Житомир Вид. О. О. Євенок 2018
УДК 821.161.2’06-94(082) Н 63
Літературний редактор
Н 63
Бабійчук Т. В.
Ніколаєв М. Щоденник непрофесійного військового [Текст] : літературний щоденник / М. Ніколаєв. — Житомир : Вид. О. О. Євенок, 2018. — с. : іл., порт. ISBN
Ця книжка є друкованою версією рукописного щоденника. Всі ілюстрації також зроблені власноруч. Цікавість може викликати те, що хронологічні записи сучасної російсько-української війни перетинаються зі спогадами строкової служби у республіці Афганістан. Книжка розрахована на всіх, хто цікавиться подіями російсько-української війни 2014 року, хто брав безпосередню участь у цих подіях, та їх родини, майбутніх та діючих військових. УДК 821.161.2’06-94(082)
ISBN
© Ніколаєв М., текст, малюнки, фото, 2018 © Бабійчук Т. В., редагування, 2018 © Вид. О. О. Євенок, видання, 2018.
ПЕРЕДМОВА Щоденник — це не просто спогади або мемуари, це опис подій, які дійсно відбувались у конкретний час і в конкретному місці, а також думки та емоції, які мали місце саме в той час за саме тих обставин. Ці записи ще не здеформовані цензурою переосмислення. Вони не пошматовані доцільністю відповідно до політичного моменту. Це ніби машина часу, такий собі документальний фільм, знятий самим собою для себе майбутнього. Ця книжка є друкованою версією мого рукописного щоденника. Усі ілюстрації також зроблені власноруч. Цікавість може викликати і те, що хронологічні записи сучасної російсько-української війни перетинаються зі спогадами строкової служби в Республіці Афганістан. У щоденнику небагато батальних сцен, яких є вдосталь у документальних хроніках, репортажах та художніх творах. Але будь-яка війна — це не тільки бої, обстріли та штурми. Це також усе те, що заповнює проміжки між кривавими сторінками. Це побут, це розмови, це думки. Усе те, що перетворює нав’язливий образ шаблонного героя в живу людину зі своїми вадами та ваганнями, маленькими радощами та трагедіями. Книжка може зацікавити всіх, хто переймається подіями російсько-української війни 2014 року, хто брав безпосередню участь у цих подіях, цікава їхнім родинам, майбутнім та сьогоднішнім військовим. Гарного Вам читання!
4
Щоденник непрофесійного військового
1. Повістка 26.01.2015. Площа Центральна, м. Бердичів Площа перед міською адміністрацією. Молоді хлопці і дівчата стоять широкою шеренгою майже по всій довжині площі. З високого кам’яного бордюру за ними спостерігають роздруковані портрети героїв Революції Гідності. Вогники лампадок відблискують в очах безсмертних бійців Небесної сотні, адже герої не вмирають… Лунає пісня «Пливе кача по Тисині»… Кожне слово цієї пісні перетворюється на невеличку хмарку і через мить розчиняється в морозному повітрі. Дуже невчасно дзвонить телефон. Невеличкий синьоокий продукт технічного прогресу материнським голосом стурбовано сповіщає, що мені прийшла повістка до війська... Я чекав цієї новини майже півроку, але, як завжди, усе довгоочікуване приходить зненацька. У мене відразу змінився на-
Щоденник непрофесійного військового
5
стрій, — щось урочисте, легке і високе ніби підняло мене над землею. Я дивився на галасливих оточуючих і зовсім не чув, про що йде розмова. Мені дуже хотілося всім повідомити, що нарешті я потрібен країні як військовий. І водночас мені шкода було про це розповідати, бо я ще сам не насолодився досхочу цією думкою. Як сповістити дружину? Раніше я натякав їй на таку вірогідність. — Мені прийшла повістка… Мовчання… Після тривалої паузи: — І що ти будеш робити? — Піду… Знову мовчання… Усередині військкомат нагадує день розпродажу в чоловічому секондхенді. Я зайняв чергу до потрібного кабінету. Тепле повітря зі смородом вчорашньої гулянки майже виїдає очі. Джерелом цієї «хімічної атаки» виявились два погано вдягнені чоловіки. Вони сидять попід стіною, нагадуючи мені персонажів картини Едгара Дега «Абсент», можливо, відстороненим поглядом. — О! Привіт! Назустріч йшов Серьога. Ми колись разом служили… спогади
23.02.1987. Афганістан. Пулі-Хумрі
…Нарешті дембель! Лишилося зовсім трішки, і я побачу справжні кам’яні міста, а не пісочні поселення. Нарешті побачу справжніх дітей. Дивно, але мені здається, що тут зовсім немає дітей, а є дорослі афганці маленького зросту. Усе що необхідно, — це пройти шмон у штабі й попутною колоною добратись до Хайратона, а там я пішки пройду мостом через Амудар’ю і зустрінусь з погранцами Термеза… У штабі шмоном займались особісти. Де-юре: запобігливий засіб проти проникнення зброї та боєприпасів на тери-
