Lubelskie spotkania z ikoną by Nastia Kinzerska

Lubelskie spotkania z ikoną Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony” oraz wystawy ikon Lublin 13-14 czerwca 2015 r.

Fundacja Kultury Duchowej Pogranicza Lublin 2015

Lubelskie spotkania z ikoną Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony” oraz wystawy ikon Lublin 13-14 czerwca 2015 r.

Fundacja Kultury Duchowej Pogranicza Lublin 2015

Lubelskie spotkania z ikoną Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony” oraz wystawy ikon Lublin 13-14 czerwca 2015 r.

Zrealizowano przy wsparciu Urzędu Miasta Lublin Redakcja: Anastasiya Kinzerska, Roman Zadorozhnyy Projekt okładki, skład i przygotowanie do druku: Paweł Kaniuk www.thorgstudio.pl Autor zdjęcia na okładce: Piotr Maciuk

ISBN – 978-83-941898-2-2

Wydawca: Fundacja Kultury Duchowej Pogranicza Lublin 2015

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Wprowadzenie „Lubelskie spotkania z ikoną” to zaplanowany na dwa lata 2015-2016 cykl działań, który zawiera trzy aspekty: międzynarodowe seminarium, wernisaż wystawy ikon oraz warsztaty. Takie wieloaspektowe podejście jest kontynuacją działań Fundacji z lat poprzednich w zakresie ratowania sztuki i architektury pogranicza. Tradycja organizacji wystaw sztuki sakralnej w lubelskiej cerkwi greckokatolickiej oraz prowadzone od dwóch lat warsztaty zaczęły integrować środowisko osób zainteresowanych duchowością wschodnią, szczególnie tych związanych z tworzeniem ikon, ale także autorów z Polski, Ukrainy, Białorusi, których wybrane prace są prezentowane na wystawie. Pogłębienie wiedzy i kontakt ze sztuką ikonograficzną, połączony z dyskusją oraz praktycznymi zajęciami stwarzają dobrą okazję do wymiany doświadczeń, twórczych kontaktów, obcowania z pięknem, zwiększenia wiedzy oraz otwartości. Taka forma edukacji artystycznej, zarówno wśród mieszkańców Lublina jak i osób przyjezdnych ma charakter naturalnej spontaniczności i jest niewymuszona a współpraca osób z różnych kręgów kulturowych i otwartość na Wschód jest rzeczą naturalną i wynikającą z potrzeby środowiska, a nie działaniem narzuconym z zewnątrz. Projekt „Lubelskich spotkań z ikoną” podkreśla wyjątkowość Lublina na mapie kraju, jako miejsca, gdzie docenia się piękno wypływające z połączenia Zachodniej i Wschodniej kultury, duchowości i sztuki, dla których prototypem jest Kaplica Trójcy Świętej będąca symbolem tego ubogacającego przenikania. ks. dr Stefan Batruch Prezes Fundacji Kultury Duchowej Pogranicza

ks. bp Michał Janocha

Mysterium fascinosum. Ikona we współczesnym Kościele Renesans ikony w Polsce, jakiego jesteśmy świadkami przynajmniej od trzech dziesięcioleci, ma wiele przyczyn. Nawiązuje do średniowiecznej tradycji państwa polsko-litewskiego, wyrasta z potężnej twórczości Jerzego Nowosielskiego, a jednocześnie wpisuje się w szerszy kontekst współczesnej fascynacji ikoną w Europie i świecie, z którym mamy do czynienia od kilku dziesięcioleci. Można w tym powszechnym zainteresowaniu ikoną widzieć skutek globalizacji, przejaw kolejnej mody, można widzieć efekt postmodernistycznych fascynacji abstrakcyjną formą lub wschodnią duchowością, albo jednym i drugim. W każdej z tych opinii kryje się zapewne cząstka prawdy, a duża część współczesnej produkcji ikonowej potwierdza te spostrzeżenia. Jednak w swoim najgłębszym nurcie fascynacja ikoną ma przyczyny poważniejszej natury. W epoce rozdartej pomiędzy artystycznym subiektywizmem i religijnym ki3

Lubelskie spotkania z ikoną

czem ikona jest wyrazem łączności sztuki i tradycji. W epoce wyczerpanej pogonią za tym co nowe, ikona jest wyrazem aktualności tego, co dawne. W epoce dziedziczącej kult artystycznej indywidualności ikona odkrywa wartość pokornego rzemiosła i pracy zespołowej. W epoce chorobliwego pośpiechu i hałasu ikona domaga się wyciszenia i kontemplacji. W epoce pogłębiającej się schizofrenii miedzy duchem i ciałem ikona proponuje powrót do harmonii między twórczością i modlitwą. W epoce podzielonego chrześcijaństwa ikona jest świadkiem tradycji niepodzielonego Kościoła. Nie jest przypadkiem, że duża część wartościowych ikon powstaje, jak przed wiekami, w środowiskach monastycznych, w kręgu dawnych i nowych zakonów, a malarze ikon związani są z klasztorami lub czerpią z tradycyjnych form życia zakonnego. Ikona nie jest panaceum na współczesny kryzys sztuki sakralnej, ale pozostaje propozycją, godną refleksji intelektualnej, religijnej i estetycznej.

Jarosław Giemza

Źródła tradycji ikonopisania i sztuki cerkiewnej na pograniczu polsko-ukraińskim „Nie będziesz czynił żadnej rzeźby ani żadnego obrazu tego, co jest na niebie wysoko, ani tego, co jest na ziemi nisko, ani tego, co jest w wodach pod ziemią” (Wj. 24,4) „Na niektórych ikonach świętych wyobrażony jest, wskazywany palcem Poprzednika [Chrystusowego] baranek, który stanowi obraz łaski, a przez Zakon objawia nam prawdziwego Baranka, Boga naszego Chrystusa. Czcząc starodawne obrazy i cienie, przekazane Kościołowi jako znamiona, i od prastarych czasów nakreślone znaki prawdy, nade wszystko przenosimy łaskę i prawdę, przyjmując ją jako wypełnienie Zakonu. Dlatego, aby i w sztuce malarstwa oczom wszystkich przedkładane było doskonałe, nakazujemy, aby odtąd wizerunek Baranka, Chrystusa Boga naszego, który gładzi grzechy świata, na ikonach, zamiast starotestamentowego baranka, przedstawiać w postaci ludzkiej, byśmy w ten sposób, rozmyślając nad pokorą Boga Słowa, przypomnieli sobie Jego żywot w ciele, Jego Mękę i zbawczą śmierć i w ten sposób dokonane odkupienie świata”. (kanon 82 Soboru Trullańskiego, 691-692 r.) Krajobraz z wpisaną weń cerkwią emanuje dostojeństwem. Pochylone nad nią sędziwe lipy i dęby oraz wydeptywana przez wieki droga pamiętają kolejne odradzane wysiłkiem cieślów świątynie. Zasady ich budowania są starsze niż historia chrześcijaństwa na słowiańskiej ziemi, a lokalne zróżnicowanie podkreśla jedynie uniwersalną ideę. Przykrycie kopułą największej, centralnej części nadaje budowli zwartość i podkreśla kierunek wertykalny. Kubiczna forma przestrzeni gromadzą4

