Вчимося мати вдячне серце

Â×ÈÌÎÑß ÌÀÒÈ ÂÄß×ÍÅ ÑÅÐÖÅ Ãàði Iíðiã

Л

егко з цинізмом згадувати тих, хто збирає гроші на

благодійні акції; вони ж бо вчать: “Випиши нам чек, і ці

ÇÌIÑÒ

гроші підуть Богові”. З іншого боку, однаково

Îáìåæåííÿ âàíòàæó (1 Òèì. 6:3-16) ........... 4 Ãðîø³ – âàæëèâà òåìà (1 Òèì. 6:17-19) .......... 20

легко забути, що Ісус про гроші говорив більше, ніж навіть про небо. Але я ніколи не чув, щоб Його звинувачували у грошолюбстві. Цей витяг із книги “Справжній напрямок на північ” (Гарі Інріга) пропонує для наших душ компас, який, згідно волі Господа, вказує, що справді шляхетне серце дбає не стільки про гроші, скільки про те, щоб знаходити радість і задоволення у Тому, Хто створив нас заради Себе. Мартін Р. де Гаан II

ÎÁÌÅÆÅÍÍß ÂÀÍÒÀÆÓ

С

емюел Плімсолл жив із каменем на душі. Залучений до торгівлі вугіллям (XIX століття, Англія), він став свідком того, яка жахлива небезпека загрожувала морякам. Кожного року сотні з них втрачали життя, і все через те, що кораблі були занадто перевантажені. Безпринципні судовласники, прагнучи максимальних прибутків, наражали на небезпеку чималу кількість людей. Кораблі, навантажені практично до лінії палуби, залишали порти лише для того, щоб опинитися на морському дні. Це аніскільки не турбувало судовласників; вони навіть були задоволені, адже страхові виплати переважали ті прибутки, які вони б отримали за вантаж. У 1873 році затонула неймовірна кількість таких суден – 411 кораблів потягнули у водяну могилу сотні душ. Ситуацію лише погіршили, коли видали закон, який забороняв відмовлятися від контракту тих, хто вже 4

підписав папір, незалежно від того, яким небезпечним могло бути таке плавання. Закон твердо захищав інтереси судовласників, визначаючи як кримінал спробу моряків зіскочити з рейсу, хай навіть дуже небезпечного. На початку 70=х років ХІХ століття кожен третій в’язень на східному півдні Англії був моряком, який відмовився плавати на суднах, прозваних “плавучими домовинами”. Ця проблема стала для Плімсолла місією життя. Його ідея була простою: на кожному кораблі має бути смуга, яка б показувала, коли судно перевантажене. Озброївшись цією ідеєю, Плімсолл почав балотуватися в парламент, і в 1868 році його було вибрано. Він одразу ж розпочав інтенсивну кампанію по врятуванню життя сотень британських моряків. У Палаті Громад Плімсолл виступив з кількома палкими промовами, а потім написав книгу, яка шокувала суспільство жахливим зображенням проблеми і справедливими звинуваченнями й примусила уряд діяти. Отже, у 1875 році

був прийнятий “Білл морехідних якостей судів”, а протягом наступних років – і законопроект самого Плімсолла, який вимагав, аби на кожному судні була вантажна смуга. Але потім під тиском “права на власність” парламент прийняв компромісний біль: судовласникам дозволялось малювати смугу там, де вони вважали за потрібне. Плімсолл був змушений ще 14 років боротися за прийняття тих законів, які б забезпечували необхідний для безпеки судів рівень смуги. В його часи ця вантажна смуга стала міжнародним стандартом. Сьогодні в будь=якому порту ви побачите наслідки героїчної праці Плімсолла (недаремно його прозвали другом моряків): на корпусі кожного корабля ви легко помітите смугу Плімсолла, що вказує на максимальний рівень, до якого судно може безпечно й законно навантажуватися. Життя моряків буде набагато легшим, якщо вони користуватимуться смугою Плімсолла, адже навігація потребує якихось засобів

безпеки. Втім, духовне життя також потребує деяких важливих біблійних принципів, що обмежують вантаж. Без Божої смуги вантажу нам нізащо не дістатися щасливо до призначеного місця. У 1999 році, який став піком популярності інтернет= бізнесу “dot=com”, журнал “Фаст Компані” також підняв тему “обмеження вантажу”; щоправда, використовуючи секулярну термінологію: «Гаряча тема сьогодні – це питання, яке висить у повітрі в залі ради директорів, на коктейлевих вечірках, на різних комерційних шоу та в кухнях господарок: “Скільки потрібно, щоб бути вдоволеним?” Скільки потрібно грошей, щоб вважати свою працю адекватно оціненою? Скільки необхідно віддавати часу родині? Скільки треба слави, щоб задовольнити своє “его”? Скільки треба вчитися , аби поглибити своє розуміння? Отже, скільки вам потрібно всього, щоб було досить? І скільки б цього “всього” у 5

вас не було, як підрахувати і визначити, чи ви задоволені?» (Липень/серпень, 1999, с. 110). Ці питання для самоперевірки; вони є важливими для послідовників Христа, які мають дбати про те, щоб жити згідно цінностей Його Царства. В нашому суспільстві, побудованому на паталогічно=нав’язливому стимулюванні споживацьких потреб, які маємо встановити для себе обмеження “вантажу”? Двічі в Новому Заповіті написано, що жадоба чи пожадливість – це ідоло= поклонство (Еф. 5:5; Кол. 3:5). Пожадливість і незадоволення тим, що маєш, – один із най= важчих конфліктів, з яким ми стикаємося, коли нас несе течія секулярної культури. Слова Павла (1 Тим. 6:3=16) в світлі цього здаються дуже доречними: “А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою, – той згордів, нічого не знає, але захворів на суперечки й змагання, що від них повстають заздрість, сварки, богозневаги, лукаві 6

здогади, постійні сварні між людьми зіпсутого розуму й позбавлених правди, які думають, ніби благочестя – то зиск. Цурайся таких! Великий же зиск – то благочестя із задоволен) ням. Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести. А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того. А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибіль. Бо корень усього лихого – то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання. Але ти, о Божа людино, утікай від такого, а женися за правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, лагідністю! Змагай добрим змагом віри, ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти, і визнав був добре визнання перед свідками багатьма. Наказую перед Богом, що

оживлює все, і перед Христом Ісусом, Який добре визнання засвідчив за Понтія Пилата, щоб додержав ти заповідь чистою та бездоганною аж до з’явлення Господа нашого Ісуса Христа, що його свого часу покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя, і живе в непри) ступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може. Честь Йому й вічна влада, амінь!” Розповідають про одну маленьку дівчинку, чий батько був хронічним жалібником. Якось увечері за столом вона з гордістю сказала: “А я знаю, хто що любить у нашій сім’ї! – і, не чекаючи, аби її вмовляли, продовжила: – Джонні любить гамбургери, Джейн – морозиво, Джеммі – піцу, а мама – курятину”. Батько трішечки почекав, коли ж дочка згадає й про нього, але, не дочекавшись, спитав: “Так, а про мене що скажеш? Що я люблю?” З дитячою невинністю та сумною проникливістю маленька дівчинка відповіла:

“А ти, татку, любиш усе те, чого в тебе немає!” Один оглядач охарактеризував наше суспільство як незадоволене. В ньому існують непомітні чинники, які постійно вчать нас вимагати, споживати, модернізувати, збільшувати, тощо. У такому контексті концепція “досить” зустрічається дуже рідко. Ніхто ніколи не рекламує задоволеність, та саме на цю чесноту Дух Святий вказує як на одну з найбільш важливих та вразливих у нашому житті. Наведений вище уривок з Послання до Тимофія містить три ідеї щодо необхідності мати “смугу Плімсолла”, якщо ми збираємося щасливо маневрувати (тобто не втонути) у нашій враженій матеріалізмом культурі. Ці ідеї базуються на трьох ключових словах: пожадливість, задоволеність та характер.

