ІТИ МАЙ АНУ УТЬ О ВАНКУВЕРУ
УКРА НА НА ВРОФЕСТИВАЛІ
рубрика
рубрика
НАЙОМТЕСЬ
УКРА НСЬКИЙ ВАНКУВЕР
Червень / June 2014
3(13)
І РА МО У ОЛЬФ
рубрика
ВІ ПОЧИВА МО РА ОМ
UKRAINIAN CANADIAN MAGAZINE
ó ÂÀÍÊÓÂÅÐI
УВА А КОНКУРС
Я
Україну www.ILoveUkraine.ca
УКРАЇНСЬКИЙ ВАНКУВЕР
Україна — це Є навіть на березі Тихого Океану
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
razommedia.ca
Автор Світлана ЕСА А
Н
уВ
е Європа
Н
у Ванкувері
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
razommedia.ca
Н
Н
Н
Україна — це Європа! Приєднуйтеся до нас наступного року! Гарантуємо - вам сподобається!
Н
у Червні
Україна - це Європа! Нові можливості імміграції до Канади Вітаємо дітей Майдану Гурт Піккардійська Терція Режисер Олесь Санін Гольф - лише привід.. Чому вони обманюють? День батька
Первісток літа червень приносить у подарунок не тільки найдовші дні й найкоротші ночі, але й святкування Дня батька – найріднішої, поряд із матір’ю, людини, а ще - різноманіття дещо забутих обрядів Зелених свят. Влітку комусь слід остаточно вирішити, в якому таборі відпочиватиме їхня дитина, хтось упевнено будує свій бізнес, а дехто вперше виходить із ключкою на поле для гольфу, щоб назавжди закохатись у цей спорт, як, наприклад, Боб Кушнір – президент UGAC. У червневому номері «Разом» вас знову чекає цілий калейдоскоп нових знайомств та цікавої інформації. Читайте про участь України у 17 Європейському Фестивалі у Ванкувері, про те, як швидко та якісно підготуватись до ринку праці та отримати хорошу роботу в Канаді новоприбулим через навчання у Бізнес Школі BCIT та про організацію літньої програми відпочинку та навчання дітей героїв Майдану. Ексклюзивно для журналу «Разом» в очікуванні фільму «Поводир, або Квіти мають очі», читайте інтерв’ю з режисером Олесем Саніним – людиною, смертельно враженою вірусом оптимізму. А ще дізнавайтесь про секрети довголіття колективу «Піккардійська Терція», якому вже виповнилось 22 роки, з перших рук - художнього керівника Володимира Якимця. На сторінках журналу ми разом відвідаємо Чернігів – українське місто-музей, кожен закуток якого овіяний легендами та дихає історією; відродимо в пам’яті душевні вірші Миколи Луківа, багато з яких стали відомими піснями і тривожать до глибини душі не одне покоління слухачів. Дослідимо природу дитячої брехні і поділимося способами боротьби з нею . І про цілющі властивості липи, сподіваємось, нагадуємо вам вчасно, адже ось-ось вона зацвіте медово.
Зелені свята Чернігів древній Поет Микола Луків
ВИРУ АЙМО В ЛІТО Команда Медіа Групи РАЗОМ
Липа - природні ліки Дитяча сторінка Удачлива бабуся BCIT готує до ринку праці в Канаді Калейдоскоп подій. Червень Publisher RAZOM, Media Group Editor: Viktoriya MATVIYENKO Copy Editor: Mariana STEFAK PR-manager: Oksana PLATONOVA Graphic Design: Volodymur MELNIK Project Coordinator: Vadym MATVIYENKO Project Manager in Vancouver: Svitlana KOMINKO Informational support: www.ukrainianvancouver.com
Find as on internet
razommedia.ca Contact information::
info@razommedia.ca toll free: 1 855 RAZOMMG (1855 729 6664) fax 1 866 734 1864 The publisher may not have the same standpoints with the author of a printed material. Advertisers are responsible for the content of their commercial ads.
Фото на обкладинці: Юлія Волошин, Антон Перепелиця, Софія Комінко, Софійка Петрів та Ерносто Лепоре Дизайн костюму УКРАЇНА: Наталя Загородня
С І ЖУ
РА
НОВІ МОЖЛИВОСТІ
ІММІГРАЦІЇ
Професії, включені в нову програму, - це максимальна кількість, що була доступна в рамках програми “Кваліфікований працівник” протягом останніх років. Щоправда, у кожній категорії є професії більш популярні, тому, ймовірно, саме ці вузькі робочі ніші будуть заповнені в першу чергу. Поширеною причиною невдач при подачі документів на імміграцію за програмою «Кваліфікований працівник» є невідповідність критеріям обраної професії. Також часто відмову отримують ті заявники, хто надає недостатньо інформації щодо кваліфікації. При підготовці заявки важливо не забувати, що офіцер імміграційної служби нічого не знає про заявника, крім того, що написано в заяві. А ось заявник добре знає свій професійний досвід, але часто сам себе заганяє в пастку, вважаючи, що офіцер всезнаючий. Тому необхідно створити цілісну картину власного професійного досвіду - викласти свою професійну історію детально. Щоб визначитися з професією, корисно почати із ознайомлення з веб-сайтом Human Resources and Skills Develop Canada. Пройдіться по найбільш докладних описах професій і порівняйте вимоги до них з вашою професійною діяльністю за останні десять років. Після того, як ви впевнились, що ваш досвід роботи відповідає згаданим у вакансіях критеріям, перевірте, чи рекомендаційні листи від ваших роботодавців (також за останні 10 років) мають формулювання, які вказані в цих критеріях. Інша типова помилка заявника - заповнення заявки неналежним чином. Наприклад, перераховуючи хронологічні події, варто переконатися, щоб між ними не залишалось тимчасових проміжків безробіття. Перш ніж подавати заявку, уважно, не поспішаючи, перечитайте її кілька разів, щоб впевнитися, що в ній нема суперечностей, неправдивої інформації, орфографічних чи будь-яких інших помилок. Також варто пам’ятати, що найпопулярніші категорії професій, наприклад, спеціальність менеджера чи бухгалтера, будуть заповнюватися швидко, тому, якщо ви зацікавлені в поданні заявки на цю професію, потрібно поквапитись, щоб встигнути скористатись можливістю почати нове життя в Канаді.
На правах реклами
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
1 травня 2014 року Citizenship and Immigration Canada відновила федеральну програму незалежної імміграції «Кваліфікований працівник». Заявники - іммігранти, що володіють однією із 50 вказаних у програмі професій, можуть подати заяву на імміграцію в Канаду, навіть не маючи пропозиції роботи. Крім володіння однією із списку професій, необхідно набрати 67 балів, які нараховуються на основі досвіду роботи, знання мови, освіти, віку, пристосовності і наявності пропозиції роботи.
razommedia.ca
до Канади
НАЙ
ЕС
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
razommedia.ca
П
одії останніх шести місяців в Україні змінили нашу свідомість, залишили рубці на серці, які ще довго даватимуть про себе знати. Мільйони молодих українців стали рушійною силою революції гідності, адже саме покоління патріотів, що народилося разом із незалежністю України, прагне оновлення своєї країни і любить її понад усе. На прочатку 2014 року ініціативна група українців Ванкувера створила благодійний освітній фонд O.W.L. Ukrainian Canadian Education and Charity Trust, основною метою якого є створення програм стипендій та надання допомоги дітям загиблих в Україні героїв Майдану, що дозволить їм вивчати англійську мову та здобувати професійну освіту в Канаді. Це не тільки стане хорошим стартом для їхнього майбутнього дорослого життя, а також сприятиме запозиченню чесних і демократичних принципів канадського суспільства, які можна буде застосувати для реконструкції та подальшого розвитку України. Приорітетними кандидатами на отримання стипендій є діти загиблих і постраждалих героїв Майдану, молоді активісти, що отримали тілесні ушкодження, та діти - сироти. Завдяки партнерству з Canadian College of English Language (CCEL) 14 стипендіатів з України отримали стипендію на навчання англійської мови. На адресу фонду надійшла величезна кількість заявок, але після конкурсного відбору рада директорів фонду має за честь допомогти саме цим молодим людям. Користуючись нагодою, ми хочемо познайомити читачів журналу РАЗОМ із кількома учасниками літньої програми у Ванкувері.
