Шевченко − світоч наш народний, на кращу долю осяває шлях (сценарій до 200-річчя Тараса Шевченка)

Міська центральна бібліотека

Сценарій розробила бібліотекар читального залу ЦБ Тетяна Сафронюк

Сценарій розрахований на широке коло користувачів

Комп’ютерна верстка та художнє оформлення Тетяни Сафронюк

Мета. Вшанування пам’яті видатного сина українського народу Т.Г.Шевченка – геніального поета, художника з багатогранною мистецькою натурою, полум’яного борця за щастя й свободу свого народу; виховання любові і поваги до рідної мови, до поетичного слова, до спадщини, яку залишив Великий Кобзар. Розкрити маловідомі сторінки його біографії; показати, як шанують його на Україні і в світі; продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова. Обладнання.  Літературно-виставкова панорама «Шевченко був! Шевченко є! І Шевченко буде!»;  комп’ютерна техніка;  вислови про Шевченка:

Ти нам залишив прагнення високі, Шляхи священні, по яких іти Твого сумління й мужності уроки Ми бережем і будем берегти. Микола Палієнко Декор. Портрети Тараса Шевченка у різні періоди життя, українські вишиті рушники, серветки, кетяги калини, декоративні польові квіти з пшеничним колоссям. Дата проведення. 12 березня 2014 року Місце проведення. Читальний зал ЦБ Запрошені. Диктор місцевого радіо, актриса народного театру, поети аматорського об’єднання «Ліра», викладач-бандурист дитячої музичної школи, студенти коледжу культури і мистецтв, учні НВК №17. Присутні. Студенти бібліотеки.

Університету

третього

віку,

користувачі

Звучать акорди бандури

Ведуча. І знову – березень… І знову линуть до нас думи геніального українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Великого Кобзаря, яка у своїй величі була, є і залишається ні з чим незрівнянною, невичерпною для людського подиву й осягнення.

2014 рік – особливий рік для нас, українців. Адже, згідно Указу Президента України на відзначення 200-літнього ювілею видатного сина українського народу, 2014 рік оголошений Роком Тараса Шевченка. Шевченко – це слава і гордість українського народу. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею.

«Значення постаті Т.Г.Шевченка для українського народу важко переоцінити», – сказав літературознавець Микола Жулинський. «Шевченко – це митець, художник, який відкрив для української нації двері в безкінечність. Він є гарантом нашої вічності…» Читець 1. Забриніла душа многозвучними барвами слова, Мов бандури струна залилася у трелях дзвінких, Загриміла велично Тарасова, батькова мова І сплела у вінок волелюбних думок колоски. Читець 2. Загриміла, мов дзвін, відпустивши у небо свободу, У зелені гаї, де розноситься шепіт тополь, Розбудила зі сну заколисану волю народу, Що проспав сотні літ у пітьмі переламаних доль. Читець 1. По забутих стежках, у безмежжі сліпого блукання, Твоє слово, Тарасе, зорею освічує шлях, Твої горді пісні розривають кайдани мовчання, Чистим світлом ведуть по широких вкраїнських полях. Читець 2. Геніальний творець. У безсмертних рядках Заповіту Ти навіки живий полиновими травами мрій, Твоє слово повік буде в пам’яті нації жити Невгасимим вогнем, джерелом для майбутніх надій.

Ведуча. Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу. Доля Тараса Григоровича схожа на легенду. Вона не лукавила, не брехала Шевченку. Прийшла слава, воля. Та як важко вони далися. З сорока семи років свого недовгого віку Шевченко 24 роки прожив в кріпацькій неволі, 10 років на засланні, і лише 13 на волі, якої по правді не було.

Вірш «Доля» у виконанні учениці НВК №17 Ти не лукавила зо мною, Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала. Ти взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлопця одвела До п’яного дяка в науку.

– Учися, серденько, колись З нас будуть люди, – ти сказала. А я й послухав, і учивсь, І вивчився. А ти збрехала. Які з нас люди? Та дарма! Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою. Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя.

Ведуча. У душу впадає одна Шевченкова риса: він ні в чому ніколи не роздвоювався: він як жив про те і писав, що писав, тим і жив. Найменшого лукавства за 47 років. Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів, проймемося їхнім духом.

