Razom/Разом, November 2013 by Media Group РАЗОМ

МОЛОДА ЕЛІТА УКРАЇНИ

ПАЛАЄ ПАМ’ЯТІ СВІЧА

ст. 4

ст. 8

КРИЛА ЛЮБОВІ

ПОДРУЖЖЯ МИКОЛАЙЧУКІВ

ст. 24

№7 ЛИСТОПАД / NOVEMBER 2013 UKRAINIAN CANADIAN MAGAZINE

Живи за покликом серця...

COMPLIMENTARY 3 MONTH SUBSCRIPTION

В НОМЕРI: 4 Молода еліта України 8 Палає пам’яті свіча 10 Заграві 60 років 14 Джеф Безос 16 Гурт Заповідь 18 Сестри Тельнюк 20 Піднімайся, соньку мій маленький! 22 Нашого цвіту 24 Iван та Марія Миколайчук 26 Колиска українського театру 28 Текіла. Зруйновані міфи 29 Шлях чаю 31 Запишалася калина… 32 Як я стала відьмою 34 Дитяча сторінка 37 Калейдоскоп подій

Видавець: РАЗОМ, Медіа Група Керівник проекту: Вадим МАТВІЄНКО Головний редактор: Оксана ПЛАТОНОВА Літературний редактор: Мар’яна СТЕФАК Відповідальний за випуск: Вікторія МАТВІЄНКО Дизайн та верстка: Володимир МЕЛЬНИК Консультант-перекладач: Марко ЗАЯЧКОВСЬКИЙ Читайте журнал РАЗОМ в Інтернеті:

razommedia.ca

З питань розміщення реклами звертайтеся:

info@razommedia.ca

toll free: 1 855 RAZOMMG (1855 729 6664) fax 1 866 734 1864 Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних та авторських матеріалів. За зміст реклами, рекламних статей та об’яв відповідальність несе рекламодавець. Думка редакції та авторів може не співпадати.

in November Snow-ball tree brushes get redden in beams of autumn sun, promising some grub for birds that don’t leave their homeland in search of warmth. Just wait a few days and you will see that ripe, tart and full of juice, bunches will get touched by the ruthless fingers of frost and their berries will become sweet as honey. A rapid snow seems to cover everything with thick blanket. During these full of mist November days people avoid leaving their homes. They get lost in thoughts about something really important, not prosaic. This is definitely not seasonal depression. It is because November– is just the best month for meditation. Probably nothing can so deeply touch the human soul as theater. Theatrical performances are truly mesmerizing, they makes the viewer laugh or cry, and yet they tear off people’s masks, teaching to live, and sometimes even heal human souls. In the November issue of our magazine you will learn about the Ukrainian -Canadian Drama Theatre “Zagrava” which celebrates 60-years glorious anniversary this year. The interview with its artistic director Yosyp Terletsky will introduce you to the rich history and the realities of modern theater. Don’t forget to read story about farmstead Nadiya that is in Kirovohrad region, where lived and worked one of the founders of the Ukrainian professional theater I. Karpenko –Kariy. In this magazine “Razom “ you will find exclusive memories about the swan love of Ivan and Marichka Mikolaichuk, shared with us by a friend of their family National Artist of Ukraine Valentina Kowalska. You will learn the family story of really outstanding figures in Ukrainian cinema and music art that was never published before. November month is a right time to remember those who have died in days of famine and repressions. Just light the candles in your window in memory of those who gathered last spikes of corn in fields and shared the last piece of bread to their loved ones. As long as our souls are full of memory - we have the right to call ourselves human beings. In the new issue you will find an interesting interview with the duet of Telnyuk sisters, known not only in Ukraine and Canada, but also in many other countries. The story of the band creating and their creative plans are told by the winners of September Ukrainian Rock School, group “Zapovid”. You will have a possibility to read another success story, this time about Jeff Bezos , the owner of the most successful in the history of world business online shop called Amazon. com. Perhaps you might want to use our tips how to wake your sleepy schoolchild in the morning. Read a good deal of interesting things that you can find in the November issue of “Razom”.

у Листопаді Червоними кетягами жевріє калина, милуючи зір та приваблюючи птахів, що не покинули батьківщину у пошуках тепла. Ще трішки - і спілі, терпкі, налиті соком ягоди торкнуть безжальні пальці морозу, і вони стануть солодшими. Здається ось-ось налетить сніговій, замете все навколо, вкриє щільною ковдрою. Все менше хочеться виходити з дому в осінню мряку листопадових днів. Все більше замислюєшся над чимось важливим, небуденним. І це зовсім не осіння депресія. Просто листопад – місяць для роздумів. Напевно, ніщо не може настільки глибоко торкатися людської душі, як театр. Театральне дійство заворожує, змушує глядача сміятись або лити сльози, а ще він зриває маски, вчить жити, а іноді - лікує душі. У листопадовому номері нашого журналу ви дізнаєтесь про українсько-канадський драматичний театр «Заграва», який цього року святкує своє славне 60-тиліття. Інтерв’ю з його художнім керівником Йосипом Терлецьким познайомить вас із багатою історією та реаліями сучасного театру. А ще читайте розповідь про хутір Надію, що на Кіровоградщині, де жив і творив один із корифеїв - засновників українського професійного театру І. Карпенко-Карий, де знаходили прихисток і наснагу для душі його друзі - відомі українці. В цьому журналі «Разом» ви знайдете ексклюзивні спогади про лебедине кохання Івана та Марічки Миколайчуків – непересічних постатей української кіно- та музичного мистецтва, надані нам другом їхньої сім’ї народною артисткою України Валентиною Ковальською. Листопад – це час згадати тих, хто загинув у часи голодомору, засвітити свічечку у вікні в пам’ять про тих, хто збирав у полі колоски та ділив останній окраєць хліба, щоб вижити, бо поки у наших душах живе пам’ять - доти маємо право називатись людьми. У новому номері ви знайде цікаве інтерв’ю з дуетом сестер Тельнюк, знаних не лише в Україні та Канаді, але й інших країнах. Про історію створення гурту та свої творчі плани розкажуть переможці вересневої Ukrainian Rock School, учасники гурту «Заповідь». Разом з нами ви дізнаєтесь про ще одну історію успіху, цього разу вона буде про Джефа Безоса, власника найуспішнішого за всю історію інтернет-магазину Amazon.com. Можливо, ви скористаєтесь нашими порадами, як правильно зранку розбудити свого маленького школярика-сонька? Читайте - ще багато-багато цікавого ви знайдете у листопадовому номері журналу «Разом».

Читайте

- залишайтесь з нами

Команда Медіа Групи РАЗОМ

razommedia.ca

ДОСЛІДЖУЄМО РАЗОМ

канадсько-українська парламентська програма

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

МОЛОДА ЕЛІТА УКРАЇНИ

Автор Анна ДОМБРОВСЬКА Канадсько-українська парламентська програма, заснована головою українських студій у Торонто з нагоди сторіччя імміграції перших українців до Канади, iснує вже понад 20 рокiв. Головна мета програми - формування молодоï елiти України, яка б зробила свій вагомий внесок у її розвиток, стале й успішне майбутнє. Для цього студентам з українських університетів надається можливiсть не лише вчитися парламентаризму в Канаді, а й на практицi вiдчути, як працює демократiя в парламентi цієї країни.

Програма стартувала у 1990 роцi, за рiк до Незалежностi. Першi групи студентiв, якi потрапили до Канади, були нечисленними - по декілька осiб. Але для патрiотично налаштованої дiаспори це вже було неабияким результатом, адже Канадсько-українська парламентська Програма була першою, що пропонувала стажування молоді з України у парламентi Канади на рiвнi мiжнародного обмiну. Тому і започаткована вона була на доброчинні кошти саме діаспори, яка завжди плекала надiю на незалежний демократичний розвиток Украïни у європейському просторi. З часом кiлькiсть учасникiв КУПП зросла i зараз щорічно налiчує больше трьох десяткiв студентiв. Кожен із них отримує стипендiю, благочинно даровану однiєю з канадсько-українських родин-меценатiв. Останнiм часом студентiв також спонсорують i випускники програми попереднiх рокiв. Студенти КУПП, які перебували в Канадi пiд час резонансних подiй в Украïні, що вимагали громадського волевиявлення (Помаранчева революцiя, вибори президента 2010 року, ув’язнення лiдера опозицiï Юлiï Тимошенко, парламентські вибори 2012 року), завжди висловлювали свою громадянську позицiю стосовно них, залучаючись мiжнародною пiдтримкою канадських парламентарiв. Варто відзначити, що ця програма впевнено крокує у третє десятиліття свого існування завдяки невтомній та наполегливій праці її засновника і незмінного директора Ігоря Бардина, який докладає надзвичайно багато зусиль (і часу) для відбору студентів. Організаційний тягар КУПП лежить на ньому, і, повірте, справа це дійсно

не з легких: подорожі в Україну, зустрічі з потенційними учасниками Програми, розгляд сотень заяв, серії відборів, інтерв’ю та підготовчі семінари для студентів. Після такого ретельного відбору залишаються

тільки найкращі, всього побували на стажуванні в Канадському Парламенті понад 700 студентів з України. Досвід, набутий

razommedia.ca

Про досконале володiння англiйською навiть i не варто згадувати, адже студенти встигли вже повчитися у однiй чи кiлькох захiдних краïнах i добре знають, що спiлкування цією мовою приведе ïх у розвинений свiт. А як же справи з украïнською? Безумовно, усi, окрiм грузинських студентiв, володiють украïнською, та, як не прикро, не всi нею розмовляють. Чому? Багато хто родом із тих регiонiв Украïни, де українською в побутi мало спiлкуються, деякі не є украïнцями за походженням. Складнiше цим молодим людям у спiлкуваннi з дiаспорою, яка нiяк не може “втлумачити” росiйськомовним учасникам КУПП, що вони є громадянами Украïни, що рідну мову потрiбно вживати для збереження iдентичностi, або з поваги до держави, в якiй проживаєш. Необхiднiсть останнього канадськi украïнцi усвiдомили на емiгрантському досвiдi своïх бабусь, дiдусiв та батькiв. Останнiм часом до програми вiдбираються студенти не тiльки з Украïни, приïздять грузини, бiлоруси,

5 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

ними, цілком змінив життєві погляди та переконання багатьох. З власного досвiду спiлкування з iнтернами КУПП протягом останнiх семи рокiв можу сказати, що ці молоді люди справляють дуже позитивне враження, бо вони цiкавi, яскравi, з чудовим почуттям гумору i невгамовною жагою до творчості. Та інакше й бути не може, адже парламентарі повинні бути освiченими, розумними, вихованими, адекватними i дуже цiлеспрямованимих особами, патріотично налаштованими, добре обiзнаними в украïнськiй та мiжнаронiй полiтицi, правi та суспiльних питаннях, ще й знати кiлька мов.

razommedia.ca

дипломатів інших країн. Цей рік не був винятковим. 27 жовтня у Посольстві України відбулася офіційна церемонія вручення канадсько-українською парламентською групою дружби сертифікатів про проходження українськими студентами – учасниками канадсько-української парламентської програми стажування в офісах членів Парламенту Канади.

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

6 татари, поляки, студенти українського походження з Австрiï та Італiï, а також представники украïнськоï дiаспори з Росiï. КУПП започаткувала традицiю щорiчних конференцій, що привертають увагу спецiалістiв та академiкiв з багатьох краïн до украïнських питань. Цього року така конференцiя пройшла в Оттавi i зiбрала плеяду видатних особистостей з Канади та Украïни. Результатом триденноï конференцiï стала резолюцiя, що буде передана урядам Украïни i Канади. Організатор конференції, директор канадсько-української парламентської програми, канадський юрист Ігор Бардин розповів Радіо Свобода про свої очікування від зібрання, наголосивши, що “це п’ята і остання конференція в першому циклі конференцій програми. Найважливіше буде у White paper (рекомендаціях - ред.). Я очікую, що студенти, які сюди приїхали, особливо випускники програми, дуже добре усвідомлюють, які є недоліки в Україні, і мають, напевно, цілу низку рекомендацій у справі корупції чи верховенства права, а також мають на меті переконувати університети, інших учасників громадянського суспільства, щоб вони змінили курс України”. На цій конференції відкрито цілком нову діяльність програми - перенесення її на терени України й Європи, якщо канадський уряд погодиться виділити 4-5 мільйонів на цей проект… Стажування в Парламенті Канади залишиться, але відкриється нова перспектива діяльності для всіх випускників не тільки в Україні, а й у Європі. Багато років велику увагу приділяє програмі КУПП та високо оцінює важ-

ливість її Посольство України в Канаді, вважаючи, що вона працює на розвиток демократії в Україні. Щорічно Посольство

влаштовує зустріч, на яку запрошує членів федерального Парламенту, сенаторів та

За останні двадцять два роки досягнення стажерів цієї програми в науці та кар’єрі є надзвичайними. Сьогодні, як розповідає Ігор Бардин, “троє випускників програми працює у СБ у Вашингтоні, п’ять у ЄБРР у Лондоні, двоє - в Європейському суді з прав людини в Люксембурзі, ще декілька - в МВФ у Вашингтоні та Лондоні. А в Україні дехто з них працює в НУО, в юридичних фірмах, які мають представництво в Англії чи Франції. Деякі випускники КУПП працюють у команді Кличка, інші в - БЮТ. Але потрібно щонайменше ще 1020 років, щоб вони себе проявили, і тоді можна буде побачити результат їх участі у цій програмі. Кожного року відбуваються зустрічі інтернів у Посольстві Канади в Києві. Серед них немає нікого, хто б сказав, що три-чотири місяці стажування у Канаді не змінили їхній світогляд. Будем сподiватися, що така потужна програма принесе доленосні змiни в українське суспільство, aдже випускникiв КУПП вже налiчується близько семисот, що за чисельнiстю майже вдвiчi перевищує кiлькiсть депутатiв у Верховнiй Радi України..

razommedia.ca

КІЛЬКА СЛІВ ПРО ОСВІТНІЙ ТУРИЗМ Для багатьох мешканців Канади Україна залишається непізнаною країною та асоціюється з традиціями мільйонної української діаспори: яскравий народний костюм, веселий танець, задушевна пісня, вареники та голубці. І хочеться змінити лише таке сприйняття ними великої європейської країни, з тисячолітньою історією, надзвичайно багатою культурою, та показати все краще, що ми маємо там, на Україні, народам інших держав. Адже земля нашої батьківщини несе в собі якусь невичерпну магічну силу, і більшість іноземців, які хоч раз у житті побували в Україні, вже не зможуть просто так забути її . Щедра українська душа, відкритість, гостинність, уміння гарно веселитися справляють на них гарне враження, тому повертає багатьох туристів назад в Україну.

