Їжачок лише на вигляд був колючим, всередині він був “м’яким”. Настільки м’яким, що зазвичай собі на шкоду. Їжачок ніяк не міг навчитися говорити слово “ні”. Тому дуже часто, замість того щоб сидіти і дивитись по телевізору свій улюблений футбол, він допомагав то Ведмедю дах лагодити у барлозі, то Лисоньці діточок няньчити. І все через своє
“пухнасте” внутрішнє “я”, яке не в силах відмовити нікому в допомозі. Попрохає його Олень роги загострити – будь ласка, покличуть у лісову школу дітям про гриби розповісти – звичайно, важко Білочці кошик нести – не біда. Так його звірі й стали називати Їжачок-Помічничок. Але більше за всіх на його підтримку могла розраховувати дівчинка Ганночка, подружка Їжачка.
Їй Їжачок не лише ніколи не відмовляв, але й сам перший пропонував свої послуги. А вона, треба сказати, цим аж ніяк не гребувала. Познайомились вони найпростішим казковим чином. Пішла Ганночка до лісу за грибами та загубилась. Коли збагнула, що збилася з дороги, заплакала дівчинка. А Помічничок якраз неподалік рибалив. Як почув він цей плач, серце аж затріпотіло, почало битися часто-часто. Зібрав він снасті та побіг на голос. І встиг, коли у дівчинки вже й сил ридати майже не залишилось. Чує Ганночка – шарудить листя, наче йде хтось. Сховалась за пеньок, а кошик з грибами забула. Ось Їжачок вийшов на галявину, озирнувся, чує – плач припинився, тільки ікає хтось гучно. На найвиднішому місці кошик стоїть, а з-за пеньочка дві косички стирчать. – Здрастуй, – каже, – дівчинко. Ти що, мене боїшся?.. Ану виходь, познайомимось. Мене Їжачок-Помічничок звуть... А тебе? Схлипнула Ганночка, одним очком з-за пеньочка визирнула. Хто це прийшов із нею знайомитись? Не дуже страшний? І побачила Їжачка. Оченятка маленькі чорненькі, лапки кумедні тоненькі, витягнутий носик ґудзиком. – Здрастуй, Їжачку-Помічничку. Я Ган-ноо-чка,
– і знову ридати почала, згадавши про своє лихо. – Ой, не можу я слухати, як ти плачеш, у мене серце зупиниться, а мені ще сьогодні пиріг пекти та хворому Вовку нести. – Який пиріг? Якому вовку? Тут що, вовки є?.. А-а-а! – Та що ж це таке, якби у мене хоч цукерка якась була, цей гучноголосий рот закрити... А, ось знайшов. Тримай, сухофрукт є, яблучний. Протягнув Їжачок Ганноч-
ці сушку. Вона здивовано подивилась, до рота поклала, пожувала та посміхнулась. А потім й каже: – Не цукати, звичайно, але їсти можна. Ти що, сам яблука сушиш? – І сушу, і печу, і з цукром варю. Я з яблук можу тридцять три страви приготувати. – Оце так! А з грибів тоді тисячу? – Це залежить від того, які гриби. От давай подивимось, що ж ти тут назбирала. Ти взагалі досвідчений грибівник або так – любиш погуляти із кошиком? – Я... я з матусею і сестричкою ходила до лісу, вони мені завжди підказували, що за гриб. А сьогодні... ох. Сама пішла. Хотіла всім сюрприз зробити – суп грибний. От і зробила. Заблукала я, Їжачку-Помічничку.
– Я вже збагнув... Та ти що! Дивись, що набрала: несправжні опеньки, мухомор, поганка... – Що, всі погані? А хіба опеньки бувають несправжніми? Я думала, все, що на пеньку зростає, їстівне. – Доведеться тебе повчити. Сідай. От дивись, на товстій білій ніжці із коричневою шапинкою – це білий гриб, добре, що його не пропустила. А ось такий же на тонкій – поганий, його їсти не можна у жодному разі. Біла шапинка посічена – це зонтик, його неможливо сплутати, хороший гриб, особливо обсмажений у сухарях. А це, я вже сказав, несправжні опеньки. Викидаємо. Мухомор туди ж. Залишаються ще три маслюки, ну їх усі знають, і пара сироїжок. На суп вистачить, але для аромату підберезника не вистачає. Так, малуватий у тебе врожай.