Вірш «Минають дні, минають ночі» у виконанні диктора місцевого радіо Минають дні, минають ночі, Минає літо, шелестить Пожовкле листя, гаснуть очі, Заснули думи, серце спить, І все заснуло, і не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь... Доле, де ти! Доле, де ти? Нема ніякої, Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої! Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись.

А дай жити, серцем жити І людей любити, А коли ні... то проклинать І світ запалити! Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати І спати на волі, І заснути навік-віки, І сліду не кинуть Ніякого, однаково, Чи жив, чи загинув! Доле, де ти, доле, де ти? Нема ніякої! Коли доброї жаль, Боже, То дай злої! злої! Ведуча. Кожен вірш Шевченка – це радість і біль поета, його життя. Дивуєшся: «Невже, щоб заграла скрипка, неодмінно треба розрізати живе тіло явора! Невже щоб заговорила душа, неодмінно треба доторкнутись різцем болю!»

Вірш «Холодний яр» читає студент коледжу культури і мистецтв, переможець міського конкурсу читців «Вічне слово Кобзаря»

У всякого своє лихо, І в мене не тихо; Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо. Нащо б, бачся, те згадувать, Що давно минуло, Будить бо знає колишнє, – Добре, що заснуло. Хоч і Яр той; вже до його І стежки малої Не осталось; і здається, Що ніхто й ногою Не ступив там; а згадаєш, То була й дорога З монастиря Мотриного До Яру страшного. В Яру колись гайдамаки Табором стояли, Лагодили самопали, Ратища стругали. У Яр тоді сходилися, Мов із хреста зняті, Батько з сином і брат з братом – Одностайне стати На ворога лукавого, На лютого ляха.

Де ж ти дівся, в Яр глибокий Протоптаний шляху? Чи сам заріс темним лісом, Чи то засадили Нові кати? Щоб до тебе Люди не ходили На пораду: що їм діять З добрими панами, Людоїдами лихими, З новими ляхами? Не сховаєте! над Яром Залізняк витає І на Умань позирає, Ґонту виглядає. Не ховайте, не топчіте Святого закона, Не зовіте преподобним Лютого Нерона Не славтеся царевою Святою войною. Бо ви й самі не знаєте, Що царики коять. А кричите, що несете І душу і шкуру За отечество!., їй-Богу, Овеча натура;

Дурний шию підставляє І не знає за що! Та ще й Ґонту зневажає, Ледаче ледащо! «Гайдамаки не воины, – Разбойники, воры. Пятно в нашей истории...» Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане, Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина, Не розіб'є живе серце За свою країну. Ви – розбойники неситі, Голодні ворони. По якому правдивому, Святому закону І землею, всім даною, І сердешним людом Торгуєте? Стережіться ж, Бо лихо вам буде, Тяжке лихо!.. Дуріть дітей І брата сліпого, Дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть бога.

Бо в день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру.

Пісня «За байраком байрак» виконує викладач дитячої музичної школи ім.Фадея Ганіцького під акомпанемент бандури За байраком байрак, За байраком байрак, А там степ та могила. Із могили козак, Із могили козак, Встає сивий, похилий. Встає сам уночі, Іде в степ, а йдучи Співа, сумно співає: – Наносили землі, Тай додому пішли, І ніхто не згадає. Нас тут триста, як скло, Товариства лягло! І земля не приймає. Як запровадив гетьман У ярмо християн, Нас послав поганяти.

По своїй землі Свою кров розлили І зарізали брата. Крові брата впились І отут полягли У могилі заклятій. Та й змовк, зажуривсь І на спис похиливсь, Став на самій могилі. На Дніпро позирав, Тяжко плакав, ридав, Сині хвилі голосили. З-за Дніпра із села Луна гаєм гула, Треті півні співали. Провалився козак, Стрепенувся байрак, А могила застогнала.

Ведуча. Шевченкове свято – то кришталево чисте свічадо.

200 років минуло від того дня, коли українка-кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо, слухаймо Кобзареве слово!