Все популярнішим стає освітній туризм, який дозволяє дізнатись більше про Україну школярам та студентам, особливо тим, що мають українське походження і говорять про себе приблизно так: “My baba was Ukrainian”. British Columbia Institute of Technology вже понад п’ять років допомагає як українській, так і канадській молоді будувати партнерські стосунки та здобувати дуже цінний сьогодні міжнародний досвід. Восени 2007 року делегація викладачів та студентів з України посадила калину на кампусі BCIT в Бернабі, яка милує своїм білим цвітом навесні. Так, як розростається кущ калини, росте і кількість освітніх проектів між Канадою та Україною. Щороку відбувається обмін між студентами та викладачами, а влітку 2012 року група студентів та викладачів із Західної Канади брала участь у першій літній школі, яка пройшла в Берліні, Кракові, Тернополі, Львові та Києві. Студенти відвідали музей політичних репресій та голодомору, слухали розповіді очевидців і дивувались, чому про ці події не розповідають у Канаді на уроках історії. “The Ukrainian «holocaust» the Holodomor was extremely eye opening to learn about. This act of terror killed millions of Ukrainians and it is still not known just how many fell victims to this tragedy. It shocks and saddens me to think about how many people were affected by this tragedy, yet it is not something that is openly taught in schools or a regular history class” (Andrea Cummings, BCIT BBA student). Цього року вшановуватимемо 80-річчя пам’яті Голодомору, і громаданський обов’язок кожного не лише запалити свічку і помолитися, але й розповісти іншим, щоб знали, як умирав від голоду працьовитий український народ на найродючішій у світі землі. Влітку 2014 року BCIT запрошує знову на літню школу в Україну. Учасники, подорожуючи від Берліну до Києва протягом чотирьох тижнів, матимуть змогу побачити різницю у бізнес практиках Західної та Східної Європи, дізнатися про найвизначніші історичні події, що відбувались в Європі у XX столітті

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

razommedia.ca

Палає пам’яті свіча…

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

Лист в редакцію від Мар’яни ДЯЧУК-ПАШАНЮК

«Пізнай свій край… Себе, свій рід, свій нарід, свою землю - і ти побачиш свій шлях у життя…» – так говорив відомий український філософ Г. Сковорода. Дерево мого родоводу гіллясте, має міцне коріння, яке, хоч і намагались вирізати та спалити, все одно росло. Без пам’яті про своє коріння – ми ніхто, просто опале листя, сміття, розвіяне по дорозі. Тому у цьому листі хочу розповісти про випробування, що випали на долю моїх пращурів. Історію, як вона є, без прикрас.

Мені можуть закинути, що я надто молода, щоб судити про події 1930 – 40 років, коли Україною блукала тінь Голодоморів. Що може знати моє покоління? Часто чую, що на Західній Україні голоду не було взагалі. Зі «знавцями», що горланять із високих трибун, важко сперечатись. Але чому тоді мій дідусь і досі згортає у жменю крихти хліба зі столу? Чому бабуся кожен шматок хліба, який випадково випав з її рук, піднімає і цілує, перехрестившись, ніби кається в страшному гріху?

вантажили на вози і скидали у спільну могильну яму, як мати в агонії безумства вирішувала, котра з її дітей сьогодні стане обідом для інших… Переконана, все це було, хай що там говорять історики чи політики. Комусь зручніше закрити на ці події очі і відгородитись уявною стіною, а комусь вигідно смакувати людський біль якомога довше. Господь їм суддя. Я можу впевнено говорити лише про те, що чула від своїх найрідніших, які пережили ту страшну біду - голод.

Ні, я не буду розповідати про страшні події 1932-33 років, які більше скидаються на кадри фільмів жахів, ніж на реальні людські історії. Не говоритиму про те, як вимирали цілі села, як ще живих людей

Прабабусю Параску я застала зовсім малою дитиною. Вона померла, коли мені було кілька років. Але навіть у тих дитячих розпливчатих спогадах я бачу згорблену маленьку бабусю, чомусь дуже непривітну.

А через якийсь час прадіда оголосили зрадником батьківщини, засудили аж на 25 років та, на щастя, через 7 років «амністували». Колись сильний, кремезний богатир-коваль, гніву якого боялись всі в окрузі, повернувся невпізнаним: виснаженим, зламаним, хворим на туберкульоз - і, як воскова свічка, поволі танув… Тож невисока, тендітна моя прабабуся Параска (досі, перебираючи у скрині її майже дитячого розміру вишиванки, дивуюсь: як вона зуміла все те пережити?) змушена була сама давати раду і собі, і трьом дітям. Гадаєте, вона була неписьменною і затурканою, як часто зображають українських селянок тих часів? О ні! Освіченості прабаби Параски я, хоча сама маю не один диплом, можу тільки позаздрити. Вона вільно писала, читала і розмовляла не тільки українською та російською, але й польською, німецькою, румунською, австрійською, знала й латинь, тому не ставила замість підпису в документах поспіхом нашкрябаного хрестика. Вижити заради дітей – єдине, чого прагнула вона всі наступні роки. Дітей навіть взяли до школи. Проте «СІРів» («сыны изменника родины») там не надто жалували. Не тому, що хлопці не хотіли вчитись, їм просто не дали такої можливості. Дідів брат Василь зумів закінчити хоча б 7 класів, а мій дідусь - лише 5. Після того, як його спеціально уже втретє поспіль залишили на «другий рік», вирішив, що марно чекати на краще, і почав працювати ковалем у кол-

Народжений у 1937 році дідусь не бачив голоду 1933 року, але він пам’ятає 1947 - не менш нищівний для українців рік. Згадує, як вдома було нічого їсти і мати відправила його на третє село до хрещеної - попросити трохи житньої муки. Наказувала лише не потрапляти на очі її чоловікові, що одним із перших у селі приєднався до більшовиків і ходив з «рейдами». Тихенько прошмигнув хлопець до хати хрещеної і застиг від подиву – вона якраз витягала з печі білий пшеничний калач. Дідусь і досі не забув, як розплакалась хрещена, побачивши його голодні очі, як глянула на двір, чи не повертається чоловік. А потім хутко втиснула йому в руки хлібину, замотану в хустку, і випхала з хати, перехрестивши услід. Хлібина на грудях пекла та вабила хлопця, тому не втримався, почав їсти поспіхом, відламуючи великі шматки, забувши в цю мить про рідних. Додому приніс тільки половину паляниці… Мати, як побачила, ледь не зомліла: «Не смій пити води! На толоку бігай, скільки зможеш, бо вмреш!» У мене щоразу іде мороз по шкірі, коли дідусь переконує, що хліб із лободою смачніший, а з жолудями - поживніший, що з голуба юшка краща, ніж із ворони, що їжак на смак, майже як курятина. Родина моєї бабусі Марії постраждала у 1944 році, коли був підписаний догорів про репатріацію між СССР та Польщею (відчуження споконвічних земель і переселення). Людей, як ляльок, переселяли, куди хотіли, обіцяючи привілеї та компенсації, а здебільшого – просто погрожуючи розправою. Бабуся каже, що погано пам’ятає ту

велику «польську» кам’яницю, де споконвіку мешкала її сім’я, але ніколи не забуде, як прийшли вночі, наказали взяти в руки документи і одну зміну одягу, посадили на вози. Не дали забрати ані родинні цінності, ані гроші. Кишені вивертали і дивились, чи часом не взяли «зайвого». Батьків вона тоді бачила востаннє. Дітей повезли за 500 км, в маленьке село Єзупіль в Україну, де мешкала їх тітка по матері Олена. Маючи двох власних синів, тітка-вдовиця прийняла і сиріток. Гадаєте, легко їй було з чотирма малими дітьми? Щоб вижити в післявоєнні роки, влаштувалась у пральню в дитячий будинок. Сюди ж упрохала взяти і дітей, бо там годували й іноді давали якусь одіж. А найголовніше – там була школа. Отак і «витягла» їх, проводячи по 20 годин на бетонованій підлозі пральні, по кісточки у воді в дірявих гумаках. Бабуся Олена – як називає її вся наша родина - прожила 91 рік, із яких 50 - ходила, спираючись на дві палиці, – так боліли у неї ноги. Та бабуся зробила все, щоб її діти, і рідні, і прийомні, не тільки вижили, коли вимирали цілі села, але й отримали освіту. Голодомор в Україні - незаперечний історичний факт. А як ставитись до нього, кожен вирішує сам. Для моєї родини він був жахом, так сприймаю його і я. Спогади про ті руйнівні часи я передам своїм дітям і внуками, а, може, і правнукам. Кожної четвертої суботи листопада у моєму вікні горітиме свічка у пам’ять про тих, кого скосила безжальна коса голоду. Сяду біля маленької свічечки і просто помолюся за покійних прадіда Семена, прабабусю Параску, бабу Олену - всіх, хто не пережив ті часи, і за здоров’я тих, хто вижив, і, пам’ятаючи страшну минувшину, радіє дню сьогоднішньому, коли є і хліб, і до хліба.

razommedia.ca

госпі. Пам’ятаю, коли батьки “доповідали” діду про наші з братом двійки, він із гіркотою в голосі говорив: «Вчіться, діти, бо ж я такої можливості не мав».

9 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

Тільки тепер я розумію, що, переживши всі ті жахи, іншою вона й не могла бути… В роки колективізації бабуся Параска втратила двох синів. Старші діти Василь та Євдокія були дуже виснажені, а двоє малюків, народжені в голодні 1933 і 1935 роки, просто не вижили. Про грудне материнське молоко і мови не було. Звідки йому взяться? Щоденна виснажлива праця в колгоспі позбавляла останніх сил, а корову-годувальницю забрали під час колективізації. Не просто забрали… А прийшли вночі до обійстя «куркулів» (мій прадід Семен вважався заможним, бо мав худобу, пасовище, кузню з кількома робітниками, яким платив за роботу грошима), вигнали з хати всіх, хто в чому був, і підпалили її… Не залишилось у бідолах навіть документів, в одну мить стали погорільці безправними рабами. Палили хату свої ж, односельці… Потім спокійнісінько забрали худобу і, ніби нічого не сталось, заявили діду Семену, щоб прийшов завтра у колгосп оформлятись. Щоправда, кузню не зачепили, там і жила родина наступні роки.

СВЯТКУЄМО РАЗОМ

razommedia.ca

УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

60років

Iнтерв’ю з Йосипом ТЕРЛЕЦЬКИМ Театр – це казковий світ, в якому створюється ілюзія життя. Проте ще К. Станіславський казав, що «якби суть театру полягала лише в захоплюючому видовищі, можливо, і не варто було б вкладати в нього стільки сил. Театр - це мистецтво відображати життя». Справжні актори, вдягаючи на обличчя маски своїх героїв, водночас знімають ці маски з душі. Роблячи крок на сцену під світло софітів, до глядача, актори стають справжніми... Чи грають вони у цей час? Грають, тільки не просто ролі за сценарієм, а нас, глядачів. На сцені вони проживають життя реальних людей з непідробними емоціями, унікальними характерами та долями. Сцена – це віддзеркалення нашої душі, але його здатний побачити тільки той, хто ретельно вдивляється... Можливо, тому сучасні люди просто бояться прийти в театр, заміняючи театральну феєрію телебаченням чи навіть Інтернетом, бо побачать себе справжніх, без прикрас і мішури? У таких випадках страх розчаруватись у собі чи елементарна лінь перемагають, душі зачиняються на замок, а на обличчя глядачів вдягаються аж ніяк не театральні маски повсякденності. Але як би воно не було, театр живе. Завжди залишаються ті, хто не проміняє справжню акторську гру на ілюзію, яку дає телебачення. Скільки б не говорили, що кіно і телебачення забирають глядача з театральних залів, як на мене, це суперництво занадто перебільшене: ніщо не здатне замінити живого спілкування з акторами, коли увесь зал починає буквально дихати одним диханням. Прем’єра в театрі - завжди визначна подія для його шанувальників. Та й сама атмосфера в такий вечір сповнена святкового очікування, яке ні з чим не порівняти. Життя постійно висуває на сцену нових героїв, у той же час вимагаючи від мистецтва висвітлення все нових і нових думок та почуттів, демонстрації найяскравіших граней характеру людини. Стосунки людини зі світом складні та суперечливі, проте театр з легкістю об’єднує у собі ціле буття і кожну окрему людину, особу і суспільство, закономірне і випадкове. Театр – нелегка, але водночас необхідна школа духовного вдосконалення людини. Осередком українського театрального духу, місцем, де виховують та лікують душі, став для жителів Торонто (та й Канади) український драматичний театр «Заграва», який цього року святкуватиме своє славне 60-тиріччя. Про історію українського театрального мистецтва в Канаді, його реалії та майбутнє з нами розмовляв художній керівник Українського драматичного театру «Заграва», заслужений працівник культури України пан Йосип Терлецький.

«Життя – це гра, а люди в ній актори», - ці слова В. Шекспіра відомі кожному. Дійсно, якщо замислитись, кожен із нас грає головну роль у виставі власного життя. Втім, захопившись цією грою, ми забуваємо про необхідність час від часу зазирнути у свою душу крізь своєрідну призму чужого світосприйняття. Бачити себе збоку, очима інших - це неоціненний дар, який нам може подарувати тільки ТЕАТР.

- Пане Йосипе, розкажіть, як все починалось? - «Заграву» закладали актори та режисери, які працювали в професійних театрах України (найбільші осередки на той час були у Львові, Одесі, Києві). На час подій воєнних років вони з різних причин опинилися у таборах для переміщених осіб у Німеччині, Австрії та Італії. Там вони продовжували працювали на сценах різних театрів. Це були виключно професійні актори, серед яких такі відомі особистості, як Володимир Довганюк, Юрій Бельський, Андрій Ільків, Михайло Лялька, Іларій Кушніренко, Ніна Тарновецька, Валя Орловська, Марія Левицька, режисер Слав Теліжин, його брат - художник Еміль Теліжин та інші. У кінці 40-их років значна частина служителів Мельпомени виїхала у різні країни світу: Канаду, США, Аргентину, а також в Австралію. Частина акторів залишилася у країнах Західної Європи. Володимир Блавацький, Йосип Гірняк, Лідія Крушельницька та Володимир Шашаровський виїхали у США і поселилися в Нью-Йорку та Філадельфії. Там вони спробували створити професійний український театр, але, на жаль, так і не змогли здійснити свій задум, тому що просто не вистачило коштів. Інші театрали за примхою долі опинилися на канадській землі, поселилися переважно у Торонто. Спроби створити справжній український професійний театр і тут не увінчались успіхом, бо треба було заробляти буденною працею на шматок хліба, годувати родину. Тому театр почав існувати як аматорський.