– А-а-а! Заблукала, ще й грибів не принесу... Знову стала дівчинка плакати. – Ні, моє серце цей звук, вочевидь, не витримує. Добре, підемо до мене додому. Я тобі дам стільки грибів, скільки зможеш вмістити у цей кошик. Тільки давай швидше, мені ще пиріг пекти. Я так хотів на вечерю Вовку рибку впіймати, а тепер доведеться йому вчорашній суп доїдати. – А ти проведи мене додому, мій дідусь
кожен день на річку ходить. Хоч маленьку червоноперку, але приносить. Я його попрохаю, він пригостить, звісно. А що, Вовк сильно хворий? Може, і мені його провідати? – Ти що?! До хворого Вовка... До нього і здорового підходити небезпечно. Дуже вже кепський характер. Тільки уяви: окрім мене та Ведмедя, ніхто й не провідує Сіроманця. Взяв Їжачок Ганночкин кошик, і пішли вони разом через яр, суничну галявину, прямо у соснові хащі. Там і стояла хатка Їжачка-Помічничка. – Дуже я повітря, наповнене сосновим запахом, полюбляю, – зізнався дівчинці колючий. Із тих пір стала Ганночка часто до Їжачка-Помічничка приходити. Та й він гриби і ягоди їй у великий будинок приносив. А на день народження подарувала дівчинка своєму новому другу мобільний телефон. І з того часу пригод у Їжачка стало ще більше.
Сон Одного разу Їжачка-Помічничка покликала у гості Сова, щоб обговорити рух зірок і планет у Всесвіті. Цілих три ночі Їжачок пив каву і в телескоп спостерігав за небесними світилами, звіряючи мапи і роблячи прогнози.
А вдень продовжував вести звичайний спосіб життя: збирав гриби, ходив рибалити і допомагав лісовим звірям. Коли робота із Совою була завершена, він зрозумів, що страшно втомився, а спати не може.
Із настанням темряви Їжачок вмикав приємну музику, приймав ванну, додаючи ароматизовану сіль, пив м’ятний чай, але нічого не допомагало. Сон не приходив. Вранці після чергового нестерпного безсоння він зателефонував своїй под-
рузі Ганночці та попросив допомоги. – Їжачку, чому ж ти раніше не сказав?! Ти стільки вже мучишся? – Та усього чотири ночі, але я так втомився, так хочу відпочити, а сон не йде, – скаржився Помічничок. – А ти слоненят рахувати пробував? – Кого?.. Та я ж їх ніколи не бачив, – зітхнув Їжачок. – А... Ну це неважливо, можна рахувати будь-яких тварин, наприклад, білочок, їх же ти добре собі уявляєш? – Я спробую, – пообіцяв Помічничок, поклав слухавку і пішов до спальні. Закривши оченята, він став у думках уявляти собі білочок. І одразу в голові почалась
плутанина. То з’являлись білочки із сірим зимовим хутром, то із рудим літнім забарвленням. А у двадцять дев’ятої за рахунком раптом виріс хобот. У Їжачка від переляку з очей спливла уся дрімота. Він вирішив знову набрати номер Ганночки. – Звісно, є й інші способи. Пам’ятаю, коли я була маленька, мама сповивала мене і гойдала на руках, – радісно оголосила дівчинка. – Але я давно переріс свою маму, вона не зможе мене гойдати. – А я? Я ж є! Зараз прибіжу. За півгодини Ганночка з’явилась, принісши із собою безліч корисних, на її погляд, речей. – Дивись, по-перше, це наш старий плед. Він такий затишний, що неможливо не заснути, якщо ним вкриєшся. По-друге, це молоко та мед, я спеціально залізла в інтернет і прочитала, що склянка теплого молока з медом заспокоює краще, ніж будь-яка колискова. Їжачок вирішив слухати Ганночку в усьому, йому було дуже приємно, що дівчинка переймається вирішенням його проблеми. Не припиняючи балакати, Ганночка підігріла молоко і додала у чашку велику ложку меду. Їжачок зробив ковток і заслужено похвалив свою улюбленицю.
