П’ЄС И ДВІ ШТУКИ
Я н у ш Ґл о в а ц ь к и й
П’ЄС И ДВІ ШТ УКИ Українською переклав Олександр Ірванець
Київ Laurus 2016
УДК 821.162.1 ББК 84 (4ПОЛ)
ҐЛОВ А ЦЬК ИЙ, ЯН У Ш Ґ96 П’єси. Дві штуки. — Київ: Лаурус, 2016. — 200 с.
ISBN 978-966-2449-90-7
2016 © Видавництво «Лаурус»
ЗМІСТ Ф ОР Т ІНБ РАС З А Б У Х А В Дія перша 9 Дія друга 67
П О Л Ю В А Н Н Я Н А Т А Р ГА Н І В Дія перша Дія друга
107 151
П ’Я Н И Й КО Р О Л Ь ТА П О Л Ю В А Н Н Я Н А Т А Р ГА Н І В У Г О Л О В А Х Олександр Ірванець 193
Ф О Р Т І Н Б РА С ЗАБУХ АВ «Цікаво, що це взагалі за привид... хто його до принца підіслав, чи не прийшов він навпростець з норвезького табору... щоб спричинити бунт при дворі...» Януш Ґловацький, «На захист Полонія», 1976
ДІЙОВІ ОСОБИ Ф О Р Т І Н Б Р А С , принц норвезький. М О Р Т І Н Б Р А С , його старший брат. П Р И В И Д Б АТ Ь К А Ф О Р Т І Н Б РА С А . Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ, норвезький міністр внутрішніх справ. В О С Ь М И О К И Й , його асистент. Д А Ґ Н І Б О Р Ґ, племінниця Штернборґа. Г А М Л Е Т, принц данський. П О Л О Н І Й , данський міністр. ВАРТОВИЙ 1. ВАРТОВИЙ 2. ••• К І Л Ь К А Е П І З О Д И Ч Н И Х П О С ТАТ Е Й. Дія відбувається при норвезькому дворі у той самий час, що й події, описані в Шекспіровому «Гамлеті».
ДІЯ ПЕРША Сцена перша
Мете сніг, свище вітер. Посеред сцени велетенське дерево. Заходить Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ, норвезький міністр внутрішніх справ, близько 50 років, і з ним В О С Ь М И О К И Й , його молодший асистент, чоловік вельми підозріливий, себто який бачить все, у тому числі речі, яких не існує. Штернборґ, долаючи вітер, розгортає велику мапу.
Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Тут десь має бути кордон із Данією. В О С Ь М И О К И Й (показує). Норвегія закінчується десь на отих кущах. По той бік вже Данія. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ (здригаючись). Холодно, вітер, сніг. В О С Ь М И О К И Й (з усміхом). Ага, люблю таку погоду. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Боюся, що ми даремно відіслали того привида до Данії. Ти таки певен, що Гамлет — забобонний чоловік? В О С Ь М И О К И Й . Полоній доповідав, що коли Гамлет, виходячи із замку, випадково спіткнеться, то негайно повертається до замку і більше того дня вже не виходить. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Сьогодні вранці я розмовляв із нашим королем. Його дуже непокоїть увесь той безлад
9
у Данії. Якщо Гамлет погодиться очолити повстанців, ми можемо мати проблеми. В О С Ь М И О К И Й . Чому? Просто вишлемо туди військо. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Я розумію. Але ж знову будуть ті пограбування, вбивства, зґвалтування… А це стає трохи делікатною справою. В О С Ь М И О К И Й . Оті малі народи, такі як Данія, дуже переймаються тим, як до них ставляться інші. Вони вельми амбіційні, не вміють подивитись на речі тверезо. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. А що той Гамлет, власне кажучи, робить? В О С Ь М И О К И Й . Ходить. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. І що? В О С Ь М И О К И Й . Читає. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Що? В О С Ь М И О К И Й . Книжки. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Які? В О С Ь М И О К И Й . Одну за другою. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Він що, єврей? В О С Ь М И О К И Й . Ні. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Ви добре перевірили?
