a M e DIA
Слово Редакції Вечір 30 травня. Під зливою біжимо на вокзал. Наш потяг зі Львова до Києва відправляється за годину. Цей шалений уікенд на Львівському медіафорумі приніс багато вражень, серед яких і сум. Ще не поїхали, а вже сумуємо, чекаємо наступного року: корисних майстер-класів, цікавих дискусій, урочистих промов та запальних ночей. Це вже ІІІ Львівський медіафорум, а ми на ньому вперше. Кажуть, що найкращі подорожі влаштовуються самі по собі спонтанно. Мали нагоду в цьому переконатись. За три дні ми встигли відвідати масу подій, познайомитись з цікавими людьми, набути досвіду, побувати за лаштунками журналістського життя. У цьому, першому, сподіваємося, не останньому випуску, редакція MadMedia (людей, що божеволіють від ЗМІ) у складі Поліни Єнальєвої, Анастасії Гривнак, Софії Панасенко та Владислава Миронюка зібрала найяскравіші моменти та події Львівського медіафоруму.
Зміст 4
Бернар-Анрі Леві: «Росія хвора черех Путіна, через тиранію.»
5-6
Огляд дискусії: «Яку інформаційну політику проводить Україна на Донбасі?»
7-8
«Після повернення з війни ти усміхатися півроку не можеш. Уміння ж любити повертається останнім» - Аркадій Бабченко.
9-10
«Ми, європйці, бачимо, як у всіх на очах нашу сусідку гвалтує сусід, і проходимо повз...» - Борис Райтшустер.
11
Дмитро Гнап уникає судових позовів
12
Звіт про зустріч із Дуй Лінь Ту
13
Вільний простір - журналістам!
14-15
«Наша мета - знищити державне телебачення та радіо. Вони не мають права на існування.» - Зураб Аласанія.
16
«Якщо ви у мене запитаєте: «Хто робить громадське?», то я вам відповім: «Журналісти».» - Роман Скрипін.
17
«Кожного разу на обкладинці вони пишуть «Боже, бережи журнал»». - Олексій Тарасов.
18-19 20
«Лекція свободи та премія імені Олександра Кривенка «Композиція - організація хаосу» - Дуй ЛІнь Ту
21-22
Погляд Олексія Тарасова та Влада Іваненка на український глянець в період кризи
23-24
«Тихий - це добре витримане вино, а я - так собі шмурдяк.» - Богдан Кутєпов.
25-26
Майстер-клас з розуміння соціальних мереж та того, як в них не загубитись.
27-28
Блогерський івент: коли популярність - це засіб вирішення проблем.
Бернар-Анрі Леві: Росія хвора через Путіна, через
Тиранію Про це 28 травня, у перший день Lviv Media Forum, заявив французький філософ, письменник, режисер та політичний журналіст Бернар-Анрі Леві, який виступив з промовою на тему: «Історія – улюблена настільна книга тиранів (Джордж Оруелл)». «Росія хвора через диктатуру Путіна, але також хвора вона через жахливу пам’ять. Сама ж пам’ять – це історія народу. З 2002 року в Росії йде переосмислення сталінізму, цілий наратив, створений теперішнім лідером, наголошує на тому, яку патріотичну роль відіграв Сталін. Тим більше йде переосмислення правління Миколи I, найстрашнішого російського царя, який був відповідальним за розгром декабристів» - говорить французький філософ. Бернар-Анрі Леві також зазначив, що Путін воює з Україною на рівні ідей, переписуючи історію і заперечуючи такі сторінки, як організація Голодомору в Україні. Однією з причин такої війни є європейська пам’ять українців. Російська пропаганда створювала уявлення, що Майдан організували неофашисти, але сам француз заявляє, що на Революції гідності антисемітизму не було. «Майдан – найшляхетніша та найфантастичніша революція, яку пережило світове суспільство.» – зауважує пан Леві.
Софія Панасенко
((( 4 )))
Огляд дискусії: “Яку інформаційну політику проводить Україна на Донбасі?” 28 травня 2015 р. о 10:00 в конференц-залі
стадіону “Арена-Львів” відбулася дискусія на тему «Яку інформаційну політику проводить Україна на Донбасі?» Війна з Росією бере свій початок, аж ніяк не через щире бажання людей відділитися від України. Вона розпочалася зі штучного роздмухування проблем життя в Україні російськими ЗМІ. Журналісти “братнього” народу повністю реалізували поняття “четвертої влади”. “Розіп’яті немовлята”, “бандерівці”, “хунта”… До всього цього наші медіа виявилися неготовими. В чому ж проблема? Що зроблено для її вирішення? Чи зміниться ситуація у майбутньому? 28 травня Сергій Костинський (Міністерство інформаційної політики України), Сергій Гармаш (інформаційне агентство “ОстроВ”), Денис Казанський (інтернет-видання “Четвертая власть”), Тарас Березовець (інформаційний центр “Free Crimea”, компанія “Berta Communications”) зібралися на Львівському медіафорумі, щоб фаховою порадою полегшити пошук відповідей на ці та інші актуальні питання стосовно цієї теми.
