місцевого самоврядування, діяльність яких орієнтована на процеси модернізації, оптимізації й реформування, які мають чітку мету і стратегію розвитку і добре орієнтуються в змінах навколишнього середовища, ціллю яких є спрямованість на результат, а саме – на підвищення ефективності від проактивної діяльності. Державні органи, які притримуються реактивної стратегії, як правило, не бажають помічати того, що змінюється навколишнє середовище, відповідні засоби, методи та інструменти діяльності тощо. Проактивна ж стратегія вимагає відслідковувати зміни, змушує напружено працювати, однак це приносить значні результати. Для органу влади, що функціонує в умовах сервісно-орієнтованого державного управління чи місцевого самоврядування і метою якого є забезпечення довготривалих взаємовідносин з суспільством, актуальною виявляється власне проактивна стратегія та, відповідно, проактивне формування і реалізація інформаційної політики [66, с. 60], адже традиційні способи вирішення проблем суспільства, як засвідчує практика, не сприяють їх вирішенню, а навпаки – здатні поглибити і погіршити їх, а в окремих випадках зумовити виникнення кризових явищ.

140

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Вимоги і виклики, які сьогодні стоять перед системами державного управління і місцевого самоврядування, породжують виникнення нового типу управління, акценти в якому зорієнтовані на стратегічне мислення і стратегічну перспективу, що, своєю чергою, забезпечується відповідною стратегічною поведінкою. Згідно з твердженнями окремих дослідників, усі компоненти проактивної поведінки пов’язані з людиною як основною ланкою і рушійною силою розвитку, в тому числі й інноваційного. Саме тому проактивність як ознака сучасної стратегічної поведінки притаманна саме людині – максимально інтелектуалізованій ресурсній одиниці [77, с. 23]. За таких умов особливого значення та виняткової актуальності набуває проблема побудови й функціонування такого інформаційного простору нашої держави, що буде здатен відповідати на реальні та потенційні загрози в інформаційній сфері, забезпечуючи при цьому досягнення адекватного рівня спроможності України та реалізації її інтересів як на національному, так і на міждержавному та міжнародному рівнях у всіх сферах суспільної діяльності. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року “Про Доктрину інформаційної безпеки України” : указ Президента України від 25 лют. 2017 р. № 47/2017 [Текст] // Урядовий кур’єр. – 2017. – № 38 (5907). – С. 9. 2. Дубов Д. В. Проблеми нормативно-правового забезпечення інформаційно-го суверенітету в Україні : аналітична записка [Електронний ресурс] / Д. В. Дубов // Національний інститут стратегічних досліджень. – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/1466/. 3. Лищук Р. Н. Информационная открытость в системе проактивного государственного управления [Текст] / Р. Н. Лищук // Вісник економічної науки України. – 2014. – № 3. – С. 48–51. 4. Відкриті дані українських міст. Рекомендації щодо впровадження політики [Текст] / Громадянська мережа ОПОРА. – К., 2017. – 52 с. 5. Darbishire H. Proactive Transparency: The future of the right to information? : A review of standards, challenges, and opportunities [Текст] / Helen Darbishire. – Washington : WBI, 2010. – 52 p. 6. Колесник М. В. Особливості реалізації проактивних стратегій в електронному бізнесі як вияв інноваційної діяльності [Текст] / М. В. Колесник, В. Є. Командровська, О. Я. Ярмолюк // Економічний аналіз. – 2013. – № 3, т. 14 . – С. 56–64. 7. Смирнов Є. В. Біхевіористична природа проактивності як передумова інноваційного розвитку підприємства [Текст] / Є. В. Смирнов // Економічний вісник університету : зб. наук. праць. – 2015. – № 25/1. – С. 20–27.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

141

УДК 331.57

Тивоненко Г.І.

старший викладач кафедри менеджменту та економіки Енергодарський інститут державного та муніципального управління імені Р.Г. Хеноха «Класичного приватного університету», м. Енергодар, Україна

Додол І.С.

студент групи ЗА-612 Енергодарський інститут державного та муніципального управління імені Р.Г. Хеноха «Класичного приватного університету», м. Енергодар, Україна

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

Всі країни світу і Україна на сьогодні мають спільну проблему з безробіттям. Безробіття є негативним соціально-економічним явищем, оскільки зумовлює скорочення купівельної спроможності населення, зменшує кількість платників податків та призводить до виникнення додаткових витрат на підтримку безробітних. Також безробіття є однією з причин міграції робочої сили. Тому подолання безробіття є актуальною темою для дослідження. Питанням безробіття присвячена велика кількість наукових праць. Основний внесок у дослідження проблем безробіття здійснили такі зарубіжні та українські вчені, як: К. Абрахам, Ш. Бланкарт, А. Вагнер, С.І. Бандура, Дж. Кейнс, Р.І. Капелюшніков, І. Гнибіденко, О.В. Купець, Е.М. Лібанова, Ю.М. Маршавін, І.Л. Петрова, Л. Єневич, В.О. Покрищук, П. Самуельсон, Дж. Стігліц, С. Фішер, та інші, але проблема пошуку шляхів подолання безробіття залишається актуальною. Метою дослідження є з’ясування причин та визначення шляхів подолання безробіття в Україні. За Законом України «Про зайнятість населення» (2012 р.) безробіття трактується як соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування [1]. За даними Державної служби зайнятості України кількість безробітних на 1 березня 2017 року, у порівнянні з відповідною датою 2016 року, зменшилася на 14% та становила 439 тис. осіб, з них: 37% мають право на додаткові гарантії соціального захисту (161,2 тис. осіб), зокрема 6% становили учасники АТО (25,9 тис. осіб). Станом на 1 березня 2017 року допомогу по безробіттю отримували 365 тис. осіб, що на 12% менше, ніж на відповідну дату 2016 року. На 1 березня 2017 року на одне вільне робоче місце претендувало 8 безробітних (станом на відповідну дату 2016 року – 13 осіб). За даними Пенсійного фонду України, у січні 2017 року кількість застрахованих осіб, за яких сплачується єдиний соціальний внесок зросла на 360 тис. осіб та становила 10,5 млн. (у відповідному місяці 2016 року – 10,1 млн.). Зростання відбулося у всіх регіонах, крім Донецької та Луганської областей [2]. Позитивна тенденція рівня безробіття у 2017 році у порівнянні з 2016 роком є дуже далекою від реальності, оскільки статистика не враховує часткову зайнятість і тих хто знаходиться у відпустках з ініціативи адміністрації примусово, а також

142

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

неможливо врахувати осіб, які втратили «надію на працю» і не стоять на обліку в службі зайнятості. Безробіття є макроекономічною проблемою, яку формують такі чинники, як структурні зрушення в економіці, зниження темпів економічного розвитку, науковотехнічний прогрес, співвідношення цін на фактори виробництва, сезонні коливання виробництва, недостатній сукупний попит, інфляція, недосконале трудове законодавство, низький рівень професійної підготовки та перепідготовки, недостатній рівень програм зайнятості та демографічні процеси [3, с. 85]. На сучасному етапі до основних причин збільшення рівня безробіття можна віднести такі, як нестабільність в країні спричинена військовими діями на Донбасі, пошук працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, зниження попиту на ряд професій, нерозвиненість приватного сектора і наявність тіньової економіки, традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, недостатній розвиток програм зайнятості, незбалансованість попиту та пропозиції робочої сили та ін. Проаналізувавши причини, які впливають на рівень безробіття в Україні, пропонуються наступні шляхи, щодо його зменшення: – врегулювання конфлікту на сході, стабілізація економіки; – відновлення роботи підприємств, які були зруйнуванні внаслідок воєнних дій; – стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу; – створення нових робочих місць в державному секторі, високотехнологічних виробництвах, у сільській місцевості; – надання податкових пільг для підприємств із високою часткою зайнятого населення; – надання податкових пільг для підприємств, які сплачували страхові внески протягом більше, ніж двох років, без звільнень робітників; – надання податкових кредитів підприємствам за кожне нове створене робоче місце; – залучення приватного (як вітчизняного, так і іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття; – державна підтримка ремесел в Україні; – розвиток туристичного бізнесу в Україні; – забезпечення професійної підготовки й перекваліфікації працівників до потреб ринку праці i заявлених потреб роботодавців; – збільшення державного фінансування програм професійного навчання; – безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес; – проведення спеціальних ярмарків-праці для навчальних закладів, з метою працевлаштування випускників; – упровадження єдиної інформаційно-аналітичної служби зайнятості; – заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці [4, с. 112]. Таким чином, підсумовуючи викладене, ефективне вирішення проблем безробіття в Україні потребує не лише комплексного використання заходів активної політики на ринку праці, а також і політичної волі для проведення кардинальних реформ в

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

143

інших сферах життєдіяльності держави. Впроваджуючи запропоновані заходи, ми зможемо досягнути зменшення рівня безробіття, збільшення кількості працевлаштованого населення і, як наслідок, загального покращення економічної і соціальної ситуації в Україні. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067 VІ [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/506717 2. Офіційний веб-портал Державної служби зайнятості України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua. 3. Лопатіна К. А. Стан та напрями ліквідації проблеми безробіття в Україні / К. А. Лопатіна // Управління розвитком. – 2011. – № 16(113). – С. 85-86. 4. Гальків Л.І. Втрати людського капіталу: чинник безробіття / І.Л. Гальків // Економіка і регіони. – 2009. – С. 110-113.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

144 УДК 338.984:338.2:004.2

Ткаченко К.О.

старший викладач кафедри інформаційних технологій Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного, м. Київ, Україна

МЕТОДИ РЕЙТИНГОВОГО ОЦІНЮВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

В умовах ринку всі підприємства-роботодавці зацікавлені в оцінці конкурентоспроможності і надійності своїх партнерів – підприємств підготовки фахівців (ППФ). Рейтинг – це оцінка ППФ по шкалі показників. Рейтинг є індикатором ділової активності, адекватно відображає кон’юктурну ситуацію і дозволяє зробити достатньо точний прогноз, змін, що в ній відбуваються. Рейтинг – оцінка ППФ на основі кількісного і якісного аналізів згідно обраної критеріальної бази. Рейтингова оцінка ППФ здійснюється згідно одного з описаних нижче методів або їх комбінації. Метод створення рейтингу за допомогою ряда показників базується на ранжуванні ППФу відповідності із значеннями ключових показників. Цей метод може бути використано при створенні рейтингу підприємств підготовки фахівців транспортної галугі, зокрема водного транспорту на основі таких інтегральних показників – наукова діяльність ППФ, рівень підготовки студентів; кадровий склад ППФ; ресурсне забезпечення ППФ. Але слід відмітити, що відібрані інтегральні показники не повністю характеризують рівень ППФ. Більш обгрунтованим є системний комплексний підхід, що надає всебічну оцінку діяльності ППФ. Метод кластерного аналізу дозволяє розбити по відповідним інтегральним критеріям ППФ на групи, так звані кластери. Способи кластерізації (ієрархічного групування) можуть бути об’єднуючими та роз’єднующими. В першому випадку спочатку вибираються елементарні кластери, а потім вібувається їх об’єднання в один сумісний кластер. У другому випадку ППФ розбиваються на кластери безпосередньо. Кластерний аналіз як багатомірна статистична процедура впорядкування початкових даних (об’єктів) у відносно однорідні групи включає: відбір початкових даних для кластеризації; визначення системи показників, по яким будуть оцінюватися ППФ; формування початкових кластерів і підсумкового кластера; перевірку достовірності результатів кластерного рішення. Для формування рейтингу ППФ методом кластерного аналізу слід використовувати такі показники: рівень якості підготовки фахівців; рівень забезпечення підготовки ресурсами та базами практики; рівень викладачів; рівень відповідності вимогам ринку. Кластери 1–4 відповідають цим показникам. Підсумковий кластер – це рейтингова оцінка ППФ. ППФ може займати лідуючі позиції в кластерах 1–4, але не попасти в лідери у спільному кластері. І навпаки, ППФ, що не входить по кластерам 1–4 до лідуючих груп, може по сукупності показників мати стабільні лідуючі позиції у спільному кластері. Таким чином, стабільно високі значення показників кластерного аналізу обумовлюють високий рейтинг ППФ. Матричний метод аналізу використовується для узагальненої оцінки ППФ. В ос-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

145

нове цього методу лежить концепція представлення процесу підготовки як вхід– вихід у вигляді матричної моделі. На вході – майбутні фахівців, освітні послуги, ресурсне забезпечення підготовки і т.і., а на виході – підготовлені фахівці з потрібними знаннями, навичками та компетенціями. Процес проведення матричного аналізу включає такі етапи: визначення цілі/цілей аналізу, отримання інформації (даних про властивості чи аспекти функціонування ППФ), оцінка отриманих даних і інтерпретація результатів. Для проведення такого аналізу слід спів ставити результати підготовки з ресурсами і витратами, які були потрібні для досягнення цих результатів. В якості початкових досліджуються, зокрема, такі показники: освітні послуги, їх спектр, рівень абітурієнтів, чисельність та рівень викладачів. За допомогою системи відібраних показників діяльності ППФ можна своєчасно виявляти його проблеми і резерви. Матричний метод дозволяє провести порівняльний аналіз ППФ в динаміці за ряд звітних періодів і визначити значення узагальнюючого показника ефективності процесів підготовки фахівці на тому чи іншому ППФ. Якщо значення узагальнюючого показника більше 1, то ефективність виросла, в іншому випадку – зменшилася. Метод бальних оцінок відносно простий і базується на думках експертів. Рейтинг встановлюється по системі показників як сумі балів. Всі показники поділяються на класи: • 1-й клас – значення показників перевищують встановлені чи теоретично обгрунтовані нормативи; • 2-й клас – значення показників знаходяться на нормативному рівні; • 3-й клас – значення показників менше за нормативний рівень. Система показників рейтингового оцінювання ППФ складається з рівнів якості підготовки, ресурсного та кадрового забезпечення ППФ, рівня адекватності вимогам ринку тощо. Метод порівняльної рейтингової оцінки стану ППФ шрунтується на теорії та практиці аналізу ППФ в умовах ринкових відносин. Етапи реалізації методу комплексної порівняльної рейтингової оцінки ППФ: збір і аналітична оцінка початкової інформації за період оцінювання; обґрунтування системи інтегральних показників рейтингового оцінювання та їх класифікація; розрахунок підсумкових показників рейтингової оцінки; класифікація (ранжирування) ППФ за рейтингом. Підсумкова рейтингова оцінка повинна враховувати всі важливі параметри (показники, одиничні та інтегральні критерії) процесів підготовки фахівців та надання освітніх послуг у ППФ. При формуванні рейтингової оцінки використовуються дані про науковий та навчальний потенціал ППФ, обсяги та спектр надаваних освітніх послуг, ефективність використання матеріально-технічних і кадрових ресурсів ППФ та інші показники. Вибір і обгрунтування початкових показників ефективності процесів порівнянння ППФ по кожному показнику, що характеризує процеси підготовки фахівців та управління цією підготовкою, з умовно еталонним ППФ, яке має найкращі результати серед ППФ, що порівнюються. Таким чином, базою відліку для рейтингової оцінки процесів підготовки у ППФ

146

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

є не суб’єктивні думки експертів, а отриманні в умовах реальної ринкової конкуренції найбільш високі результати з усієї сукупності ППФ, що порівнюються. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Богатов О.И., Скобелев В.Г., Стасюк В.П. Моделирование процессов рейтинговой оценки экономических систем / О.И. Богатов, В.Г. Скобелев, В.П. Стасюк // Сб. науч. тр. «Новое в экономической кибернетике»/Моделирование функционирования экономических систем (вып. №1). – Донецк: ДонГУ, 1999. – С. 41-75. 2. Тищенко А.Н., Кизим Н.А., Догадайло Я.В. Экономическая результативность деятельности предприятий: монография/ А.Н. Тищенко, Н.А.Кизим, Я.В.Догадайло – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2005. – 144 с. 3. Хотомлянский А.Л., Чернота Т.Н., Тузенко Д.В. Оценка и анализ производственно-хозяйственной деятельности предприятия использованием матричной модели / А.Л. Хотомлянский, Т.Н. Чернота, Д.В. Тузенко // Вестник Приазовского Государственного технического университета. – Мариуполь: ПГТУ, 2000. – Вып.9. – С. 258-263.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

147

УДК 371.13:37.018.46:371.14:658:338.64: 004.42

Ткаченко К. О.

старший викладач кафедри інформаційних технологій Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного

УПРАВЛІННЯ ПІДГОТОВКОЮ КАДРІВ З УРАХУВАННЯМ РЕЙТИНГУ ПІДПРИЄМСТВ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

Рейтингове оцінювання базується на кількісних оцінках показників якості, сформованих експертами, та на показниках, які вважаються значущими. В Україні існує декілька рейтингів: «Консолідований рейтинг», "Топ-200 Україна", "Scopus" та "Вебометрикс", кожен з яких використовує різні критерії оцінювання. Для ефективного співробітництва слід визначати динамічний рейтинг згідно вимог роботодавця. Критеріями динамічного рейтингу повинні бути, зокрема: – попит на фахівців з боку роботодавців; – відносна кількість працюючих за фахом випускників; – наявність програм співробітництва; – рівень викладачів; – спектр, обсяги, рівень та якість освітніх послуг та умови їх отримання; – рівень компетенцій випускників; – здатність студентів і випускників до самонавчання та отримання нових знань; – наявність у фахівців відповідальності, дисциплінованості, здатності працювати в команді; – відповідність освітніх послуг ринку праці; – необхідні додаткові витрати роботодавця на «донавчання», перепідготовку та підвищення кваліфікації своїх кадрів. Інтегральний критерій рейтингу підприємства підготовки кадрів підприємства транспорту повинен враховувати зокрема, критерії, що відображають: рівень отримання якісної освіти; рівень затребуваності роботодавцями молодих фахівців; рівень науково-дослідницької активності. Інтегральний критерій q0*(x) = q1*(x) + α2q2*(x) + ... + αkqk*(x) (α1 + α2 + ... + αk = 1) враховує критерії рейтингового оцінювання {qi*(x)}, вага αі яких визначається експертами. Пропозиція кваліфікованих фахівців водного транспорту (ВТ) для роботи на спеціалізованих суднах обмежена, а їх пропозиція потребує кадрів з високим рівнем відповідних компетенцій (професійних та цифрових), який є гарантією безпеки мореплавання та зменшення відповідних ризиків для підприємств ВТ. Ринок праці спонукає більшість підприємств ВТ до мінімізації ризиків їх функціонування, пов’язаних з кадровим забезпеченням, та витрат, необхідних на «донавчання» кадрів підприємства. Ефективність співробітництва пов’язана з досягнутими рівнями мінімізації ризиків та витрат підприємства ВТ. Аналіз причин аварій на ВТ показав, що 10% аварій відбувається в результаті дії природи (форс-мажорні обставини), 15% – є наслідками технічної недосконалості обладнання, а 75% – наслідки так званого «людського» фактору: зневаги діючими правилами безвідповідальності і поганої організації вахтової служби, недостатньої професійної підготовки, втоми і т.п.

148

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

Роботодавці надають перевагу технічним навичкам претендентів (47%), креативності, системності мислення, здатності до аналізу та самопідготовки, вмінню працювати самостійно та в команді (54%), дисциплінованості, ініціативності, відповідальності (51%), комунікативності та рівню загальної підготовки (37%), наявності додаткової підготовки (13%), досвіду роботи (21%), підприємству підготовки та його рейтингу (20%) [1, 2]. Розроблена авторами система підтримки прийняття управлінських рішень щодо вибору партнера по співробітництву на основі рейтингового оцінювання підприємства підготовки фахівців [3] дозволяє: розраховуючи динамічно сформовані рейтинги підприємств підготовки (за критеріями роботодавців), обчислювати ризики та витрати підприємств ВТ через невідповідність кадрів потребам підприємства; надавати підприємству ВТ інформацію для прийняття управлінського рішення щодо підготовки кадрів. Система була розроблена на основі спеціальної ситуаційно-продукційної моделі системи підготовки фахівців ВТ [4]. Запропонований підхід до підготовки фахівців ВТ сприяв розробці механізму управління підготовкою кадрів для підприємств ВТ на основі співробітництва транспортних підприємств ВТ установ освіти з урахуванням результатів рейтингового оцінювання останніх [3, 5]. Обрахування витрат підприємств ВТ на самостійну підготовку (перепідготовку, підвищення кваліфікації, «донавчання») кадрів та витрат, пов’язаних із ризиками, що виникають внаслідок недостатньої підготовки фахівців, зроблено авторами в роботі [3]. Співробітництво підприємств бізнесу та навчальних закладів забезпечує підтримку основних принципів управління ризиками у судноплавстві. Управління ризиків, зокрема: є частиною організаційних процесів та процесу прийняття рішень; характеризується методичністю, структурністю та своєчасністю; грунтується на адекватній і повній інформації; враховує людські та організаційні фактори. В роботі досліджено положення щодо формування механізму співробітництва підприємств транспортної галузі та навчальних закладів для ефективної підготовки кадрів підприємств ВТ. Запропоновано визначати партнерів співробітництва шляхом динамічного рейтингового оцінювання підприємств підготовки фахівців ВТ згідно вимог роботодавця – транспортного підприємства (в тому числі й підприємства ВТ). Запропонований підхід до управління підготовкою кадрів підприємств ВТ на основі співробітництва між бізнесом та освітою з урахуванням рейтингового оцінювання підприємств підготовки фахівців ВТ сприяє визначенню факторів впливу на ризики та негативні наслідки діяльності підприємств ВТ. Отриманні авторами результати можуть бути використані при обґрунтуванні управлінських рішень щодо співробітництва підприємств-роботодавців і навчальних закладів підготовки фахівців ВТ для зниження рівня ризиків і негативних наслідків, що можуть бути спричинені недостатньо високими рівнями професійних та цифрових компетенцій майбутніх фахівців. Практична цінність отриманих авторами результатів полягає в тому, що запропонований підхід щодо управління підготовкою кадрів для підприємств транспорту

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

149

на основі співробітництва використано у відповідній системі підтримки прийняття рішень. Управлінські рішення, що приймаються за допомогою цієї системи, використовують результати рейтингового оцінювання (підприємства підготовки, програми підготовки тощо) стосуються, зокрема: обсягів та спектрів надаваних освітніх послуг; форм співробітництва; визначення впливу рівнів компетенції фахівців на рівні ризиків та розміри негативних наслідків підприємств-роботодавців. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Как улучшить качество подготовки и найма моряков в судоходной индустрии Европы [Электронный ресурс] – Режим доступа http://www.kapitanydv.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=508:no41&catid=47:2010-07-04-07-00-56&Itemid=101 2. Каких моряков предпочитают судовладельцы [Электронный ресурс] – Режим доступа http://portsukraine.com/node/2107 3. Ткаченко К.О., Ткаченко О.А., Ткаченко О.І., Система прийняття управлінських рішень щодо підготовки кадрів підприємств водного транспорту/ К.О. Ткаченко, О.А. Ткаченко, О.І.Ткаченко// Збірник наук. праць «Водний транспорт». – вип.№1(24), Київ. – 2016. – С. 200-208. 4. Ткаченко К.О.,Ткаченко О.І. Ситуаційно-продукційне моделювання системи підготовки фахівців водного транспорту/К.О. Ткаченко, О.І.Ткаченко // Системний аналіз. – 2012. – Вип. 11. – Частина 4. – С. 170 – 174. 5. Ткаченко К.О. Державно-приватне партнерство при підготовці кадрів для підприємств транспорту [Електронний ресурс] / К.О. Ткаченко // Глобальні та національні проблеми економіки. 2016. – Вип. № 13. Режим доступу http://globalnational.in.ua

150

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 008+004.9

Трач Ю. В.

канд. пед. наук, доцент, доцент кафедри комп’ютерних наук Київського національного університету культури і мистецтв, м. Київ, Україна

VR-ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

Як і будь-яке інтенсивно пізнаване явище, віртуальність, або віртуальна реальність (ВР, virtual reality – VR), розглядається і вивчається нині з дуже різних, іноді діаметрально протилежних позицій. Частково це пов’язане з тим, що ВР належить до таких категорій, які складно визначаються, оскільки сама реальність розуміється неоднозначно, в результаті чого ускладняється процес її аналізу в цілому. Тим часом вирішення даних завдань дало б змогу не лише з’ясувати природу віртуального у всьому його різноманітті, а й на новому рівні здійснювати наукові дослідження віртуальної проблематики. Одним з перспективних питань культурологічної думки є з’ясування специфіки прояву ВР у сучасній культурі, її вплив не лише на суспільство, художню творчість тощо, а й на світовідчуття людини. Дослідження ВР пояснює, що вся світова культура певним чином пов’язана з твореними людиною віртуальними світами, на основі яких описується теоретикопізнавальний аспект людської діяльності. Віртуальні світи дають змогу досліджувати процеси вільного становлення і виникнення принципово нових структур, характерних для будь-якої творчості, без яких будь-який суб’єкт культури не може обійтися. Як результат, з’являються нові поняття, що відповідають новим явищам: «віртуальний продукт», «віртуальна інновація», «віртуальна організація», «віртуальні гроші», «віртуальні потреби», «віртуальна культура», «віртуальне мистецтво» тощо. Так, технології віртуальної реальності надають необмежені можливості для творчості. Невипадково на сьогодні існує досить велика, як для нового виду мистецтва, кількість жанрів ВР-творів, що варіюються в залежності від типу використовуваних технологій і форми представлення кінцевого результату: відео-арт, медіаінсталяція (іноді також медіаскульптура), медіаперформанс, медіаландшафт або медіасередовище, мережеве мистецтво, Інтернет-арт або нет-арт (іноді також веб-арт), саундарт, а також VJ-ing та ін. З допомогою ВР-технологій художник може створювати не просто картини, а буквально цілі світи, «дістаючи» їх зі своєї безмежної уяви, адже, одягнувши на голову шолом Oculus Rift або HTC Vive, будь-яка творча особистість зможе працювати у віртуальному просторі як з 2D, так і з 3D об’єктами. У віртуальному просторі можна організовувати творчі виставки, відвідати які може будь-хто з будь-якого куточка світу, бажаючим варто лише надіти свою 3D гарнітуру і підключитися до світової павутини. Віртуальний простір дає змогу проводити спільні творчі вечори, здійснювати різні видовищні ART-інсталяції. Так, одними з перших подібних експірієнсів стали «Мона Ліза» і «Дівчина, яка читає лист перед відчиненим вікном» Яна Вермеєра. Персонажі й інвайромент полотен були відновлені розробниками в 3D, а потім на моделі «натягнені» мальовничі текстури. В окулярах глядач бачить 1800-версію картини. Прикладом ВР-мистецтва є і творчість американського художника Хенксі, який заграфітив покинутий буди-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

151 о

нок у Лос-Анджелесі. Стіни 30 кімнат він розмалював і відзняв у 360 форматі для перегляду у VR-окулярах. Наступного дня всі графіті були знищені, – стріт-арт інтер’єр тепер можна побачити тільки на інтерактивному сайті [2]. ВР дає змогу глядачеві не лише пасивно сприймати твори мистецтва, а й ставати безпосереднім їхнім учасником. У цьому зв’язку звертає на себе увагу той факт, що мережеве мистецтво, розпочавшись як суто цифрове, парадоксальним чином еволюціонувало в аналогове, істотно вплинувши на такі явища, як акціонізм (з’явився медіа-активізм) і хепенінг (з’явився флешмоб). Примітно те, що мистецтво нікнеймів і віртуалів природно поєднується з аналоговим мистецтвом, яке існує тільки в момент його створення і вимагає безпосередньої присутності автора/глядача/учасника. Однією з таких технологій є VJ-ing (від англ. video jockey – відео-жокей) – ідеальний інтерактив і оформлення для клубів, заходів під відкритим небом і масштабних фестивалів. З допомогою спеціального обладнання візуальний ряд та ефекти можуть бути підібрані в реальному часі – під музику, а об’ємне зображення може бути перенесено на будь-яку поверхню. Якщо музика створює атмосферу, то VJ-ing робить її практично відчутною. Віджей добирає відео і фільми на певну тематику (від мультфільмів до наукових передач), з яких робить короткі нарізки з ефектами, фільтрами, швидкими слайдами, flash-анімацією, 3D-графікою. Барвистий відеоряд переплітається з музикою так, немов звук і картинка від самого початку створювалися разом – такий візуальний супровід музичної події наповнює його емоціями і новими гранями смислу. У сфері музики також активно використовують ВР-технології. Так, філармонійний оркестр Лос-Анджелеса використовує ВР для залучення людей до класичної музики і просування своїх концертів. Записаний з допомогою спеціальних камер і мікрофонів уривок з виступу оркестру доступний у форматі програми для Oculus Rift і GearVR, а по Лос-Анджелесу їздить спеціально обладнана вантажівка, всередині якої бажаючі можуть побувати на віртуальному концерті музики Л. ван Бетховена [4]. Завдяки ВР можна легко навчитися грати на музичних інструментах. ВР-платформа Teach-U:VR дає можливість, крім простого спостереження, торкатися і грати на віртуальних фортепіано та барабанах. Подібні проекти виходять за межі ігор, оскільки надають доступ до інформації та освіти. Надалі з розвитком технології буде все більше таких програм і різноманітного контенту, що позитивно позначиться як на самій віртуальній реальності, так і на користувачах технології. На сьогоднішній день технологічні засоби ВР використовуються для виготовлення телевізійних програм, музичних і рекламних відеороликів, спецефектів до кінофільмів та їх виготовлення загалом. Уже сьогодні діють 6D кінотеатри, що являють собою інтерактивний атракціон, який увібрав у себе 3D технології, 4D спецефекти й ультрасучасну лазерну технологію. Динамічна платформа 6D кінотеатру вирізняється унікальною величиною амплітуд вертикального зсуву, а також кутових переміщень із прискоренням. Така платформа передає до 100% реалістичних переміщень у реальному просторі. Це включає в себе падіння, швидкісний рух, гальмування, зліт, розгін, удар при зіткненні і поворот. Спецефекти дають змогу відчувати бризки дощу, потоки повітря, крапельки туману, спалахи слугують для

152

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

імітації блискавки і грози. Кожен глядач у такому кінотеатрі, розрахованому поки на 5–7 сидінь, отримує спеціальний пульт управління, з допомогою якого може впливати на те, що відбувається. Про масштаби і темпи поширення технології віртуальної реальності у кінематографії свідчать прогнози експертів, згідно з даними яких кількість користувачів у цій сфері до 2025 р. становитиме 79 млн., а прибуток – 3,2 млрд. доларів США, що приблизно втричі більше порівняно з 2020 р. [1]. Для надання необмеженого доступу до культурних надбань людства прогресивні музеї світу з допомогою ВР-технологій створюють інтерактивні версії своїх залів. Крім окремих музеїв, транснаціональні ІТ-компанії також беруть у цьому процесі активну участь. Наприклад, Google і 17 великих музеїв світу у 2011 р. запустили масштабний проект – Art Project, завдяки якому всі бажаючі можуть з будь-якої точки планети через Інтернет потрапити в музейні зали і побачити шедеври в безпрецедентно високому розрішенні. Це тисячі картин, розміщених в Інтернет-просторі, а також 385 музейних залів, відзнятих у панорамній (360о) технології, яка використовується для відомого сервісу Google Maps Street View і так само надає доступ до віртуальних екскурсій. Загалом, попри технічні та організаційні труднощі, у проекті на сьогодні представлено експонати з більш ніж 1200 музеїв та архівів світового значення [3]. Кожна технологія – це втілення ідеології суспільства або, швидше, – ідеологічні інвестиції суспільства у власне найближче майбутнє. Тому ВР слід розглядати не лише як чинник масштабних змін, а й як вираження сучасних культурних тенденцій. Технологічно продукована ВР на сьогодні втрачає статус техногенних явищ, що належать винятково до сфери техніки, і стає у певному сенсі метафорою, що дає змогу хоча б у загальних рисах визначити контури тих реалій культурологічного, антропологічного і філософського характеру, з якими стикається, а головне, й надалі стикатиметься людство. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. 9 сфер применения виртуальной реальности: размеры рынка и перспективы [Электр. ресурс]. – Режим доступа : https://vc.ru/p/vr-use. – Название с экрана. 2. Подражатель Бэнкси и фанат Тома Хэнкса американский художник Хэнкси заграффитил заброшенный дом в Лос Анджелесе [Электр. ресурс]. – Режим доступа : http://semionovdenis.com/ru/2016/11/07/hanksy_surplus_candy_vr_rus/. – Название с экрана. 3. Google Arts & Culture [Электр. ресурс]. – Режим доступа : https://www.google.com/culturalinstitute/beta/?hl=ru/ – Название с экрана. 4. VR в бизнесе: Как компании используют технологии виртуальной реальности в продвижении [Электр. ресурс]. – Режим доступа : https://vc.ru/p/vr-business. – Название с экрана.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

153

УДК 338

Червякова В.В.

кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНІ

Важливим фактором забезпечення сталого розвитку економіки і становлення позитивного іміджу країни на світовій арені є її інвестиційна привабливість. Враховуючи поточний стан економіки України, проблеми стимулювання інвестиційної активності вітчизняних суб’єктів бізнесу та залучення іноземних інвестицій є вкрай актуальними. Незважаючи на декларування кардинального реформування вітчизняної економіки, інвестиційний клімат в країні залишається несприятливим, що негативно впливає на фінансові результати діяльності суб’єктів підприємництва та економічне зростання України. Так, за Індексом інвестиційної привабливості, який розраховується Європейською Бізнес Асоціацією і відображає стан бізнес-клімату України, за друге півріччя 2016 року Україна отримала 2,85 балів із 5 можливих і перебуває в негативній зоні. За весь період вимірювання (з 2008 року) Індекс жодного разу не сягнув позитивної зони – 4 балів. Найвищий показник Індексу був зафіксований в кінці 2010 – початку 2011 року – 3,4 та 3,39 балів відповідно. За даними Європейської Бізнес Асоціації, 67% європейських бізнесменів не задоволені інвестиційним кліматом в Україні. Серед основних проблем називають корупцію (75% респондентів), відсутність реальної реформи судової системи (74%), відсутність зрушень в земельній реформі (63%), фінансову нестабільність (60%), відсутність поліпшення митних процедур (49%), невдоволення ходом відшкодування ПДВ (44%) [1]. У рейтингу країн за інвестиційною привабливістю BDO International Business Compass (IBC) 2016, складеного Гамбурзьким інститутом світової економіки (HWWI) спільно з німецькою аудиторською компанією BDO AG, Україна опустилася на 41 сходинку порівняно з минулим роком і посіла 130 місце серед 174 країн. Сусідами України по даному рейтингу є Алжир (129) та Ірак (131). BDO Inter?ational Business Compass оцінює привабливість країни за трьома вимірами: економічними, політико-правовими та соціально-культурними умовами. Саме політикоправові фактори ведення бізнесу (політична нестабільність, корупція, незадовільний стан верховенства права та неефективна регуляторна політика) найбільш негативно вплинути на загальний рейтинг інвестиційної привабливості України (153 місце) [2,3]. Відповідно до рейтингу Світового банку Doing Business 2017, Україна займає 80 місце серед 190 країн світу за легкістю ведення бізнесу. У порівнянні з 2016 роком, Україна поліпшила свої позиції за наступними показниками: реєстрація підприємства (з 24 до 20 місця), захист міноритарних акціонерів (з 101 до 70 місця), забезпечення виконання контрактів (з 93 до 81 місця), підключення до електромереж (з 140 до 130 місця). Проте в деяких сферах показники погіршилися, зокрема: міжнародна торгівля (з 110 до 115 місця), отримання дозволів на будівництво (з 137 до 140

154

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

місця), рішення проблем з неплатоспроможністю (з 148 до 150 місця), оподаткування (з 83 до 84 місця), реєстрація власності (з 62 до 63 місця), доступ до отримання кредитів (з 19 до 20 місця). Представлені дані свідчать, що Україні слід більш рішуче проводити реформи з дерегуляції, оскільки стан вітчизняного бізнессередовища значно поступається сусіднім країнам, зокрема Польщі (24 місце), Білорусі (37 місце), Росії (40 місце) та Молдові (44 місце) [4]. Відповідно до The Global Competitiveness Index 2016–2017, Україна посідає 85 позицію серед 138 країн, втративши за останній рік 6 позицій. Всесвітній економічний форум оцінює конкурентоспроможність України за 12 контрольними показниками наступним чином: якість інститутів (129 місце), стан інфраструктури (75 місце), макроекономічна стабільність (128 місце), здоров'я і початкова освіта (54 місце), вища освіта і професійна підготовка (33 місце), ефективність ринку товарів і послуг (108 місце), ефективність ринку праці (73 місце), розвиненість фінансового ринку (130 місце), рівень технологічного розвитку (85 місце), розмір внутрішнього ринку (47 місце), рівень розвитку бізнесу (98 місце), інноваційний потенціал (53 місце). Серед проблемних факторів ведення бізнесу в Україні Всесвітній економічний форум відзначає корупцію, політичну нестабільність, інфляцію, неефективну урядову бюрократію, обмеженість доступу до фінансування, нестабільність уряду, податкові ставки та податкове адміністрування, валютне регулювання та ін. [5]. Згідно з Index of Economic Freedom 2017, складеним The Heritage Foundation у співпраці з The Wall Street Journal, Україна посідає 166 місце зі 180 та належить до групи країн з репресивною економікою, втративши за останній рік 4 позиції. Автори рейтингу зазначають, що економіка України перебуває в стані стагнації. Постійне зменшення виробничих та експортних потужностей, а також значний відтік капіталу з країни збільшують тиск на національну валюту і резерви, підриваючи монетарну стабільність. Ефективність фіскальної політики істотно знизилась, а дефіцит державного бюджету і рівень державного боргу різко зросли. Верховенство закону не реалізується повною мірою через неефективність судової системи. Прогрес у проведенні задекларованих урядом реформ для відновлення економічного зростання не є очевидним [6]. Низька інвестиційна привабливість України гальмує інноваційний розвиток вітчизняної економіки. Так, за даними проекту Global Innovation Index 2016, що реалізується під керівництвом бізнес-школи Insead, Всесвітньої організації інтелектуальної власності та Корнельського університету, Україна займає 56 місце серед 128 країн за рівнем розвитку інновацій. Експерти високо оцінюють вітчизняний людський капітал (40 місце), зокрема, рівень середньої і вищої освіти (20 і 24 місця відповідно) та наукових досліджень і розробок (50 місце), а також результативність створення, використання та поширення знань і технологій в Україні (33 місце). Однак нестабільність та неефективність державних інституцій (123 місце), недостатній рівень інвестування (113 місце), незадовільний стан інфраструктури (99 місце), недосконалість нормативно-правового регулювання діяльності суб’єктів господарювання (84 місце) та незадовільний стан бізнес-середовища (79 місце) перешкоджають інноваційному розвитку нашої держави [7]. Для підвищення інвестиційної привабливості України та активізації іноземного інвестування можна запропонувати наступні заходи:

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

155

− посилення захисту прав власності шляхом реформування законодавства і правоохоронних органів; − забезпечення виконання законів щодо боротьби з корупцією та зменшення адміністративного тиску на бізнес; − забезпечення стабільності законодавства у сфері інвестування і оподаткування, вдосконалення Податкового кодексу; − усунення технічних бар’єрів при відшкодуванні ПДВ та митному оформленні товарів; − стабілізація банківської системи та запобігання подальшим банкрутствам фінансових установ; − активізація боротьби з інфляцією; − проведення антимонопольних заходів та забезпечення внутрішнього конкурентного середовища; − відміна мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, проведення земельної реформи; − розвиток системи державних гарантій, що надаються інвестору в пріоритетних для України напрямках інвестування; − активізація заходів щодо формування позитивного іміджу України. Реалізація запропонованих заходів призведе до надходження інвестицій та забезпечить створення умов для переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки України. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. European Business Association [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eba.com.ua/uk/component/k2/item/7?Itemid=13 (дата звернення: 01.03.2017). 2. BDO International Business Compass [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.bdo-ibc.com/index/global-comparison/overall-index/ (дата звернення: 01.03.2017). 3. BDO International Business Compass [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.bdo-ibc.com/index/countryanalysis/einzelansicht/?tx_bdo_bdo%5Buid%5D=118&tx_bdo_bdo%5Byear%5D=2016& tx_bdo_bdo%5Baction%5D=details&tx_bdo_bdo%5Bcontroller%5D=Countries&cHash= 688ca7fa09bdfa63fbcb9187cf884027 (дата звернення: 01.03.2017). 4. Doing Business 2017: Equal Opportunity for All. Washington, DC: World Bank. 2017. 5. The Global Competitiveness Report 2016–2017. Geneva: World Economic Forum. 2016. 6. The Heritage Foundation [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.heritage.org/index/country/ukraine (дата звернення: 01.03.2017). 7. The Global Innovation Index 2016: Winning with Global Innovation. Ithaca, Fontainebleau, and Geneva: Cornell University, INSEAD, and the World Intellectual Property Organization. 2016.

156

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

УДК 330.354

Червякова Т.І.

к.т.н., доцент кафедри електроніки та обчислювальної техніки Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ІНДИКАТОР СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Стрімкий розвиток інформаційних технологій зумовлює все більшу взаємозалежність соціально-економічного потенціалу країн і такого загальноприйнятого у світовому співтоваристві показника, як рейтинг розвитку інформаційнокомунікаційних технологій (ІКТ). Індекс мережевої готовності (NRI), який щороку розраховує Всесвітній економічний форум, є ключовим інструментом для оцінки готовності країн використовувати переваги нових технологій і отримувати вигоду від можливостей, зумовлених цифровою революцією. Країни оцінюються за чотирма категоріями показників [1]: − загальні умови для створення і використання технологій (політичне, регуляторне, підприємницьке та інноваційне середовища); − мережевої готовності в плані інфраструктури ІКТ, доступності та навичок; − технології прийняття/використання трьома групами зацікавлених сторін (уряду, приватного сектора, а також приватними особами); − економічні та соціальні наслідки нових технологій. В 2016 році Україна посіла в даному рейтингу 64 місце серед 139 країн світу (рис. 1). Найвищі показники Україна отримала в сфері мережевої готовності (30 місце). Фахівці позитивно оцінюють рівень доступності інформаційнокомунікаційних послуг в Україні (6 місце), зокрема тарифи мобільного зв’язку (48 місце) та доступу в Інтернет (2 місце), навички населення щодо використання ІКТ (33 місце), зокрема якість освітньої системи (54 місце), якість математичної та природничої освіти (38 місце), охоплення населення середньою освітою (51 місце) та рівень грамотності дорослого населення (9 місце), а також стан інфраструктури ІКТ (51 місце), зокрема покриття мобільної мережі (37 місце), виробництво електроенергії (51 місце), обсяг інтернет-трафіку на одного користувача (63 місце), кількість інтернет-серверів на мільйон населення (68 місце). Слабкими позиціями України є політичне та регуляторне середовища (113 місце) та рівень використання ІТ в державному секторі (114 місце). Найгірші показники в сферах незалежності судової системи (131 місце), ефективності регуляторних процедур (123 місце), ефективності правової системи при вирішенні спорів (121 місце), ефективності законодавчих органів влади (120 місце), захисту інтелектуальної власності (120 місце). Автори дослідження негативно оцінюють рівень пріоритетності ІКТ для уряду (122 місце), рівень розвитку урядових онлайн-сервісів (105 місце) та успіхи уряду в просуванні ІКТ (94 місце).

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

157

Рис. 1. Рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій в Україні Разом з тим Україна увійшла в TOP-50 країн за рівнем електронної участі, значно випередивши Бельгію, Латвію і, навіть, Швейцарію. Такі дані опублікував Департамент ООН з економічних і соціальних питань у звіті «UN E-Government Survey 2016» [2]. Індекс електронної участі (EPI) вимірює електронну участь відповідно до трирівневої моделі, яка включає: − використання інтерактивних послуг для сприяння наданню інформації урядами громадянам (e-information); − взаємодію та консультації з громадянами (e-consultation); − участь громадян в процесах прийняття державних рішень («e-decisionmaking»). Індекс розвитку електронного урядування (EGDI) відображає найбільш важливі показники електронного уряду, а саме: масштаби та якість онлайн послуг (OSI), статус розвитку телекомунікаційної інфраструктури (TII) та індекс людського капіталу (HCI). Наразі Україна посідає 32 сходинку серед 193 країн-членів ООН, з найвищим за всю історію незалежності показником індексу електронної участі (EPI) – 0,7458. Крім того, Україна піднялась на 25 сходинок у світовому рейтингу розвитку електронного уряду, посівши 62 позицію з рекордним для країни індексом EGDI – 0,6076. Найбільшого прогресу досягнуто в частині розвитку електронних консультацій – з 27% до 84% та електронної участі у прийнятті державних рішень – з 0 до 42,9%. Також більше ніж у двічі зріс Індекс он-лайн послуг – з 0,2677 до 0,5870. Варто зазначити, що для звіту «UN E-Government Survey 2016», який складається кожні два роки, була використана інформація, зібрана Українським центром демократичних реформ ще у червні 2015 року, тобто до повноцінного запуску порталу державних послуг iGov.org.ua та початку надання найбільш важливих

158

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

адміністративних послуг в електронному вигляді. Отже, враховуючи темпи розвитку електронного урядування, Україна має високі шанси наступного разу увійти у TOP-20 країн за рівнем електронної участі громадян в управлінні державою . Отже, Україна має істотний потенціал у розвитку інформаційнотелекомунікаційних технологій (ІКТ). Але для того, щоб у найкоротший час реалізувати цей потенціал і зайняти гідне місце серед країн з розвиненими ІКТ, нашій країні необхідно вжити системні та комплексні заходи щодо впровадження інформаційних технологій у всі сектори громадянського суспільства [3,4,5]. Метою таких дій має стати, як забезпечення у населення масової комп’ютерної грамотності, так і формування у громадян стійкого національного усвідомлення безальтернативності застосування інформаційних технологій у державному, комерційному і громадському секторі громадянського суспільства. Ключову роль в успішній реалізації зазначеної мети має відіграти держава в тісній взаємодії з громадськістю. Саме ця коаліція держави з громадськими організаціями та іншими представниками громадянського суспільства має забезпечити неуклінне впровадження новітніх інформаційних сервісів у всі аспекти життєдіяльності громадян. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. The Global Information Technology Report 2016: Innovating in the Digital Economy. Silja Baller, Soumitra Dutta, Bruno Lanvin. World Economic Forum, Cornell University, INSEAD. Geneva, 2016. 2. UNITED NATIONS E-GOVERNMENT SURVEY 2016. E-GOVERNMENT IN SUPPORT OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT. UNITED NATIONS. New York, 2016. 3. Лук’янов О. Інформаційні технології як стимул для соціально-економічного розвитку в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.prostir.ua/?library=informatsijni-tehnolohiji-yak-stymul-dlya-sotsialnoekonomichnoho-rozvytku-v-ukrajini 4. Главком [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://glavcom.ua/news/ukrajina-uviyshla-v-top-50-krajin-za-rivnem-elektronnoji-uchastigromadyan-v-upravlinni-derzhavoyu-367658.html 5. Ресурсний центр гурт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gurt.org.ua/articles/29961/

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

159

УДК 657.421

Черниш Л.О.

к.е.н., доцент кафедри Фінансів та бухгалтерського обліку Приватний вищий навчальний заклад «Нікопольський економічний університет», м. Нікополь, Україна

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ

Досвід країн з розвиненими ринковими відносинами свідчить про те, що важли вою складовою загального механізму управління господарською діяльністю підприємств є уміло сформована облікова політика. У сучасній економіці значну увагу приділяють теоретичним і практичним елементам формування облікової політики. Аналіз наукових досліджень свідчить, що принципи облікової політики не достатньо розкриті в роботах вчених. Проблеми формування та реалізації облікової політики підприємства у своїх публікаціях розглядали: Ф. Бутинець, Т. Войтенко [1], П. Житний [2], Т. Кучеренко [3], І. Рузмайкіна [4] та інші. Але, незважаючи на вагомий внесок дослідників, не має єдиного підходу щодо визначення основних принципів облікової політики підприємства. Облік і аналіз нормативних документів та сучасних економічних видань показав, що останнім часом увагу науковців зосереджується на питанні формування облікової політики. Облікова політика – це своєрідний механізм підготовки та відображення інформації про фінансово-майновий стан підприємства [4], . Важливою складовою облікової політики є дослідження основних принципів облікової політики. Принципами облікової політики є правила, які використовуються при виборі методів і способів вимірювання, оцінки та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності. Щодо використання тих чи інших принципів організації обліку та облікової політики на підприємстві керівник та головний бухгалтер приймають рішення самостійно . Серед відомих загальнонаукових принципів найважливішими для формування облікової політики є: [1-4], - принцип системності – випливає з того, що підприємство розглядається як цілеспрямована виробнича система, всі елементи якої взаємопов’язані між собою, динамічно взаємодіють із зовнішнім середовищем і виступають як єдине ціле.. За цих умов облікова політика розглядається як штучно створена функціональна складова виробничої системи, що виконує функції, пов’язані із збиранням, класифікацією, обробкою, аналізом і формуванням звітності; - - принцип комплексності зумовлений тим,що діяльність підприємства залежить від дії багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Тому функція облікової політики зводяться до необхідності у вивченні й оцінці події не по окремих ізольованих причинах, а по сукупному впливу на систему технологічних, економічних, соціальних, організаційних, політичних екологічних та інших чинників; - принцип ефективності слід розглядати як наявність багатоваріантних шляхів. Кожне підприємство, виходячи з конкретних умов своєї роботи, вибирає номенклатуру продукції (робіт, послуг), найкращий для себе варіант використання виробни-

160

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

чих ресурсів, методів обліку аналізу і контролю за ефективним використанням цих ресурсів, що і є сутністю облікової політики; - принцип науковості й обґрунтування – фахівці повинні розробляти облікову політику підприємства на основі знання законів виробництва та новітніх інформаційних технологій. Даний принцип може бути реалізований лише на основі безперервного збирання, обліку, переробки і аналізу різної інформації: науковотехнічної, економічної, правової тощо; - принцип планомірності та динамізму виражається в тому, що облікова політика має бути спрямована на вирішення не тільки поточних, але й довгострокових, стратегічних завдань розвитку підприємства; - принцип профілактики виражається в розробкі при формуванні облікової політики спеціальних, попередньо передбачених процедур і конкретних заходів, які дозволяють спрогнозувати і попереди ти перешкоди в розвитку, чи нормальному функціонуванні виробничої системи; - принцип безперервності залежить від створення таких організаційних умов господарювання, при яких досягаються стійкість і безперервність облікової політики. Вирішення цього завдання залежить від безперервності заданого режиму виробничого процесу, наявності зворотного зв’язку між усіма компонентами управляючих органів і управляючими об’єктами; - принцип «селекції» – передбачає, що інформація, яка надається на кожному рівні виробничої системи, повинна бути необхідною і суттєвою для прийняття рішень. Зайва облікова інформація ускладнює організацію її збору, обробки, аналізу, підвищує трудомісткість цих процесів, стримує прийняття рішень, знижує ефективність функціонування всієї системи; - принцип зі ставності інтересів передбачає, що при розробці облікової політики необхідно пам’ятати, що підприємство є елементом державної системи, керується нормативними актами, державними ресурсами, пільгами. Перераховані принципи повинні забезпечити: повноту та своєчасність відображення фактів господарської діяльності; можливість визначення витрат і зобов’язань у більшій мірі, чим доходів і активів; пріоритетність економічного змісту операцій перед формою; тотожність даних синтетичного та аналітично го обліку за звітний період; раціональне ведення обліку відповідно до конкрет них умов підприємства. На формування облікової політики підприємства впливають чинники: форма власності; галузева приналежність та вид діяльності; організаційна структура управління та наявність структурних підрозділів і їх економічні взаємозв’язки; виробнича структура підприємства; загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку; зовнішнє ринкове середовище, внутрішнє середовище виробничої системи [1],. Розглянуті принципи застосовуються до чинників, якими слід керуватися при визначенні облікової політики. Отже успіхи і невдачі діяльності підприємства слід розглядати як взаємодію двох основних груп чинників – зовнішніх (на які підприємство не може впливати, але повинно їх враховувати) і внутрішніх (що, як правило, залежать від організації господарської діяльності самого підприємства). Уміння фахівців пристосуватися до обліку змін зовнішніх і внутрішніх (організаційно – технологічних) чинників є гарантією формування облікової політики,

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

161

здатної забезпечити не тільки виживання,а й послідовний ровиток підприємства. Багато науковців пропонують на першому етапі формування процесу організації обліку визначити вплив чинників на облікову політику, на другому – вплив варіантів облікової політики на показники господарської діяльності. Формування облікової політики тісно пов’язано з визначенням принципів та чинників впливу на виробничу систему. Облікова політика покликана здійснювати інформаційне моделювання виробничих систем і вико нує не тільки власне функції обліку та формування звітності, а й функції управ ління – планування, економічного аналізу, контролю та прогнозування. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Войтенко Т. Елементи облікової політики [текст] / Т. Войтенко // Податки та бухгалтерський облік. – 2008. – No 3. – С. 14–35. 2. Житний П. Визначення впливу зовнішніх чинників на формування облікової політики / П. Житний // Бухгалтерський облік і аудит.– 2010.– No 2.– С. 19-25. 3. Кучеренко Т. Регламентация учетной политики финансовой отчетности / Т. Кучеренко // Бухгалтерский учет и аудит. – 2009. – No 5. – С. 24–34. 4. Рузмайкіна І. Облікова політика як складова загальної стратегії управління підприємством [текст] / І. Рузмайкіна // Економіст. – 2010. – No 5. – С. 36–41.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

162 УДК 65.016.8

Фрішко І.О.

викладач кафедри менеджменту та економіки Енергодарський інститут державного та муніципального управління імені Р.Г.Хеноха «Класичного приватного університету», м. Енергодар, Україна

Колба А.М.

студент гр. ЗА-614 Енергодарський інститут державного та муніципального управління імені Р.Г.Хеноха «Класичного приватного університету», м. Енергодар, Україна

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

В наш час багато підприємств України знаходяться на межі банкрутства і досить багато вже збанкрутували, тому дослідження цієї проблеми є досить актуальною. Банкрутство це регулятор ринкової економіки, основне призначення полягає у «прибиранні» неплатоспроможних, неефективних та збиткових підприємств. Виходячи з цього можно сказати, що рівень банкрутства в Україні є досить високим. Питанням банкрутства присвячена велика кількість наукових праць. Основний внесок у дослідження проблем банкрутства здійснили такі зарубіжні вчені, як: Е. Альтман, А. Бівер, Д. Дюран, Г. Кадиков, В. Ковальов, В. Кривеженко, Р. Ліс, І.Маник, Н. Сабліна, Р. Сайфуллін, Г. Спрінгейт, Дж. Таффлер, У. Тимошенко, Г. Тішоу та ін. Вагомий внесок у вирішення проблемних питань з банкрутства зробили вітчизняні вчені такі як: І. Жук, А. Кругленко, А. Матвійчук, О. Терещенко, Т. Тесленко та ін., які сформували основні методичні підходи та зробили їх апробацію на різних підприємствах. Мета дослідження полягає у з’ясуванні економічної сутності банкрутства підприємства та обґрунтуванні шляхів його подолання. Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII, банкрутство – це «визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури» [1]. За статистичними даними в Україні за підсумками 2016 року 1524 підприємства були визнані банкрутами. Зараз в процедурі банкрутства перебувають 2073 підприємства. Лідером за кількістю підприємств, які перебувають в стані банкрутства, є Київська область - 572 підприємства. Далі йдуть Дніпропетровська і Одеська області зі 189 і 140 підприємствами-банкрутами відповідно. Виходячи зі статистичних даних, слід зазначити, що сучасний стан підприємств в України характеризується: швидким вимиванням оборотних коштів через неможливість отримання короткострокових кредитів на оптимізацію поточної діяльності, а також замороженням програм розвитку; масовими порушеннями платіжних зобов’язань; скороченням обсягів виробництва через зменшення попиту зовнішніх та внутрішніх ринків; масовими звільненнями або відпустками за власний рахунок

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

163

працівників, скороченням робочих змін з 2–3 до однієї, переходом на неповний робочий день та ін. [2, с. 142]. Фактори, які є передумовою банкрутства підприємств групуються на зовнішні, на які воно не має можливості впливати, та внутрішні, які безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві [3, с. 412]. Для того, щоб зменшити вплив цих факторів, на підприємстві повинно функціонувати антикризове управління. Антикризове управління є спеціальним, постійно організованим управлінням, яке націлене на оперативне виявлення ознак кризового стану, та створення відповідних передумов своєчасного подолання з метою відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства [4, с. 79]. З метою подолання банкрутства треба: - зменшити податковий тиск на підприємства, що сприятиме зменшенню витрат підприємств, та збереженню власного капіталу; - відновлення фінансової стабільності; - полегшення процедур банкрутства; - проведення реорганізації або реструктуризації підприємства. Отже, враховуючи все вищесказане можна зробити висновок про те, що у процесі ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. Такий стан економіки є загрозою для багатьох підприємств, а саме загрозою банкрутства. Треба чітко визначати процедуру виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосування ліквідаційних процедур до інших. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2343-XII 2. Мних Є. В. Економічний аналіз: навч. посіб. / Є.В. Мних. – Львів: Армія України, 2000. –240 с. 3. Іванілов О. С. Економіка підприємства: підруч. / О.С. Іванілов. — К.: Центр учбової літератури, 2009. – 728 с. 4. Примак Т.О. Економіка підприємства: навч. посіб. / Т.О. Примак — К.: МАУП, 1999. — 108 с.

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

164 УДК 330.341.1:330.4

Ящишина І.В.