Ìàºìî ï³äâèùóâàòè ñâîþ ÷óòëèâ³ñòü äî íåáåçïåêè ïîæàäëèâîñò³ Пастори нерідко змушені слухати від людей їхні сповіді у найпотаємніших таємницях.

7

Минають роки, і багато з них упевнені, що чули майже про всі можливі гріхи. Давайте повернемося у минуле і згадаємо Сперджена; той також колись відмітив, що чув сповідання практично всіх гріхів, окрім... пожадливості. Можу засвідчити, що мій досвід – хоча й через сто років – нічим не відрізняється від того, що був у великого проповідника. Я також ніколи не чув, щоб сповідувалися у пожадливості, хоча було достатньо випадків, коли цей діагноз був аж занадто очевидним. Можу додати, що інколи i сам визнаю, що змагаюся з пожадливістю – бажанням мати те, чим володіють інші. Хоча гроші – не єдиний прояв цього пороку, у нашій культурі вони відіграють найголовнішу роль. Павло намагався пояснити, що справа не в самих грошах, а в любові до них. У 1 Тим. 6:9 він каже, що духовна небезпека загрожує тим, хто прагне багатства; тобто тим, хто серцем приліпилися до матеріальних здобутків. Отже, існує спокуса звинуватити у пожадливості тих, хто просто 8

має більше грошей, ніж ми. Але зрозуміло, що бажання багатіти – це не те ж саме, що й досягати фінансового успіху. Насправді, часто саме ті, кому бракує грошей, охоплені бажанням їх здобути. Ось чому нам потрібно уважно читати й правильно розуміти слова Павла. Не треба вбачати в цих словах лише митників та багатіїв. 1 Тим. 6:10 – один з тих уривків, значення якого найчастіше викривляють та недоречно цитують. Ми постійно чуємо: “Біблія вчить, що гроші – то коріння усіх зол”. Так, багатство містить у собі велику небезпеку, але Павло чітко вказує, що проблема – не в самих грошах, а в грошолюбстві, яке може вразити як заможних, так і убогих. Ми повинні чітко розуміти той баланс, що його встановлює Святе Письмо. Багатії мають право користуватися й насолоджуватися своїм багатством, але з відповідаль= ністю і не приліплюючись до нього серцем. Насправді, деякі біблійні герої віри – такі як Йов, Авраам, Давид, Неемія – були дуже багатими. Інші – як

Йосип і Даниїл – мали високі посади, славу, процвітання. Нікого з цих визначних людей Бог не звинуватив за їхні матеріальні надбання, і ніхто з них не жив заради матеріальних цінностей. Так Авраам міг керувати своїми бажаннями, в той час як його племінник Лот спокушався багатством і приймав нерозсудливі рішення. Тобто, справа не в кількості набутого майна, а в цінностях серця. Тема пожадливості стала дуже актуальною в нашій культурі розкоші та статку. Зараз, коли я пишу ці слова, люди турбуються, що після декади феноменального вибуху економічного зростання ми знову скочуємося вниз. Втім, незалежно від того, покращується економіка чи погіршується, ми стали людьми, які вимірюють успіх лише категоріями багатства та матеріальних досягнень. Миттєві прибутки під час найвищої популярності інтернет=бізнесу “dot=com”, вражаючі контракти спортсменів (такі, що рота роззявиш) та постійні набатні заклики Нью=Йоркської біржі

“NASDAQ” – усе це спокушає нас оцінювати людей згідно їхнього порогу успіху. Втім, “достатнього” ніколи не буває достатньо. Спортсмени, які підписали довгострокові угоди з мас=медіа, вже через два роки погрожують розірвати контракт, бо їх, бачите, недооцінюють, замало платять. Про таку ненаситність ще тисячі років тому писав Еклезі= яст: “Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком, це мар= нота також! Як маєток примно= жується, то множаться й ті, що його поїдають” (Екл. 5:9, 10). Знову посилаючись на вже згадане видання журналу “Фаст Компані”, зазначимо, що його редактори провели опитування серед найуспішніших керівників і після аналізу результатів прий= шли ось до якого висновку: “Рано чи пізно все зводиться до грошей. Для більшості наших респондентів гроші значать понад усе. Як біль= шість із них зазначили, гро= ші – це найвпливовіший фактор їхнього успіху, внут= рішнього задоволення та мо= жливості впливати на струк= туру й зміст свого життя.

9

Але якщо гроші мають таку важливість, скільки ж їх потрібно, аби людина пе= рестала за себе хвилюватися? Остаточна відповідь на це питання, здається, така: не існує такого поняття як “до= статньо”. Чим більше людина має, тим більшого бажає. Ми також пропонували людям визначити, що саме є ознакою успіху: які речі, надбання, послуги, тощо. Отримані відповіді містили практично одну й ту ж схему: чим більше грошей має людина, тим більш вірогідно, що вона матиме розкішні автомобілі, великі вілли, бу= де насолоджуватися в ресто= ранах вишуканими стравами... Всі ми бажаємо цих речей: більше грошей і часу, більше успіху й задоволення від шлю= бу, більше комфорту і психіч= ного здоров’я” (с. 114, 116). В деякій мірі дивно читати ці рядки в наш час, коли зазнали краху багато технологічних компаній, коли спостерігається девальвація цінних паперів. Чимало людей, які, здавалося, були такі багаті, що й уявити неможливо, лише за півтора року опиняються у зовсім 10

іншому фінансовому становищі. Павло яскраво зобразив мінливість багатства в 1 Тим. 6:17, але головною його метою було вказати на гріховні наслідки любові до грошей. Так, редактори журналу “Фаст Компані” мають рацію, коли пишуть, що “достатнього” ніколи не буває достатньо. Але чого вони не спромоглися зробити – так це назвати ту хворобу її справжнім ім’ям – пожадливість. Адже існує фундаментальний закон: чим більше маєш, тим більше бажаєш. Грецьке слово “пожадливість” означає “прагнення мати ще більше”. Якщо зважити на вчення Господа Ісуса та Його апостолів, пожадливість – це не просто тенденція, якої потрібно уникати, і яка притаманна лише капіталістичному, споживацькому суспільству. Насправді, ця вада – смертельний ворог кожної людини, яка змагається зі спокусою ігнорувати “смугу Плімсолла”, і у якої життя занадто “перевантажене”. Любов до грошей є руйнівною силою принаймні в чотирьох аспектах.

