Оксана Забужко. Вірші (1980–2013)

Оксана Забужко

Вірші 1980–2013

комора Київ · 2013

Нельотна погода Дощ прийшов і пішов. Ніздрюватий і душний запах Молодого асфальту — як хлібна м’якушка, розповзся. Бризнув шум підошов, і дзвінкий гороб’ячий запал: Прокидається місто, угорнене щепотом-повстю! Несподіваність звуку по зливі — мов вибито днище, Полоснуло по слуху — раптовість різких переходів!.. Бо пішов собі дощ — і крізь ніжне, смутне і принишкле Проступило всевладне: скінчилась нельотна погода! Ця нельотна погода... Сповільнені кадри. Зупинка. Мохом тиші плющить, мов стікає вода по обшивці, І у залі чекання хлопчина, зіп’явшись навшпиньки, Пише пальцем «Сашко» по розмитій туманами шибці. Це єдині хвилини, коли сам на сам із собою: Доки рейс оголосять, з’єднавши розімкнене коло... Чи лишалися б ми без притишених цих перебоїв У будинках і днях, до яких не вернемось ніколи? Дощ прийде і піде, вогким світлом обтяживши листя, — Та в країні мовчання не був іще жоден картограф. Ця можливість дощу — як можливість у кожному місті На спітнілих шибках по собі залишати автограф...

36

Із книжки «Травневий іній»

• Ця осінь тягнеться з останніх сил. Смеркає — ніби гасне кіноплівка, І проступає паморозь, як сіль, У темних пахвах ковзької бруківки. Цієї ночі, може, сніг впаде На голих лип сумні дереворити... Кому повім, як догоряє день, Якого вже не можна повторити?

37

• Квітневий Хрещатик — мов крига скресає, і кличе Пташиний базар голосів, і куряться кавові димки, І вітром омиті обличчя

обличчя обличчя Заслонять од тебе твої ж таки власні думки — І в шурхоті курток, в стрімкім переборі підборів, В польоті волосся й легких, необтяжливих фраз Накотить на тебе твоє незапам’ятне вчора — Мозаїка інших

мотивів, одеж і покрас. Але не спиняйся — о, тут зупинятись не можна! Асфальтові гони припали тобі до колін... Тут юність твоя — дискотечна, джинсаста й тривожна — Природною смертю сконала, не знати й коли. ...І спогади ті розхитавши, як зуби молочні (Скінчився фальстарт — а удруге почать не дано!), Не думай про те, що уже захопили молодші Твою стометрівку

кав’ярень, вітрин і кіно! Ти їхні обличчя, цнотливі, мов аркуші білі, Іще не пориті углиб письменами утрат, Люби що є сили — твоє колись також любили На цих-таки гонах — всі погляди міста підряд! За те, що гримаси з обличчя твого перезняти Судилося їм — і за те, що не справдяться сни, — Люби їх за все,

чого їм доведеться зазнати На цих-таки гонах — іще до нової весни...

50

Із книжки «Дириґент останньої свічки»

Рядок з автобіографії Мої предки були не вбогі На пісні та свячені ножі — З моїх предків, хвалити Бога, Заволокам ніхто не служив! Дарували від батька до сина Честь у спадок — як білу кість! Мої предки були красиві — Ворогам на подив і злість. Хай не славою (Бог там з нею!) — Як присягою на шаблях, Мої предки владали землею: Їм належала ця земля! І цупким, наче нить основи Крізь віки однієї сім’ї, Невразливим — пронесли слово І внизали в легені мої... Ох і моцна була порода — Соловки, Магадан, Колима... Мої предки були народом — Тим народом, якого нема.