д.е.н., проф., завідувач кафедри економіки підприємства Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, м. Кам’янець-Подільський, Україна

МОДЕЛЮВАННЯ ВПЛИВУ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

Метою статті є дослідження впливу показників інноваційного розвитку України на її соціально-економічний розвиток за допомогою економетричних методів, зокрема за допомогою методу статистичних рівнянь залежностей (О.І. Кулі ніч, 1982 р.). За своєю суттю – це статистичний метод аналізу причинних взаємозв'язків економічних явищ і процесів, що ґрунтується на обчисленні коефіцієнтів порівняння, які визначають через відношення окремих значень однойменної ознаки до його мінімального або максимального рівня [1, 2]. Суттєво полегшує аналіз наявність вільно доступного прикладного програмного забезпечення методу [3]. Для проведення розрахунків було визначено результативну ознаку – ВВП (за ПКС) на душу населення. До чинникових ознак ми віднесли наступні показники: кть студентів та учнів на тис. жителів (х1); к-ть патентів, зареєстрованих в Європейському патентному Бюро на мільйон жителів (х2); к-ть підприємств, що займаються інноваційною діяльністю (х3); частка високотехнологічного експорту в експорті промислових товарів (х4); питома вага витрат на НДДКР у ВВП (х5); к-ть дослідників, тис. осіб (х6). Розрахунки здійснювались на основі статистичних даних за 2000-2010 рр. Шляхом автоматичного комп’ютерного перебору відібрано параметри та критерії одночинникових рівнянь залежностей (табл. 1). Таблиця 1 Параметри та критерії одночинникової залежності Чинник Х1 – к-ть студентів та учнів на тис. жит. Х2 – к-ть зареєстрованих патентів на млн. жит. Х3 – к-ть інноваційноактивних підприємств, од. Х4 - питома вага високотехнологічного експорту у ВВП, % Х5 витрати на НДДКР, % від ВВП Х6 - кількість дослідників, млн. осіб

Показник

Найкращий вид зв’язку

Параметр залежності

[Y-Yx]

Парабола

3,6439

0,8057

0,9768

0,9761

3905,88

2,5714

0,3489

0,7764

0,7536

13091,33

Обернена парабола

3,4322

0,7543

0,9726

0,9706

5174,42

Парабола

1,6911

0,6997

0,9508

0,9503

6038,08

1,6017

0,4476

0,8314

0,8126

707,25

Парабола

2,1945

0,8642

0,9896

0,9897

2731,23

К-нт стійкості

К-нт кореляції

Індекс кореляції

Сума відхилень

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

165

Відбір залежностей, що лягли в основу формування рівнянь залежностей, здійснювався на основі двох критеріїв. По-перше, згідно зі шкалою залежностей стійким вважається вплив при значенні коефіцієнта стійкості від 0,7 до 1,0. Якщо ж стійкість впливу чинника менша за 0,7 то його не можна використовувати для нормативних розрахунків, оскільки отримані результати не будуть достовірними. По-друге, згідно із критеріями відбору форми функції потрібно щоб значення коефіцієнта та індексу кореляції співпадали (їх різниця не повинна перевищувати при заокругленні 0,01), а також була найменшою сума лінійних відхилень теоретичних значень результативної ознаки від їх фактичних величин. За цими критеріями правильно підібраними можна вважати види та напрямки зв’язку чинників х1, х3, х6. Здійснений відбір уможливлює формування одночинникових рівнянь залежностей (табл. 2). Таблиця 2 Одночинникові рівняння залежності Вид залежності

рівняння

Коефіцієнт стійкості зв’язку

Коефіцієнт кореляції

Х1

Параболічна

    YX = 7322.41 − 3.64d ( X i ≤ X 0 ) ( X i  X 0 ) ; −1 1− ; X0 X0    

0,81

0,98

Х3

Обернена параболічна

    YX = 3205,61 + 3,43d ( X i ≤ X 0 ) ( X i  X 0 ) ; 1− ; −1 X0 X0    

0,75

0,97

Параболічна

    YX = 188,01 − 2,19d ( X i ≤ X 0 ) ( X i  X 0 ) ; −1 1− ; X0 X0    

0,86

0,99

Чинник

Х6

Розраховані шляхом автоматизованого комп’ютерного перебору рівняння залежностей демонструють високі коефіцієнти стійкості зв’язку та кореляції. На основі проведених розрахунків приходимо до наступних результатів: 1) Чинники х1, х6 здійснюють обернений вплив на ВВП (ПКС) на душу населення, а саме: - зростання кількості студентів та учнів на 1 у розрахунку на тисячу жителів приведе до зменшення У1на 167,43 дол.; - зростання кількості дослідників на 1 тис. осіб викличе зменшення ВВП на душу населення на 107,34 дол. 2) Лише чинник х3 пов’язаний із ВВП (ПКС) на душу населення прямим зв’язком, за розрахунками збільшення кількості підприємств, що займаються інноваційною діяльністю в країні на 1 обумовить зростання ВВП на душу населення на 6,45 дол. Однак робити узагальнений висновок про негативний вплив інноваційного розвитку на соціально-економічне зростання було б надто поверхнево. На нашу думку, виявлені результати свідчать швидше про неефективне використання наукового потенціалу країни, ніж про його нездатність проявляти соціально-економічну

166

Секція «Стратегії розвитку економіки, культурно-освітнього і наукового простору»

ефективність й докладати до суспільного добробуту. Вони підтверджуються й дослідженнями інших авторів. Зокрема, в кінці 90-х років ХХ ст. Ю.М. Бажал, побудувавши залежність між кадровим науковим потенціалом та ВВП на душу населення на масиві даних 46 країн, виявив, що отриманий середньодушовий ВВП України у 5 разів перевищує фактичний показник нашої країни [4]. На основі розрахунків та узагальнень щодо неефективності системи управління науково-технічної сферою країни, науковець виводить існування в українській інноваційній системі «зачарованого кола», коли недофінансування науки спричинює низьку економічну ефективність кадрового ресурсу, що в свою чергу стає причиною нестачі коштів для подальшого фінансування науки. Київською школою наукознавства доведено, що для досягнення економічної доцільності дослідницької діяльності необхідно дійти до певного критичного рівня наукоємності ВВП. При витратах на фундаментальні та прикладні дослідження біля 0,9% ВВП (для України, як країни з високим рівнем тіньової економіки цей показник сягає близько 1,7%) наука проявляє себе переважно як затратна галузь національного господарства і здатна виконувати лише пізнавальну та соціокультурну функції [5]. Країні в цілому виявляється невигідним недофінансування науки та розробок, адже за таких умов наявний в ній науково-технічний потенціал використовується неефективно. В Україні протягом останнього десятиріччя витрати на дослідження та розробки становили в середньому 1-0,7%. При такому рівні фінансування науки сподіватись від науково-інноваційного сектору ефективності марно. Проведене дослідження показало, що окремі показники науково-інноваційного розвитку України не сприяють зростанню її соціально-економічної ефективності. Дослідники пояснюють це неефективністю використання науково-технічного потенціалу України, що обумовлене вадами управління інноваційним розвитком країни та недофінансуванням науки. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Кулинич Р.О. Статистичні методи аналізу взаємозв’язку показників соціальноекономічного розвитку: [монографія]. [Текст] / Р.О. Кулинич. – ВПД "Формат" 2009. – С.288. 2. Кулинич О.І. Теорія статистики : підручник [Текст] / О.І. Кулинич, Р.О. Кулинич. – 5-те вид., преробл. і допов. – К.: Знання, 2010. – С.90-142. 3. Програмне забезпечення статистичних методів. [Електронний ресурс] .− Режим доступу: http://www.kulynych.in.ua/software-statistical-methods. 4. Ефективність державного управління [Текст] / Ю.Бажал, О.Кілієвич, О.Мертенс та ін. – К.: Видавництво «К.І.С.», 2002. С.266-267. 5. Малицкий Б.А. Состояние исследований проблем науки и использования научных знаний в Украине [Текст] / Б.А.Малицкий // Маліцький Б.А. Прикладне наукознавство. – К.: Фенікс, 2007. – С.420-421.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Секція

«ТЕХНОЛОГІЇ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ В КУЛЬТУРІ, МИСТЕЦТВІ, ОСВІТІ, НАУЦІ, ЕКОНОМІЦІ ТА БІЗНЕСІ»

167

168

Секція «Технології візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі»

УДК – 1751.81

Данькевич Ю.В.

к.ф.н., доцент кафедри інформаційної діяльності та документознавства, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, м. Київ, Україна

КОМУНІКАТИВНА ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ЯК ШЛЯХ РЕАЛІЗАЦІЇ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

Реалізація диференційованого навчання української мови як іноземної передбачає спеціально організовану навчально-пізнавальну діяльність, яка з огляду на вікові, індивідуальні особливості суб'єктів учіння, соціальний досвід спрямована на оптимальний фізичний, духовний і психічний розвиток слухачів (студентів), засвоєння необхідного обсягу знань, практичних дій за різними навчальними планами та програмами. За диференційованою системою навчання кожен слухач (студент), засвоюючи мінімум загальноосвітньої підготовки, яка є значущою і забезпечує можливість адаптації в житті, має право і гарантовану можливість надавати перевагу тим напрямам, які найбільше відповідають його інтересам і потребам [1]. На сьогодні підґрунтям теоретичних аспектів навчання української мови як іноземної є не лише урахування цілей навчання, зумовлених комунікативними, освітніми та пізнавальними потребами студентів підготовчих факультетів та відділень, а й подальша їх реалізація за умови досягнення студентами певного рівня володіння мовою. Саме тоді комунікативна мета навчання і стає основною. Ця мета досягається формуванням у студентів потрібних мовних та мовленнєвих умінь читання, аудіювання, усного та писемного мовлення. Формування навичок та умінь у кожному виді мовленнєвої діяльності має певну специфіку, що враховує тісний взаємозв'язок усіх видів мовленнєвої діяльності. У свою чергу, за слушним зауваженням Г. Швець, формування методики викладання української мови як іноземної відбувається як за кордоном (де розвивається переважно національно орієнтована методика – викладання носіям конкретної мови), так і в Україні (освітні реалії на теренах нашої держави актуалізують розвиток універсальної методики, скерованої на користувача будь-якої мови) [2]. Узагальнено-теоретичний аспект щодо поняття диференційованого навчання української мови як іноземної розроблений сучасними науковцями та дослідниками: В. Безпалько, М. Кларіним, Б. Лихачовим, В. Монаховим, Г. Селевко та іншими. Проблему використання інноваційних методів розглядали такі вчені як О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, В. Загвязинський, Н. Юсуфбекова та інші. Проблеми мовної підготовки студентів аналізують у науковій літературі Т. Кошелева, Г. Попова, І. Соломаха, Суміна, Н. Ушакова, Н. Хлизова. Значну кількість публікацій науковців присвячено аналізу вивчення української мови як іноземної: Я. Гладир, І. Жовтоніжко, Т. Єфімова, А. Кулик, Т. Лагута, О. Тростинська, Г. Тохтар, Б Сокіл та інші. Проблеми використання інноваційних технологій під час викладання іноземних мов розглядали О. Коваленко, Є. Можар, Л. Олійник та інші. Актуальними і нині залишаються основні концепти теоретичних розробок Л. Паламар, у яких авторка наголошує, що методика викладання української мови має

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

169

бути різною для кількох груп іноземних слухачів: іноземних студентів, для яких мова стане основним засобом майбутньої професії (філологи, журналісти); іноземних студентів-нефілологів, для яких мова є лише засобом здобуття майбутньої спеціальності в Україні; іноземців, що приїхали в Україну з метою бізнесу, туризму тощо на короткий термін; іноземних громадян-слухачів короткотермінових курсів української мови (від однотижневих до шестимісячних) для студентів, аспірантів, туристів, комерсантів тощо; усіх охочих опанувати українську мову за межами України з допомогою спеціальних радіо-й телекурсів, відеокурсів, комп’ютеризованих програм і навчальних матеріалів [3, с.105]. Виділяють фактори, що визначають процес викладання [4], як-то: цільова настанова, вікові особливості слухачів (студентів), їхня попередня підготовка, об’єктивні умови викладання тощо, – які, головним чином, спираються на психологічну основу. Викладання української мови як іноземної вимагає водночас практичного оволодіння законами мови й мовлення в короткий термін, що й пояснює важливе значення лінгвістичної та психологічної основи навчання. Філософів, психологів і лінгвістів здавна цікавили проблеми мови і мислення. Науковці розглядають діалектичну єдність мови і мислення як єдність форми і змісту. Дійсно, наші думки оформлюються через мову. Але кожне явище має специфіку виникнення, функціонування й розвитку, що й досліджують філологи, психологи та інші науковці. Навчати мови – це не означає навчати іншого способу мислення, а, радше, навчити викладати свою думку чужою мовою так, щоб був зрозумілий зміст думки [2]. Зв’язок української мови, яку вивчає студент як іноземну, і мислення, сформованого рідною мовою, безперечно, існує таким чином, що новий спосіб мислення формується засобом української мови через набуття певного життєвого або фахового, теоретичного або практичного досвіду сучасної реальності. Щорічно на навчання у вищі навчальні заклади України приїжджають іноземні громадяни з країн Близького Сходу, Африки, Азії, які народилися і виросли в суспільствах, що за своїми звичаями, традиціями, законодавством, світоглядом, віросповіданням відрізняються від європейських. Отже, потрапляючи в українське середовище, вони мають проблеми не тільки мовного, а й психологічного характеру. Процес соціально-культурної адаптації потребує поєднання навчальних і виховних заходів як на підготовчому етапі навчання, так і впродовж усього періоду перебування іноземних студентів в Україні [5, с.17]. Одним із найважливіших чинників успішного навчання іноземних студентів на підготовчому факультеті (відділенні) є їхня якомога повніша та швидша адаптація до умов проживання в новій країні, до особливостей побуту та навчання, культури і традицій народу, серед якого іноземець має прожити декілька років [6, с.45]. Тому дуже важливо в цей період раціонально організувати та поєднати навчальну і виховну роботу задля досягнення найкращих результатів. У практиці навчальновиховної діяльності сучасного вищого навчального закладу найпоширеніші такі технології навчання: диференційоване навчання, проблемне навчання, ігрові технології навчання, інформаційні технології навчання, кредитно-модульна технологія навчання, особистісно орієнтоване навчання. Диференційоване навчання у практичній діяльності викладача української мови як іноземної може виражатися в тому, що

170

Секція «Технології візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі»

всі слухачі отримують завдання однакової складності, але слабшим з них надають індивідуальну допомогу. Нерідко слабшим слухачам дають окремі, посильні для них завдання або пропонують легкі завдання, згодом ускладнюють їх додатковим завданням, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей. Таким чином, реалізація диференційованого навчання української мови як іноземної передбачає не лише творчий підхід викладача у підготовці до кожного заняття, а й розуміння психологічних, вікових, емоційних характеристик слухачівіноземців, їх рівень володіння українською мовою. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Селіверстова Л. Лінгвістична та психологічна основа навчання української мови як іноземної – [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn6. 2. Швець Г.Д. Становлення викладання методики української мови як іноземної. – [Електронний ресурс]. Режим доступу: file:///C:/Users/asus/Downloads/pspo_2013_39(4)__60.pdf 3. Паламар Л. М. Лінгводидактичні основи формування україномовної особистості / Л. М. Паламар. – К.: НПЦ «Київський університет», 1997. – 235 с. 4. Селіверстова Л. Лінгвістична та психологічна основа навчання української мови як іноземної – [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn 5. Кочан І. Становлення і розвиток методики викладання української мови як іноземної // Теорія і практика викладання української як іноземної. – Вип. 7 / І. Кочан. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2012. – С. 17-23. 6. Бронська А. А. Теоретичні основи базової методичної підготовки викладачів української та російської мов як іноземних / А. А. Бронська. – К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», видавництво «Толока», 2002. – 208 с.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

171

УДК 371.335.5

Кочерга Є.В.

аспірант, Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук України, м. Київ, Україна

Скиба Ю.А.

доктор пед. наук, доцент, головний науковий співробітник відділу інтеграції вищої освіти і науки Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук України, м. Київ, Україна

ІНТЕЛЕКТ-КАРТИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ МЕТОД ВІЗУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Відомий вислів «все тече, всі змінюється» залишається актуальним і в наш час і стосується у навчальному процесі питання сприйняття і запам’ятовування інформації. Якщо раніше, у часи, коли не було комп’ютерів, планшетів, смартфонів та Інтернету, то учні та студенти в основному отримували інформацію через книги. Тобто, читаючи текст, в їхній уяві формувалися образи прочитаного. В сучасних же умовах діти та молодь в основному сприймають уже готові образи яскравих картинок з екранів різноманітних пристроїв. Саме тому цей факт необхідно враховувати при виборі методів та засобів навчання. Як альтернативу іншим методам запису інформації можна запропонувати сучасний метод так званих ментальних карт або інтелект-карт (англ. Mind-map). Інтелекткарта – це метод представлення будь-якої інформації у комплексній, систематизованій, візуальній (графічній) формі. За словами автора методу Тоні Б'юзена, інтелект-карти являють собою зовнішню «фотографію» складних взаємовідносин наших думок у конкретний момент часу [1]. Вони відображають зв’язки (смислові, асоціативні, причинно-наслідкові) між поняттями, частинами, складовими предметної області, яку ми розглядаємо. Інтелект-карти являють собою тримірну реальність в просторі, часі і кольорі. Інтелект-карта завжди базується навколо центрального об’єкта, кожне наступне слово і зображення за визначенням стають центрами чергової асоціації. Весь процес побудови інтелект-карти являють собою безкінечний ланцюг асоціацій, які пов’язані з спільним центром. До інтелект-карти входять ключові слова, ключові образи, колір, різнобарвні лінії, обов’язкове введення ієрархій і категорій. Оскільки використання візуальних образів пробуджує додаткові можливості мозку и дозволяє значно скоротити і підвищити якість переробки інформації, інтелект-карти можна розглядати як метод розвитку логічного і творчого мислення [2]. Якість і ефективність інтелект-карт можна покращувати за допомогою кольору, малюнків, символів і абревіатур, а також за допомогою додання карті тривимірної глибини, що дозволяє підвищити цікавість, привабливість, оригінальності і ефективність карти розуму. А це дозволяє збільшити наші творчі здібності при створенні і подальшому використанні карт, генеруванні ідей, і покращує запам'ятовування інформації, що міститься в карті. Ефективність використання інтелект-карт психологи пояснюють тим, що за сво-

172

Секція «Технології візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі»

єю будовою вони нагадують будову нервової клітини, у центрі якої знаходиться тіло клітини з ядром, а в інтелект-карті є центральний об’єкт. Від тіла клітини відходять відростки, які розгалужуються та утворюють зв’язки з іншими клітинами, а в інтелект-картах є гілки, що відходять від центрального об’єкта і розкривають його. Отже, процес мислення можна уявити собі у вигляді великого асоціативного апарату, а наш мозок – у вигляді біокомп’ютера, в якому думки, подібно до променів розходяться від практично безкінечного числа інформаційних центрів. Ще одним підтвердженням ефективності використання інтелект-карт є те, що основою їх створення є радіантне мислення – природна здатність мозку мислити асоціативно «від центру до периферії», тобто це процес мислення, при якому в центрі знаходиться деякий об’єкт, що дає імпульс до народження великої кількості асоціацій, які стають центральним образом вже для іншого асоціативного процесу. Таким чином, ментальні карти дозволяють залучати до процесу сприйняття та обробки інформації всі ділянки головного мозку. Також на основі поняття «гештальт», яке розкриває трьохмірність процесу мислення (інформація розповсюджується по ділянках мозку самим найпередбачуванішим шляхом), можна стверджувати, що ментальні карти дозволяють вивчати певний об’єкт цілісно, з різних боків. Таке вивчення інформації не доступне за класичним лінійним конспектом. Отже, використання метальних карт сприяє укріпленню інтелектуального здоров’я учнів чи студентів. Як відзначають науковці та педагоги-практики, метод інтелект-карт дозволяє: - проводити глибокий аналіз особистості учнів та студентів і виявляти причини їх когнітивних і емоційних проблем; - розробляти програми їх корекції; - відстежувати когнітивні і особистісні зміни, що виникають в учнів та студентів в освітньому процесі; - стимулювати розвиток креативності учнів та студентів; - сприяти формуванню таких загальнокультурних компетенцій в процесі групової діяльності зі складання інтелект-карт, як вміння логічно вірно, аргументовано і ясно будувати усне та писемне мовлення, готовність до кооперації з колегами, роботі в колективі; - формувати компетенції, пов'язані зі сприйняттям інформації, її переробкою і обміном (ведення конспектів, побудова анотацій, робота над доповідями, підготовка рефератів, аналітичних оглядів, в тому числі, з використанням контент-аналізу, участь в предметних дискусіях і т. д.) ; - реалізовувати процес навчання в більш короткі терміни за рахунок прискореного сприйняття інформації; - стимулювати в учнів та студентів розвиток всіх видів пам'яті (в тому числі, короткочасної, довготривалої, образної, семантичної); - стимулювати учнів та студентів контролювати свою інтелектуальну діяльність. Навчання в більш короткі терміни досягається з використанням таких переваг інтелект-карт, як: - наочність і сприйнятливість навчального матеріалу, представленого на інтелект-карти; - структурованість і скорочення обсягу інформації, необхідної для засвоєння;

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

173

- позначення взаємозв’язків між фактами, що забезпечує більш глибоке розуміння предмета; - можливість її використання як зручного інструменту проведення та візуалізації «мозкових штурмів» [3]. Як показав ряд досліджень, використання інтелект-карт у середньому на 10-15 % покращує запам’ятовування і обробку інформації людиною [4; 5; 6; 7]. Отже, аналіз літературних даних та особистий досвід, дозволяє стверджувати, що метод інтелект-карт є ефективним при використанні його у навчальному процесі, оскільки враховує особливості роботи людського мозку та особливості сприйняття інформації сучасними учнями та студентами. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бьюзен Т. Супермышление [Текст] / Пер. с англ. Е.А. Самсонов / Т. Бьюзен, Б. Бьюзен. – 2-е изд. – Мн.: ООО «Попурри», 2003. – 304 с.: или. + 16 с. цв. вкл. 2. Радченко І. Технології concept mapping та mind mapping у контексті інформаційно-дидактичного середовища [Текст] / І. Радченко // Проблеми підготовки сучасного вчителя: збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені П. Тичини / ред. кол.: Н.С. Побірченко [та ін.]. – Умань: ПП Жовтий, 2010. – Вип. 1. – С. 90-98. 3. Коцюба И.Ю. Интеллект-карты как средство e-дидактики в компьютерных технологиях обучения [Текст] / И.Ю. Коцюба, А.Н. Шиков // Образовательные технологии и общество. № 1. – Т. 18. – 2015. – С. 600-611. 4. Бершадский Е. Применение интеллект-карт в образовании [Електронний ресурс] / Е. Бершадский. – Режим доступу: http://bershadskiy.ru/ index/intellekt_karty_v_obrazovanii/0-33 5. Бирка М. Теоретико-методичні основи використання інтелектуальних технологій у професійній діяльності вчителів природничо-математичних дисциплін [Текст] / М. Бирка // Нова педагогічна думка. № 3. – 2013. – С. 3-6. 6. Неумоина Н.Г. Развитие творческого мышления студентов с помощью интеллектуальных карт [Текст] / Н.Г. Неумоина, А.В. Белов, Н.Ю. Шевченко, Ю.В. Лебедева // Международный журнал прикладных и фундаментальных исследований. № 9-3. – 2015. – С. 536-541. 7. Черній М. Карти знань як засіб збільшення ефективності засвоєння навчального матеріалу учнями та їх застосування за допомогою веб-сервісів [Текст] / М. Черній // Проблеми підготовки сучасного вчителя. № 6 (Ч. 1). – 2012. – С. 87-94.

Секція «Технології візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі»

174 УДК 379.828:004.9

Малюк Є.О.

аспірант, Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ZERO PLAYER GAME ЯК ІГРОВИЙ ФЕНОМЕН

Відеоігри стали невід’ємною частиною культури. Вони з’явилися лише в 70-их роках ХХ століття та набули популярності у 80-их. За час існування відеоігор було створено багато відеоігор, які розширювали уявлення про гру як діяльність. Гру в сучасних дослідженнях часто визначають через присутність у ній гравця. За Г.Кальєхою, «…гра стає грою, коли в неї грають, а до цього це лише набор правил та ігрової бутафорії, що очікують на залучення до неї людини»[1, 34]. Л.Ермі та Ф.Майра стверджують «Сутність гри пов’язана з її інтерактивною природою, і немає гри без гравця» [2]. Подібні приклади, що концентруються на гравці як на єдиному джерелі ігрового досвіду, численні. При цьому варто зауважити, що подібні визначення можна підставити під сумнів, адже існує ціла низка «ігор з нульовим гравцем» (zero-player games), які за визначенням не концентруються навколо гравця. Хоча більшість зі згаданих тут проектів сильно відрізняється від типових продуктів індустрії, вони відповідають класичному визначенню гри як «вільної непродуктивної діяльності» та виконуються на комп’ютерному обладнанні із застосуванням графіки, тому можуть розглядатися в контексті відеоігор, розширюючи представлення о відеоіграх та ролі ігрового суб’єкта в них. «Ігри з нульовим гравцем», за С.Бйорком та Й.Юлом, бувають наступних видів: 1. Ігри з початковим налаштуванням (setup-only games) – такі ігри, де гравець бере участь тільки в створенні початкової ігрової позиції, далі ж гра функціонує сама за певними алгоритмами. Найбільш очевидним прикладом такої гри є «клітковий автомат» «Conway’s Game of Life», сутність якого полягає в створенні конфігурацій клітин, що представляють собою елементи двовимірного масиву на екрані, які в залежності від сусідства з певною кількістю собі подібних можуть зникати, залишатися або породжувати нові «клітинки» у вільних місцях. 2. Гра «штучних інтелектів» між собою. До цього відноситься використання комп’ютерних програм, алгоритмів у рамках самої ігрової програми для гри без людини. Потенційно будь-яка гра, в якій існує більш-менш складний штучний інтелект, може стати «грою з нульовою кількістю гравців». Існують гібридні варіанти «ігор штучних інтелектів» та «ігор з початковим налаштуванням», до яких відносяться деякі «ігри для програмістів», в яких гравець пише алгоритм поведінки бота, який буде проходити гру, часто зустрічаючи в якості ворогів інших препрограмованих ботів, створених розробниками для протистояння гравцеві. 3. Розв’язані ігри (solved games) – такі ігри, де кожна з потенційних ігрових конфігурацій є проаналізованою. Такими іграми часто виступають логічні ігри з відносно невеликою кількістю потенційних ходів – наприклад, «хрестики-нолики». Це ідеальна партія, яка демонструє максимально ефективну стратегію, яка тільки може бути в даній грі. Такі ігри розглядаються теорією ігор та мають мало спільного з тим, що зазвичай вивчається game studies, які останнім часом сконцентровані на

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

175

дослідженнях відеоігор, однак все одно є невід’ємною їхньою частиною, що значно розширює наше розуміння ролі гравця. 4. Гіпотетичні ігри – ігри, які запропоновані для вирішення певної проблеми, є соціальним коментарем; часто дані ігри існують лише на папері. До гіпотетичних ігор можна віднести деякі новини-ігри, які представляють собою соціальний коментар та часто потребують мінімального втручання гравця, також окремі ігри руху notgames, які створювалися зокрема для демонстрації неточності висунутих дослідниками відеоігор тез щодо особливостей гри. С.Бйорк та Й.Юл стверджують, що незважаючи на наявність певного ігрового процесу, гравець таких ігор представлений «не в якості центрального конвенційного джерела задоволення», тому в подібних іграх розробники примушують шукати головне в іншому місці або на метарівні. У цьому сенсі гіпотетичні ігри, заявляють данські дослідники, близькі до «нечитабельної» літератури Гертруди Стайн або «недивибельного» кіно Енді Уорхола. [1] Справа в тому, що ігри є проектованими об’єктами (designed objects), які створені для того, щоб дати гравцям можливість осмислено діяти для досягнення певної мети, тобто гра є до певної міри незалежною від гравця, вона дає можливість, а не створюється гравцем в процесі гри. Створення особистого досвіду гравця сильно залежить від гри як проектованого об’єкта та не може існувати окремо від неї. З точки зору психології гравець, який керується певними алгоритмами, які роблять його гру осмисленою, рівнозначний живому гравцеві – людська психологія приписує йому певну інтенціональну позицію, за Деннеттом, яку зазвичай, виходячи з повсякденної практики, приписує іншим людям[3]. Явище «ігор з нульовим гравцем» демонструють дослідникові незалежність певних ігор від гравця; і хоча більшості ігор, у тому числі й розглянутих тут, потрібний гравець, йому не обов’язково бути людиною, а деякі ігри взагалі не потребують гравця, адже представляють собою лише схеми ігор або ідеальні партії. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Calleja G. In-Game: From Immersion to Incorporation/ Gordon Calleja., 2011. Cambridge, MA: MIT Press. – 192 с. 2. Ermi L. Changing Views: Worlds in Play [Електронний ресурс] / L. Ermi, F. Mayra // DIGRA. – 2005. – Режим доступу до ресурсу: http://citeseerx.ist.psu.edu/viewdoc/download?doi=10.1.1.103.6702&rep=rep1&type=pdf. 3. Bjork S. Zero-Player Games or: What We Talk about When We Talk about Players [Електронний ресурс] / S. Bjork, J. Juul. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://www.jesperjuul.net/text/zeroplayergames/. 4. Dennett D. The intantional stance / Daniel Dennett., 1998. Cambridge, MA: MIT Press. – 390 с

Секція «Технології візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі»

176 УДК 316.346

Стребкова Ю.В.

