№ 32 (70) ВІД 8 СЕРПНЯ 2013 РОКУ
МЕНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА
Що жителі Менщини консервують на зиму?
РЕКОМЕНДОВАНА ЦІНА 2,00 ГРН
Хто за що відповідає в Менській РДА?
Стор. 2
Стор. 5
СВЯТО
Як десантники Менщини своє свято відзначали Дмитро Михайленко У п’ятницю, 2-го серпня, на вулицях Мени можна було побачити кремезних чоловіків вдягнутих у військовий одяг, з прапорами та вигуками "Слава ВДВ!" - це десантники вийшли відзначати своє свято. «Менщина» вирішила поспілкуватися з колоритними хлопцями та дізнатися більше про те, як вони святкують та як проводять будні.
тряно-десантних військ - ред.), Пасха і День армії. Програма щороку майже незмінна - кладемо квіти на пам’ятник, відвідуємо могилки, поминаємо товаришів, наприклад, Петра Мордашка з Феськівки - він отримав орден Червоної Зірки та медаль "За відвагу". Петро загинув, коли вже був підписаний наказ про його демобілізацію. Також до матерів загиблих заходимо. Після цього їдемо на Курган, що у Феськівці, і там святкуємо. З’їзджаються товариші і з України, і з Росії. Вже близько 30 років збираємося.
На Кургані. Більше фото - на сайті «Менщина» Збір у центрі - прохожі фотографуються, фури сигналять Біля будівлі Пошти, десь о десятій, починають збиратися винуватці свята. Вітають один одного, жартують, радо приймають вітання від усіх перехожих. Помітивши, що я їх фотографую, охоче позують. На "Таврії" одного з десантників на лобовому склі фарбою написано "Слава ВДВ". Через кожні п’ять хвилин у когось з присутніх обов’язково дзвонить телефон - це рідні та друзі вітають, телефонують навіть з інших країн. Проїжджій транспорт схвально сигналить, пішоходи посміхаються і вітають зі святом, а деякі навіть фотографуються на згадку.
Одне з трьох великих свят - Для нас це вже традиція, щороку збираємося з братами, - говорить один з десантників,- а взагалі у мене три великі свята у році - День ПДВ (пові-
Десант - це братство Старшина Ігор Харета відповідальний за збереження прапора, на свято ПДВ вирішує також організаційні питання. Має сина - той пішов по батькових слідах, вже офіцер-десантник, служить у Львові. Нещодавно у Ігоря народилася онучка Даша, отож вітань на свято отримував вдвоє більше. - За службою сумую, каже Ігор, - небо манить до себе, раніше можна було у Чернігові за 480 гривень здійснити стрибок з парашутом, згадати молодість, але з цієї весни через брак фінансування такі стрибки відмінили. По життю одне одному допомагаємо, підтримуємо стосунки, адже десант - це братство, для нас немає меж - ми і в Україні, і в Росії маємо тих, на кого можемо розраховувати.
Московський полковник родом з Мени Після того, як всі десантники зібралися і урочисто поклали квіти на пам’ятники, згадали за-
гиблих, всі рушили святкувати на природу, а по дорозі зупинилися біля магазину "Берізка" купити продуктів. А так, як таких хлопців неможливо не помітити, до них підійшов один чоловік, який вийшов з гарної іномарки з російськими номерами. Анатолій, полковник, зараз живе у Москві, родом з Мени. Як виявилося, він також десантник - от і підійшов привітати своїх. Приїхав у Мену відпочити, знає багатьох менських військових - привітав хлопців зі святом, поцікавився рівнем їхнього життя та підтримки зі сторони держави, сів у автомобіль і поїхав у своїх справах.
минуле у душевній розмові. Чим я скористався і вирішив більше дізнатися про людей, які прийняли мене у свій дружній колектив.
го солдата витягнув з-під обстрілу, врятував йому життя - за це мене нагородили орденом Червоної Зірки. Зараз живу у Феськівці.
Свято і смерть водночас - Я вже вісім років живу в Мені, - розповідає найстарший з присутніх Володимир Подольський, - зараз доглядаю стареньку маму. До цього жив у місті Лозова, що на Харківщині. Служив у ПДВ, потім, після училища, пішов у конструкторське бюро, служив у ракетно-артилерійських військах.
- Я також з Феськівки, маю медаль "За відвагу", - додає Володимир Головченко, - служив у розвідці, багато де був. Бачив багато смерті і крові, як нашої, так і ворожої. Зараз залишилися лише страшні спогади про військові дії та про друзів, яких уже не повернути.
- А я у Кабулі служив, був водієм "Камазу" і вивозив звідти наші війська, - ділиться вусатий дядько Микола Колоток. - Одного разу нашо-
- А я, мабуть, наймолодший з присутніх, - каже Ярослав Холденко, - досвіду бойових дій не маю, але добре пам’ятаю польові виходи. Це коли місяць живеш у наме-
На Кургані десантники розповіли про себе Накупивши провізії, вирушили на Курган. Особисто я там був вперше - гарне місце, красива природа та краєвиди, давня історія цього місця - все складається так, щоб можна було не лише попоїсти, а ще й пригадати
тах, береш участь у стрільбах, нарядах, стрибках. П’ять разів здійснював стрибки - три - з 800 метрів і два з 500. А взагалі я кулеметник ККПВТ, це такий тяжкий і великий кулемет, що їм можна і БТРа, і літака підбити.
Горілка, закуска, пісні під гітару та фото на згадку - ось така нехитра розважальна програма на природі. Десантники багато жартують та згадують загиблих товаришів, говорять про минуле, яке дуже сильно відобразилося на всьому їхньому житті, адже майже кожен служив у Афганістані і брав участь у бойових діях. Особисто мені було якось ніяково - свято і смерть водночас. Але через це стає зрозумілою поведінка "бійців", які купаються у міських фонтанах і аж занадто привертають до себе увагу звичайних громадян. Поведінка, яку можна назвати зухвалим хуліганством є простим проявом того, як людина радіє тому, що залишилася в живих - і це у них на все життя.