Понад бар'єрами by Otar Dovzhenko

ПОНАД бар’єрами 2011․2013

Ігор Померанцев Пол Тайґе Джордж Вайґель

ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЛЬВІВ 2013

ЗМІСТ

Вступне слово ...........................................................................3 Ігор Померанцев Журналістика: понад бар’єрами ..............................................5 Пол Тайґе Журналістика: професіоналізм й етика ..................................13 Джордж Вайґель Дар правди.............................................................................21 З історії Українського Католицького Університету ..................30 Магістерська програма з журналістики УКУ ..........................31 Перший випуск студентів Магістерської програми з журналістики УКУ ................................................................33 Магістерська програма з медіакомунікацій УКУ....................34

ВСТУПНЕ СЛОВО

я невеличка книжка, яку Ви тримаєте в руках, насправді має особливу історію. Точніше, вона є ще одним сюжетом в історії Школи журналістики Українського Католицького Університету, яка розпочалася у вересні 2011 року. Саме тоді відбулася інавгурація першого набору студентів Магістерської програми з журналістики УКУ. А вже в липні 2013 року перші вступники стали першими випускниками. Так Школа журналістики УКУ завершила етап свого становлення. Свого часу ми зійшлися на тому, що інавгурація нового навчального року та випускні урочистості потребують чогось особливого. Отож, ми вирішили щороку запрошувати на посвяту в студенти і, відповідно, на їх випуск авторитетних спікерів – журналістів, експертів, інтелектуалів, чиї виступи-промови мали би стати для студентів професійними та ціннісними орієнтирами. Перший випуск магістрів-журналістів дав добру нагоду зібрати ці тексти в одне видання й ознайомити Вас із цими промовами та їхніми авторами. Повірте, вони заслуговують уваги та поваги. Усі зібрані в цій книжці тексти об’єднує одна ідея – ідея служіння. У кожного з наших спікерів вона своя. Для журналіста Радіо «Свобода», радіодраматурга Ігора Померанцева вона – у гідності. Звертаючись до студентів, він наголошував: «Слово “журналіст” українською я перекладаю свавільно: “Людина на один день”. Але й один день можна прожити гідно. А якщо “людина на один день” проживе його не лише гідно, а й героїчно, то вона може стати “людиною на всі часи”». Прикладом гідного служіння для Ігора Померанцева є британський журналіст Малкольм Магерідж – автор перших свідчень на Заході про трагедію Голодомору в Україні.

ВСТУПНЕ СЛОВО

Ігор ПОМЕРАНЦЕВ

Для Секретаря Папської ради із соціальних комунікацій монсеньйора Пола Тайґе служіння закорінене в етиці: «Етика ніколи не стосується не лише того, що люди роблять, а ще й того, якими ці люди є. Ми повинні обдумати, як можемо сформувати характер наших студентів так, щоб вони були готові жити за найвищими цінностями». Політолог Джордж Вайґель вважає, що ідея служіння полягає в можливості зреалізувати отриманий дар істини: «У побудові майбутнього перед Вами постануть великі виклики: складні тривалі наслідки комуністичного розкладання людської особистості й комуністичної руйнації культури та суспільства; проблеми, пов’язані зі спокусами постмодерністської західної культури, досхочу ситої матеріально, але вбогої духовно. Щоби подолати ці труднощі, Університет наділив Вас важливим даром – даром правди, яку осягаємо через одкровення і розум; даром істини, що приходить до нас із Єрусалиму, Афін, істини, пізнання якої робить нас вільними в найглибшому значенні слова». Ми сподіваємося, що ці тексти будуть для Вас цікавими. З одного боку, вони про журналістику як професію. Професію складну, відповідальну, часто ризиковану – і водночас унікальну та цікаву. З іншого – не лише про журналістику, але також про нас із Вами, про ті щоденні складні ситуації, в які ми всі потрапляємо і які потребують від нас прийняття виважених рішень, опертих на цінності, переконаннях, гідності. Приємного читання :) З повагою Ігор Балинський, керівник Магістерської програми з журналістики УКУ

ЖУРНАЛІСТИКА: ПОНАД БАР’ЄРАМИ

Журналіст Радіо «Свобода», поет, есеїст, радіодраматург, радянський дисидент. Один із натхненників Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. Виріс у Чернівцях. У 1976 році був заарештований КҐБ і звинувачений у зберіганні та розповсюдженні «антирадянської» політичної літератури, слуханні «ворожих голосів» і підтриманні контактів з іноземцями. 1978 року емігрував із СРСР. Живе в Лондоні, працює в Празі. Автор 12 книжок, українською мовою перекладено «КҐБ та інші…», «Винарні», «Homo Eroticus».

Ігор Померанцев. ЖУРНАЛІСТИКА: ПОНАД БАР’ЄРАМИ

рама журналістики прихована в етимології цього слова. Французьке слово jour означає «день». Хліб журналістики – щоденні видання: добігає кінця доба – і хліб черствіє. А втім, журналістика – не лише ремесло, а й творчість. У будь-якому разі, журналісти, котрих люблять і цінують, – люди творчі: вони мають свій стиль, свої теми, амбіції, шанувальників, підмайстрів, заздрісників, ворогів. А природа творчості претендує на тривале життя. Їй замало одноденного існування. Їй тісно у двадцяти чотирьох годинах. Вона задихається у відміряному відтинкові часу. Коли слухачі кажуть моїм колегам, а іноді й мені: «Ви – класик радіо», я відчуваю ніяковість, навіть гіркоту. Радіо не має класиків: допоки твій голос звучить в ефірі, ти – запанібрата з Аріелем, духом повітря, та варто тобі замовкнути, як ти змішуєшся з відпрацьованим вуглекислим газом. Журналістика дає собі раду з тим, що перебуває у гнітючій залежності від швидкоплинності часу. Бо якби ні, тоді б не існувало у світі такої кількості видань, у назвах яких винесені слова «година», «час», «день», «тиждень», «щоденний», «вечірній», «ранковий», «нічний» тощо. У багатьох країнах для людей нашої професії придумали премію «Журналіст року». Придумали її чутливі люди. Журналіст прагне, щоб його творчість жила хоч би дванадцять місяців, допоки Земля обертається навколо Сонця. У Польщі легендарного журналіста Ришарда Капущинського ще за життя визнали «Журналістом століття». Не знаю, чи поставився б сам Капущинський до цього іронічно, але свою