6
Щоденник непрофесійного військового
торію Союзу. Де-факто: поживитись будь-якими імпортними бряцалками, що везли дембелі у «царство дефіциту». Із забороненого, що я віз, були листи від дівчини, з якою ми листувались усі два роки. Ми домовились з нею, що будемо писати щодня, хоч по одному реченню, але щодня і відправляти при нагоді. Тому, коли я повертався з рейсу, мене завжди чекали щонайменше два листи. 374 конверти були пронумеровані та обв’язані мотузкою. Ще був щоденник з віршами та малюнками. Мені прийшлось поступитись щоденником заради збереження листів. На дембель ми мали йти у шинелях, але мені дуже хотілося привезти бушлат — експеремєнталку, яку я виміняв у прапора-піхотинця за дві пляшки горілки. Тому з Серьогою була домовленість, що він принесе мені бушлат прямо у місце відправлення колони, бо особісти точно не дозволили б мені його взяти з собою. Колона рушила із затримкою на півгодини, але Серьоги з бушлатом я так і не дочекався… 27.01.2015. Міськвійськкомат, м. Бердичів — Привіт. — Тобі теж прийшла повістка? — Так, а ти вже на комісію? — Я що, дурний? — а потім пошепки: — Я зробив собі інвалідність вже п’ять років тому. — Добре, Серього, іди від гріха… Бо я дурний. Терапевт, розгорнувши медичну картку, похитала головою… — О! У вас тут, звісно, відвід? — Ні, я хочу служити. — Але ж з такими історіями...? — Моє рішення! — Я поважаю ваше рішення. «ЗДОРОВИЙ»
Щоденник непрофесійного військового
7
02.02.2015. Міськвійськкомат, м. Бердичів Ненавиджу прощання. Особливо масові. Нарешті поїхали…. Рішення вести щоденник виникло відразу після знайомства з моїми першими колегами по навчанню, аж надто яскраві враження залишилися від перших днів спілкування, шкода поховати їх у глибоких підземеллях підсвідомості.
2. Офіцери?! 02.02.2015. Військова кафедра при Державному університеті ім. Т.Г.Шевченка, м. Київ Мене поселили в гуртожитку військової кафедри на останньому поверсі п’ятиповерхового будинку, чотири з яких були заселені курсантами денної форми навчання, у досить затишній кімнаті на п’ять чоловік. Чотири місця вже були зайняті. Всі хлопці з Обухівського району, два молодих 24–27 років і
8
Щоденник непрофесійного військового
двоє за 30. Нам вдалося знайти спільні цінності, завдяки чому ми виглядали монолітною командою. Навчання складалося з прослуховування лекцій військової кафедри. Мені було цікаво все, а не тільки питання підвищення морально-психологічного стану особового складу (що мало бути моєю основною діяльністю згідно ВОСа*), але й питання бойової і тактичної підготовки. До навчання великої кількості мобілізованих курсантів були залучені не тільки штатні лектори кафедри, але й наймані фахівці, в основному по пара-медицині, юриспруденції та психології. Наймані лектори помітно відрізнялися від штатних — вільністю в критичних висловлюваннях на адресу бездарного командування генштабу... Ми бажали отримати від викладачів кваліфікованих оцінок минулих трагедій: Волноваха**, Іловайський котел*** і аналізу теперішніх подій на фронті. Цікавило все — від розгляду конкретних ситуацій, що склалися на рівні взводів, рот, батальйонів, — до варіантів їх рішень. На жаль, ми так і не дочекалися кваліфікованого аналізу помилок і, значить, не поповнили свій і без того мізерний багаж бойового досвіду. Армію продовжують учити досвідом минулої війни, а для України це — Друга світова !!! Контингент слухачів підібрався строкатий, скажу чесно, очікувано строкатий, з урахуванням умов призовної кампанії. У кімнаті напроти проживали офіцери запасу, з яких тільки один служив строкову і був кадровим військовим, але лави швидше за все покинув через непоєднуваність роботи і запоїв. Інші чотири його співмешканці з радістю поділяли його захоплення продукцією винзаводів, на заняттях їх практично ніхто не бачив, але перші дні вечорами вони намагалися * ВОС — Військово-Облікова спеціальність ** У м. Волновасі Донецької обл.22 травня 2014 року в результаті нападу загинули 17 військовослужбовців 51-ої окремої механізованої бригади. *** 23—24 серпня 2014р. в тил українського угрупування в м.Іловайську Донецької обл. з території РФ зайшли значні сили регулярних російських військ, утворюючи «котел». Під час виходу з «котла», який мав бути безпечний згідно з домовленістю між керівництвом ЗСУ та РФ, значна частина українських військових була розстріляна на марші.
