Олег Озарянин "Невблаганні" (поезія) by Nika Boyko

НЕВБЛАГАННІ Олег Озарянин поезія

НЕВБЛАГАННІ Олег Озарянин

Житомир Видавець О. О. Євенок 2019

УДК 821.161.1’06(477)-1 ББК 84(4 Укр=Рос) 6-5 О-46

О-46

Олег Озарянин Невблаганні [Текст] : поезія / Олег Озарянин. — Житомир : Вид. О. О. Євенок, 2019. — 128 с. ISBN Перед тобою, дорогий читач, нова, шоста за рахунком, книга українських віршів житомирського поета Олега Озарянина (справжнє ім’я — Антонюк Олег Миколайович), що пише як рідною, так і російською мовами. Засадничою думкою цієї книги є осмислення сьогодення крізь призму поетичного сприйняття автора. До неї увійшли нові вірші, написані в постмайданний період з 2014 по 2019 роки. Нова книга поета торкається одвічих питань людських доль в хитросплетіннях буремних часів. Ніхто не знає, що приготували нам мойри, доньки неминучості, які плетуть нитку життя кожної людини на землі... Проте звідки богам знати, скільки зірок блукає у кожному всесвіті окремої людини? УДК 821.161.1’06(477)-1 ББК 84(4 Укр=Рос) 6-5

Портрет Олега Озарянина: фотограф Георгій Кривошеєв

ISBN

Олег Озарянин

На літературному обрії Олег Антонюк з’явився порівняно недавно, з десятиріччя тому, але його голос був почутий одразу. Це був голос Олега Озарянина (такий його літературний псевдонім), житомирянина, колишнього військового інженера-електронника і бізнесмена, але чуттєво голірика, зі своїм уже сформованим світобаченням, своєю громадянського позицією. Він увірвався у літературу майже несподівано для провінційного письменницького кола у 2011 році зі своєю першою поетичноюзбіркою «Минуты тишины». Потім з інтервалом у три роки з’явилися друком «Письма лучшему другу» та «400 озарений», у 2017-му — «Любовные озарения», а згодом — і досить вагоме за обсягом видання ліричних поезій «Букет из меланхолий». Всі вони написані російською мовою, оскільки автор добре знається на лінгвістичному матеріалі, з яким зазвичай працює. Наразі ми маємо справу з його новими ста віршами, написаними українською, зібраними у нову, вже шосту збірку, під назвою «Невблаганні». Усі вони чимось подібні до мозаїки, малюнок якої творять найрізноманітніші за кольором, розміром та фактурою шматочки смальти. Тут уміщені поезії, іноді дуже відмінні одна від одної за тематикою і за загальним художнім рівнем, проте об’єднує усі твори яскрава і надзвичайно потужна емоційність, яка так чи інакше проявляється на окремих зрізах поетики кожного із текстів — у тематиці, філософському наповненні багатьох віршів, зрештою, у їхній стилістиці. Про що б не писав поет, яких би тем він не торкався, — усюди біль і співпереживання за долю України, яку роз-

НЕВБЛАГАННІ

Не вірші ще – лише передчуття...

Олег Озарянин НЕВБЛАГАННІ

ривають на частини зовнішні і внутрішні вороги, смуток за втраченими ілюзіями, роздуми про любов і зраду, життя і смерть, роль і місце митця на жаских прострілюваних перехрестях долі. Простежується трагізм ліричного героя цілого ряду його поезій, який розчарований результатами революції Гідності 2014 року («Майданівський юродивий», «Герой Майдану, парубок, солдат»), наскрізь проймає перманентне невдоволення владою, яка кинула свій народ напризволяще («Невблаганні вітри постмайданних часів...», «Мене катує божевільний світ»), допікає війна, що кровоточить упродовж ось уже більше п’яти років («Щоночі в очі дивиться війна», «Принаймні, ми навчились воювати»). Природнє бажання миру впереміж зі зневірою у «світло в кінці тунелю» призводить, на жаль, до відчаю, який автор висловив у таких рядках: Вкраїнонько! Відмовся від двобою, Де б’єшся проти логіки Землі! («Ми — кращі! Але є один нюанс... »). Поет намагається осмислювати події підкреслено антипропагандистськи, антиполітично. І війна постає такою собі старозаповітною карою за свідомі, а то й несвідомі помилки, тож у героїв цієї книги шансів осягнути цю кару, здається, не набагато більше, ніж у героїв прози Франца Кафки. У кращих бодлерівських традиціях Олег Антонюк пише про «сіре місто, що долею стало нараз», про те, що «світ — маячня, мереживо провин, невдалий витвір скульптора з розп’яття», що «життя — лише множення смутку». Навіть у віршах про природу він намагається згустити фарби, вочевидь, аби читач міг гостріше від-