останню документальну книжку він назвав «Мандрівка з Геродотом». Чому з Геродотом? Нагадаю, що грек Геродот жив близько двох з половиною тисяч років тому, був автором праці, присвяченої греко-перським війнам. Своїм предтечею Геродота обґрунтовано вважають географи, етнографи, фольклористи, антропологи і – насамперед – історики, які, слідом за Цицероном, називають його «батьком історії». Трактатові «Історія» Геродота передувало таке повідомлення: «Геродот із Галікарнасу зібрав і записав ці відомості, щоб події, які трапилися, з плином часу не пішли в забуття, і великі й дивовижні достойні справи і еллінів, і варварів не залишились у безвісті, особливо ж ті, чому вони воювали один з одним». Думаю, що ви вже здогадались, чому Капущинський мандрує навколо світу з працею Геродота і чому так щедро цитує його у своїй книзі. Так, він вбачає у грекові побратима по перу, журналіста. Геродот для Капущинського – зразковий репортер, котрий мандрує світом, приглядається, розмовляє, прислухається, щоб згодом усе записати і дещо закарбувати собі в пам’яті. Ось який родовід створює польський літератор журналістиці. Мені подобається політ його самозакоханої фантазії, його манія професійної величі, його честолюбне бажання вирватися за межу доби, на яку приречений журналіст. Капущинський нагадує мені героя давньогрецької трагедії, котрий, знаючи призначену богами долю, вперто протистоїть їй. Він залишився вірним собі до скону: майже за рік до смерті видав дві книжки віршів. Разом із поезією він намагався прорватися у вічність. Шкода, але історія, на відміну від журналістики, вдивляється у минуле. Вона працює з пам’яттю. Вона товаришує з граматичним часом плюсквамперфект. До того ж вона, хоч і гуманітарна, однак наука, і, як би нам цього не хотілось, до французького слова jour стосунку не має. Втім журналістика має гідні першоджерела, якими вона може пишатися. Я б ризикнув вважати «Журналістами року» літописців. Ви, певне,

Ігор Померанцев. ЖУРНАЛІСТИКА: ПОНАД БАР’ЄРАМИ

пам’ятаєте, що хроніки в літописах починаються словами «в літо…», що у перекладі сучасною мовою звучало б «такогото року…». Слово ж «хроніст», тобто літописець, недарма сусідує у словниках зі словом «хронікер», а в англійській мові літописець і хронікер називаються одним словом – chronicler. Чесно кажучи, серед оцих власне хроністів мені найбільше імпонують ті, хто порушує жанр. Впевнений, що чорноризця Печерського монастиря Нестора, одного з авторів «Повісті минулих літ», сучасний редактор погнав би втришия за відсебеньки й недостовірну інформацію. А от на шпальті «Своя думка» чи «Коментарі» йому знайшли б місце. Родовід цього журналістського жанру ще давніший і авторитетніший. Елементи журналістики, як на мене, без особливих труднощів віднаходимо у книгах пророків. Мені йдеться про їхні безстрашні викриття, адресовані і царям, і простолюду. Наведу кілька цитат з 22-ї глави Книги пророка Єремії. «Так говорить Господь: Звершуйте суд і правду, рятуйте скривдженого від руки кривдника, не ображайте і не чиніть утисків зайшлому, сироті і вдові, і невинної крови не проливайте на цьому місці». Цей вірш сучасною мовою я б переклав так: «Дотримуйтесь законності, особливо стосовно тих, кого гноблять органи влади, поважайте права мігрантів, членів нещасливих сімей, не допускайте кровопролиття». Ось ще строфа, що не втратила актуальності: «Горе тому, хто будує дім свій неправдою і світлиці свої – беззаконням, хто примушує ближнього свого працювати даром і не віддає йому заробітку його». У сучасних виданнях це звучало б, приблизно, так: «З усією строгістю Закону повинен бути покараний глава держави – за корупцію і незаконне привласнення майна. Президент безпардонно порушує Конституцію, не виплачуючи зарплатні та не надаючи іншої соціальної допомоги бюджетникам».

Гадаю, немає потреби казати, чиєму стилю і якому тонові я віддаю перевагу. Мене особливо цікавлять журналісти, які залишились, з тих чи тих причин, в історії всупереч приреченості жанру, в якому працювали. Багатий і різноманітний газетно-журнальний спадок Джорджа Оруела не пішов за водою завдяки його романам і книжкам документальної прози. Ненависть письменника до журналістики сягнула критичної точки у період роботи в Індійській службі Бі-Бі-Сі з 1941 по 1943 рік. Тривала Друга світова війна, і британське Міністерство інформації відповідно до умов військового часу дозувало й фільтрувало повідомлення та коментарі. Індійців переконували, що їхній ворог – нацистська Німеччина, а надійний і природний спільник – Сполучене королівство. Люди з чутливим історичним слухом вже почули, що імперія тріщить по швах, але Міністерство інформації вимагало від співробітників Бі-Бі-Сі оптимістичних репортажів і коментарів. Саме воно, а не нацистська і комуністична машини пропаганди стало прообразом Міністерства правди в оруелівському романі-антиутопії «1984». Та неприязнь Оруела до Бі-Бі-Сі була взаємною. Під час громадянської війни в Іспанії письменника поранили в шию, результатом цього були верескливі інтонації, що раз у раз проскакували в його голосі. З цієї причини один із босів вимагав обмежити письменника в доступі до ефіру. В есеї «Чому я пишу» Оруел 1946 року пояснить, як він готувався до втечі з журналістики у прозу: «Упродовж останніх десяти років найбільше, чого я прагну – це надати публіцистиці вигляду витонченої словесності». Він дає сильний аргумент в есеї «Політика й англійська мова»: «Мета мови політики – видати брехню за правду, а вбивству надати рис респектабельності». Так Оруел стає жанровим перебіжником: романістом. Він відточує стиль, радикально змінює лексику. Ба більше: він описує суспільство майбутнього, хоч і похмурого, на піку актуальності й оперативності, притаманних журналістиці.

Ігор Померанцев. ЖУРНАЛІСТИКА: ПОНАД БАР’ЄРАМИ

Слово «журналіст» українською я перекладаю свавільно: «Людина на один день». Але й один день можна прожити гідно. А якщо «людина на один день» проживе його не лише гідно, а й героїчно, то вона може стати «людиною на всі часи». Я кажу про реального героя. Його звати Малкольм Магерідж (1903–1990). В Англії 2010 року вийшла книжка його вибраної журналістики «Time and Eternity» («Час і вічність»): назва, я б сказав, виклична для збірника репортажів і статей. Батько Малкольма Магеріджа був помітним соціалістом і виховав сина згідно зі своїми переконаннями. Газета «The Manchester Guardian» 1932 року скерувала Магеріджа власним кореспондентом до Москви. У лютому 1933 року, почувши про голод на Північному Кавказі та в Україні, Магерідж без дозволу московського керівництва поїхав на південь. Як результат – наприкінці березня у «The Manchester Guardian» з’явилися три репортажі, які й стали першим на Заході свідченням про масштаб Голодомору. Автор передав їх до газети через посередництво дипломатичної пошти. У газеті їх надрукували скорочено, оскільки позиція газети не збігалася з думкою кореспондента. Скажу більше: у тодішній Англії думка кореспондента була контроверсійною. СРСР був модним, й англійські інтелектуали en masse симпатизували будівництву соціалізму в совєтській Росії. Я наведу кілька цитат з репортажів Магеріджа: «Це був голод у прямому сенсі цього слова. Не недоїдання, як серед селян Сходу чи деяких безробітних Європи. Ні, це був організований голод. Частину харчів, конфіскованих у селян, експортували за кордон. Містечка і села здавались мертвими. Худоба, коні здихали. Поля стояли пусткою… Росія – на шляху до створення рабовласницького ладу. Зараз йде боротьба Генеральної лінії з селянством…» і так далі, і так далі. Три короткі репортажі радикально змінили життя Магеріджа. Його витурили з газети, і в пошуках роботи він змушений був податися до Індії. Але й надалі Магерідж залишився вірним своїм журналістським принципам: «Як зрозуміти те, що відбу-

