Non-Stop. October '12

#20 (39)

ЖИТТЯ

NON-STOP

ПЕРВИННА ПРОФСПІЛКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Зміст А скільки ж там ?

5

Вища школа виживання

6

Що можна придбати в Києві, маючи в кишені ту чи іншу купюру

8

Залишитися в живих

10

Мова. Язык. Language

11

XXV з’їзд Євразійської асоціації профспілкових організацій університетів

12

У світі є тільки три вічні речі: мафія, релігія і профспілка

13

Особистість: Ліліт Саркісян

14

Ukraine welcomes U На порозі нового сезону

16 17

Як отримати 100 000 на реалізацію своєї ідеї ?

18

Чи любите ви Київ так, як люблю його я ?

20

«Халяво, прийди!» та інші способи, як піймати фарт

22

Чорний піар – теж піар ?

23

Слово редактора

Фото: Ірина ВОЛОХА

Перший місяць навчання пройшов. Тоді, коли всі звикали, що виявляється, вже й не літо, ненавиділи по ранках свої будильники і як заспані мухи йшли до університету, в нас появилося своє приміщення. Тепер в КНУ імені Тараса Шевченка буде вивіска «Редакція газети «Життя Non- Stop»». Шукайте!) А поки будемо гуляти Києвом, знайомитися з талановитими студентами, стилями КВН та новим розміром стипендій. І все це на сторінках жовтневого випуску. Коли у вересні хтось старанно ходив на лекції і семінари, а хтось встиг ще на море з’їздити, ми тут вам разом із новим випуском підготували ще й фото-конкурс з приємними подарунками. Читайте умови за посиланням vk.com/knuphotocontest і фотографуйте! Натхнення вам! ВІКТОРІЯ САВЧУК e-mail victoriasavchuk@hotmail.com ТЕТЯНА ДУБИНА, ЛІЛІЯ БУДІЙ, ЮЛІЯ ВОЛОХА ДАНІЇЛ КУЦИНА

ФОТО МАРИНИ ГОЛОВНЬОВОЇ

Відповідальність за достовірність опублікованої інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагувати матеріали. Видавець: ППО КНУ імені Тараса Шевченка

Свідоцтво про реєстрацію: №11178-58КВ

Наклад - 2000 примірників.

4

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

анонс жовтень 21 вересня - у залі Вченої ради КНУ імені Тараса Шевченка відбулося друге засідання Конституційної Асамблеї, на яке було запрошено представників міжнародних та європейських організацій, народних депутатів України, експертів, також представників КНУ імені Тараса Шевченка: ректора Леоніда Васильовича Губерського та голову Первинної профспілкової організації Володимира Федоровича Цвиха. У наступному номері чекайте на інтерв’ю з Володимиром Федоровичем стосовно того, які питання було винесено та які рішення ухвалено під час роботи Конституційної Асамблеї. КНУ імені Тараса Шевченка День народження ректора КНУ імені Тараса Шевченка Губерського Леоніда Васильовича.

4 жовтня

Відкриття ІІ міжнародного книжкового фестивалю “Книжковий Арсенал”. Протягом чотирьох днів буде представлено понад 100 видавництв та різноманітну програму подій для дітей і дорослих. Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал»

7 жовтня 8 жовтня 9 жовтня

День працівника освіти. День народження Ніщик Анни – голови Студентського профбюро Факультету кібернетики. День народження Волошко Світлани Василівни – головного спеціаліста профкому.

10 жовтня

Jazz удвох. Дует відомих музикантів, піаніста-композитора Тібо Фалька (Франція) та гітариста Олексія Крупського (Україна-Німеччина).

14 жовтня

Свято Покрови. День українського козацтва

15 жовтня

День народження Дзюби Ярослави – голови Студентського профбюро Географічного факультету

16 жовтня

День народження Підвойного Володимира Миколайовича – голови профбюро ІФ та Сербіни Наталії Федорівни – голови профбюро ІМВ.

17 жовтня

День народження Малечі Галини Павлівни – заступника головного бухгалтера університету та Молчанова Віктора Івановича – голови профкому КПІ.

20 жовтня 22 жовтня до 28

жовтня

Будинок архітектора

Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість». Сторінка на Facebook: http://www.facebook.com/Molodistfest відкриття

Культурний центр «Кінотеатр Київ»

«Тиждень актуальної п’єси». Фестиваль проводитимуть Центр «Текст», «Молодий театр», ЦСМ «ДАХ», театр «Відкритий погляд», Центр ім. Вс. Мейєрхольда (Херсон) та ін. відкриття фестивалю

«Твори французьких художників ХІХ–поч.ХХ ст. з колекції під назвою «Нормандія у живописі»» триває виставка

Національний художній музей України

5

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

А скільки ж там?

тема

Минув вересень. Процес навчання набирає обертів, на задній план відходять, сподіваюсь, гарячі спогади про літо-літо-літечко, а натомість, як невеличка компенсація приходить очікувана стипендія! Після галасу протягом останніх теплих місяців чимало студентів йшли до банкоматів з думками у стилі «а скільки ж там?». Отримали, побачили, заспокоїлись. Як кажуть, що маємо, те маємо. З’ясуймо тепер остаточно, з яких причин і скільки грошенят «лягатиме» щомісяця на картки сумлінних студентів. Почалося все 13 липня 2012 року, коли була підписана постанова щодо зміни порядку індексації доходів громадян, під дію якої потрапляли студенти першого курсу ступеня бакалавр/спеціаліст/ магістр, студенти, які гірше здали сесію, внаслідок чого втратили стипендію, а згодом її повернули та щасливчики, які змінили «контракт» на такий бажаний «бюджет». Постанова передбачала, що вищеперераховані особи отримуватимуть стипендію без інфляційної надбавки, базову, яка сягала на той момент 530 українських гривень. 530 і 725, 725 і 530… «Хммм», - подумали студенти - і почалось. Протести, мітинги, звернення до офіційних осіб, але постанову не відмінили, натомість, 25 липня 2012 року ухвалили нову, яка передбачала зміну базового розміру стипендій. Раніше мали 530 гривень базової стипендії, але за рахунок індексації на рівень інфляції (36,7%) отримували 725, тепер збільшили базову, особливої різниці ніхто не відчув, отримуємо 730 гривень. Радує те, що розмір встановленої з 1 вересня базової стипендії також має переглядатися щороку з урахуванням рівня цін, а тому Міносвіти підкреслило, що саме ці 730 гривень і будуть згодом індексуватися. За словами віце-прем’єр-міністра, міністра соціальної політики Сергія Тігіпка, стипендії, рівень яких останній раз переглядався в далекому 2008 році, зросли в середньому на 37,5% , у нашому випадку на 37,7%, у порівнянні з тим, що було до усього цього галасу, фактично на 5 гривень. Для студентів вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також студентів, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків, стипендію збільшено з 1160 грн. до 1760 гривень (або на 51,7 %). Для «розумних» +60, підвищена стипендія – 790 гривень. Політики собою задоволені, студенти наче теж спокійні. Але, «стандартні» 730 гривень, погодьтесь, «не фонтан», а за умов постійного зростання цін, з 730 гривнями за місяць не розженешся. Є надія, що базові стипендії ще зростуть згідно редакції законопроекту про вищу освіту, затвердженого Кабінетом міністрів. Йдеться у даному законопроекті про підвищення базової стипендії до прожиткового мінімуму, який з 1 жовтня 2012 року становить 1060 гривень. Якщо таке щастя і станеться, то тільки з нового року, а отже, радіємо тому, що поки маємо та чекаємо 1 січня.

Текст: Олександра РОМАНИШИНА Фото: Марина ГОЛОВНЬОВА

6

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

тема

Вища школа виживання Студенти – це особлива частина людства, що покликана вміти викрутитися і вийти переможцем із будьякої ситуації, не втративши власної гідності. У ой же час це найвеселіший і найбільш надійний народ, який характеризується витривалістю, дивовижною гнучкість думки і просто позитивним способом мислення, враховуючи (чи незважаючи на) сучасні реалії.