Олег Озарянин 7

НЕВБЛАГАННІ

чути їх розмаїття довкіл себе («Цей дощ серед зими — як схлип після печалі», «З наближенням зими вчащає страх», «Відходить квітень... Свій останній день Дотягує він сумно і бездарно» тощо). Зрозуміло, що це лише емоційні згустки, рефлексії на певні просторові та часові точки дотику, але вони не залишають читача у спокої, спонукають до роздумів, зворушують потайне. У цьому і призначення поезії — зазирати у людські душі, вивертати їх, якщо хочете, очищати від бруду, який накопичує кожна людина на життєвих стежках. Наскільки мені доводилося спостерігати, сам поет у житті — «невиправний відчайдух», дивиться на світ чи то всерйоз, чи то жартома, хоча й зізнається, що не любить оптимістичної поезії, позаяк ніби вона робить людину вразливою до випробувань долі. Незважаючи на це, тексти зігріті «осяйною величністю чистих нив», а мріям дарує «спрагу новизни той пломінь, що пробіг в золі каміну». Доречно тут згадати вислів Сократа, що у кожній людині є сонце — потрібно лише дати йому світити. Є надія, що яскравий промінь, який щойно пробився крізь хмари звичної людської нерішучості, страху чи інших умовностей, завдяки прочитанню збірки Олега Антонюка, також перетвориться у багатий спектр поетичних барв. Привертає увагу характерний для художнього мислення автора мотив символічного змивання усього поганого, трагічного і неприємного, який час від часу виринає у текстах. Не можна також оминути численних і глибоких роздумів про сенс життя та непрості ситуації, що трапляються на шляху кожного. Такі філософські сентенції насправді потребують обширнішого розгляду, ніж це передбачає формат передмови.

Олег Озарянин

Поет пізнає світ на чуттєвому рівні. Він вибудовує бінарну модель близького-далекого, внутрішнього-зовнішнього, справжнього-несправжнього іноді за принципом сюрреалістичної поетики, причому, одночасно як у побутовому, так і у буттєвому вимірах. Стосунки між людьми були й залишаються асиметричними, тим більше, коли це жінка і чоловік. Багато що переживається на наших очах — з високою мірою інтимності, з межовою емоційністю — творчість автора явно живиться співчуттям до пережитого. Під променями ультрафіолету Ми й досі там — у травах, без одежі... Я до сльозинки згадую це літо, Як щастя, подароване уперше. («Уперше»).

Або ж:

НЕВБЛАГАННІ

Вона уміла на останній гріш Купити манго чи таку ж халепу... («Казка для двох»). Окремо слід сказати про вірші Олега Антонюка, де йдеться про громадянську позицію митця, його місце і значення у сучасному розмаїтому велелюдді, намагання осмислити усю велич дарованого Всевишнім таланту, зазирнути, зрештою, всередину самого себе. Як з відкритої рани, У поетів із серця Витікають вірші. («Чи поети від Бога?»).

Олег Озарянин

За переконанням автора, «талант митця народжує світи», «мистецтво — це енергетичний згусток, що завжди відігріє все живе», що вперед завжди ідуть «митці крутої масті» тощо. Він мало переймається художньо-стилістичною еквілібристикою, вишуканістю метафор, проте це не применшує емоційного заряду слова, а іноді навіть робить його свіжим, незамуленим часом. Звертаючись до побратимів літературного цеху, автор закликає: Допоки ще горить свіча, Забудь про жалюгідні статки,— Себе усьóго читачам Роздай до нитки, до останку! («Ще тут. І дням нема кінця...»).

