Стратійчук Л. М.

Л. М. Стратійчук Кам'янець-Подільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №7 Формування духовного світу особистості в системі навчання та виховання молодших школярів Вступ Проблема виховання духовності глобально й гостро постала перед багатьма країнами світу, а отже, і перед нашим суспільством. Україна відрізняється унікальністю культурних та духовних надбань. Для їх збереження необхідний подальший розвиток духовності підростаючого покоління. Нині особливого значення набуває проблема формування творчої, інтелектуальної, духовно багатої особистості. Особливої уваги надається формуванню у дітей загальнолюдських духовних цінностей та орієнтирів. Серед них – доброта, любов до ближніх, повага до навколишніх. Сьогодні стає очевидним, що будь-які порушення або відсутність культури поведінки, її моральних норм, негативно відбиваються на моральному та емоційному стані суспільства, його фізичному та психічному здоров'ї. У роботі з духовно-морального виховання важливим орієнтиром є особистісний підхід, який найефективніше реалізується за умов побудови виховного процесу на основі суб'єкт-суб'єктних взаємин педагога і вихованців. Виховання моральних цінностей у дітей молодшого шкільного віку передбачає органічне поєднання найбільш відповідних вимог початкової школи методів, форм і засобів морального виховання. Тільки в їхній органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями, що досить чітко простежується у досвіді Василя Олександровича Сухомлинського, який прагнув того, щоб уже в молодших школярів за допомогою слова вчителя, прикладу в дитячій душі утверджувалися моральні цінності, які існували протягом тисячолітньої історії народу. Розкриваючи суть моральних цінностей на конкретних прикладах у своїх творах для дітей, педагог-гуманіст розвивав і збагачував духовне життя дитини. Кожному вчителеві, що працює на сьогоднішній день в школі, необхідні знання трьох ступенів морального виховання. На першому ступені відбувається засвоєння початкових правил поведінки, розвиваються моральні почуття; на другому – формуються етичні поняття; на третьому – виробляються моральні переконання, стійкі звички поведінки, продовжується розвиток моральних почуттів. Ступені морального виховання не завжди збігаються з

віковими ступенями розвитку, тому й особливістю духовно-морального виховання має стати одночасне, а не почергове формування духовно-моральних якостей, як єдності і взаємозв'язку свідомості, почуттів і поведінки. Основна частина Духовно-моральне виховання – це завжди активний, двосторонній процес, основи якого закладаються в дошкільному віці, а молодший шкільний вік є найбільш сенситивним для вирішення цієї проблеми. Організація життєдіяльності молодших школярів потребує безпосереднього впливу на них і взаємодії з ними. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка школярів. Два інститути грають першочергову роль у процесі духовно-морального виховання: • Перший – це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості. Роль сім'ї у вихованні дітей – велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування її особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді. В. О. Сухомлинський вважав, що сім'я – «джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави». Але з досвіду роботи, ми знаємо, що не кожна сім'я є саме таким «джерелом», не всі батьки мають певні знання про виховання дітей.

• Другий – це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Яким би сильним не був вплив сім'ї на дитину, а школа все одно залишає свій слід в процесі формування особистості. Дитина з приходом в школу, потрапляє в новий для неї світ. В новому середовищі намагається знайти собі людину для наслідування. І нею, як правило, стає перша вчителька. І вчительці потрібно знайти підхід до кожної дитини, зробити так, щоб авторитетний вплив на особистість дитини з боку батьків не суперечив учительському, а доповнював його. Позашкільні навчально-виховні заклади – це широкодоступні заклади освіти, які дають молодшим школярам додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби молодших школярів у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля. До них належать еколого-натуралістичні центри, центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, театральні студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

У процесі морального виховання молодших школярів важливими є розуміння наступних категорій. Моральна свідомість – одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності школярів. Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи норми поведінки. Моральні почуття – запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку молодших школярів. Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість – стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах. Зерна добрих людських почуттів у душах молодших школярів можна розвинути тільки щирою любов'ю до них. Молодшим школярам потрібна ласка і любов, як світло й тепло рослинам, тому що виховані любов'ю і ласкою вчителя, молодші школярі впевнено підуть шляхом морального вдосконалення. Також серед усіх найважливіших якостей учителя – доброта, тому ніщо так не прихиляє молодших школярів до вчителя, як його щира доброта. Вона позитивно впливає на формування моральних поглядів та переконань молодших школярів. Душа молодших школярів під впливом доброти вчителя розкривається, освітлюється, оживляється. Тому виховання доброти необхідне вчителеві, щоб оживити свою працю. Систематичне духовно-моральне виховання діти дістають у школі. Зміст і завдання його визначаються любов'ю до Батьківщини, колективізму і непримиренності до порушень громадського обов'язку. Початок шкільного навчання серйозно позначається на розвитку психіки дитини, її особистості. Під впливом навчання і виховання змінюється поведінка учнів, збагачується їхній соціальний досвід, формується свідоме, відповідальне ставлення до своїх обов'язків. Цьому сприяють психофізіологічні особливості учнів початкових класів, які необхідно враховувати при роботі з учнями. У навчально-виховному процесі молодших школярів, вчителі, знають, що духовноморальне виховання тісно пов'язане з навчанням, але в деякій мірі вони незалежні одне від одного. Людина може мати визнання, вміти працювати, розв'язувати найскладніші задачі, але в плані духовності та моральності бути не розвиненою, навіть бідною. Звичайно, може скластися і обернена ситуація: дитині важко засвоїти ази наук, але вона сприймає навколишній світ, як частину себе, переживає і вболіває за нього. Тому основним завданням учителя є зробити безцінні моральні багатства людства особистим здобутком кожної дитини. Кожний педагог у своїй роботі повинен прагнути до народження доброти в серці кожного школяра, бо лише добро вміє захищатися. Надзвичайного значення у вихованні