10
В О С Ь М И О К И Й . Три покоління. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Може, він підар? В О С Ь М И О К И Й . Ні. (З-під плаща виймає якісь папери, розгортає їх.) Маю тут два його портрети. Оцей — офіційний. А ось цей зроблено крадькома одним із наших найталановитіших графіків. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. То ти певен, що він не підар? Глянь, у нього гарна статура. В О С Ь М И О К И Й . Не мій тип. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ (роздивляючись малюнки). А тут? Чому в нього така зачіска? В О С Ь М И О К И Й . Це листя. Наш графік підглядав за ним з дерева… Я також маю стенограму дуже цікавої розмови Гамлета з Гораціо. (Подає Штернборґові аркуш паперу.) Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ (читає). «Радий тебе бачити… Бувай здоровий… Добрий вечір… Перед очима душі моєї…» Та що це таке? В О С Ь М И О К И Й . Наш агент підслуховував за дуже складних умов. Лежав у калюжі, весь у воді. Було небезпечно. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Що за клята непруха? Спершу ми найняли того ідіота, котрий замість Гамлета отруїв його батька.
11
В О С Ь М И О К И Й . Мабуть, вони були схожі. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Мабуть… Одному було вісімдесят, а іншому — сорок. В О С Ь М И О К И Й . Було дуже темно. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ (роздратовано). Е-е-е… Тепер вся надія на те, що Гамлет повірить привидові і займеться дядьком, а не повстанням. В О С Ь М И О К И Й . Він взагалі й не мусить вірити на сто відсотків. Достатньо буде, щоб він засумнівався. Бо ті люди з вищою освітою вже як почнуть сумніватися, то ні туди ні сюди. Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Нам ще потрібно трохи часу, щоб розв’язати наші внутрішні проблеми. Наш король не довіряє своїм синам. Ані Мортінбрасові, ані Фортінбрасові. В О С Ь М И О К И Й . Не довіряє? Ш Т Е Р Н Б О Р Ґ. Ні. І ще одне. Той кретин, який зображав привида батька Гамлета, втратив двадцять найкращих шансів. Запитай у нього, чому. Виходять.
12
Сцена друга
З-за дерева з’являється В А Р Т О В И Й 1. Його панцир і шолом зверху обгорнуті якимсь шматтям для утеплення. Вартовий 1 обтрушується від снігу, робить різкі рухи, щоб зігрітися, витягає з-під одягу фляжку, морочиться з примерзлою закруткою. Вживає всіх можливих способів — зубами, підбиває долонею вниз і вгору, стукає об коліно, об дерево, навіть топче ногами. Уже коли він цілком зневірився, закрутка раптом легко піддається. Вартовий 1 підносить посудину до вуст, та саме як він робить перший ковток, звідкись розлягається пронизливе жалісне виття. Вартовий 1 здригається, закашлюється, спльовує. Виходить В А Р Т О В И Й 2, дещо старший.
В А Р Т О В И Й 1 . Стій, хто йде? В А Р Т О В И Й 2 . Це я кажу: «Стій, хто йде?» В А Р Т О В И Й 1 . То це ти? В А Р Т О В И Й 2 . А хто тут ще може бути? Знову розлягається жалісне виття.
В А Р Т О В И Й 1 . Що це таке? В А Р Т О В И Й 2 . Що? В А Р Т О В И Й 1 . Ну…
13
В А Р Т О В И Й 2 . А, оте? Це допитують привида батька Гамлета. В А Р Т О В И Й 1 . А-а-а… Бо я вже подумав, щось сталося. В А Р Т О В И Й 2 . А він зі свого боку хлопець упертий. В А Р Т О В И Й 1 . Хто — привид? В А Р Т О В И Й 2 . Ні, Восьмиокий. Лупцює його вже чотири години. В А Р Т О В И Й 1 . А чому той не зізнається? В А Р Т О В И Й 2 . Немає в чому зізнаватись. В А Р Т О В И Й 1 . Воно ж не штука — зізнатися, коли є в чому. Тож я йому зовсім не співчуваю, якщо він і невинний. А чого взагалі він пхався на привида? Амбіції заїли? Вислужитися хотів? Я особисто не люблю вискочок. В А Р Т О В И Й 2 . Правду кажучи, він-то не дуже й пхався. Восьмиокий сам його призначив. А він навіть відмовлявся. Казав, що має клаустрофобію і не зможе працювати вночі. І що голос у нього поганий. Знову лунає моторошне виття.