Марія ІЛЬКІВ – донька Героя Небесної Сотні Богдана Ількова Я навчаюся на третьому курсі історичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Як майбутнього історика мене не могли не зачепити революційні події 2013-14 рр. в Україні. Я регулярно брала участь у мітингах на львівському майдані, разом зі своєю студентською групою збирала та надсилала медикаменти до Києва, а в грудні 2013 мені пощастило декілька днів провести на столичному Майдані. Мій батько їздив на Майдан три рази, належав до Стрийської сотні самооборони. Востаннє він поїхав до Києва 19 лютого. Під час атаки вранці 20 лютого він був поранений кулею снайпера і через два дні помер у лікарні. Богдан ІЛЬКІВ
УКРАЇНЦІ ВАНКУВЕРА ГОТУЮТЬСЯ ЗУСТРІТИ
ДІТЕЙ МАЙДАНУ
Автор Світлана КОМІНКО
Координатор літньої програми для дітей Майдану
Леонід ОПАНАСЮК – син Героя Небесної Сотні Валерія Опанасюка Мій Тато брав активну участь в суспільному житті України. Завдяки таким людям, як він, наша країна піднімається з колін. Він боровся за наше майбутнє на майданах під час помаранчевої революціїї та на Євромайдані в Києві. 20 лютого під час протистояння між силовиками та мітингувальниками у центрі Києва він загинув від кулі снайпера. Мені теж небайдужа доля нашої країни, тому, навчаючись в університеті в місті Житомир, я брав участь у місцевих майданах. Валерій ОПАНАСЮК
Вікторія РУДИК – дочка пораненого Героя Майдану Миколи Рудика Мій батько Микола Володимирович - професійний спортсмен, майстер спорту міжнародного класу з марафону. Декілька років виступав за збірну України. Об’їздив майже увесь світ. Я з дитинства теж мріяла побувати, як і тато, у різних куточках світу. І хоча він бачив, що життя за кордоном набагато краще, ніж в Україні, ніколи не бажав виїхати до іншої країни, а йому пропонували роботу у Франції. Тато завжди знав, що Україна – прекрасна країна, тільки люди, які знаходяться при владі, не примножують її багатства, а розкрадають їх. Він завжди мріяв бачити нашу державу процвітаючою європейською країною, вірив у те, що народ може змінити свою долю, тому й поїхав на Майдан. Пробув тато на Майдані з початку грудня і аж до того часу, коли його було поранено 19 лютого. Куля та осколки від гранати потрапили в голову. Життя його врятували нейрохірурги з Варшавського шпиталю, тому що київські лікарі не наважились на складну операцію.
Дмитро ЦАРЬОК – син Героя Небесної Сотні Олександра Царька
а
м
м
ШУКАЄТЕ
ео ІНФОРМАЦІЮ
д
ві
лю
уп
a c .
к
a i d
а
от
Тетяна БУКАТА – донька обгорілого на майдані Івана Букати Мені страшно від того, що відбувається в нашій Україні. Я глибоко вражена, як наш народ відстоює свою гідність. «Небесна сотня» ступила за межу вічності, а моєму татові і багатьом його побратимам Бог зберіг життя. 19 лютого граната, кинута беркутівцем, влучила в намет, в якому знаходився мій тато. Намет загорівся - тато з двома земляками потрапив до лікарні з тяжкими опіками. В нього майже не залишилось шкіри на обличчі, руках і ногах. Були опечені очі, йому вкрай важко було дихати. Після операції ще 2 тижні він не міг взяти в руки навіть склянку води чи ложку. Та тато не падав духом, навіть з такими пораненнями він хотів повернутися на Майдан. Він вже повернувся до України з Польщі, де лікувався, але в нього попереду ще багато операцій. Тато жодного разу не пошкодував, що відстоював Незалежну Україну. Сподіваюсь, що і я буду схожа на тата і зроблю все, аби Україна та українці жили гідно. Ростислав КУЗЬ – Теребовлянська Сотня Самооборони Майдану Події 18-20 лютого 2014 року перевернули моє життя. Я отримав не лише жахливі опіки обличчя та рук, але й величезне душевне розчарування, що все це відбувається в мирний час в такій спокійній Україні. Перед очима, напевно, ціле життя буде стояти палаючий намет і налякані до смерті очі друзів, їх обгорілі обличчя і велика жадоба до життя в ту хвилину. Після цього - довгі тижні лікування у Київській опіковій лікарні, транспортація до м. Ярославль у Польщі, проходження реабілітації у санаторіях. Дізнайтесь більше на ukrainianvancouver.com Українці Ванкувера займаються останніми приготуваннями до зустрічі Дітей Майдану, адже потрібно переконатися, що кожен учасник програми буде проживати в теплій дружній атмосфері української родини, попіклуватися про медичне страхування та дозвілля. Організація проекту стала можливою завдяки підтримці Українсько-Американської Асоціації Штату Вашингтон із Сіетлу, Міжнародної організаціїї українських громад “Четверта хвиля”, Ukrainian Community Society of Ivan Franko from Richmond, BC та Української Кредитової Спілки з Торонто, O.W.L.Open World Learning Society з Ванкувера.
Ми продовжуємо збирати кошти на літню програму для Дітей Майдану і будемо вдячні за ваші пожертви, які можна надіслати на адресу: O.W.L. Ukrainian Canadian Education and Charity Trust 2936 Wateford Place Coquitlam, BC, V3E 2S9 Деталі за: trust@owl-study.com або 778-840-7997
б ро
я
н
ан
в ку
іл
сп
az
r
e
m
m
форум
оголошення
!
?
Çâåðòàéòåñü ç ïèòàííÿìè â ðåäàêöiþ “Ðàçîì” info@razommedia.ca toll free: 1 855 RAZOMMG (1855 729 6664) fax 1 866 734 1864
журнал
радіо
ukrpages
razommedia.ca
ре
ка
и уз
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
Мій батько був на Майдані з перших днів, і ми підтримували його, приймаючи участь в майданівських протистояннях. 20 лютого мій батько загинув під час сутички з “Беркутом”.
а кл
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
razommedia.ca
Звідки така незвична назва гурту? «Терція» - ще можна зрозуміти, це інтервал, а «піккардійська»? - Всі більше звертають увагу на слово «терція», ніж на сам зворот «піккардійська терція». Це просто музичний термін, яким називають підвищений (мажорний) третій ступінь останнього акорду в самому кінці твору і який завжди звучить оптимістично. Назвавши так свій гурт, хотіли показати, по-перше, що ми не випадкові люди в царині співу, а професіонали, і, по-друге, що навіть лірично-сумний твір може звучати життєствердно.
“ПІККАРДІЙСЬ
божественний ака
У вашому репертуарі пісні на 12 мовах. Якою найскладніше співати? - Це, напевно, та мова, якою ще не співали. Ми багато концертуємо за кордоном, а правило доброго тону - виконати хоча б одну пісню мовою країни, куди їдемо. Не змогли, на жаль, вивчити пісню для Сінгапуру. Там така вимова, що треба було півроку готуватись. Співати іноземними мовами зовсім неважко. По-перше, музиканти легко сприймають на слух. По-друге, брали ж ми уже відомі пісні: в Італію – «О sole mio», у Францію – «Єлисейські поля» Джо Дассена, в Америку «I can help» Елвіса Преслі. Доведеться їхати в Китай – ми вивчимо й китайську пісню. Акапельний колектив, який понад 20 років на сцені, тим паче українській, - рідкість… - Я б не сказав, що така й рідкість. Просто і в Україні, і в світі акапельна музика не дуже популярна. Її не транслюють на музичних каналах, не знімають кліпи. Чи не єдиний виняток - Bobby McFerrin зі своїм «Don’t worry be happy», який тримався на 2 місці хіт-парадів протягом кількох місяців. Але якщо у світі хоча б є канали із різними стилями музики, то в нас і того нема. Проте за останні 5 років в Україні з’явилось досить багато і доволі якісних акапельних колективів. Ми ж показали, що таку музику можна робити, і, якщо говорити дещо цинічно, на ній можна заробляти гроші. Чи є гурт, про який можете говорити як про гідного конкурента? - Ой ні. На широкий загал люди не назвуть і трьох акапельних колективів. Я, напевно, скажу зараз крамольні речі стосовно «Терції». Є колективи, в яких виконання і професійна майстерність набагато вищі. Але їх не запам’ятають, бо тільки якісним виконанням людей до себе не привабиш. Ми ж знайшли своє власне музичне обличчя, ставши не настільки виконавською, як творчою одиницею. Тішить, що через наше виконання залишилися живими хоча б декілька пісень, які варто передати нащадкам: «Спитай» (В. Морозов на слова В.Коротича), «Ти на землі людина» (В. Морозов на слова В. Симоненка), «Ой летіли дикі гуси», пісні В. Івасюка «Відлуння твоїх кроків», «Запроси мене у сни», «Повір очам» (я взагалі останні 20 років не чув, щоб її хтось заново зробив). Ваш колектив поєднує щось більше, ніж просто співпраця? - Людина в колективі повинна не тільки працювати, а вміти жити ним і в ньому. Те, що склад “Терції” мінявся лише раз (в 1996), якнайкраще засвідчує - нас єднають спільні музичні смаки, життєві інтереси, моральні переконання. Інакше творчості не вийде. Дуже добре знаємо і довіряємо один одному. Бувають і критичні ситуації, але вже навчилися уникати конфліктів. У творчому житті є й злети, і падіння. Ми теж пройшли через це. Десь тільки з 2000 року відчули себе успішними. Попередні ж роки працювали на перспективу за смішні гроші. Але Бог, побачивши нашу віру в те, що робимо, дав нам і популярність, і славу, і заробіток. Багато гастролюєте за кордоном. Знаємо, що їдете скоро до Канади. Бували тут раніше? - В Канаді ми були вже 2 рази. Взагалі, мені ця країна подобається більше, ніж США. Вона ближча до душі, природніша. Ми тиждень жили в Торонто, мали нагоду спілкуватись з різними людьми - було дуже тепло, душевно, максимально щиро. Незабаром збираємося знову. Бубемо виступати в Міссіссазі 22-го червня, а перед тим в Оттаві та Монреалі. (Примітка: дивіться Калейдоскоп подій в кінці журналу) Ви не раз виступали на Майдані. Чи відчули якісь зміни у собі, в українцях? - Я буду говорити тільки про себе. Я, як був щирим українцем, так ним і залишився, як співав те, що хотів співати, так і співаю, як вірив у те, що Україна буде кращою, так до сих пір і вірю. І Майдан зібрав звідусіль людей з такими ж переконаннями, як у мене. Пам’ятаєте притчу про батька, що давав синам зламати прутика, а потім - цілого віника? Поодинці прутики легко ламати, а разом – неможливо. Всі справжні українці зібралися в
Iнтерв’ю провела Мар’яна СТЕФАК Напевно, немає такої пісні, в яку вони, заспівавши, не вдихнули б нове життя, незалежно від того балада це чи класика, рок-н-рольний чи джазовий хіт, народна пісня чи колядка. Всі без винятку твори в їхньому виконанні випромінюють незвичайну енергетику, якою природа щедро наділила «піккардійців»: Володимира Якимця, Ярослава Нудика, Андрія Капраля, Андрія Шавалу, Романа Турянина та Богдана Богача. З композиціями «Старенький трамвай»,
«Пустельник», «Капелюх», «Спитай», О sole mio, «Колискова для Аліси» (всіх понад три сотні) секстет за 22 роки об’їздив всі континенти. Поки «Терція» готується до нових гастролей, художній керівник колективу Володимир Якимець погодився поділитися з нашими читачами секретами успіху їхнього колективу та творчими планами. Звісно, за філіжанкою кави, бо як інакше у Львові може проходити розмова?