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

cej wiernych jest znakiem doczesności, podczas gdy płynne linie ujmującej je kopuły odnoszą się do doskonałości niebiańskiej. Takie zasady kształtowania świątyni właściwe są również cerkwiom wznoszonym na terenie dzisiejszego polsko-ukraińskiego pogranicza. Zwykle są to budowle o układzie trójdzielnym, w którym trzy pomieszczenia: sanktuarium, nawa i prytwor (tzw. babiniec) tworzą założenie osiowe. Dachy przyjmują najczęściej formę kopuły nad nawą oraz kalenicowych przekryć ponad sanktuarium i babińcem lub trzech kopuł. Cerkiew orientowana jest sanktuarium w kierunku wschodzącego słońca, by trwać w oczekiwaniu na powtórne przyjście Chrystusa. W starszych świątyniach sanktuarium flankowane bywa przez pastoforia – prothesis i diakonikon, zaś wschodnia część nawy przez kryłosy. O obecnym wyglądzie cerkwi i zespołów cerkiewnych przesądziły ich przekształcenia, będące następstwem remontu lub rozbudowy. W szerokiej perspektywie czasowej za przekształcenie uznać należy również wznoszenie wież-dzwonnic nad babińcami cerkwi łemkowskich (od XVIII w.) – dzisiaj decydujące o wyrazie cerkiewnego budownictwa w tym regionie. W cerkwi, w kontemplacji ikon Chrystusa i Jego Świętych gromadzimy się wokół ołtarza, dopuszczeni do sprawowanej Tajemnicy. Według chrześcijańskiej tradycji obraz (gr. εικων), towarzyszy wiernym od czasów apostolskich. Pierwszym z przywołanych winien być Mandylion – Chusta Abgara, wizerunek uczyniony na płótnie, w cudowny sposób, przez samego Chrystusa, posłany władcy Edessy, po nim ikony związane z Męką i Śmiercią – Chusta Weroniki i Całun oraz te przypisywane Łukaszowi Ewangeliście – ukazujące Zbawiciela, Bogurodzicę, Apostołów Piotra i Pawła. Uzasadnieniem dla odstąpienia od zakazu Starego Prawa i uczynienia miejsca dla obrazu w kulcie pozostaje fundament naszej wiary – Wcielenie (Trull. kan. 82), obecność pośród nas Boga – Chrystusa i pamięć – „by nie postąpić jak ci co usunęli ze świątyni piękno świętych ikon oraz poniechali niektórych obyczajów, zgodnych z pisanymi i niepisanymi prawami” (VII, kan. 7). Fakt, że kanoniczna kodyfikacja przyrodzonego chrześcijaństwu prawa dokonana została dopiero na przestrzeni VII i VIII stulecia potwierdza zarówno istnienie jak naturalność i oczywistość poszanowania dla świętych wizerunków w pierwszych wiekach. Kościół powszechny uzasadnił rolę obrazów w kulcie i podał zasady ich sporządzania na soborach w 692 i 787 roku. Doświadczenie ikonoklazmu (obrazoburstwa), które najmocniej odcisnęło swe piętno w Bizancjum, przyczyniło się zarazem do rozwoju bogatej myśli teologicznej o obrazie i świadomego przyjęcia ikony. Jej intronizacją było ustanowienie w 843 roku święta Triumfu Ortodoksji. Przypada ono na pierwszą niedzielę Wielkiego Postu i jest dniem szczególnego pokłonienia się Bogu w Jego świętych wizerunkach. Sakralna sztuka nie jest jedynie oprawą liturgicznego misterium, lecz jego istotną częścią, elementem wiary i harmonii, niemym gdy postrzegana oddzielnie. Z bojaźnią stajemy zatem wobec obrazów Pantokratora w niebiosach, którego nadejście przepowiadają Prorocy, Odkupienia na Krzyżu, Wieczerzy Mistycznej i Trynitarnej Tajemnicy. Pokłaniamy się Bogurodzicy, poprzez którą dokonało się Wcielenie. Prosimy o wstawiennictwo Świętych Pańskich – Apostołów, Męczenników, Prepodobnych… W ikonografii świąt odnajdujemy żywy obraz Ewangelii.

Lubelskie spotkania z ikoną

Materialne wyobrażenie Boga – Człowieka zawsze pozostaje emanacją świętości archetypu. Ikony świętych, odsłaniając biblijne podobieństwo Stwórcy i stworzenia, stają się obrazem Bożego Oblicza wpisanym w te wizerunki – pochodnymi obrazu Chrystusa. W przedstawieniach wielopostaciowych wzajemne relacje dają się jednoznacznie interpretować. Wprowadzone do obrazu elementy pejzażowe i architektoniczne pełnią funkcję znaczeniową i celowo kształtowane są w sposób odbiegający od zasad perspektywicznego widzenia. Malowidło modelowane jest poprzez laserunkowe nakładanie farb – stopniowo przechodząc od najgłębszych partii cienia po najbliższe patrzącemu tony najjaśniejsze. Światło kierowane prostopadle „z wnętrza” bryły, nie zaś oświetlające ją z konkretnego punktu zewnętrznego, staje się wówczas czynnikiem kształtującym. Lśniące, złote lub srebrne tła oraz nimby stawiają postacie na granicy pomiędzy wymiarem niebiańskim i doczesnym. Dotrzymywana na przestrzeni stuleci, stałość malarskich wzorców ikonograficznych, oparta jest na tożsamości wielu realizacji tego samego tematu – ten sam obraz zostaje powtórzony po wielokroć. Pojęcia „kopia” i „naśladownictwo” nie znajdują tutaj zastosowania. Malarz podporządkowywał swój warsztatowy kunszt i artystyczną indywidualność tajemnicy uobecnienia Bożej Chwały. Pracę wykonywał, trwając w poście i modlitwie, własne umiejętności traktując jako dar i powinność zarazem. Jeśli nawet umieszczał na ikonie podpis, to skrywał go przed wzrokiem wiernych i nazywał siebie niegodnym sługą Bożym. W późnym średniowieczu, na Zachodzie nowe nurty estetyczne w znaczący sposób wpłynęły na kształt obrazu sakralnego, z czasem przyczyniając się do zacierania jego symbolicznego i liturgicznego charakteru. Dzisiaj Kościoły Wschodnie niosą Powszechnemu Kościołowi dar pamięci o ikonie, a dziedzictwo to jest przyjmowane. Znamienne są słowa Josepha Ratzingera, późniejszego papieża Benedykta XVI: „Kościół Zachodni nie musi rezygnować ze specyfiki swojej drogi, którą kroczy mniej więcej od XIII wieku. Powinna w nim jednak nastąpić rzeczywista recepcja siódmego soboru powszechnego, czyli Soboru Nicejskiego II, który wypowiedział się na temat zasadniczego znaczenia obrazu oraz jego teologicznego miejsca w Kościele. Kościół Zachodni nie musi przyjmować wszystkich pojedynczych norm, wypracowanych w tej kwestii przez następne sobory i synody Wschodu, jednakże podstawowe zasady owej teologii obrazu Kościół Zachodni powinien postrzegać jako obowiązujące również jego” (wg J. R. „Duch Liturgii”). Na nasze wyobrażenie o wystroju cerkwi wpływają wysokie ikonostasy, ukształtowane na przełomie XVI i XVII wieku. Wcześniej jednak stosowano niskie przegrody, a większość wątków ikonograficznych realizowało malarstwo ścienne. Niezależnie od okresu historycznego, charakterystyczne jest świadome współkreowanie wystroju świątyni opartego na malarstwie monumentalnym i tablicowym. Tworzą go często obrazy niejednorodne chronologicznie, podporządkowane pod względem ikonografii i rozmieszczenia we wnętrzu ściśle określonym wymogom kanonicznym. Cerkiewne obrazy przez pokolenia ogniskowały pobożność ludzi zamieszkujących tę krainę. Większość z zachowanych do dzisiaj powstało w czasie, kiedy znacząco wzrosła liczba ludności. W XVI i pierwszej połowie XVII wieku zostało lokowanych wiele nowych osad, a prawie w każdej z nich wznoszono świątynie. Wcześniej jedna cerkiew służyła mieszkańcom nawet czterech wsi. Oczywistym następstwem był wzrost zapotrzebowania na ikony. W wystroju wiejskich cerkwi pojawiły się wówczas obrazy o stosunkowo niskim poziomie warsztatowego wykonania. 6