Уривок з посланія «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» у виконанні диктора місцевого радіо Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Замість пива праведную Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть Материні очі Современними огнями. Повести за віком, За німцями, недоріку, Сліпую каліку. Добре, ведіть, показуйте, Нехай стара мати Навчається, як дітей тих Нових доглядати. Показуйте!.. за науку, Не турбуйтесь, буде Материна добра плата. Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому. Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. Отака-то наша слава, Слава України. Отак і ви прочитайте, Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб ви розпитали Мучеників, кого, коли, За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата – Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати.

Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!

Ведуча. Тарас Шевченко виспівав сльозами долю жінки – зганьбленої та зневаженої матері. Під іменами Катерини, Оксани, Марини, Наймички, Сліпої, Лілеї – цей образ підноситься до символу святої Богоматері, Матері, що знесла найбільші страждання – розп’яття свого Сина-Бога. На вершині народного горя в образі жінки-матері Шевченко створив образ України.

Інсценівка

Уривок з поеми «Наймичка» у виконанні актриси народного театру «Ой тумане, тумане, – Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану? Чому мене не задавиш, У землю не вдавиш? Чому мені злої долі, Чом віку не збавиш? Ні, не дави, туманочку! Сховай тілько в полі, Щоб ніхто не знав, не бачив Моєї недолі!.. Я не одна, – єсть у мене І батько, і мати... Єсть у мене... туманочку, Туманочку, брате!.. Дитя моє! мій синочку, Нехрещений сину! Не я тебе хреститиму На лиху годину! Чужі люде хреститимуть, Я не буду знати, Як і зовуть... Дитя моє! Я була багата...

Не лай мене; молитимусь, Із самого неба Долю виплачу сльозами І пошлю до тебе». Ведуча.

В минулім часі не кажіть про нього – Він з нами нині у майбутнє йде! Його слова – то нам пересторога У наших діях, і на кожен день. Якщо вам мова, і земля, й родина, І пісня українська дорогі, – Любіть, як він, страждальну Україну, Як він – і ненавидьте ворогів. В дні радості, печалі і тривоги Йому віддаймо шану та уклін. За мудрістю звертаймося до нього. І переможем: з нами БОГ і ВІН!

Пісня «Од села до села» виконує викладач дитячої музичної школи ім.Фадея Ганіцького під акомпанемент бандури

Од села до села Танці та музики; Курку, яйця продала – Маю черевики. Од села до села Буду танцювати: Ні корови, ні вола – Осталася хата. Я оддам, я продам Кумові хатину, Я куплю, я зроблю Яточку під тином; Торгувать, шинкувать Буду чарочками, Танцювать та гулять Таки з парубками. Ох ви, дітки мої, Мої голуб'ята, Не журіться, подивіться, Як танцює мати. Сама в найми піду, Діток в школу оддам, А червоним черевичкам Таки дам, таки дам!

Ведуча.

Слово Шевченкове таке просте, таке доступне, таке сміливе, волелюбне, таке гаряче і живе!... Воно магічну силу має – всю душу враз перевертає…

І це правда, це істина, що пройшла крізь горнило століть. Шевченко заклав міцний фундамент розвитку української літератури, що стала однією з найбагатших літератур світу, став основоположником української літературної мови. Творчість видатного митця була епохою в становленні й розвитку українського народу. Видатний польський літературознавець Мар’ян Якубець зазначав: «Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу… Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника у світовій літературі».

Вірш «Полякам» (польською мовою) виконує поет, слухач Університету 3-го віку

Ще як були ми козаками, А унії не чуть було, Отам-то весело жилось! Братались з вольними ляхами, Пишались вольними степами, В садах кохалися, цвіли, Неначе лілії, дівчата. Пишалася синами мати, Синами вольними... Росли, Росли сини і веселили Старії скорбнії літа... Аж поки іменем Христа Прийшли ксьондзи і запалили Наш тихий рай. І розлили Широке море сльоз і крові, А сирот іменем Христовим Замордували, розп'яли...

Поникли голови козачі, Неначе стоптана трава. Украйна плаче, стогне-плаче! За головою голова Додолу пада. Кат лютує, А ксьондз скаженим язиком Кричить: «Тe deum! алілуя!..» Отак-то, ляше, друже, брате! Неситії ксьондзи, магнати Нас порізнили, розвели, А ми б і досі так жили. Подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим Возобновим наш тихий рай. Ведуча. У кожного віку – свій Шевченко. Його поезія йде до серця, її співають, втілюють в живописі і скульптурі, відтворюють на екрані і на сцені. З’являються все нові і нові твори, у яких кожен по справжньому відкриває для себе образ геніального Кобзаря. Велична постать Шевченка, його творчість не тільки збагатила духовно наших подільських поетів з літературного об’єднання «Ліра», а й надихнула їх на створення справжніх поетичних шедеврів, присвячених Тарасу Григоровичу.