– Ти знаєш, я дуже люблю молоко, але ніколи з медом його не куштував, дуже смачно. – Зараз тобі стане тепло не тільки всередині, але й зовні, йди, загорну тебе у плед та погойдаю. Варто сказати, що Ганночці подобалось піклуватись про Помічничка, тому що це дуже нагадувало гру в доньки-матері. Як ляльку в пелюшку, вона загорнула Їжачка у старий плед і почала ходити по кімнаті, роз-
гойдуючи згорток із боку в бік. Було видно, що дівчинці важко, але вона старається з усіх сил. Та Їжачку зараз було не до етикету. Він дуже незручно лежав солдатиком, нерухомо, лапки затерпнули, а плед виявився колючим. Тому Помічничок став потихеньку вертітися, потім ворсинка потрапила йому до носа і він чхнув декілька разів. – Ганночко, будь ласка, більше не треба, – заблагав Їжачок. – Що ти, Їжачку, потерпи ще трішечки, якщо мені допомагало, і з тобою теж вийде. Я, знаєш, яка в дитинстві була невгамовна. Мамі доводилось годинами мене гойдати, щоб я заснула. Зараз я буду співати, закривай оченята. – Ай-ай-ай, я не витримаю, така ковдра кусюча... – Ну що таке, чому ти вередуєш, так ти ніколи не заснеш. Ганночка поклала згорток із Їжачком на диван і стала розмотувати, примовляючи: – Може, я незручно тебе загорнула, ти не ображайся, я ж перший раз гойдаю живе створіння, тобто Їжачка. – Я не ображаюсь, але мені такий спосіб не підходить.
– А може, тобі соску дати? Я принесла, дивись, яка кумедна, – показала Ганночка Їжачку рожеву пустушку. Помічничок звільнився з пледа та позадкував від дівчинки. – Соску... мені? Ти що, я не буду смоктати соску, це вже занадто. – Ну давай спробуємо, тобі сподобається. Їжачок впевнено хитав головою, даючи зрозуміти, що він ні за що не погодиться на подібні муки. Тоді дівчинка вирішила використати найбільш надійний засіб: вона... заплакала. – А-а-а! – Ой, ти ж знаєш, я не можу бачити твої сльози, у мене серце крається, – заблагав Їжачок. – А-А-А!!! – ще гучніше заплакала Ганночка. – Прошу тебе, я дійсно не хочу смоктати соску, припини... Послухай мене, я...
я зроблю все, що ти хочеш, але тільки не це. Плач так само різко закінчився, як і почався. Ганночка хитро посміхнулась і сказала: – Є ще один дієвий спосіб заснути. У повітрі повисла пауза. – Який? – приречено зітхнув Їжачок, пам’ятаючи про те, що він тільки що пообіцяв виконати будь-яке бажання Ганночки. – Послухати, як мій тато читає казку! Їжачок зробив здивовані очі. – Просто послухати, як тато читає казку?.. А, напевно, буде дуже страшно, страшенно... І я так злякаюсь, що засну? – Їжачок подумав, що здогадався про хитрий план Ганночки. – Ні. Але ти сам усе зрозумієш, коли почуєш, – запевнила його дівчинка. – Так, зараз п’ята година вечора, о сьомій тато приходить з роботи, із сьомої до восьмої вечеряє, потім дивиться телевізор, а о десятій лягає спати.
