Вивчення мистецтва використання розбіжностей

ДУХОВНІ ВІДКРИТТЯ

Вивчення мистецтва

використання

розбіжностей Як подолати конфлікти в церкві

Переклад з англійської

“Бiблiйний радiоклас” Видавництво “Християнська Зоря” 2015

змiст Не погоджуйтеся, якщо ви незгоднi........... 4 Що знаходиться під поверхнею проблемних питань....... 8

Вивчення мистецтва використання розбіжностей

Ч

Межа єдності............... 27

и можливо залишатися вірним своїм переконанням і при цьому не виглядати жорстким по відношенню до тих, хто незгоден зі мною? І як, навпаки, надмірна догідливість може спричинити конфлікт? І нарешті, що повчального ми можемо знайти у своєму гніві? Наступні сторінки – це результат дослідження, яке не лише докорінно змінило моє ставлення до конфлікту, але й у чималій мірі до нашого Господа також. Молюся, щоб ця брошура допомогла вам особисто або вашим знайомим.

Питання та відповіді...... 29

Мартiн де Гаан

Проблемні питання і мотиви, що криються за ними......................... 8 Мотиви й переконання, що їх формують.......... 10 Хибні переконання у циклах конфлікту..... 12

Зважайте на сигнали..... 14 Жовте свiтло самозахисту................ 14 Червоне світло гніву.... 16 Зелене світло Божої мудрості...................... 17

Знайте свою роль під час конфлікту.......... 19 З’ясуйте, що можете зробити....................... 19 Пам’ятайте, що зробив для вас Бог........ 21 Станьте на захист честі церковної сім’ї.... 23

Зосередьтеся на Тому, Хто забезпечує вас......... 25 Джерело єдності.......... 25

3

не погоджуйтеся, якщо ви незгоднi

Щ

о робити, коли ми впевнені у тому, що вірно розуміємо якусь спірну церковну доктрину і точно знаємо, наприклад, яким має бути стиль поклоніння або місіонерський бюджет? Що робити, коли ми вважаємо, що інша сторона зображує своє розуміння конфлікту нечесно та перекручено? Або ж, як зупинити небезпечних людей у церкві? Подібні питання хвилюють нас тим більш, чим глибше ми розуміємо, які руйнівні наслідки може спричинити конфлікт. Можливо, ви знаєте тих людей або ті родини, ноги яких більше не буде у церкві після того, як вони опинилися посеред сповненого гіркоти протистояння. Можливо, ви знаєте тих членів церкви, які після конфлікту відкинули навіть саму думку активно залучатися до церковної праці. Або вам відомі пастори, що 4

зламалися, залишили своє служіння і почали продавати страхові поліси на життя, нерухоме майно чи, навіть, місця на цвинтарі. Тож, усвідомлюючи всю небезпеку церковних суперечок, що нам робити, коли є загроза конфлікту? Може, заради єдності дозволити іншим вилізти нам на голову? Гадаю, що ні. Але перш за все, ми маємо впевнитися, що право на це нам дає сама Біблія...

Не погоджуйтесь, якщо ви незгодні.

Ніколи... ніколи не намагайтеся заради миру чи єдності бути настільки згідливими, щоб грішити проти своєї чесності та щирості. Ніколи не сприяйте тому, щоб у вашій церкві встановлювалася мертва, лицемірна тиша, яка нерідко веде до вибухів конфлікту. Згадайте, що ні Мойсей, ні Ісус, ані Павло не були відомі, як догоджальники людям. Вони не завжди вели себе обережно, обминаючи гострі кути, й ніколи не прагнули миру

будь-якою ціною. Їх приклад, як і все Писання, послідовно вчать нас і дають підставу вірити, що...

Розбіжності можуть бути корисними. Хоча

Біблія попереджає про руйнівну силу нездорових суперечок, вона також містить багато причин, чому ми маємо вчитися мистецтву використання розбіжностей. Соломон каже, що безпеку можна здобути при багатьох радниках, а не за допомогою натовпу завжди у всьому згідних догоджальниківпослідовників (Пр. 11:14). Далі він запевняє, що “побої від друзів вірність показують” (Пр. 27:6), в той час, як маніпулятивна брехня підлабузників вкрай небезпечна (Пр. 26:28). Більш того, щирі друзі “гострять лице” один одного, як “гострить залізо залізо” (Пр. 27:17).

Існує багато причин, чому потрібно вчитися мистецтву використання розбіжностей.

Якщо ми не навчимося спрямовувати наші розбіжності у живу, здорову та енергійну дискусію, то виявимо повну безпорадність, коли станеться конфлікт. Якщо ми не дозволимо іншим критично ставитися до наших ідей, то кожну їх незгоду будемо розцінювати, як напад на нас особисто – відразу ж почнемо захищатися. Далі – напруга пристрастей, взаємні образи, біль... Скінчиться все це тим, що ми, жалкуючи про те, що сталося, не раз ляснемо себе по лобі, бо на власному досвіді впевнимося у правдивості слів Соломона: “Розлючений брат протиставиться більше за місто твердинне, а сварки, – немов засуви замку” (Пр. 18:19). Якщо ми не навчимося мистецтву використання розбіжностей, то небезпечним стане вирішення будь-якого питання. Конфлікти можуть вибухнути через будь-що: родинні взаємовідносини, політика церкви, доктрини, бюджет, платня церковному штату, музика, різні церковні про5

грами, використання апаратури, молодіжне служіння або церковна дисципліна. Чвари нерідко виникають навколо проблеми вже старого пастора, занадто розкутого молодіжного лідера, заможного члена комітету чи впертого скарбника. Присмак гіркоти може залишитися після дискусій щодо друзів пастора, його дружини, пріоритетів або стилю навчання. Незлагода також нерідко виникає під час обговорень загальних тенденцій у деномінації або у таких випадках, коли відміняють вечірнє молитовне зібрання у четвер, припиняють фінансову допомогу тим чи іншим місіонерам або змінюють філософію зовнішніх відносин церкви. Гнів спалахує і під час обговорень важливих тем, і через те, що хтось когось дратує особисто. У світлі того факту, що майже будь-яке питання може обернутися конфліктом, запитаємо себе: як ми можемо використати розбіжності, щоб вони привели не до руйнівних 6

суперечок, а до розумного рішення, добробуту і мудрості? На сторінках цього біблійного дослідження ми й спробуємо разом дати відповідь на це питання. Але існує ще одна важлива істина, на яку потрібно зважати під час наших розмірковувань...

