Сила хреста by Хліб Наш Насущний

Зміст Один

Життя центуріона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Два

Центуріони в Новому Заповіті . . . . . . . . . . . 11 Три

Центуріон біля хреста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

Вступ

Сила хреста

оли я писав книгу “Великодні вікна”, витягом з якої є дана брошура, моєю метою було подивитися по-новому на знайомі події: смерть та воскресіння Христа. Я прагнув поглянути на них очима чоловіків і жінок, які були свідками тих великих подій, що відкривають нам вічність. Ми, грішні, були викуплені ціною життя Того, Хто гідний вічної слави. Одним зі свідків розп’яття Христа був римський сотник. Він особисто керував процесом страти. Відомий давній духовний гімн містить слова, що не дають нам спокою: “Де ти був, коли розпинали нашого Господа?” Цей сотник був там. Коли ми будемо розмірковувати над тим, що бачила й відчувала ця людина, нехай ласка та милість Христа глибоко торкнуться нашого серця і змінять його так само кардинально, як колись змінили серце цього центуріона. Протягом багатьох століть до воїнів ставилися як з презирством, так і з повагою. Їх ненавиділи ті, 3

кого вони атакували та завойовували; і їх поважали ті, кого вони захищали та боронили. Війна часто провокує на найогидніші прояви ненависті та гріха, і ми теж часом буваємо шоковані тим звірством, яке чинять солдати на війні. Але також буваємо вражені мужністю багатьох вояків, яка породжується тією ж війною. Тим з нас, хто не зазнав усіх жахів війни, важко зрозуміти ціну, яку доводиться платити солдатам – як чоловікам, так і жінкам. Ми ніколи не зможемо до кінця усвідомити, через що проходять ті, хто наразі виконують свій військовий обов’язок. Солдати дуже потерпають через жорсткі тренування та різні нестатки, коли несуть службу або приймають участь у бойових діях. Це таке життя, коли іноді втрачаєш відчуття, що ти – цивілізована людина. Солдати балансують між відвагою та справжнім дикунством. Постійно дивитися смерті в очі, постійно відчувати себе ангелом смерті (навіть заради хорошої мети) – в таких умовах дуже важко зберегти людяність. Військова служба є надто важкою. Такою вона була дві тисячі років тому, такою є й зараз. Однак сила Євангелії та сила хреста можуть полонити навіть серця воїнів, що загрубіли в труднощах військових буднів та в пеклі кровопролитних боїв. Давайте подивимося, як Божа сила змінила життя одного воїна – сотника, що керував розп’яттям Ісуса Христа. Білл Краудер “Біблійний радіоклас”

С и л а х р е с та

тренувань і ведення бою змінилися. Але фундаментальні речі – беззаперечний послух, виконання свого обов’язку, сувора дисципліна, повага до вищих за званням, командна робота – наразі такі ж самі, які були й за часів римських центуріонів І століття. Беручи це до уваги, давайте розглянемо життя звичайного центуріона того часу. Термін “центуріон” походить від латинського слова “центум”, що означає “одна сотня”. Отже, центуріон (інакше “сотник”) командував сотнею вояків. Щоб правильно зрозуміти роль центуріонів того часу, потрібно розглянути побудову римського легіону. Кожний легіон ділився на десять когорт, кожна когорта – на три маніпули, і кожна маніпула – на дві центурії. Таким чином, у легіоні було 30 маніпул та 60 центурій. Центурія завжди мала 100 вояків, що зумовлювало загальну кількість воїнів у легіоні – 6 000.

У Римській імперії розп’яття було поширеним методом смертної страти. Можливо, її практикували спочатку стародавні перси, а потім її запозичив Олександр Великий. Призначеного до страти прив’язували або прибивали цвяхами до великого дерев’яного хреста і залишали повільно на ньому вмирати.

С и л а х р е с та

В римській армії сотник – то було звання найвищого рівня, якого міг досягти рядовий воїн. Сотника можна порівняти з сучасним командиром великої роти або невеликого батальйону. В кожному легіоні Сотники, що згадуються в Луки 7 і Діях 10, були заможними людьми, які жертвували гроші заради спільного добра.

