ГОРИЗОНТ Поза мeжами відомого 22.11.15 - 5.11.15
Расизм по-українськи Святкування Хeловіну в Україніі 45 років Молодості та любові до кіно Грузинська гостинність : Тбілісоба зближує
Над номером працювали:
Анна Янковська головний редактор
Владислав Зініченко автор
Лінь Цзидун автор
Поліна Єнальєва заступник голреда
Крістіна Биковець автор
Аліна Луценко автор
Анна Бикова коректор
Валерія Капелька коректор
Анастасія Кузик автор
У новому номері наша команда підготувала для вас дещо цікаве. Головною темою випуску буде расизм у спорті. Наш спеціальний кореспондент розповість про нещодавній випадок на футболі, а також поспілкується
з людиною, яка, проживаючи в Україні, страждає від утисків щодо кольору шкіри. Крім того наші журналісти побували на новому медіафорумі, де послухали корисні лекції та радо поділяться цією інформацією з вами,читачі. Не обійшлося й без здоров’я, адже ми хочемо, щоб ви почувалися добре, читаючи наш журнал. Тож, готуйтеся пізнавати таємниці жителів Японії, які відомі своїм довгожиттям.А опісля відвідайте колоритну та специфічну Грузію, ну хоча б на києвському святі Тбілісоба. Ну й на
десерт - культурні цікавинки - книжка ведучої Олі Фреймут та інтерв*ю з “ветераном” кінофестивалю “Молодість” Сергієм Тряшиним. Ще більше новин! Ще більше моди! Ще більше нових горизонтів! Готуйтеся до несподіваних відкриттів.
Анна Янковська, головний редактор Тетяна Вірченко автор
В темі ......................................................................... 2 Фотоновини................................................................3 Опитуванння Робота чи поклик душі.........................................4-5 Люди Молодість довжиною в 45 років...........................6-8 Актуально Експерименти в житті журналіста........................9 Країни Келих грузинського колориту..............................10-11 Chinese diaries “The thing I want to say to Kyiv is “Thanks!”..........12 На часі Елегантний вибрик Ольги Фреймут знову в центрі уваги.............................................................................13 Спортстереження Повернення до витоків або расизм по-українськи...............................................................................14-15 Мода Шик, блиск, краса...................................................16-17 Спеціальна подія Trick-or-treat по-українськи.................................18-19 Здоров’я Основи імператорського здоров‘я.....................20-21
Зміст | Горизонт
2 | В темі
На місці катастрофи А321 проводиться розслідування. Джерело фото: tsn.ua
В уряді Канади працюватимуть українці
“Чорна скринька” записала звук вибуху на борту A321
До складу канадського уряду нового прем’єра Джастіна Трюдо увійшло двоє міністрів українського походження. Так, міністром зайнятості, розвитку трудових ресурсів і праці призначена МеріЕнн Мігичук. Новим міністром міжнародної торгівлі Канади стала Христя Фріланд – письменниця, журналістка і політик. Загалом новий парламент Канади складається з 15 чоловіків і 15 жінок, серед яких є люди з обмеженими можливостями, декілька вихідців з Південної Азії, сикхи та колишній астронавт.
Розшифрований запис бортового самописця російського літака Airbus А321 свідчить про те, що на борту стався «жорсткий і раптовий» вибух, не пов’язаний з несправністю двигуна. Про це повідомляє французький телеканал France 2, посилаючись на слова одного зі слідчих катастрофи. «Ісламська держава» двічі брала на себе відповідальність за авіакатастрофу, однак російська влада назвала цю інформацію непідтвердженою. Лайнер авіакомпанії “Когалимавіа”, що вилетів зі Шарм-ель-Шейха до СанктПетербурга, розбився у Єгипті 31 жовтня. На борту перебували 224 людини, усі загинули.
Сьєрра-Леоне вірусу Ебола
звільнилася
від
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила про припинення поширення вірусу Ебола у західноафриканській державі Сьєра-Леоне. Згідно з даними організації у країні не було зафіксовано жодного нового випадку захворювання впродовж 42 днів – терміну, який вдвічі перевищує інкубаційний період вірусу. Як повідомляє The Independent, про закінчення епідемії було оголошено 7 листопада у місті Фрітаун. Керівництво держави спостерігатиме за перебігом ситуації протягом трьох наступних місяців. Нагадаємо, що епідемія лихоманки Ебола розпочалася у лютому 2014 року в Гвінеї. Потім вірус поширився на СьєраЛеоне, Ліберію, Нігерію, Синегал та Малі. . Загалом у світі вірусом Ебола було заражено понад 30 тисяч людей, з них близько 12 тисяч – померли.
Відбулася зустріч між лідерами Китаю і Тайваню 7 листопада відбулися перші за 66 років переговори між президентом Китаю Сі Цзіньпін і президентом Тайваню Ма Інцзю. Зустріч відбулася у «нейтральному» Сінгапурі та була присвячена проблемі миру в Тайванській затоці. Переговори були названі символічним, адже жодних угод не було підписано. Однак , Ма Ін-цзю наголосив, що ця зустріч відкрила нову історичну главу у відносинах між Китаєм і Тайванем.
Аліна Луценко
Фотоновини | 3
Китайський пезидент Сі Цзипін відвідав Великобританію та провів переговори з прем’єром країни Девідом Кемероном
В Китаї відмінили закон про 1 дитину
В Нью-Йорку відбувся марафон
Новобраний прем’єр Канади з дружиною
Світова прем’єра “Голодних ігор” в Берліні Джерело фото: Reuters
4 | Опитування
Робота чи поклик душі На медіафорумі 5 листопада запитання «Журналістика - це покликання чи робота?» викликало загальний резонанс. Порівняно з іншими більш практич-ними пунктам це питання стало філософським і дало поштовх до роздумів та досліджень. Перша лекція на форумі - і одразу така складна тема. Рональд Харріс - жу-рналіст із США з 50-річним досвідом роботи у медіа ставить питання в ау-диторію, як учасники сприймають справу, якою вони займаються або хочуть займатися. Це питання більше риторичне, воно не потребує відповіді вголос, потрібно відповісти перш за все для себе. Рональд починає говорити про свою власну думку. «Покликання - це пристрасть до вашого проекту, те, чим ви загорілися і від чого не можете стомитися». Перед тим, як озвучити для себе відповідь Харріс просить дати відпо-відь ще на одне питання (знову-таки в своїй голові): «Чим би ви не займали-ся: пишете для видання, робите сюжет для телебачення ви повинні зрозуміти, з якою метою ви це робите. Чи готові ви працювати без слави та визнання довгі роки з метою зробити вагомий внесок у встановлення справедливості?» Рональд Харріс говорить ще безліч речей, які доводять, що журналістика для нього ні що інше, як покликання. Коли журналістика -
Рональд Харріс. Джерело фото: Крістіна Биковець
просто робота, ви пишете цікаву (а може і не дуже) історію, ви приходите працювати якомога пізніше, а йдете якнайраніше, коли редагуєте роботу, кажете: «Ну, нормаль-но», думаєте здебільшого про те, як отримати підвищення, як досягти ви-знання. А от коли журналістика для вас - це покликання, то ви не просто пи-шете історію, а переписуєте її незліченну кількість разів, ви залишаєтеся на роботі стільки, скільки буде потрібно, коли редагуєте текст, то змінюєте йо-го, поки він не стане ідеальним, ви не думаєте про власну славу, а думаєте про можливість якимось чином змінити життя людей. Багатьом може здатися, що все це просто якесь ідеалізоване сприйняття професії і так не буває, але наостанок Рональд сказав одну річ: «Мені 70 і я міг би сидіти у парку в своєму місті й читати щоденні газети, але я все ще по-дорожую, щоб донести зацікавленим свій досвід, це для мене не жертва. Я роблю так, тому що це моє покликання».