Пісня «Гей, пливе кача…», увійшла у ваш альбом «Ельдорадо» ще 2002 року … Після того, як вона стала реквіємом за загиблими на Майдані, у «піккардійців» змінилося сприйняття цієї композиції? - Народ сам вибирає ті пісні, які йому ближчі до душі в певний час. Наприклад, пісня “Океану Ельзи” «Мила моя, вставай», написана дуже давно і зовсім про інше, також стала символом рішучості, надії Майдану. А «Кача» актуально зазвучало після перших жертв... Це важко. Ми не для того її записували, але якщо народ вибрав цю пісню – ми тільки «за». Ми відразу віддали всі партитури, всі права на неї. Скажу таке: якби знали, що не буде цих жертв тільки тому, що ми не записали «Кача», ми б її не писали. «Піккардійська Терція» готується об’їхати з концертною програмою «Найкраще» майже десяток міст Східної та Південної України. Що очікуєте від тамтешнього глядача? - Та ми не раз виступали і в Донецьку, і в Луганську! Ці ж концерти були заплановані ще рік тому. Всюди зустрічали нас дуже тепло. Люди казали: «Знаєте, у нас тут багато концертів, але нам привозять таких виконавців, щоб ми не почали думати. Сьогодні ми замислились над важливими речами». Ніде не було жодного негативу. Ніяких мовних проблем чи протистояння схід-захід. Приходять слухати нас ті люди, які знають і розуміють, що ми не становимо загрози, не несемо розкольницьких гасел і взагалі співаємо те, що співали 20 років. Щирий і майстерний виконавець скрізь знаходить хороших вдячних небайдужих глядачів. Поганий прийом публіки - це проблема самого співака чи колективу, тому з рік не концертуй, а вправляй свою майстерність. Що нового в цій концертній програмі? - Будуть і нові речі, але переважатимуть фольклорні пісні, які ми мало виконували на концертах, а сьогодення - час саме для них. Наприклад, «Весільний марш» будемо співати, коли, відчувши певний позитивний результат, за нього можна буде підняти ту саму чарку вина. Такі відомі пісні, як «Я придумаю світ», «Пустельник», «Слова», теж будуть звучати на концертах. Не слід заганяти людей в депресію, ми ж їдемо туди не просто попросити подумати над важливими речами, а щоб дати надію. Деколи слово є набагато влучнішим, ніж куля. Маєте якісь поки що недосяжні проекти? - Знаєте, за 22 роки ми дожилися до того, що нам довіряють. І якщо плануємо якийсь проект, то є люди, які можуть надати необхідні кошти. Лише треба пережити оцей складний час, добитися, щоб Україна залишилася цілісною. А вже тоді будемо думати про творчі ідеї. Головне - почати робити задумане, а тоді будемо детальніше говорити. Яким бачите свій колектив через 20 років? - Та я не знаю, якою «Терція» буде через рік! Єдине, хотів би бачити наш колектив разом ще через 22 роки. Якщо ми доживемо до того часу і будемо збирати зали, значить не сиділи на місці, не спочивали на лаврах. Якби не музика, чим би хотіли займатись? - Не знаю. Музикою займаюсь з 5 років, тому тепер, в 40, не можу уявити свого життя без неї. Знаю, що точні науки - не для мене, то, напевне, став би якимось гуманітарієм. Я вчився в німецькій спецшколі, то, може, пішов би на німецьку лінгвістику. Що для вас успіх? - Для творчої людини успіх – це можливість концертувати, збирати повний зал. Мати слухачів, яким тобі є що сказати, які тебе люблять, вірять тобі. Успіх - це визнання і висока оцінка професіоналів, коли старі шановані музиканти джаз-мени, які об’їздили весь світ, підходять і кажуть: «Дякую, ти робиш щиру, правильну музику». Для когось успіх – це Камаз з доларами, але не для мене. Ваші побажання читачам. - Дякуємо за відчутну підтримку і нас як колективу, і України як держави. Ми всюди українці, як тут, так і там! Миру, тепла, любові, посмішок!
razommedia.ca
ний акапельний спів
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
ЙСЬКА ТЕРЦІЯ“
одному місці і разом рішуче сказали: «Досить!» Їх вже було не зламати. На Майдані ми співали з усіма Гімн України. Неймовірне відчуття, коли з тобою співають мільйони … Знаєте, думаю, що Янукович програв, бо не звернув увагу, як виконується Гімн на Майдані. Не вважаю себе героєм, що заспівав його, герої ті, хто підхопили.
режисер
О
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
razommedia.ca
що вражений вірусом оптимізму
П лесь
Санін Iнтерв’ю провела Оленка КОЛОМИЙСЬКА
По
Що б там не казали скептики, але є в Україні і сучасне кіно, і люди, яких можна впевнено назвати «обличчям» українського кінематографу. Серед них – Олесь Санін, актор і режисер, чиї фільми нагороджені премією ім. О. Довженка і навіть висувалися на Оскар. У його творчому доробку понад десяток документальних фільмів різноманітної тематики, проте у світі він відомий як автор «Мамая» - фільму-епосу, якому немає аналогів у сучасному ігровому кіно. А ще О. Санін займається скульптурою, професійно грає на народних інструментах (бандурі, торбані, колісній лірі), продовжує волинську лірницьку традицію, входить до Київського кобзарського цеху і навіть якийсь час власноруч виготовляв музичні інструменти. Проте режисура була і залишається його Всесвітом. Про свій новий фільм «Поводир, або Квіти мають очі», про різницю між документальним і художнім кіно, і про те, що змінив Майдан для нього особисто, він розповів журналу «Разом».
Чому Ви вирішили займатися режисурою? Глядач часто запам’ятовує не режисера стрічки, а актора, знятого у головній ролі, приписуючи йому всі лаври. Мені завжди подобалась саме режисура. Кажуть, що в мене це виходить. На акторський факультет йшов, щоб зрозуміти суть природи акторства, дізнатись, як з цим працювати. Завжди подобалось інтерпретувати, придумувати своє, розповідати власні сновидіння. Якось Ви назвали себе учнем Леоніда Осики - людини, що зняла «Камінний хрест», «Захар Беркут». Наскільки вчитель вплинув на Вас? Сильно вплинув! Надіюсь, я хороший його учень. Та й на режисуру пішов, коли дізнався, що Л. Осика набирає групу. Завжди вважав, що ми люди однієї «групи крові». Дуже велика рідкість, коли співпадають біоритми майстра з учнем.
Ви були й актором, й оператором, і журналістом. Що Вам найближче? Режисура. Журналістики в Україні зараз не існує. Це заняття дуже тенденційне, складне з редакторської точки зору… Це трактування подій на угоду замовника, чи хазяїна. Я тут не бачу яскравих перспектив. Коли займався телевізійною журналістикою, більше був хронікером, а мої проекти - ближчими до наративної документалістики.