несли службу 60 центуріонів, але серед них теж була своєрідна ієрархія. Просування до чину сотника було результатом набуття великого досвіду та практичних знань. Як і в наш час, підвищення у званні давалося воїну після успішних дій у критичних ситуаціях на найнебезпечніших ділянках бою. Звання центуріона зазвичай досягалося важкою працею. То була престижна і поважна посада. По закінченні служби центуріони отримували пристойну пенсію і вважалися почесними громадянами. Сотники, що згадуються в Луки 7 і Діях 10, були заможними людьми, які жертвували гроші заради добробуту громади. Сотників дуже поважали. Життя центуріона

Дуже непросто було достягти цього стратегічно важливого звання центуріона. Хоча насправді дехто купував його, а хтось отримував це звання через прихильність старших офіцерів, та все ж більшість сотників призначалися трибунами. При цьому трибуни враховували такі важливі критерії як заслуги та бездоганна поведінка воїна. Задачі центуріона поділялися на дві основні сфери – бойові та не бойові. Під час бою він відповідав за виконання вказаної тактики та стратегії бою. Він завжди був у гущині битви, знаходився попереду й вів за собою своїх вояків. А в не бойових умовах слідкував за дисципліною у війську та вирішував різні конфлікти між вояками. Нерідко центуріонам доручали виконання таких задач як забезпечення порядку, безпеки й захисту, виконання функцій поліцейських на окупованій території, а також (це найбільше нас цікавить у даному випадку) наказували наглядати за стратою. Як правило, римських громадян страчували мечем (Рим. 13), а розп’яття призначалося лише для найбільших злочинців, які не були римськими громадянами.

С и л а х р е с та

Два

Центуріони в Новому Заповіті

Новому Заповіті згадуються кілька цен туріонів. Біблійні оповіді про найбільш відомих сотників показують, який великий вплив мало Христове послання, що руйнувало всі соціальні, расові та політичні бар’єри.

Центуріон з Капернауму (Мт. 8:5-13) “А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Він говорить йому: «Я прийду й уздоровлю його». А сотник Йому відповів: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, – 11

і видужає мій слуга! Бо й я – людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить». Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: «Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства – повкидані будуть до темряви зовнішньої – буде там плач і скрегіт зубів!» І сказав Ісус сотникові: «Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!» І тієї ж години одужав слуга його”. Цей сотник прийшов до Ісуса заради свого слуги. Він виказав велике смирення, назвавши Христа Господом, і велику віру, заявивши, що Ісусу достатньо сказати лише слово – і його слуга оздоровиться. Але центуріон вражає не лише своєю вірою, а й відношенням до раба. Цей суворий воїн так піклується про того, кого не вважали за людину. Заради нього він здолав велику відстань у пошуках Христа. В історичному контексті ця зустріч сотника з Ісусом у І столітті містить кілька цікавих деталей. По-перше, римський центуріон назвав юдейського рабина Господом, чим виявив своє упокорення перед єврейським Учителем.

С и л а х р е с та

По-друге, намір Ісуса увійти до оселі цього погана вказує на Його готовність стати церемоніально нечистим; а нечистим заборонено було долучатися до храмових богослужінь. Сотник знав про це і не хотів цього. Зустріч Христа і сотника продемонструвала їхню любов до ближнього та взаємну повагу.

Біблійні оповіді про найбільш відомих сотників показують, який великий вплив мало Христове послання, що руйнувало всі соціальні, расові та політичні бар’єри.

Центуріон з Кесарії (Дії 10:1-2, 22, 44-48) “Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійським. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню, і завжди Богові молився... А вони (Корнилієві посланці) відказали (Петру): «Сотник Корнилій, муж праведний та богобійний, слави доброї Центуріони в Новому Заповіті

в усього люду юдейського, святим анголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покликати тебе та послухати слів твоїх...» Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова. А обрізані віруючі, що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на поган! Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували... Петро тоді відповів: «Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми?» І звелів охриститися їм у Ймення Ісуса Христа. Тоді просили його позостатися в них кілька днів”. Корнилій – відомий навернений з поган – був центуріоном, що дуже люб’язно ставився до юдейського народу і через це мав у нього велику пошану. Та хоча цей сотник симпатизував євреям, його серце було підготовленим ґрунтом для насадження в ньому зерна Доброї Звістки. Тож коли Петро прийшов до Корнилія з проповіддю про хрест, той увірував. Слово “полку” в оригіналі звучить як “спера” і означає римський військовий підрозділ, що складається приблизно з 600 вояків. Отже, Корнилій був одним з шести центуріонів, що керували такою чималою кількістю військових.