В А Р Т О В И Й 1 . Голос у нього добрий. В А Р Т О В И Й 2 . Але, мабуть, як той Гамлет його побачив, то мусив би померти зі сміху. В А Р Т О В И Й 1 . Я чув, що Гамлет купився на це… А по-
14
між тим, ти щось знаєш про здоров’я нашого короля? В А Р Т О В И Й 2 . Здається, він страшенно хворий. Ти бачив його? В А Р Т О В И Й 1 . Звісно. Він сидів собі на троні. В А Р Т О В И Й 2 . Рухався? В А Р Т О В И Й 1 . А навіщо йому рухатися? Якби я був королем, я б теж не рухався. В А Р Т О В И Й 2 . Ти певен? В А Р Т О В И Й 1 . Переконаний. Бо перед тим король теж цілих два роки не рухався, а потім раптово задушив посланця. Він не рухається, поки все у порядку. Як щось буде не так — зарухається. Ковтає з фляжки.
В А Р Т О В И Й 2 . Дай ковтнути. В А Р Т О В И Й 1 (ігноруючи прохання). Як ти гадаєш, ми повернемось у Данію? В А Р Т О В И Й 2 . Хрін його зна. В А Р Т О В И Й 1 . А як ти гадаєш, нас зараз слухають? В А Р Т О В И Й 2 . Хрін його зна. В А Р Т О В И Й 1 . Це недобре. Не люблю розмовляти, як не підслуховують. Мені тоді думки плутаються. В А Р Т О В И Й 2 . Останнього разу данці добряче обо-
15
ронялися. (З почуттям.) Ото були часи! Як пригадаю, скількох жінок я перетрахав на їхнє власне прохання… В А Р Т О В И Й 1 (зацікавлено). Ну-ну… В А Р Т О В И Й 2 . Дай ковтнути. В А Р Т О В И Й 1 (дає фляжку, занепокоєно дивиться, як той п’є, врешті, не витримавши, вириває флягу з рук напарника). Е-е-е! Що з тобою? В А Р Т О В И Й 2 . Одна така фіфочка мені прямо в очі й каже: «Не раджу тобі мене трахати, бо у мене — сифон!» А я їй на це: «Ти мого характеру не знаєш!» В А Р Т О В И Й 1 . І що? В А Р Т О В И Й 2 . Ну і — трах! В А Р Т О В И Й 1 . І сифон справді був? В А Р Т О В И Й 2 (гордовито). Аякже! В А Р Т О В И Й 1 (заздрісно). Ото ти пожив!.. В А Р Т О В И Й 2 . Потім я був там іще раз. Ми працювали на будівництві Ельсінору. Але це вже не те. І знаєш, що я тобі скажу? Вони там, у Данії, нас не люблять. В А Р Т О В И Й 1 . Ні? В А Р Т О В И Й 2 . Ні. В А Р Т О В И Й 1 . Як ти гадаєш, хто буде наступним королем?
16
В А Р Т О В И Й 2 . Як це хто? Мортінбрас. В А Р Т О В И Й 1 . А не Фортінбрас? В А Р Т О В И Й 2 . Ну-у-у… Він же на п’ять років молодший і жахливо безвідповідальний. Люди кажуть, він покинув пити. В А Р Т О В И Й 1 . Ні! В А Р Т О В И Й 2 . Саме тому король і покликав його на розмову. З-за сцени долинають звуки барабана і сурми. Після цього розлягається гучне голосове оголошення (може, навіть у мегафон): «Прибув принц Фортінбрас! Повторюю: прибув принц Фортінбрас!»
17
Сцена третя
Принц М О Р Т І Н Б Р А С , старший брат Фортінбраса і спадкоємець норвезького трону, виглядає, як типовий інтелектуал початку ХVІ сторіччя. Заходить Ф О Р Т І Н Б Р А С , одягнений типово для принца, котрий повертається з війни. Мортінбрас не зауважує брата. Фортінбрас кашляє. Мортінбрас, надалі не зауважуючи, щось пише собі.
Ф О Р Т І Н Б Р А С . Брате! М О Р Т І Н Б Р А С (дивиться на брата з півхвилини з помірним ентузіазмом). А-а-а, це ти, брате! (Підводиться, розкриває обійми, брати обіймаються.) Я радий тебе бачити… Ти не п’яний? Знову сідає за стіл і продовжує писати.
Ф О Р Т І Н Б Р А С (обурено). Та звідки?! Ти ж знаєш, я зав’язав. Під час розмови Фортінбрас поступово і гучно скидає з себе військовий обладунок — меча, наколінники; повільно стягає з себе панцира і так далі.
