МАРК ВАРАВА: з Україною в серці
ХРИСТИНА КАТРАКІС людина світу
рубрика
рубрика
НАША ГОРДІСТЬ
2014 №11 Квітень / April 20
Наш ванкуверський МАЙДАН
рубрика
ДОСВІД УСПІШНИХ
ПОДІЇ
UKRAINIAN CANADIAN MAGAZINE
у ВАНКУВЕРI
Христос воскрес!
УВАГА! КОНКУРС! Я
Україну www.ILoveUkraine.ca
у Квітні
В НОМЕРI: Марк Варава: з Україною в серці Україна після Єврореволюції Христина Катракіс - людина світу Чорнобиль - катастрофа ХХ століття Олена Підгрушна олімпійська гордість України Володимир Івасюк Великодня паска Писанкарство в наших традиціях Господній град - Єрусалим Острів Ванкувер Модел’єр Оксана Полонець Корнелія - мій чотирилапий друг Дитяча сторінка Верба б’є, верба лікує Калейдоскоп подій. Квітень Publisher RAZOM, Media Group Editor: Viktoriya MATVIYENKO Copy Editor: Mariana STEFAK PR-manager: Oksana PLATONOVA Graphic Design: Volodymur MELNIK Project Coordinator: Vadym MATVIYENKO Project Manager in Vancouver: Svitlana KOMINKO
Незабаром церковні дзвони оповістять увесь християнський світ доброю новиною «Христос воскрес!». У кожну домівку разом із освяченим великоднім кошиком завітає найсвітліше й найурочистіше свято, яке впродовж двох тисячоліть дарує нам духовне просвітління та внутрішнє оновлення, несе нам довгоочікувану радість перемоги Спасителя, дарує надію та впевненість у завтрашньому дні, любов та злагоду у кожній оселі. Це - Великдень! Готуймось до свята разом – печемо смачну паску та пишемо писанки! Традиційно на сторінках журналу - огляд подій, що минули. Відверто про 100 днів Майдану, про підступне вторгнення Росії в Крим та референдум під дулами автоматі, про його наслідки для України. Весь цей час наша громада не залишалась осторонь, підтримуючи Україну. Згадаймо разом як українці Ванкувера підтримували революційний майданівських дух за тисячі кілометрів від рідного дому. Канадський уряд не залишився осторонь українських проблем. Про це і не тільки розмова з членом пардаменту Канади українського походження, Марком Варавою. У квітні минає 28 років з чорного дня Чорнобильської аварії, згадка про яку болем озивається в серцях людей, назавжди об’єднавши нас однією печаллю і однією надією, що більше таке лихо не трапиться. Про наслідки Чорнобиля у своєму житті розповість Христина Катракіс-Кущ - американська художниця українського походження, авторка серії картин «Зона», присвяченої цій жахливій трагедії, а також посланець доброї волі ООН, «обличчя» української Незалежності і просто красива жінка, яка своїм прикладом доводить, що немає нездоланних труднощів, і зараз підтримує інших людей. Ми запрошуємо вас у подорож до Єрусалима – колиски християнства. Хоча б раз у житті там мріє побувати кожен, але, для початку, гортаючи сторінки нашого журналу, ви можете дізнатись про незбагненну ауру цього міста та його святині, пройтись тими вуличками, якими пролягла хресна дорога Христа… На сторінках «Разом» знайдете інтерв’ю з «золотою» біатлоністкою України Оленою Підгрушною, в якому вона ділиться не тільки враженнями від Олімпіади в Сочі, а й найближчими планами на майбутнє – те, чого ви не прочитаєте більше ніде. Вас чекають таємниці життя і творчості Володимира Івасюка – самородка з Буковини, який за своє коротке життя подарував світові більше сотні пісень, серед них легендарна “Червона рута”. В піснях Івасюка - душа українського народу, вони і сьогодні тривожать, захоплюють, закохують… Цієї весни в моді українське! Якраз думуєте обновити святковий гардероб? Зверніть увагу на етно-мотиви – надзвичайно популярні нині у світових брендах. Київський дизайнер Оксана Полонець розповість про це докладніше. В квітневому «Разом» читайте про «Канадійські Гаваї» - острів Ванкувер з його ботанічним садом Бушард Гарден, пляжами та гірськолижними курортами і, звісно ж, з чудовим місцем для риболовлі Кемпбел Рівер - лососевою столицею. А ще в квітні чекайте приємний сюрприз: відтепер для українців західної провінції Канади РАЗОМ У ВАНКУВЕРІ! Щиросердечне спасибі всім, хто долучився до першого випуску українського журналу у Британській Колумбії.
ТРИМАЙМОСЯ
Informational support: www.ukrainianvancouver.com
Find as on internet
razommedia.ca Contact information::
info@razommedia.ca toll free: 1 855 RAZOMMG (1855 729 6664) fax 1 866 734 1864 The publisher may not have the same standpoints with the author of a printed material. Advertisers are responsible for the content of their commercial ads. Cover photo: Ruslan Trach www.facebook.com/fotodw
Команда Медіа Групи РАЗОМ
НАША ГОРДІСТЬ
З Богом у душі, з любов’ю до людей та з Україною в серці Розмову записали Світлана КОМІНКО та Денис ПОЛІЩУК Марк Варава – депутат Канадського парламенту українського походження, вперше був обраним до нього у 2004 році. Та ось уже вчетверте виборці м. Ленґлі Британської Колумбії висловлювали довіру йому як політику, що працює на добробут не лише Канади, а й України. Пан Варава гордиться своїм українським походженням і на наше запитання, скільки депутатів, як і він, мають українське коріння, відповів, що десь, напевне, із 25, та ще жартома зауваживив, що всі б хотіли його мати! Віра в Бога, родинне тепло та чесніть у роботі притаманні пану Вараві вже багато років. Разом з дружиною Діаною їх ріднять не лише 5 дітей та 10 онуків, але і жовто-сині кольори прапорів країн, звідки приїхали їхні діди: Марка - з України, а Діани - із Швеції.
З попередніх зустрічей, пане Марку, ми вже знаємо, що Ваші предки родом з України. Розкажіть, будь ласка, детальніше про Ваше походження та родину. Мої дід та батько - українці, а мати анґлійка. На жаль, вдома ми українською не спілкувалися, бо ж моя матір не розуміла. Але, коли я відвідував свою бабцю, там все було по-українськи. Вона дуже смачно готувила. І тепер, переглядаючи фотокартки тих років, я згадую, що завжди кудись біг. Мабуть, тому бабця завжди мені казала “шідай тутка”. Дідусь приїхав до Канади у 1897 р. із села Броди, що під Львовом, знайшов собі землю біля м. Смоукі Лейк, Альберта (тоді селище звалося “Топорівці”, ред.), і два місяці по тому, як він вже підготував землю, до нього приєдналася решта родини – мої прадід і прабабця. Вони теж приїхали освоювати канадський степ, а це, повірте, неймовірно тяжка праця. Підростаючи, я пишався як своїм анґлійськими корінням, так і українським. Пам’ятаю, що бабця з дідом завжди дуже важко працювали, постійно щось робили: і
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
магазин тримали, і курей різали, і, звісно ж, фермерством займалися. Коли вони жили в Едмонтоні, то купували від міста порожні ділянки і на них садили городи. У час війни їхні сини пішли в рекрути. Божою ласкою вони всі повернулися додому живими і до кінця життя дуже гордилися своєю службою. Чи не відчували Ви якоїсь дискримінації через Ваше українське коріння? Особисто я ніколи цього не відчував, але батько розповідав, що, таких, як він, в школі називали “бул ханкс”. Я не знав, що то таке, але розумів - щось недобре. Коли дід з бабцею, відкривши магазин, почали заробляти добрі гроші, то він згорів за підозрілих обставин. Саме тоді вони покинули Едмонтон і переїхали до Ленґлі. Як дерево пізнається своїми плодами, так завдяки своїй працьовитості та чесності український нарід завжди давав Канаді дуже добрі плоди. Ми є здоровою, продуктивною та корисною частиною канадського суспільства. Українські канадці пишаються своєю історією і мають на це повне право, адже ми стали зразковими громадянами і допомогли підняти Канаду на високий світовий рівень. Нас, українців, знають і поважають саме за працьовитість, чесність, побожність та талановитість у різних сферах життя: в мистецтві, інженерії, медицині та державній службі - конституцію Пилипа Орлика всі славлять. Розкажіть, будь ласка, про Вашу першу та єдину подорож до України. Після того, як мене обрали до парламенту, почав глибше цікавитися своїм українським походженням і, коли у 2010-му році я поїхав до України з дипломатичним візитом разом з Прем’єр - міністром Стівеном Харпером, то мав можливість побувати у Львові. Для мене це було, повірте, просто неймовірне задоволення - ходити тими ж вулицями, де, можливо, колись ходили мої предки, коли приїздили до міста за покупками. 1880-ті роки нібито і далекі, але, якщо взяти всю історію людства, то вони зовсім близькі. Мене найбільше засмучує, що багатовікова історія українського народу - це історія гноблення та панування зла над добром. Саме тому багато хто був змушений покинути свою батьківщину. Знаєте, в Біблії пишеться: “Коли дім поділиться супроти себе, не може встояти той дім”. І з того, що я бачив, дім дійсно був поділений. Але нині український нарід нарешті об’єднався, Україна почала рухатися у правильному напрямку – люди намагаються побороти корупцію, тиранію та самозадоволення, почали розбудовувати демократію. Серед всіх західних держав Канада найбільше підтри-
мує Україну у цій благородній боротьбі. В України є великий потенціал, щоб досягнути такого ж добробуту, як у Канаді, але, на жаль, їй цього й досі не вдалося зробити. Коли мене вперше обрали до парламенту, один старець мені сказав: “Марку, ті країни, які мають більш-менш чесні уряди, процвітають. Де панує корупція, там будуть лише труднощі та біда”. Чесність та добросовісність - саме це я хочу передати своїм дітям та внукам, саме це, поряд з працьовитістю,
бробут України став пріоритетом у нашому житті – інакше втратимо можливість щось змінити на краше. Кожному слід долучитися до цього у міру своїх можливостей: комусь - своїм часом, а хтось може допомогти і фінансами. Двадцять п’ятого травня я планую бути в Україні у якості спостерігача на Президентських виборах, але тільки-но повернуся, вестиму діалог з нашим урядом, щоб Канада почала надавати фінансову допомогу Українській державі.
є в серцях українців, в їхній культурі. Я став депутатом не для того, щоб збагатитися, зовсім ні. Я тут, щоб служити людям, які мене обрали, і не маю права схибити, представляючи їх інтереси.
Наостанок, що Ви хотіли б сказати новоприбулим емігрантам з України? Я сподіюся, нам вдасться зробити так, щоб український народ здобув волю та демократію, щоб нікому не доводилося покидати свій рідний край у пошуках кращого майбутнього. А тим, хто все ж вирішив приїхати сюди і хоче в Канаді збудувати собі нове життя, я можу порадити не губитися та бути задіяним у громаді. У нас тут є багато українських організацій та українських церков: майже в кожному місті є як православні, так і греко-католицькі храми. Та, головне, не забувайте, що Канада - одна з небагатьох країн, де наполегливою працею можна добитися багато чого. Саме так і я став депутатом.
Скажіть, будь ласка, як нам, українцям, треба діяти, що робити у ці нелегкі революційні майданівські часи? Найважливіше в житті пізнається у час біди. Сьогодні Україна дійсно в скрутній ситуації, і я не думаю, що хтось знає точний план дій, який нас виведе з цієї кризи. З політичної точки зору, можна багато чого зробити, але нам треба просити Божої мудрості, щоб вибрати правильний шлях. Ми мусимо згуртуватися. Церкви повинні молитися разом, а громадські організації - теж об’єднувати свої зусилля. Потрібно, щоб до-
ПОДІЇ
ПІСЛЯ ЄВРОРЕВОЛЮЦІЇ
ПОЧАЛАСЬ
razommedia.ca
?
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
СВІТОВА
ВIЙНА
Автор Михайло ОКАРИНСЬКИЙ
СТО ДНІВ, ЯКІ ЗМІНИЛИ ВСЕ
РОСІЙСЬКЕ ВТОРГНЕННЯ
Масові антиурядові виступи громадян, які почалися в Україні 22 листопада 2013, дійшли апогею 22 лютого 2014 року, коли президент Янукович спішно покинув Київ. Протестувальники закликали до змін у країні. І ці зміни відбулись, щоправда, великою ціною - ціною людських жертв.
Ще в грудні 2013-го редактор The Economist Едвард Лукас, посилаючись на власні джерела, заявив, що між Путіним і Януковичем підписано стратегічну угоду, якою передбачено приєднання України до Митного союзу в обмін на знижену ціну на газ та багатомільярдну позику. Росіянами був розроблений детальний план, який передбачав зобов’язання Януковича жорстко придушити протести.