Чекаю тебе у гості о пів на десяту. Дівчинка стала мовчки збиратися додому, ображено кидаючи до сумки речі, які не знадобились. – Добре, я обов’язково прийду. Хоча, може, я сам до цього часу засну... А що, подивлюсь що-небудь нудне по телевізору і відключусь. Лежачи у кріслі, Помічничок здригнувся всім тілом і закрив оченята, потім став смішно хропіти, розігруючи спеціально для Ганночки цілий спектакль. Він хропів, повискуючи, наче у сні, до тих пір, поки не побачив краєчком ока, що Ганночка від душі сміється над його виставою. Це значило, що Їжачка пробачили. – Ні, сам ти вже точно не заснеш, – сказала Ганночка й додала: – Приходь, я попереджу батьків. Дівчинка пішла, Їжачок теж вирушив у своїх справах. Сьогодні йому треба було ще допомогти заячій родині квасити капусту. Помічничку дуже подобалась ця традиція, адже завдяки їй звірі були забезпечені вітамінами на всю зиму. До речі, цього разу мама-Зайчиця випробувала новий рецепт, додавши не тільки яблука, як звичайно, а й пахучу лікувальну травку. Так що Їжачок почув ще багато цікавого про власти-
вості цілющого тмину. Коли роботу завершили, якраз на годиннику було трохи більше дев’яти, тому Їжачок пішов прямо до Ганночки додому. Як тільки Їжачок торкнувся дверного дзвоника, йому відкрила дівчинка. Ганночка чекала свого друга. – Тато сказав, що із радістю допоможе тобі, – радісно заявила дівчинка. – Ганночка дійсно дуже швидко засинає, коли я їй читаю казку на ніч, – підтвердив тато, зустрічаючи Їжачка у дверях. Їжачок побоювався цього високого чоловіка із блакитними
очима. Вони бачились усього декілька разів, але Помічничок точно знав, що тато обожнює Ганночку та готовий, як і Їжачок, на будь-які експерименти, щоб заслужити любов дівчинки. Їжачок збив подушку, ліг на краєчок ліжка і став міркувати, яку ж історію йому повідає ця доросла і серйозна людина. Це виявилась казка про Снігову королеву. Початок оповіді Їжачок ще зрозумів, але потім тато став бубоніти, шепотіти, часто позіхати так, що смисл фраз губився. Помічничок силувався почути, намагався розібрати слова, потім зрозумів, що це марно, розслабився і... заснув. Десь через п’ятнадцять хвилин, як тато почав читати книжку, до кімнати зазирнула Ганночка. Вона побачила, що і тато, і Їжачок солодко сплять. Тато важно хропів, але це Помічничку не заважало. Друг Ганночки посопував і посміхався чомусь уві сні.
Рукавички
За тиждень до Нового року випав перший сніг. Він почав йти ще з вечора і за ніч засипав товстим шаром лани та ліси. Як тільки дівчинка Ганночка відкрила оченята і побачила подарунок природи, одразу зателефонувала своєму другу Їжачку-Помічничку, щоб запросити його на прогулянку. Як усі діти, Ганночка полюбляла зимові забавки, але віддавала перевагу ковзанам та санчатам. Тому дівчинка дуже раділа часу, який можна цілком присвятити катанню на льоду або спусканню з гірок. Їжачок підтримав ідею активного відпочинку, оскільки сам давно не виходив на свіже повітря. Останні тижні віяв сильний вітер і йшли дощі. Помічничок сидів вдома, дивився телевізор, читав книжки. А тепер йому захотілося розім’ятися, побігати і навіть пострибати, що на маленьких лапках доволі важко. Оскільки із розміром ковзанів для Їжачка була справжня проблема, зупинились на гірці. Ганночка добре вдяглась, поснідала, взяла санчата і рівно об одинадцятій ранку стояла у призначеному Їжачком місці. Помічничок зголосився відвезти її на найвищу гірку в лісі. Поки друзі йшли до місця розваг, розмовляли про сніжинки. – Сніжинки бувають різних форм, головних
десь сім. Найбільш незвичайні виглядають як стовпчики із наконечниками. Я, до речі, таких ніколи не бачив. У наших краях з неба сиплються найзвичайніші шестикутні кристали, – так почав свою наукову розповідь Їжачок. Він хотів вразити дівчинку, тому видавав усю інформацію, яку збирав довгими ночами з енциклопедій. – Їжачок, як ти думаєш, чи можна знайти дві однакові сніжинки? – поцікавилась Ганночка. – Було дуже багато досліджень із цього приводу, тому можу авторитетно заявити: ні, двох однакових сніжинок не буває, – важно сказав Помічничок, задоволений тим, що може продемонструвати знання і піднятися в очах своєї улюблениці. – Ось це так, така краса створена всього на один раз. – А ти знаєш, що сніг – це малесень-
кі крапельки води, які притягаються до пилу та замерзають. – Та ти що, з пилу виходить отаке диво? Я думала, пил тільки всім шкодить, – щиро здивувалась дівчинка. – Оскільки сніжинка на 95% складається із повітря, світло там якось відбивається від кристаликів і створює білий колір, – продовжив лекцію Їжачок. – А хіба сніг може бути якого-небудь іншого кольору? – На планеті Марс і на Титані, супутнику Сатурна, сніг випадає, як і на Землі, білий, а на Тритоні, супутнику Нептуна, сніг має рожевий відтінок, тому що складається із різних замерзлих газів. – Рожевий сніг – це, напевно, неймовірно! А ось і твоя гірка, яку ти мені так розхвалював, – із задоволенням закінчила Ганночка лекцію Їжачка, який, на її думку, розумував все більше й більше. Гірка виявилась високою, але доволі похилою, лише в кінці був невеликий вигин, так що санчата йшли вбік. Помічничок був легкий і міг кожної миті випасти із санчат, тому Ганночка саджала його спереду та обіймала, тримаючи
в руках мотузку. Це були найщасливіші моменти у житті Їжачка. Його шапинка та шаличок розвивалися від вітру, він відчував на своїй щоці тепле дихання дівчинки. Непомітно пролетів час, і лише десь о третій годині, коли почало сутеніти, друзі стали збиратися додому. І тут виявилось, що у Ганночки зникли рукавички. – Ну куди ж ти їх поділа? – вкотре питав Їжачок-Помічничок.