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Ten nurt w ukraińskim malarstwie sakralnym określić należy jako „prymitywny”, lecz słowo to nie ma tutaj pejoratywnego wydźwięku. Niedoskonałości w kształtowaniu formy pokrywane były wnikliwością percepcji wzorców, do których sięgali owi twórcy. Wielokrotnie ich dzieła są intuicyjną (może naiwną, ale wspaniałą) syntezą najistotniejszych cech malarstwa ikonowego. Wyraża się to m.in. specyficzną dbałością w dążeniu do wiernego odtworzenia szczegółów ikonograficznych (np. gestu, układu stóp, kształtu szat, sprzętów, architektury oraz napisów) – jest to niejako budowanie obrazu z osobnych elementów. Działanie takie potęguje znaczeniową wartość detalu, chociaż niezamierzonym efektem bywa przerysowanie i deformacja. Podobnie przedstawia się sytuacja w odniesieniu do koloru. Ograniczona paleta barw, redukcja modelunku, niekiedy wręcz graficzność przedstawienia (kreślonego niepewnym czarnym konturem), przy zachowaniu wierności wzorcowi w doborze barwy lokalnej, wzmaga oddziaływanie ikony w tej sferze. Prawdziwą wartością takich ikon jest przywiązanie do ikonograficznej tradycji i podporządkowanie obrazu funkcji nadrzędnej. Przełom XVI i XVII wieku był okresem dynamicznych przeobrażeń sztuki cerkiewnej, które zaowocowały m.in. wykształceniem charakterystycznej formy ukraińskiego ikonostasu. Zmiany dotyczyły zarówno rozszerzenia kompozycji ideowej jak i struktury plastycznej tego istotnego elementu wyposażenia wnętrza cerkwi. Płaska obrazowa przegroda zastąpiona została samodzielnym, konstrukcyjnym ikonostasem o czytelnych podziałach na rzędy i osie, mocno akcentowanych przez architektoniczno-dekoracyjny detal snycerski. Przemianom stylistycznym i ikonograficznym uległo samo malarstwo. Proces ten nie doprowadził jednak do latynizacji sztuki cerkiewnej. Selektywnie przyjmowano tylko te elementy, które twórczo przetworzone mogły przyczynić się do uczytelnienia liturgiczno-teologicznej funkcji dzieła, zaś język form renesansu i baroku przetłumaczono na język ikony. Przez stulecia cerkiew stanowiła centrum życia lokalnej społeczności. Otwierała się na radość chrztów i zaślubin, powagę trosk oraz smutek rozstań. Więzi z nią nie zrywała nawet śmierć. Wyrazem tego jest prastary zwyczaj lokowania cmentarzy w jej bezpośredniej bliskości, związany z wiarą w dostąpienie szczególnej łaski w dniu wskrzeszenia. Zgodnie ze starochrześcijańską tradycją radosny czas świąt Zmartwychwstania Pańskiego poświęcony jest zarazem pamięci o zmarłych i modlitwie w ich intencji. Przy grobach odprawiane są nabożeństwa, a na znak nieprzemijającej wspólnoty spożywa się poświęcone pokarmy. W wypowiadanym przez cały okres Pięćdziesiątnicy pozdrowieniu Chrystus zmartwychwstał – prawdziwie zmartwychwstał brzmi nadzieja tak dla żyjący, jak i tych, którzy odeszli.

Lubelskie spotkania z ikoną

Роман Василик

Сучасний український іконопис: між модернізмом і реалізмом Розуміння та відчуття ікони генетично закладене у свідомості кожного українця, бо традиція іконопису на українських землях практично не переривалася від часу прийняття християнства. От тільки дещо по-різному «бачили» ікону наші предки у княжий час, у мистецтві відродження, періоді бароко, у новаторських мистецьких пошуках першої третини ХХ ст. Митрополит Андрей Шептицький у своїх споминах з нагоди 25-ліття від заснування Національного музею у Львові мабуть виразив те, що підсвідомо відчуває кожна людина: «заки я навчився читати й писати, ще дитиною, коли я не здавав собі справи з почувань, я серцем відчув красу старої нашої ікони»1. Попри стрімкий розвиток мистецьких процесів ХХ – ХХІ ст. усталені засади іконопису залишаються актуальними для іконописців теперішнього і майбутнього. Стильові та стилістичні зміни не мали права радикально вплинути на те, що називається в іконописі «каноном» – правила виконання священного образу, усталені ще вселенськими церковними соборами. Канон передбачає впізнаваність зображення та естетичне задоволення від споглядання. Можна поставити запитання чи ікона є консервативною і чи вона дає можливість розвитку та вираження творчої уяви художника-іконописця? Або наскільки вона це дозволяє і де закінчуються межі ікони та починається мистецтво на релігійну тему? По-перше є момент виконання ікони для храму, де вона має бути зрозумілою для вірних. По-друге є ікона призначена для приватного моління, яка дозволяє іконописцеві більшу волю у мистецькому виразі. Однак ікона не може бути цілковитою формальною абстракцією, побудованою на творчій уяві художника, бо тоді вона перестає бути іконою, на що вказує сам термін (гр. образ) – образом Бога. Патріарх УГКЦ Любомир Гузар чітко окреслив розуміння мистецтва іконопису: «ми мусимо розрізнити мистецтво релігійне від мистецтва сакрального – священного. Мистецтво релігійне має релігійні сюжети, теми. Сакральне мистецтво є призначене для богослужіння. І тому, хто працює в ділянці сакрального мистецтва повинен дивитися на нього як на Боговгодне діло, священне діло»2. У мистецтві сучасної ікони можемо виділити чотири домінуючі напрями виконання зображення: неовізантійський, реалістичний, модерністичний та стилізація в манері хатнього іконопису ХІХ ст. Звернення до традицій візантійського мистецтва та мистецтва княжого часу розпочалися наприкінці ХІХ ст. Вже в тому часі спостерігаємо відмінності у сприйнятті поняття «неовізантійське мистецтво». Чи це мистецтво власне візантійське – періоду існування візантійської імперії, чи це мистецтво княжої України, чи мистецтво Новгороду-Суздаля XIV–XV 1 Андрей Шептицький. Мої Спомини про предмет музейних збірок // Двайцятьпять-ліття Національного музею у Львові. Збірник під редакцією директора музею І. Свєнціцького. – Львів, 1931. – С. 6. 2 Зберігається в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. Репродукована: Свєнціцька В., Откович В. Українське народне малярство ХІІІ–ХХ століть. Світ очима народних майстрів. Альбом. – Київ: Мистецтво, 1991. – Іл. 44.