1. Пожадливість викривляє розуміння Божого вчення. Протягом усього Послання до Тимофія Павло змушений постійно застерігати проти брехливих учителів. У 1 Тим. 6:3=5 він востаннє у цьому листі зображує цих ошуканців. Істина апостола проста й категорична: хибне вчення призводить до хибного стилю життя. Окрім цього, оманливе “богослов’я” дурисвітів спрямовувалося одним ганебним мотивом: вони вважали, ніби благочестя – то зиск, тобто гадали, що воно потрібно для прибутку. З тексту випливає думка, що ці брехливі вчителі намагалися подати себе дуже духовними, побожними, щоб обманливим шляхом змусити інших платити їм за їхнє хибне вчення. Отже, поза цим фасадом навчання та духовних відкриттів ховалося ганебне бажання заробляти гроші.

2. Пожадливість руйнує біблійні цінності. “Ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості...” (1 Тим. 6:9). Кожен із нас зустрічається зі

спокусами, але Павло вважає, що існують особливі спокуси для тих, хто дозволяють своїм серцям захопитися збагаченням. У цьому тексті в грецькому оригіналі використовується чудова гра слів. Грецьке слово “porismos” в 1 Тим. 6:5 означає зиск, здобуток, а “peirasmos” – спокуса. Отже, опоненти Павла вважали, ніби благочестя – то зиск (porismos), але пожадливість цих неправдивих вчителів зумовлювала постійне прагнення мати прибуток, що, в свою чергу, призводило до спокус (peirasmos). Не так уже й важко зрозуміти, що мав на увазі Павло. Наприклад, бажання просунутися по службових сходинках або підписати вигідний контракт може так мене захопити, що я почну ігнорувати свою сім’ю. Або якась дуже вигідна пропозиція може спокусити мене згрішити проти своєї чесності. Чи, скажімо, прагнення здобути прихильність тих, від кого залежить моя подальша кар’єра, може підштовхувати мене до того, аби я зрадив своїм переконанням і 11

копіював їхній стиль життя. Бува, що можливість здобути кілька зайвих доларів навіює бажання викривити статтю витрат або подати неточні дані податковій службі. “Манія накопичувати багатство – це вогонь, який самозаймається і пожирає не лише час та енергію, але й цінності... Багатство підштовхує людей в ті коли, де зовсім інші правила, де неймовірний соціальний тиск, і де цінності зовсім спотворені” (сучасний переклад Філіпа, 1 Тим. 6:9). Отже, прагнення багатства породжує інші бажання, які, в свою чергу, ведуть по спіралі вниз.

3. Пожадливість руйнує життя. Коли Павло писав, що бажання “...втручають людей на загладу й загибіль” (1 Тим. 6:9), то використовує мову, яку запозичив у світі торгівлі. В Біблії це слово “втручають” * зустрічається ще лише один раз – коли Петро з помічниками спробували витягнути чудесний улов риби, то “...наповнили обидва човни, – аж стали вони потопати” (Лк. 5:7). Точнісінько так, як Семюел *  àíãë. Á³á볿 “çàíóðþâàòèñÿ” (ïðèì. ïåð.)

12

Плімсолл усвідомлював необхідність мати на судах спеціальну смугу, аби запобігти перевантаженню, так і ми потребуємо мати таку “смугу апетитів”, аби нашого життя не торкнулися “заглад і загибель”. У прямому своєму значенні цей текст вказує, що ті, хто люблять гроші, не пізнали Христа, а значить, приречені на загибель. Як казав Ісус, не можна служити Богові й мамоні (Лк. 16:13). Втім, цей текст має також відношення й до послідовників Христа. Слово “заглад”, яке використовується в 1 Тим.6:9, вказує на “втрату всього того, заради чого варто жити” (грецький словник Нового Заповіту, с. 445). Уоррен Уїрсбі влучно відзначає: “Гроші як бог цього світу примушують мільйони людей задовольнятися лише замінниками життя. За гроші можна купити розваги, але не радість. Можна піти до аптеки й купити снодійне – але не сон, заспокійливе – але не мир у серці. Гроші притягують багато знайомих, але дуже рідко справжніх друзів; адже багатство викликає захоплення чи заздрість – аж ніяк не

любов. За гроші можна купити найкраще медичне обслугову= вання, але не здоров’я. Отже, добре мати те, що купиш за гроші, але за умови: якщо маємо те, чого за гроші не купиш” (“Бути слугою Божим”, с. 142).

4. Пожадливість придушує віру. “...грошолюб= ство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання” (1 Тим. 6:10). Господь Ісус вбачав у пожадливості смер= тельного ворога душі, і Його слова застереження були дуже категоричними: “Глядіть, осте= рігайтеся всякої зажерливости, – бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його” (Лк. 12:15). Життя не складаєть= ся лише з матеріального надбан= ня. Лише Бог є джерелом жит= тя, лише Він контролює життя і дарує життя. Неможливо одночасно покладатися на гроші й жити вірою в Бога. Успішне балансування у хвилях світу хронічного та нав’язливого споживацтва потребує, аби ми розвивали й використовували чіткі “вантажні обмеження”. Матеріалізм є не меншою небезпекою, ніж Лабрадорські

айсберги для “Титаніка”. Згадуючи ту далеку трагедію, дуже легко побачити нерозсудливість капітана та власника велетенського на той час корабля, який мчав повним ходом у небезпечних водах океану. Айсберги гарні на вигляд, але краще з ними не стикатися. Їхнє існування нагадує нам, що просуватися потрібно обережно й уважно. Такою ж небезпекою загрожує й матеріалізм. З нашою культурою – споживацькою, пронизаною пожадливістю – так і чекай на лихо. Але Писання закликає нас не просто уникати гіршого – воно вчить спромагатися на краще.

Â÷èìîñÿ ìàòè çàäîâîëåíå ñåðöå Ліки проти пожадливості – це задоволеність – якість, яка є обов’язковим елементом нашого духовного зростання. Павло дуже проникливо про це каже: “Великий же зиск – то благочестя з задоволенням”. Дуже сумніваюся, щоб апостол коли=небудь вірив у таку річ, як щира побожність без задоволеного серця. Я вбачаю в цих словах натяк на те, що 13

духовна зрілість просто неможлива без цього компонента: бути задоволеним. “Благочестя” – улюблений термін Павла у 1=ому посланні до Тимофія. Він посилається на нього вісім разів (чотири з них – у цьому уривку), аби охарактеризувати справжню побожність. Це слово часто використовували сучасники Павла для передачі поганської концепції побожності, але апостол надає йому нового християнського змісту. Зазвичай цим терміном вказували на внутрішню позицію поваги та пошани, які виявляються у зовнішніх вчинках. Справжня побожність починається зі страху перед Богом, благоговійним відчуттям Його присутності, яке спонукає не тільки до акту поклоніння, але й виробляє стиль життя, що узгоджується з характером та вимогами Бога, Якому ми служимо і Якого любимо. Це – богоцентризм, палке відношення до Господа, яке відображається у поклонінні та відповідній поведінці. Для Павла таке життя й було портретом справжнього послідовника 14