Щоб звалити режим Януковича, довелось фактично зруйнувати всю державну вертикаль влади, яка трималась на корупції. Правоохоронна система перестала працювати – протягом двох-трьох тижнів функції міліції виконували активісти Автомайдану і Самооборони, до яких долучались поодинокі міліціонери у цивільному одязі. Діяльність обласних державних адміністрацій була паралізована через масові відставки чиновників. Міністри повтікали з країни. Євромайдан виявився передусім революцією свідомості. В суспільстві пробудились і швидко оволоділи масами ідеї змін – викорінення корупції у політиці, економіці, правоохоронній системі. Євроінтеграційна тема лише каталізувала процеси, які десятиліттями назрівали. Остаточний злам подій і перехід влади до протестувальників відбувся 22 лютого, коли Верховна Рада України 328-ма голосами народних депутатів з 450 підтримала постанову про усунення Віктора Януковича з поста Президента України. Аргументація – фактичне самоусунення його від виконання своїх обов’язків. Позачергові вибори Президента призначені на 25 травня. Депутати обрали О. Турчинова новим головою Парламенту, який приступив і до тимчасового виконання обов’язків президента.
occupation
Крим
Про загрозу можливого російського військового вторгнення в Україну йшла мова протягом всіх подій Євромайдану. Неодноразово журналістами висловлювались підозри про участь російських спецпризначенців у розстрілах та переслідуванні протестувальників. СБУ визнало, що окремі українські депутати вели сепаратні переговори про розділ території України на користь Росії. Зрештою, розшукуваний екс-президент Янукович, як виявилось, переховується на території Російської Федерації – робить заяви та зустрічається з пресою. В лютому була приведена у повну бойову готовність з метою «можливого відправлення в Київ» Псковська дивізія повітряно-десантних військ Росії. 23 лютого 2014 року Автономна Республіка Крим та місто Севастополь перетворюються на нову “гарячу точку”. Після пропагандистської кампанії російського телебачення, спрямованої на невизнання нової влади у Києві, в Криму почались масові мітинги. Відбуваються сутички між проросійсько налаштованими активістами та проукраїнськими силами і кримськотатарською громадою. Фактором дестабілізації було повернення додому підрозділів кримського «Беркуту». Очевидно, побоювання кримінального переслідування з боку нової української влади стимулювало їх до
WAR
вторгнення CrimeaUkraine
ВІЙНА
Крим
razommedia.ca РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
активних провокативних дій уже в Криму. В український Крим стягуються тисячі російських військових. Вони зухвало порушують державний кордон та починають блокування українських віськових об’єктів на півострові та адміністративних будівель, аеропортів у Сімферополі та Севастополі, установ зв’язку, засобів масової інформації. Російська інтервенція засуджена світовим співтовариством і викликає одностайну реакцію Ради Безпеки ООН. Росія порушує Будапештський меморандум 1994 року, згідно якого вона є гарантом територіальної цілісності України в обмін на відмову України від ядерного арсеналу. Росія реалізовує детально сплановану операцію з анексії Криму: спочатку – введення військ і блокування органів влади та військових об’єктів, згодом – прийняття змін до законодовства Росії про приєднання нових територій, далі – оголошення кримським парламентом референдуму про вступ до Російської Федерації та рішення Путіна про застосування російських збройних сил на території України, підтримане Радою Федерації.
“РЕФЕРЕНДУМ” ПІД ДУЛАМИ АВТОМАТІВ Крим не мав повноважень проводити референдум про вихід зі складу України. Згідно Конституції України, такі питання можуть вирішуватись лише на загальноукраїнському референдумі. Було порушено і закони, і процедури, і міжнародні норми. “Референдум” відбувався без міжнародного моніторинга під пропагандистським схваленням маргінальних європейських політиків – представинків ультранаціоналістичних і неофашистських рухів. Висвітлення “референдуму” здійснювалось лише російськими ЗМІ – робота українських і західних журналістів блокувалась російськими військовими й так званою “кримською самообороною”. Кримські татари та українці оголосили бойкот “референдуму”, який було проведено 16 березня. Згідно “результатів”, оприлюднених Верховною Радою АРК, 96,7% кримчан висловились за приєднання до Російської Федерації. Вже 17 березня було проголошено незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Кремлі президент Росії Володимир Путін спільно з самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим та спікером Верховної Ради АРК Володимиром Костантиновим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. США, ЄС, Великобританія, Канада у відповідь на анексію Криму оголосили про застосування повномасштабних економічних санкцій до Росії.
УКРАЇНА ВТРАТИЛА БІЛЬШІСТЬ БОЙОВИХ КОРАБЛІВ Російська інтервенція і анексія Криму стали величезним викликом для Києва. Розбалансована після повалення Януковича система влади не змогла ефективно протидіяти вторгненню. Під час Кримської кризи проявилась повномасштабна зрада національних інтересів всієї командою екс-президента. Виявилось, що протягом останніх років здійснювалось методичне знищення Армії. Українські військові опинились у блокаді росіян на своїх бойових кораблях та військових базах. Не маючи розробленої програми протистояння агресору, вони були залишені київськими генералами напризволяще. Безпорадність керівництва міноборони України контрастує з мужністю українських солдатів, матросів та офіцерів, які протистояли росіянам, виконуючи наказ “не застосовувати бойову зброю”. Після тривалого психологічного тиску і збройних штурмів, один за одним опиняються в руках ворога кораблі та військові частини.
occupation
Крим
WAR
вторгнення CrimeaUkraine
ВІЙНА
Крим
НОВИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК ПО-РОСІЙСЬКИ Міжнародні експерти та журналісти проводять паралелі між російською анексією Криму і гітлерівським аншлюсом Австрії та окупацією Судетів у 1938. Лунають застереження, що Росія ставить під сумнів усталені після Другої світової війни кордони і планує продовжити вторгнення на материкову Україну, а також загрожує країнам Балтії. У повну бойову готовність приведені війська в Польщі. Загроза нової світової війни перестає бути виразом “у переносному значенні”.
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
Від російських політиків звучать заклики про приєднання до Росії Донбасу та Півдня України. Росіяни заявляють про те, що в складі сьогоднішньої України є російські землі, які мають бути їм повернуті. Звертаються до Угорщини та Польщі з пропозицією взяти участь у розділі та окупації України. Всі країни Європейського Союзу одностайні у засудженні російських планів. Проте надають перевагу не військовим, а політичним та економічним засобам протидії Путіну.
ЧАС ВЕЛИКИХ ЗАГРОЗ І ВЕЛИКИХ МОЖЛИВОСТЕЙ Мабуть, ніхто з аналітиків та експертів у листопаді 2013 не міг передбачити такого розгортання подій в Україні. Київський Євромайдан обернувся тектонічними змінами не лише в українському суспільстві, а й у масштабах всієї планети. Світ вже не буде таким, яким він був раніше. На наших очах відбулись зміни у міждержавних взаєминах та геополітиці. Теоретично, Путін може продовжити наступ на Україну і окупувати значну її територію, включно з Києвом. Він може зробити спробу повного захоплення України і продовжити рух на захід. Чи вистачить у нього ресурсу і чи адекватно відреагують на такі дії NATO, ЄС і США? А можливо ми переоцінюємо військову могутність Росії і недооцінюємо дієвість запроваджених Заходом економічних санкцій? Ми багато чого не знаємо про процеси, які відбуваються за лаштунками світової політики та економіки. Не виключено, що сума факторів, які переплелись навколо України сьогодні, дасть рух світовим процесам у якомусь несподі-
occupation
Крим
ваному напрямку. Хочеться вірити, що вони принесуть Україні нові можливості для розвитку і могутності. Хочеться вірити, що зміни, які почались на Києвському майдані, принесуть свободу і звільнення від тиранії народам Росії, дадуть потужний поштовх відродженню традиційних цінностей Європейської цивілізації.
WAR
вторгнення CrimeaUkraine
ВІЙНА
Крим
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
ДОСВІД УСПІШНИХ
Христина
Катракіс Iнтерв’ю провела Мар’яна СТЕФАК
Сьогодні нерідко дітей відомих батьків називають «золотою молоддю». Вважають, що все, на що вони здатні – почивати на лаврах і розважатися за гроші, зароблені батьківським потом. Проте є люди, які руйнують ці стереотипи. Серед них - Христина Катракіс – відома американська художниця. Своє ім’я вона зробила сама працею та наполегливістю, хоча могла скористатися зв’язками та світовим визнанням батька - скульптора Анатолія Куща. Утім , як зазначає мисткиня, для неї принципово в житті всього досягати самостійно. Нині картини художниці можна побачити в колекціях Б. Обами, Б. Клінтона, Б. Пітта, Дж. Клуні, С. Лорен, Шер, Т. Тернер та інших знаменитостей. У свої 33 роки Христина - посланець доброї волі ООН в сфері культури, філантроп, доктор історичних наук, професор, художник – постановник голлівудських фільмів, продюсер, телеведуча, президент Міжнародної Академії мистецтв. Також в її доробку - запис музичного альбому в стилі етно-модерн! Дивлячись на цю красиву (справжня модель!) усміхнену жінку, не віриться, що її життя було не надто солодким, а шлях до успіху сповитий колючими тернами. Під час аварії на ЧАЕС вона – шестирічна дівчинка - мешкала разом з батьками всього за 30км від зловісного реактора. Як наслідок тієї страшної аварії – двічі перенесла рак і смерть власної дитини. Проте вона не зупинилась, не зламалась, навпаки, стала сильною і цілеспрямованою. Життя Христини - справжній приклад для інших людей, які мають подібні проблеми. Щороку вона допомагає багатьом дітям - сиротам і тим, кого покинули батьки. Серед них діти хворі на рак та з психічними вадами, обдаровані діти, але які не мають можливості реалізувати свій талант. Вона вчить їх не виживати, а жити, незважаючи ні на що.
успіх - це бути потрібним
Ви, Христино, жили в багатьох країнах: Грузії, США, Греції, Україні. Де почуваєтесь вдома? Я вірю в те, що дім там, де моє серце і душа. Вважаю себе людиною світу, не обмежуючи якимось одним місцем на карті. В Греції маю дім на маленькому острові Мілос, де люблю бувати влітку. Там частинка моєї душі. З дитинства захоплююсь культурою цієї країни. В 12 років я потрапила в США. Там зросла, отримала освіту, працювала, тому цей період життя теж завжди буде частиною мого існування. І я, як громадянин, також несу свій обов’язок перед Америкою. Але завжди відчувала себе й українкою і пишаюсь тим, що народилася в цій чудовій країні. Тут, як кажуть, зарита моя пуповина. Етнічно в моїй родині є дуже багато різної крові. Української - практично немає. Утім це не заважає мені бути українкою. В мені є грецька кров – по батькові, по матері – польська і грузинська, литовська, вірменська, італійська. І ця етнічна суміші лише додає мені розуміння, поваги до інших культур. Вважаю, що немає нічого страшнішого, ніж шовінізм, ксенофобія, расизм.
Що вплинуло на ваше формування як художника? Спадковість чи пережиті події? Як рано прокинувся талант? Свідомо малювати я почала десь з двох рочків. Мабуть, генетика таки зіграла свою роль. Адже вся батькова родина була іконописцями і водночас – простими фермерами. Цікаво, що й сам батько рано почав ліпити, не маючи спеціальної освіти. Тому мені здається, що це все-таки передається. Мене ніхто не змушував малювати! Мистецтво з дитинства стало моїм життям, а потім просто врятувало від тягара багатьох нещасть, яких довелось звідати. Малюючи, я втікала в інший, повний любові світ, який сама створювала. Така собі дитяча утопія. Я рано зрозуміла, що мистецтво для мене - не робота, а спосіб життя. Це був мій єдиний голос, який могли почути всі. Зараз в рамках місії програми «Give a Voice to Children» («Дай голос дитині») намагаюсь те саме зробити для дітей. Мені поталанило, що в дитинстві я мала під рукою всі художні матеріали (олівці, фарби і т. д.), щоб малювати і якось виражати свої тривоги. Багатьом дітям (я працювала з ними
Анатолій Кущ головну скульптуру Києва монумент Незалежності - ліпив зі своєї доньки Христини
тільки тоді він стане справжнім митцем. Відомо, що Ви стали моделлю для свого батька Анатолія Куща, коли він працював над монументом Незалежності. Як Вам ця причетність до української історії?
Ви працюєте послом доброї волі в ООН разом з відомими зірками кіно (Джолі, Гібсон, Пітт, Клуні). В чому суть цієї Вашої діяльності? У кожного з посланців доброї волі ООН своя сфера діяльності. Наприклад, Дж. Клуні займається побудовою лікарень в Африці, Анджеліна Джолі – біженцями, Боно – миротворчими акціями, політичними переговорами з лідерами різних країн, проводить акції проти голоду, СНІДу. З Дж. Клуні ми разом працювали у Дерфурі, де була етнічна чистка, справжній геноцид, під час якого знищили фактично все чоловіче населення племені тутсі. Місцеві жінки не в змозі були прогодувати своїх дітей. Ми створили для них робочі місця, дали можливість працювати і заробляти гроші. Ми розуміли, якщо дамо гроші одноразово, завтра тут знову буде голод (постійна проблема в Африці). Жінки почали робити
свої національні вироби – бі-
пережила, що подолала - може
жутерію, орнаменти, декор. Ми заключили контракти із магазинами світу, з відомими кутюр’є, які продають їхню продукцію або використовують у своїх колекціях. Люди почали купувати ці вироби. Адже вони не лише красиві, в них ще й певна ідея. Для мене велика честь бути першою людиною українського походження, якій доручили місію в ООН. До речі, ця місія абсолютно філантропічна і доброчинна. Можливість бути представником ООН – це вже честь, потрібно бути гідним її, в тому числі й матеріально. Моя робота – допомога онкохворим дітям і хворими на серцеві недуги, сиротам. Я проводжу арт-терапію, щоб допомогти їм вийти з травми, адаптуватись. Коли приїжджаю в сиротинці, діти, які вже добре знають мене, біжать зустрічати, радісно вигукуючи: «Христя!». На жаль, я не можу всиновити хоча б якусь одну дитину. Моя місія - опікуватись ними всіма. Але закликаю сім’ї, які мають можливість і бажання це зробити - усиновлюйте!