Опитування| 5 Після такої досить філософської лекції мені захотілося дізнатися думку майбутніх журналістів. Я поставила студентам таке запитання: «В чому по-лягає різниця між журналістикою як засобом заробітку та покликан-ням?» та «Як кожен з вас особисто сприймає цю професію?»
Анастасія Кулібаба студентка 2 курсу Інституту журналістики, мистецького спрямування. Перш за все це професія. Як бухгалтер, юрист, політолог, чи будь-яка інша. У журналістиці - це можливість доносити щось до багатьох, до аудиторії твого видання, телеканалу чи радіостанції. Тому якщо хтось думає, що він має покликання і його суть у тому, аби розказати щось ве-ликому загалу, то може йому в журналістику.
Крістіна Кирилюк студентка 3 курсу ЧНУ імені Федьковича (Чернівці) Особисто для мене, журналістика в наш час не є засобом для зароблення грошей, тому що сьогодні журналісти отримують дуже мізерну зарплатню. Я сприймаю журналістику як професію для душі. Якщо говорити про різницю, то журналістика як покликання це коли ти «кайфуєш» від того, що робиш.
Марина Шулікіна студентка 2 курсу Інституту журналістики, мистецького спрямування Мені здається, що засіб заробляння грошей та покликання дуже споріднені речі в даному випадку. Адже якісна журналістика дорога, високооплачувана. Будьяке покликання вимагає самовдосконалення. До того ж, я погоджуся з думкою, що найкраща робота - це оплачуване хобі.
Тетяна Ломакова - студентка 2 курсу Інституту журналістики, політичного спрямування. Для мене журналістика це покликання. Я точно знала, що хочу бути журналістом. Не сприймаю цю професію як таку, де можна заробити багато грошей. Журналістика - це спосіб життя, хвороба, та що завгодно, але точно не засіб для заробляння грошей! Ну принаймні в Україні.
Аліна Козак - студентка 2 курсу Інституту журналістики, політичного спрямування. Якщо ти пишеш журналістські матеріали лише заради грошей, то ти працюєш не на якість, а на кількість. Я вважаю, що ідеальним є золота середина. Якщо ти пишеш для редакції безкоштов-но, це означає, що ти не можеш об’єктивно оцінити вартість своєї роботи та витраче-ного часу.
Ольга Жученко - студентка 2 курсу факультету журналістики Національного авіа-ційного університету. Я вважаю, що відмивання грошей за допомогою журналістики прибуток принесе, втім задоволення навряд. На відміну від журналістики за покликанням. Журналістика - це рушійна сила впливу на маси, сподіваюсь в майбутньому я стану її частиною. Анастасія Кузик
6 | Люди
Молодість довжиною в 45 років Кожного ранку перший показ стрічок у «Кінотеатрі Київ» у рамках фестивалю «Молодість» починається о десятій. Як на мене, люди, готові проміняти дорогоцінний сон на кіно, просто не можуть не любити фільми. Всі дев’ять кінофестивальних днів Сергій Сергійович Тряшин – один з перших, хто приходить у «Київ», і останній, хто ввечері його залишає. Цього року «Молодості» виповнюється 45, і саме стільки років Сергій Сергійович є відвідувачем фестивалю. - Як для Вас змінився фестиваль? Став кращим чи навпаки?
Сергій Тряшин, 71 рік. За освітою – астроном. Усе життя працював у астрономічній обсерваторії Київського університету. У масовці та другорядних ролях знявся майже в півсотні фільмів. У кінозбірці “Закохані в Київ” зіграв себе. Пише про кіно. - Які події Вам найбільше запам’ятались на Молодості? Який улюблений фестивальний фільм? Так , є в мене улюблені події. Ще коли фестиваль працював і Домі кіно, там показували одну стрічку, яку всі глядачі з відкритим ротом дивились, майже буквально. Це був фільм Олександра Осипова, тоді він ще був громадянином України, хоча фільм знімав вже на російські гроші. Називався він «Голоси» про поетів срібного віку, голоси забутих поетів. Там було про Ахматову, Цвєтаєву, Блока, практично всі поети того періоду були. Дуже багато уваги він приділив Волошину. Фільм, звісно, унікальний, хоча за структурою його навіть фільмом назвати складно. В «Голосах» він показував портрети поетів, обкладинки їхніх книжок. Хроніки там
Дуже змінився. Перша «Молодість» була факультетсько-інститутським переглядом екзаменаційних робіт, потім він став всеукраїнським. Почали з’являтись кінопраці студентів з інших міст, не завжди тих, хто навчався в кіноінститутах, тому що їх, здається, і немає в Україні, крім нашого. Потім він став всесоюзним, і слава Богу, що більше ніколи не стане, розумієте про що я. Потім став міжнародним, і таким є якщо не помиляюсь вже років 20-25. Коли він став міжнародним, так це ж взагалі – з’явилась можливість бачити фільми інших країн, які іншим чином й не побачиш, ніхто ж не повезе студентські роботи. Тільки на фестивалі можна побачити праці молодих режисерів, які тільки починають. До того ж, що цікаво, багато тих, хто фігурує на фестивалі «Молодість», були вони нагороджені чи ні, зараз стали відомими та знаменитими, їхні імена лунають на весь світ, а починали вони тут, в Києві. - Що змушує Вас ось вже 45 років ходити на «Молодість»? У фестивалю досить цікаві умови. Усі твої фільми можуть бути конкурсними. Якщо ти перестав навчатись, і став професіоналом, то можеш подати тільки свій перший короткометражний фільм і перший повнометражний. Після цього ти втрачаєш право на участь в конкурсі, і твої фільми показують вже в позаконкурсній програмі, якщо відбіркова комісія його візьме, звісно. Саме ця секція мене найбільше цікавить, там бувають дуже цікаві фільми, які в прокат по Україні можуть ніколи й не потрапити. Я йду туди, щоб слідкувати за розвитком світового кіномистецтва. Мені цікаво помічати, як по всьому світу люди дивляться на ті чи інші історії, сюжети, проблеми. Як от, наприклад,