Конфлікт – річ неминуча, але не завжди негативна. Ніколи не-

потрібно відчувати себе винним лише за те, що ви втягнуті у церковний конфлікт. У церкві завжди будуть виникати ті чи інші проблеми. З ними прийдуть і конфлікти. Таке трапляється навіть у найкращих церквах і серед найдуховніших лідерів, на найліпше спланованих церковних радах і серед найближчих друзів. Павло, наприклад, мав конфлікти з Варнавою і Петром. Незлагода виникала не лише у незрілій духовно коринтянській церкві, але й у більш духовній общині у Филипах. У колі найближчих учнів Христа також були конфлікти, навіть

після таємної вечері – в ніч, коли Його зрадив Юда. Історія свідчить, що завжди після “медового місяця”, нових захоплюючих відносин приходить час проблем та випробувань. Якщо ви розраховуєте на щось інше, готуйтесь до гірких розчарувань. Тож буде більше сенсу благати Господа не про те, щоб Він уберіг нас від конфліктів, а про те, щоб зробив нас здатними реагувати на них і поводитися, як можна м’якше. Нам потрібно серйозно зважити слова Павла, який говорить: “Коли можливо, якщо це залежить від вас, – живіть у мирі зо всіма людьми!” (Рим. 12:18) Та все ж таки, як нам досягти цього миру, коли ми стикаємося з людьми, яких не обходять наші навіть найважливіші інтереси? Як нам практикувати мистецтво використання розбіжностей в оточенні людей, які ставляться до нас мало не вороже? Одна з найважливіших практичних істин, яку ми маємо засвоїти, така: якщо вже говорити про конфлікти, то...

Проблема криється не у “проблемі”. Розбіжності щодо тих чи інших питань – це ще далеко не привід “з’їдати” один одного. Різні погляди на речі – не причина, щоб церковні засідання чи членські зібрання закінчувалися вибухом гніву. Дійсна причина конфлікту лежить не у площині спірних питань, а у тому – з чим ми не згодні, та як ми це демонструємо. Якщо ми не зазирнули під поверхню проблемних питань і не виявили прихованих мотивів, то ми навіть не наблизилися до вирішення тих проблем, що нас розділяють. Скажу більше, якщо ми не зазирнули глибше прихованих мотивів і не виявили тих глибинних поглядів (переконань), які їх формують, то наш підхід до улагодження конфлікту буде дуже поверховим.

Проблеми, що на поверхні Приховані мотиви Глибинні переконання 7

Наші відмінності – річ, без сумніву, важлива. Наші занепокоєння також можуть бути вирішальними у житті церкви. Та що нам потрібно зрозуміти, так це те, що не проблемні питання є джерелом конфлікту. Цим джерелом є приховані мотиви та глибинні переконання.

Що знаходиться під поверхнею проблемних питань

Щ

об розвивати відносини, які б відрізнялись радістю, свободою та здоровим підходом до розбіжностей, потрібно глибше зрозуміти таку річ, як приховані мотиви.

Проблемні питання і мотиви, що криються за ними Проблемні питання, що буцімто спричиняють конфлікт, подібні до верхівки айсбергу. Під цією поверхнею знаходять8

ся приховані мотиви, з-за яких здорова розбіжність думок перетворюється у гірке протистояння. Апостол Яків зображує, як ці приховані мотиви можуть зробити нас джерелом різних неприємностей – тобто такими, хто постійно шукає привід для конфлікту. Він чітко дає зрозуміти: якщо нас обурює, коли хтось здобуває увагу та визнання (заздрість), або коли ми намагаємося будь-що висунутися уперед навіть за рахунок інших (егоїстичні амбіції та кар’єризм), то починається прихована війна інтересів, яка формує сумний, невірний підхід до розбіжностей. З іншого боку, Павло доводить, що якщо наші мотиви правильні, ми здатні діяти милостиво, – навіть по відношенню до тих, хто проти нас. У цьому випадку, навіть якщо ми впевненi, що інша сторона помиляється і помиляється суттєво, все ж таки, будемо прагнути блага. Культивуючи таке відношення до ворогів, Павло пише: “А раб Господній

не повинен сва- “Хто мудрий і розумний нас, що якщо ритись (букв. між вами, нехай він покаже мотиви невірні, “воювати”), але діла свої в лагідній мудрості то всі наші бути привітним добрим поводженням! Коли знання, віра, до всіх, насамопожертва ж гірку заздрість та сварвчальним, до мають невеку ви маєте в серці своєму, лику цінність лиха терплячим, то не величайтесь та не в Божих очах що навчав би говоріть неправди на прав(1 Кор. 13:1противників із ду, – це не мудрість, що 13). Знову і лагідністю, чи ніби зверху походить вона, знову Боже Бог їм не дасть але земна, тілесна та деСлово закликає покаяння, щоб монська. Бо де заздрість до такого роду правду пізнати, та сварка, там безлад та щоб визволивсяка зла річ!” (Як. 3:13-16) любові, в якій тися від сітки вчинки спрямовуються гідними мотивами. диявола, що він уловив їх Писання також роз’яснює для роблення волі своєї” нам що трапляється, коли (2 Тим. 2:24-26). гріховні мотиви витискують добрі. Так учні, після Друзі можуть того як Ісус послужив їм отримувати під час останньої вечері задоволення від палких, (в ту ніч, коли Його було зраджено), почали сперечаживих дискусій, не ображаючи особистість тися, хто з них найбільший Це була іншого і не опускаючись (Лк. 22:14-27). явна ознака присутності в до низькості. них егоїстичних амбіцій та заздрості. А через кілька Не лише Якiв та Павло годин та ж заздрість підкреслюють важливість підштовхнула юдейських правильних відносин, начальників потребувати позицій та мотивів. По суті, арешту й розп’яття Божого уся Біблія – це книга про Сина (Мт. 27:18; Мр. 15:10). серце. Святе Письмо вчить Вони ненавиділи “цього Чу9

дотворця” не тому, що Його Реакція Авраама була погляди відрізнялись від мирною: він запропонував їхніх, а тому, що “І піднявся Аврам із Єгипплеміннику Він зайняв їх ту, – сам, і жінка його, і все, самому вимісце. Боялися, що в нього було, і Лот разом брати собі що Христос може із ним, до Неґеву. А Аврам землю. Лот зашкодити їхнім був вельми багатий на хумаксимально намаганням збе- добу, на срібло й на золото. скориставрегти свій вели- І пішов він в мандрівки свої ся щедрістю чезний вплив, а від Неґеву аж до Бет-Елу... свого дядька значить – позба- І Аврам там прикликав і оселився на вити їх народно- Господнє Ймення. Так само найкращих го визнання та пасовиськах. й у Лота, що з Аврамом шанобливої Це була доходив, дрібна та велика уваги. лина річки худоба була та намети. І не вміщала їх та земля, щоб Йордан – така родюча й Мотиви й їм разом пробувати, бо вепереконан- ликий був їхній маєток, і не квітуча, що Біблія називає ня, що їх могли вони разом пробуваїї Господнім формують ти. І сталася сварка поміж Конфлікт мож- пастухами худоби Аврамової садком. Причину на визначати та поміж пастухами худотакої щедрості як “намагання би Лотової... І промовив до двох або більше Лота Аврам: «Нехай сварки Авраама треба шукати в його людей оволодіти не буде між мною та між добрих мотиоднією й тією тобою, і поміж пастухами вах. Патріарх ж територією моїми та поміж пастухалише тому був або контролюми твоїми, бо близька ми здатний завати одні й ті ж рідня... Відділися від мене! лишитися обобмежені ресур- Коли підеш ліворуч, – то я раженим, що си”. Саме це і піду праворуч, а як ти празрозумів Ботрапилось, коли воруч, – то піду я ліворуч»” жий урок: допочали спере(Бут. 13:1-9). бробут залежить не від стисчатися пастухи Авраама й нутих міцно кулаків, а від Лота, – тісно їм було разом.