вається? Який у цьому сенс? Яке значення?». У різні часи його ненавиділи ті, для кого ідеологія була важливіша за правду. Англійські соціалісти – у прямому сенсі – плювали йому в обличчя. Його викликали на кулачний бій. Йому не давали віз влади Південно-Африканської Республіки, Португалії, СРСР. Йому відмовили в ефірі на Бі-Бі-Сі. Його релігійні – наприкінці життя – католицькі переконання стали причиною того, що Магеріджа зображали на карикатурах старезним лже-Єремією, хоча хто як не він був послідовником заклику пророка: «Звершуйте суд і правду, рятуйте скривдженого від руки кривдника, не ображайте і не чиніть утисків зайшлому, сироті і вдові, і невинної крови не проливайте на цьому місці». Я працюю в журналістиці понад тридцять років, і мої спостереження стосовно драматичної природи нашої професії не умоглядні. Я часто думаю про бездомних метеликів-ефемерид, життя яких обчислюється навіть не днями, а годинами. Ефемерида – слово грецьке. Воно прижилось у зоології, однак у Давній Греції ефемеридами називали щоденні звіти про діяння царів і воєначальників. Щоб уникнути долі метеликів-ефемерид, я намагаюся триматись у своїх радіопередачах ближче до напряму Ars Acustica, «мистецтва звуку»: створювати ефірний продукт із звуків, причому людський голос цікавить мене тією ж мірою, що й дзижчання, свист, шелест, стогін, регіт, хрускіт, кректання, щебет, хропіння, гавкіт, булькання, рик, схлипи, вуркіт, плюск, клекотіння, гикання, гомін, плескіт чи мовчання. Іще я продовжую життя своїм репортажам та інтерв’ю за допомогою поезій. Я називаю їх «службовою лірикою». Ось одна з них: У таборі біженців було всього п’ятеро зґвалтованих. Золоте правило нашого брата – Отримати інформацію з перших рук. Та не міг же я підійти до біженок і запитати:

Ігор Померанцев. ЖУРНАЛІСТИКА: ПОНАД БАР’ЄРАМИ

– Ану, кого тут ґвалтували? Підійшов, відрекомендувався. Увімкнув магнітофон. – Чи може хтось заспівати пісню про кохання? Жінки знітились. Одна покликала семилітню дочку. «Лірі, заспівай, заспівай для пана». Скільки ж їй нині? Та вже майже дівчина…

Пол ТАЙҐЕ

ЖУРНАЛІСТИКА: ПРОФЕСІОНАЛІЗМ Й ЕТИКА

Я свідомо кажу вам про «метафізику журналістики». Про «фізику» вам будуть розповідати на лекціях і семінарах. Оці мої коментарі я б відніс до жанру «журналістського розслідування». Об’єктом цього розслідування була власне сама журналістика.

Львів, 20 вересня 2011 р. Б.

Католицький священик, Секретар Папської ради із соціальних комунікацій. Веде особистий Twitter Папи Римського Франциска.

Пол Тайґе. ЖУРНАЛІСТИКА: ПРОФЕСІОНАЛІЗМ Й ЕТИКА

хочу поговорити з вами як людина, яка працює над усвідомленням важливості комунікацій для суспільства і в житті Католицької Церкви. Ми є свідками щораз швидшого темпу розвитку технологій, доступних для підтримування і полегшення людського спілкування. Ми переживаємо зміну парадигми в самій культурі спілкування – де існує не лише спілкування та обмін інформацією, що зростає за обсягом, швидкістю, ефективністю та доступністю, а й відбуваються супутні зміни в технологіях, які використовують для спілкування, навчання і праці. Папа Венедикт XVI у посланні з нагоди 42-го Всесвітнього дня комунікацій 2008 року зазначив, що «багато людей зараз роздумують над необхідністю існування “інфоетики”, так само, як ми маємо біоетику в галузі медицини і в наукових дослідженнях, пов’язаних з життям». Реакція людей на термін, який ужив Папа, демонструє насамперед громадську потребу більшої уваги до етичних аспектів комунікації. Етика і журналістика: внутрішній зв’язок Люди певної професії, які володіють спеціалізованими знаннями та досвідом, можуть надавати важливі послуги для населення загалом. Вони ж стикаються зі значними потребами суспільства. Лікарі є фахівцями з охорони здоров’я, адвокати – фахівцями у сфері захисту прав та інтересів людей, суспільних благ, справедливості й порядку тощо. Це означає,

що роздуми про журналістську етику мають розпочинатися з роздумів про природу навичок і досвіду, якими б мали володіти професіонали, та про добро людей, яким вони прагнуть служити. Навіть дуже поверхові роздуми покажуть, що турбота про правду буде основною етичною цінністю. Для тих, хто бере участь у навчанні комунікації, Папа Венедикт уточнив, що «у світлі цього визначення, я закликаю вас, як педагогів, живити і винагороджувати цю пристрасть до правди і добра, яка завжди сильна в молодих людей. Допоможіть їм віддати себе повністю для пошуку істини. Навчіть їх, однак, що їхня жага правди, особливо в питаннях, що заторкують суспільні інтереси, не повинна бути перекручена, щоб не стати релятивістським цинізмом, в якому всі претензії до істини і краси регулярно відкидаються чи ігноруються». Етика не повинна нав’язуватися довільно ззовні – етика має народитися з роздумів і переживань «вдумливих практиків». Ті особи, які є фахівцями з етики: богослови, філософи і юристи – можуть допомогти фахівцям зрозуміти й оцінити основні теорії і традиції формальних етичних міркувань. Етику не повинні, однак, залишати на так званих експертів. Серйозна професійна етика вимагає співпраці тих, хто здобув формальну освіту з етики, і тих, хто розуміє і має великий досвід у своїй професії. Професійна етика: розуміння основ В одному з найцікавіших трактувань питання етики та відповідальності засобів масової інформації британський філософ Oнора О’Ніл наголосила на важливості довіри в забезпеченні повноцінного громадського життя. Вона говорила про важливість відповідальності засобів масової інформації перед різними зацікавленими групами та рівень довіри до них. Вона закцентувала на важливості виконувати цю роль відповідально: якщо засоби масової інформації вводять