Люди | 7 - Вас нерідко можна побачити з зошитом та ручкою, на фестивалі ви буваєте в якості журналіста. Про першу Молодість Ви теж щось писали? Ой, я досить давно вже пишу. Колись навіть і до газети Київського університету Шевченка писав. Це було ще навіть до того, як я почав вчитися журналістиці. Десь в 1978-1980 рр. в університеті з’явився факультет суспільних професій, там я пішов на журналістику. Але до того, я вчився на астронома-геодезиста. А писати почав тому, що зрозумів, що гріх не писати по ті місця, в які потрапляєш. З групою ми сплавлялись річкою, а пізніше в нас була експедиція за Полярне коло. Тоді ні, тоді ще про фестиваль не писав. - Зараз Ви щось пишете? Рідко вже. В основному, по фестивалю. Виступаю на конференції, яка щорічно проводиться в Жовтому корпусі (Міжнародна наукова філологічна конференція ім.Сергія Бураго). Я там завжди роблю доклад у секції сучасного мистецтва. Дуже цікава секція, до речі, там були доклади про український балет, музику, драму та багато-багато іншого. Серед них і мій докладогляд фестивалю «Молодість» та Гогольфесту. Сумно казати, але цього року мене вперше не акредитували на Гогольфест. До того ж, дуже підлим чином. Я прийшов за два тижні, як треба, показав редакційне посвідчення газети в яку зараз інколи пишу – Української літератур-
ної газети, показав їм матеріал минулого року та лист від редактора – вони ж відмовились видати мені акредитацію. Коли ж я прийшов на Молодість і вже хотів показувати їм всі свої документи, навіть внесок приніс, мені сказали: «Від Вас листа не треба. Ми Вас автоматично акредитуємо і навіть без внеску». О, це ж ви ще не церемонії закриття не були? Вони мені на сцені пожиттєву акредитацію вручили. А щоб я презентабельно на сцені виглядав, вони мені навіть костюм у Вороніна замовили і черевики! От так вони мене нагородили. Костюм в мене поки на стільці висить, я їм милуюсь. - Ви так багато розповідаєте про кіно, чи не хотілось Вам колись опинитись по той бік екрану? Не люблю вихвалятися, але в мене вже є деякі ролі. Через те, що в мене така густа борода, я частіше граю в кіно то священиків, то безхатьків (сміється). Колись був в мене випадок, я знімався у короткометражці, «20 хвилин на поцілунок» називалася. Сюжет був такий: три художники у переході на Майдані Незалежності кожного ранку сперечаються, хто скоріше зможе вмовити натурницю на цілунок. Я там безхатька грав, мав стояти і задумано вглядатись у вітрини. Стою я, вглядаюсь значить, дивлюсь, а до мене вже міліціонер підходить, бо де ж це видано, щоб безпритульна людина в брудному одязі центром міста вешталась. Знімальна група зу-
Сергій Тряшин на церемонії закриття Фестивалю. Джерело фото: repor.to
8 | Міста
зупинила його звісно, але мені приємно навіть було, значить я добре вжився в роль. А у фільмі «Молитва за гетьмана» я священика грав. За сценарієм Петру І дуже сподобались чоботи Мазепи (про нього весь фільм), от він і наказав мені з нього їх зняти, щоб він поміряти міг. У фільми два різні актори грали гетьмана, за сценарієм він був різного віку у різних сценах. В тій сцені Мазепу грав Богдан Сильвестрович, і саме з нього я мав зняти ті чоботи. На двох акторів, до речі, була тільки одна пара чоботів. На Ступку вони були на розмір малі, і знадобилось декілька людей, аби їх на нього натягнути. Мені ж у кадрі треба було чоботи самому з нього зняти. 10-15 дублів…Ільєнко(режисер стрічки) вже аж кричати почав. С 20ого дублю мені таки вдалось їх зняти. В іншого актора нога ще на розмір більша була, але костюмерка, божа кульбабка, придумала на нього панчоху вдягнути, і мені вдалось з нього чоботи стягнути вже з першого разу. Ільєнко аж розвфтнув. Тоді вісник Київського патріархату розгромну реценію
на фільм написав. Вони обурювались, чого це священик з царя взуття знімати має. Мені ж навпаки приємно було, що вони написали не актор, який грав священика, а саме священик. Значить, я добре зіграв. В мене ця рецензія є, я навіть місце для неї в себе на стіні вже приготував. - Цього року у фестивалю проблеми з фінансуванням. Халпахчі навіть зробив заяву про те, що фестиваль може переїхати в інше місто. Як ставитесь до такої можливості? Я думаю, він хотів таким чином всього лиш вплинути на адміністрацію, адже Кличко виділив тільки 200 тисяч гривень, а цього явно не досить. Президент фестивалю грозився навіть, що не прийме ці гроші, можливо взяв, не знаю. Дуже вдало, що цього року Міністерство культури виділило гроші. Сподіваюсь, наступного року фінансування буде ще кращим.
