Відроджений з попелу by Хліб Наш Насущний

ДУХОВНІ ВІДКРИТТЯ

Білл Краудер

Відроджений з попелу Божа присутність у стражданнях Йова Переклад з англійської

“Бiблiйний радiоклас” Видавництво “Християнська Зоря” 2014

Вступ

Відроджений з попелу: Божа присутність у стражданнях Йова

акон сівби та жнив легко зрозуміти: що ми посіяли, те й пожинаємо. Про це писав апостол Павло галатійським церквам у І столітті: “Не обманюйтеся, – Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!” (Гал. 6:7) Втім, ця ідея була висловлена набагато раніше, ще в книзі Йова. Один з друзів Йова, натякаючи на те, що страждалець якимсь чином заслужив усі ті нещастя, що зненацька на нього обрушилися, ставить риторичне питання: “Пригадай но, чи гинув 3

невинний, і де праведні вигублені? Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її” (Йов. 4:7-8). Але потім з’ясувалося, що такий підхід до закону сівби та жнив може призвести до однієї з жахливих помилок. Ось чому я сподіваюся, що дана брошура, написана для БРК біблійним учителем Біллом Краудером, зацікавить багатьох і оновить великий інтерес до однієї з найдревніших біблійних історій.

Мартін де Гаан “Біблійний радіоклас”

В і д род ж е н и й з попе л у

Один

Важкі питання, уникливі відповіді

уді Аллен колись сказав з іронією: “Життя сповнене нещасть, самотності та страждань, і все це стається швидше, ніж ми очікуємо”. Однак Аллен нічого нового нам не повідомив. Біль і страждання тісно вплетені в людське життя, ними охоплена вся наша планета через війни, землетруси, цунамі, повені, тайфуни. Страждання мають ще й причини особистого характеру: руйнування стосунків чи шлюбу, смерть дитини чи коханої людини, втрата здоров’я чи роботи тощо. Страждання приходять несподівано і знаходять нас у найбільш неочікувані моменти, коли ми найменше до них готові. Вони вражають 5

нас таким болем, який не можна описати словами. І ми страждаємо фізично, емоційно, сердечно, духовно; стикаємося з ворогом, що не має ні жалю, ані милосердя і збурює в наших серцях питання, на які ми зазвичай не маємо відповідей. Ці важкі питання змушують нас шукати відповіді. Ми читаємо книжки, розпитуємо філософів, теологів, учителів, обговорюємо різні пояснення стражданням, дискутуємо. Але як б ми не плекали сподівання на вичерпні відповіді, якими б повчальними не здавалися нам книжки, лекції та інші джерела інформації, ми завжди лишаємося невдоволені отриманими відповідями, бо потрапляємо в глухий кут, стикаючись із таємницями, що позбавляють нас спокою і віддаляють від Бога, або ж навпаки, наближають до Нього. На сторінках даної брошури ми спробуємо обговорити лише кілька питань на тему страждань, які підбурюють наш розум, наче той циклон. Які вони, ці страждання? Як реагувати, коли вони приходять у наше життя? Як знайти Бога в найважчі моменти життя? Мабуть, немає кращого початку для наших роздумів про страждання, ніж розгляд випробувань людини на ім’я Йов. Історія його життя записана в одній з найдревніших книг Біблії. Йов жив у країні Уц в найдавніші часи записаної людської історії. Писання подає його як людину, що мала близькі стосунки з Богом. “Був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого тікав” (Йов. 1:1), завжди шукав правди і бажав догоджати Господу. Однак

В і д род ж е н и й з попе л у

У стражданнях ми стикаємося з ворогом, що не має ні жалю, ані милосердя і збурює в наших серцях питання, на які ми зазвичай не маємо відповідей.

несподівана низка нещасть зруйнувала його світ і поставила під загрозу його стосунки з Богом. Кажуть, що ця найстаріша біблійна книга відображає загальний людський досвід страждань і болю. Та хоча історія Йова перекликається з долею багатьох людей, вона містить те, чого ми навіть уявити не можемо, – багато несподіваних істин про наш світ, про нас самих і про Бога.