Текст: Анастасія ВАСИЛЕНКО Фото: Марина ГОЛОВНЬОВА

7

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

Студенту довелося навчитись виживати на невеликі кошти, так би мовити, адаптуватись до навколишнього середовища, інакше сьогодні ми могли б зіткнутись із проблемою вимирання студентства як виду. Проблема безгрошів’я молоді досить актуальна сьогодні, як і десять, двадцять, а то і всі п’ятдесят років тому. Ми, студенти, вчимося економити на всьому, застосовуючи творчі навички та корисні зв’язки, аби вижити в сучасному складному світі. Стипендія завжди була мізерною – оте заохочення досягнень у навчанні. Ми вирішили дізнатися, як виживали студенти 10 років тому і яка ситуація зі стипендіями існує зараз. З 2002 по 2012 розмір стипендії офіційно збільшився у 17 разів. У 2002 стипендія складала 2,5 неоподаткованих мінімуми, тобто 42,5 гривень. З кожним роком вона підвищувалась на 60 гривень, як у 2004-му, а у 2007му – навіть на 117 гривень. 2008-го Кабмін ухвалив законопроект про встановлення мінімальної стипендії в розмірі 530 гривень. З 2008 року стипендії були індексовані, отож поступово збільшувались з урахуванням процента інфляції. Так, наприклад, у березні 2012 року індекс інфляції складав 36,7% відносно базової стипендії, тобто до базових 530 гривень по закону додавались близько 37%. З вирахуванням податків і зборів до профспілок мінімальна стипендія для ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації складала близько 700 гривень. Тобто сума індексації складала майже 200 гривень. І вже у липні 2012-го рівень стипендії було переглянуто. Відтепер вона складає 730 гривень. Як бачимо, цифри невпинно ростуть. Але чи покращилось життя простих студентів? Порівнявши ціни сьогоднішні із минулими, можна з впевненістю сказати, що продукти харчування і послуги все-таки подорожчали більше, ніж зріс рівень інфляції. Змінилась також структура витрат: зараз студенти витрачають більше грошей на послуги, якісний одяг і дозвілля. У далекому 2002 році студент на свою стипендію міг собі дозволити одну пару простого, не імпортного взуття, наприклад, кросівки або туфлі, або ж сходити кожної суботи протягом місяця у кіно, а, може, навіть купити парасольку чи сонцезахисні окуляри. Хтось міг дозволити собі витратити свою стипендію на невеличкий сувенір мамі. А комусь цього вистачало на проїзний на метро, який тоді коштував 17 гривень і п’ять плиток шоколаду, щоб життя здавалося хоч трохи солодшим. Цікаво, що можуть дозволити собі молоді люди лише на 730 гривень? Арифметика не надто метикувата: для початку віднімемо від цієї суми 50 гривень на проїзний у метро (заняття – це святе, а добиратись до університету пішки може собі дозволити далеко не кожен). Отримуємо 680 гривень.

160 гривень – місячна плата за проживання в гуртожитку (плюс 15-20 гривень за електроенергію). Багато київських студентів живуть в гуртожитках, а то й орендують

тема

квартири, що обходиться набагато дорожче. Кажуть, молодим людям треба щось перекусити й між парами, щоб думки в голові не поприлипали до стінок черепа. Чашка чаю чи кави та булочка – необхідний для життя мінімум – вартістю близько 10 гривень. Двадцять навчальних днів на місяць – 200 гривень.

300 гривень залишається: на їжу, на ксерокси та роздруківки (постійні супутники навчального процесу), на те ж кіно, театри, виставки та усі інші розваги, котрі мав би собі дозволити сучасний студент. Дещо утопічно, як ви гадаєте? Звичайно, сьогоднішній студент виглядає набагато краще, відчуває більше свободи і впевненості, проте йому всетаки не вистачає грошей. Як і 10 років тому, матеріальні проблеми частково вирішують батьки, частково студенти самі влаштовують своє життя, шукаючи підробіток. Якщо раніше студентство надавало перевагу праці руками, то тепер на перший план вийшла праця інтелектуальна. Колись хлопці працювали на будівництві, ремонтували гуртожитки, бралися за фізично важку роботу, тепер же все частіше можна зустріти молоду людину, що заробляє собі на життя фантазією, інтелектом та творчістю. В сучасному світі також поширені такі студентські професії як продавець-консультант, кур’єр, офіціант, оператор, няня, репетитор. Знайти роботу можна через оголошення в газетах або в базах даних, розміщених в Інтернеті. Оплачується така робота хоч і не дуже добре, але можливість для студентів мати власні гроші стає вирішальною у виборі між працею та вільним часом. Проте є в цьому і свої недоліки, бо найчастіше робота стає перешкодою для отримання знань. Нечасте відвідування лекцій і семінарів та дві-три години сну на добу аж ніяк не сприяють навчальному процесу. Тому студент повинен вміти «вальсувати»: навчанняробота, робота-навчання. Як бачимо, формула справжнього студента досі незмінна: безгрошів’я, помножене на гарний настрій плюс ентузіазм, поділене на вічний пошук роботи. Адже справжній студент – спраглий до радостей життя, як от навчання (в хорошому сенсі цього слова), культурні розваги, гроші (правди нікуди не дінеш), а головне – можливість реалізувати свій потенціал. Оце і є вища школа виживання.

2002 42.5 2003 46.75 2004 108.67 2005 126.9 2006 141.6 2007 159.6 2008 530 2009 530 2010 530 2011 530 2012 730

8

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

тема

Що

можна придбати в Києві, маючи в кишені ту чи іншу купюру:

Текст: Олена ПІОНТКІВСЬКА

1 грн. › Яйце куряче › 4 пачки сірників › Упаковка паперових носовичків › Активоване вугілля (10 таблеток) › Звичайний олівець

5 грн. › 1 кг муки › Пляшка мінеральної води, 1,5 л › Мило, 1 шт. › Пачка жуйки › 1 кг помідорів

2 грн. › 1 кг картоплі › 1 кг цибулі › 1 рулон туалетного паперу › 1 жетон для проїзду в метро › Плавлений сирок, 1 шт.

10 грн. › 1 кг яблук › 1кг лимонів › 0,5 л соняшникової олії чи 1 пачка вершкового масла › 1 кг рису чи макаронів › Плитка шоколаду

9

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

тема

20 грн. › Ананас, 1шт. › Заморожені овочі, суміш, 400 г › 2 батарейки › Квиток в кіно чи до театру › Скромний обід у закладі швидкого харчування

50 грн. › Художня книга › 1 кг шоколадних цукерок › 1 кг свинини › 1 кг сиру «Російського» › Пляшка недорогого вина

100 грн. › Банка ікри, 130 г › 1 заняття із репетитором з англійської мови › Місяць користування інтернетом › Футболка › Проїзний квиток на метро на 1 місяць

200 грн. › Квиток на поїзд до Криму в один бік, купе › Електрочайник чи праска › Букет троянд › Блок цигарок › Плата за проживання в гуртожитку за 1 місяць

500 грн. › Оренда квартири на 1-2 доби в Києві › Пара туфель на ринку › Гвинтівка чи пістолет › Абонемент (безлімітний) у тренажерний зал на місяць › 90% стипендії студентів, що навчаються у вишах I-II рівнів акредитації, здобуваючи освіту за освітньо-кваліфікаційними рівнями «молодший спеціаліст» чи «бакалавр»