Чи знаєте ви, що:

razommedia.ca

Перший український професійний оперний театр «Музична драма» було відкрито у 1919 році в Києві.

11 Найстаріший в Україні театр було збудовано в Харкові у 1789 році, згодом у Києві (1806), Одесі (1810).

Найстаріша з існуючих нині театральних будівель в Україні споруджена 1843 року у Львові. Зараз тут міститься Український драматичний театр імені М. Заньковецької. Раніше це був Старий театр – найбільша свого часу театральна споруда в Європі.

razommedia.ca

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

- Коли ж тоді «день народження» «Заграви»? Мені відомо, що цього року очікуються святкування з приводу ювілею. - Офіційно наш театр заснований 5 червня 1953 року (за даними протоколу), а вже 5 грудня того ж року відбулася перша прем’єра. Ось цю дату і вважаємо точкою відліку. Цього року відзначаємо поважний ювілей – 60 років від дня заснування. Плануємо розпочати святкування 8 грудня, тому запрошуємо всіх читачів вашого журналу приєднатись до нашого свята. Повірте, їхня підтримка надзвичайно важлива для театру, адже наша трупа працює заради глядача! Не оминіть увагою і презентацію книжки «Заграва» - український театр Канади» під редакцією доктора мистецтвознавства Валерія Гайдабури, в якій висвітлено весь творчий шлях «Заграви». Книга матиме близько 460 сторінок, на яких читач зможе дізнатись про всю 60-річну історію «Заграви», побачити рідкісні фото вистав, ознайомитися із рецензіями та статтями про наш театр. До слова, в цьому часописі я пробую свої сили в ролі упорядника тексту. - Як Ви потрапили в театр? Напевно, у кожного актора своя історія, як його покликало служіння музі. Розкажіть Вашу. - Я ніколи не думав, що пов’яжу свою долю з театром. Все трапилось, можна сказати, випадково. Щоправда, від мистецтва не був далеким ніколи. Ще навчаючись в школі, створили вокально-естрадну групу «Червона рута», з якою багато виступали в Польщі. Так тривало аж до 1975 року. Театральна жилка не покидала мене і пізніше, в училищі, а потім і в армії, де знову створив театральну групу, яка брала участь у художніх оглядах військових театрів військової округи «Помор’я» у Польщі. В 1982 я приїхав у Канаду. У 1988 році «Заграва» пережила велике горе – помер попередній адміністратор театру Володимир Довганюк, і «Заграва» ледь не припинила своє існування. - Що ж трапилось? Як міг театр так раптово занепасти? - Справа в тому, що він завжди був аматорський, бо актори не могли покладатись на театр як джерело прибутку. Кожен із нас вдень працював – хто ким -, а ввечері ми збирались разом на репетиції. До слова, перші репетиції відбувались взагалі в гаражі. Уявляєте, внизу ремонтували машини, а на горищі йшли репетиції! Взимку мерзли, але улюбленої справи не полишали. У цей час старше покоління, яке закладало «Заграву», відходило від театральних справ. Сталось так, що патріархи сцени не підготували собі послідовників, і виникла перерва у наступництві. До того ж у той час була відсутня нова хвиля еміграції. Якщо хтось із українців і приїздив у Канаду, то вони зовсім не були зорієнтовані на театр – кожен хотів собі заробити на хліб. Такий переломний період тривав до 1997 року. У ті часи я пробував режисерувати чотири різні вистави. І вони всі до одної зривались, тому що актори просто не могли приділити достатньо часу справі, бо хтось пильнував роботу, хтось переїздив в інше місто. Вишколених професійних акторів просто не було. Тому й забрало досить багато часу, щоб повністю відновити роботу театру, щоб знову вивести «Заграву» на рівень, на якому вона була на початках. Приємно усвідомлювати, що зараз театр знаходиться на набагато ви-

razommedia.ca РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

щому рівні. З’явились світлові ефекти, позбулись музики з касетки, натомість все робиться професійно. - Раніше театр багато гастролював. Зараз цього немає? - Ні, ми гастролюємо, щоправда, не так активно, як раніше. З «Нелегалкою» та «Тріумфальною жінкою» багато гастролювали десь 4-5 років тому. Планували їхати в Америку з «Євангеліє», але гастролі довелось відмінити. Зараз знову маємо плани організувати гастролі на квітень-травень. Крім того, «Заграва» брала участь у міжетнічних фестивалях провінції Онтаріо, що відбувались, починаючи з 70-их, і аж до половини 80-их років. Не раз наш театр займав перші місця за найкращі постановки, кращі ролі провідних і супровідних акторів, кращі костюми та декорації. До слова, на останніх фестивалях були присутні 12 театральних груп, із яких на сьогоднішній день залишилася тільки «Заграва». Прикро усвідомлювати, що ми залишились фактично самі. Продовжуючи тему гастролей, зазначу, що у 1990 році «Заграва» вперше здійснила двотижневе турне Україною, де виступали 21 раз у різних містах України (Стрий, Івано-Франківськ, Львів, Тернопіль, Київ). Глядачі зустріли нас дуже прихильно. Це був справжній успіх!

За плечима театру після 60 років такі класичні українські твори, як «Адвокат Мартіян», “Прокурор Дальський», «Мотря», «Мина Мазайло», «Кассандра», «Суєта», «Украдене щастя»; європейська класика: «Жанна д’Арк», «Тітка Чарлей», «Одруження», «Примари», «Слуга двом панам» та інші. Серед сучасних п’єс, які не залишають байдужими глядача, «Кур’єр УПА», «Мораль Пані Дульської», «Ксантипа», «Проліски», «Король стрільців», «Завтра знову зійде сонце», «Нескорені». Спеціально для театру «Заграва» були написані п’єси «Віва Бойко», «Евшан-зілля» та «Танок волі». Особливо нам, та і глядачам, за останні 13 років припали до душі «Бояриня», «Тріумфальна жінка», «Юда Іскаріот», «Любов на гачку»

та «Нелегалка». Не можу не згадати, що театр не залишався осторонь життя української громади – разом з молодіжними ансамблями проводили свято Козацької слави, а з хором «Веснівка» організували різдвяний вертеп. З 2012 року відбулось оновлення акторського складу, театр поповнився новими людьми і новими ідеями. Молодь тепер дуже здібна і охоча до театральної роботи, сподіваюсь, колись із неї вийде непогана зміна. Зі старої «гвардії» зараз на сцені працюють Стефан Геник (святкуватиме 50-тиріччя театральної праці), Лариса Баюс (17 років), Юрко Барсук (13 років), Мирослав Ковалевич (8 років) та Ігор Мисливчик. Гордий тим, що й сам працюю в «Заграві» вже третій десяток. Всього ж життя нашого театру підтримують більше 30 людей: актори, адміністрація та технічний персонал, кожен із яких вносить в нього свою лепту. - Який твір ставите зараз? Це класика чи щось сучасного авторства? - Останнім часом натхненно працювали над постановкою трагікомедії Анатолія Крима «Євангеліє від Івана». Цю п’єсу ставили на сценах театрів України та багатьох інших країн. Ось і ми відчули, що нарешті «доросли» до неї. Сподіваємося, що глядач Торонто належно оцінить нову нашу роботу.

- Кажуть, що люди перестають ходити до театру. Чому, на Вашу думку, зменшується кількість вистав? - По-перше, еміграція вже не настільки активна, як раніше. А люди, які приїздять зараз в Канаду, більше стурбовані тим, як заробити на хліб насущний, ніж культурою і духовністю. Вони ще не настільки скучили за українською культурою, не спраглі до українського театру. А ще люди не ходять у театр тому, що не звикли цього робити. Це просто не закладено їхнім родинним вихованням. Уже декілька поколінь батьків вважають за простіше просто посадити дитину перед телевізором чи комп’ютером. А якщо її не приведуть у театр батьки, то хто це зробить? - Спасибі за чудову розмову. Вірю, що «Заграву» чекає яскраве майбутнє й продовження в молодих акторах. Успіхів Вам і Вашому театру! …Пролунав третій дзвінок… Починається зустріч із світом таємничого мистецтва. І ми вкотре будемо сміятися та сумувати разом із героями, жити їхнім життям, погоджуватися чи сперечатись з ними, радіти чи обурюватись. Але, повірте, ніхто не залишиться байдужим.

ДОСВІД УСПІШНИХ

ДЖЕФ

БЕЗОС

razommedia.ca

немає межі вдосконаленню

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

е з десять років тому бізнесменів зі світовим ім`ям можна було перерахувати на пальцях, сьогодні ж авторитетні видання складають цілі рейтинги найбагатших, увійти та втриматися в списках яких не так вже й просто. Засновник найуспішнішого за всю історію інтернет-магазину Amazon.com Джеф Безос впевнено займає в них перші позиції. Його називають найкреативнішим керівником, багато ведеться суперечок щодо подібного бізнесу, але це не заважає успішній роботі інтернет-річки нести на своїх віртуальних хвилях безліч товарів користувачам у понад 50 країн світу. З дитинства Джеф був допитливим і здібним хлопчиком, його кімната стала міні лабораторією, де проводилися досліди з фізики. Все, що можна розібрати, було розібране та зібране знову, саме тут винайдено сонячну батарею із фольги та парасольки, дверний дзвінок із будильника та ще багато цікавинок. Пізніше батьки виділили весь гараж для дослідів сина. Дідусь всіляко підтримував ініціативи внука, гарним доказом були удосконалені повітряний млин, міні комбайн та багато іншого. Джеф Безос був класичним відмінником: високі оцінки, гарна репутація та почесний виступ на випускному вечорі. Така ж історія продовжувалася і в коледжі. Ще зі студентських років Джеф зацікавився комп`ютерними технологіями, а це були 80-ті, коли мало хто міг подумати, що всесвітня мережа зможе змінити світ. У майбутнього мільярдера було два взірця для наслідування - Томас Едісон та Уолт Дісней. Саме в них Джеф навчався бути винахідником та бізнесменом, щорічно відвідуючи Діснейленд, мріяв про власну справу, яка б розмірами перевершувала навіть цю

Автор Олена ОЛЕКСЕНКО грандіозну імперію. Змінюючи одну роботу іншою, Безос перебирав безліч варіантів, які б розкрили його талант бізнесмена. Геніальна ідея - продаж книг через Інтернет - прийшла в результаті довгих роздумів. Для цього не потрібно жодної ліцензії, товар можна реалізовувати протягом тривалого часу та безперешкодно доставляти замовнику. Так серед безлічі інтернет-магазинів у 1995 році з`явився Amazon.com. Назва, погодьтесь, красномовна, адже Амазонка - найбільша в світі річка за повноводністю та довжиною. І сьогодні компанія з таким ім’ям є беззаперечним лідером у світі продаж через інтернет. На перших порах офіс компанії розташовувався у гаражі орендованого будинку: на збитих із дверей столах стояли три старенькі комп`ютери, книги пакувалися власноруч. Коли від цієї роботи джинси на колінах Джефа стерлися, стало зрозуміло, що прийшов час купити обладнання. Саме в цьому інтернет-магазині вперше почали використовувати такі технології, як oneclick shopping (купівля одним натисненням клавіші), customer reviews (відгуки клієнтів) та e-mail order verification (підтвердження замовлення через e-mail), і ці новації відразу стали вагомим плюсом в очах потенційних користувачів. Через рік авторитетне видання “Wall Street Journal” розмістило на обкладинці Amazon як найуспішніший інтернет-бізнес. У 1999 році за версією “Timе” Джефа Безоса було названо людиною року, поставивши його в один ряд із Мартіном Лютером Кінгом та Єлизаветою Другою. У свою чергу “Forbes” назвали Джефа одним із найкращих керівників у світі. Та це й не дивно, адже креативу та позитиву цієї людини можна позаздрити, на нього орієн-

туються, ним захоплюються. Цілком зрозуміло, що зі шпальт газет та моніторів на Безоса посипався шквал критики та підозр щодо успіху інтернет-проекту, та, на щастя, це не завадило стрімкій популярності компанії. У Джефа Безоса є кілька принципів ведення бізнесу, якими він керується та якими готовий поділитись із тими, хто хоче досягнути успіху.

●

На його думку, орієнтуватись у бізнесі потрібно як на клієнтів, так і на конкурентів. Проте той, хто орієнтується на конкурентів, може втратити ініціативу. Якщо ваш ціль - клієнт, то у вас є більше шансів втриматися на коні. Ви повинні бути для клієнта товаришем, а не просто торговцем. Безос радить пам`ятати, що кожен клієнт, якого ви зробите нещасним, розповість про це не п`ятьом, а п`ятьомстам знайомим. Джеф переконаний, що не потрібно боятись бути новатором, хоча деякий час вас можуть і не сприймати серйозно. Цілком ймовірно, що головний секрет процвітання імперії Джефа Безоса криється в його словах: “Нам подобається порушувати правила, навіть у власному бізнесі”.

● ● ●

Крім успішного інтернет-бізнесу, Джеф Безос з 2004 року фінансує Blue Origin - проект по запуску приватних космічних кораблів. Життя продовжується, а це значить, що немає межі вдосконаленню.

Пересилайте гроші ONLINE рідним та близьким в Україну не виходячи із дому!

Чи Ви можете уявити собі наш світ без грошей? Напевно ні. Гроші реальні та гроші віртуальні, гроші Зробіть переказ зараз паперові та гроші пластикові. Доки існують гроші, доти буде необхідність їх переказувати. І тут у нагоді Вам стане Кантор. Ми пропонуємо Вам швидкий, зручний та надійний сервіс по переказу грошей до України, Росії та інших східноєвропейських країн.

razommedia.ca

121 Runnymede Road, Toronto ON M6S 2Y4 T: 416-767-7782 E: kantor@kantor.ca Toll Free: 1-877-848-6386

Нова послуга від Kantor!