Далі слово взяв Сергій Гармаш, який розповів про те, що держава ніяк не сприяє розвитку наших ЗМІ на сході Україні. “Ми хочемо створити радіо, яке буде транслюватися на окуповані території. Але за це нас просять заплатити 2000 грн. Ми все робимо самі, а що робить країна? Чи задумується хтось, що ми скажемо людям, коли буде звільнено Донбас?” В свою чергу Денис Казанський зазначив, що міністерство має працювати з населенням в плані пропаганди. “Є ж кліше. По них провести опитування, наприклад «Знайди фашистів в Україні», а потім показати, що не існує”. На його думку, те, що на Донбасі працювали вільні медіа до 2014 року нічого не дало. Він поділився думкою про те, що необов’язково вести пряму пропаганду проти російської інформації, але ж можна внести сумніви, щодо її правдивості.
Третій спікер – Тарас Березовець, який, до речі, є випускником Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, критично ставиться до державних дій. “Ще за часів Кучми питанням національної інформаційної безпеки приділялося мало Розпочалася дискусія з презентації уваги”. дослідження керівника соціологічної агенції “Фама” Мар’яни Малачівської- Він зазначив, що російська – це калька Данчак під назвою: “Чутливість українців до нацистської пропаганди, а програма пропаганди на прикладі Львова та Харкова”. Рональда Рейгана “The Say to Freedom”, у За проведеними опитуваннями було якій він використовував радіо на потужних зроблено висновки, що Львів є стійкішим до сигналах, може стати дієвим способом впливу російської пропаганди, ніж Харків. боротьби з пропагандою.
((( 5 )))
“Радіо – повна анонімність!” – заявив він. Представник Міністерства інформаційної політики України Сергій Костинський так і не зміг сформулювати якоїсь конкретної думки до кінця дискусії. На всі запитання, щодо доцільності існування і ефективності роботи даного органу влади він відповідав: “Давайте працювати, ми ще не так давно існуємо”. Єдине, що гарно виходило у пана Костинського, так це подавати мікрофон учасникам, які сиділи біля нього. Підсумки цієї дискусії Сергію Гармашу вдалося підвести всього однією, але такою влучною фразою: “Я дійшов висновку, що ніякої інформаційної політики Україна на Донбасі не проводить. Просто не бачу зацікавленості ні міністерства, ні держави в цьому”. Завершилася вона оптимістичною думкою Дениса Казанського про те, що потрібно допускати противників говорити і доводити свою правоту в дебатах.
Владислав Миронюк
((( 6 )))
“Після повернення з війни ти усміхатися півроку не можеш. Уміння ж любити повертається останнім” Аркадій Бабченко 28 травня у перший день Львівського медіафоруму журналісти Акрадій Бабченко («Журналістика без посередників», Росія), Павел Решка («Tygodnik Powszechny», «Polskie Radio», Польща) та Левко Стек («Радіо Свобода», Україна) прочитали доповіді на тему: «Як війна змінює людей по обидва боки об’єктива камери. Історії журналістів з передової» Думки доповідачів повністю збіглися у тому, що війна дійсно сильно змінює людей, особливо тих, що воюють. Левко Стек розпочав з того, що якби не медійники, які перестали бути журналістами, війни не було б. За словами Стека, окрім бойових дій, на війні існує така проблема як алкоголізм. Алкоголізм, яким страждають по обидва боки барикад. Через це страждають і військові, і мирне населення, і журналісти. «Я маю 2 досвіди «спілкування» з силовиками у нетверезому стані. Обидва рази все було дуже серйозно. Мордою у сніг і т. д.», – говорить Левко. – Об’єктивність на війні – це не про стандарти, точність та якість. Це про людські життя. І це, бляха,
прекрасна мотивація! Я не думаю, що журналісти Lifenews, коли роблять сюжет про чергового розіп’ятого хлопчика, розуміють, що потім ці сюжети виливаються у смерті.» Аркадій Бабченко у своїй доповіді зазначив, шо війна страшна не тим, що відриває руки й ноги, а тим, що відриває душу. «Людина – це хімія. Усі ми живемо хімічними процесами, які відбуваються в наших наднирниках, гормонами, що виробляються. Через такий надлишок адреналіну та порушення процесів ти потім усміхатися півроку не можеш. Уміння ж любити повертається останнім», – говорить він. Павел Решка наголосив та тому, що війна – це не завжди наступальні операції та вибухи, це – коли мирне населення вмирає, бо не може приїхати швидка, щоб допомогти. Війна змінює людей, коли ти приїжджаєш додому – ти плачеш, коли лягаєш у ліжко – ти плачеш. Що стосується присутності жінкижурналіста на передовій, то всі троє доповідачів погодилися з тим, що жінці
((( 7 )))
отримати інформацію. «Якщо, зазвичай, я бігаю за бійцями, щоб взяти інтерв’ю, то у цьому випадку вони бігають за нею», – сказав Левко Стек. Андрій Бабченко висловився так: «Жінкам на війні легше, але їм не потрібно там бути. Моя думка спричинена тим, що жінка може отримати дуже важкі як душевні, так і фізичні травми, від яких можна не оговтатись протягом усього життя.