С и л а х р е с та

Серце Корнилія було підготовленим ґрунтом для насадження в ньому зерна Доброї Звістки. Тож коли Петро прийшов до Корнилія з проповіддю про хрест, той увірував.

Центуріон на кораблі (Дії 27:1, 11, 42-44; 28:16) “А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув’язнених сотникові, Юлієві на ім’я, з полку Августа... Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив... Вояки ж були змовилися повбивати в’язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік. Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили, а інші – хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!.. А коли прибули ми до Риму, Павлові дозволено жити осібно, ураз із вояком, що його сторожив”. Центуріони в Новому Заповіті

Центуріон Юлій відповідав за те, щоб доставити Павла до Риму, де на нього чекав суд. Спочатку Юлій не прислуховувався до порад апостола. Однак під час шторму жива віра Павла почала справляти на нього враження. Сотник бачив прояви могутньої Божої руки через Павла, тому врятував апостола, коли йому загрожувала смерть.

Можна зрозуміти хвилювання римських воїнів щодо можливої втечі в’язнів. Згідно римських законів, охоронці відповідали власною головою за тих, кого стерегли. І ці закони вимагали страчувати тих, від кого в’язні втекли.

Варто пам’ятати, що центуріони не товаришували з євреями, бо належали до окупаційних ворожих сил. То були професійні воїни, що впроваджували залізну владу Риму, тримали місцеве населення в покорі та кайданах невільництва. Ненависні римські окупанти були дуже жорстокими і швидкими на кардинальні заходи в вирішенні тих чи інших проблем. Однак, як свідчать біблійні словники, всі новозавітні автори і в Євангеліях, і в Діях Апостолів зображують римських центуріонів лише позитивно, відгукуються про них схвально.

С и л а х р е с та

Центуріони були професійними воїнами, що впроваджували залізну владу Риму. Але всі новозавітні автори зображують їх лише позитивно, відгукуються про них схвально.

Полібій, історик стародавнього Риму, відзначав, що центуріонів обирали згідно їхніх заслуг, і що вони були відомі не стільки своєю хоробрістю, відважністю та мужністю (хоча ці якості, звісно, дуже цінувалися), скільки своєю розсудливістю, рішучістю та силою духа. Цей історик так писав про центуріонів: “Вони не мали бути шукачами пригод і небезпек, бо це не личить командуючим, які повинні діяти врівноважено і бути надійними; їм не слід нерозважливо наражатися на небезпеку, але в критичних ситуаціях вони повинні стояти на смерть, захищаючи свій пост”. Отже, як говорить біблійний учений Вільям Барклі, “центуріони були найкращими людьми римської армії”. Цей історичний фон дає нам основу для правильного розуміння, що то була за людина – центуріон біля хреста; дає розуміння ваги та надійності його слів. Центуріони в Новому Заповіті

Три

Центуріон біля хреста

“

від години шостої аж до години дев’ятої – темрява сталась по цілій землі! А коло години дев’ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: «Елі, Елі, лама савахтані?» цебто: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю. А один із них зараз побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав Йому пити. Інші казали: «Чекай но, побачмо, – чи прийде Ілля визволяти Його». А Ісус знову голосом гучним скрикнув, – і духа віддав. І ось завіса у храмі 19

роздерлась надвоє – від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі, і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьом з’явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: «Він був справді Син Божий!»” (Мт. 27:45-54) “Він був справді Син Божий!” – яка вражаюча заява! То були слова не тремтячого зеленого новобранця чи наляканого рекрута, яким легко можна маніпулювати. То був висновок бувалого ветерана, що протягом багатьох років бачив жахливі смерті і сам убивав. Деякі займаються спекулюванням щодо змісту цієї фрази сотника. Чи то було сповідання віри? Чи сотник просто намагався виразити цими словами те, чого не міг збагнути, бо ніколи з таким не стикався? Гадаю, що відповідь варто шукати в контексті. Очевидно, що сотник був дуже вражений і зворушений тим, свідком чого він став. Проголошення ним божественності Ісуса є наслідком подій, пов’язаних з арештом та смертю Христа. Щоб зрозуміти всю глибину і велич слів, сказаних центуріоном біля хреста, ми маємо розглянути два аспекти: так звані “негативні” та “позитивні” аргументи стосовно його заяви.