Кінобудні Сергія Сергійовича у Кінотеатрі Київ. Джерело фото: repor.to
Актуально | 9
Експерименти в житті журналіста Журналістка Аліса Якубович 5 листопада в рамках Новомедіа Форуму розповіла про свою подорож країною Азії, виставку «Ukraine 24. War & Peace» в Нью-Йорку та досвід роботи на 1+1. Змінивши мікрофон на дошку для кайтсерфінгу, роботу в престижному медіахолдингу на життя в хижині під пальмою, залишивши вдома чоловіка -Аліса Якубович з 500 $ в кишені полетіла підкорювати Філіппіни. «Я мріяла про Азію. Вона манила запахами, відсутністю шуб і нібито іншою філософією. Одного дня в Facebook я побачила оголошення : «Потрібні інструктори з кайтсерфінгу на наймальовничішому острові Боракай».Я продала половину гардероба, другу половину - роздала (залишивши пару сарафанів, футболок та шортів), звільнилася з улюбленої роботи, сказала чоловікові, що зійшла з розуму і, перевіривши на карті, де Боракай, зранку відлетіла на сонячний край світу - Філіппіни. Без зворотнього квитка і з $ 500 в кишені»,-починає свою розповідь колишній тревел-кореспондент телеканалу 1+1. З перших слів дівчина нібито зачаровує аудиторію своєю неординарністю. Здається ,що вона ні хвилини не може всидіти на місці. Можливо тому,одразу ж після своєї авантюри, Аліса вирішила, що має підкорити НьюЙорк. Саме там журналістка і організувала фотовиставку «Ukraine 24. War & Peace». «Треба просто брати й робити, якщо це твоя мрія. Для людини немає нічого неможливого. Але для цього потрібно вийти зі своєї зони комфорту і забути про стабільність »,-пояснює успіх своєї виставки Аліса Якубович. На питання, чи бути експериментам в житті журналіста, дівчина говорить : «Від журналіста постійно потрібно щось нове і актуальне, а для цього медійники мають креативити й експериментувати. Тому, я вважаю ,що експерименти завжди призводять до чогось позитивного і мають місце у житті журналіста». Для того, щоб експеримент мав результат ,потрібно просто «взяти те, що вже придумано, але висвітлити його з іншого боку, вставити свої фішки і перейнятися темою».
Аліса Якубович розказує про експерименти. Джерело фото: Крісіна Биковець Аліса згадує ,що ,працювавши на 1+1, їй доводилося «висмоктувати з пальця щось цікаве й робити подію там, де її й близько не було». Саме в таких ситуаціях ,на думку спікера, журналісти й мають вмикати всю свою фантазію й починати експерименти прямо на робочому місці. У підсумку запальна спікер побажала учасникам бути чесним, цінувати себе й навчитися використовувати свої таланти. Надихнувшись прикладом Аліси Якубович ,ми вирішили запитати студентів Інституту журналістики, чи змогли б вони залишити родину, омріяну роботу,змінити звичний ритм життя, й піти назустріч експериментам. Лише 5 з 20 опитаних студентів без вагань зробили свій вибір на користь експериментів. 7 студентів Інститут журналістики відмовилися змінювати звичний ритм життя та полишати роботу мрії. Решта молодих людей вагалися з відповіддю й робили б свій вибір залежно від ситуації. Крістіна Биковець
10| Країни
Келих грузинського колориту Співоче поле в Києві давно не бачило такого «напливу» людей кавказької зовнішності. І причина цього – день міста Тбілісі, відомий під назвою Тбілісоба. Четвертого жовтня з 11 години ранку всю територію концертного простору заполонила грузинська діаспора і звичайні поціновувачі колоритної кавказької культури. Вина, закуски, шашлики – всього було вдосталь, продавці не мали відбою від клієнтів. Це свято не залишило байдужим і звичайних киян. Чомусь так склалося, що Грузія – загальновизнаний об’єкт культурної, зокрема туристичної, уваги. Причин цього вдосталь. Нехай це прозвучить суб’єктивно, але багато українців закохані у цю країну. Від неї віє чимось революційним, гарячим, нестримним і неймовірно життєрадісним. Кавказькі звичаї, здавалося б, навряд чи можуть поєднуватись із нашим менталітетом, але тут ситуація навіть навпаки. Є багато аспектів, які нас об’єднують. Взяти хоча б волелюбність народів. І незмінне бажання жити, всупереч законам джунглів і влади сильних світу цього. До чого тут туризм? Відповідь проста. Грузинська культура – настільки унікальна і цікава, наскільки цікавий народ. І навіть якщо у вас при слові «Грузія» виникають асоціації із вином, - ви не пропаща людина. Просто це одне із тих аспектів, які приваблюють туристів до гордої кавказької країни. Але, звичайно ж, не єдиний. Наш журнал відкриє світ цієї держави з погляду щирої українки, моєї доброї знайомої Валентини, яка нещодавно вийшла
Народні грузинські танці. Джерело фото: lezginka.biz
заміж за грузина. Про те, що вона побачила на Батьківщині свого чоловіка – далі у матеріалі. «У цій країні я одразу відчула якесь нове ставлення до життя. Це мабуть і називають неймовірною життєрадісністю. І нехай комусь спаде на думку, що це пов’язано з «градусами» - я точно впевнена, це йде із середини», ділиться Валентина. І хоч на її туристичному рахунку ще не вся територія Грузії, але, як зазначає вона, це тимчасово. І почнемо нашу заочну подорож із найбільшого міста і столиці країни – Тбілісі. «Чесно кажучи, я дійсно відчула якусь спорідненість із цим містом ще в аеропорту. Це, звичайно, не фешенебельний мегаполіс, а старовинне місто з неймовірною природою та унікальною архітектурою». І в ритмі лезгінки Валентина почала відкривати для себе столицю. Найперше, що вона відвідала, головна вулиця міста – проспект Шота Рустатвелі. Як зазвичай на центральних вулицях, там знаходиться Парламент, академії, але що незвично – дуже багато театрів. Грузія взагалі славиться театральним мистецтвом
Країни | 11
Грузинська жінка. Джерело фото: flickr.com яке розвивається у загальнонаціональному масштабі. І дивно було б для туриста не подивитись у театрі щось суто національне, танцювальне і співоче. А найбільш атмосферне місце там – церква Кашветі. Грузія - православна країна, тому в цьому місці відчутно особливий зв’язок і розуміння двох культур. У храмі святого Георгія (інша назва церкви Кашветі) багато фресок, які неодмінно захоплять вашу увагу. А тоді йдемо далі. «Мене дуже вразила давня фортеця Нарікала. Щось в ній є таке.. Неприступне. І взагалі, якщо подумати, що ця споруда існує ще з часів заснування міста, то одразу пропадає небажання підніматися на висоту. І я навіть мовчу про цей краєвид із фортеці. Вдалі фото забезпечені!» І це не просто пам’ятка військової архітектури, це ціла історія численних битв з ворогами. Хто тільки не намагався штурмувати фортецю, а от перемогти не могли. «Де найкраще вивчити будь-яку культуру? Звичайно ж, у громадських місцях. Я маю на увазі невеличкі кафе або ресторани. Як же обійтись від традиційної кавказької кухні!» Хінкалі, шашлик по-грузинськи (бастурма), хаш, чурчхела – можливо, досить знайомі назви для українців, але смак зовсім інший. Так би мовити, з акцентом. Ну і довгоочікувана тема про вино. Валентина радить куштувати його лише під традиційні тости в колі знайомих. А з відомою горілкою з винограду (чачею) поводитись дуже обережно… І той факт, що Грузія вважається країною-батьківщиною вин надзвичайно спростить вам вибір сувенірів і подарунків додому.