«Мамай» - ваш первісток, дипломна робота. Він викликав професійний інтерес у зарубіжних кіномитців, зацікавлення преси. Що в ньому такого особливого? В той час точилися серйозні дискусії, чи потрібно знімати українське національне кіно і чи взагалі існує таке явище. Ми знімали кіно для себе. Знали, що його, напевно, ніхто не побачить, що його покладуть на полицю. Фактично, так і сталося. Просто небайдужі люди допомогли витягти фільм з тієї «ями». Це вже потім були фестивалі, кіноакадемії, світові прем’єри. Ваше кіно не для любителів блокбастерів та попкорну, не схоже на голлівудські «шедеври». Не виникало бажання трішки опустити планку? Не бачу сенсу в опусканні планки. Яка розумна тому альтернатива? Ніякої. Якщо в кіно нема творчості, то до нього не буде і глядацького інтересу. Я не знаю позитив-
Поводир Як оцінюєте стан сучасного кіно в Україні? Індустріально кіно в Україні зараз не існує. Фільмовиробництво - це ринковий процес. У нас нема навіть місця, де його показати! Немає промоції, кульгає конкурентоспроможність. Не тому, що ми гірші! Не тільки в Україні, але й у світі бракує якісних ідей. Нічого поганого в цьому нема. Зараз трошки «штанці підтягнемо», і ситуація зміниться. Вірю, що хворий більше живий, ніж мертвий. Мені колись Ліна Костенко сказала, що я смертельно вражений вірусом оптимізму. Будемо сподіватись, що так воно і є.
Незабаром вийде ваша стрічка «Поводир, або Квіти мають очі», і її вже охрестили найочікуванішим фільмом року. Розкажіть, як вона народжувалася. Історію про знищення кобзарів я чув давно. Та й сам доторкнувся безпосередньо до цієї історії, як і мій майстер, в якого я вчився грати на народних інструментах. Це історія про пісню, яку неможливо вбити, про вільних, сильних, чесних людей. Можна знищити армії, держави, мільйони людей, але не пісню, бо вона живе серед живих. І колись її почує той, хто згуртує народ, відродить державу, поверне волю. Я в це вірю. Фільм «Поводир» я закінчив вже доволі давно, прем’єра планувалась на 1 грудня 2013. Але на сьогоднішній день сюжет стрічки настільки близький до ситуації в Україні, що її просто небезпечно показувати. Хтось плаче, коли дивиться, хтось за серце хапається… Я не сподівався на таку реакцію глядача. Та й фільм в якійсь мірі став пророчим - нещодавно в Луганській області арештували нашого побратима бандуриста, побили на вулиці, забрали інструмент, підкинули зброю. І це відбулось сьогодні! Навіть не в XVII столітті, не в сталінські часи. Півроку тому, коли фільм вже був фактично готовим, я зустрів на прем’єрі кримсько-татарського фільму «Хайтарма», мого друга режисера Ахтема Сеітаблаєва, який, до речі, знявся в мене в дебютній ролі в «Мамаї». Його історія про депортацію своєї родини, власного народу, якого Сталін звинуватив в тому, що вони не хотіли йому підкоритися, вигнав з рідного дому. Правда, схоже на те, що маємо сьогодні? Зараз всі хочуть, щоб кіно було модне, комерційне, з попкорном. Прийти в кінотеатр розслабитися після трудового дня. Нам не раз казали: «Кому потрібні ці складні теми в світі Твітеру, Скайпу, інтернету? Молодь це взагалі не зрозуміє». Ми себе іноді відчуваємо якимось тиранозаврами, для яких ці теми ще важливі. Знімаємо кіно, бо мусимо.
Під час Майдану Ви не сиділи вдома, а були фактично на передовій, як хронікер. Можемо сподіватись нового документального фільму про ці події? Не бути на Майдані я не міг, а перебувати там просто в якості масовки не хотів. Робив те, що, вважаю, вмію робити - знімав. Разом із друзями і знайомими почали щось трохи видавати в ефір, працювали репортерами для абсолютно різних видань. Зараз мені важко визначитись, що робити з відзнятим матеріалом. Не готовий обіцяти, що зроблю фільм. Переглядаю матеріал і не можу заспокоїтися, не знаю, де самому собі сказати «стоп», бо вперше не зміг абстрагуватися від подій, які знімав. Знаю людей, яким це вдалося. А я не можу, на жаль чи на щастя. Що, на Вашу думку, змінив в Україні Майдан? Чи стали іншими самі українці? Головне, що він змінив – це час і простір для українців. З’явився гімн, прапор, з’явилася держава. Відчуття того, що ти це мусиш боронити, передати своїм дітям. Воно начебто існувало і раніше, але було таким далекими, ніби з середньовічних романів. За останні кілька місяців країна пережила цілі століття, пройшла миттєву еволюцію.
Непроста ситуація зараз в Україні, дещо розчарований і розгублений народ. Можливо, варто створювати стрічки, які б, відтворюючи реалії подій в Україні, єднали народ? А хіба для цього потрібна якась стрічка? Як я можу протиставити свої вигадані образи тим, що були насправді? Тисячі правд зійшлися в одну і мільйон людей заговорив з Богом. Хто я такий, щоб вирішувати, яка має бути довжина кадру і яка композиція? Я зараз відверто кажу, що не знаю, як це зробити достовірно.
razommedia.ca
Ви знімаєте і документальне кіно. Чим цей жанр для Вас важливий? Я люблю людей і не терплю фальші. В художньому кіно легко перейти тонку грань брехні, несправжності. А в документальному, де ти маєш справу з живими людьми, живими історіями, потрібно завжди тренувати в собі вміння вчасно увімкнути камеру, передчути подію, що ось-ось станеться. Бути в потрібному місці в потрібний час. Це головна таїна документального кіно.
право на творчість. Правда, дуже рідко знімаю кіно, хоча ідей є справді багато. Головне - не втомитися , зберегти в собі сили й наснагу, не забути, заради чого все починав. На жаль, багато моїх колег забуває.
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
них прикладів, коли люди знімали фільм, щоб тільки заробити грошей. У наш час, щоб збагатитися, набагато вигідніше і простіше продавати наркотики або зброю, або... стати депутатом.
Поводир Чи буде фільм «Поводир, або Квіти мають очі» зрозумілим пересічним глядачам? Не знаю, як його оцінять, але “Поводир”, сподіваюсь, матиме кращі глядацькі перспективи. Звісно, хочеться, щоб моя творчість була зрозуміла глядачеві. Не хочу робити фільми, на які йдуть з мішком поп-корну. Повірте, я вмію знімати комерційну продукцію – ще й сам кого завгодно навчу! Тішу себе надією, що маю
Зрозуміло, життя людини - не тільки професійна справа. Чим любите займатись, відпочиваючи, для душі? В мене нема вільного часу – я займаюсь кіно. Я професійний безробітний! Постійно зайнятий якоюсь творчою роботою. Сьогодні написав 12 сторінок нового сценарію (не знаю, чи колись вдасться його зняти), зробив купу записок, займався технічними документами, поганий вірш написав. Чому поганий? Бо дійсно поганий. Два ескізи зробив, хороші. Ось з Вами поговорив. Вважаєте себе людиною успішною? Є багато питань, на які я раніше мав переконливі відповіді, а тепер вони набули іншого змісту. Успіх в якийсь момент перестав бути для мене цікавим, я перестав гнатись за ним. Не люблю цю грань моєї професії, яка вимагає виходити на публіку і себе «продавати». Я б краще щось писав, проводив час на знімальному майданчику. Звісно, я хочу, щоб мою роботу побачили, але сам творчий процес став для мене набагато важливішим, ніж оцінка сторонніх. Головне - недарма прожити життя, залишити по собі слід, хай і невідчутний, не матеріальний. Побачити своє майбутнє в очах дітей і онуків.
Що б Ви могли сказати, звертаючись до глядацької кіноаудиторії в Канаді? Бережіть одне одного і відчуття справжності в собі. Колись мій майстер Леонід Осика сказав таку річ: «Слухай ангела, який сидить у тебе на плечі, і, коли чуєш його голос, тоді щось роби». Слухайте свого ангела!
ЧИВА
РА
ТРІШКИ ІСТОРІЇ Вважається, що вперше в гольф зіграли в Шотландії зовсім не аристократи, а пастухи, які знічев’я змагались у вправності, заганяючи ціпками (прототипи сучасних ключок) каміння у кролячі нірки. Гра настільки поширилась, що вже в XV столітті законами Шотландії селянам заборонили грати в «гоуф», оскільки вони нехтували не тільки військовою підготовкою, але й недільними богослужіннями. Проте ці закони не стосувались вінценосних осіб, серед яких гольфістами були Якови IV і V та Марія Стюарт. Можливо, звідси стереотип, що гольф - гра виключно для багатіїв?
ГОЛЬФ
Автор Оленка КОЛОМИЙСЬКА
«Гольф – це чудова прогулянка, яку зіпсували», - так іронічно охарактеризував цю благородну гру американський письменник - гуморист Марк Твен, нана справді, великий її фанат. Як би то не було, а гольф нині набуває все більшої популярності.