Важкі питання, уникливі відповіді

Два

Пошматоване серце

така життєва школа, яку б ми воліли пройти заочно, лише теоретично й поверхово. Але отримані за таких умов уроки будуть дуже недосконалі, позбавлені головної своєї суті. Професор Говард Хендрікс колись сказав, що уроки плавання виключають будь-які дистанційні форми навчання. Школа страждань теж не має кореспондентських курсів – лише особисте глибоке пізнання болю. Коли ми перебуваємо в утисках страждань, є те, що лише обтяжує важкий тягар усіх наших проблем і втрат. Про що йдеться? Відповідь на це питання ми можемо отримати з історії Йова.

Незрозумілість страждань (Йов. 1:1-12) Прімо Леві, один з в’язнів концтабору Аушвіц під час Другої світової війни, розповідав про те, як 9

одного дня, перебуваючи у вщент заповненому людьми бараку і ледь не вмираючи від спраги, він потягнувся ротом через вікно, щоб дотягнутися до крижаної бурульки; але охоронець, побачивши це, збив бурульку, а ув’язненого безжально відштовхнув від вікна. Шокований такою жорстокістю, Леві запитав охоронця: “Чому?” На що той відповів: “Тут немає ніяких «чому»”. Інколи ми відчуваємо щось подібне у своєму житті. Здається, що всі наші страждання не мають жодної розумної причини. І коли ми запитуємо себе й небо, чому це відбувається, у відповідь отримуємо лише німу тишу. Мабуть, те саме відчував і Йов, коли в його житті настала смуга жахливих втрат і страждань. Він і гадки не мав, що всі ці трагічні події мали дуже важливу закулісну причину. Але саме закулісна духовна реальність розпочинає історію страждальця Йова. В першому розділі цієї книги ми читаємо про те, як ангельські створіння стали перед Божим троном, серед них був і сатана. А потім сталося дещо вражаюче: “І сказав Господь до сатани: «Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає». І відповів сатана Господеві Через гріхопадіння людства всі ми стали приречені на страждання. Відрізняючись за силою та формою, вони все ж є неминучим, універсальним людським досвідом. Ось чому такий великий вплив мають історії про стійкість, терпеливість та мужність.

В і д род ж е н и й з попе л у

Інколи ми відчуваємо щось подібне у своєму житті. Здається, що всі наші страждання не мають жодної розумної причини. І коли ми запитуємо себе й небо, чому це відбувається, у відповідь отримуємо лише німу тишу.

й сказав: «Чи ж Йов дармо боїться Бога?»” (Йов. 1:8-9) Бог запитав у сатани, нашого духовного ворога, про його спостереження за людьми на землі; при цьому Він виокремив (з почуттям задоволення) Йова. Але сатана у відповідь зробив Богу виклик – поставив під сумнів благочестиві мотиви цього праведника: чому б не служити такому Богу, Який дав стільки багатства та щастя? Сатана заявив, що віра Йова користолюбна, тому Господь дозволив ворогу людських душ випробувати віру цього благочестивого чоловіка. Так Йов став невільним учасником небесного експерименту, згідно з яким сатані було надане право найрізноманітнішими стражданнями випробовувати чистоту його посвячення Богу і мотиви його стосунків з Ним. Цей спір між Богом і сатаною чітко вказує на те, що наше життя пов’язане з вічними духовними сферами. А ще ми розуміємо, що Йов навіть гадки не мав про причини своїх страждань, вони лишалися таємницею. Окрім факту самих страждань, йому нічого не було відомо. Як висловився Пошматоване серце

Оз Гіннес, “життя не просто важке – воно виявляється несправедливим у всесвітньому масштабі, і це жахає. Зрештою все стає нестабільним, втрачає під собою ґрунт”. Несподівана серія життєвих ударів через пережиті болі, смуток і втрати відправила Йова у відчай. Його серце жадало відповідей на важкі питання, але їх не було.