«Як можна побувати у Грузії і не побачити гір? Я поставила собі це питання ще по приїзду сюди. Мене приваблювали перекази про довгожителів у горах, тому самій захотілось відчути цілюще повітря і спробувати воду із кришталево чистого джерела». Тому у Тбілісі Валентина затрималась ненадовго. Невелике селище Степанцминда стало наступною частиною її подорожі. Воно розташоване якраз біля відомої гори Казбек, яка колись була вулканом. А зараз це центр гірського туризму і альпінізму. Але не обов’язково підніматися на самий вершечок згаслого вулкану. Гарна альтернатива – велосипедна прогулянка. Просто по долинках в горах. А ще Валентина радить знайти мінеральні джерела і водоспади. Неодмінно поспілкуйтесь із місцевими жителями і дізнаєтеся багато таємничих і містичних переказів про гору Казбек. Відпочинок у таких селах завжди щось незрівнянне. Навіть якщо порівнювати із дорогими тропічними пляжами. Кардинально інші відчуття. Подорож до Грузії – це айсберг емоцій і вражень, хоч і не для всіх доступний. Але відчути колорит можна і на верхівці – Тбілісобі, частинці далекої, але привабливої Грузини. Фото: flickr.com
Анна Бикова
12 | Chinise diaries
“ The thing I want to say to Kyiv is “Thanks!”” Li Jing: I want to say that I have grown up mentally here and I have learned more about this life than ever in Ukraine. One more thing I want to say for Kyiv is «Thanks». China is my motherland, I miss it, I respect it a lot and China gave me the meaning of my life. In China, we have a quote- fallen leaves return to the roots, it doesn`t matter how many places I have been to, how far away from home I am, I hope that one day I will be back to my motherland. Zi Dong: Do you have some interesting things, connected with your student’s life, to share with us?
Li Jing- Chinese student, who’s now studying in the Institute Of International Relationship Of The Taras Shevchenko National University Of Kyiv.
Li Jing: I have really deeply realized the meaning of growth and independence. Sometimes I feel sad, moved, helpless, but also grateful. Everything is hard at the begging. When I entered the university I was feeling so strange and lonely, but this time passed and I got used to the studying and the new university life, and my groupmates also help me a lot in studying, I wanna say thanks to them!
Zi Dong: Why did you choose this profession? Li Jing: International relations involve politics, history, geography, conditions, etc. I am very interested in these topics. I like to study the culture of different countries. The profession helps me to learn more about cultural aspects of different countries. After finishing the faculty of the international relations, I hope I will be a diplomat in the future. I can assist the Chinese culture to flourish, to help the world know more about China. Zi Dong: Why did you choose to study in this university in Ukraine? Li Jing: I have heard that this university is very good, also this university has a nice point in the world higher education ranking, a lot of students want to study in the Institute Of International Relations. Zi Dong: What do you think about the Ukrain- Фото: особистий архів респондента ian life, comparing to the Chinese life, which type of living do you prefer?
Лінь Цзидун
На часі | 13
Елегантний «вибрик» Ольги Фреймут знову в центрі уваги Українська телеведуча , за сумісництвом ще й народний інспектор,Ольга Фреймут – тепер письменниця. Зірка каналу 1+1 презентувала свою книгу «Де їсть і з ким спить Фреймут» у Києві. Більше півсотні людей зібралися в Домі освіти та культури «Майстерклас»,щоб зустрітися із Фреймут та придбати її дебютну книгу. У глядацькому залі зібралися мешканці різних областей України і не тільки : дехто навмисне приїхав із Польщі та Білорусії ,аби бути присутнім на презентації. Книга «Де їсть і з ким спить Фреймут» - це літературний щоденник телеведучої ,в якому містяться ексклюзивні інтерв’ю та есе у супроводі із художніми фотографіями й малюнками. Більше того,це книгамандрівник,що має дуже практичне значення : авторка розповіла про найкращі готелі та ресторани Західної України,а також про місця,в яких не варто зупинятися.Фреймут наголосила ,що її книга,як і будь-який щоденник,є відвертою : «Я ділюся з вами своїм дитинством і життям своєї родини. Тут є багато фотографій з мого сімейного архіву» За словами Ольги,ця книжка - не просто путівник або щоденник нотаток. Це своєрідна історія жінки,яка створює себе сама. У своїй фантастичній мандрівці ,посеред емоцій та спостережень ,головна героїня ламає стереотипи та життєві сценарії. У безпосередньому та самобутньому стилі ,із поєднанням ніжності Ліни Костенко та сатири Оскара Уайльда ,авторка намагалася якнайповніше передати атмосферу та ментальний колорит Західної України. Після презентації телеведуча поділилася враженнями у своєму Instragram: «Сьогодні ви окрилили мене ,сподіваюся ,я –вас.» Не приховують захоплення й глядачі:«Ще тиждень тому я й не думала купувати книгу,тим більше не планувала бути сьогодні тут. Але плани змінилися за лічені секунди і зараз я сиджу у залі,тримаю в руках книгу ,яка з перших рядків зачаровує своєю відвертістю»,коментує відвідувачка Катерина.