10

відкритих щедрих рук Того, Хто завжди спрямовував його шлях (Бут. 13:14-18). Наші мотиви й підхід до конфлікту формується не якимись правилами, а тим, чи ми довіряємо, як Авраам, Богові, Який піклується про нас. Тож, чи згідні ми дозволити Господові забезпечити нас усім необхідним, але за Його умовами і в свій час? Чи, можливо, ми впевнені, що наша безпека залежить від нашої здібності усе тримати в своїх руках? Мова йде не про те, щоб дозволити іншим постійно витирати об нас ноги й вилазити на голову. Любов не завжди дозволяє іншим діяти так, як їм заманеться. Інколи потрібно дати їм відчути силу наших принципів та виправданих занепокоєнь. Але під час з’ясовування відносин потрібно, щоб люди зрозуміли: наша незгода за природою милостива й сповнена любові. Вони мають знати, що мотиви нашої конфронтації – не захистити свої інтереси. А щоб таке було насправді, є лише один шлях: спокійна

довіра Богові, Який здатен вчасно забезпечити нас усім необхідним. У людей, які знають, що безпечно перебувають у Божих руках, мотиви формуються саме в світлі цієї впевненості. Такі християни вчаться жити по благодаті і вміють не погоджуватися з чимось без зла в душі. Вони досягають свободи любити і довіряти Богові день за днем, навіть коли обставини (на які вони все рівно не можуть вплинути) розвиваються не на їхню користь.

Проблеми, що на поверхні З чим ми погоджуємося або не погоджуємося?

Приховані мотиви Чому ми погоджуємося або не погоджуємося? Ми один за одного чи один проти одного?

Глибинні переконання У що ми віримо відносно Бога, себе і тих обставин, в яких опинилися? Це впливає не лише на те погоджуємося ми чи ні, але й на те, як ми при цьому поводимося.

11

вважати, що ми здатні усе тримати під своїм контролем, що якщо себе не захистимо, ніхто за нас цього не зробить. Усвідомлення ролі хибних переконань допомагає зрозуміти: чому Павло саме Хибні переконання таким чином, а не якось у циклах конфлікту по-іншому, повідомив нам про конфліктуючі сторони у Ми сприяємо повторенню церкві, що в Филипах. Нациклів конфлікту, коли певно, він знав впевнені, що “Благаю Еводію, благаю й щось про ті те, чого ми проблеми, які бажаємо, завж- Синтихію – думати однаково в Господі. Так, благаю розділяли хриди співпадає й тебе, товаришу вірний, стиян, та втім, з тим, що допомагай тим, хто в в подробиці не нам дійсно боротьбі за Євангелію пома- удавався. Напотрібно. Або гали мені та Климентові й впаки, писав коли занадто іншим моїм співробітникам, так: наче всі переймаємося яких імення записані в ті спірні молюдьми, які Книзі Життя. Радійте в менти відразу проти нас, Господі завсіди, і знову кажу: б зникли самі замість того, радійте! Ваша лагідність по собі, якби щоб частіше хай буде відома всім людям. конфліктуючі дивитися на Господь близько! Ні про що сторони погодиБога, Який за лися б визнати, нас. Хибні пере- не турбуйтесь, а в усьому що спрямовуваконання (погля- нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою лися хибними ди) – це пальй проханням з подякою. переконанняне постійних І мир Божий, що вищий від ми, які вели циклів усякого розуму, хай береже від Господа конфлікту. серця ваші та ваші думки до обопільної Вони приу Христі Ісусі” (Фил.

4:2-7). ворожнечі. мушують нас

Між іншим, пам’ятаєте, що далі трапилося з Лотом? Коли він вибрав найкращу (як вважав) землю, то отримав “в додаток” й такі нечестиві міста, як Содом і Гоморра.

12

Здається, Павло пропонує двояке рішення – як розірвати ланцюг постійних конфліктів та взаємних образ. З одного боку, він благає, щоб хтось підставив плече допомоги залученим до конфлікту членам церкви й трішки зняв з них стрес. Таке враження, що втома й важкий тягар постійного намагання виконувати занадто великий обсяг служіння Господу зробив тих християн чутливими і схильними до суперечок. З іншого боку, Павло нагадує филип’янам (кількома шляхами), що не потрібно шукати чи вимагати від інших належного до себе ставлення. Що не в цьому схований ключ до їхнього добробуту. Двічі він заохочує їх радіти в Господі. А ще закликає, щоб іншим була відома їх лагідність, бо “Господь близько”. Апостол вчить віруючих Филипів, що замість того, щоб турбуватися, краще у молитві покладатися на Господа. Потім, запевнивши їх у силі Бога дарувати їм

внутрішній мир (вони ж у свою чергу мали вчитися дякувати Господу з твердою вірою, що завжди можуть отримати з Його рук допомогу), Павло заохочує віруючих думати не про погані речі, а про те, що є правильним (Фил. 4:8-9). Таким чином, розкриваючи дійсні проблеми глибинних переконань, апостол наділяє филип’ян засобом – як розірвати ланцюг конфліктів, які могли втягнути і багатьох інших членів церкви. Він знав, що ключ до єдності – це не значить дійти згоди в усіх спірних питаннях. І проблема не вирішиться, якщо ми просто будемо розуміти: щоб любити, конче потрібна єдність. Ні. Для тих, хто знає Бога, відповідь полягає у правильних духовних переконаннях щодо Господа. Лише вони допоможуть нам під час несприятливих обставин життя уникнути самозахисту, страху й гніву, які в іншому випадку знову й знову штовхатимуть до помсти (образа за образу).

13

шому житті блимати, це означає: “Увага! Будь обережним! Готуйся тиснути на гальма!” Більше покладаюсь Мова не йде про те, що на себе, 2.

6. будь-який самозахист – обставни Відчуття Гнів та інших, це гріх. Без необхідної втрати, ніж на Бога поразки обережності і піклування про власну безпеку всі ми померли б передчасною смер3.

4.

5. Хибне СамозаСтрах тю. Мудрі люди не лізуть перекохист легковажно туди, де можна нання собі зашкодити. Але що нам потрібно, все ж таки, – це бути впевненими, що наш “захист” не відбувається за рахунок недбайливого ставлення до інтересів та потреб інших. жовте свiтло самоТой самозазахисту “Бо де заздрість та сварка, хист, про який там безлад та всяка зла говорить Яків, ак як річ!.. Звідки війни та свари не приносить заздрість між вами? Чи не звідси, – користі нікому. та амбіції від ваших пожадливостей, Це є той тип заспонукають які в ваших членах вохисту власних нас захищати юють? Бажаєте ви – та інтересів, коли власні інтереси й не маєте, убиваєте й ми відшукуємо за рахунок заздрите – та досягнути помилки інших інших, їх не можете, сваритеся та лише задля можна умовно воюєте – та не маєте, бо того, щоб їх назвати – поне прохаєте, прохаєте – та “упіймати”. переджальним З точки зору жовтим світлом. не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на Якова такого Тож, коли воно розкоші свої. Перелюбники самозахисту починає у на1. Проблемні питання, що на поверхні

Коло

конфлiкту

Зважайте на сигнали

Т

14

7. Помста (образа за образу)