В безодні нестерпних страждань (Йов. 1:13-19) У шекспірівському “Гамлеті” Клавдій говорить: “Коли приходить до нас лихо, то не крадеться, мов незримі шпигуни, а суне батальйонами грізними”. Йов відчув це на власному досвіді, коли один за одним до нього приходили посланці, звіщаючи про жахливі втрати. “І сталося одного дня, коли сини його та дочки його їли та вино пили в домі свого первородженого брата, то прибіг до Йова посланець та й сказав: «Худоба велика орала, а ослиці паслися при них. Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг повбивали вістрям меча. І втік тільки я сам, щоб донести тобі». Він ще говорив, аж прибігає інший та й каже: «З неба спав Божий огонь, і спалив отару та слуг, та й пожер їх. А втік тільки я сам, щоб донести тобі». Він ще говорив, аж біжить ще інший та й каже: «Халдеї поділилися на три відділи, і напали на верблюдів, та й позабирали їх, а слуг повбивали вістрям меча. І втік тільки я сам, щоб донести тобі». Поки він говорив, аж надбігає ще інший та й каже: «Сини твої та дочки твої їли та вино пили в домі свого первородженого брата. Аж раптово надійшов великий вітер з боку пустині, та й ударив на чотири роги дому, – і він упав на юнаків, і вони повмирали. І втік тільки я сам, щоб донести тобі»” (Йов. 1:13-19). 12

В і д род ж е н и й з попе л у

Що в такі хвилини сказати страждальцю задля підтримки? “Я теж не розумію, чому все це сталося”? “Співчуваю, мені дуже шкода”? “Я люблю тебе”? “Бог все одно піклується про нас”?

Ці жахливі повідомлення – швидкі, мов лісова пожежа, – шматували серце Йова. Слуги майже збивали один одного з ніг, поспішаючи сповістити про трагічні новини. Все трапилося практично водночас. У ту епоху багатство вимірювалося кількістю слуг і власності. Втрата як слуг, так і власності стала важким ударом для Йова. Спочатку він втратив усіх ослиць, велику худобу і слуг, що пасли їх (Йов. 1:14-15). Потім “з неба спав Божий огонь” і попалив отари овець і слуг, що їх стерегли (Йов. 1:16). Після цього прийшла погана звістка про напад халдеїв, що захопили верблюдів і вбили слуг (Йов. 1:17). Кожна звістка набувала більшої трагічності, кожна наступна втрата була більшою за попередню. Найжахливішою втратою для Йова стала загибель його синів і дочок. Цю новину, що найбільше розбила серце праведника, приніс останній посланець (Йов. 1:18-19). Коли хвилі втрат сповняють стражданням наше серце, коли лихо приходить до нас чи то поодинокими шпигунами, чи то грізними батальйонами, тягар скорботи може здаватися нестерпним, і ми задихаємося від болю, нас охоплює справжній відчай. Пошматоване серце

Страждалець завжди несе свій тягар один (Йов. 2:13)

“І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий” (Йов. 2:13). Останній напад сатани був направлений на здоров’я Йова (Йов. 2:1-8). Вражений жахливою хворобою шкіри, він сидів у пилюці, шкріб свої гнійні рани, приголомшений тим, як несподівано перевернулося життя. Він мав дружину і друзів, але тягар страждань ніс один. Лише Бог був поруч і все розумів. Сімона Вейль, французький філософ ХХ століття, писала: “Нещастя можуть зробити Бога дуже далеким для нас, більш віддаленим за небіжчика, за світло в кромішній могильній темряві. І тоді моторошний жах поступово охоплює все наше єство”. Відчуття самотності та ізольованості в часи страждань найбільш драматично проявилося у сповненому журбою вигуку Христа на хресті, що зірвався з Його вуст: “Елі, Елі, лама савахтані? – цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мт. 27:46) Мабуть, щось схоже вигукував у своєму серці і Йов, коли сидів убитий горем в придорожній пилюці, зажурений без краю через свої гіркі втрати. Минули тисячоліття, та нічого не змінилося – ні природа страждань, ні їхні причини. Звісно, не всі зазнали такого жахливого лиха, яке спіткало Йова. Хоча немало є й тих, хто постраждали навіть більше за нього. Та в будьякому випадку наші страждання мають загальні характеристики: вони таємничі, незрозумілі, охоплюють нас зненацька, і цей тягар ми несемо самотньо.