Анастасія Гривнак
((( 8 )))
«Ми, європейці, бачимо, як у всіх на очах нашу сусідку ґвалтує сусід, і проходимо повз…» - Борис Райтшустер Одним з заходів першого дня форуму, 28 травня, стала дискусія Енн Еплбаум, Бориса Райтшустера, Галі Аккерман та Сергія Медвєдєва, тема якої звучала так: «Чи знайшли світові медіа антидот на російську пропаганду?» Пропаганда та боротьба з нею – тема, що не сходить зі шпальт та інтернетсторінок світових і українських медіа, а тому учасникам цікаво було почути думку журналістів іноземних ЗМІ, таких як «Washington Post»(США), «Focus»(Німеччина), «La regle du jeu»(Франція) та «Дождь»(Росія). Розуміючи серйозність теми та представлених видань аудиторія Львівського медіафоруму уважно вслухалась в коментарі кожного з доповідачів. Дискусію розпочав модератор форуму Андрій Куліков. Учасники мали дати чітку відповідь на запитання «А навіщо нам взагалі антидот на російську пропаганду?»
((( 9 )))
Журналістка «Washington Post», Енн Епплбаум, вважає що боротися з пропагандою «імперської політики» РФ треба, для того, щоб пояснити, в першу чергу, людям в Росії, що відбувається в їхній країні. Адже, як вона зазначила, країна не проштовхує свою політику ні Британії, ні в Чехії ні в інших країнах, натомість підриває ідею правди всередині держави. Галя Аккерман каже, що нам не треба зосереджуватись на пошуках антидоту, адже вона думає, що наразі ми не можемо протистояти російській пропаганді. Єдиний вихід вона бачить у однаковому обсязі висвітлення інформації з обох сторін конфлікту.
Журналісти в цілому були солідарні в висловлюваннях. Усі разом вони прийшли до висновку, що в російського народу в голові зараз каша, і люди просто не розуміють у що вірити. А Україні потрібно використовувати канали, які вже існують, аби боротись з цією пропагандою. «Ми, європейці, поводимо себе так, наче ми сусіди, яким все одно. Ми бачимо, як у всіх на очах нашу сусідку ґвалтує сусід, і проходимо повз, боїмось взяти на себе відповідальність. Ми теж маємо допомагати вам боротись з пропагандистською машиною Росії» каже Борис Райтшустер.
Борис зазначив, що антидот на російську пропаганду потрібен для того, щоб вибити застарілі та невиправдані стереотипи з голів російського та пострадянського населення. Медвєдєв же сказав, що антидот потрібен як обережна порада. Адже пропаганда РФ дуже потужна і не бачить перешкод.
Поліна Єнальєва
((( 10 )))
Дмитро Гнап уникає судових позовів «Спочатку, я віддаю свої матеріали на перевірку юристам і тільки після цього вони виходять в ефір.» Про це 29 травня 2015 року розповів журналіст агенції журналістських розслідувань “Слідство. Info” Дмитро Гнап. “За весь період своєї роботи я не мав жодного судового позову”, – заявив журналіст. Також Гнат поділився думкою, що кожен може робити журналістські розслідування, достатньо мати здоровий глузд і дисципліну. Нагадаємо, що ця зустріч відбулася у рамках проведення Львівського медіафоруму, який проводився у Львові з 28 по 30 травня 2015 року.
Владислав Миронюк
((( 11 )))
Звіт про зустріч із Дуй Лінь Ту 9 травня 2015 року в рамках програми Львівського медіа форуму відбулася дискусія на тему: “Місце відео в американських ньюзрумах”, яку провів директор програми Digital Media у Школі журналістики Колумбійського університету Дуй Лінь Ту. Головню темою доповіді було питання використання відео американськими журналістами. Зокрема, Дуй Лінь розповів про те, що короткі відео є дуже популярними в Америці. Вони приносять компаніям значний прибуток. 10-хвилинні ж відіграють теж немалу роль. Він зосередив увагу на тому, що треба використовувати соціальні мережі. “Якщо у вас є якась історія, розмістіть 15-секундне відео на Інстаграм, і вона буде популярною”, - розповів він. Окремо було обговорено питання джерел фінансування цих відео. Також Дуй Лінь Ту розповів про лайф-відео на телефоні, яке стало популярною тенденцією. Під час зустрічі слухачі могли поставити питання, які допомогли розкрити цю тему.
Владислав Миронюк
((( 12 )))
Вільний простір журналістам! 29 травня відбулась презентація київського проекту #MediaHub. Його презентувала команда проекту – Олеся Корженевська та Валерія Моісеєва. #MediaHub – це вільний простір оригінально для журналістів, але тут раді бачити усіх охочих. Крім основного використання приміщення як коворкінгу, тут обіцяють проводити різноманітні заходи – прес-конференції, зустрічі з відомими людьми, лекції, тренінги, виставки та навіть концерти. Жінки з любов’ю та захватом розповідали про свій проект. Вони пишаються тим, що в Україні першими такий заклад створили саме вони, і сподіваються, що в майбутньому по всій країні з’явиться мережа хабів. «#MediaHub – це місце, де можуть зустрічатись і працювати журналісти, вигадувати щось нове. Місце, де народжуватимуться ініціативи», говорить Валерія. Офіційне відкриття відбулось 27 лютого. Проект з’явився як спільна ініціатива Громадського ТБ, Української правди та Центр UA. #MediaHub розташований за адресою вул.Суворова 4/6.
