Не забудемо! Не зрадимо!

Кам'янець-Подільська центральна міська бібліотека Читальний зал

«Не забудемо! Не зрадимо!» вечір пам’яті

2015

Сценарій розробила: бібліотекар читального залу центральної міської бібліотеки Катерина Бояршинова

Сценарій розрахований на учнів середніх навчальних закладів

Комп’ютерний набір: Катерини Бояршинової

Мета: донести до учнів матеріали дослідження, документи, факти на відзначення страхітливої історичної події – Голодомору в Україні 1932–1933 років; висловити гірку правду, щоб знали юнаки і дівчата через які страждання пройшов наш народ, вшанувати пам’ять про тих, хто загинув у ті страшні часи . Обладнання: літературний перегляд «Скорботна свічка пам’яті», документальний фільм «Жнива розпачу»‚ документальний фільм «Жити хочу, але не можу»; «Реквієм» А. Моцарта, «Молитва за убієнних голодом», К. Мотрич, метроном. Декор: на столі вишитий рушник, на ньому лежить чорна хлібина , напис «Ціна йому − життя» зі склянкою води, горить свічка, лежать 3 колоски, перев’язаних чорною стрічкою‚ поруч кетяг калини, свіжі квіти перев’язані чорною стрічкою, образ Божої Матері, прикрашений вишитим рушником.

«Немає в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні» Юрій Семенко Звучить пісня «Голодомор», у виконанні Костянтина Гільченка (відеозапис) Читець : Відкрийтесь, небеса! Зійдіть на землю. Всі українські села, присілки та хутори, Повстаньте всі, кому сказали: вмрі! Засяйте над планетою, невинні душі! Зійдіть на води й суші, Збудуйте пам’яті невигасний собор! Ведуча 1-а: Шановні друзі! Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв однієї з найстрашніших трагедій в історії українського народу – Голодомору 1932-1933 років. Давайте запалимо свічку – як знак того‚ що мільйони закатованих синів і дочок українського народу живуть у нашій пам’яті. Читець: Не звільниться пам’ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу... Помічаю: не замки – твердині, ні храми – Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу Піднялись, озиваються в десятиліттях З далини, аж немов з кам’яної гори надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття». І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три». Чи можливо? Чи таке можливо? Чи колись повірить чоловік, Що багаті українські ниви Народили 33 рік? Ведуча 2-а: Давайте разом з вами перенесімося думкою і уявою в роки тридцяті.... і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Читець: Пекельні цифри та слова У серце б’ють, неначе молот, Немов прокляття, ожива Рік тридцять третій. Голод... Голод...Голод... У люті сталінській страшний Тінь смерті шастала по стінах. Мільйонів, мільйонів, Боже мій, Не дорахувала Україна. Ведуча 1-а: 1933 рік... Найчорніший між чорними часами в історії України.

У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю нашого народу, з найбільш родючими землями. У період з квітня 1932 р. по листопад 1933 р. за 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало: 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, Майже 25 тисяч щодня…

Читець: То був страшний навмисний злочин, Такого ще земля не знала, Закрили Україні очі І душу міцно зав’язали Сліпу пустили старцювати… То був такий державний злочин – Здригнулась навіть мертва Кафа, Мерцями всіялося поле. Ні хрестика і ні могили – То був такий навмисний голод… ХТО ЗНАВ, ХТО ВІВ СМЕРТЯМ І СТРАТАМ ЛІК? ДЕ ФІЛЬМ, ЯКИЙ НАМ ПОКАЗАВ БИ ГОЛОД, ОТОЙ ПРОКЛЯТИЙ 33-Й РІК?

«Жнива розпачу» документальний фільм (уривок)

Ведуча 2-а: Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованого європейського світу, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею Європи, небачений голод забрав у могилу ми льони людей. Ведуча: Список жертв Голодомору по областях України. Вінницька область: 1 мільйон 127 тисяч 761 жертв Дніпропетровська область: 144000 жертв Донецька область: 105000 жертв Житомирська область: 40000 жертв Запорізька область: 33513 жертв Київ: 45000 жертв Київська область: від 379600 до 509000 чоловік Кіровоградська область: від 4 млн. до 7,5 млн. Луганська область:31560 жертв Одеська область: 35000 осіб Полтавська область: понад 1млн. жертв Сумська область: 31000 жертв Харківська область: більше 2 мільйонів жертв Харківська область: більше 2 мільйонів жертв Херсонська область: 10452 жертв Хмельницька область понад 40000 осіб Черкаська область: 150 тисяч осіб Чернігівська область: понад 362700 чоловік

Читець: «Палахкоче свіча поминальної нині Молитви» Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ... Вимирало Село – потопала в сльозах Україна, І розгублене небо ковтало задушений плач. Шаленів людомор – лютували нові яничари, І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп... Над Полями Святими замучені душі ячали, І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів. Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід... Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір, Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ. Ведуча 2-а: Першу книгу про Голодомор 1933 року написали Володимир Маняка і Лідія Коваленко в 1988-89 рр. Тут зібрано сотні свідчень очевидців цієї страшної трагедії. Сьогодні нашими устами заговорять свідки і жертви голодомору на Україні. Скажімо за мертвих те, що вони самі не в змозі сказати. Учениця: Мені заподіяли смерть за «5 колосків». Було це літечком 33-го. Я з маленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки. Ой, як хотілося