Пол Тайґе. ЖУРНАЛІСТИКА: ПРОФЕСІОНАЛІЗМ Й ЕТИКА

в оману або якщо читачі не можуть оцінити їхнього повідомлення, криниці громадського дискурсу і суспільного життя – отруєні. Нові інформаційні технології можуть бути антиавторитарними, але, що цікаво, їх часто використовують антидемократичними способами. Ці технології підривають наші можливості оцінювати заяви інших і визначати рівень нашої довіри. Якщо професіонали із соціальної комунікації гарантують, що їхні навички і знання справді служать загальному людському благу, вони повинні бути пильними, щоб підтримувати етичні зобов’язання піклуватися про інтереси інших осіб більше, ніж про особисту вигоду. Професійний вимір не повинен вступати в конфлікт із майстерністю. Знаємо, що в медицині ми не завжди повинні робити все, що можемо зробити. Це також стосується і галузі зв’язку, де «не все те, що технічно можливе, етично допустиме». Тільки тоді, коли ці технології служать добробутові окремих осіб і людських спільнот, ми можемо сказати, що вони справді є інструментами прогресу. У своїй енцикліці «Милосердя в істині» (Caritas in Veritate) Папа Венедикт наголосив на доконечності правильно застосовувати нові технології: «Просто тому, що соціальні комунікації збільшують можливості взаємозв’язку та поширення ідей, з цього не випливає, що вони сприяють свободі інтернаціоналізувати розвиток та демократію для всіх. Щоб досягнути такої мети, вони повинні зосередитися на підтримуванні гідності людей і народів, їх має надихати благодійність та служба заради істини, добра, а також природного і надприродного братерства». Факультетам комунікації варто заохочувати тих, хто працюватиме в засобах масової інформації, захищати етичні основи своєї професії. Вони мають пам’ятати, що ці етичні зобов’язання може підірвати конкуренція за аудиторію, комерційний тиск та ідеологічні забобони. Цікаво зазначити, що ніхто не прагнув захищати серії останніх журналістських

скандалів (дезінформація, непристойні вторгнення у приватне життя, плагіат і маніпулювання джерелами) на рівні етичних принципів. Ця етична криза була на екзистенційному, а не на епістемологічному рівні. Постає, однак, питання культури різних засобів масової інформації, що дозволяли такі ситуації та не змогли виявити і заборонити їх. Професіоналів важливо заохочувати турбуватися про культуру свого фахового середовища. Їх також потрібно попереджати про небезпеку перетворення засобу масової інформації на голос «економічного матеріалізму й етичного релятивізму». У контексті нових цифрових засобів інформації варто зазначити, що етична відповідальність окремих журналістів та засобів масової інформації загалом ще більша і загрозливіша. Зокрема результатом змін у структурі журналістики є те, що дедалі менше професійних журналістів обробляють щораз більший обсяг інформації. Завжди є небезпека того, що журналісти не будуть в змозі мислити глибоко і критично через так зване «інформаційне перевантаження». Існує реальна небезпека, що наш культурний дискурс стає поверховим. Поступова втрата межі між наданням інформації і розважальним повідомленням також впливає на втрату соціальних апетитів до сприйняття важливих питань. Цей ризик зниження журналістських стандартів ще більше посилюється у цифровій площині, де традиційні розбіжності між споживачами і виробниками новин, інформації та думок не такі чіткі. Використання блогів, Twitter та інших соціальних медій означає, що історії зредаговані, прокоментовані й повторно записані аж тоді досягають своєї остаточної аудиторії. Важливо, що, будучи медіаграмотною, громадськість може працювати із засобами масової інформації більш інформовано і критично. Добре поінформована й активна громадськість приведе до існування відповідальніших засобів масової інформації.

Пол Тайґе. ЖУРНАЛІСТИКА: ПРОФЕСІОНАЛІЗМ Й ЕТИКА

Основні види етики: корисні відмінності Згідно з академічними школами філософії, розрізняють фундаментальну (або засадничу) етику і спеціальну (або прикладну) етику. Хоч етика комунікації, безумовно, належить до спеціальної етики, важливо, щоб студентів ознайомили з об’єктивними етичними теоріями, такими як природний моральний закон традиції, які сягають своїм корінням переконання, що правильність чи неправильність етичного вибору людини можна розрізнити у процесі роздумів про те, що означає бути людиною. Ці теорії сприяють діалогічному підходу до етики, тобто доступному для кожної людини, незалежно від її релігійних або ідеологічних відмінностей, а також забезпечують теоретичну основу для можливості справжнього громадського обговорення етичних питань. Це загальне прагнення пошуку істини, переконаність у кінцевій об’єктивності істини додає таким дебатам максимальної вартості. Інакше вони стають вправами з примусу і маніпуляції, де кожен прагне до утвердження власної думки без будь-яких посилань на істину. У фундаментальній етиці велику увагу було зосереджено на важливості відмінності між нормативною етикою і «етикою характеру». Етика – це не лише те, що ми робимо, або правила чи норми, якими ми повинні слідувати. Етика стосується також типу людей, їхніх чеснот, які повинні бути закладені та виховані. Якщо школи або факультети комунікації хочуть бути ефективними у пропагуванні етичної формації своїх студентів, вони не будуть задоволені лише вивченням професійних кодексів етики або формулюванням етичних норм і правил. Вони також повинні прагнути формувати характер своїх студентів. Етика ніколи не стосується лише того, що люди роблять, а ще й того, якими ці люди є. Ми повинні обдумати, як можемо сформувати характер наших студентів так, що вони будуть готові жити за найвищими цінностями.

Важливо, що ми даємо нашим студентам змогу оцінити найкращі етичні традиції своєї майбутньої професії через визначення для них відповідних зразків до наслідування. У цьому контексті доречно згадати, що багато журналістів свідчили свою відданість правді. Журналісти в усьому світі, і я знаю таких в Україні, піддавалися переслідуванням, були ув’язненими і навіть віддавали життя через свої зобов’язання і через небажання мовчати перед обличчям несправедливості та корупції. Ми повинні виховувати в наших студентів захоплення такими особами та журналістами, віруючими і невіруючими, які, найчастіше з великими витратами для себе, мали мужність протистояти загрозам або хабарам від тих, хто намагався підірвати їхній дух або змусити їх замовкнути. Етична місія католицького університету Будь-яка серйозна взаємодія між питаннями комунікації та її призначенням приведе до питань про суть і мету життя. Навіщо бути правдивим? Навіщо звертати увагу на важке становище тих, хто страждає від бідності або експлуатації? Чому прагнуть викрити брехню та несправедливість тих, хто багатий чи перебуває при владі? У наших навчальних програмах ми повинні відкрити ці питання. Такі питання можна порушувати на основі прикладів з літератури чи кіно. Я вже говорив про бажання багатьох журналістів, віруючих і невіруючих, поставити істину вище від власних інтересів. Для мотивації та обґрунтування такої жертви ми, без сумніву, повинні вказати на чудовий приклад життя, смерті і воскресіння Ісуса Христа, який не злякався насильства й смерті і чию вірність підтвердив Отець. У спробах знайти баланс між різними способами розмов про Ісуса і поважаючи свободу інших релігійних традицій, ми можемо звернутися словами Папи Венедикта XVI: «Благодійність, до того ж, не може бути використана як засіб залучення в те, що тепер вважають прозелітизмом. Любов – вільна.