С и л а х р е с та

“Негативні” аргументи показують великий подив центуріона. Він знав, що синедріон виніс Ісусу дуже жорсткий вирок – розп’яття на хресті – саме через те, що Він називав Себе Божим Сином. Сотник також знав, що це звинувачення підтримав і його головний начальник Понтій Пилат. Але цей воїн відхилив звинувачення синедріону і прокуратора Юдеї на користь Засудженого. Чому? Тому що став свідком незаперечних, приголомшуючих доказів божественності Ісуса. “Він був справді Син Божий!” – яка вражаюча заява! То були слова не тремтячого зеленого новобранця чи наляканого рекрута, яким легко можна маніпулювати.

Тепер давайте розглянемо “позитивні” аргументи, тобто аргументи на користь того, що центуріону можна довіряти. Ми маємо розуміти, що цей сотник, без сумніву, був свідком багатьох розп’ять. Однак цього разу сталося щось екстраординарне, що дуже його вразило. Що ж він побачив? Арешт Ісуса, суд над Ним та розп’яття разом складають мозаїку тих приголомшливих подій. Ц е н ту р і о н бі л я х р е ста

• Реакція Ісуса на всю ту зневагу, якої Він зазнав від Своїх же земляків під час арешту й допиту: “І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: «Кого поцілую, то Він, – беріть Його...» Тоді промовляє до нього Ісус: «...Але як має збутись Писання, що так статися мусить?» Тієї години промовив Ісус до народу: «Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, – і Мене не взяли ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків»” (Мт. 26:47-56). Усі учні тоді залишили Христа й повтікали... Святе Письмо свідчить, що з числа Дванадцяти лише Іван був біля хреста, на якому розіп’яли Ісуса.

“Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: «Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе?» Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: «Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, – чи Христос Ти, Син Божий?» Промовляє до нього Ісус: «Ти сказав... А навіть повім вам: відтепер ви по-

С и л а х р е с та

бачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» Тоді первосвященик роздер одежу свою та й сказав: Арешт Ісуса, суд над Ним та розп’яття разом складають мозаїку тих приголомшливих подій.

«Він богозневажив! Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу! Як вам здається?» Вони ж відповіли та сказали: «Повинен умерти!» Тоді стали плювати на обличчя Йому та бити по щоках Його, інші ж киями били і казали: «Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе?»” (Мт. 26:62-68) • Реакція Ісуса на знущання та катування, яке вчинили над Ним цей сотник і його вояки: “Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на гоЦ е н ту р і о н бі л я х р е ста

лову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: «Радій, Царю Юдейський!» І, плювавши на Нього, хапали тростину та й по голові Його били... А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп’яття” (Мт. 27:27-31).

“Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: «Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві... Геть, геть із Ним! Розіпни Його!» Пилат каже до них: «Царя вашого маю розп’ясти?» Первосвященики відповіли: «Ми не маєм царя, окрім кесаря!» Ось тоді він їм видав Його, щоб розп’ясти” (Ів. 19:12-16).

• Гідність, з якою Ісус сприймав крики оскаженілого натовпу, що вимагав крові. Господь був тихим, наче ягня перед заколенням. Святе Письмо не містить ніякої інформації про які-небудь слова Христа до натовпу. “А первосвященики натовп підмовили, щоб краще пустив їм Варавву. Пилат же промовив знов їм у відповідь: «А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?» Вони ж стали кри-

С и л а х р е с та

Воїни кидали жеребок заради одежини Христа і байдуже споглядали за цим жахливим дійством; та наш Господь думав не про Своє спасіння, а про те, щоб ці жорстокі люди отримали прощення.