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

ст.? По різному розуміли це мистецтво скажімо М. Бойчук та В. Васнєцов. Таке саме різне розуміння «неовізантійської» стилістики спостерігаємо у творчості сучасних майстрів-іконописців. Як наприклад, іконописці майстерні «Небо на землі» (м. Миколаїв) більше опираються на грецькі взірці іконопису. В деяких сучасних галицьких майстрів іконопису відчутна присутність традицій сакрального мистецтва княжої України поруч із певними балканськими та грецькими запозиченнями. Особливо це помітно у стінописах 1990–2000-х рр., що виконали викладачі та випускники кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, яка діє від 1995 р. і є єдиною такого типу кафедрою у вищих навчальних закладах України. «Неовізантизм» першої третини ХХ ст. відрізняється від сучасних іконописних пропозицій у цій манері. Очевидно, накладається пережитий досвід післявоєнної історії України, національне відродження з одного боку, та різноманіття постмодерністичних мистецьких процесів – з другого. Тут грає роль талант художника-іконописця, його внутрішня культура та духовність, вміння переосмислити, а не скопіювати взірець. Реалістичні елементи до української ікони почали проникати від XVII ст., втім панівною манера реалізму стала щойно у ХІХ ст. Саме тоді у середовищі професійних та напівпрофесійних художників-іконописців (їх інколи називали ремісниками) домінувала академічна стилістика. Академізм з більшою чи меншою тягою до натуралізму поширений і в сучасних художників ікони. Цій манері притаманна передача об’єму, реальна перспектива, тривимірність та реалізм у деталях зображення (пейзажу, архітектури, просторового тла), що виступає антитезою засад ікони візантійського періоду. Мистецтво модернізму з усіма проявами та стилізаціями не могло пройти непомітним попри ікону та художників-іконописців. Хоча відзначимо, що те, що ми тепер окреслили б модернізмом можна дошукатися в давній іконі, у творчості, скажімо, візантійського майстра Теофана Грека другої пол. XIV ст. або анонімного українського майстра кін. XVI – поч. XVII cт. – автора ікони Моління з церкви лемківського с. Баниця3. Манери прояву модернізму в українській іконі ХХ ст. є різними. Є лаконічна символічна мова ікон Юрія Новосільського, геометризовано-експресивна манера іконопису Омеляна Мазурика, сюрреалістично-знакова Якова Гніздовського, екпресивно-кубістична стилістика ікон Миколи Бідняка. Спостерігається більша чи менша адаптація елементів модерністичного мистецтва. Про такий твір можна сказати: ікона виконана під впливом тих чи інших мистецьких течій, однак у своїй суті, основі вона залишається іконою. У сучасній українській іконі інколи переплітаються прояви різних мистецьких течій та стилів. Епоха модернізму ще не вичерпалася і насьогодні її тенденції спостерігаємо у творчості окремих художників-іконописців. До окремого напрямку сучасного мистецтва ікони можна віднести репліки та творчі переосмислення хатньої ікони Гуцульщини та Покуття ХІХ ст. В основному така ікона, як і раніше, має хатнє призначення. Її наївність, декоративність та барвистість викликає щирі, радісні емоції в серцях глядачів. На завершення хочеться привести слова патріарха Любомира Гузара, щодо важливості виховання любові до краси: «краса потрібна для нас у нашому відношенні до Бога, бо Бог є краса». 3 Зберігається в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. Репродукована: Свєнціцька В., Откович В. Українське народне малярство ХІІІ–ХХ століть. Світ очима народних майстрів. Альбом. – Київ: Мистецтво, 1991. – Іл. 44.

Lubelskie spotkania z ikoną

Андрій Винничок

Іконописець і сучасне мистецтво – точки дотику і розбіжності Головною точкою дотику і головною розбіжністю іконопису і сучасного мистецтва є ікона. Спробую пояснити цей парадокс з точки зору мистця, іконописця, практикуючого християнина. Мистецтво – категорія суспільної свідомості, що завжди відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів і традицій, водночас мистецтво є духовною діяльністю і рідною мовою релігії. Церква почитає в іконі священний образ. Ікона є частиною священного передання і у цьому сенсі вона – плід соборної свідомості та свідомої творчості церкви. Ікона – це особисте свідоцтво правдивої віри і мистецтво традиціі. Вона, як добре фігуративне малярство, не відзеркалює, а преображує реальний світ в образ засобами малярськими. Монументальність сприйняття, гра кольорових площин, ліній – результат фахового досвіду і таланту художника. Цей процес немислимий без творчості, яка передбачає свободу. І вузький шлях тут – в пошуку гармонії між каноном і творчістю, слідуванням соборній традиції і створенням чогось оригінального, щоб мова традиції стала мовою художника.Тут важливим камертоном є внутрішній духовний канон іконописця, його моральна свідомість того, що його твір має працювати не на деструкцію, а на зцілення і обожнення людини. Богослов’я і естетика в іконі нерозривно пов’язані, бо у ній – образ світу, в якому істина і краса – тотожні. В іконі ми пізнаємо діяння Святого Духа через видиму красу, але й сама краса ця є породженням і відображенням духа іконописця – воцерковленого художника. Якщо художник має талант, живе церковним життям, молиться, роздумує, добре знає древні зразки, вникаючи у їх зміст – він рано чи пізно створить щось нове у традиціі, що колись само стане зразком. Художник завжди говорть мовою мистецтва свого часу, що виражає смисли, згідно стилістики й естетики свого часу і творить із них осмислені образи. Сферою діяльності художника у давні часи був іконопис – монументальний чи станковий, творення образу відбувалось органічно, бо майстер працював завжди на прославу Божественного Первообразу. Так було завжди, мінялись лиш історичні умови, стильові та світоглядні цінності у суспільстві. Без внутрішнього морального канону – мистецтво художника втрачає смисли і тоді твір мистецтва перетворюється на естетичний об’єкт – кращий чи гірший. Сучасне мистецтво стало проявом масової культури. Воно – полістилістичне як і сучасний іконопис. Ми знову шукаємо загублені, в часи скритого іконоборства 20 ст, смисли буття; мов неофіти, пізнаємо іконописний образ, плутаючи інколи чуттєву езотерику символу із правдивим реалізмом «чистого дзеркала Слави Божої». Ікона вийшла за межі церковних стін. В просторі музейному ми подивляємо і аналізуємо красу давньої ікони, іконописні пленери 10