к.філос.н., доцент кафедри філософії Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», м. Київ, Україна

ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ КАРТОГРАФУВАННЯ ДЛЯ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ҐЕНДЕРНО ДЕЗАГРЕГОВАНИХ ДАНИХ

Використання інформаційних технологій широким загалом користувачів є ознакою соціального прогресу. Залученість різних соціальних груп у якості споживачів інформації спонукає до пошуку нових форм та засобів поширення суспільно важливої інформації. Жінки становлять не менше половини споживачів такої інформації, тож урахування ґендерних аспектів у розробці інформаційних проектів є нагальною потребою. У Київському політехнічному інституті ім. Ігоря Сікорського (КПІ), починаючи з 2001 року, реалізуються проекти за ґендерною тематикою з акцентом на міждисциплінарному використанні новітніх інформаційних технологій. Перший в Україні проект з інформаційної підтримки ґендерної освіти був реалізований в КПІ у 20012003 роках. Українським центром ґендерної освіти при КПІ у 2003 році був розроблений та викладався курс «Теорії статі та ґендеру» для фахівців інженерних спеціальностей. Користувалось попитом програмне забезпечення для оцінювання знань з ґендерних модулів відповідно до системи ECTS, розроблене у рамках проекту 2011 року. Наразі бурхливо розвиваються технології обробки та використання геопросторових даних. Ґендерні аспекти міського планування не раз ставали предметом аналізу науковців: «Space, the City, and Social Theory» (Френ Тонкісс, 2006), «Feminist Practices» (Лорі Браун, 2011), «Gender Space Architecture» (Джейн Ренделл, 1999) [1, c. 23]. У практиці сучасних міст: жіночі та чоловічі автомобільні парковки; сервіс, що відправляє на довірчі номери СМС із даними про водія та машину таксі, якою скористалась жінка; спеціальні автобуси, комфортні для проїзду вагітних та немічних жінок. Отже, урахування ґендерної складової для розвитку інфраструктури просторових даних вимагає відповідної підготовки фахівців у галузі геоматики. В Україні впровадження ґендерної складової до підготовки фахівців у сфері геоматики відбувається з 2015 року у межах україно-канадського проекту «Закладення основи інфраструктури просторових даних: забезпечення бази в українському уряді для підтримки стабільного економічного зростання». До проекту були залучені три університети: Ванкуверський острівний університет, Київський національний університет імені Тараса Шевченко та Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського. Даний проект передбачає розробку та впровадження освітньої програми для українських державних інституцій з метою підтримки розвитку національної інфраструктури просторових даних (НІПД). Основними завданнями проекту є розробка шести навчальних курсів для підготовки 120 українських фахівців з НІПД та навчання фахівців, які приймають участь у впровадженні НІПД в Україні.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

177

Лекції, тренінги і завдання за ґендерною тематикою є обов’язковою складовою у циклах підготовки: «Вступ до геоінформаційних систем», «Системи управління базами геоданих», «Геопросторові кадастрові інформаційні системи», «Проектне управління ГІС та ІПД», «Просторове моделювання та ГІС-аналіз», «ГІС на основі Інтернет та геопортали». Навчання слухачів здійснюється на дистанційній основі із використанням навчального порталу Moodle та програмного забезпечення, зокрема ArcGIS. [2] Застосування технології картографування для візуалізації ґендерно дезагрегованих даних входило до контрольних робіт за темою «Маркування небезпек ґендерного характеру» («Просторові інформаційні кадастрові системи та ІПД» та «Просторове моделювання та програмні додатки для ІПД»). Небезпеки неврахування ґендерних чинників у стратегіях та практиках суспільного розвитку докладно розглядались на лекціях «Проблеми ґендерної рівності в Україні». Враховуючи ситуацію в країні, особлива увага приділялась загрозам ґендерного та інтерсекційного характеру і підвищенню безпеки жінок. Загалом, проведення ґендерного аналізу передує розробці професійних аспектів маркування, зазначення ступеню загроз та їх локації на карті. Складність візуалізації ґендерно маркованої інформації пов’язана із потребою уникати ґендерних стереотипів та дискримінації в символіці. Разом з тим, маркування загроз має бути зрозумілим для широкого загалу. На нашу думку, цим вимогам відповідає поєднання у застерігаючих позначках ґендерно-нейтрального та ґендерно-чутливого підходів.

Рис.1. Приклад поєднання символіки ґендерно-нейтрального та ґендерночутливого підходів. Ґендерна дезагрегація даних є важливою для життя громади, бізнесу та залучення інвестицій, розвитку інформаційних та комунікаційних технологій, зокрема для

178

Секція «Технології візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі»

розробки нових сервісів. Візуалізація потрібна не лише для користувачів відкритих даних, але й для вироблення державними службовцями ефективної політики. Можна стверджувати, що картографування ґендерно дезагрегованих даних є ефективною демонстрацією проблем ґендерного дисбалансу, ґендерної нерівності або ґендерної дискримінації.

Рис.2. Приклад картографування ґендерного дисбалансу Висновки та рекомендації. Застосування ГІС-технологій забезпечує ефективне використання, збереження, аналіз, відображення та обробку дезагрегованих за статтю даних. Картографування ґендерно дезагрегованих даних є ефективною демонстрацією проблем ґендерного дисбалансу, ґендерної нерівності або ґендерної дискримінації. Ґендерний аналіз покращує змістовність картографічних зображень та поліпшує наглядність просторової та соціально значущої інформації. Оскільки візуалізовані ґендерні дані доцільно використовувати при прийнятті посадовцями рішень задля підтримки стабільного економічного зростання, назріла потреба увести ґендерну складову до стандартів відкритих даних. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Социальные вопросы и ґендерные подходы в урбанистике / Аслы Тепеджик Диш, Кристиан Димен, Мит-Челл Рирдон, Тимоти Андерсон. Пер. с англ. − NORDREGIO, 2014. − 72 c. 2. Annual report 2015/16 Laying the Foundation for Spatial Data Infrastructure: Building Capacity within the Ukrainian Government to Support Sustainable Economic Growth. − Vancouver Island University, Canada, 2016. − 59 p.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

УДК

Толмач М.С.

Старший викладач кафедри комп'ютерних наук, Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ УСПІШНОСТІ СТУДЕНТІВ

179

180

Секція «Технології візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі»

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

181

УДК 519.85

Урняєва І.А.

асистент кафедри системотехніки Харківський національний університет радіоелектроніки, м.Харків, Україна

Коваленко Г.А.

к.т.н., асистент кафедри системотехніки Харківський національний університет радіоелектроніки, м.Харків, Україна

Шеховцов С.Б.

к.т.н., доцент кафедри інформаційних технологій та захисту інформації Харківський національний університет внутрішніх справ, м.Харків, Україна

КОМБІНАТОРНІ ЗАДАЧІ БАЛАНСНОЇ КОМПОНОВКИ 3D-ОБ’ЄКТІВ

Задачі балансної компоновки (Balance Layout Problems – BLP) належать до класу NP-складних задач розміщення (Cutting and Packing Problems – C&P) та є предметом дослідження обчислювальної геометрії, а методи їх розв’язання – новим напрямом теорії дослідження операцій. Суть задачі полягає в пошуку оптимального розміщення заданого набору 3D-об’єктів в деякій обмеженій області (контейнері) з урахуванням обмежень поведінки (behavior constraints), які забезпечують баланс розглянутої системи. Необхідність урахування обмежень поведінки в оптимізаційних задачах розміщення виникає в різних прикладних областях науки і техніки, наприклад, в задачах логістики (при упаковці вантажів для транспортування чи зберігання), в машинобудуванні (при компоновці літальних апаратів, суден, субмарин тощо, компоновці обладнання, приладів та пристроїв, деталей виробу). Особливий інтерес до цього класу задач виникає при проектуванні ракетно-космічної техніки. На початковому етапі проектування (компоновці) космічного апарата необхідно враховувати ряд обмежень на статичні та динамічні характеристики (центр мас, осьові та відцентрові моменти інерції). Роботи багатьох вчених присвячені методам розв’язання задач балансної компоновки [1]. У даному дослідженні розглядається наступна задача балансної компоновки. Нехай задано контейнер Ω . Розглядаються такі види контейнерів: Ω ≡ C – прямий круговий циліндр; Ω ≡ Λ – параболоїд обертання; Ω ≡ Ε – прямий круговий усічений конус. Контейнер Ω розділений круговими стелажами S k , k k = 2, ..., m , на підконтейнери Ω , k = 1, ..., m . Вважаємо, що S1 и S m +1 – нижня та

S Між стелажами k и S k +1 задана відстань t k . = A { Ai , i ∈ I n } , I n = {1, 2, .., n} , включає в себе кулі Множина об’єктів розміщення S i , i ∈ I 1 ; прямі кругові циліндри C i , i ∈ I 2 ; тори T i , i ∈ I 3 ; сфероциліндри SC i , верхня основи контейнера

Ω.

i ∈ I 4 ; прямі прямокутні паралелепіпеди Pi , i ∈ I 5 ; прямі правильні призми K i , i ∈ I 6 . При цьому I 1  I 2  ...  I 6 = I n . Кожен об’єкт Ai являє собою однорідне тверде тіло заданої маси mi . Контейнер Ω з упакованими об’єктами множини A

утворює систему Ω A . На відміну від задач BLP, розглянутих у роботі [1], де апріорі задано вимогу на

182

Секція «Технології візуалізації інформації в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі»

k розміщення об’єктів в підконтейнерах Ω , k = 1, ..., m , треба реалізувати розбиття

A k { Ai , i ∈ I k } , k = 1, ..., m . В свою чергу, підмножина множини A на підмножини =

A k об’єктів, у загальному випадку, повинна бути розбита на дві підмножини

k A−k { Ai , i ∈ I −k } , де A+ – підмножина об’єктів, що мають бути = A+k { Ai , i ∈ I +k } та = k розміщені на стелажі S k , A− – підмножина об’єктів, що мають бути розміщені під

стелажом S k +1 всередині під контейнера Ω k . На розміщення об’єктів можуть накладатися обмеження на мінімально та мак-

+ − k симально допустимі відстані ρ ij та ρ ij між об’єктами Ai , A j ∈ A , i < j ∈ I k , а

− k також мінімально допустимі відстані ρ i між об’єктом Ai ∈ A і боковою поверх-

нею підконтейнера Ω k , i ∈ I k . В задачі BLP розглядаються такі види обмежень: обмеження розміщення (placement constrants), які поділяються на обмеження неперетину з урахуванням допус− + k тимих відстаней: ρ ij ≤ dist( Ai , A j ) ≤ ρ ij , i < j ∈ I , k = 1, 2, ..., m ; обмеження

 k *) ≥ ρ − , i ∈ I , включення з урахуванням допустимих відстаней: dist ( Ai , Ω i k* k , k = 1, 2, ..., m ; обмеження поведінки (behavior constraints), які 3   Ω=  \ int Ω включають обмеження рівноваги: відхилення центра мас системи Ω A від заданої

точки не має перевищувати заданого допустимого значення; обмеження моментів інерції: значення осьових моментів інерції системи Ω A не мають перевищувати заданих допустимих значень; обмеження стійкості: значення відцентрових моментів інерції не мають перевищувати заданих допустимих значень. В формуванні цільової функції F беруть участь метричні характеристики контейнера Ω , відхилення центра мас системи Ω A від заданої точки, осьові моменти інерції системи Ω A .

Задача балансної компоновки (BLP): розмістити об’єкти множини A в контейнері Ω , так, щоб виконувались обмеження розміщення та обмеження поведінки, а задана функція цілі F досягала свого екстремального значення. Будується математична модель. Досліджуються її властивості. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Kovalenko A. A. Balance layout problem for 3D-objects: mathematical model and solution methods / A. A. Kovalenko, T. E. Romanova, P. I. Stetsyuk // Cybernetics and Systems Analysis. – 2015. – Vol.51, № 4. – P. 556-565.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

Секція

«ПРОФЕСІЙНІ ТА ЦИФРОВІ КОМПЕТЕНЦІЇ»

183

184

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК 378.04

Болілий В.О.

кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри інформатики Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, м. Кропивницький, Україна

Копотій В.В.

викладач кафедри інформатики Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, м. Кропивницький, Україна

РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ ВІДКРИТОЇ ОСВІТИ ПРИ ФОРМУВАННІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ УНІВЕРСИТЕТУ

Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій змінює усі сфери життя суспільства. Якщо розглянути освіту, то технічні нововведення принесли не тільки нові засоби навчання, а й нові концепції, серед яких і відкрита освіта. Цей збірний термін включає різні складові освітньої діяльності: знання й ідеї, аспекти методики навчання і викладання, що вільно поширюються та використовуються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій [1]. Реалізація концепції відкритої освіти призводить до змін у навчальному процесі, а саме, забезпечується вільний доступ до інформаційних ресурсів, свобода вибору, індивідуалізований підхід, створюються умови спільного творчого освоєння світу для учнів та студентів [2]. Загальні положення концепції відкритої освіти передбачають: 1. відкритий доступ до навчальних матеріалів (підручників, посібників, курсів тощо) та результатів наукових досліджень; 2. розширення можливостей для колективної роботи на усіх рівнях; 3. управляння освітнім процесом, яке засноване на використанні сучасних. ІКТ, і відкриває широкі можливості для підвищення поінформованості громадськості про стан справ у закладі та прозорості діяльності керівників. Реалізація ідеї відкритої освіти і активне застосування сучасних ІКТ в освітньому процесі та наукових дослідженнях сучасних університетів призводить до формування інформаційного освітнього простору [2]. Зараз активно формується глобальний або світовий освітній простір, що об’єднує регіональні та національні простори. Навчальні заклади України розбудовують власні інформаційні освітні ресурси, котрі зливаються у вітчизняний освітній простір, поступова інтеграція якого спочатку до європейського, а потім, і до світового освітнього. У даній роботі представляється досвід реалізації положень концепції відкритої освіти у процесі розбудови інформаційного освітнього простору Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (КДПУ). Інформаційний освітній простір КДПУ [3] включає такі ресурси: • http://www.kspu.kr.ua – сайт Кіровоградського державного педагогічного університету; • http://mail.kspu.kr.ua – поштовий сервіс; • http://wiki.kspu.kr.ua – вікі-сайт «Вікі-КДПУ»; • http://testing.kspu.kr.ua – вікі-сайт для тестування «Вікі Тести»; • http://moodle.kspu.kr.ua – система управління навчанням «Moodle-КДПУ»;

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

185

• http://owncloud.kspu.kr.ua – хмарний сервіс «Хмарка-КДПУ»; • http://library.kspu.kr.ua – «Бібліотека КДПУ»; • http://dspace.kspu.kr.ua/jspui – інституційний репозитарій (архів) наукових публікацій; • http://irbis.kspu.kr.ua/cgi-bin/irbis64r_11/cgiirbis_64.exe?LNG= uk&C21COM=F&I21DBN=BD2&P21DBN=BD2 – «Ірбіс» електронний каталог бібліотеки КДПУ; • http://webinar.kspu.kr.ua – сервіс вебінарів та веб-конференцій «Вебінари КДПУ». Серед описаних вище ресурсів до відкритих можна віднести вікі-сайти (ВікіКДПУ і Вікі Тести) та наукову бібліотеку. Вікі-сайт працює на веб-серверах університету з квітня 2008 року на базі MediaWiki й називається «Вікі-КДПУ». Досвід його успішного використання в навчальному процесі висвітлено у різних публікаціях [4; 5]. До 2016 року Вікі-КДПУ не вистачало тільки системи для проведення тестування, оскільки у MediaWiki не передбачено такої функції. Деякими сторонніми розробниками були утворені додаткові програмні засоби, серед яких був обраний Extension Mediawiki Quizzer – розробка Станіслава Фоміна і Віталія Філіппова (http://wiki.4intra.net/MediawikiQuizzer/ru). Із вересня 2016 року запрацював окремий вікі-сайт для проведення тестування «Вікі Тести». Ресурси Вікі-КДПУ та Вікі Тести реалізують основні положення концепції відкритої освіти: 2. вміщують колекцію відкритих веб-сторінок, у яких публікуються студентські роботи, вікі-посібники, вікі-курси, вікі-проекти тощо; 3. забезпечують платформу для організації спільноти користувачів (студентів та викладачів закладу), що мають можливість колективно утворювати й редагувати вікі-статті; 4. включають службові сторінки «обговорення», за допомогою яких можна спілкуватися, обмінюватися ресурсами, дискутувати тощо; 5. надають службові сторінки «сторінка користувача», де формується особисте портфоліо студента й викладача; 6. включають службові сторінки, за допомогою яких можна відслідковувати діяльність користувачів у системі та переглядати статистику проходження тестових завдань. У середовищі Вікі-КДПУ утворено більше 200 відкритих електронних навчальних курсів (ЕНК), що розміщені на головній сторінці у розділі «Аудиторіум» (http://wiki.kspu.kr.ua/index.php/Аудиторіум) [4], і вміст яких доступний усім користувачам інтернету. Для надання відкритого доступу до результатів наукових досліджень та навчально-методичних розробок викладачів і науковців університету функціонує вебсайт «Бібліотека КДПУ». Серед «Електронних ресурсів» бібліотеки можна відмітити як найкорисніші «Електронний каталог», що працює на основі системи «Ірбіс» і надає інформацію про різні книги та періодичні видання через мережу інтернет, та «Інституційний репозитарій eKSPUIR» – відкритий електронний архів, що накопичує, зберігає, розповсюджує й забезпечує довготривалий, постійний, онлайновий доступ до матеріалів.

186

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

Отже, сайт «Бібліотека КДПУ» забезпечує вільний доступ до різноманітних освітніх та наукових публікацій. Інструменти вікі-сайтів (Вікі-КДПУ і Вікі Тести) призначені як для розміщення матеріалів ЕНК і зберігання студентських робіт, так і для колективної творчої роботи над різноманітними завданнями. Також вікі-сайти надають програмні засоби для здійснення управлінських функцій, а саме, моніторингу роботи учасників освітнього процесу, статистики контрольних заходів (тестів) та статистичні дані про внески користувачів. Тобто, у інформаційному освітньому просторі КДПУ засобами сайтів Вікі-КДПУ, Вікі Тести і «Бібліотека КДПУ» реалізуються основні положення концепції відкритої освіти. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Лещенко М. П. Відкрита освіта у категоріальному полі вітчизняних і зарубіжних учених [Текст] / М. П. Лещенко, А. В. Яцишин // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2014. – Т. 39, вип. 1. – С. 1-16. 2. Open Education 2030. A joint space for developing visions on the future of Open Education in Europe [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://blogs.ec.europa.eu/openeducation2030/ 3. Болілий В.О. Інформаційний освітній простір Кіровоградського державного педагогічного університету [Текст] / В.О. Болілий, В.В. Копотій // Наукові записки. – Випуск 10. – Серія: Проблеми методики фізико-математичної і технологічної освіти. Частина 3. / За заг. ред. М.І. Садового. – Кропивницький: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2016. – С. 107-112. 4. Болілий В.О. Відкриті вікі-курси в освітньому процесі сучасного університету [Текст] / В.О. Болілий, В.В. Копотій // Наукові записки. – Випуск 9. – Серія: Проблеми методики фізико-математичної і технологічної освіти. Частина 3. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2016. – С. 151-158. 5. Болілий В.О. Вікі-портал як складова відкритого освітнього середовища сучасного університету [Текст] / В.О. Болілий, В.В. Копотій // Відкрите освітнє есередовище сучасного університету. – Випуск 1 – 2015. – С. 1-14.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

187

УДК 519.688

Бородкіна І.Л.

к.т.н., доцент каф. комп’ютерних наук Київський національний університет культури і мистецтв, м.Київ, Україна

Бородкін Г.О.

Старший викладач каф. комп’ютерних наук Національний університет біоресурсів та природокористування, м.Київ, Україна

ЦИФРОВА ГРАМОТНІСТЬ І ЦИФРОВІ КОМПЕТЕНЦІЇ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Прогрес інформаційних технологій, що відбувся за останні 50 років, просто феноменальний. Ми є свідками формування принципово нового в інформаційному сенсі світу, в якому використання зовнішніх ресурсів є природним наслідком глобалізації і в якому пристрої, що мають вихід в мережу Інтернет, використовуються у всіх областях нашого життя. Комп'ютери і Інтернет проникають у всі галузі економіки, створюючи передумови формування і розвитку цифрової економіки. Впровадження цифрових технологій в різні сфери економіки істотно змінюють стиль нашого життя; умови роботи і ведення бізнесу. Цифрова економіка сьогодні – це сфера з нерозкритим потенціалом як в Україні, так і в Євросоюзі. Цифрові технології, послуги і системи сьогодні надзвичайно важливі для соціального розвитку. Вони забезпечують зростання і створення нових робочих місць у всіх галузях економіки, починаючи з традиційних підприємств і закінчуючи новітніми високотехнологічними виробництвами. Виходячи з цього, одним з першочергових пріоритетів в Європі є створення протягом найближчих років єдиного цифрового ринку (Digital Single Market). За розрахунками реалізація цієї ініціативи може приносити економіці ЄС, об'єм якої – 14 трлн євро, 415 млрд. євро щорічно, а також сприяти створенню сотень тисяч нових робочих місць [1]. Українська цифрова стратегія «Digital Agenda 2020» передбачає трансформацію економіки України від аналогової до цифрової, придбання громадянами цифрових навиків, доступність цифрових технологій по всій країні. Вона є продовженням і проекцією європейської ініціативи «Цифровий порядок денний для Європи» (англ. Digital agenda for Europe). Приєднання до єдиного цифрового ринку дозволить Україні співробітничати з провідними країнами в області електронної комерції, електронної охорони здоров'я, електронної митниці тощо. Країна дістане можливість співробітничати в питаннях інформаційної і мережевої безпеки, кибербезпеки, електронної ідентифікації і довірчих послуг. Адже єдиний цифровий ринок, це, перш за все, вільний рух людей, послуг і фінансів. Учасники цього ринку дістають можливість без перешкод вести економічну діяльність онлайн в умовах чесної і добросовісної конкуренції, самого високого рівня захисту особистих і споживчих даних. І це не залежить від громадянства, національності або місця проживання такої особи. В той же час єдиний цифровий ринок вимагає спрощеного доступу до послуг і товарів в режимі онлайн як для окремих фізичних осіб, так і для підприємців.

188

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

В основі цифровізації України знаходиться впровадження цифрових технологій в сферу освіти і вищої школи. При цьому основоположними є такі аспекти: навіщо впроваджувати цифрові технології? які цілі переслідуються при введенні цифрових технологій в систему освіти? у які сегменти системи освіти доцільно впроваджувати цифрові технології? чи приведе впровадження цифрових технологій до підвищення рентабельності системи освіти? чи існує стратегія спадкоємності цифрових технологій? [2]. Основою створення єдиного цифрового ринку є цифрова грамотність, тобто ті здібності, які підходять людині для життя, навчання і роботи в цифровому суспільстві. Цифрова грамотність є набором академічних і професійних практик, підтримуваних різноманітними технологіями, які постійно змінюються. Це визначення можна вважати відправною точкою для з'ясування, які ключові цифрові компетенції використовуються в певних наочних областях або професійному середовищі. Інакше кажучи, цифрова грамотність — це набір знань і умінь, які необхідні для безпечного і ефективного використання цифрових технологій і ресурсів мережі Інтернет. Вона включає цифрове споживання, цифрові компетенції і цифрову безпеку. Цифрові компетенції – це здатність користувача упевнено, ефективно і безпечно вибирати і застосовувати інфокомунікаційні технології в різних сферах життя, заснована на безперервному оволодінні знаннями, уміннями, мотивацією, відповідальністю. Під цифровим споживанням розуміється застосування цифрових компетенцій в рамках певних життєвих ситуацій, що приводить до використання (споживання) різних цифрових ресурсів і інтернет-послуг для роботи і життя. Цифрова безпека є поєднанням інструментів, заходів безпеки і навичок, які необхідні користувачам для гарантування їх безпеки в цифровому світі. Цифрова грамотність включає цілий ряд навичок і умінь, які можна згрупувати у вигляді семи елементів: − медіа-грамотність – уміння критично сприймати і творчо переосмислювати академічні і професійні комунікації в різних засобах масової інформації − інформаційна грамотність – уміння знаходити, інтерпретувати, оцінювати, управляти інформацією і обмінюватися нею − ІКТ-грамотність – уміння приймати, адаптувати і використовувати цифрові пристрої, додатки і послуги − комунікації і співпраця – уміння використовувати цифрові мережі для навчання і проведення досліджень − цифрові стипендії – участь в нових академічних, професійних і дослідницьких практиках, які базуються на цифрових системах − навички навчання – уміння учити і ефективно вчитися у формальних і неформальних багатих технологіями середовищах − кар'єра і стиль управління – уміння управляти цифровою репутацією і ідентифікацією в мережі Інтернет. Цифрова грамотність має вирішальне значення для розвитку країни в цілому та та вищої освіти, оскільки цифрові технології надають нові можливості для підвищення якості викладання, навчання, наукових досліджень і управління організація-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

189

ми. Інвестування в цифрові навички студентів і співробітників приносить індивідуальні та організаційні переваги, такі як забезпечення якісної освіти в гнучких і новаторських формах, що відповідає очікуванням і потребам студентів, поліпшення можливостей працевлаштування за рахунок обізнаності в аспектах цифрової економіки, створення організаційного потенціалу максимізації віддачі від інвестицій в технології навчання. На Всесвітньому освітньому форумі, який відбувся в Інчхоні, (Республіка Корея, травень 2015 р.) була підготовлена і прийнята Інчхонська декларація [3], в якій засвідчена тверда прихильність світової освітньої спільноти єдиному оновленому порядку денному в області освіти. У декларації відображено глобальне бачення того, як повинна розвиватися сфера освіти в найближчі 15 років. Концепція "Освіта 2030", запропонована учасниками форуму, проголосила необхідність «Забезпечити інклюзивну і справедливу якісну освіту і створити можливості для навчання впродовж всього життя для всіх» [3]. Для досягнення цілей, передбачених декларацією, в основу навчання повинні бути покладені такі принципи: свідоме відношення до навчання, активність студентів, наочність, систематичність і послідовність, науковість, доступність, зв'язок теорії з практикою, пріоритетність самостійного навчання, спільної діяльності студентів з одногрупниками і викладачем, використання наявного досвіду і знань, корегування застарілого особистого досвіду, який перешкоджає освоєнню нових знань, індивідуальний підхід до навчання на основі особових потреб з урахуванням соціально-психологічних характеристик студента і тих обмежень, які накладаються його діяльністю, затребуваність результатів навчання (придбаних знань, умінь, навичок) практичною діяльністю, актуалізація результатів навчання, їх швидке використання на практиці. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. В. Гройсман, Г. Оттингер, Цифровое Сообщество: Украина и ЕС готовят совместный проект в сфере цифрового рынка [Електронний ресурс] – 2016. – Режим доступу:http://www.eurointegration.com.ua/rus/articles/2016/06/29/7051397/ 2. Информационные и коммуникационные технологии в образовании : [Текст] / Под.ред.: Б. Дендева – М. : ИИТО ЮНЕСКО, 2013. – 320 стр. 3. Инчхонская декларация Образование-2030: обеспечение всеобщего инклюзивного и справедливого качественного образования и обучения на протяжении всей жизни [Електронний ресурс] – 2016. – Режим доступу: http://unesdoc.unesco.org/images/0023/002331/233137r.pdf

190

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК 519.688

Бородкіна І.Л.

к.т.н., доцент каф. комп’ютерних наук Київський національний університет культури і мистецтв, м .Київ, Україна

Бородкін Г.О.