В і д род ж е н и й з попе л у

Три

Війна на два фронти

сторики вважають, що основна причина поразки Адольфа Гітлера в війні – його рішення напасти на Росію, хоча він уже був втягнутий у війну з Англією. Військові лідери завжди застерігають проти ведення війни на два фронти, тому що така авантюра завжди закінчується поразкою. Розподіл військ і ресурсів, використання водночас різних стратегій і неможливість зосередитися на одному фронті фактично приречуть таку війну на поразку. Йов теж зіткнувся з небажаною перспективою ведення війни на два фронти. То не була війна за якусь територію, і в ній не використовувалася 15

звичайна військова зброя. То була духовна битва, що відбувалася в розбитому серці Йова, то була емоційна війна слів з друзями заради захисту своєї честі й невинності. В той же час Йов мав болісний конфлікт з Богом, Якому все життя довіряв і служив. В історії про Йова найцікавішою є форма її подання. Розмірковуючи про цю книгу, ми, як правило, фокусуємося на темі страждань. Однак Писання про самі страждання Йова розповідає небагато – лише в двох перших розділах. Решта 40 розділів книги зображують внутрішню боротьбу страждальця з Богом і своїми друзями. Боротьбу через з’ясування причин цих страждань.

З такими друзями... і ворогів не треба! Почувши трагічні звістки, Йов відреагував з великою вірою та впевненістю: “Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав – і Господь узяв, нехай буде благословенне Господнє Ім’я!” (Йов. 1:21) Однак ці сповнені довіри слова дуже скоро змінилися песимістичними, жалібними стогонами. Перша хвиля відчаю, що огорнула Йова, прийшла від його дружини. Без сумніву, вона теж була вбита горем через смерть своїх дітей. Ця трагедія спровокувала в ній веЯк і друзі Йова, ми теж схильні до балакучості, коли намагаємося якось утішити страждальця. Якщо ж дійсно прагнемо допомогти страднику, то маємо долати спокусу “захищати” Бога, навіть якщо наші мотиви чисті й правильні. Коли людина знаходиться в горнилі випробувань, самих слів зазвичай недостатньо.

В і д род ж е н и й з попе л у

ликий гнів та цинізм, тому вона порадила чоловікові: “Прокляни Бога – і помреш!” (Йов. 2:9) Хоча Йов відмовився проклясти Бога, він прокляв усе своє життя (з цього починається його перша промова). Тягар страждань був таким великим, що це дуже негативно вплинуло на його довіру Богу і взагалі на стан його душі. “По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження” (Йов. 3:1). Отже, сяюча віра Йова була подавлена смутком і тими стражданнями, що так несподівано прийшли в його життя. Стогін і плач його душі дійшов до кульмінаційного вигуку: “І нащо Він струдженому дає світло, і життя – гіркодухим, що вичікують смерти – й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані” (Йов. 3:20-21). Та замість такої жаданої смерті Йов поринув у морок ночі; страхи й тривоги позбавили його всякої надії на спокій (Йов. 3:22-26). Але на цю пісню жалоби друзі Йова відреагували з осудом та цинізмом, не розуміючи, що вона викликана нестерпним стражданням нещасного. Коли Йов виливав перед ними свій біль (який не міг або, можливо, не хотів приховувати), то отримував замість співчуття звинувачення, замість утішання – осуд; і цей осуд насувався на нього хвиля за хвилею, як ті жахливі трагічні новини, що сповіщалися Війна на два фронти

одна за одною за кілька днів до цього. “Співчутлива порада” його дружини – то був лише початок. Протягом перших семи днів друзі Йова – Еліфаз, Білдад і Цофар – тихо сиділи, мовчки споглядаючи на агонію страждальця (Йов. 2:13). А восьмого дня накинулися на нього потоком критики. Все відбувалося за простою схемою: промова осуду когось із друзів – і промова Йова в свій захист. І так хвиля за хвилею. Всі троє друзів намагалися оцінити те, що сталося з Йовом, крізь призму свого богослов’я. Яку вони використовували тактику? Всі троє звинувачували Йова в тому, що він, виставляючи свою праведність, не все розповідає, щось приховує. Тобто вважали його лицеміром. Напевно, вважали вони, Йов не хоче зізнатися в якомусь серйозному гріху. Адже Бог не буде карати невинного. Страждалець непохитно відстоював свою невинність, відхиляючи всі звинувачення своїх друзів; але ті продовжували ображати й нападати на людину, що й так уже була зранена емоційно, духовно та фізично. Ці безжальні й безперервні напади виснажили зрештою всіх учасників словесної битви, що була, як потім з’ясувалося, цілком даремною. Неймовірно, але вже після того, як Йов чимало натерпівся від своєї дружини та трьох друзів, свої словесні напади розпочав четвертий товариш, Елігу (Йов. 32–37). Коли люди стикаються зі стражданнями інших, то зазвичай користуються одним з двох підходів. Перший – філософський: спроба дати відповіді на питання. Другий – пасторський: спроба втішити страждальця, дати йому надію.