Пол Тайґе. ЖУРНАЛІСТИКА: ПРОФЕСІОНАЛІЗМ Й ЕТИКА

Це не спосіб досягнення інших цілей. Але це не означає, що благодійна діяльність повинна якось залишити Бога і Христа осторонь. Для нього завжди є справа до всього людського. Часто причиною глибоких страждань є відсутність Бога. Ті, хто займається благодійністю в ім’я Церкви, ніколи не будуть прагнути нав’язати віру Церкви іншим. Вони розуміють, що чиста і щедра любов є найкращим свідченням Бога, в якого ми віримо і який нас вчить любові. Християнин знає, коли настав час говорити про Бога, а коли краще нічого не казати й дозволити говорити тільки любові» (Deus Caritas Est, 31).

Джордж ВАЙҐЕЛЬ

ДАР ПРАВДИ

Львів, 20 вересня 2011 р. Б.

Американський політолог, богослав, біограф Папи Римського Івана Павла ІІ, журналіст, католицький громадський діяч. Почесний доктор 11 університетів, у тому числі Українського Католицького Університету, лауреат папського хреста Pro Ecclesia et Pontifice і золотої медалі Gloria Artis Міністерства культури Польщі. Автор 20 книжок, українською мовою перекладено «Свідок надії. Життєпис Папи Івана Павла ІІ», «Кінець і початок. Папа Іван Павло ІІ: перемога свободи, останні роки, спадщина».

Джордж Вайґель. ДАР ПРАВДИ

країнська Греко-Католицька Церква займає в моєму серці особливе місце майже тридцять років, відколи світлої пам’яті професор Богдан Боцюрків і я разом провели рік у Вашингтоні як стипендіати Міжнародного центру підтримки науковців імені Вудро Вілсона. Там доктор Боцюрків особисто прочитав мені курс з української історії і провів чимало занять з драматичної, героїчної історії Греко-Католицької Церкви в Україні. Згодом, 1988 року, доктор Боцюрків допоміг мені укласти «Звернення щодо свободи віросповідання в Радянському Союзі», яке підписали практично всі провідні християнські релігійні лідери Америки з нагоди тисячоліття прийняття християнства східними слов’янами. «Звернення» було представлене в Білому Домі президентові Рональду Рейґанові й допомогло сформувати його історичну промову у Святоданилівському монастирі в Москві. Я сподіваюсь, що «Звернення» посприяло звільненню Української Греко-Католицької Церкви в останні дні існування Радянського Союзу. Згодом, працюючи над біографією Папи Івана Павла II, я дійшов, на мою думку, до глибшого розуміння історії Української Греко-Католицької Церкви та її значення для майбутнього вселенської Церкви. Це бачення я спробував донести до світового загалу у двох томах моєї біографії Івана Павла II, яку, з Вашої ласки, перекладено українською мовою. Дозвольте повторити слова Блаженного Івана Павла II, які він промовив 2001 року: «Вітаю тебе, Україно, відважний та стійкий свідку

приєднання до цінностей віри. Скільки ти вистраждала, щоб у важкі хвилини відстояти свободу віросповідання!» Сьогодні я прийшов сюди як друг, співбрат і автор, який перед сучасною історією засвідчує Вашу Церкву як сповідницю і мученицю, засвідчує історію вірності та мужності, якій віддаю найвищу шану. Вважаю, що саме з цієї історії Ви черпатимете силу й відвагу для розбудови вільного й доброчесного суспільства в Україні. Завдяки своєму свідченню сповідники й мученики Української Греко-Католицької Церкви засіяли в Україні зерно правди, сміливості та співчуття, – зерно, з якого з Вашою поміччю може зродитися рясний плід вільного і світлого майбуття України. Приклад цих сповідників і страстотерпців – дар історії; а побудова суспільства, визволеного правдою, – Ваше завдання на майбутнє. У побудові такого майбутнього перед Вами постануть великі виклики: складні тривалі наслідки комуністичного розкладання людської особистості й комуністичної руйнації культури та суспільства; проблеми, пов’язані зі спокусами постмодерністської західної культури, досхочу ситої матеріально, але вбогої духовно. Щоб подолати ці труднощі, Університет наділив Вас важливим даром – даром правди, яку осягаємо через одкровення і розум; істини, що приходить до нас із Єрусалиму, Афін, істини, пізнання якої робить нас вільними в найглибшому значенні слова. За цей дар істини Ви можете і, даруйте, повинні подякувати своїм учителям. У західному світі мистецтво викладання занадто часто спрощують до категорії мистецтва розваг – якщо не до навичок кар’єрного зростання. Як сьогоднішні випускники дізналися, можливо, не без певної боротьби, якісне викладання кидає нам виклик, навіть стає з нами на прю, коли високопрофесійні вчителі запрошують нас пізнати і прийняти те, що істинне, добре і красиве, щоб ці цінності визначали орієнтири на нашій життєвій дорозі.

Джордж Вайґель. ДАР ПРАВДИ

Тож цього дня, коли по праву вітаємо наших випускників, скористаймося нагодою, щоб привітати добрих учителів. Творення вільного, доброчесного суспільства в Україні ХХІ століття вимагає мужності. Минувшина, яка сформувала Україну сьогодення, залишила по собі не тільки благородну спадщину сповідників і мучеників. Україна успадкувала також слабке дотримання істини, добра і прекрасного, що виявилось у соціальній фрагментації, нерозвиненій громадянській культурі, корупції в суспільному житті, а також бракові довіри між людьми. Отже, побудова вільного та високоморального суспільства в Україні ХХІ століття – це не лише питання створення міцної вільної економіки і стабільної демократії. Такий процес вимагає відновлення громадянського суспільства та громадянської культури. Цей університет має унікальні можливості розв’язувати такі завдання майстерно, з посвятою й без остраху. Як Ви, випускники 2013 року, маєте підійти до проблеми побудови вільної і справедливої держави, яку історія і Боже провидіння поставили перед Вами? Як Вам, громадянам України, привнести моральні засади в політику, бізнес, культурні процеси? Як Вам у ролі батьків прищепити наступному поколінню розуміння і щиру вдячність за те, що у світі й у нас самих закладені глибокі істини? Що свобода – це не свавілля? Що життя – це не лише прагнення до задоволення? Що істинним мірилом повноти життя є благородність, співчуття і справедливість? А ті з Вас, хто обрав священиче служіння чи посвяту чернечого життя, як сповнятимуть обіти висвячення чи покликання, щоб стати рушійною силою нової євангелізації, запросити інших до сопричастя з Господом Ісусом Христом і до активної участі в місії, якою є Церква? Як житимете життям, сповненим вірності призначенню, у чому б воно не полягало, у світі, який часто говорить вам, що відданість – це велика глупота?