51

Королівство Повалених Статуй Так, як діти при автопортретах Двох чортиків — маму і тата, Учепивши за них власних рук нетверді патики, Я малюю на склі Королівство Повалених Статуй, І гармошкою бгаються обриси ніжні й тонкі. В Королівстві Повалених Статуй відкрито всі брами — Бо уже й мародери не ходять По піднятій — махом! — траві... Неіснуючі храми? О так, неіснуючі драми — А які ж бо реальні, о Боже, які ж бо живі... Позолота і ляпіс Злізають, немов епітелій Із уражених лепрою ликів князів і святих, І, присівши чи то на надгробок, Чи то на шматок капітелі, Гробарі в чорностроях пожовклий розкурюють стих... Десь там щит Дон Кіхота, Десь кинуто плащ Казанови, Десь намет, де Хмельницький гостив європейських послів... В Королівстві Повалених Статуй відлунює мова Із іще не прочахлих — А вже не розучених слів... Я малюю те все, Що зникало, зникає і зникне, Я у власний рисунок, як в брижі дивлюсь на воді... Там в траві десь лежить Голова переможної Ніке: Я її намалюю — І крапку поставлю тоді...

62

Із книжки «Дириґент останньої свічки»

Пам’яті «проклятих поетів» ... Та вийдеш ти з затишного покою, І десь на розі, десь, де ми берем До рук газету, в поспіху зім’яту, Тебе розітне лезами сурем Невблаганна екстаза атентату. О. Ольжич. «Робітня»

...Але ж це — пастка, пастка, пастка!.. Тремтячі руки, шелест газети, кров, що зсередини б’є в лице артезіанським виприском, — і вже тобі не з космосом говорити: з ґвинтівкою! І вже бугаячі пики диктаторів, перед хвилиною геть жалюгідні, — заступають тобі небосхил, і вже ти негоден одмінити світ своїм словом, ані заклясти, ані розгрішити, а тільки шпурляти себе на багнети, що завше готові прийнять твоє тіло гаряче — як будь-чиє інше... Але ж в’язниця — не для поетів, поетам належиться — проходити крізь стіни: зробившись кинутим на багнети тілом, ти зрадив свій дар. І Євген Маланюк на карім коні — «а ми ж тую червону калину піднімемо», і Олег Ольжич у загуслому присмерку змов-конспірацій-терактів, і Василь Стус у табірних снігах, і «той, що у безсонну ніч бунтарські зазиви друкує», — історія української літератури є історія «проклятих поетів», і саме тому — ненаписаних книг... Гуде друкарня, і двигтить верстат. Сторінка всотує рядка закляклий подив: Невже це «екстатичний атентат» Нам віщі очі чорно попідводив? Чи це рої підпільницьких стилетів Різьблять поверх життів словесний тес? (А може, замість «про´клятих поетів» Гряде доба — прокля´тих поетес?..)

63

Мистецтво грати в шахи Цю партію я розігрую от уже кілька років підряд, і щоразу мені залишаються тільки чорні пішаки з повстяними скудовченими тім’ями — та безмежно мізерна надія котрогось із них коли-небудь провести в ферзі. А тимчасом супротивник, маневруючи по всіх ступенях свободи, шугаючи туди-сюди уздовж цілої шахівниці, підстерігає моїх негренят при кожному виярку (чорне) та пагорку (біле), налітає, змітає їх, безпорадно спутаних в розкроку — немов долонею! Та я знай посуваю їх уперед, ступінь по ступню, затявшись на свому (мене не навчено програвати — ну себто, я кепський грач), — і вони, при всіх численних утратах, вганяються вглиб ворожої території — й матч обіцяє стати напружено-гострим — але під цю хвилину щоразу я завважую, що супротивник давно пішов собі, знудившись побивати пішаків, і покинув нерухомими свої коні та тури, а це означає: нам ніколи не сягнути омріяної 8-ї лінійки, не явити, перекинувшись через голову, пойнятій стогоном захвату публіці найпрекраснішу в світі Чорну Королеву з демонічним розтином очей і жаркими, як сигнальний ліхтар, муринськими губами — ай, милий Боже, і це саме тоді, коли в нас був з’явився шанс!.. . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . .

112

Із книжки «Автостоп»

І тому залишається тільки один вихід —

у спустілій кімнаті грати на два фронти,

за білих і чорних, самим проти себе.