Фреймут презентує нову книгу. Джерело фото: tsn.ua -рість і таку відверту розмову»,- говорить гість презентації Владислав. Багато запитань від глядачів на презентації стосувалися саме основної діяльності авторки – журналістики. Телеведуча відповідала оптимістично та із певним захопленням : «Насправді ,наша журналістика у прекрасному стані,у стані «тинейджерства» , і зараз цей тинейджер перетворюється у таку сильну ,хорошу,харизматичну людину.» До речі,літературний щоденник написаний у форматі «я –журналістики»,що популярний зараз в Америці та Європі. Нагадаємо, вперше свою книгу – щоденник Ольга Фреймут презентувала на Львівському форумі видавців у вересні 2015 року. Валерія Капелька
14 | Спортстереження
Повернення до витоків або расизм по-українськи
Футбольні вболівальники на матчі. Джерело фото: football.in.ua На наступний день після матчу Динамо – Челсі, який відбувся 20 жовтня, англійське видання The Guardian опублікувало відео із побиттям темношкірих уболівальників на стадіоні в Києві. Цей епізод сколихнув все європейське суспільство, а нашу державу почали знову позиціонувати як расистську. Журнал “Горизонт” вирішив розібратися, чи дійсно в Україні процвітає расизм? Здавалося б, пройшов той час, коли колишній футболіст збірної Англії Сол Кемпбелл закликав уболівальників не їхати на Євро 2012 через ту ж таки проблему. Тоді кожен українець показав усю доброзичливість нашого народу. Ми переконали європейців, що в Україні безпечно. Символом своєрідної перемоги можна вважати домовину із написом: “You are wrong Campbell” (Ти помилявся, Кемпбелл, - прим. авт.) ,з якою пройшлися англійські фанати по Донецьку. Інцидент, який стався у київському матчі ,перекреслив все і змусив організації “Football Against Racism in Europe” (Футбол проти расизму в Європі) та “Union of European Football Associations” (Союз європейських футбольних асоціацій) розпочати власне розслідування. Останні направили в Україну директора департаменту з питань стадіонів і безпеки Марка Тіммера. Це не дивно, адже в Європі до таких справ ставляться дуже серйозно. Під час візиту він заявив: “Система безпеки на
українських стадіонах безнадійно застаріла” і наказав розробити її реформи впродовж 10 днів. Не має сумнівів, що рішення знайдуть, адже на кону стоїть престиж держави і подальша участь Динамо в Лізі Чемпіонів. Питання в іншому, чи будуть ці реформи реалізовані практично? Тому ,мені б хотілося заспівати рядки із пісні Mad Heads XL “Надія є”, але цей випадок радше схожий на назву вірша Лесі Українки “Contra spem spero” (Без надії сподіваюсь). Що вже казати, коли винних у цій справі досі не знайшли. І це за наявності такої кількості камер спостереження на стадіоні. Масла у вогонь підливають слова виконавчого директора НСК “Олімпійський” Володимира Спільніченка. На запитання журналіста програми “Профутбол” Романа Бебеха про можливість створення окремого сектора для темношкірих вболівальників він відповів: “Гарна ідея. Ми, напевно, прислухаємося до вашої пропозиції”. Побороти расизм кліткою? Браво! І як би не виправдовувався Спільниченко після цих слів, які вже прозвучали, назад їх не забереш. На запитання про те, чи можна було запобігти цьому побиттю, маю чітку відповідь – ні! Україна не звертала належної уваги на цю проблему ніколи. Найсвіжіший приклад – НЕприйняття Закону “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”. Нагадаю, що у ньому пропонується визначити дискримінацією ситуацію, у якій особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри…
Спортстереження | 15 І зазнала, зазнає або може зазнати обмеження у будь-якій формі. І тут поставилися несерйозно! Мені також вдалося дізнатися думку стосовно питання расизму в афроукраїнця(задля безпеки респондента, я не називаю його ім’я та прізвище): - Чи вважаєте ви, що Україна є країною, в якій процвітає расизм і чому? - У мене 2 дітей з цієї країни, а моя колишня дружина українка. Не зважаючи на це, Україна є расистською державою. В ній відсутня цивілізованість. Навіть ті люди, які не є расистами, не намагаються допомогти, якщо на тебе нападають. Мене атакували на Хрещатику на День Незалежності. Я міг померти. Дотепер поліція не може знайти цих злодіїв. - Якби ви могли, щоб попросили в української влади задля вирішення цієї проблеми?
- Треба боротися за безвізовий режим для громадян України, щоб вони могли поїхати закордон і побачити, що темношкірі люди живуть і в європейських країнах, мають рівні права з усіма громадянами. Вони мають зрозуміти це і змінитися. В останні роки гасло “Україна – це Європа!” є чи не найголовнішим серед громадян нашої держави. Останні ж дії свідчать скоріше про регрес, ніж навпаки. Якщо ми дійсно хочемо бути європейською країною, потрібно нарешті змінити пусті балачки на конкретні кроки. Про владу мовчу, вони все знають, але свідомо нічого не роблять. Власні інтереси чиновники ставлять вище загальносуспільних. Варто не забувати, що кожен із нас може сам вирішити це питання. Достатньо не давати впливати на себе масам та перестати бути байдужим. В іншому випадку - нам просто немає місця серед Європейської Спільноти.
Компромісно - 2 Негативно - 4
Позитивно - 16
Нейтрально - 28
Владислав Зініченко
16 | Мода
Шик, блиск, краса
Росія має час не тільки активно брати участь у політичному житті всієї планети, але й проводити тижні високої моди. Тиждень моди у Москві відбувався з 23 по 28 жовтня. Це вже тридцять четвертий сезон у РФ, який представив цьогоріч іменитих дизайнерів та новачків у сфері моди. За традицією тиждень моди відкрив Валентин Юдашкін, представивши колекцію prêtà-porter сезону весна-літо 2016. В основу нової колекції лягли ідеї сучасного лінеарного мистецтва. У ньому головна роль відведена лініям, що чітко окреслюють обсяги і контури, форми і елементи зображення. Особливу витонченість тканинам додають мережива, фактурна вишивка, декор зі страз, пайеток, каменів, об’ємні драпірування та романтичні волани.Основними кольорами нового сезону стали фуксія, червоний, лимонний, кораловий, білий, салатовий і оранжевий. Бренд BALNUR by SYMBAT представив колекцію «Silkway», яку вирізняє віртуозне володіння мистецтвом декору і поєднання кольорів. Найскладніші арабески вишивок виконані в різних техніках, це дозволяє дизайнеру домогтися виразності своїх ідей і ексклюзивності моделей. Орнаментальні мотиви декору розкривають органічний зв’язок художниці з мистецтвом Сходу і, зокрема, з декоративно-прикладним мистецтвоь Казахстану.
Друга подіумна колекція THE REBEL, що стала однією з ключових у рамках 34-го Тижня моди в Москві, була, що цілком логічно, натхненна московськими мотивами. Принт, навіяний національним костюмом епохи купецтва, візерунки, що повторюють розпис стін Собору Василя Блаженного, колірна палітра, що відображає класичні московські кольори (небесно-блакитний, золотистий) - всі ці деталі були об’єднані сучасним кроєм моделей і актуальними силуетними інтерпретаціями. Агресивні брючні костюми в ковбойському стилі: жакети, декоровані пензликами і грубими блискавками, «зашнурований» плащ і складнофактурні лляні сукні – це основа колекції Daniil ANTSIFEROV SS 2016. Сексуальність виражена в кожному русі, лінії талії, грудей і стегон: актуальний мінімалістичний трикотаж в поєднанні з необробленими стрічками з білизни; прозорі бадлон і відверті шорти з металевими елементами немов кидають виклик оточенню. Провокаційні спідниці із завищеною талією ніби заграють і натякають: «Encore! Encore! »(«Ще!»). На тижні моди в Москві бренд O’Blanc для представлення колекції взяв за основу тему народних казок. Крім того, щоб найбільш яскраво розкрити задуману ідею, , вперше представив симбіоз відразу двох колекцій: Pret-aPorter і Haute Couture.