10

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

Залишитися в живих Текст: Василиса ЗАТУРЕЦЬ Фото: Марина ГОЛОВНЬОВА

Ти знову стоїш на порозі дев’ятиповерхівки, міряєш її поглядом, а за прозорим склом причинених дверей помічаєш пишну тітоньку, яка по-діловому п’є чай. Оглядаєш двір – на лавці сидять старі знайомі, під гітару співаючи «Батарейку», десь у куточку стоять перелякані першокурсники, не відаючи, що їх чекає у стінах цієї будівлі. Глибоко вдихнувши, прочиняєш двері й заходиш до гуртожиток, який ти впевнено кличеш рідною домівкою, незважаючи на усі труднощі, які коли-небудь виникали тут. Вітаєшся з вахтерами та завідувачем – вони твої друзі. Ти знаєш, хто який чай, сік чи шоколад полюбляє (і готовий ділитися цією інформацією з усіма бажаючими). Усі пам’ятають, що до гуртожитку слід повертатися не пізніше 00:00, бо не впустять, тому гарні стосунки з вахтерами дуже потрібні. Кому ж хочеться ночувати на вулиці під співи цикад? Серед мешканців гуртожитку популярні також прізвиська вахтерів (правда, кликати особисто їх так краще не ризикувати) – це допомагає краще орієнтуватися на місцевості. У кожного вахтера свій характер, й набагато простіше визначитися, чи варто сьогодні влаштовувати вечірку в кімнаті, попередньо дізнавшись, що чергує Акула (адже відразу не згадати, хто саме така ця Ольга Павлівна, а по прізвиську – і просто, і доступно). Отож, потеревенивши кілька хвилин з давніми знайомими, підніймаєшся до себе в кімнату, очікуючи побачити щось страшне, як завжди. Проте душ без світла та таргани, що бігають по підлозі, вже тебе не лякають – ти звик. Це гуртожиток. Відчиняєщ двері та вітаєшся з сусідами – це твої найближчі люди у цілім світі (подейкують, що навіть ближчі, аніж тато з мамою). Хочеш ти того чи ні, але сусіди знають один про одного все. Колись ти навіть не помітив, як швидко ви почали їсти з цими незнайомцями з однієї тарілки й ділитися найпотаємнішими фактами з історії свого життя. В гуртожитку нічого зайвим не буває – тут не існує поняття «мінімум». В решті-решт це не літній табір, тут ти проводиш значну частину свого безтурботного життя. Не бувають зайвими ані три ковдри, ані бабусин сервіз, ані гітара, ані величезний холодильник, обмотаний ланцюгом з кількома замками. Гуртожиток – це буквально життя гуртом. Тут немає нічого особисто твого (за винятком зубної щітки) чи їхнього. Годі дивуватися, якщо сусід одягає твою куртку чи дивиться фільм на твоєму ноутбуці. Ти звик і, не соромлячись, користуєшся сусідським шампунем чи носиш його штани, якщо подобається. Гуртожиток – це вміння поєднувати несумісне. Прослуховування музики з підготовкою до модульної

контрольної роботи, світло зі сном, споживання оселедця зі свіжим молоком тощо. Ти знаєш, що як тільки намилишся в душі, хтось голосно загупає в двері, мовляв виходь. Взагалі – ти вмієш швидко приймати душ, бо онде яка черга стоїть в коридорі. Тобі позаздрять найвідоміші шеф-кухарі світу, бо на відміну від них ти вмієш готувати, використовуючи мінімум продуктів та мінімум часу. Хліб з майонезом – це вже страва. Ковбаса – це розкіш. Передача з дому – це бенкет, але триває він максимум дні два, як би ти не старався розтягувати споживання маминих котлет. В принципі, ти адекватно сприймаєш мух, комарів та тарганів, а на крайній випадок у тебе завжди десь приховано коробку з «Рейдом». Таргани в гуртожитку – це взагалі щось на кшалт домашніх тварин. Звідки вони беруться – ніхто не знає, а як позбутися – тим паче. Побутує багато страшних історій про життя в гуртожитку, проте боятися не варто. Усі побутові проблеми - ніщо у порівнянні з позитивними враженнями, що ти тут отримуєш. Гуртожиток готує до будь-яких труднощів у майбутньому житті й робить це у веселій формі. Ніхто тут ще не помирав, і всі обов’язково виживуть.

11

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

Мова. Язык. Language Текст: Олена ХУДЕНКО

За студентами майбутнє! І це не порожній звук. Ми боремося за справедливість. Ми не підпорядковуємось жодним правилам. Свобода вибору, свобода дій – ось наші неписані закони. Студент – вільна людина, котра прагне бути почутою, зрозумілою та корисною.

Нещодавно Президент підписав закон, який нібито мав захистити права російськомовних громадян України. Засоби масової інформації яскраво демонструють численні наслідки цього нововведення. Ми теж не залишились осторонь й поцікавилися у студентів, що з цього приводу думають вони. Якою мовою Вам зручно спілкуватися з киянами? Звичайно українською! Я з дитинства нею говорю і не збираюся під когось підлаштовуватися. А рватися за модою «по-русски излагаться»… Ні, мова – це не та сфера, в якій варто орієнтуватись на моду. Василиса, студентка 2 курсу Чи принципово для Вас, аби держслужбовці говорили українською? Не принципово. Я сама говорю російською. Наталія, студентка 3 курсу Як Ви ставитесь до того, що всі стрічки в кінотеатрах демонструють українською мовою? Жахливо. Оскільки в Києві спілкуються виключно російською, то сприймати фільми українською - складно. Ірина, студентка 3 курсу

Викладачі університетів повинні говорити на заняттях українською чи російською? Українською, звичайно. Як би там не було, у нас залишається одна державна мова, яку всі повинні знати. Не важливо, якою ти розмовляєш у побуті. У стінах вищих навчальних закладів чи якихось установ та організацій потрібно говорити виключно держаною мовою. Це обов’язок кожного, без винятків. І викладачів також. Інна, студентка 2 курсу Як Ви ставитесь до прийняття Закону про двомовність? Позитивно. Тепер російськомовним людям стало набагато простіше сприймати сказане іншими людьми. Я сама розмовляю російською. Часом складно на парах висловити власну думку. Адже спочатку формулюєш її російською мовою, а вже потім озвучуєш українською. Віталіна, студентка 2 курсу Чи варто боротися за українську мову? Варто, адже без мови нема народу. Олександра, студентка 3 курсу Що ж насправді мав на меті цей закон: захистити російськомовне населення чи обмежити права тих, хто спілкується українською? Тож закликаємо до роздумів усіх небайдужих до майбутнього України.

12

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

XXV з’їзд Євразійської асоціації профспілкових організацій університетів

Текст: В’ячеслав ШАМРАЙ

12-14 вересня 2012 року в Московському державному університеті імені М.В.Ломоносова відбувся XXV з’їзд Євразійської асоціації профспілкових організацій університетів, присвячений 25-річчю ЄАПОУ, «Профспілки в глобальному світі: стан і тенденції». В роботі з’їзду взяли участь керівники профспілкових організацій університетів - членів ЄАПОУ, керівництво Євразійської асоціації університетів і Московського університету, Профспілки працівників народної освіти і науки РФ і Міжнародної конфедерації профспілки працівників освіти і науки, представники провідних вузів, ветерани профспілкового руху. Від профспілкової організації Київського університету імені Тараса Шевченка в роботі з’їзду взяли участь голова профкому Цвих Володимир Федорович, віцепрезидент ЄАПОУ, заступник голови профкому Котенко Віталій Миколайович та заступник голови профкому Шамрай В’ячеслав Вікторович. На з’їзді були представлені профспілкові організації таких країн, як Росія, Україна, Республіка Білорусь, Молдова, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Вірменія, Узбекистан та Придністровська Республіка. На пленарному засіданні із вітальним словом та доповіддю на тему «Історія Московського університету імені М.В.Ломоносова» виступив ректор МДУ імені М.В.Ломоносова, академік Віктор Антонович Садовнічий. Із доповіддю на тему «Профспілки у глобальному світі: стан та тенденції розвитку» виступив і голова профкому КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Федорович Цвих. Після пленарного засідання учасники з’їзду взяли участь у роботі секцій. Однією із найбільш активних була студентська секція, в роботі якої взяли участь голови студентських профкомів класичних університетів – членів

ЄАПОУ. Зокрема, Україну представляли: Шамрай В’ячеслав Вікторович – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Махновський Сергій Сергійович – Харківський національний університет імені Н.В.Каразіна, Яковлєва Анна Володимирівна – Сумський державний університет, Пєнов Вадим Васильович – Одеський національний університет імені І.І.Мечникова. Під час засідання студентської секції обговорювались нагальні проблеми роботи профспілкових організацій України, Росії, Білорусії, Казахстану, Туркменістану та Литви. Було проаналізовано законодавство в сфері регулювання профспілкової роботи та визначено низку необхідних вдосконалень та змін до нього. Під час засідання було звернуто увагу на спільні для всіх профспілкових організацій студентів проблеми та виокремлено ряд особливостей для конкретних країн. За результатами обговорень було прийнято відповідну резолюцію. В цілому роботу з’їзду можна оцінити як продуктивну, а результати повинні бути реалізовані найближчим часом у конкретних документах та зверненнях.