чати знов: «Розіпни Його!» Пилат же сказав їм: «Яке ж зло вчинив Він?» А вони ще сильніше кричали: «Розіпни Його!» Пилат же хотів догодити народові, – і відпустив їм Варавву. І видав Ісуса, збичувавши, щоб розп’ятий був” (Мр. 15:11-15). • Милість, яку Ісус виявив до тих, хто віддав Його на розп’яття і розпинав Його, включаючи й самого сотника. Якою була реакція Христа на це? – Він промовив: “Отче, відпусти їм” (Лк. 23:34). Воїни кидали жеребок заради одежини Христа і байдуже споглядали за цим жахливим дійством; та наш Господь думав не про Своє спасіння, а про те, щоб ці жорстокі люди отримали прощення. В цьому сила хреста! • Реакція творіння на смерть Творця, Який поніс на Собі наші гріхи. Як Ц е н ту р і о н бі л я х р е ста

розповідає нам Матвій, сотник та інші самовидці “землетруса побачили, і те, що там сталося” (Мт. 27:54). Ці люди побачили затемнення сонця, відчули, як під ногами здригається земля. А ще вони помітили, що всі ці надприродні явища закінчилися, коли Ісус вигукнув востаннє і “духа віддав”. Євреї І століття очікували Месію, Який скинув би тиранію римських окупантів. Однак Ісус прийшов здолати силу смерті та тиранію гріха.

Немає сумніву, що сотник був приголомшений (це цілком зрозуміло) тими надзвичайними подіями, що супроводжували смерть Христа. Незважаючи на те, що цей вояка звик бачити смерть, нічого подібного в його житті не траплялося. Тому його реакцією був страх. “Немає ніякої розумної причини сумніватися в тому, що в ці слова: «Він був справді Син Божий!» – сотник вкладав єврейське розуміння божественності. Тобто мав на увазі, що Ісус є Божим Сином. Цей титул Ісус захищав, за нього Він і був засуджений. Отже, центуріон визнав, що Христос був саме Тим, Ким Він Себе проголошував. Інакше кажучи, Ісус не був самозванцем. Адже можливими є лише два варіанти: або Він Син Божий, або самозванець” (“Біблійні Коментарі” Джемісона, Фоссета і Брауна).

С и л а х р е с та

Біблійний учений д-р Герберт Локер пише: “Яке чудове свідоцтво про Себе отримав Христос від цього погана! Яку велику, вражаючу пошану отримав від нього Той, Хто був розп’ятий на Голгофі!” Цей сотник бачив, чув і відчував усе, що відбувалося на Голгофі, де вмирав розп’ятий Господь. Ось чому він та його солдати “налякалися дуже”. Центуріон і його вояки з затверділими в запеклих боях серцями давно навчилися переборювати страх, але в ту мить вони відчули Центуріон і його вояки з затверділими в запеклих боях серцями давно навчилися переборювати страх, але в ту мить вони відчули справжній жах.

справжній жах. Скоріше за все, то був не благоговійний страх віруючої людини, а, як вказує коментатор Джон Гілл, “страх перед покаранням. Вони боялися, що Бог покарає їх за те, що вони вчинили з Його Сином”. У сотника та його воїнів були всі причини хвилюватися, бо у всьому, що відбувалося, не було нічого звичайного – лише надзвичайне! Ц е н ту р і о н бі л я х р е ста

• Надзвичайні обставини страти. Темрява, землетрус і вигук, що донісся з хреста, – все це переконало воїнів, що дана страта не була пересічною, звичайною. Події, які супроводжували страту, напевно навіяли їм думки, що небо гнівається на них. Як швидко ці вояки зрозуміли, що стратили Божого Сина! • Надзвичайна сила. Про цю Божу силу сотник і вояки довідалися не зі слів ангела чи пророка. Вони особисто відчули її, коли опівдні темрява огорнула землю. • Надзвичайне сповідання. Сповідання цен туріона містить дещо надзвичайно важливе: Ісус явив Себе Месією і Божим Сином найбільш виразно через Свої страждання та смерть. Цікаве порівняння: юдейські релігійні лідери глузували з “розп’ятого Месії”, а римський центуріон сповідав саме розп’ятого Божого Сина. Метью Генрі писав: “Прояв великої сили Бога, Який діє через Своє провидіння, інколи дивним чином пробуджує у грішників відчуття провини перед Богом. Яскравим прикладом цього є центуріон та його солдати, сповнені жаху. Тож давайте очима віри поглянемо на розіп’ятого Христа й дозволимо зворушити наші серця тій великій любові, якою Він нас полюбив. Ніколи ще жахлива природа гріха та його наслідків не були явлені такою мірою, як у той страшний день, коли улюблений Син Небес-

С и л а х р е с та

ного Отця висів на хресті, вмираючи за наші гріхи – Праведний за неправедних, – щоб привести нас до Бога. Давайте радо віддамо самих себе на служіння Йому”. Ми можемо отримати спасіння лише завдяки смерті Ісуса на хресті. Хрест одразу ж почав являти свою силу. І ця сила ефективно діє вже протягом двох тисячоліть.