Поліна Єнальєва
((( 13 )))
“Наша мета телебачення права на існу Різного роду дискусії щодо суспільного мовлення витають у повітрі з 19 березня цього року, з моменту, коли Верховна Рада проголосувала за закон «Про суспільне телебачення та мовлення». Цього закону Україна чекала 23 роки. Краще пізно, ніж ніколи? Що собою буде представляти та що змінить суспільне мовлення в Україні? Переглянувши програму Львівського медіафоруму, я дуже зацікавилась доповіддю Зураба Аласанії про те, яким буде суспільне мовлення в Україні, адже завжди хочеться отримати таку інформацію з перших вуст. Завершився обід. Учасники форуму неквапливо почали збиратись у конференц-залі стадіону «АренаЛьвів». Хтось допивав каву та дорогою дожовував тістечка, а хтось давав інтерв’ю юним журналістам з медіашколи #FreedomUkraine. Пан Зураб розпочав свою доповідь. «Суспільного ще не існує. Є закон – є рік, щоб щось зробити. Робимо не завдяки, а всупереч!» – говорить гендиректор НТКУ. Статистичні дані, наведені Аласанією, напевно, нікого не залишили байдужими. У НТКУ працює 1500 осіб, а бюджет щороку скорочується. У 2013 році він становив 289 млн.грн., у 2014 – 167 млн.грн., а у 2015 ще менше – 145 млн.грн.. Згідно з підрахунками, проведеними на основі цьогорічного
((( 14 )))
а – знищити державне та радіо. Вони не мають ування” – Зураб Аласанія. бюджету, кожен українець віддає на утримання державного мовлення 36 копійок на рік. З 145 млн.грн. на виробництво програм витрачається 431 тис.грн.. Більшість витрат йде на заробітну плату, покриття боргів та оплату за комунальні послуги телецентру, що в простонароді зветься «Олівцем». Головною метою суспільного мовлення є роздержавлення існуючого. Це виявляється у вже сформованих засадах роботи – це «аудиторія, а не прибуток», «змістовність і різноманітність, а не рейтинги», «надійність та об’єктивність», «прозорість, відкритість та підзвітність громадськості», «синергія різних видів медіа» та «редакційна та фінансова незалежність» У епоху синтезу всіх медіа важко не погодитись з думкою Зураба Аласанії: «Для користувача немає теле-, радіожурналіста і т.д.. Є тільки інформація». «Треба, щоб у кожному куточку України знали, як живуть в іншому. Ми маємо забути про те, що в нас є периферія, провінція та центр» – зазначив спікер. Мене, як і всіх учасників, особливо вразили емоційність та ентузіазм пана Аласанії. «Наступного року ми будемо
боротися за кожну гривню та виб’ємо собі бюджет» - переконує доповідач. Також доповідач говорив про створення нового ньюзруму, що буде перебудованим на продакшин-студію. Усі охочі ставили свої питання, серед яких було і питання провокативного характеру, на яке Аласанія відповів з почуттям гумору. Редакція “MadMedia” отримала чудові враження від серйозного та водночас привітного керівника майбутнього суспільного мовлення. Дістаю новий аркуш паперу, знову беру до рук ручку. Розпочинається наступна дискусія. Після завершення 2-го дня Львівського медіафоруму ми поспішаємо до автобусу, що знову відвезе нас до міста. Застрибуємо у перший-ліпший, сидимо, чекаємо. Як завжди, починаємо обговорювати все, що почули за день, жартувати. Влад Миронюк, колега по редакції, не помічаючи пана Аласанії, який щойно зайшов, говорить: «Дуже хотів поставити питання Зурабу, але якось не склалось». Я говорю: «Ну то став!». Всі ми починаємо щиро сміятись, Владислав питає про майбутню долю «Олівця» і ми, не перестаючи усміхатись, вирушаємо на Галицьку площу. Анастасія Гривнак
((( 15 )))
“Якщо ви мене запитаєте: “Хто робить Громадське?”, то я відповім: “Журналісти” – Роман Скрипін 29 травня проводилась дискусія на тему: «Яким чином нові неолігархічні ЗМІ можуть з’явитися на пострадянському просторі?». Спікери, а саме Роман Скрипін («Hromadske.tv», Україна), Євген Маслов (Нацрада з ТБ та радіомовлення), Юргіс Вілчінскас (відділ преси та інформації представництва ЄС в Україні) загалом дійшли до спільної думки, що неолігархічні ЗМІ – це ЗМІ, які йдуть з низів – суспільне мовлення, незалежні журналістські ініціативи. Серед своїх опонентів у дискусії, як завжди, вирізнявся один з засновників «Громадського» Роман Скрипін. «Якщо ви мене запитаєте: “Хто робить Громадське?”, то я відповім: “Журналісти”. Ми не залежимо від олігархічних коштів. Це позитивний вірус, який шириться Україною. Це готова модель суспільного мовлення. Журналістом може стати кожен, хто має смартфон або планшет», – говорить Скрипін. Журналіст зазначив, що для створення «Громадського» команда просто використала недонаписаність наших законів. Робити все офіційно у нашій країні – дуже важко, адже на кожен пук треба дістати довідку, що ти маєш на це право. Також Роман досить ексцентрично