Моделі демонструють новий одяг. Джерело фотографій: сайт дизайнера
Мода | 17 Для виробів pret-a-porter художники створили шість тематичних принтів, які виконані на шерсті, шифоні, сатині і органзі. А в Haute Couture домінували оксамит і мереживо. Незвичним для російської високої моди був показ бренду SORRY, I’M NOT з темою вуличного стилю. Бренд пропонує як базові спортивні штани і світшоти, так і ексклюзивні речі - штучні пальто, Кейп, комбінезони. Але улюбленою моделлю Sorry, I’m not є футболка з бавовни з принтом по всій поверхні. Натхнення для малюнків дизайнер марки бере з галузі природничих наук, картин епохи Ренесансу, творчості сучасних художників і продуктів сучасної культури. Так, наприклад, головним персонажем нової колекції стала борець за добро і справедливість - Сейлор Мун, культовий герой коміксів і мультфільмів 90-х. У новому весняно-літньому сезоні INCITY запрошує в яскраву подорож зі Сходу на Захід, представивши колекцію «З Марракеша в Нью-Йорк», весна-літо-2016. Чистий, лаконічний крій - основа колекції. Дизайнери зробили ставку на безпрограшні силуети і моделі: сукня-туніка, брючний костюм із затягнутою поясом талією, блуза зі спущеними плечима, класичні шорти-карго, подовжений жилет. Все це виглядає абсолютно по-новому завдяки динамічній колірній гамі - від охри й яскраво-оранжевого до кольору нічного неба в пустелі - і візерунків, ніби списаних з марокканського кахлю. Найбільш помпезний та прикрашений стразами Тиждень моди завершився не менш помпезним after-party у столичному ресторані. У сезоні весна-літо-2016 Сергій Сисоєв продемонстрував особливий погляд на речі, створивши крім очікуваного шоу справжню арт-інсталяцію Dyson V6. На питання про те, чому фоном для проходу моделей стала складна фігура, зібрана з високотехнологічних пилососів нового покоління, дизайнер відповів, що це своєрідний протест проти миру, засміченого зайвими речами і думками. Нам всім давно пора почистити світ, в якому ми живемо. І, можливо, почати варто з власного гардеробу. Ання Янковська
18 | Спеціальна подія
Trick-or-treat по-українськи 31 жовтня знамените саме тим, що вся нечисть збирається та святкує…Хелловін. В Україні це свято прижилося відносно недавно, тим не менше, кількість його шанувальників зростає з кожним роком. Як і антураж, яким він супроводжується: нині гарбузи і відьми «просочилися» буквально в усі щілини вітчизняної розважальної індустрії. Якщо дивитися правді в очі, Хелловін зовсім не властиве нам свято, яке пішло ще від стародавніх кельтів та мало назву Савин. У травневу ніч кельти святкували це свято, що входило до четвірки великих. За їхніми віруваннями, тоді відкривалася двері між світами живих і мертвих. Щоб не стати здобиччю тіней, кельти надягали звірині голови і шкури, гасили вогнища у своїх будинках і страхітливим виглядом відлякували привидів. У IX столітті Папа Григорій III переніс святкування Дня Всіх Святих з 13 травня на 1 листопада, і Самхейн отримав нову назву – Хелловін. Атрибутика цього дійства абсолютно похмура: ніч, кажани, павуки, мітли, скелети, злі духи, вампіри та інша нечиста сила. Але люди в Україні не повністю розуміють свято Всіх Святих та перетворюють його з того, що має певний сенс, у те, яке є лише забавкою для молоді. Роздумуючи над
Моторошне тріо . Джерело фото: flickr.com
цим питанням, я зрозуміла: все, що символізує Хелловін у нашій країні – це переодягання в костюми(часто навіть не стільки моторошні, а привабливі). Крім того що люди забули про справжню суть свята, вони ігнорують й інший антураж та, так би мовити, екстер’єр цього дійства. Ніде не побачиш дітей або молодь, які ходять по сусідах та збирають цукерки, вигукуючи: «Солодощі чи смерть» (або «Trick or treat» у США). А це, між іншим, є основою святкування. Закордоном також влаштовують й певні атракціони, які нагадують будинки з привидами, що також відсутнє в Україні. Ну й, звичайно, святковий стіл, який багатий на яблука у різних видах та способах приготування, пироги, гарбузові страви та тістечка у вигляді черепів, павуків та інших істот, також не є звичайною справою для Хелловіна в нашій країні. Єдине, що красується на столі у будь-якого фана Хелловіну по-українськи – це «ліхтарик Джека» – гарбуз зі свічкою всередині та моторошним виразом обличчя. Нам не властиве це свято ще й через релігійні погляди. Деякі християни критикують святкування Хелловіна, вважаючи, що його традиції сягають до язичництва та деяких напрямків окультизму, а це суперечить християнським ідеалам. Окремі фундамента -
Спеціальна подія|19
лістські та консервативні євангелічні церкви приурочують до дня Хелловіна випуск брошур, що описують муки грішників у пеклі. Вони протестують проти проведення свята, мотивуючи це тим, що воно розвинулося з язичницького дня мертвих. У країнах Східної Європи багато представників православної церкви вважають, що це «свято внутрішньої порожнечі та побічна ознака глобалізації». Архієпископ Запорізький та Мелітопольський Лука навіть звернувся до влади Запоріжжя та області з вимогою припинити поширення в регіоні «чужого православному народові» свята. Але все це не заважає молоді «відриватися» у ніч з 31 на 1 хоча б у столиці. Особливо це стосується київських місць, які й без того мають моторошну історію та темне минуле, наприклад, Лиса гора, що завжди асоціювалася з привидами та жертвоприношеннями. Або ж клуби, які вітають відвідувачів з радістю. Я, наприклад, була свідком такого дійства у одному зі столичних клубів. Там, щоправда, був навіть характерний цьому святу пунш та багато інших напоїв, які змінили назву з класичної на хелловінську та моторошну. Молоді було аж занадто багато, але всі різні: скелети, розпусні монашки, вампіри, джокери, герої сімейки Адамс та інша нечиста сила. Танцювали до ранку! Певно аж так надихало їх незрозуміле свято. Це підштовхнуло нашу редакцію до опитування: чи все ж таки більшість людей позитивно ставиться до цього дійства, чи є ті, хто погоджується з затятими християнами, та вважає, що це все від лукавого та зовсім непотрібне українському суспільству. Як ми бачимо, все ж таки молоде покоління(середній вік опитуваних 20 років) готове веселитися та переодягатися у різних істот, вирізати з гарбуза обличчя та просити цукерок у сусідів. Можливо, за десять років це свято буде святкувати і старий, і малий – головне, щоб з позитивними думками!