В і д род ж е н и й з попе л у

Дружину Йова часто характеризують як цинічну безбожницю, але подумайте: як би ви повелися в її ситуації? Вона, як і Йов, втратила всіх своїх дітей і все майно. І тепер вона змушена була споглядати, як страждає її чоловік від нестерпної жахливої хвороби.

Подібно до інших трьох, Елігу вбачав у стражданнях Йова незаперечне свідчення того, що останній чимось не догодив Богу. Елігу фактично довів аргументи проти Йова до нової висоти (чи, краще кажучи, опустив їх якнайнижче). Він почав промову дуже агресивно й обурено (Йов. 32:2). Його гнівливі обвинувачення “логічно доводили”, що не існує ніякого протиріччя в стражданнях Йова, тому що вони, без сумніву, є результатом Божого суду. На жаль, сьогодні подібний аргумент (нібито всі страждання є наслідком Божого покарання) дуже розповсюджений. Саме це спадає на думку, коли ми бачимо страждання інших людей. Саме цей аргумент був причиною звинувачень, якими жбурляли в Йова “нікчемні втішники”. Такий аргумент часто називають доктриною відплати, згідно з якою Бог завжди винагороджує праведників і карає грішників. Подібні доводи, які нібито виправдовують постійні напади друзів на Йова, ми знаходимо і в Псалмах 33 та 36. Намагання Вій н а н а д в а ф р о н т и

протистояти таким аргументам є програшним, бо ведеться на незнайомій території і з недостатніми ресурсами. То була битва, яку Йов неспроможний був виграти, що й доводить його реакція на звинувачення Елігу: у відповідь було лише мовчання. Йов втягнувся у війну, що почалася з безжальних нападів з боку його дружини та друзів. Але страждалець вів війну ще й на іншому фронті.

Де Бог? Протягом словесної війни з друзями Йов відстоював свою чесність і наполягав на власній невинності. Але страждалець не лише захищався, а й ішов у наступ, тобто сам не скупився на звинувачення. Об’єктом його нападок стали не дружина чи друзі, а Сам Бог. Йов буквально накинувся на Господа зі своїми запитаннями, сумнівами, тривогами і навіть звинуваченнями. Аргументи, які він висунув проти Бога, сповнені гніву та сарказму. Відкритість Йова – це, певною мірою, саме те, що робить його книгу такою близькою нам і зрозумілою. Ми гостро відчуваємо смуток і біль страждальця, починаємо розуміти глибину його страждань, розчарування, ро згубленості, бо й самі нерідко відчуваємо те саме. Як наслідок – жалоби Йова знаходять відгук у наших серцях, які теж бувають обтяжені тягарем питань без відповідей. Боротьба Йова з Богом містить щонайменше три домислювані питання, яких ми не озвучуємо, коли страждаємо, але вони готові зірватися з кінчика нашого язика. 20

В і д род ж е н и й з попе л у

Щось жахливе коїться з нашим Всесвітом, і ми не знаємо, що робити. Особливо відчуваємо це, коли бачимо страждання слабких, невинних, маленьких.

Питання 1: Чому Бог усякого втішання здається загрозливим? “Боюся всіх смутків своїх, і я знаю, що Ти не очистиш мене” (Йов. 9:28). Коли ми змагаємося з власними стражданнями і з Богом, Який, на нашу думку, навмисне їх посилає, наші серця паралізує страх. Іноді, замість того щоб знайти втіху в стосунках з Богом, ми починаємо сумніватися в реальності цих стосунків, раптово втрачаємо ґрунт під ногами і можемо зірватися в прірву болю. Нас гнітить питання, чому Бог усякого втішання послав нам такі муки. Питання 2: Чому Бог усякої правди допускає кривду? “Ось ґвалт! я кричу – та не відповідає ніхто, голошу – та немає суду!” (Йов. 19:7) Що більше наші страждання є незрозумілими для нас, то менше ми сподіває мося знайти їхні причини. Через це вони здаються нам несправедливими. Вій н а н а д в а ф р о н т и