прокоментував створення суспільного мовлення: «Вся ця ситуація з суспільним схожа на те, що стоїть великий слон, якого і прогнати не можна, і осідлати треба. Ми створили маленьке поросятко, яке бігає швидше». Анастасія Гривнак
((( 16 )))
"Кожного разу на обкладинці вони пишуть "Боже, бережи журнал"". – Олексій Тарасов. 29 травня відбулась дискусія на тему: «Яке майбутнє у друкованих ЗМІ?». В обговоренні взяли участь експерти з Польщі та України: Яцек Жаковський, польський журналіст і медіа-експерт, Олексій Тарасов, екс-головред «Esquire» в Україні, та Валерій Іванов, президент Академії української преси. Зараз ця тема є досить популярною. Більшість газет та журналів виходять як друком, так і в електронному вигляді. Люди ж надають перевагу вибірково перечитати новини на офіційному сайті того чи іншого видання. Для порівняння Валерій Іванов наводить статистику: в Україні існує 32 тисячі зареєстрованих газет та журналів. Але на ринку друкованих медіа на них попиту немає, оскільки тільки 100 з них є прибутковими. Тому зараз стоїть важливе питання: що чекає в майбутньому друковані видання? Яцек Жаковський не сумує за тим, що занепадає друкована преса, навіть радо її вітає в інтернеті. Тільки так наші читачі у випадку кожного тексту можуть нас скоригувати, поправити, додати важливі теми до тексту. Тому він вважає за необхідне мати друковані видання в електронному вигляді. У свою чергу Олексій Тарасов говорить, що відчуває себе страшенно щасливим, коли розлучився з папером. Хоч в теперішній час робота журналіста стає все більш затребуваною, та не в пресі.
«Редакція американського «Esquire» розуміє, що незабаром у них теж перестане виходити журнал. Тому кожного разу на обкладинці вони пишуть «Боже, бережи журнал».» – додає експерт. Також наводить приклад з всесвітньовідомою газетою «New York Times»: « Сам видавець розуміє, що незабаром перестануть видавати газету, але ця дата поки що не визначена.» Але Валерій Іванов все-таки дотримується такої теорії: нові медіа додаються, але не зменшують старі. На його думку, треба йти за читачем, враховувати його вподобання – і тоді інтерес населення до читання газет не зміниться. Олексій Тарасов до цього твердження додає: для того, щоб друкованим виданням ще довго протриматись на медіа-арені, «вони повинні перетворитись на luxury object.» Ми – покоління візуалів, тому дизайн відіграє велику роль у нашому житті. Софія Панасенко
((( 17 )))
Лекція свобо 29 травня, другий день Львівського медіафоруму, завершилось врученням Премії імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці» та «Лекцією свободи». «Лекція свободи» з роками стала однією з ключових інтелектуальних подій у Львові, і цьогорічна лекція не стала винятком. Цього разу її прочитала історик, професор Донецького національного університету, журналіст Олена Стяжкіна, попереднім виступом якої на TedXKyiv були підкорені організатори. Цей ж виступ був присвячений людям та ситуації на окупованих територіях Луганської та Донецької області. Свою промову Стяжкіна розділила на дві частини: вербальну та візуальну. Почала свій виступ Олена з того, що визначила свою позицію говоріння – з акцентом на травмі та провині. «Україна для мене – це концепт дитини, яка мені особисто нічого не винна, бо це я її хотіла. Я хочу, щоб вона була розумною та щасливою. І якщо на старість вона буде мене любити, я буду рада. А якщо ні, то таке, тільки б їй було добре» – каже Стяжкіна. Вона одразу попередила, що у своїй промові буде суб’єктивною і не претендує на істину в останній інстанції.
((( 18 )))
оди та Премія імені Олександра Кривенка Говорячи про свободу, професорка акцентувала на свободі від зла. Вона вважає, що свобода ця в тому, щоб бути розумним, щоб не поспішати грати в чужі ігри, щоб не піддаватись маніпуляції. Про проблеми регіону та країни в цілому Стяжкіна розказала на прикладі Саломії та семи покривал, на яких вона танцює (біблійська історія – ред.) Перше покривало – для сепаратистів, друге – для наших політиків, які залишились самотніми і нічого самі про себе не зрозуміли. Третє покривало для експертного середовища, представники якого будуть захищати роботи про неіснуючий сепаратизм. Є покривало і для журналістів, що шукають сенсацій і не задумуються для чого вони пишуть свої матеріали. Наступне покривало для Європи, для якої добре мати стосунки з сепаратистами. Центральній владі покривало за те, що ті не поспішають відновлювати відвойовані міста, з упевненістю думаючи, що є важливіші справи. Останнє покривало робить Ірода з чоловіків, які не на фронті і не вважають за потрібне боротись за когось, крім себе.