старший викладач каф. комп’ютерних наук Національний університет біоресурсів та природокористування, м. Київ, Україна

ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАСАД БОЛОНСЬКОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ

Розвиток сучасної вищої освіти потребує підвищення якості навчального процесу при незмінності навчального часу, за який інформація повинна бути засвоєна. У зв’язку з цим у навчальний процес широко впроваджуються новітні інформаційні технології, що спираються на реалізацією інноваційних навчальних та оцінювальних методик. Однією з таких технологій є тестування – процес вимірювання отриманих знань на основі тестових завдань, які є невід’ємною складовою державного стандарту вищої освіти, однією з основних форм контролю і самоконтролю отриманих в процесі навчання знань. За допомогою тестів визначається ступінь засвоєння матеріалу певної дисципліни або її окремого розділу. Як система формалізованих завдань, призначених для встановлення відповідності освітнього (кваліфікаційного) рівня особи до вимог освітніх (кваліфікаційних) характеристик, тести використовуються на різних етапах навчання. Зацікавленість тестовою формою контролю знань визначається в першу чергу соціальним замовленням, що пов'язане з розповсюдженням форм навчання, які відносяться до визначених в декларації та комюніке Болонського процесу міжнародних стандартів. А розвиток інформаційних технологій дозволяє інтегрувати в класичні освітні технології контролю знань та умінь сучасні комп’ютерні засоби. Слід зазначити, що тести і тестування, де факто, вже затвердилися у якості важливого компоненту освітнього процесу. Науково-методичне забезпечення учбового процесу у вищому навчальному закладі передбачає використання для поточного і підсумкового контролю як паперові, так і електронні варіанти тестів. Останні дозволяють організовувати адаптовану персонально під кожного студента автоматизовану тестову перевірку знань. Ефективність і доцільність застосування автоматизованої діагностики в університетському навчальному процесі визначається, перш за все, дидактичними перевагами автоматизованих систем, які реалізують індивідуальний підхід до кожного студента, характеризуються високою оперативністю та інформативністю результатів діагностики. До завдань у тестовій формі висуваються такі вимоги [1]: стислість, технологічність, однаковість правил оцінювання відповідей, правильність форми, коректність змісту, логічність формулювання, наявність певного місця для відповідей, правильність розташування елементів завдання, однаковість інструкцій для усіх студентів, адекватність інструкцій формі і змісту завдання.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

191

Контроль, оцінювання отриманих в процесі навчання знань та умінь є найважливішим компонентом сучасного освітнього процесу. Він суттєво впливає на якість отриманих знань. Діагностувати, контролювати, перевіряти і оцінювати знання, вміння студентів потрібно в тій логічній послідовності, в якій проводиться їх вивчення. Крім того, необхідно проводити аналіз рівня якості всіх тестових завдань. Процедури статистичної обробки результатів тестування і методи оцінки якості тесту слід впроваджувати відповідно до класичної теорії тестування [1] за такою схемою [2, 3]. 1 етап. Первинний аналіз успішності відповідей на кожне запитання. Для цього усіх учасників тестування слід ранжувати відповідно до загального результату тестування і побудувати гістограму успішності відповідей на кожне запитання. Форма гістограми вказуватиме на валідність завдання. Для валідних тестових завдань спостерігатиметься монотонне спадання гістограми від групи найуспішніших студентів до найслабших. Для невалідних тестових завдань, які слід відкоригувати або замінити, гістограма коливатиметься біля певної горизонтальної лінії [2, 3]. 2 етап. Статистична обробка результатів тестування. На цьому етапі визначається середній результат успішності для кожного завдання. Ця величина має назву «індекс складності» і визначає міру складності завдання. Чим більша величина міри складності завдання, тим більша частина студентів успішно справляється із цим завданням. Тестове завдання слід вважати завданням середньої складності, якщо його міра складності знаходиться в інтервалі [0,36; 0,84] [4]. При цьому тестові завдання, які не попали у цей інтервал, підлягають редагуванню або видаленню. 3 етап. Обчислення індексу дискримінації завдання [2, 3]. Цей індекс визначає, наскільки конкретне тестове завдання розрізняє екзаменованих з високим і низьким балами. Для розрахунку індексу із загальної сукупності досліджуваних слід виділити дві підгрупи – тих, хто отримав найвищі сумарні бали, і тих, хто отримав найнижчі. Індекс дискримінації завдання визначатиметься як різниця між відносними кількостями студентів, які правильно виконали це завдання в цих двох підгрупах. Вважається, що тестове завдання має достатню роздільну здатність, якщо значення індексу дискримінації завдання перевищує рівень 0,2 [4]. Тестові завдання із нижчим індексом слід вилучити з бази тестових завдань. 4 етап. Для перевірки статистичних гіпотез, які застосовуються в класичній теорії тестів, використовують припущення щодо нормального розподілу сумарних балів випробовуваних. Тому ці бали слід дослідити на відхилення від нормального розподілу. Процес тестування вважається об’єктивним, якщо коефіцієнти асиметрії та ексцесу наближається до нуля [2-4]. 5 етап. Визначення надійності тесту. Розділивши тестову матрицю на дві половини (перша складається із завдань з парними номерами, а друга - з непарними) і розрахувавши коефіцієнт кореляції, можна оцінити надійність тесту. Тест вважається достатньо надійним, якщо значення коефіцієнта потрапляє в інтервал [0,6–0,89]. Надійність вважається дуже високою, якщо коефіцієнт сягає значення 0,9 та вище [2-4]. 6 етап. Визначення валідності тесту. За коефіцієнт валідності обирається коефіцієнт кореляції результатів тестових вимірювань і незалежної експертної оцінки. Якщо експертна оцінка кожного запитання неможлива (наприклад, внаслідок знач-

192

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

ного обсягу тестових завдань), то за експертну оцінку можна розглядати індекс складності тесту. Тест можна вважати валідним, якщо коефіцієнт кореляції стає більшим за 0,6 [4]. Слід відзначити, що, у порівнянні з традиційними методами контролю засвоєння знань, умінь і навичок студентами, тестування має ряд переваг. А саме: 1. Тестування забезпечує об'єктивність контролю рівня знань студентів, яка досягається шляхом стандартизації процедури проведення, перевірки показників якості тестів в цілому. 2. Тестування виключає суб'єктивний фактор, зумовлений особистим ставленням викладача до того чи іншого студента. 3. Всеосяжність тестів. Тестування може включати в себе завдання з усіх тем курсу, що були вивчені на момент тестування. Це дозволяє виявити поточні знання студентів та зменшити елемент випадковості. За допомогою тестування можна встановити рівень знань студента з предмету як в цілому, так і з окремих його розділів. 4. Точність вимірювання рівня знань студентів. Тест - це точний інструмент оцінювання знань, який має чітко визначену шкалу і правила оцінювання. 5. Швидка і зручна обробка результатів. Тести і тестування не слід абсолютизувати. Тестування має свої недоліки, серед яких основними є такі: 1. Результати тестування, хоча і включають в себе інформацію про прогалини в знаннях з конкретних тематичних розділів, але не дозволяють зробити висновки про причини цих прогалин. 2. Тест не дозволяє перевіряти і оцінювати знання, які пов'язані з творчістю, тобто імовірнісні, абстрактні і методологічні знання. 3. Перевірка глибини розуміння матеріалу є ускладненою, хоча і можливою. 4. Неможливість проконтролювати випадкові помилки (неувага студента, нерозуміння завдання тощо). СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Аванесов В.С. Теоретические основы разработки заданий в тестовой форме [Текст]/В.С. Аванесов. – М.: Изд-во МГТА, 1995. – 168 с. 2. Сельський П. Р. Алгоритм статистичної обробки та аналізу результатів тестування для оцінки якості тесту [Текст]/П.Р. Сельський // Медична освіта. № 3. - 2015. - С.79-82 3. Сельський П.Р. Інформаційна система оцінювання знань в медичній освіті : [Текст]/П.Р. Сельський. – Тернопіль : ТДМУ, 2013. – 212 с. 4. Булах І. Є. Створюємо якісний тест : [Текст]/І.Є. Булах, М.Р. Мруга. – К.: Майстер-клас, 2006. – 160 с.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

193

УДК 373.013.32-378.147.31

Гудивок В.І., Осадець В.С., Біцька І.В.

к.м.н., доценти кафедри хірургії № 1, Національний медичний університет, м. Івано-Франківськ, Україна

ЛЕКЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ МЕДИЧНІЙ ОСВІТІ

Вступ. Особливості суспільного життя сьогодення ставлять жорсткі вимоги до професіоналізму, взаємодії та поведінки фахівців, а звідси й до їх професійного та особистісного навчання у системі вищої школи. Головними характеристиками випускника будь-якого вищого навчального закладу (ВНЗ) мають бути компетентність та мобільність. Суспільство потребує фахівців, які є компетентними в рамках професійної взаємодії, володіють технологіями взаємодії, постійно оновлюють власний досвід, ефективно використовують для комунікації вербальні, невербальні, в тому числі технічні засоби. Постановка проблеми. Формування компетентності є однією з найбільш складних та важливих проблем сучасної освіти. Компетентнісний підхід в підготовці майбутніх медичних працівників у ВНЗ складається з набуття і розвитку у студентів комплексу загальних, спеціальних та предметних компетенцій, які визначатимуть його успішну адаптацію в суспільстві [1]. У доступній вітчизняній педагогічній літературі відмічається відсутність єдиного розуміння основних положень і понять компетентнісного підходу та їх взаємної залежності [2, с.4]. Досвід застосування такого підходу у медичній освіті потребує систематизації, аналізу та вироблення рекомендацій для подальшого впровадження в навчальний процес. Метою статті є аналіз основних методів, принципів, окремих практичних підходів при викладанні теоретичного матеріалу в рамках формування компетентності на основі досвіду клінічної кафедри медичного університету. Виклад основного матеріалу. Лекція як організаційна форма навчання – це особлива частина навчального процесу. Завдяки тому, що при цьому інформація подається концентровано, в логічно витриманій формі, лекція є найбільш економним засобом передачі навчальної інформації. На думку Л.Я. Зазулевської [3, с.152] метою будь-якої лекції є: формування системи знань з навчальної дисципліни; створення професійного кругозору і загальної культури; навчання студентів вмінню аргументовано викладати науковий матеріал та нові знання, які ще не отримали висвітлення в підручниках. Залежно від дидактичних цілей, місця в навчальному процесі на кафедрі застосовуємо такі традиційні форми лекцій: вступна лекція, установча лекція, оглядова лекція. Ці форми лекції мають суттєві недоліки: 1) тема, зміст, методика та темп читання майже не залежать від якості сприйняття і засвоєння матеріалу; 2) лектор, в прагненні викласти максимум інформації за обмежений час, йде на «ущільнення» інформації, не орієнтуючись на можливості сприйняття і засвоєння студентів; 3) студенти прагнуть якнайповніше записати пояснення лектора, відтворити формули, схеми , втрачаючи при цьому іншу важливу інформацію; 4) лектор практично не впливає на подальшу роботу студентів над отриманою інформацією.

194

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

Формування компетентності та мобільності майбутніх медичних працівників зумовлює використання в навчальному процесі сучасних активних та інтерактивних форм лекцій. Лекція-бесіда - є порівняно простою формою активного залучення студентів до навчального процесу, дозволяє привернути увагу до найважливіших питань теми, визначати зміст і темп викладу навчального матеріалу, враховувати особливості студентів. Лектор пропонує систему питань і по ходу лекції студенти відповідають з місць. Викладач уточнює, доповнює, узагальнює, систематизує відповіді, підводить теоретичну базу, представляючи рішення вже у вигляді спільно виробленої тези. Лекція-дискусія - це взаємодія викладача і студентів, вільний обмін думками з досліджуваного питання. Дискусія активізує пізнавальну діяльність студентів, дозволяє лектору керувати колективною думкою, використовувати її в цілях переконання, подолання хибних думок. Лектор наводить приклади у вигляді коротко сформульованих проблем і пропонує студентам коротко обговорити, потім робить короткий аналіз, висновки і лекція триває. Іншим варіантом такої лекції є лекція«бутерброд». Основна ідея такої лекції – зміна діяльності слухачів, а основна ціль – безпосереднє застосування теоретичних відомостей на практиці. Структура такої лекції полягає в кількаразовому циклічному поєднанні фрагменту теоретичного матеріалу та вирішенні студентами задачі, на основі цього фрагменту. Проблемна лекція - забезпечує досягнення основних дидактичних цілей лекції: засвоєння теоретичних знань; розвиток теоретичного мислення; формування пізнавального інтересу до змісту дисципліни; професійної мотивації майбутнього спеціаліста. В лекції представлено проблему, в умову якої закладено протиріччя, у вигляді послідовності проблемних ситуацій, проблемних питань, наприклад, невідкладна клінічна ситуація в хірургії, які слід визначити і вирішити. Далі подають чіткі алгоритми їх вирішення. Такий підхід демонструє студентам навики пошуководослідницької діяльності та корпоративної взаємодії при вирішенні конкретних клінічних випадків. Складнішим варіантом є лекція з розбором конкретних ситуацій, яка вимагає дотримання таких методологічних вимог: 1) текст ситуації повинен містити мінімум ознак, необхідних для правильного вирішення; 2) в ситуацію слід включати тільки достовірні документи; 3) ситуація може містити непотрібну інформацію, яку студент повинен вміти відсіяти; 4) на кожну ситуацію має бути еталонна відповідь. Лекція-візуалізація вчить студентів перетворювати усну та письмову інформацію у візуальну форму і навпаки; сприяє становленню і вдосконаленню розумових операцій на основі спостереження, аналізу, синтезу та узагальнення. Тому такий тип лекції має відповідати вимогам: 1) візуальні об'єкти мають бути чіткі, яскраві і доступні для засвоєння; 2) логічна послідовність і ритм подачі візуальних об'єктів; 3) в кінці лекції обов’язкове узагальнення представленої інформації. Лекція «прес-конференція», лекція-провокація ще не отримали широкого застосування в медичній освіті та активно дискутуються. У першому випадку лектор заздалегідь оголошує тему лекції і просить студентів підготувати письмові питання. Лекція будується не як відповідь на кожне питання, а у вигляді зв'язного розкриття теми, в процесі якого і формулюються відповіді на питання. Враховуємо такі принципи інтерактивного навчання: конфліктність (внутрішня, змістовна і зовнішня між

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

195

очікуванням відповіді і його отриманням), діалогічність спілкування, введення елементів розігрування ролей, вимушеність активної поведінки студентів (підбір і формулювання питань, активне очікування відповіді, його аналіз). Лекція із заздалегідь запланованими помилками (лекція-провокація), в яку лектор закладає певну кількість помилок змістовного, методичного або поведінкового характеру. Завдання студентів відзначати в конспекті помічені помилки і назвати їх в кінці лекції (10-15 хвилин). При розборі даються правильні відповіді на питання - викладачем, студентами або спільно. На нашу думку, така лекція активізує пізнавальну діяльність студентів, виконує стимулюючу і контрольну функції. Це сприятиме розвитку у студентів уміння оперативно аналізувати різні ситуації, виступати в ролі експертів, опонентів, рецензентів, виокремлювати невірну або неточну інформацію. Висновки. В рамках компетентнісного підходу до навчання поєднання традиційних та сучасних форм лекцій допомагає набуттю і розвитку у студентів ініціативності, здатності до роботи в колективі, умінню вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і застосовувати відомості та комунікативні здібності. Для цього при підготовці і читанні лекцій, незалежно від їх форми, слід враховувати такі вимоги: 1) високий науковий рівень інформації; 2) доказовість і достовірність інформації; 3) чітке і точне висловлювання суджень; 5) в кожному питанні слід виділяти головне (для запам'ятовування) і другорядне (для ілюстрації), цікаве і нецікаве, важке і просте; 6) чітка вимова термінів, пояснення змісту і, за потреби, запис їх на дошці; 7) вміння встановити контакт зі слухачами, відчувати і розуміти їх реакцію; 8) використання зворотнього зв'язку. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Ключові освітні компетентності. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://osvita.ua/school/theory/2340. 2. Ягупов В.В., Свистун В.І. Компетентнісний підхід до підготовки фахівців у системі вищої освіти [Текст] /В.В. Ягупов, В.І. Свистун //Наукові записки НаУКМА. Серія “Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота”. – Т. 71. – 2007. – С. 3–8. 3. Зазулевская Л.Я. Активные методы обучения в лекционном курсе [Текст] / Л.Я. Зазулевская //Вестник КазНМУ: Материалы международной научнопрактической конференции «Опыт реализации модели медицинского образования КазНМУ», 25-26 мая 2012 года, Алма-Аты. – С. 151-158.

196

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК 378

Дужич-Ніколайчук В.І.

заслужений артист України, доцент кафедри хореографії, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, Україна

ОСОБЛИВОСТІ МУЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ХОРЕОГРАФІВ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Хореографічне мистецтво в умовах сьогодення набуло статусу соціальнопедагогічного чинника, засобу формування у підростаючого покоління естетичної культури та креативних здібностей, гармонійного фізичного та духовного розвитку, соціалізації особистості. Популярність танцювального мистецтва в суспільстві зумовила підвищення вимог до підготовки хореографа-педагога, керівника хореографічного колективу. Сьогодні вже недостатньо засвоїти студенту-хореографу виключно професійні навички виконавської майстерності чи знання педагогіки. Основною вимогою сьогодення є підготовка хореографа нового покоління: фахівця-універсала, інтелектуально, духовно та фізично розвиненої особистості, яка володіє набором необхідних професійних знань, умінь і навичок та активно використовує їх у професійній діяльності. Традиційна лекційно-семінарська система як за об’єктивними, так і за суб’єктивними чинниками, не в змозі у повній мірі задовольнити сучасні вимоги щодо рівня підготовки фахівців, оскільки сьогодні освітній процес є більш відкритим, динамічним і характеризується лавиноподібним збільшенням навчального та наукового матеріалу, який треба засвоїти, швидким оновленням змісту навчальних дисциплін, широкою інформатизацією суспільства. В процесі професійної підготовки вчителя хореографії необхідним є баланс між державним стандартом підготовки педагога-хореографа та новітніми досягненнями в галузях педагогіки та психології мистецтва, який реалізується як гармонійне поєднання хореографічних якостей з розвинутими педагогічними навичками та вміннями, причому педагогічна складова особистості стане ведучою. Безумовно, формування педагогічної майстерності у вищому педагогічному закладі передбачає глибоку психолого-педагогічну підготовку. Сучасні педагогічні дослідження з даної проблеми доводять, що основою формування майстерності педагога є: природний схильність до обраної професії та наявність до цього відповідних здібностей (Є.П.Рудницька); високий рівень педагогічних умінь, заснованих на педагогічних переконаннях (Т.А.Стефановська); процес педагогічної підготовки та педагогічної праці (Л.П.Пуховська); професійна компетентність і професійно значущі якості (І.А.Зязюн). Специфіка хореографічного мистецтва в самому вузькому змісті полягає в руховому (танцювальному) виконанні, тобто вмінні передавати ідейний задум автора твору за допомогою тіла й акторської гри. Але хореографічна освіта була би неповною без навчання студентів розвитку їх базових творчих здібностей, педагогічним умінням, а також без навчання вмінням створювати власний хореографічний про-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

197

дукт. Тому підготовка педагога-хореографа припускає розвиток професійних компетенцій в інтегрованому ключі – в області педагогіки та мистецтва танцю. Поєднання хореографії і музики, їх відповідність, вираження одного в іншому – один із загальноприйнятих критеріїв художності танцювального мистецтва. Проблеми музичної освіти хореографів досліджували у своїх працях з історії та теорії хореографічного мистецтва В.Ванслова, К.Василенко, В.Верховинець, Ж.Новерра, Л.Ярмолович та ін.. Без знання музики, розуміння її образного та емоційного змісту, урахування тісного взаємозв’язку музики і танцю не можна досягти справжньої виразності хореографічного виконання, яка підпорядковується відповідному темпу, ритму, метру хореографічного твору. Музика насичує танець емоційним змістом, який повинен співпадати із хореографічним[1,с.14]. Хореограф-постановник повинен володіти методиками роботи із композитором. Разом з тим сьогоднішнє покоління хореографів працює вже з готовим музичним матеріалом, який завдяки їх талантові, а іноді і навпаки, може інтерпретуватися по-різному. Нові сучасні технічні засоби, особливо використання комп’ютерних технологій, дають необмежені можливості балетмейстерам для музичного оформлення будь-якого хореографічного твору. Якість цієї музики залежить від ґрунтовної музичної підготовки майбутніх хореографів і,загалом від їх загальної музичної освіти. Музика має значний вплив на створення хореографічного твору. Його якість багато в чому залежить від того, наскільки музика образна, змістовна і виразна, а тому хореограф повинен бути знайомий з цим мистецтвом практично. Створення композиційного плану хореографічного номера вимагає від балетмейстера, який працює над ним, знання не тільки законів хореографії, але і солідних пізнань у галузі законів музичної драматургії, музичних жанрів і форм. Це дуже суттєво для побудови структури танцю, хореографічної мініатюри, розподілу змістових акцентів, кульмінації, для бачення нового хореографічного твору у цілому та в окремих його частинах. Дослідження показало, що музичній освіті та вихованню майбутніх хореографів, балетмейстерів під час навчання у вищих навчальних закладах не приділяється достатньо уваги. Музичні дисципліни, які входять до навчальних програм підготовки майбутніх хореографів (історія музики, елементарна теорія музики, гра на інструменті) носять формальний характер. Недоліки в музичній підготовці студентів виявляються в процесі їх професійної діяльності. Найважливіший етап у роботі хореографа-постановника – роботи з музичним матеріалом, оскільки без нього не може здійснюватися ніяка хореографічна діяльність. У процесі слухання відбувається сприйняття музики – складний художньопізнавальний акт, який включає первісне – чуттєве сприйняття, та естетичне освоєння музики – пізнання оточуючої дійсності, відтвореної у музичних образах на основі засобів музичної виразності. На ефективність музичного сприйняття впливає музичний досвід слухача, який складається зі знань про музику, знань самої музики, знань творчості різних композиторів. Чим більше слухати різноманітну музику, тим більше буде матеріалу для порівняння, для різноманітних асоціацій. Крім того, щоб краще зрозуміти музичний твір, необхідно не тільки слухати, а ще й читати про музику, композиторів[2, с.8].

198

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

Тому для підвищення рівня сприйняття музичного твору в процесі навчання студентам необхідно вирішувати наступні завдання: покращити знання з теорії та історії музики, якщо музична підготовка на низькому рівні; звернути увагу на словесну характеристику музичного твору; якомога більше слухати та аналізувати музику різних напрямків, стилів. Саме у процесі активного сприйняття музичного твору у студентів з’явилися навички слухання музики. Для яких характерне вміння відокремлювати інтонаційні зв’язки музичного твору, слідкувати за розвитком основних музичних інтонацій. Та якщо в основу танцю покладено вже існуючий музичний твір, хореограф повинен інтерпретувати музику, поєднуючи її із своїм задумом так, щоб надалі музика і хореографія вплинули на глядача. Для цього необхідно проникнути в зміст музики і визначити чи співпадає він з його власним задумом. Не бажано переробляти музичний твір, переставляти, скорочувати частини, порушуючи тим самим форму і зміст музики, і пристосовувати його до змісту хореографічного твору, краще пошукати іншу музику[3, с.43]. Сучасні комп’ютерні технології дозволяють хореографу переробляти музичний твір, створювати методом компіляції – обробки і поєднання декількох музичних тем чи уривків. Якщо хореограф має намір підібрати музику методом компіляції, він повинен керуватися такими критеріями: музичний твір повинен бути цілісним і мати певну музичну форму; всі частини повинні бути об’єднані єдиним змістом; музичні уривки краще поєднувати з творів одного композитора. Отже, танцювальне мистецтво і музика пов’язані один з одним. Музика дає пластиці ритмічну основу, вона стверджує її емоційну будову, характер, образну виразність. Про музику правдиво кажуть, що вона душа танцю. Основною підготовки майбутніх хореографів– має стати розвиток музичності, який направлений на оволодіння хореографічною майстерністю. Тому необхідно удосконалювати методи і форми музичної освіти як майбутніх фахівців, так і викладачів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Побережна Г. І.Загальна теорія музики : підручник / Г. І. Побережна, Т. В. Щериця. – К.: Вища шк., 2004. – С.14. 2. Шип С. Як передати словами зміст музики? : (методологічні зауваження до вічного питання педагогіки мистецтва) / С. Шип // Музична освіта. – №2. – 2001. – С. 8. 3. Ярмолович Л. Принципы музикального оформления урока классического танца / Л. Ярмолович. – Л.: Музыка, 1968. – С.43.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

199

УДК 371.26:378.147.31:001.817

Коваленко Н.В.

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, м. Суми, Україна

СЛАЙД-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ПЕДАГОГІКИ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Вступ. Сучасний освітній простір університетів неможливо представити без інформаційних технологій, що відкривають принципово нові можливості освіти, і мають значний дидактичний потенціал. У «Концептуальних засадах розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір» одним з завдань визначено «модернізацію освітньої діяльності вищих педагогічних навчальних та наукових закладів на основі інтеграції традиційних педагогічних та новітніх мультимедійних навчальних технологій, а також створення нового покоління дидактичних засобів» [4]. З огляду на актуалізацію якості педагогічної освіти, поряд зі змістом, підходами, методами, набувають свого розвитку засоби візуалізації та форми організації навчання у вищій школі у тому числі і лекції у напрямі посилення активності роботи студентів. Постановка проблеми. Проте недостатньо дослідженим залишається пошук нових форм візуалізації навчальної інформації, вивчення педагогічного потенціалу слайд-конспектів у опануванні лекційним змістом навчальної дисципліни студентами. Тому мета дослідження полягає у розкритті особливостей організації та проведення лекції з опорою на слайд-конспект у процесі вивчення навчального курсу „Педагогіка”, її потенціалу щодо активізації самостійної роботи студентів. Виклад основного матеріалу. Процес візуалізації Вербицький А.А розглядає як згортання розумових змістів в наочний образ; будучи сприйнятим, образ може бути розгорнутий і служити опорою адекватних розумових і практичних дій [3]. В дидактиці вищої школи використовуються різні методи візуального структурування: традиційні (діаграми, опорні конспекти, блок-схеми, граф-схеми, логіко-смислові моделі); альтернативні («стратегічні» карти (roadmaps), променеві схеми-павуки (spiders), каузальні ланцюги (causal chains), фішбоун («риб'ячі кісточки» - графічний інструмент, що дозволяє наочно і систематизовано аналізувати взаємозв'язки наслідків і причин, які породжують ці слідства або впливають на них); Prezi - інтерактивні мультимедійні презентації з нелінійної структурою; mind maps (карти розуму, карти пам'яті, інтелект-карти тощо)). У навчальному процесі вищої школи використовується широкий спектр форм візуалізації навчального матеріалу: комп’ютерні презентації; флеш анімації; відео / аудіо матеріали тощо. Філософські аспекти, завдання та форми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах освіти досліджуються у працях В. Андрущенка, Я. Болюбаша, Г. Кловак, В. Кременя тощо. У навчальному процесі вищих навчальних закладів використовують різні види лекцій: традиційні (вступна, інформаційна (тематична), заключна (підсумкова), оглядова); нетрадиційні: міні-лекція, багатоцільова, проблемна, лекція-брейнстормінг, із заздалегідь запланованими помилками,

200

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

лекція-брифінг, лекція-„круглий стіл”, лекція-бесіда, лекція-диспут, кіно- і відеолекція, лекція-візуалізація, екскурсія, інтерактивна, бінарна, прес-конференція [1]. За визначенням М. Буланової-Топоркової, «візуалізована лекція являє собою усну інформацію, що перетворена у візуальну форму. Відеоряд, будучи сприйнятим та усвідомленим, зможе слугувати опорою адекватних думок та практичних дій» [2, с. 60]. Лекція-візуалізація - це логічно завершений, науково обгрунтований, послідовний і систематизований виклад інформації, візуалізованої за допомогою мультимедійної презентації (Microsoft PowerPoint). Лекції-візуалізації дозволяють стиснути значний обсяг інформації, надати їй ситемності, узагальненості. У процесі викладання педагогіки важливим аспектом візуалізації є подання у презентації відео та проведення аналізу частин навчального процесу (уроку, виховного заходу, методів навчання, виховання тощо). Задля оптимізації роботи студентів з значним обсягом інформації вартим уваги є створення і супроводження перебігу лекції слайд-конспектом лекції – паперового або електронного шаблону презентації лекції, з дидактично обґрунтованою, модифікованою візуалізацією матеріалу лекцій (шаблони схем, таблиць, структура визначень тощо) (рис.1).

Рис.1 Зразок схеми у слайд-конспекті Опрацювавши матеріал у процесі лекції, у ході самостійної роботи з презентацією, студенти створюють на основі розробленого слайд-конспекту остаточний конспект лекції. Наявність мультимедійної презентації лекції та слайд-конспекту у студентів розширюють можливості проблемного пошуку інформації. Наприклад, варіантом завдань можуть бути: схематичне подання визначень категорій, завдання на встановлення відповідності, структуровані завдання. Так, запитання за змістом слайду, спільний пошук відповідей і одночасне заповнення схеми у слайд-конспекті (рис. 2) дозволяють свідомо засвоювати сутність понять в ході лекції. Структуровані завдання гуртуються на системі запитань: послідовна, вірна відповідь на які обумовлює вірне вирішення завдання вцілому, більш глибокого та усвідомленого розуміння сутності поняття. Наприклад, за умови послідовної, дида-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

201

ктично обумовленої появи частин змісту слайду, траєкторія пізнання (рис.3) може бути наступною: 1) послідовно проаналізувати сутність першого і другого компоненту, його назву, ключові поняття, які виділені напівжирним; 2) самостійно дати назву третьому і четвертому компоненту на основі аналізу його сутності та ключових понять, які виділені напівжирним; 3) описати самостійно сутність п’ятого компоненту, визначити ключові поняття за його назвою (рис.3).

Рис.2. Слайд з запитаннями Рис.3. Слайд з структурованим завданням Прийоми роботи з інформацією поданою у мультимедійній презентації і матеріалом слайд-конспекту можуть варіюватися в залежності від змісту, завдань лекції, охоплювати завдання для самостійної роботи, містити тестові завдання за змістом лекції. Висновки. Отже, актуальність проблеми візуалізації матеріалу лекцій засобами мультимедійної презентації та створення відповідного слайд-конспекту варте уваги з позицій проблемного підходу. Цінним є те, що опитування постає засобом підвищення якості навчального процесу, усунення недоліків у знаннях студентів. Слайдконспект лекції, спрямований на активну пізнавальну роботу студентів, самостійний пошук інформації у процесі вивчення навчального лекційного курсу. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія : підруч. [Текст] / А. М. Алексюк. – К. : Либідь, 1998. – 560 с. 2. Буланова-Топоркова М. В. Педагогика и психология высшей школы [Текст] / М. В. Булановой-Топорковой. – Ростов н/Д. : Феникс, 2002. – 544 с. 3. Вербицкий А.А. Активное обучение в висшей школе: контекст ний підхід [Текст] / А.А. Вербицький. – М.: Вища. шк., 1991. – 207 с. 4. Концептуальні засаді розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/education/average/topic/rozv/knc.doc

202

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК 378.147

Копняк К.В.

старший викладач кафедри економічної кібернетики та інформаційних систем Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, м. Вінниця, Україна

Костунець Т.А.