Христа. Він писав у 1 Тим. 4:7, 8: “...вправляйся в благочесті. Благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього”. Але справжнє благочестя завжди є супутником задоволеності. Для грецьких та римських філософів задоволеність була важливою концепцією, яка зображувала позицію самодостатності – здатності покладатися лише на себе, а не на якісь зовнішні ресурси. Для стоїків ідеальна людина – це незалежна людина, яка не потребує нічого й нікого. Однак, у розумінні Павла, задоволеність має дещо інше значення. Він так писав із в’язниці филип’янам: “...навчився я бути задоволеним із того, що маю. Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, – в Ісусі Христі” (Фил. 4:11=13). Отже, задоволеність для Павла – це не самодостатність, а Христодостатність. Це не стоїчна покірна стійкість, але справжнє задоволення, яке

дарує Бог. Це не просто угамування амбіцій, а покора Христу та Його цілям. Благочестива задоволеність не має нічого спільного з самозадоволенням, пасивністю чи відірваністю від життя (коли ми “не від світу цього”). Скоріше, як каже Дж. К. Честертон: “... Це – здатність із будь=якої ситуації отримати максимальну духовну користь”, – глибоке почуття вдоволення, яке є справжнім дарунком Христа. Для мене завжди було надзвичайно корисно усвідомлювати різницю між тим, що деякі називають “задовільністю тим, хто я є” і “задовільністю тим, що я маю”. Благочестя вимагає, аби я був задовільний тим, що маю і незадовільний тим, хто я є . Тобто, мене має непокоїти бажання не збагачуватися, а змінюватися – прагнути більше мудрості, глибини, любові і все більшого уподібнення Христу. Задоволеність – це результат того, коли ми все сприймаємо крізь призму Божого Царства, вічності. Ось чому Павло звертає нашу увагу

на те, що “ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести” (1 Тим. 6:7). Ця заява здається такою очевидною, але ми про неї часто забуваємо; адже цінні речі видаються такими реальними, чого не скажеш про вічне життя. Втім, віра вчить нас якраз протилежному мисленню. “Коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо ви= диме – дочасне, невидиме ж – вічне!” (2 Кор. 4:18). Видимі речі не мають вічної цінності. Їх можна використовувати для свого задоволення, але посправжньому володіти ними ми не здатні. Наше життя дуже нагадує гру в “Монополію”: скільки б ми не отримали грошей, гра скінчиться, і картки знову опиняться в коробці. Джон Пайпер пропонує уявити собі людину, яка завітала до музею і, познімавши зі стін картини, поволі прямує до виходу. Ви якийсь час дивитесь на неї, а потім питаєте: – Що Ви робите, друже?

– Я почав колекціонувати твори мистецтва, – чуєте у відповідь.

15

– Однак, ці картини не Ваші, – заперечуєте ви. – З ними Вас звідси не випустять. Ви можете насолоджуватися їхньою красою лише тут, у му= зеї, але Вам вони не належать!

– Та що Ви! Ще й як належать! – наполягає дивний незнайомець. – Адже я тримаю їх у руці! Як потрібно буде вийти звідси, я подбаю про те, щоб винести їх із собою. Ми з легкістю характери= зуємо таку поведінку як безглузду, але часто точнісінько так ставимося до тих матеріальних цінностей, які Бог ввірив нам для тимчасового користування. Однак, правильним відношенням до грошей і майна буде таке, коли ми розуміємо, що вони не мають вічної цінності. Павло намагається нам втлумачити, що найважливіші цінності переважають значення грошей. “А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того” (1 Тим. 6:8). Жителі Заходу мають набагато більше того, що потрібно для головних фізичних потреб, і їм дуже важко дбати лише про їжу та одяг. Наш список “важливих 16

речей” значно довший. Але в різні часи у різних країнах я зустрічав послідовників Христа, які майже нічого не мали, окрім невеликої кількості їжі та одягу; втім вони не ремствували і випромінювали щиру радість у Христі. Їжа та одяг – важливі речі, але навіть вони не є центром життя. Адже Господь сказав: “Не журіться про життя своє – що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, – у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?” (Мт. 6:25). Ми накопичуємо гроші та майно, щоб бути спокійними за своє невідоме майбутнє. Але навіть у найкращому випадку на багатство немає сенсу покладатися: воно не приносить упевненості ані в цьому світі, ані (тим більше) в світі наступному. Ось чому Бог називає божевільним багатія, який пишався тим, що у нього чимало добра на багато років; хоча все те Господь дав йому лише для тимчасового користування. Іронія в тому, що згаданий нами багатій не володів не тільки своїм маєтком, але навіть і своїм життям. Гроші не здатні були

врятувати його від незворот= ності смерті, від звітування перед суверенним Богом, від втрати всього того, що він так довго накопичував. Ісус робить суворий висновок: “Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога” (Лк. 12:21). Наша найнадійніша безпека залежить не від сили грошей, а від обітни= ці вірного Господа: “Знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його, – а все це вам додасться” (Мт. 6:32, 33). Хтось дуже проникливо зазначив, що наш страх перед смертю є прямо пропорційним кількості того, що будемо змушені втратити. Якщо ми на землі займалися накопичуван= ням для себе, то прийдемо до Бога з порожніми руками. Ось чому Христос настановляє нас: “Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, – там буде й серце твоє” (Мт. 6:20, 21). Справжня задовільність – це результат упевненості в Госпо= ді, наслідок довіри Божому характеру, Його обітницям.

Á³ëüø çà âñå ìàºìî çâàæàòè íà ñâ³é õàðàêòåð Настановивши Тимофія уникати пожадливості й прагнути задовільності, Павло націлює свого учня на головну мету. Брехливі вчителі напевно були захоплені бажанням якнайбільше розбагатіти, але апостол чекає від Тимофія (і від нас також), аби ми прагнули іншої мети: благочестивого характеру. Матеріалісти, від яких потерпала церква Ефесу, нав’язували свою модель успіху: людину, яка цілеспрямовано й завзято намагається здобути мінливе, тимчасове фінансове благополуччя. “Але ти, о Божа людино, утікай від такого” (1 Тим. 6:11а). Гроші – багатообіцяючий ресурс, але яка хибна ціль життя! Насправді, не просто хибна, але й дуже небезпечна! Така небезпечна, що Бог вмовляє нас змагатися із жаданням багатіти, з любов’ю до грошей. Такий заклик звучить дуже дивно в нашому суспільстві, яке обожнює гонитву за багатством, де навіть християнська церква керується більш капіталістичними ідеями, ніж біблійними.

