№1 ПОНЕДІЛОК, 21 ГРУДНЯ
Садочок, у якому не чують ХИМЕРНІ ПІДЗЕМЕЛЛЯ ЛЬВОВА ЧИТАЙТЕ НА СТОР. 3
ОДИНЬ ДЕНЬ ІЗ ПОДРУЖЖЯМ ЛЬВІВСЬКИХ БЕЗХАТЧЕНКІВ ЧИТАЙТЕ НА СТОР. 6
РОСІЯ, БАНДЕРІВЦІ ТА КАЇН ЧИТАЙТЕ НА СТОР. 8
РАСИЗМ ТА ОПЕРА У ЛЬВОВІ ЧИТАЙТЕ НА СТОР. 14
Зранку у садочку напрочуд тихо. За дверима чутно лише вчительку та виховательку, які дуже гучно розмовляють. «У групі навчається всього лише четверо дітей. Але однієї сьогодні на заняттях не буде», − говорить вчителька Анастасія Скопик та заводить мене до кімнати, де граються двоє дівчат та хлопчик. У кожного з них на вусі слуховий апарат. На годиннику вже одинадцята і в групі розпочинаються заняття. Першою за стіл сідає п’ятирічна Іванка. У неї дитячий церебральний параліч, і серед дітей вона найдовше у цьому садочку. Вихователі кажуть, що за рік перебування дитини тут вона стала рухатися краще. Також Іванка має найменшу розумову затримку у порівнянні з іншими вихованцями – вона відстає лише на півроку. Поруч із Іванкою сідають Микола і Луїза. За словами вчителя, вони тут лише з вересня, а тому ще мають адаптуватися. У кожного з них в родині є свої звички, але у садочку – режим, якого треба дотримуватися. Привчити дітей до нових правил – найскладніше, зізнається вчителька. Вихованці, наприклад, не могли звикнути до того, що лягати спати треба о восьмій і прокида-
тися рано вранці. А Луїза, за словами пані Анастасії, не розуміла, що іграшки за собою варто прибирати. Нині ця справа звична для дівчинки. Луїза має синдром Дауна, її розумові та мовленнєві показники поки що найнижчі. Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №101 Марії Покрови – це навчальний заклад для дітей, які мають проблеми зі слухом. Садочок при школі відкрили п’ять років тому. Головна його особливість − дітей не вчать жестовій мові. Викладачі розвивають вербальне спілкування. Саме тому, звертаючись до вихованців, вони говорять голосно і чітко. Але відмовлятися від жестової мови взагалі, на думку вчителів, нерозумно. У підлітковому віці такі діти мають ризик повної втрати слуху. Якщо вони не знатимуть жестової мови, то не зможуть спілкуватися з людьми. Тут мовний розвиток, який є головним у навчанні дітей із слабким слухом, дає надію навчити дитину говорити. Майже у всіх дітей, що приходять навчатися до школи-інтернату, втрата слуху – це симптоми хвороби або навіть наслідок лікування. Так, наприклад, минулого року у садочку було дев’ятеро дітей, серед яких були вихо-
ванці з важкими діагнозами: глибокий аутизм та синдром Робена (вроджений порок щелепо-лицевої області – прим.). Для дітей із затримкою психічного розвитку в школі є додатковий клас, але у садочку всі навчаються в одній групі. «У батьків, що не мають проблем із слухом, народилася повноцінна дитина. Однак з часом хлопчик захворів ангіною і йому вкололи гентаміцин (антибіотик. – прим.). Він втратив слух. На той час дитина вже говорила «мама» ,і це було єдине слово, яке він пам’ятав. Тому після втрати слуху дитина все називала словом «мама»: книжку, килимок, іграшку. Але наразі він потроху розговорюється. Інша дитина пішла навчатися до звичайної школи після нашого садочка. Дівчинка з народження добре чула, але після щеплення БЦЖ втратила слух. Вона була проімплантована, а тепер вчиться разом із дітьми, які чують», − розповідає вчителька Анастасія Скопик. Вживлення кохлеарних (від cochlea − завиток «равлик» внутрішнього вуха) імплантів – нова практика для людей із вадами слуху. Серед трьох присутніх дітей лише двоє їх мають. На голові у них процесор з мікрофоном, що сприймає звук і передає його до
котушки. Вона на магніті прикріплена до внутрішнього імпланту, який знаходиться під шкірою та передає сигнали безпосередньо до внутрішнього прооперованого вуха. Якщо котушка з’єднана з імплантом – дитина чує. Але такі імпланти, за словами вчителів, є дуже дорогими і складними в обслуговуванні. У разі поламки, наприклад, однієї клавіші «увім./вимк.» доведеться заміняти увесь апарат. Це коштуватиме близько 8 тисяч гривень. Без апарату дитина нічого не чутиме і поспілкуватися з нею буде складно, адже жести починають вчити лише у школі. Вчителька показує вихованцям картинки, гучно і чітко називаючи кожен предмет, зображений на малюнку. Діти мають повторити сказане слово та показати його на картинці. Але зробити це повністю Іванна, Микола та Луїза не можуть. Вони не вимовляють приголосні – лише голосні. Тому і вчителів тут називають лише по іменам. Звернутися на ім’я по-батькові таким дітям нелегко. Наступне завдання для вихованців – знайти певний предмет. Ця вправа має показати, чи усвідомлюють діти те, що вони вчать.
>5