13

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

У світі є тільки три вічні речі: мафія, релігія і профспілка Текст: Вікторія САВЧУК Фото: Ярослав ЧОКОЛОВСЬКИЙ

17-20 вересня на березі Чорного моря у селі Лазурне, що на Херсонщині, уже втретє пройшла Всеукраїнська школа профспілкового лідера. Рівне і Донецьк, Київ та Миколаїв, Одеса і Львів… Які міста та університету не були представлені на трьохденному заході? Загалом участь взяли понад 200 учасників з 23 регіонів та було презентовано 56 різних студентських профспілкових організацій України. У складі делегації Студентської комісії ППО КНУ імені Тараса Шевченка були Оксана Задоянчук, Тамара Білоус, Кристина Нестерова та Вікторія Савчук.

17 вересня. Приїзд. Відкриття Потяг, який віз делегацію з Києва, прибув до Херсону приблизно о 9 ранку. Далі нас зустрів хлопчина з табличкою в руках і розповів, як двома маршрутками можна доїхати до Херсонського національного університету. Нагадую, ми з дороги і у нас великі валізи. Так ще й склалося, що більшість – дівчата. Такий ось старт. Доїхали до університету. Там нас зареєстрували, вручили подарунки, напоїли кавою. Потім нам показали музей університету. А вже опісля на нас чекало урочисте відкриття, концерт та привітання від головних організаторів заходу. А вже після всього-всього усі учасники розсілися по 4 автобусах, нас повезли на базу відпочинку «Буревісник», що в Лазурному. Ой. Не всіх. Декому довелося чекати півтори години поки автобус вирушить.. І знову ж нагадую – всі з дороги і вже втомлені. Увечері в «Буревіснику» було анонсовано події школи, проекти, патріотично-виховна програма з козаками, шаблями, вогнищами та іграми. І все це на березі моря.

18 вересня. Тренінги Анатолій Ємельянов проводив тренінг «Студентські профспілки: школи демократичних лідерів» за допомогою технології відкритого простору, тобто “Open Space”. Цей креативний метод провадження дискусій в групах з 5-10 людей почали застосовувати 80-х роках з метою підвищення ефективності роботи компаній. Місце проведення, час та люди, які беруть участь у дискусії, завжди є бажаними. Ми обирали теми, що стосувалися життя студентських профспілок, ділилися на групи і обговорювали, дотримуючись технології “Smile”. Далі впродовж 2 днів з нами працював тренер Олександр Возний. Ми поетапно розробляли власні проекти, розписуючи почергово усі дії, визначаючи відповідальних і розраховуючи всі витрати Наш називався «УкраїнаПольща: обмін студентським профспілковим досвідом».

19 вересня. Світський раут Їдальня перетворилася у залу для проведення світського рауту. Столи посунули й накрили гарними скатертинами, посередині – килимова доріжка. Правда не червона. Дівчата на підборах і у сукнях, хлопці – у костюмах, туфлях і з краватками. Останній вечір і вручення сертифікатів про участь у ІІІ Всеукраїнській школі профспілкового лідера.

20 вересня. Додому З гарними враженнями, відчуттям «здається, тільки вчора приїхали», блокнотами з номерами мобільних колег з інших університетів, ми пакували валізи. Не зважаючи на деякі проколи, школа принесла гарні враження і досвід. Тренінги, їхні тренери та учасники – це те, що варто запам’ятати. І звичайно море. Але його було не багато. І воно вже було холодне. Але це були три дні, насичені яскравими особистостями і подіями.

14

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

особистість

Текст: Кристина ДОВГАЛЬ

Можливо, ви бачили її ілюстрації для Українського тижня моди чи інтернет-видань, або знайомі з журналом “TheNorDar”, головним редактором якого є наша героїня? Як би там не було, знайомтеся з цією чарівною дівчиною – Ліліт Саркісян!

LilitSarkisian Ілюстратор http://fellinshoes.tumblr.com/ З чого почалося твоє захоплення ілюстрацією? Я не встигла зафіксувати початок. Але, думаю, з моди, живої, чистої, української моди. Тут і зараз. Я була свідком створення моди дизайнерами, в яких закохалася з першого показу і вже назавжди. Як давно ти цим займаєшся? Малюю з дитинства, ілюструю моду – трохи більше року. З чого складалася твоя робота на тижні моди? За іронією долі я потрапила до групи хостес на UkrainianFashionWeek на першому курсі. Гарно говориш, гарно виглядаєш, знаєш іноземну і те, що Dolce та Gabbana – це два різних чувака, – вперед! Так тоді чомусь було. Сьогодні змінився тільки один пункт: виглядати гарно не обов’язково:) Пізніше вже писала статті для fashion онлайн видань, а рік тому – організувала виставку в рамках UkrainianFashionWeek та ілюструвала покази для сайту Тижня моди. Останнього року я на Тижні моди – просто гість;) Приходжу подивитися покази трьох улюблених дизайнерів – Лілії Літковської, Лілії Пустовіт та Олени Буреніної. А мій фаворит, Маша Бех, з якою я зараз тісно співпрацюю, свою останню колекцію демонструвала на Mercedes-BenzKievfashionDays. Який досвід ти отримала з цієї співпраці? По-перше, зрозуміла, що світ-fashion – не моє. Тобто, я згодна бути до нього причетною, але лише ненароком та іноді. І я це чудово втілюю в життя :)

По-друге, усвідомила, що моди там небагато. Я бачу силу в молодих дизайнерах, яких чомусь не підтримують взагалі. До речі, мені подобається політика MBKFD щодо цього питання, бо там хоч якось позиціонують початківців. Сподіваюся, з цього вийде щось путнє. А по-третє, я відкинула усе зайве та лишила собі тільки те, що надихає та дивує. Перші два роки я дивилася всі 45 показів дизайнерів, не враховуючи репетиції та backstageметушню. Тому сьогодні я точно знаю, на які покази іти не хочу. Ти вважаєш себе досвідченим ілюстратором чи все ж таки твоя творча кар’єра тільки починається? На риторичні питання ж не відповідають, так? Я вважаю, щиро вважаю, що взагалі нічого не зробила. Напевно, буду вчитися все життя – і мені буде мало. З якими проблемами люди у твоїй справі? Хочуть всього і одразу. У моїй чи в будь-якій іншій справі. І надто прислухаються до оточуючих. Нікого не треба слухати, окрім себе. Дай поради майбутнім ілюстраторам: чого слід остерігатися? Нещасливих людей, нецікавих книжок та неякісної музики. Підробок, так :) Роботи яких ілюстраторів надихають тебе? Останній ілюстратор, який змусив мене щось відчути, був Тара Дуганс. Неймовірні роботи. Але я майже не знаю ілюстраторів, мені це чомусь не цікаво. Я Егона Шиле можу розглядати сто разів на день – і візьму більше з однієї його роботи, ніж з десяти робіт сучасних ілюстраторів.