Щоденник непрофесійного військового
9
влаштовувати п’яні виступи з метою самоствердитися серед курсантів, на кшталт алкобунтарів проти несправедливості навколишнього світу. Найстрашніше було те, що вся ця нікчемна метушня пофарбована в жовто-блакитні фарби «тіпа-патріотизму» (наприклад, хитаючись від стіни до стіни, кричати: «Путин-ху ... ло» та інші, усім відомі зразки сучасної народної творчості). Останньою краплею був крик «Слава Україні!» на вході до туалету, де в нас була курилка. Ледь не дійшло до бійки; на повірку виявилося, що так у них проявлявся страх перед невизначеністю, у яку ми всі зробимо крок через місяць... 22.02.2015. Військова кафедра при Державному університеті ім. Т.Г.Шевченка, м. Київ На черговій перерві між лекціями ми стоїмо на засніженому подвір’ї в хмарках білого цигаркового диму. На фронті назріває ще один «котел» — Дебальцеве. Це дуже хвилює всіх. До бесіди приєднується один із викладачів. «Генштаб не допустить чергового «котла», фланги прикриють за допомогою важкої артилерії. У нас уже є досвід. Досить поразок, це буде гарний маневр з відходом на раніше передбачені позиції, і ворог сам потрапить до безвихідного становища». Його варіант розвитку подій вселяє в нас крихти оптимізму, звісно, скільки вже можна допускати кривавих помилок. 07.03.2015. Військова кафедра при Державному університеті ім. Т.Г.Шевченка, м. Київ Знов до нас заїхали чергові «покупці»* з Міністерства оборони. Це вже втретє такі представники частин шляхом співбесід підбирають собі майбутніх офіцерів. Я двічі заявив про бажання служити в Житомирській аеромобільній бригаді. * «Покупці» — представники підрозділу, зацікавленого в поповненні.
10
Щоденник непрофесійного військового
Досить загартований щодо співбесід, пов’язаних з працевлаштуванням, я напередодні майже не хвилювався і намагався витягнути з роботодавця якомога більше цінної для себе інформації та визначитися: чи згоден я саме цій компанії продавати найцінніше, що в мене є, — свій час за пропоновані гроші. Але тут було зовсім інакше, серце тріпотіло, як крила метелика, навіть у роті пересохло. Мені дуже хотілося, щоб мене прийняли у свою касту аеромобільні війська. Це як визнання моєї гідності, моєї якості. Та й віддавати я погоджувався не просто якийсь час, а життя, відведене мені на цій землі. …Два офіцери, чоловік та жінка, у парадній формі, сиділи за столом у просторій аудиторії. — Прізвище? Рік народження?... Звичайні питання, звичайні відповіді… Більш за все бентежив мій вік — за декілька місяців мені 50 років. Гадаю, це не буде головною перепоною у визначенні моєї кандидатури, адже я в добрій фізичній формі, принаймні не найгіршій — порівняно з іншими з нашого курсу. Я спостерігаю, як жінка-офіцер робить якісь помітки в анкеті. — До зустрічі! До зустрічі… Це прозвучало досить оптимістично, я виходжу з аудиторії в гарному настрої.
19.03.2015. Військова кафедра при Державному університеті ім. Т.Г.Шевченка, м. Київ Розподіл. Ми стоїмо в просторому холі на другому поверсі навчального корпусу, зачитують номери частин та прізвища. Знов у грудях ожив «метелик». Я не почув своє прізвище в бажаних списках, але туди потрапили саме ті алкобунтарі з кімнати напроти. Навіть 52-річний механік з якогось лісгоспу, який ледь совав ногами, став морським піхотинцем… Шок! Перша думка — це не може бути правдою, це якась зрада армії на рівні вищого керівництва, зрада, яка почалась ще у військкоматі.