потрібно уника- та перелюбниці, чи ж ви Правда на ти, тому що він не знаєте, що дружба зо моїй стороні, може закаламу- світом то – ворожнеча то ж візьму тити церкву і ситуацію під супроти Бога? Бо хто стати джерелом хоче бути світові приятесвій контроль зла (Як. 3:16), – лем, той ворогом Божим і зроблю все відразу ж необхідне, щоб стається. Чи ви думаєте, виявиться дати відсіч що даремно Писання гонаше розчарутим, хто проти ворить: «Жадає аж до вання, що не мене”. Уразаздрости дух, що в нас жена гордість здійснилися ті пробуває?» Та ще більшу запевняє: чи інші бажання благодать дає, через що й (Як. 4:1-4). Але промовляє: «Бог противить- “Ніхто мене понайстрашніше ся гордим, а смиренним дає навіть не це. благодать». Тож підкоріться справжньому не розуміє. Справа у тому, Богові та спротивляйтесь І якщо я сам що такий тип са- дияволові, – то й утече він мозахисту є сим- від вас” (Як. 3:16; 4:1-7). про себе, про птомом ураженої свої потреби гордості. Як наслідок, ми не подбаю, ніхто за мене починаємо діяти наче вороги цього не зробить”. Бога (Як. 3:17–4:6).

Такий тип самозахисту діаметрально протилежний вірі. Уражена гордість жаліється: “Я заслуговую на краще до себе ставлення. Аж ніяк не на таке.

Нездійснені бажання Уражена гордість Самозахист Конфлікт з Богом Конфлікт з людьми 15

Коли таке стається – це “терміново-попереджальне” означає, що попереджальне світло. Воно сигналізує, що жовте світло ігнорується. на нас чекає небезпека. Ось Уражена гордість не чому Яків стурбовано пише: лише дає “зелене світло” “Отож, мої брати любі, непомилковій впевненості – що хай буде кожна людина швидка послухати, забарна ми правильно все розуміємо говорити, повільна на гнів. і можемо самі собі допомогти – але й робить нас Бо гнів людський не чинить ворогами Бога. “І викрикували ті жінки, що правди Божої” Якщо навіть (Як. 1:19-20). грали, та й казали: «Саул ми цього й не Дуже багато повбивав свої тисячі, а Даусвідомлюємо, вид – десятки тисяч свої!» хто з нас поце нічого не І дуже запалився Саулів гнів, милково вважає гнів проявом змінює – заі та річ була неприємна раз ми борейому, і він сказав: «Давидові (прерогатимося з Богом. дали десятки тисяч, а мені вою) сили. Та Ми втяглися у дали тисячі, – йому бракує у більшості конфлікт, який ще тільки царювання!» випадків, однак, вийшов далеко гнів вказує на І від того дня й далі Саул за сфери нашої дивився заздрісним оком на неусвідомлену сім’ї або церкви. Давида. І сталося другого слабкість. Коли під час спроб задня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став не- хистити себе у Червоне самовитий в себе вдома, а нас “уривається світло гніву Давид грав своєю рукою, як терпець”, – це аж ніяк не Ми вже знаємо, щоденно, а в Сауловій руці що самозабув спис. І кинув Саул списа, свідчить про нашу силу. Нахист – це кажучи про себе: «Ударю впаки – про жовте поперев Давида, і приб'ю його до цілковите безджальне світло. стіни!» Та Давид два рази Тепер маємо ухилився від нього. І боявся силля. Якщо ми швидкі на гнів, зрозуміти, Саул Давида, бо з ним був нам загрожує вещо гнів – це Господь, а від Саула Він вже червоне відступив” (1 Сам. 18:7-12). лика небезпека.

16

“Людина, що стриму немає для духу свого, – це зруйноване місто без муру” (Пр. 25:28). Саме таку слабкість духу ми вбачаємо у Саулі, коли той шалено розлютився на Давида. Це був не той здоровий тип страху, який змушує людину тікати з охопленого полум’ям будинку чи від гріха. Це також не був варіант того контрольованого гніву, який закликає людей протистояти злу або несправедливості. Гнів Саула, спрямований на Давида, не вказував ані на силу царя, ані на якісь розумні причини його появлення (як це ми читаємо у книзі до ефесян 4:26). Саул боявся Давида замість того, щоб боятися Бога. То був великий страх перед людиною і дуже маленький перед Богом. На жаль, цар не розумів, що має направити свій гнів не на Давида, а на свій гріх. Давид же правильно розумів, чого йому потрібно боятися, – це ми чітко бачимо у його псалмах (напри-

клад, Пс. 3–4). Роками він тікав від Саула, який все шукав, як би його знищити. Але реакція Давида на страх була зовсім протилежною: він не взяв на себе гріх вбити царя, хоча той і намагався вбити його. Маючи таку серйозну підставу, як захист свого життя, втікач міг би це зробити, але став відомий тим, що відмовився підняти руку на “помазанця Господнього” (2 Сам. 24:7). Давида зробила знаменитим його мудрість: спочатку визнати свій страх, а потім принести всі свої занепокоєння до Господа. Давид не дозволяв страху підштовхувати його до неконтрольованого гніву та помсти. Навпаки, цей самий страх наближав його до Бога. Плинув час, і Давид помічав, як замість страху Господь дарує підбадьорення.

Страх

Бог

Гнів

Пiдбадьорення

Зелене світло Божої мудрості Коли ми ігноруємо жовте світло, яке попереджає 17

про самозахист, і червоне світло, своєю силою ми не світло, яке попереджає про здатні вирішити жодного гнів, – трапляються трагічні конфлікту. Необхідно дозволити, щоб Бог створив в речі. Люди, які колись з нашому серці ентузіазмом “Хто мудрий і розумний духовний плід служили Хриміж вами? Нехай він покаже сту, стають мудрості. Така діла свої в лагідній мудрості схожими на мудрість є: добрим поводженням! Коли Чиста. вщерть розбиті ж гірку заздрість та сварку Мудрість, яку та полишені ви маєте в серці своєму, дає Бог, не автомобілі. Їхні то не величайтесь та містить в собі очі більше не не говоріть неправди на комбінації спалахують, коли правду, – це не мудрість, заздрості та вони чують про що ніби зверху походить церкву або ім’я вона, але земна, тілесна та егоїстичних Христа. Немало демонська. Бо де заздрість амбіцій. Вона відповідає Бой тих, хто, мож- та сварка, там безлад та ливо, вирішить, всяка зла річ! А мудрість, жим інтересам, що ноги їхньої Його цілям що зверху вона, насамперед більше не буде у чиста, а потім спокійна, встановити молитовному бу- лагідна, покірлива, повна ми- Своє правління, динку. Своє царство лосердя та добрих плодів, Ось чому “праведності, і безстороння та нелукава. стурбований миру, і радості А плід правди сіється творЯкiв і закликає цями миру. Звідки війни у Дусі Святім” нас усвідомити та свари між вами? Чи не (Рим. 14:17). Божу мудрість, – звідси, від ваших пожадлиСпокійна. Серце, яке здоте, як діє у востей, які в ваших членах було мир з Бонашому житті воюють?” (Як. 3:13–4:1) гом, бажає миру Святий Дух. й іншим. У таких людей Настанову апостола можна назвати – зеленим нема потреби на когось нападати, ображати, обманювати, світлом Божої мудрості. мучити або кимсь зловжиАле завжди пам’ятайте, що вати. Навпаки, їх слова та навіть йдучи на це зелене 18

вчинки будують довіру, розганяють гнів та страх. Лагідна. Це – якість людини, яка вміє таким чином виявляти свою принципову позицію, щоб не стояти на букві закону чи на своїх правах, а віддавати перевагу милості. Покірлива. Це – постійна готовність змирятися настільки, щоб бути здатним щиро прислухатися до потреб і сподівань інших. Це – не та покора, яка попускає іншим діяти егоїстично; скоріше, вона шукає ближнім добра і підкорюється істині.