Михайло ЖАЙВОРОН

НЕВБЛАГАННІ

Митець для його ліричного героя не є звичайною людиною, «...він — із Усевишнім тет-а-тет, ...в пустелю кинута крижина!» і «...сплачує за вірш своїм життям по вищому серцевому тарифу». Зрештою, зрозуміле прагнення поета швидше вихлюпнути те, що накипіло, але чи не шкодить це, власне, художнім якостям? Хоча, за словами автора, це «не вірші ще — лише передчуття», егоцентричність його творчої манери свідчить про щасливо знайдений спосіб подолання хаосу й абсурду насамперед у повсякденному житті-бутті, осмислення самого себе і навколишнього світу.

Навколо нього скачуть, б’ють, буянять, У натовпі панують лють та мста... А він сидить на хмурому майдані І погляд свій до неба знов зверта.

Олег Озарянин

МАЙДАНІВСЬКИЙ ЮРОДИВИЙ

Палають шини, чорний дим стіною, Летить бруківка із усіх сторін... Так з посмішкою дивиться сумною У сіре небо, наче звідти він. Лунає стрілянина. Розпростерті Тіла на площі. Крик: «Смерть ворогам!»... Його рука лежить на ветхій флейті, В стару хламиду вдягнений і сам.

Вирує натовп. Кулі знов ганебно Спроваджують найкращих у пітьму... А він все посміхається до неба, І небо посміхається йому.

НЕВБЛАГАННІ

Шепоче він: «Твої діяння дивні!», Смиренно замовкаючи нараз. Подеколи на флейті грає гімни, Які ніхто не слухає в цей час.

Олег Озарянин

*** Гарна осінь в Україні: Запах сіна, ліс в малині, Горобини в павутинні, Мов дівчата у стрічках. І зимою в Україні: То мороз, що серце стигне, То під сонцем плаче іній Несміяною в сльозах.

А весною в Україні Всі привітні та гостинні: Як на райдужній картині,

НЕВБЛАГАННІ

Все цвіте, радіє – ах!

Відбиваються в очах.

Олег Озарянин

Славне літо в Україні: Променем в аквамарині, Зелень трав і неба сині

Лише нині в Україні: Сморід згару, смак полину, Сльози вдів і плач за сином, Та прокляття на губах, І – тривога в небесах...

НЕВБЛАГАННІ

Олег Озарянин НЕВБЛАГАННІ

126

Знов прокидаюсь до світанку... . . . . . . . . . . 100 О граціє жіночої ходи... . . . . . . . . . . . . . . . 101 Надламаним, приреченим, розбитим... . . . . . 102 Очі твої волошкові... . . . . . . . . . . . . . . . . 103 На березневім вітрянім привіллі... . . . . . . . . 104 Загорнися у ковдру, лягай якомога зручніше... . . . 105 Сліпуча мряка сірої пори... . . . . . . . . . . . . 106 Закохано катуємось взаємно... . . . . . . . . . . 108 Ну ось – уже не буде в нас нічого... . . . . . . . . 109 21 БЕРЕЗНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПОЕЗІЇ . . . . . 110 Весняні поцуплені ночі... . . . . . . . . . . . . . . .111 Знов нудить від портфелів та посад... . . . . . . 112 Немов крижини по ріці... . . . . . . . . . . . . . 113 Щодня все вища сонця ватра... . . . . . . . . . . 114 Передчуття любові повнить світ... . . . . . . . . 115 Ти повернешся знову туди, де з’явився на світ... . . . 116 Відходить квітень... Свій останній день... . . . . 118 Наодинці з собою, у тиші порожніх кімнат... . . 119 У всесвіті моїм – блаженний спокій... . . . . . . 120 Після бою тиша надто тиха... . . . . . . . . . . . 121 Вам іноді здається, що поет... . . . . . . . . . . . 122

Літературно-художнє видання Олег ОЗАРЯНИН

НЕВБЛАГАННІ поезія

Верстка, дизайн обкладинки

Вероніка Бойко

Формат 60×84/16. Папір офсетний. Гарнітура Arsenal. Ум. друк. арк. 7,44. Зам. № 444. Тираж 500 прим. Видавець О. О. Євенок м. Житомир, вул. М. Бердичівська, 17A тел.: (0412) 422-106 Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції України серія ДК №3544 від 05.08.2009 р. Друк та палітурні роботи ФОП О. О. Євенок м. Житомир, вул. М. Бердичівська, 17A тел.: (0412) 422-106, e-mail: book_druk@i.ua