Щось жахливе коїться з нашим Все світом, і ми не знаємо, що робити. Така реакція цілком зрозуміла, коли ми сти каємося зі стражданнями. І наше спан теличення лише посилюється, коли ми бачимо страждання слабких, невинних, маленьких. Як і Йов колись, ми запитуємо себе, як можна взагалі вірити в Божу справедливість, коли життя безнадійно сповнене кривдою.

Питання 3: Чому Бог усякої сили не зміцняє мене? “А Бог пом’якшив моє серце, і Всемогутній мене настрашив” (Йов. 23:16). Коли страждання накривають нас хвилею, ми від чуваємо себе крихітними, а світ здається нам неймовірно величезним. У такі моменти ми відчайдушно потребуємо Господньої сили, але, в той же час, нам здається, що Бог навмисно посилає нам усі ці страждання, що висмоктують з нас життєві сили. Сповнені жаху слова Йова (Йов. 23:16) можуть відгукуватися в наших серцях, коли в найважчі моменти життя ми, замість отримання від Бога сили, почуваємося ще більш безсилими. Ці питання Йова звучать як звинувачення, виражають розчарування, підозри й сумніви. Вони залишалися безЛюди біблійних часів убачали прямий зв’язок між гріхом людини та її стражданнями чи хворобами. В Євангеліях ми читаємо, як учні Ісуса запитали: “Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?” (Ів. 9:2)

В і д род ж е н и й з попе л у

Дослiвний переклад вiрша 4 з єврейської мови звучить так: “Де був ти (Йов), коли Я (Бог) засновував землю?”

адресними до того часу, поки страждалець не опинився в присутності живого Бога. Так буває і з нами. Йов бажав позмагатися з Богом, замість тиші вимагав відповідей на свої запитання. І Бог нарешті з’явився йому (Йов. 38:1). Але не для того, щоб відповідати на запитання обуреного, розчарованого, сповненого звинувачень і все ще страждаючого Йова, а щоб поставити йому Свої запитання: “Де ти був, коли землю основував Я? Розкажи, якщо маєш знання! Хто основи її положив, чи ти знаєш? Або хто розтягнув по ній шнура? У що підстави її позапущувані, або хто поклав камінь наріжний її, коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини?” (Йов. 38:4-7) Йов опинився лицем до лиця з Самим Творцем, Чий розум неосяжний, Чиї цілі відображені в величі Його творіння. Яке право мав Йов ставити під сумнів мудрість Творця? Як він міг звинувачувати Автора життя? Чи буде він відстоювати свої претензії тепер, у присутності святого Бога? Вій н а н а д в а ф р о н т и

Сумний досвід Йова чимось нагадує ситуацію, в якій опинився колись Асаф: він теж не мав відповідей на питання, що краяли його серце. І ці сумніви розсіялися лише тоді, коли він увійшов у Божу присутність (Пс. 72:17). Коли Бог відкрився Йову, той зрозумів, що Божа присутність – це все, що йому потрібно, навіть без відповідей на всі запитання, без зцілення від хвороби та повернення всіх втрат. “А Йов відповів Господеві й сказав: «Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе! Хто ж то такий, що ховає пораду немудру? Тому я говорив, але не розумів. Це чудніше від мене, й не знаю його:“ Слухай же ти, а Я буду казати, запитаю тебе – ти ж Мені поясни”. Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе. Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!»” (Йов. 42:1-6) Без будь-яких роз’яснень причини страждань, без полегшення болю страждальця Бог нагадав Йову, що Його сила та мудрість перевершують людську здатність осягнути божественні вчинки. Отже, основне рішення проблеми страждань та сумнівів – це не наведення переконливих аргументів, а спроможність покластися на Божу силу, довіритися Його благодаті, навіть коли страждання не мають пояснень і накривають нас величезними хвилями.