М О Р Т І Н Б Р А С (не відриваючи очей від писання). Чув. Але не вірив. Ф О Р Т І Н Б Р А С (нещиро-піднесено). Я кинув пити шість
18
тижнів тому. Тобто — завтра буде шість тижнів… Завтра о четвертій… пополудні. М О Р Т І Н Б Р А С (холодно). Шкода, що наша мати отру їлася і не може цього побачити. І як ти гадаєш — скільки цього разу витримаєш? Ф О Р Т І Н Б Р А С (переконано). Я кинув назавжди. Кінець. М О Р Т І Н Б Р А С . Ну що ж, це добре, ми нарешті зможемо порозмовляти. (Не дивлячись на брата.) Маю визнати, що виглядаєш ти набагато краще. Ф О Р Т І Н Б Р А С . Та воно, чесно кажучи, я і коли пив, то почувався досить добре. Фізично добре. Але це почало негативно відбиватися на моїй роботі. (Пошепки.) Знаєш, я спалив не те місто. На щастя, це не поширилось, бо був сильний вітер і все скінчилось дуже швидко, але почувався я жахливо. Ну, тобто, фізично я почувався нормально, але психічно… М О Р Т І Н Б Р А С . Я розумію, що ти маєш на увазі. Ф О Р Т І Н Б Р А С . Ну і в мене ще почалися ті галюцинації. М О Р Т І Н Б Р А С . Галюцинації? Ф О Р Т І Н Б Р А С . Знаєш, якісь такі прояви, постаті… М О Р Т І Н Б Р А С . Цікаво. Ф О Р Т І Н Б Р А С . Дуже цікаво. Проте як я вже втратив коня, то сказав собі: досить!
19
М О Р Т І Н Б Р А С . Як то ти втратив коня? Ф О Р Т І Н Б Р А С . Я його повісив. М О Р Т І Н Б Р А С . Навіщо? Ф О Р Т І Н Б Р А С . Я думав, то хтось інший. М О Р Т І Н Б Р А С . Хто? Ф О Р Т І Н Б Р А С . Не знаю, я був п’яний. М О Р Т І Н Б Р А С . Ага… Ф О Р Т І Н Б Р А С . Але зараз я почуваюся прекрасно. Ну, в сенсі психічному. Бо як у фізичному — краще й не згадувати. Мені голова тріскає… Що ти пишеш? М О Р Т І Н Б Р А С (раптово пожвавішавши). Мій друг Восьмиокий попросив мене написати одну таку дрібничку. Слухай-но: «Співвітчизники! Ми знову всі занурені у смуток і жалобу! Смерть передчасно ви рвала з наших лав прекрасного чоловіка і солдата. Хочу запевнити вас, що його убивцю спіткає заслужена кара…» Ф О Р Т І Н Б Р А С (перебиває). Що? Когось убили? М О Р Т І Н Б Р А С (здивовано). Ні! З чого б то?! Заходять В А Р Т О В І , вносять миски з їжею. Ставлять на столик і виходять.
Ф О Р Т І Н Б Р А С . Я голодний. Брати беруться до їжі. 20
М О Р Т І Н Б Р А С . Мій приятель Восьмиокий… Ф О Р Т І Н Б Р А С . Не знав, що Восьмиокий тобі за приятеля. М О Р Т І Н Б Р А С . Та, звісно ж, так. Він робить велику кар’єру. Такий здібний політик. Ф О Р Т І Н Б Р А С . Раніше ти називав його звичайним вбивцею. М О Р Т І Н Б Р А С (обурено і злякано). Нонсенс. То правда, він чоловік доволі простий і міг би мати кращі манери. Але ж він не програв жодного поєдинку. Ф О Р Т І Н Б Р А С . Бо мастить свого меча отрутою. М О Р Т І Н Б Р А С . Але він видатний фехтувальник. (Із запалом.) І взагалі, що ти можеш знати, як ти двадцять років не просихаєш? Я маю тобі сказати, що особистий радник нашого батька і найкращий дипломат наших часів Штернборґ довіряє йому безмежно. Ф О Р Т І Н Б Р А С . Добре, добре. А як почувається батько? М О Р Т І Н Б Р А С . Прекрасно. Ф О Р Т І Н Б Р А С . Він не казав тобі, навіщо мене викликав? М О Р Т І Н Б Р А С . Я не розмовляв з батьком… вже деякий час. Ф О Р Т І Н Б Р А С . Відколи?