Повна милосердя та добрих плодів. Усвідом-

лення потреб іншого виявляє Божу мудрість, яка прагне добра, – полегшити, розділити горе інших, допомогти їм отриманою від Бога силою і духовними дарами. Безстороння. З тієї причини, що доброта походить від благості Бога, а не від егоїстичної стратегії “дати, щоб отримати”, вона не залежить від того, що можуть запропонувати люди. Нелукава. Так як мудрість від Бога – це якості,

що народжуються у серці, яке спирається на Бога, вчинки такої людини аж ніяк не відрізняються поверховістю та бажанням отримати схвалення інших. Це – “чесна” мудрість, від щирого серця. Саме цим шляхом мудрості (“що зверху вона”) йшов Христос, коли зіткався з конфліктом. Ми не можемо примусити йти цим шляхом інших, але самі мусимо прагнути тієї мудрості, щоб зміцнити стосунки з Тим, Хто бажає допомогти нам зробити свій внесок у сприянні миру та злагоді. Тож тількино з’являються познаки конфлікту – реагуйте на “зелене світло”, що знаходимо у книзі Якова 3:17.

Знайте свою роль під час конфлікту З’ясуйте, що можете зробити

П

ід час конфлікту Бог очікує від нас не пасивності. Навпа19

ки, Він закликає нас вчитивченням Святого Писься мистецтву використання ма. Запрошуйте мудрих розбіжностей. служителів, “А коли прогрішиться твій Подібно до які могли б брат проти тебе, іди й того, як залізо молитовно йому викажи поміж тобою гострить залізо вирішити та ним самим; як тебе (Пр. 27:17), ті чи інші він послухає, – ти придбав друзі “тестуважкі питансвого брата. А коли не ють” ідеї один ня. Уникайте послухає він, то візьми з соодного, чи вони спірних тем бою ще одного чи двох, щоб відповідають і тих людей, «справа всіляка ствердистандартам Боякі називають лась устами двох чи трьох жого Слова. Бог себе братасвідків». А коли не послухає вчить нас під ми, але під їх, – скажи Церкві; коли час конфлікту час з’ясувань ж не послухає й Церкви, – виявляти ініцівідкидають хай буде тобі, як поганин і ативу щодо таздорові митник!” (Мт. 18:15-17) ких речей, як: біблійні Роздратування. Не доктрини (Дії 15:1-35; поспішай “засудити” брата 2 Тим. 2:15-26). за заскалку в оці. СпочатОбрази. Якщо хтось ку перевір, чи є у твоєму згрішив проти вас: оці колода гордості та 1. Підіть і побалакайлицемірства (Мт. 7:1-5). те з тією людиною сам Спірні погляди. Обна сам. Не базікайте багато говорюйте, визнавайте і язиком з іншими, щоб приповажайте право людей вернути до себе спільників. триматися свого розуміння Навпаки, намагаючись обдуховних речей. Дозвольте межити “відплив” інфоріншим самим нести особимації, зведіть до мінімуму сту відповідальність перед негативні наслідки конфлікТим, Хто буде судити всіх ту. Якщо це не спрацює... нас (Рим. 14:1-23).

2. Візьміть двох або Доктринальні питрьох свідків із собою, тання. Перевіряйте все які б вислухали обидві 20

сторони і посилили тиск на кривдника. Якщо він і на цей раз не відреагує належним чином, і Ваші свідки погодяться, що проти Вас дійсно серйозно прогрішили, то...

3. Зверніться до всієї церкви. Примусьте кривдника узяти відповідальність за вашу духовну сім’ю, яку він також називає своєю. Коли відкрите обговорення проблеми відбувається в дусі любові і необхідної твердості, це може привести до тями людину, яка проти Вас згрішила. Та коли навіть тиск церкви не викличе у кривдника ніякого бажання зробити необхідні кроки, то...

4. Відносьтеся до нього, як до невіруючої людини. Це ні в якому разі не означає зловтіхи чи низькості по відношенню до відлученого, тому що Христос велів нам любити навіть ворогів. Однак фраза “буде тобі” – означає “проти нього”, тобто проти його гріхів. І Христос, і Павло наказують нам

розірвати стосунки з тими, хто вперто не хоче покаятися (Мт. 18:15-17; 1 Кор. 5:11-13). Хай такі люди знають, що вони пішли проти всієї церкви. Можливо, це спонукає їх переглянути деякі духовні питання у своєму житті. У вас же будуть розв’язані руки, щоб однобічно вирішити конфлікт, який поступово згасне.

1

2

4

3

Поговоріть один на один

Відносьтеся, як до невіруючої людини

Візьміть одного чи двох свідків

Зверніться до церкви

Пам’ятайте, що зробив для вас Бог Завжди тримайте в голові цей принцип чотирьох кроків (Мт. 18), що був викладений вище. Дайте ходу цьому процесу, коли проти Вас згрішили, та ніколи не забувайте про те, хто Ви є, і що для вас зробив Бог.

21

Щоб досягти миру, викотого, як Ісус дав важливі ристовуючи конфронтацію, вказівки щодо приборкання потрібен особливий дух смитих, хто чинить ближнім рення. Нема ніякої причини зле, наш Господь розповів для гордості, бо всі ми – вражаючу притчу на тему прощені Богом грішники, прощення. Це була історія які просто благаємо інших про одного чоловіка, якому було прощено мільйони визнати ті ж гріхи, які нам доларів боргу. вже прощені. Кожен з нас чи- “Тим то Царство Небесне Але, на жаль, нить гріхи проти подібне одному цареві, що він тут же, захотів обрахунок зробити обернувшись, Бога, що набагато гірше, ніж з своїми рабами. Коли ж знайшов того, будь-який гріх, він почав обраховувати, то хто був винен що люди чинять йому привели одного, що йому мізерну винен був десять тисяч проти нас. Без кількість талантів. А що він не мав Божої милості грошей, і та величного (що із чого віддати, наказав відмовився йому не передати сло- пан продати його, і його цей борг продружину та діти, і все, що вами) спасіння бачити. Треба у Христі всі ми він мав, – і заплатити. Тоді зважити, однак, раб той упав до ніг, і вкло- на те, що пан вічно перебуванявся йому та благав: «По- спочатку вимали б у темряві терпи мені, – я віддам тобі гав повернення безповоротних все!» І змилосердився пан боргу (тож не втрат. над рабом тим, – і звільнив робіть висновок, Ось чому, його, і простив йому борг. що можете неххоча Господь А як вийшов той раб, то тувати своїми і наказує заспіткав він одного з своїх стосовувати обов’язками і конфронтацію у співтоваришів, що був винен поводитися невипадках “гріхів йому сто динаріїв. І, схопив- чесно). ши його, він душив та каАле потім ми проти брата”, зав: «Віддай, що ти винен!» бачимо визнанВін чекає від А товариш його впав ня своєї провини нас смиренноу ноги йому, і благав його, го духа. Після і благання про 22

