Кам’янець-Подільська МЦБС Методико-бібліографічний відділ Шорт-лист на тему: «Острів надій і сподівань» 75 років від дня народження Ганни Танасівни Чубач
Перу Ганни Чубач, дитячої письменниці від Бога, належать книги поезій «Веселі хтосики», «Батьківщина Україна», «У лісочку на пеньочку», «Равлики», «Два маленькі баранці», «Біла чапля», «Ласий кіт Івашко» та багато інших життєствердних і багатообразних збірок віршів, які підносять настрій і водночас змушують замислитися над тими знаками, які кожному з людей посилає світ. Ім'я української поетеси Ганни Чубач широко відоме зі шкільних підручників початкових класів. Її вірші вже понад 15 років використовуються як навчальний матеріал у підручниках шкіл України. Вона автор близько 60 книжок для дорослих і дітей, понад 300 ліричних пісень, музичної абетки «Алфавітні усмішки», композитором якої є Олександр Білаш, музичної казки «Пані Киця» та багатьох ілюстрованих оригінальних абеток. Народилася Ганна Панасівна Чубач 1941 року на Поділлі в хліборобській родині, на чию долю випало багато лиха з воєнного та повоєнного життя, адже батько загинув у перші дні війни. Мати вчила дівчинку й усяку роботу робити, й пісень співати, й світ любити. А донька у свою чергу сприймала нелегке життя у світлих кольорах: малювала, співала, вигадувала казочки. Ганна закінчила середню школу, згодом – Поліграфічний інститут (1968), Вищі Літературні Курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві (1973). Працювала Ганна Чубач в газеті «Літературна Україна», в журналі «Дніпро». Сьогодні веде авторську радіопередачу «Дзвінка ріка» на каналі «Культура». Ганна Чубач – заслужений діяч мистецтв України, лауреат всеукраїнських літературних премій імені Павла Усенка, Марусі Чурай, С. Гулака-Артемовського та міжнародної премії «Дружба». Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами. Особливу увагу привертають вірші Ганни Чубач для дітей: веселі, дотепні, повчальні, жартівливі. Вони дарують гарний настрій, вчать мислити і любити художнє слово. Ганна Чубач є авторкою різновидових абеток, лічилок, скоромовок, загадок-відгадок, смішних побрехеньок тощо. Ганна Чубач є авторкою дванадцяти поетичних збірок: «Ожинові береги», «Небесна долина», «Хустка тернова» та інших. Її слово звучить емоційно і щиро. Навіть пекуча печаль поетеси світиться добротою і всепрощенною любов'ю до людини. З книжок Г. Чубач дізнаємося, що поезія має не одне, а безліч справжніх облич. Пам'ять повоєнного дитинства, спогад про яке навіть деревам болить, болючі роздуми про батька, якого не знала, бо до народження зосталась сиротою, материнські уболівання про те, щоб наші діти не знали війни, – провідні лінії творчості Г. Чубач. Відчуття Батьківщини виростає з живого образу рідного подільського села, річки Немії, зі спогаду, в якому «плаче небо у гніздо лелече», зі сну, в якому «глина ожила» і знов стає «побіленим причілком». Ліричній героїні Г. Чубач тяжко і боляче жити у великому місті, де доводиться вивчати короткі зупинки, купувати щасливі квитки. Почуття Ганни Чубач промовляє до нас образами. Ганна Чубач – авторка легких для сприйняття і запам'ятовування дитячих віршів патріотичного змісту, які познайомлять дитину з невід'ємними поняттями Батьківщини, такими як сім'я, державна символіка, столиця тощо.