Вірш «Тарас Шевченко» виконує Людмила Кур’ян, поетеса аматорського об’єднання «Ліра»

Розумний, гарний, волелюбний він, Художник і поет талановитий, – Із кріпаків дістався до вершин Тарас Шевченко, справжній світоч світу. У його долі бій вели громи Й вставало сонце, сяйвом оповите, Та він щодня знаходивсь між людьми, І це йому допомагало жити. Любив він рідну мову і народ, Садок вишневий і Дніпро широкий, Возводив з дум душі надійний грот Борець, філософ, мрійник мудроокий. Лишив свій доленосний заповіт, Що українцям став дороговказом, Тарс надії випустив в політ, Слова його донині – з нами разом. Він над царями справжнім став царем, Його вірші – сини пророчать всюди, – Що створено величним Кобзарем, Жить в Україні споконвічно буде!

Вірш «Згадаймо Тараса» виконує Жанна Мадич, поетеса-піснярка аматорського об’єднання «Ліра»

Сонце сходить, як і завше Десь за небокраєм. Сотні років думи наші З твоїми звіряєм. Час пливе, летить і скаче, Вітер обганяє. Україна знову плаче, І краю немає. Що сказати вона хоче Сльозами-словами, Як страждає дні і ночі, Закута в кайдани. Певно, бачиш, ти, Тарасе, Кров, що знов стікає Знову віримо, що з часом Все лихе минає. Чуєш, стогне синє море, Гори почорніли. Брат на брата! Яке горе – Серце заніміло.

Знову зійде сонце в небі І землю осяє, І трава зазеленіє Пташка заспіває. Україна має долю Світлу і щасливу. Україні славу й волю Втримати судилось! Станьмо ж браття дружно, разом За святу країну І згадаємо Тараса. Слава Україні!

Вірш «Світоч» виконує Людмила Машталєр-Бартощак, поетеса аматорського об’єднання «Ліра» О, Світоче вічний землі голубої, Ми твій заповіт пронесли крізь віки! Тебе пам’ятаєм в сім’ї вольній, новій, Бо ми тепер вільні уже козаки. Ти нам заповів, щоб кайдани порвати, І прагнув до волі, як птах висоти, І завжди будемо тебе пам’ятати, Лиш жаль – не дожив до здійснення мети. Кайдани порвали, і волю здобули, Ти прикладом був в українській сім’ї, – Ми словом незлим пом’януть не забули… Вклоняємось земно, Тарасе, тобі!

Вірш «Я вірую» виконує Світлана Кремінська, поетеса аматорського об’єднання «Ліра»

Немає в буйній суміші життя Пісенного сліпого кобзаря Та й кобза вже співа не так, як та, Що правдою лягла в його життя. Про долю України на землі, Про волю, що ми прагнемо знайти, Про славу, що козацькою була, Про хліб, що на долоні трударя. Вже 200 років золоті слова Провиною турбують нам серця І стільки ж невгамована душа Тараса – над неспокоєм Дніпра. Але! Я вірую, що хвилями Дніпра Нам нова Україна заспіва Пісні свободи, щастя і добра Здійсненним заповітом Кобзаря.

Ведуча. Священна земля, яка породила велетня мислі і духу. Священні місця, де бував наш великий поет. Подоляни свято бережуть пам’ять про Кобзаря і його перебування на Хмельниччині, зокрема у нашому рідному місті. На жаль, Тарас Григорович пробув у нас всього декілька днів, але він встиг зустрітися і познайомитися з багатьма людьми, тут народились його задуми, його малюнки, його полум’яні, вічно живі поезії. Тож пройдемося стежками Кам’янця-Подільського, які два століття тому сходив Великий Кобзар.