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

та конференціі стають творчою лабораторією, а в рамах виставкових – показуємо суспільству свої більше або менше професійні пошуки. «Коли знищено основи – що зробить проповідник?» (пс.10,3) Нам, сучасним художникам-іконописцям, своє робити – мовою образу проповідувати світу понадчасову БОЖЕСТВЕННУ КРАСУ.

Софія Білик

Духовний вимір ікони Таку розмову варто почати зі спроби визначення понять „духовність” та „ікона”. І хоч на перший погляд вони здаються зрозумілими, бо вживаємо їх часто, навіть в повсякденному житті, поняття ці містять в собі величезну духовну і смислову глибину, пізнаючи яку, крок за кроком спробуємо відкрити для себе значення і місце ікони в християнській традиції і молитовному житті. Різні науки, зокрема філософія, етика, богослов’я мають свої способи трактування духовності. В широкому значенні, не пов’язаному з релігійністю, духовність трактують як нематеріальний, внутрішній психічний світ людини, її орієнтацію на моральні цінності. В християнстві, однак, поняття духовності нерозривно пов’язане з дією Святого Духа, як особи Божої, котрий „всюди єси і все наповняє”. Якщо розуміти людину як створену на образ і подобу Божу, – людину як єдність Духа, душі і тіла, то духовність – це якраз прояв в її житті Духа, що дарує їй гармонію і близькість з Богом в Святій Трійці, стремить до повноти і досконалості, творче начало в людині, яке пізнає світ і одночасно співтворить його. Св. Теофан Затворник пише: „Сутність життя в Христі Ісусі, духовного життя, полягає у перетворенні душевності і тілесності в духовність, тобто в одухотворенні душі і тіла”. Таким чином духовність людини є її здатністю прийняти Святого Духа і дозволити Йому діяти, освячуючи саму людину і через неї оточуючий світ. Під словом „ікона” ми звикли розуміти образ Христа, Богородиці, Ангелів, святих та сюжетні зображення, пов’язані з історією Спасіння. Однак Святі Отці вживали слово „ікона” в ширшому значенні, зокрема апостол Павло називає Христа „іконою Бога невидимого” (2 кор. 4, 4), а в першій главі Буття в грецькому тексті дослівно маємо: „Сотворімо людину на Наш образ (ікону)”. Отже людина є іконою Христа, яка після гріхопадіння стала затьмарена гріхом. Своєю волею людина може зробити цей образ непроглядним в собі, але знищити його цілковито не може, Божий образ і подоба – це частина людської природи. Подібно й ікона може потемніти чи забруднитися з часом, так, що зображення ледь помітне – суть зображеного на ній все ж не зміниться, його можна знайти, відчистивши бруд. Отже щоби споглядати красу Первообразу через образ (ікону), потрібно відновити образ Божий в собі, очистити його від забруднення гріхом. Однак і цей етап ще не є остаточним для досягнення єдності з Богом. Преп. Симеон Новий Богослов пише: „Коли...ти станеш доскона11

Lubelskie spotkania z ikoną

лим образом (Божим), то Первообразу все ще не побачиш і не зрозумієш, якщо він не відкриється тобі через Духа Святого, бо усього навчає Дух, що сяє у невимовному світлі”. Тому через споглядання ікони фізичними очима, в молитві, очистивши образ Божий в собі і через дар Святого Духа, ми можемо споглядати істинну Божу красу очима нашого серця – саме це і є, на мою думку, духовний вимір ікони. Цей вимір, чи сама духовність не є абстрактним поняттям – це наша реальність, яка має через нас повернутись знову до згоди з Божим задумом і Його волею, преобразитись, щоб перебувати знов у великій радості гармонії і єдності з Богом. Ікона має в цьому стати добрим дороговказом, передчуттям Раю.

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

ARTYŚCI Maria Magdalena Dylewska (Марія Магдалена Дилєвска) Elżbieta Jackowska-Kurek (Ельжбєта Яцковска-Курек) Anna Kopeć-Gibas (Анна Копечь-Гібас) Jadwiga Kowalska (Ядвіга Ковальська) Aleksandra Pabich (Алєксандра Пабіх) Maria Podleśna (Марія Подлєшьна) Sergey Pomian (Сергей Помян) Magdalena Sławińska (Магдалєна Славіньска) Krzysztof Sokołowski (Кшиштоф Соколовскі) Joanna Zabagło (Йоанна Забагло) Urszula Żakowska (Уршуля Жаковска) Sofija Biłyk (Білик Софія) Oleksandr Bryndikow (Олександр Бриндіков) Roman Wasyłyk (Василик Роман) Andrij Wynnyczok (Винничок Андрій) Oksana Wynnyczok (Винничок Оксана) Swiatosław Władyka (Владика Святослав) Anton i Jekaterina Dajneko (Дайнеко Антон и Екатерина) Downar (Довнар) Roman Zilinko (Зілінко Роман) Bogdan Ziatyk (Зятик Богдан) Maria Kołodij (Колодій Марія) Ola Krawczenko (Кравченко Оля) Ostap Łozyńskyj (Лозинський Остап) Danyło Mowczan (Мовчан Данило) Ulana Nyszczuk-Borysiak (Нищук-Борисяк Уляна) Taras Nowak (Новак Тарас) Wołodymyr Oleszczuk (Олещук Володимир) Myrosław Piwtoranis (Півтораніс Мирослав) Natala Rusecka (Русецька Наталя) Maksym Riabczun (Рябчун Максим) Andrij Sywak (Сивак Андрій) Wasyl Sywak (Сивак Василь) 13

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Maria Magdalena Dylewska

Doktor filozofii, malarka ikon. Studia z zakresu filozofii na Katolickim Uniwersytecie Lubelskim, z zakresu malowania ikon w ośrodku prawosławnym w Saint-Jean-en-Royans we Francji. Od 1986 r. prowadzi w Lublinie prywatną Pracownię Malowania Ikon im. św. Jana z Damaszku. Od 1998 współpracownik Międzyzakładowej Komisji Badań nad Antykiem Chrześcijańskim KUL.