15 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

www.kantorms.ca

razommedia.ca

ЗНАЙОМТЕСЯ

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

кращі учні Ukrainian Rock School Iнтерв’ю провів Вадим МАТВЄНКО

адаємо, багато хто з наших читачів пам’ятає події вересневого Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival 2013, про який ми розповідали в минулому номері нашого журналу (хто бажає освіжити події в пам’яті, перегляньте випуск Жовтень 2013 ще раз), а також Ukrainian Rock School, що передувала йому. Нагадаємо, за перемогу і симпатії глядачів тоді боролись 4 гурти: Torontula, DoVira, PYX та Zapovid. І зараз, коли трохи вщухли фестивальні події, нам вдалось поспілкуватись із учасниками гурта - переможця Andre Budrevych, Mariusz Moskal, Matt Kapuszczak, Nestor Szewczyk та Milla Rock, які разом – «Заповідь». - Гурт «Заповідь» виник не так давно, в 2011 році, а що було перед тим? - Маріуш: Ми всі займались музикою, брали участь в окремих проектах. Та й навіть зараз граємо в різних гуртах. - Андрій: Я починав у блюз-бенді. І вже з ним десь років 5 граю. На Лемко Ватра зустрів Ореста Галушку. Він запропонував мені приєднатись до проекту, в якому брали участь молоді українські виконавці. Там ми всі і познайомились.

- Міла: У Німеччині була в складі досить популярного гурту «Cherona»- кожен день виступи, концерти, інтерв’ю, зйомки, репетиції. Мали також шоу на телебаченні під назвою « Das Startagebuch», яке транслювалося щоденно на каналі Super RTL. Тому я й раніше бачила велику сцену. Переїхавши в Канаду, дуже сумувала за нею. А Ореста зустріла просто на вулиці гуляючи з сестрою, спитала, котра година. Розговорились, коли він дізнався, що я співаю, запросив на проект. - То, виходить, «Заповідь» - не лише Ваша особиста заслуга? - Міла: Насправді, ми разом докладаємо чимало зусиль для розвитку гурту. Багато чого робимо самотужки. Наприклад, зараз у нас немає продюсера. Хлопці все роблять самі. І я дуже вдячна, що вони у мене є. Нестор постійно тягається зі своїми барабанами, а Матей мусить все вантажити у машину і кудись перевозити. Маріуш - наполегливий, це він нас спонукає робити щось нове, писати. Кожен виконує свої обов’язки, бо гурт - це дуже багато спільної праці. Глядачі того просто не бачать, вони

думають, що все так гарно, як на сцені. Звичайно, ми не самі знайшли один одного і дуже вдячні Оресту Галушці - доленосній для нас людині, яка нас перезнайомила та об’єднала. Є у нього така жилка – він якось бачить і зводить докупи потрібних людей. У нього була ідея - скласти гурт із «нуля», тому на початках він був нашим менеджером. Щоправда, з часом ми почали по іншому уявляти нашу подальшу творчість, так сказати, виросли з-під опіки. Тоді разом вирішили, що краще піти кожному своїм шляхом. Але й зараз тісно співпрацюємо, маємо спільні проекти. - Ви всі займаєтесь музикою професійно, з дитинства? - Матей: Я почав грати на гітарі десь у 16 років. Перед тим трохи грав на барабанах. У дитинстві дійсно рідко хто серйозно займається музикою. - Нестор: Згадую, коли я починав грати на барабанах, батьки казали: «Грай, але йди з тим на вулицю». - Міла: В мене тато грав, навіть був у гурті. Видно, й мені передалося генами. А ще я часто прислухалась до гри старшої се-

- «Заповідь» відома своїми аранжуваннями українських народних пісень. Чи є у вас власні пісні? - Міла: Ми над цим якраз зараз працюємо. У нас вже є оригінальна пісня «Коли настане ніч» і декілька «чернеток». Але у кожного з нас по 2-3 роботи і ще два бенди, тому часу на те, щоб створити дійсно гарні пісні, як завжди, бракує. Мелодію до цієї пісні склали Маріуш і Матей, а слова допомагав писати Павло Павлей. - До послуг професійних авторів не звертались? - Міла: Ні, я не думаю, що нам зараз це потрібно. Пісня – ті моменти в житті, які тебе хвилюють. Вона, як своєрідний малю-

17 нок, а, щоб його повно передати, потрібно віднайти потрібні слова. За тебе ніхто інший цього не зробить. - Назва «Заповідь» доволі незвична. Як вона з’явилась? - Андрій: Коли нас звів докупи Орест Галушка, гурт називався «Байда». Трохи згодом назва «підкорегувалась» Байда featuring Mila Rock. На той час Міла не знала, чи залишиться надалі у гурті. А вже потім прийшло усвідомлення того, що нам потрібно мати власну назву. - Міла: Заповідь – це таке собі тверде переконання, що ми писатимемо гарну музику, матимемо супер гурт. Така от міцна непорушна заповідь. - Для нашого журналу вже стало традицією наприкінці інтерв’ю питати у співрозмовників, що для них успіх? Що таке успіх для гурту «Заповідь»? - Міла: Успіх - це можливість знайти внутрішнє щастя, пізнати себе. Дуже раділа б, якби мені вдавалося написати більше пісень. Успіх – це зовсім не популярність, а змога ділитись емоціями зі слухачем, може,

чогось його навчити чи навіть підтримати у важку хвилину. - Нестор: Успіх - це, коли ти стомлений, але відчуваєш задоволення, що чогось досяг , вдосконалив себе, зробив щось хороше для іншого. Успіх – це особливий внутрішній стан, який не вимірюється кількістю грошей чи приятелів. Це розуміння, що те, що ти робиш, – добре. - Маріуш: Кожна людина повинна чітко знати, чого вона хоче в житті і як цього досягнути. Тоді вона й буде успішною. Треба малювати собі ціль - і рано чи пізно до неї прийдеш. - Матей: Для мене успіх – те, що і для інших, грати, працювати, виходити на сцену. І обов’язково - творити щось нове. - Андрій: Для мене успіх - бути з моїми друзями, добре проводити час, граючи у гурті, займатись улюбленою справою. Щодня насолоджуватися життям, навіть дрібницями! Спасибі за цікаву розмову. Ще раз вітаю з недавньою перемогою на Ukrainian Rock School, гадаю, це було для вас важливим досягненням. Успіхів вам!

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

- Де зараз виступаєте? - Маріуш: Переважно запрошують на українські або українсько-канадські забави, все частіше – на весілля. Нещодавно мали розмову з продюсером, що організовує підбір гуртів на різні фестивалі. Побачимо, що з цього вийде. - Міла: На фестивалях дуже приємно виступати. Отримуєш незрівнянне ні з чим задоволення, коли перед тобою шалена кількість людей і ти відчуваєш їхню енергетику. У такі миті знаходиш у собі сили викластись не на 100%, а на всі 200! Хочеться повертатись на сцену знову і знову, заряджати людей позитивом і отримувати його у відповідь. Це найкраща плата за нашу роботу.

razommedia.ca

стри. Слух був в мене дуже добрий, що зразу помітили вчителі. Мене віддали в музичну школу по класу фортепіано. А я вже тоді мріяла про сцену, просила, щоб дали мене на танці або на співи. Не уявляєте, які ми вдячні батькам Матея, що вони терплять всі наші репетиції у себе вдома! Хочемо подякувати й нашим близьким та друзям за їхню підтримку, за те, що вірять у нас і в те, що ми робимо. Це нас окрилює.

razommedia.ca РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

Сестри Кожна наша пісня, ТЕЛЬНЮК яка вдалася, – це і є наш успіх Iнтерв’ю провела Атаная ТА

сі, хто не мав можливості познайомитись з дуетом сестер Тельнюк в Україні, мають змогу зробити це тут, у Канаді. І зробити це варто, адже їхня творчість несе щось щире, незвичайне, спрямоване на очищення людських душ. Спів цього самобутнього дуету порівнюють із “ковтком свіжого повітря” та “ліками від розпачу”. Вперше Галя та Леся Тельнюк вийшли на велику сцену ще у 1986 році. До професійної кар’єри їх підштовхнув батько Станіслав Тельнюк - український письменник, літературознавець та перекладач, коли доньки зробили йому сюрприз, написавши власні мелодії до низки віршів Павла Тичини. Батько досліджував творчість цього поета, і сестри буквально виросли на його віршах. Лесі, яка стала офіційним композитором дуету, було тоді лише 13 років… Успіх прийшов практично відразу: вже у 1987 році сестри Тельнюк стали лауреатками фестивалю «Нові імена». Відзначив-

ся дует і на першій «Червоній руті» у 1989 році – фестивалі, що став справжнім українським культурним вибухом. Тоді їхню композицію «Пролетіло літо» було визнано найкращою піснею фестивалю. За два роки, на наступній «Червоній руті», дует знову потрапив у число переможців. Сестри не обмежують себе рамками одного жанру. Їхні композиції вражають музичною різноплановістю: тут є і фольк-рок, і ф’южн, і джаз-рок, і тріп-хоп, і реґґі, і т. д... З часів тріумфу на «Червоній руті» сестрами Тельнюк було отримано багато різних відзнак, а ще більше - записано дисків, наразі їх 17. Ще 1990 року «Укртелефільм» зняв десятихвилинний фільм «Співають сестри Тельнюк». Потім була спільна робота дуету із Міком Тейлором із Rolling Stones – блюз «Моє марне кохання» (Love in vain), де вони використовували бандуру, та стрічка «Тель-

нюк: Rehearsal» (до речі, перший фільм такого жанру в Україні). Уже понад чверть століття сестри Тельнюк мають своїх слухачів, причому визначити їхню цільову аудиторію так само складно, як і жанр. Приємно вражає, що Леся й Галя поводяться зовсім не як “зірки” – вони завжди дуже щирі і відкриті. Нещодавно сестри брали участь у благодійному концерті, організованому для збору коштів на допомогу хворій дівчині. І таких прикладів чимало. Відсутність «зоряної хвороби» у таких талановитих музикантів, як сестри Тельнюк, пояснюється тим, що своєю головною місією вони вважають не задоволення особистих амбіцій, а донесення найкращих зразків української культури до світу. Творчі зв’язки з Канадою у сестер досить міцні: це і гастрольні поїздки, і співпраця з «золотою скрипкою України» Василем Попадюком, і, особливо, спільний

- Чим вас вразила Канада, коли ви потрапили сюди вперше? - Це було ще у 1990 році, коли саме догнивав СРСР… Вразили українці, їхні величезні сподівання на ті зміни, які саме почалися в Україні. Діти, яких брали батьки на наші перші концерти у Канаді, вже давно виросли, і тепер вони приходять самі та приводять вже свої сім’ї, друзів (і не тільки українців). - Що цього разу везете до Канади? - Розширену версію програми «Дорога зі скла».

- «Дорога зі скла +»? - Так, “плюс”. Розширина версія

включає пісні на вірші Тараса Шевченка та Маргарет Етвуд – дуже відомої канадської письменниці. 8 грудня у нас буде концерт у Glenn Gould Studio - одному з найкращих залів Торонто. Це, сподіваємось, буде дуже серйозний прорив. Ми плануємо зробити там аудіозапис та відеозйомку. CBC (Canadian Broadcasting Corporation) зніматиме цей концерт. Хочеться, щоб нас почула ще й англомовна публіка, щоб канадці почали відкривати для себе українську поезію, адже лунатимуть пісні на вірші Павла Тичини, Станіслава Тельнюка, Оксани Забужко і мої… Програма буде велика і цікава – концерт з двох відділень. Ми на нього покладаємо великі надії, бо наша місія – зробити Україну та українську музику впізнаваною в світі, зокрема на американському континенті. Нещодавно у нас було кілька концертів для англомовної публіки у Торонто, і вони показали, що люди, не знаючи мови, все розуміють, бо ж музика не потребує перекладу. Вона здатна об’єднати людей, тому,

- До речі, про успіх. Який рецепт успіху від сестер Тельнюк? - Взагалі-то ми ніколи не ставили собі за мету стати успішними, не прагнули миттєвої слави. Коли лише починали писати пісні, батько говорив нам, що творець має бути чесним перед собою і чітко усвідомлювати, що високоякісна поезія чи музика рідко супроводжується зароблянням великих грошей, цитуючи Ліну Костенко, що «митцю не треба нагород – його судьба нагородила». Кожна наша пісня, яка вдалася, – це і є наш успіх. - Чого б ви хотіли побажати нашим читачам? - Любити свою Україну, любити землю, на якій живеш, ніколи не розчаровуватися, знаходити в собі сили і вірити в усе хороше. Навіть якщо життя обертається до тебе не тим боком, яким би ти хотів, над нами є небо, над нами є Бог - настане кращий день. - Дякуємо за розмову! До зустрічі на концерті!

razommedia.ca

власне, для такої спайки між Канадою та Україною ми і взяли у програму Маргарет Етвуд. Її тексти звучатимуть в оригіналі, англійською. Концерт також вестиметься англійською: треба ж спілкуватися з публікою так, щоб вона розуміла всі наші меседжі в піснях. Сподіваємося, що ця поїздка буде такою ж успішною, як і всі попередні.

19 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

проект із художником Ігорем Поліщуком. Першою спробою поєднання слова, музики та живопису стала програма пісень «Над нами небо» на вірші Богдана-Ігоря Антонича, Василя Стуса, Лесі Українки... Цю унікальну програму змогли побачити мешканці різних куточків Канади. Сестри згадують, що в тому турі возили за собою цілих два мікроавтобуси з різною апаратурою та інструментами і причеп із картинами. Програма, яку незабаром побачать канадці, також буде результатом творчої співпраці дуета з Ігорем Поліщуком. Функцію речника дуету зазвичай виконує Галя. Тому напередодні приїзду сестер Тельнюк до Канади ми поцікавились у неї:

ВІК ЖИВИ - ВІК УЧИСЬ

razommedia.ca

Піднімайся, соньку мій маленький! Світлу ще промінчик знадобиться. Як допомогти дитині легко прокидатися вранці

20 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

Цитата з вірша Ліни МАСЛЯНОЇ

вас є дитина шкільного віку? То вам я не відкрию Америку, сказавши, що, хоча навчальний рік вже у розпалі, але в багатьох родинах все ще виникає одна і та ж проблема - ранкове пробудження. Дні стають коротшими, вранці завжди темно, і це аж ніяк не сприяє бадьорому підйому вашого чада. Якщо доросла людина може зібрати свою волю в кулак і встати по першому дзвінку будильника, то дитині зробити це непросто. Є, звичайно, немало дітей, які самі просинаються на світанку і можуть розбудити й батьків. А що ж робити тим, для кого ранкове продудження - справжня мука? Безліч досліджень і експериментів, проведених ученими, які вивчають природу сну, виявили, що здатність людини з легкістю чи тяжкістю прокидатися вранці залежить від її індивідуальних особливостей, від внутрішніх біоритмів та інших факторів. Нам відомі поняття “сова” та “жайворонок”, які характеризують і здатність засинати, і здатність просипатися. Всі діти різні, а до школи потрібно вирушати всім в один час, до того ж він досить ранній. Особливо страждають, зрозуміло, “совинята”, яким прокидатися, “як усім” просто несила. Як допомогти дитині організуватися таким чином, щоб ранок став для неї радісним початком дня? Навіть при сильній втомі варто приготувати з вечора все те, що може стати в пригоді вранці. Це стосується і вмісту портфеля, і одягу та взуття, прасування й чищення яких також не бажано залишати на ранок. Така, зверніть увагу, проста звичка допоможе дитині вранці заощадити безцінні хвилини. Лягати спати і вставати бажано в один і той же час. Нічні прогулянки по просторах інтернету і на-

віть перегляд телевізора краще виключити - це допоможе повноцінно відпочити, адже після роботи за комп’ютером не вдасться повністю розслабитися, навпаки, сон буде важким, не принесе відпочинку. Психологи пропонують деякі “хитрощі”, вдавшись до яких, можна відігнати сонливість і отримати бадьорість і хороший настрій. Можливо, те, про що йтиме мова, пригодиться не тільки дітям, а й їхнім батькам.