«Шевченко і Кам’янець» лекція наукового співробітника історичного музею

Ведуча. Кам’янець-Подільський, одне з найдавніших міст України, по праву належить до визначних явищ європейської культури. Скелястий острів, оперезаний тугою петлею річки Смотрич, що тече у мальовничому глибокому каньйоні, став своєрідним природним п’єдесталом, на якому впродовж понад десяти століть відомі й невідомі майстри творили справжнє кам’яне диво. Саме тут чи не найбільше творилася його неповторна і трагічна історія.

Та про Кам’янець-Подільський відомо і як про місто, в якому розвивались наука, освіта, ремесла, мистецтво, культура. Наше місто славилося і літературними традиціями, які підтримують до цього часу і сучасні творці слова. Працюючи творчо і натхненно, вони залишають у спадок новим поколінням животворні поезії.

Вірш «Геній Шевченка у Кам’янці» виконує Людмила Кур’ян, поетеса аматорського об’єднання «Ліра»

Колись Кобзар ходив по цьому місту, А я ступаю по його слідах І слухаю, як гідно, урочисто Луна пророчих слів йде по садах, По кам’янецьких вулицях і парках, Над Смотричем лелекою летить, Й Шевченка думи, мов космічні кварки, Наповнюють незримо кожну мить. Не забуваймо заповіт Тараса Про волю України й земляків, Бо його геній не підвладний часу, Він буде з нами упродовж віків!

Ведуча. Шевченко – це наша душа, наша мудрість, наша сила. Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Шевченко, його слово. Він завжди підтримував і підтримуватиме нас, додаватиме снаги. Тож нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для нас у справі збереження мови народу, звичаїв, пісень. Нехай вогонь його душі запалить у наших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі та свого народу. Живімо Шевченком, вивчаймо його, думаймо над його істиною і не забуваймо слова:

Список використаної літератури Твори Тараса Шевченка: 1. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-ти томах: Т.1:Поезії 1837-1847рр./Т.Г.Шевченко. – К.: Наук. думка, 1989. – 528с.

2. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-ти томах: Т.2:Поезії 1847-1861рр./Т.Г.Шевченко. – К.: Наук. думка, 2001. – 781с.

3. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-ти томах: Т.3:Драматичні твори. Повісті/Т.Г.Шевченко. – К.: Наук.думка, 1991. – 395с.

4. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-ти томах: Т.4:Повісті/Т.Г.Шевченко. – К.: Наук.думка, 2003. – 597с.

5. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-ти томах: Т.5:Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. Записи народної творчості/Т.Г.Шевченко. – К.: Наук.думка, 2003. – 492с.

6. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-ти томах: Т.7:Мистецька спадщина. Живопис і графіка 18381843рр./Т.Г.Шевченко. – К.: Наук.думка, 2005. – 503с. Книги про творчість Тараса Шевченка: 1. Антонович Д.В. Шевченко – маляр/вступ.слово С.А.Гальченка; післям.Т.І.Андрущенко. – К.: Україна, 2004. – 272с.

2. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка:монографія/ П.Зайцев. – К.: Обереги, 2004. – 480с.

3. Жур П.В. Труди і дні Кобзаря:літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка/П.В.Жур. – К.: Дніпро, 2003.

– 520с.

4. Мельниченко В. Тарас Шевченко в Москві/В.Мельниченко. – К.:Либідь, 2009. – 740с.

5. Національний музей Тараса Шевченка:[альбом]/ упоряд.: Т.Андрущенко, С.Гальченко. – К.: Мистецтво, 2002. – 224с.

6. Стороженко М.А. Мій Шевченко:[альбом]/М.А.Стороженко. – К.: Грамота, 2011. – 212с.

7. Цвілюк С.А. Історична мудрість Великого Кобзаря. Історизм та соціально-політичний вимір епічних творів Тараса Шевченка/С.А.Цвілюк. – Одеса: Маяк, 2008. – 312с.

8. Т.Шевченко:невідомі сторінки життя/упоряд. Л.Цуріка. – К.: АВІАЗ, 2013. – 72с. Публікації про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка: 1. Тарасова свобода:[викуп Шевченка з неволі]//Уряд. кур'єр. – 2014. – 19 квіт. – С.19.

2. Ситькова І. Тема жіночої долі у поемах Тараса Шевченка/І.Ситькова//Дивослово. – 2014. – №3. – С.914.