особистості є формування духовності, яка є мірилом її людської цінності, суспільної значущості. Духовність – осмислення особистістю гуманістичного сенсу цілей власного життя, людської життєдіяльності загалом. Таке осмислення дає змогу збагнути високу мету, задля якої живе людина, відчути власну неповторність, усвідомити відповідальність за все, що вона робить, зрозуміти, «що життя – це постійна, невідступна боротьба зі злом в ім'я перемоги добра на землі». Працюючи з молодшими школярами, потрібно завжди ставити перед собою три основні завдання щодо формування морально-духовних цінностей дітей: •

формування морально-духовних звичок, передусім звички поступитися власними

інтересами, якщо треба віддати свої сили в ім'я добробуту іншої людини; •

виховання

моральної

звички

в

саморозумінні,

емоційному

переживанні

й

самооцінюванні власних вчинків, особливо тих, які відображають ставлення до своїх рідних, близьких, до природи, до праці; •

розвиток педагогічних основ духовно-моральних звичок та рис. Особливого значення у вихованні духовності особистості молодшого школяра

потрібно приділяти формуванню моральної культури. Вивчаючи з дітьми азбуку моральної культури, намагатися використовувати методи роз'яснення, переконання, повчання, спонукання до діяльності. При цьому орієнтування вихованців на мудрі поради Василя Сухомлинського, а саме: «Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре» повинні стати компасом в повсякденному житті дитини. Справжнє виховання – це і самовиховання. Саме в процесі самовиховання людина свідомо виявляє і позитивно трансформує свої індивідуальні риси. Критерії ефективності виховного процесу співвідносяться із здатністю учня самостійно продовжувати процес самотворення. Ефективним засобом залучення учнів до самовиховання у сучасних умовах вважається привернення уваги дітей до таємниць і духовних скарбів свого внутрішнього світу, до духовних цінностей. Першим кроком формування духовних цінностей можна розглядати самопізнання. Багато важливих рис духовного світу дитини, її морального обличчя закладається в початкових класах. Саме тут дитина отримує основи знань, тут формується і розвивається особливості її характеру, волі, моральності. Якщо у вихованні дитини в початкових класах

будуть якість огріхи, то ці вади, навіть якщо вони не помітні в початкових класах, обов’язково проявляються пізніше. Сутність процесу виховання підростаючої особистості закладені у культивуванні сердечності, адже виховання серця – це цілий світ турбот і тривог, про які дорослі, ніколи не повинні забувати. Найголовніше виховне завдання в тому, щоб у дитячій душі стверджувалися співчуття, жалість, доброта до всього прекрасного, що є в світі, і насамперед до людини. Саме чуйність, піклування, емпатія (розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання) і складають систему добрих почуттів, які в своїй єдності являють собою сердечність. Становлення сердечності перш за все має стосуватися всього живого на землі – рослин, тварин, людей. Щоб запобігти безсердечності, виховувати дітей потрібно у дусі сердечної турботи, неспокою про живе і красиве, про рослини, про квіти, про птахів, про тварин. Дитина, яка бере близько до серця те, що в зимову холоднечу синичка беззахисна, і рятує її від загибелі, оберігає деревце, ця дитина ніколи не стане жорстокою, безсердечною і щодо людей. Особлива роль

у цьому належить

урокам рідної мови, читання,

природознавства. Найважливіше

завдання

учителя

у

вирішенні

проблеми

духовно-морального

виховання полягає у формуванні людини-патріота, людини-громадянина. Уже учень початкової школи повинен глибоко усвідомлювати, що наша Батьківщина – це Україна. З перших днів національним духом повинна бути оповита атмосфера в класі. Знайомство з українською національною символікою має велике значення. Національні символи України – Герб, Прапор, Гімн – символізують державну, економічну, політичну і національну незалежність України. Дитина повинна розумом сприйняти, що вона належить до певного державного соціуму. Вчитель початкових класів, повинні намагатися повсякденно вчити дітей розрізняти гарні і погані вчинки людей. Цьому присвячено зміст багатьох уроків читання, бесіди з учнями. Так у дітей поступово формується уявлення про моральну поведінку. Багато уваги під час уроків та в позакласній роботі повинно приділятися вихованню у школярів загальнолюдських якостей: чесності, правдивості, щирості, толерантності тощо. Виховання толерантності набуває особливої ваги. Жодне суспільство не є й не може бути однорідним, тому що кожне суспільство складається з людей, різних не тільки з погляду їхнього етнічного походження, віросповідання, політичних поглядів, але і з погляду віку, статі, інтересів, виховання, матеріального становища тощо. Якість будь-якого суспільства залежить від здатності людей співіснувати одне з одним, від того, чи сприймають вони одне одного, чи поважають і підтримують, чи навчаються одне від одного, чи об'єднують свої