. Перші звуки, з якими дитина прокидається, повинні бути приємними: чи то голос когось із батьків, чи бабусі або дідуся, чи сигнал будильника. Дуже важливо навчити дитину не залежуватись у ліжку, бо, ніде правди діти, багато хто навіть із нас, грішних, почувши цей клятий дзвінок, переводить його хоч на 5 хвилин вперед, а потім ще і ще...Як наслідок, ми просто дратуємо свої нерви і мордуємо організм. Останні розробки – будильники, що виділяють в потрібний час запахи, адже доведено, що аромати кави (ну це не для дітей) та цитрусових додають бадьорості.

. Перед тим, як покидати постіль, необхідно накритися з головою ковдрою й потягнутись усим тілом, вклавши в це потягування якомога більше сили. Так рекомендував робити відомий провидець Едгар Кейсі, вважаючи, що ранкові “потягушки” пробуджують внутрішню енергію людини. Допоможіть дитині, злегка потягнувши її спочатку за руки, а потім за ноги. “Бігаючими “ пальцями промасажуйте тіло і голову вашої доні чи синочка, це покращить кровообіг і додасть бадьорості. Пригадайте дитині приємні події нового дня, нехай вона посміхнеться. Кілька глибоких

вдихів і видихів збагатять організм киснем.

. Розпочинати ранок потрібно із склянки теплої води. Це не тільки допоможе прокинутись остаточно, але й добре вплине на весь організм. Вода допоможе шлунку “прокинутись” і “прийняти” сніданок. Не може дитина випити повну склянку води - нехай вип’є скільки зможе.

. Повноцінний сніданок. Ні для кого не секрет, що для дитини дуже важливо правильно харчуватись, особливо вранці. Якщо у батьків теж проблеми з ранковим пробудженням, то сніданок частково можна приготувати звечора, а вранці лише розігріти Корисно їсти дітям вранці каші, йогурт, сир або страви із нього, яєчню, якщо ваша малеча полюбляє м’ясце, побалуйте її ним. Пам’ятайте, матусі, що найкращий сніданок для дитини той, який вона з’їдає з задоволенням.

. Ранкова гімнастика. Передчуваю, що можна звинуватити мене у непослідовності. Зізнаюсь, зробила це навмисне, щоб сама лише згадка про ранкові фізичні вправи не відбила бажання у декого з батьків прочитати всю статтю. Багато хто із них відразу відкине цю рекомендацію, бо привчити дитину до ранкової гімнастики можна лише на власному прикладі (і тільки так!). Тож, як бачите, при бажанні й невеликому зусиллі ранок можна зробити приємним початком дня не тільки для дитини, а й для всієї родини.

ДОБРОГО ВАМ РАНКУ!

НА ЦІН ЙК И В РАЩ І ОН ТАР ІО

FLOORS

& More Ltd.

TO THE PUBLIC TOP BRAND NAMES ПІДЛОГА НА БУДЬ ЯКИЙ СМАК І ВИБІР КАНАДСЬКІ ПІДЛОГИ НАЙБІЛЬШИЙ АСОРТИМЕНТ В ТОРОНТО

LAMINATE FLOOR

21 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

HARDWOOD FLOOR

razommedia.ca

WHOLESALE OPEN

КВАЛІФІКОВАНІ МАЙСТРИ ПО ВСТАНОВЛЕННЮ

РОЗМОВЛЯЄМО УКРАЇНСЬКОЮ ENGINEERED FLOOR

524 Evans Avenue, Toronto, ON M8W 2V4 Tel: 416 201 9611, Fax: 416 201 9117 www.aafloors.ca

razommedia.ca

НАШОГО ЦВІТУ ... КАРНАВАЛЬНА НІЧ ТРИВАЛІСТЮ У ЖИТТЯ Людмилу Гурченко знає весь колишній Радянський Союз і не тільки. Вона грала у кіно 54 роки, знявшись більш як у 90 кінострічках. А починалося все з далеких воєнних років, коли за перший сольний виступ Люся, як її називала мама, отримала від німців в окупованому Харкові тарілку густого квасолевого супу, а в подальші місяці стала єдиною годувальницею родини. Вчилася дівчинка так собі, з ранніх літ заявляючи, що буде артисткою. Щоправда, інакше і не мало бути, адже батьки Людмили Гурченко працювали у сфері культури, і вона з дитинства була призвичаєна до культмасового життя. Людмила Марківна закінчила Всеросійський державний інститут кінематографії імені С.А. Герасимова. Ніхто не вірив, що звичайна дівчина зможе досягнути таких висот. Людмила Гурченко прокинулась знаменитою після ролі Лєночки Крилової у «Карнавальній ночі» (1956) і відразу стала всенародною улюбленицею. Вона ще зіграє у багатьох фільмах та театральних постановках, щоразу вражаючи глядачів досконалою грою та майстерністю перевтілення. Її вклад у розвиток кіномистецтва важко переоцінити. Людмила Гурченко завжди була і буде взірцем для багатьох поколінь акторів. Вона ніколи не забувала свій рідний Харків, наголошуючи, що найкращі роки життя вона провела саме тут.

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

Майстер на всі руки Джордж Дзунза Друга світова війна залишила свій трагічний знак в історії всього людства, але траплялися у цей тяжкий час і романтичні історії, у результаті яких на світ народжувалися відомі люди. 19 липня 1945 року у родині українця та польки, яких було забрано у полон та вивезено на примусові роботи до Німеччини, народився хлопчик, якого ми сьогодні знаємо як відомого актора Джорджа Джунзу. Сім`ї довелося жити в таборі для біженців, деякий час перебувати в Амстердамі, та остаточним місцем їх проживання стали США. Незважаючи на тяжке життя, батьки всіляко намагалися забезпечити дітям гідне майбутнє. Зокрема, Джордж здобув освіту в університеті Сент-Джонсона, де вивчав театральне мистецтво та сценічну мову. За свою акторську кар’єру v зіграв у фільмах «Звір», «Білий мисливець, чорне серце», «Основний інстинкт», «Небезпечні думки», «Закон і порядок», «Анатомія пристрасті». До речі, актор ніколи не грав українця, тільки у кінострічці «Мисливець на оленів» його герой був східноєвропейським слов`янином, дуже схожим на українця. У творчому доробку Джорджа переважають ролі «добрих» поліцейських. Крім гри у художніх фільмах, актор також займається озвучуванням мультфільмів, його голосом розмовляють герої із «Бетмена» і «Супермена», та грає у театральних постановках на Бродвеї.

НЕПЕРЕСІЧНИЙ ТАЛАНТ ТАМАРИ ГОРСЬКОЇ “Талановита людина талановита в усьому” – старий вислів, а як вичерпно він характеризує людину. Такою є Тамара Горська – акторка, тележурналістка, співачка, письменниця та режисер, одним словом, славна представниця української нації, популярність якої полинула далеко за межі Канади, де вона народилась, а акторською грою її захоплюється весь світ. З дитинства дівчинку приваблювало мистецтво, тому вона серйозно захоплювалася малюванням і хореографією, та світ кіно причарував Тамару Горську на все життя. Справжню славу принесла їй кінострічка «Геркулес». На екрані акторка працювала з такими знаменитостями, як Майк Дуглас, Рассел Кроу, Кейт Хадсон та інші. Своєю найкращою роботою зірка вважає роль Наталки у стрічці «Міс Арріс їде до Парижа». Телешоу «Легендарні мандрівки» прославили Тамару Горську як прекрасну тележурналістку. Короткометражний фільм «Простір», у якому Тамара Горська виступила режисером, був відзначений Міжнародним фестивалем короткометражних фільмів, що проходив у Торонто. Сьогодні діяльності цієї енергійної та різносторонньої жінки можна справді по доброму позаздрити та побажати ще багатьох років плідної праці.

Автор Ліна ПАЩЕНКО

razommedia.ca РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

Чи знаєте ви, що: Колізей

Театр Ла Скала

В невеликому

найбільший давньоримський амфітеатр – символ Риму. Назва Колізей пішла від величезної статуї Нерона («Colossus Neronis»), що стояла неподалік. Заснував амфітеатр імператор Веспассіан Флавій, завершив – Тит у 80 році. Це було основне місце розваг, проведення гладіаторських боїв. За планом це еліпс довжиною 189 м, шириною 156, площею – 24 000 кв. м. Периметр зовнішніх стін – 545 м, висотою – 48 м. Величезна дерев’яна арена, розміром 48 на 83 м, засипалася в давнину піском. В даний час Колізей реставрується, тому масові заходи в ньому не проводяться.

Мілан (LA SCALA) був побудований в 1778 році і, можливо, зараз це найвидатніший оперний театр у світі. З Ла Скала тісно пов’язані імена багатьох великих композиторів світу, в тому числі Россіні, Доніцетті та Верді. Донині саме тут виступають найвідоміші оперні співаки. Театр може похвалитися неперевершеною акустикою завдяки особливій конструкції оркестрової ями

австрійському містечку Філлахе посеред місцевого парку розташувався найменший театр світу під назвою «Кремлівський двір» із сценою розміром 130 на 130см. Про декорації, звісно, мова взагалі не ведеться: крихітний простір навколо сцени повинен вмістити ще 8 глядачів. «Кремлівський двір» потрапив до Книги рекордів Гіннеса в якості офіційно визнаного найменшого театру світу.

razommedia.ca

УКРАЇНА ВІД А ДО Я

razommedia.ca

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

КРИЛА ЛЮБОВІ Івана та Марії Миколайчуків Автор Валентина КОВАЛЬСЬКА Народна артистка України

исати про дорогих твоєму серцю людей нелегко і надто відповідально, особливо якщо знаєш когось майже як самого себе, коли вони стають тобі близькими і рідними. У тісному контакті багато дізнаєшся про людину, її характер, звички, спосіб життя. Отож моя названа рідня Марія Миколайчук, яку досі всі ми, родичі й друзі, ласкаво називаємо Марічка. Вона, світловолоса, гордовита і красива, вірна дружина незабутнього актора Івана Миколайчука, знаного не лише в Україні, але й у всьому світі. Глибокому, бархатистому тембру голосу Марічки стиха заздрили майже всі співачки хору ім. Г. Верьовки, а ми з Ніною Матвієнко дивилися на неї з деякою побожністю. Марічка та Іван познайомилися в Чернівецькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської, що на Буковині. Вистачило лише одного погляду, щоб дівчина назавжди потонула в Іванових очах, як у пісні співається, «втопила голівоньку у синєє море». Цю пару всі дуже любили в театрі, називали Ромео і Джульєттою, бережно ставилися до них, щоб випадковим необережним словом не зашкодити зародженню прекрасного почуття. А потім переконались, що їхня любов здолає всі випробування, що вони плекали своє чисте, небачене досі, кохання. Уявіть тільки-но його силу, якщо воно зігріває душу Марічки і тепер, коли минуло вже двадцять шість років відтоді, як Іван назавжди майнув у небо «білим птахом з чорною ознакою», залишивши свою дружиноньку. Вона й досі не забула жодної миті, прожитої разом, свято береже кожну дрібничку, що нагадує про коханого. Ми з Ніною Матвієнко побачили Івана у їхній попередній квартирі у Києві (що по вулиці Жилянській) на гостинах, там вперше утрьох заспівали пісню «Ой попід гай зелененький брала вдова льон дрібненький», і з благословення Івана народилося тріо, до складу якого увійшли Марічка, Ніна Матвієнко та я, а згодом воно дістало назву «Золоті ключі». Іван мав музичну освіту, грав на баяні, мав ідеальний слух, він тонко відчував голосову гармонію – це сімейне. Українська народна пісня була невід’ємною часточкою всього, що він створював і що дуже ріднило подружжя Миколайчуків. Коли Іван склав іспити в Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, Марічка подару-

разом із легендарною народною артисткою України Нілою Крюковою гастролювали по всіх куточках України. 3 серпня 1987 р. небо розкололося, щоб полити землю своїми слізьми, адже треба було ховати сина Буковини Івана Миколайчука. Під зливним дощем прощалася

з ним його Марія, його родина, вся Україна. Відтоді на ставки його рідного села Чортория, що в Чернівецькій області, прилітають зимувати білі лебеді. Люди називають їх Івановими, підгодовують, чистять ставки і

кажуть, що то Іванова душа проситься додому. Тепер Марічка ходить до могили з кам’яним козацьким хрестом і висіченими на ньому словами: «Ой устань, козаче, устань, молоденький, по діброві ходитьблудить твій кінь вороненький! Ой нехай він ходить, нехай собі блудить, прийде тая годинонька, що він мене збудить!», як на побачення, на милу розмову, за порадою... Марію Миколайчук, народну артистку України, пам’ятають та люблять в Розтоках, де знімався фільм «Білий птах з чорною ознакою» і живе наймолодша сестра Миколайчука. Її поважають у селі Брусниця, де у школі ім. Івана Миколайчука зберегли навіть парту, за якою він сидів. Тут, у Чорториї, на родинному зеленому подвір’ї стоїть хата-музей видатного митця, куди, як мріяв Іван, кожного року з’їжджаються люди на етнофестиваль, який уже два роки має назву «На гостини до Івана». Пролетіли роки, і хоч тепер Іван – на Небі, а Марічка – на Землі, вони залишаються в парі, бо нерозлучні перед Богом. Візьмемо на себе сміливість від імені українського народу поклонитися їм за любов і вірність до свого рідного краю, за Маріччині буковинські пісні, просякнуті як радістю життя, так і тугою за тим, що не збулося, за Іванові феноменальні кіноролі, які своєю етнічною сутністю, ментальністю пробуджують національний дух українців.