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
razommedia.ca
ВІ
ГРА «ОБРАНИХ» На наше щастя, крок за кроком цей спорт переходить із категорії «vip» у категорію доступних хоббі, при цьому не втрачаючи свого шарму та престижності. Зовсім не дивина побачити на гольф-полі менеджера, який щойно втік із задушливого офісу і грає на одному полі з головою великої корпорації. Серед поціновувачів гольфу багато відомих людей: Біл Гейтс, Клінт Іствуд, Мел Гібсон, Сільвестр Сталлоне, Шон Коннері, Кетрін Зета-Джонс, Біл Клінтон. БІЗНЕС І ГОЛЬФ Останнім часом гольф стає неймовірно популярним серед бізнесменів: за статистикою, кожна десята багатомільйонна угода укладається саме завдяки захопленню гольфом. Проте тих, у кого щойно загорілись очі бажанням робити бізнес на полі для гольфу, я дуже розчарую – ви не можете просто прийти у клуб зі стосом документів і відразу починати знайомитися з потенційним клієнтом чи бізнес-партнером. Існує спеціальний гольф-етикет, якого бережливо дотримуються вже кілька століть. Перш за все гольф – це хороші манери, повага до партнерів та суперників. Спільна гра – ще не привід ставати друзями-нерозлийвода, але непогане підґрунтя для подальшого спілкування. На полі не говорять про бізнес (хіба хтось спитає), тут заводять цікаві, корисні для бізнесу знайомства! Спільна гра дозволяє здати «тест», пройти своєрідну «співбесіду», зрозуміти, чи люди надалі знайдуть спільну мову. На гольфовому полі, яке доступне для всіх, відчиняються двері у світ перспектив.
– ЦЕ ЛИ
Г
С
ЦЕ ЛИШЕ ПРИВІД,
Богдан КУШНІР – перший і до цього часу незмінний президент Української асоціації гольфу в Канаді, що об’єднує гольфістів українського походження в цій країні з Торонто, Вінніпегу та Монреалю. Вважає асоціацію UGAC невід’ємною частиною свого життя, з 2001 року не тільки постійно керує її діяльністю, але й залишається активним учасником турнірів.
ПОРАДИ НОВАЧКАМ Доволі точно, як грати у гольф, пояснив Вінстон Черчіль: «Гольф - намагання влучити маленьким м’ячиком у ще менший отвір за допомогою інструменту, який найменше для цього підходить.» Насправді, почати грати в гольф не так важко, як здається. Звісно, з членством у найпрестижнішому клубі варто почекати. Насамперед, потрібно відвідати декілька уроків - отримати базові знання, а вже тоді практикуватись контролювати м’яч на аматорських гольфових полях. Свою першу ключку можна взяти напрокат.
УКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ ГОЛЬФУ В КАНАДІ Якщо відчуваєте, що влучити по м’ячику ключкою для вас не проблема і виникає бажання позмагатись із гідними суперниками, обов’язково вступіть до Української асоціації гольфу в Канаді (UGAC) – «серця» українського гольфу в країні Кленового листка, що об’єднує гольфістів з 2001 року. Сюди входять гравці українського походження з різних куточків країни. Асоціація – перепустка до участі в різноманітних турнірах, що організовуються для її членів, а ще - в особистій першості Канади з гольфу та у міжнародних заходах, що проводяться українськими асоціаціями гольфу по всьому світу. Проте для багатьох членів асоціації турніри – не основна мета, а можливість відпочити, грати заради самої гри, здобути маленьку перемогу над самим собою, насолоджуючись товариством однодумців. Богдан Кушнір – засновник та незмінний президент UGAC - стверджує: «Ми створювали клуб, щоб дати людям можливість стати більш соціальними, розширити коло їх нових знайомств. Гольф – це лише привід, а головна мета – спілкування». Подібні асоціації існують в Австралії, Великій Британій, Сполучених Штатах Америки, Німеччині, Чехії та Україні. СЕЗОН 2014 У липні Українська асоціація гольфу Канади розпочинає новий сезон. Поблизу Торонто - на Osprey Valley Resorts (збудований братами Гуменюк) - проводитимуться 3 турніри: 5-го липня, 9-го серпня та 6-го вересня. Участь в змаганнях, крім досвідчених гравців, можуть взяти й початківці, які хочуть спробувати свої сили. Обов’язковою умовою є приналежність до української громади. Зверніть увагу, зареєструватись на турнір потрібно щонайменше за 2 тижні до дати проведення. Деталі на www.ugolf.ca . Наступний світовий турнір UWGC 8 проходитиме в Празі в 2015 році. Готові спробувати загнати в лунку свій перший м’яч, чи вперше взяти участь у турнірі? Не втрачайте нагоди відкрити для себе нові обрії вже зараз!
Богдан (Боб) КУШНІР Вік 61 рік Сімейний стан Дружина Оля Литвин, лікар Освіта Університет Торонто Бакалавр архітектури Професійна діяльність Власник компанії «BR Kushnir Architect» Архітектор Громадська діяльність Був віце-президентом Української асоціації професіоналів та бізнесменів В минулому - вихованець Пласту, член куреня “Гайдамаки” Брав участь у професійних комітетах з архітектури Президент Української асоціації гольфу в Канаді (UGAC)
Народився та виріс в Торонто. Закінчив Університет Торонто за фахом «архітектура», в 1991 році створив власну компанію, якою керує і донині. Вперше взяв в руки ключку для гольфу, навчаючись в школі: «Ми самі тоді не знали, що робили, ми збирали ключки, де могли і які могли, та грали на таких полях, де ще яблуні росли». Згодом, зрозумівши, що для власного розвитку необхідно навчитись грати в гольф професійно, закінчив спеціальні курси. Згадує, що на гольфовому полі не тільки завів корисні знайомства, але й уклав кілька вигідних угод.
razommedia.ca
СПІЛКУВАННЯ.
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
ГОЛОВНЕ –
У 98-у році був запрошений як гість на турнір між австралійцями та американцями, в наступному турнірі, до якого приєднались гравці з Англії, Німеччини та Канади, брав участь особисто. Побачивши зацікавленість канадців, запропонував створити Українську асоціацію гольфу в Канаді. Вважає гольф особливим видом спорту: «Це своєрідний наркотик. Подібне відчуття виникає хіба як виграєш у покер. Це гра не проти когось, а проти себе, щоб побачити, чи ти зумів чогось досягти.»
Б. Кушнір, Світовий турнір в Китаї, 2013 р.
ПЕРСОНА
ВИ
ВУ
РА
ЧОМУ
ВОНИ
ОБМАНЮЮТЬ?
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ РАВЕНЬ 2014
razommedia.ca
Автор Оксана ПЛАТОНОВА
Ж
інка, розгублена та приголомшена, продовжувала тримати телефон біля вуха, хоч розмова вже закінчилася. Зі школи, де навчався син, повідомили, що він знову був відсутній на останньому уроці. Ох, знову це “знову”! А думалось, що після недавньої розмови з сином це “знову” вже не повториться. Сьогодні він вчасно повернувся зі школи, на її традиційне “як справи?” почула звичне “нормально”. Виходить, обманув, і від цього матері прикро та боляче, вона просто у розпачі. Як бути? Що сказати сину? Напевно, багато хто з батьків теж опинявся в подібній ситуації, коли раптом зрозумієш, що в сім’ї виникла проблема: дитина часто говорить неправду. Як стверджують психологи та педагоги, причини цієї проблеми криються у ставленні батьків до дітей. Певна річ, не вина дитини, що вона боїться сказати правду, а провина дорослих, що та їм не довіряє - звідси й брехня.. Обман малечі може потішити, викликати сміх, тому що він не є якимось злим наміром, хоча і не може бути безпричинним. Батькам вже тепер слід подумати над тим, чому дитина обдурює. По-перше, вона може говорити неправду через те, що боїться покарання, і дорослим потрібно пояснювати їй, що обманювати негарно, і переглянути міри покарання дитини за провини. А ще краще запевнити її, що вона не буде покарана ні за правду, ні за обман. Таким чином, у дитини зникне необхідність говорити неправду. По-друге, коли дитинча років п’яти починає хитрувати, воно здається собі дуже розумним і кмітливим. Тепер батькам слід подумати, чому не діють їхні міри покарання, які, можливо, несправедливі для кожної конкретної ситуації. Адже
Українська Канадська Фундаця ім. Тараса Шевченка • Підтримує українсько - канадські культурні і наслідні проекти і програми від 1963 • Тривалу спадщину для майбутніх поколінь
• Supporting Ukrainian - Canadian cultural & heritage projects and programs since 1963 • A lasting legacy for future generations Donations to the Shevchenko Foundation are tax-deductible.