Донбасу і Криму теж, я хочу вибачитись за їхню невидимість, за те, що вони ніби не існують, за мовчання, яке транслюється в Україні та Європі. Поки є ці люди, ті землі ніколи не перестануть бути Україною». Другу частину, візуальну, Олена назвала так – «Окупація завжди однакова». Тут вона порівнювала попередні історії окупації і сучасну окупацію Донбасу за допомогою світлин. Після «Лекції свободи» відбулось вручення Премії імені Олександра Кривенка. Цього разу її здобув Левко Стек, воєнний кореспондент «Радіо Свобода». Левко виступив з подякою організаторам та сказав, що вважає цю премію для себе поштовхом до подальшого розвитку.
Поліна Єнальєва
Свободі від зла Стяжкіна вважає за потрібне вчитись у волонтерів та патріотів на окупованих територіях: «Я хочу вибачитись перед українськими патріотами на окупованих територіях
((( 19)))
“Композиція – організація хаосу” – Дуй Лінь Ту 30 травня професор та викладач Колумбійського університету Дуй Лінь Ту провів майстер-клас з практичного використання мобільного телефону у журналістиці. Перша частина майстер-класу була присвячена фотографії. «Кожна фотографія має розповідати історію, а композиція допомагає це здійснити. Композиція – організація хаосу», – говорить спікер. Основними техніками сторітелінгу у фотографії є фреймінг, перехрещення ліній та крупний план. Фреймом може слугувати будь що: скло, листя, шина, дзеркало, інші люди. «Рамки є всюди. Їх мільйони у приміщенні. Навіть руки можуть створити їх» – зазначив Дуй Лінь Ту. За його словами, перехрещення ліній – той вид композиції, коли ми одразу розуміємо, на що треба звернути увагу, що саме розповідає історію. Крупний план же наголошує на тій емоції та почутті, що переживає людина. Анастасія Гривнак Дуй Лінь Ту - спікер III Львівського медіа форуму 2015 року. Професор, директор програми Digital Media у Школі журналістики Колумбійського університету, США. Кінематографіст, фотограф, письменник. Викладає репортажну журналістику, мультимедійні технології та сторітелінг. Співзасновник і креативний директор продакшну «Resolution Seven», який виробляє документальне та комерційне кіно. Софія Панасенко
((( 20 )))
Погляд Олексія Тарасова та Влада Іваненка на український глянець у період кризи Останній день медіа форуму завершився хвилею майстер-класів. Олексій Тарасов, екс-головред “Esquire”, та Влад Іваненко, головний редактор «Playboy-Україна» провели майстер-клас для тих, кому не байдужа доля глянцю. Весь тренінг журналісти говорили про те, що медіа зараз переживають кризу. Це стосується не тільки нашого глянцевого продукту, а й глянців усього світу. «Немає іскр» - говорить про це Влад Іваненко. Єдиним вирішенням питання випуску глянцю у майбутньому є перехід на iPad-версії видань. «Глянець у майбутньому буде предметом розкошу – такий собі luxury-object (як . Журнали будуть дарувати, наприклад разом з гарним букетом квітів дівчатам. Я, особисто, у планшети не вірить, але це виклик часу, якому всі ми маємо підкоритись.» - говорить Тарасов. Іванченко зазначив же, що папір – не тільки витратно, а й шкідливо. Дискутували також про відмінності жіночого та чоловічого глянцю. Чому жінки читають чоловічий глянець? «15% нашої аудиторії – жінки, – говорить Іванченко: Це успіх, адже коли чоловічий журнал читає жінка, це означає, що вона хоче зрозуміти чоловічу психологію.
А значить вона помиляється, і це прикольно». У “Esquire” аудиторія розподілилась 50 на 50. Тарасов припускає, що можливо це пов’язано з тим, що жіночий глянець вважає своїх читачок дещо ідіотками, говорить з ними іншою інтонацією. «Ймовірно, ми просто заповнювали цю нішу» – додає він. Одне з питань майстер-класу стосувалось освіті журналістів глянцю. На думку Влада Іваненка, немає ніякої різниці в підготовці журналістів для глянцю чи не для глянцю. «Провчившись 5 років, ти не станеш одразу редактором. Треба просто закидати все книжками – корисною художньою літературою – і читати, читати, й читати. У мене знайома закінчила з червоним дипломом Інститут журналістики. Я її зустрів на Майдані, під час того, як вона продавала кульки. Це зовсім не пов’язані речі. Якогось особливого сенсу у побудові освтньої програми я не бачу.» - каже він. Одна слухачка майстер класу поставила запитання про те, чи глянець полягає лише у глянцевому папері, навівши приклад про те, як наприклад газету «Порадниця» перевести у формат глянцевого продукту.