Церковні

перекази

називають центуріона, що був біля хреста, Петронієм. Якщо цей язичник справді увірував, то він, як і другий розбійник, отримав спасіння від умираючого на хресті Ісуса. Як це просто і водночас важливо! Ми можемо отримати спасіння лише завдяки смерті Ісуса на хресті. Хрест одразу ж почав являти свою силу. І ця сила ефективно діє вже протягом двох тисячоліть. Проповідь про хрест може здаватися цьому світу безглуздям, але для спасенних хрест – це Божа сила. Тому не дивно, що Чарльз Веслі у своєму гімні прославив Христову смерть такими словами: “Любов Ц е н ту р і о н бі л я х р е ста

предивна! Як можливо це, що Ти, Христе, віддав життя за мене?” Сила тієї любові, що була явлена на хресті, здатна воскресити навіть зачерствілі серця бувалих солдат. Один давній вислів говорить: “Шлях до Христа починається з підніжжя хреста – з землі”. Так було дві тисячі років тому, так воно є й тепер. Підніжжя хреста урівнює всіх. Хто б ми не були – принци чи жебраки, релігійники чи погани, прославлені чи нікому не відомі, генерали чи центуріони – всі маємо схилити коліна біля підніжжя хреста й обійняти ноги Того, Хто вмер за тебе й за мене.

Ті жінки й чоловіки, які були свідками арешту, розп’яття та смерті Христа, бачили те, що насправді неможливо виразити словами, і чули те, що ми можемо лише уявляти. Але все, що відбулося потім у їхньому житті (про що свідчить Святе Письмо), вражає не менше, ніж події страсної неділі. Хоча ми не бачили Ісуса, та можемо узріти Його на сторінках Біблії, яка є надійним фундаментом нашої віри. Послання до Римлян чітко вказує нам, як народжується віра: “Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (Рим. 10:17). “Він був справді Син Божий!” – ми віримо в це. Але не повинні на цьому зупинятися. Ми маємо горіти бажанням 30

С и л а х р е с та

пізнавати Господа. Саме такою пристрастю був охоплений апостол Павло, коли писав, що мета його життя – то “пізнати Його (Ісуса) й силу Його воскресіння, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті” (Фил. 3:10). Хто б ми не були – принци чи жебраки, релігійники чи погани, прославлені чи нікому не відомі, генерали чи центуріони – всі маємо схилити коліна біля підніжжя хреста й обійняти ноги Того, Хто вмер за тебе й за мене.

Нехай це бажання горить і в наших серцях, щоб ми дійсно могли пізнавати Того, Хто так полюбив нас, що віддав Самого Себе заради нашого спасіння.

Ц е н ту р і о н бі л я х р е ста

Мета служіння “Хліб Наш Насущний” – зробити мудрість Біблії, яка змінює життя, зрозумілою і доступною для кожної людини. Брошури серії “Духовні відкриття” презентують світу істину про Ісуса Христа через цікаві, збалансовані й доступні ресурси, що показують важливість Писання у всіх сферах життя. Всі брошури серії “Духовні відкриття” пропонуються безкоштовно для особистого читання та використання їх в малих групах і в євангелізаційному служінні. Щоб стати нашим партнером у розповсюдженні Божого Слова, натисніть опцію “Пожертвувати”. Дякуємо вам за підтримку матеріалів “Хліб Наш Насущний” і “Духовні відкриття”. Навіть маленькі пожертвування багатьох людей дають можливість місії “Хліб Наш Насущний” нести людям мудрість Біблії, яка змінює життя. Нас не фінансують і не підтримують на постійній основі будь-які релігійні групи або деномінації.

ПОЖЕРТВУВАТИ