Maria Magdalena Dylewska – ZWIASTOWANIE (tempera żółtkowa, złoto) Марія Магдалена Дилєвска – БЛАГОВІЩЕННЯ (темпера, золочення)

Lubelskie spotkania z ikoną

Elżbieta Jackowska-Kurek

Ikony pisze od wielu lat, jej prace znajdują się w miejscach sakralnych, prywatnych domach i muzeach w kraju i za granicą. W kilku miejscach prowadzi warsztaty pisania ikon, jest kuratorem wystaw, współtwórcą Studium Chrześcijańskiego Wschodu i Akademii Ikony w Warszawie.

Elżbieta Jackowska-Kurek – IKONA KRZYŻA ŚWIĘTEGO (deska, tempera żółtkowa, złoto na pulment) Ельжбєта Яцковска-Курек – ІКОНА СВЯТОГО ХРЕСТА (дошка, темпера, золочення на полімент)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Anna Kopeć-Gibas

Prowadzi w Warszawie własną pracownię plastyczną, w której zajmuje się grafiką warsztatową, malarstwem olejnym i pisaniem ikon. Artystka obroniła z wyróżnieniem dyplom na Wydziale Grafiki i Malarstwa ASP w Łodzi w 2003 roku. Anna Kopeć-Gibas jest laureatką wielu konkursów graficznych, w 2007 roku zdobyła II nagrodę na olsztyńskim Quadriennale Drzeworytu i Linorytu Polskiego.

Anna Kopeć-Gibas – ANIOŁ PRZY PUSTYM GROBIE (deska, tempera żółtkowa) Анна Копечь-Гібас – АНГЕЛ БІЛЯ ПОРОЖНЬОГО ГРОБУ (дошка, темпера)

Lubelskie spotkania z ikoną

Jadwiga Kowalska

Pracuje jako urzędniczka. Naukę pisania ikon rozpoczęła w 2011r. na warsztatach organizowanych przez pracownię Drogę Ikony. Od tej pory stało się to jej ogromną pasją i radością.

Jadwiga Kowalska – MATKA BOŻA ELEUSA (deska, tempera, złoto) Ядвіга Ковальська – БОГОРОДИЦЯ МИЛУВАННЯ (ЕЛЕУСА) (дошка, темпера, золочення)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Aleksandra Pabich

Ekonomistka, nauczycielka. Ikony zaczęła pisać w 2009 r. pod kierunkiem o.Jacka Wróbla SJ w pracowni Droga Ikony. Od 2014 roku, we współpracy z Agatą Słyk i ks. Grzegorzem Tęczą, organizuje i prowadzi warsztaty ikonopisania w Liceum Katolickim w Radomiu. Uczestniczyła w kilku zbiorowych wystawach organizowanych przez DI.

Aleksandra Pabich – ZESŁANIE DUCHA ŚWIĘTEGO (deska, lewkas, tempera żółtkowa, złoto) Алєксандра Пабіх – ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА (дошка, левкас, темпера, золочення)

Lubelskie spotkania z ikoną

Maria Podleśna

Ikony pisze od 2004 r. Pierwszą ikonę Chrystusa Pantokratora napisaną pod kierunkiem o. Jacka Wróbla SJ ukończyła w 2005 r. W pisaniu ikon odnalazła swoją drogę, swoją pracę, wytchnienie, pasję, służbę innym. Pisanie ikon zbliża ją do Boga i do ludzi. Pomysłodawczyni i współorganizatorka międzynarodowych wystaw „Światło Ikony” (2011 r. i 2012 r.) oraz Polsko-Ukraińskiej Wystawy „MOJE CREDO W IKONIE” (2013 r.)

Maria Podleśna – MATKA BOŻA WŁODZIMIERSKA (deska, lewkas, złoto na pulment, tempera żółtkowa) Марія Подлєшьна – ВОЛОДИМИРСЬКА БОГОРОДИЦЯ (дошка, левкас, золочення на полімент, темпера)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Magdalena Sławińska

Z wykształcenia plastyczka. Od dawna marzyła o wejściu na „drogę ikony”. Czerpie wzorce z klasyki ale poszukuje własnych ścieżek i środków wyrazu. Współpracuje z Pracownią ikon Anny Kopeć-Gibas działającej przy Fundacji „Jestem”.

Magdalena Sławińska – ŚWIĘTY JERZY (deska, lewkas, tempera, złoto) Магдалєна Славіньска – СВЯТИЙ ЮРІЙ (дошка, левкас, темпера, золочення)

Lubelskie spotkania z ikoną

Krzysztof Sokołowski

Urodzony w 1985 r. w Ejszyszkach na Litwie. Absolwent Politechniki Gdańskiej oraz Akademii Sztuk Pięknych w Warszawie. Wyróżniony w konkursie “artNoble2014” w kategorii najlepszy dyplom wyższych szkół artystycznych w Polsce.

Krzysztof Sokołowski – IKONA RELIKWIARZOWA PIĘCIU RAN CHRYSTUSA (deska, tempera, złoto, szelak) Кшиштоф Соколовскі – ІКОНА-РЕЛІКВАРІЙ П’ЯТИ РАН ХРИСТА (дошка, темпера, золочення, шелак)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Joanna Zabagło

Jest absolwentką ASP w Łodzi i Liceum Plastycznego w Lublinie. Od wielu lat ikona jest jej wielką pasją, „oknem ku wieczności”, swoistym misterium. Jest miejscem spotkania ze światem duchowym... Piszę ikony tradycyjną techniką tempery żółtkowej.

Joanna Zabagło – BOŻE NARODZENIE (deska, tempera żółtkowa, szlagmetal) Йоанна Забагло – РІЗДВО (дошка, темпера, поталь)

Lubelskie spotkania z ikoną

Urszula Żakowska

Absolwentka Żeńskiej Szkoły Architektury w Warszawie, od 2008 roku związana z warszawskim środowiskiem DROGA IKONY, uczestniczka międzynarodowych plenerów ikonopisarskich oraz licznych wystaw w Polsce i za granicą. Ikona jest dla niej wszystkim, modlitwą i sposobem na życie.

Urszula Żakowska – ZWIASTOWANIE (deska lipowa, lewkas, tempera żóltkowa, złoto, olifa) Уршуля Жаковска – БЛАГОВІЩЕННЯ (липова дошка, левкас, темпера, золочення, оліфа)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Софія Білик

Випускниця Львівської національної академії мистецтв, кафедра Сакрального мистецтва. Секретар Української спілки іконописців. Приймала участь в міжнародних іконописних пленерах в Новиці (Польща) та близько 10 групових виставках в Україні та закордоном. Є автором двох запрестольних ікон до храму Св. Василія Великого в м. Кентшин (Польща).