Звернення ініціативної групи «Музей Івана Миколайчука» У кожного народу є кіноактори, які представяють його у світі, уособлюють його характер, душу і помисли. Без перебільшення, для українців таким актором є Іван Миколайчук. Спадок геніального митця - актора, сценариста, режисера - з часом стає все ціннішим, набуває все більшого значення для нащадків. 15 червня 2016 року відзначатиметься 75-річчя з дня його народження. Ініціативна група звертається до всіх, хто любить творчість Івана Миколайчука і шанує його пам’ять, з проханням підтримати спорудження музею славного сина України в Чорториї, його рідному селі, та перераховувати кошти на його зведення. Бажаєте допомогти -звертайтеся в РЕДАКЦІЮ за деталями.

razommedia.ca

ла пісню “Ой глибокий колодязю”, та «Сон» (обидві 1964) стали дійсно тріумфальними. Вона постійно була присутньою на зйомках, своїм безмірним коханням надихала чоловіка. Справді, Іван був актором від Бога. Це про нього поетеса Ліна Костенко написала: «О, як натхненно вміє він не грати, як мимоволі творить він красу!..». Іван був справжнім, як сама Природа, він – обличчя і душа українського поетичного кіно – був настільки особливим і унікальним актором, блискучим самородком, що без його участі в ті роки не обходився жоден вартий глядацької уваги фільм. І Марічка, вірна дружинонька, як ніхто інший, розуміла Івана, оберігала, підтримувала, заохочувала. Природа чи Доля подарувала Миколайчуку особливе уміння майстерно володіти Словом. Він завжди носив у собі якісь творчі ідеї і радо ділився ними з друзями. Якось приїхала з Франції режисер Іліан Саботе і запропонувала йому співпрацю над темою долі француженки українського походження, що провела своє життя у божевільні. Іван запропонував написати кожному власну версію сценарію. Вирішили зупинитися на Миколайчуковій версії. В одному з інтерв’ю Марічка сказала, що вже сама його заявка на фільм була досить цікавою і читалася як оповідання: «Вони написали сценарій, та невдовзі Івана не стало. Було дуже багато бажаючих працювати над ство-

ренням цього фільму, але поки що не бачу такого режисера. От без мого відома взялися до роботи над «Небилицями про Івана». Фільму як такого не вийшло, тому що Івана треба було розуміти, знати його не лише за творчістю, а й власне нутро. Він багато про що говорив між рядками. Я навіть попросила, щоб вилучили з титрів ім’я Івана, бо мені дуже не хотілося, щоб цим фільмом поставили крапку на Івановій творчості. Іван задумав його зовсім іншим». Тому так щиро зраділа Марія Миколайчук, коли Львівський національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької під керівництвом давнього друга Миколайчуків Федора Стригуна за сценарієм Івана Миколайчука здійснив постановку вистави «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами…» (режисер-постановник Вадим Сікорський). Марічка ж завжди була поруч, навіть залишила роботу в хорі ім. Г.Верьовки, щоб бути з Іваном, коли він захворів. Але тріо «Золоті ключі» трималося. Записали 22 народні пісні в акапельному виконанні на платівку фірми «Мелодія» (1975), яка мала великий резонанс, тиражувалася декілька разів, багато екземплярів потрапили за кордон. Згодом записали декілька компакт-дисків, також знімалися на телебаченні, озвучували фільми («Женці», «Пропала грамота»),

25 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

вала йому дві книги – «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського і «Художник» Т.Шевченка. Щось містичне та загадкове було в цьому подарунку, що згодом став пророчим. Адже ролі Івана у фільмах «Тіні забутих предків», до якого Марічка записа-

КОЛИСКА УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

хутір

razommedia.ca

‘‘Надія’’

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

26 Автор Олена ОЛЕКСЕНКО

жовтні 1882 року в Єлисаветграді (нинішній Кіровоград) у Зимовому театрі відбулася прем`єра п`єси “Наталка Полтавка” у постановці Марка Кропивницького. Ця подія є знаковою в історії української культури: саме нею був започаткований незалежний український професійний театр. Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті – ось імена тих, кого називають корифеями українського театру, хто, маючи дворянське походження і неабиякі інтелектуальні здібності, могли б у славі й розкоші працювати артистами Імператорського театру, жити в столиці. Та ці талановиті люди обрали шлях служіння рідному народові, становлення й розвитку національного театру. Незважаючи на злидні, переслідування й життєві випробування, ніхто з них не зрадив сво-

їх ідеалів. Вони присвятили своє життя і натхнення театрові, який потрібен був рідному народові. Логічним є питання, де ж були викохані такі таланти? Колискою українського театру вважається хутір Надія, що, як невеличкий, але життєдайний оазис, затаївся серед безкраїх степів Кіровоградшини. Належав хутір батьку Івана Тобілевича (біль-

ше відомому під псевдонімом Карпенко-Карий). Саме тут корифеї черпали наснагу і натхнення, знаходили прихисток і розраду. На хуторі, за 29 кілометрів від Єлисаветграда, вони любили бувати, під час дружніх бесід, а деколи і суперечок, народжувались нові творчі ідеї. Плідно працювалось тут і господарю: Іван Тобілевич написав, живучи на хуторі, десять драм і комедій. Він бачив життя простих людей без прикрас, любив подовгу спілкуватися з ними живою українською мовою, цікавився пробламими селян та допомагав їх вирішувати. Тому всі твори Карпенка-Карого наскрізь пройняті любов’ю до людей - трударів. Усе почалось далекого 1871 року, коли Іван Карпович Тобілевич поселився у батьківському хуторі, бо після заслання йому було заборонено проживати в Єлисаветграді. Важко повірити, що на місці цього чарівного парку тоді була тільки хата та чумацька криниця. Натхненно працюючи над драматичними творами, Іван Карпович із не меншим завзяттям займався й господарством: все упорядковував, перебудовував і добудовував, озеленював та уквітчував. За переказами, верби навколо ставка посаджені ним власноруч. І. Тобілевич намагався створити на хуторі Надія такі умови, щоб його діти могли знайти тут „прихисток від бур житейських ”. За заповітом, всі його внуки та правнуки мали народитися саме тут, і варто віддати шану нащадкам драматурга: восьмеро внуків, усі правнуки та шестеро праправнуків вперше побачили світ саме

жаль, втрачена. Карпенко Карий та ще чотири покоління Тобілевичів поховані на звичайному сільському Карлюжинському кладовищі, що поряд із хутором. На могилі Івана Карповича видніється бронзовий барельєф, а колись тут стояв великий дерев’яний хрест. Кажуть, його спалили нацисти, залишивши тільки чавунну плиту. Сюди ж з часом було перенесено прах батька та матері драматурга Карпа Адамовича та Євдокії Зіновіївни, сестри Марії Садовської-Барілотті. Хочеться сказати, що мати Івана Карповича, хоча була простого селянського роду, до нестями любила театр, напам’ять знала «Наталку Полтавку», дуже гарно співала. Саме вона давала своїм дітям перші уроки грамоти. Хутір Надія своїм існуванням має завдячувати онукові Івана Карпенка-Карого Андрію Юрійовичу. Серед тих, хто допомагав йому долати бюрократичні перепони, — Іван Козловський, Максим Рильський та Арсеній Тарковський. Офіційно музей- заповідник “Хутір Надія”існує вже більше 50-и років, у червні 1969-го, до 100-річчя одруження Івана і Надії, було відкрито літературний музей, у якому експонуються більше двох тисяч особистих речей драматурга та його родини, і пам’ятник Карпенку-Карому. В 1982му, до 100-річчя українського театру, остаточно відбудували меморіальний музей. З 1970 року тут проводиться щорічне театральне

razommedia.ca

свято “Вересневі самоцвіти”, яке з 1990 року стало всеукраїнським. У літературному світі “Надія» вважається степовою духовною Меккою українського народу. Багато видатних діячів культури, хто був постійними гостями хутора, наголошували на особливій тутешній атмосфері, що наснажувала до творчості, давала особливу енергію. На жаль, музей-заповідник лише не так давно позначений на туристичних маршрутах країни та не може похвалитися великою кількістю гостей, хоча відвідати це мальовниче місце Кіровоградщини варто було б нам усім. Хутір Надія, без сумнівів, стане прикрасою подорожі Україною для кожного туриста. Шумлять столітні дуби, тихо шепоче очерет навколо рукотворного ставка, дзюркоче джерельце кришталевої води, завжди відчинені ворота садиби Івана Карпенка-Карого запрошують відвідати музей, пройтися отими стежками, які були протоптані серед цілющих та духмяних трав струдженими ногами, погомоніти із єдиними свідками більш як сторічної історії перлини степового краю.

27 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

на Надіїному хуторі. Справжня окраса хутора - столітні могутні дуби, що вражають своєю кремезністю та міццю. Іван Карпович просто “захворів” ідеєю посадити дубову алею, а щоб було це не лише його справою, пропонував кожному своєму гостю посадити дерево. Свого часу Микола Садовський, Панас Саксаганський, Михайло Старицький, Марко Кропивницький, Максим Рильський та багато інших, хто відпочивав душею на хуторі, висадили кожен по дубку, а тепер прекрасна тінниста алея (всього 95 дубів) - нагадування про тих, хто бував у цьому благодатному місці. Сьогодні дуб, який посадив Микола Карпович, ніжно обіймає гіллям віти дуба його коханої Марії Заньковецької. На жаль, блискавкою спалило дерево Марії Садовської-Берілотті - сестри братів Тобілевичів, яка зовсім молодою померла прямо на сцені. Цікаво, що й сьогодні відвідувачі музею “Хутір Надія”- відомі особистості - можуть посадити тут дубок. Хутір був названий на честь першої дружини Тобілевича Надії Тарковської, яка померла у віці 30 років. Своїм коханням молоді люди завдячували театру. У постановці «Назара Стодолі» Іван Карпович грав роль Назара, а Надія – Галі, кохання сценічне переросло у реальне, на честь героїв п’єси, що поєднала їх, подружжя назвало своїх дітей. До речі, молодший брат Надії Карлівни, Олександр, це батько поета Арсенія Тарковського та дідусь відомого режисера Андрія Тарковського. Після смерті дружини Іван Карпович виклав на її могилу мармурову плиту із зворушливим надписом, яка, на

ЦІКАВО ЗНАТИ

ЗРУЙНОВАНІ МІФИ razommedia.ca

ПРО

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

о для вас Мексика? Безкраї прерії? Браві кабальєро в крислатих сомбреро? Нічні серенади під гітару чи запальні танці під звуки маракасів? А, може, текіла з сіллю та шматочками лайму? Адже саме з цим напоєм нерідко асоціюють Мексику - рясно одаровану сонячним теплом країну. Немало людей знайомі з цим «кактусовим» напоєм. Стоп, а чи дійсно кактусовим? І чи все, що ми знаємо про текілу (чи гадаємо, що знаємо), дійсно правда? Навряд чи хтось зміг би нам краще розповісти про те, що таке текіла, звідки вона береться, як її пили колись і з чим подають нині, як не людина, яка не «заочно» знайома з культурою і традиціями Мексики (в тому числі і гастрономічними), а сама є часточкою її давніх звичаїв. Тому ми попросили познайомити нас із таємницями текіли не когось іншого, а Yvette Astorga - чарівну мексиканку, яка вже не перший рік пропагує текілу на ринку Торонто та охоче ділиться з канадцями традицією вживання цього напою. Вона ж і розвінчувала для нас міфи, якими густо «обріс» цей популярний алкогольний напій. - Існує переконання, що текілу виготовляють з кактуса … - Насправді, агава, з якої роблять текілу та мескаль, належить до сімейства Спаржевих, а не Кактусових. Це абсолютно різні ботанічні групи. В Мексиці ростуть різні види агави і більшість із них - ендеміки, тобто більше ніде їх нема. До речі, агава ростиме 6 -10 років, перш ніж із неї можна буде робити текілу. Доводиться терпляче чекати увесь цей час! Для порівняння, пшеницю - сировину для горілки

ТЕКIЛУ

або для віскі - можна отримувати хоч і двічі на рік. - Що таке текіла, я знаю, а ось що таке мескаль? Яка різниця між цими напоями? - Відмінність між текілою і мескалем у тому, що текілу виготовляють в одному-єдиному регіоні Мексики. Хоч агаву вирощують по всій Мексиці, мескаль виготовляють у семи провінціях, а текілу - тільки в Halisco. До речі, ці два напої мають не тільки різні назви, але й виготовляються з різних видів агави. Для текіли беруть лише блакитну агаву Agáve tequilána, а для мескалю – різні сорти, наприклад, Agava cupreata. У нас є приказка з цього приводу: “Кожна текіла - мескаль , але не весь мескаль - текіла”. - Виростити агаву непросто. А виготовити текілу? - І мескаль, і текілу отримують із серцевини агави, навіть не з листя. Фермери збирають рослини, транспортують їх і печуть у традиційній кам’яній печі. Охолоджена під пальмовим листям агава подрібнюється і мнеться. Цей процес, до слова, не мінявся тисячі років – від часів ацтеків та іспанського завоювання. Далі природна ферментація, яка відбувається завдяки тому, що у рослині є багато цукрів. Заключний етап - дистиляція. Мескаль, який ви можете знайти на полицях магазинів, отримують подвійною перегонкою, тому у нього м’якши смак та й вищий градус. - Потрапляли на очі різні види текіли: «біла», «срібляста» і «золота» ( «жовта»). У чому різниця? - Текіла «White» або «Silver» - це одне і те ж – “незістарений» напій.

«Reposado» або «Rested» потрібно витримати 3-12 місяців, тоді напій набуває красивого бурштинового або золотистого кольору, тому її іноді називають «Gold». Є ще текіла “Anejo”, яку витримують у спеціальних бочках від 1 до 5 років, вона стає темно – бурштиновою і найвище цінується за своїми смаковими якостями. - А як правильно пити текілу і мескаль? У барах їх зазвичай подають із лаймом і сіллю. Так і повинно бути? - Справа в тому, що текіла, яку спочатку привозили в США та Європу, була доволі низької якості. Багатьом вона не смакувала, тому й почали сервірувати її з лаймом, просто щоб «перебити» смак. А ось зараз шматочок лайма на склянці маркетинговий хід. Як правильно пити текілу? Найкраще насолоджуватись напоєм у невеликій склянці або в келисі для шампанського. Так ви неодмінно оціните його справжній аромат і смак. Доповніть напій традиційною мексиканською кухнею, і вам здасться, що ви побували у Мексиці.