21
М О Р Т І Н Б Р А С . Два роки. Себто, завтра буде два роки. Ф О Р Т І Н Б Р А С . Чому? М О Р Т І Н Б Р А С . Батько мені не довіряє. Ф О Р Т І Н Б Р А С . Чому? М О Р Т І Н Б Р А С . Чому-чому… Не знаю, чому. Але Штернборґ і Восьмиокий працюють зараз над цим, тож я сподіваюся, що з дня на день усе з’ясується і татко запросить мене на обід. З-за сцени чуються фанфари, а потім урочистий голос.
Г О Л О С . Спадкоємець трону принц Мортінбрас урочисто запрошується на обід до свого батька! По вторюю… Але виникають якісь перешкоди, і голос вмовкає.
М О Р Т І Н Б Р А С . А я хіба не казав?! Нарешті! Це все Восьмиокий! Бачиш, що то значить приятель! Кидається до шафи і починає гарячково переодягатися в нове.
Може, це… Чи, може, ось це… Сценою енергійно проходить молода, вишукано вбрана дівчина. Не звертаючи уваги на братів, зникає за лаштунками. Мортінбрас її не зауважує.
Але я таки вдягну ось це. Татко любить пастельні кольори. 22
Ф О Р Т І Н Б Р А С . Хто це? М О Р Т І Н Б Р А С . Ти про що? Ф О Р Т І Н Б Р А С . Ота дівчина? М О Р Т І Н Б Р А С . Яка дівчина? Фортінбрас протирає очі, боячись, що знову галюцинує.
М О Р Т І Н Б Р А С . Як я виглядаю? Ф О Р Т І Н Б Р А С . Чудово. Послухай-но, брате… Мортінбрас виходить.
23
П ’ Я Н И Й К О Р О Л Ь ТА П О Л Ю В А Н Н Я Н А ТА Р ГА Н І В У Г О Л О В А Х (про дві різні п’єси Януша Ґловацького) Януш Ґловацький — визначний сучасний польський драматург, кіносценарист і прозаїк. Це звучить як аксіома для польського читача, та втім, читачеві українському потрібно дещо пояснити. Хоча пояснювати з нуля не доведеться — все ж таки творчість польського класика-сучасника вже доступна в українських перекладах близько десяти років. Його п’єси не тільки опубліковані («Найвищі будинки, найглибші могили», вид. «Темпора», 2014), але й успішно йдуть на сценах Києва та Харкова, а постановка «Четвертої сестри», здійснена Станіславом Мойсєвим ще 2007 року і вдостоєна вже наступного, 2008-го, шести «Київських пекторалей», наближається до позначки у сто показів на сцені Київського молодого театру. У Харківському театрі ім. Шевченка (обидва театри академічні, це теж варто вказати) було поставлено «Антигону у Нью-Йорку» в грудні 2014-го, і ця постановка польського режисера Анджея Щитка викликала гарний резонанс у пресі й серед публічності. Спектакль навіть здійснив закордонну гастроль містами Польщі і був представлений на сцені київського театру імені Івана Франка, знову ж таки академічного. Отож щодо академічності Януша Ґловацького сумніву бути не може, як і щодо його визначного місця у шерензі не тільки польських — світових драматургів. Його п’єси ставляться не лише на київських і хар193
ківських сценах, але й у Берліні, Нью-Йорку, а ще у Приштині, Стамбулі, Тайбеї та Тегерані. Ну і, звісно, у Варшаві і Кракові також. Уся ця широка географія безперечно свідчить про затребуваність саме такої творчості, про її актуальність і зрозумілість «широким глядацьким масам», якщо вдаватися до штампів. Хоча сам пан Януш в інтерв’ю і у приватних розмовах нерідко іронізує з цього приводу. Залишаючись польським митцем, хоча й проживши значну частину життя в США, він нерідко й небезпідставно акцентує на своїй «бездомності», що з першого погляду видається доволі дивним. Але при глибшому осмисленні приходить розуміння, що «бездомність» означає насамперед «всесвітність», приналежність ширшу і глибшу, ніж належність одній літературі, одному народові. Власне, і дві п’єси, вміщені у цій книжці, є яскравим підтвердженням щойно наведеної тези. «Фортінбрас забухав» і «Полювання на тарганів» — тексти якщо не взаємозаперечні, то принаймні протилежні один одному за багатьма параметрами. Перший із них — твір позачасовий і позанаціональний, хоча дійові особи не просто мають національну приналежність (норвежці й данці), але ще є і персонажами транстекстуальними (принаймні Фортінбрас і Гамлет вже фігурували в одному достатньо відомому давньому тексті). Щоб не морочити далі читача недомовками, прояснимо: «Фортінбрас забухав» — це «Гамлет», переписаний з норвезького погляду. Навіть фінальна репліка п’єси — «Нехай живе Фортінбрас, король Данії і Норвегії!» — відсилає читача (глядача) до Шекспірового тексту. Проте насправді Ґловацький 194