Кам’янець-Подільська МЦБС Методико-бібліографічний відділ Шорт-лист на тему: «Воїн православ’я» /до 420-ї річниці від дня народження Петра Могили/
Дитинство, освіта. Петро Могила – київський митрополит (1596 - 1647). Батько його був спершу господарем Валахії(1601-1607), потім Молдавії (1607-1609). У 1612 р. Могилам, після поразки від Кантемира Мурзи, довелося втікати до Польщі, де у них були сильні і багаті родичі. У Львівському братському училищі Петро здобув освіту в строго православному дусі, рішуче ворожій унії. Він закінчив свою освіту подорожжю за кордон, де слухав лекції в різних університетах. Вільно володів латинською і грецькою мовами. Духовна стезя. Спочатку він був військовим, брав участь в Хотинській битві; але, ймовірно, під впливом київського митрополита Іова Борецкого, вирішив прийняти духовний сан. У 1627 р. він був вибраний КиєвоПечерським архімандритом, що номінально підкорявся константинопольському патріархові, а не київському митрополитові, і носив титул «Великого архімандрита». Іов, вмираючи, залишив Петру свою бібліотеку і призначив його душоприказником. Під час архимандритства Петра Могили і під його керівництвом відбулося (1628) засудження «апології» Мелетія Смотрицького, тоді ж визначилася ворожнеча між наступником Борецкого Ісаєю Копінським і П. Могилою. Заснування школи. Могила, не бажаючи ні в чому покорятися митрополитові, влаштував окремо від києвобратської школи при Київській Лаврі вище училище «для викладання вільних наук на грецькій, слов`янській і латинській мовах» (1631); але коли братчики визнали його захисником і опікуном своєї школи і підпорядкували її виключно власті Константинопольського патріарха, Петро з`єднав свою лаврську школу з братською. У 1632 р., при обранні королем польським Владислава IV, представником киян у Варшаві був П. Могила. Він виклопотав визнання легального існування православної церкви разом з уніатською; однією з умов цієї угоди було звільнення багатьох раніше вибраних єпископів і вибір нових. Обрання митрополитом. Митрополит київський Ісайя Копінський був визнаний позбавленим сану, а на його місце був вибраний П. Могила із збереженням лаврського архимандритства. «Деградування» Копінського і присвячення П. Могили відбулося у Львові (1633) і було здійснене Львівським єпископом як екзархом Константинопольського патріарха. Потім Петро Могила відправився до Києва, де його при в`їзді зустріли двома відомими панегіриками – від лаврської братії і братської школи. Після того, як Ісайя, не без боротьби, залишив свою кафедру, Петро приступив до відбирання від уніатів монастирів і церков, зокрема Софійського собору і Видубецького монастиря. Старовинну церкву Св. Володимира Спаса на Берестові він відновив і облаштував, а також церкву Трьох Святителів, яку віддав братському монастирю. У 1635 р. відриті були і очищені від розвалин залишки Десятинної церкви. Засоби для впорядкування церков і монастирів Петро Могила брав звідусіль: від лаври, зі свого особистого майна, з пожертвувань благочестивих людей, нарешті, звертався за допомогою і до московського царя. Особливу увагу звернув Петро Могила на Києво-Братську, звану Могилянською, школу; клопоти про перейменування її в академію були невдалі, але вона була цілком влаштована і забезпечена. Викладацький персонал був при Петрові Могилі на висоті свого покликання; професори, перед тим, як приступати до викладання, посилалися для навчання за кордон. Багато смутку доставляв Петру Могилі київський воєвода, ярий католик Ян Тишкевич, всіма заходами переслідуючи студентів школи, вельми часто цілком несправедливо. Видавнича справа. При своєму перебуванні митрополитом Петро Могила видав, між іншим, наступні книги: «Євангеліє Учительноє, повчання на святкові і недільні дні константинопольського патріарха Калліста» (1637; у 1616 р. це Євангеліє вперше було видане на західноросійській літературній мові); «Аїфологіон, тобто молитви повчання душеполезниє в душевну користь спудєєв» (1636); «Євхлогион, альбо молитвослов» (або требник; 1646). Петро Могила приготував до видання Катехізис для всіх православних християн; він піддавався обговоренню на Київському соборі 1640 р. і Ясському 1643 р., був розісланий для перевірки і схвалення східним патріархам, але надрукований був тільки в 1662 р., в Амстердамі, на грецькій мові. Заради крайньої потреби в подібній книзі Петром Могилою було видано «Зібрання короткої науки про артикули віри православних католицьких християн» (1645). У видання Петром Могилою книги Опанаса Кальнофойського «Тeratupgema» (грец.) (1638) сам Петро доставив розповіді про чудеса печерських. У складанні різкополемічного твору «Lithos» (грец.) Петро брав велику участь. З проповідей Петра Могили відомі дві: «Поученіє про Хреста Господа нашого і кожного християнина» і «Слово на шлюб Януша Радзивілла». Записки Петра Могили частково надруковані в «Київських Єпархіальних Відомостях» 1861-1862 років. Нарешті, Петром
Могилою були задумані дві колосальні роботи: «Житія святих» (ця робота виконана була вже тільки Дмитром Ростовським) і виправлення і встановлення слов`янського тексту Біблії, здійснене у XVIII сторіччі.