- Спасибі, Івет, за змістовну і цікаву розмову. Тепер знатиму я (та й наші читачі), як не помилитися, вибираючи справжню мексиканську текілу.

Тя-но-ю

шлях чаю

razommedia.ca

...Хороший чай розгортається, мов туман, що підіймається над лощиною, поблискує, як озеро від легкого вітру, він вологий і м’який, наче земля, щойно зрошена дощем.

Лу Юй (Майстер чаю, автор першої у світі книги про мистецтво приготування чаю «Канон чаю»)

Автор Зоряна ГРАБАР

ез цього давнього цілющого напою, який потрапив до нас зі Сходу, сьогодні важко уявити собі життя справжнього гурмана. Гарячий, терпкий, з різними відтінками смаку, зелений чай пройшов етапи свого становлення і тепер є незамінним атрибутом щоденної трапези. З медом та лимоном, молоком, іноді навіть із сіллю, маслом чи перцем (кожен народ обирає те, що йому найбільше до вподоби) зелений чай завоював прихиль-

ність у всьому світі не лише завдяки вишуканому смаку, але й унікальним властивостям, які помітили ще давні східні цілителі, що застосовували зелений чай як потужну лікувальну рослину. Японське прислів’я говорить, що людина, в якій немає чаю, неспроможна бачити істину та красу. В Японії до споживання чаю ставляться майже фанатично, хоча насправді цей напій потрапив туди з

Китаю. За китайським міфом, чай відкрив один із «Трьох Великих», які створили всі ремесла та мистецтва, покровитель землеробства та медицини імператор Шень-Нун (його ще називали Жовтим імператором), коли під час однієї з подорожей у казан із кип’ячою водою впали декілька листків чайного дерева. Скуштувавши дививожний напій і відчувши неймовірний заряд бадьорості, Шень-Нун відтоді не споживав інших напоїв.

29 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

або

razommedia.ca РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

Спочатку єдиним постачальником зеленого чаю був Китай, однак уже в п’ятому столітті нашої ери чай з’явився в Тибеті. Жителі цього легендарного куточка світу почали культивувати напій, застосовуючи його в медичній і духовній практиках. Відтак мода на споживання зеленого чаю проникла в країну Вранішнього сонця, в якій і досі вдосконалюють мистецтво споживання чаю, проводячи відомий ритуал «тя-но-ю»(шлях чаю). За віруваннями японців, під час чайної церемонії можна відпочити від повсякденних справ, насолодитися розкішним смаком божественного напою і відчути справжню гармонію душі та тіла. Сьогодні зелений чай вирощують не лише у Китаї та Японії, Індії і Шрі-Ланці (Цейлон), але і в М’янмі, Тайланді та інших країнах. На відміну від багатьох рослин, чайний кущ зовсім не вибагливий - він може рости й давати плоди навіть на кам’янистих грунтах або скелях, під палючими променями сонця або під крижаним сніговим покривом. Найбільш якісним вважають чай, який росте у високогірній місцевості (понад 2000 метрів над рівнем моря). Зазвичай збирають тільки два верхніх (молодих) листочки та бруньку, яку називають тіпсом. Довжина листя не повинна перевищувати 1,5 см, інакше чай вважають низькосортним. Зелений чай отримують з одного куща - Camellia Sinensis, як і чорний, жовтий та червоний (різновид чаю визначається лише способом обробки листя). На відміну від чорного, зелений чай не проходить етапів ферментації та зав’ялення, саме тому зберігає максимум корисних речовин. Хімічний склад листків насправді унікальний: напій містить близько 300 різноманітних елементів, серед яких цинк, кальцій, залізо, фосфор, кремній, білки та вуглеводи, а також вітаміни С1, В1, В2, ВЗ, В5, К, Р. Тому закономірно, що зелений чай застосовують для профілактики і на-

віть лікування багатьох захворювань. Він покращує обмін речовин та прискорює виведення жиру з організму, отож є чудовим засобом для схуднення. Медики рекомендують напій для підвищення імунітету та при занепаді сил. Зелений чай запобігає виникненню хронічних захворювань і є потужним бактерицидним засобом. Завдяки вмісту вітаміну С і катехінів(органічних речовин) зелений чай є потужним антиоксидантом і дієвою зброєю проти онкологічних захворювань, допомагає зміцнити стінки судин та сприяє профілактиці атеросклерозу, а відтак – і наслідків цього захворювання. Недарма вважають, що японці завдячують своєму довголіттю щоденним споживанням зеленого чаю. А ще напій нейтралізує негативний вплив різноманітних випромінювань, отож його корисно пити тим, хто чимало часу проводить за комп’ютером. Завдяки високому вміст хлору він запобігає карієсу зубів. Однак поціновувачам цього унікального напою варто пам’ятати, що зелений чай не рекомендують пити на «голодний шлунок», а також у великій кількості, оскільки напій здатний викликати стан, схожий на сп’яніння.Він протипоказаний тим, хто потерпає від артриту, подагри чи ревматизму, людям із виразковими захворюваннями, хворобами шлунково-кишкового тракту, а також вагітним і годуючим матерям. І, найголовніше, як правильно заварювати зелений чай, аби він не втратив свої унікальні властивості? Особливу увагу варто звернути на якість та температуру води. Чай заварюють лише свіжою (без різноманітних побічних запахів) гарячою водою, не окропом. Найкращий посуд для заварювання виготовляють із фарфору та фаянсу. Перед тим як насипати в чайник листя чаю, варто кілька разів сполоснути посуд окропом, аби добре прогрівся. Деякі дієтологи

радять додавати до заварки трохи цукру( в жодному разі – не до готового напою, оскільки в такому разі він втратить цілющі властивості). Виявляється, при заварюванні чаю цукор сприяє тому, що листочки рослини «віддають» максимальну кількість корисних речовин. Споживати чай варто через 5 – максимум – 30 хвилин після приготування, оскільки пізніше напій стає токсичним і пити його в жодному разі не рекомендують. Листя чаю можна заварювати декілька разів – щоразу напій буде іншим на смак та відрізнятиметься своїми властивостями. Аби відчути цілющий ефект зеленого чаю, дієтологи рекомендують споживати щодня по 4-6 чашок. Також можна додати до охолодженого напою дольку лимона або апельсина, чи ложечку меду. Англійці полюбляють пити зелений чай, додаючи його в молоко(і не навпаки), вважаючи, що таким чином речовини краще перемішуються. Монголи доповнюють смак чаю маслом, молоком, борошном, сіллю, а іноді – й перцем, а в Бірмі й Таїланді споживають маринований або квашений чай, додаючи до нього спеції, олію, часник, морепродукти та інші інгредієнти. Свого часу мені довелося скуштувати напій за тибетським рецептом, додавши до зеленого чаю молоко, сіль і топлене масло: на диво, смак виявився доволі пікантним та приємним. Оскільки такий напій є надзвичайно енергетичним, він надає бадьорості та сил на декілька днів… Щоб насолодитися красою і вишуканістю чайної церемонії, не обов’язково їхати в країну Вранішнього сонця і розшукувати чайний будиночок, аби наблизитися до пізнання істини. Втомившись від виснажливих подорожей чи повсякденних турбот, пийте цей золотистобурштиновий напій із найближчими для вас людьми, насолоджуйтеся вишуканою гамою смаку божественної рослини, яка дарує бадьорість, здоров’я та довголіття…

калину

Посадиш біля хати

Чи знайдеться в світі українська душа, яка не стрепенеться, не відчує щось рідне - рідне при згадці про калину? Звичайно, ні, бо для українців вона - це уособлення життя, краси, кохання, безсмертя роду, любові до Батьківщини. І хоча росте це деревце і в Африці, і в Європі, і в Америці, лише для них воно близьке і дороге, адже не одне покоління маленьких українців засинало під колискову: Люлі, дитя, спати, бо пішла десь мати, Пішла на долину ламати калину, Калину ламати, дитя напувати. А скільки пісень про калину співано - переспівано, скільки легенд та казок казано - переказано! Як багато прислів’їв та приказок складено, ось, наприклад, такі: “У лузі калина з квіточками, немов матуся з діточками” чи “Запишалася калина, наче красная дівчина”. Дуже любив калину Тарас Шевченко, в його творах вона згадується близько 1000 разів. Та й у творах багатьох письменників та поетів усіх часів вона символізує кохання і вірність, одруження і материнство, радощі й печалі. Калину саджали на щастя і добро біля хати, а ще - біля криниці, щоб вода була чистою і смачною. Збирати калину до лісу, в луг або до річки ходили колись дівчата, і та, котра першою знаходила кущ, мала бути щасливою. На весіллі калиною прикрашали коровай, гільце, хату, одяг нареченої. З квітів плели вінки, калину вишивали на сорочках, рушниках. Сумну символіку мала калина у час вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців, що символізувало продовження життя та світлу пам’ять. На могилі козака чи чумака, який вирушив у мандри і не зміг по-

вернутися, загинув у дорозі, побратими саджали кущ калини як ознаку того, що тут похований українець. Як символ Батьківщини, вона “проросла” в гімнові січових стрільців: Ой у лузі червона калина похилилася. Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну розвеселимо! Неабияка любов народу до калини пов’язана і з назвами населених пунктів, якими рясніє мапа України: Калинівка, Калинів, Калинівське, Калинове, Калинівщина, Калиновець, Калиновий гай (нараховується понад 100). Не варто забувати і про цілющі властивості калини. Її й досі активно застосовують у народній медицині від багатьох захворювань. Широко використовується калина в косметології та кулінарії. З неї готують киселі, муси, роблять сік, наливки, варять желе, варення, просто перетирають з цукром , а приморожені ягоди - чудова начинка для пирогів. Росте калина і в Канаді, кілька її видів розповсюджені в Онтаріо (усьго ж є близько 200!). Один із видів так і називають канадським. Його ягоди синьо-чорного кольору, їх також корисно споживати. Калина дозріває вже у вересні, але лише після перших заморозків вона стає солодкою. Обов’язково заготуйте чудодійних ягід, щоб смакувати ними холодної зимової пори та бути здоровим. А ще краще, посадіть кущ калини у себе на подвір’ї: корисно, красиво і на долю щасливу!

10 ПРИЧИН ЛЮБИТИ КАЛИНУ

1. Калина багата на вітамін С, тому при застуді добре допоможе такий напій: розпарені свіжі ягоди розім’яти, змішати з медом і розбавити теплою водою. 2. Відвар із кори калини - чудовий протисудомний і заспокійливий засіб. 3. Ягоди калини з медом або цукром корисно вживати при гіпертонії: вони нормалізують кров’яний тиск. 4. Ефективно допомагають плоди калини в лікуванні туберкульозу легень: розім’яті ягоди приймати по 1 столовій ложці 3 рази на день. 5. Відвар із ягід п’ють при кашлі, а при ангіні ним полощуть горло. Готують відвар із 10г ягід на 200г окропу. Приймають по 1 столовій ложці тричі на день. 6. Сирі ягоди мають послаблюючу дію. 7. Калиновий сік із медом застосовують у народній медицині для лікування раку молочної залози й для профілактики раку шлунка. 8. Сік із листя калини помічний при діатезах: ним змазують вражені ділянки шкіри. 9. Якщо взимку щодня з’їдати декілька ягід калини, помітно зміцниться імунітет. 10. У косметології свіжим соком із ягід виводять вугрі та пігментні плями. Обличчя змазують калиновим соком, а через 20 хвилин “маску” змивають холодною водою. Також сік заморожують і використовують для активного масажу.

КАЛИНОВА НАЛИВКА

Цукор розчинити у воді, додати сік калини і горілку, витримати декілька днів - і наливка готова. ІНГРАДІЄНТИ:

200г соку калини, 150г цукру, 1л горілки, 1 склянка води.

ЖЕЛЕ З КАЛИНИ

Кетяги калини добре промити, розкласти на рушничку, щоб обсохли. Потім акуратно обібрати ягоди, розім’яти їх дерев’яною ложкою в емальованій посудині, сік витиснути через 3-4 шари марлі. Постипово, добре розмішуючи, додавати цукор, аж поки не отримаємо желеподібну масу. Розфасувати в скляні банки, закрити кришками і зберігати в прохолодному місці.

31 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

Автор Наталя РУСИН

razommedia.ca

- будеш мати долю щасливу

razommedia.ca

ЖІНОЧА СКРИНЬКА

Як я стала

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

ВІДЬМОЮ Автор Мар’яна СТЕФАК Фото Анна СЕНІК

равду кажуть, Господь надто зайнятий і вслідкувати за всим, що відбувається на землі, не може. Тому він створив собі “помічника” - бабу Марію, мою сусідку. Своїм оплотом і оглядовим пунктом вона чомусь обрала вікно власної ванної кімнати, яке, на біду, виходить на моє подвір’я. Чи то бабі Марії нецікаві інші сусіди, чи то її так вабить прохолода кафельної плитки, але, коли не вийду у двір – неодмінно у віконечку навпроти видніється незмінна тінь у «гуцульській» хустині. Та Бог з нею, мені нічого приховувати. Так думалось спочатку. Але… виявилось, що не варто було недооцінювати бабу Марію!

