Народження вогню by Maksym Bohorodichenko

Н а р о д ж е нн я

N A R O D J E N N Y A

Рождение

вогню

V O G N U

огня

ббк 76 удк 85.15 б 87

Володимир Лисий Народження вогню Дизайн, верстка Maksym Jms.tj Иллюстації: Anael, Soroka, Ronald Searle © 2020 Volodymyr Lysyi Published by Ibis Publication © 2020 видавництво «Ibis Publication», багатомовне видання

Давайте открыто писать ни о чем Тема близка и доступна каждому Выступим дружно к плечу плечом Для утоления творческой жажды Прежде всего отношение льготное К бардам поэтам писателям Каждому мы обещаем почетное Звание зиц-председателя Штампуя строки стандартными фразами Возможно мы обретем признание Выразить каждую мысль сразу же Вот историческое призвание В этой связи отменяются прения Нас не волнуют идеи лучшие Чтоб не тревожили черви сомнения Наши бесценные вечные души

Решая крутые задачи И думая что живем Накапливая неудачи Стареем мы день за днем А после приятно вспомнить Листая фотоальбом Чтоб снимки могли напомнить Что прошлое не было сном Что мы веселились творили Решали крутые задачи А то что теперь приуныли Ну разве бывает иначе Оказывается бывает Ведь делая жизнь борьбой И лучший не побеждает А борется сам с собой Не поздно сейчас научиться Не думать о жизни а жить И будешь всегда веселиться Творить созидать и любить

— Посмотрим, посмотрим, — сказала Алиса, заглядывая в замочную скважину двери в комнату, где занимались любовью ее родители… — Хорошо, хорошо, — сказала Алиса после…) — Заценим, заценим, — сказала Алиса, покупая дорогой вискарь…) — Проверим, проверим, — подумала Алиса, покупая тест на беременность…) — Сходим, сходим, — сказала Алиса партнеру по игре в преферанс…) — Поменяемся, поменяемся, — успокоила Алиса партнера на свинг-вечеринке…) — Один, один, — подумала Алиса, услышав очередную шутку о себе…)

Сидел как-то Шредингер в коробке И думал Как там мой кот А кот давно уже не думал о Шредингере Такие дела Кому вся жизнь — коробка А кому коробка — вся жизнь

Колискова

Підібравшись тишком-нишком Ніч дарує нам усмішку У чарівний край казок Котить місяць свій візок Понад вечір коло хати Ходить дядько волохатий Тільки згасне сонця край За вікном стоїть бабай Любі хлопчики й дівчатка Не лякайтесь, це ваш татко Він ходив сьогодні в ліс І ялинку вам приніс

Песня для Све тланы

В мире моем Радугой будешь ты В мире твоем Будут цвести сады Мы маленьким дождиком Море выпьем твое Мы маленьким, маленьким дождиком Небо наполним твое Мы солнечным зайчиком Утром разбудим тебя Мы маленьким солнечным зайчиком Будем ласкать тебя Мелким дождем Мы море выпьем вместе Мелким дождем Мы небо наполним вместе Пусть мелкие зайчики Бегают в нашей траве Пусть мелкие классные зайчики Радость приносят тебе 15

Пригод а в г уртожитку

Сонячний травневий день згасав… Надходив вечір, і в плавній музиці його затихаючих кроків лише зрідка вчувалися далекі відгуки весняного дня, зникаючи в останніх променях рожевого сонця, як наші мрії і сподівання зникають, розчиняючись, в безкрайній глибині невблаганного часу. В теплому повітрі ледве проступали невиразними сірими контурами дерева і будинки. Красуні верби, наче зажурені діти, посхиляли голови і опустили у воду свої коси. Всі: і чемні дівчатка, і розбишаки-хлопчаки, і навіть студенти та студентки знаходили спочинок у своїх затишних домівках. Оленка лежала в не особливо розкішному, але майже зручному ліжку в невеликій кімнаті студентського гуртожитку. Поряд непорушно лежав Мишко, і з його невиразного, націленого в стелю, нерухомого погляду важко було здогадатись про його думки та наміри. Оленка ласкаво пригорнулась до Мишка і ніжно поцілувала його. Її погляд світився відданістю, напіврозтулені губи ніби чогось чекали…

Але ніщо не змінилось ні в положенні Мишка, ні в його погляді, ні в його старанно прихованих намірах. Світанок несподівано вирвався із сірої імли яскравим і веселим гамором сонячних променів і пташиних голосів. Міріадами райдужних відблисків світились у морі зеленої трави сріблясті крапельки роси. Але ніщо не порушувало спокій і тишу зашторених кімнат, аж поки невблаганні дзвінки будильників не розпочали свою звичну перекличку. і тоді наповнене сонцем свіже ранкове повітря підкотилось величезною хвилею і увірвалось до розчинених вікон. Прокинулась Наталка — Оленчина мати, студентка п’ятого курсу, і турботливо поглянула на свою дворічну доньку. Біля дівчинки непорушно лежав іграшковий ведмедик Мишко, і з його бездумного, націленого в стелю, нерухомого погляду важко було здогадатись, чи має він взагалі які-небудь думки, потреби та більш-менш серйозні наміри.