202-952 Main Street, Winnipeg MB R2W 3P4 204-944-9128 • Toll Free 1-866-524-5314
www.shevchenkofoundation.com
razommedia.ca
The Ukrainian Canadian Foundation of Taras Shevchenko
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
хто, як не вони (дорослі) можуть і повинні розвивати у дитини почуття справедливості. Ще одна з причин, чому дитина говорить неправду в ранньому віці, - це гіпертрофоване її фантазування. Вона хоче, щоб про неї були кращої думки, тому і вихваляє себе. У такої дитини часто низька самооцінка, тому вона, обманюючи, прагне шокувати дорослих, щоб бути в центрі уваги. Батькам потрібно запевнити її, що вона для них найкраща, найдорожча, наймиліша, а фантазії дитини переключити на щось інше. Дуже важливо, щоб дорослі не демонстрували їй свою недовіру, бо, як не прокро, у деяких із них ця недовіра доходить до абсурду: вони встановлюють відеоспостереження і т. п. Та, вірите, ніяка камера не допоможе їм самим у такий спосіб заслужити довіру дитини. Вже у віці 7-8 років дитина вирішує для себе, чи варто обманювати і чи можна це робити. Батькам, які переконують її в цінності правди і правдивості, потрібно, звичайно, самим бути чесними завжди й в усьому. Пояснюйте дитині, наводячи конкретні приклади, що навіть невеличка брехня може ускладнити та погіршити її життя, бо, як говориться в українському прислів’ї, “правду сховаєш, та сам із ями не вилізеш”. Якщо ви караєте дитину за якусь провину, то переконайтесь, що вона знає і розуміє, за що покарана. Чим дорослішою стає дитина, тим агресивніше вона реагує на спроби батьків втручатись в її особисте життя, і це може призвести до того, що вона обманюватиме ще більш винахідливо тільки б від неї “відстали”. З кожним роком, “удосконалюючись”, дитина говоритиме неправду все переконливіше, при цьому не думаючи про наслідки, бо впевнена, що знову зможе “врятуватись” брехнею. Підлітки найчастіше обманюють, щоб довести самим собі свободу від батьківських правил і заборон. Донька, наприклад, не зізнається, що була на побаченні, а не в кіно, і буде переконана в своїй самостійності. Чим дорослішими стають діти, тим більше свободи, якої вони так прагнуть, їм потрібно надавати. Звичайно, мова йде не про повну свободу, а про певні поступки, бо у всьому, зрозуміло, поступатись не варто. Якщо рахуватиметесь з потребами підлітка, то в нього зникне необхідність обманювати. Підсумовуючи все сказане, ще раз зупинюсь на конкретних порадах батькам, що робити, щоб діти не обманювали. Щонайперше, якомога частіше доброзичливо та довірливо розмовляйте з дитиною. Будьте тактовними, уникайте тем, які зачіпатимуть (а не дай Боже, ще й принижуватимуть) її гідність. Якщо у вас складуться дружні стосунки з сином чи донькою, то це буде просто прекрасно. Дуже важливо створити в сім’ї атмосферу любові, довіри, взаємоповаги, спокою. Прикладами із життя дитини переконуйте її: - обман завжди (раніше чи пізніше) виявиться, його легко перевірити; - неправда приносить лише тимчасове полегшення; - інші можуть обманювати її так, як і вона, а від цього багато непиємностей та розчарувань; - довіру можна втратити, навіть раз збрехавши, та дуже важко її потім повернути. Про це мовиться й в прислів’ї: “Брехунові не ймуть віри, коли й правду каже”. Поступово, крок за кроком, повертайте довіру дитини до себе і не демонструйте свою недовіру до неї. Старайтесь попередити обман, зробіть його непотрібним, безглуздим. Дитина не буде говорити неправду, зникне необхідність обманювати, якщо вона буде інтелектуально та фізично розвиненою, впевненою в собі людиною та знатиме, що її люблять, їй довіряють.
СВ
КУ
РА
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
razommedia.ca
В
же хвилин десять, як пролунав дзвінок на урок. Нічого не передвіщало лиха, коли директор невеличкої сільської школи за логічною потребою зайшов у туалет. І тільки-но схопився за клямку, як важкі дощані двері з гуркотом припечатали його до долівки. Згори гупнулось щось не надто важке, а за мить вигулькнула добре знайома білява пелехата голівка. В зубах п’ятикласника ще диміла цигарка-самокрутка, поцуплена напередодні у старшокласників. «ДЯЧУК!!!» - рознісся тихими коридорами гучний бас. Блакитні, як літнє небо, очиці хлопчака враз посумніли – в голові миттєво розроблявся план втечі і проводились розрахунки, скільки болітиме після татового паска оте місце, яке вічно знаходить пригоди. Знайомтесь – Петрик, такий собі «П’яточкін» (хоча цей мультик зняли аж через десяток років), спеціаліст по підкладанню вужів і жаб у дівчачі портфелі і віртуозному прогулюванню уроків у довколишніх лугах, поки мама з лозиною не зажене до хати. І, він ще про це навіть не здогадується, через якихось 20 років - мій батько.
«Солодка» дівчинка
Тато задумливо дивиться, як потріскує вогонь у печі. На столі – 10 спорожнілих коробок з-під зефіру. У руках – ще одна: «Купив, називається, цукерки на виписку…
ЗЕФІРКИ,
КАПУСТА
І ІТ В С У О Т А Т Й И Щ А Р К І …НАЙ Автор Мар’яна СТЕФАК
Не викидати ж». Неподалік ще 11 коробок з цукерками. Завтра понесе їх у пологовий будинок дарувати всім, хто допоміг прийти у цей світ його донечці-первістку. Цілий район оббігав – ніде цукерок у коробках не було, аж у якомусь ларку стара молдаванка продала «канхвети, дуже-дуже вкусні». Вдома відкрив, а там... зефір. Не «гонорово». Зима, квітів ніде взяти, хоча б цукерки… «Ех, солодка ти моя дівчинка…», - подумки звернувся до новонародженої дочки (чи то пак до мене), з огидою дивлячись на надкушену зефірину. І остання коробка летить непочатою в полум’я. З того часу так жодної зефірки і не з’їв, навіть не поглянув у їх бік.
Правильний підхід
«А-а-а, з’їли вовки барана, а овечку пси, пси. Спи дитинко, спи…», - натхненно виводить бабуся, носячи мене маленьку з кутка в куток. А «дитинка» репетує аж заходиться. «Знаєте, мамо, - не витримує батько, якому чомусь не довіряли заспокоїти немовля (мовляв, що то «хлоп» знає про дітей), - якби мені ТАКІ жахи цілу ніч співали, то не лише верещав би, а ще б і калюжу зі страху зробив». «Як такий мудрий, то бав собі сам», - сердиться теща і демонстративно лускає дверима. За кілька хвилин я вже мирно сопу на ліжку, тато лежить поруч, гладить животик, ручки, ніжки. Збоку бобінний старенький «Юпітер» голосом Джо Дассена наспівує французькою «Якби не було тебе…». Кажуть, музичні смаки закладаються з раннього дитинства. Може, тому так і не навчилась сприймати російську «попсу»?
Не пече!
Мале дівча у короткому платтячку і бантиками-метеликами зачаровано спостерігає, як тато косить у садку траву. Простягнула руку до барвистої квітки – ух… противна кропива! Відразу сльози, як горох: «Пеце!!!» «Не пече, - впевнено заявляє тато. - Ди-
вись». Лишає косовицю, рве голіруч кропиву, складає на землю - і ну качатись по ній голою спиною. Сльози поволі висихають на дитячому личку, оченята ж зиркають недовірливо: «Не пеце?» І дійсно пальчик уже зовсім не пече. «Мамі не кажи. Це наш секрет!» - підморгує тато, раз за разом почухуючи багрову спину з величезними пухирями, й знов береться за косу.
Уроки самозахисту
У відчинені двері летить шкільний портфель, за ним влітає «непорозуміння» в шкільній формі з довгими косичками. На очах ще не висохли сльози, але голосок сердитий і рішучий: «Не піду більше в ту дурну школу! Мене хлопці за волосся тягають!» Батько хитро прищурюється: «В тебе яка книжка найтовстіша?» - «Буквар!» - «Ну і?..» - «Ага, зрозуміла...» Наступного дня тата кличуть до директора: мовляв, гарна у вас дівчинка, але хлопців б’є. Букварем. І всі дівчата її за приклад беруть. Де лише такого навчилась?.. За кіски мене більше ніхто ніколи не тягав.
Виростуть-не виростуть
Годуємо з батьком кроликів. «Тату, а чому у них такі вушка довгі?» «Від капусти ростуть», - відказує він. Кілька років не їм капусти зовсім: ні салату, ні в борщі, ні в голубці. Вуха у мене і так клаповухі – куди ж мені довші? Через багато років тато кличе до себе вже підлітка з купою комплексів з приводу фігури й знову хитрує «по секрету»: «Їж капусту, від неї груди ростуть». Великі груди, це, звісно, добре, але на фоні великих вух їх точно хлопці не помітять (наївна, зараз розумію, що як є «конкретний» бюст, то середньостатистичний чоловік не помічає більше нічого!)… Ні, не їстиму. Досі жалкую за втраченим шансом, а може б якраз виросли хоч до «С»?
Д
якую, тату, що ти у мене є! Так, я їздила до університету «маршруткою», а не на «мерседесах», як теперішні «мажори», відпочивала у бабці в селі, а не на Канарах, але хіба грошима вимірюється батьківська любов? Ти дав мені набагато більше – вміння постояти за себе, невичерпний оптимізм, віру в свої сили і в… чудеса. Ти – найкращий батько у світі!