17

Спокусливе “богослов’я процвітання” намагається обожнити те, чого Бог закликає цуратися: комерційної, матеріалістичної філософії життя. Втім, із власного досвіду знаю, що про це легше проповідувати, ніж так жити. Однак, потрібно не лише уникати поганого. Бог закликає послідовників Христа прагнути того, що є альтернативою матеріалізму: “...женися за правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, лагідністю!” (1 Тим. 6:11б). Зважте на те, що гонитва за речами має бути заміненою гонитвою за характером. “Женися” – дуже важливе слово. Воно вказує на те, що справжній характер не досягається миттєво, а поступово виковується. Багатство можна здобути миттєво, святий характер – ніколи. Цей вірш також нагадує нам, що хоча всі наведені якості християнського характеру і є результатом Божої праці в нашому житті, від нас теж багато що залежить. Як бачимо, благочестя набувається й досягається лише за умови 18

докладання чималих зусиль. І це не просто зусилля, а цілеспрямовані, практичні кроки, які стосуються конкретних проблем щоденного життя. Ми не просто тікаємо від спокуси або слідуємо за Христом. Ми також змагаємося добрим змагом віри (1 Тим. 6:12). Хоча християнське життя завжди належить особистостям, воно не є нашою особистою справою. Всі послідовники Христа мають дбати про те, щоб по всьому світові поширювалося Його Царство, Його слава. Пожадливість породжує егоїзм, а життя заради Божого Царства потребує жертовності. Зверніть увагу, як змінюється наше відношення до фінансових ресурсів під час війни. Отже, ще одну істину треба згадати, коли йде мова про християнську позицію щодо грошей. Так, ми відмовляємося від пожадливості, вчимося мати задоволене серце, але є третє, що маємо зробити, – вчитися використовувати свої фінансові ресурси, аби справа Христа успішно просувалася по всій

землі. Давання – це ще один шлях боротьби з пожадливістю, адже щедрість будує імунітет проти жадоби. Коли ми віддаємо гроші, то розвиваємо задоволеність; бо ж свідомо вирішуємо використовувати свої фінансові ресурси не для себе, а для інших. І, звичайно, пожертвування свідчать про наше прагнення присвятити себе змагу віри. Нашою головною метою в цьому розділі є обмеження вантажу; тобто маємо потурбуватися про те, щоб на човні свого життя провести “смугу Плімсолла” і запобігти перевантаженню матеріалізмом. Для цього пропоную чотири поради, які допоможуть нам зосередитися на власному обмеженні вантажем.

1. Не звикайте до розко ші, вчіться невибагливості. Не пливіть за течією. Купляйте речі недорогі або зовсім не купляйте. Як вправа самодисципліни і як засіб розірвати кайдани пожадливості – вчіться задовольнятися меншим, ніж можете собі дозволити.

2. Вчіться щедрості, боріться з жадобою. Щедрість та співчуття – це ті насоси, які ефективно викачують з нас пожадливість. Давайте більше тієї суми, яку, як ви вважаєте, Бог поклав на серце пожертвувати. Ризикуйте заради Божого Царства!

3. Більше зважайте на свій характер, а не на свої здобутки. Вирішіть витрачати більше часу не на фінансове планування, а на те, щоб аналізувати свій характер та працювати над ним. Якщо у вас є план безбідної старості, то як щодо плану розвитку своїх християнських якостей? Ви зараз турбуєтеся про пенсію, фінансове благополуччя у майбутньому; чому б тоді не попіклуватися й про майбутнє у сфері духовного благополуччя? Який би ви хотіли мати характер у похилому віці?

4. Дбайте про небесне, а не тільки про земне. Моліться про те, щоб справа поширення Божого Царства захопила ваше серце, спонукала використовувати свої дари і надихала на інвестування скарбу в Божу справу.

19

ÃÐÎز – ÂÀÆËÈÂÀ ÒÅÌÀ

У

ХХІ століття ми пливли, як в якісно новий світ, якого ще не було. Його відмінність вражаюча! Отже, маємо набути нових навігаційних навичок. Маємо накреслити точний маршрут і так перебудувати своє життя, аби змогли вижити в умовах постійних і швидких змін. Ідея Плімсолла використовувати вантажну смугу (у 1870 році) значно збільшила безпеку вантажів та моряків, бо вказувала на максимальний рівень, до якого судно можна було легітимно навантажувати. Але моряки добре знають, яким важливим є й балансування, коли потрібно у бурхливому морі протидіяти схильності судна підстрибувати на хвилях та перекидатися. Технологія цього балансування з’явилася з появленням гіроскопу. Цей прилад у своїй примітивній формі знайомий нам з дитинства – іграшка дзиґа. У 1852 році французький вчений Ліон Фокальт відкрив 20

принцип дзиґи і сконструював перший гіроскоп, який, однак, залишався просто науковою іграшкою аж до 1911 року, коли вже американський вчений Емер Сперрі не запатентував гіроскоп, довівши, що цей інструмент має величезну важливість у широкому спектрі навігаційної технології – не меншу, ніж автопілот, навігаційна система на судах, літаки, ракети, космічні кораблі, тощо. Компанія вченого розробила масивний стабілізатор, який використовували для протидії “силі перекидання”, яка була особливо загрозливою в океані. В більш сучасних технологіях для зменшення хитавиці і підвищення таким чином безпеки та комфорту використовують гіроскопи меншого розміру, поєднуючи їх із пір’ями стабілізатору. Якщо ми бажаємо щасливо балансувати в цьому бурхливому й мінливому океані сучасного життя, також потребуємо “стабілізатор” – щедрість, яку Бог запланував для нас як особистий гіроскоп, аби протистояли “підстрибуванням” та

“перекиданням” на хвилях сучасного матеріалізму. В тих віршах, які йдуть після вже розглянутого тексту в 1 Тим. 6 (там маємо попередження про небезпеку любові до грошей), Павло звертається до заможних християн і дає їм деякі актуальні вказівки, мета яких – допомогти нам втриматися на плаву. “Наказуй багатим за віку теперішнього, щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожиток, щоб робили добро, багатилися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в майбутньо) му, щоб прийняти правдиве життя” (1 Тим. 6:17)19). Кілька років тому сумно= звісний Говард Стерн – ведучий радіопрограми “шок=джок” – повідомив, що збирається балотуватися на губернатора штату Нью=Йорк. Однак, коли наблизився останній термін для офіціальної реєстрації його кандидатури, він відмовився від цієї ідеї; від Говарда вимагалося подати документи про

фінансове становище, але він вирішив, що це дуже особиста справа. Уявіть собі! Це сказала людина, яка зробила собі кар’є= ру на тому, що досліджувала та оприлюднювала найбільш ін= тимні, сексуальні (часто гидкі) подробиці як свого життя, так і запрошених ним гостей! Мабуть, фінансове становище – це останнє табу ХХІ століття. Всі ми, навіть християни, ревно приховуємо свої витрати (навіть дуже помітні). Вважається поганим прямо запитувати кого=небудь про його чи її фінансовий стан. Коли пастори у проповіді торкаються теми грошей, це викликає більшу хвилю негативних емоцій, ніж будь= яка інша тема. Я не кажу, що замовчування фінансового становища – це завжди погано. Навряд чи є якась потреба задовольняти цікавість тих, хто пхає свій ніс у мої фінансові справи. Більше того, церква може занадто захопитися грошима і витрачати їх не на дуже гідні речі. У той же час, мене турбує загальна думка, що між вірою та грошима немає ніякого зв’язку. Втім, гроші – це 21

важлива тема. Моя чекова книжка, кредитна картка і збереження багато чого можуть розповісти про мої справжні переконання, ціннос= ті та пріоритети. Ось чому Боже Слово часто торкається теми грошей, і ось чому Павло звертається до неї у своєму першому листі до Тимофія. Якщо в 1 Тим. 6:3=16 апостол більше опікується такими питаннями як пожадливість (уникаємо), задоволеність (вчимося) і характер (головна мета), то у віршах 6:17=19 він прямо говорить про щедрість.