ЛiсовI жахи

Похмурий осінній ранок починав знову все-таки народжуватись. Пронизливий вітер намагався залізти в кожну щілину, до якої міг дотягнутись. Все чіткішими ставали суворі контури передзимового лісового дня. Старезні дерева, з яких вже опало листя, наче страшні казкові велетні простягнули вгору свої кострубаті руки, намагаючись розсунути важкі свинцеві хмари і вкрасти сонце. Всі: і линяючі облізлі зайці, і метушливі білки, і навіть великі лісові тварюки поступово прокидались, щоб знову розпочати один із своїх нудних холодних буднів. Ведмедик Мишко лежав на незручній підстилці із старого зіпрілого листя, але в досить великій берлозі свого ведмежого сімейства. Поруч розслаблено лежала Оленка — дівчинка, яку він зустрів у лісі і притягнув у гості. Оленка, скоріше всього, хотіла ще трошки подрімати, але грайливий настрій не полишав Мишка. Він то втикався в шию Оленки теплим ведмежим носом, то намагався перевертати її з боку на бік. Це набридло Оленці в кінці кінців. 19

Вона накинулась на Мишка і загризла його. Краплі гарячої ведмежої крові стікали з її закривавлених губ на гарненьке рожеве платтячко, залишаючи на ньому брудні бурі плями. Тепле весняне сонце починало потроху розтоплювати старий зимовий сніг. Міріадами райдужних відблисків світились і переливались крапельки талої води. Але ніщо не порушувало спокій і тишу ведмежої берлоги, аж поки невгамовні промені сонця не увірвались і туди, наче невблаганні дзвінки вередливого будильника. Ведмідь Михайло прокинувся в холодному поту. «Могло ж таке наснитись», — подумав він. «Не треба було напередодні впадання в зимову сплячку їсти того наркомана», — і повернувся на інший бік. Поруч лежала іграшкова лялька Оленка, яку він колись знайшов у лісі і притягнув до своєї берлоги. Оленка непорушно дивилась у стелю блакитними бездумними очками, але закривавлений рот і брудні бурі плями на гарненькому рожевому платтячку викликали великі сумніви в щирості та невинності її старанно прихованих намірів.

День начиная Первая скрипка В каждом восходе Словно улыбка Лучики света Солнца ресницы В каждом закате Перья жар-птицы В медленном танце Тают неслышно В детской кроватке Серая мышка Глазки закрыла И засыпает Не разбудите Пусть отдыхает Кистью волшебной Деда Мороза Ей нарисую Алую розу 23

Девушка моих грез Вышла из моих снов Вновь Зеркало моих дней Тайна моих ночей В ней Радость моей души Парус моей мечты Ты Твой ли растопит лед Сладких моих речей Мед

Солнце Согревает Землю А ты?

Тихо незаметно еле слышно Время протекает между пальцев Каплями секунды в спину дышат Вечные бесстрастные скитальцы Иногда легонечко толкают Как-бы увлекая за собою Иногда взорвавшись налетают Подхватив безудержно гурьбою Заставляя позабыв о лени Создавать грядущего сюжеты Пачкая чернилами сомнений Жизни белоснежные манжеты Я живу надеюсь и мечтаю В хороводе ярких впечатлений Быть с тобою рядом Дорогая В страстном танце призрачных мгновений

Словно бабочка порхая Нежная душа Часто крылья обжигает На огонь спеша Тянется к любви и счастью Свете, красоте Но встречает и ненастья На пути к мечте Верь что позже или раньше Милая моя Мы избавимся от фальши Встречусь тебе я Только сохраняй надежду И тепло в груди И пожалуйста как прежде На огонь лети

Перебор твой по клавишам Доступен не всем Но тем кто это услышал Повезло

Твои пальчики под дождем тают маленькими снежинками но что это по сравненью с тем, что я чувствую, когда смотрю на них

Что я сказал бы любимой — Я хочу просыпаться с тобой Но чтобы просыпаться с тобой Нужно ведь засыпать с тобой А разве с ТОБОЙ заснешь?)

Мне не нужно срывать с себя кожу Я и так могу быть собой Будь и ты собой Со мной Если нужно, сорвав с себя кожу

Я хочу подарить тебе небо Сотканное из звезд Но ни одна из них не заменит Твою красоту

Тонкие вибрации двух душ переплетаются Это может взрывать миры Но это здорово

Она сказала мне улыбаясь Ты можешь играть со словами Ты делаешь с ними все что пожелаешь Напишешь ли ты новые стихи Что еще я мог ей ответить Уличенный в своем всемогуществе Кроме как подарить ей Весь мир Сотканный из тончайших вибраций Моей души