їстоньки... Катруся, опухла від голоду, сиділа на межі і рученятами ловила волошку, щоб з'їсти її. Я озирнулася, зійшла з межі, зірвала один колосок, два, три... п'ять... і раптом мене схопили і поволокли до воза. Мене били, палили сірниками ручки, ламали пальчики і били, били... поки не забили. Забили... за 5 колосочків, а було мені шість рочків. І Катруся моя теж померла, там, на межі. Ведуча 2-а: Жагучим болем сповнені вірші Антоніни Листопад, складені на підставі свідчень голодомору 1932-1933 років. Хлопчик: Бозю! Що там у тебе в руці?! Дай мені, Бозю, хоч соломинку... Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка. Таж підрости хоч би трохи бодай. Світу не бачив ще білого, Бозю. Я – пташенятко, прибите в дорозі. Хоч би одненьку пір’їночку дай. Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось! Холодно, Бозю. Сніг дуже білий. Бозю, що там у тебе в руці?

Інсценівка У центр залу виходить дівчина в українському костюмі, що символізує постать згорьованої Матері – України. Мати.

- Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця!» «Хлібчика дай!» « Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця»? Хто водить запаленими очами – криницями, очами, в які перелилися всі страждання, муки і скорботи роду людського? Чий же це мільйонноголосий стогін? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде в холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? Автор.

- І стояла Вона, Мати – Україна, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, на велетенському хресті розіп’ята, й вишіптувала: Мати.

- Дітоньки мої! Заждіть. Ось квасок, петрушечка зійдуть. Вже ген зозуля маслечко колотить, вже ген жита зеленіють, сади біліють.

- Івани, Марії, Тараси!

- Стривайте! Зачекайте! Куди ж Ви? Як же я без вас, ваша мати – Україна? Хлопчик:

«Вічний монолог»

Я ще не вмер… Ще промінь в оці грає. В четвер мені пішов десятий рік. Хіба в такому віці помирають?! Ви тільки поверніть мене на бік. До вишеньки. В колиску ясночолу… А небо стрімко падає додолу Тримайте хтось. Хоча б за коси верб. Куди ж ви, люди, людоньки, куди?! Окраєць ласки. Чи хоч з печі диму? В клітинці кожній – озеро води. Я ще не вмер. …Усі проходять мимо. ..А житечко моє таке густе. …А мамина рука іще гаряча. Вам стане соромно колись за те. Та я вже цього не побачу. Автор.

- Ні труни, ні хрестів, і ні тризни.

Прямо в яму на віки віків! Чорна сповідь моєї Вітчизни І її затамований гнів. Непрощенний злочин... Ведуча 1-а: Вісім мільйонів замордованих голодом дітей України – ось наслідки цієї війни. Ім – неоплаканим і не відспіваним! Ім – заритим у спільні могильники! Похованим без труни й молитви Присвячується цей вечір пам’яті і скорботи. Ведуча 2-а: Нехай світло з нашої свічки буде знаком скорботи по «невинно убієнних». Нехай наша зала сьогодні стане храмом пам’яті тим, хто був невинно замучений, знищений, пішов у небуття, хто не дожив, не долюбив, не доспівав свою пісню. Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи. Пом’янемо загиблих хвилиною мовчання. Звучить метроном. Читець: Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці. Зроніть сльозу за тими, хто не зріс, Що мали зватись гордо − українці. Заплачте! Затужіть! Заголосить! Померлі люди стогнуть, з тої днини Й благають: українці, донесіть Стражденний біль голодної країни. Згадайте нас − бо ми ж колись жили. Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка! Ми в цій землі житами проросли, Щоб голоду не знали люди вічно. Н. Виноградська Ведуча 2-а: Сьогодні, дякувати Богу і натрудженим рукам ми маємо святий хліб щодня, адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу. На нашому столі також присутній і хліб і зерно. Зерно. Як символ життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того, щоб причаститися ним , як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали

з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба… (раздать каравай присутнім у залі) Учениця (тримаючи коровай): Хліб… Скільки приємного щемету появляється в душі кожного при згадці про Тебе. Святий Хлібе, про Тебе не сміли згадувати жертви тридцять третього. Ти являвся їм уві сні рожевою мрією. Скільки померло з Твоїм іменем на вустах. Іменем жертв тридцять третього року благаю Вас – бережіть цей святий хліб. І нехай смак цього короваю не дозволяє нам забувати, що Хліб – це Життя. (Роздає порізаний коровай усім присутнім Всі з’їдають свої шматки стоячи) Ведуча 1-а: І на закінчення хочу звернути Вашу увагу на літературний перегляд «Скорботна свічка пам’яті». Українська держава пам’ять померлих голодною смертю відзначила випуском фоліанта «Національна книга пам’яті», куди занесені невідомі імена замордованих голодом людей. Свої Книги пам’яті про померлих голодною смертю земляків, випускає кожна область України (17). Ведуча 2-а: У суботу, 22 листопада, вся Україна й увесь світ вшановуватимуть пам’ять жертв Голодомору 1932−1933 років. Я запрошую Вас

приєднатися до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!»

НАША АДРЕСА 32300, Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 3 Центральна бібліотека Тел: (03849) 2-13-14, 2-44-52 E-mail: k-pmcbs@ukr.net