допомогти іншим. Два роки вивчала психологію не для того, щоб отримати ще одну професію, а щоб допомогти, насамперед, собі. Тільки визнавши свою проблему, усвідомивши, що вона є, а потім вирішивши, зможеш говорити про неї, як про особисту перемогу. «Зона» - приклад того, як я намагаюся через мистецтво говорити зі світом про своє, наболіле. Напевно, тому ця серія картин надзвичайно сильна і емоційно, і енергетично. На першій виставці в Америці люди плакали. Вони не знали про Чорнобиль, про Україну, про те, що я пережила, просто відчували енергетику, яку я вклала в ці роботи. Мова мистецтва – універсальна. Вона не потребує перекладу. Її розуміють і відчувають усі. Гадаю, що «Зона» виграла головну премію ООН “Freedom to Create” («Свобода вираження») тому, що в ній - крик моєї душі, моє горе, моя материнська туга, мої сльози за померлим синочком, який народився з синдромом «чорнобильського серця». Я так довго ці муки тримала в собі, що врешті-решт зрозуміла: не розповім про них - втрачу глузд. Два тижні не виходила з майстерні, не помічала часу, забула про їжу, про воду - про все. Тільки робота була спасінням. Так народилася “Зона”. www. christinakatrakis.com
Чорнобильська трагедія знайома Вам зовсім не з книг. Це не тільки загальнонаціональне лихо, але і Ваше особисте горе, яке знайшло відображення у творчості. Розкажіть більше про серію своїх полотен “ЗОНА”. Я не відразу, але все ж зрозуміла, що не можна ховати в собі свій біль. Потрібно його виплеснути назовні, бо все те, що
Цікаво, у Вас багато друзів? Хто вони - такі ж відомі люди, як і Ви? Чим любите
razommedia.ca
Хто найбільше вплинув на стиль написання Ваших картин? Що надихає на творчість зараз? У нас вдома була унікальна бібліотека. Багато книжок про мистецтво. Я могла “пропасти” в книжках - обкластися ними, що мене не було й видно. І ця “хвороба” - любов до читання - залишилась у мене на все життя. Я все вбирала в себе, як та губка. Завжди малювала посвоєму, ніколи не копіювала стиль інших живописців. Мені здається, коли художник пише «під когось», це виглядає трохи жалюгідно Адже все життя він буде лише плагіатором, але тим “кимось” ніколи не стане. Чому П. Пікассо колекціонував роботи М. Приймаченко – сільської української жінки? Тому, що вона не була під чиїмось впливом і змогла розкрити в роботах свою самобутність, своє особливе бачення світу (хай навіть казкове). Вважаю, що кожен художник повинен знайти свій унікальний шлях і бачення,
Мене аж занадто часто про це запитують. Вкотре відповідаю - я навіть не знала, що батько хоче мене використати як модель. Я жила тоді в Мемфісі, тато зателефонував мені і попросив зробити декілька фото з піднятими руками, ніби тримаю гілку. Для чого - не пояснював, бо, знаючи мою натуру, розумів: скаже, що хоче з мене робити пам’ятник Незалежності - я, ясна річ, відмовлюсь. Для чого мені така «популярність»? До речі, він з мене робив багато скульптур, наприклад, Либідь в монументі «Засновники Києва». Навіть відмовив тодішньому меру Києва використати, як модель, його дружину. У батька було своє бачення того образу. Звісно, бути символом незалежної України - для мене висока честь і велика відповідальність. Але, зрозумійте, це заслуга батька, не моя. Моделлю може бути будь-хто. Судити про мене будуть по моїх роботах. Коли ми дивимося на «Давида» Мікеланджело, хіба замислюємося, хто був моделлю? Ні, ми просто бачимо геніальне творіння Мікеланджело.
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
в Америці, Європі, Африці, нині - в Україні) цього не дано. Діти, які перенесли травму (покинуті батьками, жертви війни, хворі на рак) часто не можуть описати свій душевний біль словами, але можуть намалювати. Малюючи, вони лікують самі себе. Така собі арт-терапія. Мова мистецтва набагато гучніша, ніж будь-які слова.
razommedia.ca РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
займатись у вільний час? Вільного часу не так і багато. Намагаюсь його провести із чоловіком. Для мене важливі ці хвилини простого людського щастя, той «sacred time», коли ми тільки разом - і немає тоді місця ні роботі, ні телефонним дзвінкам. У мене мало друзів, а ось знайомих - багато. Коли хтось стверджує, що в нього багато друзів, то насправді їх мало або й взагалі нема. Мої друзі (їх всього п’ятеро) перевірені життям, вони ніякі не супер зірки звичайнісінькі люди. Але я точно знаю, що ніколи не опинюсь на вулиці, вони приймуть мене у свій дім. Друзі перевіряються не тільки бідою, але й щастям. Ви, думаю, погодитесь, дехто просто не може витримати успіху іншого. Своїх друзів, хоча живуть вони в різних країнах і зустрічаємось ми нечасто, я люблю. Довіряю їм, як собі. Звичайно, мій найближчий друг – коханий чоловік Роман. Як ставитеся до всього, що зараз відбувається в Україні? Ці події знайдуть відображення у Вашій творчості? Неможливо було дивитися на українських матерів, які плакали на Майдані за своїми синами. Я розумію їх біль, бо колись сама тримала на руках свою маленьку мертву дитину. В таку мить усвідомлюєш, яка беззахисна, безпорадна людина перед долею. Природньо, коли діти ховають батьків (тут хочеш не хочеш - так мусить бути). Утім немає нічого більш неприродного, ніж батькам оплакувати своїх дітей. Мені болить все, що за-
раз переживають українці. Я роблю заяви для всесвітньої преси про те, що справді коїться в Україні, адже сама є свідком всіх подій. Намагаюсь привернути увагу світу, щоб були якісь реальні дії, а не просто розмови. Вважаю, біда українського народу криється в тому, що ми постійно сперечаємося і ділимося, замість того, щоб єднатися. Коли мені хтось розповідає, що він 100% етнічний українець, то мені стає трохи смішно. Через Україну пройшло стільки народів, стільки культур, залишивши свій слід. Але в цьому, може, і є наша сила, наша багатогранність, наше багатство. Зараз на творчість залишається дуже мало часу. Щодня акції, заяви, перемовини, візити. Але недавно все ж почала нову серію робіт. Мені здається, вона буде цікава. Народились вони на якомусь підсвідомому рівні. Особливість цих картин у тому, що на них - оголені молоді тіла. Я їх зробила зовсім прозорими, як краплини води, як сльози, крізь які видно світ. Це моє бачення того, що сталося на Майдані. Для мене душі загиблих стали тими прозорими чистими слізьми. Я ніколи не роблю чогось банального або очікуваного… Ще один древньогрецький поет написав: «Нема нічого жахливішого і красивішого, ніж тіла молодих людей, які полягли за свободу». Ваше життя – суцільна боротьба. Проте без перебільшення можна сказати, що зараз Ви успішна людина. Що є успіх для Вас особисто? Як його досягнути? Можливо, Ваші поради стануть у нагоді нашим
читачам. Для мене успіх складають три речі. Перше – успіх людини як особистості. Про це можна сказати двома словами - «бути потрібним». Я хочу бути потрібною людям, бачити, що моя допомога хоч трішки змінює на краще їхнє життя, радіти усміхненим дитячим обличчям. Потрібним бути просто - відвідате раз на тиждень сиротинець. Прочитайте там дітям книжку, помалюйте з ними, вивчіть разом пісню. Їм не так потрібні ваші гроші - потрібна увага, яку, переконана, може дати, якщо не кожен, то багато хто. Друге, що приведе до успіху – відкрийте своє покликання, талант, здібності та розвивайте їх. Ніколи не нехтуйте ними - це найбільший гріх. Пікассо сказав: «Природа дала кожній людині талант. Найгірше – не відкривати його світові». Третя складова успіху - мати поряд кохану людину, з якою відчуваєш себе жаданою та будуєш родину. Жіноче щастя для мене дуже важливе. Зараз я щаслива, бо знайшла таку людину, хоча пережила і зраду, і болісне розлучення. Все, про що я сказала, є обов’язковими у досягненні успіху. Чи виставлялись Ваші роботи в Канаді? Що б Ви побажали нашим читачам - українцям, що живуть в цій країні, в переддень Великодня? На жаль, жодного разу мої роботи не виставлялись в Канаді. Утім я б радо відгукнулась на запрошення відвіда-
ти і провести якусь акцію в цій державі. Вона мені дуже подобається своєю виваженою, толерантною, якоюсь вишукано -аристократичною політикою. А українська діаспора Канади - це явище просто унікальне. Адже де ще в світі українці так свято зберігають і шанують все, що складає сутність нації - рідну мову, традиції, культуру, історію. Я була в багатьох країнах і, звичайно, зустрічалась там із вихідцями з України. І впевнено можу сказати, що українська канадська діаспора має чим пишатися і особливо країною, яка її прихистила. Тож це моє особисте привітання і повага - всім вам! Я не можу назвати себе ревною християнкою, хоча розписала багато храмів по світу. Але вірю в знаки, які посилає нам небо. Великдень для мене дуже символічне свято, бо у цей день я познайомилась із своїм чоловіком. Часто ми забуваємо, що Великдень – це духовне відродження людини, яка повинна воскреснути разом Ісусом Христом. Пам’ятаючи Його жертву, маємо самі змінитися на краще і воскреснути. Хочу побажати цього воскресіння кожній людині. Великдень - прекрасний час, щоб вкотре замислитися над тим, хто ти є і що ти хочеш від життя. Змініть своє життя - зробіть його духовнішим.Творіть добро, допомагаючи іншим, приділяйте більше уваги дітям, дружині чи чоловікові. Увага і любов – основа всього. Адже Бог і є любов.