15

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

особистість LilitSarkisian Головнийредактор TheNorDar Magazine thenordar.com Розкажи про концепцію журналу “TheNorDar”, для кого цей журнал? Яким є його читач? Журнал «TheNorDar» – це єдине молодіжне вірменоукраїнське видання про сучасну культуру. Це унікальний проект. Ми пишемо про те, чого сьогодні немає в інтернеті, про тих, кого ніхто не знає поряд із тими, кого знають усі; ми шукаємо нових людей, які в майбутньому можуть «розірвати» інтернет; ми розповідаємо про вірменську та українську культури, звертаючись до арт-хаусу, андеграунду, а найголовніше – ми порушуємо моральноетичні та соціальні проблеми в кожному номері як темупоєднання для всіх матеріалів. В журналі немає новин економічних, політичних. Діють постійні рубрики: суспільство, ексклюзив, особистість, арт (театр, кіно, фото, музика, живопис, графічний дизайн, ілюстрація, галерея, виставка, тощо), подорож, мода, блог, читання. Героєм однієї з цих рубрик може стати кожен, кому є що сказати. Як і коли у тебе виникла ідея створення цього видання? Здається, я почала його робити ще до того, як виникла ідея. Сьогодні, оглядаючись назад, я абсолютно не розумію, як мені це вдалося – зібрати людей завдяки лиш голому ентузіазму, підтримувати його, організовувати весь процес, поєднувати це все з роботою в іншому видавництві та проектами ілюстрацій, редагувати, шукати, розвивати, рекламувати, поширювати, з 24 сторінок за рік перейти на 170… Ну тобто, якби повернутися в минуле і почати все з нуля, думаю, я б не змогла. Немає нічого сильнішого за космічне бажання та любов. У мене є і те, і інше. Хто допомагає тобі у роботі над журналом? Моя редакція. Журналісти, коректори, літературні редактори, дизайнери та контриб’ютори, колаборатори, тощо. Все як у всіх. Ми тільки починаємо. Звідки така назва, що вона означає?

Nor у перекладі з вірменської означає «новий», dar – «покоління», «століття». А the – то фішечка:) Поділися досягненнями журналу? Сьогодні у нас уже є власний офіс, партнери, сайт. Це те, що 2 роки хвилювало мене як засновника та головного редактора. А от з журналістського погляду можу говорити довго. В нас усі ілюстрації та фото готуються на замовлення, нічого з соціальних мереж та сайтів! Кожна стаття в номері – це інтерв’ю з людиною, про творчість

якої ми пишемо. Кожний номер – це окрема соціальна тема, яка об’єднує всі матеріали. Наприклад, темою одного з випусків була рідна мова. Ми закликали людей говорити СВОЄЮ мовою під гаслом: «Покажи свой язык!» До речі, журнал російськомовний. З багатьох причин: по-перше, ми співпрацюємо з російськими журналістами, по- друге, розповсюджуємо журнал по країнах СНД, по-третє, багато вірмен з Росії, Білорусії, Польщі, Болгарії, Грузії та, власне, самої Вірменії, української мови, на жаль, не знають. В нас багато цікавезних інтерв’ю. Наприклад, з чудовою вірменською рок-групою «DORIANS», яких Серж Танкян («SOAD») запросив пограти в нього на концерті в Єревані; наприклад інтерв’ю з Кашею Сальцовою («Крихітка Цахес»), Джамалою, «Другою рікою» та Святославом Вакарчуком («Океан Ельзи»)… І це я тільки згадала про рубрику «Музика». Насправді, ці імена для когось, можливо, не мають жодного значення, але, розумієте, для видання, якому трохи більше року – це комплімент. Мені ще ніхто не відмовив в інтерв’ю, бо людям подобається журнал. Яким ти бачиш видання через 5 років? Через 10? У нас величезний та детальний бізнес-план, але я ненавиджу говорити про плани. Краще просто робити свою справу, любити тих, хто нас підтримує, та бути чесним перед собою. Плани та успіх – лиш доповнення.

16

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

Ukraine welcomes U Текст і фото: Марина ГОЛОВНЬОВА

Їх четверо. Амбіційні, патріотичні, авантюрні. Вони – студенти Економічного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, які відзняли промо-ролики про Київ, Одесу, здобули перемоги на міжнародних фестивалях та менше, ніж за півроку стали відомими всій Україні. Микола Носок, Андрій Ільїн Людмила Кучер та Марія Тузані створили безпрецедентний проект «Ukraine welcomes U». Їхня мета – об’їздити усю країну та заново відкрити її для самих українців та усього світу. Ідея зняти перший ролик виникла у Миколи та Людмили кілька місяців тому. Відео «Kyiv welcomes U» здобуло визнання на міжнародному рівні, тож такий неймовірний успіх мотивував друзів до створення цілої низки рекламних роликів про різні міста України. «Хочеться показати, що треба подорожувати, їздити країною, адже у ній стільки красивих міст! Ми закликаємо жити на повну, використовувати усі можливості, щоб отримувати нові враження. Це найголовніша мета того, що ми робимо», – розказав читачам «Життя Non-Stop» автор проекту Микола Носок. Кожен у його команді має своє завдання. Марія фотографує міста, Андрій записує відео про сам процес створення промо-роликів – на кшталт «Як це було». Головна задача Люди – стрибати у кадрі, а Микола за допомогою звичайного фотоапарата і штатива фіксує кожен її рух і займається монтажем. Вони разом подорожують містами України та привозять звідти не лише купу емоцій, але і матеріали для створення нових відео. Зйомки тривають близько 4 днів, монтаж займає тиждень, і в результаті з 5 тисяч відзнятих фотографій народжується емоційний, динамічний промо-ролик тривалістю в одну хвилину. Такий стиль має назву « Stop-motion». Жоден з них ніде не вчився подібним речам, необхідну інформацію знаходили самі в Інтернеті. Витрати на створення одного ролику – це, по суті, лише вартість квитків на потяг до обраного міста. Тож, команда робить акцент на тому, що якісне та цікаве відео цілком можливо відзняти з мінімальним бюджетом. Над сюжетом, музичним супроводом, усіма деталями друзі працюють разом. «Коли починаємо обговорювати все це, іноді доходить майже не до сварок, – сміється Андрій. – У кожного своє бачення, своя уява, тому те, що ви бачите в результаті, – це поєднання усіх наших ідей і смаків».

Члени команди кажуть, що позитивна оцінка з боку інших людей для них є найкращим мотиватором, але вони цілком відкриті для конструктивної критики. Вони захоплені подорожами, роботою над роликами, новими ідеями. Усе роблять виключно з власної ініціативи, ніякої матеріальної вигоди це хобі не приносить, принаймні поки що. Єдине, на що нарікають – відсутність фінансування. Хоча вже кілька роликів були успішно створені без суттєвих витрат, але на подальший розвиток та втілення ідей необхідні гроші. Наразі команда готується до поїздки у Львів, результати якої, за їхніми словами, обіцяють бути по-справжньому приголомшливими. Наступні пункти призначення – Севастополь і Харків. Щодня учасники проекту отримують листи від жителів різних областей України із запрошеннями приїхати та відзняти промо-ролики про їхні міста. «Ми хочемо робити такі відео, які, побачивши один раз, хочеться передивлятися знову і знову, отримувати позитивні емоції і кожного разу відкривати для себе щось нове. У майбутньому, можливо, вдасться подорожувати з цим проектом по усьому світу», – діляться члени команди. У них – неймовірна кількість ідей, планів і прагнення втілити їх у життя. Вони впевнені, що здатні на більше. А в нас не залишається сумнівів у тому, що це так і є. Варто лише побачити їхні роботи. З творчістю талановитих студентів можна ознайомитись за посиланнями: http://vk.com/ukrainewelcomesu http://www.facebook.com/UkraineWelcomesU https://twitter.com/UkrWelcomesU