Перші сумніви закрались у душу, коли приїхала свекруха і прямо мене запитала: «Чому не кажеш, що я буду мати ще одного онука?» «Кого?» - здивувалась я. Ми з чоловіком поповнення в сім’ї не планували - одного «спиногриза» поки що цілком вистачало. «Звідки інформація?» – поцікавилась я. Свекруха все ще недовірливо оглядала мене з ніг до голови і, не помітивши ані ознак ранкового токсикозу, ані округлого животика, змирилась із відсутністю потенційного онука і розчаровано видала: «У церкві люди казали.» Отут настала моя черга дивуватись: звідки ці розмови? В місцеву церкву взагалі не ходжу, а якщо і з’являюсь там, то все паску святять! Зрозуміло: неподалік є хтось дуже небайдужий до мого особистого життя… І на думку спадає тільки одна особа. Мої міцні нерви, напевно, дуже швидко почали дратувати бабу Марію, спра-

глу до спілкування й свіжих чуток. Тому рано-вранці, коли всі нормальні люди йшли на роботу, бабця починала “обхід” МОГО двору. Спочатку тільки по периметру, а потім, взагалі знахабнівши, стала досліджувати все зблизька: що у мене росте у квітнику, чи добре випрана білизна. На свою біду, сусідка не знала, що я фрілансер і увесь час вдома, тому її рейди не залишились непоміченими. Не зрозумійте мене неправильно, літня жінка нічого поганого не робила на моїй садибі - просто ретельно все “вивчала”. Поки я обдумала, як би то толерантніше попросити стару не тинятись у мене під носом (не спускати ж собаку на неї?!), події набрали нових обертів. Якось у двері подзвонили, й на порозі я побачила змарнілу, бліду жінку. «Ви відьма?» - несподівано спитала бідолашна, тремтячи від страху. «Хто?!» - обурилась я від такого нахабства. «Мені у церкві сказа-

Не одну годину простовбичила я у ванній, натхненно фарбуючи своє довге волосся (мабуть, це ще один доказ моєї «відьомської» сутності) хною у «приємний» мідний колір. Паралельно робився їдкий малиновий манікюр. Згідна, трішки перестаралась, але зупинитись у своєму праведному гніві уже було несила. Чоловік коротко поцікавився: «Мітлу заправити чи на пилососі полетиш?» Не один рік зі мною живе – до всього звик. Вже вдосвіта моя «жертва» була на спостережному пункті. Час вистави настав! Екіпірована в довжелезну лляну нічну сорочку, з модним у цьому сезоні макіяжем «смокі-айз» і розпатлана, вибравши на подвір’ї місце, з якого буде добре видно моє обличчя, я підняла руки вгору і стала «молитися» до заспаного сонечка. З па-

Тихенько обійшовши будинок, «нечиста» потопала до вікна сусідки. Бабі Марії не вистачило розуму піти геть. Ну що ж, хто не сховався, я не винна... Уявіть здивування баби, коли раптом нізвідки перед її вікном з’явилась пика «відьми»! Хвильку я сумно дивилась кудись крізь жінку, сховану за вазоном герані. А потім за сусідкою… аж залопотіло! Все, finita la commedia… Вже через годинку, змивши остогидлий грим і повернувши нормальний колір волоссю, я спокійно пройшла повз бабине вікно, чим шокувала її наповал. Можливо, мої методи й не надто гуманні… Але вони однозначно дієві: з того ранку бабу Марію у своєму дворі більше не бачила, а на віконечку «оглядового пункту» з’явилася штора. Та й, боячись помсти «відьми», сусідка перестала робити мені «рекламу» у церкві. Клин, як то кажуть, клином вибивають… Ось тільки коханий, коли ніжно пригортає, любить з усміхом прошепотіти: «Моя відьмочко...» Невже і до нього чутки дійшли? P.S. У результаті “виховного процесу” ніхто не постраждав.

Чи знаєте ви, що: Микола Сядристий та його творчість затвердила у світі появу нового слова – «мікромініатюра», якого раніше не було ні в енциклопедіях, ні у словниках. Народився відомий майстер на Харківщині. Створенням мікромініатюр займається понад 40 років, виконує їх тільки вручну, за своєю неповторною для кожної роботи технологією. Музей мініатюри Миколи Сядристого, що знаходиться в Києві на території Києво-Печерської Лаври, представляє роботи лише одного майстра - унікальні творіння, що захоплюють всіх своїми розмірами і точністю виконання, розширюють звичайні уявлення про межі можливостей людини, вражають талантом майстра в області інженерії. Микола Сядристий є автором найкрихітнішого у світі працюючого електромотора, розмір якого становить 1 / 20 мм 3, що майже в 20 разів менше макового зернятка. Заслуговує на увагу вушко голки, всередину якого автор зумів помістити цілий караван золотих верблюдів. Цікавим експонатом є і скляна пелюстка хризантеми розміром 2х5 мм, на якій акуратно вигравіруваний фрагмент полонезу Огінського. Фантазії автора немає кордонів: на крихітному шматочку вишневої кісточки розміром 3х4 мм він зобразив чудовий портрет-барельєф знаменитої балерини Майї Плісецької. Макет вітряка, який включає в себе 203 деталі із золота, Сядристий зміг вмістити на половинці макового зернятка.А хіба ж не диво - волосина, просверлена по довжині , відполірована зверху і всередині до прозорості, а в неї вставлено виготовлену гілочку троянди, товщина якої 0.05 мм. Мистецтво Миколи Сядристого обійшло всі континенти, залишаючи незабутнє враження серед глядачів різних країн світу.

razommedia.ca

фосом процитувала «Курочку Рябу», час від часу б’ючи поклони і розмахуючи руками, розкидала у різні боки гречку (пшениці вдома не виявилось, все одно трава висока, і нічого потім не знайдуть). З почуттям виконаного обов’язку і нереальним задоволенням всілась на перилах чесати волосся. Через кілька хвилин мені це набридло (холодні перила тиснули в дупу, та й треба було переходити до кульмінації). Тінь у віконці навпроти підказувала, що глядачці цього мало. Голосно зареготавши, я легко зістрибнула з перил у зарослі кропиви ( чоловікові заборонено її косити, бо я сушу цю рослину на зиму і відваром із неї мию волосся). Сусідка очманіло спостерігала, як «відьма» провалилась під землю. Звідки їй було знати, що напередодні у кропиві було старанно викошено достатньо місця для «приземлення» і «відступу»?

33 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

ли», - жіночка не збиралась відступати, хоч і видно було, що вона не отримує задоволення від спілкування зі мною. Ясно, випадок клінічний. Просто так збутись непроханої гості не вийде та й дізнатись хочеться, з якого це дива я стала відьмою. Виявляється, я єдина, хто у цій місцевості знається на травах і може дати незнайомці дурмантраву (навіщо - навіть не питала!). Все ще розмірковуючи, яка то «добра» душа наговорила їй про мене дурниць, прослідкувала, куди моя незвана гостя дивиться. О Боже! На мої «віники» карпатського чаю, які мирно висять від стріхою! Люблю я трав’яний чай, а елементарні знання ботаніки дозволяють самій його собі заготовляти. Невже лише за це можна «охрестити» мене відьмою? Може, при нагоді, і спалити спробуєте чи осиновий кіл у серце вб’єте? Мене такий варіант аж ніяк не влаштовував…Тож безцеремонно випроводивши візитерку, я вирішила діяти рішуче. Ну, бабцю, тримайся - буде тобі Конотопська відьма, як казали древні, «Si vis pacem, para bellum» (хочеш миру - готуйся до війни). І готуватись я почала звечора….

Дитяча

razommedia.ca

ЗАЄЦЬ-СОНЬКО

34 РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

О Т РН a

На верхів’ї сосни жив Зяблик, а під сосною - Зайчатко. Зяблик, бувало, вже причепурить своє гніздечко, поснідає і дзьобика вичистить, а сірий ще солодко спить. Прокинеться, розплющить очі й раптом згадає: - Ой проспав. Знову без капусти залишусь. Вдень бігти за нею якось боязко. І до Зяблика: - Як ти рано встаєш ! Невже тобі солодкі сни не сняться ? Зяблик відповідає: - Сняться й мені. Але я назавжди запам’ятав материнську пораду. - Я теж хочу її знати, - каже Заєць. Зяблик підлетів до його вуха й прощебетав: - Щоб всього доволі мати, треба рано вставати. І. РІСМАНЕ

КА В О М брід О Р СКО обри и, і б брел брати р у Б ере и за п обр и б орби. л у т Заб

razommedia.ca

ЗНАЙДИ 5 ВІДМІННОСТЕЙ

В ЛІСІ Є ЗЕЛЕНА ХАТА

ГАРНА МРІЯ

В лісі є зелена хата,

- Гарно мріяти я вмію,

Там поснули ведмежата,

Мрія збудеться моя!-

А найменший - вереда -

- А яка ж у тебе мрія?

Сивій мамі набрида.

- Щоб у песика був я!

Каже: «Я не хочу спати, Утечу вночі із хати, Коли меду не даси, Риби, сала, ковбаси!» «Люлі-люлі, треба спати, Над синком шепоче мати, Як заснеш - тобі усе Сон в корзині принесе». Платон ВОРОНЬКО

І. МЕРРІАМ, переклад М.ГУБКО

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

ЗАГАДКИ

ЩОВЕЧОРА О 8 ГОДИНІ razommedia.ca

У ворота він летить, Як зумієш гол забить. Скаче весело по полю, Незамінний у футболі (М’яч)

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

НА РАДІО

Шепчу я веселі сни, Тільки ти скоріш засни. Всі кладуть мене під вушко, Бо на те я і … (Подушка)

(Молоко)

razommedia.ca

Вечірня Казка

I поживне, і смачне, біле, пінне, запашне. Залюбки малята п’ють, здоровенькими ростуть.

КАЛЕЙДОСКОП ПОДIЙ ЖОВТЕНЬ ПОДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ 8-10 листопада Конґрес Українців Канади (КУК) запрошує на XXIV Трирічний Конґрес «Надихаємо майбутнє - вшановуючи минуле» Серед почесних гостей Стівен Харпер - Прем’єр-міністр Канади http://www.ucc.ca

8-10 листопада Ukrainian Canadian Congress (UCC) inviting to the XXIV Triennial Congress «Committed to the Future – Inspired by Our Past» Guest of Honor - The Honourable Stephen Harper, Prime Minister of Canada http://www.ucc.ca 3 листопада-1 грудня РИТМИ Мистецька виставка Наталії Брилинської Інститут Св. Володимира 416-923-3318

Щоп’ятниці Ukrainian Party Fridays Mingles Lounge, 735, Kipling Ave., (416)566-2664 megazabava.com

3-17 листопада ІGroup Exhibit Mary Anne Dente, Linda VanWyk, Helen Jones KUMF Gallery Українська художня галерея kumfgallery.com 17 листопада, 3 год. дня Презентація книги Наталки Попович «Не плач, Настю» Ліґа Українок Канади, відділ Етобіко 482, Horner Ave

23 листопада, 6:30 вечора, 7:32 хвилина мовчання Панахидa по вшануванню жертв Голодомору Toronto City Hall, Rotunda, 100 Queen St. W. 416-323-4772 www.ucc.ca

8 грудня Святкування 60-ї річниці Українського Драматичного театру “Заграва“ Пластова домівка ім.Гуцуляків 516 the Kingsway, Etobicoke 416-246-0972 goo.gl/zIR2eh

10 листопада, 3 год. дня Концерт пам’яті Лесі Українки All Saints’ Kingsway Anglican Church 2850 Bloor Street West, Toronto goo.gl/iYEb3G 8 грудня Сестри Тельнюк з програмою “Дорога зі скла“ Glenn Gould Studio, Toronto 416-246-0972 goo.gl/0K78ew

В ТОРОНТО ТА ЗА ЙОГО МЕЖАМИ 1-10 листопада Royal Agricultural Winter Fair Королівський Сільськогосподарський ярмарок royalfair.org/ 14-17 листопада Gourmet Food & Wine Expo Виставка вина та закусок для гурманів foodandwineexpo.ca

9 листопада-16 березня The National Ballet of Canada performs the classic ballet Swan Lake goo.gl/irCQ3g 17 листопада Toronto Santa Claus Parade Парад Санта Клауса toronto.com/events/santaclaus-parade/

13-17 листопада 5th Ekran Toronto Polish Film Festiva Польський кінофестиваль ekran.ca/

24 листопада Mississauga Santa Claus Parade Парад Санта Клауса mississaugasanta.com/index.html

28 листопада-8грудня One of a Kind Christmas Show goo.gl/C09tmY

30 листопада, 7 год. вечора Cavalcade of Lights Кавалькада вогнів Nathan Phillips Square goo.gl/RnVJ1M 29 листопада-15 грудня Toronto Christmas Markets torontochristmasmarket.com/

БІБЛІОТЕКА ТОРОНТО ПРОПОНУЄ 7, 14,21,28 листопада, 5,12,19,26 грудня Employment Ontario Career & Job Drop In North York Central Library goo.gl/xnT2cU

9, 16, 23, 30 листопада, 7, 14, 21 грудня TOEFL & IELTS Thorncliffe Library goo.gl/WS4I5k

12 листопада Women and Small Business Workshop Lillian H. Smith Library goo.gl/iNBh6n

13 листопада Be Your Own Boss Toronto Reference Library goo.gl/v5MEZ

16 листопада Understanding Your Credit Report and Credit Score Lillian H. Smith Library goo.gl/ZpwUVH

30 листопада Youth Career Fair Cedarbrae Library goo.gl/riHPbt

БЕЗКОШТОВНІ СЕМІНАРИ ВІД ТОRONTO ENTERPRISE 13 листопада Small Business Planning Etobicoke Civic Centre goo.gl/BpjIXn

19 листопада Planning For Success – A Business Plan That Works Toronto City Hall goo.gl/b5MBW5

27 листопада Small Business Bookkeeping Etobicoke Civic Centre goo.gl/9X0wdD

12 грудня Managing Your Cash Flow North York Civic Centre goo.gl/KbGiF2

razommedia.ca РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

A FAMILY DAYCARE

Sunshine / Сонечко Оксана (416) 735-0977 (English, Ukrainian, Russian)

razommedia.ca

With You. For Life.™

Приєднуйтесь до нашої фінансової установи!

Your Needs. For Life.™ Toll Free 1-800-461-5941 www.buduchnist.com

Invested. For Life.™ www.bcuwm.com

Protection. For Life.™ www.bcuinsurance.ca

Toronto 2280 Bloor St. W. 416-763-6883

Mississauga 1891 Rathburn Rd. E. 905-238-1273

Mississauga West - Oakville 3015 Winston Churchill Blvd. 905-363-2999

North York 7077 Bathurst St. 905-707-8155

Hamilton 249 Kenilworth Ave. N. 905-544-7776

Ottawa 913 Carling Ave. 613-722-7075

Head Ofﬁce 2282 Bloor St. W. 416-763-8900

Head Ofﬁce 2282 Bloor St. W. 416-763-8902

Mississauga Ofﬁce 1891 Rathburn Rd. E. 905-238-1273

Mississauga Ofﬁce 1891 Rathburn Rd. E. 905-629-5399

bcuﬁnancialgroup.com

Max Trojan

Investment Advisor

РАЗОМ ЛИСТОПАД 2013

416-763-7000

Nicholas Yuzwin 416-763-8911 Investment Advisor

Julia Tchoryk j.tchoryk@bcuwm.com Vice President, Sales

РАЗОМ ТРАВЕНЬ 2013