– Я ж тобі пояснюю, що, коли рукавички змокли, я поклала їх до кишені, ну... напевно, десь випали, – зітхнула засмучено дівчинка. – Шукати їх зараз вже марно. Скоро стане зовсім темно, а нам треба ще з лісу вибиратися. Добре, я прийду сюди завтра і відшукаю їх. Поки візьми мій шалик і загорни руки. Все ж на вулиці мороз, а, поки дійдемо додому, пальці можуть обвітритися, а не то й обморозитися. Довго Ганночку вмовляти не довелось. Вона із задоволенням обгорнула теплий шалик Їжачка навколо рук, вийшла муфточка, як у казці про Снігову королеву, коли Герді подарували вбрання справжньої принцеси. Із високо піднятою головою дівчинка
йшла лісовою стежкою, зображуючи Її Величність. На цьому можна було б закінчити розповідь, але рукавички наступного ранку Їжачок так і не знайшов. Він обшукав гірку з усіх боків, але рукавички зникли, наче крізь землю провалилися. Тоді Їжачок замовив своїй подрузі Сові зв’язати нову пару рукавичок для Ганночки, а потім сам на них вишив рідкісні за формою сніжинки і подарував своїй улюблениці до Нового року. Проте пошуки старої пари він продовжив навесні, як тільки зійшов сніг. Та все було безрезультатно. І ось
одного чудового липневого дня Їжачок збирав ягоди, втомився, розімлів від спеки і приліг подрімати під величезним дубом, що стояв у хащі лісу. Тінь від старого дерева була така щільна, а крона так добре захищала від пекучого сонячного проміння, що часто відпочити тут зупинялись різні звірі. І ось, крізь сон, Їжачок почув розмову двох мишок. – Здрастуй, моя люба Дряпко, цілий рік не бачила тебе, кажуть, ваша родина стала ще більше. Прямо в морози народилось багато малюків. Як ви пережили зиму із крихітками? – Добрий день, Пискалко. Так, часи були не з легких. Мороз, вітер, нірка маленька, а тут цілий виводок мишенят. Добре, мій чоловік знайшов дві теплі хатки, та такі м’які, такі просторі, що кожному з десяти дітей дісталося по окремій кімнаті. Таке щастя на нас звалилося прямо перед Новим роком. А то б усі замерзли. Від цих слів Помічничок прокинувся і хотів почати розмову, щоб присоромити Дряпку за те, що взяла чужу річ. А потім, подумавши, вирішив не заважати мишкам розмовляти. Адже як все добре склалося: у Ганночки тепер є нові рукавички, які нагадують їй про Їжачка, а у звірів – дві теплі хатинки.
Подивися які гарні і різні кактусята намальовані на цій сторінці. Намалюй свій кактус — це дуже легко!
Будь уважним і знайди дві однакові сніжинки. Між цими двома равликами є 5 відмінностей, знайди їх всі.
Поки їжачок прийма ванну, знайди 10 відмінностей.
Порахуйте усі їстівні гриби та всі мухомори. А ще відшукайте їжачка та білочку, що сховалися в хащі лісу.