Ага! Так тобі! Ну, держись!.. ... Парадигма української історії.

113

Львів. Кава опівночі Темними, з пахом кошатини сходами, повз сутерени, крізь львівські двори опівнічні, де в місячній зелені враз, упирячим оскалом — Корняктів кружґанок, і кажани й маскарони, впереміж із душами спалених відьом, злітають з дахівок, шурхочуть в невидному небі, звістуючи дощ, — туди, в сутеренну майстерню, де палить світла´ божевільний худож­ ник, якого змагає ночами

м’ясно-червоний огонь (попервах крізь в’язку сірослизну запону проходять багряні обру­ бані руки, а далі втискаються скруглені писки жаріючих адом гігантських почвар), ти, табакерковий чортик, чи вічний студент, чи малий Мефістофель цього кишенькового міста, що випало часу з кишені, — зашерхлі зморшки усмішки на присхлім до кости лиці — провадиш мене, гудучи´ безупинно (Ґада´мер, Гайде´ґґер...), крізь морок і мокрість — я знаю, сьогодні мене ще не спалять, — підштовху­ єш в плечі, і вже парасолі (і крила, і двері) згорнулись позаду: безумний художник встає нам назустріч і голосом, бляклим, як світло в майстерні, пропонує каву. Тиша, булькіт у рурах каналізації; на піднятих з долу картонах стигне м’ясно-червоний огонь; я могла би вилетіть звідси крізь комин, але там, мабуть, брудно, — а на мені, кажуть очі художника, темно-гранатова сукня із душ­ ного оксамиту, тісно шнурована в стані, у золоті китиць, немов театральна куртина, — сідайте, сідайте, нема куди йти. « ... Бо нема куди йти, бо за чорними шибами — дощ, кам’яний лабіринт, що по нім пропетлявши, однак повернетесь в цю саму

134

Із книжки «Автостоп»

пивницю, і м’ясно-червоні картони по стінах відкриються вам, як прорубані вікна в істоту речей». Ти резонер, мій малий Мефістофелю, надто стомлений, щоб зазіхати на душі, засланець без терміну і рішенця в це сумне позасвіття без Фавста і Ґретхен, — тут наша сила трубчасто стоїть довкруг нас, як сувій манускрипта, але розгорнути, прошити безпростір промінням магічного знака — на це нам щоразу чомусь завмирає рука (і тоді відчахає від неї, як скіпку, — як в анатомці, багряний обру­ бок, невидний нікому, опріч божевільного майстра: цей знає — брак чину так само осудний, як і злочинство); з кутка вибігає пацюк — цитатою з Хвильового. Ах, поети-митці-хвилозопи безсилих часів і народів, досвітнє безсоння! Стіл, що горбатіє в притемку, хтів би для нас станцювати: «Стій!» — кидає йому господар, на ньому-бо — стоси книжок, де є й кілька моїх — тих, які я колись напишу, — і завали офортів: на верхнім у рясно штриховану темінь злітає пронизливе тіло нагої

відьми — по тім, як упала куртина у золоті китиць. Я ще не прощаюся, що ви, чого б я прощалась. Місто там, нагорі, на дощі — воно мертве, воно вже минулось, і спізнений дар наш, у ньому нечинний, йому не зарадить; це тільки майстерня відколотим кубом прозорим, підхоплена нуртом, ширяє по водах — мандрівний філософе Львова нічного, малий Мефістофелю, як це надійно, що ми тепер тут!

Fin de siècle, fin de siècle — пазурями дощу по шибках і по тиші, і булькають рури, і сохнуть при грубі важкі, понабряклі, неначе од крови, плащі венеційські, на котрих колись нам прийдеться здійматись у небо невидне, і всі літаки загальмують в повітрі, щоб дать нам дорогу, мій друже, мій бідний утомлений бісе, —

дорогу до раю.