у цьому своєму творі лише майстерно препарує та аналізує тоталітарну форму правління, політику поза мораллю, маніпуляції, що до них вдаються владці, аби пояснити й виправдати усі ті нелюдські злочини та безчинства, що кояться з їхньої волі та наказу. Один київський режисер, прочитавши текст п’єси вже в українському перекладі, відреагував цілком справедливо й адекватно, заявивши, що поставити цей твір у сьогоднішній Україні буде складно саме через його пряму відповідність нинішнім політичним реаліям: «Це ж треба просто Путіна показати?!» Хоча писав драматург свою п’єсу, звісно ж, не про російського лідера, а про агресивний тоталітаризм у цілому. Тільки прикладаючи сьогодні вже готову й перевірену часом та численними сценічними втіленнями цю п’єсу до себе, український читач переконується, що лекала співпадають цілковито, і позірно позачасовий твір виявляється актуальним та злободенним. До слова, «Фортінбрас забухав» став першим текстом, створеним драматургом після переїзду до США, на самому початку 80-х років минулого сторіччя. У ПНР на той час був оголошений воєнний стан, тож мілітарний дух насильства й упокорення письменник встиг вдихнути на повні груди ще в рідному краї, а вже видихнув його по інший бік океану, матеріалізувавши в жорсткий і водночас болісний твір. Ґловацький-автор веде свою розповідь неспішно й скрупульозно, його гротескове мислення одразу вибудовує текст, наповнений живими персонажами й драматично-гострими попередніми обставинами та подальшими колізіями. Велика й сильна Норвегія 195
межує з маленькою і слабкою Данією, що безперечно викликає спокусу в сильнішого чимшвидше напасти, підкорити й приєднати слабшого. Втім, усе не так просто. У Данії діють антиурядові повстанці, які прихильно ставляться до принца Гамлета й відверто вороже — до короля Клавдія. Норвезький двір також має проблеми: старий король уже давно не виявляє активності (він просто мертвий уже кілька років, та його муміфіковане тіло продовжує сидіти на троні), а керує країною підступний і хитрий міністр Штернборґ зі своїм жорстоким помічником-садистом Восьмиоким. Брати, принци Фортінбрас і Мортінбрас, навіть не намагаються посісти монарше крісло, розуміючи, що тоді також повторять батькову долю. Головний герой, принц Фортінбрас, відомий як безпробудний пияк, одного разу вирішує припинити вживати алкоголь і таки розібратися у заплутаних реаліях довколишнього світу. У цьому своєму творі Януш Ґловацький являє читачеві (глядачеві) одночасно й аморальність спецслужб, й аморальність авторитарної держави, а на додаток ще й аморальність людської природи з її затятою, запрограмованою необхідністю виживати будь-якою ціною. Виставу за п’єсою «Фортінбрас забухав» варто було б показувати студентам-політологам в якості практикуму, що полегшить їм розуміння суспільних і політичних процесів у людській історії від прадавніх часів і по сьогодні. Й на останок: Фортінбрас дуже швидко розв’язує з алкоголем, і подальший перебіг подій свідчить про те, що їхній характер не змінюється від того, у якому стані — тверезому чи п’яному — перебуває герой. 196