ЧОРНОБИЛЬ катастрофа ХХ-го століття
В Україні буяла весна, тепла, со- днів - з 26.04.86. по 06.05.86. Радіаційний жертва і мужність тих, хто був там у пернячна, квітуча. І нікому й на думку не циклон, підхоплений потужними вітряни- ші тижні після лиха… Українська і світоспадало, що цю красу, цю готову дару- ми потоками, що утворилися саме в цей час ва громадськості були вражені кількістю вати людям свою силу й багатства зем- у чорнобильському районі, смертельним постраждалих від радіації людей - понад 3 лю щось може знищити, вбити в одину вихором пронісся над Україною, Білорусі- мільйони. Обезлюдніли села, в них тепер мотомить… 1986 рік. 26 квітня. Чорнобиль... єю, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Назавжди чорними літерами слова ці бу- Норвегією, а потім погнав атомну бурю в рошно тихо, лише гадюччя повзає, та все заростає бур’яном. Важко усвідомлювати, дуть вписані в історію українського на- Німеччину, Нідерланди та Бельгію. Прийшов ранок, пожежа палала, на що на землі твоїй з діда-прадіда не можна роду і людства, а про невелике місто на Київщині дізнається весь світ. В ніч з 25 станції - пекло, а в Україні - все спокійно, жити. Спорожнілі будинки з розбитими віна 26 квітня 1986 року на Чорнобильській ніби нічого не сталось. Ніякого оповіщення кнами наче кричать і благають про допомоатомній електростанції сталася вели- населення про радіаційну загрозу, ніякого гу. Чорнобиль... Раніше це слово асокомасштабна з глобальними наслідками попередження. Радіо, телебачення, преса всі ЗМІ мовчать про страшну катастрофу. ціювалося зі спокоєм і красою, а тепер - зі аварія. Чорнобиль, розташований на річці Скажіть, де ще у світі, в якій країні влада смертю, скаліченими долями, з табличками Прип’ять, - одне із найстаріших україн- змогла б так злочинно мовчати - не рятува- біля криниці: “Пити воду – заборонено”, “Радіація”. Здавна чудовими краєвидами, ських міст, адже перші літописні відомос- ти свій народ?! У 1986-му мало хто знав, що собою щедро врожайними садами, прекрасниті про нього датуються 1193 роком. Зараз важко сказати, чому саме Чорнобилем було являє аварія на ЧАЕС. Це — пізніше. А ми місцями відпочинку, лісами, багатими назване воно. Історики вважають, що це від тоді, у перші години і дні, працівники АЕС, ягодами, грибами, горіхами славилась чорслова „чорнобильник“, як в давнину нази- військові строкової служби, медики, вірні нобильська земля. Та тільки до жахливої вали полин. Як і гіркий полин, доля цього своєму обов’язку, поспішили в “зону”. Їм, ночі 1986 року. Тепер тут “зона”. Зоною ракраю була нелегкою: зазнав він і литовсько- першим, було найважче. Про себе тоді ніх- діаційного забруднення стали Народицьго загарблення, і польського та російсько- то не думав. Це завдяки мужності та звитязі кий, Овруцький, Олевський, Лугинський, го поневолення, і війни не оминули його. ліквідатарів вдалося нарешті приборкати Малинський, Коростеньський райони КиЗдавалось, минули лихі часи - живи і радій. смертоносну стихію. Вони були серед пер- ївської області. Радіація - це пустка, страх, Причепурені села (у Чорнобильському ра- ших, і першими пішли із життя. Сьогодні смерть. Проте люди ще живуть і працюють йоні – 64 населені пункти) тонули в садах, зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли на забруднених радіонуклідами територіях, зводились нові міста та велика всесоюзна б бути значно більшими, якби не самопо- ходять в школу і садки діти, хоча вони вже хворі. Це перший наслідок аварії на будова - атомна електростанція... ЧАЕС. Сьогодні тут - “мертва зона”, безПроходять роки і десякраї колись родючі землі тепер безтиліття після катастрофи, а біль не людні, забруднені, мертві…Життя вщухає, тривога не покидає людей, людей чорною трагедією розділипов’язаних із скорботним часом ядерлось на “до” і “після”, тепер легко ного апокаліпсиса. Чорнобильська читається значення слова “ чорнобіда назавжди залишиться в пам’яті биль” - чорний біль, що не підданароду. Ще довго українці будуть відється лікуванню часом. чувати на собі її наслідки, ще довго Страшне “після” сталось на чутимуть її дзвони. Вони лунатимуть ЧАЕС о 1год. 23 хв. - два зловісні за тими, кого вже немає, кого не стане вибухи, які знищили бар’єри і сисзавтра, хто заплатив за чиюсь помилтеми безпеки, що захищали навкоку своїм здоров’ям, життям. “Мирний лишнє середовище від радіонукліатом” став для України і прилеглих дів, що містяться в опроміненому земель пеклом. Збитки від аварії на паливі. Відбувся викид з реактора ЧАЕС доведеться відшкодувати ще (на рівні мільйонів кюрі в добу), “БАРАБАНЩИК”, серія “ЗОНА” . Автор Христина КАТРАКІС не одному поколінню… який продовжувався протягом 10
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
Автор Наталя РУСИН
razommedia.ca
Чорнобильський вітер по-душах мете, Чорнобильський пил на роки опадає, Годинник життя безупинно іде … Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає. Олена Матушек
ЗНАЙОМТЕСЬ
Олена ПIДГРУШНА олімпійська гордість України
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
Iнтерв’ю провела Мар’яна СТЕФАК
Вже трохи вщухли пристрасті навколо XXII Зимової Олімпіади, що недавно завершилась в Сочі, спортсмени - учасники, повернувшись додому, діляться враженнями про ці важливі в житті кожного атлета змагання. Найбільша увага прикута, звичайно ж, до тих, хто завоював для своєї країни найвищу нагороду – «золото». Для України його здобула жіноча збірна з біатлону. Журнал «Разом» просто не міг не скористатись нагодою поспілкуватись із її капітаном Оленою Підгрушною - олімпійською чемпіонкою, чемпіонкою світу, п’ятиразовою чемпіонкою Європи, переможницею і кількаразовою призеркою етапів Кубка світу з біатлону, майстром спорту міжнародного класу і, як виявилося, цікавою і щирою співрозмовницею. Про враження від Олімпіади, шлях до успіху і мрії на майбутнє – просто тут. - Олено, Ви - олімпійська чемпіонка. Вітаємо. Як Вам у новому “статусі”? Чи здійснилося все, що планувалось на Сочі? - Не скажу, що все здійснилося, тому що все-таки я дуже хотіла завоювати особисті медалі, крім естафетної. Це амбіції кожного спортсмена – завжди хочеться більше, ніж реалізується. Напевно, сьогодні я в ранзі олімпійської чемпіонки почуваюсь так, як і раніше, ніяких разючих змін не сталось. Єдине - тепер я бачу, наскільки великий у нас фанклуб, скільком людям небайдужі наші виступи. Починаю усвідомлювати, якою важливою була ця перемога для України. Приємно, коли люди до мене
підходять і дякують за золоту медаль, діляться своїми емоціями. Для всіх українців, безперечно, наша олімпійська перемога мала особливе значення на фоні останніх трагічних подій у країні. - Спостерігаючи, як Ви виступаєте на етапах Кубка світу, можна сказати, що 2013 рік був для Вас дуже успішним і в кар’єрі, і в особистому житті. Зараз - про спорт: у Новому Мєсті (Чехія) Ви стали чемпіонкою світу, отримали там і повний комплект нагород. Як довго йшли до цих перемог? Кому ними завдячуєте? - Цей рік у мене 15-ий в спорті, а на міжнародних змаганнях виступаю вже років 8 чи 9. Звісно, своїми досягненнями я завдячую не одній людині, а абсолютно всім, хто мене навчав: це найперші тренери Гаяць Я. Є. і Опанасюк М. П., мої особисті тренери Бунт О. Є. та Починок І. М. і, звичайно, тренери збірної команди України Г. І. Шамрай та Зубрилов Р. О., Королькевич В. Б. та Білова Н. О. Всі вони зробили надзвичайний внесок у мою кар’єру. Дуже важливою була підтримка і мого чоловіка, і батьків, і друзів та родичі. Признаюсь, коли я бігла останнє фінішне коло в естафеті в Сочі, коли вже сили покидали, думала: «Невже здамся? Ні! В мене вдома, в Україні, люди гинуть - я просто не можу за-
- Поділіться враженнями від Олімпіади взагалі. Хто підтримував Вас? - Було дуже красиво, яскраво, феєрично. Трохи не пощастило з погодою, але ж на неї не вплинеш. Найбільшу підтримку відчула, звичайно, з боку сім’ї - чоловіка і батьків, яким вдалося особисто побувати на Олімпійських іграх. Просто неоціненною була підтримка Наталі Бурдиги, з якою вже три роки мешкаємо разом під час змагань, зборів. - Хто з біатлоністів для Вас є прикладом для наслідування? В одному інтерв’ю, Ви назвали Олену Зубрилову. - Після перегляду Чемпіонату світу з участю Олени Зубрилової я просто закохалася в біатлон і загорілась бажанням присвятити себе цьому виду спорту. Я особисто не знала Олени Зубрилової і тому не можу назвати себе її наступницею. А ось з Оксаною Хвостенко я зна-
йома. Вона мені подобається і як спортсмен, і як особистість, тому я б хотіла стати гідною її зміною. Сподіваюсь, що мені це вдається. Її телефонні дзвінки вітання з перемогами для мене дуже багато значать. - Біатлонний сезон - це 9 етапів Кубка світу протягом п’яти місяців - період, коли Ви майже не буваєте дома. Чоловік з розумінням ставиться до таких довготривалих розлук? - Кохання в нашому житті спонукає людину на великі подвиги. Коли ми тільки почали з ним зустрічатись, розвивались наші стосунки, я йому казала: «Ти навіть не уявляєш, настільки нам буде важко». Потім його переконувала: «Звикнеш». Він говорить, що до цього неможливо звикнути. Ми вже третій рік разом, і останній - став для нас найбільшим випробуванням: за 4 місяці чоловіку вдалось до мене приїхати лише на кілька днів на Новий рік. Він весь час провів на Майдані, а я зовсім не була в України. Дякую йому, що максимально огородив мене від негативної інформації. Просто казав: «Не дивись новини, у нас все добре, ми справимось». Звичайно, якісь уривки про те, що відбувалося вдома, до мене все-таки дійшли. Зі сльозами засинала, зі сльозами просиналась. Тому, виходячи на старт, я сказала і собі, і дівчатам: «Ми зобов’язані перемагати. Цього чекає вся Україна». І, дякувати Богу, ми це змогли.
- Чим любите займатись, коли відпочиваєте, адже не спортом єдиним живете? - Вишиваю хрестиком (усміхається). Або спілкуюся з коханим. - Які Ваші плани на майбутнє і в спорті, і в особистому житті? Вже знаєте, чим займетесь після завершення спортивної кар’єри? - Моя мета зараз і надалі - повернення спорту і фізичної культури у школи, щоб вони стали такими, на яких я сама виросла. Культуру спорту слід повернути в життя українських сімей, тому що важко дивитися, наскільки деградує молоде покоління. Буду докладати максимум зусиль, починаючи зі своєї сім’ї і свого міста, адже спорт це здоров’я і майбутнє нашої нації, нашої держави. Задумів дуже багато – вистачило б життя їх реалізувати. Зараз хочу зробити перерву у спорті, щоб виконати найважливіше покликання кожної жінки - народити дитину. Молю Бога, щоб це вдалося. Надіюсь, що негаразди в Україні незабаром закінчаться, і мій малюк народиться в країні, де не буде мітингів і війни, яка буде процвітати, і кожен її громадянин пишатиметься тим, що українець. Хоча я і зараз горда, що українка. - Що для Вас успіх? Він пов’язаний лише зі спортом?
- Мабуть, зараз доречно згадати випадок з дитинства. Якось мені вперше дали віник в руки, щоб підмела кімнату. Я як-небудь і готово. Мама поглянула й каже: «Ні, дитинко, так не буде. Тут сміттячко лежить і ось тут. Зроби раз, але як належить, щоб не довелось переробляти». І знаєте, це стало моїм життєвим кредо: якщо берусь за якусь справу, то доводжу її до кінця. Так розумію успіх. - За останні місяці Україна багато пережила і переживає, а разом з нею - її сини і дочки в усьому світі, українці в Канаді зокрема. Що б Ви хотіли їм сказати, побажати. - Незабаром світлий Великдень, тому, насамперед, вітаю всіх українців Канади з цим великим святом. Хочу побажати духовного воскресіння і відродження нашої нації, щоб у всіх, хто зараз далеко, з’явилося бажання повернутись в Україну. Наш народ непереможний, бо скільки б на нас не зазіхали, доводимо, що ми - нескорені. Вірю, що всі ми разом - одна сім’я. - Олено, дякую за приємну розмову і бажаю Вам від команди Разом та всіх наших читачів здійснення всіх задумів, а також швидкої лижні, влучних пострілів, віри у власні сили, а значить - нових перемог.
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
- Сьогодні Ви належите до біатлонної еліти. Цікаво, що вона собою являє, як спілкуються спортсменки з різних країн? Уболіваєте лише за своїх, чи є й інші симпатики? - Не знаю, чим відрізняється біатлонна еліта від звичайних спортсменів. Хтось щось виграє і його вже приписують до еліти. Але спорт - це одне із небагатьох явищ, де немає якоїсь нерівності. Наприклад, УлеЕйнар Бьорндален, якого називають «королем біатлону», і він, я вважаю, дійсно заслужив це почесне звання, вітається абсолютно зі всіма спортсменами. Так само ми між собою завжди спілкуємось доброзичливо, бо суперничаємо лише на трасі, аж ніяк не в житті. Тож і для мене зараз нічого не змінилось, хіба що в Україні (та й світі) дізнались, що є таке місто - Тернопіль, а в ньому - біатлонна школа, вихованці якої здатні показувати найвищі результати.
razommedia.ca
раз дати слабину». Розуміла, що повинна вистояти - померти тут, на фініші, але перемогти.