135

Офелія — Гертруді Король: ... не пий, Гертрудо! Дія V, сцена 2

Королева: Прощай, дитино! Квіти квітці. (Розкидаючи квітки.) Гадала я тебе за сином мати, Жадала я, моя прегарна доню, Сама тобі квітчати шлюбне ліжко, А не труну. Дія V, сцена 1 В. Шекспір, «Гамлет»

Випий вина, Гертрудо. В ньому нема отрути. Це просто пожаливсь труду Автор на шостий акт — На той, де ти встанеш — і, замість Блищати в суфітах сльозами, Обтрусишся — й вийдеш заміж: Не з горя, а просто так. Утретє (як і удруге!) Ти будеш тому подруга, Хто туго втрапить попругу Між ніг тобі зашморгнуть! Лошице монаршої масти, Тебе зі стайні не вкрасти — Тебе, приналежність моцарства, З ним вкупі звитяжці беруть. Тож, думаю, цього разу Ти вийдеш — до Фортінбраса І жестом плавчині (брасом!) До стіп йому вергнеш вбрання,

148

Із книжки «Автостоп»

Мов шкуру вбитого лева (Чи — мужа?)! О, єсть королева В Данії! — й та кришталева Чаша — допита до дня Буде, в головах ложа, Де світом, глевка й несхожа На себе вчорашню, зложиш Зіпрілим, як сир, чолом Уклінну дяку Марії, Що лоно твоє не міліє (Хоч цера, по правді, муріє, Й на стегнах — судин бурелом ... ). Аve, реґіно-вагіно! Се край твій — під балдахіном, Де ніжки дубового вгину Щоночі до світа риплять! І що ж за різниця, хто то Цілує владчого рота Й твої розривні пустоти Своїм сургучем скріпля?.. Ти в старості будеш пишна — Велична, валежна, опішня (Хоч би тобі відрух лишній!) В сяйному надхмар’ї сивин! Твоїм чадітимуть чаром Сучасники — стрійна в муари, Читатимеш їм мемуари Під назвою «Гамлет, мій син». Тож пий спокійно, Гертрудо, — Ніколи тебе не убуде (То автор-лайдак із нудів Вколошкав тебе, авжеж!).

149

Бо — вважай! — леда хвилю як лусне ся ніжна шкіраабрикосний-пух, — ти під ним в штири оці угледиш такого звіра — аж займеться дух! Ох піде весілля за вихром — вихом, напрасним здихом! — як у рів з моста! (там танцює чорна — чи то пантера, чи ведмедиха, чи ожила мста) — не вода ж то плюскоче — у мисі каплун сокоче, з-хроном-в-бузі-паця´ вищить, скачуть вчвал столи! —

де були

твої, милий, очі,

що тобі невчит но з руки — ні з ноги, ні з плеча, ні з бедра, ні з мови, —

з ким ти діло мав?.. (А ридванчик узяв та й спустився, бо був ґумо´вий.) А від тебе іно й зосталось — та білоглова, що ламав ...

192

Із книжки «Новий закон Архімеда»

Постскриптум Поема-лист

Cavalcando l’art’ier per un cammino pensoso de l’andar che mi sgradia, trovai Amore in mezzo de la via in ab bito leggier di peregrino.

Quando mi vide, mi chiamò per nome, e disse: «Io vegno di lontana parte, ov’era lo tuo cor per mio volere; e recolo a servir novo piacere».

Allora presi di lui sì gran parte, ch’elli disparve, e non m’accorsi come.

Dante. «Vita Nuova»

1. В перших рядках сповіщаю, милий: любов минула — Мов, повагавшись, скотилася в лунку більярдна куля (Вічнозелений газон потертого плюшу, По якому гонить сліпий кийок круглі, ствердлі од страху душі). Кожного ранку, замість гімнастики, лежачи в ліжку, Вмикаю в уяві твої очі сіамської кішки, Шляхетний профіль, роздвоєне підборіддя (Мов копито´! — як писала одна із мого поріддя), — І, на довершення вправи, тебе висвітлюю голим. Вислід — блискучий: зовсім не чую болю.