((( 21 )))
«Глянець – це зовсім інакше. Він намагається сказати вам, що у вас все добре» – говорить Олексій. Влад додає: «Ми створюємо віртуальний світ, створюємо ілюзію, яку продаємо вам. А в «Порадниці» все просто – як посалити ріпу, ось так це робиться. «Робота для журналістів та фотографів завжди буде, медіа бізнес нікуди не подінеться. Адже з інтернетом навпаки зростає потреба у людях, які пишуть професійно та якісно» – наостанок запевнили спікери.
Анастасія Гривнак
((( 22 )))
"Тихий – це добре витримане вино, а я – так собі шмурдяк"» – Богдан Кутєпов 30 травня. Львів. Третій останній
день Lviv Media Forum. Сонячний, теплий ранок. По дорозі приємні люди, повний тролейбус та дружня компанія. Ідеальний початок дня, для повної ідилії не вистачає тільки горнятка кави за львівською традицією. Але ні, ти поспішаєш, чимдуж біжиш, аби не запізнитись на майстер-клас, про який ти мріяв ще з реєстрації на нього. Ти тут. Вчасно. Виявляється один з перших, а думав, що запізнився. Сідаєш. Світла, простора, але в той же час маленька кімната наповнена сонцем. Жмуришся, та в кутку помічаєш вже знайомі обличчя. Ні, це не дівчина з твоєї групи, не дядечко, що показав тобі дорогу до Українського католицького університету (УКУ), це він і … він – Володимир Тихий, український кінорежисер-документаліст, засновник проекту Babylon’13, та Богдан Кутєпов, журналіст «Громадського ТБ», що знімає для «Hromadske.doc». Саме вони провели у цей день в одній з аудиторій Українського католицького університету тренінг на тему,
про яку невпинно можуть говорити годинами, де почувають себе ніби риба у воді, словом говорили про документальне кіно. З часом аудиторія наповнилась. Люди-сміливці вирішили зайняти всю підлогу. Так атмосфера стала не такою напруженою, домашньою, відчуття як у дитячому таборі – всі вкупі, лиш гітари та розпаленого багаття не вистачає. Жарти тільки доповнювали створену обстановку: «Побачивши невеликий список зареєстрованих учасників, я думав, куди вже гірше. Але ні, гірше може бути тільки на майстер-класі про вибори у Білорусі.» – з усмішкою говорить Тихий. (Там були присутні тільки 3 учасники, але це зовсім інша історія.) Всі присутні, як велика дружня родина, сіли перед проектором дивитись «документалку». Все почалось з фрагментів Babylon’13 Володимира Тихого, а закінчилось роликами з «Hromadske.doc» Богдана Кутєпова. Деякі відео настільки були вражаючими, що учасники нагородили режисера гучними оплесками.
((( 23 )))
По закінченню перегляду Кутєпов не втримався та додав: «Тихий – це добре витримане вино, а я – такий собі шмурдяк.» Може й так, але все одно для нас, чайників у документалістиці, вони – гуру, кращі з кращих в Україні. Загалом майстер-клас – не майстер-клас, така собі зустріч у колі приємних людей. Розмова все ніяк не могла дійти до кінця; всім була цікава кухня професійного кіно, тому кабінет ще довго не пустував. Але час швидко плинув. Завершувався останні тренінг, останній день у Львові. І ось останній автобус, повний задоволених учасників III Львівського медіа форуму, поїхав за звичним маршрутом УКУ – Галицька площа.
Софія Панасенко
((( 24 )))
Майстер-клас з розуміння соціальних мереж та того, як в них не загубитись Швидка перерва на їжу і відпочинок… За ці 3 дні, здається, звикаєш до того темпу журналістського життя, яким так лякають викладачі. 28 та 29 травня на Львівській Арені минули, сьогодні Львівський медіафорум змінює локацію, а разом з ним і редакція «MadMedia». Тепер нас гостинно вітає Український католицький університет. Тут цікава та корисна інформація, здається, пурхає в повітрі, хоч бери і лови. Після відвідування всією редакцією інтерактивного майстеркласу Дуй Лінь Ту з використовування мобільного телефону в журналістиці, ми розосереджуємось по різних практичних заняттях. Я ж, замріяно блукаючи модерними коридорами УКУ, ледве знайшла свою аудиторію. На мій майстер-клас – «Забути догму про унікальний контент. Як журналісту працювати з інфопотоками в епоху соціальних медіа» з Віталієм Морозом прийшло багато людей, навіть біля дверей скоро закінчилось місце. Говорячи про соціальні мережі, Мороз розказав про особливості користування вже відомими нам медіа, такими як Instagram, Twitter та Facebook.