УКРАЇНА ВІД А ДО Я
Володимир
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
ІВАСЮК
Візьми з собою мою пісню Я в неї щастя наспівав. Автор Дарія КОЛОС
В
олодимир Івасюк - видатний український композитор і поет, один із основоположників української естрадної музики, якого пам’ятає і любить народ, а пісні його такі ж популярні сьогодні, як в 80-і роки минулого століття. Народився на початку весни - 4 березня 1949 - у містечку Кіцмані на Буковині, у краї, де століттями перехрещувалися багато культур і звучали українські, єврейські, румунські, молдавські, угорські, болгарські пісні. Хоча прожив В. Івасюк всього 30 років, але то були напрочуд змістовні роки, осяяні мрією про добро і красу. Чарівним світлом спалахнула його зірка на небосхилі української культури - згасла, на жаль, дуже швидко… Сьогодні, коли життя в Україні таке тривожне, напружене, непросте, часто дзінко-оптимістично лунають пісні В. Івасюка, бо ж найбільша радість для простої людини - гарна українська пісня, здатна достукатися до найглибших закутків душі. Пісні його - це вже класика української естради, адже вони пройшли перевірку часом - не стали ретро, не застаріли ні їхні мелодії, ні тексти, ні дух і звучання. Як колись у 1970-х, так і тепер зворушує їхня милозвучна гармонія і ритм. Тільки Володимир зумів так свіжо і відчайдушно нести до української молоді вільний духу відродження, прадідівський тембр, тисячолітню мужню і щиру вдачу свого народу. Івасюк чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Майстерно виконував свої пісні. Захоплювався живописом, фотографією та кінозйомкою, а за професією був медик. Страшенно хотів написати оперу, яка вже зародилася у його серці. Не встиг... Дуже любив В. Івасюк свою Букови-
ну, свої гори, тому його часто називають “співцем синіх гір”. В його піснях вони поставали живими: мріяли, співпереживали і сумували разом із автором. У горах він знайшов червону руту, що полум’янітиме у серцях людських вічним вогнем його щедрої і доброї душі… Саме на Буковині Володимир створює геніальні пісні “Червона Рута” та “Водограй”, яким судилося полонити серця мільйонів українців та принести Івасюку славу народного композитора. Після неймовірного успіху пісні “Червона рута”, на початку 70-х років минулого століття, в її красивого, шляхетного автора закохалися мільйони шанувальниць з усього колишнього СРСР. Багато дівчат марили про такого хлопця з блакитиними очима, бо зворушливі пісні “Я піду в далекі гори”, “Відлуння твоїх кроків”, “У долі своя весна”, “Два перстені”, “Я ще не все тобі сказав”, “Світ без тебе”, “Золотоволоска”, “Любов цвіте один раз” щоразу переконували - їх автор не міг бути людиною з байдужим серцем. Навесні 1972 року Івасюк переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого курсу композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Саме тоді починає співпрацювати з поетом Ростиславом Братунем. Незважаючи на 20-річну різницю у віці, вони відчули спорідненість душ. Три десятки віршів стали піснями - тандем Братунь-Івасюк народжує самобутні пісні, які стали національною класикою. Першою виконавицею багатьох (21) пісень В. Івасюка була тоді ще зовсім юна Софія Ротару. “Коли напишу пісню, то Со-
фія завжди виконає її так, як я задумав, як треба її виконувати”, - казав Володя. В цьому немає нічого дивного, адже манера співу Ротару була дуже близька до манери виконання самого автора, як і манера виконання Назарія Яремчука чи Василя Зінкевича, що складали ансамблі “Смерічка” та “Червона рута” - рідні дітища Івасюка. Софія Ротару визнає: “Володя був моїм композитором. Всі пісні, які писав, одразу ж ставали моїми. Мені нічого не треба було придумувати, все відбувалося само собою, немовби ця мелодія жила в мені, була моєю, і хтось просто торкнувся струн моєї душі, й вони зазвучали”. Володимир Івасюк був першим по популярності серед авторів пісень в Україні в такому молодому віці, і, якби не трагічна смерть, він міг би стати першим у світі. А про те, що був самородком, свідчить такий факт: зі 108 пісень Івасюка, написаних за таке коротке тридцятирічне життя, немає двох подібних. У своїх спогадах про Володимира, товариша і колегу, на жаль, нині теж покійний Назарій Яремчук написав: “Життя його було зіткане з чорних і червоних ниток, назва яким – музика, поезія, пісня, любов до людей, до народу свого, до своєї сім’ї. По небутті його сплив час. Зайвою окалиною відпали невизнання, невіра в його непересічний талант і зайві емоції. Незалежно від наших побажань виблискують нині і виблискуватимуть ще майбутні грані його геніальної обдарованості, грані творця, новатора і таланту потужної, як сказав би Іван Франко, сили”.
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
УКРАЇНА ВІД А ДО Я
Який же Великдень без красної паски!?
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
Автор Наталя РУСИН
Найурочистіший момент для кожної господині у Великодній четвер, коли вона з особливим щемом у серці дістає із печі запашні, духмяні, красиві паски - Великодній хліб. Майже по всій Україні його називають “паска”, хоча у деяких регіонах можна зустріти й інші назви: “баби”, “колачі”, “куличі” і “золоті баби”. Випікають паски різних розмірів і форм (прямокутні, овальні, шестигранні), але українські жінки надають перевагу паскам у вигляді циліндрів. Випікають їх з найкращих сортів пшеничного борошна. До тіста додають масло, олію, молоко, яйця, цукор, родзинки, різні спеції (ваніль, кардамон, кориця, цедра, гвоздика, імбир). Готують на Великдень і сирну паску, запечену «холодним» способом – під пресом у формі обрізаної піраміди. Прикрашають великодній хліб візерунками з тіста або просто збитими білками з цукром, посипаними різнокольоровим «пшоном». Розпочинаючи процес випікання, господиня повинна бути в чистому одязі та з добрими думками. Кімната, де готуються паски, теж має сяяти чистотою, бути теплою, без протягів. За давнім звичаєм, приготувавши всі необхідні продукти для великоднього хліба, хазяйка запалює свічку та молиться своїми словами, щоб Бог допоміг спекти паски високі, пухкі та смачні. І недаремно, адже за зовнішнім виглядом паски визначали майбутнє: трішки надтрісне збоку - на добро і багатство; зверху тріс-
ПАСКА «ЯК ПУХ»
не — чекай протягом року біди; западеться - чекай хвороби, а може й, не приведи Боже, гіршого. Деякі господині ретельно дотримуються особливих, здавна відомих приписів, наприклад, в день приготування пасок не можна нічого позичати, не бажано, щоб в оселі був хтось чужий. Якщо в хаті є дівчина, їй бажали, щоб була файна, а дітям - щоб були пишні та здорові, як на Великдень паска. Зазвичай великодню паску печуть у четвер та суботу і ніколи - в п’ятницю. Важливо знати, що всі складники для паски повинні бути свіжими і тепли-
ми. Тісто слід довго місити, щоб воно добре відставало і від посуду, і від рук - тоді паска буде висока та пухка. Напевно, у кожної господині є свій, успадкований від матері чи бабусі, родинний, перевірений часом рецепт пасхальної випічки. Але, якщо ви хочете збагатити свою кулінарну скарбничку, можете скористатися рецептом, який пропонуємо ми. Пам’ятайте, найважливіше при випіканні паски – настрій, з яким ви готуєте її. Він повинен бути чистим і піднесеним.
ПРИГОТУВАННЯ: Яйця і жовтки збити з цукром, але не фанатично, а щоб просто гарно перемішалось. Додати дріжджі, сметану і топлене молоко, ретельно вимішати. Щоб зробити топлене молоко, треба молоко закип’ятити і витримати на маленькому вогні протягом 2 годин під закритою кришкою, періодично помішуючи, щоб воно набуло коричнуватого кольору і специфічного смаку і запаху. Додати масло кімнатної температури, порізане на шматочки, перемішати і поставити в тепле міс-
це, накривши рушником, на 12 годин (найкраще на ніч). Вранці до опари додати цедру, помиті і обсушені родзинки, цукати, ванільний цукор. Поступово додавати просіяне борошно, спочатку замішувати тісто дерев’яною ложкою, а потім — руками. Місити бажано не менше 30 хв. Додаткового борошна не брати, а руки змащувати олією, щоб тісто менше липло, бо виходить м’яким, трохи липким. Накрити тісто чистим рушником і поставити в тепле місце на 1,5 години.
Потім викладати тісто у змащені простелені кулінарним папером формочки на 1/3 висоти. Поставити в тепле місце хвилин на 45, поки тісто не виросте на всю висоту. Змастити паски зверху жовтком, додавши кількома крапель холодної води. Випікати при 1900С приблизно 45 хвилин (усе залежить від величини формочок: чим вони менші, тим швидше будуть готові), тому треба орієнтуватись на смачний запах з духовки і золотистий колір випечених пасок зверху.
ПРИГОТУВАННЯ: Охолоджений яєчний білок збийте в густу піну міксеПРОДУКТИ: 1 яєчний білок, ½ ром (спочатку на низькій швидкості, склянки цукрової пудри, 1 ст. ложпоступово її збільшуючи) і, не прика лимонного соку. пиняючи збивати, по одній ч. ложці введіть цукрову пудру. Додайте сік лимона і ще кілька секунд змішуйте міксером. Помадка повинна бути
досить густою (якщо вона рідкувата, додайте ще цукрової пудри). Покрийте паску отриманою помадкою, присипте кольогровим «пшоном» і залишіть до повного висихання при кімнатній температурі - приблизно добу (в духовку на ставте - помадка буде осипатись).
Запрошуємо поділитись своїми рецептами на форумі RAZOMMEDIA.CA
(на сметані і топленому молоці)
ПРОДУКТИ: 300г сметани, 300г масла, 250 мл топленого молока, 3 склянки цукру (по 220 мл), 5 яєць, 2 жовтки, 2 пакетики сухих дріжджів, 1 ч. ложка солі, 3 пачки ванільного цукру, цедра 1 апельсину, родзинки, цукати (по 100г), приблизно1,4 кг борошна вищого гатунку, 1/4 склянки олії, 1 жовток для змащування.
ПОМАДКА
Чи знаєте ви, що:
ГАРНОЇ ТА СМАЧНОЇ ВАМ ПАСКИ!
Найбільшу в Україні паску з родзинками спекли у місті Харцизьк Донецької області 2013 року. Її вага становить 2 тонни 880 грам, а висота 275 сантиметрів. Готували рекордну паску три доби. Збирали за принципом конструктора з 1250 прямокутних сегментів, які випікали у спеціальних формах, замовлених на місцевому машинобудівному заводі. Всього на гігантську випічку пішло більше півтори тонни борошна, сім з половиною тисяч яєць, 300 кілограмів родзинок, 35 кілограмів дріжджів та 3 кілограми ваніліну. Кошти на рекордну паску перерахували понад 50 підприємств міста.
razommedia.ca
ПИСАНКА Поки будуть писаночки На світі писати – Доти люд наш буде жити Й край наш процвітати. Історія писанок як символу весняного відродження природи сягає у далеке минуле і пов’язана з ритуалом весняного відродження на землі. Кожна писанка – це ніби маленький світ. Тут і зоряне небо, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і трибанні церкви – усе це вималюване у певному порядку, аби підтримати лад та рівновагу в нашому світі. Писанкарство – давня українська традиція розписувати (розфарбовувати) курячі яйця на Великдень. Починають писати писанки на Стрітення (15 лютого) – тількино молоде сонце набирає сили, прямуючи до весни - і розписують аж до Зелених свят, магічними візерунками відзначаючи періоди весняних змін. Готувалися до Великодня заздалегідь: білили хату й мастили долівку, наводили лад на подвір’ї, пекли паски, фарбували яйця. Перетворити звичайне куряче яйце на чарівну писанку за старих часів уміла кожна українська жінка - адже за традицією це було суто жіноче заняття . Дівчата з любов’ю писали, щоб прикликати щасливу долю, бездітні жінки – щоб дитинку народити (для цього їм слід було три роки підряд писати по дванадцять писанок і роздавати дітям), господині – щоб у хаті були злагода й достаток, щоб усі були здорові й веселі. Дівчата могли писати гуртом, а матері – тільки самі, вночі, коли всі поснуть, бо берегиням родинного вогнища потрібні тиша, спокій і зосередження на добрих думках. Тож коли сутеніло, казали: «Вже діди снують по кутках - пора дітям спати, а нам писанки писати». Для цієї святої справи жінкам, окрім яєць, потрібні були непочата вода, непоча-
тий вогонь, нові горщики, нова полотняна серветка, бджолиний віск, свічка, фарби, розламана надвоє кісточка-вилка, взята з півнячих грудок. Непочатий вогонь добував господар сім’ї, непочату воду господиня брала опівночі з семи джерел. Фарби добували з рослин: пелюсток квітів, кори, коріння і листя дерев. Узор майстрині не вигадували, а списували з торішніх писанок - з року в рік, від бабусь-прабабусь. А до предметів, причетних до приготування писанок,
ніхто, окрім самої господині, не смів навіть торкатися. На Великдень писанками вітають один одного родичі й друзі. Зазвичай їх потрібно мати від п’ятнадцяти й більше. Одну-дві кладуть до великоднього кошика на посвячення, дві-три залишають на цвинтарі, одну-дві - священику в церкві. Частину писанок роздають дітям, які приходять христувати чи приносять «калач», частину – роздаровують: дітям - світлі, яскраві писаночки, господарям – із зображенням сорока клинців, кривульок та безконечників. Старим людям підносять чорно-білі писанки з «небесними мостами» й «поясами». Дівчата вручають своїм коханим червону писанку, а хлопці тій, яка дуже подобається, дарують на Великдень хустинку або намисто – делікатний натяк на сподіване весілля. Писанки
- подарунки зберігають в оселі на почесному місці до наступного Великодня, а то й протягом декількох років. Ходить Купса по риночку Та й купує писаночку. Купсо, Купсо уродливий, Купсо, Купсо чорнобривий, Купсо, Купсо будеш мати, Що дівчині дарувати. («Гаївка-Купса»)
На найкращих писанках дівчата настоюють воду, а потім нею вмиваються, щоб бути «гарними, як писанка». В їжу їх не вживають, на відміну від крашанок, адже це обереги. Якщо писанка ненароком поб’ється, її слід закопати в землю, бажано на городі або в полі. Ось так писали, дарували та шанували писанки наші далекі предки, наші прабабусі. Традиціям цим вже багато століть. Звичайно ж, з часом вони спростилися: вода береться проста, кип’ячена, писанок – спеціально виготовлена невелика металева воронка, а фарби використовуються як «від Бога, так і від людей». Але, погодьтесь, яка велика сила писанкарських традицій, якщо вони подолали всі труднощі, збереглися та живуть і донині. Яєчко — розмальоване, барвисте, Ним тішиться і старець, і дитя, Творіння рук людських, святе і чисте, Маленький символ нашого життя. (Надія Кметюк)
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
Феномен писанкарства в українських традиціях
razommedia.ca
маленький символ нашого життя
ПОДОРОЖУЄМО РАЗОМ
Зустріч
зі Святою
Землею
...Там, в далині, є дивне місто, Господній град – Єрусалим. Зоряна Живка
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
Автор Людмила ДАНИЛОВА «О-г-о-в… - гукають Карпати, – чи далеко до сповитку світу?» «Мчу, - озивається Кавказ, – вже недалеко!» «Тут мудрість!» - відбивають Голландські висоти!» Хоча відомий вислів стверджує, що “всі дороги ведуть у Рим”, можна з упевненістю сказати, що всі шляхи ведуть і в Єрусалим – святе місце, своєрідну колиску трьох світових релігій: християнства, мусульманства та іудаїзму. Єрусалим, як його зображали на старовинних картах - пуп Землі. Яка вона - Свята Земля? Маленька і неосяжна водночас! Мандрівники за один день можуть побувати в кількох кліматичних зонах. Ось милуємось засніженою вершиною гори Хермон, прямуючи ж далі шляхом серед гір Галілеї, вкритими сосновими лісами, дивуємось типово середземноморським пейзажам, а ще через кілька годин дорогою до Ейлату - перед нами вже чудова африканська панорама. І де б у цих краях не ступала на землю твоя нога, серце кличе стати навколішки, бо вражає тут все, ніби підтверджуючи вислів Вавилонського талмуду: «Десять мір красот спустилося у світ: дев’ять забрав Єрусалим, а одну – ввесь світ». Вік Єрусалима поважний - майже 4000 років. Місто поділене на дві частини - Стару та Нову. Новий Єрусалим - це сучасний мегаполіс. Мільйони ж туристів і паломників, що прибувають сюди зі всього світу, знають, що їм слід прямувати в Старе місто - серце Єрусалима - де знаходяться святині, які служать предметами поклоніння для християн, іудеїв та мусульман. Воно має якусь особливу чарівність, котру неможливо віднайти в жодному іншому куточку на землі. З оглядового майданчика на Масличній (Оливковій) горі (793 м) чудово видно все Старе місто, яке розкинулось на пагорбі Ір Давид (Град Давида). 7 воріт (Яфські, Нові, Домаські, Ірода, Левові, Сміттєві, Сіонські), 34 башти і фортеця (“Башта Давида”) оточують його. Старий Єрусалим умовно поділено на Єврейський, Вірменський, Мусульманський і Християнський квартали, але пам’ятки тієї чи іншої релігії не обов’язково обмежені межами кварталу. Наприклад, Храмова гора, священна і для іудеїв, і для мусульман, не є частиною жодного з кварталів. Вірменський квартал, що у південно-західній частині Старого міста, вирізняється унікальною привабливістю. Тут перебуває Вірменська патріархія, поблизу якої знаходиться Собор Святого Якова, зведений у XII столітті на честь апостола. Монастир Олійного дерева (монастир Архангелів), побудований у V ст., є також музеєм вірменського мистецтва. Поблизу Вірменського кварталу знаходиться древня сірійська православна церква св. Марка, що, за однією з версій, стоїть на місці будинку, де відбувалася Таємна вечеря. Хоча Вірменський квартал найменший серед інших, тут завжди гамірно, багатолюдно. У Єврейському кварталі життя більш спокійне, розмірене. Тут, зрозуміло, іудеї поклоняються своїй найбільшій святині - Стіні плачу (Західна стіна). Поряд знаходяться й інші важливі для іудеїв місця - Тунелі Стіни плачу , унікальний Центр Давідсона, Вежа Давида.