асистент кафедри економічної кібернетики та інформаційних систем Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, м. Вінниця, Україна

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ТРЕНІНГУ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ

В контексті комплексного реформування системи вищої освіти України, та бізнес-освіти зокрема, актуальними стають питання відмови від побудови навчального процесу в строго академічному стилі. Сучасні освітні стандарти вимагають ширшого впровадження інтерактивних методик навчання з використанням елементів моделювання, ділових та рольових ігор, навчальних тренінгів, тренінг-семінарів, проектних методик тощо. Термін "тренінг" (від англ. – training) має ряд значень: навчання, тренування, виховання, підготовка. Ми під цим поняттям будемо розуміти активне навчання з використанням міні-лекцій, рольових та ділових ігор, спеціальних вправ для розробки і закріплення навичок та умінь, групових обговорень та аналізу конкретних ситуацій з професійного досвіду учасників [1]. Історія тренінгу у світі налічує понад 70 років. Розвитку теоретичнометодологічної бази та практики тренінгу присвячені праці К.Левіна, К.Роджерса, К.Рудестама, Е.Берна, Л.Петровської, Ю.Ємельянової, І.Аттватера, Є.Мелібруда, А.Ситнікова, О.Прутченкова та багатьох інших. Питаннями використання тренінгів у бізнес-освіті в наш час займаються В.Орлов, В.Руделіус, В.Кобзєва, Г.Баранова, Е.Пороцкая, Ф.Коноров, А.Моносова тощо. Включення тренінгу у процес професійної підготовки фахівців економічного профілю має важливе значення в плані реформування принципів педагогічної взаємодії і підвищення якості професійної підготовки. У той же час слід констатувати, що масштаби і форми впровадження тренінгів у систему вищої освіти України сьогодні далеко не відповідають його педагогічному потенціалу. Щоб у майбутньому досягти успіху студенту необхідні: − здатність творчо мислити, послідовно міркувати та репрезентувати свої ідеї; − вміти працювати в команді, володіти навичками ефективного спілкування; − визначати пріоритети, планувати конкретні результати і нести особисту відповідальність за їх реалізацію; − ефективно використовувати знання в реальному житті; − бути конкурентноспроможними; − плюс володіти сучасними комп’ютерними технологіями. Тому окремим обов’язковим етапом підготовки бізнес-кадрів, на наш погляд, має стати комплексний тренінг з елементами моделювання реальних бізнеспроцесів. Під час проведення якого студенти з використанням нових інформаційних

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

203

технологій здійснюють роботу з моделювання підприємницьких процесів у віртуальній фірмі від моменту її заснування до моменту підведення підсумків діяльності за конкретний господарський період (квартал, рік). Тренінг проводиться у вигляді розв’язування студентами єдиної комплексної підприємницької задачі з використанням проектної методики і призначений для практичного навчання студентів прийомам і діям, пов’язаним з плануванням, організацією та управлінням підприємством в області малого і середнього бізнесу з використанням сучасних комп’ютерних технологій. У процесі тренінгу застосовуються активні методики практичного навчання у вигляді ділових і рольових ігор. Однією з головних вимог тренінгу є максимальна відповідність документів, що складаються, розрахунків та рішень вимогам поточних нормативних актів [2]. При цьому студентам мають надаватись можливості виконувати функціональні обов’язки посадових осіб підприємницької фірми різного рівня. А процес загальної комп’ютеризації цього процесу дає змогу значно розширити можливості студентів у досягненні результатів. Базою для проведення тренінгу є комп’ютерний клас з доступом до глобальної мережі. Термін проведення тренінгу – 2 тижні із загальним обсягом аудиторного навантаження 72 години та 36 годин самостійної роботи. Тренінг умовно можна розділити на чотири основні етапи: 1) знайомство учасників, тренінг комунікативної та групової взаємодії; 2) теоретичне обґрунтування започаткування та організації діяльності фірми (розробка ідеї, підготовка і складання бізнес-плану, моделювання дій персоналу щодо організації і початку діяльності фірми); 3) практичний тренінг, який полягає в моделюванні господарської діяльності фірми та роботи її посадових осіб на основі розрахункових показників бізнес-плану і документів етапу організації діяльності фірми; 4) захист проектів. Перший етап має вигляд нетривалого психолого-комунікативного тренінгу, який покликаний познайомити учасників, створити атмосферу творчої співпраці, виявити потенційних лідерів та налагодити міжособистісні зв’язки. На другому етапі студентам пропонується спланувати та організувати діяльність фірми (підприємства). А саме, висунути та обґрунтувати ідею започаткування фірми, розробити концепцію її організації, скласти бізнес-план, змоделювати дії співробітників щодо заснування та реєстрації фірми. Одразу слід зазначити, що цей етап з метою зменшення часу на виконання проектів та конкретизації задачі може бути спрощений за умови заздалегідь створеного інформаційного простору віртуального підприємства. В такому разі студенти на цьому етапі знайомляться зі сферою діяльності вже створеної фірми, вивчають можливі напрямки її розвитку та здійснюють розподіл ролей. На третьому етапі здійснюється тренінг підприємницьких процесів у вигляді рольової гри з використанням комп’ютерних технологій за напрямками: менеджмент; виробництво (надання послуг); логістика і маркетинг; бухгалтерський облік та звітність. Рольова гра розрахована на 10-15 учасників, в процесі якої студенти виконують функціональні обов’язки персоналу віртуальної фірми. На основі розрахункових показників бізнес-плану і документів етапу організації діяльності фірми

204

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

здійснюється моделювання господарської діяльності фірми та роботи її посадових осіб. Результатом даного етапу має стати проект, в якому наведені документально оформлені господарські операції фірми, що моделюється протягом року, з відповідним аналізом діяльності. Моделювання та аналіз показників здійснюється за допомогою сучасних комп’ютерних технологій, інформаційних систем та пакетів прикладних програм як спеціального, так і загального призначення. Для виконання проекту студенти розбиваються на 4 групи: керівна ланка, виробничий відділ, відділ логістики та маркетингу, бухгалтерія. Виконуючи свої обов’язки, кожна з груп розв’язує ситуаційні задачі за напрямками: − оформлення документації фірми, планування діяльності, контроль виконання доручень, контроль робочого часу, облік персоналу тощо; − встановлення зв’язків з постачальниками, закупівля сировини, планування обсягів виробництва, оптимізація виробничих витрат тощо; − формування замовлень на реалізацію готової продукції, автоматизація обслуговування покупців, оптимізація витрат на рекламу та розробка рекламної стратегії підприємства, розробка Інтернет-стратегії тощо; − оформлення бухгалтерської звітності, нарахування заробітної плати співробітникам, аналіз фінансових показників. Захист проекту здійснюється у вигляді презентацій, публікацій, веб-сайтів, моделей в залежності від виконуваних ролей учасниками тренінгу. Підсумки тренінгу обговорюються із зазначенням позитивних та негативних моментів. Переваги використання такого виду тренінгу в навчальному процесі: − велика увага в процесі тренінгу приділяється індивідуальній роботі студентів та роботі в групах, а не з теоретичною літературою; − навчання проводиться на достатньому практичному рівні з обґрунтованими прикладами; особливо ефективно проходять заняття, коли обговорюються або розігруються ситуації, що виникають у вітчизняному підприємництві; − є можливість ефективно залучити студентів з різним рівнем як економічної, так і комп’ютерної підготовки, враховуючи також їх власні побажання; − студенти виходять на якісно новий рівень опанування та застосування інформаційних технологій в майбутній професійній діяльності. Впровадження тренінгу підприємницьких процесів з використанням комп’ютерних технологій в навчальний процес підвищить якість професійної підготовки майбутніх фахівців. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Вільям Руделіус. Тренінги і освіта з бізнесу в Україні: кілька уроків, нелегко здобутих Заходом [Текст] / В. Руделіус // Синергія. – 2000. – №1. – С. 8-12. 2. Герасимов Г.Г. Ігрове проектування – ефективний метод активного навчання студентів [Текст] / Г.Г. Герасимов // Технології навчання : наук.-метод. зб. Укр. держ. університету водного господарства та природокористування. – Рівне, 2002. – С. 159-168.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

205

УДК 515.2

Крамаренко Л.Д.

ст. викл. кафедри соціально-гуманітарної освіти КЗ Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, м. Суми, Україна

ІНФОРМАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ – СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА

Постановка проблеми. Сучасний етап суспільного розвитку людства дослідники кваліфікують як перехід від цінностей та пріоритетів індустріального суспільства до інформаційного, основним ресурсом якого є освітній капітал. Якщо в індустріальному суспільстві пріоритетним визначалося виробництво матеріальних благ, то в інформаційному - це продукування інформації. В епоху інформатизації суспільства, кожен педагог повинен чітко усвідомити, що комп’ютер та периферійне обладнання є основними інструментами в його професійній діяльності, які здатні полегшити розв’язок цілого ряду професійних завдань. Адже, сьогодні кваліфікований фахівець повинен вміти серед широкого кола програмних засобів відшукати такий програмний засіб, який досить швидко та ефективно допоможе отримати потрібний результат. Тому в процесі навчання викладач повинен формувати у дітей вміння здійснювати правильно постановку задачі, прогнозувати і передбачати її результати; свідомо і творчо вибирати оптимальні способи її розв’язання з урахуванням наслідків; оволодівати новітніми технологіями. Поняття «інформаційна компетентність» (ІК) достатньо широке і визначається на сучасному етапі розвитку педагогіки неоднозначно. Питанням формування,удосконалення та розвитку інформаційної компетентності присвячені праці зарубіжних та українських науковців: П.Беспалова, А.Єлізарова, М.Жалдака, І.Зязюна, Р.Гуревича, І.Зимньої, Л.Карпової, М.Лєбєдєва, А.Макарової, О.Овчарука, С.Сисоєвої, В.Петрук, Л.Пєтухової, О.Хуторського, О.Шилова та ін. Метою дослідження є аналіз поняття «інформаційна компетентність педагога» в умовах компетентнісного підходу в системі сучасної освіти. Виклад основного матеріалу. З огляду на предмет нашого дослідження зазначимо різні підходи до розуміння поняття «інформаційна компетентність». Так, на думку П.Беспалова, ІК - це інтегральна характеристика особи, що припускає мотивацію до засвоєння відповідних знань, здібність до вирішення задач в навчальній і професійній діяльності за допомогою комп’ютерної техніки і володіння прийомами комп’ютерного мислення. Інші вчені розглядають інформаційну компетентність як складову професійної компетентності. О.Овчарук, С.Сисоєва, В.Петрук розглядають інформаційну компетентність як одну з ключових компетентностей, що має об’єктивну й суб’єктивну сторони. Автори підкреслюють, що інформаційна компетентність має внутрішню логіку розвитку, яка не зводиться до підсумовування її підсистем (елементів) і логіки розвитку кожної підсистеми окремо, а до задач розвитку інформаційної компетенції відносять збагачення знаннями й уміннями з області інформатики і інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ); розвиток комунікативних, інтелектуальних здібностей; здійснення інтерактивного діалогу в

206

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

єдиному просторі. Науковець А.Єлізарова під ІК розуміє сукупність знань, умінь і досвіду діяльності, причому саме наявність такого досвіду, є визначальною по відношенню до виконання професійних функцій [1]. Таким чином, узагальнюючи наведені визначення, ми вважаємо, що інформаційна компетентність педагога – це інтегративна якість особистості, яка є результатом процесів відбору, засвоєння, обробки, перетворення і генерування інформації в особливий тип предметно специфічних знань, який дозволяє виробляти, приймати, прогнозувати та реалізовувати оптимальні рішення в різних сферах педагогічної діяльності. Як зазначає В. Биков, «у діяльності навчальних закладів усіх типів і рівнів акредитації проблемам інформатизації повинна приділятися першочергова увага [1]». Системне, цілісне уявлення про інформаційну компетентність, виділення її структури, обґрунтування критеріїв, функцій і рівнів її сформованості дозволяють цілеспрямовано й ефективно організувати навчальний процес у межах освітньої діяльності, підвищити рівень професійних знань, приймати ефективні рішення в навчальній діяльності. Ми згодні з думкою дослідниці Л. Карпової, що основними елементами процесу формування інформаційної компетентності є: уміння застосовувати інформаційні технології для демонстрації друкованих графічних документів; уміння використовувати інформаційні технології для демонстрації аудіо - і відеоматеріалів на уроці; уміння створювати презентації; уміння систематизувати й обробляти дані за допомогою таблиць, технологічних карт; уміння будувати порівняльні таблиці та виявляти закономірності за допомогою комп’ютера; уміння застосовувати інформаційні технології для моделювання процесів і об’єктів, виконання креслень і ескізів; уміння використовувати комп’ютерне тестування; уміння використовувати мережу Інтернет для вирішення педагогічних питань, збору інформації, участі в телеконференціях, доступу до наукових, педагогічних, методичних даних[2,с.6 ]. Крім того, ІК є складовою частиною інформаційної культури вчителя, виконує інтеграційні функції, служить сполучною ланкою загально педагогічних і спеціальних знань і умінь. Аналіз педагогічної діяльності вчителя дозволяє виділити наступні рівні формування інформаційної компетентності: рівень споживача інформації; рівень користувача комп'ютером; рівень логічного функціонування і знання характеристик устаткування; рівень наочно-специфічних завдань на основі творчого підходу. Необхідною умовою формування інформаційної компетентності педагога є створення інформаційного простору. Створення інформаційного простору загальноосвітнього навчального закладу відповідає за успіх впровадження інформаційних технологій в освіту на всіх її рівнях та дозволяє на рівні школи перевести управлінську, фінансову, навчально-виховну діяльність школи на комп’ютерні програми для стандартизації всієї інформації. До основних тенденцій формування інформаційного освітнього простору слід віднести наступне: забезпечення мобільності інформаційно-комунікаційної діяльності, подальший розвиток мобільних засобів ІКТ і забезпечення їх доступу до електронних даних (мобільні Інтернет-пристрої, мобільні Інтернет-комунікатори, смартфони, планшети, ноутбуки, ультрабуки, великоекранні панелі та інші засоби форму-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

207

вання мобільно орієнтованого середовища);розвиток технології хмарних обчислень і віртуалізації корпоративних, загальнодоступних і гібридних ІКТ-інфраструктур; накопичення та опрацювання значних обсягів інформаційних ресурсів, формування та використання електронних інформаційних баз і систем, зокрема електронних бібліотек і наукометричних баз даних; розвиток ресурсних і сервісних характеристик Інтернету, розгортання топології широкосмугових високошвидкісних каналів електронних комунікацій, розвиток програмно-апаратних засобів для забезпечення налаштування, управління та моніторингу електронних пристроїв за допомогою телекомунікаційних технологій;розвиток робототехніки, робототехнічних систем, зокрема 3D- принтерів і 3D- сканерів [3,с.162 ]. Висновки. Таким чином, виділення інформаційної компетентності педагога в окрему складову професійної компетентності зумовлено надзвичайно активним поширенням та використанням в навчально-виховній діяльності інформаційних технологій. Саме необхідність використання ІКТ вимагає від педагога оволодіння відповідними вміннями, знаннями та навичками, які і є складовими інформаційної компетентності педагогічного працівника. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Биков В.Ю. Сучасні завдання інформатизації освіти / В.Ю.Биков // Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання [Електронний ресурс] / Ін-т інформ. технологій і засобів навчання АПН України; Ун-т менеджменту освіти АПН України; гол. ред.: В.Ю.Биков.–2010.–№1(15). Режим доступу:http://www.ime.eduua.net/em15/emg.html 2. Карпова Л.Г. Формування професійної компетентності вчителя загальноосвітньої школи: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Л.Г.Карпова; Харківський держ.пед.ун-т ім. Г.С.Сковороди. – Харків, 2004. – 20 с. 3. Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні/ Нац.акад.пед.наукУкраїни; [ред.кол.: В.Г.Кремень, В.І.Луговий, А.М.Гуржій, О.Я.Савченко]; за заг. ред. В.Г.Кременя. — Київ: Педагогічна думка, 2016.—448с.

208

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК 372.851.8:33

Красюк Ю.М.

к. пед. н.,доцент, доцент кафедри інформатики та системології Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», м. Київ,Україна

Задорожня Т.М.

к. пед. н., доцент, доцент кафедри статистики та математичних методів в економіці, Університет державної фіскальної служби України, м. Ірпінь,Україна

СИСТЕМА МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗАДАЧ З ДИСЦИПЛІН МАТЕМАТИЧНОГО ЦИКЛУ ТА ІНФОРМАТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНИХ МОТИВІВ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

З кожним роком ринок праці підвищує планку компетентнісних вимог, що висуваються до випускників вищих навчальних закладів. Сьогодні випускнику вишу уже недостатньо мати ґрунтовні знання і сформовані вміння з фахових наук. Потрібні висококваліфіковані спеціалісти з широкими за обсягом і глибокими за змістом знаннями та набутими вміннями застосовувати їх в нетипових ситуаціях, вміннями критично мислити та реалізовувати власний творчий потенціал у професійній діяльності та повсякденному житті, націлені на навчання протягом усього життя, які, витримуючи конкуренцію, уміють в умовах ринкових відносин захистити власну думку та інтереси компанії. Підготовка таких фахівців ставить перед викладачами всіх наук актуальне завдання: з перших днів навчання особливу увагу звернути на формування у студентів внутрішніх мотивів до навчання, що виступають обов’язковою складовою їх майбутнього професійного зростання. О. М. Лєонтьєв зазначав, що діяльності без мотиву не буває, «немотивована» діяльність — це не діяльність позбавлена мотиву, а діяльність з суб’єктивно або об’єктивно схованими мотивами [1, C. 102]. Негативні мотиви або їх відсутність можуть змінити будь-які найцінніші, найвагоміші задуми викладача. Тому формування стійких позитивних мотивів навчальної діяльності є обов’язковою психологічною передумовою активної навчально-пізнавальної діяльності студентів. Реалізація цього завдання викладачами дисциплін математичного циклу та викладачами інформативних дисциплін ускладнюється досить різнорівневою підготовкою першокурсників економічних спеціальностей з шкільних курсів математики та інформатики. Тому під час вивчення кожної навчальної теми цих дисциплін на перше місце в структурі мотивації студентів повинні вийти змістовні мотиви, що формують їх навчально-пізнавальний інтерес. С. Л. Рубінштейн зазначав, що мотиви, які визначають перевагу інтересу до того чи іншого предмету, багатогранні. В основному вони зводяться до наступних: − безпосередній інтерес до самого змісту предмету, до того змісту дійсності, які в ньому відображаються; − інтерес викликає характер тієї розумової діяльності, якої потребує предмет;

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

209

− у деяких випадках інтерес викликається або у крайньому випадку підсилюється відповідними нахилами юнака та дівчини, а також тим, що дані дисципліни добре їм даються; − опосередкований інтерес до предмету викликається далі зв’язком його з наміченою в майбутньому практичною діяльністю [2, С. 82-83]. Розглядаючи зв’язки між різними навчальними курсами економічних спеціальностей як невід’ємний компонент системності навчання та враховуючи науковометодичні засади формування міжпредметних інтеграційних зв’язків у навчальному процесі [3] під час аналізу навчальних програм фундаментальних та професійно спрямованих курсів, ми звернули увагу на існування низки тем які дозволяють встановити досить тісні і природні зв’язки, що ґрунтуються на використанні теорії побудови математичних моделей. Так за темою «Системи лінійних алгебраїчних рівнянь» відслідковується зв’язок між дисциплінами математика для економістів та оптимізаційними методами та моделями прийняття рішень в економіці; за темою «Метод найменших квадратів» — зв’язок між математикою для економістів й економіко-математичними методами та моделями. Водночас за даними темами визначено тісний зв’язок з курсом інформатики для економістів, так як доцільно автоматизувати громіздкі процеси розв’язування системи лінійних рівнянь та виконання різноманітних операцій над матрицями (рис. 1). Вивільнення навчального часу дозволить студентам приділити більшу увагу аналізу економічних процесів та інтерпретації отриманих результатів.

Рис. 1. Міжпредметні інтеграційні зв’язки теми «Матриці та дії з ними» курсу «Математика для економістів» Установлення та методично виважена реалізація у процесі навчання дисциплін математичного циклу та інформативних дисциплін міжпредметних зв’язків передбачає комплексне використання системи міжпредметних навчальних задач. Це

210

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

означає, що викладачі різних дисциплін повинні конструювати не окрему систему навчальних задач для свого навчального курсу, яка буде відірвана від всіх інших дисциплін, а систему прикладних задач міжпредметного характеру (рис. 2) з чітко визначеними близькими навчальними цілями та призначенням, місцем кожної в системі навчальних задач та з дотриманням наступних загально-методичних принципів: науковості, модульності та системності, методичної доцільності, диференційованої реалізованості [4].

Рис. 2. Структурно-логічна схема системи прикладних задач міжпредметного характеру СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность [Текст] / А. Н. Леонтьев. — М.: Политиздат, 1977. — 304 с. 2. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2-х т. / АПН СССР [Текст] / С. Л. Рубинштейн. — М: Педагогика, 1989. — Т. 2. — 328 с. 3. Krasiuk I. Interdisciplinary integration ties as a mechanism of implementation competence approach in educational process [Текст] / Krasiuk I., Zadorozhnia T. // Розвиток інтелектуальних умінь і творчих здібностей учнів та студентів в процесі навчання дисциплін природничо-математичного циклу «ІТМ*плюс — 2015»: матеріали ІІ Міжнародної науково-методичної конференції (3-4 грудня 2015 р., м. Суми): у 3-х частинах. — Суми: ВВП «Мрія», 2015. — Ч. 2 — С.57 — 59. 4. Красюк Ю.М. Використання задач дослідницького характеру в процесі навчання вищої математики студентів економічних спеціальностей [Текст] / Красюк Ю.М., Задорожня Т. М. // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології: Науковий журнал.  Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка.  2010.  №2 (4).  С. 158-170.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

211

УДК 316.422

Кутузов М. Р.

канд. экон. наук, доцент кафедры бухгалтерского учета и аудита Восточноевропейского национального универфситета имени Леси Украинки, г. Луцк, Украина

ВЫСШЕЕ ОБРАЗОВАНИЕ УКРАИНЫ В ЕВРОПЕЙСКОМ КОНТЕКСТЕ

Образование в современной науке рассматривается как сфера социокультурной практики, отраслевая система, специально организуемый процесс, результат деятельности по предоставлению образовательных услуг. Одна из основных проблем украинского высшего образования заключается в том, что оно рассматривается обществом как часть «социальной сферы», но не как экономическую деятельность. И в программах правительства и в программах ведущих политических партий реформа образования обсуждается в разделе социальной политики [1, с.14]. Исследование показало, что в последние годы, господство нескольких стран на рынке зарубежного образования разрушено появлением множества образовательных центров по всему миру. Так, значительное количество молодых украинцев стараются получить образование в европейских странах, которые раньше не считались лидерами на рынке образовательных услуг среди них - Польша, Чехия, Словакия, Венгрия. Замедленная реакция Украины на вызовы увеличит разрыв в отставании в сфере высшего образования от ведущих стран мира. Если эти тенденции сохранятся в ближайшие годы, система высшего профессионального образования получит следующие угрозы: деформированность структуры; неравномерность создания и развития; криминализация и развитие теневых процессов; различия между направлениями подготовки кадров и потребностями экономики; отставание в развитии материально-технической базы от требований времени; низкое качество услуг, оказываемых институциональными единицами системы ВПО; свертывание программ развития материально-технической базы ВПО; снижение результативности, разрушение технологического единства научных исследований и разработок, распад сложившихся научных коллективов и на этой основе подрыв научно-технического потенциала Украины; зависимость от поставок импортного научного оборудования, приборов и электронной компонентной базы; утечка мозгов, несанкционированная передача за рубеж конкурентоспособных отечественных технологий [2]. Особое место в системе угроз нужно уделить проблеме снижения привлекательности образования в Украине, а это прямо влияет на приобретение образования зарубежом. При опросе студентов прошедших или продолжающих обучение за границей, подчеркивают, что само по себе образование за рубежом, в том числе в США, чаще всего не дает того с ног сшибательного эффекта, на который рассчитывают те, кто его получают. Зато диплом любого зарубежного вуза производит огромное впечатление на украинских работодателей, существенно повышая шансы трудоустройства его обладателей.

212

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

Еще одной интересной тенденцией является растущая популярность образовательных программ на английском языке в неанглоговорящих странах. Все больше технических и экономических курсов читаются на английском языке с тем, чтобы привлечь более широкую студенческую аудиторию. Студенты, участвующие в программах академической мобильности, как правило делятся на две группы: так называемые, фримуверы - студенты, которые отправляются в другие учебные заведения по собственной инициативе на условиях самофинансирования, и программные студенты, которые являются участниками программ студенческого обмена на базе какой-либо кафедры, факультета, образовательного учреждения или организаций национального уровня (например, таких как Erasmus, Nordplus или программа Фулбрайта). В настоящее время, уже ставший традиционным для европейских студентов и преподавателей обмен по программе Erasmus (которая подразумевает под собой такие перемещения) был дополнен элементом виртуальной мобильности, или Virtual Erasmus, благодаря которой студенты из разных стран могут обучаться совместно, не покидая своего дома [3]. Престижные вузы мира на данный момент уже очень активно проводят набор на обучение с сентября 2017 (по мере заполняемости мест на той или иной программе высшего образования). К примеру, в популярной Канаде сейчас получить высшее образование желает огромное количество студентов (в том числе и из Украины). Вместе с тем, перемещение студентов с целью получения образование, (академическая мобильность) некоторые исследователи рассматривать как угрозу стабильности, устойчивому развитию национального университетского образования. С нашей точки зрения это неизбежное явление, существенно влияющее на развитие рынка образовательных услуг. Сегодня, в мировом экономическом пространстве все более востребованными становятся умения корректно конструировать коммуникации, выстраивать диалоговые, партнерские отношения. Однако существует и реальная угроза активизации процесса «утечки умов», который и так достаточно интенсивен. Наше исследование показало, что среди тех, кто хотел бы поехать учиться за границу, 34% одновременно хотели бы уехать туда на постоянное место жительства. Более того, больше половины из «потенциальных академических эмигрантов» хотели бы получить гражданство другого государства (среди этих респондентов больше юношей и тех, кто учится в приватных вузах). Правда, отказаться от украинского гражданства согласились бы только около 17% «академических эмигрантов» (чаще с этим соглашаются юноши (23% против 14% девушек), и студенты, обучающиеся в приватных вузах (21% против 15% в государственных вузах) [4]. Нельзя не учитывать и социально-демографический аспект проблемы. Вопервых, выезжают молодые люди в возрасте максимального вступления в брак и деторождения. Во-вторых, это молодые люди, ориентированные на получение профессиональной квалификации и высшего образования, а также предполагающие возможность выезда из страны для повышения образования и квалификации, а значит, они откладывают рождение детей, что ведет, естественно, еще и к снижению рождаемости. Учитывая, что значительная доля высококвалифицированных специалистов и ученых навсегда или на длительный период жизни остается за границей, то, вполне вероятно, что они ощутимо утрачивают связь с научными направлениями и школами, функционирующими на родине, и им крайне сложно

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

213

потом (в случае возвращения) «вписаться» в них. Иными словами, получается своеобразная комплексность потерь, включающая в себя и социальнодемографические, и экономические, и научные аспекты. Каковы же реальные и потенциальные последствия академической мобильности? Естественно, на социетальном уровне они могут быть и позитивными, и негативными. Позитивными, потому что наша страна, благодаря обучению своих граждан за рубежом, может получить (и уже получает) специалистов, подготовленных, что называется, на уровне мировых стандартов, а это невероятно важно для украинской экономики и других сфер общественной жизни. Резюмируя вышесказанное, в ближайшей перспективе можно ожидать снижение уровня экономической безопасности высшего образования, вызванное углублением уже существующих, а также проявлениями новых вызовов, к которым украинская система высшего образования не готова. Большое значение в преодолении сформировавшихся угроз играет государство. Государственная политика Украины должна быть направлена на обеспечения экономической безопасности в сфере высшего образования. Для этого необходимо преодолеть негативныех тенденции, возникшие в образовании с помощью четкой, эффективной и сбалансированной программы развития всех аспектов образовательной системы. СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАНЫХ ИСТОЧНИКОВ 1. Байденко В. И. Болонские реформы: некоторые уроки Европы /В. И. Байденко // Высш. образование сегодня. – 2004. – № 2. – С. 14. 2. Украинские студенты мечтают учиться за границей [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.dec-edu.com/. – Заглавие с экрана. 3. Міжнародна діяльність університетів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://webcache:googleusercontent/custom?q=cache:prl. – Назва з екрану. 4. Держстат України 2014–2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/. – Назва з екрану.

214

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК 378.6:008]:004.4

Матвієнко О.В.

д.п.н., к.т.н., професор кафедри комп’ютерних наук Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Цивін М.Н.

к.т.н., доцент кафедри комп’ютерних наук Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ: «УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ» ЧИ «ПРОФІЛЬНІСТЬ» ІТ-ОСВІТИ?