Коли опановуватимете, часто через важкий досвід, цю складну роль, що Вам визначила історія, – роль покоління-провідників євангельського католицизму, який є творцем контркультури – тримайте в полі зору основні засади, що стали Вашими завдяки хорошому вишколу, який Ви тут отримали. Пригадайте мої слова про те, чого в останні роки «холодної війни» навчали світ хоробрі люди, такі як чеські дисиденти Вацлав Гавел і Вацлав Бенда: навіть на тлі серйозних труднощів можна «жити у правді», і що життя у правді – найбільше людське звершення. Пам’ятайте, що коли Блаженного Івана Павла II запитали, яке слово у Святому Письмі найважливіше, він одразу ж відповів: «Істина». І не забувайте, чого навчала Вас про правду католицька інтелектуальна та культурна традиція, у яку Ви були занурені тут, в Українському Католицькому Університеті: що істина – доступна; істина – симфонічна, істина – визвольна. Істина – доступна. В історії існує багато парадоксів, і один із найбільших той, що Католицька Церква, у якій багато лідерів європейського Просвітництва ХVIII століття вбачали ворога розуму, стала головною інституцією у світі, що захищає потенційну здатність людського розуму збагнути істину речей. Два століття по тому, як пролунали заклики Вольтера до співвітчизників «розчавити гадину», тобто Церкву, щоб звільнити людський розум, Католицька Церква постала перед світом, сповненим скептицизму, і ствердила разом з Іваном Павлом II в енцикліці «Fides et Ratio» [«Віра і розум»], оприлюдненій 1998 року: «Так, ми можемо просуватися до пізнання істини через мистецтво розуму. Так, ми можемо осягнути глибокі істини, закладені у світі і в нас». Через сто років після того, як прихильники «атеїстичного гуманізму», за визначенням отця-єзуїта Анрі де Любака, заявляли, що біблійний Бог – ворог людської зрілості та звільнення, віруючі в біблійного Бога, натхненні Єпископом Риму, розпочали революцію совісті, що врешті повалила найбільшу тиранію в історії – радянську імперію.

Джордж Вайґель. ДАР ПРАВДИ

Постмодерністська західна культура вчить, що є тільки «ваша правда» і «моя правда». Випускники Українського Католицького Університету знають, що це не так. І започатковуючи в Україні нові свободи під началом добра, маєте наполягти (спокійно і виважено), що існують не тільки «ваша правда» і «моя правда», а що насправді реальним є те, що властиво називається «Правдою», яку можемо осягнути, нехай недосконало і неповно, за допомогою розуму, – розуму, підсиленого, як наполягатимуть католики, Одкровенням, навіть коли наше розуміння Одкровення очищається розумом. Це не абстрактна заувага чи питання для врегулювання інтелектуальної дискусії. Оскільки, якщо є тільки «ваша правда» і «моя правда» й жоден із нас не визнає нічого за «Правду», то яким критерієм чи стандартом ми керуватимемося, долаючи наші відмінності, коли «ваша правда» конфліктуватиме з «моєю правдою»? Насправді такого критерію чи стандарту нема. Або Ви нав’язуватимете свою силу мені, або я буду нав’язувати свою владу Вам. Ніцше – божевільний пророк постмодерну – побачив неминучість цього; Йозеф Ратцінґер пророчо назвав це «диктатурою релятивізму»; Папа Франциск окреслив світ без твердого розуміння моральних істин як світбез-миру, бо «кожен сам собі критерій». Майбутню Україну вільних людей, які сповідують високі моральні принципи, не збудувати на фундаменті скептицизму й цинізму в ставленні до істини. Тому, шановні випускники 2013 року, формування громадянської культури і переконання, що істина – доступна, стане Вашою місією. Істина – симфонічна. Фрагментація і дезінтеграція – одні з головних особливостей європейського інтелектуального життя сьогодні: усе відокремлене й розрізнене, ніщо не складається разом; немає загальної «рамки», у межах якої часточки можуть з’єднуватися в єдине ціле. Тож чи варто дивуватися, що цинізм, скептицизм та іронія характерні західній культурі ХХІ століття. Однак, як було згадано вище, католицька інте-

лектуальна традиція наполягає на тому, що фрагментація – не єдина даність. Католицька інтелектуальна традиція стверджує, що існує симфонія істини, в якій різні інструменти, за посередництвом котрих сприймаємо все істинне, добре і красиве, разом витворюють гармонійну мелодію. Засіб, що перетворює окремі інтелектуальні «камінці» на мозаїку благозвучної істини, – це любов. Любов, яка є основою єдності Церкви, таїнственна любов, яка є вираженням тринітарної любові, у якій світ може впізнати єдність, до якої стремить, але якої сам знайти не може. Істина – визвольна. Як образно йдеться у вірші Богородичного антифону «Salve, Regina», є багато скорбот «на цій долині сліз» [inhac lacrimarum valle]; народ України, напевно, пережив за всі часи більше, ніж просто свою частку печалі. Утім, мабуть, найбільшим смутком у житті Європи XXI століття виявилася проблема, яка справді вразила освіченого католика, – егоцентризм. Подібне відбувається в дитячій пісочниці, де об’єктом поклоніння є імперське Я, бог на ймення «Мені, Я Сам і Я». Добре навчений католик запрошує і тих, хто з ним однієї віри, і тих, хто іншої віри, відкинути самозакоханість, нарцисизм та дихати повітрям, що зміцнює, відсвіжує, і вивільняє життя, прожите згідно з істинами, закладеними в навколишній реальності і нас самих. Справжнє звільнення людини – це свобода у правді і свобода для правди – ким ми є і яка правда нашого вічного призначення. Усяке справжнє звільнення людини настає тільки тоді, коли вона віддає своє життя у дарунок іншим, адже саме таким для кожного з нас є життя. Якщо Ви, шановні випускники Українського Католицького Університету, зможете втілити цей Закон Дару у власному житті, навіть цинічний світ буде подивований: «Як Ви можете так жити?» Тоді зможете пояснити: «Я живу так через благодать Божу, яка у Христі». І таким чином, через власний приклад чесного, благородного і сповненого співчуттям до інших життя, Ви зможете допомогти