Sofija Biłyk – MANDYLION (deska, lewkas, olej) Софія Білик – СПАС НЕРУКОТВОРНИЙ (дошка, левкас, олія)

Lubelskie spotkania z ikoną

Олександр Бриндіков

Закінчив Львівську Національну Академію Мистецтв. Активно займається відродженням народної гравюри, експериментує з народним прикладним мистецтвом, зокрема, вибійкою, інколи з живописом та різними графічними техніками.

Oleksandr Bryndikow – POKROWA (papier, iluminowany drzeworyt, deska) Олександр Бриндіков – ПОКРОВА (папір, ілюмінований дереворит, дошка)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Роман Василик

Заслужений діяч мистецтв України, Народний художник України. Завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської Національної академії мистецтв, професор. Засновник першої в Україні кафедри сакрального мистецтва та автор концепції її діяльності. Запроектував і впровадив в життя близько 60 об’єктів сакрального мистецтва. Був автором проекту вівтаря для Літургії з нагоди візиту Святішого Отця Папи Івана Павла ІІ в Україну. Організатор і учасник багатьох державних і міжнародних художніх виставок і пленерів іконопису.

Roman Wasyłyk – ŚWIĘTY PAPIEŻ LEON WIELKI (deska, lewkas, tempera, złoto) Роман Василик – СВ. ПАПА ЛЕВ ВЕЛИКИЙ (дошка, левкас, темпера, золото)

Lubelskie spotkania z ikoną

Андрій Винничок

Після закінчення Львівського коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. Труша навчався на кафедрі монументального живопису Львівської Академії Мистецтв. Займається живописом і графікою. Є автором багатьох церковних мистецьких реалізацій в Україні, Польщі, Румунії та Франції. Брав участь у численних міжнародних пленерах, індивідуальних та колективних виставках в Україні та за кордоном.

Andrij Wynnyczok – MANDYLION (płótno, akryl) Андрій Винничок – СПАС НЕРУКОТВОРНИЙ (полотно, акрил)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Оксана Винничок

Закінчила Львівський коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. Труша, а також вивчала живопис і графіку в Педагогічному університеті в Івано-Франківську. Працювала викладачем живопису. Малює ікони на склі, а також традиційно - на левкасі. ЇЇ роботи знаходяться в приватних колекціях в Європі та Америці. Брала участь у численних міжнародних пленерах, індивідуальних та колективних виставках в Україні та Польщі.

Oksana Wynnyczok – ŚWIĘTA RODZINA (sklejka, lewkas, tempera, złocenie) Оксана Винничок – СВЯТА РОДИНА (фанера, левкас, темпера, золочення)

Lubelskie spotkania z ikoną

Святослав Владика

Випускник Львівської Національної Академії Мистецтв, Лауреат Державної Премії України в галузі архітектури. Засновник Асоціації Сакрального Миcтецтва. Член української спілки іконописців. Автор розписів інтер’єрів численних храмів. Учасник групових виставок в Україні, Греції, Чехії, Франції, Іспанії; роботи знаходяться в приватних колекціях у США, Канаді, Франції, та Німеччині.

Swiatosław Władyka – KRÓL CHWAŁY (deska, lewkas, grafit, pigment, złoto) Святослав Владика – ЦАР СЛАВИ (дерево, левкас, графіт, пігмент, золото)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Anton i Jekatierina Dajneko

Pracownia ikonograficzna i malarstwa cerkiewnego „Skinija”. Pracownia istnieje z 2010 r. Pracujemy w technice malowania na mokrym i suchym tynku, zajmujemy się ikonografią i projektowaniem. Wśród wykonanych prac – ikony i ikonostasy dla kościołów w Mińsku, Grodnie, Sewastopolu, Moskwie, Indianapolis i innych.

Anton i Jekatierina Dajneko – ŚWIĘTY MIKOŁAJ (deska, lewkas, tempera, złoto) Антон і Катерина Дайнеко – СВ. МИКОЛАЙ (дошка, левкас, темпера, золочення)

Lubelskie spotkania z ikoną

Pracownia ikonograficzna Downara «IKONIQUE»

Pracownia istnieje ponad 23 lata. W ciągu tych lat w «Ikonique» powstało mnóstwo projektów artystycznych: ikonostasów, malowideł, mozaiki, projekty wnętrz obiektów sakralnych, etc. Wiktor i Aleksiej Downar prowadzą pracownię, a należą do niej także Nikołaj Downar, Andriej Rummo, Igor Cziżikow. Pracownia również zajmuje się prowadzeniem lekcji, warsztatów z historii i technik ikonopisania, przedstawiciele biorą udział w konferencjach, plenerach.

Wiktor Downar – ŚWIĘTY ANTONI PECZERSKI (deska, lewkas, tempera, złoto) Віктор Довнар – СВЯТИЙ АНТОНІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ (дошка, левкас, темпера, золочення)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Роман Зілінко

Історик мистецтва, автор досліджень присвячених історії українського іконопису, куратор низки виставкових проектів. Старший науковий співробітник Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. З 2010 року бере участь в багатьох виставках сучасного іконопису та сакрального мистецтва в Україні та за кордоном.

Roman Zilinko – MANDYLION (deska, lewkas, akryl, złoto) Роман Зілінко – СПАС НЕРУКОТВОРНИЙ (дошка, левкас, акрил, золочення)

Lubelskie spotkania z ikoną

Богдан Зятик

Випускник Львівської національної академії мистецтв (кафедра сакрального мистецтва), а з вересня 2014 р. – викладач кафедри Сакрального мистецтва ЛНАМ. Навчається в аспірантурі ЛНАМ. До кола наукових зацікавлень належить вивчення поліхромій храмів Львівщини 1990-2015 років.

Bogdan Ziatyk – IKONA NA WZÓR CUDOWNEGO OBRAZU MATKI BOSKIEJ LISKIEJ (deska, lewkas, tempera, akryl) Богдан Зятик – ІКОНА ЗА ЗРАЗКОМ ЧУДОТВОРНОЇ ІКОНИ ЛІСЬКОЇ МАТЕРІ БОЖОЇ (дошка, левкас, темпера, акрил)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Марія Колодій

Випускниця Львівської Національної Академії Мистецтв, кафедра сакрального мистецтв. Кафедра сакрального мистецтв. Член іконописної спілки (УСІ) та молодіжної спілки художників «Крила» при польському товаристві. Працює у техніці іконопису, живопису, графіки, мозаїки, ілюстрації, дизайну, декорації, стінопису. Праці знаходяться у храмах Львівщини та Лондоні. Приймала участь у виставках та пленерах в Україні та закордоном.

Maria Kołodij – ŚWIĘTA RODZINA (deska, lewkas, akryl, złoto) Марія Колодій – ПРЕСВЯТА РОДИНА (дошка, левкас, акрил, золочення)

Lubelskie spotkania z ikoną

Оля Кравченко

Випускниця Львівської національної академії мистецтв, стипендистка програми Міністерства культури Польщі «Gaude Polonia», член Національної спілки художників України. У своїй творчості розвиває традиції іконопису у поєднанні з сучасними видами мистецтва – інсталяцією та мультимедіями. Твори, виконані в техніці темперного малярства, вирізняються площинністю та стилізацією образів, декоративністю колориту.