Інформатизація соціокультурної сфери відбувається аналогічно процесам інформатизації інших сфер суспільної практики – від емпіричних пошуків, комп’ютеризації рутинних операцій, подолання різних аспектів цифрової нерівності, проблем комп’ютерної грамотності, первинної адаптації користувачів, конфліктів поколінь, пов’язаних з використанням комп’ютера до сітьових форматів соціальної взаємодії, наукоємних технологій і проектної реалізації ІКТ-новацій. Сьогодні інформатизація культури не може сприйматись лише як оцифровування ресурсів та вдосконалення інформаційних систем. Аналіз інтернет-комунікацій у сфері культури свідчить: акцент з діяльності традиційних інтернет-представництв закладів культури у мережі Інтернет переноситься на розвиток різноманітних форматів мережевої взаємодії закладів культури і мистецтва, на утворення віртуальних соціальних спільнот, які об’єднують користувачів за спільними інтересами, культурними, дозвіллєвими уподобаннями та пізнавальними потребами. Відбувається модернізація традиційних сфер культури і формування якісно нових явищ культури на основі інформаційно-технологічних інновацій. Нові тенденції соціально-технологічного розвитку породжують формування нових напрямів професійної діяльності, а сталі й традиційні модернізуються, трансформуються і постають у іншій змістовій площині. Інноваційний тип зайнятості викликає зміну кваліфікаційної структури професійних ресурсів галузі. Динаміка інформатизації суспільства відображається у його професійній структурі, яка у процесі дифузії інформаційних технологій у всі сфери соціальної практики потребує модернізації компетенцій фахівців. Вимоги до підготовки фахівців з впровадження і використання інформаційних технологій у різних предметних галузях за змістом і за компетентнісними вимогами та характеристиками змінились, однак системний підхід, який би враховував специфіку предметної галузі у підготовці ІТ-фахівця для сфери культури, за ці роки не тільки не реалізований у освітньому процесі, а й навіть не наявний у науковому дискурсі. Актуальність виявленої проблеми зумовлена явищами, які і разом, і кожне окремо можуть викликати низку суперечностей у функціонуванні професійних ресурсів соціокультурної сфери. Це, зокрема: • нові вимоги соціуму до сучасних фахівців, які впроваджують і використовують ІКТ у різних сферах соціальної практики;

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

215

• об’єктивні процеси спеціалізації і диференціації базових ІТ-професій; • модернізація компетентнісних характеристик ІТ-фахівців. Дозволимо собі висунути гіпотезу стосовно структурно-змістової організації підготовки ІТ-фахівців, яка полягає в тому, що соціально-освітній ефект підготовки ІТ-фахівців і, відповідно, ефективність впровадження ІКТ у сфері культури, може бути одержаний у разі, якщо підготовка буде здійснюватись у безпосередньому зв’язку із вивченням предметної сфери соціокультурної діяльності (бібліотечної, архівної, інформаційної справи, готельно-ресторанної та туристичної, культурнодозвіллєвої діяльності тощо), що, зокрема, може бути реалізовано у ВНЗ культури. Звертаючись до методології розробки інформаційної системи зазначимо, що одним із перших завдань, з яким стикається її розробник, є вивчення, осмислення і аналіз предметної галузі, яка вирішальним чином впливає на ефективність проекту впровадження інформаційної системи у всіх її аспектах: і на вимоги до системи, і на взаємодію з користувачем, на модель зберігання даних, реалізацію системи тощо. Предметну галузь можна визначити як сферу людської діяльності, виділену й описану згідно встановленим критеріям. У описуване поняття повинні входити відомості про всі її елементи, явища, відношення і процеси, які відображають різні аспекти цієї діяльності. У описі предметної галузі повинні бути присутні характеристики можливих впливів зовнішнього середовища на елементи і явища предметної галузі, а також зворотні впливи цих елементів на зовнішнє середовище. Предметна галузь є об’єктом або виробничою системою із усім комплексом понять і знань про її функціонування. При впровадженні інформаційних технологій у діяльність цієї «виробничої системи» необхідні знання про завдання, які в ній вирішуються, і про цілі, які перед нею постають. Як можна бачити, подібні знання про предметну галузь неможливі без спеціального студіювання, хоча «універсальні» ІТ-фахівці, безперечно, підготовлені до формального обстеження предметної галузі, у яку впроваджуються інформаційні технології. У публікаціях ми вже наголошували на доцільності й профільності ІТ-освіти у ВНЗ культури [1], однак проблема сьогодні актуалізується під впливом двох чинників: 1. Інформатизація як глобальний цивілізаційний тренд, трансформує не тільки окремі елементи освітнього процесу, а й компетентнісні запити сучасного суспільства, що урізноманітнює професійні ресурси інформатизації. 2. Соціокультурна сфера потребує введення нового переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою. Не повторюючи раніше наведену аргументацію щодо доцільності й профільності ІТ-освіти у ВНЗ культури, зазначимо, що підготовка фахівців може розвиватись у двох напрямах: • як підготовка фахівців з поглибленим вивченням інформаційних технологій у межах «профільних» спеціальностей напряму «Культура» («Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», «Менеджмент соціокультурної сфери»); • як підготовка фахівців у межах «непрофільних» для ВНЗ культури спеціальностей напряму «Інформаційні технології», зокрема спеціальності «Комп’ютерні науки та інформаційні технології»

216

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

У межах першого із запропонованих напрямів узагальнено виділимо спеціалізації, які умовно можна визначити як такі, що спрямовані на професійну діяльність зі створення і управління інформаційними ресурсами у мережі Інтернет. Подібні професії вже запропоновані у Професійному стандарті «Фахівець з інформаційних ресурсів» [2], при чому під інформаційними ресурсами розуміється веб-контент – текстовий, графічний і мультимедійний зміст веб-сайтів. Вимогами і рекомендаціями до виду професійної діяльності фахівця визначено поширення інформації, реклама товарів та послуг, інформаційна підтримка бізнес-процесів організацій, комунікації із споживачами продуктів, розвиток електронної комерції. Слід зазначити, що підготовка таких фахівців не є технічною освітою і може здійснюватись на основі переліку фундаментальних дисциплін навчального плану спеціальності, а спеціалізація включає поглиблене вивчення дисциплін інформаційнотехнологічного циклу. Стосовно другого напряму – підготовки ІТ фахівців для сфери культури за «непрофільними» для ВНЗ культури спеціальностями, очевидно доцільною бачиться спеціалізація під умовною назвою «Прикладна інформатика у соціокультурній сфері» за спеціальністю «Комп’ютерні науки та інформаційні технології». Фахівці повинні знати мови програмування, на практиці – здійснювати налагодження і тестування програм, бути менеджерами інформаційних технологій при впровадженні їх у сфері соціокультурної діяльності й фахівцями у галузі управління ІТ-проектами у соціокультурній сфері. Висновки. Модернізація моделей інформаційно-комунікаційної взаємодії і специфіка завдань, що постають у процесії їх реалізації у соціокультурній сфері, виводять на передній план «профільність» підготовки фахівців, діяльність яких буде пов’язана із інформаційно-комунікаційними технологіями, у сфері культури, що може бути реалізовано лише у освітньому просторі ВНЗ культури. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Матвієнко О., Цивін М. ІТ-освіта у вищих навчальних закладах культури: доцільність і профільність//Вісник Книжкової палати.-2013.-№10. - C. 20-23. 2. Професійний стандарт «Фахівець з інформаційних ресурсів» [Електр.ресурс]. - Спосіб доступу: http://mon.gov.ua/activity/education/vishha /suchasna-it-osvita-v-ukrayini.html

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

217

УДК 007.51

Мельник І. Ю.

к. т. н, доцент кафедри комп’ютерних наук Київського національного університету культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Задерей Н. М.

к. ф.-м. н, доцент кафедри математичного аналізу та теорії ймовірностей НТУУ «КПІ» ім. Ігоря Сікорського, м. Київ, Україна

Нефьодова Г. Д.

к. ф.-м. н, старший викладач кафедри математичного аналізу та теорії ймовірностей НТУУ «КПІ» ім. Ігоря Сікорського, м. Київ, Україна

КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНЦІЇ СУЧАСНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Стрімкий розвиток IT-технологій породжує цікаві технічні рішення та удосконалює підходи в системі управління навчанням. Як розвиток підходу e-learning (електронного навчання), який передбачає залучення комп'ютерів для засвоєння та закріплення знань і навичок, в тому числі за допомогою мультимедіа - технологій, популярною останнім часом стала концепція m-learning (мобільного навчання), яка наразі активно еволюціонує в концепцію u-learning (повсюдного навчання). Концепція u-learning (ubiquitous learning) передбачає безперервний процес самовдосконалення за допомогою найрізноманітніших інформаційних пристроїв (комп'ютер, смартфон, планшет тощо), що мають доступ до мережі Іnternet у будь-якому куточку світу [1]. Постає питання необхідності створення відповідних ресурсів для адаптивного навчання протягом усього життя. На підставі того, які саме онлайн-курси проходить студент, з яким успіхом, які з наведених завдань виконує вірно, і з виконанням яких задач виникають труднощі, система u-learning буде вибудовувати віртуальну карту знань користувача і "підказувати" студенту розділи чи теми, які потрібно засвоїти та вивчити. Доцільним було б використання такого віртуального тьютора, починаючи з перших кроків навчання в початковій школі. Усі люди наділені різними здібностями, швидкість засвоєння нового матеріалу індивідуальна. Необхідною умовою та стимулюючими цілями для кожного студента повинні бути прозорі та чіткі вимоги на кожному етапі навчання. Необхідно формувати можливості для персонального розвитку особистості, де самоконтроль, самопізнання, почуття відповідальності та довіри є власною здатністю, що забезпечує конструктивне ставлення студента до суті життя ("своє життя я будую сам") на основі самодисципліни, власних знань та творчого підходу до виникаючих проблем. Персоналізація навчання є альтернативою до уніфікованих підходів в освіті, які вимагають від усіх суб’єктів навчання однакових результатів. Індивідуальні психологічні характеристики особистості мають стати основою для персональних освітніх програм, тим підґрунтям, завдяки якому з’явиться мотивація до навчання. Це сприятиме поштовху для розвитку інтелекту, творчості та креативності. Гейміфікація (використання ігрових практик у неігровому контексті), як технологія винагород за зроблене, може сприяти підвищенню мотивації навчання та поліпшенню його якості. Формально уся освіта гейміфікована, оскільки використовує систему заохо-

218

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

чень (оцінки, бали, грамоти, дипломи, медалі, перехід до наступного класу чи курсу як новий level up), але тенденція сучасного погіршення загального стану освіченості волає про необхідність змін. Навчання за допомогою відеоігор є унікальною можливістю надати знання про реальний світ через інтерактивне занурення у світ віртуальний. Підготовка студентства для успішного життя і праці у сучасному глобальному суспільстві, що постійно змінюється та потребує неодноразового складного вибору – концептуальна задача освітнього середовища. Це передбачає формування фундаментальних життєвих компетенцій, таких, як командна робота, вміння ефективно співпрацювати та комунікувати, вміння брати на себе відповідальність, націленість на результат, критичне мислення, самовдосконалення, проактивність, креативність тощо. Підвищена увага має приділятися проблемі пошуку кращих способів оцінювання компетенцій та вимірювання індивідуального прогресу у навчанні. В кінцевому підсумку, навчання, що базується на компетенціях, повинно ілюструватися ROI (return on investment), тобто коефіцієнтом рентабельності інвестицій, вкладених в освіту. Для цього необхідні ефективні способи оцінки знань і відстеження динаміки навчання студентів, щоб гарантувати якісний інформаційний обмін між кожною складовою програми навчання. За прогнозом міжнародних аналітиків World Economic Forum набір ключових бажаних компетенцій навіть протягом п’яти років (до 2020 року) зміниться на 35%. Наведемо перелік першорядних компетенцій. На першому місці зазначено вміння вирішувати складні задачі (Complex Problem Solving), попит на цю компетенцію за прогнозами зросте на 52%. Наступною компетенцією є наявність критичного мислення. Завдяки значній кількості інформації та спрощеному її пошуку необхідними стануть навички відбору цієї компетентності та її правильне переосмислення. Технологія єдиної вірної відповіді (формат тестів) при вимірюванні цієї компетенції не даватиме необхідних результатів. Третя за значенням прогнозована компетенція – це креативність. Її вирішальність зростає в зв’язку з ускладненням процесів, що вимагають нестандартних рішень. Четвертою по важливості можна очікувати компетенцію управління людськими ресурсами. Ця компетенція розглядається на тлі зростаючих вимог до технічної, комп'ютерної грамотності. Багато компаній будуть йти шляхом зрощування людського і штучного інтелекту, об'єднанню зусиль робітників і роботів, тому наукове середовище стане складнішим. Уміння працювати з людьми, особливо з урахуванням того, що професіонали набудуть ще більш високого розвитку, порівняно з сьогоденням, набуває першочергового значення. З цього випливає фактор постійного самовдосконалення в умовах кар’єрного зростання. Розглянемо ще декілька ключових компетенцій: навички координації, взаємодії, емоційний інтелект, міркування і прийняття рішень, клієнтоорієнтовність (service оrientation, тобто сервісна орієнтація), вміння вести переговори, когнітивна гнучкість. Всі ці нові компетенції потребують вивчення й особливої уваги до процесів їх вимірювання. Нещодавнє придбання Smarterer, яке є головним пріоритетом компанії Pluralsight (сервісу онлайн-навчання для розробників ПЗ), дозволяє вимірювати за допомогою

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

219

професійного тестування будь-який набір компетенцій за допомогою всього лише десяти питань протягом не більш ніж двох хвилин на основі адаптивного алгоритму. Такий підхід надає можливість оцінювання будь-якої компетенції, яка може служити основою для нового галузевого стандарту. Інші освітні онлайн-компанії також почали експериментувати у цій області, у тому числі Udacity's Nanodegrees і General Assembly's microcredentials. Кожна компанія, яка пропонує MOOCs, повинна звернутися до оцінювання провідних компетенцій, якщо вона хоче вижити у сучасному світі. Особливу увагу заслуговує онлайн-навчання, засноване на компетенціях. У той час, як навчання, засноване на компетенціях, і дистанційне навчання (онлайн навчання) не є чимось новим, їх поєднання створює революційний підхід до освіти. В онлайн-навчанні, заснованому на компетенціях, є великий внутрішній потенціал, оскільки воно містить у собі не лише правильну модель навчання, але й правильні технології, клієнтів і бізнес-моделі. Провайдери онлайн-навчання, заснованого на компетенціях, можуть економічно і ефективно комбінувати модулі навчання завдяки їх гнучкості та адаптивності до мінливого ринку праці. Вони роблять це, розбиваючи навчання не на курси або навіть предмети, але на компетенції, звільняючи навчання від обмежень традиційних інституцій і методів. Можливості онлайннавчання, заснованого на компетенціях, мають на увазі індивідуальну підтримку студентів, допомогу у досягненні ними конкретних цілей навчання та отримання адаптованого під бажання роботодавця набору компетенцій, і, як висновок, успішне працевлаштування [2]. Засвоєння нових технологій навчання, усвідомлення необхідності нових компетенцій та процес їх вимірювання – новітні інструменти, які завжди залишаються вторинними по відношенню до мети, яку студент, викладач або адміністратор намагаються досягти, або ж по відношенню до проблеми, яку вони прагнуть вирішити. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Alsheail, Abdulrahman . Teaching English as a Second/Foreign Language in a Ubiquitous Learning Environment: A Guide for ESL/EFL Instructors. / MA Project. Californnia State University, Chico, 2010. – 54 р. 2. Аарон Сконнард. Топ-5 світових тенденцій в області освітніх технологій [Електронний ресурс] // Освіта.ua.- Режим доступу: http://ru.osvita.ua/abroad/ higher_school/distance-learning/45903/

220

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК 304.4:004

Мельник Ю.В.

к.т.н., с.н.с., завідувач кафедри інформаційних технологій Університет новітніх технологій, м. Київ, Україна

Бороденко Н.Д.

Перший проректор Університет новітніх технологій, м. Київ, Україна

Богданова Н.В.

фахівець з інформаційно-комунікаційних технологій Університет новітніх технологій, м. Київ, Україна

КУЛЬТУРОЛОГIЧНИЙ АСПЕКТ НЕПРОФIЛЬНОЇ ПРОФЕСIЙНОЇ ПIДГОТОВКИ БАКАЛАВРIВ ТА МАГIСТРIВ З IНФОРМАЦIЙНИХ ТЕХНОЛОГIЙ

Культура суттєво впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Культурний рівень не співпадає з рівнем грамотності чи освіченості. Культура не вручається разом з дипломом, оскільки є результатом внутрішнього розвитку і самовдосконалення. Рівень культури особистості багато в чому визначає її подальшу долю, кар’єру, життя [1]. Розвиток культури особистості не миттєвий процес і потребує значного часу. З другого боку необхідність в «перетравленні» величезної кількості інформації в інформаційному суспільстві залишає все менше часу для розвитку особистості в традиційному розумінні. Саме з цих позицій розглянемо культурологічний аспект непрофільної професійної підготовки бакалаврів та магістрів з інформаційних технологій. Освітні програми з комп’ютерних наук (інформаційних технологій) дають знання і навички націлені на економіко-виробничі та бізнес-процеси. Структура викладання більшості дисциплін акцентує увагу переважно саме на прикладний економічний ефект та в незначній мірі на науково-дослідницьку сферу діяльності. Культурна складова навчання відступає при цьому на другій план. З культурологічної точки зору такі дисципліни формують та розвивають так звану бліп культуру [2]. Навички з мультимедійних технологій часто обмежуються знаннями з методів та способів обробки фото та відео зображень, створення рекламних роликів та повідомлень, бажано таких, що можуть претендувати на роль мемів в Інтернеті [3]. Дисципліни що вивчають мережеві технології, мови програмування націлені на побудову телекомунікаційних мереж всеосяжного доступу до інформації та полегшення її отримання, максимальну швидкість її пошуку та обробки. Широке перенесення соціального середовища в Інтернет-простір та розповсюдження дистанційного навчання розвивають чатовий та блоговий стилі спілкування. Таким чином набуття знань і навичок майбутніх фахівців інформаційного суспільства підпорядковані наростаючому потоку інформаційного обміну за допомогою засобів телекомунікацій, спрощенню, уніфікації та концентрації інформації. В таких умовах формується світогляд адекватний даному етапу розвитку суспільства.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

221

Розглянемо деякі практичні можливості по більш широкому представленні культурної складової навчання. При дистанційному навчанні (наприклад в Moodle) бажано більше використовувати такий вид контролю як тест «есе». Це допоможе розвитку навичок дуже стисло і аргументовано викладати свою думку. Також бажано використовувати тест «коротка відповідь» що буде сприяти швидкому уявному переробленні відомої інформації або її співставленні. Створення і активна підтримка таких чатів як, наприклад, «Віртуальна аудиторія», «Спілкування з викладачем» сприятиме формуванню тематичних навичок віртуальних розмов з прийнятими нормами спілкування. В практичних завданнях з Web-технологій практикувати створення, наприклад, обмежених електронних галерей витворів мистецтва на задану тематику, створення картографічних і описових довідників конкретних пам’яток архітектури, електронні екскурси, тощо. Можна також практикувати створення 3D зображень або редагувань відомих (випадкових) зразків образотворчого мистецтва та архітектурних споруд. Активніше розвивати чітку тенденцію часу до інформаційних розваг. Можна запропонувати створення ігрових додатків типу «Музейне орієнтування», пазлів «Шедевр мистецтва», конструкторів «Створи точну копію шедевру архітектури», тощо. При вивченні мультимедійних технологій вводити завдання по створенню статичних і анімованих банерів соціальних та культурних заходів, виготовлення рекламних роликів культурно-досугових програм, самопрезентацій відвідування закладу культури, тощо. В сучасному світі інформація формує матеріальне середовище життя людини. Введеня в навчальні програми непрофільних фахівців і розумне поєднання елементів культурного надбання людства з можливостями нових інформаційних технологій буде сприяти більш гармонійному і повному культурному розвитку особистості. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти. [Текст] – К.: Літера, 2000. – 464 с. 2. Тоффлер О. Третья волна [Текст]//США – экономика, политика, идеология. 1982. – №3. 3. Пивоварськая К.С. Філософські обрії. [Текст]2012. № 28. – ст.71-81.

222

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК: 378.2:378.245

Олійник І.В.

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології, Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, Україна

ФЕНОМЕНИ «ДОСЛІДНИЦЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ» ТА «ДОСЛІДНИЦЬКА КОМПЕТЕНЦІЯ» В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

У сучасному суспільстві, що має вектор глобалізації, здатність особистості швидко адаптуватися до умов міжнародної конкуренції стала важливим фактором успішного та стійкого розвитку країни. Науково-дослідна робота є невід’ємним компонентом системи підготовки висококваліфікованих кадрів для будь-якої професійної галузі. Реформування освітньої системи, модернізаційні процеси в державі в цілому вимагають від майбутнії фахівців готовності проявляти активність в умовах, що стрімко змінюються; навичок самостійного аналізу ситуації, її прогнозування; пошуку, засвоєння та використання у своїй професійній діяльності сучасних методів, що дозволяють ефективно вирішувати поставлені завдання. У процесі підготовки майбутніх докторів філософії важливим аспектом виявляється формування метапредметних умінь та навичок як результат освітньої форми, що вибудовується над традиційними предметними знаннями, фундаментальним елементом якої є мисленнєво-діяльнісний тип інтеграції навчального матеріалу та принцип рефлексивного ставлення до базової організованості мислення. Метапредметну компетенцію ми розглядаємо на прикладі дослідницької компетентності, що містить комплекс освітніх компетенцій, пов’язаних з мисленнєвими, пошуковими, логічними та творчими процесами пізнання. Незважаючи на той факт, що дане питання є значимим та актуальним, на сьогодні не існує єдиного тлумачення дефініції «дослідницька компетентність». Більше того, виявлена багатоманітність підходів до визначення сутності даного конструкту, а як результат – і відсутнсть єдиного розуміння. Аналіз наукової літератури з означеної проблеми дав змогу виділити основні напрями у визначенні сутності дослідницької компетенції: – дослідницька компетентність розглядається як дослідницькі уміння, пов’язані з аналізом та оцінкою наукового матеріалу [1]; – дослідницька компетенція – це особлива функціональна система психіки та пов’язана з нею цілісна сукупність якостей людини, що забезпечує їй можливість виступати ефективним суб’єктом даної діяльності [2]. Розглядаючи сутність поняття «дослідницька компетентність», С. Осипова звертає увагу на перетворювальний характер даного феномену і вбачає в ній інтегральну якість особистості, що виражається в готовності та здатності самостійно оволодівати і отримувати системи нових знань у результаті переносу смислового контексту діяльності від функціонального до перетворювального, базуючись на знаннях, уміннях і навичках та способах діяльності [3].

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

223

У якості основних складових елементів зазначеної діяльності автор пропонує розглядати наступні здібності: – постановка мети діяльності; – визначення предмета, засобів діяльності, реалізація намічених дій; – рефлексія, аналіз результатів діяльності (співвідношення досягнутих результатів з визначеною метою). Дослідницьку компетентність О. Феськова, розглядає як усвідомлену готовність своїми силами рухатися у напрямку засвоєння та побудови систем нових знань, переживаючи акти розуміння, смислотворчості та саморозвитку [4]. Таким чином більшість науковців розглядають дослідницьку компетентність як результат грамотно спланованої дослідницької діяльності (написання наукової роботи, постановка та аналіз результатів експерименту тощо). Використовуючи визначення освітньої компетенції А. Хуторського [5], можемо сформулювати поняття дослідницької компетенції – це сукупність знань у певній галузі, наявність дослідницьких умінь (бачити і вирішувати проблеми на основі формулювання і обґрунтування гіпотез, ставити мету і планувати діяльність, здійснювати збір і аналіз необхідної інформації, обирати найбільш оптимальні методи, проводити експеримент, надавати результати досліджень), наявність здібностей застосовувати ці знання та вміння у конкретній діяльності. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бережнова Е.В. Основы учебно-исследовательской деятельности студентов: монография / Е.В. Бережнова, В.В. Краевский. - М.: Академия, 2006. - 128 с. 2. Плотникова Н. И. Общеучебные компетенции в структуре дистанционного курса на английском языке / Н.И. Плотникова / Компетенции в образовании: опыт проектирования: сб. научн. трудов под ред. А.В. Хуторского. - М.: Научновнедренческое предприятие «ИНЭК», 2007. - 327 с. 3. Осипова С.И. Развитие исследовательской компетентности одарённых детей/С.И. Осипова. – ГОУ ВПО «Государственный университет цветных металлов и золота». – М., 2009. – 176 с. 4. Феськова Е. В. Составляющие элементы исследовательской компетентности [Електронний ресурс] / Е. В.Федькова. – Режим доступу: http://gdt.k26.ru/gnpk/index.php?option=com_content. 5. Хуторской А. В. Ключевые компетенции как компонент личностноориентированной парадигмы образования / А. В. Хуторской // Народное образование. – 2003. – №2. – С. 55 – 61.

224

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК 378.1

Палагута К.О.

к.е.н., доцент кафедри програмної інженерії та інформаційних систем Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна

ІНФОРМАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВИПУСКНИКІВ ВНЗ

В умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні більшої актуальності набувають подальший розвиток інформаційних технологій, впровадження сучасних засобів роботи з інформацію в усі сфери життя суспільства, підготовка висококваліфікованих спеціалістів для застосування сучасних технологій. Фахівці – найважливіша частина інформаційного ресурсу підприємства, держави. Як носій інформаційних ресурсів фахівець повинен володіти особливими властивостями – виступати одночасно носієм, творцем, користувачем та інтерпретатором інформаційних ресурсів. З цими властивостями пов’язані такі поняття як інформаційна культура та інформаційна компетентність. У загальному випадку інформаційну культуру спеціаліста визначають як культуру людини, готової до творчої роботи в умовах інформаційно-комунікаційної системи розвитку суспільства. Надане визначення дає узагальнену характеристику будь-якої людини. Якщо брати більш вузьку сферу діяльності людини – її роботу, то значної ваги набуває такий аспект як «інформаційна компетентність». Інформаційна компетентність - здатність людини до розв'язання певного класу завдань і наявність необхідних інтелектуальних та технологічних умінь інформаційної взаємодії, орієнтації у інформаційному просторі суспільства, використання нових інформаційних технологій для здобуття і обробки нової інформації. Питання інформаційної компетентності розглянуті в роботах таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як В.А. С.І. Архангельський, В.І. Байденко, В.П. Беспалько, О.В. Бондаревська, Л.С. Ващенко, Б.С. Гершунський, О.С. Заблоцька, Е.Ф. Зеєр, І.С. Зимня, В.І. Кальней, Е.Я. Коган, Н.Х. Насирова, А.М. Новікова, О.В. Овчарук, Е.С. Полат, Дж. Равен, І.В. Роберт, О.Я. Савченко, Г.К. Селевко, Ю.Г. Татур, А.А. Хуторський та ін. Разом з цим проблема розвитку інформаційної компетентності випускників ВНЗ потребує подальшого опрацювання. Інформаційна компетентність включає комп'ютерну грамотність, комп'ютерну компетентність, бажання опановувати нову інформацію, нові знання й активно використовувати їх у практичній діяльності. Як справедливо вважають експерти DeSeCo, до внутрішньої структури компетентності входять знання, пізнавальні і практичні уміння і навички, ставлення, емоції, цінності та етичні нормі, мотивація [1, с. 22]. Сьогоднішній фахівець вищої кваліфікації не конкурентоспроможний на ринку праці без цих складових. Традиційно виділяють такі компоненти інформаційної компетентності: «когнітивний, операційно-діяльнісний, рефлексивний, комунікативний, ціннісно-мотиваційний та професійний» [2]. Комп'ютерну грамотність розуміють як початковий рівень освоєння комп'ютерної техніки, наявність умінь використовувати універсальні та спеціалізовані прикладні програмні засоби. Сьогодні значна частина інформаційних ресурсів

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

225

фіксується на машинних носіях і може не мати аналога на традиційних паперових носіях. Це створює ситуацію, при якій користувач, що не має необхідних технічних, програмних засобів переробки машинних інформаційних ресурсів, фактично виключається зі сфери ефективного використання найбільш цінних інформаційних ресурсів на всіх рівнях: особистому, груповому, відомчому, національному, міжнародному. На теперішній час фактично всі студенти ВУЗів вивчають базові курси інформатики, що надає їм можливість одержати відповідні знання та навички. Студенти вивчають основи технічного забезпечення інформаційних систем – архітектуру персональних комп’ютерів, локальних обчислювальних мереж, глобальної мережі Інтернет, засоби роботи з текстовою, табличною інформацією, системи управління базами даних, основи алгоритмізації та програмування. Комп'ютерна компетентність передбачає цілісну систему знань у галузі інформаційних систем, пізнання себе як активного суб'єкта інформаційного суспільства. На цьому рівні діяльність суб'єкта може бути охарактеризована як "комп'ютерна творчість" - розв'язання людиною творчих завдань, реалізація творчих проектів за допомогою комп'ютера. Не даремно конкурсні завдання для студентів не комп’ютерних спеціальностей обов’язково включають елементи програмування, імітації, сценарні підходи до розв’язання проблем, що не можливо здійснити без комп’ютера. Комп'ютерна грамотність і комп'ютерна компетентність у роботі фахівців не комп’ютерних спеціальностей припускає, що комп'ютер використовується як допоміжний засіб, здатний узяти на себе частку роботи людини - творця, відтворити модель результату її творчості (просторову, динамічну, звукову та ін.) або виконати моделювання наслідків її творчої діяльності. Можна знати і навіть вміти, але не використовувати, не намагатися постійно зростати у своїх фахових і загальноосвітніх вміннях і навичках. Без такої інтелектуальної особистісної складової в освоєнні інформаційного простору і практичного застосування нових знань не може бути й інформаційної компетентності. Тому сучасний кваліфікований фахівець повинен мати високий рівень знань в області інформаційних технологій і вільно адаптуватися до складу технічних і програмних засобів, що постійно змінюється. Майбутні фахівці повинні знати загальнотеоретичні основи інформаційних систем на об’єкті управління із застосуванням сучасних комп'ютерних технологій, активно використовувати наявне на підприємстві програмне забезпечення. Керівництво вищою освітою держави та ВНЗ перейшло до практичного втілення в життя сучасних потреб економіки і науки. Так у більшості ВНЗ України для підготовки фахівців з відповідним рівнем інформаційної компетентності підтримується наскрізна система навчання комп’ютерним технологіям у фаховій сфері. Крім базового курсу з інформатики, для студентів викладаються дисципліни «Інформаційні системи і технології в обліку», «Інформаційні системи і технології кредитних і фінансових установ», «Інформаційні системи і технології у банківській сфері», «Інформаційні системи підприємств», «Інформаційні системи і технології в готельно-ресторанному бізнесі», «Електронна комерція», «Управлінські інформаційні системи аналізу й аудиту», «Комп’ютерні системи обробки обліково-економічної інформації» тощо. Під час вивчення цих дисциплін студенти отримують практичні навички роботи з сучасними пакетами прикладних програм професійного спрямування. Так, наприклад, студенти спеціальностей «Облік і оподаткування» знайомляться з сучасними

226

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

потужною ERP-системи, такими як 1С: Підприємство 8.3, Парус: Підприємство, Галактика тощо. Важливою складовою інформаційної компетентності є ціннісно-мотиваційна компонента. Вона визначається «потребами студентів у професіональній освіті, самовдосконаленні, саморозвитку, самореалізації у професійному і суспільному житті, зі знаннями студентів про роль і місце ІКТ у розвитку сучасного світу, про правові, етичні і моральні норми роботи в інформаційному середовищі, про інформаційну безпеку суспільства і особистості» [3]. Таким чином, основними напрямами підвищення інформаційної компетентності студентів ВНЗ, на нашу думку, є: безперервне комп’ютерне навчання; активізація самостійної роботи студентів; орієнтація на вирішення творчих задач, що сприяють розвиненню навиків формування знань; підвищення мотиваційної складової навчання в сфері інформаційно-комунікаційних технологій; поглиблене вивчення пакетів прикладних програм з урахуванням майбутньої професійної діяльності. Викладачі ВНЗ повинні робити усе можливе для підготовки сучасних фахівців з високою інформаційною культурою та інформаційною компетентністю, постійно впроваджувати у навчальний процес нові сучасні програмні засоби. Це сприяє підвищенню конкурентоспроможності випускників ВНЗ на ринку праці. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Овчарук О.В. Компетентності як ключ до формування змісту освіти [Текст]// Стратегія реформування системи освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. – Київ : К.I.С.2003. - 295 с. 2. Пшенична О.С. Інформаційна компетентність майбутнього менеджера організацій: педагогічний аспект [Електронний ресурс] // − Режим доступу: http://web.znu.edu.ua/herald/issues/2009/Pedagogi-2-2009/162-168.pdf 3. Добровольська О.В. Використання інформаційно-комунікаційних технологій для формування інформаційної компетентності студентів [Електронний ресурс] //− Режим доступу: https://www.researchgate.net/publication/291814240_Vikoristanna_ informacijno-komunikacijnih_tehnologij_dla_ormuvanna_informacijnoi_kompeten tnosti _studentiv

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

227

УДК 371.134:94:371.68(075.8)

Прокопчук В.Є.