2. Другим уступом дозволь сповістити: весна настала. Маймо надію, цим разом уже на стало — Більше дощів не буде, й на повний об’єм легенів Стане синього неба й рослявих легінів З губами, що однімають і сон, і втому —

193

Не руш моїх кіл! — бо нема в них для тебе користі, Бо поза своїми — нічого в життю не знайдеш! О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав Напаснику в очі — на двадцять потомних віків!.. І мовлю по-еллінськи: «ме му тос кікльос тарате», — Мужчинам, Імперіям, Часу: Не руш моїх кіл.

222

Із книжки «Новий закон Архімеда»

Із книжки «Друга спроба» (2009)

• Так випало, і так припало пилом В цім закапелку туги і нудьги — Щоб словом, наче жестом неумілим, Все ж поправляти мізки — і «мозги´». Так випало, так вивело, і згоди Моєї не питало — певний знак, Що вся моя жагуча хіть свободи — Від здогаду: я б вибрала — не так ... Та воля не моя — Твоя, мій Боже: Знать, треба, щоби хтось таке робив: Уже не — як там? — Слово на сторожі, А на сторожі Слова — від рабів.

225

Чеслав Мілош З польської Переклади зроблено з рукопису, переданого Чеславом Мілошем Оксані Забуж­ ко в квітні 1992 р. в США. Включаючи згодом ці вірші до своєї книжки «На бе­ре­ зі ріки» (1994), Мілош вніс у тексти деякі дрібні правки, але, позаяк українські переклади з’явилися друком раніше від оригіналів («Всесвіт», 1993, №1) і стали таким чином фактом «українського мілошезнавства», нинішню їх редакцію зроблено не за книжковою версією, а за тим самим авторським рукописом.

А ленові Ґінзберґу Алене, чоловіче добрий, великий поете смертовбивчого віку, ти, хто, затявшись у безумі, дійшов до мудрости. Тобі признаюсь: моє життя не було таким, як я хтів би. І нині, коли минуло, лежить, мов спущена шина край дороги. Було як життя мільйонів, що проти нього ти бунтувався в ім’я поезії та всюдисущого Бога. Підлегле звичаям, абсурдність яких розумієш, та необхідності, яка щоранку зриває й наказує їхати на працю. З незагодженими прагненнями, навіть з незагодженим бажанням кричати й товктись головою об стінку, з повторюваною собі забороною: Не можна. Не можна собі потурати, впадати в неробство, зациклюватись на своєму болеві, не можна шукати розради в лікарні та в психіатра. Не можна тому, що обов’язок, але також тому, що страшно тих сил, котрим іно попусти — і відкриється наше юродство.

274

З поетичних перекладів різних років

І жив я в Америці Молоха, голений, коротко стрижений, в’яжучи краватки, п’ючи щовечора бурбон перед телеекраном. Бісівські карлики жадань колобродили в мені, я був їх свідомий і стенав плечима: разом із життям минеться. Тривога підкрадалася впритул, доводилось удавати, ніби її нема й близько і з іншими мене в’яже благословенна нормальність. Такою теж може бути візіонерська школа, без наркотиків і відтятого вуха Ван Гога і братства найкращих умів за ґратами шпиталю. Я був інструментом, я слухав, виловлюючи голоси з белькотливого хору, перекладаючи на виразні речення, з комами й крапкою. Заздрю твоїй відвазі чистого виклику, словам огнедишним, ярій клятьбі пророка. Сором’язливі посмішки іроністів заховано в музеях, і це не велике мистецтво, а лиш пам’ятка зневіри. Тимчасом як твій блюзнірчий лемент розлягається й далі в неоновій пустелі, що нею блукає людське плем’я, засуджене на несправжність. Волт Вітмен слухає й каже: Так, саме так і треба, аби запровадить тіла мужчин і жінок туди, де збувається все, і де відтак вони будуть жити в кожну біжучу мить. І твої газетярські банальності, твоя борода і пацьорки і стрій бунтаря тамтої епохи отримують прощення. Бо ж не за тим ми шукаємо, що досконале, а за тим, що залишиться із безугавного стремління.