В і д род ж е н и й з попе л у

Чотири

Мудрість, яка приходить через страждання

аси страждань – це важкий період, але його не потрібно марнувати. Страждання можуть багато чому нас навчити, поглибити наше пізнання життя. Бенджамін Дизраелі сказав: “Багато бачити, багато страждати і багато вивчати – це три стовпи пізнання”. Страждання – це школа, яку б ми воліли пройти заочно. Але такого не буває. Які ж саме уроки засвоїв Йов, пройшовши крізь жахливу темряву втрат, смутку та болю? 25

Страждання неминучі “Бо нещастя виходить не з пороху, а горе росте не з землі, – бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти” (Йов. 5:6-7). Карл Сендберг написав колись фразу, яку вважають найкоротшим віршем в англійській літературі: “Народився, постраждав, помер”. А Ральф Уолдо Емерсон писав: “Хто не був у домі плачу, той бачив лише частину світу. Як солоні океани вкривають дві третини планети, так і солоні сльози вкривають більшу частину нашого життя”. Слова Еліфаза теманянина (Йов. 5:6-7), незалежно від його мотивів – хотів він звинуватити Йова чи втішити, – є правдивими. Страждання дійсно є неминучою реальністю цього світу, враженого гріхом: “Людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти” (Йов. 5:7). В цьому занапащеному світі страждання, скоріше, є нормою, ніж виключенням. Отже, саме наявність страждань, а не їхня відсутність, є нормальним явищем. Бог живий “Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою” (Йов. 19:25-26). Єврейською мовою слово “Викупитель” звучить як “Гаал”. У Старому Заповіті воно часто використовується по відношенню до того, хто викупляє заставлене майно або проданого в рабство друга чи родича.

В і д род ж е н и й з попе л у

В цьому занапащеному світі страждання, скоріше, є нормою, ніж винятком.

Як же нам слід реагувати на неминучі страждання і втрати? Зі стійким фата лізмом? Просто дивлячись у вічі реаль ності? З сумнівами? Відчаєм? Вірою? З якоюсь комбінацією з переліченого? Наші серце та розум буквально розриваються між усіма цими варіантами. Іноді ми впадаємо у відчай і фаталізм, а іноді намагаємося зміцнитися вірою в вихорі сумнівів. Йов же, замість того щоб сумніватися в існуванні Бога, навіть у своїх стражданнях линув до Нього. Якщо ми міцно тримаємося віри в реальність Бога та Його силу навіть серед важких обставин, що підбурюють наші сумніви, то досвід страждань може стати для нас чимось більшим, ніж просто важким періодом життя. Він може поставити нас на вищий щабель духовного зростання. Ми маємо шанс отримати через біль та смуток безцінні уроки, адже там, у цих випробовуваннях, з нами перебуває Бог.

Бог усе знає “А Він знає дорогу, яка при мені, – хай би випробував Він мене, – мов те золото, вийду!” (Йов. 23:10) М уд р і ст ь , я ка п р и хо д и т ь ч е р е з ст р а ж д а н н я

Наш Бог живий, Йому відомі всі наші проблеми. У Христі Бог “співчуває слабостям нашим” (Євр. 4:15). Він знає, яких цілей ми можемо досягти через пережитий біль. Йов пізнав, що Господь знає шлях страждань кожного з нас. Зрештою, всі наші страждання не випадкові. Темні періоди в нашому житті – це теж інструмент у Його руках, щоб сформувати, виліпити з нас те, що Він бажає. У Бога ніщо не буває безцільним, даремним. Це стосується і важких часів страждань, завдяки яким ми отримуємо багато уроків про життя, самих себе і про нашого Небесного Отця.

Бог заслуговує на довіру “Господь дав – і Господь узяв. Нехай буде благословенне Господнє Ім’я!” (Йов. 1:21) Зрештою, ця перша реакція Йова виявилася найбільш правильною. Сказана з вірою, вона виражала велику духовну істину, яку й було пізніше доведено. Богу можна довіряти – це був найкращий урок, який Йов засвоїв, пройшовши крізь горнило страждань. Нашим найнадійнішим якорем серед загрозливих життєвих штормів має бути віра в неосяжність Божої мудрості, в те, що Бог заслуговує на довіру.