Щоденник непрофесійного військового
11
Після розподілу (результат діяльності генератора випадкових рішень — Генштабу) ми всі роз’їхалися по різних полігонах і частинах. У результаті охочі служити Батьківщині в аеромобільних частинах потрапили в піхоту, ті, хто мав освіту та досвід служби в авіації, потрапили в артилерію, а відморозки, які вперше побачили аудиторію з бодуна в момент видачі атестата, стали десантниками ... ??? !!! Генератор випадкових рішень — Генштаб — рулить!
3. Тучин 20.03.2015. Тучинський полігон 21:20 Вантажівка довго їхала розбитим польовим шляхом. У компанії ще шести офіцерів ми сиділи на скинутих у кузов речових мішках та намагалися сховатися від вітру. Над головами хиталося холодне зоряне небо. Вперше тішила думка про те, що «ніщо не вічне». Нарешті нескінченні півгодини минули, і
Щоденник непрофесійного військового
24
5. Тучин 30.04.2015, Тучинський полігон 23:00 Темні намети на тлі трохи світлішого неба. Комбат викликав командирів тих підрозділів, що мали бути поповнені нами. Я командир другого взводу другої роти. Мене зустрів командир роти, міцненький чоловік років 55, з виразними рисами обличчя та скрипучим голосом. У наметі народу, ніби тюленів на крижині в шлюбний період. Мені знайшли місце шляхом стиснення життєвого простору оточуючих. Швидше б заснути, завтра будемо знайомитися і все таке... 02:15 — Я не зрозумів, шо це за терпила тут лежить!? ... Голосно. Я прокинувся, переді мною стояв боєць і хижо дивився на мене. Ще крики, з іншого кінця намету. — А мені пох .. !!! Це моє місце!!!
Щоденник непрофесійного військового
25
Знову крики... Усе затихло. Так, усе одно, головне заснути, а вранці все вирішиться... 01.05.2015, Тучинський полігон 07:10 Прохолодно, знаходжу рукомийники, вода ледь тече, але мені вдається змити залишки ночі. Ротний Палич знайомить мене з особовим складом взводу. Сподіваюся, це вже остаточний підрозділ, з яким я буду служити в подальшому. Звичайно, контраст після ВВ, ніби чорно-білі кадри після кольорового сюжету. Штатний розклад доводиться писати від руки, сама книжка десь в країні «Мальборо»*. Поки запам’ятаю всі прізвища й імена, ще довго доведеться носити з собою записник. Бійцем, чиє місце я експлуатував минулої ночі, виявився мій земляк. Механік-водій однієї з трьох машин мого взводу — Валера Толубінський (Трак). Бійці розглядають мене хто з байдужістю, хто з цікавістю, намагаюся познайомитися з усіма. Особливо мене цікавлять «замок»** Віталик Філюк та командири відділень. Моє завдання — знайти підхід до кожного з них. Розумію, що вони давно служать разом і між ними вже встановилися певні правила спілкування, традиції, своя ієрархія. Мені дуже хочеться стати частиною цього взводу і саме тією, яка визначена мені штатним розкладом. 03.05.2015, Тучинський полігон Їжу готуємо самі на весь взвод у великому 15-літровому казані, встановлюючи його на «буржуйку» зі знятим верхом. Я даремно тішив себе ілюзіями, що 1-й батальйон вже пройшов бойове погодження і зменшив цікавість до вживання спиртно* Країна «Мальборо» ( армійськоий сленг) — країна загублених речей. ** «Замок» (армійський сленг) — заступник командира взводу.
Щоденник непрофесійного військового
26
го. Судячи з розповідей та спостережень, народ споживає «рідненьку» в таких кількостях, що це дивує навіть самих учасників. Отримуємо зброю та робимо записи у військових квитках. Видали всього по чотири магазини, ми сподівалися на більше... 04.05.2015, Тучинський полігон 09:10 Учора оголосили вантаження на платформи. Йде дрібний мерзотний дощик. Намети зібрані та занурені в черево «КамАЗу» ще до 12:20. Механіки з технікою пішли раніше. Ми вирушили в бік залізничної станції. По прибуттю на станцію отримали сухпайки на чотири доби. О 21:10 подали для нас пасажирські вагони. Перебуваючи у безпосередній близькості до сільського магазинчика, бійці встигли добряче вгамувати спрагу і до моменту нашого і без того бездарно організованого завантаження були готові спалахнути «нападом боротьби за справедливість». Що, власне, і сталося, коли виявилося, що п’ятьом бійцям з кожного взводу доведеться ночувати на третій (багажній) полиці. Ще півгодини полеміки «хитких» бійців з командуванням батальйону. Чомусь найбільш уражені зеленим змієм вважають себе дуже красномовними та сміливими. Але це для мене була перша ознака того, хто вважає себе «борцем за справедливість». Причому, як з’ясувалося пізніше, сумнівним борцем за сумнівну справедливість. Нарешті розсілися по вагонах. Я зробив для себе висновок, що наступне завантаження в потяг саме свого підрозділу буду контролювати власноруч, не сподіваючись на «досвід» керівництва, щоб уникнути таких непорозумінь. 06.05.2015, спецрейс «Рівне-Дніпропетровськ» Пісок однаково жовтий як в Рівненській, так і в Дніпропетровській області.