17

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

На порозі нового сезону Текст: Владислава ГРИНЧУК

Новий сезон КВН в Університеті Шевченка приваблює своїм веселим і не менш винахідливим образом, обіцяючи принести багато свіжої крові 13 сезону. КВН – гра атмосферна, такий собі інтелектуальний футбол. А значить, КВНівські кулуари вимагають професійної підкованості (щоб фанати могли сварити своїх улюбленців проф. термінами :) ). Пропоную почати зі стилів. Звернулась для цього до людей, які у цій справі собак уже з’їли. Знаєте, просто попросила відповісти на декілька запитань – а вони мені такі есе написали – аж «Ух!» і «Ого-го!». А це означає, що запитання Стилю (саме так з великої літери) дуже тривожить душу веселого і кмітливого сектанта. І так, приступимо. Я їх, звичайно, вислухала. Але класифікацію свою вела. Дуже надіюсь, що вона буде корисна глядачам і молодим КВН-щикам. За формою постановки виступу команди діляться на: Класичні (привітання + (підв’язка-мініатюра)*N + кода). Конфліктні – частіше, як правило, команди «одного актора» (привітання + «облом» привітання і конфлікт + підвязка+мініатюра)*N + кульмінація конфлікту + кода (вона ж розв`язка конфлікту). Сюжетні (привітання + принцип матрьошки: у них слово за слово чіпляється – а мініатюр може і зовсім не бути). Рольові - весь гумор зав`язується на образах героїв. За «кіпішом» на сцені: статичні і динамічні. Що відповідає про статику Н. Н.*: «Багато команд стараються, озброївшись статикою, приховати відсутність акторки, багато вважають до цього часу це модною течією. Але час втрачено, друзі. До нового вибуху статики у КВНі, думаю, ще як мінімум років 5. Все циклічно». За змістом: літературні (це коли жарти команди друзям перерозповідаєш – а вони все одно смішні. Навіть без подачі. І такі вони ці жарти – до геніальності прості); інтелектуальні (це коли команда тонко жонглює логічними парадоксами у голові бідного глядача: «Вступила на філфак. З мого життя поступово ідуть друзі і слова-паразити»); панк-космос-абсурд-рак (це коли команда робить «брейнстормінг» абстрактними парадоксами і неадекватною поведінкою. Дуже точно стосовно стилю сказала Л. Ч.* : «Бути раковою командою означає ділити на сцені такий абсурд, який насмішить будь-кого, хто не буде сприймати його негативно». У той же час А.Н. наполегливо попереджує: «Впевнена, буде у нашому КВН-івському житті період, коли жарт «Що було б, якби Микола Азаров був рисом», буде для вас дуже смішним. Але пам’ятайте, у такого гумору цільова аудиторія – це ви і ті, хто сміється над словами типу «рис». Не поспішайте впадати в авангард гумору. Навчіться писати». «Мені здається, КВН зараз пройшов черговий виток спіралі стилів. Була спроба відійти від класичної схеми «підв`язка-мініатюра» у бік літератури і абсурду, яка тривала декілька років. Але зараз все більше команд повертається до тієї ж класики, зрозумілої для глядача, хоча і не дуже зміненої», - просвічує мене А. Ш.*

А небагато змінена класика зараз тягнеться до квінтесенції всього вище зазначеного + ОБОВЯЗКОВА яскраво виражена ФІШЕЧКА. Головна тема сучасного КВН – «Це нове. До нас цього ще ніхто не робив». Так що, юним КВН-щикам бажаю – дивіться КВН, дивіться навколо і завжди думайте – чого до Вас за попередні півстоліття ще не зробили. А нам, їхнім вірним глядачам – варто судити своїх улюбленців кваліфіковано. Н.Н. – Настя Нечипоренко, капітан команди (далі – ККК) «Давай короче», чемпіон Першої обласної ліги Києва (ПОЛКа) 2011 * Л.Ч. – Лана Чубаха, ККК «Ех, Тамара!», віце-чемпіон Відкритої Київскої Ліги («ОтКлИк»), 2011 * А.Ш. – Алексей Шумиленко, ККК «Ударка», чемпіон Полки 2010. *

18

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

Як отримати 100 000 на реалізацію своєї ідеї ? Текст: Олена ПІОНТКІВСЬКА

Вже четвертий рік поспіль компанія Nescafe допомагає молодим людям втілювати свої ідеї в реальність. Призовий фонд проекту «Дрімз кам тру» від Нескафе - тричі по 100 000 гривень для кращих ідей у трьох категоріях: творчій, соціальній та бізнесовій. Одним з переможців став Микола Марусик, студент КНУ імені Тараса Шевченко, який велику частину свого вільного часу працює над громадсько-мистецькими проектами. Його ідея полягала у перетворенні старого занедбаного, але просякнутого культурою та історією, будинку в молодіжний культурний та громадський центр. Газета «Життя Non-Stop» нещодавно поспілкувалася з Миколою, який поділився своїм досвідом втілення ідей у реальність. Доброго дня, Миколо! Розкажіть, будь ласка, про себе.

Як Ви дізналися про цей будинок?

Я за освітою філолог. Отримав у 2010 році диплом бакалавра за спеціальністю «Переклад з французької мови», а у цьому році закінчив магістратуру з фаху «Фольклористика». Зараз визначаюся, чим буду займатися, адже громадська діяльність поки що не приносить матеріальних засобів для життя.

Його мені показав мій товариш-журналіст Павло Зуб’юк у 2009 році. Довідавшись від нього, що будинок планують знести, я почав дізнаватися більше про цю споруду і вже наступного року почав активно діяти в рамках його захисту.

Взагалі про себе не вмію розповідати отак відразу. Наведу цитату, якою я керуюся в житті. Можливо, вона мене охарактеризує краще: «Не головне вірити в себе - потрібно вірити в те, що ти робиш, і тоді в тебе повірять інші». Як у Вас виникла ідея створити громадську організацію «Мистецька платформа»? «Мистецьку платформу» ми з однодумцями зареєстрували у 2010 році, а перед цим уже вели невелику культурномистецьку діяльність. Ідея створення організації безпосередньо пов’язана з будинком № 4-б на вул. Грушевського, збудованим ще у 1878 році. І саме цю споруду, історико- культурну цінність, хочуть знести комерційна компанія у співпраці з органами міської влади. Я і мої друзі-однодумці вважаємо, що це - не найкращий спосіб поводження з культурною спадщиною міста. Організація створена, в першу чергу, для захисту даного будинку шляхом проведення мистецьких заходів та для створення культурного простору, як у цьому будинку, так і в інших, які потребують ревіталізації та обачного відновлення міста.

Чи були труднощі під час реалізації проекту? Труднощів, насправді, дуже багато. По-перше, це пов’язано з тим, що будинок, попри рішення Головного управління з охорони культурної спадщини міста Києва про його культурну цінність і т.д., підлягає знесенню. Компаніязабудовник ТОВ «Грааль» цілеспрямовано доводить його до занедбаного стану. Будинок уже півроку відключений від водопостачання та електроенергії. Це створює певні проблеми із проведенням заходів. Доводиться забезпечувати електропостачання та водовідведення самостійно. Також є певні внутрішні питання. В будинку є група людей без місця постійного проживання в Києві та не поділяють наших ідей у створенні культурного осередку. Вони живуть у будинку і чекають «відкату» чи іншої компенсації від ТОВ «Грааль». А під час самого конкурсу «Дрімз кам тру» важкувато було підтримувати ентузіазм команди. Коли конкурс триває декілька місяців, дуже важливо, аби люди не здавали позицій у найвідповідальніші моменти.

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

І як Вам це вдавалося? Своєю роботою, якщо ти активний, інші також намагаються тягнутися. У нас в команді ніхто нікого не заставляє щось робити - кожен працює в міру своїх можливостей, бажання та відповідальності перед організацією. Як оцінювали чужі проекти, представлені на конкурсі? Чи легко далася перемога? Перемога далася нелегко, оскільки безпосередньо наші конкуренти були представлені краще в соціальних мережах, тому їм було легше піарити свою ідею. Стосовно чужих ідей - всі вони були і є вартими реалізації. Чи зверталися Ви до спонсорів, інших громадських організацій за допомогою у реалізації свого проекту? До спонсорів ще ніколи не зверталися, але наразі ми шукаємо компанію, яка могла б виступити будівельним спонсором, оскільки ми маємо досить великий об’єм робіт будівництва, з яким самостійно не впораємося. А в подібних конкурсах ми вже брали участь. Свого часу ми стали переможцями у конкурсі мобільного оператора «Djuice». Ще один наш проект профінансував німецький культурний центр Ґете-Інститут та Фонд імені Гайнріха Белля. Як змінилася «Мистецька платформа» з моменту Вашого виграшу в проекті? Які зміни відбулися у складі команди мистецької платформи? Як трансформувалося приміщення, де вона знаходитиметься?