к.п.н., доцент кафедри всесвітньої історії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, м. Луцьк, Україна

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ

Сучасні тенденції у галузі педагогічної освіти засвідчують зростання вимог до рівня професіоналізму вчителів. Основні проблеми, з якими зустрічаються педагоги, це: активна динаміка змісту освіти, різноплановість проблем виховання; інтеграція знань, умінь і навичок із таких суміжних з педагогікою наук як філософія, психологія, медицина тощо; робота в єдиному інформаційному середовищі; активне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі тощо. Реалізовувати ці завдання може лише вчитель із високим рівнем професійної компетентності. Формування фаховості педагогів починається із вищої школи. У Енциклопедії освіти зазначено, що інформатизація освітнього процесу – один з основних пріоритетів у розвитку вищої школи, якісно новий етап для всієї системи вищої освіти, перспективний напрямок підвищення ефективності процесу навчання у вищому навчальному закладі [2,с.360]. Наше бачення складових професійної компетентності вчителя-предметника (історика) наступне: предметна, психологічна, педагогічна, методична, інформаційнокомунікаційна, особисті професійно важливі людські якості (креативність, організованість, відповідальність, ораторські здібності, доброта, емпатія тощо) та внутрішня потреба у постійній самоосвіті та самовдосконаленні у професії. Всі зазначені компетентності комплексно складають професійну компетентність, перебуваючи у постійному зв’язку, та є взаємозалежними. Інформаційно-комунікаційну компетентність вчителя історії можна трактувати як самостійну компетентність, так і як засіб формування методичної компетентності. Інформаційно-комунікаційну компетентність ми розглядаємо як здатність особистості орієнтуватися в потоці інформації, уміння працювати з різними видами та джерелами інформації, критично ставитися та аналізувати їх, вирішувати можливу інформаційну та комунікативну проблеми, пов’язані із учительською діяльністю. Формування інформаційно-комунікаційної компетентності майбутнього вчителя історії відбувається у процесі застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Проблемам упровадження й ефективного застосування інформаційнокомунікаційних технологій в освіті присвячено чимало праць вітчизняних і зарубіжних учених, наприклад, у дослідженнях В. Безпалька, В. Бикова, Б. Гершунського, С. Гончаренка, Р. Гуревича, М. Жалдака, М. Кадемії, М. Козяра, Ю. Машбиця, В. Мирошниченко, Є. Полат, С. Сисоєвої та ін. Зважаючи на значення даної проблеми ще у 2008 році ЮНЕСКО було опубліковано проект ICT-CSTT (ICT Competency Standards for Teachers), який покликаний розробити універсальний набір рекомендацій для здійснення професійної підготовки з метою пошуку, підготовки і оцінки навчальних матеріалів або програм підгото-

228

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

вки учителів у використанні ІКТ у процесі навчання; розробити загальний перелік навичок, що дозволяють учителям використовувати ІКТ у процесі навчання; підвищити професійну компетентність вчителів за рахунок освоєння педагогічних прийомів роботи як з класом, так і індивідуально, новаторських методів навчання з використанням ІКТ; створити єдиний глосарій термінів, що відносяться до використання ІКТ у навчанні. Створення інформаційного освітнього середовища сприяє підвищенню мотивації студентів до освоєння ІКТ в межах навчальної дисципліни „Інформатика“ (а також інших дисциплін), мотивації педагогів до самоосвіти (володіння персональним комп’ютером), освоєння і напрацювання методик використання ІКТ у викладанні навчальних дисциплін, виводить викладача на новий, сучасний рівень викладання. Зростає обсяг і досяжність інтелектуальних ресурсів. Глобальна мережа Інтернет у поєднанні з електронними каталогами бібліотек забезпечує доступ до гігантських сховищ інформації, які відкриті незалежно від часу і відстані [4,с.245]. Дослідниця Г. Федорук доводить, що ІКТ-компетентність не зводиться до розрізнених знань і навичок роботи за комп’ютером. Вона є інтегральною характеристикою особистості, здатністю до засвоєння відповідних знань і розв’язання завдань у навчальній та професійній діяльності за допомогою комп’ютера. Педагог, який не має базової ІКТ-компетенції, потребує для своєї роботи постійної підтримки більш досвідченого користувача, що істотно обмежує можливості освітнього процесу, тому в системі безперервної освіти ми маємо поступово формувати ІКТкомпетентність[5, с.37]. Розуміючи важливість досягнень сучасної педагогічної науки з питання використання нових інформаційних технологій в процесі навчання студентів-істориків, ми прагнемо виробити сучасний вектор навчання комп’ютерним технологіям у підготовці майбутніх вчителів історії. Під сучасними ІКТ розуміють сукупність методів і технічних засобів для збирання, створення, організації, зберігання і використання інформації. Перед системою освіти стоять завдання, щодо її адаптації до умов масової комп’ютеризації та інформатизації всіх сфер життя суспільства, серед головних – формування інформаційно-комунікаційної компетентності майбутніх учителів взагалі та історії зокрема. Зміни в методиці навчання історії стосуються використання різних гаджетів, ресурсів Інтернету як у роботі зі всім класом, так і при виконанні учнями індивідуальних завдань. Ефективне використання усього спектру можливостей та засобів, що реалізовуються на базі ІКТ, може бути забезпечене лише за наявності в студентів (майбутніх вчителів історії) відповідного рівня інформаційно-комунікаційної компетентності. Ми вважаємо, що використання ІКТ у підготовці майбутніх вчителів історії створює наступні можливості: навчальний матеріал легше сприймається та засвоюється студентами; використання наочного матеріалу (мапи, схеми, таблиці тощо) урізноманітнює вивчення різних дисциплін; забезпечується індивідуальний підхід до навчання студентів; активізація самостійної роботи; розвитку креативного мислення, створюється сучасне освітнє середовище. Процес розвитку інформаційно-комунікаційної компетентності майбутніх учителів історії базується на отриманні загальнотеоретичних знань та певних вмінь та

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

229

навичок у процесі вивчення різних курсів, наприклад «Інформаційні технології в галузі знань» або «Комп’ютерно-орієнтовані технології навчання». Особливо важливим ми вважаємо організацію кожного заняття з методики навчання історії з використанням сучасних технологій. Лекції, практичні заняття, можливо, лабораторні роботи створюють певну систему у формування інформаційно-комунікаційної компетентності студентів, яка удосконалюється під час педагогічної практики в школах. Підсумовуючи сказане, інформаційно-комунікаційну компетентність майбутнього учителя історії слід розуміти як найважливіший сучасний компонент, який полягає у здатності педагога вирішувати професійні завдання з використанням засобів і методів ІКТ, а саме: – здійснювати обробку, передачу та збереження інформаційного ресурсу; – володіти знаннями та вміннями використовувати спеціалізовані комп’ютерних програм щодо обробки наочності (мапи, фото, відеосюжети тощо); – оцінювати і реалізовувати освітні ресурси Інтернету; – організовувати навчальну взаємодію між учнями та вчителями; – створювати і використовувати тестові системи для визначення навчальних досягнень; – здійснювати навчальну діяльність з історії з використанням засобів ІКТ. Процес формування інформаційно-комунікаційної компетентності вчителя історії триває весь період професійної діяльності. Базові знання, вміння та навички дає педагогу вища школа. Процес постійних змін у інформаційній сфері життя суспільства вимагає від учителя іти в ногу із часом, удосконалюючи свою інформаційнокомунікаційну компетентність. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. ICT competency standards for teachers: competency standards modules,[Електроннийресурс]. http://unesdoc.unesco.org/images/0015/001562/156207e.pdf. - Заголовок з екрану. 2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В. Г. Кремінь. –K. : Юрінком Інтер, 2008. –1040 с. 3. Мирошниченко В.О. Використання сучасних інформаційних технологій: формування мультимедійної компетентності (для спеціальності – Історія). Навч. Посіб. /за ред. Баханова К.О. – К.: «Центр учбової літератури», 2015. - 296с. 4. Освітнє середовище для підготовки майбутніх педагогів засобами ІКТ: [монографія] / Р. С. Гуревич, Г. Б. Гордійчук, Л Л. Коношевський, О. Л. Коношевський, О. В. Шестопал; за ред. проф. Р. С. Гуревича. - Вінниця : ФОП Рогальська І.О., 2011. - 348 с. 5. Федорук Г.М. Формування інформаційно-комунікаційної компетентності майбутніх учителів технологій у процесі професійної підготовки: дис. канд.пед.наук:13.00.04/Федорук Г.М.. – Вінниця, 2015. - 259с. . – Режим доступу: http://www.vspu.edu.ua/science/dis/d1.pdf

230

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК 141.32

Ставрояні С.С.

к. філос. н., викладач кафедри філософії Національного технічного університету України «Київський Політехнічний Інститут» ім. І. Сікорського, м.Київ, Україна

РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СУЧАСНІЙ ОСВІТІ: ДІАЛЕКТИЧНА ЄДНІСТЬ КОРИСНОГО ТА ЗАЙВОГО

Стрімкий розвиток сучасних інформаційних технологій значно змінює наше повсякденне життя, не обходячи при цьому такі соціально важливі сфери, як наука, освіта, культура. Останніми роками ми стаємо свідками та навіть активними учасниками творення принципово нового типу соціальної реальності – Інтернетпростору. Соціальні мережі, кіберпростір, он-лайн ігри, форуми – все це вже стало частиною нашого життя, поступово проникаючи в різні соціальні сфери. Так, значно пришвидшується передача та обмін інформації, з’являються абсолютно нові можливості її використання. Але залишається гострим та контраверзійним питання, чи завжди позитивними є такі зміни та можливості, та як людство може використовувати їх в гуманістичних, корисних цілях та формах. Безумовно, одразу необхідно відмітити очевидні переваги та потенційні можливості, які надає нам науково-технічний прогрес через розвиток інформаційних технологій в галузі освітніх процесів, науки, культури та мистецтва і творчості: • Значно пришвидшується та полегшується доступ до інформації: для її отримання (принаймні, базової) тепер може вистачити кількох секунда та натискань на монітор комп’ютера або ж смартфона (особливо це вражає, якщо порівняти із, наприклад, часами середньовіччя, коли для цього необхідно було приїхати до міста, отримати доступ до церковної (монастирської) бібліотеки і т.п.); • З’являється реальна можливість для плідної діяльності команд вчених (або ж митців, освітян тощо), які перебувають в різних містах та країнах; обмін думками, спільні проекти – все це стає реальним та можливим завдяки соціальним мережам, Skype, іншим спеціальним програмам та засобам зв’язку; • Все більшої популярності в тих чи інших формах та способах набуває дистанційна освіта – це форма навчання з використанням комп’ютерних і телекомунiкацiйних технологiй, якi забезпечують iнтерактивну взаємодiю викладачiв та студентiв на рiзних етапах навчання i самостiйну роботу з матерiалами iнформацiйної мережi (що нашу думку є особливо актуальним через зникнення вечірньої освіти); • Також важливо зазначити, що соціальні мережі практично незамінні для організації молодіжних студентських заходів, дозвілля. Створення події у соціальних мережах та запрошення туди великої кількості людей є дуже простим, швидким та ефективним інформаційним рішенням. Так, про важливість використання Інтернету писав Г.Б. Новіков, фахівець у питанні так званих «низових ініціатив», розглядаючи механізми вирішення актуальних соціальних проблем (охорона порядку, безпека, екологія, харчування тощо) за допомогою самоорганізації молоді [1, с. 176-178]. Тут необхідно також звернути увагу на дешевизну Інтернет-ресурсу, який є доступним, фактично, для всієї молоді.

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

231

• Також нерідко соціальні мережі, інші сучасні засоби зв’язку дозволяють проводити фандрейзінг, піар нових наукових, мистецьких, освітніх розробок та ідей, доопрацьовувати їх, знаходити клієнтів тощо. Для багатьох людей, які пропонують певні (корисні суспільству) послуги, сторінка у соціальних мережах стає заміною сайту, який створити значно складніше та дорожче. Безумовно, що негативних аспектів впливу сучасних інформаційних технологій на освітню сферу також чимало, пропонуємо тепер розглянути їх. На наш погляд, основний деструктивний вплив на освіту має, фактично, те, що є і перевагою: легкість та швидкість доступу до інформації нерідко «грає злий жарт»: замість корисної інформації людина (особливо це стосується молоді, школярів, студентів) свідомо або несвідомо потрапляє у полон тотальної маячні, брехні та дезінформації. Варіантів погіршення освітнього процесу тут може бути дуже багато: починаючи від спокуси порносайтів, ігрових порталів і до скачування рефератів, курсових та просто отримання та використання недостатньо перевіреної інформації. Згадаємо, як О. Хакслі в романі-антиутопії «Прекрасний новий світ» описує суспільство майбутнього: правдива інформація існує, але вона просто розчиняється у величезному світі брехні, дезінформації. Так і в сучасному світі: в інтернеті інформації так багато, що дійсно суттєве губиться у морі неправдивої інформації, та і простого спаму, реклами, відвертої порнографії тощо. Не випадково, що в останні роки соціальним мережам відводиться важлива роль у соціальних трансформаціях, організаціях суспільних протестів, «кольорових революціях» тощо. Також дуже суттєвою проблемою сучасної освіти ми вважаємо притаманне молоді, особливо, школярам «залипання» в смартфоні (соціальні мережі, ігри тощо). Дуже часто зараз можна спостерігати картину, коли навіть на побаченні молоді люди витрачають свою увагу не один на одного, а на новини у соціальних мережах. Все частіше школярі та студенти відволікаються на он-лайн ігри під час занять, та й дорослі люди займаються чим під час роботи. В різних країнах періодично обговорюється ідея заборони використання в школах мобільних телефонів та смартфонів, іноді навіть така заборона стає реальністю. З іншого боку лунають думки, що це – право дитини, крім того, надає можливість батькам постійно спілкуватися з дитиною, контролювати її. Безумовно, в одиничних випадках відправлення повідомлень аж ніяк не перешкоджає нормальній роботі на уроку чи парі, але постійне знаходження on-line в соціальних мережах психологічно відволікає учня (студента), а сьогодні, на превеликий жаль, часто можна спостерігати саме таку картину. Наш особистий досвід показує, що в таких випадках найбільш ефективним способам боротьби із цим є не заборона використання смартфонів, а максимально насичені заняття, використання ігрових та інтерактивних форм роботи та навчання. Наведемо дані невеличкого опитування у соціальній мережі «ВКонтакте», проведеного автором переважно серед своїх учні та студентів (безумовно, не претендуємо на повноцінне соціологічне дослідження, але, на наш погляд, певну статистику воно відображає). На питання: «Як часто ви знаходитися в соціальних мережах on-line під час занять?» понад чверть респондентів відповіла «Часто, майже завжди». Трохи менше половини обрали відповідь «Рідко, лише якщо пара не цікава або треба бути на зв’язку» [2]. Думаємо, що все це показує вкрай складний та амбівалентний характер впливу сучасних інформаційних технологій на освітні процеси, та показує важли-

232

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

вість оптимізації механізмів звільнення або нейтралізації від вищезазначених негативних чинників. Отже, розглянувши вплив сучасних інформаційних технологій на сучасну освіту, можна констатувати, що це є нашою можливістю, а здійснена нами реальність залежить від людства, того, що воно зможе вкласти у неї. Отже, проблема розумного та ефективного використання інформаційних технологій, Інтернет-простору, та мінімізації їх негативних наслідків є вкрай важливою та актуальною. За умов прискорення науково-технічного прогресу існує тенденція перманентної зміни та удосконалення різноманітних технічних засобів, при цьому кожний наступний етап проходить швидше за попередній. Можна пригадати, як писав В.Гюго про винахід книгодрукування: в той час у суспільстві існувала думка про те, що із винаходом книгодрукування може істотно зменшитися інтерес людей до архітектури, яка вважалася більш близькою до духовності. Так і зараз чимало людей вважають, що розвиток та зростаюча популярність інформаційних технологій, кіберпростору призводить до зменшення інтересу до літератури, та, як наслідок, падіння освіти та моралі. Так, цей процес носить об’єктивний, отже, неминучий характер, однак, від людства залежить, використати дану можливість у прогресивних, гуманістичних цілях чи навпаки. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «В.М. Глушков – піонер кібернетики» (2014 р. м. Київ) / Укладачі: Б.В. Новіков, А.А. Мельниченко, В.Д. Піхорович, І.В. Виселко, В.Ю. Пряміцин / К.: Видавництво Політехніка, 2014. – 266 с. 2. Опитування у соціальній мережі. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://vk.com/id8563264?w=wall8563264_7911%2Fall

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

233

УДК 004

Ткаченко О.І.

к.ф.-м.н., доцент кафедри комп’ютерних наук

Ткаченко О.А.

к.ф.-м.н., доцент кафедри комп’ютерних наук

Ткаченко К.О.

асистент кафедри комп’ютерних наук Київський національний університет культури і мистецтв м. Київ, Україна

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ КОМПЕТЕНЦІЇ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ

Ключові компетентності фахівців та пересічних громадян були прийняті Радою Європи в 1996 р. в м. Берн [1]. Особлива увага при цьому приділялася таким компетенціям, як: політичні; соціальні; цифрові, комунікативні, технологічні, когнітивні. Серед політичних та соціальних компетенцій слід виділити такі, як: – здатність приймати відповідальність/бути відповідальним за прийняте рішення та його виконання; – брати участь у прийнятті одноосібних та групових рішень; – мати здібності ненасильницького вирішення конфліктів; – брати участь в підтримці і поліпшенні демократичних інститутів суспільства та держави; – бути спроможним жити в багатокультурному суспільстві (наявність почуття толерантності). Цифрові компетенції – компетенції, пов'язані зі зростанням інформатизації суспільства. Цифрові компетенції фахівців передбачають: – володіння інформаційними технологіями; – розуміння проблем, необхідності та шляхів застосування інформаційних технологій у професійній діяльності як окремих фахівців, так і підприємств, економічних сфер та галузей виробництва; – розуміння слабких і сильних сторін і способів критичного судження щодо інформації та відповідних інформаційних технологій; – розуміння проблем, необхідності та шляхів застосування інформації, поширюваної мультимедійними засобами і рекламою; – здатність навчатися протягом життя як основа безперервного навчання в контексті як особистого професійного, так і соціального життя; – здітність швидкого реагування на зміни в інформаційному суспільстві, інформаційних технологіях і т.і. Цифрові компетенції у підготовці фахівців передбачають: – результативність підготовки і майбутньої професійної діяльності; – організаційні вміння та навички; – стратегічні вміння та навички; – операціональні вміння та навички; – індивідуальна майстерність.

234

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

Нижче представлено компетенції різних категорій учасників процесу підготовки фахівців:

Розглянемо сутність поняття «Цифрова грамотність» в Європі та в Україні. Цифрова грамотність – необхідна та достатня сукупність цифрових компетенцій – може бути представлена багаторівневою моделлю, до якої входять концептуальна та конкретна (операціональна) моделі. На першому(кореневому) рівні поняття «цифрова компетентність» дезагрегується на аспекти, тобто окремі складові соціального явища (в нашому випадку – це освіта та професійна підготовка). На другому рівні визначаються параметри виміру рівня цифрових компетенцій, тобто значущі кількісні величини (параметри), що вимірюються чи обраховуються (аналітичні) та відображають «Рівень цифрової компетентності» як окремих фахівців, так регіонів і країни в цілому. На третьому рівні для відповідних параметрів вимірювання знаходяться або визначаються їхні емпірично існуючі (такі, що вимірюються беспосередньо) компо-

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

235

ненти, так звані показники (індікатори). Для кожного показника повинно бути знайдено джерело даних або визначено конкретний метод вимірювання. Модель «Цифрова грамотність», включає в себе такі аспекти: 1. Цифрове споживання. 2. Цифрові компетенції. 3. Цифрова безпека. Кожен із цих аспектів включає в себе групи параметрів. Цифрове споживання. 1. Охоплення широкосмугового фіксованого Інтернету. 2. Охоплення мобільного Інтернету. 3. Рівень наявності в особистому користуванні цифрових пристроїв. 4. Кількість зареєстрованих в регіоні Інтернет-видань. 5. Рівень споживання соціальних медіа. 6. Рівень споживання цифрових державних послуг. 7. Рівень споживання новостної інформації в Інтернеті. Цифрові компетенції. 1. Компетентність в області пошуку інформації в Інтернеті. 2. Компетентність в області використання мобільних засобів комунікації. 3. Компетентність в області використання соціальних мереж. 4. Компетентність в області проведення фінансових операцій через Інтернет (on-line). 5. Компетенции в області потребления товаров и услуг через Интернет 6. Компетентність в області критичного сприйняття інформації та перевірки її на достовірність. 7. Компетентність в області виробництва (створення, розробки) мультимедійного контенту для Інтернету. Цифрова безпека. 1. Здатність до захисту персональних даних. 2. Наявність навичок боротьби із загрозами цілостності інформації та комп’ютерними вірусами. 3. Відношення до піратського програмного забезпечення. 4. Відношення до піратського медійного контенту. 5. Рівень культури взаємодії в соціальних мережах. СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ 1. What is digital competence? [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://weinspirelab.org/blog/womens_entrepreneurship/30.html

236

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

УДК 004:371.13:37.018.46:371.14

Ткаченко О.І.

к.ф.-м.н., доцент кафедри комп’ютерних наук, Київський національний університет культури і мистецтв

Ткаченко О.А.

к.ф.-м.н., доцент кафедри комп’ютерних наук, Київський національний університет культури і мистецтв

Ткаченко К.О.

асистент кафедри комп’ютерних наук, Київський національний університет культури і мистецтв м. Київ, Україна

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ОТРИМАННЯ ЦИФРОВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ

В сучасних умовах зміни освітньої стратегії, цифрові компетенції фахівців та викладачів в соціокультурній сфері набувають надзвичайної актуальності. А це підвищує вимоги до якості підготовки майбутнього фахівця та подальшого вдосконалення його професійних і цифрових компетенцій [1, 2]. Адже необхідною умовою сьогодення є не лише глибокі знання у професійній сфері та високий рівень освіченості, а й постійне поповнення та поновлення знань, високий рівень професіоналізму у сфері цифрових технологій. Компетентнісна парадигма в освіті — виклик, потреба, проблема сучасності [1]. Розвиток цифрової компетентності фахівця соціокультурної сфери є неодмінною умовою й обов’язковою складовою його професіоналізму. Поняття «цифрова компетентність» розглядають як готовність професійно здійснювати свою діяльність відповідно до сучасних національних і світових вимог та стандартів, використовуючи при цьому надбання відповідних інформаційних (цифрових) та мультимедійних технологій. При цьому поняття цифрової компетентності містить набір знань, умінь і навичок, що надає можливість фахівцю соціокультурної сфери досягти високого рівня професіоналізму. Цифрові компетенції є головним когнітивним компонентом професіональної діяльності. Сучасне динамічне інформаційне освітнє середовище потребує підготовки фахівців, здатних адаптуватися до його особливостей, працювати за умов, коли інформація оновлюється з небаченою раніше швидкістю. Це потребує зміни пріоритетів в системі підготовки фахівців соціокультурної сфери з урахуванням підходу на основі цифрових компетенцій. Цифрова компетентність фахівця об’єктивно набуває все більшої актуальності завдяки ускладненню і постійному розширенню соціального досвіду, сфери освітніх послуг, появі інноваційних та інформаційних технологій, зростаючому рівню запитів соціуму. Саме тому система підготовки фахівців соціокультурної сфери повинна динамічно реагувати на нові тенденції, прогнозувати їх майбутнє і допомогти фахівцю в його професійному зростанні. Сучасне суспільство вимагає змінити характер професійної підготовки, зорієнтувати зміст і методи на формування умінь оперувати інформацією, володіти інформаційними технологіями та системами, мислити професійно-прагматично,

Інформаційні технології в культурі, мистецтві, освіті, науці, економіці та бізнесі

237

формувати новий тип інтелекту, мислення, відношення до професії в соціокультурній сфері. Підхід до підготовки фахівців соціокультурної на основі цифрових компетенцій потребує трансформацію змісту процесів підготовки. Підготовка кадрів з цифровими компетенціями може реалізовуватися більш інтенсивно при умові її модернізації. Певні кроки в цьому напрямі вже зроблені — перехід до особистісно зорієнтованого навчання на курсах, де реалізовано діяльнісно-компетентнісний підхід. Слід визначити, що потреба в зміні структури, змісту, видів навчальної діяльності, форм роботи в системі надання освітніх послуг з отримання цифрових компетенцій, яка покликана надавати реальну професійну допомогу, навчати умінню находити, засвоювати, творчо використовувати інновації в професійній діяльності з використанням інформаційних технологій та цифрових компетенцій є актуальною проблемою. Основою формування цифрової компетентності фахівців соціокультурної сфери ВНЗ має стати підхід, який передбачає взаємодію тих, хто навчається, на всіх етапах навчального процесу, враховує їх професійний досвід та рівень опанування і використання цифрових компетенцій тощо. Такий підхід до навчального процесу дозволяє кожному майбутньому фахівцю окреслювати власну освітню траєкторію, формувати свою особисту позицію через самоаналіз, самооцінку, самоорганізацію в подальшій професійній діяльності, усвідомлено прагнути до саморозвитку та професійного самовдосконалення, використовуючи надання інноваційних інформаційних технологій. Формування цифрової компетентності фахівців соціокультурної сфери у ході навчального процесу має важливе значення для їх особистісного і професійного зростання. Догматичний тип навчання, лекційна форма проведення занять, відсутність зв’язку з життям, орієнтацій на засвоєння готових знань вже не відповідають очікуванням майбутнього фахівця, який свідомо налаштований на професійне зростання. Останнє в наш час неможливе без оволодіння цифровими компетенціями. Пріоритетними методами навчання в соціокультурній сфері стають інтерактивні методи, які головну увагу приділяють практичному закріпленню набутих цифрових компетенцій. Розвиток цифрової компетентності фахівця соціокультурної сфери, як і спеціаліста іншої галузі, відбувається за індивідуальною траєкторією, що залежить у великій мірі від організації навчального процесу, ефективність якого в наш час неможливе без використання інформаційних технологій та впровадження сучасних освітніх технологій [3]. Для ефективного отримання майбутніми фахівцями соціокультурної сфери відповідних цифрових компетенцій як показника професійного зростання важливим є проектування навчального процесу на основі: – організації навчального процесу через використання діяльнісного підходу (тренінги, ділові ігри, диспути, дискусії, діалоги, використання новітніх інформаційних та освітніх технологій); – орієнтації навчальних програм на конкретну кваліфікаційну категорію фахівців соціокультурної сфери;

238

Секція «Професійні та цифрові компетенції»

– використання інформаційних технологій як метод відпрацювання ключових цифрових компетентностей; – формування груп з максимальним урахуванням запитів щодо отримання окремих видів цифрової компетенції; – використання різних форм отримання цифрових компетенцій як загальних, так і вузькопрофесійних; – здійснення роботи з навчання фахівців соціокультурної сфери на місцях (консультування, проведення семінарів-практикумів, теоретичних семінарів); – організація виїзних практичних занять, практики та практикумів, де фахівці соціокультурної сфери набувають практичного досвіду та знань щодо інформаційних технологій і цифрових компетенцій. Компетентнісний підхід полягає в зміщенні акценту з накопичування знань, умінь і навичок на формування й розвиток у майбутніх фахівців здатності практично діяти, застосовувати індивідуальні цифрові техніки у своїй професійній діяльності. В процесі набуття цифрових компетенцій фахівців соціокультурної сфери особливе місце посідає стратегія розвитку особистості фахівця; його професіоналізм та рівень володіння цифровими технологіями, Процес набуття професійної компетентності фахівців соціокультурної сфери є цілісним і водночас динамічним, оскільки передбачає адаптивність у підходах до змісту та вибору форм і методів у організації процесу цифрових компетенцій. Результатом навчання у вищих навчальних закладах культури є динаміка фахової та цифрової компетентності, яка виражається в прирості знань, умінь, навичок, досвіду особистісного саморозвитку, творчої діяльності, емоційно-ціннісних відносин, ціннісно-світоглядної спрямованості. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Зимняя И. Ключевые компетентности / И. Зимняя. – Высшее образование. – 2003. – №6. 2. Цифровые компетенции 21 века [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://www.slideshare.net/Gunduz7787/21-21971327 3. Модель цифровой компетенции учащихся [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://www.hm.ee/sites/default/files/digipadevuse_mudel-ru.pdf 4. Навыки и компетенции преподавателей университетов в эре цифрового образования [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.academicaproject.eu/uploads/pages/rezulytat13-navki-i-kompetentsiiprepodavateley-universitetov-v-re-tsifrovogo-obrazovaniya.pdf

МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ МАТЕРІАЛИ КОНФЕРЕНЦІЇ

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В КУЛЬТУРІ, МИСТЕЦТВІ, ОСВІТІ, НАУЦІ, ЕКОНОМІЦІ ТА БІЗНЕСІ 19 – 20 квітня 2017 р. м. Київ

Відповідальний за випуск: Ткаченко О. І. Комп’ютерне забезпечення: Толмач М.С.

Підписано до друку 04.04.2017 № замовлення Видавничий центр КНУКіМ