Кам’янець-Подільська МЦБС Методико-бібліографічний відділ Шорт-лист на тему: «Ріка життя Віри Вовк» 90 років від дня народження Віри Остапівни Вовк
Віра Вовк (справжнє ім'я: Віра Остапівна Селянська; 2 січня 1926, Борислав) – українська письменниця, літературознавець, прозаїк, драматург і перекладач на португальську мову української поезії. Пише українською, німецькою і португальською мовами, проживає у Бразилії. Учасниця Нью-Йоркської літературної групи. Біографія. Народилася у Бориславі 2 січня 1926 у родині лікаря й археолога. Виростала на Гуцульщині в містечку Кути. Навчалася в гімназії у Львові, потім у середній дівочій школі ім. Клари Шуманн у Дрездені. В еміграції з 1945 року (Німеччина, Бразилія). Студіювала германістику, музикологію і порівняльне літературознавство в Тюбінгенському університеті. З 1949 р. разом з матір'ю переїздить до Ріо-де-Жанейро, де закінчує університет, стажується також у Колумбійському (Нью-Йорк) і Мюнхенському університеті. Отримує науковий ступінь доктора філософії. Професор німецької літератури в Державному Університеті Ріо-де-Жанейро. З 1957 – завідувач кафедрою германістики цього університету. Твори пише українською, німецькою, португальською та англійською мовами. Збірки: «Мандри», «Манделя», драматична поема «Триптих», п'єса «Іконостас України». Відкриває американському читачеві українську літературу, зокрема, переклала на португальську мову поезії Василя Голобородька. На українську переклала твори Ф. Дюренматта, Ф. Г. Лорки, П. Клоделя. Серед нагород В. Вовк, зокрема, літературна премія імені Івана Франка в Чикаго (1957, 1979, 1982) та Києві (1990). Відзначена Літературними преміями ім. Івана Франка в Чикаго (1957, 1979, 1982) і в Києві (1990); премією Благовість (2000). Лауреат Шевченківської премії 2008, котрої удостоєна за книги: «Поезії» (2000), «Проза» (2001), «Спогади» (2003), «Сьома печать» (2005), «Ромен-зілля» (2007), а також переклади української класики та творів сучасної літератури португальською мовою. З грошей премії Віра Вовк пообіцяла створити фонд для перекладачів української літератури світовими мовами. Активно пропагує українську культуру, мову, красне слово. Виступала з літературними доповідями, лекціями й авторськими вечорами у Нью-Йорку, Вашингтоні, Філадельфії, Клівленді, Чикаго, Детройті, Торонто, Монреалі, Оттаві, Ванкувері, Лондоні, Парижі, Римі, Мадриді, Мюнхені, БуеносАйресі, Києві, Львові. Творчість «Я ліплена з доброї Бориславської глини. Куди не поніс би мене буревій, темні ялиці шумлять у мені, темна Тисмениці таємниця струмить у жилах. Моя душа стане дзвоном Старої бойківської дзвіниці, Щоб голосити за мертвими І будити живих». Поезія «Юність» (Мюнхен, 1954)
«Зоря ровідна» (Мюнхен, 1955) «Елегії» (Мюнхен, 1956) «Чорні акації» (Мюнхен, 1961) «Любовні листи княжни Вероніки до кардинала Джованні-Баттісти» (Мюнхен, 1967) «Каппа Хреста — Kappa Crucis» (Мюнхен, 1969) «Меандри» (Ріо-де-Жанейро, 1979) «Мандаля» (Ріо-де-Жанейро, 1980) «Жіночі маски» (Ріо-де-Жанейро, 1993) «Молебень до Богородиці» (Ріо-де-Жанейро–Женев, 1997) «Писані кахлі» (Ріо-де-Жанейро, 1999) «Віоля під вечір» (Київ, 2000) «Поезія» (Київ, 2000) – підсумкова книга, до якої ввійшли всі раніше видані збірки разом із додатковими, що вперше в ній друкуються.
Проза
«Леґенди» (Мюнхен, 1954) «Казки» (Мюнхен, 1956) «Духи й дервіші», повість (Мюнхен, 1956) «Вітражі», повість (Мюнхен, 1961) «Святий гай», оповідання українською та португальською мовами (Ріо-де-Жанейро, 1983) «Карнавал», оповідання (Ріо-де-Жанейро, 1986) «Проза» (Київ, 2001), підсумкове видання, до якого – крім раніше вже опублікованих творів – увійшло чимало оповідань, що появилися були в еміґраційній періодиці, як також таких, що вперше друкуються у цій книзі.
Театр
«Смішний святий» (Нью-Йорк, 1968) «Триптих до циліндрових картин Ю. Соловія» (Ріо-де-Жанейро, 1982) «Іконостас України» (Ріо-де-Жанейро,1988; Київ, 1991) «Вінок троїстий» (Ріо-де-Жанейро, 1991) «Казка про вершника» (Ріо-де-Жанейро, 1992) «Зимове дійство» (Ріо-де-Жанейро, 1994) «Весняне дійство» (Ріо-де-Жанейро, 1995) «Настася Чагрова» (Київ, 2001) «Козак Нетяга» (Київ, 2001) «Крилата скрипка» (Київ, 2001) «Театр» (Київ, 2002) – підсумкова книга, до якої ввійшли всі раніше видані драми разом із додатковими, що вперше в ній друкуються.