Чеслав Мілош

275

Гості Прийшли до мене в дім гості. Питаю, чого їм треба. Відповідають гості: хочемо взяти свій скарб. Питаю, хто вони такі. Відповідають гості: господарі. Відай, помилилися гості, забрели не в той дім. Я живу тут від роду і знаю тут все до останньої дрібки: оце — стіл, це — підлога, це — речі, бо все, що не є тут, — воно моє. Але гості зривають мостини — і дістають з-під них скриню, виймають кілька цеглин зі стіни — і вже держать в руках шкатулу, лізуть під стіл — і добувають з якоїсь там щілини згорток ... І стою я в своєму домі — гість гостем.

288

З поетичних перекладів різних років

Розколина Дорога, що мене вела, розвернулась упоперек і стала розколиною. Коли не зважаю на неї — її буцім ніде й нема, коли ж заміряюся перебратись на той, на другий, на відринутий бік життя — вона шириться на ціле довкілля. Переходжу тридев’ять земель, долаю ріки, пустелі, гори, але все впирається в той безумовний, у той остаточний, єдиний той крок, який дасть мені змогу переступити ...

— Стрибни, — радить мені мій товариш, — і ти перескочиш, можливо, на той бік розколини.

— Спинися, — стримує другий, — і, може, вона сама від тебе відступить. Надходить ніч — товариші засинають. Вщухає вітер. Западають у темінь хати, дерева, тини. А під землею, внизу, весела музика грає, а вгорі, над землею, палають вогненні мости.

Алєсь Разанав

289

Абетковий покажчик Ad hominem . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179 Ars Critica . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 183 Ars Poetica . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68 Like a camel, like a weasel, like a whale . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 219 New York, NY . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 232 « ... А все-таки я Вас любила ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87 Автопортрет без ревнощів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30 Автопортрет зі свічкою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185 Автостоп . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 145 Аленові Ґінзберґу (Чеслав Мілош) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274 « ... А музика щемна ... » (із циклу «Нічні метелики») . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 Аркуш із блокнота: 19. 09. 1990 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143 Базар на Медового Спаса . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Балада про горду царівну . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57 Балада про офсайд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 Берестина (Сільвія Плат) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 260 Благословіння хлібів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Будинок творчости. Осінь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78 Бульвар Лесі Українки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 243 «В якомусь світі я була з тобою ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 В затінку дівчат-квіток . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 241 В розлуці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166 Ванда (Чеслав Мілош) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 Весільна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86 «Ви, що ставали кожен раз ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82 Визначення поезії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65 «Випручуйся, жінко вербова. Ловись за повітря» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 201 «Відлопотиш дощами за ворота ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 «В наскрізнім промінні ... » (із циклу «Нічні метелики») . . . . . . . . . . . . . 52 «Вогняного напни плаща ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71

292

Абетковий покажчик

Волхви (Сільвія Плат) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 256 Вступ до естетики пози . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124 Гав! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 131 Голосом вісімдесятих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43 Гості (Алєсь Разанав) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 288 Ґуллівер (Сільвія Плат) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 272 Два трансатлантичні сонети . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167 Детектив (Сільвія Плат) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 262 Джаз по-італійськи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 217 Диптих 1986 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46 Диптих 2008 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 245 Дитя (Сільвія Плат) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 271 Дорогою до пекла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120 Друга спроба . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 229 Ель Греко (Домінікос Теотокопулос). «Вознесіння Богородиці» . 19 Жінка з цитринами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Жіночий портрет із зворотньою перспективою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 208 «З очима безгрішними — звідки беруться такі ото?..» . . . . . . . . . . . . . . . . 35 З лікарняного щоденника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 212 З невідісланих листів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 173 Задзеркалля: пані Мержинська . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157 Закавказзя. Автом через гори (із циклу «Передчуття громадянської війни») . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122 Зворотня адреса, або Поема проводу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114 Зустріч . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 «І в міру того, як їх прибува ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 240 «І двері розчахнулись — і за ними ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159 Із Книги Земноводних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128 Із циклу «Туга за батьківщиною» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 206 Імітація весільної . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 191 Іронічний ноктюрн . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 « ... І солод слів ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89 Історія єресі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 248