Щоденник непрофесійного військового
27
Визначив, що мій заступник Віталик Філюк — «Філ» і командири відділень Олег Побережнюк, Артур Роженко, Немерович Володя мають певну популярність у взводі, і в принципі стосунки серед бійців тою чи іншою мірою регулюються настроєм саме цих хлопців. Намагаюся бути чесним у своїй поведінці й ставленні до того, що відбувається навколо мене... Визнаю, що випити і впиватися — різні речі, намагаюся за можливості більше спілкуватися з людьми як наодинці, так і в компанії. У тамбурі під час одного з нескінченних перекурів розповів Філу, що не маю мети бути «хорошим пацаном» та взагалі мене мало цікавлять «пацанські» поняття добра, зла й справедливості. Ми дійшли спільної думки про те, що основне наше завдання — повернутися живими в повному складі. За це нам є сенс боротися з однаковим ступенем відповідальності. Думаю, це саме те, на чому можна буде побудувати нашу взводну систему цінностей та згодом стати по-справжньому бойовим підрозділом...
Фотоальбом Світлини зроблені мобільними телефоном, у період написання щоденника
132
Щоденник непрофесійного військового
Ст.л-т Ніколаєв М.Л. — «Бродяга»
Ніколаєв М. Л. під час строкової служби. 1986 рік, Афганістан
Щоденник непрофесійного військового
Військовий інститут Київського Державного Університету ім. Т. Г. Шевченка
Курсанти ВіКДУ
133
162
Щоденник непрофесійного військового
Минула індустріалізація
Серега Горбатков, Шмігель, Сергій Дорошенко «др. Хаус», Толубінський - «Трак», Маротчак - «Муха»
Щоденник непрофесійного військового
Юра Ратушний, «Кажан», Серега Горбатков
163
164
Щоденник непрофесійного військового
Руйнування «больнічки».Сербіновський - «Серб», Саня Трофімов - «Фреза», «Бродяга»
Щоденник непрофесійного військового
Краєвид з вікон «інтерната»
165
178
Щоденник непрофесійного військового
По дорозі додому
По дорозі додому
ПРО СЕБЕ Ніколаєв Микола Леонідович, народився у 1965 році в місті Бердичеві Житомирської області. Там же закінчив середню школу №4 та машинобудівний технікум. У 1984 році був призваний на строкову службу, яку проходив у складі 59 автомобільної бригади на території Республіки Афганістан. Звільнений у запас у 1987 році. У військкоматі був поставлений на облік як майбутній офіцер. У місті Бердичеві створив та очолив військово-спортивну групу «РОСЬ». Займався підприємницькою діяльністю. З 2000 року працював графічним дизайнером на заводі «Бліц-Пак» у м. Києві. Брав активну участь у революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. У 2014 році створив та очолив спортивно-патріотичний клуб «СІЧ». У 2015 році мобілізований до ЗСУ. Службу проходив у складі 14-ї Окремої Механізованої бригади, м. Володимир-Волинський. Завдання виконував у Донецькій області в містах Сартана, Гнутово, Мар’їнка на посадах командира взводу та командира роти. З 2016 року продовжив службу за контрактом. У 2017 році переведений до оперативного резерву у званні капітана.
ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 1. Повістка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 2. Офіцери?! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 3. Тучин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 4. ВВ - місто контрастів . . . . . . . . . . . . . . . 18 5. Тучин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .24 6. Полігон («Бродяга») . . . . . . . . . . . . . . . 28 7. Широкий Лан . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38 8. Початок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48 9. Сартана . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .52 10. Мар’їнка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75 11. Інтернат . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96 12.Арчі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104 13. «Круг» Мар’їнка . . . . . . . . . . . . . . . . 109 13. Вихід . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126 ПРО СЕБЕ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179