Образ на Хеловін. Джерело фото: pinterest.com
Хлопець в образі скелета. Джерело фото: flickr.com Анна Янковська
20 | Здоров’я
Основи імператорського здоров’я У цій рубці ми, як завжди, розповідаємо як зберегти здоровим тіло і дух. Цього разу вчимося здоров’ю у країни, де середня тривалість життя становить 78 років для чоловіків і 85 для жінок. Це найвищий показник у світі. Сьогодні ви дізнаєтесь секрети довголіття країни вранішнього «Ітадакімас» - смачного! Найперше, що допомагає японцям утримувати найвищі щаблі рейтингів довголіття – харчування. Натомість слово «їжа» в японській мові співзвучне з однією круп’яною культурою, яку вони їдять тричі на день. Рис – це основа харчування усіх східняків. Переваги білого рису: • Містить складні вуглеводи, що забезпечують енергією м’язові тканини • Щоденне їх вживання дозволяє понизити рівень цукру і жирів без зайвих зусиль • Майже не містить солі, тому лікарі рекомендують його вживати людям з серцевосудинними і нирковими захворюваннями • Великий вміст калію нейтралізує дію солі, що потрапляє в організм з іншими продуктами Недолік білого рису в тому, що за вмістом вітамінів і мінералів він значно поступається коричневому нешліфованому. Тому, якщо ви дійсно читаєте цю рубрику , аби дожити до 100, знехтуйте східними звичками і оберіть темний вид культури. Наступний компонент раціону – морська риба і морепродукти. Особливість японців, що для нас здається трохи дивною, – вони
Літні японці. Джерело фото: nihongo.com
їдять сиру рибу. І це не просто так. Відомо, що при термообробці вміст корисних речовин набагато знижується. Переваги сирої риби: • Містить цілий набір корисностей: білки, вітаміни А, В6, В12, D, E, магній, цинк, залізо, йод, кальцій, селен, фтор і полі ненасичені жирні кислоти Омега-3, амінокислота таурін. Цей набір максимально насичує наш організм від кісточок до головного мозку. • Сира риба – продукт, якому важко скласти конкуренцію ,у вмінні нагодувати організм стількома потрібними елементами. Він один замінює число інших у нашому щоденному раціоні. Недоліки: • Можна їсти тільки морську свіжу рибу або не більше, ніж один раз заморожену. • Ймовірність гельмінтів. Паразити, що послаблюють імунітет, викликають розлади шлунку, біль в суглобах та м’язах, алергію, анемію та нервозність. Саме тому у наших ресторанах до суші подають імбир та васабі, що вбивають паразитів. Також ,хоча б раз на рік ,слід робити дегельмінтизацію організму.
Здоров’я | 21 У 2013 році японська газета «The Asahi Shimbun» опублікувала матеріал про Дзіроуемона Кімура - чоловіка, що дожив до 116 років. За його словами, різноманіття продуктів, маленькі порції і 5-разове харчування – основа довголіття. У щоденний раціон Кімура входив рис, риба, сир тофу та овочі. Розмаїття продуктів дозволяє якнайкраще наситити організм потрібними елементами, але це означає, що порції мають зменшитись. Їсти слід стільки, аби ви не почувалися голодними, але й не втрачали відчуття легкості. Таким чином, ваш шлунок зменшиться, що є запорукою стрункості. Не забувайте, що ви ні в якому разі не повинні голодувати, тому їжте близько 5 разів на день, але за 4 години до сну. Праця прикрашає людину? В Японії утримувати автомобіль – дороге задоволення, тому японці активно користуються громадським транспортом та часто ходять пішки. Працюють також більше, адже кожен вважає своїм обов’язком прийти раніше, щоб налаштуватися на роботу, і піти пізніше, бо не гарно йди раніше за керівництво. У них навіть є окреме слово для роботи позанормово, адже це цілком нормально. Загалом, японці ходять щонайменше 30-60 хв на день, що позитивно впливає на роботу організму. За словами дослідників Гарвардського університету, 2,5-годинні прогулянки в тиждень додадуть 7 років життя. «В Японії ціла культура правильного харчування і здорового тіла. Фізкультура – обов’язкова дисципліна в школах, також щонайменше раз на семестр проводять спортивні змагання. Ставлення до шкідливої їжі та людей, які ведуть нездоровий спосіб життя, зокрема ,до повних, у суспільстві різко негативне, - ділиться враженнями від життя в Японії викладач Інституту філології , Тетяна Дибська,- «Нездоровий» спосіб життя для японців – холестеринова жирна їжа та відсутність спорту, але натомість алкоголь дуже поширений. Суспільний устрій Японії загалом налаштовує на стрес. Максимум тиждень відпустки в рік, яку японці все одно не беруть, бо поняття «лікарняний» у них не існує, і всі хвороби йдуть на «відпустку». Праця до знемоги, постійний тиск з боку керівництва.
Дівчинка в кімоно. Джерело фото: pinterest.com Позанормова робота – добровільно-примусова для всіх. Якщо ви її не виконуєте, то ,скоріше за все ,вас попросять піти через якусь надуману причину. Термін « karoushi» суто японський, і означає «смерть від перевтоми». У таких умовах випивка – рятівна соломинка, принаймні, так вони вважають». Перевтома послаблює організм, знижує імунітет та погіршує пам’ять. Цього разу країна вранішнього сонця вчить нас, як не треба жити. Відпочинок має гармонійно поєднуватися з працею. Тут, як і всюди, діє правило золотої середини. Сон має тривати не менше 7,5 годин для здорового функціонування організму. Також дослідники вважають, що фізичне здоров’я залежить від морального. Будьте щасливі і ваше тіло буде щасливе разом з вами.
Тетяня Вірченко
Розширюйте “Горизонт”и в інернеті! issuu. com/polinayenalyeva/docs/horizont_№2
5.11.15 Горизонт©