Джордж Вайґель. ДАР ПРАВДИ

звільнити країну від пут минулого, створити вільне майбутнє, співзвучне з добром, і спричинитися до нової євангелізації. Як католики, ми віримо, що для кожного з нас Бог має унікальний задум. А отже, кожен випускник цього Університету повинен, за допомогою істин, здобутих тут, здійснити свій професійний вибір і з Божої ласки розгледіти й віднайти те унікальне призначення, яке Всевишній приготував для Вас перед цілою вічністю. Ви не самотні в розв’язанні цього завдання. Ви можете зробити цей крок, міцно обпершись на знання правди, добра і краси, якими збагатилися тут, в Українському Католицькому Університеті. А це спокійно робіть з твердим переконанням, що драма кожного з наших окремих життів є «підсюжетом» космічної драми, яка має Бога Ізраїлю і Отця Господа нашого Ісуса Христа за свого продюсера, режисера, сценариста і головного героя. Ось ще дещо, що заохотило б Вас на Вашому шляху, допомогло не помилитись у професійному виборі й додало Вам, як громадянам, снаги в досягненні мети – побудові вільної нової високоморальної Української держави. Спасенні через віру, ми бачили істину в останній інстанції, яку Бог призначив людству: ми бачили цю правду і це майбутнє у Воскресінні, яке святкуємо на Великдень. Тому, хоч якими важкими будуть виклики часу й обставини, у яких перебуваємо, ми впевнені, що людська історія – не космічна трагедія, а Божественна комедія. І ми знаємо, що від сьогодні і до кульмінаційного моменту драми ми покликані жити в радості П’ятдесятниці, яка спалахує від вогню Божественної Любові. Тобто Віра, Надія і Любов, які надихнули Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого і дали їм мужність наполегливо йти до кінця, а також сміливість і стійкість є в основі цього Університету, який у мріях виплекали ці великі мужі. Своїм життям в істині вони довели, що з часом правда може змінити навіть те, що здається незмінним, і що любов, сильніша за страх, може змінити криву історії на шляху до свободи та справедливості.

Нехай їхнє благородне і святе служіння надихає Вас, шановні випускники Українського Католицького Університету, прийняти виклики історії ХХІ століття та перетворити істини, здобуті тут, на інструмент для розбудови в Україні громадянської культури свободи, підпорядкованої законам добра. Хай поблагословить Вас Господь і скріпить у Вашій мандрівці життям.

Промова, виголошена перед випускниками всіх програм Українського Католицького Університету Львів, 6 липня 2013 р. Б.

З ІСТОРІЇ

МАГІСТЕРСЬКА ПРОГРАМА

УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

З ЖУРНАЛІСТИКИ

снови Українського Католицького Університету заклав Митрополит Андрей Шептицький, який 1928 року заснував у Львові Греко-Католицьку Богословську Академію. Першим її ректором був о. Йосиф Сліпий. З приходом радянської влади 1944 року Академію закрили, а її професорів і студентів піддавали репресіям та переслідували. Місію і функції Богословської Академії перейняв Український Католицький Університет св. Климентія Папи в Римі, що його 1963 року організував й очолив Митрополит Йосиф Сліпий. Року 1990 відновила свою діяльність Львівська Духовна Семінарія Святого Духа (заснована 1783 року). А 1994 року семінаристи разом із світськими особами та членами монаших згромаджень стали студентами Академії, відродженої у Львові під назвою «Львівська Богословська Академія» (ЛБА), яка 1998 року здобула міжнародну акредитацію. Під час свого візиту в Україну Папа Іван Павло ІІ 26 червня 2001 року поблагословив будівлю майбутнього УКУ. У червні 2002 року відбулась інавгурація Університету, а 2003 року УКУ отримав державну ліцензію на викладання історії. Другого березня 2006 року Державна акредитаційна комісія надала ліцензію на підготовку богословів. Року 2010 УКУ отримав державну ліцензію на підготовку магістрів журналістики. Перший набір на Магістерську програму з журналістики УКУ відбувся 2011 року. Магістерська програма з журналістики 2013 року отримала державну акредитацію. А 2012 року ліцензовано ще одну журналістську спеціальність – Магістерську програму з медіакомунікацій. Відтак ці дві магістерські програми стали академічною основою Школи журналістики Українського Католицького Університету. Сьогодні Український Католицький Університет надає студентам можливість здобути вищу освіту з історії, соціальної педагогіки, богослов’я, журналістики, медіакомунікацій, катехитики, християнської етики та екуменічних наук.

агістерська програма з журналістики УКУ готує журналістів-практиків. Протягом двох років навчання студенти мають змогу оволодіти ґрунтовними практичними навичками з газетної, телевізійної, радіо- та онлайн-журналістики, розширити свій світогляд і розуміння цінностей професії, здобути знання у провідних українських та зарубіжних медійних фахівців. Право вступати на програму мають бакалаври, спеціалісти та магістри будь-якої спеціальності. Форма навчання – стаціонарна. Кількість ліцензійних місць – 15. Навчання платне. Для студентів із найвищими показниками успішності передбачені стипендії на покриття оплати за навчання. Навчальна програма має чотири головні складники:  Фахові дисципліни, зорієнтовані на глибокий аналіз сучасних процесів у медійному просторі, вони покликані допомогти студентам здобути належні знання та вміння і фахово зреалізуватися в журналістиці.  Світоглядні дисципліни, які ґрунтуються на розумінні магістрами етичних і моральних принципів обраної професії, місії та відповідальності журналіста в сучасному світі.  Дисципліни, які ознайомлюють студентів з поглядами Церкви на соціальні комунікації і медіа, дають основи християнського світогляду.  Практична підготовка. Більшість навчальних курсів містять вагому практичну частину або ж є суто практичними. Телерадіостудія і ньюзрум Школи журналістики УКУ обладнані якісною сучасною технікою. Кожен студент за час навчання має нагоду спробувати свої сили як телевізійний і радіоінтерв’юер у розмові з цікавим героєм. Серед тренерів програми, які проводили майстер-класи та публічні лекції, – Сергій Рахманін, Мустафа Найєм, Джозеф Ґаларно, Валерій Панюшкін, Матвій Ганапольський, Ігор