Ãðîø³ – ð³÷ ïàðàäîêñàëüíà, âîíè ïîòðåáóþòü îáåðåæíîãî ñòàâëåííÿ äî íèõ Павло вже попереджав про небезпеку надмірного прагнення грошей та багатства; він говорив, що потрібно балансувати в цьому світі комерції. Втім, гроші – це також і інструмент, який можна використати для слави Бога. Деякі вважають, що багатство само по собі є злом, чимось таким, чого християни мають зректися, уникати. Втім, 22

це не біблійна позиція. Писання не вчить аскетизму – зреченню від усіх земних благ – і не виявляє дитячого страху перед грошима як джерелом усіх жахів. Гроші належать Богові, Він дарує їх на потреби тим, хто Йому довіряє. Павло звертається до “бага= тих за віку теперішнього”. Є спо= куса з легкістю вилучити себе з їх числа, вважаючи, що апостол має на увазі лише еліту – скажімо, 10% суспільства. Мова дійсно йде про цей суспільний прошарок, але не потрібно обмежувати текст таким вузьким застосуванням; в ньому є принципи, що мають величезне значення для всіх нас. Тед Тернер не є, звичайно, джерелом незаперечної істини, але у своїй промові під час присудження ступенів в Емерсон Коледжі він відзначив один важливий факт: “Все відносно... Я сідаю і кажу: у мене 10 мільярдів доларів, але у Білла Гейтса їх уже сто мільярдів, і я почу= ваюся останнім невдахою. Отже, навіть мільярди не зроблять вас щасливими, якщо ви непокоїтеся, що хтось має більше за вас...

Отже, давайте не дозволимо собі опинитися у пастці – не будемо оцінювати свій успіх кількістю матеріальних здобутків”. Однак, ця тема є набагато ширшою, ніж просто проблема успіху. Західні християни встановили собі такі стандарти життя, які викликають заздрість усього світу. Більше мільярда людей в інших країнах важко працюють, аби заробити менше одного долара за добу. Сто мільйонів дітей по всьому світові не мають притулку, а ще більша їх кількість живе в умовах, гірших за ті, якими ми балуємо своїх домашніх тварин. Смерть від голоду та хвороб стала жахливою реальністю для багатьох знедолених. Незважаючи на це, Бог не примушує багатих почуватися через своє майно винуватими або віддавати все бідним. Те, про що ми читаємо в Діях апостолів (коли християни продавали “маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було”), є зворушливим прикладом християнської любові – аж ніяк не жорстким правилом. Багатство дійсно

може бути Божим благословен= ням. Нерідко його отримують через народження у багатій родині, заробляють завдяки особливим здібностям, навичкам, відкриттям, або суверенний Господь посилає несподівані унікальні можли= вості. Лише дуже зарозумілі та сліпі люди не усвідомлюють того, що чимало матеріальної вдачі вони отримали завдяки тим факторам, над якими не були владні. З іншого боку, багатство не є нашою абсолютною власністю; я не вільний робити з ним усе, що мені заманеться. Закони Старого Заповіту чітко дають зрозуміти, що Бог не давав санкцій на неконтрольова= не накопичування майна за рахунок інших. Він недвознач= но претендує на наші гроші через десятину та пожертвуван= ня, і Його настанови роблять право на власність дещо відносним – це стосується проблем володіння землею і лихварства. Пророки Старого Заповіту, сповнені гніву, засуджували класову систему, яка стоїть на стороні багатіїв, дозволяючи їм маніпулювати законами, експлуатувати 23

вбогих і займатися такою комерційною практикою, яка більше схожа на грабування та пригноблення. Неможливо прочитати Амоса, Ісаю та Йоіла і не побачити, що більша частина сучасної ринкової системи дуже далеко відхилилась від Божих стандартів справедливого й милосердного суспільства. Наша економічна система, можливо, і найкраща з усіх відомих, але через гріховність та егоїзм її винахідників вона повністю спотворена й зіпсована. Отже, не потрібно закривати очі на ці проблеми, вибираючи позицію статус=кво, хоча це зручно й безпечно. Як уже було вiрно сказано, гроші даровані нам для втіхи, бо це Бог “...щедро дає нам усе на спожиток” (1 Тим. 6:17). Ще раніше в цьому листі Павло розкритикував аскетичне ставлення до життя і погляди тих, хто забороняв шлюби та деякі види їжі, що їх Господь нам подарував для насолоди. “Кожне бо Боже твориво добре, – писав він, – і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим Словом і 24

молитвою” (1 Тим. 4:4, 5). Якщо прийняти до уваги все вчення Біблії, такий дозвіл, однак, не є потуранням самовдоволення та надмірної насолоди багатством. Зрештою, сказано, що людина, “котра у розкошах живе, – та живою померла” (1 Тим. 5:6). З іншого боку, саме Бог забезпечує нас усім необхідним для радості та насолоди, отже Його ласка не забороняє життєві втіхи, якщо вони не суперечать Його волі. Згадаймо, як писав про це автор книги Еклезіяст: “Також кожна людина, що Бог дав їй багатство й маєтки, і владу їй дав споживати із того, та брати свою частку та тішитися своїм трудом, – то це Божий дарунок! Бо вона днів свого життя небагато на пам’яті матиме, – то Бог в її серце шле радість” (Екл. 5:18, 19). Насолода матеріальними благословеннями з подякою Богові та без пожадливості – це одна сторона біблійного вчення. Однак, інша не менш важлива: гроші можуть

зайняти місце, яке належить лише Богові, отже, потрібно знати їхнє місце у житті. “Наказуй багатим, ...щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне” (1 Тим. 6:17). Небезпека полягає у тому, що ми можемо використовувати гроші як міру свого життєвого успіху, пишатися своїми досягнення= ми і ставати зарозумілими, зневажливо ставлячись до тих, кому менше пощастило в матеріальному плані. Дуже легко піддатися ілюзії, що ми є творцями свого успіху, і все залежить від нас. Чимало багатіїв плекають такі почуття через те ставлення, яке вони відчувають до себе з боку інших. Адже гроші приносять привілеї, вплив, владу, силу, різні можливості, і ми починаємо почувати себе елітою, титулованими особами. Чомусь вважаємо, що інші люди (ті, у кого статку поменше) не такі значущі й гідні, як ми. Інша небезпека – покладатися на своє багатство, коли воно стає нашою надією, скелею посеред життєвих штормів, дає впевненість у майбутньому. Іронія в тому,

що на доларах ми пишемо: “Надія наша на Бога”, – а в таємних куточках нашого серця викарбовано: “Надія наша на гроші”. Крім цього, гроші мають свої обмеження. Покладатися на них нерозумно, тому що навіть у кращому випадку вони дуже ненадійні. Усім добре відомо, як це насправді відбувається: біржа обвалюється, ціни на нерухомість катастрофічно падають, гіперінфляція, нечесні менеджери, несподівана втрата роботи, травми чи хвороби, які викачають усі наші збереження, тощо. Одна ранкова газета містила статтю про людей, що працювали у сфері високих технологій, володіли великою кількістю акцій і ще рік тому посилали рідним дуже коштовні різдвяні подарунки. Але вже цього року через знецінення акцій вони поневіряються, шукають, аби хтось хоча б за безцінь купив їхню компанію – такий собі різдвяний дарунок. Багато робітників залишилися без роботи. В іншій статті журналу “Уолт Стрітт” відзначають зрадливу вдачу “сенті= 25