Ola Krawczenko – ZWIASTOWANIE (deska, lewkas, tempera, szlagmetal) Оля Кравченко – БЛАГОВІЩЕННЯ (дошка, левкас, темпера, поталь)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Остап Лозинський

Навчався у Львівському Державному Коледжі Декоративного і Ужиткового Мистецтва ім. І. Труша та в Львівській Національній Академії Мистецтв. Стипендист міністра культури та культурної спадщини Польші «Gaude Polonia». Займається пошуками в ділянці іконопису. Черпає з традиційного українського іконопису та народної ікони.

Ostap Łozyńskyj – ŚWIĘTY MIKOŁAJ (deska, akryl, srebro) Остап Лозинський – СВЯТИЙ МИКОЛАЙ (дошка, акрил, сріблення)

Lubelskie spotkania z ikoną

Данило Мовчан

Навчався у Львівській національній академії мистецтв (відділення сакрального мистецтва). Займається іконописом, живописом та реставрацією. Член Української Спілки Іконописців. Твори знаходяться в церквах та приватних колекціях України, Білорусії, Польщі, Німеччини, Канади та США. Учасник понад 60 групових виставок та декількох міжнародних пленерів.

Danyło Mowczan – ŚWIĘTY MIKOŁAJ (deska, lewkas, tempera) Данило Мовчан – СВ. МИКОЛАЙ (дошка, левкас, темпера)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Уляна Нищук-Борисяк

Освіта – Львівська Національна Академія мистецтв. Діяльність: станковий, монументальний і сакральний живопис, графіка. Працює в техніках: темпера, олійний живопис, енкаустика, акрил, акварель, суха голка. Мистецькі пріоритети: асоціативні властивості мистецького образу, антропоцентричні тенденції у мистецтві, синтез давнього і сучасного. Багаторазова учасниця пленерів у Білорусії, Литви, Польщі.

Ulana Nyszczuk-Borysiak – POKROWA (sklejka, tempera, złoto) Уляна Нищук-Борисяк – ПОКРОВА (дикта, темпера, золочення)

Lubelskie spotkania z ikoną

Тарас Новак

Закінчив Львівську національну академію мистецтв, член Української спілки іконописців. Викладач на кафедрі сакрального мистецтва ЛНАМ. Працює в галузі сакрального живопису станкового і монументального характеру. Володіє техніками монументальних розписів, а також мозаїки і сграфіто. Мистецькі уподобання: український іконопис ХІІ – ХVІІ ст.

Taras Nowak – BOGURODZICA (tempera, złoto) Тарас Новак – БОГОРОДИЦЯ (темпера, золочення)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Володимир Олещук

Навчався в ЛУПМ ім.І.Труша, працював в інституті «Укрзахідпроектресаврація». Як художник-іконописець працював на таких об’єктах: Успенський Собор Києво-Печер ської Лаври, Михайлівський Золотоверхий Собор, церква «Різдва Ісуса Христа», що на Подолі у Києві. Член Української Спілки Іконописців. Окремі роботи зберігаються в приватних збірках в Україні, Польщі, Канаді, США.

Wołodymyr Oleszczuk – MANDYLION (deska, lewkas, tempera) Володимир Олещук – СПАС НЕРУКОТВОРНИЙ (дошка, левкас, казеїново – олійна темпера)

Lubelskie spotkania z ikoną

Мирослав Півтораніс

Львівська національна академія мистецтв, кафедра сакрального мистецтва. Член Української спілки іконописців. Працює в жанрі сакрального малярства: іконопис, стінопис, мозаїка, сграфіто, вітраж. Приймав участь у виставках в Україні, Іспанії, Франції.

Myrosław Piwtoranis – MANDYLION (deska, akryl, złoto) Півтораніс Мирослав – ХРИСТОС НЕРУКОТВОРНИЙ (дошка, акрил, золочення)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Сергій Помян

Закінчив Одеське художнє училище імені М. Б. Грекова. Приймав участь у виставках в Польщі та Україні, його праці знаходяться у церквах, монастирях та приватних колекціях у багатьох країнах. Автор самостійно виготовляє темперні фарби з мінералів та дорогоцінного каміння. Майстер намагається синтезувати іконографічні традицій Сходу і Заходу.

Sergij Pomian – KRÓLOWA ANIOŁÓW (stare drewno (dąb), akryl, złoto w płatkach, haft – Anastazja Pomian) Сергій Помян – ЦАРИЦЯ АНГЕЛІВ (дуб, акрил, листкове золото, вишивка – Анастасія Помян)

Lubelskie spotkania z ikoną

Наталя Русецька

Закінчила Львівську національну академію мистецтв. Живе і працює у Львові. Займається сучасним сакральним мистецтвом. Учасниця творчого об’єднання “Кактус”. Приймає активну участь у виставках в Україні, а у 2015 р. виставляла свої праці також у США.

Natala Rusecka – RAJ (deska, lewkas, tempera) Наталя Русецька – РАЙ (дошка, левкас, темпера)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Максим Рябчун

Навчався у Львівській національній академії мистецтв (кафедра сакрального мистецтва). Приймав участь у всеукраїнській виставці «Рамена Української ікони» м.Київ 2012, на кафедрі сакрального мистецтва ЛНАМ 2013, фестивалі «Еконяка», «Під покровом святого Луки», а також пленерах у Польщі.

Maksym Riabczun – JEZUS CHRYSTUS (deska, technika mieszana) Максим Рябчун – ІСУС ХРИСТОС (дошка, мішана техніка)

Lubelskie spotkania z ikoną

Андрій Сивак

Закінчив Львівську національну академію мистецтв (кафедра сакрального мистецтва), член Української спілки іконописців. Працює в жанрі сакрального малярства: іконопис, стінопис, мозаїка, сграфіто, вітраж. Участь у розписі церков у Коломиї, Липниках та Львові. Приймав участь у виставках в Україні, Іспанії та Франції.

Andrij Sywak – BOGURODZICA (ZNAK) (deska, rzeźbienie, akryl, złoto, złoto mozaikowe) Андрій Сивак – БОГОРОДИЦЯ (ЗНАМЕННЯ) (дошка, різьблення, акрил, позолота, мозаїчне золото)

Materiały z międzynarodowej konferencji „Duchowy wymiar ikony”

Василь Сивак

Випускник, а з 2007 р. – викладач Львівської національної академії мистецтв, член Української спілки іконописців. Працює в жанрі сакрального малярства: іконопис, стінопис, мозаїка, сграфіто, вітраж. Працював над розписом церков по цілій Україні. Приймав участь у виставках в Україні, Польщі, Іспанії, Франції.

Wasyl Sywak – CHRYSTUS EMMANUEL (deska, akryl, złoto, bejca) Василь Сивак – ХРИСТОС – ЕМАНУЇЛ (дошка, акрил, позолота, бейц)