3. Кириленко Л. Шевченко – наш. Він – для усіх століть/ Л.Кириленко, В.Мирончук, Т.Різник, Ж.Гахар// Дивослово. – 2014. – №3. – С.17-22.

4. Ющук І. Велетень у царстві людської культури:[до 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка]/І.Ющук //Дивослово. – 2014. – №3. – С.26-31.

5. Дроздовський Д. Тарас Шевченко – європейський романтик/Д.Дроздовський//Всесвіт. – 2013. – №11-12. – С.215-218.

6. Атаманчук М. На поклін до Кобзаря:хроніка його життя/М.Атаманчук//Порадниця. – 2013. – 3 жовт. – С.2.

7. Філатов А. Микола Стороженко:космічне осмислення Кобзаря:[до 200-річчя від дня народження]/А.Філатов //Укр.культура. – 2013. – №8. – С.32-37.

8. Макаров Ю. Інший Шевченко:[до 200-річчя від дня народження Т.Шевченка]/Ю.Макаров//Укр.культура.

– 2013. – №8. – С.22-28.

9. Гараздюк О. Тема жіночої долі у творчості Т.Шевченка:[поема «Наймичка»]/О.Гараздюк//Дивослово. – 2012. – №3. – С.20-22. Перебування Тараса Шевченка на Поділлі: 1. Тарас Шевченко і Поділля:збірник праць наукового круглого слолу, присвяченого 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка/редкол.:В.А.Дубінський, Л.В.Баженов та ін. – Кам’янець-Подільський: К-ПНУ імені Івана Огієнка, 2014. – 94с.

2. Шевченко йде дорогами доби. Великий Кобзар на Подільській землі:крізь час і простір:збірник нарисів.

– Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня рута», 2014. – 176с.

3. Пагор В. Чому Тарас Шевченко приїжджав на Поділля?/В.Пагор//Кам'янець-Поділ.вісн. – 2014. – 14 берез. – С.15.

4. Волкова В. Художник, людина, поет:[до 200-річчя з дня народження Т.Шевченка]/В.Волкова//Кам'янецьПоділ.вісн. – 2014. – 7 берез. – С.9.

5. Будзей О. Кобзар і Кам'янець. Документи та версії: [до 200-річчя Шевченка]/О.Будзей.//Подолянин. – 2014. – 7 берез. – С.8.

6. Волкова В. Друга подорож Шевченка Україною. Кам'янець, 1846 рік/В.Волкова//Край Кам'янецький. – 2014. – 31 січ. – С.8. Сценарії про Тараса Шевченка: 1. Ориняк-Хованець Г.В. Поговоримо крізь віки:віртуальні зустрічі:[до 200-річчя від дня народження Т.Шевченка]/Г.В.Ориняк-Хованець//Позакл.час.

– 2013. – №23-24. – С.37-39.

2. Шипелюк Л. Шлях Кобзаря – це шлях народу!: [сценарій до 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка] /Л.Шипелюк, Ю.Запальська//Позакл.час. – 2013. – №19-20. – С.44-46.

3. Галуга-Гринчак С.О. Свіча запалена від серця:[Шевченківський вечір]/С.О.Галуга-Гринчак//Позакл.час. – 2012. – №3. – С.35-37. Сайти:  http://www.president.gov.ua  http://uk.wikipedia.org/wiki  http://taras-shevchenko.in.ua/  http://ua-kobzar.livejournal.com/  http://litopys.org.ua/links/taras_shevchenko.htm  http://kobzar.pp.ua

Літературно-виставкова панорама «Шевченко був! Шевченко є! І Шевченко буде!»

Диктор місцевого радіо

Поетеса-піснярка аматорського об’єднання «Ліра»

Поетеса аматорського об’єднання «Ліра»

Викладач дитячої музичної школи

Учениця НВК №17

Поетеса аматорського об’єднання «Ліра»

Поетеса аматорського об’єднання «Ліра»

Поет, слухач Університету 3-го віку

Виступ акторки народного театру

Лекція наукового співробітника історичного музею

Фото на згадку

32300, Хмельницька обл., м.Кам’янець – Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 3 Тел. (03849) 2-13-14, 2-44-52 E-mail: XDR123@rambler.ru