мільйонерів” – людей, які в 1999 році опинилися на вершині технологічного буму. Тоді суми початкових дотацій на їхні компанії стрімко поповзли вгору. За одну ніч усе майно “сенті=мільйонерів” вже оцінювалось у сотні мільйонів доларів; зрозуміло, що вони почали витрачати величезні суми. Але потім на NASDAQ (Нью=Йоркська біржа) трапився обвал, і ситуація миттєво змінилася. Як сказав один колишній “сенті=мільйо= нер”, чиї акції за кілька місяців знецінилися на 96,8 відсотків: “Опинитися на вершині було так приємно. А коли зриваєшся вниз, ніхто навіть не бажає з тобою розмовляти. Це був най= важчий у моєму житті досвід”. Мудрий цар Соломон колись писав: “Не мордуйся, щоб мати багатство, – відступися від думки своєї про це, – свої очі ти звернеш на нього, – й нема вже його: бо конче змайструє воно собі крила, і полетить, мов орел той, до неба” (Пр. 23:4, 5). Отже, віра в гроші – річ дуже ненадійна. “Американська мрія” має на людей великий 26

вплив. Вона зробила США предметом заздрості усього світу; і не лише через високий рівень життя, яким ми насолоджуємося, а й через ті можливості, які наша країна пропонує кожному громадянину. Але в цьому є й темна сторона. Гонитва за “мрією” не має ні кінця, ні краю. Ми тішимо себе ілюзією – ще трішки більше докладемо зусиль, ще трішки більше заробимо, і ми не тільки досягнемо заповітної мети, але й відчуємо повноту життя. Ми бажаємо не тільки всього, ми бажаємо всього прямо зараз. Ми бажаємо не лише більшого, ми бажаємо кращого. Кредитні картки, здається, так полегшу= ють до цього шлях, що ми просто не розуміємо, чому по= трібно відмовлятися від того, чого так хочеться. Для нашого суспільства гроші та речі – шлях до щасливого життя. Втім, Боже Слово вчить зовсім іншому. Павло запевняє, що наша надія в Господі (1 Тим. 6:17), і попереджає, що гроші можуть привести до найжахливішої в житті заміни. Силу, яку мають гроші, відчував ще Йов.

«Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: “Ти, безпеко моя”? Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала? Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе, то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав, – це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишньо) го!» (Йов 31:24)28). Через зіпсовану людську натуру гроші й набули такої двозначності, парадоксальнос= ті – несуть як благословення, так і велику шкоду. Ось чому Павло закликає нас користуватися ними з обережністю. І перший крок, який ми маємо зробити, – це перевірити своє серце і бути впевненими, що покладаємося на Бога, а не на гроші. Другий крок записаний у 1 Тим. 6:18, і його також потрібно зробити.

Êîðèñòóéòåñÿ ãð³øìè íå ëèøå äëÿ ï³äòðèìàííÿ æèòòÿ, àëå é äëÿ çì³í ó æèòò³ Послідовники Христа повинні наслідувати свого Господа: жити, як Він, і чинити

добрі діла, як Він. “Щоб робили добро, багатилися в добрих ділах, були щедрі та пильні” (1 Тим. 6:18). Бог, Який так рясно забезпечує нас усім, відповідно, очікує від нас рясних плодів добродійства. Ніхто так жорстко, як Павло, не відстоював істину, що ми отримуємо праведність перед Богом лише Його ласкою, а не добрими ділами. І той же Павло більше за інших наголошує на тому, що Божі діти силою Духа Святого мають виявляти реальність нового життя в них саме цими добрими ділами. Новий Заповіт постійно й послідовно вчить цьому: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця ва) шого, що на небі” (Мт. 5:16). “Бо ми – Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували” (Еф. 2:10). “...великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити 27

Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадли) вих” (Тит. 2:13, 14). “Вірне слово, і я хочу, щоб ти і про це впевняв, щоб ті, хто ввірував у Бога, дбали про добрі діла пильнувати. Для людей оце добре й корисне!” (Тит. 3:8). “Нехай же навчаються й наші дбати про добрі діла при конечних потребах, щоб безплодні вони не були” (Тит. 3:14). “І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків” (Євр. 10:24). “Отож, завжди приносьмо Богові жертву хвали, цебто плід уст, що Ім’я Його славлять. Не забувайте ж і про добро) чинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові (Євр. 13:15, 16)”. “Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання” (1 Петр. 2:12). Павло не вказує конкретно, які добрі діла він має на увазі.

28

Втім, можна здогадатися, що це важливо, аби ми піклувалися про потреби людей, виявляли милосердя й співчуття. Павло не випадково згадав про добрі вчинки перед тим, як розпочав тему щедрості. Люди з грошима завжди відчувають спокусу замість того, щоб подарувати ближньому свою любов і свій час, просто відкупитися грошима. Але Господь не дозволяє відкупатися грошима від щирого прояву піклування й уваги. Багатії мають не просто чинити добрі діла – вони повинні багатіти в них. Зрозуміло, що послідовникам Христа потрібно вчитися бути щедрими, розвивати такий стиль життя. “Наказуй багатим.., щоб... були щедрі та пильні” (1 Тим. 6:17, 18). Два грецькі слова, перекладені як “щедрі” та “пильні”, є синонімами і служать для акцентування ідеї фінансової підтримки. Новий Заповіт ніде не вчить, що десятина – то є стандарт християнської щедрості. Таку настанову чітко дає Старий Заповіт, Новий же вказує на ласку Божу як на

взірець любові. Лише щире бажання та щедрість мають цінність у Новому Заповіті: “Ви дармо дістали, дармо й давайте” (Мт. 10:8). “Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: “Блаженніше давати, ніж брати!” (Дії 20:35). “А до цього кажу: Хто скупо сіє, – той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, – той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, – не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає! А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком” (2 Кор. 9:6)8). Щедре давання не визначається за допомогою відсотків, але регулюється принципом рівномірності. Хоча десятина й корисна, і її можна використовувати, вона не дотягує до справжньої щедрості тих, кого Бог рясно

благословив великим статком. Зважте на коментар Фреда Сміта: “Я твердо впевнений, що для заможних людей десятина – то лазівка, щоб уникнути справжньої жертовності”. Щедре давання – це також радісне давання, “бо Бог любить того, хто з радістю дає” (2 Кор. 9:7). Це зважене рішення; не імпульсивне чи випадкове, а молитовне й цілеспрямоване. Щедре давання – мов зливна пробка для жадоби в нашому житті. Коли Карл Меннінгер писав у 1981 році книгу “Що трапилося з гріхом?”, то отримав листа від автора іншої книги про гроші, який дуже високо оцінив той розділ, де Карл торкався теми жадібності. У листі=відповіді Меннінгер написав такі слова: “Гадаю, що Ваше питання: “Як допомогти людям замість жадоби виявляти щедрість?” – одне з найважливіших питань моралі усіх віків. Я можу додати й таке питання: “Як їм замість помсти виявляти великодушність?” Жадоба – одна з тих хвороб, з якими впоратися неможливо. Вона просто невиліковна. Люди з 29