19

Виграш ми отримали зовсім недавно, тому про якісь кардинальні зміни поки не можна говорити. Але вже можна говорити про позитивні тенденції у збільшенні прихильників та активних людей, які вже взялися допомагати. Приміщення зараз ремонтуємо та приводимо до порядку. Яких «артистів» можна найчастіше побачити на сцені «Мистецької платформи»? Останній захід, який ми провели - концерт-квартирник Даші Суворової 18.08.2012 року. Також на наших заходах виступали такі відомі музиканти, художники, письменники та громадські діячі, як брати Дмитро та Віталій Капранови, Олександр Ірванець, Сергій Пантюк, СегрійВасилюк, Сергій Архипчук, Едуард Драч, Юрко Лисенко (Позаяк), Тарас Малкович, Олесь Доній, Любомир Мартинюк, Артем Полежака, Павло Коробчук, Олег Горобчук, Олена Степаненко, гурти Запаска, Десь Там Сам, Артіш, ТопОркестра, Гапочка, НаголосНаГолос та інші. Всіх навіть складно перелічити. Зараз у нас розміщена експозиція Олексія Арістова. Її можуть побачити всі бажаючі. Як в майбутньому Ви уявляєте собі організацію “Мистецька платформа”? Хотіли б розвивати творче суспільство та допомагати пробиватися українським митцям в Україні та за кордоном. Кому цікаво більше дізнатися про сам проект - запрошуємо сюди: http://ideax-nescafe.com.ua/semifinalists/red/h4b-mistetska-platforma

20

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

Чи любите ви Київ так, як люблю його я? Текст: Владислава ГРИНЧУК Фото: Оля МАРКОВИЧ

Привіт! Скільки можна вчитися? Пропоную прогулятися містом! Виходимо з Червоного корпусу і прямуємо через парк Шевченка в сторону ЛТ.

Мак на ЛТ. (McDonalds, ст. м. «Площа Льва Толстого») – місце для зустрічей. Тут уже зручно чекати, попиваючи латте, і ловити своїх коханих із лап метрополітену. А ось із гастрономічних міркувань раджу орієнтуватися на «кафешки Че»: там можна не тільки повноцінно пообідати за 25 грн., але й Wi-Fi вільний піймати. Найближчі – поряд із кінотеатром «Київ» та аркою-переходом на вулицю Шота Руставелі (тут ще затаїлося відділення ПриватБанку з банкоматом і всім іншим. Порада: сфотографуй реквізити для оплати за навчання та проживання в гуртожитку. Тут менші черги). Також студенти відвідують Пузату Хату (ПеХа) (на ЛТ та Бессарабці – бо близько). «Метроград» (реінкарнація лабіринту Мінотавра) – як тільки ти перестанеш плутатися у його виходах, відразу отримуєш звання киянина 80-го рівня :) До речі, це ще й підземний торгівельний центр. «Пінчук Арт Центр» – найбільший центр сучасного мистецтва в країні. Вхід вільний. Якщо скористаєшся найближчим виходом із «Метрограду», тобі просто не вдасться його проминути. Та й регулярно відвідувати нові інсталяції ти теж зобов’язаний, адже здобуваєш вищу освіту! Навпроти Пінчука – ресторація «Диван». Тут частенько дають концерти хороші київські і не київські групи.

А якби ми не повернули праворуч від Червоного, то, пройшовши повз Будинок Вчителя, дійшли б до Національної опери. Якщо пройтися в бік Золотих Воріт, то можна спробувати втрапити до унікального закладу – «Циферблату». Саме там час – це гроші, а кавою, чаєм, печивом і вільним Wi-Fi тебе пригощає заклад. Ми, певно, могли б гріти там долоні об чашку з чаєм, і я познайомила б тебе з (як нам здається) важливими місцями в життєпросторі студента: Петрівка – книжковий рай. Відділи з новими книгами, Книгарня № 1, де можна тихенько сісти і почитати, неповторна атмосфера букіністичних книгарень. Там немає лиш дуже рідкісних книг. А ще віднедавна куренівська «блошка» переїхала на Петрівку. Ділиться своїми таємницями суботнього та недільного ранку, з 9-ої по 13-ту. Майже вдосвіта і далеченько, але воно того варте. Бібліотека Вернадського (ст. м. «Деміївська»). Приходь із паспортом, студентським та грішми. Тобі відразу зроблять пластиковий «Читацький квиток», адже без нього в храм знань не впускають. У Вернадки цікава система роботи – книги потрібно замовити заздалегідь. Чесно тобі зізнаюся, користуватися нескінченними каталогами я так і не навчилася, а до тітоньки з довідкової служби мені підходити страшно. Тому звертаюся лише до електронного ресурсу: http://www.nbuv.gov.ua/db/opac.html. Приходиш підготованим, заповнюєш форми-замовлення і чекаєш. Мінімум три години. А можеш замовити сьогодні і прийти завтра вранці. А ще тут дуже цікава їдальня на найнижчому поверсі та найдешевший, певно, в Києві ксерокс. А все це тому, що книги можна брати на абонемент тільки тоді, «коли станеш кандидатом наук» (мені так тітонька з довідкової сказала), а простим земним студентам – ні. Нічогенький стимул. А ще «Читацький квиток» згодиться за кордоном при купівлі квитків, скажімо, до музею. Парламентська бібліотека (неподалік від Хрещатика). Особисто мені з головою вистачає Максимовича і Вернадського, але соціологи і філософи її хвалять – кажуть, що дуже приємна бібліотека. А ще з цього року тут працює вільний Wi-Fi – однозначно +1 до приємності. Київська перепічка. Це смачний символ Києва. Справжня перепічка продається тільки на вулиці Богдана

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

Хмельницького (біля входу до кафе «Старе місто»). Ти можеш її не любити, але знати, де гніздиться вічна черга до віконечка, просто зобов’язаний. Андріївський узвіз. Місце, де живе дух Києва. Ти гулятимеш тут, пройнятий ним, 350 разів і щоразу пізнаватимеш щось нове. Спочатку ти обов’язково відвідаєш дуже крутий Національний музей історії України, а потім помітиш, що теплі вечори збирають біля нього людей, котрі грають на барабанах та інших унікальних інструментах. Біля музею зупинись на хвилину, аби помилуватись Подолом, а трохи лівіше знайдеш вихід на Пейзажну алею. Іди на голосний дитячий сміх – не помилишся. А тут живе любов і віра киян у казки. Алея кличе усіх знову стати дітьми – дозволити проковтнути тебе коту і посидіти на гландах у пташечки чи зайчати. Якщо ж попрямувати трохи далі в бік Великої Житомирської – ряд кислотних хлопчиків вкаже тобі вірний напрямок. Отож якщо наблизитись до трьохповерхового маєтку і піймати фортуну за хвіст, то можна відчути, як з вікна будинку лунають пісні Луї Амстронга, а на вулиці тепло, і ти обіймаєш поглядом увесь Київ. Велика Житомирська – стріт-арт «Wall-ьна душа», «Балерина», «Козак на поні» та «Їжак в тумані»… Тут і не таке можна побачити. Маріїнський парк. По-перше, він неймовірно гарний.

21

По-друге, там завжди проходять свята- фестивалі-заходибезкоштовні концерти… А вечорами – ще й безкоштовні уроки танців: бачата й танго. Арка Дружби народів. Тут будь-які слова – зайві. Просто прийди туди вночі, коли усе місто зігріте ліхтарями, а камінний парапет мовби увібрав у себе шматочки сонця. «Гостинний двір» на Контрактовій. Зараз іде активна боротьба за його збереження. Поквапся відвідати, поки нова історія не перетворила його на спогад. Це обов’язкова частина того, про що я хотіла розповісти. Зверну уваги, я й словом не прохопилась про театри – тому що це дуже особисте. Театр в Києві для кожного свій. Бажаю знайти близький саме твоєму серцю. Про решту ти можеш дізнатися звідси. Раджу періодично моніторити. Дуже і дуже цікаві речі трапляються: http://mesta.kiev.ua http://www.interesniy.kiev.ua/ http://mozhlyvosti.in.ua/ Ось і все. Бажаю, щоб найближчим часом ти теж таємниче видихав: «Чи любите ви Київ так, як люблю його я?»