зусилля в ім'я загального добра, для постійного поліпшення свого матеріального й духовного життя. В умовах соціальної розмаїтості дуже важливо встановити культуру миру, що неможливо без дієвого виховання, заснованого на принципах толерантності. На

характер

стосунків

у

процесі

навчання

впливає

правильне

поєднання

індивідуальних, парних, групових і колективних форм організації роботи учнів на уроці. Поєднання різних форм уроку активізує спілкування й товариську взаємодопомогу. Школярі краще пізнають один одного. Вчаться ділитися досвідом, передавати свої знання. Учні знайомляться з основними моральними нормами на яскравих прикладах з навколишнього життя, літератури і з власного досвіду. Робота з духовно-морального виховання дитини – процес систематичний. Потрібно слідкувати за тим, щоб діти, систематично отримуючи моральні знання і уявлення, опинялися в життєвих ситуаціях, які б сприяли емоційному переживанню отриманих знань, їх усвідомленню і закріпленню. Як відомо, знання моральних норм і правил ще не є гарантією вихованості. Щоб досягти їх свідомого виконання, потрібне тривале вправлення в різноманітних видах спеціально організованої діяльності: суспільно-політичної, трудової, художньої, спортивної тощо. Такі методи стимулювання дитячої діяльності, як гра, змагання, створення громадської думки, допомагають долати недоліки, виробляти свідому дисциплінованість, заохочувати дітей до сумлінного виконання обов’язків. Виховна робота повинна приваблювати дітей змістовністю та емоційністю, викликати в них інтерес і активність, заохочувати до самоаналізу, самооцінки. Для досягнення поставленої мети потрібно намагатися урізноманітнювати виховні заняття, проводячи їх у формі: бесіди: «Культура поведінки у школі», «З добрим водися, а лихого стережися», «Твої обов’язки в сім’ї», «Кого можна назвати справжнім другом». У практиці роботи з учнями 3-4 класів з метою духовно-морального виховання ефективним є проведення усних журналів різної тематики: «Чи ти друг», «Як тобі живеться, зошите?», «Брати наші менші», «Діти за чисте місто»; заочні подорожі: «До бабусиної скрині», «В гості до казки», «Моя Вітчизна – Україна»; інсценізації віршів, казок, оповідань; спортивні змагання: «Веселі старти», «Ми – олімпійці»; конкурси: «На загадку є відгадка»; вікторини: «Хто найрозумніший», «Що? Де? Коли?», «Роби – не роби»; трудові операції: «Книжкова

лікарня»,

«Як

живеться,

портфелику?»,

«Моє

робоче

місце»;

свята:

«Благословенне слово мати», «Осінь на Поділлі», «У світі казок», «Новорічне свято», «Хліб – всьому голова»; прогулянки, екскурсії.

Висновки Отже, духовно-моральний розвиток особистості – процес, що триває протягом усього її свідомого життя. Виховання – це друге народження, бо кажуть коли людина народжується на світ, то несе на собі тягар вчинків – добрих і недобрих – своїх предків із сімох поколінь, а наше завдання – це допомогти відкинути все те, що може знищити душу. Тому справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної праці жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів. Сьогодні така освітня ідея стає домінуючою, бо проголошує людину найвищою цінністю суспільства, пропонує шляхи і принципи виховання особистості, здатної до активної творчої діяльності, саморозвитку і самовдосконалення. Використана література 1. Бех І. Д. Особистість у просторі духовного розвитку: навч. посіб. / І. Д. Бех. – К.: Академвидав, 2012. – 256 с.

2. Боришевський М. Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія, 1997. – № 1.

3. Бутківська Т. В. Цінності від учителя до учня // Початкова школа, 1997. – № 2.

4. Ващенко Т. Г. Діагностика моральних цінностей особистості школярів // Рідна школа, 1996. – № 2.

5. Державна національна програма «Освіта» Україна XXI століття. – К., 1994.

6. Сіданіч І. Л. Духовно-моральне виховання дітей в історії педагогіки та вітчизняної школи: монографія / І. Л. Сіданіч, О. П. Кислашко. – К.: Дорадо-Друк, 2012. – 496 с.

7. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1987. – 346 с.

8. Уроки в природі. 1-4 класи / уклад. Л. Р. Токотиленко. // Б-ка журн. «Початкове навчання та виховання». – Х.: Вид. група «Основа», 2012. – Вип.5 (89). – 127 с.