Натомість «Полювання на тарганів» — п’єса побутово дуже точна. Немає жодних замків і вартових, мечів і металевих кольчуг, є лише бідна квартирка у столиці світу — Нью-Йорку. Більшу частину помешкання займає широке ліжко, у якому борються з безсонням вже немолоді чоловік і жінка, емігранти з Польщі. Невідомо, чи є в польській мові вираз «таргани в голові», проте п’єса Ґловацького — саме про них, невсипущих комах. Безсоння допікає обом, причому обоє — люди творчі. Він — письменник, вона — актриса. Проте роботи вони не мають, віза прострочена і становище в обох надзвичайно хистке й непевне. Світ жорстокий, майбутнє невизначене. А тут іще й безсоння. Тобто, саме вночі, у маренні, у напівсні вони приймають у своєму убогому пристановиську дивовижних гостей: співробітника іміграційної служби, двох брутальних «ментів» з рідної ПНР, нью-йоркського бомжа-хоумлеса і літню американську пару, яка демонструє найглибше нерозуміння чужого буття у своєму американському світі. Ґловацький — письменник реалістично-жорсткий навіть у такому псевдоісторичному тексті, як «Фортінбрас забухав». Ну а у творах бодай трохи більш «реалістичних» — «Антигоні у Нью-Йорку», «Попелюсі» й, особливо, у «Полюванні на тарганів» — автор ніби дає майстер-клас з використання будь-якого предмета (хоч би й шафи, притягненої героєм з вулиці) як джерела нескінченних асоціацій і колізій. Бездомний впізнає меблю в квартирі героїв. Він спав у цій шафі, коли вона ще стояла на вулиці. Старенький Фірс знайшов давнього друга. У драматургії 19 7
Ґловацького несподівано стріляє не рушниця, котра висить на стіні у першій дії, — у нього вистрілюють і персонажі, і предмети декорації, і репліки, і паузи. Втім, про пов’язаність Ґловацького з Чеховим напевно мають написати фахівці-літературознавці — більше, глибше й професійніше. Дві п’єси, презентовані у цьому збірнику, фактично закривають тему драматургії Ґловацького в українських перекладах. До речі, слід зізнатися, що автор цих рядків зовсім не є першовідкривачем Ґловацького в Україні — піонером у справі перекладів польського класика на українську слід усе ж вважати Андрія Бондаря. Бо це саме його переклад скрипт-сценарію до фільму «Рейс», надрукований навесні 2007-го у № 33 незабутнього часопису «КІНО-КОЛО», що його нам дарував Володимир Войтенко з колегами, був першим текстом Ґловацького по-українськи. До речі, у рідному краї пан Ґловацький відомий насамперед як кіносценарист: його перу належать, окрім сценарію вже згаданого «Рейсу» (1970) — надпопулярної ось вже майже півстоліття комедії, — також сценарії до стрічок Анджея Вайди «Полювання на мух» (1969) і гучного, резонансного й неоднозначного фільму «Валенса» (2013), котрий викликав інтенсивне й емоційне обговорення у польському суспільстві. Окрім п’єс Ґловацького українською маємо ще автобіографічний роман «З голови», що його випустило видавництво «Астролябія» 2009 року. Роман той досить тісно переплітається з сюжетами п’єс, чимало пояснюючи щодо процесу їхнього створення від замислу і до сценічного втілення. Але досі не пере198
кладеними лишаються численні надзвичайно цікаві оповідання, а також великий роман «Ґуд найт, Джерзі». Тож праця перекладацька іще має простір, куди їй тривати. Але з драматургією наразі — дійсно все. Тексти усіх шести гарних, глибоких, мудрих і дотепних п’єс Януша Ґловацького вже існують в українському перекладі. Дуже хотілося б, щоб якнайшвидше про це довідалися українські режисери. Олександр Ірванець
Літературно-художнє видання
ЯН У Ш ҐЛОВ А Ц Ь К ИЙ
П’ЄС И ДВІ ШТУКИ Українською переклав Олександр Ірванець
Ілюстрації та обкладинка Тетяни Денисенко Макет Катерини Корчагіної Коректор Наталія Потеряйко ISBN 978-966-2449-90-7 Підписано до друку 25.08.16 Формат 60× 8 4/16 Гарнітура Yefimov Sans, Yefimov Serif (дизайнер Владімір Єфімов). Папір офсетний. Друк офсетний. Видавництво Laurus Свідоцтво ДК № 4240 від 23.12.2011 (044) 234 16 30 www.laurus.ua laurus.info@yahoo.com Інші видання: issuu.com/laurus_press Віддруковано у тов «Друкарня “Бізнесполіграф”» ДК No 2715 від 07.12.2006. 02094, Київ, вул. Віскозна, 8 Телефон/факс: 0 (44) 503-00-45