«Перевага соціальних мереж в тому, що тут всі рівні за статусом» – каже Віталій Мороз з ГО «Інтерньюз-Україна». Віталій Мороз щодо інновацій в медіа: «Все вже було створено до нас, єдине, що ми, журналісти, можемо робити – це міксувати». Віталій також порадив декілька нових менш відомих додатків та сайтів. Серед них Quartz, Storify, Global Voices, Coub, «Апостроф» та «Слово і діло». На завершення майстер-класу Віталій Мороз дав кілька загальних порад журналістам, які бояться потонути в інформаційних глибинах сучасних медіа. Він радить стежити за хештегами та користувачами, робити списки в Twitter та Facebook, спілкуватись з аудиторією та вибудовувати з нею стосунки, передбачати події. Особливо Мороз акцентував на готовності до експериментів, за його словами саме ця риса визначає сучасні та прогресивні медіа. На майстер-класі зі мною сиділи люди явно досвідченіші, ніж я, якщо судити з запитань, які вони ставили спікеру. Не раз звучало «мій проект», «наш платформа» і «сайт моєї організації». Перебування в такій атмосфері тільки збільшило мою мотивацію та додало
((( 25 )))
натхнення, приємно було розуміти, що сидиш поряд з людьми, які вже творять інформаційний простір країни. Тут були Сергій Лещенко, Роман Кулік та інші. Вже через 5 хвилин редакція зустрілась в їдальні УКУ, де замість того, щоб їсти, обговорювала майстер-класи та ділилась враженнями. Після обговорення з вуст кожного з нас прозвучала фраза: «Як жаль, що не можна одразу знаходитись в кількох місцях одночасно». Це був останній захід у офіційній програмі Львівського медіафоруму 2015, а ми вже з нетерпінням чекаємо наступного медіафоруму та збираємо скромні студентські фінанси.
Поліна Єнальєва
((( 26 )))
Блогерський івент:коли популярність – це засіб вирішення проблем 30
травня 2015 року на Львівському медіа форумі відбувся майстер-клас, який провели польський блогер “Faundacja ePanstwo” Якуб Гурніцкі та український блогер “Яндекс. Україна” Петро Нек. Вибираючи собі майстер-клас, я довго вагався, що для мене ближче. Врештірешт, обрав цей івент, адже сам пишу блог в інтернеті і не помилився. Якуб Гурніцкі підготував презентацію, де описав всі проблеми, з якими може зіштовхнутися блогер та розповів про шляхи їх вирішення. “Величезне его – спільна річ блогерів. Потреба розповідати комусь щось, ділитися цим. Одна дуже важлива характеристика – критично важливо бачити, що люди довіряють вам,” – розпочав Якуб. Сам же поляк веде блог із дружиною. Одразу після весілля вони придумали назву, потім склали список країн і почали подорожувати. Це й стало темою їх першого блогу. “Треба чимось відрізнятися”, – це перший і один із найголовніших пунктів популярності блогу. Подружня пара придумувала прості, але до цього часу не використані ніким ідеї. Наприклад, Гурніцкі розповів, що однією із тем їхнього блогу була подорож мобільного телефону по світу. Суть у тому, що вони віддали мобільний телефон своїм друзям, ті передали його своїм і так далі.
Блогери ж контактували з власниками телефону і за цими пригодами слідкувала велика кількість людей. “Не думайте про широку платформу, починайте з чогось маленького”, – продовжив Якуб. У цій частині своєї розповіді він зазначив, що зараз всі блогери воюють за аудиторію. Для подачі якісного матеріалу потрібно правильно розприділяти свої сили і робити все якнайкраще. Існують transmedia (коли в соціальних мережах ви постите про свій новий пост однією фразою, яка усюди повторюється) і crossmedia (коли ви намагаєтеся показати свій пост з різних боків). Так от польський блогер рекомендує користуватися саме crossmedia. Рутина стала наступним пунктом блогерського івенту. Гурніцкі розповів, що ключ до успіху у цій справі – це темп, якого ти дотримуєшся. Потрібно виробити свій графік: один раз на день, тиждень… Заключна ж частина розповіді відповіла на хвилююче для мене питання. Якуб Гурніцкі розповів, що коли починав свою кар’єру, то не знав, чого йому не вистачає для більшої кількості переглядів та коментарів. Ця проблема була для мене найбільш болючою, та коли ти дізнаєшся, що для блогера це нормальне явище, то це надихає тебе не опускати руки.
((( 27 )))
Після цього слово взяв Петро Нек, який дав пораду вибрати собі тематичні дні, та розповів про початок своєї кар’єри. Український блогер просто дигустував то пиво, то каву. Потім записував враження у блог і люди почали його читати. В цей же час Якуб Гурніцкі робив селфі з аудиторією і записував якісь нотатки у себе на мобільному. Нек теж не відставав, зробивши фото аудиторії. У кінці слухачам було запропоновано поставити питання. Власне мене вразило, що велика кількість із них стосувалася матеріального питання. На що спікери відповідали, що цей вид роботи не приносить їм основного прибутку. Деякі люди перепитували питання про які вже було сказано, тим самим показуючи свою неуважність в цікавій темі. Дискусія добігла свого завершення, всі пішли на обід. Це була остання лекція Львівського медіа форуму, який приніс багато досвіду і знань, кожному з учасників цього незабутнього дійства. До нових зустрічей, Львове!
Владислав Миронюк
((( 28 )))