Чи знаєте ви, що: Цікаво, що євреї вважають священним місцем всю Храмову гору і навіть весь Єрусалим, називаючи його Святим містом. Прикрасою Єврейського кварталу є древня вулиця Кардо, яка нині нагадує торгівельні ряди з численними кафе й ресторанами. Якщо зайти в Старе місто через Левові ворота, то потрапимо в найбільший - Мусульманський квартал, через який проходить важлива для всіх паломників Via Dolorosa (Дорога Страждань), на якій знаходяться дев’ять із чотирнадцяти зупинок Хресного шляху Христа. На Храмовій горі височать мусульманські святині (культові споруди, які були зведені приблизно в 691 році) - Купол Скелі і мечеть Аль-Акса, яка є найдавнішою в світі й третьою за значимістю святинею ісламу. Поруч із нею - мечеть Куббат ас-Сахра (Купол скелі), золотий купол якої діаметром 20 м і висотою 34 м. В арабському кварталі кипить життя. Значна частина його перетворена в торгівельний центр - Арабський ринок, що приваблює численних туристів своєю мальовничою екзотикою й низькими цінами. Тут суцільно крамниці та магазинчики - народ торгує й торгується… Та ми тут не затримуємось, адже попереду нас чекає найголовніше - задля чого й приїхали в Єрусалим. А ми прямуємо по одній з найвідоміших святинь Християнського кварталу Віа Долороза, у тихій скорботі повторюючи шлях, по якому йшов Христос від судилища на Голгофу. На цьому шляху канонізовано 14 зупинок. Уздовж Віа Долороза знаходиться ряд християнських церков: Церква Святої Анни, Церква бичування, Капела засудження, базиліка Ecce-Homo, Коптський патріархат, Ефіопський монастир, Церква Спасителя. Наш шлях завершує Храм Гробу Господнього - місце, де Син Божий помер на хресті. Цілий комплекс святинь, в який входить Голгофа з місцем Розп’яття, Кафоликон (соборний храм), Кувуклія (каплиця, що включає в себе Гріб Господній), кілька храмів і монастирів - об’єкти паломництва мільйонів віруючих християн з усього світу. Храм Гробу Господнього ділять між собою шість конфесій християнської церкви: греко-православної, католицької, вірменської, копської, сірійської і ефіопської. Всередині Храму, освітленому лампадами та вогниками свічок, привертає увагу камінь Помазання - надщерблена від часу кам’яна плита. Саме на ньому Ісусове тіло, зняте з Хреста, вмащували оліями перед тим, як поховати. Повернувши праворуч, підіймаємось сходинками, що ведуть на вершину гори Голгофи. В уяві постає незбагненна картина Христових страстей, і відчуваєш себе очевидцем тих безцінних подій... А ліворуч, під гігантським куполом, знаходиться найважливіша духовна святиня храму - Гріб Господній. Над ним, в центрі храму, височить своєрідна каплиця - кам’яна ротонда або по-грецьки Кувуклія (її спільно використовують православні, католики та вірмени). В цій поховальній печері, в яку було покладено тіло Христове, і сталося диво
В Єрусалимі - знаходиться понад 2000 археологічних пам’яток. - Більше, ніж 30 000 волонтерів працює в місті. - Довжина стіни Старого міста 4 км . - Маслична гора - найвища гора в Єрусалимі. - У Гефсиманському саду сьогодні збереглися найдавніші у світі оливи, яким виповнилося по 700 - 800 років, щоправда, християнська традиція стверджує, що ці дерева 2000-річного віку та є свідками подій Євангелій.
Воскресіння. Сюди, в Кувуклію, в суботу перед Пасхою в один і той самий час, після полудня, сходить Благодатний Вогонь. Каплиця над Печерою Гробу Господнього – місце, в якому навіть не надто релігійні люди відчувають якусь особливу атмосферу - благодать. Звідси виходять довгі ланцюги черг, де кожен хоче побути на самоті і відчути скорботу смерті та велич Воскресіння. Тож квапимося, кладемо на святе ложе заготовлені хустинки, хрестики, іконки - все, що повеземо додому, як подарунки для рідних, друзів. Виходимо розчулені, зворушені, щасливі. При вході в Кувуклію горять свічки, запалюємо до них і свої, притушуємо - повеземо на Батьківщину як дарунки. На жаль, в одній невеликій статті важко розповісти про все, що побачила на Святій Землі. Скажу єдине: я щаслива, що змогла побувати в Єрусалимі, походила вуличками, де ступав Ісус, помолилася біля місця, де Він зазнав тортур і був розп’ятий за нас, грішних... Повірте, це щастя не передати словами - його треба відчути самому…
Дякуємо, Боже! Ми наблизилися до Тебе і завжди з Тобою, кожну мить свого життя! Це ми - люди Твої! Захисти, допоможи, збережи землю нашу прабатьківську, нашу Україну!
«Благодатний вогонь» - це назва дива, яке стається щороку напередодні православного Великодня у Велику суботу в Єрусалимському Храмі Воскресіння. Цікаво, що загоряння Благодатного вогню відбувається тільки в присутності Єрусалимського Патріарха (або того, хто виконує його обов’язки). Цей чудесний вогонь має унікальну властивість: він не обпікає в перші хвилини. Побутує повір’я, що в той рік, коли Благодатний вогонь не зійде, настане кінець світу.
razommedia.ca
ПОДОРОЖУЄМО РАЗОМ
ОСТРІВ
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
манить і заворожує
ВАНК
Віктор Кириченко (victor-k@shaw.ca), колишній київський журналіст, співпрацює з українською, канадійською та еміґрантською пресою. Bже майже 20 років живе в одому з наймальовничіших куточків Канади - на острові Ванкувер. Жартома Віктор називає себе “найзахіднішим україномовним ріелтором у світі”. З особливим задоволенням працює з земляками, яких приваблює тутешня краса, і тому їх стає все більше й більше на острові. Тож йому перо (і об’єктив) у руки!
Розповідає Віктор КИРИЧЕНКО Наш острів не великий, а дуже великий. Майже 500 кілометрів у довжину і 100 - у ширину, це площа, як півтори Ізраїля або Тайвань. На відміну від останнього, де 25 мільйонів населення, у нас проживає ледве три чверті мільйона, причому 98 відсотків - європейського походження. Тобто простори - неосяжні. Називають наш острів Канадійськими Ґаваями через субтропічний (це не жарт!) клімат. Tут практично не буває зими, на вулицях ростуть пальми, навіть бананові кущі, а сакура розквітає вже в січні. Влітку і ранньої осені помірно тепло.
На автомобільних номерах нашої провінції є такий напис: “Мальовнича Британська Колумбія”. І вона таки справді мальовнича - океан, гори, річки, озера, безліч всілякої звірини та птахів: від крихітних колібрі, що живуть тут протягом року, до гордиx білоголових орланів, таких, як на гербі США.
Я вже не кажу про спортивне рибальство (лососі, форель, палтус) - тут воно одне з найкращих у світі. Все це, а також чудова інфраструктура (дороги, комунікації, торгова мережа) у поєднанні з відносно помірними цінами на житло, приваблює на наш острів нових жителів не тільки з різних куточків Канади, але й зі всього світу. Звичайно ж, серед них є немало й українців: наша громада за останні роки зросла приблизно в десять разів.
Якщо ви ще не бували на нашому острові, раджу приїхати і розпочати подорож із Вікторії - столиці провiнції, куди легко дістатися з Ванкувера на паромі за 2 години. Вікторія - чудове місто, яке називають найбільш європейським містом у Північній Америці, адже воно насправді нагадує Англію, навіть екскурсійні автобуси - двоповерхові!
А, може, ви чули про Бушард Гарден - ботанічний сад-парк, прекрасний будь-якої пори року? До речі, я там із задоволенням побачив буклет-путівник, надрукований українською мовою. Окрім Вікторії, варто побувати на океанських парках і пляжах Нанаймо (моє місто!), Парксвіллу. Якщо маєте більше часу, відвідайте заxідне узбережжя острова (Тофіно, Укюлет), гірсько-
лижний курорт на горі Вашінгтон і, звичайно ж, “світовy столицю лосося” Кемпбел Рівер. Про наш острів можна розповідати багато, що я й роблю вже протягом майже 20 років (дивіться на www.victor-k.com), але, як то кажуть, одне фото варте тисячі слів. Тож останнім часом менше працюю пером, а більше - з об’єктивом!
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
КУВЕР
ЖІНОЧА СКРИНЬКА
Оксана
ПОЛОНЕЦЬ
творець сучасного українського одягу
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
Iнтерв’ю провела Оленка КОЛОМИЙСЬКА
Щ
о б там не казали, а перше враження про людину складається за її зовнішнім виглядом. Тому кожному (не лукавте!) хочеться вдягатись елегантно і вишукано. Сьогодні навіть “ікони” моди знаходять особливу родзинку в одязі, виконаному в автентичному українському стилі. Все більше наречених обирають не традиційне біле плаття, а щось зовсім нове – одночасно модернове і стилізоване під народне. У такому вбранні гармонійно вживаються і модні фасони, і якісні дорогі тканини з кольоровою вишивкою. На відміну від національного такий одяг виглядає надзвичайно легко та оригінально.