милість. Коли кажучи: «Потерпи мені, – і стос. А ще Голгофський хрест ж цей боржя віддам тобі!» Та той не ник, отримавши схотів, а пішов і всадив до нагадує нам, неймовірно щещоб ми, під час в'язниці його, – аж поки він дре прощення, боргу не верне. Як побачили конфронтації, відмовився винамагалися не ж товариші його те, що явити милість поквитатися сталося, то засмутилися вже до свого дуже, і прийшли й розповіли з ближнім, боржника а знайти своєму панові все, що було. (той був винен Тоді пан його кличе його, та можливість сміховинну явити до нього й говорить до нього: «Рабе суму), то намилість. лукавий, – я простив був кликав на свою тобі ввесь той борг, бо проСтаньте голову ще більш сив ти мене. Чи й тобі не неприємностей, належало змилуватись над на захист ніж мав до цьо- своїм співтоваришем, як і я честі церго. Коли ми над тобою був змилувався?» ковної сім’ї стикаємося з Тепер нам І прогнівався пан його, – і конфліктами – катам його видав, аж поки зрозуміло, спалахами біблійний йому не віддасть всього емоційних підхід боргу. Так само й Отець баталій – немає Мій Небесний учинить із вирішення кращого місця, конфлікту вами, коли кожен із вас не куди б ми мог(сам цей пропростить своєму братові ли кинути свій з серця свого їхніх прогріхів” цес) суттєво погляд, аніж відрізняється (Мт. 18:23-35). Голгофський від таких прихрест. Бо саме там, в жахродних тактичних дій, як: ливих стражданнях Ісуса • Втеча від проблеХриста, ми бачимо страшну ми – намагаємося уникнуреальність нашого гріха. ти конфлікту за рахунок Там Бог доводить, що у нас істини та любові. є всі причини поводитися з • Напад – досягаємо іншими грішниками саме миру тиском, силою, залятак, як повівся з нами Хрикуванням тощо.

23

• Потакан-

Бога – знеславлюють Його Ім’я. Без сумніву, коли християни “практикують” розлучення: розколюють церкви і ворогують один із одним, – усі їх просторікування, щодо пріоритету Божих інтересів, сприйматимуться скоріш за все, як пусті балачки. Люди, які розлючені, ображені й налякані можливими наслідками конфлікту, схильні вважати, що майже нічим не здатні зарадити збереженню слави Божого Імені. Їм здається, що Бог Сам може подбати про Свої інтереси. Однак цим вони упускають із виду найгострішу причину боротьби за мир та єдність у церкві. Немає нічого важливішого за те, щоб вчитися бачити за своїми інтересами інтереси

“Чи посміє хто з вас, маючи ня – щоб досправу до іншого, судитися сягти миру, в неправедних, а не в свяпотураємо гріху. тих?.. Я на сором це вам го• Домовле- ворю. Чи ж між вами немає ність – власні ні одного мудрого, щоб він інтереси штовміг розсудити між братахають нас ми своїми? Та брат судитьдо “мирних ся з братом, – і то перед переговорів”. невірними! Тож уже для • Судовий вас сором зовсім, що суди позов – наміж собою ви маєте. Чому магаємося краще не терпите кривди? вирішити конф- Чому краще не маєте школікт, звертаюди?.. Бо дорого куплені ви. чись до суду. Отож прославляйте Бога Цілком в тілі своєму та в дусі припустимо, своєму, що Божі вони!” що кожна з (1 Кор. 6:1, 5–7, 20)

цих тактик розв’язання проблем може бути використаною у свій час і в своєму місці. Але взагалі, і це очевидно, вони не відображають біблійного погляду на те, як потрібно вирішувати церковні конфлікти. Святе Письмо чітко дає нам зрозуміти, що, коли Божі люди звертаються до судових установ, щоб подолати сімейні чвари, вони не лише демонструють цим свій духовний занепад, але й завдають шкоди інтересам

24

Зосередьтеся на Тому, Хто забезпечує вас

й репутацію Бога. Надаючи поради молодому пастору щодо конфліктів, Павло писав: “…Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім’я називає!” Джерело єдності (2 Тим. 2:19) Інколи у запальних суанадто висока ціна перечках та палких сперецерковних сварок чаннях ми забуваємо про вказує на величезну невід’ємний зв’язок між важливість заклику Павла іменем нашим й Іменем Хри- до єдності. Ми навіть не ста. На жаль, ми не завжди уявляємо (це неможливо усвідомлюємо, підрахувати), “Та не тільки за них Я блащо саме це у наякої лише шкогаю, а й за тих, що ради ших інтересах – ди можуть заїхнього слова ввірують у враховувати вдати ці чвари Мене, щоб були всі одно: інтереси Бога репутації Бога як Ти, Отче, в Мені, а Я – і славу Його і Його Ймену Тобі, щоб одно були в Нас Ймення. Інколи ню. Ми навіть і вони, – щоб увірував світ, тягар ураженої не уявляємо, що Мене Ти послав. А ту гордості стає які величезні славу, що дав Ти Мені, Я їм для нас каменем проблеми винипередав, щоб єдине були, як спотикання, і кають відносно єдине і Ми. Я – у них, а Ти – ми просто не довіри з боку у Мені, щоб були досконалі пам’ятаємо, як нерелігійного в одно, і щоб пізнав світ, що палко молився світу. Неможпослав Мене Ти, і що їх понаш Господь ливо ніяким любив Ти, як Мене полюбив” за єдність чином підраху(Ів. 17:20-23). церкви, – це вати страхітлипотрібно не лише для ві втрати впевненості, чистотого, щоб світ навколо нас ти сумління і духовної ревзрозумів, що Отець послав ності, які мають місце, коли нас, а що Він любить нас християни повстають один на (Ів. 17:23). одного, причому з такою гір-