! а к ь т а б м З Дне
ЗЕЛЕНI СВЯТА
razommedia.ca
Автор Дарія КОЛОС
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
8 червня християнський люд в Україні радітиме Святій Трійці (П’ятидесятниці) - одному з найбільших, після Різдва та Великодня, прекрасному літньому святу, яке не менш відоме як Зелені свята. Цієї пори зеленим морем здаються хлібні лани, вся земля вкрита ніжними квітами, буяє свіжою, пахучою зеленню, яка ще не пожовкла під спекотним літнім сонцем. В Україні Трійця святкується впродовж трьох днів, вшановуючи Бога Отця, Бога Сина і Бога Святого Духа, і вважається ще й днем народження християнської церкви. За однією з легенд, саме на Трійцю Бог створив землю та прикрасив її зеленню. Свято це не лише дуже веселе, але і видовищне, воно сягає своїм корінням ще в дохристиянські часи і символізує остаточний прихід літа. З Зеленими святами пов’язані барвисті та поетичні народні обряди і звичаї, деякі, звичайно, були втрачені і призабуті, деякі були змінені або спрощені, але народна пам’ять все ж зберегла бодай елементи і головні їхні атрибути. Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечальною, українці обов’язково прикрашали подвір’я та господарські будівлі зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба... Забороненим деревом подекуди вважалася осика, на якій, за повір’ям, повісився Іуда Іскаріот. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, татарським зіллям. Це пов’язано з тим, що рослини - символ життя. Не тільки українці мають звичай святкового уквітчування. Подібні традиції збереглися в Данії, Норвегії та Швеції. За старих часів англійці та німці теж уквітчували свої оселі. Навіть із запровадженням християнства та, відповідно, запеклими спробами винищення найменших залишків язичницьких вірувань ці «зелені традиції» виявилися надзвичайно живучими. Отже, принесення зеленої гілки до хати вважається дуже важливим у різних народів - це пов’язано з закликанням урожаю та багатства. У Троїцьку суботу господині пекли калачі, один із яких обов’язково клали на підвіконня, задобрюючи ним русалок і лісових мавок, а маленькі калачі роздавали жебракам. Клечальна субота належить до поминальних. Цього дня колись влаштовували на могилах тризни та правили в церкві панахиди. На Зелені свята в українців є звичай упорядковувати могили героїв, які загинули, обороняючи свою земдю і народ. Особливо цього дня вшановують невідомих і невизнаних борців, похованих у братських могилах… У неділю зранку люди вбиралися у святковий одяг і йшли до церкви, яка в цей день також була пишно оздоблена гіллям дерев і квітами. У давнину на Трійцю після богослужіння селяни урочисто йшли “на ниви”, де батюшки освячували сільськогосподарські угіддя, щоб уберегти урожай від пожеж і граду. А потім і діти, й дорослі здіймали галас, щоб вигнати з поля нечисту силу. Також за старих часів відбувався хресний хід до криниць, щоб освятити їх, окропивши свяченою водою. Традиція ця збереглись в деяких українських селах і до сьогодні. Після богослужіння дівчата й хлопці прямували на лісові галявини, де відбувалися ігри, хороводи, співи, жарти. Дівчата вибирали берізку з довгим і тонким гіллям і на самому дереві з нього завивали вінки. Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Зазвичай їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків - ігорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами, стрічками. Згідно з древніми повір’ями, Зелена неділя вимагає особливої обережності від людей: у цю ніч мавки, русалки, та інша нечисть намагаються оволодіти помислами людини. За народними переказами, на Трійцю з річок, озер, ставків на берег виходять русалки. Вони веселяться, водять хороводи, співають пісні, гойдаються на гілках дерев, а якщо когось зустрінуть - можуть залоскотати до смерті. Богодухів (третій) день Трійці - найвеселіший. Дівчата «водять Тополі», тобто найкрасивішу самотню дівчину прикрашають вінками з трав і квітів так, щоб її ніхто з односельців не міг впізнати. “Тополі” з веселою юрбою заходить в хати, де їх щедро пригощають. У деяких місцевостях прийнято святити колодязі саме в цей день. Зелені свята у селян були пов’язані з багатьма прикметами. Наприклад, така - до Трійці потрібно відсіятися і обсадитися на городах, бо після - дуже часто встановлювалася суха спекотна погода, і що не посади — вже не приймалося. Ці свята були для селян своєрідним переходом від посівної до жнив. Приємно, що й нині живуть традиції українського народу, хоч і не завжди ми їх дотримуємося. Нехай святкування Трійці стане для кожної родини особливим. Підіть до церкви, прикрасьте свою оселю. І нехай у вашому домі буде світло, зелено та затишно, адже в будь-яке християнське свято треба зберігати мир, чистоту серця та помислів.
УКРАЇНА ВІ
А
Чернігів древній
став понад Десною
...Собор між зелені, як диво, вирина. Над вічною і світлою рікою Не змовкла ще історії струна…
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
razommedia.ca
Автор Наталя РУСИН
Іван Коваленко
У
кожного з міст України, як і в кожної людини, є свої таємниці, своя історія й доля. Сьогодні вирушаємо до Чернігова! Сподіваємось, вас не здивував такий вибір, бо хоча зараз це невеликий обласний центр, проте він - одне з найстародавніших українських міст (понад 1300 років!), а за часів Київської Русі конкурував навіть з самим Києвом. Це місто-музей, місто-пам’ятка, де все овіяно легендами, дихає історією - так що приїхати сюди варто. Чого тут тільки немає! Згадаємо лишень, що Чернігів - єдине місто в Україні, де збереглося найбільше пам’яток домонгольської доби. А всього тут є понад 30 об’єктів, що входять до Державного реєстру національного культурного надбання.
З
находиться Чернігів усього в 140 км від Києва, і доїхати до нього зі столиці можна на одному з маршрутних таксі або залізницею. Розкинулось місто в родючій мальовничій долині, де зливаються річки Десна та Стрижень. Багато століть тому князь Чорний (Черніга) заснував тут це славне місто (вперше згадується в літописі 907 р.), яке в епоху середньовіччя було центром могутнього князівства, якому належала навіть далека Тмутаракань (сучасна Тамань). Хоча і вокзал (дуже красива будівля), і вулиці та діловий центр міста мають цілком сучасний вигляд, туриста відразу охоплює відчуття старовини. А все - через старання чернігівчан, які трепетно ставляться до своєї історії, оберігають древні пам’ятки свого міста і споруджують нові, реставрують старовинну архітектуру - саме це і надає Чернігову своєрідної неповторної краси.
П
ерше, що відкривається очам подорожнього, коли він наближається до міста по Київському шосе, - це увінчані золотоверхими храмами Болдині гори, які є його візитівкою. Саме в Болдиних горах разташований Іллінський монастир, заснований у 1069 році ченцем Антонієм Печерським, до складу якого входять три печерні храми: Святого Феодосія, Святого Антонія та Миколи Святоші. До них можна спуститися, пройшовши через Іллінську церкву - пам’ятник XII століття. Щороку печери відвідують близько 40 тисяч екскурсантів. Поруч із древнім монастирем збереглися стародавні кургани Безіменний і Гульбище, насипані ще в дохристиянські часи. У древньому місті є й третій курган (Чорна могила), в якому ще у язичницькі часи ховали чернігівських князів.
К
няжий Дитинець (його ще називають Валом) - найяскравіша пам’ятка історичного центру Чернігова. Колись тут знаходилася знаменита чернігівська фортеця, що боронила місто від багатьох завойовників: полчищ монголо-татар, навал поляків та литовців. У ХII столітті на цьому місці лежало все місто: княжий двір, садиби знаті і головні собори. На жаль, тепер залишився від фортеці тільки Вал, на якому поставлені 12 чавунних гармат. У самому центрі Дитинця знаходиться Спаський собор - унікальний храм, зведений в ХІ столітті! Це одна з найдавніших споруд, що збереглася у такому гарному стані. Тут покоїться прах знаменитого князя Ігоря. Неподалік бачимо ще один храм - це собор Бориса і Гліба, побудований у ХІІ ст. На території Дитинця зберігся корпус знаменитого колегіуму, що став першим навчальним закладом вищого типу на Лівобережній Україні. Непоказний на вигляд особнячок, що знаходиться неподалік від цитаделі колишньої фортеці - це Будинок Мазепи.
Чи знаєте ви, що:
Н
аходившись вдосталь по Дитинцю, звідки могли споглядати і чудову панораму Чернігова, направляємось до центру сучасного міста (на це витратимо хвилин 20). Ось перед нами Катерининська церква, яку помітили ще з Валу. Споруджена вона на честь козаків Чернігівського полку, які проявили справжній героїзм під час штурму турецької фортеці Азов (1696 р.) під командуванням чернігівського полковника, наказного гетьмана Якова Лизогуба. Центром міста ще з початку 19-го століття служить Червона площа, яка досить інтенсивно розбудовувалася впродовж останнього століття, тому сьогодні являє собою завершений архітектурний ансамбль, що поєднує древні і сучасні традиції. Тут знаходиться Чернігівський обласний театр ім. Т. Шевченка. За тетром побачимо П’ятницьку церкву - останню пам’ятку домонгольської доби давньоруської архітектури.
З
Черніговом пов’язані імена святого Антонія Печерського, останнього гетьмана України К. Розумовського. Тут жили і творили Л. Глібов і М. Коцюбинський. Варто відвідати в місті Музей Тарновського, Будинок-музей Михайла Коцюбинського, Художній та Історичний музеї. Бували в Чернігові Т. Шевченко і М. Гоголь, про що нагадують пам’ятні знаки.