Невичерпна скарбниця народних традицій - джерело натхнення для багатьох людей із світу моди, що спонукає їх створювати одяг, в якому новими барвами засяяли б народні мотиви. Сьогодні українські та зарубіжні журнали мод пістрявіють моделями пальт, костюмів, суконь і т. п., у крої та оздобленні яких помітні елементи народного одягу. Та й світові гіганти моди Dolce&Gabana, Louis Vuitton, Chanel та Zac Pozen неодноразово звертались до етно-стилю в своїх моделях, а модний дім Dolce&Gabana в своїй колекції Осінь-Зима 2012-13 взагалі зробив акцент на вишивці, яка дуже схожа на візерунки, які можна побачити на старовинних бабусиних весільних рушниках та подушках. Елементами народного стилю художники-модельєри збагачують асортимент сучасного одягу, вносять у нього щось неповторне та навіть казкове. Українські етно-моделі теж завойовують світові подіуми, ніби промовляючи на увесь світ: «Ми гордимося своїм, українським!» Саме такий одяг створює сучасний український дизайнер, учасниця багатьох фешн-шоу та виставок одягу («Kiev Fashion», “Wedding Lviv”, Wedding fest, Етнофестиваль весільних традицій світу «Дерево роду» та ін.), власниця київської дизайн-студії, майстриня з золотими руками Оксана Полонець. На її роботах - різнобарв’я квітів: волошки, соняхи, калина і, звичайно, улюблені квіти модельєра – маки. Усе це кольорове багатство вишиваної флористики, особливо на білому тлі сукні нареченої, виглядає надзвичайно розкішно і вишукано! Мені вдалось трішки підглянути за роботою студії та поспілкуватись з її власницею. - Оксано, розкажіть, з чого почалось Ваше захоплення швейною справою? Чому вирішили стати дизайнером? - Як і більшість дівчаток, змалку майструвала вбрання для ляльок із різних клаптиків тканини, а кілька разів - навіть з маминих гардин. Коли підросла, зрозуміла, що створювати одяг - це саме те, чим хочу займатись у житті. До речі, ази крою та шиття опанувала завдяки популярним в ті часи журналам «Радянська жінка» і «Бур-
Чи знаєте ви, що: да». Деякі мої роботи навіть привертали увагу вчителів - тоді такого ексклюзивного одягу не можливо було купити. Звичайно, він був не ідеальний, зате оригінальний. - Як виникла відома тепер в Україні дизайн-студія Оксани Полонець? - Студія виникла, коли я зрозуміла, що хочу йти неповторним власним шляхом. Дуже вдячна своєму чоловікові за його підтримку, за те, що 11 років тому спонукав почати власну справу. Наша студія (хоча тоді її так важко було назвати) спершу діяла просто в мене вдома. Пройшло небагато часу і замовників побільшало - я вже займалась тільки підбором дизайну та розкроєм, а дівчата-помічниці шили. Перше приміщення, в якому була студія, за сьогоднішніми мірками було малесеньке – всього 25м2.
- Кожна робота модельєра - витвір мистецтва. Що відчуваєте, дивлячись на щойно завершену модель? - Зізнаюсь, власні емоції відходять на другий план, коли бачиш сяючі очі тих, для кого був створений виріб. Саме заради таких моментів варто працювати. Особливо запам’яталось, як до нас приїхала дівчинка з села, майбутня випускниця. Розповіла, що вона вже 2 роки мріє замовити собі випускну сукню саме у нас. Ну хіба можна було розчарувати дитину? Звичайно, вона поїхала додому не тільки з омріяною сукнею, але й купою різних подарунків.
- Як українські мотиви увійшли у ваші колекції? Це був свідомий вибір чи бажання експериментувати? - Зараз 90% одягу, який створюється в нашій студії, - в українському стилі. Сьогодні він стає особливо популярним - природнім є бажання кожної жінки реалізувати себе в красивому одязі, який би підкреслював наше українське коріння. Ідея працювати саме в цьому напрямку прийшла несподівано. В 2007 до нас звернулись з проханням пошити сценічний одяг для Марії Черкунової - української учасниці в конкурсі Королева світу. Результат - сучасний народний костюм з розписом по тканині та ручною вишивкою. Ми зробили все можливе, щоб наш костюм був виконаний на високому рівні. Кажуть, суддям він сподобався. Відразу після конкурсу багато людей почали замовляти у нас щось подібне, а дехто просто телефонував, щоб висловити своє захоплення. - Яке Ваше ставлення до останніх подій в Україні? Чи вплинули вони якось на Вашу творчість? - Це дуже болюча для мене тема, взагалі навіть важко говорити. Серце крається, коли бачиш, як гинуть люди, як руйнується країна. Сподіваюсь, що скоро минуться тяжкі часи, і українці житимуть у мирі і злагоді. Чи вплинули ці події на мою творчість? Якоюсь мірою - так. Останнім часом дуже багато молодих людей, які, познайомившись на Майдані, вирішують поєднати свої долі, нерідко звертаються до нас, щоб створити їм неповторне весільне вбрання. - Кого із сучасних дизайнерів вважаєте вартим наслідування? Що надихає на створення нових моделей? - Своїм кумиром можу назвати Елі Сааба (Elie Saab). Його роботи вражають - захоплюючі, надихаючі, неймовірно жіночні! А надихають, перш за все, люди, для яких я творю. Вони приходять до мене з власними побажаннями, а вже разом ми створюємо щось особливе, унікальне. Часто результат перевершує наші сподівання.
- Чи вважаєте, що вже досягли успіху? Які Ваші творчі плани? - Не можу сказати, що вже досягала чогось неймовірного у житті. Ще багато планів, багато проектів. Є до чого прагнути. Для мене успіх – бути на своєму місці, робити те, що до душі. З цим найголовнішим завданням я, здається, впоралась. Планую й надалі працювали, розвиватись, брати участь у різних конкурсах, виставках - творити сучасний український одяг. Хотілося б показати свої колекції за кордоном. Сподіваюсь, найближчим часом ця мрія здійсниться.
«Долина нарцисів” що біля м. Хуст на Закарпатті, є єдиним місцем в Україні, де в природних умовах ростуть білосніжні вузьколисті нарциси. На вигляд вони дуже нагадують садові, але квітки більші й досягають іноді 10 см у діаметрі. Живописна долина вкрита суцільним килимом квітів і оперезана пологими гірськими схилами, є пам’яткою природи України.
Провідну роль в започаткуванні моди вдягання вишиванки під піджак часто надають Іванові Франкові, який «відрізнявся од загалу своїм костюмом вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток». Саме у костюмі й вишиванці Франко зображений на 20-гривневій купюрі.
- Ваші побажання нашим читачам. - А читачам журналу “Разом” бажаю, насамперед, цінувати одне одного, любити і підтримувати тих, хто з вами поряд. Це найцінніше, що ми маємо! Пишаймося тим, що ми українці. - Спасибі, Оксано, за цікаву розмову. Бажаємо Вам творчої наснаги, цікавих ідей та з нетерпінням чекаємо нових колекцій.
razommedia.ca
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
КОРНЕЛIЯ мій чотирилапий друг
Автор Мар’яна СТЕФАК «Мамо, дивись, яка собачка!» Так три роки тому у моєму житті з’явився сенбернарчик з сумними і добрими очима. Знайомтесь – Корнелія, Кора чи просто «вовкулака» останнє, як на мене, найбільш влучно. Це невеличке пухнасте звірятко умудрилося внести вагомі корективи в наше розмірене життя, щойно переступило поріг. ПЕРШИЙ ДЕНЬ РАЗОМ Години зо дві вдома стояв страшенний ґвалт – сусідські дітлахи тягали собаку, як м’яку іграшку, обіймали і ні на мить на відпускали на грішну землю. Ось воно – щастя! У сина з’явився справжній друг, про якого він буде дбати, навчиться відповідальності. З таким охоронцем його не страшно відпускати на жодну прогулянку! Але хто знав, що займатись цим «охоронцем» найближчі три роки доведеться мені. Опiвнiчний гiсть Стомлене від вражень та емоцій сімейство розбрелось по ліжках. А Кора «обновила» килим, злегка повечеряла і взялась пускати носом велетенські бульбашки, похропуючи, як трактор Т-40 1961 року випуску. Опівночі у вітальні лунає моторошне виття і брязкання залізяччя. У привидів не вірю, але з хокейною ключкою таки надійніше. «Полтергейст», про якого я спросоння зовсім забула, діловито гризе камінну кочергу, небезпечно близько до
величезної вази. За мить на мене дивляться повні вселенської туги очі. Нема мені прощення... Жертвую улюблений кашеміровий светр, всередину запихаю будильник. Кажуть, під таку імітацію серцебиття цуценя міцніше спить. По дорозі вступаю у теплу калюжу. Проклинаю звичку ходити босоніж . Приступи безсоння Мене щоразу піднімали вже знайомі «позивні», які чомусь чула тільки я. Як ніколи, я заздрила матерям немовлят, які легко прокидаються що дві-три години, і солдатам, яких піднімають криком «Рота, підйом!». Я не почула б атомного вибуху, але настирливе скавуління з тонесеньким підвиванням неможливо ігнорувати. Крім уже звичних калюж (ніколи не мила ноги стільки разів поспіль), мене чекав майстерно розібраний будильник, ніби з настільної гри «Збери сам». Наступивши на якусь шестерню, я згадала всіх Кориних родичів до сьомого коліна. ГРАТИСЯ? Саме зараз? Ну добре, тільки віддай мій ліфчик. Хоча, ні, вже догризай. Втрати цієї ночі: кашеміровий светр (тепер просто «шерстяний»), бюстгальтер (між іншим, подарунок чоловіка на День Валентина), віник, будильник, увесь вміст кошика з брудною білизною і… 10 км моїх нервів. Та ще, звісно, віра в те, що я готова до появи собаки в домі. А той сервіз у рожеву квіточку
мені ніколи і не подобався. Туди йому й дорога... З раночком! На обличчя капає щось неймовірно мокре, слизьке і липке. Ще жоден ранок не був таким «добрим». Кішка навідріз відмовилась злазити з холодильника найближчі 10 років (кажуть, це середній вік сенбернарів). Кора, як на зло, дивиться сповненими обожнювання очима – навіть не насвариш за спаскуджену ніч. Що може бути кращим, ніж прогулянка осіннього похмурого ранку? У босоніжках. Дві години безперервного сну коштували мені всього весняно-осіннього взуття. Чап-чалап по калюжах… Зараз би дощовик і гумові чоботи, а краще плащпалатку. Відмила «болотного монстра». Брудні сліди на підлозі, меблях і стінах – кішка таки злазила з холодильника. З боєм відбираю крем для взуття. Все одно прокушений. Ніколи, чуєте, ніколи, не намагайтесь почистити зуби двомісячному цуценяті. Все, чого доб’єтесь - пожована зубна щітка і покусані руки. Оскаженілу кішку виманила зі схованки ковбасою і обіцянками «прикрити». Закрилася з нею в туалеті, довго вмовляла, що сідати на лоток безпечно, незважаючи на важкі удари в двері. Ну, звісно, ось тепер ми будемо спати, а декому, між іншим, на роботу! Яка ж ти все-таки красунька, справжнє плюшеве ведмежатко. Так би і стукнула тапком! МИНУЛО 3 РОКИ… «Хом’ячок» непомітно перетворився у волохате слиняве і доволі флегматичне теля. Враховуючи слабку людську психіку і Корину тягу до нових знайомств, гуляємо виключно рано вранці або пізно ввечері. Як можна боятись таке добродушне створіння?!
Комбінезон і пара гумових чобіт – хіт кожного сезону. Серед надприродних вмінь, як і в кожного «собачника», - дар точно знати, що в даний момент в абсолютній темряві робить моє «слоненятко»: натхненно підкопує чийсь паркан, «полює» на запізнілих перехожих чи взагалі давно здиміло в невідомому напрямку; що від млинців у собаки буває дерматит, а від молока – пронос, а от відро каші і 2-3 пачки собачих консервів – просто ідеально; що на власну зачіску я витрачатиму лише 15 хвилин, а на Корину шубу - 1,5 години, зате мої рідні тепер забезпечені теплими шкарпетками з лікувальної собачої шерсті. Я можу претендувати на перемогу в чемпіонаті з армреслінгу, тому що жоден тренажер не зрівняється з щоденними спробами втримати на повідку 70-кілограмову тушку, коли на горизонті з’являється сусідський собака. Навчилась отримувати незрозуміле нормальним людям задоволення від щоденних прогулянок як при -30, так і при + 35. І хоч я більше року розтягала по кутах собаку і сина, коли вони намагались прибити один одного, виборюючи мою абсолютну любов, тепер вони «не розлий вода» – разом в болото, разом в ріку, разом отримувати прочуханку. Впевнена, нема такої небезпеки, від якої Кора його не захистить. Я згадувала, що сенбернар – чудова санна собака вантажопідйомністю до 70 кг? Мабуть, я пропаща людина, бо моє серце тепер належить четвероногим. Можливо, моїй «дівчинці» саме пора стати матусею - ще 6-7 клубочків щастя не завадять! PS. Не забудьте привітати свого вірного друга зі святом, адже 19 квітня - День собак. Побалуйте його кісточкою, собачим печивом, тільки не намордником – не оцінить
C
Дитяча
ik
У сінях стояла велика миска із яєчками. - Нас усіх з’їдять люди,- басом сказало найбільше. - І це добре,- обізвались інші,- люди матимуть із нас користь. - Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я - найбільше! - не вгавало велике яєчко. Найменше ж яєчко лежало у мисці поруч зі своїми братами і мовчки прислухалося до розмови. - А тебе, найменше,- знову обізвалося басом найбільше яєчко, - ніхто і їсти не захоче, бо ти таке маленьке!.. Маленьке яєчко дуже шкодувало, що не виросло більше. Але що воно мало робити? Раптом всі замовкли. У сінях почулися кроки. «Візьмемо їх на писанки, адже вже Великдень наближається»,- промовив жіночий голос. Господиня взяла миску і перенесла її в кімнату, де було багато світла. Найбільше яєчко відразу ж виставило свій бочок напоказ: дивіться, мовляв, яке я гарне! Мати і донька почали малювати. Незабаром майже всі яєчка стали писанками. Залишилося тільки найменше. В цей час прийшов батько із праці. Він похвалив писанки і запитав: - А чому ніхто з вас не розмалював цього яєчка? - Бо воно дуже маленьке, якесь непоказне. Як хочеш, повечеряй ним зараз. - Ні, ні,- відповів батько.- Я зроблю із нього писанку, і ми всіх їх посвятимо в церкві. Найменше яєчко дуже зраділо, коли відчуло, що і його розмальовують! «Дивіться, дивіться! - заговорили між собою писанки.- От вам і маленьке яєчко! Яке ж воно чудове!» Коли у церкві посвятили кошики, до господарів підійшов один пан із міста. Він попрохав продати йому кілька писанок до музею, але вибрав лише одне... найменшеньке, бо воно було найкраще! Прийшовши додому, господарі розговілися писанками, а найменше яєчко - чудова писанка - живе й тепер у музеї великого міста. Люди оглядають ту прегарну працю і говорять: «Яка ж чудова українська писанка!»