З

25

котою, злістю і, навіть, підВін не просто закликає лістю, немов ніколи не чули їх зберігати мир, слідуючи про Христа. Однак, просто прикладу Христа. По суті, прийти до висвін доводить “Отож, коли є в Христі новку, що церось що: “Якщо яка заохота, коли є яка ковні протистови відчули у потіха любови, коли є яка яння шкодять своєму житті спільнота духа, коли є яке усім, – ще не озтаке Боже начає вирішити серце та милосердя, то піклування, то проблему. І ство- доповніть радість мою: хіба нема сенрити якісь пра- щоб думали ви одне й те, су в тому, щоб вила миру – ще щоб мали ту саму любов, таку ж турбоодну згоду й один розум! не означає відчуту виявити й ти цей мир у сер- Не робіть нічого підступом один до одного? ці. Вічний мир або з чванливости, але в Якщо ваші серця пом’якшені приходить не від покорі майте один одного знання про Хри- за більшого від себе. Нехай добротою ста, а від знання кожен дбає не про своє, але Христа, Який Самого Христа. кожен і про інших. Нехай зцілив вас від Від знання сили у вас будуть ті самі думки, занепокоєнь Його присутно- що й у Христі Ісусі!” обіцянкою – сті, лагідності по-батькiвськи (Фил. 2:1-5) Його мудрості, піклуватися благості Його планів, глибипро вас і пасти, як добрий ни Його любові і достатності Пастух, – то хіба нема сенсу Духа Святого, Який може в тому, щоб дозволити Йому забезпечити нас усім необзробити з вас ще більш дохідним, – навіть під час брий і лагідний народ?” конфлікту. Павло вказує на зв’язок Саме з причини цього між нашими намаганнязв’язку між нашою поведінми – вирішити конфлікт, і кою і відчуттям власної заБожою здатністю – забезлежності від Христа, Павло печити нас для цього всім й умовляє филип’ян тими необхідним. Після того, як словами, які ми читаємо у апостол підсумував все, що його посланні. Христос зробив для нас, 26

він почав закликати до демо в цьому питанні обережними, то не врахуємо самодисципліни й прийняття серйозної позиції. Павло деякі моменти милосердної благає бути обережними і, водночас, принципової і докладати необхідних конфронтації, до якої нас зусиль в світлі того факзакликає Христос. Наприту, що в нас діє Сам Бог, клад, у листi до галатів 2:11даруючи все, що потрібно 16 Павло описав, як він для нашої “кооперації” з привселюдно виступив з Господом в Його щодо нас критикою на адресу Петра з досить серйозного приводу. планах. Все це досягається З першозавдяки чіткого “Отож, мої любі, як ви завжго погляду розуміння Божої ди слухняні були не тільки може здатися присутності, в моїй присутності, але що дає нам значно більше тепер, у моїй дивним, як Павло поєднує підставу (до цьо- відсутності, зо страхом го й закликає свої благані тремтінням виконуйте ня – зберігати апостол) – чисвоє спасіння. Бо то Бог нити усе “без в церквах викликає в вас і хотіння, і нарікання та єдність – чин за доброю волею Своєю. з такою консумніву”. Саме Робіть усе без нарікання фронтацією по так ми можета сумніву, щоб були ви мо бути бездовідношенню до бездоганні та щирі, «невинні Петра. Треба ганними серед діти Божі серед лукавого та зауважити, одсвіту, де панує розпусного роду», що в ньому нак, що апостол насилля. Це ви сяєте, як світла в світі” ніколи не зає відповідь на (Фил. 2:12-15). кликав до тапитання: як кого типу “миру”, який міг зробити церкву добрішою і зашкодити інтересам Христа лагіднішою? чи перекручував доктрини. Межа єдності Павло ніколи не заохочував Тема єдності, яку ми вже з віруючих покривати або захищати один одного за рахувами розглянули, потребує нок істини чи добра. Давайте ще більш уважнішого повернемося до уривка з аналізу. Бо якщо ми не бу27

листа до галатів 2:11-16 і ще розглянемо до филип’ян 2:1-5. Хоча здається, що ці два уривки висвітлюють зовсім різні теми, є дещо, що їх об’єднує: в обох випадках Павло запекло доводить пріоритет інтересів і справи Христа; в обох випадках апостол закликає до єдності, яка спрямовується вірними мотивами; в обох випадках Павло підкреслює величезну важливість шукати не лише “свого”, а в першу чергу, піклуватись один про одного. Мабуть, Павло вважав, що Петро більше переймається тим, що подумає про нього “дехто від Якова”, ніж 28

“Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, – заслуговував бо він на осуд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних. А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: «Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському?» Ми юдеї природою, а не грішники з поган... А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жодна людина ділами Закону не буде виправдана!” (Гал. 2:11-16)

хвилюється про потреби поган чи доктрину спасіння. Бо коли юдейські легалісти прийшли в Антіохію – почав лицемірно уникати стосунків з необрізаними. Цим Кіфа зрадив інтереси язичників, бо надав юдеям можливість впроваджувати свій легалізм і почав відходити від чистого вчення про спасіння через віру. Тож ми можемо припустити, що конфронтація Павла була сповнена духом Христа, – апостол контролював себе, виявляв лагідність і не був швидким

на гнів. Також ми можемо бути впевненими, що Павло підняв питання щодо поведінки Петра не тому, що хотів принизити апостола і тим зміцнити свій авторитет, а тому, що вчинки Кіфи (якщо б їх не було проконтрольовано) не принесли б ніякої користі, а лише б усім нашкодили.

Христос ніколи не закликав до такої єдності, яка б зашкодила істині. Як бачимо, то було питанням не гордості, а питанням серйозного ставлення до євангельської істини. Приклад Павла нагадує нам, що хоча наші мотиви завжди мають спрямовуватися на захист ближнього, в той же самий час нам заборонено свідомо потурати гріху інших.

Питання та відповіді Чи не є саме брак конфіденційності найголовнішим джерелом церковних конфліктів?

Чи вирішили б ми проблему конфліктів, якби поклали край пліткам? Здається, багато над чим можна розмірковувати, коли читаєш з Книги Приповістей 26:20. Там сказано: “З браку дров огонь гасне, а без пліткаря мовкне сварка”. Але як можна покласти край пліткам? Ісус стверджує: “Чим серце наповнене, те говорять уста” (Мт. 12:34). Неможливо “змінити” вуста, не змінивши серце. Цей, натхненний Богом, текст встановлює стандарт, але не пропонує якогось конкретного рішення. Будь-яке правило – біблійне чи організаційне – не досягає самої суті церковного конфлікту. Ось чому Новий Заповіт вчить, щоб церковні лідери були сповнені Святим Духом (тобто були під Його контролем) і здобули репутацію побожних людей (1 Тим. 3:1-13). Щоб відповідати цим вимогам, їм потрібно мати набагато більше, ніж обізнаність у церковних питаннях та біблійному законі. Такі люди мають на власному досвіді знати, що таке розбите гріхом серце, і що таке його змінювання на краще Божою благодаттю. Коли серця лідерів не підкорилися дійсно Христу, ніяке церковне правило (у тому ж числі і “правило конфiденцiйностi”) не зупинить вплив їхньої 29

позиції самозахисту на церкву. Без дарованих Святим Духом мотивів і глибоких правильних переконань, щодо абсолютної достатності й здатності Бога відповісти на всі церковні та особисті потреби, такі люди ніколи не зможуть подолати конфлікт за принципами Писання. Без власного досвіду, реальної Божої допомоги вони не зможуть виявити лагідність Христа під час церковних чвар. Чи не станеться так, що підкреслення важливості мотивів призведе саме до того, про що попереджав нас Ісус: не засуджувати мотиви інших? Це можливо, якщо виявиться, що ми не здатні виконати те, що Ісус наказав чинити саме нам. Перш за все, ми маємо зосередитися на становищі свого власного серця. І якщо проведемо там щиру “інвентаризацію”, то знайдемо там таке... після чого ми навряд чи будемо гордовито засуджувати серця інших. Як ми можемо взнати, чи варто піднімати питання щодо вчинків тієї чи іншої людини? Хіба Писання не вчить нас, що любов покриває багато гріхів? Інколи таке дуже важко буває зробити. Трапляється, що дійсно, краще не виносити якусь провину, – але не варто робити це через боязкість говорити про це. Просіть у Бога мудрості й спробуйте 30