293

Сізіф . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181 Слайд на палубі. Передчуття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93 Слова (Сільвія Плат) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254 «Так випало, і так припало пилом ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 225 «Така кругла, як глобус ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237 Теорема . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 190 «Ти думала — це дощ? самотність?.. » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 144 «Ти пам’ятаєш гострий запах піній ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 239 Тим, що пішли . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90 Тост . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136 Три осінні елегії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 138 Тридцята зима . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 187 «Тьмарилось світу в очах од падалиць-слив ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 У вагоні метро . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 211 Ушкодження роговиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 226 Феєрія про дириґента свічок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75 «Хлопчику, хлопчику, знято з підрамника ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85 Художник . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21 «Це не ваша печаль ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 «Цей чоловік ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Центурії. i, 1-2 (Мішель Нострадамус) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 291 «Цієї ночі, певно, прийде жах ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 203 «Ця гостра, ця пронизлива весна ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 «Ця осінь тягнеться з останніх сил ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37 Ця планета (Чеслав Мілош) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 278 «Я згоряю від ніжности — я обличчя твоє ліплю ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33

296

Абетковий покажчик

Зміст Базар на Медового Спаса . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Благословіння хлібів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

Із книжки «Травневий іній» (1985) «Тьмарилось світу в очах од падалиць-слив ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 «Ця гостра, ця пронизлива весна ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Небо–земля–небо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 Іронічний ноктюрн . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 Балада про офсайд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 «Цей чоловік ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Нічний трамвай . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 Жінка з цитринами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Ель Греко (Домінікос Теотокопулос). «Вознесіння Богородиці» . 19 Художник . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21 « ... А музика щемна в крові розгалузила стебла ... » (із циклу «Нічні метелики») . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 «Відлопотиш дощами за ворота ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 Монолог Офелії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Полон Рогніди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 «В якомусь світі я була з тобою ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 Автопортрет без ревнощів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30 «Надворі дощ, а я без парасольки ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31 «Я згоряю від ніжности — я обличчя твоє ліплю ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33 Зустріч . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 «З очима безгрішними — звідки беруться такі ото?..» . . . . . . . . . . . . . . . . 35 Нельотна погода . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 «Ця осінь тягнеться з останніх сил ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37 «Лиш крок ступи, поглянь — а слід вже стерся...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38 «Це не ваша печаль ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

297

Ґуллівер . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 272 Маки у жовтні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 273 Чеслав Мілош Аленові Ґінзберґу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274 Людина-муха . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 277 Ця планета . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 278 Ванда . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 Капрі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 283 Йосиф Бродський «Нізвідкіль із любов’ю, стонадцяте, листомарт ... » . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 286 Алєсь Разанав Корона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 287 Гості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 288 Розколина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 289 Сини Йова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 290 Мішель Нострадамус Центурії. i, 1-2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 291 Абетковий покажчик . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 292

Літературно-художнє видання Оксана Забужко

Вірші: 1980–2013 Обкладинка та дизайн Ростислава Лужецького Випусковий редактор Оксана Щур Фотографія Юлії Горобей Макет і верстка Миколи Ковальчука

• Підписано до друку 20. 08. 2013. Формат 60×84 1/16. Папір офсетний. Гарнітура «Arno». Ум. друк. арк. 26,8. Наклад 2500 прим. Зам. № 13-630. ТОВ «Видавничий Дім «КОМОРА» Київ, вул. Кудряшова, 3, оф. 133.

(044) 390 00 32 · (096) 372 45 09 komora.books@gmail.com Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців ДК № 4588 від 31. 07. 2013 р. Надруковано з готових форм на ПАТ «ВІПОЛ» 03151, Київ, вул. Волинська, 60. Свідоцтво про внесення до Державного реєстру ДК № 4404 від 31. 08. 2001.