Леонід ПОЛТАВА
www.garbuz.org.ua
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
НАЙКРАЩА ПИСАНКА
razommedia.ca
О Т РН a
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
ЗНАЙДИ 5 ВІДМІННОСТЕЙ
Курка з нашого села - Гляньте! - писанку знесла! Може, не повірить хтось Ось вона у мене, ось! Тут узори й тут узори, А між них високі гори, Сяє зірка із небес, возвіща: - Христос Воскрес! З вірша М. ПЕТРЕНКО
Здрастуй , сонечко! Я всміхаюсь сонечку: - Здрастуй, золоте! Я всміхаюсь квітоньці Хай вона цвіте! Я всміхаюсь дощику: - Лийся, мов з відра! Друзям усміхаюся Зичу їм добра!
ЛIЧИь чЛерКезАміст.
ц Тікав зає куций хвіст, а, Довгі вух не тікай, і А ти дал , починай и т а в у х ра йди ти. и в и р т , раз, два
М. ПОЗНАНСЬКА
лочк і к о л ко точок і д а л Води іточок! біля кв
Першим прокидається, з сонечком вітається. Ген, аж на сусідні села лине пісенька весела. (Півень) Квітень жовту фарбу взяв, моріжок розмалював, і з-під пензлика розквітли, наче сонце, диво-квіти.. (Кульбаба)
Дерев’яний та довгенький, хвостик в нього є маленький. Як у фарби хвіст мочає — все довкола розцвітає. (Пензлик)
КОНКУРС ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ ДАЙТЕ ВАШИМ ДІТЯМ МОЖЛИВІСТЬ ПОКАЗАТИ СВОЇ ТАЛАНТИ!
МАЛЮНОК • ВІДЕО • ТЕКСТ Три вікові групи до 14 років включно Переможці у всіх категоріях будуть нагороджені призами! Всі учасники конкурсу отримають футболки
Я
Україну
(спонсор Люба Дубик).
Детальна інформація:
www.ILoveUkraine.ca
Я
Україну
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
СКОХодила квочкаа.
razommedia.ca
ЗАГАДКИ
А К В О РОМ
ВІК ЖИВИ - ВІК УЧИСЬ
Верба в струмочок задивилась. У води впали сиві коси. То не струмок пливе – життя Тече, спішить у майбуття.
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
Ліна Костенко
Верба б’є, верба лікує „Без верби і калини нема України”, – говориться в українській приказці. Про калину ми вже розповідали, тому було б несправедливо не повідати і про вербу, яка здавна в українців була дуже шанованим деревом. Часто в забраженнях краєвидів можна побачити її схиленою над річкою чи іншою водоймою. Казали: “Де верба — там і вода”. Мало яке дерево може зрівнятися з красунею-вербою витонченістю і граційністю. Хоча батьківщина її Схід, зараз росте верба практично скрізь, прикрашаючи парки і сквери багатьох міст світу та дивуючи великою кількістю різновидів (всього нині їх є, як стверджують вчені, близько 500). Як не згадати про це деревце навесні, коли українці, як і всі християни світу, живуть у радісниму очікуванні Великодня? З Євангельської оповіді знаємо, що, коли Ісус Христос входив в Єрусалим, багато людей, зустрічаючи та вшановуючи Його, встеляли дорогу пальмовим гіллям. Ось чому на згадку про цю подію навіть через багато століть люди несуть до церкви зелені гілочки. А оскільки в Україні цієї пори розпускається лише верба, то для освячення обрана саме вона - надзвичайна завдяки своїй духовній силі. Гілочки з Вербної неділі зберігають протягом року, бо захищають вони від усіляких негараздів. Широко відомий звичай цими вербовими галузками
легенько вдаряти рідних (осо- Закликали весну і дітлахи на бливо дітей), примовляючи: “Не різні голоси змайстрованими з я б’ю — верба б’є: щоб був висо- верби свистульками. Верба зайняла своє покий, як верба, здоровий, як вода, веселий, як весна, а багатий, як чесне місце в українському фольклорі. Згадаємо деякі земля!” Споконвіку вербу обо- прислів’я: “Де ростуть верби, жнювали за ніжність і невиба- там чисті джерела води”, “Вергливість, за красу, за притаєну ба, як трава лугова: ти її покоси, зажуру та гордий сум. У слов’ян а вона знову виросте”, “Верболіз вона символізувала сімейне вог- б’є до сліз”. Про тих, хто полюнище, була оберегом від нечи- бляє небилиці розпускати, кастої сили: з гілок робили магічне жуть: “У нього й на вербі груші помело проти відьом і чаклунів, ростуть”, а про того, що завжди з кори вирізали «чарівні» палич- зіпсує справу - “Куди не поверки, стукали по дереву, щоб від- неться, то в нього золоте верб’я росте”. Про вернути зло. ...кору збирають саме скромну вербу Вербовими зараз, коли в деревi написано чимапру тика ми утворюється сік. Та й ло, їй, «гнучкій розганяли молодi гiлочки, якi гота тонкоталій», грозові хматуються до появи лисприсвячені не ри; впертя, мають найбільшу лише прислів’я й ше навесні силу приказки, а й пісвиганяли худобу на пасовище; зупиняли ні та вірші. В українців любов до пожежу; шукали воду (джерело) для копання криниці, яку потім верби народилася, мабуть, ще обсаджували вербами, щоб була й від того, що вона не тільки чиста та добра вода. Вербовий гарна, а й дуже лікувальна. З дух люблять бджоли, тому висо- незапам’ятних часів відомі ціко цінуються вулики з вербових лющі властивості верби. У ній корисне все - і листя, багате на дощок. З давніх-давен сільська рутин, що запобiгає ламкостi сумолодь, тільки-но луки покри- дин, і молоді гілочки, які містять валися травою, влаштовувала дубильнi речовини, що мають традиційні весняні ігри. Ви- антибiотики, і, звичайно, кора. бравши з-поміж себе найврод- До речi, кору збирають саме заливішу, дівчата прикрашали її раз, коли в деревi утворюється котиками та розпуклими вер- сік. Та й молодi гiлочки, якi гобовими галузками, наспівуючи туються до появи листя, мають найбільшу силу. Їх запарюють та веснянку: п’ють як чай, який не повинен Ой вербо, вербице! Час тобі, і вербице, розвиться! бути надто концентрованим.
Автор Наталя РУСИН Напої з гілок і листя вживали також при лихоманці, подрібнену кору використовували при малярії замість заморської хіни, лікували настоями листя з гілками серце, головні болі та жіночі хвороби. У народній медицині здавна було прийнято знижувати жар водною настоянкою кори верби. Пізніше вчені виявили, що в ній міститься саліцилова кислота (від латинського слова «салікс», яке в перекладі й означає верба). Збирають кору з дерева, якому не менше 6-7 років, розрізають на шматочки і підв’ялюють на сонці, потім сушать в печі при 600С. Настоянкою з подрібненої кори лікують застуду, а відваром і порошком - очищають та вигоюють рани, нариви, опіки. Корисні й чоловічі сережки рослини, зібрані навесні в пору цвітіння - вони тонізують серцеву діяльність і зміцнюють стінки судин. Відвари верби використовують і для зміцнення ясен і зубів. Чай з молодих листочків піднімає настрій, дарує сили, заспокоює, а за допомогою вербового віника в лазні виліковують хронічний ревматизм. Вербові відвари та настої готують різноманітними способами, але приймати їх не рекомендується при виразковій хворобі, гастритах з підвищеною секрецією кислоти, при вірусних інфекціях і дітям до 16 років.
Будьте здорові!
КАЛЕЙДОСКОП ПОДIЙ ТРАВЕНЬ 3 травня BC’s largest Ukrainian Cultural Festival! Clarke Theatre, Heritage Park Secondary School 33700 Prentis Avenue Mission, BC. www.bcucf.ca
8 травня 100 in 1 Day Vancouver Workshop Do you have an idea to make your city a better place? Come and discuss it with like-minded people. CityStudio, 1800 Spyglass Place Street, Vancouver http://100in1day.ca/vancouver/
30, 31 травня, 1 червня Eat Vancouver! Food+Cooking Festival BC Place Stadium, 777 Pacific Bulevard, Vancouver http://www.eat-vancouver.com/
31 травня - 1 червня The 17th European Festival will bring your family a weekend of entertainment and technology Swangard Stadium, Burnaby www.europeanfestival.ca
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
З цікавими та важливими подіями звертайтесь у редакцію РАЗОМ і ми поділимось ними з усіма нашими читачами: info@razommedia.ca або toll free 1 855 729 6664
IRENE
SERGE
778.863.3740
604.209.7048
604.729.3740
BUYING SELLING MARKETING
CENTRAL
DENIS
www.BuyStageSell.ca
AWARD WINNING REALTOR SINCE 1999
STAGING If you want your home SOLD, call us today! EACH OFFICE INDEPENDANTLY OWNED & OPERATED
ПОДІЇ
НАШ РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
razommedia.ca
Автор Світлана БЕСАГА
У нас зникли вихідні та свята - весь вільний час був цілковито заповнений підготовкою та проведенням своїх численних Майданів. Вони множилися, розросталися, посилаючи знаки один одному, надаючи сили нашим українським голосам, що лунали по всій планеті, і згодом нас вже чули всі, бо неможливо було не помітити, не звернути увагу і не відреагувати… Ми виступали на радіо, на місцевих та національних телевізійних каналах, розповідаючи про Україну англомовним та франкомовним слухачам. Байдужих залишалося все менше - так світ став на нашу сторону світла і правди. Ми мерзли разом з українцями у Львові й Києві, в Тернополі та Луцьку, а згодом в Житомирі, Чернігові, Сумах, Херсоні, Полтаві. Разом стрибали під оте «Хто не скаче, той Вітьок!». І ті наші стрибки викликали синхронний струс по всій планеті, у серцях всіх справжніх українців.
Тривожна була минула зима, неспокійна. В той час, як масштабні події вирували в Україні, у щирих українців у Ванкувері боліли серця. Боліли за Майдан, за побитих владою студентів, побитих нею, а потім і розстріляних власних громадян… Небайдужі українці – ванкуверчани жили стрімами з Києва протягом усіх трьох місяців Майдану. Вставали з Громадським ТБ, лягали з Еспресо ТБ. Фейсбук став місцем зустрічі однодумців, а спільно організовані заходи на підтримку українського Майдану роззнайомили та здружили патріотів. Мітинги, пікети, збори коштів, збори підписів під петиціями, автопробіги, зустрічі, наради, спільні молитви, різноманітні акції – безперервний марафон шаленої зайнятості, з останніх сил втиснутий у звичне, буденне життя з роботою, навчанням, сім’єю, дітьми, хатніми клопотами…
Ми жадібно вичитували новини з Батьківщини: раділи маленьким перемогам і сумували, гірко оплакуючи загиблих Героїв Небесної Сотні. Души наші рвалися на частини - мільйони маленьких згорьованих частинок від біди, що прийшла на нашу рідну землю. Вони і досі кровоточать…
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
Ритмічний гуркіт барабанів стояв у вухах, пульсував у жилах... Ми стали одним цілим: Майдан був ми - ми були Майданом. Небачена досі хвиля єднання українських душ огорнула Всесвіт. Ми стали братами і сестрами. Ми раділи ночам, пережитим без зіткнень з «орками», та першим перемогам автомайданів. Ми телефонували одне одному серед ночі, бо там, у Києві, починалися наступи. Ми із завмиранням серця прилипали до моніторів та екранів телевізорів: слідкували за взяттям установ та їх утриманням, за саморганізацією та чіткою дисципліною сотень. Ми шукали, як і де закупити захистну амуніцію, обігрівачі та ліки для простого люду Майдану. Шукали, як, кому саме і чим допомогти.
razommedia.ca
ВАНКУВЕРСЬКИЙ МАЙДАН
Ми захоплювалися відважністю, рішучістю наших чоловіків, їх неймовірною стійкістю та незламною волею, твердим духом. Наші очі були постійно мокрими від сліз, а обличчя – сірими. Сум оселився в наших домівках. Ми молилися всім світом. Ми стали однієї крові. Ми піднялися з колін і стали нацією, яка вірить в свою силу, в свою правду, в перемогу. І перемога буде за нами!
РАЗОМ КВІТЕНЬ 2014
32 razommedia.ca