22

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

«Халяво, прийди!» та інші способи, як піймати фарт Текст: Ніка ЛИТВИНЧУК Фото: Марина ГОЛОВНЬОВА

Учені вирішили взятися за цю справу і дослідити, чи впливають забобони на результат сесії. Було доведено, що люди, які приписують магічну силу талісманам та закликають удачу, впевненіші у собі, аніж ті, хто просто покладається на свої сили. Виявляється, що марновірство допомагає підвищити віру у власні здібності, а забобони, навіть примітивні та банальні, – впоратися із напруженням та стресами. А це вже ні для кого не секрет, що надмірні нерви та переживання лише погіршують ситуацію. Ну що ж, якщо забобони все-таки частково, але впливають на нас, напевно, варто розглянути найцікавіші з них. Отож, перше місце у рейтингу «Дивні та найдивніші» посідають забобони, пов’язані з особистою гігієною. Не митися, не голитися, не стригти нігті та волосся, новий одяг не вдягати, старий – не прати… Як вам? Цікаво. А тому, хто дійсно вірить у це безглуздя, раджу взагалі протягом цілого семестру до ванної кімнати не заходити. На екзамені ви стовідсотково будете найпомітнішою персоною. Якщо раптом вам і пощастить, пам’ятайте - це не забобони вплинули на ситуацію, це всього-на-всього ваша «відпадна» шевелюра і манікюр вразили серце викладача. Продовжуємо. Наступний спосіб називається «Життя по ліву сторону барикади». Всі ми ще з дитинства знаємо, що серце б’ється у нас з ЛІВОГО боку. Ми нерідко чуємо з уст наших батьків: «Прислухайся до свого серця. Воно тобі підкаже». Окей, нема проблем. Вже давно не малі діти,

Коли сесія вже стукає у двері, а попереду лише одна ніч, коли роботи – непочатий край, а часу вже зовсім немає, навіть впевнені у своїх силах студенти починають панікувати. І тільки- но стрілки годинника покажуть 00:00 - гуртожиток просто розривається від божевільних вигуків «Халяво, прийди»! А далі заліковку червоною стрічкою гарненько перев’язали, під подушку або ж в холодильник поклали, халяву шоколадкою задобрили – і, так би мовити, п’ятірка в кишені. З чистою совістю і з легкою душею книжечки закрили, шпаргалки в сумку кинули – і voila («вуаля»): хвилювань мов і не було! ми дивимось на світ серйозно, і… що? Перед екзаменом встаємо лише з ЛІВОЇ ноги, зуби чистимо ЛІВОЮ рукою, їмо, тримаємо чашку тією ж ЛІВОЮ. Аналогічно вітаємось, махаємо ручкою на прощання і закриваємо двері. Заходимо в транспорт, в аудиторію зрозуміло з якої ноги. Плюємо через ЛІВЕ плече, білет тягнемо ЛІВОЮ рукою, при цьому стоячи на ЛІВІЙ нозі і заплющивши праве око… Скажу чесно, без сарказму, – звучить страшно! Мідний п’ятак під п’яту, не вертатись, якщо вийшов з дому, не виносити сміття перед екзаменом, не наступати на каналізаційні люки, допомогти вагітній, потерти ніс пам’ятнику, наїстися шоколаду, спати на горі підручників, одягти червону білизну, писати позиченою ручкою на позиченому папері… глибокий видих… «копняк на щастя» - і це далеко не всі студентські дивацтва, пов’язані із складанням іспитів. Єдине, що справді надає сили та віри, – це релігія, або ж талісмани. Немає нічого дивного в тому, щоб зайти до церкви або взяти на екзамен якийсь маленький амулет (це може бути навіть щасливий білет з автобуса, улюблена ручка, браслет – що завгодно). Та навіть з талісманом у руці і вірою в душі не варто забувати про власні знання, про роботу протягом усього семестру, безсонні ночі за підручниками і безкінечні написання конспектів. Трудіться - і чорна кішка з порожнім відром точно не відбере у вас удачі!

23

ЖИТТЯ NON-STOP / ЖОВТЕНЬ, 2012

ЧОРНИЙ ПІАР – ТЕЖ ПІАР? Текст: Євгенія ПЛІЧКО

Імідж, піар, стереотипи і асоціації. Здається, нічого особливого. Усі ми живемо з ними, іноді зовсім не звертаємо увагу на реалії, що дуже часто відрізняються від ілюзій, яку усі чомусь підтримують, а ніяк не стараються зруйнувати. На минулих вихідних я мала честь відвідати зустріч випускників. Кожен з колись-друзів досить прискіпливо та з іронією говорив: «А, ну, ти ж з «КІМО»». Через півгодини мені набридло пояснювати, що не КІМО, а ІМВ, що не з презирством це треба говорити, а з повагою, як мінімум, до мене. Ситуація мене,скажу чесно, зачепила і я вирішила дізнатись думки про мій інститут серед друзів-студентів інших ВНЗ. Цікаво? Це смішно питати у студентки ІМВ,які у неї асоціації. Це інститут найпрестижнішого університету держави, в якому викладають українські корифеї міжнародного права. Оксана Матіяш . ІМВ, 4МП

Затори, стильно одягнені дівчата, відсутність проблем. КІМО створює ілюзію світу, де немає особливих обмежень, але існує забагато конфліктів. Як би не хотілось, спираючись на досвід спілкування з деякими викладачами й студентами ІМВ, викоренити зі свідомості першу стійку асоціацію – «мажори», мені це поки не вдається. Загалом люди там досить різні, щоб означити контингент міжнародників саме так. Ну а щодо самого слова «КІМО», перед очима одразу постає характерна табличка на київських маршрутках. Олена Поціпух Інститут журналістики 4 курс

Я вірю і знаю, що туди приходять за знаннями і викладають належним чином, більший відсоток студентів там дійсно «з головою», вони готові вчитись. Але освіченими вони стали з легкої руки своїх мам і тат, точніше їх грошей, які не шкодували на підготовку, репетиторів,курси та інші якісні блага освіти. Насправді, це викликає повагу, адже вони могли і не «паритись», а просто «транжирити» і отримувати задоволення від життя. Так, це розбещений інститут, але все ж, скільки б там не було фіф і «золотих синочків», він випускає майстрів своєї справи, причому немалий процент таких майстрів, тут не посперечаєшся. Кімо, пафос, «забита» паркова, відомі прізвища, що звучать як на семінарах, так і в кулуарах ВР – перші асоціації. Але той, хто ближче знайомий з життям ІМВ скаже, що окрім грошей, повних гаманців там ще є голови з мізками і титанічна праця навчання.

Найперше, що приходить в голову – хороша база і перспектива. Доступ до магістратури за кордоном, робота в іноземних компаніях, досвід і спілкування з іменитими викладачами. Так, я бачу випускника ІМВ у дорогому автомобілі, вбранні, годиннику, але зі світлою головою і знанням своєї справи. Що тут поганого? У мене є багато знайомих,які, м’яко кажучи, не зовсім адекватно реагують на цей інститут, для мене це загадка. Я знаю, як нелегко там навчатись і які вимоги до студентів. Бачу, як моя сестра постійно вчить конвенції-декларації, шукає літературу іноземними мовами, пише роботи і при цьому працює. Не можу назвати її мажоркою. Так, вона водить автомобіль, але що хіба це проблема? Знайома з її друзями – виховані, інтелігенті і приємні люди. Скажу одне, вам треба руйнувати стереотипи або не звертати увагу.

Вікторія Дудченко Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова/ ІЖ 4курс

КНЕУ ім. Вадима Гетьмана, банківська справа/юридичний факультет 4 курс

Валентина Лисенок

Мажори, пафос, недружні групи, блокування проїзду ледве не в усьому Києві своїми машинами, істеричні дівчата, мажорні хлопці… Можна довго продовжувати… Кожна думка має право на існування, варто лише розуміти її обґрунтування. Що ж, я ні в якому разі не виправдовуватимусь, за мене говорять факти: викладачі – автори кодексів і корифеї у своїй справі, студенти – переможці безлічі конкурсів,дружба, яка існує між колишніми випускниками протягом багатьох років, сімейні пари, що знайшли один одного у стінах, як ви кажете, «КІМО».

ЖИВИ NON-STOP