відповісти на такі питання: “Чи ця проблема шкодить репутації Бога? Чи, може, вона шкодить вашим відношенням з іншими людьми? Чинить вона зле оточуючим? Чи шкодить вона самому винуватцю?” При цьому обережно цитуйте текст: “…Любов покриває багато гріхів!” (1 Петр. 4:8) Він аж ніяк не означає, що ми можемо давати іншим можливість спокійно жити у грiхах без розкаяння. Цей уривок говорить лише про те, що справжня любов зробить все можливе, щоб принести грішнику прощення та примирення. У Книзі Приповістей 27:6 написано так: “Побої коханого вірність показують…” Інколи, любов перед тим, як запропонувати прощення і покриття гріха, спочатку йде на конфронтацію. А як же приклад нашого Господа на хресті, коли Він молився: “Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони!”? Благання Ісуса стосувалось не лише того, щоб Його катам було прощено гріхи, але й щоб їм не прийшлося нести відповідальність за розп’яття Сина Божого. Ті люди дійсно не розуміли, що коять. Ми також можемо подивитися на своїх кривдників очима Христа – бо вони теж не завжди розуміють, що роблять – і звернутися до неба з подібною молитвою: “Отче,

відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони!” З іншого боку, коли Писання закликає нас пробачати інших, як Бог простив нам, – це не означає, що наше прощення має бути безумовним і незаперечним. Бог не дарує спасіння раз і назавжди, доки ми не визнаємо своїх гріхів (Лк. 18:9-14). Те ж стосується і конфліктів в сім’ї християн: щоб отримати прощення, Святе Письмо закликає сповідати виявлений гріх (1 Ів. 1:9). Хіба прощення не потрібно нам в тій же самій мірі, як іншим? Хіба воно не має звільнити нас від болю та гіркоти, які в іншому випадку просто б поглинули нас? На це можна відповісти двома шляхами. Дух прощення коріниться в глибокому розумінні того, що Бог вчинив для нас, і саме це звільняє нас від гіркоти. Ми, також, маємо вірити, що сама по собі та чи інша людина не в змозі зашкодити нам, доки ми в руках Господа. В той же час у нас немає права дозволити комусь “зіскочити з гачка” церковної дисципліни, якщо людина вперто не хоче визнавати своєї гріховної поведінки. Про це ми читаємо у Матвiя 18. Що робити, якщо всі наші намагання вирішити конфлікт не спрацьовують? Якщо конфлікт набув такого масштабу, що церковні

лідери і їх представники вже не здатні молитися і розмовляти разом без болю та гніву, якщо немає в місцевій церкві нікого, хто зміг би вказати ворогуючим сторонам на ті підспудні речі, що криються за їх чварами і довести, що вони дуже далеко відійшли від Духа Христа, – в цьому випадку може допомогти посередник з інших церков. Якщо у членів церкви, які не змогли, поки що, вирішити конфлікти, буде правильна позиція, вони шукатимуть підтримки від будь-кого зі сторони, бо дійсно потребують зрозуміти деякі глибокі речі і отримати мудрість, щоб використати розбіжності. Коли ж небажання відчути зніяковілість чи сором відштовхне їх від цього рішення, то тут ми вже маємо проблему гордості. Чому Бог дозволяє, щоб Його народ проходив крізь болючий та буремний шлях церковних негараздів? У 1-му листi до коринтян 11:18-19 Павло пише: “Бо найперше, я чую, що як сходитесь ви на збори, то між вами бувають поділення, у що почасти я й вірю. Бо мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами й досвідчені”. В іншому перекладі читаємо: “...щоб відкрились між вами щирі”. Інакше кажучи, церковні конфлікти приносять як 31

найбільшу шкоду, так і найбільшу користь. Вони – дуже точний індикатор, який виявляє хто з нас дійсно щиро вірить в Бога, а хто ні. Гнів та біль вказують, у якій мірі ми більше покладаємося на самих себе, інших та обставини, ніж на Бога.

“Страх перед людиною пастку дає, хто ж надію складає на Господа, буде безпечний” (Пр. 29:25). Злість та відчуття гіркоти – наче червоні прапорці, які сигналізують лише про одне з двох: або ти, хоча й пізнав Христа як свого Спасителя, не йдеш Його шляхами, або ніколи не знав Ісуса взагалі. Якщо тебе стосується перший варіант – ти знаєш Христа, та не йдеш разом із Ним, – то сподіваюсь, що ця брошура торкнеться твого серця, і ти наблизишся до Господа. В цій статті я не приділяв уваги багатьом деталям чи соціологічним дослідженням церковних конфліктів сьогодення. Це не було моєю метою, бо головне для нас – з’ясувати як ми реагуємо під час конфлікту і чому. Чи наповнює нас дух лагідності, який вказує, що хоча ми й не згодні з іншими 32

в деяких речах, все ж таки відносимося з повагою до їх особистості? Чи наша поведінка доводить їм, що наші мотиви та намiри є добрими? А найголовніше, чи бачать інші, що наші мотиви походять з глибокої довіри Христу і близьких взаємовідносин із Ним? Якщо так, то, можливо, ми й є ті миротворці, які лагідністю, істиною та залежністю від Бога відображають “родинні” стосунки Христа (Мт. 5:9). Зрозумійте мене правильно. Ми стаємо Божими дітьми не тоді, коли з’єднуємо розірвані ланки відношень, а тоді, коли ввіряємося Тому, Хто – “Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми...” (1 Тим. 2:5). Тобто, Ісусу Христу. Лише тоді, коли наша поведінка буде відображати “родинну любов” Божого Сина, ми зможемо принести мир туди, де панують конфлікт та ворожнеча. Сімейних стосунків у церкві – ось чого всі ми відчайдушно прагнемо, і що бажає нам дарувати Дух Святий. Павло палко закликає віруючих: “...Пильнуючи зберігати єдність Духа в союзі спокою” (Еф. 4:3). А Ісус молився, щоб Його послідовники стали тими, які б своєю поведінкою довели, що Бог їх послав (Ів. 17:21). Тож відповімо на цю молитву Христа.

Мета служіння “Хліб Наш Насущний” – зробити мудрість Біблії, яка змінює життя, зрозумілою і доступною для кожної людини. Брошури серії “Духовні відкриття” презентують світу істину про Ісуса Христа через цікаві, збалансовані й доступні ресурси, що показують важливість Писання у всіх сферах життя. Всі брошури серії “Духовні відкриття” пропонуються безкоштовно для особистого читання та використання їх в малих групах і в євангелізаційному служінні. Щоб стати нашим партнером у розповсюдженні Божого Слова, натисніть опцію “Пожертвувати”. Дякуємо вам за підтримку матеріалів “Хліб Наш Насущний” і “Духовні відкриття”. Навіть маленькі пожертвування багатьох людей дають можливість місії “Хліб Наш Насущний” нести людям мудрість Біблії, яка змінює життя. Нас не фінансують і не підтримують на постійній основі будь-які релігійні групи або деномінації.

ПОЖЕРТВУВАТИ