Джордж Вайґель. МАГІСТЕРСЬКА ПРОГРАМА З ЖУРНАЛІСТИКИ

Померанцев, Андрій Куликов, Юлія Бориско, Віталій Лєйбін, Соня Кошкіна, Марина Ахмедова, Сергій Каразій, Вернер Д’Інка, Шон-Патрік Лаветт, Олексій Шалайський, Вітольд Шабловський, Яцек Гуґо-Бадер, Микола Рябчук, Валерій Калниш, Маріуш Щиґел, Ольга Герасим’юк та інші. Серед викладачів програми – Вахтанг Кіпіані, Павел Решка, Ярослав Грицак, владика Борис Ґудзяк, Данило Яневський, Володимир Павлів, Любов Сорокіна, Андрій Содомора, Василь Расевич, Андрій Великий, Отар Довженко та інші. Керівник Магістерської програми з журналістики УКУ – Ігор Балинський. Студенти програми проходять практику в редакціях зарубіжних та українських засобів масової інформації: Radio Vatican, CNS, «Gazeta Wyborcza», «Deutsche Welle», «Wprost», «Rzeczpospolita», «Passauer Neue Presse», TVN 24, 5 канал, ТВі, ТРК «Люкс», радіо «Львівська хвиля», «Дело.ua», РІСУ, «Німецька хвиля», «Наші гроші» тощо. Серед видань, які регулярно публікують матеріали наших студентів, – «Дзеркало тижня», «День», «Український тиждень», «Українська правда», LB.ua, Zaxid.net, ZIK, «Телекритика» та інші. Навчання ведеться українською мовою, окремі лекції та майстер-класи – англійською, російською та польською мовами. У Школі журналістики УКУ навчаються студенти з 12 областей України – від Криму до Буковини. Студенти з-поза меж Львова матимуть змогу мешкати в новому студентському Колегіумі. Понад 200 студентів, викладачів та гостьових професорів, які живуть у Колегіумі, творять унікальну університетську атмосферу, що сприяє зміцненню спільноти УКУ. Освіта в Школі журналістики УКУ є світською і не передбачає жодних обмежень за конфесійною чи світоглядною ознаками. Єдина вимога – толерантність і повага до поглядів інших. Докладніше про нас: journalism.ucu.edu.ua, www.facebook. com/journalistyka, vk.com/ucu_journalism

Перший випуск студентів Магістерської програми з журналістики УКУ Львів, 6 липня 2013 р.

На фото: верхній ряд – Валентин Дігтяренко (Херсон), Богдан Ворон (Луцьк), Наталія Критович (Львів), Олена Клименко (Львів), Богдан Головко (Львів), Юрій Опока (Львів), Назарій Заноз (Теребовля); нижній ряд – Олександр Бугаєнко (Теребовля), Володимир Павлів (викладач програми), Марія Паплаускайте (Миколаїв), Василь Келеберда (Херсон), Ірина Сало (Львів), Ігор Балинський (керівник програми).

МАГІСТЕРСЬКА ПРОГРАМА З МЕДІАКОМУНІКАЦІЙ

кола журналістики УКУ 2012 року відкрила нову магістерську програму з медіакомунікацій, яка покликана готувати медіааналітиків, медіакритиків, медіаекспертів, медіадослідників, а також журналістів цифрових медіа. Відтак після навчання наші випускники працюватимуть не лише в медіа, але також з медіа. Таких фахівців нині потребують різні сектори українського та світового медійного ринку, зокрема аналітичні, експертні, консалтингові центри; медіа різних типів; рекламні й маркетингові агентства; бізнес-корпорації; прес-служби; науково-дослідні інститути; навчальні заклади; комунікаційні компанії; соціологічні компанії; громадські організації тощо. Магістерська програма з медіакомунікацій має три визначальні напрями: медіадослідження, медіааналітика, нові медіа. Навчальний план програми передбачає вивчення предметів, які відповідають цим трьом напрямам, а також збалансовано поєднує теоретичні курси з практичними заняттями. У навчальному процесі ми використовуємо сучасні українські напрацювання з підготовки магістрів із медіакомунікацій та найкращий досвід північноамериканських і європейських академічних програм. До навчання ми залучаємо відомих українських, європейських та американських науковців, аналітиків і журналістів-практиків, які репрезентують різні наукові школи, аналітичні центри та медійні традиції. Ми систематично організовуємо ексклюзивні майстер-класи, тренінги, семінари, а також оригінальні авторські курси українських та зарубіжних медіадослідників, медіаекспертів і журналістів нових медіа. Серед викладачів і тренерів програми – професор Володимир Кулик, який постійно викладає у провідних університетах США, Канади, Великої Британії та Німеччини; головний редактор інтернет-видання «Історична правда» Вахтанг Кіпіані; медіатренер, провідний партнер агенції цифрових комунікацій

PlusOne DA Максим Саваневський; медіатренер, засновник «MJoy Radio» та керівник «Ukrainian-Polish RadioSchool» Роман Заяць; медіакритик, журналіст Отар Довженко. На кафедрі медіакомунікацій зі студентами щодня працюють: блискучий медіакультуролог професор Ніна Зражевська; керівник резонансного проекту «Майстерні громадської критики», медіакритик Юлія Голоднікова; теле- і радіоведучий, професор-історик Данило Яневський; керівник програми із медіакомунікацій, стипендіатка програми Фулбрайт, лауреатка конкурсу Catholic Press Award Марія Титаренко. Студентів пильнують наші сумлінні асистенти: журналіст, репортер Ірина-Злата Набитович, яка викладала у Джоґджакартському державному університеті на о. Ява (Індонезія), та експерт Центру суспільного моніторингу Марина Довженко. Для нашої команди передусім важить взаєморозуміння, взаємопідтримка, ініціатива, науково-професійне і творче зростання, відкритість до співпраці та плекання християнських цінностей. У своїй педагогічній практиці ми застосовуємо мультидисциплінарний підхід, що дає змогу студентам вивчати світ медіа крізь призму соціології, психології, культурології, політології, філософії, релігії, комунікативістики та журналістики. Серед пріоритетів нашої програми є також поглиблене вивчення іноземних мов за участі носіїв мови, стажування студентів у закордонних мас-медіа, їхня участь у наукових конференціях в Україні та за кордоном. Право вступати на програму мають бакалаври, спеціалісти та магістри будь-якої спеціальності. Форма навчання – стаціонарна. Кількість ліцензійних місць – 30. Навчання платне. Для студентів із найвищими показниками успішності передбачені стипендії на покриття оплати за навчання. На магістерській програмі з медіакомунікацій ми радо чекаємо на креативних, сміливих, сумлінних і вмотивованих студентів! Докладніше про нас: journalism.ucu.edu.ua, www.facebook. com/ukumediacom, vk.com/ucu_journalism.

ПОНАД БАР’ЄРАМИ 2011–2013

Ігор Померанцев · Пол Тайґе · Джордж Вайґель ПРОМОВИ

Упорядник Ігор Балинський Літературний редактор Анна-Марія Волосацька Коректор Світлана Турій Макет Петро Рибка Технічний редактор Ірина Дереженець

ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ Свідоцтво про реєстрацію ДК 1657 від 20.01.2004 вул. Іл. Свєнціцького, 17, 79011, Львів тел./факс: (+38032) 240-94-96 http://press.ucu.edu.ua, e-mail: ucupress@ucu.edu.ua