Євгенія Юрченко
Житомир Видавець О. О. Євенок 2019
УДК 821.161.2-1 Ю 83
Ю 83
Юрченко Євгенія Аритмія мовчання : поезії [Текст] / Євгенія Юрченко. — Житомир : Вид. О. О. Євенок, 2019. — 80 с. ISBN 978-617-7752-25-6 У другій збірці поезій Євгенії Юрченко ви зустрінетеся із гармонійним поєднанням роздумів та любові, народжених голосом тиші, ритмом мовчання і буття. Інтимна лірика переплітається із о´бразами природи та філософією життя. Своєрідна територія тиші і ві´ршів, яка спонукає замислитись над сенсом нашого існування у вирі буденності, зупинитись і перепочити, дарує радість і змістовність. УДК 821.161.2-1
ISBN 978-617-7752-25-6
© Євгенія Юрченко, текст, 2019. © Валентина Матієнко, ілюстрації, 2019. © Аліна Юрченко, фото автора, 2019. © Видавець О. О. Євенок, оригінал-макет, 2019.
3
Мовчання розтікається по найпотаємніших закутках душі, застигає талим воском свічі вночі. І тільки небо нашіптує вірші голосом тиші…
4
Бажаєте приміряти взуття? Кришталь давно на друзки – об реальність… І жодної сльозинки каяття – до краю келих… Нібито фатальність. Не скуштувати солоду на смак – медові соти восени пощезли. І шлях не повернути вже навспак… На щастя, чи на жаль… Бентежить? Бажаєте приміряти хітон, просякнутий отрутою наскрізно? Забракне сил – без остраху, як сон… Чуже минеться, відтіня харизма. Волієте стежиною пройти? Шкло загартує, як іти босоніж. В безодню, чи до світлої мети… Без черевиків і всю зайву одіж залишити на березі життя. У човен забагато – ще потоне… Із Богом наодинці – каяття… На вигляд осяйне, на смак – солоне.
5
Немає слів, немає рим… Навіщо вголос? Прочитаєш… Немов мрійливий пілігрим, в моїх думках чомусь блукаєш. Закам'яніла – оживу… Заціпеніло – озоветься… А ти ще віриш? В глибині, в твоєму серці – десь на денці... У тиші ночі, в самоті, в ясному сяйві відродилось… Мрійливо-ніжне ув імлі… Тобі наснилось?
24
Ніжним духмяним жасмином зустрічає поліське подвір’я. Життя скрапує стеарином, думки без вина – похміллям. Весняний п’янкий світанок… Півонії встелять дорогу, і хмарний душі полустанок зігріє усмішка Сварога. Химерна Мара відступить, Аврора осяє Ранок… Десь лусне старезна ступа, і Лада зустріне світанок...
25
30
Слова тут зайві, і беззаперечно її долоня – у твоїй руці. Крокуєте розмірено і гречно – вечірньої феєрії творці.
Пора, напевне, трішечки містична – мов на вимогу, – лебеді й серця. Усе незвичне, сюрреалістичне привносить несподіванки в життя. І не марнуйте час, не відшукати той філософський камінь протиріч. Чому сьогодні відстані і дати, зірки зійшлися знову навзустріч? Хіба важливо: Як? Чому? Навіщо? Зустрілись два споріднені світи. Мовчати і сміятися – облиште… За руки взявшись, просто треба йти…
31
34
Напиши подільську легенду – розхвилюється Буг Південний, і прозоро-блакитна хвиля водночас з тобою накриє. Най емоції б’ють фонтаном, кольорова радість проллється, коли пошепки незабаром поцілунком ніжно торкнеться. І духмяні вечірні липи напуватимуть ароматом. Ми щасливі, а хтось безликий влучить поглядом-автоматом. Приховаєш в своїх обіймах лиш на мить від усього світу. Відчуваєш? Лоскочу кри´льми, розчиняюсь у променях літа.
38
Вільна від всього – вільна від спеки,
майже химерно збирає у теки з рядочків і ритмів всі спогади зайві, з сонетів, верлібрів – мрійливих, печальних. Вільна, як вітер, та неминуща… Росою на квітах, в серці – значущим… Вільна від всього, чи, Боже, вільна? Вільна від нього аж до свавілля. Вільна до краю, чи до знемоги? Ранок стрічає і просить Бога… Волі від спеки, волі від нього – спогади в теку. Вільна від всього.
74
Він оселився давно в міжребер'ї днів,
маревом був чи приблудою з дивних снів. Вітром зривав темно-сірий її хітон, шепіт його переходив на баритон. Криком падав у темінь, поволі вмирав… Тишу, нестримний тремор по краплі збирав. Гучно у скронях гупав долотом слів і задихався щоночі від почуттів. Струмом бродив між артеріями навспак і на чолі залишав ефемерний знак. У підсвідомості він будував мости, а на світанку їй шепотів: «Відпусти…».
75
Кричиш?
Спинись... Надривно у волокнах міокарда... Застигли рими... Сутінки, увись злітає горлицею в піднебесся правда... Спинись... Мовчу. Кардіограму пишеш? Аритмія... Забракло сліз і ницого плачу? Сміятися в обличчя смерті вмієш? Зупинка... І перелік втіх і зрад… Здивовано симфонію звучання напише перехожий, він твій брат – поет із аритмією мовчання.
76
І тільки Бог, і тільки час – єдиний суд, єдина правда. Ніхто у світі, окрім нас, взуття не випробує й завтра… На смак солодке чи гірке… Ніхто чужого не скуштує – життя, мов скло, на жаль, крихке… Ніхто чужого не відчує… Сьогодні день, сьогодні мить… В безодні зотліва минуле. Старий рукопис догорить, хтось прошепоче: «Не забули…». І тільки Бог, і тільки час. Всі інші аргументи – марні. Вогонь в очах ще не погас – додасть випробування гарту. І тільки Бог, і тільки час – палає пекло для осудних. Ще сьогодення грає вальс, а на годиннику – полу′дне.
ПРО АВТОРА Євгенія Юрченко народилася і проживає на Житомирщині в смт Головине Черняхівського району. За фахом вчитель біології, психолог. Студентка Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського, факультет філології й журналістики. Автор збірки поезій «Віддзеркалення» (2018 р.). Дипломант IV Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича в номінації «Поезія (Добірки)» (2018 р.). Переможниця відкритого обласного літературного конкурсу «Житомир ТЕН» (2018 р.). Лауреат Першого літературно-мистецького конкурсу імені Всеволода Нестайка в номінації «Поезія (Книжки)» (2019 р.).