На Чернігівщині Село Грем’яче Чернігівської області - нійпівнічніша точка України. Місце з’єднання кордонів трьох держав (України, Росії, Білорусії) - село Сеньківка, що в Городнянському районі. У Бобровицькому районі є с. Кобижча. Воно найбільше в Україні - його площа 1918 га. Менський зоопарк - єдиний в Україні, що розташований на території райцентру.
Чернігівщина - батьківщина багатьох відомих у світі особистостей: У Любечі народився засновник Києво-Печерської Лаври Антоній Печерський (9821073).
Я
к і в кожному сучасному туристичному місті, в Чернігові ви знайдете багато затишних куточків, де можна гарно і неспішно відпочити, розважитись, смачно попоїсти і навіть пройти курс апітерапії в центрі “Лікувальна бджілка”. А ще не забудьте в одному із шинків випити кухоль свіжого розливного пива “Чернігівське”, смак якого не йде ні в яке порівняння з пляшковим.
Кирило Розумовський (1728-1803 pp.) - останній гетьман Лівобережної України (1750-1764 pp.) - з’явився на світ у с. Лемеші. У м. Короп народився відомий винахідник, автор схеми першого в світі літального апарату Микола Кибальчич (1853-1881). Чудовий наддеснянський край з великою любов’ю показав світу у своїх фільмах видатний кінорежисер Олександр Довженко (1899-1956), який народився на хуторі В’юнище (тепер смт Сосниця).
З
авітавши в древнє місто над Десною, ви переконаєтесь, що воно таїть в собі особливу духовну енергетику, естетичну ауру. Недарма гості його приїздять сюди знову і знову, бо кожна зустріч із цим містом — це душевна насолода для допитливого туриста.
razommedia.ca
Микола
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
razommedia.ca
ЛУКІВ “Я - просто поет” Прийде пора - і я цей світ покину, Нащадкам залишу як заповіт Думками обіймати цілий світ І над усе любити Україну.
Автор Наталя РУСИН Микола Луків — один із найпопулярніших сьогодні поетів України. Його поезії зворушливо-прості, чисті й виразні, адже, погодьтесь, не кожному майстру поетичного слова вдається так дохідиво, переконливо і водночас вишукано говорити про найголовніше, найсокровенніше. Пісні, написані на його слова, звучать не тільки по всій Україні, їх можна почути і в далеких світах - скрізь, де живуть українці. Його поезію люблять читати за кордоном, бо вона - ще один щирий і зворушaливий спомин про рідний край.
Н
ародився Микола Володимирович у селі Куманівців, що на Вінниччині, якраз у ніч перед Різдвом 1949 року в селянській родині. Батько від першого до останнього дня пройшов війну, а після відбудовував шахти Донбасу. Мати - проста сільська жінка, але тонко відчувала красу. І, хоча не вміла писати, знала напам’ять “Кобзар” Шевченка. Після школи Луків закінчив Немирівське педагогічне училище, а 1973 року - факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка і потім 11 років працював у редакції газети “Літературна Україна». Вірші почав друкувати з п’ятнадцяти років, а перша збірка вийшла у світ, коли зукінчував університет. Зараз пану Миколі - 65. Озирнувшись на прожите, може, безперечно, порадіти з того, що зробити встиг немало: і дім збудував, і синів зростив, і двадцять поетичних збірок його побачили світ (“Ріка”, “Шлях”, “Політ”, “Весняні дощі”, “Отча земля”, “Кущ осінньої калини”, “Поезії”, “Право на пам’ять”, “Росте черешня в мами на городі” та інші). Сьогодні він заслужений діяч мистецтв України, академік Української екологічної академії наук, редактор журналу «Дніпро» ( з 1984 року). «Цей журнал - моя особлива любов», - говорить поет. Широко розлилася по всій Україні пісенна ріка на тексти поезій Миколи Луківа. Ні, не просто «тексти» - справжні поезії творить він, а прекрасні мелодії на вірші його творять композитори, тому і включають їх найкращі українські виконавці до
свого репертуару. Зі щемом у серці щоразу слухаємо «Росте черешня в мами на городі», «Половина саду квітне», «Не повертайтесь на круги своя», «Приїжджайте частіше додому» та інші. Хіба можуть не зворушити, наприклад, ці рядки, кожне слово в яких - звернення до нас: Приїжджайте частіше додому, Щоб не мучила совість потому. Ні грошей не привозьте, ні слави – Будьте з рідними ніжні й ласкаві. Бо не вічні ні батько, ні мати, Завтра можете їх не застати. Взагалі, пісні на слова Миколи Луківа не випадково набули неймовірної популярності - вони проникають до найпотаємніших глибин душі і серця слухачів. Сам же поет запевняє, що він не складає пісень – пише тільки вірші: “Я – просто поет. Спеціально так званих текстів для пісень я не пишу. І на замовлення не пишу. Композитори читають мої публікації, щось в них знаходять, і з’являється те диво, яке називається піснею.” Понад 300 віршів Миколи Луківа вже покладено на музику. Про що б не писав Микола Володимирович - кожному його слову віриш. Багато поезій присвятив своїй матері, в них - і ніжність, і синівська любов, і… каяття: За турботами та ділами Мало я прислухавсь до мами. І ніколи не буду знати, Що мені не сказала мати.
Творчий шлях поета не був встелений квітами - часом це були суцільні терни. У радянські роки він ніколи не займався догідливим, запобігливим віршотворенням, не писав хвалебних од про партію і комсомол, не засуджував українських буржуазних націоналістів, не ганьбив діаспору. Завжди пам’ятав, що він людина, українець - патріот, християнин. Я думаю, зі мною погодятся ті, хто знайомий з творчістю М. Луківа, що і патріотична лірика його - це саме ЛІРИКА, висока, хвилююча, виразна. Він не перестає зізнаватись у любові до України, до отчого краю: Далека, незнайома сторона, Здається, навіть небо тут інакше. Але нараз - тополя край вікна, І щось таке в ній українське, наше. Нині Микола Луків, лауреат багатьох найпрестижніших премій та поет-академік, не задовольняється здобутками - плідно працює, мандрує світами і втручається в усі мистецько-політичні гарячі проблеми України. Його серце повне любові й оптимізму, якими щиро ділиться він з людьми. М. Луків продовжує писати поезію високої проби та виховувати літературну молодь. Ну, а допоки випало мені Топтати ряст і зустрічати сонце, Дай, Боже, бути правди оборонцем, Аби ніколи в рідній стороні, На кров’ю предків зрошеній землі Не панували сили темні й злі.
ВІК ЖИВИ - ВІК УЧИСЬ
Чи знаєте ви, що:
МОЯа удачлив
О О НАЧА ТЬ ВИСЛОВИ
І ЛІЙНІ
ВАВИЛОНСЬКЕ СТОВПОТВОРІНН У стародавній Месопотамії (тепер ця земля входить до складу раку) було місто Вавилон. а біблійною розповіддю, після всесвітнього потопу люди вирішили без благословення Бога прославити себе, побудувавши цегляну вежу аж до неба. оді на землі була одна мова, якою говорило все людство. Ображений зухвальством людей, Бог покарав їх. Він змішав мови будівничих, і люди перестали розуміти одне одного. Бог розсіяв людей по всій землі. Вислів вавилонське стовпо творіння вживається на позначення справи, яка не буде завершена, а також на позначення безладу, галасу, метушні.
БАБУСЯ
razommedia.ca
Автор Віктор КИРИЧЕНКО
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
Ця розповідь була записана автором близько 10-ти років тому, але хіба вона не актуальна і тепер? Вчіться у своїх бабусь!
Н
Н
ВНЕСТИ СВО ЛЕПТУ Лепта - це дрібна монета у Стародавній Греції. Багаті люди часто жертвували у скарбницю русалимського храму. едрі внески багатих, які жертвують, не зменшуючи свого статку, протиставлені скромному внеску бідної вдови. Вона віддала все, що мала, - дві лепти (Мк. 12 4144).
Н
razommedia.ca
BCIT
ШВИДКО ТА ЯКІСНО ГОТУЄ ДО РИНКУ ПРАЦІ В КАНАДІ
Світлана КОМІНКО
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014
razommedia.ca
Координатор Міжнародних Програм Бізнес Школа BCIT skominko@bcit.ca 604.412.7409
Н
Н
КАЛЕЙДОСКОП ПО Й ЧЕРВЕНЬ - ЛИПЕНЬ 20 червня - 1 липня
21 червня, 1-4 p.m.
27 червня - 26 липня
http://www.coastaljazz.ca/
Barclay Heritage Square
Cityscape Community Art Space http://goo.gl/oxoPJE
1 липня, 7 p.m.
19 липня
http://www.canadaday.canadaplace.ca/Parade
http://www.surrey.ca/fusionfestival
цікавими та важливими подіями звертайтесь у редакцію РА ОМ. Ми поділимось ними з усіма нашими читачами або
IRENE
SERGE
778.863.3740
604.209.7048
604.729.3740
BUYING SELLING MARKETING
CENTRAL
DENIS
www.BuyStageSell.ca
AWARD WINNING REALTOR SINCE 1999
STAGING If you want your home SOLD, call us today! EACH OFFICE INDEPENDANTLY OWNED & OPERATED
FREE
РАЗОМ ЧЕРВЕНЬ 2014 razommedia.ca