ментальними хворобами можуть прийти у клініку Меннінгера, і є висока вірогідність, що їм полегшає навіть без професіональної допомоги висококваліфікова= них фахівців. Але з жадобою все інакше”. Ми процитували варту уваги заяву з точки зору світської людини. Однак, існують ліки і проти жадоби: цілеспрямовано вчитися щедрості. Адже Божі люди просто зобов’язані ви= являти цю чесноту. Щедрість – це розважливо вибраний стиль життя, серйозне рішення послідовника Христа наслідувати свого щедрого, жертовного Вчителя. Таке рішення має місце тоді, коли багаті люди цього світу пам’ятають, що вони на цій землі не самі. Ось чому Павло спрямовує наш погляд за межі теперішнього світу, щоб ми готувалися до світу прийдешнього (1 Тим. 6:19).

Ãðîø³ ó ñâ³òë³ â³÷íîñò³ Згідно слів Павла, щедрі люди збирають “собі скарб, як добру основу в майбутньому” (1 Тим. 6:19). Мудрий розпорядник дбає, аби 30

накопичити вічну нагороду. Щедрі давання та добрі діла – справжня інвестиція у вічність. Біблія постійно нагадує нам, що наша вірність тут і тепер має вічні наслідки. Бог обов’язково нагородить Свій народ. Наша щедрість не лише допомагає ближнім тут, на землі, але й відкриває потоки благословень, що тектимуть крізь усю вічність. Щедре давання – це не розтринькати скарби, це зібрати їх на небесах. Наш Господь Ісус Христос наполегливо вчив нас дбати про небесне багатство: “Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, – там буде й серце твоє!” (Мт. 6:19)21). Наше щедре давання виявляє, якими ми насправді керуємося цінностями: вічними чи тимчасовими, земними. Д. Муді зазначив: “Мені не потрібно багато часу, аби зрозуміти, що є скарбом

для цієї чи іншої людини. Хвилин п’ятнадцяти досить, щоб ви зрозуміли, де її скарб: на небі чи на землі”. Настанова нашого Господа багатіти небесним не означає, що Він забороняє інвестувати гроші чи отримувати прибуток. Скоріше, Христос прагне від нас ширшого погляду на речі, щоб ми більше зосереджувалися на вічних цінностях, а не земних. Щедрі люди також приймають правдиве життя. Мудрий управитель дійсно вміє жити. Ми часто чуємо, як люди кажуть: “Оце так життя! Справжнє життя!” – при цьому, однак, вони мають на увазі солодкі часи самовдоволення. Втім, дійсно існує така річ як справжнє життя, коли ми відчуваємо його повноту тут і тепер, і коли воно переходить у життя вічне, яке нам пообіцяв Бог. Як раніше в цьому листі писав Павло: “Благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього” (1 Тим. 4:8). У тому полягає наше багатство, коли ми використовуємо свої здібності й ресурси, які Бог нам

подарував, аби змінити життя інших людей. Ціла безодня відділяє життя з невгамовним жаданням насолод і життя з відчуттям сенсу, цілі. Головні здобутки ми отримуємо тоді, коли віддаємо свої гроші для поширення Божого Царства. Ось це – справжнє життя! Його цінності виходять за межі цього світу й доходять до самої вічності. У 1999 році увагу нашої нації привернула смерть Осеоли МкКарті. У якійсь мірі це було досить дивно, адже міс МкКарті ніколи нічим не вирізнялася; мало хто знав цю жінку, яка все своє життя прожила у Хаттісбурзі (Міссісіпі), де прала й прасувала білизну для якогось багатія, отримуючи 50 центів за одну укладку та маючи стару дошку для прання. А потім у 87=річному віці вона приголомшила керівництво Університету Південної Міссісіпі тим, що пожертвувала на цей учбовий заклад 150 тисяч доларів. Де ж вона дістала стільки грошей? Просто багато років вона дуже ощадливо жила, накопичувала свої гроші й мудро їх 31

інвестувала. Коли ж прийшла старість, ця жінка виявила, що в неї є чималенька сума, і вирішила за краще вчинити благодійництво, ніж витратити їх на себе. “В банку у мене було грошей більше, ніж мені було потрібно, – сказала вона. – Я все одно не зможу взяти все те з собою, коли помру, от і вирішила: хай вони краще послужать деяким дітям отримати освіту”. Ця жінка почувалася дуже ніяково, коли стала центром уваги журналістів. На питання, чому вона вчинила те, що вчинила, міс МкКарті відповіла фразою, яка дуже й дуже нам знайома: “Більше благословення не в тому, коли отримуєш, а коли даєш. Ось я й спробувала”. Щедрість – це Богом дарований гіроскоп, який приносить в наше життя стабільність. Павло чітко розмежував два життєві шляхи; лише один із них є прийнятним для послідовників Господа Ісуса Христа. Ті ж, хто прагнуть багатства, кого можна охарактеризувати як жадібних, “упадають... на загладу й загибель” (1 Тим. 6:9). Їхній корабель обов’язково 32

перекинеться посеред бурхливих хвиль матеріалізму та споживацької філософії життя. Однак, ті, хто намагаються наслідувати щедрість Христа, збирають “скарб, як добру основу в майбутньому” (1 Тим. 6:19). Такі не лише щасливо досягнуть бажаної гавані – на них чекає нагорода та квітуче життя. Саме це стверджує відомий уривок із Послання до євреїв: “Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте. Сам бо сказав: “Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!” Тому то ми сміливо говоримо: “Господь – мені Помічник, і я не злякаюсь нікого: що зробить людина мені?” (Євр. 13:5, 6).

Ця брошура складена по книзі "Вірний напрямок" пастора Гарі Інріга. Гарі – випускник Даллась4 кої богословської семінарії, в даний час – пастор Вільної Єван4 гельської Церкви Трійці в Ред4 ленсі, Каліфорнія.

Мета служіння “Хліб Наш Насущний” – зробити мудрість Біблії, яка змінює життя, зрозумілою і доступною для кожної людини. Брошури серії “Духовні відкриття” презентують світу істину про Ісуса Христа через цікаві, збалансовані й доступні ресурси, що показують важливість Писання у всіх сферах життя. Всі брошури серії “Духовні відкриття” пропонуються безкоштовно для особистого читання та використання їх в малих групах і в євангелізаційному служінні. Щоб стати нашим партнером у розповсюдженні Божого Слова, натисніть опцію “Пожертвувати”. Дякуємо вам за підтримку матеріалів “Хліб Наш Насущний” і “Духовні відкриття”. Навіть маленькі пожертвування багатьох людей дають можливість місії “Хліб Наш Насущний” нести людям мудрість Біблії, яка змінює життя. Нас не фінансують і не підтримують на постійній основі будь-які релігійні групи або деномінації.

ПОЖЕРТВУВАТИ