В і д род ж е н и й з попе л у

П’ять

Життєві уроки

авньогрецький поет Есхіл будував свою філософію пізнання на жорсткому ґрунті страждань. Він записав колись слова, які пізніше, 4 квітня 1968 року, цитував Роберт Кеннеді перед натовпом в Індіані, коли оголосив про вбивство д-ра Мартіна Лютера Кінга: “Навіть уві сні той біль, який ми не можемо забути, капає в наше серце краплина за краплиною, поки крізь відчай, супроти нашої волі, в ньому не проросте мудрість величною ласкою Бога”. Така “мудрість величною ласкою Бога” потребує великої ціни. За інших обставин ця мудрість від страждань, яку здобув Йов, нам здалася б банальною 29

істиною, високодуховним кліше; та коли ми самі по глинуті стражданнями, ця істина стає для нас рятувальною мотузкою, за яку ми вчимося чіплятися. Елі Візель був серед в’язнів концтабору Освенцим, яких змусили спостерігати за стратою молодого хлопця. Коли нещасний помирав, Елі почув ззаду чийсь придушений голос із хлипанням: “Де Бог? Де Він?” Серце 15-річного Елі знайшло лише одну відповідь: “Він там, висить на тій шибениці”. Слова Візеля містять зерно істини. Зрештою, хрест став Божою відповіддю на проблему страждань. На хресті Бог увійшов разом з нами в страждання і навіки відкупив нас від них. Пітер Крафт справедливо сказав: “Ісус став Божими сльозами”. Генрі Ноувен дійшов висновку, що Бог визволяє нас, не позбавляючи страждань, а розділяючи їх з нами. Ісус – Бог, Який страждає разом з нами. Ця істина найкраще була явлена на голгофському хресті. Можливо, саме тому Джордж Маклеод написав: “Ісус був розіп’ятий не в кафедральному соборі між свічками, а на хресті, між двома розбійниками, на такому перепутті, що люди змушені були написати про Нього трьома мовами: єврейською, грецькою та латинсьБлискучий колись філософ-атеїст Фрідріх Ніцше останні кілька років свого життя провів у лікарні для психічнохворих. То був світ без спасіння, надії, благодаті та милості, світ занадто жахливий, щоб жити в ньому.

В і д род ж е н и й з попе л у

кою; на такому місці, де всілякі циніки могли Його паплюжити, а черстві солдати кидали жеребок. Коли ми бачимо, де Ісус помирав, то розуміємо, за що і за кого Він помирав”. На хресті Бог увійшов разом з нами в страждання і навіки відкупив від усіх страждань.

Ця істина про страждаючого Спасителя (Бога, Який страждає разом з нами) спонукала Джона Стотта сказати: “Я ніколи не повірив би в Бога, якби не було хреста. Єдиний Бог, у Якого я вірю, – це Той, Кого Ніцше висміював як «Бога на хресті». Як можна було б у цьому сповненому стражданнями світі вірити в Того, Хто взагалі не знає, що таке біль?” Бог любить нас вічною любов’ю. По слідовники Христа можуть глибоко прийняти цю істину з великою надією та впевненістю, а також запропонувати її цьому світу, де кількість страждань перевершує будь-яку уяву. Ми не пропонуємо доктрини чи ідеології, теорії чи богослов’я. Ми пропонуємо Ісуса – Бога, Який страждає разом з нами.

Жи т т єв і у р о к и

Мета служіння “Хліб Наш Насущний” – зробити мудрість Біблії, яка змінює життя, зрозумілою і доступною для кожної людини. Брошури серії “Духовні відкриття” презентують світу істину про Ісуса Христа через цікаві, збалансовані й доступні ресурси, що показують важливість Писання у всіх сферах життя. Всі брошури серії “Духовні відкриття” пропонуються безкоштовно для особистого читання та використання їх в малих групах і в євангелізаційному служінні. Щоб стати нашим партнером у розповсюдженні Божого Слова, натисніть опцію “Пожертвувати”. Дякуємо вам за підтримку матеріалів “Хліб Наш Насущний” і “Духовні відкриття”. Навіть маленькі пожертвування багатьох людей дають можливість місії “Хліб Наш Насущний” нести людям мудрість Біблії, яка змінює життя. Нас не фінансують і не підтримують на постійній основі будь-які релігійні групи або деномінації.

ПОЖЕРТВУВАТИ